Добірка наукової літератури з теми "Особовий склад військ"

Основними джерелами забезпечення військ (сил) озброєнням та військовою технікою (ОВТ) в ході ведення бойових дій є: виробництво (закупівля) ОВТ; відновлення пошкодженого ОВТ; використання завчасно створеного резерву (непорушних запасів) ОВТ. Додатковими джерелами забезпечення військ ОВТ у особливий період можуть бути: техніка, що постачається з національної економіки; надходження ОВТ в рамках допомоги від країн-партнерів; трофейне ОВТ. Але, як свідчить досвід ведення бойових дій під час проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, безпосередньо під час проведення операції (бойових дій) забезпечення військ ОВТ здійснюється, головним чином, за рахунок відновлення ОВТ, яке вийшло з ладу через бойові чи експлуатаційні причини. Це пов’язано з фінансово-економічними можливостями держави, перевищенням термінів експлуатації ОВТ, потребою у швидкому постачанні справного ОВТ для підтримання необхідного рівня бойової готовності підрозділів до виконання поставлених завдань та рядом інших чинників, що впливають на наявність та стан ОВТ в підрозділах та військових частинах. Виконання завдання щодо вчасного відновлення пошкодженого озброєння в ході бою покладається на систему відновлення озброєння та військової техніки, яка являє собою складну (велику) систему, що містить підсистему управління та виконавчу підсистему, основою якої є сили і засоби системи відновлення ОВТ. У загальному випадку під силами і засобами системи відновлення ОВТ потрібно розуміти особовий склад ремонтно-відновлювальних органів та засоби технічної розвідки, евакуації, ремонту ОВТ, що використовуються для їх вчасного виявлення, проведення навантажувально-розвантажувальних та транспортувальних робіт, ремонту та підготовки до бойового використання тощо. Для ефективної роботи всіх складових цієї складної системи необхідне завчасне планування та попереднє прогнозування щодо виробничих можливостей цих підрозділів. Тому в статті пропонуються шляхи удосконалення науково-методичного апарату щодо оцінювання системи відновлення та військової техніки.

Завдання підвищення рівня живучості системи логістичного забезпечення в умовах ведення бойових дій в сучасних умовах стає все більш актуальним. Це пов’язано з тим, що успіх бойових дій досягається головним чином шляхом ураження військових об’єктів, до яких належать: особовий склад, пункти управління, бойова і транспортна техніка, запаси матеріальних засобів та інші об’єкти логістики. Крім того, наявністю у складі ЗС України досить великої кількості об’єктів логістичного забезпечення, рівень живучості яких не відповідає рівню розвитку і можливостям сучасних засобів ураження противника. З метою розв'язання цих проблем визначені чинники, які суттєво впливають на рівень живучості та ефективне функціонування системи логістичного забезпечення. Проведений аналіз чинників, що пов’язані з вірогідністю ураження об’єктів логістики та чинників, що безпосередньо впливають на рівень живучості логістичного об'єкта. Проаналізовано математичні складові цих чинників для того, щоб визначити шляхи їх нейтралізації та послаблення негативного впливу. Визначено, що суттєвий вплив на нейтралізацію приведених чинників та підвищення живучості об’єктів логістики мають заходи зі створення хибних об’єктів. Обґрунтовано суб’єктивні показники, які необхідно змінювати для підвищення рівня живучості. Пропонується підвищити живучість шляхом розосередження та взаємо віддаленням об’єктів логістичного забезпечення, що виключає можливість поразки одним боєприпасом більше одного об’єкту чи його елементу. Приведено необхідні математичні рівняння. Визначена невідповідність між рівнем розвитку сучасних засобів ураження і рівнем живучості об’єктів логістичного забезпечення. Водночас на практиці створюється тенденція щодо підвищення ролі важливості об’єктів логістики в забезпеченні загальної динаміки функціонування військ (сил), які є першочерговими цілями для вогневого ураження ракетами та артилерією противника та його диверсійно розвідувальними групами.Ці недоліки свідчать про т е, що в раніше виконаних дослідженнях вплив живучості об’єктів логістики на ефективність логістичного забезпечення не достатньо розглядався в теорії. Тому далі у дослідженнях необхідно проаналізувати наявні наукові підходи щодо оцінювання живучості системи логістичного забезпечення в умовах ведення бойових дій з метою визначення шляхів їх удосконалення.

В умовах демобілізації особового складу і загального скорочення Збройних сил пройшли реорганізацію усі ланки Тилу Збройних сил. Було ліквідовано багато його підрозділів, частин, установ, з’єднань, органів управління і навіть такі великі структурні елементи, як трофейна служба і війська охорони тилу. При цьому в ході демобілізації в народне господарство повернулися сотні тисяч різних фахівців, були передані техніка, устаткування, інвентар і різне майно на десятки мільйонів рублів. У розпорядження цивільних міністерств і відомств спрямовувалися цілі частини і установи тилу (залізничні, автомобільні, авіаційно-технічні, медичні, ветеринарні та ін.) з особовим складом, технікою, устаткуванням, запасами матеріальних засобів. Підрозділи, що залишилися у складі тилу, частини і установи усіх його військ і служб перекладалися на штати мирного часу, укомплектовувалися найбільш підготовленими кадрами і переміщалися в призначені райони і пункти постійною, дислокації і базування. У цих районах створювалася відповідна матеріально-технічна база і на її основі організовувалася їх планомірна підготовка і діяльність по забезпеченню військ. Перероблялися мобілізаційні плани і проводилися заходи, спрямовані на підтримку високої бойової готовності усіх структурних елементів Тилу Збройних сил. Стаття присвячена дослідженню особливостей організації діяльності тилу Збройних у повоєнний період. Також в статті проаналізовано основні напрямки та підходи різних вчених щодо вивчення вказаної проблематики. Наголошено, що централізація управління військовим будівництвом в єдиному органі управління сприяла підвищенню ефективності будівельних робіт в інтересах Збройних сил, а також дозволяла налагодити координацію дій і розподілити напрями будівельних робіт з цивільними міністерствами і відомствами що мало особливе значення в умовах реалізації четвертого п’ятирічного плану і відновлення народного господарства. З’ясовано, що після безпосереднього підпорядкування повітряно-десантних військ Міністрові Збройних сил був сформований тил повітряно-десантних військ, вдосконалення якого здійснювалося з урахуванням найважливішої вимоги до нього - забезпечення максимальної автономності в тиловому відношенні їх з’єднань, частин і підрозділів в умовах виконання бойових завдань. Особлива увага приділялася посиленню транспортних і інших можливостей військової ланки тилу, підвищенню його мобільності і маневреності.

В статті досліджуються питання оцінювання впливу системи попередження про надзвичайні ситуації на потенційно-небезпечних об’єктах на спроможності військ (сил). Ефективне застосування військ (сил) в умовах виникнення надзвичайних ситуацій на потенційно-небезпечних об’єктах можливе тільки у разі обладнання місць розташування (базування) відповідними системами попередження. Ефективність системи попередження може бути оцінена ймовірнісним показником здатності даної системи виконувати покладені на неї завдання попередження військ (сил) про надзвичайні ситуації на потенційно-небезпечних об’єктах. Оцінювання ефективності системи попередження запропоновано здійснити відповідним показником, який залежить від імовірності сприйняття особовим складом сигналу попередження та ймовірності адекватної реакції особового складу на сигнал попередження.

Проведено аналіз досвіду побудови системи оборони Польщі, вплив у на цей процес органів публічної влади країни, інституцій громадянського суспільства на формування елементів національної безпеки у т. ч. територіальної оборони країни, як суспільно-політичного інституту державної безпеки. Автор розкриває особливості військового будівництва в Польщі сил територіальної оборони та визначив провідну роль у цьому процесі органів державної влади, місцевого самоврядування та всіх інституцій громадянського суспільства. Ним розкрито хронологію рішень держави по формуванню сил територіальної оборони при консолідованій єдності всіх органів публічної влади. Сили територіальної оборони розглядаються в Польщі як окремий, п’ятий вид Збройних сил країни, але який формується і забезпечується за активної участі громадських організацій патріотичного спрямування, органів місцевого самоврядування. Автор актуалізує польський досвід для реалій військового будівництва в Україні, виокремлюючи позитивні риси: консолідованість суспільства навколо ідеї державної безпеки, активне залучення громадянського суспільства, активна співпраця органів місцевого самоврядування з військами територіальної оборони, національно-патріотичне виховання силами територіальної оборони в навчальних закладах країни. Зазначено що польська територіальна оборона спирається на громадські патріотичні організації оборонної спрямованості. А сама їхня структура має 2 складові: цивільну, що забезпечує взаємодію з цивільними адміністраціями, та військову, яка відповідає за базову військову підготовку особового складу і підвищення його кваліфікації. Звертається увага на необхідність розгортання навчальних (підготовчі) центри для сил територіальної оборони через які мають пройти всі особові склади формування, а держава та органи місцевого самоврядування мають створити умови престижу служби, соціальні гарантії та певні преференції, особливо для молоді, що належить до сил територіальної оборони.

У статті висвітлені сучасні погляди щодо змісту та організації психологічного забезпечення особового складу військових частин (підрозділів) Збройних Сил України. За результатами дослідження уточнено та конкретизовано зміст та порядок проведення заходів з контролю бойового (оперативного) стресу в процесі психологічного забезпечення військ (сил) Збройних Сил України в загальній системі морально-психологічного забезпечення. Напрямок подальших досліджень полягає в удосконаленні існуючих методів діагностики проявів бойового (оперативного) стресу та підвищенні якості надання психологічної допомоги учасникам бойових дій за рахунок удосконалення існуючої системи психологічної реабілітації особового складу Збройних Сил України.

Визначено основні чинники результативності навчально-методичного супроводу опанування стресових і посттравматичних стресових станів засобами само- і взаємодопомоги курсантами – військовими психологами першого курсу навчання і магістрантами. За авторською анкетою проведено порівняльний аналіз самооцінювання їхніх умінь та первинних навичок, а також здатності надавати психологічну допомогу в цьому особовому складі. Використано також методи включеного спостереження, індивідуального консультування, співбесіди з учасниками для отримання від них зворотного зв’язку. Як основні серед чинників результативності навчально-методичного супроводу визначено активність, мотивацію, спрямованість та командну згуртованість курсантів. З՚ясовано, що останній чинник у першокурсників проявився більшою мірою, ніж у магістрантів: першокурсники були більш зацікавленими в самопідготовці і дещо активнішими під час аудиторних занять. Хоч і магістранти, і першокурсники засвідчили, що отримали основні базові знання й уміння та зможуть самостійно їх застосовувати у своїй професійній діяльності, однак рівень засвоєння технологій у першокурсників загалом вищий, ніж у магістрантів. Встановлено, що курсанти оволоділи груповими техніками зняття стресових і посттравматичних стресових станів і зможуть скористатися ними під час проведення занять з особовим складом. Завдяки проведеному самооцінюванню з’ясовано, що вони засвоїли основні тілесно зорієнтовані та дихальні психотехнології зняття стресових і поттравматичних стресових станів у різних зонах тіла. При цьому показники першокурсників за всіма позиціями дещо вищі, ніж у магістрантів. Разом з тим кожен четвертий із числа курсантів-магістрантів засвідчив, що не отримав необхідних знань та умінь і не зможе самостійно застосовувати запропоновані технології у своїй професійній діяльності. Ще майже кожен третій магістрант зазначив, що запропоновані технології видалися йому малоефективними. Аналіз анкетних відповідей цих учасників показав, що вони набули певних знань та умінь, проте потребують більше пояснень, додаткових знань та вмінь і тренінгових вправ для посилення впевненості у собі та власних фахових компетенціях. На відміну від магістрантів, у всіх першокурсників оцінки засвоєння та ефективності цих технологій були позитивними. Встановлено, що понад половину учасників занять мають потребу в отриманні додаткових знань та умінь щодо застосування запропонованих технологій. Також з’ясовано, що участь у спецкурсі стала стимулом для вдосконалення фахової психологічної підготовки його учасників. З’ясовано, що у першокурсників ця потреба є більш вираженою, ніж у магістрів. Фактична здатність ефективно застосовувати набуті учасниками знання та вміння може бути визначена лише під час їхньої практичної діяльності, тому результативність навчально-методичного супроводу потребує дослідження під час стажування у військах та під час практичної роботи з особовим складом за місцем проходження служби.