Статті в журналах з теми "Педагогічний досвід США"

Автором оглядової статті проаналізовано дисертаційні дослідження у галузі педагогічних наук в Україні, в яких висвітлено зарубіжний досвід підготовки андрагогів. Обґрунтовано актуальність порушеної проблеми. Здійснено класифікацію, систематизацію опрацьованих дисертацій на основі запропонованих автором критеріїв (особистісно-інформаційний, предметно-змістовий, організаційно-процесуальний, науково-ідентифікаційний). Встановлено, що у дисертаціях українських науковців викладено концептуальні, теоретичні засади професійної підготовки сучасних фахівців-андрагогів в окремих європейських країнах, США, Канаді, Мексиці та Венесуелі, змістові, організаційні, процесуальні аспекти професійної підготовки андрагогів. Акцентовано увагу на науковій новизні та практичному значенні дисертаційних досліджень, здійснених українськими науковцями. Виокремлено нагальні завдання педагогічної науки і практики в умовах стрімкого зростання попиту і пропозицій на національному ринку освітніх послуг у сфері освіти дорослих, серед яких такі: розроблення професійного стандарту за професією «Андрагог», програм підготовки і підвищення кваліфікації педагогічного персоналу закладів формальної і неформальної освіти дорослих, який покликаний здійснювати професійну діяльність в умовах структурних перетворень суспільства та економіки, у ситуації нестабільності й невизначеності. Наголошено на доцільності здійснення подальшого вдосконалення змісту педагогічної освіти, виходячи з цільового спрямування (підготовка до роботи з різними категоріями дорослих), посадових обов’язків фахівців-андрагогів, попередньо здобутої ними освіти (для закладів післядипломної освіти), досвіду діяльності, індивідуальних інтересів, культурно-освітніх потреб тощо. Ключові слова: андрагог; педагогічний персонал у сфері освіти дорослих; професійна підготовка андрагога; зарубіжний досвід; дисертаційні дослідження з педагогічних наук.

Мета роботи – охарактеризувати вітчизняний досвід профілактики кіберзлочинів щодо дітей засобами циф- рових соціально-педагогічних технологій. Методологія: методологічною основою дослідження є неопозитивістська парадигма соціальної роботи у сполученні з критичним аналізом контекстів досліджуваного предмету. Теоретичні методи (аналізу, синтезу, узагальнення, класифікації) застосовувалися для уточнення змісту основних понять дослідження; вивчення про- відних загроз від інформаційно-комунікативних технологій у контексті посилення потенційного впливу існуючих форм насильства, зловживань та експлуатації щодо дітей; обґрунтування соціально-педагогічного змісту про- блеми безпеки дітей в Інтернеті; характеристики класифікації соціально-педагогічних технологій убезпечення дітей в Інтернеті відповідно до носіїв та способів передачі інформації; формулювання висновків і перспектив дослідження. Емпіричні методи (опитування у форматі фокус групи, експертні оцінки) застосовувалися для визначення переваг та ризиків, що притаманні представленим у статті вітчизняним цифровим соціально-педа- гогічним технологіям профілактики кіберзлочинів щодо дітей. Наукова новизна: уперше розкрито вітчизняний досвід соціально-педагогічної профілактики кіберзлочинів щодо дітей засобами цифрових технологій; охарактеризовано низку цифрових технологій соціально-педаго- гічної профілактики кіберзлочинів щодо дітей: чатбот «Кібер-пес», інтерактивний курс з Інтернет-безпеки «On-ляндія», відеоролики «Правила з Інтернет-безпеки для дома», сайт stop_sexтинг, всеукраїнський онлайн- тест «Безпечний ТікТок». Представлено зміст, структуру та методику роботи авторського локального мобільного додатку «Чемпі- они кібербезпеки», розробленого у межах проєкту «Обізнані і захищені», що реалізовувався в Сумській області громадською організацією «Ліга сучасних жінок» із грудня 2020 р. по червень 2021 р. за підтримки відділу з пра- воохоронних питань Посольства США в Україні. Висновки: визначено переваги та ризики, що притаманні представленим цифровим соціально-педагогічний технологіям профілактики кіберзлочинів щодо дітей. Запропоновано деякі практичні рекомендації щодо підви- щення ступеню інтерактивності та змістової варіативності вітчизняних цифрових технологій профілактики кіберзлочинів щодо дітей, які допоможуть підвищити їх ефективність.

Глобальні політичні, соціокультурні та економічні зміни, що відбувалися в багатьох країнах світу в другій половині XX століття, зумовили посилення уваги законодавства до проблем дітей з особливими потребами, зокрема до отримання ними якісної освіти. З огляду на це доцільним є вивчення досвіду становлення і розвитку інклюзивної освіти в Україні та за кордоном. Метою статті є висвітлення етапів становлення і розвитку інклюзивної освіти в Україні та за кордоном. Використано загальнонаукові (історико-педагогічний аналіз, узагальнення, ретроспективний, хронологічний), історико-структурний і порівняльно-зіставний методи наукового пізнання. На основі аналізу науково-педагогічної літератури визначено суть поняття «інклюзивна освіта». Охарактеризовано основні історичні етапи становлення і розвитку інклюзивної освіти за кордоном (перший етап: початок XVI – середина XVIII ст.; другий етап: середина XVIII – початок XX ст.; третій етап: 40 рр. XX ст. – 90 рр. XX ст., четвертий етап: 1994 р. XX ст. – теперішній час). Проаналізовано вітчизняний і закордонний досвід упровадження інклюзивного навчання в освітній процес (Англія, Данія, Італія, США, Угорщина, Швеція). Охарактеризовано принципи інклюзивної освіти, що зафіксовані в Саламанський декларації «Про засади, політику та практичну діяльність у сфері освіти осіб з особливими потребами». На основі аналізу світового досвіду впровадження інклюзивної освіти, окреслено основні принципи інклюзії, що визначають нову парадигму освітніх відносин. Ґрунтуючись на наукових здобутках вітчизняних і зарубіжних науковців, визначено переваги інклюзивного навчання для дітей з особливими освітніми потребами. Доведено, що розвиток інклюзивної освіти безпосередньо залежить від соціально-економічних умов, освітніх традицій і має певну специфіку. Визначено, що зараз інклюзивна освіта є офіційно прийнятим напрямом галузі спеціальної освіти в 75% країн світу.

У статті розглянуто тенденції розвитку професійно-педагогічної компетентності викладачів вищої школи у контексті досвіду США. Окрему увагу приділено аналізу науково-педагогічної літератури, присвяченої проблемі розвитку професійно-педагогічної компетентності педагогічних працівників США. Наголошено, що професійно-педагогічна компетентність займає найважливіше місце серед основних компетентностей викладачів вищої школи, оскільки безпосередньо пов’язана з виконанням професійних обов’язків. Виявлено особливості професійного розвитку викладачів американських вищих навчальних закладів, серед яких визначальне місце займає система підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Визначено нормативну основу, проаналізовано бази, різноманітні форми і програми підвищення кваліфікації й удосконалення професійно-педагогічної компетентності викладачів вищої школи у США.

Формування порівняльного аналізу принципів професійної підготовки кадрів для американської та вітчизняної органів поліції пов'язане з низкою питань, зокрема й теоретико-методологічного характеру. Однією з головних проблем вироблення такої теорії являється визначення поняття професійної підготовки кадрів. Незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню даної проблеми, необхідно зазначити, що в педагогічній літературі так і не сформовано усталеного вирішення цього поняття. Тому метою даної статті є вивчення загальних принципів в організації професійної підготовки кадрів для органів поліції на прикладі закордонного досвіду, а саме американського та впровадження цих принципів в професійну підготовку персоналу Національної поліції України. Наголошено на тому, що сьогодні не досить чітко визначено специфіку підготовки кадрів Національної поліції в Україні, ефективної системи оцінки її діяльності. Встановлено, що у сучасний період всесвітньо визнаним є надбання американського досвіду професійної підготовки кадрів для органів поліції, на основі яких грунтовно розглядається вивчення педагогічних особливостей професійної підготовки кадрів для поліції України, підвищення її рівня та інтеграції в світову педагогічну систему. Проаналізовано зарубіжний, зокрема американський, досвід організації професійної підготовки працівників поліції. З’ясовано можливості застосування даних принципів в професійну підготовку персоналу Національної поліції України. Надаються можливі напрями вдосконалення професійної підготовки вітчизняних працівників поліції, згідно з віковим досвідом правоохоронних органів Сполучених Штатів. Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані при прийнятті управлінських рішень, запровадженні в щоденному застосуванні та розробці заходів з метою підвищення якості рівня підготовки службовців поліції.

У статті розглянуто основні аспекти практико-орієнтованої підготовки майбутнього вчителя початкової школи у вітчизняних та закордонних закладах вищої освіти. Проаналізовано оновлені стандарти вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта, в яких визначено вимоги до професійної підготовки здобувачів вищої освіти та окреслено перелік необхідних компетентностей, якими повинен володіти майбутній педагог. Акцентовано увагу на актуальності та важливості питання практичної підготовки у сучасних закладах вищої освіти. Визначено, що з погляду часової організації педагогічна практика може бути неперервною або інтенсивною (блочною), і розкрито характерологічні особливості цих видів педагогічної практики. Прикладами неперервної практичної підготовки є США та Велика Британія, інтенсивної – Німеччина. У статті схарактеризовано закордонний та вітчизняний досвід організації педагогічної практики та окреслено основні її види для здобувачів вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта, здійснено їх порівняльний аналіз. Принципи проходження педагогічної практики в Україні розглянуто на прикладі Херсонського державного університету. Висвітлено специфіку організації та проведення педагогічної практики у закордонних закладах вищої освіти, зокрема Німеччині та Фінляндії, оскільки освітня система цих країн протягом багатьох років являється однією з найуспішніших у Європі та світі. Визначено, що європейський досвід професійної та практичної підготовки майбутніх учителів початкової школи відображає сучасні освітні вимоги, які полягають у формуванні компетентного та висококваліфікованого професіонала, який здатен реагувати на виклики суспільства та орієнтуватися у швидкоплинному потоці інформації. Вивчення прогресивних ідей, досвіду означених країн щодо практико-орієнтованої підготовки майбутнього вчителя початкової школи є важливим для впровадження найкращого європейського досвіду в освітній процес українських закладів вищої освіти.

У статті проаналізовано праці американських науковців ХХ – початку ХХІ ст., які стосуються проблем розвитку медичної освіти в США. Доведено необхідність систематизації педагогічної інформації для узагальнення наявного теоретичного досвіду в контексті медичної освіти. Узагальнено положення масштабного аналітичного дослідження медичної освіти в США та Канаді, яке отримало назву Звіту Флекснера і стало підґрунтям докорінних реформ американської медичної освіти. Проаналізовано сучасні наукові дослідження, спрямовані на вдосконалення системи підготовки лікарів у США. На основі проаналізованих праць зроблено висновки про вектор сучасної педагогічної науки в США в контексті медичної освіти. Встановлено, що до основних питань, які розглянуто у фундаментальних педагогічних дослідженнях американської медичної освіти, належать проблеми якості підготовки фахівців, конкурентоспроможних на ринку праці, впровадження більш досконалих стандартів навчання лікарів, механізми оцінки якості медичної освіти.

У статті автор підіймає проблему національного й патріотичного виховання індивідуальності в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського. Доведено, що в основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства, формування патріотизму й утвердження національних цінностей. Система національно-патріотичного виховання потребує комплексної організації – через освітній процес і позаурочну роботу, створення педагогічних умов, що забезпечують формування нового українця. За словами В. О. Сухомлинського, ефективність процесу національно-патріотичного виховання залежить від повноти реалізації всіх його складників. Основними складовими частинами національно-патріотичного виховання залишаються громадянсько-патріотичне, військово-патріотичне, духовно-моральне, які забезпечують формування національних та європейських цінностей. Важливу роль у становленні особистості відіграють органи учнівського самоврядування. Саме в колективі дитина самореалізується, самовизначається, самовдосконалюється, тому розвивати соціальну активність учнів, виховувати почуття власної гідності, надавати можливість виявити себе як особистість – головне завдання шкільного самоврядування. На сучасному етапі є потреба в підвищенні педагогічної культури батьків із національно-патріотичного виховання (обговорення питання національного, громадянського, патріотичного, морального, духовного, родинного виховання на батьківських зборах, залучення батьків до планування та проведення позакласних заходів національно-патріотичного спрямування). У процесі наукового пошуку було з’ясовано, що ідеї В. О. Сухомлинського, науково-методологічні розробки, практичний досвід нині втілюється в освітньо-виховних системах європейських країн, Японії, Китаю, США. Головні компоненти Концепції Нової української школи тісно перегукуються з педагогічною спадщиною В. О. Сухомлинського: новий зміст освіти, заснований на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві; орієнтація на потреби учня в освітньому процесі, дитиноцентризм; наскрізний процес виховання, який формує цінності; педагогіка, що ґрунтується на партнерстві між учнем, учителем і батьками й громадою. Ідеї Сухомлинського натепер органічною частиною ввійшли в сучасний навчально-виховний процес української школи.

Стаття присвячена дослідженню психолого-педагогічних аспектів соціалізації учнів з особливими освітніми потребами в теорії та практиці шкільної освіти США (кінець ХХ – початок ХХІ ст.). Долучення України до світового досвіду соціалізації дітей з порушеннями психофізичного розвитку актуалізує питання вивчення найкращого зарубіжного досвіду в цій сфері, зважаючи на відносно нетривалу історію інклюзивної освіти в нашій державі, складність соціалізації цієї категорії дітей та надзвичайну важливість цього завдання з огляду на необхідність соціального включення та повноцінної участі всіх громадян у життя громади і суспільства. У статті схарактеризовано особливості американського досвіду соціалізації дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання, а саме: максимальне залучення в усі види діяльності; планування завдань соціалізації та способів їх досягнення в індивідуальній програмі; використання командного підходу; відповідність змісту і способів соціалізації соціокультурному середовищу, оскільки саме США вважаються країною, у якій є багаторічний позитивний досвід у контексті соціалізації учнів з особливими освітніми потребами. Проаналізовано основні стадії розвитку інклюзивного навчання, такі як десегрегація, розширення доступу до освіти, мейнстрімінг, інтеграція та власне інклюзія. Особливу увагу зосереджено на висвітленні найважливіших чинників успішності учнів з особливими освітнімипотребами в умовах закладів загальної середньої освіти, а саме: фізичний аспект – розміщення дітей з порушеннями психофізичного розвитку в одному класі із дітьми з нормотиповим розвитком; соціальний – побудова та налагодження позитивних, дружніх взаємин з іншими учнями та педагогами; освітній – урахування в процесі навчання потреб, інтересів, можливостей учнів, визначених індивідуальною програмою навчання (ІПН), яка містять чітко визначені цілі навчання дитини, його зміст, рекомендації щодо адаптації та модифікації навчального матеріалу. Оскільки саме США вважається країною, у якій є багаторічний позитивний досвід у контексті соціалізації учнів з особливими освітніми потребами, його творче запозичення дасть змогу оминути можливі помилки, заощадити ресурси та збагатити вітчизняну модель інклюзії, що лише формується.

Мета: визначити організаційно-педагогічні умови забезпечення якості фізичного виховання учнів закладів загальної середньої освіти України на основі екстраполяції зарубіжного досвіду. Матеріал і методи: дослідження проводились у Придніпровській державній академії фізичної культури і спорту. У ході дослідження використано такі методи: теоретичний аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури та документальних матеріалів, метод порівняння, метод системного аналізу. Результати: визначено організаційно-педагогічні умови забезпечення якості фізичного виховання школярів, дотримання яких дозволить досягти належного рівня фізичної підготовленості та здоров’я учнів, сформованої системи знань учнів в сфері фізичного виховання, у тому числі, для організації самостійної рухової активності, сформованої звички до занять фізичними вправами протягом всього життя, стійкого інтересу учнів до видів рухової активності, наявності соціальних зв’язків та навичок взаємодії, розвиненої здатності учителя та учнів здійснювати рефлексію. Висновки: аналіз та узагальнення досвіду організації фізичного виховання в країнах Європи, Азії та США дозволили визначити організаційні та педагогічні умови забезпечення якості процесу фізичного виховання, які можна застосовувати в системі загальної середньої освіти України. Ключові слова умови, якість, зарубіжні країни, досвід, критерії ефективності.

Мета: визначити організаційно-педагогічні умови забезпечення якості фізичного виховання учнів закладів загальної середньої освіти України на основі екстраполяції зарубіжного досвіду. Матеріал і методи: дослідження проводились у Придніпровській державній академії фізичної культури і спорту. У ході дослідження використано такі методи: теоретичний аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури та документальних матеріалів, метод порівняння, метод системного аналізу. Результати: визначено організаційно-педагогічні умови забезпечення якості фізичного виховання школярів, дотримання яких дозволить досягти належного рівня фізичної підготовленості та здоров’я учнів, сформованої системи знань учнів в сфері фізичного виховання, у тому числі, для організації самостійної рухової активності, сформованої звички до занять фізичними вправами протягом всього життя, стійкого інтересу учнів до видів рухової активності, наявності соціальних зв’язків та навичок взаємодії, розвиненої здатності учителя та учнів здійснювати рефлексію. Висновки: аналіз та узагальнення досвіду організації фізичного виховання в країнах Європи, Азії та США дозволили визначити організаційні та педагогічні умови забезпечення якості процесу фізичного виховання, які можна застосовувати в системі загальної середньої освіти України. Ключові слова умови, якість, зарубіжні країни, досвід, критерії ефективності.

Філософія гуманізму становить методологічну основу американської освітньої системи. Проте особливості впливу теоретико-філософських положень гуманізму на фахову підготовку вчителів ІМ (іноземних мов) у США досліджені недостатньо. Мета статті полягає у вивченні концептуальних положень теорії гуманізму, у виявленні її впливу на підготовку вчителів ІМ у США та у визначенні її місця і ролі в американській системі підготовки вчителів ІМ. Дослідження виконане із застосуванням методів аналізу, інтерпретації науково-практичного доробку, синтезу, класифікації, порівняння, за допомогою яких здійснюється співставлення теоретичних та практичних підходів до підготовки педагогічних фахівців у галузі ІМ, узагальнення передового досвіду, представленого у працях американських освітян. Проведене нами дослідження засвідчило, що основоположні ідеї філософії гуманізму щодо формування цілісної особистості педагога лежать в основі американської системи підготовки вчителів, залишаючись надзвичайно актуальними й нині. У вузькому розумінні гуманізм розглядається як підхід до фахової підготовки вчителів (humanistic based teacher education) у системі педагогічної освіти США. У ширшому сенсі гуманізм становить концептуальну основу фахової підготовки вчителів, засадничий принцип філософії освіти, а також важливу науково-практичну проблему. Першочергове завдання системи педагогічної освіти у розрізі гуманізму становить всебічний розвиток особистості педагога. Цінностями гуманістичної освіти є турбота про людську гідність, автономність, рівноправність і належність. Оптимізація педагогічної освіти передбачає, поряд із формуванням професійних знань та компетентностей, розвиток професійно значущих особистісних якостей майбутніх учителів, педагогічно доцільних форм взаємодії та стосунків між учасниками навчального процесу. У світлі гуманістичного підходу відбувається перегляд ролей учителя, місією якого є фасилітація навчання, тобто сприяння у виявленні учнями власних інтересів, здібностей, автономності тощо. У прикладній лінгвістиці переосмислення теоретико-практичного доробку гуманізму втілюється в оновленні підходів до викладання ІМ, було запропоновано конкретні навчальні технології, методи і прийоми навчання, які міцно прижились у методичному репертуарі. На нашу думку, майбутні вчителі ІМ, більшість із яких є ознайомленими із засадами гуманізму, мають реалістичне уявлення щодо їх реалізації в навчальному процесі, на відміну від студентів інших спеціальностей. Подальшими перспективами дослідження вважаємо емпіричну перевірку доцільності реалізації гуманістичних принципів у підготовці вчителів ІМ.

У статті автор наголошує на важливості вивчення філософсько-педагогічних підходів до медіаосвіти в США і Канаді. Виокремлено низку теорій (теорія масової комунікації, конструктивізм) і підходів (критичний, протекціоністський, художній, практичний, культурологічний, інокуляційний, еклектичний), які вплинули на розвиток медіаосвіти в досліджуваних країнах. Філософські теорії медіаосвіти ґрунтуються на таких принципах, як: навчання – це процес пошуку, конструювання та реорганізації знань самою особистістю; навчання має бути пов‘язаним із життям, а не з окремими фактами; гуманізація процесу навчання відбувається за рахунок ознайомлення учнів з моделями ментальної поведінки. Зазначені принципи конструктивістської теорії разом із основними положеннями теорії комунікації та теорій масової комунікації складають концептуальну основу медіаосвіти. Проаналізовано переваги та недоліки цих теорій і підходів. Обґрунтовано, що основний фокус в розумінні медіаосвіти зміщувався від її аналізу та розуміння, як медіа формує суспільне знання, до вивчення медіаосвіти як засобу вираження та естетики. Досліджено як інтеграція філософсько-педагогічних підходів сприяє ефективному впровадженню медіаосвіти у життя сучасного суспільства та формує особливі завдання для педагогів різних ланок освіти (розвиток «медіаскептицизму» учнів, запобігання шкідливому впливу медіа, оцінювання естетики медіаформ, розвиток медіакомпетентності молоді). Обгрунтовано, що розуміння сутності філософсько-педагогічних підходів сприяє усвідомленню закономірностей їх впливу на аудиторію, що може стати ефективним засобом прогнозування очікуваних результатів медіаосвіти. Автор наголошує, що в кожна теорія, концепція медіаосвіти фокусується на особистості, її потребах, інтересах, досвіді. Всі підходи до медіаосвіти спрямовані на розвиток в особистості навичок аналізу, оцінки і створення медіапродукту. Ключові слова: медіаосвіта; філософсько-педагогічні підходи; концепції; вплив; аудиторія; критичне мислення.

Мета дослідження полягає у відображенні досвіду США щодо використання приватної хмари Citrix у процесі навчання учнів, які мають особливі освітні потреби: учні, які в силу соціальних обставин опинилися під загрозою покинути навчання (змушені працювати, доглядати за дитиною, мають проблеми соціалізації тощо) та учні з різного роду відхиленнями: аутизмом, емоційними розладами, затримкою в розвитку. Завдання дослідження: виокремлення процесу навчання дітей з особливими потребами як педагогічної проблеми; окреслення перспектив, що відкривають ІКТ для навчання дітей з особливими потребами; висвітлення досвіду США щодо використання приватної хмари Citrix у процесі навчання учнів з особливими потребами. Об’єкт дослідження: процес навчання учнів з особливими потребами з використанням хмарних технологій. Предмет дослідження: досвід США у використанні хмарних рішень Citrix у процесі навчання учнів з особливими потребами. Методи дослідження: описовий (аналіз джерельної бази, вивчення урядових документів). Результати дослідження. У США закон зобов’язує державні школи надавати спеціальні освітні послуги дітям з особливими потребами. Оскільки не всі школи мають достатньо розвинену для цього інфраструктуру, поширеною практикою стало залучення приватних осередків до вирішення цієї проблеми. Визнаним лідером даного напряму є компанія «Освітні послуги Америки» (Educational Services of America), яка використовує приватну хмару Citrix. Завдяки хмарним рішенням, діти з особливими потребами отримують доступ до дидактичних матеріалів у прийнятному форматі, що дозволяє їм долати бар’єри на шляху до навчання, демонструвати навчальні досягнення, бути успішними. Висновки. Останні роки ознаменувались суттєвими змінами в сфері освіти: зросла кількість електронних ресурсів, процес навчання стає більш незалежним від фізичного розташування його суб’єктів та часових меж, відкриваються додаткові можливості одержання освіти дітьми з особливими потребами.

У статті подано визначення поняття професійної комунікативної взаємодії, аналіз досвіду й особливостей підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до професійної комунікативної діяльності у зарубіжних країнах, а також розглянуто методично-педагогічні підходи до підготовки майбутніх фахівців зарубіжними та вітчизняними дослідниками. У сучасних умовах політичного та економічного розвитку України постає проблема ефективної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до професійної комунікативної взаємодії, оскільки адекватне виконання професійних завдань забезпечує ефективний захист державного кордону. З огляду на це, професійна комунікативна взаємодія постає основоположним елементом у процесі професійної підготовки. З’ясовано, що системний та компетентнісний підходи у підготовці майбутніх фахівців є найбільш успішними та дієвими серед зарубіжних країн. Розглянуто досвід та особливості підготовки до професійної комунікативної діяльності майбутніх фахівців США, Республіки Польща та Німеччини. Загальною рисою у процесі підготовки є максимальна взаємодія майбутніх офіцерів із різними державними інститутами і громадськими спільнотами прикордонних регіонів, а також особистісно орієнтований підхід програм до формування професійних вмінь та навичок, що зі свого боку забезпечує якісне виконання службових обов’язків та високий рівень професійної комунікативної взаємодії. З’ясовано, що певні характеристики національної правової системи кожної з розглянутих країн вносять корективи до системи підготовки майбутніх фахівців до професійної комунікативної взаємодії. У США відсутня інституція, аналогічна Державній прикордонній службі України, функції контролю та захисту кордону покладено на Митно-прикордонну службу, яка активно та ефективно співпрацює із Береговою охороною, Департаментом торгівлі, Департаментом транспорту тощо. Прикордонна служба Республіки Польща тісно взаємодіє із Міністерством внутрішніх справ, національної оборони тощо. Особливістю Федеральної прикордонної служби Німеччини є професійна комунікативна взаємодія із приватними організаціями, що добровільно здійснюють контроль та охорону державного кордону. Досвід зарубіжних країн яскраво демонструє застосування системного та компетентнісного підходів, які формують у майбутніх фахівців особистісні ціннісні орієнтири для ефективного виконання професійних завдань. До того ж системність підготовки дозволяє адаптувати навчання до проблемних ситуацій сьогодення. Процес підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників України до професійної комунікативної взаємодії характеризується традиційністю та консервативністю, тому обмін досвідом із зарубіжними країнами стає важливим елементом для модернізації та удосконалення системи підготовки.

У статті висвітлено особливості національного та громадянського виховання особистості в акмеологічному просторі Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що ґрунтується на гуманістично орієнтованій розвивальній моделі виховання духовної особистості І. Беха і включає суб’єкт-суб’єктну і соціально-педагогічну стратегії. Метою статті є висвітлення особливостей виховання громадянськості зростаючої особистості в акмеологічному просторі Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Дослідження базується на досвіді України, США, Великої Британії, Японії. У контексті дослідження розкрито особистісну, моральну, соціальну та духовну зрілість; структурні компоненти акмеологічної зрілості, модель педагога-акмеолога. У статті наводяться результати діагностувального зрізу та розкриваються педагогічні умови і зміст виховної діяльності Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У статті здійснено аналіз досвіду (історія, теорія, практика) підготовки бакалаврів і магістрів міжнародних відносин у США і Канаді. Показано, що теоретичні узагальнення з цієї проблеми спонукають корегувати національну систему професійної26підготовки майбутніх фахівців-міжнародників України на концептуальному рівні, що виявляється у її нормативно-правовому, соціально-економічному, науково-теоретичному, структурно-інституційному, інформативно-комунікативному, міжнародно-інтеграцій-ному, інших аспектах. З’ясування особливостей цього досвіду дає підґрунтя для зіставлення та виявлення спільного і загального, що стосуються диверсифікації освітніх програм, спеціальностей і кваліфікацій; модернізації і стандартизації змісту і якості освіти на основі компетентнісного підходу; створення педагогічних умов для професійного розвитку і самореалізації студентів.

У статті автор на основі систематизації науково-педагогічних праць, що стосуються професійної підготовки фахівців морської галузі, у пошуку наукової літератури Google Академія та електронних каталогах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського подав його кількісний та якісний аналіз. Докладно вивчено дисертаційні дослідження сучасних українських науковців, зокрема Барсук С.Л., Волошинова С.А., Герганова Л.Д., Доброштан О.О., Козак С.В., Литвиненко І.Ю., Осадчої К.П., Пріміної Н.М., Сокола І.В., Спичак Т.С., Фролової О.О. Так, ґрунтуючись на науковій діяльності, що документально зафіксована в різні часові періоди, було констатоване зростання досліджень щодо професійної підготовки фахівців морської галузі та зокрема судноводіїв. Визначено такі аспекти вивчення проблеми професійної підготовки фахівців морської галузі в науково-педагогічній теорії: формування іншомовної компетентності (С.Л. Барсук, С.В. Козак, І.Ю. Литвиненко, Н.М. Пріміна), формування професійної компетентності (Л.Д. Герганов, І.В. Сокол), алгоритмічна підготовка (С.А. Волошинов), навчання математики (Т.С. Спичак, О.О. Доброштан), формування соціокультурної компетенції (О.О. Фролова), підготовка до професійно-орієнтованого спілкування (В.Б. Смелікова). У статті зазначається, що дисертаційні дослідження аспектів формування іншомовної комунікативної компетентності майбутніх морських спеціалістів зумовлені вимогами міжнародних документах морської галузі, особливостями професійної діяльності в мультинаціональному середовищі та зростанням конкуренції на світовому ринку праці. У дослідженні також наголошується, що формування ж професійної компетентності фахівців морського флоту теоретично та експериментально перевіряється структурними моделями в процесі вивчення фахових дисциплін т а на виробництві. Зазначається, що вивчення математики майбутніми морськими спеціалістами має бути побудовано на моделі методичної системи реалізації міжпредметних зв'язків. Подальші пошуки вбачаються в здійсненні аналізу практичного досвіду професійної підготовки фахівців морської галузі в Україні. Ключові слова: фахівці морської галузі, професійна підготовка, педагогічна теорія.

Формулювання проблеми. За нашими спостереженнями, наборам оцінювальних критеріїв професійної компетентності педагогічних працівників, що їх розробили фахівці Державної служби якості освіти України у 2019‑2020 рр., бракує такої важливої властивості, як «вимірюваність». Адже саме вимірювані критерії дозволяють виявляти рівні прояву професіоналізму. Для цього необхідні шкали критеріїв. Якщо ж їх немає, експертне оцінювання підмінюється контролем за дотриманням вимог. А це дискредитує ідею «оцінювання для професійного розвитку». Відтак вважаємо актуальним огляд провідних зарубіжних оцінювальних технологій ефективного викладання. Наша розвідка спрямовувалася таким дослідним питанням: якою є специфіка оцінювальних інструментів педагогічної праці, що застосовуються у США? Матеріали і методи. Для відповіді на поставлене питання у статті з позицій системного підходу розглянуто досить популярний в освітній системі США критеріальний комплекс для оцінювання викладацької праці, відомий як «Framework for Teaching. Evaluation Instrument» º «Концептуальна рамка викладання. Оцінювальний інструмент». Його автори - дослідна група на чолі з Ш. Даніелсон. Результати. Концептуальна рамка викладання Ш. Даніелсон репрезентує критеріальний комплекс, необхідний для здійснення експертного оцінювання ефективності процесуальної сторони вчительської праці. Його ядром є набір з 22 критеріїв. Вони характеризують ті професійні якості педагогів, котрі достовірно корелюють із досягненнями студентів/учнів. Для кожного критерію встановлені показники, що конкретизують його найважливіші прояви; визначено індикатори, необхідні для побудови шкали критерію; прописано оцінювальні судження, які утворюють шкалу критерію. Висновки. За результатами нашої розвідки ми виявили чотири відмітні особливості розглянутої концептуальної рамки викладання, котрі відрізняють її від набору сертифікаційних критеріїв, розроблених Державною службою якості освіти України: 1) рамка ґрунтується на ідеях педагогічного конструктивізму; 2) представлені у ній оцінювальні критерії є універсальними для різних викладацьких спеціалізацій; 3) набір цих критеріїв є повним, дієвим і вимірюваним; 4) рамка забезпечує дві функції оцінювання - оцінювання для професійного розвитку та оцінювання для контролю.

У статті проаналізовано досвід організації проєктної діяльності освітянського осередку територіальної громади як форми її демократичної поведінки в умовах реформи децентралізації влади. На основі узагальнення поглядів американського філософа і педагога Д. Д’юї, педагогічної системи А.С. Макаренка, досвіду відповідної роботи громадянського суспільства Швейцарії, США та офіційних документів, зокрема Конституції України (1996), Указу Президента України «Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні» від 26 лютого 2016 року (2016), Концепції розвитку громадянської освіти в Україні (2018) тощо, запропоновано проєктно орієнтований алгоритм роботи освітянського осередку громадянського суспільства в умовах закладів освіти як центрів територіальних громад. Даний алгоритм був апробований в ході психолого-педагогічних експедицій в ряді областей України у формі проведення тренінгу. Він передбачає 5 етапів, що відповідають принципам і процедурам демократії, засадам формування осередку громадянського суспільства, організації його продуктивної роботи, зокрема: 1. Збір членів громади, її самоорганізація та правова підготовка. 2. Висування нагальних ініціатив, проблем, обговорення пропозицій та їх пріорітетивізація шляхом голосування. 3. Формування осередком проєктів вирішення пріоритетних проблем та їх прийняття референдумом. 4.Мобілізація суспільних, державних, кадрових, фінансових ресурсів на виконання прийнятих проєктів. 5. Втілення проєктів у життя.Вказаний алгоритм, тренінг і побудована на його основі технологія роботи реалізуються через послідовність дій освітянського осередку громадянського суспільства, що відповідають специфіці та графіку роботи територіальної громади і осередку громадянського суспільства. Структура проєкту включає такі його складові, як: аналіз проголосованої пріоритетної проблема; прийняття назви проєкту; постановка мети; визначення методів, виконавців, ресурсів, термінів виконання; контроль та відповідальність за виконання; прогнозування очікуваного ефекту; організація співпраці громадянського суспільства, влади і державних установ; технічне та економічне оформлення прийнятого проєкту у план дій та його подальше інноваційне просування. Дана технологія потребує свого подальшого удосконалення у певних напрямках.Ключові слова: реформа децентралізації влади; територіальна громада; демократизація освіти; психопедагогічні засади; освітянський осередок; проєктна діяльність; алгоритм і тренінг.

У статті висвітлено змістово-організаційні особливості підготовки докторів філософії з лінгвістики у США. Зазначено, що підготовка майбутніх докторів філософії з лінгвістики в американських університетах спрямована на розвиток аналітичних та дослідницьких навичок здобувачів, є комплексною системою, що реалізується шляхом широкого змістового діапазону обов’язкових навчальних дисциплін базового лінгвістичного та спеціального лінгвістичного спрямування та вибіркових освітніх компонентів, а також включає підготовку та захист дисертації. Розглянуто специфіку функціонування дисертаційного комітету та його роль у навчанні здобувача та його підготовці до захисту. Окреслено, що на першому етапі навчання, впродовж двох-трьох років здобувач має засвоїти рекомендовані лінгвістичні дисципліни та скласти кваліфікаційний іспит, а на другому – здійснити наукове дослідження та написати і захистити дисертаційну роботу. Наявність педагогічного компоненту, зокрема педагогічної практики, у програмі підготовки здобувачів свідчить про практичний підхід до їх залучення до академічної кар’єри загалом та викладацької діяльності зокрема. Наголошено, що особливістю американських університетів є їх відкритість до нових підходів до науково-дослідницької діяльності та заохочення здобувачів до міждисциплінарних досліджень, які реалізуються шляхом співпраці кожного здобувача з професорами з різних факультетів того чи іншого університету, які є членами дисертаційного комітету здобувача. Звернено особливу увагу на процедуру захисту дисертаційних робіт, яка відбувається в присутності екзаменаційної комісії, до складу якої, крім членів дисертаційного комітету, залучають двох професорів-експертів з напряму дослідження, які виступають опонентами дисертації – «зовнішній» (з іншого університету) і «внутрішній» (з того ж факультету, де виконувалася дисертація).

Мета цієї публікації – аналіз досвіду зарубіжної та вітчизняної профільної орієнтації таподальшої профорієнтаційної роботи за допомогою онлайн-сервісів, що допоможе системіосвіти в подальшому забезпечити застосування моделей профільного навчання та сприятирозв’язанню проблем учнів, батьків і суспільства. На основі порівняльного аналізу інформаціїз різних джерел показано специфіку профільної та профорієнтаційної роботи зістаршокласниками у Франції, США, Україні, Росії. Зроблено спробу узагальнити принципиорганізації психолого-педагогічної допомоги у профільному навчанні та впровадженніпрофесійних моделей самовизначення старшокласників на основі онлайн-засобів. Зокрема,виявлено кілька сучасних тенденцій. Так, у США та Франції ознайомлення дітей зі світомпрофесій починається вже у молодшій школі, а далі, щодо старшої ланки школи, діє системапрофільного орієнтування, яка передбачає можливість зміни напряму освіти за обраним про-філем з різних підстав. Для всіх зарубіжних схем профорієнтаційної роботи типовою єорганізація безперервного профільного орієнтування, що триває протягом усього періодушкільного навчання: спостереження за досягненнями, схильностями і захопленнями дітей,складання їхнього портфоліо та облік усіх цих відомостей у процесі подальшогопрофконсультування і відбору абітурієнтів. У профільному та професійному орієнтуванніакцент робиться на відборі здатних освоювати складні наукомісткі технології учнів, що маютьявний потенціал професійного зростання та особистісного розвитку. Сучасні ІТ-технології таспеціалізовані онлайн-платформи розглянуто як ефективні інструменти надання такихпсихологічних послуг учням та їхнім батькам, а також методичної підтримки педагогам.Завданням подальших досліджень може стати пошук шляхів розв’язання проблемивикористання онлайн-ресурсів у школах на основі розробок Міністерства освіти і наукиУкраїни, створення нових онлайн-платформ для українських шкіл.

Об’єкт дослідження – дистанційні курси з аналізу даних «Кількісні та дослідницькі методи для лідерів» (Університет Франкліна Пірса, США), «Статистичні методи аналізу в бізнесі» (Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна), «Великі дані в освіті» (Колумбійський університет, США). Кожен курс розглядався як педагогічна система. Предметом дослідження виступали структурні компоненти цих систем. Метою статті була презентація результатів порівняльного аналізу трьох конкретних дистанційних курсів крізь призму досвіду учасника. Головним методом дослідження виступав case study. У результаті аналізу встановлено спільні риси та відмінності між трьома курсами, їхні недоліки та переваги. Зроблено висновок про корисність для викладачів ВНЗ брати участь у відкритих дистанційних курсах у якості студентів, що дає змогу не лише підвищити рівень своєї кваліфікації, а й по-іншому подивитися на свій курс, підсилити його переваги й подолати недоліки.

Мета роботи – розглянути особливості становлення системи професійної орієнтації, узагальнити досвід зарубіжних країн, зокрема США, виявити тенденції професійного вибору сучасними старшокласниками, дослідити престижність професій медичного профілю. Основна частина. У статті проаналізовано підходи до розуміння поняття “професійна орієнтація”, досліджено його історичний розвиток. Вивчено зарубіжний досвід в організації системи професійної орієнтації у взаємозв’язку із соціально-економічними умовами суспільства. Доведено роль Малої академії наук, профільних класів, спеціалізованих конкурсів у професійному самовизначенні майбутніх абітурієнтів. З’ясовано головні тенденції у формуванні системи цінностей старшокласників з метою уточнення окремих аспектів профорієнтаційної роботи в Україні та Польщі. Висновки. Дослідження довело, що система професійної орієнтації в Україні та сучасному суспільстві загалом потребує використання нових підходів у відповідь на глобалізаційні та інформатизаційні процеси. Вивчення престижності професій у процесі індивідуального розвитку, створення порівняльних характеристик системи цінностей молоді різних країн, вплив полікультурного середовища, пошук психолого-педагогічних закономірностей професійного вибору є найбільш актуальними питаннями подальших наукових розвідок.

Мета статті полягає у розкритті психолого-педагогічних механізмів розвитку обдарованості учнів гірської школи на уроках географії на підставі вивчення практичного досвіду діяльності закладів загальної середньої осві- ти в гірській місцевості, аналізу ефективності організації уроків географії, опрацювання науково-педагогічної літератури з окресленої проблеми. Автори розкривають специфіку діяльності закладів загальної середньої осві- ти в умовах гірського середовища, вказують на інноваційні підходи до організації уроків географії, увиразнюють специфічні форми роботи на уроках з обдарованими і творчими учнями. У статті наголошено на необхіднос- ті вдосконалення системи заходів, спрямованих на створення умов для успішної соціалізації та самореалізації творчо обдарованої особистості. Нестандартні підходи до організації освітнього процесу сприяють успішній побудові уроків географії із застосуванням сучасних інноваційних технологій для творчого розвитку обдарованих учнів під час формування в них географічних знань та практичних компетентностей. Вказується, що в умовах гірської місцевості важливо правильно організувати роботу педагогічного колекти- ву щодо розвитку обдарованих і талановитих дітей: не лише створювати необхідні передумови для їх розвитку, а й здійснювати соціально-психологічну підготовку до наполегливої праці, самовиховання й самоосвіти. Мето- дологія дослідження базується на наукових концепціях соціокультурності, синергетики, природовідповідності, супроводжується застосуванням методів наукового дослідження (спостереження, контент-аналізу, вивчення шкільної документації, педагогічного супроводу). Наукова новизна дослідження полягає в увиразненні психолого- педагогічних механізмів розвитку обдарованості школярів на уроках географії за умов впливу гірського серед- овища. Дослідження діяльності шкіл гірської місцевості, приклади творчих особистостей – вихідців із гірської місцевості, вивчення передового педагогічного досвіду вчителів географії дозволяють стверджувати, що освіт- ній простір гірської школи як приклад інноваційної діяльності сучасного закладу освіти сприяє розвитку і ста- новленню обдарованості, одного з універсальних складників особистості.

Труднощі, які є актуальними в Україні, характерні для багатьох зарубіжних країн, адже не можна стверджувати, що усі завдання соціальної роботи успішно вирішені, наприклад, рівень злочинності серед неповнолітніх все ще залишається доволі високим. Суспільство має свою систему норм та правил, які містять вимоги до поведінки й обов’язків кожного члена суспільства. Процеси демократизації та розвитку громадянського суспільства в Україні супроводжуються змінами в соціальній сфері, соціальній політиці різних соціальних інститутів. Кожна держава зацікавлена насамперед у створенні умов для запобігання вчиненню правопорушень, а не в застосуванні покарання до винних після їх вчинення, особливо щодо неповнолітніх. Особисті якості ускладнюють оцінку ситуації, не дозволяють прийняти адекватне, відповідальне рішення, свідомо керувати своєю поведінкою та протистояти негативному впливу оточуючих. Крім того, є ймовірність, що протиправна поведінка підлітків може становити небезпеку як для неповнолітнього, так і для найближчого оточення та всього суспільства загалом. У статті проаналізовано досвід підтримки неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом, в Японії, що залишається країною з найнижчим рівнем правопорушень, особливості роботи фахівців соціальної сфери з такими підлітками у США, Великобританії, Швеції, Данії, Голландії; охарактеризовано анімаційну діяльність у Франції; розглянуто концепцію «навчання на практиці» у Німеччині в рамках реалізації проєкту «Місто як школа». Узагальнюючи закордонний досвід соціально-педагогічної підтримки неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом, визначено, що соціальна робота здійснюється за трьома основними напрямами: створення правового поля для діяльності інституту ювенальної юстиції; створення спеціалізованих судів, що відіграють у системі профілактики правопорушень неповнолітніх координуючу роль; створення спеціальних суб’єктів профілактики.

АНОТАЦІЯ У статті розглядаються питання відповідальності у зв’язку із характеристикою проблеми академічної доброчесності як предмета дослідження авторів із США, чий досвід цікавий із практичного боку, адже вченими та представниками адміністрації розроблено значний обсяг інформаційних матеріалів як для студентів, так і для науково-педагогічних працівників. Головною метою даної роботи є опис особливостей трактування поняття відповідальності як компонента ціннісної основи академічної доброчесності в роботах науковців США. Вирішення поставленої мети ґрунтувалося на застосуванні методів аналізу та контент-аналізу при роботі з іноземними науковими та науково-методичними джерелами. Розуміння відповідальності як ціннісного елемента академічної доброчесності відтворюється з різними рівнями деталізації у таких джерелах, як роботи дослідників, кодекси етики, розроблені для студентів певних університетів; документи, що висвітлюють політику закладів освіти у сфері академічної доброчесності та спеціальні посібники різних типів для здобувачів освіти. Питання відповідальності в роботах науковців США з огляду на складність та багатоаспектність досліджується із різних точок зору. Відповідальність постає як один із ключових аспектів академічної доброчесності. До основних підходів до визначення поняття відповідальності в дослідженнях науковців США можна віднести праці з академічної доброчесності та вивчення її в контексті загальної проблематики прав і свобод студентів. На сучасному етапі на науковому рівні осмислюються різноманітні аспекти проблеми відповідальності, зокрема питання вимірювання рівня відповідальності, опис стилів поведінки, що визначаються як відповідальна/безвідповідальна, а також роль відповідальності при дотриманні вимог академічної доброчесності здобувачів вищої освіти. Поширеним є трактування відповідальності студентів у зв’язку із стандартами професійної етики сфери їх професійної діяльності. Ключові слова: академічна доброчесність, відповідальність, цінності академічної доброчесності, студенти, вища освіта.

У статті актуалізується проблема впровадження елементів білінгвального навчання у професійну підготовку майбутніх учителів природничої освітньої галузі. Встановлено, що в Україні є значний історичний досвід запровадження білінгвальної освіти в закладах загальної середньої освіти. Виявлено, що існують проблеми підготовки майбутніх учителів, які могли б забезпечити вивчення природничих предметів школярами на двох мовах.Висвітлено контент вибіркової навчальної дисципліни «Підготовка вчителів природничих наук в університетах США», вивчення якої здійснюється англійською мовою, що є одним із засобів забезпечення «паритетної моделі» білінгвальної освіти майбутніх учителів природничої галузі, та «моделі, що витісняє». Вивчення цієї навчальної дисципліни передбачає двоєдину мету – формування у студентів системи знань про концепцію підготовки вчителів природничого профілю в США (структуру, особливості змісту, форм й методів навчання вчителів природничих наук в умовах неперервної педагогічної освіти) та адаптацію цих знань до освітнього процесу в Україні; формування навичок міжкультурної взаємодії. Специфікою є викладання англійською мовою, залежно від рівня сформованості іншомовної компетентності студентів.Встановлено, що ефективною при вивченні навчальної дисципліни є методика навчання із використанням різної дози допомоги (за Ю. Бабанським) при виконанні пізнавальних завдань. Її використання дозволяє забезпечити кожному студентові оптимальні умови для максимального задоволення його пізнавальних потреб, формування комунікативних умінь. Вона передбачає поступовий перехід від колективних форм роботи до частково самостійних і повністю самостійних, виконання завдань, складність яких поступово зростає.

Одним із перспективних підходів до організації навчального процесу є модель інтеграції технологій навчання: традиційного та дистанційного, електронного, мобільного. Інтеграція аудиторної та позааудиторної роботи в процесі навчання можлива за рахунок використання педагогічних технологій та сучасних ІКТ, зокрема, засобів електронного, дистанційного, мобільного навчання. Для того, щоб процес інтеграції був найефективнішим, викладачу необхідно управляти, регулювати та контролювати діяльність студентів [1].З практичної точки зору класичний підхід до ІКТ в освіті включає «політику / стратегію – вклад – процес – продукт / результати». Для того, щоб інтеграція ІКТ в національні системи освіти стала ефективною, потрібно відповідне поєднання наступних політичних і практичних чинників [2]: 1) чіткі цілі та створення національної програми по підтримці використання ІКТ в освіті; 2) допомога та стимулювання як державних, так і приватних навчальних закладів до придбання обладнання ІКТ (наприклад, шляхом цільового державного фінансування, включаючи кошти на технічне обслуговування; податкових знижок на обладнання ІКТ та програмне забезпечення для навчальних закладів; інвестицій або спонсорства досліджень з розвитку недорогого обладнання та програмного забезпечення ІКТ, тощо); 3) пристосування навчальних програм до впровадження ІКТ, розвиток і придбання стандартних якісних електронних навчальних посібників та програмного забезпечення; 4) розробка програм масової підготовки викладачів до використання ІКТ; 5) умотивованість викладачів та студентів організовувати процес навчання із залученням ІКТ; 6) адекватний рівень національного моніторингу та система оцінки, що дозволяють регулярно визначати результати та дієвість, а також заздалегідь виявляти недоліки з метою підвищення ефективності стратегії.Виданий Департаментом освіти США Національний план освітніх ІКТ у 2010 році являє собою модель навчання, що базується на використанні ІКТ та включає в себе цілі і рекомендації в п’яти основних областях: навчання, оцінювання, викладацька діяльність, засоби і продуктивність [3]. Розглянемо, як інтерпретується кожна із зазначених областей.Навчання. Викладачі мають підготувати студентів до навчання впродовж всього життя за межами аудиторії, тому необхідно змінити зміст та засоби навчання для того, щоб відповідати тому, що людина повинна знати, як вона набуває знання, де і коли вона навчається, і змінити уявлення про те, хто повинен навчатися. В XXI столітті необхідно використовувати доступні ІКТ навчання для мотивації й натхнення студентів різного віку.Складні і швидко змінні потреби світової економіки говорять про необхідний зміст навчання і про тих, кого потрібно навчати. Використання ІКТ дозволяє впливати на знання і розуміння навчального матеріалу.На рис. 1 показана модель навчання, що базується на використанні ІКТ. На відміну від традиційного навчання в аудиторії, де найчастіше один викладач передає один і той же навчальний матеріал всім студентам однаково, модель навчання із використанням ІКТ ставить студента у центр і дає йому можливість взяти під контроль своє індивідуальне навчання, забезпечуючи гнучкість у кількох вимірах. Основний набір стандартних знань, вмінь та навичок утворюють основу того, що всі студенти повинні вивчати, але, крім того, студенти та викладачі мають можливість вибору у навчанні: великі групи чи малі групи, діяльність у відповідності з індивідуальними цілями, потребами та інтересами.В цій моделі навчання підтримується ІКТ, надаючи зручні середовища та інструменти для розуміння і запам’ятовування змісту навчання. Залучення ІКТ навчання забезпечує доступ до більш широкого і більш гнучкого набору навчальних ресурсів, ніж є в аудиторіях, підключення до ширшої і більш гнучкої кількості «викладачів», включаючи викладачів ВНЗ, батьків, експертів і наставників за межами аудиторії. Досвід ефективного навчання може бути індивідуальним або диференційованим для окремих однолітків, персональних навчальних мереж, онлайн навчання та керованих курсів, експертизи та авторитетних джерел, однолітків із подібними інтересами, даними та ресурсами, навчальних спільнот, засобів навчання, управління інформацією та засобів зв’язку, викладачів, батьків, тренерів та інструкторів і студентів.Для конкретних дисциплін, хоча і існують стандарти змісту навчання, модель навчання із використанням ІКТ дає зрозуміти, яким чином можна проводити навчання. Серед всіх можливих варіантів будується власний проект навчання, що розв’язує проблеми реальної значимості. Добре продумані плани індивідуального навчання допомагають студентам отримати знання з конкретних дисциплін, а також підтримують розробку спеціалізованого адаптивного досвіду, що може бути застосований і в інших дисциплінах. Рис. 1. Модель навчання із використанням ІКТ у США [3] Згідно з Національним планом освітніх ІКТ Департаменту освіти США індивідуалізація, диференціація і персоналізація стали ключовими поняттями у сфері освіти [3]. Індивідуалізація розглядається як підхід, що визначає потрібний темп у навчанні різних студентів. При цьому навчальні цілі однакові для всіх студентів, але студенти можуть вивчати матеріал з різною швидкістю в залежності від їх потреб у навчанні. Диференціація розглядається як підхід, що ураховує переваги різних студентів. Цілі навчання однакові для всіх студентів, але методи навчання варіюються в залежності від уподобань кожного студента або потреб студентів. Персоналізація розглядається як підхід, за якого вивчаються навчальні потреби студентів із урахуванням навчальних переваг та конкретних інтересів різних студентів. Персоналізація включає в себе диференціацію та індивідуалізацію.Викладачі постійно мають визначати необхідний рівень знань та вмінь студентів. На сучасному етапі в навчанні, крім знань з конкретних дисциплін, студент має володіти критичним мисленням, умінням комплексно вирішувати проблеми, бути готовим до співпраці. Крім того, студент має відповідати таким категоріям: інформаційна грамотність (здатність ідентифікувати, знаходити, оцінювати та використовувати дані для різних цілей); медіаграмотність (здатність до використання і розуміння засобів масової інформації, а також ефективного спілкування, використовуючи різні типи носіїв); можливість оцінювати і використовувати інформаційно-комунікаційні технології, відповідно вести себе в соціально прийнятних Інтернет-спільнотах, а також розумітися в питанні навколишньої конфіденційності та безпеки. Все це вимагає базового розуміння самих ІКТ і здатності використовувати їх в повсякденному житті.Навчаючи, викладачі мають враховувати те, що студенти не можуть вивчити все, що їм потрібно знати в житті, і економічна реальність така, що більшість людей будуть змінювати місце роботи протягом всього життя. Тому необхідно привити адаптивні навички навчання, що поєднують зміст знань із можливістю дізнатися щось нове.Найчастіше у навчанні прийнято використовувати такі веб-ресурси і технології, як вікі, блоги та інший вміст, що створюють користувачі для дослідження та підтримки співпраці і спілкування у роботі. Для студентів ці інструменти створюють нові навчальні можливості, що дозволяють їм подолати реальні проблеми, розробити стратегії пошуку, оцінити довіру і авторитет веб-сайтів і авторів, а також створювати і спілкуватися за допомогою мультимедіа. Так, при вивченні вищої математики, інтерактивні графіки та статистичні програми роблять складні теми більш доступним для всіх студентів і допомагають їм підключатися до навчального матеріалу, що має відношення до їх спеціальності.ІКТ можуть бути використані для забезпечення більших можливостей у навчанні у поєднанні з традиційним методам навчання. Із використанням ІКТ можна подавати навчальні матеріали, вибираючи різні типи носіїв, та сприяти засвоєнню знань, вибираючи інтерактивні інструменти, до яких відносяться інтерактивні тематичні карти, хронології, що забезпечують візуальний зв’язок між наявними знаннями і новими ідеями.Із використанням ІКТ розширюються засоби навчання студентів: 1) забезпечується допомога студентам у процесі навчання; 2) надаються інструменти для спілкування у процесі навчання (це можна зробити через веб-інтерфейс мультимедіа, мультимедійні презентації, тощо); 3) сприяють виникненню Інтернет-спільнот, де студенти можуть підтримувати один одного у дослідженнях та розвивати більш глибоке розуміння нових понять, обмінюватися ресурсами, працювати разом поза ВНЗ і отримувати можливості експертизи, керівництва та підтримки.Для стимулювання мотивації до взаємодії із використанням ІКТ можна: 1) підвищувати інтерес та увагу студентів; 2) підтримувати зусилля та академічну мотивацію; 3) розробляти позитивний імідж студента, який постійно навчається.Оскільки людині впродовж всього життя доводиться навчатися, то ключовим фактором постійного і безперервного навчання є розуміння можливостей ІКТ. Використання ІКТ в навчанні надає студентам прямий доступ до навчальних матеріалів та надає можливості будувати свої знання організовано і доступно. Це дає можливість студентам взяти під контроль і персоналізувати їх навчання.Оцінювання. В системі освіти на всіх рівнях планується використовувати можливості ІКТ для планування змісту навчального матеріалу, що є актуальним на момент навчання, і використовувати ці дані для безперервного вдосконалення навчальних програм. Оцінювання, що проводиться сьогодні в ВНЗ, спрямоване показувати кінцевий результат процесу навчання. При цьому не відбувається оцінка мислення студента в процесі навчання, а це могло б допомогти їм навчитися краще.У процес оцінювання необхідно уводити поліпшення, що включають в себе пошук нових та більш ефективних способів оцінювання. Необхідно проводити оцінювання в ході навчання таким чином, щоб мати змогу поліпшити успішність студентів в процесі навчання, залучати зацікавлені сторони (роботодавців) у процес розробки, проведення та використання оцінок студентів.Існує багато прикладів використання ІКТ для комплексного оцінювання знань студентів. Ці приклади ілюструють, як використання ІКТ змінило характер опитування студентів, воно залежить від характеру викладання та апробації теоретичного матеріалу. Впровадження ІКТ дозволяє представити дисципліни, системи, моделі і дані різними способами, що раніше були недоступними. Із залученням ІКТ у процес навчання можна демонструвати динамічні моделі систем; оцінювати студентів, запропонувавши їм проводити експерименти із маніпулюванням параметрів, записом даних та графіків і описом їх результатів.Ще однією перевагою використання ІКТ для оцінювання є те, що з їх допомогою можна оцінити навчальні досягнення студента в аудиторії та за її межами.В рамках проекту «Національна оцінка освітніх досягнень» (The National Assessment of Educational Progress – NAEP) розроблено і представлено навчальні середовища, що надають можливість проводити оцінювання студентів при виконанні ними складних завдань і вирішенні проблемних ситуацій. Використання ІКТ для проведення оцінювання сприяє поліпшенню якості навчання. На відміну від проведення підсумкового оцінювання, використання корекційного оцінювання (тобто оцінювання, що дозволяє студенту побачити та виправити свої помилки в процесі виконання запропонованих завдань, наприклад, тестування з фізики, запропоноване Дж. Р. Мінстрелом (J. R. Minstrell) – www.diagnoser.com), може допомогти підвищити рівень знань студентів.Під час аудиторних занять викладачі регулярно намагаються з’ясувати рівень знань студентів, проводячи опитування. Але це надає можливість оцінити лише незначну кількість студентів, нічого не говорячи про знання та розуміння навчального матеріалу іншими студентами. Для вирішення цієї проблеми вивчається можливість використання різних технологій на аудиторних заняттях в якості «інструменту» для оцінювання. Одним із прикладів є використання тестових програм, що пропонують декілька варіантів відповідей на питання, до складу яких включено як істинні так і неправдиві відповіді. Студенти можуть отримати корисні відомості із запропонованих відповідей на подібні питання, якщо вони ретельно розроблені.При навчанні студентів із використанням засобів Інтернет існують різні варіанти використання доступних Інтернет-технологій для проведення формуючого оцінювання. Використовуючи онлайн програми, можна отримати детальні дані про рівень досягнень студентів, що не завжди можливо в рамках традиційних методів навчання. При виконанні завдань студентами програмно можна з’ясувати час, що витрачають студенти на виконання завдань, кількість спроб на розв’язання завдань, кількість підказок даних студенту, розподіл часу в різних частинах даного завдання.У моделі навчання, де студенти самі обирають доступні засоби навчання, оцінювання виступає в новій ролі – визначення рівня знань студента з метою розробки подальшого унікального плану навчання для конкретного студента. Із використанням такого адаптивного оцінювання забезпечується диференціація навчання.В системі освіти в США на всіх рівнях застосовуються можливості Інтернет-технологій для вимірювання знань студентів, що надає можливість використовувати дані оцінки для безперервного вдосконалення процесу навчання.Для проведення вдосконалення процесу навчання необхідні наступні дії [3]:1) на рівні держави, районів необхідно проектувати, розробляти і здійснювати оцінювання, що дає студентам, викладачам та іншим зацікавленим сторонам своєчасні та актуальні дані про навчальні досягнення студентів для підвищення рівня та навчальної практики студентів;2) науковий потенціал викладачів освітніх установ, а також розробників Інтернет-технологій використовувати для поліпшення оцінювання в процесі навчання. Із використанням Інтернет-технологій можна проводити вимірювання ефективності навчання, забезпечуючи систему освіти можливостями проектування, розробки та перевірки нових і більш ефективних методів оцінювання;3) проведення наукових досліджень для з’ясування того, як із використанням технологій, таких як моделювання, навчальні середовища, віртуальні світи, інтерактивні ігри та навчальні програми, можна заохочувати та підвищувати мотивацію студентів при оцінці складних навичок;4) проведення наукових досліджень і розробок із проведення об’єктивного оцінювання (без оцінювання сторонніх здібностей студента). Для того, щоб оцінки були об’єктивними, вони повинні вимірювати потрібні якості та не повинні залежати від зовнішніх факторів;5) перегляд практики, стратегії і правил забезпечення конфіденційності та захисту даних про одержані оцінки студентів, при одночасному забезпеченні моделі оцінок, що включає в себе постійний збір і обмін даними для безперервного вдосконалення процесу оцінювання.Всі студенти повинні мати право на доступ до даних про власні оцінки у вигляді електронних записів, дізнаючись таким чином рівень своїх знань. У той же час, дані по студентам повинні бути відкритими і для інших студентів.Викладацька діяльність. Викладачі можуть індивідуально або колективно підвищувати свій професійний рівень, використовуючи всі доступні технології. Вони можуть отримати доступ до даних, змісту, ресурсів, відомостей і передового досвіду навчання, що сприяє розширенню можливостей викладачів і надихає їх на забезпечення більш ефективного навчання студентів.Багато викладачів працюють поодинці, не спілкуючись з колегами або викладачами з інших ВНЗ. Професійний розвиток зазвичай проводиться на короткому, фрагментарному і епізодичному семінарі, що пропонує мало можливостей для використання отриманих матеріалів на практиці. Основна аудиторна робота викладача на практиці зводиться до перевірки набутих знань студентами. Багато викладачів не мають відомостей, часу, або стимулу для постійного підвищення свого професійного рівня щороку. Так само, як використання ІКТ може допомогти поліпшити процес навчання та оцінювання, використання ІКТ може допомогти краще підготуватися до ефективного викладання, підвищити професійний рівень. Використання ІКТ дозволяє зробити перехід до нової моделі зв’язаного навчання.У зв’язаному навчанні викладачі мають отримувати повний доступ до даних про процес навчання студентів та аналітичні інструменти для обробки цих даних. Їм необхідно забезпечити комунікацію зі своїми студентами, доступ до даних, ресурсів і систем підтримки навчання, що дозволить їм створювати, управляти і оцінювати досягнення навчання студентів в позааудиторний час. Викладачі також можуть отримати доступ до ресурсів, що надають можливість підвищити свій професійний рівень (рис. 2). Рис. 2. Модель зв’язаного навчання викладачів Оскільки середовище навчання постійно ускладнюється, у зв’язаному навчанні забезпечу

З розвитком інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) з’являються нові форми і програмні сервіси для зберігання та управління даними. В останні роки багато робиться для того, щоб використати досвід обміну знаннями і залучити учнів, студентів, вчителів та викладачів до участі в житті реальних предметних спільнот, де у рамках окремої спільноти усі учасники можуть обмінюватися повідомленнями, текстовими документами, відео та аудіо файлами, а також знаннями, які вони можуть використати у своїй діяльності.Актуальність дослідження обумовлена тим, що «Концепція Державної цільової соціальної програми підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року» визначає фундаментальну природничо-математичну освіту однією з основних факторів розвитку особистості, і потребує оновлення її змісту з урахуванням суспільних запитів, потреб інноваційного розвитку науки та виробництва, запровадження сучасних методів навчання, поліпшення якості підготовки та видання навчально-методичної літератури, удосконалення механізмів оцінювання результатів навчальної діяльності [5].Систематичне використання ІКТ під час навчання предметів природничо-математичного циклу у загальноосвітніх навчальних закладах спонукає вчителів до постійного і систематичного створення власних презентацій до окремих тем уроків, тестів, пошуку відео і аудіо фрагментів дослідів тощо. Виникає проблема збереження навчальних матеріалів їх оцінювання, обміну з колегами, використання під час атестації, конкурсів. Виникає потреба у створенні і розвитку динамічних віртуальних предметних спільнот.Наукові пошуки питання обумовлені широким використанням мережі Інтернет, як комунікаційного середовища з широким комунікаційним потенціалом. У зарубіжній науковій літературі дослідження віртуальних спільнот мають, в основному, описовий характер і орієнтовані на вирішення наступних завдань: формування визначення поняття «віртуальна спільнота» (А. Денніс, К. Рідінгз, Б. Уеллман, К. Фігалло, С. Хільц та ін.), розробку класифікації віртуальних спільнот (К. Портер, У. Долакіа, М. Вірнош, К. Джонс, С. Рафаелі, С. Кришнамерти, Л. Коміто, У. Маркус, Р. Багоззі, Б. Батлер, Дж. Прііс, А. Армстронг та ін.), визначення структурних властивостей віртуальних спільнот (К. Фігалло, К. Портер, К. Джонс, С. Кришнамерти, А. Бленкард, С. Харрісон та ін.), педагогічний підхід до вивчення віртуальних спільнот (Є. Д. Патаракін). Розвиток віртуальних спільнот розкрито у працях таких науковців, як: В. Ю. Биков, Р. О. Голощук, М. І. Жалдак, Н. Т. Задорожна, В. М. Кухаренко, І. Д. Малицька, Н. В. Морзе, В. В. Осадчий, С. А. Раков, О. М. Самойленко (Україна), О. О. Андрєєв, Є. Д. Патаракін, Є. С. Полат, А. В. Хуторський, Н. С. Чураєва (Росія), С. Віркус (Великобританія), Д. Боуден (США) та інших.Нові можливості, які відкриваються перед навчанням, пов’язані з розвитком «цифрової пам’яті». Це не тільки збереження даних, але і наявність сервісів, які полегшують можливість індивідуального та колективного їх використання.З розвитком мережі ми переходимо від індивідуального програмного забезпечення до мережних програм та управлінню колективною пам’яттю. Прикладом колективної пам’яті може слугувати Всесвітня глобальна павутина (World Wide Web), в якій усі ресурси зберігаються по універсальних адресах URL. «Цифрова пам’ять» не тільки вбудовується в усі об’єкти мережної культури але поступово вбирає в себе матеріали архіві, музеїв, бібліотек та дослідних інститутів, зазначає Є. Д. Патаракін [4, с. 18]Усі ці новітні підходи щодо «цифрової» і колективної пам’яті останнім часом реалізуються у різних віртуальних спільнотах, особливо у тих, які формуються і підтримуються освітянами.Втіленням інформаційної епохи сьогодні стала глобальна мережа Інтернет як ключова інформаційна технологія і універсальний засіб вільної комунікації в освіті. Досягнення у сфері ІКТ є підґрунтям для створення нової форми педагогічної комунікації, яка отримала назву віртуальних предметних спільнот.Важливим фактором у дослідженні віртуальних предметних спільнот є формування основних понять. Переклад англійських аналогів virtual community, online community, online group узагальнено у понятті «віртуальна спільнота».Спільнота – мала група або велика соціальна група людей, які активно спілкуються між собою як на професійні, так і на непрофесійні теми [4, с. 22-23].Спільнота – це група людей, які мають спільні інтереси, прагнення та цілі [8].Спільнота – це група людей які взаємодіють між собою, живуть у деякій близькості (просторі, часі, відносинах) [1].Віртуальна спільнота – соціальне об’єднання, яке виростає з мережі, коли група людей підтримує відкрите обговорення досить довго і по-людськи, для того, щоб сформувати мережу особистих відношень у кіберпросторі. [4, с. 8]. У середині спільноти обмін знаннями і досвідом здійснюється на основі електронної розсилки повідомлень, списку новин, дошки оголошень або віртуальних сайтів тощо. Всі заохочення взаємодії, іноді фокусуються навколо особливого інтересу, а іноді і просто спілкуванні.Віртуальна спільнота – це сукупність індивідів, об’єднаних спільними інтересами, цілями та звичаями, тривала взаємодія яких повністю, або у крайньому випадку, частково здійснюється засобами Інтернету і регулюється специфічними для нього засобами комунікації протоколами і нормами [6] .Всередині спільноти обмін знаннями і досвідом здійснюється у вигляді обміну професійними даними і відомостями.Віртуальна предметна спільнота  це об’єднання вчителів-предметників, яке виростає з мережі, має спільні інтереси, прагнення та цілі, активно спілкується між собою як на професійні, так і на непрофесійні теми.У співробітництві з НАПН України компанією «Майкрософт Україна» було започатковано мережу «Партнерство в навчанні» [3], яка надає більше можливостей освітянам дізнатися про новітні ІКТ з метою покращання якості навчання. Призначення мережі – створювати професійні віртуальні спільноти, спільно працювати над розробкою уроків, навчальних і методичних матеріалів, обмін досвідом та ідеями, про що зазначає І. Д. Малицька [7].Розвиток та інтегрування ІКТ у системах освіти зарубіжних країн та України є одним з пріоритетних напрямів, тому у мережі «Партнерство в навчанні» було започатковано шість віртуальних предметних спільнот природничо-математичного циклу природничо-математичного циклу: математика (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/mathematics), фізика (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/physics), хімія (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/chemistry), біологія (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/biology_b), географія (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/geography), інформатика (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/informatic).Мета створення предметних спільнот: стійкий інноваційний розвиток та навчально-методичне забезпечення природничо-математичної освіти.Характерні особливості віртуальної предметної спільноти: 1) відсутність бар’єрів комунікації як психологічних, так і географічних; 2) інтерактивний характер взаємодії членів, які можуть ефективно обмінюватися корисною і цікавою інформацією; 3) можливість самопрезентації і самореалізації вчителів-предметників; 4) неформальна структура он-лайн спілкування; 5) структурований банк навчально-методичних матеріалів.Повідомлення, які розміщуються у спільноті можна розділити на п’ять основних груп:статичні з постійною адресою. До цієї групи відносяться різноманітні мережні публікації. Наприклад, статті, книги, фото тощо;динамічні без постійної адреси. Ця група формується на засадах дискусії, діалогу, обміну думками. Наприклад, електронна пошта, списки розсилки, форуми, чати;динамічні з постійною адресою. Прикладами можуть слугувати блоги, wiki-wiki;інтерактивні з постійною адресою. До цієї групи відносяться різноманітні мережні публікації (статті, книги, нормативні документи, розробки уроків, презентації, фото тощо) які формуються на засадах інтенсивного колективного використання, обговорення та поліпшення;он-лайн без постійної адреси. Ця група формується на засадах дискусії, діалогу, презентації, обміну думками в режимі реального часу. Наприклад, Adobe Acrobat Connect; COMDI; Dimdim; BigBlueButton, WiZiQ, V-class.ru, Glance Networks (англ.); IBM Lotus Sametime; InterCall (англ.); Microsoft Office Live Meeting; WebEx (англ.); WebTrain (англ.) тощо [2].Структура предметної спільноти включає наступні компоненти: оголошення, дискусії, події, посилання, спільні документи, відео матеріали, презентації, розробки уроків, фото матеріали, методичне забезпечення.Залучення вчителів до предметних спільнот здійснено за такими напрямками: електронна розсилка посилань з адресою предметних спільнот на електронні скриньки загальноосвітніх навчальних закладів; проведення он-лайн навчальних семінарів для вчителів-предметників; презентація предметних спільнот на науково-практичних семінарах та конференціях.Наповнення нормативно-методичних сховищ спільнот здійснено вчителями-предметниками, координаторами спільнот та методистами. Нормативно-методичні документи регламентують діяльність вчителя та включають інструкції (з техніки безпеки, протипожежної безпеки, безпека під час проведення екскурсій, лабораторних робіт тощо), навчальні плани, методичні рекомендації (щодо викладання предметів, проведення Всеукраїнських олімпіад), листи МОНмолодьспорт України, листи місцевих органів управління (ГУОН м. Києва, обласні управління освіти тощо), листи інститутів підвищення кваліфікації (графіки проходження курсів підвищення кваліфікації) тощо.Таким чином, створення та наповнення інформаційних сховищ віртуальних предметних спільнот слугує засобом управління нормативно-меточним забезпеченням діяльності вчителя-предметника загальноосвітнього навчального закладу.

The relevance of the study is determined by the need to rethink the experience of preparation and publication of textbooks of the second half of the nineteenth century. The article emphasizes that the study of positive experiences of the past will optimize the main function of the textbook – educational, raise the educational role of the textbook in society, strengthen its impact on the formation of civic values. Theoretical understanding of the process of publishing textbooks and manuals on literature is relevant due to the lack of domestic pedagogical literature generalizing research on this topic.The purpose of the article is to describe the textbooks on literature of the second half of the XIX century and the influences on their emergence of pedagogical ideas, which will further determine the trends of educational and methodological support for teaching literature in secondary and higher school. The methodological basis of the study are approaches: system-chronological, culturological, axiological, comparative, retrospective. These approaches are based on a set of methodological principles, including: dialectical, systematic, historicism, chronological, personalized. The set of research methods is used in the work: general scientific, historical-pedagogical and special-historical.The article states that the evolution of the textbook on literature is a complex and controversial process due to the progress of science itself, as well as the development of the education system. This process was also influenced by factors generated by the general progress of material and spiritual culture of the second half of the XIX century.Thus, in the second half of the XIX century there were processes in the field of educational and methodological support, textbooks on literature, characterized by a number of features.During this time, significant progress was made in the formation and development of the textbook: a massive stable textbook appeared; formed a readership of educational literature. New vectors of development of the textbook of literature for high school are consistently transformed into certain principles of structuring: obligatory consideration of the history of literature, in contrast to the textbooks of the XVIII century, where the theory of literature dominated; the presence of detailed psychological and pedagogical justifications of literature, presented in educational texts and gymnasium programs; analysis of literary texts based on modern literature.All three structural principles indicate a new level of development of textbooks of literature, which gave impetus to a qualitatively higher level of educational and methodological support for teaching literature in the early twentieth century.Key words: literature, textbooks and manuals on literature, textbook, psychological and pedagogical direction, theory of literature, history of literature. Актуальність дослідження визначається необхідністю переосмислення досвіду підготовки та видан-ня навчальних книг другої половини ХІХ століття. У статті акцентовано увагу на тому, що вивчення позитивного досвіду минулого дасть змогу оптимізувати основну функцію навчальної книги – навчаль-ну, підняти виховну й освітню роль навчальної книги в житті суспільства, посилити її вплив на процес формування громадянських цінностей особистості. Теоретичне осмислення процесу видання підруч-ників і посібників зі словесності є актуальним у зв’язку з відсутністю у вітчизняній педагогічній літе-ратурі узагальнюючого дослідження на цю тему.Мета статті – охарактеризувати навчальні книги зі словесності другої половини ХІХ століття та впливи на їх появу педагогічних ідей, які надалі визначатимуть тенденції навчально-методичного забезпечення викладання словесності у середній та вищій школі. Методологічну основу дослідження становлять підходи: системно-хронологічний, культурологічний, аксіологічний, порівняльний, ретро-спективний. Зазначені підходи ґрунтуються на сукупності методологічних принципів, з-поміж яких: діалектичний, системності, історизму, хронологічний, персоніфікований. У роботі використано комп-лекс методів дослідження: загальнонаукових, історико-педагогічних та спеціально-історичних.У статті констатовано, що еволюція навчальної книги зі словесності є складним і суперечливим процесом, зумовленим прогресом самої науки, а також розвитком системи освіти. На цей процес впливали також чин-ники, що породжені загальним прогресом матеріальної та духовної культури другої половини XIX століття.Отже, у другій половині ХІХ століття відбувались процеси в галузі навчально-методичного забезпе-чення, підручникотворення зі словесності, що характеризуються низкою особливостей.У цей час стався значний прогрес у становленні та розвитку навчальної книги: з’явився масовий ста-більний підручник; сформувалася читацька аудиторія навчальної літератури. Нові вектори розвитку під-ручника словесності для середньої школи послідовно трансформуються в певні принципи структуризації: обов’язковий розгляд історії літератури, на відміну від підручників XVIII століття, де домінувала теорія літератури; наявність розгорнутих психолого-педагогічних обґрунтувань словесності, поданих у навчаль-них текстах і гімназійних програмах; аналіз художніх текстів на основі сучасної літератури.Усі три структурні принципи свідчать про новий рівень розвитку підручників словесності, який дав поштовх до якісно вищого рівня навчально-методичного забезпечення викладання словесності на початку ХХстоліття.Ключові слова:словесність, підручники і посібники зі словесності, хрестоматія, психолого-педагогічне спрямування, теорія літератури, історія літератури.

Якість інклюзивної освіти є показником гуманного та толерантного ставлення суспільства до людей з особливими освітніми потребами. У зв’язку з підтриманням Україною у 2009 році Конвенції ООН про права інвалідів, збільшенням в останні десятиліття кількості дітей з порушеннями психічного розвитку, зокрема з розладом спектру аутизму, та через проблеми такої дитини у поведінці, соціалізації, комунікації та нерідку її академічну неуспішність, питання якісного включення даної категорії учнів до загальноосвітнього середовища на сьогодні постають дуже гостро, а відтак викликають науковий інтерес у вітчизняних дослідників та освітян. Оскільки США є країною, яка одна з перших звернулася до ідеї інклюзивної освіти та на сьогодні має успішну практику її організації, вважаємо доцільним звернутися до досвіду цієї країни, зокрема дослідити нормативно-правове забезпечення освіти дітей з порушеннями психічного розвитку в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття. Мета статті – розкриття нормативно-правової бази організації освіти дітей з порушеннями психічного розвитку, зокрема з розладом спектру аутизму, виявлення принципів та особливостей функціонування інклюзивної освіти у визначених хронологічних межах. Для вирішення поставленої мети у статті були використані методи: загальнонаукові (аналіз, синтез та узагальнення) та історико-педагогічні (структурно-хронологічний та ретроспективний аналіз). У статті проаналізовано нормативно-правове забезпечення освіти дітей з порушеннями психічного розвитку (зокрема, розладу спектру аутизму) у період з другої половині ХХ до початку ХХІ століття. Схарактеризовано основні принципи здійснення інклюзивної освіти та визначено особливості її функціонування, такі як: створення континууму альтернативних розміщень, індивідуального навчального плану та плану 504, оцінювання дітей з розладом спектру аутизму, використання допоміжних технологій та сервісів переходу тощо.

Резюме. З метою підготовки висококваліфікованих, конкурентоспроможних, інтегрованих у європейський та світовий науково-освітній простір фахівців у галузі охорони здоров’я, здатних генерувати нові ідеї, розв’язувати комплексні проблеми та проводити оригінальні самостійні наукові дослідження в медсестринстві, спроможні забезпечувати трансфер сучасного знання, здійснювати науково-педагогічну діяльність у Тернопільському національному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського МОЗ України, розроблено і затверджено освітньо-наукову програму підготовки доктора філософії в галузі знань 22 «Охорона здоров’я» за спеціальністю 223 «Медсестринство». Мета дослідження – проаналізувати освітні програми закладів вищої освіти Америки та Канади, де реалізуються освітньо-наукові програми за спеціальністю «Медсестринство» та виокремити кращі наукові практики. Матеріали і методи. Проаналізовано освітньо-наукові програми за спеціальністю «Медсестринство» в The Johns Hopkins School of Nursing, Emory University's Nell Hodgson Woodruff School of Nursing, Pace University College of Health Professions, Hahn School of Nursing and Health Science University of San Diego, the University of North Carolina at Chapel Hill. Результати. При розробці освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії в галузі знань 22 «Охорона здоров’я» за спеціальністю 223 «Медсестринство» вивчено досвід запровадження програм підготовки аспірантів-медсестер у закладах вищої освіти США та Канади. В рамках співпраці із закордонними університетами-партнерами проведено стажування та онлайн-курси з вивчення особливостей проведення наукових досліджень медсестрами, при цьому основну увагу приділено якісним методам дослідження. При формуванні складових програми навчання внесено ряд нових предметів, специфічних для підготовки медсестер-аспірантів. Висновки. Безсумнівно, освіта – це шлях підвищення медичною сестрою своєї кваліфікації. Разом з тим національний дефіцит викладачів медсестринських дисциплін, де відбувається штучна їх заміна викладачами-лікарями чи педагогами, досягає критичних значень, що має значний вплив на освітні програми та на здатність виховувати майбутні покоління студентів – медсестер. В Україні критичний рівень (або повна відсутність) фахових викладачів-медсестер з науковим ступенем, що створює необхідність підтримки і сприяння для існування освітньо-наукової програми «Медсестринство» підготовки доктора філософії в галузі знань 22 «Охорона здоров’я» за спеціальністю 223 «Медсестринство», яка поєднує в собі кращі наукові практики.

The article describes the features of medical internship and clinical rotation of future medical professionals in China during their studies in higher education. It was found that China has adapted to its own realities the experience of advanced countries, such as the United States, Great Britain and Germany in preparing medical students for practical activities during the internship. It is established that in Chinese universities obtaining a bachelor’s and master’s degree in medicine lasts 6 years, of which one year is allocated for an internship. The medical internship is the final stage in the training of medical professionals in China. Due to the internship, a future doctor confirms his level of professional competence. Medical facilities in China are equipped with the best modern equipment necessary for students to undergo their medical practice. Qualified and experienced doctors, according to the internship program, determine the time of rotation of interns in all departments of the hospital, provide counseling and help to master practical skills. An analysis of the scientific and pedagogical literature has shown that during the clinical rotation, students in China have the opportunity to acquire knowledge, skills and abilities by performing specially defined in each medical field clinical activities under the supervision of highly qualified and experienced doctors. The article states that the clinical rotations of Chinese students during their internship depend on the structure of the hospital and the availability of staff in each department. A study of the characteristics of Chinese medical internships showed that a medical student rotates in different departments, such as internal medicine, general surgery, gynecology and obstetrics, pediatrics, ophthalmology, anesthesia, orthopedics, dermatology, etc., but before completing medical practice a student must choose the specialty for gaining significant experience in such areas as disaster medicine, heart failure therapy, cardiac surgery, cardiovascular medicine, dental implants and prosthetics, minimal invasive gallstone surgery, comprehensive oncology treatment, comprehensive oncology treatment, anorectal surgery and cranial tumor surgery, where he can spend more time. It is established that after the completion of rotations, interns in China take exams, which include practical, oral and written work, to assess the level of clinical skills acquired during the internship.Keywords: medical education, training of medical professionals, medical internship, clinical rotation, Chinese experience. У статті охарактеризовано особливості медичного стажування та клінічної ротації майбутніх фахівців медичної галузі в Китаї під час їх навчання в закладах вищої освіти. Дослідженням виявлено, що КНР адаптувала до власних реалій досвід передових країн світу – США, Великобританії та Німеч-чини – з підготовки студентів-медиків до практичної діяльності на етапі стажування. Результати. Вста-новлено, що в університетах КНР здобуття ступеня бакалавра та магістра в галузі медицини триває 6 років, з яких один рік виділяється для стажування. Медичне стажування є завершальним етапом у підготовці фахівців у галузі медицини в Китаї. Завдяки йому майбутній лікар підтверджує свій рівень володіння професійними компетентностями. Медичні заклади в КНР оснащені найкращим сучас-ним обладнанням, необхідним для проходження студентами їхньої медичної практики. Кваліфіковані та досвідчені лікарі згідно із програмою стажування визначають час ротації інтернів у всіх відділеннях лікарні, здійснюють консультування і допомагають оволодівати практичними навичками. Аналіз нау-ково-педагогічної літератури показав, що під час клінічної ротації студенти в Китаї мають можливість здобути знання, вміння та навички шляхом виконання спеціально визначених у кожній медичній галузі клінічних заходів під наглядом висококваліфікованих та досвідчених лікарів. У статті визначено, що клінічні ротації китайських студентів протягом стажування залежать від структури лікарні та наявно-сті персоналу в кожному відділенні. Висновки. Дослідження особливостей китайського медичного стажування показало, що студент-медик здійснює ротацію в різних відділеннях, таких як внутрішня медицина, загальна хірургія, гінекологія та акушерство, педіатрія, офтальмологія, анестезія, ортопе-дія, дерматологія тощо, але до закінчення медичної практики студент має обрати спеціальність для отримання значного досвіду з таких напрямків, як медицина катастроф (disaster medicine), терапія сер-цевої недостатності, кардіохірургія, серцево-судинна медицина, імплантація зубів та протезування, мінімально інвазивна хірургія жовчнокам’яної хвороби, комплексне онкологічне лікування, лікування судин головного мозку, аноректальна хірургія та черепно-мозкові операції пухлин, де він може при-ділити більше часу. Встановлено, що після завершення ротацій інтерни в Китаї складають іспити, які включають практичні, усні та письмові роботи, для оцінювання рівня клінічних навичок, набутих впро-довж періоду стажування.Ключові слова: медична освіта, підготовка фахівців медичної галузі, стажування, клінічна ротація, досвід Китаю.

Необхідність формування особистості школяра як творчої, розвиток потенційних можливостей кожної дитини, підготовка її до плідної продуктивної праці викликана зростанням соціальної ролі особистості гуманного та демократичного інформаційного суспільства, динамізмом, який присутній сучасній цивілізації, інтелектуалізацією праці, швидкою зміною техніки та технології у всьому світі. Школа покликана якомога ра­ніше виявити якості творчої осо­бистості в учнів і розвивати їх в межах можливого у всіх школярів. Одним із напрямків здійснення цього завдання є впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) навчання. Тому вирішення проблеми підвищення кваліфікації вчителя в галузі ІКТ потребує пошуку нових шляхів удосконалення якості його підготовки та перепідготовки, формування уміння поєднувати традиційні методичні системи навчання із новими інформаційно-комунікаційними технологіями, використовувати їх для підготовки супроводу, аналізу, коригування навчального процесу, управління навчальним процесом і навчальним закладом. На важливості формування у вчителя математики високого рівня інформаційної культури, що передбачає вміння грамотно працювати з будь-якою інформацією, акцентують увагу в наукових працях М.І. Жалдак та Г.О. Михалін. До основних компонентів відносять розуміння сутності інформації та інформаційних процесів, їх ролі в процесі пізнання навколишньої дійсності та перетворюючої діяльності людини, проблем подання, оцінки і вимірювання інформації, її сприймання і розуміння, усвідомлення сутності інтелектуально-пошукових систем. Це допоможе вчителю успішно впроваджувати в навчальний процес особистісно орієнтовані проектні технології навчання. А саме, засобами інформаційних технологій школярі зможуть вести пошук та обробку інформації, представляти результати досліджень і оформляти звіти.Вміле проведення обчислювальних експериментів засобами ІКТ в навчанні математики забезпечує ефективний розвиток творчого мислення школяра через реалізацію навчання як відкриття, навчання як дослідження. У зв’язку з цим перед вчителем постає проблема розуміння сутності неформалізованих, творчих компонентів мислення, а також постановка проблеми і добір потрібних операцій, що приводять до її розв’язання. Вкрай необхідними в ході дидактичної гри з комп’ютерною підтримкою є уміння вчителем математики добирати і разом з учнями формулювати мету дослідження, здійснювати постановку задач, висувати гіпотези самому і спонукати до цього учнів, будувати інформаційні моделі досліджуваних процесів і явищ, аналізувати їх за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій та інтерпретувати отримані результати, систематизувати, осмислювати і формулювати висновки, узагальнювати спостереження, передбачати наслідки прийнятих рішень та вміти їх оцінювати. Суттєвим для роботи вчителя математики є питання визначення місця дидактичної гри в системі інших видів діяльності на уроці та педагогічна доцільність використання її на різних етапах роботи з навчальним матеріалом. Тобто, вчитель має бути компетентним в питанні добору раціональних методів та засобів навчання у відповідності до цілей, змісту навчання та індивідуальних особливостей учнів, їх нахилів та здібностей, в тому числі і необхідних педагогічних програмних засобів. Важливі уміння розробляти програму спостереження, досліду, експерименту; добирати послідовність операцій і дій у діяльності. В той же час слід зауважити, що використання ППЗ в навчальному процесі має бути доцільним, оптимально виправданим.Питання підвищення інформаційної культури вчителя тісно пов’язане з формуванням компетентностей вчителя з математики та з ІКТ, чому приділено значну увагу в роботах С.А. Ракова та Ю.В. Триуса. Надзвичайної ваги набуває технологічна компетентність фахівця-математика, тобто володіння сучасними математичними пакетами. В той же час в учителя має бути сформована така риса інформаційної культури, як розуміння того, що автоматизовані інформаційні системи необхідні чи достатні для розв’язування далеко не всіх задач. Розуміння сутності математичного моделювання, адекватності моделі досліджуваному явищу, коректності постановки задачі, стійкості методу розв’язування та відповідного алгоритму, впливу похибок необхідне педагогу незалежно від того, використовує він у своїй роботі комп’ютери чи ні. Уміння оцінювати доцільність використання математичних методів для розв’язування індивідуально і суспільно значущих задач визначає методологічну компетентність учителя математики.Розвиток програмного забезпечення комп’ютерів досяг такого рівня, коли в багатьох випадках алгоритм досягнення мети може побудувати сам комп’ютер. Однак, актуальним є розуміння сутності поняття алгоритму, уявлення про програмування і мови програмування, володіння основами алгоритмізації, програмування, арифметичними та логічними основами ЕОМ, елементами схемотехніки ЕОМ. І особливо для вчителів таких спеціальностей, як “Математика та основи інформатики”, котрим необхідні не тільки знання великої кількості стандартних алгоритмів, а й уміння створювати нові алгоритми і навчати цьому школярів, в тому числі і засобами ІКТ, умінь навчати учнів користуватися ними. Вирішенню окреслених проблем мають сприяти курси підвищення кваліфікації, майстер-класи методкабінетів, курс “Інформаційно-комунікаційні засоби навчання математики”. Детальні пропозиції з їх організації представлені у доповіді.

Актуальність теми обумовлена задачами, поставленими перед вітчизняною вищою військовою школою в умовах проголошеного стратегічного курсу держави на інтеграцію в ЄС і НАТО, ведення бойових дій на Сході країни щодо організації ефективної підготовки військових фахівців загалом і офіцерів служби ракетно-артилерійського озброєння (РАО) зокрема.У статті проаналізовано методологічні засади підготовки до майбутньої професійної діяльності офіцерів служби РАО в сучасних умовах адаптації до військовоосвітнього простору країн-членів НАТО як комплекс базових наукових підходів, а саме: системного, концептуального, логістичного, особистісно орієнтованого, компетентнісного, синергетичного, акмеологічного і підходу з позицій розвитку лідерства, та відповідних їм принципів організації підготовки.Концептуальний підхід як підхід з позицій Концепції підготовки Збройних Сил України, підготовленої відповідно до Воєнної доктрини-2015, групується на принципах: професійної спрямованості, яка ґрунтується на стандартах НАТО та відповідає критерію високої ефективності за прийнятних витрат; науковості; систематичності і послідовності; комплексності; доступності і наочності; максимального наближення умов навчання до обстановки реальних бойових дій; а також індивідуального підходу до тих, хто навчається.Принципи компетентнісного підходу впливають на організацію підготовки офіцерів РАО таким чином: принцип метазнань та фундаменталізації військової освіти обумовлює введення метапредметів, їх зв’язок із іншими навчальними курсами, поєднання військової та цивільної освіти; принцип професійної мобільності передбачає таку побудову змісту органічно поєднаних військової та цивільної освіти, за якою майбутній офіцер РАО буде здатним опановувати нові спеціальності, підвищувати свою кваліфікацію в умовах швидкозмінних поколінь військової техніки і нових технологій; принцип адаптованості до вимог і потреб суспільства реалізується через посилення практичної складової підготовки, залучення до викладання й оцінювання результатів навчання фахівців з досвідом АТО і ООС, залучення курсантів до наукової діяльності.За синергетичним підходом, організація підготовки офіцерів РАО полягає у створенні умов, які є необхідними і достатніми для їхнього цілеспрямованого саморозвитку, раніше, аніж під якимось іншим впливом у них сформуються протилежні тенденції. Принципи самоактуалізації, самоорганізації комунікативності, цілісності передбачають посилення самостійної і творчої роботи курсантів, формування в них навиків, потрібних для навчання впродовж всього життя, що реалізується через організацію підготовки на основі інноваційних педагогічних технологій, сумісних із застосовуваними в країнах-членах НАТО, в інтерактивних формах, координацію викладачем їхньої самостійної роботи, а принцип відкритості спрямовує організацію підготовки на залучення кращого вітчизняного та зарубіжного досвіду.Акмеологічний підхід передбачає організацію підготовки офіцерів РАО на пріоритеті та органічному поєднанні принципів професіоналізму, порядності, патріотизму.Логістичний підхід до організації підготовки офіцерів РАО полягає в розробці оптимізаційних методів їх навчання для вирішення ряду практичних завдань на основі принципів: системності, функціональності (домінуючі функції: навчання, виховання, формування і розвиток ключових компетенцій, контроль і оцінка результатів); інтеграції та інтегрального визначення цілей навчання; вирішення інформаційних проблем шляхом стандартизації даних відповідно до стандартів НАТО; пріоритету потреб тих, хто навчається, і потреб ринку праці (в аспекті майбутнього працевлаштування, мобільності на ринку праці, що обумовлює обов’язковість органічного взає280мозв’язку вищої військової і вищої цивільної освіти, відповідно стандартам підготовки офіцерського складу у військовому училищі Вест-Пойнт (США)); взаємодії всіх компонентів системи підготовки і координації дій спеціалістів різних підрозділів ВВНЗ, орієнтації на кінцевий результат, що фіксується в досягненні майбутніми офіцерами РАО заданої якості підготовки і рівня сформованості ключових компетенцій; варіативності стратегій, методів і методик організації підготовки, спрямованих на зазначений кінцевий результат. Принципи “точно в термін” (JIT – just in time) і “джит-надійності” (JIT–reliability) обумовлюють оптимізацію і надійність функціонування системи підготовки шляхом резервування інформації (наявності надлишкової інформації), що треба закладати у зміст і методику навчання.Підхід з позицій розвитку лідерства передбачає організацію і впровадження курсу лідерства, аналогічного прийнятому у навчальних закладах країн-членів НАТО. Даний курс має складатися із теоретичної частини, в якій аналізуються сутність лідерства і сучасні теоретичні концепції та форми (стилі) лідерства, і практичної частини, в якій розробляється методика або алгоритм розвитку лідерства майбутніх офіцерів за етапами навчання у ВВНЗ.На цих засадах уперше розроблено методику розвитку лідерства майбутніх офіцерів РАО у процесі навчання за структурно-логічною схемою їхньої підготовки у ВВНЗ, яка спрямована змістовно та за часом на отримання ними необхідних компетенцій, що мають прив’язку до конкретних посад у військах.

В умовах реформування сучасної освіти, модернізації освітніх стандартів постає проблема підготовки кваліфікованих наукових та виробничих кадрів, що є основною рушійною силою розвитку економіки та соціальних відносин, каталізатором суспільних процесів у науковій, освітній та виробничій сферах. Особливо складним та важливим завданням є виховання здатної до продуктивної діяльності особистості, формування фахових та освітніх компетентностей, що забезпечували б їй можливість вирішувати особисті та професійні задачі в умовах інформаційного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком високих технологій.Сучасні електронні засоби освітнього призначення, мультимедійні та дистанційні технології постають невід’ємною складовою навчання більшості предметів шкільного циклу, багатьох сфер вищої освіти. Використання засобів ІКТ збагачує та розширює можливості навчання, що призводить до поняття електронного навчання [4; 5]. Трактування цього поняття має різні тлумачення, крім того, із розвитком технологій суттєво трансформується його об’єм і зміст. Наприклад, згідно електронної енциклопедії освіти (Education encyclopedia), це поняття «охоплює всі форми навчання та викладання, що відбуваються за електронної підтримки, є процедурними по своїй суті і спрямовані на формування знань із врахуванням індивідуального досвіду, практики і знань того, хто вчиться. Інформаційні і комунікаційні системи, мережеві чи ні, постають як специфічні засоби для забезпечення процесу навчання» [5].Сучасна тенденція полягає у значному розмаїтті і складності систем електронного навчання. Це дає більше можливостей для інтеграції, концентрації і вибору ресурсів та систем. Використання новітніх засобів та сервісів сприяє досягненню якісно нового рівня якості освітніх послуг, створюючи потенціал для індивідуалізації процесу навчання, формування індивідуальної траєкторії розвитку тим, хто вчиться, добору і використання підходящих технологічних засобів. Необхідною умовою в цьому відношенні є відповідність засобів ІКТ низці вимог до підтримки та управління ресурсами, проектування інтерфейсу, ергономіки та інших.Як визначити, які засоби та технології найбільш продуктивні для підтримки навчальної діяльності, для досягнення необхідного рівня якості освіти та формування компетентностей учнів? Відповідь на це питання залежить від змісту електронного навчання, від того, які застосовуються методи і способи оцінки систем електронного навчання, а також від вибору та використання технологій їх реалізації.Метою статті є визначення тенденцій розвитку систем е-навчання в сучасній освіті та виявлення вимог до перспективних шляхів використання інформаційно-технологічних платформ їх реалізації.Загалом, визначальною рисою електронного навчання є використання інформаційно-комунікаційних ресурсів та технологій як засобів навчання [4; 5]. Сучасний стан розвитку інформаційно освітнього середовища характеризується підвищенням якості інформаційних ресурсів наукового та навчального призначення, впровадженням інтегральних платформ доступу до цих ресурсів як для освітніх установ, так і для індивідуальних користувачів. Це потребує забезпечення умов для створення та поширення якісного програмного забезпечення – електронних книг, бібліотек, освітніх порталів, ресурсів інформаційно-комунікаційних мереж, дистанційних освітніх сервісів.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій постають інструментами реалізації систем відкритого та дистанційного навчання. В цьому контексті виникають нові потреби і виклики, нові професійні та навчальні цілі, пов’язані з сучасним станом розвитку інформаційного суспільства. Інноваційні освітні технології мають задовольняти певним системним педагогічним та інформаційно-технологічним вимогам, що продиктовані рівнем науково-технічного прогресу та максимально відповідати принципам відкритої освіти серед основних з яких мобільність учнів і вчителів, рівний доступ до освітніх систем, формування структури та реалізації освітніх послуг [1].Серед основних цілей, що постають перед освітою із розвитком інформаційного суспільства, зазначають формування в учнів системи компетентностей ХХІ сторіччя. На думку Т. Бітмана, який узагальнив деякі дослідження, більшість авторів виокремлюють серед них такі компоненти, як технологічні навички, серед яких: інформаційна грамотність; знайомство з інформаційно-комунікаційними носіями; знайомство з засобами інфомаційно-комунікаційних технологій; соціальні навички, такі як: загальнокультурна грамотність; гнучкість та адаптивність; навички мислення та набування знання високого рівня; комунікативність та здатність до співпраці [2]. Цей автор відмічає такі тенденції у розвитку сучасного суспільства, як все більш високий рівень взаємозв’язку та швидкості перебігу суспільних процесів та різке зростання обсягів доступної інформації, до якої можуть залучатися широкі верстви суспільстваРозвиток нових технологій характеризується низкою показників, що стосуються різних аспектів реалізації систем електронного навчання. Ці показники тісно пов’язані із потребою формування в учнів освітніх компетентностей в контексті сучасних вимог відкритості, мобільності, гнучкості навчання та розвитку пізнавальних та особистісних якостей учня.Однією з проблем у сфері реалізації електронного навчання є забезпечення його доступності. Цей показник стосується наявності та організації доступу до необхідних систем навчання, розширення участі, що на наш час розглядаються в двох аспектах. Поняття «доступу до е-навчання» трактується, по-перше, як зміст і обсяг послуг, наявних у певний час. По-друге, як комплекс майнових, соціальних, класових, статевих, вікових, етнічних чинників, фізичних чи розумових здібностей та інших чинників, що впливають на реалізацію е-навчання і мають бути враховані при його проектуванні [4].Поряд з цим, серед суттєвих причин, які перешкоджають ширшому впровадженню і використанню систем електронного навчання, є такі, як наявність достатньої кількості комп’ютерів, програмного забезпечення і необхідних сервісів, доступу до Інтернет, включаючи широкосмуговий доступ, швидкість з’єднання тощо. Розгляд цих питань суттєво залежить від вибору платформи реалізації електронного навчання, на базі якої організується добір і використання різноманітних типів ресурсів, їх систематизація та оптимізація використання.Варто також звернути увагу на доступність важливої інформації, чи є зручні можливості пошуку і вибору необхідного навчального матеріалу. Цей чинник також є критичним при залученні у процес навчання необхідних ресурсів на електронних носіях.Існує ще один вимір доступу до е-навчання, що стосується обмежень у часі і просторі. Це протиріччя вирішується певною мірою за рахунок використання мобільних технологій і розподіленого навчання, які є перспективним напрямом розвитку систем відкритої освіти.Наступний показник стосується якості освітніх послуг, що надаються за допомогою систем е-навчання. Якість електронного навчання і її оцінювання мають багато рівнів таких, як: зміст освіти, рівень підготовки методичних та навчальних матеріалів; персонал і кваліфікація викладачів; стан матеріально-технічного забезпечення; управління навчальним процесом; рівень знань та компетентностей учнів та інших.Предметом численних досліджень є питання оцінки результатів навчання за допомогою комп’ютера. Технологія оцінювання стосується багатьох аспектів середовища навчання. Серед труднощів, які виникають при реалізації електронного оцінювання є такі, як ризик відмови обладнання, висока вартість потужних серверів з великою кількістю клієнтів, необхідність опанування технології оцінювання студентами та викладачами та інші [4].Якість навчальних матеріалів потребує врахування також вимог до обслуговування, управління, проектування інтерфейсу, ергономіки, гігієни та інших. Ці питання не втрачають актуальності у зв’язку з швидким оновленням комп’ютерної техніки. Розробка та впровадження навчальних матеріалів та ресурсів на електронних носіях суттєво взаємообумовлена використанням ефективних методів оцінки їх якості.Окремий комплекс проблем пов’язаний з розробкою вимог і стандартів для освітнього програмного забезпечення. Зокрема, це стосується визначення психолого-педагогічних, дидактичних параметрів оцінки якості освітніх ресурсів. Багато авторів (С. Санс-Сантамарія, Дж. А. Ва­діле, Дж. Гутьєррес Серрано, Н. Фрізен та інші [6]) погоджуються на думці, що хоча стандарти у галузі електронного навчання були розроблені з метою визначення шляхів і способів використання у педагогічній діяльності навчальних об’єктів, реалізованих засобами ІКТ, це скоріше сприяло подальшому пошуку в цьому напрямку, ніж було остаточним рішенням. Існуючі педагогічні характеристики об’єктів орієнтовані здебільшого на можливість спільного використання різних одиниць контенту окремими системи управління е-навчанням. Це не відображає в достатній мірі педагогічні підходи, що стоять за навчальними об’єктами.Загалом із розвитком електронного навчання зростають вимоги до якості освітніх послуг, яка, як свідчать дослідження, суттєво залежить від технологій оцінювання електронних ресурсів та матеріалів та від технологій їх створення та надання користувачеві. В той же час, застосування інтегральних підходів до організації використання та постачання ресурсів та сервісів сприяє удосконаленню і уніфікації підсистем їх розробки та апробації, пошуку та відбору кращих зразків програмного забезпечення, що також може бути передумовою підвищення якості освітніх послуг.Ще один показник, пов’язаний з реалізацією систем е-навчання, характеризує ступінь адаптивності. Цей чинник передбачає застосування досить спеціалізованих та диференційованих систем навчального призначення, що ґрунтуються на моделюванні індивідуальних траєкторій учня чи студента, його рівня знань [3]. У зв’язку з цим, поширення набувають адаптивні технології е-навчання, що враховують особливості індивідуального прогресу учня. Адаптивність передбачає налаштування, координацію процесу навчання відповідно до рівня підготовки, підбір темпу навчання, діагностику досягнутого рівня засвоєння матеріалу, розширення спектру можливостей навчання, придатність для більшого контингенту користувачів.Побудова адаптивної моделі студента, що враховувала б особистісні характеристики, такі як рівень знань, індивідуальні дані, поточні результати навчання, і розробка технологій відстеження його навчальної траєкторії є досить складною математичною і методичною проблемою [3; 4]. Побудова комп’ютерної програми в даному випадку передбачає деякі форми формалізованого подання сукупності знань в предметній області, що вивчається. Розвиток даного типу систем, здебільшого з елементами штучного інтелекту, є досить трудомістким. Зростання ступеню адаптивності є однією з тенденцій розвитку систем електронного навчання, що відбувається за рахунок удосконалення технологій подання, зберігання і добору необхідних засобів. Різноманітні навчальні матеріали, ресурси і сервіси можуть бути надані за потребою користувача, та дають можливість динамічної адаптації до досягнутого рівня знань, компетентності та освітніх уподобань того, хто вчиться.Наступний показник стосується інтеграції та цілісності систем електронного навчання, і тісно пов’язаний із стандартизацією технологій і ресурсів в управлінні системами е-навчання. Ці проблеми виникають у зв’язку з формуванням відкритого середовища навчання, що забезпечує гнучкий доступ до освітніх ресурсів, вибір та зміну темпу навчання, його змісту, часових та просторових меж в залежності від потреб користувачів [1]. Існує тенденція до координації та уніфікації стандартів навчальних матеріалів, розроблених різними організаціями зі стандартизації, такими як IEEE, IMS, ISO / IEC JTC1 SC36 й інші, а також гармонізації національних стандартів з міжнародними. У зв’язку з цим, наукові основи оцінювання інформаційних технологій та способів їх добору і застосування потребують подальшого розвитку.Наступний показник пов’язаний з повномасштабною інтерактивністю засобів ІКТ навчального призначення. Справді, сучасні технології спрямовані на підтримування різних типів діяльності вчителя у віртуальному комп’ютерному класі. Це стосується таких форм навчання, як формування груп, спільнот, що навчаються і взаємодіють віртуально в режимі он-лайн. Щоб організовувати навчальну діяльність в таких спільнотах, використовуються функції, що забезпечують колективний доступ до навчального контенту для групи користувачів, можливість для вчителя проглядати всі комп’ютери у групі, концентрувати увагу учнів за рахунок пауз і повідомлень, підключати або відключати учасників навчального процесу, поширювати файли або посилання серед цільової групи учнів, надсилати повідомлення конкретним учням. Учні також можуть звертатися до учителя за рахунок надання запитань, коментарів, виступів тощо [7]. Організація навчання у віртуальному класі потребує застосування апаратно-програмних засобів доставки навчального контенту, що також суттєво залежить від добору відповідних технологій.Наступний показник стосується безпеки освітнього середовища і передбачає аналіз ризиків та переваг використання комп’ютерних технологій у навчанні. При створенні систем електронного навчання мають враховуватись чинники збереження здоров’я, розвитку інтелектуального потенціалу учня.З огляду на визначені тенденції розвитку та використання систем е-навчання у сучасному освітньому процесі виникає потреба у певній інформаційно-технологічній платформі, яка могла б підтримувати нові форми навчання у відповідності сучасним вимогам доступності, гнучкості, мобільності, індивідуалізації та відкритості освіти [1].Продуктивним видається підхід, за якого проблеми розвитку е-навчання вирішувалися б через призму нових технологій, що надали б підходящу основу для дослідження цих систем, їх розробки і використання. Зокрема, перспективним є використання технології хмарних обчислень, за якої електронні ресурси і об’єкти стають доступні користувачеві в якості веб-сервісу [7].За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технологій США (NIST), під хмарними обчисленнями (Cloud Computing) розуміють модель зручного мережного доступу до загального фонду обчислювальних ресурсів (наприклад, мереж, серверів, файлів даних, програмного забезпечення та послуг), які можуть бути швидко надані при умові мінімальних управлінських зусиль та взаємодії з постачальником.Переваги хмарних обчислень у сфері освіти можна охарактеризувати наступними чинниками:- спрощення процесів встановлення, підтримки та ліцензійного обслуговування програмного забезпечення, яке може бути замовлено як Інтернет-сервіс;- гнучкість у використанні різних типів програмного забезпечення, що може порівнюватись, обиратись, досліджуватись, завдяки тому, що його не потрібно кожний раз купляти і встановлювати;- можливість багатоканального поповнення колекцій навчальних ресурсів та організація множинного доступу;- універсалізація процесів розподіленого навчання, завдяки віртуалізації засобів розробки проектів, наприклад, командою програмістів, які всі мають доступ до певного середовища і програмного коду, приладів або лабораторій, інших засобів;- здешевлення обладнання завдяки можливості динамічного нарощування ресурсів апаратного забезпечення, таких як обсяг пам’яті, швидкодія, пропускна здатність тощо;- спрощення організації процесів громіздких обрахунків та підтримування великих масивів даних завдяки тому, що для цього можуть бути використані спеціальні хмарні додатки;- мобільність навчання завдяки використанню хмарних сервісів комунікації, таких як електронна пошта, IP-телефонія, чат, а також надання дискового простору для обміну та зберігання файлів, що уможливлює спілкування та організацію спільної діяльності.Таким чином, впровадження технології хмарних обчислень є перспективним напрямом розвитку систем електронного навчання, що сприятиме реалізації таких засобів і систем, які задовольнятимуть сучасним вимогам до рівня доступності, якості, адаптивності, інтеграції та повномасштабної інтерактивності.

Неупереджений аналіз перебігу світових процесів останніх тисячоліть незаперечно свідчить на користь того, що порівняно незначний за площею і кількістю населення північно-західний фрагмент гігантського євразійського материка став лідером переважної більшості інновацій в більшості сфер людської діяльності. Особливо помітна його участь у прогресі технологій виробництва, що спираються не на примітивний емпіризм і “здоровий глузд”, а на вищу форму інтелектуальності – цілеспрямовані природничо-наукові дослідження й ефективне використання їх результатів в усіх можливих сферах. Слід вітати ту обставину, що в розвинених країнах все частіше зусилля істориків скеровуються не на чергові панегірики на честь національних політичних і військових лідерів (дуже часто – справжніх злочинців), а на дослідження людського буття і культурно-цивілізаційних взаємодій в Європі та інших регіонах планети (напр. [1]).Ці тенденції дають надію на те, що серед головних цілей діяльності систем навчання і виховання належне місце все впевненіше займатиме формування не націонал-патріотів, а висококультурних професіоналів з високим рівнем компетентності в сфері наук і технологій.В останні десятиріччя життя вимусило країни-лідери розпочати перехід від індустріального суспільства до нового, яке слід називати “суспільством знань”, а не “інформаційним” (в усі часи людський соціум продукував інформацію й будував буття саме на її основі!). Ці країни – більшість їх розташовані в Західній і Північній Європі – обирають цілковито нову стратегію індивідуальної і колективної діяльності, новий комплекс перспективних цивілізаційних цінностей, шукають і реалізують засоби поєднання стійкого розвитку соціуму і збереження довкілля. Українські політологи і соціологи ще дуже далекі від належного усвідомлення того, наскільки в цій сфері датчани чи норвежці випереджають американців чи англійців. Саме тому вони в аналізі майбутнього роблять серйозні помилки, помічаючи лише окремі явища змін – як правило, лише “глобалізацію” (напр. [2]) – й полишаючи поза увагою десятки інших (частина їх названа в статті [3]).Одна з подібних стратегічних помилок вищого політичного і економічного керівництва України – спроба реалізувати концепцію “вільного ринку” в умовах, коли згадані нами країни-лідери давно відмовилися від цього надмірно архаїчного засобу організації діяльності економічного життя. Ця помилка співпала у часі й просторі з ще однією – нерозумінням значення фундаментальних наук і високоінтелектуальних технологій для забезпечення якості життя і прогресу націй у ХХІ ст. Тому перші роки нашої незалежності стали часом повернення до зразків капіталістичного суспільства періоду ХІХ століття, а не свідомої підтримки паростків нового суспільства ХХІ ст.Утім, події останніх двох-трьох років свідчать на користь того, що керівництво і громадськість України поступово позбавляються решток невиправданих сподівань на неорганізований “ринок”, суспільний хаос (чого варта шкода від “тіньового сектора”!) і шкідливий для 99,9% населення варіант приватизації колективної власності. Одна з ознак обрання більш перспективного напряму розвитку – бажання інтегруватися в європейські економічні структури шляхом глибоких законодавчих та виробничих змін.Серед тих засобів, які ми можемо використати в процесі руху до інтеграції – удосконалення і ефективізація діяльності системи освіти. Вона у нас має чимало позитивних рис, але загалом не надто добре відповідає європейським стандартам. До того ж, є певні відмінності між нашою і європейською стратегію розвитку та модернізації освіти.У цих тезах ми акцентуватимемо лише частину європейської освітньої стратегії – намагання зберегти і підвищити якість освіти, забезпечити кожного молодого європейця достатньою за обсягом і змістом компетентністю (реалізаційними знаннями, вміннями і навичками), яка б гарантувала його індивідуальні успіхи на ринку праці та світову якість створеної продукції чи наданих ним послуг.Про важливість освіти для подальшого існування та економічних успіхів об’єднаної Європи нікого на її теренах переконувати не треба – це вже визнана аксіома. Питання стоїть в іншій площині – як досягти максимальних результатів за наявних і можливих засобів і ресурсів. Саме так сформулювали завдання своїх держав та урядів вищі керівники 15 країн-членів Європейського Союзу під час березневої наради 2000 року в Лісабоні – зусиллями науковців, освітян та фахівців всіх інших профілів забезпечити для Європи економічні успіхи на основі “найбільш конкурентноздатних знань у світі” [4].Виконання цих складних завдань можливе за умови спільних зусиль всіх європейських країн одразу на трьох стратегічних напрямах удосконалення первинної освіти (цей термін означає всі форми навчання і підготовки до моменту виходу на ринок праці):І. покращення її якості та ефективності;ІІ. лібералізації і розширення до теоретичного максимуму доступу до первинної освіти;ІІІ. відкритості систем освіти на оточення і світ.Завдання підвищити якість освіти не випадково стоїть на першому місці – ніхто не має бажання надаремне витратити 5-8% валового національного продукту ([4, с.7]) і зусилля 3-6% всього активного населення (саме у цих межах лежить відсоток вчителів і викладачів серед всіх зайнятих у розвинених країнах [5, с.219]). Це завдання передбачає вирішення кількох вужчих проблем.Стимулювати вибір учнями і студентами науково-технологічних профілів навчання.Розвинути у молоді компетентності, необхідні для життя у суспільстві знань (інформаційному суспільстві).Забезпечити їй доступ до всіх нових інформаційних технологій.Поліпшити навчання і підготовку педагогічних працівників.Забезпечити ефективніше використання ресурсів.Для стратегічного планування шляхів розвитку національної освіти вищому керівництву й педагогам України слід уважно дослідити вказаний перелік тих заходів, які Європейський Союз вважає надійним фундаментом забезпечення якості освіти.Особливо важливий акцент на природничо-математичну та інженерно-технологічну освіту, оскільки саме цю сферу знань європейці вважають критичним показником якості всієї освіти, всієї первинної підготовки. І вони мають рацію – суспільство знань спиратиметься на найвищі технології й вершинні досягнення фундаментальних наук. Саме на це, а не на класичну механіку, елементарну хімію, фізику чи основи металознавства. Час цих наукових знань залишився у віддаленому індустріальному минулому.Як же на практиці Європа здійснює наміри підвищити якість освіти через розширення залучення учнів і студентів на науково-технологічні профілі навчання? Ситуація у цій сфері досить строката, про що й свідчать дані щодо їх загальної кількості на цих профілях у вищих навчальних закладах різних країн ЄС (табл. 1). Таблиця 1. Відсоток студентів, які вивчають точні науки(2000 рік) [4] Країна% студентів, які навчаються на даних профіляхКількість дипломованих осіб віком 20-29 років в розрахунку на 1000 мешканцівТочні науки (разом з інформатикою)Технології та інженеріяТочні науки, технологія, інженеріяФінляндія10.625.6– *Великобританія14.88.816.2Ірландія16.911.423.2Бельгія9.211.89.7Швеція11.419.111.6Австрія11.614.07.1Франція–––Данія10.210.0–Німеччина12.715.88.2Іспанія12.616.19.9Італія7.616.8–Португалія9.417.96.3Греція–––Люксембург9.38.11.8Примітка: * – брак даних. Тут стикаємося з певною несподіванкою – за короткий період 1990-х років Фінляндія стала європейським і світовим лідером з фундаменталізації освіти. Керівники цієї країни анітрішечки не бояться того, що мало не 40 відсотків всіх її студентів вивчають точні науки і “високі” технології.На початку 1990-х років Фінляндія потрапила в глибоку економічну кризу. Розпад Радянського Союзу позбавив цю невелику країну величезного ринку, який задовольнявся виробами, що хоч і мали задовільну якість, але не вимагали “високих” технологій. Це не лише майже вполовинило валовий національний продукт Фінляндії і знизило рівень життя населення, але й примусило виходити на світові ринки з підвищеними вимогами як до технологій, так і до якості.Під час вибору стратегії розвитку своєї освіти, Фінляндія відхилила пропозиції гранично гуманітаризувати її та розширити підготовку правників і менеджерів. Було скорочене викладання історії, на ранній дитячий вік перенесене перше ознайомлення з друкованими текстами тощо. Натомість, розширене і поліпшене викладання точних наук і найновіших технологій. Невисокої якості середня професійна освіта була досить швидко реформована у вищу, випускники якої отримували глибокі наукові знання і вміння використовувати досягнення точних наук. Наслідок усіх цих змін – стрімкий розвиток виробництва у найновітніших сферах і перше місце у світі з темпів підвищення людського капіталу нації на основі використання “високих” технологій.Та приклад Фінляндії не є винятком. Як стає все більш очевидним з даних останніх років, значна частина інших країн ЄС також відзначається великою (15-19%) кількістю тих студентів, які готуються розвивати і використовувати найбільш ефективні технології ХХІ століття. Та ще важливіша та обставина, що на відміну від України, де надто часто звучать промови про “надмірну кількість науковців та інженерів” й пропонується прискорено готувати необмежену кількість адвокатів і менеджерів, в країнах ЄС застосовується стратегія збереження (і навіть розширення) саме природничо-математичних та інженерно-технологічних секторів вищої освіти.Сучасний розподіл нашого студентства в закладах університетського рівня за профілями підготовки відповідає кращим європейським зразкам – ми маємо приблизно 11% майбутніх науковців і близько 20% – інженерів і технологів [6]. Ось тільки б зберегти і підвищити якість навчання, зокрема, не витрачати перші семестри на ліквідацію недоліків роботи школи…На жаль, ми не можемо сподіватися на позитивні зрушення в роботі середньої школи, оскільки керівництво міністерства освіти і науки вважає, що навчатися і набувати досвід можна лише на власних помилках. Однак, доцільніше вчитися на чужих невдачах. Наприклад, багато разів у десятках країн світу з різноманітних міркувань ті чи інші предмети переводили з обов’язкових у вибіркові, ліквідовуючи жорсткі випускні екзамени. Результат кожного разу був один і той же – профанація викладання, різке зниження знань випускників шкіл і погіршення діяльності всієї вищої освіти. Кожна країна виходила з подібної кризи своїм шляхом. Більшість повертала обов’язковість вивчення і глибоко модернізувала зміст програм, інші (як США) просто скуповували за рубежем випускників шкіл і студентів з потрібними якостями і знаннями.То чи не краще нам відмовитися від подальшого поглиблення кризи в природничо-математичній освіті й обрати за приклад не американський, а фінський досвід?

У теперішній час розглядають три етапи розвитку дистанційного навчання. Перший етап почався з відомих проектів PLATO і TICET, які виконував Іллінойський університет на замовлення Департаменту освіти США. В основу тоді ще комп’ютерних курсів (лише у 1990-ті роки вони з’явилися в Інтернет) були покладені біхевіористська та когнітивна педагогічні теорії. До основних підходів та технологій можна віднести методику Ганьє (педагогічне проектування), поштові послуги, телебачення та радіо, книги, телефон, презентаційні технології на електронних носіях та інтерактивні технології (анімації, інтерактивні тести, адаптивна гіпермедіа на останніх етапах).Другий етап розвитку дистанційного навчання пов’язаний з використанням соціального конструктивізму, почався орієнтовно у 2000 році, коли в Україні почався розвиток дистанційного навчання. Домінуючими технологіями були електронна пошта, форуми, конференції. Це був крок уперед, але і біхевіористські підходи лишилися актуальними.З 2008 року почався третій етап розвитку дистанційного навчання, який базується на коннективістському підході. Домінуючими технологіями є блоги, вікі, соціальні закладки, обмін файлами, соціальні мережі, агрегатори та інші, які мають узагальнюючу назву «соціальні сервіси». Дистанційні курси на цьому етапі мають вільний та відкритий характер та спираються на вільні освітні ресурси, які почав 10 років тому назад пропонувати Массачусетський технологічний інститут.У теперішній час практично існують дистанційні курси усіх етапів та їх особливістю є наявність інформаційного освітнього середовища, для роботи у якому студент створює персональне навчальне середовище для роботи з навчальними ресурсами. Дехто вважає, що персональне навчальне середовище – це щось на зразок Moodle. Насправді, це набір інструментів (соціальних сервісів, які дозволяють організувати навчальний процес у Інтернет, наприклад, масові відкриті дистанційні курси).Біхевіористський підхід базується на роботах Е. Л. Торндайка, І. П. Павлова, Б. Ф. Скіннера. На основі цього підходу і під впливом ідей кібернетики – науки про оптимально організований процес діяльності, була створена система програмованого навчання, яка показала непогані результати у процесі алгоритмізації діяльності. Для керування навчальною діяльністю тут були запропоновані тести з відповідями «так» – «ні» і обов’язковий зворотний зв’язок для відпрацювання згідно з еталоном потрібної якості виконання дій. У відповідності до цього підходу, саме це свідчило, чи засвоїв студент матеріал заняття і як це відбивається на якості отриманого результату. До речі, ці ідеї вдало контактували з методами психологічної теорії поетапного формування розумової діяльності і методикою алгоритмізації навчальної діяльності (П. Я Гальперін, Н. Ф. Тализіна, Л. Н. Ланда та ін.).Це погляд на навчання, при якому не розглядаються внутрішні процеси мислення, а вивчається поводження, що трактується як сума реакцій на які-небудь ситуації [1]. Один з основоположників біхевіоризму Е. Л. Торндайк (1874–1948) вважав, що навчання людини повинне має будуватися на базі суто механічних, а не свідомих принципів. Тому він намагався описати навчання людини за допомогою простих правил, справедливих одночасно і для тварин. Серед цих правил виділимо два закони, що слугували платформою для подальшого розвитку цього погляду на процес навчання. Перший з них, названий законом тренування, говорить про те, що, чим частіше повторюється визначена реакція на ситуацію, тим міцніше буде зв’язок між ними, а припинення тренування (повторення) призводить до ослаблення цього зв’язку. Другий закон був названий законом ефекту: якщо зв’язок між ситуацією і реакцією супроводжується станом задоволеності індивіда, то міцність цього зв’язку зростає і навпаки: міцність зв’язку зменшується, якщо результат дії приводить до стану незадоволеності. Спираючись на ці закони, послідовник Торндайка Б. Ф. Скіннер (1904–1990) розробив на початку 50-х років минулого сторіччя дуже технологічну методику навчання, названу надалі лінійним програмуванням. В основу своєї методики Б. Ф. Скіннер поклав універсальну формулу: ситуація → реакція → підкріплення.Застосування програмованих посібників Б. Ф. Скіннера в професійно-технічних училищах США виявилося успішним: істотно скоротився час навчання, підвищилася кваліфікація студентів. Але одразу же виявилися і недоліки методики лінійного програмування: нудність і механістичність програмованих текстів; відсутність системності, цілісності в сприйнятті навчального матеріалу (велика кількість дрібних доз не сприяє узагальненням); правильність виконання простих завдань є позитивним підкріпленням лише спочатку читання посібника, надалі правильне виконання простих ситуацій уже не приносить почуття задоволеності; відсутність адаптації (всі учні виконують ту ж саму програму, йдуть по одній лінії).Незважаючи на гостру критику за принципове невтручання в мислення студента (біхевіористи керують лише його поводженням), біхевіористський підхід до навчання одержав широке поширення і був реалізований в ряді технічних навчальних закладів. І сьогодні універсальна схема цього підходу (ситуація – реакція – підкріплення) у її лінійній чи розгалуженій формі є стрижневим фрагментом багатьох комп’ютерних навчальних програм, користується популярністю у корпоративному навчанні СНД.Біхевіористська школа розглядає розум людини як «чорну скриньку» у тому сенсі, що реакція на стимул, зокрема, може розглядатися кількісно, повністю ігноруючи процес мислення.Особливості залучення у цьому випадку студентів до навчаннястудентам треба чітко формулювати кінцеві результати навчання таким чином, щоб вони могли визначитися щодо своїх дій і очікувань та зрозуміти, чи досягли вони результату наприкінці заняття;студентів треба тестувати, щоб визначити, чи досягли вони результатів навчання. Тестування та оцінювання мусять об’єднуватися у навчальну послідовність для перевірки рівня досягнень студентів та забезпечення відповідних відгуків;навчальні матеріали повинні об’єднуватися у такий спосіб, щоб вони забезпечували навчання. Форма об’єднання може бути від простого до складного, від відомого до невідомого, від знань до використання;студенти мають очікувати на своєчасний відгук викладача, щоб вони могли спостерігати за своїми успіхами та приймати відповідні дії для їх досягнення.Але оскільки алгоритми навчальної діяльності відтворювали її досить формально, деякі педагоги зазначали, що навчання – це процес, значно глибший, ніж тільки зміни у поведінці. Тому і з’явився пізнавальний (когнітивний) підхід, де за основу результатів навчання брали знання і роботу з ними.Когнітивний підхід стверджує, що навчання включає пам’ять, мотивацію та мислення, і що міркування грають важливу роль у навчанні. Когнітивісти розглядають навчання як внутрішній процес та звертають увагу на те, що кількість і якість отриманих знань залежить від здібностей студента, від якості і кількості досягнень, які зроблені під час навчального процесу, а також від рівня здібностей та існуючої структури знань студента.Цей підхід знайшов своє втілення у педагогічних технологіях розвиваючого навчання (В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін), проблемного навчання (І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, О. М. Матюшкін), особистісно-орієнтованого навчання (І. С. Якиманська) та ін. У цих технологіях знайшли відбиток усвідомлена навчальна діяльність, пошукове і творче мислення, врахування особистісних можливостей навчання у індивідуальному підході та ін.Когнітивний підхід розглядає навчання як внутрішній процес, який включає пам’ять, мислення, міркування, абстрагування, мотивацію та мету пізнання [2]. Цей підхід поглядає на навчання з точки зору процесу інформування, де студент використовує різні типи пам’яті під час навчання. Відчуття попадають через сенсори до сенсорного відділу перед переробкою інформації, де зберігаються протягом не більш за одну секунду. Тривалість короткотермінової робочої пам’яті 20 сек. і, якщо інформацію не буде оброблено, то вона не зможе перейти до довготермінової пам’яті на збереження. Якщо інформація не переходить до робочої пам’яті терміново, то вона втрачається назавжди.Кількість інформації, що запам’ятовується, залежить від уваги, яка була приділена інформації, та готовності структур пам’яті її прийняти.Отже при підготовці навчальних матеріалів, їх бажано поділяти на невеличкі порції, використовуючи принцип 7±2 (нові поняття) для компенсації обмежених можливостей короткотермінової пам’яті.Обсяг інформації, що перейшла до довготермінової пам’яті, залежить від якості та глибини обробки інформації у робочій пам’яті. У процесі засвоєння інформація змінюється, щоб відповідати існуючим у людини пізнавальним структурам.Технологія пізнавальної діяльності стверджує, що інформація розміщується у довготерміновій пам’яті у формі вузлів, які з’єднуються з вже існуючою мережею вузлів. З цієї нагоди корисно використовувати інформаційні карти пам’яті, які виявляють основні правила та взаємозв’язки у просторі відповідної теми. Як показують західні педагоги, карти пам’яті вимагають, у тому числі, критичного мислення і є засобом для формування пізнавальних структур у студента. Бажано рекомендувати студентам створювати особисті інформаційні карти пам’яті. Приклади таких карт і рекомендації з питань їхнього створення можна знайти у книжках відомого британського психолога Тоні Б’юзена [3]РекомендаціїТреба використовувати стратегії, що забезпечують максимальне сприйняття і розуміння інформації. Оскільки носієм окремих порцій інформації у тренінгу виступає поле екрана презентації, треба використовувати всі можливі засоби (колір, розташування, іконки, розмір та характер шрифту, побудову структурних схем та ін.), щоб підвищити ефективність сприйняття і визначення смислових взаємозв’язків між окремими фрагментами наведеної інформації. Це можуть бути такі рекомендації: а) важлива інформація має бути розміщена у центрі поля екрана; б) важлива інформація найвищого рівня має бути виділена у будь-який спосіб порівняно з рештою матеріалу, щоб привернути увагу студента. Наприклад, можна використовувати незвичайні або яскраві заголовки для упорядкування матеріалу; в) студенти мусять усвідомити, чому саме навчальний матеріал даного заняття вони мають опанувати протягом визначеного терміну; г) рівень складності первісного подання матеріалу зобов’язаний відповідати наявним пізнавальним здібностям студентів, щоб вони могли його зрозуміти і не виникало підстав для формування психологічних бар’єрів та інших перешкод.Стратегія пізнавальної діяльності має допомагати студентам формувати зв’язки у довготерміновій пам’яті між новою та існуючою інформацією для швидкого пошуку та вилучення звідти потрібної інформації. З цією метою стратегія мусить використовувати такі допоміжні засоби: ключові слова; вхідні тести для активізації студентів, які спрямовані допомагати у пригадуванні вивченого; питання самоконтролю, які активізують процес навчання і допомагають студентові вибрати особистий шлях вивчення матеріалу.Навчальну інформацію треба розбивати на смислові частини, щоб студент міг уникнути перевантаження під час обробки матеріалу у робочій пам’яті. На полі екрана повинно бути від п’яти до дев’яти пунктів, оскільки ця кількість відповідає умовам ефективної обробки інформації у робочій пам’яті. Якщо пунктів більше – треба конструювати допоміжні засоби навчання, наприклад інформаційну карту пам’яті всього заняття, і під час навчання – розглядати окремі його частини, не втрачаючи з уваги міжфрагментні зв’язки.Треба використовувати інші стратегії для організації аналізу, синтезу, оцінювання, які створюють умови переводу інформації з робочої пам’яті у довготермінову. Стратегії мусять допомагати студентам використовувати інформацію у реальному житті.Швидке зростання обсягів інформації і, у зв’язку з цим, необхідність у розвитку гнучкого ситуативного мислення і пов’язаної з ним діяльності наприкінці минулого сторіччя призвели до появи конструктивізму.Прибічники конструктивістського підходу (базується на роботах Л. С. Виготського) стверджують, що студенти розуміють інформацію та світ залежно від своєї персональної реальності, і вчаться через спостереження, участь та розуміння, які потім інтегрують як інформацію у свої знання. Тобто, конструктивізм певним чином змоделював відомий у техніці процес створення артефактів (у навчанні – особистих знань і умінь), у якому використовуються всі можливі корисні доробки у їх оптимальному поєднанні.Конструктивісти розглядають студентів як активних учасників навчального процесу [4]. Знання не переходять від когось, це індивідуальна інтерпретація студентів та обробка отриманої інформації. Студент знаходиться у центрі навчання з викладачем, який виконує роль радника та підтримує навчання. Основний акцент у цій теорії робиться на навчанні, яке проводиться у контексті. Якщо інформація має використовуватись у декількох контекстах, тоді треба забезпечити багатоконтекстні навчальні стратегії та впевнитись, що студенти можуть широко використовувати отриману інформацію. Навчання – це перехід від однобічних настанов до тлумачень, від відкриттів до знань.Навчання мусить бути активним процесом. Активний процес – це надання студентам завдань на використання отриманої інформації у практичних ситуаціях.Студенти повинні конструювати свої особистісні знання замість сприйняття без перетворення інформації від викладача.Повинні заохочуватись сумісне та кооперативне навчання. Робота студентів один з одним є життєвим досвідом для роботи у групах та дозволяє використовувати успіхи інших студентів і вчитися на них.Студентам треба надавати можливість контролювати навчальний процес.Студентам необхідно надавати час на роздуми і ретроспективний аналіз своєї діяльності (рефлексію).Студент мусить відчувати, що навчання має для нього особисте значення. Отже корисно, щоб навчальні матеріали містили приклади, що близькі інтересам студентів і цікаві як додаткова інформація.Навчання має бути інтерактивним з метою забезпечення його високого рівня та соціальної значущості. Навчання – це розширення простору нових знань, навичок та відношень при взаємодії з інформацією та середовищем.Конструктивістський простір навчання, який формує викладач, складається з 8 складових: активності, конструктивності, співробітництва, цілеспрямованості, комплексності, змістовності, комунікативності, рефлексивності.Конструктивізм набув широкого поширення на другому етапі розвитку дистанційного навчання, який орієнтовно розпочався після 2000 р.У коннективістському підході [5] навчання ‑ це процес створення мережі. Вузли такої мережі ‑ це зовнішні сутності (люди, організації, бібліотеки, сайти, книги, журнали, бази даних, або будь-який інший джерело інформації). Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів.Принципами коннективізму є: 1) різноманітність підходів; 2) представлення навчання як процесу формування мережі та прийняття рішення; 3) навчання і пізнання відбуваються постійно – це завжди процес, а не стан; 4) ключова навичка сьогодні – це здатність бачити зв’язки і розуміти смисли між областями знань, концепціями та ідеями; 5) знання можуть існувати поза людиною в мережі; 6) технології допомагають нам у навчанні. Коннективізм базується на концепції, що інновації потребують відкритості, яка породжує себе (масові відкриті дистанційні курси); відкритість та інновації вимагають творчості та участі; особисті знання повинні структуруватися та взаємодіяти; у студента повинна бути можливість розкрити себе. Ключовими компонентами коннективізму є автономія, зв’язність, різноманітність та відкритість. Він робить акцент [6] на використанні Веб 2.0 та вмінні вчитися; спонукає студентів досліджувати нові засоби сприйняття навчання та знань, пропонує їм бути незалежними, брати ініціативу та відповідальність за навчання на себе, заохочує студентів підключатися до інформації, ідеям та людям для створення мережі знань та сумісно конструювати знання, які є відносними та контекстними.Аналіз цих підходів показує, що у багатьох своїх ідеях та правилах вони збігаються, адже основною метою їх всіх є можливість удосконалення діяльності через інформацію.Проектування навчальних матеріалів для навчання може включати елементи усіх трьох підходів. Стратегії біхевіоризму можуть використовуватись для вивчення фактів («що»), когнітивізм – для вивчення процесів та правил («як»), а стратегії конструктивізму – для відповіді на питання «чому» (високий рівень мислення, який забезпечує персональне розуміння та навчання, згідно із ситуацією та контекстом).Всі псих

Кінець ХХ ст. в діяльності ЮНЕСКО, Світового Банку, освітніх департаментів Європейського Союзу та інших міжнародних організацій відзначений кількома важливими змінами:– безприкладним підвищенням уваги до вищої освіти та наукових досліджень як головної передумови стійкого соціального і економічного розвитку націй у ХХІ столітті (введення нових стандартів класифікації освіти в 1997 р., конференція 1998 р. в Парижі з вищої освіти та ін.);– акцентуванням проблеми вимірювання і забезпечення якості навчання і професійної підготовки, створення та поширення засобів об’єктивного оцінювання діяльності навчально-виховних закладів (здійснення проектів на кшталт PISA – масового тестування сотень тисяч учнів у десятках країн);– прискоренням розвитку фундаментальних наук і розширенням використання їх у системах освіти як незамінного засобу підготовки працівників ХХІ ст. і формування передумов для стійкого суспільно-економічного розвитку.Строго кажучи, останні два аспекти тісно поєднуються, оскільки високоякісна і сучасна освіта не може не включати вивчення точних наук і формування навичок використання новітніх інформаційних та інших “високих” технологій. Прикладом цього є рекомендації Всесвітньої конференції з точних наук, організованої під егідою ЮНЕСКО в Будапешті (26 червня – 1 липня 1999 р.) [1]. Для нас особливо важливим є та частина документів цієї конференції, де йдеться про безперспективність скорочення вивчення фундаментальних наук в системі обов’язкової освіти під фальшивим приводом їх “складності”, де пропонується змінювати й осучаснювати зміст природничо-математичної складової середньої та вищої освіти як фундаменту стійкого розвитку людства, збереження і поліпшення довкілля, забезпечення миру і стабільності.Однак, у деклараціях конференцій та інших працях експертів ЮНЕСКО мало мовиться про необхідність негайного подолання наслідків сучасного “інформаційного вибуху”, насамперед – браку в активного населення новітніх знань для ефективної й результативної діяльності. Пропонуємо називати це явище “ефект хоттабізації” на знак того, що все частіше і частіше кваліфіковані фахівці внаслідок незнання новітніх наукових досягнень повторюють дії дідугана Хоттабича, який намагався допомогти одному лінуватому підлітку скласти екзамен з фізичної географії на основі знань про довкілля, які існували за дві тисячі років до нашої ери на теренах Індії і Близького Сходу. Негативні наслідки ефекту хоттабізації загострюються тим, що нашими сучасниками є приблизно 90% всіх науковців, які жили на планеті, а продуктивність їхньої праці постійно зростає завдяки комп’ютерній техніці і створенню світових мереж для циркуляції наукової інформації та наукової співпраці (електронна пошта, Інтернет та ін.).Неусвідомлення загрози з боку ефекту хоттабізації вже привело в Україні до того, що у нас продовжують використовувати поняття “фундаментальні курси” в анахронічному аспекті як синонім тих усталених академічних знань, що датуються періодом становлення класичних наук. Наслідком цього, очевидно, стає зниження ефективності діяльності всієї системи освіти, а також певна втрата впливу наукової спільноти на громадську думку. Як відомо, цим негайно скористалися представники псевдонаук і невігласи, адепти релігійних й езотеричних вчень тощо.В Україні для вчителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів зникла можливість для ліквідації ефекту хоттабізації і безперешкодного отримання нових даних про результати наукових досліджень в десятках старих і молодих наук. Наукові матеріали чи повідомлення про відкриття займають маргінальне становище, зустрічаються в кількох газетах і науково-популярних журналах з мікроскопічним накладом. Не буде перебільшенням твердження, що сучасна Україна поступається більшості країн третього світу в увазі до поширення наукових знань, у виданні книг, журналів, газет, використанні спеціалізованих каналів телебачення тощо.Очевидно, що подібна деградація не віщує нам нічого хорошого у найближчому майбутньому й загрожує подальшим зниженням інтегральної виробничої компетентності населення України. Яскравий і виключно неприємний приклад стратегічно помилкових дій в освітній сфері – здійснення у нас на Кіровоградщині фінансованого зі США проекту “розвитку критичного мислення”, опис якого і перші “результати” можна знайти в статті [2]. Заокеанські “меценати” розвитку нашої школи безапеляційно оголосили всі тексти підручників “банальними й усім відомими знаннями”, а справжньою цінністю – те, що в ці книги не входить. Цим вони гранично активізували цікавість молоді до антинаукової інформації – переповідання старих релігійних текстів і псевдо-знань алхіміків, байок про легкість отримання “необмеженої енергії з вакууму” та здійснення всіх мрій людства на базі “торсійних полів”. Наслідок? Він дуже сумний – учні на заключних заняттях і залікових дискусіях затаврували всі фундаментальні науки, “довели шкідливість і помилковість” праць Ч. Дарвіна та безлічі інших геніальних вчених...Ми були б необ’єктивними, стверджуючи, що лише в Україні природничо-математичні науки страждають від активізації фанатизму і невігластва. Зауважимо, що і в зарубіжних країнах ситуація з оновленням комплексу навчальних дисциплін і врахуванням у них новітніх наукових відкриттів другої половини ХХ ст. залишається доволі строкатою. З міркувань лаконічності, вкажемо лише два приклади.На відміну від української практики 90-х років, що відзначається значним зниженням уваги до точних наук під гаслом кампанії з гуманізації та гуманітаризації діяльності системи освіти, політичне і адміністративне керівництво Франції інтенсифікувало рух у протилежному напрямі. Як свідчать останні матеріали про тенденції розвитку вищої школи Франції [7], країна обрала твердий курс на розширення охоплення молоді вищою освітою шляхом професіоналізації навчальних програм, широкого впровадження коротких професіоналізованих профілів підготовки кадрів, доповнення класичних спеціалізацій (філолога, історика тощо) додатковими – юриста середньої кваліфікації, соціолога, психолога та ін. Якщо у нас ключовим терміном є “інтелект”, то у сучасній Франції – “компетентність”. Зауважимо, що такою ж є освітня політика кількох інших розвинених країн – Фінляндії, Австрії, Нідерландів, – а також частини країн третього світу – Південної Кореї, Сінгапуру, Індії тощо.Інший приклад. Сучасна Росія, очевидно, успадкувала від СРСР не лише розташовану на своїй території мережу навчальних закладів, але й теоретично-методичний доробок науково-педагогічних дослідних установ, більшість яких концентрувалася в радянські часи у Москві. Нас особливо цікавлять досягнення в інтегруванні природничих наук, зокрема, створенні навчального курсу з інтегрованого “Природознавства”. Вже на початку 80-х років там розпочалися дослідження з диверсифікації старшої середньої школи і використання в навчальному процесі нових предметів і дисциплін.В Україні ці тенденції оновлення виявили себе у планах міністерства народної освіти ввести в майбутньому профільне навчання в старших класах середньої школи. Серед підготовчих кроків (очевидно, за дозволом Москви) воно у другій половині 80-х рр. проводило конкурс на створення програми інтегрованого предмету “Природознавство”, призначеного для заміни фізики, хімії і біології в гуманітарних профілях або потоках навчання. Протягом декількох років комісії відкинули багато невдалих варіантів. Організатори в 1990 р. запропонували автору взяти участь у конкурсі, що призвело до створення бажаної програми і закриття проблеми. Вперше нова програма з інтегрованого “Природознавства” була опублікована в №23 Інформаційного збірника міносвіти в 1991 р., а пізніше регулярно перевидавалася (напр., [3]).Ми переконані – головні ідеї цього нового предмету стають все більш актуальними. Про це свідчать і події в Росії, де експериментують з новою вузівською дисципліною “Концепції сучасного природознавства” і пропонують іншу – “Наукова картина світу” ([4] та ін.). Та вже побіжне ознайомлення з російськими варіантами інтегрованих природознавчих дисциплін засвідчує, що вони мають численні недоліки – еклектичність, відсутність певної інтегруючої ідеї, акцентування другорядної інформації та ін. Схоже, росіяни не змогли скористатися негативним досвідом країн Заходу, де у 80-х роках нова дисципліна “Наука (Science)” була найчастіше простим об’єднанням надмірно класичних фрагментів двох-трьох традиційних наук.Українська старша середня і вища школи мають врахувати вказані приклади і тенденції, створивши і використавши власний варіант дисципліни (чи групи споріднених дисциплін), де були б акумульовані й логічно поєднані в єдине ціле більшість головних відкриттів природничих наук останнього тридцятиріччя. Цей період виділений нами тому, що нові досягнення групи молодих наук дають змогу створити більш повне і сучасне уявлення про Всесвіт і довкілля, Землю і людство.Один з варіантів нових підходів ми пропонуємо у згаданому інтегрованому “Природознавстві”, яке може бути однаково корисним як у старшій середній школі, так і на базовому рівні вищої освіти.Основна особливість авторського “Природознавства” – акумуляція в ньому останніх відкриттів і досягнень цілої групи наук про природу і людину: астрофізики, ядерної і теоретичної фізики, нерівноважної термодинаміки, нелінійної хімії, геофізики і геохімії, етології, нейро- і молекулярної біології, генетики, теорії інформації, почасти, екології й ін.Розроблений варіант курсу складається з двох частин із подібними цілями, що послідовно висвітлюють сучасні уявлення про походження неживої (1-я частина курсу) і живої субстанції, їхній розвиток й постійне ускладнення, а також розглядають сучасний стан і шляхи подальшої еволюції косної і живої матерії у Сонячній системі. У центрі уваги – загальні й партикулярні закони, що детермінують цю еволюцію, а також “досягнення” людства в порушенні природної ходи подій та пошуки реального шляху ліквідації загроз його існуванню. Відсутність фінансування не дає змоги виділити півтора-два року на завершення цього досить складного проекту і створення серії підручників для навчальних закладів різного рівня (включаючи посібники для підготовки викладачів нової дисципліни). Поки-що є лише попередній текст першої частини “Природознавства” (приблизно 20 друкованих аркушів).Настільки детальна розповідь про нереалізований проект виправдана переконанням автора в тому, що в найближчому майбутньому в рамках переходу до 12-річної середньої освіти в Україні можуть активізуватися пошуки нових предметів і дисциплін для заключних рівнів первинної освіти (термін означає всю сукупність засобів і методів підготовки нових генерацій до активного життя). Наприклад, проблема адекватного викладу складних наукових аспектів сучасної екології як інтегративної науки найкраще вирішується саме в рамках ще більш інтегративного курсу “Природознавства”. Багато років автор використовував у різних комбінаціях інформацію з екології, природознавства і наукового людинознавства під час читання курсів “Вступ в екологію”, “Основи екології” і “Безпека життєдіяльності” в університетах та спеціалізованих середніх навчальних закладах Києва. Досвід показав, що учні і студенти негативно ставляться до викладу цих курсів на основі акцентування видів забруднень і правил цивільної оборони, віддаючи перевагу отриманню знань про закони живої і неживої природи та про особливості комплексних динамічних явищ довкілля.Наше заключне зауваження стосується ужитого терміну “наукове людинознавство” і, напевне, має особливе значення. Цієї науки ще немає, але існують і розширюються досить тривкі острівці наукових знань про сутність людини в рамках групи окремих молодих точних наук.Тисячоліттями сутність людини була об’єктом вивчення, аналізу і трактування гуманітарних наук і мистецтв. Накопичений ними океан знань відрізняється декількома особливостями, зокрема: а) колосальним обсягом; б) словесною або графічною формою; в) відсутністю надійного інструментарію для відділення істини від помилок і хибних гіпотез; г) непристосованістю до швидкої передачі молодим поколінням.Для автора друга половина ХХ ст. відзначена насамперед тим, що у своєму розвитку генетика, етологія, теорія інформації, нейро- і молекулярна біологія й інші точні науки “проникли” в сферу вивчення сутності людини. Багато чого з золотого фонду здогадок науковців-гуманітаріїв вони підтвердили у формі законів природи, виявивши одночасно хибність частини поширених ідей і постулатів (особливо в сфері психології й уявлень про мотиви поведінки людини, див. напр. [5,6]). Автор, зрозуміло, володіє лише частиною інформації зі сфери наукового людинознавства, але й вона чітко виявила свою виняткову ефективність у процесі виховання і викладання. Відзначимо, що окремі аналітики-прогнозисти серед педагогів-науковців (як Т. Левовицький у Польщі чи Б. Гершунський у Росії) пропонують розширити можливості педагогіки у ХХІ ст. шляхом залучення досягнень психології, соціології і кібернетики. Та значно більшого можна чекати від названих вище молодих наук, особливо етології, генетики і нейромолекулярної біології.Й досі педагоги або не підозрюють про існування, приміром, законів етології й нейрохімії людських емоцій, або, не вивчивши їх глибоко, відхиляють як небезпечну для їхньої науки єресь (“сьянтизм”). Звичайно, ці варіанти дій по-своєму логічні, але не мають перспективи з урахуванням необхідності переходу від адаптаційної до трансформаційної (існують також назви “гуманістична” і “критично-креативна”) парадигми освіти, формування в молоді потрібної в ХХI сторіччі неоцивілізаційної компетентності – фундаментальної передумови виживання людства і його стійкого прогресу.Свою частину рішення зазначених освітньо-виховних проблем може взяти на себе великий курс “Основи сучасного природознавства” як комплекс знань про походження, розвитку і сутності природи і людини, міру розумності і можливостей останнього.

Будь-яка, навіть найефективніша, логічно обґрунтована і корисна інновація (чи то теорія геліоцентризму Коперника або «походження видів» Дарвіна), якщо вона суперечить існуючій на даний момент догмі, приречена на ірраціональний скепсис, тривале і навмисне замовчування, обумовлене специфікою суспільних процесів і включеність людської психіки в ці процеси.Томас Семюел Кун Існуюча система освіти перестала влаштовувати практично всі держави світу і піддається активному реформуванню в наші дні. Перспективним напрямом використання в навчальному процесі є нова інформаційна технологія, яка дістала назву хмарні обчислення (Cloud computing). Концепція хмарних обчислень стала результатом еволюційного розвитку інформаційних технологій за останні десятиліття.Без сумніву, результати досліджень російських вчених: А. П. Єршова, В. П. Зінченка, М. М. Моісєєва, В. М. Монахова, В. С. Лєдньова, М. П. Лапчика та ін.; українських вчених В. Ю. Бикова, В. М. Глушкова, М. І. Жалдака, В. С. Михалевича, Ю. І. Машбиця та ін.; учених Білорусії Ю. О. Бикадорова, А. Т. Кузнєцова, І. О. Новик, А. І. Павловського та ін.; учених інших країн суттєво вплинули на становлення та розвиток сучасних інформаційних технологій навчання [1], [2], але в організації освітнього процесу виникають нові парадигми, наприклад, хмарні обчислення. За оцінками аналітиків Гартнер груп (Gartner Group) хмарні обчислення вважаються найбільш перспективною стратегічною технологією майбутнього, прогнозується міграція більшої частини інформаційних технологій в хмари на протязі найближчих 5–7 років [17].Згідно з офіційним визначенням Національного інституту стандартів і технологій США (NIST), хмарні обчислення – це система надання користувачеві повсюдного і зручного мережевого доступу до загального пулу інформаційних ресурсів (мереж, серверів, систем зберігання даних, додатків і сервісів), які можуть бути швидко надані та гнучко налаштовані на його потреби з мінімальними управлінськими зусиллями і необхідністю взаємодії з провайдером послуг (сервіс-провайдером) [18].У США в університетах функціонують віртуальні обчислювальні лабораторії (VCL, virtual computing lab), які створюються в хмарах для обслуговування навчального та дослідницьких процесів. В Південній Кореї запущена програма заміни паперових підручників для середньої школи на електронні, які зберігаються в хмарі і доступні з будь-якого пристрою, який може бути під’єднаний до Інтернету. В Росії з 2008 року при Російській академії наук функціонує програма «Університетський кластер», в якій задіяно 70 університетів та дослідних інститутів [3], в якій передбачається використання хмарних технологій та створення web-орієнтованих лабораторій (хабів) в конкретних предметних галузях для надання принципово нових можливостей передавання різноманітних інформаційних матеріалів: лекцій, семінарів, лабораторних робіт і т. п. Є досвід певних російських вузів з використання цих технологій, зокрема в Московському економіко-статистичному інституті вся інфраструктура переводиться на хмарні технології, а в навчальних програмах включені дисципліни з навчання технологій.На сьогодні в Україні теж почалося створення національної освітньої інформаційної мережі на основі концепції хмарних обчислень в рамках національного проекту «Відкритий світ», який планується здійснити протягом 2010-2014 рр. Відповідно до наказу Міністерства освіти та науки України від 23.02.2010 р. №139 «Про дистанційне моніторингове дослідження рівня сформованості у випускників загальноосвітніх навчальних закладів навичок використання інформаційно-комунікаційних технологій у практичній діяльності» у 2010 році було вперше проведено дистанційне моніторингове дослідження з метою отримання об’єктивних відомостей про стан інформатичної освіти та розроблення стратегії її подальшого розвитку. Для цих цілей було обрано портал (приклад гібридної хмари), створений на основі платформи Microsoft Azure [4].Як показує зарубіжний досвід [8], [11], [12], [14], [15], вирішити названі проблеми можна шляхом впровадження в навчальний процес хмарних обчислень. У вищих навчальних закладах України розроблена «Програма інформатизації і комп’ютеризації навчального процесу» [1, 166]. Але, проаналізувавши стан впровадження у ВНЗ хмарних технологій, можна зробити однозначний висновок про недостатню висвітленість цього питання в літературних та Інтернет-джерелах [1], [7].Переважна більшість навчальних закладів лише починає впроваджувати хмарні технології в навчальний процес та включати відповідні дисципліни для їх вивчення. Аналіз педагогічних праць виявив недостатнє дослідження питання використання хмарних обчислень у навчальному процесі. Цілком очевидно, що інтеграція хмарних сервісів в освіту сьогодні є актуальним предметом для досліджень.Для навчальних закладів все більшого значення набуває інформаційне наповнення та функціональність систем управління віртуальним навчальним середовищем (VLE, virtual learning environment). Не існує чіткого визначення VLE-систем, та й в самих системах в міру їх заглиблення в Інтернет постійно удосконалюються наявні і з’являються нові інструменти (блоги, wiki-ресурси). VLE-системи критикують в основному за слабкі можливості генерації та зберігання створюваного користувачами контенту і низький рівень інтеграції з соціальними мережами.Існує кілька полярних підходів до способів надання освіти за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційних ресурсів. З одного боку – навчальні заклади з віртуальним навчальним середовищем VLE, а з іншого – персональне навчальне середовище, створене з Web 2.0 сайтів та кероване учнями. Але варто звернути увагу на нову модель, що може зруйнувати обидва наявні підходи. Сервіси «Google Apps для навчальних закладів» та «Microsoft Live@edu» включають в себе широкий набір інструментів, які можна налаштувати згідно потреб користувача. Описувані системи розміщуються в так званій «обчислювальній хмарі» або просто «хмарі».Хмара – це не просто новий модний термін, що застосовується для опису Інтернет-технологій віддаленого зберігання даних. Обчислювальна хмара – це мережа, що складається з численної кількості серверів, розподілених в дата-центрах усього світу, де зберігаються безліч копій. За допомогою такої масштабної розподіленої системи здійснюється швидке опрацювання пошукових запитів, а система є надзвичайно відмовостійка. Система побудована так, що після закінчення тривалого періоду при потребі можна провести заміну окремих серверів без зниження загальної продуктивності системи. Google, Microsoft, Amazon, IBM, HP і NEC та інші, мають високошвидкісні розподілені комп’ютерні мережі та забезпечують загальнодоступність інформаційних ресурсів.Хмара може означати як програмне забезпечення, так і інфраструктуру. Незалежно від того, є сервіс програмним чи апаратним, необхідно мати критерій, для допомоги визначення, чи є даний сервіс хмарним. Його можна сформулювати так: «Якщо для доступу до інформаційних матеріалів за допомогою даного сервісу можна зайти в будь-яку бібліотеку чи Інтернет-клуб, скористатися будь-яким комп’ютером, при цьому не ставлячи ніяких особливих вимог до операційної системи та браузера, тоді даний сервіс є хмарним».Виділимо три умови, за якими визначатимемо, чи є сервіс хмарним.Сервіс доступний через Web-браузер або за допомогою спеціального інтерфейсу прикладної програми для доступу до Web-сервісів;Для користування сервісом не потрібно жодних матеріальних затрат;В разі використання додаткового програмного забезпечення оплачується тільки той час, протягом якого використовувалось програмне забезпечення.Отже, хмара – це великий пул легко використовуваних і доступних віртуалізованих інформаційних ресурсів (обладнання, платформи розробки та/або сервіси). Ці ресурси можуть бути динамічно реконфігуровані для обслуговування мінливого навантаження (масштабованості), що дозволяє також оптимізувати використання ресурсів. Такий пул експлуатується на основі принципу «плати лише за те, чим користуєшся». При цьому гарантії надаються постачальником послуг і визначаються в кожному конкретному випадку угодами про рівень обслуговування.Існує три основних категорії сервісів хмарних обчислень [10]:1. Комп’ютерні ресурси на зразок Amazon Elastic Compute Cloud, використання яких надає організаціям можливість запускати власні Linux-сервери на віртуальних комп’ютерах і масштабувати навантаження гранично швидко.2. Створені розробниками програми для пропрієтарних архітектур. Прикладом таких засобів розробки є мова програмування Python для Google Apps Engine. Він безкоштовний для використання, однак існують обмеження за обсягом даних, що зберігаються.3. Сервіси хмарних обчислень – це різноманітні прикладні програмні засоби, розміщені в хмарі і доступні через Web-браузер. Зберігання в хмарі не тільки даних, але і програм, змінює обчислювальну парадигму в бік традиційної клієнт-серверної моделі, адже на стороні користувача зберігається мінімальна функціональність. Таким чином, оновлення програмного забезпечення, перевірка на віруси та інше обслуговування покладається на провайдера хмарного сервісу. А загальний доступ, управління версіями, спільне редагування стають набагато простішими, ніж у разі розміщення програм і даних на комп’ютерах користувачів. Це дозволяє розробникам постачати програмні засоби на зручних для них платформах, хоча необхідно переконатися, що програмні засоби придатні до використання при роботі з різними браузерами.З точки зору досконалості технології, програмне забезпечення в хмарах розвинуте значно краще, ніж апаратна складова.Особливу увагу звернемо на програмне забезпечення як послугу (SaaS, Software as a Servise), що позначає програмну складову у хмарі. Більшість систем SaaS є хмарними системами. Для користувачів системи SaaS не важливо, де встановлене програмне забезпечення, яка операційна система при цьому використовується та якою мовою воно описане. Головне – відсутня необхідність встановлювати додаткове програмне забезпечення.Наприклад, Gmail представляє собою програму електронної пошти, яка доступна через браузер. Її використання забезпечує ті ж функціональні можливості, що Outlook, Apple Mail, але для користування нею необхідно «thick client» («товстий клієнт»), або «rich client» («багатий клієнт»). В архітектурі «клієнт – сервер» це програми з розширеними функціональними характеристиками, незалежно від центрального сервера. При такому підході сервер використовується як сховище даних, а вся робота з опрацювання і подання даних переноситься на клієнтський комп’ютер.Системи SaaS наділені деякими визначальними характеристиками:– Доступність через Web-браузер. Програмне забезпечення типу SaaS не потребує встановлення жодних додаткових програм на комп’ютер користувача. Доступ до систем SaaS здійснюється через Web-браузер з використанням відкритих стандартів або універсальний плагін браузера. Хмарні обчислення та програмне забезпечення, яке є власністю певної компанії, не поєднуються між собою.– Доступність за вимогою. За наявності облікового запису можна отримувати доступ до програмного забезпечення в будь-який момент та з будь-якої географічної точки земної кулі.– Мінімальні вимоги до інфраструктури ІТ. Для конфігурування систем SaaS потрібен мінімальний рівень технічних знань (наприклад, для управління DNS в Google Apps), що не виходить за рамки, характерні для звичайного користувача. Висококваліфікований IT-адміністратор для цього не потрібний.Переваги хмарної інфраструктури. Наявність апаратних засобів у власності потребує їх обслуговування. Планування необхідної потужності та забезпечення ресурсами завжди актуальні. Хмарні обчислення спрощують вирішення двох проблем: необхідність оцінювання характеристик обладнання та відсутність коштів для придбання нового потужного обладнання. При використанні хмарної інфраструктури необхідні потужності додаються за лічені хвилини.Зазвичай на кожному сервері передбачено резерв, що забезпечує вирішення типових апаратних проблем. Наприклад, резервний жорсткий диск, призначений для заміни диска, що вийшов з ладу, в складі масиву RAID. Необхідно скористатися послугами для встановлення нового диску на сервер. Для цього потрібен час та висока кваліфікація спеціаліста, щоб роботу виконати швидко з метою уникнення повного виходу сервера з ладу. Якщо сервер остаточно вийшов з ладу, використовується якісна, актуальна резервна копія та досконалий план аварійного відновлення. Тільки тоді є можливість провести відновлення системи в короткий термін, причому завжди в ручному режимі.При використанні хмар немає потреби перейматись проблемами стосовно апаратних засобів, що використовуються. Користувач може і не дізнатися про те, що фізичний сервер вийшов з ладу. Якщо правильно дібрано інструментарій, можливе автоматично відновлення даних після надскладної аварійної ситуації. При використанні хмарної інфраструктури у такому випадку можна відмовитись від віртуального сервера і отримати інший. Немає потреби думати про утилізацію та перейматися про нанесену шкоду навколишньому середовищу.Хмарне сховище. Абстрагування від апаратних засобів в хмарі здійснюється не тільки завдяки заміні фізичних серверів віртуальними. Віртуалізації підлягають і системи фізичного зберігання даних.При використанні хмарного сховища можна переносити дані в хмару, не переймаючись, яким чином вони зберігаються та не турбуючись про їх резервне копіювання. Як тільки дані, переміщені в хмару, будуть потрібні, достатньо буде просто звернутись в хмару і отримати їх. Існує кілька підходів до хмарного сховища. Йдеться про поділ даних на невеликі порції та зберігання їх на багатьох серверах. Порції даних наділяються індивідуально обчисленими контрольними сумами, щоб дані можна було швидко відновити в критичних ситуаціях.Часто користувачі працюють з хмарним сховищем так, ніби мають справу з мережевим накопичувачем. Щодо принципу функціонування хмарне сховище принципово відрізняється від традиційних накопичувачів, оскільки у нього принципово інше призначення. Обмін даними при використанні хмарного сховища повільніший, воно більш структуроване, внаслідок чого його використання як оперативного сховища даних непрактичне. Зазначимо, що використання хмарного сховища недоцільне для транзакцій в хмарних прикладних програмах. Хмарне сховище сприймається, як аналог резервної копії на стрічковому носієві, хоча на відміну від системи резервного копіювання зі стрічковим приводом в хмарі не потрібні ні привід, ні стрічки.Grid Computing (англ. grid – решітка, грати) – узгоджене, відкрите та стандартизоване комп’ютерне середовище, що забезпечує гнучкий, безпечний, скоординований розподіл обчислювальних ресурсів і ресурсів збереження інформації, які є частиною даного середовища, в рамках однієї віртуальної організації [http://gridclub.ru/news/news_item.2010-08-31.0036731305]. Концепція Grid Computing представляє собою архітектуру множини прикладних програмних засобів – найпростіший метод переходу до хмарної архітектури. Програмні засоби, де використовуються grid-технології, є програмним забезпеченням, при функціонуванні якого інтенсивно використовуються ресурси процесора. В grid-програмах розподіляються операції опрацювання даних на невеликі набори елементарних операцій, що виконуються ізольовано.Використання хмарної інфраструктури суттєво спрощує та здешевлює створення grid-програм. Якщо потрібно опрацювати якісь дані, використовують сервер для опрацювання даних. Після завершення опрацювання даних сервер можна призупинити, або задати для опрацювання новий набір даних.На рисунку 1 подано схему функціонування grid-програми. На сервер, або кластер серверів, поступає набір даних, які потрібно опрацювати. На першому етапі дані передаються в чергу повідомлень (1). На інших вузлах аналізується чергою повідомлень (2) про нові набори даних. Коли набір даних з’являється в черзі повідомлень, він аналізується на першому комп’ютері, де його виявлено, а результати надсилаються назад в чергу повідомлень (3), звідки вони зчитуються сервером або кластером серверів (4). Обидва компоненти можуть функціонувати незалежно один від одного, а кожен з них може функціонувати навіть в тому випадку, якщо другий компонент не задіяний на жодному комп’ютері. Рис. 1. Архітектура grid-програм У такій ситуації використовуються хмарні обчислення, оскільки при цьому не потрібні власні сервери, а за відсутності даних для опрацювання не потрібні сервери взагалі. Таким чином можна масштабувати потужності, що використовуються. Інакше кажучи, щоб комп’ютер не використовувався «вхолосту», важливо опрацьовувати дані за мірою їх надходження. Сервери включаються, коли потік даних інтенсивний, а виключаються в міру ослаблення інтенсивності потоку. Grid-програми мають дещо обмежену область застосування (опрацювання великих об’ємів наукових і фінансових даних). В переважній частині таких програм використовуються транзакційні обчислення.Транзакційна система – це система, де один і більше вхідних наборів даних опрацьовуються одночасно в рамках однієї транзакції та в

Анотація. У статті розглянуто зарубіжний досвід управління якістю освіти, проаналізовано систему підготовки вчителів США, Канаді, Великобританії, Данії, Австрії, Кіпру, Норвегії, Німеччині, Франції, Фінляндії, Чехїі, Польші. Окреслено підходи до ефективного управління, які дозволяють самостійно визначати стратегію розвитку закладу, цілі які відповідають актуальним викликам сьогодення, враховувати умови зовнішнього середовища, спонукати до змін внутрішнього середовища. Визначено критерії інституційного аналізу якості освіти в зарубіжних ЗВО: відповідність очікуваним цілям і потребам, визначених стандартами різних груп стейкхолдерів вищої освіти, а також задоволеність споживачів (студентів, працедавців, суспільства загалом) освітніми продуктами та їх характеристиками. Проаналізований зарубіжний досвід дозволив зробити висновок про те, що у СШA, Канаді та Європі створені різноманітні моделі, мета яких – підвищення якості підготовки майбутніх учителів. Зокрема, формування у них мотивації, оволодіння необхідними компетентностями, досягнення результатів навчання і конкурентноспроможності на ринку праці. На основі вивчення досвіду розвинених країн світу доведено, необхідність підвищення ефективності управління якістю освітніх послуг у сучасних ЗВО, щодо впровадження прогресивних практик до підготовки майбутнього вчителя. Зокрема, на інституційному рівні: упровадження професійного відбору на педагогічні спеціальності, шляхом введення профорієнтаційного курсу в закладах вищої освіти; орієнтація на педагога-практика засобами удосконалення змісту, форм та методів підготовки майбутніх учителів; розробка освітніх програм з акцентом на прикладній складовій професійної підготовки її зв’язок з ринком праці; дотримання науково обґрунтованого співвідношення у визначенні загальноосвітнього, професійного та практичного компонентів; актуалізація діяльнісного характеру професійної підготовки, посилення дослідницької складової цього процесу. Ключові слова: якість освіти, управління якістю, зарубіжний досвід, майбутній вчитель, фахівець, підготовка.

Розглянуто основні підходи до оцінювання діяльності науково-педагогічних працівників в університетах США та визначено їх особливості. На основі нормативних документів з’ясовані кваліфікаційні вимоги до викладачів університету, а також окреслено сфери діяльності, які беруться до уваги при здійсненні рейтингування .

У статті акцентовано увагу на пріоритетності реалізації компетентнісного підходу в освіті, зокрема, в науково-методичній роботі викладача педагогічного закладу вищої освіти (ЗВО). Визначено та проаналізовано сутність терміна “компетентнісний підхід” і поняття “компетентність”. Схарактеризовано сутність і значення науково-методичної компетентності в освітньому процесі в контексті її розвитку та представлено її ключові компоненти розвитку. Висвітлено підходи до оцінювання рівня сформованості науково-методичної компетентності (НМК) на основі стандартів, пропонованих у США для оцінки фахової майстерності викладачів. Сформульовано основні критерії оцінювання НМК викладача педагогічного ЗВО відповідно до визначених напрямів її діагностики. На підставі результатів теоретичного узагальнення і досвіду в оцінюванні результативності науково-методичної роботи викладача педагогічного ЗВО, створено таблицю, що містить кваліметричну матрицю і включає параметри, вагові показники, критерії 1 та 2 порядку, оцінку і рівень науково-методичної компетентності.

Статтю присвячено висвітленню проблеми дистанційного навчання дорослих у зарубіжній педагогічній практиці. На основі аналізу наукових досліджень з порівняльної педагогіки автором схарактеризовано певні особливості розвитку дистанційної освіти в окремих пострадянських країнах, Великобританії, США. Доведено, що функціонування системи дистанційного навчання дорослих має здійснюватися на основі загальнометодологічних та андрагогічних принципів. Запропоновано основні напрями використання прогресивних ідей зарубіжного досвіду для слухачів дистанційної форми навчання у галузі освіти дорослих в Україні.

Розвиток сучасних інформаційних технологій, у першу чергу Інтернет-технологій, зумовлює необхідність суттєвих змін у роботі бібліотек, спрямованих на оптимізацію їхньої роботи. Одним із найперспективніших напрямків є об’єднання бібліотек у корпорації з метою спільної скоординованої обробки масивів інформації, що дозволяє уникнути дублювання в роботі й досягти більшого результату з меншими витратами часу і зусиль. У статті зроблено огляд стану діяльності бібліотечних консорціумів, асоціацій, корпорацій зарубіжних країн (США, країн Європи, СНД тощо), висвітлено досвід становлення вітчизняних бібліотечних об’єднань, зокрема освітянських бібліотек України на базі Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського.

Сьогодні Україна робить перші спроби впровадження освіти, яка б дозволяла людям з особливим освітніми потребами навчатися без обмежень поряд із однолітками, які типово розвиваються. Щоб зменшити кількість помилок на шляху до інклюзії, необхідно звернутися до історії включення дітей з порушенням психофізичного розвитку у країнах, що мають багаторічний успішний досвід роботи з такими дітьми у загальноосвітніх навчальних закладах. Тому у статті розглядається передовий досвід роботи з дітьми з особливими потребами у таких країнах, як: Великобританія, Канада та США. Мета статті - висвітлити основні етапи становлення інклюзивної освіти в англомовних країнах, а також розглянути та проаналізувати основні підходи, що вплинули на сучасне включення дитини з розладом спектру аутизму до загальноосвітнього середовища. Для вирішення поставленої мети були використані загальнонаукові методи, такі як аналіз, синтез, систематизація наукових джерел; а також історико-педагогічні методи: ретроспективний та структурно-хронологічний аналіз. У статті аналізуються питання становлення інклюзивної освіти у Великобританії, Канаді, США на прикладі дітей з розладом спектру аутизму. На основі першоджерел виділено три етапи становлення інклюзивної освіти в другій половині ХХ століття: сегрегація, інтеграція та інклюзія. Розглянуто та проаналізовано основні ідеї та підходи, які значно вплинули на розуміння причин розладу та способи інтеграції дитини з аутизмом, а саме: психоаналіз та біхевіоральна терапія (прикладний аналіз поведінки). Також у статті були виділені основні стратегії та методи включення такої дитини до загальноосвітніх класів, які були успішно впроваджені у зарубіжних країнах.

У статті окреслено психологічні виміри самоствердження дитини дошкільного віку; визначено різні способи рухової діяльності дитини, що забезпечує її повноцінний та гармонійний розвиток; зроблено акцент на позитивному сприйнятті себе в певних соціальних дитячих ситуаціях, зокрема, самоствердження за допомогою моторних дій, активностей, дитячих випробувань; здійснено ретельний аналіз спектру рухової діяльності дитини-дошкільника та її вплив на самопочуття та здоров’я; здійснено бліц-опитування для вихователів (міні-дослідження); запропоновано перелік творчих зустрічей із батьками, вихователями щодо підвищення рухової компетентності та життєствердження дошкільників. Мета: статтю присвячено вивченню психологічного аспекту життєствердження за допомогою використання рухових дій дошкільниками; особливостей формування рухових навичок та набуття рухового досвіду дітьми; конструктивного налагодження комунікації дорослого з дітьми дошкільного віку засобами фізкультурно-оздоровчого спрямування. Методи дослідження: теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, моделювання); емпіричні (спостереження, бесіда, інтерв’ю, вивчення продуктів діяльності). Результати. В онлайн міні-дослідженні (бліц-опитування) взяло участь 600 педагогічних працівників сфери дошкільної освіти Тернопільської області, де було встановлено, що лише 43% респондентів мають сумніви щодо професійної компетентності в руховій діяльності, оскільки остання вимагає надмірних зусиль, активностей, моторних прагнень; 34% респондентів вважають за необхідне бути міцними, стрункими, активними вихователями та демонструвати свої досягнення перед дітьми; 19% – не змогли визначитися однозначно й 4% респондентів дали негативну відповідь. Висновки. За результатами проведеного бліц-опитування (онлайн) для вихователів закладів дошкільної освіти було визначено, що діти-дошкільники постійно себе презентують у різних рухах, активностях, сміливо та впевнено демонструють власне «Я» (швидкість, спритність, витривалість рухів, дій), вірніше «шукають» себе в цій діяльності, однак прагнення дітей мають співпадати з бажаннями вихователя задля поставленої мети власної «рухової» реалізації. Література Агіляр Туклер, В.В. (2016) Ініціативністьдитини дошкільного віку як психолого-педагогічна проблема сучасності. Матеріали VІ щорічної Всеукраїнської науково-практичної конференції. «Дослідження молодих учених у контексті розвитку сучасної науки» (Київ 21 квітня 2016). (с. 77–84 ). Київ Агіляр Туклер, В.В. (2020). Виховання ініціативності дітей старшого дошкільного віку в сюжетно-рольовій грі. (Дис. канд. пед. наук). Київ. Бєлєнька, Г.В, & Пуйо, О.І. (2019). Формування ціннісних орієнтирів дітей дошкільного віку: Сінгапур – Україна, порівняльний аспект. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: Педагогіка, 2, 6–13. Блага, К., & Шебек, М. (1991). Я – твой ученик, ты мой учитель. Москва : «Просвещения». Божович, Л.И. (1995). Проблемы формирования личности. Избранные психологические труды. Москва : Международная педагогическая академия Дятленко, Н.М. (2002). Психологічні умови розвитку самоповаги у дошкільників. (Автореф. дис. канд. псих. наук). Київ. Карасьова, К.В., & Піроженко, Т.О. (2010). Ігровий простір дитини. Київ : «Шкільний світ». Карасьова, К.В, & Піроженко, Т.О. (2011). Самодіяльні ігри дитини. Київ : «Шкільний світ». Карасьова, К.В. (2014). Розвиток ціннісних орієнтирів старших дошкільників у самодіяльній грі. Режим доступу: http://lib.iitta.gov.ua/6218/1/%D0%94%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82_Microsoft_Office_Word.Pdf Карнаух, Л.П. (2010). Виховання безпечної поведінки дітей дошкільного віку в соціальному середовищі. (Дис. канд. пед. наук). Київ Кононко, О.Л. (1998). Соціально-емоційний розвиток особистості. Київ : «Освіта». Коток, М.О. (2019). Виховання особистісної ідентичності у дітей старшого дошкільного віку. (Дис. канд. пед. наук). Київ. Котырло, В.К., & Кульчицкая, О.И. (1963). Воспитание культуры поведения у детей дошкольного возраста. Киев. Лисина, М.И. (1986). Проблемы онтогенеза общения. Москва : «Педагогика». Литвишко, О.М. (2019). Формування основ соціальної компетентності дітей 5–6 років засобами казки в дошкільних навчальних закладах. (Дис. канд. пед.наук). Київ. Михальська, С.А. (2020). Психологія мовленнєвої поведінки дитини 5-7 років життя. (Дис. доктора пс. наук). Київ. Мухина, В.С. (2000). Возрастная психология: феноменологія, развития, детство, отрочество. Москва : «Академия». Наказ МОН України від 12.01.2021р. №33 «Про затвердження Базового компонента дошкільної освіти» (Державного стандарту дошкільної освіти). Нова редакція. Режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/media/rizne/2021/12.01/Pro_novu_redaktsiyu%20Bazovoho%20komponenta%20doshkilnoyi%20osvity.pdf Піроженко, Т.О., Ладивір, С.О., & Вовчик–Блакитна, О.О. (2012). Становлення внутрішньої картини світу дошкільника. (Монографія). Кіровоград : «Імекс-ЛТД». Режим доступу: http://lib.iitta.gov.ua/1604/ Піроженко, Т.О. (2010). Комунікативно-мовленнєвий розвиток дошкільника. Тернопіль : «Мандрівець». Піроженко, Т.О. (2010). Особистість дошкільника: перспективи розвитку. Тернопіль : «Мандрівець». Пуйо, О.І. (2021). Рухливі ігри як засіб формування ціннісних орієнтацій дітей старшого дошкільного віку. (Дис. доктора філософії). Київ. Рейпольська, О.Д. (2021). Теоретико-методичні засади формування у дошкільників ціннісного самоставлення. (Дис. доктора пед. наук). Київ. Bielenka, H., & Puyo, O. (2019). Emphathy formation of senior preschoolaged children in the process of active games. Modern world tendencies in thedevelopment of science, 2, 16–25. Bielenka, H. & Puyo, O. (2020). Педагогічні умови використання рухливих ігор з метою формування ціннісних орієнтацій дошкільників. Pedagogia. Zeszyty naukowe, 1, 6–10. ISSN 2544-8889 Puyo, O. (2020). Active games of preschoolers in the measurement of personal values in Ukraine. Journal of Education. Health and Sport. 10(4). ISSN 2391–8306. Режим доступу: https://apcz.umk.pl/czasopisma/index.php/JEHS/article/view/JEHS.2020.10.04.036