Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Переорієнтація.
Статті в журналах з теми "Переорієнтація"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Переорієнтація".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Shchechkin, Igor, та Tetyana Hushcha. "Роль петлеподібних структур у конформаційній адаптації сироваткового альбуміну людини до зв’язування лігандів". Lesya Ukrainka Eastern European National University Scientific Bulletin. Series: Biological Sciences, № 7(356) (3 липня 2018): 243–48. http://dx.doi.org/10.29038/2617-4723-2017-356-7-243-248.
Повний текст джерелаАнотація:
Методами теоретичного конформаційного аналізу знайдено нову конформацію молекули сироваткового альбуміну людини, у якій переорієнтація субдомену Іa у глобулі пов’язана з конформаційним переходом петлеподібної ділянки 106–177. Аргументовано важливу роль такого переходу при утворенні комплексів білка з лігандом
2
Цимбал-Cлатвінська, Світлана. "ТЕНДЕНЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ЛОГОПЕДІВ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНО-ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 258–67. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.193.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. У статті визначено тенденції професійної підготовки майбутніх логопедів в умовах інформаційно-освітнього середовища вищих навчальних закладів: соціально-педагогічна зумовленість процесу підготовки майбутніх логопедів, яка орієнтована на міждисциплінарну інтеграцію в освітньому процесі; фундаменталізація загальної та спеціальної підготовки майбутніх логопедів; переорієнтація зі знаннєвої освітньої парадигми на діяльнісну, орієнтовану на формування готовності майбутнього логопеда до професійної діяльності; гуманістична спрямованість процесу підготовки фахівців до освіти дітей з порушеннями мовлення; інформатизація професійної підготовки майбутніх логопедів в умовах інформаційно-освітнього середовища; неперервність професійної підготовки майбутніх логопедів; інноваційний характер сучасної вищої освіти. Виокремлено, що до специфічних тенденцій у професійній підготовці майбутнього логопеда віднесено такі: переорієнтацію ціннісних смислів, інтенсифікацію освіти, необхідність управління педагогічним процесом, кризу спеціальної освіти, що складається під дією «зовнішніх» і «внутрішніх» чинників. Основою професійної компетентності логопеда є фундаментальні знання і вироблені на їхній основі вміння, які виступають, безумовно, в тісному єднанні з його особистісними якостями.
У результаті системного аналізу традиційної практики освіти виявлено ряд проблем і суперечностей, характерних для лінійної освітньої системи, незалежно від індивідуальних особливостей і властивостей її суб’єктів. Серед них: проблема визначення мети в освіті; проблема відбору змісту освіти; проблема організації процесу навчання; проблема інтенсифікації процесу навчання в умовах переважаючої фронтальної взаємодії викладача та студентської групи.
3
Сотер М.В. "Новітні тенденції іншомовної підготовки майбутніх фахівців у технічних закладах вищої освіти України (початок XXI століття)". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 46 (12 лютого 2021): 258–65. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.138.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню новітніх тенденції іншомовної підготовки майбутніх фахівців у технічних закладах вищої освіти України (початок XXI століття).Підкреслено роль «Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання» у перебудові національних стандартів іншомовної підготовки.Акцентовано, що інтегроване навчання спеціальності та іноземної мови, яке ґрунтується на вивченні фахових дисциплін у нерозривній єдності з опануванням іноземної мови й залученні внутрішньо-дисциплінарних та міждисциплінарних зв’язків, є необхідністю й істотно новим кроком щодо поліпшення й модернізації іншомовної підготовки здобувачів технічних закладів вищої освіти. Це дозволить адаптувати майбутніх фахівців до подальшої професійної діяльності, сприятиме їхній конкурентоспроможності й успішному функціонуванню на міжнародному ринку праці. Наголошено, що імплементація інтегрованого навчання спеціальності й іноземної мови в освітній простір технічного закладу вищої освіти посилює практичний компонент іншомовної підготовки.Зазначено, що сучасні реалії іншомовної підготовки орієнтовані на залучення інноваційних методів і підходів до навчання, що ґрунтуються на взаємодії здобувачів освіти, сприяють моделюванню майбутньої фахової діяльності. Звернуто увагу на потребу переорієнтації освітнього процесу на особистість майбутнього фахівця, студентоцентризм.Виокремлено основні тенденції іншомовної підготовки у технічних закладах вищої освіти України в умовах модернізації вищої освіти (початок ХХІ століття): узгодженість і синхронізація вимог щодо іншомовної підготовки через імплементацію «Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання»; інтегроване навчання спеціальності та іноземної мови; посилення практичного компонента іншомовної підготовки здобувачів освіти; переорієнтація освітнього процесу на особистість студента, студентоцентризм та ін.
4
Березовський, І. Б. "Переорієнтація боротьби з незаконною міграцією в Україні на роботу на "дальніх підступах"". Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика), № 4 (2001): 225–30.
Знайти повний текст джерела
5
Гончарова, О. С., та О. Л. Рябченко. "НАЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ПРОВЕДЕННЯ КАМПАНІЇ ЛІКВІДАЦІЇ НЕПИСЬМЕННОСТІ ТА МАЛОПИСЬМЕННОСТІ НА ХАРКІВЩИНІ В 1920-Х – НА ПОЧАТКУ 1930-Х РОКІВ". Історія та географія, № 57 (2020): 103–9. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню питання подолання неписьменності серед національних меншин Харківщини в 1920-ті – на початку 1930-х років. З’ясовано рівень письменності населення Харківщини на початку 1920-х років. Реконструйовано процес становлення та розвитку шкіл для неписьменних та малописьменних, що забезпечували навчання рідною мовою. Охарактеризовано стан матеріального та кадрового забезпечення лікнепів у визначений період. Акцентується увага, що з часом відбувається переорієнтація освіти з гуманістичного показника на ідеологічний. і лікнепкампанія починає використовуватись для політичного перевиховання громадськості
6
Yakymchuk, Oksana. "Компетентнісний підхід в освіті: українські реалії". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 2 (23 грудня 2020): 193–206. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.2.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Одним з найважливіших напрямів реформування сучасної української освіти є всебічне наскрізне впровадження та застосування компетентнісного підходу в навчанні, вихованні, практичній підготовці школярів. Традиційна знаннєво-інформаційна парадигма навчання виявилася неконкурентоспроможною: учні могли мати обширні знання, однак не могли їх реалізувати на практиці. Як засвідчують дослідження, «стара» школа була переобтяжена формальними знаннями, які відсторонювали дитину від реальності. Практика доводить, що освітяни мають шукати нові, інноваційні, особистісно- і практично-орієнтовані методології навчання і виховання. Переорієнтація освіти на компетентнісну парадигму потребує додаткових досліджень. Дану статтю присвячено визначенню сутності компетентнісного підходу та можливості втілення теоретичних знань про нього в освітній практиці України
7
Yeromenko, I. V., та M. M. Miahka. "РЕАЛІЗАЦІЯ СТУДЕНТОЦЕНТРОВАНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 1 (8 вересня 2021): 124–29. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-19.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обговорюються питання щодо комплексного розгляду студентоцентрованого підходу до процесу навчання іноземній мові у вищій школі. Концепція студентоцентрованого навчання передбачає не лише розвиток компетенцій студента в контексті освітнього процесу, а й комплексний особистісний розвиток. Виникає нагальна потреба перемістити студента до центру освітнього процесу та забезпечити його не лише професійними знаннями, вміннями та навичками, а й сформувати такі якості, як самостійність, оригінальність мислення, креативність, здатність до незалежної генерації ідей, організації свого власного режиму навчання, комунікації у суспільстві, вміння виходити із «зони комфорту». У статті визначаються переваги та труднощі застосування студентоцентрованих педагогічних стратегій у процесі викладання іноземної мови у вищих навчальних закладах. Автори підкреслюють, що під час реалізації студентоцентрованого навчання підвищуються вміння студентів самостійно визначати успішність педагогічного процесу, проводити рефлексію, корекцію, використовувати суб'єктнодіяльнісні технології, з’являється бажання до самоосвіти. Студенти прагнуть досягти високих результатів, та спостерігається особиста зацікавленість у якості професійної іншомовної підготовки. Реалізація студентоцентрованого навчання у вищому навчальному закладі повинна сприяти: підвищенню відповідальності за одержувану освіту; розвитку здібностей для самоорганізації й самоконтролю; постановці чітких цілей навчання, розробленню стратегій навчання, які включають аудиторну й позааудиторну роботу, оцінку досягнень у рамках освітнього процесу. У роботі зроблено висновки, що переорієнтація системи вищої освіти на студентоцентровані технології викладання іноземної мови у вищій школі, які відносяться до активних методів навчання, дає змогу активізувати навчальний процес. Навчання перестає носити репродуктивний характер та перетворюється на довільну внутрішньодетерміновану діяльність студентів із напрацювання та перетворення власного досвіду й компетентності. Під час застосування активних методів навчання з'являється пізнавально- спонукальна мотивація, яка перетворюється на чинник активізації навчального процесу та ефективності навчання. Із появою пізнавально- спонукальних мотивів відбувається перебудова сприйняття, пам'яті, мислення, переорієнтація інтересів, активізація здібностей студента, що створює передумови успішного виконання іншомовної діяльності.
8
Воронянський, О. В. "ЕВРИСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КОНЦЕПТУ «ГЛИБИННА ДЕРЖАВА» В ПОЛІТОЛОГІЧНІЙ АНАЛІТИЦІ". Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, № 21 (2020): 15–26. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.21.2.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена розгляду концепту «глибинна держава», який на протязі останніх років активно впроваджується в площину політичного аналізу. Розглянуто основні підходи до визначення сутності глибинної держави в американській та вітчизняній політичній аналітиці, а також проблему наукової новизни даного терміну та аналітичної концепції, побудованої на його базі. Показано, що в рамках економічної системи, яка орієнтована на отримання індивідуального прибутку, внаслідок монополізації відбувається системна переорієнтація механізму держави від виконання загальносоціальних функцій на закріплення тіньових інститутів, які націлені на забезпечення привілейованого доступу до влади і джерел ресурсного забезпечення для обмеженого кола ресурсозабезпечених груп. Це супроводжується відсіканням від доступу до інституційного впливу на прийняття владних рішень для основної маси громадян
9
Попович, О. "Функціональна переорієнтація апарату управління як одна з найважливіших умов переведення економіки на інноваційну модель розвитку". Вісник Української академії державного управління при Президентові України, № 2 (2002): 136–40.
Знайти повний текст джерела
10
ДУБКОВЕЦЬКА, Ірина. "РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕҐРУВАННЯ". Освітні обрії 50, № 1 (12 березня 2020): 154–59. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.50.1.154-159.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор аналізує теоретичні основи формування професійної компетентності майбутніх медичних працівників, виокремлює напрацювання науковців, що торкаються різних аспектів означеної проблеми. Зазначено, що професійна підготовка майбутніх медичних працівників на сучасному етапі розвитку повинна базуватися на гуманістичній теорії та прагненні особистості до самоосвіти, самовдосконалення і самореалізації. Акцентується на потребі системного підходу до професійної підготовки майбутніх медиків, концептуального осмислення основних завдань професійного розвитку особистості, їх реалізації упродовж життя. Розкрито особливості професійної підготовки майбутніх медичних працівників, виокремлено основні напрями внесення змін і коректив щодо навчання у закладах вищої освіти. Основна увага приділяється компетентнісному підходу в освітньому процесі, аналізу позитивних результатів професійної підготовки внаслідок його впровадження у закладах вищої медичної освіти (ЗВМО). Уточнено сутність понять «компетентність», «професійна компетентність», «професіоналізм», «базові якості»; визначено структурні її компоненти та ознаки; етапи щодо формування у процесі професійної підготовки. Основну увагу закцентовано на професіоналізмі як віддзеркаленні професійної компетентності, цілісній інтеґративній характеристиці суб’єкта професійної діяльності, що виявляється у досконалому здійсненні та стабільно високих результатах медичної практики, здатності до професійної самоорганізації, самоактуалізації, професійного саморозвитку. Наголошено, що основною умовою розвитку особистості майбутнього медичного працівника на сучасному етапі виступає переорієнтація освітнього процесу ЗВМО з вузькопредметного характеру вивчення навчальних дисциплін на розвиток професійно зорієнтованого, критичного осмисленого; розвиток творчого потенціалу особистості.
11
Павчук, Марія-Катерина. "Неопрагматизм Річарда Рорті в контексті проблематики сучасної філософії науки". Studies in history and philosophy of science and technology 29, № 2 (9 грудня 2020): 17–25. http://dx.doi.org/10.15421/272017.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній статті досліджено актуалізацію філософії неопрагматизму та її взаємозв’язок з лінгвістичною та аналітичною філософією. Внесок до прагматичного поворота філософії вивчає, як ці різні дискурсивні стратегії пов’язані між собою і в чому полягає їх доречність до взаємозв’язку між прагматизмом і філософією в цілому. Філософія, за Рорті, як і культура загалом, є не пошуком істини, а розмовою та комунікацією. Переорієнтація з пізнання та істини на розмову і комунікацію могла б створити основу для втілення в життя нового типу філософії, побудованої не на об’єктивності, а на іронії та солідарності. Головний позитив деконструктивістського проекту Рорті полягає у стимуляції філософів із табору раціоналістів вдосконалювати інструментарій, необхідний для вирішення нових конструктивних завдань. В історії філософії таким завжди був наслідок радикалістської романтичної критики. Лінгвістична філософія і неопрагматизм виявились напрямками, які, зародившись у межах сцієнтистського способу теоретизування, виявились цілком пристосованими до синтезу своїх ідей з побудуванням течій, які традиційно інтерпретують як антисцієнтистські. Це повною мірою стосується лінгвістичної філософії Л. Вітгенштейна і його послідовників, неопрагматистів У. Куайна, Д. Девідсона, М. Уайта, Р. Рорті та інших. Серед сучасних дослідників дану тему розробляли А. Ф. Грязнов, Ю. В. Жарких, У. Г. Труіта, І.С. Добронравова.
12
Гриценко, А. П. "КОНЦЕПЦІЯ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІСТОРІЇ У ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ". Педагогіка та психологія, № 62 (серпень 2019): 68–78. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.08.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються основні теоретичні положення концепції формування професійної компетентності майбутніх учителів історії у процесі фахової підготовки й виокремлюються теоретичний, методичний, практичний та методологічний концепти. Звернено увагу, що завдяки інтеграції ряду педагогічних підходів методології системи (особистісно-орієнтованого, компетентнісного, гуманістичного, системного, діяльнісно-розвивального, середовищного, аксіологічного, акмеологічного, суб’єкт-суб’єктного) відбувається інтенсифікація результатів названої системи. Крім того, упровадження інтеграційного підходу допомагає загальному об’єднанню означених принципів формування професійної компетентності майбутніх учителів історії у процесі фахової підготовки завдяки поєднанню складових освітнього процесу (зміст, форми, методи, засоби) з інноваційністю та інтегрованістю навчання. Автор вважає, що професійна компетентність майбутніх учителів історії є конструктом п’яти взаємообумовлених та взаємозалежних компонентів: інформаційно-когнітивного, операційнодіяльнісного, креативно-проектного, оцінно-рефлексивного та мотиваційноціннісного. Розглядаючи професійну компетентність майбутніх учителів історії динамічною властивістю особистості, автором визначено, що процес її розвитку включає чотири рівні: початковий; середній; достатній; високий. У поданій статті звернено увагу, що дієвість концепції формування професійної компетентності майбутніх учителів історії у процесі фахової підготовки досягається рядом педагогічних умов, основними з яких є: упровадження інноваційних технологій навчання до процесу фахової підготовки майбутніх учителів історії; створення інформаційно-освітнього середовища фахової підготовки майбутніх учителів історії у закладах вищої освіти; переорієнтація освітнього процесу на оволодіння майбутніми учителями історії методологією науково-технічної творчості; проектування змісту освіти на основі ідей компетентнісного підходу; цілеспрямований розвиток особистісно-професійних якостей майбутніх учителів історії.
13
Купчак, Мар’яна Ярославівна, та Андрій Вікторович Саміло. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В УКРАЇНІ: УПРАВЛІНСЬКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ". New Ukrainian Law, № 1 (30 березня 2022): 109–13. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.16.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено сутність та зміст публічного адміністрування, проведено співвідношення понять «державне управління», «публічне управління» та «публічне адміністрування». Визначено, що публічне адміністрування є різновидом управлінської діяльності інституцій публічної влади. Досліджено механізм публічного адміністрування, який являє собою систему, що забезпечує практичну реалізацію публічного адміністрування для досягнення визначених цілей, а також має свою структуру, важелі, інструменти і методи впливу на об’єкт управління з відповідним правовим та інформаційним забезпеченням. З’ясовано мету вдосконалення механізму публічного адміністрування. Такою метою є створення ефективної системи прийняття та виконання управлінських рішень; переорієнтація державного апарату переважно з контрольно-репресивних функцій на функції захисту громадян та інших прав і свобод; реалізація Конституції України в сфері діяльності виконавчої влади. Досліджено здатність публічних суб’єктів впливати на відносини між людьми з приводу організації їхньої діяльності на основі реалізації публічного інтересу. Проведено наукові пошуки для з’ясування механізму противаг та стримувань між гілками влади як важливої умови демократії, що розкривається через здатність органів державної влади та місцевого самоврядування забезпечувати їх стабільну роботу з гарантуванням принципів законності, незалежності і дотриманням прав і свобод. Механізм публічного адміністрування включає практичне виконання суб’єктами публічного адміністрування їхніх адміністративних зобов’язань відповідно до наданої законодавством компетенції. Ідеться про такі зобов’язання: прояв публічного інтересу; вплив на поведінку суб’єктів суспільства; виконання владних приписів; реалізацію закріпленої за цими суб’єктами компетенції. Визначено шляхи удосконалення механізму публічного адміністрування в Україні.
14
Kоreniuk, P. I. "СТАЛИЙ РОЗВИТОК РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПРОДОВОЛЬЧОГО КОМПЛЕКСУ". Actual problems of regional economy development 2, № 15 (4 листопада 2019): 23–32. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.15.23-32.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах певного зниження споживання основних продуктів харчування і калорійності добового раціону, актуальною є проблема відтворення природних ресурсів у продовольчому комплексі з позиції сталого розвитку та ефективного використання аграрного ресурсного потенціалу природного середовища. Оцінка динаміки розвитку зернового підкомплексу продовольчого комплексу для ефективного використання аграрного ресурсного потенціалу навколишнього середовища можлива через оцінку макроекономічних показників. Динаміка кількісних співвідношень між валовим внутрішнім продуктом держави і продукцією аграрного сектора демонструє зростання обсягу валового продукту у розрахунку на 1 особу. Скорочення площі сільськогосподарських угідь, відбувається при постійному збільшенні посівної площі соняшника, який є пріоритетною експортною культурою.Тенденції розвитку природно-ресурсного потенціалу продовольчого комплексу країни свідчать про зниження сільськогосподарських угідь. В останні роки збільшилися лише площі соняшнику, що є пріоритетною експортною культурою. Стратегічним напрямом вирішення кризи може бути реструктуризація зернового підкомплексу переробних галузей харчового комплексу на основі ефективного використання аграрно-ресурсного потенціалу довкілля. Україна має потужний аграрний природно-ресурсний потенціал завдяки своєму сприятливому економічному та географічному положенню, а також є потужні ринки продовольства та сировини (країни ЄС, Росія, Китай). Виснаження споживчого кошика працездатного населення на тлі зменшення частки сільськогосподарського виробництва у валовому продукті демонструє зміну пріоритетних видів виробництва. У той же час, зменшення площі сільськогосподарських угідь відбувається при постійному збільшенні площ соняшнику, що провокує дисбаланс у діяльності вітчизняної харчової та переробної промисловості, отже, подальше скорочення споживання та калорійності щоденного раціону, переорієнтація харчової та переробної галузей на імпортну сировину, подальше зниження вітчизняного сільського господарства.
15
Стащук О.В. та Мартинюк Р. "СПЕЦИФІКА ЗАСТОСУВАННЯ КОГНІТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В СУЧАСНІЙ БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ". Економічний форум 1, № 3 (25 вересня 2021): 134–38. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-3-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Інтенсивний технологічний розвиток суспільства справляє суттєвий вплив не лише на зміну структури виробничих відносин, але й істотно впливає на трансформацію фінансової і, зокрема, банківської системи. При цьому внаслідок ускладнення мережевих технологій, які вже давно використовуються для забезпечення функціонування онлайн-банкінгу, виникають можливості переведення усього комплексу обслуговування клієнтів банку у сферу дистанційного обслуговування. Інновації, пов’язані з використанням когнітивних технологій та штучного інтелекту, дають змогу трансформації традиційних автоматизованих систем дистанційного банківського обслуговування клієнтів в новий технологічний та інформаційний вимір, наслідком чого є формування цифрового банкінгу. При цьому, поточні тенденції свідчать, що переорієнтація банківських послуг в цифрові технології відбувається достатньо швидкими темпами, наслідком чого є скорочення мереж банківських відділень – обслуговування клієнтів відбувається онлайн та за допомогою спеціалізованих терміналів, кожен з яких за своїм функціоналом здатен замінити до десяти працівників.
В статті розглянуто сучасну специфіку формування нової системи банківського обслуговування, котре пов’язане із застосуванням когнітивних технологій та штучного інтелекту і має своїм наслідком формування нових принципів взаємодії та трансформації систем «клієнт – банк» в цифровий банкінг. Визначено, що впровадження таких технологій у банківську діяльність дозволяє банкам суттєво економити на утриманні окремих відділень та скорочувати чисельність персоналу, задіяного в обслуговування клієнтів. Досліджено, що перехід до цифрового банкінгу значно збільшує потребу в забезпеченні інформаційної безпеки клієнтів банку, оскільки більшість їхніх операцій з рахунками відбувається через мережу і є потенційно вразливими до недоброчесних дій. Відтак, можна зробити висновок, що інтенсивне впровадження цифрових технологій в банківську діяльність є неможливим без забезпечення належної системи інформаційної безпеки з боку банківських установ.
16
Овсієнко, Алла. "АДАПТАЦІЯ БІБЛІОТЕК ДО РЕАЛІЙ ЦИФРОВОГО ПРОСТОРУ". Society. Document. Communication 12, № 12 (14 вересня 2021): 255–69. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-255-269.
Повний текст джерелаАнотація:
Сьогодні вже неможливо зупинити швидке розповсюдження гаджетів, рідерів, мобільних телефонів як засобів доступу до ресурсів Інтернет, у тому числі до бібліотечного контенту глобальної мережі. Неможливо також змінити ситуацію у бік актуалізації електронного читання, загальновизначним є той факт, що найбільш ефективне інформаційно-бібліотечне обслуговування населення досягається шляхом створення електронних бібліотек. Електронні бібліотеки можуть складатися з колекцій електронних документів (оцифрованих традиційних матеріалів, або створених відразу в електронному вигляді), та систем з уніфікованим підходом до виробництва, зберігання, організації різноманітної інформації.
У роботі описані основні елементи оцифрування бібліотеки як складової інформаційного суспільства, що розвивається.
Бібліотечні сайти – це ворота в бібліотеку, її візитна картка в інтернет просторі. Акаунти у соціальних мережах та блоги різко підвищують інтерактивність обміну інформацією і відвідуваність бібліотечних сайтів, в цілому підвищують інтерес до бібліотеки з боку існуючих і потенційних користувачів.
Глобальна переорієнтація пріоритетів у роботі бібліотечно-інформаційних установ, у зв’язку зі створенням електронної бібліотеки, є очевидною, вона спрямовується на розвиток мережевих технологій, електронних ресурсів, інформаційного сервісу, бібліотечної кооперації.
Цифрові бібліотеки, електронні колекції, системи електронного резерву, онлайнові каталоги публічного доступу, бази даних електронних журналів та інші ІР стали популярними засобами доступу до джерел інформації. Створення електронних, цифрових бібліотек сприяє глобалізації світового інформаційного співтовариства, відкриває принципово нові умови доступу до віддалених ІР і забезпечує рівні права користувачів на отримання необхідної інформації.
У статті проаналізовано інтенсивність впливу Інтернету на довідково-бібліографічне обслуговування користувачів бібліотек, та необхідність реорганізації довідково-бібліографічних служб, зміни у традиційних функціях бібліографії.
17
Карловас, О. А. "РОЗВИТОК МОВНОЇ СТІЙКОСТІ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ ЯК ІНДИКАТОР СФОРМОВАНОСТІ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 136–48. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-136-148.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто поняття мовної стійкості як риси індивідуальної та колективної мовної поведінки, важливої для збереження стабільності національної мови у двомовній ситуації нашої країни.
Актуалізація питання розвитку мовної стійкості майбутніх філологів в умовах російсько-української двомовності східного регіону країни зумовлена основною метою навчання рідної мови в середній школі, яку будуть реалізовувати молоді спеціалісти, – формувати національно свідому, духовно багату мовну особистість, яка вмітиме вільно, комунікативно доцільно послуговуватись засобами рідної мови в усіх видах мовленнєвої діяльності, тобто забезпечувати належний рівень комунікативної компетенції.
Аналіз мовознавчих студій засвідчив, що дотепер немає загальноприйнятого, виразного та чіткого визначення досліджуваного поняття мовної стійкості. В лінгводидактиці означену проблему розглядають з погляду формування національно-мовної / мовної / мовленнєвої особистості в умовах реалізації компетентнісного підходу до навчання української мови. Лінгвісти звертають увагу на необхідність розвитку мовної стійкості, зокрема у здобувачів вищої освіти, яка допоможе розв’язати проблему, що постає там, де процеси мовної асиміляції ставлять під загрозу існування національної мови. Переорієнтація означеної двомовності на поступове зростання груп ситуативних двомовців за рахунок російських одномовців з подальшим формуванням і розширенням україномовних середовищ дозволить надати мовному розвитку України зворотного напрямку, і вища школа має посісти одне з ключових місць у цьому процесі.
Мовна стійкість є характерною рисою комунікативної поведінки мовної особистості, оскільки мова постає конструктом власної ідентичності, внутрішнім чинником позиції громадянина щодо своєї національної приналежності. У процесі вивчення мовознавчих дисциплін майбутні філологи долучаються до опосередкованої співвіднесеності з українською спільнотою, конструюючи завдяки мові національну ідентичність, яка постає перед людиною в ході формування національної самосвідомості.
18
Виговська, О. І. "ШАНС СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ: АВТЕНТИЧНА ПЕДАГОГІЧНА ОСВІТА ТА ЇЇ ДУХОВНІ АСПЕКТИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 58–84. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-58-84.
Повний текст джерелаАнотація:
В українській освіті, як педагогічній, так і шкільній, на жаль, відсутнє поняття «людина». Сьогоднішня педагогічна практика до того ж демонструє безліч деформацій у семантиці й інших базових понять. Тому нашим завданням для даної статті стало привернення уваги до цих фактів і демонстрація їх наслідків у шкільній справі.
Зрозуміло, що від наукової розробленості самого поняття «людина», у першу чергу, його відповідності природі людини, її суті й покликанню залежить, наскільки робота педагогів задовольнятиме вимоги сучасності.
Тому для педагогічної практики особливо важливим стає встановлена нами структура самого поняття «людини», у ключі авторського тлумачення якого розглядаються і всі інші поняття – індивід, індивідуальність, особистість.
Концепція людини, пропонована автором, центрує увагу педагогів на головному сенсі педагогічної діяльності – вивченні дитини у спосіб споглядання та спілкування з нею. В результаті вчителі опановують головний педагогічний механізм роботи з людиною.
У статті автор актуалізує увагу і на тому, якого педагога мають готувати педагогічні виші в умовах людиноцентриської педагогічної освіти, а для цього педагог і має стати метою такої освіти, а отже, й головним її досягненням! Тоді як результатом запропонованого закономірно стає набуття вчителем автентичної педагогічної освіти, а наслідком цього – спроможність здійснювати дитиноцентристську шкільну освіту.
Вочевидь, професійна підготовка такого вчителя має набути, насамперед, духовного змісту, для чого йому необхідно «напитатися/наповнитися» ідеями і духом класиків педагогіки. За цієї умови відбудеться переосмислення та переорієнтація ціннісних напрямків в освіті: якісне виховання дитини/людини відбуватиметься на платформі духовності, моральності, культури. Ось так і скористаємося ШАНСОМ отримати нового українського ВЧИТЕЛЯ!
19
Мартиненко, Олена. "Теоретико-методологічний аналіз наукових підходів до вибору професій старшокласниками". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)Т1 (2020): 149–64. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-1-149-164.
Повний текст джерелаАнотація:
Здійснено теоретико-методологічний аналіз наукових підходів до вибору професій старшокласниками. Установлено, що соціально-економічні зміни, що відбуваються в нашій країні, демократизація суспільства, переорієнтація виробництва на ринки Європейського союзу, зникнення одних професій і виникнення інших посилили інтерес дослідників до проблеми професійного самовизначення. Резюмовано, що сучасні соціальні та економічні умови потребують від випускника школи практичної, теоретичної, моральної та психологічної підготовки до життя та праці за умов ринкових відносин, ясного розуміння залежності власного майбутнього від обсягів та якості отриманих знань та вмінь, усвідомлення та обґрунтування вибору галузі професійної діяльності, ініціативності та працьовитості. Констатовано, що ставлення людини до себе як до суб’єкта професійної діяльності формується на основі самопізнання і оцінки власних можливостей стосовно вимог конкретної професії. А тому готовність старшокласників до праці взагалі слід трактувати як особистісне новоутворення, що включає прагнення до професійної діяльності, а також відповідні знання, уміння, навички та професійно значимі якості особистості. Резюмовано, що на перших етапах вибору професії старшокласниками важлива роль належить професійній інформації, що розглядається як планомірний процес ознайомлення молоді з основними професіями та спеціальностями, з їх функціями, змістом, умовами, організацією, режимом і оплатою праці, правовими основами працевлаштування, перспективами змін у змісті праці та в структурі професійних потреб. До подібної інформації включаються також відомості про вимоги професії до фізичних можливостей працівників. Тоді як сьогодні інформація про професії надходить до учнів із різних джерел: від батьків, друзів, знайомих, засобів масової інформації, професіографічної літератури, вчителів і передбачає організацію їх активної відповідної пізнавальної діяльності. Виявлено, що проблема вибору професій старшокласниками в науковій літературі нині тлумачиться з точки зору особистісного, діяльнісного, суб'єктного, культурологічного підходів.
20
СУХОПАРА, Ірина. "ЕМОЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ В КОНТЕКСТІ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 111–22. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-111-122.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано актуальність обраної теми в контексті ідей Нової української школи та проаналізовано наукові джерела щодо трактування терміну "емоційна компетентність" у науковій педагогічній і психологічній літературі. Висвітлено результати аналізу різних підходів зарубіжних і вітчизняних дослідників до тлумачення понять "емоційний інтелект" і "емоційна компетентність". Визначено, що проблема емоційної компетентності тісно пов’язана з феноменом емоційного інтелекту. Відповідно до концепції Нової української школи відбувається переорієнтація освітнього процесу на емоційну складову, розвиток емоційного інтелекту учнів, успішну самореалізацію особистості, відкриття та вияв власного потенціалу, що вимагає від педагога вмінь здійснювати освітній процес на емоційній основі, будувати стосунки з учнями на засадах довіри, поваги, емпатії, свідомо виражати та керувати емоціями, розпізнавати, розуміти емоційний світ молодших школярів, створювати позитивний емоційний настрій та сприятливий психологічний клімат у класі. Відтак існує проблема розвитку емоційної компетентності вчителя початкової школи. Обґрунтовано розуміння емоційної компетентності вчителя початкової школи як динамічною комбінації поглядів, цінностей, знань про емоції, вміння вираження, розуміння, керування власними емоціями та емоційним станом учнів, особистих якостей для успішного здійснення освітнього процесу на емоційній основі, засадах емпатії, поваги, співпраці з школярами, їх батьками, колегами, власної реалізації в професійній сфері. Узагальнено теоретичні підходи до розуміння структури емоційної компетентності, визначено найбільш поширені погляди на складові емоційної компетентності, подано її структуру. У структурі емоційної компетентності вчителя початкової школи визначено особистісний (вираження, розуміння, керування власними емоціями) і міжособистісний (здатність сприймати, розуміти, впливати на емоційний стан учнів) компоненти. Співвіднесено структуру емоційної компетентності вчителя початкових класів з ідеями Нової української школи. Ключові слова: емоції, емоційний інтелект, емоційна компетентність, вчитель початкової школи, Нова українська школа.
21
Shestakovska, T. L., та S. O. Kushnir. "Механізм розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України в контексті забезпечення його економічної безпеки". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (29 серпня 2019): 89–97. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню питань удосконалення механізму розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України у напрямку забезпечення його економічної безпеки й обґрунтуванню відповідних стратегічних імперативів. Метою статті є дослідження науково-прикладних засад функціонування механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України як напрямку забезпечення його економічної безпеки та підтримки лідерських позицій на міжнародному ринку агропромислової продукції.Наукова новизна. Запропоновано наукові положення щодо розробки механізму розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору з метою забезпечення його економічної безпеки, який включає впорядковану сукупність принципів, завдань, важелів, методів (економічних, адміністративних) та інструментів впливу на виконання цільової функції щодо задоволеності потреб суб’єктів у результатах використання інноваційного потенціалу галузі. Визначено стратегічні імперативи забезпечення розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору в Україні.Висновки. Однією з головних проблем сучасного аграрного сектору України, що потребує вирішення, є відсутність дієвого механізму розвитку інноваційного потенціалу, який дозволятиме здійснювати протидію можливим загрозам щодо забезпечення економічної безпеки, інноваційно-інвестиційної діяльності, використовувати наявний потенціал та в цілому підтримувати належний рівень продовольчої безпеки в Україні. Представлено структуру механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору, який є однією з ключових підсистем загальної системи державного регулювання, що включає сукупність методів (економічних, адміністративних), принципів, функцій, завдань, важелів та інструментів впливу на формування і розвиток інноваційного потенціалу в умовах глобалізації.Визначені стратегічні імперативи реалізації механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору в Україні: розробка стратегії інноваційного розвитку аграрного сектору на засадах ефективності використання наявного інноваційного потенціалу; модернізація сировинної складової; структурна переорієнтація для впровадження органічного виробництва; використання інвестиційних стимулів для підтримки інноваційного потенціалу аграрного сектору; використання переваг державно-приватного партнерства у контексті формування та реалізації інноваційного потенціалу аграрного сектору та ін.
22
ЛЕМКО, Галина, та Олеся ДЖОГОЛИК. "СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНА АКТИВНІСТЬ ЯК РІВЕНЬ РОЗВИТКУ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ". Humanitas, № 5 (12 січня 2022): 39–45. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.5.6.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття актуалізує питання соціально-культурної активності як рівня розвитку дітей з особливими потребами. Визначальною умовою розвитку сучасного гуманного суспільства особливої гостроти набувають питання соціальної адаптації, інтеграції осіб з особливими потребами та формування в кожного з них соціально-культурної активності. Найважливішою проблемою сьогодення є переорієнтація дітей та молоді на самостійність, активність, власну відповідальність, створення умов для самореалізації. Також визначено роль і значення культурно-дозвіллєвої діяльності як незамінного засобу відновлення творчого потенціалу особистості, проаналізовано її місце в соціально-культурній сфері. Ефективність культурно-дозвіллєвої діяльності як засобу соціально-культурної активності великою мірою залежить від створення умов для відновлення й розвитку найважливіших форм людської життєдіяльності, розвитку морально-ціннісних орієнтацій, відновлення і компенсації соціальних зв’язків, формування соціально-культурного досвіду, творчого розвитку кожного вихованця як цілісної особистості. Значним резервом соціально-педагогічної роботи з такими особами є організація різноманітних видів та форм культурно-дозвіллєвої діяльності. У процесі аналізу найбільш ефективних форм і методів організації культурно-дозвіллєвої діяльності дослідники звертають особливу увагу на гру, яка звільняє від багатьох умовностей повсякденного прояву фізичних та інтелектуальних сил, впливає на духовне зростання та особистісне піднесення. Під час ігрової діяльності особа прагне позбутися зайвої напруги, розвіяти сум, звільнитися від емоціонального перевантаження, в розважальний формі отримати пізнавальну інформацію. Також не менш важливим напрямом культурно-дозвіллєвої діяльності дітей з обмеженими можливостями є спілкування з мистецтвом, яке має багаті виховні можливості, оскільки активно впливає на світоглядне, моральне та естетичне формування особистості. Осмислення культурно-дозвіллєвої діяльності як незамінного засобу активізації особистості дало змогу охарактеризувати її як цілісну, особистісно зорієнтовану, ціннісно-орієнтаційну, культурно-творчу педагогічну діяльність, яка за умови її доцільної організації може забезпечити максимальну адаптацію й інтеграцію кожного вихованця.
23
Синишина, В. М. "ЕУТИМНІ ТЕХНІКИ ЯК ПРОФІЛАКТИКА ТА АНТИКРИЗОВА ІНТЕРВЕНЦІЯ У ВИПАДКУ АКТУАЛЬНОЇ СУЇЦИДАЛЬНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 4 (7 квітня 2022): 27–32. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.4.5.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено теоретичні аспекти проблеми надання психологічної допомоги суїцидентам. Подано аналіз поняття еутимної техніки як засобу терапії переживанням задоволення та насолоди задля нівелювання суїцидальних ідеацій. Виокремлено деякі види еутимних технік, а саме мотиваційних та прогресивної релаксації. Розкрито причини ефективності та необхідності використання еутимних технік в умовах COVID-19. Зазначено, що проблема надання психологічної допомоги суїцидентам для нівелювання суїцидальних ідеацій нині є вкрай необхідною та важливою, оскільки пандемія викликала широкий спектр негативних емоцій у людства загалом і кожної особистості зокрема, тому зросла потреба у допомозі психологів під час суїцидальності, а саме необхідність консультування, підтримки, супроводу та психологічної кризової інтервенції саме ефективними щадними методами. Така необхідність вимагає від психологічної науки глибшого та постійного пошуку оптимальних способів долання суїцидальності. Розвиток психотерапії був пов’язаний із численними спробами психоаналітиків знайти причини виникнення психічних порушень. Часто для цього доводилося надовго занурюватися в аналіз прихованих у підсвідомості травм, занурюватись у минуле і там шукати біль та страждання, які заважають особистості жити повноцінно. У 50-ті роки XX століття з’явився новий напрям у психотерапії, який склав реальну конкуренцію психоаналізу, а саме поведінкова (біхевіоральна) терапія. В основу терапії була покладена ідея про те, що усунення хворобливих симптомів цілком можливо здійснити без знання причин, що існували у минулому. Часто такі способи психотерапії називають асимптоматичними (несимптоматичними). В рамках поведінкової терапії асимптоматичний підхід з’явився порівняно недавно у вигляді технік та тренінгу задоволення (насолоди). Досвід використання асимптоматичної психотерапії свідчить про те, що переорієнтація уваги людини з негативних подій і явищ на події та явища, що приносять задоволення, веде до психологічного благополуччя та поліпшення здоров’я.
24
Чженьсюань, Фань. "ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ КИТАЮ У ХХ ст.: ПОЄДНАННЯ ТРАДИЦІЙ ТА ІННОВАЦІЙ". Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, № 51 (2018): 77–87. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2018.51.06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито культурно-філософські передумови розвитку музичної освіти Китаю у ХХ ст. На основі аналізу науково-педагогічних джерел доведено, що на розвиток музичної освіти вплинули традиційні ідеї давньокитайської філософської думки, де велика увага надавалася гармонійному вихованню людини в єдності із природою та соціумом, зокрема засобами музичної освіти. З’ясовано, що з початку ХХ століття музичне мистецтво посідає важливе місце у гуманітарній освіті Китаю, відіграючи важливу роль у вихованні дітей та молоді у системі шкільної, позакласної та позашкільної освіти. На основі аналізу державних програм та стандартів для учнів середніх шкіл, затверджених Міністерством освіти Китаю, встановлено, що метою музичної освіти було створення естетичної основи для розвитку особистості, виховання у школярів духовних якостей та чутливості до позитивного впливу музичного мистецтва. Основною формою шкільного навчання виступав хоровий та вокальний спів. У позакласній діяльності акцент було зроблено на розвиток творчих задатків школярів в гуртках, де вони мали змогу навчатися інструментальній грі, зокрема грі на народних музичних інструментах. Позашкільна музична освіта виступала осередком первинної професіоналізації учнів як музикантів та співаків, забезпечуючи творчу самореалізацію дітей у групових та масових формах музичної діяльності. Доведено, що провідною тенденцією розвитку музичної освіти Китаю у ХХ ст. стало поєднання традиційного національного підходу, зокрема збереження узвичаєного для співочої культури Китаю одноголосся, насичення змісту освіти традиційним музичним та співацьким репертуаром, навчання грі на національних музичних інструментах, та музично-педагогічних інновацій, серд яких; спрямування музичної освіти на вирішення нового завдання – індивідуального творчого розвитку дитини; переорієнтація освітнього процесу на хоровий спів; збагачення музичного репертуару світовими дитячими та класичними творами; розвиток нових позакласних та позашкільних форм музичної освіти школярів; проведення масштабних культурно-музичних заходів; створення системи музично-педагогічної підготовки педагогічних кадрів тощо.
25
ВОДЯННІКОВ, ОЛЕКСАНДР. "Генеалогія поняття людської гідності у конституційному праві". Право України, № 2018/09 (2018): 41. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-041.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасній конституційній доктрині і практиці органів конституційної юрисдикції особливе значення надається поняттю людської гідності як основи ціннісного порядку. Однак воно, яке зараз сприймається як аксіома, є продуктом повоєнної епохи. Коли і за яких обставин поняття “гідність” набуло сучасного змісту в конституційному праві? Які фактори, міркування та обґрунтування призвели до появи цього терміна в конституційних текстах? Яким чином людська гідність набула такого особливого значення? Метою статті є дослідити виникнення і становлення конституційного поняття “людська гідність”, визначення його витоків і причин, що за досить короткий час призвели до визнання особливого конституційного значення людської гідності у повоєнному конституціоналізмі. Конституційне поняття людської гідності і, власне, сама ідея дигнитарного конституціоналізму зароджуються у 30-ті роки ХХ ст. у католицькій політичній думці. Парадокс полягає в тому, що його виникнення стало наслідком несприйняття і заперечення як ліберального доробку Великих революцій XVIII ст. у міжвоєнний період, так і екстремізму комуністичних і нацистських режимів. Хоча ідея людської гідності має тривалу історію в європейській релігійній думці, появою в конституційному тексті вона завдячує енцикліці Папи Пія ХІ “Divini Redemptoris”, в якій формулюється ідея соціальної справедливості, в основі якої стоїть вже не колектив чи громада, а особа. Така переорієнтація гідності в католицькій політичній доктрині з колективної кваліфікації (гідність родини, працівників) на індивідуальну (гідність людини, людська гідність) стала тим важливим інструментом, що проклав дорогу поняттю гідності людини до конституційної доктрини і практики, а саме сприяв появі цього терміна в преамбулі Конституції Ірландії 1937 р. Авторитет Святого Престолу пояснює, чому ідеї свободи і людської гідності також були проголошені найвищими цінностями і священним благом у конституційних текстах таких авторитарних держав, як вішистська Франція і франкістська Іспанія, а також у конституціях Латинської Америки. Виникнення нового значення людської гідності в повоєнних конституціях континентальної Європи також засвідчує переосмислення самої ідеї представницької демократії, спробу запровадити надійні запобіжники проти мажоритарного фатуму демократії.
26
Chaplinska, Iuliia, та Polina Kabanova. "Ризики кіберсоціалізації: сьгодення і недалеке майбутнє". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 47(50) (3 липня 2021): 160–79. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).220.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначаються поточні і можливі в перспективі психологічні ризики, пов’язані зпроцесом активного переходу сучасних цифрових технологій зі сфери наукових розробок уповсякденне життя людей. Основними завданнями дослідження були: якісний аналіз науковоїта науково-популярної літератури вітчизняних і зарубіжних авторів, представленняавторського бачення найбільш актуальних для сьогодення ризиків кіберсоціалізації тапрогнозування тих, з якими людство може зіткнутися в недалекому майбутньому. Зокрема,розглянуто вісімнадцять ризиків, які виявляються як на індивідуальному рівні або на рівнімалої групи, так і на загальносвітовому рівні, а саме: збіднення емоційної сфери людини,надмірна довіра до новітніх технологій, послаблення когнітивних функцій людини,психологічна залежність людей від техніки, загроза здоров’ю і блокування фізичногорозвитку, кіборгізація людського тіла, руйнування соціальних стосунків та віддалення людейодне від одного, переорієнтація емоційних прихильностей, спотворення уявлень просексуальне життя, викривлення уявлення про людську красу, нав’язування феномену«фальшивого життя», поширення кіберзлочинності, руйнування репутації, витіснення людей зробочих місць і заміна їх роботами, руйнування соціальної структури суспільства, посиленняінформаційної диктатури держави, парасоціальність та симулякризація політичних суб’єктів,загроза людському життю з боку роботів та штучного інтелекту. Разом з тим авторизауважують, що світовий технологічний ринок щороку випускає нову продукцію, яка може якполіпшити людське життя, так і зробити його складнішим, породити відтак новий витокпсихологічних ризиків. Тож опис представлених ризиків може втратити, на думку авторів,актуальність уже через кілька років. Представлений у роботі матеріал можна використовуватидля виховної роботи з неповнолітніми як у шкільному, так і в сімейному колі, длярозроблення практичних занять і тренінгів з медіаграмотності, а також для підготовки лекційз медіа- і кіберпсихології. Обмеження дослідження полягають у тому, що представлені ризикиє найбільш проблематичними на сучасному етапі розвитку суспільства або такими, щоможуть створити реальні проблеми в недалекому майбутньому. Подальші перспективипов’язуються з детальним вивченням психологічних аспектів взаємодії на рівні «людина-робот» (ставлення людей до кіборгізації власного тіла, ризиків роботизації суспільства нарівні медіаобразів, створених кіноіндустрією), з висвітленням актуального нині феноменусексроботів.
27
Котюжинська, С. Г., І. П. Шмакова та Л. В. Гончарова. "ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ В МЕДИЦИНІ: СИЛЬНІ ТА СЛАБКІ СТОРОНИ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (29 квітня 2021): 147–51. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2021.v.i1.12006.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання про застосування дистанційної форми навчання в медичних навчальних закладах залишається дискусійним. З одного боку, перевагами дистанційної освіти є можливість навчання відразу великої кількості студентів та, виходячи з компетентнісного підходу в підготовці лікарів, передбачає нову роль студента в освітньому процесі: з пасивного споживача знань він повинен стати їх активним творцем, здатним критично мислити, планувати свою самостійну роботу, виявляти ініціативу, формулювати проблеми і знаходити шляхи їх вирішення, в тому числі в нестандартних ситуаціях. З іншого боку, освоєння практичних навичок, які є головною складовою при навчанні майбутніх медичних працівників, таким шляхом неможливе.
Мета – аналіз можливостей і перспектив використання дистанційної форми навчання в медичній освіті.
Основна частина. Особливостями сучасної медичної освіти є збільшення відсотка самостійної роботи студентів в процесі навчання, широке використання його інтерактивних форм. Глибоке вивчення тематичного матеріалу диктує необхідність застосування сучасних електронних технологій, що дозволяють надати студентам повний і вільний доступ до великого обсягу довідкових даних, моніторування змін змісту матеріалу відповідно до нових наукових досягнень світового масштабу.
До основних переваг дистанційного навчання можна віднести гнучкість, модульність, паралельність, далекодію, асинхронність, масовість, рентабельність, соціальність, інтернаціональність.
Застосування, поряд із традиційною формою навчання, елементів дистанційного навчання, сприяє вдосконаленню професійного рівня як викладачів, так і студентів. При цьому відбувається творчий та професійний розвиток особистості майбутнього лікаря. В результаті відбувається переорієнтація традиційного навчання на принципово новий рівень, де змінюється роль учня: він стає активним учасником освітнього процесу.
Висновки. Впровадження нових інноваційних підходів з елементами дистанційного навчання дозволяє перевести процес навчання на якісно вищий рівень, зробити його більш наочним, підвищити рівень компетентності у студентів та спонукати їх до активної участі в освітньому процесі.
Слід зазначити, що активний процес впровадження дистанційних технологій навчання з заміною очних форм доцільніший на етапі післядипломної освіти медиків, у структурі додипломної освіти ця форма може бути додатковою до практичних та семінарських занять.
28
Голобородько, Д. В. "РЕФОРМА МІСЦЕВИХ СУДІВ УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 76–80. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).693.
Повний текст джерелаАнотація:
Наукову статтю присвячено актуальній темі для українського суспільства - проблемам та перспективам реформи місцевих судів в Україні. Метою написання наукової статті є окреслення основних проблем реалізації реформи місцевих судів України та визначення перспектив подальшого вдосконалення їх діяльності.
Автор виділяє такі проблеми в діяльності місцевих судів України: кадровий дефіцит (станом на кінець жовтня 2020 року некомплект у судах України становив близько 2 000 осіб); непослідовність судової реформи на місцевому рівні (у 2017 році відбулася підготовка 367 кандидатів на посади суддів, проте дотепер жоден із них не призначений на посаду); робота в умовах погіршення санітарно-епідемічної ситуації (дистанційний розгляд справ на першому етапі карантину не практикувався місцевими суддями через недосконалістьзаконодавчого підґрунтя та програмного забезпечен¬ня); проблеми в реалізації електронного судочинства; низький рівень довіри до судів (66,1% опитаних, у чиїх справах були винесені судові рішення, відповіли, що рішення законні і справедливі); реалізація здебільшо¬го сервісної функції судів; відсутність дієвого механіз¬му громадського контролю над судовою гілкою влади; дотримання права громадян на доступ до правосуддя.Автор пропонує такі перспективи подальшого вдосконалення діяльності місцевих судів України:- перезавантаження проєктів, які потребують цьо¬го, зважаючи на вимоги сьогодення, дотримання прав і свобод людини та громадянина, вимоги європейських експертів тощо (перезавантаження діяльності Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; поновлення конкурсного відбору на посади суддів в Україні тощо);- продовження реалізації перспективних проєктів, які започатковані у попередні роки (призначення на посади суддів осіб, які пройшли підготовку та очі¬кують призначення; подальше вдосконалення реалі¬зації процесу електронного судочинства; подальше вдосконалення діяльності системи «Електронний кабі¬нет»; інформаційна робота із суспільством щодо висвітлення результатів діяльності судів із метою підвищен¬ня рівня довіри населення (доступна) тощо);- створення нових структур для забезпечення на¬лежної діяльності судів з урахуванням потреб сучасного світу;- вироблення механізму ефективного громадського контролю над судовою гілкою влади;- переорієнтація судів у бік надання високоякісних сервісних послуг.
29
Дурман, О. Л., та М. О. Дурман. "ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО КУРСУ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (15 квітня 2022): 38–46. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.6.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемам зовнішньополітичного курсу України за часів незалежності у призмі політологічного аналізу. Вказано, що за свій тридцятирічний період незалежності пріоритети щодо розвитку зовнішньої політики держави постійно змінювалися. Причиною цього були і є як зовнішні, так і внутрішні чинники політичного характеру. Проаналізувавши стратегічний зовнішньополітичний курс України через призму ціннісно-політичних орієнтацій та застосовуючи політологічні підходи до його аналізу, виокремлено п’ять історичних періодів розвитку, що є результатом діяльності державних керманичів, який спрямовано більше на задоволення корпоративних інтересів, аніж на реалізацію державотворчого процесу: постсоціалістичний, самостійницький, проєвропейський, проросійський та євроінтеграційний. Досліджено, що зовнішня політика є одним із найскладніших предметів наукового дослідження, яке ускладнюється тим, що значна частина процесів та явищ, які є невід’ємними складниками зовнішньополітичного курсу України, ще не завершилися і тривають. Проаналізовано, що зовнішньополітичні доктрини завжди відігравали в минулому і відіграють на сучасному етапі розвитку світової цивілізації значну роль у діяльності будь-якої держави на міжнародній арені. Для українського суспільства задля визначення перспектив міжнародних відносин головними факторами, що впливали на формування ціннісних орієнтацій щодо можливих векторів міжнародної інтеграції у перші роки незалежності, була ізольованість українського суспільства від цивілізованого світу, згодом, після змін соціально-політичних та економічних умов життєдіяльності, у свідомості людей виникла нова орієнтаційна детермінанта у вигляді надії на майбутній успішний розвиток країни, що суттєво вплинуло на підвищення національного самовизначення, і вже після подій 2013–2014 років Україна спрямувала погляди стратегічного розвитку на євроінтеграційний курс. Обґрунтовано, що за тридцять років незалежності наша країна набула значного досвіду у формуванні та реалізації зовнішньої політики, у тому числі й суб’єктності у світовій політиці. Нині у суспільстві відбувається переорієнтація на цінності західної демократії, що підтверджується опитуваннями та пронизує медіапростір України. Проте залишаються проблеми у розробленні та ефективному використанні інструментів забезпечення руху по європейському вектору зовнішньої політики України.
30
Пилипишин, П. Б. "Обґрунтування ідей індивідуалізму в німецькій класичній філософії права". Актуальні проблеми держави і права, № 89 (29 квітня 2021): 75–81. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3194.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті робиться спроба пошуку індивідуалістичних ідей у німецькій класичній філософії, яка є своєрідним підсумком філософсько-правової думки Нового часу та являє собою велику і найбільш впливову західноєвропейську течію. Найбільш відомими представниками цієї течії вважаються: І. Кант, Г. Гегель, І. Фіхте, Л. Фейєрбах, Ф. Шеллінг. Ці мислителі по-новому репрезентували багато світових, філософсько-правових проблем, у тому числі індивідуалістичних, адже відбулася переорієнтація з аналізу природу до дослідження людини. До цього часу індивідуалістичні проблеми не змогли вирішити ні емпіризм, ні раціоналізм, ні просвітництво, а тому саме з історії німецької класичної філософії починається вивчення людини, коли представники цієї філософії вперше усвідомили, що людина живе не у світі природи, а у світі культури. Встановлено, що німецька класична філософія до аналізу взаємозв’язку людини і світу підходить якісно по-новому, розглядаючи людину, перш за все, як внутрішньо активну істоту, що впливає на світ і конструює його. Людина здатна до раціонального пізнання, а отже, вище світу природи і всього буття – така установка визначала духовну ментальність німецької класичної філософії. Виявлено риси, які були притаманні німецькій класичній філософії та які мали вплив на формування індивідуалізму, зокрема основні з них такі: зміщення акцентів з аналізу природи на дослідження людини, якій притаманні такі якості, як: вільнодумство, знання і вміння діяти зі «знанням справи»; твердження, що людина живе не у світі природи, а у світі культури; дослідження людської сутності, духовного життя людини, а не тільки людської історії; гуманність, гуманізм представляються як природна мета розвитку суспільства; людина здатна до раціонального пізнання, а тому вище світу природи і всього буття; розгляд індивіда як мети, а не як засобу; підкреслення важливості прагнення людини до власної духовної сутності та вивчення проблеми високої моральності індивіда; акцент на почутті власної гідності особистості; розкриття антропологічної, онтологічної і соціальної складової частини свободи; людина розглядається як внутрішньо активна істота, що впливає на світ і навіть конструює його; введення у філософію поняття об’єкта і суб’єкта пізнання, підкресливши при цьому активність суб’єкта, що пізнає тощо.
31
Махінов, В. М. "Лексикографічні переорієнтації у словниковому складі засобів масової інформації". Наукові записки Інституту журналістики 7 (2002): 87–89.
Знайти повний текст джерела
32
Столярук, Х. С. "Аналіз потреби у професійній переорієнтації дорослих в Україні". Бізнес Інформ, № 5 (508) (2020): 252–59.
Знайти повний текст джерела
33
Махінов, В. М. "Лексикографічні переорієнтації у словниковому складі засобів масової інформації". Наукові записки Інституту журналістики 7 (2002): 87–89.
Знайти повний текст джерела
34
Kotyk, Tetiana. "ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 14–19. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.14-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Переорієнтація сучасної української школи із знаннєвої на компетентнісну має на меті формування в учнів життєвого досвіду, необхідних знань, умінь та цінностей, важливих для успішної реалізації в швидкозмінюваному суспільстві.Концепція Нової української школи проголошує особистісно зорієнтоване навчання, тобто орієнтоване не на звичайне засвоєння знань, а на формування особистості самої дитини, її характеру, ставлення до світу. Мета модернізації системи освіти – переведення вектора пізнання із зовнішнього світу дитини, створеного природою та людиною, на засвоєння процесів взаємодії з цим світом, розуміння смислів власної діяльності.Відтак особливої актуальності набуває наукове обґрунтування процесу підготовки вчителів до реалізації завдань Нової української школи, зокрема в аспекті розвитку такої особистісної якості учнів, як емоційний інтелект. У статті розкрито сутність емоційного інтелекту як психолого-педагогічного феномену, вимоги до емоційного інтелекту вчителів початкової школи та особливості його розвитку в сучасних учителів. Висвітлено різні дефініції поняття «емоційний інтелект» та узагальнено його сутність і структуру відповідно до професійної діяльності вчителя молодших класів, визначено емоційніскладові професійних компетентностей учителя початкової школи. Висвітлено результати аналізу професійного стандарту «Учитель початкових класів закладу загальної середньої освіти» та Типової освітньої програми для підвищення кваліфікації педагогічних працівників щодо самоосвіти вчителів з розвитку емоційного інтелекту самих педагогів. Дійшли висновку, що обов’язковою трудовою функцією вчителя є необхідність самооцінювання й визначення сильних і слабких сторін власноїпедагогічної діяльності, у тому числі її емоційної складової. Зважаючи на такий висновок, звернулися до праць психологів, в яких висвітлено особливості емоційного інтелекту сучасних учителів початкової школи. Було встановлено, що більшість учителів не розуміють емоцій інших людей за зовнішніми проявами та відчувають значні труднощі в керуванні власними емоціями, дуже песимістично оцінюють власні можливості впливати на емоційні стани учнів та їх змінювати. Найбільшпроблемними компонентами власного емоційного інтелекту вчителі визнали здатність, а точніше нездатність, керувати власними емоціями, невміння здійснювати емоційну саморегуляцію. Проаналізовано та узагальнено думки психологів щодо моделі емоційного інтелекту педагога, на основі чого дійшли висновку, що незважаючи на розбіжності в трактуванні змісту та компонентів емоційного інтелекту вчителів, науковці спільні в думці про те, що це інтегроване динамічне утворення, структуру якого складають емоційний, когнітивний та діяльнісний компоненти, які в єдності забезпечують вимоги педагогічної професії, її гуманістичної сутності. Відтак, встановили значущість для педагогічної діяльності вчителів початкової школи таких особистісних якостей і складових емоційного інтелекту, як емпатія, здатність до саморегуляції, комунікативність.
35
Юрчишин, В. В. "До проблеми системної переорієнтації розвитку агросфери на засадах соціоекономіки". Економіка АПК, № 11 (229), листопад (2013): 6–17.
Знайти повний текст джерела
36
Stoliaruk, K. S. "Analyzing the Need for Professional Reorientation of Adults in Ukraine." Business Inform 5, no. 508 (2020): 252–59. http://dx.doi.org/10.32983/2222-4459-2020-5-252-259.
Повний текст джерела
37
Хоменко, Ганна Євгенівна. "Зміни корпусу функцій системи ЗМІ кінця ХХ – початку ХХІ століття". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 12 (5 травня 2015): 191–98. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v12i0.336.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті окреслено зміни в системі функцій медіадискурсу кінця ХХ – початку ХХІ століття, зумовлені позамовними та мовними чинниками; зафіксовано переорієнтацію функцій, загальне розширення корпусу функцій.
38
Губачова, О. М. "Законодавче закріплення переорієнтації бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні". Фінанси України, № 10 (2000): 51–56.
Знайти повний текст джерела
39
Губачова, О. М. "Законодавче закріплення переорієнтації бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні". Фінанси України, № 10 (2000): 51–56.
Знайти повний текст джерела
40
Отенко, В. І., О. В. Птащенко, К. Ю. Корсунова та Д. М. Карталія. "Вплив експортної переорієнтації України на діяльність підприємств: маркетингові та управлінські аспекти". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 6 (270) (10 листопада 2021): 121–24. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-270-6-121-124.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено основні проблеми управління акціонерним товариством України в умовах розгортання кризи, спричиненої пандемією Covid-19, та окреслено напрями їхнього подальшого розвитку за умови проєвропейського вектору руху економіки України. Серед основних проблем, висвітлених у статті, – недостатнє фінансування державою та місцевою владою провідних промислових підприємств та відсутність актуальних європейських партнерів. Незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню різних аспектів управління підприємствами в умовах експортної переорієнтації України з 2013 року, необхідно констатувати, що й досі основними ринками збуту для промислових підприємств є країни-члени СНД. Тобто, за 7 років переорієнтації зі Сходу на Захід, на західну та Південну Європу, структура експорту України змінилась не суттєво. Встановлено, що на сучасному етапі потребує подальшого вдосконалення основний закон щодо експортної діяльності – Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», який саме і регламентує умови постачання українських товарів за кордон.
Процес ринкової трансформації національної економіки України свідчить про те, що держава повинна приймати довгострокові, стратегічні рішення в умовах економічної нестабільності та відсутності належного фінансування. На сьогодні, під тиском деяких визначальних факторів відбувається комунікаційний процес щодо стратегічного партнерства з ЄС і послаблення торгівельного зв'язку з країнами СНД та ЄЕС (Євразійський економічний союз).
41
Шульжук, Наталія. "ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ ШКОЛЯРА: КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ". New pedagogical thought 99, № 3 (11 лютого 2020): 108–10. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2019-99-3-108-111.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті відзначено, що тенденції комплексного підходу до вивчення мовних явищ на ґрунті нових мовознавчих дисциплін детермінують навчально-педагогічний дискурс, зумовлюючи необхідність комунікативно-прагматичної переорієнтації методики навчання мови та внесення коректив до змістового наповнення шкільних підручників з української мови, зорієнтованих переважно на лінгвоцентричну репрезентацію мовних одиниць.
42
Kobzieva, Irina. "Трансгуманізм і майбутнє людини: спроба філософсько-антропологічного осмислення". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (26 вересня 2019): 3–12. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.3-4.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу нової філософської течії, нової системи світогляду під назвою трансгуманізм. Розглянуто алгоритм реалізації формування трансгуманізму, в результаті чого стає ясна логіка переорієнтації в системі цінностей людства. А також представлені вислови великої кількості західних вчених – філософів про перспективи та наслідки цього трансгуманістичного проекту, одержимого лише досконалістю людини, а не її моральною цінністю.
43
Гудзь, Ю. Ф. "Сучасні реалії: проблеми переорієнтації експортоорієнтованих підприємств України з російських на європейські ринки". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 119, (ч. 2) (2014): 93–104.
Знайти повний текст джерела
44
Олексюк, О. М. "МЕТАФОРИЗАЦІЯ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ У ВИЩІЙ МИСТЕЦЬКІЙ ОСВІТІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.1) (28 вересня 2021): 127–36. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-127-136.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано авторський підхід до проблеми метафоризації постнекласичного освітнього процесу у вищій школі. Опора на метафору стає альтернативною традиційній педагогіці з метою її переорієнтації на людиноцентрованість.
Метафоризація освітнього процесу має безпосереднє відношення до механізму мислення: вона є його невід’ємною частиною. Метафора розглядається як частина когнітивних процесів, що уможливлює шлях від сприйняття художнього образу до формування концепту.
Підкреслено, що метафора дає змогу позитивно оцінювати організацію освітнього процесу. Метафоричне мислення розглядається як мислення на основі руху від конкретних об’єктів до розуміння ціннісних ідей та їх асоціативних зв’язків.
У статті наведені приклади завдань, пов’язаних з діагностикою та розвитком ціннісних орієнтацій студентів закладів вищої мистецької освіти. На основі аналізу сценарію сторітелінгу «Ми вдвох однією журились журбою, і щастям раділи одним…» показані можливості апробації метафори у змісті мистецької освіти. Аналіз виконаних завдань засвідчують факт доцільності переорієнтації освітнього процесу, організованого в дусі постнекласичної педагогіки. У здійсненні проєкту, що охоплює різні види мистецької діяльності, залучені інтелектуальні та творчі сили викладачів і студентів. Зазначено, що, керуючись нелінійною логікою, ми отримуємо головний продукт творчості студента – його особистість, з якою здійснюється перехід від образу до концепту (образ-метафора-символ-концепт).
45
Kuravska, Nadiia. "ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ПОДОЛАННЯ ГЕНДЕРНИХ СТЕРЕОТИПІВ В ОРГАНІЗАЦІЯХ". Вісник Прикарпатського університету: філософські і психологічні науки 1, № 22 (19 вересня 2019): 32–38. http://dx.doi.org/10.15330/vpufpn.22.32-38.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена узагальненню здобутків гендерної психології з проблематики гендерних стереотипів, поширених в організаціях та інших установах сфери зайнятості, на основі чого обґрунтовується технологія їх подолання. Ця технологія розроблена із застосуванням комплексного підходу, який передбачає реалізацію системи взаємопов’язаних заходів та впливів на масову й індивідуальну свідомість громадян з метою її переорієнтації зі стереотипної на гендерно толерантну. Описуються складники технології подолання гендерних стереотипів на макрорівні, мезорівні та мікрорівні.
46
Похресник, А. "Чи варто очікувати на переорієнтацію сучасної вищої освіти у напрямі техно- і нанотехнонаук?" Вища школа, № 7/8 (133) (2015): 38–46.
Знайти повний текст джерела
47
Клюс, Ю. І. "Упровадження ефективної системи управління інноваціями для переорієнтації промислового підприємства на інноваційний шлях розвитку". Економіка та право. Серія "Економіка", Серія "Право", № 3 (45) (2016): 45–52.
Знайти повний текст джерела
48
Клюс, Ю. І. "Упровадження ефективної системи управління інноваціями для переорієнтації промислового підприємства на інноваційний шлях розвитку". Економіка та право. Серія "Економіка", Серія "Право", № 3 (45) (2016): 45–52.
Знайти повний текст джерела
49
Ковальчук, Людмила. "ПОЛІТОПІКАЛЬНІСТЬ ЯК ФАКТОР РЕКОНТЕКСТУАЛІЗАЦІЇ ПРЕДМЕТА ДУМКИ МОВЦЯ". Актуальні питання іноземної філології, № 13 (22 червня 2021): 51–57. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено особливості реконтекстуалізації предмета думки мовця, зумовленої політопікальністю комунікації. Комунікативну інтеракцію за наявності перманентного предмета думки мовця визначено як монотопікальну. Керуючись комунікативною ініціативою, мовець детермінує топікальне поле для реалізації таких мовленнєвих ходів комунікативних партнерів. Динамічна природа контекстуальних моделей передбачає постійні модифікації в процесі мовленнєвої взаємодії між комунікантами. Функційну переорієнтацію предмета думки мовця, яку супроводжують якісна та кількісна перебудови в структурі контекстуальних моделей, схарактеризовано як реконтекстуалізацію. Установлено, що флуктуативність предмета думки мовця, тобто співіснування двох або більше предметів думки мовця, засвідчує політопікальність комунікації. Мовленнєві ходи комунікативних партнерів, будучи часто не пов’язаними між собою під час інтродукції нового предмета думки мовця, формують потенційне політопікальне поле комунікативної взаємодії. Розкрито, що динамічна політопікальна інтеракція характеризується трансформацією ініціального предмета думки мовця в потенційні, зміною контекстуальних моделей комунікантів, появою нових перспектив на предмет обговорення, тобто реперспективацією, що часто має непередбачуваний і конфліктний характер. Окреслено чинники, що в сукупності спричиняють політопікальність комунікації: епістемічний фактор (наявність інтелектуальної дистанції), афективний фактор (наявність психологічної дистанції), фактор перерозподілу комунікативних ролей (перехід комунікативної ініціативи від мовця до адресата) та фактор стороннього реципієнта, який змінює свій статус на активного реагента. Звернуто увагу на вербальні й невербальні засоби експлікації політопікальності, що сигналізують про перспективну переорієнтацію предмета думки мовця в ході комунікативної взаємодії, «нашарування» перспектив комунікативних партнерів на предмет їх обговорення та, як наслідок, засвідчують мультиперспективність комунікативного процесу.
50
Klus, Yu I. "IMPLEMENTATION OF EFFECTIVE SYSTEM OF CORPORATE GOVERNANCE INNOVATION IN REORIENTATION OF INDUSTRIAL ENTERPRISES INNOVATION WAY OF DEVELOPMENT." Economics and Law, no. 3 (December 12, 2016): 45–52. http://dx.doi.org/10.15407/econlaw.2016.03.045.
Повний текст джерела