Добірка наукової літератури з теми "Період існування"

Дослідження охоплює проміжок часу, обумовлений пануванням радянської влади на українських землях і (нерідко) у свідомості українців. Мета статті: визначення особливостей становлення сімейної політики радянської влади та співіснування приватного та загальнодержавного у побутовому просторі радянської сі’ї часів існування СРСР. Подано порівняльний аналіз існування радянських сімей у різні часи існування радянської системи. Проведено частково паралелі між традиційною українською родиною у дореволюційний період і сімейними нововведеннями радянського періоду. Вказано на особливе значення ролі партії у житті радянської людини, що нерідко стосувалося і сімейно-шлюбного життя.

В статті розглядаються можливості для впровадження нових місій, які в сучасний період глобалізації, можуть посприяти мирному існування. Автор аналізує виклики у сфері запровадження мирних операцій, що стоять перед ООН як організацією з підтримки та побудови миру.

Мамедзаде Ф. А. Динаміка і характер змін етичних проблем в період пандемії: взаємодія трьох рівнів. –Стаття.Основна мета статті – аналіз етичних проблем пандемічного періоду в ланцюжку індивід – суспільство –людство. Проблема аналізується в рамках системної взаємодії етичних компонентів цих рівнів. Для нас основним способом вирішення етичних проблем пандемічного періоду є виховання толерантного і дыалогичного мислення. Цей момент є головною метою нашого підходу.Використовувані методологія і методи включають вивчення етичних проблем пандемічного періоду в аспекті системного взаємодії компонентів. Застосовується системний метод вивчення соціокультурних систем,де нелінійність, спонтанність, синергетичний ефект взаємодій компонентів займають центральне місце. Субстантивний і комунікативний аспекти етичнихпроблем розглядаються у єдності. Основна наукова новизна. Вивчення різних аспектів пандемічного періоду в рамках гуманітарних наук – одна з найактуальніших наукових проблем. Рефлексіяетичних проблем у цьому контексті має величезну наукову значимість. У статті ця проблема аналізується у контексті взаємовпливу рівнів індивід – суспільство – людство. Прояснення етичних проблем пандемічного періоду в рамках такого підходу є важливим фактором,що визначає новизну дослідження.Результати дослідження:1. Етичні проблеми у період пандемії на індивідуальному рівні змінюють ставлення людей до довіри, справедливості, добра та зла.2. Між індивідуальною та колективною реакцією на пандемію спостерігається тісний зв’язок. Індивідуальні реакції формують групову реакцію, що виражається у факті існування різних групових реакцій на цей феномен.3. Етика у період пандемії характеризується ще неадекватною реакцією держав на світовому рівні. Така ситуація створює основу для багатьох геополітичних, політичних, економічних і гуманітарних проблем у глобальному масштабі.4. Вищенаведені пункти показують, що вивчення етичних проблем у період пандемії стає дуже актуальним як у теоретичній, так і в методологічній площині. Показується, що у період пандемії змінюється характер деяких етичних проблем, які вважаються традиційно універсальними.

У статті на основі вивчення широкого кола наукових праць і об’єктивно представленої у них структури дослідження, наявного емпіричного матеріалу автором актуалізовано питання вивчення повсякденного життя міського населення на історичному відрізку часу другої половини 1920-х – першої половини 1930-х років. У цей період у країні відбувалося формування нової політичної системи, вироблялися елементи нового повсякденного життя. Становлення нового типу суспільства, що відбувалося у той час, потягнуло за собою докорінні зміни у його соціальній структурі, матеріальному середовищі існування і духовній сфері соціального буття. Дослідження повсякденного життя радянського міста у цей період історії представляє значний науковий інтерес для розуміння і комплексного осмислення глибоких трансформацій епохи, які закладали основи радянсь- кого ладу на довгі десятки років. Важливість дослідження повсякдення радянських міст цього періоду дає змо- гу найповніше розкрити складний шлях формування особливого специфічного типу особистості – «радянської людини». Ці роки являють собою важливий перехідний період, що суттєво вплинув на всі боки життя держави і суспільства. Характерною рисою «перехідності» стала поява мільйонів мешканців радянських міст, як столиць, обласних центрів, так і периферійних містечок, яким довелося змінити звичний спосіб життя: стати учасни- ками масштабних внутрішніх міграцій, соціально-економічних зрушень, відчути на собі усі негаразди побутових проблем, що знайшло своє відображення у структурі повсякдення та в менталітеті містян. Соціальні зрушення, якість життя населення мали визначальний вплив на історичний процес, формуючи саму нову людину, її спосіб життя, відповідну їй культуру. У повсякденні другої половини 1920-х – першої половини 1930-х років формува- лися витоки багатьох проблем сучасного життя пострадянського суспільства.

Стаття присвячена аналізу функціонування молодіжних організацій та субкультур у період з 1991 року до сьогодення. Визначено потенціал впливу молодіжної активності на становлення особи студентського лідера. Обґрунтовано діяльність як спосіб людського існування, здатність вносити певні зміни у навколишнє середовище та власне “Я”, залежність змін розвитку особистості від її потреб, мети, засобу її реалізації та результату діяльності. Окреслено характеристики студентського лідера: розвинені навички цілепокладання, здатність до прийняття складних суперечливих рішень; навички рефлексивного аналізу; вміння захищати свої права і свободи та права і свободи інших людей, виступати перед великою аудиторією, опановувати стрес, ефективно вступати у міжособистісну взаємодію.

В статті зроблено аналіз процесу інституціоналізації ісламознавчих досліджень в Україні в період незалежності (1991–2014). Розглянуто центри ісламознавчих досліджень, їх історія, особливості умов, в яких ці дослідження здійснюються. Зроблено висновок про існування трьох типів центрів ісламознавчих досліджень в Україні: 1) як підструктури інститутів Академії наук України; 2) як підструктури всередині університетів; 3) як неурядових організацій. Визначено три основні сфери діяльності центрів ісламознавчих досліджень: дослідницьку, організаційну та освітню. Сформульовано основні проблеми, які виникають у процесі інституціоналізації ісламознавства в Україні.

Мисливські ресурси потребують регулярного обліку кількісного їх складу, дослідження якісногостану диких тварин та умов їх існування, а також пошуку дієвих рішень для усунення проблем мис-ливського господарства.) Метою цієї статті було проведення порівняльного аналізу між чисельніс-тю популяції хижих тварин і кількістю випадків сказу на території Полтавської та Сумської обла-стей України. Як об’єкти, що досліджувалися, були обрані такі види хижих ссавців (род. Canidae) –вовк (Canis lupus L., 1758) та лисиця (Vulpes vulpes L.,1758). За даними Державного комітету ста-тистики України в період 1978–2019 років найбільша чисельність лисиці на території України спос-терігалася 1999 та 2000 років (126900 та 116650 голів відповідно). У період 2000–2014 років відбуло-ся різке зменшення популяції лисиць понад 50 %. Аналізуючи динаміку чисельності лисиці на терито-рії Полтавської області за 2011–2019 роки, ми дійшли висновку, що за вказаний період різких коли-вань у показниках не спостерігалося, але порівняно з 2011–2013 роками наступні періоди спостере-ження мали тенденцію до збільшення чисельності лисиць. Проведений аналіз чисельності лисиці натериторії Сумської області за аналогічний період показав протилежну динаміку зниження кількостітварин вдвічі з 2651 голів 2011 року до 1500 голів 2019 року. Аналіз звітності Державного комітетустатистики України щодо чисельності популяції вовка на території України загалом виявив, що кі-лькісний склад популяції вовка на території України збільшився вдвічі з 1190 голів 1978 року до 2468‒ 2013 року. В подальші шість років спостережень різких коливань у чисельності тварин не відбува-лося, а середні показники складали 2225±100,30. На початку періоду аналізу (2011–2019 роки) чисель-ність вовка на території Полтавської області становила від 17 голів 2011 року до 20 голів 2012 ро-ку. В наступний семирічний період (2013–2019 роки) кількість тварин у середньому становила6±1,07 голів, а 2019 року тварин взагалі не реєстрували, що говорить при знищення вовка як виду натериторії Полтавської області і може мати катастрофічні наслідки. Не менш серйозна ситуаціясклалася на території Сумської області за аналогічний період спостереження. За даними Держав-ного комітету статистики України в період 2011–2015 років кількість тварин у середньому стано-вила 75±6,60 голів, то вже в наступні періоди (2016–2019) середня кількість тварин становила2±2,89 голови, що на 97 % менше від первинних показників. При аналізі кореляції виявлено, що призменшенні чисельності популяції хижих тварин відмічається тенденція до збільшення випадків сказуяк у Полтавській, так і в Сумській областях України. Встановлено, що за 2010–2019 роки на тери-торії Полтавської області спостерігали значні коливання випадків через кожні 2‒3 роки. У струк-турі захворюваності тварин на сказ серед лисиць на території Полтавської області за 2015–2019роки спостерігали тенденцію до зменшення випадків. Протилежна ситуація випадків сказу спосте-рігалася серед лисиць на території Сумської області, при цьому відмічали значні коливання 2010 та2018 років, протягом 2015–2019 років на території Сумської області виявляли тенденцію до зрос-тання випадків сказу.

У статті досліджено перший період діяльності Сумського партизанського з’єднання на етапі існування Путивльського партизанського загону та партизанських загонів окремих районів Сумської області, простежено процес їх об’єднання в єдину бойову одиницю – Путивльський об’єднаний партизанський загін. Розкрито особливості створення партизанських загонів та формування їхнього особового складу, проаналізовано бойову та диверсійну діяльність впродовж серпня 1941 р. – лютого 1942 р.

У статті акцентовано увагу на ролі та значенні православних монастирів у формуванні морального здоров’я суспільства. Відродження цих інституцій у незалежній Україні сприймається як відродження національної ідентичності і національних цінностей, як ознака морального очищення суспільства, антитеза бездуховності та гонитві за матеріальним благополуччям. Сучасні православні монастирі в Україні перетворилися на центри паломництва і туризму, вони не обділені увагою сучасних політиків і діячів культури. На початку ХХ ст. монастирі Київської єпархії виконували значну господарську та соціокультурну функцію, перетворилися на потужні релігійно-культурні центри. Досліджено долю монастирів Київської єпархії у 1920–1930-х роках. З’ясовано, що у цей період на них випали вкрай важкі випробування. Монастирі і церковні общини позбавлялися права власності та статусу юридичної особи. Доведено, що у період 1919–1921 рр. закриття монастирів набуло особливо масового характеру, їх спосіб існування та доля насельників кардинально змінилися. Діяльність чернечих общин була спрямована у цей час на пошук можливих шляхів, які б забезпечили їх фізичне існування у соціалістичній державі. Необхідність налагодження церковного життя в нових умовах змусили Православну церкву шукати нові форми існування своїх інститутів. З’ясовано, що відповідно до чинного законодавства до 1922 р. майже в усіх монастирях Київської єпархії були утворені релігійні громади. У дея- ких обителях почали функціонувати сільськогосподарські артілі або трудові комуни. Конфіскація церковних цінностей, реорганізація та закриття монастирів і храмів відображали політику радянської держави у царині духовної культури того часу. Установлено, що радянська влада знайшла способи і методи, за допомогою яких було закриті монастирі і ліквідовано чернецтво як особливу соціальну групу людей в Україні.

Процес відновлення словенського державотворення почався у серпні 1918 р., пройшов через чотири «вікна можливостей» і залишився незавершеним в умовах запланованого розшматування словенських земель між Італією, Німеччиною, Угорщиною та Хорватією у 1941 р. Незавершеність обумовлювалася нерішучістю словенської національно-політичної програми, розколом словенського політикуму на течії югославізму та «словенства» і корінилося у впевненості словенського народу у своїй «неісторичності». «Вікна можливостей» державотворчого процесу показують його «хвильовий» характер: він відновився та прискорювався у часи внутрішньополітичного хаосу – розвалу мультинаціональних державних утворень, у рамках яких жив словенський народ, в умовах посилення зовнішньої загрози на всьому протязі словенського північного кордону з боку Італії, Австрії, Угорщини, на тій (більшій) частині словенських земель, які стали складовою держави, спільної зі спорідненими слов’янськими народами (хорватами та сербами). Відтак, в умовах стабільного існування у мультинаціональних державах з авторитарним режимом процес словенського державотворення уповільнювався.

Сьогодні у час глобалізаційних викликів проблеми ідентичності в суспільстві постають надзвичайно гостро. Під час наукової конференції обговорювалися шляхи вирішення багатьох соціокультурних питань, пов’язаних з українською культурною традицією, релігійними та філософськими питаннями ідентичності, проблемами національної ідентифікації, (само)визначенням різних соціальних прошарків суспільства. Збірник містить наукові статті та тези, в яких розглядаються проблеми ідентичності з різних поглядів. Звертається увага на типи ідентичностей, їх стратегію розвитку й існування. До збірника увійшли спогади доктора педагогічних наук, професора, академіка Української Академії Акмеології Владислава Володимировича Вербеця про період роботи в Національному університеті «Острозька академія». Матеріали збірника можуть бути використані в подальших дослідженнях із зазначеної проблеми, а також при вивченні окремих культурологічних дисциплін.

В результаті дослідно-аналітичної роботи розглянуто актуальну проблему формування готовності тренерів, які спеціалізуються в одноборствах до застосування засобів фізичної терапії в системі самоосвіти. Враховуючи результати моніторингу Інтернет-ресурсів, аналізу науково-методичної, спеціальної та довідкової літератури встановлено, що питанням розроблення та апробації прикладних програм (методик, педагогічних моделей, тощо) формування готовності тренерів, які спеціалізуються в одноборствах до застосування технік кінезіологічного тейпування у професійній діяльності (в системі багаторічної підготовки спортсменів) присвячено недостатню кількість науково-методичних праць, що потребує подальших наукових розвідок та підкреслює актуальність і практичну складову обраного напряму дослідження. Під час вирішення поставлених перед нами завдань були використані наступні методи дослідження (на емпіричному та теоретичному рівнях): абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання, математично-статистичні (кореляційного аналізу, факторного аналізу, шкалювання) тощо. У динаміці другого етапу дослідження членами науково-дослідної групи визначено сутність та структуру готовності тренерів, які спеціалізуються в одноборствах до професійної діяльності – особистісне утворення, яке формується шляхом акцентованого педагогічного впливу на формування у тренерів готовності до підтримання престижу українського спорту на міжнародній арені завдяки всебічній та якісній підготовці висококваліфікованих атлетів, до виконання навчально-тренувальних планів на різних етапах багаторічної підготовки спортсменів-одноборців у тому числі й на етапах їхньої фізичної терапії і ерготерапії та забезпечує узгодження ним знань про зміст та структуру професійної діяльності, а також вимог цієї діяльності до рівня всебічної підготовленості, а також психофізіологічного стану одноборців, сформованих компетентностей необхідних для організації збалансованої та конкурентоспроможної системи багаторічної підготовки спортсменів, які спеціалізуються в одноборствах зі сформованими та усвідомленими ними в процесі розвитку можливостями та потребами. Враховуючи результати низки теоретичних та емпіричних досліджень вважаємо, що структура готовності тренерів, які спеціалізуються в одноборствах до професійної діяльності містить наступні компоненти: мотиваційний, функціональний, прикладний та стресостійкий. В процесі дослідно-аналітичної роботи упродовж третього етапу дослідження нами виділені рівнозначні для тренерів, які спеціалізуються в одноборствах «критерії оцінювання»: мотиваційний, змістовий та аналітико-оцінний. Крім цього, вважаємо, що для будь-якого «критерію» характерним є наявність певних «показників», які відображають найбільш важливі та інформативні властивості «об’єкту», що забезпечує його існування. Відповідно до аналізу спеціальної науково-методичної та довідкової літератури членами науково-дослідної групи встановлено, що найбільш ефективними підходами для досягнення мети обраного напряму дослідження (з метою розроблення майбутньої «Програми формування готовності тренерів, які спеціалізуються в боротьбі самбо до застосування засобів фізичної терапії із акцентованим використанням технік кінезіологічного тейпування в системі самоосвіти») є: діяльнісний, особистісно-зорієнтований, комплексний, системний, а також структурний «підходи». Крім цього, відповідно до результатів низки емпіричних досліджень, а також враховуючи власний досвід організації системи багаторічної підготовки одноборців, нами пропонується до використання в системі оцінювання готовності тренерів, які спеціалізуються в боротьбі самбо до застосування засобів фізичної терапії із акцентованим використанням технік кінезіологічного тейпування наступних «рівнів»: високого, достатнього та задовільного. Варто також підкреслити, що для досягнення головної мети дослідження членами науково-дослідної групи планувалося використання наступних коригуючих технік кінезіологічного тейпування: лімфатична корекція «тунелювання»; зв’язкова-сухожильна корекція «тиск»; фасціальна корекція «утримання»; механічна корекція; послаблююча корекція «ліфтинг»; функціональна корекція «пружинування». Підсумовуючи результати аналізу науково-методичної та спеціальної літератури (Інтернет-джерел), членами науково-дослідної групи розроблено та апробовано програму формування готовності тренерів, які спеціалізуються в боротьбі самбо до застосування засобів фізичної терапії (із акцентованим використанням технік кінезіологічного тейпування) в системі самоосвіти. Розроблена та апробована «Програма» є уніфікованою і може ефективно використовуватися в системі фізичної терапії представників інших повноконтактних одноборств (олімпійських та неолімпійських видів спорту). Результати дослідження впроваджені у систему самоосвіти (підвищення кваліфікації) тренерів, які спеціалізуються в одноборствах. Напрями подальших досліджень передбачають розроблення дихальних комплексів фізичних вправ, які забезпечують підвищення працездатності тренерів з одноборств (на прикладі тренерів, які спеціалізуються в боротьбі самбо та дзюдо) на етапі їхнього відновлення після лікування коронавірусної хвороби (COVID-19).

Визначено природу магічного реалізму раннього періоду творчості Олеся Гончара як різкий зсув часових площин, існування надреального у світі реального, повторюваність мотиву містичної зустрічі жіночого і чоловічого начал у хаосі війни й народнопоетичних міфологічних образів.

У статті представлено авторське бачення ролі соціального контролю в сучасному суспільстві, зокрема прояву його сили і слабкості в періоди криз і військових конфліктів. Обґрунтована думка про те, що розбалансування його інституціонального механізму в умовах сучасного суспільства пов’язується з нехтуванням політичними акторами демократичних принципів розвитку суспільних процесів. Послуговуючись науковими ідеями Ж. Лакана, Р. Барта і української дослідниці О. Зубарєвої, автор розвиває наукове положення про те, що у суспільстві постмодерну соціальний контроль змінює межі і простір свого існування, набуваючи тотожності з дискурсом, оскільки його ядром стає мова, як «загальнообов’язкова форма примусу» (Р. Барт). Підкреслено, що в умовах криз і військових конфліктів суспільний (загальновизнаний) механізм соціального контролю втрачає свою силу регуляції, оскільки в окремих територіальних чи соціальних локаціях набувають значущості нові маркери його дискурсу, а саме псевдоцінності, квазінорми, соціальна псевдогра, міфологізація образів, ідеалів, реформ, піднесення влади псевдоавторитетів, псевдосимволів, симулякрів тощо, які, власне, є складовими соціальної мімікрії. Внаслідок цього створюється псевдоінституціональний механізм соціального контролю, культурні правила, цінності і соціальні норми якого не мають нічого спільного з загальнолюдськими цінностями, а лише імітують їх, маскуючи за «іррелевантними мемплексами» (Ю. Полулях).