Статті в журналах з теми "Оточуюча середа"

У статті аналізуються особливості комунікативної взаємодії підлітків, які задіяні в процесі шкільного булінгу. Звертається увага на роль комунікативної установки та типу ставлення до оточення у виявленні булінгу серед підлітків. Представлено результати емпіричного дослідження, в результаті якого підтверджено, по-перше, що існує взаємозв’язок комунікативних схильностей респондентів підліткового віку з вербальною агресією. По-друге, виявлено, що на особливості комунікативної взаємодії учасників булінгу в підлітковому віці здійснюють вплив такі чинники як комунікативна установка та ставлення до оточуючих. В результаті емпіричного дослідження підтверджено, що існують значні відмінності у показниках комунікативної установки та типу ставлення до оточуючих серед респондентів, які виступають активними учасниками булінгу в шкільному середовищі («агресори» та «жертви») та іншими учнями підліткового віку, що мають змогу спостерігати за даним явищем. Проаналізовано можливі причини і наслідки таких розбіжностей.

Значне місце серед нових підходів до організації навчальної діяльності посідає музейна педагогіка, що має важливе значення в системі освіти, сприяючи всебічному розвитку особистості студента. Важливе значення для навчання мають натуральні об’єкти і їх зображення, які створюють найповніше уявлення будови організму людини. З огляду на це, певне місце в навчально-виховному процесі займають музеї. Метою навчальних музеїв є створення найповнішої уяви змісту оточуючої нас живої природи, морфології людини, тварин, рослин, а також як осередку освіти й виховання. У Тернопільському національному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського МОЗ України є ряд музеїв навчального профілю: музей кафедри анатомії людини, музей кафедри патологічної анатомії з секційним курсом і судової медицини, навчально-біологічний музей імені І. І. Яременка. Музей кафедри анатомії містить унікальну колекцію анатомічних препаратів, які відображають форму органів, їх топографічні взаємовідносини, проекції судин і нервів, що служать невід’ємною теоретичною базою для студентів медичного, стоматологічного та фармацевтичного факультетів, а також для студентів Навчально-наукового інституту медсестринства. Досягти високого практичного рівня професійної підготовки неможливо і без вивчення музейних макропрепаратів кафедри патологічної анатомії з секційним курсом та судової медицини. Навчально-біологічний музей імені І. І. Яременка представляє натуральні об’єкти і їх зображення, які створюють найповніше уявлення взаємозв’язку людини з оточуючим навколишнім природним середовищем. Отже, музеї ТНМУ займають вагоме місце в навчально-виховному процесі, завдяки їм теорія і практика дають високий позитивний результат у формуванні професіоналізму лікаря.

Мета роботи – висвітлити історичні шляхи розвитку медичної фізики, розкрити закономірності становлення і розвитку фундаментальних фізичних та медичних знань, їхній взаємозв’язок, показати їх еволюцію й значущість для минувшини та сьогодення. Основна частина. У статті розглянуто деякі з етапів історії становлення та розвитку медичної фізики. Показано, як змінювалися наукові знання про теплові й електромагнітні явища упродовж сотень літ. Стаття знайомить із деякими з тих, хто розширював межі людського знання про оточуючий світ, розкриваючи нові таємниці природи і її закони. Дослідження теплових явищ привело до відкриття другого начала термодинаміки, яка займає особливе місце серед законів природи, а електромагнітних – до магнітних винаходів і впроваджень у медицині. Саме знання історії розвитку науки не лише освітлює шляхи її розвитку, а й сприяє її прогресу. Висновок. У статті розглянуто етапи розвитку вчення про теплові та електромагнітні явища, становлення електрофізіології (електробіології) як науки.

Проаналізовано розповсюдження пухлин серед собак і котів м. Полтави. З метою визначення по-ширеності новоутворень серед собак та котів було зібрано й оброблено статистичні дані по кліні-ках ветеринарної медицини м. Полтави за останні два роки. Проведено диференційну діагностику морфологічних типів деяких видів пухлин у собак. Розглянуто морфологічну, цитологічну та гістоло-гічну будову новоутворень. Проблема пухлинного росту є досить поширеною у собак та котів. За останні два роки новоутворення діагностували у 98 собак та 77 кішок (56 % та 44 % відповідно). Серед собак 70 % були породистими. Але достовірної схильності до пухлин певного виду у якоїсь ок-ремої породи не виявлено. Щонайбільше (21,4 %) у собак діагностували злоякісні пухлини молочної залози. Вони мали різний розмір і охоплювали один або кілька молочних пакетів. Досить поширеною патологією тканинного росту є папіломатоз (18,4 %). Окреслено місця локалізації та розміщення папілом на тілі собак та котів, а також подано опис їх зовнішнього вигляду. Охарактеризовано по-рядок формування пухлинного зачатку. Залежно від симптоматики та перебігу захворювання вико-ристовували такі методи діагностики, як пальпація, рентгенографія, ультразвукова діагностика, інколи проводили дослідження морфологічних і біохімічних показників крові з метою виявлення сту-пеня порушення обміну речовин. Місцево досліджували не лише саму пухлину, а і ступінь втягнення в патологічний процес оточуючих тканин. За допомогою апарату для ультразвукової діагностики слідкували за реакцією реґіонарних лімфатичних вузлів та за появою і розвитком метастазів. Порів-няно різні схеми лікування папіломатозів піддослідних тварин. Встановлено, що включення у схему лікування препарату «Вінкристин» значно скорочує термін лікування та дає виражений терапевти-чний ефект вже після другої ін’єкції, що забезпечує поступове зменшення папілом, їх зсихання та відторгнення.

Метою роботи була розробка та реалізація нового алгоритму порівняння двох медичних зображень паренхіматозних органів шляхом виокремлення в них однакових та унікальних патернів та наступного їх аналізу. Для цього було розглянуто найбільш розповсюджені алгоритми порівняння зображень, серед яких були строге порівняння, порівняння нечітких пікселів та порівняння гістограм. Оскільки найбільш розповсюджені алгоритми порівняння зображень мають недоліки, які роблять неможливим їх використання в аналізі медичних зображень було створено програмний додаток для порівняння двох медичних зображень, який реалізовує алгоритм порівняння зображень шляхом співставлення патернів, а також використовує для попередньої обробки алгоритм зменшення кількості відтінків сірого. Для розробки було використано фреймворк .NET та мову програмування C#. Після аналізу отриманих результатів роботи програмного додатку на зображеннях легень у станах норми, пневмонії, COVID-19, COVID-19 з пневмонією, а також печінки у нормі та при цирозі було з’ясовано, що при такому підході попередня обробка зображень шляхом зменшення кількості відтінків сірого є необхідним компонентом програми, а також що можливо отримати задовільні результати навіть при обробці зображень, які містять додаткову інформацію про оточуючі тканини, але для найкращого результату на вхід програми бажано подавати зображення, на яких міститься виключно текстура досліджуваних органів. Також результати роботи створеного додатку можуть бути використані для створення тренувальних вибірок для навчання нейронних мереж та інших класифікаційних алгоритмів. Ключові слова – обробка зображень, аналіз текстури, системи підвищення ефективності, .NET, C#

В роботі представлені матеріали щодо скринінгових серологічних досліджень по з’ясуванню рівня контамінації Y. enterocolitica собак різних за статтю, віком, умовами утримування і годування. З діагностичною метою в реакції аглютинації використовували вітчизняний набір ієрсиніозних антигенів сероварів О:3, О:6.30, О:9, що є найбільш поширеними серед тварин. Найбільша кількість позитивних реакцій виявлена на ієрсиніозний антиген О:9 - 114 проб, що склало 46,9 %. До антигену О:6.30 було виявлено 49 позитивних сироваток - 20,2 %, а на антиген О:3 - 9.9 % від загальної кількості позитивних реакцій; у 23 % випадках встановлені змішані позитивні реакції. Встановлена неоднорідність контамінації сероварами збудника кишкового ієрсиніозу в різних регіонах України собак. Позитивно реагуючими на ієрсиніозні антигени є переважно тварини 1-3 років, у собак понад 4 років спостерігаються поодинокі випадки позитивних реакцій. Не виявлено достовірної статевої та порідної схильності цього виду тварин до захворювання на кишковий ієрсиніоз. Позитивні реакції на ієрсиніозні антигени виявляли незалежно від породи і статті. Показано, що у сироватці крові певних особин виявляються доволі високі титри антитіл на кишковий ієрсиніоз, які можуть свідчити про захворювання або активне бактеріоносійство збудника та потенційну можливість його виділення в оточуюче середовище. Середній титр в сироватках собак з антигеном О:3 становив 1:190,5, з ієрсиніозними антигенами О:6.30 - 1:291,4 та О:9 - 1:364. За різних умов утримання і годування собак контакт з ієрсиніями є неоднаковим і коливається від 40,7 до 85 %.

У статті розглядаються проблемні аспекти психологічного здоров’я особистості в умовах коронавірусної пандемії на прикладі студентської молоді. Особлива увага приділяється дослідженню тривожності. Психологічне здоров’я розуміється нами як процес гармонійного особистісного опрацювання життєвого досвіду в напрямі самоактуалізації, самопізнання, людяності та життєздатності. Для емпіричного дослідження ми використали такі методики: «Шкала психологічного благополуччя» К. Рифф в адаптації Т. Шевеленкової і Т. Фесенко, «Тест життєстійкості» С. Мадді в адаптації Д. Леонтьєва, О. Разказової, «Шкала реактивної і особистісної тривожності» Ч. Спілбергера, Ю. Ханіна, авторська анкета «Ставлення особистості до перебування в умовах пандемії COVID-19». Нами була сформована емпірична вибірка, що включила 71 особу. Опитування проводилось серед студентів 1–4 курсів філологічного факультету Донецького національного університету імені Василя Стуса. На основі дослідження було виявлено зниження загального рівня життєздатності, погіршення емоційного благополуччя, що проявляється у зростанні тривожності та агресивних реакцій. Частина опитуваних демонструє недовірливе ставлення до оточуючих, труднощі у налагодженні міжособистісних стосунків, низький рівень емпатії. З іншого боку, з’ясовано, що тривожність студентів зумовлена більшою мірою стурбованістю за здоров’я та благополуччя своїх близьких. Негативні реакції спричинені ймовірністю карантинних обмежень. Натомість досліджувані демонструють такі прояви психологічного здоров’я, як зацікавленість особистісним зростанням та самопізнанням, доволі високий рівень самоприйняття. Більшості опитаних вдалося опанувати своїм станом через свідоме вжиття заходів запобігання поширенню інфікування, застосування прийомів саморегуляції, дозування негативної інформації.

Надано увагу сутнісному значенню термінів “інтеграція” та “консолідація” для визначення маштабності актуальності інтегрального осмислення природи людства як соціуму на кожному рівні його життєдіяль- ності. Загальним маркером консолідованої та інтегрованої спільноти є підви- щення якісних показників життєдіяльності як окремих суб’єктів-індивідів, так і групи загалом. Зазначено, що релятивізм як методологічний принцип відносності вже стає ознакою не лише фізичного — матеріального (зокрема соціального), а та- кож і внутрішнього — психологічного світу людини [1, с. 8], тим самим знаме- нуючи про поширення серед суб’єктів соціального світу “космополітичних” тенденцій життєдіяльності. Наявне обумовлене явище архетипності людської природи як існування певної фільтр-матриці у сприйнятті, осмиленні, алгоритмах прийняття рі- шень та подальших дій являє собою нематеріальну, проте науково верифіко- вану “призму”, через яку, і завдяки якій “людина-носій” архетипу взаємодіє з оточуючим природним та соціальним середовищем. У назріваючу епоху метамодерну завдання перед людською сутністю полягає не в пошуку джерела або причин формування її архетипічної са- мобутності, а в удосконаленні здатності до самоусвідомлення наявних де- структивно-негативних алгоритмів та особистісної діяльності, на фізичному, емоційному та ментальному рівнях та у постійному розвитку вмінь коригува- ти їх у творче-позитивний вектор особистісного самовираження. Національна інтеграція та консолідація як явище і здатність для людини, яка пройшла шлях самоусвідомлення і самоаналізу з верифікацією себе як сутності згідно з її природньою та соціальною обумовленістю стає усвідомленою та безумовною точкою відліку в її житті. Подібні тенденції самоідентефі- кації сприятимуть міжособистісній гармонізації, покращенню інтеграційних та консолідаційних процесів.

Поширеність цукрового діабету, його ускладнень, а також захворювань скронево-нижньощелепних суглобів невпинно зростає. Однак немає даних про зміни структури цього диартрозу при вказаній ендокринній патології. Мета – встановити особливості структурних змін скронево-нижньощелепного суглоба при гіперглікемії. Матеріал і методи. Експериментально вивчено скронево-нижньощелепні суглоби 60 білих статевозрілих щурів-самців, яких поділили на 4 групи. Тваринам 1 та 2 груп моделювали стрептозотоцин-індукований цукровий діабет. Самців 3 та 4 груп використовували у якості контролю. Евтаназію щурів здійснювали через 30 та 60 діб від початку експерименту шляхом кровопускання в умовах тіопенталового наркозу. Гістологічні зрізи із скронево-нижньощелепних суглобів готували за загальноприйнятою методикою, розміщували на предметних скельцях, фарбували гематоксиліном-еозином та вивчали світлооптично. Результати. Товщина перихондрію дещо стоншувалась, переважно у клітинному шарі. В прилеглих судинах наростало повнокров’я. Частина великих клітин із ексцентрично розташованими більш чіткими ядрами локалізувалась переважно по периферії, синтезуючи навколо себе матрикс. По краю трабекул візуалізувалась помірна кількість остеобластів. У внутрішньосуглобовому диску спостерігався помірний мукоїдний набряк. Його волокна дещо потовщувались, зростала кількість клітинного інфільтрату між ними, з переважанням фібробластів, макрофагів та опасистих клітин. У синовіальній оболонці наростала вогнищева гіперплазія клітин та посилювався синтез синовіальної рідини. Серед товстих волокон еластину зв’язкового апарату збільшувалась кількість тонких колагенових волокон із набряком та помірною клітинною реакцією. В оточуючій тканині візуалізувались пучки колагенових волокон, між якими накопичувались фіброцити, а також ознаки осифікації. Зростання кількості остеобластів у волокнистій структурі та деструктивні зміни хондроцитів свідчили про ознаки руйнування хрящової тканини. Серед волокон кісткових трабекул спостерігалась вогнищева гіперплазія клітин гемопоетичного ряду. В трабекулах візуалізувалась велика кількість капілярних петель. Кровонаповнення судин знижувалось. Дозрівання хондроцитів, їхнє перетворення з клітин першого в клітини другого типу призводило до зростання базофілії міжклітинної речовини. У внутрішній поверхні суглоба між клітинами фібробластичного ряду візуалізувались остеобласти. Висновки. Експериментальний стрептозотоцин-індукований цукровий діабет призводив до виражених деструктивних процесів у скронево-нижньощелепних суглобах. Встановлені морфологічні зміни структурних елементів даного суглоба свідчать про порушення процесів остео- та хондросинтезу через 2 місяці від початку експериментального моделювання гіперглікемії.

У статті на основі аналізу наукових праць з питань сутності та особливостей формування професійного іміджу психолога визначено основні підходи науковців щодо трактування категорій «імідж» та «професійний імідж». Визначено, що імідж людини частіше за все визначають як певний образ, що сформувався у особистості на основі її поведінки, вчинків, поводження в соціумі, який сприймається оточуючими людьми. З’ясовано, що про- фесійний імідж є складовою частиною особистісного іміджу психолога. визначення професійного іміджу є логіч- ним продовженням іміджу в звичайному розумінні з урахуванням формування образу особистості як професіо- нала своєї справи. Сформульовано основні завдання формування професійного іміджу сучасного психолога, серед яких: формування позитивної установки на отримання професійних результатів; сприяння професійному успіху на основі формування сприятливого враження на оточуючих; зростання впевненості в собі й своїх силах; забез- печення концентрації зусиль на сильних сторонах своєї професійної діяльності й коригуванні слабких; адаптація зовнішнього вигляду та поведінки до умов різних професійних ситуацій. Доведено, що формування професійного іміджу у середовищі «людина – людина» є важливим, оскільки професійна діяльність фахівців цієї сфери, зокре- ма психологів, заснована на міжособистісній взаємодії. Це тягне за собою обґрунтування вибору з боку клієнта щодо психолога, до якого бажано звернутися за допомогою. У статі здійснено порівняльний критичний аналіз чинників формування професійного іміджу психолога, виділених іншими дослідниками. З урахуванням проведеного аналізу сформовано перелік найбільш важливих з точки зору автора чинників. Наведено результати дослідження рівнів значущості чинників формування професійного іміджу сучасного психолога. У дослідженні взяло участь три групи респондентів: практикуючі психолога у кількості 30 осіб, клієнти у кількості 50 осіб та студенти у кількості 60 осіб. За результатами проведеного дослідження виявлено, що всі три групи респондентів відда- ють перевагу таким чинникам, як: знання і професіоналізм; емоційна врівноваженість і стабільність; прагнення до саморозвитку; результативність професійної діяльності; професійна інтуїція; презентабельність; популяр- ність, активність у соціальних мережах; зовнішній вигляд, професійна індивідуальність. Крім того, професійні психологи на одне з перших місць ставлять також стресостійкість та уміння уникати конфліктів, а також зовнішній вигляд. Серед клієнтів найбільш значущими також є: відповідальність, цілеспрямованість. А студен- ти також наголошують на важливості цілеспрямованості і зовнішнього вигляду.

Мета статті полягає у простеженні художніх, структурно-ком- позиційних та інтерпретативних особливостей опери «Сільська честь» П. Масканьї у їх обумовленості естетикою веризму. Методологія робо- ти формувалася в опорі на комплекс загально-гуманітарних та спеці- альних музикознавчих наукових методів і підходів, серед яких провідни- ми є історичний, жанрово-стильових, семіотичний, текстологічний та виконавський. Наукову новизну визначає розкриття специфіки оперної творчості П. Масканьї на прикладі опери «Сільська честь» з просте- женням провідних тенденцій розвитку та виявленням особливостей вокальної стилістики даного твору з виділенням оновлених принципів музичної мови композитора. Висновки. Прагнення знайти нові можли- ві форми розвитку оперного жанру як «веристської драми» будувалася на майстерному поєднанні традиційних рис із суттєвим оновленням принципово важливих рівнів оперного твору, а саме – сюжетного, в якому відбувається звернення до життєвих подій та пов’язаних з ними емоційних станів простих людей; драматургічного, з відмовою від ба- гаточастинної структури на користь одночастинної; стилістичного, в якому відбувається оновлення принципів вокального інтонування, орке- стрової палітри та музично-мовних принципів. Саме опера П. Масканьї «Сільська честь» стала своєрідним провісником музичного веризму у її безпосередній близькості до веристської драми Дж. Верга та зумови- ла появлення нової вокальної стилістики та принципів музичної мови. Дані процеси зумовили вираження художніх ознак й принципів загальної драматургічної побудови твору з піднесенням образу героя як учасника діалогічної взаємодії з оточуючим його середовищем, з одного боку, з іншого – з тяжінням до симфонізації оперної тканини, яка стає поміт- ною не тільки через функційне зростання ролі оркестру, а ще й через проникнення характерних ознак, характерних для інструментального інтонування у вокальні партії.

Труднощі, які є актуальними в Україні, характерні для багатьох зарубіжних країн, адже не можна стверджувати, що усі завдання соціальної роботи успішно вирішені, наприклад, рівень злочинності серед неповнолітніх все ще залишається доволі високим. Суспільство має свою систему норм та правил, які містять вимоги до поведінки й обов’язків кожного члена суспільства. Процеси демократизації та розвитку громадянського суспільства в Україні супроводжуються змінами в соціальній сфері, соціальній політиці різних соціальних інститутів. Кожна держава зацікавлена насамперед у створенні умов для запобігання вчиненню правопорушень, а не в застосуванні покарання до винних після їх вчинення, особливо щодо неповнолітніх. Особисті якості ускладнюють оцінку ситуації, не дозволяють прийняти адекватне, відповідальне рішення, свідомо керувати своєю поведінкою та протистояти негативному впливу оточуючих. Крім того, є ймовірність, що протиправна поведінка підлітків може становити небезпеку як для неповнолітнього, так і для найближчого оточення та всього суспільства загалом. У статті проаналізовано досвід підтримки неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом, в Японії, що залишається країною з найнижчим рівнем правопорушень, особливості роботи фахівців соціальної сфери з такими підлітками у США, Великобританії, Швеції, Данії, Голландії; охарактеризовано анімаційну діяльність у Франції; розглянуто концепцію «навчання на практиці» у Німеччині в рамках реалізації проєкту «Місто як школа». Узагальнюючи закордонний досвід соціально-педагогічної підтримки неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом, визначено, що соціальна робота здійснюється за трьома основними напрямами: створення правового поля для діяльності інституту ювенальної юстиції; створення спеціалізованих судів, що відіграють у системі профілактики правопорушень неповнолітніх координуючу роль; створення спеціальних суб’єктів профілактики.

У статті аналізується проблема формування самосвідомості дітей з порушеннями інтелекту в умовах інклюзивної освіти. Створення оптимального інклюзивного середовища в статті трактується як головна умова досягнення оптимального рівня розвитку самосвідомості у дітей, чиї особливості заважають нормальному процесу взаємодії зі світом та ускладнюють процеси самопізнання, адекватного оцінювання власних якостей та здібностей. Авторами описані прояви самосвідомості дітей з порушеннями інтелекту, спільні з тими, що притаманні дітям, які розвиваються нормально, а також специфічні, обумовлені як первинними порушеннями, так і впливом середовища. Проведений аналіз деяких факторів, що впливають на виникнення негативних явищ в процесі формування образу «Я», самооцінки і рівня домагань у означеної категорії дітей, а зрештою приводять до складностей їх соціалізації. Відзначено, що отримані різними дослідниками дані про неадекватно завищену або занижену самооцінку у дітей з легкими порушеннями інтелекту пов’язані не стільки з особливостями їх дефекту, скільки з впливом ставлення оточуючих людей (батьків, педагогів та однолітків), налаштованих позитивно та дружньо, або вороже, зневажливо чи байдуже. Авторами описані основні ознаки позитивного інклюзивного середовища, яке сприяє результативному формуванню самосвідомості дітей з порушеннями інтелекту, а також перелічені основні психологічні умови, без яких створення такого середовища є неможливим. Серед цих умов найбільш значущими є: попередня психологічна підготовка педагогів, що будуть працювати у інклюзивних класах, підготовка дітей, що розвиваються нормально, до толерантного сприйняття включеної дитини з особливостями розвитку та співпраці з нею, просвітницька робота з батьками, від яких в основному залежать загальні настанови здорових дітей щодо тих, хто за певними ознаками відрізняється від більшості. В статті наголошується, що проаналізовані умови формування самосвідомості дітей з порушенням інтелекту в процесі інклюзивного навчання можуть привести до конструктивного вирішення означеної проблеми тільки в сукупності.

Проблематика ролі психологічного чинника у перебігу та подоланні соматичних захворювань є надзвичайно актуальною. Саме від наявних психологічних механізмів та психологічних ресурсів людини залежить її здатність до одужання. І попри те, що серед причин переважної більшості соматичних захворювань присутня психологічна складова, найбільшої актуальності все ж таки набуває проблема визначення оптимальних для людини стратегій сприятливих для подолання захворювань як хронічних, так і гострих/життєнебезпечних. У дослідженні взяли участь такі категорії пацієнтів клінічних лікарень: особи із хронічними захворювання в умовах планового лікування, особи із хронічними захворюваннями в стані загострення хвороби, особи з гострим життєнебезпечним захворювання з тривалим терміном лікування, особи з гострим життєнебезпечним захворюванням в умовах нещодавнього встановлення діагнозу, особи із соматичним захворюванням на етапі одужання. У процесі дослідження було виявлено низку стратегій, що використовують хворі при взаємодії із хворобою, зокрема: адаптативна стратегія (прийняття хвороби і поступове її подолання в плановому режимі), стратегія спільнотного наслідування (орієнтація на подолання хвороби за прикладом долання випробувань соціально-значимими спільнотами), стратегія особистісного наслідування (орієнтація на подолання хвороби за прикладом авторитетної особи), стратегія зовнішнього локус-контролю (при якій особа стає такою, якою її бачать оточуючі), стратегія кінцевої мети (орієнтація на позитивний результат активної дії), стратегія втечі від відповідальності (перекладання відповідальності за своє здоров’я на лікарів, родичів, друзів, волонтерів тощо). У статі презентовані результати емпіричного дослідження, які демонструють, що у більшості осіб з гострими соматичними захворюваннями активізується адаптаційна стратегія взаємодії з хворобою, що дозволяє реагувати на захворювання як на певну проблему яка потребує вирішення. Водночас чверть осіб із зазначеної вибірки все ж таки обирають стратегію «втеча від відповідальності», тим самим уникаючи лікувального процесу, а перекладаючи відповідальність за власне зцілення на інших. При хронічних соматичних захворюваннях переважно обираються стратегії спільнотного наслідування, зовнішнього локус-контролю та кінцевої мети. Здатність до боротьби з хворобою найвища у тих осіб, які мають високий рівень адаптації до хвороби, саме адаптативна стратегія взаємодії з хворобою була виявлена у всіх пацієнтів на стадії одужання. Отримані в досліджені результати дозволяють внести позитивні корективи в плани допомоги хворим із різними соматичними захворюваннями.

Резюме. Значне місце серед нових підходів до організації навчальної діяльності посідає музейна педагогіка, що має важливе значення в системі освіти, сприяючи всебічному розвитку особистості студента. Важливе значення для навчання мають натуральні об’єкти і їх зображення, які створюють найповніше уявлення будови організму людини. З огляду на це, певне місце в навчально-виховному процесі займають музеї. Мета дослідження – показати роль музеїв у навчально-виховному процесі студентів Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України. Матеріали і методи. Зібрано інформацію про роль навчальних музеїв Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України, використано архівні матеріали кафедр: анатомії людини, патологічної анатомії з секційним курсом і судової медицини, медичної біології. Результати. У Тернопільському національному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського МОЗ України є ряд музеїв навчального профілю: музей кафедри анатомії людини, музей кафедри патологічної анатомії з секційним курсом і судової медицини, навчально-біологічний музей імені І. І. Яременка. Метою навчальних музеїв є створення найповнішої уяви змісту живої природи, морфології людини, тварин, рослин, що нас оточують, а також як осередку освіти й виховання. Музей кафедри анатомії містить унікальну колекцію анатомічних препаратів, які відображають форму органів, їх топографічні взаємовідносини, проекції судин і нервів, що слугують невід’ємною теоретичною базою для студентів медичного, стоматологічного та фармацевтичного факультетів, а також для студентів Навчально-наукового інституту медсестринства. Досягти високого практичного рівня професійної підготовки неможливо і без вивчення музейних макропрепаратів кафедри патологічної анатомії з секційним курсом та судової медицини. Навчально-біологічний музей імені І. І. Яременка представляє натуральні об’єкти і їх зображення, які створюють найповніше уявлення взаємозв’язку людини з навколишнім середовищем. Висновок. Музеї Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України займають вагоме місце в навчально-виховному процесі, завдяки їм теорія і практика дають високий позитивний результат у формуванні професіоналізму лікаря.

Нейрогенна гетеротопічна осифікація (ГО) характеризується утворенням нової додаткової кісткової тканини у м’яких тканинах, що оточують периферичні суглоби, у хворих із неврологічними розладами. Метою дослідження було визначити особливості ремоделювання кісткової тканини у пацієнтів із хребетно-спинномозковою травмою (ХСМТ) та виділити показники, специфічні для розвитку ГО. Методи. Визначення маркерів ремоделювання кісткової тканини в периферичній крові — остеокальцин, P1NP, С-телопептид зшивок колагену І типу (β-CTX) — проводилось за допомогою електрохемілюмінесцентного методу на аналізаторі Eleсsys 2010 (Roche Diagnostics, Німеччина) за допомогою тест-систем cobas. У дослідження були включені 23 пацієнти з тяжкою ХСМТ (Frankel A, B) з тривалістю посттравматичного періоду від 3 до 12 місяців (середній вік 26,8 ± 3,9 року) — група І та 23 практично здорові особи — група ІІ (середній вік 30,6 ± 6,0 року); групи були порівнянні за віком та статтю. Група І була розподілена на дві підгрупи залежно від наявності ГО: підгрупа І — пацієнти з ХСМТ та ГО (n = 11), підгрупа ІІ — пацієнти з ХСМТ без ГО (n = 12). Результати обстеження показали, що пацієнти першої групи мали значно вищі маркери ремоделювання кісткової тканини, ніж особи контрольної групи: P1NP (256,7 ± 48,2 нг/мл і 49,3 ± 5,1 нг/мл відповідно, p < 0,001), β-CTX (1,47 ± 0,23 і 0,45 ± 0,04 нг/мл відповідно, p < 0,001), остеокальцин (52,2 ± 9,8 нг/мл і 24,9 ± 2,08 нг/мл відповідно, p< 0,001). Серед хворих із ХСМТ у пацієнтів із ГО рівні маркерів метаболізму кісткової тканини були значно вищими порівняно з пацієнтами, які не мали ГО: P1NP (404,9 ± 84,9 нг/мл і 133,2 ± 15,7 нг/мл відповідно, p < 0,001), β-CTX (1,75 ± 0,23 і 0,28 ± 0,14 нг/мл відповідно, p < 0,0001), остеокальцин (87,1 ± 18,9 нг/мл і 29,4 ± 3,7 нг/мл відповідно, p < 0,001). Висновок: маркери формування і резорбції кісткової тканини у пацієнтів першої групи були значно вищими, ніж у здорових осіб відповідного віку. Показники маркерів кісткового метаболізму в пацієнтів із ГO були вірогідно вищими, ніж у пацієнтів без ГO, і процеси формування кісткової тканини переважали над процесами резорбції у пацієнтів із ГO.

Ревматоїдне ураження суглобів має швидкий і агресивний перебіг, що призводить до вираженої деструкції не тільки суглобів кінцівок, але й оточуючих тканин унаслідок аутоімунної реакції. Через 5–8 років понад 50 % хворих утрачають працездатність, а 10–12 % потребують сторонньої допомоги. Ураження колінних суглобів при ревматоїдному артриті спостерігається приблизно в 70 % випадків. Відновлення рухів у колінному суглобі на пізніх стадіях захворювання можливе тільки за допомогою оперативного лікування. Важливим фактором для ефективності оперативного лікування є реабілітація хворих у ранньому післяопераційному періоді. Матеріали і методи. Робота виконана в Інституті травматології і ортопедії НАМН України. Проліковано 113 хворих на ревматоїдний артрит з ураженням колінного суглоба, яким виконано 140 оперативних утручань (тотальне ендопротезування колінного суглоба), у 27 пацієнтів були прооперовані обидва колінних суглоби. Вік пацієнтів коливався від 18 до 77 років і в середньому становив 45,5 ± 1,1 року. Результати. У здорової особи лінія дії маси тіла проходить через центри суглобів. Лінія дії маси тіла опускається через центр голови, проходить на один сантиметр уперед від тіла четвертого поперекового хребця, через центр кульшового суглоба попереду колінного, лягає на площу опори на 4–5 см наперед від лінії внутрішніх кісточок. Це положення відзначається незначними енергетичними затратами. Методом математичної статистики були розраховані середні параметри й оцінений клінічний стан пацієнтів до ендопротезування колінних суглобів, після операції й проведення комплексу реабілітаційних заходів. Аналіз результатів даних дослідження ходіння хворих після лікування показав, що ходіння наближається до більш динамічного типу: на динамограмі з’являються максимуми навантаження переднього й заднього поштовхів і мінімум міжпоштовхового періоду, відзначається незначне скорочення загального часу опори щодо даних, отриманих до лікування, але ходіння пацієнтів залишається патологічним, а саме: ходіння хворих супроводжується низкою компенсаторних рухів, у результаті чого виникають певні деформації різних ділянок графіка реакцій опори. Висновки. Розроблена програма реабілітації хворих на ревматоїдний артрит при протезуванні колінного суглоба дозволяє провести підготовку опорно-рухового апарату до оперативного лікування й відновити силу м’язів і руху в суглобах у післяопераційному періоді. Комплекс заходів, що складається з лікувальної гімнастики, масажу, міостимуляції м’язів нижніх кінцівок і магніто-квантової терапії в передопераційному й ранньому операційному періодах, сприяє поліпшенню динамічних характеристик ходіння після ендопротезування колінного суглоба у хворих на ревматоїдний артрит. У результаті застосування запропонованої методики в пацієнтів відзначається значне збільшення навантаження на задній і передній відділи стопи, скорочення часу опори стопи, наближення ходіння хворих до динамічного типу.

In the situation of computerization of modern society, the influence of the media on the way of life, the worldview and the consciousness of most people is evident.An attempt to overcome the language barrier of representatives of various linguistic cultures is playing a dominant role of non-verbal information in today’s global communication and the emergence of new visual and verbal forms of the Internet communication.The purpose is to distinguish functional and pragmatic potential of demotivators in the Internet discourse.Methods. In the course of the study, the following methods were used: a descriptive method, the method of semantic analysis, of stylistic analysis, of interpretive and textual analysis.Demotivational posters are a special way of transmitting information, as prepositions are important for the fullest possible understanding of its meaning: the demotivator can contain such semantic components that do not find direct expression, and the reader decodes these meanings on the basis of their own experience, knowledge of typical situations, historical and cultural background and knowledge. The main function of demotivational posters is considered to be a cognitive one, as the information presented in demotivators can form the thinking of youth audience, its evaluative and normative system. Demotivators also realize volutative, axiological, aesthetic, emotional and expressive functions and the function of forming reality.Results. The analysis of demo poster showed that the type of demotivators can determine their pragmatic potential: original, philosophical, social and advertising demotivators promote the main values and realize the volitional intention of the speaker, i.e. suggestive impact on the recipient that helps to create a spiritual guidance and a new type of thinking among young people; humorous and esoteric demotivators depict famous facts from youth’s life in an ironical and sarcastic manner, disclose social reality, have entertaining character, carrying out both emotional, expressive functions and a function of forming virtual reality.Conclusions. Demotivational poster is a special way of transmitting information in the Internet discourse, which defines its moral and value orientations, the attitude towards the surrounding world. Сучасний світ можна назвати цивілізацією гіпертексту, сучасну людину – віртуальною, мережевою людиною, а сучасне суспіль-ство – інформаційним. Стає очевидним, що вербальна комунікація припиняє існувати ізольовано, вона має тенденцію до залучення інших знакових систем, серед яких провідне місце посідає візуальна комунікація, яка унаочнює інформацію, що передається.Актуальність статті зумовлена загальною спрямованістю сучасних філологічних студій на вивчення системи комунікації з урахуванням ефективності мовних засобів та інтегрованості різних семіотичних ресурсів у сучасному комунікативному процесі, де простежується взаємодія вербальної складової частини повідомлення і його паравербальних (нелінгвістичних) компонентів.Мета статті – визначити функційно-прагматичні особливості англомовних демотиваційних постерів мережі Інтернет.Методи. У процесі дослідження було використано такі методи: описовий метод (для дескрипції характерних рис інтернет-дискурсу та візуально-вербальної природи демотиваційного постеру), метод семантичного аналізу (для виявлення семантики лексичних одиниць у контексті), метод стилістичного аналізу (для визначення стилістичних засобів, що увиразнюють демо-тиваційні постери інтернет-дискурсу), метод інтерпретаційно-текстового аналізу (для визначення специфіки використання демотиваторів у процесі інтернет-комунікації).Інтернет, будучи високотехнологічним і водночас високо динамічним комунікативним простором, перебуває в постійному русі, постійній еволюції. Відповідно, з’являються абсолютно нові форми інтернет-комунікації, а старі видозмінюється тим чи іншим чином.Демотиватор (демотиваційний постер) як предмет філологічних досліджень є актуальним, оскільки нині зросла зацікав-леність у проблемі полікодових або креолізованих текстів як особливих форм комунікації (банери, реклама, кліпи, демотива-тори). Сучасну людину весь час оточують різні знакові системи, а невербальні засоби дедалі більше беруть участь у передачі та збереженні інформації.Результати. Аналіз мовного матеріалу показав, що значна кількість демотиваційних постерів має синсематичний тип відношень між вербальною та візуальною його частинами. Іконічний компонент не просто доповнює розуміння вербальної складової частини повідомлення демотиватора, а й впливає на його інтерпретацію й унаочнює основну думку, заохочуючи реципієнта до певних роздумів.Глобалізаційні процеси, які знаходять відображення в демотиваційних постерах через повтор структурно-композиційної будови тексту і стереотипне вживання мовних засобів впливу, забезпечують залучення індивідуального реципієнта до світо-вого суспільства. Це зумовлює постійний потік стандартизованих цінностей із метою формування пересічного погляду на довколишній світ та уніфікованої картини світу.Висновки. Демотиватор постає візуальною рефлексією реального світу, реакцією на впроваджуване позитивне мислення. Комбінація режимів сприйняття образів призводить до появи нових форм цього процесу, нового типу мислення – від вербаль-ного до візуального, образного, спрямованого на викриття традиційних цінностей та авторитетів.

<p>Серед великої різноманітності оточуючої нас живої природи одне з перших місць займають натуральні об’єкти та їх зображення. З огляду на це, певне місце в навчально-виховному процесі займають природничі на навчально-біологічні музеї. Вони мають актуальне значення при вивченні будови багатоклітинних організмів, ролі людини у зміні природних екосистем, дають можливість формувати систему знань про закони природи, є базою для дослідження основ паразитизму та паразитарних інвазій у людини.<strong></strong></p>

Мета роботи – висвітлити багатогранне значення (навчальне, наукове та виховне) навчально-біологічного музею імені І. І. Яременка кафедри медичної біології.Основна частина. Серед різноманітності наочностей одне з перших місць повинні зайняти натуральні об’єкти і їх зображення, які створюють найповніше уявлення змісту оточуючої нас живої природи. З огляду на це, певне місце в навчально-виховному процесі займають музеї.Навчально-біологічний музей імені І. І. Яременка кафедри медичної біології має багатогранне значення: навчальне, наукове та виховне. Навчальне: експонати музею відображають тематичні розділи програми з дисципліни, за допомогою яких студенти спостерігають взаємозв’язок рослинного та тваринного світу, організмів між собою i навколишнім середовищем, формують уявлення про будову багатоклітинних організмів, а також вивчають роль людини у зміні природних екосистем. Наукове: експозиції секцій музею цінні тим, що формують систему знань про закони природи, вони є базою для дослідження основ паразитизму та паразитарних інвазій у людини. Виховне: музей формує гуманне, дбайливе та бережливе ставлення до природи рідного краю, вміння естетично ставитися до всього живого, він відіграє важливу роль у формуванні екологічної свідомості студентів.Висновки. Навчально-біологічний музей є експозиційним проектом і освітнім ресурсом кафедри медичної біології, який відображає не лише історію розвитку живих організмів, але й історію створення музею природи, історію кафедри, історію вузу. Музей завжди був та залишається гордістю навчального закладу, насамперед гордістю за людей, які заклали його фундамент.

У статті розглянута проблематика необхідності переосмислення психологічного змісту освітнього процесу, зокрема підкреслена нагальна потреба розвитку особистісних аспектів особистості, а саме її життєстійкості. Розкрито психологічний зміст поняття життєстійкості, її основних функцій. Підкреслено, що вона є провідною структурою особистості, яка містить три взаємопов’язані між собою загальні диспозиції, а саме залученість, відчуття контролю, прийняття виклику та функціонує як основний ресурс опору під час зіткнення зі стресовими умовами. Відзначено її провідну роль у адаптації особистості, збереженні психічного здоров’я та психологічного благополуччя, формуванні уміння ефективно протистояти труднощам та реалізовувати власний потенціал. Визначено, що найсензитивнішим етапом розвитку життєстійкості є підлітковий вік. Наголошено на тому, що освітня соціалізація є ефективною системою, яка сприяє становленню особистості, а саме забезпечує прийняття її соціальної ролі, поступове засвоєння вимог суспільства, норм та цінностей. В той же час, зазначено, що лише з урахуванням спеціально створених умов, можна буде сформувати необхідні особистісні характеристики, які допоможуть урегулювати конструктивну взаємодію з оточуючим світом. Також, у статті відображено результати дослідження, які демонструють психологічні особливості прояву життєстійкості. Зокрема, більшість досліджуваних виявляють високий рівень життєстійкості, що свідчить про тенденцію до конструктивної поведінки в складних життєвих ситуаціях. Проте, рівень життєстійкості у хлопців виражений значно нижче, ніж у дівчат. Серед особливостей прояву структурних компонентів життєстійкості, було виявлено, що найвищого рівня набуває компонент залученості, в той час, як найнижчого – структурний компонент виклику. Так, у зв’язку з активним інтересом до оточуючого світу, амбіційністю, потребою в самореалізації, знаходженні свого місця та референтної групи підлітки прагнуть бути залучені до соціальної взаємодії, виявляють бажання активної участі у соціальних процесах оточуючого середовища. Однак, у зв’язку з віковими особливостями, схильні також проявляти максималізм та перфекціонізм, який значною мірою, перешкоджає розвитку вміння отримувати позитивний досвід зі складних ситуацій та не боятися змін. Література Горленко, В.М., Марухина, І.В., Панок, В.Г., Предко, В.В., Рибалка, В.В., Романовська, Д.Д., та ін. (2021). Психологічний супровід формування демократичних засад та профілактики і розв’язання конфліктів у закладі освіти. Київ : Ніка-Центр. Леонтьев, Д.А., & Рассказова, Е.И. (2006). Тест жизнестойкости. Москва : Смысл. Предко, В.В., & Предко, Д.Є. (2021). Психологічне значення життєстійкості задля розвитку фрустраційної толерантності особистості у складних життєвих ситуаціях. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю «Особистість у життєвих ситуаціях: світові тенденції й національні особливості» (PLSWTNP) (м. Київ, 05 листопада 2021 року), (с. 98–100). Київ : Про формат Предко,Д.Є. (2019). Переживання як чинник формування внутрішньої людини. Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. «Релігія та медицина» (присвяченій пам’яті свт. Луки (В.Ф. Войно-Ясенецького)) (11-12 червня 2019 року). (с. 91–94). Київ : Вид-во НМУ ім. О.О. Богомольця. Hosseini, S.M., Hesam, S., & Hosseini, S.A. (2022). Relationship of Hardiness Components to General Health, Spiritual Health, and Burnout: The Path Analysis. Iranian Journal of Psychiatry, 17(2), 196–207. doi:18502/ijps.v17i2.8910 Kobasa, S.C., Maddi, S.R., & Kahn, S. (1982). Hardiness and health: a prospective study. Journal of personality and social psychology, 42(1), 168–177 https://doi.org/10.1037/0022-3514.42.1.168 Maddi, S.R. (2020). Resiliency and Hardiness. The Wiley Encyclopedia of Personality and Individual Differences: Clinical, Applied, and Cross‐Cultural Research, 393–398. May, R. (1958). Contributions of Existential Psychotherapy. Existence: A new dimension in psychiatry and psychology. In May, E. Angel, H. F. Ellenberger (Eds.). (pp. 37–91.). New York : Basic Books. https://doi.org/10.1037/11321-002 Terziev, V., & Vasileva, S. (2022). The role of education in socialization of an individual. Available at SSRN 4004400. http://dx.doi.org/10.2139/ssrn.4004400