Статті в журналах з теми "Освіченість"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Освіченість.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-32 статей у журналах для дослідження на тему "Освіченість".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Андрусишин, Б. "Освіченість, виплекана духовністю". Пам"ять століть. Планета, № 6 (88) (2010): 209–14.
Знайти повний текст джерела
2
Москаленко, А. "Сучасний журналіст: і професіоналізм, і освіченість". Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Журналістика, Вип. 4 (1997): 3–15.
Знайти повний текст джерела
3
Оніщенко, Н. "Правова освіченість у контексті рівнів правової освіти". Віче, № 23 (332) (2012): 35–37.
Знайти повний текст джерела
4
Сировацький, В. І. "ТЕМПОРАЛЬНО-ПРОСТОРОВІ КООРДИНАТИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ПРАВОТВОРЕННЯ (ПРАВОВА ОСВІЧЕНІСТЬ ГРОМАДЯН)". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 39–43. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).316.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено філософсько-правовий аналіз темпорально-просторових координат державотворення і правотворення (правова освіченість громадян). Обґрунтовано, що дотримання встановлених законів громадянами, з одного боку, та державою щодо людини, із другого, є запорукою стабільності в державі. Завдяки цьому формується баланс, що допомагає утримувати державу на певному рівні у правовій системі показників, наближаючи або віддаляючи її від правової держави та громадянського суспільства. Отже, щоби громадяни дотримувалися законів, вони передусім повинні мати можливість ознайомитися з ними; по-друге, іноді людині необхідна консультація-роз’яснення для вчинення або уникнення здійснення певних дій (а вартість професійної консультації юриста не кожний може оплатити); людина має бути впевнена, що держава, через компетентні органи й уповноважених законом осіб, за необхідності, у найкоротші терміни відновить її порушене право та покарає порушників відповідно до закону. З’ясовано, що одним із завдань держави є гарантування дотримання прав і свобод людини. Кожний має право звернутися до компетентних органів за відновленням свого порушеного права. Проте, як відомо, простіше попередити певну подію, ніж ліквідовувати її негативні наслідки. Саме тому одним із пріоритетних напрямів роботи у правовій сфері є підвищення загального рівня правової освіченості громадян. Завдяки цьому чимало людей отримують правові знання, які допоможуть їм уникнути вчинення дій, що суперечать закону, та не допустити порушення особистих прав і свобод, а також знати правові механізми відновлення свого порушеного права. На основі проведеного аналізу доведено, що найбільш ефективним способом впливу на правову освіченість громадян є продумана системна діяльність держави у сфері державотворення та правотворення, яка дає змогу людині відчути себе цінною для держави, своєю поведінкою показати важливість цінностей громадянського суспільства та правової держави для себе.
5
РОЗЛУЦЬКА, Галина, та Мар’яна СОКОЛ. "ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ З УРАХУВАННЯМ ВЗАЄМОДІЇ СОЦІАЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ". Освітні обрії 50, № 1 (16 березня 2020): 127–30. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.50.1.127-130.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі організації освітнього середовища в системі початкової освіти із залученням різних соціальних інститутів, виявленню можливостей використання потенціалу різних соціальних інститутів для покращення якості освіти. Організаційними характеристиками освітнього середовища початкової освіти є невизначеність, інтегративність, децентрованість, культуровідповідність, креативність. На основі вивчення та аналізу праць українських науковців констатовано, що освітнє середовище визначає соціокультурний розвиток особистості, рівень вихованості та освіченість. Зазначено, що традиційною для сучасної української початкової школи є взаємодія із сім’єю та церквою.
6
Хомич, І. С. "ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОСОБИСТІСНИХ ЦІННОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ". Психологія: реальність і перспективи, № 11 (26 жовтня 2019): 165–72. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi11.30.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню достовірних відмінностей у рівні розвитку показників ціннісного компоненту соціально-психологічної компетентності школярів у сфері нормовідповідності власної поведінки залежно від їхньої статі, віку, соціально-економічного Психологія: реальність і перспективи статусу сім’ї та соціометричного статусу в класі. Емпіричними показниками ціннісного компоненту соціально-психологічної компетентності молодших школярів у сфері нормовідповідності власної поведінки стали психологічні шкали: чесність, вихованість, терпимість, широта поглядів, відповідальність, незалежність, підприємливість, освіченість, тверда воля, самоконтроль, чуйність, ефективність у справах, життєрадісність, багатство, старанність, сміливість у відстоюванні поглядів.
7
ТАНАСІЙЧУК, Юлія. "ОБҐРУНТУВАННЯ ДІЯЛЬНІСНО-РЕФЛЕКСИВНОГО КРИТЕРІЮ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ЗДІЙСНЕННЯ ЗДОРОВ'ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (вересень 2020): 367–79. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-367-379.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано діяльнісно-рефлексивний критерій готовності майбутнього вчителя фізичної культури до здійснення здоров'язбережувальної діяльності. Критеріями обґрунтування обрано: професійну спрямованість, професійну освіченість, професійно-ціннісні орієнтації, професійну рефлексію. Ознаками професійної спрямованості є такі аспекти: мотиваційний (стійка установка та спрямованість на здоров’язбережувальну діяльність; стійкий інтерес до особистості дитини); цільовий (готовність до самоосвіти, саморозвитку, самопізнання; бажання застосовувати педагогічні знахідки в своїй практиці); особистісний (наявність рис характеру: врівноваженості, активності, діалогічність, конгруентності, емпатії); професійна освіченість (теоретичний (система знань, умінь в області концепцій, підходів, методів, форм виховання основ цінностей здоров'я (харчування, психоемоційна стійкість, самооцінка і рівень домагань, мотивація досягнення, рухова активність тощо), готовність співвіднести з ними свою практику; методичний (професійна компетентність до здійснення здоров'язбережувальної діяльності, здатність застосовувати знання в практичній діяльності; наявність проблематики здоров'я в методичній роботі педагогів); поведінковий (наявність інтелектуально-творчої ініціативи; потреби і здатності до планування і проектування виховного процесу щодо взаємодії з підлітками, виробленні конструктивних прийомів взаємодії) аспекти; професійно-ціннісних орієнтацій (ціннісне ставлення до педагогічної діяльності (аксіологічна спрямованість, визначення мети і особистісного сенсу даної діяльності); ціннісне ставлення до особистості підлітка, ціннісне ставлення до колег, до себе самого як педагога); професійної рефлексії (рефлексивно-оцінний (потреба і здатність педагога до самоаналізу і самооцінки власної діяльності і самого себе як її суб'єкта); комунікативний (уміння аналізувати і рефлексувати комунікативну ситуацію, стиль спілкування, а також оцінювати результати спілкування з підлітками і власний стан). Ключові слова: діяльнісно-рефлексивний критерій, готовність, майбутній вчитель, фізична культура, здоров'язбережувальна діяльність
8
Drach, O. "Education and schooling in Byzantium: public expectations and didactic tasks." Cherkasy University Bulletin: Historical Sciences, no. 3-4 (2018): 26–34. http://dx.doi.org/10.31651/2076-5908-2018-3-4-26-34.
Повний текст джерела
9
Plaksina, O. I. "ІнтегративнІ функції феномена освіти та їх вплив на сталий розвиток сучасного суспільства". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 10(138) (26 січня 2017): 10. http://dx.doi.org/10.15421/171699.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті охарактеризовані принципова несталість розвитку сучасного соціуму і розкрито змістовний потенціал феномена освіти, який працює на досягнення сталості розвитку суспільства. Виявлена автором на основі аналізу соціологічних досліджень кореляція освіти і показників сталого розвитку суспільства як системи вказує на те, що освіченість людей реально обумовлює і зміцнює складові сталості: адаптивність, загальносоціальну стабільність і стійкість, міжкласову толерантність, соціально-психологічні витривалість і опірність негативним обставинам. На основі комплексу функцій феномена освіти і трьох основних напрямків її реалізації (навчання, виховання, розвиток) вперше виявлені інтеграційні функції освіти, що сприяють консолідації соціуму. Одна з них - «свідомо-вольовий спосіб розширеної репродукції суспільного інтелекту» - властива тільки освіті, репрезентує винятковість даної сфери в суспільному виробництві в цілому і в сталості розвитку суспільства зокрема. На цьому фундаменті розкрито роль освіти в забезпеченні сталості розвитку суспільства.
10
Kyrychok, Oleksandr. "Що названо філософією у «Посланні» Климента Смоля-тича. Нарис 1: текстологія і наукові підходи". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 1 (18 грудня 2020): 142–55. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.1.08.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор звертається до дослідження «Послання» Климента Смолятича. Мета публікації – з’ясувати що сáме названо «філософією» у творі на основі узагальнення традиції досліджень цього питання. Результатом роботи стало виявлення, що провідними інтерпретаціями уявлень про філософію, нібито вміщених у «Послання» є версії про те, що філософія тут розумілась як: (1) «освіта» й «освіченість», (2) язичницька мудрість, (3) християнська мудрість, (4) алегоричний метод тлумачення Біблії, або (5) було представлене плюралістичне розуміння. Автор висловлює думку, що найімовірніше у «Посланні» не висловлено якихось чітких уявлень про те, що є філософією, а її образ є швидше аморфним, ніж плюралістичним, таким, що не чітко диференціює філософське і нефілософське знання. Такий образ філософії є досить типовим для тодішньої культури Візантії, під упливом якої однозначно перебували як Климент, так і його опонент – пресвітер Фома.
11
Dudaryov, V. V. "Професійна компетентність соціальних працівників: методи управління". Grani 18, № 4 (23 лютого 2015): 27–32. http://dx.doi.org/10.15421/1715074.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті актуалізовано проблему професійної компетентності соціальних працівників. Обґрунтовано, що пошук шляхів оптимізації професійної підготовки фахівців для системи соціального захисту населення лежить у руслі загальнодидактичних проблем педагогіки вищої школи. Здійснено теоретичний аналіз поглядів вітчизняних і зарубіжних вчених, які займаються проблематикою професійної компетентності соціальних працівників. Надано визначення понять «компетентність» та «професійна компетентність». Визначено основні компоненти професійної компетентності соціальних працівників: мотиваційний (психологічна готовність до професійної діяльності); ціннісносмисловий (спрямованість, ціннісні орієнтації, смисли); когнітивнопрофесійний (загальна культура, письменність, професійна освіченість); дієвопрофесійний (робота з людьми на різних соціальних рівнях, робота з інформацією, досягнення результатів і т.п.); аутопсихологічний (особистісна і професійна рефлексія); регулятивний (емоційновольова саморегуляція). Розглянуто загальну структуру і змістові критерії професійної компетентності соціального працівника. Надано характеристику інноваційних форм і методів управління професійною компетентністю соціальних працівників (casestudy, соціальнопсихологічний тренінг). Визначено умови успішності підготовки соціального працівника у вищому навчальному закладі. Зроблено висновки за результатами дослідження та визначено перспективні напрямки подільних наукових розвідок з напрямків, що стосуються предмета розгляду.
12
Dukhnevych, V. M. "УЯВЛЕННЯ ПРО ВЛАДУ ЯК ОСНОВА ДЛЯ РОЗГОРТАННЯ ПОЛІТИКО-ПРАВОВОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДІ". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 39(42) (17 липня 2019): 51–59. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).40.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі проведених фокус-групових досліджень аналізуються уявлення молоді про ситуацію в Україні, владу і державу та їх вплив на уявлення молоді про можливі форми власної політико-правової активності. Показано, що влада в цілому сприймається як колективний суб’єкт, який зазвичай перебуває в опозиції до іншого колективного суб’єкта – народу. Встановлено, що інтерес молоді до політики має, у кращому випадку, фрагментарний характер, її політична освіченість є низькою. З’ясовано, що очікування від влади пов’язуються з досить виразними патерналістичними настановленнями: припинення воєнного конфлікту на сході країни, підвищення рівня життя, доходів і гарантування зайнятості, створення можливостей для самореалізації молоді тощо. При цьому відмічається проблема корупції, адже, за оцінками молодих людей, влада лише демонструє наміри, проте всіляко ухиляється від реальних дій щодо подолання корупції. Виявлено, що брак досвіду у вирішенні проблемних питань політико-правового характеру, переконаність у тому, що більшість проблем можна “розв’язати” в неправовий спосіб (хабар, підкуп, “подяка” і т. ін.), формують у молоді негативні настановлення, а саме що “норм закону можна не дотримуватися, оскільки навіть ті, хто приймає закони, їх ігнорують”. Констатовано готовність молоді реалізовувати революційний сценарій розв’язання суспільних суперечностей.
13
Dukhnevych, V. M. "УЯВЛЕННЯ ПРО ВЛАДУ ЯК ОСНОВА ДЛЯ РОЗГОРТАННЯ ПОЛІТИКО-ПРАВОВОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДІ". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 39(42) (17 липня 2019): 51–59. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).40.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі проведених фокус-групових досліджень аналізуються уявлення молоді про ситуацію в Україні, владу і державу та їх вплив на уявлення молоді про можливі форми власної політико-правової активності. Показано, що влада в цілому сприймається як колективний суб’єкт, який зазвичай перебуває в опозиції до іншого колективного суб’єкта – народу. Встановлено, що інтерес молоді до політики має, у кращому випадку, фрагментарний характер, її політична освіченість є низькою. З’ясовано, що очікування від влади пов’язуються з досить виразними патерналістичними настановленнями: припинення воєнного конфлікту на сході країни, підвищення рівня життя, доходів і гарантування зайнятості, створення можливостей для самореалізації молоді тощо. При цьому відмічається проблема корупції, адже, за оцінками молодих людей, влада лише демонструє наміри, проте всіляко ухиляється від реальних дій щодо подолання корупції. Виявлено, що брак досвіду у вирішенні проблемних питань політико-правового характеру, переконаність у тому, що більшість проблем можна “розв’язати” в неправовий спосіб (хабар, підкуп, “подяка” і т. ін.), формують у молоді негативні настановлення, а саме що “норм закону можна не дотримуватися, оскільки навіть ті, хто приймає закони, їх ігнорують”. Констатовано готовність молоді реалізовувати революційний сценарій розв’язання суспільних суперечностей.
14
Khomych, Halyna, та Yuliia Shamardak. "АТРАКЦІЯ ЯК СКЛАДОВА МІЖОСОБИСТІСНОЇ ПЕРЦЕПЦІЇ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГА". HUMANITARIUM 42, № 1 (14 листопада 2019): 189–97. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-42-1-189-197.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено теоретичний огляд наукових підходів до вивчення психологічних факторів міжособистісної атракції. Міжособистісну атракцію означено як структурну складову соціальної перцепції, що характеризує односторонню чи взаємну привабливість учасників комунікативного процесу, яка зумовлена системою внутрішніх і зовнішніх факторів та базується на механізмах психологічного впливу. Розкрито дефініцію атракції у контексті зарубіжних та вітчизняних концепцій соціальної психології, де досліджуване поняття презентовано як гаму почуттів у діапазоні від неусвідомленого потягу до симпатії, любові, що проявляється у вигляді особливої соціальної настанови щодо суб’єкта взаємодії. З’ясовано, що актуальними аспектами міжособистісної атракції психолога та клієнта є позитивне емоційне ставлення, схожість поглядів на сучасне суспільство, пізнавальні інтереси, а також готовність до особистісних змін, індивідуально-типологічні характеристики учасників комунікації. Емпірично виокремлено основні риси, якими має володіти сучасний атрактивний психолог з позицій студентів: чуйність, емпатійність, тактовність, стриманість, врівноваженість, порядність, чесність, етичність, уважність і спостережливість; з позиції дипломованих фахівців: освіченість, ерудиція, привітність, доброзичливість, компетентність, комунікабельність, асертивність, толерантність. Зроблено висновки, що носіями певної інформації можуть виступати зовнішній вигляд і поведінка людини, які формують перше враження та можуть відштовхнути або привабити співрозмовника; однак тривалі стосунки формуються на базі певних рис особистостей, їхніх смислових стратегій та емоційного ставлення, цінностей та психологічних настанов.
15
ГАНАБА, Світлана, та Олександр ЛУЦЬКИЙ. "ІДЕАЛ ОСВІЧЕНОЇ ЛЮДИНИ: ОКРЕСЛЕННЯ ПРОБЛЕМАТИКИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, № 4 (26 березня 2021): 70–81. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.613.
Повний текст джерелаАнотація:
Ідеали як взірці втілення найкращих якостей є орієнтиром подальшого розвитку освіти. Саме вони відіграють засадничу роль у визначенні мети та цілей, особливостей організації й реалізації освітньої діяльності. В ідеалах найбільш повно виявляється творча природа свідомості, яка здатна не лише відображати світ довкола, а й створювати його. Відображаючи дійсність ідеал, одночасно оцінює її з точки зору перспективи майбутнього та можливих тенденцій. Ефективність розробки та реалізації ідеалу у практиках освіти є можливою за умови розуміння потреб та викликів епохи, так би мовити «духу епохи». Це певна якість суспільного життя, яка концентрує у собі мову, виробництво, технічні новації, панівні цінності тощо. Очевидно, що «дух епохи» виявляє свою життєвість у певних формах культури й у такий спосіб складає унікальний портрет конкретної історичної епохи. Серед низки освітніх ідеалів, на які орієнтуються навчальні практики, засадничим є ідеал освіченої людини. Він є визначальним в освіті будь-якої історичної епохи, оскільки символізує здатність освіти відповідати «духу епохи» та творити його в подальшому. Освічена людина – це не лише та, яка знає про світ та себе, але й здатна використати знання на практиці. Власне, сама освіченість це певний набір смислів та міркувань, за допомогою яких людина сприймає себе та світ довкола.
16
Шмиглюк, Оксана. "ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ СУЧАСНИХ СТАРШОКЛАСНИКІВ З РІЗНИМ ТИПОМ ЕТНІЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 10(55) (11 червня 2020): 135–47. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.10(55).13.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено вивченню особливостей ціннісних орієнтацій сучасних старшокласників з різним типом етнічної ідентичності. Виявлено, що цінності займають важливе місце у структурі етнічної ідентичності, оскільки вони є однією із складових суспільного й особистісного світогляду. Використано методики «Типи етнічної ідентичності» й «Ціннісні орієнтації». Констатовано переважання у старшокласників таких типів етнічної ідентичності, як етнічна норма та етнічна індиферентність. Не помічено статистично значущих статевих відмінностей між показниками типів етнічної ідентичності. В ієрархії термінальних цінностей старшокласників найважливішими є «здоров’я», «активне діяльне життя», «розвиток», найменш важливими – «суспільне визнання», «творчість» і «щастя інших». В ієрархії інструментальних цінностей найважливішими для старшокласників є «вихованість», «освіченість», «життєрадісність», найменш важливими – «високі запити», «ретельність», «непримиренність до недоліків». Констатовано наявність кореляційних взаємозв’язків між типами етнічної ідентичності та ціннісними орієнтаціями досліджуваних. Виявлено переважання цінності «здоров’я» для усіх типів етнічної ідентичності, крім «етнонігілізму». Для старшокласників із типом «етнонігілізм» домінуючими цінностями є «впевненість» і «продуктивне життя» (термінальні) та «ретельність» і «самоконтроль» (інструментальні). «Цікава робота» – термінальна цінність, яка є найважливішою для досліджуваних із переважанням «етнічної індиферентності». В «етноегоїстів» високу позицію в ієрархії цінностей займають категорії «любов» (термінальна цінність) і «чесність» (інструментальна), а в старшокласників із типом «етноізоляцизм» – «наявність друзів» (термінальна). Для осіб, у яких наявний високий прояв «національного фанатизму», значне місце в ієрархії термінальних цінностей займає «матеріально забезпечене життя». Отже, встановлено специфічні відмінності в ціннісній сфері старшокласників із різними типами етнічної ідентичності.
17
БОНДАРЕНКО, Інна. "ТЕХНОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА В ПАРАДИГМІ ПОЛІТЕХНІЧНОЇ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 194–200. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-194-200.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті актуалізовано проблему технологічної освіти в закладах загальної середньої освіти. Увагу сконцентровано на можливостях допрофільної підготовки та старшої профільної школи для розвитку сучасного компетентного учня, здатного реалізуватися в інформаційному просторі. Посилення практичної спрямованості шкільної освіти вимагає запровадження компетентнісного підходу в технологічній освіті. Компетентність у галузі технологічної освіти розглядається як досвід, освіченість, ерудованість учня у сфері виробничих технологій, у різних видах предметно-перетворювальної діяльності, його уміння і навички, підготовленість, знання та ерудиція, а також здатність до визначення шляхів і можливостей їх набуття та функціонування за допомогою свідомості й мислення. Завдяки інтеграції знань із різних галузей наук і виробництва впроцесі технологічної освіти успішно здійснюється формування ключових компетенцій: навчальної (графічна, технічна, технологічна, проектна), культурної, здоров’язберігаючої, інформаційної, соціальної, підприємницької. Якісна технологічна освіта учнів потребує й обґрунтованої системи науково-методичного забезпечення, засобів навчання. Науково-методичне забезпечення передбачає: програмне забезпечення (розроблення нових та вдосконалення чинних навчальних програм для початкової, основної і старшої школи); інформаційне забезпечення (підручники, посібники, довідники, хрестоматії, методичні рекомендації, розробки тощо); засоби навчання (таблиці, плакати, схеми, діаграми, моделі, муляжі, електронні програмові засоби навчання, інформаційні ресурси тощо). На основі аналізу нормативних документів, наукових досліджень учених-педагогів, психологів та власного педагогічного досвіду зроблено висновок, що для вдосконалення технологічної освіти необхідна наступність на всіх рівнях навчання. Організація такого підходу в освітній практиці сприяє поступовому і неперервному оволодінню системою технологічних знань, практичних умінь та технологічних якостей, які забезпечать у подальшому результативність професійної підготовки. Ключові слова: освітній процес, політехнічна освіта, технологічна освіта, ключові компетентності, методика навчання.
18
Шолох О. А. "Особливості дослідження сформованості ціннісного ставлення до професійної діяльності майбутніх психологів у процесі фахової підготовки". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 46 (12 лютого 2021): 224–31. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.131.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті конкретизовано психолого-педагогічні аспекти проблеми ціннісного ставлення майбутніх психологів до професійної діяльності. Проаналізовано процес переоцінки цінностей, критичне осмислення досвіду попередніх досліджень, нові уявлення про професійне майбутнє студентства. Представлений теоретичний аналіз смисложиттєвих орієнтацій практичного психолога, що являють собою цілісну систему свідомих та вибіркових зв’язків, наявність життєвих цілей, свідому усвідомленість вибору і оцінок, задоволеність життям та професійною самореалізацією.З’ясовано, що професійно-значимі ціннісні орієнтації не залишаються незмінними впродовж професійної діяльності психологів. Найбільшого значення, не зважаючи на стаж роботи, серед професійно-важливих набувають цінності «освіченість» та «відповідальність», а найменшого – «терпимість до поглядів і думок інших», «раціоналізм» та «чуйність». Позиціонуються психолого-педагогічні аспекти проблеми ціннісного ставлення майбутніх психологів до професійної діяльності. На засадах основного діагностичного конструкта «Ціннісні орієнтації» М. Рокич розглянуто спрямованість особистості, що розуміється як значущість для людини тих або інших життєвих цілей і ціннісних орієнтацій, якими вона керується в своєму житті. Схарактеризовано два класи цінностей: цінності-цілі (термінальні), визначені їм як переконання людини в тому, що кінцева мета індивідуального існування коштує варта того, щоб до неї прагнути та цінності-засоби (інструментальні), визначені як переконання людини в тому, що певний образ дій або властивість особистості є переважаючою в будь-якій ситуації. За результатами дослідження доведено, що термінальні професійно-значущі цінності у респондентів носять стійкіший характер, ніж інструментальні, для них характерна менша міжгрупова варіативність. Відмінності вираження термінальних професійно-важливих цінностей у досліджуваних з різним стажем роботи, проявляються, але не в значній мірі. Найбільшого значення, не залежно від стажу роботи, серед професійно-важливих набуває цінність «цікава робота».
19
Чорний, Віктор. "ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ". Public management 24, № 4 (20 березня 2020): 291–99. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-291-299.
Повний текст джерелаАнотація:
Теоретично обґрунтувано становлення та розвиток механізмів державного регулювання у сфері боротьби з корупцією.
Проаналізовано, що яскравим показником дієвості функціонування дер- жавної служби та ефективності розвитку країни є здатність держави проти- діяти розгортанню корупційних схем в урядових структурах. Така тенденція в Україні спонукатиме до вдосконалення системи державної служби та від- криє нові перспективи для членства у Європейському Союзі.
Підтверджено, що перші вияви корупції зустрічались ще й у первісному суспільстві, що, швидше за все, пов’язані саме з язичницькими віруваннями. У ті часи люди були повністю залежні від сил природи, тому, за рахунок при- несення жертв і подарунків, намагалися задобрити богів.
Визначено, що саме у Вавилоні було вперше у світі законодавчо вста- новлено засади боротьби з корупцією, що найчастіше виявлялася у судовій владі. Такий документ називався — закони Хаммурапі і датувався ХVІІ ст. до н. е. Доведено, що корупційні правопорушення зустрічалися найчастіше в діяльності воєноначальників та представників чиновницького апарату. Тож, щоб уникнути корупційних виявів, склад посадових осіб органів публічної влади формувався на конкурсній основі. Головною умовою для отримання посади була освіченість особи, а отримання освіти могли собі дозволити ли- ше заможні громадяни, тому клас чиновництва формувався тільки із замож- них членів суспільства.
Зазначено, що часи епохи Середньовіччя характеризуються підвищен- ням ролі церкви у державі, тому представники релігійних верхівок володіли незліченними багатствами та матеріальними благами, через що, тут, також, процвітала корупція. Хоча в католицизмі вона вважалася виявом гріховнос- ті й суперечила основам християнського віровчення, історія, все ж таки, вка- зує на численні факти торгівлі індульгенціями та церковними санами.
20
Прошукало, Ігор. "СОМАТИЧНА ХВОРОБА ЯК СТРЕСОВИЙ ЧИННИК ПОРУШЕННЯ СЕКСУАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ". ΛΌГOΣ. МИСТЕЦТВО НАУКОВОЇ ДУМКИ, № 9 (10 січня 2020): 75–80. http://dx.doi.org/10.36074/2617-7064.09.017.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається проблема сексуального здоров’я людини під час перебування в ситуації соматичного захворювання. Хвороба може виступати тим стресовим чинником, яка впливає на сексуальну активність. Виходячи з розуміння стресу як неспецифічних змін, які виникають в організмі внаслідок інтенсивних або тривалих сторонніх впливів і призводять до надмірного напруження вроджених неспецифічних механізмів організму, хвороба розглядається як одна зі стресових чинників, яка викликає відчуття внутрішнього неспокою, що безпосередньо пов’язане з суб'єктивно пережитими емоціями – напругою, нервозністю, страхом, тривогою. Прояви цього стану можуть мати різну інтенсивність і обумовлюються не лише ступенем емоційної реакції на стресову ситуацію, а й здатністю до сприйняття і реагування на зовнішні подразники, а будь-яке соматичне захворювання обов’язково змінює психічний стан пацієнта внаслідок появи нових, відсутніх до хвороби форм реагування на саме захворювання. Сексуальне здоров’я залежить від певного комплексу складників, які забезпечують людину в прояві її сексуальності як уродженої потреби людського організму, – соматичні, емоційні, інтелектуальні та соціальні складники статевого існування особистості. Більшість пацієнтів, перебуваючи в стані хвороби або її хронічному перебігу, мають певні труднощі в задоволенні своїх сексуальних потреб. Це пов’язано не тільки з можливими фізичними обмеженнями чи сексуальними реакціями, а й власне сприйняттям себе та свого тіла у стані хвороби. У відносинах багатьох пар у цей період виникають проблеми після того, як один із партнерів опиняється в ситуації соматичного захворювання. Тому одним із важливих напрямків роботи фахівців у сфері охорони психічного здоров’я є психоедукація та сексологічна освіченість пацієнтів із соматичним захворюванням із метою зняття стресової напруги та для забезпечення вільного вираження своїх сексуальних почуттів та задоволення сексуальних потреб навіть у стані ослабленого фізичного здоров’я.
21
Краснова, Н. В., Г. С. Бабак та Г. М. Сорокіна. "ОПТИМІЗАЦІЯ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ КУРСАНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ МВС". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 190–95. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-28.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається оптимізація системи навчання іноземної мови курсантів закладів вищої освіти МВС. Вимоги сучасного світу спонукають нас до перегляду й удосконалення пріоритетів та напрямів професійної підготовки майбутніх офіцерів правозахисних органів і фахівців правової сфери, до формування необхідних навичок, серед яких особливе місце посідає знання іноземної мови. Система іншомовної освіти курсантів побудована на основі теорії управління, що дає змогу оптимізувати навчання іноземної мови у закладах вищої освіти МВС за такими взаємопов'язаними компонентами, як: мета (соціальне замовлення, втілення в нормативних документах); викладач (професійно-особистісні якості, співвіднесені зі структурою педагогічної діяльності); засоби управління (зміст навчання, навчально-методичний комплекс, метод навчання, педагогічне спілкування, критерії контролю); той, що навчається (особистісні характеристики, співвіднесені зі структурою вчення); іншомовна освіченість як результат функціонування системи; контроль і самоконтроль (зворотні зв'язки); зовнішні впливи (вплив середовища). У статті також наголошується на необхідності враховувати специфічні умови навчання у закладах вищої освіти МВС під час організації навчального процесу та викладання іноземної мови. Авторами статті проведено аналіз сучасних досліджень та публікацій щодо питань із вирішення проблем успішності навчання іноземної мови у вищій школі, який відображає неможливість повною мірою реалізувати виховний, освітній і розвиваючий потенціал навчання, якщо діяльність викладачів не націлена на постійний пошук найбільш оптимальних для заданих умов шляхів вирішення педагогічних завдань, та визначено актуальність дослідницьких завдань, які вимагають суттєвих змін в освітній системі. З’ясовано, що зміна пріоритетів із пасивного володіння мовою (читання) на активне, з розвитком усіх видів мовленнєвої діяльності, вимагає зміни системи навчання, а не окремих різнопланових заходів; відсутні педагогічні дослідження, де в межах системного цілісного підходу розглядалася би проблема оптимізації навчання іноземної мови; не досліджена повною мірою специфіка навчання іноземних мов у закладах вищої освіти МВС.
22
Тимрук-Скоропад, К. А. "Реабілітаційний діагноз у системі фізичної терапії осіб з хронічним обструктивним захворюванням легень". Pain medicine 3, № 2/1 (18 жовтня 2018): 42. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t1.25712.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Враховуючи сучасну парадигму охорони здоров’я та фізичної терапії з їх фокусуванням на функціонуванні людини, її активності й участі (Мельникова Е. В. зі співавт., 2017), реабілітаційний діагноз має базуватися на Міжнародній класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я (МКФ).
Реабілітаційний діагноз (РД) – це список проблем пацієнта, сформульований у категоріях МКФ, що відображає всі актуальні аспекти функціонування пацієнта (Шмонин А. А. зі співавт., 2017). Індивідуалізація реабілітаційного втручання, у тому числі фізичної терапії (ФТ), відбувається вже на етапі встановлення реабілітаційного діагнозу.
Мета дослідження: проаналізувати принципи встановлення реабілітаційного діагнозу в системі фізичної реабілітації пацієнтів з ХОЗЛ.
Результати дослідження та їх обговорення. У РД включають виявлені проблеми пацієнта, які впливають на його функціонування, використовуючи усі категорії МКФ. Встановлення РД відбувається після обстеження пацієнта, зокрема, фізичним терапевтом.
Враховуючи полісистемність ХОЗЛ, існуючі клінічні настанови щодо легеневої реабілітації, сучасні клінічні дослідження, обстеження пацієнтів у процесі ФТ повинне бути всебічним (Тимрук-Скоропад К. А., 2018). У процесі ФТ пацієнтів з ХОЗЛ слід включати оцінювання наступних аспектів:
Якість життя та складові якості життя.
Прояв симптомів захворювання.
Рухова сфера.
Показники дихальної та серцево-судинної систем.
Показники госпіталізації.
Інтегральні показники.
Інформованість, грамотність і освіченість пацієнтів.
На основі обстеження пацієнта фізичний терапевт в межах своєї компетенції складає список проблем, сформульованих у категоріях МКФ, проводить кількісне оцінювання прояву порушення або обмеження та ролі фактора середовища.
На жаль, використання зменшеного списку доменів у вигляді інструменту ICFcoreset (набір базових категорій МКФ) для обструктивних захворювань легень (ОЗЛ) є обмеженим. Тому ICF-core-set для ОЗЛ доцільно брати за основу, пам’ятаючи про можливість використання категорій МКФ, які не потрапили у базовий набір.
Висновки. Індивідуалізація фізичної терапії пацієнтів з ХОЗЛ розпочинається на етапі встановлення реабілітаційного діагнозу.
23
Корнута, Л. М. "ПРАКСЕОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ЯК ОСНОВА ЕФЕКТИВНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (23 березня 2020): 68–71. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).360.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто сутність праксеологічного підходу у професійній підготовці державних службовців в Україні із урахуванням досвіду окремих європейських країн. Визначено особливості праксеологічного підходу при застосуванні такого виду професійної освіти, як підвищення кваліфікації.
Зазначається, що у системі професійної підготовки державних службовців можна виокремити три складники – змістовий, технологічний і особистісний, у контексті дослідження яких необхідно акцентувати увагу на технологічному складнику як такому, що забезпечує реалізацію праксеологічного підходу. Саме праксеологічний підхід у контексті підготовки державного службовця являє собою найважливішу змістову характеристику професійної спрямованості особистості майбутнього професіонала.
Акцентовано, що головним завданням праксеологічного підходу у процесі підготовки державних службовців є вивчення й упровадження необхідних знань для здійснення ефективної діяльності. Зауважено, що саме ефективність виступає як показник якості професійної підготовки, а також як якісна категорія, що сприяє розвитку та вдосконаленню професійної діяльності державного службовця. Використання праксеології у сфері професійної підготовки державних службовців є основою для розуміння та дослідження професійної службової діяльності з позиції практичних цінностей, зокрема ефективності та результативності. Це важливо у процесі оцінювання результатів службової діяльності.
Визначено, що ефективність діяльності системи професійного навчання державних службовців може бути досягнута за умови відповідності професійної підготовки та післядипломної освіти вимогам освіти для суспільства, побудованого на знаннях і інформації. Цими вимогами є такі: освіта протягом усього життя; освіта без кордонів, що ґрунтується на інформаційно-комп’ютерних технологіях і доповнює традиційні методи і технології новими можливостями; освіта за креативними моделями навчання та індивідуальними освітніми траєкторіями; освіта, що розвивається на основі фундаментальних знань. Одним із таких видів професійного навчання, що покликаний забезпечити високу освіченість та професійну компетентність державних службовців, є саме підвищення кваліфікації. Варто пам’ятати, що проблему підвищення кваліфікації державних службовців можна розглядати й у межах безперервної освіти. Праксеологічний підхід таке дозволяє. Так, більшість розвинених держав здійснює політику безперервного продовження освіти й підготовки кадрів.
Специфіка функціонування системи підвищення кваліфікації державних службовців у контексті праксеологічного підходу полягає в тому, що вона є підсистемою державної служби, обслуговує її, готуючи високопрофесійні кадри. Це відбувається через вирішення низки таких завдань: приведення рівня професійних знань, умінь і навичок державних службовців у відповідність до вимог теорії та практики публічного управління; вивчення й застосування на практиці передового світового досвіду й досягнень науки державного будівництва та науки управління; формулювання установок на оволодіння предметом діяльності у сфері державної служби; формування професійних здібностей державних службовців.
24
Христенко, Ольга. "ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІЧЕНОСТІ МАЙБУТНІХ МЕДИКІВ НА ЗАСАДАХ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 17, № 2 (26 січня 2020): 359–70. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v17i2.53.
Повний текст джерелаАнотація:
Сьогодні Україна має низку соціальних, медичних, духовних проблем (важкі недуги, алкоголізм, аборти, депресії, суїциди тощо). Вони зазвичай детерміновані низьким рівнем культури духовного і фізичного здоров’я населення. Тому актуальною є потреба громадянської освіти майбутніх медиків. Це забезпечить їх готовність до просвітницької та громадської роботи задля вирішення важливих проблем охорони здоров’я. Мета статті – визначити зміст і методи формування громадянської освіченості майбутніх медичних фахівців на засадах міждисциплінарної інтеграції. Авторка використовує методи аналізу наукової літератури, нормативних документів, контент-аналізу, індукції і дедукції.Встановлено, що структурування змісту громадянської освіти в межах правозахисного, гендерного та національного компонентів допоможе підготувати фахівців медицини до громадської роботи з різними соціальними групами, враховуючи національні особливості та світовий досвід захисту прав людини в сфері охорони здоров’я. Правозахисний компонент передбачає вивчення тем, пов’язаних із міжнародними нормативними актами, які регулюють забезпечення прав людини, особливо, вразливих груп (діти, діти сироти, діти з особливими потребами, ненароджені діти, а також національні меншини та люди з інвалідністю). Гендерний компонент означає вивчення359 № 2(17)2 0 1 9ПЕДАГОГIЧНI НАУКИпитань щодо реалізації рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків у сфері охорони здоров’я, вирішення проблем, детермінованих гендерними особливостями пацієнтів. У цьому контексті громадянська освіченість майбутніх медиків означає: по-перше, розуміння соціально-культурних і політико-правових чинників гендерних проблем у сфері охорони здоров’я; по-друге, готовність проводити просвітницьку роботу (в межах сімейної психології та конфліктології) задля попередження домашнього, сексуального насильства, а також надання професійної допомоги особам, які стали їх жертвами; по-третє, здатність визначати, аналізувати й вирішувати проблеми щодо планування сім’ї, абортів, постабортного синдрому та ін. Національний компонент громадянської освіченості пов’язаний з питаннями, що відображають основні риси української ідентичності, історичний досвід нації та їх роль у вирішенні медичних і біоетичних проблем.Пріоритетним методом формування громадянської освіченості студентів медичних ЗВО визначено метод підготовки проектів, спрямований на вироблення практичних навичок майбутніх медиків створювати та реалізовувати громадські ініціативи з метою покращення здоров’я нації. Цей метод допоможе студентам розвивати навички громадянської участі у суспільстві, у владі. Відтак, майбутні медики зможуть використовувати такі методи участі громадян, як місцева ініціатива, участь у громадських організаціях, волонтерські послуги чи діяльність, а також просвітницька кампанія. Даний метод буде ефективним за умови системної співпраці викладачів і студентів з метою підготовки та реалізації соціальних і медичних проектів.
25
A.P., Svarychevska. "HUMANITARIAN TRAINING OF FUTURE OFFICERS IN THE CONTEXT OF MODERNIZATION TRANSFORMATIONS OF THE HIGHER MILITARY SCHOOL." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 95 (August 2, 2021): 113–19. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2021-95-16.
Повний текст джерелаАнотація:
The article deals with the current problems of humanitarian training of future officers while studying in military institutions of higher education, analyzation of the dependence of the studied process on the general state of modernization of the system of higher vocational education and other circumstances of social and military practice. Professional activities of modern officers is multifunctional, poly-semantic in its nature, is an arena of interaction of many factors, interrelation of people, the establishment of comprehensive cooperation. The purpose of article is to identify the directions of modernization transformations of humanitarian training of future officers in the higher military school. The methodological component of research is based on the complex of theoretical methods, which mutually enrich and complement each other, including historical-pedagogical, system-structural, terminological, factorial and comparative-theoretical analysis, the method of systematization of the obtained results.Humanitarian training, carried out in the interests of the personality, the state and society, integrates the tasks of education, self-education, upbringing and self-upbringing of future officers, as well as mechanisms for the formation of their competencies and such way of thinking, which ensure the unity of humanitarian knowledge humanistic behavior, desire and ability to correlate their own official and personal interest with humanistic standards. The fundamentals of modernization of humanitarian training of future officers have been considered as an ordered optimal set of humanistic strategies, conditions, subjects, methods, and means, which provide coincidence of the achieved results with the set goals of formation of future officers’ social and professional competencies and humanistic qualities that set vital meanings and state-patriotic bases of service to the Motherland. It has been found that modernization transformations of the humanitarian component of educational process are inextricably related to the creative innovative activity of teaching staff of the military institutions of higher education, their abilities to design and create appropriate humanitarian educational environment, to enrich the content of training and upbringing of future officers with new ideas, experience in practical activities of troops.Key words: humanitarization, linguisticpersonality, militaryeducation, humanitarian erudition, moderni-zation, humanitarian educational environment. У статті розглянуто актуальні проблеми гуманітарної підготовки майбутніх офіцерів під час навчання у військових закладах вищої освіти, проаналізовано залежність досліджуваного процесу від загаль-ного стану модернізації системи вищої професійної освіти та інших обставин соціальної та військової практики. Професійна діяльність сучасних офіцерів є багатофункціональною, полізмістовою за своєю сутністю, є ареною взаємодії безлічі чинники, взаємодії людей, утвердження всебічного співробітни-цтва. Мета статті полягає у виявленні напрямів модернізаційних перетворень гуманітарної підготовки майбутніх офіцерів у вищій військовій школі. Методологічний складник дослідження базується на комплексі теоретичних методів, які взаємозбагачують та взаємодоповнюють один одного, серед яких слід назвати історико-педагогічний, системно-структурний, термінологічний, факторний і порівняльно-теоретичний аналіз, метод систематизації отриманих результатів.Гуманітарна підготовка, здійснювана в інтересах особистості, держави й суспільства, інтегрує завдання освіти, самоосвіти, виховання та самовиховання майбутніх офіцерів, а також механізми формування у них компетентностей і такого способу мислення, які забезпечують єдність гуманітарних знань і гуманістичної поведінки, прагнення та вміння співвідносити власні службові та особисті інтереси з гуманістичними нормами. Основи модернізації гуманітарної підготовки майбутніх офіцерів розглянуто як упорядковану оптимальну сукупність гуманістичних стратегій, умов, суб’єктів, методів і засобів, що забезпечують збіг досягнутих результатів з поставленими цілями формування майбутніх офіцерів соціально-професійних компетентностей і гуманістичних якостей, які задають життєві сенси та державно-патріотичні підстави служіння Батьківщині. Встановлено, що модер-нізаційні перетворення гуманітарної складової частини освітнього процесу нерозривно пов’язані з творчою інноваційною діяльністю професорсько-викладацького складу військових закладів вищої освіти, їхнім умінням проєктувати та створювати відповідне гуманітарне освітнє середовище, збагачувати зміст навчання й виховання майбутніх офіцерів новими ідеями, досвідом практичної діяльності військ.Ключові слова: гуманітаризація, мовна особистість, військова освіта, гуманітарна освіченість, модернізація, гуманітарне освітнє середовище.
26
Милосердна, Ірина Михайлівна. "Імідж політичного лідера як категорія PR-технології". Актуальні проблеми політики, № 64 (23 січня 2020): 118–33. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.191.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена комплексному дослідженню іміджу політичного лідера як категорія PR-технології. Обгрунтовується думка, що в практичній політології імідж – це, насамперед, узагальнений образ, що складається у пересічних громадян про політичні суб’єкти. Інша справа, що нині йогоцілеспрямовано формують іміджмейкери. В статті виокремлюються та аналізуються такі основні підходи до визначення поняття іміджу політичного лідера: онтологічний, антропологічний, ціннісний та етичний.Також було встановлено, що для сучасної політики цікавим фактом є те, серед особистісних характеристик останнім часом зросла роль ділових і моральних якостей лідера. Серед них найсуттєвіше місце посідають інтелектуальні якості (які часто ототожнюють з освіченістю). Далі, за частотою згадувань, йде чесність політика, хоча виборці не вимагають від нього абсолютної чесності. До того ж, лідер повинен також бути добрим і людяним, відданим народу. Ідеальний політик повинен досконало володіти ораторським мистецтвом та бути «доступним для розмови із простимилюдьми». Також в статті здійснюється зауваження, що політичний лідер часто намагається отримати владу, використовуючи маніпуляційні технології. Встановлено, що маніпуляційні технології залишаються дієвими не випадково, оскільки численні дослідження виборчої поведінки доводять, що більша частина електорат підлягає навіюванню, має схильність бути під впливом гіпнотичної дії віри в чудодійні можливості політичних сил. В статті зазначається, що в українському політикумі, при формуванні іміджу політика, іміджмейкери часто використовують так званий «чорний» і «сірий» PR для зниження іміджу конкурента. А серед методів, які використовуються можна виокремити наступні: «клапану», «живої мішені», «краплі», «підказки», «резонансна технологія».
27
Чумак, Тетяна. "ДУХОВНІСТЬ ТА ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИБІР У ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 2-3 (9 квітня 2021): 356–61. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.02.04.2021.073.
Повний текст джерелаАнотація:
Леся Українка – письменниця широкого творчого діапазону. За своє коротке життя залишила нащадкам великий літературний доробок – полум'яну поезію, філософську драматургію, талановиту прозу, оригінальні публіцистичні та критичні статті, переклади. Вона бачила світ у образному сприйнятті: воно було у Лесі настільки всеосяжне, що виявлялося не лише в художньому слові, а й у роботі пензлем, у майстерній грі на фортепіано. На літературну арену Леся Українка вийшла спочатку як поет та перекладач, потім закріпила за собою славу талановитого драматурга і водночас досягла значних успіхів як прозаїк, розкривши таким чином свій багатогранний талант. У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ–ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, плеканням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середовищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зневіреною. Українська літературознавча думка XX ст. неодноразово зверталася до осмислення творчого доробку Лесі Українки в найрізноманітніших аспектах: проблематики, поетики (передусім жанру й образності), типології тощо, але досі практично не існує окремих наукових шкіл у лесезнавстві, немає глобального прочитання художньої спадщини одного з найбільших геніїв національної літератури. Леся Українка розробила власну, самобутню й цілісну філософську систему, яку можна охарактеризувати як гуманістичний індивідуалізм. Поетеса впевнена в тому, що тільки духовність спроможна врятувати людство від занепаду. Враховуючи роль і значення слова в житті людини, упевнено можна стверджувати, що саме слово формує людину, а не людина – слово. Очевидно, що Леся Українка вбачає сенс людського буття, а також виділяє гуманістичний ідеал через людину, яка є духовно багатою особистістю і здатна боротися за волю свого народу, національні інтереси, національну гідність. Ідеалом особистості для поетеси також є людина праці, оскільки внутрішній світ людини вона аналізує в таких поділах: людина і суспільство; людина і природа; самоусвідомлення власної суті. У наш час духовність можна назвати нагальним велінням часу, без якого неможливо побудувати незалежну самостійну державу. Для Лесі Українки проблема екзистенційного вибору виступає сутнісною характеристикою людини (світогляду, розуму, почуття, переконання, волі та ідеалу), яка прагне знайти сенс свого існування. Окреме місце займають погляди Лесі Українки, які збагатили свідомість народу ідеями незалежності і свободи, гуманізму та демократії. Її свідомість знаменувала собою вершину філософського осмислення світу людини. Проблема духовності та екзистенційного вибору в творчій спадщині Лесі Українки набуває все більшої універсальності та, на жаль, вона є недостатньо дослідженою. Суттєве місце в її творчості посідає проблема духовної сутності людини.
28
L.O., Petrychenko. "STUDENTS’ FORMATION OF LEGAL CULTURE IN HIGHER EDUCATION INSTITUTIONS AS A BASIS OF YOUNGSTERS’ SPIRITUAL SECURITY IN MODERN WORLD." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 90 (November 4, 2020): 59–66. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-90-10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті відстоюється положення, що духовну безпеку населення України здатне забезпечити лише демократичне правове суспільство, побудоване на основі правової компетентності та соціальної дові-ри його громадян, вияву високої громадянської позиції; одним із перспективних шляхів підтримання у суспільстві сталості і духовної безпеки, втілення ідей рівності і недискримінації є підвищення рівня правової культури та освіченості.Вищу освіту розглянуто як чинник розбудови правової держави, де правова культура громадян тісно пов’язана з усіма елементами правової системи формування правової культури молоді. Формування правової культури студентства визначене як тривалий процес, що реалізується в основному у середо-вищі ЗВО, визначає ступінь і характер правового розвитку особистості в суспільній правовій культурі, тісно взаємопов’язане з правовою освіченістю людини, зокрема, її розвиненою правосвідомістю, вмін-нями і навичками реалізовувати свої права, підпорядкувати поведінку вимогам правових норм.На основі аналізу наукової літератури встановлено, що складниками правової культури студентства є: повага до правових норм суспільства; наявність дієвих правових знань, норм права; висока культура, широка ерудованість; правові навички щодо реалізації суб’єктивних прав і свобод; особисто вмотиво-вана стала правомірна поведінка; громадсько-правова активність.Доведено, що у середовищі ЗВО є потреба у створенні цілісної системи формування правової куль-тури студентства із застосуванням різноманітних механізмів заохочення громадянської активності молоді, поширення студентського самоврядування, розвитку форм волонтерської діяльності та взаємо-допомоги. Визначено й охарактеризовано основні структурні компоненти системи формування право-вої культури студентської молоді у ЗВО: цільовий (формування всіх складників правової культури сту-дентства на основі принципів поінформованості та знань, доступності правової допомоги і підтримки, індивідуального підходу та толерантного ставлення; дотримання безпеки); суб’єкт-суб’єктний (надава-чі освітніх послуг, споживачі освітніх послуг, а також освітні стейкхолдери); організаційно-змістовий (зміст навчання студентів, специфіка виховної роботи та рівень студентського самоврядування тощо). The article defends the position that the spiritual security of the Ukrainian population can be ensured only by a democratic legal society, built on the basis of legal competence and social trust of citizens, the demonstration of a high civil position. One of the perspective ways to maintain sustainability, spiritual security in society and the implementation of the ideas of equality and non-discrimination is to increase the level of legal culture and education.High education is seen as a factor in building the rule of law, where the legal culture of citizens is closely linked to all elements of the legal system of youngsters’ legal culture. Students’ formation of the legal culture is defined as a long process, implemented mainly in environment of high education institutions. It determines the degree and character of individual’s legal development in public legal culture. Its closely interrelated with the legal personal education, including developed legal awareness, skills and abilities to realize own rights, and subject behavior to the requirements of legal norms.Based on the analysis of the scientific literature, the components of students’ legal culture are established. These are: respect the legal norms of society; availability the effective legal knowledge, legal norms; high culture, wide erudition; legal skills in the exercise of subjective rights and freedoms; personally motivated constant lawful behavior; social and legal activities.It is proved that there is a need to create an entire system of forming the students’ legal culture with the use of various mechanisms to encourage civic activity of young people, the spread of students’ government, the development of forms of volunteerism and mutual assistance. The main structural components of the system of formation students’ legal culture in higher education institutions are defined and characterized. Objective component (formation of all components the students’ legal culture on the basis of awareness and knowledge principles, availability of legal assistance and support, individual approach and tolerant attitude; safety). Subject-subjective component (providing the educational services, consumers of educational services, as well as educational stakeholders). Organizational and maintenance component (content of students’ education, specifics of educational work and the level of students’ self-government, etc.).
29
Netyosov, Sergiy I. "ГРАФІЧНА НАОЧНІСТЬ НА УРОКАХ ПРАВОЗНАВСТВА З ВИКОРИСТАННЯМ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ". Information Technologies and Learning Tools 27, № 1 (15 березня 2012). http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v27i1.624.
Повний текст джерелаАнотація:
ІКТ надають нові можливості для використання графічної наочності на уроках правознавства. Мета статті – презентація робочого зошита у формі не до кінця заповнених визначень, таблиць і схем, посібника «Правознавство: визначення, таблиці та схеми. 10 клас» у формі електронного ресурсу і представлення методичних підходів до використання матеріалів, які розглядаються. З’ясовано, що робота з наочністю, що пропонується, організовується на будь-якому етапі уроку, зорієнтована на зорову, механічну та логічну пам’ять, значно економить час на уроці, розвиває компетентності письмового й усного юридичного мовлення, вдосконалює інформаційну освіченість, позитивно впливає на формування компетентностей, сприяє вихованню позитивного ставлення до закону і права. Учень – суб’єкт навчання.
30
Чурпій, І. К., Н. В. Чурпій та К. Л. Чурпій. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В СУЧАСНИХ РЕАЛІЯХ". Art of Medicine, 6 липня 2020, 121–25. http://dx.doi.org/10.21802/artm.2020.2.14.121.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. У даній статті розкрито теоретичні засади нормативно-правового забезпечення системи охорони здоров’я України.
На даному етапі сфера охорони здоров’я виконує покладені на неї функції перш за все за рахунок фінансування і державного регулювання. У основі останнього лежить нормативно-правова база, що визначає правове положення органів, установ і посадових осіб у галузі охорони здоров’я.
Все більше і більше поряд з державними і комунальними лікувальними закладамми почали появлятися приватні лікувальні установи. Перетворення комунальних закладів охорони здоров`я в комунальні неприбуткові підприємства, поява добровільного страхування працівників підприємства на випадок травми або окремих захворюваннь, потребує реформування управлінських структур охорони здоров`я. Однак, однією з умов реформування охорони здоровя має бути керівна роль держави в даному процесі функціонування медичної галузі в країні.
Для здійснення державного управління у медичній галузі використовуються адміністративні-правові, економічні, соціально-психологічні методи.
В статті проведено аналіз нормативно-правового забезпечення системи охорони здоров`я з метою забезпечити громадян доступною та ефективною медициною.
Висновки. 1. На етапі реформування галузі медицини виникає необхідність в формуванні чіткої термінології в прийнятих законодавчих актах, для злагодженої роботи медичного закладу в подальшому.
Для створення конкуренто спроможної медичної галузі з надання медичної допомоги на різних рівнях (первинному, вторинному, третинному), необхідно мати лікувальні заклади різної форми власності: державна, комунальна, приватна.
Для правомірного забезпечення надання медичних послуг потрібно збільшити освіченість громадян щодо принципів надання медичної допомоги.
31
Сорока, Анатолій, та Ольга Гмирь. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЇ, СТИЛІВ КОНФЛІКТНОЇ ПОВЕДІНКИ ТА ЦІННІСНОЇ СФЕРИ В ПІДЛІТКІВ ТА ЇХ БАТЬКІВ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, 24 грудня 2021, 99–109. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2021.16(61).09.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: аналіз психологічних особливостей мотивації, стилів конфліктної поведінки та ціннісної сфери в підлітків та їх батьків. Методи дослідження: теоретичні (аналіз, порівняння, узагальнення, інтерпретація теоретичних підходів та емпіричних досліджень); емпіричні (тестування); методи математичної статистики (для виявлення відмінностей психологічних особливостей мотивації, стилів конфліктної поведінки та ціннісної сфери в підлітків та їх батьків було використано t-критерій Ст’юдента). Результати: визначено, що провідні мотиви, особливості поведінки в конфліктних ситуаціях та цінності в підлітків і їх батьків істотно відрізняються між собою. Висновки: встановлено, що підліткам характерна висока виразність таких змінних як «Мотивація повного прийняття партнера в поведінці», «Мотивація конфліктом між владою й афіліацією». Серед термінальних цінностей найбільш значущими є: друзі, розваги, любов і свобода. Найменш вираженими є: щастя інших, пізнання та цікава робота. Високий рівень сформованості інструментальних цінностей виражений такими змінними як сміливість, незалежність та почуття гумору. Найменш виявленими є освіченість, раціоналізм та правдивість. Натомість у групі батьків ми бачимо високий рівень сформованості такої змінної як «Мотивація страхом слабкості (владні відносини)». Мотивованість поведінки культурними нормами як у підлітків, так і в їх батьків виражена на низькому рівні сформованості. Серед термінальних цінностей найбільш значущими є: сім’я, здоров’я та матеріальна забезпеченість, а найменшу цінність для них представляють щастя інших, творчість та розваги. У батьків високий рівень сформованості виявлено за такими змінними інструментальних цінностей як самоконтроль, терпимість і дисциплінованість. Визначено специфіку особливостей стилів конфліктної поведінки: батьки намагаються зберегти свій авторитет, що відбивається на їх оцінці батьківсько-підліткових розбіжностей, а також створення батьками ситуації постійного психологічного тиску й нездатність сім’ї задовольняти потреби емоційної підтримки та симпатії підлітків.
Література
Анопрієнко, О.В. (2017). Стиль батьківської поведінки як чинник виникнення і подолання хронічного стресу в підлітковому віці. (Дис. канд. психол. наук). Київ.
Гончар, Л.В. (2017). Формування гуманних взаємин батьків з дітьми молодшого шкільного і підліткового віку. (Монографія). Київ : ТОВ «Задруга».
Дубров, Д.И. (2020). Информационно-коммуникационные технологии и семейные отношения: вред или польза? Социальная психология и общество, 11(1), 72–91. https://doi.org/10.17759/sps.2020110105
Крейдун, Н.П., & Сорока, А.В. (2015). Прикладна психологія: навчальний посібник. Харків : Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна.
Пріба, Г.А., & Калюжна, Є.М. (2020). Психологія особистості на сучасному ринку праці. (Монографія). Херсон : ОЛДІ-ПЛЮС.
Солдатова, Г.У., & Львова, Е.Н. (2018). Особенности родительской медиации в ситуациях столкновения подростков с онлайн-рисками. Психологическая наука и образование, 23(3), 29–41. https://doi.org/10.17759/pse.2018230303
Сорока, А.В. (2010) Юридическая психология: Краткий курс: Учебно-методическое пособие. Харьков : Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина.
Токарева, Н.М. (2014). Сучасний підліток у системі психолого-педагогічного супроводу. (Монографія). Кривий Ріг.
Abar, C.C., Farnett, S., Mendola, K., Koban, K., & Sarra, Sh. (2018). Relationships between parent-child social media interactions and health behaviors. Journal of Substance Use, 23(3), 335–337.
Karmakar, R. (2017). The impact of perception of consistency and inconsistency in parenting style on pro-social motives of adolescents. Социальная психология и общество, Social Psychology and Society, 8(2), 101–115. https://doi.org/10.17759/sps.2017080207
32
Sydorenko, A. Yu. "ПСИХОСОЦІАЛЬНІ ПРЕДИКТОРИ ЯКОСТІ ЖИТТЯ ПІДЛІТКІВ З УРОДЖЕНИМИ ВАДАМИ СЕРЦЯ". Вісник наукових досліджень, № 4 (9 лютого 2017). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2016.4.7133.
Повний текст джерелаАнотація:
Літературні дані щодо показників якості життя молодих пацієнтів з уродженими вадами серця (УВС) є досить суперечливими, тому метою дослідження було вивчення психосоціальних предикторів низької якості їх життя. У психодіагностичному дослідженні взяли участь 60 підлітків з УВС та 38 умовно здорових школярів 13–15 років. Методи дослідження включали напівструктуроване інтерв’ю, дослідження рівня якості життя, скринінг підвищеного рівня тривоги, депресії та дослідження почуття когеренції. Результати психодіагностичного дослідження показали, що підлітки з УВС мають низькі показники майже за всіма доменами якості життя. Також в роботі було виявлено, що 41,67 % осіб мають підвищений рівень тривоги та 18,33 % – ознаки депресії; були виявлені позитивні помірні зв’язки між доменом якості життя за фізичним функціонуванням та освіченістю підлітків щодо особливостей діагнозу УВС, розумінням медикаментозних призначень та знаннями дозволених фізичних навантажень (r=0,45, p<0,01), доменом загального здоров’я та сильним почуттям когеренції (r=0,39, p<0,05), наявністю тривоги та/або депресії та почуттям когеренції (r = - 0,75, p <0,01). Проведене дослідження дозволило виявити предиктори низької якості життя підлітків з УВС, що має бути передумовою для розробки комплексної програми їх медико-психологічного супроводу.