Статті в журналах з теми "Оборона України"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Оборона України.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Оборона України".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Телелим, В. М., В. В. Шевчук та А. В. Баргилевич. "Методичний підхід до визначення пріоритетності важливих об’єктів в зоні територіальної оборони, охорона та оборона яких покладається на формування територіальної оборони держави". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 4(41), (25 жовтня 2020): 37–43. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2020.41.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасний стан воєнно-політичної обстановки довкола України свідчать про наявність значного обсягу викликів різного характеру, до нашої країни, які надходять як зі сторони держав, які мають спільні з нами сухопутні та морські кордони, так і впливових воєнно-політичних та економічних країн і організацій (Сполучені Штати Америки, Північноатлантичний Альянс і Європейський союз), інтереси яких об’єктивно присутні в регіоні. В середині України такі суперечності відобразились територіальними претензіями зі сторони Російської Федерації, розпалюванням релігійних та етнічних суперечностей серед населення, що в свою чергу призвело до виникнення збройного конфлікту та, як наслідок, активної діяльності незаконних збройних формувань в окремих районах Донецької та Луганської областей. Водночас, серйозну загрозу становить активізація тероризму, незаконна торгівля зброєю, наркотичними речовинами, організована злочинність, тощо. Значне зростання таких загроз в Україні викликає необхідність розвивати підходи до забезпечення безпеки держави. Зважаючи на тенденції розвитку воєнних конфліктів сучасності, реалізації завдання забезпечення безпеки від зазначених загроз по праву належить територіальній обороні. Необхідність досліджень питань організації та ведення територіальної оборони України, пов’язана з відносно невеликою кількістю наукових праць з цієї проблематики, метою яких би було сформувати методичні підходи до визначення пріоритетності важливих об’єктів і комунікацій зони територіальної оборони, охорону та оборону яких здійснюють військові частини (підрозділи) територіальної оборони Збройних Сил України в особливий період з метою забезпечення їх надійного функціонування, задля забезпечення потреб населення та функціонування економіки країни.
2
Таран, А. В. "Основні результати діяльності Міністерства оборони України з реалізації завдань оборонної реформи у 2020-2021 роках та завдання на перспективу". Наука і оборона, № 3 (12 листопада 2021): 3–12. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2021-16-3-3-12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлені основні результати діяльності Міністерства оборони України з реалізації оборонної реформи у 2020-2021 рр. та окреслені завдання щодо її продовження на довгострокову перспективу. Міністерство оборони України визначило такі пріоритети оборонної реформи: 1. Боєздатні Збройні Сили. 2. Підготовлений, оснащений і мотивований військовий резерв. 3. Ефективна територіальна оборона. Враховуючи національний ресурсний потенціал та пріоритетність ключових завдань (заходів) оборонної реформи, у статті розкрита послідовність їх виконання Міністерством оборони України у короткостроковій, середньостроковій та довгостроковій перспективі відповідно до вимог, визначених Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України щодо розвитку спроможностей Збройних Сил України та інших складових сил оборони з метою гарантування захисту суверенітету та незалежності нашої країни.
3
Сегеда, С. П., та М. І. Паламар. "ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ГУМАНІТАРНОГО НАПРЯМУ ДЛЯ СЕКТОРУ ВОЄННОЇ БЕЗПЕКИ Й ОБОРОНИ В ПЕРІОД ВІДСІЧІ ТА СТРИМАННЯ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ". Воєнно-історичний вісник 37, № 3 (30 вересня 2020): 122–29. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2020-37-3-122-129.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджуються сучасні проблеми військової освіти у ракурсі захисту національних інтересів, зокрема, шляхи підвищення кваліфікації фахів- ців державної та публічної влади з питань безпеки й оборони держави. Здійснюється компаративний аналіз підготовки фахівців гуманітарного спрямування для сектору безпеки й оборони України у мирний період і в час збройної агресії Російської Федерації. Ключові слова: військова освіта, безпека і оборона, якість освіти, військові фахівці, гуманітарний напрям.
4
Pechyborsch, V. P., V. M. Yakimets, I. V. Ogorodniychuk, V. V. Yakimets та O. V. Pechyborsch. "Територіальна оборона та її медичне забезпечення – веління сьогодення". Ukrainian Journal of Military Medicine 3, № 1 (11 березня 2022): 5–18. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2022.1(3)-005.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи полягає в дослідженні позитивного досвіду АТО/ООС та шляхів оптимізації діяльності медичних сил ЗС України з метою створення оптимізованої моделі організації медичного забезпечення Сил територіальної оборони в умовах національного спротиву - територіальної оборони, руху опору та підготовки громадян України до національного спротиву.
Матеріали та методи. Вивчали стан організації медичного забезпечення Сил територіальної оборони, проблемні питання та шляхи їх вирішення на предмет позитивного досвіду організації медичного забезпечення Сил оборони в АТО/ООС та екстреної медичної допомоги (далі ЕМД) в надзвичайних ситуаціях (далі НС) в системі охорони здоров’я України та Єдиній державній системі цивільного захисту. Матеріалами слугували нормативно-правові акти, що регламентують діяльність медичних сил ЗС України, та ЕМД в НС, публікації у відкритих джерелах інформації. Методи досліджень: бібліографічний, аналітичний, системного підходу
Результати. В результаті проведеного аналізу визначено, що медичні сили ЗС України в цілому готові до виконання завдань за призначенням, але повна готовність медичної служби командування Сил територіальної оборони як органу управління медичним забезпеченням, медичної служби бригад та батальйонів Сил територіальної оборони у такий короткий термін не можлива, але є альтернативні варіанти вирішення цієї важливої державної проблеми.
Висновки. Медична служба Сил територіальної оборони зможе виконати завдання з надання медичної допомоги особовому складу підрозділів Сил територіальної оборони та населенню у повному обсязі при умові використання територіального принципу в єдиному медичному просторі із залученням сил і засобів територіальних підрозділів Центрів ЕМД та медицини катастроф областей та наявних закладів охорони здоров’я, підсистеми медичного захисту в Єдиній державній системі цивільного захисту.
5
Lobko, M. M. "Територіальна оборона України як фактор посилення обороноздатності держави". Наука і оборона 3, № 2 (11 липня 2019): 29–39. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2018-3-2-29-39.
Повний текст джерела
6
Янюк, Сергій. "ТЕРИТОРІАЛЬНА ОБОРОНА ЯК ПРОТИДІЯ ЗАГРОЗАМ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ". Актуальні проблеми державного управління 1, № 77 (19 червня 2019): 94–99. http://dx.doi.org/10.35432/1993-8330appa1772019170505.
Повний текст джерела
7
Корощенко, М. М., О. Л. Харитонов та А. М. Гордієнко. "Протиповітряна оборона кораблів (катерів) Військово-Морських Сил України у “війні дронів”: проблеми та шляхи підвищення ефективності". Системи озброєння і військова техніка, № 2(62), (8 червня 2020): 18–23. http://dx.doi.org/10.30748/soivt.2020.62.02.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуто питання щодо протиповітряної оборони кораблів (катерів) Військово-Морських Сил України від малорозмірних безпілотних засобів повітряного нападу (дронів). Проведений аналіз бойового застосування та порядок дій у сучасних військових конфліктах малорозмірних безпілотних літальних апаратів (БпЛА). Проведений узагальнений аналіз можливостей засобів протидії БпЛА провідних країн світу та України. Надані пропозиції щодо покращення протиповітряної оборони (можливості протидії) кораблів (катерів) ВМС України від малорозмірних БпЛА – дронів.
8
ХАРИТОНОВ, СЕРГІЙ. "Зміцнення військового правопорядку та окремі питання вдосконалення кримінального законодавства України". Право України, № 2020/02 (2020): 198. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-198.
Повний текст джерелаАнотація:
Оборона України, захист її суверенітету, недоторканності та територіальної цілісності від агресивних посягань, забезпечення державної безпеки є справою держави, суспільства та всього народу України, що знайшло чітке закріплення у статтях 17, 65 Конституції України. Ця діяльність держави та сус пільства загалом є правом усіх суб’єктів суспільного буття і кожного з них окремо, якому одночасно відповідає їх конституційний обов’язок. Цей обов’язок доцільно поділити на загальний – держави, суспільства і кожного громадянина України та спеціальний, який притаманний окремим суб’єктам, а саме: З бройним Силам України (ЗСУ), Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України. У сутності й взаємодії ці суб’єкти становлять воєнну організацію України. Для забезпечення належного функціонування воєнної організації та виконання завдань, які ставляться перед нею, держава створює фундаментальну нормативноправову базу, що визначає спеціальний правовий режим, щодо прав та обов’язків структурних одиниць цієї організації. Основою правового режиму є військова дисципліна та військовий правопорядок. Цей правовий режим реалізується через систему відповідних засобів: організаційних, економічних, правових. Серед останніх засоби кримінально-правового регулювання суспільних відносин у сфері кримінальної відповідальності за військові злочини, що мають загальнопревентивний (спеціальнопревентивний), виховний та каральний характер, відіграють суттєве значення. Саме кримінально-правова охорона суспільних відносин у сфері несення військової служби сприяє існуванню належної військової дисципліни та правопорядку у військових підрозділах, що слугує необхідним підґрунтям для забезпечення боєздатності цих підрозділів і загалом утво рюють стан обороноздатності та захищеності держави. У сучасних умовах, коли Україна пере буває, по суті, у стані збройного конфлікту, це значною мірою впливає на стан злочинності в різноманітних сферах життєдіяльності держави, зокрема й у ЗСУ та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства. Статис тичні дані Генеральної прокуратури України свідчать, що останнім часом, почи наючи з 2014 р., спостерігаються тенденції зростання кількості злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), що, безперечно, негативно впливає на забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, здатності воєнної організації України адекватно реагувати на будь-які акти ворожих дій із боку інших держав. Злочини проти порядку несення військової служби мають питому вагу в масиві всієї злочинності в Україні. Зрозуміло: якщо не вживати заходів, здатних суттєво вплинути на військову злочинність для стабілізації ситуації у сфері військового правопорядку та військової дисципліни, це створить серйозну загрозу для національної безпеки України. Мета статті – запропонувати внесення належних змін до змісту деяких статей чинного Кримінального кодексу України, які встановлюють кримінальну відповідальність за вчинення військових злочинів.
9
Пашинський, В. Й. "До проблеми визначення поняття "оборона держави" в системі національної безпеки України". Адміністративне право і процес, № 1 (19) (2017): 4–14.
Знайти повний текст джерела
10
Sidelnykova, L. P., та S. О. Rudyk. "БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБОРОНОЗДАТНОСТІ УКРАЇНИ". Actual problems of regional economy development 2, № 17 (30 листопада 2021): 56–67. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.17.56-67.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття спрямована на дослідження особливостей бюджетної політики фінансового забезпечення обороноздатності України протягом 2011-2020 років. Доведено, що внаслідок перманентної недофінансованості, боєздатність української армії на початку російської агресії була зниженою. Встановлено, що негативна тенденція щодо недостатнього фінансування оборонних заходів зберігається і сьогодні, не дозволяючи Україні досягти необхідного рівня захищеності держави, тому питання ефективного формування та використання видатків державного бюджету на оборону не втрачають актуальності.
Метою статті є здійснення моніторингу сучасних реалій фінансування сектору оборони і визначення напрямів оптимізації фінансового забезпечення обороноздатності України в умовах посилення гібридних викликів.
Специфіка наукових завдань, що становлять предмет дослідження, вимагала використання комплексу спеціальних методів, застосування яких допомогло визначити тенденції фінансування оборонних видатків і виявити реальні та потенційні загрози і проблеми фінансового забезпечення обороноздатності України. Рівень забезпечення потреб держави щодо фінансування національної оборони охарактеризовано за трьома напрямами: видатки на оборону за функціональною класифікацією видатків; бюджетні програми Міністерства оборони України за програмною класифікацією; грошове забезпечення військовослужбовців за економічною класифікацією видатків бюджету.
В результаті дослідження доведено, що ключовим аспектом бюджетної політики України щодо фінансового забезпечення її обороноздатності є ефективне формування та використання коштів державного бюджету на фінансування Збройних Сил України. В умовах посилення гібридних викликів оборонний бюджет нашої держави має поступово зростати, передбачаючи модернізацію Збройних Сил України шляхом закупівлі озброєння і військової техніки; перехід сектору безпеки і оборони на стандарти НАТО; побудову професійної армії як комплексного процесу, в якому комплектування ЗСУ за контрактом є лише одним з елементів; підвищення рівня грошово-матеріального забезпечення та соціального захисту військовослужбовців.
11
Тробюк, Дмитро. "ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЖАНДАРМЕРІЇ ФРАНЦІЇ ТА МОЖЛИВОСТІ ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ У НАЦІОНАЛЬНІЙ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 79, № 1 (21 лютого 2020): 125–36. http://dx.doi.org/10.32453/3.v79i1.101.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведений аналіз діяльності Національної жандармерії Франції у правоохоронній сфері. У Франції правоохоронні органи функціонують у системі органів виконавчої влади, охоплюючи такі сфери суспільних відносин, як внутрішні справи, фінанси, економіка, оборона тощо. Аналізуючи структуру та організацію правоохоронних органів Франції, слід відмітити, що ця держава, на відміну від Великої Британії, має аж два види національних поліцейських сил: Національну поліцію та Національну жандармерію.До основних функцій, які виконує Національна гвардія України, належать: охорона громадського порядку, забезпечення захисту та охорони жит-тя, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів громадян. Розвиток та реформація Національної гвардії України у зв’язку з необхідністю розробки нових підходів зумовлює використання кращих іноземних практик щодо забезпечення захищеності громадян та забезпечення публічного порядку. Важлива роль у виконанні цього завдання відводиться підрозділам мобільної жандармерії. Мобільна жандармерія – один із підрозділів Національної жандармерії Франції, який виконує завдання по підтриманню громадського порядку, а саме забезпечення безпеки під час проведення масових заходів, затримання порушників, їх конвоювання, супроводження, захист дипломатичних представництв Франції у інших країнах.На сьогодні проблема ефективної організації охорони громадського порядку підрозділами Національної гвардії України залишається невирішеною, адже існує актуальна необхідність кардинальної перебудови патрульної служби. Французька модель правоохоронних органів має як свої особливі риси, так і загальні характеристики, які притаманні правоохоронним системам багатьох країн Європи. Специфіку жандармерії як особливого військового формування підтверджує те, що Австрія, Іспанія, Італія, Франція, які знижують чисельність своїх збройних сил, чисельність жандармерії навпаки збільшують. Так у Франції побудова служб громадської безпеки характеризується наявністю підрозділів, покликаних посилювати поліцейські функції забезпечення громадського порядку. Запропоновані рекомендації використання досвіду організації служби з охорони громадського порядку Національної жандармерії Франції підрозділами Національної гвардії України.
12
Ткачов, В. В., В. В. Камінський, Г. С. Степанов та П. В. Оріховський. "Погляди на організацію протиповітряної оборони в сучасних умовах". Наука і оборона, № 4 (24 лютого 2022): 13–16. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2021-17-4-13-16.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі аналізу локальних війн та збройних конфліктів визначено, що засоби повітряного нападу стали не лише найважливішими, а й єдиними засобами досягнення поставленої мети операції. Маючи велику кількість високоточних засобів ураження дальньої дії, противник може провести стратегічну повітряну наступальну операцію. Стратегічним діям повітряного противника необхідно протиставити стратегічні дії сил оборони України у відповідь. Ці дії повинні проводитись у формі протиповітряній обороні України або у формі стратегічної операції з відбиття повітряного нападу противника. За результатами аналізу реформування протиповітряної оборони України визначено, що в сучасних умовах розмежування функцій генерування військ (сил) та їх застосування виникла необхідність перегляду і приведення системи протиповітряної оборони України до стандартів НАТО. Запропоновано модель організації протиповітряної оборони держави, засновану на принципах, які підтверджуються тривалою практикою і результатами наукових досліджень.
13
Сергійчук, В. В. "ДОСВІД ДЕЯКИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН ЩОДО КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (25 березня 2020): 161–65. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).380.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено детальний аналіз систем охорони державної таємниці у Франції, Естонії й Узбекистані, які були порівняні із системою охорони державної таємниці України. У процесі вищезазначеного аналізу було досліджено закордонне законодавство щодо систем захисту державної таємниці та положення місцевих кримінальних кодексів щодо охорони державної таємниці як механізм захисту державної таємниці. Порівнювались вид і розмір покарання за вчинення злочинів, пов’язаних із розголошенням інформації, що становить державну таємницю, у Франції, Естонії, Узбекистані й Україні. У результаті було з’ясовано, що найсуворіше покарання за розголошення державної таємниці передбачене Кримінальним кодексом Франції та становить до тридцяти років позбавлення волі, тоді як Кримінальний кодекс Узбекистану передбачає позбавлення волі до п’яти років. Найбільш детальна класифікація інформації, що становить державну таємницю, існує в Естонії, де вся інформація розподілена на класи та підкласи, для кожного такого класу і під-класу визначаються тип секретності та термін охорони її державою. На основі всієї дослідженої інформації та документів ми пропонуємо внести зміни до відповідних положень Кримінального кодексу України та Закону України «Про державну таємницю», щоб запозичити найкращий європейський досвід, зокрема ми пропонуємо встановити кримінальну відповідальність для юридичних осіб за розголошення державної таємниці та посилити покарання за злочини у сфері охорони державної таємниці. Більше інформації та цікавих фактів ви можете знайти, прочитавши повну версію статті.
У зв’язку з необхідністю розвитку України в галузі оборони ми запропонували систематизувати перелік секретної інформації в галузі оборони, розділивши її на три рівні: конфіденційна оборонна, секретна оборонна, надзвичайно секретна оборонна.На основі закордонного досвіду кримінально-правової охорони державної таємниці зроблено висновки щодо необхідності вдосконалення українського законодавства у сфері охорони відомостей, що становлять державну таємницю.
14
Луцький, Олександр. "ОБҐРУНТУВАННЯ НЕОБХІДНОСТІ РОЗРОБКИ НОВОЇ КОНЦЕПЦІЇ ПІДГОТОВКИ ПЕРСОНАЛУ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 85, № 2-3 (11 квітня 2022): 156–64. http://dx.doi.org/10.32453/3.v85i2-3.891.
Повний текст джерелаАнотація:
З прийняттям рішення Ради національної безпеки і оборони України “Про Стратегію воєнної безпеки України” розпочато новий етап удосконалення оборонних можливостей України. Підкреслено, що Стратегічний курс України спрямований на інтеграцію в НАТО. Підписана 10 листопада 2021 року в місті Вашингтон Хартія стратегічного партнерства США–Україна – стратегічний документ, який на десятиліття визначає, за якими напрямами розвиватимуться відносини між Україною і Сполученими Штатами. У цьому документі заявлено про рішучість поглиблювати стратегічне партнерство шляхом розширення двостороннього співробітництва в політичному, безпековому, оборонному, економічному, енергетичному, науковому, освітньому, культурному, гуманітарному напрямах та сфері розвитку. Сполучені Штати та Україна підтвердили життєво важливі національні інтереси щодо незалежної та демократичної України. Зміцнення спроможності України захищатися від загроз її територіальній цілісності та поглиблення інтеграції України до євроатлантичних інституцій є взаємопов’язаними пріоритетами. У цьому процесі чітко визначено місце Державної прикордонної служби України в секторі безпеки і оборони, необхідність імплементації в систему підготовки персоналу ДПСУ відповідних стандартів НАТО, що обґрунтовує необхідність розробки нової Концепції підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. У статті у загальному вигляді розкрито постановку проблеми, понятійний апарат, стисло проаналізовано дослідження щодо сучасного стану геополітичного положення України, законодавчих актів та технологічні аспекти питання розробки концепцій. Розкрито структуру Концепції та її положення, а також окремі етапи розробки положень Концепції, які доцільно імплементувати, ґрунтуючись на результатах оцінювання та порівняння можливої взаємосумісності зі стандартами НАТО.
15
Фролов, В. С., та В. М. Семененко. "Організація територіальної оборони України в умовах гібридної війни з Росією". Наука і оборона, № 2 (18 серпня 2021): 8–16. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2021-15-2-8-16.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах можливого широкомасштабного вторгнення збройних сил Російської Федерації на територію України гостро постає питання організації територіальної оборони в умовах гібридних загроз. Реальну сутність сучасної агресивної політики Росії відображають описані в статті чотири основні напрями загроз національним інтересам України та наведена послідовність основних заходів гібридної агресії Російської Федерації проти України. Організація системи територіальної оборони як складової системи оборони України є недостатньо вивченим елементом організації оборони України. Основні проблеми організації системи територіальної оборони в Україні, закордонний досвід, можливі завдання та варіант структури територіальної оборони України наведені в даній статті. Актуальність статті підтверджує поданий 25 травня 2021 р. Президентом України до Верховної Ради України проєкт Закону «Про основи національного спротиву».
16
Меліхов, О. А., О. О. Лазоренко, І. М. Романюк та А. В. Яковенко. "ОБОРОННИЙ ОГЛЯД — 2019–2020: ПІДСУМКИ, УРОКИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ". Воєнно-історичний вісник 37, № 3 (30 вересня 2020): 130–56. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2020-37-3-130-156.
Повний текст джерелаАнотація:
За результатами аналізу вітчизняного і зарубіжного досвіду стратегічного (оборонного) планування та проведення оборонних оглядів, а також з урахуванням потреб подальшого реформування сектору безпеки і оборони України наведено погляди на особливості оборонного планування на основі спроможностей та його впровадження в інтересах розвитку Збройних Сил України та інших складових сил оборони, на досвіді проведення Оборонного огляду — 2019–2020. Ключові слова: спроможність, сили оборони, стратегічне планування, оборонне планування на основі спроможностей, оборонний огляд, гармонізація оборонного та бюджетного планування, Стратегія воєнної безпеки України, Стратегічний оборонний бюлетень України.
17
Касьяненко, Л. М., та І. В. Вовкочин. "ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИДАТКАМИ БЮДЖЕТУ НА СЕКТОР БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ". Ірпінський юридичний часопис, № 1(5) (7 вересня 2021): 89–96. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.89-96.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті доведено, що видатки бюджету на сектор безпеки та оборони є вагомою складовою фінансової системи України; розглянуто особливості державного контролю за видатками бюджету на досліджуваний сектор; запропоновано відповідні шляхи удосконалення фінансового законодавства, зокрема в частині забезпечення прозорості основних напрямів видатків бюджету, спрямованих на національну безпеку і оборону, розробки комплексу законодавчих та нормативних заходів щодо контролю за використанням коштів Державного бюджету України, що виділяються на потреби національної безпеки та оборони, а також запровадження дієвого механізму здійснення контролю за видатками бюджету та проведення розслідувань діяльності сектору безпеки і оборони.
18
Денісова, О. С., та Д. В. Войтюк. "ПРАВОВИЙ СТАТУС СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ ТА ЇЇ ХАРАКТЕРИСТИКА ЯК СУБ’ЄКТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА". Знання європейського права, № 1 (28 квітня 2021): 148–53. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.192.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується сучасний етап розвитку суспільства, який неможливо уявити без міжнародної торгівлі. Пріоритети сучасної зовнішньоторговельної політики зумовили реформування засад здійснення зовнішньоторго¬вельної діяльності. Запорукою якісного проведення реформ у сфері зовнішньої торгівлі є належне її правове регу¬лювання. Міжнародній торгівлі належить вирішальна роль у сфері міжнародних економіко-правових відносин на сучасному етапі розвитку світової економіки загалом. В умовах трансформації ринкової економіки України зовнішня торгівля є чи не найважливішим засобом наповнення державного бюджету. Ключовою проблемою зов¬нішньоторговельного обороту є питання як удосконалення структури українського експорту та імпорту, впрова¬дження ефективної стратегії інтеграції України у світову економіку з її орієнтацією на активне зростання експор¬ту і диференціацію його потенціалу, так і вдосконалення сфери правового регулювання зовнішньоторговельних відносин між Україною та лідерами світової торгівлі. В зв’язку з цим розглянуто особливості розвитку, фактори зростання міжнародної торгівлі та правове регулювання зовнішньоторговельних відносин на сучасному етапі.Автори розглядають сучасну Україну, яка зараз перебуває в непростих умовах зовнішньої військової агресії та руйнації значної частини економіки. Отже, включення у світовий економічний простір є ключовим завданням зовнішньоекономічної політики країни, вирішення якого дозволить Україні зайняти у міжнародному розподілі праці вигідне місце. У зв’язку з цим перед нашою державою постає чимало проблем, пов’язаних з процесом нала¬годження роботи в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі та Світової організації торгівлі з метою безпере¬шкодного експорту власної продукції. Від розв’язання цих проблем залежатиме подальше місце України у світо¬вій економіці і добробут її громадян. Також, отримавши членство в Світовій організації торгівлі, Україна в такий непростий час отримала змогу врегулювання суперечок на міждержавному рівні.
19
Балюк, Валентин. "Україна в політиці Канади у контексті російської агресії". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 42 (23 лютого 2021): 11–26. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.11-26.
Повний текст джерелаАнотація:
Канадсько-українські стосунки мають певні особливості у зв’язку з тим, що у Країні кленового листка, як інколи називають Канаду, значний відсоток громадян має українське походження. Суспільна мобільність канадців українського походження здавен змушує владу усіх рівнів рахуватися з їх поставою. В цілому, Канада щонайменше після Другої світової війни постійно намагалась підтримати справу унезалежнення України, тобто виходу її із складу Радянського Союзу, діючи безумовно в рамках міжнародного права. Розпад СРСР сприяв виходові України на міжнародну арену як окремої, незалежної від Росії держави. До речі, першою незалежність визнала Польща, що сталося 2 грудня 1991 року. Того самого дня це учинила і Канада, але на шість годин пізніше. З того часу минуло 30 років, протягом яких Україна здобула визнання у світі. Поза будь-яким сумнівом, її взаємини з Канадою є суттєвим підпір’ям того визнання. Автором статті підраховано, що обидві держави підписали понад 50 документів, які регулюють їх взаємини. На думку автора, наявність незалежності суверенної України є передусім важливим чинником для європейської безпеки, чому сприяють сучасні канадсько-українські стосунки. Автор статті зауважує, що вони визнаються як особливе партнерство. Для прикладу посилається на деякі з них. Зокрема, згадує Декларацію про особливе партнерство, підписану ще 1994 року, яку двічі пролонговано – у 2001, 2008 роках. Загалом, у статті проаналізовано канадсько-українські стосунки від їх започаткування по 2018 рік включно. В ній виділено їх два етапи – до 2014 року і після агресії РФ проти України. Окремо автор виділив основну складову своєї наукової розвідки щодо ставлення Канади до російської агресії проти України протягом усіх років. Положення статті аргументуються відповідними документами канадсько-українського походження. Крім названої Декларації – це Угода про дружбу та співпрацю між Україною та Канадою, датована 1994 роком. Документом обидві сторони підтвердили приверженість демократичним цінностям і засадам ринкового господарювання. В ньому також визначено розвиток співпраці у сферах політичній, безпековій, економічній, суспільній та культурній. Оскільки стаття присвячена двостороннім взаєминам обох держав у надзвичайно скрутних для України умовах, пов’язаних з російською агресією проти неї, то у статті чимало сказано про саму агресію, про допомогу Україні щодо її відбиття, реакцію міжнародної спільноти на неї. Для цього залучено двосторонній документ від 3 квітня 2017 року Порозуміння про співпрацю в галузі оборони. У статті наголошується на підтримці Канадою демократичних і ринкових реформ в Україні. Щоправда, автор звертає увагу на те, що обсяги торгівельних обмінів і рівень взаємних інвестицій наразі залишають бажати кращого. Тим не менше, влада і канадське суспільство надали істотну підтримку Україні під час Помаранчевої революції та Революції гідності. Влада в Оттаві засудила агресію Росії проти України, приєднуючись до політики санкцій західних країн. Окрім підтримання справи продажу Україні летальної зброї, Оттава чітко висловилася проти анексії Росією Криму і дестабілізації ситуації на Донбасі. Передусім Канада підтримує Україну дипломатичними заходами, а також у здійсненні економічних реформ, в посиленні системи державної безпеки.
20
Lutsyshyn, A. M., G. S. Stepanov та I. A. Kostiuk. "ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПРОТИПОВІТРЯНОЮ ОБОРОНОЮ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ОПЕРАЦІЇ ЗБРОЙНИХ СИЛ". Системи управління, навігації та зв’язку. Збірник наукових праць 1, № 47 (8 лютого 2018): 52–58. http://dx.doi.org/10.26906/sunz.2018.1.052.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуто роль і місце протиповітряної оборони у системі стратегічних дій та її вплив на забезпечення обороноздатності держави. Вказані проблемні питання, які впливають на організацію та ведення протиповітряної оборони. Розглянуто протиріччя існуючих теоретичних підходів до управління протиповітряною обороною України з практичними можливостями її реалізації. Причини їх виникнення та вплив на ефективність управління протиповітряною обороною. Особливістю питання, що розглядається в статті, є урахування умов управління протиповітряною обороною під час стратегічної операції збройних сил, яка має комплексний характер проведення, в основі якого покладено одночасне застосування міжвидових угруповань військ пов’язаних єдиною стратегічною метою. Розглянуто шляхи їх вирішення та визначені напрямки для подальшого дослідження з метою обґрунтування рекомендацій по підвищенню ефективності управління протиповітряною обороною у ході ведення операції ЗС без зниження ефективності системи протиповітряної оборони держави.
21
БОЙКО, ІРИНА. "Доктринальні ідеї та цілі адміністративного права". Право України, № 2019/05 (2019): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-013.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано питання впливу правової доктрини на розвиток адміністративного права. Констатовано, що ідеї, теоретичні конструкції, уявлення про напрями розвитку суспільства і держави, зароджені в доктрині права, становлять собою підґрунтя для формування правил поведінки, які об’єктивуються у законодавчі норми. Особливо залежним від ідеологічних парадигм вважається адмі ністративне право. На сучасному етапі становлення громадянського сус пільства й державотворення відбувається пошук оптимальної моделі правового регулювання відносин між приватною особою та державою у сфері публічного адміністрування. Підґрунтям для розвитку адміністративно-правової доктрини слугують конституційні норми, найбільш значущу роль серед яких відіграють положення про те, що Україна є правовою державою, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою соціальною цінністю, а також що орга ни державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Концепція “людиноцентризму”, породжена Конституцією України і підтримана абсолютною більшістю адміністративістів, стала осно вою, до якої тяжіють наукові розвідки у сфері адміністративного права. Вона сформувала уявлення про адміністративне право як таке, що спрямоване на реалізацію та захист конституційних прав і свобод людини та громадянина. “Людиноцентризм” проявився у впровадженні в інструментарій адміністративно-правової науки категорії “суб’єктивних публічних прав”, що відіграє принципову роль для підтвердження можливості приватної особи за власної ініціативи вступати у відносини з публічною адміністрацією та вимагати від останньої поведінки, спрямованої на задоволення потреб такої особи. Зазначено, що суб’єктивні публічні права являють собою умови реалізації основних прав людини і громадянина, закріплених Конституцією України. Важливого для адміністративного права значення набуває ідея адміністративної процедури, сутність якої полягає в установленні обов’язків суб’єктів влади приймати рішення щодо приватних осіб за уніфікованими правилами, серед яких визначальне місце займають: гарантування права особи бути вислуханою при розгляді її справи; забезпечення права брати участь в адміністративній процедурі особисто або через представника; зазначення засобів правового захисту; необхідність мотивувати рішення, прийняте не на користь приватної особи; доступ особи до інформації про її справу. Констатовано, що адміністративне право також має своїм призначенням вироблення правового механізму для задоволення публічного інтересу. Шляхами його забезпечення визначено, по-перше, діяльність суб’єктів публічного адміністрування, спрямовану на виконання законів щодо організації та функціонування певних інституцій, у яких об’єктивуються потреби різних осіб – громадян, об’єднань, держави. До таких сфер життєдіяльності належать: охорона здоров’я, освіта, національна безпека, оборона, публічний порядок тощо. По-друге, способом забезпечення публічного інтересу названо можливість представників влади обмежувати права і свободи приватних осіб із мотивів потреб демократичного суспільства, як-то: належного визнання та поваги прав і свобод інших, справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту.
22
Фурдик, Володимир. "ІСТОРИКО-РЕТРОСПЕКТИВНИЙ ОГЛЯД ПІДГОТОВКИ КЕРІВНИХ КАДРІВ ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ В УКРАЇНІ". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 143–47. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.24.
Повний текст джерелаАнотація:
Із проголошенням 24 серпня 1991 року Акта незалежності України «Про створенням самостійної української держави –України» одразу постало питання створення власних збройних сил, і наступним кроком Верховної Ради України буда її Постанова «Про військові формування на Україні», в якій відображено створення Міністерства оборони України та Збройних Сил України. Цим було покладено початок підготовки власних військових фахівців для Збройних Сил України. Деякі військово-навчальні заклади на той момент у нашій державі вже існували, але не було навчального закладу, який би готував військових лікарів для Збройних Сил України. У статті висвітлено стислий історико-ретроспективний огляд формування військово-медичної освіти та комплексного механізму підготовки офіцерських кадрів, зокрема і керівних кадрів військової медицини в Україні. Проведено історичний аналіз підготовки військових лікарів на території України з 1991 до 2020 рр., висвітлено процеси організації підготовки військових лікарів у незалежній Україні. На основі ретроспективного аналізу створення та розвитку військово-медичної освіти в Україні простежено динаміку змін у підготовці військових медиків для Сил оборони держави. У статті наведені етапи формування військово-медичної освіти та створення відповідних навчальних закладів для їх підготовки. Відображено становлення національної системи медичної освіти та науки у Збройних Силах України. Відображено шлях створення та динаміку розвитку Української військово-медичної академії від Військово-медичного відділу – єдиного вищого військового навчального закладу з підготовки та перепідготовки військових лікарів за 14 фаховими спеціальностями. Орієнтація військового комплексу України на функціональну сумісність із вимогами країн НАТО та реалізація оборонної реформи в Україні спонукає до впровадженням нових освітніх програм у підготовку нової формації як військовослужбовців, так і військово-медичних фахівців.
23
Романченко, Ігор. "ЦЕНТРАЛЬНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ НА ЧОЛІ ВОЄННОЇ НАУКИ: ОСНОВНІ ЗДОБУТКИ ПЕРІОДУ 2014–2021 РОКІВ". Воєнно-історичний вісник 42, № 4 (25 травня 2022): 20–33. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-42-4-20-33.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто історію створення, 30-річного функціонування та наукових здобутків Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України — провідної науково-дослідної установи Збройних Сил України.
Висвітлено основні підсумки наукової діяльності інституту з 1992 року, більш докладно — від початку військової агресії РФ у 2014 році і понині щодо:
розроблення та впровадження доктринальних документів Збройних Сил;
воєнної безпеки держави, оборонного планування;
визначення та обґрунтування потреб Збройних Сил України, розподіл та використання державних коштів;
уточнення цілей та засад державної політики у сферах національної безпеки і оборони;
ролі територіальної оборони та руху опору в системі застосування сил оборони України;
пріоритетних напрямів розвитку ОВТ Збройних Сил України;
єдиної структури системи керівництва обороною держави і управління військами та створення ЄАСУ;
розвитку системи логістичного забезпечення та покращення обліку військового майна;
комплексу математичних моделей операцій з обґрунтування задумів та планів у галузях будівництва, застосування та забезпечення ЗС України тощо.
Висвітлено наукові школи та провідних науковців інституту.
Ключові слова: Центральний науково-дослідний інститут Збройних Сил України, напрями досліджень, наукова діяльність, наукове супроводження, впровадження результатів досліджень, наукові здобутки, висококваліфіковані науковці.
24
Голоднова, Тетяна Станіславівна. "КОРУПЦІЙНІ РИЗИКИ В ПИТАННІ ЗАЛУЧЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ ДОПОМОГИ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ Й ОБОРОНИ УКРАЇНИ". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 37–43. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.5.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано чинне законодавство України та розглянуто юридичну літературу щодо поняття «міжнародна допомога у сфері безпеки й оборони України». Доведено, що основними напрямами співробітництва України із країнами-донорами є забезпечення та від- новлення територіальної цілісності та захисту суверенітету держави, а також забезпечення міжнародної підтримки процесів розвитку та реформування Збройних сил України й інших військових формувань України. Об’єктом наукового аналізу в межах досліджуваної роботи виступають суспільні відноси- ни, які виникають у процесі виявлення корупційних ризиків у питанні залучення міжнарод- ної допомоги у сфері безпеки й оборони України. Предметом дослідження є адміністративно-правові засади корупційних ризиків у питанні залучення міжнародної допомоги у сфері безпеки й оборони України. Методологічною основою дослідження проблемних питань у роботі є комплексна система загальнонаукових та спеціальних методів: порівняльно-правовий метод; методи системного аналізу та синтезу; метод наукового пізнання; метод прогнозування. Інформаційну й емпіричну базу дослідження становлять узагальнення практичної діяль- ності із застосуванням законодавства щодо корупційних ризиків у питанні залучення між- народної допомоги у сфері безпеки й оборони України. Аргументовано особливості корупційних ризиків, пов’язаних із наданням міжнародної допомоги у сфері безпеки й оборони, досліджено практичні проблеми таких ризиків у даній сфері, які можуть призвести до нецільового використання майна, допомоги загалом. Про- аналізовано погляди науковців щодо контролю міжнародної допомоги у сфері безпеки й обо- рони в Україні. На основі проведеного дослідження запропоновано шляхи вдосконалення щодо виявлення корупційних ризиків у питанні залучення міжнародної допомоги у сфері оборони.
25
Кушнір, Вікторія Олександрівна, та Ірина Володимирівна Іжутова. "ІСТОРИКО-РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ СИСТЕМИ СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ У СЕКТОРІ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ". Військово-науковий вісник, № 35 (11 травня 2021): 3–17. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.35.2021.3-17.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зроблено історико-ретроспективний аналіз формування та розвитку системи стратегічних комунікацій у секторі безпеки і оборони України та запро-поновано напрямки розвитку державного механізму стратегічних комунікацій (далі – СК) на основі унікального досвіду, отриманого під час роботи у районі бойових дій в ході Антитерористичної операції, операції Об’єднаних сил та досвіду держав – членів НАТО. Проаналізовано специфіку й ефективність найпоширеніших форм комунікацій у Міністерстві оборони та Збройних Силах України, обґрунтовано шляхи удосконалення державного механізму СК у секторі безпеки і оборони України. Особливістю війни гібридного типу є те, що вона добре замаскована і націлена не на фізичне захоплення усієї країни, а на отримання контролю над державою, який досягається через вплив на населення, політиків, бізнес, силові структури. Тому протидія гібридним загрозам вимагає уваги до підвищення стійкості всього суспільства. Базою джерел дослідження стали наукові праці щодо СК, нормативно-правова база та досвід роботи за напрямом СК.Ключові слова: система стратегічних комунікацій, сектор безпеки і оборони України, історія розвитку стратегічних комунікацій в Україні.
26
Romaniuk, Nataliia. "ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ ТА КАНАДИ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (4) (25 жовтня 2018): 137–46. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-02-137-146.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено особливості співробітництва України й Канади у військово-технічній сфері у період військового конфлікту на Сході України. Відповідно до мети поставлено та виконано такі завдання: проаналізовано статистичні дані й виявлено особливості співробітництва двох держав у військово-технічній сфері; дано оцінку нормативно-правовим документам, які сприяють військово-технічній співпраці України та Канади; визначено основні фактори, які впливають на співробітництво двох держав у цій сфері на сучасному етапі; охарактеризовано основні заходи з боку обох країн для реалізації проектів у військово-технічній сфері. Визначено, що базовим документом співробітництва обох держав у цій сфері є українсько-канадська оборонна угода, яка передбачає допомогу Україні у військовій освіті, логістиці, розробці нових видів озброєння, закупівлі озброєння, військово-технічному співробітництві. Канада є у четвірці лідерів країн, які надають іноземну військову допомогу для України у формі військової техніки та підготовки солдатів. Канада підтримує особливе партнерство між Україною й НАТО та допомагає в запровадженні та дотриманні стандартів Альянсу, надаючи допомогу у формі тактичного тренування та стратегічного консультування.
27
Volkov, Evgeniy, та Anatolii Loishyn. "Фінансування Міністерства оборони України як фактор впливу на систему ресурсного забезпечення потреб оборони". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 11, № 2 (30 квітня 2021): 198–208. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2021.11.2.17.
Повний текст джерелаАнотація:
Результати дослідження викликають цікавість у науковців та управлінців, які обіймаються проблематикою всебічного забезпечення потреб оборони України. В умовах збройної агресії Російської Федерації на сході України та тимчасової анексії АР Крим забезпечення нагальних потреб оборони України є найвищим пріоритетом державної політики. Інтеграція України у Європейський простір та намагання набути довгоочікуваного членства в НАТО потребує перегляду та удосконалення механізмів забезпечення національної безпеки України, у тому числі, ресурсного забезпечення. Ключовим питанням статті є здійснення аналізу динаміки видатків з державного бюджету на потреби Міністерства оборони України в умовах триваючої агресії з боку РФ та напрями їх використання. Невід’ємним аспектом в процесі вивчення даної тематики став аналіз витрат на розвиток, закупівлю, модернізацію та ремонт озброєння, військової техніки, засобів, обладнання та динаміки обсягів видатків на утримання Збройних Сил України. Наведено динаміку показників номінального ВВП до потреби оборонних видатків. Запропоновані мінімальні кроки для удосконалення існуючого механізму фінансового забезпечення потреб оборонного, оборонно-промислового комплексу, створення ефективної системи управління в кризовий період. Проведений у статті аналіз дозволив ідентифікувати наявні прогалини бюджетного процесу, що проявляються за рахунок нестабільно орієнтовних показників видатків, мінливості затверджених планів асигнувань, до яких вносяться постійні зміни. Підтверджена необхідність у розподілі видатків на потреби відповідно до найкращих світових практик. Ключовим питанням у контексті проблематики дослідження виділено тривалу економічну та політичну кризу та наявність тривалої боротьби з корупцією.
28
Balan M. "УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ВЗАЄМОДІЇ СКЛАДНИКІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ ПРИ РЕАГУВАННІ НА ЗАГРОЗИ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІЙ СТАБІЛЬНОСТІ". Theory and Practice of Public Administration, № 4 (67) (26 листопада 2019): 197–204. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.04.25.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано актуальність та значущість наукових досліджень проблем реагування складників сектору безпеки і оборони на загрози суспільно-політичній стабільності в Україні. Здійснено аналіз нормативно-правових актів у сфері державного реагування на кризові події. Розглянуто правовий статус та призначення основних сил сектору безпеки і оборони України, що здійснюють реагування на загрози суспільно-політичній стабільності. Здійснено аналіз теоретичних засад організації міжвідомчої взаємодії. Розроблено структуру механізму взаємодії складників сектору безпеки і оборони, що здійснюють реагування на загрози суспільно-політичній стабільності. Обґрунтовано шляхи вдосконалення організації міжвідомчої взаємодії складників сектору безпеки і оборони.
29
Zhakhovsky, V. O., та V. G. Livinskyi. "Планування на основі спроможностей: нова парадигма розвитку Медичних сил Збройних Сил України". Ukrainian Journal of Military Medicine 1, № 4 (6 лютого 2021): 5–13. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2020.4(1)-005.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – аналіз та узагальнення процесів розвитку Медичних сил Збройних Сил України (Медичні сили) через запровадження планування їх розвитку на основі спроможностей.
Матеріали та методи. Використано доктринальні документи з питань національної безпеки і оборони України, керівні документи Міністерства оборони (МО) України та Збройних Сил (ЗС) України, публікації у періодичних наукових виданнях. Об’єкт дослідження – Медичні сили ЗС України. Предмет дослідження – планування розвитку Медичних сил на основі спроможностей. Методи дослідження: бібліографічний, системного підходу, аналітичний, узагальнення.
Результати. У статті розглянуто вимоги доктринальних документів з питань національної безпеки і оборони України, керівних документів МО України та ЗС України щодо впровадження в практику оборонного планування в Україні планування на основі спроможностей. Висвітлено переваги оборонного планування на основі спроможностей, його етапи та порядок проведення. Наведено методичні підходи до формування переліку спроможностей, переліку носіїв спроможностей, а також опису спроможностей Медичних сил та їх носіїв. Приведено алгоритм дій щодо проведення оцінювання спроможностей Медичних сил в ході оборонного огляду та їх розвитку.
Висновки. Розвиток ЗС України здійснюється в напрямку досягнення сумісності зі збройними силами держав-членів НАТО шляхом планування їх розвитку на основі спроможностей. Планування розвитку Медичних сил на основі спроможностей передбачає здійснення аналізу завдань та функцій Медичних сил в імовірних варіантах застосування ЗС України, що трансформуються у вимоги до спроможностей, на підставі чого планується їх створення, утримання та розвиток.
30
Chernetsky, Alexey, та Anna Chernetskaya. "Проблемні аспекти ведення лісового господарства на землях оборони". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 10, № 4 (31 серпня 2020): 78–88. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2020.10.4.7.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуто історичні аспекти та сучасний стан ведення лісового господарства на землях, наданих для потреб оборони. Досліджено проблематику організації ведення лісового господарства суб’єктами лісогосподарської діяльності, органом управління яких є Міністерство оборони України.
Проведений автором статті аналіз дозволив йому дійти висновку про те, що з 1991 року постійно змінювалась і перекручувалась основна мета створення та функціонування у сфері оборонного відомства лісогосподарських підрозділів. На момент створення у 1949 році військові лісгоспи забезпечували організацію ведення взірцевого лісового господарства та відтворення лісів на землях оборони навколо військових аеродромів, полігонів, арсеналів тощо. Натомість, на цей час основна мета діяльності лісогосподарських суб’єктів господарювання, органом управління яких є Міністерство оборони України, була зведена до отримання прибутку. Крім того, зловживання посадовими особами різних рівнів та бездіяльність оборонного відомства, як органу управління майном, призвели до безпідставного відчуження земельних ділянок та засобів виробництва, якими лісогосподарські підрозділи наділялись при створенні та в процесі функціонування. Безпідставність відчуження майна лісогосподарських підрозділів оборонного відомства, на думку автора, зумовлена особливим статусом майна військових лісгоспів. Аналіз національного законодавства засвідчив, що з набуттям Україною незалежності майно установ і організацій, які увійшли до складу Збройних Сил України набуло статусу військового майна. Отже, відчуження такого майна неможливе без прийняття урядом України відповідних рішень.
Також, на думку автора, в реаліях сьогодення ведення лісового господарства на землях оборони має бути організовано неприбутковими лісогосподарськими підрозділами зі сфери управління Міністерства оборони України.
31
Телелим, Василь, Борис Олексієнко та Володимир Кириленко. "ЕВОЛЮЦІЯ ОСНОВНИХ ПРОБЛЕМ ПРОТИДІЇ ВІЙСЬКОВИМИ ЗАСОБАМИ “ГІБРИДНІЙ” АГРЕСІЇ З БОКУ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 84, № 1 (12 вересня 2021): 119–38. http://dx.doi.org/10.32453/3.v84i1.807.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто основні визначення (поняття) і сутність протидії “гібридній” агресії з боку Російської Федерації (РФ) проти України як в загальному плані, так і військовими засобами, її основні уроки. Показано, що заходи протидії “гібридній2 агресії в Україні у своєму розвитку пройшли досить складний і неоднозначний шлях від абсолютного їх несприйняття не лише керівництвом держави, але і переважною більшістю українського суспільства у зв’язку зі сліпою вірою у політичну порядність кремлівських політиків, вірність їх взятим на себе міжнародним зобов’язанням стосовно гарантування Україні незалежності, суверенітету та територіальної цілісності в обмін на майже безкоштовну передачу Росії третього у світі за розміром ядерного потенціалу, і аж до безкомпромісного збройного протистояння із російськими найманцями та їх посібниками на Сході України. У статті розкриваються основні етапи протидії російській “гібридній” агресії у всіх її основних сферах, надається їх змістовне наповнення, показана еволюція нарощування заходів протидії, але водночас особлива увага приділена протидії військовими засобами, тобто головним чином у процесі підготовки та участі військових формувань сил оборони сектору безпеки й оборони України спочатку в антитерористичній операції, а згодом – і в операції Об’єднаних сил. Зважаючи на значний діапазон завдань протидії російській “гібридній” агресії військовими засобами, наведено й основні можливі форми застосування сил оборони в різних умовах оперативної обстановки в процесі бойових дій.
32
Міценко, Н. Г., Б. І. Кабаці та А. О. Федоренко. "ЗАЛЕЖНІСТЬ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ВІД ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ: ТЕНДЕНЦІЇ ЗМІНИ ІНДИКАТОРІВ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 62 (4 січня 2021): 12–21. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-62-02.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуто актуальні проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України в контексті її впли-ву на економіку країни. Метою статті є обґрунтування тенденцій зміни залежності економіки України від зовнішньої торгівлі шляхом вивчення економічних показників-індикаторів. Враховуючи чинники, які обумовлюють розвиток зовнішньої торгівлі України на сучасному етапі, обґрунтовано необхідність дослідження залежності економіки України від розвитку зовнішньої торгівлі. Доведено, що зовнішня торгівля України повинна реагувати на детермінанти, пов’язані з процесами глобалізації (лібералізація світової торгівлі, підвищення ролі нетарифних обмежень та прихованого протекціонізму, зміщення акцентів в її просторовому розвитку, регіоналізація), а також враховувати тенденції розвитку світової торгівлі. Масштаби зовнішньої торгівлі України за 2013-2019 роки охарактеризовано обсягами експорту, імпорту та зовнішньоторговельного оборо-ту. Досліджено показники залежності економіки України від зовнішньої торгівлі (частка зовнішньоторго-вельного обороту у ВВП, залежність економіки країни від експорту (експортна квота), залежність економіки країни від імпорту (імпортна квота), коефіцієнт покриття імпорту експортом). Виявлені загрози економічній безпеці країни як внаслідок зовнішньоторговельної відкритості економіки країни, так і внаслідок її імпортоза-лежності. У ході дослідження Індексу сприяння міжнародній торгівлі виявлено погіршення інтегральної оцінки здатності України сприяти руху товарних потоків на світовому ринку. Визначені пріоритети державної політики, які сприятимуть оптимізації зовнішньої торгівлі. Подальші дослідження повинні спрямовуватися на вивчення товарної та географічної структури експортних та імпортних потоків товарів і послуг. Важливим є визначення детермінантів впливу на зовнішньоторговельний оборот країни в розрізі стимуляторів та дести-муляторів, а також побудова кореляційно-регресійних моделей розвитку показників зовнішньої торгівлі України.
33
Дмитрук, Сергій. "УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В СИСТЕМІ СТРАТЕГУВАННЯ БЕЗПЕКОВОГО СЕРЕДОВИЩА: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ". Public management 23, № 3 (20 березня 2020): 95–108. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-95-108.
Повний текст джерелаАнотація:
Стратегія національної безпеки України та Концепція роз- витку сектору безпеки і оборони України передбачає необхідність пошуку наукових підходів до стратегування безпекового середовища задля мініміза- ції ризиків та протидії загрозам національній безпеці. Особливої уваги по- требує проблема непередбачуваності безпекового середовища, яка пов’язана з асиметрією загроз і дій. Розроблено методики та моделі опису майбутньо- го безпекового середовища, формування їх бачення та моделі того безпеко- вого стану, в якому буде розвиватись Україна в стратегуванні безпекового середовища, залежатиме від розроблення подальших політичних та страте- гічних документів (державно-управлінських рішень), в яких буде задекла- ровано мета, цілі та зобов’язання.
Для цього необхідно розробити відповідний дієвий інструментарій у вигляді механізму з розроблення ефективних стратегій та процедур здійс- нення їх, а також вимог до робочих команд і координаційного (об’єднаного) ситуаційного центру для вирішення завдань прогнозування майбутнього безпекового середовища України. Це надасть можливість удосконалити за- сади галузі знань “Публічне управління та адміністрування”.
Розроблено удосконалену модель державного управління у секторі без- пеки і оборони України, яка ґрунтується на запропонованих вище механіз- мах і принципах розробки та здійснення ефективної стратегії державного управління у сфері національної безпеки України, а саме: представлено схе- му проходження інформаційних потоків за етапами управління ризиками та запобіганню загроз і алгоритм функціонування інформаційної системи стратегування безпекового середовища України. Крім того, представлено структурно-функціональну схему прийняття рішень з управління ризика- ми в інформаційній системі стратегування безпекового середовища України та вдосконалено загальну модель державного управління у секторі безпеки і оборони України. Виходячи з проведеного дослідження, запропоновано створити в системі Апарату Ради національної безпеки і оборони України — Об’єднаний ситуаційний центр.
Запропоновано практичні рекомендації, що сприятимуть удосконаленню та підвищенню ефективності стратегування безпекового середовища.
34
Романенко, Євген. "КРОК НАЗУСТРІЧ НАТО". Public management 15, № 5 (29 вересня 2018): 220–32. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-220-232.
Повний текст джерелаАнотація:
Зазначено, що російська окупація Криму, дестабілізація схід- ної України і провокації, які Росія влаштовує в повітряному просторі країн – учасниць ЄС, підірвали систему безпеки, встановлену після холодної війни. Існує загроза військової атаки і окупації території Європи. Водночас озбро- єні контрабандисти переправляють велику кількість нелегальних мігрантів через Середземне море і джихадисти постійно здійснюють нові теракти. До- ведено, що в Європі лише українська армія має досвід ведення бойових дій з російськими військами, тому вона може бути корисною для нового оборон- ного об’єднання. Тож політичне та військове керівництво країни отримало б користь, запропонувавши Постійному структурованому співробітництву з питань безпеки та оборони (PESCO) військове партнерство для співпраці у сфері оборони з країнами – членами ЄС, як це вже зробила Грузія.
Схарактеризовано, що на відміну від попереднього рамкового закону, який носив переважно декларативний характер і складався лише з 12 ста- тей, ухвалений Закон України “Про національну безпеку України” забезпе- чує більш чітке регулювання дій Української держави з протидії зовнішній і внутрішній агресії. Визначено вичерпний перелік та компетенцію держав- них органів та військових формувань, які за це відповідальні. Ці органи фор- мують сектор безпеки і оборони.
Крім того, закон замислювався як рамковий, тому для реалізації всього йо- го потенціалу потрібна робота над іншими законопроектами, які будуть уточ- нювати й розвивати ідеї закону про нацбезпеки. Для цього необхідно прийня- ти або внести зміни до шести законів. Йдеться про нові закони: про СБУ; про створення комітету ВРУ для контролю над СБУ і органами розвідки; про роз- відувальну діяльність; про прозорість закупівель у сфері безпеки й оборони; внесення змін до закону про державну таємницю.
35
Zhakhovsky, V. O., V. G. Livinskyi, T. M. Ostaschenko, O. M. Ivanko та N. O. Vasiuk. "Медичне забезпечення Збройних Сил України у контексті трансформації суспільної охорони здоров’я: нормативно-правові аспекти". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 4 (30 грудня 2021): 5–13. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.4(2)-005.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – аналіз законодавчої і нормативно-правової бази суспільної охорони здоров’я України та дослідження її впливу на медичне забезпечення Збройних Сил (ЗС) України.
Матеріали та методи. Використано законодавчі та нормативно-правові акти з питань охорони здоров’я в Україні, публікації у відкритих наукових джерелах. Методи дослідження: бібліографічний, аналітичний, системного підходу.
Результати. Встановлено, що стан охорони здоров’я в Україні потребує радикальних змін, зокрема в частині удосконалення законодавчого врегулювання забезпечення населення своєчасною та якісною медичною допомогою. З цією метою Президентом України поставлене завдання Кабінету Міністрів України розробити та затвердити Стратегічний план розвитку системи охорони здоров’я населення України на період до 2030 року з визначенням чітких механізмів, строків і відповідальних за виконання забезпечення рівного доступу громадян України до своєчасної, безпечної та якісної екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої), паліативної медичної допомоги та реабілітації у сфері охорони здоров’я.
Висновки. Виконання завдань, визначених Стратегічним оборонним бюлетенем України та Стратегією розвитку Медичних Сил Збройних Сил України до 2035 року передбачає поетапне нарощування спроможностей Медичних сил ЗС України для виконання завдань з медичного забезпечення ЗС України як у мирний час так і в особливий період, що корелює з перспективами розвитку системи охорони здоров’я в Україні та Стратегією людського розвитку України, рішенням Ради національної безпеки і оборони України «Про стан національної системи охорони здоров’я та невідкладні заходи щодо забезпечення громадян України медичною допомогою».
36
Мочков, О. Б. "РОЛЬ ДЕРЖАВИ ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У ФОРМУВАННІ ВІЙСЬК ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОБОРОНИ ПОЛЬЩІ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (15 квітня 2022): 117–24. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.17.
Повний текст джерелаАнотація:
Проведено аналіз досвіду побудови системи оборони Польщі, вплив у на цей процес органів публічної влади країни, інституцій громадянського суспільства на формування елементів національної безпеки у т. ч. територіальної оборони країни, як суспільно-політичного інституту державної безпеки. Автор розкриває особливості військового будівництва в Польщі сил територіальної оборони та визначив провідну роль у цьому процесі органів державної влади, місцевого самоврядування та всіх інституцій громадянського суспільства. Ним розкрито хронологію рішень держави по формуванню сил територіальної оборони при консолідованій єдності всіх органів публічної влади. Сили територіальної оборони розглядаються в Польщі як окремий, п’ятий вид Збройних сил країни, але який формується і забезпечується за активної участі громадських організацій патріотичного спрямування, органів місцевого самоврядування. Автор актуалізує польський досвід для реалій військового будівництва в Україні, виокремлюючи позитивні риси: консолідованість суспільства навколо ідеї державної безпеки, активне залучення громадянського суспільства, активна співпраця органів місцевого самоврядування з військами територіальної оборони, національно-патріотичне виховання силами територіальної оборони в навчальних закладах країни. Зазначено що польська територіальна оборона спирається на громадські патріотичні організації оборонної спрямованості. А сама їхня структура має 2 складові: цивільну, що забезпечує взаємодію з цивільними адміністраціями, та військову, яка відповідає за базову військову підготовку особового складу і підвищення його кваліфікації. Звертається увага на необхідність розгортання навчальних (підготовчі) центри для сил територіальної оборони через які мають пройти всі особові склади формування, а держава та органи місцевого самоврядування мають створити умови престижу служби, соціальні гарантії та певні преференції, особливо для молоді, що належить до сил територіальної оборони.
37
Pikula, Mykola. "Брекзіт і перспективи формування європейської політичної свідомості в Україні". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (29 травня 2017): 150–61. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-02-150-161.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються сценарії подальшого розвитку ЄС. зокрема «Йдемо тим же шляхом», який має вирішити великі проблеми, зокрема формування внутрішнього ринку, цифрового єдиного ринку, енергетичного союзу, ринку капіталу і оборонного союзу; «Єдиний ринок – перш за все», що передбачає сприяння інноваціям, співробітництву у сферах безпеки, оборони та міграції; «Хто хоче більше – робить більше», який означає, що не всі держави-члени повинні рухатися в однаковому темпі; «Краще менше та краще» («Європа різних швидкостей»), що концентрує зусилля на імплементації певних політичних сфер, але зменшує рівень взаємодії в питаннях, які не приносять прогресу; «Робимо більше і разом», згідно з яким країни-члени передають більше влади, ресурсів і повноважень в прийнятті рішень певному органу. Тут охарактеризовані також основні сценарії власно Брекзіту – «Жорсткий» Брекзіт, «Жорсткий» Брекзіт без підписання угоди, «Відмова від Брекзіту», «Пізній Брекзіт», «Англійський Брекзіт», «М’який» Брекзіт. У статті аналізуються авторські прогнози щодо формування європейської політичної свідомості. Аналізуючи європейську політичну свідомість, автор виокремлює чотири основні перспективи її розвитку: внутрішньо позитивна (засвоєння нашими громадянами європейської культури, опанування спільної європейської історії, знайомство з системою управління ЄС та побудова Європи в Україні), зовнішньо позитивна (формування європейської політичної свідомості, що ґрунтується на паритеті національної та європейської ідентичності за зовнішнього збереження ментальної ознаки «європеєць»), нейтральна (обумовлена збереженням своєрідного статус-кво, коли Україна залишається у сучасному стані невизначеності, недореформованості економіки, політики і соціокультурної сфери, коли фактично слабко сформована як національна, так і європейська ідентичність) та негативна (передбачає погіршення відносин між Україною та ЄС, замороження діалогу щодо Угоди про асоціацію та євроінтеграційного процесу України в умовах поглиблення кризи ЄС). Тут зазначається, що залежно від сценарію подальшого розвитку ЄС та Брекзіту можливі різні наслідки для розвитку та динаміки європейської політичної свідомості на європейському континенті загалом та України зокрема.
38
Zhakhovsky, V. O., V. G. Livinskyi та S. O. Petruk. "Стратегічний оборонний бюлетень України як інструмент реформування та розвитку військової охорони здоров’я і медичного забезпечення військ (огляд літератури)". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 3 (11 жовтня 2021): 5–19. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.3(2)-005.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи. Дослідження повноти виконання завдань і досягнення цілей оборонної реформи України 2016-2020 років щодо медичного забезпечення Збройних Сил (ЗС) України та інших складових сил оборони та напрямів подальшого реформування і розвитку системи військової охорони здоров’я та медичного забезпечення сил оборони, визначених новим Стратегічним оборонним бюлетенем (СОБ) України.
Матеріали та методи. Використано законодавчі, нормативно-правові акти, доктринальні документи, монографії та інформаційно-довідкові матеріали щодо реформування і розвитку військової охорони здоров’я та медичного забезпечення сил оборони. Методи дослідження: бібліографічний, аналітичний, системного підходу, узагальнення. Об’єкт дослідження – система військової охорони здоров’я та медичного забезпечення сил оборони. Предмет дослідження – організація виконання положень СОБ України.
Результати. Проаналізовано та встановлено повноту виконання завдань і досягнення цілей щодо медичного забезпечення ЗС України та інших складових сил оборони, визначених СОБ України, схваленим Указом Президента України від 6 червня 2016 року № 240. Зазначено, що у 2016 році розпочато створення нової системи медичного забезпечення військ, спроможної надавати відповідну медичну підтримку всім завданням, що стоять перед силами оборони, яка функціонує відповідно до стандартів НАТО, водночас констатовано про незавершеність започаткованої роботи та проаналізовано основні причини, що до цього призвели. Наведено стратегічну ціль розвитку системи медичного забезпечення ЗС України та інших складових сил оборони, основні завдання та пріоритетні заходи для її досягнення до 2030 року, які визначені новим СОБ України, що затверджений Указом Президента України від 17 вересня 2021 року № 473, та пропонуються шляхи для успішного виконання завдань і досягнення цілей.
Висновки. Незавершеність створення системи військової охорони здоров’я і медичного забезпечення ЗС України та інших складових сил оборони викликають необхідність розроблення окремої державної цільової програми розвитку системи військової охорони здоров’я і медичного забезпечення ЗС України та інших складових сил оборони. Важливим інструментом досягнення стратегічних цілей розвитку сил оборони в галузі військової медицини є використання та впровадження сучасних досягнень медичної науки, техніки і новітніх технологій.
39
Попко, С. М. "Реформування оборонно-промислового комплексу України: успіхи та невдачі у контексті воєнно-політичного діалогу з НАТО". Studies in history and philosophy of science and technology 29, № 2 (22 січня 2021): 139–46. http://dx.doi.org/10.15421/272030.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано стан українського ОПК у контексті євроінтеграційних намірів української держави. Зазначено, що у 1990–2000-х рр. Україна мала розгалужений, нерівномірно розвинений, недостатньо скоординований ОПК, який характеризувався незбалансованістю структури оборонних виробництв, високим рівнем зношеності основних фондів, низькою рентабельністю роботи більшості підприємств та низьким рівнем завантаження виробничих потужностей. Зазначено, що реформування ОПК повинно відбуватися синхронно, на тлі вступу нашої держави до НАТО, адже Альянс – певний сигнал іноземним інвесторам для приходу в Україну, що, у в свою чергу, покращить міжнародний інвестиційний імідж України та дозволить збільшити надходження до бюджету за рахунок заощаджень на обороні. Зауважено, що українській владі необхідно посилити державний протекціонізм з метою підвищення результативності заходів з просування вітчизняної оборонної продукції, технологій і послуг на перспективні сегменти світового ринку озброєнь шляхом підтримання маркетингової діяльності, координації та фінансування участі національних делегацій у міжнародних виставкових заходах. Наведено приклади успішних підприємств ДК «Укроборонпром», зокрема у сфері виготовлення та поставку авіаційних керованих ракет, послуг з ремонту та модернізації бойових літаків і гелікоптерів тощо.
40
Боснюк-Григор’єва, Ю. "Нові правила виробництва, маркування та обігу органічної продукції". Історико-правовий часопис 14, № 2 (18 лютого 2021): 126–31. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/22.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано основні положення Закону України «Про основні засади та вимоги до органічного виробництва, обороту і маркування органічної продукції», визначені вимоги до виробництва, контролю за виробництвом (сертифікації) та відповідальність за недотримання відповідних вимог. Наведено вимоги до найбільш поширених видів маркувань «біо», «еко», «органік». Відзначено переваги необхідності дотримання високих стандартів якості органічної продукції, що призводить до необхідності впровадження світових тенденцій звернення органічної продукції на законодавчому рівні в Україні. Новий закон не тільки підвищує стандарти виробництва органічної продукції, що є позитивним явищем, однак і підвищує навантаження на національного виробника. Зроблено висновок, що дотримання норм, встановлених Законом України «Про основні засади та вимоги до органічного виробництва, обороту і маркування органічної продукції», розширює для виробника ринок збуту сільськогосподарської продукції і спрощує процедури її експорту в інші країни. Зростання рівня гігієнічних вимог та стандартів безпечності харчових продуктів на світовому ринку зумовлює необхідність впровадження світових стандартів обігу органічної продукції на законодавчому рівні в Україні. Впровадження в Україні реєстрів операторів, органів сертифікації, органічних насіння і садивного матеріалу дасть можливість громадянам, суб'єктам ринку органічної продукції, учасникам ринку, іншим зацікавленим особам отримувати актуальну, перевірену інформацію щодо операторів органічного ринку, органів сертифікації, які мають право на проведення сертифікації органічного виробництва або обігу органічної продукції, а також наявності на ринку України органічних насіння і садивного матеріалу.
41
Залужний, В. Ф., та С. О. Шаптала. "Реформування воєнної організації держави: трансформація завдань і функцій Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України". Наука і оборона, № 4 (24 лютого 2022): 4–12. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2021-17-4-4-12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито основні результати аналізу трансформації завдань Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, розглянуто напрями вдосконалення законодавства з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва. Актуальність цього питання зумовлена необхідністю виконання завдань трансформації системи управління силами оборони та військового управління Збройних Сил України з урахуванням принципів, прийнятих у країнах – членах НАТО. Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України є ключовими елементами цієї системи, завдання, функції, відповідальність цих органів та їхніх посадових осіб за виконання покладених завдань потребують системного перегляду з огляду на необхідність чіткого розмежування, а також у зв’язку із запровадженням нової посади – Головнокомандувача Збройних Сил України.
42
Гудима, О. П. "Міжнародний досвід побудови систем забезпечення національної безпеки. Висновки для України". Збірник наукових праць Харківського національного університету Повітряних Сил, № 3(69) (22 липня 2021): 16–25. http://dx.doi.org/10.30748/zhups.2021.69.02.
Повний текст джерелаАнотація:
На протязі 30 років назалежності України тривають роботи щодо побудови системи забезпечення національної безпеки держави (сектору безпеки і оборони, сил оборони). З виданням нової редакції Закону України “Про національну безпеку України” змінилась структура керівних документів держави. На сьогоднішній день триває етап опрацювання відповідних нормативних документів центральними органами виконавчої влади, які виконують завдання в сфері національної безпеки і оборони. При формуванні нормативно-правової бази держави доцільно врахувати досвід побудови систем забезпечення національної безпеки країн світу. В статті проаналізовано досвід Сполучених Штатів Америки, Канади, країн Європи, Китайської народної республіки, Туреччини, Японії, Південної Кореї. На основі проаналізованого досвіду опрацьовані пропозиції щодо удосконалення системи забезпечення національної безпеки України (сектору безпеки і оборони, сил оборони) та державної системи управління силами оборони в кризових ситуаціях.
43
Телелим, В. М., В. І. Єфіменко та П. А. Мінєєв. "До питання розробки та імплементації плану оборони України". Наука і оборона, № 2 (18 серпня 2021): 3–7. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2021-15-2-3-7.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто деякі історичні аспекти надання питанням планування у сфері оборони системного характеру. Проаналізовано проблеми планування оборони України, зокрема незабезпеченість нормативно-правової бази щодо державного регулювання питань стратегічного планування як на законодавчому, так i на виконавчому рівнях, відсутність у законодавчих документах деяких важливих визначень та наявність некоректних (помилкових) положень. Запропоновано шляхи вдосконалення системи державного стратегічного планування. Визначено пропозиції щодо приведення строків планування у відповідність до термінів каденції Президента України, надання розширених повноважень Міністерству оборони України, порядку затвердження документів плану оборони України.
44
Мельник, С. М. "АДМІНІСТРУВАННЯ РЕФОРМУВАННЯ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ СПІВРОБІТНИЦТВА З НАТО". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 161–65. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).31.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті запропоновано авторський варіант визначення категорії «адміністрування процесу реформування сектору безпеки і оборони» як системи взаємоузгоджених управлінсько-правових заходів, яких вживають вищі органи політичного керівництва держави, а також суб’єкти військового управління задля організаційного, кадрового, інформаційного, технологічного, матеріально-технічного забезпечення структурно-функціональних перетворень органів і служб, які входять до сектору безпеки і оборони держави.
Наведено перелік і розкрито сутність основних напрямів адміністрування реформи сектору безпеки і оборони України в аспекті розвитку і подальшого поглиблення відносин з НАТО. Зокрема, це: розбудова спроможностей оборонних інституцій України, комп’ютеризація структур управління, зв’язку, а також посилення спроможностей у галузі військового командування, створення узгодженої та ефективної системи логістичної підтримки з фокусом на поліпшення спроможностей України щодо управління системою постачання та стандартизації, посилення рівня кібербезпеки сектору безпеки і оборони, посилення енергетичної безпеки воєнної інфраструктури, впровадження ефективної системи медичної підтримки за Євроатлантичними стандартами, знешкодження саморобних вибухових пристроїв, боєприпасів, що не вибухнули, та їх розмінування, активізація наукової і освітньої діяльності в сфері оборони і національної безпеки, посилення спроможностей національних сил оборони України в галузі стратегічних комунікацій, підвищення потенціалу України у протидії гібридним війнам, реформа Служби безпеки України, надання підтримки з боку НАТО Державній службі України з надзвичайних ситуацій у розбудові спроможностей у галузі захисту цивільного населення.
Окремо акцентовано увагу на тому, що одним із найскладніших завдань адміністрування реформи сектору безпеки і оборони України у контексті поглиблення співпраці з НАТО є перехід Збройних сил України на стандарти НАТО, які називаються універсальною абревіатурою «STANAG» («Standardization Agreement»). Зазначено, що впровадження «STANAG» забезпечує планомірне нарощування рівня боєздатно-сті частин і підрозділів Збройних сил України, сприяє підвищенню ефективності використання державних ресурсів у сфері оборони, удосконалює систему підготовки військових частин і підрозділів, що входять до складу багатонаціональних військових формувань, та зростанню авторитету України на міжнародному рівні.
45
Колб, О., та Л. Горбач. "Про деякі проблемні аспекти діяльності із забезпечення національної безпеки окремих сил сектора безпеки та оборони України". Юридичний вісник, № 5 (8 грудня 2020): 33–38. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.1999.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз практики діяльності Національної поліції, спрямованої на гарантування національної безпеки України, визначено проблемні моменти, що виникають у зв'язку із цим, а також розроблені науково обґрунтовані заходи щодо їх вирішення по суті.
Як свідчить практика, низький рівень запобігання злочинам, що посягають на основи національної безпеки України, сприяє не тільки підвищенню криміногенності окремих з означених питань, а й підриває авторитет держави щодо спроможності недопущення вчинення цих суспільно небезпечних діянь та ліквідації, нейтралізації, блокування детермінант, які їх породжують і сприяють реалізації в повсякденному житті.
Одним із суб'єктів запобігання вказаним та іншим кримінальним правопорушенням, а також учасником визначених у Законі України «Про національну безпеку країни» сил безпеки й оборони є Національна поліція, діяльність якої з гарантування національної безпеки нині є малоефективною та такою, що піддається постійній критиці з боку громадськості, а також не повною мірою відповідає концептуальним засадам зазначеного Закону, як суб'єкта сектора безпеки й оборони (частина 2 статті 12), що, у свою чергу, впливає на рівень захищеності визначених у даному нормативно-правовому акті об'єктів національної безпеки.
Наочними прикладами зазначеного є останні події в Україні, коли протягом лише одного місяця (червень) 2020 року на території декількох населених пунктів мали місце терористичні акти, що суттєво дестабілізували громадський порядок і безпеку.
Водночас у сучасних суспільно-політичних та військових умовах, що склалися в Україні, питання ефективнішого та продуктивнішого гарантування національної безпеки потребують підвищеної уваги, вирішення на доктринальному рівні.
Отже, у наявності складна прикладна проблема, що потребує вирішення, зокрема й на доктринальному рівні.
Метою наукової статті стало здійснення аналізу практики діяльності Національної поліції, що спрямована на гарантування Національної безпеки України, а головним завданням - розроблення науково обґрунтованих заходів щодо вирішення наявних проблем.
46
Ромашко, Олег Миколайович, та Олександр Геннадійович Власов. "ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 131–35. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є комплексний аналіз принципів функціонування сектору безпеки і оборони України. У статті на підставі вивчення наукових напрацювань дослідників нормативно-правового підґрунтя функціонування сектору безпеки і оборони України автору вдалось обґрунтувати висновки щодо характеристики принципів функціонування сектору безпеки і оборони, змістовно розглянути зміст і сутність поняття «сектор безпеки і оборони України» та за допомогою аналізу нормативно-правового підґрунтя змістовно його наповнити. Додатково розглянуто зміст поняття про принципи і за допомогою аналізу наукових позицій дослідників автором обґрунтовано власне бачення щодо визначення окремих структурних елементів понятійно-категоріального апарату досліджуваної проблематики. Підкреслено, що поняття «сектор безпеки і оборони» визначається нормативно-правовими актами України, які не можуть трактуватись уявно, а лише суттєво і змістовно відображають, що саме відноситься до відповідного сектору. Інтерпретовано наявні у законодавстві принципи державної політики у сфері національної безпеки і оборони та з’ясовано, що перша категорія принципів (до яких віднесено, зокрема, загальноправові принципи) регламентується Конституцією та законами України. Доведено, що група галузевих принципів відіграє найбільш значущу роль у розвитку всіх інституцій, які входять до сектору безпеки і оборони. Підкреслено можливість запозичення найкращих міжнародних практик; цей принцип виступає запобіжником регресу процесів стабільного розвитку. Зауважено, що участь в інтересах України у міжнародних зусиллях із підтримання миру і безпеки та у міждержавних системах гарантує поінформованість про реальний стан загроз для національної і державної безпеки. Доведено, що принцип розвитку формує статус сектору безпеки і оборони як ефективного механізму захисту прав і свобод людини та громадянина. Цей принцип, зокрема через задіння належних адміністративних і правових інструментів, уможливлює динамічний, стабільний і цілеспрямований розвиток сектору безпеки і оборони завдяки оцінці ризиків (як зовнішніх, так і внутрішніх) для держави, застосуванню стратегічного та галузевого планування у секторі безпеки і оборони України.
47
Perepelytsia, Hryhorii. "Особливе партнерство України і Канади в безпековій та оборонній сферах". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 41 (26 червня 2020): 58–72. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.58-72.
Повний текст джерелаАнотація:
Характерною рисою української зовнішньої політики в період її становлення було започаткування партнерських відносин України з багатьма країнами. Канада стала першою країною з якою були встановлені відносини «особливого» партнерства. В чому полягає ця «особливість» на відміну від поняття «відмінність»? Очевидно, що ця особливість обумовлюється багатьма подібними трендами в історії розвитку України та Канади, на відміну від відносин з іншими країнами. Особливість українсько-канадських відносин також полягає в тому, що у розвитку їх велику роль відіграє українська діаспора в Канаді. Дослідження цих особливих українсько-канадських відносин показує, що не зважаючи на зміну урядів і глобальних трансформацій міжнародного середовища, саме Канада була і залишається найбільш надійним і послідовним партнером України в підтримці її державного суверенітету, територіальної цілісності, безпеки, демократії, економічного розвитку і процвітання. Канада для України є певним взірцем соціальної держави, яка проводить виважену миролюбну зовнішню політику, спрямовану на зміцнення як національної так і міжнародної безпеки. У статті висвітлені основні аспекти імплементації особливого партнерства України і Канади в безпековій та оборонній сфері, проаналізована ґрунтовна договірно-правова база, на якій розвиваються україно-канадські відносини в цій царині. Особлива увага приділена в цій статті питанням, які залишились поза увагою багатьох публікацій на тему україно-канадських відносин. Це проблематика спільних дій України і Канади в сфері міжнародної безпеки та допомога Канади в зміцненні національної безпеки і оборони України в умовах російсько-української війни.
48
Барбул, П. О. "Функції Міністерства оборони України". Держава і право. Серія "Юридичні науки", вип. 83 (2019): 171–79.
Знайти повний текст джерела
49
Домбровська, А. В., та В. В. Марченко. "МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 34 (2021): 96–101. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано основні функції Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади. Досліджено проблему реформування системи дер-жавного управління, зокрема сектора оборони України. Метою статті є вирішення проблеми впровадження електронного урядування в управлінську систему Міністерства оборони України як ключового напряму реформування сектора оборони України. Серед заходів реформування системи державного управління визначено децентралізацію функцій держави та бюджетних ресурсів, відкритість, прозорість та підзвітність державних органів, а також впровадження електронного урядування – форми організації державного управління, яка сприяє підвищенню ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням інформаційно-телекомуніка-ційних технологій для формування нового типу держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян. Запропоновано впровадження електронного урядування в сферу елект-ронних систем обліку матеріально-технічних ресурсів Збройних сил України, створення електронного реєстру військовозобов’язаних, електронного документообігу
50
Кузьменко В.В. "ПРОВІДНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 50 (25 листопада 2021): 202–10. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.324.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті описано сучасний стан розвитку системи військової освіти в Україні. Зазначено, що сьогодні вища військова освіти є корпоративною системою підготовки військових, основне призначення яких полягає у виконанні професійних завдань у конкретних умовах. Звернуто увагу на те, що вища військова освіта надається у спеціалізованих закладах вищої освіти та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. Акцентовано, що останніми роками вектор розвитку військової освіти України спрямовано на вступ у НАТО, інтеграцію в ЄС та приведення чинної системи до відповідних міжнародних стандартів. Зокрема, в Україні впроваджується проєкт «Професійна військова освіта», спрямований на вдосконалення системи військової освіти та її законодавчої бази.Висвітлено сутність та зміст спрощеної системи військової освіти, яка запроваджується сьогодні в Україні. Наведено приклади імплементації системи лідерських курсів у вищі військові заклади освіти держави (Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, Київський інститут Національної гвардії України). Виділено провідні тенденції розвитку військової освіти в Україні на початку ХХІ століття: удосконалення чинної законодавчої бази, що спрямована на інтеграцію світових стандартів та нарощування власних військових спроможностей; перехід на перспективну систему військової освіти, що передбачає припинення заочного навчання за держбюджетні кошти та уведення системи лідерських L-курсів на заміну існуючим; створення відповідних умов для взаємовизнання та зарахування сертифікатів, які були отримані у вищих військових закладах держав-членів НАТО; запровадження передових методів, засобів навчання, технологій, що сприятимуть формуванню ключових компетентностей сучасних військових у контексті світових вимог.