Статті в журналах з теми "Обслуговування адміністративне"

Актуальність статті полягає в тому, що основною метою країни є забезпечення і реалізація прав і свобод особи підтримуючи при цьому цінності міжнародного права, адже на сьогодні серед реформ адміністративного законодавства не менш важливою є реформа з приводу адаптації норм європейського права до національного законодавства. Європейське законодавство побудовано так, що органи публічної влади спрямовані на тісну взаємодію з населенням, а механізм правління вже давно перейшов від адміністративно-владного до обслуговування населення. Отже, наразі постає питання щодо становлення доволі нового інституту адміністративного права – адміністративних послуг, який направлений на взаємодію органів публічної влади з населення, обслуговування населення з урахуванням міжнародних стандартів, що в повному обсязі реалізує права і свободи людини і громадянина. Дане теоретичне дослідження присвячено з’ясуванню сутності реєстраційних послуг Міністерства Юстиції України. У дослідженні, науковому аналізу були піддані такі терміни як «адміністративні послуги», «державна реєстрація», «реєстраційна діяльність». Визначено, що реєстраційна послуга є складовою адміністративної послуги. Зауважено, що реєстраційна послуга має свої стадії. Виокремлено одне із основних завдань Міністерства Юстиції України, що пов’язане з наданням реєстраційних послуг, а саме здійснення державної реєстрації. Визначено на прикладі отримання реєстраційної послуги із зазначенням її порядку. У підсумку зроблено висновок, що реєстраційні послуги Міністерства юстиції України являють собою офіційно встановлений законодавством порядок надання юридичного статусу певному суб’єкту, що передбачає виникнення, зміну чи припинення прав і обов’язків для реалізації прав і свобод, органом публічного адміністрування з занесенням відомостей про це до державних реєстрів, результатом чого є отримання дозвільного документу з підтвердженням статусу особи, об’єкта, предмета чи послуги, а також статусу документа.

У статті проаналізовано послідовність становлення механізму надання адміністративних послуг. Виявлено, що змістове наповнення держави як сервісного інституту публічного управління бере за основу запровадження сервісної методології, яка ґрунтується на принципі «людиноцентризму», вагомого елементу, за яким досягається результативність його функціонування. Визначено, що надання адміністративних послуг органами публічної влади є одним із основних напрямів держави для забезпечення прав, свобод і законних інтересів приватних осіб. У час нестабільних суспільних відносин, що виникли внаслідок світової пандемії респіраторної хвороби COVID-19, держава намагається забезпечити громадян і юридичних осіб додатковими гарантіями від адміністративного свавілля. Узагальнено і систематизовано основні нормативно-правові акти, якими впроваджувалися адміністративні послуги та перспективи контролю за їх якістю. Під цим кутом зору окрема увага приділялася становленню та покращенню функціональних основ надання адміністративних послуг органами публічної влади. Формуючи інститут адміністративних послуг, держава, будучи сервісною інституцією, повинна насамперед направляти свій функціональний потенціал на те, щоб забезпечити їх гнучкість, виходячи з побажань громадян, а тому в її структурній організації основою має бути покращення якості обслуговування інтересів громадян та потреб усіх категорій населення. Доведено, що сучасний стан українського суспільства характеризується зміною концептуальних підходів до визначення сутності держави. Якщо раніше держава розглядалася як механізм забезпечення влади, то на сьогодні пріоритетним напрямом є створення умов, які забезпечують гідний рівень життя людини, адже правова, демократична держава надає суспільству адміністративні послуги та трансформується у сервісну державу для своїх громадян.

Метою статті є характеристика одного з видів адміністративно-правових відносин у сфері охорони здоров’я – зовнішніх адміністративно-правових відносин. Вказано, що наявні класифікації адміністративно-правових відносин у сфері охорони здоров’я не відрізняються вичерпністю, внаслідок чого запропоновано новий критерій їх поділу – напрям розвитку, за яким вказані відносини поділено на внутрішньоорганізаційні та зовнішні. Акцентовано увагу на тому, що зовнішні адміністративно-правові відносини виникають з приводу управлінських дій, спрямованих на організацію роботи певної сфери чи системи. Вони безпосередньо не стосуються організації процесів у межах певної сфери, оскільки відбивають сутність управління ззовні, забезпечуючи такі умови, які опосередковано можуть позитивно позначитися на розвитку тієї чи іншої сфери, мають нерозривний зв’язок із внутрішньоорганізаційними відносинами, а тому впливають на розвиток і формування останніх, що зумовлюється їх глобальним характером. Підкреслено, що в межах формування та розвитку зовнішньоорганізаційних адміністративно-правових відносин вирішується комплекс питань, пов’язаних з наданням медичної допомоги та медичного обслуговування. Цей вид правовідносин виникає з приводу реалізації громадянами основоположних прав на життя та здоров’я, що стає можливим за допомогою здійснення адміністративних процедур. Визначено основні ознаки та сформульовано авторське визначення зовнішніх адміністративно-правових відносин у сфері охорони здоров’я. Виявлено і розглянуто особливості, якими характеризуються зовнішні адміністративно-правові відносини. Встановлено, що чинні правові норми є підґрунтям для формування адміністративно-правових відносин у сфері охорони здоров’я, а також фундаментом, на підставі якого виникають і розвиваються такі відносини. Вказано, що від регламентації адміністративно-правових відносин у сфері охорони здоров’я залежить функціонування цієї сфери як на зовнішньому, так і внутрішньому рівнях.

У статті досліджено специфіку практики органів державного управління у сфері діджиталізації. Проаналізовано зміст заходів, передбачених сучасними поняттями «держава у смартфоні» та «цифрова держава», їхній вплив на процес оцифрування у сфері адміністративних послуг. Зазначається, що процес удосконалення практик обслуговування реалізується в умовах діджиталізації та децентралізації адміністративних послуг, а також моніторингу якості обслуговування в центрах адміністративних послуг. Розглянуто питання впровадження електронних послуг, зокрема електронних кабінетів у частині вдосконалення процедур ідентифікації споживача послуги, адреси та прийому адміністративних послуг. Проаналізовано співпрацю територіальних громад у межах програми и-ЬБАІ) з Європою. Крім того, окремо проаналізовано практики вдосконалення зворотного зв'язку на прикладі запровадження проєк-ту «Таємний клієнт» на вебсайті Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України. Констатовано, що сучасна практика надання адміністративних послуг публічною адміністрацією -це якість, швидкість, зручність обслуговування громадян і надання послуг он-лайн за допомогою е-серві-сів. Установлено, що мету, яку переслідує держава відносно вдосконалення сервісної діяльності публічної адміністрації, становить спрощення порядків (процедур) отримання послуги й підвищення якості обслуговування відвідувачів центрів надання адміністративних послуг. На підставі аналізу окремих вітчизняних практик надання адміністративних послуг публічної адміністрації резюмовано, що основу координації зусиль в напрямах розроблення й запровадження нових е-сервісів, а саме діджиталізації адміністративних послуг, максимального наближення адміністративних послуг, зокрема децентралізації адміністративних послуг і вдосконалення системи моніторингу якості обслуговування в центрах надання адміністративних послуг, становлять чинники вдосконалення сервісної діяльності публічної адміністрації в умовах діджиталізації.

Наукова стаття присвячена характеристиці повноважень Державної міграційної служби України як основного суб’єкта здійснення адміністративної процедури у сфері міграції. Доведено, що на ЦНАП мають покладатися повнова-ження в аспекті паспортного обслуговування населення. Коло компетенцій органів ДМС має бути зосереджене на наданні адміністративних послуг громадянам України, що виїжджають за кордон для постійного перебування, та іноземцям і особам без громадянства, що бажають мешкати в Україні. Такий розподіл повноважень дозволить кожному з названих органів сконцентрувати увагу на власній ділянці роботи відповідно до принципу предметної компетенції. Діяльність же державного підприємства «Документ» у цій галузі, на нашу думку, має бути припинена як потенційно корупціогенна. Виявлено суттєвий структурно-функціональний недолік в аспекті паспортизації населення, що проявляється у фактичному дублюванні функцій територіальними управліннями ДМС України та ЦНАП. Усунення цього недоліку прямо пов’язане з чіткім розподілом компетенцій між зазначеними суб’єктами. Функції з поточного обліку населення та здійснення відповідних адміністративних процедур оформлення (заміни) паспортів мають бути закріплені за ЦНАП, а функції з міграційного обліку та реалізації відповідних адміністративних процедур – за управліннями ДМС. Єдиним винятком мають стати лише процедури паспортизації громадян України, що мешкають на тимчасово непідконтрольних територіях. З огляду на актуальний стан речей цей аспект сьогодні прямо пов’язаний із питаннями національної безпеки, що виходять за межі компетенції місцевих органів публічної влади, тому паспортизація громадян України, що мешкають на тимчасово непідконтрольних територіях, має залишатися у віданні підрозділів центральних органів виконавчої влади, тобто управлінь ДМС.

Децентралізація була і залишається провідним способом реформування економічних систем країн світу, що дає змогу концентрувати більше коштів у органах місцевого самоврядування. У процесі проведення реформ місцеві органи управління отримують більше прав та можливостей, особливо у розпорядженні фінансовими ресурсами, для забезпечення якісного обслуговування та модернізації своїх адміністративно-територіальних одиниць із метою покращення життя громадян. Розглянуто досвід зарубіжних країн, який показує способи акумулювання коштів у місцевих бюджетах та покращення якості життя громадян, а також рівномірного навантаження регіонів відповідно до їхніх можливостей. Досліджено особливості та механізми децентралізації в країнах Європи, зокрема, досвід Італії, Польщі, Румунії та Латвії. Виділено основні напрями проведення реформ із децентралізації в Україні.

Стаття присвячена питанням удосконалення адміністративно-правового забезпечення компетенції військово-цивільних адміністрацій. Інститут військово-цивільних адміністрацій є дієвим інструментом забезпечення управління на територіях, що постраждали і страждають від наслідків ведення бойових дій, і потребує постійного вдосконалення своєї діяльності і правового забезпечення. Найвагомішу роль у структурі правового забезпечення діяльності військово-цивільних адміністрацій відіграють акти адміністративного права, що зумовлює необхідність визначитися з розумінням компетенції військово-цивільних адміністрацій. Компетенція розглядається як сукупність прав і обов’язків військово-цивільних адміністрацій, які є складовою частиною категорії «повноваження». Компетенцію військово-цивільних адміністрацій представлено як сукупність таких напрямів діяльності: 1) компетенція у сфері планування і соціально-економічного розвитку; 2) компетенція у сфері бюджету та фінансів; 3) компетенція у сфері управління майном; 4) компетенція у сфері містобудування, житлово-комунального господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв’язку і телекомунікацій; 5) компетенція у сфері освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту, соціального захисту населення; 6) компетенція у сфері регулювання земельних відносин, охорони довкілля та пам’яток історії або культури; 7) компетенція у сфері оборони, національної безпеки та цивільного захисту; 8) компетенція щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 9) компетенція щодо вирішення організаційно-представницьких питань та у сфері адміністративно-територіального устрою. Автор обґрунтовує, що закріплення вказаної компетенції в актах адміністративного законодавства характеризується певною суперечливістю і прогалинами. Такі прогалини мають бути усунені шляхом доповнення Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» низкою бланкетних норм, які відсилають до норм законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації».

Актуальність статті полягає в тому, що роль підприємницької діяльності для держави та суспільства складно переоцінити, адже вона має суттєвий вплив на всі сфери суспільного життя. Так, з економічної точки зору підприємницька діяльність сприяє залученню великих грошових коштів у різні галузі господарства, що сприяє розвитку національної економіки в цілому. Активні учасники підприємницької діяльності є найбільшими і основними платниками податків. Не можна не відмітити й соціальний ефект підприємництва, оскільки широка мережа малих і середніх підприємств сприяє створенню робочих місць. Підприємництво в суспільстві так само необхідне, як і в економіці; в установах сфери обслуговування - так само, як на промислових підприємствах. А тому важливим завданням держави є створити всі необхідні умови для забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності. У статті на основі аналізу наукових поглядів учених та норм чинного законодавства України надано характеристику правового статусу окремих центральних органів виконавчої влади як суб'єктів забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності. Наголошено, що як окремий вид суб'єктів забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування слід розглядати Кабінет Міністрів України. Адміністративно-правовий статус даного суб'єкта зумовлений декількома особливостями: він є вищим органом виконавчої влади, а тому координує та контролює діяльність усіх інших підпорядкованих йому органів у досліджуваному напрямі; він наділений широким колом повноважень у досліджуваній сфері; здійснює правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних із забезпеченням прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування. Узагальнено, що центральні органи виконавчої влади, набуваючи адміністративно-правового статусу суб'єктів забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності, реалізують свої повноваження шляхом забезпечення формування та реалізації державної політики, а також окремі функції з реалізації державної політики у вказаному спрямуванні. Серед особливостей їхнього адміністративно-правового статусу слід назвати те, що: вони є представниками державної виконавчої влади; їхня компетенція поширюється на всю територію України; їхня назва залежить від їх функціонального призначення; вони наділені широким комплексом повноважень, спрямованих на забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування.

Одним із важливих об'єктів інвестування в українців є будівельна галузь, а саме ринок нерухомості. Його перспективи дуже актуальні. На сьогодні ціна йде вгору, а все тому, що насамперед в Україні зростає багато різних адміністративних перешкод для забудовників. І тому потенційне зростання рентабельності забудовників занепадає. Не покращується стан фондів, тому українці не мають змоги будувати більше. До того ж збільшується вартість будівельних матеріалів, але зарплатня працівникам на будівництві не зростає. А збільшення ціни на газ і взагалі енергоносіїв є суттєвою частиною собівартості будівельних матеріалів. Ріст тарифів на електроенергію змушує людей шукати економніші й вигідніші варіанти обслуговування власних потреб. Все більше стає прихильників альтернативної енергетики – вітряної, теплової чи сонячної. Тому набуває актуальності «зелене» будівництво. На жаль, у наш час попит диктує пропозицію, і як відомо, зниження вартості житла експерти у сфері нерухомості не прогнозують.

Проаналізовано рівень первинної захворюваності населення та поширеності хвороб системи кровообігу серед мешканців Сумської області. Встановлено, що нозології цього класу лідирують у загальній структурі поширеності хвороб серед населення Сумської області. Окремо розглянуто динаміку захворюваності та поширеності протягом 2005–2016 років. Виявлено, що протягом згаданого часу первинна захворюваність населення на хвороби системи кровообігу зросла на 24,9 %, а поширеність серцево-судинних патологій збільшилася на 19,4 %. З’ясовано, що у структурі розповсюдженості хвороб системи кровообігу на першому місці гіпертонічні хвороби, які демонструють і найвищі рівні зростання первинної захворюваності протягом 2005–2016 років, що в окремих районах перевищують 100 %. Захворюваність населення на ішемічні хвороби у Сумській області за цей же період зросла на 31,5 %, а їх поширеність – на 18,7 %, такі ж показники для цереброваскулярних хвороб становлять 25,7 % та 12,0 % відповідно. Охарактеризовано географічні закономірності захворюваності населення та поширеності серцево-судинних хвороб серед мешканців регіону. За допомогою кластерного аналізу виділено групи районів, які об’єднали адміністративні одиниці, що мають схожі показники захворюваності населення, поширеності хвороб системи кровообігу та рівня забезпеченості населення лікувальними закладами й фахівцями відповідного профілю. Виявлено географічні невідповідності між рівнями захворюваності населення та спеціалізованого медико-кардіологічного обслуговування.

Наукова стаття присвячена характеристиці діяльності державної міграційної служби України щодо надання публічних послуг у сфері міграції та громадянства. Доведено, що ЦНАП мають покладатися повноваження в аспекті паспортного обслуговування населення; коло компетенції органів ДМС має бути зосереджено на наданні публічних послуг громадянам України, що виїжджають за кордон на постійне перебування, та іноземцям та особам без громадянства, що бажають мешкати в Україні. Такий розподіл повноважень дозволить кожному з названих органів сконцентрувати увагу на власній дільниці роботи відповідно до принципу предметної компетенції. Діяльність же державного підприємства «Документ» у цій галузі, на нашу думку, має бути припинена як потенційно корупціогенна. Виявлено суттєвий структурно-функціональний недолік, що виявляє себе в фактичному дублюванні функцій територіальними управліннями ДМС України та ЦНАП в аспекті паспортизації населення. Усунення цього недоліку прямо пов’язано з чіткім розподілом компетенції між зазначеними суб’єктами: функції з поточного обліку населення та надання відповідних публічних послуг щодо оформлення (заміни) паспортів мають бути закріплені за ЦНАП, функції з міграційного обліку та реалізації відповідних адміністративних процедур – за управліннями ДМС. Єдиним винятком мають стати лише процедури паспортизації громадян України, що мешкають на тимчасово непідконтрольних територіях; зважаючи на актуальний стан речей, цей аспект сьогодні прямо пов'язаний із питаннями національної безпеки, що виходить за межі компетенції місцевих органів публічної влади, тому має залишатися у віданні підрозділів центральних органів виконавчої влади, у нашому випадку – управлінь ДМС.

Розроблено метод проектування систем "розумного" будинку з використанням архітектурного шаблону Redux. Метод ґрунтується на адаптації архітектурного шаблону Redux, що застосовується для проектування візуальних інтерфейсів до використання у сфері Інтернету речей. На підставі розробленого методу побудовано систему "розумного" будинку для управління освітлювальними приладами за допомогою давачів руху та освітлення у приміщеннях офісної будівлі. Розроблений метод проектування дає змогу підвищити показники надійності та швидкодії роботи системи. Покращення надійності досягається завдяки зниженню кількості прямих взаємозв'язків між компонентами системи. Також розроблений метод проектування сприяє зниженню обсягу інформації, яка дублюється у різних компонентах проектованої системи, завдяки використанню одного загального сховища даних для збереження стану, за рахунок чого підвищується швидкість оновлення станів системи та швидкість зміни налаштувань освітлювальних приладів. Переваги використання методу проектування експериментально відображено за допомогою емуляції роботи системи, "розумного" будинку з подальшим збереженням та аналізом показників швидкості зміни налаштувань освітлювальних приладів – до застосування та після застосування архітектурного шаблону Redux. Запропонований метод дає змогу масштабувати систему додаючи нові давачі та побутові прилади до розробленої системи без втрати швидкості опрацювання даних та передачі команд керування приладами. Розглянутий у роботі приклад надає перевагу запровадженню методу для проектування систем "розумного" будинку, що застосовуватимуться у сфері масового обслуговування, надаючи функціональність автоматизованого керування приладами у великих житлових, адміністративних і офісних будівлях з загальною характерною рисою великої кількості одночасно виникаючих подій, які надходять до системи для подальшого опрацювання та потребують відповідних змін станів налаштувань системи "розумного" будинку.

Досліджено основні православні релігійно-паломницькі центри Італії. Узагальнено поняття релігійно-паломницького центру. Виділено два основних функціональних види релігійно-паломницького туризму, як паломницький туризм та релігійний туризм екскурсійно-пізнавальної спрямованості. Проаналізовано значення релігійно-паломницького туризму для розвитку економіки цієї держави. Зауважено та обґрунтовано факт, що Італія займає лідируючі позиції в Європі та світі за рівнем розвитку туристичної галузі та кількості щорічних туристів. Розглянуто поширення основних міжнародних релігійно-паломницьких центрів на території країни та описано їх головні святині. Встановлено, що важливими релігійнопаломницькими регіонами Італії є Північний та Центрально-Західний. Вивчено територіальні відмінності в розміщенні сакрально-паломницьких центрів Італії. Виділено основні релігійно-паломницькі регіони країни та їх ключові територіально-паломницькі центри. Встановлено, що сучасна економіка Італії європейської держави є однією з найрозвинутіших у країнах ЄС, а також рівень життя італійського населення в цілому є порівняно високим не тільки у Європі, але й світі зокрема, тому послуги на туристичне обслуговування, включаючи паломницьке, в цій країні є досить високими. Зауважено, що релігійно-паломницький туризм в Італії має значні подальші перспективи, через сучасну структуру економіки, що дозволило Італії стати однією із найрозвиненіших держав серед країна ЄС. Розкрито відмінності щодо забезпечення релігійно-паломницьких турів у православ’ї та католицизмі. Зазначено, що основними проблемами, які перешкоджають успішному розвитку сучасного італійського релігійно-православного туризму є роздрібненість і локалізація туристичного бізнесу в регіонах через брак ефективної централізованої координації, невміння розвивати нові туристичні пропозиції, недостатньо розвинута інфраструктура, нестача добре підготовлених туристичних кадрів і гідів-перекладачів, труднощі із залученням міжнародних інвестицій, через недостатньо налагоджену адміністративну систему й надмірну бюрократизацію процесу. Узагальнено головні проблеми та вказано на перспективи розвитку релігійнопаломницького туризму в Італії.

Серед інституціональних складових службового права (державна служба, служба в органах місцевого самоврядування, дисциплінарна відповідальність, заохочення по службі тощо) важливе місце посідає інститут патронатної служби. Він є системною складовою публічної служби відповідної галузі законодавства. Метою статті є встановлення і висвітлення правової природи відносин патронатної служби як базового підґрунтя для уточнення їх місця в предметі адміністративного і службового права, співвідношення з державною службою і службою в органах місцевого самоврядування, критеріїв визначення переліку посад працівників, які виконують функції з обслуговування, перспектив адаптації до європейських стандартів і принципів. Для її досягнення у статті досліджені погляди вчених-адміністративістів на правову природу, поняття, принципи, сучасний стан і перспективи розвитку патронатної служби, представлені у публікаціях, які умовно можна поділяти, по-перше, на такі, де патронатна служба розглядається у контексті дослідження інших інституцій службового права; по-друге, спеціально присвячені питанням патронатної служби. Проаналізовані положення основних нормативних документів, які здійснювали регулюючий вплив на становлення і розвиток патронатної служби в Україні. У результаті здійсненого дослідження автори вважають, що є підстави: а) визнати патронатну службу необхідним ресурсом забезпечення ефективності функціонування відповідних категорій публічних службовців; б) правовим засобом гарантування еволюційного розвитку правових та організаційних засад службових відносин; в) належним інструментом становлення політично неупередженої, професійної, ефективної, орієнтованої на громадян публічної служби, яка функціонувала б в інтересах держави і суспільства; г) відносини патронатної служби регулюються нормами службового права, яке, зі свого боку, є підгалуззю права адмі ністративного. Звідси випливає, що патронатна служба має адміністративно-правову природу. Вона являє собою законодавчо виокремлену систему юридичних норм, якими забезпечується цілісне регулювання окремого різновиду службових відносин, тобто має свій предмет регулювання. Це свідчення того, що патронатна служба є інститутом службового права.

Анотація. В даній науковій статті розглянуто особливості адміністративно-правове регулювання отримання тимчасового захисту особами з України, які не можуть повернутися в країну та були змушені виїхати через збройний конфлікт з країною-агресором в Республіку Чорногорія. Здійснено розмежування понять «біженець» та «вимушено переміщена особа». Акцентовано увагу на особливостях правового регулювання даного статусу. Порядок отримання тимчасового захисту особами з України, які не можуть повернутися в країну та були змушені виїхати через збройний конфлікт з країною-агресором в Республіку Чорногорія включає наступні стадії: І. Подача документів. Особи з України, які бажають отримати статус тимчасового захисту повинні звернутися до МУПу (місцеве управління поліції) для подачі пакету документів та здійснення інших засвідчувальних дій. До пакету документів включено: 1. Заповнення заяви від особи-заявника. 2. Фото особи заявника та ксерокс паспорта. Акцентовано увагу, що усі особи старше 18 років подають заявку індивідуально, батьки додатково звертаються для дітей до 18 років. У разі наявності у заявника малолітніх та/чи неповнолітніх дітей такі заяви заповнює один з батьків чи законний представник. На заяві в кінці біля підпису власноруч робиться надпис з зазначенням рівня спорідненості (наприклад, мати, законний представник). Особа, яка отримала тимчасовий захист має право на: 1) дозвіл на проживання на період тимчасового захисту (на 1 рік з можливістю продовження); 2) доступ до роботи (вимоги очікування 6 місяців на відміну від отримання статусу біженця в цьому випадку не має); 3) доступ до освіти. Діти до 18 років мають право навчатись у закладах освіти на рівні громадян країни перебування; 4) забезпечення житлом (заселення у центр чи надання засобів для проживання); 5) доступ до соціального забезпечення; 6) доступ до медичного обслуговування; 7) право на відповідну інформацію про тимчасовий захист; 8) можливість отримати статус біженця у майбутньому; 9) можливість повернутися в країну громадянства в будь-який момент.

Відповідно до Військової доктрини однією із загроз військової безпеки України є здійснення терористичних актів або диверсії на важливих державних об’єктах, у тому числі на ядерних установках. Завдання з охорони таких об’єктів виконують військові частини Національної гвардії України шляхом виставлення варт. У разі нападу озброєних злочинців на вартового або на об’єкт у караулі виділяються резервні групи, особовий склад яких може вступати в бій з нападниками. При цьому основним, повторюваним підпроцесом, є вогневої контакт, який починається і закінчується в заздалегідь невідомий (випадковий) момент часу і має заздалегідь невідому (випадкову) тривалість і результати. Крім того, при оцінці можливостей підрозділу охорони виконати завдання щодо недопущення проникнення озброєних злочинців до життєво важливих центрів об’єкта необхідно враховувати характеристики місцевості навколо і всередині об’єкта, що охороняється, а також інші фактори і параметри, які можуть впливати на результат виконання завдань з охорони довіреного об’єкта. Ця задача та особливості її виконання породжують проблему оцінки можливостей підрозділу охорони виконати завдання щодо недопущення проникнення озброєних злочинців до життєво важливих центрів об’єкта.У статті наведено варіант застосування геоінформаційної моделі як основи інформаційно-аналітичного забезпечення процесів охорони важливих державних об’єктів у разі нападу озброєних злочинців. Така модель дозволяє враховувати характеристики місцевості та розміщення адміністративних споруд навкруг і в середині об’єкта, що охороняється, та застосовувати математичний апарат неповно доступних систем масового обслуговування для оцінки математичного сподівання кількості обслужених (знищених) озброєних злочинців, яке (математичне сподівання) характеризує можливість виконання завдання з недопущення проникнення озброєних злочинців до життєво важливих центрів об’єкта силами підрозділу охорони. Одночасно ГІМ дозволяє обрати раціональний варіант структури бойового порядку резервної групи варти по всій протяжності рубежу блокування з метою виконання поставлених завдань щодо недопущення проникнення озброєнихзлочи нців до життєво важливих центрів об’єкта.

Метою роботи є проведення системного аналізу проблем формування кадрового потенціалу Збройних Сил України в системі публічного управління. У статті обґрунтовано, що нестабільна соціально-економічна обстановка на світовій арені, нові глобалізаційні виклики та загрози доводять необхідність масштабного реформування Збройних Сил. Реорганізація військово-адміністративної структури, скорочення чисельності особового складу, модифікація системи підготовки резервістів, гуманізація умов проходження служби з призову, переведення на аутсорсинг (обслуговування цивільними організаціями) системи забезпечення Збройних Сил фактично акумулюють у собі ресурси та створюють базис для формування кадрового потенціалу Збройних Сил. Методологія: системний аналіз, узагальнення, синтез, аналіз, моделювання. Наукова новизна. Автором узагальнено сім кластерів формування та розвитку кадрового потенціалу Збройних Сил України в системі публічного управління. По-перше, несистемність та неефективність управління персоналом Збройних Сил України, зокрема, відсутня Стратегія реформування кадрової політики Збройних Сил України в частині формування кадрового потенціалу Збройних Сил України в системі публічного управління. По-друге, відсутні ефективні механізми формування якісного кадрового потенціалу Збройних Сил України, зокрема, потребує переформатування механізмів відбору, оцінювання, мотивації управлінських кадрів Збройних Сил України. По-третє, потребує реформування системи навчання військових кадрів з урахуванням інноваційних вимог сучасного світового співтовариства, а також тенденцій навчання військ НАТО. По-четверте, проблема переформатування системи компетенцій, якими повинні володіти управлінські кадри Збройних Сил, зокрема, визначення спеціальних та професійних компетенцій з урахуванням саме мінливості системи національної та міжнародної безпеки. По-п’яте, проблема організації ефективного морального виховання військових кадрів як важливий чинник забезпечення національної безпеки країни. По-шосте, запровадження коучингу для військових кадрів Збройних Сил України. Концепція професійно орієнтованого коучингу для офіцерів збройних сил надає можливість інноваційно розглянути процеси професійного розвитку та кар’єрного зростання, в яких принципи військового коучингу можуть виявитися справді корисними. По-сьоме, формування власної інформаційної безпеки кадрового потенціалу Збройних Сил України як основи формування національної безпеки України. Висновки. У статті здійснена систематизація сучасних проблем формування та розвитку, доведено, що зазначені проблеми повинні бути узагальнені у Стратегії реформування кадрової політики Збройних Сил України.

Мета роботи: комплексно оцінити медико-соціальні детермінанти здорового способу життя у військовослужбовців ВМС ЗС України для виявлення найвагоміших ризиків і розробці на цій основі сфокусованих заходів щодо їх зменшення. Матеріали та методи. Медико-соціальні аспекти виконання вимог здорового способу життя у військовослужбовців ВМС ЗС України були проаналізовані за результатами соціологічного опитування з застосуванням спеціально розробленої анкети. Анкета включала 43 питання, що були зведені в інформаційні блоки. Методом випадкової вибірки було проведено анкетне опитування 128 військовослужбовців ВМС ЗС України, які проходили поглиблене медичне обстеження в 2019 році. В досліджувану групу ввійшли особи чоловічої статі, середній вік – 38,5±0,44 р., з вислугою років у ЗС України – 19,68±0,43 р. Застосовувались наступні методи дослідження: бібліографічний, медико-соціологічний, медико-статистичний, системний аналіз. Результати. У статті розглянуто медико-соціальні аспекти виконання вимог здорового способу життя у військовослужбовців ВМС ЗС України за результатами соціологічного опитування з застосуванням спеціально розробленої анкети. Анкета включала інформаційні блоки: загальні відомості, поінформованість щодо здорового способу життя, поширеність та причини шкідливих звичок, аналіз способу життя (особливостей харчування, фізичної активності, режиму праці та відпочинку), самооцінка стану здоров’я та таблицю щодо визначення задоволеності різними сторонами життя за наступними критеріями: умови праці та перспективи службового росту, забезпеченість житлом та побутові умови, сімейне та матеріальне благополуччя, дозвілля та медичне обслуговування, соціальний та правовий захист тощо. Висновки. Встановлено, що для військовослужбовців ВМС ЗС України типовими чинниками, що знижують рівень здорового способу життя, є порушення режиму харчування, режиму праці та відпочинку, високий рівень шкідливих звичок та недостатній рівень фізичної активності. Незважаючи на досить високу обізнаність військовослужбовців ВМС ЗС України щодо вимог здорового способу життя, виконання даних рекомендацій залишається низьким, що піднімає проблему формування здорового способу життя у ЗС України до найбільш актуальних. Виявлено невідповідність між високим рівнем поінформованості військовослужбовців ВМС ЗС України щодо здорового способу життя і практичним виконанням цих заходів (98,1±1,1% респондентів вважають, що мають достатньо знань про здоровий спосіб життя, але більшість (56,0±4,3%) ці заходи виконують в неповному обсязі у зв’язку з наявністю шкідливих звичок (46,7±4,3%) та матеріальних труднощів (29,8±4,0%). Встановлено, що з метою покращення підтримки здорового способу життя за даними соціологічного опитування впровадження матеріального заохочення для військовослужбовців превалює над використанням адміністративних заходів (відповідно 77,0±3,8% та 50,1±4,4%). Визначено найвагоміші проблеми щодо умов життя військовослужбовців ВМС ЗС України, а саме: незабезпеченість житлом, низький рівень матеріального благополуччя та недостатній рівень соціального і правового захисту.

Мета роботи – комплексно оцінити медико-соціальні аспекти основних складових здорового способу життя у військовослужбовців ВМС ЗС України з хворобами системи кровообігу та хронічною терапевтичною патологією для виявлення найвагоміших ризиків і розробці на цій основі сфокусованих заходів щодо їх зменшення. Матеріали та методи. Медико-соціальні аспекти основних складових здорового способу життя (ЗСЖ) у військовослужбовців ВМС ЗС України були проаналізовані за результатами соціологічного опитування з застосуванням спеціально розробленої анкети. Анкета включала 43 питання, що були зведені в інформаційні блоки: загальні відомості, поінформованість щодо ЗСЖ, поширеність та причини шкідливих звичок, аналіз способу життя (особливостей харчування, фізичної активності, режиму праці та відпочинку), самооцінка стану здоров’я та таблицю щодо визначення задоволеності різними сторонами життя за наступними критеріями: умови праці та перспективи службового росту, забезпеченість житлом та побутові умови, сімейне та матеріальне благополуччя, дозвілля та медичне обслуговування, соціальний та правовий захист тощо. Методом випадкової вибірки було проведено анкетне опитування 128 військовослужбовців ВМС ЗС України, які проходили поглиблене медичне обстеження в 2019 році. В досліджувану групу ввійшли особи чоловічої статі, середній вік – 38,5±0,44 р., з вислугою років у ЗС України – 19,68±0,43 р. Для вирішення поставлених завдань застосовувались наступні методи: медико-соціологічний, медико-статистичний, системний підхід. Результати. Проведено комплексну оцінку медико-соціальних аспектів основних складових ЗСЖ у військовослужбовців ВМС ЗС України з хворобами системи кровообігу та хронічною терапевтичною патологією за результатами соціологічного опитування з застосуванням спеціально розробленої анкети. Комплексний аналіз результатів опитування дозволив виділити наступні три групи: 1 група – хворі на ХСК з АГ (n=44, середній вік 40±0,72 р., вислуга років 22,5±0,16 р.); 2 група – військовослужбовці з хронічною терапевтичною патологією без супутньої АГ (n=43, середній вік 38,7±0,82 р., вислуга років 21,1±0,76 р.); 3 група – практично здорові (n=41, середній вік 35,3±0,62 р, вислуга років 17,01±0,59 р.). Групи 1 та 2 за віком та за вислугою років достовірно не відрізнялись від групи практично здорових (р>0,05). За результатами дослідження виявлено досить високу обізнаність військовослужбовців трьох груп щодо ЗСЖ (86,4% 88,4% та 95,1% при р>0,05). Серед причин, які перешкоджають впровадженню ЗСЖ, респонденти всіх груп визначили – звички та матеріальні труднощі. Звертає на себе увагу низький рівень мотивації 1-ої та 2-ої групи, що 3,2 та 2,3 рази (6,8% та 9,3% відповідно) достовірно нижчий (р<0,05) порівняно з рівнем мотивації у 3-ої групи (22,0%). Досить одностайно респонденти вважають що необхідно впровадити матеріальне заохочення (81,8%, 79,1% та 70,1% відповідно, при р>0,05) для військовослужбовців, які не мають шкідливих звичок і підтримують високий рівень здоров’я. Серед респондентів 1-ої та 2-ої групи встановлена достовірно висока поширеність куріння (56,8% та 58,1% проти 34,1% відповідно при р<0,01). Вони менше дотримуються режиму харчування (34,1% та 37,2% проти 51,2%, при р<0,05) та мають недостатню фізичну активність (61,4%, 65,1% проти 82,9%, при р<0,01). Нормальний сон тривалістю 7-8 годин відмічало лише 11,4% респондентів 1-ої, 13,9% –2-ої та 21,9% – 3-ої груп (р>0,05). Більшість респондентів характеризували рівень психоемоційного навантаження на робочому місці, як високий (63,2% респондентів 1-ої групи р<0,01, 55,8% – 2-ої групи р<0,05 проти 39,0% 3-ої групи). Більшість респондентів трьох груп мають спільні проблеми щодо умов життя, а саме: незабезпеченість житлом, незадовільні побутові умови, низький рівень матеріального благополуччя та недостатній рівень соціального і правового захисту. Отримані дані, підтверджують необхідність проведення в першу чергу цілеспрямованих організаційних та медико-організаційних заходів направлених на первинну профілактику захворювань та формування ЗСЖ у військовослужбовців ВМС ЗС України. Висновки. Встановлено, що для військовослужбовців ВМС ЗС України типовими чинниками, що знижують рівень ЗСЖ, є порушення режиму харчування, праці та відпочинку, високий рівень шкідливих звичок та недостатній рівень фізичної активності. Виявлено, що з метою покращення підтримки ЗСЖ за даними соціологічного опитування впровадження матеріального заохочення для військовослужбовців превалює над використанням адміністративних заходів. Більшість респондентів 1-ої та 2-ої групи недооцінюють вплив на стан здоров’я способу життя (43,2% та 46,5%, при р>0,05) та екології (6,8% та 7,0%, при р>0,05), перебільшуючи роль спадкових факторів (31,8% та 30,2%, при р>0,05) та медичного обслуговування (18,2% та 16,30%, при р<0,05). Встановлено, у військовослужбовців з ХСК та хронічною патологією, високу обізнаність щодо вимог ЗСЖ та низьке виконання даних вимог (р>0,05), низький рівень мотивації (р<0,05), не дотримання режиму харчування (р<0,05), нераціональне та незбалансоване харчування (р>0,05), низька фізична активність (р<0,01), недотримання режиму праці та відпочинку (р<0,01), схильність до довготривалого переживання негативних емоцій (р<0,001), високий рівень психоемоційного навантаження на робочому місці (р<0,01 та р<0,05 відповідно), високу розповсюдженість шкідливих звичок (куріння (р<0,01) та вживання алкоголю (р>0,05)) і таких факторів ризику, як надмірна вага (р<0,05) у військовослужбовців з хронічною патологією та ожиріння (р<0,001) у військовослужбовців з ХСК, що збільшує ризик ускладнень у цих осіб.