Статті в журналах з теми "Оцінювання професійної діяльності"

Дана стаття присвячена проблемі пошуку детермінант професійного розвитку особистості на етапі професійної підготовки. Особливу увагу авторка приділяє процесу розвитку професійної свідомості, обґрунтовує його вирішальну роль у становленні особистості майбутнього фахівця, оскільки саме цей процес визначає формування індивідуального стилю діяльності людини, розвиток професійної творчості й прогресивних поглядів, формування інтересів, цінностей, мотивів, рефлексії. Підкреслюється актуальність проблеми структуризації професійної свідомості, визначення її місця і значення в механізмі професійного розвитку особистості. Встановлено й інші фактори професійного розвитку особистості – професійно-особистісні якості й професійна компетентність, обґрунтовано їхню взаємообумовленість. На основі науко­вого аналізу структури професійної свідомості та її складових компонентів – когнітивного, реф­лек­сивного, аксіологічного, мотиваційного, афективного блоків визначено відповідні напрямки розвитку професійної свідомості та їхні показники: усвідомлення професійної дійсності; становлення професійного «Я»; усвідомлене оцінювання себе як фахівця; усвідомлення професійних цінностей; визначення свідомих професійних мотивів; усвідомлене переживання професійних емоцій; усвідомлене уникнення професійних стресів і вигорання. На основі виділених детермінант професійного розвитку (становлення професійно-особистісних якостей і професійної компетентності фахівця), а також напрямків розвитку професійної свідомості розроблено й представлено авторську модель становлення професійної свідомості фахівця. Отримані шляхом аналітичного огляду літератури дані дозволяють перейти до наступного етапу – дослідження механізмів розвитку професійної свідомості з метою розроблення відповідних ефективних тренінгових програм і оптимізації процесу професійної підготовки фахівців у закладах вищої освіти

У статті досліджується питання особливостей оцінювання результатів службової діяльності в Україні. Звертається увага на порядок реалізації процедури оцінювання та визначаються фактори, що впливають на результат проведення процедури оцінювання. Наводиться приклад зарубіжного досвіду в частині проведення процедури оцінювання та аргументуються перспективи удосконалення подальшого законодавчого удосконалення оцінювання державних службовців в Україні. Зазначається, що процедура оцінювання у державній службі є одним з дієвих способів управління сферою державної служби, який має суттєвий потенціал для впливу на ефективність та прозорість функціонування всього апарату державної служби, розстановку кадрів, сприяння прозорому добору на керівні посади державної служби виключно висококваліфікованих і професійних осіб, які у майбутньому будуть результативно, ефективно та якісно адмініструвати державну службу, а також виконувати покладені на них професійні завдання та посадові обов’язки. Визначено складники, що виражають особливості оцінювання результатів службової діяльності. Перший складник – це нормативний складник, що передбачає законодавче визначення порядку та особливостей оцінювання державних службовців. Водночас другий складник – це соціальний складник, адже нині, як ніколи раніше, суспільство зацікавлене в наданні якісних державних послуг та очікує професійної, результативної діяльності державних службовців незалежно від політичних впливів чи міркувань. Констатовано, що оцінювання державних службовців має бути важливим інструментом забезпечення об’єктивного контролю за результатами професійної діяльності уповноважених осіб, що висуває конкретні вимоги до забезпечення чіткого зв’язку між плануванням професійного управління, функціонуванням органів влади та державних службовців. Оцінювання діяльності державних службовців відіграє важливу роль у системі управління людськими ресурсами. Професійне оцінювання є ключовим інструментом для управлінців та керівників державних органів, що дає змогу інформувати та узгоджувати завдання та цілі державного органу з можливостями державних службовців, а також є інструментом перегляду та зміни напряму роботи окремих службовців та оптимізації їх праці. Водночас для самих службовців процес оцінювання є важливим, оскільки зазвичай такий процес пов’яза-ний із системою заохочень, може визначати рішення щодо просування по службі державного службовця та його преміювання. Такі заохочення є певним мо-тиваційним поштовхом для серйозного підходу та підготовки до службового оцінювання. Оцінювання результатів службової діяльності є механізмом для підтримки особистого розвитку та вдосконалення діяльності для державного службовця, також слугує свого роду інструментом діагностування для визначення потреб у професійному навчанні та професійному розвитку у тій чи іншій сфері. Такий розвиток може стосуватися певних повноважень чи, навпаки, здобуття знань з метою їх втілення надалі у практичну діяльність. Важливо враховувати, що механізм оцінювання є передусім інструментом, що має використовуватися для пошуку шляхів удосконалення діяльності, а не посилювати функції контролю та покарання. Професійне оцінювання, безумовно, відкриває можливості відвертого діалогу між державним службовцем, що обіймає конкретну посаду, та безпосереднім керівником щодо якості діяльності, стимулювання праці та підтримки. Також у статті визначено сукупність факторів, що впливають на результат оцінювання державних службовців.

Метою даної статті є обґрунтування поняття та сутності рефлексійно- оцінювальної компетенції майбутніх лікарів та визначення її місця у їхній професійній діяльності. Для досягнення поставленої мети проведено аналіз науково-педагогічної, психологічної літератури, який дав можливість побудувати логічно структуровану послідовність визначення поняття «рефлексійно-оцінювальна компетенція», доповнити та узагальнити поняття «рефлексія» й «оцінювання» у діяльності майбутніх лікарів. Визначено типи рефлексії (особистісна, інтелектуальна, комунікативна, кооперативна, регулятивна), функції (мотиваційна, прогностична, організаційна, комунікативна, смислотворча, корекційна), види рефлексії за спрямованістю дій (особистісної діяльності та професійної діяльності). Зазначено, що рефлексія є професійно важливою якістю особистості, що є необхідним компонентом здійснення професійної діяльності лікаря для самоосвіти, саморозвитку фахівця, забезпечує її ефективність, уміння адекватно здійснювати оцінювання своєї діяльності, своїх можливостей, моральних якостей і вчинків. Установлено, що поняття «рефлексія» та «оцінювання» у деякому сенсі є тотожними, оскільки відбувається співвіднесення отриманих результатів із цілями діяльності. Зазначені поняття виступають стрижневим компонентом зрілості особистості під час оволодіння ключовими компетенціями. З’ясовано, що відповідно до проаналізованих освітньо-професійних програм до компетентностей, які формуються у здобувачів закладів медичної освіти, належать ті, що містять елементи рефлексійно-оцінювальної компетенції, а саме: самопізнання, цілепокладання, аналіз власного досвіду, планування, коригування власних дій, самовдосконалення. На основі вищезазначеного ми зробили висновок, що рефлексійно-оцінювальна компетенція майбутніх лікарів – це якість особистості, що дає змогу найбільш ефективно й адекватно здійснювати рефлексію та оцінювання своєї діяльності. Це сприяє розвитку і саморозвитку майбутнього лікаря, його творчому підходу до навчальної та професійної діяльності, досягненню їх максимальної ефективності та результативності.

Актуальність: розвиток професійної компетентності майстрів виробничого навчання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг є основою забезпечення якісної підготовки кадрів у системі професійної (професійно-технічної) освіти. Головною особливістю діяльності майстра виробничого навчання у порівнянні з іншими педагогічними працівниками є те, що його дії і завдання мають прикладний, фахово-виробничий характер, вирізняються чіткою професійною спрямованістю й наближеністю до умов сучасного виробництва, та підпорядковуються основній меті – цілеспрямоване формування свідомих, професійно компетентних, патріотично налаштованих, різнобічно розвинених особистостей кваліфікованих робітників, зокрема для сфери послуг. Тому в сучасному закладі професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг мають бути створені такі умови, які забезпечать цілеспрямоване опанування цими педагогічними працівниками сучасними інноваційними педагогічними і виробничими технологіями, їх творчу професійну самореалізацію. Мета: визначити та обґрунтувати педагогічні умови розвитку професійної компетентності майстрів виробничого навчання закладів професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг. Методи: теоретичні: аналіз, синтез – для вивчення наукових досліджень, навчально-методичної літератури, сучасних освітніх практик для визначення педагогічних умов розвитку професійної компетентності майстрів виробничого навчання ЗП(ПТ)О сфери послуг; узагальнення, порівняння, зіставлення, – для порівняння підходів дослідників до розв’язання проблеми; емпіричні: спостереження за професійно-педагогічною діяльністю майстрів виробничого навчання, анкетування, онлайн-опитування педагогічних працівників, бесіди з педагогічними працівниками закладів професійної освіти сфери послуг, експертне оцінювання – для визначення основних педагогічних умов розвитку професійної компетентності майстрів виробничого навчання. Результати: визначено та обґрунтовано основні педагогічні умови цілеспрямованого розвитку професійної компетентності майстрів виробничого навчання закладів професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг, зокрема: цілеспрямоване формування позитивної мотивації майстрів виробничого навчання до опанування інноваційними виробничими і педагогічними технологіями; домінування дієвої самоосвітньої діяльності в особистісно-професійному розвитку майстрів виробничого навчання; створення у закладі професійної (професійно-технічної) освіти сприятливого інформаційно-освітнього середовища задля професійно-педагогічного розвитку майстрів виробничого навчання; організація інноваційної методичної роботи у закладі професійної (професійно-технічної) освіти Висновки: обґрунтовано, що визначені педагогічні умови розвитку професійної компетентності майстрів виробничого навчання закладів професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг діють при забезпеченні їх відповідними професійними методиками, педагогічними технологіями.

У статті обґрунтовується актуальність використання елементів дистанційного навчання у професійній (професійно-технічній) освіті теоретичній підготовці кваліфікованих робітників. Розглядається можливість використання дистанційної форми навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти за певною категорією професій. Визначається структура і зміст методики використання елементів дистанційного навчання для теоретичної підготовки кваліфікованих робітників, що передбачає реалізацію поступових дій педагога професійного навчання, а саме: аналіз навчальних програм; визначення структури дистанційного курсу; розробку інформаційної складової та наповнення дистанційних курсів; організацію навчальної діяльності з використанням елементів дистанційного навчання. Висвітлено результати дослідно-експериментальної роботи. Представлені результати формувального етапу експерименту показали готовність педагогів професійного навчання до використання елементів дистанційного навчання у власній педагогічній діяльності. Проведене анкетування на констатувальному та узагальнюючому етапах дослідження дали змогу зробити аналіз досвіду використання педагогами закладів професійної (професійно- технічної) освіти дистанційного навчання у підготовці кваліфікованих робітників та визначити рівні використання елементів дистанційного навчання для теоретичної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників (використання мультимедійних комплексів, відео- конференцзв’язку, презентацій, тестів та використання контролю і оцінювання навчально- пізнавальної діяльності). Отримані дані показали позитивну динаміку змін, що доводить потребу в методичному супроводі педагогів професійного навчання задля забезпечення достатнього рівня готовності до якісного використання елементів дистанційного навчання для теоретичної підготовки кваліфікованих робітників, повного й ефективного використання всіх можливостей технологій дистанційного навчання.

Семенченко Т. О. Технологія оцінювання в системі педагогічної професійної освіти Австралії. У статті розглянуто компоненти технології оцінювання в педагогіці вищої школи Австралії. Охарактеризовано теоретико-філософські підходи до оцінювання навчальної діяльності та зв’язку оцінювання з професійною підготовкою майбутніх учителів Австралії.

У статті розглянуто сутність праксеологічного підходу у професійній підготовці державних службовців в Україні із урахуванням досвіду окремих європейських країн. Визначено особливості праксеологічного підходу при застосуванні такого виду професійної освіти, як підвищення кваліфікації. Зазначається, що у системі професійної підготовки державних службовців можна виокремити три складники – змістовий, технологічний і особистісний, у контексті дослідження яких необхідно акцентувати увагу на технологічному складнику як такому, що забезпечує реалізацію праксеологічного підходу. Саме праксеологічний підхід у контексті підготовки державного службовця являє собою найважливішу змістову характеристику професійної спрямованості особистості майбутнього професіонала. Акцентовано, що головним завданням праксеологічного підходу у процесі підготовки державних службовців є вивчення й упровадження необхідних знань для здійснення ефективної діяльності. Зауважено, що саме ефективність виступає як показник якості професійної підготовки, а також як якісна категорія, що сприяє розвитку та вдосконаленню професійної діяльності державного службовця. Використання праксеології у сфері професійної підготовки державних службовців є основою для розуміння та дослідження професійної службової діяльності з позиції практичних цінностей, зокрема ефективності та результативності. Це важливо у процесі оцінювання результатів службової діяльності. Визначено, що ефективність діяльності системи професійного навчання державних службовців може бути досягнута за умови відповідності професійної підготовки та післядипломної освіти вимогам освіти для суспільства, побудованого на знаннях і інформації. Цими вимогами є такі: освіта протягом усього життя; освіта без кордонів, що ґрунтується на інформаційно-комп’ютерних технологіях і доповнює традиційні методи і технології новими можливостями; освіта за креативними моделями навчання та індивідуальними освітніми траєкторіями; освіта, що розвивається на основі фундаментальних знань. Одним із таких видів професійного навчання, що покликаний забезпечити високу освіченість та професійну компетентність державних службовців, є саме підвищення кваліфікації. Варто пам’ятати, що проблему підвищення кваліфікації державних службовців можна розглядати й у межах безперервної освіти. Праксеологічний підхід таке дозволяє. Так, більшість розвинених держав здійснює політику безперервного продовження освіти й підготовки кадрів. Специфіка функціонування системи підвищення кваліфікації державних службовців у контексті праксеологічного підходу полягає в тому, що вона є підсистемою державної служби, обслуговує її, готуючи високопрофесійні кадри. Це відбувається через вирішення низки таких завдань: приведення рівня професійних знань, умінь і навичок державних службовців у відповідність до вимог теорії та практики публічного управління; вивчення й застосування на практиці передового світового досвіду й досягнень науки державного будівництва та науки управління; формулювання установок на оволодіння предметом діяльності у сфері державної служби; формування професійних здібностей державних службовців.

Стаття присвячена проблемі формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх інженерів з охорони праці. Метою статті є дослідження стану формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх інженерів з охорони праці. Обґрунтовано теоретичну базу дослідження, визначено наукові праці, які роблять значний внесок у розвиток проблеми дослідження. У процесі здійснення науково-експериментальної роботи застосовано такі теоретичні та емпіричні методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної літератури; систематизація та узагальнення результатів дослідження; опитування та анкетування студентів, викладачів закладів вищої освіти, які здійснюють професійну підготовку інженерів з охорони праці, інженерів з охорони праці виробничих підприємств та організацій; бесіди для вивчення стану формування культури безпеки професійної діяльності. Наведено результати опитування респондентів щодо розуміння поняття «культура безпеки професійної діяльності» та важливості володіння майбутніми інженерами з охорони праці культурою безпеки професійної діяльності. Представлено результати опитування студентів щодо володіння знаннями з питань загальної культури, культури охорони праці, культури праці, культури здоров’я; визначено їхні потреби у вдосконаленні професійних умінь, із виконанням задач професійної діяльності на засадах та принципах культури безпеки професійної діяльності. Здійснена самооцінка студентів своєї готовності до виконання задач професійної діяльності на принципах та пріоритету культури безпеки професійної діяльності. Узагальнено результати опитування респондентів щодо оцінювання ефективності форм формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх інженерів з охорони праці. Визначено проблеми, які заважають ефективному формуванню культури безпеки професійної діяльності. Зроблено висновок про необхідність проведення ґрунтовного та експериментального дослідження наукової проблеми формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх інженерів з охорони праці.

У статті проаналізовано наукові досягнення теорії та практики проблемного навчання до професійної підготовки диспетчерів управління повітряного руху. Актуальність даної теми обумовлюється недостатньою адаптацією та розробленістю деяких положень проблемного навчання відносно підготовки майбутніх диспетчерів управління повітряного руху як фахівців операторського профілю. Розглянуто психологічні основи проблемного навчання та описано фактори, що впливають на складність проблемного завдання. Подано структуру організації проблемного навчання в процесі теоретичної підготовки авіаційних операторів. Описано групи методів навчання та професійної підготовки авіаційних фахівців. Розглянуто деякі професійно- орієнтовані дисципліни, які є основою для якісного виконання професійних завдань при обслуговуванні повітряного руху та які входять в систему професійної підготовки диспетчерів управління повітряного руху, складовими якої є теоретична (дотренажерна) та тренажерна підготовка. На основі цього встановлено, що на даний час недостатньо використовуються наукові досягнення з проблемного навчання, що потребує доопрацювання. Виділено чотири рівні навчальних досягнень курсантів в процесі розв’язання проблемних ситуацій: низький, середній, достатній і високий. Подано компоненти проблемних завдань, такі як: умови проблемної ситуації, проблема, розв’язок проблеми, критерії оцінювання прийнятих рішень. Акцентовано увагу на перевагах проблемного навчання як можливостях для розвитку професійно-важливих якостей майбутніх авіадиспетчерів, а саме: уваги, пам’яті, спостережливості, активізації мислення, активізації пізнавальної діяльності, самостійності, відповідальності, критичності і самокритичності, ініціативності, нестандартності мислення, обережності і рішучості тощо. Показано, що якісне застосування отриманих професійних знань і грамотне рішення виробничих завдань в різних умовах діяльності залежить від використання завдань проблемного типу в професійній підготовці диспетчерів управління повітряного руху. Такі завдання забезпечують формування у курсантів достатнього і високого рівнів навчальних досягнень, які відповідають ступеню застосування і творчості в майбутній професійній діяльності.

У статті досліджується проблема розвитку професійної рефлексії керівника інструментального колективу в процесі фахової підготовки, зокрема теоретично обґрунтовано поняття професійної рефлексії. Доведено, що керівник інструментального колективу повинен володіти ефективною методикою професійного самовдосконалення, що передбачає усвідомлення, переосмислення, аналіз, діагностику та оцінювання фахової діяльності.

У статті представлені результати теоретичного дослідження, виконаного в рамках проекту «Оцінювання ринку управлінських державних послуг та функціональної й компетентнісної спроможності державної служби та держслужбовців в Україні». Нами була обґрунтована інваріантна модель професійної компетентності державного службовця, описано базові інваріанти та створено методику оцінки компетентнісної спроможності. Визначено провідні професійні та особистісні компетентності, які пов’язані з аналізом та обробкою інформації. До базових інваріантів професійної діяльності державного службовця ми відносимо ті професійні компетенції, які реалізуються у типових ситуаціях виробничої взаємодії та є мінімально-достатніми для виконання професійної діяльності.

Вивчено проблему формування педагогічної культури як важливого чинника професійної компетентності майбутнього вчителя технології. Аргументовано, що інтенсифікація навчання у сучасній школі залежить від педагогічної культури викладачів. Визначено, що з педагогічною культурою викладача професійного навчання пов’язано уміння здійснювати оцінювання результативності власної діяльності й пізнавальної діяльності своїх учнів. Наголошено на підвищенні кваліфікаційного рівня викладача. Проаналізовано доцільність використання інтерактивних семінарських занять, ділових ігор. Подано пропозиції щодо професійної перепідготовки.

У статті обґрунтовано технологічні засади підготовки майбутніх магістрів з дошкільної освіти до інноваційної професійної діяльності. Автором подано авторське тлумачення понять «інноваційна професійна діяльність магістра з дошкільної освіти», «готовність магістра з дошкільної освіти до інноваційної професійної діяльності»; представлено розроблену технологію підготовки майбутніх магістрів з дошкільної освіти до інноваційної професійної діяльності, яка містить концептуальний, змістово-процесуальний, оцінно-результативний компоненти. Концептуальний компонент розкриває провідну ідею, мету, завдання, підходи, принципи підготовки майбутніх магістрів з дошкільної освіти до інноваційної професійної діяльності. Змістово-процесуальний компонент охоплює етапи підготовки майбутніх магістрів з дошкільної освіти до інноваційної професійної діяльності. Оцінно-результативний компонент відображає процедуру оцінювання рівня готовності майбутніх магістрів з дошкільної освіти до інноваційної професійної діяльності та результат такої підготовки. Формування готовності майбутніх магістрів до інноваційної професійної діяльності відбувається у процесі оволодіння інноваційною складовою змісту навчальних дисциплін та виробничої практики, використання технологій проблемного, евристичного, проєктного, контекстного, інтерактивного, змішаного навчання, цифрових сервісів і ресурсів, сучасних форм організації освітнього процесу в закладі вищої освіти.

У статті обґрунтовано необхідність формування готовності майбутніх кваліфікованих робітників, зокрема автотранспортної галузі, до застосування інноваційних виробничих технологій та важливість дослідження відповідних педагогічних умов. Визначено, що готовність майбутніх кваліфікованих робітників автотранспортної галузі до застосування інноваційних виробничих технологій є цілісним особистісним утворенням, що характеризується мотиваційно-ціннісним ставленням, професійно значущими особистісними якостями, сукупністю необхідних професійних знань, умінь і навичок, що забезпечують використання інноваційних виробничих технологій у професійній діяльності. Охарактеризовано її компоненти: мотиваційно-ціннісний, суб’єктний, пізнавальний, діяльнісний.Проаналізовано сучасні підходи науковців до визначення педагогічних умов різних аспектів підготовки кваліфікованих робітників автотранспортної галузі. За результатами досліджень визначено, що педагогічні умови підготовки майбутніх кваліфікованих робітників автотранспортної галузі передбачають формування позитивної мотивації учнів до професійної діяльності, застосування інноваційних педагогічних технологій, створення відповідного освітнього середовища закладів професійної освіти, використання електронних засобів навчання.Охарактеризовано процедуру та висвітлено результати експертного оцінювання педагогічних умов формування готовності майбутніх кваліфікованих робітників автотраспортної галузі, зокрема, до пріоритетних умов віднесено: підвищення мотивації учнів до оволодіння інноваційними виробничими технологіями; оновлення змісту навчання знаннями і вміннями щодо застосування інноваційних виробничих технологій; упровадження методики формування готовності майбутніх кваліфікованих робітників автотранспортної галузі до застосування інноваційних виробничих технологій; створення інноваційно-розвивального середовища.

Актуальність: Нова якість професійної освіти орієнтована не стільки на засвоєння учнівською молоддю певної суми знань, умінь, скільки на розвиток особистості. Заклади професійної (професійно-технічної) освіти мають формувати ключові компетенції, професійні компетентності, особливо гостро постає питання розвитку підприємницької компетентності учнівської молоді. Це можливо завдяки використанню сучасних освітніх технологій. Мета: охарактеризувати педагогічну технологію розвитку підприємницької компетентності майбутніх кваліфікованих робітників у процесі проєктної діяльності, висвітлити критерії ефективності її реалізації. Методи: аналіз наукової літератури, законодавчо-нормативних документів – для з’ясування сучасних тенденцій формування педагогічної технології розвитку підприємницької компетентності майбутніх кваліфікованих робітників у процесі проєктної діяльності; методи аналізу і синтезу – для формулювання критеріїв та показників ефективності реалізації педагогічної технології розвитку підприємницької компетентності майбутніх кваліфікованих робітників у процесі проєктної діяльності, систематизація даних, узагальнення професійного досвіду для розроблення теоретичних і методичних підходів до визначення умов перевірки її результативності; порівняльний аналіз, синтез та методи експертного оцінювання – для формування вимог щодо експериментальної перевірки результативності педагогічної технології розвитку підприємницької компетентності майбутніх кваліфікованих робітників у процесі проєктної діяльності. Результати: сформульовані критерії та показники ефективності реалізації педагогічної технології розвитку підприємницької компетентності майбутніх кваліфікованих робітників у процесі проєктної діяльності на сучасному етапі розвитку суспільства. Висновки: експериментально перевірено результативність педагогічної технології розвитку підприємницької компетентності майбутніх кваліфікованих робітників у процесі проєктної діяльності, сформульовано критерії та показники ефективності її реалізації – це, в свою чергу, дозволить переключити організацію освітнього процесу з «театру одного актора» на співпрацю і продуктивну проєктну діяльність.

У статті висвітлено результати аналізу досвіду впровадження цифрових технологій у професійній освіті. З`ясовано, що стрімкий розвиток штучного інтелекту в усіх сферах життєдіяльності людини обумовлює використання цифрових технологій в освітньому процесі закладів вищої освіти та закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Представлені цифрові технології у повній мірі реалізовують завдання, що сприяють підготовці фахівців професійної освіти, які будуть конкурентоспроможними на ринку праці. З`ясовано, що цифрові технології, які запропоновано нами, а саме синхронне та асинхронне навчання, мобільне навчання, «хмарне» навчання» та змішане навчання є ефективними сучасними цифровими технологіями, що створює достатні умови неперервного формування та розвитку цифрової компетентності майбутніх педагогів професійного навчання художнього профілю. Результати впровадження цифрових технологій, вказують на їхні переваги: доступність, зрозумілість та візуалізація інструментарію, багатофункціональність інструментарію, наявність системи управління навчанням як окремого студента, так і групи студентів, створюються умови для формування вміння здійснювати комунікацію між студентами та педагогами, неперервна online та offline підтримка.У процесі проведення експерименту виявлялися відмінності між рівнем цифрової компетентності на початковому етапі (констатувальний етап) та поточним рівнем – контрольне оцінювання зміни рівня цифрової компетентності (формувальний етап). Результативність зрушень у рівнях цифрової компетеності майбутніх педагогів професійного навчання художнього профілю університету та коледжу в умовах розробленого середовища оцінювалася за такими критеріями: знанням теоретичного матеріалу (використання цифрових технологій в професійні діяльності), умінням розв’язувати професійні задачі в електронному форматі (розроблення навчально-методичних електронних засобів, їх використання в освітньому процесі; розроблення електронних тестів, додавання домашніх електронних завдань, наповнення електронного журналу; проведення електронних уроків під час практики тощо), застосуванням набутих знань в умовах традиційного освітнього середовища (очна, дистанційна чи змішана форма навчання) та в умовах електронного середовища. На основі означених критеріїв було проведено оцінювання рівнів цифрової компетентності майбутніх педагогів художнього профілю університету та коледжу за такими рівнями: високий, середній та низький.

У статті заявлено про актуальність оновлення традиційних способів професійної підготовки майбутніх фахівців сфери послуг на основі урахування соціально-економічних реформ, модернізації техніко-технологічних процесів, форм організації праці тощо. Обґрунтовано, що формування професійної компетентності майбутніх майстрів ресторанного обслуговування у закладах професійної освіти має здійснюватися в умовах, наближених до виробничих реалій ресторанного ринку. На основі результатів аналізу наукових праць щодо визначення педагогічних умов, зорієнтованих на вдосконалення професійної підготовки майбутніх фахівців сфери ресторанного обслуговування, узагальнено їхні спільні особливості у формуванні позитивної мотивації учнів до оволодіння необхідними для професійної діяльності знаннями; в оновленні змісту професійної підготовки; упровадженні інноваційних форм, методів, технологій навчання, інтегративних навчально-методичних комплексів професійного спрямування. За результатами експертного оцінювання вагомості факторів, що мають потенційну можливість вплинути на перебіг процесу формування професійної компетентності майбутніх майстрів ресторанного обслуговування, визначено такі педагогічні умови: підвищення мотивації учнів до набуття фахових знань, умінь та навичок; оновлення змісту професійного навчання з урахуванням сучасних виробничих технологій ресторанного обслуговування; використання інтегративного навчально-методичного комплексу формування професійної компетентності майбутніх майстрів ресторанного обслуговування; здійснення проектного професійного навчання майбутніх майстрів ресторанного обслуговування. Охарактеризовано значення цих педагогічних умов у контексті функціонування цілісної системи професійної освіти та вдосконалення професійно-практичної підготовки майбутніх майстрів ресторанного обслуговування в закладах професійної освіти.

У статті розглянуто концептуальні основи професійної підготовки майбутніх педагогів. Звернено увагу на низку суперечностей між колективним характером освіти і необхідністю забезпечення індивідуального розвитку майбутніх фахівців на етапі професійної підготовки у закладі вищої освіти. Проаналізовано сучасні підходи до формування професійної компетентності як комплексної характеристики майбутнього педагога, що має певну специфіку в структурно-змістовному та організаційному плані. Розкрито специфіку організації освітнього процесу в системі професійної освіти через вибір професії відповідно до особистісних і індивідуальних властивостей, забезпечення якості її освоєння, сходження до вершин професіоналізму та психологічного супроводу професійного становлення. Показано цілісну систему практико-орієнтованих заходів оптимізації професійної підготовки, а саме: спільна діяльність викладача і здобувачів освіти, організація педагогічної підтримки здобувачів освіти, проектування цілей навчання, виховання і освіти в цілому, створення єдиного освітнього простору, зовнішня і внутрішня диференціації системи професійної підготовки педагогів, варіативність системи оцінювання освітніх результатів. Охарактеризовано професійну підготовку майбутніх педагогів за індивідуальними освітніми траєкторіями як процес актуалізації і підвищення індивідуального потенціалу кожного здобувача освіти у формуванні професійної компетентності, надання йому допомоги в оволодінні технологіями, прийомами планування та управління операціональною структурою освітньої діяльності, оволодінні прийомами творчої адаптації до змісту і структури професійної діяльності через інтеріоризацію спеціальних знань, навичок, вмінь.

Анотація. Статтю присвячено вирішенню актуального наукового питання щодо стандартизації професійної діяльності фітнес-консультанта з урахуванням особливостей розвитку вітчизняної системи оздоровчого фітнесу та передового міжнародного досвіду. Мета. Наукове обґрунтування моделі формування професійного стандарту фітнес-консультанта для визначення сучасних вимог до трудових функцій, загальних та професійних компетентностей відповідних фахівців в Україні. Методи. Теоретичний аналіз наукової літератури, структурно-функціональний аналіз, соціологічні методи (анкетне опитування, експертне оцінювання, соціальне моделювання), педагогічні методи (спостереження, тестування), методи математичної статистики. Результати. В ході дослідження визначено спільні ознаки різних науково-практичних підходів та охарактеризовано сучасні світові тенденції, що необхідно враховувати під час розробки проєкту професійного стандарту. На основі наведених вище наукових положень розроблено модель формування професійного стандарту фітнес-консультанта, що об’єднує три блоки: підготовчий, проєктний та контрольно-коригуючий. Відповідно до обґрунтованої моделі розроблено проєкт стандарту фітнес-консультанта з урахуванням частоти застосування та важливості кожної трудової дії, розподілу трудових дій за трудовими функціями, визначення переліку знань, умінь та навичок, динамічна комбінація яких визначає здатність особи до реалізації певної трудової функції. Валідність розробленого проєкту професійного стандарту підтверджено результатами експертного оцінювання. Визначено механізм та суб’єкти впровадження професійного стандарту фітнес-консультанта. Ключові слова: система оздоровчого фітнесу, фітнес-консультант, професійний стандарт, трудові функції, трудові дії, компетентності.

Проценко О. Б. Організація атестації професійної діяльності педагогів у Греції. У статті визначено нормативно-законодавчу базу, зміст та умови організації атестації педагогічних кадрів у Греції. Виявлено критерії, за якими здійснюється оцінювання професійної діяльності вчителів. Охарактеризовано основні види атестації (атестація шкільним консультантом та директором школи) і етапи їх реалізації.

Стаття присвячена науковому аналізу професійної діяльності публічних службовців, а саме мотивації їхньої діяльності. Головною ідеєю статті є формування розуміння важливості у повноцінній мотивації публічних службовців не лише матеріальними засобами, але і нематеріальними. В межах розвідок було визначено, що важливими чинниками, які впливають на мотивацію професійної діяльності публічних службовців є оцінювання, морально-психологічний клімат в колективі та ряд інших, які зазначаються в статті.

Стаття актуалізує на необхідності трансформаційних процесів в освіті в умовах цифровізації. У тексті уточнюється структура професійної компетентності педагогів у сучасних умовах через введення трьох блоків: спроможність особистості педагога до ефективної педагогічної діяльності як в очній формі навчання, так і в дистанційній з використанням цифрових сервісів; навичок: професійних; універсальних; цифрових; навичок успішності професійної діяльності на основі проєктного типу мислення як в реальному, так і в цифровому просторі. У статті аналізуються сучасні дослідження, у яких описуються засоби надання освітніх послуг в умовах цифровізації. Зазначається, що традиційні засоби дистанційного навчання, наприклад, використання платформи Moodle, продовжують успішно працювати. Разом із тим, з’явилися й інноваційні, наприклад, Open University (УВУПО). Автори статті акцентують увагу на те, що в сучасних умовах Інтернет стає засобом заробітку, що спонукає формувати у суб’єктів освітнього процесу інформаційну культуру, зокрема навички володіння цифровими технологіями в професійній діяльності. Наприклад, використовувати конференції Zoom; BigBlueButton (Open Source Web Conferencing); Google Meet тощо для організацій освітнього процесу й поширення інформації про навчальний контент у режимі реального часу. Зазначається, що в межах е-learning необхідно формувати такі цифрові навички, як scaffolding «long read» та ін. Крім того, підкреслюється, що провідною навичкою стає опитування здобувачів освіти Інтернет-конструкторами. Автори як приклад наводять е-ресурс для конструювання тестів перевірки засвоєння навчального контенту та зворотного зв’язку - LearningApps.org. У статті також приділено увагу технологіям Інтернет-маркетингу та використанню саме мобільних месенджерів для оцінювання та просування освітніх послуг. Наголошується, що провідним попитом у системі підвищення кваліфікації фахівців є розвиток гнучкості професійних здатностей («Soft skills»), які утворюють сукупність неспеціальних навичок і забезпечують високу продуктивність та результативність професійної діяльності. Порушуються питання щодо вмотивування та забезпечення успішності здобувачів освіти, а також оптимального вибору технологій, методів і форм для навчання засобами електронного зв’язку. Зазначається, що цифрова компетентність педагога базується на його когнітивних, соціальних та емоційних складових і враховує його життя в цифровому середовищі. У статті з’ясовується, що професійне зростання фахівців відбувається під час підвищення кваліфікації, зокрема в умовах відкритого університету післядипломної освіти. У тексті також подані етапи моніторингу якості надання освітніх послуг та використання хмарних технологій для розрахунку й визначення ефективності освітньої діяльності закладу.

У статті представлено узагальнення результатів дослідження щодо сутності інформаційної компетентності майбутніх фахівців з навігації та управління суднами, змісту цієї компетентності, структури та особливостей її формування. З’ясовано, що сутність інформаційної компетентності у наукових публікаціях визначають у вузькому та широкому значенні: як компетентність у сфері інформаційно-комунікаційних технологій; уміння переосмислювати інформацію, розв’язувати завдання щодо пошуку інформації з використанням бібліотечних та електронних інформаційно пошукових систем, тобто здійснювати інформаційну діяльність із використанням традиційних та інноваційних технологій. Результати аналізу й узагальнення публікацій з питань змісту інформаційної компетентності дозволяють стверджувати про наявність двох підходів до уявлення про її зміст. Відповідно до першого, інформаційна компетентність охоплює здатність ефективно реалізовувати власні інформаційні потреби – знаходити, оцінювати та використовувати відповідну інформацію, необхідну для прийняття рішень. Представники другого підходу зміст інформаційної компетентності розуміють як поєднання системи знань, вмінь, навичок і способів діяльності у сфері інформаційних технологій, спрямованих на вирішення професійних завдань. Що стосується формування і розвитку інформаційної компетентності майбутніх фахівців, то пропонується забезпечити безперервне включення суб’єктів учіння в практичну діяльність, що передбачає пошук, оцінювання, аналіз, переробку і використання інформації. З урахуванням особливостей професійної діяльності майбутніх судноводіїв, професійно-особистісних вимог, що висуваються нормативно-правовими документами до рівня їхньої кваліфікації, а також результатів аналізу наукових джерел інформаційну компетентність майбутніх фахівців з навігації й управління суднами визначено як професійно-особистісну властивість або здатність, що ґрунтується на знаннях, уміннях, досвіді використання інформаційних і комунікаційних технологій, електронних картографічних навігаційно-інформаційних систем в галузі судноплавства. Ця компетентність охоплює знання, уміння, навички, здатності та професійно-важливі властивості, сукупність яких дозволяє ефективно розв’язувати професійні завдання із використанням засобів інформаційних технологій і комп’ютерних телекомунікацій, ефективно користуватись традиційною друкованою та цифровою формами інформації у повсякденному житті й у професійній діяльності.

Актуальність: постіндустріальний етап розвитку суспільства зумовлює необхідність модернізації системи професійної освіти, важливим напрямом якої є оновлення існуючих сьогодні в Україні підходів до розроблення професійних стандартів. Йдеться про документи, які затверджують в установленому порядку вимоги до компетентностей працівників, і які мають бути орієнтованими на сучасні соціально-економічні відносини, враховувати зміну технологічного укладу, що потребуватиме підвищеного рівня професійної компетентності кваліфікованих робітників для усіх видів економічної діяльності, а також удосконалення системи їх підготовки та підвищення кваліфікації. Все це актуалізує доцільність широкого залучення учасників публічно-приватного партнерства до процесу розроблення професійних стандартів як документів, що містять вимоги до професійної компетентності кваліфікованих робітників. Мета: обґрунтування сучасних підходів до розроблення професійних стандартів з використанням інструментів публічно-приватного партнерства. Методи: аналіз наукової літератури, законодавчо-нормативних документів - для з’ясування сучасних тенденцій формування професійних стандартів та існуючого стану розроблення професійних стандартів; методи аналізу і синтезу – для класифікації трудових функцій і професійних стандартів, систематизація даних, узагальнення управлінського досвіду для розроблення теоретичних та методичних підходів до визначення умов розроблення професійних стандартів; порівняльний аналіз, синтез та методи експертного оцінювання - для формування вимог щодо розроблення професійних стандартів. Результати: розкрито структуру діючої професійно-кваліфікаційної системи, охарактеризовано її особливості в контексті орієнтації на сучасний ринок праці та підвищення рівня зайнятості населення, визначено умови та перспективи розроблення професійних стандартів. Висновки: визначена структура професійних стандартів та умови їх розроблення з орієнтацією на конкретні трудові функції для певних видів економічної діяльності з використанням інструментів публічно-приватного партнерства, що є важливим підґрунтям набуття особою компетентностей відповідно до критеріїв ефективності та потреб ринку праці.

У статті проаналізовано політику Європейського Союзу щодо інновацій у сфері професійної освіти і навчання. Охарактеризовано сучасні європейські ініціативи щодо реалізації положень стратегії «Європа 2020», спрямовані на зміцнення співробітництва та активне включення молоді в інноваційні процеси. Розкрито результати діяльності європейської тематичної мережі «Інновації в професійній освіті і навчанні» на базі європейського Центру розвитку професійної освіти і навчання (CEDEFOP). З‘ясовано головні напрями розвитку інновацій у системах професійної освіти і навчання в країнах ЄС: інновації, пов‘язані з використанням новітніх інформаційних технологій (цифрові інновації); інновації в сфері підготовки вчителів і тренерів для системи професійної освіти і навчання; інновації, пов‘язані з кваліфікаціями (зміст, стандартизація, процедура і правила надання); інноваційне викладання та інновації оцінювання; інновації в сфері курікулуму; системні ініціативи у сфері співробітництва (створення урядами нових освітніх інституцій на засадах партнерства з роботодавцями; міжнародне співробітництво; створення національних схем заохочення співробітництва між професійною і вищою освітою). Проведено огляд кращих інноваційних практик у системах професійної освіти і навчання в країнах ЄС. Розглянуто нові заклади професійної освіти і навчання: Центри управління, підготовки і зайнятості (Італія), Кампуси професій і кваліфікацій (Франція), Центри компетентності (Латвія) тощо. Окреслено шляхи стимулювання інноватики в професійній освіті на різних її рівнях, включаючи використання нових навчальних методів і нових технологій навчання, запровадження нових механізмів фінансування, посилення співробітництва між інституціями професійної освіти, вищої освіти, дослідницькими організаціями і підприємствами. Визначено головні ідеї позитивного європейського досвіду, що є цінними для розвитку сучасної інноваційної політики і практики професійної освіти в Україні.

У статті проаналізовано різні підходи до трактування сутності понять «індивідуальна освітня траєкторія» та «індивідуальний освітній маршрут», визначено їхні особливості, теоретично обґрунтовано доцільність побудови для майбутніх кваліфікованих робітників. Досліджено законодавчу базу, що закріплює право учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти на навчання за індивідуальною освітньою траєкторією. Також акцентовано увагу на етапах розроблення індивідуальної освітньої траєкторії майбутніх кваліфікованих робітників: ‒ цілепокладання та проектування ‒ містить постановку суб’єктами освіти (викладач і учень як партнери в освітньому процесі) цілей професійної підготовки; аналіз індивідуальних особливостей учнів (здібності, особистісні якості, можливості, інтереси, потреби, спрямованість особистості в частині життєвих і професійних цінностей і мотивів діяльності), необхідних для реалізації освітньої траєкторії учня, в тому числі стиль і темп його навчальної діяльності, способи роботи з навчальним матеріалом; особливості засвоєння матеріалу, здатності працювати в режимі індивідуальної програми та ін.; ‒ організації професійної підготовки ‒ передбачає організаційний та методичний супровід реалізації індивідуальної освітньої траєкторії учнів. Він передбачає індивідуальний підхід та диференціацію навчання (диференціація матеріалу з навчальних дисциплін за рівнем складності, який відповідає можливостям, потребам та інтересам учнів); ‒ рефлексії та коригування професійної підготовки ‒ спрямований на усвідомлення учнями необхідності та значущості розроблення індивідуальної освітньої траєкторії як одного зі способів самовизначення та самореалізації в професії, а також на рефлексивне оцінювання та самооцінювання отриманих результатів для коригування власної освітньої діяльності. Зроблено висновок про те, що розроблення та упровадження індивідуальних освітніх траєкторій забезпечить можливість майбутнім кваліфікованим робітникам здійснювати індивідуальний вибір рівнів, змісту, форм, методів та засобів навчання професії; виробництву ‒ отримати фахівця із затребуваними кваліфікаційними параметрами; інженерно-педагогічним працівникам ‒ найбільш повно реалізувати власний науково-педагогічний потенціал.

У статті висвітлено сучасні підходи до оцінювання іншомовної компетентності прикордонників у країнах Європейського Союзу (ЄС). З’ясовано, що іншомовна підготовка персоналу прикордонних відомств країн ЄС відбувається на основі гармонізованих освітніх стандартів розроблених під егідою європейської агенції прикордонної і берегової охорони Фронтекс. Вимоги до спільної професійної діяльності прикордонників різних країн ЄС в умовах Інтегрованого управління кордонами передбачають високий рівень інтероперабельності, досягнення якого неможливе без спілкування усіма прикордонниками англійською мовою. Особливістю оцінювання професійної іншомовної компетентності персоналу в прикордонних відомствах країн ЄС є використання формативного і сумативного видів оцінювання, принципів фасилітації. Стратегія оцінювання навчальних досягнень прикордонників в країнах ЄС базується на таксономії Б. Блума, шкалах та рубриках оцінювання, системі забезпечення якості спільної професійної підготовки. Шкали оцінок в контексті спільної підготовки європейських прикордонників побудовані на основі оцінювальних рубрик для уникнення проблем із розумінням національних методик оцінювання. Оскільки характер спільної підготовки прикордонників країн ЄС є максимально практичним, обираються і відповідні методи оцінювання. З метою забезпечення достовірності оцінювання методи оцінювання наближені до практичних ситуацій пов’язаних з роботою персоналу прикордонного відомства. Вивчення особливостей організації спільної іншомовної підготовки прикордонників в країнах ЄС під егідою європейської агенції прикордонної охорони є необхідним для подальшого впровадження та адаптації набутого досвіду в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України.

У статті проаналізовано та виокремлено основні підходи до формулювання, визначення й розвитку науково-методичної компетентності за класифікаційними ознаками професіограм викладачів у післядипломній педагогічній освіті, зокрема тьюторів, концептуалізовано принципи, підходи і технології їхньої підготовки зі сформованою компетентністю синергізму становлення і розвитку. Визначено понятійно-категоріальний апарат дослідження: «тьютор», «тьюторант», «тьюторство», «тьюторська діяльність». Сформульовано дефініцію поняття «професійна науково-методична компетентність тьютора», яка нами розглядається як інтегральна характеристика, що включає створення й реалізацію індивідуальної освітньої траєкторії учня/студента, його академічний супровід для здійснення самоосвітньої діяльності, формування системи цінностей і способу життя (здорового, професійно переконаного, соціально-екологічно-відповідального громадянського); володіння якостями та здібностями: упевненістю, мотивацією, позитивним ставленням, креативністю, ентузіазмом і завзятістю; є сукупністю розвинених компетентностей (педагогічної, психологічної, методологічної, методичної, дистанційного, е-, онлайн-навчання, технічної, організаційної, фахової, ведення онлайн-комунікації, індивідуально-особистісної); професійну сформованість спільної діяльності з тьюторантом, оптимально дібраний та укладений науково- і навчально-методичний матеріал; відповідність результативності, неупередженості й дієвості оцінювання компетентності, стимулювання й мотивації самостійної освітньої діяльності. Розроблено професіограму тьютора в післядипломній педагогічній освіті з характеристикою особливостей професійної підготовки, концептуалізацією системних якостей, знань, умінь, здатностей, сформованості, готовності, відповідальності і відповідності. Актуалізовано науково-методичні інструменти для визначення принципів, підходів, видів тьюторингу в освіті, технік та провідних ролей. Проаналізовано й виокремлено види компетентностей, очікувані результати та можливості реалізації тьюторингу в освіті.

Проаналізовано значення розвитку інформаційно-цифрової компетентності сучасних педагогів у контексті стратегічних завдань розвитку в Україні інформаційного середовища та реформування системи освіти, підвищення якості підготовки педагогів для системи професійної освіти. Показано, що проблема розвитку інформаційно-цифрової компетентності майбутніх педагогів професійного навчання в галузі економіки ще не отримала достатнього наукового обґрунтування. Описано зміст дисциплін інформативного спрямування в освітньо-професійних програмах підготовки педагогів професійного навчання. Розкрито цілі і завдання дисципліни «Інформаційні технології в освіти та ТЗН» для розвитку інформаційно-цифрової компетентності майбутніх педагогів професійного навчання в галузі економіки. Доведено важливість оволодіння майбутніми педагогами професійного навчання навичками використання сучасних Інтернет-ресурсів, створення власних сайтів, блогів, використання хмарних технологій, соціальних мереж у навчанні тощо. Показано зв’язок дисципліни з іншими компонентами освітньо-професійної програми підготовки педагогів. Визначено перелік програмних результатів навчання з дисципліни відповідно до категорій Національної рамки кваліфікацій (знання, уміння, комунікація, автономія). Описано зміст та специфіку дисципліни. Наведено результати опитування студентів щодо оцінювання їхньої інформаційно-цифрової компетентності та володіння сучасними ІТ. Показано, що електронні засоби займають дуже важливе місце у житті сучасних студентів. Водночас, ці ресурси використовуються переважно для спілкування в соціальних мережах. Потребують розвитку навички використання в навчанні сучасних хмарних технологій, засобів проведення онлайн-опитувань, створення інтерактивних презентацій, сайтів, блогів та ін. Окреслено важливість організації у процесі вивчення дисципліни проектної діяльності з використанням сучасних інформаційних технологій. Така діяльність дає змогу розвинути інформаційно- цифрову компетентність студентів, сформувати комплексні вміння щодо пошуку інформації, комунікації, синхронного та асинхронного спілкування, організації спільної діяльності, обміну інформацією та матеріалами, проведення он-лайн опитувань, створення веб-портфоліо та мультимедійної презентації результатів проекту, розробки електронних освітніх ресурсів як продуктів проектної діяльності.

У статті розглянуто основні напрями підготовки поліцейських в Україні. На основі аналізу базових нормативно-правових актів запропоновано напрями вдосконалення окремих положень законодавства щодо професійної підготовки фахівців для органів Національної поліції України. У дослідженні визначаються напрями розвитку підготовки поліцейської освіти відповідно до сучасної законодавчої бази, а саме: Законів України: «Про вищу освіту» і «Про Національну поліцію» – і Стратегії розвитку органів системи Міністерства внутрішніх справ України до 2020 року. Розвиток основних напрямів поліцейської освіти повинен відбуватися згідно із зазначеними в Стратегії цілями у світлі державної політики щодо формування якісно нового підходу до підготовки фахівців правоохоронного органу. Основними критеріями оцінювання ефективності діяльності поліцейського відомства є такі: дотримання та забезпечення прав людини й основних свобод як ключової цінності в діяльності органів системи МВС; тісна співпраця з територіальними громадами та суспільством загалом; використання успішного міжнародного досвіду і сприяння реалізації пілотних проектів; протидія злочинності й, відповідно, забезпечення національної безпеки за відповідними пріоритетами. Окремо розглянуто питання щодо видів і напрямів підготовки поліцейських, а також зроблено висновок про необхідність удосконалення та розвитку психологічної підготовки як необхідного елемента сучасної поліцейської освіти. У підсумках дослідження зазначається про необхідність запровадження психологічної підготовки поліцейських як окремого самостійного виду до системи службової підготовки поліцейських. Професійна пси-хологічна підготовка має реалізуватися шляхом проведення навчальних, практичних занять із застосуванням інтерактивних технологій і методів навчання з використанням передового зарубіжного досвіду. Професійна психологічна підготовка має на меті розвиток загальних і спеціальних професійних здібностей, знань і вмінь поліцейських і формування системної якості поліцейського – психологічної готов-ності особистості до професійної діяльності.

У статті розкрито основні форми та завдання наставництва у системі професійного становлення майбутніх офіцерів-прикордонників.Наставництво у системі професійного становлення майбутніх офіцерів-прикордонників – цілеспрямований, узгоджений та нормативно обумовлений вплив на курсантів з метою формування у них загальних та професійних (спеціальних) компетентностей, скорочення адаптаційного періоду до специфічних умов проходження військової служби та організації освітнього процесу, посилення базової мотивації до проходження служби в підрозділах охорони державного кордону, а також удосконалення системи роботи структурних підрозділів закладу вищої освіти в контексті організації наставництва під час професійної адаптації майбутніх офіцерів-прикордонників.З огляду на це до загальних завдань наставництва в системі професійного становлення майбутніх офіцерів-прикордонників належать: зменшення тривалості адаптації курсантів до специфічних умов організації освітнього процесу у закладі вищої освіти Державної прикордонної служби України; мотивація до майбутньої професійної діяльності; передача (трансформація) знань досвідчених військовослужбовців курсантам; консультування; створення сприятливого психологічного клімату в колективі навчальної групи (психолого-педагогічний супровід професійного становлення курсантів); надання інформації або рекомендацій щодо способів (варіантів) вирішення завдань; контроль; оцінювання; спонукання до певних дій відповідно до запропонованої моделі поведінки.Сутність та зміст наставництва, а також його різновиди (групове, індивідуальне, індивідуально-групове) дозволили виокремити рівні, на яких реалізуються основні завдання наставницької діяльності.Виконання основних завдань наставництва в умовах закладу вищої освіти Державної прикордонної служби України, як правило, здійснюється в системах “офіцери навчальних курсів – курсанти”, “науково-педагогічні працівники – курсанти”, “куратори навчальних груп – курсанти”.Основними формами наставництва, залежно від рівня, на якому воно здійснюється, є інструктаж, бесіди, навчальні заняття, тренінги, контрольні заходи, інформування, доручення, особистий приклад, стимулювання навчальної діяльності, консультації, поради, роз’яснення, індивідуальні завдання курсантам.

Актуальність визначається необхідністю обґрунтування новітнього підходу до підготовки кадрів, здатних приймати сучасні виклики, ефективно вирішувати професійні завдання й організувати підприємницьку діяльність відповідно до потреб ринку. Мета: визначення особливостей змісту та форм сучасної підготовки майбутніх фахівців до підприємницької діяльності. Методи: теоретичні (індукції й дедукції, зовнішнього та внутрішнього аналізу, синтезу, узагальнення – для дослідження змісту й форм підготовки майбутніх кваліфікованих фахівців до підприємницької діяльності у закладах професійної освіти); емпіричні (анкетування, самооцінювання – для виявлення готовності молоді до підприємницької діяльності); математично-статистичні (вертикального та горизонтального аналізу – для оцінювання змін у структурі й динаміці показників опитування, статистичного аналізу та перевірки статистичних гіпотез – для оцінювання узгодженості показників). Результати: аналіз наукових, статистичних та публіцистичних джерел засвідчує актуальність проблеми формування змісту, форм і методів підготовки майбутніх кваліфікованих робітників до підприємницької діяльності; на основі аналізу й узагальнення отриманих емпіричних даних з’ясовано, що більшість учнів позитивно сприймає підприємницькі цінності й установки, мріє про відкриття власної справи, усвідомлює ризики і проблеми, пов’язані з підприємницькою діяльністю, визнає брак власних психологічних, економічних та юридичних знань, необхідних для відкриття і ведення власного бізнесу. Висновки: визначено основні характеристики, що мають бути притаманні сучасному змісту підготовки майбутніх фахівців до підприємницької діяльності (інноваційність, соціальність, гуманітаризація); охарактеризовано форми освітньої діяльності, найбільш ефективні для формування підприємницької компетентності (інкубаційні, акселераційні, грантові програми підтримки стартапів; онлайн-курси з соціального підприємництва; психологічний практикум; відеолекторій; електронне портфоліо).

Висвітлюється проблематика розуміння та розроблення понять “імідж”, “імідж психолога”, “образ психолога”. Звертається увага на те, що в сучасній соціально-психологічній літературі немає єдиного підходу до розуміння та визначення поняття “імідж”. Акцентовано проблему браку ґрунтовних досліджень іміджу практичного психолога в умовах професійної діяльності. Розглянуто особливості формування професійного іміджу загалом та іміджу практичного психолога зокрема. З’ясовано, що професійний імідж психолога будується на підставі знань про образ ідеального (в очах реципієнтів) психолога. Проаналізовано роботи, в яких розглядається формування іміджу практичного психолога у свідомості різних соціальних груп. Як основний інструмент дослідження значеннєвої характеристики образу психолога використано метод психосемантики – метод семантичного диференціала. Образ психолога досліджувався на прикладі представників певних соціальних груп, а саме педагогічних працівників та батьків учнів закладів загальної середньої освіти і вихованців закладів дошкільної освіти м. Києва та Київської обл. Наведено результати експериментального дослідження, у якому взяли участь 125 осіб. Дослідження змістового аспекту образу психолога дало змогу виділити й описати характерні особливості семантичної диференціації педагогічними працівниками та батьками учнів/вихованців закладів освіти ключового поняття – “сучасний психолог”. Виявлено загальну тенденцію позитивного оцінювання образу психолога. На підставі факторного аналізу визначено особливості оцінювання сучасного психолога його потенційними клієнтами.

Актуальність: Якісна підготовка магістрів з фізичної культури і спорту до підприємницької діяльності зумовлена потребами суспільства у створенні мережі спортивно-оздоровчих закладів, доступних для широких верств населення, діяльність яких спрямована на збереження здоров’я людей. У статті розкриваються педагогічні умови розвитку підприємницької компетентності майбутніх магістрів з фізичної культури і спорту (ФКіС). Розвиток підприємницької компетентності майбутніх магістрів з фізичної культури і спорту зумовлений створенням у ЗВО відповідного освітньо-розвивального середовища, яке інтегрує процеси професійної підготовки в галузі фізичної культури і спорту та підготовки до підприємницької діяльності. Мета: проаналізувати існуючі педагогічні умови для розвитку підприємницької компетентності у вітчизняних ЗВО і зокрема у закладах з підготовки фахівців із фізичної культури і спорту (ФКіС). Обгрунтувати доцільність їх упровадження в закладах вищої освіти. Методи: для вирішення поставлених завдань використовували теоретичний аналіз, узагальнення даних науково-методичної літератури. Також було проведено експертне оцінювання обставин, які впливають на рівень професійної підготовки майбутніх магістрів з ФКіС і рейтингової оцінки педагогічних умов розвитку підприємницької компетентності, що найчастіше зустрічаються в наукових дослідженнях та методичних рекомендаціях вітчизняних і зарубіжних педагогів. Результати: за результатами проведеного експертного оцінювання обставин, що впливають на рівень професійної підготовки майбутніх магістрів з ФКіС, було визначено наступні педагогічні умови розвитку в них підприємницької компетентності: залучення студентів магістратури до розроблення планів підприємницької діяльності; відпрацювання навичок створення бізнес-проектів; стимулювання позитивної мотивації до розвитку підприємницької компетентності майбутніх магістрів з ФКіС у процесі професійної підготовки; запровадження курсу «Підприємницька діяльність у галузі фізичної культури і спорту» до змісту професійної підготовки майбутніх магістрів із фізичної культури і спорту; застосування технологій імітаційно-рольового навчання в межах реалізації персоналізованої освіти та тенденцій практико-орієнтованого навчання. Висновки: визначено основні умови успішного розвитку підприємницької компетентності (залучення магістрантів до цілепокладання і планування спільної та індивідуальної освітньої діяльності; використання форм організації творчої та проєктної діяльності; організація взаємодії із суб'єктами успішної підприємницької діяльності; створення психологічно комфортного освітнього середовища для ознайомлення із сучасними спортивними підприємствами та організаціями); обгрунтовано найбільш ефективні форми й засоби формування підприємницької компетентності у майбутніх магістрів ФКіС (розроблення планів підприємницької діяльності, створення бізнес-проєктів і стартапів; використання ділових ігор; застосування проблемного та проєктного навчання; активізація позааудиторної діяльності студентів на базі бізнес-центрів, консультаційних центрів, центрів кар’єри).

Розглянуто сутність та особливості електронного портфоліо (далі – е-портфоліо) викладача/вчителя як технології фіксування результату його професійного розвитку. Визначено методичні підходи до конструювання та використання портфоліо за технологією науково-методичного супроводу з метою впровадження в практику післядипломної педагогічної освіти. У нашому розумінні е-портфоліо – сформована викладачем/ учителем в електронному вигляді добірка матеріалів, що свідчить про його педагогічну майстерність. Запропоновано структуру е-портфоліо, яка співвідноситься з трьома рівнями методичної діяльності викладача/вчителя (проєктувальним, виконавським, рефлексивним) і дає можливість фахівцю відповідально й творчо підійти до узагальнення, систематизації та презентації набутого професійного досвіду. Е-портфоліо демонструє стиль та вміння педагогічного, науково-педагогічного працівника закладу освіти вибирати стратегію і тактику професійної поведінки, а також дає змогу проаналізувати власні можливості та досягнення і краще підготуватися до реалізації певних функцій, як-от: тьютора, ментора, консультанта, коуча, фасилітатора. У процесі теоретичного дослідження проблеми та за результатами аналізу педагогічної практики з’ясовано, що електронний варіант портфоліо – це публічна інформація, яка працює на викладача/вчителя, може стати підґрунтям для участі в конкурсних, грантових програмах і має низку переваг: поліфункціональність, оперативність, яскравість, наочність, інтерактивність, ергономічність, відкритість і прозорість. Пропонована методика конструювання е-портфоліо характеризується єдністю умов, мети, змісту, форм, методів, прийомів, технологій і засобів, зокрема онлайн-інструментів, орієнтованих на оцінювання роботи викладача/вчителя із самоосвіти, характеру його діяльності, відстеження творчого і професійного зростання, сприяння формуванню навичок рефлексії (самооцінки). Виконане дослідження не вичерпує усіх аспектів проблеми, зокрема подальшого вивчення потребують питання розроблення дієвих механізмів формування й оцінювання е-портфоліо викладачів/учителів за освітніми галузями (технологічною, інформатичною, соціальною і здоров’язбережувальною, громадянською та історичною тощо).

Формулювання проблеми. Сучасний вчитель математики та інформатики повинен мати високий рівень сформованості візуально-інформаційної культури, структурі якої з необхідністю виділяємо рефлексивний компонент, що характеризується здатністю до аналізу, прогнозування і рефлексії власної професійної діяльності з візуалізації навчального матеріалу з використанням засобів комп’ютерної візуалізації, яка забезпечує професійний саморозвиток і самовдосконалення. Матеріали і методи. Основою дослідження стали наукові розвідки вітчизняних і закордонних учених, які займаються вивченням питань підготовки майбутніх вчителів математики та інформатики. Для досягнення мети були використані методи теоретичного рівня наукового пізнання: аналіз наукової літератури, синтез, формалізація наукових джерел, опис, зіставлення та статистичний метод – t-критерій Стьюдента. Результати. Для визначення рівня сформованості візуально-інформаційної культури майбутніх учителів математики та інформатики виокремлено серед іншого рефлексивно-оцінювальний критерії, який характеризується здатністю до самоаналізу, оцінювання та рефлексивної інтерпретації результатів власної професійної діяльності щодо впровадження засобів комп’ютерної візуалізації в освітній процес. Статистичні розрахунки за показниками рефлексивно-оцінювального критерію (критичне ставлення до обраного засобу комп’ютерної візуалізації, до обраної технології візуалізації навчального контенту, усвідомлення типових помилок при впровадженні інформаційних технологій у освітній процес (Р1 «Здатність до самоаналізу»); потреба у самовдосконаленні, у оновленні і поповненні власних знань, умінь та навичок у галузі інформатико-математичних дисциплін та цифрових технологій (Р2 «Здатність до самовдосконалення») підтвердили статистичну відмінність обраних сукупностей: по кожній парі сукупностей ЕГ1 – КГ і ЕГ2 – КГ по кожному показнику отримано та статистичну однорідність по групам ЕГ1 – ЕГ2, оскільки по кожному показнику отримано . Висновки. За результатами впровадження системи формування візуально-інформаційної культури майбутніх учителів математики та інформатики студенти проявляли критичне ставлення до обраного засобу комп’ютерної візуалізації в ході написання конспектів уроків чи розв’язування професійних завдань, бажання обговорювати шляхи використання засобів комп’ютерної візуалізації при вивченні певних тем шкільного курсу математики, інформатики з подальшим аналізом та корекцією власної професійної діяльності, усвідомлення типових помилок при застосуванні інформаційних технологій в освітньому процесі, зацікавленість у поповненні власних знань у галузі когнітивної візуалізації за рахунок вивчення досвіду інших, опрацювання науково-методичної літератури.

У статті обґрунтовано актуальність підготовки кваліфікованих робітників у закладах професійної освіти з метою досягнення балансу між вимогами галузі ресторанного господарства та якістю освітніх послуг. З‘ясовано, що раціональне використання наукового і практико-орієнтованого потенціалу компетентнісного підходу до підготовці майбутніх майстрів ресторанного обслуговування робить можливим здійснення змін у змісті професійної освіти, в організації та методичному забезпеченні навчально-виробничого процесу та оцінюванні навчальних досягнень учнівської молоді. Проаналізовано наукові праці дослідників проблем компетентнісної парадигми професійної освіти. Обґрунтовано категорії компетентнісного підходу: «професійна компетентність», «ключові компетентності», «підприємницька компетентність» та ін. Розкрито зміст поняття «професійна компетентність майбутніх майстрів ресторанного обслуговування», що ґрунтується на конкретизації знань, умінь, навичок, професійно важливих якостей, необхідних для здійснення професійної діяльності в ресторанній індустрії. Проаналізовано процес формування професійної компетентності майбутніх майстрів ресторанного обслуговування, згідно з яким відбувається становлення особистості в соціальному та професійному середовищах. З метою досягнення позитивної динаміки в рівнях сформованості професійної компетентності майбутніх майстрів ресторанного обслуговування визначено компоненти досліджуваного явища, якими є: ціннісно-мотиваційний, когнітивно-пізнавальний, особистісно-професійний та діяльнісно-рефлексивний. Цілеспрямований розвиток цих компонентів в освітньому процесі забезпечить кваліфікованим робітникам успішну соціалізацію та ефективне виконання ними професійних функцій у сфері ресторанного господарства.

Реферат. Актуальність: необхідність усвідомлення кожним важливості реалізації стратегії збалансованого розвитку суспільства, одним із інструментів якої є дуальна форма здобуття освіти, зумовлює її цілеспрямовану організацію в закладах професійної (професійно-технічної) освіти (далі – П(ПТ)О) та доцільність і своєчасність розроблення науково обґрунтованої методичної системи професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників з елементами дуальної форми навчання. Мета: розгляд суті та структури методичної системи професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників з елементами дуальної форми навчання, змістового наповнення її складників для успішного й ефективного впровадження цієї системи в закладах П(ПТ)О. Методи: теоретичні (аналіз, синтез – для визначення та обґрунтування складників методичної системи професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників з елементами дуальної форми навчання; узагальнення – для формулювання висновків дослідження; моделювання – для визначення взаємозв’язків між складниками системи); емпіричні (праксиметричні (вивчення та аналіз педагогічного досвіду, робочих планів, програм підготовки майбутніх кваліфікованих робітників за дуальною формою навчання – для виявлення особливостей освітнього процесу закладів П(ПТ)О в умовах дуальної форми навчання); опитувально-діагностичні (бесіди з педагогічними працівниками закладів професійної освіти та роботодавцями – для визначення змістового наповнення складників методичної системи професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників з елементами дуальної форми навчання). Результати: розроблено методичну систему професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників з елементами дуальної форми навчання, що є динамічною відкритою системою й охоплює взаємопов’язані складники (учні, педагогічні працівники, соціальні партнери, цілі, зміст, засоби педагогічної взаємодії, діагностування й оцінювання, перспективні можливості для оновлення методичної системи). Висновки. Визначені структурні складники запропонованої методичної системи уможливлюють її життєвий цикл та подальші трансформації. Упровадження розробленої методичної системи професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників з елементами дуальної форми навчання в закладах П(ПТ)О сприятиме: успішному запровадженню дуальної форми навчання; чіткому усвідомленню всіма суб’єктами освітнього процесу суті, змісту та особливостей професійної підготовки кваліфікованих робітників в умовах дуальної форми навчання, а також узгодженості їхніх дій; підвищенню рівня професійних компетентностей здобувачів освіти, необхідних для діяльності за фахом, їхньої конкурентоздатності на ринку праці та скороченню періоду адаптації випускників цих закладів на першому робочому місці.

У статті йдеться про актуальність дослідження, яка зумовлена потребами модернізації музично-педагогічної освіти. Підкреслюється значення виконавської майстерності для продуктивного перебігу музично-виховного процесу. Художньо-виконавська самоефективність визначається як необхідна професійна якість сучасного учителя музичного мистецтва. Підкреслюється, що впевненість у власній спроможності надихнути дітей мистецтвом, вміння доцільно використати для цього власні музично-виконавські ресурси, ефективність у застосування методів і прийомів художньої взаємодії з учнями – характерні особливості професійної діяльності вчителя.Наведено авторське визначення дефініції «художньо-виконавська самоефективність учителя музичного мистецтва». Художньо-виконавська самоефективність – це особистісне динамічне утворення, яке виражає впевненість у власних виконавських можливостях, сприяє художній результативності інтерпретаційної діяльності, спроможності учителя музики донести до учнів твір мистецтва у всій повноті його естетичних переваг. Особливу увагу в статті приділено розкриттю ролі оцінювальних і творчих процесів у становленні художньо-виконавської самоефективності учителя. Самоконтроль і самооцінювання визначаються як важливі детермінанти досягнення виразності інтерпретації, а також як засоби встановлення художньо-творчого контакту між учителем-виконавцем і юними слухачами. Вагомим чинником становлення художньо-виконавської самоефективності особистості визнається також творче спрямування музично-виконавської діяльності. У статті наголошується, що інтерпретаційний процес за своєю суттю – джерело творчої енергії. Успішному виконавцю притаманна здатність до творчого самовиявлення. Отже, творчість є не тільки важливим фактором створення високохудожнього трактування музичного твору, а й необхідним стимулом формування художньо-виконавської самоефективності учителя музичного мистецтва.

У статті представлено результати дослідження рівнів інформаційно-комунікаційної компетентності педагогів загальноосвітнього навчального закладу. Здійснено аналіз сучасного досвіду використання інформаційно-комунікаційних технологій у практичній діяльності педагогів України та світу. Співставлено існуючі вітчизняні і світові підходи до оцінювання ІК-компетентності педагогів. Наведено результати емпіричного дослідження рівнів інформаційно-комунікаційної компетентності педагогів загальноосвітнього навчального закладу. Визначено критерії ІК-компетентності педагогів: інформаційний (обізнаність із ІКТ, розуміння їх сутності та ролі в навчальному процесі); мотиваційний (інтерес та потреба впровадження); діяльнісний (уміння використовувати їх на своїх уроках та при підготовці до них, здатність самостійно створювати відповідну інформаційну та навчально-методичну продукцію та системно застосовувати у своїй професійній діяльності). Критерії відображено в 3-х рівнях: базовому, технологічному, творчому. Сучасний стан використання ІКТ у роботі педагога виявив значні потенційні можливості для ефективної модернізації шкільної освіти на основі оновлення технічного арсеналу засобів навчання, оптимізації виконання існуючих державних програм, спрямованих на інформатизацію, комп’ютеризацію та оновлення матеріально-технічної бази шкіл, надання їм вільного доступу до мережі Інтернет. Встановлено, що в процесі використання сучасних ІКТ на уроці підвищується зацікавленість учнів до предмета, мотивація пізнавальної діяльності та активність на уроці. Підвищення рівня ІК-компетентності педагога виступає важливою передумовою забезпечення якості освіти, сприяє формуванню ІК-компетентності учнів. Інструменти та механізми оцінювання ІК-компетентності педагога дозволяють впливати на зміст, форми і методи методичної підготовки вчителів. Це створює можливість оптимізації використання ресурсів навчального середовища та підвищення ефективності професійної діяльності педагога відповідно до вимог інформаційного суспільства.

У статті визначено та представлено критерії, показники та рівні розвитку професійної компетентності вчителя іноземних мов, роз'яснено їх сутність і значення. В Україні основним підходом в освіті сьогодні є компетентнісний. Так, від рівня професійної компетентності сучасних педагогів залежить результат реформ освіти, тому проблема професійного вдосконалення й розвитку вчителя ствердилася до теоретичного розгляду і практичної реалізації, до того ж дедалі стає більше актуальною. Так, визначення рівнів професійної компетентності вчителів іноземних мов неможливе без виявлення критеріїв оцінки професійної компетент- ності та встановлення відповідних показників таких критеріїв. У про- цесі нашого педагогічного дослідження виникає необхідність постійного спостереження за змінами у процесі професійного розвитку. Автором розглянуто різні підходи й аспекти щодо використання основних дослі- джуваних понять «критерій», «показник», «рівень» у вітчизняній та зару- біжній педагогіці. Необхідно зауважити, що оцінювання рівня розвитку професійної компетентності вчителя іноземної мови повинно віддзерка- лювати наявність всіх складників її компетенцій. Ознаками того, що вчи- тель володіє певним рівнем знань і умінь, є їх прояв у конкретній про- фесійно-педагогічній діяльності. Таким чином, критерій співвідноситься з компетенцією, а показник співвідноситься з умінням, що у сумарній ознаці проявляється рівнем професійної компетентності вчителя. У статті детально вивчено й описано рівні розвитку професійної компетентності вчителів іноземних мов, ґрунтовно описано досліджувані рівні розвитку професійної компетентності зазначених педагогів. Проаналізовано активний вплив компетентнісного підходу до розвитку і вдосконалення професійного рівня вчителя іноземних мов у післядипломній освіті в умовах реформування освіти України. Концепція Нової української школи вказує на нову й ключову роль педагога, який є не єдиним джерелом інформації та наставником, а перш за все стає активним агентом змін. Представлена система сучасної підготовки вчителя іноземних мов у контексті розвитку його професійної компетентності базується не лише на принципах безперервності та спадкоємності, а й за умови вибору вільного вибору стратегії власного професійного розвитку. Від рівня професійної компетентності педагогів у тому числі залежить результат реформ.

Актуальність: потреба розвитку професійної компетентності фахівців з питань цивільної безпеки визначається завданнями підвищення спроможності та посилення оперативної готовності сил цивільного захисту щодо забезпечення стійкості держави під час кризових ситуацій різного походження. Готовність цих фахівців до професійної діяльності є особистісною основою їх професіоналізму, яку необхідно розвивати в умовах післядипломної освіти. Мета: проаналізувати розвиток когнітивного компонента професійної компетентності фахівців з питань цивільної безпеки в системі післядипломної освіти. Методи: теоретичні (систематизація науково-педагогічної літератури); комплексні (аналіз і синтез); емпіричні (вивчення та аналіз педагогічного досвіду, анкетування, експертне оцінювання); математичні; статистичні. Результати: проаналізовано розвиток когнітивного компонента професійної компетентності фахівців з питань цивільної безпеки у процесі підвищення ними своєї професійної кваліфікації. Висновки: виявлено необхідність створення та впровадження авторської педагогічної системи підвищення кваліфікації фахівців з питань цивільної безпеки з метою підвищення рівня розвитку їхньої професійної компетентності.

За результатами аналізу кількісних показників галузей знань, спеціальностей та спеціалізацій для підготовки військових кадрів, змісту і побудови перспективного каталогу військових посад осіб офіцерського складу, континууму професійної військової освіти та кваліфікаційних рівнів, прийнятих у збройних силах держав – членів НАТО, і на засадах класифікації рівнів мислення в когнітивній (пізнавальній) сфері за таксономією Блума обґрунтовано принцип класифікації рівнів військової освіти в Україні. Розроблено концептуальну модель рамки кваліфікацій рівнів військової освіти на підґрунті класифікації видів економічної діяльності, класифікації професій, вимог Національній рамки кваліфікацій, перспективного змісту підготовки офіцерського складу для здобуття нових рівнів військової освіти, вимог щодо наявності відповідності спеціальності (спеціалізації) підготовки військово-обліковим спеціальностям військової посади осіб офіцерського складу. До моделі рамки кваліфікацій впроваджено кваліфікаційні рівні для оцінювання продуктивності професійної діяльності за стандартами НАТО.

Притаманна нашому часу інформатизація всіх галузей народного господарства зумовлює необхідність формування у майбутніх кваліфікованих робітників інформаційної компетенції, як складової професійної компетентності, що забезпечує ефективну діяльність випускника ПТНЗ в умовах інтенсивного використання інформаційно-комунікацій­них технологій. Формування інформаційних компетенцій безпосередньо пов’язано з інформатизацією освіти.Інформатизація освіти – упорядкована сукупність взаємопов’яза­них організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-мето­дичних, науково-технічних, виробничих і управлінських процесів, спрямованих на задоволення інформаційних обчислювальних і телекомунікаційних потреб, що пов’язані з можливостями методів і засобів інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) учасників навчально-виховного процесу, а також тих, хто цим процесом управляє та його забезпечує [3, 360]. Процес інформатизації освіти охоплено відповідною нормативно-правовою та законодавчою базою: Концепція інформатизації освіти (1984), Постанова Уряду України щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів (1985), Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації»(1998) та ін.Проблемам інформатизації освіти присвячені праці Л. Білоусової, В. Бикова, І. Булах, Т. Волкової, Р. Гуревич, Ю. Дорошенка, М. Жалдака, С. Жданова, М. Кадемії, В. Кухаренка, С. Сисоєвої, М. Шкіля та ін. Інформаційно-комунікаційні технології, стрімко вдосконалюючись, нарощують свій освітній потенціал, проте практика навчання свідчить про відставання темпів впровадження новітніх досягнень зазначених технологій у реальний навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів України. Однією з вагомих причин такого відставання є недостатність спрямованості навчального процесу у ПТНЗ на забезпечення всебічної підготовки майбутнього кваліфікованого робітника до свідомого й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності.Вивчення проблеми впровадження інноваційних виробничих технологій у процес підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю забезпечило можливість виявити суперечності між зростанням обсягів роботодавців до знань, умінь та професійних компетенцій в цілому, які необхідні конкурентоздатному фахівцю поліграфічної галузі та недостатньою модернізацією, відсутністю системи в оновленні змісту освіти в ПТНЗ. Педагогічна практика свідчить, що сьогодні ще далеко не всі навчальні заклади використовують у повному обсязі інформаційні технології з метою формування у випускників інформаційних компетенцій. Причини різні: відсутність відповідної матеріально-технічної бази (більшість ПК, які надані ПТНЗ за Державною програмою комп’ютеризації на сьогодні відносяться до застарілих моделей ); наявна кількість не відповідає потребам навчального процесу (при наявності 1 – 2 кабінетів не можливо повноцінно забезпечити загальноосвітню підготовку з предметів «Інформатика», «Інформаційні технології» та професійно-практичну підготовку з професій, які пов’язані з використанням комп’ютерної техніки у професійній діяльності); відсутність необхідних професійно-прикладних програмних продуктів (інноваційного дидактичного інструментарію); відсутність підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, лабораторних робіт щодо оволодіння комп’ютерними технологіями професійно-орієнтованого змісту для учнів ПТНЗ; відсутність затверджених на державному рівні комплексних завдань та контрольних робіт з перевірки знань і умінь, навичок учнів з використанням тестових технологій (кожен навчальний заклад розробляє свої форми діагностики, що не сприяє уніфікації та стандартизації в освіті); відсутність внутрішньої мотивації як в учнів так і в педагогічних працівників до ефективного застосування інформаційних технологій у процесі підготовки до професійної діяльності); не розуміння педагогічними працівниками та адміністрацією ПТНЗ цілей використання інформаційних технологій.Сьогодення вимагає від педагога професійної майстерності не просто надання учням певних знань, а навчання їх мисленню, структуруванню інформації та цілеспрямованому відбору необхідного. Викладач спецтехнології і майстер виробничого навчання мають разом нести учням не просто нові знання, а новий тип оволодіння інформацією. У зв’язку з цим, особливого значення набуває переорієнтація мислення сучасного педагогічного працівника на усвідомлення принципово нових вимог до його педагогічної діяльності, до його готовності щодо використання засобів ІКТ у професійній діяльності як провідної педагогічної умови у процесі вивчення учнями ПТНЗ інноваційних виробничих технологій.Вивчаючи зарубіжний досвід, ми виокремили основні педагогічні цілі використання інформаційних технологій [1], [6], [8]:1. Розвиток особистості учня, підготовка його до продуктивної самостійної діяльності в умовах інформаційного суспільства, що включає: розвиток конструктивного, алгоритмічного мислення на основі спілкування з комп’ютером; розвиток творчого мислення за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності; розвиток комунікативних компетенцій на основі виконання сумісних проектів; формування уміння самостійно приймати рішення у складних виробничих ситуаціях; розвиток навичок дослідної діяльності (при роботі з моделюючими програмами та інтелектуальними навчальними системами); формування інформаційної культури, умінь обробляти інформацію.2. Реалізація соціального замовлення, яке обґрунтоване інформатизацією сучасного суспільства: професійна підготовка фахівців в галузі інформаційних технологій на різних рівнях (кваліфікований робітник, бакалавр, спеціаліст, магістр); підготовка учнів засобами педагогічних та інформаційних технологій до самостійної пізнавальної діяльності.Соціальне замовлення для освіти – вимоги зі сторони суспільства і держави до змісту освіти і якостей особистості, яка формується в освітній системі [8, 270].3. Інтенсифікація усіх рівнів навчально-виховного процесу: підвищення ефективності і якості навчання за рахунок використання інформаційних технологій; виявлення та використання стимулів пізнавальної діяльності; поглиблення міжпредметних зв’язків у результаті використання сучасних засобів обробки інформації при вирішенні завдань з різних предметів.Виходячи із цілей інформатизації освіти, розширенням масштабів упровадження засобів інформаційно-комунікаційних технологій у професійно-технічні навчальні заклади формуються нові завдання, які передбачають: створення автоматизованих систем з розроблення комп’ютерно-орієнтованих програмно-методичних комплексів, підтримки наукових досліджень, моніторингу результатів впровадження педагогічних інновацій, оцінювання і моніторингу результатів навчальної діяльності, підтримки процесу навчання, інформатизації бібліотечних систем, інформаційно-аналітичних систем управління освітою і навчальними закладами [3, 362]. Отже, діяльність педагога професійної майстерності має бути спрямованою на системне вивчення, оволодіння і використання комп’ютерних технологій, як педагогічної умови, що дозволяє активізувати діяльність учнів у будь-якій предметній області та формувати інформаційну компетенцію майбутніх випускників.Сьогодні відбувається перегляд Державних стандартів професійної освіти, розробляються нові стандарти на основі професійних компетенцій, які включають в освітній простір не тільки кваліфікаційні характеристики випускників по професії (що повинен знати чи вміти випускник ПТНЗ), а й ті компетенції, які формують учня як конкурентоздатного фахівця на ринку праці. До числа таких компетенцій ми відносимо інформаційну компетенцію.Інформаційна компетенція формується при допомозі реальних об’єктів (комп’ютер, телевізор, телефон тощо) та самих інформаційних технологій (ЗМІ, електронна пошта, Інтернет, мультимедіа). В її структуру входять уміння та навички учнів по відношенню до інформації, яка міститься в навчальних предметах і оточуючому світі: самостійно шукати, аналізувати і відбирати інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її [5, с. 57].Сьогодні багато українських економістів і політологів вважають, що зростання закордонних інвестицій на внутрішньому ринку – це нові високі технології, сучасна організація виробництва, випуск якісної, конкурентоздатної продукції [7, 153]. Динамічні зміни у видавничо-полігра­фічній галузі в останнє десятиріччя підтвердили цю істину. На зламі століть техніка і технологія галузі зазнала значних якісних змін. Усі підприємства впроваджують сьогодні найсучаснішу комп’ютерну техніку, принципово нове обладнання і матеріали. Широке впровадження цифрових технологій сприяло інтеграції видавничих і поліграфічних процесів, створенню настільних видавничо-поліграфічних систем. Відбувся безповоротний технологічний стрибок, який докорінно змінив характер роботи працівників галузі, а отже і вимагає оновлення і зміст професійної освіти поліграфічного профілю.Маркетингове дослідження поліграфічних підприємств показало, що роботодавці відмовляються від робітників, які мають вузьку спеціалізацію, а володіння інформаційними технологіями вони відносять до складу ключових соціально-професійних компетенцій. Сучасний кваліфікований робітник має уміти самостійно вносити в систему своєї діяльності наростаючий потік інформації. Інформаційна насиченість видавничо-поліграфічної галузі потребує перебудови усього навчального процесу у ПТНЗ. Отже, у процесі підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю маємо враховувати, що інформаційні технології є джерелом отримання інформації про інноваційні виробничі технології; сформовані в учнів інформаційні компетенції надають вагомої переваги при працевлаштуванні у галузі та подальшому кар’єрному зростанні. Отже, інформаційна компетенція майбутнього робітника видавничо-поліграфічної профілю – це задана соціальним замовленням норма (вимога) до професійної підготовки учня ПТНЗ, необхідна для його якісної продуктивної діяльності у галузі в умовах інформатизації суспільства, розвитку науки, комп’ютерної техніки, різноманітних програмно-технічних засобів, ресурсів, виробництва, технологій.В якості прикладу розглянемо кваліфікаційні вимоги до інформаційних компетенцій випускника ПТНЗ за професією «Оператор комп’ютерного набору; Оператор комп’ютерної верстки»: технічна підготовка: технічна робота з комп’ютером, управління файлами (архівування, створення копій), робота із замовником, планування і нормування; технічне обслуговування: проектування технічної системи, адміністрування технічних систем, технічна підтримка; верстання: коректура тексту, попередній дизайн видання, верстання сторінки, корекції технологічного процесу; отримання зображення: робота із сканером, цифрове перетворення, редагування зображення; виведення даних: спуск полос і шпальт, пробні відбитки, монтаж, виготовлення форм.Отже, процес формування інформаційних компетенцій майбутніх поліграфістів ґрунтується на знаннях та навичках з п’яти основних галузей: системотехніки, отримання зображення, верстання, електронного чи графічного виводу, технічного обслуговування. Інформаційні компетенції поліграфістів передбачають наявність таких професійно-важливих якостей: гнучкість і динамічність мислення, здатність аналізувати ситуацію, відповідальність, високий рівень розвитку концентрації та стабільності уваги, швидкість сприйняття, кольоровідчуття, просторова уява, координація рухів, естетичний і художній смак, оперативне мислення та пам’ять, стійкість до зовнішніх перешкод, уміння розподіляти та переключати увагу [4, 284].Педагогічний колектив Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій має значний досвід у системному оновленні змісту поліграфічної професійної освіти з врахуванням: потреб суспільства; нової техніки; технологій; результатів праці; взаємовідносин між замовником, роботодавцем, працівником тощо. Розробка нового змісту навчання з використанням інформаційних технологій вимагає дотримання системного професійного аналізу, формування в учнів інформаційних компетенцій як професійно важливих якостей. Вагомим внеском в оновлення змісту освіти стала розробка галузевого електронного «Термінологічного довідника (для учнів ПТНЗ поліграфічного профілю, майстрів виробничого навчання, викладачів)» [9]. Електронний довідник складається з двох розділів. Перший розділ «Терміни та визначення понять» містить українські видавничі та поліграфічні терміни пов’язані з професійною видавничою діяльністю і технологією виробництва паперу, фарб тощо. Терміни упорядковано в алфавітному порядку. Тлумачне визначення термінів здійснено українською мовою, крім того, дається англійська та російська назва кожного терміна. У другому розділі авторами презентовано огляд напрямів та технологічних процесів видавничо-поліграфічної галузі українською і англійською мовами, розділ унаочнено рисунками і фотографіями (загалом 35 рисунків двома мовами). Електронний довідник «загорнуто» в систему електронного пошуку, – пошук в якій організований таким чином, що система сканує весь зміст намагаючись знайти в ньому хоча б щось схоже на запит. Використання такого сучасного засобу навчання як електронний довідник дозволяє впроваджувати нову форму організації навчання – E-learning. Поняття «E-learning» походить від термінологічного словосполучення (Electronic Learning) і означає електронне навчання (або Інтернет-навчання). E-learning – це надання доступу до комп’ютер­них навчальних програм (coursware) через мережу Інтернет чи корпоративні Інтернет-мережі. Синонімом E-learning є термін WBT (Web-based Training) – навчання через веб [8, 185]. Використання інноваційних засобів навчання, нових форм організації навчання на основі комп’ю­терних технологій вирішує завдання: збагачення знаннями та вміннями у галузі інформаційних технологій; розвитку стійкої пізнавальної мотивації, інтелектуальних та комунікативних здатностей учнів ПТНЗ.Окремо слід зазначити, що в умовах інформатизації освіти, в професійно-педагогічній діяльності вчителя, поряд із традиційними функціями, з’являється необхідність виконання нових, які пов’язані з його особистою ІКТ-компетентністю. ІКТ-компетентність вчителя – комплекс якостей особистості, що забезпечують її гнучкість і готовність швидко прилаштовуватися до будь-яких змін у професійній діяльності в умовах інформатизації освіти, використовувати продуктивні ідеї, напрацьовані в одній галузі, до іншої, а також стимулюючий потяг до самовираження [2, 10].Таким чином, формування інформаційної компетенції майбутнього робітника видавничо-поліграфічної галузі, як складової соціально-професійної компетентності залежить від багатьох чинників – починаючи з комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, зокрема програмних засобів навчального призначення і закінчуючи ІКТ-компетентністю самих педагогічних працівників. На нашу думку, дослідження проблеми формування інформаційної компетенції майбутнього кваліфікованого робітника видавничо-поліграфічної галузі, як педагогічної умови впровадження інноваційних виробничих технологій у зміст освіти дасть змогу професійним навчальним закладам спрямувати психолого-педагогічне, методичне забезпечення навчального процесу в необхідному напрямі.

У статті розглядається проблема створення особистого портфоліо як засобу фіксації та накопичення освітніх досягнень здобувача вищої освіти й технології їх оцінювання в форматі компетенцій. Визначено, що в Україні існує значний попит на фахівців у галузі комп’ютерних та інформаційних технологій. Працедавці здійснюють відбір претендентів на посаду, починаючи з розгляду та аналізу резюме й портфоліо. Студент, навчаючись в університеті, має всі можливості для створення якісного портфоліо. На початковому етапі воно виступає як освітня технологія для мотивації до самоосвіти, розвитку самостійності, відповідальності та ініціативності. По завершенні навчання портфоліо як портфель досягнень студента дозволяє працедавцям оцінити рівень сформованості професійних компетенцій випускника ЗВО. Портфоліо здобувача вищої освіти дозволяє досліджувати процес формування особистісних компетенцій у процесі реалізації студентами певного виду діяльності та її фіксації в елементах портфоліо. Визначено, що портфоліо виконує три основні завдання: моніторинг різних видів діяльності студента; моніторинг розвитку загальних та професійних компетентностей; стимулювання освітньої активності студента. У дослідженні визначенні п’ять принципів, яким мають відповідати портфоліо студента для вирішення поставлених завдань. У дослідженні визначені організаційно-педагогічні умови впровадження портфоліо в освітній процес, відповідно до яких розроблено головні компоненти в структурі портфоліо здобувача вищої освіти: презентаційний компонент, змістовий компонент, оціночний компонент. Запропоновано використовувати спеціалізовані інформаційні системи для створення електронного портфоліо студента з метою його використання в освітньому процесі та при працевлаштуванні. До таких інформаційних систем належать FolioSpaces, LiveBinders, PortfolioVillage, WIX, Weebly та ін. Портфоліо сучасного здобувача вищої освіти є індивідуальним, персонально підібраним пакетом матеріалів, які у вигляді конкретного продукту представляють освітні та професійні результати й досягнення студента, характеризують способи аналізу і планування його освітньої діяльності та професійної кар’єри, дозволять оцінити рівень сформованості його професійних компетенцій. Ключові слова: електронне портфоліо, освітні досягнення студентів, завдання портфоліо, інформаційні систем для створення портфоліо.

Державною цільовою програмою розвитку професійно-технічної освіти (ПТО) на 2011–2015 роки визначено, що її випереджувальний розвиток означає, насамперед, корінні зміни якості професійно-технічної освіти; підвищення її ролі в забезпеченні розвитку економіки. В українській науці та практиці управління досить широко наголошується на необхідності реформування управління розвитком ПТО (Н. Ничкало, В. Радкевич, Л. Петренко, В. Свистун, В. Супрун).Виходячи з розуміння системи управління як триєдності суб’єкта, об’єкта та механізму управління як рухомої ланки управлінського впливу, трансформація суб’єкта управління без модернізації управлінського механізму, що реалізується за допомогою управлінських технологій, на думку вчених (В. Геєць, В. Іванова, Л. Федулова та ін.) є малодієвим процесом, оскільки суперечить принципу комплексності й системності. Відомий вчений у галузі впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освіту М. Жалдак зазначає, що удосконалення і розвиток сучасних ІКТ як сукупностей методів, засобів і прийомів, використовуваних для збирання, систематизації, зберігання, опрацювання, передавання, подання все можливих повідомлень і даних, суттєво впливають на характер виробництва, наукових досліджень, освіту, культуру, побут, соціальні взаємини і структури [1, 76].Досягнутий нині рівень і проблеми розвитку ІКТ у системі ПТО визначають необхідність переходу від політики, спрямованої на розвиток інформатизації окремих ПТНЗ, до формування єдиного інформаційного простору, розвиток інформаційних ресурсів, баз даних і знань, якими можуть користуватися всі ПТНЗ регіону.Збалансована реалізація програмних заходів на рівні регіону можлива за такими пріоритетними напрямами: підвищення ефективності управління в умовах змін організаційно-правових форм діяльності ПТНЗ, що забезпечить результативність і підсилить їх відповідальність за кінцеві результати діяльності; удосконалення інформаційного обміну; запровадження моніторингу оперативності прийняття управлінських рішень на основі розроблення і впровадження критеріїв ефективної діяльності професійно-технічних навчальних закладів і виявлення їх впливу на якість ПТО. Це зумовлено тим, що особливості управління сучасною системою ПТО визначаються кардинальними змінами в нашому суспільстві, в результаті чого відбувається переусвідомлення цілей, завдань і змісту освіти, здійснюється пошук нових форм, методів і технологій підвищення її якості. За останнє десятиліття кількість ПТНЗ, які здійснюють підготовку робітничих кадрів, а також обсяги цієї підготовки значно скоротилися. Існує диспропорція в структурі зайнятості населення в реальному секторі економіки і структурі підготовки кадрів у ПТНЗ. Ефективна реалізація регіональної освітньої політики і підтримка конкурентоспроможності ПТНЗ висувають обов’язковою умову створення інформаційної інфраструктури. Для здійснення спостереження, оцінки, аналізу стану, прогнозу розвитку і розробки альтернативних варіантів регулювання діяльності ПТНЗ важливим є набір показників і критеріїв, що адекватно описують стан і розвиток об’єкта дослідження. На виконання Національного плану дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 27 квітня 2011 року № 504 наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту від 22.11.2011 р. № 1336 затверджено критерії системи рейтингового оцінювання діяльності професійно-технічних навчальних закладів [2]. Електронну базу даних «Рейтингове оцінювання діяльності професійно-технічних навчальних закладів» планується запровадити на веб-порталі професійно-технічної освіти www.proftekhosvita.org.ua.У системі рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ передбачено п’ять груп критеріїв: 1) ефективність навчання і працевлаштування, 2) зміст навчання і навчально-методичне забезпечення, 3) педагогічні працівники, 4) фінансування і матеріально-технічне забезпечення, 5) доступність ПТО та впровадження гендерної рівності та соціальної справедливості (рис. 1). Можна вважати, що дана система відноситься до класу автоматизованих систем обробки даних, оскільки основними процесами, що реалізуються в ній, є транзакційні процеси з базою даних, процеси оперативної аналітичної обробки, процеси формування звіту. Для обчислення інтегрального показника – рейтингу ПТНЗ – слід визначити ступінь участі кожного критерію в системі рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ. Методика визначення важливості елементів системи полягає в наступному.Оцінка ступеню кожного елемента в групі кожного критерію може бути здійснена за значенням коефіцієнта важливості, що відображає значущість елемента системи [3]. Системне подання об’єкта дає можливість класифікувати різні типи оцінок важливості об’єктів, тобто кожному елементові присвоюється певний ранг важливості відповідно до шкали (табл. 1). Потім складається матриця рангів важливості.Таблиця 1Шкала ранжуванняСтупінь важливостіВизначенняПояснення0об’єкти непорівнянні порівняння об’єктів не має смислу1об’єкти однаково важливіоб’єкти мають однакові інформаційні відношення3об’єкт дещо важливіший іншогоє деяка перевага одного об’єкта перед іншим на певному рівні співставлення5один важливіший іншогоіснують вагомі основи того, що один об’єкт біль важливіший, ніж інший7один явно важливіший іншогоє незаперечні підстави, щоб надати перевагу одному об’єкту іншому9один абсолютно важливіший іншогопереваги одного з об’єктів настільки очевидні, що не може викликати найменшого сумнівуДля того, щоб матриця рангів важливості була врівноваженою, має виконуватися співвідношення:Для прикладу розглянемо матрицю рангів важливості для критерію 1 «Ефективність навчання і працевлаштування». Даний критерій має вісім показників, тому складається матриця з восьми елементів (табл. 2). Виконання співставлення необхідно для того, щоб, визначивши, у скільки разів один об’єкт важливіший від другого, можна було побачити, яку частку важливості складає другий об’єкт від першого.Таблиця 2Ранги важливості елементівi/jx8x7x6x5x4x3x2x1x8=351/31/31/51/71/3x71/3=3511/31/31x61/51/3=53131/3x531/51/5=1531x4311/31=531/3x35311/51/5=31x2731/31/31/31/3=3x13131311/3=У результаті обчислень таблиці 2 отримаємо матрицю (табл. 3).Таблиця 3Обчислення рангів важливості елементівi/jx8x7x6x5x4x3x2x1x8=350,330,330,200,140,33x70,33=3510,330,331,00x60,200,33=53130,33x530,200,20=1531x4310,331=530,33x35310,200,20=31x2730,330,330,330,33=3,00x13131310,33=Просумувавши значення рангів у кожному рядку, отримаємо наступний набір векторів ώ1=12,33; ώ2=14,33; ώ3=13,4; ώ4=13,67; ώ5=13,4; ώ6=12,87; ώ7=11,0; ώ8=9,34. Пронормувавши ώ за умовою Σώі=1, отримаємо числові значення міри важливості критеріїв, виражених коефіцієнтом важливості (табл. 4).Таблиця 4Значення коефіцієнтів важливості критеріїв (приклад)x1x2x3x4x5x6x7x8Кв0,120,140,130,140,130,130,110,09Пропонована методика оцінки коефіцієнтів важливості критеріїв має бути покладена в основу системи рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ, оскільки знання точних числових значень важливостей критеріїв в кінцевому підсумку сприяє прийняттю обґрунтованих рішень при організації управління ПТНЗ. При цьому значно підвищуються вимоги до кваліфікації та компетентності адміністративно-управлінського персоналу ПТНЗ, зорієнтовані на результат. Застосування ІКТ в управлінській діяльності ПТНЗ вимагає підвищення рівня професійних знань і умінь, які педагогічні працівники мають отримати безпосередньо на робочому місці, після закінчення інженерно-педагогічного навчального закладу.Як показав аналіз практики управління ПТНЗ України, матеріалів науково-практичних конференцій прогресивні ІКТ слабо впроваджуються, інформаційна підтримка в системі професійної підготовки та ухвалення рішень є недостатньою, експертні оцінки їх ефективності відсутні. Невідповідність між сучасним рівнем розвитку ІКТ та їхнім застосуванням у практиці управління ПТНЗ стримує процес становлення і розвитку ПТО, перешкоджає формуванню ефективної інфраструктури аналітичного управління. Однією з причин слабкого впровадження ІКТ у практику управління ПТНЗ є недостатня методологічна підтримка процесів інтеграції методів і підходів, розроблених у теорії управління, теорії складних соціальних систем, системному аналізі, теорії автоматизованих інформаційних систем. Ключову роль у прийнятті управлінських рішень незмінно відіграє інформаційний обмін, що формує в конкретному ПТНЗ і регіоні в цілому певний інформаційний простір, у рамках якого всі реальні фігуранти виконують певні інформаційні функції. Удосконалення процесів виконання інформаційних функцій за рахунок впровадження перспективних ІКТ, а також можливість прямої участі в інформаційних процесах безпосередньо керівників, методистів з ІКТ та інформаційно-аналітичної роботи ПТНЗ, будуть визначати основи модернізації системи ПТО України сьогодні й у найближчому майбутньому. Водночас, упровадження передових ІКТ в управління ПТНЗ стримує слабкий рівень організації інформаційних потоків, збирання, обробки, збереження і подання даних, їх аналізу та інтерпретації, ухвалення рішень. Тому зростає роль системи підготовки і підвищення кваліфікації в забезпеченні сучасного рівня знань та інформаційно-аналітичної складової педагогічних працівників ПТНЗ у власній професійній діяльності. Висновок. Проблема автоматизації процесів управління системою ПТО в регіоні може бути вирішена шляхом побудови інформаційно-аналітичної системи управління, в якій, крім обов’язкової мети управління всіма процесами, головною метою є забезпечення функції надання конкретних даних віртуальному суб’єкту, що має право доступу до цих даних і системи. Застосування засобів інформаційно-аналітичної системи управління (ІАСУ) для забезпечення технологізації інформаційно-аналітичної діяльності управління зумовлено тим, що достовірні й повні дані про об’єкт управління разом із швидкою реакцією адекватними рішеннями на постійно змінну ситуацію виступає умовою успіху професійної діяльності адміністративно-управлінського персоналу ПТНЗ. Поряд з цим застосування ІАСУ певним чином впливає на технологію управління, що зумовлює відповідні структурні зміни в змісті та організації робіт у цій сфері діяльності. Водночас, поширення та ефективна експлуатація ІАС визначається, насамперед, підготовленістю до сприйняття цієї системи з боку керівників і методистів ПТНЗ, які застосовують комп’ютери та інформаційні системи як своєрідні інструментальні засоби у своїй діяльності.