Статті в журналах: "Особистісний досвід"

1

Предко, О. І. "Релігійний досвід: особистісний вимір". Софія, № 1 (1) (2014): 21–25.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Patsan, V. O. "Персональна метафізика Б. П. Боуна як особистісний досвід пізнання". Grani 19, № 4 (15 березня 2016): 51–62. http://dx.doi.org/10.15421/1716078.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття націлена на визначення особливостей первинної для американського персоналізму — здійсненої Б. П. Боуном - експлікації особового характеру пізнавальної діяльності, що стала основоположною для його «персоналізованої» онтології. На основі аналітичного огляду основних векторів проблематизації персонально-суб’єктивного, прокладених у філософсько-гуманітарному просторі сучасності, виявляється переростання персоналістичної інспірації постнекласичної філософії в поновлення тієї взаємодії філософського і богословського дискурсів, яка виявилася висхідною для персоналістської думки і спрямовувалася на возз’єднання раціональності з її духовними першоджерелами в ході рефлексії персонального способу буття, відкритого на підгрунті теїзму. Орієнтація на таке подолання розмежованості раціонального та етичного вимірів особистісності пов’язується зі ствердженням на нинішньому - «постсекулярному» - етапі філософствування метаонтологічного характеру проблеми особистості, встановленого у середині ХХ ст. видатним православним богословом і філософом-персоналістом В. М. Лоським. Доводиться, що для подальшого осмислення метаонтології особистісного, відкритої Священним Писанням і викладеної святоотецькою тріадологією, необхідною є і ретроспекція тієї траєкторії наближення філософської думки до Надприродного Одкровення, яка була прокладена при спробах персоналізації онтології, здійснених наприкінці ХІХ й у першій половині ХХ ст., зокрема — при формуванні боунівської персональної метафізики. У ході історико-філософської реконструкції епістемологічних підвалин «особистісного світу», побудованого основоположником персоналістичної філософії США, встановлюється, що самодостатнім пізнавальним критерієм для нього виступає емпіричний факт «дійсності персонального знання», яка формується «живим я», самоусвідомленим не як феномен, я як «найбільш конкретна реальність» і здатним у своєму «внутрішньому досвіді» подолати обмеженість чуттєвого сприйняття, відчувши «етичну потребу в етичному Творці» і звернувшись безпосередньо до Нього. Шляхом зіставлення поглядів Б. П. Боуна з ідеями І. Канта та О. Конта, охопленими його рефлексією, обгрунтовується перевага боунівської концепції особистості над «об’єктивованими» визначеннями суб’єкта, яка забезпечується її генетичним зв’язком із християнським вченням.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Бабенко, О. В. "РОЗВИТОК КОГНІТИВНИХ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ ЗАСОБАМИ ПІДКАСТИНГУ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 150–55. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-22.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто передовий досвід канадських освітян щодо стратегій та методів формування умінь і навичок XXI століття у креативному освітньому середовищі на основі сучасних цифрових технологій та автентичних аудіоресурсів. Здобуття вищої освіти не гарантує високої конкурентоспроможності випускників навчальних закладів на ринку праці. Нині сучасна система освіти не може обмежуватися підготовкою фахівців тільки в традиційних формах і вимагає звернення до когнітивних механізмів засвоєння і набуття знань. Діяльність людини нерозривно пов’язана sз зовнішньою (фізичною) та внутрішньою (психічною) сторонами (мотиваційною, пізнавальною та регуляторною). Для досягнення успіху в сучасних реаліях визначальною характеристикою навчального процесу постає орієнтація на когнітивний та особистісний розвиток студентів. Мета дослідження – всебічний аналіз передового педагогічного досвіду закордонних колег щодо впровадження інноваційних технологій у навчальний процес. Когнітивні механізми описано як вищі функції мозку та індивідуальні психологічні здібності людини, які потребують відповідних технологій та методів навчання. Розвиток критичного та творчого мислення тісно пов’язаний з використанням таксономії Блума, ієрархічного впорядкування когнітивних навичок за допомогою дієслів планування. Ґрунтуючись на практиці застосування, викладачі планують освітні цілі та завдання, проєктують конкретні методологічні кроки та досягають високих результатів навчання. Узагальнено міжнародний досвід на прикладі пілотного проєкту канадської радіомовної корпорації «Підкасти в класі». Наголошено, що методичні матеріали мають чітко вимірювані цілі, включають ресурси діяльності, як-от плани уроків, слайд-шоу, аудіо для завантаження, тексти епізодів, наочність для занять, бонусні міні-епізоди. Апробація інноваційних ресурсів та методики свідчить, що складники креативного освітнього середовища, сучасні цифрові інструменти, автентичні аудіоресурси сприяють розвитку когнітивних та інтелектуальних здібностей студентів, формують сучасні ключові компетенції: абстрактне та критичне мислення, творчість, саморефлексію, особистісний ріст, автономність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

ІВАНОВА, ОЛЕНА. "ОСОБИСТІСНО-РЕФЛЕКСИВНИЙ КОМПОНЕНТ АКТИВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПОЗИЦІЇ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ПОСЛУГ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 207–15. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-207-215.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено зміст особистісно-рефлексивного компонента активної професійної позиції фахівця сфери послуг. Зауважено, що формування активної професійної позиції майбутніх фахівців сфери послуг характеризується певним особливостями, пов’язаними із сформованістю особистісних якостей, які можна вважати професійно необхідними для фахівців зазначеного професійного спрямування. Розглянуто підходи науковців щодо розуміння активності в професійній поведінці фахівця сфери послуг. Відзначено вплив стрімкого розвитку малого бізнесу, підприємницької діяльності, комерціалізації сфери послуг на особистість сучасного фахівця сфери послуг. Виокремлено особистісні якості фахівця сфери послуг, які віднесено до особистісного та рефлексивного компонентів активної професійної позиції. Встановлено, що особистісний компонент у структурі професійно активної поведінки фахівця сфери послуг пов’язано із філософією змісту зазначеної сфери діяльності, яка вимагає від фахівця сформованості професійних якостей, які виявляються в уміннях самостійно знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, виявляти ініціативу, спілкуватись з клієнтами тощо. Акцентовано увагу на єдності змісту особистісного компонента із рефлексивними якостями. Представлено власне розуміння особистісних якостей, які можна віднести до особистісного компонента професійно активної поведінки фахівця сфери послуг: самостійність; ініціативність; самоорганізованість; гнучкість; мобільність; здатність до самовдосконалення; творчість; енергійність; організаційні здібності. Зауважено, що рефлексивний компонент є обов’язковим елементом структури професійно активної поведінки майбутнього фахівця сфери послуг. Представлено власне розуміння особистісних якостей, які можна віднести до рефлексивного компонента професійно активної поведінки фахівця сфери послуг: адекватність самооцінки особистості фахівця на всіх рівнях (фізичному, психічному, професійному); переосмислення власного досвіду; спостережливість у комунікації з клієнтом; визначення можливостей самоактуалізації у професії. Ключові слова: сфера послуг, фахівець сфери послуг, активна професійна позиція, особистісний компонент, рефлексія, рефлексивний компонент.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Земзюліна, Наталія Іванівна, та Марина Василівна Захарченко. "ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ: СВІТОВИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 8 (21 грудня 2021): 8–22. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.248185.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано концепцію публічної дипломатії, з’ясовано попередні форми втілення концепції «м’якої сили» у світовій політиці та Україні. Вказано на особливості практичної реалізації нових форм дипломатії в період гібридних конфліктів. Розглянуто досвід провідних світових гравців в сфері політичної пропаганди та осучаснених її форм комунікації. Світова історія знає багато прикладів відходу від унормованих дипломатичних відносин, саме шляхом впливу на суспільство (громадян) іншої держави з метою досягнення поставлених завдань. Вказано на такий інструмент публічної дипломатії, як особистісний чинник, на прикладі активності в соцмережах політиків та державних діячів. Обґрунтовано роль культурної дипломатії, як складової публічної та її інструментів в популяризації України, та просуванні національних інтересів держави. На прикладах роботи нових інституційних структур, що сформовані на базі Міністерства закордонних справ, Міністерства культури та інформаційної політики, завданням яких є розвивати публічну та культурну дипломатію, показана їх особливо важлива роль в умовах зовнішньої агресії та негативної пропаганди на адресу України. Вказана необхідність просування соціокультурних проєктів як всередині країни, так і за її межами, особливо дієвим бачиться посилення проєктної складової в зовнішній комунікативній сфері. Відмічено активні кроки української влади по формуванню позитивного образу України серед світового товариства. Мета даного дослідження визначити контекст становлення і розвитку публічної дипломатії, окреслити її інституційне оформлення в світі та Україні З’ясувати успіхи та виклики задекларованої політичної сфери на сучасному етапі. Розкрити найбільш вдалі форми її реалізації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Кабанська, Г. А., О. С. Кабанська та О. В. Мельникова. "ПЕДАГОГІЧНА ПРАКТИКА У ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ ОСВІТИ – ПРОСТІР ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ". Теорія та методика навчання та виховання, № 51 (2021): 88–96. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.51.09.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті автори розкрили важливі аспекти педагогічної практики у закладах повної загальної освіти в системі підготовки майбутнього вчителя відповідно вимог освітнього ступеня «бакалавр». З опорою на особистісний і компетентнісний підходи проаналізовано цілі, завдання, зміст програми такої педагогічної практики. Наголошено увагу на значенні педагогічної практики для систематизації і апробації набутих знань і фахових компетентностей. Зміст модулів робочої навчальної програми побудовано таким чином, що кожен здобувач може реалізувати свою персональну освітню траєкторію, набути досвіду самостійного проведення навчально-виховної роботи учнівським колективом та окремими учнями закладу загальної середньої освіти. Відкритість і прозорість контрольних заходів, діагностичний і формувальний аспект оцінювання є вагомим стимулом для студентів до професійного самовдосконалення, педагогічної творчості та науково-дослідницької роботи ще на етапі здобуття вищої освіти. Авторами статті багато уваги приділено ресурсам педагогічної практики щодо розвитку активного мислення на основі сучасних наукових досягнень. Для цього передбачено елементи колаборації із структурними підрозділами закладів освіти, співпрацю з викладачами університету і вчителями-методистами, елементи взаємного навчання, групові освітні проєкти. Акцентовано увагу, що під час підготовки і звітування про результати проходження педагогічної практики студенти демонструють рівень осмислення теоретичних знань, одержаних при вивченні спеціальних та психолого-педагогічних дисциплін, досвід практичної педагогічної діяльності в реальних умовах. Важливим мотиваційним моментом у статті визначено процедуру знайомства студентів із закладом, де проходитиме практика, вчителями-методистами, сучасним станом навчально-виховної роботи у школі, з передовим педагогічним досвідом. Викладачі університету системно забезпечують індивідуальну підтримку, менторський супровід і психолого- педагогічну, методичну допомогу студентам-практикантам у розв’язанні задач навчання та виховання учнів. Особливо цікавими для студентів є завдання, пов’язані з навчальною взаємодією з учнями, вивчення їх індивідуальних та вікових особливостей. Авторами зроблено висновок про те, що педагогічна практика сприяє формуванню у студентів творчого, дослідницького підходу до педагогічної діяльності, дає змогу набути досвіду аналізу підсумків своєї навчально-пізнавальної і дослідницької діяльності за період навчання в університеті, мотивує до самоосвіти, формує критичне мислення, актуалізує потребу вивчення досвіду роботи вчителів з предметної галузі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Сапожников, С. В. "ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ". Педагогіка та психологія, № 63 (квітень 2020): 142–50. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.15.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначаються основні теоретичні (філософський, світоглядний, ціннісно-смисловий та нормативний) та прикладні (мотиваційний, психолого-педагогічний, особистісний та конструктивнотехнологічний) аспекти формування культури професійної комунікації майбутніх фахівців, розкривається сутність кожного з них, вивчається та аналізується сутність таких понять як «культура професійної комунікації майбутніх фахівців», «формування культури професійної комунікації майбутніх фахівців». У роботі презентовано основні етапи процесу формування культури професійної комунікації майбутніх фахівців в умовах закладів вищої освіти України, основні рівні її формування (високий, умовно високий та середній) та критерії сформованості (прийняття соціального та особистісного смислу професійної діяльності; переживання професійної діяльності та особистісного смислу; переживання професійної діяльності як процесу творчої самореалізації; володіння орієнтовною основою різних видів та напрямів професійної діяльності; уміння сприйняття та аналізу процесів навколишнього світу; вміння самостійно сформулювати проблему у вигляді творчої задачі; критично відносити проблеми буття до певного класу професійних задач; мати досвід розроблення стратегій вирішення різноманітних професійних задач; досвід самоаналізу власної професійної діяльності на підставі вироблених критеріїв.). У змісті професійної освіти виявляється особливий надпредметний (метапредметний) компонент – досвід реалізації компетентностей, який забезпечує формування культури професійної комунікації майбутніх фахівців. У публікації аргументовано доведено її важливість у житті людини, соціальних груп та соціуму, висвітлено перспективи подальших наукових розвідок, а саме: вивчення завдань, функцій та тенденцій розвитку культури професійної комунікації майбутніх фахівців, визначення методологічних орієнтирів та оптимальних організаційно-педагогічних умов її формування, розроблення адекватного науково-методичного забезпечення цього процесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

ЖИГІРЬ, Вікторія, та Олена КРИВИЛЬОВА. "СУЧАСНІ МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ У ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ". Human Studies Series of Pedagogy, № 45 (9 грудня 2021): 34–42. http://dx.doi.org/10.24919/2413-2039.13/45.5.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено спробу щодо розкриття проблеми методологічного обґрунтування професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників у закладах професійної (професійно-технічної) освіти. Розглянуто методологічні підходи до професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників. Встановлено, що компетентнісний, особистісний, діяльнісний, системний, аксіологічний та акмеологічний підходи є універсальними, прогресивними та перспективними методологічними орієнтирами, які забезпечують ефективну підготовку майбутніх кваліфікованих робітників до результативної професійної діяльності в умовах високотехнологічного інформаційного суспільства. На основі аналізу наукової літератури авторами визначено переваги виділених підходів та їхні основні характеристики. Зокрема встановлено, що компетентнісний підхід є не лише засобом оновлення змісту освіти, але й механізмом узгодження його з вимогами сучасності; особистісний ‒ сприяє становленню та вдосконаленню особистості майбутніх кваліфікованих робітників, яка самостійно формує власний досвід, прагне активно реалізувати свої можливості, здатна до усвідомленого та обґрунтованого вибору рішень у різних професійних ситуаціях; діяльнісний ‒ забезпечує організацію освітнього процесу на основі включення учнів до різних видів діяльності, які є значущими для майбутньої професії; системний ‒ розглядає професійну підготовку майбутніх кваліфікованих робітників як відкриту, самостійну, своєрідну структуровану підсистему професійної освіти, яка має власну мету, завдання, принципи, функції, зміст, форми, засоби, технології та методи навчання; аксіологічний ‒ дає змогу перенести акцент на формування системи загальнолюдських та професійних цінностей майбутніх кваліфікованих робітників; акмеологічний ‒ передбачає актуалізацію творчого потенціалу учнів, підвищення їхньої професійної мотивації та мотивації досягнення успіху в будь-якій діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Пуховська, Людмила. "ЄВРОПЕЙСЬКІ СТРАТЕГІЇ, ПІДХОДИ І МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 20, № 2 (23 листопада 2021): 51–62. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(20).2021.51-62.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкриваються європейські стратегії розвитку феномену освіти дорослих в умовах відкритості та інтернаціоналізації освітньо-наукового простору. Автор наголошує на завданнях розбудови освіти і навчання дорослих як ефективного сектора в структурі цілісної системи освіти кожної країни. Характеризуються теорії освіти дорослих, які найбільш поширені у світі – андрагогічна, навчання на основі досвіду, трансформаційна та розкриваються можливості щодо їх використання в контексті нових підходів до навчання фахівців. Обґрунтовується думка про те, що нові підходи західних вчених до теоретичного осмислення освіти дорослих можна представити у вигляді системи концепцій, об’єднаних вихідним педагогічним контекстом – теорією освіти упродовж життя, з її сучасним наголосом на дорослій половині людського життя після отримання основної освіти. У статті доводиться, що завдання переосмислення освіти і підготовки фахівців в ХХІ ст. в Україні і за кордоном актуалізує емпіричні теорії навчання, центральним концептом яких є досвід. Автором аналізуються положення трансформаційного навчання, результатом впровадження якого в освітній процес може стати трансформація професійного розвитку педагогів, особистісний розвиток і підвищення рівня педагогічної майстерності педагогів. Виокремлюються базові ідеї трансформаційної теорії навчання дорослих про те, що перспективні перетворення особистості мають три виміри: психологічний (зміни в розумінні себе), ціннісний (перегляд системи переконань) і поведінковий (зміни в стилі життя). Робиться огляд сучасних успішних моделей професійного розвитку педагогів в зарубіжній практиці освіти модель «Школа професійного розвитку» (Professional Development School – PDS), клінічна модель (clinical model), модель навчання на робочому місці (work-based learning), модель навчання на базі проектів (project-based learning), модель навчання на основі реальних проблем (PBL), модель навчання на базі досвіду (experience-based learning systems – EBLS), матрична модель свідомої компетентності (matrix model of conscious competence). Зроблено висновок про необхідність використання в Україні зарубіжних теоретичних надбань у сфері освіти дорослих з метою вибудови максимально ефективного навчання на всіх етапах – від створення концепції до практичної реалізації; формування стратегій з урахуванням контексту навчання; використання педагогами технологій, які максимально відповідають контексту; професійного розвитку педагогів як рефлексуючих практиків.Ключові слова: європейські стратегії; теорії освіти дорослих; моделі освіти дорослих; трансформація професійного розвитку; зарубіжний досвід.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Романовський, Олександр Георгійович, Тетяна Віталіївна Гура, Валентина Євдокимівна Михайличенко та Микола Корнійович Чеботарьов. "ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ СХИЛЬНОСТІ ДО ЛІДЕРСТВА МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ". Information Technologies and Learning Tools 88, № 2 (29 квітня 2022): 203–13. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v88i2.4490.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянута роль лідерства в управлінській діяльності та актуальність формування лідерських якостей майбутніх інженерів під час навчання у вузі. Показано, що в сучасній психолого-педагогічній науці недостатньо досліджена роль усвідомлення студентами свого «Я» для формування їх лідерського потенціалу. З метою отримання інформації про способи і методи збору, обробки даних для вирішення цієї проблеми був використаний багатофакторний особистісний опитувальник американського вченого Р. Б. Кеттела в якості інформаційної технології, яка має необхідні вхідні дані про первинні фактори, які допомагають виявити тих, хто має високий рівень схильності до лідерства. Встановлено, що число майбутніх лідерів становить 38,6% від загальної кількості опитаних. Цікавим є їх психологічний портрет, складений на основі обробки даних за допомогою дослідження основних компонентів інформаційної технології. Результати дослідження дозволили зробити висновок про те, що для більшості майбутніх лідерів характерним є наявність передумов для успішної управлінської діяльності. Однак у них недостатньо розвинений ряд інтелектуальних, а також емоційних і комунікативних якостей, які сприяють розвитку лідерського потенціалу. Зроблений висновок про необхідність активного використання цих якостей під час навчання. Показано, що рішення поставленого завдання пов'язане з педагогічним забезпеченням і вдосконаленням методів, засобів і організаційних форм, що сприяють виявленню лідерського потенціалу, його формуванню та розвитку. Розглянуто способи і методи активізації цього процесу, які спрямовані на усвідомлення реального образу «Я» і цілеспрямоване самовдосконалення шляхом створення необхідних педагогічних умов в освітньому процесі вузу. Для цього необхідно використання інформаційних технологій, які сприятимуть вирішенню цієї проблеми.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Якимчук, Борис. "Психологічні особливості розвитку творчого потенціалу особистості". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(52) (2020): 167–78. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-167-178.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. У статті поставлено за мету здійснити аналіз психологічних аспектів розвитку творчого потенціалу особистості. Ключовими завданнями статті є: 1) розглянути основні структурні елементи творчих здібностей, виявити їх змістовне наповнення та принципові особливості; 2) актуалізувати питання творчого потенціалу як розвитку творчої сили особистості та розгортання її загального особистісного потенціалу. Методи. За допомогою описового методу здійснено понятійне обґрунтування творчості через її діяльний аспект (процес і результат), а також дано визначення змісту творчості через призму активності особистості. Методом компаративного аналізу описано процеси творчої діяльності у розрізі актуальних трансформацій інформаційно-комунікаційного простору; зокрема розглянуто вплив сучасних інформаційно-комунікаційних технологій на розгортання творчого потенціалу особистості. Методом системно-структурного аналізу виявлено структуру творчого потенціалу особистості, до складників якого віднесено конативну, пізнавально-емоційну та соціально-психологічну сфери, та визначено принциповий розподіл творчої діяльності на процесуальний та особистісних компоненти. Результати дослідження. При цьому констатовано, що процесуальний аспект має на увазі специфічні особливості перетворення суб’єктом творчості того продукту, який виступає предметом творчої дії, а особистісний аспект передбачає урахування якостей, здібностей та схильностей особистості як суб’єкта творчого процесу. Творчою активністю особистості названо таку діяльність, яка є перетворювальною (трансформуючою дійсність) та не стимульованою зовнішніми (нагальними) потребами, довільно і цілеспрямовано здійснюваною. Зазначено, що основним індикатором творчої активності особистості є творче зусилля як такий тип цілеспрямованої вмотивованої діяльності, що забезпечує устремління на творчий результат при відповідному рівні активності та ініціативи. Основними передумовами, що визначають схильність особистості до творчості, визначено ряд особистісних та ситуаційних рис, що стимулюють розгортання творчої діяльності та розвиток творчого потенціалу особистості, зокрема природні передумови, життєвий досвід, характерологічні особливості та мотивацію діяльності. Висновки. Підсумовано, що мотивація визначає реалізацію творчих схильностей, визначається внутрішніми спонуками, що залежать від сукупності зовнішніх середовищ них умов, світоглядних орієнтирів та спрямованості особистості. У підсумку показано, що мотивація творчої діяльності як умова розвиненого творчого потенціалу характеризує ставлення до неї, визначає відповідну спрямованість та визначає її розвиток.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Родченкова, Ірина. "Соціально-психологічні особливості взаємозв’язку смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації працівників сфери управління". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 15–25. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-15-25.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті показано, шо суттєвими аспектами смисложиттєвих орієнтацій працівників управлінської сфери є соціальна взаємодія, ціннісне самоперетворення, взаємопроникнення процесів життєпроектування індивіда в його соціально-психологічний світ. Доведено, що уособлюючими для понять «смисложиттєві орієнтації» й «самоактуалізація» є цінності та цілі. Саме система цінностей визначає життєві цілі особистості й, власне, життєвий стиль опредмечує смисл життєдіяльності, механізмом реалізації смисложиттєвих орієнтацій є життєві плани та стратегії. Розкривається взаємозв’язок зазначених властивостей з самоактуалізацією й спрямованістю до саморозвитку, й виокремлюються соціально-психологічні параметри смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації, висвітлюється їх змістовно-критеріальні принципи у працівників сфери управління. Смисложиттєві орієнтації розглядаються як складні психологічні утворення, що є підґрунтям міжособистісних взаємовідносин; превалюючи вектори самореалізації особистості; результат узгодження життєвих цілей та системи цінностей. Доведено, що саме система особистісних смислів сприяє самоактуалізації менеджера. Тобто, власне, ресурс, процес та результат є провідними складовими самоактуалізації фахівця управлінської сфери. Так, ресурс розподіляється на: особистісні ресури (особистісно-професйний потенціал: спрямованість, здібності, риси характеру, креативність тощо); управлінські ресурси (компетентність, управлінський досвід, управлінська позиція, задоволеність управлінською діяльністю, стиль управління тощо); організаційні ресурси (сфера діяльності організації, цілі, організаційна культура, психологічний клімат тощо); суспільні ресурси (умови розвитку суспільства, специфіка ринку праці тощо). У структурі процесу виокремлюються етапи від самовизначення й самовираження до особистісної самоактуалізації впритул до «акме». Здобутком самоактуалізації є особистісна й професійна зрілість; ефективність управлінської моделі й соціально-корисний результат організаційної політики компанії. Таким чином, самоактуалізація розглядається, як спрямованість працівника сфери управління щодо вдосконалення, реалізацію власних здібностей в процесі активності та діяльності, сприяє оформленню автентичності й цілісності особистості через її розкриття, усвідомлення та єдність усіх складових власної індивідуальності. Відповідно, процес становлення самоактуалізації особистості працівника сфери управління здійснюється завдяки набутту статусу суб’єкту індивідуального та соціального розвитку впродовж усього життєвого шляху. Ключові слова: життєвий шлях особистості, працівники сфери управління, самоактуалізація, самореалізація, смисложиттєві орієнтації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Песоцька, Діана Леонідівна, та Жанна Леонідівна Кущенко. "Топологія жіночого в романі «Жінка у дзеркалі» Е.-Е. Шмітт". Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 1, № 95 (лютий 2020): 150–62. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2020.1.95.08.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті висвітлюється проблема феномену жіночого в літературі як фаза самовиявлення специфічного жіночого життєвого досвіду поза традиційною гендерною дихотомією центральне/маргінальне в культурі. Процес формування жіночої ідентичності в романі відбувається крізь призму трьох історичних епох в західноєвропейській цивілізації, яким відповідають образи трьох головних героїнь роману: Анни, яка живе в епоху середньовіччя, Ханни, чий жіночий досвід формується в умовах буржуазного Відня початку ХХ ст. і Енні, якій випало жити і творити власну особистість в сучасному Лос-Анджелісі. Кожна з героїнь кидає виклик патріархатній ієрархічній системі цінностей, начебто встановленій Богом, де її особистісний світ, її гендерна тожсамість розцінюється як «інакшість», яка становить загрозу світовому порядку. Свою «інакшість» героїні роману відчувають через образ «дзеркала», який символізує погляд «Іншого», що перетворює жіночу ідентичність не більше, як в об’єкт для нормативних оцінок, позбавляючи її контролю над власним буттям і можливостей реалізувати власний творчій потенціал. Автор виводить жіночу суб’єктивність за межі реальності буденного життя, де відбувається творчий прорив її свідомості до сфери метафізичного трансцендентного буття. І саме жіночу суб’єктивність, яка не обтяжена холодною, раціональною логікою патріархального світу, автор наділяє здатністю переживати стан екстатичного захоплення буттям, навіть в момент смерті, через її боротьбу і спротив чоловічій тоталітарності раціонального світового порядку. На відміну від позиції радикального фемінізму автор бачить вирішення проблеми суперечності між жіночою та чоловічою статтями через ідею їх гармонійної взаємодоповнюваності в особистісному житті.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Адамова, Олена. "Подолання кризи в особистісних відносинах: окремі практичні аспекти". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(52) (2020): 65–75. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-65-75.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті досліджуються теоретичні аспекти розуміння категорії «криза», «особистісна криза». Визначено, що криза є невід'ємною частиною людського буття, а досвід, отриманий при переживанні кризи, істотно впливає на становлення особистості, її життєвий шлях. Встановлено, що особливими рисами кризи є те, що вона створюється за умови, якщо життєві події створюють потенційну або актуальну загрозу задоволенню фундаментальних потреб і одночасно з цим ставлять перед індивідом таку проблему, якої він не може оминути або ж вирішити в короткий час звичним для нього способом. Це спричиняє наявність наступного ряду обставин: криза пов'язана з проблемами задоволення найбільш важливих, фундаментальних потреб людини; криза ставить перед індивідом не повсякденні, а особливо складні проблеми; ці проблеми не піддаються вирішенню звичними способами, в цьому і полягає їх особлива складність, тому вони і часто сприймаються як тупикові життєві ситуації; криза найчастіше представляє собою яскраво виражену вимогу змін. Проаналізовано результати проведеного емпіричного дослідження з даного питання, яке базувалося на використанні таких методів психодіагностичного дослідження, як: психосемантичний аналіз, метод особистісних конструктів Дж. Келлі; феноменологічна стратегія дослідження індивідуального досвіду переживання, математико-статистичні методи обробки результатів. В результаті проведено дослідження зроблено висновок про неможливість існування двох однакових способів переживання особистісної кризи. Поряд із загальними (універсальними) виділено психологічні механізми, що забезпечують індивідуальний (унікальний) характер переживання, до яких, зокрема, можна віднести опосередкованість суб'єктивної семантики кризових переживань полярностями смислового конструкту, що становить ядро семантичного шару суб'єктивного досвіду, динаміку ритму переживання, феноменологічну структура досвіду переживання тих чи інших станів конкретною людиною.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Кононко, Олена Леонтіївна. "ОСОБИСТІСНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА: ЗМІСТ, СТРУКТУРА, УМОВИ ФОРМУВАННЯ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 75–84. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.187.

Повний текст джерела

Анотація:

У матеріалах висвітлено концептуальний та технологічний підходи до проблеми формування особистісної компетентності майбутніх педагогів дошкільної освіти. Їх актуальність обумовлюється браком теоретичних та експериментальних досліджень означеного напряму, трансформацією морально-духовних цінностей сучасної молоді, затребуваністю закладами вищої освіти інформації щодо шляхів ефективного формування у майбутніх педагогічних кадрів особистісної компетентності як складного і вкрай важливого феномену. Під «особистісною компетентністю» розуміється інтегральна характеристика майбутнього фахівця, яка засвідчується його здатністю свідомо мотивувати, організовувати, регулювати, контролювати та адекватно оцінювати результативність своєї життєдіяльності й вкладених в неї особистісних зусиль, творчо й соціально прийнятно самовиражатися, уміло розв»язувати проблеми, реалізовувати свої потенційні можливості, орієнтуватися на духовні цінності, набувати індивідуального досвіду, домагатися життєвого успіху.. Критеріями оцінки типу сформованості особистісної компетентності слугували: міра реалізації майбутнім педагогом дошкільної освіти свого інтелектуального, емоційно-ціннісного, соціально-морального, вольового та рефлексивного потенціалів; прояви творчої активності, висока продуктивність навчальної та педагогічної діяльності, задоволеність життям. Схарактеризовано чотири типи особистісної компетентності: продуктивно-креативний, продуктивно-реконструктивний, продуктивно-відтворювальний та деструктивний. Умовами ефективного формування соціальної компетентності у закладі вищої освіти виступають: розвиток рефлексивних рис особистості, адекватного Я-образу; формування цілісної реалістичної картини світу, наукового світогляду та смислу життя; вправляння в умінні довіряти особистісному досвіду; виховання системи духовних цінностей; забезпечення балансу соціальних та індивідуальних потреб, професійних та особистих інтересів; прищеплення корисних звичок.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

O.I., Vlasova, and Shevchuk V.V. "Integral personal and interpersonal characteristics of parents of children with complex developmental disorders." Insight: the psychological dimensions of society, no. 6 (December 10, 2021): 110–24. http://dx.doi.org/10.32999/2663-970x/2021-6-8.

Повний текст джерела

Анотація:

Thepurposeof the research is to study integral personal and interpersonal characteristics of parents bringing up children with complex developmental disorders. The article is based on the following psychodiagnostics methods: Parental Attitude Questionnaire (A. Varga & V. Stolin); Family Relationship Analysis (E. Eidemiller, V. Yustytskis); PARI (Parental Attitude Research Instrument) (E. Schaefer & Bell); Freiburg Personality Inventory (FPI) for studying personal characteristics; N. Kurhanska & T.A. Nemchyn method to assess mental activation, interest, emotional tonus, tension, and comfort; “The semantic differential” (Ch.Osgood) for quantitative and qualitative value indexing; V. Kahan & I. Zhuravlova Inventory for Parental Attitudes to the Child’s Disease; “Sentence Completion Test.” (J. Sacks & L. Sidney). Factorization based on principal component analysis (PCA) followed by Varimax rotation of psychological scales has made it possible to gain a model of personal and interpersonal characteristics of parents bringing up children with complex developmental disorders. Researchresults. It has been specified personal characteristics in the form of dominant-aggressive, psychasthenic, extraversive, sthenic-introversive personal dispositions, which together form a marital subsystem. The research has outlined indulgent, authoritarian, constructive, phobic-indulgent, liberal-anxious educational systems that comprise a child-parent subsystem in the factor model of personal and interpersonal characteristics of par-ents. Conclusions. It is stated that substantial nature and particularities of integral personal and inter-personal factors, which have been noticed in parents bringing up children with complex developmental disorders, are personal predicators of the effectiveness of their psychological follow-up. Keywords:psychological follow-up, personal disposition, educational subsystem, interpersonal relations. Метоюстатті є дослідження інтегральних особистісних та міжособистісних характеристик батьків, які виховують дітей з комплексними порушеннями розвитку. Використано такі психодіагностичні методики: опитувальники для вимірювання параметрів батьківського ставлення (А.Варга, В.Ст олін); для аналізування сімейних взаємин (Е.Ейдеміллер, В.Юстицкіс); тест-опитувальник РАRІ (Е.Шефер, Р.Белл) для вивчення батьківських настановлень; Фрайбурзький багатофактор-ний особистісний опитувальник (FPI) для дослі-дженняособистісних характеристик; методику урганської, Т.А.Немчин для оцінки психічноїактивації, інтересу, емоційного тонусу, напруги та комфортності; “Семантичний диференціал” (Ч.Осгу д) для кількісного та якісного індексування значень; опитувальник В.Кагана та І.Журавльової для діагностики ставлення батьків до хвороби дитини; методика “Незакінчені речення” (Дж. Сакс, Л.Сідней). Факторизація методом головних компонент з наступним варімакс-обертанням матриці психологічних шкал дала змогу отримати модель особистісних та міжособистісних характеристик батьків дітей з комплексними порушеннями розвитку. Результатидослідження.З’ясовано особистісні характеристики у вигляді домінантно-агресивної, психастенічної, екстравертованої, стенічно-інтровертованої особистісних диспозицій, що разом утворюють шлюбну підсистему. Встановлено потуральну, авторитарну, конструктивну, фобічно-поблажливу, ліберально-тривожну виховні системи, які утворюють дитячо-батьківську підсистему у факторній моделі особистісних і міжособистісних характеристик батьків. Висновки. Констатовано, що змістовний характер і особливості інтегральних особистісних і міжособистісних чинників, які були з’ясовані у досліджуваних батьків дітей з комплексними порушеннями розвитку, є особистісними предикторами ефективності їх психологічного супроводу. Ключовіслова: психологічний супровід, особистісна диспозиція, виховна підсистема, міжособистісні взаємини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

ФЕДОРЕНКО, Олена, та Костянтин РАДЧЕНКО. "ФОРМУВАННЯ ДОСВІДУ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У МАЙБУТНІХ ВІЙСЬКОВИХ ЮРИСТІВ НА ЗАСАДАХ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 22, № 3 (16 січня 2021): 213–26. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v22i3.523.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі формування професійної компетентності у майбутніх юристів військових підрозділів. У статті конкретизовано сутність феномену «професійна компетентність майбутніх військових юристів» і визначено його як цілісне, складне особистісне утворення, інтегративну якість особистості, яка поєднує володіння майбутнім фахівцем системою знань, умінь та навичок військово-юридичного спрямування, сформованість професійно важливих якостей особистості юриста, що забезпечують ефективне виконання професійних функцій з метою дотримання й захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави в умовах мирного та воєнного часу. У структурі феномену виокремлено загально професійну, особистісну, комунікативну, фахову та військово-спеціальну складові даного феномену, надано їх характеристику. Визначено змістові компоненти професійної компетентності майбутнього військового юриста: знанієво-термінологічний (охоплює загально професійну складову компетентності); професійно-особистісний (поєднує особистісну, комунікативну складові, а також мотивацію до професійної діяльності); професійно-операційний (включає фахові та військово-спеціальні складові компетентності). У статті представлено алгоритм проведення різних типів занять, спрямований на відпрацювання практичних дій, умінь, навичок при вивченні дисциплін циклу професійної підготовки: сприйняття студентом нової інформації (зразків дій, прийомів); усвідомлення й фіксація нової інформації; ознайомлення зі сферою (ситуаціями) її застосування та прикладами використання; оволодіння практичними діями, прийомами самостійного застосування знань; самостійне застосування дій у різних ситуаціях (набуття досвіду практичної діяльності). Розкрито дидактичні можливості супроводження виробничої (юридичної) практики та військового стажування студентів задля набуття майбутніми військовими юристами досвіду практичної діяльності під час їх проходження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Бабчук, О. Г. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З РІЗНИМ РІВНЕМ КОМУНІКАТИВНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 3 (17 лютого 2022): 5–9. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.1.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження особливостей майбутніх фахівців з різним рівнем комунікативної толерантності. У нашому дослідженні комунікативна толерантність розглядається як важлива частина навчального процесу для підготовки майбутніх фахівців. Комунікативна толерантність як одна з найважливіших і дуже інформативних рис людини є «збірною», оскільки в ній відбиваються фактори долі і виховання, досвід спілкування, культура, цінності, потреби, інтереси, настанови, характер, темперамент, звички, особливості мислення і, звичайно, емоційний стереотип поведінки. Вибірку дослідження становили 54 особи – студенти факультету дошкільної педагогіки та психології Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського. Психодіагностичний комплекс становили традиційні, стандартизовані психодіагностичні методики: «Методика діагностики загальної комунікативної толерантності» (В.В. Бойко), «Фрайбурзький особистісний опитувальник» (FPI) (В. Фаренберг, Х. Зарг і Р. Гампел). Проведений кореляційний аналіз показав наявність значущих зв’язків між показниками комунікативної толерантності та показниками факторів особистості, що показує взаємопов’язаність таких феноменів і підтверджує, що кожний з них має свої специфічні характеристики і відповідно реалізує свої функції. За допомогою методу «асів» були виділені досліджувані з певними проявами комунікативної толерантності, а саме: групи осіб з високим та низьким загальним рівнем комунікативної толерантності. У результаті якісного аналізу було надано психологічну характеристику майбутнім фахівцям, які різняться за рівнем комунікативної толерантності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Коновець, С. В. "НАБУТТЯ ДУХОВНОСТІ ЗРОСТАЮЧОЮ ОСОБИСТІСТЮ ЗАСОБАМИ «ВАЛЬДОРФСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ»". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 169–79. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-169-179.

Повний текст джерела

Анотація:

У змісті статті розглядається проблема з набуття духовності зростаючою особистістю на засадах вивчення й оптимального впровадження відповідного досвіду всесвітньо відомої «вальдорфської педагогіки» у вітчизняних освітньо-виховних закладах. Обґрунтовуються психолого-педагогічні та особистісні аспекти феномену «духовність». Аналізуються відомі визначення ступенів і критеріїв духовності, а також оптимальні методологічні принципи (історизму, системності, розвитку, науковості, всебічного вивчення явищ і процесів, їх взаємозв’язку та взаємозумовленості) й відповідні методологічні підходи (системний, феноменологічний, антропологічний, аксіологічний, особистісний, діяльнісний, технологічний, культурологічний), необхідні для організації та здійснення процесу набуття духовності зростаючою особистістю. Окрім цього, підкреслюється значущість використання у зазначеному процесі мистецьких творів. Розглядається доцільність визначення дієвості для набуття духовності зростаючою особистістю застосування найефективніших форм і методів (систематизації, синтезу, узагальнення педагогічного досвіду, самовиховання, самоактуалізації, моделювання проблемних ситуацій) та впровадження відомих педагогічних технологій (особистісно-орієнтованої, технології створення ситуації успіху, технології колективної творчості, інтеграції різних видів діяльності та «вальдорфської педагогіки»). Презентуються й обґрунтовуються освітньо-виховні особливості «вальдорфської педагогіки». Визначаються основні складові, критерії та засоби духовно-орієнтованого виховання загалом і презентуються системні, успішні й переконливі форми та методи здійснення духовного розвитку дітей та молоді в умовах традиційних «вальдорфських шкіл» зокрема.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Сакун Л.М., Вєдєніна Ю.Ю. та Ващенко Д.В. "ЗАСТОСУВАННЯ МЕНТОРИНГУ ДЛЯ СТИМУЛЮВАННЯ ПРАЦІВНИКІВ ПІДПРИЄМСТВ". Економічний форум 1, № 3 (20 липня 2020): 84–88. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-3-13.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті окреслюється можливість використання менторингу для стимулювання працівників компанії в процесі їх мотивації, заохочуючи працівників та менеджерів для досягнення особистих і ділових цілей. З цією метою було визначено та вирішено декілька завдань: визначення менторингу в управлінській діяльності на підприємстві як методу навчання та розвитку працівників, під час якого досвідченіший працівник (наставник, ментор) деякий час ділиться знаннями з колегами (менті); уточнено відмінність менторингу та коучінгу, яка полягає у тому, що у процесі менторингу вирішують складніші управлінські завдання та у можливості менторингової діяльності серед коучів; для компаній визначаються переваги (індивідуальне навчання на роботі, нематеріальні стимули, особистісний розвиток працівників, можливість встановлення зворотного зв’язку) та недоліки (суб’єктивність, тривалість, необхідність забезпечення відповідних організаційних умов тощо). Менторинг передбачає партнерство та віру ментора у потенціал та ресурси менті. Надаючи поради, ментор ділиться своїм досвідом і в той же час не приймає готових рішень і не навчає. Завданням ментора є сприйняття менті з увагою до поточної ситуації, минулого і планів на майбутнє. Цей процес вимагає цілісного підходу. Ментори та менті на одному рівні, вони поважають думки один одного, не засуджують їх. Ментор адаптується до потреб менті та зосереджується на важливих питаннях. Ментор не повинен ділитися всіма своїми знаннями та інструментами, він обирає те, що потрібно в даній ситуації. Основними інструментами роботи ментора є методи коучингу, передовсім відкриті питання, а також консультування. У той же час, ментор є значно більшим партнером, ніж коуч, оскільки він використовує потенціал обох сторін. У цьому випадку знання та досвід ментора є важливим джерелом навчання у тих сферах, які ментор визначив як важливі для їх навчання та розвитку. Процес менторингу слід розглядати в довгостроковій перспективі, оскільки він є запорукою всебічного розвитку особистості менті, що вплине на його самореалізацію не лише тут і зараз, а й у майбутньому.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Баніт, Ольга. "АНАЛІЗ СТРУКТУРНИХ КОМПОНЕНТІВ АНДРАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ З РОЗВИТКУ ПЕРСОНАЛУ У СФЕРІ КОРПОРАТИВНОЇ ОСВІТИ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 18, № 2 (25 грудня 2020): 54–65. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(18).2020.54-65.

Повний текст джерела

Анотація:

В оглядовій статті представлено чотири структурні компоненти андрагогічної компетентності фахівців з розвитку персоналу у сфері корпоративної освіти: когнітивно-змістовий, ціннісно-мотиваційний, рефлексивно-оцінний, оперативно-діяльнісний. На основі аналізу їхнього змісту й сутності виокремлено критерії й показники. Когнітивно-змістовий компонент охоплює три групи критеріїв, пов’язаних із загальнопрофесійними знаннями, уміннями й навичками, психолого-педагогічними й андрагогічними знаннями, уміннями й навичками, а також низкою особистісних якостей, що сприяють ефективній професійній діяльності. Ціннісно-мотиваційний компонент характеризується трьома групами критеріїв, пов’язаних з особистісними, професійними й корпоративними мотиваційно-ціннісними установками. Рефлексивно-оцінний компонент розкривається через такі три критерії, як адекватність самооцінки й самоаналізу, усвідомлення власного потенціалу в професійній діяльності, здатність планувати, контролювати й адекватно оцінювати хід особистісного розвитку й професійного становлення. Оперативно-діяльнісний компонент проявляється через такі три критерії: корпоративна комунікативна діяльність, професійно-педагогічна діяльність, проєктування власного професійного розвитку. З’ясовано, що фахівцями, які проводять навчання в корпоративних навчальних центрах, є викладачі закладів вищої освіти, наукові співробітники, майстри професійного навчання, практики з досвідом роботи у своїй галузі. Загалом їх можна розподілити на дві групи: це теоретики, які проводять дослідження кожен у своєму напрямі, та практики, які досконало володіють своєю спеціальністю і можуть передавати знання й досвід іншим. Теоретикам не вистачає практичного досвіду, а практикам – наукового й дослідницького. Зроблено висновок, що і тим і іншим однаково потрібно розвивати андрагогічну компетентність. Ключові слова: андрагогічна компетентність; корпоративна освіта; розвиток персоналу; когнітивно-змістовий компонент; ціннісно-мотиваційний компонент; рефлексивно-оцінний компонент; оперативно-діяльнісний компонент.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Tabachnikov, Stanislav, Natalia Mikhalchuk, Yevgenii Kharchenko та Eduard Ivashkevych. "Емпіричне дослідження досвіду рефлексії майбутніх психологів". Psychological Prospects Journal, № 33 (9 червня 2019): 248–60. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-248-260.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті описано чотири види компетентності, які фасилітують становлення в майбутніх психологів досвіду рефлексії: 1) спеціальна компетентність – володіння власне професійною діяльністю на досить високому рівні, здатність особистості проектувати свій подальший професійний розвиток; 2) соціальна компетентність – володіння прийомами здійснення загальної (групової, кооперативної) професійної діяльності, принципами співпраці, а також прийнятими в цій професії прийомами професійного спілкування, здатність до прийняття соціальної відповідальності за результати своєї роботи; 3) особистісна компетентність – володіння прийомами особистісної презентації та саморозвитку, засобами протистояння професійним деформаціям особистості; 4) індивідуальна компетентність – володіння прийомами самореалізації й розвитку індивідуальності в професійній сфері, готовність до професійного зростання, здатність до індивідуального самозбереження, протистояння професійному вигорянню, уміння раціонально організовувати свою працю, виконання діяльності з позитивною мотивацією, радістю й енергією. Показано, що в такому контексті індивідуальний досвід має ціннісні, рефлексивні, комунікативні, операціональні характеристики. Саме така сукупність параметрів досвіду забезпечує самостійність психолога, його цілеспрямовану діяльність. Описано результати формувального експерименту, який проводили протягом навчання майбутніх психологів експериментальних груп у вищій школі протягом 2017 навчального року. Зі студентами проведено розроблений авторами статті тренінг «Розвиток інтерпретативної компетентності». Наприкінці кожного заняття використано метод наративу з метою відрефлексування студентами власної діяльності, реконструкції ними усвідомленого сенсу своїх переживань, розуміння сутності й походження актуально функціонуючих інтерпретаційних процесів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Хомич, Іванна. "ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ОСОБИСТІСНИХ ХАРАКТЕРИСТИК МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ". Психологія: реальність і перспективи, № 14 (1 квітня 2020): 221–25. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi14.173.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню проблеми вікових особливостей прояву моральних характеристик молодших школярів. В ході здійснення експериментальної роботи підтвердилася гіпотеза про ймовірний вплив означеної групуючої змінної (віку) на рівень вираженості інтегральних особистісних факторів молодших школярів, а саме факторів«морально-ціннісного відношення» та «ціннісного відношення до справ, обов’язків та інших людей». Емпіричне дослідження вікових особливостей прояву особистісних характеристик молодших школярів дає змогу констатувати факт накопичення досвіду моральної поведінки з віком. Вікова динаміка зміни середніх значень вираженості у молодших школярів особистісних факторів «ціннісного відношення до справ, обов’язків та інших людей» та «морально-ціннісного відношення» має лінійний характер. У період від 6-ти до 9-ти років особистісні характеристики молодших школярів виходять на якісно новий рівень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

СВІНЦІЦЬКА, Олеся, та Віталій ТРЕТЬКО. "ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ПРИКОРДОННИХ СЛУЖБ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, № 1 (17 травня 2022): 148–65. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.983.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті подано визначення поняття професійної комунікативної взаємодії, аналіз досвіду й особливостей підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до професійної комунікативної діяльності у зарубіжних країнах, а також розглянуто методично-педагогічні підходи до підготовки майбутніх фахівців зарубіжними та вітчизняними дослідниками. У сучасних умовах політичного та економічного розвитку України постає проблема ефективної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до професійної комунікативної взаємодії, оскільки адекватне виконання професійних завдань забезпечує ефективний захист державного кордону. З огляду на це, професійна комунікативна взаємодія постає основоположним елементом у процесі професійної підготовки. З’ясовано, що системний та компетентнісний підходи у підготовці майбутніх фахівців є найбільш успішними та дієвими серед зарубіжних країн. Розглянуто досвід та особливості підготовки до професійної комунікативної діяльності майбутніх фахівців США, Республіки Польща та Німеччини. Загальною рисою у процесі підготовки є максимальна взаємодія майбутніх офіцерів із різними державними інститутами і громадськими спільнотами прикордонних регіонів, а також особистісно орієнтований підхід програм до формування професійних вмінь та навичок, що зі свого боку забезпечує якісне виконання службових обов’язків та високий рівень професійної комунікативної взаємодії. З’ясовано, що певні характеристики національної правової системи кожної з розглянутих країн вносять корективи до системи підготовки майбутніх фахівців до професійної комунікативної взаємодії. У США відсутня інституція, аналогічна Державній прикордонній службі України, функції контролю та захисту кордону покладено на Митно-прикордонну службу, яка активно та ефективно співпрацює із Береговою охороною, Департаментом торгівлі, Департаментом транспорту тощо. Прикордонна служба Республіки Польща тісно взаємодіє із Міністерством внутрішніх справ, національної оборони тощо. Особливістю Федеральної прикордонної служби Німеччини є професійна комунікативна взаємодія із приватними організаціями, що добровільно здійснюють контроль та охорону державного кордону. Досвід зарубіжних країн яскраво демонструє застосування системного та компетентнісного підходів, які формують у майбутніх фахівців особистісні ціннісні орієнтири для ефективного виконання професійних завдань. До того ж системність підготовки дозволяє адаптувати навчання до проблемних ситуацій сьогодення. Процес підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників України до професійної комунікативної взаємодії характеризується традиційністю та консервативністю, тому обмін досвідом із зарубіжними країнами стає важливим елементом для модернізації та удосконалення системи підготовки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

ІВАНОВА, Олена. "Комунікативні аспекти діяльності фахівця сфери послуг". EUROPEAN HUMANITIES STUDIES: State and Society 4 (24 грудня 2019): 56–69. http://dx.doi.org/10.38014/ehs-ss.2019.4.04.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто сутність поняття «комунікація» в загальному сенсі. Здійснено аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду інтерпретації поняття «комунікація». Розглянуто підходи науковців щодо розуміння комунікативних аспектів діяльності фахівця сфери послуг. Виокремлено особистісні якості фахівця сфери послуг, які віднесено до комунікативного компоненту активної професійної позиції. Представлено власне розуміння особистісних якостей, які можна віднести до комунікативного компоненту професійно активної поведінки фахівця сфери послуг.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

АЛЕКСАНДРОВА, Світлана, Ірина ПИСАРЕВА та Ольга РАДІОНОВА. "НАУКОВО-ДОСЛІДНА ДІЯЛЬНІСТЬ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ПІДПРИЄМСТВ ТУРИЗМУ ТА ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (29 квітня 2021): 183–89. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-183-189.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено роль науково-дослідної діяльності студентів у закладах вищої освіти як однієї з важливих умов становлення особистості та формування високопрофесійного фахівця підприємств туризму та готельно-ресторанного бізнесу; розглядаються завдання, принципи та деякі аспекти її організації. Цей вид робіт сприяє розвитку людини як особистості та професіонала, поєднує в собі навчання, пізнання, спілкування; дозволяє розширити знання, заглибитись в ті питання, які цікаві саме студенту. Уточнено поняття «професійний та особистісний розвиток студента» як цілеспрямований, свідомий процес виявлення та вдосконалення власного рівня професійної компетентності (знань, умінь, особистих якостей), що сприяє успіху особистості як у житті, так і, зокрема, в професійній діяльності. З'ясовано основні організаційно-педагогічні умови, дотримання яких сприятиме формуванню особистості студента, орієнтованого на безперервний саморозвиток, серед них: створення освітнього середовища з ціннісним ставленням усіх його учасників до самоосвіти та самовдосконалення; особистий приклад, активність, креативність науково-педагогічних працівників; створення атмосфери захопленості спеціальністю. Наукова діяльність має бути гармонійним продовженням та поглибленням освітнього процесу. З метою залучення студентства до науково-дослідноїдіяльності, її планування та організації, акцентується увага на важливості дотримання принципів студоцентризму (орієнтації на інтереси та мотивацію тих, хто навчається), диференціації, систематичності, індивідуальної орієнтації, поступовості процесу залучення студентів до цього складного творчого виду діяльності. Запропонований диференційований підхід до науково-дослідної діяльності здобувачів вищої освіти передбачав: вивчення якостей особистості кожного з них, інтереси, нахили, рівень самосвідомості, соціальну зрілість, мотивацію, рівень знань, вмінь, низки психологічних особливостей тощо. Досліджено досвід організації науково-дослідної роботи у закладах вищої освіти, запропоновано деякі інноваційні методи залучення до неї студентства. Ключові слова: саморозвиток, самовдосконалення, науково-дослідна діяльність, мотивація, диференційований підхід.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Баришок, Марина, та Дар'я Терменжи. "ЕТАПИ ПРОЄКТУВАННЯ СИСТЕМИ НАВЧАЛЬНИХ ВІДЕОМАТЕРІАЛІВ З МАТЕМАТИКИ: МОДЕЛЬ ADDIE". Physical and Mathematical Education 30, № 4 (13 вересня 2021): 20–28. http://dx.doi.org/10.31110/2413-1571-2021-030-4-003.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено авторський досвід проєктування відеоуроків з математики згідно до моделі ADDIE теорії педагогічного дизайну. Детально описано усі п’ять етапів створення навчальних матеріалів: аналіз, проєктування, розробка, упровадження та оцінювання. Виділено основні завдання, які має розв’язати розробник на кожному з цих етапів. На основі аналізу наявних розробок запропоновано основні формати запису відеозанять. Формулювання проблеми. У сучасних реаліях одним із актуальних шляхів використання мультимедійних технологій є розробка і застосування відеоуроків. Використання навчальних відеоматеріалів надає учневі можливість навчатися за власним графіком та у власному темпі, опановувати матеріал, орієнтуючись на власне розуміння, а не на темп більшості групи. Матеріали і методи. У процесі дослідження використовувались теоретичні та емпіричні методи. Зокрема, здійснено аналіз літератури для виявлення стану розробленості проблеми створення та використання навчальних відеоматеріалів, моделювання педагогічних процесів для оцінки можливості використання відеоуроків у навчанні математики; виявлення критеріїв оцінювання ефективності розробленої системи відеоуроків; анкетування з метою виявлення недоліків при використанні розроблених відеоуроків. Результати. За п’ять років дослідження проблеми створення навчальних відеоматеріалів було розроблено та упроваджено у навчальний процес систему відеоуроків. Система складається з 25 відеороликів для учнів 7-11 класів зі змістової лінії «Функції». Деякі фрагменти розроблених відеоуроків наводяться у статті. Висновки. Апробація розроблених відеоматеріалів проводилась на базі факультету математики та інформаційних технологій (зараз факультету інформаційних і прикладних технологій) Донецького національного університету імені Василя Стуса та гімназії №153 ім. О.С. Пушкіна. Було встановлено, що виконання описаних вимог розробки та упровадження відеоуроків для навчання учнів загальноосвітньої школи забезпечує підвищення якості математичної підготовки учнів з алгебри, а також суттєво впливає на особистісний розвиток, зокрема, на мотивацію до навчання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

ЛОСІЄВСЬКА, Ольга, та Анна ЛЯШКО. "НЕКОНФЛІКТНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЯК СКЛАДОВА УСПІШНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 4 (53) (12 травня 2022): 46–51. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.4.8.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті подано результати дослідження актуальної для сучасної педагогічної психології, теми – неконфліктного середовища закладу вищої освіти як складової успішності організації освітнього простору та визначено тенденції створення конструктивного освітнього процесу. Освітній простір – поняття, що є важливою характеристикою освітнього процесу та відображає основні етапи та закономірності розвитку освіти як фундаментальної характеристики суспільства, його культурної діяльності; це простір, що поєднує ідеї освіти та виховання, що утворює освітню довжину з освітніми подіями, явищами з трансляції культури, соціального досвіду, особистісних смислів новому поколінню. Постійні зміни, які відбуваються в системі вищої освіти, безпосередньо впливають на навчальну та педагогічну діяльність. Тому сьогодні проблема вирішення конфліктних ситуацій досить актуальна. Управління та конструктивне вирішення конфліктів виявляється затребуваним в полікультурному просторі закладу вищої освіти. У статті розкриваються причини виникнення, суть та управління соціальними конфліктами в системі вищої освіти. У статті проаналізовано підходи до вивчення особистісних схильностей до конфліктної поведінки, виявлено певні стилі вирішення конфліктної ситуації. Метою роботи є дослід неконфліктного середовища закладу вищої освіти як складової успішності організації освітнього простору. Наукова новизна. Важливим питанням успішності освітнього процесу є проблема конфліктів у системі вищої освіти. Уміння оптимально поводитися у конфліктних ситуаціях передбачає розуміння причин виникнення конфліктів, психологічних процесів їхньої дії. Знання стратегій вирішення конфліктів потрібно для того, щоб у будь-якій конкретній ситуації ухвалити правильне рішення. Висновки. Теоретично обґрунтовано неконфліктне середовище закладу вищої освіти як складової успішності організації освітнього простору. Показано особистісні схильності до конфліктної поведінки, виявлені стилі вирішення конфліктної ситуації, що підтверджено результатами дослідження головної стратегії поведінки у конфлікті.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Рідель, Т. М., та Т. О. Кириченко. "ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ТА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ НЕЛІНГВІСТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДО ОВОЛОДІННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 207–14. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-31.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено розкриттю змісту поняття «комунікативна готовність студентів нелінгвістичних закладів вищої освіти до оволодіння іноземною мовою» та складників такої готовності, а також дослідженню особливостей її формування. Крім цього, надано результати теоретичного обґрунтування та практичної розробки проблеми подолання труднощів під час вивчення іноземної мови студентами нелінгвістичних ЗВО на основі системного підходу. Відзначено, що сучасний соціум потребує особистості полікультурного типу, яка здатна та готова ефективно взаємодіяти у глобальному полікультурному просторі. Визначено, що комунікативна готовність – це інтегративна та динамічна якість майбутнього спеціаліста. Проаналізовано, що формування комунікативної готовності студентів до ефективного оволодіння іноземною мовою є процесом цілеспрямованого, комплексного та якісного перетворення особистості. Уточнено визначення та специфічні особливості формування комунікативної готовності студентів до оволодіння іноземною мовою. З цього приводу охарактеризовано компоненти комунікативної готовності, до яких віднесено мотиваційний (спрямований на стимулювання та підтримку комунікативної активності студентів у процесі міжкультурної взаємодії), особистісний (включає систему індивідуальних установок у сфері міжособистісного спілкування, моральні цінності, комунікативні якості особистості, що характеризують потребу в спілкуванні, ставлення до способу спілкування), когнітивний (лінгво-креативне мислення, що визначає мовно-розумові здатності особистості, знання і досвід у галузі міжкультурної комунікації), емоційно- ціннісний (емоційний позитивний настрій і емоційна готовність особистості до міжкультурної комунікації сприятимуть швидкій її акультурації) і діяльнісний (включає комунікативні засоби, іншомовну комунікативну компетенцію і соціокультурні якості), а також основні види комунікативних труднощів під час вивчення іноземної мови. Запропонована модель формування комунікативної готовності до оволодіння іноземною мовою та надано результати дослідницько-експериментальної роботи з перевірки ефективності цієї моделі формування комунікативної готовності. У результаті дослідження було виявлено, що подолання комунікативних труднощів, що виникають у процесі вивчення іноземної мови у студентів нелінгвістичних спеціальностей, може відбуватися на різних рівнях: початковому, операційному, технічному. Кожен із зазначених рівнів наповнений своїм змістом і основними критеріальними ознаками.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

КРУТІЙ, К. Л., І. С. ДЕСНОВА та М. І. ЗАМЕЛЮК. "ДЕФІНІЦІЯ «ГРА ЯК ПРОВІДНИЙ ТИП ДІЯЛЬНОСТІ ДОШКІЛЬНИКА»: АНАЛІЗ ПІДХОДІВ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 4 (19 квітня 2022): 84–91. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано дефініцію «гра як провідний тип діяльності дошкільника». Гра визначається як провідна діяльність у дошкільному віці. Окреслено особливості гри в різних періодах, а також розвиток особистості в грі. Звертається увага на те, що за організацією збагачення ігрового середовища стоїть ініціатива й активність дорослого. Дитинство втрачає сенс унікального вікового періоду, де переважає справжнє джерело розвитку: живе спілкування, гра. Сучасна дитина включається у відносини співпраці, взаємодопомоги, партнерства. Проаналізовано значення ігрової діяльності для розвитку мотиваційної сфери дитини, її самосвідомості, розвитку уяви, спілкування, мислення та іншого. Серед переваг – класифікація ігор наочно показує ступінь активності й свободи дитини, коли вона виступає учасником ігрової діяльності. Кожна гра ‒ це спілкування дитини з дорослими, з іншими дітьми; це школа співпраці, в якій вона вчиться та радіє успіхам однолітків і стійко переносить свої невдачі. Доброзичливість, підтримка, радісна обстановка, вигадки й фантазії ‒ тільки в такому випадку ігри будуть корисні для розвитку дитини. Уточнено, що серед особистісного розвитку дитини велику роль відіграє ігрова компетентність. Окреслено проблему редукції гри дітей. Обґрунтовуються значення понять «ігрова компетентність», «ігрове середовище», «ігрова діяльність». Окреслюється послідовність зміни провідних типів діяльності. Розглядаються основи для організації життя та розвитку особистості: ігровий процес та ігрове середовище. Зокрема, ігрове середовище впливає на дитину, змінює її та спонукає до ігрової діяльності. Дослідження показує, що гра як вид діяльності є значущою для певного розвитку дитини. Це єдиний та унікальний вид діяльності, що дозволяє реалізувати свої ресурси, самовиразитися, «прожити» й переробити особистий та особистісний життєвий досвід. Засвоюючи в спілкуванні з дорослими техніку різних ігор, дитина потім узагальнює ігрові способи й переносить їх на інші ситуації. У дослідженні узагальнено наукові погляди й викладено своє тлумачення термінології щодо гри.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Lozova, Olga, та Olena Lytvynenko. "Змістові індикатори особистісної спрямованості у персональних наративах підлітків із депривацією вербального розвитку". PSYCHOLINGUISTICS 30, № 1 (25 жовтня 2021): 114–38. http://dx.doi.org/10.31470/2309-1797-2021-30-1-114-138.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. У статті представлено результати дослідження персональних наративів підлітків, які мають порушення слуху і зору, а також їх однолітків без відповідних порушень. Мета даної роботи полягала в аналізі змістових індикаторів персональних наративів підлітків із депривацією вербального розвитку. В ході теоретичного пошукування було систематизовано підходи до розуміння онтогенезу та дизонтогенезу становлення особистості; проаналізовано результати попередніх досліджень мовної свідомості та мовленнєвої поведінки підлітків, становлення яких відбувається в умовах вербальної депривації; узагальнено теоретичні напрацювання, щодо ролі текстуальної взаємодії в процесі формування особистісної спрямованості. Методи. В якості методів емпіричного дослідження використано наративний аналіз персональних текстів респондентів із застосуванням процедур обґрунтованої теорії. Статистична обробка отриманих даних здійснювалась за допомогою U-критерію Мана-Уїтні. Результати. В результаті емпіричного дослідження було визначено низку особливостей, характерних для кожної з трьох груп респондентів (ті, які мають порушення слуху, ті, які мають порушення зору та ті, які не мають порушень у роботі аналізаторів). Порівняльний аналіз отриманих даних дозволив констатувати однорідність персональних наративів підлітків з порушеннями зору та без жодних порушень і принципову відмінність текстів, створених досліджуваними, які мають порушення слуху, а відповідно живуть в умовах вербальної депривації. Висновки. На основі даних, отриманих в результаті емпіричного дослідження було проаналізовано значення вербальної депривації в процесі особистісного становлення підлітків. Доведено, що підліткам, чиє особистісне становлення відбувається в умовах депривації вербального розвитку притаманні специфічні форми особистісної спрямованості. Особистісна спрямованість визначає специфіку сприймання навколишнього світу, самоусвідомлення та накопичення власного життєвого досвіду, що і знаходить відображення у персональних наративах. Специфічність відображеної у наративах спрямованості підлітків, які мають порушення слуху та її відмінність від спрямованості осіб, які мають порушення зору, свідчить про те, що саме вербальна депривація (а не функціональний дизонтогенез загалом) визначає особливості формування особистісної спрямованості. Перспективи подальших досліджень цієї тематики вбачаємо у детальному вивченні лінгвістичних, стилістичних та семантичних аспектів мовленнєвої поведінки осіб, розвиток яких перебігає в умовах вербальної депривації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Kuzmenko, Tetiana. "ТРАЄКТОРІЯ ЗРЕАЛІЗУВАННЯ ПСИХОТЕХНОЛОГІЇ КОРЕКЦІЇ ПРОЯВІВ ЕМОЦІЙНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ У МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ ЗАСОБАМИ АРТ-ТЕРАПІЇ". HUMANITARIUM 42, № 1 (14 листопада 2019): 90–102. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-42-1-90-102.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено спробу узагальнення існуючого вітчизняного та міжнародного теоретико-практичного досвіду розробки та впровадження психотехнологій корекції проявів емоційної нестабільності особистості. Маркерно окреслено зміст та результати відповідних наукових тематичних розвідок, що стали першоосновою обґрунтування доцільності розширення меж застосування психотехнологій корекції проявів емоційної нестабільності на різні категорії клієнтів. Актуалізовано питання потреби розробки психотехнології корекції проявів емоційної нестабільності у студентів-психологів як представників професій соціономічного типу, діяльність яких пов’язана з високою сьогоденною суспільною затребуваністю, що накладає ряд соціальних та особистісних вимог до фахівця-психолога, зокрема, наявності високого рівня особистісної і професійної зрілості (емоційної стабільності, навички саморегуляції, профкреативності та ін.). Висвітлено ідею щодо необхідності інтегрованості, комплексності та системності процесу розробки й впровадження психотехнології корекції проявів емоційної нестабільності у майбутніх психологів. Визначено, що методологічною базою-фундаментом розробки вищеокресленої психотехнології може виступати когнітивно-біхевіоральний підхід, сутність якого полягає в тому, що чинниками функціонування особистості виступає безперервний взаємозв’язок пізнавальної сфери, поведінки та оточення; аналітичний, особистісно-орієнтований та гуманістичний підходи, що є методологічними основами такого сучасного інноваційного методу, як арт-терапія, який постає як пріоритетний при формуванні набору інструментів психокорекційних програм реалізації психотехнології корекції проявів емоційної нестабільності у майбутніх спеціалістів психологічної галузі. Запропоновано до розгляду зміст візуальної моделі психотехнології корекції проявів емоційної нестабільності у майбутніх психологів засобами арт-терапії, що схематизує та висвітлює інструменти запропонованої авторської психологічної технології та акцентує увагу на комплексності сприйняття такого феномену, як емоційна нестабільність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Предко, О. І. "Релігійний досвід: особистісно-екзистенційна сутність". Філософські проблеми гуманітарних наук, № 25 (2016): 40–45.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Жигаренко, Ігор. "Соціально-психологічні ефекти особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T3 (2020): 217–23. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-217-223.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проведено аналіз підходів до проблеми дослідження показав, що у сучасних умовах динамічного розвитку суспільства проблема адаптації особистості до умов професійної діяльності продовжує актуалізуватися, наповнюється новим змістом і вивчається у традиціях субʼєктного, системного і комплексного підходів, екопсихології розвитку, що підкреслює багатофакторність і багатовимірність цього процесу. Показано, що в залежності від індивідуально-типологічних і соціально-психологічних властивостей особистості адаптаційний процес може відбуватися в активно-цілеспрямованій та у пасивно-пристосувальній формах. При цьому адаптація має на увазі як самореалізацію особистості, її адекватне функціонування, так і вираженість відхилень. Наголошується, що при несприятливому збігу соціальних умов, в періоди вікових та професійних криз спостерігається дезадаптація фахівця, яка виходить на особистісний рівень його функціонування. З цих позицій виокремлюють обʼєктивні (результативність і якість діяльності) і субʼєктивні (професійне самовизначення (ступінь прийняття себе як професіонала, усвідомлення рівня розвитку своїх здібностей, компетентності, мотивів), задоволеність діяльністю (ступінь прийняття умов і змісту діяльності)) критерії ефективності адаптаційного процесу. Підкреслюється, що негативні зміни особистості фахівця в процесі адаптації, оволодіння «брудними» стандартами і цінностями професійного співтовариства, реалізація негативних аспектів накопиченого професійного досвіду, відтворення стереотипних соціальних комунікацій, є особливо небезпечними для професійної діяльності соціономічного типу, що артикулює необхідність грунтовного вивчення соціально-психологічних основ особистісно-професійної Ключові слова: фахівці соціономічного профілю, особистісно-професійна адаптація, соціально-психологічні параметри особистісно-професійної адаптації, соціально-психологічні ресурси особистісно-професійної адаптації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Бондарчук, Оксана. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ СОРОМ’ЯЗЛИВОСТІ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 9(54) (27 лютого 2020): 21–31. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.9(54).02.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми прояву та розвитку сором’язливості у дітей молодшого дошкільного віку, експериментально проаналізовано психологічні детермінанти особистісної сором’язливості у 3-4 річному віці. Теоретичне дослідження продемонструвало, що сором’язливість є різносторонньою якістю особистості, яка зазвичай асоціюється із замкнутістю, невпевненістю, боязливістю, соромом. Дуже часто ранній прояв дитячої сором’язливості залишається непомітним та ототожнюється з інтровертованістю, несміливістю, тривожністю. Серед чинників появи особистісної сором’язливості у дитячому дошкільному віці називають недостатній розвиток комунікативних знань і вмінь, копіювання поведінки одного з членів сім’ї, поведінкову скутість, постійне відчуття тривоги, негативний образ власного «Я». Аналіз психологічних джерел дозволив виділити такі компоненти особистісної сором’язливості молодшого дошкільника: емоційно-оцінний, поведінковий і комунікативний. Ці складові активно розвиваються під час психофізіологічного дозрівання дитини та здійснюють взаємовплив на формування її самооцінки. Важливого значення у цей віковий період набуває також процес автономії, коли дитина починає робити перші самостійні кроки у дорослому світі, намагаючись продемонструвати особистісне «Я». Беззаперечного значення набуває й гармонійний емоційний розвиток молодшого дошкільника, під час якого формується емоційне самоставлення до себе, однолітків і дорослих, а негативний досвід взаємодії може слугувати основою майбутньої недовірливої поведінки дитини. Також варто зазначити, що психологічною особливістю особистісної сором’язливості у молодшому дошкільному віці є майбутня проєкція негативної оцінки оточення і переживання почуття дискомфорту в присутності сторонніх людей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Sivers, Zinaida. "Теоретико-методологічні основи соціально-психологічного аналізу феномену «нігілізм»". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 44(47) (20 грудня 2019): 16–25. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).112.

Повний текст джерела

Анотація:

Представлено результати пошуку теоретико-методологічної стратегії вивчення нігілізму як соціально-психологічного феномену. Основним завданням було виявити засоби соціально-психологічного осмислення цього феномену. Ретроспективний аналіз філософських концепцій нігілізму та поглядів сучасних дослідників на це явище дав змогу зробити висновок, що наразі є щонайменше два підходи до його вивчення: (перший – презентація нігілізму як “онто-історичного” явища, другий – коли нігілізм розглядається як властивість мислення або специфічна його спрямованість). Обстоюється думка, що єдиним і природним критерієм, який поєднує всю різноманітність нігілістичної тематики, є онтологічний вимір. Презентовано авторське розуміння нігілізму як феномену, що має комунікативну природу і виявляється в процесі смислотворення – коли заперечення є певним твердженням, що реалізується в подальшій протестній активності особистості; беручи до уваги загальнопсихологічні та соціально-психологічні теорії і концепції, зроблено спробу обґрунтувати таке розуміння сутності нігілістичного ставлення до дійсності. Наголошено, що нігілістичне ставлення залежить від сформованості особистісних ставлень і визначає реакції, переживання і дії людини у зв’язку з обставинами її життя. Якість системи ставлень (позитивних/негативних) узалежнено від того, як людина взаємодіє зі світом і як трансформує власний досвід в уявлення та переконання, у концептуальну модель “себе у світі”, на основі якої відтак окреслює свої цілі і способи їх досягнення, оцінює те, що відбувається. Зауважено, що все це є продуктом комунікації особистості з “олюдненим світом”, “виростає” з процесу і феноменів взаємодії, визначаючи особистісну регуляцію цієї взаємодії. Зроблено висновок, що особистісна регуляція процесу взаємодії людини із собою і світом є смислотворчою, оскільки саме осмислення того, що відбувається, визначає вибір суб’єктом свого способу “буття у світі”, а “збій” у процесі комунікативного смислотворення стає зазвичай основною причиною нігілістичного ставлення до світу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Величко, Владислав, Віра Глазова, Наталія Кайдан та Олена Федоренко. "СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЕЛЕКТРОННОГО НАВЧАННЯ В УНІВЕРСИТЕТСЬКІЙ ОСВІТІ". Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, № 15 (21 жовтня 2021): 47–61. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.15.2021.242937.

Повний текст джерела

Анотація:

Електронне навчання стало невід’ємною частиною освітнього процесу. За останні роки впровадження електронного навчання, в тій чи іншій формі навчального процесу, набуто досвід його використання. Тому, виникає необхідність, з певною періодичністю, підсумовувати накопичений досвід роботи з електронними освітніми ресурсами, розглядати питання онлайн та офлайн форматів спілкування учасників освітнього процесу закладу вищої освіти. Потребують постійного контролю наявність та специфіка наповнення контенту дистанційного курсу, роль супроводу практичних занять у формуванні інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти, характеристика переваг та недоліків електронного навчання. У статті розглянуто переваги та недоліки електронного навчання в освітньому процесі. Відзначено, що конкурентоспроможність сучасних випускників закладу вищої освіти обумовлена як професійними, так і особистісними якостями. Авторами, ґрунтуючись на власному досвіді та аналізі наукової літератури, зауважено, що використання електронного навчання в освітньому процесі буде сприяти формуванню та розвитку компетентностей, необхідних у майбутній професійній діяльності фахівця, і, як наслідок, дозволить підвищити його конкурентоспроможність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Maksuta, Yaryna Mala, Mykola. "Екзистенціально-персоналістські конотації ідей фемінізму у творчості Лесі Українки". Multiversum. Philosophical almanac, № 9-10 (18 травня 2018): 65–77. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.9-10.04.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізується один із дійових чинників вступу до нового суспільства – результативність феміністського руху, ефективність вирішення його завдань і пошуків засобів та умов вивільнення жінки від існуючих форм пригноблення, формування жіночої свідомості з врахуванням вітчизняного досвіду. Зокрема, дослідження феміністичних ідей Лесі Українки свідчить, що поглибленого переосмислення потребує феміністичний рух – рух, тенденції і наслідки якого привідкривають до цього невідомі, самотворчі особистісні можливості жінки у нових життєвих умовах. Історичний розвиток актуалізує раніше дещо приховані негативні риси патріархату, освячені традиціями відносин статей. Обстоювані Лесею Українкою феміністичні ідеї засвідчують, що дієвість мистецтва жіночності – в умовах його здійснення на усій вертикалі життєдіяльності індивідуальності – від домашнього вогнища і до її індивідуально-особистісних соціально і культурно значущих проявів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Небитова, І. А. "АКТУАЛІЗАЦІЯ ЦІННІСНО-СМИСЛОВИХ АСПЕКТІВ САМООСВІТИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ЯК ЗАПОРУКА ЇХНЬОГО ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ". Теорія та методика навчання та виховання, № 50 (2021): 144–53. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.50.13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито проблему актуалізації ціннісно-смислових аспектів самоосвіти майбутніх учителів початкових класів як запоруки їхнього професійного зростання. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування актуалізації ціннісно-смислових аспектів самоосвіти майбутніх учителів початкових класів та аналіз її впливу на процес професійного зростання майбутніх фахівців. Використано загальнонаукові (аналіз, узагальнення), порівняльно-зіставний і прогностичний методи наукового пізнання. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури визначено поняття «ціннісно-смислова спрямованість підготовки майбутніх учителів початкових класів». Зазначено компетенції, що забезпечують спрямованість підготовки сучасного вчителя початкових класів, а саме: усвідомлення ціннісно-смислових аспектів педагогічної діяльності в сучасному суспільстві та соціальної значущості майбутньої професії, володіння мотивацією щодо організації професійної діяльності; використання різних засобів професійного самопізнання і саморозвитку; вміння проєктувати індивідуальний маршрут у педагогічній освіті; володіння способами вдосконалення професійних знань, умінь та навичок шляхом використання можливостей інформаційного середовища закладу освіти, регіону, області, країни; володіння способами розв’язання різних завдань виховання та духовно-морального розвитку особистості учнів тощо. Визначено особистісно-педагогічні цінності, в яких відображено цілі, мотиви, ідеали, установки діяльності вчителя початкових класів та його педагогічна культура: позитивне сприйняття себе як педагога і ціннісне ставлення до себе як до самоцінності; гуманістична позиція щодо дітей; потреба в особистісній і професійній самореалізації; здатність до самоосвіти, особистісної оцінки власного життєвого досвіду; потреба в індивідуально-творчому саморозвитку; володіння способами професійно-особистісного становлення; здатність коригувати умови та обставини професійно-особистісного саморозвитку; емоційно-вольова саморегуляція тощо. Доведено, що у процесі практичної підготовки студентів для актуалізації ціннісно-смислових аспектів самоосвіти доцільно використовувати технологію самопроєктування як засіб професійно-особистісного становлення майбутніх педагогів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Варава, Олена. "ЗМІСТ І СТРУКТУРА ГОТОВНОСТІ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ МОБІЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ СЕСТРИНСЬКОЇ СПРАВИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, № 1 (12 червня 2021): 58–69. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.689.

Повний текст джерела

Анотація:

Сучасні умови розвитку суспільно-економічних відносин в Україні диктують нові вимоги до фахівців різних спеціальностей і рівнів професійної підготовки. Проблема професійної мобільності фахівців медичної галузі стає все актуальнішою, що потребує її врахування при підготовці майбутніх медичних сестер та бакалаврів медсестринства. Ступенева медсестринська освіта передбачає підготовку кадрів з високим рівнем професійної компетентності, здатних не лише до виконання вузькопрофесійних обов’язків, а й до опанування різними видами професійних дій, що дають змогу підвищити продуктивність роботи медичних сестер. У сучасних умовах кваліфіковані бакалаври сестринської справи повинні орієнтуватися в суміжних сферах діяльності, бути готовими до постійного професійного зростання та професійної мобільності. Основа для формування готовності до професійної мобільності закладається на етапі навчання студентів у медичних коледжах шляхом вироблення первинного досвіду мобільної поведінки у вирішенні навчальних, квазіпрофесійних та практичних завдань.Складнощі у відстеженні виявів окреслених особистісних якостей майбутніх фахівців сестринської справи після закінчення навчального закладу зумовлюють необхідність оцінки рівня сформованої готовності професійної мобільності студентів медичного коледжу в межах освітнього процесу.У статті здійснено аналіз сутності професійної мобільності як особистісної якості майбутніх бакалаврів сестринської справи. У контексті досліджуваного поняття представлено характеристику діяльності сучасної медсестри-бакалавра. Уточнено поняття “професійна мобільність майбутніх бакалаврів сестринської справи”, яке охоплює декілька взаємопов’язаних компонентів готовності до такої діяльності: мотиваційний, когнітивний, діяльнісний, рефлексивний. Запропоновано мотиваційно-ціннісний, когнітивно-комунікативний, операційно-діяльнісний та особистісно-рефлексивний критерії визначення готовності до професійної мобільності, а також їхні показники, які уможливлюють оцінку її сформованості за чотирма рівнями (пасивно-репродуктивний, активно-пошуковий, активно-діяльнісний, свідомо-діяльнісний).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Панов, Микита. "Теоретико-методологічні засади професійної реадаптації внутрішньо переміщених осіб". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 1(51) (2020): 168–77. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-51-1-168-177.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті обґрунтовуються теоретико-методологічні засади професійної реадаптації безробітних з категорії внутрішньо переміщених осіб, пропонує розглядати ситуацію вимушеної еміграції в межах таких теоретичних напрямів: з урахуванням стресу та пошуку шляхів його подолання; з точки зору соціальної ідентифікації; у соціокультурному контексті. Він доводить доцільність розроблення системи реадаптаційних заходів на основі застосування таких методологічних підходів, як-от: гуманістичний, екзистенціальний, психодинамічний, когнітивно-біхевіористичний, модальний. Наголошується, що упровадження гуманістичного підходу дасть змогу інтегрувати кризовий досвід внутрішньо переміщених осіб і використати наявний потенціал для їхньої самоактуалізації, зокрема і професійної. Доведено, що основою екзистенціальної підходу є терапія, побудована на міжособистісних стосунках пацієнта і психотерапевта, на взаємних одкровеннях, пошуку індивідуального підходу до кожної людини, зважаючи на її особистісні риси і життєву ситуацію. Аналізуючи особливості когнітивно-біхевіористичного напряму у психотерапії, показано, що вся поведінка людини є научуваною, а відтак, її можна навчити низці стратегій для розвитку поведінкових змін з метою подолання кризових ситуацій. Визначено, що психодинамічна терапія передбачає зосередження уваги на внутрішніх передумовах травматичних переживань вимушених мігрантів, концентрування не лише на симптомах, а на пошуку причин, які їх визивають, а відтак, у процесі психотерапевтичної допомоги безробітним з переліку внутрішньо переміщених осіб доцільно звертатися також до позасвідомих факторів досвіду особистості, її внутрішнього конфлікту. Доведено, що мультимодальний підхід у психологічній допомозі особистості в ситуації безробіття внаслідок вимушеної внутрішньої міграції передбачає синтез напрацювань інших підходів і базується переважно на спостереженні за симптоматикою. Визначено фактори, що впливають на вибір методологічного підходу, зокрема: досвід і система роботи психотерапевта, особистісні якості клієнта, глибина стресової ситуації, стресогенний досвід тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Korobanova, O. L. "ОСОБИСТІСНО-РОЛЬОВЕ МОДЕЛЮВАННЯ МОЛОДДЮ АКТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 40(43) (17 листопада 2017): 147–56. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).69.

Повний текст джерела

Анотація:

Обґрунтовано й концептуалізовано особистісно-рольове моделювання як явище рольової взаємодії, що полягає у виборі та освоєнні структурно-функціональної “канви” дій та плануванні подальшої взаємодії. Наголошується на значенні саморегуляції особистості та її суб’єктних властивостей в активній соціальній поведінці молоді, в основі якої лежить здатність до особистісно-рольового моделювання соціальних і міжособових ролей, пов’язаних з роллю громадянина. Особистісно-рольове моделювання розглядається як ресурс активізації соціальної поведінки молодих людей, йому відводиться роль психологічного механізму освоєння лояльних та успішних ролей як способів дії в різних ситуаціях соціальної взаємодії. Звертається увага на те, що психологічні технології особистісно-рольового моделювання і практичні емпіричні напрацювання можуть використовуватися в психологічному супроводі і для формування активної соціальної поведінки молодих людей у процесі політичної участі. У разі підходу до громадської активності з позицій моделювання акцент робиться на утворенні внутрішніх особистісних детермінант, що зумовлюють таку поведінку, яка дає змогу переглянути та вдосконалити використовувані досі стимулятори активності молодих людей як членів громадянського суспільства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Калашнік М. М. "ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФЕСІЙНО ВАЖЛИВИХ ЯКОСТЕЙ МАЙБУТНЬОГО СУДНОВОДІЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ АКМЕОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 49 (30 жовтня 2021): 134–43. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.267.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано зміст поняття «професійна діяльність» щодо професії судноводія, визначено її особливості та специфіку. Окреслено основні якості професійної діяльності судноводія та чинники, що визначають її специфіку. Акцентовано увагу на основних професійно важливих якостях фахівця, наведено тлумачення таких якостей для судноводія. З’ясовано поняття «акмеологічна компетенція майбутнього судноводія», визначено її структуру. Виокремлено структурні складові акмеологічної компетенції майбутнього судноводія: когнітивно-професійна – система акме-знань та акме-досвіду; мотиваційно-ціннісна – система мотивів і ціннісних орієнтацій поведінки; операційно-комунікативна – система акме-умінь, акме-навичок, акме-активностей і акме-дій; оцінно-рефлексивна – система моніторингу особистісно-професійного саморозвитку. Визначено і схарактеризовано такі функції акмеологічної компетенції: інформативна (вільне оперування акме-знаннями), технологічна (оволодіння акме-вміннями і способами дій, формування акме-навичок), комунікативна (передача, приймання та обмін інформацією, завдяки якій відбувається взаєморозуміння та узгодження дій членів екіпажу), регулятивна (визначення і прийняття норм поведінки у професійному середовищі, налагодження міжособистісних стосунків), аксіологічна (визначення ціннісних орієнтирів діяльності). Водночас, акмеологічна компетенція майбутнього судноводія виступає, з одного боку, засобом, а з іншого – результатом актуалізації індивідуально-особистісних ресурсів курсантів ВМНЗ, що дозволяють результативно здійснювати процес особистісно-професійного саморозвитку і на цій основі якісно виконувати професійні завдання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

КУЗЬМІНА, Марія. "ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ЗАРУБІЖНИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД". Humanitas, № 1 (6 травня 2022): 50–60. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2022.1.8.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено сутність понять «компетентний», «професійна компетентність». Зауважено, що фахівець із соціальної роботи повинен поєднувати у собі як професійні компетентності, так і особистісні. Наведено відмінні риси формування професійних (фахових) компетентностей від загальних: відбувається за допомогою лише дисциплін професійного циклу; обов’язкове проходження навчальної та виробничої практики. Встановлено, що у визначеннях щодо поняття професійної компетентності вітчизняні та зарубіжні вчені вказують на її складові. Їх думки щодо складових структури професійної компетентності переважно збігаються. Розглянуто структуру особистісного розвитку соціального працівника. Узагальнення думок вчених дозволило розглянути професійну компетентність соціального працівника у таких аспектах: актуальне, діяльнісне психічне новоутворення особистості; особистісно-професійна характеристика; професійні здібності спеціаліста; результат освіченості спеціаліста. Враховуючи аналіз зарубіжної та вітчизняної літератури розроблено теоретичну модель формування професійної компетентності соціального працівника, що складається з наступних компонентів: цільового, мотиваційного, функціонального, змістовного, діяльнісного та результативно-корекційного. Синтезувавши результати дослідження, встановлено недоліки підготовки майбутніх соціальних працівників у контексті досліджуваної проблеми (проблема проектування освітнього маршруту з урахуванням пропозицій роботодавців та самих студентів; проблема професійної підготовки викладачів до організації освітнього процесу в рамках компетентнісного підходу; проблема переважання частки теоретичних знань над практичними вміннями; проблема організації змістовної практики студентів у різних установах соціальної сфери; недостатнього рівня сформованості соціально-проектних компетентностей).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Tytarenko, Tetiana. "Особистісні чинники збереження психологічного благополуччя в умовах пандемії COVID-19". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 47(50) (3 липня 2021): 49–59. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).211.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню чинників збереження психологічного благополуччя впандемічній ситуації. Аналізувалися зміни, які вносилися в життя, бачення майбутнього,ціннісно-смислові пріоритети, практики подолання невизначеності і небезпеки. У межахякісної методології використовувався метод тематичного наративного аналізу. Часпроведення дослідження – квітень-травень 2020 р. Визначено такі особистісні чинникизбереження психологічного благополуччя в умовах пандемії COVID-19: 1) здатність доадекватної, зваженої оцінки ситуації карантину, яку демонструють 45 % респондентів;2) часова компетентність особистості, її здатність усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язкиміж минулим, теперішнім і майбутнім, що зафіксовано в половини респондентів (у рештиусвідомлення цих зв’язків утруднено); 3) здатність обирати спосіб збереження психологічногоблагополуччя відповідно до ціннісно-смислових характеристик життя, що проявляються увідповідних ландшафтах; до поширених під час пандемії ландшафтів віднесено прагматичний(22%), екзистенційний (21%), ландшафт саморозвитку (19%), комунікативний (17%) ісоцієтальний (14%); 4) здатність звертатися до практик подолання негативних станіввідповідно до попереднього досвіду поведінки в складних життєвих ситуаціях; а проте 37%продемонстрували неготовність помічати свої негативні стани і неволодіння практикамиподолання; найчастіше використовувалися креативно-дозвіллєві копінги (22 %), копінгиспільності (16%) і гіперзавантаженості (13 %). Показано, що пандемічні часи можуть статиперіодом не лише збереження, а й підвищення психологічного благополуччя. Асимілюючитравматичний досвід, людина формує готовність до необхідних змін у власномутеперішньому, більш панорамно бачить майбутнє і конструктивно обирає подальший векторжиттєтворення. Соціальна значущість дослідження обумовлена можливістю розробленнятаргетованих профілактичних заходів з урахуванням різних способів оцінки пандемічнихризиків, ставлення до майбутнього, провідних цінностей, практик самодопомоги.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Muliarchuk, Yevhen. "До феноменології покликання: про сенс поклику". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (26 вересня 2019): 196–211. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.3-4.12.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкривається сутність покликання як екзистенційного досвіду людини, як її відповідь на конечність буття і знаходження смислових зв’язків зі світом поза її межами. Досліджено поняття, в яких розкривається покликання як досвід людини. Проведено аналіз феноменального поля покликання. Досліджено феномени поклику і призначення, прагнення і заклику, потягу і виклику в їх відношенні до виявлення покликання людини. Ці спонукання розділено на внутрішні та зовнішні. Зовнішні за походженням виклики, заклики і призначення виявляють об’єктивні умови існування людини. Внутрішні спонукання – потяги, прагнення та поклик – існують лише у їх переживанні та зусиллі їх здійснити. Поклик як внутрішнє спонукання визначено як основний феномен покликання. Показано, що покликання здійснюється як відповідь на поклик. Як таке покликання є трансцендуючим, переходить межі суб’єктивності, зв’язує особистісні та понадособистісні рівні буття людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

ШКОЛА, Олександр, та Олена АШИФІНА. "ФОРМУВАННЯ ПРЕДМЕТНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ З ФІЗИКИ В УМОВАХ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2, № 2 (2020): 227–35. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-227-235.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена розв’язанню складної і багатогранної проблеми залучення учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності на уроках фізики як основи підвищення якості освітнього процесу в сучасних освітніх умовах. На основі опрацювання літературних джерел і з’ясування змісту базових понять дослідження (особистісно зорієнтований, діяльнісний і компетентнісний підходи, предметна компетенція і компетентність, метод і технологія навчання, освітні інновації) висвітлено сутність та основні принципи застосування інтерактивних технологій у навчанні фізики в загальноосвітній школі. Останні розглядаємо як системний спосіб організації навчально-виховного процесу, за якого гарантоване досягнення прогнозованих освітніх результатів досягається узгодженим поєднанням організаційних форм, методів і засобів навчання на основі активної взаємодії, рівності і взаємоповаги всіх його учасників. На основі узагальнення літературних джерел і передового педагогічного досвіду наведено різноманітні засоби, прийоми і способи активізації пізнавальної діяльності учнів у навчанні фізики. Встановлено, що розумово “переміщуючись” від однієї пізнавальної дії до іншої, від однієї задачі до іншої, учень залучається до активного процесу самостійного здобуття знань і таким чином здобуває власний досвід навчально-пізнавальної діяльності, що виступає обов’язковим та головним компонентом формування й оцінювання його предметної компетентності з фізики. Наведено організаційні форми, методи і прийоми роботи в умовах інтерактивного навчання фізики в загальноосвітній школі як елементів власного педагогічного досвіду. Доведено, що активний діалог і спільна діяльність усіх учнів класу у процесі засвоєння і застосування нових знань означає, що кожен з учасників освітнього процесу робить власний внесок і певний висновок; між ними відбувається обмін інформацією, знаннями, ідеями, емоціями, способами і досвідом діяльності. Така взаємодія сприяє підвищенню пізнавального інтересу учнів, розвитку їх інтелектуальних і творчих здібностей і загалом якості освітнього процесу з фізики. Ключові слова: мотивація, пізнавальний інтерес, діяльнісний підхід, метод навчання, технологія навчання, інтерактивна технологія навчання фізики, предметна компетентність учнів з фізики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Колосова, С. В., та Ю. В. Сирова. "ЦІННІСНІ ОРІЄНТИРИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ В МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, № 3 (29 червня 2020): 158–67. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-158-167.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено окремі аспекти формування духовної культури майбутніх вихователів як складової частини іміджу педагога. Розкрито основні компоненти професійного іміджу педагога: природні якості (комунікабельність, емпатійність, рефлексійність, красномовність); якості, сформовані внаслідок виховання та навчання (морально-етичні уявлення, психологічне здоров’я, комунікаційні навички, духовна культура); життєвий і професійний досвід. Встановлено, що імідж вихователя в наукових дослідженнях розглядають у контексті проблем формування індивідуального стилю педагога і визначено як якісну характеристику особистості, яка сприяє прояву її внутрішніх установок, особистісних і професійних якостей, життєвих позицій, духовної культури. Здійснено аналіз різних поглядів на проблему формування духовності особистості. З’ясовано, що духовна культура залежить від психологічних особливостей особистості, її моральних цінностей, пов’язана з оціночними категоріями та з загальною культурою. Узагальнено основні ціннісні орієнтири формування духовної культури майбутніх фахівців дошкільного профілю: гуманістичні цінності (толерантність, емпатія, альтруїзм, перцепція); моральні цінності (совість, гідність, чесність, повага, правдивість, справедливість); професійні цінності (працелюбність, відповідальність, професійні знання та навички, педагогічний такт, професійна етика); самоосвітні цінності (рефлексія, прагнення до пізнання світу, себе, сенсу та призначення свого життя). Встановлено, що цілеспрямована робота по формуванню ціннісних орієнтирів в процесі фахової підготовки сприяє розвитку професійно-особистісної компетентності майбутніх педагогів дошкільного профілю.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Melnychuk, I. M., та S. O. Yastremska. "ПЕРЕВАГИ САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ МЕДСЕСТРИНСТВА В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ". Медична освіта, № 1 (3 травня 2019): 96–101. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.1.10091.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи – виявлення переваг, що сприяють формуванню самоосвітньої компетенції у майбутніх магістрів медсестринства засобами дистанційного навчання. Основна частина. Аналіз наукових інтерпретацій поняття “самоосвіта” дозволив нам визначити самоосвітню компетентність як інтегровану характеристику особистості, що поєднує знання, вміння, способи і досвід самоосвіти і виявляється в потребі, здатності й готовності до реалізації такого виду діяльності, спрямованої на досягнення особистісної, професійної, соціальної самореалізації особистості. У статті відображено основні теоретичні підходи до визначення поняття “самоосвітня компетентність майбутніх магістрів медсестринства”, представлено результати діагностики цього особистісно-професійного утворення. В результаті наукової розвідки ми виокремили чотири компоненти в структурі самоосвітньої компетентності студентів медичних закладів вищої освіти. Наголошено на необхідності нових підходів до організації навчального процесу в магістратурі медсестринського спрямування, і, передусім, це стосується організації самоосвітньої діяльності майбутніх магістрів медсестринства засобами дистанційного навчання. Висновок. Доведено, що потенціал електронного інформаційно-освітнього середовища створює необхідні умови для проектування студентами індивідуальної траєкторії самоосвіти, створення електронного кейса багажу знань, підвищує рівень емоційного сприйняття інформації, здійснює самоконтроль результатів навчальної діяльності, активізує самостійну пізнавальну ініціативність, мотивує студентів до самонавчання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Калашнік, Микола. "АКМЕОЛОГІЧНА КОМПЕТЕНЦІЯ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО СУДНОВОДІЯ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, № 1 (26 квітня 2021): 160–79. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.637.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті схарактеризовано основні підходи до визначення понять “діяльність” і “професійна діяльність”, установлення зв’язку між ними, зумовленості акмеологічної компетенції фахівця його професійною діяльністю. Обґрунтовано зміст поняття “професійна діяльність” щодо професії судноводія, визначено її особливості та специфіку. Окреслено основні компоненти професійної діяльності судноводія та чинники, що визначають її специфіку. Акцентовано увагу на основних професійно важливих якостях фахівця, наведено тлумачення таких якостей для судноводія.Розтлумачено поняття “акмеологічна компетенція майбутнього судноводія”, визначено її структуру. Виокремлено структурні складові акмеологічної компетенції майбутнього судноводія: когнітивно-професійна – система акме-знань та акме-досвіду; мотиваційно-ціннісна – система мотивів і ціннісних орієнтацій поведінки; операційно-комунікативна – система акме-умінь, акме-навичок, акме-активностей і акме-дій; оцінно-рефлексивна – система моніторингу особистісно-професійного саморозвитку. Визначено і схарактеризовано такі функції акмеологічної компетенції: інформативна (вільне оперування акме-знаннями), технологічна (оволодіння акме-вміннями і способами дій, формування акме-навичок), комунікативна (передача, приймання та обмін інформацією, завдяки якій відбувається взаєморозуміння та узгодження дій членів екіпажу), регулятивна (визначення і прийняття норм поведінки у професійному середовищі, налагодження міжособистісних стосунків), аксіологічна (визначення ціннісних орієнтирів діяльності). У той же час акмеологічна компетенція майбутнього судноводія виступає, з одного боку, засобом, а з іншого – результатом актуалізації індивідуально-особистісних ресурсів курсантів ВМНЗ, які дозволяють результативно здійснювати процес особистісно-професійного саморозвитку і на цій підставі якісно виконувати професійні завдання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Особистісний досвід"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями