Статті в журналах з теми "Освітня компонента"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Освітня компонента.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Освітня компонента".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Процька, Світлана. "ВИКОРИСТАННЯ СЕРВІСІВ GOOGLE ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ КУРСУ «ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА»". Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти 2, № 14 (12 липня 2021): 144–54. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.14.2021.236889.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано практичні аспекти використання сервісів Google під час вивчення курсу «Освітня політика» для студентів другого (магістерського) рівня вищої освіти в умовах інформатизації педагогічних закладів вищої освіти; розкрито роль сервісів Google (на прикладі Google Classroom) у процесі формування професійних компетентностей майбутнього магістра освітніх наук, окреслено їх характеристики: економію засобів на придбання програмового забезпечення; зниження потреби в спеціалізованих аудиторіях; можливість виконання багатьох видів діяльності, контролю та оцінки досягнень студентів online; відкритість освітнього середовища; визначено складники професійних компетентностей майбутнього магістра освітніх наук: предметний; інформаційно-цифровий; комунікативний; особистісний; наведено приклади педагогічного використання елементів сервісів Google для формування професійних компетентностей майбутнього магістра освітніх наук у закладах вищої освіти в процесі вивчення навчальної дисципліни (освітнього компонента) «Освітня політика».
2
ЛОГВИСЬ, Ольга. "ФЕНОМЕН ЛІДЕРСТВА У КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЇ ПРАЦІ ПЕДАГОГА". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 3 (52) (21 лютого 2022): 68–75. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано основні психологічні теорії лідерства та розглянуто теоретичні аспекти проявів лідерських якостей з позиції психології праці педагога. Актуальність заявленої тематики феномену лідерства у педагогічній діяльності зумовлена новим поглядом на роль учителя в освітньому просторі, впровадженням реформ Нової української школи (НУШ). Внаслідок цього виникає потреба у новому підході до розуміння ролі вчителя та його особистості. Надзвичайно важливо на сучасному етапі розвитку освіти загалом забезпечити всесторонній розвиток особистості учня та сприяти цьому. Проблема ролі вчителя у сучасній школі та індивідуальній освітній траєкторії дитини є актуальною та, беззаперечно, важливою. Українська освіта нині характеризується високим рівнем інтеграційних процесів. Освітня реформа, що базується на засадах лідерства, передбачає успішність професійної діяльності педагога, котра безпосередньо залежить не тільки від його фахової підготовки, а й від лідерської активності й мотивації до самовдосконалення. Мета нашої наукової розвідки – з’ясування важливості присутності лідерського компонента підготовки сучасного вчителя як основи і рушійної сили його професійного та особистісного розвитку. Обґрунтовано, що ефективність професійної діяльності педагога вимагає сформованості у нього лідерських якостей, які забезпечуватимуть ефективну суб’єктуб’єктну педагогічну взаємодію. Практична значущість нашої роботи полягає у дослідженні та з’ясуванні ролі лідерського компонента у діяльності педагога.
3
Levrints (Lőrincz), М. І. "ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ У США". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, № 6 (29 листопада 2019): 179–89. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-179-189.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз нормативно-правового компонента системи підготовки вчителів іноземних мов у США та галузі іншомовної освіти. З'ясовано, що освітня політика США формується на найвищому державному рівні, однак функціонування вищої освіти не регламентується конгресом. Вектор освітньої політики визначається федеральним урядом, але управління галуззю належить до компетенції штатів і муніципалітетів. Департамент освіти США виконує формальну роль у здійсненні контролю за системою освіти, тоді як реальними повноваженнями володіють департаменти освіти штатів. Прерогативами освітньої політики США є оптимізація доброякісності освітньої галузі, зростання якості й ефективності професійно-педагогічної діяльності, а також іншомовної комунікативної компетентності широких суспільних верств і т.і. Спираючись на децентралізованість як основний принцип регулювання системи вищої освіти, освітня політика навчальних закладів затверджується уповноваженими органами штатів. Зважаючи на значну автономність американської освітньої галузі у прийнятті важливих рішень щодо управління й організації освітніх процесів, система освіти у кожному штаті є, певною мірою, унікальною, вирізняючись широким діапазоном освітніх закладів, цілей, завдань і змістовими підходами.
У США не існує національної мовної політики чи закону, що регулює використання та вивчення іноземних мов, проте деякі її відповідні питання вирішуються в підзаконних актах, проєктах, урядових ініціативах і, перш за все, численних програмах, спрямованих на просування іноземних мов, мовної освіти. Однією з найважливіших завдань американської освітньої політики є підвищення якості освіти, ефективності та якості викладання, а також популяризація освіти з іноземних мов.
4
Литвтненко, Т. М. "Освітня компонента ефективності участі України в міжнародних інтеграційних процесах". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 109, (ч. 1) (2012): 43–45.
Знайти повний текст джерела
5
Кононец, Н. В. "РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНО-ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ ПРИ РЕСУРСНО-ОРІЄНТОВАНОМУ НАВЧАННІ СТУДЕНТІВ У ВИЩІЙ ШКОЛІ". Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, № 51 (2018): 31–45. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2018.51.03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор розкриває роль інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти при ресурсно-орієнтованому навчанні студентів у вищій школі. Інформаційно-освітнє середовище закладу вищої освіти як дидактична основа ресурсно-орієнтованого навчання студентів у вищій школі представлене як педагогічна система, що об’єднує в собі інформаційні освітні ресурси, комп’ютерні засоби навчання, засоби управління навчальним процесом, педагогічні прийоми, методи і технології, направлені на формування інтелектуально-розвиненої соціально-значущої творчої особистості, що володіє необхідним рівнем професійних знань, умінь і навичок для ефективного функціонування в інформаційному суспільстві. Компонентами інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти є суб’єктно-ресурсний, матеріально-технічний, дидактичний, технологічний компоненти та веб-система закладу вищої освіти. Суб’єктно-ресурсний компонент визначає користувачів, розробників та учасників середовища, консолідує ресурси закладу вищої освіти для створення та розвитку середовища: кадрові, матеріально-технічні, навчально-методичні, фінансові та інформаційні ресурси. Матеріально-технічний компонент містить аудиторії, лабораторії, спеціальні кабінети, бібліотека закладу вищої освіти як комплексний медіацентр, що забезпечує доступ до інформації, комп’ютерна техніка, мультимедійні пристрої, комп’ютерні мережі тощо. Дидактичний компонент містить форми, методи та засоби навчання студентів, які, разом з традиційними, реалізуються за допомогою програмно-технічних і телекомунікаційних засобів (дистанційне, змішане, мобільне навчання). Технологічний компонент забезпечує доступ до навчальної інформації завдяки сучасним інтернет-технологіям, можливості розробки електронних освітніх ресурсів, організацію технологій взаємодії (інтерактивної, мобільної, візуальної). Веб-система закладу вищої освіти як компонент його інформаційно-освітнього середовища є об’єднуючим для усіх чотирьох компонентів – сукупність веб-сайтів, об’єднаних офіційним веб-сайтом. Розглянуто важливі складові інформаційно-освітнього середовища ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»: Головний центр дистанційного навчання, віртуальне навчальне середовище Інституту економіки, управління та інформаційних технологій, електронні навчально-методичні комплекси дисциплін, створені у вигляді дистанційних курсів за допомогою сервісу https://sites.google.com/.
6
БАРТКІВ, Оксана, та Євгенія ДУРМАНЕНКО. "ІНТЕГРАЛЬНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК БАЗОВА У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНЬОГО ВИХОВАТЕЛЯ". Acta Paedagogica Volynienses 1, № 1 (13 квітня 2022): 18–24. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.3.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність аналізу і визначення компонентів інтегральної компетентності майбутніх вихователів обумовлені вимогами нормативних документів у галузі дошкільної освіти, що вимагають сформованості в них здатності діяти самостійно та неординарно у складних професійних ситуаціях, приймати виважені професійні рішення тощо. Досить високий рівень інтегральної компетентності майбутнього вихователя забезпечить йому активне працевлаштування на ринку праці, самореалізацію, самовираження, проявлення професіоналізму, здатності до творчої діяльності, інтегральної мобільності. Мета роботи полягає в обґрунтуванні сутності та структурних компонентів інтегральної компетентності майбутнього фахівця першого (бакалаврського) рівня за спеціальністю 012 «Дошкільна освіта». Під час наукового пошуку використано методи аналізу, синтезу, узагальнення, систематизації для уточнення поняття «інтегральна компетентність майбутніх вихователів», визначення її компонентів і групування загальних та фахових компетентностей відповідно до кожного компонента. На основі аналізу нормативних документів установлено, що інтегральна компетентність майбутніх вихователів ЗДО є результатом сформованості системи загальних та фахових компетентностей і передбачає їхню здатність реалізовувати комплексні спеціалізовані завдання із розвитку, навчання, виховання дітей раннього і дошкільного віку у закладах дошкільної освіти. На основі аналізу Професійного стандарту вихователя ЗДО (основних трудових функцій вихователя) та Освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів за спеціальністю 012 «Дошкільна освіта» визначено структуру інтегральної компетентності майбутнього вихователя ЗДО (психолого-педагогічний, організаційно-методичний, рефлексивно-ціннісний компоненти) та компетентності, що формуються кожним компонентом.
7
ВЄНЦЕВА, Надія. "СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (29 квітня 2021): 19–25. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-19-25.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор дослідження на основі аналізу наукової літератури визначає суспільно-політичні чинники та їх вплив на розвиток педагогічної освіти. У дослідженні проаналізовано суб’єктивні й об’єктивні, внутрішньополітичні, соціально-економічні фактори, які впливають на розвиток освіти. Визначено взаємопов’язані компоненти функціонування освітніх закладів та чинники, які впливають на освітній процес. Автор публікації доводить, що освітня галузь знаходиться під впливом низки чинників, головними серед яких є держава, суспільство і педагогічна наука. Зміни в державі й світі, нові ідеї, концепції, зразки кращого освітнього досвіду завжди впливають на стан освіти в країні. Будь-яка влада за допомогою державних механізмів прагне, аби молоде покоління засвоїло культурно-історичну традицію народу, інтегрувалося в державну цілісність та ідентифікувало себе як лояльного громадянина. Крім того, держава прямо або опосередковано визначає освітні стандарти. У дослідженні з’ясовано, що проблема ролі освіти, передусім зумовлена соціальними потребами та соціальними функціями, які вона виконує. В свою чергу педагогічна наука обґрунтовує принципи, методи й організаційні форми освітнього процесу, потребу вести постійний пошук ефективних форм, методів і прийомів навчання, а також удосконалення стандартів, програм і розробку нових освітніх методик. Ключові слова: державна та освітня політика, суспільство, наука, педагогічна освіта.
8
ВАЛЬКО, НАТАЛІЯ. "АНАЛІЗ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНТЕГРОВАНОГО КУРСУ “ПРИРОДНИЧІ НАУКИ”". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 170–78. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-170-178.
Повний текст джерелаАнотація:
У роботі представлено аналіз чотирьох освітніх програм підготовки вчителів природничих дисциплін закладів вищої освіти. Введення нової спеціалізації в освітню галузь “014 Середня освіта” потребує вивчення питання про розробку освітніх програм навчання майбутніх вчителів природничих дисциплін і запровадження інтегрованих курсів вивчення біології, фізики та хімії. Нами проведено аналіз характеристик та сучасного стану введення освітніх програм в освітній процес. Також зроблено аналіз нормативної бази, яка регламентує роботу вчителя. У статті розглянуто рамку складових професійної діяльності вчителя з точки зору кваліфікаційних характеристик. Проаналізовані професійні стандарти і кваліфікаційні характеристики дозволили зробити висновок про відповідність освітніх програм нормативним документам і сучасним вимогам до професійної діяльності вчителя. Проведений аналіз чотирьох освітніх програм за розділами. Це дозволило порівняти перелік їх компонент та логічну послідовність курсів, визначити їх спільні й відмінні риси. Було встановлено наявність інтегративної складової кожної програми та їх відповідність формуванню фахових компетентностей майбутніх учителів. Використання технології проблемно-орієнтованого навчання дозволяє сформувати предметні компетентності відповідно до основних предметів: фізика, хімія, біологія, природознавство. Предметні компетентності з природознавства є інтегрованого складовою курсу. В їх основу покладено формування цілісності уявлень про природу, використання природничо-наукової інформації на основі оперування базовими загальними закономірностями природи. Зроблено класифікацію інтегрованих курсів на основі характеру взаємозв'язків між дисциплінами і ступеня їх інтегрованості. Встановлено наявність інтегрованих компонент у переліку освітньо-професійної/наукової програми і їх відповідність класифікації інтегрованості курсів. Також визначено дисципліни впливу на формування інтегрованих компетентностей майбутніх вчителів інтегрованих курсів природничих наук. Ключові слова: STEM-освіта, освітні програми, міжпредметні зв'язки, міждисциплінарність, майбутні вчителі, природничо-математичні науки, інтегрований курс.
9
Грицук, Юрій Валерійович, та Оксана Вікторівна Грицук. "Дистанційна освіта як компонент мультимедійного освітнього середовища внз". New computer technology 11 (22 листопада 2013): 93–95. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v11i1.161.
Повний текст джерелаАнотація:
Одним з основних елементів сучасної освіти можна вважати мультимедійне освітнє середовище (МОС), в якому здійснюється взаємодія викладача й студента за допомогою засобів мультимедіа [1]. Використання мультимедіа як особливого класу програмного й апаратного забезпечення, глобальної мережі Internet та дистанційних навчальних курсів дозволяє активізувати пізнавальну діяльність студентів, реалізувати творчі здібності, адаптувати процес навчання до їхніх індивідуальних особливостей. Вони дозволяють використовувати інформаційно-пошукові системи, освітні портали, бібліотечні каталоги та файл-сервери, що піднімає дистанційну освіту на більш якісний рівень. Концепцію саморозвитку студентів [2] в умовах МОС можливо сформулювати наступним чином: саморозвиток є можливим в умовах інформатизації освіти та оптимізації методів освіти, активного використання технологій відкритої освіти. Така концепція містить декілька стратегічних напрямків (рис. 1), які в сумі дають можливість підготувати студентів, що здатні орієнтуватись та саморозвиватись в умовах МОС.У цілому, МОС може бути представленим за допомогою основних характеристик мислення, на які воно впливає (рис. 2). Оскільки використання мультимедіа у дистанційній освіті дає можливість студентам усвідомлювати й рефлектувати мисленнєвий процес, такий підхід дозволяє переглянути уявлення про їхні психічні функції (мислення, уяву, увагу, пам’ять та ін.).Засоби мультимедиа у контексті МОС дозволяють диференціювати рівень складності навчальних завдань, обрати оптимальний темп навчання, підвищити оперативність виконання завдань.Одним з засобів формування МОС є дистанційна освіта, що на сьогоднішній день переживає бурний розвиток в Україні [3]. Вона виокремлюється серед інших форм навчання,оскільки її характерною рисою виступає опосередкована взаємодія викладача та студента у інформаційному навчальному середовищі.Дистанційна освіти має певні організаційно-методичні принципи, серед яких виділяються модульність побудови навчального матеріалу, гнучкість та оперативність оновлення інформації, орієнтація навчального матеріалу на особистість студента, врахування його здібностей та мотивації. Разом з цим з боку викладача необхідно чітко планувати власну професійну діяльність, створювати сприятливе інформаційно-комунікативне середовище, обирати ефективні методи впливу на особистість студентів, враховувати особливості їхньої емоційної сфери, надавати їм зворотній зв’язок.Основним середовищем дистанційної освіти є мультимедійна система, заснована на застосуванні інформаційно-комунікативних технологій. Сучасні мультимедійні системи спроможні покращити якість навчання, полегшити керування навчально-виховним процесом, поширити використання інтегрованих міждисциплінарних навчальних програм, створити мотивацію самоосвіти й саморозвитку особистості студентів.Дистанційна освіта має евристичний характер, тобто студент самостійно шукає і засвоює знання, способи освітньої діяльності. Однак він не тільки отримує знання, але й планує власну освітню діяльність, складає план власних занять, висуває стратегічні цілі, розвивається як особистість. Дистанційна форма освіти прискорює процес екстеріоризації навчального матеріалу, його матеріалізації у вигляді таблиць, схем, малюнків, анімації, розвиває можливості одночасного розгляду декількох варіантів перетворення об’єкту [4; 5].Таким чином, дистанційна освіта як невід’ємний елемент мультимедійного освітнього середовища ВНЗ є перспективним дидактичним засобом, який за певними умовами дає можливість підвищити ефективність навчального процесу за умови врахування індивідуальних особливостей студентів, їх рівня компетенції та мотивації, відповідності освітніх потреб та мети навчання.
10
ПАВЛЕНКО, ЛІЛІЯ, та МАКСИМ ПАВЛЕНКО. "ПОРТФОЛІО, ЯК ЗАСІБ ФІКСАЦІЇ ТА НАКОПИЧЕННЯ ОСВІТНІХ ДОСЯГНЕНЬ СТУДЕНТА". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 251–59. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-251-259.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається проблема створення особистого портфоліо як засобу фіксації та накопичення освітніх досягнень здобувача вищої освіти й технології їх оцінювання в форматі компетенцій. Визначено, що в Україні існує значний попит на фахівців у галузі комп’ютерних та інформаційних технологій. Працедавці здійснюють відбір претендентів на посаду, починаючи з розгляду та аналізу резюме й портфоліо. Студент, навчаючись в університеті, має всі можливості для створення якісного портфоліо. На початковому етапі воно виступає як освітня технологія для мотивації до самоосвіти, розвитку самостійності, відповідальності та ініціативності. По завершенні навчання портфоліо як портфель досягнень студента дозволяє працедавцям оцінити рівень сформованості професійних компетенцій випускника ЗВО. Портфоліо здобувача вищої освіти дозволяє досліджувати процес формування особистісних компетенцій у процесі реалізації студентами певного виду діяльності та її фіксації в елементах портфоліо. Визначено, що портфоліо виконує три основні завдання: моніторинг різних видів діяльності студента; моніторинг розвитку загальних та професійних компетентностей; стимулювання освітньої активності студента. У дослідженні визначенні п’ять принципів, яким мають відповідати портфоліо студента для вирішення поставлених завдань. У дослідженні визначені організаційно-педагогічні умови впровадження портфоліо в освітній процес, відповідно до яких розроблено головні компоненти в структурі портфоліо здобувача вищої освіти: презентаційний компонент, змістовий компонент, оціночний компонент. Запропоновано використовувати спеціалізовані інформаційні системи для створення електронного портфоліо студента з метою його використання в освітньому процесі та при працевлаштуванні. До таких інформаційних систем належать FolioSpaces, LiveBinders, PortfolioVillage, WIX, Weebly та ін. Портфоліо сучасного здобувача вищої освіти є індивідуальним, персонально підібраним пакетом матеріалів, які у вигляді конкретного продукту представляють освітні та професійні результати й досягнення студента, характеризують способи аналізу і планування його освітньої діяльності та професійної кар’єри, дозволять оцінити рівень сформованості його професійних компетенцій. Ключові слова: електронне портфоліо, освітні досягнення студентів, завдання портфоліо, інформаційні систем для створення портфоліо.
11
Tsarenko, Іlona. "Educational Сomponent of the Forming of Innovative-Integrated Structures in Ukraine". Central Ukrainian Scientific Bulletin. Economic Sciences, № 1(34) (2018): 64–74. http://dx.doi.org/10.32515/2663-1636.2018.1(34).64-74.
Повний текст джерела
12
Сидоренко, Тетяна. "Аналіз змісту педагогічної культури вчителя музичного мистецтва". Scientific journal of National Pedagogical Dragomanov University. Series 14. Theory and methodology of arts education 27 (27 грудня 2019): 39–44. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series14.2019.27.06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито поняття «педагогічна культура», яке ґрунтується на спеціальній і педагогічній освіті та передбачає високий рівень професійної діяльності. Культурологічний аналіз наукової літератури дозволив виділити «культуру» як показник розвитку особистості. Схарактеризовано компоненти педагогічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва (потребнісно-мотиваційний, діяльнісно-особистісний, організаційно-творчий). Характеристика зв’язків, які існують між компонентами педагогічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва, дає можливість зробити висновок про те, що сукупність компонентів, яка розглядається, представляє собою цілісне утворення, яке має системний характер. Формування педагогічної культури – це складний і тривалий процес, який повинен включати етапи навчання у закладі вищої освіти та в самостійній педагогічній діяльності, а також систематичну роботу майбутнього вчителя музичного мистецтва з самовдосконалення. Представлено педагогічну культуру як системну характеристику особистості та діяльності майбутнього вчителя музичного мистецтва. Розглянуто зв’язок запропонованих компонентів. Наведені особливості співвідношення педагогічної і професійної культури вчителя в освітній практиці.
13
Oksana, Zhuk, and Drozdovskа Liubov. "EDUCATION COMPONENT IN THE PROCESS OF FORMING HUMAN POTENTIAL OF THE NATIONAL ECONOMY." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Economic Sciences, no. 35 (November 4, 2019): 13–18. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8030/2019-35-2.
Повний текст джерела
14
Revko, Alona. "СТРАТЕГИ РОЗВИТКУ ОСВІТНЬОЇ КОМПОНЕНТИ СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ РЕГІОНУ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 3 (19) (2019): 240–47. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-3(19)-240-247.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню освітньої компоненти соціальної інфраструктури регіону як детермінанти формування соціогуманітарного простору та всебічного розвитку людини. Встановлено, що реалізація прав громадян регіонів України на освіту вимагає постійного розвитку освітньої інфраструктури та організації освітньопрофесійного консультування молоді. Визначено, що головною метою освітньо-професійного консультування молоді є допомога здобувачам освіти в прийнятті рішень, пов’язаних із вибором напряму освіти та професії, а також у плануванні кар’єри. Розглянуто успішний європейський досвід розвитку освітньо-професійного консультування молоді. Обґрунтовано, що стратегом розвитку освітньої інфраструктури соціогуманітарного простору Чернігівського регіону є створення профорієнтаційного центру для молоді, метою діяльності якого є розвиток особливих здібностей молоді. Доведено, що нині надважливим є освітня підтримка соціального підприємництва та формування підприємницьких навичок у молоді
15
Романова, Інна, та Марина Васильєва. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО ПІДТРИМКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ЛІТНІХ ЛЮДЕЙ В УМОВАХ КАРАНТИНУ". UNESCO Chair Journal "Lifelong Professional Education in the XXI Century", № 4 (31 грудня 2021): 15–20. http://dx.doi.org/10.35387/ucj.2(4).2021.15-20.
Повний текст джерелаАнотація:
Карантинні обмеження виявили проблеми в роботі соціальних інституцій з літніми людьми у напрямі підтримки інтелектуальної активності. Для поширення досвіду визначено необхідним узагальнити особливості підготовки майбутніх соціальних працівників до підтримки інтелектуальної активності літніх людей в умовах карантинних обмежень у ХНПУ імені Г.С.Сковороди. В освітньо-професійній програмі «Соціальна педагогіка» з підготовки здобувачів пер-шого (бакалаврського) рівня вищої освіти зі спеціальності «Соціальна робота» в ХНПУ імені Г.С.Сковороди виділено освітні компоненти, які дозволяють набути необхідних загальних і фахових компетентностей для роботи з літніми людьми в напрямі підтримки інтелектуальної активності. Доведено, що проблема підтримки інтелектуальної активності літніх людей входить до на-прямів наукових пошуків здобувачів. Вивчення змісту сайтів соціальних інституцій щодо підтримки інтелектуальної активності літніх людей; консультації зі стейкхолдерами ‒ громадськими організаціями, які надають соціальні послуги літнім людям, визначили необхідні доповнення до тематики освітніх компонентів. Проведене дослідження виявило необхідність комплексного підходу до розв’язання проблеми підтримки інтелектуальної активності літніх людей в умовах карантинних обмежень: на загальнодержавному рівні мають бути розроблені рекомендації для роботи з літніми людьми у визначеному напрямі; необхідною є розробка єдиної дозвіллєвої платформи для соціальної роботи з різними категоріями клієнтів соціальної галузі на рівні територіальної громади або держави, яка містила б ресурси й для літніх людей, можливості для проведення спільних віртуальних заходів (ігор, квестів, віртуальних виставок, майстер-класів) між клієнтами різних соціальних інституцій; в освітньо-професійні програми підготовки здобувачів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти мають бути внесені необхідні освітні компоненти, що забезпечать готовність фахівців соціальної галузі до роботи з підтримки інтелектуальної активності літніх людей в умовах карантинних обмежень.
16
Хворостянко, Наталія. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЙНО-ВОЛЬОВОГО КОМПОНЕНТУ СОЦІАЛЬНОЇ ІНІЦІАТИВНОСТІ В СТУДЕНТСЬКОМУ ВІЦІ". Молодий вчений, № 12 (100) (30 грудня 2021): 11–15. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-12-100-3.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проводиться теоретико-емпіричне вивчення психологічних особливостей мотиваційно-вольового компоненту соціальної ініціативності в студентському віці. Аналізуються наукові погляди на психологічний феномен «соціальна ініціативність» в працях зарубіжних вчених. Продемонстровано неоднозначність в поглядах вчених з приводу сутності та змісту мотиваційно-вольового компоненту соціальної ініціативності. Узагальнення наукових думок, засвідчило, що мотиваційно-вольовий компонент соціальної ініціативності включає в себе такі показники: цілепокладання, самоствердження, благополуччя та мотивацію досягнення успіху. На основі виділених показників, проводиться аналіз наукових досліджень критеріїв мотиваційно-вольового компоненту соціальної ініціативності. Обґрунтовується важливість вивчення показників мотиваційно-вольового компоненту соціальної ініціативності в студентському віці. В статті демонструються результати емпіричного вивчення мотиваційно-вольового компоненту соціальної ініціативності здобувачів вищої освіти. Проводиться аналіз психодіагностичного дослідження мотиваційно-вольового компонента соціальної ініціативності в студентському віці. Надається детальна характеристика наявності, часткової присутності чи відсутності мотиваційно-вольового компоненту соціальної ініціативності в здобувачів вищої освіти. Важливо зазначити, що в більшості досліджуваних студентів середній рівень прояву показників мотиваційно-вольового компоненту соціальної ініціативності, що свідчить про важливість експериментального вивчення та розвитку даного феномену. Дана стаття привертає увагу до важливості розвитку даного феномену в студентському віці та полегшує втілення студентоцентвованого підходу у вищій освіті України. Також, результати емпіричного дослідження важливі для молодіжних об’єднань з ціллю комплексного вивчення, майбутнього врахування та розвитку мотиваційно-вольового компоненту соціальної ініціативності учасників студентських молодіжних рухів.
17
КАРИЧКОВСЬКА, С. П., та І. І. ЧУЧМІЙ. "ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ТА ІНОЗЕМНИХ МОВ В АГРАРНИХ ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 4 (18 квітня 2022): 91–99. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття розкриває актуальність проблеми професійної підготовки майбутніх фахівців для аграрного сектору України в закладах вищої освіти. Дослідження акцентує на спілкуванні як необхідному засобі формування однієї з професійних компетентностей. Викладається специфіка навчального процесу, яка неможлива без повного опанування мовних компетентностей, адже професійна комунікація – складний багатогранний процес, зумовлений багатьма факторами, що має складну структуру. У роботі розглянуто освітньо-професійні й освітньо-наукові програми підготовки майбутніх фахівців освітніх рівнів «молодший бакалавр», «бакалавр», «магістр» і «доктор філософії» в розрізі 6 факультетів і 19 спеціальностей в Уманському національному університеті садівництва. Було проаналізовано навчальне навантаження на вивчення дисциплін «Українська мова», «Ділова українська мова», «Іноземна мова», «Ділова іноземна мова», «Ділова українська й іноземна мова», «Основи наукових комунікацій іноземними мовами» й визначено питому вагу обсягу кожної з досліджених дисциплін до загального обсягу відповідних освітніх програм, розраховано співвідношення навантажень на вивчення української та іноземних мов, з’ясовано види підсумкових контролів зазначених освітніх компонентів. Установлено, що проаналізовані освітньо-професійні й освітньо-наукові програми зорієнтовані на здобуття студентами професійних знань, умінь, навичок та інших компетентностей для успішного здійснення ними майбутньої професійної діяльності. Розглянуто, що вивченню мови приділяється значна увага, про що свідчить її висока питома частка у структурі загального навантаження. Крім того, за деякими освітньо-професійними програмами вивчення мови диверсифікується за різними навчальними дисциплінами. Зазначені освітні компоненти дають можливість значною мірою розширити перелік як програмних результатів навчання, так і загальні й професійні компетенції майбутніх фахівців.
18
Коркішко, Олена, та Артем Коркішко. "ФОРМУВАННЯ ФАХОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ МАГІСТЕРСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ВИЩОЇ ШКОЛИ". Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти 1, № 14 (6 липня 2021): 76–87. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.14.2021.236450.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зазначено, що сьогодні, під час підготовки магістрів педагогіки вищої школи, на перший план висуваються питання формування фахових компетентностей, бо саме вони дають змогу визначити, чи відповідає той чи той випускник ЗВО умовам сучасного ринку праці. Констатовано, що в результаті трансформації вищої освіти від «знаннєво орієнтованої» до «практико орієнтованої» особливого значення набуває компетентнісний підхід, від активного впровадження якого в систему вищої освіти, зокрема педагогічної, залежить сформованість загальних і фахових компетентностей. Підкреслено, що основу компетентнісного підходу складають два фундаментального компонента: компетенція та компетентність, і доведено, що поняття «компетенція» пов’язане зі змістом сфери діяльності здобувача вищої освіти, а «компетентність» – зі здобувачем, з його здатністю ефективно діяти як у стандартних, так і нестандартних ситуаціях. З’ясовано, що похідним компонентом усіх видів компетентності є фахова компетентність – інтегративна характеристика особистості, що виступає показником освіченості та проявляється в готовності та здатності до успішного здійснення професійної діяльності. Проаналізовано проєкт Стандарту спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки від 2019 р., що уможливило виділити програмні фахові компетентності, що мають бути сформовані в майбутніх викладачів вищої школи та розглянуто освітні компоненти, що цілеспрямовано впливають на формування фахових компетентностей майбутніх викладачів вищої школи.
19
ПОНОМАРЕНКО, Ольга. "ПРОБЛЕМА ОЦІНКИ РІВНІВ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ ПСИХОЛОГІЇ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 408–16. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-408-416.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто авторські підходи до оцінки рівнів готовності майбутніх магістрів психології до професійної діяльності в умовах неформальної освіти. Показано, що концепт «рівень» слід тлумачити як ступінь досягнення майбутнім магістром психології певних результатів підготовки до професійної діяльності в умовах неформальної освіти, які співвідносяться з авторським баченням результатів такої підготовки. З огляду на вітчизняні традиції до сепарації рівнів підготовки та відповідно до сутності досліджуваного феномену, визначено три рівні готовності магістрів психології до професійної діяльності в умовах неформальної освіти: критичний (низький), достатній (середній) і оптимальний (високий). Представлено якісні характеристики ступенів прояву когнітивного, операціонального, аксіологічного критерію за кожним структурним компонентом досліджуваної готовності. Схарактеризовано рівні готовності магістра психології до професійної діяльності в неформальній освіті. Оптимальний рівень готовності магістранта за педагогічним структурним компонентом характеризується повним усвідомленням себе як педагога неформальної освіти особи, яка має психолого-педагогічні знання й вміння, пов’язані з особливостями професійної активності в умовах неформальної освіт. Оптимальний рівень готовності магістранта за підприємницьким структурним компонентом характеризується наявністю оперативних знань нормативно-правової бази неформальної освіти, повним розумінням її перспектив, соціальних та економічних можливостей. Уміння магістранта презентувати себе повністю сформовані, а здатність діяти в умовах невизначеності, прийняття фінансових рішень, розробляти, планувати й управляти освітніми бізнес-проєктами неформальної освіти сформовані. Оптимальний рівень готовності магістранта за технологічним структурним компонентом характеризується знанням про електронні освітні ресурси, Інтернет-сервіси, web-технології тощо, а за лідерським структурним компонентом характеризується високою здатністю здійснювати вплив на інших людей та належно сформованими вміннями переконувати їх. Ключові слова: професійна підготовка, магістри психології, неформальна освіта, оцінка, рівень.
20
Креденцер, О. В. "ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ САМОЕФЕКТИВНОСТІ НА ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ОСВІТНЬОГО ПЕРСОНАЛУ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ". Problems of Modern Psychology, № 3 (24 листопада 2021): 31–40. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-3-4.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено результати емпіричного дослідження впливу самоефективності на психологічне здоров’я освітнього персоналу в умовах соціальної напруженості. Визначено самоефективність, як систему суб’єктивних уявлень про здатність успішно діяти в конкретних ситуаціях, яка має оцінюючий характер і забезпечує регуляцію дій, спрямованих на досягнення певних цілей, за рахунок формування суджень про свою здатність успішно вирішити поставлені завдання. Визначено недостатній рівень розвитку самоефективності у персоналу освітніх організацій. В основу дослідження психологічного здоров’я персоналу освітніх організацій покладено підхід, розроблений в лабораторії організаційної та соціальної психології Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Згідно даного підходу структура психологічного здоров’я визначається, як система трьох компонентів: 1) когнітивно-емоційний компонент визначається за допомоги показника «ставлення до психологічного здоров’я»; 2) рефлексивно-особистісний, який досліджується через показник «позитивне психічне здоров’я»; 3) операційно-функціональний, який включає показники «локусу контролю здоров’я» («внутрішній контроль», «контроль «могутніми іншими», «контроль випадку»). Доведено, що психологічне здоров’я тісно пов’язано з самоефективністю персоналу освітніх організацій. Особливо це стосується рефлексивно-особистісного компоненту, за яким визначено прямий статистично значущий зв’язок зі всіма видами самоефективності. Встановлено, що локус контролю здоров’я за шкалою «контроль випадку» негативно пов’язаний з усіма видами самоефективності, тобто освітяни, які мають високий рівень розвитку самоефективності, не покладаються на зовнішні обставини у питаннях, пов’язаних із забезпеченням їх здоров’я. Зазначено, що чим вищий рівень переконаності освітян у своїх власних можливостях, у тому що вони можуть здійснювати ефективно свою роботу, тим вищий рівень вираженості позитивного психічного здоров’я та менший рівень переконаності в тому, що здоров’я залежить від випадку, везіння або долі.
21
Семеніст, І. В., та Р. К. Махачашвілі. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ОСВІТНЬОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ЦИФРОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ (НА МАТЕРІАЛІ ГЛОБАЛІЗОВАНИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ТА СХІДНИХ МОВ)". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 235–43. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-34.
Повний текст джерелаАнотація:
Основна увага в роботі зосереджена на дослідженні теоретико-методологічних принципів вивчення інноваційної освітньої комунікації в цифровому середовищі (інноваційна освітня комунікація в цифровому просторі у розумінні трансформаційних інноваційних шарів та комунікативного застосування, опосередкованого сучасними європейськими та східними мовами глобального спілкування – англійська, іспанська, французька, китайська, японська, відповідно). Проблема теоретичного та методологічного обґрунтування наскрізних принципів, напрямів, механізмів та результатів якісного моделювання макро- та мікроструктур вербальних засобів та засобів процесування у сфері цифрового освітнього спілкування, як консолідованого мовного та технологічного об’єкта, досліджується ґрунтовно. Мозаїчний, імітаційний, багатовимірний та рамковий підходи до розуміння складних динамічних лінгвістичних явищ та сутностей, пріоритетні для цього методологічного контексту, дозволили нам виявити онтологічну природу навчальних комунікаційних одиниць глобалізованих мов у сфері інноваційного освітнього спілкування. Тезаурус ІКТ, електронного навчання, гібридного навчання, цифрових компетенцій, що сприяє інноваційному освітньому спілкуванню, побудований для визначення та категоризації ключових компонентів інноваційної кібертермінології, які своєю чергою сприяють побудові та функціонуванню середовища електронного навчання. Запропоновано моделювання макро-, мікро- та надструктур інноваційної освітньої комунікації та їх цифрову обробку на основі трьох основних принципів: 1) Інтернет-освітня антропосфера (антропне середовище у Всесвітній павутині); 2) зовнішньо-мережева антропосфера освіти (компоненти електронної реальності, функціонують поза сферою Всесвітньої павутини); 3) техногенна освітня антропосфера (переорієнтовані компоненти антропогенного середовища із заміщеним онтологічним параметром на однорідний антропний). Динамічна взаємодія структурних рівнів змістовного рівня ІКТ у шарах інноваційної освітньої комунікації характеризується антропогенними та когнітивними параметрами змістовної площини, опосередкованими суб’єктивним та колективним когнітивним досвідом стейкхолдерів цифрової освіти, втіленого в рамках цифрової трансформації інноваційних комунікативних освітніх сценаріїв.
22
Stepura T.M., T. M. "РЕГІОНАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ РОЗВИТКУ ОСВІТНЬО-ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ КОМПОНЕНТИ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ". Actual problems of regional economy development 2, № 17 (30 листопада 2021): 8–19. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.17.8-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття спрямована на дослідження особливостей регіональної диференціації розвитку освітньо-інтелектуальної компоненти людського потенціалу України. У сучасних соціально-економічних умовах до людських ресурсів, середовища існування людей та їх спільнот, задоволення потреб людей, у тому числі й у підвищенні освітнього рівня, реалізації економічної активності відповідно до фаху, предʼявляються особливі вимоги щодо якості. Метою є розробка методики оцінки такої диференціації для подальшого обґрунтування освітньої політики. Ключовим та науково новим у методиці є врахування основних положень кваліології, що дозволяє забезпечити відображення квалітативної суті категорії людський потенціал та її компонент. Для цього у дослідженні зʼясовано суть і компонентну будову людського потенціалу з погляду його квалітативності. Обґрунтовано методику його кваліметричного оцінювання з урахуванням вимог відносності оцінки, проблемності визначення еталону, можливості включення в аналіз номінальних змінних, що забезпечується використанням прийомів таксономічного і дискримінантного аналізів. Останній, зокрема, вирішує завдання класифікації регіонів за семантичним показником розвитку освітньо-інтелектуальної компоненти людського потенціалу (від високого до низького), дозволяє визначати змінні, що мають найбільший внесок у розрізнення груп регіонів, і вперше використаний з метою оцінювання рівня розвитку людського потенціалу регіонів. Розроблено систему ознак і показників розвитку освітньо-інтелектуальної компоненти людського потенціалу. Особистісний аспект розвитку освітньо-інтелектуальної компоненти людського потенціалу експлікується у сформованих знаннях і здібностях людей, а діяльнісний – у здобутті освіти і характеризує її якість, неперервність, ефективність інвестування у неї. Результати аналітичного дослідження засвідчили існування регіональних центрів притягування освітньо-інтелектуального потенціалу України, а також регіони, де відбувається його вимивання. Розкрито причини такої диференціації, які рекомендовано враховувати при формуванні регіональних політик розвитку людського потенціалу: насамперед, освітньої, але також і міграційної, політики зайнятості.
23
Ситченко, Анатолій, Ірина Корнієнко та Марія Грищеня. "Про формальну мовно-літературну освіту учнів закладів загальної середньої освіти в умовах компетентнісного навчання". New pedagogical thought 106, № 2 (7 липня 2021): 94–99. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-94-99.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті уточнюється і поглиблюється поняття формальної освіти, що пов’язується із розумовим вихованням школярів у контексті компетентнісного навчання української мови і літератури. Розкривається значення формальної освіти у її співвідношенні з освітою матеріальною. Незважаючи на те, що сучасна вітчизняна педагогіка вважає поділ освіти на формальну й матеріальну помилковим, стверджується, що педагогічна наука давно оперує термінами й поняттями матеріальної та формальної освіти, які варто розрізняти й пояснювати як змістовий та формовий освітні аспекти. Автори статті пояснюють формальну освіту як таку, що спрямовує навчання на розвиток у вихованців формального мислення, яке означає здатність учня осмислювати свої розумові дії, що забезпечують виконання навчального завдання. Окреслюється двоскладний характер навчання, яке передбачає визначення ключових питань «Що вивчати?» і «Як навчати?». Формальна освіта в контексті означеного дослідження є співвідносною з матеріальною (знаннями, уявленнями, ставленнями, ціннісними орієнтаціями тощо), оскільки служить засобом реалізації змістового компонента освіти. Доведено, що розвиток формального мислення здійснюється на основі засвоєння учнями розумово-практичних операцій, усвідомлення яких є вагомим показником компетентної особистості. Формальне мислення означає здатність і звичку суб’єкта обмірковувати свої дії. Метою формальної освіти є становлення мислячої та діяльної компетентної особистості. Аналізується формальна мовно-літературна освіта, що має особистісне розвивальне значення для школярів завдяки впливу на їхню свідомість і почуття. Підкреслюється, що зазвичай вона здійснюється у процесі засвоєння правил пізнавальної роботи, виконання основних видів мовного розбору та шляхів літературного аналізу, використання й засвоєння способів їх проведення, що слугує основою будь-якої аналітичної операції над мовно-літературним матеріалом.
24
Кубатко, А. І. "КРИТЕРІЇ, ПОКАЗНИКИ ТА РІВНІ СФОРМОВАНОСТІ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ". Педагогіка та психологія, № 62 (серпень 2019): 112–19. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито провідну роль фізичної підготовки у формуванні культури здоров’я фахівців-економістів у закладах вищої освіти. Показано, що саме від неї залежить рівень сформованості знань та вмінь у галузі охорони здоров’я, мотивів збереження здоров’я як психофізіологічної основи успішної професійної діяльності. Обґрунтовано, що в основу вирішення проблеми мають бути покладені активність, зв'язок з майбутньою професійною діяльністю, творчість, інформаційна забезпеченість і безперервність формування культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей у процесі прикладної фізичної підготовки. Для визначення критеріїв і показників описано сутність культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей як інтегральної характеристики якостей фахівця, структурними компонентами якої є світоглядний, когнітивно-праксеологічний та особистісний компоненти. Відповідно компонентів культури здоров’я виділено критерії сформованості культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей: аксіологічний, гносеологічний та поведінковий. Аксіологічний критерій характеризує світоглядний компонент культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей. Гносеологічно-діяльнісний критерій характеризує когнітивно-праксеологічний компонент культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей. Поведінковий критерій характеризує особистісний компонент культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей. Для кожного критерію сформованості культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей визначено показники, що характеризують рівні (пасивний, елементарний, базовий, високий) її формування: аксіологічний (показник – мотивація здорового способу життя), гносеологічно-діяльнісний (показники – обізнаність у галузі культури здоров'я, здатність оцінювати стан здоров’я, фізичну культуру та навички здоров’я) та поведінковий (показниками є емоційно-вольова регуляція та прагнення до саморозвитку) показники.
25
Смолінська, Олеся, та Анна-Вікторія Ковалишин. "ІНТЕРНЕТ-МЕРЕЖА ЯК ЧИННИК ЗМІНИ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Молодий вчений, № 12 (100) (30 грудня 2021): 167–73. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-12-100-36.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано декілька аспектів впливу інтернет-мережі на вищу освіту. Це, насамперед, суттєва зміна її якісних показників, зокрема динамічності та гнучкості, що виявляються в наданні студентам змоги здобувати освіту і працювати водночас. Однак для істотних перетворень у вищій освіті у зв’язку із дією низки чинників, серед яких, крім упливу інтернет-мережі, є зміна у ставленні до особистості-носія освітніх цінностей, трансформований суспільний запит до результативності вищої освіти, важливим компонентом вважаємо зміну способів передавання інформації. Проблема ефективності використання інтернет-мережі в освіті, крім суто педагогічних, передбачає також необхідність комплексного розв’язання проблем освітньої та інформаційної політики держави, навчання викладачів.
26
Khoruzhyi, Kostiantyn S. "КОМПОНЕНТНА СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ОСВІТИ МАЙБУТНІХ ЕКОНОМІСТІВ". Information Technologies and Learning Tools 42, № 4 (4 вересня 2014): 168–80. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v42i4.1068.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто проблеми й особливості формування інформаційної системи управління якістю освіти майбутніх економістів, представлено її компонентну структуру й обґрунтовано зміст компонентів, що входять до її складу. Розглянуто відповідні функції, що пов’язують між собою означені компоненти і запропоновано систему індикаторів для забезпечення їх функціонування. З програмно-апаратної точки зору запропоновано і розглянуто на основі сформованих вимог до майбутньої ІСУЯО її основні програмні компоненти, надано їх технічний опис, окреслено їх значення і роль у роботі цілісної динамічної системи на основі особистісно-орієнтованого, системного, професійно-компетентнісного та інформаційно-комунікативного підходів.
27
Кристопчук, Тетяна. "ОСВІТА ДОРОСЛИХ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ В ІТАЛІЙСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ: НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ". Інноватика у вихованні 2, № 13 (15 червня 2021): 53–62. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i13.357.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано вихідні концептуальні положення щодо розвитку освіти дорослих, відображені в законодавчо-нормативній базі Італійської Республіки. Охарактеризовано освіту дорослих як сукупність навчально-виховних процесів формальної, неформальної освіти та інформального навчання.
Виокремлено основні компоненти змісту освіти дорослих в контексті сучасної неперервної освіти. Визначено форми реалізації освіти дорослих. Зазначено, що навчання дорослих організовується у постійних територіальних центрах (CTP) та вечірніх курсах, що проводяться закладами вищої освіти. Акцентовано, що розвитку освіти дорослих сприяють обласні центри освіти дорослих (CPIA) та регіональні центри досліджень, експериментів та розвитку (CRRS&S). Визначено структуру обласних центрів освіти дорослих (CPIA).
Наголошено, що освіта дорослих охоплює освіту осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі та профілактичних установах. Організація освітньо-виховного процесу у таких закладах розглядається як комплексна допомога ув’язненим та звільненим особам щодо визначення особистого плану життя та формування власної відповідальності, сприяє їхній реінтеграції у суспільство та відновлення їхнього соціального статусу повноцінного члена суспільства.
28
Bondarenko, N. B., та T. O. Hryboiedova. "ПРОБЛЕМA ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДОМ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 1 (8 вересня 2021): 9–16. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-01.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується актуальна проблема сучасності – шляхи підвищення ефективності управління закладом дошкільної освіти. Зроблено аналіз останніх досліджень і публікацій, надана характеристика понять, на які спираються автори: «управління», «управлінська діяльність», «менеджер освіти», «освітній простір», «освітнє середовище», «ефективність управління», «компетентність» тощо. Окреслено мету статті, яка полягає у визначенні шляхів підвищення ефективності управління дошкільної освіти у сучасному освітньому просторі. У статті використані сучасні нормативно-директивні документи стосовно організації закладу дошкільної освіти, управління освітнім процесом: Базовий компонент дошкільної освіти, Нова редакція та Положення про заклад дошкільної освіти. Розкриті психолого-педагогічні та методологічні основи управлінської діяльності керівника ЗДО. Охарактеризовано основні складники змісту роботи директора закладу та принципи управління: демократизації, децентралізації, гуманізації та людиноцентризму. Особливу увагу приділено вимогам до сучасного управлінця. У дослідженні виділено основні напрямки роботи керівника: робота з педагогічним колективом та обслуговуючим персоналом; створення досконалої матеріально-технічної бази; удосконалення предметно- розвивального освітнього середовища; планування; контроль; підготовка дошкільного закладу до нового навчального року; проведення літньої оздоровчої компанії; робота з батьками та охорона життя і здоров’я, створення безпечних умов життя. Виділено важливі фактори підвищення ефективності управління ЗДО: представлена виважена стратегія спілкування; партнерська взаємодія колективу закладу освіти і батьків; формування іміджу дошкільного закладу. Особливу увагу приділено впровадженню інформаційно-комунікаційних технологій в управлінську діяльність, що позитивно сприяє переходу на новий якісний рівень всіх структурних компонентів ЗДО. Значна увага приділена використанню кваліметричного підходу в управлінні та необхідності керівнику володіти міжнародною методикою ECERS-3, використання якої надає можливість якісно оцінити освітній процес ЗДО. Проаналізовано значення володіння елементами етикету, поведінковою культурою для підвищення авторитету, покращенню стилю у спілкуванні. Визначено значення комунікативних, сугестивних, перцептивних вмінь управлінця. Особливо важливою є асертивність поведінки як складової частини управлінського потенціалу керівника. Охарактеризовані технології «тайм-менеджмету» та «лідерства-служіння» в управлінні ЗДО. Зроблено висновки та надано бібліографічний список.
29
ЛАПІНА, Марина. "ФОРМУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНИХ КОМПОНЕНТІВ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 341–48. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-341-348.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено актуальній проблемі формування професіоналізму фахівців соціономічних професій, зокрема особистісної компетентності, яка є найважливішою частиною фахової майстерності педагогів, психологів, соціальних працівників, фахівців системи МВС тощо. Метою статті є створення психолого-педагогічної програми формування операційних компонентів особистісно-професійної компетентності фахівців соціальної сфери за допомогою методів соціального проєктування. У статті зазначено, що операційний компонент професійної компетентності становлять професійно-важливі якості фахівців соціальної сфери, безпосередньо пов'язані з реалізацією фахової діяльності та належні до різних рівнів психологічної структури особистості, а саме: сталі професійні знання, комунікативні, конфліктологічні, інформаційні компетенції фахівців, якості самоорганізації та самоконтролю, стресостійкість та вміння керувати своїми емоціями. Зміст психолого-педагогічної програми формування операційного компонента особистісно-професійної компетентності складають методи активного практикоорієнтованого творчого опанування психолого-педагогічними та конфліктологічними знаннями, методи активного соціально-психологічного навчання, а саме групового психологічного тренінгу із використанням вправ з розвитку здібностей саморегуляції та аутотренінгу. Запропонований контроль ефективності програми через використання методів психодіагностики відповідних професійно-важливих якостей фахівців. Очікуваними результатами реалізації програми формування операційних складників компетентності є отримання сталих соціально-гуманітарних знань, психолого-педагогічного мислення, комунікативних та організаторських навичок фахівців соціальної сфери, здатність керувати своїми емоціями та розвиток індивідуальних якостей стресостійкості в допомагаючий діяльності для збереження психічного здоров’я фахівця. Викладена програма формування операційних компонентів особистісної компетентності є спробою технологізації процесу професійного навчання задля отримання високої якості освіти та стабільного спрямованого розвитку інструментальних компонентів професіоналізму фахівців соціальної сфери. Ключові слова: фахівці професій соціальної сфери, професійна компетентність, операційні компоненти особистісно-професійної компетентності, психолого-педагогічна програма, активне практикоорієнтоване навчання, психологічний тренінг.
30
Гуменна, Лідія. "РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 15 (21 вересня 2018): 101–8. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.15.101-108.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті дано пояснення дефініції «інформаційно-аналітична компетенція педагогічних працівників професійних (професійно-технічних) навчальних закладів» як системотворчого компонента виробничої, освітньої, науково-виробничої, науково-дослідної й інноваційної діяльності та суспільної практики. Побудовано модель розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) та деталізовано компоненти її дидактичної системи: мотиваційно-цільовий, організаційно-процесуальний, змістовий, організаційно-технологічний, діагностичний і компонент результативності. Акцентовано увагу на значенні зовнішньої і внутрішньої мотивації педагогічних працівників для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності. Деталізовано організаційно-педагогічні умови розвитку ІАК; зазначено важливість чотирьох її факторів: урахування точки зору педагогічних працівників, керівників професійних навчальних закладів, учнів/студентів, значимості інформаційно-аналітичної компетентності у професійній кар’єрі; науково-методичного супроводу розвитку зазначеної компетентності. Детально описано методи та засоби розвитку ІАК.
31
КАРПЕНКО, Ореста. "«ОПІКА НАД ДІТЬМИ» У ПІДГОТОВЦІ МАГІСТРІВ ІЗ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ". Acta Paedagogica Volynienses 1, № 1 (13 квітня 2022): 79–84. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – розкрити зміст навчальної дисципліни «Опіка над дітьми» як одного з вибіркових освітніх компонентів у підготовці фахівців другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 012 «Дошкільна освіта». Метою вивчення дисципліни є формування в магістрів із дошкільної освіти умінь і навичок опікунської діяльності з дітьми із урахуванням особливостей предметно-розвивального та інклюзивного середовища, індивідуального розвитку кожної дитини, оволодіння педагогічним інструментарієм, уміння творчо проєктувати власну виховну діяльність з дітьми дошкільного віку. Акцентовано увагу на змістових модулях (опіка над дітьми як наукова проблема; методологічні підходи дослідження проблеми опіки над дітьми; внесок українських та зарубіжних педагогів у теорію і практику опіки над дітьми; потреби дитини в опікунській педагогіці; сімейні та інституційні форми опіки над дітьми; проблеми опіки над дитиною у закладі дошкільної освіти; модель опікунсько-виховної діяльності педагогів) та розкрито їх сутність. Зазначено, що зміст дисципліни передбачає опанування майбутніми магістрами теоретичних знань і практичних умінь опікунсько-виховної роботи з дітьми дошкільного віку; врахування особливостей розвитку дитини та освітнього середовища закладу дошкільної освіти; вивчення, узагальнення та впровадження форм, методів і засобів надання опіки дитині у різних життєвих ситуаціях; організацію методичного спрямування опікунсько-виховного процесу на основі передового педагогічного досвіду вихователів із урахуванням індивідуальних потреб та інтересів кожної дитини; вміння створювати власний імідж вихователя у контексті сучасних вимог тощо. Висновки. Включення дисципліни «Опіка над дітьми» до вибіркових освітніх компонентів освітньо-професійної програми підготовки фахівців другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 012 «Дошкільна освіта» є доцільним.
32
ФЕСЕНКО, Оксана, та Євгенія ЯКИМЧИКАС. "ТЕНДЕНЦІЇ РЕФОРМУВАННЯ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ В КОНТЕКСТІ ЗАПРОВАДЖЕННЯ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ ТА ПІДХОДІВ В ОСВІТІ". Acta Paedagogica Volynienses, № 6 (14 лютого 2022): 95–100. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є теоретичне обґрунтування тенденцій реформування в освіті у контексті застосування сучасних методів та підходів. Швидкоплинні зміни у різних сферах буття потребують від науки й освіти рішучих дій, спрямованих на розв’язання нових проблем. Україна разом з іншими державами не залишається осторонь у питаннях реформування освіти й науки, запроваджує нові Державні стандарти, закладає основи подальшого ефективного розвитку країни загалом. У статті проаналізовано основні документи, що відображають вектор змін в освіті нашої держави, а саме: Закон України «Про освіту», Базовий компонент дошкільної освіти, Концепцію Нової української школи, Державний стандарт початкової освіти, Державний стандарт базової загальної середньої освіти. Зроблено висновки, що концептуальні підходи до реформування української школи спираються на важливі у демократичному суспільстві цінності, які передбачають академічну свободу педагога, його самовираження через творчість, потребують встановлення тісних контактів усіх суб’єктів освітнього процесу. Теоретично переорієнтовано підходи до визначення важливості змісту освіти: основу становлять освітні галузі, зміст яких динамічно формується відповідно до вимог часу, регіональних потреб і можливостей, а також потенціалу й менталітету держави. Із метою врахування потреб (у тому числі ринку праці) у змісті освітніх галузей визначено кінцевий результат як відповідність ключовим компетентностям. Перелік ключових компетентностей Державного стандарту початкової і базової загальної середньої освіти спирається на «Рекомендації Європейського Парламенту та Ради ЄС щодо формування ключових компетентностей освіти впродовж життя». Процес формування ключових компетентностей у здобувачів освіти передбачає зміну технологій і підходів, що застосовуються в освітньому процесі, а саме ідеї особистісно-орієнтованої педагогіки, педагогіки партнерства, компетентнісного та діяльнісного підходів. Зазначені підходи у логічному поєднанні із інтерактивними методами сприяють ефективному формуванню soft skills – м’яких навичок, а також предметних компетентностей. Моделювання освітнього середовища за участю інтерактивних технологій сприяє інтенсифікації процесу, створенню багатосторонньої партнерської комунікації.
33
ЧЕРВОНСЬКА, Лілія. "ЗНАЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ “ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ КЛАСИЧНОГО ТАНЦЮ” У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ-ХОРЕОГРАФІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 484–92. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-484-492.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто особливості професійної підготовки студентів-хореографів вищих закладів освіти в процесі вивчення дисципліни “Теорія і методика викладання класичного танцю”. Актуалізовано проблему компетентісного підходу, що є основою підготовки майбутніх фахівців, який передбачає розвиток в особистості здатності орієнтування в розмаїтті складних ситуацій, вміння прогнозувати результати своєї діяльності й нести за них відповідальність, швидко змінювати один вид діяльності іншим, поєднувати виконання різних функцій. Розкрито сутність понять “професійна підготовка”, “компетентісний підхід”. Визначено основні нормативні документи забезпечення освітнього процесу професійної хореографічної підготовки здобувачів вищої освіти. Зміст професійної підготовки студентів-хореографів визначається освітньо-професійною програмою 024 “Хореографія” закладу вищої освіти, в якій визначається перелік освітніх компонентів циклу загальної та професійної підготовки, програмні компетентності та результати навчання, визначено вимоги до змісту та обсягу освітньо-професійної підготовки бакалаврів хореографії. Визначено спеціальні (фахові, предметні) компетентності та результати навчання, яких набувають здобувачі вищої освіти в процесі вивчення дисципліни “Теорія і методика викладання класичного танцю”. У дослідженні актуалізовано питання самостійної підготовки студентів-хореографів до уроку класичного танцю, розуміння ними особливостей структурної побудови та змісту дисципліни “Теорія і методика викладання класичного танцю” на різних етапах вивчення. Проаналізовано зміст та структурні компоненти побудови уроку класичного танцю. Визначено, що урок класичного танцю у вищих закладах освіти складається з чотирьох основних структурних компонентів: екзерсису біля станка, екзер¬сису на середині залу, adagio і allegro. Кожна частина уроку класичного танцю має свої завдання, спрямовані на вирішення загальної мети уроку та створють базис для подальшого відпрацювання та вдосконалення навчального матеріалу. Ключові слова: класичний танець, професійна підготовка, студенти-хореографи, компетентності, екзерсис, танцювальні рухи.
34
Гаманюк, Віта. "Європейські освітні стандарти як орієнтир іншомовної освіти в Україні". Освітній вимір 39 (21 листопада 2013): 170–77. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v39i0.3050.
Повний текст джерелаАнотація:
Гаманюк В. А. Європейські освітні стандарти як орієнтир іншомовної освіти в Україні.
У статті досліджується проблема впровадження європейських освітніх стандартів у галузі іншомовного навчання в системі вищої немовної освіти в Україні. Аналізуються рамкові програми з англійської та німецької мов для професійного спілкування з огляду на соціокультурний компонент та орієнтацію на автономне навчання.
35
Chorna, H. V. "ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, № 6 (29 листопада 2019): 310–20. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-310-320.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено аналіз проблеми формування громадянської компетентності як необхідного компонента становлення особистості громадянина на кожному етапі її розвитку; проаналізовано підходи науковців до означеної проблеми в сучасних вітчизняних дослідженнях; підкреслено важливість ролі освітнього процесу закладу вищої освіти, компетентнісного підходу, педагогічного та соціального впливів на формування громадянської компетентності, громадянських цінностей в системі загальнолюдських цінностей, необхідних для активної участі в житті та розбудові держави, необхідність забезпечення поетапного формування громадянської компетентності, починаючи з дошкільної ланки та продовжуючи у початковій, середній школі та вищій освіті; розкрито сутність і структуру, компоненти сформованості громадянської компетентності, а також стадії формування громадянської компетентності; визначено умови набуття молоддю громадянської компетентності в країнах Європи, можливість їх реалізації в Україні; доведено, що громадянська компетентність є однією з ключових у розвитку людини під час навчання, як на етапі шкільного навчання, так і в процесі вищої освіти, що зумовлює необхідність налагодження ефективної наступності між середньою та вищою освітою; окреслено зміни у завданнях громадянського виховання відповідно до реформи та Концепції Нової української школи, значення громадянської освіти для суспільства та держави; охарактеризовано можливі наслідки низького рівня сформованості громадянської компетентності.
36
Роганов, М. Л., та М. М. Роганов. "ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ З ВИКОРИСТАННЯМ ЕЛЕКТРОННИХ НАВЧАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, № 4 (30 вересня 2019): 182–90. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-182-190.
Повний текст джерелаАнотація:
Підготовка висококваліфікованих фахівців вважається важливим стратегічним чинником розвитку нашої країни; інформаційні процеси є невід'ємним компонентом у всіх галузях діяльності суспільства. У статті розглядаються сучасні інформаційні і телекомунікаційні технології, які дозволяють активно і ефективно використовувати інформаційні ресурси для підвищення рівня освіти в закладах вищої освіти.
В умовах стрімкого розвитку інформатизації в суспільстві освітнє середовище для виконання поставлених завдань повинно адаптуватися до нових умов. Одним з елементів інформаційно-освітнього середовища є електронні навчальні матеріали, які відносяться до відкритих та локальних освітніх систем. Переведення навчально-методичного матеріалу на електронні носії, використання комп'ютерних мереж різного рівня (локальних, регіональних, глобальних) в якості каналів інформації і створення в навчальних закладах дисплейних класів спричинило еволюцію освітніх технологій. В результаті викладач, який використовує у своїй діяльності електронні навчальні матеріали за рахунок перерозподілу інформаційних потоків між ним, студентами та навчально-методичним матеріалом, може більш ефективно організувати навчальний процес і цілеспрямовано керувати ним.
Розглянуто основні напрямки і способи переходу до електронних форм подання навчально-методичної інформації та їх використання в навчальному процесі. Запропоновано і проаналізовано концептуальну модель процесу навчання в залежності від форми навчання. Виокремлено компоненти освітньої діяльності. Проаналізовано шляхи створення електронних навчальних матеріалів, галузь їх застосування і основні вимоги до них. Зроблено висновок, що електронні навчальні матеріали є важливим елементом інформаційно-освітнього середовища.
Ключові слова: інформаційні технології, електронні навчальні матеріали, джерело знань, споживач знань, канал передачі знань, інформаційно-освітнє середовище, дистанційне навчання.
37
ХАРЧЕНКО, Інна, та Інна ШИШЕНКО. "ІНФОРМАЦІЙНО-ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЯК ПІДҐРУНТЯ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ЦИФРОВОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ". Human Studies Series of Pedagogy, № 45 (9 грудня 2021): 78–84. http://dx.doi.org/10.24919/2413-2039.13/45.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Провідною функцією сучасної вищої освіти стає створення освітнього середовища, яке надасть можливість кожному майбутньому фахівцю побудувати індивідуальну освітню траєкторію, що необхідна йому для досягнення власної професійної мети та реалізації себе у професії та суспільстві. Тому побудова освітнього процесу в ЗВО на базі організації інформаційно-освітнього середовища є одним із можливих шляхів розвитку професійної освіти. Під інформаційно-освітнім середовищем ЗВО слід розуміти цілеспрямовано побудовану в межах освітньої діяльності ЗВО систему, яка включає інформаційні ресурси навчального, наукового, популярного характеру, інформаційні технології (електронні, дистанційні, мобільні) їх використання, засоби організації та управління освітньою діяльністю через офіційні канали електронної комунікації. Структура ІОС ЗВО включає електронні ресурси, засоби організації та управління освітньою діяльністю. Організація та функціонування ІОС ЗВО зорієнтовані на: активне використання цифрових технологій відповідно до вимог професійної освіти; створення і швидку модифікацію освітніх компонентів навчального плану підготовки майбутнього фахівця; підтримку освітньої діяльності кожного з урахуванням його індивідуальних особливостей; реалізацію сучасних технологічних і методичних підходів подання навчального матеріалу в поєднанні з традиційними формами, методами й засобами навчання; забезпечення доступності освітніх матеріалів у будь-який час і з будь-якого місця; організацію зворотного зв’язку й інтерактивного спілкування суб’єктів навчання з викладачами, розробниками освітніх ресурсів та суб’єктів навчання між собою; інтенсифікацію освітнього процесу та забезпечення можливості кожному суб’єкту навчання будувати власну освітню траєкторію. Заглибленість професійної підготовки в область новітніх цифрових технологій створює умови для формування інформаційно-цифрової компетентності майбутніх фахівців як складової частини їхньої професійної культури в закладі вищої освіти.
38
Мукан, Н. В., Л. І. Гук та М. В. Гаврилюк. "ЕГЕРТОН РАЄРСОН ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ОСВІТИ В КАНАДІ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 3 (29 квітня 2021): 32–38. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто педагогічні погляди та специфіку управлінської діяльності видатного канадського педагога Егертона Раєрсона, який вва- жається засновником системи освіти провінції Онтаріо. Проведено ана- ліз науково-педагогічної літератури, що висвітлює різноманітні аспекти проблеми дослідження. Проведено ретроспективний аналіз соціоісто- ричних, культурних та освітніх чинників (сімейне виховання, соціальне середовище, освітнє середовище, священництво, журналістська та нау- ково-дослідна діяльність, саморозвиток та самовдосконалення) розвитку особистості Е. Раєрсона). Визначено основні періоди його життєвого та творчого шляху. Досліджено послідовність освітніх реформ, які були впроваджені у шкільну систему освіти у сферах: управління шкільною освітою, орга- нізація навчання (зокрема, компоненти освітнього процесу, серед яких цільовий (практична зорієнтованість освіти), контекстуальний (відповід- ність навчальних матеріалів цінностям канадського суспільства), опера- ційний (відповідність методів навчання), стимулювально-мотиваційний (запровадження похвальних листів), контрольно-регулюючий (запровадження нових критеріїв та оціню- вання), оцінно-результативний (практичне використання теоретичних знань), стандартизація освітніх про- грам (державне управління шкільним навчанням; реалізація принципів освіти (обов'язковості, доступності, практичного спрямування, релігійних та моральних засад навчання, загального особистісного розвитку); введення обов'язкових предметів; розвиток логіки організації навчання; використання різноманітних інди- відуальних, групових, усних, письмових метод оцінювання; організація навчання для дітей з особливими потребами). Досліджено реалізацію педагогічних поглядів Е. Раєрсона у системі підготовки вчителів (ство- рення Нормальної школи, визначення стандартів сертифікації вчителів, підняття заробітної плати, організа- ція пенсійного фонду для вчителів). Проаналізовано вплив педагогічних поглядів Е. Раєрсона та його управлінської діяльності на розвиток освітніх систем інших канадських провінцій та територій.
39
Артюшин, Георгій. "СОЦІОГУМАНІТАРНА СКЛАДОВА БЕЗПЕРЕРВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВИХ КАДРІВ В УКРАЇНІ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 19, № 4 (8 травня 2020): 26–42. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v19i4.255.
Повний текст джерелаАнотація:
овки військових кадрів у контексті ключових ідей і напрямків розвитку системи безперервної освіти в Україні. Виявлено, що ключовою вимогою системного оновлення процесу підготовки військових кадрів визначається забезпечення безперервності підготовки. Показано, що запровадження концепції безперервної освіти у підготовку військових кадрів органічно поєднано із реалізацією гуманітарної політики у військовій діяльності. Установлено, що важливим компонентом розвитку сучасної військової освіти у контексті концепції безперервної освіти є соціогуманітарний компонент. Розглянуто проблему соціогуманітарного контексту освіти та професійної підготовки на кількох рівнях: філософському, загальнонауковому та конкретнонауковому. На рівні філософського аналізу освіта розглядається як соціокультурний феномен, особлива соціогуманітарна сфера людського життя. На рівні загальнонаукового аналізу освіта розглядається як складна соціальна система, що забезпечує реалізацію освітньої діяльності. На рівні конкретнонаукового аналізу освітнього процесу соціогуманітарний компонент розглядається як один з складників змісту освіти, що представлений набором дисциплін соціогуманітарного спрямування. Показано, що зміст соціогуманітарної підготовки військової освіти може суттєво відрізнятися в залежності від її рівня та напрямку. Розглянуто особливості соціогуманітарної підготовки військових фахівців на рівні початкової військової підготовки молоді, професійної військової підготовки, вищої освіти військових фахівців, підвищення кваліфікації та перепідготовки офіцерських кадрів.
40
ГОЛУБ, Олена, та Анжеліка ЛЕСИК. "ПОТЕНЦІАЛ ОСВІТНЬО-РОЗВИВАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА ЗВО У ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ: ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 213–22. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-213-222.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається проблема впливу потенціалу освітньо-розвивального середовища закладів вищої освіти на професійне становлення майбутніх учителів початкової школи в процесі вивчення циклу педагогічних дисциплін, а саме: «Вступ до спеціальності», «Загальні основи педагогіки», «Дидактика», «Теорія та методика виховання», «Історія педагогіки». Розкривається поняття «освітньо-розвивальне середовище», «потенціал освітньо-розвивального середовища», сутнісні характеристики (цілісність; суб’єктивність; змінюваність; багатовекторність; соціокультурна мобільність; координованість; емоційна насиченість), компоненти (соціально-культурний, навчально-виховний та інформаційно-комунікаційний), принципи, критерії засвоєння освітньо-розвивального середовища (володіння пізнавальними стратегіями, вирішення поставлених задач, володіння комунікативними навичками, включеність в інформаційний простір засвоєння середовища; прояв нових форм соціальної активності; емоційна задоволеність особистою участю; прагнення до подальшої самоосвіти), освітні ефекти впливу потенціалу освітньо-розвивального середовища на вивчення майбутніми вчителями початкової школи циклу педагогічних дисциплін. Як висновок, правильно організоване освітньо-розвивальне середовище закладів вищої педагогічної освіти має потужний розвивальний потенціал для навчання педагогічних дисциплін у закладах вищої педагогічної освіти. Воно впливає на мотивацію студентів до навчання, створює сприятливу атмосферу, забезпечує потребу в науковому дослідженні, задовольняє освітні потреби, формує на високому рівні професійну компетентність майбутніх учителів початкової школи. Викладачі педагогічних дисциплін мають широко використовувати потенціал освітньо-розвивального середовища не тільки закладу вищої освіти, а й оточуючого середовища, тоді це впливає на професійне становлення майбутнього спеціаліста Нової української школи, його саморозвиток на більш високому рівні, дає якісний результат. Ключові слова: заклад вищої педагогічної освіти, освітньо-розвивальне середовище, потенціал освітньо-розвивального середовища, педагогічна дисципліна.
41
Bielienka, Hanna. "Вплив ідей Нової української школи на зміст діяльності педагогів закладів дошкільної освіти". Освітній простір України, № 12 (19 червня 2018): 7–14. http://dx.doi.org/10.15330/esu.12.7-14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз впливу концепції та основних ідей Нової української школи на організацію освітнього процесу в дошкільних закладах освіти (ЗДО), виділено основні напрями діяльності вихователів дітей дошкільного віку, що потребують змін: ознайомлення з концепцією нової української школи задля забезпечення наступності між дошкільним закладом і школою, посилення роботи у напрямі просвітництва батьків, введення гнучкого розпорядку дня для дітей, відмова від колективних занять як основної форми організації освітнього процесу, забезпечення дітям вільного вибору діяльності. Автором підкреслена необхідність перегляду змісту освітніх програм для закладів дошкільної освіти з метою перенесення акцентів з когнітивного на морально-етичні компоненти змісту. Зазначено, що основною метою ЗДО, у відповідності до Базового компонента дошкільної освіти є формування життєвої компетенції дитини.
42
VERKINA, Tatyana, Тetiana SMYRNOVA, Iryna POLUBOIARYNA та Kateryna KRASNOSHCHOK. "Результати впровадження особистісно-орієнтованої технології у професійну освіту студентів-музикантів". EUROPEAN HUMANITIES STUDIES: State and Society, № 3(I) (15 вересня 2020): 85–99. http://dx.doi.org/10.38014/ehs-ss.2020.3-1.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема впровадження особистісно-орієнтованої технології у професійну освіту студентів-музикантів (цілемотиваційний, емоційно-вольовий, змістовий, операційно-діяльнісний, контролюючо-корекційний компоненти) вимагає роглядати студента-музиканта як головну цінність, суб’єкта мистецької освіти; необхідності педагогічної підтримки його особистісно-професійного становлення. Технологія розроблена на основі аналізу праць зарубіжних і вітчизняних учених. У статті проаналізовано особливості аксіологічного, особистісного, діяльнісного, феноменологічного підходів як методологічних настанов, що мають бути імплементованими у зміст особистісно-орієнтованої педагогічної технології. Визначено зміст компонентів педагогічної технології; описано хід експерименту щодо впровадження педагогічної технології та проаналізовано його результати, які свідчать про залежність рівня сформованості компонентів від науково-методичного забезпечення навчальних дисциплін; оновлення змісту навчальних курсів у навчально-виховному процесі закладу вищої мистецької освіти.
43
Щука, Галина, Любов Чорна та Леся Ковальська. "ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ В СВІТЛІ НОВОЇ ПАРАДИГМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 19, № 4 (8 травня 2020): 455–67. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v19i4.287.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні представлені результати аналізу функціонування системи професійної туристичної освіти в Україні в умовах зміни освітньої парадигми. Установлено, що професійна освіта в туризмі функціонує як елемент більш складної системи професійної освіти та залежить від процесів, що відбуваються в державі, загалом, і в науці, культурі та сфері туризму, зокрема. Її формування відбулося на зламі тисячоліть, коли в усьому світі здійснювався перехід від класичної до пост класичної (некласичної) освітньої парадигми. В Україні цей процес проходив повільніше, і це значною мірою проявилося у визначені результату та змісту підготовки фахівців сфери туризму. Послідовно проаналізовано галузеві освітні стандарти з підготовки бакалаврів з туризму. Встановлено, що зміст першого стандарту (2004 р.) формувався у відповідності до класичної освітньої парадигми, результати навчання представлені в категорії “знати – вміти”. Доведено, що у другому стандарті було зроблено спробу визначити компетентності майбутнього фахівця, але при діагностуванні результатів підготовки в основу поклали знаннєвий компонент. У стандартах 2018 р. найбільш повно реалізований компетентнісний підхід до підготовки бакалавра з туризму. Далі визначено фактори, які гальмують зміни освітніх парадигм: неготовність працедавців чіткого сформулювати очікуваний результат; невміння та небажання студентів будувати траєкторію свого особистісного та професійного зростання; визначення рейтингу викладачів за їхньою науковою активністю, в той час як у професійній освіті більше потрібна практика у бізнес-середовищі, відсутність технологій запровадження змін у навчальний процес через низький рівень розвитку туризмології та педагогіки туризму. Зроблено висновок, що стара та нова парадигми освіти співіснують у процесі підготовки фахівців сфери туризму. І з огляду на визначені фактори, модернізація цієї системи є довготривалим процесом.
44
Ovcharenko, N. V. "Самоактуалізація та самореалізація особистості у системі цілепокладання постсучасної освіти: філософсько-освітній аспект". Grani 18, № 1 (4 грудня 2014): 62–66. http://dx.doi.org/10.15421/1715011.
Повний текст джерелаАнотація:
Специфіка феноменів самоактуалізації та самореалізації у межах неперервної системи освіти проявляється у тому, що вони виступають інтегруючою основою формування цілей освітньої діяльності на всіх рівнях. Основною метою особистісноорієнтованої освіти є розвиток особистості, її автономності, самостійності, рефлексії, відповідальності тощо. Освіта орієнтована на створення умов для повноцінного розвитку особистісних функцій усіх суб’єктів освітнього процесу. Проголошується індивідуальний розвиток суб’єктів навчання. загальна тенденція розвитку цілей освітньої діяльності, яка визначає зміни в її змісті та формах, загалом підтверджує пріоритетне значення взаємодії феноменів самореалізації та самоактуалізації для освітніх моделей постсучасного зразка, що орієнтуються на саморозвиток особистості. Індивідуальнорозвиваюча освіта виступає стосовно інших моделей освітньої діяльності передусім як основа формування її цілей з використанням потенціалу концептів самоактуалізації та самореалізації. В міру посилення особистіснорозвивальної компоненти змінюється спрямованість концепції, яка відображає ієрархію цілей, цінностей і змістів освітньої діяльності. На основі концептів самоактуалізації та самореалізації в освіті методологічно обгрунтовується в якості системотворчого фактора особистість освітнього суб’єкта, її потреби, мотиви, цілі, здатності, активність тощо.
45
Мельников, Александр Юрьевич. "АВТОМАТИЗОВАНА ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА ОПРАЦЮВАННЯ СТАНДАРТІВ ТА РОЗРОБЛЕННЯ ОСВІТНІХ ПРОГРАМ ДЛЯ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Information Technologies and Learning Tools 84, № 4 (28 вересня 2021): 302–21. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v84i4.3584.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто пов'язані зі стандартами вищої освіти й освітньо-професійних програм основні поняття компетентності, програмні результати навчання. Проведено аналіз і зроблено висновок, що до цього часу немає комп'ютерної (програмної) системи, що дозволяє комплексно вирішувати завдання автоматизації процесу створення освітніх програм на основі освітніх стандартів та обробки результатів навчання студентів з урахуванням компетентнісного підходу. Сформульовано завдання створення інформаційної системи, що дозволяла б працювати зі списком компетентностей, які потрібно сформувати, та програмних результатів навчання з урахуванням виконання студентами навчального плану. Наведено об’єктно орієнтовану модель проєктованої комп'ютерної системи мовою візуального моделювання UML у вигляді діаграми варіантів використання й діаграми класів. Обґрунтовано вибір формату вихідних даних, що дозволяв би вносити зміни в дані без використання додатку, а також не висувати додаткові вимоги до установки програмного забезпечення. Наведено опис комп'ютерної реалізації інформаційної системи, здійсненої в середовищі візуального програмування Object-Pascal, і приклад роботи системи на підставі реальних даних – стандарту підготовки бакалавра за спеціальністю 124 «Системний аналіз» та освітньо-професійної програми «Інтелектуальні системи прийняття рішень». Показано, що робота зі стандартом вищої освіти дозволяє переглянути загальні компетентності, спеціальні (фахові) компетентності та програмні результати навчання у вигляді матриці відповідності. Робота з освітньою програмою крім цього дозволяє створювати та коректувати матрицю відповідності компетентностей компонентам і матрицю забезпечення програмних результатів навчання компонентами. Робота з навчальним планом припускає встановлення відповідності кожної дисципліни програмним результатам за підсумками її вивчення, розрахунок обсягу кредитів ECTS на кожну компетентність або програмний результат навчання, а також аналіз успішності студента або цілої групи в термінах компетентностей або програмних результатів навчання, які вони засвоїли.
46
Канарова, О. В. "Культурно-освітнє середовище як об’єктивний компонент духовно-морального виховання особистості (ідеї та досвід вітчизняних педагогів кінця ХIХ–початку ХХ ст.)". Освітній вимір 37 (14 лютого 2013): 442–46. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v37i0.3363.
Повний текст джерелаАнотація:
Канарова О. В. Культурно-освітнє середовище як об’єктивний компонент духовно-морального виховання особистості (ідеї та досвід вітчизняних педагогів кінця ХIХ–початку ХХ ст.).
У статті на основі аналізу праць вітчизняних педагогів кінця ХІХ – початку ХХ століття представлено сутність об’єктивного компонента духовно-морального виховання особистості – культурно-освітнього середовища. Автор характеризує поняття «культурно-освітнє середовище», ідеї та досвід педагогів у духовно-моральному вихованні особистості.
47
Аніщенко, Олена, Ольга Баніт та Тетяна Калюжна. "АНДРАГОГІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНОГО ПЕРСОНАЛУ У СФЕРІ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ: СУТНІСНИЙ АСПЕКТ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 20, № 2 (23 листопада 2021): 63–72. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(20).2021.63-72.
Повний текст джерелаАнотація:
Авторами оглядової статті проаналізовано сутність андрагогічної компетентності педагогічного персоналу у сфері освіти дорослих. Обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, доцільність її розгляду в контексті професіоналізації освіти дорослого населення. Доведено, що андрагогічну компетентність педагогічного персоналу доцільно тлумачити як важливу складову його професійної компетентності. Уточнено сутність андрагогічної компетентності педагогічних і науково-педагогічних працівників. Викладено авторське визначення андрагогічної компетентності педагогічного персоналу у сфері освіти дорослих. Відповідно до структури андрагогічної компетентності визначено критерії й показники її сформованості. Охарактеризовано чотири компоненти й відповідні критерії сформованості андрагогічної компетентності педагогічних і науково-педагогічних працівників: ціннісно-мотиваційний компонент (критерій – мотиваційно-аксіологічний), когнітивно-змістовий компонент (критерій –знаннєво-інформаційний), рефлексивно-оцінний компонент (критерій – рефлексивний), операційно-діяльнісний компонент (критерій – процесуально-технологічний).Наголошено, що сформованість андрагогічної компетентності педагогічних і науково-педагогічних працівників є однією з найважливіших умов забезпечення ефективності освітнього процесу у закладах формальної і неформальної освіти дорослих. Обґрунтовано доцільність формування й розвитку андрагогічної компетентності педагогів у традиційному, дистанційному й змішаному форматах в умовах формальної і неформальної освіти.Ключові слова: андрагогічна компетентність; компоненти, критерії і показники андрагогічної компетентності; педагогічний персонал у сфері освіти дорослих; професіоналізація освіти дорослих.
48
КРАСНОЖОН, Олексій, та Василь МАЦЮК. "ІННОВАЦІЙНІ АСПЕКТИ НАВЧАННЯ МАТЕМАТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МАТЕМАТИКИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (29 квітня 2021): 265–75. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-265-275.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено інноваційні аспекти побудови компонентів методичної системи навчання дисциплін “Лінійна алгебра” та “Теорія ймовірностей із елементами математичної статистики”, які передбачені освітньо-професійною програмою «Середня освіта (математика)» першого рівня вищої освіти за спеціальністю 014 Середня освіта (Математика). Стаття містить методичні та процесуальні аспекти організації обчислень ортогональної проекції та ортогональної складової вектора відносно підпростору, заданого системою лінійних алгебраїчних рівнянь, а також застосування методу найменших квадратів для опрацювання експериментальних даних. Стисло наведені теоретичні та практичні відомості відповідних розділів зазначених навчальних дисциплін. Здійснено стислий огляд навчальної, методичної та наукової літератури, яка використовується під час навчання лінійної алгебри та теорії ймовірностей із елементами математичної статистики; обґрунтована доцільність використання інноваційних компонентів відповідних методичних систем навчання. Авторами запропоновано застосування зазначених інноваційних компонентів під час опрацювання змісту дисциплін та розробки тестових завдань різного рівня складності з лінійної алгебри та теорії ймовірностей із елементами математичної статистики з метою об’єктивного оцінювання навчальних досягнень студентів. У статті наведено огляд інноваційних аспектів навчання лінійної алгебри та теорії ймовірностей із елементами математичної статистики, а також аналіз особливостей реалізації інноваційних компонентів методичних систем у програмному математичному середовищі Mathcad. Методичні та практичні матеріали, які подано в статті, можуть бути корисними студентам для організації та активізації самостійної наукової та педагогічної діяльності, учителям закладів загальної середньої освіти, керівникам факультативної й гурткової роботи учнів, викладачам курсів лінійної алгебри та теорії ймовірностей із елементами математичної статистики педагогічних ЗВО. Ключові слова: інновації в освіті, лінійна алгебра, теорія ймовірностей, математична статистика, евклідовий простір, ортогональна проекція, ортогональна складова, статистична вибірка.
49
Павелків, Роман, та Інна Петренко. "ПЕДАГОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ". Інноватика у вихованні 1, № 13 (15 червня 2021): 39–49. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i13.371.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено теоретичний аналіз педагогічних підходів до формування освітнього простору. Освітній простір – це складна система, що розвивається, це динамічна єдність суб’єктів освітнього процесу і їх відносин. Освітній простір містить у собі: просторово-семантичний компонент (архітектурно-естетичну організацію життєвого простору учнів (архітектура шкільних будинків, організація класної кімнати, дизайн інтер’єру і т. п.); символічний простір школи (різні символи, настінна інформація і т. п.); змістовно-методичний компонент (концепції навчання, виховання, навчальні програми, плани, підручники і т. п.); форми й методи організації освіти; комунікаційно-організаційний компонент.
З’ясовано, що у зв’язку зі зміною змісту освіти змінюється підхід до формування освітнього простору й форма його організації. У педагогіці підхід є системотворчою категорією, що визначає процесуальну закономірність компонентів освітньої системи, а також є способом розгляду педагогічної діяльності. Як особлива наукова категорія підхід уважається основою формування не тільки будь-якої педагогічної теорії, але й практики: саме підхід лежить в основі формування принципів і методів навчання, виховання, освіти. На практиці від правильного розуміння сутності підходу залежить точне визначення його місця й ролі серед інших феноменів педагогічної діяльності, таких, як мета, принцип, форма, метод, прийом.
Схарактеризовано основні педагогічні підходи до визначення сутності освітнього простору, як-то: культурно-гуманістичний (Н. Щиголєва); системно-цілісний (Г. Сєріков); ментально-емоційний (Р. Еверман, Ю. Копиленко й ін.); особистісно-розвивальний (J. Sechrest, J. L. Parker); соціально-географічний (В. Кінєльов, О. Сошнєва); дистанційний (A. W. Bates, T. Evans, J. E. Lee й ін.); локально-постерний (Л. Санкін, M. Cesaronі, E. Kopachkov), просторовий (Р. Пономарьов), коадаптаційний підхід (Л. Іванова).
Доведено, що відмінностями між зазначеними підходами є: визначення сутності, основного ядра освітнього простору; розуміння місця освітнього середовища і його ролі, ієрархії структурних компонентів, механізмів формування освітнього простору, ролі педагога (від активного учасника до посередника).
50
КРЮКОВА, Юлія. "МОДЕЛЬ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ ПРИ ВИВЧЕННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ У КОНТЕКСТІ ПОСТ- ТА МЕТАМОДЕРНІЗМУ". Acta Paedagogica Volynienses 2, № 1 (14 квітня 2022): 99–108. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність розвідки зумовлена сучасною соціокультурною ситуацією у світі, яка неминуче екстраполюється на освітній вимір і диктує свої норми та вимоги, визначає стратегічну скерованість навчання, задає вектор навчальних та учбово-виховних процесів, окреслює пріоритетні напрями розвитку освіти загалом. Проаналізовано механізми втілення пост- та метамодерністських ідей в сучасній освітній парадигмі. Закцентовано на активній тенденції поширення цих ідей у сучасних освітніх системах, яка проявляє себе в стихійній трансформації основних компонентів навчального процесу, оновленні педагогічного тезаурусу, появі нових змішаних / гібридних форм навчання та дидактичних теорій З’ясовано, що виражена залученість пост та метамодерністських концептуальних підходів формує фон / background усієї інноваційної діяльності всього освітнього простору. Підкреслено наскільки непростим завданням постає ініціювання діалогу між традицією та інновацією для синтезу якісно нових освітніх продуктів. Наголошено на важливості поєднання класичних підходів як певної освітньої матриці з передовими методами та інформаційно-комунікаційними технологіями в моделі змішаного навчання при вивченні іноземної мови за професійним спрямуванням. Проаналізовано новітній освітній контент крізь призму концептуальних істин пост- та метамодернізму, які виражають себе в категоріях плюралізму, індивідуалізму, мультикультурності, інтерактивності, еклектичності, деконструкції, множинності, відкритості, гетерогенності, діалогу, інакшості, осциляції та ін. Спрогнозовано, що кореляція традицій та інновацій розширить розмаїття та інструментарій навчального репозитарію, дасть можливість рекомбінувати освітні функції, створити індивідуальні навчальні траєкторії в умовах змішаного типу навчання.