Добірка наукової літератури з теми "Пам'ятники історичні"

Статтю присвячено дослідженню історії розвитку вітчизняного законодавства про охорону об'єктів історичної та культурної спадщини. Визначено основні етапи еволюції цього інституту у ХХ столітті, зокрема щодо його кримінально-правового захисту. Отже, перший Кримінальний кодекс УРСР 1922 року характеризувався слабкою правовою охороною культурних цінностей. Існуючі законодавчі акти носили класовий характер і метою своєю мали вирішення політичних питань. Крім того, пробілом кримінального законодавства УРСР була відсутність закріплення інших видів посягань на культурні цінності, а саме: розкрадання, знищення або пошкодження тощо. У наступному КК УРСР 1927 року містилася лише одна норма, що охороняла пам'ятники історії і культури від злочинних посягань. Встановлювалася відповідальність за приховування колекцій і пам'ятників старовини і мистецтва, що підлягають реєстрації, обліку або передачі в державні сховища. У п'ятдесятих-шістдесятих роках минулого століття зміна суспільно-політичної обстановки, зосередженість суспільства на відновленні економіки держави та певна гуманізація призвели до значного зменшення злочинності проти історичної та культурної спадщини, що зумовило зниження уваги до проблем кримінально-правової охорони культурних та історичних цінностей. Так, у КК УРСР 1960 року відбулася декри-міналізація діяння, яке полягало в приховуванні колекцій і пам'ятників старовини і мистецтва, що підлягають реєстрації, обліку або передачі в державні сховища, і була запроваджена принципово нова норма про знищення і зруйнування пам'яток культури, передбачена ст. 207 КК УРСР 1960 року. Перший Кримінальний кодекс незалежної України передбачив статтю 298 «Нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури». У подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін, адже вітчизняний законодавець постійно вдосконалює пам'ят-коохоронне законодавство.

Ця стаття має на меті продемонструвати ключові трансформації, які відбулися на місцях Голокосту в Дніпрі (колишній Дніпропетровськ) від кінця нацистської окупації до сьогодні. Досліджено, наскільки ці місця стали місцями вшанування Голокосту, та описано механізми та особливості включення такого вшанування у міський простір міста. Автор аналізує основних ініціаторів і прихильників вшанування Голокосту, щоб оцінити, наскільки ефективно представлена ​​історія винищення євреїв у міському просторі Дніпра та наскільки це відповідає його сучасному образу. Стаття, заснована на існуючій історіографії, описує події у трьох основних місцях Голокосту в Дніпропетровську (Дніпро), де відбувалися найбільш масштабні акти винищення єврейського населення - біля Ботанічного саду (Красноповстанська Балка), єврейське кладовище (парк Писаржевського), село Верхнє (перехрестя вулиць Янгеля та Енергетича). Достатній обсяг досліджень дає досить надійні докази того, що відбувалося у вищезгаданих місцях під час нацистської окупації. Важлива особливість, яка згодом вплинула на поминання цих місць як в радянський, так і в пострадянський періоди полягало в тому, що в першому місці, тобто в Краснопівстанській балці (яр), страчені були виключно євреями, а в інших двох місцях страчували різні категорії нацистських жертв , включаючи значну кількість євреїв звісно. У 1960-1980-х рр., у період вшанування історії Великої Вітчизняної війни, пам'ятники, встановлені для вшанування пам’яті жертв, мали лише написи, характерні для радянської влади. Ці написи не згадували про етнічне походження жертв, розчиняючи їх у евфемістичних формулюваннях, таких як "цивільні особи", "радянські громадяни" тощо. Після розпаду СРСР було знято старі табу та заборонені раніше історичні факти та розповіді, включаючи ідентичність національних груп, які претендують на своє місце в історичній свідомості, почала формуватися. У цій статті проаналізовано різні комбінації меморіальних дискурсів - радянських та єврейських / радянських та пострадянських / єврейських, радянських та українських - та те, як вони співвідносяться (взаємодіють / конфліктують / не спілкуються) у зазначених місцях. На основі свого аналізу автор робить висновок, що єврейська громада міста була головним ініціатором і прихильником збереження пам’яті про Голокост, що призвело до високого ступеня фрагментації вшанування Голокосту в Дніпрі. Тим не менше, завдяки співпраці та несистематичній спільній діяльності єврейських організацій, а також громадських та урядових установ Дніпра, пам’ять про Голокост поступово вписується та займає все більш помітне місце в міському просторі.

Статтю присвячено дослідженню юридичної категорії «суспільний інтерес» як підстави для обмеження права власності на культурні пам'ятки. У статті відзначено, що важливість охорони культурно-історичної спадщини зумовлена спільними інтересами людства, включаючи майбутні покоління. Проаналізовано законодавство України, доведено, що обмеження прав власності є конституційними та не суперечать «священному» характеру прав власності, а цивільне законодавство України передбачає особливий режим охорони пам'яток культури. Було продемонстровано, що обмеження права власності на пам'ятки культури із причин, що становлять суспільний інтерес, притаманне всім основним правовим системам сьогодення. Проаналізовано практику Європейського суду із прав людини щодо розуміння поняття «суспільний інтерес» у контексті обмеження права власності та порядок його застосування. Зроблено висновок, що ЄСПЛ у своїй практиці визнає, що держава має можливість обмежити право власності на пам'ятники культури з урахуванням принципів законності, пропорційності та необхідності. Стаття також оцінює сучасний стан ефективності правових механізмів захисту права власності на пам'ятки культури в Україні, зокрема Закону «Про охорону культурної спадщини». Зазначається, що законодавство України про охорону культурної спадщини містить положення про контроль за збереженням пам'яток культури та вимоги до їх власників, що відповідають її міжнародним зобов'язанням. Відповідні обмеження права власності на пам'ятки культури в законодавстві України є вимогою як національного законодавства, так і міжнародно-правових стандартів у цій галузі. Водночас зазначається, що відповідне законодавство є неефективним і держава не в змозі забезпечити ефективний захист пам'яток культури на основі суспільних інтересів. Він зазначив, що чітке усвідомлення «суспільних інтересів» як моральної основи для обмеження права власності на пам'ятники культури суспільством в цілому та правової категорії правоохоронних органів для використання їх для збереження таких пам'ятників може бути фактором підвищення ефективності правової системи охорони культурної спадщини в Україні. Доведено, що обмеження права власності з мотивів суспільного інтересу притаманне усім ключовим правовим системам сучасності. Розглянуто аргументи на користь того, чому право власності на культурні пам'ятки потребує спеціального правового режиму. У статті також дається оцінка поточному стану ефективності правових механізмів захисту права власності на культурні пам'ятки в Україні.

У статті розглянуто основні тенденції розвитку ностальгічного туризму в контексті посилення його ролі у підтримці та активізації різних контактів з іноземними співвітчизниками в рамках розвитку фестивального руху. Фестивалі є явищем, що швидко розвивається, саме тому вони часто вивчаються в різних науках. Вони відіграють важливу роль у розвитку туризму; тому важливо провести комплексне вивчення фестивалів в рамках ностальгічного туризму. Головне в фестивалі – це відчуття свята, яке він дарує всім своїм учасникам і відвідувачам. Саме ця атмосфера приваблює туристів з усього світу, що визначає ексклюзивність фестивалів серед інших напрямків ностальгічного туризму. Ностальгічні поїздки від відвідування фестивалю можуть бути досить привабливими на туристичному ринку, особливо для молоді. Фестивалі тісно пов'язані з людьми і широко сприймаються людською культурою. Що стосується туризму, то фестивалі вивчаються як частина культурної, міської та туристичної сфер. Організація фестивалів має велике значення для збереження єдиного культурного простору країни. При виборі місця проведення фестивалів зазвичай керуються історичним минулим цих місць. Наприклад, для фестивалю, присвяченого пам'яті про Другу світову війну, краще підійде парк, де є обеліск або пам'ятник, встановлений в пам'ять про Другу світову війну. Необхідно розробити ідею і план, пов'язавши їх з історичними подіями, це створить правильний настрій, який найбільш точно відіб'ється на цілі та ідеї фестивалю. Як приклад розглядається єврейський фестиваль Jewish Open Space, який майже щороку відвідує величезна кількість туристів, в тому числі й ностальгічних. Також в статті розглянуто основний потенціал клієнтської бази споживачів ностальгічного туризму. Представлені статистичні данні міграції українських євреїв закордон. Зроблено висновок, що фестивальний рух був не тільки одним з факторів збереження елементів етнічної культури єврейського народу, а й сприяв активізації розвитку туристичної галузі.