Статті в журналах з теми "Образне мовлення"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Образне мовлення.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-40 статей у журналах для дослідження на тему "Образне мовлення".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Кабиш, М. Ю. "ПОВТОР ЯК СТИЛІСТИЧНИЙ ЗАСІБ У ПОЕЗІЯХ ЮРІЯ КЛЕНА". Nova fìlologìâ 1, № 81 (23 червня 2021): 148–54. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-1-23.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню актуальної для сучасної лінгвістики проблеми принципів і форм звукової організації тексту. Охарактеризовано звукові повтори, визначено їхні різновиди, проаналізовано основні стилістичні функції звукових повторів і виявлено специфіку їх функціонування в поетичному мовленні Юрія Клена. До найбільш частотних мовних засобів поетичного мовлення Юрія Клена віднесено конструкції, побудовані на повторі. Виділяють різні види звукоповторів. До найпоширеніших із них у поетичному мовленні Юрія Клена відносимо алітерацію, асонанс, анафору й епіфору. Для віршів митця характерний багаторазовий повтор приголосних звуків, які, формуючи ритмомелодику вірша, скріплюють частини в одне ціле, виступають засобом композиції. Повтори голосних у поезіях Юрія Клена трапляються рідше, ніж повтори приголосних. Голосні звуки часто створюють своєрідне звукове тло, на якому стають помітнішими інші компоненти – звукові, ритмічні, ідейно-змістові. Інколи прийом багаторазового повтору однакових голосних і приголосних звуків стає важливим у створенні художніх картин. Найбільш поширеною у творчості Юрія Клена є звукова анафора, у якій автор, повторюючи початкові звуки слова, створює яскраві звуко-символічні образи. Фонетична епіфора у поетичному мовленні Юрія Клена має значні виражальні можливості. Менш уживаною є епіфора, коли повторюються окремі слова у кінці рядків, речень, що підсилює значення повторюваного слова. Юрій Клен використовує різні види повтору як важливий стилістичний засіб, який сприяє увиразненню мовлення, підсилює його експресію та виражальні можливості. Різноманітні звукові повтори у віршах Юрія Клена виступають важливим конструктивним засобом, способом увиразнення змісту художнього твору. Милозвучність досягається відповідним розташуванням звуків, що створюють своєрідний звуковий малюнок. У поетичному мовленні Юрія Клена повтор відіграє важливу роль у відображенні внутрішнього світу ліричного героя, стану збудження, підвищеної емоційної реакції. Здебільшого повтор посилює образне змалювання тривалості, багаторазовості та послідовності дії. У мовотворчості поета повтор є важливим засобом експресії, за допомогою якого увиразнюються і підкреслюються різні семантично- стилістичні відтінки художнього тексту.
2
МАКАРУК, Ольга. "ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МОВНО-МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ЗДОБУВАЧІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ". Acta Paedagogica Volynienses, № 6 (14 лютого 2022): 59–64. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зазначено, що проблема формування мовно-мовленнєвої компетентності в учнів початкових класів є нині актуальною в контексті вимог Нової української школи, переходу від знаннєвої освітньої парадигми до компетентнісної. У публікації висвітлено поняття мови й мовлення на основі аналізу лексикографічних праць, психологічних та лінгводидактичних джерел. Описано зовнішню усну, зовнішню письмову та внутрішню форми мовлення. У науково-методичній розвідці визначено основні психологічні процеси, які важливо враховувати під час формування мовно-мовленнєвої компетентності учнів початкової школи. Це увага, уява, мислення, пам’ять, сприймання й розуміння, властивості психіки (емоції, почуття), а також мовне чуття особистості, її досвід комунікації у реальному та віртуальному просторі. Уточнено зміст поняття «мовне чуття» як уміння користуватися мовними засобами відповідно до комунікативної ситуації на основі відчуттів, інтуїції. Окреслено види уваги: мимовільна, довільна, післядовільна, та види мислення: за ступенем новизни й оригінальності (репродуктивне (відтворювальне) і продуктивне (творче), за способом і формою діяльності (наочно-дійове, наочно-образне, словесно-логічне (абстрактне). У процесі роботи над науковою розвідкою використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: аналіз і синтез психологічної, педагогічної, лінгвістичної та методичної літератури з досліджуваної проблеми; аналіз нормативних документів Нової української школи, теоретичне осмислення, систематизація й узагальнення наукових здобутків у галузі лінгводидактики навчання мовно-літературної освітньої галузі НУШ; емпіричні: педагогічне безпосереднє й опосередковане спостереження за освітнім процесом під час вивчення мовно-літературної освітньої галузі в Новій українській школі; бесіди з учителями й учнями.
3
КУЗЬМІНА, І. В., та Т. В. БОЙКО. "РОЗВИТОК ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ НА ЗАНЯТТЯХ СЛОВЕСНОСТІ ЯК ВИХОВАННЯ КОМПЕТЕНТНОГО МОВЦЯ ТА ЧИТАЧА". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 4 (19 квітня 2022): 9–14. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.2.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються основні методи й засоби розвитку творчої особистості на заняттях української мови і літератури як складник виховання компетентного мовця й читача. Основні акценти переміщено з накопичення обсягу мовних чи літературних знань на цілеспрямований розвиток мовної і літературної компетентності як інтегрованої якості особистості. Наголошено, що формування духовного обличчя здобувача освіти, його культури залежить від того, як педагоги зуміють розвинути в ньому уміння знаходити красу в тому, що його щоденно оточує. Зауважується, що розвиток творчих здібностей важливий для будь-якого здобувача освіти, бо він стає більш самостійним у своїх судженнях, має власну думку і вміє її відстоювати, в нього вища працездатність, і найголовніше – розвивається його емоційна сфера, почуття. А при розвинених емоціях буде розвиватися і мислення. Наголошено, що важливою особливістю компетентної мовної особистості є її постійний інтелектуальний розвиток, розвиток памʼяті (зорової та слухової), мислення – абстрактного (понятійного) й образного (художнього), спостереження, уяви – репродуктивної (відтворювальної) і творчої. Позитивно створене середовище сприяє формуванню таких складників літературної компетентності, як особистісна (діалогічне мовлення, творча уява, розвиток природних обдарувань), діяльнісна (образне мислення, самостійна критична оцінка дій літературного героя), когнітивна (знання змісту літературного твору та теорії літератури). Зазначено, що компетентну мовну особистість характеризує духовне багатство та здатність берегти й розвивати мовні традиції національного мовленнєвого етикету.
4
Бережна, М. В. "ПСИХОЛІНГВІСТИЧНИЙ ОБРАЗ АЛІСИ У ФІЛЬМІ Т. БЕРТОНА ALICE IN WONDERLAND". Nova fìlologìâ, № 84 (30 грудня 2021): 7–12. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-1.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаємо мовленнєвий портрет персонажа за психологічним архетипом «Амазонка» у фільмі Т. Бертона Alice in Wonderland (2010). За основу взято класифікацію архетипів В. Шмідт (2007). У роботі проаналізовано вчинки та мовлення Аліси Кігнслі, визначено риси характеру, які дозволяють віднести персонаж до психотипу «Амазонка», а також встановлено характерні особливості мовлення, які слугують безпосереднім проявом психотипу. Риси, які дозволяють віднести Бертонівську Алісу до архетипу «Амазонка»: 1) Аліса у фільмі феміністка і відстоює своє право на рівність з чоловіками наперекір суспільному осуду; 2) вона прийде на допомогу іншим, незважаючи на смертельну небезпеку для себе самої; 3) вона любить подорожувати та досліджувати нові землі; 4) вона не боїться провести ніч на самоті просто неба; 5) найбільший її страх – не бути здатною подбати про себе (фізично чи фінансово); 6) вона завжди прийме виклик від чоловіка і не відступиться, поки не переможе; 7) вона цінує жіночу дружбу, але має більше друзів серед чоловіків; 8) вона керується інтуїцією частіше, ніж логікою; 9) вона настільки сконцентрована на досягненні мети, що може сприйматися як байдужа і відчужена. Характерними для мовлення Аліси у фільмі Т. Бертона є такі елементи: 1) окличні речення у поєднанні з апелятивами для привернення уваги адресата чи для формування директивів, що свідчить про силу волі, здатність приймати рішення і брати на себе відповідальність; 2) декларативи у формі окличних речень для емфатизації сенсу, а також під час висловлювання таких емоцій, як подив, гнів, роздратування, розпач, коли на її шляху до мети з’являються перешкоди; 3) прямі квеситиви, які вимагають відповіді від співрозмовника; 4) прямі та непрямі директиви як засіб реалізації лідерської функції персонажа; 5) складні речення з причинно-наслідковим зв’язком для демонстрації логіки мислення, заснованої переважно на інтуїції. У мовленні Аліси майже відсутні оцінні лексеми, відповідно, характерною є стриманість у висловлюваннях і оцінках; майже однакова частотність займенників першої особи однини та другої особи однини й множини демонструє, з одного боку, самодостатність, незалежність персонажа, вміння покладатися передусім на себе, а з іншого – піклування про інших, альтруїзм та концентрацію на потребах співрозмовника.
5
Арешенков, Юрій Олександрович. "Виражальний потенціал концептуалізованих слів у поетичному мовленні Т. Шевченка". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 5 (23 листопада 2010): 135–41. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v5i0.900.
Повний текст джерела
6
Bogush, Alla. "Teaching methods of pre-school aged children’s figurative expressive speech." Scientific bulletin of South Ukrainian National Pedagogical University named after K. D. Ushynsky 17, no. 5 (124) (October 25, 2018): 39–44. http://dx.doi.org/10.24195/2617-6688-2018-5-6.
Повний текст джерела
7
Kremen, Vasyl, та Volodymyr Ilyin. "ОБРАЗ ЛЮДИНИ ТА ІНФОСВІТУ В КОНТЕКСТІ ПРОЄКТИВНОЇ ЛІНГВІСТИКИ". Psycholinguistics in a Modern World 16 (17 грудня 2021): 151–54. http://dx.doi.org/10.31470/10.31470/2706-7904-2021-16-151-154.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена психолінгвістичному аспекту аналізу нового образу світу, сформованого домінуючим впливом цифрової культури, та формування нового образу людини в контексті зміни способів спілкування та мовної розмови. Розглянуто проблему існування людини в інфосфері, яка породжує новий образ людини (homo digitalis). Концептуалізується образ світу в психолінгвістиці, представлений людині через систему предметних цінностей, які виступають її структурними елементами. Психолінгвістичний аналіз «образу світу» та «образу людини» відкриває перспективи для активного входження сучасної культури мовлення та спілкування в параметри нової ери.
8
Лілік, О. О., та О. В. Сазонова. "Архетипний образ світового дерева в художньому світі Григорія Чубая." Alfred Nobel University Journal of Philology 20, № 2 (2020): 98–103. http://dx.doi.org/10.32342/2523-4463-2020-2-20-9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено особливості функціонування архетипу світового дерева в поетичній спадщині Григорія Чубая. Автори статті характеризують стильові особливості поезій митця у взаємозв’язках з українською і світовою літературою, а також у контексті біографії письменника. Вони акцентують на таких характерних ознаках поетичної творчості персоналії, як-от: наскрізна образність, художнє естетичне мовлення, активне використання тропів і фігур, запровадження авторських неологізмів, наявність конкретно чуттєвої лексики для посилення експресивності подання та полегшення його сприйняття.
9
Яковлева, Ірина. "ОСОБЛИВОСТІ ГЕНДЕРНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ЖІНОЧИХ ОБРАЗІВ У «НАРОДНИХ» ОПОВІДАННЯХ МАРІЇ ГРІНЧЕНКО". Молодий вчений, № 11 (99) (30 листопада 2021): 80–84. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-11-99-18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз гендерної психології персонажів оповідань «для народного читання» Марії Грінченко (Загірньої) на матеріалі неопублікованих оповідань «Зароблене щастя», «Наплакалась я сьогодні…» та ін. Гендерний підхід використано з метою доповнення традиційної інтерпретації творчості письменниці розкриттям особливостей підходу до зображення внутрішнього світу персонажів, обумовлених впливом біографічних чинників на процеси художнього осмислення авторкою фактичного матеріалу. Для аналізу обрано неопубліковані оповідання, оскільки вивчення автографів дає можливість простежити етапи створення тексту, водночас найповніше відбиваючи індивідуальні особливості писемного мовлення авторки. Як саме відбувалася спільна творча праця Марії Грінченко з її видатним чоловіком Борисом Грінченком, інші подробиці становлення української письменниці, дізнаємося з цих і подібних джерел. Встановлено, що оповідання зокрема піднімають теми тогочасного становища жінки в селянській общині.
10
Каневська, Ольга БорисІвна. "Порівняльна характеристика українських та російськомовних скоромовок". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 4 (11 грудня 2014): 137–49. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v4i0.1336.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті в порівняльному аспекті проаналізовані українські і російські скоромовки, схарактеризовані їх тематичні та художньо-образні особливості. Установлено, що в народних скоромовках інтегрувалась, закріплювалась й акумулювалась вироблена певним народом традиційна інформація: етнічна самосвідомість, історична пам’ять, побут і звичаї, символізація явищ матеріальної культури та інше. Поетична цінність і педагогічна значущість скоромовок полягає не у смисловому навантаженні (хоча в них в ігровій, веселій формі відбиваються матеріальна культура та ціннісна система народу, описуються природні явища тощо), а в такому підборі та розстановці слів, вимова яких вимагає від мовця певних зусиль і сприяє виробленню дикції, правильної артикуляції, що підвищує його культуру мовлення.
11
Городецька, Вероніка Анатоліївна. "Порівняння як ознака художнього ідіолекту (на матеріалі поетичного мовлення В. Стуса)". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 17 (2 квітня 2018): 124–34. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v17i0.43.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню порівнянь як специфічної ознаки художнього мовлення В. Стуса на матеріалі збірки поезій «Палімпсести». З’ясовано, що індивідуально-авторська мовна картина світу репрезентує життя ключовими концептами, які виявляються через систему порівнянь та відкривають підсвідомість художника слова, що бачить буденну реальність в неповторних образах, вмотивованих історією, літературою, релігією, національною культурою загалом. Доведено, що ці складові світобачення поета набувають символічного звучання, розподіляють життя для нього на світ і темряву, спокій і боротьбу, рідне й чуже, відчуття теплих спогадів минулого та повної безвиході сьогодення й майбутнього. Декодовано символічний зміст основних архетипів культурологічного контексту творів автора.
12
Шевченко, М. "Функціонування національно-словесних художніх образів у контексті міжкультурних запозичень (на матеріалі українського поетичного мовлення)". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, Вип. 11 (2001): 70–72.
Знайти повний текст джерела
13
Zelenenka, Irina. "Образ мистця в поезії Ігоря Качуровського". Філологічний дискурс, № 8 (5 листопада 2018): 43–49. http://dx.doi.org/10.31475/fil.dys.2018.08.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Образ автора мистецьких творів і образ мистецтва, символіка таємниці творення в українській еміграційній поезії, зокрема в творчості Ігоря Качуровського, – особлива художня форма. Емігранти в умовах світової демократії спостерігали за впливом тоталітаризму на мистецтво УРСР, усвідомлюючи, що їхнє мистецтво – єдина незаангажована опозиція вульгарному соцреалізму, що рятує українське мистецтво, його європейськість. Ігор Качуровський розумів це і як письменник, і як літературознавець. Дослідження образних форм у поезії емігранта, близьких до неокласичних, є своєчасним. Домінування естетизму неокласиків і вшанування вершин світової культурної традиції (від еллінської до модерністської) вирізняють поетичне мовлення Ігоря Качуровського.
Чи не найяскравіше транслює образ автора-пілігрима, самітника й дослідника світу збірка поезій «В далекій гавані» (1956). У ній домінує відчуття самості й самотності творця на лоні світу, що невблаганно змінюється, ігноруючи мистецтво. Ліричний герой римованих віршів Ігоря Качуровського відчув себе поетом-медіумом складної та яскравої епохи, яка потребувала месіанства, боротьби і правди, осмислення опозицій добра і зла, фатальності, гріха й жертовності, безґрунтянства й любові, гріховності й ненависті, безсмертя й богоборства, а також ролі вітчизни й чужини для творця.
На основі життєвого досвіду в УРСР, в Європі та в Америці український поет-емігрант створив неповторні образно-символічні моделі філософського осягнення мистецтва й постаті автора, пілігрима й обсерватора, самітника й вигнанця. Тема творчості в його віршах реалізована через зв’язок видатної особистості з природою, із рідною землею та з екзотичними краями, через осмислення опозиції вільної людини, поета і влади. А тому образ генія, в єдності з народом – центр неокласичної філософії автора, близької до аристотелівської та ніцшеанської.
14
КОРОЛЬОВА, Аліна, та Ганна КОСТЕНКО. "РОЛЬ МОВЛЕННЯ ПЕРСОНАЖА У СТАНОВЛЕННІ ЙОГО ОБРАЗУ (НА ПРИКЛАДІ РОМАНУ ЕМІЛІЇ БРОНТЕ «БУРЕМНИЙ ПЕРЕВАЛ»)". Humanities science current issues 3, № 27 (22 травня 2020): 24–29. http://dx.doi.org/10.24919/2308-4863.3/27.203648.
Повний текст джерела
15
N.V., Potorii. "VERBALIZATION OF ETHNIC AND CULTURAL IMAGE SYMBOLS IN AMERICAN POETIC SPEECH." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Linguistics, no. 37 (December 27, 2019): 94–97. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-3337/2019-37-17.
Повний текст джерела
16
Борисов, В. А. "МЕТАФОРА В ОСВІТНЬОМУ ДИСКУРСІ". Лінгвістичні дослідження 2, № 54 (2021): 13–22. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2021.54.2.02.
Повний текст джерелаАнотація:
У розвідці розкрито роль метафори в освітньому дискурсі. З’ясовано, що її застосування сприяє виробленню своєрідного стилю бачення дискурсивної картини світу, активізації розумової і пізнавальної діяльності учасників освітнього процесу. Установлюючи зв’язок між різноманітними завданнями для здобувачів освіти, поєднуючи зазначене в метафоричних образах, викладач у такий спосіб полегшує аудиторії сприйняття інформації, дає змогу будувати образи у свідомості. Метафора в мовленні освітян робить зміст тексту цікавим і зрозумілим, впливає на інтелект, почуття та волю реципієнта, посилює сприймання ним інформації.
17
Venley, He. "Мелодичні засади фортепіанного стилю Ф. Шопена: актуальні музикознавчі підходи". Музичне мистецтво і культура, № 26 (25 квітня 2018): 74–86. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2018-26-74-86.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є інтегративне представлення музикознавчих підходів до мелодійної парадигми фортепіанної творчості Ф. Шопена як до стильової, відтак когнітивно-мовної. Методологія роботи утворюється перетином історіографічного та жанрово-стильового методів вивчення фортепіанної спадщини композиторів-романтиків. Наукова новизна дослідження зумовлена підходом до мелодичності музичного тексту та мелодійного змісту фортепіанних творів Шопена як явищ стильового походження, пов’язаних не лише з природою інструменту, а й з музично-образним мисленням композитора та притаманними йому засобами музичного мовлення. Висновки статті засвідчують, що в творчості Шопена формується полімелодичний метод фортепіанного письма, який відповідає поліжанровій основі його творчості та втілюється в полістилістичному контенті всіх його творів. Водночас виникають специфічно-шопенівські мелодичні комплекси – парадигматичні мелодійні ознаки, що набувають функцій авторських семантичних показників.
18
Трумко, О. М. "МОВНІ ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ОБРАЗІВ ДІТЕЙ У ХУДОЖНІХ ТВОРАХ І. ФРАНКА". Nova fìlologìâ 2, № 81 (23 червня 2021): 164–70. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-24.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано образи дітей з погляду їхньої соціальної ролі в сім’ї, зокрема виявлено мовні засоби, які І. Франко використовує для творення образів синів і доньок. Засоби мовної репрезентації образів дітей висвітлено у зв’язку з їхнім віком: дошкільний, молодший шкільний, юнацький та дорослий. Встановлено, що у творах І. Франка подана інформація про вік дітей, соціальний статус, зовнішній вигляд (риси обличчя, розмір і колір очей, волосся, статура, одяг), риси характеру, світогляд, рівень розумових здібностей, особливості мовлення, самооцінку, поведінку в соціуму. Є інформація про схожість / несхожість із батьками, поведінку дітей у сім’ї, ставлення до них оточення. Для створення образів дітей письменник використовує іменники, прикметники / дієприкметники (виступають у ролі епітетів), числівники, дієслова, фразеологізми, метафори, порівняльні звороти тощо. Ці засоби забезпечують презентацію синів і доньок у художніх творах. Встановлено, що для дітей дошкільного віку визначальними є такі характеристики: наївний світогляд, занижена самооцінка, рівень розумових здібностей – невисокий, вони ще не вміють висловлювати свою думку та поводитися відповідно до очікувань батьків / соціуму. Діти молодшого шкільного віку мають додаткові соціальні ролі, є схожими / несхожими з батьками, у них є почуття гумору, високі інтелектуальні здібності, належна поведінка в соціумі. Для них характерні певна хворобливість і сум. Вони відчувають страх перед батьками. Діти юнацького та дорослого віку, зокрема сини, у художніх творах представлені позитивно та негативно, що показує різниця у ставленні до батьків та оточення. Доповнює негативно представлений образ сина суспільна думка, показуючи його як нечесну людину. Отже, у художніх творах І. Франка представлено образи дітей різних вікових категорій, кожна з яких має свої особливості.
19
Matsko, Vitalii. "Міфологічні коди, риси символізму у поезії Віри Вовк: провідні мотиви, семантичне дешифрування образу, поетика художньої реалізації". Філологічний дискурс, № 8 (17 жовтня 2018): 73–81. http://dx.doi.org/10.31475/fil.dys.2018.08.08.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті простудійовано збірки поезій «Рай-дерево (солодка черешня)» та «Голос іздаля», автором яких є відома письменниця Віра Вовк. Її книги надруковано 2018 року, а отже, вони ще перебувають поза науковою рефлексією, не потрапили в поле зору обсервації дослідників сучасного українського літературного процесу. Пропоноване дослідження є спробою простудіювати нові поетичні збірки відомої української письменниці. у ракурсі дешифрування міфологічних кодів, християнської символіки, провідних мотивів, образів, поетики їхньої художньої реалізації. Доведено, що міфологічно-екзистенційні коди у поезії Віри Вовк оприявнено художніми засобами через внутрішній езотеричний голос ліричного героя, монологічне та діалогічне мовлення в аспекті конфронтації мислення про світоустрій, його сприйняття/несприйняття, смислотвірні конотації щодо зображення контрастності буття, рефлексії ліричного твору над проблемами власної етнокультурної та національної належності у пошуку загальнолюдських істин в архетипно-символічному ракурсі. З’ясовано, що мотиви, архетипні образи походять із досвіду автора, її світобудови, внутрішньої культури, задуму.
20
БРУШНЕВСЬКА, Ірина. "МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ". Acta Paedagogica Volynienses, № 4 (26 листопада 2021): 145–50. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.4.22.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз та обґрунтування ефективності використання сучасних нетрадиційних методів і прийомів роботи у корекційній роботі із розвитку зв’язного мовлення дітей дошкільного віку із порушеннями психофізичного розвитку. Основний акцент зроблено на доцільності застосування ейдотехніки. Ейдетика – це особливий різновид образної пам’яті, здатність найбільш яскраво й точно відтворювати в усіх деталях наочні образи предметів, які в даний момент не діють на органи чуттів. Розглянуто основні засади становлення яви- ща ейдетизму як у психологічній, так і у педагогічних науках. Сьогодні ця ігрова методика популярна серед тих, хто прагне творчо ставитися до процесів пізнання та навчання. Особливої актуальності ця теорія набуває стосовно навчання дітей, які мають певні мовленнєві вади, що зумовлюють серйозні утруднення в опануванні основних програмових завдань. Це наочна уява про звук, яка є зразком для наслідування у вимові. Орієнтуючись на запропоновані символи, діти запам’ятовують не лише сам звук, а й образ, що виникає в їхній уяві, коли вони вимовляють цей звук. Проаналізовано особливості використання у процесі розвитку зв’язного мовлення дітей дошкільного віку різних типів асоціацій: вільні асоціації; асоціації з використанням кольору; асоціації на основі сприйняття форми; асоціації з використанням тактильних табличок; предметні асоціації; звукові асоціації; смакові та нюхові асоціації; використання друдлів. Використання методів ейдетики під час ігор-занять з дітьми з особливими освітніми потребами дасть можливість компенсувати недоліки у розвитку вищих психічних функ- цій, сприятиме корекції відчуттів і повноцінному розвитку мовленнєвої особистості.
21
Савчук, Руслана. "ФРАНЦУЗЬКИЙ ОНІРИЧНИЙ НАРАТИВ: ДОСВІД ЛІНГВОСЕМІОТИЧНОГО АНАЛІЗУ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ Ж. ДЕ НЕРВАЛЯ “AURÉLIA OU LE RÊVE ET LA VIE”)". Актуальні питання іноземної філології, № 12 (22 червня 2021): 186–92. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-12-27.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлені та проаналізовані найбільш показові лінгвонаративні і лінгвокогнітивні механізми конструювання оніричної оповіді, віднайдені у французькому художньому текстотворенні XІX століття. З’ясування текстотвірного потенціалу “змінених станів свідомості” як знаково-мовних структур відображення наративних стратегій у французьких прозових творах дає змогу простежити динаміку наративного мислення письменників як представників певної історико-культурної епохи. Французькі прозові твори XIX століття є тими зразками художнього мислення письменників, які відображають суспільні настрої в кожну історичну добу, а тому аналіз їх мовотворчих потенцій є необхідним для реконструкції механізмів трансформації когнітивних структур у знакові мовні форми. З метою визначення прикметних тенденцій у формуванні та форматуванні оніричного наративу означеного вище проміжку часу з’ясовані головні закономірності породження та розгортання оповіді в аспекті образно-стилістичної фігуративності в плані семіозису наративних прийомів, технік або тактик французького художнього текстотворення. Із позицій лінгвонаратології, лінгвосеміотики, а також із залученням здобутків семантики можливих світів і стилістики художнього мовлення з’ясовано, що французьке художнє текстотворення XІX століття відзначається побудовою та форматуванням оніричної оповідної реальності, яка характеризується множинністю, метафоричністю, фантастичністю та емоційно-смисловою значущістю оповідного зображення. З погляду лінгвосеміотичного підходу стрижневою ознакою французького художнього наративу XIX ст. є “змінені стани свідомості” письменника, які виступають референтами відображення та конструювання оніричної оповідної реальності. У пропонованій статті з’ясовано, що французький оніричний наратив вибудувано в дискурсі сновидінь і сонних візій гомодієгетичного оповідача, що співвідноситься з мовною особистістю самого французького письменника. Установлено, що в розглядуваному романі “Aurélia ou le rêve et la vie” текстуальними засобами творення квазіреальності виступають оніричні лексеми та численні засоби образно-стилістичної фігуративності із семою ‘уявне / неможливе’.
22
Наняк, Ю. О. "ОБРАЗ ФАУСТА: ПРАГНЕННЯ ДО ЗНАНЬ І ТЯГАР МУДРОСТІ (НА МАТЕРІАЛІ ТРАГЕДІЇ Й. В. ҐЕТЕ «ФАУСТ» ТА ЇЇ УКРАЇНСЬКИХ І АНГЛОМОВНИХ ПЕРЕКЛАДІВ)". Nova fìlologìâ, № 84 (30 грудня 2021): 186–92. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-26.
Повний текст джерелаАнотація:
“Faust” Й.В. Ґете – видатне явище світової культури й водночас глибоко національний твір. Всеохопність поетичного задуму Й.В. Ґете виявляється в змалюванні головного героя, який мучиться розривом між мрією та дійсністю. Й.В. Ґете писав «Фауста» все своє життя, вклавши в трагедію те, чим жив сам, усі свої враження, роздуми, пізнання. У статті подано стислий перекладознавчий аналіз мовної особистості Фауста з однойменної трагедії Й.В. Гете та її українських (І. Франка, Д. Загула, М. Улезка й М. Лукаша) та англомовних (британських – А. Свонвік і Дж. Пріста – і американських: Б. Тейлора, Ч. Брукса й Е. Кляйна) перекладів. Запропоновано підхід до аналізу індивідуалізованого мовлення персонажа через когнітивний і мотиваційний рівні мовної особистості (за Ю. Карауловим), зокрема, на когнітивному рівні розглянуто ключові когнітивні установки й метафору, притаманну персонажу Фауста. Завдяки аналізу мовлення персонажа й шляхів вираження емоцій в оригіналі й перекладах можемо зробити висновки про успішність відтворення аналізованої мовної особистості. Усі перекладачі іноді замінювали усвідомлення Фаустом себе або інших конкретних та абстрактних людей виразами, де присутні поняття «дух», «душа» й «серце», використовуючи слова “spirit” і «дух» набагато частіше, ніж слово “Geist”, вжите в оригіналі. Отже, можна припустити, що образ Фауста також змінюється в перекладах: він стає більш емоційним і вірить у духовність усього, що його оточує. У перекладі І. Франка можна помітити разючу відмінність, оскільки слово «душа» вживається лише 5 разів, тобто на відміну від усіх інших аналізованих перекладів навіть менше, ніж в оригіналі. Фауст у перекладі І. Франка більше наголошує на поняттях «дух» і «серце» як двох принципах, які у своєму дуалізмі провокують персонажа шукати сенс життя. Аналіз образу Фауста проведено на основі всієї його мовної партії в першій частині трагедії Й.В. Ґете, що складає 221 висловлювання (репліки в діалогах і монологи). Усі вони певною мірою відтворені в аналізованих українських та англомовних перекладах, тобто загальний матеріал для аналізу налічує 2 210 уривків різної довжини.
23
Krupelnytska, Liudmyla, Tetiana Kudrina та Mahdalyna Lyla. "Особливості нерефлексивних я-текстів студентів-психологів". PSYCHOLINGUISTICS 30, № 1 (26 жовтня 2021): 83–113. http://dx.doi.org/10.31470/2309-1797-2021-30-1-83-113.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Метою дослідження є встановлення та аналіз особливостей нерефлексивних Я-текстів студентів-психологів.
Методи. Досліджено 79 студентів-психологів (47 – жіночої та 32 – чоловічої статі, середній вік – 21;9). Авторська методика “Нерефлексивний Я-текст” орієнтована на створення Я-текстів без опори на раціонально-рефлексивні навички. Використано квалітативний та квантитативний аналіз текстів, зокрема, частотний аналіз слів різних частин мови, підрахування індексу логічної звʼязності, психолінгвістичних коефіцієнтів Трейгера, визначеності дії та агресивності, метод контент-аналізу для визначення тематичного та образного наповнення текстів, а також частотний аналіз використання автологічних і металогічних засобів вербалізації образних асоціацій.
Результати. Нерефлексивний Я-текст визначено як текст, створення якого відбувається переважно в редукованій фазі внутрішнього мовлення з вербалізацією Я-концепту за відносно незначною участю рефлексивних процесів. Встановлено спільні та відмінні психолінгвістичні та змістово-психологічні параметри груп студентів-цивільних психологів та студентів-військових психологів, а також чоловічої та жіночої частин груп. Нерефлексивні Я-тексти характеризуються значною варіативністю загальної кількості слів з більшою їх кількістю, а також більшою частотою вживання займенника “Я” та вищим індексом логічної заʼязності у студентів-військових психологів. За допомогою контент-аналізу виокремлено пʼять тематичних блоків: Рефлексивна людина, Людина у розвитку та пошуку; Людина у випробуваннях та психологічних проблемах; Позитивна людина; Соціальна людина, які представлені нерівномірно у групах вибірки. У нерефлексивних Я-текстах студентів-психологів переважають металогічні засоби вираження образних асоціацій, представлені по-різному у тематичних блоках різних груп студентів.
Висновки. Зроблено висновок про більшу психолінгвістичну різноманітність нерефлексивних Я-текстів студентів-цивільних психологів та про психолінгвістичну різнорідність текстів жіночої та чоловічої частин групи студентів-військових психологів, а також про різну представленість тематичних блоків та образних асоціацій в їх межах у групах вибірки та про переважання у нерефлексивних Я-текстах студентів-психологів металогічних засобів вербалізації образних асоціацій над автологічними.
24
Boiko, N. I., та T. L. Khomych. "Мотивування експресивної семантики в мовній тканині "Енеїди" І. П. Котляревського". Literature and Culture of Polissya 98, № 14f (18 травня 2020): 196–206. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-14f-98-196-206.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню особливостей моделювання семантики експресивно маркованих лексичних одиниць, які містять у своїх значеннєвих планах домінантний інтенсивно-параметричний складник. Дослідження здійснювалося на мовному матеріалі "Енеїди" Івана Котляревського. Іван Петрович Котляревський здійснив титанічний поступ у розвиткові і становленні мови української літератури, не лише представив живе мовлення українців, а й виявив майстерність в об’єктивації внутрішніх інтенцій, у відтворенні українського менталітету та реалізації українського світобачення, мовомислення, елементів культури; у репрезентації духовності української нації. Лінгвостилістичний аналіз мови "Енеїди" виявив, що мовна тканина твору насичена експресивами, семантична структура яких поґрунтована на інтенсивно-параметричній семантиці. Експресивний фонд аналізованої поеми І. П. Котляревського є основою мовної організації та оформлення твору, репрезентантом ідей автора, змістоутворювальним інструментом, матеріалом формування художніх фігур, образним засобом характеристики персонажів. Експресивна семантика бурлескно-травестійної поеми змотивована зовнішніми маркерами, зокрема морфемно-дериваційними засобами, і більшою мірою – внутрішніми мотиваторами, найпродуктивнішими з яких в "Енеїді" виокремлено такі складники: експресивна основа, внутрішня форма слова, вторинна номінація, асоціативні значення, компресивні утворення.
25
ГАБІДУЛЛІНА, Алла Рашатівна, та Марина Володимиріна ЖАРИКОВА. "ОКСЮМОРОН ЯК ЗАСІБ СТВОРЕННЯ ІРОНІЇ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНІВ І. ІЛЬФА ТА Є. ПЕТРОВА «ДВАНАДЦЯТЬ СТІЛЬЦІВ» І «ЗОЛОТЕ ТЕЛЯ»)". Мова, № 35 (29 липня 2021): 141–46. http://dx.doi.org/10.18524/2307-4558.2021.35.237834.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — вивчити дискурсивні особливості оксюморона в романах І. Ільфа та Є. Петрова «Дванадцять стільців» і «Золоте теля». Об’єкт аналізу — оксюморон як риторичний прийом. Предмет дослідження — оксюморон як ефективний засіб реалізації іронічної модальності у творах письменників, як засіб негативної оцінки персонажів. У роботі використано такі методи: дискурс-аналіз, компонентний аналіз, контекстуальний аналіз. Результат дослідження — проаналізовано структурно-семантичні особливості оксюморонів у романах І. Ільфа та Є. Петрова, показано їхні дискурсивні особливості. Висновки. У романах І. Ільфа та Є. Петрова простежуються всі типи оксюморона. В аспекті мови та мовлення переважають оказіональні (мовленнєві) оксюморони. Стосовно походження вони «живі», образні. Якщо трапляються стерті кліше-канцеляризми, то вони мають іронічну конотацію. За приналежністю до певного рівня мовної системи це оксюморони-слова, оксюморони-словосполучення, оксюморони-напівпредикативні конструкції, оксюморони-речення. Здебільшого у творах І. Ільфа та Є. Петрова представлені оксюморони-словосполучення. З урахуванням способів морфологічного вираження компонентів опис оксюморонів-словосполучень здійснено за п’ятьома моделями: а) координативна «ім.+ім.», б) ад’єктивно-субстантивна, в) підрядна субстантивно-субстантивна, г) дієслівно-адвербіальна, д) кількісно-іменна. Основна стилістична функція — засіб іронічної характеристики персонажів. Практичне застосування результатів дослідження можливе у розв’язанні питання оптимізації процесів навчання стилістики російської мови та лінгвістичному аналізі художнього тексту, а також у фундаментальних дослідженнях у галузі лінгвопоетики.
26
Kremen, Vasyl, та Volodymyr Ilyin. "Образ світу і людини в умовах дигітальної культури: психолінгвістичний аналіз". PSYCHOLINGUISTICS 31, № 2 (5 березня 2022): 78–94. http://dx.doi.org/10.31470/2309-1797-2022-31-2-78-94.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. У статті проведено психолінгвістичний аналіз нового образу людини в ситуації інформаційно-цифрової реальності як нового образу світу.
Мета. Мета дослідження полягає у з’ясуванні можливостей проєктивної лінгвістики у визначенні психолінгвістичної сутності смислових та ментальних структур сучасних мовних норм і міжособистісної комунікації у процесі формування нового образу людини.
Методи. Дослідження ґрунтується на методології сучасних психологічних, генетико-епістемологічних, філософсько-антропологічних і лінгвістичних теоретичних рефлексій. Їх опрацювання включило в процес аналізу методи проєктивної і когнітивної лінгвістики, потенціал яких сприяв виявленню психолінгвістичних особливостей мовного спілкування епохи метамодерну.
Результати. Розглянута проблема формування і розвитку нового образу людини (homo digitalis) в умовах інформаційно-цифрової реальності. Концептуалізовано образ світу, що в психолінгвістиці розуміється як відображення в свідомості людини реальності, опосередкованої предметністю і відповідними когнітивними схемами та рефлексіями. З’ясовано фактор впливу інформаційно-цифрових технологій на психологію та зміну способів мовного спілкування і комунікації. Вияснено особливості реалізації сучасною людиною своїх творчих здібностей в лінгво-когнітивно-епістемній діяльності в процесі актуального сприйняття образу світу. Показано, що перенесення акценту на мережеву комунікацію приводить до втрати людиною системи орієнтирів, необхідних для продуктивної діяльності в складностях і суперечностях багатомірного інфосвіту. Вирішення даної проблеми покладається на потенціал проєктивної лінгвістики, можливості якої постають фактором формування нового образу людини та її діяльності на рівні наукового осмислення світу.
Висновки. Психолінгвістичний аналіз образу людини в ситуації нового образу світу відкриває перспективи активного входження сучасної культури мовлення і спілкування в параметри інформаційно-цифрової реальності. Психолінгвістичне обґрунтування даного процесу в контексті проєктивної лінгвістики постає важливим кроком по виявленню інтелектуальних і когнітивних можливостей нового образу людини в результаті сприйняття реальності інфосвіту.
27
Shton, Olena. "ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОВНИХ ПОРТРЕТІВ У ПРОЗІ ВАСИЛЯ СЛАПЧУКА". Studia Methodologica 50 (3 вересня 2020): 122–29. http://dx.doi.org/10.25128/2304-1222.20.50.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті описано лінгвостилістичні особливості мовних портретів у прозі Василя Слапчука, зокрема у романах «Дикі квіти», «Осінь за щокою», «Сліпий дощ», «Поміж світів і сяяння світил» та повістях «Клітка для неба» і «Жінка зі снігу». З’ясовано, що мовні портрети у творах письменника перш за все створюють у читача уявлення про зовнішність персонажів, особливості їх характеру, почуттєвої сфери, мовлення, рухів, фізичного чи психологічного стану, є засобом образної конкретизації та індивідуалізації, а також засобом вираження авторського ставлення до описуваного. Виявлено: залежно від кількості описуваних персонажів у мовному портреті та гендерних характеристик, у прозових творах Василя Слапчука переважає одиничний жіночий портретний різновид. Виокремлено також мовні засоби портретування у фізичних портретах – соматизми та вестизми, у психологічних – кінетичну лексику. Описано соматизми, які наявні у всіх типах мовних портретів і представлені іменниками на позначення тіла людини та його частин (структурні – голова, обличчя, очі, ніс, губи, руки, ноги, структурно-виокремлювальні – вуса, борода, щетина, лисина, коси, груди, талія і структурно-характеристичні – пика, морда, баньки), вестиальну та кінетичну лексику. Визначено, що конкретизація та індивідуалізація персонажів у мовних портретах здійснюється за допомогою засобів образності, найбільш виразними із яких є порівняння, епітет та метафора.
28
Кравченко, Я. П. "ХАРАКТЕР ТРАНСФОРМАЦІЇ ЗАСОБІВ ПСИХОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ В УКРАЇНОМОВНИХ І РОСІЙСЬКОМОВНИХ ПЕРЕКЛАДАХ РОМАНУ С. ЛЕМА «СОЛЯРІС»". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 138–44. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто специфіку перекладацьких трансформацій засобів художнього психологізму на прикладі перекладів роману С. Лема «Соляріс» українською і російською мовами. Вибір об’єкту аналізу зумовлений розмаїттям форм мистецької рецепції даного твору у вітчизняному культурному просторі і його місцем в каноні масової художньої літератури радянського і пострадянського періодів. Методологічною підставою порівняльного аналізу є сучасна герменевтична парадигма перекладацької діяльності, що ефективно синтезує методи компаративістики і перекладознавства. Важливість перекладознавчого аспекту інтерпретації художнього твору зумовлена його трансдисциплінарною специфікою (поєднанням рис філософського, літературознавчого, лінгвістичного, лінгвокультурологічного різновидів аналізу). Здійснений порівняльний аналіз перекладацької інтерпретації засобів психологізму в романі С. Лема «Соляріс» засвідчує, що способи перекладу мають суттєві відмінності, визначені специфікою розуміння перекладачем концепції особистості головного героя і жанрової специфіки твору. Переклад Г. Гудімової, В. Перельман позбавлений підвищеної емоційності і метафоричності, репрезентує читачеві тип героя-аналітика, філософа і раціоналіста-вченого. Переклад внутрішнього мовлення героя, вибір лексем для характеристики його психологічного стану, дій, мотивації вчинків, предметного оточення орієнтований на мінімальну кількість засобів виразності, що властиво більшою мірою екзистенційній філософській прозі. Переклади Д. Брускіна і Д. Андрухіва орієнтовані на жанровий канон наукової фантастики як різновиду пригодницької літератури, що відобразилося в обраній перекладацькій стратегії. Психологічні характеристики героя більш художньо виразні, емоційні, образно-метафоричні. Зафіксовані відмінності перекладів не вказують на хибну перекладацьку інтерпретацію, а являють собою єдине поле смислів – культурно-історичних, ідеологічних, мовних тощо.
29
БЕРЕЖНА, Маргарита. "ПСИХОЛІНГВІСТИЧНИЙ ОБРАЗ ҐРЕЙС ОҐУСТІН У ФІЛЬМІ ДЖ. КЕМЕРОНА «АВАТАР»". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 47 (27 січня 2022): 31–37. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.4.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті йдеться про особливості формування психолінгвістичного образу кіноперсонажа за психологічним архетипом «Жінка-месія». Розвідка є частиною комплексного дослідження цілісної системи психолінгвістичних образів персонажів англомовного кінодискурсу масової культури ХХІ сторіччя, що визначає її актуальність і новизну. Дослідження виконано на матеріалі фентезі-фільму Дж. Кемерона Avatar (2009). Методи роботи: описовий, метод суцільної вибірки, метод контекстуального і статистичного аналізів. За основу визначення основних психологічних рис персонажів взято класифікацію В. Шмідт (2007). До архетипу «Жінка-месія» в досліджуваному фільмі віднесено Ґрейс Оґустін, визначальними рисами якої є такі: 1) «Жінка-месія» – це шлях до любові та просвітництва; її підсилено другорядним архетипом «Ментор», головна функція якого – навчити героя; у мовленні персонажа ця риса актуалізована використанням апелятивів на позначення Джейка Саллі, прямих і непрямих директивів, лексики зі значенням позитивної оцінки; 2) її віра – непорушна, а смисл усього життя – змінити життя тисяч людей; риса актуалізована використанням конфронтативного комунікативного стилю в спілкуванні з антагоністами Паркером Селфріджем і Майлзом Кворічем; 3) її послання можуть бути як фемінними (про любов і співчуття), так і маскулінними (про порятунок, боротьбу, вигнання загарбників); риса актуалізована застосуванням кооперативного й конфронтативного комунікативних стилів; використанням лексем з позитивним і негативним оцінним значенням, зниженої лексики; 4) вона живе в гармонії з природою, кожна жива істота для неї – утілення вищої сили; риса актуалізована за допомогою позитивно маркованої оцінної лексики; 5) вона піклується більше про інших, ніж про себе, і переймається тільки тим, що її сім’я може постраждати внаслідок її дій; риса актуалізована частотним використанням займенника другої особи ‘you’, першої особи множини ‘we’ й апелятивів на позначення команди науковців, яких Ґрейс уважає своєю сім’єю.
30
Wu, Yuyang. "СЕМАНТИКА МОТОРНОСТІ У ФОРТЕПІАННІЙ МУЗИЦІ: ЖАНРОВЕ ПОХОДЖЕННЯ ТА СТИЛЬОВА ЕВОЛЮЦІЯ". Музичне мистецтво і культура 2, № 31 (20 травня 2021): 187–97. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-2-15.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – визначити основні історичні етапи та жан- рові чинники розвитку семантики моторності у фортепіанній музиці, виявити функціональну та смислову множинність моторного тема- тизму як зумовленого ідеєю відтворення в музиці багатства рухової енергії людини. Методологія роботи зумовлюється єдністю історіо- графічного та семантичного підходів, передбачає поглиблення тексто- логічних оцінок та індивідуально-стильових характеристик. Наукова новизна даної статті зумовлюється тим, що вивчення сфери фор- тепіанної моторності надає можливості виявляти специфічні ігрові семантичні показники музично-виконавського процесу та музичного тексту, підтверджувати наявність у музиці образного віддзеркалення антиномій порядку – свободи, відсторонення – прийняття, дієвості – ілюзорності, завершеності – відкритості, наслідування – винаходу, втілення – перевтілення, деяких інших. Розкривається єдність техно- логічних умов та образно-рольового призначення тематизму «загальних форм руху», його фундаментальне значення для фортепіанної поетики. Висновки. Найбільш результативним положенням щодо матеріалу да- ної статті є те, що «загальні форми руху», які буквально відтворюють енергію моторної сфери, тобто кінетику музичного звучання й відбит- тя в ній динамічності життєвого процесу, припускають предметну конкретизацію усередині загального семантичного поля даної музич- но-текстової сфери. Від ранньої класицистської епохи семантика мо- торності передається бетховенській поетиці, а далі – романтичному способу відтворення динаміки буття, на основі певних жанрових форм та їх фактурно-тематичних принципів, тобто більше залежить від спільних композиторських рішень; у період пізнього романтизму й далі домінуючим у сфері моторного тематизму з його семантичними функ- ціями постає індивідуальне авторське стильове начало, тому семан- тика моторності набуває більш диференційованих форм, залишаючись, однак, найбільш широким базисом музичного мислення й мовлення.
31
Соколова, О. В. "СТИЛІСТИЧНЕ АРАНЖУВАННЯ НІМЕЦЬКОМОВНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ПРОМОВИ". Nova fìlologìâ 2, № 81 (23 червня 2021): 123–29. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті текст публічної промови трактується як соціальна дія суб’єкта, який формулює свої комунікативні інтенції відповідно до ситуації і соціокультурних умов спілкування, а також до загальної стратегії мовної поведінки та тактики взаємодії з адресатом. Сучасний стан лінгвістичної парадигми характеризується антропоцентричним підходом, сутність якого полягає у зверненні до ролі людини у процесі породження та сприйняття мови. Особливу роль відіграє виявлення та вивчення найбільш ефективних засобів оптимізації вербального впливу на слухача, що є значним внеском у розвиток культури мовлення та політичної комунікації. У статті стверджується, що динаміка суспільного розвитку спричиняє зміни в області політичної комунікації і постійно висуває нові вимоги до мови. Створюється нове поле для формування відносин між державою та суспільством, між політиками та громадянами. У контексті таких зрушень на перший план виходить не тільки лінгвістичний аналіз публічних промов Гельмута Коля як окремого жанру політичного дискурсу, а й аналіз соціально-політичних обставин, за яких вони створюються. Теоретичну основу дослідження становлять праці українських та закордонних фахівців у галузі: політичної лінгвістики та політичного дискурсу (В.З. Демьянков, Н.М. Попова), теорії риторики (І.Ю. Ковальчук, Л.І. Мацько), жанру публічної промови (М.О. Діденко, М.С. Дорофеєва, Х. Шойрле), теорії стилістичних фігур (Н.М. Разинкіна, І.І. Радченко, К.А. Киянова), функціональної стилістики (І.Ю. Ковальчук, А.П. Сковородніков). Вказується на те, що кожний із проаналізованих образних мовних засобів має значні можливості для уточнення прагматичних інтенцій мовця і для посилення впливу оратора на слухацьку аудиторію. Обґрунтованість отриманих результатів забезпечується значною кількістю проаналізованих німецьких прикладів (понад 400 мовних одиниць), а також застосуванням комплексної методики аналізу, із залученням сучасних комунікативно- прагматичних, дискурсивних методів, їх поєднанням із традиційними описовими прийомами.
32
САРАЄВА, Ірина. "МИСТЕЦЬКІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ В ПРОСТОРІ ДОШКІЛЬНОГО ДИТИНСТВА". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (грудень 2020): 118–26. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-118-126.
Повний текст джерелаАнотація:
АНОТАЦІЯ У статті висвітлено зміст мистецької освіти дітей дошкільного віку із залученням їх до різних видів діяльності (образотворчої, музичної, художньо-мовленнєвої, театрально-ігрової). Мистецтво є складником культури, творче відображення дійсності в художніх образах, творча художня діяльність, соціальний і виховний ефект якої відомий людям із глибокої давнини. З’ясовано поняття «художній образ» як універсальну категорію мистецтва, основний продукт художньої творчості, який слугує елементом взаємозв’язку між мистецтвом, життям і свідомістю. Теоретичне підґрунтя дошкільної освіти в системі мистецької освіти закладено Л. Виготським, М. Каганом, О. Комаровською, О. Рудницькою, І. Франком, А. Флієром та іншими вченими. У статті розкрито специфіку мистецьких видів діяльності дитини художньо-творчої спрямованості (образотворчу, музичну, художньо-мовленнєву, театрально-ігрову), які є підґрунтям для формування оцінно-контрольних дій як у процесі діяльності, так і за її результатами. Зазначено, що для розвитку творчого потенціалу дитини дошкільного віку важливо збагачувати емоційно-естетичний досвід засобами образотворчого мистецтва. З’ясовано, що образотворча діяльність не тільки свідчить про певні особливості психічного розвитку дитини, але й забезпечує його, стимулює пізнавальну активність, започатковує основи творчої діяльності. Висвітлено проблему художньо-творчої діяльності дітей дошкільного віку, визначено показники та критерії, за якими можна оцінювати художню творчість дітей; методи, прийоми керівництва та навчання дітей художньої діяльності. Зазначено, що образотворчо-мовленнєва діяльність як різновид художньо-мовленнєвої діяльності стимулює дітей до активного мовлення і формує образотворчо-мовленнєву компетенцію. Визначено види художньо-мовленнєвої діяльності, в яких мовленнєва творчість реалізується в різноманітних формах. Окреслені види діяльності мистецької освіти в дошкільному віці формують особистість дитини, розвивають її творчі здібності, інтуїтивно спрямовують прояви дитини до оцінно-контрольних дій. Ключові слова: мистецька освіта, художній образ, художня творчість, образотворча діяльність, художньо-мовленнєва діяльність, діти дошкільного віку.
33
Cамойленко, О. В. "КВАЗІКОМПОЗИЦІЯ ЯК ПРОДУКТИВНИЙ СПОСІБ ТВОРЕННЯ ОКАЗІОНАЛЬНИХ СЛІВ У РОМАНАХ ТЕРРІ ПРЕТЧЕТТА". Лінгвістичні дослідження, № 55 (2021): 49–58. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2021.55.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню використання оказіональних слів у творчості відомого британського письменника кінця ХХ ст. Террі Претчетта. Доведено, що квазікомпозиція, під якою розуміють творення складних слів не шляхом конденсації речень і словосполучень, а за аналогією до словотвірних моделей або окремих лексичних одиниць, які вже активно функціонують у мові та мовленні, є продуктивною в моделюванні оказіоналізмів у творчості Террі Претчетта. Мета статті – виявлення особливостей функціонування квазікомпозиції як одного з провідних способів творення оказіоналізмів у романах цього автора. Мета передбачає виконання таких завдань: 1) аналіз природи оказіональних слів; 2) визначення особливостей оказіональних слів Т. Претчетта; 3) опис продуктивних моделей творення оказіональних квазікомпозитів цього письменника. Матеріалом дослідження стали ранні романи Т. Претчетта «Колір магії» та «Химерне світло». У процесі дослідження використано такі методи: 1) метод аналізу літературних джерел для тлумачення терміна “оказіональне слово”; 2) метод дистрибутивного аналізу для визначення складників лексичних одиниць; 3) метод формального аналізу для опису квазікомпозитів та словотвірних зразків. Виявлено такі особливості утворення оказіональних одиниць: 1) використання кореневих морфем у нетиповій для них функції афіксоїда; 2) поєднання продуктивних афіксоїдів з новими, нетиповими коренями; 3) використання термінологічних елементів грецького та латинського походження; 4) поєднання кореневих морфем, що зазвичай не поєднуються; 5) поєднання основ, між якими важко знайти семантичний або логічний зв’язок; використання значної кількості власних назв. Оказіоназізми у творчості Террі Пратчетта виконують інформаційну функцію, даючи читачам уявлення про особливості невідомої реальності: нові слова подають його образний світ як реальний із суспільним життям, економікою, культурою та наукою.
34
Бойчук, Валентина, та Наталія Єфремова. "ОСОБЛИВОСТІ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ПЕСИМІЗМУ ПЕРСОНАЖА В ТЕКСТІ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)". Актуальні питання іноземної філології, № 12 (22 червня 2021): 18–23. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-12-3.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню особливостей ідентифікації песимізму персонажа в тексті художнього твору. Художній текст є узагальненим образним відображенням дійсності у всьому різноманітті її індивідуально- соціальних виявів. Оскільки аналізовані фрагменти художніх творів є стилізованим мовленням, розглядаємо художній текст як відображену реальність, що експлікує окремі фрагменти дійсності та фіксує реальні комунікативні ситуації, набуваючи при цьому певного прагматичного потенціалу. Аналіз лексичного контексту дозволив виявити набір мовних засобів, які безпосередньо або опосередковано вказують на песимістичні диспозиції, атрибуції, настрій або когнітивні стратегії персонажа художнього твору. Встановлено, що безпосередніми індикаторами песимізму персонажа в тексті художнього твору є мовні одиниці, які містяться в мові персонажів, авторських ремарках та авторських описах в англомовних художніх текстах. Сюди належать лексичні та фразеологічні одиниці на позначення песимізму. Виявлено, що повна ідентифікація песимізму персонажа художнього твору здійснюється за допомогою лексеми pessimism і похідних одиниць pessimist, pessimistic, pessimistically, які вказують на особливості індивідуальної та соціальної поведінки індивіда. Прикметникові лексичні одиниці, які позначають якісні ознаки песимізму, є засобами часткової ідентифікації песимізму персонажа художнього твору. Фразеологічні одиниці, які влучно передають психологічний стан персонажа, виражають його емоції, почуття, переживання і вказують на оцінне ставлення до навколишньої дійсності, у конкретних комунікативних умовах є потужним засобом мовленнєвої реалізації песимістичного світобачення. Серед фразеологічних одиниць, що ідентифікують песимізм персонажа в тексті художнього твору, є власне фразеологізми та паремії. Опосередкованими індикаторами песимізму персонажа є контекстуальні маркери песимізму – фрагменти художнього тексту, в яких за допомогою мовних засобів, що вирізняються негативно-оцінною семантикою своїх елементів, фіксуються, підтверджуються, уточнюються, доповнюються і пояснюються причини, аспекти, наслідки та способи вияву песимізму персонажа художнього твору.
35
Глуховцева, Катерина, та Ірина Глуховцева. "Фраземіка повісті І. Я. Франка «Перехресні стежки»". Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae 66, № 1 (22 квітня 2022): 29–40. http://dx.doi.org/10.1556/060.2021.00003.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано фраземіку повісті Івана Франка «Перехресні стежки» (118 одиниць) як культурний феномен, з допомогою якого автор відобразив ментальні риси українців, зміг передати психологію дійових осіб, їхній душевний стан. У роботі використано описовий метод вивчення мов-них фактів з його прийомами зовнішньої і внутрішньої інтерпретації. Автори доводять, що центром фраземікону є вислови соматичного культурного коду.Найбільш фразеологічно навантаженими в тексті є слова око (очі) і серце, адже вони входять до складу стійких сполучень слів, з допомогою яких автор передав психологічні особливості погляду комунікантів, внутрішні переживання дійових осіб (їхні хвилювання, стан закоханої людини, без-душність, байдуже ставлення до навколишніх тощо), охарактеризував персонажів за внутрішніми якостями.На периферії залишилися фраземи релігійного, антропного, фітоморфного, предметного, при-роднього коду та морального субкоду. Це пояснюємо активним уживанням у багатьох мовах, зо-крема й українській, в усному та писемному мовленні фразем соматичного коду, а також тим, що соматизми – слова з глибокою й давньою символікою, здатні передати психологічний стан учасників комунікації. Фраземіка повісті І. Франка «Перехресні стежки» має велике значення для реалістично-го змалювання образів, реалізації засад «філософії серця».Лексико-фразеологічні засоби автор використав для відображення особливостей погляду, від-творюючи зовнішні прояви психологізму комунікантів. Це реалізовано шляхом уведення до складу фразем експресивно забарвлених дієслів. Рідше образний конкретизатор око автор уживає у складі фразеологізму, що не пов’язаний з особливостями погляду. Тоді, імовірно, маємо справу з наймену-ваннями, які передають внутрішні прояви психологізму героїв твору.І. Франко віддає перевагу тим фраземам, що мають значний ступінь експресивності, що спонукає його до уведення до складу стійких сполучень слів просторіччя, народнорозмовної лексики тощо. Тому значна частина фраземікону – це узусні вислови. За походженням фраземи, уживані в повісті І. Франка «Перехресні стежки», можна поділити на кілька груп. Першу з них складають фраземи, узяті з усного мовлення, другу – з ремісничої термінології, третю – з літературних джерел. Загалом стійкі сполучення слів, використані в повісті, дали можливість авторові подати експресивно наси-чені характеристики подій, обставин, героїв твору, відтворити мовну специфіку ареалу.The paper analyzes the phraseology in Ivan Franko’s novel Crossroads (118 units) as a cultural phenomenon, through which the author reflected the mental traits of Ukrainians, and was able to convey the psychology of the protagonists, their state of mind. The descriptive method of studying linguistic facts with its methods of external and internal interpretation is used in the work. The authors argue that the centre of the phraseicon is occupied by expressions of the somatic cultural code.The most phraseologically loaded in the text are the words eye (eyes) and heart because they are part of stable combinations of words, through which the author conveyed the psychological characteristics of the communicators, the inner experiences of the protagonists (their excitement, love, indifference to surroundings, etc.) and described the characters by their internal qualities.The phrases of the religious, anthropic, phytomorphic, objective, and natural code as well as the moral subcode remained on the periphery. This is explained by the active use of phrases of the somatic code in oral and written speech in many languages, including Ukrainian, as well as by the fact that somatisms are words with deep and ancient symbolism that can convey the psychological state of communication participants. The phraseology in Ivan Franko’s novel Crossroads is of great importance for the realistic depiction of images and the implementation of the principles of “philosophy of the heart”.The author used lexical and phraseological means to reflect the peculiarities of the view, reproducing the external manifestations of the psychologism of communicators. This is realized by introducing expressively coloured verbs into the phrases. Less often, the author used the figurative concretizer eye as part of a phraseology that is not related to the features of the view. Here, probably, we are dealing with names that convey the inner manifestations of the psychology of the heroes in the work.Ivan Franko preferred the phrases that have a significant degree of expressiveness, which encouraged him to introduce words of common parlance, vernacular vocabulary, and so on into the stable combinations. Therefore, a significant part of the phrasemicon is made up by oral expressions. According to their origin, the phrasemes used in Ivan Franko’s novel Crossroads can be divided into several groups. The first of them consists of phrases taken from oral speech, the second one is from craft terminology, while the third group is from literary sources. In general, the stable combinations of words used in the novel allowed the author to present expressively rich characteristics of events, circumstances, and characters in the work as well as to reproduce the linguistic specificity of the area.
36
N.M., Syromlia. "EXPLICATION OF THE IMAGE OF FIRE IN THE LYRICS OF A. BELY (1890–1910)." South archive (philological sciences), no. 85 (April 12, 2021): 48–51. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-85-7.
Повний текст джерелаАнотація:
Purpose. The article is dedicated to a linguistic approach to analysis of symbolic meanings of the element of Fire in the poetry of Russian symbolist A. Bely.Methods. Symbolism of the element of Fire is studied from linguistic and linguoculturological points of view. The descriptive method was used to select and describe citation material, linguistic and statistical analysis allowed to determine the most frequent constructions, comparative analysis of symbolism of fire was used to identify the author's symbolic meanings on the background of traditional ones.Results. On the one hand the subject of the studying is traditional symbolism of the element of fire conditioned by German-Scandinavian mythology and by binary archetypical oppositions. On the other hand, we defined new author’s symbolism conditioned by the author’s poetic worldview.Archetypes are represented with binary oppositions actualizing the semantics of vertical direction, ambivalence, animism and anthropomorphism. The main traditional meanings of the culturological symbol “Fire” are as follows: a living, mobile element, a symbol of divine energy, the myth world of divine essences, a substitute for God on Earth, characterized by the properties of ambivalence – a symbol of creation and destruction, life and death, also a symbol of fertility, a symbol of passion, strong feelings and desires, a symbol of transformation, rebirth, interaction of the elements, a symbol of purification and healing, light, masculinity, a symbol of creativity, inspiration. The author’s symbolic meanings are expressed according to his rethinking of the myths and archetypes and explication of the meaning in the nearest surrounding of the concept Fire in the texts. So, A. Bely’s individual semantics of the element of fire is: symbol «Fire» is interpreted as a retribution, a challenge, correlates with the symbolist visionary “experience”, fabric, celestial phenomena – “dawns” and “sunsets” as the embodiment of information of a subtle world, the human body and his mental world, artifacts, precious stones on the basis of shades of red and yellow colours and the properties of transparency, “earthly” fire symbolizes physical-vital experiences, “heavenly” fire – “the ignition of a spiritual man”.Conclusions. Thus, the use of the mythologeme Thor, the author’s understanding of archetypal oppositions in the semantic circle of the image of fire led to the expression of traditional and individual-author interpretations of the symbolism of fire in the lyrics of A. Bely.Key words: Russian symbolism, poetry, element of Fire, A. Bely, traditional and author’s semantics. Мета статті – дослідити експлікацію символічних значень образу вогню в поезії російського символіста А. Бєлого.Методи дослідження. В даній студії символізм стихії вогню вивчається з лінгвістичної та лінгвокультурологічної точок зору. За допомогою прийомів описового методу відібраний та описаний цитатний матеріал, лінгвостатистичний аналіз дав змогу визначити найбільш частотні конструкції, порівняльно-зіставний аналіз символіки стихій використовувся для виявлення авторських символічних значень стихії вогню на тлі традиційних, які були знайдені у культурологічних словниках, енциклопедіях.Результати дослідження. Виявлені та описані механізми, що дозволяють експлікувати традиційні та індивідуально-авторські символічні значення образу вогню в ліриці А. Бєлого: це є взаємодія міфологем та архетипів, виявлених у най-ближчому оточенні образу, експлікованого лексемою «вогонь». З одного боку, предметом вивчення є традиційна символіка стихії вогню, зумовлена німецько-скандинавською міфологією та бінарними архетипічними опозиціями, визначеними у поетичному мовленні автора. З іншого боку, проаналізовано індивідуально-авторську символіку, зумовлену поетичним світогля-дом поета-символіста. Архетипи представлені бінарними опозиціями, що актуалізують семантику вертикального напрямку, амбівалентності, анімізму та антропоморфізму. Основні традиційні значення культурологічного символу «Вогонь» пред-ставлені у словниках та енциклопедіях символів, міфологій: живий, рухливий елемент, символ божественної енергії, світ божественних сутностей, субститут Бога на Землі, що характеризується властивостями амбівалентності – символ створення і руйнування, життя і смерті, символ родючості, символ пристрасті, сильних почуттів і бажань, символ перетворення, від-родження, взаємодії стихій, символ очищення і зцілення, світла, мужності, символ творчості, натхнення. Індивідуально-авторські символічні значення формуються відповідно до його переосмислення міфів та архетипів. Отже, індивідуально-авторські символічні значення стихії вогню А. Бєлого такі: символ «Вогонь» трактується як відплата, виклик, він корелює із символістичним візіонерським «переживанням», тканиною, небесними явищами – «світанками» та «заходами сонця» як втілення інформації тонкого світу, людського тіла та його психічного світу, артефактів, дорогоцінних каменів на основі від-тінків червоного та жовтого кольорів та властивостей прозорості, «земний» вогонь символізує фізично-життєві переживання, «небесний» – «займання духовної людини».Висновки. Таким чином, використання міфологеми Тор, авторське осмислення архетипних опозицій у семантичному колі образу вогню зумовило вираження традиційних і індивідуально-авторських інтерпретацій символіки вогню в ліриці А. Бєлого досліджуваного періоду.Ключові слова: російський символізм, поезія, стихія вогню, А. Бєлий, традиційна та авторська символіка.
37
Венжинович, Наталія. "Фразеологізми української мови на позначення дій, вчинків, поведінки людини (на матеріалі прози закарпатоукраїнського письменника Мирослава Дочинця)". Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae 65, № 2 (24 лютого 2022): 393–409. http://dx.doi.org/10.1556/060.2020.00031.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню фраземіки у прозі сучасного закарпатоукраїнського письменника Мирослава Дочинця. Вперше проаналізовано найвагоміші лінгвокультурологічні особливості фразеологічних одиниць на позначення дій, вчинків, поведінки людини, зафіксованих у художніх творах зазначеного автора.Актуальність теми дослідження зумовлена потребою подальшого опрацювання в українському мовознавстві питань, пов’язаних із вивченням індивідуально-авторського фразеовживання, посиленням в україністиці інтересу до діалектної фразеології української мови, відсутністю ґрунтовних досліджень, присвячених вивченню художньої мови зазначеного закарпатоукраїнського прозаїка. З’ясовано, що cаме діалектна фразеологія найкраще відтворює суспільний досвід, звичаї, обряди, особливості менталітету мовців, які проживають на Закарпатті.Відібраний фактичний матеріал опрацьовано за допомогою описового методу для виділення тематичних груп фразеологізмів. Метод контекстуального аналізу використано для з’ясування функціональних і стилістичних можливостей фразем у прозових творах Мирослава Дочинця. Описовий метод уможливив теоретичне узагальнення результатів дослідження, систематизацію дібраного матеріалу. Для уточнення семантики фразем використано метод компонентного аналізу.У матеріалі дослідження виокремлено близько 600 фразеологічних одиниць. Досліджено розвиток фразеологічного значення, що дало змогу встановити, як їхні універсальні закономірності, так і суто національну (регіональну) специфіку. Автор констатує, що фразеологічні одиниці, зафіксовані у художніх творах, мають яскраве експресивно-емоційне та оцінне забарвлення, вони надають тексту образності. Фраземи виразно та влучно характеризують ознаки, дії, які можна застосувати до багатьох конкретних фактів мовлення. Мовний стиль творів – феномен, результат невтомної творчої діяльності письменника.Спостережено, що, характеризуючи персонажів чи їхній стан, Мирослав Дочинець часто використовує компаративні фразеологізми. Вживання фразем допомогло письменнику відтворити колорит рідного краю, розкрити характери, позитивні та негативні вчинки героїв, фізичний та емоційний стан персонажів, яскраво та оригінально відобразити їхнє живе мовлення.Унаслідок проведеного дослідження доходимо висновку, що фразеологічні одиниці, функціонуючи у художніх творах Мирослава Дочинця, виконують важливу інтенсифікаційну роль, зокрема, виступають виразними репрезентантами традицій, звичаїв, побутових реалій, характерних для закарпатців. Авторські видозміни (структурні, образно-смислові) значною мірою розширюють функціональне поле таких висловів.The aim of this paper is to describe the phraseologisms in the prose by the Transcarpathian Ukrainian writer Myroslav Dochynets. The most important linguocultural peculiarities of phraseological units denoting human actions, deeds, and behaviour fixed in the works of arts by the above-mentioned author have been analyzed for the first time.The topicality of the study is determined by the need of further elaboration on the issues in Ukrainian linguistics related to the studying individual phraseologisms used by authors of literary works, the increase of interest to dialect phraseology in the Ukrainian language, the lack of thorough studies dealing with texts written by the above-mentioned Transcarpathian Ukrainian prosaist. It has been claimed that it is dialectal phraseology that best of all reproduces the experience, customs, rituals, and mental peculiarities of native speakers living in Transcarpathia.The collected empirical material has been elaborated by means of the descriptive method for distinguishing thematic groups of phraseologisms. The method of contextual analysis has been used for ascertaining functional and stylistic possibilities of phraseologisms in the prose by Myroslav Dochynets. The descriptive method enabled the theoretical generalization of the results achieved in the study and the systematization of the selected material. The method of componential analysis has been used for specifying the meaning of phraseologisms.Approximately 600 phraseological units have been extracted from the empirical material. The development of phraseological meaning has been under investigation, which enabled ascertaining both their universal regularities and national (regional) specificity. The author claims that phraseologisms fixed in the works of art have a vividly expressed emotional and assessing colouring, lending picturesqueness to the text. Phraseological units characterize signs and actions vividly and neatly, which may be applied to a great number of concrete facts of speech. The style of the works is a phenomenon, the result of the writer’s untiring creative activities.It has been observed that describing characters and their state, Myroslav Dochynets often uses comparative phraseologisms. Their use helped the writer to recall local colouring, to reveal tempers, positive and negative deeds of the characters, physical and emotional state of personages, and vividly and originally express their spoken tongue.As a result of the study, a conclusion is drawn that phraseological units functioning in the works of art by Myroslav Dochynets play an important intensifying role, in particular, they appear as expressive representatives of traditions, customs, and everyday realia typical of Transcarpathians. The author’s modifications (structural, picturesque, notional) expand the functional field of such expressions to a large extent.
38
Омельковець, Руслана, та Раїса Христіанінова. "Флористичні найменування в поетичній збірці Віктора Лазарука «Літораль»: функціонально-стилістичний аспект". Лінгвостилістичні студії, 25 червня 2021, 100–112. http://dx.doi.org/10.29038/2413-0923-2021-14-100-112.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено набір фітономенів у художньо-поетичному мовленні В. Лазарука на прикладі поезій збірки «Літораль», здійснено аналіз семантико-стилістичного потенціалу цих лексем, з’ясовано функціонально-стилістичні особливості флоронайменувань як одиниць поетичного мовлення. Фактичний матеріал засвідчує продуктивність використання флоролексем у ролі стилістем та ексресем широкого емоційно-оцінного плану. Образна природа флоролексем підпорядковується індивідуально-авторському осмисленню.
39
Кравченко-Дзондза, Олена. "МОВНИЙ АСПЕКТ ІДІОСТИЛЮ ВІКТОРА ПЕТРОВА". Рідне слово в етнокультурному вимірі, 17 вересня 2021, 112–21. http://dx.doi.org/10.24919/2411-4758.2021.213927.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті уточнено поняття картини світу та ідіостилю письменника, простежено реконструкцію картини світу письменника у парадигмі сучасних досліджень, розглянуто систему образно-виражальних засобів художнього мовлення письменника крізь призму «інтелектуальної» прози ХХ століття. Визначено інтертекстуальність як характерну рису літературної практики Віктора Петрова у парадигмі сучасних уявлень про фоновий контекст мовно-образної картини світу письменника.
40
Височан, Зоряна. "НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ НЕВЕРБАЛЬНИХ ТА ЕТИКЕТНИХ КОМПОНЕНТІВ КУЛЬТУРИ ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ПРАВОЗНАВСТВА". Молодь і ринок, № 6/185 (1 березня 2021). http://dx.doi.org/10.24919/2308-4634.2020.225747.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подано аналіз науково-теоретичних аспектів структурування та сутнісну характеристику невербальних і етикетних компонентів культури діалогічного мовлення майбутніх фахівців з правознавства як важливих передумов і складників формування їхньої комунікативної компетентності та професійного становлення. Розкрито міждисциплінарний характер цієї проблеми. Здійснено класифікацію і структурний аналіз невербальних (несловесних, немовних) образно-виражальних засобів передачі інформації. Розкрито сутність етикету як важливого зовнішнього засобу, чинника і вияву процесу діалогування. Схарактеризовано його суть як усталеного, соціально унормованого стилю і порядку поведінки та вияву зовнішньої культури людини і суспільних відносин загалом. Розкрито суть мовного і мовленнєвого видів етикету як підсистем словесних форм ввічливості, притаманних певним етнічним і соціальним спільнотам, та функційних підсистем з особливим набором знаків і правил їхнього поєднання. Акцентовано на значенні і функціях інтонації як зовнішнього вияву невербальних і етикетних компонентів спілкування, що відіграють важливу роль у процесі діалогування.