Статті в журналах з теми "Особисті якості"

Матвійчук Л. А. Основи формування професійних знань майбутніх інженерів-програмістів засобами інформаційно-комунікаційних технологій. У статті обґрунтовано зміст формування професійних знань, розглянуто принципи актуальності використання засобів інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі, визначено рівні сформованості знань та особисті якості майбутніх інженерів-програмістів.

The article deals with the problem of the role of professional competences, personal characteristics and psychological attitudes of the subject-teacher in the development of mathematical giftedness of students. The substantiation of the competence model of a teacher working with mathematically gifted children is presented. The urgency of the problem of formation of necessary competences for work with mathematically gifted students is substantiated. The three-level model of teacher's professional competence is considered as a set of key professional (reflecting the specificity of a certain professional activity, in our case - pedagogical) and special (reflecting the specificity of working in different conditions of professional activity with talented children) competencies.Within the competency model, the components of the cognitive, behavioral, and value components are examined. The role of the psychological ettitudes of the teacher in the motivational component of the educational process is substantiated. A number of problems of professional and personal development of teachers in the organization of teaching of mathematically gifted students have been identified. Recommendations are given for the construction of a postgraduate teacher education program aimed at the discovery and psychological and pedagogical support of mathematical talent.

У статті висвітлена проблематика девіантної поведінки серед здобувачів вищої освіти. Подано визначення «девіантної поведінка». З’ясовано, що соціологи, медики, психологи та педагоги досить давно досліджують природу девіантної поведінки та класифікують різні види девіацій. Висвітлено визначення даного терміну науковою елітою. Описаний соціально-психологічний підхід. Зазначені ознаки та прояви девіантної поведінки, які можуть виражатися у характері і діях особистості. Встановлено, що у педагогічній літературі девіантна поведінка розглядається як різновид ненормативної поведінки індивідів або соціальних груп, що характеризується діями, які відхиляються від загально прийнятих або допущених норм. З’ясовано, що основними ознаками девіантності є: важко навченість (неорганізованість, неуспішність дитини); важковиховуваність (стійкі зміни поведінки: підвищена збудженість або загальмованість, агресивність, конфліктність, невміння підпорядковувати особисті інтереси колективним, швидка зміна настрою, афективність, систематично повторювані поступки). Охарактеризовані складові профілактики девіантної поведінки серед студентів. З’ясовано, що особи, яких називаємо девіантними, досить часто стають жертвами поняття «соціальне відхилення» – це приписуваний статус», тобто «ярлик», якій навішують через суб’єктивне ставлення впливові прошарки населення мало захищеним громадянам чи цілими групами осіб. Описаний аналіз психологічних особливостей студента: психологічні якості суб’єкта (рівень агресії, характеристики емоційної і вольової сфери), система соціально – психологічних якостей (спрямованість особистості, особливості комунікативного стилю, приналежність до неформальних груп асоціальної спрямованості). Описано сім принципів профілактичної роботи з студентами: комплексність, адресність, масовість, позитивність інформації, мінімізація негативних наслідків, особиста зацікавленість та відповідальність учасників, максимальна активність особистості. Встановлено, що сучасний соціальний працівник має бути професіоналом своєї справи, щоб унеможливити проявів девіантної поведінки серед здобувачів вищої освіти.

У статті досліджується питання теоретичного та законодавчого визначення вимог, що висуваються до державного службовця. Звертається увага на основні особливості вимог до державних службовців окремих видів державних служб. Проводиться аналіз чинного зарубіжного законодавства в частині визначення вимог, що висуваються до державних службовців, та аргументується необхідність, а також перспективи удосконалення подальшого нормативного розвитку України. Зазначається, що суттєво зростають роль і значення інституту державної служби, а також набувають особливої ваги питання правового статусу державних службовців як безпосередніх виконавців, які забезпечують реалізацію завдань і функцій держави. Побудова професійної, авторитетної, дієвої та ефективної державної служби є неможливою без висококваліфікованих державних службовців з відповідним рівнем професійної компетенції. Удосконалення чинного законодавства про державну службу, безперечно, вирішило низку його проблем, але водночас поставило нові питання, які потребують негайного нормативного вирішення та теоретичного забезпечення. У контексті зазначеного великого значення набуває не тільки питання правового статусу державного службовця, але й питання щодо правового регулювання цього статусу, створення належних засад, умов та гарантій його реалізації. Звернення до тлумачення поняття «вимога» свідчить про різні визначення цього поняття, зокрема як сувора вказівка, рівносильна наказу, зміст вимоги може бути виражено як у різкій, грубій формі, так і вишукано ввічливо. На підставі вищенаведеного слід зазначити, що у всіх названих визначеннях вимога характеризується владним одностороннім характером, який не допускає вибору варіанту поведінки особи, якій її адресовано. Під час характеристики вимоги як елемента правового статусу державного службовця важливо акцентувати увагу на тому, що йдеться тільки про правову вимогу, тобто вимогу, визначену нормою права. І хоча у нормативному обігові йдеться про «вимоги», мається на увазі, що це саме «правові вимоги». Аналіз чинного законодавства про державну службу свідчить про те, що законодавець чітко не розмежував поняття «вимоги» й «обмеження». Поряд із тим встановлено, що вимога – це односторонній владний припис кількісного або якісного характеру, якому має відповідати державний службовець. Вимоги слід класифікувати на види за: 1) за колом державних службовців: а) загальні (громадянство України, досягнення 18-річного віку); б) спеціальні (політична неупередженість; загальний стаж роботи; досвід роботи на посадах; вільне володіння іноземною мовою; повна загальна середня освіта; ступінь вищої освіти; рівень фізичної підготовки; особисті якості; стан здоров’я; відсутність обставин, що можуть перешкоджати виконанню посадових обов’язків тощо); 2) змістом: а) кількісні (2 роки стажу роботи, досягнення 18-річного віку); б) якісні (стан здоров’я, особисті якості, вільне володіння іноземною мовою тощо).

Розкриття теми вивчення процесів фальшування монет в Україні в імперську добу можливе шляхом дослідження низки речових, зображальних, поведінкових та писемних джерел. Основним речовим джерелом у вивченні обраної теми є збережені до нашого часу тогочасні підробки монет та банкнот. У свою чергу ці артефакти зберігаються в музейній та приватних зібраннях, інколи в якості речових доказів містяться вшитими як окремі аркуші в кримінальних справах, збережених в архівах. Високу цінність та вагомий потенціал у вивченні теми фальшування грошей мають державні архіви, сторінки справ яких розкривають найрізноманітніші аспекти досліджуваного виду злочину у вказаний період. Хоча газетній періодиці і притаманні деякі недоліки, повідомлення на шпальтах імперської преси розширюють уявлення про процеси підробки грошей. Опубліковані праці попередніх дослідників зберігаються у фондах бібліотек, а також у приватних книгозбірнях, завантажені в інтернет-бази та ресурси, особисті сторінки соціальних мереж науковців, також стають у нагоді при вивченні теми. Продані фальшиві монети на нумізматичних аукціонах зафіксовані в відповідних каталогах продажів. Додаткові дані надають дослідникам фото та відео-матеріали, збережені в дежавних історичних архівах.

Стаття присвячена проблемі підготовки майбутніх педагогів до інноваційної професійної діяльності. Місце інноваційної діяльності в організації сучасної вищої освіти зумовлено закономірним розвитком педагогічної теорії, зміною соціальних та політичних умов, які спрямовані на поліпшення якості освіти. Таким чином, ґрунтовні зміни в освіті вимагають змін та корегування фундаментальних основ педагогіки, освітніх процесів та технологій. Здійснення якісної професійної підготовки майбутніх вчителів вимагає необхідності розроблення та впровадження в освітній процес інноваційного інструментарію. У статті проаналізовано та узагальнено різноманітні дефініції «інновації» та «нововведення». Зокрема, зазначено, що інновації виникають тоді, коли є певна нова ідея, яка впроваджується, й цим самим тягне за собою істотні зміни та перетворення. Щодо поняття «нововведення» з’ясовано, що останнє є процесом, який має на меті змінити систему освіти, що здійснюється свідомо і навмисно, з метою поліпшення системи. Підкреслено, що у своєму розвитку нововведення має пройти певні етапи. Якщо якийсь з цих етапів не пройдений, то нововведення вважається незавершеним. Також виділено складники освітніх інновацій, а саме: педагогічний, науково-виробничий та соціально-економічний. Представлено та узагальнено погляди вітчизняних науковців щодо визначення готовності майбутніх педагогів до інноваційної педагогічної діяльності. Охарактеризовано структурні компоненти готовності до інноваційній діяльності: мотиваційний, когнітивний, рефлексивний, креативний. Окреслено показники, які визначають готовність педагога до інноваційної діяльності. Готовність майбутнього вчителя до інноваційної діяльності зумовлена дотриманням таких принципів: інтеграції, демократизації, диференціації та індивідуалізації освіти. Також визначено основні професійні та особисті якості, яких набуває майбутній вчитель у процесі підготовки до інноваційної педагогічної діяльності. Висновками та подальшими перспективами є виділення основних аспектів підготовки майбутніх педагогів до інноваційної педагогічної діяльності та розробка курсів за вибором «Інновації в освіті», «Педагогічні студії», метою яких є формування у здобувачів освіти потреб професійного розвитку та підготовка до професійної інноваційної діяльності.

У статті обґрунтовано необхідність використання кейс-методу в професійній підготовці майбутніх морських фахівців при вивченні англійської мови. Визначено важливість вивчення англійської мови майбутніми спеціалістами морської галузі в умовах сьогодення. З’ясовано, що кейс-метод активно застосовується у закладах освіти морського профілю, оскільки відповідає потребам нинішнього часу і несе в собі великі можливості щодо професійного розвитку особистості майбутнього морського фахівця. Схарактеризовано необхідні навички майбутніх спеціалістів, які формуються при використанні кейс-методу, такі як: чітке виконання поставленої мети та завдання, вміння формулювати протилежну точку зору, вміння аргументувати та захищати власну думку, критично мислити, знаходити рішення в умовах обмеженого часу. Автор наголошує, що мета застосування кейс-методу при вивченні морської англійської мови має бути обґрунтованою та значною, оскільки робота з кейсом повинна зацікавити студентів завдяки напруженості ситуації, конфлікту та драматичності. Визначено зміст морського кейса, який має відображати навчальні цілі, містити дозовану інформацію, щоб студенти швидко зрозуміли суть проблеми, та надавати необхідні дані для її вирішення. Виявлено особливості роботи над кейсом, у процесі якої студенти повинні використовувати отриманні знання та проявляти свої особисті якості, такі як: здатність демонструвати рівень бачення професійної ситуації, рівень володіння морською англійською мовою та ін.Сформульовано послідовні кроки опрацювання змісту кейса морської тематики та чинники ефективної роботи, які залежать від якості самого кейса, рівня професійної підготовленості студентів та готовності викладача. Розглянуто типи кейсів, які необхідно використовувати при вивченні морської англійської мови. Подано визначення кейса морської тематики як єдиного інформаційного комплексу; опису подій, що містить певну проблемну ситуацію, яка потребує обговорення та прийняття обґрунтованого вирішення. Схарактеризовано кейс-метод як інтерактивний метод навчання, метод аналізу ситуації, який надає змогу наблизити процес навчання до реальної професійної діяльності морських фахівців.

У статті наведені індивідуально-психологічні особливості діяльності присяжних, обґрунтована необхідність у визначенні цих особливостей, які мають вплив на процес ухвалення виваженого, обґрунтованого та, найголовніше, справедливого рішення. Охарактеризовано особливість формування внутрішнього переконання присяжних, названо чинники, які на нього впливають. На сучасному етапі розбудови країни відбувається пошук місця судової системи в контексті загальної державно-правової реформи, у державі та суспільстві точиться досить гостра дискусія про практичне оновлення судової системи. Основою судової реформи є не тільки реалізація самостійної судової влади, забезпечення її належності, а й залучення представників народу (присяжних), до відправлення правосуддя, що відображено в більшості розвинених країн світу. Присяжні, на відміну від професійних суддів, не володіють знаннями у сфері права, зазвичай мають нижчий поріг стресостійкості, морально та психологічно не досвідчені, часто інакше розуміють, що відбувається в залі судових засідань, орієнтуються не на об’єктивні критерії, а на суб’єктивні уявлення, стереотипи, емоції й особисті переживання, що з упевненістю можна віднести до психологічних особливостей кожного. Головна увага приділяється психологічним методикам, прийомам, технікам, які потрібно використовувати для підбору присяжних із метою винесення об’єктивних вердиктів. Отримані результати можуть бути підґрунтям для створення психологічної програми формування списку присяжних під час їх відбору, у якій буде враховано моральні, суб’єктивні та психологічні якості кожного з них.

Вступ. Знаковим для сучасних реалій є посилення прагнення людей до успіху, особливо в менеджменті. Однак, незважаючи на відчайдушні намагання, переважна більшість людей успіху не досягає. Пояснюється це тим, що люди здебільшого не розуміють, що таке успіх, яка його сутнісна основа та шляхи досягнення. Водночас кардинальні зміни, які сьогодні відбуваються під впливом глобалізації, обумовлюють необхідність вже нового осмислення природи цього явища. Мета і методи.Мета статті – теоретико-філософський аналіз феномену успіху і виявлення причинно-наслідкових закономірностей його досягнення в соціокультурному менеджментіпостіндустріального суспільства. Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, метафізичний, культурологічний, психологічний, організаційний підходи до вивчення поведінкових процесів у менеджменті. Результати. Розглянуто існуючі методологічні підходи дослідження феномену успіху в житті окремої людини і всього суспільства. Розкрито сутність успіху як соціокультурного мотиватора діяльності людини і рушійної сили менеджменту.Визначено екзистенціальні типи успіху і механізми його досягнення.Виявлені найважливіші особисті якості індивіда, які гарантують досягнення успіху в ролі менеджера.Обґрунтована сучасна парадигма педагогіки менеджменту з орієнтацією на підготовку успішних менеджерів. Висновки.Наукова новизна результатів дослідження полягає у поглибленні розуміння природи феномену успіху й особливостей його досягнення в умовах ускладнення суспільних відносин, невизначеності та турбулентності. Значущість дослідження виявляється у доповненні управлінської науки новими ідеями про успіх як рушійну силу в управлінні, а також у можливості використання цих ідей у процесі професійної підготовки менеджерів ділових організацій.

Підбір персоналу є найважливішим елементом діяльності кожного підприємства. Існує багато різних традиційних методів підбору персоналу, але багато з них уже застаріли і підприємствам потрібно переходити на інноваційні. Основними методами пошуку є хедхантинг, рекрутинг та скринінг. Найдієвішим є рекрутинг, тому що він допомагає підібрати висококваліфікованих працівників на будь-яку посаду. Але на разі ці методи підбору персоналу недостатньо розповсюджені на території України, і багато підприємств використовують застарілі методи підбору персоналу. Автором доведено актуальність використання нетрадиційних методів підбору персоналу, але за умов урахування можливості самостійного розкриття професійних надбань, що зменшить ризики виникнення конфліктних ситуацій у колективі, дасть змогу знизити плинність кадрів та в подальшому формувати ефективний вектор розвитку кадрової політики на підприємстві. Оскільки розвиток професійних якостей та навичок іноді можливий лише за допомогою використання традиційних методів, то необхідно також їх ураховувати під час підбору персоналу. Визначено, що комбінування традиційних та нетрадиційних методів ефективно впливатиме на процес формування системи підбору персоналу, тому що в комбінації цих методів розкриваються як професійні, так і особисті якості робітника. Також поряд з інноваційними методами підбору персоналу підприємствам потрібно використовувати інноваційні методи пошуку, а саме за допомогою чат-ботів для швидкого пошуку робітників на підприємства. Боти здатні заощадити час не лише рекрутерами, а й кандидатам: за статистикою компаній HR-скринінг та перегляд потенційного робітника менеджером займає 60% часу від процесу відбору конкретного кандидата. Боти працюють 24/7 і з більшою кількістю завдань одночасно, що означає, що скринінг резюме починає діяти після того, як подати, у реальному часі. Ще одна проблема, яку вони можуть вирішити, – «немає відповіді»: до 85% резюме не отримує жодної реакції роботодавця. «Пошук і відбір резюме за ключовими словами можна вже віддати роботизованим системам. Проводити пошук за допомогою ботів можна, але вони можуть і помилятися. Відповідно, оцінка резюме живою людиною більш точніша».

У статті висвітлено проблеми розвитку методичної компетентності вчителів математики. Проведено аналіз, систематизацію теоретичних положень, розкритих в офіційних документах, науковій та навчально-методичній літературі; узагальнення власного педагогічного досвіду, а також практики щодо розвитку методичної компетентності вчителя математики. Важливою для ефективності реформування загальної середньої освіти є перепідготовка вчителів до реалізації основних напрямів нової освітньої реформи. Вважаємо, що ефективність перебудови шкільної математичної освіти значно залежить від реформування системи підвищення кваліфікації вчителя математики. Має змінитися не тільки зміст, а й технології професійного зростання вчителя нового покоління в педагогічних закладах вищої освіти. Методичну компетентність вважаємо однією з основних складових професійної компетентності вчителя математики. У статті аргументовано позитивний вплив партнерської взаємодії педагогічного університету та школи на умови методичного розвитку вчителів математики. Важливо розробити типову освітню програму організації і проведення підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладами вищої педагогічної освіти та чітко визначити програмні результати навчання – знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості учителів математики, набуті в процесі фахової підготовки, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які вчитель здатен продемонструвати після завершення освітньої програми або окремих її освітніх компонентів. Розробка освітніх програм підвищення кваліфікації вчителів доцільна не тільки за спеціальностями, а за міждисциплінарними програмами, що є більш гнучкими та налаштованими на сучасні потреби шкільної освіти. Зазначено необхідність постійного оновлення змісту курсів підвищення кваліфікації вчителів математики для задоволення швидкозмінних освітніх потреб в розвитку методичних компетентностей на всіх рівнях його професійної діяльності. Ключові слова: професійний розвиток вчителя математики; підвищення кваліфікації вчителя математики; розвиток методичної компетентності вчителя математики.

Труднощі, які є актуальними в Україні, характерні для багатьох зарубіжних країн, адже не можна стверджувати, що усі завдання соціальної роботи успішно вирішені, наприклад, рівень злочинності серед неповнолітніх все ще залишається доволі високим. Суспільство має свою систему норм та правил, які містять вимоги до поведінки й обов’язків кожного члена суспільства. Процеси демократизації та розвитку громадянського суспільства в Україні супроводжуються змінами в соціальній сфері, соціальній політиці різних соціальних інститутів. Кожна держава зацікавлена насамперед у створенні умов для запобігання вчиненню правопорушень, а не в застосуванні покарання до винних після їх вчинення, особливо щодо неповнолітніх. Особисті якості ускладнюють оцінку ситуації, не дозволяють прийняти адекватне, відповідальне рішення, свідомо керувати своєю поведінкою та протистояти негативному впливу оточуючих. Крім того, є ймовірність, що протиправна поведінка підлітків може становити небезпеку як для неповнолітнього, так і для найближчого оточення та всього суспільства загалом. У статті проаналізовано досвід підтримки неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом, в Японії, що залишається країною з найнижчим рівнем правопорушень, особливості роботи фахівців соціальної сфери з такими підлітками у США, Великобританії, Швеції, Данії, Голландії; охарактеризовано анімаційну діяльність у Франції; розглянуто концепцію «навчання на практиці» у Німеччині в рамках реалізації проєкту «Місто як школа». Узагальнюючи закордонний досвід соціально-педагогічної підтримки неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом, визначено, що соціальна робота здійснюється за трьома основними напрямами: створення правового поля для діяльності інституту ювенальної юстиції; створення спеціалізованих судів, що відіграють у системі профілактики правопорушень неповнолітніх координуючу роль; створення спеціальних суб’єктів профілактики.

У статті здійснено теоретичний аналіз феномена волонтерства, важливою ознакою якого є соціальна ініціатива, що розглядається як можливість прояву добровільної просоціальної діяльності людей, спрямованої на конструювання нової соціальної реальності в процесі соціально-культурної діяльності. Автор зауважує, що волонтерська діяльність сприяє розвитку активної соціальної позиції особистості та стає реальною силою з надання комплексної допомоги та підтримки особам, що її потребують, насамперед у зміні базових цінностей та орієнтирів, що допомагають становленню та саморозвитку особистості у конструктивному векторі свого розвитку, що, власне, стає надважливим завданням для студентської молоді. Адже досить тривожним є факт дефіцитарності дозвілля сучасної молоді, що заповнене здебільшого вживанням алкоголю та психоактивних речовин, комп’ютерними іграми, що призводить до формування залежної поведінки, агресивності тощо. Включеність молоді у волонтерську діяльність актуалізує такі компоненти структури особистості: 1) на когнітивному рівні – дослідження та інтерпретація значення та смислу волонтерства, можливості та межі прояву особистісної ініціативи, отримання нових знань, розвиток творчого потенціалу та впевненості у собі; 2) на афективному рівні – почуття причетності до реалізації певної місії, почуття задоволеності від власної важливості та користі від реалізації громадянської діяльності; 3) на конативному рівні – самореалізація через демонстрацію відповідальної, самостійної, ініціативної, соціально-позитивної поведінки. Автором реалізовано та проаналізовано результати двох етапів експериментального дослідження: 1) вивчення асоціативного поля слова «волонтер» через виділення тематичних груп-реакцій: суб’єкти та об’єкти впливу волонтерів, форма реалізації волонтерства, волонтерство як дія/діяльність, результат волонтерської діяльності, особисті якості волонтера, користь для себе/ благо, маркери волонтерства; 2) вивчення зацікавленості у видах діяльності волонтерів.

У статті авторами констатовано факт відсутності дефініції цифрового контенту у вітчизняному правовому полі, що спричиняє суперечні підходи щодо визначення його правової суті та місця в системі об’єктів цивільного права. Натомість встановлено, що законодавство країн-членів Європейського Союзу сформувало уніфікований підхід до законодавчого визначення поняття цифрового контенту, яким визнається набір цифрових даних, що дозволяє ототожнювати його з цифровою інформацією. У ході дослідження з’ясовано, що в юридичній літературі цифровий контент розглядається в декількох аспектах: як інформація або об’єкт інтелектуальної власності, що має своїм наслідком визнання подвійної правової природи цифрового контенту, відповідно до якої йому притаманні ознаки речі та нематеріальних благ, на які поширюються майнові та особисті немайнові права автора. Вбачається, що такий підхід нівелює основні проблемні аспекти вирізнення цифрового контенту з-поміж інших сучасних об’єктів цивільних прав: охоплення собою різноманітного спектру благ, які існують у різних сферах людської життєдіяльності, різні цілі використання інформаційного ресурсу, втіленого в цифровому контенті та його багатоманітне функціональне призначення. Поширення правового режиму речі на цифровий контент є таким, що суперечить його правовій природі і став можливим лише за умов використання юридичної фікції. Авторами запропоновано розглядати цифровий контент у якості речі de jure. Зроблено висновок, що цифровий контент є нематеріальним благом, яке існує у цифровому вимірі, може втілюватися в об’єктивній реальності на різноманітних носіях, представляє інтерес для учасників цивільних правовідносин, має споріднену правову природу як з цифровою інформацією, так і об’єктами авторського права, однак наразі потребує розроблення власного правового режиму регулювання правовідносин.

Санжаров В. А. Інституційне оформлення папського правосуддя з повноправною юрисдикцією у XIV ст.: Римська Рота. – Стаття. Стаття присвячена дослідженню історії судової системи католицької церкви і проблеми розвитку папського трибуналу, Римської Роти, як інституту; правил звичайної, кримінальної та скороченої процедури розгляду справ; етапів процесу і судової практики розвинутого Середньовіччя. Автором констатовано, що у авіньйонський період організаційна структура папського правосуддя набула закінченого вигляду. Нагальною необхідністю стали спеціалізація та поділ судової влади. До цього повноваження та функції суддів були делегованими (папою) та обмеженими: вони лише проводили розслідування та слухання справи. Вироки за нечастими винятками виносив сам понтифік. Стаття доводить, що за понтифікатів Клемента V та Іоанна XXII папське правосуддя, навпаки, отримало організаційне оформлення з повноправною юрисдикцією. Стверджується, що аудітори апостольського палацу, як і інші куріалісти, утворили колегію, об’єднану не лише завдяки дотриманню загальної дисципліни та літургічним практикам, а й завдяки характеру та методам роботи. Компетенція аудіторів Роти охоплює всі сфери церковного життя, а прийняті ними рішення стають правовими прецедентами. Висловлено думку, що правознавці займають чільне місце при папському дворі як через їх особисті якості, так і через значущість їх функції – стежити за дотриманням закону. Просопографічний та біографічний аналіз колегії аудіторів папського трибуналу демонструє, що завершенням кар’єри багатьох середньовічних церковних суддів були єпископські сани або інші прелатури. Істотною ознакою діяльності Римської Роти є розробка процесуальних норм ordo iudiciarius або римсько-канонічного процесуального права. Збірки рішень суддів папського трибунала отримали офіційний або напівофіційний характер і незабаром набули широкого визнання в Європі. Автор доходить висновку, що організація, процедури судочинства та фіксація прийнятих рішень Римської Роти стали прикладом для наслідування для тогочасних світських судових установ.

Статтю присвячено дослідженню окремих питань договору підряду. Автори розглянули низку поглядів ученихщодо загальної характеристики договору підряду. Завдяки аналізу нормативно-правових актів, що регулюютьпідрядні відносини, визначені прогалини, на які слід звернути увагу під час укладання та реалізації договорупідряду та які потребують додаткового законодавчого врегулювання. Автори вважають, що дослідження істотних умов договору підряду доцільно розпочати з аналізу предмета, та зазначають, що законодавець не розкриває зміст цього поняття у нормативно-правових актах. У науці також не сформований єдиний підхід до цього питання.Зазначено, що в разі уніфікації підходу до змісту предмета договору підряду учасникам цивільного обігу було бнабагато легше розробляти і погоджувати умови, крім того, це нівелювало би ризики визнання таких договорівнедійсними на основі неузгодження такої істотної умови, як предмет договору. З’ясовано, що предметом дого-вору підряду можуть виступати побутові, особисті потреби фізичних осіб; об’єкти будівництва; проєктно-пошукові роботи; державний підряд.Автори зазначають: для того щоб договір підряду був взаємовигідним сторонам, необхідно приділити особливуувагу його істотним умовам. Така увага при укладенні договору є запорукою захищеності сторін, а також здатна в майбутньому зменшити ризики невиконання зобов’язань. Здебільшого такі суперечки стосуються оплати виконаних підрядником робіт, претензій замовника щодо якості або термінів виконання робіт. При цьому часто сторони оспорюють істотні умови договору. Як правило, більшість конфліктів між сторонами пов’язана з неузгодженістю істотних умов і визнанням договору недійсним. Наразі сторонам договору підряду для мінімізації ризиків зловживання правом з боку контрагента необхідно дуже ретельно підходити до узгодження умов договору. Зокрема, важливе значення мають істотні умови, оскільки їх відсутність у договорі або некоректне формулювання може зумовити визнання договору недійсним. У статті виявлені проблеми, що виникають під час укладення та виконання договору підряду, та запропоновано шляхи їх вирішення.

У статті розкрито моделі прийняття управлінських рішень у контексті зарубіжного досвіду. Висвітлено сутність управлінського рішення, яке спрямовано на досягнення цілей, керівництво колективом, розподіл ресурсів, переробку інформації тощо. Визначено функції управлінського рішення: забезпечувальна, скеровуюча, координуюча, мобілізуюча та ін. Показано вимоги до управлінських рішень в Україні та за рубежем: наукова обгрунтованість, цілеспрямованість, оптимальність, своєчасність, комплексність та ін. Зосереджено увагу на європейських технологіях та видах управлінських рішень, як-от: програмованість та непрограмованість.Акцентовано на моделях прийняття управлінських рішень у вітчизняній та зарубіжний науці. Це класична модель, яка спрямована на визначеність умов щодо рішень; поведінкова модель, де рішення приймається на основі поведінки об’єкта та ірраціональна модель, де рішення приймається без дослідження альтернатив.Також показано визначення сутності моделі з точки зору зарубіжних науковців, як відображення в схемі, формулі характерних ознак об’єкта, що досліджується, а також в реальних подіях та управлінських ситуаціях. Звернено увагу на різні моделі прийняття управлінських рішень в Італії, Франції, Великобританії, Швеції, показано особливості середовища прийняття таких рішень, особисті якості менеджера, стилі управління, стандарти.Проаналізовано ціннісні чинники, пов’язані з соціокультурним середовищем міжнародного менеджменту, який спрямований на потребу адаптації в певному оточенні та її внутрішню інтеграцію.Підкреслено, що кожна Європейська модель менеджменту має свої особливості, оскільки враховує певні національні цінності, своєрідність національної психології, менталітету. Розглянуто моделі прийняття рішень у Франції, які спрямовано на стилі управління, що є відображенням управлінських цінностей, які частково формуються під впливом освіти.Визначено, що англійська модель менеджменту має великий вплив на розвиток інших європейських моделей, а також, що британські управлінські рішення спрямовані на навички спілкування і прагматизм. Відзначено неординарність шведської політики у прийнятті управлінських рішень у сфері перекваліфікації працівників, що дозволяє скоротити міграцію населення, пов’язану з пошуком роботи; доцільно використати економічний цикл тощо. Також показано своєрідність прийняття управлінських рішень в Італії.

Мета. Розкрити роль та значення планування у роботі менеджера, охарактеризувати зміст планування особистої праці менеджера у фізичній культурі. Методи. Для реалізації поставленої мети були використані наступні методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури. Результати. Встановлено, що функції менеджера у фізичній культурі багатогранні: загальне керівництво діяльністю організації, координація дій підрозділів і служб, робота з кадрами, визначення цілей і завдань діяльності, прийняття рішень, представництво організації у стосунках з іншими організаціями, контроль за діями виконавців. Виконання зазначених функцій потребує від менеджерависоких ділових і особистих якостей. Доведено, що час – один із ресурсів, який не відновлюється. Брак часу на виконання поставлених завдань веде до штучного продовження робочого дня, нераціонального його використання. Брак часу – це результат відсутності чіткості, плановості та організованості роботи менеджерів. Показано, що уміння раціонально використовувати робочий час, постійно вдосконалювати процес його планування – ознака організованого менеджера. Планувати особистий робочий час менеджера необхідно так само, як і всі інші види діяльності організації, в тому числі і ресурси. Розкрито особливості планування особистої праці менеджера у фізичній культурі. Процес планування праці менеджера має починатися з вибору ним особистих цілей. Визначивши цілі менеджер складає такі плани: починаючи з річних – конкретизує місячні – далі на тиждень – завершує щоденними. Висновок. Планування робочого часу менеджера з фізичної культури має здійснюватися з урахуванням раціонального чергування проблем, які необхідно вирішити. Спочатку слід планувати справи: з фіксованим терміном виконання; ті, що вимагають значних витрат часу; неприємні справи, відкладати які на потім небажано. Далі планується рутинна робота і виконання повсякденних обов’язків. Третє місце відводиться другорядним і епізодичним справам.Ключові слова: планування, менеджер у фізичній культурі, діяльність.

У статті проаналізовано загальний стан дотримання прав ув’язнених в Україні. Досліджено стан дотримання прав ув’язнених на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Виявлено перелік особливостей вказаної категорії осіб і охарактеризовано значення кожної з них. Визначено, що проблема медичного забезпечення полягає у такому: високий рівень захворюваності та смертності серед ув’язнених; відсутність належних умов для відбування покарання ув’язненими з інвалідністю; відсутність будь-яких тенденцій та передумов до покращення ситуації із медичним забезпеченням засуджених. З’ясовано, що не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. У таких умовах працю, яка здійснюється засудженими для відшкодування витрат на їх утримання, можна зарахувати до видів праці, які не є примусовими, хоча засуджені вимушені працювати. Наголошено, що кваліфікаційними вимогами до персоналу установ виконання покарань є: 1) належні особисті, ділові та моральні якості, вік, освітній і професійний рівень та стан здоров’я; 2) відсутність судимості та адміністративних стягнень за вчинення корупційного правопорушення. Доведено, що проблемами дотримання прав ув’язнених на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей залишаються: 1) залучення ув’язнених до участі у незаконних збройних формуваннях; 2) проблеми забезпечення установ відбування покарань ресурсами; 3) складність переведення засуджених до установ відбування покарань, які розташовані на території, підконтрольній Україні; 4) проблема застосування національного законодавства України. Зроблено висновок, що найгострішими проблемами дотримання прав ув’язнених в Україні є: проблема медичного забезпечення, яка полягає у високому рівні захворюваності та смертності серед ув’язнених та відсутності належних умов для відбування покарання ув’язненими з інвалідністю; проблема ненадання засудженим можливості реалізації свого права на працю у тому обсязі, у якому воно їм гарантоване та забезпечене вітчизняним законодавцем; проблема персоналу установ виконання покарань – його нестачі та непрофесійного характеру, внаслідок чого відбуваються порушення прав ув’язнених у формі катувань, побиття та інших формах.

The article, based on the analyzed experience of leading specialists, identifies approaches to modeling the process of formation of acmeological competence of future drivers in the process of their professional training. Approaches to modeling different pedagogical systems of professional education of future drivers are analyzed. The main components of acmeological competence and the process of formation of competencies of cadets of VMNZ are determined, their content and interrelation are revealed. It is shown that the formation of acmeological competence of future drivers is a dynamic process, which is determined by external and internal factors. After all, acmeological competencies of future drivers are understood as a written description of the named process, presented by means of the schematic representation of distribution of semantic-structural components of the named process with reflection of hierarchical (horizontal-vertical ordering) communications between elements. Based on this, the formation of acmeological competence of future drivers in the process of their professional training is defined as the formation of the actual "acme" – that is, such individual-somatic, psychophysiological and socio-professional state of personality, which allows cadets to achieve the highest performance in subject-cognitive activities. Accordingly, the “acmeological competence of future drivers” will be formed, where the main tasks for its formation will be: in the cognitive sphere – the acquisition of acme-knowledge and acme-skills; in the personal sphere – the development of acme-qualities and acme-abilities, the formation of acme-abilities acme-values; in the professionally oriented sphere – the development of self-regulation of emotions and behavior, self-reflection, the formation of motivation for continuous self-improvement. And the introduction of the acmeological approach to the educational process will allow to orient the professional training of future drivers to the development of the necessary personal qualities; to implement contextual learning, the essence of which is to reproduce with the help of the whole system of didactic forms, methods and means of teaching the subject context of future professional activity.Key words: acmeological competence, future ship drivers, preparation for professional activity, activity approach, self-knowledge, training of specialists, personal qualities, acme-personality. У статті розкрито розуміння українським і зарубіжними науковцями сутності і структури понять «компетентність фахівця» та «акмеологічна компетенція» стосовно професії судноводія. Проаналізо-вано різні авторські погляди на зміст і структуру поняття «компетентність фахівця». Розглянуто осо-бливості застосування компетентнісного підходу у системі вищої морської освіти, розкрито його функ-ціональне призначення в результативному вимірі. Звернуто увагу на специфіку реалізації принципу гуманізації у вищій морській освіті, спрямованого на формування «акме»-особистості. Здійснено порівняння підготовки морських і військових офіцерів в особистісно-діяльнісному ракурсі. Виходячи з цих позицій, дослідники визначають компетентність фахівця морського флоту як готовність вирішувати інтегровані завдання у межах своєї професійної діяльності на підставі знань, умінь та навичок сукупно із сформованою системою особистісних характеристик. Аналізуючи їхні праці, робимо висновок, що «сукупність якостей особистості» за своїми характеристиками та ознаками має відповідати специфіці об’єктів професійної діяльності фахівця, більше того, вона має бути зумовлена цією специфікою. З’ясовано актуальність формування акмеологічної компетенції в майбутніх фахівців, зокрема судноводіїв. Виявлено тенденції до теоретичного обґрунтування емпірично виявлених чинників, що зумовлюють особливості формування професійної компетентності фахівців різних спеціальностей. Так, у процесі формування акмеологічної компетенції майбутнього фахівця регулювальна функція належить самопізнанню, орієнтації на внутрішній світ, що стимулює формування і подальший розвиток «акме-особистості». Проаналізована специфіка акмеологічної компетентності судноводіїв у контексті галузевих професійних вимог і сучасних суспільно-економічних викликів. Висновується низка процесуальних ракурсів дослідження процесу формування акмеологічної компетенції майбутніх судноводіїв, розвитку їхніх особистих якостей, значимих для «акме»-особистості. Обґрунтована потреба використання діяльнісного підходу до формування акмеологічної компетенції майбутніх судноводіїв у процесі їх профе-сійної підготовки.Ключові слова: акмеологічна компетенція, майбутні судноводії, підготовка до професійної діяльності, діяльнісний підхід, самопізнання, підготовка фахівців, особисті якості, акме-особистість.

В умовах пандемії COVID-19 значну роль у підтримці навчального процесу відіграє вимушене або екстрене дистанційне навчання. Суттєве збільшення відсотку віртуального навчання викликало необхідність удосконалення як форм і методів онлайн спілкування викладачів і студентів, так і підвищення контролю за самостійною роботою студентів під час перевірки рівня засвоєних ними знань (тестування, складання іспитів тощо) за місцем їх фізичного знаходження та без присутності представників ЗВО. В статті розглянуто корисний досвід Українсько-американського університету Конкордія з впровадження різних форм партнерського дистанційного навчання: а) повного (100%) онлайн навчання – з онлайн тестуванням, екзаменуванням, присвоєнням ступенів бакалаврів і магістрів та онлайн видачою дипломів; б) часткового онлайн навчання – з особистим фізичним знайомством викладачів і майбутніх студентів під час проведення вступних екзаменів (тестів); фізичним контролем викладачів (або довірених осіб) за процесом набуття студентами освіти та за процесом контрольного тестування; особистою фізичною присутністю викладачів під час проведення випускних екзаменів і/або захисту кваліфікаційних робіт бакалаврів і магістрів; в) групового чи індивідуального онлайн навчання як у кампусах зарубіжних ЗВО за кордоном, так і за місцем фізичного знаходження студентів (у домашніх умовах). Також автори аналізують результати реалізації міжнародного пілотного проекту з дистанційного навчання та етапів подальшого розвитку різних форм і технік онлайн навчання у закладі. Представлено розробку та висновки щодо експериментальної перевірки ефективності моделі застосування новітніх інформаційних технологій, що дозволяють викладачам в онлайн режимі контролювати процес тестування та складання іспитів студентів за місцем їхнього знаходження, а також наглядати за процесом самостійного виконання робіт великої кількості студентів (слухачів) із використанням функції прокторінгу. Експеримент виконано на основі впровадження технічного підходу «два гаджети», інноваційної технології відстеження електронного навчання з використанням програмного комплексу ЕуеPass. Було експериментально підтверджено можливість забезпечення процедури онлайн тестування осіб за допомогою електронних інструментів, що дозволяють моніторити віддалений процес оцінки з використанням телематичних ресурсів.

У статті розглядається процес виробничої діяльності, тобто кар'єра, під час якої працівник, просуваючись по кар’єрних сходах, освоює нові технології і техніку, прийоми, функціональні та посадові обов'язки, менеджмент, соціальні ролі тощо. Також у роботі досліджені принципи ефективного планування кар'єри, які сприяють отриманню найбільшого ефекту, формуванню людського капіталу та досягненню успіху на ринку праці. Особлива увага приділяється розгляду компетентного підходу у процесі планування кар'єрних шляхів співробітників, розглянуті питання побудови кар'єрних шляхів, створення профілів компетенцій для посад і співробітників, а також побудови паралельних ієрархій. Доведено, що кар'єра майже повністю залежить від бажання самого працівника щодо її розвитку, а організація повинна надавати активне сприяння цьому. Проаналізовано, що планування кар'єри допомагає вибрати роботу в організації, яка надає працівникові можливості професійного зростання і підвищення рівня життя; отримувати більше задоволення від роботи; чіткіше уявляти особисті професійні перспективи, планувати інші аспекти життя; цілеспрямовано готуватися до майбутньої професійної діяльності; підвищити конкурентоспроможність на ринку праці. Для планування трудової кар'єри найбільш значущим є розвиток таких навичок, як самоаналіз власних інтересів, здібностей, ділових і особистих якостей, цілепокладання, узгодження особистих інтересів та інтересів організації. Але бути молодим і цілеспрямованим недостатньо для того, щоби стати переможцем серед претендентів на престижну посаду, на результати відбору впливає ще кілька чинників. Найголовніший чинник нині – це вільне володіння іноземною мовою. Перевагу віддають тим, хто говорить англійською мовою, рідше вимагають знання французької чи німецької. І другий фактор – поглиблені знання персонального комп'ютера, вміння отримувати цінну інформацію. Залежно від особливостей діяльності структурного підрозділу будуть потрібні хоча б мінімальні знання спеціальних програм.

Досліджено різницю поглядів на рольові орієнтири з книжок, казок та серіалів дорослої та молодої аудиторії. Емпірична база представлена особисто складеними питаннями у вигляді авторського опитувальника на дослідження ставлення дорослої та молодої аудиторії до персонажів з книг, фільмів, серіалів та ін. розважальних мас-медіа. Опитування проходило шляхом розповсюдження двох версій гугл-форми у соціальних мережах. Питання стосувалися наступного: наявності героя в дитинстві, опитування ставлення до героїв сьогоднішньої розважальної мас-медіа, питання про їх необхідні та небажані якості, а також найкращого героя в якості рольової моделі для сьогоднішніх дітей. Дослідження проводилося на двох вікових групах: доросла група (32-55 років) та молодша (19-25 років). Виявлено, що геройство для старшої вибірки та сила духу, та неоднозначність для молодшої.

Інтернет забезпечує швидке зберігання та поширення великої кількості інформації між користувачами. Такі відомості можуть мати значення та підлягати доказуванню під час досудового розслідування кримінальних проваджень. Відсутність юридичної літератури, наукових розробок та інших знань з порядку проведення огляду відомостей, розміщених в Інтернеті, зокрема в облікових записах користувачів соцмереж, може створити труднощі під час його проведення або спричинити визнання його недопустимим, неналежним доказом. Обліковий запис користувача дає можливість встановити коло осіб, з якими знайома особа, отримати фото особи, вивчити особисті якості, захоплення, дізнатись ставлення особи до певної події тощо. Ці відомості згодом можна використати для складення версій і плану розслідування, подальшого проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукової діяльності. Проведеним дослідженням встановлено, що залежно від ступеня доступу до облікового запису у соцмережі огляд може проводитись без відома особи - власника облікового запису із загальнодоступного ресурсу; з добровільним наданням доступу володільцем до персональної інформації облікового запису, листування тощо; отримання доступу до персональної інформації облікового запису, листування на підставі рішення суду. Отримання мобільного телефону під час обшуку чи арешту не дає права правоохоронним органам на отримання змісту інформації, яка в ньому міститься. Тому слідчий може отримати згоду на огляд мобільного телефону, в тому числі відомостей і листування з облікового запису соцмережі за згодою власника або на підставі рішення суду про тимчасовий доступ до речей та документів. Дозвіл на отримання доступу до мобільних телефонів, мобільних терміналів систем (у разі неможливості копіювання, якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем) можна отримати одразу під час звернення до суду з клопотанням про проведення обшуку, якщо у ньому зазначити та обґрунтувати таку необхідність. За допомогою листування у соціальних мережах можна дізнатись про наявність домовленості на спільне скоєння злочину, розроблення плану його скоєння, приховування, мотив, мету і ставлення до правопорушення. Також листування може бути підтвердженням наявності конфлікту, вислову образ, погроз, примусу та ін. Під час огляду особистого листування користувача у соцмережі слід зазначати про добровільність надання облікового запису на огляд або наявність відповідної ухвали суду на огляд; інформацію про те, з якого пристрою здійснюється вхід у соціальну мережу, індивідуальні ознаки такого пристрою, спосіб входу у соціальну мережу - через браузер чи додаток, обліковий запис, з якого здійснено вхід, основні персональні дані, які зазначені у ньому, дата та час отримання повідомлень, їх зміст, обліковий запис, з якого надходили повідомлення, основні персональні дані цього облікового запису, додані ним раніше фотографії тощо. Єдиною слідчою (розшуковою) дією, за допомогою якої можна провести огляд сторінки, є огляд. У статті акцентується увага на тому, що огляд слід проводити за участю спеціаліста, який може звернути увагу на важливі деталі та допоможе підготувати додатки до протоколу огляду, виготовити копію облікового запису. Запропоновано проведення огляду облікового запису користувача з проведенням безперервного відеозапису екрана через відповідну програму, функцію технічного пристрою та надалі його додавання до протоколу огляду у вигляді додатка.

Висвітлено сутність ностальгії як феномена, що налаштовує свідомість людини до повернення в середовище особисто чи опосередковано пережитих емоцій з минулого. Проведено класифікацію ностальгії та проаналізовано особливості проявів окремих її видів у межах вікової 55-65-річної цільової аудиторії. Представлено рівні ностальгії в якості чинників, що можуть сформувати передумови для розробки суб’єктами культурних індустрій запитаних культурних продуктів, а в наслідку широкої їх популяризації та поширення в середовищах наявних і потенційних цільових аудиторій.

В умовах реформування сучасної освіти, модернізації освітніх стандартів постає проблема підготовки кваліфікованих наукових та виробничих кадрів, що є основною рушійною силою розвитку економіки та соціальних відносин, каталізатором суспільних процесів у науковій, освітній та виробничій сферах. Особливо складним та важливим завданням є виховання здатної до продуктивної діяльності особистості, формування фахових та освітніх компетентностей, що забезпечували б їй можливість вирішувати особисті та професійні задачі в умовах інформаційного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком високих технологій.Сучасні електронні засоби освітнього призначення, мультимедійні та дистанційні технології постають невід’ємною складовою навчання більшості предметів шкільного циклу, багатьох сфер вищої освіти. Використання засобів ІКТ збагачує та розширює можливості навчання, що призводить до поняття електронного навчання [4; 5]. Трактування цього поняття має різні тлумачення, крім того, із розвитком технологій суттєво трансформується його об’єм і зміст. Наприклад, згідно електронної енциклопедії освіти (Education encyclopedia), це поняття «охоплює всі форми навчання та викладання, що відбуваються за електронної підтримки, є процедурними по своїй суті і спрямовані на формування знань із врахуванням індивідуального досвіду, практики і знань того, хто вчиться. Інформаційні і комунікаційні системи, мережеві чи ні, постають як специфічні засоби для забезпечення процесу навчання» [5].Сучасна тенденція полягає у значному розмаїтті і складності систем електронного навчання. Це дає більше можливостей для інтеграції, концентрації і вибору ресурсів та систем. Використання новітніх засобів та сервісів сприяє досягненню якісно нового рівня якості освітніх послуг, створюючи потенціал для індивідуалізації процесу навчання, формування індивідуальної траєкторії розвитку тим, хто вчиться, добору і використання підходящих технологічних засобів. Необхідною умовою в цьому відношенні є відповідність засобів ІКТ низці вимог до підтримки та управління ресурсами, проектування інтерфейсу, ергономіки та інших.Як визначити, які засоби та технології найбільш продуктивні для підтримки навчальної діяльності, для досягнення необхідного рівня якості освіти та формування компетентностей учнів? Відповідь на це питання залежить від змісту електронного навчання, від того, які застосовуються методи і способи оцінки систем електронного навчання, а також від вибору та використання технологій їх реалізації.Метою статті є визначення тенденцій розвитку систем е-навчання в сучасній освіті та виявлення вимог до перспективних шляхів використання інформаційно-технологічних платформ їх реалізації.Загалом, визначальною рисою електронного навчання є використання інформаційно-комунікаційних ресурсів та технологій як засобів навчання [4; 5]. Сучасний стан розвитку інформаційно освітнього середовища характеризується підвищенням якості інформаційних ресурсів наукового та навчального призначення, впровадженням інтегральних платформ доступу до цих ресурсів як для освітніх установ, так і для індивідуальних користувачів. Це потребує забезпечення умов для створення та поширення якісного програмного забезпечення – електронних книг, бібліотек, освітніх порталів, ресурсів інформаційно-комунікаційних мереж, дистанційних освітніх сервісів.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій постають інструментами реалізації систем відкритого та дистанційного навчання. В цьому контексті виникають нові потреби і виклики, нові професійні та навчальні цілі, пов’язані з сучасним станом розвитку інформаційного суспільства. Інноваційні освітні технології мають задовольняти певним системним педагогічним та інформаційно-технологічним вимогам, що продиктовані рівнем науково-технічного прогресу та максимально відповідати принципам відкритої освіти серед основних з яких мобільність учнів і вчителів, рівний доступ до освітніх систем, формування структури та реалізації освітніх послуг [1].Серед основних цілей, що постають перед освітою із розвитком інформаційного суспільства, зазначають формування в учнів системи компетентностей ХХІ сторіччя. На думку Т. Бітмана, який узагальнив деякі дослідження, більшість авторів виокремлюють серед них такі компоненти, як технологічні навички, серед яких: інформаційна грамотність; знайомство з інформаційно-комунікаційними носіями; знайомство з засобами інфомаційно-комунікаційних технологій; соціальні навички, такі як: загальнокультурна грамотність; гнучкість та адаптивність; навички мислення та набування знання високого рівня; комунікативність та здатність до співпраці [2]. Цей автор відмічає такі тенденції у розвитку сучасного суспільства, як все більш високий рівень взаємозв’язку та швидкості перебігу суспільних процесів та різке зростання обсягів доступної інформації, до якої можуть залучатися широкі верстви суспільстваРозвиток нових технологій характеризується низкою показників, що стосуються різних аспектів реалізації систем електронного навчання. Ці показники тісно пов’язані із потребою формування в учнів освітніх компетентностей в контексті сучасних вимог відкритості, мобільності, гнучкості навчання та розвитку пізнавальних та особистісних якостей учня.Однією з проблем у сфері реалізації електронного навчання є забезпечення його доступності. Цей показник стосується наявності та організації доступу до необхідних систем навчання, розширення участі, що на наш час розглядаються в двох аспектах. Поняття «доступу до е-навчання» трактується, по-перше, як зміст і обсяг послуг, наявних у певний час. По-друге, як комплекс майнових, соціальних, класових, статевих, вікових, етнічних чинників, фізичних чи розумових здібностей та інших чинників, що впливають на реалізацію е-навчання і мають бути враховані при його проектуванні [4].Поряд з цим, серед суттєвих причин, які перешкоджають ширшому впровадженню і використанню систем електронного навчання, є такі, як наявність достатньої кількості комп’ютерів, програмного забезпечення і необхідних сервісів, доступу до Інтернет, включаючи широкосмуговий доступ, швидкість з’єднання тощо. Розгляд цих питань суттєво залежить від вибору платформи реалізації електронного навчання, на базі якої організується добір і використання різноманітних типів ресурсів, їх систематизація та оптимізація використання.Варто також звернути увагу на доступність важливої інформації, чи є зручні можливості пошуку і вибору необхідного навчального матеріалу. Цей чинник також є критичним при залученні у процес навчання необхідних ресурсів на електронних носіях.Існує ще один вимір доступу до е-навчання, що стосується обмежень у часі і просторі. Це протиріччя вирішується певною мірою за рахунок використання мобільних технологій і розподіленого навчання, які є перспективним напрямом розвитку систем відкритої освіти.Наступний показник стосується якості освітніх послуг, що надаються за допомогою систем е-навчання. Якість електронного навчання і її оцінювання мають багато рівнів таких, як: зміст освіти, рівень підготовки методичних та навчальних матеріалів; персонал і кваліфікація викладачів; стан матеріально-технічного забезпечення; управління навчальним процесом; рівень знань та компетентностей учнів та інших.Предметом численних досліджень є питання оцінки результатів навчання за допомогою комп’ютера. Технологія оцінювання стосується багатьох аспектів середовища навчання. Серед труднощів, які виникають при реалізації електронного оцінювання є такі, як ризик відмови обладнання, висока вартість потужних серверів з великою кількістю клієнтів, необхідність опанування технології оцінювання студентами та викладачами та інші [4].Якість навчальних матеріалів потребує врахування також вимог до обслуговування, управління, проектування інтерфейсу, ергономіки, гігієни та інших. Ці питання не втрачають актуальності у зв’язку з швидким оновленням комп’ютерної техніки. Розробка та впровадження навчальних матеріалів та ресурсів на електронних носіях суттєво взаємообумовлена використанням ефективних методів оцінки їх якості.Окремий комплекс проблем пов’язаний з розробкою вимог і стандартів для освітнього програмного забезпечення. Зокрема, це стосується визначення психолого-педагогічних, дидактичних параметрів оцінки якості освітніх ресурсів. Багато авторів (С. Санс-Сантамарія, Дж. А. Ва­діле, Дж. Гутьєррес Серрано, Н. Фрізен та інші [6]) погоджуються на думці, що хоча стандарти у галузі електронного навчання були розроблені з метою визначення шляхів і способів використання у педагогічній діяльності навчальних об’єктів, реалізованих засобами ІКТ, це скоріше сприяло подальшому пошуку в цьому напрямку, ніж було остаточним рішенням. Існуючі педагогічні характеристики об’єктів орієнтовані здебільшого на можливість спільного використання різних одиниць контенту окремими системи управління е-навчанням. Це не відображає в достатній мірі педагогічні підходи, що стоять за навчальними об’єктами.Загалом із розвитком електронного навчання зростають вимоги до якості освітніх послуг, яка, як свідчать дослідження, суттєво залежить від технологій оцінювання електронних ресурсів та матеріалів та від технологій їх створення та надання користувачеві. В той же час, застосування інтегральних підходів до організації використання та постачання ресурсів та сервісів сприяє удосконаленню і уніфікації підсистем їх розробки та апробації, пошуку та відбору кращих зразків програмного забезпечення, що також може бути передумовою підвищення якості освітніх послуг.Ще один показник, пов’язаний з реалізацією систем е-навчання, характеризує ступінь адаптивності. Цей чинник передбачає застосування досить спеціалізованих та диференційованих систем навчального призначення, що ґрунтуються на моделюванні індивідуальних траєкторій учня чи студента, його рівня знань [3]. У зв’язку з цим, поширення набувають адаптивні технології е-навчання, що враховують особливості індивідуального прогресу учня. Адаптивність передбачає налаштування, координацію процесу навчання відповідно до рівня підготовки, підбір темпу навчання, діагностику досягнутого рівня засвоєння матеріалу, розширення спектру можливостей навчання, придатність для більшого контингенту користувачів.Побудова адаптивної моделі студента, що враховувала б особистісні характеристики, такі як рівень знань, індивідуальні дані, поточні результати навчання, і розробка технологій відстеження його навчальної траєкторії є досить складною математичною і методичною проблемою [3; 4]. Побудова комп’ютерної програми в даному випадку передбачає деякі форми формалізованого подання сукупності знань в предметній області, що вивчається. Розвиток даного типу систем, здебільшого з елементами штучного інтелекту, є досить трудомістким. Зростання ступеню адаптивності є однією з тенденцій розвитку систем електронного навчання, що відбувається за рахунок удосконалення технологій подання, зберігання і добору необхідних засобів. Різноманітні навчальні матеріали, ресурси і сервіси можуть бути надані за потребою користувача, та дають можливість динамічної адаптації до досягнутого рівня знань, компетентності та освітніх уподобань того, хто вчиться.Наступний показник стосується інтеграції та цілісності систем електронного навчання, і тісно пов’язаний із стандартизацією технологій і ресурсів в управлінні системами е-навчання. Ці проблеми виникають у зв’язку з формуванням відкритого середовища навчання, що забезпечує гнучкий доступ до освітніх ресурсів, вибір та зміну темпу навчання, його змісту, часових та просторових меж в залежності від потреб користувачів [1]. Існує тенденція до координації та уніфікації стандартів навчальних матеріалів, розроблених різними організаціями зі стандартизації, такими як IEEE, IMS, ISO / IEC JTC1 SC36 й інші, а також гармонізації національних стандартів з міжнародними. У зв’язку з цим, наукові основи оцінювання інформаційних технологій та способів їх добору і застосування потребують подальшого розвитку.Наступний показник пов’язаний з повномасштабною інтерактивністю засобів ІКТ навчального призначення. Справді, сучасні технології спрямовані на підтримування різних типів діяльності вчителя у віртуальному комп’ютерному класі. Це стосується таких форм навчання, як формування груп, спільнот, що навчаються і взаємодіють віртуально в режимі он-лайн. Щоб організовувати навчальну діяльність в таких спільнотах, використовуються функції, що забезпечують колективний доступ до навчального контенту для групи користувачів, можливість для вчителя проглядати всі комп’ютери у групі, концентрувати увагу учнів за рахунок пауз і повідомлень, підключати або відключати учасників навчального процесу, поширювати файли або посилання серед цільової групи учнів, надсилати повідомлення конкретним учням. Учні також можуть звертатися до учителя за рахунок надання запитань, коментарів, виступів тощо [7]. Організація навчання у віртуальному класі потребує застосування апаратно-програмних засобів доставки навчального контенту, що також суттєво залежить від добору відповідних технологій.Наступний показник стосується безпеки освітнього середовища і передбачає аналіз ризиків та переваг використання комп’ютерних технологій у навчанні. При створенні систем електронного навчання мають враховуватись чинники збереження здоров’я, розвитку інтелектуального потенціалу учня.З огляду на визначені тенденції розвитку та використання систем е-навчання у сучасному освітньому процесі виникає потреба у певній інформаційно-технологічній платформі, яка могла б підтримувати нові форми навчання у відповідності сучасним вимогам доступності, гнучкості, мобільності, індивідуалізації та відкритості освіти [1].Продуктивним видається підхід, за якого проблеми розвитку е-навчання вирішувалися б через призму нових технологій, що надали б підходящу основу для дослідження цих систем, їх розробки і використання. Зокрема, перспективним є використання технології хмарних обчислень, за якої електронні ресурси і об’єкти стають доступні користувачеві в якості веб-сервісу [7].За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технологій США (NIST), під хмарними обчисленнями (Cloud Computing) розуміють модель зручного мережного доступу до загального фонду обчислювальних ресурсів (наприклад, мереж, серверів, файлів даних, програмного забезпечення та послуг), які можуть бути швидко надані при умові мінімальних управлінських зусиль та взаємодії з постачальником.Переваги хмарних обчислень у сфері освіти можна охарактеризувати наступними чинниками:- спрощення процесів встановлення, підтримки та ліцензійного обслуговування програмного забезпечення, яке може бути замовлено як Інтернет-сервіс;- гнучкість у використанні різних типів програмного забезпечення, що може порівнюватись, обиратись, досліджуватись, завдяки тому, що його не потрібно кожний раз купляти і встановлювати;- можливість багатоканального поповнення колекцій навчальних ресурсів та організація множинного доступу;- універсалізація процесів розподіленого навчання, завдяки віртуалізації засобів розробки проектів, наприклад, командою програмістів, які всі мають доступ до певного середовища і програмного коду, приладів або лабораторій, інших засобів;- здешевлення обладнання завдяки можливості динамічного нарощування ресурсів апаратного забезпечення, таких як обсяг пам’яті, швидкодія, пропускна здатність тощо;- спрощення організації процесів громіздких обрахунків та підтримування великих масивів даних завдяки тому, що для цього можуть бути використані спеціальні хмарні додатки;- мобільність навчання завдяки використанню хмарних сервісів комунікації, таких як електронна пошта, IP-телефонія, чат, а також надання дискового простору для обміну та зберігання файлів, що уможливлює спілкування та організацію спільної діяльності.Таким чином, впровадження технології хмарних обчислень є перспективним напрямом розвитку систем електронного навчання, що сприятиме реалізації таких засобів і систем, які задовольнятимуть сучасним вимогам до рівня доступності, якості, адаптивності, інтеграції та повномасштабної інтерактивності.

Стаття присвячена вивченню зарубіжного та вітчизняного досвіду розвитку маркетингу туризму, визначені головні тенденції у сфері загального сучасного маркетингу. Проаналізовано підходи до визначення «маркетинг туристичних послуг» вітчизняними та зарубіжними вченими. Це дало змогу довести, що положення сучасного маркетингу можуть застосовуватись в туризмі та визначити його особливості у сфері туристичних послуг, а саме: суттєву залежність реалізації туристського продукту від місця та часу отримання, еластичність попиту, суб’єктивна оцінка якості послуг, а також відмінності в обслуговуванні, сезонність, особиста думка споживача та ін.

У теперішній час розглядають три етапи розвитку дистанційного навчання. Перший етап почався з відомих проектів PLATO і TICET, які виконував Іллінойський університет на замовлення Департаменту освіти США. В основу тоді ще комп’ютерних курсів (лише у 1990-ті роки вони з’явилися в Інтернет) були покладені біхевіористська та когнітивна педагогічні теорії. До основних підходів та технологій можна віднести методику Ганьє (педагогічне проектування), поштові послуги, телебачення та радіо, книги, телефон, презентаційні технології на електронних носіях та інтерактивні технології (анімації, інтерактивні тести, адаптивна гіпермедіа на останніх етапах).Другий етап розвитку дистанційного навчання пов’язаний з використанням соціального конструктивізму, почався орієнтовно у 2000 році, коли в Україні почався розвиток дистанційного навчання. Домінуючими технологіями були електронна пошта, форуми, конференції. Це був крок уперед, але і біхевіористські підходи лишилися актуальними.З 2008 року почався третій етап розвитку дистанційного навчання, який базується на коннективістському підході. Домінуючими технологіями є блоги, вікі, соціальні закладки, обмін файлами, соціальні мережі, агрегатори та інші, які мають узагальнюючу назву «соціальні сервіси». Дистанційні курси на цьому етапі мають вільний та відкритий характер та спираються на вільні освітні ресурси, які почав 10 років тому назад пропонувати Массачусетський технологічний інститут.У теперішній час практично існують дистанційні курси усіх етапів та їх особливістю є наявність інформаційного освітнього середовища, для роботи у якому студент створює персональне навчальне середовище для роботи з навчальними ресурсами. Дехто вважає, що персональне навчальне середовище – це щось на зразок Moodle. Насправді, це набір інструментів (соціальних сервісів, які дозволяють організувати навчальний процес у Інтернет, наприклад, масові відкриті дистанційні курси).Біхевіористський підхід базується на роботах Е. Л. Торндайка, І. П. Павлова, Б. Ф. Скіннера. На основі цього підходу і під впливом ідей кібернетики – науки про оптимально організований процес діяльності, була створена система програмованого навчання, яка показала непогані результати у процесі алгоритмізації діяльності. Для керування навчальною діяльністю тут були запропоновані тести з відповідями «так» – «ні» і обов’язковий зворотний зв’язок для відпрацювання згідно з еталоном потрібної якості виконання дій. У відповідності до цього підходу, саме це свідчило, чи засвоїв студент матеріал заняття і як це відбивається на якості отриманого результату. До речі, ці ідеї вдало контактували з методами психологічної теорії поетапного формування розумової діяльності і методикою алгоритмізації навчальної діяльності (П. Я Гальперін, Н. Ф. Тализіна, Л. Н. Ланда та ін.).Це погляд на навчання, при якому не розглядаються внутрішні процеси мислення, а вивчається поводження, що трактується як сума реакцій на які-небудь ситуації [1]. Один з основоположників біхевіоризму Е. Л. Торндайк (1874–1948) вважав, що навчання людини повинне має будуватися на базі суто механічних, а не свідомих принципів. Тому він намагався описати навчання людини за допомогою простих правил, справедливих одночасно і для тварин. Серед цих правил виділимо два закони, що слугували платформою для подальшого розвитку цього погляду на процес навчання. Перший з них, названий законом тренування, говорить про те, що, чим частіше повторюється визначена реакція на ситуацію, тим міцніше буде зв’язок між ними, а припинення тренування (повторення) призводить до ослаблення цього зв’язку. Другий закон був названий законом ефекту: якщо зв’язок між ситуацією і реакцією супроводжується станом задоволеності індивіда, то міцність цього зв’язку зростає і навпаки: міцність зв’язку зменшується, якщо результат дії приводить до стану незадоволеності. Спираючись на ці закони, послідовник Торндайка Б. Ф. Скіннер (1904–1990) розробив на початку 50-х років минулого сторіччя дуже технологічну методику навчання, названу надалі лінійним програмуванням. В основу своєї методики Б. Ф. Скіннер поклав універсальну формулу: ситуація → реакція → підкріплення.Застосування програмованих посібників Б. Ф. Скіннера в професійно-технічних училищах США виявилося успішним: істотно скоротився час навчання, підвищилася кваліфікація студентів. Але одразу же виявилися і недоліки методики лінійного програмування: нудність і механістичність програмованих текстів; відсутність системності, цілісності в сприйнятті навчального матеріалу (велика кількість дрібних доз не сприяє узагальненням); правильність виконання простих завдань є позитивним підкріпленням лише спочатку читання посібника, надалі правильне виконання простих ситуацій уже не приносить почуття задоволеності; відсутність адаптації (всі учні виконують ту ж саму програму, йдуть по одній лінії).Незважаючи на гостру критику за принципове невтручання в мислення студента (біхевіористи керують лише його поводженням), біхевіористський підхід до навчання одержав широке поширення і був реалізований в ряді технічних навчальних закладів. І сьогодні універсальна схема цього підходу (ситуація – реакція – підкріплення) у її лінійній чи розгалуженій формі є стрижневим фрагментом багатьох комп’ютерних навчальних програм, користується популярністю у корпоративному навчанні СНД.Біхевіористська школа розглядає розум людини як «чорну скриньку» у тому сенсі, що реакція на стимул, зокрема, може розглядатися кількісно, повністю ігноруючи процес мислення.Особливості залучення у цьому випадку студентів до навчаннястудентам треба чітко формулювати кінцеві результати навчання таким чином, щоб вони могли визначитися щодо своїх дій і очікувань та зрозуміти, чи досягли вони результату наприкінці заняття;студентів треба тестувати, щоб визначити, чи досягли вони результатів навчання. Тестування та оцінювання мусять об’єднуватися у навчальну послідовність для перевірки рівня досягнень студентів та забезпечення відповідних відгуків;навчальні матеріали повинні об’єднуватися у такий спосіб, щоб вони забезпечували навчання. Форма об’єднання може бути від простого до складного, від відомого до невідомого, від знань до використання;студенти мають очікувати на своєчасний відгук викладача, щоб вони могли спостерігати за своїми успіхами та приймати відповідні дії для їх досягнення.Але оскільки алгоритми навчальної діяльності відтворювали її досить формально, деякі педагоги зазначали, що навчання – це процес, значно глибший, ніж тільки зміни у поведінці. Тому і з’явився пізнавальний (когнітивний) підхід, де за основу результатів навчання брали знання і роботу з ними.Когнітивний підхід стверджує, що навчання включає пам’ять, мотивацію та мислення, і що міркування грають важливу роль у навчанні. Когнітивісти розглядають навчання як внутрішній процес та звертають увагу на те, що кількість і якість отриманих знань залежить від здібностей студента, від якості і кількості досягнень, які зроблені під час навчального процесу, а також від рівня здібностей та існуючої структури знань студента.Цей підхід знайшов своє втілення у педагогічних технологіях розвиваючого навчання (В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін), проблемного навчання (І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, О. М. Матюшкін), особистісно-орієнтованого навчання (І. С. Якиманська) та ін. У цих технологіях знайшли відбиток усвідомлена навчальна діяльність, пошукове і творче мислення, врахування особистісних можливостей навчання у індивідуальному підході та ін.Когнітивний підхід розглядає навчання як внутрішній процес, який включає пам’ять, мислення, міркування, абстрагування, мотивацію та мету пізнання [2]. Цей підхід поглядає на навчання з точки зору процесу інформування, де студент використовує різні типи пам’яті під час навчання. Відчуття попадають через сенсори до сенсорного відділу перед переробкою інформації, де зберігаються протягом не більш за одну секунду. Тривалість короткотермінової робочої пам’яті 20 сек. і, якщо інформацію не буде оброблено, то вона не зможе перейти до довготермінової пам’яті на збереження. Якщо інформація не переходить до робочої пам’яті терміново, то вона втрачається назавжди.Кількість інформації, що запам’ятовується, залежить від уваги, яка була приділена інформації, та готовності структур пам’яті її прийняти.Отже при підготовці навчальних матеріалів, їх бажано поділяти на невеличкі порції, використовуючи принцип 7±2 (нові поняття) для компенсації обмежених можливостей короткотермінової пам’яті.Обсяг інформації, що перейшла до довготермінової пам’яті, залежить від якості та глибини обробки інформації у робочій пам’яті. У процесі засвоєння інформація змінюється, щоб відповідати існуючим у людини пізнавальним структурам.Технологія пізнавальної діяльності стверджує, що інформація розміщується у довготерміновій пам’яті у формі вузлів, які з’єднуються з вже існуючою мережею вузлів. З цієї нагоди корисно використовувати інформаційні карти пам’яті, які виявляють основні правила та взаємозв’язки у просторі відповідної теми. Як показують західні педагоги, карти пам’яті вимагають, у тому числі, критичного мислення і є засобом для формування пізнавальних структур у студента. Бажано рекомендувати студентам створювати особисті інформаційні карти пам’яті. Приклади таких карт і рекомендації з питань їхнього створення можна знайти у книжках відомого британського психолога Тоні Б’юзена [3]РекомендаціїТреба використовувати стратегії, що забезпечують максимальне сприйняття і розуміння інформації. Оскільки носієм окремих порцій інформації у тренінгу виступає поле екрана презентації, треба використовувати всі можливі засоби (колір, розташування, іконки, розмір та характер шрифту, побудову структурних схем та ін.), щоб підвищити ефективність сприйняття і визначення смислових взаємозв’язків між окремими фрагментами наведеної інформації. Це можуть бути такі рекомендації: а) важлива інформація має бути розміщена у центрі поля екрана; б) важлива інформація найвищого рівня має бути виділена у будь-який спосіб порівняно з рештою матеріалу, щоб привернути увагу студента. Наприклад, можна використовувати незвичайні або яскраві заголовки для упорядкування матеріалу; в) студенти мусять усвідомити, чому саме навчальний матеріал даного заняття вони мають опанувати протягом визначеного терміну; г) рівень складності первісного подання матеріалу зобов’язаний відповідати наявним пізнавальним здібностям студентів, щоб вони могли його зрозуміти і не виникало підстав для формування психологічних бар’єрів та інших перешкод.Стратегія пізнавальної діяльності має допомагати студентам формувати зв’язки у довготерміновій пам’яті між новою та існуючою інформацією для швидкого пошуку та вилучення звідти потрібної інформації. З цією метою стратегія мусить використовувати такі допоміжні засоби: ключові слова; вхідні тести для активізації студентів, які спрямовані допомагати у пригадуванні вивченого; питання самоконтролю, які активізують процес навчання і допомагають студентові вибрати особистий шлях вивчення матеріалу.Навчальну інформацію треба розбивати на смислові частини, щоб студент міг уникнути перевантаження під час обробки матеріалу у робочій пам’яті. На полі екрана повинно бути від п’яти до дев’яти пунктів, оскільки ця кількість відповідає умовам ефективної обробки інформації у робочій пам’яті. Якщо пунктів більше – треба конструювати допоміжні засоби навчання, наприклад інформаційну карту пам’яті всього заняття, і під час навчання – розглядати окремі його частини, не втрачаючи з уваги міжфрагментні зв’язки.Треба використовувати інші стратегії для організації аналізу, синтезу, оцінювання, які створюють умови переводу інформації з робочої пам’яті у довготермінову. Стратегії мусять допомагати студентам використовувати інформацію у реальному житті.Швидке зростання обсягів інформації і, у зв’язку з цим, необхідність у розвитку гнучкого ситуативного мислення і пов’язаної з ним діяльності наприкінці минулого сторіччя призвели до появи конструктивізму.Прибічники конструктивістського підходу (базується на роботах Л. С. Виготського) стверджують, що студенти розуміють інформацію та світ залежно від своєї персональної реальності, і вчаться через спостереження, участь та розуміння, які потім інтегрують як інформацію у свої знання. Тобто, конструктивізм певним чином змоделював відомий у техніці процес створення артефактів (у навчанні – особистих знань і умінь), у якому використовуються всі можливі корисні доробки у їх оптимальному поєднанні.Конструктивісти розглядають студентів як активних учасників навчального процесу [4]. Знання не переходять від когось, це індивідуальна інтерпретація студентів та обробка отриманої інформації. Студент знаходиться у центрі навчання з викладачем, який виконує роль радника та підтримує навчання. Основний акцент у цій теорії робиться на навчанні, яке проводиться у контексті. Якщо інформація має використовуватись у декількох контекстах, тоді треба забезпечити багатоконтекстні навчальні стратегії та впевнитись, що студенти можуть широко використовувати отриману інформацію. Навчання – це перехід від однобічних настанов до тлумачень, від відкриттів до знань.Навчання мусить бути активним процесом. Активний процес – це надання студентам завдань на використання отриманої інформації у практичних ситуаціях.Студенти повинні конструювати свої особистісні знання замість сприйняття без перетворення інформації від викладача.Повинні заохочуватись сумісне та кооперативне навчання. Робота студентів один з одним є життєвим досвідом для роботи у групах та дозволяє використовувати успіхи інших студентів і вчитися на них.Студентам треба надавати можливість контролювати навчальний процес.Студентам необхідно надавати час на роздуми і ретроспективний аналіз своєї діяльності (рефлексію).Студент мусить відчувати, що навчання має для нього особисте значення. Отже корисно, щоб навчальні матеріали містили приклади, що близькі інтересам студентів і цікаві як додаткова інформація.Навчання має бути інтерактивним з метою забезпечення його високого рівня та соціальної значущості. Навчання – це розширення простору нових знань, навичок та відношень при взаємодії з інформацією та середовищем.Конструктивістський простір навчання, який формує викладач, складається з 8 складових: активності, конструктивності, співробітництва, цілеспрямованості, комплексності, змістовності, комунікативності, рефлексивності.Конструктивізм набув широкого поширення на другому етапі розвитку дистанційного навчання, який орієнтовно розпочався після 2000 р.У коннективістському підході [5] навчання ‑ це процес створення мережі. Вузли такої мережі ‑ це зовнішні сутності (люди, організації, бібліотеки, сайти, книги, журнали, бази даних, або будь-який інший джерело інформації). Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів.Принципами коннективізму є: 1) різноманітність підходів; 2) представлення навчання як процесу формування мережі та прийняття рішення; 3) навчання і пізнання відбуваються постійно – це завжди процес, а не стан; 4) ключова навичка сьогодні – це здатність бачити зв’язки і розуміти смисли між областями знань, концепціями та ідеями; 5) знання можуть існувати поза людиною в мережі; 6) технології допомагають нам у навчанні. Коннективізм базується на концепції, що інновації потребують відкритості, яка породжує себе (масові відкриті дистанційні курси); відкритість та інновації вимагають творчості та участі; особисті знання повинні структуруватися та взаємодіяти; у студента повинна бути можливість розкрити себе. Ключовими компонентами коннективізму є автономія, зв’язність, різноманітність та відкритість. Він робить акцент [6] на використанні Веб 2.0 та вмінні вчитися; спонукає студентів досліджувати нові засоби сприйняття навчання та знань, пропонує їм бути незалежними, брати ініціативу та відповідальність за навчання на себе, заохочує студентів підключатися до інформації, ідеям та людям для створення мережі знань та сумісно конструювати знання, які є відносними та контекстними.Аналіз цих підходів показує, що у багатьох своїх ідеях та правилах вони збігаються, адже основною метою їх всіх є можливість удосконалення діяльності через інформацію.Проектування навчальних матеріалів для навчання може включати елементи усіх трьох підходів. Стратегії біхевіоризму можуть використовуватись для вивчення фактів («що»), когнітивізм – для вивчення процесів та правил («як»), а стратегії конструктивізму – для відповіді на питання «чому» (високий рівень мислення, який забезпечує персональне розуміння та навчання, згідно із ситуацією та контекстом).Всі псих

Розглянуті сучасні підходи до проблеми уніфікації в соціальній спрямованості професійної діяльності індивіда з іншими суб’єктами узгодження стандартів професійних взаємовідносин і розвитку соціальних середовищ. З’ясовано актуальність завдання інтеграції навичок галузевого фахівця через розвиток соціальних компетентностей, встановлено специфіку «соціальності» як елемента фахових компетентностей, які забезпечують успішну діяльність галузевого професіонала. Виявлено тенденції переходу досліджень від режиму констатації і зіставлення галузевих і корпоративних стандартів «соціальних» компетентностей до теоретично обґрунтованих і емпіричним шляхом виявлених у ході багатофакторного аналізу оцінки й обліку суб’єктних складових соціальних норм у професійному середовищі. Проаналізована специфіка праці фахівців водного транспорту (морського вантажного флоту) в контексті галузевих професійних вимог і сучасних викликів. З’ясовані соціологічні параметри залежностей і відповідностей культурно-світоглядно-мотиваційних чинників професійної діяльності від динаміки і якості процесу становлення професіонала. Висновується низка процесуальних ракурсів дослідження соціальних навичок і особистих якостей фахівця водного транспорту для комплексної оцінки взаємовпливів різнорідних чинників розвитку соціально значимих функцій в професійній діяльності. Обґрунтована потреба використання соціологічних засобів поглиблення знань, деталізації соціальних аспектів життєдіяльності, оптимального вибору методології емпіричного дослідження соціальної компетентності працівників цієї професійної групи та визначення напрямів наукового і професійно-освітнього супроводу її розвитку.

У сучасному світі вища освіта надає людині можливість самореалізуватися і досягти успіху. Зі зміною перспективи успіх означає більше, ніж оцінки, і включає емоційний, соціальний, пізнавальний і академічний розвиток. Численні дослідження підтверджують багатокомпонентність поняття “успішність” в академічному середовищі і доводять факт впливу різноманітних чинників на досягнення успіху. На думку американських дослідників, існують три загальних компонентів, що впливають на успішність студентів. Вони включають: фактори здібностей (успадковані або раніше здобуті), фактори зовнішніх обставин та особистісні фактори. Усі три компоненти впливають на успішність різним чином. Але найважливіший вплив (до 40 %) мають особистісні фактори, тобто індивідуальні відмінності, які залежать від здатності людини впливати на них певним чином. У статті аналізується роль таких особистих змінних, як академічна самоефективність, уміння організовувати навчання та приділяти йому достатню увагу, стресостійкість та уміння організовувати час, рівень соціальної активності в межах університету, емоційне задоволення і уміння спілкуватися під час навчання. Саме ці фактори, на думку вчених, відіграють вирішальну роль у прогнозуванні успішності студентів. Для діагностики цих якостей і умінь у студентів дослідниками Канзаського державного університету (США) було розроблено у 2008 році “Опитувальник ефективності навчання у вищому навчальному закладі” (The College Learning Effectiveness Inventory (CLEI), який був побудований з використанням емпіричних підходів, заснованих на концептуальній моделі. Використання CLEI дозволяє отримати індивідуальний профіль студента з результатами сильних та слабких сторін за шістьма факторами, що може слугувати інструментом для подальшої розробки заходів щодо поліпшення академічних досягнень і успіху студентів. Ключові слова: успішність, студенти, компоненти успіху, особисті фактори, інструмент оцінювання, Опитувальник ефективності навчання у вищому навчальному закладі.

Стаття присвячена аналізу теоретичних основ лідерства як соціального феномену. Розкрито проблему лідерства в сучасному суспільстві. В аналізі лідерства автор звернулася до реалізації його в такому соціальному інституті українського суспільства як прикордонна служба. Автором представлено у статті декілька визначень «лідерства» в науковій та побутовій сфері. Здійснено аналіз основних концепцій щодо походження лідерства в суспільстві: харизматична теорія (пояснює лідерство як особливий набір якостей лідера, що спонукають інших до продуктивнішого виконання своїх дій; згідно з теорією лідером неможливо стати, тобто лідерські якості є вродженими); синтетична теорія (позиціонує лідерство як процес організації міжособистісної взаємодії та управління лідером цим процесом, тобто лідерство є результатом спільної діяльності людей); ситуаційна теорія (розглядає лідерство як результат ситуаційних факторів та відповідність між цими ситуаціями та лідером); біхевіористична теорія (зосереджена на поведінковій теорій, тобто основна увага приділяється діяльності та діям особи, а не психічним характеристикам чи внутрішньому стану; згідно із теорією лідером можна стати через навчання, спостереження, діяльність); трансакційна теорія (заснована на аналізі взаємної вигоди від стосунків між лідером і послідовниками, на отриманні вигоди або ресурсів послідовниками від лідера та відсутності в них глибинної внутрішньої мотивації); трансформаційна теорія (сконцентрована на відвертій прихильності до лідера та глибинній внутрішній мотивації); теорія впливу (виступає як чергова спроба проаналізувати владу особистості не на основі певної посади, а особистих якостей, форм поведінки). Подано перелік праць вітчизняних та зарубіжних вчених, котрі займались вивченням різних аспектів лідерства.

Мета. Розкрити сутність професійно-прикладної фізичної підготовки майбутніх поліцейських тавизначити перспективні підходи щодо її удосконалення. Методи. В роботі використано аналіз наукових джерел і документальних матеріалів. Результати. Проаналізовано дослідження зарубіжних і вітчизняних науковців про види та шляхи покращення підготовки майбутніх поліцейських. Встановлено, що досягнення високого рівня професійної компетентності майбутніми працівниками Національної поліції, курсантам необхідно пройти різнопланову підготовку, а саме: службову, вогневу, фізичну та психологічну. Окрім цього майбутній поліцейський повинен здобути професійні вміння, навики та якості які готують його до майбутньої професії. При цьому пріоритет надається психофізичним якостям. Адже тривала дія стресогенних чинників, наявність реальної загрози для життя, висока ймовірність загибелі чи поранення висувають високі вимоги не тільки до рівня професійних знань, але й до фізичного протистояння порушникам правопорядк,у шляхом використання прийомів самозахисту та затримання злочинців. Курсантам закладів вищої освіти України під час їх навчання викладаються такі дисципліни як “фізична підготовка” та “спеціальна фізична підготовка”. Дані дисципліни реалізуються протягом всього періоду навчання. Навчальна програма по цим дисциплінам включає в себе такі розділи як: теоретична та методична підготовка, загальна фізична підготовка та тактика самозахисту й особиста безпека. Висновок. Для формування та удосконалення психофізичних властивостей у курсантів викладачі обирають найбільш ефективні та необхідні засоби, методи і форми навчання. При цьому, велика кількість навчального матеріалу залишається не засвоєною, через певні причини, а саме: низький вихідний рівень фізичної підготовленості курсантів (так званий “доступний” рівень). Фізична підготовленість у понад 40% абітурієнтів є низькою і з року в рік погіршується; відсутня належна мотивація покращення своїх фізичних можливостей; тематичний план не охоплює усіх проблемних питань з удосконаленняпсихофізичного стану, оволодіння прийомами боротьби та рукопашного бою; мала кількість навчальних годин, які виділяють на загальну та спеціальну фізичну підготовку. Отже виникає нагальна потреба розробки нових підходів щодо психофізичної підготовки майбутніх поліцейських.Ключові слова: професійно-прикладна фізична підготовка, психофізичні якості, майбутні поліцейські.

У статті висвітлено досвід впровадження кейс-методу в навчальний процес у вищих медичних навчальних закладах для підвищення якості підготовки студентів-медиків, формування та вдосконалення клінічного мислення. У процесі роботи було використано об’ємний інформаційний матеріал та особистий досвід із урахуванням принципів системного підходу та аналізу. Наявність персонального клінічного архіву дозволить мати архівний матеріал для використання в навчальному процесі, при аналізі клінічного випадку та використанні даних у науковій роботі. Кейс-метод як метод аналізу конкретного клінічного випадку дозволяє розкрити та сформувати необхідні для подальшої трудової діяльності якості та здібності студентів-медиків, формує клінічне мислення, аналітичні здібності, самостійність у прийнятті рішення, комунікативність, навички роботи з достатньо великим об’ємом інформації. Сучасні методи та засоби інформаційних технологій необхідно цілеспрямовано впроваджувати в клінічну практику та навчальний процес для розвитку професійних навичок, формування клінічного мислення, накопичення клінічного досвіду.

У статті визначено роль науково-дослідної діяльності студентів у закладах вищої освіти як однієї з важливих умов становлення особистості та формування високопрофесійного фахівця підприємств туризму та готельно-ресторанного бізнесу; розглядаються завдання, принципи та деякі аспекти її організації. Цей вид робіт сприяє розвитку людини як особистості та професіонала, поєднує в собі навчання, пізнання, спілкування; дозволяє розширити знання, заглибитись в ті питання, які цікаві саме студенту. Уточнено поняття «професійний та особистісний розвиток студента» як цілеспрямований, свідомий процес виявлення та вдосконалення власного рівня професійної компетентності (знань, умінь, особистих якостей), що сприяє успіху особистості як у житті, так і, зокрема, в професійній діяльності. З'ясовано основні організаційно-педагогічні умови, дотримання яких сприятиме формуванню особистості студента, орієнтованого на безперервний саморозвиток, серед них: створення освітнього середовища з ціннісним ставленням усіх його учасників до самоосвіти та самовдосконалення; особистий приклад, активність, креативність науково-педагогічних працівників; створення атмосфери захопленості спеціальністю. Наукова діяльність має бути гармонійним продовженням та поглибленням освітнього процесу. З метою залучення студентства до науково-дослідноїдіяльності, її планування та організації, акцентується увага на важливості дотримання принципів студоцентризму (орієнтації на інтереси та мотивацію тих, хто навчається), диференціації, систематичності, індивідуальної орієнтації, поступовості процесу залучення студентів до цього складного творчого виду діяльності. Запропонований диференційований підхід до науково-дослідної діяльності здобувачів вищої освіти передбачав: вивчення якостей особистості кожного з них, інтереси, нахили, рівень самосвідомості, соціальну зрілість, мотивацію, рівень знань, вмінь, низки психологічних особливостей тощо. Досліджено досвід організації науково-дослідної роботи у закладах вищої освіти, запропоновано деякі інноваційні методи залучення до неї студентства. Ключові слова: саморозвиток, самовдосконалення, науково-дослідна діяльність, мотивація, диференційований підхід.

У статті представлено узагальнення результатів дослідження щодо сутності базових понять проблеми неперервної фізичної підготовки офіцерів-прикордонників на різних рівнях військової освіти. З’ясовано, що неперервна фізична підготовка офіцерів-прикордонників – це постійний керований процес фізичного розвитку та самовдосконалення, набуття ними вміннями і навичками особистої безпеки, фізичної витривалості, здатності застосовувати набуті прикладні знання фізичних тренувань та фізично-вольові якості у процесі оперативно-службової діяльності, що передбачає послідовне чергування навчання на рівнях військової освіти з професійною діяльністю або практикою для формування загальної фізичної та спеціальної фізичної готовності з урахуванням сучасних вимог до фахівців з безпеки державного кордону. Метою неперервної фізичної підготовки офіцерів є опанування ними визначеним обсягом теоретичних знань, прикладних рухових навичок, формування і розвиток фізичних і психологічних якостей, тактико-технічних навичок захисту і нападу з використанням спеціальних засобів та прийомів рукопашного бою, готовність їх застосувати у необхідний момент; здатності переносити значні фізичні навантаження без зниження професійної працездатності в умовах повсякденної діяльності з охорони державного кордону України, а при необхідності – під час ведення сучасного бою; опанування методичними навичками навчання підлеглих застосовувати силу та спеціальні засоби при виконанні службових обов’язків. Встановлено, що результатом неперервної фізичної підготовки є здатність до постійного професійного фізичного розвитку та самовдосконалення, застосовувати у процесі оперативно-службової діяльності набуті прикладні і методичні знання з фізичної підготовки, прикладні рухові вміння і навички особистої безпеки, навички захисту і нападу з використанням спеціальних засобів та прийомів рукопашного бою, уміння застосовувати фізичну силу та спеціальні засоби при виконанні службових обов’язків, фізична витривалість переносити фізичні навантаження без зниження професійної працездатності в умовах повсякденної діяльності з охорони державного кордону, а при необхідності і при веденні сучасного бою. Ця здатність охоплює фізично-вольові властивості особистості офіцера, загальну фізичну та спеціальну фізичну підготовленість з урахуванням сучасних вимог до фахівців з безпеки державного кордону.

Резюме. У статті розглянуто основні питання розвитку нейроменеджменту в системі медичної допо-моги населенню як напрями та механізми формування і розвитку відомчого управління. Відображено помил-кові стереотипи класичного та ідентифікуються ключові позиції сучасного менеджменту.Методи дослідження. Вказівки на дедуктивно пов’язані між собою передумови, положення, гіпотезинаслідків змін у менеджменті керованої системи, формування логічного результату і висновків здійсненоза допомогою гіпотези – дедуктивного методу, а також за допомогою методів логіко-латерального аналі-зу, синтезу, узагальнення, ідеалізації та індукції. Обґрунтування теоретико-методологічних і науково-прак-тичних положень управління системою здійснено на основі нейроменеджменту.Результати. Успіх процесів трансформації в cистемі медичної допомоги населенню неможливий безвпровадження моделі сучасного управління на основі нейроменеджменту. Успіх управлінської діяльностіприносить тактика зміщення акцентів класичного менеджменту до своєрідного «неординарно сміливого»,психолого-управлінського вишуканого демократичного керівництва групами підлеглих з урахуваннм їх про-фесійно-особистих якостей і особливостей, використання «мозкової діяльності» колективу, зміни власноїповедінки «з батога на пряник» у відповідь на стимул з найбільшою валентністю. Вказано 25 архіважливихпозицій і управлінських механізмів нейронаукового напряму в сучасному менеджменті.Висновки. Нейроменеджмент дозволяє, знаючи особливості людського мозку, досягти успіху в моде-люванні медико-управлінської діяльності, що позитивно відображається на якості медичної допомоги, за-доволеності пацієнтів, співробітників і всіх зацікавлених сторін на сучасному етапі розвитку суспільства.Нейроменеджмент необхідно виділити в окрему галузь прикладних наук.

В статті розглянуто процес виникнення багатопартійності на тлі вторгнення США і падіння режиму Саддама Хусейна. Порушено проблеми схвального ставлення окремих груп до іноземної окупації та сприйняття руйнації держави в якості звільнення країни. Автор також відзначає відсутність політичного досвіду та ідеології або відхилення від шляху для досягнення особистих амбіцій через лояльність до зовнішніх сил або спроби досягти своїх регіональних інтересів шляхом фрагментації іракського суспільства. Політичні сили, які нараховують більше 330 партій, загнали країну до хаосу протиріч в умовах того, що конституція Іраку забороняє формувати партії на етнічній і релігійній основі.

У статті розглянуто існуючі в теорії та практиці науково-педагогічних досліджень підходи до оптимізації та інтенсифікації освітнього процесу, визначено організаційно-методичні засади інтенсифікації професійної підготовки майбутніх інженерів-програмістів у закладах вищої освіти. Показано, що актуальним завданням сьогодення є забезпечення якісної професійної підготовки майбутніх фахівців у закладах вищої освіти. Для його вирішення пропонуються різноманітні підходи, методи, засоби, до числа яких належить інтенсифікація освітнього процесу. Необхідність інтенсифікації професійної підготовки майбутніх інженерів-програмістів у закладах вищої освіти зумовлена зростанням обсягів навчальної інформації, оновленням змістового наповнення за збереження значущості фундаментальних основ комп’ютерних наук та підвищенням вимог до рівня професійної підготовки випускників відповідних освітніх програм з боку суспільства та роботодавців. Тому інтенсифікація навчання з урахуванням тенденцій розвитку ІТ-галузі, напрацювань педагогічної науки та особистих якостей здобувачів вищої освіти є актуальним напрямом удосконалення ІТ-освіти. Незважаючи на наявність багатьох досліджень з проблем інтенсифікації освітнього процесу та професійної підготовки майбутніх інженерів-програмістів, комплексно ці питання в наукових розвідках практично не висвітлені. Показано, що інтенсифікація освітнього процесу спрямована на підвищення його якості шляхом удосконалення форм, методів і засобів навчання, що сприяє зростанню його ефективності за умови забезпечення рівноваги між отриманими освітніми результатами та ресурсами, витраченими задля цього. Висвітлено запропоновані науковцями принципи, методи і засоби інтенсифікації освітнього процесу. На цій основі окреслено організаційно-методичні засади інтенсифікації професійної підготовки майбутніх інженерів-програмістів у закладах вищої освіти.

У статті представлено особливості фізичної підготовки співробітників поліції у країнах Європейського Союзу. З’ясовано, що проблема удосконалення фізичної підготовки співробітників правоохоронних служб неодноразово привертала увагу науковців. Необхідність дослідження передового зарубіжного досвіду фізичної підготовки співробітників поліції обумовлена потребою в удосконаленні якості формування і розвитку фізичних властивостей фахівців Державної прикордонної служби України шляхом застосування і впровадження сучасних ефективних інноваційних методик. З’ясовано, що різноманітні аспекти навчання й виховання фахівців ДПСУ – співробітників правоохоронного органу спеціального призначення, у тому числі їхньої фізичної підготовки останнім часом привертали увагу значної кількості науковців. Водночас теоретичні і методичні засади неперервної фізичної підготовки військовослужбовців ДПСУ на різних рівнях освіти, обґрунтовані з урахуванням узагальнення зарубіжного досвіду не були предметом окремого дисертаційного дослідження. Результати узагальнення зарубіжного досвіду дозволяють зробити висновок, що попри всю різноманітність педагогічних підходів до професійної підготовки співробітників поліції можна виокремити три основні моделі поліцейської освіти в Європі – німецьку, французьку та британську. У професійній поліцейській освіті особливу увагу приділено розвитку фізичних якостей, навичок і умінь особистої безпеки. Кандидати на навчанні проходять ретельний професійний відбір, що передбачає випробовування фізичної витривалості, сили, швидкості, рухових павичок, гнучкості, координації, спритності тощо. Співробітники поліції щороку проходять обов’язкову фізичну підготовку. Обсяг підготовки, яку повинен пройти співробітник, як правило залежить від особливостей його професійної діяльності та виконуваної роботи. Перспективи подальших досліджень полягають у дослідженні та узагальненні досвіду підготовки офіцерських кадрів сектору безпеки та оборони в країнах Північної Америки.

Здійснено аналіз зумовлених пандемією та новими соціальними викликами соціально-ціннісних та морально-етичних проблем, зокрема професійного спілкування і дистанційного навчання в університеті під час пандемії COVID-19 і карантину. Технічні фактори (відсутність безперебійного Інтернет сполучення, комфортного місця для навчання, утрудненість доступу до індивідуальних якісних гаджетів тощо) є свідченням соціальної нерівності та соціальної несправедливості, загострених в умовах карантину та зумовлених рівнем доходів людей та місцем локації (в мешканців великих міст практично відсутня проблема доступу до Інтернету, на відміну від мешканців невеликих міст та проживаючих у сільській місцевості). Звернуто увагу, що дистанційне навчання редукує особистісний компонент взаємодії викладача зі студентами, сприяючи багатьом негативним моментам у спілкуванні та навчальній діяльності при взаємодії "викладач-студент". У статті визначено, що дистанційна освіта зменшує традиційний для університету особистий компонент спілкування викладача зі студентом як неминучий елемент морального виховання при інкультурації та соціалізації особистості. Чорний екран із вимкненою камерою і мікрофоном сприймається студентом як прояв академічної свободи і незалежності від "електронного синоптикуму" (З. Бауман), але він також звільняє його від відповідальності за інтелектуальну діяльність в аудиторії та не розвиває креативність і належні професійні якості у спілкуванні з викладачем та іншими студентами. Відсутність самодисципліни студента та його / її нездатність організувати особистий навчальний процес за допомогою самопримусу призводять до збільшення розриву між найкращими та найгіршими учнями Нестача самодисципліни здобувача вищої освіти веде до збільшення розриву між сильними і слабкими студентами, коли мова йде про їхні вольові якості, відповідальність та звернення уваги на феномен обов’язку в соціальному бутті, що не сприяє належній соціалізації та інкультурації молоді та ін. Проте указані проблеми стають на заваді отриманню якісної освіти, що становить значний суспільний ризик для українського суспільства.

Резюме. Розширення меж сестринської практики у центрах первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) може сприяти підвищенню доступності та поліпшенню якості медичної допомоги населенню, регулюванню навантаження лікаря, зростанню професійного статусу медичних сестер, підвищенню відповідальності за пацієнта. Мета дослідження – проаналізувати думку пацієнтів про упровадження нових сестринських технологій у центрі первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД). Матеріали і методи. Проведено анкетування 100 пацієнтів, які отримували первинну медико-санітарну допомогу в Комунальному некомерційному підприємстві Броварської міської ради «Броварський міський центр ПМСД». Основними параметрами дослідження були задоволення респондентів роботою реєстратури, джерела отримання інформації про профілактичні огляди, перелік маніпуляцій, які проводять медичні сестри загальної практики, можливість довірити медичній сестрі свої проблеми, пов’язані зі здоров’ям, стосунками в сім’ї, з дітьми, близькими родичами, вплив особистих та професійних якостей медичної сестри на ефективність лікування та можливість упровадження самостійного прийому медичних сестер у центрах ПМСД. Результати. Встановлено, що лише 30,0 % респондентів отримують інформацію про профілактичні огляди від медичної сестри. На питання: «Чи були у Вас випадки, коли медсестра могла вирішити Вашу проблему без жодних консультацій з лікарем?» позитивно відповіли 60,0 % респондентів. Щодо тих чи інших маніпуляцій, які проводять медичні сестри загальної практики, були отримані такі відповіді: вимірювання артеріального тиску, пульсу – 70,0 %, вимірювання зросту, маси тіла – 48,0 %, реєстрація електрокардіограми – 24,0 %, проведення щеплення – 25,0 %, виписка рецептів, направлень – 45,0 %, обслуговування вдома – 28,0 %, обслуговування по телефону – 26,0 %, ін’єкції – 50,0 %, вимірювання рівня цукру в крові – 14,0 %, допомога психологічного характеру – 25,0 %. Серед факторів, що впливають на ефективність лікування, рівень професійної підготовки медичної сестри обрали 45,0 % респондентів, людські якості медичної сестри – 36,0 %, практичний досвід медичної сестри – 35,0 %, партнерська взаємодія пацієнта та медичної сестри – 25,0 %, умови догляду – 25,0 %. Хоча на запитання: «Чи можете Ви довірити медсестрі свої проблеми, пов'язані зі здоров'ям, стосунками в сім'ї, з дітьми, близькими родичами і т. д.?» позитивно відповіли лише 45,0 % учасників дослідження, 58 % респондентів згідні на упровадження самостійного прийому медичних сестер у центрах ПМСД. Висновки. На думку пацієнтів, медична сестра загальної практики — це рівноправний учасник поряд із сімейним лікарем усіх видів лікувально-профілактичної роботи в центрі первинної медико-санітарної допомоги.

Виділено основні чинники, що впливають на стресостійкість персоналу вітчизняних публічних організацій, зокрема в умовах реформування. Особливу увагу приділено організаційній культурі, системі мотивації працівників, особистим якостям керівника, кадровій політиці установи тощо. Досліджено особливості діяльності публічних організацій на пострадянському просторі, сформовано порівняльну характеристику систем класичного та публічного менеджменту в Україні.

Предметом дослідження є методи та форми навчання, що використовують освітні інтернет ресурси. У статті описано та проаналізовано основні функції та переваги використання існуючих освітніх веб-ресурсів та мультимовних довідників. Наведений авторами аналіз та методичні рекомендації є особливо корисними для студентів, що отримують IT-освіту. У роботі показано зручність та ефективність використання інтернет ресурсів для навчання іноземних студентів, враховуючи особливості навчання та моменти адаптації. Авторами досліджено актуальну проблему відповідності освітнього середовища темпу розвитку сучасного світу й викликам часу та методи підвищення якості освітнього процесу в питанні підготовки іноземних студентів. Результати – авторами сформовано перелік ефективних навчальних модулів, описано переваги, наведено рекомендації та аргументи щодо використання розглянутих веб-ресурсів. Для наочності автори використовують тести та методичні матеріали, що створені особисто. Висновки – у роботі розглянуто ефективні навчальні модулі, що є особливо адаптовними для навчання іноземних студентів, запропоновано використання мультимовних довідників, які не тільки покращують якість освітнього процесу, а й спрощують процес адаптації

У статті висвітлено досвід проектування хмаро орієнтованих навчальних середовищ (ХОНС) в системі загальної середньої освіти зарубіжних країн. Проаналізовано проекти Росії, Німеччини, Чехії, Австралії, Китаю, Ізраїлю, Африки, Сінгапуру, Бразилії, Єгипту, Колумбії, Азербайджану та США. У результаті аналізу реалізацій проектів було з’ясовано спільні проблеми впровадження хмаро орієнтованих навчальних середовищ (безпека особистих даних, технічні проблеми інтеграції хмарних середовищ з існуючими системами і продуктивність хмарних сервісів) і переваги їх використання в середній освіті (мобільність учасників, об’ємні хмарні сховища даних, повсюдна доступність, систематичне оновлення програмних засобів, простота використання). Встановлено, що проблема проектування хмаро орієнтованих навчальних середовищ набуває особливого значення у зв'язку з підвищенням вимог суспільства до якості освітніх послуг і розвитком електронного навчання в системі середньої освіти.

Метою дослідження було з’ясувати ефективність реабілітації та реадаптації вимушено переселених осіб (ВПО) в рамках проведення Школи соціально-психологічної допомоги (спільно з кафедрою організації соціально-психологічної допомоги населенню Чернігівського національного технологічного університету). Заняття Школи проводилися за навчальною програмою засвоєння авторського реабілітаційного комплексу, базованого на інноваційній технології парадоксу. Програмою також передбачалося комплексне дослідження за трьома напрямами: зміна показників ПТСР та адаптивності учасників; набуття ними навичок само- і взаємодопомоги на кінець навчання та їх сталість через три місяці після його завершення; визначення змін якості життя учасників упродовж цього часу. У кейсовому форматі досліджено досягнуті результати трьох ВПО жіночої статі. Показники ПТСР та адаптивності досліджувалися відповідно до визначених методик на початку занять, після їх закінчення і через три місяці по їх завершенні. Показники засвоєння навичок само- і взаємодопомоги та показники зміни якості життя досліджувалися двічі – по закінченні занять і через три місяці після їх завершення. За результатами трьох тестувань встановлено динаміку показників посттравматичних станів та порушень адаптивності. Виявлено, що їхня динаміка зумовлена змінами особистого і соціального життя. При цьому відмічено стале зростання особистого адаптивного потенціалу учасниць та самооцінки якості їхнього життя. Визначено, що в ході навчання ВПО набули вміння трансформувати свої негативні стани в особистий досвід, опанували навички само- і взаємодопомоги, досягли позитивних змін якості свого життя (як на кінець навчання, так і через три місяці після його завершення). Виокремлено три основні сфери практикування та закріплення набутих адаптивних форм поведінки в процесі та після завершення навчального курсу: 1) сферу сімейно-родинного спілкування; 2) сферу взаємодопомоги в спільноті рівних та в громадських організаціях, що об’єднують ВПО; 3) сферу соціальної самореалізації за місцем роботи і громадської діяльності. Проведене дослідження засвідчило необхідність розроблення проєктів соціально-психологічного супроводу ВПО щодо вдосконалення їхньої адаптивної поведінки в умовах “гібридного” миру. Запропонований автором реабілітаційний комплекс має практичне значення для дослідження ефективності реабілітаційних і реадаптаційних програм відновлення вразливих груп населення в умовах воєнних дій. Оригінальним у статті є дослідження ефективності технології парадоксу, застосування комплексу діагностичних методик із залученням авторського опитувальника самооцінки змін якості життя.

У статті проаналізовано загальнотеоретичні основи професійної правової культури інсти- туту адвокатури та розглянуто адвоката як носія професійної правової культури суспільства. Автором здійснена спроба дослідити професійні норми діяльності адвокатури як професій- ної спільноти в суспільстві – від практичної діяльності адвоката, через володіння та вміння користуватись правовими знаннями, до особистих моральних якостей, якими має володіти сучасний адвокат або правник, а також дослідити усвідомлення професійної і суспільної значущості адвокатом своєї ролі в суспільстві, відповідності її інтересам правової держа- ви і громадянського суспільства загалом. Автором статті звертається увага на внутрішню сутність професійної правової культури адвоката, як окремого професіонала-правника, так і інституту адвокатури в суспільстві. Автором досліджуються визначення та правова природа таких понять, як «правова культура», «правова свідомість» у декількох філософсько-право- вих та загальнотеоретичних підходах, тотожність сприйняття цих понять серед зарубіжних фахівців і адвокатських спільнот; наводиться характеристика етичних норм, закріплених внутрішніми актами адвокатської інституції, дотримуватись яких має кожен адвокат; наголо- шується на окремих якостях адвоката як зобов’язувальної складової частини в підтриманні авторитету адвокатури в суспільстві порівняно з державними органами влади; підтримується думка щодо визначення правової культури як способу організації правової життєдіяльності учасників суспільного життя через правові цінності та правові орієнтації в суспільстві. У меж- ах статті автором відзначаються декілька особливих бачень учених-теоретиків та практиків про служіння адвоката суспільству. Однак автором підтримується і власне переконання щодо призначення та поклику у професії адвоката, яка нині вимагає посилення та розширення деонтологічних засад професіоналізму – підвищення рівня професійної правової культури, політичної, суспільної складових частин, моральних якостей щодо справи.

Метою цієї роботи є розгляд особливостей застосування вебінарів для розвитку духовно-моральних цінностей в неформальній освіті дорослих. Актуалізація проблеми формування духовності пов’язана із сучасними вимогами до моральних якостей дорослих, що випливає з їх особливої функції в суспільстві щодо можливостей впливати на формування і становлення духовних цінностей підростаючого покоління. Проведення психолого-педагогічних семінарів, лекцій, консультацій для дорослих щодо особистих проблем, які виникають внаслідок непорозуміння або втрати головних моральних якостей людини, у режимі оn-line є актуальним і затребуваним. Формою такого спілкування пропонується розглянути вебінар як один з інструментів застосування інформаційно-комунікаційних технологій в неформальній освіті дорослих.