Статті в журналах з теми "Опитування персоналу"

У статті розкрито новітні методи мотивації персоналу, а також розглянуто роль стимулів в процесі мотивації праці. Охарактеризовано теорію очікувань В. Врума та наведено правила, які покликані допомогти підвищити мотивацію співробітників компанії. Проаналізовано динаміку росту кількості ІТ-спеціалістів в Україні та їх географічну приналежність. Здійснено опитування працівників ІТ сфери в м. Тернопіль для виявлення найголовніших факторів, що впливають на їх мотивацію. Підтверджено, що мотивація орієнтована лише на грошове заохочення, не є достатньою. Згідно з проведеним опитуванням виявлено, що професійний ріст та комфортний психологічний клімат відіграють не менш важливу роль у мотивації ІТ-фахівців, а ніж матеріальні стимули.

Розглянуто управління процесом формування та ефективного використання персоналу в бюджетній установі. Наведено сучасний стан оплати праці, види мотивацій та їхня роль для працівників бюджетних установ. Запропоновано впроваджувати ефективну соціальну політику, щоб покращувати процес формування персоналу бюджетної установи. Рекомендується удосконалювати системи оплати праці, а також державне керування ними. Розглянуто вигоди від заходів щодо підвищення рівня охорони праці та техніки безпеки. Одним з найважливіших елементів управління стає мотивація, що визначає спонукальний вибір працівниками бюджетних установ і організацій різних типів поведінки. Щоб раціонально використовувати трудові ресурси, треба впроваджувати метод моделювання компетенцій. Для створення інформаційної бази, необхідної для розроблення ефективної стратегії формування персоналу бюджетної установи, доцільно постійно проводити опитування працівників. Перераховано методи, що дозволять сформувати та поглиблювати інтелектуальний потенціал працюючих.

У 2018 році розпочалася трансформація первинної медичної допомоги та автономізація закладів охорони здоров’я. У багатьох розвине- них країнах світу первинна медична допомога, а саме сімейні лікарі вирі- шують більшість звернень пацієнтів, що є ефективним, адже допомагає за- побігати багатьом хворобам до того, як вони потребуватимуть складного, дорогого і не завжди успішного лікування. Визначено, що в умовах трансформації сфери охорони здоров’я акту- альними питаннями на сьогодні є розвиток кадрового забезпечення сфери охорони здоров’я, зокрема покращення умов праці медичного персоналу на первинному рівні надання медичної допомоги. Встановлено, що виникає необхідність в аналізі потреб задоволеності умовами праці медичного персоналу, які надають первинну медичну допо- могу, що передбачає комплексне застосування як безпосередніх, так і опосе- редкованих методів отримання статистичної інформації. Досліджено та визначено чи задоволені умовами праці медичні праців- ники Комунального некомерційного підприємства “Центр первинної меди- ко-санітарної допомоги № 2” Святошинського району м. Києва на основі експертного опитування. Наголошено на важливості розроблення та затвердження “Положення про систему мотивації та стимулювання праці медичних працівників Кому- нального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітар- ної допомоги № 2” Святошинського району м. Києва” як нормативно-пра- вового акту, що регламентує управлінські дії і взаємини щодо мотивації та стимулювання праці медичного персоналу. Доведено, що в умовах трансформації сфери охорони здоров’я важли- вим є здійснення моніторингу та оцінка діяльності ЦПМСД № 2 загалом та структурних підрозділів і персонально кожного медичного працівника зокрема, а також проведення аналізу роботи ЦПМСД № 2 щодо якості на- дання медичної допомоги шляхом розроблення анкети для пацієнтів щодо рівня задоволеності наданих медичних послуг та запровадження процедури анонімного анкетування споживачів послуг з метою визначення ступеня за- доволеності пацієнтів рівнем кваліфікації медичних працівників тощо.

У статті розкрито результати дослідження особливостей організації, змісту, форм і методів професійної підготовки персоналу Федеральної поліції Німеччини всіх категорій. В ході дослідження з’ясовано, що професійну підготовку поліцейських службовців нижчої ланки забезпечують сім регіональних навчальних центрів ФП; професійну підготовку поліцейських службовців середньої ланки забезпечує Федеральна вища школа державного управління (м. Брюль), по завершенню навчання випускники отримують диплом бакалавра з державного управління; підготовку поліцейських службовців вищої ланки здійснює Вища школа поліції Німеччини (м. Мюнстер), випускники отримують диплом магістра з державного управління. Встановлено, що навчання на кожному рівні організоване за модульною системою. Автор зосереджує увагу на змістовому наповненні навчальних планів та програм і констатує, що зміст професійної підготовки персоналу ФП нижчої ланки повністю відповідає виконуваним ним у майбутньому функціям, розвитку необхідних умінь та навичок; вагому частину програм підготовки займають юридичні дисципліни; крім правничих дисциплін у навчальних планах підготовки поліцейських нижчої ланки передбачено вивчення також теорії управління, психології, особливостей застосування спеціальних технічних засобів, основ медицини та надання першої медичної допомоги, професійної етики; програма підготовки поліцейських середньої ланки, як майбутніх управлінців, передбачає, зокрема, опанування особливостей управління підрозділами та організації взаємодії з іншими структурами в умовах виконання завдань в міжнародних місіях; майбутні керівники вищого рівня (поліцейські вищої ланки) вивчають також особливості планування та проведення поліцейських операцій, організації комунікації в управлінській діяльності, управління поліцейськими підрозділами у великомасштабних операціях (під час проведення демонстрацій та мирних акцій, а також під час масових акцій, що супроводжуються насильницькими діями), особливості роботи із громадськістю та засобами масової інформації, правові норми взаємодії між органами поліції й юстиції в ЄС та правові питання міжнародної взаємодії. Велика увага приділяється розвитку фізичних умінь та навичок майбутніх поліцейських, їх стрілецькій підготовці, розвитку умінь та навичок застосування засобів примусу; 50% всього навчального часу відводиться на проходження слухачами стажування в органах та підрозділах ФП. Виявлено, що в системі професійної підготовки персоналу ФП основними формами організації навчання є лекції, лекції з елементами практичних вправ, семінари з елементами практичних вправ, семінари з елементами тренінгу, практичні вправи, тренінги (тренування), проектне навчання; основними методами підсумкового та поточного оцінювання є контрольна робота, усне опитування, тестування, розв’язання комплексних ситуативних завдань, екзамен.

Мета. Метою дослідження є розробка методичного підходу до оперативної оцінки системи менеджменту виробничих підприємств з використанням показників, що характеризують організаційну структуру їх управління, управлінський персонал та ефективність його діяльності. Методологія / методика / підхід. Теоретичною і методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, концептуальні положення й результати досліджень вітчизняних і закордонних науковців за проблематикою оцінки системи менеджменту суб’єктів господарювання. Дослідження здійснено з використанням сучасних загальнонаукових і спеціальних методів: абстрактно-логічного – для теоретичних узагальнень результатів наукового пошуку та формулювання висновків; індуктивно-дедуктивного – для формування системи показників оцінки системи менеджменту підприємства; монографічного – для поглиблення розуміння поняття «система менеджменту»; анкетного опитування експертів – для формування найбільш придатних для оперативної оцінки показників. Інформаційну базу дослідження становили статистична та фінансова звітність підприємств олійно-жирової галузі. Результати. Розроблено алгоритм оцінки системи менеджменту виробничих підприємств. Алгоритм спрямований на оцінювання організаційної структури управління підприємством, управлінського персоналу та ефективності його управлінської діяльності. Обґрунтовано оптимальний мінімально достатній перелік показників для оцінки системи менеджменту виробничих підприємств. Запропоновано до практичного використання методику оцінки системи менеджменту виробничих підприємств. Оригінальність / наукова новизна. У статті вперше запропоновано методичний підхід до оцінки системи менеджменту виробничих підприємств з використанням оціночних показників, визначення яких не потребує додаткових наукових досліджень. Практична цінність / значущість. Запропонований методичний підхід може бути застосований на підприємствах для організації аналітичної роботи з оцінки ефективності функціонування системи менеджменту за тривалий час господарювання (три, п’ять і більше років). Отримані результати розрахунків будуть корисними для щорічного корегування (за потребою) організаційно-економічного механізму управління підприємствами.

Резюме. Особливості лікарської професії обумовлені певними несприятливими факторами ризику: ненормованістю робочого часу, важкістю, напруженістю, професійними шкідливими факторами.Мета дослідження – провести тестування медичних працівників з метою визначення самооцінки характеру їх праці – важкість, напруженість та наявність професійних шкідливих факторів (у тому числі підвищене фізичне навантаження).Методи дослідження. Використано опитувальник у вигляді візуально-аналогової шкали, в якому було запропоновано визначити бальну оцінку за досліджуваними характеристиками: від 1 до 10 балів (1 бал – найнижча, 10 – найвища оцінка) для важкості праці (фізичний компонент), напруженості праці (психічне та емоційне напруження) і наявності професійних шкідливих чинників.Результати та їх обговорення. Результати опитування свідчать, що найбільш високі рангові місця (чим вище, тим гірше) за всіма характеристиками визначають співробітники відділень анестезіології та реаніматології (сума рангів 10–11). Це обумовлено факторами невідкладності, новизни клінічних випадків, обмеженості часу для прийняття рішень, нічними чергуваннями, специфічністю контингентів хворих, значною лабільністю контингентів хворих. Ситуація практично за всіма характеристиками співвідносна для лікарів і середнього медичного персоналу вказаних відділень. На третьому місці за всіма характеристиками ідуть лікарі хірургічного профілю, для яких напруженість праці оцінюється на такому ж рівні, як для відділень анестезіології та реаніматології, – 7,8 ± 0,8 бала.Висновки. Збільшення тривалості безрецидивних періодів протягом одного року для медичних працівників з гіпертонічною хворобою КЛ «Феофанія» на 36% знижує відносний ризик рецидиву за календарний рік.

Мета: виявити основні проблеми у сфері охорони здоров’я, що стосуються доступності та якості медичного обслуговування іногородніх студентів, пошук методів та способів вирішення цих проблем. Матеріали і методи. Проведено анонімне соціологічне опитування методом анкетування 100 іногородніх студентів ІІІ–VІ курсів Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Результати. Медичне обслуговування іногородніх студентів зумовлює багато проблем: віддають перевагу при погіршенні самопочуття альтернативним варіантам допомоги (поради колег, родичів, знайомих, пошук інформації в мережі «Інтернет»), а не професійній допомозі лікарів; неприязне ставлення з боку медичного персоналу до іногородніх студентів; небажання консультувати їх чи надавати інші види медичної допомоги. Виявлено, що більшість іногородніх студентів (57,0±5,0) % у разі погіршення самопочуття звертається за медичною допомогою до родичів, (30,0±4,6) % – шукають аналогічні симптоми захворювання в мережі «Інтернет», що призводить до виникнення ускладнень. Більшість (81,0±3,9) % іногородніх студентів підписала декларацію за місцем проживання ще до вступу в навчальний заклад, це може зумовлювати труднощі при отриманні медичної допомоги через віддалене їх розташування. Тільки (42,0±4,9) % опитаних звертаються у лікувально-профілактичні заклади з метою профілактики захворювань, періодичного обстеження, що призводить до виявлення хвороб на пізніх термінах, іноді вже у термінальній стадії. Для удосконалення медичного обслуговування іногородніх студентів необхідно проводити санітарно-просвітню роботу, тижні профілактики найбільш поширених та небезпечних захворювань у навчальних закладах.

Мета: за результатами соціологічного дослідження провести порівняльний аналіз задоволеності пацієнтів якістю стоматологічної допомоги в закладах охорони здоров’я різної форми власності. Матеріали і методи. Соціологічне дослідження проведене за спеціально розробленою програмою і здійснене шляхом анкетування пацієнтів, які звернулися до трьох комунальних (401 респондент) і трьох приватних (389 респондентів) стоматологічних закладів м. Києва. Обидві вибірки респондентів були якісно та кількісно репрезентативними. Анкети заповнювалися пацієнтами анонімно після одержання стоматологічної допомоги. Оцінка статистичної достовірності відмінностей результатів соціологічного опитування пацієнтів у стоматологічних закладах комунальної та приватної власності здійснено за критерієм Хі-квадрат Пірсона (Chi-squaretest – χ2). Результати. Виявлено суттєву різницю в задоволеності пацієнтів у комунальних та приватних стоматологічних закладах. Особливо стосовно стану матеріально-технічного забезпечення закладу, повноти стоматологічного обстеження, профілактичної орієнтованості стоматологічної допомоги, організації стоматологічного прийому, якості сервісу та орієнтованості на потреби пацієнта. Встановлено, що причиною вибору приватного стоматологічного закладу є висока кваліфікація лікарів-стоматологів, наявність сучасного обладнання, можливість одержати якісні стоматологічні послуги, уважне ставлення медичного персоналу та гарний сервіс. Основною причиною звернення пацієнтів до комунального закладу є нижчі, порівняно із приватними клініками, ціни на стоматологічні послуги. Висновок. Основними шляхами підвищення задоволеності пацієнтів стоматологічною допомогою має стати зростання її якості, орієнтованість на індивідуальні потреби пацієнта на основі персоніфікованого підходу, оптимізація цінової політики, надання пільг для соціально незахищених груп населення.

Стаття окреслює сучасну проблему вдосконалення професійної підготовки майбутніх фахівців річкового та морського транспорту засобами сучасних мобільних технологій. Автор з метою з’ясування можливостей і перспектив мобільного навчання в процесі професійної підготовки майбутніх фахівців морського транспорту здійснив аналіз мобільних програм у магазинах додатків для платформ Google Android, Apple iOS та Windows Mobile. У процесі дослідження з’ясовано, що в магазинах мобільних додатків Google play, App Store та Microsoft Store наявні програми для моряків та ті, що можна використовувати в їх професійній підготовці в освітніх цілях. Відповідно до їх призначення ці програми розподілено на такі групи: додатки для вивчення іноземної мови, довідники та словники для моряків, тренажери для проходження професійних тестів, програми для пошуку вакансій та персоналу в морській галузі, навігаційні програми та карти, електронні вахтові журнали, записні книжки та планувальники для моряків, керівництва для моряків, програми для контролю за здоров’ям моряків, імітації вимірювальних морських приладів, додатки для прогнозу погоди, факсимільні карти для моряків про вітер, хвилі, погоду і припливи. Проаналізовано можливості використання датчиків смартфонів для фіксації часу руху та інтервалів часу для контролю послідовності подій чи процесів, для вимірювання різних параметрів навколишнього середовища, для дослідження параметрів світла, звуку, прискорення, атмосферного тиску тощо. На основі аналізу мобільних додатків та опитування студентів Херсонської державної морської академії щодо використання мобільних пристроїв у навчанні зроблено висновок про те, що програми магазину Google Play мають багато можливостей для їх використання в процесі професійної підготовки майбутніх фахівців морського транспорту через їх велику різноманітність, безкоштовність та зручність самого магазину додатків.

Мета: визначити рівень якості медичної допомоги, яку надають населенню м. Ужгорода та Ужгородського району в закладах первинної ланки (сімейні амбулаторії, центри ПМСД). Матеріали і методи. Основним завданням дослідження було визначення ступеня задоволеності пацієнтів якістю медичної допомоги на рівні первинної ланки. Дослідження проводили шляхом електронного анкетування. У вибірку включено 130 осіб віком 18–65 років жителів м. Ужгорода та Ужгородського району. Результати. Більшість респондентів (51,5 %) дала позитивну загальну оцінку якості надання медичних послуг на рівні первинної ланки (оцінки «добре» та «дуже добре»). Нейтральну оцінку дали 36,9 % респондентів. 11,6 % висловились негативно (оцінки «незадовільно» та «абсолютно незадовільно») стосовно якості отриманих медичних послуг. Учасників опитування попросили проаналізувати свій останній візит до їхнього сімейного лікаря. Серед труднощів, з якими стикаються пацієнти при зверненні до сімейного лікаря, найпоширенішими є довгі черги на прийом до лікаря, некомфортні зони очікування та незручний графік прийому. На думку респондентів, для покращення якості надання медичної допомоги в амбулаторіях та центрах ПМСД можна зробити наступне: надати можливість онлайн-запису до лікаря та отримання попередньої консультації за допомогою відеозв’язку, узгодити графіки прийому сімейних лікарів, вузьких спеціалістів та робочі години лабораторії, можливість здати аналізи безпосередньо в амбулаторії, збільшити кількість медичного персоналу, покращити матеріально-технічні умови амбулаторій. Даючи загальну оцінку якості медичної допомоги на рівні первинної ланки, 11,5 % респондентів дали оцінку «дуже добре», 40 % обрали варіант «добре». Задовільною якість медичних послуг вважають 36,9 % опитаних, незадовільною – 6,2 % та абсолютно незадовільною – 5,4 %. Висновки. Більшість респондентів дала позитивну загальну оцінку якості надання медичних послуг на рівні первинної ланки. На думку респондентів, поліпшити якість послуг можна шляхом більш широкого використання технологій для покращення комунікації між закладом первинної ланки та пацієнтами (наприклад, можливість онлайн-запису на прийом та контакту з лікарем за допомогою відеозв’язку).

Мета. Здійснити маркетинговий огляд ринку зеленних культур в Україні, проаналізувати канали продажу цього виду продукції, експертно-імпортні операції, встановити основні проблеми та визначити напрями підвищення ефективності у перспективі. Результати. Проведено маркетинговий аналіз ринку зеленних культур, проаналізовано експертно-імпортні операції та канали продажу цього виду продукції, ранжування і групування основних видів овочевих і баштанних культур в Україні запоказником валового виробництва. Наукова новизна полягає у тому, що для вивчення ставлення споживачів до зеленної овочевої продукції проведено соціологічне опитування та здійснено аналіз основних факторів, що впливають на купівлю цього виду продукції. З’ясовано, що при виборі торговельної точки великий вплив на споживчу поведінку мають такі фактори, як місце розташування, сервіс, якість обслуговування в місцях купівлі зеленної продукції, асортимент, кваліфікація персоналу та ін. Проаналізовано переваги і недоліки окремих каналів збуту зелені. До переваг слід віднести: зручність, територіальну близькість, широкий асортимент, гнучкість цін, якість продукції, її свіжість та ін. До недоліків відносять: відсутність сертифікатів на продук цію, звужений асортимент та незадовільні санітарні умови торгових місць. У статті встановлено основні проблеми та визначено пріоритетні напрями розвитку ринку зеленних культур на перспективу. Висновки. Маркетинговий огляд ринку зеленних культур показав, що даний сегмент овочевого ринку поки що знаходиться в зародковому стані. Вивчення споживацьких уподобань зеленної овочевої продукції дозволило встановити, що до найбільш важливих факторів впливу на купівлю зелені слід віднести наступні: якість, ціна, виробники, упаковка та ін. Повноцінне формування та функціонування зеленного овочевого ринку гальмується відсутністю маркетингової складової в системі обміну та потребує кардинальних перетворень. Крім того, необхідно змінювати підходи у свідомості громадян щодо стилю харчування шляхом проведення інформаційно-освітньої роботи та орієнтації українців на споживання зеленних овочевих культур та мікрогріну як невичерпного джерела фітонутрієнтів та антиоксидантів, особливо в умовах пандемічних загроз. Крім того, подальший розвиток ринку зелені в Україні необхідно направити по шляху організації високоінтенсивного виробництва на основі впровадження сучасних технологій, нових високопродуктивних сортів і гібридів. При цьому в перспективі необхідним є технічне переоснащення галузі овочівництва, розвиток систем інформаційного забезпечення, створення служб маркетингу й подальший розвиток інфраструктури ринку.

Трудова адаптація психічнохворих напряму залежить від впроваджуваних до них вербально-поведінкових практик. Саме спрямованість суспільства на прийняття психічнохворих як суб’єктів ринку праці обумовлює трудову адаптацію останніх. Нерідкі випадки, коли при збереженні трудової спроможності і при бажанні працювати, психічно хвора людина залишається безробітною внаслідок упередженого ставлення соціуму. Встановлено, що суспільство, внаслідок історично набутих та культурально-обумовлених приводів, за відсутності медичного обґрунтування, відмовляє психічно хворій людині у праві працювати взагалі або у праві працювати на окремих видах діяльності. Було проведене соціологічне опитування і анкетування серед працівників психіатричних закладів України. В результаті дослідження стало можливим зробити висновки про домінування стигматизуючих вербально-поведінкових соціальних взаємодій з психічнохворими у сучасному українському суспільстві, в тому числі серед такої обумовлюючої соціальну думку щодо психічнохворих категорії, як медичний персонал психіатричних лікарень. Існуючі соціальні практики носять дискредитуючий психічнохворих характер та обумовлюють їх трудову дискримінацію. Результати дослідження демонструють незаперечну та актуальну потребу у переформуванні соціальної думки щодо психічнохворих з метою їх соціалізації та трудової реабілітації.

Резюме. Проведено медико-соціальні дослідження з метою вивчення впливу медико-соціальних характеристик на частоту формування артеріальної гіпертензії з урахуванням чинників стресу, способу життя та професійних особливостей як основних предикторів розвитку патології серцево-судинної системи, в тому числі артеріальної гіпертензії.Мета дослідження – фактори, які дозволять покращити модель профілактики та ранньої діагностики артеріальної гіпертензії серед лікарів.Методи дослідження. Для реалізації даного етапу дослідження проведено аналіз стану здоров’я 391 респондента (288 осіб – лікарі та 103 – середній медичний персонал) клінічної лікарні «Феофанія» на основі збору анамнестичних даних, опитування, об’єктивного обстеження, моніторингу артеріального тиску.Результати дослідження. З наведених результатів тільки 33% медичних працівників мають нормальний індекс маси тіла, а у 22% виявлено ожиріння. Зважаючи на те, що надлишкова маса тіла є фактором ризику серцево-судинних захворювань, проведено аналіз частоти виявлення гіпертонічної хвороби серед різних груп лікарів за оцінкою індексу маси тіла.Висновки. Наявність суттєвої залежності (p < 0,05) (асоційованості) між порушеннями циркадних ритмів артеріального тиску, розвитком артеріальної гіпертензії та професійним психоемоційним навантаженням медичних працівників окремих спеціальностей

Мета: проаналізувати наявність синдрому емоційного вигорання у середніх медичних працівників різнопрофільних клінічних відділень. Матеріали і методи. На базі закладів охорони здоров’я м. Вінниці проведено анонімне анкетування 150 медичних працівників різних за профілем клінічних відділень. Для оцінки проявів симптомів синдрому емоційного вигорання поставлено низку запитань. Більшість з них були закритими і передбачали відповіді «Так» або «Ні», або вибір одного із запропонованих варіантів. Вік опитуваних був від 20 до 50 років. Стаж роботи становив від 2 до 25 років. Опитано медичних сестер психіатричного, хірургічного, реанімаційного, терапевтичного, нейрохірургічного, операційного, травматологічного, неврологічного, гематологічного, оториноларингологічного, фізіотерапевтичного і приймального відділень лікарні. Для оцінки результатів проведеного дослідження використано соціологічний та медико-статистичний методи. Результати. Встановлено, що негативний вплив психоемоційного чинника на своє здоров’я відзначають 62 % опитаних. Найбільше скарг на підвищену дратівливість на незначні події висували медичні сестри нейрохірургічного (76,9 %) та приймального (71,4 %) відділень, запаморочення найчастіше відзначали медики реанімаційного (46,6 %) та оториноларингологічного (41,6 %) відділень. На головний біль найбільше скаржилися працівники фізіотерапевтичного (66,6 %) та психіатричного (58,8 %) відділень. Швидку втомлюваність відзначали 56,2 % медичних сестер хірургічного відділення та 44,4 % – неврологічного. Серед медичних сестер, які відчули погіршення у стані свого здоров’я, більшість (55,9 %) опитаних усвідомлює наявність проблеми та запобігає подальшому розвитку синдрому емоційного вигорання різними профілактичними заходами. Висновки. Своєчасне виявлення та запобігання стресу, дотримання рекомендацій, застосування способів і засобів профілактики значно знизить ризик виникнення синдрому в медичних сестер. Проведення комплексу заходів, спрямованих на запобігання виникненню синдрому емоційного вигорання, буде корисним не лише для підвищення якості виконання професійних обов’язків медичними сестрами, а й приведе до створення сприятливої атмосфери у лікарнях та інших медико-профілактичних закладах.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

Значна кількість мігрантів затримуються органами охорони державного кордону України без будь-яких документів, що посвідчують особу і дають змогу їх ідентифікувати. Способи встановлення персональної інформації про таких осіб є обмеженими та потребують додаткової регламентації. Відповідна правоохоронна діяльність виявилася недостатньо дослідженою, що важливо для забезпечення національної безпеки в умовах існування міграційних загроз. Мета статті полягає у встановленні призначення, юридичної природи та особливостей правової регламентації ідентифікації нелегальних мігрантів, які виявляються органами Державної прикордонної служби України, а також визначення їх повноважень у процесі охорони державного кордону і контролю в’їзду в Україну, виїзду з України іноземців та осіб без громадянства. У статті використано результати опитування анкетованих у 2017 р. військовослужбовців і працівників Державної прикордонної служби України щодо способів, які слід застосовувати для ідентифікації іноземців та осіб без громадянства. Залежно від завдань, які виконують підрозділи охорони державного кордону, аналізуються види ідентифікаційних процедур. Розрізняється ідентифікація під час прикордонного контролю та для забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України. Встановлено, що в законодавстві зазначаються такі ідентифікаційні способи, як перевірка документів та запити до дипломатичних представництв або консульських установ. Персонал органів та підрозділів охорони державного кордону розглядає нерегламентовані засоби ідентифікації (моніторинг інтернет-ресурсів, психологічне спостереження, робота з діаспорами на території країни, соціокультурне порівняння) як додаткову можливість з’ясувати окремі відомості про нелегального мігранта. Запропоновано характеризувати ідентифікацію нелегальних мігрантів як адміністративно-правовий механізм, що дає можливість комплексно врахувати всі аспекти такої правоохоронної діяльності. Удосконалення цього механізму передбачається через збільшення засобів ідентифікації та регламентацію повноважень щодо її здійснення. Перспективи застосування ідентифікаційних методів пов’язані з необхідністю попередити в’їзд на територію України небажаних осіб. Набуватиме поширення біометрична фіксація та її використання в поєднанні з традиційними способами прикордонного контролю.

У статті визначено необхідність дослідження проблеми формування професійної культури майбутніх захисників кордону з використанням досвіду професійної підготовки співробітників прикордонної служби США та європейських країн. З’ясовано, що в широкому розумінні професійна культура співробітника прикордонної служби виявляється в ефективному виконанні професійних обов’язків, охоплює категорії професійного обов’язку й етичної поведінки. Важливими складовими професійної культури співробітників Митно-прикордонної служби США та прикордонних відомств країн Європи є професіоналізм, патріотизм, відданість, гордість за свою країну. Великої уваги у цих країнах надають формуванню вірності національним символам, почуття громадянської самосвідомості й професійного обов’язку та лідерства.Охарактеризовано підготовку фахівців для Митно-прикордонної служби США та прикордонних відомств європейських країн, що передбачає створення ефективного навчального середовища для навчання та підвищення кваліфікації співробітників. Окреслено напрями програм базової підготовки для співробітників правоохоронних органів й інструменти, що використовуються для оперативного й ефективного виконання персоналом службових завдань з охорони кордону, а також філософію навчання, що передбачає високі стандарти базової підготовки як фундаменту прикордонної служби.Визначено, що на формування систем професійної підготовки прикордонних служб у різних країнах впливає багато чинників, пов’язаних з особливостями політичної і правової систем, державного устрою, соціально-економічного розвитку, відмінністю історично сформованих традицій, національного характеру і менталітету. Навчальні центри з підготовки співробітників прикордонних відомств використовують комплексний підхід до навчання, звертаючи увагу на формування цінностей та розуміння місії прикордонної служби, набуття професійних умінь і навичок. Професійна підготовка фахівців з охорони кордону, окрім всього, передбачає посилену увагу до гуманітарної освіти, підвищення у співробітників рівня загальної та професійної культури, формування умінь роботи з інформацією та навичок комунікації (інтерв’ю, написання звітів, опитування пасажирів). У методиці навчання великого значення надають практичним заняттям, виконанню ситуативних завдань, діловим іграм, тренінгам.

Комплексний показник якості видань з роз’ємними блоками — це характеристика, визначена у кількості декількох факторів, їх властивостей, які визначають якість продукції. Цей показник визначається відповідно до експлуатації та способів виготовлення. Серед факторів, що впливають на якість виготовлення роз’ємних конструкцій паперово-білової продукції виділено наступні: виготовлення блоку, зошитів, сторінок; обладнання, матеріали, технологія, методи та засоби вимірювання, персонал (економічна зацікавленість, умови праці, кваліфікація та спеціалізація, дисципліна). Проаналізувавши вплив людських ресурсів, розглянуто ранжування факторів ризику. При розгляданні матеріалів як складової фактору виготовлення, було визначено, що на довготривалість виготовлення впливає тип конструкції, складність конструкції (кількість деталей, складність скріплень), час ручних та машинних операцій при брошурувально-палітурних процесах. В результаті виконаних досліджень проведено загальний аналіз факторів впливу на якість роз’ємних конструкцій паперово-білової продукції, їх ранжування; представлено комплексний показник якості даного виду продукції, розроблено діаграму Ісікави. Згідно із розробленою причинно-наслідковою діаграмою, систематизовано чинники впливу на якість виготовлення роз’ємних конструкцій паперово-білової продукції. Представлена діаграма дозволяє встановити можливі причини отримання браку на всіх етапах виготовлення продукції, провести аналіз причин появи браку та знайти шляхи їх усунення, що в цілому дозволить покращити якість. За результатами опитування двох експертних груп з користувачів (група 1) та виробників (група 2) продукції встановлено, що дані не завжди корелюються між собою. Погляди користувача та виробника деколи відрізняються. Це спричинено тим, що при виробництві окремим фактором при оцінці виробу до уваги береться технологія виготовлення. Тобто в певних випадках використання того чи іншого матеріалу може бути недоцільним або неможливим. Відповідно продукція, що цікава споживачам, досить часто викликає складнощі в технологічних процесах виготовлення на виробництві. За результатами проведених досліджень було розроблено алгоритм керування якістю виготовлення роз’ємних конструкцій паперово-білової продукції, чим було сформульовано вимоги до продукції та потреби або очікування користувачів. Якістю визначається ступінь, для якого сукупність характеристик задовольняє вимоги, що призводять до задоволення замовника та його сприйняття ступеня виконання вимог.

Пропонована стаття містить результати дослідження комунікативної стратегії маніпулювання та комунікативних тактик, які її реалізують. Матеріалом дослідження слугували англомовні детективні романи, в яких об’єктом вивчення вибрано персонажне мовлення: допити поліцейським свідків та підозрілих. Предметом дослідження є комунікативні тактики, якими послуговуються поліцейські для створення маніпулятивного впливу на допитуваних. Метою розвідки є когнітитивно-прагматичний ана- ліз комунікативних тактик, якими послуговуються детективи для створення маніпулятивного впливу на опитуваних. Дослідження ґрунтується на загаль- нонаукових та спеціальних лінгвістичних методах: методі синтезу й аналізу, методі спостереження, описовому методі, прагмалінгвістичному методі, когнітивному методі та контекстуально-інтерпретаційному аналізі. Запро- поновано розширити перелік критеріїв, які зумовлюють структурні та кому- нікативно-прагматичні особливості допитів, і додати критерій ступеня офіційності допиту, адже у фактичному матеріалі поліцейському часто вда- ється отримати необхідну інформацію саме тому, що він обіцяє не додавати її до справи, тобто має місце неофіційний допит. Когнітивно-прагматич- ний аналіз стратегічного плану детектива, персонажа детективного дис- курсу, уможливив створення власної класифікації комунікативних стратегій і тактик, якими послуговується той під час допитування свідків і підозрілих, намагаючись знайти вбивцю. Виявлено, що однією з головних комунікативних стратегій, до яких звертається детектив, є стратегія маніпулювання. Її екс- плікують комунікативні тактики провокування, попередження, погрози, шан- тажу, вмовляння та лестощів, кожна з яких маркована певними лексичними, морфологічними та синтаксичними засобами мови. Перспективою подальших досліджень є різнобічне вивчення лінгвальних механізмів здійснення маніпуля- тивного впливу на реципієнта у художньому дискурсі.

Актуальність статті зумовлена потребою аналізу феноменів соціально-психологічного штибу, які, перебуваючи на межі свідомого і несвідомого, дають змогу відтворити політично значущі змістові характеристики і тенденції суспільного розвитку, що залишаються здебільшого “невидимими” під час досліджень громадської думки, вербально виражених преференцій та переконань людей. Одним із таких феноменів і є суспільні уявлення про національні символи, вивчення яких ще не набуло належного поширення. Мета статті полягає в тому, щоб: а) відтворити за отриманими емпіричними даними зміст і динаміку уявлень українців про національні символи; б) оцінити на цій основі стан символічної свідомості українського суспільства; в) дати психологічно обґрунтовані рекомендації щодо її подальшого формування. Метод і методологія. Шляхом теоретичного аналізу було виокремлено три основні види (типи) національної символіки: матеріалізовані, персоналізовані та драматизовані символи. Уявлення українців про ці види символів реконструйовувалися за даними моніторингу, що здійснюється від початку 2000-х років. Моніторинг проводиться за допомогою масових опитувань громадян за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років і старше. Опитуються, як правило, 2000 респондентів у всіх географічних регіонах держави, з 2015 року – крім Автономної Республіки Крим і захоплених сепаратистами окремих районів Донецької та Луганської областей. Отримані результати засвідчують, що уявлення українців про національні символи за останні два десятиріччя стали значно одностайнішими й інтенсивнішими, істотно розширилося коло охоплюваних ними об’єктів. Як наслідок, символічна свідомість суспільства набула ознак первинної сформованості, чіткого державницького змісту, стала семантично насиченішою і політично більш зрілою, проте водночас її формування ще далеке від завершеності. У символічному просторі українського суспільства наразі є небагато об’єктів, що сприймаються як національні символи абсолютною більшістю населення у всіх регіонах. Цей простір значною мірою знеособлений і знеподієвлений, йому бракує загальновизнаних персоналій і драматизованих символів, які найкраще надаються для підтримання в суспільстві патріотичних настроїв та генерування нових комеморативних практик. Показано, що однією з головних причин недостатньої сформованості символічної свідомості українців є малоефективна політика історичної пам’яті. Практична значущість. На підставі отриманих даних висловлено припущення, що потенціал стихійного становлення символічної свідомості українського народу на сьогоднішній день себе вичерпав. Її подальше формування потребує комплексу цілеспрямованих зусиль. Обґрунтовано потребу започаткування скоординованої на державному рівні системи заходів з формування символічних уявлень українців. Перспективи дальшого розроблення проблеми вбачаються в напрацюванні стратегій і технологій урахування в процесі формування символічної свідомості українського суспільства регіональних та поколінних аспектів її наявного стану і тенденцій динаміки.

Бурхливий розвиток інформаційних технологій в останні кілька років привів до появи нового популярного терміна – комп’ютерне дистанційне навчання [1]. І якщо з комп’ютерами все зрозуміло, то з дистанційним навчанням (ДН) усе набагато складніше. Більшість авторів з деякими розбіжностями сходяться до наступного визначення ДН – це сукупність методик і сучасних технічних засобів навчання, що дозволяють вести процес навчання, коли викладач і учень територіально віддалені один від одного [2].Але останнім часом головним критерієм проблеми індивідуального навчання стає час. У системі підвищення кваліфікації і перепідготовки критерій часу виявляється головним чином у розбіжності термінів потреби фахівця у вивченні матеріалу з оголошеним офіційним графіком занять у навчальних закладах. Іншою важливою стороною цього питання є зміст оголошених програм навчання, що не враховують індивідуальних запитів тих, хто навчається [3]. Таким чином, пошук альтернативних шляхів індивідуалізації навчання є не новою, а як і раніше актуальною проблемою.В усьому світі відома практика заочного навчання шляхом централізованого розсилання друкованих текстових посібників і матеріалів. Однак, така форма навчання звичайно страждає відсутністю достатніх внутрішніх мотивацій до вивчення навчального матеріалу з боку фахівців. До такого навчання інтерес фахівців, як правило, невисокий, як невисока і якість одержуваних знань.Якісно нові можливості самопідготовки й удосконалювання професійних знань надають нові інформаційні технології навчання на відстані з використанням локальних і розподілених мереж, відеокасет, телевізійного кабельного і супутникового відеовіщання.На противагу традиційно побудованим курсам очного і тим більше заочного навчання, використання інформаційних технологій відкриває дорогу навчанню безпосередньо на робочому місці, що при правильній організації дозволяє індивідуалізувати процес і відводити на навчання персоналу необхідну кількість часу без яких-небудь відчутних зупинок у роботі.Комп’ютерне ДН базується на принципах автономії (самоврядування) процесу пізнання. Його реалізація має потребу в новому педагогічному підході, заснованому на діалозі “викладач–студент–компьютер” і припускає розумне сполучення навчальних і контролюючих програм з розгорнутою компонентою взаємної моральної відповідальності викладачів і студентів. Автономія в навчальному процесі припускає не тільки самостійність Вузів, але і право студента в рамках багаторівневої системи освіти вибирати індивідуальну траєкторію навчання.Формально діалогову систему “викладач–студент–комп’ютер” можна представити в такий спосіб:М={T, Р, A, К, П, Л, Х},де:Т – модель викладача в процесі навчання;Р – модель того, кого навчають, з повним аспектом особистих і фізіологічних особливостей;.А – безліч комунікативних цілей, з якого кожен учасник процесу навчання вибирає свою;К – комунікативні стратегії;П – комунікативні тактики;Л – знань про предметну галузь;Х – лінгвістичні змінні, тобто способи спілкування між викладачем і тим, кого навчають.Опускаючи методичні аспекти ДН, покажемо його перевагу над попередніми видами навчання в суспільстві. Для цього розкладемо дуже умовний розподіл всієї історії навчального процесу на три етапи:– докомп’ютерний;– комп’ютерний;– мережний.Докомп’ютерний етап зв’язаний із традиційними методами навчання – паперовими підручниками, уроками, лекціями, семінарами і т.д.Комп’ютерний етап був ознаменований приходом в освіту комп’ютерів. Як наслідок, стали з’являтися комп’ютерні навчальні засоби – комп’ютерні підручники, різні демонстраційні, навчальні і контролюючі програми, що використовуються на уроках. Із поширенням персональних комп’ютерів освітні програми одержали новий поштовх до розвитку, і це не завжди вело до підвищення їхньої якості. Вони поширюються на дискетах або на CD, BBS і FTP носіях. Як правило, такі програми застосовуються для демонстрацій навчальних занять або для самостійного вивчення предмета. Найбільшу популярність серед таких навчальних матеріалів одержали різні курси іноземних мов, менше зустрічаються навчальні програми по природничій тематиці, наприклад “Фізика на комп’ютері”. З’явились окремі різновиди навчальних посібників – різноманітні мультимедійні енциклопедії, такі як “Microsoft Encarta” чи “Велика Енциклопедія Кирила і Мефодія”. Не будучи чисто навчальними матеріалами, вони можуть виявитися дуже корисні в школах як довідкові посібники і як засоби розширення кругозору студентів. Можливість швидко знайти у великому обсязі інформації потрібні дані є дуже корисною і незаперечною перевагою комп’ютерного підручника в порівнянні з простим паперовим.Мережний етап в утворенні тільки починається. Глобальна комп’ютерна мережа Інтернет породила зовсім новий вид навчальних матеріалів – Інтернет-підручників. Область застосування Інтернет-підручників велика: звичайне і дистанційне навчання, самостійна робота. Але найбільші перспективи обіцяє об’єднання підручників із контролюючими програмами знань учнів, що доповнене спілкуванням між викладачем і студентами в реальному часі (у цьому плані Інтернет надає найбагатші можливості – від традиційної електронної пошти, до відеоконференцій і web-chat). Представлений єдиним інтерфейсом, такий Інтернет-підручник може стати не просто посібником на один семестр, а навчальним і довідковим середовищем.Використання новітніх інформаційних технологій у ДН дозволяє більш активно використовувати науковий і освітній потенціал ведучих університетів і інститутів, залучаючи кращих викладачів до створення курсів ДН, розширюючи аудиторію тих, яких навчають, і дозволяє здійснювати широкомасштабну підготовку і перепідготовку фахівців не залежно від місця проживання.Велика кількість існуючих у даний час комп’ютерних підручників базується на звичній парадигмі “книги” – деякої кількості ілюстрованої текстової інформації. Подібний підхід цілком виправданий у випадку, якщо підручник служить допоміжним матеріалом у процесі “звичайного” навчання, але явно недостатній у випадку навчання дистанційного, коли спілкування викладача й студента зведено до мінімуму. Тому побудований на гіпертекстових технологіях електронний підручник для ДН, крім інших, має наступні переваги:1. Наявність гіпертекстової структури, що покриває як понятійну частину курсу (означення, теореми), так і логічну структуру викладу (послідовність викладу, взаємозалежність частин). Гіпертекст – це можливість створення “живого”, інтерактивного навчального матеріалу, із забезпеченням посилань між різними частинами матеріалу. Можливості гіпертексту дають викладачу можливість розділити матеріал на велике число фрагментів, з’єднавши їх гіперпосиланнями в логічні ланцюжки. Наступним кроком тут може бути створення на основі того самого матеріалу “власних” підручників для кожного студента, з урахуванням рівня його підготовки, швидкості засвоєння матеріалу, його інтересів і т.п.2. Гнучка система керування структурою – це система, коли викладач може задати найбільш прийнятну, на його думку, форму представлення і послідовність викладу матеріалу. Це дозволить використовувати той самий навчальний матеріал для аудиторії різного ступеня підготовленості і для різних видів навчальної діяльності (первинне навчання, перепідготовка, тренінг, самостійне чи факультативне вивчення матеріалу) чи як довідкову систему.3. Використання, якщо це методично виправдано, мультимедіа можливостей сучасних персональних ЕОМ, зокрема, звуку, анімації, графічних уставок, слайд-шоу і т.п. При цьому інформація повинна бути якомога більш ідентично представлена як під час перегляду, так і в “паперовій копії” (роздруківці) – по можливості, студент повинен мати можливість роздрукувати будь-яку “сторінку” подібного підручника, мінімально втративши в поданні матеріалу.4. Підручник доступний студентові, по можливості, декількома способами (наприклад, і по Інтернет, і на CD-диску).5. Наявність підсистеми контролю знань, інтегрованої в підручник. Такими якостями повною мірою володіють дистанційні навчальні системи, створювані на базі гіпертекстових технологій, що використовуються в Інтернет.Крім цього, гіпертекстові технології володіють ще іншими перевагами:1. Сучасні інформаційні технології (зокрема середовище WWW у мережі Інтернет) дозволяють досить просто створювати інформаційні матеріали, навіть не маючи спеціальних знань про мови форматування документа (існують різноманітні конвертори з найбільш розповсюджених текстових форматів у формат гіпертекстовий).2. В даний час існує багато программ-перегляду (Netscape, Mosaic, Internet Explorer і т.п.), що володіють зручним інтерфейсом і адаптованих для більшості існуючих платформ комп’ютерів (IBM PC, Macintosh і т.д.).3. Оскільки гіпертекстовий протокол є стандартом у WWW, то такий підручник легко може бути включений у глобальну інформаційну мережу і буде доступний широкому колу користувачів.Важлива частина будь-якого навчального процесу – самостійна робота. До неї можна віднести домашні роботи, твори, практикуми, лабораторні роботи і т.п. Це, мабуть, та область, де розвиток інформаційних технологій, з погляду педагогів, приніс більше шкоди, ніж користі для освіти (проблема “плагіату”). Але це – ще одна можливість, що можуть успішно використовувати сучасні вчителі і професори:– розвиток і заохочення творчого потенціалу учнів, публікація в Інтернет кращих дипломів і курсових, творів, збір робіт з навчального курсу, гіпертекстових рефератів;– допоможуть викладачу формувати банк матеріалів за досліджуваним курсом.Контроль знань – ця найбільш спірна область. У будь-якому випадку використання комп’ютера допомагає викладачу зменшити рутинну, малоцікаву роботу по перевірці тестів, контрольних робіт (що дозволяє проводити контроль частіше) і знижує фактор суб’єктивності.Одна з головних проблем контролю знань – ідентифікація. І в міру переходу до комп’ютерних і мережних програм контролю знань усе більш складно визначити, чи дійсно студент сам правильно відповів на всі питання, чи йому хтось допомагав. І якщо при письмовому іспиті можна розсадити абітурієнтів по різних партах, то перевірити, хто відповідав на питання контрольної в Мережі, практично неможливо. Цей аргумент, як правило, приводять прихильники консервативного підходу до перевірки знань. Контраргументом на користь комп’ютеризованих методів може бути те, що дистанційне навчання, як правило, має на увазі більш високу умотивованість тих, хто навчається (вони самі вибирають собі курс, та й найчастіше до такої форми навчання приходять ті хто одержує другу освіту, при підвищенні кваліфікації – тобто тоді, коли людина найбільше зацікавлена одержати реальні знання).Інша проблема контролю знань при дистанційному навчанні – те, що контролююча система повинна бути досить складною і мати достатню базу питань, що вимагає великих зусиль з боку викладача. Правда, один раз створивши таку базу, нею можна користатися протягом тривалого часу, але це відноситься далеко не до всіх курсів.Контролююча система має наступні характеристики:– питання типу "”вибір однієї відповіді з багатьох”;– адаптивний вибір наступного питання в залежності від правильності попередніх відповідей студента;– можливість створення різних завдань з одного набору питань;– можливість включення в питання графічних зображень і гіпертекстових посилань;– ведення журналу проходження опитування;– наявність підсистеми “робоче місце викладача” для введення і корегування питань, зміни характеристик завдань при перегляді результатів і т.д.Як приклад такої контролюючої системи можна назвати систему електронного контролю знань. Інший приклад системи контролю звань, з яким знайомі всі автомобілісти країни – це білети по перевірці знань правил дорожнього руху.Об’єднання гіпертекстових навчальних посібників і системи електронного контролю знань, що базуються на технологіях Інтернет, дозволяють, у перспективі, створити єдине навчальне середовище, що адаптується під рівень знань і, фактично, створює індивідуальний “електронний підручник” для кожного, хто навчається. А додаткове використання технології Web-Chat дає можливість у рамках WWW технологій створити єдиний процес Дистанційного Навчання, що складається не тільки з “навчальної бібліотеки”, але і з повноцінного спілкування між викладачем і студентом.В міру переходу від паперових підручників до комп’ютерних а від них – до мережних – росте оперативність підготовки матеріалу. Це дозволяє зменшувати час підготовки навчальних посібників, тим самим збільшуючи число доступних студенту навчальних курсів. Уже зараз багато навчальних закладів пропонують дистанційні форми навчання по одному чи декільком курсам.

Вступ. Останнім часом теорія складних мереж стала ефективним інструментом дослідження складних структур: технологічних (наприклад, Інтернет-мережа, www, транспортні мережі), соціальних (мережі співробітництва, мережі мобільного телефонного зв’язку), біологічних (екологічні мережі, функціональні мережі мозку, мережі білкових взаємодій) [1]. Вузли в таких мережах – це елементи складних систем, а зв’язки між вузлами – взаємодії між елементами.Web 2.0 дозволив створити навчальні системи, засновані на принципах, так званої, кібернетики другого порядку. Учень тепер став активним елементом системи, яка не тільки контролює й направляє його діяльність, але й дозволяє своєю думкою впливати на функціонування й наповнення самої системи. Такий підхід є основою для виникнення системних ефектів [2].Дж. Сіменс і С. Даунс у власній теорії конективізму багато в чому продовжують ідеї, висловлені німецьким філософом В. Флуссером. У рамках конективізму, навчання – це процес створення мережі. Вузлами можуть бути люди, організації, бібліотеки, web-сайти, книги, журнали, бази даних або будь-яке інше джерело інформації. Сукупність зв’язаних вузлів стає мережею. Мережі можуть поєднуватися між собою. Кожний вузол у мережі може бути мережею більш низького рівня. Вузли, що втратили актуальність і цінність поступово зникають. Комплекси вузлів збуджують або гальмують один одного й у результаті їхнього взаємозв’язку утворюється блок. Збуджуючий або гальмуючий вплив один на одного можуть чинити й блоки – групи вузлів, кожен з яких видає власний загальний вихідний сигнал, що відповідає результуючій вазі всіх вхідних сигналів, отриманих від інших вузлів. Блоки організовані ієрархічно. Оскільки величезна кількість вузлів функціонує одночасно й на різних рівнях організації, обробка носить паралельний характер. Утворюючи персональну навчальну мережу, в мозкових структурах слухача згідно конекціонізму формується нейронна мережа.Конективізм і масові відкриті дистанційні курси. Застосування ідей конективізму знайшло відображення у практиці масових відкритих дистанційних курсів (МВДК), які останнім часом досить широко використовуються у закордонній педагогічній діяльності.З метою вивчення тенденцій розвитку МВДК в листопаді 2012 року автором було проведено дослідження «Конективізм і масові відкриті дистанційні курси» [3]. У результаті Інтернет-анкетування було опитано 62 респондента з України, Росії, Білорусії, Азербайджану, Грузії, Лівану та Німеччини (рис. 1). Переважну кількість учасників опитування (77 %) склали викладачі й наукові співробітники, 8 % – керівники відділів освітніх установ, 5 % – аспіранти (рис. 2). Враховуючи те, що були задіяні респонденти зайняті в сфері дистанційної освіти, можна говорити про високу вірогідність відомостей, отриманих у ході дослідження (випадково опинилися на сайті з опитуванням лише 2% учасників). а бРис. 1. Розподіл учасників: а – за країнами, б – за віком При перебуванні в Інтернет-мережі переважна більшість опитаних витрачає значну долю свого часу на пошук інформації (92 %), а вже потім на навчання й спілкування (рис. 3). Рис. 2. Склад вибіркової сукупностіРис. 3. Розподіл витрат часу учасників при перебуванні в Інтернет Особливістю отриманих результатів є те, що 71 % респондентів не вважають конективізм повноцінною (самостійною) теорією навчання, з них 45 % відносять конективізм до різновиду неформального навчання, що реалізується в контексті концепції освіти впродовж всього життя, 18% вважають конективізм педагогічною ідеєю (рис. 4). Рис. 4. Чи можна вважати конективізм повноцінною теорією навчання 60 % респондентів приймали участь у МВДК, з них 40 % задоволені результатами свого навчання, 18 % не можуть оцінити результат, а 2 % залишилися розчарованими (рис. 5).76 % вважають, що ідеї конективізму сприяють підвищенню ефективності навчальної діяльності (рис. 6). Рис. 5. Задоволеність від власної участі в МВДКРис. 6. Чи сприяють конективістські ідеї підвищенню рівня ефективності навчальної діяльності 40 % вважають, що найголовніше у МВДК – це уміння працювати в співробітництві, 32 % вважають, що найголовнішим є вміння самостійно організовувати та проводити такі курси, 24 % вважають, що МВДК – це засіб для апробацій положень конективізму (рис. 7).На питання, чи можливо отримати реальні знання при навчанні у МВДК думки учасників розділилися майже порівну: 52 % вважають, що це цілком можливо, а 42 % вважають, що отримані знання можуть бути тільки фрагментарними (рис. 8). Рис. 7. Найважливіше при навчанні в МВДК Рис. 8. Чи можливо отримати реальні знання при навчанні в МВДК Понад 50 % вважають, що велику кількість учасників МВДК можна пояснити нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін (рис. 9).До основних переваг процесу навчання у масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність вікових, територіальних, освітніх і професійних обмежень,відкритість і безкоштовність, гнучкість навчання,отримання нової інформації безпосередньо від фахівців предметної області,самомотивація та самоорганізація слухачів,обмін досвідом і колективна робота у співробітництві,формування умов взаємного навчання в спілкуванні,охоплення широкої (масової) аудиторії,пряме використання всіх переваг комп’ютерної підтримки навчального процесу (від електронних підручників до віртуальних середовищ),процес участі й навчання в МВДК допускає обмін не тільки інформацією, але й, що особливо цінно, напрямами її пошуку,розширення персональної навчальної мережі,можливість неформального підвищення знань,можливість оцінювання робіт інших слухачів курсу,використання в курсах різноманітного навчального контенту (текстова, аудіо-, відео- і графічна інформація), а також форумів і блогів,основний інформаційний матеріал знаходиться поза сайтом курсу. Рис. 9. Чи можна пояснити ріст числа учасників МВДК тільки нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін До основних недоліків процесу навчання в масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність особистого контакту конкретного слухача й педагога, як наслідок, довіри (міжособистісне телекомунікаційне спілкування в силу свого опосередкованого характеру не здатне (з ряду причин технічного, економічного й психологічного плану) повною мірою заповнити відсутність безпосереднього спілкування),використовування різних платформ,високі вимоги до професіоналізму викладачів (тьюторів),надлишок та хаотичність навчальної інформації,відсутність у слухачів навичок самоосвіти, фільтрації й взаємодії,неможливість проконтролювати автора виконаних робіт (ідентифікації),обмежений адміністративний вплив з боку викладача,не вміння спілкуватися інформативно й результативно (закритість вітчизняних викладачів),трудомісткий і тривалий процес розробки навчального курсу (контенту), його супроводу і консультація великої кількості слухачів,технічні проблеми забезпечення практичних (лабораторних) занять,труднощі моніторингу процесу підготовки слухача,необхідність достатньої сформованості мотивації навчання (актуально для молодших за віком і менш критично для дорослих слухачів),імовірність появи технічних проблем доступу до курсів,обмежений зворотний зв’язок з педагогом (тьютором),більшість МВДК на сьогодні розраховані на можливості техніки, а не на людину як індивіда,недостатня кількість часу на обробку всіх наявних навчальних матеріалів,кожний учасник самостійно регулює свою діяльність в курсі.Проблеми конективізму як теорії навчання. Із результатів дослідження зрозуміло, що комплекс ідей конективізму навряд чи можна вважати повноцінною (самостійною) теорією навчання, скоріше це один із різновидів неформального навчання в рамках концепції освіти впродовж всього життя. Розглянемо деякі положення [4].I. Слухач сам установлює мету навчання, читає тільки той матеріал, що йому доступний і подобаєтьсяПринципи автодидактики розроблені В. О. Курінським в рамках т. з. «постпсихології» [5]. Як визначає сам автор, «автодидактикою здавна називають самонавчання. Нікому з нас не вдається її уникнути – всім доводиться доходити до чогось самостійно, розраховуючи на свої власні сили. У кінцевому рахунку, в яких би вчителів ми ні вчилися, ми перш за все учні самих себе».Із 8 правил, сформульованих В. О. Курінським, наведемо деякі загальні положення:а) необхідно робити тільки те, що викликає інтерес (спочатку треба створити актуалізацію інтересу). Інтерес створюється не з якогось зовнішнього матеріалу, а в нас самих, коли ми перемикаємо свою увагу з однієї частини предмета або тексту – на іншу;б) не слід намагатися все запам’ятовувати одразу (але треба намагатися, щоб сприйняття було як можна повнішим). Треба управляти своєю увагою;в) не слід прагнути повного засвоєння матеріалу;г) треба прагнути до самоспостереження. Людина обов’язково повинна стежити за тим, як ставляться до її вчинків інші люди (результати спостереження свого внутрішнього стану і того, що думають інші доповнюють один одного);д) незасвоєння попереднього матеріалу не є причиною того, щоб не ознайомитися з матеріалом наступним.II. Знання перебувають у співтовариствах і комп’ютерних мережахНа нашу думку, тут відбувається деяка підміна понять, адже в комп’ютерних мережах розміщені дані. А чи стануть вони знаннями? Можуть стати, але в результаті перетворення й аналізу цих даних при вирішенні конкретних завдань. Ми можемо прослухати передачу (лекцію) на незнайомій для нас мові, при цьому одержимо дані, але не інформацію (і відповідно не знання). Ми можемо записати ці дані на компакт-диск – зміниться форма подання даних, відбудеться нова реєстрація, а відповідно сформуються й нові дані.Д. Вайнбергер зазначає: «Коли знання стає мережевим, самий розумний у кімнаті вже не лектор, що виступає перед слухачами, і навіть не колективний розум всіх присутніх. Сама розумна людина в кімнаті – це сама кімната, тобто мережа, утворена із зв’язків між людьми та їхніми ідеями, які, у свою чергу, пов’язані з тим, що перебуває за межами кімнати. Це зовсім не означає, що мережа стає наділеною інтелектом. Однак знання стають буквально немислимими без мережі, яка їх забезпечує…» [6].Отже, потенційні знання є технічним і технологічним заручником (програмно-апаратна й ментальна складові). Згідно принципу канадського філософа М. Маклюена, «засіб передачі повідомлення і є зміст повідомлення»: для того, щоб зрозуміти зміст повідомлення, необхідно розуміти, як саме влаштований інформаційний канал, по якому надходить повідомлення та як специфіка цього каналу впливає на саму інформацію.III. Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів, які слухачі підключають у формі джерел інформації й знаньЧи може підключення до джерела інформації структурувати та сформувати знання учня? Очевидно, що це тільки елемент процесу навчання – можна підключитися до будь-яких потенційних джерел інформації, але не аналізувати і не обробляти їх у подальшому. На нашу думку, інтерес представляє застосування поняття цінності створюваної слухачем мережі.Ще на початку XX століття на можливість кількісної оцінки цінності соціальної мережі звернув увагу Д. А. Сарнов, який показав, що цінність радіо- або телевіщальної мережі зростає пропорційно кількості глядачів (слухачів) n. Дійсно цінність мережі тим вище, чим вище число її елементів (вузлів). Пізніше Р. Меткалф звернув увагу на те, що цінність всієї системи зростає навіть швидше, ніж число її елементів n. Адже кожен елемент мережі може бути з’єднаний з n−1 іншими елементами, і, таким чином, цінність для нього пропорційна n−1. Оскільки в мережі всього n елементів, то цінність всієї мережі пропорційна n(n−1).На основі цього закону Д. Рід сформулював закон для мереж, які утворюють групи. Цінність такої мережі пропорційна 2n−n−1, що визначається числом підмножин (груп) множини з n агентів за винятком одиночних елементів і порожньої множини. Закон Ріда виражає зв’язок між обчислювальними та соціальними мережами. Коли мережа віщає щось людям, цінність її послуг зростає лінійно. Коли ж мережа дає можливість окремим вузлам вступати в контакт один з одним, цінність зростає у квадратичній залежності. А коли та ж сама мережа має у своєму розпорядженні засоби для створення її учасникам груп, цінність зростає експоненціально.У роботі [7] пропонується оцінювати ріст цінності логарифмічно – nln(n) (закон Ципфа). Головний аргумент на користь цього закону полягає в тому, що на відміну від перших трьох законів, тут ранжуються цінності зв’язків. Якщо для довільного агента соціальної мережі, створеної з n елементів, зв’язки з іншими n−1 агентами мають цінності від 1 до 1/(n–1), то внесок цього агента в загальну цінність мережі становить (для великого n): Підсумувавши за всіма агентами, одержимо повну цінність мережі порядку nln(n).Однак, цінність соціальної мережі як величина, що залежить від потенційних зв’язків всіх агентів, очевидно має зростати зі збільшенням кількості можливих конфігурацій (потенційних можливостей) цих зв’язків у мережі. У роботі [8] показано, що для великої кількості агентів n цінність соціальної мережі (у якості ентропії) може бути визначена якВисновкиУ конективізмі зв’язки повинні формуватися природно (через процес асоціацій). Очевидно, що це можливо тільки в контексті розвитку безперервної освіти і навчання протягом всього життя. Це не просто «передача знань» («побудова знань»), притаманна сьогоднішньому програмованому навчанню, тут навчання більш схоже на розвиток особистості. Як писав В. Ф. Турчин: «Коли навчається людина, вона сам йде назустріч навчанню. Не тому, що вона знає, що “вчитися корисно». Дитина цього не знає, але навчається найбільш легко й активно. Асоціації утворюються в неї «просто так», без усякого підкріплення. Це працює механізм управління асоціюванням, що вимагає собі їжі. Якщо її не має, людині стає нудно, а це негативна емоція. Учителеві немає потреби нав’язувати що-небудь дитині або людині взагалі, його завдання лише в тому, щоб дати їжу її уяві. Одержуючи цю їжу, людина зазнає насолоди. Таким чином, вона завжди вчиться сама, зсередини. Це активний, творчий процес» [9].Головна роль у конективізмі приділяється самому учню – саме він повинен прагнути здобувати нові знання постійно, створювати й використовувати персональну навчальну мережу, розрізняти головну інформацію від другорядної та псевдонаучної, оцінювати отримані знання й т. д. Виникла нова проблема – маючи можливість використати нові засоби для навчання, людина може виявитися просто не здатною ними скористатися (проблема інформаційної компетентності, проблема інформаційного вибуху). У свою чергу педагог (тьютор) повинен мати певні навички по створенню й підготовці навчальних матеріалів та їхньому використанню в дистанційних курсах.На сучасному етапі конективізм як повноцінна теорія навчання вивчений недостатньо. Крім того нормативно-правова база орієнтована тільки на традиційні форми навчання. Проте, позитивно, що знання у цьому підході порівнюються не тільки із структурою, а і з процесом. Прояв гнучкості в навчанні й оцінюванні, а також розвиток міжпредметних зв’язків із «інформаційного хаосу» безсумнівно дозволяє активізувати різні форми інтелекту учнів.

Стаття передбачає дослідження основних методів та способів, які стосуються оцінювання командної залученості персоналу. Особливий акцент робиться на важливості формування та управління командною залученістю працівників організації. Визначено основні інструменти для моніторингу залученості персоналу організації, а також їх зміст, переваги і недоліки. Встановлено ключові вимоги до опитування персоналу та пояснено важливість кожної з вимог, а також визначено показники ефективності залученості працівників організації. Описано три послідовні етапи реалізування системи залученості персоналу організації, зокрема: планування заходів, проведення запланованих заходів з переліком конкретних кроків, та оцінка ефективності проведених заходів щодо покращення залученості персоналу організації.

Стаття передбачає дослідження основних методів та способів, які стосуються оцінювання командної залученості персоналу. Особливий акцент робиться на важливості формування та управління командною залученістю працівників організації. Визначено основні інструменти для моніторингу залученості персоналу організації, а також їх зміст, переваги і недоліки. Встановлено ключові вимоги до опитування персоналу та пояснено важливість кожної з вимог, а також визначено показники ефективності залученості працівників організації. Описано три послідовні етапи реалізування системи залученості персоналу організації, зокрема: планування заходів, проведення запланованих заходів з переліком конкретних кроків, та оцінка ефективності проведених заходів щодо покращення залученості персоналу організації.

Анотація. Можливість використання новітніх досягнень в галузі економіки та менеджменту, розповсюдження інформаційних технологій, посилення комунікативних зв'язків зумовлюють процес постійних змін у сучасних процесах управління персоналом. Необхідність адаптуватися, очолювати зміни, проводити ефективні перетворення в умовах прискорення інформаційного обігу вимагають від сучасного менеджера вміння зацікавлювати співробітників у досягненні високих результатів праці. Персоналізація та орієнтація на потреби та інтереси працівників призводять до підвищення інтересу досліджень новітніх інноваційних підходів до мотивації персоналу. Людський капітал все більше вливає на економічні результати суб'єктів господарювання. У статті проаналізовано базові теорії мотивації персоналу та проведено дослідження щодо ефективних методів мотивації працівників. У статті наведено результати дослідження 2020 року, у якому взяли участь студенти заочної форми навчання управлінських спеціальностей факультету міжнародних освітніх програм Української інженерно-педагогічної академії. Опитування було здійснено за допомогою Google Форм. Відповідно до отриманих результатів, ми можемо стверджувати, що мотивація, як і раніше, має значний вплив на настрій та працездатність персоналу в організаціях. У разі здійснення виваженої мотивації співробітники створюють неформальні R&D структури та креативно вирішують інноваційні завдання. В умовах довіри ти відкритості працівники приносять більшу користь організації. А ефективні комунікації ведуть до активного залучення усіх учасників проектів до обговорення та бажання вирішити проблему. За думкою респондентів, мотивація спонукає їх до активної діяльності. Наведені результати досліджень дозволили зробити висновок, що традиційні методи мотивації будуть поступово змінюватися на інноваційні методи, однак керівникам необхідно попереджувати ризики зловживання окремими видами мотивації. Наведені дослідження сучасних теоретичних та методологічних підходів щодо мотивації персоналу організацій сприяють запровадженню ефективних рішень в бізнес практику сучасних менеджерів, підприємців та власників організацій. Запровадження в практику запропонованих інноваційний методів мотивації сприятиме покращенню фінансових результатів суб'єктів господарювання та прискорить адаптування управлінців до змін зовнішнього середовища. Ключові слова: інноваційні технології, мотивація, компетенції, стимулювання діяльності, кадрова політика.

Оцінка стану менеджменту соціальної відповідальності є першим етапом аналізування цього процесу з метою виявлення проблем. У статті окреслено основні засади оцінювання менеджменту соціальної відповідальності за внутрішніми векторами. З метою виконання цього завдання використано опитування органів виконавчої влади України щодо соціально орієнтованого бізнесу та експертне оцінювання. Сформовано методичні засади оцінки стану менеджменту соціальної відповідальності на мікро рівні. Згідно результатів експертного оцінювання ідентифіковано групи підприємств з задовільним, добрим та відмінним станом соціальної відповідальності. Встановлено вагу внутрішніх векторів у процесі соціальної відповідальності. Виявлено основні проблеми процесу оцінювання з точки зору управлінського персоналу підприємства.

Мета роботи – проаналізувати досвід запровадження тренінгів з оволодіння практичними навичками комунікацій із пацієнтами в окремих закладах охорони здоров’я Івано-Франківської області.Основна частина. На базі стаціонарних закладів охорони Івано-Франківської області провели медико-соціальне дослідження рівня і причин незадоволеності пацієнтів отриманим медичним обслуговуванням. Опитано 553 пацієнтів. Встановлено, що серед понад 50 вивчених різноманітних чинників найбільший вплив на задоволеність пацієнтів медичним обслуговуванням мали інформаційно-деонтологічні чинники, спровоковані неналежним ставленням з боку медичного персоналу, усуненням пацієнтів від процесу прийняття рішення щодо призначених їм методів медичних втручань, недостатнім обговоренням з хворими можливих наслідків захворювання, неналежним інформуванням пацієнтів про їх права і обов’язки тощо. Розроблено і впроваджено на базі двох центральних районних, однієї центральної міської та обласної клінічної лікарень Івано-Франківської області короткотривалі навчальні тренінги для лікарів з оволодіння практичними навичками комунікацій із пацієнтами. До їх проведення залучались юрисконсульти лікарень, психологи та спеціально підготовані тренери з числа заступників керівників закладів охорони здоров’я. Результати повторного опитування 445 пацієнтів у цих закладах охорони здоров’я довели ефективність такої форми навчання і доцільність охоплення нею усіх медичних працівників. Висновок.Оволодіння практичними навичками комунікацій із пацієнтами – важлива і необхідна складова програм інформальної освіти у рамках безперервного професійного розвитку усіх фахівців у сфері охорони здоров’я.

Робота в надзвичайних ситуаціях і під час військових конфліктів призводить до значних фізичних і психологічних стресів, які вимагають від військового лікаря фундаментальних знань, відпрацьованих медичних навичок, фізичної і психічної стабільності. З метою забезпечення ефективного функціонування та виконання обов’язків лікаря в цих умовах фізичне виховання має стати невід’ємною частиною навчальних програм військово-медичного персоналу. Стаття присвячена проблематиці оцінки рівня задоволеності студентами факультету підготовки лікарів для Збройних Сил України Національного медичного університету імені О. О. Богомольця дисципліною «Фізичне виховання». Дослідження було проведено з використанням української версії Student's Learning Satisfaction Questionnaire (SLSQ) та анкети автора, розробленої на основі SLSQ. Опитування було проведено протягом жовтня 2018 року. Загальна кількість респондентів складала 69 студентів з 3 по 5 роки навчання. Для статистичної обробки даних було використане ліцензійне програмне забезпечення IBM SPSS Statistics v.22 з розрахунком середніх, медіанних, модних і процентних розподілів. Робота детально описує оригінальне дослідження, проведене з використанням міжнародного апробованого опитувальника та авторської анкети, розробленої на основі останнього, підтверджуючи можливість їхнього використання при проведенні наукових робіт. Використана методика поєднання міжнародного апробованого опитувальника SLSQ та авторської анкети, розробленої за його принципами, дозволяє ефективно визначити рівень задоволеності студентів фізичної підготовкою під час навчання. Переважна більшість відповідей студентів розміщена у діапазоні анкети між «я частково згоден(а)» та «я згоден(а)». Таким чином, загальна задоволеність студентів дисципліною «Фізична підготовка» знаходиться на середньому рівні; найвищі показники задоволеності студентів припали на групу питань, що описують взаємодію із викладачами; найнижчі показники задоволеності зареєстровані за категоріями матеріально-технічного забезпечення навчальних занять та професійно-орієнтованої підготовки.

Стаття присвячена вивченню і висвітленню проблемних питань оперативно-розшукової протидії злочинам проти громадської безпеки силами та засобами оперативних підрозділів ДПСУ. В ході проведеного наукового дослідження: висвітлено різні погляди науковців на роль і місце оперативно-розшукової діяльності в протидії злочинності; уточнено поняття «сил» та «засобів» оперативних підрозділів ДПС України; розмежовано всі злочини проти громадської безпеки на чотири підгрупи;відповідно до повноважень ДПС України надано кримінально-правову та оперативно-розшукову характеристику складів злочинів «Терористичний акт» та «Створення злочинної організації» відповідно Кримінального кодексу України. Проаналізовані та структуровані основні причини та умови, які обумовлюють поширення злочинів проти громадської безпеки. В ході опитування проведеного серед оперативних співробітників ДПС України, встановлено основні проблемними питаннями щодо протидії злочинам проти громадської безпеки, до яких віднесено: слабкі знання співробітників оперативних підрозділів щодо порядку здійснення оперативно-розшукових та оперативно-технічних заходів; недостатній рівень матеріально-технічного забезпечення оперативно-розшукових відділів та окремих секторів; низька укомплектованість підрозділів особовим складом; плинність персоналу оперативних підрозділів в зоні проведення ООС, що негативно впливає як, на загальну оперативну обстановку так і на роботу з конфідентами; недостатньої швидкості обробки та передачі інформації, обумовлена, як застарілою програмно-технічною базою так і недоліками в організації і здійсненні інформаційно-аналітичної діяльності що не дає змогу вчасно реагувати на зміни в оперативній обстановці; неготовність якісно протидіяти корупційним викликам і іншим порушенням в сфері службової діяльності. Зауважено, що врахування цих недоліків дасть можливість керівному складу оперативних підрозділів ДПС України переглянути організаційні та окремі тактичні підходи щодо запобігання, припинення, розслідування злочинів проти громадської безпеки.

Проаналізовано стан управлінської діяльності закладів освіти України та Чернівецької області в умовах викликів та змін. Звернено увагу на потребу ясності та чіткості застосування адміністративним персоналом закладів освіти технік адміністративної діяльності (ТАД) в умовах постковідного періоду. Висловлена думка, що ключовою з ТАД є прийняття управлінських рішень – ПУР, в основі чого застосування механізму «практичного самоменеджменту» зі пріоритетним набором складових. Для обґрунтування даних у цій статті було застосовано підходи, апробовані впродовж двох років результатами дослідно-експериментальної роботи на базі Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області (ІППОЧО) від 2019 року на тему «Розвиток дієвості «практичного самоменеджменту» керівника закладу освіти як фактор забезпечення реалізації місії та цілей Нової української школи», що затверджено наказом Департаменту освіти і науки Чернівецької обласної держаної адміністрації. Окрім того, для обґрунтування складових механізму самоменеджменту для ПУР керівниками закладів освіти локального рівня було використано результати опитування 18-и директорів закладів дошкільної освіти (ЗДО) від 16 вересня 2021 року як слухачів курсів підвищення кваліфікації ІППОЧО через виконання завдання на платформі Mооdle. Розподіл зазначених відповідей дало можливість встановити набір складових самоменеджменту для техніки ПУР за підходом: більше двох позитивних відповідей для тієї чи іншої складової із результатом у порядку «від найбільшої до найменшої» підтримки, а саме: самоаналіз (11 відповідей «за» із 18-и опитаних), самовдосконалення (10), самоорганізація (6), самоаудит (5), самовизначення (4), саморозвиток (4), самооцінка (3), самовиховання (3). Застосовано спробу актуалізувати значення для директора закладу освіти складової самоменеджменту – самоаналізу, що слід розглядати як окреслення контурів подальших наукових досліджень щодо решта семи виявлених складових самоменеджменту для ПУР.