Статті в журналах з теми "Освітня галузь України"

У статті в найзагальнішому вигляді сформульована змістовна сутність інноваційних змін освіти у її соціально-філософському контексті. Проект Концепції розвитку освіти України на період 2015–2025 рр. висвітлює системний характер розвитку освіти, зокрема вищої. Він містить вектори в освітній галузі, за якими затребувані зміни, визначає характер цих змін. Освіта є абсолютно соціальним явищем, і будь-які зміни, потреби, виклики, що стоять перед соціумом, тією або іншою мірою екстраполюються на освітню галузь. Різні освітні процеси потребують змін, якщо виникає значна частина суперечностей. Стаття розкриває соціально-філософське підґрунтя освітніх змін, визначає чинники загального інноваційного процесу в системі освіти в умовах розвитку та окремих викликів українського суспільства. Рушієм педагогічних інновацій, експериментів, реформ постала нова філософська парадигма ціннісних орієнтирів щодо освіти, яка стала не цінністю суспільства, а цінністю особистості. Другим важливим чинником інновацій стало «старіння» знань, що загалом змінило підхід до формування знань, умінь та навичок у системі вищої освіти. Автори статті розглядають низку соціальних перетворень, які більш конкретно формують нові підходи у вищій освіті. Загальні процеси інноваційних змін пов’язані з дихотомією «теоретичне навчання-практичні навички», що вилилася в ідею «професіоналізації» вищої освіти. Причому такий фокус змінив і характер гуманітарної підготовки, що має не стільки слугувати формуванню традиційної системи гуманітарних знань, скільки адаптувати її відповідно до професійних потреб. Не залишилися поза увагою авторів і глобалізаційні процеси, які в епоху карантинних обмежень змінили характер міждержавної освітньої інтеграції, чим загострили питання освітньої конкуренції в новому дистанційному форматі. До соціальних чинників, які визначили автори статті, також належить розуміння інклюзії як відхилення від різних норм, а також етичні питання, що постають перед фахівцями різних галузей. Інноваційний розвиток вищої освіти України можливий лише з урахуванням потреб користувача освітніх послуг, а вивчення соціально-філософського підґрунтя дасть змогу спрогнозувати попит на види і форми освітньої діяльності, а також своєчасно реагувати на майбутні виклики.

У статті акцентовано, що в історії України загалом та розвитку освіти зокрема неабияку роль відіграють непересічні, патріотично налаштовані особистості, поміж яких особливе місце посідають письменники. Метою дослідження є аналіз розвитку національної ідеї як основи навчання і виховання молодого покоління українськими письменниками ХІХ – початку ХХ століття. З цією метою використано такі методи: історико-логічний аналіз та систематизація, пошуково-бібліографічний, проблемно-генетичний. Виявлено, що за досліджуваного періоду на теренах нашої держави бурхливо розвивалася освітня галузь. Констатовано, що неабияку роль у цьому процесі відігравали українські письменники (Тарас Шевченко, Іван Франко, Павло Грабовський, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Олена Пчілка, Людмила Старицька-Черняхівська та багато інших), просвітницька діяльність і педагогічні погляди яких значно вплинули на розвиток суспільства та знайшли відображення в роботі закладів освіти різного рівня. Підкреслено, що наскрізною лінією, яка проходить через творчість усіх українських письменників вищезгаданої доби, стала національна ідея. Зроблено висновок, що у своїх творах письменники описували історію, традиції, звичаї, побут українського народу, його інтереси, уподобання, моральні якості тощо. Вони виступали за навчання дітей рідною мовою, закликали до виховання в них любові до батьківщини, національної свідомості. Письменники не тільки переймалися долею українського народу та національної школи, а й закликали до кардинальних змін в освіті, намагалися покращити її, зокрема шляхом створення навчальної літератури, окреслення виховного ідеалу, мети і завдань національного виховання молодого покоління та ін. Указано на необхідність більш ґрунтовного вивчення спадщини українських письменників досліджуваної доби у подальших наукових розвідках.

Мета: на підставі вивчення наукової літератури на інтернет-джерел проаналізувати сучасний стан кіберспортивної освіти в Україні та визначити перспективи її розвитку. Матеріал і методи: матеріалом дослідження є наукова література та інтернет-джерела, в яких висвітлюється актуальний стан кіберспорту та кіберспортивної освіти в Україні. Методи дослідження: аналіз, узагальнення та систематизація даних; історичний, логічний, проблемно-пошуковий, прогностичний. Результати: Кіберспорт являє собою перспективну спортивну та економічну галузь, в основі якої лежить використання комп’ютерних ігор. Водночас кіберспорт представляє собою новий соціокультурний феномен, що потребує осмислення філософів, культурологів, психологів та мистецтвознавців. Перевагою кіберспорту є можливість організації змагань у дистанційному режимі, що дозволяє задіяти більшу кількість глядачів. Останній факт робить кіберспорт досить привабливим для потенційних спонсорів та рекламодавців. Розвиток кіберспорту потребує залучення професійних кіберспортсменів із відповідно розвиненими когнітивними здібностями та психологічними якостями, а також інших фахівців, що забезпечують постійну та безперебійну організацію, проведення та висвітлення спортивних е-змагань на належному рівні (тренерів, психологів, менеджерів, фахівців із коучингу, брендингу, зв’язків із громадськістю, коментаторів, аналітиків, маркетологів, режисерів-постановників тощо). В університетах Європи, Америки, Азії освітні програми, спрямовані на отримання освіти в галузі кіберспорту досить різноманітні та представлені у достатній кількості. На відміну від закордонних закладів вищої освіти, вітчизняні ЗВО практично не пропонують освітніх програм, які відповідають потребам ринку кіберспорту. Тому кіберспортивна освіта в Україні є перспективним освітнім напрямом, що відповідатиме сучасним потребам ринку праці та запитам потенційних роботодавців. Висновки: Кіберспортивна освіта в Україні є перспективним освітнім напрямом, що відповідатиме сучасним потребам ринку праці та запитам потенційних роботодавців. Водночас вона потребує визначення реальних потреб ринку вітчизняного кіберспорту задля розробки та впровадження актуальних освітніх програм, спрямованих на підготовку фахівців зазначеної галузі. Отримана інформація дозволить розробити та запропонувати нові освітні програми, які дозволять українському кіберспорту посісти належне місце на світовій арені.

У статті досліджено питання впровадження освітньої реформи в умовах децентралізації та реформування адміністративно –територіального устрою в Україні. Дана оцінка тенденцій розвитку освіти та процесам секторальної децентралізації у сфері освіти, виокремлено сучасні проблеми, які постали в управлінні освітньою галуззю після завершення першого етапу адміністративно-територіальної реформи в Україні, визначено роль місцевих органів управління освітою в умовах децентралізації. У статті окреслено напрями та шляхи вирішення проблем у подальшому розвитку галузей освіти, як впливого чинника сталого розвитку територій. Мета. Дослідити основні тенденції розвитку освіти в умовах її реформування та децентралізації, запропонувати шляхи вирішення сучасних проблем, що сформувалися в освітніх галузях. Методика. У процесі дослідження використано емпірично- теоретичний метод, заснований на аналізі статистичних даних, синтезі соціально-економічного стану територіального розвитку та розвитку громад, структурний метод; порівняльного аналізу; абстрактно-логічного узагальнення. Наукова новизна. Дослідження та отримані наукові результати присвячені новітнім тенденціям розвитку освітніх галузей в умовах впровадження в України наступного етапу адміністративно-територіальної реформи. Результати. Запропоновані у досліджені рекомендації можуть бути використані органами держаної та місцевої влади.

У статті здійснено аналіз сучасного стану розвитку інклюзивної освіти в Україні в умовах проведення реформ у вітчизняній системі освіти. Відзначена тенденція в країні до стрімкого зростання кількості дітей, що мають різні порушення та відхилення у психофізичному розвитку і потребують забезпечення їх особливими освітніми потребами в рамках створення універсального освітнього дизайну. Розглянуто різні теоретико-концептуальні підходи до розуміння сутності поняття «інклюзивна освіта» у сучасному педагогічному дискурсі. На основі їх аналізу та обґрунтування сформульовано визначення поняття даної категорії як комплексного процесу забезпечення рівного доступу всіх без виключення осіб до навчання з метою отримання ними якісної освіти за допомогою впровадження диференційованих методів та технологій навчання особистісно-орієнтованого спрямування із урахуванням індивідуальних особливостей дитини. Визначено основні проблеми, які стоять на заваді ефективному та якісному забезпеченню осіб з особливими потребами якісною освітою: стереотипічність та забобонність освітнього середовища України по відношенню до інвалідності та людей з особливими потребами; недостатня поінформованість суб’єктів освітнього процесу про зміст понять: «інвалідність», «інклюзивна освіта», «особливі потреби»; відсутність доступного середовища для якісного і повноцінного навчання дітей з особливими потребами; недостатня обізнаність вітчизняних освітян про особливості роботи із дітьми з особливими потребами. Окреслено ключові перспективи та тенденції подальшого розвитку інклюзивної освіти в Україні та сформульовано рекомендації щодо необхідності вивчення зарубіжного досвіду провідних країн світу стосовно формування мережі освітніх установ з інклюзивним середовищем.

У статті на основі праць науковців досліджено проблеми у сфері освіти в Україні. Визначено, що з метою забезпечення сталого розвитку економіки та її конкурентоспроможності необхідно здійснювати зміни вимог до рівня та якості освіти шляхом формування процесів освітніх кластерів в країні. Розроблено основні концептуальні положення освітнього кластеру, складовими елементами яких є: створення єдиного інтеграційного освітнього простору; освітня модель, системна багаторівнева інтеграція; вертикальна та горизонтальна структура взаємодії з роботодавцем. Проведено характеристику функцій органів управління освітнього кластеру та виокремлено етапи формування організаційно-економічного механізму освітнього кластеру. Проведено оцінку ефективності освітнього кластеру за такими аспектами : конкурентний, бізнесовий, регіональний, ресурсний, коопераційний. Доведено, що формування і розвиток освітніх кластерів є суттєвою конкурентною перевагою національної економіки України, яка здатна впливати на формування державної політики в освітній галузі.

Резюме. В усьому світі підготовку медичних сестер на третьому рівні вищої освіти було визначено як основ­ний фактор при проведенні реалістичних досліджень, керівництві, розробці політики та освітній підготовці в галузі медсестринства. Мета дослідження – висвітлити ряд думок учасників круглого столу щодо питань удосконалення підготовки фахівців третього рівня вищої освіти за спеціальністю 223 «Медсестринство», що реалізується в Тернопільському національному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського МОЗ України. Матеріали і методи. Було запрошено 6 провідних фахівців (зовнішніх стейкголдерів) за спеціальністю 223 «Медсестринство» для обговорення шляхів удосконалення підготовки докторів філософії за спеціальністю 223 «Медсестринство» в Тернопільському національному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського МОЗ України. Результати. Щодо освітньо-наукової програми третього рівня вищої освіти (кваліфікація доктор філософії) зовнішні стейкголдери під час круглого столу відмітили, що її розробили на основі синтезу кращих практик шкіл медсестринства України та зарубіжжя. Зовнішні стейкголдери рекомендували готувати багатопрофільну PhD-медсестру через можливість вибору вибіркових дисциплін, а не звужувати освітню програму до вузького профілю. Також були обговорені пріоритетні наукові напрямки, які засвідчили необхідність проведення наукових досліджень, пов’язаних із реалізацією освітніх складових, а не лише тих, що стосуються практичної діяльності медсестри. Важливим питанням, яке підняли фахівці з медсестринства під час круглого столу, було питання функціональних обов’язків медичної сестри, доктора філософії. Висновки. На даний час Україна перебуває на початковому етапі підготовки докторів філософії із медсестринства, проте освітньо-наукова програма, за якою навчаються здобувачі в Тернопільському національному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського МОЗ України за спеціальністю 223 «Медсестринство» (третій рівень вищої освіти) є синтезом кращих практик шкіл медсестринства України та зарубіжжя, що дозволяє сформувати медичних сестер – лідерів у напрямках науки, освіти та практичної діяльності, здатних виховати наступне покоління медсестер.

У статті досліджено теоретико-методичні засади та проблеми функціонування механізму фінансування закладів загальної середньої освіти України. Досліджено, що світові видатки на освіту досягають 900 млрд. дол., що в свою чергу складає 3 % світового ВВП. Визначено, що фінансування освіти здійснюється в країнах світу з різних джерел. В країнах ЄС, США та Південної Кореї фінансування освіти здійснюється за рахунок державного бюджету. У постсоціалістичних країнах із-за падіння ВВП скоротилися видатки на освітню галузь. Тому в цих країнах переважає змішана система фінансування роботи освітніх закладів. Проаналізовано динаміку Зведено бюджету України та видатків на освіту за період 2014-2019 рр. Встановлено, що питома вага видатків на освіту у загальному обсязі Зведеного державного бюджету зменшилась за період 2014-2019 рр. на 19,22 %. Проведено аналіз динаміки кількісних показників по закладах загальної середньої освіти України за період 1990/91 – 2019/20 рр. Зроблено висновок, що кількість закладів загальної середньої освіти України зменшилось на 30,27 %, кількість учнів зменшилась на 41,07 %, кількість вчителів зменшилась на 18,06 %. Досліджено динаміку кількісних показників по закладах загальної середньої освіти міста Києва за період 1995/96 – 2019/20 рр. Зроблено висновок, що кількість закладів загальної середньої освіти міста Києва за досліджуваний період зросла у 1,34 рази, кількість учнів зменшилась на 10,06 %, кількість вчителів зросла на 5,86 %. Доведено, що в основі визначення обсягів фінансування лежить принцип «від досягнутого рівня». Обґрунтована доцільність вдосконалення механізму фінансування закладів загальної середньої освіти в Україні на основі використання зарубіжного досвіду, а саме, впровадження фінансових відносин на принципах концепції субсидарності.

Метою статті є теоретичне обґрунтування тенденцій реформування в освіті у контексті застосування сучасних методів та підходів. Швидкоплинні зміни у різних сферах буття потребують від науки й освіти рішучих дій, спрямованих на розв’язання нових проблем. Україна разом з іншими державами не залишається осторонь у питаннях реформування освіти й науки, запроваджує нові Державні стандарти, закладає основи подальшого ефективного розвитку країни загалом. У статті проаналізовано основні документи, що відображають вектор змін в освіті нашої держави, а саме: Закон України «Про освіту», Базовий компонент дошкільної освіти, Концепцію Нової української школи, Державний стандарт початкової освіти, Державний стандарт базової загальної середньої освіти. Зроблено висновки, що концептуальні підходи до реформування української школи спираються на важливі у демократичному суспільстві цінності, які передбачають академічну свободу педагога, його самовираження через творчість, потребують встановлення тісних контактів усіх суб’єктів освітнього процесу. Теоретично переорієнтовано підходи до визначення важливості змісту освіти: основу становлять освітні галузі, зміст яких динамічно формується відповідно до вимог часу, регіональних потреб і можливостей, а також потенціалу й менталітету держави. Із метою врахування потреб (у тому числі ринку праці) у змісті освітніх галузей визначено кінцевий результат як відповідність ключовим компетентностям. Перелік ключових компетентностей Державного стандарту початкової і базової загальної середньої освіти спирається на «Рекомендації Європейського Парламенту та Ради ЄС щодо формування ключових компетентностей освіти впродовж життя». Процес формування ключових компетентностей у здобувачів освіти передбачає зміну технологій і підходів, що застосовуються в освітньому процесі, а саме ідеї особистісно-орієнтованої педагогіки, педагогіки партнерства, компетентнісного та діяльнісного підходів. Зазначені підходи у логічному поєднанні із інтерактивними методами сприяють ефективному формуванню soft skills – м’яких навичок, а також предметних компетентностей. Моделювання освітнього середовища за участю інтерактивних технологій сприяє інтенсифікації процесу, створенню багатосторонньої партнерської комунікації.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу стратегічний розвиток системи вищої освіти значною мірою пов’язаний із створенням і впровадженням перспективних інформаційних технологій як однієї з базисних основ для реформування вищої школи, істотного підвищення ефективності і якості підготовки спеціалістів до рівня, який забезпечить їм конкурентоспроможність на ринку інтелектуальної праці.Як відмічаютькерівники освіти практично всіх країн світу, вирішення проблем створення і розвитку перспективних систем освіти і впровадження дистанційної освіти (ДО) на основі нових інформаційних технологій повинно визначатися прийняттям і реалізацією політичних рішень на загальнодержавному рівні.Це особливо важливо для країн, які мають слаборозвинену інфраструктуру і значну концентрацію наукових і освітніх центрів. Для їхніх громадян можливість одержання бажаної освіти без відриву від основної діяльності і місця проживання є дуже важливою. До таких країн відносяться, зокрема, Індія, Китай, Бразилія, Росія. До них варто приєднати й Україну, про що говорять соціологічні дослідження особливостей освітнього ринку в Україні.Створення організаційної інфраструктури забезпечення процесу інформатизації освіти в названих вище та інших країнах йде, в основному, шляхом організації і розвитку регіональних центрів нових інформаційних технологій (РЦНІТ). Зокрема в Росії для координації роботи таких регіональних центрів створено Центр інформатизації освіти “Інформіка” [1]. Такі системи РЦНІТ створюються з метою залучення інтелектуальних і фінансових ресурсів регіонів для вирішення задач інформатизації освіти і для подальшого переходу до інформатизації всього суспільства. Система регіональних центрів інформатизації і центрів нових інформаційних технологій функціонує, як правило, на базі вищих навчальних закладів. Вона є виробничо-технологічною базою для реалізації розробок у галузі нових інформаційних технологій і телекомунікацій. Робота центрів НІТ дозволяє створювати в регіоні єдиний науково-освітній інформаційний простір в інтересах його економічного, соціального і культурного розвитку. Поступово і в Україні починають створюватися подібні центри. Зокрема згідно Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні передбачено функціонування регіональних центрів ДО у містах: Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ.На думку авторів, одним з перших кроків, який забезпечить регіональному центру НІТ вирішення покладених на нього завдань, є створення регіонального освітнього порталу.Портал – це інформаційне середовище, яке створюється для підтримки прийняття оперативних рішень у певній галузі діяльності людини та їх всебічного аналізу.Інформаційні портали дозволяють формалізувати доступ до інформаційних ресурсів компанії, організації, товариства, громади тощо незалежно від типу джерела інформації.Зокрема, інформаційний портал організації пропонує його користувачам єдину точку доступу (єдиний URL) до всіх структурованих і неструктурованих даних, необхідний їм інструментарій для персоніфікованого доступу, перегляду й аналізу корпоративної інформації і для подальшого швидкого реагування на події на основі більш повної й оперативної інформації. На відміну від статичних мереж Intranet, портали здатні надавати інформацію, яка оперативно змінюється і відповідає поточному моменту звернення до неї. У бізнесі портал забезпечує:надійні ділові зв’язки із співробітниками, клієнтами, постачальниками і партнерами;створення нових моделей бізнесу і мережевої стратегії через глибоке розуміння потреб клієнтів, аналіз статистики і оточення;безпечне спільне використання інформації в режимі реального часу;зростання задоволення клієнтів і партнерів від підвищення рівня обслуговування;більш якісне наповнення і обслуговування ділової спільноти через партнерство та інтегроване наповнення порталу.Відкрита портальна платформа дозволяє підприємству розгорнути портал із наданням на ньому послуг, орієнтованих на потреби конкретного бізнесу, а при необхідності доповнити його додатковими послугами.Освітні портали необхідні для підвищення ефективності освітніх процесів на основі використання сучасних інформаційних технологій і телекомунікаційних засобів. Мета даної статті розглянути деякі організаційні особливості створення освітніх регіональних порталів і дати загальну характеристику їх змістовної складової.Серед основних причин, які обумовлюють створення освітніх регіональних порталів можна виділити такі:неспроможність існуючої інфраструктури регіональної освіти забезпечити всім бажаючим можливість одержати необхідну їм освіту (територіальність);відставання знань, які одержують студенти при традиційних формах навчання, від сучасного рівня розвитку науки та інформаційних технологій (консерватизм);низька адаптивність системи регіональної освіти до різних соціально-економічених умов (інерційність);специфічність освіти, яку надають окремі навчальні заклади регіону (локальність);обмеженість номенклатури спеціальностей, які пропонують регіональні ВНЗ особам, котрі бажають навчатися на відповідній території (обмеженість).Створення регіонального освітнього порталу, на нашу думку, буде сприяти частковому вирішенню зазначених проблем, а також дозволить:активізувати використання наявних і створення нових актуальних і якісних інформаційних та освітніх ресурсів;розширити доступ до освітніх ресурсів учням і студентам, вчителям і викладачам, працівникам органів управління освіти і науки, адміністрацій різного рівня, політичним і громадським організаціями;створити організаційну і технологічну базу для впровадження дистанційних форм навчання в регіоні;забезпечити прозорість та інвестиційну привабливість освітніх установ;підвищити рівень конкурентоспроможності випускників ВНЗ регіону на ринку праці;знизити витрати на освітні процеси;скоротити час навчання і підвищити рівень професійної підготовки студентів;забезпечити загальний доступ до інформаційних і освітніх ресурсів населення регіону;покращити процес взаємодії між освітніми установами;інтегруватися регіональним навчальним закладам у світовий освітній простір;створити єдину платформу для надання освітніх послуг;підвищити продуктивність праці професорсько-викладацького складу;підвищити віддачу від інвестицій в освіту.Як зазначено в [2], розвиток ідеї створення інформаційного освітнього порталу – задача всіх вищих навчальних закладів регіону. Лише колективними зусиллями кількох ВНЗ можна забезпечити створення і підтримку такого порталу. Створення освітнього регіонального порталу повинно спиратися на результати ряду попередніх дій, зокрема:написання і широке обговорення концепції освітнього порталу, яка повинна містити такі основні розділи:актуальність створення порталу та його призначення;цілі й основні напрями діяльності порталу;основні завдання порталу;учасники проекту та їх ролі;структура порталу;організаційне забезпечення порталу;правове забезпечення діяльності порталу;змістовна складова порталу;технологічна складова порталу;фінансове забезпечення процесу створення і функціонування порталу;очікувані кінцеві результати проекту.досягнення домовленостей відносно змісту і технології оперативного оновлення даних корпоративної бази даних ВНЗ-учасників проекту;аналіз наявних інформаційних ресурсів ВНЗ довідкового, навчально-методичного, наукового та іншого характеру і можливості їх об’єднання;визначення номенклатури видів оперативної інформації і технології її публікації всіма ВНЗ;оцінка можливостей створення віртуальних творчих колективів із складу співробітників ВНЗ-учасників проекту, які спроможні здійснювати спільну освітню, науково-дослідну, проектно-конструкторську, рекламно-видавничу, культурно-просвітницьку, інноваційну, благочинну, правозахисну та інші види діяльності;визначення номенклатури тематичних дискусійних форумів, списків поштової розсилки та персоналії авторитетних спеціалістів регіону, спроможних виконувати функції модераторів даних служб;розподіл між ВНЗ-учасниками проекту функцій підтримки окремих розділів порталу з урахуванням специфіки і можливостей кожного ВНЗ.Розглянемо деякі аспекти створення регіонального освітнього порталу, які стосуються організаційних, змістових і технологічних його складових.Організаційно освітній портал створюється як консорціум провідних навчальних закладів регіону, як державної, так і недержавної форм власності, управління освіти і науки регіону, що об’єднують за допомогою Internet свої інформаційно-довідкові та освітні ресурси і технології для їх широкого й ефективного використання.Діяльність порталу повинна ґрунтуватися на законодавчих і нормативно-правових актах, зокрема таких, як: Конституція України; Закон України “Про освіту”; Закон України “Про вищу освіту”; Закон України “Про Національну програму інформатизації”; Постанова Верховної Ради України від 06.07.2000 р. №1851-III “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки”; Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мереж в Україні”; Наказ Міністерства освіти і науки України “Про створення Українського центру дистанційної освіти” від 07.07.2000 р. №293; Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні.Оскільки освітній портал призначений для реалізації задач сучасного розвитку всіх рівнів освіти в регіоні, тому він повинен бути, насамперед орієнтований на свого користувача.Тому, на думку авторів, інформація і послуги порталу повинні групуватися за категоріями користувачів:учні;батьки;вчителі;абітурієнти;студенти;аспіранти;викладачі ВНЗ;наукові співробітники;адміністратори ВНЗ;випускники ВНЗ;роботодавці;адміністратори середніх і вищих навчальних закладів;адміністратори регіонального органу управління освіти і науки;адміністратори МОН України.Повинні бути передбачені також загальні розділи, які, насамперед, будуть містити нормативно-правову базу в галузі освіти, електронну бібліотеку навчальних матеріалів, що мають гриф МОН України, новини освіти і науки.Дамо стислу характеристику можливостей освітнього порталу відповідно до категорій користувачів.Учням освітній портал повинен пропонувати:мультимедійні матеріали з кожного предмету, що вивчається у школі;можливість контактувати з вчителями і консультуватися з ними за допомогою електронної пошти і чатів;можливість брати участь в освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість індивідуально настроювати сайт для відображення персональних завдань, розкладу занять й контрольних заходів (персоналізація);можливість оцінити власні успіхи в навчанні й одержати матеріали для вивчення найбільш складних тем;місце для збереження навчальних матеріалів і документів учня на сервері порталу.Батькам учнів портал повинен пропонувати можливість:здійснювати навігацію в сфері освіти, а також одержати допомогу у виборі майбутньої кар’єри для своєї дитини;контактувати з вчителями і методистами, консультуватися з ними з питань навчання своєї дитини;одержати кваліфіковану консультацію психолога або соціального педагога з питань сімейного виховання та особистих проблем;аналізувати успішність своїх дітей;брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях для батьків.Вчителям і викладачам портал повинен пропонувати:великий вибір мультимедійних матеріалів, які вони зможуть використати при створенні власних навчальних (дистанційних) курсів;інформацію про новітні методики у дистанційному навчанні;можливість створювати власні сторінки в Internet та сторінки на порталі, на яких вони зможуть розміщувати власну інформацію;засоби спілкування через портал з своїми учнями за допомогою електронної пошти і чатів;можливість спілкуватися з колегами, національними й міжнародними експертами з питань освіти;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість розміщувати на порталі свої навчально-методичні матеріали, наукові публікації;можливість слідкувати за успішністю своїх учнів (студентів), а також порівнювати її з успішністю паралельних класів (академічних груп).Адміністраторам регіонального органу управління освіти і науки портал повинен пропонувати:нормативну базу даних з дошкільної, середньої, професійної та вищої освіти, національні й міжнародні новини в галузі освіти, накази й інші документи Міністерства освіти і науки України;можливість створювати власні сторінки на порталі;засоби спілкування з колегами, національними й міжнародними експертами з питань управління освітою;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;місце для збереження власних документів на сервері порталу, в тому числі для створення інформаційних баз даних.Орієнтований перелік загальних розділів порталу:Структура й склад регіонального адміністративного органу управління освіти і науки;Форум з тематичних питань і періодичною участю відповідальних працівників органів управлення освіти;Положення про орган управління освітою і наукою, інші документи, що регламентують його діяльність;Плани й основні напрями діяльності органу управління освіти й науки;Інформація про національні й регіональні освітні програми, проекти, фонди, гранти і конкурси;Освітні стандарти середньої, спеціальної і вищої освіти;Правила ліцензування, акредитації й атестації закладів освіти;Міжнародне співробітництво в галузі освіти;База даних з нормативними документами МОН України;Каталог науково-пізнавальних та освітніх журналів, книг й навчальних посібників;Бази даних навчальних матеріалів відкритого й персоніфікованого доступу;Інформація про освітні й наукові конференції, семінари й виставки;Інформація про акредитовані навчальні заклади регіону;Новини;Карта веб-сайту з системою пошуку;Фотогалерея подій.Інформація, яка буде розміщуватися на освітньому порталі, повинна бути якісною, достовірною, оперативною й по можливості повною.Одним з напрямків діяльності освітнього порталу повинна бути підтримка дистанційної освіти інвалідів або створення умов, які забезпечують реальні права інвалідів на вищу освіту.Крім зазначених послуг портал може надавати різноманітні додаткові послуги:1. Система тестування знань.Необхідно передбачити, щоб за допомогою освітнього порталу учні старших класів середніх шкіл, а також всі бажаючи, в том числі і дорослі, могли проходити регулярне тестування своїх знань, пройти підсумкову атестацію через систему Державного централізованого тестування для одержання відповідного сертифіката;2. Магазин електронної т

У статті розглянуто особливості підготовки майбутніх експертів у галузі освіти в українських закладах вищої освіти України та зарубіжжя з огляду педагогічної історіографії. Автором продемонстровано реалізацію підготовки магістрантів ОП «Освітні, педагогічні науки» у ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», зокрема набуття загальних і фахових компетентностей, вивчення критеріїв якості освітнього процесу у контексті професійної підготовки експертів у галузі освіти у східноєвропейських країнах. Актуальність підготовки освітніх експертів визначають виконувані ними функції, що забезпечуватимуть упровадження інновацій в освітню діяльність з урахуванням світових практик, сприятимуть підвищенню якості освіти, зокрема вищої. Серед основних функцій експертної діяльності в педагогічній історіографії автори виокремлюють аналітичну, навчальну, експертну, узагальнювальну, прогностичну, фасилітативну, консалтингову і супервізійну, здійснення яких визначає зміст спеціальних компетентностей освітнього експерта. Нами доведено, що у науковій літературі експертиза в освіті розглядається як системний аналіз проблеми, процесу чи явища у сфері освіти чи в одній із її підсистем із метою визначення стимулюючих або гальмуючих чинників, їх розвиток із наступним закріпленням або усуненням. Адже експертиза передбачає дослідження, оцінку, прогнозування розвитку педагогічних явищ, об’єктів, процесів, визначення відповідності освітніх послуг, узгодження пріоритетів різноманітної діяльності освітніх закладів, а також надає можливість компетентно і системно підходити до удосконалення освітнього процесу в закладі. Компаративістським методом показано процес підготовки експертів у галузі освіти магістерськими ОП за програмою «Розвиток школи та забезпечення якості» в університетах Німеччини, Австрії та Швейцарії; відбір агенціями із забезпечення якості кандидатів у експерти (Литва, Екстонія), відповідно до вимог яких і відбувається підготовка майбутніх експертів.

У статті розглянуто фахову компетентність майбутніх морських фахівців та висвітлено вплив гуманітарних дисциплін на її формування.Наведено приклади основних нормативно-правових актів, що мали вплив на зміст освіти, а саме закон України «Про вищу освіту», «Про освіту», Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»), Концепції національного виховання, Національна доктрина розвитку освіти в ХХІ ст., Морська доктрина України на період до 2035 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1108 від 18.12.2018).Проаналізовано навчальний план зі спеціальності 14.03 Експлуатація суднових енергетичних установок (спеціалізація 14.03.01 Для морського флоту) з метою порівняння кількості годин, відведених на вивчення дисциплін соціально-гуманітарного та природничого циклів з дисциплінами спеціального циклу, яких у незалежній Україні стало більше у зв’язку з відродженням та гуманітаризацією системи освіти.Зазначено перелік гуманітарних дисциплін, яких на початку 90-х стало більше у зв’язку з відродженням та гуманітаризацією системи освіти в незалежній Україні. Так, відповідно до Інструктивного листа міністерства освіти України № 1/9-64 від 19.05.1993 р. «Про викладання соціально-гуманітарних дисциплін» у навчальних планах з’явилися такі гуманітарні дисципліни як: «Всесвітня історія», «Історія України», «Ділова українська мова», «Світова література», «Біологія», «Географія», «Філософія з релігієзнавством», «Правознавство», «Основи економічної теорії», «Допризовна підготовка юнаків», «Основи соціальної екології», «Політологія», «Соціологія», «Українська та зарубіжна культура».Визначено провідні складові фахової компетентності здобувачів освіти, які ґрунтуються на реалізації організаційних, когнітивних, світоглядних, технологічних і комунікативних операційних процесів.У ході дослідження з’ясовано, що гуманітарні дисципліни відіграють важливу роль у підготовці та формуванні фахової компетентності майбутніх фахівців морської галузі, оволодіння якою в майбутньому послужить підґрунтям для професійної та особистісної самореалізації.

У статті визначаються основні поняття державного регулювання розвитку освітньої системи в Україні. Розглядаються складові освітньої системи, дається коротка характеристика кожного з елементів освітньої системи, а саме дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти, професійно-технічної та вищої освіти, самооствіти, післядипломної освіти, аспірантури та докторантури. Визначаються головні принципові відмінності державного регулювання та державного управління. Дається визначення поняттю «освітня система». Автор наголошує, що державне регулювання й державне управління спрямовані на досягнення однієї мети управління, проте, державне регулювання й державне управління мають суттєві відмінності, пов’язані з використанням специфічних засобів (методів) управлінського впливу. Вказуються основні відмінності понять «державне регулювання» та «державне управління». Дається визначення та основні завдання державного регулювання освітньої системи в Україні. Наголошується, що для забезпечення ефективного функціонування галузі освіти потрібно разом з гарантованою державною підтримкою зберегти державно-громадський характер управління, розвивати самоврядування в галузі освіти, відобразити організаційне та нормативне створення регіональних освітніх комплексів. Ці завдання має вирішувати відповідний механізм державного регулювання в галузі освіти України на основі необхідної нормативно-правової бази.

Резюме. З метою підготовки висококваліфікованих, конкурентоспроможних, інтегрованих у європейський та світовий науково-освітній простір фахівців у галузі охорони здоров’я, здатних генерувати нові ідеї, розв’язувати комплексні проблеми та проводити оригінальні самостійні наукові дослідження в медсестринстві, спроможні забезпечувати трансфер сучасного знання, здійснювати науково-педагогічну діяльність у Тернопільському національному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського МОЗ України, розроблено і затверджено освітньо-наукову програму підготовки доктора філософії в галузі знань 22 «Охорона здоров’я» за спеціальністю 223 «Медсестринство». Мета дослідження – проаналізувати освітні програми закладів вищої освіти Америки та Канади, де реалізуються освітньо-наукові програми за спеціальністю «Медсестринство» та виокремити кращі наукові практики. Матеріали і методи. Проаналізовано освітньо-наукові програми за спеціальністю «Медсестринство» в The Johns Hopkins School of Nursing, Emory University's Nell Hodgson Woodruff School of Nursing, Pace University College of Health Professions, Hahn School of Nursing and Health Science University of San Diego, the University of North Carolina at Chapel Hill. Результати. При розробці освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії в галузі знань 22 «Охорона здоров’я» за спеціальністю 223 «Медсестринство» вивчено досвід запровадження програм підготовки аспірантів-медсестер у закладах вищої освіти США та Канади. В рамках співпраці із закордонними університетами-партнерами проведено стажування та онлайн-курси з вивчення особливостей проведення наукових досліджень медсестрами, при цьому основну увагу приділено якісним методам дослідження. При формуванні складових програми навчання внесено ряд нових предметів, специфічних для підготовки медсестер-аспірантів. Висновки. Безсумнівно, освіта – це шлях підвищення медичною сестрою своєї кваліфікації. Разом з тим національний дефіцит викладачів медсестринських дисциплін, де відбувається штучна їх заміна викладачами-лікарями чи педагогами, досягає критичних значень, що має значний вплив на освітні програми та на здатність виховувати майбутні покоління студентів – медсестер. В Україні критичний рівень (або повна відсутність) фахових викладачів-медсестер з науковим ступенем, що створює необхідність підтримки і сприяння для існування освітньо-наукової програми «Медсестринство» підготовки доктора філософії в галузі знань 22 «Охорона здоров’я» за спеціальністю 223 «Медсестринство», яка поєднує в собі кращі наукові практики.

Система освіти покликана сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного і культурного розвитку країни. В статті проаналізовано сучасний стан цієї галузі, місце та її значення в економіці України. Виявлено основні проблеми, які стосуються фахових компетентностей, фінансового забезпечення, недосконалості законодавчої бази та державного регулювання освітньої сфери. Визначено основні напрями державного управління в умовах реформування освіти. Показано що освіта - одна з найважливіших областей, які держава підтримує створенням умов для її розвитку. Україна запроваджує реформу освіти, яка може змінити якість освітніх послуг, ставлення до престижу педагогічної та наукової діяльності. Проте, в контексті реформ, існує проблема в управлінні цією сферою, оскільки необхідно реагувати на виклики для її вдосконалення. Система освіти є невід'ємною складовою духовності, яка готує молодь до життя на основі їх знань у дошкільних, середніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про освіту», освіта є державним пріоритетом, який забезпечує інноваційний, соціальний, економічний та культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти - це інвестиції в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави. Наголошено та тому що одним з пріоритетних напрямків є реформа економічних основ системи освіти, яка має бути спрямована на створення прозорих фінансово-економічних механізмів цілеспрямованого накопичення та цільового використання коштів, необхідних для повного здійснення конституційних прав громадян на освіту. Автор акцентує увагу що реформа економічних основ системи освіти, має бути спрямована на створення прозорих фінансово-економічних механізмів цілеспрямованого накопичення та цільового використання коштів, необхідних для повного здійснення конституційних прав громадян на освіту. Слід також пам'ятати, що автономія - це не лише незалежність, а й відповідальність навчального закладу щодо прийняття ефективних управлінських рішень щодо організації навчального процесу, господарської діяльності, роботи з персоналом та споживачами освітніх послуг. Запропонована реформа освіти та науки України передбачає зміни, які наблизять її до європейських стандартів, значно підвищать конкурентоспроможність, а також дадуть можливість децентралізації її управління.

Інформатизація суспільства вимагає швидкого переходу на якісну підготовку управлінців в соціокультурній діяльності, що потребує нового високого і якісного рівня її цифровізації. У професійному просторі діяльності менеджерів СКД постійно впроваджуються інновації, що потребує вдосконалення їх знань, умінь, компетенцій та професіоналізму як в своїх, так і в суміжних сферах, зокрема в нашому дослідженні – в індустрії гостинності.Сучасні стратегії України спрямовано на подальший розвиток національної системи освіти, адаптацію її до умов соціально-орієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію у європейське і світове освітнє співтовариство. Менеджерська освіта України має інтегруватися в єдиний європейський освітній простір.Оскільки освітні контексти все більше і більше збагачуються електронними та мобільними технологіями, то дослідження в галузі цифровізації освіти можуть запропонувати більше основних напрямів навчальної практики. У сучасних умовах цифровізації орієнтації суспільства основою змісту й організації освітньої діяльності виступає соціальне замовлення на індивідуалізацію навчання, а також потреби студентів у творчій самореалізації за допомогою засобів інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) [4].У статті проаналізовано питання розробки, упровадження та використання електронних підручників у професійній підготовці менеджерів соціокультурної діяльності для індустрії гостинності. Обґрунтовано особливості проектування електронних підручників для професійної підготовки менеджерів соціокультурної діяльності. Проаналізовано сучасні підходи до створення електронних підручників, систематизовано структурні елементи електронного підручника, визначено програмні засоби для створення електронного підручника.

У статті обгрунтовано актуальність дослідження освіти впродовж життя, висвітлено основні ідеї Концепції освіти дорослих в Україні. На основі аналізу психолого-педагогічних джерел окреслено причини, які гальмують процес розвитку освіти дорослих в Україні. Висвітлено окремі напрямки розвитку освіти впродовж життя у німецькомовних країнах Європи та виокремлено перспективні ідеї екстраполяції у вітчизняну освітню систему. Розкрито передумови розвитку освіти дорослих в німецькомовних країнах. Проаналізовано освітню діяльність інституцій, які сприяють розвитку освіти впродовж життя в німецькомовних країнах. Висвітлено проект Німецької Асоціації освіти дорослих «talentCAMPus» та багатомовний портал «Portal Deutsch». Систематизовано прогресивні надбання німецькомовних країн в галузі освіти дорослих, які варто екстраполювати у вітчизняну освітню систему. Представлено обговорення вмотивованості дорослого населення до неперервної освіти. Зроблено висновок, що розробка системи освіти дорослих та її впровадження в Україні на основі прогресивного досвіду європейських країн забезпечить особистісне та професійне зростання кожного громадянина України та сприятиме формуванню суспільства знань.

У статті проаналізовано проблеми використання інноваційних технологій в контексті впровадження сучасних концепцій розвитку педагогічної освіти в Україні. Зауважується, що на сучасному етапі актуалізується необхідність забезпечення якісної професійної підготовки педагогічних працівників, здатних використовувати інноваційні педагогічні технології для забезпечення високого рівня якості навчально-виховного процесу, передусім, приєднанням національної системи вищої освіти до Болонського процесу та реформування всіх ланок української освітньої системи.Важливим напрямком сучасної вищої освіти у статті визначається формування та особистісний розвиток студентів, їх становлення як фахівців, які осягнули професійні знання і є готовими до реалізації на практиці. Пріоритетне значення надається формуванню і розвитку в майбутніх фахівців оцінювально-аналітичних навичок, збагаченню їх педагогічного досвіду, знайомству з інноваційними педагогічними технологіями, вмінню працювати з різними інформаційними джерелами тощо.Акцентується, що інноваційні процеси в освітній системі сучасної України активізувалися завдяки становленню авторських шкіл інноваційного типу М. Гузика, О. Захаренка, А. Сологуба, М. Чумарної та ін., діяльність яких спрямована на формування якісно нових, альтернативних концепцій і педагогічних систем. Інновації у вищій школі, передусім, спрямовані на: створення електронної бази інноваційних педагогічних технологій, забезпечення науково-дослідницьких (фундаментальних і прикладних) та навчально-методичних наукових досліджень з проблем професійної освіти; вивчення, узагальнення та поширення кращих досягнень вітчизняного, європейського та світового інноваційного освітнього досвіду; організацію і проведення науково-практичних конференцій, семінарів і тренінгів з інноваційних методик викладання гуманітарних та природничо-математичних дисциплін.Оцінюючи процеси модернізації системи вищої освіти в Україні, зазначаємо той факт, що освітній процес сучасних ЗВО характеризується поєднанням дидактичних вітчизняних традицій та освітніх інновацій, які пов’язані із входженням України в європейський та світовий освітній простір. Організаційно-педагогічне забезпечення освітнього процесу в закладах вищої освіти спрямоване на опанування сучасними інноваційними педагогічними технологіями, що відбувається завдяки орієнтації на європейські та світові освітні стандарти, розвиток багаторівневої освітньої системи, функціонування в ЗВО сучасних інформаційних технологіях, широке включення в систему Internet, розвиток інноваційних технологій навчання, створення університетських комплексів, поширення дослідницько-експериментальної роботи з апробації нових навчальних планів, створення авторських підручників, посібників, навчального забезпечення, розробка освітніх стандартів, нових структур управління тощо.Використання інноваційних педагогічних технологій професійно-педагогічної підготовки забезпечують формування важливими компетенціями особистості, шляхом організації науково-дослідницьких та навчально-методичних проектів; ознайомлення та впровадження кращого вітчизняного та європейського досвіду в галузі освіти; організації та проведенні конференцій, семінарів, круглих столів, тренінгів з інноваційних методик викладання.

У дослідженні представлені результати аналізу функціонування системи професійної туристичної освіти в Україні в умовах зміни освітньої парадигми. Установлено, що професійна освіта в туризмі функціонує як елемент більш складної системи професійної освіти та залежить від процесів, що відбуваються в державі, загалом, і в науці, культурі та сфері туризму, зокрема. Її формування відбулося на зламі тисячоліть, коли в усьому світі здійснювався перехід від класичної до пост класичної (некласичної) освітньої парадигми. В Україні цей процес проходив повільніше, і це значною мірою проявилося у визначені результату та змісту підготовки фахівців сфери туризму. Послідовно проаналізовано галузеві освітні стандарти з підготовки бакалаврів з туризму. Встановлено, що зміст першого стандарту (2004 р.) формувався у відповідності до класичної освітньої парадигми, результати навчання представлені в категорії “знати – вміти”. Доведено, що у другому стандарті було зроблено спробу визначити компетентності майбутнього фахівця, але при діагностуванні результатів підготовки в основу поклали знаннєвий компонент. У стандартах 2018 р. найбільш повно реалізований компетентнісний підхід до підготовки бакалавра з туризму. Далі визначено фактори, які гальмують зміни освітніх парадигм: неготовність працедавців чіткого сформулювати очікуваний результат; невміння та небажання студентів будувати траєкторію свого особистісного та професійного зростання; визначення рейтингу викладачів за їхньою науковою активністю, в той час як у професійній освіті більше потрібна практика у бізнес-середовищі, відсутність технологій запровадження змін у навчальний процес через низький рівень розвитку туризмології та педагогіки туризму. Зроблено висновок, що стара та нова парадигми освіти співіснують у процесі підготовки фахівців сфери туризму. І з огляду на визначені фактори, модернізація цієї системи є довготривалим процесом.

Гаманюк В. А. Європейські освітні стандарти як орієнтир іншомовної освіти в Україні. У статті досліджується проблема впровадження європейських освітніх стандартів у галузі іншомовного навчання в системі вищої немовної освіти в Україні. Аналізуються рамкові програми з англійської та німецької мов для професійного спілкування з огляду на соціокультурний компонент та орієнтацію на автономне навчання.

У статті розглянуто зарубіжний досвід реалізації міждисциплінарних освітніх програм. Автори охарактеризували актуальність і можливості застосування міждисциплінарного підходу в освіті та науці, форми проведення міждисциплінарного навчання (зокрема, через вивчення окремих навчальних дисциплін на основі поєднання знань, методів з різних спеціальностей, міждисциплінарні зв’язки між навчальними дисциплінами в освітній програмі, навчання здобувача освіти за двома освітніми програмами одночасно, міждисциплінарні програми). Визначено особливості впровадження міждисциплінарного підходу та моделей навчання за освітніми програмами на прикладах Варшавського та Ягелонського університетів. Охарактеризовано модель MISH (міжгалузевого індивідуального гуманітарного і суспільного навчання), MISMaP (охоплює точні, природничі, суспільні та гуманітарні науки), модель Artes Liberales (визначає індивідуальну траєкторію навчання через гуманітарну, соціальну та природничу галузі). Автори з'ясували особливості створення, впровадження, організації навчання на міждисциплінарних програмах, відбору студентів, зарахування вибіркових дисциплін, написання наукових міждисциплінарних робіт, посилену роль тьюторів, менторів, важливість інтеграції наукових досліджень в освітній процес. Виявлено, що особливої уваги набуває формування м’яких навичок: критичного та креативного мислення, написання наукових текстів, вміння працювати в команді, емпатія, комунікація, ін. Також визначено особливості польського та українського законодавства щодо впровадження міждисциплінарних програм. В Україні міждисциплінарні програми дозволені з грудня 2019 р. для магістрів (і лише освітньо-наукові програми) та для молодших бакалаврів. Відсутність вимог до міждисциплінарних програм актуалізує проблеми зі створенням, реєстрацією таких освітніх програм в ЄДЕБО, їх реалізації для регульованих професій, проходженням акредитацій. Виявлено потреби покращення нормативного забезпечення реалізації та акредитації міждисциплінарних програм в Україні. Акцентовано увагу на викликах, які стоять перед університетами для впровадження таких програм, зокрема більш висока вартість навчання, обмежений доступ до програм на вході та виході, необхідності організаційних змін для адміністрування, специфіка проходження акредитації. Ключові слова: міждисциплінарний підхід, освітні програми, форми та моделі міждисциплінарного навчання.

Наука й освіта є провідними чинниками підвищення рівня соціально-економічного розвитку. Значні переваги у створенні умов для зростання якості життя, конкурентоспроможності національної економіки та соціально-економічного розвитку суспільства мають країни, що дбають про розвиток науки й освіти. Найбільш динамічна група економік країн Східної Азії демонструє найбільшу динаміку витрат на НДДКР. США, намагаючись не втратити провідні позиції наукового та інноваційного центру, за останні роки також збільшили вкладення у НДДКР. Водночас країни – лідери технологічного розвитку не лише нарощують чисельність своїх працівників у сфері НДДКР, а й концентрують їх на тих напрямах, які розвиватимуться найбільш динамічно в перспективі. У розвинутих країнах світу за останні роки відбувалися значні структурні зміни в системі випуску фахівців із вищою освітою, зокрема: зростає роль природничих наук, математики та статистики; спостерігається уповільнення підготовки фахівців за програмами з інформаційно-комунікаційних технологій; провідне місце у структурі підготовки фахівців посідають спеціальності, пов’язані з медициною та соціальними програмами. Україна у питаннях слідування прогресивним світовим тенденціям структурних зрушень у науці й освіті відіграє переважно пасивну роль. Структура випуску фахівців із вищою освітою в Україні переважно не відповідає загальносвітовим трендам, відбувається значне зменшення чисельності кваліфікованих наукових кадрів, скорочення обсягу фінансування НДДКР та нівелювання пріоритету науки й освіти. Поряд зі скороченням чисельності наукових працівників в Україні спостерігається позитивна тенденція до поліпшення якості структури зайнятості за науковими напрямами, які є зараз найпрогресивнішими у світі щодо розроблення нових технологій, що забезпечують конкурентні переваги на глобальному рівні. В останні роки збільшилася чисельність працівників таких відділень Національної академії наук України, як фізико-технічні проблеми енергетики, загальна біологія, фізико-технічні проблеми матеріалознавства, біохімія, фізіологія і молекулярна біологія. Таким чином, Україна поступово починає відновлювати свій науковий та інтелектуальний потенціал у критично важливих сферах досліджень. Підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки потребує кардинальної зміни державницького підходу до розв’язання проблем кадрового та фінансового забезпечення науки й освіти, стимулювання інноваційного розвитку вітчизняної економіки. Необхідно активізувати розвиток інноваційно орієнтованих галузей економіки, простимулювати попит на наукові розробки з боку реального виробничого сектору, забезпечити гармонійну взаємодію освіти, науки та виробництва.

Метою статті є оцінка державно-управлінської освітньої компоненти професійної підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» (на прикладі другого (магістерського) рівня) в Україні. Наукова новизна полягає у проведенні аналізу державно-управлінської освітньої складової професійного навчання студентів спеціальності «Публічне управління та адміністрування» в Україні та висвітленні нагальних теоретичних і прикладних проблем її формування в сучасних умовах. Аналіз здійснювався шляхом експертної оцінки: урядових рішень 2015 р. та 2016 р. щодо скасування освітньої галузі «Державне управління» та запровадження галузі знань і спеціальності «Публічне управління та адміністрування»; наукового підґрунтя концепції публічного управління та відповідного понятійного апарату; освітніх стандартів, а також магістерських програм закладів вищої освіти за цією спеціальністю. За результатами дослідження сформульовано такі висновки: скасування в Україні у 2015 р. унікальної на пострадянському просторі галузь знань – «Державне управління» у складі 12 спеціальностей, яка давала можливість забезпечувати якісну підготовку державно-управлінських кадрів за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, свідчить про незатребуваність та знецінення державно-управлінської освіти; понижується щабель професійної підготовки управлінських кадрів для органів державної влади та місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права з магістерського (як було в період з 1997 по 2015 рр.) до бакалаврського рівня, що вказує на істотне зменшення вимог держави до їхньої професіоналізації; відбувається роздержавлення та демонополізація національної системи професійної підготовки державних службовців шляхом втрати монополії Національної академії державного управління при Президентові України та її регіональних інститутів, а також широкого залучення до цього процесу інших закладів вищої освіти, зокрема приватної форми власності, які в ринкових умовах керуються не державними, а комерційними інтересами; підготовка кадрів за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» в Україні набуває масового характеру, без належного обґрунтування з боку держави потреб у такій кількості фахівців та наявності ефективних гарантій їхнього подальшого працевлаштування на ринку праці у державному секторі. Інтегральний висновок полягає у тому, що за існуючих підходів керівництва країни, реалізованих у чинному законодавстві, зокрема у відповідних стандартах вищої освіти, мова не може йти про ефективне виховання та належну професійну підготовку державно-управлінської еліти, спроможної піднятися до осмислення, реалізації та захисту національних інтересів суверенної держави. Наслідком сьогоднішньої державної політики щодо підготовки осіб за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» прогнозовано буде випуск освітніми закладами великої кількості «фахівців» для органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі слабкою теоретичною державно-управлінською підготовкою, нерозумінням інституту держави як соціальної цінності, її завдань та функцій в управлінні суспільними та державними справами, принципів та закономірностей функціонування системи державного управління, відсутністю державницького мислення та світогляду. У статті обґрунтовано пропозицію щодо необхідності відновлення в установленому порядку галузі знань «Державне управління», для чого представники експертного співтовариства повинні активніше відстоювати цю ідею, продовжуючи доводити відсутність для України альтернативи цьому напряму розвитку професійної управлінської освіти.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства констатується факт відсутності концептуального уявлення про освітнє право. Питання про правову природу освітнього права є досить складним і багато в чому суперечливим. Сьогод ні, з приводу названої галузі права, науковці висловлюють досить різні погляди щодо його місця у системі вітчизняного права, які зводяться переважно до того, що освітнє право є або комплексною галуззю права, або самостійною галуззю права. Викладене обумовлює необхідність формулювання завершеної та досконалої теорії освітнього права. Мета статті – через призму аналізу норм чинного законодавства, а також критичного вивчення праць сучасних учених сформулювати авторську концепцію освітнього права як підгалузі адміністративного права України. Досягнення сформульованої мети здійснюється за допомогою комплексного та послідовного застосування відповідного наукового інструментарію, представленого такими методами наукового пізнання: логіко-семантичним, системним, структурнологічним, методами групування, дедукції, індукції, аналізу та синтезу тощо. Проведено аналіз наукових доробків, присвячених з’ясуванню підстав виокремлення освітнього права у системі права України. Вдалося встановити, що виокремлення освітнього права за предметом і методом правового регулювання не лише ускладнює його розуміння у національній системі права, а й створює проблеми у сфері правотворчої та правозастосовної діяльності. На думку автора, для вирішення цього завдання за основу виділення освітнього права в системі права України необхідно взяти напрям функціонування публічної адміністрації. А оскільки публічна адміністрація може функціонувати лише у чітко визначеному напрямі з обов’язковим дотриманням положень чинного законодавства, то його норми утворюють підгалузь особливого адміністративного права. Зроблено висновок, що в Україні сформована система нормативних актів, покликаних регулювати порядок організації та діяльності суб’єктів публічної адміністрації, спрямованої на реалізацію державної політики у сфері освіти. Виконуючи названі завдання, публічна адміністрація тим самим сприяє забезпеченню та реалізації права на дошкільну, повну загальну середню, позашкільну, професійно-тех-нічну, вищу і післядипломну освіту, зафіксованого у ст. 53 Конституції України. Сукупність таких правових норм й об’єднується у рамках освітнього права, сформованого у межах особливого адміністративного права України.

Мета. Текстильна освіта України, як і в іноземних країнах, базується на використанні текстильних і трикотажних полотен та виробів, отриманих з натуральних та хімічних волокон і ниток різної хімічної будови, синтетичних і натуральних барвників, різноманітних апретів, з традиційними для легкої промисловості механічними і хімічними технологіями. Необхідно зазначити, що для виробництватекстильної та трикотажної продукції в останні десятиліття широко почали використовувати різноманітні види текстильної наносировини (нитки, волокна, барвники і апрети). Це дало можливість створити новітню галузь – нанотекстилю, а на його основі і нову галузь текстильної наноосвіти. Тому, метою даної роботи є обґрунтування вибору перспективних напрямків розвитку текстильної наноосвіти в Україні.Методика. При проведенні досліджень, автори використовували передбачені діючими державними стандартами методи. Виконали огляд ряду джерел товарознавчої та освітньої літератури, здійснили моніторинг та систематизацію отриманих даних.Результати. Вивчена можливість і обґрунтована доцільність підготовки фахівців з текстильних нанотехнологій у університетах легкої промисловості України, а фахівців з торгівлі нанотекстилю і одягу – у відповідних торговельно-економічних закладах вищої освіти України. Виявлена нагальна потреба розроблення і затвердження нових освітніх стандартів з текстильних нанотехнологій, а також торгівлі на продукцією текстильного, швейного і трикотажного виробництва. Для студентів спеціальності «Текстильні нанотехнології» є доцільним стандартизувати оптимальну кількість ключових фахових компетентностей. Оправданою варто вважати стандартизацію компетентностей й для технологів швейного та трикотажного виробництва нанотекстилю. На наш погляд, існує потреба суттєвого зближення в розвитку текстильної нанонауки, нанотехнологій та наноосвіти. Це стосується передусім кадрового забезпечення цих галузей, також їх державної підтримки.Наукова новизна. Розкрита сутність понять компетентнісний підхід та контекстний метод навчання у галузі текстильної наноосвіти. Обґрунтовано доцільність їх широкого застосування.Практична значимість. Обґрунтована потреба видання нових підручників для студентів техноло-гічних університетів легкої промисловості України та торговельно-економічних університетів із нанотехнологій текстильного, швейного та трикотажного виробництва, а також наноматеріало-знавства та нанотоварознавства названих груп нанопродукції.

Для кожної держави пріоритетною є потреба у підготовці висококваліфікованих фахівців, які здатні відповідати сучасним викликам світової спільноти. У зв’язку зі стрімким технологічним прогресом зростає і потреба в освічених та винахідливих професіоналах у сфері інформаційних технологій, нанотехнологій, біотехнологій та робототехніки. Зазначені сфери потребують від фахівців використання комплексних знань із таких освітніх галузей, як природничі науки, математика, інженерія, програмування та технології. STEAM-освіта – це загальноприйнята світова абревіатура: природничі науки (Science), технології (Technology), технічна творчість (Engineering), мистецтво (Art) та математика (Mathematics). STEАM-освіта охоплює всі ці освітні напрями. У статті розглядаються актуальні питання необхідності реформування освітньої системи в Україні за рахунок інтеграції змісту освіти у контексті інноваційного STEAM-орієнтованого підходу. Проведено аналіз понять «інтеграція», «STEM-освіта» та «STEAM-освіта». Розглянуто законодавчу нормативно-правову базу щодо стану розвитку STEMнавчання у вітчизняній освіті. З’ясовано, що інтеграція, яка спрямована на формування нерозривно зв’язаної та єдиної системи знань, є провідним принципом STEAM-освіти. Встановлено значення міждисциплінарного і компетентнісного підходів, практико-орієнтованого навчання для організації науково-освітньої системи STEM. Акцентовано увагу на значенні STEAMорієнтованого підходу до навчання для усунення розриву між теоретичними знаннями та їх практичним втіленням. Наведено приклад STEAM-проєкту «Ремонт класної кімнати» та проаналізовано його можливості для міждисциплінарного розвитку здобувача середньої освіти.

Мета роботи – висвітлення розвитку понятійно-категорійного апарату в освітній галузі. Основна частина. У статті розглядаються теоретичні концепції динаміки та розвитку понять в освітньому процесі. В умовах інтеграційних устремлінь України важливим є осмислення перспектив розвитку вітчизняної науки, включно з освітою, понятійно-категорійного апарату педагогіки з метою гармонізації зі світовими та європейськими векторами. Доведено, що системний рівень наукових понять, що відображає ступінь розвитку його теорії і розкриває взаємозв’язок об’єктів і різноманіття пізнавальних ситуацій, що виникають під час навчання, виховання особистості, і дозволяє учаснику чітко окреслити предмет дослідження та побудувати його послідовну концепцію. Враховуючи технічні нововведення сучасної педагогічної науки, було припущено, що чітка система понять є невід’ємною складовою освітнього процесу. Актуальність дослідження авторами обумовлена суб’єктивною детермінацією понятійно-категорійного апарату, що проявляється у загальних тенденціях у різних наукових галузях. На основі сутнісного аналізу понять “людина”, “індивід”, “особистість” та їх експлікації доведено різноплановість тракту­вання понятійно-категорійного апарату у вітчизняному та зарубіжному наукових просторах. Обґрунтовано необхідність вивчення основних тенденцій розвитку понятійно-категорійного апарату педагогічної науки. Було виокремлено тріаду педагогічних понять “людина”, “індивід”, “особистість”. Висновки. Підсумуємо, що освітній понятійно-категоріальний апарат є однією з умов розвитку світової педагогічної культури як цілісної якості, що забезпечує розвиток індивідуальної педагогічної культури, оволодіння науковими теоріями, освітніми технологіями в єдиному, багатокультурному інформаційному та освітньому просторі. Оскільки педагогічна система понять стає інструментом пошуку нових орієнтирів, які розвивають освітню галузь та сприяють всебічному розвиткові особистості.

У статті розкрито основні аспекти міжнародного співробітництва України в галузі вищої освіти (2000–2005 рр.), проаналізовано його напрями, нормативно-правову базу. Звернено увагу на впровадження сучасних інновацій, розвиток співпраці між університетами України та Європи. Акцентовано на участі в програмах двостороннього та багатостороннього міждержавного обміну студентами, аспірантами, науково-педагогічними працівниками зростанню мобільності кадрів. Відмічено, що Міністерство освіти і науки України використовує європейські підходи у розвитку міжінституціонального співробітництва на неурядовому рівні. Зокрема за програмою Tempus відкрито інноваційний центр з міжнародних освітніх програм “ІНКОС”, що є важливою складовою реформування системи вищої освіти в Україні.Зосереджено увагу на основних акцентах приєднання України до Болонського процесу. Розкрито основні завдання у цьому контексті, як-от: перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців; формування мережі вищих навчальних закладів, для задоволення потреби кожної людини і держави в цілому; створення умов для постійного навчання впродовж усього життя; запровадження в системі вищої освіти і науки України передового досвіду розвинутих країн світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство. Також, зазначено що розвиток України у процесі євроінтеграції повинен бути спрямований на загальносвітові цінності: права національних меншин, права людини, свободу здобуття освіти, парламентаризм та ін. Визначено також, щодо створення єдиного європейського простору належать: якість освіти, викладання, наукові дослідження, єдність з європейським ринком праці,привабливість для талановитих студентів та ін.

Нові виклики вимагають адекватної модернізації освітньої системи як провідного чинника соціально- культурного відтворення, успішної життєдіяльності людини, її подальшого вдосконалення. Українська держава сьогодні потребує не стільки великої чисельності фахівців, скільки фахівців, здатних на «прорив» у найважливіших галузях промисловості та сферах суспільного життя, з гуманістичним способом мислення та універсальністю знань. Це породжує цільове підґрунтя нашої наукової розвідки, що полягає в актуалізації необхідності фундаменталізації компетентнісної складової професійної підготовки майбутніх фахівців у ЗВО. Концептуальною основою компетентнісного підходу як нового методологічного інструментарію у світовій практиці та освіті, є ідея компетентності та ключових компетенцій, що сформувалась як один з найбільш ефективних способів вирішення протиріч у розвитку освіти і суспільства, яке ставить людину перед необхідністю бути компетентною у сфері діяльності та постійно, протягом усього життя оновлювати свої знання. Євроінтеграція України, посилення «статусності» компетентнісного підходу в офіційних українських та міжнародних освітніх документах переорієнтовують традиційну освітню парадигму з трансляції готового знання, формування вмінь і навичок, на створення у навчальному закладі умов для оволодіння студентами комплексом компетенцій та формування професійної компетентності, тобто готовності випускника до самостійної, відповідальної, продуктивної практичної діяльності, гнучкості у вирішенні особистісних і професійних завдань. Нині у науковій літературі поняття «компетентність» розглядається як характеристика: особистості, результату освіти, професіонала (посадової особи). Тобто поняття «компетентність» слід розглядати як складну, багатогранну інтегративну здатність особистості вирішувати професійні проблеми на основі досвіду і компетенцій. Зміни, що відбуваються в галузі визначення цілей освіти, співвідносні з глобальним завданням забезпечення входження людини в соціальний світ, її продуктивну адаптацію у цьому світі, обумовлюють необхідність постановки питання забезпечення освітою більш повного, особистісно і соціально інтегрованого результату.

У статті розглядаються особливості підготовки студентів спеціальності 242 «Туризм» у Хмельницькій гуманітарно-педагогічній академії. Туризм визначений як пріоритетна галузь розвитку економіки Хмельницької області. Сучасний розвиток туризму ставить високі вимоги до рівня підготовки кадрів для галузі. У процесі розробки освітньої програми було враховано досвід освітньо-професійних програм закладів вищої освіти України та країн Європи. Налагоджено співробітництво з регіональними підприємствами, підписано угоди про співпрацю. Метою навчання є опанування загальних та фахових компетентностей для успішного здійснення професійної діяльності у сфері туризму та рекреації. Це засвідчується ґрунтовним вивченням базових теоретичних понять. З’ясовано принципи, які визначають закономірності підготовки фахівців. Методи, методики та технології є стандартними і включають загально- та спеціально-наукові методи: географічні, економічні, соціологічні, психологічні, інформаційні, методи туристичного обслуговування.Студенти є учасниками майстер-класів, семінарів, онлайн-курсів на вітчизняних та зарубіжних освітніх платформах, олімпіад, конкурсів наукових робіт, тренінгів, конференцій, вебінарів. Навчально-методичне забезпечення і консультування самостійної роботи здійснюється на платформах Moodlе, Google Classroom, Zoom. На кафедрі функціонують наукові гуртки. Впровадження в освітній процес освітньої програми «Туризм» здійснюється через формування індивідуальної освітньої траєкторії здобувачів. Унікальність освітньої програми полягає у розвитку туристичної діяльності в умовах становлення та розвитку територіальних громад. Здобувачі освіти залучені до практичної розробки та реалізації туристичного продукту в рамках проєкту «Туристичні Магніти». В академії активно працює студентське самоврядування.

Актуальність теми дослідження. Автор розглядає як внутрішні так і зовнішні пріоритети законотворення у галузі науки, що обомовлені загальною ідеологією, яка розпочалася з часів проголошення незалежності України, завдяки якій стали можливі демократичні зміни, розробка національної системи освіти, розроблена нова нормативно-правова база розвитку освіти. Постановка проблеми. У контексті змін, які відбуваються в Україні, необхідно проаналізувати основні напрями та ідеологічні засади законотворення у галузі освіти, визначені Конституцією України. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Конституційно-правові засади доступу до освіти викликають значний інтерес серед науковців. В роботі ми звертаємо увагу на розвідки В. Андрущенка, В. Ковтунця, О.Сушинського, Д. Бондар, Л. Березовської. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Реалізація рівного доступу до якісної освіти виявляється не простим завданням, це поняття носить «популістський» характер; особлива увага приділяється питанню, щодо обов’язкової загальної середньої освіти та «безоплатної» освіти. Постановка завдання. Проводиться аналіз нормативно-правової бази в галузі освіти, яка розповсюджується для всіх громадян держави незалежно від національності, статі, соціального походження, місця проживання, майнового стану, віросповідання, стану здоров’я. Виклад основного матеріалу. Етапи еволюції ідеологічних засад розвитку законодавчого процесу у галузі освіти прослідковуються у головних державних документах у галузі освіти, а саме, Державної програми «Освіта», Національної доктрини розвитку освіти, Концепції реформи «Нова українська школа», які детально розглядаються у даному дослідженні. Висновки. Освіта є багатогранним та багатостороннім процесом, у якому мета і результат будуть досягнуті за умови системного підходу в нормативно-правовому забезпеченні.

Соціальне замовлення суспільства полягає в тому, щоб фахівець Нової української школи був підготовлений до ефективного виконання своїх професійних функцій і повноцінної участі в усіх галузях життя. У статті висвітлено актуальне питання організації освітнього процесу вищої школи України, а саме формування загальних і професійних компетентностей вчителя початкової школи відповідно до вимог нормативно-правових актів: закону України «Про освіту», професійного стандарту за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)». Робота містить огляд основних положень методу проєктів з точки зору досягнення основної мети навчання мови (рідної та іноземної) майбутніх педагогів, що передбачає ефективне спілкування в усній та писемній формах мови, користування мовою як засобом міжкультурного спілкування, вміння використовувати мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Авторами обґрунтовано дидактичний потенціал інтерактивних методів навчання, зокрема методу проєктів, як складової системи формування комунікативної компетентності студентів вищих закладів педагогічної освіти у процесі вивчення української та англійської мови. Здійснено аналіз і узагальнення досвіду роботи викладачів словесних дисциплін Луцького педагогічного коледжу щодо організації освітнього процесу на прикладі міжпредметного практико-орієнтованого довготривалого проєкту «Леся Українка. Україна. Світ», яким було охоплено студентів 1-4 курсів відділення «Початкова освіта» з додатковою кваліфікацією вчитель англійської мови в початковій школі. Доведено ефективність методу проєктів у системі формування загальних і професійних компетентностей загалом, а також комунікативної компетентності зокрема студентів вищих закладів педагогічної освіти України.

У статті запропоновано авторську версію ретроспективного аналізу діяльності Міністерства освіти і науки України (далі – МОН) щодо модернізаціїзагальної середньої освіти у 2007–2010 рр., коли міністром був Іван Вакарчук. Його освітньо-­політичний доробок у цій царині вперше став предметом історико-­педагогічного вивчення. Діяльність МОН розглядаємо як віддзеркалення державної політики України. Ця стаття – хронологічне продовження попередніх досліджень державної освітньої політики України у часи незалежності. Ключові методи дослідження – історіографічний і контекстуальний аналіз законодавчих, документальних, наукових, публіцистичних джерел, системний підхід, метод порівняння, що дало змогу цілісно відобразити стратегічні і тактичні політико-­освітні заходи щодо розбудови української середньої загальноосвітньої школи у зазначений період.З’ясовано, що, хронікально-­аналітична реконструкція діяльності і відомства, і його очільника у сув’язі суспільно-­історичних подій дає підстави для схарактеризування роботи міністра-­Вакарчука як такої, що зберігала наступність між починаннями попередників і генерувала власні модернізаційні проєкти. Водночас діяч беззастережно продовжував стратегію націєтворення і європоцентричного розвитку середньої школи, поглиблюючи реформи з реалізації та вдосконалення зовнішнього незалежного оцінювання випускників і переходу на демократичну процедуру зарахування результатів їхніх тестів як вступних іспитів до закладів вищої освіти; на законодавчому рівні впровадив українську мову як єдину для тестування освітніх досягнень випускників, що істотно сприяло мотивації її вивчення і розширенню функціонування; розпочав «радикальне реформування» навчання предметів фізико-­математичного і природничого циклу в середній школі, а також модернізацію змісту шкільних підручників.Узагальнюючи здобутки Вакарчука-­міністра, найважливішим аспектом освітньої політики у галузі середньої освіти вважаємо нормативно-­законодавче утвердження її україноцентричності. Сповідуючи ідею розбудови української держави-­нації, він реалізовував принципи етнічної єдності засобами шкільної освіти.

Проаналізовано та розкрито значення освіти як державної, сус- пільної, особистісної цінності для розвитку соціуму, як основи соціально-еко- номічного, духовно-культурного, політичного розвитку суспільства та інтегра- ції його в європейську та світову спільноту. Узагальнено поняття державного управління освітою як вид професійної діяльності, спрямованої на створення умов (організаційних, кадрових, матеріально-фінансових, правових) життє- діяльності, функціонування, розвитку, удосконалення навчального закладу, удосконалення системи національної освіти для досягнення поставленої мети. Встановлено, що система національної освіти незалежної України є цілісною єдністю державних, комунальних, приватних, корпоративних навчально-ви- ховних закладів різних спрямувань та рівнів акредитації. Проаналізовано іс- тотні відмінності в державному управлінні системою освіти в радянські часи та в незалежній Україні. Розкрито зміст і значення концептуальних прин- ципів державного управління системою національної освіти України: прин- цип державності, науковості, прогностичного планування діяльності органів державного управління і закладів освіти, демократизації, компетентності та професіоналізму управлінців освітянською сферою діяльності та оптиміза- ції. Окреслено стратегічні завдання нової структурної організації “Українська Академія державного управління при Президентові України (УАДУ )”. Визна- чено структурні компоненти та рівні державно-громадської моделі управлін- ня системою національної освіти: а) парламентсько-президентський рівень; б) урядово-центральний рівень; в) регіональний рівень (обласні, міські, ра- йонні відділи освіти); г) рівень безпосереднього управління закладами освіти та виокремлено: повноваження державних управлінців різних рівнів; основні принципи, провідні напрями розвитку системи національної освіти в Україні. Доведено, що оптимальним результатом діяльності державних управлінців парламентсько-президентського та урядово-центрального рівнів є створення Нової української школи. Обґрунтовано основні принципи стратегії і тактики реалізації освітніх і управлінських новацій; узагальнено суттєві зміни в систе- мі національної освіти, детерміновані створенням проекту Нової української школи (05-27.09.2017 р.), яка працюватиме на засадах педагогіки партнер- ства, в основі якої є спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками, та розробкою Державного стандарту (21.08.2018 р.) навчання за програмами дванадцятирічної повної загальної середньої освіти та ступене- вого статусу школи: початкова школа І ступеня — початок занять з 1 вересня 2018 року; гімназія — навчальний заклад ІІ ступеня, який забезпечує базову середню освіту — початок навчання з 1 вересня 2022 року; ліцей — навчальний заклад ІІІ ступеня, який забезпечує профільну середню освіту — початок нав- чання з 1 вересня 2027 року. Систематизовано спектр основних компетентностей освіченої особисто- сті, визначений в законодавчих документах освітньої галузі з метою розвит- ку особистості, суспільства на основі наукових знань, а саме: вільне воло- діння державною мовою; здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами; математична компетентність; компе- тентності в галузі природничих наук, техніки та технології; інноваційність; екологічна компетентність; інформаційно-комунікативна компетентність; навчання впродовж життя; громадянські, соціальні компетентності, пов’яза- ні з ідеями демократії, справедливості, рівності прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей.

Проблемне поле філософії та практики виконання замовлення на освітні послуги у дослідженні надається у форматі, що закріплений нормативно-правовими документами. Це державні принципи послідовності та наступності всіх ланок освіти. У статті аналізуються деякі аспекти міжнародної практики стандартизації та тестування, в тому числі в освітній галузі. Вивчається коло підходів до сучасних рейтингових оцінок. Характеризуються закономірності та ідентичності процесів, що відбуваються в системах освіти різних країн світу під час впровадження методик тестування. При висвітленні проблемних питань змістовної та організаційної складової оцінювання, тестування та моніторингових досліджень доведена необхідність перебудови філософії мислення як практика-керівника, так і практика-педагога. Орієнтиром для України повинні служити виклики зовнішньополітичного, євроінтеграційного курсу та вимоги сучасного ринку праці. Оцінено, в ряді випадків, негативний вплив стандартизованого тестування й рейтингових показників на характеристики діяльності навчальних закладів. Встановлено, що галузь тестування і підтримки освітнього процесу знаходиться на підйомі. Але проблем якості освіти це не вирішує, навпаки, призводить до комерціалізації освіти. Визначені шляхи вирішення цих проблем через перетворення стандартизації в систему ефективного оцінювання, яке дозволить підвищувати амбіції та досягати намічених цілей, зробити це не підсумком освітнього процесу, а необхідністю «освіти впродовж життя». Стандартизація – невід’ємна, але допоміжна частина шкільної культури. Досягнення такого балансу – одне з головних завдань управлінців від освіти.

Формулювання проблеми. У статті досліджується проблема створення навчально-методичного забезпечення нового типу, використання якого нерозривно пов’язане з упровадженням сучасних освітніх моделей навчання. Наголошено, що багатовекторність підготовки студентів будівельних спеціальностей вимагає успішного формування компетентностей з різних дисциплін як загального, так і професійного циклів підготовки, тому постає проблема визначення змісту поняття силабусу як засобу підвищення якості фахової підготовки студентів у закладах вищої будівельної освіти. Матеріали і методи. В основу дослідження покладено аналіз наукових напрацювань вітчизняних вчених, систематизовано та узагальнено результати педагогічного спостереження за освітнім процесом у закладах вищої будівельної освіти. Опрацьовано стандарт вищої освіти України у даній галузі та для певної спеціальності з урахуванням рівнів вищої освіти (бакалавр або магістр), законодавчі та нормативні документи, які використовуються для забезпечення якості освіти. Результати. Визначено зміст поняття силабусу як засобу підвищення якості фахової підготовки. Обґрунтовано, що силабус – це навчальна програма дисципліни, яка дозволяє індивідуалізувати та диференціювати освітній процес, а також забезпечити для кожного студента можливості побудови етапів власної навчальної діяльності та керування цими етапами у їх динаміці. Конкретизовано, що силабус створюється відповідно до стандарту вищої освіти України у даній галузі та для певної спеціальності з урахуванням освітнього ступеня (бакалавр або магістр). Показано, що структура силабусу ґрунтується на загальнодидактичних принципах, а при його створенні обов’язково повинні бути враховані сучасні тенденції розвитку будівельної галузі, характеристики видів та об’єктів професійної діяльності. Висновки. Обґрунтовано, що моделювання силабусу є багатоаспектним і передбачає досягнення основних освітніх цілей. Констатовано, що основний концептуальний аспект впровадження силабусу ґрунтується на єдності свідомості та діяльності, що дозволяє не тільки забезпечити знання з конкретної дисципліни, але й сформувати особистість, підготовлену до професійної діяльності. Показано, що головне призначення силабусу полягає у регулюванні освітнього процесу, забезпеченні гнучкості та адаптивності моделей навчання.

У статті зазначено, що проблему аксіологічних імперативів державної освітньої політики у зв’язку з її комплексністю й системним характером розглядають представники різних галузей наукового знання – футурологи, філософи, педагоги, соціологи, економісти – у цивілізаційному та національному вимірах. Виявлено, що на етапі становлення демократично-споживчого суспільства (який сьогодні переживає наша країна) його аксіологічними орієнтирами є ринкові цінності – прибуток і попит платоспроможних споживачів. У цих умовах освіта розглядається як звичайний ринковий товар і через свою неприбутковість посідає в ієрархії суспільних цінностей досить низький щабель. При цьому відповідно до попиту держави як суспільного споживача заклади загальної середньої освіти обмежуються мінімальною академічною підготовкою учнів, основну увагу приділяючи їх соціалізації та професіоналізації. Визначено, що ринкова вимога мінімізації витрат на освіту негативно вплинула на її якість. Тож у другій половині ХХ ст. широка громадськість дізналася про феномен, з яким вже були обізнані спеціалісти, а саме, функціональну неграмотність населення високорозвинених країн. Охарактеризовано відбірково-поточну освітню модель, яку деякі західні вчені розглядають як інструмент не тільки професійної, а й соціальної селекції молоді. За цією моделлю, що ґрунтується на генетичній парадигмі здібностей, працювала в ХХ ст. значна кількість закладів загальної середньої освіти у високорозвинених країнах. У статті актуалізовано значущість врахування цивілізаційних тенденцій розвитку освіти для модернізації освіти України, до яких належить осучаснення освітньої галузі на засадах STEM-освіти, що передбачає її фундаменталізацію, формування в учнів і студентів узагальнювальних наскрізних знань природничо-математичного спрямування та інформаційно-цифрової компетентності, а також спроможності здійснювати наукові дослідження та розв’язувати інженерні завдання.

Проаналізовано концептуальні положення щодо управління розвитком професійної освіти, що визначені нормативно-правовими акта- ми України. Встановлено, що професійна підготовка “під конкретне робоче місце” доволі часто, не сприяючи життєвому успіху учнів, може привести до появи фахівців, чиї знання і вміння не затребує суспільство. Визначено слабкі сторони моноступеневої системи. Встановлено причини, які зумов- люють доцільність переходу до багаторівневої системи. Відзначено найважливіші моменти в багаторівневій системі освіти: структурний і змістовний. Встановлено, що нові педагогічні технології є стрижнем змістовної сторони багаторівневої системи навчання. Вказано на необхідність знаходження оптимального співвідношення між освітніми складовими на різних рівнях навчання та виділення пріоритетних напрямів у галузі диверсифікації освіти. Доведено, що ступенева система реалізує наступність програм, що нале- жать до певного виду діяльності людини або до даної галузі виробництва і відрізняються рівнем кваліфікації. Програми орієнтовані, найперше, на за- безпечення професійної підготовки; освітня функція підпорядкована в них професійній підготовці та на деяких етапах освітній компонент може зовсім не бути присутнім. По завершенні кожного етапу фахівець отримує відпо- відний документ, що засвідчує рівень його кваліфікації (наприклад, токар, технік, інженер). Моноступенева система професійної освіти доцільна та цілком ефек- тивна при жорсткому довгостроковому закріпленні кадрів у цій галузі. Го- ловною метою такої системи є задоволення державного замовлення на спе- ціаліста. Визначено принципи розвитку професійної освіти, зокрема гуманізацію і фундаменталізацію. Розглянуто системоутворювальні функції, які виконує професійна освіта в суспільстві: економічну, соціальну і культурну.

У статті розглядається проблема створення особистого портфоліо як засобу фіксації та накопичення освітніх досягнень здобувача вищої освіти й технології їх оцінювання в форматі компетенцій. Визначено, що в Україні існує значний попит на фахівців у галузі комп’ютерних та інформаційних технологій. Працедавці здійснюють відбір претендентів на посаду, починаючи з розгляду та аналізу резюме й портфоліо. Студент, навчаючись в університеті, має всі можливості для створення якісного портфоліо. На початковому етапі воно виступає як освітня технологія для мотивації до самоосвіти, розвитку самостійності, відповідальності та ініціативності. По завершенні навчання портфоліо як портфель досягнень студента дозволяє працедавцям оцінити рівень сформованості професійних компетенцій випускника ЗВО. Портфоліо здобувача вищої освіти дозволяє досліджувати процес формування особистісних компетенцій у процесі реалізації студентами певного виду діяльності та її фіксації в елементах портфоліо. Визначено, що портфоліо виконує три основні завдання: моніторинг різних видів діяльності студента; моніторинг розвитку загальних та професійних компетентностей; стимулювання освітньої активності студента. У дослідженні визначенні п’ять принципів, яким мають відповідати портфоліо студента для вирішення поставлених завдань. У дослідженні визначені організаційно-педагогічні умови впровадження портфоліо в освітній процес, відповідно до яких розроблено головні компоненти в структурі портфоліо здобувача вищої освіти: презентаційний компонент, змістовий компонент, оціночний компонент. Запропоновано використовувати спеціалізовані інформаційні системи для створення електронного портфоліо студента з метою його використання в освітньому процесі та при працевлаштуванні. До таких інформаційних систем належать FolioSpaces, LiveBinders, PortfolioVillage, WIX, Weebly та ін. Портфоліо сучасного здобувача вищої освіти є індивідуальним, персонально підібраним пакетом матеріалів, які у вигляді конкретного продукту представляють освітні та професійні результати й досягнення студента, характеризують способи аналізу і планування його освітньої діяльності та професійної кар’єри, дозволять оцінити рівень сформованості його професійних компетенцій. Ключові слова: електронне портфоліо, освітні досягнення студентів, завдання портфоліо, інформаційні систем для створення портфоліо.

Глобальні політичні, соціокультурні та економічні зміни, що відбувалися в багатьох країнах світу в другій половині XX століття, зумовили посилення уваги законодавства до проблем дітей з особливими потребами, зокрема до отримання ними якісної освіти. З огляду на це доцільним є вивчення досвіду становлення і розвитку інклюзивної освіти в Україні та за кордоном. Метою статті є висвітлення етапів становлення і розвитку інклюзивної освіти в Україні та за кордоном. Використано загальнонаукові (історико-педагогічний аналіз, узагальнення, ретроспективний, хронологічний), історико-структурний і порівняльно-зіставний методи наукового пізнання. На основі аналізу науково-педагогічної літератури визначено суть поняття «інклюзивна освіта». Охарактеризовано основні історичні етапи становлення і розвитку інклюзивної освіти за кордоном (перший етап: початок XVI – середина XVIII ст.; другий етап: середина XVIII – початок XX ст.; третій етап: 40 рр. XX ст. – 90 рр. XX ст., четвертий етап: 1994 р. XX ст. – теперішній час). Проаналізовано вітчизняний і закордонний досвід упровадження інклюзивного навчання в освітній процес (Англія, Данія, Італія, США, Угорщина, Швеція). Охарактеризовано принципи інклюзивної освіти, що зафіксовані в Саламанський декларації «Про засади, політику та практичну діяльність у сфері освіти осіб з особливими потребами». На основі аналізу світового досвіду впровадження інклюзивної освіти, окреслено основні принципи інклюзії, що визначають нову парадигму освітніх відносин. Ґрунтуючись на наукових здобутках вітчизняних і зарубіжних науковців, визначено переваги інклюзивного навчання для дітей з особливими освітніми потребами. Доведено, що розвиток інклюзивної освіти безпосередньо залежить від соціально-економічних умов, освітніх традицій і має певну специфіку. Визначено, що зараз інклюзивна освіта є офіційно прийнятим напрямом галузі спеціальної освіти в 75% країн світу.

У статті розглянуто і проаналізовано світові тенденції фінансового забезпечення освітньо-наукової галузі економіки. Основною метою наукової публікації є здійснити аналіз зарубіжних підходів до реформування вищої освіти і науки, стану їхнього фінансування, зокрема на основі досвіду Республіки Польща, а також визначити нові засади й перспективи щодо його імплементації в Україні. Актуальність даного дослідження полягає у тому, що перманентне реформування системи вищої освіти Польщі, в тому числі нормативно-правового регулювання, забезпечує покроковий процес євроінтеграції, яке на сьогодні властиво й українській освітній галузі. Важливо наголосити, що розвиток якісної вищої освіти, наукових досліджень світового рівня для забезпечення економічної безпеки країни та соціально-економічного прогресу суспільства потребує розроблення стратегії і формування підґрунтя інвестування освіти й науки та ефективної економічної політики в цій галузі. Проведено аналіз витрат на вищу освіту і дослідження та експериментальні розробки, виконання науково-дослідних робіт окремих країн світу й Центральної і Східної Європи, країн ЄС-28. Наприклад, фінансові показники Республіки Польща у 2018 році займають середні позиції, а саме 0,75 % складають витрати на вищу освіту з державних джерел в структурі ВВП (6224,96 млн дол. США), а частка витрат на дослідження та експериментальні розробки, виконання науково-дослідних робіт у ВВП має тенденцію щодо зростання (у 2007 році цей % становив 0,56, а у 2019 – 1,32, в той же час у країнах ЄС-28 – 1,77 та 2,14 відповідно). Кожна країна світу визначає пріоритети розвитку вищої освіти і науки, як складових національної економіки, що є важливим чинником соціально-економічного прогресу, а також формує стратегію розвитку та по-різному підходить до вирішення питань фінансування освітньо-наукової галузі. Досліджуючи процеси реформування й показники фінансування вищої освіти і науки Республіки Польща, можна стверджувати, що це приклад успішних трансформацій в галузі вищої освіти. Ґрунтовні законодавчі зміни, інтегровані інформаційні системи управління, якісна і розгорнута статистична інформація, позитивна динаміка фінансових показників це той зарубіжний досвід, який варто враховувати українському уряду в процесі перманентних євроінтеграційних змін.

Розкрито діяльність О.С. Сокальського у розбудови мережі закладів вищої та середньої спеціальної культурно-мистецької освіти в Україні. Визначено внесок у підготовку кадрів для установ культури й мистецтва, організацію навчального процесу, відкриття нових закладів освіти, вирішення проблем із приміщеннями для навчання й проживання студентів, кадрове забезпечення освітніх установ, залучення до навчання талановитої молоді, забезпечення їх навчальною та методичною літературою. Проаналізовано погляди вченого на подальший розвиток культурно-мистецької галузі України. Розкрито основні напрями культуротворчої діяльності О.С. Сокальського.

У статті підкреслюється, що школа в сучасному світі орієнтується на повноцінну підготовку молодої людини до успішного життя. Це вимагає застосування принципово нової філософії освіти, яка відповідала б потребам ринково орієнтованого, конкурентного соціуму. Важливо вивчати західні моделі організації освітніх систем для використання їх досвіду в успішній трансформації української освітньої галузі. Відзначається, що філософія освіти ринково орієнтованого суспільства спрямована на інноваційні зміни у системі освіти, на оптимізацію мережі навчальних закладів, на підняття якості навчально-виховного процесу тощо. Досліджуючи досвід західних країн, Україна має вибудувати власну освітню модель, яка може базуватися на принципах децентралізації, інноваційності, соціально-економічних стимулів до науково-педагогічної діяльності, демократичності у побудові відносин між суб’єктами освітнього поля.

Стрімкий розвиток інформаційних технологій, їх повне входження в життя суспільства та громадськості неминуче створює нові виклики і одночасно відкриває горизонти для інноваційних і сучасних можливостей в освітній галузі. Відповідно, нині Україна стикається з необхідністю вироблення нових підходів до організації освітньої системи з урахуванням вимог сучасного стану людського розвитку: глобалізації, інформатизації, прискорення темпу життя.Новітня система вищої освіти, яка абсолютно співпадає з вимогами часу, є базовим фактором підвищення якості людського капіталу, рушієм сучасних ідей, генератором стрімкого та потужного розвитку економіки та суспільства в цілому. Задля ефективності виконання важливих завдань, українську вищу освіту потрібно оновити з урахуванням сучасних світових тенденцій розвитку освіти у широкому соціально-економічному контексті.Ця стаття має на меті обговорити та висвітлити сучасні соціальні, технологічні, фінансові та академічні тенденції у вищих навчальних закладах по всьому світу, щоб допомогти студентам, викладачам і рекрутерам зрозуміти, яких змін очікувати в найближчі роки.Ми наголошуємо, що глобалізація в освіті веде до збільшення академічної мобільності, уніфікації навчальних планів та методів навчання, а також широкого використання дистанційної освіти.

4 жовтня виповнюється 80 років відомому філософу, одному з провідних учених та організаторів науки й освіти в Україні, Герою України (2009), лауреату Державної премії України в галузі науки і техніки (2017), Державної премії України в галузі освіти (2011), Надзвичайному і Повноважному Послу України (2001), заслуженому працівнику освіти України (1996), лауреату премії ім. Д.І. Чижевського НАН України (2003), почесному доктору НАН України (2021), ректору Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2008—2021), доктору філософських наук (1992), професору (1989), академіку НАН України (2003), академіку НАПН України (2010) Леоніду Васильовичу Губерському.

В статті обґрунтовано ідею, що STEM-освіта популяризується урядом з кожним роком дедалі більше через прийняття певних концепцій та стратегічних планів на майбутнє як в Україні, так і за кордоном. Проте STEM, як певний тип інтегрованих навчальних програм в США, було започатковано та активно підтримується не лише державними, а й бізнесовими структурами з метою розвитку країни та підприємницької діяльності. Проаналізовано та визначено досвід взаємодії бізнес-структур та закладів освіти США через залучення та пропагування освітніх програм STEM. Висвітлено, що це стосується не тільки ІТ-спеціалістів у високотехнологічних галузях, а й загалом економічно-активного населення, адже інноваційні технології стимулюють розвиток інформаційного суспільства. Особливу увагу приділено інтеграції бізнес-шкіл та студентів STEM-спеціальностей, як перспективному засобу модернізації освіти в Україні. Виділено й описано програми, що які підтримуються та заохочують активну молодь до здобуття інноваційної освіти, в тому числі й у бізнес-структурах. Простежено, що одним із найважливіших аспектів STEM-навчання є формування конкурентноспроможного фахівця у будь-якій галузі, здатного мислити критично, абстрактно й алгоритмічно. Визначено, що оновлені STEM-програми спрямовані на формування компетентностей, які є найбільш актуальними на ринку праці. Підкреслено актуальність питання інтегрованої освіти, що й досі залишається недостатньо дослідженим у нашій країні, тому українські вчені намагаються перейняти американський досвід упровадження інновацій в освіті. Виокремлено особливості інтегрованого навчання, в якому американські вчені вбачають майбутнє освіти та інноваційного бізнесу загалом. Зазначено, що зарубіжний досвід популяризації STEM може бути основою для проектування програм упровадження технологій інноваційного навчання в Україні, так як загальновідомо, що питання STEM-навчання залишаються недостатньо дослідженими в нашій країні.

Для розбудови держави потрібно діяти в напрямі створення нових робочих місць, а отже, має вдосконалюватися та якісно функціонувати система освіти. Наявні новітні ідеї та розробки здебільшого продукують неякісні механізми інновацій у сучасну освітню систему України. Отже, це створює потребу аналізу здобутого досвіду. Гострою проблемою розвитку професійної освіти західноукраїнських земель кінця ХІХ – початку ХХ ст. був вплив технічного прогресу на потребу в розробленні нових навчальних галузей. Таке ж завдання постає в сучасному світі, тому реорганізація закладів професійної освіти є проблемою сьогодення. Автор розкриває складнощі цього процесу під час правління Австрійської імперії, зокрема вплив таких взаємопов’язаних чинників, як: особливості історичного, політичного та соціально-економічного розвитку, відкриття державних та приватних закладів, діяльність різноманітних товариств, боротьба українців за створення україномовних шкіл та запровадження української мови в уже наявних. Акцентується увага на діяльності громадських організацій (товариств), таких як «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар» тощо, які активно займалися пробудженням національної свідомості українського народу, формуванням потреби у здобутті освіти та її реорганізацією; аналізуються найважливіші напрями роботи цих товариств. У статті розглядається структура системи шкільництва Галичини, висвітлена науковицею І. Курляк, що повністю зображує систему Буковини та Закарпаття в досліджуваний період. Наведено інформацію про історичний період, в якому існувала система освіти, головні проблеми, з якими стикались освітні заклади, та позитивні риси в освіті. З’ясовано питання контролю та звітності в Австро-Угорській імперії, а також безпосереднього впливу української інтелігенції на розвиток освіти і педагогічної думки. Проаналізований історичний досвід дає можливість виявляти недоліки та переваги фахової освітньої системи, розробляти нові навчальні галузі з урахуванням здобутків національної педагогіки, а також ґрунтуючись на засадах духовності, культури і традицій.

Досліджено розвиток професійної хореографічної освіти в Україні у структурі нав-чальних закладів культури і мистецтва. На основі ретроспективного, системно-структурного та педагогічного аналізу з’ясовано, що інституційна хореографічна підготовка виконавських, балет-мейстерських, культурно-просвітницьких та хореографічно-педагогічних кадрів в Україні актуалізована з другої половини XX століття. Вона реалізовувалася в різних типах навчальних закладів гуманітарного спрямування в різноманітті організаційних форм та освітніх ступенів. Метою публікації визначено дослідження нормативного забезпечення, стратегій, змістових напрямів підготовки хореографічних кадрів у структурі мистецької освіти в Україні. Професійну хореографічну освіту інтерпретовано як самостійну галузь мистецької освіти зі своєю структурою, інституційно оформленою у профільних закладах фахової передвищої та вищої школи. Теоретичне узагальнення джерельної бази дослідження дозволило виявити, що кожна ланка хореографічної освіти, підпорядковуючись загальним закономірностям розвитку мистецької освіти, мала свої цілі та завдання. Спрямованість змістового наповнення хореографічного навчання здобувачів варіювала в залежності від цільових настанов, кваліфікаційних характеристик обраної спеціальності, а також сфери її практичного застосування у мистецькій та педагогічній галузях. Узагальнено, що хореографічна підготовка була спрямована на формування у майбутніх фахівців компетентностей, необхідних для успішної професійної самореалізації в якості керівника хореографічного колективу, організато-ра хореографічного аматорства, культорганізатора, методиста хореографічного жанру, педагога-хореографа в різних типах культурно-просвітницьких закладів. Зазначено, що наступність і неперервність розвитку професійного та особистісного потенціалу фахівця у сфері хореографічної діяльності забезпечують різні форми підвищення кваліфікації, актуалізовані в умовах сьогодення

У статті аналізуються світові трансформаційні зміни в різноманітних сферах життєдіяльності суспільства, що сприяють процесу реформування освіти в Україні. Нова українська школа пропонує нові підходи і технології, що відповідають запитам суспільства та забезпечують формування конкурентоспроможності сучасної молоді на міжнародному ринку праці. У публікації окреслюється один із таких підходів – трансдисциплінарний, що поєднує в єдине ціле дисципліни та наукове знання. Переосмислюються деякі аспекти впровадження означеного підходу в природничо-математичній галузі в закладах середньої освіти, розглядається вектор розвитку організації освітнього процесу від дисциплінарності до трансдисциплінарності. Підкреслюється, що вітчизняні науковці та соціальні інституції розуміють неможливість неврахування такого важливого аспекту як «трансдисциплінарність», у зв’язку з чим вимушені залишити поле своєї діяльності та функціонування і поринути в інноваційний простір. Ключову роль за цієї умови надано природничо-математичному напряму. Зазначається, що в освітні програми природничих наук сучасної України передбачено запровадження трансдисциплінарного підходу (реалізація STEM-освіти) від початкової школи до вищої та професійної. Трансдисциплінарний підхід до навчання дає змогу поєднати науку, технології, інженерію та математику, є одним із основних щодо впровадження STEM-освіти та підвищення якості викладання природничо-математичних дисциплін в Україні. Автори підкреслюють, що запити суспільства та потреби сучасної економіки роблять природничо-математичну освіту ключовим напрямом, одним із основних чинників інноваційного розвитку освіти та складовою української державної політики щодо зміцнення людського капіталу та підвищення конкурентоздатності української молоді.

У статті вивчено основні аспекти застосування новітніх освітніх технологій у процесі професійної підготовки бакалаврів готельного та ресторанного бізнесу. Встановлено, що найчастіше використовуються проблемні лекції та навчальні дискусії, а також лекція-візуалізація, семінар-диспут, але найменш популярним серед студентів та викладачів є метод мозкового штурму. Нині відбуваються соціальні, освітні та технологічні трансформації в суспільстві, ріст сектору освітніх послуг, які, звісно, вимагають якісних змін в концептуальних основах професійної підготовки бакалаврів в закладі вищої освіти: пошук нових форм, методів та технологій професійної підготовки студентів, впровадження в навчальних процес новітніх освітніх технологій. Різноплановість функцій, що стосуються саме освітніх технологій, пояснюється різною варіацією їх структури, компонентами якої є новітні та традиційні освітні засоби, включаючи спілкування та інформацію, а також дистанційне навчання, інтерактивні методи тощо, що набули популярності в Україні та Європейському Союзі. Дослідники в галузі досліджень освітніх технологій вважали, що добре обґрунтовані нові способи спільної діяльності викладачів та студентів забезпечують бажаний результат, незалежно від рівня обдарованості вчителя та його професійної майстерності. Досвід використання технологічного підходу переконує в якості навчального процесу підготовки майбутніх фахівців в галузі готельного та ресторанного бізнесу, що залежить передусім від професійної майстерності викладача та здібностей студентів. Проте освітні технології є орієнтиром у науковій діяльності і сприяють удосконаленню педагогічної праці викладачів. Варто наголосити, що саме розвиток туризму в цілому та ресторанний бізнес, зокрема, залежать від розробки і впровадження інноваційних технологій, направлених на розширення споживчих властивостей і якісних параметрів екскурсійного продукту, вдосконалення в цілому обслуговування потенційних клієнтів в закладах. Сьогодні телекомунікаційна інфраструктура дає можливість створювати новітні системи, технології масового навчання впродовж життя, загального обміну інформацією, незалежно від часових та просторових поясів. Вищі навчальні заклади України розробляють та впроваджують методичні аспекти створення курсів дистанційного навчання, вивчають можливі шляхи організації занять, вирішують питання технічного забезпечення організації навчання.