Статті в журналах з теми "Патерн поведінки"

Сталий і безпечний людський розвиток багатьма зв'язками пов'язаний з гуманітарною безпекою, яка зумовлена адекватною реакцією особистості на екстремальну ситуацію. Цілеспрямований вплив на поведінку і превентивну діяльність особистості в кризових ситуаціях стає можливим, завдяки формуванню особистісної структури свідомості людини – ментального патерну безпеки. Це відкрита, динамічна, відносно стійка, функціональна структура, що розвивається. Її конституювання відбувається на свідомому і підсвідомому рівнях психіки людини. Формування ментального патерну зумовлено потребами в безпеці, соціальним досвідом їх реалізації, спеціальними знаннями, гуманістичними ціннісними орієнтаціями, соціальним статусом, роллю, установками, мотивацією і рефлексією особистості. Ментальний патерн безпеки містить когнітивну, семантичну, ціннісну, емотивну і поведінкову підструктури. Їх функціонування утворює комплекс моделей і схем адекватного реагування на кризові, екстремальні ситуації, конституює соціальні практики безпеки. Основною функцією ментального патерну безпеки є формування соціальної, психологічної та професійної готовності адекватного осмислення, поведінки і превентивної діяльності в надзвичайних ситуаціях. Провідна роль у формуванні ментального патерну безпеки належить системі освіти в інтересах сталого розвитку. Знання про конституювання ментальних структур безпеки може бути використано як концептуальна основа модернізації освіти в інтересах сталого і безпечного людського розвитку.

Розглядаються альтернативні заходи із забезпечення конкурентоспроможності підприємства на зовнішніх ринках відповідно до специфіки ситуації та її можливого розвитку на основі декомпонування стратегії за допомогою дерева структури стратегічних альтернатив. Аналізуються різноманітні типові ситуації розвитку бізнесу на зовнішніх ринках і відповідні їм стратегічні альтернативи конкурентної поведінки підприємства (стратегічні заходи, рішення, дії), спрямовані на забезпечення (підтримку або розвиток) його конкурентоспроможності в умовах глобалізації. Стратегія виходу та діяльності на зовнішніх ринках трактується як логіка поведінки підприємства щодо ключових аспектів формування, функціонування та розвитку його бізнесу в умовах глобалізації. Типовий стратегічний “патерн” підприємств, які здійснюють чи мають намір вийти на зовнішні ринки та конкурентно вести там свій бізнес, сформовано в контексті питань, які стосуються способів виходу, розвитку та діяльності підприємств на зовнішніх ринках. Зроблено висновок, що проблеми у бізнесі є насамперед наслідком неефективного управління через відсутність системного стратегічного підходу щодо вирішення проблем управління підприємством, зокрема в питаннях його виходу на зовнішні ринки та конкурентної діяльності на них, а не відсутності автоматизованого обліку та інформаційних систем на підприємстві і поза ним. Запропонована уніфікована модель дерева структури і альтернатив стратегічних рішень, представлена у вигляді метафрейма, допомагатиме у здійсненні відбору оптимальних варіантів рішень щодо ключових питань, пов’язаних із виходом та діяльністю вітчизняних підприємств на зовнішніх ринках в умовах глобалізації.

Педагогічна взаємодія в освітніх установах, здійснюючись у суб'єкт-суб'єктній парадигмі, ґрунту- ється на загальному психологічному конструкті – копінг-поведінці, висхідному до процесів становлення комуні- кативної суб'єктності індивіда, до складу якої входять явища соціальної перцепції, інформаційної та особистісної самопрезентації з елементами психологічного захисту. Будучи основним соціальним засобом формування осо- бистості, педагогічна взаємодія за вмілого поводження сприяє виробленню конструктивних копінг-стратегій за рахунок засвоєння патернів толерантної поведінки в системі «учень/учні – вчитель/вчителі» і не конструктивних унаслідок реакції на пряму або приховану інтолерантну поведінку з боку наставників. Доведено значимість упев- неності в собі для вироблення адекватної копінгової поведінки, яка є наслідком становлення суб'єктності індивіда в результаті подолання перешкод і бар'єрів у різних комунікативних і діяльнісних ситуаціях. Аргументовано, що процес становлення копінг-поведінки може бути змодельований шляхом звернення до психодіагностичних методик, параметри яких указують на її окремі складові частини. Методологічною основою такого моделювання є уявлення про її структуру як функціональну єдність носія поведінкової дії (особистість), індивідуальних варіан- тів уже сформованого копінгу, спрямованих на подолання актуальних перешкод та бар’єрів у провідній та допо- міжній діяльності.

Вступ. Залученість осіб, що вживають психоактивні речовини в інтернет-користуванні, накладає на них певні поведінкові зміни. Поєднання психопатологічного предиспозиційного фону у вигляді емоційно-вольових порушень з феноменами, властивими поглибленому використанню мережі Інтернет, зумовлює розвиток у осіб досліджуваної групи специфічних поведінкових патернів, пов’язаних з інтернет-ко-ристуванням.Мета дослідження – дослідити і систематизувати патологічні поведінкові патерни, пов’язані з мережею Інтернет, у осіб, що вживають психоактивні речовини.Матеріали і методи. Для реалізації поставленої мети дослідження було проведено контент-аналіз наукової літератури та матеріалів ЗМІ, а також обстежено 34 людини з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання психоактивнихречовин (F19,2).В результаті дослідження виділені і описані п’ять патологічних поведінкових патернів, пов’язаних з мережею Інтернет у осіб, що вживають психоактивні речовини: редукція offline комунікації і надання переваги online дозвіллю, висвітлення у мережі Інтернет власних асоціальних вчинків, зміна адиктивної пошукової активності з offline середовища на мережу Інтернет, аутоіндукування крайніх перепадів настрою за допомогою інтернет-контенту та індукування інтернет-контентом крайніх варіантів поведінки.Висновки. Інтернет-користування здатне призводити до специфічної патологічної модифікації поведінки осіб, що вживають психоактивні речовини. Виявлені поведінкові патерни можуть зумовлювати наростання соціальної дезадаптації і виступати потенціюючим і підтримуючим фактором наркотизації.

Стаття аналізує стратегії поширення і збереження доктрини «Русского мира», зосереджуючись на осмисленні патернів локальної політичної свідомості українського суспільства, базових цінностей і світоглядних орієнтацій, що впливають на політично-значущу поведінку індивідів та спільнот в Україні. Автор спирається на філософську методологію, поєднуючи методи аналітичної філософії, феноменології та герменевтики, а також напрацювання досліджень націєтворення і постколоніальних суспільств. Це дозволяє виокремити деякі базові патерни, не претендуючи на виключність чи остаточність висновку. До цих патернів автор відносить атомістичний індивідуалістичний патерналізм, який він ще називається оберненим патерналізмом, пануючі цінності безпеки, виживання, матеріалістично-гедоністичні орієнтації. Це накладається на публічне протистояння двох сакральних космосів або громадянських релігій, проте окрім цих двох сторін протистояння ще виділяється третя найбільш масова ціннісна група. Автор пропонує практичні рекомендації для органів влади та публічного дискурсу.

У статті виокремлено основні підходи до вивчення проблеми суїцидонебезпечних станів особистості: психоаналітичний, згідно з яким причини такої поведінки вбачаються у негативному ставленні особистості до зовнішнього світу, недоліки якого викликають агресивні дії і надалі змінюють свій напрям із зовнішнього на внутрішній; анатомо-морфологічний, за яким конституція тіла визначає риси характеру людини, а найбільш схильними до аутоагресії та суїциду є мезоморфи; гуманістично-феноменологічний, з методом психологічної автопсії, за яким таку поведінку розглядають з точки зору і в контексті феноменології; когнітивний, за яким в основі суїцидонебезпечних станів особистості знаходяться когнітивні спотворення, як-то дихотомічне мислення, схильність до глобалізації, наявність ригідних когнітивних схем та соціально-психологічний, згідно з яким суїцидонебезпечний стан є складним особистісним комплексом, що функціонує на різних рівнях, а структуру суїцидонебезпечного патерну особистості складають характерологічний, самооціночний, інтерактивний та соціально-перцептивний субблоки. Розроблено й апробовано диференційовану соціально-психологічну програму корекції суїцидонебезпечних станів особистості та її саморегуляції у міжособистісних конфліктаї в умовах сучасного соціуму, побудовану на принципах еквівалентності, системності, перспективності, диференційованого прогнозування, динамічності та на засадах екзистенційно-гуманістичного, особистісно-орієнтованого, когнітивно-поведінкового, ресурсного і рефлексивного підходів. Ефективність розробленої програми доведена підвищенням здатності до регуляції емоційних проявів, зниженням показників соціальної інтроверсії, тривожності, депресивності, внутрішньої конфліктності; зростанням самоповаги та самоцінності; розвитком навичок саморефлексії та самопізнання, підсиленням життєвої активності та самореалізації; збільшенням інтернальності; зміною життєвих планів та перспектив у бік особистісного зростання, саморозвитку та прийняття відповідальності за своє життя; підвищенням спроможності протистояти обставинам та керувати своїм життям з використанням ефективних механізмів психологічного захисту та конструктивних стратегій копінг-поведінки.

Досліджено феномен бюрократизму крізь призму аксіологічних витоків, доведено доцільність розділяти за змістом такі поняття, як “бюрократія” та “бюрократизм”, доведено припущення про те, що в умовах бюрократії бюрократизм виступає лише як один із можливих варіантів рольових ситуацій поведінки актора, продемонстровано, що теорія раціональної бюрократії М. Вебера, яку було покладено в основу традиційної моделі суспільного управління (Old Public Management), відбивається і в наступних моделях, лише видозмінюючи певні патерни, і за умов відповідної позиції інструментальних, консуматорних, внутрішніх і зовнішніх факторів ситуація бюрократизму знаходить свого актора.

У статті досліджено концепцію міфу у працях М. Еліаде. Визначено, що М. Еліаде розглядає міф як невід’ємний структурний компонент реальності культури, відмежовуючи його від «несправжніх» оповідей. Надана характеристика основних складових частин міфу у працях М. Еліаде. Доведено, що, згідно з концепцією М. Еліаде, міф повертає людину до витоків світу, відповідає її екзистенційним запитам, надає людині необхідні паттерни поведінки. Відзначається, що навіть після процесів деміфологізації, міф, яким його бачить румунський мислитель, продовжує відігравати ключову роль у житті людини, оскільки сприяє створенню важливих традицій, політичних та релігійних течій, літературних творів і витворів мистецтва, а на індивідуальному рівні проявляється у вигляді фантазій та сновидінь.

Параметри результативності (ефективності) професійної підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти презентовано у різних вимірах. У статті означено феноменологію еколого-професійної та еколого-педагогічної компетентності. Проаналізовано екологічну домінанту у професійній підготовці майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти. Визначено новий підхід до підготовки фахівців дошкільної освіти – лідерської діяльності педагога в екологічній освіті дошкільників, яка представляє цілісну модель, що включає мотиваційно-ціннісну, емоційно-вольову, змістову та діяльнісну підструктури та критерії до них. Окреслені ключові атрибути та екологічні домінанти у професійній підготовки майбутнього фахівця дошкільної освіти до здійснення еколого-педагогічної діяльності. Акцентовано увагу на таких поняттях, як екологічна культура, соціально-екологічна компетентність, еколого-педагогічна компетентність майбутніх вихователів, еколого-педагогічна готовність, професіоналізм вихователів дошкільних закладів у формуванні екологічно доцільної поведінки дошкільників, готовності майбутніх вихователів до формування в старших дошкільників навичок, орієнтованих на сталий розвиток. Подано власне ставлення до розуміння «готовність до формування екологічно доцільної поведінки дітей дошкільного віку» – професійно-особистісне цілісне інтегративне новоутворення, яке характеризується наявністю сформованих (привласнених) мотиваційно-ціннісних диспозицій, когнітивно-інтелектуальних характеристик, поведінкових патернів і рефлексивно-оцінних дій, що розкриваються у здатності суб’єкта професійної діяльності до ефективного формування означеного сегменту життєдіяльності дошкільників.

Social media is an integral part of everyone’s life, meeting the needs of belonging and relaxation. Dur-ing the progression of the COVID-19 pandemic, the need for socialization increases, as a result of which the degree of user involvement increases. Thepur-poseoftheresearch was to theoretically substantiate the results of an empirical study of the relationship between the social media use and the psychological well-being of users (N = 516) in everyday life and dur-ing a global pandemic. Methods: standardized valid psychodiagnostic methods, author’s questionnaire, correlation and factor analyzes. Results: The research allowed to establish the following individual charac-teristics of the behavior of young users in social media in different life circumstances. One of the research hypotheses was the assumption that by limiting the ability to communicate and meet with friends and relatives during self-isolation, the share of vir-tual communication will increase. During quarantine, young people, as in everyday life, prefer to watch a vari-ety of videos and read posts, i.e. passive use, rather than communication. Spending time on various social media applications is a kind of coping strategy, which becomes a trigger for the formation of social media dis-order. Due to the uncontrolled social media use during the period of self-isolation, young people face changes in sleep, mostly dysomnia. Excessive involvement in the social media increases during quarantine, leading to insomnia. Paired correlation coefficients of the sub-jects’ complaints about “Negative changes in sleep” have 16 highly reliable relationships in the range from r = .156 to r = .444 or ρ ≤ .015 – .0000. Conclusions:The lack of hygienic and controlled spending time on social media in everyday life and during self-isolation provokes an exacerbation of anxiety, apathy, depressed mood and a sense of isolation from society. The desire of young people to endure forced isolation without negative experiences leads to excessive online involve-ment.Keyw ords:psychological well-being, passive use of social media, social media disorder, COVID-19, behavioral patterns, mental health, isolation. Соціальні мережі є невід’ємною складовою життя кожної людини, забезпечуючи задоволення потреб у приналежності та релаксації. У період прогресування пандемії COVID-19 необхідність у соціалізації зростає, внаслідок чого підвищується ступінь залученості користувачів. Мета: теоретично обґрунтувати отримані результати емпіричного дослідження зв’язку типу використання соцмереж з психологічним благополуччям користувачів (N = 516) у звичайному житті та в умовах всесвітньоїпандемії.Мет оди:стандартизовані валідні психодіагностичні методики, авторська анкета, кореляційний та факторний аналізи. Результати: Проведене дослідження дозволило встановити наступні індивідуальні особливості поведінки юних користувачів у соціальних мережах у різних життєвих обставинах. Однією з дослідницьких гіпотез було припущення, що через обмеження можливості спілкуватися та зустрічатися з друзями та близь-кими у період самоізоляції, збільшиться частка віртуальної комунікації. За час карантину юнаки, як і в звичайному житті, віддають перевагу перегляду різноманітних відео-роликів та читанню постів, тобто пасивному використанню, ніж спілкуванню. Проведення часу за різними додатками соцмереж є своєрідною копінг-стратегією, що стає тригером формування соціально-мережевого розладу. Внас-лідок неконтрольованого використання соцмереж в період самоізоляції юнаки наражаються на зміни сну, переважно дисомнію. Під час карантину надмірна залученість у соцмережі збільшується, призводячи до безсоння. Парні коефіцієнти кореляції скарг досліджуваних на “Негативні зміни сну” мають 16 високо достовірних зв’язків у діапазоні від r = .156 до r = .444 або ρ ≤ .015 – .0000. Висновки:Відсутність гігієнічного та контрольованого проведення часу у соцмережах у звичайному житті та під час самоізоляціїпровокує загострення тривоги, апатії, пригніченого настрою та відчуття відірваності від соціуму. Прагнення юнаків перенести вимушену ізоляцію без негативних переживань призводить до надмірної онлайн-залученості.Ключовіслова:психологічне благополуччя, пасивне використання соцмереж, соцмережевий розлад, психічне здоров’я, ізоляція.

У статті наведено приклад реалізації методологічних засад метамодернізму в науковий дискурс медіапсихології особистості. Оскільки метамодернізм передбачає ситуативно виправдане почергове використання об’єктивних, кількісних, пояснювальних методів і суб’єктивних, якісних, описових методів, то обґрунтовується необхідність комплексних міждисциплінарних досліджень у царині медіапсихології загалом та медіавпливу зокрема із застосуванням методологічної тріангуляції, що використовує змішані методи – як експериментально-діагностичні із широким залученням математико-статистичних методів, так і герменевтичний метод, зокрема наративний аналіз. Насамперед здійснено перевірку статистичної значущості міжпоколінних та гендерних відмінностей між діагностованими змінними і зроблено висновок про універсальну й об’єктивну вікову і соціокультурну детермінацію цих відмінностей, а не їх тотальну зумовленість матеріальним становищем, політичною і правовою самосвідомістю громадян. Поєднання обох груп методів, що стосуються організації та медіації конфліктної взаємодії учасників політичного ток-шоу, дало змогу виявити хибні інтерпретації статистичного матеріалу, представлені в книжці С. Шустера «Свобода слова проти страху і приниження…», зумовлені браком професійно-психологічної компетентності автора, а також експлікувати провідні теми, смисли, рольові позиції, архетипні патерни поведінки учасників телепередачі. Подано аксіопсихологічну реінтерпретацію переживання масових емоцій Д. Муазі з позицій принципу інтегральної суб’єктності, висунутого З. Карпенко. Акцентовано на ролі ведучого як наратора, відповідального за режисуру телепередачі, та фасилітатора конфліктної взаємодії в негативному чи позитивному векторі.

В статті досліджуються засади соціо-системологічного аналізу гендерної культури як складника культурної системи, соціально-інституційної організації, соцієтальної психіки та тілесності. Соціологічна концептуалізація гендерної культури передбачає її оцінку на чотирьох рівнях аналізу: аксіосферно-смисловому, соціально-інституційному (соціогруповому), соцієтально-психічному (індивідуально-психічному) та соматичному.Дослідження гендерної культури українського суспільства показує, що її особливостями є всебічна сакралізація жіночого начала та жінковладдя при міноритарному соціогендерному статусі чоловіків, їх віктимізації та скотомізації; переважання серед жінок соціальних мереж та комунікативних кіл при загальній атомізованості чоловіків та слабкості спільнотоутворення серед них як гендерної групи; наявність всебічних можливостей застосування щодо жінками щодо чоловіків гендерного насильства, починаючи від афективного тероризування і закінчуючи морально-етичною, педагогічною та правовою репресією через судову систему матріархальної держави; відмінна від європейської нуклеарної сім’ї модель гендерних розстановок в едиповому трикутнику, що тягне за собою формування трансгендерних ідентичностей; порушення збалансованості соціального віддзеркалення маскулінності за умови репресивного ставлення до маскулінної агресії при всебічному заохоченні з боку інституцій соціалізації квазімаскулінних патернів гендерної поведінки жінок.

У статті розкрито проблему технологічного забезпечення ситуативної тривожності майбутніх практичних психологів. Визначено, що під технологією розвитку саморегуляції ситуативної тривожності майбутніх психологів розуміємо комплексну систему технологічних процедур, що спрямована на зниження рівня прояву ситуативної тривожності. Сформульовано мету, принципи технології. Обґрунтовано, що теорія поетапного формування розумових дій (О. Леонтьєв, П. Гальперін, Д. Ельконін, Н. Тализіна та ін.) і принцип соціального генезу вищих психічних функцій (Л. Виготський) є методологічною основою розробки технології саморегуляції ситуативної тривожності майбутніх психологів. Установлено основні етапи технології: діагностичний, підготовчий, основний, підсумковий (контрольний). Визначено мету кожного з етапів: (діагностичний етап – виявлення рівня прояву ситуативної тривожності щодо проведення формувального етапу технології; підготовчий етап – активізація студентів, надання інформації про методи саморегуляції ситуативної тривожності; усвідомлення студентами необхідності зниження ситуативної тривожності; основний етап – зовнішня регуляції довільної дії щодо застосування методів саморегуляції ситуативної тривожності: за допомогою викладача; самостійно, коли вправляння супроводжується значним вольовим зусиллям і почуттям упевненості; довільна регуляція дій у процесі застосування методів саморегуляції ситуативної тривожності; підсумковий (контрольний) етап – повторне визначення рівня прояву ситуативної тривожності щодо виявлення ефективності технології). Розроблено технологічну карту механізму розвитку саморегуляції ситуативної тривожності майбутніх психологів, де, окрім мети, визначено засоби й очікуваний результат на кожному етапі реалізації технології. Послідовно розкрито суть кожного з етапів. Очікується, що в процесі послідовної реалізації кожного з етапів сформуються навички саморегуляції ситуативної тривожності та ефективні патерни поведінки в ситуаціях, які можуть викликати тривожність майбутніх психологів.

Представлено результати аналізу диспозиції сімейності, виконаного на матеріалі прислів’їв про шлюб та сім’ю як “культурних осадів”, що утримують життєвий досвід агентів масового дискурсу. Визначено, що мета дослідження полягає у виявленні домінантних категорій (компонентів структури) диспозиції сімейності класично-традиційної сім’ї. Психологічний зміст інтерпретованих текстових даних (прислів’їв і приказок про шлюб та сім’ю) розкривається за допомогою герменевтичного методу. Дескрипції в даному контексті розглядаються як техніка інтерпретації в межах герменевтичного методу психології, а домінантні категорії – як інтерпретаційний потенціал для розуміння особливостей диспозиції сімейності в масовому дискурсі. Реконструкція змісту шлюбу та сім’ї здійснюється в дискурсі традиційної сім’ї як конструйованого тексту, що відтворює уявлення про смисл стосунків між подружжям. Увага фокусується на виконанні соціокультурних ролей, функцій, дотриманні цінностей, які відповідають приписам подружньої взаємодії як інституціональної норми. Імліцитний смисл асиметричності функціонально-рольової поведінки подружжя свідчить про головну відмінність дискурсу: злиття категорій “стать”, “гендер”, “ідентичність” – і пояснює зміст базових ролей чоловіка/жінки в сімейній ієрархії. Основною характеристикою функціонально-рольового устрою в межах дискурсу визначено взаємопов’язаність зазначених категорій та рядоположність: сім’я – шлюб – батьківство, що відповідають розумінню їх як суспільної норми взаємодії подружжя і членів сім’ї. На основі аналізу корпусу 118 прислів’їв виокремлено домінантні категорії сім’ї: мотив, функції, ролі, стосунки і цінності, що розглядаються як компоненти структури традиційної сім’ї. Зауважено, що вони мають інтерпретаційний потенціал для розуміння системи поглядів на організацію взаємин подружжя в межах дискурсу традиційної сім’ї. Процедура “насичення” даних виявила типові інтерпретативні правила сім’ї та шлюбу, відтворені в мотивах директивності диспозиції сімейності як абсолютних цінностей подружжя, дітності та батьківства, ієрархізації взаємодії чоловік – дружина – діти. Зроблено висновок, що диспозиція сімейності як матриця конфігурації культивованих суспільством практик забезпечувала реплікацію патернів поведінки з чинними імперативами: соціальні цінності (матеріальні, морально-етичні), статусність чоловіка/жінки, гетеронормативність взаємин, функціонально-рольова дихотомія. Виявлені компоненти структури є підґрунтям для теоретичного осмислення процесів трансформації практик шлюбно-сімейного партнерства і батьківства та підставою для вивчення суб’єктивних компонентів цих практик.

Наукові дослідження стають ефективними тоді, коли природу подій чи явищ можна розглядати з єдиних позицій, виробити універсальний підхід до них, сформувати загальні закономірності. Більшість сучасних фундаментальних наукових проблем і високих технологій тісно пов’язані з явищами, які лежать на границях різних рівнів організації. Природничі та деякі з гуманітарних наук (економіка, соціологія, психологія) розробили концепції і методи для кожного із ієрархічних рівнів, але не володіють універсальними підходами для опису того, що відбувається між цими рівнями ієрархії. Неспівпадання ієрархічних рівнів різних наук – одна із головних перешкод для розвитку дійсної міждисциплінарності (синтезу різних наук) і побудови цілісної картини світу. Виникає проблема формування нового світогляду і нової мови.Теорія складних систем – це одна із вдалих спроб побудови такого синтезу на основі універсальних підходів і нової методології [1]. В російськомовній літературі частіше зустрічається термін “синергетика”, який, на наш погляд, означує більш вузьку теорію самоорганізації в системах різної природи [2].Мета роботи – привернути увагу до нових можливостей, що виникають при розв’язанні деяких задач, виходячи з уявлень нової науки.На жаль, теорія складності не має до сих пір чіткого математичного визначення і може бути охарактеризована рисами тих систем і типів динаміки, котрі являються предметом її вивчення. Серед них головними є:– Нестабільність: складні системи прагнуть мати багато можливих мод поведінки, між якими вони блукають в результаті малих змін параметрів, що управляють динамікою.– Неприводимість: складні системи виступають як єдине ціле і не можуть бути вивчені шляхом розбиття їх на частини, що розглядаються ізольовано. Тобто поведінка системи зумовлюється взаємодією складових, але редукція системи до її складових спотворює більшість аспектів, які притаманні системній індивідуальності.– Адаптивність: складні системи часто включають множину агентів, котрі приймають рішення і діють, виходячи із часткової інформації про систему в цілому і її оточення. Більш того, ці агенти можуть змінювати правила своєї поведінки на основі такої часткової інформації. Іншими словами, складні системи мають здібності черпати скриті закономірності із неповної інформації, навчатися на цих закономірностях і змінювати свою поведінку на основі нової поступаючої інформації.– Емерджентність (від існуючого до виникаючого): складні системи продукують неочікувану поведінку; фактично вони продукують патерни і властивості, котрі неможливо передбачити на основі знань властивостей їх складових, якщо розглядати їх ізольовано.Ці та деякі менш важливі характерні риси дозволяють відділити просте від складного, притаманного найбільш фундаментальним процесам, які мають місце як в природничих, так і в гуманітарних науках і створюють тим самим істинний базис міждисциплінарності. За останні 30–40 років в теорії складності було розроблено нові наукові методи, які дозволяють універсально описати складну динаміку, будь то в явищах турбулентності, або в поведінці електорату напередодні виборів.Оскільки більшість складних явищ і процесів в таких галузях як екологія, соціологія, економіка, політологія та ін. не існують в реальному світі, то лише поява сучасних ЕОМ і створення комп’ютерних моделей цих явищ дозволило вперше в історії науки проводити експерименти в цих галузях так, як це завжди робилось в природничих науках. Але комп’ютерне моделювання спричинило розвиток і нових теоретичних підходів: фрактальної геометрії і р-адичної математики, теорії хаосу і самоорганізованої критичності, нейроінформатики і квантових алгоритмів тощо. Теорія складності дозволяє переносити в нові галузі дослідження ідеї і підходи, які стали успішними в інших наукових дисциплінах, і більш рельєфно виявляти ті проблеми, з якими інші науки не стикалися. Узагальнюючому погляду з позицій теорії складності властиві більша евристична цінність при аналізі таких нетрадиційних явищ, як глобалізація, “економіка, що заснована на знаннях” (knowledge-based economy), національні і світові фінансові кризи, економічні катастрофи і ряд інших.Однією з інтригуючих проблем теорії є дослідження властивостей комплексних мережеподібних високотехнологічних і інтелектуально важливих систем [3]. Окрім суто наукових і технологічних причин підвищеної уваги до них є і суто прагматична. Справа в тому, що такі системи мають системоутворюючу компоненту, тобто їх структура і динаміка активно впливають на ті процеси, які ними контролюються. В [4] наводиться приклад, коли відмова двох силових ліній системи електромережі в штаті Орегон (США) 10 серпня 1996 року через каскад стимульованих відмов призвели до виходу із ладу електромережі в 11 американських штатах і 2 канадських провінціях і залишили без струму 7 млн. споживачів протягом 16 годин. Вірус Love Bug worm, яких атакував Інтернет 4 травня 2000 року і до сих пір блукає по мережі, приніс збитків на мільярди доларів.До таких систем відносяться Інтернет, як складна мережа роутерів і комп’ютерів, об’єднаних фізичними та радіозв’язками, WWW, як віртуальна мережа Web-сторінок, об’єднаних гіперпосиланнями (рис. 1). Розповсюдження епідемій, чуток та ідей в соціальних мережах, вірусів – в комп’ютерних, живі клітини, мережі супермаркетів, актори Голівуду – ось далеко не повний перелік мережеподібних структур. Більш того, останнє десятиліття розвитку економіки знань привело до зміни парадигми структурного, функціонального і стратегічного позиціонування сучасних підприємств. Вертикально інтегровані корпорації повсюдно витісняються розподіленими мережними структурами (так званими бізнес-мережами) [5]. Багато хто з них замість прямого виробництва сьогодні займаються системною інтеграцією. Тому дослідження структури та динаміки мережеподібних систем дозволить оптимізувати бізнес-процеси та створити умови для їх ефективного розвитку і захисту.Для побудови і дослідження моделей складних мережеподібних систем введені нові поняття і означення. Коротко опишемо тільки головні з них. Хай вузол i має ki кінців (зв’язків) і може приєднати (бути зв’язаним) з іншими вузлами ki. Відношення між числом Ei зв’язків, які реально існують, та їх повним числом ki(ki–1)/2 для найближчих сусідів називається коефіцієнтом кластеризації для вузла i:. Рис. 1. Структури мереж World-Wide Web (WWW) і Інтернету. На верхній панелі WWW представлена у вигляді направлених гіперпосилань (URL). На нижній зображено Інтернет, як систему фізично з’єднаних вузлів (роутерів та комп’ютерів). Загальний коефіцієнт кластеризації знаходиться шляхом осереднення його локальних значень для всієї мережі. Дослідження показують, що він суттєво відрізняється від одержаних для випадкових графів Ердаша-Рені [4]. Ймовірність П того, що новий вузол буде приєднано до вузла i, залежить від ki вузла i. Величина називається переважним приєднанням (preferential attachment). Оскільки не всі вузли мають однакову кількість зв’язків, останні характеризуються функцією розподілу P(k), яка дає ймовірність того, що випадково вибраний вузол має k зв’язків. Для складних мереж функція P(k) відрізняється від розподілу Пуассона, який мав би місце для випадкових графів. Для переважної більшості складних мереж спостерігається степенева залежність , де γ=1–3 і зумовлено природою мережі. Такі мережі виявляють властивості направленого графа (рис. 2). Рис. 2. Розподіл Web-сторінок в Інтернеті [4]. Pout – ймовірність того, що документ має k вихідних гіперпосилань, а Pin – відповідно вхідних, і γout=2,45, γin=2,1. Крім цього, складні системи виявляють процеси самоорганізації, змінюються з часом, виявляють неабияку стійкість відносно помилок та зовнішніх втручань.В складних системах мають місце колективні емерджентні процеси, наприклад синхронізації, які схожі на подібні в квантовій оптиці. На мові системи зв’язаних осциляторів це означає, що при деякій критичній силі взаємодії осциляторів невелика їх купка (кластер) мають однакові фази і амплітуди.В економіці, фінансовій діяльності, підприємництві здійснювати вибір, приймати рішення доводиться в умовах невизначеності, конфлікту та зумовленого ними ризику. З огляду на це управління ризиками є однією з найважливіших технологій сьогодення [2, 6].До недавніх часів вважалось, що в основі розрахунків, які так чи інакше мають відношення до оцінки ризиків лежить нормальний розподіл. Йому підпорядкована сума незалежних, однаково розподілених випадкових величин. З огляду на це ймовірність помітних відхилень від середнього значення мала. Статистика ж багатьох складних систем – аварій і катастроф, розломів земної кори, фондових ринків, трафіка Інтернету тощо – зумовлена довгим ланцюгом причинно-наслідкових зв’язків. Вона описується, як показано вище, степеневим розподілом, “хвіст” якого спадає значно повільніше від нормального (так званий “розподіл з тяжкими хвостами”). У випадку степеневої статистики великими відхиленнями знехтувати вже не можна. З рисунку 3 видно, наскільки добре описуються степеневою статистикою торнадо (1), повені (2), шквали (3) і землетруси (4) за кількістю жертв в них в США в ХХ столітті [2]. Рис. 3. Системи, які демонструють самоорганізовану критичність (а саме такі ми і розглядаємо), самі по собі прагнуть до критичного стану, в якому можливі зміни будь-якого масштабу.З точки зору передбачення цікавим є той факт, що різні катастрофічні явища можуть розвиватися за однаковими законами. Незадовго до катастрофи вони демонструють швидкий катастрофічний ріст, на який накладені коливання з прискоренням. Асимптотикою таких процесів перед катастрофою є так званий режим з загостренням, коли одна або декілька величин, що характеризують систему, за скінчений час зростають до нескінченності. Згладжена крива добре описується формулою,тобто для таких різних катастрофічних явищ ми маємо один і той же розв’язок рівнянь, котрих, на жаль, поки що не знаємо. Теорія складності дозволяє переглянути деякі з основних положень ризикології та вказати алгоритми прогнозування катастрофічних явищ [7].Ключові концепції традиційних моделей та аналітичних методів аналізу і управління капіталом все частіше натикаються на проблеми, які не мають ефективних розв’язків в рамках загальноприйнятих парадигм. Причина криється в тому, що класичні підходи розроблені для опису відносно стабільних систем, які знаходяться в положенні відносно стійкої рівноваги. За своєю суттю ці методи і підходи непридатні для опису і моделювання швидких змін, не передбачуваних стрибків і складних взаємодій окремих складових сучасного світового ринкового процесу. Стало ясно, що зміни у фінансовому світі протікають настільки інтенсивно, а їх якісні прояви бувають настільки неочікуваними, що для аналізу і прогнозування фінансових ринків вкрай необхідним став синтез нових аналітичних підходів [8].Теорія складних систем вводить нові для фінансових аналітиків поняття, такі як фазовий простір, атрактор, експонента Ляпунова, горизонт передбачення, фрактальний розмір тощо. Крім того, все частіше для передбачення складних динамічних рядів використовуються алгоритми нейрокомп’ютинга [9]. Нейронні мережі – це системи штучного інтелекту, які здатні до самонавчання в процесі розв’язку задач. Навчання зводиться до обробки мережею множини прикладів, які подаються на вхід. Для максимізації виходів нейронна мережа модифікує інтенсивність зв’язків між нейронами, з яких вона побудована, і таким чином самонавчається. Сучасні багатошарові нейронні мережі формують своє внутрішнє зображення задачі в так званих внутрішніх шарах. При цьому останні відіграють роль “детекторів вивчених властивостей”, оскільки активність патернів в них є кодування того, що мережа “думає” про властивості, які містяться на вході. Використання нейромереж і генетичних алгоритмів стає конкурентноздібним підходом при розв’язанні задач передбачення, класифікації, моделювання фінансових часових рядів, задач оптимізації в галузі фінансового аналізу та управляння ризиком. Детермінований хаос пропонує пояснення нерегулярної поведінки і аномалій в системах, котрі не є стохастичними за природою. Ця теорія має широкий вибір потужних методів, включаючи відтворення атрактора в лаговому фазовому просторі, обчислення показників Ляпунова, узагальнених розмірностей і ентропій, статистичні тести на нелінійність.Головна ідея застосування методів хаотичної динаміки до аналізу часових рядів полягає в тому, що основна структура хаотичної системи (атрактор динамічної системи) може бути відтворена через вимірювання тільки однієї змінної системи, фіксованої як динамічний ряд. В цьому випадку процедура реконструкції фазового простору і відтворення хаотичного атрактора системи при динамічному аналізі часового ряду зводиться до побудови так званого лагового простору. Реальний атрактор динамічної системи і атрактор, відтворений в лаговому просторі по часовому ряду при деяких умовах мають еквівалентні характеристики [8].На завершення звернемо увагу на дидактичні можливості теорії складності. Розвиток сучасного суспільства і поява нових проблем вказує на те, що треба мати не тільки (і навіть не стільки) експертів по деяким аспектам окремих стадій складних процесів (професіоналів в старому розумінні цього терміну), знадобляться спеціалісти “по розв’язуванню проблем”. А це означає, що істинна міждисциплінарність, яка заснована на теорії складності, набуває особливого значення. З огляду на сказане треба вчити не “предметам”, а “стилям мислення”. Тобто, міждисциплінарність можна розглядати як основу освіти 21-го століття.

У статті увагу акцентовано на системі психологічної допомоги сім’ї з проблемною дитиною. У плані представленого дослідження важливим є аналіз використання казкотерапії як складової частини психологічного супроводу сімей, які мають проблемних дітей дошкільного та раннього шкільного віку. Указано, що така форма роботи, як написання казки із сімʼєю, має діагностичне й психотерапевтичне значення. Зазначено, що казка допомагає виоремити особливості та стереотипи взаємодії й поведінки; сімейні правила та сімейний сценарій; сімейні міфи; життєвий сценарій; сімейні й індивідуальні межі; сімейну та життєву історію. Доведено, що спостерігаємо виражену позитивну динаміку за всіма емпіричними показниками, що змістовно визначають структуру психотипічного профілю батьків проблемних дітей після проведення казкотерапії. Виявлено, що програма супроводу з використанням казки стала важливим фактором якісної трансформації змістовно-структурних виховних елементів. Відбулася конструктивна трансформація стратегії потуральної протекції у сфері виховання дитини, ефективній корекції їхньої неконструктивної особистісної позиції. Констатовано, що, порівняно з традиційною програмою психологічної допомоги, упровадження казкотерапії до програми психологічного супроводу забезпечило більш ефективну корекцію неконструктивних особистісних настанов батьків проблемних дітей, а також достовірно вищий ступінь розвитку тих властивостей їх особистісної структури, які покладено в основу конструктивних патернів особистісного функціонування. Узагальнено дані порівняльного аналізу результативності формувальних заходів стосовно випробуваних експериментальної та контрольної груп за критерієм «рівень розвитку показників сімейного функціонування», які дають змогу констатувати, що зіставлення з традиційною технологією психологічної допомоги упровадження казкотерапії в програму психологічного супроводу забезпечило батьків проблемних дітей більш високим ступенем розвитку ефективних механізмів особистісно-сімейного функціонування, а також більш стійким рівнем сформованості особистісної настанови на конструктивне розвʼязання актуальних проблем.

Предметом вивчення в статті є процеси побудови рекомендацій споживачами щодо вибору товарів та послуг, які реалізуються в рекомендаційних системах на основі врахування вибору схожих користувачів та відповідних властивостей товарів. Особливість таких процесів, полягає в тому, що при побудові рекомендацій враховуються інтереси схожих користувачів, але недостатньо уваги приділяється зміні патернів поведінки таких користувачів з часом. Мета полягає в розробці ситуаційного представлення користувацького вибору у вигляді багатошарового графу, кожний шар якого відображає об’єктну складову, а послідовність шарів – часову складову ситуації, що дозволяє врахувати зміни об’єктів інтересу споживачів. Задачі: виділити особливості вибору об’єктів користувачами рекомендаційних систем з урахуванням явного та зворотного неявного зв’язку; розробити ситуаційну модель користувацького вибору, що враховує зміни інтересів споживачів. Методами, що використовуються, є: методи побудови рекомендацій щодо вибору товарів та послуг на основі колаборативної фільтрації, методи побудови рекомендацій на основі контентної фільтрації. Отримані такі результати. Виділені особливості графового представлення взаємодії «користувач-обєкт» з урахуванням об’єктного та часового аспектів в рекомендаційних системах. Розроблено графову багатошарову ситуаційну модель користувацького вибору, яка враховує зміну потреб у виборі товарів та послуг у часовому аспекті. Висновки. Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному: Запропоновано ситуаційно модель користувацького вибору в рекомендаційній системі у вигляді багатошарового графу. Кожен шар моделі задається дводольним графом, вершини якого відповідають користувачам та об’єктам їх інтересу. Такий шар відображає зв'язок між користувачами та об’єктами на визначеному інтервалі часу. Ваги дуг графу відображають кількість вибраних користувачами об’єктів або рейтингову оцінку цих об’єктів для неявного або явного зворотного зв’язку відповідно. Послідовність шарів графу визначає зміну вподобань споживачів з часом. Зв’язки між шарами графу задаються через зв’язки між відповідними споживачами. Запропонована модель користувацького вибору дає можливість виділити ситуацію, в якій був здійснений вибір споживачами, схожими на поточного користувача рекомендаційної системи. Така ситуація характеризується підмножиною пар «користувач-обєкт». Відібрана підмножина пар в подальшому може бути використана для проведення колаборативної фільтрації, що дає можливість підвищити точність рекомендацій на основі врахування зміни інтересів споживачів у часі.

Аналізуються негативні психологічні наслідки в політико-правовій сфері, що супроводжують воєнний конфлікт на сході України. Охарактеризовано загальну картину суспільно-політичної дійсності в країні напередодні і на початку воєнного конфлікту. Визначено, що такі негативні психологічні наслідки можуть бути зумовлені порушеннями ефективної чи оптимальної взаємодії громадян між собою або громадян з органами влади. Показано, що одним із психологічних механізмів, покладених в основу створення самопроголошених ЛДНР, було руйнування української та загальноукраїнської ідентичностей за рахунок створення і використання різноманітних міфів та нищення відчуття безпеки громадян. Здійснено систематизацію і групування негативних психологічних наслідків у соціально-психологічному та політико-правовому аспектах. У межах першого аспекту виділено такі групи негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері в умовах воєнної агресії Росії: 1) руйнування єдності громадянського суспільства; 2) наростання незадоволеності діяльністю влади; 3) порушення процесу політико-правової ідентифікації; 4) посилення піддатливості маніпулятивним інформаційним впливам; 5) поширення неконструктивних патернів поведінки; 6) зневіра в майбутньому України. Політико-правовий аспект представлено через психологічну інтерпретацію таких явищ, як радикалізація свідомості, сепаратизм, колабораціонізм, екстремізм, мілітаризація свідомості, аномія, дераціоналізація (ірраціоналізація) свідомості, знецінення життя та людської гідності; участь у блокуванні інфраструктурних об’єктів, залучення військових та колишніх учасників АТО до різноманітних політико-правових акцій, “військовий туризм”, аватаризм; формування різних форм порушень правосвідомості; криміналізація побутових конфліктів; соціальне утриманство, перекладання відповідальності за актуальну політико-правову ситуацію лише на політиків; загострення націоналістичних настановлень та зменшення толерантності до людей інших національностей, негативна стеріотипізація щодо окремих соціальних груп, поляризація уявлень персон та окремих соціальних груп, ухиляння представників інституціональних суб’єктів від взяття на себе відповідальності за долю країни чи її громадян; формування образу ворога тощо. Зроблено висновок, що зміст та специфіка виявів цих явищ ще потребує свого уточнення, аби в подальшому запропонувати ефективні рекомендації чи програми супроводу відповідно до того чи того змістового вияву таких явищ.

The aim is to summarize research on resilience and optimism during the various stages of the SARS-СOV-2 pandemic and to identify predictors that determine these resources for resilience and self-regulation. Methods used are the following: theoretical (analysis, synthesis, comparison, abstraction, generalization, systematization of scientific literature on the study of resources of personal stability in difficult life situations); empirical CD-RISC-10 method developed on the basis of CD-RISC K. Conner, J. Davidson to determine the level of resilience (adapted by Z. Kireeva, O. Odnostalko, B. Biron); Life Orientation Test (LOT) developed by psychologists S. Carver and M. Scheier to measure optimism as a trait (adapted by T. Gordeeva, O. Sychova, E. Osina); questionnaire of temperament structure (OST, V. Rusalov), in particular indices of formal-dynamic properties of a person; questionnaires; methods of mathematical statistics: descriptive statistics, correlation, factorial and regression analysis.Results. It has been determined that subjective cognitive assessments of the situation change from “Nothing special” and “Psychologically difficult situation” to “Dangerous situation” during the pandemic and quarantine measures. The existence of statistical differences in levels of resilience and optimism depending on age has been demonstrated. It is observed that the number of those who had a high level of resilience decreases (p <0.05) by the third month from the beginning of quarantine, which was imposed during the pandemic. Optimism and resilience have been found to be interrelated resources. It is stated that with age, resilience and optimism in an atypical situation requires the involvement of more predictors, because only positive expectations are not enough.Conclusion. It was determined that resilience combines the past (reflection on past living experiences and overcoming difficult life situations), present (awareness of new circumstances, their condition and transformation of patterns of behavior in difficult conditions of the present) and future (positive expectations in the future, even unrealistic or ostentatious) in middle adulthood.Key words: resilience, optimism, resources, pandemic, adaptation, youth, adulthood. Мета – узагальнення досліджень щодо проявів резильєнтності та оптимізму під час різних етапів проживання пандемії SARS-СOV-2 та встановлення предикторів, що детермінують ці ресурси стійкості і саморегуляції.Методи: теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, систематизація нау-кової літератури щодо вивчення ресурсів стійкості особистості у складних ситуаціях життя); емпі-ричні: методика CD-RISC-10, що розроблена на основі CD-RISC K. Conner, J. Davidson для визначення рівня резильєнтності (в адаптації З. Кірєевої, О. Односталко, Б. Бірона); опитувальник оптимізму (Life Orientation Test – LOT), що розроблений психологами С. Carver та M. Scheier для вимірювання опти-мізму як риси (в адаптації Т. Гордєєвої, О. Сичова, Є. Осіна); опитувальник структури темпераменту (ОСТ, В. Русалов), зокрема індекси формально-динамічних властивостей людини, анкетування; методи математичної статистики: описова статистика, кореляційний, факторний, регресійний аналізи.Результати. Встановлено, що під час проживання пандемії і карантинних заходів зміняються суб’єк-тивні когнітивні оцінки ситуації з «Нічого особливого» і «Ситуація психологічно складна» до «Ситуація небезпечна». Продемонстровано існування статистичних розбіжностей у рівнях резильєнтності й опти-мізму залежно від віку. Прослідковано, що до третього місяця з початку карантину, що запроваджений під час пандемії, зменшилася кількість тих, хто мав високий рівень резильєнтності (р<0,05). Вcтaновлено, що оптимізм і резильєнтність є зв’язаними ресурсами, що детермінують один одного. Констатовано, що з віком резильєнтність і оптимізм у нетиповій ситуації потребує залучення більше предикторів.Висновки. Визначено, що резильєнтність у середньої дорослості об’єднує минуле (рефлексія мину-лого досвіду проживання і долання складних ситуацій життя), теперішнє (усвідомлення нових обста-вин, свого стану і трансформація патернів поведінки у складних умовах теперішнього) і майбутнє (наявність позитивних очікувань у майбутньому, навіть нереалістичних або показних).Ключові слова: резильєнтність, оптимізм, ресурси, пандемія, адаптація, юнаки, дорослість.

Стаття присвячена психолінгвістичній проблематиці: сфері психологічної діяльності, що має переважно дискурсивний характер і побудована на використанні різних способів мовленнєвого впливу, конструюванні дискурсів як реалізації прикладних потреб психолога в його професійно-мовленнєвій діяльності; висвітленню можливостей дискурсивного впливу, пов’язаного з різними аспектами його побудови й отриманими ефектами, конкретними видами дискурсів у тих чи тих умовах роботи психотерапевта й психоконсультанта. Описується можливість зміни свідомості й поведінки особистості людини під впливом потенціалу психологічного дискурсу та спроможність його здійснювати мовленнєве втручання в психічні регулятори життєдіяльності особистості, буття й психокомунікативної взаємодії в соціальному просторі; визначається дискурс як породжений психологом концепт, що конституює соціальні стосунки, образ «Я» й «Інших», формує соціальну ідентичність, уявлення, судження, настанови, перетворює неадаптивні й недоречні патерни поведінки та ригідні стереотипи свідомості людини на адаптивні й творчі, кардинально змінюючи старі й формуючи в неї нові смисли; подаються виокремлені автором статті приклади різних видів дискурсів, а саме: дискурс-роз’яснення, дискурсімперфект, дискурс-перенос, дискурс-генетичне витлумачення, дискурс-перетлумачення, Ядискурс, дискурс-перезавантаження, дискурс-переототожнення, дискурс-самовираження почуттів тут-і-зараз. Література References 1. Бьюдженталь Д. Искусство психотерапевта. М.: Издательство «Корвет», 2011. Bugental, J. (2011). Iskusstvo Psihoterapevta [The Art of the Psychotherapist]. Moscow:Korvet. Вайнер И. Основы психотерапии. Пер. с англ. Е. Антоновой, В. Белоусова. СПб. :Питер, 2002.Weiner, I. (2002). Osnovy Psihoterapii [Principles of Psychotherapy]. S.-Petersburg: Piter. Gray P. Ego аnd Analysis оf Defense. Aronson, Jason Inc., 1994. Gray, P. (1994). Ego аnd Analysis оf Defense. Aronson, Jason Inc. Hill C. & O’Brien K. (1989). Helping Skills: Facilitating Exploration, Insight andAction. Washington, DC: American Psychological Association. Джонсон С. Практика эмоционально-фокусированной супружеской терапии.Создание связей. М. : Научный мир, 2013.Johnson, S. (2013). Praktika Emotsionalno-Fokusirovannoy Supruzheskoy Terapii.Sozdanie Svyazey. [Practice of Emotionally Focused Conjugal Therapy. Creating Links].Moscow: Nauchnyiy Mir. Дискурс в современном мире. Психологические исследования / под. ред. Н.Д. Павловой и Н. А. Зачесовой. М.: Издательство «Институт психологи РАН», 2011.Discurs v Sovremennom Mire. Psihologicheskiye Issledivaniya [Discourse in ModernWorld. Psychological Studies]. (2011). D. Pavlova, N. Zachosova, (Eds). Moscow:Institute of Psychology of the Russian Academy of Sciences. Калина Н. Ф. Анализ дискурса в психотерапии// Психологический журнал. 2000.Т. 21, №2. С. 100–107.Kalina, N.F. (2000). Analiz diskursa v psihoterapii [Discourse analysis in psychotherapy].Psihologicheskiy zhurnal, 2(21), 100–107. Калина Н.Ф. Основы психоанализа. К. : Реф-бук-Ваклер, 2001.Kalina, N.F. (2001). Osnovy Psihoanaliza [The Foundations of Psychoanalysis]. Kyiv:Refl-buk. Калмыкова Е. С., Мергенталлер Э. Нарратив в психотерапии: рассказы пациентов оличной истории // Психологический журнал. 1998, №5. С. 97–104.Kalmykova, E. S. & Mergentaller, E. (1998). Narrativ v psihoterapii: rasskazyi patsientovo lichnoy istorii [Narrative in psychotherapy: stories of patients about personal history].Psihologicheskiy Zhurnal, 5, 97–104. Калмиков Г.В. Дискурсивні практики як компоненти професійно-мовленнєвоїдіяльності психологів// Психолінгвістика. Психолингвистика. Psycholinguistics:[зб. наук. праць ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічнийуніверситет імені Григорія Сковороди»]. Переяслав-Хмельницький: ФОПДомбровська Я. М. 2016. Вип. 20(1). С. 98–111.Kalmykov, G. V. (2016). Diskursivni praktiki yak komponenti profesiyno-movlennevoyidiyalnosti psihologIiv. [Discursive practices as components of psychologists’professional speech activity]. Psiholingvistika, 20(1), 98–111. Калмиков Г. В. Дискурс як мовленнєвий вплив// Психолінгвістика.Психолингвистика. Psycholinguistics: [зб. наук. праць ДВНЗ «ПереяславХмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»].Переяслав-Хмельницький: ФОП Домбровська Я. М. 2017. Вип. 21(1). С. 112–128.Kalmykov, G. V. (2017). Dyskurs yak movlennjevyi vplyv [Discourse as a speechinfluence]. Psykholingvistyka, 21(1), 112–128. Кейсмент П. Обучение на наших ошибках. Алматы: Дарын, 2005.Keysment, P. (2005). Obuchenie na Nashih Oshibkah [Learning from Our Mistakes].Almaty: Daryn. Коттлер Д. Совершенный психотерапевт. Работа с трудными клиентами. СПб.:Питер, 2002. Kottler, D. (2002). Sovershennyi Psihoterapevt. Rabota s Trudnyimi Klientami [ThePerfect Psychotherapist. Working with Difficult Clients]. S.-Petersburg: Piter. Кубрак Т. А. Интенция самопрезентации субъекта в вербальной коммуникации:Автореф. дис.... канд. психол наук: 19.00.01. М, 2009. Kubrak, T.A. (2009). Intentsiya samoprezentatsii sub’ekta v verbalnoy kommunikatsii[The intention of the subject of self-presentation in verbal communication]. Extendedabstract of Ph.D. dissertation. Moscow. Orlinsky, D. E., Grawe, K., & Parks, B. K. (1994). Process and Outcome inPsychotherapy. In: Handbook of Psychotherapy and Behavior Change, (pp. 270–378). A.E. Bergin & S. L. Garfield (Eds.), New York: Wiley. Павлова Н.Д. Коммуникативная функция речи: интенциональная и интерактивнаясоставляющие: Автореф. дис.... д. психол. наук. М., 2000.Pavlova, N. D. (2000). Kommunikativnaya funktsiya rechi: intentsionalnaya iinteraktivnaya sostavlyayuschie [The communicative function of speech: intentional andinteractive components]. Extended abstract of Doctoral dissertation. Moscow. Роджерс К. Необходимые и достаточные условия терапевтических личностныхизменений / К. Роджерс // Журнал практического психолога. 2012, №1. С. 8–25.Rogers, K. (2012). Neobhodimyie i dostatochnyie usloviya terapevticheskih lichnostnyihizmeneniy [Necessary and sufficient conditions of therapeutic personality change].Zhurnal Prakticheskogo Psihologa, 1, 8–25. Россохин А. В., Петровская М. Б. Имплицитные содержания психоаналитическогодиалога: экспертные возможности компьютерной психолингвистики//Психологический журнал. 2001. Т. 22, №6. С. 77–86. Rossohin, A.V. & Petrovskaya, M.B. Implitsitnyie soderzhaniya psihoanaliticheskogodialoga: ekspertnyie vozmozhnosti kompyuternoy psiholingvistiki [The implicit contentsof psychoanalytic dialogue: the expert possibilities of computer psycholinguistics].Psihologicheskiy Zhurnal, 6(22), 77–86. Соколова Е. Т., Бурлакова Н. С. К обоснованию метода диалогического анализаслучая // Вопросы психологии. 1997, №2. С. 61–76. Sokolova, E. T. & Burlakova, N. S. (1997). K obosnovaniyu metoda dialogicheskogoanaliza sluchaya [The substantiation of the method of dialogical analysis of the case].Voprosy Psihologii, 2, 61–76. Соммерз-Фланаган Д., Соммерз-Фланаган P. Клиническое интервьюирование. 3-еизд. М.: Диалектика. 2006. Sommerz-Flanagan, D. & Sommerz-Flanagan, R. (2006). Klinicheskoe Intervyuirovanie[Clinical Interviewing]. Moscow: Dialektika. Стренгс Д. Интерпретативные треугольники Давенлу в работе с образом Бога //Консультативная психология и психотерапия. 2000., №2. C. 155–171. Strengs, D. (2000). Interpretativnyie treugolniki Davenlu v rabote s obrazom [Terpretivetriangles Davanloo in working with the image of God]. Konsultativnaya psihologiya iPsihoterapiya, 2, 155–171. Энрайт Д. Гештальт, ведущий к просветлению. СПб.: Центр гуманистическихтехнологий «Человек», 1994. Enright, J. (1994). Geshtalt, Veduschiy k Prosvetleniyu [Enlightening Gestalt]. S.-Petersburg: Chelovek. Ягнюк К. В. Анатомия терапевтической коммуникации. Базовые навыки итехники : учебное пособие. М.: Когито-Центр. 2014.Yagnyuk, K. V. (2014). Anatomiya Terapevticheskoy Kommunikatsii. Bazovyie Navyki iTehniki [Anatomy of Therapeutic Communication. Basic Skills and Techniques].Moscow: Kogito-Tsentr. Ялом И. Дар психотерапии. М.: Изд-во Эксмо, 2005. Yalom, I. (2002). Mamochka i Smysl Zhizni: Psihoterapevticheskie Istorii [Momma andthe Meaning of Life: Tales of Psychotherapy]. Moscow: Eksmo. Ялом И. Мамочка и смысл жизни: психотерапевтические истории. М.: ЭКСМОПресс, 2002.Yalom, I. (2005). Dar Psihoterapii [The Gift of Psychotherapy]. Moscow: Eksmo-Press.

Поведінкова складова в процесі лікування відіграє важливу роль у подоланні хвороби, впливаючи на ефективність терапії і ступінь відновлення здоров’я пацієнта. На базі Харківської обласної клінічної лікарні – Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф протягом 2016–2018 років обстежено 383 пацієнти з цереброваскулярною патологією на різних етапах розвитку захворювання та 47 умовно здорових осіб. У дослідженні використано Бостонський тест на стресостійкість, методику «Способи стрес-долаючої поведінки» Р. Лазаруса та С. Фолкмана, опитувальники «Рівень комплаєнтності» та «ТОБОЛ». Показано, що заходи медико-психологічної допомоги пацієнтам із цереброваскулярною патологією залежать від етапу перебігу хвороби і рівня стресового ризику. Основним завданням психологічної допомоги хворим із кардіоваскулярним ризиком є модифікація життєвого стилю з формуванням здоров’яцентрованих навичок, пацієнтам із клінічними проявами – збільшення прихильності до лікування та корекція дезадаптивних поведінкових патернів, хворим після інсульту – активізація та пошук психологічних ресурсів для подолання наслідків хвороби. Розробка системи заходів медико-психологічного впливу для пацієнтів із цереброваскулярною патологією є важливою складовою комплексної медичної допомоги хворим даного контингенту.