Статті в журналах з теми "Освіта сучасна"

У статті розглядаються підходи до аналізу продуктивності сучасної освіти в контексті цивілізаційних умов третього тисячоліття; аналізуються тенденції сучасного соціального розвитку через їх усвідомлення в контексті філософії освіти; автор акцентує увагу на розгляді поняття «освіта» як механізмі пристосування особистості до життя, інструменту трансляції культурних цінностей, соціальних норм і сенсожиттєвих установок; висувається аргументоване твердження, що сучасна освіта, незважаючи на безліч теорій, тенденцій, моделей, орієнтованих традиційно на гуманізм, не володіє достатнім ресурсом для формування людини майбутнього та забезпечення виживання людства в нових цивілізаційних умовах. Підкреслюється, що сучасна освіта повинна спрямовуватись на пристосування особистості до життя й нових цивілізаційних умов та нагромадження соціально значущого особистісного знання. Автор зауважує, що в сучасній освіті формується новий тип наукової раціональності; гуманістичний вимір сучасної освіти зумовлено й специфікою інформаційного суспільства, й змістом нового погляду на світооблаштування, детермінованого необхідністю вирішення глобальних проблем. У статті наголошується на актуальності положення, відносно якого довгостроковий стійкий розвиток на основі законів живої природи повинен стати домінуючою метою всіх країн світу, що вимагає сприймати і розуміти систему освіти, як продуцента суспільного авангарду, представники якого мають оволодівати такою системою знань, завдяки якій освічена людина буде здатна не тільки розуміти всю складність процесів і явищ оточуючого світу, пояснювати їх, але й конструктивно впливати на цей світ.

Аналізується сучасна культурна ситуація в регіональному вимірі, акцентується увага на активізації духовного життя в процесі виходу країни з епідеміологічної ситуації; наголошується на нових формах культурної діяльності українських виконавців, започаткованих останнім часом. Доводиться теза про те, що ґрунтовна спеціалізована художня освіта є визначальним чинником якісної концертної діяльності; підкреслюється, що сучасні українські митці повною мірою опанували досвід своїх зарубіжних колег стосовно здобуття різних форм художньої освіти, важливості участі у майстер-класах та інших формах підвищення власного фахового рівня і позиціонуються на сучасній світовій сцені як повноправні учасники культурного процесу.

У статті розглядаються зміни, що відбуваються в сучасному світі, сучасна соціокультурна ситуація, які вимагають від сучасної людини мобільності і адекватної відповіді на сучасні вимоги суспільства, ставлять її перед необхідністю перегляду традиційних цілей і орієнтирів. Автори показують, що сучасне гуманітарне пізнання орієнтоване на розуміння, а не на пояснення, тобто прагне не до виявлення причинно-наслідкових закономірностей як детермінант культурного феномена, а до експлікації і актуалізації його сенсу. У педагогічному плані це означає, що основним результатом освіти повинна стати не система знань, умінь і навиків сама по собі, а набір сучасних ключових компетенцій в інтелектуальній, соціально-правовій, комунікативній, інформаційній сферах. У виявленні ідентифікації власної життєвої траєкторії, набутті досвіду самостійної діяльності та особистої відповідальності людини інноватиці сьогодні належить особливе місце. Автори підкреслюють, що гуманітарна освіта носить проблемний характер. Її осмислення розширює культурний горизонт, веде до критичного усвідомлення своїх культурних передумов, до саморозуміння і самовизначення. Сьогодення потребує підбір таких інформаційних освітніх технологій, які б доносили до студента розуміння розмаїття людських культур, складності й неоднозначності гуманістичної перспективи людства.

Мета статті – виявити сучасні тенденції хореографічної освіти в Україні та перспективні підходи підготовки хореографів в умовах вищої мистецької освіти третього десятиліття ХХІ ст. Методологія. Застосовано типологічний метод, що посприяв виявленню особливостей сучасної хореографічної освіти в Україні; метод системного аналізу, завдяки якому розглянуто типові тенденції та підходи професійної підготовки хореографів; метод теоретичного узагальнення та ін. Наукова новизна. Досліджено сучасний стан, виявлено тенденції та окреслено перспективи розвитку вищої хореографічної освіти в Україні; проаналізовано єдину систему формування та розвитку основ професійної мобільності майбутніх фахівців як одну з найбільш перспективних систем; виявлено, що забезпечення міжнародного стандарту освіти вимагає розширення в освітніх програмах «Народна хореографія», «Бальна хореографія» та «Сучасна хореографія» історичних, культурологічних, філософських, психолого-педагогічних та мистецтвознавчих аспектів. Висновки. Сучасна хореографічна освіта в Україні спрямована на розвиток творчих здібностей людини та створення багаторівневої системи мистецької освіти. Проблема розширення культурно-освітнього простору вирішується завдяки використанню різноманітних джерел культури та знань. Парадигма вищої хореографічної освіти в Україні початку третього десятиліття ХХІ ст. орієнтована на підготовку нового типу фахівців – професійно мобільних, які здатні легко пристосовуватися до мінливих умов соціуму, ринку праці, дозвіллєвих умов та ефективно працювати в інноваційному режимі. Розглядаючи професійну мобільність як одну з найважливіших характеристик сучасного фахівця, позиціонуємо єдину систему формування та розвитку її основ як найбільш перспективну систему в хореографічній освіті України. Теоретико-практичний дискурс вищої професійної хореографічної освіти в Україні спрямований на внесення коректив у процес оптимізації підготовки фахівців з метою розширення спектра кваліфікацій за умови збереження алгоритму спадковості кращих педагогічних розробок, що існують на сучасному етапі в мистецьких закладах вищої освіти України.

Актуальність сучасних підходів до проекологічної освіти зумовлює сучасний стан природного довкілля. Традиційно її розглядають у руслі завдань ознайомлення дітей з природою. Основи екологічної спрямованості змісту знань про живу і неживу природу закладені у працях відомих педагогів – представників європейських освітніх систем: Я.А.Коменський, Ф.Фребель, С.Френе, а також послідовників їхніх ідей в Україні: С.Русова, В.Сухомлинський, К.Ушинський та ін. Спираючись на наукові підходи біологів, екологів, фахівців у галузі охорони природи для дітей дошкільного віку рекомендовані знання, які доступні для їхнього сприйняття. Це знання про атмосферу, ґрунти, води, рослин і тварин та ін. включно із процесами, які у них відбуваються. Відповідно природне довкілля постає перед дошкільником як цілісне і неподільне з яким людина взаємодіє, пізнає і охороняє. Природа є її житлом, їжею, одягом, натхненням для творчості і діяльності. Згубний вплив на рослини, тварини, озера і ріки обмежує позитивний і об’єктивний погляд у майбутнє. Відповідно проекологічну освіту слід розпочинати змалку для того, щоб кожна дитина оволоділа не лише знаннями про природу, а й практичними навичками її охорони.Зміст проекологічної освіти є досить багатогранним і різностороннім, отож дітям її визначають як знання про світ, у якому вони живуть; про повітря, яким вони дихають; про їжу, якою вони харчуються; про оточення дорослих і однолітків, з якими вони спілкуються; про стиль життя їхньої сім’ї і родини.Новітні освітні технології передбачають неподільну єдність між науковими знаннями та виховними цілями, які вони реалізують. Відповідно вони взмозі змінювати стиль і якість життя дітей та їхніх батьків. Проекологічна освіта опирається на наукові основи організації керівництва нею у закладах дошкільної освіти та на принципи дошкільної дидактики. Її зміст може бути зреалізований у різних формах. У статті наведено приклад організації зеленого дошкілля у Республіці Польща в руслі ініціатив Міжнародної фундації прихильників природи “Children and Nature Network”. Практика зеленого (лісового) дитячого садка спрямована на максимальне залучення дітей до використання проектних методів пошуково-дослідницької діяльності у пізнанні природного довкілля. Такі методи покликані забезпечити дітям широкий обсяг інформації як основи їх проекологічної освіти. Досвід колег із Республіки Польща спонукає теоретиків і практиків дошкільної освіти до активних пошуків форм співпраці.

Іншаков А. Є. Якість освіти як сучасна парадигма підготовки майбутніх фахівців за спеціальністю «Дошкільна освіта». Статтю присвячено питанням підвищення успішності та якості освіти у професійній підготовці вихователів дошкільних навчальних закладів у курсі «Сучасна українська мова з практикумом». Запропонована система роботи та форми контролю сприятимуть формуванню необхідних для вихователя мовленнєвих умінь і навичок.

Мета статті – проаналізувати глобалізаційні процеси, що відбуваються сьогодні в освіті, і визначити їх позитивні й негативні риси. Проаналізовано ті елементи навчального процесу, котрі з метою вдосконалення освітнього процесу сьогодні активно запроваджуються в новій українській школі та є, по суті, тими інструментами, що сприяють глобалізації в освіті. Методологічними засадами дослідження є використання аналітичного підходу, який дає змогу в реф- лексивно-критичному ключі розглянути сутність як самого освітнього процесу, так і тих методів та інструментів, за допомогою яких глобалізаційні процеси запроваджуються в навчально-освітній процес. Наукова новизна. У статті розглядається навчання як процес, що завжди має поєднувати в собі як консервативні, так і новітні методи. Висновки. Сучасна освіта повинна врахувати сучасні глобалізацій тенденції й водночас нові вимоги до людини у вигляді аналітичного та критичного мис- лення, пізнавальної гнучкості, креативності в розв’язанні завдань, самодисципліни, ініціативності, комунікації, навичок медійної грамотності й уміння швидко переорієнтовуватися. Аналізуючи останні тенденції в системі освіти, можна помітити критику, що наростає, класичної освітньої систе- ми. Як часто зазначають автори, аналіз кризи освіти привів до усвідомлення необхідності розробки нової освітньої парадигми, спрямованої передусім на розвиток духовності й творчої суті людини. Із цим завданням може впоратися лише інноваційна освіта, головна мета якої – збереження та розви- ток творчого потенціалу людини. Як стверджує багато сучасних дослідників освіти, наші школи не надто змінилися за останні десятки років. І більшість критиків згодні з тим, що нинішня система освіти має багато недоліків і проблем, бо розроблена в індустріальну епоху, тобто створена в основ- ному для того, щоб «штампувати» робітників для промислової галузі. І дотепер менталітет масо- вого виробництва й тотального контролю все ще дуже поширений у наших школах. Тому критикува- ти та змінювати класичну модель навчання стало надзвичайно модним сьогодні. Але у вітчизняних реаліях сучасні методи навчання ефективно працюють лише в поєднанні з консервативними.

В оглядовій статті розглянуто специфіку сучасної безперервної педагогічної освіти як об'єкта наукового дослідження з позиції її соціальної природи, як складової освітньої практики та соціально-культурного середовища, спрямованого на удосконалення професійної діяльності педагогічних працівників.Здійснено соціально-культурологічний підхід до вивчення особливостей організації та сфер діяльності системи безперервної педагогічної освіти у системі післядипломної педагогічної освіти у зв’язку з потребою практичної реалізації завдань реформування сучасної освіти.Схарактеризовано основні особливості загальнодержавної системи освіти, освітніх цілей, змісту, моделей, видів та форм отримання освіти на різних рівнях та визначено умови ефективності післядипломної освіти як системи передачі знань, умінь, технік, методик, технологій, вироблених стандартів: безперервний розвиток, оновлення та орієнтація на майбутнє; відповідність часу і ґрунтування на стратегії розвитку суспільства і людини в ньому. Представлено такі моделі професійного розвитку педагогів у системі безперервної педагогічної освіти, як компетентнісну, пролонговану, диференційовану, диверсифіковану, особистісно орієнтовану, у співвідношенні з основними моделями сучасної освіти – традиційною моделлю (Ж. Мажо, Л. Кро, Ж. Капель, Д. Равич, Ч. Фінн та ін.), раціоналістичною моделлю (П. Блум, Р. Ганьє, Б. Скіннер та ін.), моделлю розвивальної освіти (В. Давидов, В. Рубцов та ін.), феноменологічною (А. Маслоу, А. Комбс, К. Роджерс та ін.), неінституціональною моделлю освіти (П. Гудман, І. Ілліч, Ж. Гудлед, Ф. Клейн, Дж. Холт, Л. Бернар і ін.).Визначено концептуальні аспекти соціокультурного підходу до формування змісту безперервної педагогічної освіти: світоглядно-філософський; соціальний; методологічний; психологічний; дидактичний; методичний.Ключові слова: безперервна педагогічна освіта; компетентність вчителя; соціальний підхід; культурний підхід.

У статті уточнюється і поглиблюється поняття формальної освіти, що пов’язується із розумовим вихованням школярів у контексті компетентнісного навчання української мови і літератури. Розкривається значення формальної освіти у її співвідношенні з освітою матеріальною. Незважаючи на те, що сучасна вітчизняна педагогіка вважає поділ освіти на формальну й матеріальну помилковим, стверджується, що педагогічна наука давно оперує термінами й поняттями матеріальної та формальної освіти, які варто розрізняти й пояснювати як змістовий та формовий освітні аспекти. Автори статті пояснюють формальну освіту як таку, що спрямовує навчання на розвиток у вихованців формального мислення, яке означає здатність учня осмислювати свої розумові дії, що забезпечують виконання навчального завдання. Окреслюється двоскладний характер навчання, яке передбачає визначення ключових питань «Що вивчати?» і «Як навчати?». Формальна освіта в контексті означеного дослідження є співвідносною з матеріальною (знаннями, уявленнями, ставленнями, ціннісними орієнтаціями тощо), оскільки служить засобом реалізації змістового компонента освіти. Доведено, що розвиток формального мислення здійснюється на основі засвоєння учнями розумово-практичних операцій, усвідомлення яких є вагомим показником компетентної особистості. Формальне мислення означає здатність і звичку суб’єкта обмірковувати свої дії. Метою формальної освіти є становлення мислячої та діяльної компетентної особистості. Аналізується формальна мовно-літературна освіта, що має особистісне розвивальне значення для школярів завдяки впливу на їхню свідомість і почуття. Підкреслюється, що зазвичай вона здійснюється у процесі засвоєння правил пізнавальної роботи, виконання основних видів мовного розбору та шляхів літературного аналізу, використання й засвоєння способів їх проведення, що слугує основою будь-якої аналітичної операції над мовно-літературним матеріалом.

У статті розглядаються деякі аспекти неформальної мистецької освіти. Доведено, що розвиток неформальної мистецької освіти спричинили певні проблеми формальної вищої освіти, серед яких – підготовка фахівців за застарілими спеціальностями, комерціалізація вищої освіти, застаріла матеріально-технічна база, яку важко підлаштувати до рівня сучасних інформаційних технологій тощо. Доведено, що неформальна освіта є найбільш гнучкою, різноманітною за формою і багатоаспектною ланкою системи безперервної освіти, зокрема і мистецької, найприйнятнішим форматом якої є онлайн-формат. Можливості, які пропонує інтернет, надають нову додаткову цінність навчанню за допомогою різних методів подання інформації, поєднання різних видів контенту (аудіо- та відеофайлів, презентацій тощо). Вебсайти і сторінки в соціальних мережах, які дозволяють здобувачам освіти демонструвати власні мистецькі досягнення, дискутувати стосовно них, мотивують молодих людей приймати креативні рішення, творчо розвиватися, а також працюють як самоорганізоване поле для мистецької освіти у її кращих проявах. Обґрунтовано, що сучасна мистецька освіта має бути якісною та доступною і забезпечуватися ефективним поєднанням формальної та неформальної освіти.

В статті окреслюється актуальна проблематика місця та значення мистецької освіти в контексті основних тенденцій сучасної світової соціокультурної ситуації. Проаналізовано основні теоретичні положення концепції сталого розвитку, зокрема ті, що стосуються освітніх питань. На шляху формування та розвитку, передусім саморозвитку, сучасної особистості, зважаючи на гострі виклики сьогодення, підкреслюється виняткове значення для неї вірно орієнтованої, якісної, оновленої мистецької освіти. З метою створення основи для більш ґрунтовного аналізу проблем загальної та мистецької освіти в статті пропонується ввести освітню проблематику в контекст синергетичної теорії. Сучасна музична культура як основний об’єкт наукових інтересів авторки статті являє собою складно організовану систему, що вимагає серйозного соціально-філософського аналізу. Для вирішення цього завдання й можуть стати в пригоді основні теоретичні положення синергетичної концепції.

Мета роботи – розглянути розвиток та здійснити огляд сучасної системи вищої освіти Греції на прикладі Університету ім. Аристотеля в м. Салоніках; визначити тенденції її розвитку. Основна частина. Вища освіта у Греції існує з перших років становлення нової Грецької держави (1821–1829). Як і колись, вищі навчальні заклади розташовані у двох найбільших містах Греції – в Афінах і Салоніках. Сучасна система вищої освіти Греції децентралізована. Державна освіта є безкоштовна. Вища освіта містить два сектори: університетський та професійно-технічний. Конституція Греції надає університетам повну автономію та академічну свободу. На сьогодні нараховано 14 вищих навчальних закладів, з них 2 (Афінський і Салонікський університети) є університетами з найбільш розвиненим науково-­дослідним потенціалом. У вищій школі Греції прийнята загальноєвропейська двоетапна загальноосвітня система. Згідно з чинною Конституцією Греції, засновувати недержавні вищі освітні заклади в країні заборонено. Університет ім. Аристотеля у м. Салоніках є найбільшим університетом не тільки в Греції, але і на Балканах. У ньому навчається близько 75 000 студентів на 11 факультетах. Кожний факультет має у своєму складі декілька шкіл з різними напрямками навчання, загальною кількістю – 40. Висновки. Дослідивши розвиток вищої освіти Греції, можна стверджувати, що Грецька держава завжди сприяла розвитку системи вищої освіти, яка багато в чому стала сполучною ланкою між державною ідеологією і широкими верствами грецького населення. Усі вищі навчальні заклади Греції створені за принципом найстарішого Афінського університету, тому система вищої освіти Греції потребує заснування принципово нових університетів за організацією роботи, засобами навчання і новими спеціальностями.

Автор проводить думку, що сучасні інноваційні перетворення в позашкільній освіті принципово змінюють наші погляди та оцінки щодо ролі зазначеної освітньої інституції в системі безперервного навчання протягом життя. Зміни, що мають стійку тенденцію до накопичення, поступово трансформують позашкільну освіту в нову освітню інституцію. Дані зміни обумовлені, в першу чергу, невизнаністю неформальної освіти України на законодавчому рівні. Проблема розповсюджується і на позашкільну освіту, як один із її секторів, враховуючи структуру освіти в Україні. По-друге, зміни обумовлені теорією та практикою реалізації компетентнісного підходу в позашкільній освіті, що також є наслідком приєднання до європейської концепції освіти. Автор наголошує на тому, що позашкільна педагогіка компенсує недоліки і протиріччя шкільної педагогіки завдяки своїй дитиноцентричності. Саме тому практика сучасної позашкільної освіти демонструє сталі приклади успішного вирішення завдань виховання особистості, кінцевим результатом яких є самореалізація та самоствердження вихованців позашкільних установ. Автор зазначає, що сучасний позашкільний педагогічний процес при вирішенні вищеозначених завдань спирається на категорії та ідеї, якими оперували відомі західні педагоги-прагматики минулого століття. Наразі перераховані зміни дають підставу стверджувати, що позашкільна освіта в нинішньому столітті акумулює в собі певну кількість ознак, які дозволяють характеризувати її як нову освітню інституцію, з переліком усіх притаманних їй характеристик.

Описано методичну підготовку майбутніх учителів інформатики в закладах вищої освіти як сучасну педагогічну проблему. Розкрито актуальність та доцільність удосконалення методичної підготовки майбутніх учителів інформатики як складової неперервного професійного становлення та як процесу оволодіння методичними знаннями, формування методичних умінь, розвитку професійних та особистісних якостей. Акцентовано увагу на окремих напрямках методичної підготовки, зокрема, на поєднанні навчально–методичної та науково–методичної діяльності студентів, які здобувають вищу освіту за спеціальністю 014 Середня освіта (інформатика). Визначено, що потрібно орієнтувати майбутніх учителів на сьогодення й майбутнє, навчити їх гнучко й виважено реагувати на зміни у професійній діяльності, прогнозувати методичні завдання, які будуть сформовані внаслідок динамічного розвитку інформатики як фундаментальної науки та як шкільного предмету. Основою таких перспектив є: формування у студентів фундаментальних знань з інформатики, методики навчання інформатики, психології і педагогіки; розвиток у студентів готовності до неперервного всебічного саморозвитку і самовдосконалення в професії й суміжних галузях знань; вироблення у майбутніх учителів умінь самостійно організовувати освітній процес у закладах загальної середньої освіти відповідно до профілів вивчення шкільного курсу інформатики, аналізувати здобуті результати навчання, приймати професійні рішення і нести за них відповідальність. Методичну підготовку майбутніх учителів інформатики розглядаємо як: етап і результат професійного становлення; систему, що об’єднує в єдине ціле інші компоненти професійної освіти; процес оволодіння методичними знанням і вміннями, розвитку професійно значущих особистісних якостей, що спрямований на підвищення якості вищої педагогічної освіти.

Анотація. Розвиток дистанційної медичної освіти у практиці післядипломної підготовки лікарів-стоматологів з урахуванням пандемії коронавірусної інфекції, що триває більше року, обумовлює зміни у методиках викладання у медичній освіті та необхідність впровадження у післядипломній підготовці лікарів-стоматологів сучасних ефективних освітніх технологій, як-от вебінар. Мета статті – впровадження сучасної технології проведення вебінарів з актуальних питань стоматологічної практики у післядипломну підготовку лікарів-стоматологів у закладах вищої медичної освіти. Для поліпшення ефективності підготовки лікарів-стоматологів на кафедрах стоматології Національного університету охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика використовується така сучасна навчальна технологія, як вебінар, що стала дієвою складовою частиною освітнього процесу. При цьому реалізується низка важливих завдань щодо навчального процесу, а саме: оволодіння слухачами навичками активності, самостійності у прийнятті рішень, стимуляції до взаємного обміну знаннями та навичками, що безперечно має низку переваг над засвоєнням навчального матеріалу під час директивної трансляції знань від викладача до слухачів. Вебінари як сучасну ефективну освітню технологію необхідно широко впроваджувати у післядипломну стоматологічну освіту в закладах вищої медичної освіти із використанням наявних WEB-ресурсів.

У статті актуалізовано питання необхідності застосування в освітньому процесі закладів вищої освіти сучасних педагогічних технологій з метою вдосконалення професійної підготовки майбутніх фахівців, зокрема авіаційної галузі. Зазначається, що одним із напрямів осучаснення освітнього процесу є SТЕМ-освіта. Наголошується, що метою вищої освіти є здобуття особою високого рівня наукових професійних і загальних компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань. Аналізуються кваліфікаційні характеристики фахівці авіаційної галузі, які мають володіти комплексними компетентностями, зокрема розглянуто вимоги до інженера з управління повітряним рухом, диспетчера управління повітряним рухом, командира повітряного судна, пілота (другого пілота). Зазначається, що в епоху цифрових технологій та креативної економіки актуалізації набувають компетентності, що дозволять критично мислити, взаємодіяти та комунікувати, мати навички творчого підходу до справи. Зауважується, що зважаючи на тенденції викладання дисциплін в останні десятиліття (відповідність освітнього процесу сучасним тенденціям в галузі освіти та відображення в ньому останніх науково-технічних досягнень; активація пізнавальної діяльності; впровадження інформаційно-комунікаційних технологій; синергетичний підхід; упровадження останніх досягнень науки і техніки в освітній процес, сучасне навчальне обладнання; пріоритетним завданням освіти стає не стільки засвоєння певного об’єму знань умінь і навичок, скільки формування компетенцій, пов’язаних з подальшою професійною діяльністю, таких як: здатність до самоосвіти, ініціативність, уміння працювати в колективі, гнучкість і креативність мислення, інноваційність тощо), саме застосування засобів STEM-освіти дозволить розширити можливості ефективної й якісної професійної підготовки майбутніх фахівців, зокрема авіаційної галузі. Висновлюється, що означена сучасна педагогічна технологія демонструє потужний науковий потенціал для ефективної професійної підготовки майбутніх фахівців, із запровадженням пошуководослідницького підходу під час викладання навчальних дисциплін у закладах вищої освіти. Впровадження кращих європейських практик зі STEM-освіти та їхнє активне використання є перспективним напрямом у вищій школі України.

Сьогодні змінюється уявлення про те, яким повинен бути сучасний викладач, якими компетентностями має володіти. Сучасна освіта зорієнтована на “вільний розвиток”, творчу ініціативу, самостійність, мобільність майбутніх спеціалістів. Сучасна підготовка майбутніх офіцерів-прикордонників має бути зорієнтована на перспективи міжнародної співпраці, забезпечення мобільності як викладацького, так і курсантського складу в межах освітньо-наукового простору. Особлива увага зосереджена на дослідженнях напрямів і методів навчання, їх удосконалення і впровадження у навчальний процес прикордонної академії. Одним із таких напрямів, особливо в періоди надзвичайних ситуацій (пандемія COVID-19, воєнний стан), є впровадження технології дистанційного навчання для курсантів прикордонної академії. Позитивний вплив на рівень сформованості іншомовної комунікативної компетентності майбутніх офіцерів-прикордонників в умовах обмеженої кількості аудиторного навчального часу має організація їх іншомовної підготовки засобами дистанційного навчання. Сучасні програми дистанційного навчання – комплекс синхронних та асинхронних технологій, усі суб’єкти технологічної взаємодії яких активні одночасно або в різний час і співпрацюють за допомогою мережі Інтернет. Елементи та ресурси дистанційного курсу інформаційного середовища Moodle, платформи Google Meet і Zoom надають абсолютні можливості викладачам для формування інформаційно-якісних, динамічних, логічно структурованих практичних занять, проведення модульних робіт.

Реалії сучасності позначені стрімкими й непрогнозованими змінами, які вносять дисонанс у всі сфери суспільного життя. Очевидно, здатність освіти бути релевантною й продуктивною у суспільстві перманентних й непрогнозованих змін вимагає від неї постійного розвитку й модернізації. Ефективним у цьому процесі є окреслення певних стратегій реформування освітньої сфери. Однією із таких стратегічних підходів є розуміння людини як складної цілісності. Щоб вижити й бути успішною у реаліях мінливого світу, людина приречена як культивувати у собі нові культурні начала, примірювати нові образи й створювати нові ідентифікації, так і вміння їх позбуватися та обирати інші залежно від зміни ситуації чи контексту буття. У цих діях вона розкриває й використовує всю свою екзистенціальну природу, презентувавши себе як певну єдність у множині. Особистість не позбавлена ментально-тілесних характеристик. Оскільки розумові процеси відбуваються в тілі, вони тілесно обумовлені. Тіло є джерелом ідей, думок й вчинків. Ми не можемо жити й розвиватися, нівелюючи тілесність. Сучасна освіта має орієнтуватися не лише інформаційні, наукові й нормативні сторони особистості, а й на складові, які сфокусовані на пізнавальних, емоційних, психологічних можливостях індивідуальної, а не абстрактної людини. Прикладом втілення в освітні практики цих міркувань є методи освітньої кінезіології та психогімнастики. Перед сучасною освітою вимальовується проблема осмислення людини як цілісної системи, яка постійно знаходиться у стані саморозвитку та само зміни.

Неперервному професійному розвитку педагогів у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії приділяється велика увага. Система підготовки та перепідготовки фахівців країни є одна з найдосконаліших в Європі. Протягом багатьох років у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії організовуються дослідження в галузі постійного педагогічного навчання. Крім того, участь у різних міжнародних проєктах забезпечує широку теоретичну та практичну базу для розвитку нових підходів у цій галузі. Виокремлено підходи до визначення сутності поняття «неперервна освіта», яка розглядається як: філософсько-педагогічна концепція, згідно з якою освіта трактується як процес, що охоплює все життя людини; важливий аспект освітньої практики на різних ступенях системи освіти, що представляє її як постійне цілеспрямоване освоєння людиною соціокультурного досвіду різних поколінь; принцип організації освіти на загальнодержавному та регіональному рівнях; принцип реалізації державної політики в галузі освіти; сучасна світова тенденція в галузі освіти; парадигма науково-педагогічного мислення. За рекомендаціями Міжнародної комісії з освіти для ХХІ ст. (керівник Жак Делор), освіта упродовж життя має відкрити можливість навчання для всіх, передбачуючи при цьому різноманітні завдання, що представлені у статті. Розкрито процес розвитку теорії і практики неперервної освіти в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, що має свої специфічні риси та загальні принципи. У статті підкреслено, що з кожним роком зростає інтерес британського уряду до неперервної педагогічної освіти, а саме до його форм, які представлені у статті.

Наведено міркування, погляди та думки одного із найвидатніших механіків світу, засновника інженерної освіти в Росії, Україні, нашого співвітчизника С.П.Тимошенко стосовно інженерної освіти, яку він знав з середини. Обговорюються деякі питання сучасного стану вищої інженерної, у тому числі і аграрної, освіти в Україні . Наголос робиться на необхідності збереження її фунда-ментальної бази.

У статті визначено, що позашкільна освіта є невід’ємною складовою системи освіти в Україні. Встановлено, що сучасна система позашкільної освіти включає державні, комунальні, приватні заклади; гуртки, секції, клуби, культурно-освітні, спортивно-оздоровчі, науково-пошукові об’єднання на базі закладів загальної середньої освіти; клуби та об’єднання за місцем проживання. На основі аналізу архівних джерел окреслено систему позашкільної освіти Рівненщини. Визначено, що, починаючи з 50-х рр. ХХ ст., на теренах нашої області щороку відкривалися нові заклади позашкільної освіти (будинки піонерів, музичні школи, художні школи, станції юних техніків тощо), в яких працювали гуртки різних профілів. Найбільш поширеними були гуртки мистецького спрямування, зокрема: художнього слова, драматичні, хорові, музичні (духові, струнні, народні інструменти), танцювальні, бальні, художньої вишивки, фотогуртки, майстрів ліплення, теслярів, образотворчого мистецтва, лялькові театри тощо. Встановлено, що на кінець 60-х рр. ХХ ст. на Рівненщині функціонувало 18 будинків піонерів у дев’ятнадцяти населених пунктах області та були відкриті музичні школи в Рівному, Дубному, Острозі, Сарнах, Березному, Володимирці, Дубровиці. На кінець 60-х років ХХ ст. мережа музичних шкіл охопила практично всі районні центри Рівненської області.

Стаття присвячена дослідженню стану підготовки майбутніх магістрів спеціальної освіти до професійного самовдосконалення у ЗВО. Акцентовано увагу на тому, що таку підготовку має забезпечувати вищий заклад освіти, який сьогодні повинен відповідати не тільки індивідуальним потребам особистості щодо навчання, а й соціальним запитам. Оскільки сучасна вища освіта в Україні спрямована на забезпечення фундаментальної наукової, практичної, загальнокультурної підготовки конкурентоспроможних фахівців та формування інтелектуального потенціалу країни. Тому сучасні вимоги до освіти в Україні, необхідність запровадження нових наукових підходів і гуманістичних концепцій навчання та виховання актуалізують проблему якісного поліпшення підготовки майбутніх спеціальних педагогів та майбутніх магістрів спеціальної освіти у закладах вищої освіти. У статті наголошується, що студент стане справжнім магістром спеціальної освіти тільки тоді, як він сам працює над своєю особистістю та проявляє активність щодо оволодіння науковими знаннями і вміннями, наскільки цілеспрямовано, свідомо та наполегливо працює над розвитком у собі тих дрібниць, що формують особистість сучасного фахівця. У спеціальній педагогіці й спеціальній психології така робота має назву самовиховання і саморозвитку. У статті зазначено, що професійне самовдосконалення майбутніх магістрів спеціальної освіти пов’язане із самопошуком і самоздійсненням професійного вибору системи «спеціальний педагог» як сукупності взаємопов’язаних елементів, що сприяє розвитку нових якостей та властивостей означеної системи, та усвідомленням себе та власної значущості як спеціального педагога у професійно-педагогічному світі, який здатний взаємодіяти з іншими суспільними системами.

У статті на основі аналізу науково-педагогічної літератури визначено, що головними властивостями освітніх інновацій є планомірні зміни, пов’язані з переходом із нижчого якісного стану до вищого в організації, здійсненні моніторингу, системах управління якістю освітньо-наукового процесу, а також специфічних особливостях розумової діяльності, що є результатом упливу нових соціально-економічних, психологічних суспільних процесів у діяльності та мисленні всіх її учасників. Зазначено, що підготовка майбутнього вчителя до інноваційної діяльності є тривалим поетапним процесом становлення його особистості. Вказано, що кожний заклад, як складник системи освіти, під час організації та безпосереднього здійснення освітньо-наукового пізнавального процесу повинен на достатньому для вирішення освітніх завдань рівні використовувати можливості та потужності ІКТ – здійснювати електронне навчання (e-learning), що зі свого боку потребує створення та постійного розвитку інформатизації методичної системи закладів вищої та післядипломної педагогічної освіти. Встановлено, що сучасна система вищої та післядипломної педагогічної освіти має значний досвід використання ІКТ у процесі професійного розвитку вчителів. Серед них найбільш визнаними та зручними є: гіпертекстова технологія, Інтернет (електронна пошта, теле-відеоконференція, чат тощо), «віртуальна реальність» і технологія мультимедіа. Зазначено, що використання сучасних інформаційних телекомунікаційних мереж суттєво змінило комунікативне середовище, відкрило нові шляхи до пошуку інформації, розширило спектр використання Інтернету в різних сферах життєдіяльності. Визначено, що останніми роками в різних країнах особлива увага приділялася можливостям використання комп’ютерних телекомунікаційних технологій в організації навчання. Вони забезпечують ефективний зворотній зв’язок, що передбачає як організацію вивчення навчального матеріалу, так і спілкування з викладачем, коли виникає потреба в цьому. Таке навчання на відстані отримало назву дистанційного. Охарактеризовано найбільш значущі для освітнього процесу послуги, що надаються технологією Інтернет: електронну пошту, теле- і відеоконференції, «віртуальну реальності». Ключові слова: професійний розвиток вчителів, післядипломна педагогічна освіта, неперервна освіта.

Формулювання проблеми. Перехід до постіндустріального інформаційного суспільства означає переважання нематеріального виробництва, зростання значення інформації та знання, поширення творчої праці. Одними з характерних особливостей постіндустріального суспільства є впровадження в сфері виробництва новітніх технологій і процесів, створення нових матеріалів та продуктів, прискорений розвиток науки та освіти, який базується на зростанні міждисциплінарного взаємопроникнення різних розділів науки. Якісна сучасна освіта є базисом успішного наукового процесу, створення нових знань, що в, в свою чергу, є фактором та джерелом розвитку економіки. Сучасність освіти предметної області має на увазі освоєння знань, технологій, процесів, властивих сьогоднішньому стану науки, формуванню сучасної (в нашому випадку фізичної) картини світу. Матеріали і методи. Для досягнення поставленої мети роботи використовувалися наступні методи: аналіз і систематизація – під час огляду наукових статей, навчально-методичних посібників, силабусів, у яких представлені ті чи інші дослідження, розробки, описи питань, що стосуються розділів сучасної фізики (СФ) та методів її вивчення; синтез, порівняння, систематизація, узагальнення – під час отримання та обговорення результатів і формулювання висновків роботи. Результати. Необхідність формування природничої грамотності, уявлень про сучасну фізичну картину світу (ФКС) та інтересу до науки потребує пошуку відповідей на узагальнююче завдання методики фізики «Для чого, що і як вчити?», які стосовно сучасної фізики 21 сторіччя потребують вивчення, що й було зроблено в роботі. Проаналізовані причини скорочення як кількості тих, хто вивчає фізику в ЗВО, так і навчальних програм. Доведено які розділи СФ доцільно вивчати, підкреслюючи зв’язок цих розділів з майбутнім фахом студентів. Запропоновано метод включення розгляду СФ в навчальний процес та теми технічного використання СФ, які можуть бути розглянути по деяких розділах, що вивчаються. Висновки. Існує проблема зв’язку питань СФ та трохи застарілого, в більшості своїм класичного курсу загальної фізики ЗВО. Необхідно прискорювати роботу по переробці навчальних програм, бо потреби дня диктують вимоги відповідності того, що вивчають, тому, де воно буде застосовуватися.

За умов системної модернізації освітньої сфери в медичних коледжах України здійснюють низку захо­дів з оновлення змісту, форм і технологічного забезпечення освітнього процесу. Сучасна інноваційна медична освіта поступово набуває спрямованості на формування і розвиток у майбутніх спеціалістів сестринської справи базового ядра компетентностей, а також необхідного переліку знань, умінь і нави­чок, що становлять зміст конкретних загальних і професійних компетентностей.

Сучасний стан вищої інженерної освіти в Україні та вимоги. ХХІ сторіччя, як відчуває людство, несе глобальні проблеми, пов’язані, перш за все, з енергетичною та продовольчою кризами, які стрімко наближаються, з вичерпанням запасів корисних копалин, порушенням навколишнього середовища, землетрусами, нетиповими хворобами, суттєвими радіоактивними забрудненнями і таке інше. Необхідність вивчення цих проблем та їх наслідків не підлягає сумніву. Це можливо тільки значно підвищивши рівень, якість освіти, яка відіграє основну, суттєву роль в пізнанні та оволодінні істинною картиною світу, методами її використання та адаптації до її швидкозмінних процесів. Цивілізований світ розуміє, що акцент у ХХІ сторіччі необхідно робити на підготовку людини з більш розвиненим ментальним тілом, здібностями мислення, яка жила б у порозумінні з суспільством, природою та їх інформаційними проявами. Саме фундаментальні кафедри технічних університетів повинні формувати у студентів системне, структуроване, логічне світосприйняття та здійснювати фундаментальну підготовку, закладати базис майбутнього інженера на основі математичних, природничо-наукових та загальноінженерних дисциплін. Сучасні педагогічні дослідження показують [8], що на сучасному етапі розвитку вищої освіти на перше місце виступають саме загальнотеоретичні, фундаментальні та міждисциплінарні знання, а не технологічні, утилітарні знання та практичні вміння , як це має місце останніми роками. Без фундаментальної освіти, без оволодіння системним знанням та без формування цілісної природничо-наукової та інформаційної картини світу підготовка сучасного, здатного до навчання протягом всього життя фахівця, як наголошено у національній доктрині розвитку освіти в Україні, неможлива. Не є панацеєю від усіх негараздів і проблем вищої інженерної освіти в Україні пріоритетні інформатизація та комп’ютерізація. За словами відомого фахівця механіки твердого деформівного тіла В. І. Феодосьєва [7], електронні обчислювальні машини та інформаційні технології, звільняючи та спрощуючи життя інженера у плані чисельних розрахунків, не звільняють його від необхідності знання механіки [1; 2], математики та, особливо, від творчого мислення [3; 4]. Сьогодні важливим показником якісної освіти стає мобільність знань, якої може набути лише якісно освічена людина, з надійною фундаментальною базою, здатна адаптуватися та гнучко реагувати на швидкозмінні процеси, машини та технології. Тенденція «миттєвого прагматизму» [5; 6; 8],орієнтація на вузьких професіоналів, характерна для минулого сторіччя, поступово зникає з виробничої сфери. Виробництву ХХІ століття, у тому числі і агропромисловому, потрібен спеціаліст, здатний гнучко перебудовувати напрям та зміст своєї діяльності у зв’язку зі зміною життєвих орієнтирів та вимог ринку. Досягнення професійної мобільності є однією з найважливіших задач Болонського процесу [8], розв’язання якої можливе лише за умови фундаменталізації вищої освіти. Вузькопрофесійна підготовка, отримання знань на все життя, поступово замінюються освітою впродовж усього життя. Таки реалії, реальні вимоги часу та ринкової економіки.Деякі заходи по підвищенню якості вищої аграрної освіти. Сучасна парадигма системи вищої освіти за ЮНЕСКО полягає коротко у тому, що треба вчитися, вчитися і ще раз вчитися «щоб бути, щоб існувати». У протилежному випадку людство загине, як написано на піраміді Хеопса «від невміння користуватися природою, від незнання дійсної картини світу». Як відгук на виклик та вимоги часу, у Дніпропетровському державному аграрному університеті прийнята стратегія перспективного розвитку університету на 2011-2015 р.р., в основі якої лежить концепція 4-Я, а саме: якість освіти → якість виробництва → якість продуктів харчування → якість життя. Весь цей ланцюг має прямий і зворотній зв’язок та відповідає національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, згідно з якою розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращення людського життя, ствердження національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Основна мета прийнятої концепції спрямована на підготовку якісних фахівців для АПК, для виробництва якісної сільськогосподарської продукції, її переробки та виготовлення якісних і безпечних продуктів харчування. Наприкінці 2010 року у стінах ДДАУ відбулося відкриття центру природного землеробства, головною метою якого є створення інноваційної системи виробництва, переробки , культури споживання сільськогосподарської продукції та створення інноваційної природної системи співіснування людини і довкілля. Не є секретом, що сучасний процес вирощування сільськогосподарської продукції з об’єктивних та суб’єктивних причин давно відійшов від природного, про що свідчать зміни смаку, запаху та якості продукції, що вирощується на землі, іноді багатою на нітрати та шкідливі хімічні елементи, яка, як відомо не є корисною для споживання людини. Глобальним завданням АПК України є перехід на товарне виробництво якісної продукції, яке треба починати з підготовки фахівців. ДДАУ здатний забезпечити повний цикл цієї важливої роботи, бо має необхідну структурну, наукову та кадрову бази. Природне землеробство покращуватиме родючість землі, позбавить від ерозії, позитивно впливатиме на її урожайність. Звичайно, тут теж є свої проблеми і труднощі, які потребують вирішення. Покращивши якість освіти, втіливши наведені концепції в реальність, матимемо якісне виробництво, якісні продукти, якісну державу, якісну Україну та, головне, здорових її мешканців. Якісна Україна – це справа усіх її мешканців, і починається ця справа саме з якісної освіти. Для забезпечення якісної інженерної освіти, вважаємо, необхідно: підвищити рівень шкільної підготовки, особливо з природничих дисциплін; не знижувати фундаментальності вищої освіти; приділяти більше уваги самостійній роботі студентів; втілювати у навчальний процес дієвий контроль; використовувати ринкові важелі управління навчальним процесом; приділяти більше уваги заохоченню (мотивації) студентів до навчання та стимулюванню викладачів до ефективної, результативної роботи; створити необхідну, сучасну матеріально-технічну базу та фінансувати систему освіти на належному рівні. Переймаючись питанням покращення якості освіти та підготовки інженерних кадрів для агропромислового виробництва, на кафедрі теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету за потребою часу у складі авторського колективу С. В. Кагадія, А. Г. Дем’яненка та В. О. Гурідової підготовлено та надруковано навчальний посібник «Основи механіки матеріалів і конструкцій» для інженерно-технологічних спеціальностей АПК, який рекомендовано Міністерством аграрної політики України як навчальний посібник під час підготовки фахівців ОКР «бакалавр» напряму 6.100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» у вищих навчальних закладах II–IV рівнів акредитації (лист № 18-28-13/1077 від 18.08.2010 р.). З урахуванням переходу навчального процесу в Україні на кредитно-модульну систему (КМС), суттєвим зменшенням аудиторних годин на вивчення цієї важливої для інженера-механіка дисципліни після приєднання України до Болонського процесу у навчальному посібнику приділено більше уваги фаховим питанням, а саме розрахункам елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість, які використовуються у машинах та знаряддях агропромислового виробництва [5; 6]. Теоретичний матеріал кожного розділу проілюстровано прикладами із галузі сільськогосподарського виробництва. У зв’язку із скороченням кількості аудиторних годин на вивчення предмету та винесенням великої кількості матеріалу на самостійне вивчення студентами, для кращого розуміння та засвоєння в посібнику наведено багато фахових прикладів з відповідними розрахунками та поясненнями. Маючи на увазі, що більша частина землеробської техніки працює на ріллі та знаходиться у стані вібрації під дією динамічних, знакозмінних навантажень та напружень, велика увага у посібнику приділена розрахункам елементів та деталей під дією динамічних навантажень та питанням їх втомної міцності. По кожному розділу наведені запитання для самоконтролю отриманих знань, навичок та тестові завдання. У навчальному посібнику узагальнено багаторічний досвід викладання теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій, будівельної механіки, накопичений кафедрою теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету. Сподіваємося що навчальний посібник буде корисним для студентів, а його автори зробили свій посильний внесок у справу підвищення рівня та якості підготовки майбутніх фахівців землеробської механіки та в цілому агропромислового комплексу України.В умовах ХХІ інформаційного та нанотехнологічного сторіччя , сторіччя інформаційного буму, перенасиченості новою інформацією не вдається традиційними репродуктивними методами навчання охопити, довести всю інформацію до майбутніх фахівців. У зв’язку з цим при переході на КМС організації навчального процесу у вищій школі, у тому числі і аграрній, біля 50% передбачених програмою навчання питань з технічних дисциплін винесено на самостійне опрацювання студентами. При цьому значно скорочена кількість аудиторних годин, відведених на вивчення технічних дисциплін професійного спрямування, природничо-наукових дисциплін, які закладають основи, формують базу професійних знань майбутніх фахівців народного господарства. А тому, у тій ситуації, яку зараз маємо у вищій інженерно-технологічній освіті в Україні, у тому числі і аграрній, сьогодні варто використовувати інформацційно-комунікаційні технології (ІКТ) при організації навчального процесу. Виникають питання іншого плану – коли, як, скільки, щоб ефективно та оптимально, хто сьогодні використовуватиме, чи є готові педагогічні кадри, які не завжди встигають за розвитком ІКТ і таке інше. Відомо, що інформатизація та комп’ютеризація призначені слугувати підвищенню ефективності, результативності навчання, створенню нових машин та сучасних технологій, а в цілому спрямовані на підвищення якості навчання, якості підготовки майбутніх фахівців агропромислового виробництва та народного господарства в цілому. Особливо це питання актуальне для галузі сільськогосподарського машинобудування, наприклад, тракторного виробництва південного машинобудівного заводу імені О. М. Макарова, де сьогодні на порядку денному стоїть питання створення нових зразків тракторної техніки, які відповідатимуть європейським вимогам по технічному рівню, безпеці та екології навколишнього середовища. Цю проблему здатні розв’язувати нова генерація фахівців землеробської механіки, які володіють знаннями та навичками комп’ю­терного проектування з використанням інформаційних та комп’ютерних технологій. Починаючи з 2011 року викладачами кафедри, які мають вищу освіту класичного університету за спеціальністю «Механіка» та володіють комп’ютерними та інформаційними технологіями, на факультеті механізації сільського господарства за напрямом підготовки «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» викладають варіативну дисципліну «Основи комп’ютерних розрахунків в інженерній механіці». Метою викладання дисципліни є формування у майбутніх фахівців знань та навичок у галузі виконання комп’ютерних розрахунків в задачах інженерної механіки елементів конструкцій та деталей машин сільськогосподарського призначення. За час вивчення дисципліни студенти повинні оволодіти основними методами комп’ютерних розрахунків елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість. Звичайно, тут необхідно привернути увагу до складу, контингенту студентів аграрних навчальних закладів, які у своїй більшості із сільської місцевості, де, чого гріха таїти, і шкільна підготовка не завжди на вищому рівні, особливо з природничих наук, фізики, математики та і інформатики. Зрозуміло, що і технічні дисципліни на лаві студентів їм опановувати значно складніше. Застосовуючи ІКТ, потрібно не забувати , що тільки одними засобами ІКТ проблему якісної підготовки майбутніх фахівців, інженерів, у тому числі і агропромислового виробництва не розв’язати. Базисом є фундаментальна підготовка з математики, фізики, матеріалознавства,теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій та інших інженерних наук, а усе інше є надбудовою над фундаментом інженера. А тому, реформуючи систему вищої інженерної освіти, приєднавшись до створення Європейського простору вищої освіти, не треба втрачати кращих здобутків національної системи вищої інженерної освіти, і в першу чергу – її фундаментальності. Розробляючи заходи по реформуванню, реформуючи освіту, необхідно ґрунтовно розуміти, наскільки це конче необхідно і що в результаті матимемо. Бо дуже часто сподіваємося на краще, а в результаті маємо ще гірше, ніж маємо. Такі реформи краще не здійснювати, залишити галузь у спокої.

У статті розглянуто завдання бізнес освіти в контексті виконання 16-ої цілі сталого розвитку. Автор розмірковує над тим, яку роль сучасна бізнес-освіта відіграє у суспільних змінах, скерованих на досягнення миру, справедливості та сильних послуг. Роль бізнес-освіти є особливою, адже вона формує суб’єктів підприємницької діяльності, які значно впливають на соціальні процеси. Автор виділяє два виміри, в яких має формуватися бізнес-освіта відносно цілей сталого розвитку – безпосереднього та опосередковано впливу. У першому вимірі виділяються такі елементи бізнес-освіти, як розвиток знань з програм виконання цілей сталого розвитку на національному рівні; розвиток правосвідомості слухача, знання ним Конституції та законів країни; розвиток знань та навичок реалізації програм соціальної відповідальності; формування свідомої установки на толерантний діалог як засіб вирішення конфліктів; формування нетерпимості до корупційної поведінки. У другому вимірі - розвиток екологічної свідомості, набуття знань у галузях природознавства, які є дотичними технологіям, на яких побудовано найбільш розповсюджені бізнес-процеси в країні; розвиток навичок до соціального мислення; розвиток здатності до критичного мислення; оволодіння знаннями про специфіку засад ведення бізнес-діяльності в різних країнах, обумовлених їх національно-культурними та релігійно-світоглядними особливостями; вивчення іноземної мови; формування навичок деконфліктінгу, конфліктологічного аналізу, навичок цілеспрямованого створення на засадах інклюзивності гуманістичної корпоративної культури; ознайомлення з роботою регіональних та національних бізнес-асоціацій, торгових палат, громадських організацій. Особливим чинником є формування у процесі бізнес-освіти прогресистського мислення та формування установки на технологічні інновації як основи розвитку бізнесу. Ключову роль у досягненні миру і сталого розвитку, на думку автора, відіграє захист прав людини як однієї з цінностей бізнес-діяльності.

У статті представлено характеристику сучасної історіографії щодо вивчення питань професійно-педагогічної підготовки вчителів суспільствознавчих дисциплін у вищих педагогічних навчальних закладах України другої половини ХХ століття. Розкрито інформаційний потенціал досліджень, оцінено внесок сучасних авторів у вивчення проблеми. Науково-педагогічні джерела, у яких висвітлювалися результати щодо даної проблематики, угруповано у такий спосіб: монографії, присвячені історії розвитку вищої освіти в Україні в цілому й вищої історико-педагогічної зокрема у період другої половини ХХ століття; дисертації, в яких вивчалася професійно-педагогічна підготовка вчителів у закладах вищої освіти із шкільних курсів суспільствознавчих дисциплін; статті, автори яких порушували різні питання щодо підготовки вчителів суспільствознавчих дисциплін. Установлено, що автори історико-педагогічних джерел активно долучалися до проблеми розвитку змісту вищої історичної освіти в Україні в другій половині ХХ ст., практичної підготовки вчителів історії в закладах педагогічної освіти. Розглядали розвиток і періодизацію шкільних курсів суспільствознавчих дисциплін, до викладання яких готували майбутніх учителів. Доведено, що предметом уваги науковців стають суспільно-політичні події радянського періоду, які дають змогу з’ясувати в яких умовах розвивалася вища історико-педагогічна освіта, відбувався розвиток суспільних наук та суспільствознавства, що безпосередньо впливало на професійно-педагогічну підготовку вчителів суспільствознавчих дисциплін у даний період. У статті простежено періодизацію розвитку суспільствознавчої освіти, що впливала на зміст підготовки вчителів суспільствознавчих дисциплін у закладах вищої педагогічної освіти в різні часові періоди другої половини ХХ століття. Оцінюючи зусилля науковців у висвітлені даної проблематики, зауважимо, що питання професійно-педагогічної підготовки вчителів суспільствознавчих дисциплін потребують більш глибокого опрацювання архівно-джерельної бази, комплексного вивчення даної проблеми.

Методика в загальнонауковому розумінні – це сукупність методів, способів і засобів досягнення конкретної мети за допомогою певним чином упорядкованої діяльності. За кордоном перші методичні посібники з дизайну з’явилися в 50-их рр. минулого століття. У них відбивалася ідеологія дизайнерської практики тих часів з її явно прагматичної спрямованістю. Сучасні вітчизняні методисти мають свій погляд на процес підготовки майбутніх дизайнерів, виділяючи в ньому різноманітні підходи. Сучасна вища освіта в Україні характеризується утвердженням інноваційного підходу, за якого пріоритетним напрямком стає підготовка компетентного фахівця, здатного до саморозвитку та самовдосконалення в усіх сферах. Інноваційна спрямованість діяльності викладачів, що включає в себе створення, освоєння і використання педагогічних нововведень, виступає засобом оновлення освітньої політики. Головною метою застосування інноваційних технологій освіти є якісна зміна особистості майбутнього фахівця в порівнянні із традиційною системою й адаптація його до постійно змінюваних умов професійної діяльності. Інноваційний підхід включає активні й інтерактивні форми навчання. Так, активні методи передбачають активно-діяльнісну позицію студента стосовно викладача і тих, хто здобуває освіту разом з ним. Інтерактивні методи сприяють більш якісному засвоєнню нового матеріалу, розвиток уміння вирішувати комплексні завдання. Інтерактивні види діяльності включають імітаційні та рольові ігри, дискусії, що моделюють ситуації тощо. Також до інноваційних методів викладання можна віднести такі методи, як-от: метод роботи в команді, дослідницький метод навчання, методом навчання «Case-study», метод проєктів, пошуковий метод тощо. Інноваційні технології навчання, що відображають суть майбутньої професії та формують фахові якості, є своєрідним полігоном, на якому студенти можуть відпрацювати професійні навички в умовах, наближених до реальних. Ключові слова: дизайн, методика навчання, інноваційні технології, інтерактивні методи навчання.

Статтю присвячено вивченню теоретичних і практичних аспектів досвіду запровадження елективних курсів у профільних школах як однієї з тенденцій реформування освіти України в 2011–2017 рр. Окреслено ключові орієнтири щодо реформування системи загальної середньої освіти, які представлено у нормативно-правових документах, зокрема: «Концепції профільного навчання у старшій школі» (2013 р.); «Концепції Нової української школи» (2016 р.); оновленій редакції Закону України «Про освіту» (2017 р.); «Проєкті концепції розвитку освіти України на період 2015–2025 років» (2018 р.), «Проєкті концептуальних засад реформування професійної освіти України «Сучасна професійна освіта» (2018 р.) та ін. Розкрито сутність понять «профільне навчання», «елективні курси». Висвітлено мету та основні завдання реалізації профільного навчання. Охарактеризовано функціональну спрямованість, що полягає у нагромадженні учнів знаннями та вміннями з вибраного ними профільного предмета, що є основою їх подальшого професійного спрямування. Подано розлогу характеристику типології профільного навчання, а саме: рівневу (внутрішню) та профільну (зовнішню) диференціацію, напіввідкриту та приховану диференціацію. Зосереджено увагу на основних характеристиках елективних курсів та їх цільовому спрямуванні. Виокремлено та охарактеризовано типологію елективних курсів (допрофільні та профільні елективні курси) з погляду різних наукових підходів. Розмежовано види елективних курсів, серед яких розрізняють допрофільні та профільні ЕК. Підбірку допрофільних та профільних елективних курсів становили: загальноорієнтаційні ЕК, предметно-орієнтаційні та міжпредметні елективні курси. Серед профільних елективних курсів вирізнено такі, як міжпредметні ЕК, елективні курси з предметів, що не входять до базового навчального плану. Наведено приклади елективних курсів («Проблеми екології», «Ефективна поведінка у конфлікті», «Умови успішної комунікації», «Географія людських перспектив» тощо) та розкрито їхні змістові характеристики.

Одним з основних елементів сучасної освіти можна вважати мультимедійне освітнє середовище (МОС), в якому здійснюється взаємодія викладача й студента за допомогою засобів мультимедіа [1]. Використання мультимедіа як особливого класу програмного й апаратного забезпечення, глобальної мережі Internet та дистанційних навчальних курсів дозволяє активізувати пізнавальну діяльність студентів, реалізувати творчі здібності, адаптувати процес навчання до їхніх індивідуальних особливостей. Вони дозволяють використовувати інформаційно-пошукові системи, освітні портали, бібліотечні каталоги та файл-сервери, що піднімає дистанційну освіту на більш якісний рівень. Концепцію саморозвитку студентів [2] в умовах МОС можливо сформулювати наступним чином: саморозвиток є можливим в умовах інформатизації освіти та оптимізації методів освіти, активного використання технологій відкритої освіти. Така концепція містить декілька стратегічних напрямків (рис. 1), які в сумі дають можливість підготувати студентів, що здатні орієнтуватись та саморозвиватись в умовах МОС.У цілому, МОС може бути представленим за допомогою основних характеристик мислення, на які воно впливає (рис. 2). Оскільки використання мультимедіа у дистанційній освіті дає можливість студентам усвідомлювати й рефлектувати мисленнєвий процес, такий підхід дозволяє переглянути уявлення про їхні психічні функції (мислення, уяву, увагу, пам’ять та ін.).Засоби мультимедиа у контексті МОС дозволяють диференціювати рівень складності навчальних завдань, обрати оптимальний темп навчання, підвищити оперативність виконання завдань.Одним з засобів формування МОС є дистанційна освіта, що на сьогоднішній день переживає бурний розвиток в Україні [3]. Вона виокремлюється серед інших форм навчання,оскільки її характерною рисою виступає опосередкована взаємодія викладача та студента у інформаційному навчальному середовищі.Дистанційна освіти має певні організаційно-методичні принципи, серед яких виділяються модульність побудови навчального матеріалу, гнучкість та оперативність оновлення інформації, орієнтація навчального матеріалу на особистість студента, врахування його здібностей та мотивації. Разом з цим з боку викладача необхідно чітко планувати власну професійну діяльність, створювати сприятливе інформаційно-комунікативне середовище, обирати ефективні методи впливу на особистість студентів, враховувати особливості їхньої емоційної сфери, надавати їм зворотній зв’язок.Основним середовищем дистанційної освіти є мультимедійна система, заснована на застосуванні інформаційно-комунікативних технологій. Сучасні мультимедійні системи спроможні покращити якість навчання, полегшити керування навчально-виховним процесом, поширити використання інтегрованих міждисциплінарних навчальних програм, створити мотивацію самоосвіти й саморозвитку особистості студентів.Дистанційна освіта має евристичний характер, тобто студент самостійно шукає і засвоює знання, способи освітньої діяльності. Однак він не тільки отримує знання, але й планує власну освітню діяльність, складає план власних занять, висуває стратегічні цілі, розвивається як особистість. Дистанційна форма освіти прискорює процес екстеріоризації навчального матеріалу, його матеріалізації у вигляді таблиць, схем, малюнків, анімації, розвиває можливості одночасного розгляду декількох варіантів перетворення об’єкту [4; 5].Таким чином, дистанційна освіта як невід’ємний елемент мультимедійного освітнього середовища ВНЗ є перспективним дидактичним засобом, який за певними умовами дає можливість підвищити ефективність навчального процесу за умови врахування індивідуальних особливостей студентів, їх рівня компетенції та мотивації, відповідності освітніх потреб та мети навчання.

Формулювання проблеми. У ХХІ столітті в Україні набули актуальності проблеми щодо підвищення практичної спрямованості шкільної освіти та оцінювання результативності навчання з позиції компетентності учнів як інтегрованого результату навчання. Суспільство потребує людей свідомих, цілеспрямованих, діяльних у побудові свого життя, соціально активних, здатних до індивідуальної творчої роботи, спрямованої на перетворення дійсності та самих себе. Сучасна молодь повинна бути готовою до використання сучасних технічних надбань цивілізації, вміти безпечно їх використовувати, бути екологічно свідомою, швидко адаптуватись у мінливому світі технологій. Освіта повинна забезпечувати адекватність потенціалу трудових ресурсів техніці, технологіям, методам управління виробництвом, які сьогодні оновлюються дуже швидко. Саме політехнічна освіта є одним із базових компонентів загальної освіти, без якого неможливий всебічний розвиток людини, а відновлення політехнічного навчання продиктоване потребами часу і має загальнодержавне значення. Тому, у статті розглянуто проблему підвищення якості шкільної фізичної освіти через реалізацію політехнічного навчання в процесі вивчення фізики, формування в учнів технічних знань та умінь, які відповідатимуть рівню науково-технічного прогресу. Впровадження «політехнічного навчання» здійснюється як через зміст навчального матеріалу, так і через різноманітні форми й методи навчальної діяльності. Матеріали і методи. У процесі дослідження були застосовані такі методи: теоретичні – аналіз, порівняння, систематизація та узагальнення навчально-методичних, науково-популярних та прикладних джерел з проблеми дослідження. Результати. Розглянуто дидактичні можливості застосування технічних задач у шкільному курсі фізики як засобу реалізації політехнічного навчання, розкрито їхні функції та роль у формуванні політехнічних знань та умінь; виокремлено завдання задач технічного змісту, сформульовано вимоги до них, наведено приклади задач технічного змісту з окремих розділів фізики, які сприяють підвищенню ефективності навчально-виховного процесу, забезпечують формування як ключових так і предметної компетентності учнів, успішне застосування знань у різних життєвих ситуаціях. Висновки. Процес розв’язування запропонованих завдань технічного змісту забезпечує здійснення дослідницької діяльності; активізацію пізнавального інтересу учнів; інтересу до пізнання навколишнього світу та можливості експериментального вивчення фізичних процесів. Реалізація політехнічного навчання в освітньому процесі створює можливості для особистісного самовизначення та самореалізації учнів, для здійснення професійного вибору учнів відповідно до їх інтересів, здібностей, нахилів.