Статті в журналах з теми "Педагогічний обов’язок"

У статті представлено компетентнісну модель випускника педагогічного закладу вищої освіти у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності, що посідає ключове місце як у процесі розробки,так і впровадження у закладі освіти технології формування певних компетентностей, зокрема й щодо охорони і захисту прав інтелектуальної власності. Здійснено класифікацію професійної діяльності випускників педагогічних закладів вищої освіти на педагогічну та управлінську діяльність. Залежно від різних критеріїв (виду діяльності, спеціальності педагога, напряму діяльності) проведено класифікацію основних видів діяльності. Розглянуто особливості професійної діяльності випускника педагогічного закладу вищої освіти, законодавчо обґрунтовано його функціональні обов’язки у процесі здійснення педагогічної та управлінської діяльності. Розглянуто правовідносини, учасниками яких є педагогічні працівники, їхні функції, компетенції, повноваження. На підставі цього та на основі блочного принципу побудови компетентнісної моделі розроблено компетентнісну модель випускника педагогічного закладу вищої освіти. Запропонована компетентнісна модель випускника педагогічного закладу вищої освіти у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності охоплює здійснення ним педагогічної діяльності в закладах освіти, методичних центрах, центрах професійного розвитку педагогічних працівників (професійно-діяльнісний (педагогічний) блок, інноваційно-економічний блок), а також управлінську діяльність, яка здійснюється на керівних посадах в закладах освіти, наукових установах, методичних центрах, центрах професійного розвитку педагогічних працівників (інноваційно-управлінський блок).

У статті розглянуто навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій як чинник реалізації освітніх завдань вищої педагогічної освіти.Акцентується, що в результаті модернізації навчально-методичного забезпечення професійної підготовки майбутніх учителів на зміну традиційному педагогу має прийти освітянин нової генерації, важливою професійною якістю якого є здатність застосовувати в освітній діяльності інноваційні педагогічні технології. Відповідно сучасний учитель має бути звільнений від стереотипів, тобто вміє забезпечити освітнє середовище для ефективного навчання та розкриття таланту дитини. Інноваційна педагогічна діяльність спрямовується на застосування презентаційних навичок освітянина, забезпечення його ефективності як комунікатора та фасилітатора, здатності використовувати і поєднувати різні методи та техніки викладання матеріалу, упроваджувати ІКТ у навчальний процес. Формування фахової готовності сучасного педагога, здатного впроваджувати ідеї особистісно-орієнтованої освіти, оригінально вирішувати актуальні освітні та соціокультурні проблеми, вимагає особливої організації його навчальної діяльності. Власне, готовність до інноваційної діяльності обумовлюється організацією оптимального інноваційного середовища та спрямованістю педагогічної діяльності на інноваційність в умовах освітнього процесу ЗВО.Важливим напрямом підготовки вчителя початкової школи до використання інноваційних педагогічних технологій у статті визначається формування інноваційного педагогічного мислення майбутніх вчителів початкових класів, що в закладах вищої освіти відбувається під час вивчення навчальних дисциплін психологічного циклу. Опанування майбутніми освітянами знаннями, вміння і навичками з педагогічних дисциплін, у свою чергу, забезпечує знання змісту програм та підручників; ознайомлення з інноваційними підходами; знання сутності, можливостей і доцільності застосування інноваційних педагогічних технологій у навчальному процесі початкової школи.Аргументується, що навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій є важливим структурним елементом їх професійно-педагогічної підготовки в закладах вищої освіти. Реформування сучасної вищої педагогічної освіти з врахуванням європейських стандартів передбачає, насамперед, підготовку фахівця з інноваційним педагогічним мисленням, здатного виконувати професійні обов’язки в оновленому освітньому середовищі початкової школи. Зміст, форми і методи підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій спрямовані на формування в студентів здатності долати інноваційні бар’єри, визначати педагогічні цілі й успішно їх досягати, впроваджуючи інноваційні технології навчання, працювати над особистісним й професійним зростанням.

Тукач І. І. Формування в дошкільників ціннісного ставлення до своїх базових обов’язків як психолого-педагогічна проблема. У статті проаналізовано стан дослідження проблеми формування ціннісного ставлення дітей дошкільного віку до своїх базових обов’язків шляхом окреслення базових понять «мораль», «обов’язок» «ціннісне ставлення» у психолого-педагогічній літературі.

Анотація. У статті розкривається сутність поняття «інклюзивне навчання» як спеціально організованого та керованого освітнього процесу взаємодії вчителя та учнів у закладі загальної середньої освіти, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників. Автор акцентує увагу на організаційно-педагогічних аспектах організації інклюзивного навчання в сучасній початковій школі. Автор зауважує, що діти з особливими освітніми потребами в інклюзивному класі навчаються спільно з учнями нормативного розвитку, тому процес інклюзивного навчання організовується на принципах диференційованого та індивідуального підходу. Наголошується, що вчитель в інклюзивному класі планує власну діяльність, роботу асистента вчителя, навчальну діяльність усіх учнів. Зазначається, що залежно від особливостей освітніх потреб дитини (обмежені можливості здоров’я) створюються адаптована освітня програма, індивідуальний план розвитку та індивідуальний навчальний план учня. У статті аналізується роль командної роботи фахівців з інклюзивної освіти у процесі організації інклюзивного навчання в початковій школі. Окреслено роль взаємодії вчителя та асистента вчителя у цьому процесі, оскільки вони мають кожен свої обов’язки, a тaкoж oбoв’язки, якi мoжуть бути cпiльними для ниx вiднocнo рiзниx acпeктiв освітнього прoцecу. Проаналізовано обов’язки асистента вчителя, який разом із учителем класу здійснює соціально-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами. Стверджується думка, що в умовах інклюзивного навчання кожній дитині, незалежно від фізичних чи психологічних особливостей, повинно забезпечуватися право на освіту та самореалізацію засобами комплексної допомоги висококваліфікованих фахівців.

У статті розглядається програма педагогічної практики в середніх класах загальноосвітньої школи. Конкретизуються: мета і завдання практики, тривалість і строки проведення, обов’язки практикантів, зміст роботи, перелік звітної документації. Наводяться зразки оформлення звітної документації та пояснення до її упорядкування

Актуальність та соціальна значущість статті зумовлена посиленням тенденцій щодо вдосконалення вищої військової освіти в Україні, що обумовлено сучасною військово-політичною ситуацією. Це, у свою чергу, підвищило вимоги до випускників вищих військових навчальних закладів і позначило потребу в підготовці компетентних офіцерських кадрів, які будуть якісно виконувати військовий обов’язок на посадах офіцерського складу Збройних Сил України та інших військових формувань. Безліч авторів слушно зазначають, що формування компетентності є необхідною складовою підготовки офіцерів – випускників вищих військових навчальних закладів у зв’язку з тим, що вони весь час працюють із великими групами військовослужбовців щодо їх навчання у межах бойової та інших видів підготовки, але мотивація до цього виду діяльності потребує наукового обґрунтування. У статті обґрунтовано значущість та необхідність опанування певної компетентності з точки зору мотивації та цілепокладання. Зокрема зроблено акцент на формулювання цілей, як високоавтоматизованої навички та однієї зі специфічних педагогічних компетентностей. Під час вивчення проблеми нами булосфо рмульовано завдання, які будуть вирішені за допомогою реалізації мотиваційно-цільового компонента, а саме: 1. Усвідомлення слухачами магістратури вищих військових навчальних закладів необхідності формування в них спеціальної педагогічної компетентності. 2. Побудова слухачем особистого дерева цілей, пов’язаного з їх подальшими службовими перспективами (проходженням служби у військових підрозділах чи викладанням у вищих військових навчальних закладах). 3. Посилення мотивації до учіння шляхом застосування ефективних форм і методів навчання, оновлення його змісту. 4. Стимулювання слухача магістратури вищого військового навчального закладу до саморозвитку й самовдосконалення. Висвітлення вищезазначених завдань було обґрунтовано, конкретизовано та розкрито в контексті проблематики статті, проаналізованих останніх досліджень і публікацій та відповідно до мети публікації.

У статті розкрито історико-педагогічні аспекти та сучасні організаційно-педагогічні засади процесу формування професійної компетентності керівників ЗДО в умовах установ післядипломної освіти, обґрунтовано можливості наступності дієвих механізмів та умов. Показано фактори впливу на підготовку та функційні обов’язки керівних кадрів у системі дошкільної освіти. Виявлено та представлено передумови розвитку освітніх установ та курсів для професійної підготовки педагогічних та керівних кадрів в Україні, у тому числі у галузі дошкільної освіти.Визначено актуальність формування професійної компетентності керівників закладів дошкільної освіти, яку ми трактуємо як динамічну комбінацію знань, умінь, навичок та інших особистісних і ділових якостей, що визначають їхню здатність та гарантують готовність до професійного виконання керівних задач. Розкрито основи управлінської культури керівників та зміст управлінської компетентності директорів дитячих садків. Проаналізовано Професійний стандарт Керівника закладу дошкільної освіти та виокремлено вимоги до його професійної діяльності у розрізі управлінських обов’язків та функцій. Наголошено, що формуванню професійної компетентності керівників закладів дошкільної освіти сприяє розвиток їхньої організаційної культури, у тому числі, у системі післядипломної освіти. Окреслено методологічне підґрунтя професійного розвитку керівників ЗДО з позицій професійно-особистісного, професійно-компетентнісного становлення та професійної діяльності безпосередньо. Розкрито сутність організаційно-методологічних засад їхньої професійної підготовки, в основі якої лежить єдність компонентів: аксіологічно-мотиваційного, когнітивного та особистісного. Акцентовано, що ядром професійної компетентності керівника закладу дошкільної освіти є кваліметрична складова, що відтворює єдність теоретико-управлінської підготовленості та практичної здатності фахівців комплексно застосовувати прикладні аналітико-оціночні технології на керівних посадах.Охарактеризовано мотиваційну складову та науково-методичний супровід курсів підвищення кваліфікації як системоутворюючих компонентів набуття професійної компетентності керівника закладу дошкільної освіти.Зроблено висновки, що дотримання певних організаційно-методологічних засад професійної підготовки керівників ЗДО в умовах післядипломної освіти сприятиме якомога ефективнішому формуванню їхньої професійної компетентності.

У статті проаналізовано загальні положення стосовно адміністративно-правового статусу педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників як учасників освітнього процесу за Законом України «Про освіту». Досліджено етимологію і значення слова «статус», а також зміст категорії «правовий статус» на підставі правової навчальної, наукової, публіцистичної, довідникової літератури. Проаналізовано сутність поняття «адміністративно-правовий статус». З’ясовано співвідношення адміністративно-правового статусу з адміністративною правоздатністю й адміністративною правосуб’єктністю й обґрунтовано, що ці поняття є взаємозалежними, близькими у сфері застосування, однак не є тотожними. Досліджено позиції вчених – представників адміністративно-правової науки щодо складових елементів адміністративно-правового статусу. Запропоновано вважати, що адміністративно-правовий статус педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників – це правове положення таких суб’єктів як учасників освітнього процесу у сфері публічного адміністрування, врегульоване нормами адміністративного права. Враховуючи розмаїття поглядів учених-адміністративістів на складові елементи адміністративно-правового статусу особи, зазначено, що законодавством до таких елементів віднесені права, обов’язки та гарантії педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, у зв’язку із чим наведено перелік таких прав, обов’язків і гарантій діяльності педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників за Законом України «Про освіту». Визначено, що сутність прав у структурі адміністративно-правового статусу полягає в тому, що це формально визначені та юридично гарантовані можливості користуватися соціальними благами і реалізовувати суб’єктивні інтереси, тобто законодавчо закріплені юридичні можливості поведінки особи. До юридичних обов’язків як встановлених та гарантованих державою вимог до поведінки людини відносять офіційно закріплену міру необхідної діяльності в інтересах сторони, якій належить суб’єктивне право. Гарантії діяльності педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників є водночас і елементом їхнього правового статусу, і засобом ефективної реалізації їхніх повноважень.

Забезпечення України висококваліфікованими, спроможними ефективно виконувати свої професійні обов’язки фахівцями є нагальним завданням для закладів вищої освіти. У статті розглянуто концептуальні засади формування інформаційно-аналітичної компетентності майбутніх офіцерів-прикордонників у процесі іншомовної підготовки (мета, принципи, методологічні засади, педагогічні умови). Охарактеризовано загальнодидактичні принципи (науковості, зв’язку теорії з практикою, систематичності та послідовності, забезпечення творчої активності і самостійності, свідомості); специфічні принципи (професійної спрямованості, проблемності, наочності, концентричності). Визначено основні методологічні засади та зазначено сутність системного, діяльнісного, особистісно орієнтованого, компетентнісного підходів. Проведено аналіз літератури щодо змісту поняття “педагогічні умови”; визначено та обґрунтовано педагогічні умови, реалізація яких має на меті забезпечити ефективність формування інформаційно-аналітичної компетентності майбутніх офіцерів-прикордонників у процесі іншомовної підготовки у Національній академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького.

У статті здійснено історіографічний дискурс проблеми взаємодії учителів із батьками молодших школярів. Важливість проблеми взаємодії учителів із батьками молодших школярів окреслена в працях класиків педагогічної думки, визначена сучасними науковцями, педагогами-практиками, нормативно-правовою базою та вимогами суспільства, що й підкреслює її актуальність. Сім’я та школа – два суспільних інститути, на яких покладено обов’язок виховувати особистість. Визнаючи школу провідною ланкою у розвитку особистості, треба зазначити, що без співпраці з сім’єю, ефективність цього процесу буде низькою. Визначено, що школа ХХІ століття – це відкрита виховна система, орієнтована на модернізацію і урізноманітнення сімейно-шкільної взаємодії. Щоб забезпечити системність і послідовність процесу формування педагогічної культури батьків важливо уже з першого року навчання і виховання дітей у школі зробити батьків співучасниками педагогічного процесу, на це орієнтована Нова українська школа (НУШ). З’ясовано, що в сучасному суспільстві посилюється увага до проблеми взаємодії сім’ї і школи, учені розробляють і реалізують комплексні цільові програми задля підвищення значущості її впливу на виховання дітей, що стимулює потребу молодих батьків бути активними учасниками педагогічного процесу в закладі загальної середньої освіти, особливо в початковій школі. Результати аналізу психолого-педагогічної та наукової літератури засвідчують, що взаємодія учителів та батьків молодших школярів, їх об’єднані зусилля та співпраця сприяють забезпеченню всебічного та гармонійного розвитку особистості.

This article considers the process of formation of professional competence of future teachers of technology by means of multimedia technologies.It is stated that the professional competence of a technology teacher includes an individual integrative characteristic of the specialist, which reflects the willingness and ability to carry out certain activities at the appropriate level, perform professional duties, solve problems, applying acquired during training and consolidated through experience and self-education knowledge, skills and skills, effectively mobilize their own abilities and experience depending on the specific situation, demonstrating flexibility and creativity of thinking.The study developed the structure of professional competence of future technology teachers, which includes value-motivational, cognitive and technological components, as well as methodological, innovative, information-communication and multicultural competence.Based on the analysis of psychological and pedagogical literature, the pedagogical conditions for the formation of professional competence of future teachers of technology are determined: focus in the organization and implementation of classroom work on the positive values of future teachers of technology to the development of professionalism; design of the educational process, which involves the development of the content of lectures, tasks for independent work of students, pedagogical, didactic and methodological tasks to be solved in practical classes, educational projects of a problematic nature (technology of problem-based learning); application of innovative learning technologies (multimedia technologies) that model the content of the teacher’s activity: help to bring the learning process closer to real professional activity, role and simulation games, etc. (interactive learning technology, multimedia technologies); intensification of independent work of the student, aimed at solving professional problems in the conditions of interactive communication (technology of project-based learning, multimedia technologies).It is proved that the introduction of multimedia technologies in the process of forming the professional competence of future technology teachers will contribute to the formation of skills and abilities of information and communicative interaction, increase the amount of educational material for creative learning and further use.Key words: information and communication technologies, competency approach, educational environment, pedagogical conditions, professional competence, vocational training, technology teacher, educational technology. У статті розглянуто процес формування професійної компетентності майбутніх учителів технологій засобами мультимедійних технологій.Констатовано, що професійна компетентність учителя технологій включає індивідуальну інтегративну характеристику фахівця, яка відображає готовність та спроможність здійснювати на належному рівні певну діяльність, виконувати професійні обов’язки, кваліфіковано вирішувати проблеми, застосовуючи набуті під час навчання й закріплені завдяки досвіду та самоосвіті знання, вміння і навички, ефективно мобілізувати власні здібності та досвід залежно від конкретної ситуації, демонструючи гнучкість і креативність мислення.Під час дослідження розроблено структуру професійної компетентності майбутніх учителів техно-логій, яка включає ціннісно-мотиваційний, когнітивний та технологічний компоненти, а також методичну, інноваційну, інформаційно-комунікаційну та полікультурну компетентності.На основі аналізу психолого-педагогічної літератури визначено педагогічні умови формування професійної компетентності майбутніх учителів технологій: спрямованість в організації та реалізації аудиторної роботи на позитивно-ціннісне ставлення майбутніх учителів технологій до розвитку професі-оналізму; проектування навчального процесу, яке передбачає розроблення змісту лекцій, завдань для самостійної роботи студентів, педагогічних, дидактичних і методичних завдань, що розв’язуються на практичних заняттях, навчальних проектів проблемного характеру (технологія проблемного навчання); застосування інноваційних технологій навчання (мультимедійних технологій), що моделюють зміст діяльності вчителя, допомагають наблизити навчальний процес до реальної професійної діяльності, рольові та імітаційні ігри тощо (технологія інтерактивного навчання, мультимедійні технології); активізація самостійної роботи студента, спрямованої на розв’язування професійних завдань в умовах інтерактивного спілкування (технологія проектного навчання, мультимедійні технології).Доведено, що впровадження мультимедійних технологій у процес формування професійної компетентності майбутніх учителів технологій сприятиме формуванню вмінь і навичок інформаційної і комунікативної взаємодії, збільшенню обсягу навчального матеріалу для творчого засвоєння й подальшого використання.Ключові слова: інформаційно-комунікаційні технології, компетентнісний підхід, освітнє середовище, педагогічні умови,професійна компетентність, професійна підготовка, вчитель технологій, освітні технології.

Метою статті є розкриття аспектів змістової сутності поняття “професійна громадянська позиція майбутнього вчителя початкової школи”.Методи дослідження: теоретичний (аналіз філософської, педагогічної, психологічної, юридичної літератури, інтерпретаційно-аналітичний метод, узагальнення).Актуалізовано необхідність громадянського виховання фахівців із новим баченням громадянськості, з потенціалом громадянської активності, з чітко вираженою громадянською позицію й активним її виявом у професійній діяльності.Здійснено спробу шляхом теоретичного аналізу наукової літератури охарактеризувати змістовий аспект поняття “професійна громадянська позиція майбутнього вчителя початкової школи”, акцентуючи увагу на розкритті вихідних дефініцій “громадянин”, “громадянське виховання”, “громадянськість”, “професійна позиція”, що поглиблює визначення сутнісних основ досліджуваного феномена.Обґрунтовано, що громадянськість є поняттям інтегративним і досить складним у структурному сенсі, яке не лише зумовлює духовно-моральну цінність громадянина, але й пов’язане зі світоглядною і психологічною характеристикою особистості, не надається людині формально, а виховується в ній, що засвідчує сформованість в особистості громадянської позиції й готовності до її вияву у професійній діяльності. Дослідження термінологічного поля поняття “позиція” різноплановість ракурсів його розгляду в науковій літературі.Виявлено певну неоднозначність щодо визначення поняття “громадянська позиція” як однієї з найбільш інтегративних категорій, яка є предметом активного вивчення багатьох наук. Необхідність розгляду різних підходів забезпечить виявлення сутнісних аспектів поняття “професійна громадянська позиція”, сприятиме успішному формуванню в майбутнього вчителя початкової школи цієї позиції в педагогічній практиці.Відзначено пріоритетність соціально-психологічного і педагогічного аспектів у розумінні сутності поняття “громадянська позиція”. У педагогічному сенсі громадянську позицію визначено як усвідомлено обрану людиною життєву позицію, що базується на громадянських ціннісних орієнтаціях та спрямовану на ідеали демократичного громадянського суспільства, підкріплену мотивацією громадянського обов’язку, що реалізується у формах громадянської поведінки на основі сформованих особистісних якостей громадянина.Зроблено висновок, що важливість професійної громадянської позиції вчителя зумовлена його роллю і місцем у системі формування зростаючої особистості, коли громадянська зацікавленість у долі дітей є найкращим способом професійного виховання майбутнього вчителя початкової школи, формування його професійної громадянської позиції, що є виявом його громадянськості і гуманізму, стрижнем вчительської професії.

У статті порушується проблема правового виховання дітей старшого дошкільного віку в умовах сучасного закладу дошкільної освіти як необхідна умова адаптації, соціалізації, правової культури дошкільників. Розкрито психолого-педагогічні особливості дітей старшого дошкільного віку з метою пошуку доступних і актуальних шляхів правового виховання. Із позицій сучасності подаються форми та методи правового виховання дітей стар- шого дошкільного віку, аналізуються труднощі, з якими доводиться стикатися педагогам під час здійснення правової освіти дошкільників. Визначено педагогічні умови правового виховання дітей старшого дошкільного віку в освітньому процесі сучасного закладу дошкільної освіти. Зміст правової освіти виступає пріоритетним методологічним орієнтиром, на якому базується розроблення шляхів правового виховання старших дошкільників в умовах життєдіяльності сучасного закладу дошкільної освіти (В. Ашиков, Г. Васянович, Н. Виноградова, М. Городиський, С. Козлова, В. Оксамитний, О. Рилєєва, І. Романова, Е. Руслова). В основу дослідження покладено чотири методологічні підходи до розуміння права, тобто основні способи осмислення правової реальності: правовий позитивізм; правовий об’єктивізм; правовий суб’єктивізм; правова інтерсуб’єктивність (П. Баранов, С. Максимов, О. Орлова, Е. Соловйов, О. Татаринцева, В. Тацій, В. Чефранов). Наукова новизна дослідження криється в уточненні сутності поняття «правове виховання» та розкритті змістової характеристики феномену «правове виховання дітей старшого дошкільного віку». Зміст запропонованого дослідження передбачає наступність між дошкільною та початковою освітою, зокрема, авторські розробки суголосні з громадянською компетентністю Нової української школи. Результати дослідження підтвердили, що зміст правової освіти мають репрезентувати розуміння дефініцій, які підлягають формуванню у дітей старшого дошкільного віку, як-от: обов’язок, правила, дисципліна, відповідальність, право, правила поведінки, культура, повага, закон, Конституція України, права людини.

У статті представлено педагогічний експеримент, проведений із метою перевірки ефективності системи формування навичок професійного спілкування майбутніх фахівців з права. Формування навичок іншомовного професійного спілкування є невід’ємною складовою підготовки висококваліфікованих юристів, які виконуватимуть свої службові обов’язки на кордоні. Реалізацію цього підходу забезпечує використання сучасних інтерактивних методів навчання в освітньому процесі. У статті наведено результати аналізу нормативно-правових актів, у яких містяться вимоги до рівня професійної підготовки фахівців з права для взаємодії з представниками правоохоронних установ зарубіжних держав, володіння стратегією і тактикою ведення ділової бесіди та публічного виступу, визначено методологічну основу, принципи, компоненти та критерії діагностування рівнів сформованості розвитку навичок професійного спілкування. Аналіз наукових праць дає можливість констатувати, що на сучасному етапі накопичений певний досвід щодо дослідження проблеми професійного спілкування майбутніх фахівців різних галузей. Метою статті є експериментальна перевірка ефективності сформованості навичок професійного спілкування майбутніх юристів у процесі вивчення іноземної мови. У статті надано педагогічний експеримент, що був проведений для перевірки ефективності системи формування навичок професійного спілкування.Авторами описано етапи проведення дослідження, методи математичної статистики, що використовувалися із метою обробки даних і визначення оцінки рівня сформованості навичок професійного спілкування. Для отримання достовірних результатів педагогічного експерименту щодо формування навичок професійного спілкування іноземною мовою майбутніх юристів було відібрано учасників експериментальної та контрольної груп та представлено відсотковий розподіл рівня сформованості навичок професійного спілкування в цих групах, їх порівняльну динаміку.Таким чином, дані експериментальної перевірки засвідчують, що рівні сформованості навичок професійного спілкування майбутніх фахів з права безпосередньо залежать від впровадження сучасних інтерактивних методів викладання іноземної мови. Так, в експериментальній групі суттєво збільшилася кількість респондентів з достатнім та високим рівнями сформованості навичок професійного спілкування, а число представників з низьким рівнем відповідно зменшилось.

У статті представлено педагогічний експеримент, проведений із метою перевірки ефективності системи тестового контролю навичок професійного спілкування майбутніх прикордонників. Формування навичок іншомовного професійного спілкування є невід’ємною складовою підготовки висококваліфікованих фахівців з охорони кордону, які виконуватимуть свої службові обов’язки. Реалізацію цього завдання забезпечує використання сучасних методів контролю та діагностики в освітньому процесі. У статті представлені результати аналізу нормативно-правових актів, у яких містяться вимоги до рівня професійної підготовки майбутніх фахівців з іноземної мови за професійним спрямуванням, визначено методологічну основу, принципи, компоненти та критерії контролю та діагностики рівнів сформованості розвитку навичок професійного спілкування. Аналіз наукових праць дає можливість констатувати, що на сучасному етапі накопичений певний досвід щодо дослідження проблеми контролю та діагностики професійного спілкування майбутніх фахівців різних галузей. Метою статті є експериментальна перевірка ефективності контролю рівня сформованості навичок професійного спілкування майбутніх прикордонників у процесі вивчення іноземної мови. У статті представлено педагогічний експеримент, що був проведений для перевірки ефективності системи формування навичок професійного спілкування з використанням тестового контролю. Авторами описано етапи проведення дослідження, методи математичної статистики, що використовувалися із метою обробки даних і визначення оцінки рівня сформованості навичок професійного спілкування за допомогою лінгводидактичних тестів. Для отримання достовірних результатів педагогічного експерименту щодо формування навичок професійного спілкування іноземною мовою майбутніх прикордонників було відібрано учасників експериментальної та контрольної груп та представлено відсотковий розподіл рівня сформованості навичок професійного спілкування в цих групах, їх порівняльну динаміку. Таким чином дані експериментальної перевірки засвідчують, що рівні сформованості навичок професійного спілкування майбутніх прикордонників іноземною мовою безпосередньо залежать від впровадження сучасних інтерактивних методів контролю та діагностики в освітній процес. Так, в експериментальній групі суттєво збільшилася кількість респондентів з достатнім та високим рівнями сформованості навичок професійного спілкування, а число представників з низьким рівнем відповідно зменшилось .

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

Актуальність дослідження зумовлена недостатнім висвітленням передумов запровадження компетентнісного підходу в підготовку кваліфікованих спеціалістів у вітчизняній системі вищої освіти України. Метою публікації є аналіз теоретичних та практичних напрацювань вітчизняної науково-педагогічної громадськості щодо підготовки нової генерації компетентнісних фахівців, оприлюднених на сторінках періодичних видань 80 – 90-х рр. ХХ століття. Установлено, що процеси, що відбувалися у системі вищої та спеціальної професійної освіти в Україні в середині 80-х – на початку 90-х років ХХ ст., сприяли пожвавленню інтересу вітчизняної педагогічної громадськості до пошуку шляхів вдосконалення підготовки фахівців, здатних кваліфіковано виконувати свої обов’язки після закінчення навчання в закладах вищої та спеціальної професійної підготовки. Напрацювання науковців, викладачів були оприлюднені на сторінках часописів, що видавалися у ті часи, зокрема в журналі «Вестник высшей школы». Серед них: критика діючих і розробка нових методологічних підходів, наукових моделей підготовки кваліфікованих спеціалістів;удосконалення змісту навчальних програм; збільшення обсягу активних методів, наукової роботи, що посилюють пізнавальну активність й пошукову діяльність студентів тощо. Доведено, що передвісниками запровадження компетентнісного підходу всистему вищої освіти України, стали: незадоволення якістю підготовки майбутніх фахівців із різних галузей, що набуло особливої гостроти в середині 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст.; невтомний пошук та розробка нових методологічних спрямувань до вирішенняпроблеми підвищення якості вищої професійної освіти; ліквідація розриву між теоретичним та практичним аспектами підготовки фахівців; акцентування уваги на важливості зв’язку в освітній галузі та сфері праці.

В статті визначено роль та місце закладів загальної середньої освіти у механізм взаємодії уповноважених суб’єктів при виявлення дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, булінгу та домашнього насильства. З метою приведення локальних правових актів закладів загальної середньої освіти у відповідність до законодавства України, запропоновано в цих закладах наказом керівника затвердити інструкцію для їх працівників щодо механізмів виявлення та здійснення заходів щодо підтримки дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, та протокол про дії учасників освітнього процесу закладу освіти в ситуаціях насильства; передбачити в посадових інструкціях педагогічних працівників обов’язки щодо виявлення, вчасного реагування та інформування уповноважених суб’єктів щодо потрапляння дитини у складні життєві обставини; визначити уповноважену особу з числа працівників, що здійснюватиме невідкладні заходи реагування у разі виявлення фактів насильства; затвердити склад постійної комісії з розгляду випадків булінгу та положення про неї. Запропоновано в номенклатурі справ закладу загальної середньої освіти передбачити журнал обліку звернень і повідомлень стосовно дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, та журнал реєстрації фактів виявлення (звернення) про вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі (закладу освіти).

В статті проаналізовано сутність відповідальності, як понятійної категорії, узагальнені підходи вітчизняних та зарубіжних авторів до вивчення цього поняття. Проведено дослідження визначення рівня відповідальності студентів у вищих учбових закладах до та після залучення їх до студентського самоврядування. Проаналізовано ставлення студентів до виконання управлінських обов’язків у вищому закладі освіти. Охарактеризована методологія організації діяльності студентського самоврядування у вищому учбовому закладі, що умовно поділена на три етапи. На першому етапі основна увага приділялася залученню студентів до управлінської діяльності, активізації їх життєвої позиції. З цією метою у кожній навчальній групі були створені групи за інтересами: навчальна, господарська, дисциплінарна, організаторська, соціальна. На другому етапі основна увага зосереджувалася на розширенні цілей та змісту діяльності органів самоврядування, залученні їх до вирішення дещо складніших управлінсько-господарських питань: розподілу бюджету, благоустрою мікрорайону і т. д. Характерна ознака цього етапу полягала в тому, що з набуттям досвіду представників самоврядування у вирішенні університетських питань їх права та обов'язки розширювалися, а водночас зростало й почуття їхньої відповідальності. На третьому етапі контроль з боку педагогічних працівників за діяльністю органів самоврядування дещо звужувався. Водночас продовжувалися розширюватись функції органів самоврядування, права та обов’язки студентів в організації студентського життя. Суттєвою ознакою третього етапу діяльності студентського самоврядування є те, що ініціатива стосовно дотримання норм і правил життя колективу ініціювалася вже самими студентами. Проаналізовано способи педагогічного стимулювання та підтримки на етапах залучення студентів до самоврядування, що є ефективними при розподілі студентських обов’язків. Досліджено ефективність впливу управлінської діяльності на формування особистісних якостей в процесі самоврядування, зокрема відповідальності. Розроблена схема структури студентського самоврядування, де чітко схематизована позиція усіх учасників навчально-виховного процесу: ректора, голови студентського самоврядування, викладачів-консультантів, кураторів, завідувачів кафедр, психолога, старост, проректора з виховної роботи і т.д. Охарактеризовано динаміку ставлення студентів до навчальної діяльності до та після залучення їх до діяльності в системі самоврядування. В ході дослідження встановлено, що формування відповідальності у студентів знаходиться у прямій залежності й від форми організації їх діяльності: спільно-індивідуальної, спільно-послідовної чи спільно-взаємодіючої.

У статті проаналізовано сучасні тенденції підготовки фахівців геодезії та землеустрою з урахуванням перспектив розвитку у сфері топографо-геодезичної та земельно-кадастрової діяльності, їх вплив на систему освіти, євроінтеграційні та глобалізаційні процеси. Запропоновано та обґрунтовано структурну модель підготовки фахівців-землевпорядників в університетах України. Визначено та описано компоненти моделі, які складають цільовий, концептуальний, теоретично-методологічний, процесуально-змістовний, навчально-технологічний, результативний блоки. Сформульовано завдання підготовки майбутніх землевпорядників для потреб галузі геодезії та землеустрою, яке передбачає виховання в майбутніх фахівців мотиваційно-ціннісного ставлення до діяльності, спрямованої на потреби сфери землеустрою; опанування цілісної системи теоретичних знань, спеціальних умінь, практичних навичок, необхідних для професійної діяльності; формування професійно важливих особистісних якостей, необхідних для застосування набутих знань, умінь і навичок діяльності у сфері землеустрою; формування усвідомленої потреби в оцінюванні власного рівня готовності до професійної діяльності, прогнозуванні та подальшому корегуванні цієї готовності. Розглянуто професійну підготовку майбутнього фахівця як педагогічний процес університетської освіти, результатом якого є формування та розвиток його професійної готовності. Вирізнено основні напрями вдосконалення підготовки фахівців сфери геодезії та землеустрою, зокрема: використання інформаційних технологій; застосування мультимедійних засобів; використання інтерактивних методів. Визначено перелік компетентностей, які дають можливість випускнику закладу вищої освіти виконувати професійні обов’язки у структурних підрозділах Держгеокадастру України, проєктних організаціях, а саме: загальні компетентності, професійні компетентності землевпорядника, фахові компетентності в галузі геодезії та землеустрою. Розроблено діагностичний інструментарій, який передбачає добір стандартизованих і авторських методик для визначення компонентів у структурі готовності фахівця до професійної діяльності. Охарактеризовано компоненти результативного блоку структурної моделі, а саме: діяльнісно-операційний; інформаційно-технічний; когнітивний; мотиваційний. особистісно-творчий.

Актуальність дослідження зумовлена суттєвими змінами у функціонуванні закладів вищої освіти (ЗВО) щодо підготовки нової генерації фахівців. Можливість концептуально осмислити об’єктивні зв’язки між елементами, компонентами, етапами процесу підготовки майбутніх викладачів медичного ЗВО дозволяє процес моделювання. Мета статті – на основі наукових ідей теоретично обґрунтувати наявні підходи до проблеми моделювання професійної діяльності майбутніх фахівців медичних ЗВО. Під час проведення дослідження було застосовано такі методи науково-педагогічного дослідження: системний аналіз, синтез та узагальнення науково-педагогічної літератури, моделювання. Результати дослідження: 1) моделювання дозволяє прогнозувати розвиток педагогічного процесу, орієнтує викладачів на досягнення кінцевих результатів навчання, забезпечує засвоєння й ефективне використання нових технологій, розвиває системне бачення розв’язання проблем, служить дійовим фактором поліпшення якості роботи ЗВО; 2) завдання моделювання професійної підготовки викладача медичного ЗВО полягає у встановленні відповідності між вимогами до підготовки викладача і фактичним обсягом професійних знань та вмінь, рівнем його компетентності, зокрема передбачає опис еталонних вимог до нього як фахівця: функцій, які він має виконувати на робочому місці; задач, які повинен вміти розв’язувати; професійних компетентностей, які дозволяють фахівцю виконувати посадові обов’язки високопрофесійно, творчо, інноваційно; 3) моделювання професійної підготовки викладача передбачає побудову моделі, що являє собою сукупність цільового, мотиваційного, теоретико-методологічного, змістовно-технологічного, рефлексивно-аналітичного, результативно-оцінювального компонентів, які в сукупності створюють фундамент для формування компетентностей, що визначають готовність майбутніх фахівців медичної сфери до професійної діяльності у медичному ЗВО.

У статті розглянуто проблему впровадження тренінгових технологій на уроках з іноземної мови у старшій школі. Розкрито поняття «тренінг», «освітній тренінг» та «тренінгові технології». Освітній тренінг у дослі- дженні розглядається як оптимальний спосіб створення суб’єктам освіт- нього процесу можливостей для надання й отримання соціально значи- мої інформації, поповнення та поновлення знань, формування ставлень, умінь і навичок, що забезпечується шляхом послідовної реалізації впо- рядкованих, взаємопов’язаних дій, які базуються на певних принципах, у спеціально створюваних умовах. Авторкою описано специфічні риси освітнього тренінгу та переваги тренінгу як активної форми навчання. Обґрунтовано доцільність та ефективність використання тренінгових технологій на уроках іноземної мови саме з учнями старших класів. Зазначено, що старшокласники досконаліше володіють морфологічними та синтаксичними аспектами мовлення, зв’язністю, логічністю та послі- довністю висловлювання. У мовленні старшокласників проявляються вміння аналізувати, робити висновки, прогнозувати. Визначено найефек- тивніші тренінгові техніки, що призначені для використання на уроках іноземної мови в старшій школі та описано основні етапи підготовки освітнього тренінгу з іноземної мови: аналіз психолого-педагогічної літератури, визначення структури тренінгу, вибір найбільш ефективних прийомів активізації пізнавальної активності учнів, підбір тренінгових технік, які полегшують процес відвертого і доброзичливого спілкування учасників, тощо. Зазначено, що тренінгові технології сприяють розвитку сили волі, цілеспрямованості учнів, адаптації їх до напруженої праці та самовдосконалення; формуванню позитивного ставлення до професії вчителя; виявленню сильних та слабких боків кожної особистості; фор- муванню почуттів обов’язку та відповідальності; співставленню запла- нованих цілей із власними можливостями та навчанню способів пове- дінки, типових для людини з високорозвиненою мотивацією.

Стаття акцентує увагу на шкільному булінгу, який є досить поширеним у різних країнах світу і вважається актуальною соціально-педагогічною і психологічною проблемою сьогодення. Як серйозні і масове явище булінг потребує вирішення, від чіткого визначення самого поняття до розробок практичних рекомендацій з його профілактики та протистояння. У статті даються визначення і характеристика форм та видів прояву шкільного булінгу, які постійно змінюються, пристосовуючись до нових обставин; наприклад, поява такої нової сучасної форми агресії як кібербулінг. Зниженню рівня цього негативного соціального явища може слугувати досвід Канади щодо антибулінгових заходів. Питання булінгу є дуже актуальним у канадських школах. Школи Канади націлені на біль конструктивні принципи превентивного характеру до подолання і протистояння булінгу. Антибулінгова робота є злагодженим механізмом і передбачає співпрацю школи з учнями та їх батьками, громадськими організаціями, членами громади і має підтримку державних інституцій. Булінг не зникне сам по собі, але його можна взяти під контроль – за умови, якщо не буде байдужих і всі разом почнуть працювати, щоб захистити від нього дітей. Це просто має стати обов’язком кожного, хто задіяний у цьому процесі, – зупинити булінг. Дослідження показали, що таке негативне явище як цькування найчастіше трапляється серед учнів середніх і старших класів, а його відсоток у початкових класах значно нижчий. Прояви булінгу зустрічаються у різному віці, у різних країнах між дітьми і підлітками. Вони наносять серйозну шкоду подальшому розвитку особистостей, які відчули його на собі, і тому необхідна повна підтримка на всіх рівнях, щоб допомогти їм зрозуміти непристойність на неприпустимість такої поведінки і звернути увагу на важливість поваги у стосунках з іншими і вміння знаходити шляхи самоствердження через позитивне лідерство.

Мета роботи – вивчення методичних аспектів викладання дисципліни “Фізичні методи аналізу” для студентів 1 курсу фармацевтичного факультету ТДМУ імені І. Я. Горбачевського (денної форми навчання). Основна частина. Навчальна дисципліна “Фізичні методи аналізу” забезпечить студентів знаннями і вміннями щодо якісного та кількісного аналізу речовин, які в майбутньому дозволять компетентно виконувати свої професійні обов’язки у сфері контро­лю якості як субстанцій лікарських речовин (ЛР), так і готових лікарських засобів (ГЛЗ). Також студенти вивчають теоретичні основи вищевказаних методів та їх застосування у фармацевтичній галузі. На практичних заняттях вони знайомляться з Державною Фармакопеєю України [1] – конституцією лікарських засобів, у якій наведені монографії на конкретні субстанції ЛР, на ГЛЗ та описані відповідні методи аналізу, в результаті проведення яких оцінюють якість відповідного АФІ (активного фармацевтичного інгредієнта) тощо. При проведенні випробування “Тотожність” і “Кількісне визначення” субстанцій ЛР студенти визначають їх якісний склад та кількісний вміст, застосовують при цьому підхожі фармакопейні методи. Детальне і ґрунтовне вивчення теоретичних основ фізичних методів аналізу дає можливість більш повно засвоїти матеріал, що вивчається, а також реалізувати науково-творчий потенціал студентів, який збагачує їх знаннями і практичними навичками, що безпосередньо будуть використані у майбутній фармацевтичній практиці. Висновки. Таким чином, для підготовки майбутніх магістрів фармації важливе місце займає вивчення фізичних методів аналізу. Інтегруючи закони і методи багатьох наук, ця дисципліна стоїть на сторожі якості лікарських засобів, а значить, і здоров’я людини. Аналіз і введення у педагогічну діяльність сучасних положень, інноваційних прийомів та методів дозволить студентам систематизувати отримані знання та вміння їх використання у професійній діяльності, а також забезпечить їх конкурентоспроможність на міжнародному ринку праці.

У статті автор аналізує психологічні аспекти патріотичного виховання курсантів Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького на зразках прикордонної історії. Це питання на сучасному етапі розвитку української державності, а особливо загрози її втрати, є досить актуальним, тому важливого значення набуло питання пошуку більш досконалих методів і засобів, зокрема й використання психологічних чинників, роботи з цивільною та військовою молоддю, які б забезпечили високий рівень їхнього патріотизму. Дослідження поняття патріотизму дозволяє зробити висновок, що це явище, як один з базових компонентів індивідуальної та суспільної свідомості, має комплексну структуру. Він – обʼєкт вивчення історії, етнології, соціології, політології, а також етнічної психології та психології міжгрупових відносин. Вони акумулювали значний масив даних, що дозволяють сьогодні виділити проблему патріотизму в якості самостійного обʼєкта дослідження, використовувати для опису цього явища відповідний концептуально-термінологічний інструментарій і позначити його соціально-психологічну специфіку. Зважаючи на те, що серед принципів формування патріотизму є й такий як: “відповідності національним інтересам України, пріоритетності духовних, національно-історичних і військових цінностей та традицій українського народу, Збройних сил України”, автор зазначає, що цей принцип є актуальним і для українських прикордонників, адже національно-історичні цінності, глибокі традиції є і у них, про що свідчать численні наукові дослідження останніх років. Наявні зразки прикордонної історії командири, відповідні посадові особи, науково-педагогічні працівники, весь персонал Національної академії Державної прикордонної служби України використовують у своїй діяльності все активніше, здійснюючи своєрідний вплив на свідомість, підсвідомість і поведінку особистості майбутнього офіцера-прикордонника і на психологічний стан військового колективу в процесі їхньої життєдіяльності з метою формування у них високих морально-політичних, громадянських, військово-професійних, соціально-психологічних, психічних і фізичних якостей, необхідних для успішного виконання в умовах будь-якої складності конституційного обов’язку щодо захисту української держави.

Система освіти, яка ґрунтується на наукових засадах її організації, характеризується зміщенням акцентів від отримання готового наукового знання до оволодіння методами його отримання як основи розвитку загальнонаукових компетенцій.Уже достатньо чітко визначена спрямованість нової освітньої парадигми, осмислені її детермінуючі особливості, визначено предмет постнекласичної педагогіки та її основоположні аксіоми. Вироблені пріоритети всієї постнекласичної дидактики, аж до розроблення її категоріального апарату. Проте, на фоні такої колосальної роботи педагогічної думки так і не сформульовано достатньо чітко концептуальні основи постнекласичної дидактики, яка перебуває в стані активного формування як загалом, так і по відношенню до її природничо-наукової компоненти.На сучасному етапі модернізації освіти головним завданням стає формування у студентів здатності навчатися, самостійно здобувати знання і творчо мислити, приймати нестандартні рішення, відповідати за свої дії і прогнозувати їх наслідки; за період навчання у них мають бути сформовані такі навики, які їм будуть потрібні упродовж всього життя, у якій би галузі вони не працювали: самостійність суджень, уміння концентруватися на основних проблемах, постійно поповнювати власний запас знань.Зараз вимоги до рівня підготовки випускника пред’являються у формі компетенцій. Обов’язковими компонентами будь-якої компетенції є відповідні знання і уміння, а також особистісні якості випускника. Синтез цих компонентів, який виражається в здатності застосовувати їх у професійній діяльності, становлять сутність компетенції. Отже, інтегральним показником досягнення якісно нового результату, який відповідає вимогам до сучасного вчителя, виступає компетентність випускника університету. Оволодіння сукупністю універсальних (завдяки інтегральному підходові до викладання) і професійних компетенцій дозволить випускнику виконувати професійні обов’язки на високому рівні. Необхідно шляхом інтеграції навчальних дисциплін, використовуючи активні методи та інноваційні технології, які привчають до самостійного набуття знань і їх застосування, допомагати як формуванню практичних навиків пошуку, аналізу і узагальнення любої потрібної інформації, так і набуттю досвіду саморозвитку і самоосвіти, самоорганізації і самореалізації, сприяти становленню і розвиткові відповідних компетенцій, актуальних для майбутньої професійної діяльності учителя.Стосовно обговорюваного питання, то в результаті вивчення циклу природничих дисциплін випускник повинен знати фундаментальні закони природи, неорганічної і органічної матерії, біосфери, ноосфери, розвитку людини; уміти оцінювати проблеми взаємозв’язку індивіда, людського суспільства і природи; володіти навиками формування загальних уявлень про матеріальну першооснову Всесвіту. Звичайно, що забезпечити такі компетенції будь-яка окремо взята природнича наука не в змозі. Шлях до вирішення цієї проблеми лежить через їх інтеграцію, тобто через оволодіння масивом сучасних природничо-наукових знань як цілісною системою і набуття відповідних професійних компетенцій на основі фундаментальної освіти [2].Когнітивною основою розвитку загальнонаукових компетенцій є наукові знання з тих розділів дисциплін природничо-наукового циклу ВНЗ, які перетинаються між собою. Тобто, успішність їх розвитку визначається рівнем міждисциплінарної інтеграції вказаних розділів. Загальновідомо, що найбільший інтеграційний потенціал має загальний курс фізики, оскільки основні поняття, теорії і закони фізики широко представлені і використовуються у більшості інших загальнонаукових і вузькоприкладних дисциплін, що створює необхідну базу для розвитку комплексу загальнонаукових компетентностей.У той же час визначальною особливістю структури наукової діяльності на сучасному етапі є розмежування науки на відносно відособлені один від одного напрями, що відображається у відокремлених навчальних дисциплінах, які складають змістове наповнення навчальних планів різних спеціальностей у ВНЗ. До деякої міри це має позитивний аспект, оскільки дає можливість більш детально вивчити окремі «фрагменти» реальності. З іншого боку, при цьому випадають з поля зору зв’язки між цими фрагментами, оскільки в природі все між собою взаємопов’язане і взаємозумовлене. Негативний вплив відокремленості наук вже в даний час особливо відчувається, коли виникає потреба комплексних інтегрованих досліджень оточуючого середовища. Природа єдина. Єдиною мала б бути і наука, яка вивчає всі явища природи.Наука не лише вивчає розвиток природи, але й сама є процесом, фактором і результатом еволюції, тому й вона має перебувати в гармонії з еволюцією природи. Збагачення різноманітності науки повинно супроводжуватися інтеграцією і зростанням упорядкованості, що відповідає переходу науки на рівень цілісної інтегративної гармонічної системи, в якій залишаються в силі основні вимоги до наукового дослідження – універсальність досліду і об’єктивний характер тлумачень його результатів.У даний час загальноприйнято ділити науки на природничі, гуманітарні, математичні та прикладні. До природничих наук відносять: фізику, хімію, біологію, астрономію, геологію, фізичну географію, фізіологію людини, антропологію. Між ними чимало «перехідних» або «стичних» наук: астрофізика, фізична хімія, хімічна фізика, геофізика, геохімія, біофізика, біомеханіка, біохімія, біогеохімія та ін., а також перехідні від них до гуманітарних і прикладних наук. Предмет природничих наук складають окремі ступені розвитку природи або її структурні рівні.Взаємозв’язок між фізикою, хімією і астрономією, а особливо аспектний характер фізичних знань стосовно до хімії і астрономії дають можливість стверджувати, що роль генералізаційного фактору при формуванні змісту природничо-наукової освіти можлива лише за умови функціонування системи астрофізичних знань. Генералізація фізичних й астрономічних знань, а також підвищення ролі наукових теорій не лише обумовили фундаментальні відкриття на стику цих наук, але й стали важливим засобом подальшого розвитку природничого наукового знання в цілому [4]. Що стосується змісту, то його, внаслідок бурхливого розвитку астрофізики в останні декілька десятків років потрібно зробити більш астрофізичним. Астрофізика як розділ астрономії вже давно стала найбільш вагомою її частиною, і роль її все більше зростає. Вона взагалі знаходиться в авангарді сучасної фізики, буквально переповнена фізичними ідеями й має величезний позитивний зворотній зв’язок з сучасною фізикою, стимулюючи багато досліджень, як теоретичних, так і експериментальних. Зумовлено це, в першу чергу, невпинним розвитком сучасних астрофізичних теорій, переоснащенням науково-технічної дослідницької бази, значним успіхом світової космонавтики [3].Разом з тим, сучасна астрономія – надзвичайно динамічна наука; відкриття в ній відбуваються в різних її галузях – у зоряній і позагалактичній астрономії, продовжуються відкриття екзопланет тощо. Так, нещодавно відкрито новий коричневий карлик, який через присутність у його атмосфері аміаку і тому, що його температура істотно нижча, ніж температура коричневих карликів класів L і T, може стати прототипом нового класу (його вчені вже позначили Y). Важливим є й те, що такий коричневий карлик – фактично «сполучна ланка» між зорями і планетами, а його відкриття також вплине на вивчення екзопланет.Сучасні астрофізичні космічні дослідження дозволяють отримати унікальні дані про дуже віддалені космічні об’єкти, про події, що відбулися в період зародження зір і галактик. Міжнародна астрономічна спілка (МАС) запровадила зміни в номенклатурі Сонячної системи, ввівши новий клас об’єктів – «карликові планети». До цього класу зараховано Плутон (раніше – дев’ята планета Сонячної системи), Цереру (до цього – найбільший об’єкт з поясу астероїдів, що міститься між Марсом і Юпітером) та Еріду (до цього часу – об’єкт 2003 UB313 з поясу Койпера). Водночас МАС ухвалила рішення щодо формулювання поняття «планета». Тому, планета – небесне тіло, що обертається навколо Сонця, має близьку до сферичної форму і поблизу якого немає інших, таких самих за розмірами небесних тіл. Існування в планетах твердої та рідкої фаз речовини в широкому діапазоні температур і тисків зумовлює не тільки величезну різноманітність фізичних явищ та процесів, а й перебіг різнобічних хімічних процесів, таких, наприклад як, утворення природних хімічних сполук – мінералів. На жодних космічних тілах немає такого розмаїття хімічних перетворень, як на планетах. Проте на них можуть відбуватися не тільки фізичні та хімічні процеси, а й, як свідчить приклад Землі, й біологічні та соціальні. Тобто планети відіграють особливу роль в еволюції матерії у Всесвіті. Саме завдяки існуванню планет у Всесвіті відбувається перехід від фізичної форми руху матерії до хімічної, біологічної, соціальної, цивілізаційної. Планети – це база для розвитку вищих форм руху матерії. Слід зазначити, що це визначення стосується лише тіл Сонячної системи, на екзопланети (планет поблизу інших зір) воно поки що не поширюється. Було також визначено поняття «карликова планета». Окрім цього, вилучено з астрономічної термінології термін «мала планета». Таким чином, сьогодні в Сонячній системі є планети (та їх супутники), карликові планети (та їх супутники), малі тіла (астероїди, комети, метеороїди).Використання даних сучасних астрономічних, зокрема астрофізичних уявлень переконливо свідчать про те, що дійсно всі випадки взаємодій тіл у природі (як в мікросвіті, так й у макросвіті і мегасвіті) можуть бути зведені до чотирьох видів взаємодій: гравітаційної, електромагнітної, ядерної і слабкої. В іншому плані, ілюстрація застосувань фундаментальних фізичних теорій, законів і основоположних фізичних понять для пояснення особливостей будови матерії та взаємодій її форм на прикладі всіх рівнів організації матерії (від елементарних частинок до мегаутворень Всесвіту) є переконливим свідченням матеріальної єдності світу та його пізнаваності.Наукова картина світу, виконуючи роль систематизації всіх знань, одночасно виконує функцію формування наукового світогляду, є одним із його елементів [1]. У свою чергу, з науковою картиною світу завжди корелює і певний стиль мислення. Тому формування в учнів сучасної наукової картини світу і одночасно уявлень про її еволюцію є необхідною умовою формування в учнів сучасного стилю мислення. Цілком очевидно, що для формування уявлень про таку картину світу і вироблення у них відповідного стилю мислення необхідний й відповідний навчальний матеріал. В даний час, коли астрофізика стала провідною складовою частиною астрономії, незабезпеченість її опори на традиційний курс фізики є цілком очевидною. Так, у шкільному курсі фізики не вивчаються такі надзвичайно важливі для осмисленого засвоєння програмного астрономічного матеріалу поняття як: ефект Доплера, принцип дії телескопа, світність, закони теплового випромінювання тощо.В умовах інтенсифікації наукової діяльності посилюється увага до проблем інтеграції науки, особливо до взаємодії природничих, технічних, гуманітарних («гуманітаризація освіти») та соціально-економічних наук. Розкриття матеріальної єдності світу вже не є привілеями лише фізики і філософії, та й взагалі природничих наук; у цей процес активно включилися соціально-економічні і технічні науки. Матеріальна єдність світу в тих галузях, де людина перетворює природу, не може бути розкритою лише природничими науками, тому що взаємодіюче з нею суспільство теж являє собою матерію, вищого ступеня розвитку. Технічні науки, які відображають закони руху матеріальних засобів людської діяльності і які є тією ланкою, що у взаємодії поєднує людину і природу, теж свідчать про матеріальність засобів людської діяльності, з допомогою яких пізнається і перетворюється природа. Тепер можна стверджувати, що доведення матеріальної єдності світу стало справою не лише філософії і природознавства, але й всієї науки в цілому, воно перетворилося у завдання загальнонаукового характеру, що й вимагає посилення взаємозв’язку та інтеграції перерахованих вище наук.Звичайно, що найбільший внесок у цю справу робить природознавство, яке відповідно до характеру свого предмета має подвійну мету: а) розкриття механізмів явищ природи і пізнання їх законів; б) вияснення і обґрунтування можливості екологічно безпечного використання на практиці пізнаних законів природи.Інтеграція природничо-наукової освіти передбачає застосування впродовж всього навчання загальнонаукових принципів і методів, які є стержневими. Для змісту інтегративних природничо-наукових дисциплін найбільш важливими є принцип доповнюваності, принцип відповідності, принцип симетрії, метод моделювання та математичні методи.Вважаємо за доцільне звернути особливу увагу на метод моделювання, широке застосування якого найбільш характерне для природничих наук і є необхідною умовою їх інтеграції. Необхідність застосування методу моделювання в освітній галузі «природознавство» очевидна у зв’язку зі складністю і комплексністю цієї предметної галузі. Без використання цього методу неможлива інтеграція природничо-наукових знань. У процесі моделювання об’єктів із області природознавства, що мають різну природу, якісно нового характеру набувають інтеграційні зв'язки, які об’єднують різні галузі природничо-наукових знань шляхом спільних законів, понять, методів дослідження тощо. Цей метод дозволяє, з одного боку, зрозуміти структуру різних об’єктів; навчитися прогнозувати наслідки впливу на об’єкти дослідження і керувати ними; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами; з іншого боку – оптимізувати процес навчання, розвивати загальнонаукові компетенції.Фундаментальна підготовка студентів з природничо-наукових спеціальностей неможлива без послідовного і систематичного формування природничо-наукового світогляду у майбутніх фахівців.Науковий світогляд – це погляд на Всесвіт, на природу і суспільство, на все, що нас оточує і що відбувається у нас самих; він проникнутий методом наукового пізнання, який відображає речі і процеси такими, якими вони існують об’єктивно; він ґрунтується виключно на досягнутому рівні знань всіма науками. Така узагальнена система знань людини про природні явища і її відношення до основних принципів буття природи складає природничо-науковий аспект світогляду. Отже, світогляд – утворення інтегральне і ефективність його формування в основному залежить від ступеня інтеграції всіх навчальних дисциплін. Адже до складу світогляду входять і відіграють у ньому важливу роль такі узагальнені знання, як повсякденні (життєво-практичні), так і професійні та наукові.Вищим рівнем асоціативних зв’язків є міждисциплінарні зв’язки, які повинні мати місце не лише у змісті окремих навчальних курсів. Тому, сучасна тенденція інтеграції природничих наук і створення спільних теорій природознавства зобов’язує викладацький корпус активніше упроваджувати міждисциплінарні зв’язки природничо-наукових дисциплін у навчальний процес ВНЗ, що позитивно відобразиться на ефективності його організації та підвищенні якості навчальних досягнень студентів.Підсумовуючи вище викладене, можна зробити наступні висновки:Однією з особливостей компетентісного підходу, що відрізняє його від знанієво-центрованого, є зміна функцій підготовки вчителів з окремих дисциплін, які втрачають свою традиційну самодостатність і стають елементами, що інтегруються у систему цілісної психолого-педагогічної готовності випускника до роботи в умовах сучасного загальноосвітнього навчального закладу.Інтеграційні процеси, так характерні для сучасного етапу розвитку природознавства, обов’язково мають знаходити своє відображення в природничо-науковій освіті на рівні як загальноосвітньої, так і вищої школи. Майбутнім педагогам необхідно усвідомлювати взаємозв’язок і взаємозалежність наук, щоб вони могли підготувати своїх учнів до роботи в сучасних умовах інтеграції наук.Учителям біології, хімії, географії необхідно володіти методами дослідження об’єктів природи, переважна більшість яких базується на законах фізики і передбачає уміння працювати з фізичними приладами. Крім того, саме фізика створює основу для вивчення різноманітних явищ і закономірностей, які складають предмет інших природничих наук.Інтеграція природничо-наукових дисциплін дозволить розкрити у процесі навчання фундаментальну єдність «природа – людина – суспільство», значно посилить інтерес студентів до вивчення цього циклу дисциплін, дасть можливість інтенсифікувати навчальний процес і забезпечити високий рівень якості його результату.

28 травня 2016 р. на 97-му році пішла з життя Тамара Трохимівна Чорна – інфекціоніст-клініцист, ветеран Другої світової війни, доктор медичних наук, професор. Протягом всього життєвого шляху ідеалами Т.Т. Чорної були чесність, порядність і справедливість, працьовитість і самовіддача, любов і співчуття. Учні Тамари Трохимівни глибоко вдячні їй за безцінні уроки професійної майстерності, морального обов’язку, високої відповідальності при виконанні лікувальної, педагогічної та наукової роботи.