Статті в журналах: "Особисте спілкуванні"

1

КРАСИЦЬКА, ЛАРИСА. "Сімейні особисті немайнові права в національній доктрині приватного права". Право України, № 1/2019 (2019): 120. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-01-120.

Повний текст джерела

Анотація:

У національній правовій доктрині сформовано підхід, що до окремих (спеціальних) особистих немайнових прав фізичної особи доцільно відносити особисті немайнові права фізичної особи у сфері сімейних відносин, які мають цивільно-правове походження, та запропоновано систему таких прав: а) особисті немайнові права, що виникають у фізичних осіб до створення сім’ї та пов’язані з таким створенням; б) особисті немайнові права, які виникають в осіб під час перебування в сім’ї; в) особисті немайнові права, що виникають після припинення (призупинення) сімейних відносин. Усталеною в доктрині приватного права є точка зору, що сімейні особисті немайнові права повинні регулюватися нормами сімейного права. Мета статті полягає у розгляді основних положень щодо розвитку вчення про сімейні особисті немайнові права в національній доктрині приватного права. З’ясовано, що в національній правовій доктрині сімейні особисті немайнові права стали предметом ретельного розгляду тільки у другій половині ХХ ст., причому переважно досліджувалися права та обов’язки батьків і дітей. До особистих прав та обов’язків батьків відносили: 1) вибирати при народженні дитини ім’я, по батькові та встановлювати прізвище; 2) виховувати, навчати і спілкуватися з дитиною; 3) представляти і захищати інтереси дітей. Аргументовано, що за суб’єктним складом можна виділити сімейні особисті немайнові права подружжя; сімейні особисті немайнові права матері, батька і дитини; сімейні особисті немайнові права усиновлювача або інших осіб, які взяли дитину на виховання в сім’ю, та усиновлених; сімейні особисті немайнові права інших членів сім’ї та родичів. Встановлено, що закріплення деяких особистих немайнових прав та обов’язків подружжя, зокрема права на материнство та права на батьківство, в окремій главі 6 Сімейного кодексу України викликало гостру критику серед правників. Доведено, що право на материнство, право на батьківство, право на повагу до своєї індивідуальності, право на свободу та особисту недоторканність не є суто сімейними особис тими немайновими правами подружжя. Запропоновано сімейні особисті немайнові права дитини залежно від свого призначення поділяти на: 1) права, пов’язані з індивідуалізацією дитини; 2) права, пов’язані з проживанням дитини в сім’ї та її вихованням; 3) право висловити свою думку і бути вислуханою з питань, що стосуються її особисто, та питань сім’ї; 4) право на захист і представництво прав та інтересів. У національній правовій доктрині визначено особисті немайнові права дитини при усиновленні як суб’єктивні права дитини, які виникають із початкової стадії усиновлення та діють на всіх його етапах, і спрямовані на задоволення інтересів дитини, передусім тих, які пов’язані з перебуванням у здоровому сімейному оточенні; за змістом особисті немайнові права інших членів сім’ї та родичів поділено на: а) особисті немайнові права у процесі здійснення права на виховання; б) особисті немайнові права щодо взаємного спілкування; в) особисті немайнові права щодо захисту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Frankov, О. "Механізми захисту персональної інформації у чаті." COMPUTER-INTEGRATED TECHNOLOGIES: EDUCATION, SCIENCE, PRODUCTION, № 43 (1 липня 2021): 223–29. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2524-0560-2021-43-37.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито механізми захисту персональної інформації у чаті. Сформовано низку проблем, які є ключовими у забезпеченні безпечного інформаційного простору для спілкування. Запропоновано формальний опис глобальних комунікацій з використанням дискретних структур. Наголошено, що захист особистої інформації є важливою проблемою у розподілених сервісах і мережевих комунікаціях, включаючи хмарні сервіси. Тому слід застосовувати спеціальні технологічні та організаційні заходи щодо захисту персональних даних. Підкреслено призначення заходів захисту, як спеціально технічних так і організаційних. Обґрунтовано той факт, що права на конфіденційність пов'язані з особистою інформацією яку, безпосередньо, можна зібрати в процесі використання мережевих засобів спілкування. Позначено, що можна збирати і фіксувати будь-яку особисту інформацію без відома користувача, і, більш того, особисті дані можуть бути передані на законних підставах будь-якій третій особі. Сформовано модель здійснення комунікацій у мережі Інтернет, яка включає дві окремі групи: учасники / особи, визначені як сукупність користувачів, що мають можливість ініціалізації віддаленого доступу через Інтернет та інформаційне середовище, з конкретними технологічними компонентами для визначення конкретної структури і призначення простору, в тому числі модуль для попередньої реєстрації та збір даних у власній базі даних. Запропоновано графічну інтерпретацію життєвого циклу обробки персональних даних з детальним описом кожної окремої позиції. Структуровано всі можливі ланки зв’язку політики захисту даних із загальною структурою політики безпеки і структурними рівнями системи захисту персональних даних. Сформовано чотири основні механізми захисту персональної інформації у чаті та запропоновано у подальшому виконати формування єдиного підходу до реалізації системи захисту персональної інформації у соціальних мережах з урахуванням міжнародного досвіду.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Piletska, Liubomyra, та Olena Smyrnova. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ВПЛИВУ ОБІЙМІВ НА ЕМОЦІЙНУ СФЕРУ ЛЮДИНИ". Вісник Прикарпатського університету: філософські і психологічні науки 1, № 22 (19 вересня 2019): 45–51. http://dx.doi.org/10.15330/vpufpn.22.45-51.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджується проблема ролі невербального спілкування в міжособистісній комунікації. Зазначається, що тактильне спілкування, викликає полярні відчуття від близькості і прийняття до дискомфорту від втручання в особисту зону. Емпірично вивчено на різних вікових категоріях роль і значення впливу обіймів на емоційну сферу людини. Наголошується, що при входженні в тактильний контакт слід дотримуватися особистих кордонів і правил асертивності поведінки. При цьому не слід нехтувати значенням соціально-культурного середовища, яке впливає на позицію домінування або підпорядкування в невербальних контактах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Ihnatieva, Svitlana. "МОДЕЛЬ САМОПРЕЗЕНТАТИВНОСТІ ДІАРИСТА В ЩОДЕННИКОВОМУ НАРАТИВІ". Psycholinguistics in a Modern World 16 (17 грудня 2021): 97–101. http://dx.doi.org/10.31470/10.31470/2706-7904-2021-16-97-101.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкривається ідея самопрезентативності як психологічної категорії, спрямованої створення позитивного належного враження; простежено її функціонування на матеріалі щоденника. Доведено, що саморепрезентативність є ефективним заходом подання особистої інформації, що сприяє формуванню "Я". У контексті щоденникового оповідання категорія саморепрезентативності пов'язана з комунікативним феноменом, що є конкретними мовними діями суб'єкта щоденника по репрезентації особистих відносин у певний період життя. Звернено увагу на розуміння процесів самопрезентативності, у тому числі на комунікативну компетенцію, комунікативну поведінку, комунікативно-прагматичний канон, що виявляється у спілкуванні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Boryshkevych, I. I. "ОСОБЛИВОСТІ ЕТИКИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ У СУЧАСНОМУ РИНКОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ". Actual problems of regional economy development 1, № 17 (30 листопада 2021): 67–75. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.17.67-75.

Повний текст джерела

Анотація:

Успішність будь-якої організації напряму залежить від ефективності ділового спілкування. Для того, щоб спілкування було результативним потрібно дотримуватись норм та правил етики. Етика ділового спілкування передбачає вибір дієвого способу встановлення взаємозв’язку та обмін інформацією між організацією та стейкхолдерами, керівником та працівниками, а також всередині організації. Окрім того, вона регулює службові обов’язки працівників, їх зовнішню й внутрішню поведінку, а також формує ділову репутацію кожного окремого працівника. Завдяки нормам, правилам і принципам етики працівникам організації вдається підтримувати в колективі доброзичливу атмосферу, уникати суперечок та непорозумінь. Метою написання статті є дослідження особливостей етики ділового спілкування у сучасному ринковому середовищі та пошук шляхів її удосконалення. У статті наведено характеристику понять «спілкування» та «ділове спілкування». Охарактеризовано функції ділового спілкування, серед яких були виокремлені наступні: повідомлення службових обов’язків працівникам, забезпечення отримання зворотного зв’язку, взаємозв’язок із стейкхолдерами, мотивація працівників та формування соціальних зв’язків. Відображено взаємозв’язок основних елементів ділового спілкування. До таких елементів належать: відправник інформації, ділова інформація, канал і спосіб зв’язку, одержувач інформації та зворотний зв’язок. Кожен елемент є невід’ємним та відіграє важливу роль у реалізації комунікативного процесу. Наведено та здійснено характеристику компонентів, що слід врахувати в організації з метою підвищення рівня етики ділового спілкування: прозорість, емоційний інтелект, невербальне спілкування, ясність, слухання та швидкість. У діловому спілкуванні присутні бар’єри зв’язку, що можуть перешкоджати його успішній реалізації. Здійснено класифікацію основних бар’єрів зв’язку та згруповано їх у три групи: зовнішні, організаційні та особисті. Запропоновано правила, що забезпечують проведення успішних переговорів. Основними цілями переговорів є пошук спільного взаємовигідного рішення та досягнення домовленості чи укладення угоди.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Рогожа, М. "СОЦІАЛЬНІ ВИКЛИКИ ТА ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В УНІВЕРСИТЕТІ (ПІД ЧАС КАРАНТИНУ COVID-19 В УКРАЇНІ)". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 1(89) (3 вересня 2021): 35–45. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(89).2021.35-45.

Повний текст джерела

Анотація:

Здійснено аналіз зумовлених пандемією та новими соціальними викликами соціально-ціннісних та морально-етичних проблем, зокрема професійного спілкування і дистанційного навчання в університеті під час пандемії COVID-19 і карантину. Технічні фактори (відсутність безперебійного Інтернет сполучення, комфортного місця для навчання, утрудненість доступу до індивідуальних якісних гаджетів тощо) є свідченням соціальної нерівності та соціальної несправедливості, загострених в умовах карантину та зумовлених рівнем доходів людей та місцем локації (в мешканців великих міст практично відсутня проблема доступу до Інтернету, на відміну від мешканців невеликих міст та проживаючих у сільській місцевості). Звернуто увагу, що дистанційне навчання редукує особистісний компонент взаємодії викладача зі студентами, сприяючи багатьом негативним моментам у спілкуванні та навчальній діяльності при взаємодії "викладач-студент". У статті визначено, що дистанційна освіта зменшує традиційний для університету особистий компонент спілкування викладача зі студентом як неминучий елемент морального виховання при інкультурації та соціалізації особистості. Чорний екран із вимкненою камерою і мікрофоном сприймається студентом як прояв академічної свободи і незалежності від "електронного синоптикуму" (З. Бауман), але він також звільняє його від відповідальності за інтелектуальну діяльність в аудиторії та не розвиває креативність і належні професійні якості у спілкуванні з викладачем та іншими студентами. Відсутність самодисципліни студента та його / її нездатність організувати особистий навчальний процес за допомогою самопримусу призводять до збільшення розриву між найкращими та найгіршими учнями Нестача самодисципліни здобувача вищої освіти веде до збільшення розриву між сильними і слабкими студентами, коли мова йде про їхні вольові якості, відповідальність та звернення уваги на феномен обов’язку в соціальному бутті, що не сприяє належній соціалізації та інкультурації молоді та ін. Проте указані проблеми стають на заваді отриманню якісної освіти, що становить значний суспільний ризик для українського суспільства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Chornomydz, A. V. "БАР’ЄРИ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ ВИКЛАДАЧА І СТУДЕНТА У МЕДИЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ". Медична освіта, № 4 (12 лютого 2020): 62–66. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.4.10275.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовані основні психологічні бар’єри у спілкуванні між викладачем та студентом. На основі даних літератури розглянуто причини виникнення бар’єрів педагогічного спілкування, їх характерні особливості та можливі шляхи вирішення описаних проблем. Основною ідеєю статті є те, що професійний педагог поєднує у собі не лише знання конкретного предмета, але і педагогічну майстерність, тобто вміння увійти в контакт зі студентом, зацікавити його, виховати потрібні якості, перетворити студента з об’єкта навчання у суб’єкт. Багато залежить і від особистих здібностей викладача, його педагогічної інтуїції. Але, навіть володіючи викладацьким талантом, необхідно постійно вдосконалювати свою педагогічну майстерність. Продуктивне спілкування в системі викладач – студент відбувається лише за умови організації педагогічного процесу на демократичних засадах, позитивного ставлення викладача до студентів, захопленості спільною творчою діяльністю. Тому при організації взаємодії зі студентами на практичних заняттях викладачам варто використовувати найбільш продуктивні інтерактивні методи навчання, збільшувати зацікавленість студентів-медиків до дисциплін, які вони вивчають, посилювати мотивацію студентів на здобуття освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Головань, Микола Степанович. "Компетентнісний підхід у навчанні інформатики і комп’ютерної техніки в економічному вузі". New computer technology 4 (1 листопада 2013): 15–16. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v4i1.40.

Повний текст джерела

Анотація:

Компетентнісний підхід означає поступову переорієнтацію домінуючої освітньої парадигми з переважною трансляцією знань на створення умов для оволодіння комплексом компетенцій, що означають потенціал, здатності випускника до виживання і стійкої життєдіяльності в умовах сучасного ринково-економічного, інформаційно і комунікаційно насиченого простору.Використання компетентнісного підходу посилить ефективність навчання за рахунок діяльнісної сутності навчання, акцентуванні уваги на способах і характерові дій, укріплення взаємозв’язку між мотиваційною і ціннісно-орієнтаційною характеристикою особистості.З позиції компетентнісного підходу метою вивчення дисципліни «Інформатика та комп’ютерна техніка» є ознайомлення студентів з основами сучасних інформаційних систем і технологій, тенденціями їх розвитку, формування у студентів високого рівня компетентності у галузі інформатики (інформативної компетентності), певного світогляду та інформаційної культури.Набуті студентами уміння самостійно шукати, збирати, аналізувати, оцінювати, опрацьовувати, організовувати, представляти, передавати інформацію, моделювати і проектувати об'єкти і процеси, зокрема – власну індивідуальну діяльність і роботу колективу, відповідально реалізовувати свої плани, кваліфіковано використовуючи доступні сучасні засоби інформаційних і комунікаційних технологій складають зміст інформатичної компетентності. Внутрішня структура та зміст інформатичної компетентності включає наступні складові: мотиваційну (прагнення і здатність (готовність) до отримання знань, умінь і навичок у галузі інформатики, комп’ютерної техніки та інформаційно-комунікаційних технологій), ціннісно-орієнтовну (особисте ставлення до продукту і предмету діяльності), когнітивну (знання, що відображають систему сучасного інформаційного суспільства; знання, які складають інформативну основу пошукової пізнавальної діяльності; теоретичні знання про основні поняття та методи інформатики як наукової дисципліни); діяльнісну (сформованість способів діяльності, досвід здійснення діяльності, досвід здійснення емоційно-ціннісних ставлень у формі особистісних орієнтацій), емоційно-вольову (емоційно-вольова регуляція процесу і результату прояву компетентності). Така точка зору на суть компетентності переважає в роботах російських та українських дослідників (В. Байденко, В. Болотов, А. Хуторськой, І. Зімняя, Ю. Татур, О. Овчарук, І. Родигіна).Реалізувати компетентнісний підхід до навчання інформатики та комп’ютерної техніки дозволить технологія особистісно-орієнтованого навчання. Дисципліна «Інформатика і комп’ютерна техніка» передбачає велику самостійність студентів, оскільки в сучасному суспільстві зміна інформаційних технологій відбувається так швидко, що без уміння самостійного їх засвоєння не можна розраховувати на професіоналізм. А самостійність це невід’ємний елемент особистісно-орієнтованого навчання. Особистісно-орієнтоване навчання сприяє включенню студентів у навчально-пізнавальну діяльність і зорієнтоване, перш за все, на розвиток внутрішньої мотивації особистості.Особистісно-орієнтована технологія навчання інформатики та комп’ютерної техніки реалізується через практичну діяльність та кредитно-модульну систему навчання, що дозволяє реалізувати системний підхід до навчання та сформувати гнучку динамічну структуру ієрархічних взаємозв’язків між рівнями підготовки.Базовими положеннями даної методології є наступні:опанування навчального матеріалу ґрунтується на постійному спілкуванні із студентами і залученні їх до виконання практичних вправ як в аудиторії, так і самостійно;спосіб ведення занять спрямований на розвиток та інтенсифікацію в студентів незалежного самостійного мислення та здатності самостійно приймати рішення;методичне забезпечення курсу сформоване на основі найновіших прогресивних підходів і концепцій у галузі освіти;загальна ідеологія навчання ґрунтується на тому припущенні, що всі студенти мають початкову здатність до творчої діяльності, яка підлягає обов’язковому виявленню і подальшому розвитку.Засобами досягнення цієї мети є:використання різноманітних форм і методів організації навчальної діяльності, що дозволяють розкривати суб'єктивний досвід студентів;створення атмосфери зацікавленості кожного студента в роботі групи;оцінка діяльності студента не тільки за кінцевим результатом, але й за процесом його досягнення;заохочення прагнення студента знаходити свій спосіб вирішення завдання;створення педагогічних ситуацій спілкування на занятті, що дозволить кожному студенту проявити ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи; створення обстановки для природного самовираження студента.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Руденко, Юлія. "ФОРМУВАННЯ ЧАТ-ЕТИКЕТУ У СТУДЕНТІВ КОЛЕДЖІВ". Physical and Mathematical Education 32, № 6 (27 січня 2022): 34–40. http://dx.doi.org/10.31110/2413-1571-2021-032-6-006.

Повний текст джерела

Анотація:

Формулювання проблеми. У статті актуалізується проблема формування культури віртуального спілкування у процесі дистанційного навчання для студентів коледжів. Показано, що культура віртуального спілкування (нетикет, мережний етикет, чат-етикет) є сьогодні невід’ємною складовою культури особистості. Висвітлено особливості створення, розвитку і характеру змін чат-етикету залежно від сфери його застосування. Актуалізовано проблему низького рівня віртуальної комунікації між суб’єктами освітнього процесу і його вплив на якість навчання. Матеріали і методи. Для вирішення поставленої мети використовувалися теоретичні методи дослідження: аналіз і узагальнення наукових джерел з метою розкриття основних положень досліджуваної проблеми; емпіричні методи: анкетування, спостереження, бесіда; статистичні методи опрацювання результатів опитувань респондентів. В експерименті взяли участь студенти і викладачі Сумського медичного коледжу, Сумського машинобудівного коледжу, Сумського медичного коледжу, Конотопського індустріального коледжу. Загальна кількість учасників– 277 студентів і 58 викладачів. Результати. Формування чат-етикету можливе за такою стратегією: висвітлення і обговорення проблеми, проведення тренінгу, вікторин та конкурсів; включення теоретичного матеріалу з історії розвитку, основ і тенденцій чат-етикету у вивчення дисциплін («Інформатика», «Українська мова за професійним спрямуванням», «Зарубіжна література» та інших); спостереження і зворотній зв’язок зі студентами після проведених заходів. Описано тренінг «Чат-етикет: 10 правил культурного віртуального спілкування». Вироблені загальні правила чат-етикету, важливі як для дистанційного навчання, так і для повсякденного застосування у спілкуванні з віртуальними спільнотами. Висновки. Доведено ефективність здійснених формувальних впливів. Спроєктовано перспективні розвідки у напрямку дослідження суголосної проблеми формування етикету відеоконференцій, навчання кібербезпеці і захисту особистої інформації, поліпшенню медіаграмотності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Ясногурська, Людмила Михайлівна. "КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД У НАВЧАННІ ІНОЗЕМНИМ МОВАМ". Інноватика у вихованні 1, № 11 (30 травня 2020): 175–80. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i11.208.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. Дана стаття присвячена способам реалізації компетентнісного підходу при викладанні іноземної мови у вищому навчальному закладі. Розглядається перелік загальнокультурних і професійних компетенцій, якими повинен володіти студент ВНЗ. Важливість формування у студентів міжкультурної компетенції в навчанні іноземним мовам продиктована радикальними змінами, що відбуваються в українському суспільстві як результат інтеграції нашої країни до світового освітнього, інформаційного, економічного простору, що в свою чергу спонукає людину вміти співіснувати у цьому просторі, тобто бути здатною і готовою будувати конструктивний діалог з усіма суб’єктами цього простору. Орієнтація навчально-виховного процесу в системі мовної освіти має здійснюватися на основі послідовного формування міжкультурної компетенції стосовно вирішення конкретних всеохоплюючих завдань в процесі навчання англійської мови. Автор стверджує, що міжкультурна компетенція не є тотожною комунікативній компетенції носія мови, а являє собою таку здатність, яка дозволяє особистості вийти за межі власної культури і набути якості медіатора культур, втрачаючи власну особисту культурну ідентичність. Наголошується, що комунікативна компетентність студента, який навчається іншомовному спілкуванню – це здатність до повноцінного мовного спілкування в усіх сферах людської діяльності з дотриманням соціальних норм мовної поведінки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

КРУТІЙ, К. Л., І. С. ДЕСНОВА та М. І. ЗАМЕЛЮК. "ДЕФІНІЦІЯ «ГРА ЯК ПРОВІДНИЙ ТИП ДІЯЛЬНОСТІ ДОШКІЛЬНИКА»: АНАЛІЗ ПІДХОДІВ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 4 (19 квітня 2022): 84–91. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано дефініцію «гра як провідний тип діяльності дошкільника». Гра визначається як провідна діяльність у дошкільному віці. Окреслено особливості гри в різних періодах, а також розвиток особистості в грі. Звертається увага на те, що за організацією збагачення ігрового середовища стоїть ініціатива й активність дорослого. Дитинство втрачає сенс унікального вікового періоду, де переважає справжнє джерело розвитку: живе спілкування, гра. Сучасна дитина включається у відносини співпраці, взаємодопомоги, партнерства. Проаналізовано значення ігрової діяльності для розвитку мотиваційної сфери дитини, її самосвідомості, розвитку уяви, спілкування, мислення та іншого. Серед переваг – класифікація ігор наочно показує ступінь активності й свободи дитини, коли вона виступає учасником ігрової діяльності. Кожна гра ‒ це спілкування дитини з дорослими, з іншими дітьми; це школа співпраці, в якій вона вчиться та радіє успіхам однолітків і стійко переносить свої невдачі. Доброзичливість, підтримка, радісна обстановка, вигадки й фантазії ‒ тільки в такому випадку ігри будуть корисні для розвитку дитини. Уточнено, що серед особистісного розвитку дитини велику роль відіграє ігрова компетентність. Окреслено проблему редукції гри дітей. Обґрунтовуються значення понять «ігрова компетентність», «ігрове середовище», «ігрова діяльність». Окреслюється послідовність зміни провідних типів діяльності. Розглядаються основи для організації життя та розвитку особистості: ігровий процес та ігрове середовище. Зокрема, ігрове середовище впливає на дитину, змінює її та спонукає до ігрової діяльності. Дослідження показує, що гра як вид діяльності є значущою для певного розвитку дитини. Це єдиний та унікальний вид діяльності, що дозволяє реалізувати свої ресурси, самовиразитися, «прожити» й переробити особистий та особистісний життєвий досвід. Засвоюючи в спілкуванні з дорослими техніку різних ігор, дитина потім узагальнює ігрові способи й переносить їх на інші ситуації. У дослідженні узагальнено наукові погляди й викладено своє тлумачення термінології щодо гри.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Литвинчук, Леся. "СОЦІАЛЬНІ ПАТОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК ТЕХНОЛОГІЧНІ АДИКТИВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СУЧАСНОГО СОЦІОКУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 13, № 2 (20 лютого 2020): 158–69. http://dx.doi.org/10.32453/5.v13i2.172.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто проблему соціальної патології особистості як технологічної адиктивної тенденції сучасного соціокультурного середовища, що містить взаємодію “людина – машина”. У розширенні та науковому розкритті симптоматики на сьогодні зацікавлені фахівці з психічного здоров’я і дослідники цього феномену. Аналізуючи наукову літературу з цього феномену, ми дійшли висновку, що Інтернет-залежність – це психічний розлад, нав’язливе бажання вийти в Інтернет і хвороблива нездатність вчасно відключитися від нього. Це явище може спричинити стан, у якому людина фокусуватиметься на віртуальному, а не на реальному світі. Людина в такому стані може ігнорувати потребу в їжі, туалеті, сні, живому спілкуванні, фізичній активності тощо.У 1995 році Айвен Голдберг (Ivan Goldberg) запропонував термін IAD – міжнародна класифікація психічних розладів (англ. Internet Addiction Disorder). Пізніше він розробив набір діагностичних критеріїв Інтернет-залежності. Проблему Інтернет-залежності досліджували: В. Бурова, А. Голдберг, К. Янг, проте вони зосереджували свою увагу більше на характеристиках віртуального середовища або на психологічних особливостях самих адиктів.Дослідники зазначають, що велика частина Інтернет-залежних проводить час у мережі заради спілкування, що в результаті призводить до заміни наявних у реальному житті сім’ї і друзів віртуальними. Симптоми Інтернет-залежності можуть бути як психологічними, так i фізичними (за М. Орзак): розпач та роздратування, готовність брехати друзям і членам родини, небажання сприймати критику такого способу життя з боку близьких чи керівництва, готовність миритися з руйнуванням родини, втратою друзів та кола спілкування через захопленість Інтернетом, поява відчуття емоційного підйому і своєрідної ейфорії, зневага до власного здоров’я, значне скорочення тривалості сну, уникання фізичної активності або прагнення скоротити її, нехтування особистої гігієни, постійне “забування” про їжу, готовність задовольнятися випадковою й одноманітною їжею. Актуальність цього питання є очевидною, адже сьогодні в Україні адиктивні тенденції сучасного соціокультурного середовища набувають неабиякого розповсюдження. Описується усереднений соціально-психологічний портрет залежної особи у сучасному соціокультурному середовищі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Khomeriki, O. A. "Мотивація до навчання студентської аудиторії в умовах інформаційного суспільства: тенденції і перспективи". Grani 18, № 10 (22 вересня 2015): 88–92. http://dx.doi.org/10.15421/1715200.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті розглядаються фактори формування позитивної мотивації студентства в умовах становлення інформаційного суспільства. Цінності, мотиви, установки особистості студентів розглядаються крізь призму властивого їм способу життя та особливостей навколишнього соціокультурного середовища, з його численними процесами соціальних та економічних змін, що впливають на студентство як велику соціальну групу суспільства. Аналізуються результати власного соціологічного дослідження, які засвідчують, що головними факторами, що негативно впливають на мотивацію навчання, є: недоліки підручників і методичної літератури; велика навчальне навантаження, особливо у тих, хто навчається на 3 та 5 курсі технічних спеціальностей; відсутність сучасного обладнання, технічних засобів; непристосованість до занять аудиторій, що потребують ремонту, оснащення новими меблями, навчальним обладнанням. Зовнішні джерела навчальної мотивації визначаються умовами життєдіяльності студента, до яких ставляться вимоги, очікування і можливості. Вимоги пов’язані з необхідністю дотримання соціальних норм поведінки, спілкування і діяльності. Очікування характеризують ставлення суспільства до вчення як до норми поведінки, яка приймається людиною і дозволяє долати труднощі, пов’язані із здійсненням навчальної діяльності. Можливості – це об’єктивні умови, які необхідні для розгортання навчальної діяльності (наявність підручників, бібліотеки та інших інформаційних, матеріальних ресурсів). Особисті джерела включають інтереси, потреби, установки, еталони і стереотипи, які зумовлюють прагнення до самовдосконалення, самоствердження і самореалізації в навчальній та інших видах діяльності. Взаємодія внутрішніх, зовнішніх і особистих джерел навчальної мотивації впливає на характер навчальної діяльності і її результати. Відсутність одного з джерел призводить до переструктурування системи навчальних мотивів або їх деформації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Каширіна, Євгенія, та Дмитро Сілюков. "Синдром професійного вигорання у поліцейських Національної поліції України". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т3 (2021): 90–105. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-90-105.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто соціально-психологічну структуру синдрому професійного вигорання фахівців соціономічного профілю, а саме у працівників Національної поліції України. Наголошується, що особливої уваги заслуговують соціономічні професії, які передбачають постійну взаємодію та безпосереднє спілкування в процесі професійної діяльності, а до представників цих професій висуваються підвищені вимоги, оскільки об’єктом їх праці є інші люди. Екстремальність, напруженість, підвищена небезпека, відповіда-льність за вчинені дії - все це, може спричинити виникнення у працівників Національної поліції України станів емоційного напруження, фізичного та психічного виснаження, професійних стресів тощо. Визначено, що найчастіше у працівників Національної поліції України виникають спалахи роздратування, які призводять до конфліктних ситуацій. Для професіоналів з відсутністю або незначним емоційним вигоранням характерне гармонійне співвідношення цих компонентів у системі життєвих орієнтацій і переважання таких термінальних цінностей, як «духовний спокій», «активне творче життя» та «активна соціальна думка». У працівників з частково або повністю сформованим синдромом професійного вигорання виявляється неузгодженість у системі життєвих орієнтацій і домінуванні термінальних цінностей – «збереження власної індивідуальності», «розвиток себе» та «високе матеріальне становище». Показано, що редукція особистих звершень проявляється як зниження відчуття компетентності в роботі, незадоволеність собою та своїми проявами, зменшення цінності своєї професійної діяльності, зухвале сприйняття себе як професіонала й особистості в цілому. При цих показниках у людини поступово знижується як професійна, так й особиста самооцінка, з’являється відчуття власної неспроможності та байдужості до своїх професіональних обов’язків. Ключові слова: професійне вигорання, професійна мотивація, демотивація, професійна деформація, психічне здоров’я, емоційне напруження, невротичні реакції, психопрофілактика.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

КВІТКА, Аліна. "СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, № 4 (26 березня 2021): 169–82. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.606.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено проблематику соціально-комунікативної компетентності у різних галузях знань, зокрема філософії, соціології, лінгвістики, психології та педагогіки. З’ясовано, що згідно з філософським підходом, головним у визначенні комунікативної компетентності є те, що спілкування – це процес, що породжує спільність людей. Соціологи акцентують увагу на соціально-комунікативній компетентності як результаті засвоєння досвіду взаємодії із іншими людьми. Мовознавці розглядають соціально-комунікативну компетентність у контексті засвоєння особистістю мовної системи. Педагоги досліджують шляхи формування соціально-комунікативної компетентності, чинники, що впливають на цей процес. Визначено, що соціально-комунікативну компетентність учені пов’язують насамперед зі знаннями, вміннями й навичками конструктивного спілкування, вмінням орієнтуватися в різноманітних ситуаціях професійної взаємодії. Щодо пенітенціарної служби актуальним є забезпечення ефективної комунікації і виконання соціальних ролей у професійному середовищі. За результатами аналізу психолого-педагогічної літератури можна стверджувати, що соціально-комунікативну компетентність учені пов’язують насамперед зі знаннями, вміннями й навичками конструктивного спілкування, вмінням орієнтуватися в різноманітних ситуаціях професійної взаємодії. Важливими характеристиками соціально-комунікативної компетентності дослідники називають повагу й прийняття. Іншого, дотримання системи моральних норм, налаштованість на співпрацю та діалог, уміння організовувати спільну діяльність, узгоджувати особисті інтереси з потребами організації, суспільства, здатність кооперуватися й співробітничати.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Єрьоменко, І. В. "КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 97, № 4 (30 вересня 2020): 76–85. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-97-4-76-85.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена виявленню комунікативних маркерів корпоративної культури. В статті розглянуто становлення корпоративної культури та надано поняття корпоративної культури, яке нам більше підходить в комунікативному аспекті. Розглянуто 10 основних критеріїв, що характеризують організаційну культуру, серед них: особиста ініціатива, ступінь ризику, направленість та узгодженість дій, керувальна підтримка, контроль, ідентичність, система винагородження, конфліктність та моделі взаємодії. За такими критеріями можна оцінити або скласти уяву про будь-яку організацію. Проведено аналіз робочого дня робітника компанії, який показав, що 90% робочого часу витрачається на комунікацію або спілкування. Розглянуто поняття комунікації та установлено поняття корпоративної комунікації. Виявлено три основних види корпоративної комунікації: індивідуальний, груповий і масовий. Визначені поняття формальної і неформальної комунікації. Освітлено правила будування стратегії і тактики мовної поведінки, на основі яких виокремлено комунікативні маркери корпоративної культури: накази і директиви; консультації робітників; співбесіди з новими співробітниками; оцінка роботи персоналу (похвала, зауваження, погроза); підвищення мотивації співробітників; аналіз проблем і вирішення конфліктів; створення робочих груп і керування ними; демократичний стиль спілкування; маніпуляція; мовні особливості на неділових зустрічах. Виявлено основні комунікативні маркери корпоративної культури комерційних компаній та військових організаціяй України: демократичний стиль спілкування; реакція на похвалу; зауваження; погроза; маніпуляція; мовні особливості на неділових зустрічах. З’ясовано, що гендерні маркери також використовуються для оптимізації втілення комунікативно-прагматичних інтенцій. Проведено аналіз спілкування в комерційній компанії та військовій організації. З’ясовано, що у військовій організації не існує неформальної комунікації, в той час як в комерційній організації навпаки більше використовується неформальна комунікація. Майже кожна організація має свою власну мову спілкування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Бурачек, Віктор Романович. "Проблеми та переваги дистанційного навчання при викладанні дисциплін математичного циклу". Theory and methods of e-learning 3 (5 лютого 2014): 29–34. http://dx.doi.org/10.55056/e-learn.v3i1.312.

Повний текст джерела

Анотація:

Одним з питань, яке на сьогодні активно вивчається всіма ланками вищої школи в Україні, є питання шляхів та методів впровадження дистанційної форми навчання. Дане питання викликане не стільки важливістю чи необхідністю існування вказаної форми навчання, скільки конкретними формами прояву дистанційного навчання в освітньому просторі України, а також тими проблемами, які при цьому випливають. Спробуємо розглянути основні з таких проблем та можливі шляхи їх подолання.Однією з основних проблем, на наш погляд, є недостатня кількість інформації щодо дистанційних курсів на українських теренах. Слабкий рівень ознайомленості користувачів з можливостями та правилами використання спеціалізованого програмного забезпечення, яке застосовується при дистанційному навчанні (саме навчанні, а не спілкуванні!), низька пропускна здатність мереж, відсутність активної промоції... І це – враховуючи терміни впровадження системи дистанційного навчання в державі [1]. Як показує досвід, в Росії вже давно функціонує віртуальний навчальний заклад INTUIT (Інтернет-університет інформаційних технологій), який на сьогодні дає можливість дистанційно отримати вищу освіту (рис. 1). Ще одним «каменем спотикання» є надзвичайна складність щодо узгодження навчальних планів для різних навчальних закладів. З одного боку, певні вимоги і нормативи відповідного міністерства, з іншого – індивідуальний підхід до змісту навчальних планів і програм. Це вносить певну напруженість у процес наповнення дистанційних курсів, оскільки зажди існує небезпека відхилення від програми.Але найсерйознішою проблемою є однотипність підходу до методичного забезпечення дистанційних курсів, тобто, вимоги щодо його структури. З точки зору змісту й ролі різних дисциплін в процесі оволодіння фахом такі вимоги повинні бути строго диференційованими. Навіть викладання однієї й тієї ж дисципліни студентам різних спеціальностей вимагає вибіркового підходу викладача до співвідношення між обсягами матеріалу різних тем і розділів (наприклад, при викладанні курсу «Математичка для економістів» для студентів спеціальностей «Маркетинг» і «Економічна кібернетика»).У жовтні минулого року на базі Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ відбувся міжвузівський науково-методичний семінар на тему «Шляхи і методи впровадження дистанційної форми навчання при викладанні дисциплін математичного та інформаційного циклів». Як показало обговорення, для різних навчальних закладів характерним є власне бачення такого виду навчання. Однак, в загальному використовується шаблонний підхід, спрямований на пряме перенесення аудиторних методів роботи зі студентами на віртуально-електронне спілкування [2].В першу чергу, це проявляється у переліку форм подання матеріалу. Як правило, викладачі, які розробляють такі дистанційні курси, змушені:а) створити друкований формат конспекту лекцій, до якого додати:б) типові задачі та приклади для демонстрації практичного застосування теоретичного матеріалу;в) список основних питань для самоперевірки знань;г) перелік літературних джерел.По-друге, контроль знань студентів зазвичай набуває форм:а) комп’ютерного тестування;б) розв’язування нескладних задач та прикладів у заданому обсязі;в) контрольних робіт за матеріалом змістовного тематичного модуля.Всі інші засоби (електронна пошта, соціальні мережі, чати та ін.) є просто різними видами передачі інформації в обох напрямках (викладач  студент).І найголовнішою проблемою, яка стоїть на шляху якісного й ефективного впровадження дистанційного навчання в Україні, є відсутність (у більшості випадків) переконливої особистої мотивації для нинішніх студентів щодо отримання ґрунтовних знань з більшості навчальних дисциплін, зокрема, й математичних.Висвітлені проблеми жодною мірою не повинні привести до висновку про недоцільність впровадження дистанційного навчання в українських навчальних закладах. І причин тому є кілька.По-перше, наявність спеціалізованого програмного забезпечення E-Learning (Atutor, Moodle), достатньо потужного, різноманітного і доступного з точки зору користувача, яке дозволяє застосувати широкий спектр засобів подачі матеріалу та перевірки знань студентів. Вагомим аргументом на користь деяких з платформ є їх безкоштовне поширення як Open Source-проектів.Інша перевага проявляється з урахуванням поширеної практики паралельного навчання студентів у кількох вищих навчальних закладах. Застосування дистанційного навчання в такій ситуації звільняє студента від необхідності вишукувати час на безпосереднє відвідування занять та спілкування з викладачем.З точки зору викладання дисциплін математичного циклу, то ту немає однозначного типового підходу до дистанційної форми навчання. Зупинимося на цьому детальніше.Вивчення курсу «Математика для економістів» логічно можна розбити на кілька етапів – «Вища математика», «Теорія ймовірностей і математична статистика», «Економіко-математичне моделювання».Враховуючи важливість чіткого і логічно виваженого подання основних фундаментальних понять, термінів, правил та способів їх застосування, курс «Вища математика» на сьогодні повинен викладатися суто аудиторно, коли викладач має змогу вже в ході лекції чи практичного заняття розібрати зі студентами основні позиції та незрозумілі питання. Орієнтація нинішньої базової середньої освіти на просте накопичення знань учнями та тестовий їх контроль призвели до втрати ними (у більшості випадків) здатності самостійно проаналізувати матеріал і зробити обґрунтовані висновки з вивченого. Тому викладачам вищих навчальних закладів на перших курсах приходиться формувати логічно-аналітичний апарат студентів, як кажуть, «з чистого аркуша». Тим більше, коли це стосується вміння студентів, наприклад, економічних спеціальностей, застосувати вивчений математичний апарат при розв’язуванні фахових задач.При вивченні курсу «Теорія ймовірностей і математична статистика», першого, так би мовити, прикладного розділу математики, викладач змушений сформувати у студента здатність абстрактно-логічної побудови процесу знаходження розв’язку та вироблення системи статистичної обробки числових даних. На цьому етапі особисте спілкування є також конче необхідним, враховуючи надзвичайну різноманітність задач та деяку нестандартність підходу до їх розв’язування в кожному конкретному випадку. Хоча проведення контролю, наприклад, модульного, вже допускає використання дистанційних засобів, особливо при вивченні статистичних методів.Та, як показує практика, стан справ тут далеко не такий втішний. Дослідження усереднених якісних показників успішності студентів кількох чернівецьких вузів впродовж 10 років показали (рис. 2), що тут спостерігається стійка тенденція до спадання (кількість студентських груп та навчальних закладів дозволяє вважати вибірку репрезентативною). Дещо інша ситуація формується, коли студенти переходять до вивчення третього розділу – «Економіко-математичного моделювання». Як правило, цей розділ вони вивчають або на другому, або аж на третьому курсі (залежно від навчального плану для різних спеціальностей), досягнувши при цьому певного рівня знань фахового характеру. Отримані знання в даному етапі вже дозволяють більшості студентів свідомо підійти до осмислення умови задачі, вибору потрібного математичного інструментарію та його застосування в задачі. Тому на цьому етапі безпосередня присутність викладача не завжди є обов’язковою, і серії очних консультацій буває достатньо для деталізації способів та правил отримання позитивного результату при обробці даних.В останні кілька років для студентів ЧТЕІ КНТЕУ кількох спеціальностей («Економіка підприємства» та «Міжнародна економіка») в навчальних планах освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» та «магістр» з’явився достатньо цікавий і, на наше переконання, потрібний курс – «Статистичний аналіз та економіко-математичне моделювання в економічних дослідженнях». Цінність даного курсу можна сформулювати трьома позиціями:1. Студенти п’ятого курсу мають вже майже повний набір знань фахового характеру і досить вільно здатні розібратися в економічній постановці різноманітних практичних задач.2. Програма курсу, складена викладачами кафедри вищої математики та інженерно-технічних дисциплін ЧТЕІ КНТЕУ, дозволяє цілісно й повно розглянути перелік та основні правила застосування математичних методів обробки економічної інформації різного типу.3. Враховуючи необхідність проведення досліджень в рамках виконання дипломних робіт, перші два пункти суттєво полегшують роботу студентів, підвищуючи її ефективність.При викладанні даного курсу викладач може активно використати дистанційні засоби, даючи студентам практичні завдання комплексного характеру та контролюючи хід їх розв’язування та отримані результати, що допоможе виробити у студентів навички самостійного вибору оптимальних методів розв’язування, проведення комплексних обчислень, аналізу отриманих результуючих даних.В ході модульного контролю можна шляхом тестування перевірити знання студентами основних термінів і понять, типових алгоритмів розв’язування, а також правильність застосування цих алгоритмів для нескладних розрахункових задач.Висновки:1. Дистанційне навчання як сучасний спосіб отримання знань та їх контролю є прогресивною методикою, яка дозволяє використати віддалену передачу даних від викладача до студента та отримання результатів виконання завдань.2. Відсутність в Україні єдиної політики щодо шляхів впровадження дистанційного навчання (враховуючи методичне, змістове, мотиваційне, нормативне та матеріальне забезпечення) робить дистанційну освіту недостатньо популярною, позбавленою законодавчої підтримки.3. При вивченні дисциплін математичного циклу студентами вищих навчальних закладів різної спеціалізації застосування дистанційного навчання повинно бути диференційованим, з огляду на різний ступінь складності та важливості матеріалу та підготовки студентів.4. Суттєвим покращенням умов впровадження і використання дистанційного навчання може стати орієнтування базової загально-освітньої школи на вироблення в учнів здатності аналізувати отримувані знання, а не просте їх накопичення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Demchenko, M. "Маркетингова комунікація в пострекламну епоху та українська практика". Communications and Communicative Technologies, № 21 (26 листопада 2021): 23–32. http://dx.doi.org/10.15421/292103.

Повний текст джерела

Анотація:

Розвиток цифрових технологій та Інтернету, особливо мобільного, вимагає зміни підходу до маркетингової комунікації. Традиційні канали й форми комунікації вже не такі ефективні, як раніше. Вони поступово втрачають авторитет і увагу аудиторії. Це зумовлено не тільки появою альтернативних джерел інформації, але й стрімким розвитком горизонтальних зв’язків і взаємопов’язаності завдяки соціальним мережам, що зруйнувало авторитет брендів на користь кола спілкування кожного споживача. Тепер він більше довіряє друзям, родичам або блогерам. Змінився також характер комунікації, вона більше не одностороння. Новий формат спілкування передбачає співробітництво й обмін, під час якого споживач очікує отримати дружню пораду, рекомендацію чи допомогу у вирішенні проблеми, яка його турбує особисто, або просто розважитися. Він прагне індивідуального ставлення до себе та можливості змінюватися за допомогою бренда. Все це вимагає перегляду підходів до маркетингової комунікації, що полягає не тільки у використанні цифрових технологій і даних, але й у зміні концепції взаємин бренда і споживача. У статті розглянуто новий підхід у сучасній маркетинговій комунікації та його реалізація в українській практиці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Kononenko, Inna. "МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМ ЯК ПЕРЕДУМОВА ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЛОЛОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У КОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ СВІТУ". HUMANITARIUM 45, № 2 (3 липня 2020): 57–63. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-45-2-57-63.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто концепцію мультикультуралізму як передумову підготовки майбутніх учителів філологічних спеціальностей у контексті інтеграційних та глобалізаційних процесів у світі. Визначено концепції підготовки кваліфікованих майбутніх спеціалістів філологічних спеціальностей у площині мультикультуралізму. Виокремлено основні принципи основні напрямки професійного становлення майбутніх учителів філологічних спеціальностей у практиці вищої школи, що включають ознайомлення студентів з проблемами становлення та розвитку мультикультурних суспільств, різними аспектами спілкування і стосунків між людьми в них. Охарактеризовано засоби підготовки студентів до міжкультурної комунікації в ході вивчення іноземних мов, формування у майбутніх учителів філологічних спеціальностей інтересу до професійної діяльності, підготовка студентів до використання педагогічних технологій в освітньому процесі для вирішення конкретних навчально-виховних завдань. Розглянуто сучасне реформування системи освіти України як один з компонентів євроінтеграційного процесу, де набуває актуальності питання використання міжпредметних зв’язків між викладанням іноземних мов і міжкультурною комунікацією. Проаналізовано зв’язок між викладанням іноземних мов і міжкультурною комунікацією з позицій мультикультуралізму. Комунікативний аспект розглядається як основа взаємодії майбутніх фахівці філологічних спеціальностей, який передбачає реалізацію мети спілкування між різними соціокультурними групами. Застосування знань про іншомовний соціум забезпечують широкий спектр міжкультурного спілкування, формують готовність студентів до якісного міжкультурного ділового спілкування, до міжнародного професійного співробітництва. Навчання кваліфікованих фахівців філологічних спеціальностей у сфері мультикультуралізму спрямоване на засвоєння іноземної мови на внутрішньому рівні; застосовувати на практиці навички та знання іноземної мови; покращення інтелектуального, загальнокультурного рівня майбутніх фахівців; для занять особистим розвитком; застосування етичних норм спілкування та їх застосування на практиці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Харченко, І. І. "КРИТЕРІАЛЬНА ОСНОВА ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ РІВНІВ СФОРМОВАНОСТІ КУЛЬТУРИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ЕКОНОМІКИ". Педагогіка та психологія, № 62 (серпень 2019): 193–200. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.21.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті описано засоби, якими можна схарактеризувати рівні сформованості компонентів культури професійної комунікації майбутніх фахівців в галузі економіки. Педагогічна теорія та практика накопичили значний досвід вирішення проблем, пов’язаних з мовою та підготовкою майбутніх економістів, тоді як бракує комплексних досліджень щодо формування культури професійної комунікації майбутніх економістів в умовах інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти. У статті під культурою професійної комунікації майбутнього фахівця з економіки розуміється складова його професійної культури, яка необхідна фахівцю для ефективного здійснення комунікативної діяльності, та проявляється в позитивному особистісному ставленні до комунікативної взаємодії, досконалому володінні комплексом загальних і спеціальних знань, нормами мови й мовлення та вміннях їх коректного застосування у процесі передачі думки в усіх видах фахового спілкування. Культура професійної комунікації майбутніх економістів має нетривіальну структуру і розглядається як єдність аксіологічного (цінності та мотиви професійного спілкування), теоретичного (уявлення майбутніх економістів про систему мови та знання мови та мовлення) компонентів, а також це – професійна термінологія (вміння користуватися економічною термінологією), економічна мова для професійних цілей та розуміння мовлення інших), процесуальний (здатність використовувати мову як засіб спілкування в різних професійних ситуаціях), особистий (здатність розмірковувати про професійне спілкування) складники. Розроблено відповідно п’ять критеріїв: ціннісно-мотиваційний, когнітивний, словесно-операційний, поведінково-комунікативний та рефлексивний. Їх показниками є: загальнокультурна обізнаність, граматична обізнаність, лексична обізнаність, інформаційна обізнаність, здатність оперувати термінами, перцептивні та мовленнєві здібності, навички електронного спілкування, професійні та творчі навички, вольові якості, здатність до самооцінки. Рівнями сформованості культури професійної комунікації майбутніх фахівців в галузі економіки визначено досконалий, високий, середній, базовий.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Манжосова, Олена Вікторівна. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПОВАГУ ДО ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ". Часопис цивілістики, № 32 (5 грудня 2019): 81–85. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i32.24.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються питання забезпечення таких особистих немайнових прав фізичних осіб, як право на повагу до честі та гідності, яке порушується в процесі користування онлайновими соціальними мережами. В статті висловлюється думка, що порушує визначені права не тільки недостовірна інформація, яка не відповідає дійсності та містить в собі неправдиві дані, але й інформація, що ображає та ганьбить особу. Отже, проблеми захисту особи від образ, які виникають в процесі здійснення інтернет-спілкування, потребують подальшого теоре-тичного обґрунтування та удосконалення чинного законодавства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Комісаренко, В. Д. "захист особистих немайнових прав батьків та дітей: досвід Польщі". Ірпінський юридичний часопис, № 2(4) (6 квітня 2021): 261–69. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2(4).2020.261-269.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена питанням дослідження законодавчого регулювання та практики здійснення і захисту особистих немайнових прав батьків та дітей у Польщі. Питання взаємних прав та обов’язків батьків та дітей у сучасній Польщі врегульовані положеннями Кодексу сім’ї та опіки (Kodeks rodzinny i opiekuńcz). Наголошено, що збереження тривалих та міцних сімейних відносин сприяє передачі національної свідомості від покоління до покоління, та впливають на завершення формування політичної нації, збереження сім’ї як соціального інституту, зміцнення взаємної поваги між поколіннями. Здійснення немайнових прав батьків і дітей у частині взаємного спілкування, виховного впливу батьків та державних інституцій гарантує збереження самобутності та національної ідентичності шляхом передачі відповідних цінностей та звичаїв. Питання особистих немайнових прав батьків та дітей визначаються у Польщі на рівні норм, що детермінують зміст «батьківської влади». Із позицій правової ідеології польське законодавство демонструє органічний взаємозв’язок сучасного правового регулювання з традиційним підходом до побудови взаємних відносин у родині. Держава бере активну участь у здійсненні та захисті особистих немайнових прав батьків і дітей через різноманітні допоміжні інституції, такі як судовий куратор, сімейний асистент, установи соціально-психологічної допомоги. Також вартий уваги у сенсі перейняття польський досвід діяльності опікунського суду, функцію якого виконує суддя загального суду (районної ланки). Згадані інституції та діяльність суду створюють ефективний механізм правового впливу на процес здійснення та захисту особистих немайнових прав батьків та дітей, на якому варто акцентувати увагу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

АЛЕКСАНДРОВА, Світлана, Ірина ПИСАРЕВА та Ольга РАДІОНОВА. "НАУКОВО-ДОСЛІДНА ДІЯЛЬНІСТЬ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ПІДПРИЄМСТВ ТУРИЗМУ ТА ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (29 квітня 2021): 183–89. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-183-189.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено роль науково-дослідної діяльності студентів у закладах вищої освіти як однієї з важливих умов становлення особистості та формування високопрофесійного фахівця підприємств туризму та готельно-ресторанного бізнесу; розглядаються завдання, принципи та деякі аспекти її організації. Цей вид робіт сприяє розвитку людини як особистості та професіонала, поєднує в собі навчання, пізнання, спілкування; дозволяє розширити знання, заглибитись в ті питання, які цікаві саме студенту. Уточнено поняття «професійний та особистісний розвиток студента» як цілеспрямований, свідомий процес виявлення та вдосконалення власного рівня професійної компетентності (знань, умінь, особистих якостей), що сприяє успіху особистості як у житті, так і, зокрема, в професійній діяльності. З'ясовано основні організаційно-педагогічні умови, дотримання яких сприятиме формуванню особистості студента, орієнтованого на безперервний саморозвиток, серед них: створення освітнього середовища з ціннісним ставленням усіх його учасників до самоосвіти та самовдосконалення; особистий приклад, активність, креативність науково-педагогічних працівників; створення атмосфери захопленості спеціальністю. Наукова діяльність має бути гармонійним продовженням та поглибленням освітнього процесу. З метою залучення студентства до науково-дослідноїдіяльності, її планування та організації, акцентується увага на важливості дотримання принципів студоцентризму (орієнтації на інтереси та мотивацію тих, хто навчається), диференціації, систематичності, індивідуальної орієнтації, поступовості процесу залучення студентів до цього складного творчого виду діяльності. Запропонований диференційований підхід до науково-дослідної діяльності здобувачів вищої освіти передбачав: вивчення якостей особистості кожного з них, інтереси, нахили, рівень самосвідомості, соціальну зрілість, мотивацію, рівень знань, вмінь, низки психологічних особливостей тощо. Досліджено досвід організації науково-дослідної роботи у закладах вищої освіти, запропоновано деякі інноваційні методи залучення до неї студентства. Ключові слова: саморозвиток, самовдосконалення, науково-дослідна діяльність, мотивація, диференційований підхід.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Pichuhina, Iryna S. "ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВЕБІНАРІВ ДЛЯ РОЗВИТКУ ДУХОВНО-МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ У НЕФОРМАЛЬНІЙ ОСВІТІ ДОРОСЛИХ". Information Technologies and Learning Tools 43, № 5 (22 жовтня 2014): 94–103. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v43i5.1134.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою цієї роботи є розгляд особливостей застосування вебінарів для розвитку духовно-моральних цінностей в неформальній освіті дорослих. Актуалізація проблеми формування духовності пов’язана із сучасними вимогами до моральних якостей дорослих, що випливає з їх особливої функції в суспільстві щодо можливостей впливати на формування і становлення духовних цінностей підростаючого покоління. Проведення психолого-педагогічних семінарів, лекцій, консультацій для дорослих щодо особистих проблем, які виникають внаслідок непорозуміння або втрати головних моральних якостей людини, у режимі оn-line є актуальним і затребуваним. Формою такого спілкування пропонується розглянути вебінар як один з інструментів застосування інформаційно-комунікаційних технологій в неформальній освіті дорослих.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Матковська, М. В. "ДОМІНАНТНІ РИСИ КОМУНІКАТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ БРИТАНЦІВ". Nova fìlologìâ 1, № 81 (23 червня 2021): 219–24. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-1-33.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на матеріалі творів Джона Фаулза визначено основні риси комунікативної поведінки британців. Увагу зосереджено на спробі дослідження концептосфери англійського народу та виявлення національних особливостей шляхом аналізу деяких культурно значущих концептів. Мається на увазі виділення ознак, які свідчать про етнокультурну своєрідність народу. Дослідження національної концептосфери є одним зі способів з’ясувати унікальність і універсальність відповідної культури. Автор аналізує комунікативну поведінку британців у стандартних комунікативних ситуаціях, до яких належать ситуації встановлення контакту, його підтримання / завершення та ведення дискусії. Для носіїв британської культури не характерно вдаватися до емоцій – згідно з «неписаними правилами» варто приховувати власні почуття, переключаючи увагу на почуття інших. Емоційна стриманість британців, як відомо, корениться у традиціях протестантського виховання, які приписують утримуватися від відкритого прояву емоцій практично у всіх життєвих ситуаціях. У носіїв британської культури емоційна поведінка пов’язується насамперед із нераціональністю, суб’єктивністю та іншими негативними характеристиками. Висвітлено, що у британській комунікативній культурі відсутні спеціалізовані мовні акти призиву і зауваження, поради у формі непрямої модифікації поведінки співрозмовника менш поширені, ніж, наприклад, в українській культурі спілкування. Постулюється ідея, що особистий простір є важливим невербальним компонентом британської культури. У британців особистий простір є значно більшим, ніж в українців, і значно краще захищеним. Незнання того, що британці надто стримано ставляться до фізичного контакту під час спілкування, може стати причиною комунікативної невдачі. Взагалі, знання законів невербальної комунікації в іншій культурі допомагає уникнути різноманітних непорозумінь, які виникають через таку неграмотність. За аналогією з мовою простору будь-якій культурі властива своя неповторна мова часу, за допомогою якого можна виразити ставлення до людини, позначивши її місце в соціальній ієрархії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Романовський, Олександр Олексійович, Юлія Юріївна Романовська, Наталя Михайлівна Чаплинська та Сергій Анатолійович Данилов. "ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ ТА ОНЛАЙН КОНТРОЛЮ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ". Information Technologies and Learning Tools 84, № 4 (28 вересня 2021): 211–33. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v84i4.4339.

Повний текст джерела

Анотація:

В умовах пандемії COVID-19 значну роль у підтримці навчального процесу відіграє вимушене або екстрене дистанційне навчання. Суттєве збільшення відсотку віртуального навчання викликало необхідність удосконалення як форм і методів онлайн спілкування викладачів і студентів, так і підвищення контролю за самостійною роботою студентів під час перевірки рівня засвоєних ними знань (тестування, складання іспитів тощо) за місцем їх фізичного знаходження та без присутності представників ЗВО. В статті розглянуто корисний досвід Українсько-американського університету Конкордія з впровадження різних форм партнерського дистанційного навчання: а) повного (100%) онлайн навчання – з онлайн тестуванням, екзаменуванням, присвоєнням ступенів бакалаврів і магістрів та онлайн видачою дипломів; б) часткового онлайн навчання – з особистим фізичним знайомством викладачів і майбутніх студентів під час проведення вступних екзаменів (тестів); фізичним контролем викладачів (або довірених осіб) за процесом набуття студентами освіти та за процесом контрольного тестування; особистою фізичною присутністю викладачів під час проведення випускних екзаменів і/або захисту кваліфікаційних робіт бакалаврів і магістрів; в) групового чи індивідуального онлайн навчання як у кампусах зарубіжних ЗВО за кордоном, так і за місцем фізичного знаходження студентів (у домашніх умовах). Також автори аналізують результати реалізації міжнародного пілотного проекту з дистанційного навчання та етапів подальшого розвитку різних форм і технік онлайн навчання у закладі. Представлено розробку та висновки щодо експериментальної перевірки ефективності моделі застосування новітніх інформаційних технологій, що дозволяють викладачам в онлайн режимі контролювати процес тестування та складання іспитів студентів за місцем їхнього знаходження, а також наглядати за процесом самостійного виконання робіт великої кількості студентів (слухачів) із використанням функції прокторінгу. Експеримент виконано на основі впровадження технічного підходу «два гаджети», інноваційної технології відстеження електронного навчання з використанням програмного комплексу ЕуеPass. Було експериментально підтверджено можливість забезпечення процедури онлайн тестування осіб за допомогою електронних інструментів, що дозволяють моніторити віддалений процес оцінки з використанням телематичних ресурсів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Коваль, Л. М., О. А. Чаплик та С. Р. Масон. "Використання ідіом у сучасному англійському діловому дискурсі". Scientific Bulletin of UNFU 30, № 3 (4 червня 2020): 122–26. http://dx.doi.org/10.36930/40300321.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено проблему правильного використання таких лексичних засобів, як ідіоми в англійській діловій мові. Розглянуто теоретичні особливості поняття "ідіома" як стійкого неподільного лексичного засобу, який передає єдине поняття, зміст якого не визначається змістом складових його елементів. Проаналізовано комунікативні та експресивні функції ідіоматичних виразів та їх роль в оволодінні сучасною діловою англійською мовою студентами, рідною мовою яких не є англійська. Велику увагу приділено складнощам перекладу англійських ідіом через їх специфічні етнічні та культурні особливості. Наголошено на емоційному та експресивному ефектах фразеологічних одиниць під час ділових переговорів. Також зазначено, що багато англійських ідіом ґрунтуються на аналогіях та метафорах, і їх варто вивчати в контексті, щоб правильно зрозуміти їх значення. Показано, що, незважаючи на думку про те, що ділова мова суха, існує велика кількість англійських ідіом, які роблять ділову мову більш живою та виразнішою, і хоча у діловому світі є своя термінологія, багато ідіом часто використовують як у діловій мові, так і в небізнесовому середовищі, вони можуть бути ідеально використані у суспільному житті. Подано низку ідіом, які можуть бути використані у різних випадках: від дискусій та нарад до презентацій, переговорів, доповідей та листів тощо. Подано визначення до кожної фразеологічної одиниці, визначення супроводжуються прикладними реченнями, які ілюструють як значення, так і синтаксичні можливості ідіоми. Наведено приклади вживання ідіоматичних виразів відповідно до їх функціонального навантаження (започаткування бізнесу; мета та цілі; зосередження уваги; незгода та критика; кроки до компромісу та згоди) і це допомагає усвідомити, що відмінного знання ділової лексики та термінів недостатньо для того, щоб відчувати себе комфортно в робочих умовах, де спеціалізована англійська мова є нормою. Набагато важливіше практичне оволодіння діловим спілкуванням у різних ситуаціях, вміння встановлювати більш особистий контакт між партнерами, створювати неформальну, доброзичливу атмосферу спілкування. Отже, знання ідіоматичних виразів та вміння правильно їх застосовувати надають студентам можливості, які допоможуть їм досягти рівня кваліфікації, необхідного для досягнення успіху у сучасному діловому світі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

ЗАМЕЛЮК, М. І. "ВІД ГРИ ДО ТВОРЧОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 3 (17 листопада 2021): 31–38. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.5.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано творчий розвиток дитини дошкільного віку у процесі ігрової діяльності. Визначе- ний багатовекторний характер впливу гри на дитину дошкільного віку. Визначено роль дорослого у творчій грі (у абезпеченні потрібного оточення дитини необхідними реквізитами; спостереженні за прогресивними змінами та приєднанні до веселощів за дозволом дитини). З використанням методів аналізу, узагальнення та систематиза- ції наукових досліджень аналізовано складову частину розвитку власного «Я» дитина у процесі ігрової діяльності. Окреслено переваги ігрової діяльності дітей. Уточнено, що пізнавальна діяльність (поєднання елементів гри з без- посередньою освітньою діяльністю) підвищує розумову активність дитини та формує вербальне та невербальне спілкування. Стаття обґрунтовує важливість гри для соціального розвитку дитини, оскільки така діяльність розви- ває розуміння соціальних очікувань і правил. Розглядається значення гри для розвитку особистості через іграшки, спілкування, самовідкриття. Серед переваг творчого розвитку дитини у грі виділяються самостійність, емоційна залученість і спонтанність дій. Дослідження показує, що участь у творчій грі може розвивати у дитини особисті риси, творче поводження, творчу продуктивність. Особлива увага приділяється дорослому, який у процесі такої діяльності може визначити належність дитини до співпраці. Обґрунтовані аспекти ігрової терапії дітей з різними проблемами. Ними можуть виступати набори іграшок, різне моделювання життєвих ситуацій, які вказують на безпеку. Наголошено, що ігрова діяльність має базуватися на свободі вибору дитини, на тих сприятливих чин- никах, які допомагають дитині пізнати навколишню дійсність та участь себе як особистості в ній. Творча ігрова діяльність дозволяє брати участь у кооперативному та спільному процесі, де взаємодія можливого мислення, імпровізації та прийняття ризику призводить до появи нових можливостей і шляхів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Приходько, Ксенія Олександрівна. "ДИЗАЙН ІНТЕР’ЄРУ КОВОРКІНГ-ЦЕНТРУ". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 44 (25 червня 2021): 214–20. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235433.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – виявити фактори впливу на розроблення дизайну інтер’єру коворкінг-центру в контекстіконструктивних характеристик робочого простору. Методологія дослідження. Застосовано аналітичний метод таметод логіко-теоретичного аналізу з метою опрацювання й узагальнення наукової літератури; метод структурно-функціонального та системного аналізу (для виявлення особливостей робочого простору, факторів впливу та специфікидизайну інтер’єру коворкінг-центру), метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Досліджено характеристикиробочого простору в контексті специфіки розроблення дизайну інтер’єру коворкінг-центру; проаналізовано зв’язокдизайну робочого простору коворкінг-центру з новаторським підходом до роботи та спілкування; виявлено, що рівеньрозвитку технологій і зміна формату праці здійснює безпосередній вплив на характер фізичного простору робочогомісця, його функції, породжуючи новаторські типологічні форми; визначено особливості поєднання неформальнихта креативних просторів з функціональними просторами в межах типового коворкінг-центру. Висновки. Унікальністьфізичного простору коворкінг-центру вимагає від дизайнерів фокусування уваги на особливостях планування інтер’єруз метою створення продуманого, приємного та ефективного простору нового формату офісного середовища відкритогопланування із вхідною платою, де робітники працюють відповідно до фундаментальних цінностей та етики спілкування,що посприяє стійкому творчому процесу й максимізації потенціалу. Виявлено, що важливими елементами в процесірозроблення дизайну інтер’єру коворкін-центру є такі фактори робочого простору, як відкритість, територіальність,доступ до особистих кімнат, гнучкість, інклюзивність, доступність, відчуття психологічної підтримки користувачівз боку простору й ін. Констатовано, що продуманий дизайн інтер’єрів коворкінг-центрів створює середовище, якенадихає на ідеї та підвищує продуктивність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Овчарук, Оксана Василівна. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЛЮДИНИ ТА ЦИФРОВОГО ГРОМАДЯНСТВА В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ". Information Technologies and Learning Tools 76, № 2 (22 квітня 2020): 1–13. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v76i2.3526.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена сучасним підходам до розвитку цифрової компетентності людини та цифровому громадянству, що є новим для країн Європи. Представлено сучасні європейські підходи до використання цифрових засобів у навчальному процесі, зокрема в професійній діяльності вчителів, які підтримують новий рівень спілкування і взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу і спрямовані на розвиток цифрової компетентності суб’єктів навчального процесу. Подано визначення поняття «цифрове громадянство» у контексті сучасних європейських тенденцій, яке передбачає здатність людини позитивно, критично та грамотно брати участь у цифровому середовищі, спираючись на навички ефективного спілкування та творення, практикувати форми соціальної участі, які поважають права та гідність людини завдяки відповідальному використанню технологій. Виокремлено складові та надано характеристики цифрового громадянства. Подано три його ключові елементи: цифрова взаємодія, цифрова відповідальність та цифрова участь. Окреслено роль та важливість цифрової компетентності в здійсненні цифрового громадянства. Подано бачення Ради Європи щодо освіти з цифрового громадянства як розширення можливостей для молоді та набуття компетентностей для навчання та активної участі в цифровому суспільстві. Зосереджено особливу увагу на запровадженні у країнах Європи «цифрової громадянської освіти» з метою заохочення молоді до розвитку цифрових навичок та їх використання в Інтернет-просторі, що передбачає особисте залучення та творчість, а також усвідомлення юридичних наслідків власної онлайн діяльності. Підкреслено важливість набуття знань, умінь та компетентностей для вчителів та учнів щодо здійснення та відстоювання своїх демократичних прав та обов'язків в Інтернеті, а також для просування та захисту прав людини, демократії та верховенства права в кіберпросторі. Особлива увага зосереджена на необхідності адаптування інструментів з використанням інформаційно-комунікаційних технологій для навчання до аудиторії. Підкреслено важливість того, щоб онлайн засоби, які використовує вчитель, були різнобічними та використовувались як засоби надання зворотного зв’язку для створення можливості краще зрозуміти власні сильні та слабкі сторони використання ІКТ та знаходження власних шляхів досягнення успіху.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Ходаківська, В. П., Н. М. Сеньків, Л. С. Степанчук, О. М. Приступко та Н. П. Завадська. "АНАЛІЗ СТАНУ СФОРМОВАНОСТІ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАРМАЦЕВТІВ". Pedagogical Sciences: Theory and Practice, № 3 (10 січня 2022): 173–80. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-24.

Повний текст джерела

Анотація:

Сучасне динамічне суспільство, що безперервно змінюється, вимагає від системи освіти підготовки цілісної, варіативно мислячої, креативної особистості, котра здатна управляти інноваційною діяльністю, готова приймати самостійні компетентні рішення та нести за них відповідальність, володіє широкими комунікативними уміннями і навичками, що є компонентами важливої складової частини загальної культури людини – соціокультурної компетентності. Тому об’єктивною потребою сучасної освіти є пошук оптимальних шляхів організації навчально-виховного процесу та пошук раціональних складників змісту навчання та його структури. Без знань соціокультурного фону неможливо сформувати комунікативну компетенцію, навіть у обмежених рамках. Тільки культура у різних її проявах сприяє формуванню особистості. Соціокультурна компетентність повинна виступати як мета і результат підготовки майбутніх фармацевтів до соціокультурної взаємодії у світі та суспільстві. Робота присвячена питанням розвитку соціокультурної компетентності, розглянуто проблеми і перспективи її формування під час підготовки студентів-фармацевтів. У статті визначено роль соціокультурного компоненту у здобувачів освіти для уміння адаптуватися в колективі; визначати особисті цілі; виконувати різні функції під час навчання та на займаних посадах після отримання диплому; бути готовим до спілкування з представниками інших культур, що мають інші переконання; мати достатній рівень культури спілкування, мовленнєвий такт, культурну терпимість, почуття відповідальності, володіння технологією усунення конфліктів. У роботі виокремлено основні завдання, які необхідно реалізувати для покращення рівня сформованості соціокультурної компетентності студентів. Наведено результати експериментального дослідження обізнаності здобувачів освіти з цього питання. Аналіз сформованості соціокультурної компетентності студентів проводився на базі Житомирського базового фармацевтичного фахового коледжу. У дослідженні брали участь студенти, що навчаються за спеціальністю «Фармація, промислова фармація». Отримані результати дослідження дали змогу дійти висновку, що у процесі формування соціокультурної компетентності у студентів сформовані навички загалом на середньому рівні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Цицюра, Ксенія. "СОЦІОКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ З БІЗНЕС- ЕКОНОМІКИ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 17 (11 січня 2019): 62–69. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.17.62-69.

Повний текст джерела

Анотація:

В умовах глобальної інтеграції різних культур іноземна мова відіграє вирішальну роль у спілкуванні та при порозумінні представників різних мов, культур та соціальних сфер. Упродовж останніх десятиліть в галузі освіти відбуваються якісні зміни. Вища освіта, зокрема економічна, починає все більш орієнтуватися на самостійний розвиток особистості, на творчу ініціативу та мобільність майбутніх фахівців. Тому у представників різних наук зріс інтерес до проблеми формування соціокультурної компетентності у майбутніх фахівців. Сучасна соціокультурна ситуація у світі знайшла відгук в українському суспільстві. Зміни в інформаційній та технологічній галузях привели весь світ, а також і українське суспільство, до встановлення нового типу міжкультурних відносин, для якого однобічне традиційне розуміння освіти втратило свою ефективність. З’явилися нові можливості та перспективи співпраці із зарубіжними країнами, що сприяє розвитку діалогу культур, взаємодії та розумінню інших культурних цінностей. Саме тому соціокультурний аспект стає визначальним при підготовці майбутніх бакалаврів з бізнес-економіки, які повинні мати не тільки певну систему знань, духовний та особистий досвід, а також уміти творчо проектувати реально життєві ситуації та самостійно вирішувати міжкультурні й соціокультурні труднощі при спілкуванні з представниками різних мов та культур, почуватися впевнено та комфортно в іншомовному соціокультурному середовищі. У даній статті проаналізовано визначення поняття «навички» та визначено види навичок, які формуються у студентів економічних ВНЗ у процесі вивчення англійської мови. Наслідком формування навичок є компетентність майбутніх спеціалістів. Поняття «компетенція» та «компетентність», сформульовані вітчизняними й зарубіжними вченими, мають певну спільну основу, а водночас, і суттєві відмінності, які розглянуто та проаналізовано в даній статті. Також зроблено спробу формулювання авторського визначення соціокультурної компетентності майбутніх бакалаврів з бізнес-економіки відповідно до ...

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Рогатинська, Ніна Зіновіївна, та Мар’яна Василівна Мельничук. "ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ДОМАШНЬОГО АРЕШТУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ". Історико-правовий часопис 17, № 2 (30 березня 2022): 164–69. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2021-2/23.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено сутність поняття домашнього арешту, обґрунтовано його зміст у системі запобіжних заходів кримінального провадження. Розглянуто теоретичні питання щодо застосування домашнього арешту на різних стадіях кримінального провадження. Проаналізовано особливості застосування даного запобіжного заходу. Розглянуто, що в чинному Кримінального процесуального кодексу України однією з новел є впровадження до переліку запобіжних заходів домашнього арешту. Зауважено, що даний захід після його запровадження став досить поширеним на практиці. Визначено, що домашній арешт як запобіжний захід полягає в певних обмеженнях щодо пересування, забороні спілкування й інших заходах, що застосовуються судом або іншими суб’єктами кримінального процесу з метою запобігання продовженню злочинної діяльності та можливості приховування від слідства та суду. Аргументовано важливість у практиці досудового розслідування і судового провадження застосування запобіжних заходів як виду кримінального процесуального примусу запобіжного характеру, пов’язаного з тимчасовим обмеженням чи позбавленням права підозрюваного, обвинуваченого, засудженого на свободу й особисту недоторканність. Також у статті доведено, що запровадження домашнього арешту є прогресивним для українського законодавства та підвищить рівень демократизму в суспільстві, а також дасть можливість підозрюваній або обвинуваченій особі, до якої застосовують домашній арешт, зберегти себе в суспільстві.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Гусєва, Тетяна. "ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ЯК ЗАСІБ КОРЕКЦІЇЇ ЛЮДЕЙ ІЗ ІНВАЛІДНІСЮ ВНАСЛІДОК ІНТЕЛЕКТУЛЬНИХ ПОРУШЕНЬ". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології 9(103), № 9(103) (30 листопада 2020): 33–43. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.09/033-043.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми трудового виховання як засобу корекції людей із інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень. Окреслено шляхи допомоги таким людям в умовах реабілітаційної установи, до яких віднесено розвиток особистих трудових умінь людей із інвалідністю; збагачення уявлень про навколишнє середовище в процесі праці; розвиток уявлень, сприймання, мислення, набуття вмінь планувати та передбачати результат праці, оволодіння різними знаряддями праці; виховання потреби й готовності працювати в колективі; розвиток дрібної моторики, зорової та рухової координації, координації рухів рук, виховання взаємодопомоги, колективізму, готовності працювати, формування позитивного ставлення до праці дорослого, уміння доводити працю до кінця; виховання працювати правильно, охайно; розвиток мовленнєвого спілкування, розширення та збагачення словника. Ефективність роботи залежала від її цілеспрямованості й систематичності, створення відповідних умов для розвитку якостей, необхідних для трудової діяльності, усвідомлення мети та характеру праці, умов її виконання, дотримання охоронно-педагогічного режиму з урахуванням специфічних особливостей психічного розвитку кожної особистості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Горова, О. О. "ОСОБИСТІСНА ГОТОВНІСТЬ ПЕРСОНАЛУ ОСВІТНІХ ОРГАНІЗАЦІЙ ДО КОНСТРУКТИВНОГО РОЗВ’ЯЗАННЯ КОНФЛІКТІВ ЯК ЧИННИК СУБ’ЄКТИВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ". Problems of Modern Psychology, № 4 (11 лютого 2022): 29–36. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-4-4.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено результати дослідження проблеми особистісної готовності персоналу освітніх організацій до конструктивного розв’язання конфліктів для досягнення ними суб’єктивного благополуччя. Розглянуто сутність дефініцій терміна «конфлікт» з погляду прихильників різних наукових підходів (психодинамічного, мотиваційного, ситуаційного, організаційного, особистісного, аналітичного й інших) – «готовність персоналу освітніх організацій до розв’язання конфліктів», «суб’єктивне благополуччя». Висвітлено зміст готовності персоналу освітніх організацій до конструктивного розв’язання конфліктів, що передбачає вміння діагностувати ймовірність появи конфлікту, прогнозувати особливості його розвитку, запобігати, взаємодіяти в ситуації конфлікту, виходити із проблемних ситуацій тощо. Вибір стратегії розв’язання конфлікту залежить від індивідуальних, сімейних та суспільних переконань, цінностей, досвіду, культури тощо. Здатність персоналу освітніх організацій контролювати із плином часу цілу низку чинників, як конструктивних, так і небажаних (стійкість, самореалізація, соціальна емоційна компетентність, особисті реакції на діяльність в освітній організації (виснаження, втома, стрес тощо)) в умовах конфліктної ситуації, є важливим чинником суб’єктивного благополуччя і передбачає опанування вмінь вибирати конструктивну позицію в освітній діяльності в момент розгортання конфлікту, прагнення дотримуватися настанов і правил діалогічного спілкування, уміння активно діяти на всіх етапах управління конфліктною ситуацією. Обґрунтовано, що суб’єктивно благополучний персонал освітніх організацій здатний не лише конструктивно розв’язувати різні конфлікти, а і сформувати в молоді загальнолюдські, національні, громадянські, сімейні й особистісні цінності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Завацький, Вадим, Наталія Завацька, Олена Федорова, Олена Смирнова та Андрій Mарченко. "Субʼєктивне благополуччя та життєстійкість подружжя у шлюбі у сучасному соціумі: структурно-рівневий аналіз психологічних чинників". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)Т1 (2020): 98–114. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-1-98-114.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкриваються технології забезпечення професійної допомоги в підвищенні субʼєктивного благополуччя подружжя, соціально-психологічні особливості суб'єктивного благополуччя особистості, проаналізовано його основні показники, структуру, механізми та функціональні складові. Виокремлено соціально-психологічні чинники субʼєктивного благополуччя особистості в шлюбі: соціально-психологічна адаптованість та толерантність; ціннісно-орієнтаційна єдність із партнером в сумісності та благополуччі шлюбних стосунків; задоволеність шлюбом; узгодженість ступеня значущості сімейних цінностей в емоційній, інтимно-сексуальній, господарсько-побутовій, батьківсько-виховній сферах, сферах особистісної ідентифікації та соціальної активності; можливість саморозвитку, самовдосконалення та особистих досягнень в поєднанні з домінуванням сімейних цінностей; визначеність і несуперечливість рольових очікувань та рольових домагань, збіг уявлень про рольову поведінку; низький рівень конфліктності в сімейній взаємодії (подружня підтримка, емоційний комфорт, культура спілкування).Показано, що у становленні суб'єктивного благополуччя значну роль відіграють зовнішні відносно особистості інстанції, серед яких найбільш значущими є ті інститути, які забезпечують соціалізацію особистості на різних рівнях і обставинах життя. Вони створюють не тільки настановні комплекси щодо норм, а й особистісні конструкти, які можна кваліфікувати зокрема як комплекс самоефективності, успішності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Теренда, Н. О., Т. Б. Павлів та О. А. Теренда. "ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ – ОДНА З НЕВИРІШЕНИХ ПРОБЛЕМ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 2 (22 вересня 2021): 29–33. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2021.2.12377.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета: вивчити явище професійного вигорання серед медичних працівників та запропонувати шляхи його профілактики. Матеріали і методи. Проведено аналіз наукових джерел інформації щодо проблеми професійного вигорання серед медичних працівників. Використано бібліосемантичний, аналітичний методи дослідження. Результати. У статті проаналізовано основні фактори, які зумовлюють розвиток професійного вигорання. Визначено джерела стресу, гендерні особливості, низку медичних спеціальностей, у яких швидше може сформуватися професійне вигорання. Наведено основні особливості спілкування медичних працівників із пацієнтами при переважанні окремих компонент професійного вигорання (емоційного виснаження, деперсоналізації, редукції професійних/особистих досягнень). Надано рекомендації щодо профілактики і методів корекції професійного вигорання у медичних працівників. Розглянуто закордонний досвід подолання професійного вигорання, зокрема сеанси групової психотерапії за методом Балінта. Висновки. Професійне вигорання медичних працівників на даний час залишається невирішеною проблемою системи охорони здоров’я, яка потребує залучення психологів або психотерапевтів. Реалізація комплексу профілактичних заходів щодо професійного вигорання дозволить сподіватися на зниження поширеності професійного вигорання серед медичних працівників і, як наслідок, сприятиме покращенню надання медичної допомоги і поліпшенню їх здоров’я.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

ГРИСЬ, Антоніна. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ ЯК УМОВА ЇХ УСПІШНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ". Психологічне здоров’я, № 2 (28 квітня 2021): 24–34. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-2-3.

Повний текст джерела

Анотація:

Постановка проблеми. Соціально-психологічна адаптація підвищує адап- тивність особистості, тобто міру її пристосованості до життя в соціумі. Варіант соці- ально-психологічної адаптації, при якому особистість може частково змінюватися в ото- ченні та водночас залишатися сама собою, що забезпечує конгруентність і комфортність психологічної рівноваги особистості, є оптимальним для успішної професійної соціалізації майбутнього фахівця, зокрема психолога. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Здат- ність особистості долучатися до адаптивної соціальної поведінки, розуміти інших людей та керувати їх поведінкою, пов’язана із соціальним інтелектом. Для розвитку теорії соці- ально-психологічної адаптації особистості важливість має вивчення Я-концепції особисто- сті. З соціальним інтелектом майбутнього фахівця співвідносяться всі види професійної компетентності. Формулювання мети статті. Мета – розкрити особливості соціаль- но-психологічної адаптації студентів-психологів у процесі їх професійної соціалізації. Виклад основного матеріалу. Соціальний інтелект, як інтегральна інтелектуальна здатність, що визначає успішність спілкування та соціальної адаптації, об’єднує і регулює пізнавальні процеси, пов’язані з відображенням людини як партнера по спілкуванню або групи людей, діагностувався тестом соціального інтелекту Дж. Гілфорда і М. О’Саллівена. Експеримен- тальна група досліджуваних складалася з двох груп, у яких реалізовано формувальні впливи (по 24 особи у кожній), та двох контрольних груп, – загалом 96 осіб. Із демографічних показ- ників, бралися до уваги стать та вік випробуваних. Статистична обробка отриманих ре- зультатів здійснювалася за допомогою методів математичної статистики в програмах Excel та SPSS – 17. Для статистичного аналізу використовувалися U-критерій Манна-Уіт- ні для незалежних і W-критерій Уілкоксона для залежних вибірок. Навчання проводилося в форматі аудиторних занять (лекційних чи лабораторних) за програмою, теоретична основа якої – інтерактивні технології та методи, що реалізують принципи навчання дорослих та акцентовані на розвиток соціального інтелекту. Відбір методів, реалізованих у даній про- грамі, здійснювався на основі: сучасних досліджень у галузі загальної, вікової та педагогічної психології; концепції саморегуляції діяльності та активності суб’єкта; теорій психологічної травми, механізмів психологічного захисту, сучасних теоретичних і емпіричних досліджень соціального та емоційного інтелекту; положень суб’єктного підходу; методологічних і ме- тодичних аспектів реалізації спецкурсів для студентів старших курсів та організації соці- ально-психологічного тренінгу. Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, розвиток соціального інтелекту студентів ефективно здійснювати через створення сприятливого освітньо-культурного середовища з урахуванням особистісних характерис- тик майбутнього фахівця, передусім таких як: попередній соціокультурний досвід, ціннісні орієнтації та смисложиттєві орієнтири студентів, мотиваційні чинники, які є основою роз- витку здатностей до соціально-психологічної адаптації, в основі якої показники соціального інтелекту. Зазначені показники забезпечують адаптацію незалежно від типу соціальної ор- ганізації, в якій доведеться працювати майбутнім психологам, оскільки вони є універсальни- ми. Відповідно, виходячи з отриманих даних, варто конструювати зміст освітніх програм підготовки фахівців таким чином, щоб вони сприяли передусім розвитку їх адаптивних здат- ностей, бо вони є оновою опанування на практиці професійних компетентностей: комуніка- тивних, особистісних, технологічних.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Колесник, Оксана Олександрівна. "Інтернет як фактор впливу на розвиток особистості". Theory and methods of e-learning 3 (10 лютого 2014): 120–23. http://dx.doi.org/10.55056/e-learn.v3i1.327.

Повний текст джерела

Анотація:

В умовах тотальної інформатизації суспільства вплив Інтернет на особистість набуває глобальних масштабів. Особистість є передумовою й продуктом існування суспільства, держави. В історії розвитку людства відомо багато прикладів, коли людина за певних умов потрапляє в середовище звірів і під впливом інформації на рівні тваринного й рослинного оточення набуває ознак, характерних для представників тваринного світу. Це ще раз підтверджує науковий висновок, що особистість може бути сформована лише при наявності фізіологічних задатків та під впливом інформації, що поширюється в соціумі. Інформація – це відомості про осіб, предмети, технології, засоби, ресурси, події та явища, що відбуваються в усіх сферах діяльності держави, життя суспільства й в довкіллі, незалежно від форми їх надання; відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб. Особистість постійно перебуває під впливом інформації, що поширюється в просторі цілеспрямовано або довільно.Під впливом комп’ютеризації змінюються особистісні схильності і інтереси, ціннісні орієнтації і життєві позиції, настрої і погляди. Нове середовище існування у віртуальному просторі, розширення сфери комунікацій, зміна інтелектуальних і емоційних ресурсів індивіда здійснюють вплив на процес виникнення нової форми ментальності, людина сучасної цивілізації.Комп’ютер сьогодні став важливим засобом спілкування, а в майбутньому може перетворитися на один із основних засобів комунікативної взаємодії. Якщо це дійсно відбудеться, то, пам’ятаючи, ще «The medium is the message» (засіб передавання повідомлення є саме повідомлення), логіка комп’ютерних мереж неминуче почне перетворюватися на логіку спілкування сучасної людини. Тим самим Інтернет як «мережа мереж», тобто сучасна технологічна база інформаційно-комунікаційних потоків, стає епіцентром розвитку сучасної особистості [1].Через множинність охарактеризованих рис Інтернет розповсюдження віртуального спілкування вкрай неоднозначне у своїх наслідках. До позитивних наслідків впливу на особистість Інтернету можна віднести, наприклад, розширення пізнавальних практик. Так, багато дослідників звертають увагу на те, ще з розповсюдженням Інтернету різко зростає значення візуального мислення. Останнє – це розумова діяльність, в основі якої лежить операція наочними графіками, просторово структурованими схемами. Треба думати, що Інтернет всебічно сприятиме взаємопроникненню і взаємопосиленню раціонального і поза раціонального способів освоєння дійсності. До того ж, Інтернет, зводячи всі життєві сфери у віртуальну площину, незрівнянно збільшує кількість взаємодій і саму кількість соціальних сфер, в яких відбуваються ці взаємодії, через що сукупна дія сколективізується і інтенсифікується.До негативних наслідків розповсюдження «віртуального» спілкування можна віднести: скорочення соціальної взаємодії, звуження соціальних зв’язків (аж до самоти), розвиток депресивних ситуацій, аутизація дітей і підлітків, формування неадекватності соціальної перцепції і так далі. «Люди місячного світла» спілкуються безпосередньо (не через ЗМІ), але це спілкування не можна назвати «живим».Дослідники відзначають, що Інтернет підсилює процес опосередкованого спілкування людей, учасники якого найчастіше мають поверхневі, неглибокі міжособистісні відносини. Виникаючі тут контакти часто носять сурогатний, неповноцінний характер. Це веде до скорочення впливу найближчого оточення на особистість як засобу соціального контролю, порушенню механізмів детермінації позитивного поводження. Більш того, можливість анонімної участі в мережевому спілкуванні нерідко формує в молодих людей представлення про вседозволеність і некараність будь-яких проявів у мережевому середовищі. На думку психологів, анонімність і відсутність заборон звільняють сховані комплекси (у першу чергу, пов’язані з тягою до насильства і сексуальності), стимулюють людей змінювати тут свій стиль поведінки, поводитися більш розкуто і навіть переходити деякі моральні межі.Інтернет здатний впливати навіть на психічне здоров’я особистості. Вченими відзначаються випадки хворобливої пристрасті до участі в мережевих процесах (так званої «Інтернет-залежності»). Дана залежність виявляється в нав’язливому бажанні необмежено довго продовжувати мережеве спілкування. Для підлітків, що одержують доступ до Інтернет, віртуальна середовище іноді здається навіть більш адекватним, чим реальний світ. Можливість перевтілитися в якусь безтілесну «ідеальну особистість» відкриває для них нові відчуття, що їм хочеться випробувати постійно або дуже часто. Фахівці відзначають, що до деякої міри зазначена залежність близька до патологічної захопленості азартними іграми, а її деструктивні ефекти схожі з виникаючими при алкоголізмі. Психологи виділяють кілька підтипів такої залежності, враховуючи те, до чого сформувалася пристрасть у конкретної особистості. Патологія виявляється в руйнуванні звичайного способу життя, зміні життєвих орієнтирів, появі депресії, наростанні соціальної ізоляції.Надмірна захопленість Інтернетом змушує багатьох людей проводити все більше часу в мережі. Термін «Інтернет-залежність» вперше був запропонований А. Голдбергом у 1995 р. Під цим поняттям він розумів непереборний потяг до Інтернету, що характеризується «згубною дією на побутову, навчальну, соціальну, робочу, сімейну, фінансову сфери діяльності». За ступенем відходу від реальності Інтернет-залежність дуже нагадує потяг до наркотиків, алкоголю, азартних ігор тощо. Інтернет-залежність виявляється в тому, що люди настільки віддають перевагу життю в Інтернеті, що фактично починають відмовлятися від свого «реального» життя, проводячи до 18 годин на день у віртуальній реальності не менше, ніж 100 годин в тиждень. Інше визначення Інтернет-залежності: нав’язливе бажання ввійти в Інтернет, знаходячись off-line, і нездатність вийти з Інтернету, будучи в on-line. Частково використовується ще й таке: «Інтернет-залежність  це нав’язлива потреба у використанні Інтернету, що супроводжується соціальною дезадаптацією та яскраво вираженими психологічними симптомами» [2] .На сьогоднішній день Інтернет-залежність не визнається особливим захворюванням. Але батькам слід контролювати дітей при користуванні ними Інтернетом. Старших дітей, які користуються Інтернетом самостійно, потрібно привчити розповідати про своє спілкування в чаті, повідомляти, якщо виникають конфліктні ситуації, або якщо діти чимось налякані. Контролювати діяльність дітей в Інтернеті можуть допомогти новітні програми, за допомогою яких можна побачити, які саме сайти самостійно переглядала ваша дитина. Слід навчити дітей не виказувати особистої інформації незнайомцям з Інтернету. І останнє правило, щодо обмеження часу перебування дітей у мережі задля збереження їхнього здоров’я та заради профілактики Інтернет-залежності. Чим менше дитина, тим менше повинен бути час її перебування в Інтернеті [3].Особливої уваги вимагає і проблема впливу на установки особистості розповсюджених у глобальних мережах ігор з елементами насильства. Дослідження показали, що жорстокі ігрові епізоди нерідко приводять до наростання агресивності поведінки молодих людей. Очевидно, з розвитком технологій зазначена проблема буде ускладнюватися, оскільки компанії-розроблювачі ігор постійно підвищують якість відповідності ігрового простору реальності, а це веде до зростання ступеня занурення особистості у віртуальне середовище.Складно прогнозувати вплив Інтернету на моральні цінності і психологічні установки особистості, її емоційну сферу. Самодостатність і самотність, заміна реального спілкування віртуальними контактами, можливість сховатися під маскою аноніма чи створити придуманий образ, вступити у гру і ухилитися від відповідальності – всі ці нові грані людських стосунків набули нового значення. В цих умовах виникають емоційні стреси, дисгармонії, драми і конфлікти, депресії і невпевненість у собі, страхи і нові комплекси. Зрозуміло, найбільш відчутно все це позначається на особистості.Таким чином, середовище, що формується в глобальній мережі Інтернет, здатне впливати на формування негативних психологічних установок у формуванні особистості. Більш того, при уважному вивченні в мережевому середовищі можна знайти прояв відомих механізмів соціальної детермінації злочинності: шляхом визначеного соціального формування особистості; шляхом давання їй розпоряджень протиправного або суперечливого характеру; шляхом постановки особистості в ситуації, що змушують і полегшують вибір злочинного варіанта поведінки.Безумовно, у сучасних умовах неможливо (та й неправильно) ізолювати молоду людину від використання мережевих ресурсів. Однак повинні бути продумані шляхи нейтралізації негативного інформаційного впливу Інтернет на особистість. Особливу роль у цьому процесі повинна грати родина. Зацікавлена участь дорослих, що дають об’єктивну оцінку інформації, що надходить, і здійснюють її фільтрацію, дозволить правильно зорієнтувати молоду людину в інформаційних потоках. Не повинна залишатися осторонь від розглянутої проблеми і держава. Назріла необхідність визначення твердих критеріїв допустимості розміщення в мережах певних видів інформації. Варто виробити працюючі механізми обмеження доступу до окремих сайтів для різних вікових категорій аудиторії Інтернету. Потрібно законодавчо закріпити відповідальність власників сайтів за зміст розташовуваних інформаційних матеріалів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Bodnya, A. I. "Дистанційний навчальний процес в умовах пандемії". TRAUMA 23, № 1 (16 травня 2022): 72–75. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.1.23.2022.873.

Повний текст джерела

Анотація:

В умовах пандемії вкрай важливо знати і розуміти точку зору студентів з питань дистанційного навчального процесу, проблеми, з якими вони стикаються, та враховувати їх пропозиції щодо покращення якості надання освітніх послуг. Мета: проаналізувати анонімне анкетування здобувачів вищої освіти та вивчити об’єктивне ставлення суб’єктів навчання до шляхів оптимізації дистанційної форми навчання і адаптації її в умовах пандемії. Матеріали та методи. На кафедрі травматології та ортопедії проведене рандомізоване дослідження серед студентів 5-го курсу медичних факультетів. В опитуванні взяли участь 85 студентів. Анкета містила запитання щодо предмету дискусії про ефективність дистанційного навчання під час карантину, пов’язану з рівнем і організацією дистанційного навчання вдома, наявність своєрідних переваг та недоліків, складнощів, що виникають у процесі вивчення дисциплін, та пропозиції щодо удосконалення заочного навчання. Результати. Після проведеного анкетування аналіз відповідей опитаних студентів засвідчив серед переваг дистанційної форми додатковий стимул до самоорганізації та високу мотивацію у здобутті знань (37,9 %), збільшення часу, вільного від занять (12,6 %), та матеріальну економію (4,3 %) через відсутність транспортних витрат для прибуття до клінічної бази. Складнощі при вивченні дисциплін у студентів (41,3 %) були пов’язані з недостатніми знаннями анатомії людини. Серед недоліків дистанційної форми навчання (59,8 %) респонденти вбачають брак спілкування з одногрупниками, відсутність безпосереднього контакту із хворими та надмірність навантаження (17,6 %). Висновки. Дистанційна форма навчання отримала схвальну оцінку. Деяка частина респондентів свідомо поклала відповідальність за труднощі дистанційного навчання на себе, вказавши на особисте недосконале прагнення у здобутті знань та досягненні результатів власної професійної підготовки. Кількісний розподіл отриманих відповідей (36,8 %) свідчить про необхідність удосконалення вже існуючих способів та постійного пошуку інноваційних форм роботи зі студентами для викладання навчальних дисциплін на кафедрі травматології та ортопедії в умовах пандемії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Островський, Олександр. "ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КУЛЬТУРИ ТА ФАХОВОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛЯ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В.СУХОМЛИНСЬКОГО". Інноватика у вихованні, № 14 (17 листопада 2021): 331–41. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.413.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті значна увага приділяється ролі мови та літератури як засобу професійного і культурного спілкування, інтеграційній якості культурної та професійної майстерності особистості. Показано, що значний внесок у розвиток методики української мови зробив, великий і глибоко національний за духом, педагог В.Сухомлинський, який за всієї розмаїтості інтересів і енциклопедичності знань, був передусім учителем української мови й літератури і ставився до слова, як до головного інструменту освітнього процесу. У результаті вивчення творчої спадщини В.Сухомлинського з’ясовано, що педагог-новатор приділяв особливу увагу таким поняттям як «культура мовлення», «риторика», «етикет». Акцентується увага на вимогах В.Сухомлинського до культури спілкування та шляхах підвищення особистої культури мовлення вчителя, розвитку культури писемного та усного мовлення учнів у процесі навчальної та виховної діяльності. Учений вважав, що навички письма дитини мають бути доведені до напівавтоматичного рівня, а розумові сили учня повинні бути спрямовані на обмірковування викладу змісту та розуміння, а не на сам процес письма. Головне завдання вчителя-словесника, за його переконанням, – виховати в учня любов до рідної мови. Вчитель повинен зробити рідне слово основою духовного зростання учня. За переконаннями В.Сухомлинського рідна мова – одна-єдина для людини, тому її потрібно знати, берегти і збагачувати упродовж усього життя. Встановлено, що за В. Сухомлинським, письмо повинно стати засобом, ефективним інструментом освітньої праці. Розвитку особистості учнів сприяє розвиток культури писемного та усного мовлення і під керівництвом учителя учні повинні працювати творчо, поглиблювати, розвивати та застосовувати на практиці свої мовні знання. Письменними учні стають тоді, коли навчилися користуватися словом і готові вміло використовувати його як засіб висловлення свого ставлення до подій і краси навколишнього світу. Щодо рідної мови В.Сухомлинський занотовує: «Дві рідні мови – це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До останнього подиху». Цими словами видатний педагог висловив своє педагогічне кредо, любов і повагу до рідної мови.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

ЯРМОЛЕНКО, Марія. "РОЛЬ ГУМАНІТАРНОЇ ОСВІТИ У РОЗВИТКУ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНИХ ФАХІВЦІВ МОРСЬКОЇ ГАЛУЗІ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, № 1 (20 квітня 2022): 232–44. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.966.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено міркування щодо ролі гуманітарної освіти у розвитку ключових компетентностей конкурентоспроможних фахівців морської галузі. Гуманітарну освіту визначено як сукупність знань у сфері суспільних наук і пов’язаних з ними практичних умінь і навичок. Її забезпечують дисципліни гуманітарного циклу, зокрема філософія, культурологія, соціологія, психологія, педагогіка, історія, політологія, іноземні мови. Ці дисципліни мають об’єктивний змістовий потенціал, що впливає на формування всебічно розвиненої, високодуховної, гармонійної особистості. Результатом гуманітарної освіти є ключові компетентності, які, відповідно до рекомендацій Європейського Парламенту та Ради ЄС, необхідні для особистої реалізації та розвитку, активного громадянського життя, соціальної єдності та можливості працевлаштування. Ідеться про спілкування рідною мовою; спілкування іноземними мовами; знання математики та загальні знання у сфері науки і техніки; навички роботи з цифровими носіями; навчання заради здобуття знань; соціальні та громадянські навички; ініціативність і практичність; обізнаність і самовираження у сфері культури. Гуманітарна компонента освіти має важливе значення під час підготовки майбутніх фахівців морської галузі. Це пов’язано з тим, що у вимогах Міжнародної Конвенції зі стандартів підготовки, дипломування моряків і несення вахти й однойменного Кодексу наголошується на необхідності підготовки фахівців морського транспорту з високим рівнем сформованості як професійних знань і практичних навичок, так і гуманітарних знань. Серед переліку компетентностей у цих документах містяться вимоги щодо знань, умінь і навичок, які формуються в майбутніх фахівців морської галузі під час вивчення дисциплін гуманітарного спрямування. Ідеться про знання принципів, методів і особливостей управління персоналом на судні та його підготовки; знання відповідних міжнародних морських конвенцій і рекомендацій, а також національного законодавства; знання методів ефективного управління ресурсами та вміння їх застосовувати; уміння здійснювати ефективну комунікацію, підтримувати серед членів суднової команди атмосферу взаєморозуміння та доброзичливості, дотримання загальнолюдських відносин і громадянських норм; володіння іноземною (англійською) мовою тощо. Крім цих компетентностей, майбутні фахівці мають володіти сформованими ціннісними орієнтаціями, високим рівнем загальної, комунікативної та професійної культури та бути цілісною особистістю з лідерським потенціалом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Шмирко, О. С. "«ІНТЕЛІГЕНТНА ЛАЙКА» У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ". Nova fìlologìâ 2, № 81 (23 червня 2021): 204–10. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-30.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто проблему використання «інтелігентних лайливих виразів» у німецькій мові. Дослідження спирається на концепції німецьких лінгвістів з означеного питання: Б. Зайдель (B. Seidel) (офіційні та неофіційні особисті імена / прізвиська), С. Мартен-Кліф (S. Marten- Cleef), І. Опельт (I. Opelt) (насмішка), А. Рідель (А. Riedel) (етимологічне дослідження лайливих виразів). Актуальність вивчення окресленого прошарку німецької лексики продиктована необхідністю розшифрувати приховане значення досліджуваних сталих виразів, що пов’язане з їхнім буквальним значенням та створює комічний ефект. Об’єктом дослідження визначено сучасну німецьку мову освічених прошарків населення, предметом – мовленнєві засоби, за допомогою яких (через їхнє друге значення) можуть бути виражені емоції. Наголошено, що ці неявні (приховані) значення та способи їх пояснення досі мало вивчені в сучасній лінгвістиці. Досліджено 75 лексичних одиниць. Виокремлено декілька груп «інтелігентних лайливих виразів». Зазначено, що значна кількість досліджуваної лексики асоціюється з термінами «інтелект» та «інтелектуал» (34 лексичні одиниці). До інших груп увійшли вирази, що позначають статус людини (9 лексичних одиниць), характеризують її неприємні риси (22 лексичні одиниці), використовуються на позначення людей з різними світоглядами (4 лексичні одиниці); низка термінів уживаються на позначення ступеня непрофесійності (6 лексичних одиниць). Зазначено, що більшість «інтелігентних лайливих виразів» є запозиченнями з латини (як варіанти – грецько-неолатинські, грецькі, англійські, італійські слова); деякі терміни використовувалися в різних сферах життя в минулому, інші є цілком сучасними. «Інтелектуальну лайку» розглянуто як особливо тонкий стилістичний засіб, що використовує багато іронії, яку може зрозуміти далеко не кожен (через власну необізнаність, відсутність критичного мислення тощо). Наголошено, що вивчення цього прошарку лексики збагачує не тільки словниковий запас, а й знання про історію і культуру країни, допомагає зрозуміти глибинні смисли, запобігає непорозумінню у спілкуванні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

КРАСНИЦЬКА, Ольга. "ПРОФІЛАКТИКА СОЦІАЛЬНОЇ ДЕПРИВАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ". Humanitas, № 3 (28 жовтня 2021): 52–59. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.3.8.

Повний текст джерела

Анотація:

Приналежність до певної соціальної групи, прийняття нею, ідентифікація з її членами, потреба у спілкуванні та любові, самореалізація у соціальному середовищі є базовими соціальними потребами особистості, обмеження або позбавлення яких породжує соціальну депривацію. Статтю присвячено теоретичному дослідженню проблеми профілактики соціальної депривації особистос- ті. Доведено, що в сучасному суспільстві та соціальних умовах її може переживати будь-яка людина. Соціальну депривацію розглянуто з боку обмеження соціальних потреб та соціальних контактів чи обмеження можливос- тей для їх задоволення, ізоляції або самоізоляції, порушення соціальних норм, прийнятих у суспільстві чи в пев- ному соціальному середовищі, обмеження можливостей для повноцінної соціалізації особистості, тривалого (короткотривалого) повного або часткового позбавлення людини соціальних потреб. Виокремлено джерела соціальної депривації. Охарактеризовано явище соціальної самодепривації. Підтвер- джено їхній негативний вплив на саму особистість, що породжує видозміну її характеристик, поведінку людини, розвиток особистості. Профілактику соціальної депривації визначено як комплекс соціальних і психолого-педагогічних заходів, спря- мованих на задоволення соціальних потреб людини, розширення кола її соціальних контактів, повноцінну соці- алізацію особистості в певному соціальному середовищі, а також попередження порушення соціальних норм, формування позитивних соціальних якостей і цінностей. Окреслено зміст первинної та вторинної профілактики соціальної депривації особистості, описано її стратегії й моделі. У межах стратегії запобігання та подолання проаналізовано моделі поширення фактичних знань, формуван- ня здорового способу життя, навчання позитивної поведінки, соціального впливу, стримування, ствердження моральних принципів. У межах стратегії нормалізації охарактеризовано зміст моделей контрольованого впливу й зменшення шкоди.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Матковська, Марія. "НАЦІОНАЛЬНО-СПЕЦИФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ БРИТАНЦІВ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ ДЖОНА ФАУЛЗА)". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 1, № 8 (13 липня 2021): 97–102. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.1.14.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена лінгво-семантичному аналізу моделей комунікативної поведінки британців, що співвідносяться із системою національної культури на матеріалі творів британського письменника Джона Фаулза. Увагу зосереджено на домінантних рисах англомовної комунікації, які відображають особливості сприйняття та інтерпретації вербальних повідомлень британцями. Автор, аналізуючи національно-специфічні особливості комунікативної поведінки британців, виявляє катего- рії англомовної комунікативної свідомості та презентує систему ціннісних орієнтацій британців. Мова й культура є взаємопов’язаними і загальновизнаними поняттями; але як саме моделі комунікативної поведінки співвідно- сяться із системою національної культури являє інтерес як для загальної теорії комунікації, так і для опису і ана- лізу комунікації в межах окремої мовної спільноти. В результаті аналізу висвітлено основні національно-специ- фічні особливості як вербальної, так і невербальної поведінки британців. Виявлено, що дистанційність лежить в основі базових ціннісних орієнтацій британців. Особистий простір є важливим невербальним компонентом британської культури. В процесі спілкування дистанціювання може слугувати могутнім інструментом впливу на оточуючих; це свого роду мистецтво, що дозволяє як у прямому розумінні слова, так і абстрактно регулювати ступінь близькості чи віддаленості співрозмовників. Останнім часом усе складнішою стає ситуація в міжнародних та міжетнічних відносинах, тому постулюється ідея, що знання стратегій, тактик та моделей комунікації дозволяє передбачити більшість конфліктних ситуацій у відносинах як між окремими комунікантами, так і в міжнаціональних відносинах, або деякою мірою просто попередити їх.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

ТАФІНЦЕВА, Світлана, та Людмила МОТОЗЮК. "ІГРОВА ТЕРАПІЯ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ РОБОТИ З ДИТИНОЮ: МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 1 (54) (19 травня 2022): 78–83. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2022.1.11.

Повний текст джерела

Анотація:

У статі автором визначено основні методологічні та організаційні аспекти ігрової терапії у психологічній практиці роботи із дитиною-клієнтом: центрованість ігрової терапії на дитині, символізм «мови» гри та іграшок, забезпечення злиття витіснених частин психіки дитини через гру, сприймання гри як зони відповідальності та компетентності дитини, ігрова терапія сприяє розгортанню абреакційної гри як свідомого переживання певного травматичного моменту, виставлення терапевтичних обмежень ігрової терапії у вигляді незмінних правил. Оскільки гра діє на імпульси з-за меж свідомості дитини – несвідомого, то враховано терапевтичний вплив ігор через такі їх можливості як: полегшення спілкування (самовираження, доступ до несвідомого, безпосереднє навчання, непряме навчання), сприяння емоційному оздоровленню (катарсис, абреакція, позитивні емоції, кондиціонування страхів, профілактика стресових станів, стрес- менеджмент), покращення соціальних стосунків (терапевтичні стосунки, емпатія, соціальна компетентність, закріплення досвіду), удосконалення особистих якостей (моральний розвиток, стійкість, прискорений психологічний розвиток, креативність, саморегуляція, самооцінка). Доведено, що методологічні та організаційні аспекти використання ігрової терапії у роботі із дитиною-клієнтом сприяють її психосоціальному розвитку та поліпшенню психічному здоров’ю через створення безпечного, конфіденційного та турботливого середовища, яке дозволяє дитині грати з якомога меншими обмеженнями, але стільки, скільки необхідно (для фізичної та емоційної безпеки). Висновки. Визначені методологічні та організаційні аспекти ігрової терапії у психологічній практиці роботи із дитиною враховують її унікальний рівень розвитку та дозволяють освоїтися у більш комфортній ситуації для продуктивного самовираження та пізнання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Манжосова, О. В. "ЄВРОПЕЙСЬКА СТРАТЕГІЯ ЗАХИСТУ ОСНОВНИХ ПРАВ В ЕПОХУ ЦИФРОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ". Знання європейського права, № 1 (27 березня 2022): 38–42. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.312.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізуються сучасні проблеми захисту основоположних прав і свобод людини в умовах глобальної цифровізації суспільства. Так, на рівні європейського законодавства існує потужна нормативна база захисту основоположних прав людини, з урахуванням використання цифрових технологій, а існуючий механізм їх захисту постійно удосконалюється. Відзначено, що право на повагу до приватного життя є найбільш вразливим в умовах спрощення процесу збору і використання інформації про особу і зменшення можливості контролю за персональними даними. При цьому захисту основоположного права на повагу до приватного життя набуває особливої актуальності в контексті захисту персональних даних та забезпечення конфіденційності. В статті проаналізованосуміжні базові поняття, такі як право на повагу до приватного життя та право на захист персональних даних та відзначено, що вони є по суті різними, але тим не менш тісно пов’язаними поняттями. За результатами проведеного дослідження встановлено, що одним із стратегічних напрямків захисту права людини на повагу до приватного життя є удосконалення європейського законодавства сфері захисту конфіденційності персональних даних, зокрема розробка та прийняття Регламенту щодо поваги до приватного життя та захисту персональних даних в електронних комунікаціях (Регламент про конфіденційність та електронні комунікації – ePrivacy Regulation), який має доповнити положення Загального регламенту по захисту даних (GDPR). Так, положеннями Регламенту про конфіденційність електронних комунікацій встановлюються гарантії посиленого захисту інформації, яка не може бути розкрита нікому, крім сторін, які беруть участь у спілкуванні. Цей принцип конфіденційності має застосовуватися як до вже існуючих, так і майбутніх засобів комунікації, включаючи дзвінки, доступ до Інтернету, програми для обміну миттєвими повідомленнями, електронну пошту, Інтернет-телефонні дзвінки та особисті повідомлення, які надаються через соціальні мережі. Крім того, особлива увага приділяється захисту користувачів Інтернет-сервісів від спаму, розсилки незапрошених маркетингових повідомлень, а найголовніше, має посилити контроль споживачів над власними персональними даними.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Ковальчук, Зоряна. "Вплив соціально-психологічних чинників на самореалізацію особистості в освітньому середовищі закладу вищої освіти". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T3 (2019): 143–53. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-143-153.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито соціально-психологічний вплив стажу роботи на деякі аспекти самореалізації викладача ЗВО з внутрішньою мотивацією. Емпірично доводить, що потреба в креативності найбільш характерна для групи викладачівіз внутрішньою мотивацією зі стажем роботивід 10 до 20 років. А потреба в значущості результатів найбільш виражена в групі викладачів з внутрішньою мотивацією та з невеликим стажем, і дещо меншою мірою в групі зі стажем роботи понад 20 років. Доведено, що зі збільшенням стажу роботи роль підтримки знижується, хоч для викладачів-початківців вона має вагоме значення. Автор емпірично переконує, що потреба в креативності найбільшого значення має для групи викладачів зі стажем роботи до 20 років, коли зростає впевненість у власних діях та ще немає емоційного вигорання. За допомогою порівняльного аналізу за t-критерієм Стьюдента у статті встановленні й відмінності у внутрішньо мотивованих викладачів, що проживають у містах та невеликих містечках.Так, для досліджуваних, які проживають в невеличких містечках, більшого значення мають такі показники як потреба в матеріальному забезпеченні, мотив самоповаги та оцінка свого потенціалу. А для осіб, які проживають в місті, – потреба в структурованості роботи, потреба у владі, потреба у самовдосконаленні, потреба в цікавій суспільно корисній роботі, мотив зміни діяльності та особисті досягнення. У статті автор здійснила факторний аналіз, що дозволив встановити групи чинників, що впливають на роботу викладачів з внутрішньою мотивацією. Рішення про кількість факторів приймалося на основі аналізу точкової діаграми і власних значень. Визначено сім латентних факторів, що пояснюють 56, 053% сукупної дисперсії даних: «Самореалізація», «Спілкування з близькими», «Потреба у змінах», «Потреба у структурованості роботи», «Рівень домагань», «Самоконтроль», «Потреба у визнанні».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Бондар, Оксана Петрівна. "ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ФЕНОМЕНУ ГРИ Й ІГРОВОГО ПРОСТОРУ ДИТИНИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 3 (12 листопада 2021): 82–86. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.14.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються особливості феномену гри й ігрового простору дитини дошкільного віку. Проаналізовані дослідження зарубіжних та українських фахівців у галузі вивчення теорії та практики гри. Досліджені філософські, культурологічні, педагогічні й психологічні підходи до феномену гри. Констатовано, що «гра» є багатомірним понят- тям, яке містить діяльність і пізнання, розваги й творчість, наслідування та спілкування, відпочинок і тренування. У грі дитина відбиває своє ставлення до довкілля та отримує інформацію про себе від інших людей або атрибутів ігрової діяльності. З’ясовано, що гра є засобом активізації психічних процесів дитини, діагностики, корекції та адап- тації її до життя. Гра розглядається як діяльність, в якій створюються соціальні взаємини між людьми. Доведено, що за допомогою гри дитина виявляє особисту активність і демонструє свої потенційні можливості. Акцентовано на тому, що гра створює можливості ненасильного й усебічного розвитку природних задатків дитини й готує до жит- тя в суспільстві. Визначено закономірності впливу ігрового простору на соціокультурний розвиток дитини, зокрема на формування та розвиток низки особистісних компонентів. З’ясовано особливості організації предметно-ігрового середовища дитини як невід’ємної частини дошкільної освіти. Розкрито особливості впливу соціального середовища на розвиток особистості дитини. Установлено, що організація ігрового простору має бути спрямована не тільки й не стільки на засвоєння певних цінностей, скільки на вироблення власного ставлення, перетворення та трансформацію цінностей у власні міжособистісні досягнення дітей дошкільного віку. Доведено, що гра й ігровий простір виступа- ють важливими компонентами системи соціально-особистісного становлення дітей дошкільного віку. Підкреслено, що якісна організація ігрового простору сприяє гармонійному поєднанню психічного, фізичного й духовного розви- тку дитини. Визначено, що повноцінний психічний розвиток дитини дошкільного віку відбувається за умови якісної організації ігрового простору й ефективного використання ігрової діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Мирончук, Наталія Миколаївна. "ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ЗАСІБ САМООРГАНІЗАЦІЇ СУБ’ЄКТІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ". Information Technologies and Learning Tools 75, № 1 (24 лютого 2020): 202–11. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v75i1.2537.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено дидактичний потенціал засобів інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у підготовці майбутніх викладачів вищої школи до самоорганізації в професійній діяльності. Зазначено, що інформаційні інструменти в освітньому процесі використовуються для пошуку інформації, передачі знань, забезпечення зворотного зв’язку, організації дистанційної роботи, як способи представлення інформації. Обґрунтовано сутнісний потенціал ІКТ у підвищенні рівня самоорганізації магістрантів та викладачів (широкий доступ до інформаційних ресурсів; спрощення процесів комунікації та обміну інформацією; можливість використання електронних органайзерів; збереження інформації). Названо ознаки непродуктивного впливу ІКТ на професійне здоров’я і самоорганізацію особистості (даремні витрати часу; згубний вплив на психічне і фізичне здоров’я, заміна реального спілкування віртуальним, некритичне прочитання швидкодоступної інформації). Вказано принципи організації навчання магістрантів спеціальності 011 «Освітні, педагогічні науки»: оптимальності навчання, взаємозв’язку з професійною діяльністю, пріоритетності самостійної роботи, забезпечення зворотного зв’язку, рефлексивності процесу навчання, раціоналізації навчальної діяльності. Зазначено, що ІКТ надають змогу здійснення системної групової, діалогової, індивідуально-консультативної взаємодії суб’єктів навчання, виконують функції керування часом, планування та організації діяльності. Названо види самоорганізаційної діяльності магістрантів із застосуванням ІКТ: самодіагностика рівня самоорганізації; планування діяльності; виконання завдань навчальної діяльності; презентування результатів роботи; самопрезентування; упорядкування особистої документації та робочої зони; самоконтроль, саморегуляція. Показано окремі види роботи магістрантів під час вивчення навчальної дисципліни «Основи самоорганізації у професійній діяльності»: складання планів, програм професійного саморозвитку; розподіл часу; розробка організаційно-методичного портфоліо; створення органайзерів, картотек; упорядкування робочої зони. Здійснено моніторинг рівня самоорганізації студентів магістратури внаслідок вивчення навчальної дисципліни.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Особисте спілкуванні"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями