Статті в журналах з теми "Норми граматичні"

У статті зроблено спробу з’ясувати роль лінгвістичних ігор як засобу формування комунікативної компетентності молодших школярів, що сприяє підтриманню інтересу до навчання української мови та спрямований на отримання учнями знань за рахунок власних зусиль, розкриття особливостей будови та функціонування мови. Лінгвістична гра сприяє розвитку в здобувачів початкової освіти уяви про основні граматичні категорії та граматичне значення слова, які як абстрактні поняття дуже важко сприймаються в цьому віці. Вона також допомагає зрозуміти процес утворення нових слів та засвоїти основні словотворчі моделі. Ігрове засвоєння слова сприяє розвитку загальної мовленнєвої культури особистості, формує підсвідоме розуміння мовної норми та розвиває лінгвістичне мислення, що є основою комунікативної компетентності. Систематизація досвіду педагогів, представленого на особистих сайтах, у журнальних статтях та методичних публікаціях дозволила виділити найбільш популярні лінгвістичні ігри, які використовуються педагогами на уроках української мови в початковій школі, та розподілити їх на такі групи: фонетичні, лексико-фразеологічні, морфологічні, орфографічні, синтаксичні. Ураховуючи те, що молодшим школярам характерні емоційність, пізнавальна активність, бажання фантазувати, прагнення показати свою кмітливість і вправність, зростає роль використання лінгвістичних ігор на уроках української мови як засобу формування комунікативної компетентності. Сучасні лінгвістичні ігри передбачають змагальність, добровільність, що дозволяє учням задовольнити свої потреби в рухливості, отримати позитивні емоції радості, захоплення, задоволення, реалізувати свої інтереси, оволодіти навичками комунікації тощо. При проведенні лінгвістичних ігор здобувачі початкової освіти не лише засвоюють мовні норми, правила, а й залучаються до системи різноманітних суб’єкт-суб’єктних відносин, формують уміння взаємодіяти в команді, приймати рішення, доводити свою думку, що сприятиме формуванню комунікативної компетентності. Ключові слова: лінгвістична гра, комунікативна компетентність молодших школярів, фонетичні ігри, лексико-фразеологічні ігри, морфологічні ігри, орфографічні ігри, синтаксичні ігри.

Ця стаття присвячена такому аспекту права інтерпретаційної діяльності, як методи тлумачення. Загальний характер правової норми, а отже, неможливість указати в ній абсолютно всі конкретні життєві ситуації є об’єктивною причиною тлумачення. Питання про те, як тлумачити право, є важливим у теорії юридичного тлумачення. Воно дає нам уявлення про механізм та інструменти такої діяльності. Під методом тлумачення в юридичній літературі розуміють конкретні прийоми та знання правил, необхідних для уточнення реального змісту правових норм. Слід зазначити, що серед учених досі не вироблений єдиний підхід до визначення конкретних методів і правил, що роз’яснюють закон, їх об’єднання в способах тлумачення. Автор статті розглядає граматичний, логічний, системний, історичний способи тлумачення та їх застосування у праві. Граматичний спосіб (словесний, філологічний, буквальний, лексичний – варіанти назви) є найпоширенішим. Логічне тлумачення – тлумачення правового акта з використанням законів логіки. Існування системного методу визначено системністю права. У статті розглядаються питання застосування вказаних способів тлумачення для з’ясування змісту договорів. Автором наголошується, що відповідні компетентні органи, які здійснюють правозастосовну діяльність, не вправі відмовити у вирішенні спору через незрозумілість правової норми, що підлягає застосуванню. З метою уникнення неправильного застосування необхідно насамперед встановити зміст норми, для чого використовувати всі відомі способи, прийоми, правила тлумачення до повного з’ясування дійсного змісту норми. Немає чітко визначених правил використання зазначених способів. Вони можуть використовуватися суб’єктом тлумачення всі одночасно, або може бути обраний один чи кілька на розсуд особи, залежно від можливості досягнення мети тлумачення. При цьому якщо граматичне і логічне тлумачення відштовхуються від самих текстів, то системний та історичний способи спи-раються на елементи зовнішні. Відмова правозастосовувача від використання всього арсеналу призводить до однобокості в застосуванні норм закону. Тлумачення ґрунтується на тезі, що система норм права повинна бути вільною від протиріч і кожна норма повинна гармоніювати з усією системою. Тому в межах даної тези потрібно вибрати той варіант тлумачення, за якого правова норма буде найкраще гармоніювати з іншими нормами.

Political discourse defined by linguists as persuasive discourse effectively employs the ability of language to communicate and give shape to reality. Socrates and Aristotle were well aware of the power of language to distort perception and influence behavior, and thus be a tool, or weapon, for achieving the speaker’s goals. Based on principles worked out by Classical rhetoricians modern rhetoric is revived on a new basis synthesizing theoretical data of pragmatics, psycholinguistics and communication theory. As a result, the emphasis is laid not upon sharing knowledge but rather upon forming the opinion. Language of politics nowadays tends to be ambiguous, indefinite and vague. Political discourse provides contexts in which the speaker doesn’t mean exactly what the words literally mean. That is, the speaker’s denotation differs from the semantic meaning. Political discourse defined by linguists as persuasive discourse effectively employs the gift of language to communicate and give profile to reality. Politicians use a wide range of language means to manipulate the electorate: euphemisms, jargon, gobbledygook, inflated language, simplified or overcomplicated syntax. Politics seems to be the realm of doublespeak which is presented as a heterogeneous phenomenon providing cloudy vagueness of political language. The influence on addressee’s perception is conveyed due to manipulative potential of language. The enormous power is in the meaning of the words, what they mean to the human being who hears them. Far more than simple communication, truth, falsehood and the infinite shades between them, words have the power to manipulate other people’s thinking and behavior. On grammatical level one of the characteristic traits of political discourse (especially political slogans) is the use of verbless sentences. Verbless sentences in the English language may be viewed in the context of nominalization trend. It must be noted that verbless sentences in the analytical English language break all grammatical norms. Hence designed to mislead, Doublespeak is presented as a heterogeneous phenomenon providing cloudy vagueness of political language.Key words: political discourse, doublespeak, euphemisms, simplified or overcomplicated syntax, verbless sentences, nominalization. Політичний дискурс, визначений мовознавцями як дискурс переконання, ефективно використовує здатність мови спілкуватися та формувати уявлення про реальність. Сократ та Аристотель добре усвідомлювали силу мови спотворювати сприйняття та впливати на поведінку, а отже, бути інструментом чи зброєю для досяг-нення цілей мовця. На основі принципів, вироблених класичними риторами, сучасна риторика відроджується на новій основі, синтезуючи теоретичні дані прагматики, психолінгвістики та теорії комунікації. Як результат, акцент робиться не на обміні знаннями, а на формуванні відповідної думки та поглядів. Мова політики в наш час має тенденцію бути неоднозначною, невизначеною та розмитою. Політичний дискурс вводить контексти, в яких оратор не має на увазі саме те, що буквально означають слова. Тобто денотат мовця відрізняється від семантичного значення. Політичний дискурс, визначений лінгвістами як персуазивний, ефективно застосовує дар мови спілкуватися та впливати на свідомість слухачів. Політики використовують широкий спектр мовних засобів для маніпулювання електоратом: евфемізми, жаргонізми, спрощений або ускладнений синтаксис. Політика здається цариною подвійної мови, яка подається як різнорідне явище, що забезпечує невизначеність мови політики. Вплив на сприйняття адресата передається завдяки маніпулятивному потенціалу мови. Велике значення має семантика слів, те, що вони означають для людини, яка їх чує. Слова на позначення правди, брехні мають силу маніпулювати мисленням та поведінкою інших людей. На граматичному рівні однією з характерних рис політичного дискурсу (особливо політичних гасел) є використання бездієслівних речень. Бездієслівні речення в англійській мові можна розглядати в контексті тенденції номіналізації. Слід зазначити, що бездієслівні речення в аналітичній англійській мові порушують усі граматичні норми. Отже, розроблена для введення в оману, подвійна мова представлена як неоднорідне явище, що забезпечує невизначеність мови політики.Ключові слова: політичний дискурс, евфемізми, спрощений і ускладнений синтаксис, бездієслівні речення, номіналізація.

Анотація. Стаття акцентує увагу на актуальності педагогічних ідей В. О. Сухомлинського в контексті проблем дотримання мовних норм у власних висловленнях учасників зовнішнього незалежного оцінювання. Наголошено на необхідності та важливості використання поглядів педагога щодо вивчення української мови. Слушними є думки В. О. Сухомлинського, який радить вдумливо й багато працювати над тим, аби слово жило в дитячій творчості, у спілкуванні, бо вважав це однією з умов загальної та педагогічної культури шкільного життя. Автор вважає, що створення досконалих текстів є складним аналітико-синтетичним процесом, спрямованим на досягнення результату пізнавальної діяльності. Доведено, що процес підготовки до створення власних висловлень не можна вважати достатнім, якщо учнів/студентів не залучено до практичної діяльності з вивчення та вдосконалення мовних норм. Тому, щоб запобігти вживанню лексичних і граматичних анормативів у текстах-роздумах, доцільно застосовувати на заняттях різноманітні мовні вправи. Щоб правильно орієнтувати здобувачів освіти у виборі мовних засобів, педагог має бути добре обізнаним із сучасними процесами розвитку мови, труднощами, які виникають у засвоєнні учнями/студентами знань про норми української літературної мови, уміло застосовувати різноманітний комплекс методів. Науковий пошук дав можливість виокремити провідні напрями роботи для формування норм літературної мови як еталона правильності мовлення, основної умови реалізації найважливішої функції мови — комунікативної. Спираючись на ідеї В. О. Сухомлинського ми переконалися, що українська мова має виразні індивідуальні риси на різних мовних ярусах, тому анормативи є свідченням недостатнього опанування мовних норм.

У статті з’ясовано, що одне з магістральних значень в шкільному курсі мови має вивчення лексичного рівня української мови; наголошено, що формування лексичної компетентності відбувається в системно-інтегративних зв’язках лексики з фонетикою, граматикою, орфографією та стилістикою, бо слово є явищем багатогранним; успішне засвоєння лексичного рівня української мови залежить від урахування специфічних підходів, принципів, закономірностей навчання та добору методів і прийомів навчання; потрактовано поняття «лексична компетентність» у розвідках науковців та визначено її як високий рівень засвоєння лексичного рівня української мови, уміння володіти лексичними засобами відповідно до ситуації мовлення, беззаперечне дотримання лексичних норм, оволодіння словниковим запасом української мови, повага до українського слова, активне використання власне української лексики; простудійовано основні положення програми з української мови для учнів 10-11 класів (профільний рівень), у якій за пріоритетне визначено формування лінгвокультурологічної, соціолінгвістичної компетентностей, що сприятиме формуванню лексичної компетентності сучасного учня шляхом усвідомлення ним мови як національного феномену; схарактеризовано домінантні завдання лінгвістичної (мовної) та соціокультурної змістових ліній; проаналізовано класифікацію лексичних вправ, до яких уналежнено: власне лексичні, що спрямовані на закріплення лексичних понять і формування вмінь тлумачити значення слова; лексико-граматичні вправи сприяють виявленню й установленню зв’язків між лексикою й граматикою, формуванню вмінь розрізняти лексичне й граматичне значення слова; лексико-орфографічні вправи забезпечують засвоєння й повторення особливостей написання слів та їхніх частин; лексико-стилістичні вправи забезпечують вироблення вмінь і навичок правильного відбору і вживання слів у мовленні відповідно до характеру й мети висловлювання; наведено приклади таких вправ і завдань до них, що передбачають аналіз слів-символів, вербалізацію концептів, вибудовування лексико-семантичного поля, обов’язковий інформаційно-комунікаційний супровід їх.

У статті презентовано зміст роботи з розвитку зв’язного мовлення дітей у дошкільному закладі освіти; визначено мету навчання в контексті сучасної парадигми виховання мовної особистості. Систематизовано й узагальнено погляди на мову й мовлення, на розвиток мовлення. Висвітлено теоретичні аспекти та методичні поради щодо формування мовленнєвотворчої діяльності дошкільників. Уточнено завдання розвитку зв’язного висловлення думок у контексті загального розвитку освіченої особистості та структурні компоненти його змісту. Підкреслено, що під час роботи над мовленнєвою діяльністю має місце тісний зв’язок мовного та розумового розвою дитини; показано специфіку вдосконалення навичок і вмінь висловлювати свої думки, представлено способи формування комунікативних здібностей, згідно з якими грамотне спілкування розвивається відповідно до конкретних умов, форм, методів і прийомів навчання. Розглянуто технології навчання розповіді, вимоги до вироблення граматичної правильності мовлення, мовленнєвого розвитку та методику навчання рідної мови з урахуванням компетентнісного підходу до процесу передавання і засвоєння знань. Окреслено види розповіді, місце її і значення в навчальному процесі, особливості підготовки до неї. Підтверджено, що найефективнішими джерелами художнього читання та розповіді визнано кращі зразки української усної народної творчості, твори для дітей українських письменників. Обґрунтовано, що кінцевою метою роботи дошкільного закладу є вдосконалення мови відповідно до граматичних норм, вироблення вмінь складати коротку розповідь, виховання уваги, спостережливості. Зміст статті посприяє уточненню, збагаченню теоретичних і практичних знань педагога про методи і форми роботи з питань розвитку зв’язного мовлення.

У статті досліджено використання фонетичних та граматичних особливостей бойківського говору у художніх текстах Григорія Цеглинського; розглянуто лексичні діалектизми, використані у його драматичних творах, які передають специфіку мовного колориту, притаманного західному варіанту тогочасної літературної мови.Ключові слова: бойківський говір, діалектизм, західний варіант літературної мови, лексико-тематична група, мовна норма.

У статті доведено, що зміна освітньої парадигми нашої держави вимагає перегляду моделей формування основних професійних компетентностей майбутніх викладачів професійного навчання. Для розробки заходів педагогічного впливу на формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів професійного навчання проведений аналіз і узагальнення існуючих теорій змісту досліджуваного феномена. Це дозволило виділити основні компоненти структури комунікативної компетентності (мотиваційний, гносеологічний, діяльнісний і оціночний). На основі праць та моделей Кенала та Свейн наведено авторське трактування поняття «комунікативна компетентність». Показано, що при розробці моделі комунікативної компетентності майбутніх викладачів професійного навчання поряд із лінгвістичним компонентом, що входить до складу гносеологічного компонента, необхідно враховувати прагматичний компонент комунікативної компетентності (соціолінгвістичний, дискурсний, стратегічний), що дозволить підвищити ефективність спілкування і більш точно оцінити її якість. Розкрито особливості соціокультурного компонента комунікативної компетентності, який відображає вміння висловлювати інформацію належним чином у межах загального соціального та культурного контексту спілкування, відповідно до прагматичних факторів, пов’язаних із різними варіантами використання мови. Наведені основні параметри, що відображають прагматичний компонент комунікативної компетентності.Встановлено, що відсутність знань про соціальні норми або культурні традиції призводить до набагато більших проблем у професійному спілкуванні між учнем і викладачем, ніж мовна помилка або брак словникового запасу, тому навчальні плани формування комунікативної компетентності майбутніх викладачів професійного навчання повинні бути заснованими не тільки на граматиці, а й на понятійно-функціональній парадигмі.

У статті проаналізовано стратегії ввічливості в політичному дискурсі. Увагу зосереджено на вивченні ввічливості в англомовному політичному дискурсі, що являє собою одну зі значущих комунікативних категорій, яка відіграє ключову роль у мовленнєвій взаємодії адресанта й адресата. У наукових дослідженнях лінгвістичну ввічливість репрезентують як соціальну норму, дотримання правил спілкування, максим спілкування, комунікативного етикету. Збереження «обличчя» – необхідна передумова продуктивного спілкування, яку має враховувати кожен член суспільства. Дослідники виокремлюють п’ятнадцять стратегій позитивної ввічливості, використовуваних задля зменшення комунікативної дистанції, усунення міжособистісних меж, досягнення взаєморозуміння, співробітництва й позитивного результату в спілкуванні, і десять стратегій негативної ввічливості, зорієнтованих на зменшення комунікативного тиску в спілкуванні, виявлення поваги до співрозмовника та його особистого простору. Предметом особливого наукового інтересу є механізми тактик і мовних засобів, використовуваних за реалізації стратегій негативної ввічливості в різноманітних дискурсах, зокрема політичному, провідною рисою якого є інституціональність. Саме остання зумовлює специфіку мовленнєвої взаємодії комунікантів і передбачає використання стратегій негативної ввічливості. Аналіз політичного дискурсу Дональда Трампа доводить, що ключову роль в організації гармонійної комунікації в цій дискурсивній практиці відіграє негативна ввічливість, представлена стратегіями, реалізованими відповідними тактиками: а) стратегія використання імпліцитних мовленнєвих актів – тактики ритуалізації імперативу; б) стратегія ухилення – тактики обмеження власною оцінкою, опосередкованого запиту інформації та припущення; в) стратегія субстантивації – тактики формалізації висловлення. Найпродуктивнішими засобами вербалізації стратегій і тактик негативної ввічливості в політичному дискурсі Дональда Трампа є граматичні (модальні дієслова, умовний стан, пасивний стан, звертання тощо). Серед синтаксичних засобів, що реалізують стратегії позитивної ввічливості, релевантні принципи пом’якшення: прагнення до порозуміння, підтвердження спільного погляду, емпатії, указівка на взаємність, включення учасників комунікації в дію.

Стаття присвячена аналізу особливостей міжмовної інтерференції, що виникає в процесі вивчення російської мови як іноземної. Проаналізовано різні погляди на термін «міжмовна інтерференція», представлені в лінгвістичній науковій літературі. Автором названо причини виникнення інтерференції і ефективні шляхи її подолання. Виявлено типи інтерферентних явищ: недодіфференціація ознак (при наявності диференціальних ознак в нерідній мові і відсутності в рідній мові); сверхдіфференціація (при наявності диференціальних ознак в рідній мові і відсутності їх в іноземній); реінтерпретація. У статті виділено ключові фактори, поєднання яких дозволяє досягти більш вільного володіння іншомовною вимовою. Описано явище інтерференції на фонетичному, лексичному, морфологічному і синтаксичному рівнях: на фонетичному рівні названо типові помилки в артикуляції звуків російської мови, заміщення окремих звуків, зміна наголосів, неточності в інтонуванні речень; виявлено труднощі в засвоєнні окремих граматичних категорій, наприклад, категорії роду, відмінка, які відсутні в англійській мові; звернуто увагу на порушення норм мови на синтаксичному рівні, проаналізовано складності в структурі речень, зумовлені вільним порядком слів; визначено особливості інтерференції на лексичному рівні – використання багатозначних слів, труднощі з використанням омофонів, акцентовано увагу на використанні фразеологізмів. Представлено результати опитування американців, які вільно володіють російською мовою і проживають у місті Херсоні, про лінгвістичні труднощі, що виникли в процесі вивчення російської мови. Аналіз особливостей рідної мови дозволяє прогнозувати типові помилки, поява яких можлива в мовленні американців.

У статті наголошено на потребі пошуку новітніх практичних шляхів щодо представлення інформації для студентів у зручній та стислій для сприйняття формі. Одним із таких способів є застосування в освітньому процесі інтелектуальних карт, які забезпечить системне, цілісне та свідоме сприйняття значних об’ємів інформації, дозволять отримати навички роботи й опрацювання масивів інформації, що є винятково важливим при іншомовній підготовці студентів, оскыльки необхідно запам’ятовувати комплекс лексичного, граматичного матеріалу, національних та культурних особливостей поведінки носіїв мови, норм етикету, специфіку вербальної та невербальної комунікації тощо.Констатовано, що безпосередня участь студентів у побудові інтелектуальних карт у процесі іншомовної підготовки дозволяє індивідуалізувати та активізувати процес засвоєння ними інформації. Представлено переваги використання інтелектуальних карт в освітньому процесі оволодіння іноземною мовою студентами інженерно-технічних спеціальностей. До таких уналежнено ефективне запам’ятовування навчальних матеріалів; аналіз та систематизація інформації будь-якого характеру; системне, свідоме сприйняття значних об’ємів інформації; цілісне бачення теми, що вивчається з включенням її головних і другорядних складових зі встановленням логічних зв’язків між усіма компонентами; розвиток творчого мислення та креативності студентів; формування іншомовної граматичної, лексичної компетенцій та компетенцій в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі тощо.Схарактеризовано ряд проблем, пов’язаних із практичним упровадженням інтелектуальних карт в освітній процес, зокрема це невміння студентів виділити головне серед значних об’ємів інформації; недостатнє розкриття проблеми, що вивчається; відсутність попереднього досвіду зі складання інтелектуальних карт тощо.

У пропонованій статті зосереджено увагу на оновленні та збагаченні лексичного складу англійської мови періоду пандемії коронавірусу Covid-19, розглянуто процес з’яви нових складних одиниць, динаміку розвитку їхньої семантики та набуття ними нових значень; зафіксовано постання нових складних слів, пов’язаних із поширенням коронавірусного захворювання та його впливом на лінгвістичну ситуацію в сучасному газетному дискурсі; визначено тенденції їх активізації. Виокремлено лексико-семантичні групи неологізмів, спричинених виникненням і поширенням короновірусної інфекції, а саме: «Освіта», «Подорожі», «Соціальне життя», «Здоров’я», «Культура», «Робота». Повсюдне поширення захворювання знайшло свій відбиток не лише в медицині, а й усіх соціальних сферах та в лексичному складі багатьох мов, зокрема й англійської. Установлено, що найбільш частотною серед інновацій у дискурсі означеного періоду є лексема COVID-19 та її український відповідник коронавірус, що послугували джерелом постання нових складних слів. Хронологічно стаття охоплює період від початку 2020 року до першого півріччя 2021 року. Закріплені в мовленнєвій практиці українців слова на позначення актуальної для світу хвороби вже адаптовано до фонетичних, правописних і граматичних норм сучасної української мови, тож уживання їх є регулярним, нормативним і змістотвірним. Констатуємо, що в мові рівнозначно поширені англійськомовна абревіатура-термін COVID-19, лексичний відповідник коронавірус та адаптоване й закріплене в мовленнєвій практиці слово ковід, що є транслітерованим еквівалентом англомовної одиниці. У науковій праці проаналізовано стан вивчення проблеми в українській та англійській мовознавчих спільнотах. Загальнонаукові методи (опис, індукція, дедукція, інтроспекція) використані для відбору й аналізу мовного матеріалу та викладу основних положень роботи. Матеріалом дослідження послугувалиь неологізми коронавірусної тематики, дібрані зі статей, корпусів лексики, словників.

У статті представлено результати теоретичного й емпіричного дослідження впливу інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) на мовленнєвий досвід дітей молодшого шкільного віку, виявлено напрями подальших досліджень впливу мережі Інтернет середовища на мовленнєвий досвід. Визначено проблему, що полягає у недостатньому врахуванні у педагогічному процесі нецілеспрямованого і неорганізованого використання дітьми інформаційно-комунікаційних технологій. З’ясовано основні теоретичні підходи до вивчення проблеми взаємодії дітей і Інтернет-середовища та основні напрями використання ІКТ у педагогічному процесі. Критичне осмислення наукових теоретичних та практичних розвідок дало змогу виокремити потребу вивчення питання впливу інформаційних ресурсів мережі Інтернет на змістові характеристики мовленнєвого досвіду дітей молодшого шкільного віку. У статті обґрунтовано підхід до вивчення мовлення саме як до мовленнєвого досвіду, докладно описано методику емпіричного дослідження. Дослідження здійснюється в парадигмі теорії мовленнєвого досвіду, згідно з якою останній розглядається як система у свідомості особистості, спрямована на здійснення мовленнєвого освоєння особистістю світу. Зовнішня структура мовленнєвого досвіду, котра складається з мовленнєвої компетентності, мовної картини світу та мовленнєвої культури, виконує функцію опосередкування мовленнєвої взаємодії дитини із світом. У статті визначено провідні функції кожного елементу мовленнєвого досвіду, змістові характеристики та маркери, а також діагностичний інструментарій, за допомогою якого виявляються ці маркери. У результаті здійсненого емпіричного дослідження було виокремлено специфічні змістові характеристики мовленнєвого досвіду дітей молодшого шкільного віку, зумовлені використанням ІКТ: збільшення асортименту та диференціації емоцій одночасно зі зменшенням здатності до їх вербалізації; переважання динамічних фреймових когнітивних структур над статичними; розширення семантичних полів; збільшення ініціативності в комунікації; зменшення ролі правильності мовлення, дотримання граматичних і синтаксичних норм мови; збільшення семантичної гнучкості. Провідним висновком здійсненого дослідження є те, що використання ІКТ здійснює вплив не лише на кількісні показники мовленнєвого досвіду дітей молодшого шкільного віку (рівень мовленнєвого розвитку), а змінює його змістові характеристики.

У статті висвітлено наукові підходи до розуміння понять «професіоналізм» і «культурна грамотність». Зазначено, що культурна грамотність в епоху інформатизації набуває нового сенсу та перспектив, залишаючись ключовим моральним чинником професійної культури фахівця, однією з ознак його професіоналізму. Розкрито компонентну структуру культурної грамотності майбутнього фахівця. Основними компонентами культурної грамотності визначено: мотиваційний, аксіологічний, когнітивний, комунікативний, поведінково-діяльнісний. Охарактеризовано критерії кожного з компонентів та показники сформованості культурної грамотності майбутнього фахівця. Критеріями мотиваційного компонента визначено: особистісно орієнтований (прагнення до самовираження у спілкуванні; активізація власних можливостей на толерантність у подоланні труднощів в оволодінні професією) та професійно-орієнтований (орієнтація на програмування процесу спілкування в професійному середовищі; спрямування на самовдосконалення професійної культури). Критерії аксіологічного компонента: особистісно-ціннісний (усвідомлення культурної грамотності як особистісної цінності; розуміння змісту висловлювань, запитань, формулювання відповідей іноземною мовою) та професійно-ціннісний (ціннісне ставлення до майбутньої професійної діяльності; прагнення до навчально-професійної взаємодії). Критеріями когнітивного компонента встановлено: змістовно-мовленнєвий (знання лексичних та граматичних норм професійного мовлення; знання комунікативних тактик і стратегій з метою подолання мовних бар’єрів і налагодження ефективної взаємодії зі співрозмовниками у процесі професійної діяльності) та інформаційно-компетентнісний (інформаційна обізнаність і високий ступінь засвоєння системи необхідних та достатніх комунікативних знань у контексті вивчення фахових і нефахових дисциплін; вміння працювати з різними видами інформаційних джерел та аналізувати, узагальнювати і систематизувати отриману інформацію). Критерії комунікативного компонента: комунікативно-міжособистісний (здатність до самоконтролю у комунікативній взаємодії; навички планування власних дій з метою вирішення завдань майбутньої професійної діяльності) та комунікативно-практичний (вміння застосовувати комунікативні стратегії для подолання конфліктних ситуацій; професійно-комунікативні вміння). Критеріями поведінково-діяльнісного компонента визначено: результативно- оцінний (оцінка та самооцінка власних вчинків і висловлювань; самоконтроль уникнення непорозуміння) та прогностично-діяльнісний (вміння прогнозувати результат дій; здатність грамотно планувати встановлення взаєморозуміння в професійному спілкуванні). Акцентовано на тому, що випускник університету має бути не лише висококваліфікованим, конкурентоспроможним, але й культурно грамотним.

Підручник, залишаючись основним дидактичним засобом навчання у школі та вузі, відіграє важливу роль у навчальному процесі. Він окреслює предметний зміст освіти та визначає види діяльності, призначені програмою для обов’язкового засвоєння. Одним із напрямів побудови підручника є цілеспрямоване формування усіма доступними засобами системи дидактичних функцій підручника та їх реалізація в його структурі.Засновником теорії підручника став чеський педагог Ян Амос Коменський, який не тільки створив перший ілюстрований підручник «Світ чуттєвих речей у картинках», що на сторіччя визначив шлях розвитку учбової книги, а і зафіксував теоретичні принципи побудови підручника, багато з яких зберігають свою цінність до теперішнього часу. У своїх наукових працях Я. А. Коменський чітко сформулював положення про научність (зміст повинен бути повним, ґрунтовно продуманим) та доступність (ясна чітка побудова, доступна для учня) підручника; про місце підручника в структурі навчання та його форму (невеликий за обсягом).Вітчизняна наука розглядає підручник як основний інструмент вчителя в процесі викладання учбових дисциплін. Теорія підручника постійно розробляється та вдосконалюється провідними вченими. Вона будується на основних принципах дидактики, враховує положення науки та теорії навчального предмета. Дидактичні основи шкільного підручника розробляли В. П. Беспалько, М. І. Бурда, Г. П. Бевз, Л. Я. Зоріна, В. В. Краєвський, І. Я. Лернер, Н. Ф. Тализіна та інші. Так, І. Я. Лернер визначає підручник, виходячи із уявлення про зміст освіти, як матеріалізовано зафіксований обсяг соціального досвіду. що потребує обов’язкового засвоєння [2]. В. П. Беспалько розуміє під підручником комплексну інформаційну модель, яка відображає основні елементи педагогічної системи – цілі навчання, зміст навчання, вибір та розробку дидактичних процесів, орієнтацію на організаційні форми навчання і яка дозволяє відтворити їх на практиці [1]. Історичні аспекти видання навчальної літератури взагалі та для вищої школи зокрема, розглянуто в дослідженнях В. Г. Бейлінсона, Д. Д. Зуєва, Т. Г. Купріянової. Втім, аналіз наукової літератури та існуючих підручників засвідчив недостатню розробку науково-педагогічних основ підготовки вузівського підручника, як інформаційно-методичного засобу забезпечення якості освіти для окремих категорій студентів. Деякі підручники були позбавлені науково обґрунтованих узагальнень і досягнень дидактики, психології, логіки, книгознавства. В кінцевому підсумку користувачі підручника зустрічалися з відсутністю обґрунтованих вимог до підготовки та використання цих досить важливих учбових книг. Разом з тим, учбова книга, що створена як базовий інструмент педагогічної діяльності в процесі навчання, може бути спроектована тільки на основі чіткого уявлення про цілі, форми і методи навчання і виховання конкретної групи людей. Тому перше, що необхідно визначити, – це місце підручника в системі наук.Створення якісного підручника для студентів-іноземців в сучасних умовах залежить від багатьох чинників. Будучи засобом навчання, підручник з одного боку, є важливим джерелом знань, носієм змісту освіти для значної маси студентів, в ньому формулюються і розкриваються основні наукові поняття, що передбачені програмою, визначається обсяг основ навчального матеріалу. З другого боку, підручник – це засіб навчання і як засіб навчання він покликаний допомогти студенту засвоїти навчальний матеріал в строго обумовлений програмою обсяг знань. Більше того, підручник повинен сприяти засвоєнню конкретних знань, напрацюванню студентами в процесі навчання умінь та навичок, досвіду самостійної творчої діяльності, вмінню орієнтуватися в навчальному предметі, шукати та знаходити необхідну інформацію. Він повинен сприяти накопиченню соціального досвіду студентів-іноземців, формуванню уміння оцінювати явища та події оточуючого середовища.Основою дослідницького підходу до найважливіших проблем підручника є діалектична єдність змісту та форми. Важко перелічити всі проблеми, що входять до дидактичної концепції підручника, але про їх актуальність свідчить необхідність визначення обсягу предметних знань, умінь та навичок, що повинні знайти відображення в кожному підручнику. Необхідно науково обґрунтоване дозування матеріалу, призначеного на кожну учбову годину з урахуванням специфіки предмету, принципу доступності, рівня розвитку студента, а також загального обсягу знань, що він повинен засвоїти у відповідний відрізок часу.Головною методичною умовою написання підручника для іноземних студентів є те, що матеріал з предмету має бути поданим російською або українською мовою як іноземною з урахуванням рівня володіння студентами цією мовою на кожному конкретному етапі навчання.Теорія підручника спирається на вікову психологію, широко використовує досягнення психологічної науки. Безумовним є, наприклад, зв’язок теорії підручника з психологією сприйняття та розуміння навчального матеріалу (читання та розуміння змісту тексту, сприйняття ілюстрованого матеріалу тощо ).Відповідно до вимог сучасної дидактики потрібно покращувати структуру підручника, кожного його компонента, виявляючи внутрішні резерви, за допомогою яких може бути активізовано процес навчання. В той самий час підручник не є єдиним засобом навчання, але, як і раніше, займає центральне місце в навчальному процесі.Матеріал багатьох посібників з математики, хімії, біології для іноземних студентів підготовчих відділень розподілений по заняттях, кожне з яких має таку структуру:– полімовний словник основних термінів теми та граматичні конструкції, за допомогою яких подається текстовий матеріал;– текст заняття, що містить основні положення теми;– питання до тексту, що передбачають пошук інформації, її трансформацію, а також практичні завдання, що формують навички використання теоретичного матеріалу для розв’язування різного типу задач [5].Навчально-методичний комплекс містить в собі велику кількість компонентів, що доповнюють підручник:– дидактичні матеріали;– словники;– довідники;– науково-популярна література,– інформаційно-комп’ютерні засоби навчання.Дидактичні функції підручника – це цілеспрямовано сформовані його властивості (якості) як носія змісту освіти і базового книжкового засобу навчання, що найбільш повно відповідає цільовому призначенню підручника в процесі реалізації змісту освіти в умовах розвиваючого та виховуючого навчання.Аналізуючи цілі та зміст навчання, враховуючи закономірності процесу засвоєння та індивідуальні особливості студентів-іноземців, можна виділити такі дидактичні функції підручника :– інформаційна;– трансформаційна;– систематизуюча;– закріплення, самоконтроль та самоосвіта;– інтегруюча;– координуюча;– розвиваюче-виховна;– діагностична.Даний перелік дидактичних функцій є, безумовно, відкритою системою що не претендує на закінченість, а, скоріше за все, є відправним для подальшого дослідження.Переваги наведеної системи дидактичних функцій полягають, на наш погляд, в тому, що вона, по-перше, спирається на системний підхід, відображає реальні вимоги реалізації змісту освіти. По-друге, конкретизує їх стосовно головного засобу навчання, яким є підручник. Можна стверджувати, що ні одна з перелічених дидактичних функцій підручника не протирічить загальним принципам та функціям навчання.Зупинимося конкретніше на перелічених функціях.Інформаційна функція.Поряд зі словом вчителя підручник є основним джерелом обов’язкової для засвоєння інформації. Підручник розкриває основний зміст освіти, інформує про нього іноземного студента підготовчого відділення. Сьогодні актуальним є питання дидактичного обґрунтування змісту освіти – обґрунтування того конкретного мінімуму знань про сучасний світ, який повинен бути сформованим в процесі пізнання, та тих засобів, які повинні забезпечити засвоєння змісту освіти, необхідний рівень розвитку та виховання студентів. Саме цьому цей мінімум має бути включеним до підручника, також має бути визначеним обов’язковий для засвоєння обсяг інформації. Формування інформаційної функції підручника має на увазі в першу чергу високу якість учбового матеріалу, його високий науковий рівень. Відбір текстів в посібниках з природничо-математичного циклу для іноземних студентів підготовчих відділень здійснюється за такими критеріями: короткі, змістовні тексти, насичені актуальною інформацією і дією; урахування майбутньої спеціальності студента та професійного інтересу; наявність набору термінів і слів (лексичного мінімуму).Трансформаційна функція.Підручник включає в себе перероблені, перетворені основи знань. Це перетворення відбувається на основі дидактичних принципів і правил для того, щоб зміст освіти був найкращим чином засвоєний студентом. Основним напрямком трансформації змісту предмета при переказі на рівень учбового матеріалу є:– забезпечення доступності освіти – дидактична переробка навчального матеріалу;– установлення значущих для певної категорії студентів зв’язків виучуваного матеріалу з життєвою практико;– оптимальна активізація навчання студентів шляхом введення елементів проблемного навчання, посилення його переконливості та емоційної виразності.Характерною рисою посібника для іноземних студентів підготовчих відділень є трансформація знань, символіки, логічних структур, отриманих іноземним студентом раніше з підручників в країні попереднього навчання в норми підручників вітчизняної освіти.Проблема дидактичної переробки вихідного матеріалу підручників з природничо-математичних дисциплін для підготовчих відділень для іноземних громадян досліджується багато років поспіль. Вона полягає в тому, щоб забезпечити належну комунікацію між підручником та студентом. До засобів забезпечення розуміння навчального матеріалу відносяться:– урахування базових знань студента;– опора на актуалізацію цих знань, встановлення між ними та новими знаннями міцних логічних зв’язків;– строга регламентація кількості пізнавальних задач, їх постановка в доступній для певного рівня підготовки вербальній формі.Забезпечення доступності, вміла дидактична обробка вихідного матеріалу є важливою складовою трансформаційної функції підручника. Трансформуючи науковий матеріал в навчальний, викладачі-методисти повинні дати в руки студентів інструмент практичного пізнання та впливу на світ і оточуючу реальність.Систематизуюча функція.В кожному підручнику повинно бути забезпечене строго послідовне подання інформації, яка є змістом навчального курсу, а сам підручник повинен навчати студента прийомам та методам наукової систематизації. Подача інформації іноземним студентам на підготовчому відділенні здійснюється за принципом поступового збільшення словникового запасу студентів. Реалізація систематизуючої функції є необхідною передумовою існування інших функцій підручника, що забезпечує цілісне уявлення про навколишній світ. Вона також повинна активізувати процес оволодіння студентами учбовим матеріалом на нерідній для них мові, допомогти викладачеві в управлінні процесом навчання.Функція закріплення та самоконтролю. Функція самоосвіти.Будучи носієм певного учбового матеріалу, підручник має полегшити студенту засвоєння та закріплення цього матеріалу, допомогти йому самостійно заповнити прогалини в знаннях та уміннях. Повна реалізація функцій закріплення знань і самоконтролю також, як і функція самоосвіти безпосередньо пов’язана з тими компонентами підручника, які мають забезпечити послідовне формування умінь працювати з навчальною книгою.Навчати студента – це, передусім, викликати в нього бажання вчитися і навчити його вчитися самостійно, при цьому вчитися активно, творчо, а не тільки копіювати та наслідувати. Підручник – це важливий інструмент в руках викладача, який має допомогти йому сформувати у студента потребу оволодіти не тільки конкретним змістом предмета, певним обсягом інформації, але і уміти узагальнювати вивчене, перевіряти вірогідність знань, застосовувати їх в тій чи іншій конкретній ситуації.Інтегруюча функція.Засоби масової інформації, технічні засоби навчання та інформаційно-комп’ютерні технології мають велику цінність для загальної освіти іноземного студента, але охоплюють (іноді дуже глибоко) якусь конкретну частину змісту освіти і така інформація залишається по своїй суті фрагментарною. В підручнику цілеспрямовано відібрано головне, він має дати цілісне уявлення про предмет навчання, а в кінцевому результаті в ньому повинні бути відпрацьовані в системі фундаментального знання. Розраховані на постійне та повсякденне користування протягом тривалого часу, підручники з дисциплін природничо-математичного циклу передусім інтегрують знання і уміння, набуті студентами-іноземцями в рамках учбової програми країн їх попереднього навчання, в різних видах діяльності та з різних навчальних джерел. Такі підручники володіють реальною можливістю для того, щоб послідовно формувати методи наукового мислення, виховувати у студентів уміння самостійно та вірно оцінювати факти мовою, яка не є для них рідною, переробляти всю ту масу інформації, яка поступає. Інтегруюча функція підручника служить, таким чином, певним каркасом, що з’єднує внутрішню структуру підручника і систему навчальних посібників, в яких закладені знання та уміння, що є опорними при вивченні матеріалу.Слід зазначити, що з усіх засобів навчання, що є в розпорядженні викладача, тільки підручник має інтегруючу функцію, тільки він здатен забезпечити внутрішній взаємозв’язок компонентів системи навчання з опорою на міжпредметні зв’язки.Координуюча функція.Принципова особливість підручника для студентів-іноземців полягає в тому, що він є ядром, навколо якого групуються всі інші засоби навчання. Підручник координує функціональне застосування всіх засобів навчання, а також використання відповідних змісту освіти відомостей, які несуть засоби масової інформації та інформаційно-комп’ютерні технології навчання. Координаційна функція підручника має максимально забезпечити викладачу диференційований підхід до навчання, виробити у студентів вміння орієнтуватися в потоці інформації, поглиблювати отримані знання, виробити вміння застосовувати ці знання в процесі практичної діяльності.Розвиваюче-виховна функція.Активна розвиваюче-виховна функція підручника визначається у великій мірі науковістю змісту освіти. У самих основах наук завдяки зв’язку навчання й життя закладені великі можливості формування світогляду особистості. Напрямки виховної функції є багатовекторними: виховується працелюбність, відповідальність, зосередженість, набувається системний підхід до розв’язання не тільки учбових, але і життєвих проблем.Підручникам з природничо-математичних дисциплін для підготовчих відділень, що рекомендуються студентам-іноземцям, вважаємо за необхідне додати діагностичну функцію з метою виявлення відповідності учбових програм з математики країн попереднього навчання студентів з вітчизняними навчальними програмами.

У статті проаналізовано текстові заміни в рукописі казань ≪Вѣнецъ Хв̃ъ≫ А. Радивиловського порівняно з його стародруком (друкарня Києво-Печерської лаври, 1688). На основі їх порівняння встановлено такі типи змін: лексичні, фонетико-орфографічні, граматичні заміни; особливості цитування джерел; зміна модальних параметрів висловлювання; звуження діалогічності. Найбільше таких замін стосується лексики, переважно окремих слів у тексті. Вони зредаговані в рукописі та здебільшого перенесені у стародрук. Проаналізовано лексичні заміни в контексті, розкрито їх фіксацію в тогочасних словниках, історичних лексикографічних працях. Схарактеризовано, що переважають заміни окремих латинізмів і зрідка полонізмів, фіксуються окремі заступлення української лексики. Замість них використовувалися церковнослов’янізми та книжна українська лексика. Причини таких замін, передусім активніше використання церковнослов’янізмів, зумовлені соціокультурною ситуацією в Україні наприкінці ХVІІ ст., спробою поширити книгу та отримати суспільний запит на неї в Україні, а також Росії. У рукописі А. Радивиловського зафіксовано лексеми, які не засвідчені в тогочасних словниках, або їхнє значення відрізняється від перекладу тогочасних лексикографів. Виявлений лексичний матеріал є фіксацією еволюції літературної норми староукраїнської мови, розвитку синонімічності, розрізненням слововживання в проповіді за її ознаками традійності / інноваційності, конвенційності / неконвенційності.