Статті в журналах з теми "Основні критерії результативності"

У статті запропоновано теоретичне обґрунтування необхідності оцінки дієвості публічного управління з позицій його спроможності забезпечувати належний рівень соціально-економічного буття громадянина країни. Виявлено багатоаспектність та відсутність уніфікованого варіанту розгляду сутності та змісту якості та результативності публічного управління, що стало основою для розгляду поняття дієвості публічного управління з позицій його впливу на покращення соціально-економічного розвитку країни. На основі критичного аналізу основних підходів до оцінювання якості публічного управління, в роботі узагальнено результати застосування індексного методу та охарактеризовані основні індекси, які дають змогу оцінити дієвість та соціально-економічну спрямованість публічного управління. У статті запропоновано виокремлення критеріїв дієвості публічного управління в сучасних умовах з позицій взаємозв’язку та причинно-наслідкових зв’язків між економічним розвитком, якістю державного управління та якістю життя громадян країни. Згідно з результатами узагальнення підходів до оцінювання публічного управління обґрунтовано висновок про доцільність оцінювання публічного управління, насамперед, через його здатність забезпечити соціальну підтримку та безпеку громадян. Результати дослідження підтвердили гіпотезу про значний зв’язок публічного управління та рівня соціально-економічного розвитку країн.

За сучасних умов розвитку та функціонування державності особливої уваги потребує питання модернізації публічного адміністрування, активізації ролі органів публічної адміністрації. Це зумовлює доцільність підвищення ефективності системи контролю за діяльністю зазначених органів, розроблення заходів щодо вдосконалення нормативно-правового поля здійснення державного й публічного контролю за публічним адмініструванням. Проаналізовано змістове наповнення поняття «контрольна функція органів публічної адміністрації», яка є різновидом функції соціального контролю, що являє собою систему перевірки уповноваженими суб’єктами (державні органи, громадськість) діяльності органів і посадових осіб органів публічного адміністрування, ефективного використання матеріальних і фінансових ресурсів задля ідентифікації порушень законодавчих норм і виявлення невідповідностей результатів поставленим завданням. Визначено основні заходи оцінювання забезпечення ефективності контрольних заходів, що здійснюється за такими етапами: визначення кількісних і якісних параметрів оцінювання ефективності контролю; оцінка компетентності контрольних органів або оцінка результативності внутрішнього й зовнішнього контролю; розроблення заходів підвищення ефективності управлінських рішень при реалізації внутрішнього контролю в організації, установі тощо (характерним є для стадії попереднього контролю). Для оцінки ефективності контрольної функції органів публічної адміністрації запропоновано такі критерії: якість і повнота, достовірність інформації, що надходить до контролюючих органів; своєчасність контролю, регулярність контролю, об’єктивність контролю, необтяжливість заходів контрольного характеру, оперативність і публічність результатів контролю.

У статті розглянуто теоретичні та практичні основи інформаційного забезпечення надання адміністративних послуг. Проаналізовано інформаційне забезпечення при реалізації державної політики. Проаналізовані способи реалізації прав доступу громадян до інформації про діяльність державної влади та органів місцевого самоврядування. Розглянута специфіка інформаційного забезпечення електронного урядування в сфері адміністративних послуг. Визначено особливості розвитку електронного урядування, поняття електронних послуг та особливості функціонування Єдиного державного порталу адміністративних послуг. У вітчизняній практиці відсутні формалізовані вимоги, нормативи та критерії, які визначають ефективність надання адміністративних послуг органами публічного управління різних рівнів. В результаті виникає низка адміністративних проблем, оскільки з-поміж значної кількості програмного забезпечення складно визначити оптимальну універсальну платформу для впровадження системи надання адміністративних послуг. Зазначена проблематика потребує найшвидшого вирішення та чіткого регламентування з боку державних органів через розроблення національних стандартів. В європейських країнах якісний, швидкий та безпечний доступ до публічної інформації є основним показником ефективності публічного управління. Нормативне забезпечення розвинених країн може стати прикладом для удосконалення вітчизняної нормативної бази. В рамках дослідження проведено емпіричний аналіз інформаційного забезпечення Центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП) органів місцевого самоврядування Сумської області, виділені основні проблеми інформаційного забезпечення ЦНАП та обґрунтовані напрями підвищення результативності системи надання адміністративних послуг. Метою дослідження є удосконалення інструментарію надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування. Предметом дослідження є відносини, що виникають у процесі інформаційного забезпечення процесу надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування. Об’єктом дослідження є інформаційне забезпечення Центрів надання адміністративних послуг. Методи дослідження: системний аналіз, аналіз, синтез, індукція, дедукція, статистичний аналіз, метод експертних оцінок.

Стаття є складовою теми формування інституціональних засад публічного управління якістю соціального обслуговування. Вона присвячена питанню систематизації та вдосконалення критеріїв оцінки якості соціальних послуг. Відправним її моментом виступає теза про системність зв’язку категорій якості життя та якості соціального обслуговування. З позицій соціологічної науки процес надання/отримання послуги розглянуто як різновид соціальних відносин. Визначено статусно-рольовий набір учасників останніх, а саме: соціально-орієнтованого закладу, соціального працівника та клієнта. Це дало можливість виявити в системі критеріїв оцінки якості три рівні. Визначено, що на перших двох критерії ефективності функціонування закладу сфери соціальної роботи та професійної діяльності соціального працівника мають цілераціональний характер і є дієвими лише в адміністративному ракурсі оцінки підпроцесу надання послуги. Доведено, що критерії третього рівня мають суб’єктивний характер, оскільки пов’язані з проблемою результативності та рівня задоволеності потреб клієнта. Окреслено коло критеріїв оцінки якості соціальних послуг, в якому найбільш важливе місце займають відповідність, відкритість, доступність, безперебійність, точність, своєчасність та безпека надання.

Романадзе Л. Д. Критерії медіабельності в контек­сті системи вирішення спорів. - Стаття. В Україні останніми роками триває поступове набуття популярності альтернативними методами вирішення спорів, зокрема, медіацією, продовжу­ється законопроектна робота з інституалізації меді­ації, яка серед іншого полягає у визначенні сфери застосування медіації. Сфера застосування медіації тим не менш не може бути всеосяжною з огляду на суть спо­ру, наявність чи відсутність у спорі інтересів третіх осіб, дієздатність сторін спору та їх суб’єктивного ставлення до вирішення спору у певний спосіб, інші чинники. Вибір сторонами спору порядку його вирішення повинен бути забезпечений не тільки інституційно, також має бути забезпечена доступна та обґрунтована інформація щодо критеріїв вибору певних процедур вирішення спорів. Розробка чітких та обґрунтованих критеріїв медіабельності спору є запорукою ефектив­ного становлення медіації як альтернативного мето­ду вирішення спорів, формування довіри суспільства до медіації через розуміння її сутності та природи. Під медіабельністю спору слід розуміти сукупність ознак конкретного спору, дієздатності та суб’єктивного став­лення сторін спору, можливість дотримання принципів медіації у певній медіаційній процедурі, які визнача­ють об’єктивну та суб’єктивну можливість проведення медіаційної процедури та впливають на вірогідність її результативності. На основі проведеного аналізу сформульовано кри- теріїї медіабельності спорів: сталі критерії, вплив яких виключає можливість проведення медіації; змінні критерії, межі впливу яких на медіабельність спору можуть варіюватися в результаті роботи медіатора, представників сторін спору та корегування зовнішніх обставин. Для кращого розуміння сутності як медіа- ційної процедури, так і категорії медіабельності спору пропонується виділяти змінні критерії, які підвищу­ють вірогідність початку медіаційної процедури та її результативного завершення; змінні критерії, які зни­

У статті проаналізовано зарубіжний досвід щодо оцінювання результативності науково-педагогічних досліджень та виокремлено такі основні актуальні напрями: визначення критеріїв наукового дослідження, використання наукометричних баз даних у процесі оцінювання досліджень для кваліфікованого аналізу джерельної бази, вимірювання формальних наукометричних показників, використання альтметричних підходів і використання цифрових бібліотечних систем. Проте більшість з розглянутих критеріїв для оцінювання результативності науково-педагогічних досліджень мають недоліки, обумовлені формальним характером та можливими маніпуляціями. Тому одним з дієвих факторів слід розглядати експертне оцінювання та рецензування, як це нині відбувається у більшості високорейтингових видань.

Статтю присвячено проблемі діагностування результатів фасилітації малого підприємництва на різних рівнях управління: загальнодержавному, регіональному та рівні територіальних громад. Визначено перелік державних та недержавних інституцій, що беруть участь у процесі фасилітації розвитку малого підприємництва. Дана характеристика основних недержавних інституцій-учасниць. На основі попередньої оцінки результатів фасилітації розвитку малого підприємництва, проведеної на прикладі Харківської області, виявлено «вузькі місця» діагностики та обґрунтовано перелік кількісних та якісних критеріїв діагностування результатів фасилітації. Для підвищення точності діагностики за кількісними параметрами розроблено систему показників результативності фасилітації розвитку малого підприємництва.

У роботі висвітлюються результати застосування методології інтегральної згортки ключових показників економічної ефективності територіальних підрозділів податкового відомства держави: результати збору податків, продуктивність, затратність, динаміка цих показників. Сформовані критерії для групування територіальних податкових підрозділів за значеннями показника результативності з метою прийняття тактичних і стратегічних управлінських рішень. У роботі сформовані рекомендації щодо використання запропонованого підходу у цілепокладанні при прийнятті управлінських рішень на основі «сігма-управління».

Цель работы. Стратегия индустриальных преобразований экономики региона является долгосрочным планом по развитию региональной промышленности в рамках проводимой местными органами власти промышленной политики. В статье рассматриваются различные методы выбора критериев и показателей оценки ее результативности. Важным моментом в стратегии является ее реалистичность и реализуемость, а для этого необходимо предусмотреть возможность обратной связи, которая является базой для выявления степени воздействия применяемого набора мер на экономическое развитие региона, оценки результативности и действенности разработанной стратегии. Метод или методология проведения работы. В статье проводится анализ методологических подходов к определению критериев оценки результативности стратегических документов и действий, направленных на развитие регионального промышленного комплекса. Результаты. На основе анализа методологических подходов к изучаемой проблеме выявлены их достоинства и недостатки, а также определены основные виды показателей и критериев (интегральных и частных), которые являются характеристикой результативности стратегии индустриальных преобразований экономики региона. Выводы. Формирование и реализация стратегии индустриальных преобразований экономики региона станут существенным вкладом в реализацию формируемой Правительством стратегии социально-экономического развития Республики Дагестан. Рост числа промышленных предприятий, объемов производства продукции, налоговых поступлений является первым показателем положительной динамики регионального инновационного развития.

В статті представлено рівні готовності фахівців готельно-ресторанної справи до інноваційної професійної діяльності. Досліджено, що даний показник визначається професійною спрямованістю студента, на основі обраної спеціальності, набутою освітою, творчим пошуком і використанням отриманих під час фахової підготовки знань, умінь і навичок на практиці, а також прагненням до самовдосконалення. Для визначення рівня готовності фахівців готельно-ресторанної справи до інноваційної професійної діяльності відповідно до компонентів запропоновано критерії: мотиваційний, особистісний, когнітивний і діяльнісний. Визначення рівня психологічної готовності особистості до діяльності має базуватися на співвідношенні результативності конкретної професійної діяльності з погляду професійно заданих цілей і тих новоутворень, що відбуваються в особистості під впливом професійної діяльності. Як психологічні кореляти результативності діяльності та особистісних новоутворень можуть бути розглянуті мета діяльності та особистісний смисл.

У статті запропоновано заходи щодо вдосконалення процедур аудиту інформаційної безпеки (АІБ) для різних об’єктів інформатизації (ОБІ). Показано, щооцінкурівняступеняінформаційноїбезпеки (ІБ) для ОБІ доцільно проводити на основі оцінювання результативності безлічі критеріїв методу аналізу ієрархій (МАІ). При цьому така оцінка ступеня ІБ і всі пов’язані з нею процедури аудиту АІБ, найбільш ефективні для багатостороннього оцінювання ІБОБІ. Запропоновано модифікований метод аналізу ієрархій, на основі застосування апарату теорії нечітких множин і нейронних мереж. Цей метод дає можливість менеджменту приймати обґрунтовані управлінські рішення у сфері ІБОБІ

У ході дослідження проаналізовано основні чинники, що впливають на розвиток інвестиційної діяльності в сільському господарстві. Проаналізовано основні показники, які виражають темпи іноземного інвестування в сільськогосподарську галузь. Охарактеризовано основні показники інвестиційного розвитку сільськогосподарських підприємств, зокрема розглянуто динаміку обсягів капітальних інвестицій, частки інвестицій в агросектор в структурі ВВП, обсяг інвестицій у розрахунку на одне аграрне підприємство. Проведено дослідження та оцінювання результативності державного регулювання інвестицій у сільському господарстві, яке передбачає статистичний аналіз опорних показників. Результатом державного регулювання інвестицій у сільському господарстві є аналіз впливу основних факторів на ефективність інвестицій. З метою виявлення впливу на процес державного регулювання інвестицій у агросфері здійснено кореляційний аналіз за низкою критеріїв. Обґрунтовано перспективні напрямки удосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності в сільському господарстві. Система державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні, сформована в результаті великої кількості трансформацій і реорганізацій, не є єдиною та результативною. Вона складалася з багатьох учасників, функції які доволі часто дублювалися, що в фінальному підсумку знижувало рівень управління інвестиційними процесами. Погіршення розвитку державного регулювання в сфері інвестицій, підтверджується тенденцією до зниження фінансування видатків на утримання загальнодержавних установ, які здійснюють управління інвестиційними процесами в секторі економіки сільського господарства. Особливостями розвитку політики регулювання інвестиційної діяльності в сільському господарстві, також враховуються передумову зміни попиту на різні категорії агропродукції. За результатами аналізу сформульовано висновки щодо особливостей впливу державного регулювання інвестиційної діяльності у сільському господарстві.

Резюме. У літературі відмічається дефіцит даних щодо оцінки можливого взаємозв’язку між особливостями недотримання ергономічних рекомендацій лікарями-стоматологами та наслідками проведення різних ятрогенних втручань у розрізі їх якості та результативності. При цьому попередньо необхідно систематизувати наявні характерні патерни порушень ергономіки роботи лікарів-стоматологів у процесі лікування кореневих каналів у розрізі впливу на них таких похідних, як наявний досвід роботи, середня кількість робочих годин, особливості матеріально-технічного забезпечення та застосування різних типів інструментів та засобів для оптичного збільшення. Мета дослідження – визначити основні особливості порушення ергономіки лікарями-стоматологами в ході проведення ендодонтичного лікування. Матеріали і методи. З метою реалізації поставленої мети проводили моніторинг особливостей робочого патерну 32 лікарів-стоматологів, які забезпечували виконання ендодонтичних втручань у середньому не менше 3 год на день. Моніторинг за роботою лікарів-стоматологів виконували лише в ході проведення ними лікування кореневих каналів постійних зубів у дорослих осіб. У процесі моніторингу лікар-спостерігач забезпечував періодичне заповнення анкети Rapid Entire Body Assessment (REBA) відповідно до оригінальної методики. Результати дослідження та їх обговорення. Виражене зростання тенденції невідповідності ергономічним параметрам роботи відмічалося при середній кількості годин проведення ендодонтичних втручань на день на рівні 5 і більше годин. Порівняно із випадками застосування операційного мікроскопа, використання бінокулярів або ж збільшуваних луп різного дизайну характеризувалося зростанням частоти реєстрації показників критерію REBA на рівні 4–7 із 25,0 % до 33,33 %, та зменшенням частоти реєстрації таких в діапазоні 2–3 балів із 50,0 % до 33,33 %. Висновки. Більшість лікарів-стоматологів досліджуваної вибірки демонструвала наявність порушень основних ергономічних принципів згідно з використовуваними критеріями REBA, що аргументує як потребу корекції їх робочого патерну з метою оптимізації робіт, так і необхідність дослідження подальших взаємозв’язків між конкретними показниками вищезгаданих критеріїв та із зареєстрованою успішністю проведеного ендодонтичного лікування і частотою розвитку різних видів помилок, допущених на етапі механічної та медикаментозної обробки кореневих каналів, а також на етапі їх обтурації.

Метою статті є дослідження партнерських відносин як таких, що підвищують спроможність вдосконалювати та розвивати громаду окремими жителями чи групами, які взаємодіють між собою. Представлено огляд результатів закордонних досліджень з визначення спроможності громад та підходів до її оцінювання, окреслено місце партнерства та співпраці в нарощуванні потенціалу громади. Розвинуто підходи щодо визначення сутності партнерської спроможності громад з виділенням основних факторів впливу на неї, а також критеріїв оцінки результативності партнерських відносин.

Предметом вивчення в статті є процеси формування пояснень щодо рекомендованого переліку товарів та послуг в рекомендаційних системах. Метою є розробка моделей пояснення щодо рекомендованого переліку товарів та послуг з урахуванням зміни інтересів користувачів у часів. Завдання: обґрунтувати вибір критеріїв для оцінки пояснень; розробити узагальнену модель пояснення, що враховує довіру користувача, а також зміни у продажах товарів та послуг. Використовуваними підходами є: підходи до побудови рекомендацій на основі схожості вибору користувачів, а також характеристик об'єктів користувацького вибору. Отримані наступні результати. Проведено порівняльний аналіз критеріїв оцінки пояснень та обґрунтовано вибір критеріїв довіри та результативності як ключових для моделювання пояснень з урахуванням темпорального аспекту вибору користувача. Запропоновано моделі представлення пояснень у вигляді числового показника, значення якого характеризує зміну продажів протягом визначеного періоду часу, а знак пояснення визначає напрямок цих змін – збільшення або зменшення. Висновки. Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному. Запропоновано модель пояснення для рекомендацій. Пояснення представлено числовим показником, що враховує зміни продаж на товарів та послуг між інтервалами деталізації часу для визначеного періоду часу. Пояснення враховує зміни продажів вибраного товару на послідовних інтервалах часу для заданого рівня його деталізації, а також зміни продажів для всіх інтервалів у вибраному періоді часу у порівнянні з поточним інтервалом. Запропоноване числове представлення пояснення дає можливість задовільнити одночасно критерії довіри та результативності пояснень: знак показника відповідає критерію довіри, а абсолютне значення з урахуванням знаку дає можливість оцінити результативність роботи рекомендаційної системи. В практичному аспекті представлене пояснення дає можливість обґрунтувати сформовану рекомендацію навіть у випадку шилінг-атак та у ситуації холодного старту рекомендаційної системи, оскільки в якості вхідних даних для його побудови використовується об’єктивна інформація про покупки вибраного товару для заданого періоду часу

У статті проаналізовано теоретичні аспекти побудови моделі забезпечення якості підготовки майбутніх вчителів музичного мистецтва у процесі інструментального навчання. Визначено сутність понять «модель» та «якість». З’ясовано, що вивчення поняття «якість» здійснюється на трьох рівнях: емпіричному (узагальнення усвідомлених фактів), гносеологічному (обґрунтування методів і прийомів, умов і критеріїв) категоріальному та науково-теоретичному (специфічному для кожної науки). Визначено основні характеристики «якості» – важливість (значущість), реалістичність (вірогідність дослідження), результативність (ступінь досягнення цілі) та ефективність (відношення результативності до затрат). Виокремлено внутрішні і зовнішні системотворчі чинники забезпечення якості у сфері вищої освіти. Одним з ефективних напрямків підвищення якості підготовки вчителів музичного мистецтва визнано формування у вищому навчальному закладі культуротворчого середовища, що виступає основою засвоєння гуманістичних цінностей, мистецьких знань, виконавських умінь і навичок.

Велике значення для розвитку національної економіки, набуття нею рис, притаманних ринковій економіці, має процес входження України до системи міжнародних економічних відносин. Поглиблення участі України в європейських та світових інтеграційних процесах супроводжується збільшенням кількості підприємств, що здійснюють свою діяльність у зовнішньоекономічній сфері. Проведене у статті дослідження встановило, що важливою умовою успішного функціонування підприємства, де ЗЕД – основний вид діяльності, є створення досконалої системи оцінки результатів експортно-імпортних операцій, рівень яких характеризується ефективністю їх здійснення та базується на критеріях ефективності та результативності, які у сукупності характеризують рівень розвитку ЗЕД підприємства. Дослідження методологічних підходів до оцінки розвитку ЗЕД підприємства дає змогу стверджувати, що загальноприйнята методика його визначення відсутня. Важливим для розвитку національної економіки, набуття нею рис, властивих ринковій економіці, є процес входження України в систему міжнародних економічних відносин. Поглиблення участі України в європейських та світових інтеграційних процесах супроводжується збільшенням кількості підприємств, що працюють у зовнішньоекономічній сфері. Вивчення методологічних підходів до оцінки розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства свідчить про те, що загальновизнаний метод його визначення відсутній. У результаті дослідження узагальнено методичні підходи до оцінки розвитку ЗЕД підприємства, проведено порівняльний аналіз тих методичних підходів, які орієнтовані на ефективність ЗЕД. Порівняльний аналіз дав змогу встановити, що оцінка розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств повинна проводитися на основі економіко-математичних методів та методів експертних оцінок. Дослідження показує, що майже у всіх підходах, які ми розглядали, одним із ключових моментів у вивченні зовнішньоекономічної діяльності підприємства є визначення чинників, що впливають на ефективність експортного потенціалу. Проблема вибору відповідних критеріїв для аналізу зовнішньоекономічної діяльності залишається відкритою, що дасть змогу окремим підприємствам залежно від виду, масштабу їхньої діяльності адекватно оцінити рівень свого розвитку та визначити шляхи подальшого розвитку. Ми вважаємо, що найефективнішим методом виявлення чинників, що мають значний вплив на розвиток експортної діяльності підприємств і до якого схиляються багато дослідників, є метод експертних оцінок.

Розглянуто проблеми оцінювання ефективності австро-угорської та російської пропаганди часів Першої світової війни. На підставі результатів порівняльного аналізу інформаційного протистояння між Російською та Австро-Угорською імперіями запропоновано такі критерії оцінювання результативності: масштаби охоплення аудиторії, цільові групи та ефективність заходів контрпропаганди. Різноманіття засобів та прийомів пропагандистського впливу відображало тогочасний технічний та суспільно-політичний розвиток країн.Кількість матеріалів, що носила ідеологічне навантаження, обчислюється сотнями тисяч. Основною формою пропаганди залишалася друкована продукція. Встановлено, що вже в 1914 р. у військовослужбовців на передовій сформувалися певні настанови щодо супротивника. Пропаганда виконала своє завдання із формування образу ворога.Значні успіхи в інформаційному протистоянні на початку війни демонструвала Росія. Цьому сприяла ідеологія панславізму й військові перемоги на фронті. Причини більшої ефективності пропагандистської діяльності Австро-Угорщини та Німеччині в другій половині війни можна пояснити насамперед гостротою внутрішньої кризи в Російській імперії. Аналіз матеріалів з досліджуваної теми дозволяє констатувати, що пропаганда набула статусу потужної зброї міждержавних протистоянь в умовах Першої світової війни.

Статтю присвячено дослідженнюпроблемиоцінкиефективності і результативності адміністративного управління в процесі реформування в сфері державного управління. Акцентовано увагу на ключових питаннях реформування державного управління, а саме на тому, як визначити які реформи необхідні, задля досягнення яких цілей і результатів їх необхідно здійснювати, і насамперед – наскільки це ефективно з точки зору співвіднесення очікуваних ефектів та витрат на процес реформування. Обґрунтування відповідей на ці запитання та створення об’єктивної методології оцінювання результатів та ефективності реформування в державному управлінні, здатне виключити хаотичність процесу реформування, невизначеність строків та бажаних результатів, що передбачає реформування – заради процесу, а не досягнення ефективності. Вважаємо, що в умовах процесу реформування державного управління в Україні, який до речі є далеким від процесу, спрямованого на результат, необхідно чітко усвідомлювати причини та наслідки неефективності державного управління та сформувати власну методологію оцінки вимірювання якості та ефективності державного управління, яка б враховувала специфіку різних аспектів державного управління в Україні з урахуванням міжнародного досвіду розробки та застосування таких методик, що надасть можливість визначити проблемні питання та намітити подальші напрямки реформування системи державних послуг в Україні. На підставі дослідження міжнародного досвіду впровадження оцінки ефективності і результативності державного управління, аналізу існуючих методологій оцінювання в Україні, визначення проблем розробки та впровадження єдиної системи оцінювання, що здатна об’єктивно проводити моніторинг та задовольняти інтереси основних стейхолдерів реформ державного управління, визначені та запропоновані ключові принципи таобов'язкові вимоги до критеріїв і показників ефективності процесів реформування та державного управління.

У статті розкрито концептуальні соціально-психологічні основи дослідження процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму; визначено процесуальну і змістовну складові процесу реінтеграції військовослужбовців та виокремлено його компоненти (стратегічно-цільовий, змістовний, організаційно-діяльнісний, оціночно-прогностичний); на основі системи принципів системно-інтегративного та генетико-моделюючого підходів виявлено соціально-психологічну специфіку процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму, повʼязану з особливостями мотиваційних та когнітивних психічних станів; соціальними механізмами інтеріоризації і трансформації цінностей; соціальним самопочуттям (когнітивно-оцінною, мотиваційно-ціннісною, емоційно-поведінковою складовими) та субʼєктивним соціальним благополуччям (соціальною помітністю, соціальною дистантністю, емоційним прийняттям, соціальним схваленням, соціальними переконаннями); параметрами ідентичності (за когнітивним, емотивним, конативно-діяльнісним, ціннісно-орієнтаційним компонентами) та соціально-психологічної зрілості (за особистісним, рефлексивним, функціональним компонентами); визначено інтеграційні показники результативності процесу реінтеграції військовослужбовців за параметрами її соціально-психологічної спроможності/неспроможності; виокремлено систему параметрів, критеріїв і рівнів соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму, яка включає когнітивний, емоційно-оцінний, світоглядний, поведінковий компоненти; виявлено особливості соціального простору і соціальних комунікацій в аспекті проблеми реінтеграції військовослужбовців, артикульовані його дискурсивними вимірами; розкрито змістовно-процесуальні засади побудови і реалізації системи соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму з використанням методичної, ресурсної та організаційної її складових, основу якої складали інтегративно-інваріантні психотехнології розвитку соціально-психологічної спроможності військовослужбовців та підвищення її соціального потенціалу; визначено основні складові ефективної реалізації системи соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму. Ключові слова: військовослужбовці, реінтеграція, соціально-психологічне забезпечення процесу реінтеграції, сучасний соціум.

Статья посвящена анализу существующих в зарубежной и отечественной практике подходов к оценке эффективности государственного управления в целом и показателей результативности, используемых в отношении государственного имущества, выделены их преимущества и недостатки. Определена их основная проблема – отделение системы государственного управления от государственного имущества. Обоснована необходимость разработки синтетического подхода к оценке эффективности управления государственным имуществом, включающего как рыночные, так и классические методы оценки и управления, с учетом многоаспектности категории «эффективность». Предложены общие критерии эффективности в сфере управления государственным имуществом, на основе которых должна быть организована система оценки: общеэкономический, управленческий, ситуационный, системно-функциональный, институциональный, социальный.

Пропонується метод оцінювання ефективності асиметричної протидії сучасним загрозам в інтересах забезпечення достатнього рівня воєнної безпеки держави. Оскільки однією із головних тенденцій формування та розвитку безпекового середовища у світі визначено перенесення ваги у воєнних конфліктах на асиметричне застосування військової сили збройними формуваннями, зміщення акцентів у веденні воєнних конфліктів на комплексне використання військових і невійськових інструментів (економічних, політичних, інформаційно-психологічних тощо), виникла потреба в оцінюванні та прогнозуванні ефективності асиметричного застосування військових та невійськових сил і засобів у протидії силовому тиску та застосуванню військової сили проти держави, що протистоїть більш сильному у військовому відношенні противнику. Основним обмеженням держави, що проводить наступальні дії, виступають втрати особового складу. Для держави – жертви агресії втрати особового складу, населення, інфраструктури тощо у такому конфлікті значно більші. Світовий досвід показує, що значно слабша у військовому відношенні країна, здійснюючи асиметричні заходи протидії загрозам військовими і невійськовими суб’єктами сил оборони, здатна завдати противнику неприйнятного збитку, в т.ч. і в невійськових сферах безпеки, і тим самим примусити навіть більш сильного у воєнному відношенні противника відмовитися від застосування військової сили проти неї.Пропонується ефективність протидії агресії держави, що значно переважає державу-мішень за військовою “потужністю”, оцінювати сумарним рівнем деескалації загрози на певний момент часу за рахунок симетричної (прямої військової) та асиметричної (комплексної) протидії агресії у формі проведення локальної спеціальної операції. Це дало змогу синтезувати модель оцінювання ефективності асиметричної протидії загрозам воєнній безпеці держави за показником сумарного зниження рівня загрози в проведених локальних спеціальних операціях (ЛСО), а також сформувати систему обмежень та визначити критерій прийняття рішення державою-агресором на відмову від подальших агресивних дій.

В данной статье рассматриваются вопросы разработки и реализации долгосрочной стратегии организации самостоятельной работы студентов и магистрантов средствами иностранного языка, которая позволяет спроектировать вектор дальнейшего профессионального и личностного развития будущего специалиста. Предлагаемая стратегия основывается на четырехэтапном подходе, предусматривающем интеграцию коммуникативных средств обучения с информационными технологиями, упорядочение эффективных средств и форм реализации СР и контроль, укрепление взаимосвязей преподавателя-студента, соблюдение принципа преемственности и последовательности. Были использованы методы теоретического и эмпирического исследования; описаны этапы подхода, являющегося основой самой стратегии, при помощи которых определена последовательность пошаговых элементов управляемой самостоятельной работы; сгруппированы и конкретизированы ее формы и виды; определены и уточнены критерии результативности овладения компетенциями по дисциплине «Иностранный язык». Авторы приводят данные проведенного экспериментального исследования, доказывающего положительное влияние реализации долгосрочной стратегии организации самостоятельной работы студентов на формирование профессиональной иноязычной компетенции.

Предметом вивчення в статті є процеси представлення пояснень для персоналізованих пропозицій в рекомендаційних системах. Метою є розробка моделі інтерфейсу пояснень до рекомендацій, що враховує зміни інтересів користувачів з часом. Завдання: визначення елементів темпорально-орієнтованого інтерфейсу пояснень для рекомендацій на основі структуризації існуючих підходів до представлення пояснень; розробка моделі інтерфейсу пояснення, що враховує темпоральну динаміку вимог користувача. Використовуваними підходами є: підходи до побудови рекомендацій на основі схожості вибору користувачів та предметів користувацького попиту. Отримані наступні результати. Сформульовано вимоги до інтерфейсу пояснень з темпоральними характеристиками. З урахуванням запропонованих вимог визначено структурні елементи представлення пояснень, що дають кількісну та якісну оцінку рекомендацій. Запропоновано модель інтерфейсу для представлення пояснень в рекомендаційній системі з урахуванням змін інтересів споживачів у часі. Висновки. Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному. Запропоновано модель візуального інтерфейсу для представлення пояснень в рекомендаційній системі з урахуванням темпоральної динаміки вподобань користувачів. Модель містить у собі групи візуальних та інтерактивних елементів. Візуальні компоненти відображають кількісні та якісні показники для поточного рекомендованого предмету, що показують динаміку продажів або рейтингів по інтервалам в рамках заданого періоду часу, а також сумарні зміни за цей період. Інтерактивні компоненти інтерфейсу дають можливість користувачеві визначити період часу для побудови пояснень, а також ступінь деталізації у часі темпоральних характеристик пояснення. Практична перевага запропонованої моделі полягає в тому, що сукупність статичних і динамічних показників, а також можливість коригування темпоральних параметрів дозволяють задовільнити критеріям прозорості, довіри, результативності та переконливості щодо пояснень до рекомендацій і, тим самим, створюють умови для підвищення кількості лояльних споживачів та відповідного збільшення продажів рекомендованих предметів

Світові тенденції підвищення якості надання послуг державними установами у сфері публічного адміністрування спрямовані на оцінювання результатів їх діяльності. Систематичний моніторинг діяльності державних установ, у тому числі й органів податкової служби, дозволяє підвищити результативність їх діяльності, що в цілому позитивно відобразиться на економічному розвитку країни. У статті поглиблено теоретичні засади щодо здійснення оцінювання ефективності діяльності податкових органів. Зокрема, зосереджено увагу на сучасній практиці оцінювання діяльності податкових аудиторів в Україні, адже саме від ефективності діяльності останніх залежить якість адміністрування податків та наповнення бюджету країни. Оскільки спеціальної методики, якою б регламентувались правові засади контролю повноти та якості проведення аудиту працівниками податкової служби поки не напрацьовано, це підтверджує актуальність проведення подальших досліджень з даної проблематики. Питання оцінювання ефективності діяльності податкових органів в Україні актуалізується також у зв’язку з реформуванням податкової служби. Обґрунтовано, що одним із управлінських інструментів вирішення поставленого завдання є використання системи ключових індикаторів оцінювання результативності (key performance indicators, КРІ), яка дозволяє охоплювати всі рівні діяльності установи. Система КРІ активно застосовується успішними компаніями у країнах з розвиненою економікою. Визначено, що у світовій практиці результативність діяльності податкових служб вимірюється на трьох основних рівнях: стратегічному, операційному та індивідуальному. З’ясовано, що з метою запровадження системи оцінювання якості та повноти проведення аудиту необхідно враховувати такі критерії як навантаження, результативність, дієвість та економічність. Застосування такого підходу дозволяє зробити комплексне й деталізоване оцінювання повноти та якості податкового аудиту на різних рівнях.

У статті розглянуто концептуальні засади децентралізації публічної влади. Встановлено, що різноманітність позицій щодо визначення концептуальних засад децентралізації влади обумовлена різними причинами запровадження децентралізації влади в країнах світу. Здійснено огляд реформи місцевого самоврядування на засадах децентралізації публічної влади. Визначено позитивні сторони та основні вади реформаторських дій. Наголошено, що децентралізація сама по собі не є панацеєю для вирішення всіх проблем, які роками накопичувалися на місцевому рівні. Децентралізація буде ефективною лише за умови наявності централізації влади, тобто їх ефективного поєднання. Саме належний їх баланс є важливим для ефективного та результативного функціонування державного управління та формування спроможних інститутів місцевого самоврядування. Визначено, що успішність реформи децентралізації залежить не лише від інституційної спроможності та політичної волі місцевих посадовців та депутатів, а й від рівня безпосередньої активності та участі мешканців у реалізації реформи на усіх її етапах. Децентралізація влади посідає стратегічне місце у забезпеченні ефективності функціонування системи державного управління, основним критерієм результативності якої є реалізація інтересів та потреб громади. За умови законодавчого забезпечення та створення умов для співпраці влади, бізнесу та громадянського суспільства, децентралізація буде поштовхом до мобілізації суспільства, що призведе до підвищення його активності у процесах прийняття та реалізації управлінських рішень, а з іншої сторони сприятиме підвищенню ефективності роботи державного механізму й активізації розвитку регіонів через прийняття складних та оперативних рішень, запит на які дає суспільство. У статті визначено чинники спротиву децентралізації влади, серед них: - недостатнє залучення громадськості до практичного втілення реформи; брак інформації на початку реформи, нерозуміння її сутності; недостатнє усвідомлення щодо подальших перспектив та наслідків втілення реформи; відсутність нормативно-правового поля та його прийняття по ходу реалізації реформаторських дій; відсутність стратегічного бачення розвитку країни після 2020 року; неготовність та неприйняття місцевих керівників запроваджуваних змін;небажання змін, як до суспільних настроїв так і управлінської еліти та ін. Здійснено огляд нормативно-правового забезпечення реформи та запропоновано зміни щодо удосконалення законодавстваз питань децентралізації влади в Україні. Визначено подальші кроки децентралізації публічної влади в контексті сучасного розвитку України: завершити формування та ухвалення нормативно-правової бази реформи; визначити механізм вирівнювання диспропорцій у рівнях розвитку регіонів України; вирішити питання забезпечення кваліфікованими кадрами; затвердити заходи щодо попередження корупції на місцевому рівні; сприяти формуванню сприятливого бізнес-середовища та інвестиційної привабливості тощо.

Визначено та проаналізовано проблеми вдосконалення спеціальної силової і функціональної підготовленості веслувальників високої кваліфікації у підготовчій період спортивного тренування в академічному веслуванні. Рівень ефективності змагальної діяльності у веслуванні академічному прямо залежить від рівня спеціальної фізичної підготовленості для результативного подолання двох кілометрів змагальної дистанції, яка є стандартною і використовується на міжнародних змаганнях та на Олімпійських іграх. У дослідженні взяли участь 6 веслувальників високої кваліфікації віком від 17 до 23 років. Метою дослідження було розробити та експериментально перевірити програму спеціальної силової і функціональної підготовленості веслувальників високої кваліфікації у підготовчому періоді. Для оцінки рівня спеціальної підготовленості використовують методи контрольних тестувань. Впродовж експерименту на початку та наприкінці було проведено контроль спеціальної силової підготовленості у тренажерному залі, максимальна вага на таких вправах як, тяга штанги лежачі і присідання зі штангою на плечах, функціональної підготовленості на веслувальному ергометрі «Concept 2», у вигляді 2000 метрів та 5000 метрів. Основним показником результативності на ергометрі була середня потужність проходження дистанції, а у тренажерному залі – кілограми. У ході дослідження було зафіксовано підвищення рівня спеціальної фізичної підготовленості. Наприкінці тренувальної програми, спрямованої на вдосконалення спеціальної фізичної підготовленості, було проведено статистичну обробку отриманих даних за критерієм Стьюдента та Фішера, які констатують статистично значуще зростання рівня спеціальної силової і функціональної підготовленості веслувальників високої кваліфікації у підготовчому періоді та підтверджують ефективність запропонованої нами експериментальної програми тренувань.

В настоящий момент состояние строительной отрасли Российской Федерации можно охарактеризовать как кризисное. Несмотря на реализацию масштабных проектов в прошедшие годы, среди которых можно выделить подготовку к чемпионату мира по футболу и программу реноваций жилищного фонда, отрасль остается недофинансированной и пока еще не в состоянии вернуться к уровню развития, который наблюдался в стране до 2014 года. В таких условиях строительные компании вынуждены сокращать производственные издержки, в том числе и на персонал. Вместе с тем, в условиях цифровизации экономики и общества, а также постоянно повышающихся требований и стандартов в отрасли наблюдается недостаток высококвалифицированных специалистов. Строительным организациям зачастую бывает трудно сформировать эффективную команду для реализации того или иного проекта. Все это обуславливает потребность в формировании эффективной системы развития и обучения персонала в строительной отрасли с целью создания трудоспособного коллектива профессионалов, вовлеченных в свою деятельность и лояльных по отношению к своей организации. В этой связи целесообразно повышать качество и эффективность обучения, с тем, чтобы каждый вложенный в обучение рубль приносил максимально возможную отдачу. Автором были рассмотрены основные тенденции, наблюдаемые в строительной отрасли в последние годы. На примере одной из строительных компаний Центрального федерального региона были выявлены основные недостатки системы обучения персонала, для устранения которых была предложена модель комплексной оценки результативности обучения и повышения квалификации персонала строительной организации. Данная модель включает в себя критерии оценки результатов обучения, систему распределения ответственности за прохождение обучения в организации между ее различными сотрудниками и подразделениями, а также таргетирование целевой аудитории слушателей тех или иных программ повышения квалификации и бизнес-образования.

Цель работы. В статье исследованы теоретические и методические аспекты персонального маркетинга, содержательно охарактеризованы маркетинговая деятельность организации, этапы деятельности сотрудников, факторы, определяющие направления маркетинга персонала. Метод или методология проведения работы. Рассмотрены этапы маркетингового исследования, включающие определение проблемы, анализ вторичной информации, сбор первичной информации, анализ полученной информации, подготовку рекомендаций, принятие решений и другие формы использования результатов исследования; проанализированы методы сбора маркетинговой информации, сгруппированные и представленные тремя большими группами: кабинетными исследованиями, полевыми исследованиями, а также комбинированными исследованиями; осуществлен мониторинг методов проведения маркетинговых исследований, включающий первичные и вторичные данные, а также методы сбора качественных данных, методы сбора количественных данных и так называемые MIX-методы; особое внимание в контексте заявленного уделено технологиям опроса, которые классифицированы по способу проведения, по количеству тем, по многократности проведения, а также в зависимости от структуры поставленных вопросов; визуализирован план маркетинга персонал-организации, включающий инструменты политики и стимулирования, инструменты коммуникативной политики, а также методы привлечения персонала; охарактеризованы инструменты персонал-маркетинга; уточнены его основные структурные элементы; охарактеризованы основные структурные элементы маркетинга персонала и маркетинга отношений, описаны структурные блоки маркетинговой доктрины управления персоналом; определены уровни персонал-маркетинга, а также факторы, на него влияющие (внешние и внутренние); предложены визуализации факторов формирования технологий маркетинга персонала и его информационной функции. Результаты. Обновлены критерии оценки результативности подсистемы персонал-маркетинга. Область применения результатов. Результаты проведенного исследования могут быть использованы академическим, вузовским, бизнес-сообществами для обновления теоретико-методических положений, касающихся позиционирования маркетинга персонала как элемента стратегии конкурентоспособности. Выводы. Формализованы задачи персонал-маркетинга в условиях усиления рыночной неопределенности.

Создание высокоурожайных сортов риса, приспособленных к условиям Дальнего Востока, остается важной задачей селекции в регионе. Внедрение биотехнологических методов в сочетании с традиционной селекцией позволяет повысить результативность селекционного процесса. Исследования по оценке дигаплоидных линий риса проводили в Приморском крае в 2015 – 2016 гг. Изучали дигаплоидные популяции R1 и R2, полученные из гибридов 1-го и 2-го поколений. Первое и второе семенные поколения дигаплоидных линий получены из гибридов F1 и F2: Romanico × б/н 9167 — F1, Хазар × Дарий 23 — F2. Определяли биометрические показатели по основным элементам продуктивности. Использовали такие статистические параметры, как среднее значение, стандартное отклонение (ошибка среднего) и коэффициент вариации (V). Достоверность различий средних устанавливали по критерию Стьюдента при уровне значимости 0,05. У большинства дигаплоидов, полученных из гибрида Romanico × б/н 9167, наблюдалось снижение значений показателей признаков по сравнению с исходной формой. Достоверно отличалась в сторону уменьшения значений линия № 5 по признакам «высота растения» — 69,9 см (гибрид — 91,5 см) — и «количество зёрен на главной метёлке» — 48,5 шт. (гибрид — 77,6 шт.). На 2-й год испытаний полученные из гибрида Romanico × б/н 9167 дигаплоидные линии сравнивали с сортом Долинный (стандарт). Линия 502-2 достоверно превышала стандарт по признакам «высота растений» — 97,1 см (стандарт — 83,3 см) — и «длина метёлки» — 19,4 см (стандарт — 15,5 см). Выделены продуктивные, низкорослые, скороспелые, устойчивые к полеганию линии, которые в дальнейшем будут использованы в селекционном процессе.

У статті проаналізовано особливості юридичного закріплення функцій права. Охарактеризовано зміст функцій сучасного українського права та їх реалізації в контексті правової свідомості. З’ясовано, що функція виражає найбільш істотні, головні риси права і спрямована на здійснення корінних завдань, що стоять перед правом на даному етапі його розвитку. Функція права виявляє, як було вже зазначено, напрям його активного впливу, покликаного впорядкувати певний вид суспільних відносин. Функціональність права є його інтегральною та універсальною характеристикою, вираженням його природи і характерна для будь-якої правової системи на всіх історичних етапах її розвитку. Функція права виявляються водночас у суспільному бутті й у свідомості індивіда. Визначено, що основне призначення права полягає саме в регулюванні суспільних відносин, натомість правосвідомість суспільні відносини безпосередньо не регулює, її регулятивна сила спрямована на внутрішній світ людини, її переконання та оцінки. Інакше кажучи, правосвідомість регулює поведінку людей: правосвідомість можна розглядати як спосіб впливу права через свідомість окремих індивідів на закріплення навичок їхньої правової позитивної поведінки. Таким чином, вплив правосвідомості на суспільні відносини є опосередкованим: прямо впливаючи на поведінку людей, правосвідомість впливає і на суспільні відносини, що виникають між ними. У зв’язку з цим вважаємо, що визначення функцій правосвідомості потребує уточнення щодо об’єкта впливу даного феномену. Наголошено, що форма реалізації функцій права, виступаючи характеристикою функцій права в зовні, що виражається в ефективності й результативності правового впливу, повинна відповідати виключно об’єктивним критеріям. Інакше дуже складно буде оцінити ефективність правового впливу загалом і кожної функції права окремо. Зроблено висновок, що право має соціальну цінність тільки тоді, коли воно чинить реальну, а не номінальну дію на стан суспільних відносин, підвищує якість державних органів та інститутів громадянського суспільства. При цьому саме якість реалізації функцій права як динамічної складової частини правосвідомості, на наш погляд, має ключове значення під час визначення міри ефективності сучасного українського права.

Рецензія на монографію кандидата наук з державного управління, доцента, завідувача кафедри професійної освіти та управління навчальним закладом Міжрегіональної Академії управління персоналом Чаплай Ірини Віталіївни «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» На сьогодні становлення державно-громадської комунікації визначається вченими як процес розвитку комунікаційного продукту, що, в першу чергу, сприяє розвитку динаміки в стосунках між політичними діячами та партіями, з одного боку, та основними засобами масової інформації, з іншого боку, без особливої уваги та розгляду громадськістю. Ідея про те, що державно-громадська комунікація – це паливо для організаційного двигуна держави, ще не знайшла достатнього висвітлення у сучасних методологічних дослідженнях вітчизняних вчених, які не ставили за мету дослідити сутність ґенези інформаційно-комунікативних систем та їх роль в концептуалізації пріоритетності прав людини, торкаючись цих питань лише побіжно, або звертаючись до їх розгляду у зв’язку з вивченням інших процесів впровадження законотворчої системи. У зв’язку з цим, монографія Чаплай І. В. «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» є своєчасною та обумовлена нагальними потребами державотворчої практики щодо осмислення теоретичних і практичних аспектів удосконалення державної комунікаційної політики. Монографія має логічну послідовність викладення результатів дослідження, а поставлені завдання є достатньо розглянутими та завершені конкретними висновками і пропозиціями. Вона є завершеним самостійним науковим дослідженням, яке досить повно охоплює тему. Отримані результати мають наукове та практичне значення. Наукові положення, висновки та рекомендації мають достатнє емпіричне та теоретичне обґрунтування, що обумовлено використанням значної кількості наукової літератури, законодавчих та підзаконних нормативних актів України, правових актів та міжнародних документів за темою дисертаційного дослідження (близько 300 джерел), що дало можливість автору системно підійти до розробки критеріїв результативності та безпосередньої ефективності державно-громадської комунікації. У межах першого розділу автором здійснено теоретико-методологічний аналіз поняття та категоріального ряду комунікації в державі та суспільстві, відповідно до чого сформульовано основні положення, що розкривають зміст реалізації поставленої дослідницької мети. Заслуговує на увагу проведення теоретичної ідентифікації поняття комунікації, що дозволило систематизувати основні концепції та підходи до визначення її змісту, схарактеризувати практико-прикладний характер її реалізації у різних сферах суспільного життя. З таких положень можна говорити про те, що у сучасних умовах суттєво змінилося ставлення до комунікації. У другому розділі визначено, що комунікація є важливою складовою підготовки та прийняття державно-управлінських рішень. До того ж у цьому контексті вона поліпшує інституційну ефективність діяльності органів державної влади та вимірює певною мірою управлінські спроможності уряду. З’ясовані місце та роль інформаційно-комунікативних систем у концептуалізації пріоритетності прав людини й прав громадянина. Зазначено, що застосування інформаційно-комунікативних систем у державному управлінні вважається вирішальним чинником для досягнення ефективності її економічного функціонування як специфічного інституційного інструменту для реалізації державної політики. Якість інформаційно-комунікаційних зв’язків між окремими суб’єктами державного управління визначається низкою факторів. І це впливає на загальну систематичну структуру всієї організації державного управління. Крім того, інформаційно-комунікаційні зв’язки також впливають на якість потоків інформації, що здійснюються в межах усієї системи державної влади, а також характеристики зовнішніх зв’язків державного управління. Якість комунікаційного зв’язку може (але це не обов’язково повинно бути) істотно залежати від використання інформаційно-комунікаційних технологій. У третьому розділі Іриною Віталіївною обґрунтовано необхідність серйозного осмислення та доопрацювання правового механізму державного регулювання державним та громадським секторами. Визначено, що сьогодні удосконалення механізму впровадження сучасних технологій інформаційної присутності та інформування громадян про їхні права, зокрема про право вибору, право відповідальності, є першим важливим кроком до їхньої участі в процесі контролю за виробленням та реалізацією державної політики. Отримуючи повну інформацію, інститути громадянського суспільства можуть ліпше оцінювати ефективність державного сектору і надавати свої пропозиції. Однак важливо, щоб такий обмін був двостороннім: від посадових осіб до громадян, і навпаки. Це призводить до максимізації ефективності внутрішньо системного управління та до якісних удосконалень зовнішньо-управлінської результативності як органів державної влади, так громадського сектору загалом. Заходи контролю під час управління обома секторами мають бути безпосередньо пов’язані з використанням цих показників, як для зворотного зв’язку, так і для прямого контролю. Це сприятиме виявленню нових стратегічних можливостей для досягнення цілей контролю та забезпечуватиме здатність використовувати наявні можливості. У четвертому розділі наукового видання Чаплай І. В. визначено місце та роль комунікативних інструментів і технологій реалізації державних рішень у публічному управлінні. Сформульовано твердження про основні характеристики налагодження ефективної комунікативної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства в публічному управлінні. Конкретизовано сучасні інституціональні форми оптимізації комунікативних відносин у системі взаємодії органів державної влади та громадськості. Аналіз проблем використання інформаційно-комунікативних технологій у процесі комунікативної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства дав можливість зробити висновок про те, що перехід до комп’ютерно-орієнтованих технологій надання державних послуг, створення умов для їх розроблення, апробації та впровадження, раціональне поєднання новітніх засобів із традиційними - нелегка задача, що потребує розв’язання цілого комплексу організаційних, навчально-методичних, матеріально-технічних та інших питань. У п’ятому, заключному розділі, окреслено шляхи модернізації засобів і каналів громадянського впливу на публічну політику України. Зокрема, особлива увага приділена питанню реалізації стратегічного планування щодо громадського впливу на публічну політику України, що потребує серйозних змін застарілого стереотипного ставлення до планування як до процесу, що повною мірою керований органами державної влади. На перший план виходить необхідність нового розуміння планування, формування його стійкого становища завдяки максимізації рівня задоволеності громадян. У цьому контексті актуалізовано необхідність дослідити, наскільки державно-громадська комунікація як соціальний феномен сприяє розгортанню соціокультурної динаміки суспільства, як трансформується суспільна свідомість унаслідок розвитку відповідних комунікативних процесів. Зазначено, що стратегічне планування механізмів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні, запровадження новітніх моделей реалізації системних реформ стають можливими завдяки активізації участі громадськості, що забезпечується відповідними комунікативними інструментами. Надано авторське визначення мети формування саморегулівної системи засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні, що полягає у реалізації заходів професійного, громадського саморегулювання для розвитку та удосконалення процесів державно-громадської комунікації та визначення можливостей і перспектив їх використання в Україні. Використовуючи міжнародний досвід формування державно-громадської комунікації, визначено основні, стратегічні цілі об’єднання та інституційного зміцнення засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні. Наукова значимість монографії Чаплай І. В. «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» полягає у формуванні особливостей і тенденцій становлення та розвитку державно-громадської комунікації і, на основі цього, у визначенні практичних рекомендацій щодо її удосконалення як важливої складової інформаційної діяльності органів державної влади, яка забезпечує демократичність і соціальну орієнтованість відповідних комунікативних повідомлень та їх просування по всій державно-управлінській вертикалі.

Безсумнівно, що якість підготовки майбутнього вчителя фізики – феномен панорамний. Однак, дидактика фізики, як теорія навчання з предмету, може з достатньою мірою передбачуваності та дієвості орієнтувати на визначальні пріоритети та ефективні технології становлення фахівця. Якщо дидактику фізики трактувати як науку про оптимізацію та закономірності організації контролю в навчанні, управління цим процесом (управління навчально-пізнавальною діяльністю, предмет котрої співвідноситься з процесами задавання корисних установок, прогнозованої міри обізнаності, власної системи цінностей, професійного компетентнісного та світоглядного досвіду), то одразу спливає на перший план доречність впровадження менеджменту якості підготовки майбутнього вчителя фізики.Категорія якості навчання тісно пов’язана з методологічним та світоглядним аспектами категорії знання і несе у собі ознаки особистісної забарвленості: тільки власна навчально-пізнавальна діяльність виступає одночасно і джерелом, і засобом формування особистісних набутків (різної якості знань, компетентностей, світогляду) людини [1–4]: ЗЗ – заучування знань; НС – наслідування; РГ – розуміння головного; ПВЗ – повне володіння знаннями; УЗЗ – уміння застосовувати знання; Н – навичка; П – переконання; Зв – звичка.У світовій та вітчизняній практиці спостерігаються тенденції поступового переходу від інформаційно-виконавських до пошуково-креативних схем навчання. За цих обставин проблема управління пізнавальною діяльністю у навчанні набуває особливої ваги: далекі до своєї досконалості матриці управління у традиційному навчанні, стають все менш придатними для використання в умовах інноваційних схем навчання, сучасні ж матриці управління – уже потрібно створювати, орієнтуючись на Національну рамку кваліфікацій України [7].Як відомо, концепція TQM (категорія всеохопного управління якістю (Total Quality Management – TQM) орієнтує на впровадження менеджменту якості (стандарт ISO 8402-94) на основі системного підходу [9]). З іншого ж боку, у традиційному навчанні, проблема управління особистісними набутками учнів здебільшого ставилась і розвивалась опосередковано, шляхом своєрідної її трансформації у проблему контролю пізнавальної діяльності, а внаслідок такої «мутації» проблем, цілеспрямоване регулювання та коригування у конкретному пізнавальному акті значною мірою унеможливлювалося з причин наявного суб’єктивізму в оцінюванні якості знань, «монополії» викладача на це оцінювання та зорієнтованості процедури контролю переважно на кінцевий результат навчальної діяльності, а не процес її протікання.Становлення майбутнього вчителя проходить через поєднання у собі двох взаємопов’язаних процесів: організацію діяльності студента та контроль цієї діяльності. Об’єктом управління тут виступає студент (як керована і самокерована система); об’єктом контролю – педагогічна діяльність цієї особистості; предметом управління є процес досягнення майбутнім фахівцем проектованого результату навчання [1]; предметом контролю – протікання процесу оволодіння запланованими професійними набутками. Успіх у навчанні є наслідком вдалих управлінських дій [1–4], коли гарантовано формуються предметні та професійні компетентності.Коригувати, регулювати, управляти професійними якостями майбутнього фахівця можливо лише в умовах узгодження і одночасної стандартизації як змісту, так і освітнього середовища стосовно конкретної освітньої галузі [2]. Вказаній проблемі було присвячено проект, мета якого полягала (проект виконується в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка в рамках діяльності наукової школи впродовж 1993–2011 років (науковий керівник – Атаманчук П. С.)) в теоретичному обґрунтуванні, апробації та практичному впровадженні методології управління фаховою підготовкою майбутніх учителів фізики в умовах особистісно орієнтованого навчання [1–4]. При цьому надто важливо, щоб започатковуваний нині перехід на принципи організації Національної системи кваліфікацій [7] стимулював вітчизняну освіту до забезпечення якісної професійної підготовки фахівців та збагачення наявних пріоритетів (рис. 1).За таких умов головним результатом досліджень було теоретичне обґрунтування та технологічна інтерпретація концепції цілеспрямованого управління якістю підготовки майбутніх фахівців [9] з акцентом на особистісно орієнтоване навчання та ступеневу освіту [2–4]. Узагальнені результати наших досліджень частково відображено в поданих нижче публікаціях (рис. 2).При цьому отримані нами результати дослідження пройшли широку апробацію на міжнародних, всеукраїнських, регіональних і міжвузівських науково-методичних конференціях та ході впровадження в навчальний процес середніх та вищих навчальних закладів. Однак, сьогодні ще мало уваги використанню впливу ультранових наукових досягнень і технологічних винаходів на плин світових соціальних процесів, освіту й науку, на основи побудови антропосфери та щоденне буття людини: значних напрацювань аналогічного характеру ні в Україні, ні на світовому рівні поки-що не видно.Основою формування професійних якостей майбутнього фахівця є його залучення (давня мудрість гласить: «Скажи мені – і я забуду; покажи мені – і я запам’ятаю; залучи мене – і я навчусь») до активної навчально-пізнавальної діяльності, причому такої, щоб «теоретик» більше практикував, а «емпірик» більше теоретизував [1; 2]; дієвий рівень обізнаності, професійних компетентностей та світогляду фахівця формується тільки через належне навіювання відношень до об’єкта пізнання; принцип динамічного балансу раціонально-логічного і почуттєво-емоційного (рис. 3), покладений в основу навчання, сприяє формуванню у студентів власного авторського кредо [2].На даний час нами обґрунтовано, доведено та репрезентовано [1–4] наступні технологічні та методичні можливості:– побудови освітнього прогнозу та розробки структурно-логічної схеми змісту моделі освіти;– створення схеми-матриці цільової навчальної програми та використання її як засобу цілеорієнтацій відповідної освітньої моделі навчання (рис. 4);– результативності системи управління навчально-пізнавальною діяльністю, що обслуговується різними галузями знань (психологія, педагогіка, нейрофізіологія, кібернетика, філософія тощо), яка виявляється у поступовому переведенні цього процесу в режим саморегульованого протікання (рис. 5);– значущості освітнього (навчального) середовища у навчанні за дидактичною схемою, що орієнтує на фіксований результат-еталон, яка зумовлюється адресною інформаційно-технологічною та матеріально-технічною підтримкою навчально-пізнавальної діяльності тощо.В цілому нами встановлено, що за умови компетентно заданих установок (належного вмотивування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету) і професійної (методичної) обізнаності, то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Еталон контролю можна розглядати і як ступінь досягнення мети, і як стимул діяльності, і як критерій оцінки, і як ціннісні здобутки особистості. Також він характеризує контрольно-стимулюючий компонент процесу навчально-пізнавальної діяльності, що реалізується на етапах об’єктивізації контролю та проектування наступної діяльності (табл. 1). Таблиця 1.Ціннісні здобутки особистості РівеньЕталонПозначенняЦіннісні новоутворення(якість знань)НижчийЗавчені знання33Студент механічно відтворює зміст пізнавальної задачі в обсязі та структурі її засвоєнняНаслідуванняНСТой, хто навчається копіює головні моторні чи розумові дії, пов’язані із засвоєнням пізнавальної задачі, під впливом внутрішніх чи зовнішніх мотивівРозуміння головногоРГСтудент свідомо відтворює головну суть у постановці і розв’язуванні пізнавальної задачіОптимальнийПовне володіння знаннямиПВЗМайбутній спеціаліст не тільки розуміє головну суть пізнавальної задачі, а й здатний відтворити весь її зміст у будь-якій структурі викладуВищийНавичкаНТой, хто навчається здатний використовувати зміст конкретної пізнавальної задачі на підсвідомому рівні, як автоматично виконувану операцію (ця якість знань регламентується в часі)Уміння застосовувати знанняУЗЗЗдатність свідомо застосовувати набуті знання у нестандартних навчальних ситуаціях (творче перенесення)ПереконанняПЦе знання, незаперечні для особистості, які вона свідомо долучає у свою життєдіяльність, в істинності яких вона упевнена і готова їх обстоювати, захищати В умовах реформування освіти, прогнозовані рівні навчальних досягнень набувають одразу ж ознак самочинності, якщо вступає в дію механізм цілеспрямованого впливу на функціонування як раціонально-логічного, так і емоційно-ціннісного мислительних начал того, хто навчається. Дія механізму формування прогнозованих навчальних досягнень [4–8] в особистісно орієнтованому навчанні (на рис. 6 – штриховий контур) полягає в поступовому підвищенні рівня обізнаності. Задані у наведеній схемі орієнтири дають підстави для виділення п’яти можливих рівнів навчально-пізнавальних досягнень: буденного знання, нижчого, оптимального, вищого, об’єктивно нового наукового знання.Репродуктивна активність студентів у вивченні природничо-технологічних дисциплін ще якось здатна себе виявляти на раціонально-логічному рівні пізнавальної діяльності, однак пошукова та креативна активність немислима без поєднання обох сторін пізнавального акту – раціонально-логічного та емоційно-ціннісного (духовного). Тільки внаслідок такого поєднання впливів на активність студента у навчанні маємо шанс формувати його обізнаність від рівня буденних знань до відповідних вищих рівнів компетентності та світогляду.Отже, за умови компетентно заданих установок (належного вмотивування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету) і професійної (методичної) обізнаності [5; 6], то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Тільки об’єктивний контроль результатів навчання та управління якістю цього процесу й процесом формування компетентностей (предметних та професійних) здатні забезпечити прогнозованість у фаховому становленні майбутнього вчителя фізики. Трактуючи якість як системну методологічну категорію, що відображає ступінь відповідності результату поставленій меті, легко окреслити траєкторію розв’язання вказаної проблеми. Відомо, що в процесі формування професійних якостей фахівця підручник є надійним засобом трансляції змісту та ідеології конкретного освітнього стандарту. Автори проекту підручників (рис. 7, 8) вперше у вітчизняній і світовій практиці обґрунтували та впровадили технологію бінарних цілеорієнтацій (фізика, методика викладання фізики), що є надійною передумовою дієвості навчання (формування компетентнісно-світоглядних якостей майбутнього фахівця) та основою формування цілісного педагогічного кредо майбутнього учителя фізики.Отже, за умови компетентно заданих установок (належного вмотивовування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету – фізики) і професійної (методичної) обізнаності, то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя фізики, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Дослідження варто продовжити в аспекті вироблення управлінських технологій та менеджменту формування цілісного педагогічного кредо майбутнього учителя фізики.

Одним из важнейших направлений повышения эффективности деятельности вузов является формирование их стратегии, ориентированной на достижение конкурентных преимуществ на рынке образовательных, научных услуг, труда - на достижение позиций лидерства. Источник ценности любого вуза и залог успешного развития – интеллектуальный капитал. По мнению Г. Беккера [1], образование и обучение являются наиболее важными инвестициями в человеческий капитал.Современная экономика во многих исследовательских трудах называется «экономикой знаний», поскольку все большую роль играют знания, информация, инновационные технологии, нематериальные активы, электронные коммуникации. Знания могут рассматриваться в следующих аспектах:– совокупный интеллект, квалификация, изобретательность сотрудников, их творческие способности, дополненные современными инструментами творческого труда, свободой творчества и предпринимательства;– производительная сила, особый капитал, способствующий мгновенному реагированию на любые тенденции в экономико-социальном развитии, обеспечивающий желаемый уровень конкурентоспособности.– как специальная форма представления информации, позволяющая человеческому мозгу хранить, воспроизводить и понимать её.Информационное общество – это общество, в котором большинство работающих занято производством, хранением, переработкой и реализацией информации, в особенности знаний. Знания являются ключевым понятием информационной технологии. Информация и знания – особый вид ресурсов, отличающийся от финансовых, трудовых, технических, природных ресурсов – «общественные блага» по мнению экономистов [2]. Т. Стюарт назвал информацию «необычным видом ресурсов» и указал его основные отличительные особенности [3].Непрерывный рост научной информации становится объективной причиной увеличения объема знаний, возрастания сложности умений и способов деятельности, которыми должны овладеть студенты в вузах. Растут требования к прочности приобретаемых знаний и навыков, к комплексу методов учебной и научно-исследовательской деятельности будущих специалистов. Неизбежно возникает противоречие между увеличением объема и сложности содержания преподаваемых дисциплин и ограничением времени на их освоение студентами, из чего вытекает проблема уплотнения знаний и интенсификации их усвоения.Таблица1.Отличительные особенности ресурса «знания – информация» Отличительная черта«Информация» как ресурс особого видаЗнания не убывают по мере их использования.1. Способность к приобретению очередной порции знаний не уменьшается с приобретением определённого объёма знаний.2. Знания существуют вне зависимости от пространства.3. На стоимость создания знаний не влияет, сколько человек будет пользоваться ими впоследствии.4. Знания существуют вне зависимости от пространства. Они могут находиться в нескольких местах одновременно.5.Знания не уменьшаются по мере их использования.6.Информация может быть продана многократно.7.Некоторые их формы очень чувствительны к фактору времени.Изобилие знаний1. Объем знаний продолжает увеличиваться.2. Они зачастую вырастают в цене именно потому, что имеются в изобилии, а не потому, что их недостает.Структура себестоимости «материализованного знания»1. Большая часть, заключенных в большинстве наукоемких товарах и услуг издержек, приходится на подготовительный период.2. Между затратами знаний на входе и объемом знаний на выходе нет значимого экономического соответствия, т. е. мерилом успеха не может быть количество усилий, приложенных к его достижению.3. Отдача от подготовки кадров не соотносится с объемом затрат.С точки зрения философии конструктивизма, учебный процесс – это [4]: активный процесс конструирования знаний; конструктивный процесс, базирующийся на индивидуальном образовании и уже существующих знаниях; эмоциональный процесс; саморегулирующийся процесс, требующий от обучающегося исполнения функций наблюдения, управления и контроля за учебным процессом; коммуникативный процесс, предполагающий взаимодействие с другими и невозможный вне социального обмена; ситуативный процесс, предполагающий связь с определённым контекстом и ситуацией.Ситуационный подход к процессу обучения, в отличие от когнитивно-ориентированного подхода, согласно которому знания рассматриваются как абстрактная единица, находящаяся в головах индивидов, предполагает акцент на ситуации, в которой происходит процесс обучения, подчёркивая активную позицию обучающегося. Через призму необходимых характеристик передаваемой информации в процессе достижения качества обучения важную роль имеет метод (способ) преподавания – передачи информации.Вся передаваемая источником информация «фильтруется» слушателем [5, 266]. На рис. 1 представлена схема этого процесса. Рис. 1. «Фильтрация» передаваемой информации Нужны методы и формы работы преподавателей, позволяющие учесть все возможные риски потери «знаний». Для эффективного достижения информации при прохождении через фильтры нужно, чтобы исходящая информация была интересной для слушателей, излагалась простым и максимально доходчивым языком, эмоционально окрашена.Объективные системы связей и отношений одного и того же явления, раскрываемые разными людьми, персонифицируются. Специфика общения в совместной интеллектуальной деятельности людей проявляется через персонификацию. Решение проблемы как результат общения с одной стороны не совпадает с индивидуальными стратегиями мыслительного поиска, с другой стороны производно от своеобразного сочетания и преобразования индивидуальных мыслительных процессов, являясь системой, имеет все свойства и особенности системы составляющих элементов – мыслей. Процессы мышления протекают индивидуально [6], но не каждая высказанная мысль в процессе общения может быть продуктивной в рамках решения проблемы, если она высказана, принята к сведению, осознана, обобщена, поставлена в систему причинно-следственных связей, отношений рассматриваемых явлений, стала достоянием другого человека.Согласно когнитивному подходу, человек – закрытая система, перерабатывающая информацию, которая кодируется, сохраняется, трансформируется и по мере необходимости откликается – используется. Процесс мышления протекает нелинейно и с различной степенью глубины. В конструктивном общении процесс имеет два плана: развёртывание своей гипотезы и восприятие, но не обдумывание чужой гипотезы. Отметим ещё один важный момент – потребность в разрешении противоречия (в «открытии»), существующего у каждого индивида, обусловленная личностными особенностями, стилем работы, мотивацией каждого. На результат решения проблемы через призму общения оказывают влияние [6]: индивидуальные психологические особенности – особенности мыследеятельностных процессов; личностные аспекты – мотивы и потребности познавательной деятельности; эмоциональная составляющая, опыт; профессиональная подготовка; форма подачи информации (например, речь, текст, таблицы, схемы); стиль работы, общения – доброжелательность, контактность, желание сотрудничать, умение слушать, активность, степень открытости; количественный состав.Одним из основных источников роста человеческого капитала является общение, что обусловлено следующим:– познавательная деятельность в непосредственном общении протекает как последовательность взаимодействующих индивидуальных мыслительных процессов;– идея каждого может влиять или не влиять на процесс мышления других и может быть конструктивно использована, если человек находится на этапе мыслительного процесса, когда способен в уже сложившуюся систему связей и отношений включить другую идею;– понимание идей друг друга ведёт к сближению содержания мышления партнёров.Эффективное человеческое взаимодействие – основа эффективной передачи знаний. Один из главных факторов эффективных отношений – взаимопонимание, что отражает модель (табл. 2), разработанная Джозефом Люфтом и Харри Ингремом («окно Джохари»).По мере расширения области «Открытое окно» – использование человеком возможности открыться, растёт возможность взаимопонимания между людьми. Этот процесс – раскрытия себя как личности – имеет как плюсы, так и минусы. Закрытость оберегает человека от боли, хотя платой за это является потеря возможности глубинных личностных постижений и развития [8, 209]. Процесс раскрытия тесно связан с процессом обратной связи. Обратная информация, которая предоставляется другими людьми, имеет относительную ценность. Для позитивной обратной связи, необходимо: целенаправленная помощь собеседнику; доверие между собеседниками; осуществляется, когда собеседник готов к восприятию информации; мнение сообщающего сверено с мнением людей с целью подтверждения его истинности; не содержит больше информации, чем человек способен воспринять в данный момент.Таблица 2.Модель взаимопонимания «окна Джохари» «Открытое окно»Содержит информацию, известную как данному конкретному человеку, так и другим людям, находящимся с ним в контакте.«Слепое окно»Содержит информацию, касающуюся чувств, поведенческих реакций, очевидных для других людей, но остающихся неизвестной для данного конкретного человека.«Закрытое окно»Содержит информацию, известную данному конкретному человеку, но неизвестную другим людям.«Неизвестное окно»Содержит информацию о чувствах и опыте, неизвестном, как самому человеку, так и другим людям.Открытость в сопровождении обратной связи способствует возможности развития своей осознанности в процессе межличностного взаимодействия. Изменение в одной из областей «окна Джохари» влияет на все другие. Взаимное доверие ускоряет сознание и, наоборот. Процесс насильственного раскрытия не эффективен, следовательно, не желателен. Чем меньше квадрант открытости, тем беднее коммуникация.Чем больше ресурсов и умений у конкретного человека в области межличностного взаимодействия, тем большими возможностями он обладает для исполнения задач профессиональной деятельности [7, 212].Критерий эффективности оптимизации благоприятности организационного климата, например степень пересечения потребностей вуза как организации, преподавателей и студентов.Итак, профессионализм преподавателя, человеческое взаимодействие, позитивная обратная связь, благоприятный организационный климат и т.п. способствуют оптимизации передачи и усвоению информации. Учитывая факторы, от которых зависят перечисленные категории, моделирование оценки эффективности усвоения знаний студентами посредством различных форм и методов обучения возможно с использованием модели: , Ij – интегральный уровень j-го фактора; λj – весовой коэффициент Ij; n – количество факторов, оказывающих влияние на образовательный процесс (профессионализм преподавателя, человеческое взаимодействие, позитивная обратная связь, благоприятный организационный климат и т.п.); mj – количество показателей, обуславливающих каждый j-й фактор; – i-й показатель рассматриваемого j-го фактора; – весовой коэффициент влияния показателя на эффективность j-го фактора учебного процесса.Рассмотрим факторы, подлежащие бальной оценке и определению их весовых коэффициентов.I. Общие факторы для преподавателей и студентов вуза:1. Уровень IQ – показатель уровня развития системы разноуровневых познавательных процессов.2. Индивидуальные возможности творческой интеллектуальной деятельности, связанной с созданием субъективно и объективно новых идей, применением нестандартных подходов в процессе решения проблем, чувствительностью к наиболее перспективным направлениям поиска решений; открытостью к инновациям.3. Коммуникативные способности: уважение человеческого достоинства; умение вести спор, диалог, дискуссию; умение слушать; тактичность в общении с коллегами, студентами. II. Для определения интегрального показателя способности передавать знания преподавателями вуза можно учитывать факторы:1. Профессиональные знания, профессиональные умения, психологические и педагогические знания:1.1. Академические способности: уровень знания предмета; отслеживание открытий, новизны в своей науке; проведение исследовательской работы; систематическое участие в работе семинаров, конференций; публикации научных трудов, издание методических пособий; систематическое повышение квалификации, уровня профессиональной подготовки.1.2. Дидактические способности: изобретение различных способов отбора и структурирования учебного материала, методов его передачи и усвоения учащимися; дидактическое творчество; формулирование и уточнении целей и задач, стоящих как перед каждым студентом в отдельности, так и перед группой, перед потоком; учёт индивидуальной внутренней мотивации к обучению; способность чувствовать эмоциональный настрой группы, стремление к достижению эмпатии, позволяющей понимать чувства и переживания каждого студента.1.3. Методические способности: применение индивидуального и дифференцированного подхода; использование форм и методов работы в зависимости от ситуации, индивидуальных способностей и особенностей группы.1.4. Организаторские способности: способность организовать студенческий коллектив на пути к решению задач; умение правильно организовать планирование и контроль; способность правильно распределять работу во времени.1.5. Способности к инновационной активности: использование интерактивных методов обучения студентов; применение новых технологий; использование эффективных методик обучения в рамках ситуационного подхода; дифференцированный подход при выборе форм и методов обучения.1.6. Способность обеспечения результата обучения: обеспечение устойчивых результативность обучения студентов согласно их способностям; мониторинг уровня знаний студентов; приобщение студентов к научной работе; подготовка студентов к участию в предметных олимпиадах, конкурсах, конференциях.2. Психологические позиции, личностные особенности:2.1. Коммуникативные способности: умение найти правильный подход к студентам; создание условий для обратной связи на занятиях в любой форме; совместные неофициальные контакты, беседы о науке, искусстве, будущей деятельности, книгах; участие профессорско-преподавательского состава в студенческом досуге. 2.2. Перцептивные способности: способность проникать во внутренний мир студента; психологическая наблюдательность, понимание личности студента и его ситуационных психических состояний.2.3. Авторитарные способности: эмоционально-волевое влияния на учащихся; решительность; выдержка; настойчивость, требовательность; ответственность за обучение и воспитание студентов.2.4. Речевые способности: способности ясно и четко выражать свои мысли, чувства с помощью речи, мимики и пантомимики; уровень внутренней силы, убежденности, заинтересованности в том, что говорит; выражение мысли ясное, понятное и доступное для студентов; эмоциональная окраска; проявление чувства юмора.III. Основные качества студента вуза, влияющие на уровень усвоения им знаний (в дополнении к общим):1. Академические способности: участие в исследовательской работы; систематическое участие в работе семинаров, студенческих конференций; публикации научных результатов; систематическое развитие интеллектуальных способностей2. Коммуникативные способности: уважение человеческого достоинства коллег и студентов; умение найти правильный подход к студентам и преподавателям; умение вести спор, диалог, дискуссию; умение слушать; тактичность в общении со студентами, преподавателями; умение использовать обратную связь на занятиях форме.IV. Основные элементы организации микроклимата на за

У статті акцентовано увагу на пріоритетності реалізації компетентнісного підходу в освіті, зокрема, в науково-методичній роботі викладача педагогічного закладу вищої освіти (ЗВО). Визначено та проаналізовано сутність терміна “компетентнісний підхід” і поняття “компетентність”. Схарактеризовано сутність і значення науково-методичної компетентності в освітньому процесі в контексті її розвитку та представлено її ключові компоненти розвитку. Висвітлено підходи до оцінювання рівня сформованості науково-методичної компетентності (НМК) на основі стандартів, пропонованих у США для оцінки фахової майстерності викладачів. Сформульовано основні критерії оцінювання НМК викладача педагогічного ЗВО відповідно до визначених напрямів її діагностики. На підставі результатів теоретичного узагальнення і досвіду в оцінюванні результативності науково-методичної роботи викладача педагогічного ЗВО, створено таблицю, що містить кваліметричну матрицю і включає параметри, вагові показники, критерії 1 та 2 порядку, оцінку і рівень науково-методичної компетентності.

У статті уточнено поняття інформаційно-комунікаційної технології й інформаційно-комунікаційної технології навчання. На основі аналізу досвіду розроблення й оцінювання ефективності методичної системи базової фахової підготовки вчителів інформатики обґрунтовано критерії зовнішньої і критерії внутрішньої якості інформаційно-комунікаційних технологій навчання. Розглянуто показники зовнішніх – проектувального, конструктивного, організаційного, комунікативного та гностичного критеріїв, і внутрішніх критеріїв – диференціації, індивідуалізації, інтенсифікації процесу навчання і результативності навчальної діяльності. Наведено підходи щодо оцінювання показників для з'ясування ступеня проявлення критеріїв.

У статті уточнено визначення поняття «результативність менеджменту». Запропоновано під результативністю діяльності підприємства розуміти узагальнюючу характеристику одержаних (свідомо й заздалегідь визначених цілей та встановлених завдань) різного роду позитивних ефектів, пов’язаних із продуктивним використанням економічних ресурсів на основі повної реалізації наявних можливостей та потенціалу розвитку певного підприємства. Досліджено критерії вимірювання результативності організації. Виявлено, що одним із пріоритетних критеріїв результативності є конкурентоспроможність. Визначено систему показників-індикаторів вимірювання результативності діяльності підприємства на основі виділення окремих груп показників, що дають змогу виміряти ефективний процес досягнення виробничих, фінансових, трудових та інших результатів функціонування підприємства.

У статті констатовано, що діяльність висуває до особистості вимоги, які мають рівневу структуру, спрямовану по «вертикалі» на визначення рівня освітніх та особистісних досягнень курсантів, по «горизонталі» – конкретних напрямів діяльності майбутніх офіцерів, у межах яких необхідно досягти рівня професійної підготовленості, визначеного державними стандартами, відомчими документами тощо. Основними показниками результативності підготовки курсантів виокремлено такі суттєві ознаки, як: діагностичність, достовірність, комплексність.Мета статті – виокремлення структурних компонентів і критеріїв ступеневої підготовки майбутніх офіцерів ВМС у закладах вищої військової освіти України. Методологія дослідження передбачає комплекс підходів (діяльнісний, компетентнісний, структурний) та взаємодоповнюваних методів (контент-аналіз, узагальнення, ідеалізація, моделювання). Наукова новизна дослідження полягає у виокремленні критеріїв, які дозволяють визначити ефективність реалізації моделі ступеневої підготовки майбутніх офіцерів ВМС ЗСУ у закладах вищої освіти.Комплекс критеріїв передбачає: професійно-лідерський; військово-професійний; мотиваційний; комунікативний; інформаційний. Окреслено їх вираженість на рівні бакалаврату і магістратури. Зроблено висновок, що запропоновані критерії мають інтегральний характер, більшість із них може використовуватися на різних рівнях освіти різними суб'єктами оцінювання в якості інструментів аналізу освітнього процесу як комплексу параметрів, що визначають досягнення цілей ступеневої підготовки майбутніх офіцерів ВМС ЗСУ у закладах вищої освіти України. Виявлені критерії дають можливість визначити рівні розвитку професійної компетентності майбутніх офіцерів військово-морських сил у закладах вищої освіти України на різних ступенях навчання і на цій основі скласти уявлення про ефективність запропонованої в цій роботі моделі ступеневої підготовки майбутніх офіцерів ВМС ЗСУ у вітчизняних закладах вищої освіти.

Конструктивну поведінку особистості в надзвичайній ситуації представлено як діалектичну єдність об’єктивності її уявлень про навколишній світ і суб’єктивного самовизначення під час оцінки надзвичайних подій. Виокремлено підходи до вивчення конструктивної поведінки учасників освітнього процесу в надзвичайній ситуації: як вибудовування основи для подальшої ефективної роботи; як налаштування на творче співробітництво; як досягнення домовленостей, результативності. Основним завданням дослідження було визначення психологічних критеріїв готовності учасників освітнього процесу до конструктивної поведінки в надзвичайних умовах. Своєрідність поведінки учасників освітнього процесу в надзвичайних умовах описано за параметрами: відмінності в суб’єктивному сприйнятті ситуації; індивідуального ставлення до процесу діяльності; самостійності в процесі професійної інтеракції; емоційної, смислової, особистісної контактності; умотивованості як обумовленості вчинку; цілеспрямованості як наявності поведінкової стратегії і тактики; діалогічної партиципації як способу досягнення спільної мети; ситуативності, проблемності, функціональності як засобів організації, ведення та інтерпретації процесу взаємодії. На основі аналізу теоретичних і практичних напрацювань визначено та описано критерії конструктивності поведінки учасників освітнього процесу в надзвичайних обставинах: ефективність, адаптивність, гнучкість, активність, ініціативність, стійкість, критичність, рефлексивність. Пропоновані критерії можуть слугувати основою для подальшого дослідження психологічної готовності учасників освітнього процесу до конструктивних дій у надзвичайних ситуаціях. Зроблено висновок, що в надзвичайній ситуації дії особистості можуть мати різну спрямованість і різний ступінь ефективності щодо цілей спільної діяльності і самого учасника освітнього процесу, його особистісного зростання. Конструктивні дії спрямовані на подолання труднощів та пошук шляхів оптимізації зовнішніх і внутрішніх ресурсів задля збереження фізичного, психологічного здоров’я та соціального благополуччя всіх суб’єктів освітнього процесу. До кола питань, що є перспективними та актуальними для подальших досліджень, віднесено напрацювання оптимальних алгоритмів реагування учасників освітнього процесу в надзвичайній ситуації та розроблення відповідних методичних рекомендацій і соціально-психологічних технологій.

У статті розкрито сучасні світові практики оцінювання якості освітньої діяльності закладів загальної середньої освіти в Україні, Фінляндії, Чехії, Сінгапурі.Автором статті проаналізовано проблеми реалізації функції контролю: порушення балансу між оцінюванням результативності діяльності організації та урахуванням інтересів працівників, формалізація контролю тощо. Визначено, що внутрішкільний контроль як складова управлінської діяльності є системою вивчення всіх аспектів діяльності закладу загальної середньої освіти з метою виявлення фактичного стану справ та запровадження заходів щодо покращення якості освіти.Оцінювання освітніх і управлінських процесів у закладах загальної середньої освіти в Україні здійснюється відповідно до компонентів внутрішньої системи забезпечення якості освіти, встановлених критеріїв та індикаторів із застосуванням адекватного інструментарію збору інформації.У фінській системі освіти обов’язковою складовою робочого плану є визначення сфер діяльності, що підлягають самооцінюванню, встановлення якісних або кількісних критеріїв оцінювання та планування зміни з удосконалення діяльності закладу освіти на основі результатів оцінювання.У чеській системі освіти оцінювання діяльності школи розглядають як поетапний процес: визначення предмета і цілей контролю, визначення критеріїв та індикаторів, отримання даних для визначення похибки, оцінювання, реалізація результатів.Сінгапурській освітній системі властива розвинена культура і структура підзвітності, що реалізується у форматі «Модель удосконалення школи» (SEM, 2000), і передбачає відстеження основних показників діяльності школи за двома категоріями: «Можливості» і «Результати».У статті зроблено висновок про те, що складовою всіх процесів забезпечення якості є оцінювання, що об’єднує дві споріднені цілі – підзвітність і підвищення якості.

Cтаття присвячена широкому комплексу проблем, пов’язаних з теоретико-методологічними аспектами вивчення категорії «інфраструктура». Виявлено основні підходи до виникнення інфраструктури як поняття та категорії: хронологічний, етимологічний, економічний. Визначено особливості формування інфраструктури транспортного ринку, визначено її сутність та вплив на розвиток країни. Обгрунтовано застосування транспортної доступності як визначального критерію результативності використання інфраструктури транспортного ринку. Поглиблено змістовно-дефінітивне навантаження поняття «інфраструктура транспортного ринку» з метою відображення зв’язку економічного простору в параметрах обсягу перевезених вантажів і кількості пасажирів, часу та якості в процесі задоволення потреб суспільства в переміщенні вантажів.

В ході дослідження автором сформовано конценцію холістичного управління адаптивністю підприємства в умовах циклічної економіки, а також виокремлено стани підприємства в умовах циклічної економіки та взаємодію між всіма учасниками, які є єдиним цілим. Визначено основні принципи холістичного управління та запропоновано систему формування адаптивності підприємства, що дають можливість оптимізувати діяльність підприємств в умовах циклічної економіки. Під системою формування адаптивності підприємства, слід розуміти сукупність методів, критеріїв, принципів та цілей, а також напрямів забезпечення адаптивності підприємства залежно від його стану, що дозволить йому пристосуватися до умов зовнішнього і внутрішнього середовища на основі саморегулювання. Циклічність економічних процесів впливає на формування стійких умов розвитку підприємства, які змушені адаптуватися шляхом систематизації, оцінки та аналізу змін, що відбуваються під дією факторів циклічності. Ефективне функціонування підприємства є стратегічним планом його розвитку і являє собою концепцію дій, що зорієнтовані на підвищення ефективності, результативності, продуктивності функціонування діяльності у відповідності сучасним тенденціям. Таким чином, саме холістичне управління здатне забезпечити конкурентні переваги та суттєво підвищити ефективність функціонування підприємств в умовах циклічної економіки, а також мінімізувати вплив зовнішнього середовища, оскільки спрямоване на вирішення конкретних завдань та розроблення конкретних заходів, які сприятимуть інноваційній активності підприємства. Розроблено алгоритм холістичного підходу до управління підприємством в умовах циклічної економіки. Таким чином, запропонований алгоритм передбачає адаптацію підприємства з урахуванням фактора циклічності, створення якісних механізмів реагування на динаміку зовнішнього середовища з метою запобігання різким циклічним «стрибкам» у процесі діяльності підприємства та забезпечення максимально повного, раціонального використання внутрішніх можливостей. Досягнення стійкого функціонування та розвитку підприємства в умовах циклічної економіки є запорукою до інноваційного розвитку.

Анотація. У статті розкрито значення навчально-методичного забезпечення для забезпечення ефективності професійної підготовки майбутніх фахівців залізничного транспорту. Ключове завдання професійної освіти в умовах ступеневого навчання – підготовка кваліфікованих фахівців, які володіють професійною компетентністю, професійними знаннями на достатньому (високому) рівні, низкою професійно-важливих якостей, що є підґрунтям для їх конкурентоспроможності на ринку праці в умовах підвищених вимог до фахівців галузі. Науковці відзначають, що в організації освітнього процесу в закладах професійної освіти є наявною низка суперечностей: між тлумаченням критеріїв якості підготовки фахівців на основі наукових теорій та концепцій якості освіти та реальною оцінкою попиту на кваліфікованих фахівців в умовах ринку праці (регіонального, суспільного, європейського); між постійно зростаючими вимогами до якості професійної підготовки фахівців в умовах неперервної освіти та наявним якісним кадровим, науково-методичним, матеріально-технічним її забезпеченням. Подолати ці суперечності можливо, якщо буде сформовано систему навчально-методичного забезпечення освітнього процесу, при цьому повинно бути враховано профільність закладів та мета їх функціонування. Розглянуто та проаналізовано рекомендації Міністерства освіти і науки України щодо розробки навчально-методичного забезпечення у закладах вищої (фахової передвищої) освіти. Навчально-методичне забезпечення являє собою сукупність навчальних та методичних матеріалів, що відтворюють зміст освітнього процесу, визначають його структуру та прогнозують результат освітньої діяльності, а також містять певний алгоритм протікання освітнього процесу в закладі освіти (фахової передвищої, вищої). Навчально-методичний комплекс є засобом активізації та оптимізації освітнього процесу в закладах професійної освіти. Проаналізовано складові навчально-методичного забезпечення (навчальний план, робочі навчальні програми, навчальні програми окремих дисциплін). Розглянуто навчально-методичне забезпечення дисциплін математичного циклу. Ключові слова: навчально-методичне забезпечення, професійна освіта, освітній процес, результат освітнього процесу, майбутні фахівці, залізничний транспорт.