Статті в журналах: "Обмеження економічної свободи"

1

Колодій, О. А. "Загальносоціальні економічні та культурні гарантії конституційно-правового статусу українського народу". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (22 вересня 2020): 107–13. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2412.

Повний текст джерела

Анотація:

Ґрунтуючись на зазначених визначеннях, можна констатувати, що загальносоціальні економічні гарантії конституційно-правового статусу українського народу - це система умов, засобів та способів забезпечення правового становища українського народу в національному суспільстві та державі, серед інших народів, закордонних суспільств та держав, міжнародних об'єднань, що функціонують у сфері економіки. Найбільш важливими загальносоціальними економічними гарантіями конституційно-правового статусу українського народу варто визнавати загальнонародну та приватну власність, змішану економічну систему, свободу економічної діяльності. Автором визначено, що ефективності забезпечення права власності українського народу як загаль-носоціальної економічної гарантії конституційно-правового статусу українського народу завдає істотної шкоди ототожнення права власності українського народу із правом державної та комунальної власності. Стверджується, що перевагами ринкової економіки є те, що вона забезпечує рівноправність різних форм власності, економічну ініціативу, свободу підприємницької діяльності, вільну конкуренцію, договірні відносини між суб'єктами господарювання, обмежене втручання держави в господарську діяльність тощо. Проте із зазначених визначень стає також зрозумілим, що вона не здатна забезпечити соціально-економічні гарантії для соціальних суб'єктів, справедливий розподіл суспільних благ, рівність різноманітних соціальних статусів. Доведено, що свобода економічної діяльності як загальносоціальна економічна гарантія конституційно-правового статусу українського народу означає можливість формувати свою економічну політику, економічну стратегію та тактику, впроваджувати їх у життя, реалізовувати основні економічні функції, налагоджувати економічні відносини з іншими країнами, керуватись економічними інтересами українського народу. До економічних загальносоціальних гарантій конституційно-правового статусу українського народу варто віднести загальнонародну та приватну власність, змішану економічну систему, свободу економічної діяльності, а до культурних - розвиток національної культури та культури корінних народів і національних меншин, охорону культурної спадщини, розвиток і функціонування української мови.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Таркін, В. П. "Окремі аспекти використання методів інформаційно-психологічної війни під час пандемії COVID-19". Актуальні проблеми політики, № 67 (25 травня 2021): 112–17. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1160.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено методам інформаційно-психологічної війни, які використовуються під час пандемії коронавірусної інфекції. У роботі інформаційно-психологічна війна розглядається як різновид політичної війни. Викладено дефініцію інформаційно-психологічної війни у доктрині, надано авторське визначення інформаційно-психологічної війни, під якою у загальному вигляді розуміється «інструмент впливу політичної, військової, економічної, ідеологічної дії». У сучасну епоху кожна криза – регіональна, національна чи світова – неминуче супроводжується веденням інформаційно-психологічної війни; цифрова епоха перетворилася в «епоху дезінформаційну», а пандемія коронавірусної інфекції стала частиною інформаційно-психологічної війни багатьох країн світу. Ще у лютому 2020 року ВООЗ сказав про так звану «інфодемію». «Ми не просто боремося з епідемією; ми боремося з інфодемією», − сказав Генеральний директор ВООЗ Тедрос Адханом Гебрейесус. Велика кількість інформації, правдивої і брехливої, утруднювала пошук правдивих джерел. Поки коронавірус перевернув економічне і суспільне життя населення, яке зіткнулося із безпрецедентним обмеженням свободи і пересування (типовими стали новини: «Італія розповсюджує обмеження Ломбардії через коронавірус на всю країну. Ніколи ще карантин не блокував всю країну через епідемію»; «ООН визначає пандемію коронавірусу як найбільшу кризу із часіd Другої світової війни»), пандемія до того ж посилила затяжну інформаційно-психологічну війну, яка розгорнулася із більшою силою, адже багатьом людям довелося бути вдома і проводити багато часу за переглядом телебачення і у соціальних мережах. У роботі було зосереджено увагу на таких методах інформаційно-психологічної війни, як дезінформація, пропаганда, використання м’якої сили.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Шелевер, Н. В. "Принцип справедливості та його реалізація Конституційним Судом України під час здійснення правосуддя". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (23 вересня 2020): 259–63. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2453.

Повний текст джерела

Анотація:

В умовах пандемії коронавірусу С0УГО-19, війни на Сході України, економічної кризи актуальним питанням сьогодення є дослідження справедливості як загального конституційного принципу. Забезпечувати його реалізацію на практиці повинен Конституційний Суд України як орган конституційної юрисдикції. Автор у своїй статті проаналізував практику застосування принципу справедливості Конституційним Судом України, бо саме у його рішеннях і розкривається зміст цього принципу. Метою правосуддя є забезпечення справедливості. Адже саме в судах і шукають справедливість. Принцип справедливості відіграє важливу роль у тому разі, коли судді треба застосувати не аналогію закону, а аналогію права. Як застосовує цей принцип на практиці суддя, залежить від його моральних якостей, правової культури і правосвідомості. Хоча у Конституції України принцип справедливості не закріплений у прямій формі, проте уся правова система ґрунтується на ідеї справедливості. Про це свідчить практика Конституційного Суду України. У своїх рішеннях Конституційний Суд України розкриває суть принципу справедливості. Справедливість є конституційною засадою судочинства. Проте проблемою в Україні є те, що судовий процес не завжди справедливий, і це зумовлює звернення до Європейського суду з прав людини. Конституційний Суд України звертає увагу і на те, що діяльність правотворчих і правозастосовних органів повинна здійснюватися за принципом справедливості. Єдиний орган конституційної юрисдикції досліджував і можливість обмеження конституційних прав і свобод. На його думку, таке обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не може бути свавільним і несправедливим. Конституційний Суд України розкриває сутність справедливості через принцип розмірності, або пропорційності. У своїх рішеннях Конституційний Суд України вказує і на порушення принципу справедливості. Справедливість є складником принципу верховенства права. Оскільки права, свободи та інтереси людини є найвищою соціальною цінністю, то саме справедливий суд повинен їх захищати. Конституційний Суд України застосовує принцип справедливості під час здійснення правосуддя і він стає нормою прямої дії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Shevchyk, B. M. "Кліометрика та холотропний принцип праксеології". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 4 (26 квітня 2018): 121–27. http://dx.doi.org/10.15421/40280423.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено холотропний принцип праксеології з позицій аксіологічних наративів економічної діяльності. Кліометрико-утилітаристський підхід мейнстрімної економіки визнано недостатнім для пояснення онтологічних причин економічного розвитку та зростання. Економічний розвиток бере початок як інтелектуальна біфуркація розпаковування певної множини сенсів семантичного вакууму та створення текстів – інноваційних знань про можливості нових комбінацій та доходів за результати цих комбінацій. Обґрунтовано неможливість з допомогою кліометричних підходів сучасної економічної науки пояснити інтегральні витоки людської взаємодії, зумовлювані атрактивністю цілей та аксіологією засобів, які відображають холотропний принцип праксеології. Мікроекономічний методологічний імператив maxutility непридатний для аналізу макро- та мегаконтинуумів економічної дійсності, оскільки холотропність, виявами якої є усвідомлена синергія волі та емерджентний ефект результатів, не виводиться із персоніфікованої жадоби в умовах світу як дефіциту. Соціокультурне середовище, – той континуум, у якому холономність світу актуалізується у патернальних практиках, – мейнстрімною наукою трактується як деструктивне обмеження вибору та зазіхання на економічну свободу. Економічні інститути, вибудувані на методологічних підходах статичної ефективності, стимулюють адаптивний потенціал когнітивного капіталу, збалансовуючи точки на кривій виробничих можливостей згідно з оптимумом Парето. Вони не стимулюють пошук ренти з можливостей нових комбінацій ендаументальних активів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Атаманова, Н. В., та Я. О. Тицька. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА В ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ". Знання європейського права, № 1 (27 березня 2022): 3–6. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.305.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті йдеться про різноманітні підходи щодо сутності та особливостей поняття права людини, які висвітлюються в історико-правових та юридичних джерелах. Розкрили, що права людини – одне із найбільш уживанихпонять у сучасному правознавстві, навколо якого і в наш час відбуваються гострі дискусії серед учених. Такожінтерес до концепцій прав людини легко пояснити з урахуванням соціально-економічної перебудови, що відбувається в Україні. Показали, що в добре упорядкованому суспільстві народ неодмінно користався з того, що йогоеліта брала на себе певні політичні зобов’язання. Проте у нього не було жодних природних чи людських прав, яківін міг би протиставляти несправедливому керівництву. Століттями проходив процес поступового визнання індивідуальної свободи та обмеження влади уряду. Можемо констатувати, що, права і свободи в тому вигляді, якомувони представлені на сучасному етапі, виникли не відразу, а пройшли досить тривалий шлях історичного розвитку. Процес становлення розглянутих категорій прийнято систематизувати за різними критеріями. Такими,зокрема, є: час виникнення тих чи інших прав і свобод, їх призначення, приналежність людини до цієї держави.Вказані критерії органічно взаємопов’язані між собою, а тому їх аналіз доцільно проводити у комплексі.Виявили значення системи органів державної влади в сфері забезпечення прав людини. Показали, що кожнесуспільство мало свої уявлення про справедливість, гідність і повагу. І майже в кожній давній спільноті людейіснувала точка зору, що її провідники повинні правити мудро та керуватися при цьому інтересами загального добробуту. Виявили, що права людини - це істотні, невідчужувані права, які належать їй від народження.І вони можуть існувати незалежно від того, визнає їх держава чи ні, закріплює їх на законодавчому рівні або ні,а також незалежно від зв’язку їх носія з тією чи іншою державою. До невідчужуваних прав відносяться правона життя, безпеку, власність, особисту недоторканість та інші. Як свідчить світова практика, у світі багато людейне мають статусу громадянина (особи без громадянства - апатриди), а це значить, що вони володіють правамилюдини, але не мають прав громадянина. Розкрили роль судових та правоохоронних органів у механізмі захиступрав людини і громадянина в демократичному суспільстві.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Гуйван, П. Д. "Учасники відносин щодо вільного вираження своїх ідей, поглядів та думок". Прикарпатський юридичний вісник, № 3(32) (16 жовтня 2020): 7–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).594.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню актуального питання про правове забезпечення реалізації права на самовираження учасниками інформаційних відносин. У роботі підкреслюється, що свобода слова насамперед виявляється у забезпеченні незалежної, об'єктивної та виваженої інформаційної діяльності ЗМІ. Саме преса через висвітлення політичних, соціальних та економічних подій, їхню критичну оцінку, іноді досить жорстку, відіграє свою роль «вартового пса демократії». Вказується, що у демократичному суспільстві свобода думки й слова має ґрунтуватися на системі гарантій, завдяки яким стає можливим їх безперешкодне здійснення та захист від незаконних загроз і посягань. У той же час держава мусить забезпечувати дієвість юридичних механізмів, які зменшують чи запобігають можливостям зловживання свободою преси, спрямованим на утиск приватних прав і свобод людини, на загрозу інтересам суспільства і держави. У статті підняті питання стосовно здійснення можливості публічно висловити свою позицію та ідеї не лише працівниками засобів масової інформації та журналістами, а й досліджено проблематику правового застосування механізмів участі у процесі висвітлення особистих ідей та думок з боку інших суб'єктів, які є дотичними до свободи слова і преси. З'ясовано співвідношення відповідних юридичних конструкцій, визначено пріоритети у їхньому застосуванні та напрацювання в українській законодавчій системі і правозастосовній практиці щодо конкретних чинників, які визначають публічний чи приватний характер відповідного оприлюднення. Детально вивчена європейська правозастосовна практика щодо необхідності виконання позитивних зобов'язань у сфері здійснення права на самовираження не тільки компетентними органами держави, але і недержавними структурами. Проаналізоване протиставлення публічного інтересу на поширення та інтересу держави або конкретної особи. Коли приватне право певної особи чи держави було порушене, дозволяється відповідне обмеження права на вираження думки. Втручання можливе, коли обмеження вчинене в інтересах суспільства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Дашковська, O. "Права людини в глобалізованому світі". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 5–13. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.935.

Повний текст джерела

Анотація:

Процеси світової глобалізації відчутно позначаються на усіх сферах життєдіяльності суспільства, зокрема, на реалізації прав людини, що супроводжується на регіональному рівні окремими колізіями. В багатьох випадках межі реалізації прав людини обумовлені певними соціокультурними особливостями та усталеними звичаями, які не відповідають загально цивілізаційним цінностям та перешкоджають впровадженню міжнародних стандартів прав людини в національні правові системи. Універсальний характер прав людини, закріплений у п. 5 Віденської декларації та Програмі дій з прав людини (1993), передбачає, що усі права людини є універсальними, неподільними, взаємозалежними і взаємопов’язаними. Міжнародне співтовариство повинно ставитися до прав людини, враховуючи процеси глобалізації, на справедливій і рівній основі, з однаковим підходом і увагою. Хоча значення національної і регіональної специфіки і різних історичних, релігійних і культурних цінностей, правових традицій необхідно мати на увазі, в той же час, держави, незалежно від їх політичних, економічних і культурних систем, мають обов’язок заохочувати і захищати усі права людини та основні свободи. У цьому твердженні виражені позиції, що є істотними при розгляді ситуації щодо реалізації прав людини на регіональному рівні. По-перше, визнання прав людини в якості універсальних для міжнародного співтовариства означає їх глобальний характер. І по-друге, незалежно від їх політичних, економічних і культурних систем, держави зобов’язані заохочувати і захищати усі права і свободи людини. Міжнародні стандарти покликані скасувати відмінності щодо реалізації прав і свобод людини, які проявляються на глобальному і національному рівнях, стверджувати їх універсальний характер. Прихильність до традиційних духовних цінностей не можна ігнорувати в умовах сучасності, оскільки соціокультурна багатоманітність має величезний вплив на впровадження міжнародних стандартів прав людини в різні цивілізаційні простори. Права людини, які притаманні усім країнам і народам завдяки своїм природним властивостям, визнані у міжнародних документах як такі, що не підлягають жодним обмеженням і відхиленням, на регіональному рівні відрізняються у своїх підходах. На практиці це призводить до їх обмежень і подекуди порушень, що потребує реагування з боку міжнародної спільноти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

САМБОР, МИКОЛА. "Надзвичайний стан як умова обмеження права на свободу мирних зібрань". Право України, № 2019/04 (2019): 183. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-04-183.

Повний текст джерела

Анотація:

Наявні геополітичні та соціально-економічні умови, у яких перебуває Україна, зумовлюють процеси розвитку її державності, розбудови громадянського суспільства, привносять до сфери розуміння та здійснення права на свободу мирних зібрань свої особливості, зміст яких є недослідженим. Сьогодні Україна перебуває у буремному періоді, який характеризується введенням надзвичайного або воєнного стану в окремих її регіонах. Метою статті є дослідження особливостей обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань в умовах надзвичайного стану. Спираючись на лінгвістичне розуміння, увібравши доктринальний та легальний досвід розуміння змісту поняття “умова” у поєднанні з іншими терміно-поняттями, доходимо висновку про те, що умову слід розуміти як зовнішні обставини, які забезпечують реалізацію, здійснення чи функціонування явища, процесу, котрі характеризують специфіку здійснення взаємних прав та обов’язків суб’єктів, що потрапили у вказані обставини. Обґрунтовано, що правовий режим надзвичайного стану може впливати на здійснення права на свободу мирних зібрань, однак його адміністративне запровадження – Указом Президента України, який може містити пряму вказівку на заборону мирних зібрань, не може бути правовою, з огляду на конституційність, принцип верховенства права та законність, підставою заборони чи обмеження здійснення такого права. Правовий режим надзвичайного стану як зовнішня обставина позначається на здійсненні права на свободу мирних зібрань суб’єктів, що потрапили у вказані обставини. Прийняття ж рішення про заборону чи обмеження здійснення права на свободу мирних зібрань залишається виключною прерогативою адміністративного суду, який, ухвалюючи таке рішення, користується власним розсудом, що визначає можливість ухвалення подекуди протилежних рішень (заборонити, обмежити здійснення права на свободу мирних зібрань або відмовити у задоволенні адміністративного позову). Встановлення Указом Президента України про введення надзвичайного стану заборони масових заходів є втручанням у розсуд адміністративного суду (нині законним втручанням, оскільки прямо передбачений у нормах Закону України “Про правовий режим надзвичайного стану”), яке обмежує судовий розсуд в ухваленні рішення за позовом органів державної влади або місцевого самоврядування щодо обмеження чи заборони у реалізації права на свободу мирних зібрань, схиляючи суд до ухвалення однозначного та наперед відомого рішення – заборони здійснення права на свободу мирних зібрань. Отже, надзвичайний стан як умова здійснення права на свободу мирних зібрань істотно впливає на здійснення цього права, а за умови встановлення прямої заборони на проведення масових заходів призводить до заборони здійснення права на свободу мирних зібрань на території, де введено надзвичайний стан.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Кобрусєва, Є. А. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО РОЗГЛДУ ТА ВИРІШЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА МИРНІ ЗІБРАННЯ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 96–100. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).697.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню особливостей провадження щодо розгляду та вирішення адміністративних справ щодо реалізації права на мирні зібрання, адміністративно-правового забезпечення права на мирні зібрання. Проілюстровано аналіз судових рішень, оскільки законодавець наділив повноваженнями встановлювати обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання тільки суд, який може скористатися ними відповідно до Конституції України лише в інтересах національної безпеки і публічного порядку. У дослідженні наголошено на важливості забезпечення права на мирні зібрання та актуальності питання виконання судових рішень у разі відкриття проваджень щодо обмеження права на мирні зібрання, розгляд яких зараховано до компетенції суду. Географічно-політичне місце України у двигуні європейських перегонів великої політики диктує не зовсім простий (а подеколи й трагічний) шлях соціально-політичного руху соціуму громадян - брати безпосередню участь у вирішенні економічних та соціальних програм. Ураховуючи процеси становлення держави та тривалого реформування різних державних інституцій, свобода та право громадян на мирні зібрання ставить перед органами влади питання відповідності активності громадян у вирішенні своєї участі на державному та регіональному рівнях, відстоювання своїх інтересів шляхом вираження та донесення поглядів та незгоди до державних та місцевих структур влади. Постає питання законодавчого та практичного регулювання такого болісного питання, як відносини влади та суспільства, шляхом урегулювання проведення мирних зібрань та активних («без зброї») акцій впливу на державні установи різного рівня. Спираючись на міжнародний досвід урегулювання права на мирні зібрання, запропоновано шляхи підвищення ефективності механізму адміністративно-правового забезпечення права на мирні зібрання, які полягають у створенні внутрішньодержавного механізму контролю над дотриманням міжнародних стандартів прав та свобод людини, а також розвитку можливостей звернення до Європейського суду з прав людини, якщо та чи інша проблема не вирішена на національному рівні. Доведено, що навіть досить невелике коло чинних норм, що закріплені у законодавчих актах різного рівня, які гарантують забезпечення права на мирні зібрання, часто виявляють певну неузгодженість у змісті окреслених прав, особливо з позицій суб’єктів права на свободу мирних зібрань: Конституція України таким суб’єктом називає громадянина, а цивільне законодавство - фізичну особу. Доведено потребу у впровадженні міжнародних стандартів забезпечення права на мирні зібрання, насамперед стандартів європейської спільноти, що пов’язано з євроінтегра- ційними прагненнями України. Адже впровадження європейських стандартів і дотримання їх суб’єктами публічної адміністрації є однією з передумов інтеграції України в європейський правовий простір.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Кобрусєв, Є. А. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО РОЗГЛЯДУ ТА ВИРІШЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА МИРНІ ЗІБРАННЯ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (11 травня 2021): 96–100. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).698.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню особливостей провадження щодо розгляду та вирішення адміністративних справ щодо реалізації права на мирні зібрання, адміністративно-правового забезпечення права на мирні зібрання. Проілюстровано аналіз судових рішень, оскільки законодавець наділив повноваженнями встановлювати обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання тільки суд, який може скористатися ними відповідно до Конституції України лише в інтересах національної безпеки і публічного порядку. У дослідженні наголошено на важливості забезпечення права на мирні зібрання та актуальності питання виконання судових рішень у разі відкриття проваджень щодо обмеження права на мирні зібрання, розгляд яких зараховано до компетенції суду. Географічно-політичне місце України у двигуні європейських перегонів великої політики диктує не зовсім простий (а подеколи й трагічний) шлях соціально-політичного руху соціуму громадян - брати безпосередню участь у вирішенні економічних та соціальних програм. Ураховуючи процеси становлення держави та тривалого реформування різних державних інституцій, свобода та право громадян на мирні зібрання ставить перед органами влади питання відповідності активності громадян у вирішенні своєї участі на державному та регіональному рівнях, відстоювання своїх інтересів шляхом вираження та донесення поглядів та незгоди до державних та місцевих структур влади. Постає питання законодавчого та практичного регулювання такого болісного питання, як відносини влади та суспільства, шляхом урегулювання проведення мирних зібрань та активних («без зброї») акцій впливу на державні установи різного рівня. Спираючись на міжнародний досвід урегулювання права на мирні зібрання, запропоновано шляхи підвищення ефективності механізму адміністративно-правового забезпечення права на мирні зібрання, які полягають у створенні внутрішньодержавного механізму контролю над дотриманням міжнародних стандартів прав та свобод людини, а також розвитку можливостей звернення до Європейського суду з прав людини, якщо та чи інша проблема не вирішена на національному рівні. Доведено, що навіть досить невелике коло чинних норм, що закріплені у законодавчих актах різ ного рівня, які гарантують забезпечення права на мирні зібрання, часто виявляють певну неузгодженість у змісті окреслених прав, особливо з позицій суб’єктів права на свободу мирних зібрань: Конституція України таким суб’єктом називає громадянина, а цивільне законодавство - фізичну особу. Доведено потребу у впровадженні міжнародних стандартів забезпечення права на мирні зібрання, насамперед стандартів європейської спільноти, що пов’язано з євроінтегра- ційними прагненнями України. Адже впровадження європейських стандартів і дотримання їх суб’єктами публічної адміністрації є однією з передумов інтеграції України в європейський правовий простір.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Коломоєць, Юлія Олександрівна. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19". Public management 29, № 1 (24 травня 2022): 66–73. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-9.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи є систематизація наукових підходів до проблеми забезпечення прав та свобод людини в системі публічного управління в умовах пандемії COVID-19. У статті проаналізовані основні нормативно-правові документи, спрямовані на встановлення обмежувальних заходів, пов’язаних з розповсюдженням пандемії COVID-19, які обмежують права та свободи людини. Виконавча влада, на наш погляд, має право планувати та організовувати санітарно-протиепідеміологічні, профілактичні і навіть обмежувальні заходи, але обмежувати конституційні права та свободи громадян, минаючи волю органів народного представництва, у суспільстві не має право. У виключних випадках, коли обставини вимагають негайного вирішення, це можливо лише на дуже нетривалий час, який необхідний представницькому органу для повноцінного обговорення та прийняття рішення. Методологія: системний аналіз, узагальнення, синтез, аналіз, моделювання. Наукова новизна. Вжиті державою заходи, як було зазначено, впливають на реалізацію низки прав та свобод людини. Зокрема, у житловій, трудовій сферах, у сфері соціального забезпечення та соціального захисту громадян. Крім того, зростає екзистенціальна незахищеність у поєднанні з відсутністю ефективної освіти у галузі прав людини. Потрібно зберегти і покращити якість освіти у зв’язки із переходом на дистанційне навчання. Так, під час онлайн навчання виявилися найбільш значущими ризиками, які пов’язані з дегуманізацією, розривом соціальних зв’язків. Процес цифровізації всіх сфер життя суспільства та пов’язана з ним зміна форматів освіти у закладах вищої освіти – це прогресивний, неминучий, а й суперечливий феномен. Деякі претензії щодо зниження оплати за навчання у зв’язку з цим не враховують, що навантаження на викладачів та навчальні заклади також збільшились. Трудове законодавство України передбачає можливість дистанційної роботи. Окремо стоїть питання навантаження на працівника, іноді працівник виконує більше завдань, ніж передбачено його трудовим договором. Висновки. Держава та суспільство усвідомлюють небезпеку пандемії для здоров’я нації та свідомо вживають адекватних заходів щодо протидії їй. За 2019–2021 роки світова спільнота отримала певний досвід протидії COVID-19, однак не завжди цей досвід був вдалий. Так, виникли протести населення проти обов’язкової вакцинації, або обмеження права осіб пересування в межах певних територій тощо. Часто держави вдавалися до локдаунів, вимог самоізоляції, закриття виробництв, обов’язкової вакцинації, обов’язкове застосування засобів індивідуального захисту тощо. Тому до впровадження обмежувальних заходів, пов’язаних з пандемією COVID-19, потрібно підходити виважено з урахуванням громадської думки та можливостей соціально-економічного становища країни та добробуту громадян.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Ганчук, О. М. "Інституціоналізація прав людини як основа правопорядку". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 8–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).506.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено інституціоналізацію прав людини як процес формалізації соціальних відносин із залученням міжнародних інституцій і громадських організацій, основною метою якого є створення таких юридичних інститутів і норм, які виступатимуть інструментом обмеження державної влади, гарантом безумовної реалізації та захисту прав, свобод та інтересів людини. Наголошено, що у своєму арсеналі державна влада має нормативні й інституційні засоби для врегулювання різних видів соціального конфлікту. Державна влада повинна втілювати такий концепт: не людина існує для держави, а держава існує для людини. Людське буття та вільна воля людини – це онтологічна цінність для влади в демократичній державі, а сутність людини у владі – центр побудови механізму державотворення.Інституційний механізм забезпечення прав і свобод громадян уособлює комплекс співзалежних елементів, які надають належні юридичні й фактичні можливості для повноцінного здійснення кожним своїх прав і свобод. Акцентуючи увагу на тому, що інституційний механізм забезпечення прав людини оберігає кожного індивіда від свавілля з боку інших суб’єктів, у тому числі й самої держави, автором виокремлено такі атрибутивні ознаки інституціоналізації прав людини: 1) інституціоналізація прав людини – це елемент соціалізації індивіда, що виводить на рівень суспільної свідомості сприйняття прав людини як певних можливостей, необхідних для задоволення її потреб; 2) інституціоналізація прав людини сприяє стабільному суспільному розвитку, виступає гарантом безумовної реалізації соціальних, економічних, політичних, культурних та інших прав, свобод, інтересів людини; 3) інституціоналізація прав людини – це процес формалізації соціальних відносин, перехід від неформальних відносин і неорганізованої діяльності до формування організаційно структурованих інституцій реалізації та захисту прав людини; 4) інституціоналізація прав людини – це інструмент обмеження влади держави, спосіб удосконалення законів у напрямі їхньої гуманізації; 5) інституціоналізація прав людини – це можливість активної громадської участі в житті суспільства й держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Artakivna, Zhebrovska Krystyna. "INTERNATIONAL LEGAL STANDARDS OF HUMAN RIGHTS: GENERAL PRINCIPLES." Часопис цивілістики, no. 41 (August 6, 2021): 71–76. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i41.426.

Повний текст джерела

Анотація:

Міжнародні стандарти прав і свобод людини можна розглядати як загальновизнані положення міжнародних актів обов'язкового та рекомендаційного характеру, а також принципи міжнародного права, що закріплюють фундаментальні права особистості, які мають визначальне значення для захисту людини від незаконних і необґрунтованих дій із боку держави, посадових та інших осіб, порушують або обмежують ці права, а також виконують функцію орієнтира для усіх держав у регламентації та забезпеченні прав своїх громадян. Основи міжнародно-правових стандартів прав людини продовжують розвиватися одночасно із процесом формування нових правових систем, які декларують у своїх конституціях ідеї верховенства права та поваги до прав людини. Міжнародно-правові акти в галузі прав людини розглядають як міжнародні стандарти, оскільки вони розробляються на підставі звичаєвих норм, що сформувалися внаслідок визнання державами юридичної сили правил поведінки, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у вигляді декларацій чи рекомендацій. Міжнародні стандарти у галузі прав людини - це загальновизнані міжнародно-правові норми, які закріплюють на загальнолюдському рівні статус особистості і встановлюють перелік основоположних прав і свобод, обов'язок держав їх дотримуватися, а також межі можливого або припустимого їх обмеження. Міжнародні cтaндaрти прав і свобод людини закріплені в міжнародних угодax, конвенціях і пaктax, що базуються на вcecвітньому досвіді та втілюють cучacні потреби, тенденції соціального прогресу. В основу міжнародних стандартів із прав людини покладені такі загальновизнані принципи, як: повага суверенітету держави; неприпустимість втручання у внутрішні справи держави; самоврядування народів і націй; рівноправність всіх людей і заборона дискримінації; рівність прав і можливостей чоловіків та жінок; дотримання прав людини навіть за умови збройних конфліктів і відповідальність за злочинні порушення прав людини. Значення наведених принципів полягає у тому, що вони є основою розроблення прав людини та їх закріплення у національному законодавстві, а також є критерієм законності діяльності держави у сфері прав людини. Міжнародні стандарти у сфері прав людини склалися поступово. Спочатку були закріплені лише політичні права, потім - економічні та соціальні. Саме вони і були конкретизовані у національному законодавстві держав, однак кожна держава повинна не лише привести своє законодавство у відповідність зі взятими на себе міжнародними зобов'язаннями, а й вчиняти певні дії та створювати реальні умови для гарантування і здійснення прав. Основу міжнародних стандартів у сфері прав людини становлять норми природного права, що включає ідеали свободи, справедливості та рівності перед законом. Ці норми закріпляються правовою системою кожної держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Клєцова, Н. В., та П. Р. Шишлевська. "Порівняння міжнародного досвіду впливу оприлюднення інформації щодо пандемії COVID-19 на основоположні права людини." Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 218–22. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).549.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню впливу оприлюд-нення інформації щодо пандемії COVID-19 на основопо-ложні права людини, порівнянню досвіду різних кра-їн світу з цього питання. Авторами проаналізовано, як превентивна діяльність урядів вплинула на основні права та свободи населення, включаючи працездат-ність і право людини на працю й зайнятість у ситуації, яка склалася з хворобою COVID-19. Встановлено, що інформування населення стосовно обмеження у пересуванні мають бути пом’якшені шля-хом надання інформації щодо рекомендацій про до-тримання безпеки власного здоров’я, а також повинна надаватися соціальна допомога тим, хто через призупи-нення громадського транспортного сполучення втратив можливість дістатися роботи або закладів першої необ-хідності (продуктові магазини, лікарні, аптеки). Для допомоги суспільству з переходом у дистанцій-ний спосіб спілкування запропоновано створити ініці-ативи з підвищення навичок користування системами відеозв’язку, конференцій, служб телероботи. Дове-дено, що в умовах карантину не можливо ігнорувати принцип «право на життя – понад усе». Саме тому під впливом епідемії COVID-19 країни повинні на перше місце ставити права людини. Авторами доведено, що регулювання складних су-часних трудових відносин вимагає від держави вве-дення комплексного підходу за допомогою створення економічних і фінансових умов, підвищення розміру допомоги по безробіттю до розміру прожиткового мі-німуму, надання субсидій і соціальних виплат праців-никам, допомоги сім’ям і тим верствам населення, які потребують цього найбільше через втрату заробітку, введення контролю за протиправним звільненням пра-цівників, покращення системи трудової безпеки і кон-троль за травмами і захворюваннями серед працівників, в тому числі шляхом удосконалення трудового законо- давства, а також здійснення профілактичних програм. Запропоновано імплементувати досвід Франції щодо створення максимально можливих безпечних умов для тих, хто в період COVID-19 працює за звич-ним графіком: застосувати визначені законодавством обмеження щодо допустимої дистанції, захисної амуні-ції тощо. З урахуванням дій уряду Німеччини автора-ми також запропоновано застосувати субсидії та пільги для тих роботодавців, які платитимуть заробітну плату своїм працівникам при дистанційній роботі. Впрова-дження запропонованих заходів на практиці можуть стати виборним методом подолання наслідків ізоляції в ділових відносинах, методом подолання обмежень щодо прав людини під час пандемії COVID-19.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Голованова, Наталя. "ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЯК ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ЗАГРОЗ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 144–58. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-144-158.

Повний текст джерела

Анотація:

Представлено джерела антропоцентричної матриці понять та ідей в інформаційній сфері. Зазначено виклики і загрози інформаційній сфері України. Уточнено зовнішні та внутрішні чинники цих загроз. Розгля- нуто конкретні факти загроз у світі. Проаналізовано особливості регулятор- ної політики європейських держав у напрямі протидії загрозам та правово- го забезпечення інформаційної безпеки як підгалузі інформаційного права. Визначено ландшафт загрози інформаційної безпеки 2019 р. Приведено механізм етнічного лобізму як інструменту “м’якого” права. Наголошено на тенденції прагнення громадян не до безпеки, а до свободи. Виявлено, що заходи безпеки є одночасно факторами обмеження свободи громадян. Під- креслено важливість запуску системи протидії антиукраїнському мовленню в зоні проведення антитерористичної операції на Сході України у квітні 2018 р. та заходів у межах Рамкової програми співробітництва України з Ра- дою Європи та Євросоюзом. Для протидії пропаганді запропоновано засто- совувати та вдосконалювати універсальне міжнародно-правове регулюван- ня медіапростору, будувати єдиний європейський простір. Визначено зміст національних інтересів України згідно з Доктриною інформаційної безпеки України. Об’єктами національних інтересів у інформаційній сфері названо інформацію, інформаційну інфраструктуру і статус суб’єкта в інформацій- ній сфері. Наголошено на ціннісному наповненні інформаційної політики держави. Реалізацію і виживання окремої особи, суспільства та держави ви- значено як мету інформаційної політики в умовах сучасних загроз. Безпеку держави, економічне процвітання, розвиток суспільства і гармонійне існу- вання країни у світовому контексті зазначено як результат ефективної ін- формаційної політики. Запропоновано спиратися на державницькі підходи, притаманні історичному Києву та сучасній українській державі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Совгиря, Ольга. "Конституційна скарга як спосіб захисту конституційних прав та свобод осіб у податкових правовідносинах". Право України, № 12/2018 (2018): 148. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-12-148.

Повний текст джерела

Анотація:

Однією з надзвичайно актуальних і дискусійних проблем сьогодення є пошук оптимального балансу між обов’язком громадян сплачувати податки та справедливістю податкового навантаження. Метою статті є з’ясування доктринальних і практичних проблем, що можуть виникнути в процесі застосування механізму конституційної скарги при захисті податкових правовідносин, та вироблення концептуальних пропозицій щодо їх розв’язання. Однією з основних рис сучасних конституцій вважається така їхня властивість, як горизонтальний ефект. Тому цілком закономірно, що відповідно до ст. 3.1. Податкового кодексу України складовою податкового законодавства є Конституція України. Аналізуючи сутність і зміст принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство, вважаємо, що кінцевою метою таких принципів є забезпечення поваги до гідності людини. І саме через призму гідності людини мають розглядатися конституційні скарги у конституційному судочинстві. Окремо слід наголосити на проблемі сутнісного виміру права на гідність стосовно економічних та соціальних прав, що тісно пов’язані з проблематикою оподаткування. Право на повагу до гідності є водночас базовим аксіологічним параметром, що не має абсолютного змісту (тобто конкретний його зміст має бути встановлений у кожному випадку правореалізації), визначає сутність дій публічної влади, суб’єктів економічних і соціальних відносин та є основою для визначення обсягу потенційних обмежень реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина. Для повноцінної демократичної діяльності важливим є створення механізмів, що сприяють спілкуванню та служать мостом для діалогу між громадянським суспільством і державою. При розгляді такої категорії справ, як податкові скарги, особливо важливим є сприйняття суспільством тих рішень, які приймаються за результатами такого розгляду. Сьогодні запровадження інституту конституційної скарги є значним здобутком для системи захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина в Україні. І перед Конституційним Судом України стоїть непросте завдання напрацювання практики розгляду конституційних скарг на основі сучасних концептуальних підходів та принципів, усталених у демократичних країнах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Науменко, К. С. "ДО ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАЦІВНИКАМИ ПРАВА НА СТРАЙК В УКРАЇНІ". Знання європейського права, № 3 (2 лютого 2021): 45–49. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.96.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що розбудова України як правової демократичної держави з розвиненою ринковою економікою неможлива без ствердження права на працю та запровадження відповідних організаційно-правових механізмів і засобів його забезпечення. Одним із таких важливих засобів є страйк, який є надзвичайно важливою та дієвою формою відстоювання й захисту найманими працівниками своїх трудових прав і законних інтересів. В Україні право на страйк гарантується Конституцією України, зокрема у її статті 44 закріплено, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. При цьому ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Специфіка страйку як форми або засобу захисту трудових права вимагає чіткої законодавчої регламентації умов, підстав та порядку його проведення. У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства зазначається, що право на страйк є одним із основних прав працюючих у кожній демократичній, правовій державі. В Україні дане право гарантується Конституцією, однак законодавчі засади його реалізації мають проблемні моменти, що негативним чином позначаються на ефективності та дієвості даної форми захисту трудових прав і законних інтересів найманих працівників. Виокремлено та охарактеризовано деякі із цих проблем, акцентовано увагу на необхідності внесення відповідних змін до законодавства. З'ясовано, що в Конституції України закріплено, що порядок проведення страйків встановлюється з урахуванням національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Звідси можемо дійти висновку, що для певних категорій працівників страйк можу бути обмежений з огляду на особливу важливість безперебійного виконання ними своїх трудових функцій для належного забезпечення основоположних соціальних цінностей та безпеки держави і суспільства. Однак навряд чи усі різновиди державних службовців можна віднести до кола тих, тимчасове припинення якими виконання своїх трудових функцій призведе до створення значних загроз для життя та здоров'я громадян чи національній безпеці. За таких умов повна заборона права на страйк для всіх державних службовців, на нашу думку, можна розцінювати як суттєве обмеження їх основоположного, тобто конституційного, права у сфері праці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

ЛІЩИНА, ІВАН. "Порушення права власності законодавчими актами, прийнятими в рамках соціально-економічної політики держави. Погляд Європейського суду з прав людини". Право України, № 2021/01 (2021): 174. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-01-174.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті вивчається розвиток практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ або Суд) стосовно скарг заявників на втручання держав у їхні права, передбачені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (P1-1), через прийняття законів, якими вони позбавлялися майна, або якими встановлювалися обмеження щодо володіння, користування або розпорядження майном, або відбувалося втручання у господарську діяльність заявників. Стаття досліджує розвиток і сучасний стан практики ЄСПЛ щодо порушення права власності через запровадження заходів, що, на думку держав, мають захищати загальний інтерес. Дослідження має на меті встановлення основних факторів, які ЄСПЛ бере до уваги при розгляді справ зазначеної категорії, аналіз таких рішень, ухвалених проти України, та вироблення пропозицій для запобігання ризику прийняття рішень, що можуть бути визнані ЄСПЛ такими, що порушують P1-1 у майбутньому. Сьогодні ЄСПЛ ухвалив тільки два рішення щодо порушення Україною P1-1 через прийняття законодавчих актів, які непропорційним чином втручаються у право власності. Загальна сума витрат, пов’язана з такими рішеннями – близько 0,5 млн євро – є відносно невеликою, порівняно з потенційними сумами сатисфакції, які ЄСПЛ міг би присудити в цих справах. Але ризик виникнення нових рішень ЄСПЛ проти України у цій категорії справ залишатиметься високим доти, доки в процедурі законотворчої діяльності існує прогалина в оцінці ризиків порушення відповідною політикою майнових прав приватних осіб. З огляду на це вважаємо за необхідне запропонувати значно підсилити експертний аналіз законопроєктів саме з точки зору можливих порушень майнових прав приватних осіб у разі прийняття того чи іншого законопроєкту. Такий аналіз має включати як суто правову оцінку запропо-нованого заходу крізь призму ст. 41 Конституції України, P1-1 та відповідних угод про взаємний захист інвестицій, так і фінансово-економічну оцінку, зокрема потенційних витрат держави на виплати за рішеннями ЄСПЛ і міжнародних інвестиційних арбітражів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Юдін, В. Ю. "ЦИФРОВА ПЛАТФОРМА ЯК ОДИН ІЗ НАПРЯМІВ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ І ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЇЇ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, № 9 (9 серпня 2021): 13–22. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-09-02.

Повний текст джерела

Анотація:

У XXI столітті інформаційно-комунікаційні технології стануть провідним фактором, який суттєво вплине на розвиток суспільства. Багато країн вже усвідомили переваги свого розви- тку та розповсюдження. Сьогодні в Україні існує відчутна потреба в нормалізації нових відносин, що виникають у зв’язку зі стрімким розвитком комп’ютерних технологій. Одним із пріоритетних напрямів побудови та подальшого розвитку інформаційного суспільства в нашій країні є створення нормативної бази, яка регулює інформаційні відносини на законодавчому рівні. Законодавчі відносини, пов’язані з інформацією та інформаційно-комунікаційними технологіями, визначені як пріоритетні. Так, Угода між Україною та ЄС про науково-технічне співробітництво (4 липня 2002 р.) Визначає технології інформатизації суспільства серед одинадцяти напрямків співпраці. Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» серед семи і п’ятих пріоритетів визначає нові комп’ютерні засоби та технології для інформатизації суспільства. За останнє десятиліття Україна прийняла низку законів та нормативних актів, які складають основу правового регулювання у сфері інформаційних відносин, зокрема електронного документообігу. Правова база побудована на принципах відкритості та свободи інформації, гарантованої інформа- ційної безпеки особистості, суспільства, держави відповідно до Конституції України. Законодавство регулює суперечності між потребами особистості, суспільства та держави у розширенні вільного обміну інформацією та певними обмеженнями щодо її розповсюдження. Розвиток зв’язків з громадськістю став загалом вимогою до розробки, вдосконалення та оновлення нормативної бази України, створення спеціальних правових норм та норм, що регулюють сферу інфор- маційних відносин. Вирішення проблем реформування економіки України та інтеграції національного ринку у світову економічну систему вимагає впровадження сучасних інформаційних систем та технологій у діяльність вітчизняних компаній. Стан та розвиток електронної комерції значною мірою визначають темпи під- ходу країни до побудови інформаційного суспільства, створюють основу для прискорення інтеграції її економіки у світ. Тому проблема розвитку електронної комерції та її впровадження за допомогою цифрових платформ в Україні є безперечно актуальною. У зв’язку із цим була проаналізована чинна нормативна база, що регулює діяльність компаній елек- тронної комерції, які використовують цифрові платформи та їх облік для визначення сфер подаль- шого вдосконалення. У ході дослідження були використані методи систематизації та узагальнення під час розгляду низки нормативно-правових актів, що регулюють діяльність підприємств електро- нної комерції, що працюють на цифрових платформах в Україні. Крім того, у статті проаналізовано такі структури, як цифрові платформи, та розкрито еко- номічну суть такого явища, як цифрові платформи, та основні підходи до правового регулювання їх використання комерційним законодавством. На сьогодні цифрові платформи є найбільш актуальним і важливим напрямком розвитку цифрової економіки та її найбільш очевидним проявом. Цифрові плат- форми – це механізм, за допомогою якого здійснюється перехід до цифрової форми більшості сфер економічної та соціальної діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Федянович, Д., С. Возняк та В. Доброгурський. "Рекомендації щодо протидії агентам впливу та рухам опору, які діють в інтересах держави-ініціатора гібридної агресії". Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського, 2 червня 2021, 27–32. http://dx.doi.org/10.33099/2304-2745/2021-1-71/27-32.

Повний текст джерела

Анотація:

Досвід України у протидії гібридній агресії показав, що держава-ініціатор гібридної агресії використовує всі можливі інструменти та механізми для досягнення стратегічних цілей деструктивного впливу на відповідні сфери національної безпеки держави, проти якої вона здійснює агресію. В сучасних умовах сферами діяльності “агентів впливу” та “рухів опору” є – політична, економічна, інформаційна та частково військова. Питанням нейтралізації, так званих, агентів впливу та рухів опору, які діють в інтересах держави-агресора приділяється недостатньо уваги, зважаючи на його специфічність. Системних досліджень з цього питання у відкритих джерелах не виявлено. Мета статті – обґрунтування рекомендацій щодо протидії агентам впливу та рухам опору, що діють в інтересах держави-ініціатора гібридної агресії. Доцільним є закріплення в українському законодавстві поняття “агент впливу” та введення відповідальності не лише за діяльність цих осіб на території України, а й за співпрацю з ними. Потребує удосконалення нормативно-правова база щодо притягнення агентів впливу до відповідальності з визначенням механізмів їх чіткої ідентифікації та недопущення використання поняття “агент впливу” для обмеження свободи слова та думки. Рекомендацією є удосконалення системи протидії гібридним загрозам за рахунок вирішення проблемних питань протидії агентам впливу в умовах асиметричної протидії гібридній агресії РФ. На прихованій фазі гібридної агресії методами протидії доцільно вважати методи, які використовують агенти впливу та рухи опору, але спрямовані суб’єктами сектору безпеки і оборони проти них самих.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Обмеження економічної свободи"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями