Статті в журналах з теми "Особисте удосконалення"

В умовах пандемії вкрай важливо знати і розуміти точку зору студентів з питань дистанційного навчального процесу, проблеми, з якими вони стикаються, та враховувати їх пропозиції щодо покращення якості надання освітніх послуг. Мета: проаналізувати анонімне анкетування здобувачів вищої освіти та вивчити об’єктивне ставлення суб’єктів навчання до шляхів оптимізації дистанційної форми навчання і адаптації її в умовах пандемії. Матеріали та методи. На кафедрі травматології та ортопедії проведене рандомізоване дослідження серед студентів 5-го курсу медичних факультетів. В опитуванні взяли участь 85 студентів. Анкета містила запитання щодо предмету дискусії про ефективність дистанційного навчання під час карантину, пов’язану з рівнем і організацією дистанційного навчання вдома, наявність своєрідних переваг та недоліків, складнощів, що виникають у процесі вивчення дисциплін, та пропозиції щодо удосконалення заочного навчання. Результати. Після проведеного анкетування аналіз відповідей опитаних студентів засвідчив серед переваг дистанційної форми додатковий стимул до самоорганізації та високу мотивацію у здобутті знань (37,9 %), збільшення часу, вільного від занять (12,6 %), та матеріальну економію (4,3 %) через відсутність транспортних витрат для прибуття до клінічної бази. Складнощі при вивченні дисциплін у студентів (41,3 %) були пов’язані з недостатніми знаннями анатомії людини. Серед недоліків дистанційної форми навчання (59,8 %) респонденти вбачають брак спілкування з одногрупниками, відсутність безпосереднього контакту із хворими та надмірність навантаження (17,6 %). Висновки. Дистанційна форма навчання отримала схвальну оцінку. Деяка частина респондентів свідомо поклала відповідальність за труднощі дистанційного навчання на себе, вказавши на особисте недосконале прагнення у здобутті знань та досягненні результатів власної професійної підготовки. Кількісний розподіл отриманих відповідей (36,8 %) свідчить про необхідність удосконалення вже існуючих способів та постійного пошуку інноваційних форм роботи зі студентами для викладання навчальних дисциплін на кафедрі травматології та ортопедії в умовах пандемії.

Досвід, отриманий в ході ведення бойових дій на сході України, заходи бойової підготовки військових частин Десантно-штурмових військ Збройних сил України за останні роки, характер майбутніх операцій та способи їх проведення показує, що на даний час застосування військових частин Десантно-штурмових військ Збройних сил України для проведення рейдових дій в операції Об’єднаних сил залишається актуальним. Поряд з цим, здобуті уроки ведення бойових дій показують, що в ході планування рейдових дій командири спиралися переважно на особистий досвід. У зв’язку з цим особливу гостроту на сьогоднішній день набуває ряд питань, пов’язаних з розробкою теоретичних положень та науково-методичного апарату підготовки та ведення рейдових дій окремою десантно-штурмовою бригадою. У статті запропоновано удосконалену методику оцінювання ефективності ведення рейдових дій підрозділами окремої десантно-штурмової бригади, яка ґрунтується на методах нелінійного програмування, а саме на методі двох функцій. Удосконалена методика дозволить здійснити оптимальний розподіл підрозділів бригади по об’єктам противника в смузі ведення рейдових дій. В удосконаленій методиці на відміну від існуючих автором враховано значення коефіцієнтів важливості об’єктів противника та ймовірність їх вогневого ураження підрозділами бригади. Удосконалена методика оцінювання ефективності ведення рейдових дій відрізняється від існуючих введенням блоку розрахунку “визначення ступеня виконання бойового завдання”, який дозволяє провести оптимальний розподіл підрозділів бригади з урахуванням необхідного ступеню вогневого ураження об’єкту противника. Поряд з цим, результати розрахунків оптимального розподілу підрозділів бригади по об’єктам противника та розрахований ступінь їх вогневого ураження дають можливість визначити ступінь виконання бойового завдання бригадою в ході ведення рейдових дій. Результати розрахунків за удосконаленою методикою можуть стати підґрунтям для прийняття рішення в ході планування рейдових дій. Подальше наукове дослідження полягатиме в удосконаленні науково-методичного апарату, який дозволить визначити найбільш ефективний спосіб знищення об'єкту противника визначеними підрозділами бригади.

Автор досліджує проблематику заборони дискримінації при реалізації права на працю як способу забезпечення балансу інтересів у трудових відносинах. Автор вказує, що основним законним інтересом працівника при реалізації права на працю є отримання роботи відповідно до спеціальності і кваліфікації незалежно від інших факторів, які характеризують особисте та соціальне становище працівника. Визнається, що натомість роботодавець, володіючи правом на добір працівників, може зловживати цим правом та встановлювати обмеження, додаткові вимоги чи переваги для прийняття на роботу. Автор переконаний, що у цьому випадку не можна говорити про законність інтересу роботодавця. Навпаки, у такій ситуації має місце порушення принципу рівності у сфері праці та здійснюється дискримінація при реалізації права на працю. Автор зазначає, що чинне українське законодавство практично не закріплює ефективних механізмів захисту від дискримінації при реалізації права на працю, які б забезпечили реальний баланс інтересів учасників трудових відносин. Вказується, що за наявності положень, які гарантують рівне ставлення у трудових відносинах, положення трудового законодавства не розкривають механізми захисту права на працю у випадках, коли принцип рівності був порушений та мала місце дискримінація. Автором пропонуються шляхи удосконалення трудового законодавства для гарантування балансу інтересів учасників трудових відносин при реалізації громадянами права на працю.

Вступ. Формування компетентного військово-медичного фахівця є процесом складним, який визначається не тільки сумою отриманих професійних знань, умінь та навичок, сформованих компетентностей, але й системою ціннісних орієнтацій, ціннісної самосвідомості молодого фахівця. Процес ціннісного виховання військового, військового медика зокрема, потрапляє до стратегічних інтересів нашої держави. Метою дослідження було виявити ціннісні орієнтації і життєві пріоритети у слухачів першого курсу УВМА для подальшого стимулювання їх розвитку або проведення корекції впродовж навчання в УВМА. Матеріали і методи. У дослідженні був використаний опитувальник з 18-ти тверджень щодо особистих ціннісних орієнтацій. Опитано 119 слухачів першого курсу УВМА. Статистичний аналіз даних проведено з використанням методів варіаційної статистики, кореляційного (коефіцієнт кореляції Спірмена), кластерного та покрокового дискримінантного аналізу з допомогою пакету програм STATISTICA 13.3. Ліцензія AXA905I924220FAACD-N. Результати. Аналіз виявлених ціннісних орієнтацій слухачів показує, що їм притаманні цілком природні особистісні цінності пересічної молодої людини (найважливішими цінностями у житті слухачів є фізичне і психічне здоров'я, щасливе сімейне життя, любов). Але вони не виявляють зацікавленості в розвагах, творчості, красі природи та мистецтва. Результати дослідження дають підстави зробити висновок, що молоді люди, які тільки починають навчатися в УВМА, почувають себе не надто впевненими в новому для них військовому середовищі. Експериментально отримані результати рейтингу ціннісних орієнтацій з допомогою кластерного аналізу методом k-середніх дали змогу виділити дві підгрупи з різним профілем пріоритетів з наближеним співвідношенням кількості осіб у першій та другій підгрупах як 1:2. За своїми ціннісними орієнтирами представників першої підгрупи можна охарактеризувати як активних, самостійних, незалежних у діях і судженнях, орієнтованих на особисте удосконалення, професійне зростання, розширення власного світогляду з дещо егоїстичним проявом своїх пріоритетів. Для підгрупи 1 пріоритетними цінностями на сучасному етапі життя є здоров'я (фізичне і психічне), продуктивне життя (максимально повне використання своїх можливостей, сил, здібностей), розвиток (робота над собою, постійне фізичне і духовне удосконалення, свобода (самостійність, незалежність в судженнях і вчинках), впевненість у собі (внутрішня гармонія, свобода від внутрішніх протиріч і сумнівів). Навчання в академії вони розглядають як майданчик для реалізації своїх життєвих планів. Вибрані представниками 2-ї підгрупи твердження дозволяють зробити висновки, що їх життєві цінності орієнтовані на здорове, сімейне, матеріально забезпечене, урівноважене життя. Військова служба може розглядатися як основа і необхідне джерело для забезпечення такого життя. Враховуючи, що активна життєва позиція, можливість творчої діяльності для них є неважливими, а цікава робота, можливість особистого розвитку, продуктивне життя з використанням свої здібностей і можливостей займають проміжне значення, можна припустити, що вони готові виконувати шаблонну роботу, підпорядковуватися наказам. Це люди «команди», для яких значимими є колектив, його принципи, громадська думка. Система ціннісних орієнтацій в цій підгрупі є стабільнішою, ніж в підгрупі 1, свідчить про потенційно кращу спроможність адаптації до змін зовнішнього середовища. Висновки. Система ціннісних орієнтацій слухачів перебуває на стадії її завершення. Особливу увагу при організації освітнього процесу слід приділяти формуванню у слухачів активної життєвої позиції, орієнтованої на відповідальне ставлення до власного професійного зростання та суспільного життя, формуванню національно-патріотичних почуттів.

У статті досліджено питання дотримання прав і свобод людини у кримінальному провадженні, визначено учасників кримінального провадження, які є носіями прав під час проведення слідчих (розшукових) дій у житлі чи іншому володінні особи, а також нормативну базу забезпечення основних конституційних прав людини. На підставі аналізу слідчої та судової практики визначено найбільш уразливі конституційні права, що потребують першочергової охорони та захисту під час проведення слідчих (розшукових) дій у житлі чи іншому володінні особи. Акцентується увага на дотриманні балансу між завданнями охорони прав особи під час проведення слідчих (розшукових) дій у житлі чи іншому володінні особи й ефективної боротьби зі злочинністю. Досліджено функціональне призначення та механізм забезпечення конституційних прав особи на недоторканність її житла чи іншого володіння, невтручання в особисте і сімейне життя, недоторканність права власності. Проаналізовано питання допустимості обмеження конституційних прав і свобод у разі проведення слідчих (розшукових) дій у житлі чи іншому володінні особи, яке має здійснюватися на підставі закону, визначеного процесуального порядку, з дотриманням загальної умови невід’ємності системи основних прав і свобод. На підставі аналізу рішень Європейського суду з прав людини виокремлено критерії допустимості обмежень конституційних прав. З урахуванням аналізу кримінального процесуального законодавства України визначено загальні умови проведення слідчих (розшукових) дій у житлі чи іншому володінні особи. Акцентовано увагу на підвищення ролі та значення слідчого, прокурора, слідчого судді щодо забезпечення повноцінної реалізації конституційних прав особи під час проведення в її житлі чи іншому володінні обшуку, огляду, слідчого експерименту й інших слідчих (розшукових) дій, а також удосконалення процесуальних гарантій.

Правові аспекти захисту персональних даних набувають усе більшої важливості як із практичної, так і з доктринальної точки зору. Право на приватність в епоху, коли з’являється все більше можливостей для обробки інформації про нас та наше особисте життя, потребує свого глибинного переосмислення, зокрема й у питанні відповідальності за порушення. Попри те, що в останні роки в Україні з’явилося багато публікацій, котрі розкривають різноманітні аспекти захисту персональних даних, проблематика відповідальності за порушення відповідних стандартів у вітчизняній правничій літературі практично нерозроблена. Метою статті є порівняльне дослідження механізмів притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист приватності та персональних даних в Україні та у Європейському Союзі (ЄС), задля оцінки їхньої ефективності, вияв-лення відповідних проблем, а також вироблення рекомендацій щодо подальшого вдосконалення правового регулювання у цій сфері в Україні. Доведено, що існуючий механізм притягнення до відповідальності за порушення стандартів захисту персональних даних в Україні є недосконалим та неефективним і не дає змогу як суб’єктам персональних даних повною мірою домагатися відновлення порушених прав, так й уповноваженим органам належно здійснювати свою діяльність із захисту. Аргументовано, що механізм притягнення до відповідальності, який діє в ЄС із травня 2018 р., враховує ті виклики, які існують у сфері захисту приватності на цьому етапі та можуть служити орієнтиром для вдосконалення відповідного механізму в Україні. Обґрунтовано пропонується з метою подальшого розвитку вітчизняного законодавства щодо відповідальності за порушення стандартів захисту персональних даних та приведення його у відповідність до чинних стандартів ЄС внести зміни у правове регулювання із таких напрямів: 1) удосконалення визначення поняття “захист персональних даних” та переліку фактичних підстав відповідальності за порушення стандартів захисту персональних даних; 2) вдосконалення норм, що регулюють адміністративну відповідальність за порушення відповідних стандартів та діяльність інституційної системи притягнення до відповідальності; 3) вирішення проблем із судовими процедурами вирішення питань щодо порушень обробки персональних даних; 4) посилення відповідальності за невиконання приписів контролюючого органу. Зазначається, що ці зміни дадуть змогу більш ефективно захистити порушені права та інтереси громадян України, а також сприятимуть подальшій інтеграції України у правовий простір ЄС.

Статтю присвячено досить актуальній проблемі дидактики – методиці викладання, зокрема шляхам удосконалення методики викладання. Автор послідовно розкриває результати проведеного дослідження, розпочавши із загального аналізу стану вищої освіти, а саме вищої військової освіти в українському суспільстві. З метою отримання достовірних результатів наукового пошуку, автор представленої статті провів ґрунтовний аналіз існуючої наукової літератури філософського, педагогічного, соціального та психологічного спрямування. Перераховано прізвища відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, а також тих, хто безпосередньо розбудовував вищу військову освіту в Україні. З урахуванням рівня актуальності проблеми, висвітленої у статті, сформульовано пріоритетну мету наукової праці та основні методи дослідження (бібліографічний, аналіз, синтез, порівняння, класифікація, систематизація тощо). У статті наголошено на тому, що у педагогіці нині існує чимало теоретико-методологічних підходів, проте до представленої проблематики доцільно застосувати саме системний підхід. Розкрито сутність системного підходу та його особливості (структурний, інтегративний, поелементний, функціональний, історичний, процесуальний, комунікаційний). Проаналізовано та уточнено зміст поняття «удосконалення» та інтерпретовано його до представленої проблеми. На підставі аспектів системної теорії, виділено та розкрито зміст основних педагогічних умов, завдяки яким можливе удосконалення методики викладання навчальних дисциплін блоку вогневої підготовки та підготовки з особистої безпеки. Із врахуванням поданих вище елементів представленої статті, автор подав зміст основних шляхів удосконалення методики викладання навчальних дисциплін блоку вогневої підготовки та підготовки з особистої безпеки. Ключові слова: вогнева підготовка, підготовка з особистої безпеки, методика викладання, майбутні офіцери-прикордонники, професійна підготовка, вища освіта, система.

Метою статті є теоретико-правовий аналіз концепції, поняття і видів особистих немайнових прав юридичних осіб, а також надання пропозицій щодо внесення змін до Цивільного кодексу України стосовно особистих немайнових прав юридичних осіб. Необхідно конкретизувати, якими саме особистими немайновими правами володіють юридичні особи. Для цього потрібно комплексно дослідити проблеми особистих немайнових прав юридичних осіб, провести їх детальний аналіз, щоб з’ясувати їх загальне поняття, зміст, правову природу, систему, взаємозв’язки. Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні особистих немайнових прав юридичних осіб, які визначаються як абсолютні неекономічні невідчужувані права, що спрямовані на формування нематеріальних умов для діяльності цих осіб, і діють з моменту їх створення до моменту припинення. У статті розглядаються ознаки, притаманні більшості особистих немайнових прав юридичних осіб: неекономічність, невіддільність, абсолютність, загальність, спрямування на індивідуалізацію, інформатизацію та створення інших сприятливих умов для діяльності юридичної особи, дія з моменту створення особи до її припинення. Досліджуються немайнові права юридичних осіб на найменування, місцезнаходження, ділову репутацію, інформацію та різні види таємниць. Опрацьовуються поняття нематеріальних благ юридичної особи та прав на них, а також питання змісту і захисту цих прав. Висновки. Визначається необхідність удосконалення норм цивільного законодавства стосовно прав на найменування, місцезнаходження, недоторканності володіння, інформації, таємниці комунікації, особистих паперів для юридичної особи, а також щодо впровадження особистих немайнових прав на індивідуальність, вільну діяльність, об’єднання та конкуренцію.

Досліджено нормативно-правову базу кібербезпеки України. У статті розглядаються поняття кіберпростір, кібербезпека, кіберзагроза та кіберінтервенція. Проаналізовано наукові праці вітчизняних та зарубіжних дослідників із питань забезпечення кібербезпеки. Процес діджиталізації в Україні зумовлює необхідність нового формату взаємодії органів місцевого самоврядування з громадянами. Наголошено на необхідності забезпечення компетенції цифрової грамотності в органах місцевого самоврядування. Проаналізовано проблеми в процесі створення безпечного кіберпростору в Україні. Встановлено, що одним із можливих шляхів до створення безпечного кіберпростору є розвиток відповідної освіти в Україні. Громадяни мають бути забезпечені знаннями щодо захисту особистих даних, продуктів власної творчості, ділової інформації та мати відповідні вміння щодо безпечного використання інформаційного середовища. Доведено важливість поширення комп’ютерної грамотності серед студентів. Виявлено необхідність подальшої роботи з конкретизації Стратегії кібербезпеки України.

У статті розглянуто методику первинного профілювання осіб. Досліджено нову категорію фахівців служби зайнятості «кар’єрний радник». Проаналізовано етапи первинного профілювання. Визначено аспекти успішної взаємодії та взаєморозуміння на ринку праці. Виділено бар’єри, що виникають на шляху до ефективної комунікації. Обґрунтовано важливість врахування особистих якостей та настроїв клієнтів центрів зайнятості в процесі обслуговування. Запропоновано заходи щодо удосконалення комунікативної компетентності фахівців центрів зайнятості.

У статті представлено особливості фізичної підготовки співробітників поліції у країнах Європейського Союзу. З’ясовано, що проблема удосконалення фізичної підготовки співробітників правоохоронних служб неодноразово привертала увагу науковців. Необхідність дослідження передового зарубіжного досвіду фізичної підготовки співробітників поліції обумовлена потребою в удосконаленні якості формування і розвитку фізичних властивостей фахівців Державної прикордонної служби України шляхом застосування і впровадження сучасних ефективних інноваційних методик. З’ясовано, що різноманітні аспекти навчання й виховання фахівців ДПСУ – співробітників правоохоронного органу спеціального призначення, у тому числі їхньої фізичної підготовки останнім часом привертали увагу значної кількості науковців. Водночас теоретичні і методичні засади неперервної фізичної підготовки військовослужбовців ДПСУ на різних рівнях освіти, обґрунтовані з урахуванням узагальнення зарубіжного досвіду не були предметом окремого дисертаційного дослідження. Результати узагальнення зарубіжного досвіду дозволяють зробити висновок, що попри всю різноманітність педагогічних підходів до професійної підготовки співробітників поліції можна виокремити три основні моделі поліцейської освіти в Європі – німецьку, французьку та британську. У професійній поліцейській освіті особливу увагу приділено розвитку фізичних якостей, навичок і умінь особистої безпеки. Кандидати на навчанні проходять ретельний професійний відбір, що передбачає випробовування фізичної витривалості, сили, швидкості, рухових павичок, гнучкості, координації, спритності тощо. Співробітники поліції щороку проходять обов’язкову фізичну підготовку. Обсяг підготовки, яку повинен пройти співробітник, як правило залежить від особливостей його професійної діяльності та виконуваної роботи. Перспективи подальших досліджень полягають у дослідженні та узагальненні досвіду підготовки офіцерських кадрів сектору безпеки та оборони в країнах Північної Америки.

У статті визначено актуальність, зроблено короткий огляд існуючих досліджень та публікацій з проблематики виховання сучасного актора. Зроблено аналіз деяких аспектів та складових існуючої системи виховання актора в Україні. Аналізується та підкреслюється важливість удосконалення існуючої системи виховання актора та пошуки й впровадження нових альтернативних інноваційних методик. Розкривається значення особистих творчих якостей актора для успішної професійної діяльності. Проаналізовано сучасну систему професійної підготовки актора та психолого-педагогічні основи освітнього процесу у системі виховання актора.

У статті досліджується місце трудових та соціально-забезпечувальних прав у системі прав людини. Аналізуються юридична природа та своєрідність трудових і соціально-за­безпечувальних прав. Визначаються поняття, юридична природа та структура колектив­них трудових прав, особистих немайнових трудових прав, а також окремих індивідуаль­них, колективних трудових прав, соціально-забезпечувальних прав. Вносяться пропозиції щодо удосконалення чинного трудового і соціально-забезпечу­вального законодавства, проекту Трудового кодексу України у сфері нормативного за­кріплення та реалізації окремих трудових і соціально-забезпечувальних прав.

У статті розглядаються питання забезпечення таких особистих немайнових прав фізичних осіб, як право на повагу до честі та гідності, яке порушується в процесі користування онлайновими соціальними мережами. В статті висловлюється думка, що порушує визначені права не тільки недостовірна інформація, яка не відповідає дійсності та містить в собі неправдиві дані, але й інформація, що ображає та ганьбить особу. Отже, проблеми захисту особи від образ, які виникають в процесі здійснення інтернет-спілкування, потребують подальшого теоре-тичного обґрунтування та удосконалення чинного законодавства.

Сьогодні значно зростає роль правильно та чітко організованого управління військами як основи підтримки їх постійної бойової готовності. Оскільки відповідальність за ухвалення правильного і обґрунтованого рішення несе командир, безумовно, зростають вимоги до рівня його підготовки. Стан боєздатності підрозділу переважно залежить від особистих якостей командира, тобто від того, наскільки швидко він, приступаючи до виконання службових обов’язків, виробить систему власної організаторської діяльності.У той же час система військової освіти ще повільно адаптується до сучасних вимог, програми підготовки у військових навчальних закладах не охоплюють усього комплексу питань, з якими доводиться стикатися командирові в повсякденній практиці. Не допустити зниження бойової готовності, допомогти керівникам з найбільшою ефективністю організувати свою роботу і роботу підпорядкованих підрозділів покликана добре налагоджена система управління повсякденною діяльністю військ.

У статті розглянуто і досліджено сучасні тенденції розвитку правової освіти громадян, становлення правових інсти­туцій, утвердження верховенства права в усіх сферах буття і функціонування суспільства. Виокремлено актуальні питання юридичного забезпечення прав громадян у галузі охорони здоров’я і питання якості юридичної бази організації та здійснення медичної діяльності в Україні. Проаналізовано особистий досвід та представлено результати впровадження у навчальному комунальному закладі «Криворізьке училище підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів» ДОР у 2016–2017 та 2017–2018 навчальних роках короткотермінового циклу тематичного удосконалення (ТУ) «Медичне право» для керівників медсестринських служб закладів охорони здоров’я Дніпропетровської області. Проведено оцінку рівня правових знань керівників медсестринства. Наведено результати комп’ютерного вхідного (базового) тестового контролю та підсумкового тестування, які свідчать, що рівень отриманих слухачами знань під час навчання значно перевищує рівень їх базових знань. Представлені нами матеріали показали, що проведення циклу тематичного удосконалення з медичного права, як сучасної навчаль­ної дисципліни, є особливо актуальним та необхідним, сприяє розвитку професійних компетенцій слухачів на етапі післядипломного навчання керівників медсестринства. Навчання на циклі тематичного удосконалення (ТУ) «Медичне право» дозволяє слухачам набути необхідного обсягу правових знань та сформувати навички і вміння вирішення складних управлінських задач щодо правовідносин між медичними працівниками і пацієнтами.

Анотація. У статті представлено дослідження авторської педагогічної системи Василя Сухомлинського, охарактеризовано форми освітньої діяльності «під блакитним небом». Окреслено фактори удосконалення професіоналізму вчителя, які, на переконання В. Сухомлинського, розкривають творчий потенціал вчителя і визначають сенс його професіоналізму впродовж життя: наявність у нього віри в дитину; поєднання емоційної культури з тактом; дотримання вчителем інтелектуальної культури; орієнтація учнів на особистий приклад вчителя; поглиблення, поповнення, удосконалення знань; самоаналіз педагогічної праці; її дослідницький, творчий характер, використання передового педагогічного досвіду; атмосфера багатого духовного життя колективу. Великий педагог довів, що природа сама собою не виховує, виховує лише активна взаємодія дитини з нею. Тому екологічне виховання та екологічна культура тісно пов’язані з природоохоронною діяльністю. В.Сухомлинський вважав, що самих екологічних знань з охорони навколишнього середовища, якщо вони не втілюються на практиці, недостатньо. Важливо, щоб вихованці брали участь у збереженні і збагаченні природи рідного краю, тільки у цьому разі у них формуються необхідні уміння і навички, розвивається відповідальне, бережне ставлення до навколишнього середовища.

У статті досліджено й систематизовано основні історіографічні інтерпретації життєвого та професійного шляху науковця, освітянина й талановитого управлінця М. М. Дарманського. Здійснено класифікацію всього комплексу джерел, які дозволяють ґрунтовно вивчити постать видатного подільського педагога й управлінця М. М. Дарманського. Зібрано та конкретизовано основні архівні матеріали педагогічної творчої спадщини видатного реформатора. Розглянуто особисті здобутки – наукові праці М. М. Дарманського, в яких відображені ідеологічні, педагогічні, наукові й управлінські погляди досліджуваної персоналії. Досліджено творчий доробок М. М. Дарманського та простежено основні етапи еволюції його наукових поглядів. Визначено основні реформації та нововведення талановитого управлінця. Окреслено основні вектори науково-публіцистичної літератури про М. М. Дарманського. Обґрунтовано вагомий внесок М. М. Дарманського у створенні й удосконаленні мережі закладів вищої освіти на Хмельниччині.

В умовах пандемії COVID-19 значну роль у підтримці навчального процесу відіграє вимушене або екстрене дистанційне навчання. Суттєве збільшення відсотку віртуального навчання викликало необхідність удосконалення як форм і методів онлайн спілкування викладачів і студентів, так і підвищення контролю за самостійною роботою студентів під час перевірки рівня засвоєних ними знань (тестування, складання іспитів тощо) за місцем їх фізичного знаходження та без присутності представників ЗВО. В статті розглянуто корисний досвід Українсько-американського університету Конкордія з впровадження різних форм партнерського дистанційного навчання: а) повного (100%) онлайн навчання – з онлайн тестуванням, екзаменуванням, присвоєнням ступенів бакалаврів і магістрів та онлайн видачою дипломів; б) часткового онлайн навчання – з особистим фізичним знайомством викладачів і майбутніх студентів під час проведення вступних екзаменів (тестів); фізичним контролем викладачів (або довірених осіб) за процесом набуття студентами освіти та за процесом контрольного тестування; особистою фізичною присутністю викладачів під час проведення випускних екзаменів і/або захисту кваліфікаційних робіт бакалаврів і магістрів; в) групового чи індивідуального онлайн навчання як у кампусах зарубіжних ЗВО за кордоном, так і за місцем фізичного знаходження студентів (у домашніх умовах). Також автори аналізують результати реалізації міжнародного пілотного проекту з дистанційного навчання та етапів подальшого розвитку різних форм і технік онлайн навчання у закладі. Представлено розробку та висновки щодо експериментальної перевірки ефективності моделі застосування новітніх інформаційних технологій, що дозволяють викладачам в онлайн режимі контролювати процес тестування та складання іспитів студентів за місцем їхнього знаходження, а також наглядати за процесом самостійного виконання робіт великої кількості студентів (слухачів) із використанням функції прокторінгу. Експеримент виконано на основі впровадження технічного підходу «два гаджети», інноваційної технології відстеження електронного навчання з використанням програмного комплексу ЕуеPass. Було експериментально підтверджено можливість забезпечення процедури онлайн тестування осіб за допомогою електронних інструментів, що дозволяють моніторити віддалений процес оцінки з використанням телематичних ресурсів.

Анотація. У статті проаналізовано окремі нормативно-правові акти, із ухваленням яких у сфері публічної фінансової діяльності почали впроваджуватися цифрові технології. Зазначено, що широке їх впровадження у фінансову систему розпочалося із підписанням Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом та прийняттям Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки. Акцентовано увагу на позитивний вплив застосування цифрових технологій на надання фінансових онлайн-послуг, застосування яких забезпечує їх високу ефективність і стандартизованість. Водночас з’ясовано окремі негативні сторони: поширення недостовірної інформації, порушення особистої інформації та персональних даних, випадки повного чи часткового блокування роботи державних органів та фінансових установ. Проаналізовано окремі проблеми впровадження цифрових технологій у сферу використання публічних коштів: неналежне виконання державними та місцевими органами вимог щодо оприлюднення інформації про використання публічних коштів; відсутність реальних механізмів забезпечення відповідальності за порушення цієї вимоги. Запропоновано удосконалити Бюджетний кодекс України та Закони України «Про Рахункову палату», «Про відкритість використання публічних коштів» положеннями про оприлюднення результатів контролю за дотриманням бюджетного законодавства. Окремо розглянуто проблеми впровадження електронного аудиту у сферу оподаткування. Визначено шляхи вирішення окремих із них шляхом удосконалення Закону України «Про електронні документи та електронний документ обіг», Податкового кодексу України, інших нормативних актів щодо організації електронного документообігу та електронних перевірок у сфері оподаткування, а також забезпечення технічних можливостей для впровадження відповідного програмного забезпечення.

У статті досліджується питання теоретичного та законодавчого визначення вимог, що висуваються до державного службовця. Звертається увага на основні особливості вимог до державних службовців окремих видів державних служб. Проводиться аналіз чинного зарубіжного законодавства в частині визначення вимог, що висуваються до державних службовців, та аргументується необхідність, а також перспективи удосконалення подальшого нормативного розвитку України. Зазначається, що суттєво зростають роль і значення інституту державної служби, а також набувають особливої ваги питання правового статусу державних службовців як безпосередніх виконавців, які забезпечують реалізацію завдань і функцій держави. Побудова професійної, авторитетної, дієвої та ефективної державної служби є неможливою без висококваліфікованих державних службовців з відповідним рівнем професійної компетенції. Удосконалення чинного законодавства про державну службу, безперечно, вирішило низку його проблем, але водночас поставило нові питання, які потребують негайного нормативного вирішення та теоретичного забезпечення. У контексті зазначеного великого значення набуває не тільки питання правового статусу державного службовця, але й питання щодо правового регулювання цього статусу, створення належних засад, умов та гарантій його реалізації. Звернення до тлумачення поняття «вимога» свідчить про різні визначення цього поняття, зокрема як сувора вказівка, рівносильна наказу, зміст вимоги може бути виражено як у різкій, грубій формі, так і вишукано ввічливо. На підставі вищенаведеного слід зазначити, що у всіх названих визначеннях вимога характеризується владним одностороннім характером, який не допускає вибору варіанту поведінки особи, якій її адресовано. Під час характеристики вимоги як елемента правового статусу державного службовця важливо акцентувати увагу на тому, що йдеться тільки про правову вимогу, тобто вимогу, визначену нормою права. І хоча у нормативному обігові йдеться про «вимоги», мається на увазі, що це саме «правові вимоги». Аналіз чинного законодавства про державну службу свідчить про те, що законодавець чітко не розмежував поняття «вимоги» й «обмеження». Поряд із тим встановлено, що вимога – це односторонній владний припис кількісного або якісного характеру, якому має відповідати державний службовець. Вимоги слід класифікувати на види за: 1) за колом державних службовців: а) загальні (громадянство України, досягнення 18-річного віку); б) спеціальні (політична неупередженість; загальний стаж роботи; досвід роботи на посадах; вільне володіння іноземною мовою; повна загальна середня освіта; ступінь вищої освіти; рівень фізичної підготовки; особисті якості; стан здоров’я; відсутність обставин, що можуть перешкоджати виконанню посадових обов’язків тощо); 2) змістом: а) кількісні (2 роки стажу роботи, досягнення 18-річного віку); б) якісні (стан здоров’я, особисті якості, вільне володіння іноземною мовою тощо).

Актуальність статті полягає в тому, що державна реєстрація як інститут головним чином спрямована на громадян. Це зумовлено тим, що відповідно до статті 3 Конституції України, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Втім, належне забезпечення прав і свобод людини потребує не лише ефективної діяльності відповідних державних органів. Для процедур державної реєстрації не менш важливою є сучасна нормативна основа, завдяки якій створюється основа для удосконалення практичної складової такої діяльності. Про актуальність теми дослідження свідчать численні матеріали у засобах масової інформації про порушення прав фізичних та юридичних осіб, внаслідок недоліків процедур реєстрації. У статті здійснено аналіз сучасного стану нормативно-правової основи протидії правопорушенням у сфері державної реєстрації в Україні та визначено перспективи її удосконалення. Звернуто увагу на повноту та ефективність правового регулювання процедури державної реєстрації прав на нерухоме майно. Визначено позиції щодо удосконалення державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи. Розглянуто як наукові позиції, так і законодавчі новації у цій сфері. Наголошено на пріоритеті превентивних заходів та комплексному характері законодавчих ініціатив. Підтримано ідею про концептуальний підхід у оптимізації процедур державної реєстрації. Зроблено висновок про урахування моментів, що мають знайти законодавче закріплення, зокрема: 1) технічне запровадження двофакторної біометричної ідентифікації особи; 2) оформлення всіх рішень уповноваженого органу правління юридичної особи на нотаріальних бланках з використанням QR-кодів; 3) використання на всіх документах, що подаються для проведення державної реєстрації спеціальних QR-кодів; 4) розробка єдиної електронної бази даних для обміну документами між нотаріусами, судами та органами державної влади; 5) обрання головою та секретарем загальних зборів юридичної особи лише тих осіб, які є її засновниками (учасниками); 6) використання на судових рішеннях QR-кодів для отримання інформації без шифрування особистих даних

У статті розглянуто існуючі в теорії та практиці науково-педагогічних досліджень підходи до оптимізації та інтенсифікації освітнього процесу, визначено організаційно-методичні засади інтенсифікації професійної підготовки майбутніх інженерів-програмістів у закладах вищої освіти. Показано, що актуальним завданням сьогодення є забезпечення якісної професійної підготовки майбутніх фахівців у закладах вищої освіти. Для його вирішення пропонуються різноманітні підходи, методи, засоби, до числа яких належить інтенсифікація освітнього процесу. Необхідність інтенсифікації професійної підготовки майбутніх інженерів-програмістів у закладах вищої освіти зумовлена зростанням обсягів навчальної інформації, оновленням змістового наповнення за збереження значущості фундаментальних основ комп’ютерних наук та підвищенням вимог до рівня професійної підготовки випускників відповідних освітніх програм з боку суспільства та роботодавців. Тому інтенсифікація навчання з урахуванням тенденцій розвитку ІТ-галузі, напрацювань педагогічної науки та особистих якостей здобувачів вищої освіти є актуальним напрямом удосконалення ІТ-освіти. Незважаючи на наявність багатьох досліджень з проблем інтенсифікації освітнього процесу та професійної підготовки майбутніх інженерів-програмістів, комплексно ці питання в наукових розвідках практично не висвітлені. Показано, що інтенсифікація освітнього процесу спрямована на підвищення його якості шляхом удосконалення форм, методів і засобів навчання, що сприяє зростанню його ефективності за умови забезпечення рівноваги між отриманими освітніми результатами та ресурсами, витраченими задля цього. Висвітлено запропоновані науковцями принципи, методи і засоби інтенсифікації освітнього процесу. На цій основі окреслено організаційно-методичні засади інтенсифікації професійної підготовки майбутніх інженерів-програмістів у закладах вищої освіти.

Мета. Розкрити сутність професійно-прикладної фізичної підготовки майбутніх поліцейських тавизначити перспективні підходи щодо її удосконалення. Методи. В роботі використано аналіз наукових джерел і документальних матеріалів. Результати. Проаналізовано дослідження зарубіжних і вітчизняних науковців про види та шляхи покращення підготовки майбутніх поліцейських. Встановлено, що досягнення високого рівня професійної компетентності майбутніми працівниками Національної поліції, курсантам необхідно пройти різнопланову підготовку, а саме: службову, вогневу, фізичну та психологічну. Окрім цього майбутній поліцейський повинен здобути професійні вміння, навики та якості які готують його до майбутньої професії. При цьому пріоритет надається психофізичним якостям. Адже тривала дія стресогенних чинників, наявність реальної загрози для життя, висока ймовірність загибелі чи поранення висувають високі вимоги не тільки до рівня професійних знань, але й до фізичного протистояння порушникам правопорядк,у шляхом використання прийомів самозахисту та затримання злочинців. Курсантам закладів вищої освіти України під час їх навчання викладаються такі дисципліни як “фізична підготовка” та “спеціальна фізична підготовка”. Дані дисципліни реалізуються протягом всього періоду навчання. Навчальна програма по цим дисциплінам включає в себе такі розділи як: теоретична та методична підготовка, загальна фізична підготовка та тактика самозахисту й особиста безпека. Висновок. Для формування та удосконалення психофізичних властивостей у курсантів викладачі обирають найбільш ефективні та необхідні засоби, методи і форми навчання. При цьому, велика кількість навчального матеріалу залишається не засвоєною, через певні причини, а саме: низький вихідний рівень фізичної підготовленості курсантів (так званий “доступний” рівень). Фізична підготовленість у понад 40% абітурієнтів є низькою і з року в рік погіршується; відсутня належна мотивація покращення своїх фізичних можливостей; тематичний план не охоплює усіх проблемних питань з удосконаленняпсихофізичного стану, оволодіння прийомами боротьби та рукопашного бою; мала кількість навчальних годин, які виділяють на загальну та спеціальну фізичну підготовку. Отже виникає нагальна потреба розробки нових підходів щодо психофізичної підготовки майбутніх поліцейських.Ключові слова: професійно-прикладна фізична підготовка, психофізичні якості, майбутні поліцейські.

Україна стоїть на шляху подальшої розбудови та євроінтеграції. На сучасному етапі розвитку нашої держави актуальним є формування духовно багатої, емоційно стабільної особистості менеджера, здатного продукувати креативні ідеї та приймати відповідальні рішення, спроможного протистояти викликам інформаційного суспільства. У зв’язку з цим нагальним є дослідження такої сфери практичної психології, як інформаційна безпека. Це зумовлено тим, що на сьогоднішній день у психологічній практиці недостатньо розкрита особистість сучасного менеджера у сфері інформаційної безпеки. Для ефективного використання внутрішнього потенціалу менеджерові необхідно: створити сприятливі умови у внутрішньому і зовнішньому середовищах; провадити цілеспрямовану самоуправлінську діяльність з використанням відповідних методів самоуправління та технологій, впливаючи на інформаційні й енергетичні потоки; здійснювати стратегічну, повсякденну організацію діяльності менеджера; вивчити професійну, особисту і духовну складові та визначити їх відповідність обраному шляхові тощо. Саморозвиток і самозміна в планах особистого самовизначення створюють феномен вільної людини. Від неї залежать якісні та кількісні характеристики саморозвитку, що передбачає покращення діяльності через удосконалення здібностей та вмінь особистості, перебудову її мислення. Робота сучасного менеджера над собою спрямована передусім на формування здатності до змін і зростання, що сприяє прийняттю своїх недоліків і боротьби з ними дієвим способом, подальшій соціалізації й самоорганізації. Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що в соціально-психологічному аспекті проаналізована особистість менеджера у сфері інформаційної безпеки і це дає підстави для наукових розвідок та подальших розробок у зазначеному напрямі.

У статті представлено аналіз результатів впровадження електронного посібника (ЕП) «Англійська мова для прикордонників» у навчальних закладах Державної прикордонної служби України (ДПСУ) та пунктах пропуску через державний кордон. В експерименті взяли участь 298 прикордонників, які навчались на тримісячних курсах інтенсивного вивчення англійської мови в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, та 1158 осіб після завершення навчання на дистанційних курсах вивчення англійської мови в навчальних центрах ДПСУ. Анкетування проводилось за такими блоками: варіанти використання ЕП, вікові групи та статева приналежність, вихідний рівень іншомовної підготовки користувачів, загальні враження користувачів від роботи з ЕП, досвід використання, структура та користування ЕП, рівень удосконалення мовленнєвих навичок користувачів, ступінь насиченості розділів навчальним матеріалом, характеристика вправ ЕП. Аналіз анкет зворотного зв’язку та результатів опитування доводить, що реалізація ЕП в ДПСУ була успішною і відповідає особливим потребам прикордонників, що працюють у пунктах пропуску через державний кордон України, оскільки він був спеціально розроблений діючими представниками прикордонних відомств для подальшого використання прикордонниками. Оцінка результатів використання ЕП прикордонниками довела ефективність удосконалення іншомовної підготовки, необхідної для виконання прикордонниками повсякденних завдань, шляхом використання навчальних відео- й аудіоматеріалів, які відповідають справжнім ситуаціям на робочому місці представника прикордонного відомства. У результаті проведеного аналізу анкет було з’ясовано, що практична більшість респондентів (93%) погоджуються і усвідомлюють важливість вивчення англійської мови та вдосконалення іншомовних мовленнєвих навичок з метою спрощення виконання завдань у пунктах пропуску через державний кордон під час інтерв’ювання іноземців і участі в спільних міжнародних операціях. Водночас 7% користувачів частково або цілком не погоджуються з даним твердженням, що обумовлюється, насамперед, тим фактом, що ЕП виявився для них занадто складним через їх особистий низький рівень базової підготовки з англійської мови. Використання ЕП надало змогу прикордонникам легше і більш впевнено спілкуватися з пасажирами, що перетинають державний кордон, з’ясовувати обставини порушення законодавства й ефективно спілкуватись зі своїми колегами з інших європейських країн.

Успішність будь-якої організації напряму залежить від ефективності ділового спілкування. Для того, щоб спілкування було результативним потрібно дотримуватись норм та правил етики. Етика ділового спілкування передбачає вибір дієвого способу встановлення взаємозв’язку та обмін інформацією між організацією та стейкхолдерами, керівником та працівниками, а також всередині організації. Окрім того, вона регулює службові обов’язки працівників, їх зовнішню й внутрішню поведінку, а також формує ділову репутацію кожного окремого працівника. Завдяки нормам, правилам і принципам етики працівникам організації вдається підтримувати в колективі доброзичливу атмосферу, уникати суперечок та непорозумінь. Метою написання статті є дослідження особливостей етики ділового спілкування у сучасному ринковому середовищі та пошук шляхів її удосконалення. У статті наведено характеристику понять «спілкування» та «ділове спілкування». Охарактеризовано функції ділового спілкування, серед яких були виокремлені наступні: повідомлення службових обов’язків працівникам, забезпечення отримання зворотного зв’язку, взаємозв’язок із стейкхолдерами, мотивація працівників та формування соціальних зв’язків. Відображено взаємозв’язок основних елементів ділового спілкування. До таких елементів належать: відправник інформації, ділова інформація, канал і спосіб зв’язку, одержувач інформації та зворотний зв’язок. Кожен елемент є невід’ємним та відіграє важливу роль у реалізації комунікативного процесу. Наведено та здійснено характеристику компонентів, що слід врахувати в організації з метою підвищення рівня етики ділового спілкування: прозорість, емоційний інтелект, невербальне спілкування, ясність, слухання та швидкість. У діловому спілкуванні присутні бар’єри зв’язку, що можуть перешкоджати його успішній реалізації. Здійснено класифікацію основних бар’єрів зв’язку та згруповано їх у три групи: зовнішні, організаційні та особисті. Запропоновано правила, що забезпечують проведення успішних переговорів. Основними цілями переговорів є пошук спільного взаємовигідного рішення та досягнення домовленості чи укладення угоди.

Анотація. Розглянуто теоретичні підходи до визначення рівня життя населення в системі соціально-економічних відносин. Обґрунтовано сучасне розуміння рівня життя через призму еволюції науковихпоглядів. Розкрито авторське розуміння рівня життя і добробуту населення, визначено місце цих ка-тегорій у системі соціально-економічних відносин. Проаналізовано та узагальнено підходи до аналізурівня життя з виявленням їхніх переваг і недоліків. Удосконалено понятійний апарат категорії «рівеньжиття», співвідношення категорій «добробут», «якість життя», «спосіб життя»; визначення категорії«соціальний добробут» як соціально-економічної, що включає економічні, соціальні, інституційні, еко-логічні, психологічні, культурно-історичні характеристики умов життя, з метою виявлення основнихтенденцій розвитку суспільства і розроблення практичного інструментарію подальшої соціальної —країни з економічним зростанням. Терміном «благополуччя» у вивченні самопочуття дослідники частоназивають відчуття та уявлення людини про здоров’я та особисте щастя, що відрізняє її від інших ком-понентів благополуччя. Дослідження рівня життя населення крізь призму сучасних процесів економіч-ного зростання здійснюється з урахуванням окремих категорій (об’єктивність, суб’єктивність, рівні тарежими) з акцентом на забезпечення рівноваги (стійкості добробуту). У зарубіжній і вітчизняній науцізапропоновано різноманітні методи оцінки добробуту, узагальнення яких дозволило виділити чотирисучасні підходи до його аналізу: на основі скоригованого значення валового внутрішнього продукту, ва-гових показників, комплексної оцінки та соціологічних оцінок. Важливим залишається створення ціліс-ної методології оцінки рівня життя з метою виявлення його взаємозв’язку з економічними, у тому числіфінансовими, детермінантами на різних інституційно-просторових рівнях — держава, регіон, громада,домогосподарство.Ключові слова: добробут, рівень життя, умови життя, малозабезпеченість, злидні, спосіб життя, стано-вище населення країни.Формул: 0; рис.: 0; табл.: 0; бібл.: 16.

У статті представлено результати дослідження особистісних особливостей здобувачів вищої освіти з різним рівнем успішності професійного навчання. Проаналізовано підходи до аналізу чинників, які сприяють успішності навчання. Успішність розглядається як сукупність складових, що сприяють ефективному засвоєнню знань, формуванню професійних умінь та навичок. Дослідники виділяють суб’єктивні та об’єктивні складові успішності професійного навчання. Суб’єктивні – це стійка адекватна самооцінка, задоволеність собою і власною діяльністю. Об’єктивні – кількісний і якісний показник результативності. Метою статті є висвітлення результатів дослідження особистих детермінант успішності професійного навчання здобувачів вищої освіти. За результатами експертної оцінки, поточних модульних контролів і результатів зимової сесії всі досліджувані були розділені на дві групи: високо успішних та низько успішних здобувачів. Дослідження впливу мотивації до навчання у ЗВО на успішність навчальної діяльності показало, що у високо і низько успішних здобувачів переважає мотивація отримати документ про наявність вищої освіти, що може свідчити про некоректний вибір професії або про незадоволеність нею. Дослідження особистісних детермінант успішності професійного навчання показало, що у високо успішних здобувачів переважають такі особливості, як: високий рівень інтелектуального розвитку, наполегливість, емоційна стійкість, реалістичність, сталість інтересів, тактовність, формалізованість контактів. У низько успішних здобувачів спостерігаються: емоційність, імпульсивність, дратівливість, екстравертованість, недостатня організованість діяльності, безтурботність. Висновки. Доведено, що існує зв’язок між особистісними характеристиками здобувачів та рівнем успішності професійного навчання. Подальшої розробки потребує удосконалення психологічних засобів, за допомогою яких можна підвищити результативність професійного навчання.

У статі автором визначено основні методологічні та організаційні аспекти ігрової терапії у психологічній практиці роботи із дитиною-клієнтом: центрованість ігрової терапії на дитині, символізм «мови» гри та іграшок, забезпечення злиття витіснених частин психіки дитини через гру, сприймання гри як зони відповідальності та компетентності дитини, ігрова терапія сприяє розгортанню абреакційної гри як свідомого переживання певного травматичного моменту, виставлення терапевтичних обмежень ігрової терапії у вигляді незмінних правил. Оскільки гра діє на імпульси з-за меж свідомості дитини – несвідомого, то враховано терапевтичний вплив ігор через такі їх можливості як: полегшення спілкування (самовираження, доступ до несвідомого, безпосереднє навчання, непряме навчання), сприяння емоційному оздоровленню (катарсис, абреакція, позитивні емоції, кондиціонування страхів, профілактика стресових станів, стрес- менеджмент), покращення соціальних стосунків (терапевтичні стосунки, емпатія, соціальна компетентність, закріплення досвіду), удосконалення особистих якостей (моральний розвиток, стійкість, прискорений психологічний розвиток, креативність, саморегуляція, самооцінка). Доведено, що методологічні та організаційні аспекти використання ігрової терапії у роботі із дитиною-клієнтом сприяють її психосоціальному розвитку та поліпшенню психічному здоров’ю через створення безпечного, конфіденційного та турботливого середовища, яке дозволяє дитині грати з якомога меншими обмеженнями, але стільки, скільки необхідно (для фізичної та емоційної безпеки). Висновки. Визначені методологічні та організаційні аспекти ігрової терапії у психологічній практиці роботи із дитиною враховують її унікальний рівень розвитку та дозволяють освоїтися у більш комфортній ситуації для продуктивного самовираження та пізнання.

Вивчення швидкості простої руховій реакції людини починається у 1796 р., коли глава Грінвічської обсерваторії Маськелайн звільнив молодого астронома, оскільки він спізнювався відзначати проходження зірки через меридіан на півсекунди. Помилковість обчислень Маськелайн встановив порівнянням отриманих даних зі своїми, які він вважав за непогрішимі. Тільки через тридцять років німецький астроном Бессел відновив репутацію молодого астронома, показавши, що неточно відмічають час всі астрономи, у тому числі і Маськелайн, та і він сам, і що у кожного астронома є свій середній час помилки. Цей час з тих пір включався в астрономічні обчислення у вигляді коефіцієнта, що отримав назву «особисте рівняння». Проте особисте рівняння – це не швидкість простої реакції, а точність реакції на рухомий об’єкт. Адже астроном може не тільки запізнитися, але і поквапитися відмітити той час, коли нитка в окулярі телескопу як би перерізує світило навпіл.Проста рухова реакція – це можливо швидша відповідь простим і заздалегідь відомим рухом на відомий сигнал, що раптово з’являється. Більш повно і точно ця реакція називається простою сенсомоторною реакцією, оскільки існує і складна сенсомоторна реакція вибору.Час простої реакції, тобто час від моменту появи сигналу до моменту початку рухової відповіді, вперше виміряв Гельмгольц у 1850 р. Він залежить від того, на який сенсор діє сигнал, від сили сигналу і від фізичного і психологічного стану людини. Зазвичай він дорівнює: на світло – 100–200 мс, на звук – 120–150 мс і на електрошкірний подразник – 100–150 мс. Нейрофізіологічні методи дозволили розкласти цей час на ряд відрізків.Однією з основних властивостей центральної нервової системи (ЦНС), разом із збудженням і гальмуванням, є швидкість проведення збудження. Даний показник характеризує загальний стан нервової системи і показує, наскільки швидко здійснюються процеси, що приводять до реакції організму на який-небудь стимул.Час, протягом якого людина відповідає руховою реакцією на зовнішній стимул, називається латентним періодом (ЛП), тобто, іншими словами, латентний (прихований) період – це час проходження нервового імпульсу від рецептора до м’яза.Час латентного періоду складається з ряду подій, які відбуваються як в ЦНС, так і за її межами. Так в латентний час слухо-моторної реакції входить: 1) час збудження кортієва органу внутрішнього вуха; 2) проведення нервового імпульсу по слуховому нерву; 3) декілька синаптичних перемикань в ЦНС; 4) проведення нервового імпульсу по руховому (моторному) волокну; 5) збудження і скорочення м’яза.За наявності стомлення в ЦНС латентний період реакції збільшується. Крім того, на час реакції впливають типологічні особливості темпераменту і вік людини.З віком час реакції зменшується. У дітей латентні періоди реакцій значно перевищують значення, характерні для дорослої людини. Це пояснюється низьким рівнем розвитку ЦНС і зокрема низьким рівнем мієлінізації волокон і тривалішим часом синаптичних перемикань. У літніх людей спостерігається збільшення латентних періодів реакцій.Залежність латентного періоду реакції від стомлення, віку відкриває можливість управління процесом навчання людини на підставі науково обґрунтованого часового навантаження. Відомо, що при зміні програми навчання, часу занять, тривалість уроків є величиною сталою. Доза нового теоретичного матеріалу і часові рамки його викладання тепер можуть бути визначені рівнем сприйняття школярів і студентів, тобто адекватністю їх реакції. Перманентно контролювати цей процес в наш комп’ютерний час не представляється складним.Тому метою даної роботи є 1) розробка сучасних вимірників простої сенсомоторної реакції і складної сенсомоторної реакції вибору, 2) визначення латентних періодів сенсомоторних і розумових реакцій учнів, 3) на підставі аналізу отриманих даних розробка методик навчання з урахуванням фактору сенсомоторної реакції учня.У цієї статті розглядаються перші два пункти проведеної роботи. Третій етап потребує значно більших зусиль і часу. Тому результати виконання цього дуже важливого для педагогічної практики етапу роботи будуть оприлюднені пізніше.Зробимо короткий огляд пристроїв, методів і результатів вимірювання сенсомоторних реакцій, які відомі у наш час.О. Пиріжків, С. Кочеткова (Кубанська державна академія фізичної культури, Краснодар, Росія) досліджували сенсомоторні реакції 35 бійців спеціальних підрозділів 21–32 років, що займаються різними видами рукопашного бою, що має в основі: самбо (12), карате (11), кікбоксинг (12 чоловік) і 13 чоловіків ідентичного віку, що не займаються спортом. Диференціювання уніполярного світлового подразника досліджуваний здійснював стоячи на платформі, забезпеченій мікровимикачами. Реакцією на спалах верхніх світлодіодів було максимально швидке натиснення кнопки великим пальцем однойменної руки, нижніх – відрив відповідної ноги від платформи. Реєстрували час простої (ЧПРР) і складної рухових реакцій (ЧСРР), розраховували відсоток помилок від кількості проб. Дані обробляли згідно критерію Стьюдента. Отримані результати приведені в таблиці 1.Каратисти виявили найкоротший ЧПРР на звук і при реагуванні на світло руками і ногами. Вони зберегли пріоритет і у ЧСРР руками і ногами, припустивши при цьому мінімальну кількість помилок.Таблиця 1Час рухових реакцій у представників різних шкіл єдиноборства ГрупиЧПРРЧСРРЧСРРрукирукиногирукиногируки-ногизвуксвітлосвітлопомилкасвітлопомилкасвітлопомилкамсмс%мс%мс%Самбо135±8,4170±10,1240±8,6267±9,811,2335±7,411,0395±10,012,4Карате134±9,2155±8,9223±9,3223±7,910,1309±8,911,2368±11,416,0Кікбоксинг148±7,8172±11,4243±11,1264±10,210,0328±6,617,1437±12,319,3Нетреновані146±6,6180±9,9281±12,0285±11,612,8360±9,518,7464±11,325,2Ускладнений варіант реакції (ЧСРР р-н) підтвердив надійність швидкісних проявів центральної нервової системи у представників карате. У цих умовах вони відреагували на 27-96 мс швидше (P<0,05–0,001) за однолітків з інших груп. У нетренованих чоловіків кожна четверта реакція була помилковою при низькій швидкості реагування на хаотично виникаючі світлові сигнали (464 мс).Як показали спостереження, ускладнення умов пред’явлення стимулу подовжує час реагування особливо в ситуаціях, що вимагають прояву екстраполяції, зростає відсоток неадекватних дій на світлові подразники, що хаотично пред’являються.Для оцінки швидкості психомоторної реакції, функціонального стану центральної нервової системи розроблений також реакціометр – вимірник RA–1. Вимірник реакції призначений для вимірювання часу реакції людини на червоне (небезпека), зелене світло, а також звуковий сигналТехнічні дані пристрою: дискретність вимірювання часу реакції 1 мс, абсолютна похибка вимірювання часу реакції не більш ±2мс.Дослідження сенсомоторних реакцій у робітників показало, що зміна часу реакції при стомленні пов’язана із зміною стійкості уваги і швидкості переробки інформації. Час реакції ближче до кінця зміни може перевищувати мінімальне значення більш ніж в 2 рази. Час реакції дуже збільшується при хворобливому стані і після прийому навіть невеликих доз алкоголю.Особливості сенсомоторної реакції людини при флуктуації атмосферного тиску в наш час досліджували Р. Шарафі, С. Богданов, Д. Горлов, Ю. Горго, Р. Коробейників (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). Всього в експериментах брали участь 135 осіб. Віковий діапазон випробовуваних складав від 15 до 30 років і з середнім віком 20±2 роки. Було проведено дослідження латентних періодів простої сенсомоторної реакції за допомогою комп’ютерної програми «React 22». При дослідженнях подавали 100 сигналів середньої інтенсивності з інтервалом 1500-3000 мс, який змінювався випадковим чином у вказаному діапазоні. Випробовувані повинні були сидіти за столом перед монітором (відстань від монітора до очей випробовуваних близько 50 см) і реагувати натисненням на будь-яку клавішу правою рукою на появу кожного квадрата якнайскоріше.Паралельно вимірювали флуктуації атмосферного тиску (ФАТ). Абсолютний тиск весною 2005 р. (Київ) склав 99046±24 Па; восени 2005 р., (Київ) 99922±19 Па; взимку 2006 р. (Шираз) 84618±10 Па.Результати дослідження латентного періоду під час участі чоловіків в експерименті в різний час року на території України і Ірану наведені в табл. 2.Таблиця 2Результати дослідження простої сенсомоторної реакції Весна, Київ, чоловіки (n = 48)I групаОсінь, Київ, чоловіки (n = 15)II групаЗима, Шираз, чоловіки (n = 25)III група222 (197-254)227 (202-260)210 (179-257)Знайдена середня величина часу простої сенсомоторної реакції чоловіків на 30-50 мс більше, ніж наведена в табл. 1. Це можна пояснити тільки постійною помилкою вимірювань.Отже, вимірювання, яки були зроблені у 1970-х роках і за допомогою новітніх комп’ютерних програм XXI-го ст., мають однакові недоліки, пов’язані з недосконалістю техніки і методики вимірювань. Тому до сіх пір є актуальною проблема розробки вимірників як простої, так і складної сенсомоторної реакції людини.Досвід вимірювання багатьох дослідників вказує на ряд факторів, які впливають на реакцію людини. Розглянемо ті фактори, які впливають безпосередньо на ефективність навчання школярів і студентів. Це дозволить скласти програму дослідження, тривалість якої може сягати десятиріч.Особливості рухової асиметрії правої і лівої руки в шкільному віці вивчали А. Т. Бондар, Н. А. Отмахова, А. І. Федотчев.Асиметрія , що є різницею між часом реакції правої і лівої рук, у всіх вікових групах відображає наявність швидших реакцій правої руки. Було виявлено, що вік 11–12 років є критичним періодом в розвитку рухової асиметрії у людини.Особливості динаміки латентного періоду за допомогою правої і лівої руки під час больового стресу у чоловіків і жінок вивчав М. Ю. Каменськов зі студентами 2-3 курсів у віці 18-20 років. Виявлено, що час реакції коротший, а больовий поріг вище у правшей.Для вдосконалення цього методу, на наш погляд, спостереження асиметрії часу руху треба вести на протязі всього часу навчання одних й тих же учнів, тобто, 10-15 років. Це дозволить достатньо детально описати становлення рухової функції і її асиметрії в шкільні і студентські роки навчання.Підведемо підсумки огляду.1. Високоточне вимірювання сенсомоторної реакції людини є актуальним завданням. Результати вимірювань використовуються в найрізноманітніших областях людської діяльності.2. Величина сенсомоторної реакції людини залежить від віку, особливостей темпераменту, рухової ассиметрії, роду занять, погодних умов, стомленості, хворобливості стану, прийому доз алкоголю, наркотиків і тому подібне.3. Дослідження складної сенсомоторної реакції вибору представлені в публікаціях дуже мало, а ця галузь знань найбільш важлива для процесу навчання.Все це вимагає подальшої розробки вимірювальної техніки і удосконалення методик вимірювання та обробки їх результаті.Розробка вимірника простої і складної сенсомоторної реакції в Криворізькому державному педагогічному університеті велась на кафедрі фізики та методики її навчання з урахуванням тих вад, які перекручували результати вимірювань попередників. Особлива увага приділялася врахуванню часу власної затримки вимірювальних приладів, яка не враховувалася, як видно з обзору, деякими дослідниками, особливо при роботі з комп

У статті аналізуються сучасні проблеми захисту основоположних прав і свобод людини в умовах глобальної цифровізації суспільства. Так, на рівні європейського законодавства існує потужна нормативна база захисту основоположних прав людини, з урахуванням використання цифрових технологій, а існуючий механізм їх захисту постійно удосконалюється. Відзначено, що право на повагу до приватного життя є найбільш вразливим в умовах спрощення процесу збору і використання інформації про особу і зменшення можливості контролю за персональними даними. При цьому захисту основоположного права на повагу до приватного життя набуває особливої актуальності в контексті захисту персональних даних та забезпечення конфіденційності. В статті проаналізованосуміжні базові поняття, такі як право на повагу до приватного життя та право на захист персональних даних та відзначено, що вони є по суті різними, але тим не менш тісно пов’язаними поняттями. За результатами проведеного дослідження встановлено, що одним із стратегічних напрямків захисту права людини на повагу до приватного життя є удосконалення європейського законодавства сфері захисту конфіденційності персональних даних, зокрема розробка та прийняття Регламенту щодо поваги до приватного життя та захисту персональних даних в електронних комунікаціях (Регламент про конфіденційність та електронні комунікації – ePrivacy Regulation), який має доповнити положення Загального регламенту по захисту даних (GDPR). Так, положеннями Регламенту про конфіденційність електронних комунікацій встановлюються гарантії посиленого захисту інформації, яка не може бути розкрита нікому, крім сторін, які беруть участь у спілкуванні. Цей принцип конфіденційності має застосовуватися як до вже існуючих, так і майбутніх засобів комунікації, включаючи дзвінки, доступ до Інтернету, програми для обміну миттєвими повідомленнями, електронну пошту, Інтернет-телефонні дзвінки та особисті повідомлення, які надаються через соціальні мережі. Крім того, особлива увага приділяється захисту користувачів Інтернет-сервісів від спаму, розсилки незапрошених маркетингових повідомлень, а найголовніше, має посилити контроль споживачів над власними персональними даними.

Проаналізовано та розкрито значення освіти як державної, сус- пільної, особистісної цінності для розвитку соціуму, як основи соціально-еко- номічного, духовно-культурного, політичного розвитку суспільства та інтегра- ції його в європейську та світову спільноту. Узагальнено поняття державного управління освітою як вид професійної діяльності, спрямованої на створення умов (організаційних, кадрових, матеріально-фінансових, правових) життє- діяльності, функціонування, розвитку, удосконалення навчального закладу, удосконалення системи національної освіти для досягнення поставленої мети. Встановлено, що система національної освіти незалежної України є цілісною єдністю державних, комунальних, приватних, корпоративних навчально-ви- ховних закладів різних спрямувань та рівнів акредитації. Проаналізовано іс- тотні відмінності в державному управлінні системою освіти в радянські часи та в незалежній Україні. Розкрито зміст і значення концептуальних прин- ципів державного управління системою національної освіти України: прин- цип державності, науковості, прогностичного планування діяльності органів державного управління і закладів освіти, демократизації, компетентності та професіоналізму управлінців освітянською сферою діяльності та оптиміза- ції. Окреслено стратегічні завдання нової структурної організації “Українська Академія державного управління при Президентові України (УАДУ )”. Визна- чено структурні компоненти та рівні державно-громадської моделі управлін- ня системою національної освіти: а) парламентсько-президентський рівень; б) урядово-центральний рівень; в) регіональний рівень (обласні, міські, ра- йонні відділи освіти); г) рівень безпосереднього управління закладами освіти та виокремлено: повноваження державних управлінців різних рівнів; основні принципи, провідні напрями розвитку системи національної освіти в Україні. Доведено, що оптимальним результатом діяльності державних управлінців парламентсько-президентського та урядово-центрального рівнів є створення Нової української школи. Обґрунтовано основні принципи стратегії і тактики реалізації освітніх і управлінських новацій; узагальнено суттєві зміни в систе- мі національної освіти, детерміновані створенням проекту Нової української школи (05-27.09.2017 р.), яка працюватиме на засадах педагогіки партнер- ства, в основі якої є спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками, та розробкою Державного стандарту (21.08.2018 р.) навчання за програмами дванадцятирічної повної загальної середньої освіти та ступене- вого статусу школи: початкова школа І ступеня — початок занять з 1 вересня 2018 року; гімназія — навчальний заклад ІІ ступеня, який забезпечує базову середню освіту — початок навчання з 1 вересня 2022 року; ліцей — навчальний заклад ІІІ ступеня, який забезпечує профільну середню освіту — початок нав- чання з 1 вересня 2027 року. Систематизовано спектр основних компетентностей освіченої особисто- сті, визначений в законодавчих документах освітньої галузі з метою розвит- ку особистості, суспільства на основі наукових знань, а саме: вільне воло- діння державною мовою; здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами; математична компетентність; компе- тентності в галузі природничих наук, техніки та технології; інноваційність; екологічна компетентність; інформаційно-комунікативна компетентність; навчання впродовж життя; громадянські, соціальні компетентності, пов’яза- ні з ідеями демократії, справедливості, рівності прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей.

У статті розкрито основні форми та завдання наставництва у системі професійного становлення майбутніх офіцерів-прикордонників.Наставництво у системі професійного становлення майбутніх офіцерів-прикордонників – цілеспрямований, узгоджений та нормативно обумовлений вплив на курсантів з метою формування у них загальних та професійних (спеціальних) компетентностей, скорочення адаптаційного періоду до специфічних умов проходження військової служби та організації освітнього процесу, посилення базової мотивації до проходження служби в підрозділах охорони державного кордону, а також удосконалення системи роботи структурних підрозділів закладу вищої освіти в контексті організації наставництва під час професійної адаптації майбутніх офіцерів-прикордонників.З огляду на це до загальних завдань наставництва в системі професійного становлення майбутніх офіцерів-прикордонників належать: зменшення тривалості адаптації курсантів до специфічних умов організації освітнього процесу у закладі вищої освіти Державної прикордонної служби України; мотивація до майбутньої професійної діяльності; передача (трансформація) знань досвідчених військовослужбовців курсантам; консультування; створення сприятливого психологічного клімату в колективі навчальної групи (психолого-педагогічний супровід професійного становлення курсантів); надання інформації або рекомендацій щодо способів (варіантів) вирішення завдань; контроль; оцінювання; спонукання до певних дій відповідно до запропонованої моделі поведінки.Сутність та зміст наставництва, а також його різновиди (групове, індивідуальне, індивідуально-групове) дозволили виокремити рівні, на яких реалізуються основні завдання наставницької діяльності.Виконання основних завдань наставництва в умовах закладу вищої освіти Державної прикордонної служби України, як правило, здійснюється в системах “офіцери навчальних курсів – курсанти”, “науково-педагогічні працівники – курсанти”, “куратори навчальних груп – курсанти”.Основними формами наставництва, залежно від рівня, на якому воно здійснюється, є інструктаж, бесіди, навчальні заняття, тренінги, контрольні заходи, інформування, доручення, особистий приклад, стимулювання навчальної діяльності, консультації, поради, роз’яснення, індивідуальні завдання курсантам.

Зростаюча невизначеність, спричинена пандемією COVID-19, здійснила безпрецедентний негативний вплив на економіку України. Існує невідкладна необхідність розробки та прийняття на рівні держави дієвих заходів щодо підтримки та стимулювання розвитку органічного виробництва як екологічно-, соціально-, так і економічно-доцільного сектору для національної економіки. Метою статті є обґрунтування державних напрямків підтримки та стимулювання органічного виробництва в Україні в умовах дії надзвичайної ситуації. Наукова новизна полягає в наданні рекомендацій щодо державних напрямків, орієнтованих на підтримку та стимулювання розвитку органічного виробництва з метою підвищення якості продовольчих продуктів, раціональне використання земельних ресурсів та охорону навколишнього природного середовища. Висновки. З метою активізації діяльності у сфері органічного виробництва пріоритетними напрямками державної підтримки та стимулювання визначено: створення Агроекологічних кластерів, розвиток яких сприятиме вирішенню питання активізації можливостей особистих підсобних господарств у виробництві органічної продукції; надання для сільського населення необхідних преференцій, які стимулюватимуть їх до створення та розвитку органічного бізнесу; удосконалення фінансової підтримки фермерських господарств, які є головними виробниками органічної продукції; розробка модельної цільової програми диверсифікації господарської діяльності сільських регіонів з урахуванням зміни клімату; формування інформаційно-консультативної платформи, з метою інформування товаровиробників щодо ефективності впровадження прогресивних технологій, спрямованих на енерго-, ресурсо- і вологозбереження; розробка інвестиційних механізмів, орієнтованих на впровадження інфраструктурних інновацій з урахуванням викликів сьогодення. Реалізація означених державних напрямків сприятиме не лише формуванню позитивного іміджу країни як виробника високоякісної органічної продукції, а стане платформою для створення нових робочих місць на сільських територіях, окреслюватиме нові можливості розвитку для малого й середнього агробізнесу та сприятиме нарощенню експортних обсягів готової органічної продукції, а не лише її сировини.

У статті розглянуті концептуальні підходи до сутності стимулювання інноваційної актив-ності працівників від їх творчої діяльності, спрямовані на удосконалення функціональної, організаційної, адміністративної структури підприємств, організацій і установ з метою підвищення ефективності виробни-чо-господарської, навчально-наукової діяльності. Описано інформаційні й управлінські інновації. Показано різні підходи до інноваційної активності для впровадження досконаліших форм організації праці й управління виро-бництвом, забезпеченням трудової активності, пов’язаної з реалізацією набутих знань, творчих здібностей, професіоналізму працівників. За умов формування конкурентного середовища саме знання, творчі здібності, розвинуті інформаційні потреби, здатність до навчання та перенавчання, мотивація саморозвитку визнача-ють можливість інноваційної активності працівників, врешті-решт – їх конкурентні переваги на ринку праці. Наведено чинники впливу на інноваційну активність працівників, яка пов’язана з неоднаковістю у різних людей, оскільки їм притаманні різні рівні мотивації, різні відмінності творчих та інтелектуальних здібностей, різна швидкість розумових процесів. Навчання і мотивація працівників спрямовані на формування активного і кваліфікованого персоналу, який поряд з матеріальною базою і організацією робіт є одним з основних чинників якості праці. Розглянуто компетентність як сукупність особистісних здібностей, знання та вміння працівни-ка, що дозволяє йому вирішити певну групу професійних проблем. Підхід, базований на компетентності, ак-тивно використовується у підборі, відборі персоналу, оцінці та стимулюванні. Працівники, які мають високу кваліфікацію, досягають абсолютно різних результатів завдяки різним особистим якостям, природним здіб-ностям, досвіду роботи, трудовій етиці тощо. Ці відмінності мають бути відображені системою оплати праці. Розроблено систему стимулювання праці з урахуванням компетенцій із різними типами заохочень. За-пропоновано класифікацію компетентностей, на підставі яких встановлені найбільш важливі для розвитку та застосування працівниками під час професійної діяльності.

Освітня сфера – одна із перших, яка відчула глобальні зміни у звичному світовому порядку й вжила кардинальних заходів в організації та реалізації своєї діяльності. Йдеться про стрімкий й масовий перехід освітніх інституцій на дистанційні форми навчання. Дистанційне навчання широко використовує комп’ютерні навчальні програми різного призначення та створює за допомогою сучасних навчального матеріалу та спілкування. Як ілюстрація зазначеного – спосіб дистанційного навчання курсантів у розробці графічних оперативно-службових документів. Цей спосіб дистанційного навчання ґрунтується на відомому підході тактико-стройового виду занять, де передача знань і умінь здійснюється послідовною розповіддю (обговоренням), показом та подальшим удосконаленням (використанням при вирішенні практичних завдань). Найбільші труднощі у поясненні нового графічного матеріалу виникають за умови, коли необхідно детально розкрити порядок нанесення умовних знаків й відповідно пояснювальних написів до них. Показ послідовності відображення модульних блоків умовних знаків, які передбачені для використання у Державній прикордонній службі, керівником практичного заняття, передбачений особистим здійсненням з використанням кольорових ручок та офіцерської лінійки на роздрукованому бланку графічного документа. Коли це проводиться в аудиторії, то процес пояснення графічної, візуальної інформації не викликає особливих труднощів, усі процедури зрозумілі та доступні й курсанти мають можливість одночасно відстежувати та переносити ці відомості на свої бланки. Практичне використання сервісів й дистанційна організація навчання показали низку труднощів в організації навчання й формування професійних компетентностей під час розгляду порядку опису обстановки на оперативно-службових документах за допомогою умовних знаків та скорочень. Створення та підтримка сприятливого мікроклімату всередині навчальної групи за рахунок керування пізнавальними і соціальними процесами є однією із завдань викладача.

У теперішній час розглядають три етапи розвитку дистанційного навчання. Перший етап почався з відомих проектів PLATO і TICET, які виконував Іллінойський університет на замовлення Департаменту освіти США. В основу тоді ще комп’ютерних курсів (лише у 1990-ті роки вони з’явилися в Інтернет) були покладені біхевіористська та когнітивна педагогічні теорії. До основних підходів та технологій можна віднести методику Ганьє (педагогічне проектування), поштові послуги, телебачення та радіо, книги, телефон, презентаційні технології на електронних носіях та інтерактивні технології (анімації, інтерактивні тести, адаптивна гіпермедіа на останніх етапах).Другий етап розвитку дистанційного навчання пов’язаний з використанням соціального конструктивізму, почався орієнтовно у 2000 році, коли в Україні почався розвиток дистанційного навчання. Домінуючими технологіями були електронна пошта, форуми, конференції. Це був крок уперед, але і біхевіористські підходи лишилися актуальними.З 2008 року почався третій етап розвитку дистанційного навчання, який базується на коннективістському підході. Домінуючими технологіями є блоги, вікі, соціальні закладки, обмін файлами, соціальні мережі, агрегатори та інші, які мають узагальнюючу назву «соціальні сервіси». Дистанційні курси на цьому етапі мають вільний та відкритий характер та спираються на вільні освітні ресурси, які почав 10 років тому назад пропонувати Массачусетський технологічний інститут.У теперішній час практично існують дистанційні курси усіх етапів та їх особливістю є наявність інформаційного освітнього середовища, для роботи у якому студент створює персональне навчальне середовище для роботи з навчальними ресурсами. Дехто вважає, що персональне навчальне середовище – це щось на зразок Moodle. Насправді, це набір інструментів (соціальних сервісів, які дозволяють організувати навчальний процес у Інтернет, наприклад, масові відкриті дистанційні курси).Біхевіористський підхід базується на роботах Е. Л. Торндайка, І. П. Павлова, Б. Ф. Скіннера. На основі цього підходу і під впливом ідей кібернетики – науки про оптимально організований процес діяльності, була створена система програмованого навчання, яка показала непогані результати у процесі алгоритмізації діяльності. Для керування навчальною діяльністю тут були запропоновані тести з відповідями «так» – «ні» і обов’язковий зворотний зв’язок для відпрацювання згідно з еталоном потрібної якості виконання дій. У відповідності до цього підходу, саме це свідчило, чи засвоїв студент матеріал заняття і як це відбивається на якості отриманого результату. До речі, ці ідеї вдало контактували з методами психологічної теорії поетапного формування розумової діяльності і методикою алгоритмізації навчальної діяльності (П. Я Гальперін, Н. Ф. Тализіна, Л. Н. Ланда та ін.).Це погляд на навчання, при якому не розглядаються внутрішні процеси мислення, а вивчається поводження, що трактується як сума реакцій на які-небудь ситуації [1]. Один з основоположників біхевіоризму Е. Л. Торндайк (1874–1948) вважав, що навчання людини повинне має будуватися на базі суто механічних, а не свідомих принципів. Тому він намагався описати навчання людини за допомогою простих правил, справедливих одночасно і для тварин. Серед цих правил виділимо два закони, що слугували платформою для подальшого розвитку цього погляду на процес навчання. Перший з них, названий законом тренування, говорить про те, що, чим частіше повторюється визначена реакція на ситуацію, тим міцніше буде зв’язок між ними, а припинення тренування (повторення) призводить до ослаблення цього зв’язку. Другий закон був названий законом ефекту: якщо зв’язок між ситуацією і реакцією супроводжується станом задоволеності індивіда, то міцність цього зв’язку зростає і навпаки: міцність зв’язку зменшується, якщо результат дії приводить до стану незадоволеності. Спираючись на ці закони, послідовник Торндайка Б. Ф. Скіннер (1904–1990) розробив на початку 50-х років минулого сторіччя дуже технологічну методику навчання, названу надалі лінійним програмуванням. В основу своєї методики Б. Ф. Скіннер поклав універсальну формулу: ситуація → реакція → підкріплення.Застосування програмованих посібників Б. Ф. Скіннера в професійно-технічних училищах США виявилося успішним: істотно скоротився час навчання, підвищилася кваліфікація студентів. Але одразу же виявилися і недоліки методики лінійного програмування: нудність і механістичність програмованих текстів; відсутність системності, цілісності в сприйнятті навчального матеріалу (велика кількість дрібних доз не сприяє узагальненням); правильність виконання простих завдань є позитивним підкріпленням лише спочатку читання посібника, надалі правильне виконання простих ситуацій уже не приносить почуття задоволеності; відсутність адаптації (всі учні виконують ту ж саму програму, йдуть по одній лінії).Незважаючи на гостру критику за принципове невтручання в мислення студента (біхевіористи керують лише його поводженням), біхевіористський підхід до навчання одержав широке поширення і був реалізований в ряді технічних навчальних закладів. І сьогодні універсальна схема цього підходу (ситуація – реакція – підкріплення) у її лінійній чи розгалуженій формі є стрижневим фрагментом багатьох комп’ютерних навчальних програм, користується популярністю у корпоративному навчанні СНД.Біхевіористська школа розглядає розум людини як «чорну скриньку» у тому сенсі, що реакція на стимул, зокрема, може розглядатися кількісно, повністю ігноруючи процес мислення.Особливості залучення у цьому випадку студентів до навчаннястудентам треба чітко формулювати кінцеві результати навчання таким чином, щоб вони могли визначитися щодо своїх дій і очікувань та зрозуміти, чи досягли вони результату наприкінці заняття;студентів треба тестувати, щоб визначити, чи досягли вони результатів навчання. Тестування та оцінювання мусять об’єднуватися у навчальну послідовність для перевірки рівня досягнень студентів та забезпечення відповідних відгуків;навчальні матеріали повинні об’єднуватися у такий спосіб, щоб вони забезпечували навчання. Форма об’єднання може бути від простого до складного, від відомого до невідомого, від знань до використання;студенти мають очікувати на своєчасний відгук викладача, щоб вони могли спостерігати за своїми успіхами та приймати відповідні дії для їх досягнення.Але оскільки алгоритми навчальної діяльності відтворювали її досить формально, деякі педагоги зазначали, що навчання – це процес, значно глибший, ніж тільки зміни у поведінці. Тому і з’явився пізнавальний (когнітивний) підхід, де за основу результатів навчання брали знання і роботу з ними.Когнітивний підхід стверджує, що навчання включає пам’ять, мотивацію та мислення, і що міркування грають важливу роль у навчанні. Когнітивісти розглядають навчання як внутрішній процес та звертають увагу на те, що кількість і якість отриманих знань залежить від здібностей студента, від якості і кількості досягнень, які зроблені під час навчального процесу, а також від рівня здібностей та існуючої структури знань студента.Цей підхід знайшов своє втілення у педагогічних технологіях розвиваючого навчання (В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін), проблемного навчання (І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, О. М. Матюшкін), особистісно-орієнтованого навчання (І. С. Якиманська) та ін. У цих технологіях знайшли відбиток усвідомлена навчальна діяльність, пошукове і творче мислення, врахування особистісних можливостей навчання у індивідуальному підході та ін.Когнітивний підхід розглядає навчання як внутрішній процес, який включає пам’ять, мислення, міркування, абстрагування, мотивацію та мету пізнання [2]. Цей підхід поглядає на навчання з точки зору процесу інформування, де студент використовує різні типи пам’яті під час навчання. Відчуття попадають через сенсори до сенсорного відділу перед переробкою інформації, де зберігаються протягом не більш за одну секунду. Тривалість короткотермінової робочої пам’яті 20 сек. і, якщо інформацію не буде оброблено, то вона не зможе перейти до довготермінової пам’яті на збереження. Якщо інформація не переходить до робочої пам’яті терміново, то вона втрачається назавжди.Кількість інформації, що запам’ятовується, залежить від уваги, яка була приділена інформації, та готовності структур пам’яті її прийняти.Отже при підготовці навчальних матеріалів, їх бажано поділяти на невеличкі порції, використовуючи принцип 7±2 (нові поняття) для компенсації обмежених можливостей короткотермінової пам’яті.Обсяг інформації, що перейшла до довготермінової пам’яті, залежить від якості та глибини обробки інформації у робочій пам’яті. У процесі засвоєння інформація змінюється, щоб відповідати існуючим у людини пізнавальним структурам.Технологія пізнавальної діяльності стверджує, що інформація розміщується у довготерміновій пам’яті у формі вузлів, які з’єднуються з вже існуючою мережею вузлів. З цієї нагоди корисно використовувати інформаційні карти пам’яті, які виявляють основні правила та взаємозв’язки у просторі відповідної теми. Як показують західні педагоги, карти пам’яті вимагають, у тому числі, критичного мислення і є засобом для формування пізнавальних структур у студента. Бажано рекомендувати студентам створювати особисті інформаційні карти пам’яті. Приклади таких карт і рекомендації з питань їхнього створення можна знайти у книжках відомого британського психолога Тоні Б’юзена [3]РекомендаціїТреба використовувати стратегії, що забезпечують максимальне сприйняття і розуміння інформації. Оскільки носієм окремих порцій інформації у тренінгу виступає поле екрана презентації, треба використовувати всі можливі засоби (колір, розташування, іконки, розмір та характер шрифту, побудову структурних схем та ін.), щоб підвищити ефективність сприйняття і визначення смислових взаємозв’язків між окремими фрагментами наведеної інформації. Це можуть бути такі рекомендації: а) важлива інформація має бути розміщена у центрі поля екрана; б) важлива інформація найвищого рівня має бути виділена у будь-який спосіб порівняно з рештою матеріалу, щоб привернути увагу студента. Наприклад, можна використовувати незвичайні або яскраві заголовки для упорядкування матеріалу; в) студенти мусять усвідомити, чому саме навчальний матеріал даного заняття вони мають опанувати протягом визначеного терміну; г) рівень складності первісного подання матеріалу зобов’язаний відповідати наявним пізнавальним здібностям студентів, щоб вони могли його зрозуміти і не виникало підстав для формування психологічних бар’єрів та інших перешкод.Стратегія пізнавальної діяльності має допомагати студентам формувати зв’язки у довготерміновій пам’яті між новою та існуючою інформацією для швидкого пошуку та вилучення звідти потрібної інформації. З цією метою стратегія мусить використовувати такі допоміжні засоби: ключові слова; вхідні тести для активізації студентів, які спрямовані допомагати у пригадуванні вивченого; питання самоконтролю, які активізують процес навчання і допомагають студентові вибрати особистий шлях вивчення матеріалу.Навчальну інформацію треба розбивати на смислові частини, щоб студент міг уникнути перевантаження під час обробки матеріалу у робочій пам’яті. На полі екрана повинно бути від п’яти до дев’яти пунктів, оскільки ця кількість відповідає умовам ефективної обробки інформації у робочій пам’яті. Якщо пунктів більше – треба конструювати допоміжні засоби навчання, наприклад інформаційну карту пам’яті всього заняття, і під час навчання – розглядати окремі його частини, не втрачаючи з уваги міжфрагментні зв’язки.Треба використовувати інші стратегії для організації аналізу, синтезу, оцінювання, які створюють умови переводу інформації з робочої пам’яті у довготермінову. Стратегії мусять допомагати студентам використовувати інформацію у реальному житті.Швидке зростання обсягів інформації і, у зв’язку з цим, необхідність у розвитку гнучкого ситуативного мислення і пов’язаної з ним діяльності наприкінці минулого сторіччя призвели до появи конструктивізму.Прибічники конструктивістського підходу (базується на роботах Л. С. Виготського) стверджують, що студенти розуміють інформацію та світ залежно від своєї персональної реальності, і вчаться через спостереження, участь та розуміння, які потім інтегрують як інформацію у свої знання. Тобто, конструктивізм певним чином змоделював відомий у техніці процес створення артефактів (у навчанні – особистих знань і умінь), у якому використовуються всі можливі корисні доробки у їх оптимальному поєднанні.Конструктивісти розглядають студентів як активних учасників навчального процесу [4]. Знання не переходять від когось, це індивідуальна інтерпретація студентів та обробка отриманої інформації. Студент знаходиться у центрі навчання з викладачем, який виконує роль радника та підтримує навчання. Основний акцент у цій теорії робиться на навчанні, яке проводиться у контексті. Якщо інформація має використовуватись у декількох контекстах, тоді треба забезпечити багатоконтекстні навчальні стратегії та впевнитись, що студенти можуть широко використовувати отриману інформацію. Навчання – це перехід від однобічних настанов до тлумачень, від відкриттів до знань.Навчання мусить бути активним процесом. Активний процес – це надання студентам завдань на використання отриманої інформації у практичних ситуаціях.Студенти повинні конструювати свої особистісні знання замість сприйняття без перетворення інформації від викладача.Повинні заохочуватись сумісне та кооперативне навчання. Робота студентів один з одним є життєвим досвідом для роботи у групах та дозволяє використовувати успіхи інших студентів і вчитися на них.Студентам треба надавати можливість контролювати навчальний процес.Студентам необхідно надавати час на роздуми і ретроспективний аналіз своєї діяльності (рефлексію).Студент мусить відчувати, що навчання має для нього особисте значення. Отже корисно, щоб навчальні матеріали містили приклади, що близькі інтересам студентів і цікаві як додаткова інформація.Навчання має бути інтерактивним з метою забезпечення його високого рівня та соціальної значущості. Навчання – це розширення простору нових знань, навичок та відношень при взаємодії з інформацією та середовищем.Конструктивістський простір навчання, який формує викладач, складається з 8 складових: активності, конструктивності, співробітництва, цілеспрямованості, комплексності, змістовності, комунікативності, рефлексивності.Конструктивізм набув широкого поширення на другому етапі розвитку дистанційного навчання, який орієнтовно розпочався після 2000 р.У коннективістському підході [5] навчання ‑ це процес створення мережі. Вузли такої мережі ‑ це зовнішні сутності (люди, організації, бібліотеки, сайти, книги, журнали, бази даних, або будь-який інший джерело інформації). Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів.Принципами коннективізму є: 1) різноманітність підходів; 2) представлення навчання як процесу формування мережі та прийняття рішення; 3) навчання і пізнання відбуваються постійно – це завжди процес, а не стан; 4) ключова навичка сьогодні – це здатність бачити зв’язки і розуміти смисли між областями знань, концепціями та ідеями; 5) знання можуть існувати поза людиною в мережі; 6) технології допомагають нам у навчанні. Коннективізм базується на концепції, що інновації потребують відкритості, яка породжує себе (масові відкриті дистанційні курси); відкритість та інновації вимагають творчості та участі; особисті знання повинні структуруватися та взаємодіяти; у студента повинна бути можливість розкрити себе. Ключовими компонентами коннективізму є автономія, зв’язність, різноманітність та відкритість. Він робить акцент [6] на використанні Веб 2.0 та вмінні вчитися; спонукає студентів досліджувати нові засоби сприйняття навчання та знань, пропонує їм бути незалежними, брати ініціативу та відповідальність за навчання на себе, заохочує студентів підключатися до інформації, ідеям та людям для створення мережі знань та сумісно конструювати знання, які є відносними та контекстними.Аналіз цих підходів показує, що у багатьох своїх ідеях та правилах вони збігаються, адже основною метою їх всіх є можливість удосконалення діяльності через інформацію.Проектування навчальних матеріалів для навчання може включати елементи усіх трьох підходів. Стратегії біхевіоризму можуть використовуватись для вивчення фактів («що»), когнітивізм – для вивчення процесів та правил («як»), а стратегії конструктивізму – для відповіді на питання «чому» (високий рівень мислення, який забезпечує персональне розуміння та навчання, згідно із ситуацією та контекстом).Всі псих

Мета статті – проаналізувати пріоритизацію лідерських компетенцій майбутніми офіцерами, через оцінку ними значення поведінкових стандартів для ефективного виконання місії та удосконалення структури військового формування. Респондентами були обрані курсанти, які навчаються у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації за спеціальністю «Військове управління», – майбутні офіцери по роботі з особовим складом. Кількість респондентів, які були обрані для участі в опитуванні, склала 50 осіб, серед них 37 чоловіків й 13 жінок. Основу діагностичного опитувальника склав перелік поведінкових стандартів як показників лідерських компетенцій, визначених у відповідності з Доктриною ADP 6-22 «Army Leadership and the Profession». Отримані результати вказують, що чільне місце у відповідях респондентів займає лідерська компетенція, яка проявляється у вмінні змусити підлеглих вийти за рамки своїх особистих інтересів й працювати на загальне благо. Нами були встановлені певні гендерні відмінності у пріоритетах курсантів-жінок та курсантів-чоловіків. Так, курсанти-жінки вбачають розвиток лідерського потенціалу в пріоритизації компетенції управління людськими ресурсами, а саме – у володінні навичками ефективного спілкування і здатності зміцнювати довіру в колективі. При цьому лідерські компетенції розглядаються ними як результат прагнення до саморозвитку. Для курсантів-чоловіків визначальною є функціональна спрямованість лідерських компетенцій, оскільки вони розглядають лідерські поведінкові стандарти як практичні інструменти постановки і досягнення мети. Вони вважають, що між лідером та іншими членами групи має зберігатися певна дистанція, критерієм його ефективності служать не міжособистісні відносини з підлеглими, а виконання завдання, яке він повинен забезпечити. Курсанти обох статей демонструють інтегральний підхід до розуміння військового лідерства, яке поєднує парадигми командного духу і харизматичності особистості. Квінтесенція інтегрального підходу полягає в об’єднанні індивідуальної та командної природи лідерства, при якому реалізується іманентна потреба особистості в пошуках своєї ідентичності, коли індивідуальність схвалюється, і вміння підпорядковувати свої інтереси інтересам військової організації (місії)

У науковій публікації досліджуються адміністративно-правові засади та особливості реалізації функцій прокуратури на регіональному рівні. Методологія дослідження ґрунтується на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження. Серед останніх більшою мірою застосовуються методи юридичної догматики та юридичного моделювання. Зазначається, що сучасний стан організації та діяльності регіональних прокуратур потребує суттєвого удосконалення, що зумовлено низьким рівнем довіри громадян до органів прокуратури загалом та об'єктивною потребою реформування прокуратур на рівні областей, створення якісно нової моделі організації та діяльності прокуратури з використанням найкращого міжнародного досвіду та здобутків доктрини адміністративного права. Аналізуються актуальні питання реалізації функцій прокуратури на регіональному рівні в контексті рівня їх адміністративно-правового забезпечення. Зазначається, що органи прокуратури на регіональному (обласному) рівні забезпечують реалізацію основних функцій прокуратури відповідно до Конституції, Закону України «Про прокуратуру» та наказів Генерального прокурора, а також здійснюють координацію та контроль виконання функцій прокуратури місцевими прокуратурами. Зокрема, прокурори регіональних (обласних) прокуратур підтримують публічне обвинувачення та здійснюють представництво інтересів держави в апеляційних судах. Крім того, прокурори регіональних (обласних) прокуратур забезпечують участь у судових засіданнях починаючи з першої інстанції в господарському та адміністративному процесі, що цілком узгоджується з їх функціональним призначенням як прокурорів обласного рівня. Підкреслюється необхідність збільшення кількості прокурорів регіональних (обласних) прокуратур, які здійснюють безпосереднє процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, представництво інтересів держави в суді та нагляд за додержанням законів у процесі виконання судових рішень у кримінальних справах, а також застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, із метою забезпечення реалізації принципу незалежності прокурорів та підвищення ефективності їх діяльності. Формулюється висновок щодо перспективності окремого доктри-нального дослідження цієї тематики, враховуючи загальні тенденції щодо реформування всієї системи органів кримінальної юстиції.

З-поміж правових проблем, які зумовлюють неефективність виконавчого провадження в Україні, незважаючи на реформування та суттєве оновлення законодавства й упровадження змішаної системи виконавчого провадження, не останнє місце посіли недосконалість правового врегулювання адміністративно-правового статусу органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, неврахування норм законодавства ЄС при розробленні й нормативному закріпленні принципів діяльності таких органів та осіб, установлення майже однакових вимог до адміністративної правосуб’єктності державних і приватних виконавців, закріплення більш суворої відповідальності для державних виконавців як осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, ніж для приватних виконавців тощо. Основним суб’єктом виконання рішень є державні виконавці. Вони мають статус державних службовців, від імені держави виконують функції з примусового виконання рішень публічних органів управління. З метою забезпечення успішного виконання цих завдань докорінного поліпшення потребують не лише форми й методи діяльності державних виконавців, а і якісний підхід до визначення адміністративно-правового статусу зазначених суб’єктів. З’ясовано, що вимог щодо високих особистих і ділових якостей до осіб приватних виконавців законодавець не встановлює, що є суттєвою прогалиною сучасного законодавства. Запровадження інституту приватного виконавця в Україні пройшло тривалий шлях, аргументи, що обґрунтовують компетентність державних виконавців порівняно з приватними виконавцями є встановленими відповідно до вимог законодавства, однак проблемні аспекти є відкритими й потребують удосконалення. Зроблено висновок, що адміністративно-правовий статус і діяльність органів та осіб, уповноважених на виконання судових рішень, вимагають поступового перегляду законодавчої бази для визначення регуляторних і наглядових функцій держави. Загальними вимогами, яка висуваються до особи як державного, так і приватного виконавця, є громадянство України; вища юридична освіта за ступенем «магістр»; здатність за своїми особистими й діловими якостями здійснювати повноваження державного виконавця.

Головними завданнями підготовки військовослужбовців Державної прикордонної служби України (далі–ДПСУ) є нарощування практичної складової в системі підготовки особового складу, враховуючи досвід бойового застосування прикордонних підрозділів, підвищення рівня боєздатності органів і підрозділів ДПСУ та їх спроможності з виконання завдань із захисту державного кордону; нарощування системи професійної підготовки персоналу, який ефективно виконуватиме функції держави на кордоні, з метою формування високих стандартів діяльності, що відповідають європейським нормам; продовження планової допідготовки військовослужбовців, які направляються для проходження служби в район проведення операції Об’єднаних сил; удосконалення рівня практичної підготовки з метою реалізації правоохоронних та правозастосовних функцій у повсякденній діяльності під час проведення спільних оперативно-профілактичних заходів та локалізації нестандартних (кризових) ситуацій на державному кордоні, підвищення антитерористичної навченості особового складу органів та підрозділів Державної прикордонної служби України. Метою вогневої підготовки у підрозділах Державного кордону є – вдосконалення практичних навичок військовослужбовців під час поводження зі зброєю, підготовки зброї до стрільби, її вмілого використання, застосування зброї з меншими витратами боєприпасів під час дій самостійно або у складі підрозділу (групи). Основні зусилля підготовки персоналу зосереджувати на ефективному використанні зброї під час виконання службових завдань з урахуванням факторів, які впливають на умови стрільби, умінні військовослужбовців спостерігати за полем бою, виборі способів ведення вогню, визначенні вихідних установок для стрільби. Заняття проводяться на військових стрільбищах на фоні відповідної обстановки з використанням наявної навчальної матеріальної бази. Це заняття має передбачати опрацювання питань з фізичної підготовки, тактичної медицини, особистої безпеки та застосування сили, тактичної підготовки, тому основною формою підготовки персоналу є – комплексні практичні заняття. Як ми бачимо, проведений аналіз керівних документів, які регламентують підготовку персоналу свідчить про те, що основною формою навчання персоналу ДПСУ є – комплексні практичні заняття, тому у цій статті розкрита методика проведення комплексного практичного заняття, як основної форми навчання персоналу ДПСУ. Надано приклад навчальних питань та методика їх проведення, в залежності від умов у яких здійснюється навчання, з урахуванням особливостей оперативно-службової діяльності.

Стаття присвячена дослідженню проблемних питань робочого часу та часу відпочинку як напрямів соціального захисту працівників Національної поліції. Автором здійснено аналіз фундаментальних нормативно-правових актів, зокрема Загальної декларації прав людини, Конституції України, Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю, в яких частково охарактеризовано специфіку соціального захисту працівників Національної поліції та механізм його реалізації. Також проаналізовано теоретико-доктринальні підходи вивчення цих категоріальних понять. Автор акцентує увагу на тому, що питання визначення робочого часу працівників поліції постало досить гостро. У зв'язку з його законодавчою невизначеністю працівники поліції залишаються геть незахищеними, оскільки умови праці та оплата праці є істотними та визначальними умовами для більшості працівників. В Законі України «Про Національну поліцію» законодавець вживає поняття «службовий час», однак дефініція та сутність цього поняття не наведені, тому, ґрунтуючись на основоположних нормативно-правових актах та доктринальних підходах до вивчення цього питання, автор пропонує розуміти під службовим часом відрізок часу згідно з внутрішнім розпорядком робочого дня (графіком тривалості змін), впродовж якого працівник виконує функціональні обов'язки відповідно до своєї посадової інструкції. Крім того, запропоновано авторське визначення поняття «відпустка поліцейського»: це законодавчо обумовлена та підтверджена відомчими розпорядчими документами кількість календарних днів, які працівник використовує на свій розсуд та впродовж яких не виконує свої функціональні обов'язки, визначені посадовою інструкцією. На підставі проведеного дослідження автор доходить висновку, що чинний Закон України «Про Національну поліцію» необхідно удосконалити шляхом його доповнення визначеннями таких понять:1) «службовий (робочий) час» та «позаробочий час» задля чіткого розмежування службового (робочого) часу, за який працівник отримує заробітну плату, та поза-робочого часу (вихідний, особистий час), впродовж якого працівник виконував свої функціональні обов'язки (хоча мав би відпочивати) і заслуговує на компенсацію;2) «відпустка поліцейського» задля заповнення прогалини законодавства;3) «відпустка учаснику бойових дій» задля уникнення відсилоч-них норм та удосконалення видів відпусток поліцейського;4) «крайня необхідність відкликання з відпустки» задля попередження неконтрольованого та нерегульованого відкликання працівників, що порушує їх право на відпочинок.

Сировинний потенціал дров Полтавщини за останні роки стрімко зменшується, а пошук альтернатив приводить до освоєння відходів дерев а саме використання гілок тому, подрібнений матеріал відноситься до кризо стійкого паливного матеріалу особливо для особистих селянських господарств. Саме тому актуального значення набуває питання розробки технології та засобів механізації для подрібнення гілок дерев на паливний матеріал. Оскільки гілкова сировина під час завантаження в приймальний бункер подрібнювача призводить до порушення положення балансу різання, необхідно більш досконало дослідити режимні параметри роботи з таким матеріалом. При такому технологічному процесі подрібнення, зміна кута між віссю подачі гілок дерев і віссю обертання диска призводить до рубання гілок з підвищеними енергозатратами. Це негативне явище призводить до швидкого затуплення різальних ножів подрібнювача і, як наслідок, підвищення споживання електроенергії. Для усунення цього недоліку слід використовувати завантажувальні лотки, які в своїй конструкції містять пристрої, що обмежують кут нахилу гілок дерев до вісі обертання диска. Отже, експериментальні дослідження енергозберігаючого режиму роботи засобу механізації для подрібнення гілок дерев є важливим науково-прикладним завданням сьогодення в галузі технологій та засобів механізації сільськогосподарського виробництва. Метою роботи є обґрунтування енергозберігаючого режиму роботи засобу механізації для подрібнення гілок дерев з метою виготовлення паливного матеріалу, в умовах особистого селянського господарства. Основними завданнями цієї роботи є вибір оптимального режиму роботи та конструктивних параметрів для подрібнювача гілок дерев. Для удосконалення математичної моделі були використані методи фізичного і математичного моделювання реального подрібнювача, та методи математичної статистики при опрацюванні та аналізі експериментальних даних. У результаті проведеної роботи було з’ясовано, що область раціональних значень подрібнювача, а саме кута різання гілок дерев при подачі знаходиться в межах 30000´…41025´ а відстань виступу ножів від площини диска в діапазоні 0,005м…0,011 м. При цьому споживання електроенергії електродвигуна побутового подрібнювача становитиме W=1,29…1,83 кВт/год, що є оптимальним значенням.

У статті автор досліджує міжнародні стандарти пра-ва на захист та порядок їх реалізації при дослідженні показань під час судового розгляду у кримінальному процесі України. Автор аналізує практику ЄСПЛ, від-повідно до якої сторона захисту має право на рівних засадах зі стороною обвинувачення допитувати свідків зі сторони обвинувачення, а також винятки з прави-ла щодо безпосередності дослідження показань згідно з КПК України. Встановлено, що чинне кримінальне процесуальне законодавство не чітко встановлює про-цедуру використання показань з чужих слів в аспек-ті реалізації права на захист. Тому пропонується ч. 6 ст. 97 КПК доповнити таким реченням: «Показання з чужих слів визнаються недопустимими доказами, якщо вони використовуються для встановлення обста-вин, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК». Отже, інститут показань з чужих слів залишається у кримінальному процесі України, проте його дія буде обмежена щодо встановлення винуватості особи, що позитивно вплине на реалізацію права на захист.Також автор досліджує вплив допиту, проведе-ного слідчим суддею під час досудового розслідуван-ня, на реалізацію права на захист. Автор пропонує внести зміни до ч. 4 ст. 95 КПК та викласти її в такій редакції: «4. Суд може ґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд може обґрунтовувати свої висновки показаннями, отриманими у порядку, перед-баченому статтею 225 цього Кодексу, лише в тому разі, якщо під час судового розгляду буде встановлена не-можливість особистого допиту свідка та потерпілого, які давали показання <...>». Отже, порядок допиту свідка та потерпілого згідно зі ст. 225 КПК не зазнає змін. Проте для використання таких показань під час судового розгляду обов’язково має бути встановлено, що свідок та потерпілий не можуть особисто надати показання суду. Така зміна в КПК краще забезпечить права учасників кримінального провадження (зокрема, сторони захисту) при оцінці показань під час судового розгляду.У цілому автор констатує, що більшість положень чинного КПК України відповідає міжнародним стан-дартам права на захист. Водночас автор вказує на пев-ну правову невизначеність процедур участі сторони захисту у дослідженні доказів під час судового роз-гляду. Саме тому чинне кримінальне процесуальне законодавство потребує удосконалення з метою кращо-го забезпечення права на захист та формування єдиної правозастосовної практики у вказаних питаннях.

У статті порушено проблему підвищення ефективності класичного тренажу в системі підготовки сучасних артистів балету. Традиційне виховання та вдосконалення виконавської майстерності ґрунтується на точному дотриманні суворих вимог при максимальних фізичних зусиллях щодо виконання рухів та вправ, що є запорукою отримання необхідного результату згідно з вимогами балетного мистецтва. Однак, зважаючи на його стрімкий розвиток та філософсько-психологічну спрямованість, навчання артистів балету, окрім традиційних академічних підходів, слід спрямовувати на соматичні практики, що досі не знайшло поширення в структурі класичного тренажу. В межах хореологічного та педагогічного наукового дискурсу визначення та обґрунтування сучасних педагогічних підходів у системі підготовки висококваліфікованих балетних виконавців не знайшло повноцінного висвітлення. З огляду на це, в дослідженні окреслено, проаналізовано та запропоновано умовні назви можливих педагогічних підходів до вдосконалення виконавської техніки артистів балету на уроці класичного танцю: «анатомічний» («біомеханічний») – ґрунтується на анатомічних та біомеханічних властивостях організму, реалізується шляхом досконалого тлумачення механізму роботи м’язів, зв’язок та суглобів, що відповідають за виконання того чи іншого руху; «кінестезичний» – ґрунтується на особистому відчутті рухів виконавцем, реалізується за рахунок власного «ставлення» танцівника до специфіки руху та його покрокового опанування через фокусування спочатку на різних його аспектах, а потім комплексному засвоєнні; «асоціативий» – ґрунтується на образному трактуванні рухів та вправ, реалізується за допомогою використання педагогом влучних порівняльних характеристик; «музично-ритмічний» («евритмічний») – ґрунтується на мелодико-ритмічних властивостях рухів, реалізується за рахунок м’язового відчуття ритму та мелодії, аналітичної ритмо-пластичної інтерпретації музики; індивідуальний – ґрунтується на особистих анатомічних, технічних та психологічних можливостях танцівника, реалізується шляхом урахування індивідуальних особливостей виконавця з метою виявлення найкращих можливостей та розвитку до необхідного рівня слабко виражених. У межах кожного із зазначених підходів (окрім «кінестезичного») виокремлено традиційний елемент та визначено шляхи до їх удосконалення, як засобу створення новаторського вектору у навчанні артистів балету. Обґрунтовано сенс «кінестезичного» підходу, як такого, що досі не використовувався в системі навчання артистів балету, та виявлено доцільність його застосування. Зроблено припущення, що сучасні педагогічні підходи сприятимуть реформуванню системи класичного тренажу, покликаного виховати універсального артиста балету, здатного усвідомлювати всі аспекти рухів і власні фізіологічні та психологічні відчуття під час їх виконання.