Статті в журналах з теми "Організація обліку праці"

Діяльність бюджетних установ має свої особливості, які зумовлюють відповідну специфіку нормативного забезпечення облікового процесу в установах державного сектору. Метою написання статті є проведення аналізу нормативно-правового забезпечення облікового процесу господарської діяльності бюджетних установ. Нормативне забезпечення обліку – це комплекс нормативно-правових документів, які встановлюють єдині вимоги до ведення обліку у бюджетних установах. Нормативна база є сукупним відображенням соціального, політичного, економічного, міжнародного впливів. У роботі розглянуто розвиток бюджетного обліку у 20-21 столітті. Виникнення різних форм власності після 1991 року призвело до суттєвих реформаційних процесів у бюджетному обліку. Нормативно-правове забезпечення обліку у бюджетних установах можна поділити на три рівні: вищий рівень – регулює діяльність всіх суб’єктів господарювання, незалежно від форми власності; середній рівень – характеризується нормативним забезпеченням обліку діяльності установ державного сектору економіки; нижчий рівень – визначає перелік нормативів, які розроблені і функціонують виключно для забезпечення діяльності конкретної установи. Основою ведення обліку є базові нормативи, які прийняті основним законодавчим органом України і визначають правові засади функціонування суб’єктів господарювання різних форм власності. Сюди відноситься Конституція України, Господарський Кодекс України, Цивільний Кодекс України, Трудовий Кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, Податковий Кодекс України. У цій нормативній ланці важливо виділити, Бюджетний кодекс України та Закон України «Про Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Середній рівень нормативно-правового забезпечення включає у себе нормативні акти, які визначають методику обліку активів, пасив та господарських процесів у бюджетних установах. Ознайомлення практикуючого бухгалтера з нормативами вищої і середньої ланок дає базові знання щодо діючої методики обліку у бюджетних установах. Але кожна бюджетна установа має свої особливості у побудові облікового процесу. Керівник бюджетної установи затверджує пакет внутрішніх документів, які визначають правила функціонування цієї установи: штат працівників та посадові оклади, форма оплати праці, посадові обов’язки штатних працівників, облікова політика бюджетної установи. Слід зазначити, що керівник бюджетної установи формує свою облікову політику у відповідності до діючого законодавства. Нормативна база з обліку в бюджетних установах знаходиться у процесі реформування і постійних змін. Зміни зумовлені глобалізаційними процесами, які відбуваються у світі та прагненням України приєднатися до них.

Актуальність теми дослідження. Інформація є важливим ресурсом при здійсненні господарської діяльності, особливо в умовах становлення інформаційної економіки. Якість інформації визначається рядом характеристик: повнотою, достовірністю, точністю, порівнянністю тощо. Таку інформаційну базу може забезпечити дієва система бухгалтерського обліку. Постановка проблеми. Наявність сучасних, інноваційних засобів праці створює конкурентні переваги суб’єкта господарювання, а ефективність їх використання впливає на показники виробництва продукції та рентабельності. Тому, правильна система організації обліку основних засобів дозволить формувати якісну інформацію про стан та ступінь використання основних засобів для прийняття обґрунтованих управлінський рішень. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій та фаховій літературі питанням обліку основних засобів присвячено досить значна увага. Серед них: В. С. Лень, В. А, Кулик, Л. Дерманьска та інші. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Не применшуючи значення отриманих наукових результатів слід відмітити, що на сьогоднішній день залишається недостатньо вивченими питання організації обліку основних засобів з точки зору системного підходу. Постановка завдання. Обґрунтування теоретичних та практичних аспектів організації обліку основних засобів в умовах становлення інформаційної економіки із врахуванням системного підходу. Виклад основного матеріалу. Враховуючи системний підхід, організація бухгалтерського обліку основних засобів має включати такі обов’язкові елементи: нормативно-методичне забезпечення прямого впливу, оцінка об’єкта обліку, облікова політика, графік документообігу, робочий план рахунків. Висновки. Належна організація обліку основних засобів на підприємстві, яка має включати запропоновані нами обов’язкові елементи, дозволить працівникам облікового апарату забезпечувати зацікавлених осіб інформацією про стан та ступінь використання основних засобів в господарській діяльності підприємства.

У статті узагальнено теоретичні погляди на сутність оплати праці як правової категорії, на підставі чого зроблені відповідні висновки. Зазначено, що, незважаючи на існування чималої кількості теоретичних і емпіричних напра-цювань науковців у сфері оплати праці, не всі аспекти зазначеної проблематики розроблені повною мірою. Зокрема, реалії сьогодення потребують поглибленого вивчення й уточнення сутності оплати праці як правової категорії з урахуванням її специфіки в різних галузях, оскільки економічні процеси, які нині відбуваються в країні, докорінно змінюють теоретичні погляди на сутність оплати праці як правової категорії. Зроблено висновок, що як правова категорія оплата праці розкриває конкретні права й обов'язки учасників трудових правовідносин із приводу оплати праці, виступає однією з істотних умов трудового договору. Вона є інститутом галузі трудового права, являючи собою систему юридичних норм, що регулюють відносини у сфері організації оплати праці. Звернено увагу на терміни «оплата праці» й «заробітна плата», зокрема, зроблено висновок щодо їх чіткого визначення, розмежування й наповнення конкретним змістом. У підсумку зазначено, що оплата праці є одним із важливих складників організації діяльності будь-якого підприємства, оскільки від оптимальної системи оплати праці залежить не лише життєвий рівень працівників, а й результати господарської діяльності підприємства загалом. Природа оплати праці багатогранна, оскільки для роботодавця вона виступає витратами виробництва, які зазвичай він намагається мінімізувати, а для працівника - доходом, і він, відповідно, намагається її максимізувати, домовляючись про доволі високий рівень оплати праці. Тому правильна організація оплати праці, дотримання справедливих пропорцій, співвідношень, обліку розмірів заробітної плати з умовами й результатами праці слугують могутнім чинником стимулювання продуктивності праці, зацікавленості працівника в підвищенні результативності й якості роботи.

У 2020 р. проблема зараження коронавірусом людини (2019-nCoV/SARS-CoV-2) стала актуальною у всьому світі. 11.03.2020 р. ВООЗ оголосила пандемію SARS-CoV-2. За один рік пандемії у світі (станом на 12.03.2021 р.) зареєстровано 120,1 млн випадків зараження SARS-CoV-2, з яких внаслідок COVID-19 померли 2,7 млн осіб. В Україні зареєстровано – 1,451 млн інфікованих SARS-CoV-2 (в т.ч. 68,3 тис. працівників галузі охорони здоров’я (ГОЗ)); з яких внаслідок COVID-19 померли 28,1 тис. осіб (в т.ч. працівників ГОЗ – 612 осіб). На сьогодні однією з найвагоміших науково-практичних проблем залишається оцінка ризиків і профілактика цієї гострої професійної патології. Матеріали і методи. Використані офіційні статистичні дані МОЗ України щодо нормативного регулювання епідемічного розслідування COVID-19, організації розслідування COVID-19 у сфері охорони здоров’я, у сфері охорони праці, обліку випадків захворювання на COVID-19. Отримані та проаналізовані статистичні дані захворюваності на COVID-19 (за інформацією територіальних підрозділів Фонду соціального страхування України, Державної служби України з питань праці) за 2020 р. – березень 2021 р. Використовувались загальноприйняті статистичні методи дослідження для характеристики даних, отриманих для суцільної вибірки в Україні. Результати досліджень та їх обговорення. Проаналізовані нормативно-правові акти процедури розслідування випадків гострого професійного захворювання на COVID-19, а саме Наказ МОЗ України від 25.02.2020 № 521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, Інструкція № 374 «Про застосування переліку професійних захворювань», затвердженої спільним наказом МОЗ, Національної Академії медичних наук України, Мінпраці від 29.12.2000 р. № 374/68/33», Наказ МОЗ України від 15.07.2020 № 1604 щодо Переліку посад медичних та інших працівників, що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та лікування пацієнтів із випадками гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», Постанова КМУ від 13.05.2020 № 394 розділ V Переліку професійних захворювань, затвердженого постановою КМУ від 08.11.2000 № 1662, доповнено гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, яка стосується тільки роботи «медичних та інших працівників, що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та лікування пацієнтів із випадками гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Визначені медико-статистичні закономірності інфікування SARS-CoV-2 та захворювання на COVID-19 працівників галузі охорони здоров’я. Кількість повідомлень про випадки інфікування SARS-CoV-2 на робочому місці (підозра на гостре професійне захворювання), що надійшли до Держпраці України (12.03.2021 р.), становила – 43 130 працівників, в т.ч. випадків смертей від COVID-19 – 522. Загалом повнота надходження повідомлень про гостре професійне захворювання становила (відносно зареєстрованих випадків інфікування ПОЗ): для інфікування SARS-CoV-2/захворювання на COVID-19 – 63,5 (4,8-219,3) %; випадків смерті від COVID-19 – 85,6 (36,4-450,0) %. Коливання рівнів захворюваності на COVID-19 значно відрізняються по областях, причини потребують ретельнішого аналізу, вони багатопланові, але виявлені закономірності можуть слугувати певною основою для ухвалення управлінських рішень щодо обліку, реєстрації, профілактики і лікування цієї патології. Висновки. Кількість хворих на гостре професійне захворювання COVID-19 постійно збільшується, має хвилеподібний характер, відповідно до загального перебігу епідемії в популяції населення України. Кумулятивний ризик інфікування SARS-CoV-2 працівниками галузі охорони здоров’я вищий в 2,5 рази, ніж серед загального населення, а смерті від COVID-19 – в 1,1 разу. Домінуючі причини інфікування SARS-CoV-2 працівників галузі охорони здоров’я: надання медичної допомоги хворим на COVID-19 зі здійсненням інтервенційних процедур (46,3 %); наявні організаційні недоліки в забезпечені інфекційного контролю в ЗОЗ (33,7 %); психофізіологічні причини, які обумовлені роботою працівників в екстремальних умовах надання стаціонарної допомоги хворим на COVID-19 («червона зона») (14,0 %); технічні (4,5 %); техногенні, природні, екологічні та соціальні (1,4 %). Нормативне регулювання встановлення гострого професійного захворювання на COVID-19 регламентовано тільки для працівників галузі охорони здоров’я і потребує розповсюдження його й на інші види економічної діяльності в Україні (працівники освіти, соціальної допомоги тощо). Є суттєві організаційні та ресурсні (кадрові) недоліки: з надання повідомлень до Держпраці України щодо підозри гострого професійного захворювання на COVID-19 та смерті від нього; щодо об’єктивної статистичної реєстрації випадків захворювання працівників галузі охорони здоров’я на COVID-19; щодо своєчасного та повного розслідування зв’язку захворювання (смерті) з умовами праці тощо. Подальші дослідження будуть спрямовані на удосконалення системи оцінки ризиків та убезпечення роботи працівників галузі охорони здоров’я, в умовах епідемії SARS-CoV-2/COVID-19 в Україні.

Розкрито порядок організації та методики бухгалтерського обліку з використанням хмарних технологій. Охарактеризовано нормативно-правове регулювання застосування хмарних технологій в обліку. Уточнено трактування у широкому сенсі поняття «хмарні технології» як онлайн-середовище віддаленого зберігання даних користувача. З’ясовано, що впровадження інформаційно-комп’ютерних технологій під час організації бухгалтерського обліку призведе до реформування її технічної та адміністративної складових. Реформування технічної складової організації бухгалтерського обліку зазнає змін через: впровадження комп’ютерної форми ведення бухгалтерського обліку з використанням спеціалізованих SaaS-додатків; отримання звітності в реальному часі у необхідному, залежно від потреб користувача, та завчасно встановленому форматі; збільшення можливостей щодо здійснення організації аналітичного обліку на підприємстві; повністю автоматизовану систему введення і обробки облікової інформації; організацію електронного збереження усіх даних, систематизацію документів без необхідності їх формування і зберігання у паперовому вигляді. З’ясовано, що застосування хмарних технологій призведе до реформування адміністративної складової організації бухгалтерського обліку і забезпечить виконання всіх облікових обов’язків дистанційно; проведення необхідних реформувань в нормах праці, надасть можливість зменшення чисельності працівників бухгалтерського відділу. Обґрунтовано, що використання хмарних технологій на підприємстві має вплив і на форму ведення бухгалтерського обліку, і на його форму організації, тим самим надаючи керівнику підприємства розширені можливості щодо варіанта, який йому вигідніше обрати. Проведено аналіз переваг й недоліків облікового використання хмарних технологій.

Стаття присвячена ролі нормування праці в сільському господарстві. Приділено увагу, у збільшенні продуктивності, прибутку і підвищення лояльності трудового колективу. Розглядається нормування робочого часу, що передбачає державне встановлення стандартів тривалості робочого часу. Приділяється увага нормуванню праці за допомогою трудової функції, оскільки ступінь інтелектуалізації трудової функції для більшості працівників значно зросла в зв'язку з розвитком сучасних технологій в нових соціально-економічних умовах. Зазначається, що нормування праці дозволяє обґрунтовувати трудові показники для слабо захищених категорій громадян, молоді та інвалідів, тим самим даючи можливість заповнити вакансії по малопривабливим робам або за напрямками, що відрізняються недостатністю фахівців на ринку праці. Нормування праці також сприяє підвищенню якості трудового життя, що є однією з найбільш важливих функцій управління працею в сільському господарстві. Поліпшення якості трудового життя передбачає поліпшення соціально-економічного становища працівників. Роль нормування праці та режиму роботи як основи організації виробництва, підвищення ефективності використання живої праці зростає. В сучасних умовах правове регулювання нормування праці та режиму роботи має забезпечувати об'єктивно необхідні роботи щодо впорядкування процесу праці, яка на основі розроблених способів нормування праці організовує, регулює і стабілізує соціотехнічну систему кожної організації. Зокрема нормування робочого часу передбачає державне встановлення стандартів тривалості робочого часу. У той же час сторонам трудових відносин повинна бути надана можливість розумно поєднувати державні стандарти і гнучкі підходи до встановлення норм робочого часу, які набувають особливої актуальності в сучасних технічних умовах. Крім того, за умови підсумованого обліку робочого часу є можливість вибору норми робочого часу, яка полягає в дотриманні не щоденної чи щотижневої норми, а протягом облікового періоду (місяця, кварталу, сезону, року). Ключові слова: праця, трудові відносини, працівники сільського господарства, норми праці.

В статті досліджено питання сутності поняття «облікова політика» з урахуванням трактувань вітчизняних науковців. Визначено, що облікова політика є важливим засобом досягнення різноманітних цілей підприємства, спрямованих на покращення його діяльності. Вона одночасно виступає і способом уніфікації облікових процедур та зниження їх трудомісткості, і інструментом управління витратами, доходами, фінансовими результатами підприємства, і засобом оптимізації податкового навантаження підприємства. За рахунок застосування облікової політики можна суттєво впливати на результати діяльності, показники фінансової стійкості, ліквідності, платоспроможності, здійснювати ефективне фінансове та податкове планування. Мета облікової політики полягає в наданні повної, об’єктивної та достовірної інформації, яка б всебічно та адекватно характеризувала фінансовий стан підприємства та була корисною для прийняття управлінських рішень. У статті теоретично обґрунтовано значимість виробничих запасів для функціонування суб’єкта господарювання. В бухгалтерському обліку поняття «виробничі запаси» трактується як предмет праці, на що спрямована праця людини і становлять матеріальну основу створеного продукту. Запаси – активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством. Розробка облікової політики кожним суб’єктом господарювання є необхідною у зв’язку з впровадженням ряду нормативно-правових актів, що регламентують альтернативні варіанти облікових методик і процедур, щодо яких підприємство має право вибору з урахуванням галузевих особливостей і специфіки діяльності, та стала основою організації і ведення бухгалтерського обліку на кожному підприємстві. Облікова політика підприємства є важливим інструментом, завдяки якому існує можливість оптимального поєднання державного регулювання і власної ініціативи підприємства у питаннях організації та ведення бухгалтерського обліку.

В статті розглянуто вплив пандемії COVID-19 на український ринок праці. Проаналізовано кількість безробітного та зайнятого населення й динаміку оплати праці у 2018–2020 рр. Визначено сфе- ри, які найбільше піддалися негативному впливу пандемії COVID-19. Охарактеризовано умови оплати праці під час простою та особливості кожного варіанту організації роботи в умовах карантину. Розглянуто шляхи уникнення скорочення штату працівників й відповідальність за порушення даного питання. До- сліджено зміни оподаткування заробітної плати та аналіз трансформації законодавчої бази, пов’язаної з темою дослідження. Висвітлені заходи, які прийняті урядом задля підтримки роботодавців та працівни- ків, які втратили доходи для зменшення негативних наслідків пандемії. Визначено шляхи покращення обліку оплати праці в умовах карантинних обмежень.

У статті розглянуто різні підходи до визначення сутності запасів як економічної категорії, класифіковано та охарактеризовано основні види матеріально-виробничих запасів. Представлено систему показників обліку та контролю запасів на промисловому підприємстві, а також вивчено чинники, що впливають на формування величини запасів промислових підприємств. Доведено, що для правильної організації планування, обліку та управління запасами велике значення має їх науково обґрунтована класифікація. Запропоновано класифікацію матеріально-виробничих запасів за певними ознаками, серед яких вагомий вплив мають: рівень ліквідності, за сферою використання та структурою. Обґрунтовано склад виробничих запасів, до яких відносять предмети праці, призначені для використання у виробництві продукції.

Метою даної статті є розглянути загальні правила та тенденції правового регулювання здійснення розрахунків з оплати праці з органами соціального страхування у звітності підприємства; особливості відображення розрахунків за виплатами працівникам у звітності підприємства; окреслити основні напрямки вдосконалення здійснення розрахунків з оплати праці з органами соціального страхування.У статті розглянуто особливості здійснення розрахунків з оплати праці з органами соціального страхування у звітності підприємства. Зазначено проблеми, які виникають при веденні обліку праці, нарахуванні та виплати заробітної плати. Окреслено основні напрямки вдосконалення при здійснення розрахунків з оплати праці з органами соціального страхування. Наведено відображення розрахунків за виплатами працівникам у звітності підприємства. Здійснено відображення у фінансовій звітності стану розрахунків по операціях з оплати праці. Дані про розрахунки за виплатами працівникам відображаються у фінансовій, статистичній, податковій та спеціальній звітності. Досліджено законодавчо-нормативне регулювання обліку та аналізу оплати праці і розрахунків з органами соціального страхування. Основним документом, який визначає економічні та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці є Закон України “Про оплату праці”. Він спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати. Визначено, що основними формами оплати праці є відрядна та погодинна, а системи соціального страхування поділяються на добровільне та обов’язкове соціальне страхування.

Стаття спрямована на визначення методології формування системи антикризового управління персоналом аграрних підприємств. Досліджено методику аналізу обліку кадрів, їх тестування, вияв­ленно професійно-кваліфікаційних характеристики, відповід­ності професійних навиків окремих працівників їхнім поса­дам з метою збільшення ефективності використання персо­налу підприємства. Крім того було обгрунтовано, що для сільського господарства, яке займає останні місця у питаннях впровадження прогресивних форм організації праці та управління виробничим процесом, адаптація сучасного досвіду менеджменту, і особливо для управління людьми, сьогодні є вкрай необхідним і актуальним. Одним із таких нових підходів є перетворення працівників відділів кадрів на менеджерів по управлінню людськими ресурсами – НR-менеджерами. Виз­начено головні закономірності, позитивні, що сприяють досягненню цілей державної політики зайнятості і негативні, що перешкоджають їх досягненню. Автори відмітили, що тенденції процесів відтво­рення системи обліку робочих місць залишаються невизначеними закономірності і тенденції відтворення системи робочих місць вітчизняних підприємств та економіки загалом та не реалізуються резерви підвищення ефек­тивності зайнятості за рахунок підви­щення обґрунтованості державної пол­ітики сприяння створенню робочих місць та поширення моделей господарсь­кої поведінки, орієнтованих на розши­рене інтенсивне відтворення системи робочих місць Встановлено, що антикризове управління персоналом є важливою складовою управління підприємством і має значний вплив на ефективність його господарської діяльності.

Незважаючи на величезний інтерес фахівців і дослідників до процесу створення і аналізу діяльності об’єднаних територіальних громад поза увагою залишаються питання управління їхньою діяльністю, зокрема, їхнім розвитком, усередині ОТГ. При наявності наукових праць, присвячених організації влади в ОТГ, здійсненню ними функцій місцевого самоврядування, саме питанням формування системи управління всередині ОТГ не приділяється належної уваги. Проведений аналіз суб’єктно-об’єктних відносин усередині ОТГ доводить, що система управління в ОТГ має будуватися з трьох гілок: 1) адміністративного менеджменту – у межах діяльності органів самоврядування; 2) публічного адміністрування – у межах взаємодії органів управління із всіма учасниками діяльності в ОТГ; 3) публічного управління – у межах взаємодії із населенням ОТГ. Кожній гілці управління притаманні особливості використання показників і способів планування, мотивування, обліку. При взаємодії декількох гілок в управлінні певним напрямком розвитку ОТГ досягнуті результати можуть бути віднесені на рахунок кожної гілки за формальною процедурою. Вибір напрямків розвитку і відповідних планових і управлінських показників має здійснюватися на основі аналізу результативних показників діяльності ОТГ із визначенням рейтингу актуальності вибраних напрямів для кожної окремої ОТГ, або їх груп.

This article deals with the issue of teaching and methodical work in training of economic specialists with engineering and economic qualifications at Kharkiv Engineering and Economic Institute within the period of command-planned system of economic management in Ukraine in the 1960s–1970s. The choice of this period is interesting from the point of view of studying timeliness and introduction of historical progressive experience of specialists training for economic domain at higher educational institutions of Ukraine.The article analyzes the difference between an economist-general and an engineer economist, lying in the fact that an engineer-economist, in addition to general economic knowledge (planning, organization and analysis of economic activity, organization of labour at production site), had also a certain engineering specialization and wealth of organizational and economic knowledge (technical rate setting, planning, mechanization of accounting, supply and marketing). The article presents all training programs of Kharkiv Engineering and Economic Institute, as well as substantiates their worthwhileness for the economy of Ukraine during the researched period. An idea of faculties and departments in the structure of the higher educational institution, of academic teaching staff’s and students’ components and quantities has been given. The authors have presented a complete analysis of educational and methodical process realized at the institute and attempts to improve it. The author has also provided real examples of educational and methodical work of institute departments aiming a constant modernization of teaching methods and of scientific content of lecture material, laboratory works and practical tasks development, subjects’ courses renewal, curricula formation.The research has been conducted basing on thorough treatment and analysis of archive materials and regulatory documentary sources corresponding to the period of the 1960s–1970s representing the heyday of engineering and economic science in Ukraine.The article represents a research and analytical effort aimed at finding progressive pedagogical models working well in practice, ready for deeper study, analysis and further implementation in the modern educational process of economic specialists training.Key words: engineering and economic education, methodical work, planned economy, Educational and Methodological Board, economist. У цій статті розглянуто питання навчально-методичної роботи під час підготовки економічних кадрів з інженерно-економічною кваліфікацією в Харківському інженерно-економічному інституті в період з командно-плановою системою економічного господарювання в Україні в 60-х–70-х роках ХХ століття. Вибір цього періоду цікавий з точки зору актуальності вивчення та впровадження історичного прогресивного досвіду підготовки фахівців для економічної галузі у вишах України.У роботі розкривається питання про відмінність економіста широкого профілю від інженера-еконо-міста, яке полягало у володінні інженером-економістом, крім загальноекономічних знань (планування, організації та аналізу господарської діяльності, організації праці на виробництві), ще й наявністю певної інженерно-галузевої спеціалізації і великого обсягу отриманих організаційно-економічних знань (технічного нормування, планування, механізації обліку, постачання і збуту). У статті представлені всі напрями підготовки в Харківському інженерно-економічному інституті, а також обґрунтована їх доцільність для економіки України досліджуваного періоду. Дано уявлення про наявні у структурі ВНЗ факультетів і кафедр, чисельний і якісний склад професорсько-викладацького колективу і студентів. Досить повно розглядається навчально-методичний процес, що проводився в інституті, і спроби його вдосконалення. Наводяться реальні приклади навчально-методичної роботи кафедр інституту в напрямі постійної модернізації методик читання і наукового наповнення лекційного матеріалу, розробки лабораторних робіт і практичних завдань, поновлення курсів дисциплін, формування навчальних планів.Дослідження проводилося на підставі досконального вивчення і аналізу архівних матеріалів та документальних джерел нормативно-правового характеру, що відповідають періоду 1960–1970 років, які являють собою етап розквіту інженерно-економічної науки в Україні.Стаття являє собою науково-аналітичну роботу, орієнтовану на пошук прогресивних, добре зареко-мендованих на практиці педагогічних моделей, готових до більш глибокого вивчення, аналізу та подальшого впровадження у сучасний освітній процес підготовки економічних кадрів.Ключові слова: інженерноекономічна освіта, методична робота, планова економіка, навчально-методична рада, економіст.

Під готовністю до краєзнавчої роботи Т. М. Міщенко розуміє інтегральну властивість особистості педагога, основними структурними компонентами якої є мотиваційно-ціннісні установки вчителя на реалізацію функцій краєзнавства як засобу зв’язку виховання з життям, а також сукупність професійно значущих знань та вмінь [3].На думку О. В. Бондаренко, готовність майбутнього учителя до краєзнавчої роботи з учнями як складова більш загального поняття «готовність учителя до педагогічної діяльності» є складним особистісним утворенням, що охоплює краєзнавчу спрямованість, позитивну мотивацію, професійно важливі риси особистості, краєзнавчі знання, вміння й навички, оцінку, адекватну самооцінку та рефлексію результатів власної праці, забезпечуючи ефективність краєзнавчої роботи [1].У дослідженнях С. М. Танани готовність майбутніх учителів початкових класів до організації краєзнавчої роботи розглядається, як складне соціально-педагогічне утворення, що містить у собі комплекс індивідуально-психологічних якостей особистості та систему професійно-педагогічних знань, умінь і навичок організації краєзнавчої роботи на основі усвідомлення значущості шкільного краєзнавства як засобу соціалізації особистості [4].М. І. Кузьма-Качур під готовністю майбутніх учителів початкових класів до шкільного краєзнавства розглядає цілісне явище, що складається із взаємопов’язаних, скріплених переконаннями морально-вольових якостей особистості, соціально значущих мотивів, способів поведінки, знань, умінь і навичок [2].У межах нашого дослідження під готовністю майбутнього учителя до краєзнавчої роботи з учнями початкової школи будемо розуміти особистий стан майбутнього учителя, з певними краєзнавчими знаннями, вміннями, навичками та переконаннями у необхідності організовувати краєзнавчу роботу з учнями початкової школи.Вдосконалення процесу підготовки майбутніх учителів до краєзнавчої роботи з учнями початкової школи вимагав врахування певних передумов, до яких віднесено такі:– сформованість у майбутніх учителів мотивів оволодіння теоретичними знаннями та практичними уміннями і навичками краєзнавчої роботи з учнями початкової школи у процесі фахової підготовки за напрямом підготовки 6.010102 «Початкова освіта», що визначається у освітньо-кваліфікаційній характеристиці;– аналіз краєзнавчої роботи у навчально-виховному процесі з учнями початкової школи, що дав змогу спрямувати визначення стану готовності майбутніх учителів до краєзнавчої роботи з учнями початкової школи у двох напрямах: навчальному та виховному.З метою оптимізації навчально-виховного процесу та підвищення його ефективності на шляху формування готовності майбутніх учителів до краєзнавчої роботи з учнями початкової школи було проведено констатувальний етап експерименту протягом другого навчального семестру 2011-2012 р. на базі Мукачівського державного університету та Хмельницького національного університету із студентами, які навчаються за напрямом підготовки 6.010102 «Початкова освіта» (галузь знань 0101 «Педагогічна освіта»). Загалом у експерименті взяло участь 136 майбутніх учителів.За допомогою методів анкетування, тестування, бесід та спостережень здійснювалось вивчення місця і ролі краєзнавчої роботи у системі підготовки майбутніх учителів початкової школи, а також визначення стану їх готовності до краєзнавчої роботи з учнями початкової школи.Спочатку було визначено наскільки сформовані мотиви оволодіння теоретичними знаннями та практичними уміннями і навичками краєзнавчої роботи з учнями початкової школи у майбутніх учителів.Як показало дослідження (таблиця 1), майбутні учителі надають перевагу мотивам стати висококваліфікованим фахівцем, сумлінно вивчати будь-які дисципліни, інтерес до конкретних краєзнавчих фактів (43,7%; 37,9%; 21,4%), 4, 5 та 6 рангове місце відповідно займають мотиви – прагнення отримати високі бали, поглибити уже набуті краєзнавчі знання та інтерес до особистості викладача як людини та науковця. Отримані результати дають змогу стверджувати про не сформованість стійких мотивів у майбутніх учителів до краєзнавчої роботи. Це вказує на необхідність посилити вплив на мотиваційну сферу в процесі підготовки майбутніх учителів до краєзнавчої роботи з учнями початкової школи.Визначення стану готовності майбутніх вчителів до краєзнавчої роботи з учнями початкової школи у виховному напрямі було проведено під час педагогічної практики студентів (136 осіб) педагогічного факультету Мукачівського державного університету ІІ курсу, які навчаються за спеціальністю 6.010102 «Початкова освіта». Одним із завдань педагогічної практики було провести виховний захід у одному з класів початкової школи за однією із тем: «Та земля мила, де мати народила», «Чи знаєш ти свій край?», «Легенди нашого краю», «Вулицями рідного міста (села)», «Мій рідний край», «Рід, родина, рідня», «Моя рідна вулиця», «Пам’ятаймо героїв», «Люби і знай свій рідний край», «Люди, які прославили мій край», «Сторінки історії мого міста (села)».Таблиця 1Мотиви підготовки до краєзнавчої роботи майбутніх учителів з учнями початкової школи Мотиви підготовки до краєзнавчої роботи у майбутніх учителів з учнями початкової школиРангове місце%Звичка сумлінно вивчати будь-які дисципліни27,9Інтерес до конкретних краєзнавчих фактів321,4Прагнення стати висококваліфікованим фахівцем143,7Можливість використовувати набуті краєзнавчі знання, уміння та навички для майбутньої діяльності не за фахом86,8Відсутність інших, більш цікавих справ, ніж навчальні заняття93,4Інтерес до краєзнавчих досліджень78,8Прагнення поглибити уже набуті краєзнавчі знання517,5Інтерес до особистості викладача як людини та науковця69,1Прагнення отримати високі бали420,6 Вимоги до проведення виховного заходу краєзнавчого змісту майбутніми учителями з учнями початкової школи полягали у наступному: чітке формулювання назви виховного заходу та розуміння майбутнім учителем його краєзнавчої мети; планування основних етапів виховного заходу та визначення завдань кожного з них; організація підготовки заходу у відповідності до поставленої краєзнавчої мети; визначення оптимального змісту краєзнавчого матеріалу; вибір найбільш раціональних методів і прийомів виховного впливу краєзнавчого матеріалу на учнів на кожному етапі заходу; чіткість виховного заходу, оптимальний його темп і ритм; різноманітність і творчий характер діяльності учнів початкової школи; взаємозв’язок заходу з попередніми та наступними формами позакласної роботи з учнями.Оцінка виховного заходу краєзнавчого змісту проведеного майбутніми учителями з учнями початкової школи включала такі показники:– аналіз готовності майбутнього учителя до проведення виховного заходу краєзнавчого змісту: мета і завдання виховного заходу; урахування рівня вихованості учнів початкової школи при визначенні мети і завдань; місце виховного заходу краєзнавчого змісту у загальній системі виховної роботи початкової школи;– аналіз процесу підготовки виховного заходу краєзнавчого змісту: роль класного керівника; роль учнівського активу; забезпечення дружної та злагодженої роботи колективу в процесі підготовки виховного заходу краєзнавчого змісту; роль учнівських органів самоврядування; надання тактовної допомоги учням; рівень участі дітей у підготовці виховного заходу краєзнавчого змісту; аналіз правильності розподілу обов’язків; строки виконання, облік;– аналіз проведення виховного заходу краєзнавчого змісту:а) організація (готовність дітей до проведення заходу, оформлення приміщення, обладнання, наочність, використання ТЗН, структурна схема виховного заходу, чіткість, організованість, злагодженість, майстерність, дозування часу і раціональність його використання, участь представників громадськості);б) зміст виховного заходу краєзнавчого змісту (актуальність краєзнавчої теми, краєзнавча спрямованість, логічність, раціональність у доборі краєзнавчих фактів, їх осмислення, глибина висновків, зв’язок з життям класу, школи, села, міста, району; добір питань, що хвилюють школярів);в) методика проведення виховного заходу краєзнавчого змісту: (врахування вікових особливостей школярів; можливість відвертого обміну думками; характер діалогу; стимулювання учнів до дискусії, до вироблення компромісної думки);г) психологічний аналіз (поведінка учнів, їх активність, зацікавленість, ставлення до краєзнавчого заходу; поведінка вчителя, його тон, ставлення до учнів, педагогічний такт, повага до самостійності думок, пропозицій, рішень учасників);– результати: досягнення мети виховного заходу краєзнавчого змісту; чи є краєзнавчий захід цілісним, системним; які частини виховного заходу вдалися краще, які гірше. Загальні висновки. Рекомендації.Кожний показник оцінки виховного заходу краєзнавчого змісту проведеного майбутніми учителями з учнями початкової школи був оцінений високим, достатнім, задовільним або низьким рівнем готовності, характеристику яких подано у таблиці 2.Таблиця 2Характеристика рівнів готовності кожного показника Рівень готовностіХарактеристика показникависокийпоказник сформований, чітко вираженийдостатнійпоказник виражений, але рідко проявляється неефективнозадовільнийпоказник сформований слабконизькийпоказник не сформований Отримані результати занесені у таблицю 3.Таблиця 3Результати стану готовності майбутніх вчителів до краєзнавчої роботи з учнями початкової школи у виховному напрямі Показники оцінки виховного заходу краєзнавчого змісту проведеного майбутніми учителями з учнями початкової школиРівні готовності (136 МУ)ВисокийДостатнійЗадовільнийНизькийК-стьМУ%К-стьМУ%К-стьМУ%К-стьМУ%готовність майбутнього учителя до проведення виховного заходу краєзнавчого змісту862316,94331,66245,5організація процесу підготовки виховного заходу краєзнавчого змісту42,93223,55641,24432,4проведення виховного заходу краєзнавчого змісту53,72921,35439,74835,3результат42,92316,94230,96749,3Середній показник53,72719,949365540,4Примітка. К-сть МУ – кількість майбутніх учителів Аналіз даних таблиці 3 дав змогу встановити, що стан готовності майбутніх вчителів до краєзнавчої роботи з учнями початкової школи у виховному напря

Сучасні інформаційні потоки вимагають інтенсивного оновлення. Очевидно, що керуватися в навчанні повнотою викладання матеріалу в такій ситуації безглуздо. Змінюється основна мета навчання – не засвоєння суми знань, а розвиток особистості і формування її активного мислення. Сьогодні виграє той, хто здатний швидко опанувати нове і головний стрижень цього процесу – керовану самостійність. У зв’язку з цим викладачі повинні створювати відповідні умови та надавати допомогу в організації розвиваючої навчально-пізнавальної діяльності, без чого не може бути забезпеченою компетентність і висока кваліфікація спеціаліста в галузі його професійної діяльності.Перебудова системи вузівської підготовки висококваліфікованих спеціалістів для держави в умовах переходу до ринкової економіки має забезпечити реальне підвищення якості знань студентів. В сучасній системі багаторівневої вищої освіти: бакалавр – спеціаліст – магістр актуальність використання нових технологій навчання безумовна.Популярною сьогодні є модульно-рейтингова система навчання. На всесвітній конференції ЮНЕСКО у Токіо (1972 рік) модульна система була рекомендована як найбільш придатна для неперервної освіти. Наша вища школа вже має досвід використання модульних систем, починають вони приживатися і в середній школі. Тому широкий обмін досвідом, який допоможе вдосконалити, відшліфувати і пристосувати до ефективнішого застосування в “виробництві” якісних спеціалістів необхідний.Модульно-рейтингова технологія навчання покликана, насамперед, внести такі зміни в організаційні засади педагогічного процесу у вищій школі, які б забезпечили суттєву його демократизацію, створили умови для дійсної зміни ролі студента у навчанні (перетворення його з об’єкта в суб’єкт цього процесу), надали б навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, сприяли б запровадженню принципу індивідуалізації навчання.Набутий досвід і результати навчання за модульною технологією доводять можливість організації процесу вузівського навчання на принципово нових засадах.Модульна система організації навчального процесу спрямовує викладачів і студентів на постійну творчу працю, активізує мотиваційну сферу і нові стимули до навчання, руйнує “непорушність” споруди лекційно-семінарської системи навчання, пропонуючи справжній демократизм вищої освіти, право на вільне, особистісне волевиявлення кожного студента і викладача.Принцип модульності має на увазі цілісність і завершеність, повноту і логічність побудови одиниць учбового матеріалу у вигляді модулів. В сучасній педагогічній практиці зустрічаються досить різнозмістовні означення модуля, що обумовлено різними підходами і глибиною занурення в психолого-педагогічний процес. Багаторічний досвід використання модульно-рейтингової системи привів до такого варіанту означення модуля.Модуль – логічно завершена частина курсу, в якій розглядається фундаментальне поняття (закон, явище) і яка супроводжується добіркою практичних занять, пакетом ретельно обраних форм та змістів контролю, а також розробленою сіткою рейтингових оцінок. На наш погляд, модуль – це скоріше частина процесу навчання, а не лише частина теоретичного курсу.За змістом модуль – це великий розділ курсу в якому розглядається одне фундаментальне поняття, або група споріднених, взаємопов’язаних понять. При необхідності модуль можна поділити на блоки.За метою модуль може бути інформаційним, систематизаційним, координуючим, інтерпретаційним, таким, що порушує проблему. Цей перелік, очевидно, визначається специфікою курсу і може бути як розширеним так і скороченим. В практичній роботі визначення цієї мети відіб’ється на добірці форм контролю що до цього модуля, які ми обговоримо нижче.За формою модуль – це інтегрований навчальний процес, складений з різних видів навчання (лекції, практичні, лабораторні, різноманітні види контролю, завдання для самостійної роботи), підібраних з урахуванням їх доцільності для засвоєння даного модуля, які підкорені загальній темі або актуальній науково-технічній проблемі.За принципом модуль відповідає на два запитання: що досліджується і як досліджується. Щодо першого, то модуль забезпечує формування фундаментальних понять, які випливають з теоретичних розробок, спостережень або експерименту, розглядуваних у курсі. Такі фундаментальні поняття створюють базу для системи знань про ті чи інші природні або соціальні явища. З другого боку, матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження природних та соціальних явищ. Очевидно, що обидві позиції пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкрити нові явища та встановити нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів не можливе без фундаментальних досліджень. Такі дилеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу керуючись своїм досвідом.За дидактичним забезпеченням модуль потребує чіткого розподілу базового матеріалу на: а) лекційний, б) той що студент буде вивчати самостійно, в) той, що буде вивчатися на практичних або лабораторних заняттях. Перед викладачем постають завдання:– визначити напрямок самостійної роботи студента;– дати студенту необхідні вказівки та поради;– забезпечити незалежне навчання студента у межах програми, коли він користується свободою вибору як матеріалу так і способу засвоєння.Модульна система вимагає перегляду програмного матеріалу та при необхідності об’єднання ряду тем в єдину логічно-замкнену систему. Модульне формування курсу дає можливість перерозподілу часу між окремими темами навчальної дисципліни та є одним з ефективних шляхів інтенсифікації навчального процесу. Велике значення має відповідність кількості виділених модулів до регламенту семестру. Процес виділення модулів великою мірою пов’язаний з досвідом викладача та специфікою курсу.Відокремлюють початкові або базові модулі, що розглядаються на початку курсу, і такі, що є їх продовженням і одночасно основою для наступних модулів. Модулі можуть бути полівалентними, тобто такими, які є базою для двох або більше наступних та моно валентними, як основа для одного наступного модуля. Ми використовуємо змістовий аспект модульного навчання, хоча в реальному процесі форма і зміст модуля об’єднані, синтезовані в єдиний модуль процесу навчання.Організація навчального процесу має бути такою, щоб створити умови, за яких студент не може не діяти самостійно. В психолого-педагогічній літературі самостійна робота визначається як специфічна форма діяльності у процесі навчання. Специфічність такої форми діяльності полягає у зближенні психології мислення та психології навчання.Модульний підхід долає роз’єднаність елементів процесу навчання, об’єднує їх в єдине ціле. Модуль можна розглядати як завершену інформаційно-операційну дозу навчального матеріалу. Такий підхід вимагає інтенсифікації процесу навчання через активізацію самостійної роботи студентів. Викладач бере участь у самостійній роботі, в структурі якої є три елементи: завдання-виконання-контроль. Виконання – центральний елемент, який здійснюється безпосередньо і лише студентом в зручний для нього час.Проблема організації та активізації самостійної роботи зводиться до вирішення таких питань:– у бюджеті часу студента потрібно вивільнити достатньо часу для самостійної роботи;– студента потрібно поставити в умови коли у нього з’явиться потреба самостійно опрацювати матеріал.Очевидно, що ефективність самостійної роботи залежить від якості модульної структури курсу, максимально чіткої організації контролю, раціонального планування часу і відповідного матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.Викладач має передбачити декілька варіантів завдань, щоб стимулювати здатність творчого вибору студента у роботі. При проведенні контролю не варто допускати захист роботи одночасно декількома студентами. Така практика знижує відповідальність студента за свою роботу.Самостійна робота – це система організації умов, які забезпечують керування навчальною діяльністю студента без викладача, метою чого є формування навичок, вмінь та активних знань, що забезпечать в подальшому творчий підхід до своєї професійної роботи.Мета самостійної роботи двоєдина: формування самостійності як риси особистості та засвоєння знань, умінь та навичок. Під умінням можна розуміти можливість виявляти, виділяти та класифікувати об’єкти за істотними ознаками; зіставляти, аналізувати та узагальнювати інформацію; здійснювати пошук; порівнювати поточне інформаційне уявлення з еталоном, вибирати еталонну гіпотезу і розробляти її; приймати рішення щодо принципів та програм дій; здійснювати дії за програмою та проводити у разі необхідності корекцію цих дій.До самостійної роботи відноситься опрацювання конспектів лекцій, читання і конспектування додаткової літератури, підготовка до виконання лабораторних робіт, самостійне розв’язування задач, підготовка до лекцій, семінарських і практичних занять, підготовка курсових і дипломних робіт, підготовка до колоквіумів, контрольних робіт, екзаменів та інших форм поточного та підсумкового контролю знань.Самостійну роботу слід розглядати, як діяльність студента по оволодінню необхідними для майбутньої професії знаннями, уміннями і навичками; діяльність спонукувану пізнавальними потребами, самостійно організовану для виконання завдань і здійснювану у відсутності викладача, але зорієнтовану ним.Проблема організації і активізації самостійної роботи пов’язана з фактом докорінної переорієнтації учбових годин і створенням банку контрольних завдань для кожного модуля і інформаційно-методичних матеріалів.Для здійснення такої системи навчання викладач повинен розробити методичну документацію, яка дозволить студентові успішно працювати самостійно. Особливість методичних матеріалів у багатоваріантності рекомендацій для студентів. Контроль самостійної роботи при застосуванні переважно діалогових форм вимагає педагогічної майстерності викладача і значного часу. Спілкування із студентами становить суттєвий аспект формування спеціаліста високого рівня, оскільки в процесі обміну думками відбувається засвоєння глибинних постулатів навчальної дисципліни.Всі модулі об’єднуються в календаризований графік навчального процесу, який доводиться до студента в перші дні семестру. При формуванні модуля потрібно визначити його мету, форму, принцип, та дидактичне забезпечення. Мета модуля може бути досить різноманітною. У практичній роботі визначення такої мети відбивається на добірці форм контролю щодо цього модуля. Наприклад, якщо мета модуля інформаційна, то форми контролю мають активізувати процес запам’ятовування.Щодо принципу, то модуль повинен відповідати на два запитання: що? і як? В першому разі матеріал модуля забезпечує формування фундаментальних понять курсу які випливають із спостережень теоретичних розробок або експерименту. Тому при викладенні матеріалу потрібно знайти способи яскравого виділення саме тих понять, які і створять таку базу. У другому випадку матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження за природними чи соціальними явищами. Очевидно, обидва випадки пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкривати нові явища і встановлювати нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів в свою чергу не можливе без фундаментальних досліджень. Такі проблеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу, керуючись своїм досвідом.Серед елементів педагогічної системи вищого навчального закладу важливе місце займають контроль знань, вмінь і навичок, а також організація зворотного зв’язку, як засіб управління навчально-виховним процесом. Основними функціями контролю є: повторення і узагальнення навчального матеріалу, позитивна мотивація і стимулювання навчання, виховання студентів, управління навчальною діяльністю та облік знань, умінь і навичок.Повторення буває двох видів: пасивне і активне. Природно, що підготовка до різних контрольних заходів створює умови для закріплення знань і підвищення якості навчання в цілому. Функція оцінки, як відомо не обмежується лише констатацією рівня навченості. Оцінка – важливий засіб позитивної мотивації, стимулювання учня, впливу на особистість студента. Саме під впливом об’єктивного оцінювання у студентів створюється адекватна самооцінка, критичне ставлення до своїх досягнень. Важливе значення має морально-психологічний клімат у студентському колективі.Важливою функцією контролю є управління, тобто забезпечення зворотного зв’язку між викладачем і студентами, одержання викладачем об’єктивної інформації про ступінь засвоєння навчального матеріалу, своєчасне з’ясування недоліків і прогалин у знаннях. Лише за таких умов можливе регулювання і корекція навчально-виховного процесу. Інформація про якість роботи студентів і способи її одержання повинні задовольняти ряду вимог. Важливими принципами контролю є:– плановість, тобто проведення відповідно до навчального плану і графіку навчального процесу;– систематичність – відповідність розкладу (календарному графіку) контролю;– об’єктивність – наукова обґрунтованість оцінювання успіхів і недоліків у навчальній діяльності студентів;– економність – контроль не повинен забирати багато часу у викладачів і студентів, а забезпечувати аналіз роботи і ґрунтовну оцінку за порівняно невеликий строк;– простота – відсутність потреби у складних пристроях, а при використанні технічних засобів, доступність будь-якому викладачеві і студентам;– гласність – полягає перш за все у проведенні відкритих випробувань всіх студентів за одними і тими ж критеріями, рейтинг кожного студента має наочний, порівнюваний характер.Одна з головних тенденцій розвитку вищої освіти – індивідуалізація навчання. Індивідуалізація навчання у вузі повинна забезпечувати розвиток здібностей усіх студентів, змагальність у навчанні, виділення груп сильних і слабких студентів.Задається мінімальний темп засвоєння матеріалу, необхідний для успішного навчання. Студент має можливість певною мірою вибирати методи звіту: контрольні ігри, доповідь на семінарському занятті, захист опорного конспекту, захист реферату, брифінг, фізичні диктанти, захист кросвордів, колоквіум, контрольну роботу, захист навчаючої програми, бесіда з відкритим підручником, тестування, постановка або модернізація лабораторної роботи, постановка лекційних демонстрацій, участь в науково-дослідній роботі (доповідь, стаття, участь в олімпіаді), тощо.Невід’ємною частиною пропонованої системи є рейтингова система оцінки знань. Така система оцінки знань базується на підрахунку загальної суми балів, яку студент отримав за результатами виконання всіх видів навчальної роботи, передбаченої графіком навчального процесу. Названу суму балів прийнято називати індивідуальним кумулятивним індексом студента (ІКІ). Ідея такого індексу передбачає багатоступеневий принцип оцінки роботи студента при поточному контролі знань і оптимальну об’єктивність при підсумковому контролі.Важливою структурною одиницею такої системи оцінок є рейтинговий коефіцієнт, яким підкреслюється вагомість тієї чи іншої форми контролю знань. Немає значення цифра коефіцієнту і взагалі цифровий зміст рейтингової сітки, має значення збалансована система цієї сітки. Обрання форм контролю залежить від специфіки навчальної дисципліни. Остаточний індивідуальний кумулятивний індекс виводиться, як сума всіх поточних за семестр.Викладач при контролі повинен перевірити глибину і міцність знань, вміння логічно мислити, синтезувати знання по окремим темам, правильно користуватися понятійним апаратом.До календаризованого плану навчання входить перелік знань та умінь, які повинен набути студент під час навчання. Навчальний процес повинен стимулювати студента систематично, активно, самостійно поповнювати знання, вміти користуватися науковою літературою, орієнтуватися в потоці інформації з обраної спеціальності, вміти користуватися довідниковою літературою, розвивати навички науково-дослідницької роботи, вміти застосовувати знання на практиці (розв’язок задач, виконання лабораторних досліджень, виконання індивідуальних завдань, курсових і дипломних робіт).Модульно-рейтингова система повинна давати можливість студенту вибирати форми контролю. Всі форми контролю поділяються на варіативні та інваріантні. Варіативні форми контролю дають студенту можливість проявити свої уподобання. Для студентів, які проявляють підвищений інтерес до певних розділів навчальної програми пропонуються завдання підвищеної труднощі, які оцінюються і вищими рейтинговими коефіцієнтами. Такий студент може бути звільнений від частини варіативних завдань.Студент може в індивідуальному темпі працювати над програмним матеріалом, але темп повинен бути не повільнішим,

Актуальність наукового осмислення проблематики пенсійного забезпечення обумовлюється нагальною потребою розробки дієвих механізмів реалізації пенсійної реформи. Складність, багатоаспектність та соціальна значущість процесів модернізації пенсійної системи держави є додатковими викликами на цьому шляху, що потребують уваги не лише законотворця і виконавчої влади, а й наукової спільноти. У світлі цього рецензований підручник колективу авторів, за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш, є вагомим за обсягом та досягнутими результатами дослідженням сучасних систем пенсійного забезпечення і страхування. Самостійне місце у тексті книги займає також аналіз засад та особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні та окремих зарубіжних країнах. За складністю поставлених завдань та своїм практичним потенціалом підручник можна назвати не лише навчальним виданням (із такими класичними елементами, як питання для самоперевірки, словник основних понять і термінів, перелік рекомендованої літератури та значна кількість корисних не лише в навчальному процесі, але й для практичної діяльності додатків), а й універсальною працею з питань пенсійного забезпечення. Видання характеризується комплексним підходом до розгляду питань пенсійної реформи, що знайшло безпосереднє відображення у побудові загального змісту та його структурних елементів. У першій главі розглядаються загальні питання правової природи та значення соціального захисту й соціального страхування у світлі завдань і функцій сучасної соціальної держави, розкриваються складові елементи системи соціального захисту, прослідковується історичне становлення пенсійного страхування та інших видів соціального захисту населення (соціального та пенсійного забезпечення) у їх функціональному та еволюційному взаємозв’язку. Окремий підрозділ 1.3 присвячено характеристиці сучасного стану пенсійного забезпечення в Україні, його проблем, наслідків дії численних негативних факторів. Засновуючись на багатосторонньому аналізі конкретних соціально-економічних показників, що ілюструється численними актуальними таблицями та графіками, автори резюмують, що характерними рисами нинішньої пенсійної системи є низький рівень пенсій, старіння населення, збільшення кількості дострокових пенсіонерів, нестача коштів у Пенсійному фонді тощо. Аргументується необхідність запровадження низки заходів, спрямованих на детінізацію економіки країни та поліпшення фінансового стану в рамках солідарної пенсійної системи, зокрема оптимізації єдиного соціального внеску, звільнення солідарної пенсійної системи від невластивих їй виплат, розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, запровадження єдиних для всіх громадян правил пенсійного забезпечення, побудованих на принципах пенсійного страхування та ін. Друга глава присвячена характеристиці структури та особливостей систем пенсійного забезпечення, в першу чергу, – солідарної системи. Заслуговує на увагу проведений авторами аналіз трьох рівнів системи пенсійного забезпечення: солідарної та накопичувальної систем загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, системи недержавного пенсійного забезпечення, що здійснювався з огляду на їхню структуру, суб’єктний склад та особливості реалізації правовідносин. Визначено сутність, порядок внесення та адміністрування єдиного соціального внеску, види пенсій та детально описано механізми управління в солідарній системі. Третя, четверта та п’ята глави, об’єднані темами сутності накопичувальної системи пенсійного страхування та порядку створення, особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів. Базові теоретичні позиції викладаються у главі третій, де, серед іншого, визначені джерела формування накопичувальної системи пенсійного страхування, способи використання коштів цієї системи, управління пенсійними активами недержавного пенсійного фонду, його організаційна структура тощо. Важливим питанням, що детально розглядається на сторінках підручника, є діяльність із адміністрування пенсійних фондів, для чого юридична особа повинна отримати в Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ліцензію на провадження відповідної діяльності. Важливо, що правовою підставою надання адміністратором послуг пенсійному фонду є договір, який укладається з радою пенсійного фонду у письмовій формі та повинен містити широкий перелік істотних умов. У главі четвертій ключовим питанням є забезпечення належної діяльності недержавних пенсійних фондів. Пропонується перелік робіт, що здійснюються в рамках діяльності з недержавного пенсійного забезпечення, серед яких: розроблення пенсійних схем та інвестиційних декларацій; укладення пенсійних контрактів; укладення договорів з компанією з управління пенсійним фондом, компанією з управління пенсійними активами, банківською установою-зберігачем, аудитором чи аудиторською фірмою, страховими організаціями; залучення пенсійних внесків і ведення персоніфікованого обліку цих внесків і пенсійних контрактів; накопичення пенсійних активів, їх розміщення та інвестування та ін. Попри договірну природу аналізованих відносин, важливе місце посідає система державного нагляду та регулювання недержавного пенсійного забезпечення, функції у сфері яких на сьогодні покладено на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг в Україні, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет та Національний банк. Додаткової цінності підручнику надає проведений у підрозділі 4.4 порівняльний аналіз пенсійного забезпечення та пенсійних систем у зарубіжних країнах. У главі п’ятій увага зосереджується на дослідженні структури пенсійних схем, можливих видів та умов здійснення пенсійних виплат, порядку визначення розміру останніх та, з іншого боку, порядку, розміру та термінів сплати пенсійних внесків. Розглянуто механізми здійснення недержавного пенсійного забезпечення залежно від суб’єкта його провадження: пенсійними фондами, страховими організаціями або банківськими установами. Не залишені поза увагою авторів підручника й питання оподаткування пенсійної діяльності та успадкування пенсійних активів. Окремо висвітлено питання про можливість розроблення недержавним пенсійним фондом пенсійних схем для юридичних осіб. Мова йде про накопичення у фонді, коли внески здійснюються підприємством на користь своїх працівників. Наукове, навчальне та практичне значення підручника «Пенсійна система» за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш полягає у формуванні цілісної картини правової природи пенсійної системи, особливостей функціонування систем пенсійного забезпечення та пенсійного страхування у світлі виконання державою функції соціального захисту, в окресленні тенденцій і перспектив розвитку пенсійного забезпечення. Слід відзначити належний науковий рівень підручника, поєднаний з доступністю викладення матеріалу. Розкриття змісту пенсійного страхування, правового регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів, управління активами останніх та інвестування пенсійних резервів сприятиме отримання студентом не просто сукупності інформації, а системи взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих знань. Ще однією позитивною рисою рецензованої праці є наведення після кожної глави питань для самоперевірки, що, безумовно, сприятиме полегшенню підготовки студентів до практичних занять, складання заліків та іспитів, підвищить рівень засвоєння матеріалу. Заслуговує на увагу список рекомендованої у підручнику літератури, в тому числі, подання окремо переліку законодавчих актів, монографій, підручників, навчальних посібників, наукових статей, посилань на інформаційні джерела. Таке групування рекомендованих джерел сприятиме покращенню інформаційно-пошукових навичок, формуванню системних знань у студентів. Розміщення в кінці підручника додатків стане у нагоді для закріплення вивченого матеріалу та застосування на практиці отриманих знань. Підручник буде корисним студентам і слухачам вищих навчальних закладів, у яких вивчаються дисципліни, дотичні до проблематики пенсійної системи, в тому числі, з фінансів і кредиту, права соціального забезпечення і пенсійного права, окремі спецкурси та практикуми з відповідних тем, а також для викладачів, аспірантів, практичних працівників і всіх, хто цікавиться питаннями пенсійної системи.

У статті розглянуто організацію обліку оплати праці. Досліджено теоретичні основи заробітної плати, як ключового чинника в роботі працівників. Визначено, що лежить в основі організації обліку заробітної плати. Описано форми та види заробітної плати. Окреслено, які чинники впливають на форми та види оплати праці, розглянуто класифікацію форм та видів оплати праці. Розкрито їх переваги та недоліки. Описано ознаки оптимальності обліку оплати праці. Зазначено нормативні документи, відповідно до яких здійснюється регулювання обліку заробітної плати. Проаналізовано списковий склад працівників, а також визначено якісні та кількісні характеристики трудового персоналу. Доведено, що організація обліку є інструментом матеріального заохочення працівників. Крім того, визначено основні проблеми та розглянуто шляхи оптимізації обліку заробітної плати.

Досліджено основні аспекти організації обліку видатків на оплату праці в державних закладах охорони здоров’я на підставі діючого нормативно-правового забезпечення. Розглянуто організацію обліку видатків медичного закладу на основну, додаткову зарплату та інші компенсаційні, заохочувальні виплати в системі рахунків бюджетного обліку.

Стаття присвячена важливим питанням обліку розрахунків з працівниками в сучасній інформаційній системі «BAS Бухгалтерія КОРП», що дозволяє покращити обліковий процес та задовольнити потреби підприємства і державних установ. Визначено сутність та складові частини виплат працівникам згідно НПСБО 26 «Виплати працівникам». Узагальнено основні завдання організації праці та обліку її оплати у програмі «BAS Бухгалтерія. КОРП». З’ясовано, що підсистема «Кадровий облік і нарахування зарплати» у програмі «BAS Бухгалтерія. КОРП» включає два розділи «Кадри» і «Зарплата». Узагальнено параметри налаштувань обліку робочого часу і заробітної плати та розроблено покрокову організаційну модель розрахунків оплати праці в ІС «BAS Бухгалтерія. КОРП». Визначено, що основною невирішеною проблемою залишається розроблення методичних положень з обліку різних об’єктів в ІС «BAS Бухгалтерія. КОРП».

Досліджені сучасні проблеми невідповідності чинного трудового законодавства, опрацьовані нові положення, закони, зміни внесені у законодавство після переведення на дистанційну (надомну) роботу бухгалтерів, судових експертів бухгалтерського, податкового обліків в установах державного сектора. Проаналізовані традиційні способи та розглянута модель організації дистанційної праці бухгалтерів та судових експертів бухгалтерського, податкового обліків в установах державного сектора щодо запобігання поширенню COVID-19 в Україні, а також документальне оформлення: переведення працівників на нові умови праці, оплати праці, матеріально-технічної відповідальності. Проаналізовані правила переведення на дистанційні умови праці судових експертів державних спеціалізованих установ і судових експертів, які у таких установах не працюють. Розглянуто правове регулювання змін порядку здійснення електронного документообігу установ державного сектора та державних спеціалізованих установ в умовах запобігання поширенню COVID-19 в Україні.