Статті в журналах з теми "Педагогічна діяльность"

У статті проаналізовано сутність педагогічної майстерності викладача, її зміст та структуру. Представлено постать викладача-майстра, визначено основні його характеристики. Педагогічну майстерність викладача вищої військової школи визначено як досягнення взірця педагогічної діяльності, що характеризується досвідом і досконалістю педагогічних дій, наявністю авторського «почерку»; сформованість професійних знань, умінь, якостей, педагогічної техніки й педагогічної культури на основі стійкої педагогічної спрямованості та постійного самовдосконалення, що забезпечує розв’язання викладачем військово-професійних завдань на рівні «майстра». Представлено підходи науковців щодо визначення основних складових педагогічної майстерності. Обґрунтовано компоненти, що лежать в основі педагогічної майстерності викладача вищої військової школи (професійні знання, педагогічні вміння, професійно важливі якості, педагогічна культура, педагогічна техніка), розвиток та вдосконалення яких забезпечить викладачу можливість досягнення високих результатів у педагогічній діяльності, дасть змогу сформувати індивідуальний стиль і допоможе розвинути авторський почерк. З’ясовано особливості педагогічної майстерності викладача вищої військової школи (ознаки, за якими визначаються дії викладача-майстра), зокрема творчий характер виконання педагогічної діяльності, індивідуальний стиль діяльності, авторський почерк, постійне професійне самовдосконалення, творчий рівень готовності викладача до педагогічної діяльності, еталонний рівень її ефективності, трансформація отриманих знань у процес особистісного розвитку та професійного самовдосконалення слухачів (курсантів, студентів), звички викладача.

У статті представлено компетентнісну модель випускника педагогічного закладу вищої освіти у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності, що посідає ключове місце як у процесі розробки,так і впровадження у закладі освіти технології формування певних компетентностей, зокрема й щодо охорони і захисту прав інтелектуальної власності. Здійснено класифікацію професійної діяльності випускників педагогічних закладів вищої освіти на педагогічну та управлінську діяльність. Залежно від різних критеріїв (виду діяльності, спеціальності педагога, напряму діяльності) проведено класифікацію основних видів діяльності. Розглянуто особливості професійної діяльності випускника педагогічного закладу вищої освіти, законодавчо обґрунтовано його функціональні обов’язки у процесі здійснення педагогічної та управлінської діяльності. Розглянуто правовідносини, учасниками яких є педагогічні працівники, їхні функції, компетенції, повноваження. На підставі цього та на основі блочного принципу побудови компетентнісної моделі розроблено компетентнісну модель випускника педагогічного закладу вищої освіти. Запропонована компетентнісна модель випускника педагогічного закладу вищої освіти у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності охоплює здійснення ним педагогічної діяльності в закладах освіти, методичних центрах, центрах професійного розвитку педагогічних працівників (професійно-діяльнісний (педагогічний) блок, інноваційно-економічний блок), а також управлінську діяльність, яка здійснюється на керівних посадах в закладах освіти, наукових установах, методичних центрах, центрах професійного розвитку педагогічних працівників (інноваційно-управлінський блок).

У статті обґрунтовано теоретичні засади розвитку педагогічної технології, основу яких склали ідеї філософів, психологів, соціологів, педагогів, які досліджували конкретні складові зазначеного поняття «технологія» та особливості вдосконалення педагогічних технологій у діяльності педагога. Проаналізовано різні підходи науковців щодо визначення сутності поняття «педагогічна технологія» та його складових. З’ясовано, що останнім часом поняття «концепція технології навчання» вкоренилося в педагогічний лексикон. Впровадження технології навчання у практику системи освіти допомагає науково-педагогічним працівникам організувати свою роботу, поставити чіткі цілі та визначити спосіб реалізації, тобто керувати навчальним процесом. Встановлено, що технології розвитку творчих та комунікативних здібностей, застосування рефлексії, емпатії, інсайту, критичного мислення стають важливими інструментами педагогічної діяльності, що забезпечують її успішність, з урахуванням того, що випускник закладу вищої освіти повинен не тільки володіти фаховими компетентностями, але і бути готовий до самовдосконалення, неперервної освіти, володіти здатністю розуміння самого себе і оточуючих, приймати рішення як стандартних, так і нестандартних ситуаціях, бути професіоналом. Тому особливого значення набуває реалізація в процесі навчання у закладі вищої освіти педагогічних технологій, орієнтованих на професійний та особистий розвиток здобувачів вищої освіти, формування у них навичок і умінь творчого і нестандартного мислення. Виявлено різноманітні етапи розвитку педагогічної технології, кожен з яких характеризується перевагами того чи іншого напряму. Розвиток педагогічних технологій відбувається в постійній динаміці від визначення сутності поняття, уточнення його специфічних характеристик, інструментальних засобів, структурного складу, до розробки класифікації та встановлення нових технологічних джерел. Тому педагогічна технологія займає проміжне положення між наукою і практикою, оскільки функціонує і як науковий підхід, що досліджує найбільш раціональні шляхи навчання, і як система способів, принципів, що регулюють процес навчання, і як реальний процес навчання.

У статті розглянуто навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій як чинник реалізації освітніх завдань вищої педагогічної освіти.Акцентується, що в результаті модернізації навчально-методичного забезпечення професійної підготовки майбутніх учителів на зміну традиційному педагогу має прийти освітянин нової генерації, важливою професійною якістю якого є здатність застосовувати в освітній діяльності інноваційні педагогічні технології. Відповідно сучасний учитель має бути звільнений від стереотипів, тобто вміє забезпечити освітнє середовище для ефективного навчання та розкриття таланту дитини. Інноваційна педагогічна діяльність спрямовується на застосування презентаційних навичок освітянина, забезпечення його ефективності як комунікатора та фасилітатора, здатності використовувати і поєднувати різні методи та техніки викладання матеріалу, упроваджувати ІКТ у навчальний процес. Формування фахової готовності сучасного педагога, здатного впроваджувати ідеї особистісно-орієнтованої освіти, оригінально вирішувати актуальні освітні та соціокультурні проблеми, вимагає особливої організації його навчальної діяльності. Власне, готовність до інноваційної діяльності обумовлюється організацією оптимального інноваційного середовища та спрямованістю педагогічної діяльності на інноваційність в умовах освітнього процесу ЗВО.Важливим напрямом підготовки вчителя початкової школи до використання інноваційних педагогічних технологій у статті визначається формування інноваційного педагогічного мислення майбутніх вчителів початкових класів, що в закладах вищої освіти відбувається під час вивчення навчальних дисциплін психологічного циклу. Опанування майбутніми освітянами знаннями, вміння і навичками з педагогічних дисциплін, у свою чергу, забезпечує знання змісту програм та підручників; ознайомлення з інноваційними підходами; знання сутності, можливостей і доцільності застосування інноваційних педагогічних технологій у навчальному процесі початкової школи.Аргументується, що навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій є важливим структурним елементом їх професійно-педагогічної підготовки в закладах вищої освіти. Реформування сучасної вищої педагогічної освіти з врахуванням європейських стандартів передбачає, насамперед, підготовку фахівця з інноваційним педагогічним мисленням, здатного виконувати професійні обов’язки в оновленому освітньому середовищі початкової школи. Зміст, форми і методи підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інноваційних педагогічних технологій спрямовані на формування в студентів здатності долати інноваційні бар’єри, визначати педагогічні цілі й успішно їх досягати, впроваджуючи інноваційні технології навчання, працювати над особистісним й професійним зростанням.

У статті розкрито поняття «педагогічна культура», яке ґрунтується на спеціальній і педагогічній освіті та передбачає високий рівень професійної діяльності. Культурологічний аналіз наукової літератури дозволив виділити «культуру» як показник розвитку особистості. Схарактеризовано компоненти педагогічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва (потребнісно-мотиваційний, діяльнісно-особистісний, організаційно-творчий). Характеристика зв’язків, які існують між компонентами педагогічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва, дає можливість зробити висновок про те, що сукупність компонентів, яка розглядається, представляє собою цілісне утворення, яке має системний характер. Формування педагогічної культури – це складний і тривалий процес, який повинен включати етапи навчання у закладі вищої освіти та в самостійній педагогічній діяльності, а також систематичну роботу майбутнього вчителя музичного мистецтва з самовдосконалення. Представлено педагогічну культуру як системну характеристику особистості та діяльності майбутнього вчителя музичного мистецтва. Розглянуто зв’язок запропонованих компонентів. Наведені особливості співвідношення педагогічної і професійної культури вчителя в освітній практиці.

В статті представлено авторський погляд на ефективну професійну освіту сучасних фахівців з фізичного виховання та спорту, яка останнім часом набуває ознак більшої академічної свободи, можливості вільного вибору програм та закладів освіти. Показано, що фахівці з фізичного виховання та спорту, як важливі агенти змін в світогляді та ціннісних характеристиках майбутніх випускників закладіва професійно-технічної освіти дедалі більше стають об’єктом наукової уваги теоретиків та практиків спеціальності 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти. При цьому більшість експертів концетруються на розробці необхідних і достатніх педагогічих або організаційно-педагогічних умовах такої підготовки або розвитку окремих важливих компетентностей тощо. У контексті наукової розвідки організаційно-педагогічні умови підготовки майбутніх фахівців з фізичної культури та спорту до професійно-педагогічної діяльності в умовах ПТО визначено як комплекс чинників, що впливають на ефективну взаємодію суб’єкт-суб’єктних освітніх взаємин у педагогічному процесі формування готовності майбутніх фахівців з фізичної культури та спорту до професійно-педагогічної діяльності, сприяють активізації самостійності, професійної зацікавленості в педагогічній фізкультурно-оздоровчій діяльності зі здобувачами робітничих професій. Ефективності процесу підготовки майбутніх фахівців з фізичної культури та спорту до професійно-педагогічної діяльності в ПТО сприяло забезпечення визначених на початку дослідження, відображених в авторській моделі та спеціально створених для успішності вищезазначеного процесу організаційно-педагогічних умов: моделювання акмеологічного професійно орієнтованого освітнього середовища в ЗВО з проекцією на роботу в умовах ПТО; інтеріоризація майбутніми фахівцями з фізичної культури та спорту професійно-педагогічних цінностей як основного імперативу в діяльності викладача ПТО; організація квазіпрофесійної діяльності майбутніх фахівців з фізичної культури та спорту з екстраполяцією у практику роботи в ПТО.

Проаналізовано проблему формування педагогічної культури в дослідженнях філософів, психологів і педагогів. Аргументовано, що ці дослідження стосуються проблеми формування основ педагогічної культури та її розвитку у майбутніх учителів. Констатовано недостатню розробленість особливостей розвитку педагогічної культури вчителя в умовах оновлення змісту освіти. На підставі досліджень визначено, що педагогічна культура вчителя зумовлюється культурно-освітньою ситуацією. Педагогічну культуру розглянуто за такими аспектами: як частину соціальної практики у сфері взаємин старшого і молодшого поколінь; як сферу людських знань, що включає педагогічні концепції, теорії, цінності; як сутнісну характеристику професійної діяльності вчителя.

Актуальність дослідження визначається приналежністю проблеми підготовки педагогічних кадрів для системи професійної (професійно-технічної) освіти (далі: П(ПТ)О) до пріоритетних завдань Концепції Державної цільової соціальної програми розвитку професійної (професійно-технічної) освіти на 2022–2027 роки. Мета: здійснити теоретичний аналіз проблеми розвитку професійної культури та уточнити поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Методи: вивчення й аналіз філософської, загальнонаукової, методичної, психолого-педагогічної літератури, нормативно-правової бази, навчально-плануючої документації – для виявлення стану розробленості проблеми; узагальнення одержаної інформації – з метою визначення напрямів дослідження (уточнення гіпотези, поняттєвого апарату); порівняння, зіставлення – для порівняння підходів дослідників до розв’язання проблеми формування й розвитку поняття «професійна культура»; синтез – для обґрунтування поняттєво-категоріального апарату дослідження. Результати: вивчено наукову літературу та інструктивно-методичні й нормативно-правові документи; здійснено теоретичний аналіз проблеми розвитку педагогічного феномена «професійна культура»; проаналізовано підходи дослідників до розв’язання проблеми формування і розвитку професійної культури майстра виробничого навчання; уточнено поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Висновки: у сучасній педагогічній науці проблема підготовки високоосвіченого, професійного і мобільного фахівця є продовженням не лише вітчизняних, а й світових традицій філософської та педагогічної думки; проблема розвитку професійної культури майстрів виробничого навчання закладів П(ПТ)О у вітчизняному науковому доробку представлена не достатньо (дослідження нечисленні, фрагментарні, не відображають системного бачення проблеми); поняття «професійна культура майстра виробничого навчання» визначено як інтегральна якість особистості, що містить сукупність взаємопов’язаних компонентів (професійна педагогічна самосвідомість, педагогічні знання та професійно актуальні ключові навички, педагогічний і професійний досвід, педагогічні цінності й переконання), які сприяють досягненню успіху у професійній педагогічної діяльності, побутовому та професійному спілкуванні, саморозвитку і самовдосконаленні особистості фахівця, його невпинному рухові до педагогічного ідеалу.

Актуальність: якість освітнього процесу значною мірою визначається рівнем сформованості педагогічної майстерності педагогів; формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів у закладах вищої освіти залежить від групи чинників, врахування яких сприятиме підвищенню результативності цього процесу. Мета: з’ясування сутності поняття «педагогічна майстерність» та її структурних компонентів, визначення чинників, що впливають на результативність формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів у закладах вищої освіти. Методи: теоретичні: аналіз психолого-педагогічних джерел, наукових праць присвячених проблемам формування педагогічної майстерності – для з’ясування сутності поняття «педагогічна майстерність» та її структурних компонентів; узагальнення та систематизація – для визначення чинників, що впливають на результативність формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів у закладах вищої освіти. Результати: проаналізовано основні підходи до трактування поняття «педагогічна майстерність» та визначення її структурних компонентів. Схарактеризовано педагогічну майстерність як інтегративне особистісне утворення, яке поєднує у собі загальні й професійні компетентності, здібності до педагогічної діяльності, володіння педагогічною технікою (внутрішньою та зовнішньою), сформованість відповідних професійно особистісних якостей, здатність до творчості та педагогічної взаємодії з учасниками освітнього процесу на рефлексивній основі й неперервної освіти впродовж життя. Виокремлено та коротко схарактеризовано три групи чинників, що впливають на формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів: соціально-економічні, особистісні та технологічні. Зазначено, що соціально-економічні чинники впливають на потреби учнівської молоді вступати на навчання за освітніми програмами, що здійснюють підготовку вчителів; особистісні й технологічні чинники є визначальними під час навчання у закладах вищої освіти. Висновки: підготовка майбутніх педагогів у закладах вищої освіти й формування педагогічної майстерності зокрема має здійснюватися з врахуванням таких груп чинників: соціально-економічних, особистісних та технологічних.

Актуальність дослідження визначається запитом суспільства на випереджальну педагогіку, що забезпечує становлення й розвиток майбутнього педагога як творчої особистості, компетентної, відповідальної, здатної здійснювати професійну діяльність на рівні світових стандартів, готової до постійного професійного зростання, соціальної та професійної мобільності. Мета: дослідження суті і структури педагогічної майстерності викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти. Методи: вивчення наукових джерел – для з’ясування ступеня розробленості проблеми; узагальнення й систематизації – для формулювання власних поглядів на визначення сутності поняття «педагогічна майстерність викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти»; структурно-компонентний аналіз – для виокремлення компонентів педагогічної майстерності викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти. Результати: визначено сутність і структуру педагогічного феномена «педагогічна майстерність викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти». Висновки: педагогічну майстерність викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти обґрунтовано як інтегративну комплексну властивість особистості, що ґрунтується на досконалій професійно-педагогічній компетентності, забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності за рахунок синтезу знань, досвіду, цінностей і якостей педагога та виявляється у творчому розв’язанні професійно спрямованих завдань опанування учнями системою знань з дисциплін загальноосвітньої підготовки задля розвитку ключових компетентностей майбутніх кваліфікованих робітників; виокремлено п’ять взаємозалежних та взаємообумовлених компонентів педагогічної майстерності викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти (мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісний, особистісно-рефлексивний, креативно-творчий); визначено перспективність подальшого обґрунтування педагогічних факторів та умов ефективного формування педагогічної майстерності викладача загальноосвітніх дисциплін закладу професійної освіти.

Статтю присвячено вивченню актуальної проблеми розвитку освітніх інновацій, а також діяльності творчого педагога. У статті проаналізовано завдання, які ставить перед собою інноватика. Зазначено, що загальним завданням інноваційного навчання є формування готовності особистості до динамічних змін у соціумі за рахунок розвитку здібностей до творчості, різноманітних форм мислення, а також здатності до співробітництва з іншими людьми. Інноваційна педагогічна діяльність – це цілеспрямована педагогічна діяльність, заснована на осмисленні практичного педагогічного досвіду та спрямована на зміну й розвиток навчально-виховного процесу з метою отримання нових знань, формування якісно іншої педагогічної практики, а також досягнення вищих результатів, а її продуктами є нововведення, які якісно змінюють освітню систему, визначають її подальший розвиток. Розкрито способи та результати оновлення педагогічних систем на різних рівнях. Установлено, що інноваційна педагогічна діяльність може здійснюватися і в традиційних навчальних закладах, і в закладах нового типу різними способами, виконувати різні функції. Педагогічний процес розглядається як спільна творчість (співтворчість) педагога й вихованців у ситуації педагогічної взаємодії, у процесі якої відбувається педагогічне перетворення людини, а творчість є провідною рисою особистості сучасного педагога-інноватора. Приділяється увага причинам небажання змінювати стиль діяльності педагогів, а також способам формування активного творчого середовища. У статті обґрунтовано, що значним поштовхом до розвитку освітніх інновацій має стати новий погляд на моніторинг якості освіти, за яким базисом оцінки ефективності освіти має бути не успішність та якість знань, а особистість учасника освітнього процесу.

Тезаурус професійної діяльності педагога на сьогодні не можливо уявити без усвідомлення і практичного використання таких понять, як «освітні технології», «педагогічні технології», «технології навчання». З метою вірного використання термінології здійснено аналіз понять «технологія», «технологія освіти», «педагогічна технологія», «освітня технологія», «технологія навчання». У статті представлено структуру поняття «тех- нологія», розкрито історичні етапи його становлення у вітчизняній та зарубіжній історії. Виокремлено осно- вні чинники, які вплинули на процес розвитку терміну. На основі аналізу довідкової літератури, наукових праць провідних педагогічних дослідників та освітніх документів окреслено процес розвитку та основні відмінності між поняттями «технологія освіти», «педагогічна технологія», «освітня технологія», «технологія навчання». Встановлено основні семантичні та етимологічні відмінності між поняттями «технологія освіти», «педаго- гічна технологія», «освітня технологія», «технологія навчання». Значну увагу приділено з’ясуванню загальних і специфічних ознак педагогічних технологій та аналізу їх структурних складових частин. Проаналізовано їх роль і місце в освітньому процесі. Особливу увагу звернено на неоднозначність у групуванні педагогічних техно- логій в сучасній вітчизняній дидактиці та професійній освіті. У статті закцентовано на історії та сучасній практиці використання терміна «педагогічна технологія». З’ясовано, що в основі терміна педагогічної техноло- гії лежать процеси конструювання, моделювання, прогнозування, проєктування, програмування, тобто процеси упорядкування педагогічного середовища. Доведено що, педагогічна технологія є складовою частиною педагогіч- ної майстерності, а також реалізується в технологічних процесах, тому логічно розмежувати в технологічному підході до складових частин освіти процеси «технологія навчання» і «технологія виховання».

У статті здійснено аналіз науково-педагогічної школи як предмета історико-педагогічного дослідження. Розглянуто основні підходи до визначення понять «наукова школа», «науково-педагогічна школа». Висвітлено методи дослідження наукової школи (метод теоретичного аналізу і синтезу, метод класифікації), подано перелік ознак науково-педагогічних шкіл (розробка нових оригінальних напрямків науки; спільність основних науково-дослідних завдань, які вирішуються науковою школою; спільність провідного принципу і методичного прийому вирішення поставленого науково-дослідного завдання; навчання молодих поколінь учених основам майстерності наукової творчості), проаналізовано основні аспекти діяльності науково-педагогічної школи (педагогічний, виробничий, культурологічний) з метою опису її сутнісних характеристик. Виділено специфічні риси у визначенні сутності науково-педагогічної школи. Виокремлено істотні ознаки, які дозволяють ідентифікувати наукову школу як явище (апробовані механізми в наступності, формування традицій, індивідуальний педагогічний стиль діяльності представників науково-педагогічної школи), а також розкрито основні її функції, а саме: виробництво наукових знань (дослідження і навчання); поширення наукових знань (комунікація); підготовка обдарованих вихованців (відтворення). Висвітлено специфічні принципи ефективної діяльності науково-педагогічної школи, схарактеризовано критерії та показники її сформованості для дотримання єдності підходів у визначенні сутності даного поняття, до яких належать: захист дисертацій, наявність відкриттів, видання монографій, тощо. Визначено перспективи подальшого дослідження : з’ясування ґенези, розвитку і теоретико-методологічних засад науково-педагогічних шкіл у закладах вищої освіти Херсонщини.

У статті звертається увага на проблему втрати здоров’я учнів та вчителів під дією негативних чинників освітнього середовища. Наголошується на стратегічному значенні вирішення означеної проблеми. Зазначається, що дана проблема пов’язана із недоліками формування фахової працеохоронної компетентності майбутніх учителів (як компетентності по збереженню життя, здоров’я та працездатності суб’єктів освітнього процесу) у системі вищої педагогічної освіти, що, зокрема, зумовлено недослідженістю педагогічних умов формування фахової працеохоронної компетентності у студентів педагогічних спеціальностей. На основі власного досвіду викладання «Охорони праці в галузі» для майбутніх учителів та звернення до відповідних поглядів педагогів обґрунтовуються педагогічні умови формування фахової працеохоронної компетентності у студентів педагогічних спеціальностей. Перша педагогічна умова формування фахової працеохоронної компетентності у студентів педагогічних спеціальностей – професійна зорієнтованість змісту навчання з «Охорони праці в галузі». Друга педагогічна умова формування фахової працеохоронної компетентності у студентів педагогічних спеціальностей – формування ціннісного ставлення до фахової працеохоронної діяльності. Третя педагогічна умова формування фахової працеохоронної компетентності у студентів педагогічних спеціальностей – активне застосування інноваційних навчальних технологій.

Наголошено актуальність використання педагогічних компетентностей у клінічній практиці лікаря. Перелічено нормативні документи, що регулюють використання засобів педагогіки в практиці лікаря, та наведено погляди таких науковців, як Л. Столяренко, І. Зязюн, К. Левітан, А. Маркова й С. І. Куликов, на сутність поняття «педагогічна та медична компетентність». Сказано, що сутність педагогічної компетентності медичних працівників продиктована особливостями їхньої професійної діяльності, які полягають у тому, що лікувально-профілактична діяльність передбачає лікарську рефлексію, тобто обов᾽язкове усвідомлення її сенсу, змісту, засобів і способів виконання, а також спирається на систему цінностей особистості; педагогічна діяльність медичного працівника спрямовується на проектування освітнього процесу і передбачає педагогічну рефлексію, тобто обов᾽язкове усвідомлення всіх параметрів і чинників успішності виконання цієї діяльності. Процес виховання за допомогою педагогічних прийомів у клінічній практиці лікаря ведеться з урахуванням соціальних умов, що надають можливості реалізації певних соціальних та індивідуальних цінностей пацієнта. Зокрема, необхідно усунути конкуренцію між професійною діяльністю, іншими соціальними сферами життєдіяльності та самозбереженням і здоров’ям лікаря. Зроблено висновок, що основними видами і напрямками педагогічної діяльності лікаря може бути методична діяльність з ознайомлення пацієнтів різного віку, національної приналежності, соціального або економічного статусу з принципами і правилами організації здорового способу життя; практична діяльність з виховання та навчання пацієнтів поведінки, що запобігає рецидивам захворювання; науково-педагогічна дослідницька діяльність; а також методична діяльність з навчання середнього та молодшого медичного персоналу. Загальну спрямованість педагогічної діяльності лікаря можна охарактеризувати як формування та розвиток у пацієнтів індивідуальної основи для відновлення і збереження здоров’я.

У статті на основі аналізу педагогічних праць Івана Андрійовича Зязюна визначено вплив його наукових ідей на розвиток педагогічної освіти в Україні. Зазначено, що фундаментальні основи майстерної педагогічної діяльності вчителя складають, на думку І.А. Зязюна, такі аспекти: цільовий, зорієнтований на цілісну особистість учня як самоцінність, змістовий, спричинений появою авторизованих варіантів навчальних курсів, процесуальний, що уможливлює корелювання методики і змісту відповідно до особистісного розуміння і стилю, професійно-особистісний, за якого актуалізуються самобутні і неповторні вміння та особистісні якості педагога, що характеризують його акторську майстерність, рефлексію згідно з власною, екслюзивною педагогічною дією. Аналіз змісту наукових студій Івана Зязюна переконує, що концептуальні засади педагогічної майстерності побудовані на засадах етнопедагогіки, культурології, історії, дидактики. Ключові слова: педагогічна спадщина Івана Зязюна, особистість, учитель, учень, педагогічна майстерність, людиноцентризм, філософія освіти.

Стаття присвячена формуванню необхідних умінь і навичок грамотного вирішення педагогічних конфліктів та загальної психолого-педагогічної компетентності педагогів-вихователів. Визначено та охарактеризовано зміст, особливості та структуру психолого-педагогічної компетентності. Доведено, що психолого-педагогічна компетентність є однією з визначальних у структурі педагогічної діяльності сучасних педагогів закладів дошкільної освіти та складовою їхньої професійної компетентності. Практика показує, що необхідно розширити психолого-педагогічну підготовку вихователів закладів дошкільної освіти. Молодий педагог повинен уміти творчо співпрацювати з дітьми, батьками і з колегами; грамотно вирішувати конфліктні ситуації. А для цього необхідно засвоїти певний рівень теоретичних знань і практичних навичок поведінки в конфліктних ситуаціях, розробити необхідні рекомендації щодо попередження та вирішення конфліктних ситуацій для формування сприятливого морально-психологічного клімату. Психолого-педагогічна компетентність передбачає узгодженість між психологічними, педагогічними та методичними знаннями, практичними вміннями і реальною поведінкою, яку педагог демонструє в процесі педагогічної взаємодії. Встановлено, що майбутні вихователі закладів дошкільної освіти часто переживають низку труднощів, пов’язаних із застосуванням досягнень психології у професійній практичній діяльності. Зазначено, що у відборі змісту матеріалу, що викладається, необхідно враховувати його наукову і практичну зорієнтованість. Це дає студентам розуміння практичної цінності психологічних знань та можливостей їхнього використання.

У статті проаналізовано основні організаційно-методичні та навчальні засади педагогічної практики у вищому закладі вищої освіти в системі професійного становлення майбутнього вчителя трудового навчання. Зазначено, що ефективне проведення педпрактики залежить від належного рівня її організації та виконання всіх поставлених завдань студенту ЗВО. Обґрунтовано, що педагогічна практика виступає головним показником готовності студента до майбутньої професійної діяльності. Описано основні розділи програм педагогічної практики для студентів, які обрали майбутню професію – вчитель трудового навчання (на прикладі ОКР «бакалавр» ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ ім. Г Сковороди» спеціальність 014 Середня освіта (трудове навчання та технології)). Висвітлено основні поняття практики, такі як «педагогічна майстерність», «педагогічна компетентність» та «педагогічна практика». Професійна підготовка майбутнього вчителя повинна бути націлена на формування умінь самостійно вчитися, самовдосконалюватися, адже від нього чекають професіоналізму трудовій діяльності, відповідального та творчого ставлення до своєї праці. Саме в процесі практики виявляються суперечності між наявним необхідним запасом знань, що виступає рушійним чинником безперервної самоосвіти. Отже, педагогічна практика є важливою соціально-психологічною умовою і засобом професійно-практичної підготовки випускників вищих навчальних закладів. Організація педагогічної практики на всіх її етапах має бути спрямована на виконання державних вимог підготовки відповідно до спеціальності та кваліфікації, що отримується: безперервність, послідовність оволодіння студентами професійною діяльність відповідно до програми практики, логічний взаємозв`язок і поєднання теоретичного і практичного навчання, наступність усіх етапів практик. Зроблено висновки, що педагогічна практика дає можливість сформувати в студента професійні вміння, навички приймати самостійні рішення на конкретній ділянці роботи в реальних умовах шляхом виконання різних обов’язків, розвивати творчі здібності та педагогічне мислення. Пройшовши педагогічну практику, студент вищого навчального закладу наближається до педагогічної діяльності майстра освітянської справи, що проявляється в повсякденній турботі про школярів, про рівень їх знань та вихованні кращих рис громадянина України.

Стаття присвячена аналізу та узагальненню різних підходів до педагогічної підтримки обдарованих дітей та молоді у різних освітніх системах. Розуміння сутності педагогічної підтримки залежить від особливостей національної системи освіти, провідних концепцій обдарованості, діапазону включення суб’єктів підтримки та регіональної специфіки. Розглянуто терміни, які вживаються стосовно роботи освітніх та інших установ з обдарованими дітьми та молоддю: педагогічна підтримка, соціально-педагогічна підтримка, супровід, фасилітація у працях українських та російських учених. Розкрито основний зміст та підходи до забезпечення педагогічної підтримки обдарованих школярів та молоді в освітніх системах Польщі, Ізраїлю, США та Австралії. Трактування педагогічної підтримки науковцями та педагогами-практиками різниця залежно від рівня розгляду проблеми (державний рівень, регіональний рівень, заклад освіти, індивідуальна робота з обдарованою дитиною) та від провідних аспектів діяльності, на яких зроблено акцент у роботі з обдарованими дітьми (навчальна діяльність, соціалізація особистості, психологічна допомога, індивідуальна взаємодія, тощо). Проаналізовано сутність педагогічної підтримки обдарованих дітей у регіональному вимірі у світлі становлення та розвитку регіональних освітніх систем східноукраїнського регіону. Визначено основні відмінності між педагогічною підтримкою, педагогічним супроводом та педагогічною фасилітацією.Запропоновано авторське розуміння педагогічної підтримки обдарованих школярів у регіональному вимірі, яке враховує усі аспекти функціонування складових педагогічної системи та специфіку регіональної спільноти.

Мета. Встановити системність підготовки майбутніх тренерів- викладачів у закладі вищоїосвіти. Методи. У дослідженні взяли участь 30 студентів першого і 20 другого курсів. Вибір методів,що використані в статті, обумовлений логічною моделлю процесу дослідження, що склалася впедагогічній науці. Теоретичний аналіз науково-методичної літератури проводився для вивчення основ-них концепцій управління підготовки майбутніх фахівців зі спеціальності 017 – фізична культура іспорт. Вивчення педагогічної та навчально-нормативної документації вищої школи дало змогу встано-вити проблеми в розумінні студентів процесу освіти в галузі фізичної культури. Анкетування, конс-татуючий експеримент, методи математичної статистики (графічне відображення даних, аналізпараметрів розподілу) дозволили визначити стан підготовки майбутніх викладачів фізичного вихованняу вищому навчальному закладі. Результати. Встановлено, що професійно-педагогічна підготовка тре-нера-викладача спрямована на формування наступних компонентів: мотиваційно-педагогічного (відоб-ражає спрямованість, мотиви, потреби в навчанні, ціннісні орієнтації), когнітивно-педагогічного (знан-ня вікової психології, вікових морфо-функціональних особливостей людини), конструктивно-педаго-гічного (формуванням цілей діяльності, складанням планів і програм, плануванням занять із фізичноговиховання і спорту), організаційно-педагогічного (здатність і готовність організовувати навчально-тренувальний процес, управляти і моніторити його ефективність), педагогічно-технологічного (пси-холого-педагогічні вміння та навички розв’язувати завдання спортивного тренування дітей і підлітків)та педагогічно-рефлексивного (вміння вивчати, адаптувати і застосовувати кращий досвід в управлінніфізичною підготовкою). Найбільший вплив на професійно-педагогічну мотивацію студентів першого ідругого курсів чинять дисципліни, розташовані у загально-професійному та професійному блоці. Вияв-лений низький рівень зацікавленості студентів у здійсненні науково-дослідницької діяльності. Висновок.Встановлено, що для здобуття освітньої кваліфікації тренер-викладач на початкових етапах навчання(1–2 курси) для студентів найважливішими є дисципліни професійної підготовки.Ключові слова: професійно-педагогічні компетентності, навчальні дисципліни, студенти.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю підвищення результативності педагогічної діяльності, якісного виконання трудових функцій педагога, що пропонуються відповідно до професійного стандарту вчите- ля. Метою статті є з’ясування сутності праксеологічної педагогічної діяльності педагогів. Проаналізовано досвід провідних науковців щодо професійної підготовки педагогів на засадах праксеологічного підходу. Показані результати емпіричного дослідження праксеологічних компонентів у професійній діяльності педагогів Вінниць- ких шкіл. Конкретизовано змістові праксеологічні аспекти, які характеризують зміст професійної діяльності педа- гога: поняття, що розкривають ідеальний образ діяльності (якість, успішність, продуктивність, результативність, ефективність); інструментальні поняття (самооцінка, педагогічна рефлексія, педагогічний аналіз); властивості успішності дій (доцільність, цілеспрямованість, проєктивність, конструктивність, технологічність, методичність, інструментальність, практичність, осмисленість); способи нормування і регламентації педагогічної активності (закони, принципи, підходи, програми, плани); повнота і досконалість структури педагогічної діяльності (цілі і завдання, методи, засоби, форми, результати); організаційно-процесуальна сторона педагогічної поведінки (стратегія педагогічної діяльності; логіка педагогічної діяльності, педагогічна тактика; професійні дії; методика; технологічні процедури; педагогічна техніка); специфіка педагогічної взаємодії, професійно-педагогічна позиція. Акцентовано увагу на необхідності обґрунтування інноваційних шляхів реалізації праксеологічної підготовки педагогів, обмін досвідом педагогів та науковців. Галузь застосування результатів: сфера основної загальної осві- ти, вищої педагогічної освіти, підвищення професійної майстерності та кваліфікації.

Побережна Н. О. Педагогічна майстерність викладачів іноземної мови в організації навчального процесу на основі інноваційних інформаційних технологій. У статті розглядаються дидактичні та методичні аспекти, що характеризують сучасну педагогічну систему, а також педагогічні особливості її організації під час навчання іноземній мові в умовах інформаційно-освітнього середовища. Аргументовано інформаційно-комунікаційну компетенцію викладача, яку визначено як готовність та здатність методично грамотно використати дидактичні можливості інформаційно-комунікаційних технологій у педагогічної діяльності в умовах IOC. Представлено комплекс компетенцій у складі професійної інформаційної компетенції викладача іноземних мов з урахуванням сучасних потреб навчання для ефективного викладання іноземних мов.

Актуальність. Недостатній рівень правових знань, умінь та навичок їх застосовувати у професійно-педагогічній діяльності викладачів, майстрів виробничого навчання та керівників закладів професійної освіти зумовлює необхідність теоретичного обґрунтування та проектування педагогічної системи розвитку правової культури педагогічних працівників у курсовий та міжкурсовий періоди підвищення кваліфікації. Мета. полягає в обґрунтуванні підходів до проєктування моделі педагогічної системи розвитку правової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти. Методи. теоретичні: теоретичний аналіз – з метою вивчення наукової літератури, нормативних документів – для визначення структури моделі педагогічної системи розвитку правової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти; порівняння – з метою вивчення різних наукових підходів щодо розв’язання проблеми; аналіз і синтез – для обґрунтування сучасних підходів до проєктування моделі педагогічної системи розвитку правової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти. Результати. Модель педагогічної системи розвитку правової культури педагогічних працівникі закладів прфоесійної освіти структурно складається з методологічно-цільового блоку (мета, завдання, методологічні підходи, принципи), суб’єктного (педагогічні працівники, учні, батьки, ротодавці, інші стейкхолдери), змістово-технологічного (зміст, педагогічні технології, методи, форми) та діагностувально-результативного (критерії, показники, рівні розвитку), реалізація яких уможливлює дієві зрушення у рівнях розвитку правової культури викладачів, майстрів виробничого навчання й керівників у курсовий та міжкурсовий періоди підвищення кваліфікації. Висновки. Запропонована модель відображає результати проектування системи розвитку правової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти, упорядковує теоретико-методологічні знання про досліджуване інтегративне утворення особистості та систематизує практико-технологічні дії щодо цілеспрямованого розвитку феномену.

У статті здійснено спробу порівняльного аналізу ідеалу вчителя та освітніх ідей радянського періоду і сучасності. Висвітлено педагогічну концепцію освітнього ідеалу повоєнних років. Схарактеризовано основні складові та вимоги до професійної майстерності сучасного фахівця. Обґрунтовано ідею самовиховання як необхідну передумову набуття і збереження професіоналізму вчителя, зокрема розглянуто основні характеристики педагога-початківця та педагога-майстра, окреслено, як майбутній учитель з об’єкта виховного впливу («Я – студент, нехай мене вчать») перетворюється на суб’єкт організації власної життєдіяльності («Я – майбутній педагог, готую себе до педагогічної діяльності щоденно»). Використовуючи педагогічний досвід відомих педагогів, розкрито сутність професійної індивідуальності вчителя та педагогічної культури як вирішального елемента формування його педагогічної майстерності. Доведено, що індивідуальна педагогічна культура виявляється у професійній поведінці педагога. У контексті розкриття проблеми представлено погляд на вчителя з високим і низьким рівнем педагогічної культури, обґрунтовано поняття «педагогічного безкультур’я» як неуцтва та обмеженості педагога. Зосереджено увагу на гуманістичній установці вчителя, що визначає стратегію і тактику освітнього процесу, а також на духовно-моральній складовій як основі педагогічної діяльності майбутнього фахівця.

У статті розглянуто соціально-педагогічну складову соціальної роботи як пріоритетний вектор соціальної політики суспільства, як методологічну основу міжорганізаційної координації узгодженої діяльності всіх суб’єктів соціальної роботи з надання допомоги індивіду (групі) у соціальному просторі. Метою статті є аналіз розвитку сучасної соціальної роботи через її соціально-педагогічну складову, з’ясування сутності соціально-педагогічного підходу до системи соціального захисту населення. Розкрита соціально-педагогічна (функціональна) спрямованість соціальної роботи, яка дозволяє працювати з представниками соціально стабільних і проблемних соціальних груп, та реалізовувати освітньо-виховну й соціальну політику держави. Особлива увага звернена на те, що соціально-педагогічна модель соціальної роботи координується на наданні допомоги через інтегрований виховний вплив на процес соціалізації особистості або соціальної групи та реалізується соціальними ресурсами. Її можна визначити як модель практики соціальної роботи, яка орієнтована на допомогу індивіду або соціальній групі, що потрапили у складну життєву ситуацію, через систему соціальних інститутів. У публікації висвітлена спрямованість соціально-педагогічної складової сучасної соціальної роботи на підвищення якості життя населення та створення умов для повноцінного соціального функціонування та розвитку членів суспільства. Автор акцентує, що використання соціально-педагогічних технологій сприяє, з одного боку, професійному розвитку надавачів послуг – фахових соціальних працівників, з іншого – озброює їх новими інструментами впливу на клієнтів. Обґрунтована актуальна потреба в оновленні та осучасненні соціально-педагогічної роботи відповідно до трансформаційних процесів в українському соціумі, на засадах клієнтоцентризму, природовідповідності та духовності. Доведена перспективність вирішення актуальних соціальних проблем суспільства засобами соціально-педагогічної діяльності.

У статті автори розкрили важливі аспекти педагогічної практики у закладах повної загальної освіти в системі підготовки майбутнього вчителя відповідно вимог освітнього ступеня «бакалавр». З опорою на особистісний і компетентнісний підходи проаналізовано цілі, завдання, зміст програми такої педагогічної практики. Наголошено увагу на значенні педагогічної практики для систематизації і апробації набутих знань і фахових компетентностей. Зміст модулів робочої навчальної програми побудовано таким чином, що кожен здобувач може реалізувати свою персональну освітню траєкторію, набути досвіду самостійного проведення навчально-виховної роботи учнівським колективом та окремими учнями закладу загальної середньої освіти. Відкритість і прозорість контрольних заходів, діагностичний і формувальний аспект оцінювання є вагомим стимулом для студентів до професійного самовдосконалення, педагогічної творчості та науково-дослідницької роботи ще на етапі здобуття вищої освіти. Авторами статті багато уваги приділено ресурсам педагогічної практики щодо розвитку активного мислення на основі сучасних наукових досягнень. Для цього передбачено елементи колаборації із структурними підрозділами закладів освіти, співпрацю з викладачами університету і вчителями-методистами, елементи взаємного навчання, групові освітні проєкти. Акцентовано увагу, що під час підготовки і звітування про результати проходження педагогічної практики студенти демонструють рівень осмислення теоретичних знань, одержаних при вивченні спеціальних та психолого-педагогічних дисциплін, досвід практичної педагогічної діяльності в реальних умовах. Важливим мотиваційним моментом у статті визначено процедуру знайомства студентів із закладом, де проходитиме практика, вчителями-методистами, сучасним станом навчально-виховної роботи у школі, з передовим педагогічним досвідом. Викладачі університету системно забезпечують індивідуальну підтримку, менторський супровід і психолого- педагогічну, методичну допомогу студентам-практикантам у розв’язанні задач навчання та виховання учнів. Особливо цікавими для студентів є завдання, пов’язані з навчальною взаємодією з учнями, вивчення їх індивідуальних та вікових особливостей. Авторами зроблено висновок про те, що педагогічна практика сприяє формуванню у студентів творчого, дослідницького підходу до педагогічної діяльності, дає змогу набути досвіду аналізу підсумків своєї навчально-пізнавальної і дослідницької діяльності за період навчання в університеті, мотивує до самоосвіти, формує критичне мислення, актуалізує потребу вивчення досвіду роботи вчителів з предметної галузі.

Актуальність започаткованого дослідження вбачається в тому, що українське сьогодення характеризується не лише нестабільною політичною й економічною обстановкою, а й збройною агресією з боку Росії, що зумовлює пошук дієвих форм, методів і засобів навчання майбутніх офіцерів Збройних Сил України, опанування ними професійною компетентністю, яка у своїй основі передбачає не лише засвоєння професійних військових знань, а й формування і розвиток у курсантів особистісних якостей. Метою статті є визначення сутності психолого-педагогічної компетентності майбутніх офіцерів і визначення форм, методів і засобів її формування в освітньому процесі на заняттях спеціальних дисциплін військового спрямування. Зазначено, що під час навчання в закладах вищої військової освіти курсанти повинні опанувати психолого-педагогічну компетентність, що є невід’ємним складником професійної компетентності, оскільки у своїй подальшій діяльності вони повинні як навчати особовий склад професійних (військових) знань, умінь і навичок, так сприяти всебічному розвитку майбутніх підлеглих. Розглянуто підходи дослідників щодо визначення сутності професійної і психолого-педагогічної компетентностей майбутніх офіцерів. Зазначено, що курсанти, здебільшого, не усвідомлюють ролі психологічного і педагогічного аспектів професійної діяльності офіцера. Психолого-педагогічна компетентність майбутніх офіцерів розглядаєть як інтегративне особистісне утворення, що характеризується наявністю сукупності теоретичних психолого-педагогічних знань, практичних умінь і навичок здійснення освітньо-виховного процесу з підлеглими, сформованістю необхідних особистісних якостей,здатністю вирішувати різноманітні професійно-педагогічні ситуації і попереджувати конфліктні ситуації, що сприятиме виконанню на високому рівні професійних обов’язків. Зазначено, що в ході викладання навчальної дисципліни «Повітрянодесантна підготовка» можливим є використання таких інтерактивних форм і методів навчання, як проблемні лекції, лекції бесіди, дискусії, мозкові штурми, квести, розв’язання педагогічних ситуацій (кейсів), рольові ігри, метод проєктів.

Стаття присвячена питанням готовності у галузі транспорту до застосування ІКТ (інформаційно-комунікаційні технології) як психолого-педагогічна проблема. Проведено аналіз науково-педагогічної літератури та результатів дослідження процесу формування готовності майбутніх викладачів професійного навчання в галузі транспорту до застосування ІКТ у професійній діяльності. Визначено поняття інформаційно-комунікативні технології, інформатизація суспільства. Визначено структуру професійно-педагогічних умінь вчителя (викладача), виходячи з функцій педагогічної діяльності, етапів управління освітнім процесом та логіки процесу розглянутої діяльності. Розглядаються основні компоненти професійної діяльності вчителя (викладача) (гностичний, проєктувальний, конструктивний, комунікативний, організаторський дослідницький, проєктувальний, контрольно-оцінювальний (рефлексивний)), котрі проявляються в роботі педагога будь-якої спеціальності, зокрема к галузі транспорту. Виявлено основні чинники, що впливають на готовність майбутніх викладачів професійного навчання у галузі транспорту (соціально-економічний, ціннісно-орієнтаційний, організаційно-педагогічний). Визначено, що готовність до професійної діяльності є результатом розвитку особистості відповідно до професійних вимог, наслідком фахової підготовки з урахуванням особистих якостей індивіда. Підвищений інтерес студентів до застосування ІКТ у майбутній професійній діяльності постає надійним підґрунтям для розвитку мотивації та формування пізнавальних й освітніх потреб.

Високий рівень професійної компетентності є ознакою педагогічної майстерності педагога. Професійна компетентність педагога характеризується глибокими професійними знаннями, навичками та вміннями, професіоналізмом у галузі психології та педагогіки, досконалою методикою здійснення навчально-виховних заходів [3, 10]. Обов’язковою умовою професійної компетентності сучасного педагога є володіння інформаційно-комп’ютерними технологіями. Тому формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання засобами педагогічної інформатики є важливим завданням дидактики вищої школи.Як показав аналіз наукових джерел, проблема формування професійної компетентності педагогів постійно знаходиться в центрі уваги науковців. Утім, в умовах переходу від знаннєвої до компетентнісної парадигми вищої освіти виникло протиріччя між вимогами до готовності випускників практично вирішувати професійні завдання й змістом підготовки педагогів, який залишається переважно орієнтованим на засвоєння теоретичних знань. То ж, для вирішення проблеми формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання необхідно розв’язати зазначене протиріччя.Мета статті – обґрунтувати значущість розроблених практичних завдань для формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання.Формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання потребує створення у ВНЗ умов для формування цінністно-мотиваційного, когнітивного, праксеологічного та суб’єктного компонентів майбутньої професійної діяльності.Праксеологічний компонент як системне психічне утворення педагога визначає практичну готовність фахівця до виконання професійної діяльності, виражену в системі практичних знань, умінь і здатностей. Найвища якість людини як фахівця, виявляється в його професійних уміннях, які є кінцевою метою навчального процесу професійної підготовки й визначаються О. М. Новіковим як структурні психічні утворення, що містять почуттєві, інтелектуальні, вольові, творчі, емоційні якості особистості, завдяки яким забезпечується досягнення поставленої мети діяльності [2, 125].Педагога-майстра характеризує високий рівень педагогічної самоорганізації, який виявляється у здатності до самостійного проектування професійної діяльності. Самоорганізація індивіда стає можливою лише за наявності стратегічних умінь, необхідних для самостійного визначення мети діяльності, етапів її досягнення, оптимального вибору засобів, методів, технологій навчання й творчого їх застосування.Проектна компетентність педагога професійного навчання є складовою його педагогічної компетентності, отже, її формування має бути етапом загального процесу формування педагогічної майстерності майбутнього фахівця. Застосування засобів педагогічної інформатики для розв’язання педагогічних задач ми розглядаємо як операційно-технологічний компонент проектувальної діяльності педагога і поділяємо думку Г. М. Алєксєєвої про ресурсність електронного навчання для успішного формування операційно-технологічного компоненту у підготовці майбутніх педагогів [1, 43].На нашу думку, впровадження в процес підготовки інтегрованих практично орієнтованих дисциплін сприятиме формуванню професійної компетентності майбутнього фахівця. Тому для формування проектувальної компетентності як складової педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання металургійного профілю нами було розроблено навчальну програму й методичне забезпечення дисципліни «Педагогічний практикум».Для підготовки до практичних занять студентам пропонується виконати ряд вправ, деякі з них наведені нижче.Вправа 1. Ознайомтесь із переліком адрес наукової періодики України, розміщених он-лайн:http://library.uipa.kharkov.ua/library/ – архів номерів збірника наукових праць «Проблеми інженерно-педагогічної освіти»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzspp/ – архів номерів збірника «Наукові записки. Серія «Психолого-педагогічні науки»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ptipo/index.html – архів номерів збірника «Проблеми трудової і професійної підготовки;http://intellect-invest.org.ua/pedagog_editions_collection_of_scientific_ labours_arhiv_gnvp/ – архів номерів збірника наукових праць «Гуманізація навчально-виховного процесу»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpbdpu/index.html – архів номерів збірника наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки);http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znppn/index.html – архів номерів збірника наукових праць (педагогічні науки) Херсонського державного університету.Дослідіть їхню професійну спрямованість, структуру, інформаційні ресурси. Підготуйтесь до обговорення на тему «Застосування ресурсів електронних бібліотек для формування педагогічної майстерності викладача».Вправа 2. Створіть електронний каталог «Проблеми інженерно-педагогічної освіти». Створіть файл «Зміст номерів за останній рік» і помістіть його в каталог. Відкрийте архів збірника наукових праць «Проблеми інженерно-педагогічної освіти». Скопіюйте у файл зміст усіх номерів збірника «Проблеми інженерно-педагогічної освіти» за останній рік. Проаналізуйте зміст одного номера збірника. Визначте одну актуальну проблему організації навчання майбутніх інженерів-педагогів у ВНЗ і підготуйтесь до її обговорення.Вправа 3. Створіть електронний каталог «Збірник «Проблеми трудової і професійної підготовки». Створіть файл «Зміст номерів за останній рік» і помістіть його в каталог. Зайдіть в архів збірника наукових праць «Проблеми трудової і професійної підготовки». Скопіюйте у файл зміст усіх номерів збірника «Проблеми трудової і професійної підготовки» за останній рік. Поверніться до архіву номерів, оберіть один збірник і проаналізуйте його зміст. Визначте одну актуальну проблему формування професійної компетентності педагога професійного навчання і підготуйтесь до її обговорення.Вправа 4. З переліку тем оберіть одну, найцікавішу для Вас: «Технології формування внутрішньої навчальної мотивації учнів ПТНЗ», «Використання ресурсів мультимедійних засобів на уроках в ПТНЗ», «Методи організації педагогічної взаємодії у ПТНЗ», «Інноваційний урок у ПТНЗ», «Робота куратора групи у ПТНЗ», «Формування професійно мобільного кваліфікованого робітника», «Робота куратора групи з батьками учнів ПТНЗ», «Психологічна культура педагога у роботі з дітьми-сиротами», «Педагогічна фасилітація як фактор гуманізації освіти», «Педагогічна майстерність педагога професійного навчання».Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, підготуйте інформацію з обраної теми. На її основі розробіть конкретну ситуацію для аналізу.Вправа 5. Створіть каталог «Мультимедійні засоби у викладанні технічних дисциплін». Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, знайдіть публікації, присвячені зазначеній проблемі й помістіть їх у каталог. Підготуйтесь для обговорення проблеми. Здійсніть рефлексію: з якими проблемами Ви стикнулись при виконанні завдання? Які прийоми, на Вашу думку, сприяють оптимізації пошуку і обробки інформації?Вправа 6. Відкрийте створений раніше електронний каталог «Проблеми трудової і професійної підготовки». Створіть в ньому підкаталог «Методики викладання технічних дисциплін». У підкаталозі «Методики» створіть наступні підкаталоги: «Методики викладання у ПТУ і технікумах», «Методики викладання у ВНЗ». Поверніться в каталог «Проблеми трудової і професійної підготовки» і відкрийте файл під назвою «Зміст номерів за останній рік». Прогляньте його, знайдіть в архіві номерів статті, які стосуються проблем методики викладання технічних дисциплін, скопіюйте і розподіліть їх по підкаталогах «Методики викладання у ПТУ і технікумі» й «Методики викладання у ВНЗ». Проаналізуйте по одній статті з кожного каталогу. Підготуйтесь до обговорення.Вправа 7. З наданого переліку тем оберіть найцікавішу для Вас: «Технології формування внутрішньої навчальної мотивації в учнів технікуму», «Використання ресурсів мультимедійних засобів на нетрадиційних уроках у технікумі», «Інноваційний урок у технікумі», «Специфіка роботи куратора групи з формування професійно мобільного кваліфікованого робітника», «Робота куратора групи з батьками учнів ПТНЗ», «Психологічна культура педагога професійного навчання в роботі з дітьми-сиротами», «Стратегії вирішення педагогічних конфліктів», «Педагогічна фасилітація», «Педагогічний тренінг», «Кейс-метод у викладанні технічних дисциплін», «Роль педагогічних працівників в організації соціального партнерства».Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, попередні наробітки з дисципліни, підготуйте інформацію з однієї обраної теми. Підготуйтесь до її обговорення.Вправа 8. Відкрийте створений раніше каталог «Методики викладання в ПТУ і технікумі». В ньому створіть файл «Бібліографія», в якому складіть бібліографічний перелік з 20 номерів, оформлений за вимогами ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».За допомогою поштового сервера обміняйтеся з одним із студентів Вашої групи електронним листом-повідомленням і файлом з бібліографією. Перевірте один одного щодо слушності оформлення бібліографічних переліків. Обміняйтесь листом-коментарем, у якому, пам’ятаючи про етику ділового спілкування, повідомте про результати взаємоперевірки.Висновок. Запропоновані вправи з дисципліни «Педагогічний практикум» спрямовані на формування практичних умінь студентів, враховують сучасні вимоги щодо формування професійної компетентності педагога засобами педагогічної інформатики, що свідчить про доцільність їх застосування для формування професійної компетентності майбутніх педагогів професійного навчання. Перспективи подальшого дослідження вбачаємо в експериментальній перевірці впливу дисципліни «Педагогічний практикум» на формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання.

Волікова М. М. Інтегрування педагогічних ідей А. С. Макаренка в діяльність сучасних загальноосвітніх та вищих навчальних закладів. У статті проаналізовано педагогічні ідеї та погляди видатного українського педагога А. С. Макаренка в контексті сучасних освітніх реалій: усебічний розвиток і самоствердження особистості, формування особистісної зрілості, особливості професійної діяльності педагога в контексті гуманістичної освіти. З’ясовано, наскільки думки А. С. Макаренка про педагогічну техніку та майстерність є актуальними на сьогодні. Обґрунтовується думка про те, що дійсний шлях розвитку виховної та освітньої системи ХХІ століття має бутидіалектичним розвитком педагогічної теорії та практики ХХ століття.

У статті розглянуто передумови, динаміку, тенденції, інституційну базу розвитку сучасної педагогічної біографії в Україні. Підкреслено, що на кінець 80-х років XX ст. – початок XXI ст. припадає зростання інтересу науковців до педагогічної біографії, а історіографія в цьому аспекті набуває актуальності. Акцентовано увагу на значному обсязі та різноманітності історіографічних матеріалів. За результатами аналітичного огляду встановлено, що досліджувані матеріали, представлені в трьох категоріях, презентують спробу персоніфікації розвитку української педагогічної думки та вивчення діяльності педагогічної спільноти України за межами держави. Доведено актуальність наукового дослідження життя і спадщини видатних українських педагогів, які визначали освітню політику та розвивали наукову педагогічну думку в різні історичні періоди державотворення. Зазначено, що бібліографія, і як галузевий ресурс, і як пошукова інфраструктура, зумовлює доцільність створення цифрової бібліографії, інших цифрових ресурсів як інноваційних інструментів пошуку біографічних відомостей про видатних українських педагогів та вчених світового рівня. Ефективність зазначеного підтверджена потужною системою біографістики зарубіжних країн, представленою в сучасному цифровому середовищі – Інтернеті. Підкреслено, що в більшості випадків автори наукових досліджень обмежуються стислим поданням біографії видатних педагогів відповідно до предмету конкретного дослідження. Уточнено, що в сучасній українській історико-педагогічній науці сформувався окремий міждисциплінарний дослідницько-персоніфікований напрям – педагогічна біографістика, яка в силу невпинного зростання масиву наукової, навчальної, науково-популярної, довідкової літератури та інших інформаційних джерел про педагогічні персоналії, безсумнівно, потребує відтворення, зберігання і використання саме в цифровому форматі. Отже, на часі персоніфікація історії освіти і педагогічної думки в Україні в інноваційному форматі цифрової інфраструктури, що не лише забезпечить сучасні форми партнерства і співробітництва вітчизняних дослідників персоналій із світовою спільнотою науковців, але й сприятиме подальшому науковому розвитку української педагогічної біографістики.

Актуальність: необхідність підготовки майбутніх тренерів-викладачів до розвитку морально-вольових якостей учнів дитячих юнацьких спортивних шкіл зумовлюється щорічним погіршенням психічного та соматичного здоров’я підлітків, що знайшло відповідне відображення в основних нормативних освітніх документах України. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні, розробці та експериментальній перевірці педагогічних умов підготовки майбутніх тренерів˗викладачів до формування морально˗вольових якостей учнівської молоді. Методи: теоретичний метод аналізу психолого-педагогічної літератури щодо проблеми дослідження (з метою виявлення стану досліджуваної проблеми); аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення (для обґрунтування практико-орієнтовних засад відповідних педагогічних умов), педагогічне спостереження, тестування (тести успішності, тести здібностей, індивідуальні тести), проективні методи (конструктивні, експресивні, рольові), опитування (бесіда, інтерв’ю, анкетування), метод експертної оцінки і самооцінки (для обґрунтування педагогічних умов), методи математичної статистики (для обчислення результатів педагогічного експерименту). Результати: здійснено теоретичний аналіз проблеми професійної підготовки майбутніх тренерів-викладачів до розвитку морально-вольових якостей учнів дитячих юнацьких спортивних шкіл; розроблено методику та відповідні педагогічні умови покращення зазначеного процесу, проведено педагогічний експеримент щодо підтвердження ефективності зазначених педагогічних умов. Висновки: результати дослідження підтвердили, що готовність майбутніх тренерів˗викладачів до розвитку морально˗вольових якостей учнів спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю формується більш ефективно за умов: використання виховного потенціалу спортивно˗тренувальної діяльності та позаурочної роботи щодо морального виховання; підготовки тренерів до виховання морально˗вольових якостей старшокласників; створення сприятливого мікроклімату для налагодження міжособистісного спілкування і гуманістичних стосунків між всіма учасниками освітнього процесу.

У країнах Європейського Союзу своєрідним інструментом, завдяки якому вдається вирівнювати дисбаланс між зростаючими потребами молодих людей, вимогами ринку праці і можливостями сфери освіти, є дуальна модель здобуття професійної освіти, яка знайшла своє застосування і в сфері вищої педагогічної освіти Німеччини. Це актуалізує потребу вивчення практики дуальної підготовки в педагогічній освіті у даній країні. У статті охарактеризовано структуру й зміст практичної підготовки майбутніх учителів професійної школи у Німеччині, виявлено та проаналізовано особливості застосування дуального підходу до її організації. З’ясовано, що набуття професійного досвіду, формування необхідних практичних навичок і вмінь здійснюється в процесі виробничої і шкільної практик та педагогічного стажування. Упродовж практики на виробництві формується емпіричний фундамент для навчання в закладі вищої освіти. Шкільна практика розглядається як форма набуття навичок, а не як поле діяльності. Формуванню педагогічної діяльнісної компетентності вчителя-початківця слугує педагогічне стажування, яке організоване за принципом дуальності місць навчання. Під час педагогічного стажування найповніше реалізовується єдність та взаємопроникнення теоретичної і практичної педагогічної підготовки. Ці складові практичної професійно-педагогічної підготовки дають змогу поєднувати та узгоджувати теоретичний і практичний компоненти навчання, синтезувати наукові знання і практичні вміння, формувати власний стиль професійної діяльності. Визначено перспективи використання позитивного досвіду застосування дуальної моделі практичної професійно-педагогічної підготовки учителів професійної школи в Німеччині в аналогічній практиці педагогічної освіти в Україні: ініціювання попередньої практичної діяльності на виробництві з обраного фаху як необхідної передумови вступу до закладу вищої освіти; запровадження педагогічного стажування; здійснення кооперування закладу вищої освіти з підприємствами, установами та організаціями. Ключові слова: учитель професійної школи, практична професійно-педагогічна підготовка, виробнича практика, шкільна практика, педагогічне стажування, дуальність, Німеччина

Учбовий процес будь-якої педагогічної системи повинен мати чіткий психолого-педагогічний напрямок, бути логічно завершеним як в цілому, так і в окремих блоках (темах), сприяє оволодінню студентами такої системи знань, норм, цінностей, яка дозволить йому сформуватись як творчій особистості.Таким чином, якщо викладач, який проводить учбовий процес за цією або іншою системою, чітко додержується обов’язкових умов організації учбової діяльності на основі орієнтирів, які являють собою докладно і конкретно сформульовані учбові цілі, забезпечує виконання студентами перевірочних робіт після вивчення кожної учбової одиниці, оголошує підсумки цієї роботи, проводить підсумковий контроль, або, інакше кажучи, планує роботу студентів у канонічній дидактичній послідовності: визначення мети, подання інформації, контроль та корекція, причому викладач виконує все на високому науково-методичному рівні – то ефективність функціонування будь-якої педагогічної системи буде високою.Відмітимо, що продуктивність, ефективність діяльності викладача у значній мірі визначається не характером структури тієї чи іншої педагогічної системи, а рівнем того інтегрованого показника, який ми звемо педагогічною майстерністю, та який вміщує великий комплекс психолого-педагогічних характеристик.На наш погляд, до принципово іншого бачення шляхів змісту і відповідно структури учбового процесу може привести інверсія базового поняття у системі освіти, поняття, яке може бути означене, як “навчити”. Зміст його складається у повідомленні трансляції деяких знань та навичок. В такому випадку основним елементом системи “викладач – студент” є викладач, який транслює знання на студента, а також здійснює оцінку та корекцію їх засвоєння. Якщо основну роль в системі “викладач – студент” грає комплекс учбових дій студента – “вивчити”, то і структура учбового процесу повинна представляти один блок – блок “вивчення предмета”, структура якою є сполукою “під блоків”, які забезпечують вивчення предмета, контроль та корекцію знань, а також інші психолого-педагогічні функції. Тобто, майбутня педагогіка повинна здійснити інверсію базових понять: від навчання предмета до “вивчення предмета”. В цьому разі викладач повинен в основному виконувати не навчаючі функції, а мотивуючі та контрольно-коригуючі. Саме в цьому випадку учбовий процес повинен мати максимальну диференціацію-індивідуалізацію, оскільки процес вивчення предмета є суворо індивідуальним.Така інверсія, від “навчання” до “вивчення” є високо ефективною в системі підготовки сучасних спеціалістів і саме такий підхід може бути реалізованим у модульно-розвиваючому навчанні у вузі.

В українській освіті, як педагогічній, так і шкільній, на жаль, відсутнє поняття «людина». Сьогоднішня педагогічна практика до того ж демонструє безліч деформацій у семантиці й інших базових понять. Тому нашим завданням для даної статті стало привернення уваги до цих фактів і демонстрація їх наслідків у шкільній справі. Зрозуміло, що від наукової розробленості самого поняття «людина», у першу чергу, його відповідності природі людини, її суті й покликанню залежить, наскільки робота педагогів задовольнятиме вимоги сучасності. Тому для педагогічної практики особливо важливим стає встановлена нами структура самого поняття «людини», у ключі авторського тлумачення якого розглядаються і всі інші поняття – індивід, індивідуальність, особистість. Концепція людини, пропонована автором, центрує увагу педагогів на головному сенсі педагогічної діяльності – вивченні дитини у спосіб споглядання та спілкування з нею. В результаті вчителі опановують головний педагогічний механізм роботи з людиною. У статті автор актуалізує увагу і на тому, якого педагога мають готувати педагогічні виші в умовах людиноцентриської педагогічної освіти, а для цього педагог і має стати метою такої освіти, а отже, й головним її досягненням! Тоді як результатом запропонованого закономірно стає набуття вчителем автентичної педагогічної освіти, а наслідком цього – спроможність здійснювати дитиноцентристську шкільну освіту. Вочевидь, професійна підготовка такого вчителя має набути, насамперед, духовного змісту, для чого йому необхідно «напитатися/наповнитися» ідеями і духом класиків педагогіки. За цієї умови відбудеться переосмислення та переорієнтація ціннісних напрямків в освіті: якісне виховання дитини/людини відбуватиметься на платформі духовності, моральності, культури. Ось так і скористаємося ШАНСОМ отримати нового українського ВЧИТЕЛЯ!

У статті розглядаються проблеми значимості становлення нового напряму в педагогічній науці – історії педагогічної майстерності. На прикладі розвитку складників педагогічної майстерності у братських школах України ХVІ–ХVІІ ст. в історичній ретроспективі продемонстровано поступ педагогічної майстерності як атрибутивного складника діяльності-дії майбутніх наставників-учителів. Визначено сутнісний зміст історії педагогічної майстерності у наукових підходах сучасних дослідників теорії та історії педагогіки – наукової школи академіка І. А. Зязюна. Мета статті полягає в розкритті сутності та специфіки розвитку педагогічної майстерності наставника-вчителя у братських школах України ХVІ–ХVІІ ст. На основі логіко-системного та історіографічного методів історико-педагогічного дослідження показано організаційно-педагогічні засади підготовки вчителя на засадах олюдненої й опочуттєвленої педагогіки, сповідуваної представниками наукової школи теорії та історії педагогічної майстерності академіка І. Зязюна. Визначені організаційно-педагогічні форми й методи підготовки наставника-вчителя у братських школах України ХVІ–ХVІІ ст., зокрема естетизація процесу професійної підготовки, розвитку вмінь впливати на чуттєву сферу вихованців, мають стати основоположним чинником сучасної професійної підготовки майбутніх учителів. Історія педагогічної майстерності має стати запорукою культурно-історичного призначення у контексті професійного досвіду її носія, педагога, його освітньо-виховного потенціалу в різновидах навчальних закладів; інноваційних технологій творчого опанування педагогічної майстерності у вищих педагогічних закладах освіти студентською молоддю – продовжувачами духовної спадщини своїх наставників.

У статті доведено актуальність спеціальної підготовки майбутніх учителів до виховання толерантності школярів. Розкрито суть толерантності як соціально та особистісно значущої цінності, котра виступає як інтегрована моральна якість особистості, що відбиває активну моральну позицію і підготовленість до конструктивної взаємодії з людьми і групами незалежно від їхньої національної, соціальної, релігійної приналежності, поглядів, світогляду, стилю мислення і типу поведінки (виключаючи асоціальні прояви свідомості і поведінки). З‟ясовано суть і структуру готовності майбутнього вчителя до виховання толерантності школярів (далі – ВТШ). Визначено педагогічні умови процесу підготовки майбутніх учителів до виховання толерантності школярів, що передбачають: формування професійної спрямованості майбутніх учителів на підготовку до ВТШ; створення толерантного освітнього середовища, в основу якого покладено принципи гуманізму, демократизму та педагогічної деонтології; оволодіння студентами необхідними професійними знаннями й уміннями, моральноетичними якостями, а також відповідним навчально-методичним інструментарієм (методами, формами, засобами) щодо ВТШ у різних видах діяльності: навчальній (аудиторній, позааудиторній), виховній, педагогічній практиці тощо. Презентовано комплекс педагогічних засобів забезпечення визначених умов досліджуваної підготовки (бінарні лекції і семінари, що проводяться викладачем і студентами-старшокурсниками з метою мотивації, ділового співробітництва та обміну практичним досвідом; тренінгові заняття з розвитку толерантності як професійної якості і особистісно значущої цінності; відеометод; метод створення виховних ситуацій; курс за вибором «Педагогіка толерантності», технологія тематичного портфоліо та ін.). Автори статті вважають, що в подальшому науковцям слід більше уваги приділяти формуванню готовності майбутніх педагогів до ВТШ у таких 68 важливих видах професійної підготовки, як педагогічна практика, позааудиторна виховна робота, волонтерська діяльність, студентське самоврядування, що має стати перспективними напрямами подальших наукових розвідок у означеному напрямі. Також потребує більшої уваги вчених звернення до процесу формування методичної складової готовності майбутніх учителів до ВТШ

Стаття присвячена проблемі професійної підготовки майбутніх викладачів у ЗВО. Зокрема, визначено та теоретично обґрунтовано напрямки стратегічних змін у професійній підготовці магістрів початкової освіти, а саме: формування професійної ідентичності майбутніх викладачів; розвиток педагогічного мислення магістрів початкової освіти, в основі якого є здатність моделювати педагогічні ситуації та формувати в студентів уміння розв’язувати їх; активізація майбутніх викладачів у ЗВО до рефлексивної діяльності. Формування професійної ідентичності магістрів початкової освіти передбачає розуміння ціннісного ставлення до майбутньої професії, усвідомлення своїх власних професійних можливостей, розвиток особистісно-ціннісних аспектів, що визначають шляхи професійного зростання. Розвиток здатності магістрів початкової освіти (майбутніх викладачів педагогіки і методик початкового навчання) моделювати педагогічні ситуації та навчати студентів розв’язувати їх сприяє становленню нового педагогічного мислення, яке дозволяє всебічно оцінювати й створювати проєкт педагогічного впливу і взаємодії, здійснювати творчий пошук, адекватну самооцінку й самоконтроль. Невід’ємною властивістю педагогічного мислення педагога є рефлексивна діяльність, що виявляється в застосуванні теоретичних знань до конкретних ситуацій. Без рефлексивного відпрацювання професійні предметні знання, з яких складаються цілісні смислові концепти, є немовби «розсипаними» в свідомості, що не дозволяє стати їм безпосереднім керівництвом до дії. Тобто, постійне рефлексивне переосмислення набутої теоретичної бази з позицій щоденного вирішення практичних педагогічних завдань дозволяє вчителеві стати компетентним у своїй справі. Педагогічна рефлексія як мета-діяльність є необхідним компонентом професійного становлення фахівця, оскільки безпосередньо впливає на формування його професійних якостей нового педагогічного мислення; забезпечує усвідомлене ставлення до здійснення інноваційної діяльності; підвищує рівень педагогічної майстерності, що проявляється в здатності суб’єкта до професійного самовдосконалення й творчого зростання. Ключові слова: магістр початкової освіти, професійна ідентичність, нове педагогічне мислення, рефлексивна діяльність, мобільність.

Гаврищак І. І. Педагогічні аспекти в науковій діяльності Іммануїла Канта Статтю присвячено дослідженню педагогічної діяльності відомого німецького філософа І. Канта, особливу увагу приділено трактату «Про педагогіку», виокремлено концептуальні засади педагогічних положень твору, здійснено аналіз викладацької діяльності німецького філософа.

Гаврищак І. І. Педагогічні аспекти в науковій діяльності Іммануїла Канта. Статтю присвячено дослідженню педагогічної діяльності відомого німецького філософа І. Канта, особливу увагу приділено трактату «Про педагогіку», виокремлено концептуальні засади педагогічних положень твору, здійснено аналіз викладацької діяльності німецького філософа.

У статті проаналізовано психолого-педагогічну літературу з питання формування та розвитку педагогічної творчості вихователя засобами саморозвитку. Розкрито сутність понять «педагогічна творчість», «творча діяльність», «саморозвиток». Схарактеризовано основні умови для формування педагогічної творчості засобами саморозвитку. Обґрунтовано важливі якості творчої особистості. Актуальність дослідження обґрунтовано визначенням протиріч між: об’єктивною потребою суспільства в оригінальних і високоефективних підходах педагога до освітніх завдань і високим рівнем адміністрування в системі дошкільної освіти; сучасними запитами щодо креативності педагогічної діяльності та жорсткої регламентації її в освітньому просторі сучасного закладу дошкільної освіти; необхідністю розкриття творчого потенціалу дитини та суб’єкт-об’єктним стилем педагогічної взаємодії. Педагогічна творчість представлена як пошук педагогом нових рішень у постановці нових завдань, застосуванні нестандартних прийомів діяльності, здатності передбачати та оптимально вирішувати своєрідні проблемні ситуації, що виникають у роботі вихователя. Сучасний заклад дошкільної освіти потребує вихователя, який готовий працювати в умовах інноваційних змін, що відбуваються в освіті, продукувати нові ідеї щодо організації педагогічного процесу, ініціювати та реалізовувати творчі проекти, проявляти творчі вміння, створювати таке освітнє середовище, яке було би комфортним для дитини, сприяло розкриттю її потенційних можливостей розвитку, виховувало творчу особистість. Ідеться про вихователя-дослідника з новим педагогічним мисленням, креативного фахівця, гуманіста й оптиміста за переконанням, який бачить дошкільне дитинство в усій його унікальності, а заклад дошкільної освіти – у різноманітності творчих підходів до виховання дітей. Такий вихователь уміє знаходити в роботі з дітьми нові ресурси, продукувати ефективні форми, способи спілкування та взаємодії з ними. Результатом творчості вихователя є зростання його професійної майстерності та особистісний саморозвиток, стимулювання творчої ініціативи вихованців та їхньої пізнавальної активності.

Розглянуто поняття професійної компетентності педагога. Проаналізовано професійний розвиток і творчу діяльність педагога в системі безперервної професійної освіти. Виділено критерії творчої педагогічної діяльності. Виявлено, що важливим змістовим модулем у структурі становлення педагогічної культури педагога вищої школи є комплекс психолого-педагогічних умінь: конструктивних, комунікативних, дидактичних, перцептивних, сугестивних, пізнавальних, прикладних, організаторських, психотехнічних. Запропоновано впровадження в практику нетрадиційних форм засідання кафедри, зокрема: проблемні столи, творчі педагогічні проекти, відеоконференції, науково-педагогічні експедиції.

Мета статті – висвітлення педагогічної діяльності О. П. Колоска та виявлення її впливу на розвиток українського народно-сценічного танцю і хореографічної культури України в цілому. Методологія дослідження. Для досягнення мети використовувались загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного рівнів: аналіз та узагальнення науково- теоретичних основ дослідження, логічний метод, метод інтерв’ю. Висновки щодо особливостей педагогічної діяльності О. П. Колоска зроблено на основі аналізу наукових джерел, педагогічних, методичних і творчих доробків митця, власного досвіду спілкування з ним, спогадів колег і студентів. Наукова новизна. У статті вперше висвітлено педагогічну діяльність О. Колоска у мистецьких закладах вищої освіти; проаналізовано роботу педагога над створенням фахової дисципліни «Український народно-сценічний танець»; введено у науковий обіг матеріали інтерв’ю з педагогом та його студентами і колегами. Висновки. Педагогічна діяльність професора О. П. Колоска була спрямована на розвиток традицій народного танцю в гармонійному й логічному поєднанні з виразними засобами академічного мистецтва та кращими здобутками сучасної світової виконавської культури. Завдяки його зусиллям майбутні хореографи почали вивчати дисципліну «Український народно-сценічний танець», а на методичних розробках теоретика і практика народного танцю О. Колоска нині ґрунтується викладання хореографічного мистецтва в закладах вищої освіти України. Його робота зі студентами над опануванням мистецтва балетмейстера була багатогранною, по-справжньому професійною, а балетмейстерсько-режисерське мислення сягало глибинних джерел народного танцювального мистецтва. Багаторічна педагогічна діяльність Олександра Колоска була надзвичайно плідною, тож нині йому завдячують своїм високим професійним рівнем чимало виплеканих ним молодих балетмейстерів і педагогів-хореографів.

Статтю присвячено одній з актуальних проблем підготовки майбутніх учителів історії – компетентнісному підходу в освітньому процесі. Учитель історії має не лише збагачувати учнів історичними знаннями, а насамперед допомагати їм орієнтуватися у соціальному й культурному просторі, формувати в учнів національну самосвідомість, сприяти цілісному сприйняттю світу. Задля реалізації означених цілей в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти вчитель історії має бути готовим до цього. Отже, професійна підготовка майбутнього вчителя історії має базуватися на формуванні у нього ціннісних (аксіологічних) орієнтацій, здатності критично мислити, приймати ефективні рішення у складних життєвих і педагогічних ситуаціях. Доведено, що підготовка майбутніх учителів історії до формування в учнів аксіологічної компетентності сприяє підготовці їх до творчої діяльності через парадигму гуманістичної освіти та виховання. У процесі творчої діяльності відбувається створення нових ціннісних понять, які залежать від економічних, політичних, соціальних відносин у суспільстві. У статті, зокрема, розкривається сутність таких понять, як компетентність, компетенція, професійна компетентність, предметні компетентності (історичні), аксіологічна компетентність, педагогічна практика. У дослідженні виділено підходи в освітньому процесі педагогічних закладів вищої освіти, що сприяли ефективній підготовці майбутніх учителів історії до формування в учнів аксіологічної компетентності (діяльнісний, цілісний та ціннісний (аксіологічний)). Діяльнісний підхід сприяв підготовці до формування історичних компетентностей та застосування їх у практичній діяльності, стимулював особистість до самоосвіти та інтеграцію у професійну діяльність під час проходження педагогічної практики. Застосування цілісного підходу сприяло впровадженню в освітній процес ЗВО цілісної структури теоретичної і практичної підготовки майбутніх учителів історії. Ціннісний (аксіологічний) підхід був спрямований на особистісно орієнтоване навчання, створення психологічно сприятливих умов в освітньому процесі, спрямованих на ціннісні (аксіологічні) орієнтації особистості. Нами визначено педагогічні умови в підготовці майбутніх учителів до формування в учнів аксіологічної компетентності, а саме: 1) активне впровадження на заняттях у ЗВО моделювання педагогічної діяльності, педагогічних тренінгів; 2) упровадження в календарний план педагогічної практики завдань, спрямованих на формування в учнів аксіологічної компетентності; 3) мотивація майбутніх учителів історії до самоосвіти та самовдосконалення. Нами доведено, що саме застосування визначених педагогічних умов сприятиме ефективній підготовці майбутніх учителів історії до формування в учнів аксіологічної компетентності.

У статті досліджується професійно-педагогічна комунікація як умова розвитку комунікативних можливостей педагога. Проаналізовано теоретичні підходи до трактування сутності категорії «професійно-педагогічна комунікація», яка визначається як форма психологічної взаємодії вчителя з учнями під час освітнього процесу та спрямована на його всебічний розвиток, створення умов для реалізації творчих здібностей. Відображено структуру, основні функції професійно-педагогічної комунікації та зв’язки її суб’єктів. Проаналізовано структуру професійно-педагогічної комунікації, яка складається з чотирьох етапів: прогностичного, комунікативної атаки, управління, заключного. Визначено, що значущими для професійно-педагогічної кому- нікації є особистісні показники педагога за такими векторами: індивідуально-особистісним, комунікативним, соціально-психологічним, морально-політичним. Визначено провідні здібності педагога в педагогічній діяльності, як-от комунікативність (прихильність до людей, доброзичливість, товариськість); перцептивні (професійна пильність, емпатія, педагогічна інтуїція); динамізм особистості (здатність до вольового впливу і логічного переконання); емоційна стійкість (здатність володіти собою); оптимістичне прогнозування; креативність (здатність до творчості). Проаналізовано такі три компоненти професійно-педагогічної комунікації, як когнітивний, естетичний, поведінковий. У результаті проведеного дослідження встановлено, що професійно-педагогічна комунікація відіграє важливу роль у розвитку комунікативних можливостей педагога. Стратегія розвитку полягає в організації цілеспрямованого і неперервного освітнього процесу на засадах гуманістичного, особистісно орієнтованого, суб’єкт-суб’єктного підходів; у саморозвитку, самоорганізації особистості педагога, яка є джерелом активності в процесі професійної діяльності.

У статті на основі цілісного ретроспективного аналізу наукової літератури, досвіду діяльності загальноосвітніх шкіл гірської місцевості регіону Українських Карпат увиразнено особливості соціокультурного простору гірської школи як історичного, етносоціального явища та предмета наукових студій. Вказано на те, що проблематика становлення, розвитку та проектування просторів є однією з тих, що найбільш активно розробляються в сучасній психолого-педагогічній літературі. У її рамках чітко виділяється й набуває самостійного статусу тематика еволюції регіональних соціокультурних просторів. Автором наголошується, що у філософських, культурологічних, психолого-педагогічних, соціологічних дослідженнях як фундаментальних, так і тих, які мають прикладний характер, термін «соціокультурний простір» використовується як вихідна категорія, оскільки розглядається як збірний образ, що вміщає все різноманіття існуючої реальності. Акцентується увага, що шляхом теоретичного аналізу джерельної бази та методологічного конструкту дослідження просторової тематики обґрунтовано сутність поняття «соціокультурний простір» як предмет історичних, етносоціальних, освітніх і культурологічних студій, окреслено теоретико-методологічні засади організації соціокультурного простору закладу загальної середньої освіти. Актуалізується використання таких методів дослідження як: пошуково-бібліографічний – з метою вивчення бібліотечних каталогів, бібліографічних видань; контент-аналіз – для з’ясування стану розробленості проблеми, формулювання терміносистеми базових понять і концептуалізації основних положень; аналіз змісту педагогічної діяльності закладів освіти, узагальнення власного досвіду співпраці з педагогами та учнями гірських шкіл.Узагальнено, що просторовий розвиток та аналіз життєдіяльності людей, які проживають у певному соціокультурному просторі постають серед низки актуальних для сучасного суспільства питань. Педагогічна наука послуговується великою кількістю підходів та методів просторового аналізу, що дозволяють досліджувати соціально-педагогічні проблеми та певною мірою сприяти їх ефективному вирішенню.

У статті обґрунтовано доцільність впровадження інтегрованих курсів у процес професійної підготовки майбутніх вихователів і музичних керівників закладів дошкільної освіти. Інтегровані курси музично-педагогічної спрямованості розглядаються як поєднання елементів різних дисциплін, їх предмета та методів на основі системної цілісності. Метою інтеграції музично-педагогічних дисциплін визначено формування професіоналізму майбутнього вихователя і музичного керівника засобами музичного мистецтва та музично-педагогічної діяльності; до специфічних завдань віднесено розширення музичного та музично-педагогічного кругозору майбутніх фахівців дошкільної освіти, формування і розвиток в них музично-педагогічного мислення, творчих якостей особистості, здатності до педагогічної та музично-виконавської імпровізації, а також усунення техніцизму при викладанні музично-теоретичних дисциплін. Обґрунтовано спрямованість змісту інтегрованих дисциплін музично-педагогічного циклу на цілісну діяльність педагогічних кадрів закладів дошкільної освіти. Запропоновано різноманітні форми інтегрованих курсів: від конгломерату відомостей із різних галузей знань до якісно відмінного від нього синтезу дисциплін. Розкрито можливості використання при викладанні інтегрованих курсів музично-педагогічної спрямованості різноманітних спеціальних форм творчих завдань: педагогічний аналіз музичних творів дитячого репертуару, обґрунтування доцільності використання в педагогічному процесі закладу дошкільної освіти певних музичних творів, музично-стильовий аналіз творів дитячого репертуару, педагогічна та музична імпровізація, створення музичних зразків у тому чи іншому стилі, жанрі тощо. Висунуто припущення, що інтегровані курси музично-педагогічної спрямованості можуть посідати в процесі професійної підготовки майбутніх вихователів і музичних керівників закладів дошкільної освіти місце узагальнюючих курсів, оскільки по суті є їх різновидом, причому рівень узагальненості і фахова спрямованість можуть бути різноманітними.

У статті розглядаються основні напрями діяльності Академії міжнародного співробітництва з креативної педагогіки «Полісся» (Україна) в умовах інтеграційних процесів. Креативізація майбутніх фахівців/учителів відбуваються поетапно, що передбачає: виявлення педагогічних передумов об'єктивної необхідності, яка усвідомлюється у вигляді відповідних потреби, бажання; організації проблемних професійно орієнтованих ситуацій. Обґрунтовано теоретико-методологічні основи креативної освіти; андрагогічні засади та культуротворчу діяльність Академії; проаналізовано наукові основи професійної підготовки креативних фахівців, педагогічні умо-ви впровадження креативного підходу у професійну підготовку майбутніх учителів, науково-методичне забезпечення креативного освітнього процесу у вищій школі. На основі проведених досліджень виділено впровадження креативного підходу у професійно-педагогічну підготовку майбутніх учителів: творча взаємодія викладачів та студентів у навчальному процесі при вирішенні професійно орієнтованих навчальних проблем; актуалізація розвивального потенціалу психолого-педагогічних дисциплін; активізація самостійної пізнавальної діяльності студентів; створення творчого, психологічно комфортного середовища у навчальному закладі; залучення майбутніх педагогів до науково-дослідної діяльності (розробка наукових проектів, робіт, наукових публікацій); співпраця з викладачами-науковцями у межах науково-педагогічної школи; залучення майбутніх учителів до процесу самооцінки особистісних та професійних досягнень. Доведено, що формуванню креативної особистості педагога у навчальному процесі сприяло: застосування нетрадиційних форм, методів, інноваційних технологій, тренінгів, розв’язання професійно орієнтованих задач, мікровикладання, ділові ігри «Учитель XXI століття», виконання дослідницьких проектів «Творча майстерність педагогів-новаторів», конкурси, дискусії про проблеми сучасної школи тощо. Представлено результати діяльності Академії.

У статті розкрито сутність поняття «педагогічні умови», яка може бути представлена через два підходи: 1) комплекс заходів, зміст, методи і форми виховання, що забезпечують організацію матеріально-просторового середовища; 2) елемент педагогічної системи, що відображає можливості освітнього середовища за впливу на студентів (зміст, засоби, форми, технології). Педагогічні умови визначено як сукупність організаційних форм, педагогічних взаємодій, змісту навчання (дисциплін), що здійснюють спрямований вплив на студентів в ході їх фахової підготовки. З’ясовано, що необхідними педагогічними умовами є ті, які забезпечують процес формування правової культури майбутніх учителів в ході фахової підготовки, а під достатніми ‒ таке їх поєднання, яке забезпечує ефективність цього процесу. Обґрунтовано педагогічні умови формування правової культури майбутніх учителів історії та правознавства у фаховій підготовці, як-то: стимулювання мотивації пізнавальної діяльності, ціннісного ставлення студентів до норм права з урахуванням сучасних суспільно-історичних реалій з використанням інноваційних форм і активних методів навчання; диверсифікація змісту навчальних дисциплін для формування у студентів позитивного ставлення до правових знань; використання освітніх технологій, що забезпечують реалізацію правового досвіду (педагогічна і правова практики, правовиховна діяльність, громадська активність). Розкрито процес реалізації першої умови, що здійснювався у ході застосуванні інноваційних форм активних методів навчання; другої ‒ через вивчення студентами навчальних дисциплін та спецсемінарів; третьої ‒ за допомогою освітніх технологій.

У перекладі з грецької мови діагностика (diagnōstikos) означає здатність до розпізнання [1, 223]. «Педагогічна діагностика нараховує стільки ж років, як і уся педагогічна діяльність» [2, 6], але поняття «педагогічна діагностика» є відносно новим у світовій науці. Як відмічає К. Інгенкамп, він запропонував це поняття «... за аналогією з медичною і психологічною діагностикою у 1968 р. ...» [2, 6].Аналіз літератури [2–11] та ін. свідчить, що педагоги одностайні у визнанні необхідності діагностики особистісних якостей тих, хто навчається, і систематичного докладного аналізу їх навчальних досягнень з метою оптимізації навчального процесу. З цього приводу Ю. Бабанський підкреслює, що «... сама структура процесу навчання передбачає функціонування компонента зворотного зв’язку, без якого неможливо забезпечити регулювання і коригування цього процесу, проектування і конкретизацію нових цілей навчання» [12, 36].Педагогічна діагностика є багатоплановим напрямом педагогічної науки, який швидко розвивається. Тому не дивно, що існує багато підходів до визначення змісту цього поняття. Розпочнемо аналіз з авторського визначення педагогічної діагностики, яке запропоновано К. Інгенкампом:«Педагогічна діагностика призвана, по-перше, оптимізувати процес індивідуального навчання, по-друге, в інтересах суспільства забезпечити правильне визначення результатів навчання и, по-третє, керуючись критеріями, що заздалегідь розроблені, звести до мінімуму помилки під час переводу тих, хто навчається, з однієї навчальної групи до іншої, під час направлення їх на різноманітні курси і вибору спеціалізації навчання. Для досягнення цих цілей у ході діагностичних процедур, з одного боку, встановлюються передумови, що мають окремі індивіди і представники навчальної групи у цілому, а з іншої, визначаються умови, які необхідні для організації планомірного процесу навчання і пізнання. За допомогою педагогічної діагностики аналізується навчальний процес і визначаються результати навчання. При цьому під діагностичною діяльністю розуміється процес, у ході якого (з використанням діагностичного інструментарію або без нього), додержуючись необхідних наукових критеріїв якості, вчитель спостерігає за тими, хто навчається, та здійснює анкетування, обробляє дані спостережень і опитувань та повідомляє про отримані результати з метою описати поведінку, пояснити мотиви або передбачити поведінку в майбутньому» [2, 8].К. Інгенкамп підкреслює, що існує протиріччя між педагогічними і суспільними задачами педагогічної діагностики. У залежності від того, яка саме задача вирішується, відрізнятимуся функції і принципи діагностики. Деякі методи діагностики можуть ефективно застосовуватися тільки для вирішення однієї з цих задач. Тому для прозорості подання матеріалу будемо застосовувати поняття педагогічна експертиза, для підкреслення, що розуміється саме педагогічна діагностика в інтересах суспільства, на відміну від педагогічної діагностики, яка застосовується для оптимізації процесу навчання, тобто в інтересах того, хто навчається.Проведений аналіз науково-педагогічної літератури [2; 3; 12; 7; 4; 5; 8; 10; 11] та ін. свідчить, що серед дослідників немає суперечностей щодо таких ознак педагогічної діагностики:реалізує зворотний зв’язок в системі управління навчальним процесом;здійснюється з метою покращення процесу навчання (індивідуального або освіти у цілому) через вплив на умови і методи навчання;здійснюється невідривно від процесу навчання і є складовою цього процесу;передбачає здійснення педагогічного діагнозу, тобто детальний аналіз стану і динаміки розвитку студента, виявлення обставин недоліків, що дозволяє класифікувати студента за певним комплексом параметрів;передбачає аналіз передумов навчання, що мають окремі студенти або група у цілому;передбачає аналіз умов навчання, тобто перебігу навчального процесу і впливових факторів;забезпечує прогнозування перебігу навчального процесу.Деякі дослідники також включають до ознак діагностики здійснення оцінювання ([10; 5; 7] та ін.) і заохочення [5; 2] тих, хто навчається. На наш погляд, реалізація функції заохочення шляхом позитивної або негативної оцінки не є ознакою діагностики і більш притаманна контролю. Якщо припустити, що заохочення є необхідною функцією діагностики, арсенал методів діагностування суттєво звузиться. Чи будуть студенти відверто відповідати на запитання анкети, якщо вони знають, що за результатами дослідження їх похвалять або оцінять негативно? Чи скористається студент у вільний від аудиторних занять час автоматизованою системою тестування з метою закріпити власні знання і спрямувати навчальні зусилля, якщо виставлена системою оцінка може вплинути на підсумкову. Діагностика передбачає докладний аналіз не тільки навчальних досягнень, але і здібностей до певних дій, тобто властивостей особистості. По-перше, це висуває підвищені вимоги до докладності інформації про студента, тому не можна нехтувати високоінформативними методами діагностики, в тому числі такими, що не захищені від умисного спотворення результатів студентами. Потрібна довіра студентів до діагностичних заходів, їх впевненість, що результати не викликатиме негативних емоцій або інших наслідків. По-друге, докладна діагностика особистості є дуже делікатною сферою діяльності, спроби емоційно-ціннісного оцінювання здібностей можуть викликати неадекватну реакцію з боку студента, оскільки здібності у студентському віці здебільшого сформовані і їх розвиток дуже ускладнений. Психологи, наприклад, ніколи не оцінюють властивості випробуваних як добрі або погані: мова завжди йде про те як вибрати сферу діяльності, щоб оптимально реалізувати власну особистість.Щодо оцінювання, то воно має дві складові. По-перше, оцінка –«вимірювання знань, умінь, навичок, погляд на їх рівень» [3, 362], і у такому розумінні оцінювання, безумовно, є функцією педагогічної діагностики. З іншого боку оцінка передбачає вплив на особистість «... вона може виявитися у похвалі словом, жесті, міміці вчителя, короткому судженні, догані, оціночному вислові» [3, 362]. Така емоційно-ціннісна оцінка, на наш погляд, не відповідає завданням педагогічної діагностики, як було показано вище. І. Підласий застосовує термін «оцінювання» у зв’язку з метою педагогічної діагностики: «Метою дидактичного діагностування є своєчасне виявлення, оцінювання і аналіз перебігу навчального процесу у зв’язку з його продуктивністю» [7, 544]. Але це не оцінювання учня як особистості. Мова йде про аналіз навчального процесу з точки зору його продуктивності. І. Підласий також розглядає оцінку як «... спосіб раціонального визначення особистого рейтингу ...» [7, 546], – такий підхід насамперед передбачає не оцінку, а самооцінку за результатами вимірювання окремих властивостей особистості та її навчальних досягнень. Щоб уникнути багатозначності поняття «оцінювання», пропонуємо для педагогічної діагностики застосовувати терміни «вимірювання» і «аналіз».Сказане не заперечує високого значення оцінювання і заохочення для управління навчальною діяльністю студента.Якісне визначення поняття педагогічної діагностики не можливе без встановлення зв’язків між ним і традиційним поняттям педагогічного контролю. Традиційно педагогічна діагностика розвивалася як складова педагогічного контролю. Це знайшло відображення у науковій і навчальної педагогічної літературі ([3; 13; 4] тощо), і закріплено у «Критеріях оцінювання навчальних досягнень» [14] через виділення діагностико-керуючої функції педагогічного контролю «... що допомагає виявити причини труднощів, які виникають в учня у навчанні, прогалини у знаннях і вміннях, і визначити конкретні шляхи усунення недоліків» [3, 363]. Таким чином, сутність діагностико-керуючої функції педагогічного контролю відповідає сутності педагогічної діагностики.В. Бондар розглядає педагогічну діагностику як новий рівень педагогічного контролю: «контроль з боку вчителів за результатами діяльності учнів трактується як педагогічна діагностика і виходить за межі перевірки й оцінювання знань, вмінь та навичок. За педагогічної діагностики, яка здебільшого застосовується до виховання, враховуються індивідуальні особливості учнів: їхні інтереси, потреби й мотиви; захоплення, нахили, здатності та здібності; особливості перебігу психічних процесів – мови й мислення; уваги, уяви і фантазії; пам’яті, емоцій, волі тощо» [8, 183].І. Підласий [7], Н. Морзе [10] і Л. Крившенко [15] розглядають педагогічний контроль як складову педагогічної діагностики.Г. Атанов виділяє два підходу до проведення контролю: на основі «... інтегральної оцінки того, що знає або вміє той, хто навчається ...» [16, 154] або на основі педагогічної діагностики, яка «... проводиться з метою управління навчальним процесом, його корекції ...» і передбачає визначення того, «що саме не знає / не вміє той, хто навчається ...» [16, 155]. Таким чином бачимо, що є спільні методи, що застосовуються і для контролю, і для діагностики. Однак, є методи контролю, що визначають інтегральну оцінку результату навчальної діяльності студента, такі методи не дають достатньої інформації з точки зору діагностики. З іншого боку, частина методів діагностики, таких як, наприклад, анкетування не можуть застосовуватися для здійснення контролю, оскільки студент може умисно спотворити результати з метою отримання позитивної оцінки.На нашу думку педагогічний контроль і педагогічна діагностика відрізняються за метою і спрямованістю результатів, тому це різні, хоча і дуже близькі поняття. Мета педагогічного контролю – корекція особистості студента, його дій, ставлення до навчання, крім цього, контроль виконує і діагностичну функцію. Мета діагностики – інформаційне забезпечення системи управління навчальним процесом, вибір оптимального методу навчання у конкретний момент навчального процесу.Педагогічна діагностика і педагогічний контроль здійснюються невідривно від навчального процесу і є компонентами навчального процесу, методи контролю і діагностики виконують навчальну функцію і можуть розглядатися як своєрідні методи навчання [7, 545]. У практиці навчання діагностика і контроль здебільшого здійснюються спільно: з одного боку, діагностика є однією з функцій педагогічного контролю, з іншого боку, педагогічний контроль часто застосовує методи діагностики. Але різна спрямованість педагогічного контролю і педагогічної діагностики змушує розглядати їх окремо як різні підсистеми педагогічної системи. З урахуванням поглядів на педагогічну систему як багатовимірну «... з такими основними векторами: організаційним, управлінським, діалогічним ...» [17] можна сказати, що педагогічний контроль відноситься до організаційного вектору, а педагогічна діагностика до управлінського. У таблиці 1.1 наведено фактори що зумовлюють диференціацію понять педагогічна діагностика і педагогічний контроль.Таблиця 1.1. педагогічний контрольпедагогічна діагностикаі контроль, і діагностика є компонентами педагогічної системидіагностика є однією з функцій контролюпедагогічний контроль застосовує деякі методи діагностикиконтролювати можна тільки те, що свідомо формується (навчальні досягнення, поведінку тощо)педагогічній діагностиці підлягають не тільки навчальні досягнення студента, але і його початкова підготовка, мотиви, деякі психофізіологічні властивості, що впливають на ефективність навчання, тощоконтроль передбачає прямий вплив на студента: заохочення або покараннядіагностика передбачає непрямий вплив на студента через рекомендації щодо вибору методу навчанняконтроль може здійснюватися як на основі діагностики шляхом узагальнення результатів, так і за допомогою інтегральних методів, що перевіряють сформованість професійної компетентності через виконання комплексних практичних завданьдіагностика завжди передбачає детальний аналіз за елементами, що складають очікуваний результат навчання діагностика передбачає виявлення причин труднощівконтроль включає в себе інтегральну оцінку навчальної діяльності студента та його досягненьдіагностика передбачає обробку даних: інтерпретацію, класифікацію, формування рекомендацій щодо корекції навчання, прогнозуванняконтроль передбачає емоційно-ціннісну оцінку особистостірезультати діагностики емоційно-нейтральніконтроль передбачає оперативну реакцію на виявлені порушення або успіхиінтерпретація результатів діагностики здійснюється після накопичення необхідного об’єму данихмета контролю – корекція особистості студента, його дій, ставлення до навчання мета діагностики – інформаційне забезпечення системи управління навчальним процесом щодо вибору змісту і методів навчанняТаким чином педагогічна діагностика і педагогічний контроль є окремими підсистемами навчального процесу, але деякі їх функції співпадають за змістом, хоча і реалізуються у різному ступені.