Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Перерозподіл економічних ресурсів.
Статті в журналах з теми "Перерозподіл економічних ресурсів"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-24 статей у журналах для дослідження на тему "Перерозподіл економічних ресурсів".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Литвин, Олена, та Вікторія Хмелевська. "КОНКУРЕНТНІ ПОЗИЦІЇ УКРАЇНИ НА СВІТОВОМУ РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ". Фінансовий простір, № 1(41) (1 червня 2021): 66–78. http://dx.doi.org/10.18371/fp.1(41).2021.667981.
Повний текст джерелаАнотація:
Світовий ринок фінансових послуг займає одне з провідних місць в структурі світової економіки. Разом з цим відбувається постійний рух і перерозподіл ресурсів між учасниками міжнародних економічних відносин. Саме тому визначення рівня конкурентоспроможності України та посилення її конкурентних переваг на світовому ринку фінансових послуг є пріоритетним завданням формування економічної стратегії держави.
2
Вовк, С. М., та Т. В. Вовк. "ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ". Підприємництво та інновації, № 9 (30 грудня 2019): 131–35. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/9.21.
Повний текст джерелаАнотація:
Однією з важливих проблем розвитку конкурентного середовища в регіонах України є соціальна сфера. Формування конкурентного середовища соціальної сфери повинно охоплювати не тільки традиційні ринки, а й може сприяти вирішенню багатьох соціальних проблем, які стосуються суспільства у цілому. Слід відзначити, що поступово, у міру продовження економічних реформ, здійснюватиметься перерозподіл функцій між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями у сфері будівництва, реконструкції та утримання житла з метою їх децентралізації. Для розроблення стандартів соціального захисту населення в сучасних економічних умовах необхідно впроваджувати інновації, спрямовані на підвищення продуктивності ресурсів, які роблять підприємства й організації більш конкурентоздатними.
3
Ніколаєва А.М. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ФІНАНСОВОГО РИНКУ". Економічний форум 1, № 3 (25 вересня 2021): 125–33. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-3-18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено теоретичні підходи до дефініції «ефективність фінансового ринку» та визначено методологію її оцінки з позиції виконання фінансовим ринком його макроекономічної функції. Проаналізовано та узагальнено основоположні концепції ефективності фінансового ринку, розроблені американськими вченими. Визначено сутність ефективного ринку та виділено форми його ефективності за гіпотезою ефективного ринку Ю. Фами, теорії інвестиційного цінного паперу В. Шарпа, альтернативної гіпотези ефективного ринку Т. Коупленда і Дж. Вестона, концепції витрат фінансового посередництва К. Ерроу, Р. Лукаса та П. Ромера. Обґрунтовано, що не всі висунуті науковцями умови ефективності фінансового ринку дотримуються на реальному ринку. Вказано на суперечність рівняння ефективності фінансового ринку, що визначається як величина, обернена різниці відсоткових ставок по кредитах і депозитах в банківській системі.
Автором обґрунтовано, що макроекономічну ефективність фінансового ринку та її роль у забезпеченні стабільного розвитку соціально-економічних систем, в першу чергу, визначає розподільна (перерозподільна) функція фінансового ринку. Зазначено, що ефективний фінансовий ринок має бути рушійною силою, що стимулює стабільний розвиток і позитивні зрушення в економіці, забезпечуючи підприємства інвестиційно-кредитними ресурсами.
За макроекономічною роллю в ринковій економіці, ефективність фінансового ринку автором визначається як його здатність забезпечувати ефективний перерозподіл ресурсів, спрямовуючи їх в реальний сектор економіки, що призводить до стабільного розвитку соціально-економічних систем. При цьому ефективність фінансового ринку за його розподільною функцією пропонується оцінювати за показником співвідношення суми реально залученого капіталу нефінансовими корпораціями та сукупної ресурсної бази фінансового ринку.
Здійснено порівняльний аналіз впливу стану розвитку основних сегментів фінансового ринку (фондового та кредитного ринків) на економічний розвиток різних країн за ключовими показниками, що надаються Всесвітньою федерацією бірж та Міжнародним Валютним Фондом.
4
Сохань, М. "Сучасний стан та ефективність системи соціальної допомоги особам із сімейними обов’язками в Україні". Юридичний вісник, № 2 (26 серпня 2020): 274–80. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1733.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано сучасний стан та ефективність системи соціальної допомоги особам із сімейними обов'язками в Україні, на підставі чого зроблено відповідні висновки. Зазначено, що система соціальної підтримки населення в Україні, зокрема такої категорії осіб, як сім'ї з дітьми, тільки стала на шлях трансформації за новітнім курсом, тому за останні декілька років із метою підвищення її ефективності відбувається активний перерозподіл ресурсів із надання соціальної допомоги за принципом універсальності та уніфікованості на надання соціальних допомог і послуг, котрі сприятимуть формуванню у громадян активної життєвої позиції. Спираючись на досвід світових практик та моделей організації систем соціальної підтримки, керуючись принципами та механізмами, покладеними в основу їх реалізації, модель соціальної допомоги має бути універсальною, рухливою, базуватись на засадах гуманізму та розвиненій суспільній свідомості. За міжнародними стандартами, головним завданням системи соціального захисту для країн із перехідною економікою, до яких належить й Україна, повинно бути пом'якшення негативного впливу факторів, що виникають під час здійснення соціальних та економічних реформ, на найбільш соціально незахищені категорії населення, до яких віднесено й осіб із сімейними обов'язками.
Водночас акцентовано увагу на певній невпорядкованості відповідних видів соціального захисту сім'ї, дитинства, материнства та батьківства, оскільки норми, які визначають допомоги, послуги й пільги для сімей із дітьми, багатодітних, неповних та малозабезпечених сімей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, інвалідів із дитинства та дітей-інвалідів та встановлюють соціальні гарантії реалізації їх права на соціальний захист, розосереджені в багатьох підзаконних нормативно-правових актах, що ускладнює застосування їх на практиці, а також призводить до незнання громадянами своїх соціальних прав. У зв'язку із цим, підтримуючи інших науковців, унесена пропозиція щодо систематизації чинного законодавства у сфері соціального захисту сім'ї, дитинства, материнства та батьківства та прийняття єдиного нормативно-правового акта, який би регулював це питання - Кодекс соціального захисту сім'ї, дитинства, материнства та батьківства в Україні.
5
Цимбалюк, І. О. "СУТНІСТЬ ТА СКЛАДНИКИ ФІСКАЛЬНОГО ПРОСТОРУ ІНКЛЮЗИВНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ". Підприємництво та інновації, № 10 (30 грудня 2019): 166–71. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/10.25.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито сутність фіскального простору регіону як середовища взаємодії між економічними суб’єктами та органами самоврядування стосовно перерозподілу фінансових ресурсів регіону. Визначено детермінанти формування та розширення фіскального простору регіону, а саме: орієнтири та механізми фіскальної політики; бюджетний устрій і структура бюджетної системи; величина податкового потенціалу території. Доведено, що фіскальний простір регіонів обмежується впливом фіскальної політики держави, орієнтири та відповідні механізми реалізації якої через законодавче встановлення визначають рамки можливостей економічних суб’єктів приймати самостійні рішення й впливати на процес акумулювання та використання фінансових ресурсів у бюджетах певного рівня. Обґрунтовано авторське бачення поняття «фіскальний простір інклюзивного розвитку регіону», що дає змогу поглибити розуміння цієї дефініції та її цільової спрямованості. Виокремлено детермінанти виникнення негативних ефектів фіскального простору регіону.
6
Дем’яненко, Борис Леонідович, та Віра Миколаївна Дем’яненко. "«КИТАЙСЬКА МОДЕЛЬ (РЕФОРМ)» («ПЕКІНСЬКИЙ КОНСЕНСУС»): ПРИЧИНИ І СУТНІСТЬ СТРІМКОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПІДНЕСЕННЯ КИТАЮ". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 8 (21 грудня 2021): 165–95. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249046.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено спробу концептуалізації «китайської моделі (реформ)» («Пекінського консенсусу») в контексті стрімкого економічного піднесення сучасного Китаю. Ознайомлення з опублікованими джерелами і літературою, на сторінках яких знайшли відображення різні погляди вітчизняних, західних і китайських учених із анонсованої нами проблеми, дозволило констатувати, що одні з них сприймають китайську модель позитивно, інші бачать у ній поряд із перевагами також і недоліки, треті – майже виключно або головним чином негативні моменти (експлуатацію, поляризацію суспільства, екологічні катастрофи тощо). Ці треті часто протиставляють сучасній китайській дійсності епоху Мао Цзедуна, яка зображується ними як втілення справжнього соціалізму. Зроблено висновок, що високий показник економічного зростання КНР досягнуто завдяки стратегії, розробленій Ден Сяопіном і спрямованої на проведення масштабних економічних реформ, політики «відкритості» країни, яка допомогла Китаю зайняти лідируючі позиції в світі. Обґрунтовано тезу, що в сучасних умовах функції КПК (здійснення вищої політичної влади, координуюча, мобілізаційна, реформаторська, презентаційна) як хранительки офіційних догм вдало доповнюються реформаторськими діями, що демонструє значну пристосованість партії до нової суспільно-політичної та економічної ситуації в Китаї. Авторами стверджується думка, що китайська зовнішня політика на поч. ХХІ ст. все більше глобалізується й стає наступальною. Практично в кожному регіоні світу Пекін має систему власних інтересів, спрямованих на підвищення політичної ролі країни у світі, створення сприятливих умов для продовження економічних реформ, одержання доступу до фінансових, технологічних і сировинних ресурсів. Використання потужного арсеналу «м’якої сили» дозволяє Китаю успішно здійснювати економічне співробітництво, не обумовлюючи його політичними, ідеологічними чи історичними проблемами. Констатовано, що довгостроковою метою Китаю є підтримка мирної міжнародної обстановки, необхідної для захисту китайських інтересів, зокрема для успішного просування глобальних проєктів і модернізації країни. При цьому стратегічна активність КНР давно вийшла за межі держави, яка завдячуючи інтенсивній економічній експансії, стала участницею перерозподілу сфер впливу у світі на свою користь, витісняючи акторів-конкурентів із тих регіонів світу, де вони до недавнього часу домінували. Китайський шлях у бік багатополюсності пов’язаний не з силовою політикою, створенням військово-політичних блоків, нав’язуванням власних ідеологічних стандартів тощо, а реалізовується шляхом використання фактора економічного потенціалу й допомоги.
7
Popivnjak, O. M., та O. A. Kovenska. "Фінансове регулювання розвитку територіальних утворень: методи та інструменти". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 9 (25 жовтня 2018): 81–85. http://dx.doi.org/10.15421/40280916.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено проблему фінансового забезпечення соціального, економічного та екологічного розвитку територіальних громад України в умовах децентралізації влади; запропоновано нові підходи до визначення взаємовідносин державного бюджету з місцевими бюджетами; визначено джерела фінансових ресурсів території та проаналізовано можливості їх залучення; здійснено огляд наукових підходів українських вчених-економістів щодо класифікації джерел фінансового забезпечення територіальних громад; доведено що вирішальна роль у забезпеченні розвитку територіальних утворень належить державі та її соціально-економічній політиці щодо збалансованого розвитку економічно відсталих та слаборозвинених територій. Досліджено сучасний інструментарій фінансового регулювання розвитку територіальних утворень в умовах децентралізації; проведено класифікацію інструментів фінансового забезпечення розвитку територій на бюджетні та позабюджетні; обґрунтовано необхідність залучення додаткових джерел фінансових ресурсів у територіальні утворення; розроблено механізми залучення потенціалу фінансово-кредитних установ території, фондового та страхового ринків для фінансування програм регіонального розвитку; розроблено механізм залучення інвестиційних ресурсів для фінансування програм регіонального розвитку; запропоновано ефективні методи формування, розподілу і перерозподілу фінансової бази регіону; систематизовано кількісні та якісні параметри фінансового забезпечення збалансованого розвитку.
8
Myhovych, Т. М. "МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ". Actual problems of regional economy development 2, № 15 (4 листопада 2019): 160–66. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.15.160-166.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито сутність поняття “сталий розвиток”, який передбачає інтегрування цілей високої якості життя, здоров’я та добробуту з соціальною справедливістю та дозволяє задовольняти потреби нинішнього покоління, не завдаючи при цьому шкоди можливостям у майбутньому. Визначено вплив процесу децентралізації на можливість місцевого самоврядування забезпечити якісне надання послуг населенню. Відзначено успіхи децентралізації та прогрес у формуванні спроможних окремих територій. Позитивним моментом децентралізації виділено формування локальної ідентичності громади, яка забезпечує раціональне використання наявних ресурсів і підвищує активність локальних спільнот. Сформульовано ряд проблем, що виникають у процесі впровадження реформи перерозподілу рівнів влади та ресурсного забезпечення, а саме надмірна децентралізація фінансової системи ускладнює реалізацію державою такої функції як стабілізація та перерозподіл доходів. Відзначено, що цілісне бачення очікуваних змін від реформи децентралізації було закладене у Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. Автором відображено роль місцевого самоврядування в забезпеченні сталого розвитку країни. Виокремлено складові місцевих фінансів як основи самодостатності територій. Регулювання розвитку регіонів в Україні здійснюється за допомогою низки інструментів, які упродовж часу свого використання демонструють різний ступінь й результативність. З'ясовано актуальність використання грантів як джерела забезпечення ефективного функціонування місцевого самоврядування. Виокремлено кілька грантових програм ЄС, які фінансують проекти регіонального розвитку, зокрема, в галузі транспорту, для надання допомоги соціальним та економічним перетворенням, розвитку освіти та інновацій.
9
Туролєв Г.О. "ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОФШОРНОГО БАНКІНГУ". Економічний форум 1, № 4 (13 жовтня 2020): 153–60. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-4-20.
Повний текст джерелаАнотація:
Глобальні умови функціонування світової банківської системи закладають якісно нові умови акумулювання і перерозподілу фінансового капіталу за різними регіонами і секторами світової економіки, а також трансформації сукупних заощаджень економічних агентів різних країн у глобальний інвестиційний капітал. Особливе місце у світовій банківській архітектурі посідає офшорне банківництво, яке в останні десятиліття перетворилось на усталений й невід’ємний компонент глобального фінансового ринку. Охоплюючи операції банківських установ, що локалізовані в офшорних юрисдикціях, офшорний банкінг забезпечує підприємницьким структурам значне послаблення податкового навантаження, високу конфіденційність комерційних угод та надійне збереження капіталу. У той самий час поглиблення міжнародної спеціалізації і виробничого кооперування, фрагментація глобальних потоків товарів і капітальних ресурсів забезпечують економічним суб’єктам широкі можливості щодо застосування послуг офшорного банківського бізнесу у цілях використання особливих систем корпоративного законодавства.
У статті розкрито масштаби і структурну динаміку офшорного банківництва в останні десятиліття. Комплексно охарактеризовано сучасні тенденції розвитку офшорних банків з акцентуванням дослідницького інтересу на процесах системної технологізації і динамічному поширенні фінтеху і штучного інтелекту, проникнення у даний сектор технологій електронної комерції, його переведення на технології блокчейну, посилення клієнт-орієнтованості і персоніфікованості офшорних банківських операцій, глибокої конвергенції діяльності офшорних банків й міжнародних інвестиційних компаній, активізації злиттів трастових офшорних компаній та ін. Доведено, що дані тенденції відбивають глобальний характер діяльності офшорних банків, високий рівень інноваційності їх сервісів, неухильну диверсифікацію банківських послуг та підвищення рівня стійкості банківської системи до дії чинників світової економічної нерівноваги. Особливу увагу приділено питанню щодо реалізації блокчейн-стартапів та організації бірж з торгівлі цифровими валютами, що справляють вагомий вплив на механізми функціонування офшорного банківництва. Обґрунтовано, що клієнтам офшорних банків надається на сьогодні широкий спектр послуг, що виходить далеко за рамки власне банківського обслуговування, й охоплює також консалтингові сервіси з питань податкового законодавства, оптимізації податкових витрат, заснування офшорного бізнесу тощо.
10
Mykhalchyshyna, L. H. "ІНВЕСТУВАННЯ У РИНКОВІ ЦІННІ ПАПЕРИ". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 18, № 2 (1 вересня 2016): 102–6. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet6920.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуто сутність інвестицій в цінні папери через дослідження їх інвестиційної привабливості, цілей інвестування та етапів їх здійснення. Зазначено, що з розвитком фондового ринку у економічних суб’єктів збільшуються можливості інвестування коштів в цінні папери, що пов’язано з усвідомленням інвесторами інвестиційної привабливості цінних паперів. Обгрунтовано, що чим більш ефективним буде управління процесом інвестування, тим вищим буде ефект від здійснених вкладень, і, відповідно, швидше відбудуться позитивні зрушення в розвитку економіки.
Інвестиційна привабливість цінних паперів досліджена через комбінацію їх інвестиційних якостей, які в сучасній економічній літературі також прийнято називати інвестиційними властивостями, характеристиками або споживчими властивостями. Вони визначаються інвесторами залежно від цілей інвестування. Задля аналізу особливостей інвестування було розглянуто види та причини інвестування в цінні папери. Зазвичай інвестор самостійно обирає будь–який з доступних шляхів інвестування. При цьому, важливо пам’ятати основне правило фінансів: чим вище доходність, тим вище ступінь ризику. Інвестування в різні цінні папери (акції, облігації і т.д.) різних компаній дає можливість встановити прийнятний ступінь ризику для інвестора.
Інституційні інвестори, залучаючи кошти індивідуальних інвесторів, які потім вкладають у цінні папери інших емітентів, істотно впливають на функціонування ринку цінних паперів та його активність.
Здатність інституційних інвесторів до ефективного перерозподілу тимчасово вільних ресурсів досягається шляхом оцінки можливих ризиків і мінімізації їхніх негативних наслідків.
11
Дмитро, СОЛОХА, САПЕЛЬНІКОВА Н. Л. та БЄЛЯКОВА О. В. "УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В СИСТЕМІ БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ". Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 87, № 2 (20 жовтня 2020): 127–39. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2020.87-2-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Наукове дослідження, основні матеріали якого наведені в данійстатті, присвячене визначенню пріоритетів підвищення ефективностіуправління інвестиційно-інноваційною діяльністю в системі бізнеспланування вітчизняних підприємств. В роботі досліджено процесуправління інвестиційно-інноваційними процесами у загальномуменеджменті соціально-економічних систем мікрорівня, який є складнимй досить неоднозначним процесом, що безпосередньо впливає наефективність економіко-господарської діяльності суб’єктівгосподарювання в довгостроковій пролонгованій перспективі.Визначено, що на сьогодні важливою задачею управління процесомформування інвестиційно-інноваційного потенціалу економічнихсуб’єктів залишається розробка і подальше удосконалення механізмувзаємодії підприємств, інноваційної інфраструктури і регіональнихорганів управління в сфері інвестування інноваційних проектів, щонабуває нового значення в умовах децентралізації механізмів державногоуправління з докорінним перерозподілом руху фінансово-грошовихпотоків. Умови для залучення інвестицій, що створені в Україні, незабезпечують їхнього масового надходження. Подальший економічнийрозвиток промислових підприємств вимагає пошуку новітніх підходів, нетрадиційних рішень, максимальної мобілізації ресурсів для ефективногозабезпечення основних економічних і соціальних задач виробництва.Доведено, що ефективне функціонування підприємствзабезпечується насамперед ефективним використанням інвестиційноінноваційного потенціалу, без чого є неможливим і процес бізнеспланування. Бізнес-планування можна розглядати як ефективний,базовий важель забезпечення функціонування підприємств вдовгостроковій пролонгованій перспективі.
12
Вишняков, Володимир Михайлович, та Мхамад Ібрагім Ахмад Альомар. "Збільшення корисного завантаження вузлового обладнання комп’ютерних мереж". New computer technology 11 (22 листопада 2013): 159–60. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v11i1.164.
Повний текст джерелаАнотація:
Однією з важливих умов під час експлуатації вузлового обладнання комп’ютерних мереж є забезпечення високого значення коефіцієнту корисного завантаження обладнання [1]. Цей коефіцієнт визначають як відношення середньої швидкості передачі даних крізь вузлове обладнання до пропускної здатності даного обладнання. Проблема збільшення коефіцієнту корисного завантаження вузлового обладнання полягає в тому, що магістральний трафік має пульсуючий характер, який відносять до самоподібних (фрактальних) випадкових процесів [2]. Таким процесам притаманні непередбачувані зміни та неможливість прогнозування. Через це існуючі технології обробки протокольних блоків даних в умовах пульсуючого трафіку не в змозі забезпечити високий рівень завантаження вузлового обладнання (ВО), зокрема магістральних мультиплексорів, комутаторів, маршрутизаторів, шлюзів, серверів тощо.Ступінь завантаження ВО поточним трафіком на проміжку часу τ визначається коефіцієнтом завантаження КВО – відношенням досягнутої на цьому проміжку швидкості (інтенсивності) обробки пакетів ІВО до пропускної спроможності цього обладнання СВО,тобтоКВО=ІВО/СВО. По мірі підвищення завантаження ВО на часових ділянках сплесків трафіку ймовірність перенавантаження зростає, що може призвести до лавиноподібного збільшення втрат пакетів і, отже, до перевищення нормативного значення коефіцієнту втрат пакетів, що неприпустимо [3]. Тому доводиться суттєво обмежувати середню швидкість обробки пакетів на портах ВО у порівнянні із його пропускною здатністю з тим, щоб уникнути втрат пакетів під час пульсацій трафіку. Робота пакетної мережі може вважатися лише тоді ефективною, коли кожен її ресурс є суттєво завантаженим, але не перенавантаженим. Оскільки обладнання сучасних пакетних мереж є високо вартісним, то міркування економічної доцільності змушують прагнути до найбільш повного використання ресурсів такого обладнання, щоб обробляти якомога більші обсяги даних у перерахунку на одиницю вартості задіяного обладнання, і при цьому в умовах пульсацій трафіка намагатися не втратити якість обробки інформації. Тобто, необхідно намагатися забезпечити оптимальний компроміс між рівнем завантаження ресурсів мережі і якістю надання послуг.З метою підвищення завантаженості вузлового обладнання (ВО) визначено можливі шляхи удосконалення технології адаптивного управління розподілом ресурсів пакетних мереж [4; 5]. У роботі [5]пропонується ефективний спосіб збільшення корисного завантаження ВО за рахунок використання механізму адаптивного перерозподілу пропускної спроможності пакетного комутатора між його портами у реальному часі. Проте цей спосіб не враховує статистичні характеристики реального пакетного трафіку, що суттєво зменшує ефективність застосування вищеназваного способу на практиці. Окрім того, не враховується негативний вплив системних помилок, пов’язаних із адаптивністю та дискретністю процесу перерозподілу. З метою підвищення ефективності адаптивного управління авторами проведено дослідження статистичних характеристик реального пакетного трафіку і запропоновано способи перетворення нестаціонарних потоків трафіку у квазістаціонарні відрізки, що надає можливість зменшення системних помилок адаптивного управління. При цьому потік пакетів розподіляється на декілька черг з різним пріоритетом [5]. Для визначення пріоритету аналізуються тільки заголовки пакетів, що забезпечує мінімальну затримку під час аналізу.
13
Урбан О.А., Дзямулич М.І. та Чиж Н.М. "ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ". Економічний форум 2, № 2 (11 червня 2021): 13–18. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-2.
Повний текст джерелаАнотація:
В сучасних умовах розвиток фінансових ринків є важливою складовою підвищення ефективності функціонування бізнесу, покращення інвестиційного клімату та зміцнення економіки загалом. Сучасна економіка не може функціонувати ефективно без розвиненого та стабільно працюючого фондового ринку, оскільки, за його допомогою відбувається перерозподіл вільних фінансових активів для найкращого задоволення потреб національної економіки в інвестиціях.
Сьогодні в Україні велика увага приділяється розвитку малого і середнього бізнесу, а це в свою чергу потребує додаткових фінансових ресурсів. Функціонування повноцінного фондового ринку сприяє залученню в країну дешевих довгих ресурсів, а також забезпечує створення надійної системи фінансування економічного розвитку, що в свою чергу призведе до утворення сприятливих умов для ведення бізнесу.
В статті автори проводять дослідження перспектив виходу українських компаній на фондові біржі ЄС, оскільки досить гострою є питання загального рейтингу країни і військової ситуації на Сході україни. Адже при рівних умовах української і польської компаній, акції польської компанії будуть коштувати дорожче, оскільки інвестор надає перевагу абсолютній надійності, тому очікувати на активність на фондовому ринку ЄС досить складно.
На сучасному етапі розвитку фондового ринку України існують такі проблемні питання, що пов’язані з розкриттям інформації, оскільки вітчизняні положення фінансової звітності розроблені на основі міжнародних стандартів, не завжди відповідають цим стандартам.
В економічній літературі відбуається гостра полеміка щодо шляхів розвитку фондового ринку України, оскільки існує два можливі шляхи її розвязання. Перший шлях полягає в тому, що потрібно розвивати фондовий ринок «з нуля», як це, в свою чергу зробила Польща. Другий шлях передбачає імплементацію європейських стандартів завдяки поетапному впровадженню норм на фондовому ринку.
Україна має достатній економічний потенціал, щоб побудувати ефективно функціонуючий фондовий ринок. Існує два шляхи, якими може слідувати Україна: почати все «з нуля», що є досить проблематично, чи рухатись до євростандартів поступово. На сучасному етапі розвитку фондового ринку України найважливішим завданням є збільшення притоку інвестицій за рахунок інтеграції ринку в світові фінансові ринки. Також не менш важливими є питання збільшення капіталізації лістингових компаній, обсягів торгів на фондовому ринку та зростання показника захисту прав інвесторів.
14
В. О., ШПИЛЬОВА, ФІНАГІНА О. В. та БУРЯК Є. В. "ІННОВАЦІЙНО ОРІЄНТОВАНА КЛАСТЕРНА ПОЛІТИКА: ПОТЕНЦІАЛ ТА ЦІЛЬОВІ ІНТЕРЕСИ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ". Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 88, № 3 (8 січня 2021): 28–44. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2020.88-3-03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено теоретико-генетичний розвиток інтеграційних процесів в сучасному регіональному менеджменті з урахуванням векторів суспільного прогресу, поєднання знань економіки, інноватики, соціології, теорії ринків та підприємництва. Наголошено, що інтеграційні процеси завжди мають загальну або локальну дію, формальні та неформальні прояви, позитивний або негативний вплив на явища та процеси людської діяльності, забезпечують позитивну або негативну динаміку окремих соціально-економічних явищ і процесів. Саме інтеграція як рушійна сила формує потенціал суспільства й економіки держави та її територій.
Визначено ключові чинники суспільного прогресу, що обумовили дослідження процесу інтеграції в економіці та менеджменті: прискорене формування світового ринку та його впливовість на національні економіки, зміна границь регіонів; укрупнення, централізація та диверсифікація капіталів, прискорена диверсифікація виробництва та сфери послуг; масове виробництво та його залежність від науково-технічного прогресу, екологічних і соціальних стандартів; територіальний перерозподіл світу, зони економічного впливу та новітні формати регіоналізації.
Зосереджено увагу на тому, що кластер, як прояв економічної інтеграції в сучасній діяльності, галузевої та регіональної влади, постає первинним в інструментарії стимулювання ринків, бізнесу, якісного та кількісного покращення ділового середовища, залучення інвестицій, інструментом балансу інтересів влади та бізнесу. Зазначено, що кластери постають центром промислової політики, балансують групи регіональних інтересів, стимулюють і корегують регіональний розвиток, прискорюють комерціалізацію національних наукових надбань.
Визначено такі компоненти потенціалу кластероутворення регіонів, як: наука та освіта; ресурсна база; заощадження підприємств та населення; малий і середній бізнес та інфраструктура підтримки малого та середнього бізнесу. Реалізація потенціалу кластероутворення має ґрунтуватися на системі безпеки від наявних ризиків, побудова якої може максимально швидко сформувати платформу взаємних дій, колективного прийняття рішень, заходів організації та контролю. Обґрунтовано управлінське бачення формування стратегічної мети кластероутворення з урахуванням принципів консолідації та гармонізації ключових інтересів.
15
Микитенко, Вікторія Володимирівна, Ірина Василівна Драган та Іван Олександрович Драган. "Формування механізмів управління забезпеченням сталого господарювання". Економіка, управління та адміністрування, № 3(97) (13 жовтня 2021): 47–52. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-3(97)-47-52.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті сформовано й побудовано архітектуру замкнено-ланцюгового механізму управління забезпеченням сталого господарювання, що виконано за методологією проєктування та структурно-логічної організації управлінських методів і засобів у контексті забезпечення стійкості господарських систем за двома групами системоутворюючих (системно-гомеостатичних) підмеханізмів системо-організаційного та системно-функціонального (репаративно-алармовий, кібернетично-просторовий) комплексів. Удосконалено структуру, зміст і функції узагальненого замкнено-ланцюгового механізму управління забезпеченням сталого господарювання, до складу якого входять системоутворюючі підмеханізми: адаптаційно-стабілізаційний, репаративно-алармовий, бінарно-прогностичний, кібернетично-просторовий, які убезпечують синхронний перебіг параболічних подій із інтенсифікації процесів обміну-перерозподілу ресурсів, резервів і можливостей (потенціалу гомеостазу) у внутрішньому середовищі господарської системи, реалізація дії яких відбувається за рахунок стабілізації (генерування ламінарності) протікання потоків чотирьох, базових для сталого розвитку, процесів (економічної, виробничої, природно-ресурсної та соцієтальної природи). Побудовано багаторівневу схему бінарного формування, переформатування та реалізації дії замкнено-ланцюгового механізму управління забезпеченням сталого господарювання, запровадження у практику замкнутих циклів управління, що передбачає побудову системоутворюючих регуляторів у двох паралельних площинах – структурно-організаційного й структурно-функціонального комплексів гомеостатичних підмеханізмів управління забезпеченням сталого господарювання, а згодом із майже одночасним «запуском» адаптаційно-стабілізаційного й бінарно-прогностичного підмеханізмів, за якими й синхронне введення репаративно-алармового й кібернетично-просторового підмеханізмів.
16
Підлипна, Р. П. "Загострення соціальних ризиків в Україні в контексті пандемії COVID-19". Scientific Bulletin of UNFU 31, № 2 (29 квітня 2021): 57–62. http://dx.doi.org/10.36930/40310209.
Повний текст джерелаАнотація:
Систематизовано передумови виникнення соціальних ризиків в Україні, охарактеризовано основні проблеми перерозподілу ресурсів. Показано, що недостатність нормативно-правового регулювання якості надання соціальних послуг ускладнює контроль за ефективністю видатків на соціальні заходи. Виявлено, що нестабільність економічної ситуації в Україні, підсилена впливом пандемії Covid-19, призвела до зростання ризиків смерті значної частини українських громадян, інвалідізації чи довготривалої втрати працездатності, значного зростання матеріальних затрат на лікування, зростання рівня безробіття (у т.ч. прихованого) та погіршення соціально-економічного забезпечення працівників. Проаналізовано загальну і структурну динаміку видатків Державного бюджету, відзначено зростання видатків на соціальний захист населення та охорону здоров'я. Показано, що аналогічна тенденція структурної динаміки витрат соціального спрямування зумовлена намаганням інституційної підтримки населення в умовах пандемії. Водночас, виявлено зміни в програмах соціального захисту населення, які свідчать про зменшення фінансування окремих соціальних програм та додаткову бюджетну підтримку Пенсійного фонду України. Критично проаналізовано доцільність витрат коштів Фонду боротьби з Сovid-19, виявлено понад 37 % нецільового спрямування коштів. З огляду на загрозливу динаміку третьої хвилі пандемії, що проявилась стрімким зростанням добової кількості інфікованих і померлих внаслідок захворювання Covid-19 та тенденцією до зменшення віку нових хворих, досліджено можливості і перспективи імунізації населення як основного інструменту боротьби із пандемією, доведено, що недостатність коштів можна було компенсувати шляхом ефективнішого спрямування витрат Фонду. Окреслено інші соціальні ризики, зокрема проаналізовано тенденції зростання безробіття в умовах карантинних обмежень.
17
Nyzhnyk, Olena. "ОБ’ЄДНАННЯ ГРОМАД В УМОВАХ РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ: ОСНОВНІ НАСЛІДКИ ТА ПОДАЛЬШІ КРОКИ". Public Administration and Regional Development, № 10 (28 грудня 2020): 1198–222. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.10.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито основні наслідки від об‘єднання територіальних громад як головної мети реформи децентралізації. Покзано що функціонування органів місцевого самоврядування у більшості територіальних громад не забезпечує створення та підтримку сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку людини, її самореалізації, захисту її прав, надання населенню органами місцевого самоврядування.
Зосереджено увагу на аналізі результатів здійснених реформ та заходів які засвідчують, що органами влади з ініційовано низку фундаментальних процесів на різних територіальних рівнях. Зокрема – фіскальна децентралізація, що полягає у передачі громадам частини державних податків та запровадження місцевих податків;об’єднання/укрупнення громад та перерозподіл повноважень з надання низки публічних послуг на користь територіальних громад.
Проаналізовано досвід Нідерландів щодо добровільного об’єднання общин яке мало позитивні наслідки для бюджетних питань на рівні муніципалітетів. В той же час акцентовано увагу на досвіді розвинених європейських країн, де передача повноважень та ресурсів з вищого на нижчий рівень управління не гарантувала автоматичного забезпечення ефективного надання публічних послуг, особливо в умовах уповільнення економічної динаміки.
Зазначено що період добровільного об’єднання/приєднання територіальних громад в Україні базувався на створенні спроможних територіальних громад – таких громад сіл, селищ, міст, які в результаті добровільного об’єднання здатні самостійно або через відповідні органи місцевого самоврядування забезпечити належний рівень надання публічних послуг, зокрема у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, соціального захисту.
Підсумовано що здійснене об’єднання / укрупнення громад вимагає швидкого внесення змін до низки актів законодавства, що визначають ключові напрями державної регіональної політики. Зокрема, йдеться про внесення змін до Закону України «Про засади державної регіональної політики», Державної стратегії регіонального розвитку, а також інших, пов’язаних із розробкою та впровадженням стратегій місцевого та регіонального розвитку з урахуванням укрупнення громад та адміністративних районів.
У статті розкрито основні наслідки від об‘єднання територіальних громад як головної мети реформи децентралізації. Покзано що функціонування органів місцевого самоврядування у більшості територіальних громад не забезпечує створення та підтримку сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку людини, її самореалізації, захисту її прав, надання населенню органами місцевого самоврядування.
Зосереджено увагу на аналізі результатів здійснених реформ та заходів які засвідчують, що органами влади з ініційовано низку фундаментальних процесів на різних територіальних рівнях. Зокрема – фіскальна децентралізація, що полягає у передачі громадам частини державних податків та запровадження місцевих податків;об’єднання/укрупнення громад та перерозподіл повноважень з надання низки публічних послуг на користь територіальних громад.
Проаналізовано досвід Нідерландів щодо добровільного об’єднання общин яке мало позитивні наслідки для бюджетних питань на рівні муніципалітетів. В той же час акцентовано увагу на досвіді розвинених європейських країн, де передача повноважень та ресурсів з вищого на нижчий рівень управління не гарантувала автоматичного забезпечення ефективного надання публічних послуг, особливо в умовах уповільнення економічної динаміки.
Зазначено що період добровільного об’єднання/приєднання територіальних громад в Україні базувався на створенні спроможних територіальних громад – таких громад сіл, селищ, міст, які в результаті добровільного об’єднання здатні самостійно або через відповідні органи місцевого самоврядування забезпечити належний рівень надання публічних послуг, зокрема у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, соціального захисту.
Підсумовано що здійснене об’єднання / укрупнення громад вимагає швидкого внесення змін до низки актів законодавства, що визначають ключові напрями державної регіональної політики. Зокрема, йдеться про внесення змін до Закону України «Про засади державної регіональної політики», Державної стратегії регіонального розвитку, а також інших, пов’язаних із розробкою та впровадженням стратегій місцевого та регіонального розвитку з урахуванням укрупнення громад та адміністративних районів.
18
Павлович-Сенета, Ярина. "ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ БЮДЖЕТНО-ФІНАНСОВОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 301–5. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-63.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено аналізу теоретико-правових підходів щодо проведення в Україні муніципальної реформи, що пов’язана з реформуванням територіального устрою та формуванням фінансової автономії новостворених об’єднаних територіальних громад. Досліджуються уже реалізовані заходи щодо організації фінансової самостійності місцевих бюджетів та розглядаються перспективи подальшого впровадження заходів зазначених реформ. На підставі проведеного наукового аналізу організаційних та інституційних засад бюджетно-фінансової децентралізації в Україні авторами висловлюються власні пропозиції спрямовані на подальше зміцнення матеріальної та фінансової бази розвитку об’єднаних територіальних громад. Зазначено, що головною метою реформи місцевого самоврядування та територіального устрою, що тривають сьогодні в Україні, є створення умов для надання якісних публічних послуг на найближчому до громадянина рівні. Проміжними цілями реформи є оптимізація структури адміністративно-територіального устрою для створення ефективної системи публічної адміністрації через широку децентралізацію виконавчої влади та перетворення місцевого самоврядування у фінансово спроможний, ефективний та відповідальний інститут публічної влади. Муніципальна реформа включає оптимізацію фінансово-економічної бази органів місцевого самоврядування, оптимізацію міжбюджетних відносин, формування дієвих місцевих бюджетів, які здатні забезпечити виконання функцій місцевого самоврядування Під поняттям бюджетної децентралізації пропонується розуміти процес передачі повноважень (функцій, компетенції, відповідальності) від центральних органів влади до місцевих, тобто перерозподіл функцій і повноважень єдиної державної влади між відповідними органами державної влади з одного боку, і органами місцевого самоврядування з іншого. Зазначено, що важливими джерелами забезпечення матеріально-фінансової самостійності органів місцевого самоврядування і економічного зростання адміністративно-територіальних одиниць є комунальна власність, природні ресурси, земля.
19
Підлипна, Р. П. "ЗАГОСТРЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ В УКРАЇНІ У СВІТЛІ КАРАНТИННИХ ОБМЕЖЕНЬ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 59 (18 червня 2020): 12–19. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-02.
Повний текст джерелаАнотація:
Ключовими проблемами, що суттєво обмежують зростання конкурентоспроможності систе-ми соціального захисту в Україні, є прогалини в державному регулюванні та недосконалості інфраструктури соціальної сфери, що визначає об’єктивну потребу в посиленні соціальних функцій держави. Статтю присвя-чено дослідженню впливу карантинних обмежень, викликаних пандемією Covid-19, на розвиток кризи соціаль-ного розвитку в Україні та виявленню можливих шляхів її подолання. Зазначено, що в період кризи спричинені карантинними обмеженнями негативного впливу зазнали такі елементи соціального розвитку, як система медичного обслуговування населення, надання освітніх послуг, громадський транспорт, рекреаційні установи. Вирішення завдань державної політики соціального захисту запропоновано визначати не лише економічними ресурсами, які може направляти держава на їх здійснення, але і розглядати як найважливіший чинник еконо-мічного зростання у посткризовий період відновлення соціально-економічного зростання, оскільки саме завдяки цілеспрямованій соціальній політиці з’являються умови для зростання і реалізації інноваційного потенціалу трудових ресурсів суспільства. Було встановлено, що перерозподіл видатків Державного бюджету України дозволив направити додаткові кошти на соціальний захист в умовах пандемії, а саме придбання медичних пос-луг, додаткові виплати працівникам, безпосередньо зайнятим у ліквідації Covid-19, або забезпечити засоби до існування, надання фінансової допомоги людям похилого віку та безробітним, субсидування Пенсійного фонду України. Були визначені категорії громадян, які залишились поза увагою програм соціального захисту: наймані працівники через приховане безробіття, приватні підприємці, мігранти, самозайняті особи, молодь, яка впер-ше вийшла на ринок праці. Пропонується на державному рівні врегулювати гнучкі формати зайнятості, за-безпечити їм повноцінні трудові та соціальні гарантії. Визначено основні соціальні проблеми дистанційного навчання та відповідні ризики соціальної нерівності для розвитку людського капіталу. Подальші дослідження доцільно присвятити дослідженню соціальних аспектів впливу карантинних обмежень на пенсійне забезпечен-ня та доступ до медичних послуг, що дозволить виявити можливі інституційні інструменти удосконалення соціальної політики.
20
Безена, Іван. "РОЗВИТОК РЕГІОНАЛЬНОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В КОНТЕКСТАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ: АСПЕКТИ ІСТОРІЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА СТРАТЕГІЇ РОЗБУДОВИ (1991–2021 РР.)". Litopys Volyni, № 23 (20 квітня 2021): 107–12. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.19.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні проаналізовано історичні аспекти євроінтеграційних процесів у регіональній практиці і результати трансформацій структури, змісту діяльності обласних та місцевих органів влади, яка спрямова- на на сталий соціально-економічний розвиток території і задоволення запитів людини. Ключовими питаннями історичного розвитку державної регіональної політики є подолання наслідків авторитарних методів управління й вибудовування демократичних основ і механізмів ефективної співпраці регіональних органів державної влади та місцевого самоврядування, громадськими інституціями території, жителями сіл й міст. Актуалізуються історичні аспекти формування адміністративно-територіального устрою, які націлені на ресурсне забезпечення діяльності соціально-культурних об’єктів території та стратегії їх розвитку і трансформації. Окреслені процеси проходять у контексті вибудовування державного управління відповідно до ідеології європейського співтовариства. Демократизація й децентралізація спрямовані на перерозподіл владних повноважень «від центру до регіону», розвиток демократичних основ на територіях, формування відповідального регіонального управління, повернення довіри громадян до влади і долучення людини до процесів врядування в громаді. Структурно-функціональну модель системи державного управління на регіональному рівні було нормативно вста- новлено Конституцією України, яка прийнята 28.06.1996 року та залишається чинною донині. У дослідженні розглянуто історичні процеси вибудовування органів державної влади регіону та місцевого самоврядування, процесів формування ефективної співпраці між владою і громадським активом території. Стратегія вибудовування партнерських стосунків спрямована на розбудову успішної території та ефектив- ного розв’язання критичних проблем соціально-економічного розвитку регіону. Сучасні регіональні практи- ки підтверджують актуальність вибудовування нових стратегій розвитку території, наявності активних, професійних і системоутворюючих суб’єктів публічної організаційної діяльності. Демократизація регіональної влади окреслена через публічне обговорення ситуації в громаді й експертизу суспільних проблем, відкриті процеду- ри розгляду і прийняття публічних рішень, внутрішнього і зовнішнього бюджетування інфраструктури регіону.
21
Polinchuk, K. I. "Необхідність проведення структурних змін як умова забезпечення стабільного розвитку України". Public administration aspects 3, № 11-12 (21 грудня 2015). http://dx.doi.org/10.15421/151586.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проводиться оцінка економічної політики останніх років на основі статистичних показників. Встановлюється необхідність проведення реформ в економічній політиці та побудові нових державних механізмів управління системою перерозподілу ресурсів з метою мінімізації наслідків криз. Визначається стратегія подальшого розвитку в контексті відновлення економіки та євроінтеграції. Стаття визначає необхідність створення та стрімкого розвитку власної інноваційної стратегії з метою прискорення економічного зростання та більш тісної співпраці з країнами ЄС. Розглядається питання необхідності державного фінансування інноваційного розвитку, а також створення сприятливих умов для залучення міжнародних інвесторів і розбудови власної бізнес-мережі. Наголошується на наявності певних прогалин у законодавчому забезпеченні даного питання. Висвітлюється потреба у створенні нових механізмів державного стимулювання та заохочення розвитку високотехнологічного виробництва за умови контролю з боку держави з метою недопущення тінізації та виникнення корупційних схем. Наголошується на необходністі перегляду існуючих технологічних процесів, можливості приватизації та модернізації застарілих підприємств з метою зменшення ресурсо- та енергозатрат виробництва. Після аналізу змін у системі зовнішньоторговельних зв’язків України окреслюється актуальність прискорення розвитку нових галузей з метою активізації співпраці з ЄС і набуття повноправного членства.
22
Мних, Ольга, та Анастасія Кириленко. "Актуальні проблеми забезпечення функціональної цілісності процесів капіталізації економіки і підходи до їх вирішення в умовах пандемії". Adaptive Management Theory and Practice Economics 8, № 16 (15 вересня 2020). http://dx.doi.org/10.33296/2707-0654-8(16)-09.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Доведено актуальність дослідження проблеми забезпечення функціональної цілісності процесів капіталізації економіки і підходів до їх вирішення в умовах пандемії, коли невизначеними стають просторово-часові рамки дифузії технологій і загроз. Показано, що капітал є важливою функцією, залежною від продуктивності інтелектуальної праці у різних сферах життєдіяльності суспільства та цільового скерування такої праці у реальному і фінансовому секторах економіки. Дано характеристику процесів капіталізації у провідних країнах світу і сучасних загроз щодо поширення в світі пандемії, які зміщують точки економічного росту і прискорюють процеси руйнування «старих» моделей відтворення капіталу. Доведено, що активний перерозподіл світових ринків капіталу між країнами-лідерами стає новим викликом для корпоративного менеджменту та спеціалізованих інституцій для країн-аутсайдерів. Акцентована увага на тому, що існує загроза щодо істотного перевищення темпів капіталізації економіки, особливо при нагромадженні боргових цінних паперів, порівняно із темпами росту ВВП. Це може стати причиною накопичення фіктивного капіталу та розкручування інфляційних процесів. Побудовано сучасні тренди щодо ринкової капіталізації провідних країн світу та її частки у ВВП, визначено пріоритетні фактори впливу на ринкову капіталізацію корпорацій на основі регресійних моделей. Досліджено роль спеціалізованих компаній з маркетингових досліджень у пошуку адекватних відповідей на сучасні виклики бізнесу та науковій спільноті, які пов’язані із вимушеною зміною маркетингової географії, диверсифікацією ринків і технологій в умовах поширення пандемії. Визначено фінансово-економічні і соціальні наслідки глобальної пандемії коронавірусу. На цій основі розроблено змістовну модель забезпечення функціональної цілісності процесів капіталізації економіки у майбутньому.
Ключові слова: ринкова капіталізація, джерела формування вартості, економіка, загрози, пандемія, технологія, ринок, ризик, інноваційний ресурс
23
Штангрет, Андрій. "Управління мотивацією працівників: безпекові аспекти". Adaptive Management Theory and Practice Economics 8, № 16 (15 вересня 2020). http://dx.doi.org/10.33296/2707-0654-8(16)-07.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. В поточних умовах ведення фінансово-господарської діяльності працівники виконують роль як найбільш цінного ресурсу, так і основного джерела загроз для підприємства. Вирішення проблеми удосконалення управління мотивацією покликано не лише забезпечити зростання продуктивності праці, але й зменшити ймовірність виникнення ризиків і загроз, які пов’язані із діями чи бездіяльністю працівників підприємства. Метою дослідження стало визначення ризиків та загроз у взаємодії між підприємством та персоналом із подальшим формуванням методичних засад удосконалення управління мотивацією працівників.
Для формування методичних засад удосконалення управління мотивацією працівників із врахуванням безпекових аспектів застосовано методи: індукції та дедукції, порівняння і систематизації – при дослідженні сутнісних характеристик терміну «мотивація»; синтезу і аналізу – для формування переліку можливих ризиків і загроз, які виникають на етапі «мотивація» у взаємодії підприємства та працівника; морфологічного аналізу – при розгляді мотивації як процесу, для обґрунтування змін в систему мотивації шляхом перерозподілу часток складових матеріальної мотивації та більш активного використання нематеріального стимулювання; абстрактно-логічний – для теоретичних узагальнень і висновків дослідження.
Обґрунтовано, що недоліки в управлінні мотивацією можуть спричинити виникнення ряду ризиків (нездатність задовольнити свої фізіологічні та психологічні потреби; втрата інтересу до продуктивної і творчої праці; невідповідність винагороди результатам діяльності; отримання працівником вищої винагороди за аналогічних умов на іншому підприємстві; недієвість нематеріального стимулювання), негативним результатом реалізації яких є виникнення загроз (незадоволення працівників рівнем заробітної плати, що штовхає частину з них до зміни місця трудової діяльності; погіршення лояльності персоналу; зниження продуктивності праці та якісних показників виконання службових обов’язків; виникнення конфліктів в трудовому колективі, а також у взаємовідносинах між персоналом та менеджментом; поява мотивів до отримання додаткового доходу за рахунок вчинення крадіжок майна підприємства, використання службового положення, продажі елементів комерційної інформації конкурентам і т.д.; спричинення втрат через використання майна підприємства із порушеннями технічних умов). Обґрунтовано, що реалізація перелічених загроз, окрім гальмування темпів розвитку, спричиняє виникнення збитків із подальшим суттєвим погіршенням рівня економічної безпеки підприємства.
Доведено, що, в наслідок існування ефекту звикання персоналу до певних методів стимулювання та циклічності трудової активності працівників, система мотивації працівників повинна бути динамічною і гнучкою.
Запропоновано внести зміни в систему мотивації шляхом перерозподілу часток складових матеріальної мотивації та більш активного використання нематеріального стимулювання.
Ключові слова: управління, мотивація, працівник, безпека, ризик, загроза.
24
Shmorhun, Oleksandr. "Євроінтеграційний курс України: перспективи і застереження". FOREIGN AFFAIRS, 2020, 12–19. http://dx.doi.org/10.46493/2663-2675-2020-4-2.
Повний текст джерелаАнотація:
У ході досліджень було доведено, що навіть підписання Угоди про асоціацію та отримання безвізового режиму України з ЄС не наблизили Україну до статусу постійного члена Європейського Союзу та НАТО. Однією з головних причин втрати такої перспективи є очевидна невідповідність обіцянок яскравих перспектив потужного розвитку цього геополітичного та геоекономічного союзу, який свого часу дав "архітекторам" діючого ЄС та ЄС реальність нереалізованих грандіозних планів перетворення ЄС на світового лідера. Показано, що слабкий прогнозний потенціал в оцінці подальшої долі ЄС пояснюється відсутністю належного науково-теоретичного обґрунтування основних основ цього безпрецедентного геополітичного об’єднання, яке оцінюється різними авторами, будь то специфічним федеральна або конфедеративна асоціація, в якій національний або суверенний делегується на наднаціональний рівень. Зокрема, існує декілька наукових версій, щоб забезпечити оптимальні параметри для будівництва та будівництва Європейського Союзу. Зокрема, мова йде про "класично федералістичний", "міжурядовий" підходи, "теорію раціонального вибору", "ліберальний міжурядовий напрям", "багаторівневе управління", "мережеве управління", квазі-теорію, що називається "неофункціоналізм". Насправді всі ці моделі так чи інакше ігнорують запропоновану Ш. де Голлем модель організації ЄС за принципом Європи Батьківщини на користь космополітичного глобального проекту Сполучених Штатів Європи. В результаті імплементації Лісабонського договору процес нееквівалентного економічного поділу всередині ЄС фактично легалізований. Незважаючи на це, у березні 2017 року країни-члени ЄС підписали документ під назвою "Європа різних видів" на святкування 60-ї річниці заснування Союзу. Обґрунтовано, що таке порушення принципу солідарності та рівності, заявленого в програмних документах у діяльності ЄС, виникла саме через вимушене об'єднання вимог до національних економік, які не є рівними за своїм потенціалом, неминуче, що створює дискримінацію умови для їх динамічних можливостей. Така геоекономічна конфігурація призводить до повільного розвитку спільної економіки в усьому ЄС. Усі вони, природно, призвели до скарг політичних лідерів Чехії, Польщі, Угорщини, Нідерландів (не кажучи вже про лідерів націоналістичних партій практично у всіх європейських країнах) щодо антинаціональної орієнтації поточної політики ЄС. Зроблено концептуальний висновок: причина вищезазначеної синхронності світового космополітизму та європейського транснаціоналізму полягає в тому, що завдяки дуже складним процесам етапу цивілізаційного масштабу світ переважав у негативній тенденції глобального нееквівалентного перерозподілу товарів , капітал та фінансові ресурси. У той же час аналіз вказує на необхідність врахування того, що в сучасному глобалізованому світі для виживання окремих національних держав (особливо тих, що не мають статусу наддержави), і навіть на тлі зростаючої глобальної кризи, обов'язково необхідно, щоб оптимальне "включення" політичних націй у більш потужні регіональні об'єднання. Ось чому непримиренний євроскептицизм зараз не може бути конструктивним. Однак, як показано у статті, ця інтеграція України матиме сенс лише за умови кардинальної зміни існуючої моделі об’єднаної Європи з метою максимальної функціональної взаємодоповнюваності політичних та економічних інститутів національних держав та наднаціонального прийняття рішень. центри на рівні ЄС.