Статті в журналах: "Особистісні якості людини"

1

Щербакова, Олена. "Психологічні детермінанти становлення особистості академічно здібного учня базової школи". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 1(51) (2020): 263–73. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-51-1-263-273.

Повний текст джерела

Анотація:

Виклик сьогодення такий, що сучасний учень повинен отримувати можливість не тільки здобувати знання, необхідні компетенції основ наук, але і розвивати особистісні ресурси психологічного благополуччя. Стаття присвячена теоретичному аналізу психологічних детермінант становлення особистості академічно здібного учня базової школи. Обґрунтовано специфіку впливу особистісних якостей та властивостей на становлення особистості у молодшому підлітковому віці. Встановлено, що одним із чинників становлення особистості академічно здібного учня є психологічне благополуччя. Переживання благополуччя (або неблагополуччя) інтегративне, на нього впливають різні сторони буття молодшого підлітка, в ньому злиті багато особливостей ставлення підлітка до себе і навколишнього світу. Встановлено що психологічне благополуччя, як показник якості життя людини, є досить складним явищем і процесом, що відображає когнітивно-емоційну оцінку людиною якості свого життя і виявляється в задоволеності ним загалом і окремими його сферами, у переживанні позитивних емоцій і почуттів, у відчутті реалізації власного потенціалу. Узагальнено і виділено основні компоненти психологічного благополуччя: самосприйняття (позитивна самооцінка себе і свого життя в цілому, усвідомлення і прийняття не тільки своїх позитивних якостей, але і своїх недоліків), позитивні відносини з оточуючими (вміння співпереживати, так і здатність бути відкритим для спілкування), автономія, управління навколишнім середовищем (успішне оволодіння різними видами діяльності, здатність досягати бажаного, долати труднощі на шляху реалізації власних цілей), мета в житті (почуття осмислення існування), особистісний ріст (передбачає прагнення розвиватися, навчатися і сприймати нове). Зроблено висновок, що для становлення особистості академічно здібного учня та для успішного втілення себе в житті необхідно бути компетентним у питаннях емоційного самопочуття та психологічного благополуччя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

МАЙВАЛДОВА, Олена. "ЗМІСТ ПСИХОФІЗИЧНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ФІТНЕС-ТРЕНЕРІВ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (грудень 2020): 316–28. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-316-328.

Повний текст джерела

Анотація:

АНОТАЦІЯ Автором було проведено професіографічний аналіз фітнес-тренера, узагальнено дані науково-методичної літератури щодо вимог роботодавців до фахівців цього профілю, враховано основні результати формуання фахових компетентностей здобувачів за освітньо-професійною програмою “Фізична культура і спорт. Фітнес” Бердянського державного педагогічного університету зі спеціальності 017 Фізична культура і спорт. Фітнес-тренер, який дозволив визначити професіограму фаху “Фітнес-тренер”. Методом порівняння і зіставлення було конкретизовано здібності та якості психофізичної готовності майбутнього фітнес-тренера для успішного здійснення професійної діяльності. У цій роботі проведений ґрунтовний аналіз наукової та методичної літератури щодо визначення та характеристики домінуючих видів діяльності професії “фітнес-тренер”; систематизовано та упорядковано необхідні психомоторні, артистичні, технічні, наукові, організаційно-педагогічні, морально-вольові здібності та загальногромадянські, психофізичні, професійно важливі особистісні якості. Метою статті було скласти професіограму, тобто узагальнити базові тенденції розвитку необхідних загальногромадянських, психофізичних, особистісних та професійно важливих якостей фахівців цієї професії. Перегляд змісту підготовки майбутнього фітнес-тренера в закладах вищої освіти, розширення їх спеціальних професійних якостей та професійних компетенцій дозволить майбутньому фітнес-тренеру досягти психофізичної готовності та може вирішити такі найрізноманітніші завдання: формування в психіці людини нових якостей професіонала; оволодіння нею новими професійно важливими знаннями, уміннями та навичками, які враховують умови професійної підготовки, мету і зміст професійної діяльності; забезпечать можливість ефективно здійснювати не тільки майбутню професійну діяльність, але й оптимально жити. Це, на думку автора, підвищить якість фахової підготовки майбутнього фітнес-тренера, зробить його конкурентоспроможним на ринку фітнес-послуг та ефективно вирішить завдання з оздоровлення населення України. Ключові слова: психофізична готовність, професіограма, види діяльності, здібності, особистісні якості, фітнес-тренер.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Panfilov, Dmitriy. "ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНИХ ДАНОСТЕЙ БУТТЯ ОСОБИСТОСТІ". PSYCHOLOGICAL JOURNAL 12, № 2 (29 березня 2018): 99–110. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol12iss2pp99-110.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлені результати експериментального дослідження екзистенційних даностей буття особистості. Отримані дані дали змогу визначити три фактори, що характеризують екзистенційну ситуацію особистості. Фактор «усвідомлення самості» є змістовою характеристикою, яка розкриває особистісні, сутнісні особливості, що визначають прийняття себе особистістю. «Життєва самоперетворювальність» − цей фактор визначає результативні та регулятивні якості особистості: «мету в житті», «загальний показник осмисленості життя», «процес життя», «результативність життя», «локус контролю-я», «локус контролю-життя». «Самоактивація життєстійкості» − розкриває такі сутнісні якості особистості: життєстійкість, контроль, залучення, прийняття ризику, тривога. Наведені фактори в цілому визначають екзистенційну ситуацію особистості і дають змогу розробити ефективну стратегію практичної роботи з клієнтом. Створення моделі конструктивного, осмисленого життя людини – багатомірний процес.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Яцула, Т. В. "Філософські аспекти розуміння смислу життя в підготовці майбутнього педагога". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 27 (6 квітня 2021): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.923.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто філософські та психологічні аспекти розвитку смисложиттєвої позиції педагога. Автором обґрунтовано важливість розвитку в педагогів сприйняття педагогічної діяльності як смисложиттєвої цінності власного життя. Для сучасного педагога важливо не тільки усвідомити структуру педагогічної діяльності, її основні компоненти, педагогічні дії, професійно важливі вміння і свої психологічні якості, але й «увійти» в простір педагогічної взаємодії на основі усвідомлення його сенсу у своєму саморозвитку, самовдосконаленні, самоактуалізації та у розвитку людини як смислоутворювального компонента свого життя. Завдяки усвідомленню сенсу педагогічної діяльності студентами закладів вищої освіти сприймаються цінності, цілі, мотиви, функції взаємодії з людиною, яка навчається. Знання, уміння, навички набувають статусу життєво необхідного потенціалу компетентності педагога. Сенс мети дії та дії загалом залежить від того, якому мотиву вона слугує, задоволенню якої потреби сприяє. Якщо педагог особистісний сенс педагогічної діяльності, взаємодії вбачає в розвитку людини, підтримці її становлення, то й сенс професійної діяльності набуває гуманістичного характеру. Для особистості такого педагога зрозумілий сенс його життя, він збігається із сенсом педагогічної діяльності. Представляючи одне з головних утворень свідомості, особистісний сенс є індивідуалізованим відображенням дійсного ставлення особистості до об’єктів, заради яких розгортається її діяльність, усвідомлюваним як «значення для мене». Цінності педагогічної діяльності, її особистісні сенси мотивують студентів під час навчання у закладах вищої освіти на саморозвиток, самовдосконалення. Процес поширення значущості змісту навчання відбувається послідовно від одного об’єкта до іншого за обов’язкової умови наявності зв’язку між ними. У результаті цього виникають ланцюжки сенсу, а саме ланцюжки поширення значущості. Ланцюжок смислів – це відповіді на вічні питання діяльності людини «Навіщо?», «Чому?, «Для чого?» тощо. Освітній процес у закладі вищої освіти має бути насичений особистісно розвивальними засобами, які б дали змогу майбутньому педагогові орієнтуватись у смислах взаємодії зі школярами, студентами, смислах педагогічної діяльності як смислоутворювального складника сенсу власного життя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

МОСКАЛЕНКО, Сергій, та Сергій БІЛЯВЕЦЬ. "РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 27, № 4 (1 січня 2022): 134–47. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v27i4.915.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі професійної підготовки офіцерів-прикордонників оперативно-тактичного рівня військової освіти. Метою статті є аспектний вибірковий аналіз наукової літератури з проблеми, висвітлення наукових джерел, що максимально відповідаютьтемі до слідження. Автори довели актуальність запропонованої у статті проблеми: зміст професійної підготовки офіцерських кадрів Державної прикордонної служби України повинен ураховувати кращий світовий досвід фахової підготовки представників сектору безпеки та оборони, зміни у сучасній світовій спільноті й водночас – євроінтеграційний вектор. Одним із шляхів забезпечення якісної професійної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників оперативно-тактичного рівня військової освіти є підвищення рівня їхньої професійної компетентності. З’ясовано сутність професійної компетентності (професійна, особистісна та соціально значуща характеристика, зорієнтована на самовдосконалення та саморозвиток особистості фахівця) та її зміст (цінності та мотивація до професійної діяльності; емоційно-вольові якості особистості; фахові знання, уміння та навички; професійно важливі якості, зокрема мобільність, організованість, витривалість). Дослідники виокремлюють у змісті компетентності найважливіші особистісні характеристики. Компетентність є таким інтегративним утворенням, котре можна формувати на певному етапі освіти й остаточно сформувати та розвинути протягом освітньої та професійної діяльності людини. Сформульовано висновки дослідження та перспективи подальших наукових пошуків (з’ясування змісту та структури професійної компетентності офіцерів-прикордонників оперативно-тактичного рівня військової освіти, педагогічні умови розвитку зазначеної компетентності, а також зміст методичних рекомендацій науково-педагогічним працівникам щодо її розвитку).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Тринус, Олена. "РОЗВИТОК МОТИВАЦІЇ ДО НАВЧАННЯ ОСІБ ТРЕТЬОГО ВІКУ". UNESCO Chair Journal "Lifelong Professional Education in the XXI Century", № 4 (31 грудня 2021): 38–46. http://dx.doi.org/10.35387/ucj.2(4).2021.38-46.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті розкрито значення навчальної мотивації для освіти осіб третього віку. Наведено власне визначення мотивації до навчання зазначеної вікової категорії як системи біологічних, соціальних, особистісних чинників, які керують поведінкою особи третього віку та спонукають включитися у процес навчання з метою реалізації власних можливостей та здібностей, розкриття внутрішнього потенціалу задля збереження гідної якості життя. Представлено типологію навчальних мотивів людей третього віку за критеріями: цілеспрямованістю – соціальні, пізнавальні та особистісні мотиви; модальністю – позитивні та негативні мотиви; локалізацією стимулів діяльності – зовнішні та внутрішні мотиви, та охарактеризовано їх роль у забезпеченні навчальної діяльності. Визначено фактори, що зумовлюють розвиток мотивації навчальної діяльності – внутрішньо-особистісні, міжособистісні фактори та фактори, що діють на рівні спільнот. Важливими внутрішньо-особистісними факторами виокремлено усвідомлене бажання вчитися, інтеграцію в суспільне життя, відчуття потрібності та корисності; наявність пізнавальної активності; самостійне обирання способу отримання знань тощо. Серед міжособистісних факторів визначено створення сприятливого навчального середовища, атмосфери підтримки та безпеки; розуміння унікальності кожного старшого учня; формування у людей третього віку відчуття приналежності до групи тощо. До мотивуючих факторів, що діють на рівні спільнот, віднесено розуміння значення навчальної діяльності людей третього віку та вироблення відповідних заходів державної політики щодо їхнього залучення в систему неперервної освіти. Зроблено висновок, що розвиток навчальної мотивації пов’язаний зі створенням умов для пробудження власних мотивів людини, мотиваційного середовища, збагаченого стимулами, в якій актуалізуються мотиви людей третього віку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Омельченко, Марина. "РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ СВІДОМОСТІ НА ЕТАПІ НАВЧАННЯ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ: СПРОБА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ". Psychology of Personality 10, № 1 (20 лютого 2020): 159–66. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.159-166.

Повний текст джерела

Анотація:

Дана стаття присвячена проблемі пошуку детермінант професійного розвитку особистості на етапі професійної підготовки. Особливу увагу авторка приділяє процесу розвитку професійної свідомості, обґрунтовує його вирішальну роль у становленні особистості майбутнього фахівця, оскільки саме цей процес визначає формування індивідуального стилю діяльності людини, розвиток професійної творчості й прогресивних поглядів, формування інтересів, цінностей, мотивів, рефлексії. Підкреслюється актуальність проблеми структуризації професійної свідомості, визначення її місця і значення в механізмі професійного розвитку особистості. Встановлено й інші фактори професійного розвитку особистості – професійно-особистісні якості й професійна компетентність, обґрунтовано їхню взаємообумовленість. На основі наукового аналізу структури професійної свідомості та її складових компонентів – когнітивного, рефлексивного, аксіологічного, мотиваційного, афективного блоків визначено відповідні напрямки розвитку професійної свідомості та їхні показники: усвідомлення професійної дійсності; становлення професійного «Я»; усвідомлене оцінювання себе як фахівця; усвідомлення професійних цінностей; визначення свідомих професійних мотивів; усвідомлене переживання професійних емоцій; усвідомлене уникнення професійних стресів і вигорання. На основі виділених детермінант професійного розвитку (становлення професійно-особистісних якостей і професійної компетентності фахівця), а також напрямків розвитку професійної свідомості розроблено й представлено авторську модель становлення професійної свідомості фахівця. Отримані шляхом аналітичного огляду літератури дані дозволяють перейти до наступного етапу – дослідження механізмів розвитку професійної свідомості з метою розроблення відповідних ефективних тренінгових програм і оптимізації процесу професійної підготовки фахівців у закладах вищої освіти

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Співак, Я. О., Л. А. Співак, Н. М. Чернуха та Ю. Р. Пасічник. "СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 322–32. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-322-332.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто сучасні вимоги до професійної підготовки фахівців соціальної сфери. Вказано напрями діяльності сучасного працівника соціальної сфери та складність вирішення задачі формування професійно компетентних майбутніх соціальних працівників, здатних до ефективної професійної діяльності. Проаналізовано останні наукові дослідження, присвячені проблемам підготовки сучасних висококваліфікованих фахівців до професійної діяльності. Показано взаємозалежність стратегічних напрямків економічного розвитку країни та професійної діяльності соціальних працівників. Вказано умови дієвості соціального захисту людини. Схарактеризовано сучасні вимоги до професійної діяльності соціальних працівників. Виділено головну мету сумісної співпраці соціальних працівників з громадськими, благодійними та релігійними організаціями. Описано основні риси сучасного працівника соціальної сфери. Виявлено невідповідність професійної підготовки соціального працівника сучасним вимогам ринку праці. Визначені основні риси майбутнього фахівця соціальної сфери, а також першочергові вимоги до професійної підготовки соціальних працівників, майбутніх фахівців соціальної сфери. Виокремлено професійні вимоги до майбутніх фахівців соціальної сфери. Розглянуто вимоги, що ставляться до професійно значущих особистісних якостей майбутнього фахівця соціальної сфери. Визначено важливі фахові функції, знання, уміння, навички та професійно значущі особистісні якості сучасного соціального працівника. Виділені основні методи видів діяльності майбутніх фахівців соціальної сфери. Наголошено на важливості процесу вдосконалення та відповідності професійним вимогам працівників соціальної сфери, розглянуто періоди цього процесу. Намічені перспективні напрями професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Тептюк, Юлія. "ЩОДО РЕЗУЛЬТАТІВ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВИЯВУ СТРЕСОСТІЙКОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУП". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 13, № 2 (20 лютого 2020): 264–80. http://dx.doi.org/10.32453/5.v13i2.179.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті презентовано результати емпіричного дослідження психологічних особливостей вияву стресостійкості соціальних працівників різних вікових груп. Зокрема зазначається, що порівняно з іншими віковими періодами дорослість є найбільш стресостійким періодом вікового розвитку особистості. Проте цей факт не заперечує існування у дорослих окремих індивідуальних винятків. Хоча загалом доросла людина завдяки аналізу власного досвіду більшою мірою здатна розвивати певні особистісні якості, які сприяють розвитку її стресостійкості. На сьогодні у науці існує багато варіантів переліку психологічних властивостей особистості, які обумовлюють її стійкістьдо стресу. Умовно їх можна поділити на індивідуальні психологічні якості, особливості особистісного стилю спілкування та специфіку міжособистісної взаємодії. Як з`ясувалося, вияв стресостійкості як системної динамічної властивості особистості, що визначає здатність людини протистояти стрерному впливу й адекватно емоційно реагувати на більшість стресогенних ситуацій, активно їх змінювати чи пристосовуватись до них без шкоди для власного здоров’я та зберігати ефективність виконуваної діяльності, має свої особливості у кожному віковому періоді, у тому числі і на різних етапах дорослості. Найсуттєвішим чинником зниження рівня стійкості до стресу соціальних працівників раннього дорослого віку було визначено систематичне порушення оптимального режиму праці/відпочинку, для подолання якого необхідним є своєчасне навчання молодих спеціалістів, що надають соціальні послуги населенню, навичок планування ефективного режиму дня та регулярного слідкування за станом власного здоров’я загалом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Кіреєва, Ольга. "ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ЯКОСТЕЙ В ОПЕРАТИВНИХ СПІВРОБІТНИКІВ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ КОНФІДЕНЦІЙНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛАХ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, № 1 (9 лютого 2020): 127–46. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.142.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено особливості формування професійних якостей в оперативних співробітників, які здійснюють конфіденційне співробітництво в оперативних підрозділах Державної прикордонної служби України.Для успішного виконання завдань оперативним співробітникам, які здійснюють конфіденційне співробітництво в оперативних підрозділах Державної прикордонної служби України, повинні бути притаманні основні професійно важливі якості, які можуть бути включені до підструктури об’єктивної готовності людини до діяльності.Зокрема, це високий рівень розвитку загальних здібностей (перш за все соціального та тестометричного інтелекту, здатності навчатися, креативності та загальної активності), позитивні характерологічні особливості (адекватна самооцінка, працездатність, комунікабельність, оптимізм тощо), високий рівень стресостійкості. Зазначені особистісні якості і риси можуть виступати базою професійної придатності оперативного співробітника до роботи з конфідентами. Теоретичний аналіз професійної діяльності оперативного співробітника, який здійснює конфіденційне співробітництво, дозволив нам визначити окремі складові її професійної компетентності, а саме: спеціальна професійна компетентність; комунікативна професійна; аутокомпетентність; організаторська компетентність; пошуково-реконструктивна компетентність. Наукові дослідження у сфері професійної підготовки оперативних співробітників для оперативних підрозділів свідчать про недостатнє розкриття даного питання. У зв’язку з цим, вважаємо, що з метою забезпечення підвищення ефективності підготовки оперативних співробітників необхідне визначення місця оперативного співробітника оперативних підрозділів Державної прикордонної служби України у системі професій, а саме створення його професіограми, визначення вимог до нього та критеріїв професійної придатності особи до професії оперативного співробітника.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Панов, Микита. "Теоретико-методологічні засади професійної реадаптації внутрішньо переміщених осіб". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 1(51) (2020): 168–77. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-51-1-168-177.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті обґрунтовуються теоретико-методологічні засади професійної реадаптації безробітних з категорії внутрішньо переміщених осіб, пропонує розглядати ситуацію вимушеної еміграції в межах таких теоретичних напрямів: з урахуванням стресу та пошуку шляхів його подолання; з точки зору соціальної ідентифікації; у соціокультурному контексті. Він доводить доцільність розроблення системи реадаптаційних заходів на основі застосування таких методологічних підходів, як-от: гуманістичний, екзистенціальний, психодинамічний, когнітивно-біхевіористичний, модальний. Наголошується, що упровадження гуманістичного підходу дасть змогу інтегрувати кризовий досвід внутрішньо переміщених осіб і використати наявний потенціал для їхньої самоактуалізації, зокрема і професійної. Доведено, що основою екзистенціальної підходу є терапія, побудована на міжособистісних стосунках пацієнта і психотерапевта, на взаємних одкровеннях, пошуку індивідуального підходу до кожної людини, зважаючи на її особистісні риси і життєву ситуацію. Аналізуючи особливості когнітивно-біхевіористичного напряму у психотерапії, показано, що вся поведінка людини є научуваною, а відтак, її можна навчити низці стратегій для розвитку поведінкових змін з метою подолання кризових ситуацій. Визначено, що психодинамічна терапія передбачає зосередження уваги на внутрішніх передумовах травматичних переживань вимушених мігрантів, концентрування не лише на симптомах, а на пошуку причин, які їх визивають, а відтак, у процесі психотерапевтичної допомоги безробітним з переліку внутрішньо переміщених осіб доцільно звертатися також до позасвідомих факторів досвіду особистості, її внутрішнього конфлікту. Доведено, що мультимодальний підхід у психологічній допомозі особистості в ситуації безробіття внаслідок вимушеної внутрішньої міграції передбачає синтез напрацювань інших підходів і базується переважно на спостереженні за симптоматикою. Визначено фактори, що впливають на вибір методологічного підходу, зокрема: досвід і система роботи психотерапевта, особистісні якості клієнта, глибина стресової ситуації, стресогенний досвід тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Mudryk, Alla, та Oksana Kykhtuik. "ДО ПИТАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЮРИСТА". Psychological Prospects Journal, № 35 (3 серпня 2020): 83–100. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-35-83-100.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено аналіз основних підходів, у межах яких вивчається професійна компетентність юриста. Описано феномени «компетентність», «професійна компетентність». На основі теоретико-методологічного аналізу наукової літератури узагальнено основні характеристики юридичної діяльності. Розглянуто психологічні особливості діяльності юриста, визначено систему особистісних якостей юриста, що зумовлюють ефективність професійної діяльності. Окреслено особливості формування професійної компетентності фахівця. Розглянуто компоненти особистості юриста, сукупність яких спрямовано на вдосконалення професійної діяльності. Зазначено, що професійна компетентність юриста характеризується сформованістю цілісного комплексу знань, умінь та навиків, психологічних якостей, професійних можливостей. Зазначено, що професійно-компетентна особистість – це особлива конкретизація категорії «особистість». Особистість фахівця являє собою систему певних психологічних властивостей та рис, які є необхідними для ефективного виконання професійної діяльності; професійно-компетентна особистість характеризує людину як фахівця, котрий має достатні професійні знання, уміння, навички, професійну зацікавленість, професійний інтерес і здібності, професійний підхід та професійне ставлення до своєї праці й спроможний ефективно реалізовувати професійну діяльність та передбачати її наслідки; професійно-компетентна особистість володіє відповідними професійними знаннями та вміннями (які визначають результативність професійної діяльності), а також комплексом професійно важливих якостей (сукупність психологічних якостей особистості, що визначають успішність навчання та ефективне виконання професійної діяльності), що в сукупності дають змогу людині реалізувати себе як професіонал. Запропоновано власне визначення професійної компетентності фахівця юридичної сфери діяльності, розкрито її структуру, де основними складовими компонентами є загальнокультурна компетентність; особистісно-мотиваційна компетентність; практично-діяльнісна компетентність; спеціальна; професійно-правова компетентність; персональна (особистісна) компетентність; комунікативна компетентність; психологічна компетентність; соціально-психологічна компетентність; соціальна-перцептивна компетентність; аутокомпетентність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

ГАВРИЛЕНКО, Катерина. "ЛІНГВІСТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ МОВИ ІНТЕРНЕТУ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 48 (10 березня 2022): 26–31. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.3.

Повний текст джерела

Анотація:

Мова інтернету є новим різновидом лінгвістичного дискурсу, який виник разом із глобальною системою інтернет-комунікації, найпопулярнішої та найдоступнішої мережі, позаяк у спілкуванні беруть участь люди будь-якого віку, освіти, релігії, політичних поглядів, країни проживання тощо. Метою сучасної лінгвістики є вивчення інтернет-дискурсу як динамічного соціального явища, а також систематизація отриманих у процесі цього вивчення результатів. До того ж зросла кількість міждисциплінарних досліджень, присвячених мові інтернету. У статті окреслено властивості інтернет-дискурсу та основні ознаки письмових і усних цифрових текстів. Характеристики розміщеного в мережі друкованого тексту можна змінити за рахунок різних гіпертекстових посилань. Його можна включити в інше повідомлення, ідентифіковане пошуковими системами за певними ключовими словами й термінологією. Отже, текст може стати частиною іншого тексту або бути доповненим аудіовізуальною інформацією. Ключові детермінанти та специфічну класифікацію індивідуалізованих лінгвістичних параметрів інтернет-тексту визнають життєво важливою характеристикою мовного портрета особистості й можуть бути використані для ідентифікації користувача інтернету. У статті звернено увагу на те, що різні аспекти аналізу стилю письмового та усного повідомлення, організації тексту відображають особистісні якості людини. Характеристики мовної рефлексивності чатів та соціальних мереж, їхні емоційні реакції, що передають традиційні значення, є визначальними рисами інтернет-комунікації. Мова інтернету – це складне поєднання різних дискурсів, а розроблення схеми аналізу інтернет-текстів є найважливішим завданням сучасної лінгвістики. Розвиток практичних методів аналізу інтернет-дискурсу значною мірою сприяє успішній ідентифікації індивідуального користувача.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Пілецький, Віктор. "Акмеологічна модель професійної діяльності практичного психолога". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 216–26. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-216-226.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена важливій комплексній психологічній проблемі - формування готовності психолога до практичної діяльності. Важливою є проектування акмеологічної моделі професійної діяльності практичного психолога. Автор зазначає, що якість підготовки фахівця, його готовність до виконання своїх соціальних і професійних обов'язків оцінюється системою специфічних критеріїв і показників, провідними серед яких є акмеологічні детермінанти. Виокремлено особистісні професійно значущі якості, які, з одного боку, виступають самостійними чинниками ефективності в досягненні особистості акме, професійного розвитку і вдосконалення, а з іншого боку, вони самі обумовлені рівнем розвитку акмеологічної культури. До найбільш значущих акмеологічних детермінант автор відносить: орієнтацію особистості на творчий саморозвиток, професійну компетентність, гуманізм, професійну ментальність, позитивне настановлення на професійну діяльність, акмеологічну культуру. Ефективність процесу професійного розвитку забезпечується реалізацією в навчальному процесі акмеологічного і андрагогічного підходів. Зазначено, що ознаки готовності до професійної діяльності виявляються через ступінь сформованості у людини таких основних психічних регуляторів діяльності: «образ об'єкта», «образ суб'єкта», образ суб'єктно-суб'єктних і суб'єктно-об'єктних відносин. Для оцінки визначених образів ми використано методику Ч. Осгуда «Семантичний диференціал». Ключові слова: практичний психолог, професійна діяльність, акмеологія, теоретична модель, професійна кар’єра.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

G.V., Chaika. "FACTORS SUPPORTING POSITIVE RELATIONS WITH OTHER PEOPLE AND PREVENTING EXCESSIVE DEPENDENCE ON THEM." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 4 (December 1, 2021): 70–76. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2021-4-9.

Повний текст джерела

Анотація:

Objective: to find factors, i.e. personal qualities, supporting the creation of positive relationships with others and helping a person overcome too high, unhealthy sensitivity to others.Methods: indicator “positive relations with others” from the method studying psychological well-being C. Riff and indicator “sensitivity to others” from Autonomy–Connectedness Scale (ACS–30) of Bekker M.H.J., van Assen M.A.L; General Self-Efficacy Scale (Schwarzer, R., & Jerusalem, M.), Ways of Coping Questionnaire (Folkman and Lazarus), WIPPF, the Personality Views Survey III-R (S. Maddi), Self-Attitude Questionnaire (V.V.Stolin, S.R. Pantileev), Bass Orientation Personal Inventory, Zimbardo Time Perspective Syventory, Quality of Personality’s Life (Chykhantsova O.A.), Bradburn Scale of Psychological Well-Being, The Satisfaction with Life Scale (E. Diener et al.).Results: several personal traits were identified that were positively associated with “positive relations with others” and negatively with “sensitivity to others”. These were self-attitude, hardiness, self-efficacy, ability to cope with a new situation, self-understanding, choice of adaptive coping strategies in difficult situations. “Positive relations with others” were positively associated with intrinsic motivation, feelings of happiness, life satisfaction; and “sensitivity to others”, on the contrary, was positively associated with impersonal motivation and the predominance of negative emotions in life. Conclusions: positive relations with others support a person’s psychological well-being, but only if such relations are built on an equal footing. The ability to establish and maintain positive relationships with others is influenced by good self-attitude and hardiness. The development of these personal traits is especially useful if the ability to have positive relations is insufficiently developed. In addition, these personal traits will help to get rid of excessive sensitivity to the will, views, thoughts, beliefs that may be imposed by other people. To achieve positive relations on an equal basis, a person must rely on internal motivation, i.e. their own motivation in their actions, and also choose conditionally adequate coping strategies.Key words: positive relations with others, sensitivity to others, self-attitude, hardiness, coping strategies, psychological well-being, motivation. Мета – віднайти фактори, тобто особистісні якості, які підтримують створення позитивних стосунків з іншими та допомагають людині перебороти занадто високу, нездорову чутливість до інших. Методи: показник «позитивні відносини з іншими» методики вивчення психологічного благопо-луччя К.Ріфф та показник «чутливість до інших» тесту «Автономія-прив’язаність» Bekker M.H.J., van Assen M.A.L; шкала самоефективності Р.Шварцера та М. Єрусалема, копінг-тест Лазаруса і Фол-кмана WIPPF, тест життєстійкості С. Мадді, тест-опитувальник самоставлення особистості В.В. Сто-ліна, С.Р. Пантилєєва, опитувальник для визначення спрямованості особистості, опитувальник часової перспективи Ф. Зімбардо, опитувальние для вивчення якості життя особистості О.А. Чиханцової, опитувальник афективного балансу Н. Бредберна, шкала задоволеності життям E. Diener et al.Результати. Була виявлена низка рис, які позитивно пов’язані із позитивними відносинами з іншимиі негативно пов’язані із чутливістю до інших. Це самоставлення, життєстійкість, самоефективність, здатність впоратися з новою ситуацією, саморозуміння, вибір адаптивних копінг-стратегій у складних ситуаціях. Позитивні відносини з іншими позитивно пов’язані із внутрішньою мотивацією, відчуттям щастя, задоволеності життям, а чутливість до інших, навпаки, позитивно пов’язана із безособовою мотивацією та із переважанням у житті негативних емоцій.Висновки. Позитивні стосунки з іншими підтримують психологічне благополуччя людини, проте, лише за умови, що такі стосунки будуються на рівноправній основі. На здатність встановлювати та підтримувати позитивні стосунки з іншими впливають добре самоставлення і життєстійкість. Розвиток цих особистісних рис особливо корисний, якщо здатність до позитивних стосунків розвинена на недостатньому рівні. Крім того, ці особистісні риси сприятимуть позбавленню від надмірної чутливості до волі, поглядів, думок, переконань, що можуть нав’язуватися іншими людьми. Для досягнення позитивних взаємин на рівноправній основі людина має спиратися на внутрішню, тобто власну мотивацію у свої діях, та також обирати умовно адекватні копінг-стратегії.Ключові слова: позитивні відносини з іншими, чутливість до інших, самоставлення, життєстійкість, копінг стратегії, психологічне благополуччя, мотивація.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Заверуха, Ольга. "Історичний ракурс категорії «ідентичність» у психології". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T2 (2020): 88–101. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-88-101.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкривається феномен ідентичності через призму історії становлення цього поняття провідними науковими школами та особистостями. Теоретико-методологічний огляд дав змогу зробити висновки та узагальнення щодо змісту поняття «ідентичність» та його взаємозв’язку з особистістю. Показано взаємозалежність та взаємопроникність понять «ідентифікація», «ідентичність», «самоідентичність». Психологічні дослідження ідентичності розпочав американський вчений У. Джемс. У межах психоаналітичного підходу вперше досліджуване нами поняття було введене З. Фройдом. Поняття ідентичності пройшло шлях становлення від пояснень ним явищ патологій депресій, з часом почав застосовувати для трактування сновидінь та випадків із засвоєнням дитиною моделей поведінки значущих дорослих, під час чого формується її «суперего» й уподібнення з представником певної статі. Переносить це поняття на взаємодію особистості та групи, вказуючи, що підґрунтям розвитку будь-якої соціальної групи є ідентифікація людини з лідером чи іншими значущими її репрезентантами. Х. Гартман пояснює ідентичність через синтезуючу функцію як результату на межі «Его» і соціуму. М. Малер переконувала, що особистісна ідентичність формується через вихід із цілісного злиття з матір’ю. Е. Глоувер стверджував, що у новонародженої дитини уже присутнє «Его», що виражається в інстинктах, а згодом вони набувають структури через усвідомлення образів зовнішнього світу та закладають цілісність та ідентичність особистості. Постфройдистський напрямок з цієї проблеми яскраво представляє Е. Еріксон. Як представник психосоціального підходу пояснює ідентичність особистості як епіцентр життєвого циклу людини, що найінтенсивніше розвивається у підлітковому віці та впливає на подальшу функціональність дорослої особистості у її житті. Він трактує поняття ідентичності як усвідомлене почуття особистісної ідентичності, а також несвідому спрямованість до власної цілісності, водночас свідому одностайність з ідентичністю групи та її ідеалами. Передумовами сучасного бачення проблеми ідентичності були наукові думки Дж. Міда і Ч. Кулі як першого покоління символічного інтеракціоналізму. Науковці запевняють, що особистість фактично визначається соціальними умовами, тобто людина формує власну Я-концепцію на підставі думок про себе і ставлення інших людей. Наш сучасник і представник процесуального інтеракціоналізму Р. Джекінса зазначав, що сьогодні багато хто знаходиться у стані невизначеності власної ідентичності, він спростовує думку про колективну й індивідуальну ідентичність, позаяк якості, що є у багатьох людей, підкреслюються у колективній ідентичності, а деякі особливі індивідуальні властивості – в індивідуальній ідентичності. Проте ідентичність індивідуальна попри все присутня у соціальних групах. Біхевіористи звели до мінімуму особистісний внесок у міжгрупову інтеракцію, а зосередились на впливі ситуації у формуванні міжгрупової взаємодії. Представниця культурної антропології ХХ століття Е. Орлова інтерпритувала ідентичність з психологічної точки зору, проте станом на початок ХХІ століття все частіше її трактують з позиції соціальної культури.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Єжова, Ольга. "Установлення вимог до особистісних якостей кваліфікованого робітника". Освітній вимір 43 (11 грудня 2014): 167–72. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v43i0.2745.

Повний текст джерела

Анотація:

Єжова О. В. Установлення вимог до особистісних якостей кваліфікованого робітника. Робота спрямована на встановлення науково обґрунтованого переліку індивідуальних особливостей особистості, необхідних для успішного набуття професійних компетенцій робітників-швейників. Установлено, що представникам усіхдосліджуваних професій потрібні якості типу «людина-техніка», а для деяких завдань – «людина-людина» та «людина-художній образ». Створений перелік охоплює 39 професійно важливих якостей особистості, у результаті апріорногоранжування список скорочений до 33-х.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Гомонюк, Олена, та Оксана Онишко. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА". Psychology Travelogs, № 1 (7 червня 2021): 58–71. http://dx.doi.org/10.31891/pt-2021-1-6.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито погляди науковців на важливу складову професійно-педагогічної культури педагога – психологічну культуру. Доведено, що психологічна культура педагога характеризується складністю, інтегративністю, структурністю. Її компоненти – це різні властивості особистості, що вдосконалюються й формуютьсзід впливом загальної культури людини. Ступінь вияву основних психологічних властивостей і якостей є критерієм визначення рівня психологічної культури. Встановлено, що психологічна культура, як показник високого рівня розвитку педагогічних здібностей, складається із глибоких знань із основ психології, володіння арсеналом діагностичних методик, всебічного вивчення особистісних і діяльнісних характеристик тих, кого навчають, комплексу професійно-значущих якостей і гуманістичного типу педагогічної свідомості. Провідними елементами її є емпатія, рефлексія, інноваційно-творчі й комунікативні якості, що допомагають педагогу здійснювати особистісно-орієнтоване навчання й виховання учнів. Встановлено, що психологічна культура є тільки однією гранню такого комплексного явища як професійно-педагогічна культура педагога. Наявність професійно значущих особистісних якостей, стиль діяльності педагога, його темпераменту, інші компоненти психологічної культури багато в чому сприяють ефективності роботи педагога, але не є визначальними. Особливість професійно-педагогічної культури полягає в її інтегрованості, складній структурній організації й існуванні системи багатопланових взаємин між її компонентами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Лысенкова, В. В. "Философские аспекты изучения образа жизни И. Гете (по роману Т. Манна «Лотта в Веймаре»)". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 27 (6 квітня 2021): 26–30. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.916.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті з філософських позицій вивчається специфіка способу життя І. Гете та її бачення мешканцями міста Веймара. У зв’язку з цим зроблена спроба дослідження роману Т. Манна «Лотта у Веймарі». Цей роман оповідає про приїзд семидесятидвохлітньої Лоти Кестнер (Буфф) у Веймар. Вона є прообразом головної героїні роману І. Гете «Страждання юного Вертера». Якщо головний герой цього твору закінчив життя самогубством у молоді роки, то у реальній дійсності автор роману доріс до генія міжнародного масштабу. Т. Манн тонко і багатогранно відтворює думки різних представників веймарського кола про розмах генія І. Гете, його особистісні якості та роль його творчості у світовому процесі. Однак водночас він розкриває міщанську атмосферу навколо нього, невідповідність його способу життя філістерському ідеалу. У романі приділено багато уваги аналізу проявів геніальності Гете, спілкуванню та відносинам із рідними, які не завжди складались рівно і гармонійно. Важливість дослідження продиктована тим, що сама культура у різних її формах все більшою мірою виявляється у безвихідних ситуаціях деградації: мало нових ідей та сюжетів, переважають ремейки, у літературі спостерігається схожість ситуацій у різних творах, мало новизни зображення соціальних процесів, тому осягнення продуктивних основ життєдіяльності геніїв вкрай актуально і перспективно для розвитку усього інтелектуального середовища. Метою статті є вивчення особливостей способу життя І. Гете та оцінка його діяльності оточенням. Ми бачимо багато чого, а саме нерозуміння складнощів творчого шляху генія, його «внутрішньої лабораторії», поверхове судження про нього з позицій буденного способу життя та справ. Т. Манном образ І. Гете змальований багатогранно з опорою на ретельно вивчені біографічні матеріали. Текст роману читається з великим неослабним інтересом та вносить багато нового у розуміння складнощів життя генію. Письменником талановито зображена звужуюча роль суєтності, яка є істотним гальмом у долі талановитої людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Поліщук, Д. С. "РОЗВИТОК САМОСТІЙНОСТІ ЯК ОСОБИСТІСНОЇ ЯКОСТІ ПІДЛІТКА". Problems of Modern Psychology, № 2 (16 лютого 2021): 199–207. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-21.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто наукові погляди психологів сучасності на сутність поняття самостійності, проаналізовано його характеристики, розкрито зміст поняття на сучасному етапі розвитку науки, а також розглянуто симптомокомплекс особистісних якостей, які є необхідними для розвитку самостійності, який дозволяє досягати результатів діяльності, що відповідають суб’єктивним критеріям успішності без сторонньої допомоги, а саме: схильність до самостійної роботи, без контролю ззовні; наполегливість у досягненні цілей; почуття відповідальності, схильність до систематичного планування своєї діяльності; вміння зосереджуватись на виконанні завдання; внутрішня потреба доводити розпочату справу до її завершення; розвинений самоконтроль та рефлексія; розвинена здатність до антиципації; здатність критично оцінювати свій успіх (або невдачу) в діяльності і вміти правильно аналізувати їх чинники тощо. У рамках проведеного нами експериментального дослідження було виявлено критерії, показники, рівні розвитку, вікову динаміку та гендерні особливості самостійності дитини підліткового віку. Констатовано недостатній рівень та незначну динаміку самостійності впродовж підліткового віку, що зумовлює необхідність цілеспрямованого впливу на становлення даного феномену як особистісної якості підлітка. Наведені результати констатувального експерименту з вивчення прояву самостійності в дітей підліткового віку доводять, що лише одна четверта частина досліджуваних підлітків проявляє у своїй поведінці ознаки самостійної людини. Показано динаміку розвитку самостійності, яка характеризується незначним підвищенням досліджуваного феномену в дівчат протягом підліткового віку та незначним його розвитком у хлопців. Зазначено, що сучасні підлітки мають поверхове уявлення про феномен самостійності як особистісної якості, оскільки в них значно переважає бажання виглядати дорослими, аніж бути. Наголошено на необхідності розвитку даної якості людини для полегшення входження підлітка в дорослий світ та з метою активізації його особистісного зростання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

ГАНАБА, Світлана, та Кирил ПАНТЄЛЄЄВ. "ТВОРЧІСТЬ ЯК СВОБОДА: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ІДЕЇ ТА ПРАКТИЧНІ СТРАТЕГІЇ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 15, № 4 (15 липня 2020): 60–72. http://dx.doi.org/10.32453/5.vi4.377.

Повний текст джерела

Анотація:

Розвиток творчих здібностей людини є одним із релевантних та актуальних питань сфери наукових досліджень, які пов’язані з людиною. Використання теоретичних ідей, пов’язаних із розумінням феномену творчості, дозволить використати їх евристичний потенціал у розробці проблем, пов’язаних із розвитком особистості, формуванням особистісних, соціальних, професійних якостей тощо. У статті розглядаються концептуальні ідеї, які презентують феномен творчості як акт свободи й окреслюють стратегії можливостей їх практичного втілення. Наголошується, що творчість – це не замовлення, а політ фантазії й устремлінь, це акт свободи. Творити згідно з певними алгоритмами чи на основі конкретних правил передбачає радше вдосконалення чого-небудь, що вже відбулося, аніж виникнення принципово нового. Діяльність, яка відбувається згідно з певними канонами й відповідає певним умовностям чи правилам, радше нагадує роботу за зразком, ніж творчий порив. Детермінації спрямовують діяльність у чітко визначене річище. Нестандартна проблема чи складне завдання, яке виникає перед людиною, вимагає від неї пошуку відповідних рішень. І наскільки вони будуть вільними від різних умовностей та детермінацій, настільки вони будуть творчо ефективними і затребуваними. Ці ідеї є релевантними, оскільки передбачають урахування у практиці діяльності психолога підходів до людини як мети, до її інтересів і потреб тощо. Свобода як засадничий екзистенціал людини породжує творчість і породжується творчістю. Вона символізує здатність людини бути собою та відкривати і творити світ свого буття. Свобода розглядається як можливість і здатність людини бути собою, бути відкритою до різних змін у всіх можливих модусах суспільної й особистісної реалізації. Вона засвідчує незалежність людського існування, визволення від певної обмеженості. Проте по справжньому вільною людина може стати за умови не лише звільнення від чогось (когось), а й отримуючи здатність набувати щось нове, перебуваючи у стані постійного розвитку та саморозвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Знобей, О. В. "ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНА ЯКІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 1 (8 вересня 2021): 266–71. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-41.

Повний текст джерела

Анотація:

Професія соціального працівника передбачає втручання соціальної роботи у відносини людей із їхнім оточенням, що сприяє позитивним соціальним змінам, вирішенню проблем у відносинах між людьми, мобілізації їхнього особистісного потенціалу. Місія соціальної роботи полягає у тому, щоб кожна людина була в змозі реалізувати свій потенціал, вести повне, насичене життя, а також відвернути порушення соціальних відносин. Через це ми вважаємо, що сучасному фахівцю у сфері соціальної роботи вкрай необхідно опанувати ідеї й техніку професійного спілкування на засадах розуміння та поваги гідності клієнта, терпимого ставлення до його поглядів, стилю мислення, характеру поведінки, дій. Саме толерантність повинна стати тією професійно важливою якістю особистості соціального працівника, що в сучасних умовах загострення суспільних відносин та збільшення фактів насильства спроможна зумовити досягнення ним вершин професіоналізму. Набувши її, майбутній соціальний працівник зможе визначити оптимальну стратегію професійної поведінки, що дасть змогу підвищити ефективність соціальної роботи, уникаючи конфліктних ситуацій між різними категоріями клієнтів. Під толерантністю ми розуміємо одну з норм поведінки людини, яка набуває все більшого визнання у сучасному світі, що викликає певний інтерес до визначення сутності цього поняття, винайдення ефективних форм і методів виховання толерантної особистості. Особлива актуальність проблеми професійного становлення соціального працівника як носія демократичних цінностей, формування у майбутнього фахівця толерантності як професійно важливої якості, що відображає активну соціальну позицію та психологічну готовність до налагодження позитивної взаємодії з людьми або групами іншого соціального, релігійного, національного середовища, інших поглядів, стилів мислення та поведінки, зумовили вибір теми наукової статті.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Станіслав, Ольга, та Дмитро Бритвін. "РОЗВИТОК ОРФОГРАФІКИ, ГРАФОСТИЛІСТИКИ І ФРАНКОФОНІЇ В УКРАЇНІ". Актуальні питання іноземної філології, № 13 (22 червня 2021): 147–51. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-24.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті йдеться про справжнього інтелектуала, відомого українського вченого-романіста, талановитого викладача, завідувача кафедри романської філології інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктора філологічних наук, професора, заслуженого працівника освіти України Крючкова Георгія Георгійовича. Понад пів століття Крючков Г. Г. удало поєднує викладацьку, наукову, просвітницьку та громадську діяльність. Професор благородно служить філології на ниві освіти, науки й культури, популяризує французьку мову та франкофонні цінності в Україні. Під керівництвом професора Крючкова Г. Г. захищена не одна кандидатська й докторська дисертації. Його знають і поважають у наукових колах України та за кордоном. Публікації професора часто цитуються, а його думки й ідеї надихають учених на нові наукові звершення та здобутки. Результати досліджень автора привернули увагу французьких, швейцарських, німецьких, нідерландських дослідників, які запропонували розпочати співпрацю з іноземними університетами. У своїй викладацькій діяльності Георгій Георгійович завжди приділяв багато уваги методиці викладання іноземних мов. Він був прихильником побудови підручників на комунікативній основі із застосуванням нових методів навчання іноземних мов і розробив власний системно-комунікативний підхід із подальшою іншомовною діяльністю. Крючков Георгій Георгійович постійно перебуває в науковому пошуку, бере участь у наукових конференціях, симпозіумах, круглих столах, колоквіумах, які проводяться в Україні та на теренах інших держав. Він започатковує все нові й нові науково-практичні й творчі проєкти, ініціює проведення франкофонних заходів різних рівнів. Георгій Георгійович – утілення образу справжнього науковця, викладача з великої літери, людини з активною суспільною позицією. Усі, кому поталанило з ним працювати, навчатися, спілкуватися тощо, поважають і цінують його за такі особистісні якості, як порядність та чесність, доброзичливість і тактовність, щирість та доброта. Наукова, педагогічна й громадська діяльність Крючкова Г. Г. відзначені нашою державою й Францією численними нагородами та подяками. На сьогодні Георгій Георгійович Крючков є одним із провідних українських романістів, який виховав декілька поколінь філологів і зробив значний внесок у вітчизняну гуманітаристику

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

ЖУКОВА, О. А. "КАПІТАЛ ЛЮДИНИ ТА ПОТЕНЦІАЛ ЛЮДИНИ: ПИТАННЯ ВЗАЄМОДІЇ ЗА УМОВ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 3 (18 листопада 2021): 140–50. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.22.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено проблему вивчення взаємозв’язку економічних і освітніх систем. Зроблено акцент на осо- бливостях цього взаємозв’язку в епоху трансформаційних процесів у суспільстві, підґрунтям існування якого є знання людини і вміння застосовувати їх у практичних сферах діяльності. Вказано на те, що знання є складовою частиною понять «капітал людини» та «потенціал людини». Мета статті полягала у з’ясуванні співвідношення взаємодії між поняттями «капітал людини» та «потенціал людини». Для її реалізації були поставлені такі завдання: висвітлити зміст і наповнюваність терміну «потенціал люди- ни»; виокремити складники накопиченого людського потенціалу; зробити акцент на знаннєвій складовій частині як однієї з основних компонент педагогічної теорії в актуалізації питань взаємодії «капіталу людини» і «потенці- алу людини» за умов сучасного розвитку суспільства. У дослідженні були використані такі методи: збору й аналізу літературних джерел у контексті обраної теми; метод узагальнення даних; метод систематизації; метод синтезу теоретичних положень. Було зроблено висновки про те, що: накопичений людиною потенціал, складникамиякого є природний люд- ський потенціал і людський капітал, визначаються сукупністю взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів (вро- джених схильностей, придбаних у процесі розвитку й йдосконалення особистісних, а також професійних рис і якостей та інвестицій у людину і в підприємство); знання самі по собі є капіталом за умов, що їх вкладання у конкретне виробництво або сферу зможе принести економічну вигоду для їх носія і забезпечити ефективність роботи підприємства загалом. Перспективи подальших досліджень полягають у вивченні умов, які створюють заклади освіти для подальшої акумуляції студентами потенціалу людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Безугла, М. В. "ОБРАЗ СУЧАСНОЇ ОСВІЧЕНОЇ ЛЮДИНИ: ХАРАКТЕРИСТИКА ЇЇ ЖИТТЄВО ЗНАЧУЩИХ ЯКОСТЕЙ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, № 2 (13 травня 2020): 18–37. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-18-37.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті дається характеристика образу сучасної освіченої людини: перелічені характерні для неї риси. Особливий акцент зроблений на важливості людяності, моральності і здатності до здійснення творчої діяльності в образі високоосвіченої особистості як її життєво значущих якостей. У статті дається аналіз уявлень учених-філософів і педагогів про освіту як формування образу. Дається визначення поняттям образ, освіта, людина, освічена людина, людяність, моральність, здатність до здійснення творчої діяльності. Освіта визначається як рушійна сила розвитку суспільства, яка здатна надати йому допомогу в питанні відновлення рівноваги, втраченого ним. Автор звертає особливу увагу на необхідність зміщення акцентів в освіті на формування у підростаючого покоління її духовно-культурних цінностей на основі принципу єдності освітнього і культурного просторів. Підкреслюється наявність органічного взаємозв’язку між поняттями освіта та культура. Названо ключові напрямки дослідження проблеми формування образу сучасної освіченої людини (ноосферна людина, планетарно-космічна особистість, філософ управління; homo educatus, асиметрична людина, homo scribens, людина-культури). Охарактеризовано авторське уявлення про сутність сучасної освіченої людини. Дається авторське трактування поняття «образ сучасної освіченої людини» як духовно-, культурно-, морально-орієнтованої високоосвіченої особистості; розумного споживача освітнього продукту – «відчутих, глибоко усвідомлених» знань; носія духовної культури, культури моральної поведінки і «духовно пробудженої» цілісної свідомості високо рівня; творця духовно-культурних цінностей освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

ФЕДОРЕНКО, Олена, та Костянтин РАДЧЕНКО. "ФОРМУВАННЯ ДОСВІДУ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У МАЙБУТНІХ ВІЙСЬКОВИХ ЮРИСТІВ НА ЗАСАДАХ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 22, № 3 (16 січня 2021): 213–26. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v22i3.523.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі формування професійної компетентності у майбутніх юристів військових підрозділів. У статті конкретизовано сутність феномену «професійна компетентність майбутніх військових юристів» і визначено його як цілісне, складне особистісне утворення, інтегративну якість особистості, яка поєднує володіння майбутнім фахівцем системою знань, умінь та навичок військово-юридичного спрямування, сформованість професійно важливих якостей особистості юриста, що забезпечують ефективне виконання професійних функцій з метою дотримання й захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави в умовах мирного та воєнного часу. У структурі феномену виокремлено загально професійну, особистісну, комунікативну, фахову та військово-спеціальну складові даного феномену, надано їх характеристику. Визначено змістові компоненти професійної компетентності майбутнього військового юриста: знанієво-термінологічний (охоплює загально професійну складову компетентності); професійно-особистісний (поєднує особистісну, комунікативну складові, а також мотивацію до професійної діяльності); професійно-операційний (включає фахові та військово-спеціальні складові компетентності). У статті представлено алгоритм проведення різних типів занять, спрямований на відпрацювання практичних дій, умінь, навичок при вивченні дисциплін циклу професійної підготовки: сприйняття студентом нової інформації (зразків дій, прийомів); усвідомлення й фіксація нової інформації; ознайомлення зі сферою (ситуаціями) її застосування та прикладами використання; оволодіння практичними діями, прийомами самостійного застосування знань; самостійне застосування дій у різних ситуаціях (набуття досвіду практичної діяльності). Розкрито дидактичні можливості супроводження виробничої (юридичної) практики та військового стажування студентів задля набуття майбутніми військовими юристами досвіду практичної діяльності під час їх проходження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Kulakova, Larysa, та Ruslan Kulakov. "ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ПОЧУТТЯ ВЛАСНОЇ ГІДНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В ОНТОГЕНЕЗІ". Психологія: реальність і перспективи, № 13 (26 грудня 2019): 64–68. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.124.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті з позицій сучасних теоретико-прикладних наукових досліджень висвітлюється проблема психологічного феномену особистісної гідності як складової моральної свідомості. У статті систематизовано численні характеристики гідності як найважливішої моральної якості, інтегративності людської реальності, вищої цінності. Визначено, як на державному рівні декларується гідність людини її захист у правовому полі. Здійснено аналіз останніх досліджень проблеми формування почуття власної гідності особистості у вітчизняній та зарубіжній психології. Визначено основні аспекти прояву почуття власної гідності особистості, а саме: як психологічний феномен і як особистісна диспозиція. Здійснено аналіз основних факторів, що впливають на формування у дитини самоповаги, адекватної самооцінки та почуття власної гідності (сім’я, батьки, соціальне оточення і т.д.). Зокрема, основну увагу зосереджено на важливості впливу дорослих та соціального оточення на формування цього психологічного конструкту. Встановлено основні етапи становлення почуття власної гідності дитини на прикладі піраміди основних потреб людини Маслоу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Руденко, Володимир Миколайович. "МОДЕЛЮВАННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ЗМІСТУ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 93–102. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.190.

Повний текст джерела

Анотація:

Моделювання культурологічної спрямованості змісту вищої освіти закладене на підставах ізоморфної тотожності освіти і культури. Основна ідея полягає в наповненні змісту вищої освіти когнітивними, ціннісними та регулятивними формами смислового розуміння культури. Зміст навчання і виховання диференційовано представлено у контексті культури і цивілізації. Цільовий компонент вищої освіти вибудовується в рамках культурологічної парадигми гуманістичного типу (парадигми людини культури), що визначає необхідні і достатні умови для становлення цілісної системи професійно-особистісних якостей випускника вищої школи. Модель представляє єдність духовно-моральних і професійно-технологічних компонентів підготовки. Це відображає об’єктивну потребу людини, суспільства і держави в високому рівні розвитку професіоналізму, компетентності та особистісних якостей майбутніх фахівців. Модель змісту вищої освіти відображає основні дидактичні ознаки і характеристики будови і функціонування сучасної гуманітарної культурно-освітньої системи. Сукупність концептуальних засад розглядається на основі діалектики єдності культурології та антропології. На теоретичному та нормативному рівнях моделювання закладена можливість подання змісту вищої освіти за допомогою категорій «значення» і «сенс» як засобу перетворення на їх основі духовних, соціальних і технологічних компонентів культури у цілісну «предметну реальність». Освітній процес моделюється як своєрідний культурний акт (подія), що спирається на ціннісну ієрархію, а також механізми засвоєння змісту шляхом переведення суб’єктами значень на рівень особистісних когнітивних, ціннісних та регулятивних сенсів. Особистісні сенси є головними складовими в структурі цілісної свідомості особистості й одночасно виступають універсальними структурними елементами культури.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Turylo, Anatolii. "КОНЦЕПЦІЯ ОЦІНКИ І УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 2, № 18 (3 червня 2019): 44–50. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-02-44-50.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті обґрунтовано необхідність розроблення концепції, головною відзнакою якої є те, що вона повинна змістовно і структурно об’єднувати в собі пізнання і оцінювання людських якостей з позиції, по-перше, людина – як цінність суспільства, по-друге, людина – як особистість. Обґрунтовано концепцію дослідження оцінювання і управління якісними характеристиками певної людини в процесі її розвитку, у т.ч. людським капіталом. В основу даної концепції покладено положення, що людина – це головна цінність і головне джерело інноваційно-економічного і соціального розвитку будь-якого суб’єкта господарювання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Співак, Л. М., та Л. П. Шевченко. "ОСОБЛИВОСТІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ: СУЧАСНИЙ ТЕОРЕТИЧНИЙ І ПРАКТИЧНИЙ РАКУРС". Problems of Modern Psychology, № 3 (27 квітня 2021): 117–23. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-3-14.

Повний текст джерела

Анотація:

Юнацький вік є сенситивним для розвитку ідентичності, що зумовлено потребами його представників в особистісному, професійному і суспільному самовизначенні. Ідентичність визначає цілісність та усвідомлення людиною особистісного і групового аспектів цього утворення. Мета статті – розкрити сучасний ракурс теоретичного та емпіричного вивчення особливостей ідентичності в юнацькому віці. Теоретично встановлено, що в юнацькому віці ідентичність набуває більшої цілісності та усвідомленості. У цьому віці інтенсивно розвиваються особистісна, професійна і соціальна ідентичності. Учні старших класів закладів загальної середньої освіти і студенти закладів фахової передвищої й вищої освіти усвідомленіше визначають власні фізичні, моральні й розумові якості, що засвідчує розвиток їх особистісної ідентичності. Старшокласники здатні усвідомлено обирати майбутню професію, студенти набувають професійних компетентностей, що свідчить про розвиток їх професійної ідентичності. Старшокласники і студенти здатні усвідомлено визначати себе як представника певної соціальної групи, що засвідчує їх соціальну ідентичність. Емпірично вивчалися особливості професійної ідентичності студентів закладів вищої та фахової передвищої освіти, які здобувають спеціальність, пов’язану зі здоров’ям людини, зокрема й майбутніх учителів біології та здоров’я людини, майбутніх медичних сестер. В емпіричному дослідженні, яке проводилося в 2019–2020 рр., взяли участь студенти закладів вищої та фахової передвищої освіти міста Києва. Встановлено статистично значущі відмінності кількісних даних досліджуваних одного вікового діапазону – студентів першого і другого курсів педагогічних університетів і студентів другого і третього курсів медичних коледжів. Виявлено, що кількісні дані актуальності й значущості професійної ідентичності є суттєво вищими для студентів коледжів порівняно зі студентами університетів. Виявлені відмінності пояснюються неоднаковою тривалістю їх фахового навчання, зокрема й практичного, і, відповідно, різною інтенсивністю професійної ідентифікації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Омельченко, Марина. "ПРОФЕСІЙНИЙ І ОСОБИСТІСНИЙ АСПЕКТИ У СТРУКТУРІ СВІДОМОСТІ КОРЕКЦІЙНОГО ПЕДАГОГА". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, № 3 (1 лютого 2020): 275–90. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.86.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті автор здійснює аналітичний огляд проблеми визначення співвідношення особистісного й професійного в структурі свідомості корекційного педагога як фахівця. Визначено актуальність проблематики, розглянуто результати наукових розробок провідних вчених з вивчення взаємозв‘язку свідомості з професійною діяльністю особистості, вплив професійних і особистісних факторів на професіоналізацію фахівця, структурні елементи професійної свідомості, представлені в психологічній літературі. З огляду на теоретичний аналіз наукових джерел, автор робить спробу модифікувати структуру професійної свідомості відповідно до виокремлення в ній п‘яти ключових блоків: когнітивного, рефлексивного, аксіологічного, мотиваційного, афективного. За цією структурою, кожен блок має відповідні показники. Функціонування когнітивного блоку професійної свідомості корекційного педагога проявляється формуванням і збагаченням професійних знань; рефлексивний блок – формуванням професійної Я-концепції, адекватної самооцінки, можливостями самоусвідомлення; аксіологічний блок – розвитком орієнтаційно-ціннісної системи, стійкими професійними інтересами, формуванням, визначенням пріоритетів та авторитетів; афективний блок – регулюванням професійних емоцій і почуття, здатністю до емпатії, стійкістю до емоційного вигорання. Всі визначені блоки й їхні показники чинять прямий вплив на особистість корекційного педагога, що показано в структурі, а також обґрунтовано в викладенні основних результатів дослідницької роботи; окрім цього визначається взаємовплив блоків когнітивний-рефлексивний, рефлексивний-аксіологічний, аксіологічний-мотиваційний, мотиваційний-емоційний. Аналізуючи всі ці аспекти, автор вказує, з одного боку, на взаємозв‘язок блоків професійної свідомості з загальним світосприйняттям людини, з іншого боку, їх уособленість, відокремленість від особистісної свідомості. В якості основних критеріїв оцінки професійної свідомості корекційного педагога зазначено рівні сформованості кожного з її блоку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Сабадуха, В. "Я-КОНЦЕПЦІЯ ФІЛОСОФА В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ ТА СУЧАСНІ РЕАЛІЇ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 2(90) (9 грудня 2021): 144–55. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.144-155.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено місце і роль філософії і філософа в суспільстві від Платона до сучасності. Виокремлено дві основні тенденції. Перша орієнтувала філософів на соціальну активність (Платон, Вольтер, І. Кант, Й. Фіхте, К. Маркс, М. Бердяєв, Х. Ортега-і-Гассет), а друга – сформувалася у постмодерну епоху і обмежувалася лише гносеологічною активністю (М. Горкгаймер, Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі, Ж. Деррида,М. Мерло-Понті та ін.). Друга традиція призвела філософію до кризи (постмодерної невизначеності), а людську спільноту до антрополого-глобальної катастрофи. Сформульовано метафізичну теорію особистості, яка дозволяє, з одного боку, трактувати буття як конфлікт знеособленого й особистісного начал, а з другого, – все називати своїми іменами. Людина в процесі свого становлення може пройти такі ступені розвитку: залежна особистість, посередня особистість, зріла особистість і геній, а може зупинитися на нижчих ступенях розвитку. Духовне відродження людської спільноти залежить від переосмислення філософами поглядів на людину і своє призначення. Обґрунтовано Я-концепцію філософа як органічну єдність внутрішніх якостей і суспільних функцій, які він має виконувати в суспільстві в сучасних умовах. Філософ має реалізовувати у суспільстві такі функції: діагноста, законодавця, вихователя і методолога. До виконання таких функцій здатний лише філософ, який сягає ступеня зрілої особистості. Функція діагноста вимагає від філософа все називати своїми іменами: "Хто є хто?" і "Що є що?". Філософ як законодавець має бути ініціатором нових законів, спрямованих на подолання недоліків знеособленого суспільства. Філософ як вихователь мусить бути втіленням зрілої особистості, дбати про формування критичної маси особистостей у суспільстві та орієнтувати людину й суспільство на пріоритет духовного над матеріальним. Філософ-методолог має визначити систему понять, механізми подолання знеособленого буття і формування особистісних засад буття. Філософи мають бути концептуальними персонажами суспільного буття в умовах антрополого-глобальної катастрофи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Сафонова, І. О. "ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА РИСА ПОЗИТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 271–85. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-271-285.

Повний текст джерела

Анотація:

Сьогодні поняття «відповідальність» отримало статус онтологічного, оскільки усвідомлюється як екзистенціал, моральний імператив, абсолют. Воно осмислюється вченими не лише як базове поняття нормативної етики, а здебільшого як вагома категорія буття, існування; як умова виживання людства; як життєва стратегія людини. Ми розглядаємо відповідальність визначальною рисою позитивної особистості як деякої цілісності вищого рівня, що володіє власне людськими якостями, здатністю жити і ефективно функціонувати у світі буття, керувати своїм життям, розвивати і реалізовувати свій ідеал і духовний потенціал. Позитивна особистість – це цілісна гармонійна особистість із цілісно сформованою картиною світу, в якій органічно поєднуються інтелектуальні, моральні, естетичні, духовні цінності, яка готова безкорисливо служити людям, проявляти найвищі морально-естетичні якості: любов, совість, співчуття, гуманізм ‒ і бути відповідальною, співпричетною до збереження цілісного світу як загальнопланетарного дому буття, відчувати себе громадянином країни і водночас ‒ громадянином Всесвіту. Сьогодні, як ніколи, актуальна істина, озвучена Ж.-П. Сартром: «Наша відповідальність набагато більша, ніж ми могли б припускати, оскільки поширюється на все людство… обираючи себе, людина обирає все людство». Ми осмислюємо відповідальність як інтенцію до подолання найглобальнішої кризи людства, що значною мірою полягає у відокремленості та розірваності людини та світу; як надію, сподівання на це подолання; як ціннісно-смислову опору, що забезпечить духовну безпеку та виживання людства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Салюк, Марина, та Христина Тарасюк. "РОЛЬ ІМПЛІЦИТНИХ ТЕОРІЙ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПСИХІЧНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА АДАПТАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ". Young Scientist, № 12 (88) (30 грудня 2020): 288–92. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-57.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено аналіз змісту понять «адаптаційний потенціал особистості», «психічна саморегуляція» «імпліцитні теорії», теоретично обґрунтовано можливість розгляду особливостей імпліцитних уявлень людини про інтелект та особистість у якості важливих предикторів забезпечення психічної саморегуляції та адаптаційного потенціалу особистості. Теоретичний аналіз наукових джерел дозволив зробити припущення про те, що прийняття інкрементальних імпліцитних теорій сприяє позитивному мисленню людини та її успішному функціонуванню в соціумі. Наведено результати проведеного емпіричного дослідження для з’ясування характеру взаємозв’язків між імпліцитними уявленнями (теоріями) людей та особливостями їх базисних життєвих переконань, самоорганізації діяльності, формально-динамічних і якісних ознак адаптивності, показників психологічного благополуччя особистості. Результати підтверджують гіпотезу стосовно того, що схильність до інкрементальних уявлень про інтелект і особистість можуть розглядатися в якості важливих факторів (предикторів) підвищення рівня психічної саморегуляції та адаптаційного потенціалу особистості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Балла, Л. В. "ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕФІНІЦІЇ «ДУХОВНІСТЬ» У ФІЛОСОФСЬКОМУ АСПЕКТІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 94, № 1 (4 березня 2020): 29–38. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-94-1-29-38.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізуються підходи до розуміння сутності та тлумачення поняття «духовність» філософами, психологами, педагогами. Проаналізовано поняття «духовність» як явище цілісного феномену. Простежено поступове виникнення поняття духовності та зміна його трактування як одного з основних вимірів зародження духовно-моральної та духовно-розвиненої особистості сьогодення. Дається аналіз сучасного стану та розвитку розуміння поняття духовності в нашій країні. Розглядаються основні шляхи формування духовності людини, спираючись на філософський, культурологічний, педагогічний, психологічний підходи. Стаття містить теоретичний та порівняльний аналіз поглядів духовності філософів минулого з теоріями філософів сучасності. Визначається проблема виникнення феномену духовності як поняття, що починає змінюватись та нести свою базову якість з огляду духовного розвитку людини та суспільства в умовах кризи духовності сучасності. Отже, визначається поняття духовності як цілісного феномену, що вміщує загальнолюдські цінності, ідеали, погляди, норми поведінки, приклад для наслідування, як ідеал особистості у всіх її проявах, але при цьому не втрачає людяності, гідності, доброчесності та усіх чеснот, якими наділена людина. Обґрунтована роль духовності як необхідного складника у базовій якості «Я особистість» і головного чинника у складовій для виховання високоморальної, високодуховної сучасної людини. Наголошено на подальших перспективах проведення аналізу та розширення кола розвідок дослідження з теми духовності людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

ГЕЙКО, Євгенія. "ЦІЛІСНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНОГО БУТТЯ". Психологічне здоров’я, № 1 (28 квітня 2021): 19–26. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-1-2.

Повний текст джерела

Анотація:

Постановка проблеми. Цілісність визначається сукупністю зв’язків внутріш- ніх елементів системи й зовнішніх відношень, зв’язків і взаємодій. Проблема цілісності як сут- тєвої характеристики людського буття і місця людини у світі постає в різні історичні епохи в розмаїтті форм: як своєрідний мікрокосм розглядається частиною макрокосму; уподібненість Божественому; цілісність як уособлення земного і небесного в індивідові, наділеного свободою волі; цілісність людини в раціоналістичному або натуралістичному вимірі, особистісний ас- пект й цілісність буття індивіда. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розвиток прин- ципу цілісного аналізу людської психіки і її динамічних змін в онтогенезі втілився в системному підході в психології, уособився в невід’ємній складовій системно-еволюційного підходу і слугує од- нією з підстав у розробці системно-суб’єктного підходу. Формулювання мети статті. Мета – висвітлення особливостей цілісності особистості як суттєвої передумови її самореалізації з позиції системного підходу, який сприяє визначенню найсуттєвіших особливостей зазначеного явища. Виклад основного матеріалу. Об’єднання двох парадигм – системної й суб’єктно-ді- яльнісної – дозволяє помістити в центр концептуальної схеми психології людину-суб’єкта як стрижня психічної організації. Цілісність представляється як автономність й свідоме функці- онування на основі внутрішніх змінних (життєві значущості, стремління до самоактуалізації, «Я-концепція»). Серед зазначених змінних провідну роль відіграє система особистісних ціннос- тей. Відповідно психологічна зрілість цієї системи є необхідною характеристикою цілісності особистості. Висновки та перспективи подальших досліджень. З позицій системно-ціліс- ного підходу варто здійснити теоретичний аналіз полісистемної цілісності особистості та її загальних складових: субмодальностей, полярних категорій, біполярних категорій. Такими поняттями визначаються ментальні репрезентації цілісності особистості в різних сферах її цілісного світу. В якості провідних чинників доцільно виділити системні поняття ізомерії, багатомірності, ієрархії. У перспективі дослідження – вивчення особливостей становлення по- лісистемної цілісності особистості в онтогенезі з позиції системного підходу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Ганаба, Світлана. "САМООРГАНІЗАЦІЯ ЯК КОМПЕТЕНТНІСТЬ: ПОВОРОТ ДО ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОЇ ОСВІТИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, № 1 (26 квітня 2021): 30–42. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.628.

Повний текст джерела

Анотація:

Реалії сьогодення як нова культурна форма відкривають безмежні можливості для саморозвитку та самоосвіти людини. Фокус навчання переноситься з процесу накопичення інформаційного ресурсу на формування в особистості компетентностей пошуку, використання й відмови від уже набутих знань. Якість та ефективність освіти суттєво залежить від самодисципліни та само організованості. Самоорганізацію варто розуміти як регульовану поведінку освітньої системи за відсутності зовнішніх упорядкованих впливів. Її регуляторами виступають внутрішні, глибинні структури свідомості людини. Йдеться про здатність людини самостійно організувати свій навчальний процес, фокусуючись на вирішенні питань розробки індивідуально орієнтованих освітніх цілей й завдань, спрямовування освіти та самоосвіти у контекст формування особистих та професійних якостей. Самоорганізована система набуває впорядкованості й функціональності без спеціальних впливів та організаторів зовні. Її регуляторами виступають внутрішні, глибинні структури свідомості людини. У особистісно-орієнтованому підході до навчання наголос робиться не на гармонійному всебічному розвитку особистості. Релевантним є підготовка та залучення людини до постійної й напруженої внутрішньої роботи – роботи над собою, над своїми невдачами, помилками й страхами, над постійним творенням свого нового Я. Процес самоорганізації має індивідуальний характер й тісно пов'язаний із характером, інтересами, світоглядними орієнтирами людини, то чітких уніфікованих підходів до визначення методів та способів розвитку самоорганізації мова йти не може. Релевантними у цьому процесі можуть бути концептуальні ідеї.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Джеджера, К. В. "КОМУНІКАТИВНІ УМІННЯ ЯК ЧИННИК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВИХОВАТЕЛЯ". Психологія: реальність і перспективи, № 12 (3 листопада 2019): 55–60. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi12.48.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті, на основі аналізу сутності конкурентоспроможності педагога, висловлюється думка про можливість оцінки зазначеної особистісної якості за показниками наявності переваг у діяльності та спілкуванні, визнаних іншими людьми; обґрунтовується зв’язок між конкурентоспроможністю майбутнього вихователя та рівнем сформованості в нього комунікативних умінь. З метою аргументації зробленого висновку викладено результати експериментального дослідження, які засвідчують існування впливу комунікативних умінь на персональні соціометричні статуси студентів в академічній групі, визначені з допомогою соціометричного процедури на підставі визнання іншими студентами їхніх переваг в оцінці професійних, лідерських та управлінських якостей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Проценко, Ірина. "АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ". Інноватика у вихованні 1, № 13 (15 червня 2021): 184–91. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i13.341.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено сутність основних дефініцій «компетенція» – можливiсть встановлення зв’язку мiж знаннями i ситуацiєю, «професійна компетентність» – характеризується рівнем професійної освіти, досвідом та індивідуальними здібностями людини, її мотивованими прагненнями до безперервної самоосвіти та самовдосконалення, творчим і відповідальним ставленням до справи. З’ясовано, що зміни у термінології основних понять зумовлені змінами як у педагогiчнiй практицi так і в теорії педагогiчних систем: поняття компетенцiї увiйшло до суспiльних наук у цiлому, зокрема, педагогiки, психології, в управлiння i в сферу працi та організацій; модернiзацiї змiсту професiйної підготовки; швидка поява нових і старiння ранiше набутих знань, якi вписуються нинi в практичний досвiд декiлькох поколiнь і посилюють переконання людей, що наступнi поколiння повиннi навчатися впродовж всього життя; змiни практики та технологiй в системi навчання вiдбуваються в результатi повiльних змiн способiв і механiзмiв управлiння освiтнiми системами i регулювання ними. Визначено, що професійно значущі якості учителів, залежать від особистості та визначаються, насамперед, здібностями і характером, а складні особливості здібності, такі, як організаторські, так і управлінські, уточнюються в окремих професійних здібностях, і необхідно чітко окреслити та обґрунтувати основу класифікації. З’ясовано, що професіоналізм виступає як необхідна умова прояву компетентності, компетентність є показником ступеня відповідності, адекватності професіоналізму і змісту компетенції посади. Вихідний показник професійної компетентності вчителя Нової української школи у сучасній ситуації – це сфера відношень до людини, оскільки вчитель працює в системі «людина – людина». Виокремлено структурні компоненти професійної компетентності вчителя Нової української школи: особистісно-гуманітарна спрямованість, системне сприйняття освітньої реальності, уміння інтегрувати інший досвід, креативність як спосіб буття в професії, здатність до рефлексії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Білозерська, Світлана Іванівна. "ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ ЯК СКЛАДНИК ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 6 (28 лютого 2022): 70–75. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.6.11.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті акцентовано увагу на ціннісних орієнтаціях як основній складовій частині професійного іміджу майбутнього вчителя, адже стратегія формування професійного іміджу вчителя є нині однією з провідних у вітчизняній освіті, оскільки в його структурі, як і в структурі особистості педагога, цінності займають особливе місце. Доводиться, що в структурі професійного іміджу ціннісні орієнтації постають внутрішнім каркасом всієї його структури. Розкрито сутність поняття професійний імідж, виходячи з аксіологічних позицій. Обґрунтовано важливість аксіологічного підходу у спрямованості педагогічної діяльності на формування системи гуманістичних, соціальних, морально-духовних, професійних та особистісних ціннісних орієнтацій особистості, без якої неможливий особистісний та професійний розвиток майбутнього педагога. Зосереджено увагу на аксіологічних орієнтирах, які дають змогу розкривати особистісний потенціал на основі цінностей та організувати процес конструювання професійного іміджу майбутнього педагога в рамках ціннісних координат, властивих українській освіті та культурі, а також акцентувати на ціннісному компоненті, що включає формування особистісних якостей, відповідних педагогічній діяльності. Розглянуто процес створення іміджу як складної комплексної діяльності, значна частина якої здійснюється в просторі внутрішнього світу людини. Сутність ж педагогічної діяльності полягає в тому, що вона не може бути тільки для себе, її сенс у переході діяльності «для себе» в діяльність для іншого, в залученні іншого до цінностей культури, у сприйнятті іншого як цінності. Природний і усталений механізм формування професійного іміджу дає змогу визначати його як спеціально сформований образ, як результат діяльності когнітивної та афективної сфери майбутнього педагога. Доведено, що імідж аксіологічно орієнтованого майбутнього педагога, його психологічні та візуальні характеристики, які виявляються в педагогічній діяльності, говорять про готовність майбутнього педагога до самоствердження, самоактуалізації, самовизначення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Вагіна, Олена. "Соціально-психологічна сутність культури міжособистісних взаємин курсантів". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T2 (2020): 61–77. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-61-77.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено результати теоретичного аналізу проблеми формування культури міжособистісних взаємин курсантів та соціально-психологічних умов формування цього феномену. Розглядаються поняття «особистість», «культура», «міжособистісні взаємини». Культура міжособистісних взаємин курсантів розуміється як компонент загальної культури особистості, обумовлений особистісними особливостями, які передбачають ціннісні орієнтації, знання, вміння, що дозволяє самостійно обирати та використовувати засоби для ефективної взаємодії з метою якісного виконання своїх службових обов’язків. У якості соціально-психологічних умов, сприяючих орієнтації курсантів на культурну міжособистісну взаємодію в рамках навчально-виховного процесу у військовому закладі вищої освіти, виокремлюються колективно-психологічні та суб’єктивно-особистісні умови. Підкреслюється, що процес формування культури міжособистісних взаємин курсантів є цілеспрямованим навчально-виховним процесом в освітньому просторі військової освітньої організації з урахуванням специфічного змісту та технологій освіти. Цей процес забезпечує набування цінностей, знань, умінь, норм діяльності та взаємодії для їх подальшого застосування у повсякденній професійній діяльності, а також надбання особистого позитивного комунікативного досвіду та рефлексії зразків взаємодії з іншими людьми в різних ситуаціях. Згідно традиціям дослідження в психологічній науці, феномен культури міжособистісних взаємин курсантів розглядається як сукупність когнітивного, емоційного та регулятивного компонентів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Kotyk, Tetiana. "ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 14–19. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.14-19.

Повний текст джерела

Анотація:

Переорієнтація сучасної української школи із знаннєвої на компетентнісну має на меті формування в учнів життєвого досвіду, необхідних знань, умінь та цінностей, важливих для успішної реалізації в швидкозмінюваному суспільстві.Концепція Нової української школи проголошує особистісно зорієнтоване навчання, тобто орієнтоване не на звичайне засвоєння знань, а на формування особистості самої дитини, її характеру, ставлення до світу. Мета модернізації системи освіти – переведення вектора пізнання із зовнішнього світу дитини, створеного природою та людиною, на засвоєння процесів взаємодії з цим світом, розуміння смислів власної діяльності.Відтак особливої актуальності набуває наукове обґрунтування процесу підготовки вчителів до реалізації завдань Нової української школи, зокрема в аспекті розвитку такої особистісної якості учнів, як емоційний інтелект. У статті розкрито сутність емоційного інтелекту як психолого-педагогічного феномену, вимоги до емоційного інтелекту вчителів початкової школи та особливості його розвитку в сучасних учителів. Висвітлено різні дефініції поняття «емоційний інтелект» та узагальнено його сутність і структуру відповідно до професійної діяльності вчителя молодших класів, визначено емоційніскладові професійних компетентностей учителя початкової школи. Висвітлено результати аналізу професійного стандарту «Учитель початкових класів закладу загальної середньої освіти» та Типової освітньої програми для підвищення кваліфікації педагогічних працівників щодо самоосвіти вчителів з розвитку емоційного інтелекту самих педагогів. Дійшли висновку, що обов’язковою трудовою функцією вчителя є необхідність самооцінювання й визначення сильних і слабких сторін власноїпедагогічної діяльності, у тому числі її емоційної складової. Зважаючи на такий висновок, звернулися до праць психологів, в яких висвітлено особливості емоційного інтелекту сучасних учителів початкової школи. Було встановлено, що більшість учителів не розуміють емоцій інших людей за зовнішніми проявами та відчувають значні труднощі в керуванні власними емоціями, дуже песимістично оцінюють власні можливості впливати на емоційні стани учнів та їх змінювати. Найбільшпроблемними компонентами власного емоційного інтелекту вчителі визнали здатність, а точніше нездатність, керувати власними емоціями, невміння здійснювати емоційну саморегуляцію. Проаналізовано та узагальнено думки психологів щодо моделі емоційного інтелекту педагога, на основі чого дійшли висновку, що незважаючи на розбіжності в трактуванні змісту та компонентів емоційного інтелекту вчителів, науковці спільні в думці про те, що це інтегроване динамічне утворення, структуру якого складають емоційний, когнітивний та діяльнісний компоненти, які в єдності забезпечують вимоги педагогічної професії, її гуманістичної сутності. Відтак, встановили значущість для педагогічної діяльності вчителів початкової школи таких особистісних якостей і складових емоційного інтелекту, як емпатія, здатність до саморегуляції, комунікативність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Шетеля, Наталя. "СУЧАСНА КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ ЯК ЧИННИК НОВИХ ВИМОГ ДО ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, № 1 (7 травня 2021): 440–55. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.653.

Повний текст джерела

Анотація:

У ситуації духовної деградації, що є типовою для останніх десятиліть, виникає проблема збереження і розвитку людського в людині. Крім того забезпечення високого ціннісного статусу людини обумовлює необхідність створення умов для набуття кожним індивідом позитивних особистісних якостей і передбачає наявність умов для самореалізації і самовизначення на тлі гармонізованих соціальних відносин. В такій ситуації особливого значення набуває галузь культури та мистецтв. Метою дослідження є з’ясування впливу сучасної культурної ситуації на галузь культури і мистецтв. До основних завдань віднесено: 1) детермінацію характеру сучасної культурної ситуації; 2) окреслення сучасних підходів до визначення змісту й особливостей галузі культури і мистецтв; 3) з’ясування впливу сучасної культурної ситуації на вказану галузь, зокрема на культурно-мистецьку освіту як засіб її розбудови. Методологічна основа дослідження визначена його теоретичним характером й передбачає залучення загально-теоретичних і аналітичних методів на тлі використання соціологічних, філософських, культурознавчих й педагогічних наукових напрацювань та публікацій українських і зарубіжних науковців з проблематики дослідження. На підставі проведеного аналізу показано, що нині світова культурна ситуація зазнає кардинальних змін, що супроводжується тенденціями культурних змін. У зв’язку з цим актуальною є увага до галузі культури та мистецтв, адже тут створюється та використовується символічний капітал та соціальний капітал, відбувається відтворення набору цінностей духовного та матеріального порядку. Стан і перспективи галузі прямо залежать від якості організації культурно-мистецької освіти. На часі професійна підготовка конкурентоспроможної особистості майбутнього професіонала, орієнтованого на постійне самовдосконалення, творчий пошук, самореалізацію і саморозвиток. Втім нині перед галуззю постала ціла низка теоретичних проблем та практичних завдань, що знайшли своє відображення у представленій роботі. Зокрема, йдеться про необхідність врахування специфіка галузі культури та мистецтв у процесі організації культурно-мистецької освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Masiuk, Oleh. "МАНІПУЛЯЦІЯ СОЦІАЛЬНИМИ СПОДІВАННЯМИ:". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 2, № 2 (30 грудня 2019): 23–30. http://dx.doi.org/10.15421/341921.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження полягає в аналізі маніпулятивних практик у роботі з соціальними сподіваннями та їх вплив на самостійність життєвої позиції людини у соціальному просторі. В роботі використовувались діалектичний та системний підходи, що дозволило сформулювати цілісне бачення впливу на сподівання на рівні особистісної та суспільної свідомості. Встановлено напрямки маніпуляції проекціями майбутнього на основі інтерпретації ролей діючих осіб та трансформації передбаченого розвитку подій. Виявлено зміну наповнення сфери образів для створення сподівання в бік задоволення вітальних потреб людини. Запропоновано використовувати самоідентифікацію в якості запобіжника від маніпуляцій поглядами на прийдешнє суспільне життя. Дослідження має теоретичну користь як продовження наукових пошуків у сфері соціального прогнозування. Перспективним напрямком дослідницької роботи в цій сфері є систематизація та впорядкування засобів протидії маніпуляціям зі сподіваннями.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Швець, Дмитро, та Наталія Расторгуєва. "Права людини та підготовка поліцейського в аспекті формування особистості". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 326–42. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-326-342.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено питання підготовка поліцейського в аспекті формування особистості крізь призму прав людини. Звертається увага, що для успішного подальшого впровадження загальновизнаних стандартів прав людини, розбудови правової, демократичної держави, необхідно переглядати питання підготовки поліцейського в аспекті прав та свобод людини. Метою дослідження є розкриття особливостей підготовки поліцейського у галузі прав людини в аспекті формування його особистості. Завданням є визначення характеристик особистості поліцейського, як захисника прав людини. Дослідження статті базується на системному підході щодо розгляду зарубіжного досвіду у сфері викладання міжнародних стандартів прав та свобод людини з метою визначення основних вимог до особистості поліцейського. Філософський діалектико-матеріалістичний підхід дозволив розглянути вимоги до особистості поліцейського, що сформувалися в умовах об’єктивної соціальної реальності, що постійно еволюціонує. Структурно-логічний метод застосовано для визначення основних напрямів удосконалення та оптимізації юридико-психологічних засад формування особистості поліцейського в умовах демократизації. На підставі зарубіжного та міжнародного досвіду (ООН, Ради Європи та ОБСЄ, а також досвід держав-членів ЄС) виокремлено основні теми з галузі прав людини в межах яких необхідно сформувати основні вміння та ставлення поліцейський задля забезпечення прав людини у їхній практичній діяльності. Узагальнено основні характеристики особистості поліцейського в аспекті прав людини. Зроблено висновок про те, що важливо сформувати у поліцейського здатність діяти за власним задумом, розумінням, що повинно ґрунтуватися на інтерпретації та осмисленні попереднього особистого та соціокультурного досвіду у сфері забезпечення прав та свобод людини. Необхідно пропрацювати в межах навчання, як негативний, так і позитивний досвід нашої держави, у тому числі у сфері недопущення катувань. При підготовці правоохоронця слід враховувати не тільки знання та вміння, а й ставлення до прав людини (рефлексія). Таким чином забезпечується підготовка поліцейського, як особистості, яка поважає та захищає права та свободи людини. Оскільки охорона та захист прав та свобод людини виступають в якості основних обов’язків поліцейського, то характеристики особистості поліцейського в аспекті прав людини виступають в якості ключових. Ці характеристики проявляються у його ставленні до прав людини, ставленні до людей при виконанні своїх повноважень. Ключові слова: особистість поліцейського, професійна ідентичність, демократичні основи поліцейської діяльності, верховенство права, толерантність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

КРАСНИЦЬКА, Ольга. "ПРОФІЛАКТИКА СОЦІАЛЬНОЇ ДЕПРИВАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ". Humanitas, № 3 (28 жовтня 2021): 52–59. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.3.8.

Повний текст джерела

Анотація:

Приналежність до певної соціальної групи, прийняття нею, ідентифікація з її членами, потреба у спілкуванні та любові, самореалізація у соціальному середовищі є базовими соціальними потребами особистості, обмеження або позбавлення яких породжує соціальну депривацію. Статтю присвячено теоретичному дослідженню проблеми профілактики соціальної депривації особистос- ті. Доведено, що в сучасному суспільстві та соціальних умовах її може переживати будь-яка людина. Соціальну депривацію розглянуто з боку обмеження соціальних потреб та соціальних контактів чи обмеження можливос- тей для їх задоволення, ізоляції або самоізоляції, порушення соціальних норм, прийнятих у суспільстві чи в пев- ному соціальному середовищі, обмеження можливостей для повноцінної соціалізації особистості, тривалого (короткотривалого) повного або часткового позбавлення людини соціальних потреб. Виокремлено джерела соціальної депривації. Охарактеризовано явище соціальної самодепривації. Підтвер- джено їхній негативний вплив на саму особистість, що породжує видозміну її характеристик, поведінку людини, розвиток особистості. Профілактику соціальної депривації визначено як комплекс соціальних і психолого-педагогічних заходів, спря- мованих на задоволення соціальних потреб людини, розширення кола її соціальних контактів, повноцінну соці- алізацію особистості в певному соціальному середовищі, а також попередження порушення соціальних норм, формування позитивних соціальних якостей і цінностей. Окреслено зміст первинної та вторинної профілактики соціальної депривації особистості, описано її стратегії й моделі. У межах стратегії запобігання та подолання проаналізовано моделі поширення фактичних знань, формуван- ня здорового способу життя, навчання позитивної поведінки, соціального впливу, стримування, ствердження моральних принципів. У межах стратегії нормалізації охарактеризовано зміст моделей контрольованого впливу й зменшення шкоди.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Зіза, Олександр. "Формування музичного мислення майбутніх учителів музичного мистецтва в ході застосування компетентнісного підходу". Scientific journal of National Pedagogical Dragomanov University. Series 14. Theory and methodology of arts education 27 (27 грудня 2019): 76–80. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series14.2019.27.12.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються особливості реалізації компетентнісного підходу до формування мисленнєвої діяльності майбутніх учителів музичного мистецтва у процесі музичного навчання загалом та під час удосконалення музично-інтонаційного словника. Компетенцію ми розуміємо як сукупність взаємопов’язаних якостей особистості, сукупність знань, умінь, навичок та способів діяльності. Також виокремлюємо поняття компетентність як володіння людиною відповідною компетенцією, що містить її особистісне ставлення до предмета діяльності. Компетентнісний підхід в освіті пов'язаний з особистісно-орієнтованим і діяльнісним підходами до навчання, оскільки ґрунтується на особистості індивіда та може бути реалізованим і перевіреним тільки в процесі виконання певного комплексу дій. Об’єм музичного мислення розглядається нами з точки зору розвиненості музично-інтонаційного словника майбутніх учителів, удосконалення якого створює основу для формування здібності поєднувати окремі музичні враження в цілісну картину музичного мистецтва, і творчого прояву учителя в музиці. Мислення як процес пізнання предметів або явищ включає пошук зв’язків: зовнішніх і внутрішніх, істотних і неістотних. У музичному мистецтві особливо важливий зв’язок явищ у русі, мінливості в співвідношенні звучних елементів. Інтонаційний словник розуміємо як “запас” музичних інтонацій, котрі сподобалися і запам’яталися.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

КОЗЬМЕНКО, ОЛЕНА. "ВИКОРИСТАННЯ ІНСТРУМЕНТУ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАННЯ Й УСПІШНОСТІ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 216–24. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-216-224.

Повний текст джерела

Анотація:

У сучасному світі вища освіта надає людині можливість самореалізуватися і досягти успіху. Зі зміною перспективи успіх означає більше, ніж оцінки, і включає емоційний, соціальний, пізнавальний і академічний розвиток. Численні дослідження підтверджують багатокомпонентність поняття “успішність” в академічному середовищі і доводять факт впливу різноманітних чинників на досягнення успіху. На думку американських дослідників, існують три загальних компонентів, що впливають на успішність студентів. Вони включають: фактори здібностей (успадковані або раніше здобуті), фактори зовнішніх обставин та особистісні фактори. Усі три компоненти впливають на успішність різним чином. Але найважливіший вплив (до 40 %) мають особистісні фактори, тобто індивідуальні відмінності, які залежать від здатності людини впливати на них певним чином. У статті аналізується роль таких особистих змінних, як академічна самоефективність, уміння організовувати навчання та приділяти йому достатню увагу, стресостійкість та уміння організовувати час, рівень соціальної активності в межах університету, емоційне задоволення і уміння спілкуватися під час навчання. Саме ці фактори, на думку вчених, відіграють вирішальну роль у прогнозуванні успішності студентів. Для діагностики цих якостей і умінь у студентів дослідниками Канзаського державного університету (США) було розроблено у 2008 році “Опитувальник ефективності навчання у вищому навчальному закладі” (The College Learning Effectiveness Inventory (CLEI), який був побудований з використанням емпіричних підходів, заснованих на концептуальній моделі. Використання CLEI дозволяє отримати індивідуальний профіль студента з результатами сильних та слабких сторін за шістьма факторами, що може слугувати інструментом для подальшої розробки заходів щодо поліпшення академічних досягнень і успіху студентів. Ключові слова: успішність, студенти, компоненти успіху, особисті фактори, інструмент оцінювання, Опитувальник ефективності навчання у вищому навчальному закладі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Осіпцов, А. В., та О. В. Вертель. "СОЦІАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР ОСОБИСТОСТІ ЯК УМОВА ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 224–35. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-224-235.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті узагальнені погляди сучасних педагогів відносно соціального характеру особистості як умови формування здорового способу життя. При найрізноманітніших підходах до визначення «здоров’я людини» науковці єдині в думці, що одна з ознак даного стану – гармонійна єдність біологічних і соціальних якостей, обумовлених взаємодією генотипу і середовища, тобто здоров’я людини – це завжди індивідуальний спосіб життя, що відповідає певній психофізичній конституції людини, її стилю, способу життя (поведінки), її вихованню (культурі). Не менш важливе значення, з нашої точки зору, має «творча сила» (А. Адлер) – творча активність, спрямована на формування культури здоров’я. Отже, соціальний характер особистості є одним із ключових компонентів у формуванні здорового способу життя. Використання особистісного підходу в навчанні передбачає врахування всієї складності особистості дитини, історії розвитку і всіх її індивідуальних особливостей. Реалізація такого підходу в навчанні передбачає розвиток особистісно значимого відношення до предмету вивчення, яке здійснюється шляхом перетворення зовні заданої інформації в особистісно значиму, ціннісну і актуальну для кожного учня. Практична реалізація ідеї активного формування особистості можлива лише в умовах інтеграції процесів навчання, виховання, розвитку та власного становлення кожного учня. Одним з лімітуючих факторів при цьому є здоров’я. Отже, зовнішні сили (зусилля освітян) та власні ресурси мають бути спрямовані на збереження та зміцнення фізичного та психічного здоров’я.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

SABAT, Nadia, та Natalia SABAT. "ДУХОВНО-МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ У ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННІ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА". Освітні обрії 48, № 1 (29 березня 2019): 61–65. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.48.1.61-65.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито роль духовно-моральних цінностей у професійному становленні особистості майбутнього соціального працівника. Охарактеризовано соціальну роботу як особливий вид діяльності, що базується на принципах гуманізму, віри у власні сили людини, визнання права кожного на самовизначення, створення рівних можливостей. Доведено, що у практичній діяльності соціального працівника разом з професійними знаннями вагому роль відіграють особистісно-моральні якості: чесність, совість, об’єктивність, справедливість, тактовність, пильність і спостережливість, толерантність, витримка і самовладання, доброта, любов до людей, терпіння, комунікабельність, оптимізм; розкрито сутність основних з них. Простежено зв’язок духовно-моральних цінностей соціального працівника з його ціннісними орієнтаціями. Охарактеризовано засоби формування духовно-моральних цінностей у процесі фахової підготовки майбутнього соціального працівника.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Особистісні якості людини"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями