Статті в журналах з теми "Органічна маса"

На основі проведених досліджень було проаналізовано стан ринку товарної категорії органічно- го масла вершкового в Україні та світі за рахунок детального збору інформації на іноземних інтернет-ресур- сах, Міжнародному сайті збору статистичної інформації стосовно даного виду товару, а також опрацьовано десятки статей та навчальна література; визначено чинники формування товарної категорії органічного масла шляхом критичного аналізу зібраної інформації в електронних журналах, де попередньо здійснено опитування стосовно зацікавленості споживачів в органічній продукції, критерії, якими вони керуються при виборі та фактори, що заважають регулярно здійснювати покупку масла вершкового органічного; виокрем- лено переваги, особливості масла органічного вершкового, що позитивно впливають на організм людини. Ключові слова: ринок органічної продукції, товарна категорія масла вершкового органічного, споживчі переваги, формування попиту, харчова та біологічна цінність.

В умовах нестійкого зволоження північного Степу виникає необхідність вивчення застосування регулятора росту рослин Грейнактив-С у технології вирощування ячменю звичайного ярого голозер-ного та плівчастого типу в контексті змін клімату. Проведене комплексне вивчення та аналіз застосування регулятора росту в ресурсозберігаючій технології вирощування ячменю звичайного (яро го). На ділянках, де застосували препарат Грейнактив-С кількість стебел плівчастого ячменю ярого сорту Вікінг була більшою порівняно з контрольним варіантом на 27–71 шт./м2 (6,1–16,1 %), голозерного сорту Кардинал – на 16–70 шт./м2 (3,4–14,6 %). Врожайність ячменю ярого визначаєть-ся кількістю продуктивних стебел на одиниці площі і масою зерна з одного колоса. При цьому маса зерна з одного колоса прямо залежить від його озерненості. Використання регулятора росту рослин Грейнактив-С для обробки насіння та обприскування рослин у фазу кущіння позитивно вплинуло на елементи індивідуальної продуктивності рослин ячменю ярого. Більша маса зерна 1,12 та 1,03 г у головному колосі як голозерного, так і плівчастого сорту формувалась у варіанті обробка насіння + обприскування посівів у фазу кущіння Грейнактив-С. Комплексне використання РРР Грейнактив-С, дію-чою речовиною якого є добре розчинна у воді біологічно активна органічна сполука, структура якої близька до структури білкової речовини, містить велику кількість атомів азоту і має фунгіцидні та бактерицидні властивості, для обробки насіння та обприскування посівів плівчастого та голозерного ячменю ярого забезпечило суттєве зростання урожайності на – 0,68 т/га та 0,52 т/га (15,3 та 13,2 %). За результатами експериментальних досліджень визначена доцільність застосу-вання регулятора росту Грейнактив С для передпосівної обробки насіння та обприскування посівів у фазі кущіння з метою підвищення стійкості рослин ячменю звичайного (ярого) до екстремальних умов вирощування та збільшення рівня урожайності. Отримані результати підтвердили перспекти-вність використання РРР Грейнактив-С у ресурсозберігаючій технології вирощування плівчастого та голозерного ячменю ярого в умовах степової зони України.

Проаналізовано річну динаміку опаду та його фракцій (хвоя сосни звичайної; листя дуба звичайного; листя супутніх порід; гілки; кора; шишки сосни звичайної; жолуді дуба звичайного; насіння інших порід; плюски жолудів, крилатки насіння; лишайники, мохи) у середньовікових грабово-сосново-дубових деревостанах, які сформувалися природним шляхом на зрубах різних способів поступових рубок головного користування (рівномірна поступова дво- і триприйомна та групово-вибіркова 3-прийомна), і в стиглому материнському деревостані (контроль) в умовах Львівського Розточчя. Як на контрольній, так і на експериментальних ділянках виявлено три піки опадання органічної маси протягом року: найбільший у жовтні і два менші – у зимовий період і в травні. Встановлено, що річна маса опаду становить 5-6 т/га, а способи рубок безпосередньо не впливають на частку опалої органічної маси та її річну динаміку.

У статті наведено дані щодо впливу композиції мікроелементів (Fe, Cu, Mn, Co, Zn) у формі наноаквацитрату на гістоструктуру імунокомпетентних органів. Встановлено, що введення до складу раціонів курчат-бройлерів мікроелементів у нанодисперстній формі у кількостях, що є значно нижчими за ті, що входять до складу мінеральних преміксів в органічній формі (10‒50%), забезпечує відповідний морфофункціональний розвиток тимусу, клоакальної сумки і селезінки. Маса цих лімфоїдних органів, особливо індекси їх маси в птиці дослідних груп, не зазнавали суттєвих відхилень, і лише в курчат першої дослідної групи, за умови введення нанобіометалів у високій (рівній кількості мікроелементів у молекулярній формі) дозі, відзначена тенденція до незначного зниження маси досліджуваних імунобіологічних органів. За макроскопічних досліджень з’ясовано, що тимус, клоакальна сумка і селезінка мали характерну анатомічну будову, відповідне забарвлення, пружну консистенцію. Мікроскопічно структура тимусу в птиці усіх дослідних груп була збережена, мала часточкову будову. Кіркова речовина займала більшу площу, була щільно заселена тимоцитами різних розмірів. Мозкова речовина була представлена лімфоцитами, макрофагами і епітеліоретикулоцитами, в тому числі тільцями Гасаля. Клоакальна сумка у курчат всіх груп була округлої форми, невеликих розмірів, світло-рожевого кольору, порожнистої структури, без вмістимого. При її мікроскопічному дослідженні гістоструктура цього органу була збережена. Клітинний склад представлений лімфоцитами і лімфобластами. Сполучнотканинні прокладки рельєфно відділяють фолікули. Однак у курчат, що отримували високу (1 : 1) і надто низьку (0,1 : 1) кількість аквацитрату біометалів, порівняно з хлористоводневими і сульфатними їх солями, спостерігали виражене зменшення розмірів і кількості часточок, клітинне спустошення паренхіми, потовщення сполучнотканинних прошарків та інфільтрацію клітинами різного гістіоцитарного ряду, що свідчило про виражений розвиток деструктивних змін та процесів інволюції органу. Селезінка макроскопічно у птиці дослідних груп мала округлу форму, темно-червоний колір, збережену структуру на розрізі. Мікроскопічно гістоструктура органу була збережена, з наявним поділом на червону і білу пульпу, наявністю малих і середніх лімфоцитів, лімфобластів і плазмоцидів у клітинному складі вузликів. Отже, введення до складу раціонів курчат-бройлерів мікроелементів в наноформі дозволяє досягти позитивного результату від їх дії в значно менших дозах, що є позитивним як в економічному, так і екологічному аспектах.

Вступ. Метаболічні порушення внаслідок соматотропної недостатності в дорослих можуть бути причиною серйозних ускладнень, зокрема — розвитку атеросклерозу, остеопенії та остеопорозу, суттєвого погіршення якості життя хворих. Лікування соматотропної недостатності в дорослих веде до покращення якості та прогнозу життя, разом із тим, довготривалі дослідження ефективності лікування препаратами рекомбінантного гормону росту (рГР) дорослих пацієнтів зі соматотропною недостатністю поодинокі та стосуються невеликої кількості обстежених, тому їх проведення є актуальним. Мета — визначення діагностичних критеріїв набутої соматотропної недостатності (НСТН) у дорослих хворих, дослідження ефективності та безпечності їх лікування препаратами рекомбінантного гормону росту (рГР). Матеріал і методи. Проведено комплексне обстеження 20 хворих (13 жінок і 7 чоловіків), яким було встановлено діагноз множинної недостатності гормонів аденогіпофізу з набутою недостатністю соматотропного гормону (СТГ). Вік обстежених становив 20-63 роки, тривалість захворювання — 3-25 років. У 10 хворих (50%) прояви захворювання було виявлено в дитинстві (у 6 з них хвороба розвинулася внаслідок видалення пухлини гіпофіза, у 1 — внаслідок розриву ніжки гіпофіза під час пологів, у 3 — синдром порожнього турецького сідла з гіпоплазією тканини гіпофіза). Тобто, у цих хворих мала місце органічна соматотропна недостатність, що виникла внаслідок внутрішньочерепного ураження гіпофіза. Ці хворі отримували в дитинстві лікування рГР і при переході в дорослий вік їм було проведено ретестування для підтвердження наявності недостатності СТГ. У інших 10 хворих (50%) набута недостатність СТГ виникла в дорослому віці після хірургічних втручань із приводу видалення пухлин гіпофіза. Усі отримували стабільну замісну терапію і на момент верифікації набутої СТГ недостатності були компенсовані. Проводили двофотонну остеоденситометрію, визначення антропометричних, гормональних і біохімічних показників. Рівні СТГ (базальний та під час стимуляційного тесту з інсуліном), остеокальцину, інсуліноподібного чинника 1 (ІЧР‑1) і концентрацію ІЧР-зв’язуючого білка 3 (ІЧР-ЗБ‑3) в крові визначали радіоімунним методом. Лікування проводили з використанням препарату рГР у середній добовій дозі 0,2-0,6 мг/добу. Безпечність, переносимість та ефективність лікування оцінювали через 1, 3, 6 і 12 міс., а показники порівнювали з даними до лікування. Результати. Діагноз недостатності СТГ підтверджувався у хворих низьким рівнем СТГ (базальним і під час проведення стимуляційного тесту з інсуліном). Рівень ІЧР‑1 до лікування був низьким (стандартне відхилення складало в середньому –4,36). Лікування було ефективним у всіх хворих. Зміни шкіри, запалення або алергічні реакції в місцях введення препарату не спостерігалися. Соматичні розлади та супутні захворювання протягом лікування не виявлено. За результатами анкетування всі хворі відмічали значне покращення самопочуття, знижувалися ознаки тривожності, відмічено підвищення активності та фізичної витривалості. Спостерігалася значна динаміка антропометричних показників: зменшувалися маса тіла, об’єм талії та стегон. Центральний і периферичний індекси товщини шкірної складки знижувався у 2,5 раза. У 4 хворих із недостатністю СТГ, виявленою в дитинстві, та відкритими кістковими зонами росту відмічалося збільшення лінійного росту. Через 3, 6, 9 і 12 міс. лікування рівні ІЧР‑1 і ІЧР-ЗБ‑3 зростали р<0,05. Відмічено зниження підвищеного рівня холестерину крові (до лікування — 7,05±1,30 ммоль/л, через 12 місяців лікування — 3,84±0,90 ммоль/л, р<0,05). Рівень остеокальцину крові протягом 12 міс. лікування зростав від 17,60±0,02 нг/мл до 35,30±0,10 нг/мл (р<0,05), що відображало покращення процесів остеосинтезу і супроводжувалося позитивними змінами показників остеоденситометрії. Висновки. 1. НСТН у дорослих хворих частіше розвивається внаслідок пухлинних процесів гіпоталамо-гіпофізарної області, нейрохірургічних втручань і травм головного мозку. Необхідною складовою діагностичних процедур є моніторинг соматотропної функції гіпофізу (базальний та під час навантажувальних тестів). 2. У процесі лікування рГР вірогідно зростали рівні ІЧР‑1 і ІЧР-ЗБ‑3 (знижені до лікування), (р<0,05), що свідчить на користь їх використання для оцінки ефективності лікування. Застосування препарату рГР у дорослих хворих із НСТН є безпечним, ефективним, приводить до суттєвого покращення метаболічних процесів, якості життя та має бути тривалим.

Мета. Встановити вплив різних систем удобрення на біометричні параметри рослин протягом всього періоду вегетації, урожайність та якість бульб за вирощування в умовах Лісостепу України. Методи: польові, лабораторні та розрахунково-статистичні дослідження. Результати. Наведено результати ефективності використання різних видів добрив та мікробних препаратів в технології вирощування батату (Ipomoea batatas) в умовах Лісостепу України. Доведено позитивну дію використання мінеральних добрив на ростові процеси рослин батату, особливо в першій половині вегетації. За використання органічних добрив активне наростання листко-стебельної маси зазначається в другій половині вегетації, що, більш за все пов’язане з поступовим надходженням елементів живлення до ґрунтового розчину за повільної мінералізації органічної речовини. Максимальне наростання площі листків батату відмічається на 40–70 день після висадки розсади. В третій декаді червня на початку розгалуження пагонів батату без використання добрив сформувалась мінімальна площа листків (1,68 тис. м2/га), за використання добрив даний показник складав 2,75–4,54 тис. м2/га в залежності від видів та доз добрив для сорту батату Слобожанський рубін максимальний рівень урожйності забезпечує внесення N370P370K450 в комплексі з позакореневими підживленнями «Нутрівант плюс універсальний» (20,65 т/га), також позитивний вплив мало застосування N185P185K225, що забезпечило врожайність 18,34 т/га. Для сорту Адмірал максимальний рівень урожайності отримано за використання органічних добрив, золи та комплексу мікробних препартів (10,45 т/га). Висновки. Використання мінеральних добрив зумовлює активне наростання вегетативної та кореневої маси, площі листкового апарату рослин батату впродовж всієї вегетації батату. За використання органічних добрив зазначається інтенсивне розвинення коренів рослин в другій половині вегетації та гальмування процесів формування листо-стебельної маси. Отже, для умов Лівобережного Лісостепу України для інтенсивних технологій вирощування батату краще використовувати дозу мінеральних добрив N185P185K225, що забезпечує зростання урожайності на 19,37-19,64 т/га (12,0–24,7%). Для технологій органічного виробництва для сорту Слобожанський рубін більш ефективним є застосування перегною 20 т/га та зола 1 т/га, для сорту Адмірал – у комплексі з мікробними препаратами, що забезпечує отримання прирост урожайності бульб на рівні 9,79-10,45 т/га (30,9-39,7%) відповідно.

Метою досліджень було порівняння ефективності комплексного використання біопрепаратів та їх дозування за вирощування столового буряка в умовах відкритого ґрунту до існуючої інтенсивної тех-нології вирощування. Методи. До схеми досліду входили варіанти, де застосовували рекомендовану та подвійну дозу біопрепаратів компанії БТУ-центр (Україна). За контроль взято технологію вирощування столового буряка за інтенсивної технології, яка є рекомендованою для даного району Насіння двох сортів столового буряка Червона куля та Носівський плоский висівали в І декаді травня за рядкової схеми висіву 45 см. Під час ведення досліду використовували загальноприйняті методи, а саме: польовий і лабораторно-польовий. Їх використовували для спостереження за процесами росту, розвитку і формування продукції; метод синтезу для формування висновків, статистичний аналіз – встановлення ефективності технології вирощування. Результати. Використання органічної технології вирощування столового буряка і застосування рекомендованої дози біопрепаратів подовжує вегетаційний період на 2–3 доби по сортах Червона куля та Носівський плоский. Застосування такої технології у відкритому ґрунті впливає позитивно на біометричні показники рослини, де кількість листків збільшується від рекомендованої дози препаратів до 25 шт./рослині, а за подвійної дози – до 26 шт./рослині. Одночасно, рекомендована доза біопрепаратів збільшує довжину листка до 17 см, під час вирощування сорту Червона куля ширина листка збільшується на 12–25 %, а за вирощування сорту Носівський плоский на 11 %. Також, рекомендована або подвійна доза біопрепаратів компанії БТУ- центр збільшує масу коренеплоду до 212,9–220,8 г та позитивно впливає на довжину коренеплоду сорту Червона куля. Органічне вирощування столового буряка, на основі рекомендованої дози біопрепаратів, збільшує діаметр коренеплоду до 8,1–8,4 см по сортах Носівський плоский та Червона куля. Висновки. З метою отримання високих і сталих врожаїв коренеплодів столового буряка під час вирощування сортів Червона куля і Носівський плос-кий слід застосовувати органічну технологію вирощування із використанням біопрепаратів компанії БТУ-центр. Бактерії, які входять до складу препаратів своєчасно забезпечують рослину елементами живлення, впливають на процеси росту та формування стандартного коренеплоду, зменшують кількість патогенної мікрофлори та шкідників . Рекомендована доза і кількість бактерій або подвійне їх збільшення сприяють у формуванні технічної стиглості продуктового органу, накопиченні поживних елементів і формуванні високої врожайності. Вирощування столового буряка за органічної технології та використанні рекомендованих доз біопрепаратів сприяє в підвищенні врожайності до 40,1 т/га по сорту Носівський плоский та до 42,2 т/га по сорту Червона куля, а застосування подвійної дози біопрепаратів сприяє в підвищенні врожайності до 38,0–39,4 т/га, що збільшує врожайність коренеплодів столового буряка лише на 10–13 %.

Вступ. Аскорбінова кислота (АК) та органічні кислоти (ОК) синтезуються в усіх рослинах і є важливою частиною їх метаболізму, а також невід’ємною частиною метаболізму людського організму. Дослідженню механізмів дії їх екстрактів передує детальне вивчення складу, зокрема АК та ОК, вміст яких може змінюватися на різних фізіологічних фазах розвитку. Мета дослідження – визначити вміст аскорбінової та органічних кислот у пагонах лохини високорослої трьох сортів на різних стадіях їх фізіологічного розвитку. Методи дослідження. Матеріалом для дослідження були пагони лохини високорослої (Vaccinium Corymbosum L.) сортів Блюджей, Блюкроп та Еліот. Вміст аскорбінової кислоти визначали спектро­фотометричним методом, описаним Hewitt, Dickes (1961), вміст органічних кислот в екстрактах – за Державною Фармакопеєю України (2015). Результати й обговорення. Одержані результати продемонстрували високий вміст АК та ОК у пагонах лохини високорослої досліджуваних сортів. Під час аналізу встановили, що він майже збігався в цих сортах. Вміст АК перебував на рівні 42,61–83,62 м??100 ?г·100 г-1 сухої маси (СМ) (найнижчий показник – 42,61±1,82 мг·100 г-1 СМ у період підготовки до зимового спокою) в сорті Блюджей, 49,02–102,5 мг·100 г-1 СМ – у сорті Блюкроп, 70,87–98,04 мг·100 г-1 СМ – у сорті Еліот. Вміст ОК змінювався в межах 2,19–5,26 % у сорті Блюджей, 3,12–7,83 % – у сорті Блюкроп та 3,80–9,16 % – у сорті Еліот. Висновки. Сорти лохини високорослої з різними термінами дозрівання плодів відрізняються за вмістом аскорбінової та органічних кислот у пагонах протягом періоду вегетації. Результати нашого дослідження свідчать про те, що пагони V. corymbosum сортів Блюджей, Блюкроп та Еліот мають достатньо високий вміст аскорбінової й органічних кислот і можуть бути використані для подальшого вивчення механізмів дії їх екстрактів як лікувальних засобів для профілактики різних захворювань, пов’язаних з вільними радикалами та порушеннями обміну речовин у людини і тварин.

Стаття присвячена вивченню можливості вирощування курчат-бройлерів органічним способом для отримання якісної та безпечної курятини. Здійснено порівняння процесу вирощування, динаміки набору живої маси курчат органічного вирощування з традиційною інтенсивною технологією. Акцентовано висвітлено питання зміни біохімічних та морфологічних показників периферичної крові в динаміці. Проведеними дослідженнями патологічних відхилень у картині крові курчат різного віку не виявлено. Певні коливання відповідали віковим періодам росту й розвитку, а також деякому впливу стрес-факторів зовнішнього середовища. Гуманна складова органічного вирощування курей перекриває економічні видатки, пов’язані з більш тривалим періодом утримання, а органічна продукція має додану вартість. Однак лише створення належних умов утримання і догляду птиці для задоволення їх природних потреб, годівля натуральними, екологічно чистими кормами в кінцевому результаті дозволяє отримати якісну й безпечну органічну продукцію. The article is devoted to the study of the possibility of growing broiler-chickens in an organic way to produce high-quality and safe chicken. The growing process, the dynamics of a set of live weight of organic growing chickens are compared with the traditional intensive technology. Organic foods are healthier for consumers than traditional ones. The productivity, well-being and health of farm animals depend not only on feeding, but also on the conditions of maintenance and care. The hematological research promotes the study of the influence of a certain factor on the mechanisms of regulation of metabolic homeostasis of the internal environment of the organism and the productivity of the poultry. The issues of changes in the biochemical and morphological parameters of peripheral blood over time are highlighted. Studies have not revealed pathological abnormalities in the blood picture of chickens of different ages. Some fluctuations in blood glucose, as well as protein and hemoglobin, respectively, in most control points corresponded to age periods of growth and development, but also some influence of environmental stress factors (elevated air temperature) was noted. The dynamics of oscillations of blood cells was within the physiological norm for chickens of slowly growing breeds. Significant deviations testifying the violation of the health status of the poultry were not established. The humane component of organic chicken raising covers the economic costs associated with a longer period of keeping and organic products have added value. However, only with the creation of proper conditions for the maintenance and care of poultry to meet their natural needs, when feeding with natural, environmentally friendly feed – you can ultimately receive high-quality and safe organic products.

Мета дослідження – проведення конкурсного випробування сучасного гібридного складу культури, його еколого-господарське обґрунтування, а також установлення оптимальної норми висіву. На вивчення були винесені такі елементи фенолого-біометричного та структурного характеру: тривалість вегетаційного періоду й окремих міжфазних періодів культури, висота рослин декоративного соняшнику, виживання рослин упродовж вегетації, кількість квітучих кошиків на рослині, діаметр кошика, маса пелюсток з одного суцвіття та з однієї рослини. Методи. Реалізацію поставленої наукової мети було здійснено закладанням і проведенням двофакторного польового досліду, у якому фактором А виступав гібрид культури (Teddy F1, Double Sunking F1, Santa Fe F1), а фактором В – норма висіву культури (50, 60 та 70 тисяч штук схожих насінин на 1 гектар). Результати. У досліді істотно виділявся гібрид Teddy F1, тривалість утворення фази повних сходів якого з момента сівби була найменшою з-поміж інших варіантів фактора А і становила 6 діб, що на 4 та 5 діб менше, ніж у варіантах гібридів Double Sunking F1 та Santa Fe F1. Збільшення норми висіву зумовлювало також істотне зменшення діаметра суцвіть за всіма варіантами гібридів культури: даний показник у гібрида Teddy F1 зменшувався від 11,7 до 6,3 сантиметрів за середнього значення 8,7 сантиметрів; Double Sunking F1 – від 8,4 до 5,5 сантиметрів (7,0 сантиметрів); Santa Fe F1 – від 9,3 до 6,0 сантиметрів (7,5 сантиметрів). Габітус окремих суцвіть культури за варіантами досліду зумовив і диференційований характер такого показника, як збір повітряно-сухих пелюсток з одного кошика. Лідером за зазначеним показником у досліді відмічений також гібрид Teddy F1: за середнього значення 1,4 грам продуктивність одного кошика гібрида зменшувалося від 1,7 до 0,9 грама зі збільшенням норми висіву від 50 до 70 тисяч штук на гектар. Ця ж динаміка простежувалася нами і за рештою гібридів: Double Sunking F1 – 0,7 грама (1–0,5 грама); Santa Fe F1 – 0,8 грама (1,0–0,6 грама). Продуктивність окремих рослин (маса чоловічих пелюсток у повітряно-сухому стані, зібрана з 1 рослини) за варіантами фактора А мала такий вигляд: гібрид Teddy F1 забезпечив отримання з однієї рослини в середньому 4,0 грами фітосировини; гібрид Double Sunking F1 – 1,5 грама, а гібрид Santa Fe F1 – 1,8 грама. Висновки. Оптимальною нормою висіву за всіма варіантами гібридів визнано норму 50 тисяч штук на гектар, за якої продуктивність окремої рослини була максимальною і за варіантами фактора А становила 5,1, 2,2 та 2,6 грами повітряно-сухих пелюсток відповідно, що в перерахунку на одиницю посівної площі становить відповідно 25,5, 11,0 та 13,0 кілограмів на гектар фітосировини в повітряно-сухому стані.

Наведено результати досліджень впливу складу субстрату на біомасу штучної популяції Eisenia foetida та вихід вермикомпосту. Використання в якості компонентів вермикомпосту вичавок із плодів яблук, ґрунту, соломи та кролячого гною позитивно впливає на приріст біомаси штучної популяції черв'яків. Біомаса черв'яків здатна виробити із 1 м3 органічних решток від 0,71 до 1,2 т вермикомпосту. Маса отриманого вермикомпосту залежить від вихідного субстрату. Для отримання більшої чисельності гнойового черв'яка найдоцільніше використовувати субстрати з кролячим гноєм.

Вступ. Йод як складова тиреоїдних гормонів накопичується в щитоподібних залозах. Це дозволяє досліджувати функціональну активність щитоподібних залоз, орієнтуючись на показники вмісту йоду в їх тканині. Мета дослідження – за умов субклінічного гіпертиреозу дослідити вплив йоду органічного і неорганічного на його вміст у тканині щитоподібних залоз. Методи дослідження. Білі нелінійні щури-самці (n=90) з початковою масою тіла 140–160 г упродовж 30-ти днів перебування на ізокалорійному крохмально-казеїновому йододефіцитному раціоні з харчовою сумішшю приймали мінімально діючу, помірну та велику дози йоду (21, 50, 100 мкг/кг маси тіла) з калію йодидом (йод неорганічний) або йодобілковим препаратом із чорноморської червоної водорості філофори ребристої (йод органічний). Вміст йоду в тканині щитоподібних залоз (абсолютний, відносний та з розрахунку на 100 г маси тіла) визначали, використовуючи принцип методу L. Winkler у модифікації J. F. Sadusk, Jr., & E. G. Ball. Результати й обговорення. Вміст йоду в щитоподібних залозах залежав від його хімічної природи та дози. Приймання 21 мкг/кг маси тіла йоду органічного викликало різке зростання його вмісту в щитоподібних залозах; зі збільшенням спожитої дози йодонакопичувальна здатність органа зменшувалася. Вміст йоду в щитоподібних залозах при прийманні 21, 50 і 100 мкг/кг маси тіла йоду неорганічного був значно нижчим, ніж при споживанні аналогічної кількості йоду органічного. Споживання великої (100 мкг/кг маси тіла) дози йоду обох йодовмісних речовин супроводжувалося зменшенням його вмісту в тканині щитоподібних залоз. Висновки. За умов субклінічного гіпертиреозу споживання йоду органічного значно збільшує вміст йоду в тканині щитоподібних залоз, вплив йоду неорганічного є менш вираженим. Найкращі передумови для зростання функціональної активності щитоподібних залоз створює приймання мінімально діючої дози (21 мкг/кг маси тіла) йоду органічного і мінімально діючої та помірної доз (21 і 50 мкг/кг маси тіла) йоду неорганічного. Найнижчу функціональну активність щитоподібних залоз можна очікувати в щурів, які споживали йод органічний і неорганічний у великій дозі (100 мкг/кг маси тіла).

Актуальним нині є збагачення продуктів харчування мінеральними сполуками, які здебільшого споживаються людством у недостатній кількості. Серед особливо дефіцитних виділяють органічні сполуки селену. Метою роботи було розробити технологію, дослідити властивості та показники якості йогурту із використанням біологічно активної добавки «Селен Альга Плюс». Біодобавка «Селен Альга Плюс» містить у своєму складі органічний селен, вітаміни Е, С, йод та топінамбур. На першому етапі експериментальних досліджень визначали вплив біодобавки на органолептичні показники дослідних зразків йогурту. Контролем служив класичний йогурт. Досліджували два способи внесення біодобавки: до пастеризації в нормалізовану суміш; після пастеризації перед заквашуванням. Контрольним зразком був класичний йогурт. У результаті експериментальних досліджень встановлено концентрацію біодобавки «Селен Альга Плюс» у кількості 0,6% від маси суміші до пастеризації або 0,4% після пастеризації, що відповідає 50% нормі споживання селену на добу за вживанні в їжу 200 г продукту. У зразках йогурту протягом зберігання на 1, 7, 14-ту доби досліджували органолептичні, фізико-хімічні та мікробіологічні показники згідно ДСТУ 4343:2004 «Йогурти. Загальні технічні умови». Протягом 7 діб не було помічено погіршення органолептичних показників. Проте, в наступні доби зберігання спостерігали незначне виділення сироватки у всіх зразках йогурту, що впливає на споживчі властивості продукту. З аналізу отриманих показників титрованої кислотності йогурту з селеном під час зберігання випливає закономірність інгібуючого впливу біодобавки в концентрації 0,6 і 0,4%. Встановлено, що в контрольному зразку йогурту без селену, відбувалося поступове зростання молочнокислих мікроорганізмів упродовж 14-добового періоду зберігання. За вмістом патогенних мікроорганізмів впродовж зберігання зразки йогурту відповідали вимогам чинного ДСТУ.

Виконано аналіз відомих методів переробки курячого посліду та осадів стічних вод. Запропоновано термічну переробку зазначених відходів методом окиснювального піролізу. Створено високотемпературну установку періодичної дії для проведення експериментальних досліджень. Вироблено гранули з посліду та осадів стічних вод. В процесі окиснювального піролізу волога посліду перетворюється в пар, який взаємодіє з розпеченим вуглецем і активує його. Після переробки маса посліду зменшується в 2-3 рази, а вміст поживних речовин (Р2О5, К2О) збільшується в порівнянні з вихідним продуктом. Отриманий продукт не містить патогенної мікрофлори, має пористу структуру і достатню механічну міцність, що важливо для його транспортування. За результатами переробки посліду було отримано два продукти: карбонізований послід та горючий газ з теплотою згоряння 5,8…6,1 МДж/м3. Вміст поживних речовин в карбонізованому посліді становив: Р2О5 – (14,0…18,8 %); К2О – (7,8…11,1 %). Активність по йоду – 22,3…24,2 %. Для переробки були відібрані дві партії мулу: мул тривалого зберігання (понад 20 років) очисних споруд м. Києва та свіжий мул (3 роки) м. Львова. В процесі переробки осаду стічних вод було встановлено, що при температурі 800 – 850 °С коксозольний залишок спікається, тому максимальну температуру було обмежено до 700 °С. Вміст Р2О5 в карбонізованому мулі становив 17,3…23 %. Проведеними експериментами підтверджена гіпотеза про можливість термічної переробки посліду і мулу методом окиснювального піролізу в нетрадиційні органічні добрива, які містять фосфор і калій. Відповідно до Європейського зеленого курсу (European Green Deal), планується скоротити застосування мінеральних добрив і засобів захисту рослин на 20 % найближчого десятиліття. Замінити традиційні мінеральні добрива можна органічними: карбонізованим послідом і карбонізованим мулом Бібл. 11 , табл. 1, рис. 3.

Розглянуто хімічний склад надземної маси Мelilotus albus Medik. і M. officinalis (L.) Pall. Наведено кількісні характеристики вмісту органічних (протеїну, жиру, клітковини, безазотистих екстрактивних речовин) і мінеральних (загальної золи, кальцію, фосфору) речовин. Показано динаміку їх накопичення. Вказано шляхи практичного використання цих видів.

У статті досліджуються стильові особливості малої прози Олеся Гончара, індивідуальна творча манера художнього моделювання трагічного досвіду Другої світової війни та років повоєнної відбудови країни. Виявлено основні засади стильового синкретизму, оприявленого в малій прозі письменника, де органічно поєдналися реалізм, романтизм та елементи символізму. З’ясовано, що для Гончара-прозаїка було важливо йти за правдою життя, відображати героїв, які мали реальних прототипів, відтворювати дійсний час і простір. Проте автор активно поєднує реальний хронотоп з умовним, порушуючи усталені норми соцреалістичної поетики. Акцентуючи на об’єктивності зображення людини й світу, на соціально вмотивованих темах та характерах, письменник майстерно вводить у свої тексти естетику романтизму, яка втілилась в ідеалізації простої людини, у зображенні непересічних характерів, у відтворенні широкого спектру емоційних регістрів душі. Порушуючи важливі проблеми суспільного, духовного, морально-етичного та екзистенційного планів, Олесь Гончар також активно синтезує епічні, ліричні та драматичні засоби вираження. Досліджено, що важливими засобами втілення авторських задумів у новелах та оповіданнях Олеся Гончара є динамічний сюжет, майстерне портретування, увага до деталі, символізація пейзажних образів, індивідуалізація мовлення героїв, культура й глибина смислового навантаження художнього слова. Авторський ідіостиль позначений семантикою вітаїзму, філософською заглибленістю, виразним антимілітарним спрямуванням.

У статті наводяться результати досліджень посівних властивостей насіння, обробленого новими препаратами гумінової природи, які виробляються компанією Soil-Biotics (США). В лабораторних умовах досліджували дію стимуляторів на енергію проростання, лабораторну схожість, інтенсивність наростання органічної маси та протікання ростових процесів. Встановлено, що обробка насіння препаратом «Seed treatment» сприяє швидшому наростанню органічної маси, активації водопоглинальної здатності насіння та інтенсифікує ростові процеси. Відмічена позитивна дія препарату на схожість насіння за умови витримки експозиції обробка 45 днів. Застосування препарату «Foliar concentrate» також посилювало ростові процеси та сприяло наростанню кореневої маси проростків. The results of researches of sowing properties of seed which was treated by new humic preparations (which are made by a company «Soil Biotics», USA) are presented in the article. In laboratory terms we probed stimulant effect on germination energy, laboratory germination, intensity of growth of organic mass and flowing of growth processes. We found that treatment of seed by preparation «Seed treatment» favors to more rapid growth of organic mass, activating of water absorption ability of seed and intensifies growing processes. We noted the positive influence of preparation on the growth processes on condition of treatment exposure 45 days. Application of preparation «Foliar concentrate» also strengthened growth processes and stimulates the growth of sprouts root mass.

Сіножаті є джерелом високоякісних та дешевих кормів для тваринництва. Застосування добрив є одним з найефективніших заходів поліпшення сінокосів. Під їх впливом відбуваються спрямовані зміни умов зростання лучних рослин, що призводить до домінування цінних видів злакових трав. Тому метою досліджень було виявити основні фактори впливу органічних речовин у кормі злакового аг-рофітоценозу в умовах Прикарпаття. Наведено результати досліджень впливу удобрення на хімічний склад та якість корму фітомаси злакових травосумішок сінокісного використання. Вста-новлено, що на хімічний склад та якість корму рослинної маси впливають сезонні та річні зміни ви-дового складу та удобрення. Найбільший вміст сирого протеїну, обмінної енергії, кормових одиниць та найбільша забезпеченість кормової одиниці перетравним протеїном досліджуваних траво-сумішок спостерігалось при внесенні азотних добрив у дозі N75 та N150. Встановлено, що внесення на злаковий травостій мінеральних добрив у дозі N150P 60K90 з рівномірним розподілом азоту дає змогу отримати корм із вмістом сирого протеїну 16 %, сирого білка – 13,3 %, сирого жиру – 3,7 %, сирої клітковини – 28,5 %, без азотистих екстрактивних речовин – 41,6 %. Під впливом азотних добрив дещо збільшувався вміст сирої золи кальцію та магнію. На варіанті з внесенням N150 також дещо змінювалась і поживність корму та енергоємність, вміст кормових одиниць збільшився від 72–73% до 74–75 % при зоотехнічній нормі 80–90 %, а обмінна енергія в 1 кг сухої маси підвищилась від 8,0–8,1 до 8,2–8,3 МДж/кг при зоотехнічній нормі 8–9 МДж/кг. Порівнюючи мінеральний склад корму злакового травостою із зоотехнічними нормами, виявилось, що загалом він відповідав цим нормам та придатний для годівлі великої рогатої худоби.

Досліджено продуктивність та збереженість кроленят гібриду «Хі-плус» (помісей другого покоління) при випоюванні різних доз підкислювача F1. Ефективність підкислювача «F1» обумовлена синергічним поєднанням властивостей органічних кислот. Препарат сприяє зниженню рН та буферної здатності у воді, а також у травному тракті тварин і птиці. За рахунок такої дії складових препарат пригнічує ріст і розвиток хвороботворних бактерій (E.colі, Salmonella spp.,Campylobacter spp., Pseudomonas spp. і ін.), при цьому зменшуючи негативний вплив патогенної мікрофлори на організм. Жива маса кроленят у сорокаденному віці на 149 та 194 г більша у дослідних груп у порівнянні з контрольною. Причому, ті кроленята, що отримували дозування підкислювача вдвічі більше, показали найкращі результати збільшення живої маси. Ця тенденція зберіглася в усі досліджені періоди. Так, кроленята ІІ дослідної групи перебільшили контрольну групу за живою масою у 50-денному віці на 297 г, у 60-денному – на 300 г, у 70-денному – на 303 г, у 80-денному – на 309 г, у 90-денному – на 310 г. Кроленята ж першої дослідної групи також перебільшували кроленят контрольної групи, але різниця була набагато меншою – 172, 183, 211 та 220 г відповідно досліджуваного віку. Отже, випоювання підкислювача виявилося ефективним. Кроленята збільшили свій ріст і гібриди другого покоління не поступалися енергією росту гібридам першого покоління. Найменший відсоток збереженості притаманний кроленятам контрольної групи у віковий період 30-60 днів (період після відсадки). Випойка підкислювача зменшила падіж кроленят після відсадки і відсоток збереженості вірогідно збільшився по дослідних групах І та ІІ на 15,7 та 21,6 % (р≤0,001). З 61 по 90 день життя збереженість кроленят по контрольній групі збільшилася на 25,7 %, що обумовлено завершенням формування шлунково- кишкового тракту у молодняку та накопиченням достатньої кількості позитивної мікрофлори. У кроленят дослідних груп збереженість більша і вірогідно різниться із контролем на 4,5 та 7,1 %. Результатами досліджень встановлено, що найбільша продуктивність притаманна кроленятам при внесенні у воду підкислювача у дозуванні 1 мл на 1 літр.

Нині вивчення шляхів збільшення обсягу біомаси енергетичних культур для біопаливного використання набуває актуального значення, що пов’язують із можливістю отримання додаткової енергії із поновлюваного рослинного ресурсу. Не менш важливим чинником при цьому є екологія довкілля. Адже за вирощування енергокультур необхідно мінімізувати вплив на навколишнє природне середовище та дотримуватися принципу сталості. Саме тому метою нашого дослідження було встановити вплив біологізації вирощування міскантусу гігантського на основі сумісного вирощування з бобовими культурами (без застосування добрив) на врожайність біомаси. Польовий дослід будо закладено та проведено в центральній частині Лісостепу на базі Полтавського державного аграрного університету. Ґрунти дослідної ділянки – чорноземи типові середньогумусні. Методи. Під час проведення досліджень застосовували загальнонаукові та спеціальні методи: стаціонарного польового досліду, аналізу й узагальнення, дисперсійний та кореляційний аналізи. Результати. За результатами багаторічного дослідження встановлено зростання вмісту органічної речовини ґрунту на варіантах сумісного вирощування міскантусу гігантського з бобовими культурами. При цьому депонування карбону в ґрунті варіювало в межах від 1,56 до 3,27%. Верхня частина орного шару ґрунту містили більший відсоток органічної речовини, нижня – значно менший. Визначено збільшення врожайності зеленої маси (до 52,3 т/га) та сухої біомаси (до 15,6 т/га) за сумісного вирощування трьохрічних рослин міскантусу гігантського з люпином багаторічним. Сумісне вирощування міскантусу з конюшинною та люцерною теж збільшувало врожайність, але лише на 0,5 т/га за сухою біомасою. На противагу варіанти міскантусу гігантського із люпином сприяли суттєвому зростанню врожаю на 1,1 т/га більше порівняно із контролем. Встановлено, що вміст органічної речовини в ґрунті має сильний зв’язок із врожайністю сухої біомаси міскантусу гігантського на усіх варіантах досліду за коефіцієнтів кореляції r ≥ 0,7. Висновки. Отже, застосування сумісного вирощування міскантусу гігантського разом із бобовими культурами сприяє збільшенню органічної речовини в ґрунті за одночасного зростання врожайності біомаси.

Одним зі шляхів розв’язання проблеми дефіциту білка рослинного походження є розширення видо-вого складу та посівних площ зернобобових культур, що характеризуються надзвичайно високою стабільністю зернової продуктивності у разі екстремальних екологічних умов, обумовлених компле-ксним впливом підвищених температур і нестачею продуктивної вологи в кореневмісному шарі ґрун-ту. Стосовно цього досить перспективною культурою є чина посівна. Її рослини мають унікальну здатність вступати в симбіотичні взаємовідносини із бульбочковими бактеріями роду Rhizobium і накопичувати впродовж вегетаційного періоду в надземній і кореневій біомасі молекулярний азот у формі білка та інших азотовмісних органічних сполук. Важливим агротехнологічним прийомом під-вищення рівня біологічної фіксації молекулярного азоту повітря є інтродукція в кореневу зону специ-фічних вірулентних, активних штамів бульбочкових бактерій. Симбіотична взаємодія між рослина-ми і мікроорганізмами-азотфіксаторами визначається комплементарністю генів макро- і мікросим-біонту, видовим складом, вірулентністю і активністю бактерій, повітряним, водним, температур-ним та поживним режимами ґрунту, що обумовлюють умови життєдіяльності обох компонентів симбіотичної системи та проходження продукційного процесу рослин чини посівної. Мета дослі-джень – підвищення продуктивності чини посівної за рахунок оптимізації мінерального живлення рослин у посівах. Під час досліджень виявлено, що проведення допосівної обробки насіння комплексом мікробіологічного препарату Різолайн (3,0 л/т) і біопротектору Різосейв (1,0 л/т) на фоні внесення N20Р40К40 має стимулюючий ефект на формування симбіотичного апарату чини посівної. Підвищен-ня рівня внесення мінерального азоту негативно впливає на бобово-ризобіальний симбіоз, що вира-жається у зменшенні кількості бульбочок та їх маси. Поєднання інокуляції насіння та позакоренево-го підживлення рослин у фазі гілкування мікродобривом Авангард Р Бобові (2,0 л/га) на фонах мінера-льного удобрення сприяє формуванню потужного асиміляційного апарату, збільшенню тривалості і продуктивності його фотосинтетичної роботи, підвищує рівень синтезованої органічної речовини, та у процесі її спрямування до репродуктивних органів, збільшує продуктивність рослин. У агротех-нологічному процесі вирощування чини посівної найбільш ефективним є поєднання допосівної іноку-ляції насіння комплексом мікробіологічного препарату Різолайн (3,0 л/т) і біопротектора Різосейв (1,0 л/т) та позакореневого підживлення рослин мікродобривом Авангард Р Бобові (2,0 л/га) на фоні внесення мінеральних добрив дозою діючої речовини N40Р40К40, що дає змогу підвищити рівень зерно-вої продуктивності посівів до 3,07 т/га.

Вступ. Цінною сировиною для розробки фітопрепаратів є журавлини болотної плоди, які застосовують при лікуванні інфекцій сечовидільної системи, застудних та стоматологічних захворювань. Біологічно активні речовини, що містяться в цій сировині, здатні проявляти антимікробні властивості щодо головних уропатогенних штамів мікроорганізмів. При розробці твердих лікарських форм для застосування в урології перспективним є одержання згущеного соку з журавлини болотної плодів. Мета дослідження – розробити технологію одержання та здійснити стандартизацію згущеного соку з журавлини болотної плодів. Методи дослідження. Свіжоодержаний та згущений сік з журавлини болотної плодів піддавали аналізу за такими показниками, як: опис, рН, сухий залишок (свіжий сік), ідентифікація і кількісне визначення основних груп біологічно активних речовин. Результати й обговорення. У результаті проведених досліджень розроблено оптимальну технологію одержання згущеного соку з журавлини болотної плодів. Для свіжоодержаного та згущеного соку визначено основні показники якості. Висновки. Обґрунтовано оптимальний метод одержання свіжого соку з журавлини болотної плодів та визначено такі його критерії якості, як: зовнішній вигляд, рН від 2,46 до 2,5, ідентифікація методами тонкошарової хроматографії, кольоровими реакціями, кількісне визначення методами титриметрії та УФ-спектрофотометрії (органічні кислоти – не менше 0,78 %, поліфеноли – не менше 1,8 %, таніни – не менше 0,39 %, проантоціанідини – не менше 0,33 %). При одержанні згущеного соку з журавлини болотної плодів встановлено, що оптимальним методом загущування є інфрачервоне сушіння при 35–40 °С до 30 % від початкової маси. Визначено основні показники якості згущеного соку з журавлини болотної плодів, а саме: опис, рН від 2,46 до 2,5, кількісний вміст (органічні кислоти – не менше 2,37 %, поліфеноли – не менше 5,37 %, таніни – не менше 1,06 %, проантоціанідини – не менше 0,95 %). Розроблено технологічну схему одержання згущеного соку з журавлини болотної плодів.

Мета. Мета статті – обґрунтування економічної ефективності та екологічної доцільності вирощування кукурудзи на зерно в короткоротаційних сівозмінах Західного регіону за різних рівнів антропогенних навантажень. Методологія / методика / підхід. Еколого-економічне оцінювання ефективності вирощування кукурудзи на зерно в короткоротаційних сівозмінах за інтенсивної та альтернативної органо-мінеральних систем удобрення виконували на основі інтерпретації інформаційного масиву даних, отриманих в умовах довготривалого експериментального модельного полігону Інституту сільського господарства Карпатського регіону впродовж 2016–2020 рр. Економічну ефективність визначали розрахунковим методом за розробленими нами технологічними картами. Результати. Досліджено, що комплексне застосування мінеральних (N120Р100К100) і органічних (як традиційних – гною, так і альтернативних – соломи пшениці озимої – стерневого попередника в сівозміні й зеленої маси післяжнивної сидеральної культури) добрив сприяє отриманню високої продуктивності зерна кукурудзи з виходом 6,10–6,87 т/га зернових, 8,20–9,20 т/га кормових одиниць і 0,49–0,55 т/га перетравного протеїну. Доведено, що найвищі значення умовно чистого прибутку (737 дол. США/га) та окупності 1 дол. США витрат (2,0 дол. США) забезпечуються за сумісного внесення мінеральних та альтернативних органічних добрив. Установлено, що високий умовний рівень рентабельності вирощування кукурудзи на зерно (72–104 %) формується за внесення мінеральних добрив у дозі N120Р100К100 на традиційних й альтернативних органічних фонах. Обґрунтовано еколого-стабілізаційну роль у ґрунтотвірних процесах органо-мінеральних удобрювальних комплексів, які пропоновані до застосування під час вирощування кукурудзи на зерно. Оригінальність / наукова новизна. Уперше в умовах Західного регіону науково обґрунтовано еколого-економічну доцільність вирощування кукурудзи на зерно в короткоротаційних сівозмінах за традиційних та альтернативних систем удобрення. Практична цінність / значущість. Запропоновані підходи до вирощування кукурудзи на зерно в короткоротаційних сівозмінах Західного регіону забезпечують високу її зернову продуктивність на рівні виходу 6,10–6,87 т/га зернових, 8,20–9,20 т/га кормових і 0,49–0,55 т/га перетравного протеїну, сприяють підвищенню умовного рівня рентабельності до 72–104 % за екологічно безпечного ведення сільськогосподарського виробництва.

Проведені дослідження ставили за мету експериментальне обґрунтування деяких адаптивних елементів технології виробництва часнику озимого, яке передбачає підбір сортів та строків висаджування. Дослідження організовано у зв’язку з тим, що часник дуже поширена в усьому світі овочева культура. Через вживання часнику в організм людини потрапляють природні вітаміни, цукри, органічні кислоти, харчові волокна, що забезпечують повноцінне харчування. Під час досліджень встановлена залежність збереження рослин і строком посадки. Краще за все зберігалися зубки часнику, які були висаджені у І декаду листопада – 86,4 – 93,6% залежно від сорту. Досліджувані сорти Любаша і Харнас перевищували контрольний сорт на 7,2 та 2%. Значно менше всходів було одержано привисаджуванні зубків у ІІ у декаду листопада (77,7–84,1 %), ще менше у ІІІ декаду жовтня (77,4–85,2). Різниця між варіантами досліду в розмірах кореневої системи до початку зимівлі в поєднанні з різницею у часі появи сходів навесні обумовило неоднакове наростання загальної маси рослин тільки до початку утворення цибулин (ІІ – ІІІ декади квітня). коли у часнику посилюється ріст і розвиток підземних цибулин. До середини травня цей показник поступово вирівнюється за всіма варіантами. Найкоротший період від появи сходів до початку утворення підземних цибулин встановлено у сорту Любаша – від 38 до 45 діб, який порівняно з контролем був на 2 – 7 діб менший.

Подано результати формування компонентів фітомаси та мортмаси в дубових полезахисних лісових смугах залежно від конструктивних особливостей, густоти й санітарного стану лінійних насаджень, а також наведено підсумки моделювання та статистичну оцінку компонентів живої та мертвої частин органічної маси рослин. Встановлено, що розподіл фітомаси деревостану полезахисних лісових смуг залежав від конструктивних особливостей лінійного насадження. Зі збільшенням ажурності вертикального профілю смуги зростає частка надземної фітомаси гілок та листя деревостану. Запаси фітомаси деревостану у полезахисних лісових смугах залежали від загальної продуктивності деревостану та визначалася запасом насадження. Проведено облік мортмаси за фракціями в лісових смугах із урахуванням змін базисної щільності під дією деструктивних процесів у деревині. Визначено, що компоненти наземної мортмаси становлять від 2,5 до 41,0 т . га-1.Оцінено потенційну кисневу продуктивність смугових насаджень та обсяги депонування вуглецю для насаджень третього періоду розвитку . Аналіз отриманих результатів дослідження свідчить, що у північно-східній частині лівобережного лісостепу лісові смуги поглинають 0,8–4,3 т вуглекислого газу на гектар на рік.

У статті наведено результати виробничих випробувань експериментальної зерносушарки BRICE-BAKER SCN-18/48 виробництва “KMZ industries” із повторним використанням робочих газів у поєднанні із дослідним теплогенератором на альтернативних видах палива виробництва ТОВ “ОН-СТЕЙТ”. Також у статті представлені способи використання альтернативних видів палива для сушіння зерна. Найпоширенішими видами альтернативних видів палива є органічні відходи від вирощування та переробки сільськогосподарських культур (солома, відходи очищення зерна, лушпиння соняшнику), а також деревина (колоди, стружка деревини, тріска, гранули). Розроблені техніко-економічні основи, технологічна схема та робочі проєкти зерносушарки BRICE-BAKER SCN-18/48 та теплогенератора ТПГ-1/100 для спалювання паливних трісок і гранул. Нагнітання у відкриті із обох сторін газорозподільні короби зони “відлежування” рекупераційних газів вирішує дві проблеми: мінімальні зміни конструкції зерносушарки та видалення конденсату. У кожній секції розташовані два ряди підвідних та два ряди відвідних коробів. Дві секції з наскрізними коробами забезпечують рекуперацію чотирьох секцій зони сушіння без підвищення швидкості робочих газів та “виносу” легких домішок зернової маси. Ефективна робота теплогенератора ТПГ-1/100 з інерційним фільтром забезпечує необхідний об’єм робочих газів без іскор та зерно без запаху диму. У зоні “відлежування” жодних ознак конденсації вологи не виявлено. Система рекуперації з номінальною продуктивністю вентиляторів забезпечує змішування робочих газів таким чином, що різниця температур не перевищує 6,5ºС.

Дослідження проводились у Прикарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції. В господарстві застосовується розроблена технологія інтенсивного виробництва кролятини. Генотип кролів, що розводять в господарстві - трьох породні помісі білого велетня, шиншили та фландр (НТШ). Для досліду, методом пар-аналогів, сформовано 5 груп молодняку кролів по 15 голів в кожній. Першій контрольній групі згодовували корм без підкислювача, 2, 3, 4 і 5- й дослідній групам з вмістом 0,1; 0,3; 0,5; 0,7% підкислювача корму Асіd Stаг S ВF. Максимальною жива маса однієї голови в 90 добовому віці була в 4-ій дослідній групі, становила 2,967кг де використовувався підкислювач корму АСІD STАГ S ВF в кількості 0,5%, тимчасом, як при використанні цього підкислювача в раціоні годівлі молодняку кролів 2-ї групи (0,1%) була – 2,877 кг, 3-ї групи (0,3%) - 2,89кг, а 5-ї (0,7%) - 2,9 кг. Середньодобові прирости за період 40-90 діб вищими були в четвертій дослідній групі (0,5%) - 42,1 г, дещо нищими при використанні підкислювача АСІD STАГ S ВF в раціонах дослідних груп кролів: 2-ї (0,1%) - 40,2г; 3-ї (0,3%) - 40,6г; та 5-ї (0,7%) – 40,9г. Прижиттєвий показник м’ясності – ширина попереку в 3-місячному віці у кролів цих груп становив 5,9см, в 2 і 5-й групах при введені у раціон дослідних кролів підкислювача корму АСІD STАГ S ВF в кількості 1кг і відповідно 7 кг на тону готового корму цей показник становив 5,8 см. Затрати корму у 1-, 2-, 3-, 5-й групах становили 3,55; 3,48; 3,4 кг і 3,41кг готового корму на 1 кг приросту, тимчасом як в 4-й групі вони були дещо ефективнішими і знаходилися на рівні 3,32 кг. Кращі показники відгодівельної продуктивності при вводі 5кг підкислювача корму АСІD STАГ S ВF на тону готового корму(4 дослідна група) отримані за рахунок ефективності фізіологічного впливу низькомолекулярних органічних кислот на процес травлення моногастричних, рослиноїдних гризунів, що проявилось у кращому поїданні корму. При цьому зросли відгодівельні показники 4 дослідної групи до кролів до 1контрольної: жива маса в 90 добовому віці на, 190г; середньодобові прирости на 3,9г; ширина попереку на 0,2см; покращилась конверсія корму на 230г. Зниження вартості корму на 1 ц приросту до 1 контрольної групи (2485 грн), відбувалось до 4 групи: 2 дослідна 2464грн; 3 дослідна 2461грн, 4 дослідна 2457грн. Вартість корму в структурі затрат 5 дослідної групи виявилась найвищою – 2578грн. Така динаміка вплинула на показник чистого прибутку і рентабельність виробництва.

Досліджено вплив добрив на продуктивність бульб картоплі в умовах правобережного лісостепу України. Встановлено, що найвищу масу бульб отримали від сумісного внесення органічних і мінеральних добрив з нормою фон + N120P120K120 у середньостиглих сортів – 616 г. Високою врожайністю бульб картоплі характеризувалися середньостиглі сорти (Віра, Слов'янка, Надійна), при цьому найвищу врожайність встановлено у варіанті (фон + N120P120K120) – 38,8 т/га. Біохімічними аналізами встановлено, що вміст крохмалю в бульбах картоплі залежала від сорту та фону живлення, при цьому найвищий показник становив 17,2 % у варіанті (без добрив). The influence of fertilizers on the productivity of potato tubers in the conditions of the Right-Bank Forest-Steppe of Ukraine was investigated. It was established that the highest mass of tubers was obtained from the combined introduction of organic and mineral fertilizers with the norm of background + N120P120K120 in the middle-grade varieties – 616 g. The high yield of potato tubers was characterized by medium-grade varieties (Vera, Slovianka, Nadiina), while the highest yield was set in the variant (background + N120P120K120) – 38.8 t/ha. Biochemical analysis revealed that the content of starch in potato tubers depended on the variety and background of nutrition, with the highest rate of 17.2 % in the version (without fertilizers).

Крохмаль має широке використання в харчовій промисловості. Проте фізико-хімічні властивості дають змогу використовувати цей вуглевод в інших галузях народного господарства. Сорбційні властивості крохмалю дозволяють приєднувати до нього органічні сполуки в тому числі ензими та клітини мікроорганізмів. Крохмаль може виступати носієм для іммобілізації мікроорганізмів. Переваги крохмалю як носія полягають у його доступності, відновлюваності та відносно невисокій вартості. Для збільшення місткості крохмалю як носія в лабораторії НДІ харчових технології і технологій переробки продукції тваринництва Білоцерківського національного аграрного університету проведено комплекс робіт із його модифікації фізико-хімічними методами. Використання модифікованого крохмалю як носія для іммобілізації клітин мікроорганізмів заквасок для кисломолочних продуктів передбачає вивчення його нешкідливості. Дані дослідження було проведено на лінійних мишах із масою тіла 19-21 г. Модифікований крохмаль дослідним тваринам водили внутрішньошлунково за допомогою металевого зонду. По завершенню досліду тварин забивали, відбирали тканини і органи для проведення біохімічних досліджень. Експериментально встановили, що за внутрішньошлункового введення мишам по 0,3 см3 5,0 % та 10,0 % розчину модифікованого крохмалю захворювань та загибелі тварин протягом усього експерименту не відмічалось. Етологія тварин була аналогічною контрольним мишам. Введення підвищених доз модифікованого крохмалю не вплинуло на зовнішній вигляд печінки, селезінки, нирок та органів травлення тварин. Дослідженнями показників білкового обміну було доведено, що активність аспартатамінотрансферази та аланінамінотрансферази у печінці мишей, яким водили модифікований крохмаль вірогідно не відрізнялась від аналогічних даних у тварин, яким водили фізіологічний розчин. Різниця щодо вмісту загального білка у печінці та сечовини у крові дослідних і контрольних тварин не мала вірогідного характеру. Гемоглобін у крові мишей після внутрішньошлункового введення їм різних доз досліджуваного фактора був в межах фізіологічної норми.

Екосистеми гідросфери мають визначальне значення для функціонування міських техноекосис-тем. На їх екологічний стан найбільший вплив чинять виробничі процеси підприємств, особливо гір-ничодобувних, які використовують величезні обсяги ресурсів (енергії, матеріалів і води), а поверта-ють до навколишнього середовища масу відходів і забруднених стічних вод. Аналіз багаторічних спо-стережень показує, що найбільш поширеними забруднювачами річок басейну Дніпра є нітрити, азотамонійний, біогенні та органічні речовини, важкі метали, нафтопродукти і феноли. Концентрація їхсвідчить про порушення якісних нормативів води, які затверджені для промислово-господарськихкомплексів, водойм для розведення риб, а також культурно-побутового призначення в межах місь-ких техноекосистем. З метою не тільки подолання негативних наслідків, а й запобігання техноген-ного впливу, одним з головних завдань екологічно збалансованого природокористування повинно бутивизначення полікомпонентного впливу токсичних викидів і відходів на навколишнє середовище, особ-ливо на гідросферу. Представлено методологічні підходи до оцінки природно-техногенного впливу нагідросферу в межах міських техноекосистем. У цьому дослідженні пропонується оцінювати приро-дно-техногенний вплив на гідросферу шляхом визначення на мікроелементному рівні парного корелю-вання. Актуальність цієї проблеми обумовлена ще й тим, що в останні роки простежується тенде-нція вторинного забруднення природних вод унаслідок десорбції забруднювачів різної природи та хі-мічної структури у відповідних донних відкладеннях. Уперше були досліджені кореляційні взаємозв'я-зки між техногенними, біогенними та гідрологічними характеристиками водойм у межах міськихтехноекосистем; визначені коефіцієнти парної кореляції; виконана систематизація та визначеноосновні закономірності, які стосуються розподілу мікроелементів у семи групах, з урахуванням їхкількісного вмісту в планктоні. В результаті аналізу коефіцієнтів парної кореляції між мікроелеме-нтами, що містяться у планктоні, була складена класифікація небезпеки цих мікроелементів щодоперенесення їх в харчовому ланцюзі «Планктон/Риба/Людина».

У статті наводиться аналіз різних видів миючих рідин для видалення органічних і неорганічних забруднень з внутрішньої поверхні паливних ракет-носіїв вітчизняного виробництва. Описано характеристики видаляються забруднень з паливних баків. Описано переваги і недоліки найефективніших фторсодержащих миючих рідин, докладно описані властивості хладону-113. У зв'язку з прийнятими рішеннями на ВО ПМЗ був переглянутий ряд технологічних процесів очищення і знежирення з метою виключення хладону 113 з технологічного циклу. Для основної маси ДСЕ була змінена технологія знежирення: метод занурення замінений на метод затоки, виключено знежирення в парогазової фазі хладону-113 на установці УОФ-2, переглянуті післяопераційні норми витрати з метою їх скорочення, проведена ревізія обладнання, що застосовується. Крім того, в якості технологічних матеріалів замість хладону-113 стали застосовуватися бензин і водні миючі розчини. Обґрунтовано необхідність застосування миючих рідин на основі поверхнево-активних речовин. Визначена можливість застосування миючих рідин в залежності від конструктивних особливостей очищуються. Пред'явлені вимоги до альтернативних миючим рідин. Багатокомпонентні вуглеводневі розчинники отримують переважно на базі бензинових і гасових фракцій, а також спеціальні нафтові розчинники, які отримують шляхом суворого добору групового вуглеводневого і фракційного складів - НЕФРАС, сольвенти і інші вуглеводневі розчинники спеціального призначення (контакт Петрова, крезоли та ін.). На базі наведеної в статті нормативної бази галузі та міжнародних стандартів проведено аналіз можливості застосування існуючих розчинників замість хладону 113. Також наведено рекомендації застосування видів миючих рідин від типів внутрібакових елементів.

У статті досліджено місце і роль філософії і філософа в суспільстві від Платона до сучасності. Виокремлено дві основні тенденції. Перша орієнтувала філософів на соціальну активність (Платон, Вольтер, І. Кант, Й. Фіхте, К. Маркс, М. Бердяєв, Х. Ортега-і-Гассет), а друга – сформувалася у постмодерну епоху і обмежувалася лише гносеологічною активністю (М. Горкгаймер, Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі, Ж. Деррида,М. Мерло-Понті та ін.). Друга традиція призвела філософію до кризи (постмодерної невизначеності), а людську спільноту до антрополого-глобальної катастрофи. Сформульовано метафізичну теорію особистості, яка дозволяє, з одного боку, трактувати буття як конфлікт знеособленого й особистісного начал, а з другого, – все називати своїми іменами. Людина в процесі свого становлення може пройти такі ступені розвитку: залежна особистість, посередня особистість, зріла особистість і геній, а може зупинитися на нижчих ступенях розвитку. Духовне відродження людської спільноти залежить від переосмислення філософами поглядів на людину і своє призначення. Обґрунтовано Я-концепцію філософа як органічну єдність внутрішніх якостей і суспільних функцій, які він має виконувати в суспільстві в сучасних умовах. Філософ має реалізовувати у суспільстві такі функції: діагноста, законодавця, вихователя і методолога. До виконання таких функцій здатний лише філософ, який сягає ступеня зрілої особистості. Функція діагноста вимагає від філософа все називати своїми іменами: "Хто є хто?" і "Що є що?". Філософ як законодавець має бути ініціатором нових законів, спрямованих на подолання недоліків знеособленого суспільства. Філософ як вихователь мусить бути втіленням зрілої особистості, дбати про формування критичної маси особистостей у суспільстві та орієнтувати людину й суспільство на пріоритет духовного над матеріальним. Філософ-методолог має визначити систему понять, механізми подолання знеособленого буття і формування особистісних засад буття. Філософи мають бути концептуальними персонажами суспільного буття в умовах антрополого-глобальної катастрофи.

Стаття присвячена дослі-дженню міжнародного інституцій-ного механізму у сфері запобіганняі протидії корупції. Виявлено, що науніверсальному та регіональномурівнях було прийнято ряд міжна-родних антикорупційних інстру-ментів різної правової природи.Проаналізовано ряд міжна-родних договорів, направленихна боротьбу з корупцією. Буловиявлено наявність спільних рисусіх міжнародно-правових інстру-ментів у сфері, що є предметоманалізу. Міжнародні організаціїмають спільні проблеми у сферіборотьби з корупцією, які вонивирішують, застосовуючи єдиніпідходи. Це закономірно призво-дить до того, що документи, при-йняті в рамках різних міжнароднихорганізацій,мають спільні риси, щопроявляються у їх структурі, фор-мулюваннях та компонентах.Приділено увагу механізмуконтролю, оскільки досвід між-народних антикорупційних актівпоказує, що без чіткого та ефек-тивного механізму навряд чиможна досягти поставленихцілей.Зазначено, що механізм моні-торингу має бути ефективнимта відповідати вимогам об’єктив-ності. Публікація звітів механіз-мами моніторингу мала б істот-ний вплив на держави-учасниці.Звіти повинні бути конкретнимиі відповідати системі показників,які об’єктивно демонструють про-грес. Крім того, важливу роль віді-грають і санкції.Основні проблеми в боротьбі зкорупцією на міжнародному рівніпов’язані з необхідністю отри-мання достатніх ресурсів для вирі-шення великої кількості проблем іобмеженими можливостями між-народних організацій щодо обмінуважливою слідчою інформацією.Для надання допомоги і вирішенняцієї загальної проблеми необхіднозабезпечити більш тісну співп-рацю між різними зацікавленимисторонами і прийняти норми щодообміну слідчою інформацією. Своє-часним завданням видається обмінінформацією.Зроблено висновок, що сучаснийінституційних механізм проти-дії корупції формується завдякидіяльності міжнародних організа-цій. У зв’язку з бюрократизацієюміжнародних організацій, зокремаООН, окремим напрямом діяльностітаких інституцій стає розробкаефективних механізмів подоланнякорупції всередині цих організацій.

Запропоновано використовувати піни швидкого тверднення отримані на основі гелеутворюючої системи Na2O•nSiO2 (9 % р-н) + NaHCO3 (9 % р-н). в якості ефективного ізолюючого засобу по відношенню до парів органічних токсичних рідин. В якості досліджуваної токсичної рідини було обрано бензен. Проведено дослідження плавучості піни швидкого тверднення на поверхні бензену. Досліджено процес притоплювання піни швидкого тверднення. Встановлено що піна швидкого тверднення зберігає свою цілісність та плавучість більше ніж 2 доби без повторного нанесення на поверхню бензену. Було проведено дослідження ізолюючих характеристик піни швидкого тверднення двома методами. Перший – метод фіксації втрати маси бензену. Другий – метод вимірювання концентрації парів бензену над його поверхнею за допомогою портативного багатоканального газоаналізатора Dräger X-am 7000 (Німеччина). Для підвищення стійкості та ізолюючих властивостей піни швидкого тверднення запропоновано до складу гелеутворюючої системи додавати водорозчинений полімер – натрієву сіль карбометилцелюлози. Встановлено, що найвищою стійкістю та найбільшими ізолюючими властивостями володіє система Na2O•nSiO2 (9 % р-н) + NaHCO3 (9 % р-н) + карбом етил-целюлоза (0,5% об.) + піноутворювач «Морський» (6% об.). Запропоновано ізолюючий засіб близький за ізолюючими властивостями раніше запропонованим ізолюючим матеріалам на основі силікатів, однак має над ними перевагу в більшій простоті нанесення на шар рідини. Отримані результати свідчать про те що піна товщиною 5 см уповільнює випаровування бензену в 9 разів та зменшує концентрацію парів бензену над поверхнею піни швидкого тверднення на висоті 2 см. в 5 разів. Зроблено висновок про доцільність використання цієї піни швидкого тверднення для ліквідування наслідків надзвичайних ситуацій пов’язаних з розливом токсичних рідин

Натепер все більшої актуальності набуває проблема відтворення родючості ґрунту на основі біологізації зем- леробства. Необхідність її розв’язання зумовлена тим, що розвиток землеробства вимагає врахування законів природи з метою збереження її ресурсного потенціалу шляхом скорочення техногенних навантажень та енер- гетичних витрат. Водночас ключового значення набуває рекуперація відпрацьованих солом’яних грибних блоків як органічного добрива. З агрохімічного боку останнім часом виникає доцільність ґрунтового використання такого виду відходів. Водночас утилізується значна маса її органічної речовини, забезпечуючи ґрунт суб- стратом для гумусоутворення та елементами живлення. Метою досліджень було розробити екологічно без- печну технологію утилізації відходів промислового виробництва гриба Глива звичайна, котра була б мак- симально простою в застосуванні й водночас дешевою, з використанням мікробіологічних препаратів. Методи. Агрохімічний аналіз, польовий дослід у коротко ротаційній зернотрав’яній сівозміні з викорис- танням мінеральних добрив, біопрепарату й солом’яних відходів грибного виробництва, врожайність та якісні характеристики зерна ячменю. Агротехніка вирощу- вання ячменю в дослідах була загальновизнаною для зони північного Степу України. Результати. За результатами лабораторно-польових досліджень в умовах Північного Степу України розгля- нуто можливість ґрунтового способу утилізації солом’я- них відходів з їх інокуляцією біопрепаратом ЕМ Біоактив у поєднанні з мінеральними добривами в технології обробки ячменю. У результаті досліджень встановлено, що внесення солом’яних відходів спільно з біопрепара- том сприяє активізації ґрунтової мікрофлори й поліп- шенню забезпеченості рослин елементами живлення. Внесення їх на тлі мінеральних добрив (N60P40K35) пози- тивно впливає на врожайність та якісні характеристики зерна ячменю. Економічно обґрунтована ефектив- ність їх застосування за ґрунтового способу утилізації солом’яних відходів на прикладі ячменю. Висновки. Внесення соломовміщувальних речо- вин, інокульованих біопрепаратом разом з азотними добавками, приводить до поліпшення агрофізичного стану ґрунту, його водного і поживного режимів. За вико- ристання соломовміщувальних відходів в поєднанні з біопрепаратом та азотними добривами прибавка вро- жайності ячменю збільшилася в середньому на 12–15%. Для отримання вищої врожайності необхідно вносити солом’яні відходи й біопрепарат разом із мінеральними добривами. Застосування солом’яних відходів, біопре- парату й азотних добрив економічно ефективно впливає на поліпшення екологічних функцій чорнозему типового.

Здійснено огляд сировини й матеріалів, які використовували гончарі роменської культури.Археологічні джерела свідчать, що, обираючи місце для своїх городищ, сіверяни звертали увагуй на запаси глини в околицях, яку застосовували не тільки як сировину для гончарства, а й убудівельній справі. Для виготовлення посуду сіверяни використовували глини з кількома видамидомішок, додавання яких було необхідним, оскільки покращувало пластичність, запобігало усадці,поліпшувало сушіння, випалювання та експлуатаційні показники глиняного посуду. Найбільшпоширеною домішкою був шамот. Окрім нього, сіверяни додавали жорству й пісок, але їхконцентрація була менша порівняно з шамотом. Також у формувальній масі кераміки роменськоїкультури відомі органічні домішки – мушлі й залишки рослин. The article reviews the raw materials used by the Romny culture potters. Archaeological sourcesindicate that choosing a place for their settlements, the Siverians paid attention to the clay reserves inthe area. Clay was used not only as a raw material for pottery, but also in building craft. The Siverianspotters were at a stage marked by the use of clay as the main ascending raw material, and the amount ofnon-plastic impurities decreased. The addition of impurities was necessary, as prepared for the formationof pure clay is quite oily and has a large shrinkage. Impurities improved ductility, prevented shrinkage,improved drying, firing and performance of pottery. This fully applies to sand, hardness and fireclay.The most common impurity used by Siverians was grog. These were mostly coarse-grained impurities.They often contributed to the formation of cracks in the walls of the vessel. In addition to grog, there arecases of adding grus and sand, but their concentration is lower compared to grog. Organic impurities arealso known in the molding mass of Romny vessels. There are shells and plant remain. Clays with organicimpurities were used in building craft and during the construction/repair of kilns. Flours, grains or stalksof cereals got into household pottery by accident.

Анотація. Мета дослідження полягає у всебічному вивченні форм та змісту науково-популяризаційної діяльності М. Кордуби в роки Першої світової війни. Методологія дослідження спирається на традиційне для історіографічних праць поєднання принципів (історизму й об’єктивності) і методів (загальнонаукових та спеціально-історичних) наукової праці. Наукова новизна статті полягає у спробі всебічної реконструкції творчості Кордуби-популяризатора в період Першої світової війни. Висновки. У підсумку визначено провідні ідеї науково-популярного дискурсу М. Кордуби. Перша – ідея українського народу як однієї з найбільших європейських етнічних спільнот, що неприхильною волею історії була поділена більш організованими сусідами. Другою, в розумінні історика, стала ідея території, котру цей народ здобув колонізаційною енергією в доісторичні часи, а потім вклав у її розвиток і захист свої таланти та мужність. Третя – ідея української соборності, зрозумілої як культурна єдність й спільність історичної долі мешканців всіх регіонів від Холмщини і до Криму. Органічним синтезом цих ідей стала максима відродження української державності, що мала підсумувати тривалу боротьбу народу за право бути господарем на власній землі. Ці ідеї, викладені в доступній формі й узасаднені значною кількістю різнопланового матеріалу (фрагменти із джерел, матеріали статистики, географічні карти), справили очікуваний М. Кордубою ефект на читачів його науково-популярних праць. Вони змушували пересічного українця замислитися над своїм місцем у тогочасних подіях, допомагаючи зрозуміти власний інтерес у протистоянні військових блоків, що полягав у здобутті національної держави. Також ці праці відіграли поважну освідомлюючу роль для європейської громадськості, що подекуди саме з них уперше пізнавала українські незалежницькі прагнення. Дієвість науково-популяризаторської праці М. Кордуби довели наступні події Визвольних змагань, коли більшість його ідей стали політичними вимогами пробудженого українства.

Об'єктом дослідження є реакція, яка полягає в конденсації фенолу з формальдегідом та одночасним сульфуванням сульфітом натрію. За рахунок лугу, а саме NaOH, що утворюється в ході реакції, процес конденсації фенолу з формальдегідом проходить у водному середовищі при рН=9-9,5. Метою дослідження запропонованої технології є отримання водорозчинних нетоксичних продуктів на основі фенолу, формальдегіду та сульфіту натрію, що можна запропонувати для використання в якості аніоноактивних поверхнево-активних речовин (АПАР). В ході дослідження технології вивчали вплив умов проведення реакції на швидкість реакції, властивості та якість отриманих продуктів. А саме було підібрано оптимальне співвідношення вихідних компонентів, температури та часу процесу. Встановлено, що недолік формальдегіду або сульфіту натрію призводить до полімеризації реакційної маси з утворенням твердої смоли. Підібрано оптимальне співвідношення вихідних реагентів фенол : формальдегід : сульфіт натрію : вода, яке становить 1: (1,25-1,47): 0,4 : (16-20). Час процесу не робить істотного впливу. Було запропоновано час процесу конденсації від 0,6 до 1 години. Встановлено, що при вибраному співвідношенні компонентів і часу проведення конденсації оптимальна температура реакції становить 130 оС. З підвищенням температури збільшується стабілізуюча здатність отриманих зразків ПАР. Якісні характеристики отриманого продукту (стабілізуюча та диспергуюча здатність) дозволяють рекомендувати застосування його в якості аніонактивної поверхнево-активної речовини. Отримана по запропонованій технології поверхнево-активна речовина на основі фенолу, за властивостями подібна відомому диспергатору НФ (продукт поліконденсації нафталінсульфокислоти і формальдегіду) і може бути рекомендована як заміна вже існуючим диспергаторам на основі нафталіну. Ці продукти знайшли використання як диспергатори органічних барвників та пігментів, як розширювач для свинцевих акумуляторів, як допоміжна речовина в гумовій, шкіряної, анілінофарбній, текстильній, хіміко-фотографічній промисловості, у виробництві синтетичного каучуку, хімічних волокон, оптичних відбілювачів, а також широко застосовується у виробництві мінеральних добрив в якості речовини, що перешкоджає злежуванню при транспортуванні і зберіганні добрив та інше.

Мета. Дослідити зміни клімату на півдні України та їх вплив на накопичення вологи в ґрунті, динаміку її запа- сів, ефективність використання опадів, водозабезпече- ність агроценозів та запропонувати заходи запобігання аридизації території. Методи: польовий, лабораторний, статистичний, аналітичний, розрахунково-порівняль- ний. Результати. На півдні України за 138 років клімат значно змінився. За період із 1882 року до 1971 року опадів випадало в середньому 347,3 мм, а за наступні 38 років (1972–2010 роки) їх уже було 458,1 мм, що на 110,8 мм більше, тому в цей період забезпеченість рослин вологою значно покращилась. Однак на практиці в зем- леробстві це майже непомітно. Виявлено, що ґрунтом поглинається дуже мала кількість опадів. Так, із 196 мм, які випали за осінньо-зимовий період, у середньому за роки спостережень на посівах пшениці після кукурудзи на силос ґрунтом поглиналось лише 42%, на пару – 20, а на зрошенні – 16% від тих опадів, що випали. Решта води опадів, а саме 58–84%, ймовірно, збігла в низини, частина випарувалася або вимерзла і втрачена, не при- носячи ніякої користі. Для посушливої зони такі великі втрати вологи недопустимі, бо це – фактично втрачений урожай зерна. Саме через великі втрати опадів за біль- шої їх кількості водний режим ґрунту на посівах пшениці не покращився. Повніше вбирання осінньо-зимових опа- дів є одним з найбільших резервів покращення забезпе- чення посівів пшениці водою. В період 2011–2020 років порівняно з попереднім періодом (1972–2010 роки) відбулося зменшення річної кількості опадів з 458 до 387 мм, а річна температура повітря підвищилась до 12,1ºС, або на 2,0ºС. В останні п’ять років у цій зоні водний і тепловий режими для сільськогосподарських культур погіршились, відбувається значне прискорення аридизації Південного Степу. Висновки. В Херсонській області за останні 10 років річна кількість опадів змен- шилась на 71 мм, а температура зросла на 2,0°С, що загрожує опустелюванню території та зниженню продук- тивності агроценозів. За осінь і зиму ґрунтом вбирається дуже мала кількість опадів, а саме 20–60%, а решта води опадів, а саме 40–80%, втрачається. Втрати вологи опадів настільки великі, що стають загрозливими для ведення землеробства, особливо з огляду на потепління клімату. Для кращого забезпечення агроценозів вологою і стримування аридизації території необхідно покращити агрофізичні властивості ґрунтів шляхом внесення гною, подрібненої соломи, стебел кукурудзи та інших органіч- них решток, впровадження відповідних сівозмін, удоско- налення способів обробітку ґрунту та збільшення площі зрошуваних земель.

Мета. Визначити алелопатичні властивості супутніх культур томата за альтернативної системи вирощування. Методи. Лабораторно-польовий, статистичний. Результати. Лабораторними дослідженнями (у чашках Петрі) не виявлено негативного впливу насіння супутніх культур (озимих та ярих компонентів) на довжину проростків та енергію проростання насіння томата. Навпаки, водні витяжки з надземної фітомаси та коренів супутніх культур загалом суттєво пригнічують схожість насіння томата на 3-тю добу від початку пророщування. У подальшому (на 7-му та 10-ту добу) ступінь пригнічення зменшується. Водні витяжки з коренів супутніх культур менш токсичні для насіння томата, ніж витяжки з надземної фітомаси. Найбільш токсичною для проростків томата виявилась витяжка з надземної фітомаси самого томата (Контроль 2) – схожість на 3-тю добу склала 0 – 3% (на Контролі 1 – дистильована вода – 49 – 50 %). За результатами обліків у польових дослідженнях встановлено, що за вирощування по інтенсивній та органічній технологіям одержано урожайність плодів томата відповідно 41,45 і 41,15 т/га. Загалом, позитивний алелопатичний ефект спостерігали за вирощування в якості супутніх культур для томата – тритикале ярого, вики ярої та їх суміші – урожайність плодів склала 42,50 – 42,70 т/га. В цілому, озимі супутні культури та їх сумішки сильніше пригнічували рослини томата – середня врожайність складає 36,70 т/га (89 % до контролю без супутніх культур), ніж ярі – 41,46 т/га (101 % до контролю). При віддаленості рядків то мата від супутніх культур відбувається поступове підвищення урожайності від 35,9 т/га (70 см від супутніх культур) до 40,2 (140 см) і 42,9 т/га (210 см). Висновки. У альтернативному (органічному) овочівництві для запровадження полікультурних агроугруповань пропонується застосовувати смуговий спосіб вирощування культур, що дозволяє механізувати всі технологічні операції в умовах інтеркропінгу. За розробленого способу в якості супутніх для томата культур залучено не овочеві види рослин. Визначення алелопатичних властивостей супутніх культур, їх вплив на рослини томата необхідно здійснювати за методикою спеціальних біологічних тестів.

Мета дослідження – провести комплексний порівняльний фармако-математичний аналіз ефективності координаційних сполук германію з біолігандами у посткомпресійному періоді на підставі результатів скринінгу потенційних засобів фармакотерапії наслідків синдрому тривалого розчавлювання (СТР). Експериментальною моделлю ендотоксикозу посттравматичного генезу був патологічний процес, який розвивався у тварин у результаті розчавлювання м’яких тканин задніх кінцівок протягом 5 год у спеціальному приладі з манометричним контролем тиску. Кількісними критеріями фармакотерапевтичної ефективності досліджуваних сполук в умовах ендотоксикозу на тлі СТР були концентрація кінцевих продуктів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ), що реагують з 2-тіобарбітуровою кислотою (ТБК-реактанти) у гомогенаті печінки щурів і рівень молекул середньої маси (МСМ) у сироватці крові щурів. Кореляційні залежності «структура – активність» проводили за методом найменших квадратів. За результатами скринінгової серії досліджень потенційних засобів фармакотерапії наслідків СТР проведений комплексний фармако-математичний аналіз активності координаційних сполук германію з біолігандами. Показано, що ефективна детоксикація організму за умов СТР притаманна сполукам германію з комплексним органічним аніоном – (Мігу-4-6,8,9). Максимальну здатність зменшувати вміст універсальних маркерів ендогенної інтоксикації проявила сполука (Мігу-6), у разі введення якої рівень МСМ знижується в 2 рази, а концентрація ТБК-реактантів знижується в 4,4 разу порівняно з контрольною групою. Показано, що між концентрацією ТБК-реактантів у гомогенаті печінки щурів і вмістом МСМ у сироватці крові щурів існує залежність, коефіцієнти кореляції (детермінації) якої змінюються в незначному ступені за порівняння різних груп без тіотриазоліну та таких, що містять і тіотриазолін, зокрема, коефіцієнт лінійної кореляції для групи А та групи А1 становить 0,986 і 0,908 відповідно. Отримані дані вказують на правильність вибору тіотриазоліну як препарату порівняння за умов екстремального стану, що вивчається, та можуть бути фармако-математичним обґрунтуванням доцільності його використання на етапі клінічних досліджень. Залежність показників МСМ і ТБК-реактантів від кількості акцепторів та донорів водневого зв'язку, дипольного моменту, енергій ван-дер-ваальсових та електростатичних взаємодій характеризується показниками – коефіцієнтами кореляції та детермінації (rxy, R2) різного рівня. Для показника МСМ найхарактернішим є зв'язок з акцепторами водневого зв'язку (rxy = 0,931, група С), тоді як для показника ТБК-реактантів зв'язок з акцепторами водневого зв'язку характеризується значенням rxy на рівні 0,481 (група С).

Мета дослідження – провести комплексний порівняльний фармако-математичний аналіз ефективності координаційних сполук германію з біолігандами у посткомпресійному періоді на підставі результатів скринінгу потенційних засобів фармакотерапії наслідків синдрому тривалого розчавлювання (СТР). Експериментальною моделлю ендотоксикозу посттравматичного генезу був патологічний процес, який розвивався у тварин у результаті розчавлювання м’яких тканин задніх кінцівок протягом 5 год у спеціальному приладі з манометричним контролем тиску. Кількісними критеріями фармакотерапевтичної ефективності досліджуваних сполук в умовах ендотоксикозу на тлі СТР були концентрація кінцевих продуктів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ), що реагують з 2-тіобарбітуровою кислотою (ТБК-реактанти) у гомогенаті печінки щурів і рівень молекул середньої маси (МСМ) у сироватці крові щурів. Кореляційні залежності «структура – активність» проводили за методом найменших квадратів. За результатами скринінгової серії досліджень потенційних засобів фармакотерапії наслідків СТР проведений комплексний фармако-математичний аналіз активності координаційних сполук германію з біолігандами. Показано, що ефективна детоксикація організму за умов СТР притаманна сполукам германію з комплексним органічним аніоном – (Мігу-4-6,8,9). Максимальну здатність зменшувати вміст універсальних маркерів ендогенної інтоксикації проявила сполука (Мігу-6), у разі введення якої рівень МСМ знижується в 2 рази, а концентрація ТБК-реактантів знижується в 4,4 разу порівняно з контрольною групою. Показано, що між концентрацією ТБК-реактантів у гомогенаті печінки щурів і вмістом МСМ у сироватці крові щурів існує залежність, коефіцієнти кореляції (детермінації) якої змінюються в незначному ступені за порівняння різних груп без тіотриазоліну та таких, що містять і тіотриазолін, зокрема, коефіцієнт лінійної кореляції для групи А та групи А1 становить 0,986 і 0,908 відповідно. Отримані дані вказують на правильність вибору тіотриазоліну як препарату порівняння за умов екстремального стану, що вивчається, та можуть бути фармако-математичним обґрунтуванням доцільності його використання на етапі клінічних досліджень. Залежність показників МСМ і ТБК-реактантів від кількості акцепторів та донорів водневого зв'язку, дипольного моменту, енергій ван-дер-ваальсових та електростатичних взаємодій характеризується показниками – коефіцієнтами кореляції та детермінації (rxy, R2) різного рівня. Для показника МСМ найхарактернішим є зв'язок з акцепторами водневого зв'язку (rxy = 0,931, група С), тоді як для показника ТБК-реактантів зв'язок з акцепторами водневого зв'язку характеризується значенням rxy на рівні 0,481 (група С).

Традиційно для запобігання просаливания риби при розсільна заморожуванні застосовується пакування в полімерні плівки. Продукт загортають в непроникну плівку і потім витримують в сольовому розчині при температурі мінус 35 ° С, що дозволяє протягом 30 хвилин і менше довести температуру в центрі продукту до мінус 18 ° С [78]. У ряді робіт показана економічна і енергетична ефективність способу заморожування в розчині хлориду кальцію птиці, упакованої в плівку [79-82]. Автори розробили бесконтейнерний апарат для охолодження і заморожування птиці і риби в розчині хлориду кальцію [79]. У рибної промисловості, полімерні пакувальні набули широкого поширення. В даний час поряд з глазуруванням найбільш ефективним засобом захисту мороженої риби від окислювального псування, забруднення, усушки є упаковка в полімерні плівки [83]. Поліетиленові плівки досить прозорі, що не адсорбують вологу, паронепроникні, але порівняно добре пропускають повітря, а також жири і масла. Діапазон робочих температур, при яких властивості плівки не змінюються, для поліетилену низької щільності від мінус 50 до плюс 50 ° С, для поліетилену середньої щільності від мінус 50 до плюс 60 ° С, для поліетилену високої щільності від мінус 60 до плюс 70 ° С. Поліпропіленові плівки випускають двох видів: формовані й орієнтовані. Для упаковки мороженої риби частіше використовують більш міцні і менш паропроникні орієнтовані плівки. На відміну від поліетилену поліпропілен характеризується більшою міцністю, паро- та газонепроницаемостью. Діапазон робочих температур орієнтованого поліпропілену складає від мінус 10 до плюс 60 ° С, формованого від мінус 10 до плюс 70 ° С. Як видно з цих даних, поліпропілен малопридатний для зберігання мороженої риби, але з успіхом може бути застосований для зберігання і упаковки охолодженої рибопродукції. Полівініпіденхлорід (сарай) має низьку паро- і газопроникність, стійкий до жирів, масел і органічних розчинників. Для упаковки мороженої риби можна застосовувати формованні і орієнтовану плівку. Діапазон робочих температур формованої плівки від мінус 20 до плюс 60 ° С, орієнтованої від мінус 30 до плюс 45 ° С. Полівінілхлорид відрізняється тим, що багато плівки, приготовані з нього, містять токсичні пластифікатори і тому непридатні для упаковки рибних продуктів.

Метою даної статті є визначення впливу соломистості хлібної маси та ступеня завантаженнямолотарки зернозбиральних комбайнів ACROS-530 та «JD-9500», що виконані за класичною танген-ціальною схемою обмолоту зерна на якість сепарації – втрати зерна за комбайном та засміченістьбункерного зерна на збиранні озимої пшениці прямим комбайнуванням в агрокліматичних умовахПолтавського району Полтавської області. Експериментальні данні були отримані шляхом вимірю-вань змінних технологічних режимів роботи зернозбиральних комбайнів ACROS-530 та «JD-9500».На основі аналізу експериментальних даних побудовані поверхні відгуку, що характеризують залеж-ність між висотою зрізу рослин Х1, см; засміченістю бункерного зерна Y1, %; та втратами зернаZ1, % (збирання озимої пшениці комбайнами ACROS-530 та «JD-9500» на швидкості руху4,5 км/год.). Можливо зазначити, що, для агротехнічних умов Полтавського району, при збираннізерна озимої пшениці прямим комбайнуванням з урожайністю до 5т/га рекомендована висота зрізузнаходиться в діапазоні 5…15 см. При цьому збільшення висоти зрізу покращує ефективність робо-ти сепарувальних механізмів комбайнів. Тому, якщо потрібно зібрати майже всю солому, рекомен-довано зменшувати швидкість руху відносно базових налаштувань комбайнів. А якщо частину соло-ми можливо залишити у якості органічних добрив, – критерієм завантаження комбайна є втратиза молотаркою та засміченість зерна, що транспортується в бункер. Також досліджені залежнос-ті між швидкістю руху зернозбиральних комбайнів ACROS-530 та «JD-9500» – Х1ʹ, км/год; засміче-ністю бункерного зерна Y1, %; та втратами зерна Z1, % при фіксованій висоті зрізу – 7…10 см.Кращі показники якості обмолоту зерна отримані при швидкості руху обох комбайнів 4,5…5 км/год.Але за умов однакової, з розрахунку на одиницю ширини молотарки, пропускної спроможності ком-байнів втрати зерна на комбайні «JD-9500» (на 0,5…1 % менше) та ступінь засміченості бункерно-го зерна (на 2…3,5 % менше) в порівнянні з комбайном ACROS-530. Це обумовлено більш досконалимиконструктивними рішеннями повітряно-решітної очистки комбайну «JD-9500». Отримані нами ре-зультати досліджень у вигляді рекомендацій доцільно використовувати в роботі інженерних таагрономічних служб при проведенні контролю якості та технологічного налаштування зернозбира-льних комбайнів, що сконструйовані за класичною схемою молотильно-сепарувального пристрою, наобмолоті озимої пшениці в сільськогосподарських підприємствах та фермерських господарствахПолтавського району Полтавської області.

Резюме. Синдром обструктивного апное-гіпопное під час сну (СОАГС) – патологічний стан зупинки вентиляції легенів у хворих понад 10 с; при цьому протягом 7- годинного сну апное-гіпопное реєструється не менше 30 разів. Він зумовлений періодичною обструкцією верхніх дихальних шляхів на рівні горла; при цьому на тлі збереження дихальних зусиль призупиняється легенева вентиляція та понижується насиченість крові киснем; у пацієнтів виникає груба фрагментація сну та надмірна денна сонливість. У хворих спостерігається суттєве погіршення якості життя, зумовлене інсомнічними розладами, та розвивається при цьому симптомокомплекс органічних порушень. Для глибшого вивчення патогенетичних механізмів СОАГС доцільно використовувати експериментальні моделі на дрібних лабораторних тваринах. Мета дослідження – оцінити особливості емоційно-поведінкових реакцій у щурів при моделюванні в них синдрому апное сну. Матеріали і методи. Дослідження проведено на 42-х білих безпородних щурах-самцях, які перебували на звичайному харчовому раціоні віварію. Для виключення випадкових впливів усі тварини перебували в однакових умовах і брали їх для досліду в один і той же час. З метою усунення коливань гормонального фону для експерименту брали нелінійних білих статевозрілих щурів-самців, маса яких була (200±10) г. Тварин поділили на 3 групи: першу – щури, у яких під барбітуровим наркозом моделювали синдром обструктивного апное-гіпопное сну (21 тварина), друга – щури, яким проводили барбітуровий наркоз (14 тварин), третя – інтактні тварини (7 щурів). Забезпечували тваринам медикаментозний сон, вводячи їх у наркоз. Для цього використовували 1% розчин натрію тіопенталу. Анестетик у дозі 60 мг/кг вводили внутрішньочеревно у ділянку гіпогастрію. Тварини інтактної групи отримували внутрішньочеревно еквівалентну кількість ізотонічного розчину NaCl. Проводили дослідження фізіологічної активності щурів за тестом Буреша у відкритому полі. Досліджували особливості емоційно-поведінкових реакцій у тварин, яким моделювали синдром обструктивного апное-гіпопное сну. Для цього сконструювали пристрій, який за допомогою електромагнітного затвору викликає дозоване за часом змикання двох планок, між якими фіксується латексна тонкостінна муфта, одягнута на мордочки тварин, проксимальна частина яких щільно прилягає до шкіри голови. Тварини при цьому знаходились у медикаментозному сні. Дослідження проведено на 4; 12 і 18 доби. Результати. Під час моделювання інспіраторного апное внутрішньоплевральний тиск у них зростав у 5–6 разів. Досліджували емоційно-поведінкові реакції у 42 щурів за тестом «відкрите поле» з інтервалом у 3 дні, загальною тривалістю 18 днів. Виявили погіршення значень горизонтальної та вертикальної активності й показників вегетативного балансу на тлі проведеного наркозу та, особливо, при моделюванні у них синдрому обструктивного апное сну, що засвідчувало їхню здатність до погіршення адаптації, на відміну від інтактних тварин. Висновки. Для поглибленого вивчення феномену обструктивного апное-гіпопное сну доцільно застосовувати запропоновану експериментальну модель інспіраторного перекриття ротового та носових просвітів тварин на (2,2±0,2) с протягом кожної хвилини сну під час наркозу. При моделюванні обструктивного апное-гіпопное сну в щурів відбуваються функціональні зміни – пониження емоційно-поведінкових реакцій та вегетативного балансу, що вказує на виражені порушення адаптаційних механізмів.

Мета роботи: зʼясувати вплив гострої крововтрати, ускладненої ішемією-реперфузією кінцівки, на діурез і швидкість клубочкової фільтрації та оцінити ефективність карбацетаму в корекції виявлених порушень. Матеріали і методи. Експерименти виконано на 96 нелінійних щурах-самцях масою 160–180 г. Усіх тварин поділили на пʼять груп: контрольну та чотири дослідних (по 6 щурів у групі). До першої дослідної групи увійшли тварини, яким під тіопентал-натрієвим наркозом моделювали двогодинну ішемію кінцівки з наступною реперфузією. У другій дослідній групі в умовах знеболення тваринам моделювали гостру крововтрату в обсязі 20–22 % обʼєму циркулюючої крові шляхом пересікання стегнової вени. У третій дослідній групі дані ушкодження поєднували. У четвертій дослідній групі тваринам з гострою крововтратою, ускладненою ішемією-реперфузією кінцівки, з метою корекції внутрішньоочеревинно вводили карбацетам (Інститут фізико-органічної хімії та вуглехімії НАН України, Донецьк) в дозі 5 мг на кілограм маси тварини. В контрольній групі тваринам вводили в наркоз, застосовуючи еквівалентну дозу тіопенталу натрію, накладали джгут на 2 год без припинення кровотоку і в подальшому брали для досліджень через одну годину. Через 1 і 2 год, а також через 1, 7 і 14 діб у піддослідних тварин визначали функціональний стан нирок методом водного навантаження. Сечу збирали протягом 2 год і визначали діурез. Після забору сечі під тіопентал-натрієвим знеболенням щурів виводили з експерименту методом тотального кровопускання із серця. У сечі і сироватці крові визначали концентрацію креатиніну. Швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) оцінювали за кліренсом ендогенного креатиніну. Результати досліджень та їх обговорення. Встановлено, що реперфузія після двогодинної ішемії супроводжується істотним порушенням функціонального стану нирок, що виявляється зниженням діурезу та ШКФ, величина яких до першої доби досягає мінімального рівня, проте до 14 доби – нормалізується. На тлі гострої крововтрати досліджувані показники знижувалися ще більше. У всі терміни спостереження діурез і ШКФ були статистично вірогідно меншими, ніж у тварин з ішемією-реперфузією кінцівки. За умов моделювання гострої крововтрати та ішемії-реперфузії кінцівки у всі терміни реперфузійного періоду величина діурезу виявилася істотно меншою, ніж за умов самої крововтрати. У свою чергу, ШКФ за цих умов статистично вірогідно знижувалася через 4 год і 7 діб реперфузійного періоду. Дослідження впливу карбацетаму показало, що його застосування в реперфузійному періоді вже через 7 діб привело до статистично значущого зростання діурезу та ШКФ у тварин з гострою крововтратою, ускладненою ішемією-реперфузією кінцівки. Ефект ставав ще більшим через 14 діб. Отже, карбацетам нівелює патогенні прояви гострої крововтрати та ішемії-реперфузії кінцівки і знижує прояви ниркової дисфункції, що свідчить про його перспективність як засобу системної корекції.

Аннотація. Характерною ознакою сучасного землеробства є погіршення родючості ґрунтів через їх інтенсивне використання, дефіцит водних ресурсів і, як наслідок, зниження продуктивності сільськогосподарського виробництва. Дані фактори визначають необхідність відновлення й підвищення родючості ґрунтів шляхом застосування у технології вирощування сільськогосподарських культур вермикомпосту (біогумусу), який є ефективним засобом відновлення родючості ґрунту, підвищення врожайності овочів та отримання органічної продукції. Мета – встановлення оптимальної норми внесення біогумусу та його вплив на продуктивність і товарність часнику озимого. Методи. Польові, статистичні, розрахунково-аналітичні. Досліджували удобрення сортів часнику озимого Софіївський та Прометей біогумусом у нормах 1; 3; 5 т/га, який вносили локально у рядки перед висаджуванням порівняно з 30 т/га перегною, внесеного врозкид та варіанта без удобрення. Результати. Дослідження показали, що реакція сортів на біогумус є дещо різною, але в цілому вона є позитивною. За внесення вермикомпосту асиміляційна площа однієї рослини збільшувалася в період інтенсивного росту до 100 %, а з початком визрівання рослин – до 12,2 %, залежно від сорту. Установлено, що за внесення біогумусу інтенсивність росту рослин збільшувалася від 1,3 до 18,2 %. Доведено, що за застосування біогумусу рослина збільшує загальну кількість коренів на 1,0–44,0 %, при цьому зменшуючи їх середню довжину на 1,6–10,6 %. Дослідження показали, що збільшення маси цибулини прямопропорційне до збільшення норми біогумусу. Так, за застосування біогумусу даний показник зростав на 9,9–25,1 % у сорту Софіївський, та на 6,7–16,0 % у сорту Прометей. Найбільш ефективним виявилося внесення біогумусу з розрахунку 3 та 5 т/га, у цих варіантах приріст врожайності часнику сягав 2,4–3,6 т/га та 4,0–5,1 т/га відповідно до сортів часнику озимого Софіївський та Прометей. Дослідженням встановлено позитивну динаміку зміни структури врожаю. Для сорту часнику озимого Софіївський оптимальною нормою внесення біогумусу була 3 т/га, де загальна кількість зубків зменшилася та зросла частка великої фракції, зі збільшенням норми до 5 т/га паралельно зросла загальна кількість зубків з 10 шт. у контролі до 10,8 шт. у дослідному варіанті. Сорт Прометей мав кращу реакцію на збільшення норми біогумусу. У дослідних варіантах загальна кількість зубків знаходилася на одному рівні, проте, фракційний склад зубків суттєво різнився. Так, зі збільшенням норми біогумусу збільшилася частка великої фракції та зменшилася частка середньої й дрібної, а за внесення 5 т/га добрива дрібна фракція майже повністю зникла зі структури врожаю. Порівняння основного біохімічного складу часнику дослідних варіантів з контрольним показує суттєве поліпшення показників в обох сортів. Вміст абсолютно сухої речовини за застосування біогумусу збільшився на 3–5,8 %, сума цукрів зростала на 3,8–11,5 %. Відсоток аскорбінової кислоти перевищував контроль на 5,5–10,9 %, а вміст нітратів у зубках часнику зменшився на 4,5–16,4 %. Висновок. Отже, в цілому по досліду за внесення біогумусу відбулося підвищення всіх ростових і продуктивних процесів та поліпшення біохімічного складу часнику озимого

Система освіти, яка ґрунтується на наукових засадах її організації, характеризується зміщенням акцентів від отримання готового наукового знання до оволодіння методами його отримання як основи розвитку загальнонаукових компетенцій.Уже достатньо чітко визначена спрямованість нової освітньої парадигми, осмислені її детермінуючі особливості, визначено предмет постнекласичної педагогіки та її основоположні аксіоми. Вироблені пріоритети всієї постнекласичної дидактики, аж до розроблення її категоріального апарату. Проте, на фоні такої колосальної роботи педагогічної думки так і не сформульовано достатньо чітко концептуальні основи постнекласичної дидактики, яка перебуває в стані активного формування як загалом, так і по відношенню до її природничо-наукової компоненти.На сучасному етапі модернізації освіти головним завданням стає формування у студентів здатності навчатися, самостійно здобувати знання і творчо мислити, приймати нестандартні рішення, відповідати за свої дії і прогнозувати їх наслідки; за період навчання у них мають бути сформовані такі навики, які їм будуть потрібні упродовж всього життя, у якій би галузі вони не працювали: самостійність суджень, уміння концентруватися на основних проблемах, постійно поповнювати власний запас знань.Зараз вимоги до рівня підготовки випускника пред’являються у формі компетенцій. Обов’язковими компонентами будь-якої компетенції є відповідні знання і уміння, а також особистісні якості випускника. Синтез цих компонентів, який виражається в здатності застосовувати їх у професійній діяльності, становлять сутність компетенції. Отже, інтегральним показником досягнення якісно нового результату, який відповідає вимогам до сучасного вчителя, виступає компетентність випускника університету. Оволодіння сукупністю універсальних (завдяки інтегральному підходові до викладання) і професійних компетенцій дозволить випускнику виконувати професійні обов’язки на високому рівні. Необхідно шляхом інтеграції навчальних дисциплін, використовуючи активні методи та інноваційні технології, які привчають до самостійного набуття знань і їх застосування, допомагати як формуванню практичних навиків пошуку, аналізу і узагальнення любої потрібної інформації, так і набуттю досвіду саморозвитку і самоосвіти, самоорганізації і самореалізації, сприяти становленню і розвиткові відповідних компетенцій, актуальних для майбутньої професійної діяльності учителя.Стосовно обговорюваного питання, то в результаті вивчення циклу природничих дисциплін випускник повинен знати фундаментальні закони природи, неорганічної і органічної матерії, біосфери, ноосфери, розвитку людини; уміти оцінювати проблеми взаємозв’язку індивіда, людського суспільства і природи; володіти навиками формування загальних уявлень про матеріальну першооснову Всесвіту. Звичайно, що забезпечити такі компетенції будь-яка окремо взята природнича наука не в змозі. Шлях до вирішення цієї проблеми лежить через їх інтеграцію, тобто через оволодіння масивом сучасних природничо-наукових знань як цілісною системою і набуття відповідних професійних компетенцій на основі фундаментальної освіти [2].Когнітивною основою розвитку загальнонаукових компетенцій є наукові знання з тих розділів дисциплін природничо-наукового циклу ВНЗ, які перетинаються між собою. Тобто, успішність їх розвитку визначається рівнем міждисциплінарної інтеграції вказаних розділів. Загальновідомо, що найбільший інтеграційний потенціал має загальний курс фізики, оскільки основні поняття, теорії і закони фізики широко представлені і використовуються у більшості інших загальнонаукових і вузькоприкладних дисциплін, що створює необхідну базу для розвитку комплексу загальнонаукових компетентностей.У той же час визначальною особливістю структури наукової діяльності на сучасному етапі є розмежування науки на відносно відособлені один від одного напрями, що відображається у відокремлених навчальних дисциплінах, які складають змістове наповнення навчальних планів різних спеціальностей у ВНЗ. До деякої міри це має позитивний аспект, оскільки дає можливість більш детально вивчити окремі «фрагменти» реальності. З іншого боку, при цьому випадають з поля зору зв’язки між цими фрагментами, оскільки в природі все між собою взаємопов’язане і взаємозумовлене. Негативний вплив відокремленості наук вже в даний час особливо відчувається, коли виникає потреба комплексних інтегрованих досліджень оточуючого середовища. Природа єдина. Єдиною мала б бути і наука, яка вивчає всі явища природи.Наука не лише вивчає розвиток природи, але й сама є процесом, фактором і результатом еволюції, тому й вона має перебувати в гармонії з еволюцією природи. Збагачення різноманітності науки повинно супроводжуватися інтеграцією і зростанням упорядкованості, що відповідає переходу науки на рівень цілісної інтегративної гармонічної системи, в якій залишаються в силі основні вимоги до наукового дослідження – універсальність досліду і об’єктивний характер тлумачень його результатів.У даний час загальноприйнято ділити науки на природничі, гуманітарні, математичні та прикладні. До природничих наук відносять: фізику, хімію, біологію, астрономію, геологію, фізичну географію, фізіологію людини, антропологію. Між ними чимало «перехідних» або «стичних» наук: астрофізика, фізична хімія, хімічна фізика, геофізика, геохімія, біофізика, біомеханіка, біохімія, біогеохімія та ін., а також перехідні від них до гуманітарних і прикладних наук. Предмет природничих наук складають окремі ступені розвитку природи або її структурні рівні.Взаємозв’язок між фізикою, хімією і астрономією, а особливо аспектний характер фізичних знань стосовно до хімії і астрономії дають можливість стверджувати, що роль генералізаційного фактору при формуванні змісту природничо-наукової освіти можлива лише за умови функціонування системи астрофізичних знань. Генералізація фізичних й астрономічних знань, а також підвищення ролі наукових теорій не лише обумовили фундаментальні відкриття на стику цих наук, але й стали важливим засобом подальшого розвитку природничого наукового знання в цілому [4]. Що стосується змісту, то його, внаслідок бурхливого розвитку астрофізики в останні декілька десятків років потрібно зробити більш астрофізичним. Астрофізика як розділ астрономії вже давно стала найбільш вагомою її частиною, і роль її все більше зростає. Вона взагалі знаходиться в авангарді сучасної фізики, буквально переповнена фізичними ідеями й має величезний позитивний зворотній зв’язок з сучасною фізикою, стимулюючи багато досліджень, як теоретичних, так і експериментальних. Зумовлено це, в першу чергу, невпинним розвитком сучасних астрофізичних теорій, переоснащенням науково-технічної дослідницької бази, значним успіхом світової космонавтики [3].Разом з тим, сучасна астрономія – надзвичайно динамічна наука; відкриття в ній відбуваються в різних її галузях – у зоряній і позагалактичній астрономії, продовжуються відкриття екзопланет тощо. Так, нещодавно відкрито новий коричневий карлик, який через присутність у його атмосфері аміаку і тому, що його температура істотно нижча, ніж температура коричневих карликів класів L і T, може стати прототипом нового класу (його вчені вже позначили Y). Важливим є й те, що такий коричневий карлик – фактично «сполучна ланка» між зорями і планетами, а його відкриття також вплине на вивчення екзопланет.Сучасні астрофізичні космічні дослідження дозволяють отримати унікальні дані про дуже віддалені космічні об’єкти, про події, що відбулися в період зародження зір і галактик. Міжнародна астрономічна спілка (МАС) запровадила зміни в номенклатурі Сонячної системи, ввівши новий клас об’єктів – «карликові планети». До цього класу зараховано Плутон (раніше – дев’ята планета Сонячної системи), Цереру (до цього – найбільший об’єкт з поясу астероїдів, що міститься між Марсом і Юпітером) та Еріду (до цього часу – об’єкт 2003 UB313 з поясу Койпера). Водночас МАС ухвалила рішення щодо формулювання поняття «планета». Тому, планета – небесне тіло, що обертається навколо Сонця, має близьку до сферичної форму і поблизу якого немає інших, таких самих за розмірами небесних тіл. Існування в планетах твердої та рідкої фаз речовини в широкому діапазоні температур і тисків зумовлює не тільки величезну різноманітність фізичних явищ та процесів, а й перебіг різнобічних хімічних процесів, таких, наприклад як, утворення природних хімічних сполук – мінералів. На жодних космічних тілах немає такого розмаїття хімічних перетворень, як на планетах. Проте на них можуть відбуватися не тільки фізичні та хімічні процеси, а й, як свідчить приклад Землі, й біологічні та соціальні. Тобто планети відіграють особливу роль в еволюції матерії у Всесвіті. Саме завдяки існуванню планет у Всесвіті відбувається перехід від фізичної форми руху матерії до хімічної, біологічної, соціальної, цивілізаційної. Планети – це база для розвитку вищих форм руху матерії. Слід зазначити, що це визначення стосується лише тіл Сонячної системи, на екзопланети (планет поблизу інших зір) воно поки що не поширюється. Було також визначено поняття «карликова планета». Окрім цього, вилучено з астрономічної термінології термін «мала планета». Таким чином, сьогодні в Сонячній системі є планети (та їх супутники), карликові планети (та їх супутники), малі тіла (астероїди, комети, метеороїди).Використання даних сучасних астрономічних, зокрема астрофізичних уявлень переконливо свідчать про те, що дійсно всі випадки взаємодій тіл у природі (як в мікросвіті, так й у макросвіті і мегасвіті) можуть бути зведені до чотирьох видів взаємодій: гравітаційної, електромагнітної, ядерної і слабкої. В іншому плані, ілюстрація застосувань фундаментальних фізичних теорій, законів і основоположних фізичних понять для пояснення особливостей будови матерії та взаємодій її форм на прикладі всіх рівнів організації матерії (від елементарних частинок до мегаутворень Всесвіту) є переконливим свідченням матеріальної єдності світу та його пізнаваності.Наукова картина світу, виконуючи роль систематизації всіх знань, одночасно виконує функцію формування наукового світогляду, є одним із його елементів [1]. У свою чергу, з науковою картиною світу завжди корелює і певний стиль мислення. Тому формування в учнів сучасної наукової картини світу і одночасно уявлень про її еволюцію є необхідною умовою формування в учнів сучасного стилю мислення. Цілком очевидно, що для формування уявлень про таку картину світу і вироблення у них відповідного стилю мислення необхідний й відповідний навчальний матеріал. В даний час, коли астрофізика стала провідною складовою частиною астрономії, незабезпеченість її опори на традиційний курс фізики є цілком очевидною. Так, у шкільному курсі фізики не вивчаються такі надзвичайно важливі для осмисленого засвоєння програмного астрономічного матеріалу поняття як: ефект Доплера, принцип дії телескопа, світність, закони теплового випромінювання тощо.В умовах інтенсифікації наукової діяльності посилюється увага до проблем інтеграції науки, особливо до взаємодії природничих, технічних, гуманітарних («гуманітаризація освіти») та соціально-економічних наук. Розкриття матеріальної єдності світу вже не є привілеями лише фізики і філософії, та й взагалі природничих наук; у цей процес активно включилися соціально-економічні і технічні науки. Матеріальна єдність світу в тих галузях, де людина перетворює природу, не може бути розкритою лише природничими науками, тому що взаємодіюче з нею суспільство теж являє собою матерію, вищого ступеня розвитку. Технічні науки, які відображають закони руху матеріальних засобів людської діяльності і які є тією ланкою, що у взаємодії поєднує людину і природу, теж свідчать про матеріальність засобів людської діяльності, з допомогою яких пізнається і перетворюється природа. Тепер можна стверджувати, що доведення матеріальної єдності світу стало справою не лише філософії і природознавства, але й всієї науки в цілому, воно перетворилося у завдання загальнонаукового характеру, що й вимагає посилення взаємозв’язку та інтеграції перерахованих вище наук.Звичайно, що найбільший внесок у цю справу робить природознавство, яке відповідно до характеру свого предмета має подвійну мету: а) розкриття механізмів явищ природи і пізнання їх законів; б) вияснення і обґрунтування можливості екологічно безпечного використання на практиці пізнаних законів природи.Інтеграція природничо-наукової освіти передбачає застосування впродовж всього навчання загальнонаукових принципів і методів, які є стержневими. Для змісту інтегративних природничо-наукових дисциплін найбільш важливими є принцип доповнюваності, принцип відповідності, принцип симетрії, метод моделювання та математичні методи.Вважаємо за доцільне звернути особливу увагу на метод моделювання, широке застосування якого найбільш характерне для природничих наук і є необхідною умовою їх інтеграції. Необхідність застосування методу моделювання в освітній галузі «природознавство» очевидна у зв’язку зі складністю і комплексністю цієї предметної галузі. Без використання цього методу неможлива інтеграція природничо-наукових знань. У процесі моделювання об’єктів із області природознавства, що мають різну природу, якісно нового характеру набувають інтеграційні зв'язки, які об’єднують різні галузі природничо-наукових знань шляхом спільних законів, понять, методів дослідження тощо. Цей метод дозволяє, з одного боку, зрозуміти структуру різних об’єктів; навчитися прогнозувати наслідки впливу на об’єкти дослідження і керувати ними; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами; з іншого боку – оптимізувати процес навчання, розвивати загальнонаукові компетенції.Фундаментальна підготовка студентів з природничо-наукових спеціальностей неможлива без послідовного і систематичного формування природничо-наукового світогляду у майбутніх фахівців.Науковий світогляд – це погляд на Всесвіт, на природу і суспільство, на все, що нас оточує і що відбувається у нас самих; він проникнутий методом наукового пізнання, який відображає речі і процеси такими, якими вони існують об’єктивно; він ґрунтується виключно на досягнутому рівні знань всіма науками. Така узагальнена система знань людини про природні явища і її відношення до основних принципів буття природи складає природничо-науковий аспект світогляду. Отже, світогляд – утворення інтегральне і ефективність його формування в основному залежить від ступеня інтеграції всіх навчальних дисциплін. Адже до складу світогляду входять і відіграють у ньому важливу роль такі узагальнені знання, як повсякденні (життєво-практичні), так і професійні та наукові.Вищим рівнем асоціативних зв’язків є міждисциплінарні зв’язки, які повинні мати місце не лише у змісті окремих навчальних курсів. Тому, сучасна тенденція інтеграції природничих наук і створення спільних теорій природознавства зобов’язує викладацький корпус активніше упроваджувати міждисциплінарні зв’язки природничо-наукових дисциплін у навчальний процес ВНЗ, що позитивно відобразиться на ефективності його організації та підвищенні якості навчальних досягнень студентів.Підсумовуючи вище викладене, можна зробити наступні висновки:Однією з особливостей компетентісного підходу, що відрізняє його від знанієво-центрованого, є зміна функцій підготовки вчителів з окремих дисциплін, які втрачають свою традиційну самодостатність і стають елементами, що інтегруються у систему цілісної психолого-педагогічної готовності випускника до роботи в умовах сучасного загальноосвітнього навчального закладу.Інтеграційні процеси, так характерні для сучасного етапу розвитку природознавства, обов’язково мають знаходити своє відображення в природничо-науковій освіті на рівні як загальноосвітньої, так і вищої школи. Майбутнім педагогам необхідно усвідомлювати взаємозв’язок і взаємозалежність наук, щоб вони могли підготувати своїх учнів до роботи в сучасних умовах інтеграції наук.Учителям біології, хімії, географії необхідно володіти методами дослідження об’єктів природи, переважна більшість яких базується на законах фізики і передбачає уміння працювати з фізичними приладами. Крім того, саме фізика створює основу для вивчення різноманітних явищ і закономірностей, які складають предмет інших природничих наук.Інтеграція природничо-наукових дисциплін дозволить розкрити у процесі навчання фундаментальну єдність «природа – людина – суспільство», значно посилить інтерес студентів до вивчення цього циклу дисциплін, дасть можливість інтенсифікувати навчальний процес і забезпечити високий рівень якості його результату.

У зв’язку із загальною інформатизацією освіти і швидким розвитком цифрових засобів обробки інформації назріла необхідність впровадження в лабораторні практикуми вищих та середніх навчальних закладів цифрових засобів збору, обробки та оформлення експериментальних результатів, в тому числі під час виконання лабораторних робот з основ електротехнічних пристроїв та систем. При цьому надмірне захоплення віртуальними лабораторними роботами на основі комп’ютерного моделювання в порівнянні з реальним (натурним) експериментом може призводити до втрати особової орієнтації в технології освіти і відсутності надалі у випускників навчальних закладів ряду практичних навичок.У той же час світові компанії, що спеціалізуються в учбово-технічних засобах, переходять на випуск учбового устаткування, що узгоджується з комп’ютерною технікою: аналого-цифрових перетворювачів і датчиків фізико-хімічних величин, учбових приладів керованих цифро-аналоговими пристроями, автоматизованих учбово-експеримен­тальних комплексів, учбових експериментальних установок дистанційного доступу.У зв’язку із цим в області реального експерименту відбувається поступовий розвиток інформаційних джерел складної структури, до яких, у тому числі, відносяться комп’ютерні лабораторії, що останнім часом оформлюються у новий засіб реалізації учбового натурного експерименту – цифрові електронні лабораторії (ЦЕЛ).Відомі цифрові лабораторії для шкільних курсів фізики, хімії та біології (найбільш розповсюджені компаній Vernier Software & Technology, USA та Fourier Systems Inc., Israel) можуть бути використані у ВНЗ України, але вони мають обмежений набір датчиків, необхідність періодичного ручного калібрування, використовують застарілий та чутливий до електромагнітних завад аналоговий інтерфейс та спрощене програмне забезпечення, що не дозволяє проводити статистичну обробку результатів експерименту та з урахуванням низької розрядності аналого-цифрових перетворювачів не може використовуватись для проведення науково-дослідних робіт у вищих навчальних закладах, що є однією із складових підготовки висококваліфікованих спеціалістів, особливо в університетах, які мають статус дослідницьких.Із вітчизняних аналогів відомі окремі компоненти цифрових лабораторій, що випускаються ТОВ «фірма «ІТМ» м. Харків. Вони поступаються продукції компаній Vernier Software & Technology, USA та Fourier Systems Inc. та мають близькі цінові характеристики на окремі компоненти. Тому необхідність розробки вітчизняної цифрової навчальної лабораторії є нагальною, проблематика досліджень та предмет розробки актуальні.Метою проекту є створення сучасної вітчизняної цифрової електронної лабораторії та відпрацювання рекомендацій по використанню у викладанні на її основі базового переліку науково-природничих та біомедичних дисциплін у ВНЗ I-IV рівнів акредитації при значному зменшенні витрат на закупку приладів, комп’ютерної техніки та навчального-методичного забезпечення. В роботі використані попередні дослідження НДІ Прикладної електроніки НТУУ «КПІ» в галузі МЕМС-технологій (micro-electro-mechanical) при створенні датчиків фізичних величин, виконано огляд технічних та методичних рішень, на яких базуються існуючі навчальні цифрові лабораторії та датчики, розроблені схемотехнічні рішення датчиків фізичних величин, проведено конструювання МЕМС – первинних перетворювачів, та пристроїв реєстрації інформації. Розроблені прикладні програми інтерфейсу пристроїв збору інформації та вбудованих мікроконтролерів датчиків. Сформульовані вихідні дані для розробки бездротового інтерфейсу датчиків та програмного забезпечення цифрової лабораторії.Таким чином, у даній роботі пропонується нова вітчизняна цифрова електронна лабораторія, що складається з конструкторської документації та дослідних зразків обладнання, програмного забезпечення та розробленого єдиного підходу до складання навчальних методик для цифрових лабораторій, проведення лабораторних практикумів з метою економії коштів під час створення нових лабораторних робіт із реєстрацією даних, обробки результатів вимірювань та оформленням результатів експерименту за допомогою комп’ютерної техніки.Цифрова електронна лабораторія складається із таких складових частин: набірного поля (НП); комплектів модулів (М) із стандартизованим вихідним інтерфейсом, з яких складається лабораторний макет для досліджування об’єкту (це – набір електронних елементів: резисторів, ємностей, котушок індуктивності, цифро-аналогових та аналого-цифрових перетворювачів (ЦАП та АЦП відповідно)) та різноманітних датчиків фізичних величин; комп’ютерів студента (планшетного комп’ютера або спеціалізованого комп’ютера) з інтерфейсами для датчиків; багатовходових пристроїв збору даних та їх перетворення у вигляд, узгоджений з інтерфейсом комп’ютера (реєстратор інформації або Data Logger); комп’ютер викладача (або серверний комп’ютер із спеціалізованим програмним забезпеченням); пристрої зворотного зв’язку (актюатори), що керуються комп’ютером; трансивери для бездротового прийому та передачі інформації з НП.Таким чином, з’являється новий клас бездротових мереж малої дальності. Ці мережі мають ряд особливостей. Пристрої, що входять в ці мережі, мають невеликі розміри і живляться в основному від батарей. Ці мережі є Ad-Hoc мережами – високоспеціалізованими мережами з динамічною зміною кількісного складу мережі. У зв’язку з цим виникають завдання створення та функціонування даних мереж – організація додавання і видалення пристроїв, аутентифікація пристроїв, ефективна маршрутизація, безпека даних, що передаються, «живучість» мережі, продовження часу автономної роботи кінцевих пристроїв.Протокол ZigBee визначає характер роботи мережі датчиків. Пристрої утворюють ієрархічну мережу, яка може містити координатор, маршрутизатори і кінцеві пристрої. Коренем мережі являється координатор ZigBee. Маршрутизатори можуть враховувати ієрархію, можлива також оптимізація інформаційних потоків. Координатор ZigBee визначає мережу і встановлює для неї оптимальні параметри. Маршрутизатори ZigBee підключаються до мережі або через координатор ZigBee, або через інші маршрутизатори, які вже входять у мережу. Кінцеві пристрої можуть з’єднуватися з довільним маршрутизатором ZigBee або координатором ZigBee. По замовчуванню трафік повідомлень розповсюджується по вітках ієрархії. Якщо маршрутизатори мають відповідні можливості, вони можуть визначати оптимізовані маршрути до визначеної точки і зберігати їх для подальшого використання в таблицях маршрутизації.В основі будь-якого елементу для мережі ZigBee лежить трансивер. Активно розробляються різного роду трансивери та мікроконтролери, в які потім завантажується ряд керуючих програм (стек протоколів ZigBee). Так як розробки ведуться багатьма компаніями, то розглянемо та порівняємо новинки трансиверів тільки кількох виробників: СС2530 (Texas Instruments), AT86RF212 (Atmel), MRF24J40 (Microchip).Texas Instruments випускає широкий асортимент трансиверів. Основні з них: CC2480, СС2420, CC2430, CC2431, CC2520, CC2591. Всі вони відрізняються за характеристиками та якісними показниками. Новинка від TI – мікросхема СС2530, що підтримує стандарт IEEE 802.15.4, призначена для організації мереж стандарту ZigBee Pro, а також засобів дистанційного керування на базі ZigBee RF4CE і обладнання стандарту Smart Energy. ІС СС2530 об’єднує в одному кристалі РЧ-трансивер і мікроконтролер, ядро якого сумісне зі стандартним ядром 8051 і відрізняється від нього поліпшеною швидкодією. ІС випускається в чотирьох виконаннях CC2530F32/64/128/256, що розрізняються обсягом флеш-пам’яті – 32/64/128/256 Кбайт, відповідно. В усьому іншому всі ІС ідентичні: вони поставляються в мініатюрному RoHS-сумісному корпусі QFN40 розмірами 6×6 мм і мають однакові робочі характеристики. СС2530 являє собою істотно покращений варіант мікросхеми СС2430. З точки зору технічних параметрів і функціональних можливостей мікросхема СС2530 перевершує або не поступається CC2430. Однак через підвищену вихідну потужність (4,5 дБм) незначно виріс струм споживання (з 27 до 34 мА) при передачі. Крім того, ці мікросхеми мають різні корпуси і кількість виводів (рис. 1). Рис. 1. Трансивери СС2530, СС2430 та СС2520 фірми Texas Instruments AT86RF212 – малопотужний і низьковольтний РЧ-трансивер діапазону 800/900 МГц, який спеціально розроблений для недорогих IEEE 802.15.4 ZigBee-сумісних пристроїв, а також для ISM-пристроїв з підвищеними швидкостями передачі даних. Працюючи в діапазонах частот менше 1 ГГц, він підтримує передачу даних на малих швидкостях (20 і 40 Кбіт/с) за стандартом IEEE 802.15.4-2003, а також має опціональну можливість передачі на підвищених швидкостях (100 і 250 Кбіт/с) при використанні модуляції O-QPSK у відповідності зі стандартом IEEE 802.15.4-2006. Більше того, при використанні спеціальних високошвидкісних режимів, можлива передача на швидкості до 1000 Кбіт/с. AT86RF212 можна вважати функціональним блоком, який з’єднує антену з інтерфейсом SPI. Всі критичні для РЧ тракту компоненти, за винятком антени, кварцового резонатора і блокувальних конденсаторів, інтегровані в ІС. Для поліпшення загальносистемної енергоефективності та розвантаження керуючого мікроконтролера в ІС інтегровані прискорювачі мережевих протоколів (MAC) і AES- шифрування.Компанія Microchip Technology виробляє 8-, 16- і 32- розрядні мікроконтролери та цифрові сигнальні контролери, а також аналогові мікросхеми і мікросхеми Flash-пам’яті. На даний момент фірма випускає передавачі, приймачі та трансивери для реалізації рішень для IEEE 802.15.4/ZigBee, IEEE 802.11/Wi-Fi, а також субгігагерцового ISM-діапазону. Наявність у «портфелі» компанії PIC-мікроконтролерів, аналогових мікросхем і мікросхем пам’яті дозволяє їй запропонувати клієнтам комплексні рішення для бездротових рішень. MRF24J40 – однокристальний приймач, що відповідає стандарту IEEE 802.15.4 для бездротових рішень ISM-діапазону 2,405–2,48 ГГц. Цей трансивер містить фізичний (PHY) і MAC-функціонал. Разом з мікроспоживаючими PIC-мікроконтролерами і готовими стеками MiWi і ZigBee трансивер дозволяє реалізувати як прості (на базі стека MiWi), так і складніші (сертифіковані для роботи в мережах ZigBee) персональні бездротові мережі (Wireless Personal Area Network, WPAN) для портативних пристроїв з батарейним живленням. Наявність MAC-рівня допомагає зменшити навантаження на керуючий мікроконтролер і дозволяє використовувати недорогі 8-розрядні мікроконтролери для побудови радіомереж.Ряд компаній випускає завершені модулі ZigBee (рис. 2). Це невеликі плати (2÷5 кв.см.), на яких встановлено чіп трансивера, керуючий мікроконтролер і необхідні дискретні елементи. У керуючий мікроконтролер, у залежності від бажання і можливості виробника закладається або повний стек протоколів ZigBee, або інша програма, що реалізує можливість простого зв’язку між однотипними модулями. В останньому випадку модулі іменуються ZigBee-готовими (ZigBee-ready) або ZigBee-сумісними (ZigBee compliant).Всі модулі дуже прості в застосуванні – вони містять широко поширені інтерфейси (UART, SPI) і управляються за допомогою невеликого набору нескладних команд. Застосовуючи такі модулі, розробник позбавлений від роботи з високочастотними компонентами, так як на платі присутній ВЧ трансивер, вся необхідна «обв’язка» і антена. Модулі містять цифрові й аналогові входи, інтерфейс RS-232 і, в деяких випадках, вільну пам’ять для прикладного програмного забезпечення. Рис. 2. Модуль ZigBee із трансивером MRF24J40 компанії Microchip Для прикладу, компанія Jennic випускає лінійку ZigBee-сумісних радіомодулів, побудованих на низькоспоживаючому бездротовому мікроконтролері JN5121. Застосування радіомодуля значно полегшує процес розробки ZigBee-мережі, звільняючи розробника від необхідності конструювання високочастотної частини виробу. Використовуючи готовий радіомодуль, розробник отримує доступ до всіх аналогових і цифрових портів вводу-виводу чіпу JN5121, таймерам, послідовного порту і інших послідовних інтерфейсів. У серію входять модулі з керамічної антеною або SMA-коннектором з дальністю зв’язку до 200 метрів. Розмір модуля 18×30 мм. Версія модуля з підсилювачем потужності і підсилювачем вхідного сигналу має розмір 18×40 мм і забезпечує дальність зв’язку більше 1 км. Кожен модуль поставляється з вбудованим стеком протоколу рівня 802.15.4 MAC або ZigBee-стеком.За висновками експертів з аналізу ринку сьогодні одним з найперспективніших є ринок мікросистемних технологій, що сягнув 40 млрд. доларів станом на 2006 рік зі значними показниками росту. Самі мікросистемні технології (МСТ) почали розвиватися ще з середини ХХ ст. і, отримуючи щоразу нові поштовхи з боку нових винаходів, чергових удосконалень технологій, нових галузей науки та техніки, динамічно розвиваються і дедалі ширше застосовуються у широкому спектрі промислової продукції у всьому світі.Прилад МЕМС є об’єднанням електричних та механічних елементів в одну систему дуже мініатюрних розмірів (значення розмірів механічних елементів найчастіше лежать у мікронному діапазоні), і достатньо часто такий прилад містить мікрокомп’ютерну схему керування для здійснення запрограмованих дій у системі та обміну інформацією з іншими приладами та системами.Навіть з побіжного аналізу структури МЕМС зрозуміло, що сумарний технологічний процес є дуже складним і тривалим. Так, залежно від складності пристрою технологічний процес його виготовлення, навіть із застосуванням сучасних технологій, може тривати від кількох днів до кількох десятків днів. Попри саме виготовлення, доволі тривалими є перевірка та відбраковування. Часто виготовляється відразу партія однотипних пристроїв, причому вихід якісної продукції часто не перевищує 2 %.Для виготовлення сучасних МЕМС використовується широка гама матеріалів: різноманітні метали у чистому вигляді та у сплавах, неметали, мінеральні сполуки та органічні матеріали. Звичайно, намагаються використовувати якомога меншу кількість різнорідних матеріалів, щоби покращити технологічність МЕМС та знизити собівартість продукції. Тому розширення спектра матеріалів прийнятне лише за наявності специфічних вимог до елементів пристрою.Спектр наявних типів сенсорів в арсеналі конструктора значно ширший та різноманітніший, що зумовлено багатоплановим застосуванням МЕМС. Переважно використовуються ємнісні, п’єзоелектричні, тензорезистивні, терморезистивні, фотоелектричні сенсори, сенсори на ефекті Холла тощо. Розроблені авторами в НДІ Прикладної електроніки МЕМС-датчики, їх характеристики, маса та розміри наведені у табл. 1.Таблиця 1 №з/пМЕМС-датчикиТипи датчиківДіапазони вимірюваньГабарити, маса1.Відносного тиску, тензорезистивніДВТ-060ДВТ-1160,01–300 МПа∅3,5–36 мм,5–130 г2.Абсолютного тиску,тензорезистивніДАТ-0220,01–60 МПа∅16 мм,20–50 г3.Абсолютного тиску, ємнісніДАТЄ-0090,05–1 МПа5×5 мм4.Лінійного прискорення,тензорезистивніДЛП-077±(500–100 000) м/с224×24×8 мм,100 г5.Лінійного прискорення,ємнісніАЛЄ-049АЛЄ-050±(5,6–1200) м/с235×35×22 мм, 75 г6.Кутової швидкості,ємнісніДКШ-011100–1000 °/с