Статті в журналах з теми "«нова драма»"

У раду се анализира радио-драма Борислава Пекића Чисти и нечисти спрам њене прозне варијанте Чудо у Јабнелу, са циљем утврђивања естетских резултата таквог жанровског варирања. Увиђа се да кроз употребу драмског израза настају нова значења. Анализа се заснива на структуралистичком приступу тексту, као и на његовом сагледавању у контексту теорије модерне драме. Утврђује се да je, упркос површинској сличности између варијанти, реч ипак о два одвојена дела, са различитим тематским тежиштем и идејном подлогом. Прозна варијанта је превасходно дијалог са библијским предлошком, док кроз драмски текст писац оживљава насилно искуство неуклопљености у затвореној заједници. Имплементацијом елемената комичног и трагичног, Пекић потцртава основну идеју о трагичности сваког наметнутог добра. Постоји нада де ће овај рад допринети бољем разумевању својстава и места драме у опусу Борислава Пекића.

Рад се бави изучавањем мотивске, језичке, али и поетичке везе фолклорне традиције, и модерних поступака у Настасијевићевој драми Ђурађ Бранковић. Циљ рада је да покаже преобликовања фолклорног наслеђа у посве нов уметнички израз и да допринесе могућим интерпретацијама сложеног и подстицајног дела Момчила Настасијевића.

The authors focus on the phenomenon of drama written by Konstantin Steshik, a young Belarusian playwright who writes in Russian. Describing and analysing this phenomenon is the aim of the researchers. The lack of research into the playwright's work is the reason for the novelty of the study. The relevance is determined by the demand for Steshik's plays in contemporary Russian theatre. The playwright's creative competence is proved by his numerous victories in Russian and international drama contests. The authors consider Stesik's work in the unity of the playwright's macro- and microcosm: the inner world of the characters and the circumstances they find themselves in. One of the authors' important tasks is to determine the foundation for Steshik's work. A historical and theatrical overview from Soviet Belarusian drama to the works of the authors associated with the well-known Belarusian Free Theatre association reveals not exactly the foundation, but the soil on which the phenomenon involved mainly grows. The authors note the close connection of Steshik's work to the phenomenon of post-Soviet «new drama». With its appearance on the territory of the CIS countries, social problems come to the forefront in contemporary theatre, and there arises a theme of reflection on the past, both in a positive and a negative way. In the final part of the article, the authors analyse the peculiarities of Steshik's poetics. The analysis made it possible to register the striking artistic uniqueness of the playwright's creative style. Steshik's plays clearly expand the scope of the post-Soviet «new drama». His voice stands out against the sharp social discourse of contemporary playwrights. Vivid metaphors, close to the traditions of «magic realism» literature, are mixed with psychological naturalism in an original way

<p>Współczesny rosyjskojęzyczny (zarówno rosyjski, jak i białoruski) „nowy dramat” utożsamiany jest najczęściej ze sztukami realizowanymi metodą verbatim, z utworami dokumentalnymi, w których wykorzystywane są elementy hiperrealistyczne, naturalistyczne czy neobrutalistyczne.<br />Nie jest to jedyna tendencja charakterystyczna dla poetyki współczesnej dramaturgii wschodniosłowiańskiej. Równolegle funkcjonuje bowiem zgoła inny, metaforyczno-filozoficzny, kierunek rozwoju „nowego dramatu”. Artykuł poświęcony został problemowi duchowości w nowej dramaturgii rosyjskiej (Iwan Wyrypajew, Wasilij Sigariew) i białoruskiej (Diana Bałykо, Paweł Priażko, Andriej Kurejczyk). Celem była eksploracja elementów sakralnych i duchowych, dotarcie do sensów głębokich wybranych utworów. Autor postanowił zbadać, w jaki sposób prezentowane są problemy duchowe, jakim modyfikacjom podlega przedstawienie tej problematyki. Ze względu na wyraźny antropologiczny rys utworów, w których nośnikiem semantyki staje się człowiek i jego wewnętrzne poszukiwania, to postać literacka stanowi w tekście podstawową kategorię badawczą. Artykuł jest próbą analizy oraz interpretacji religijnych i duchowych elementów w tekstach niekiedy dalekich od manifestowania wiary. W artykule zwrócono uwagę na wykorzystanie motywów znanych z chrześcijańskiego kręgu kulturowego, przywołanie i uwspółcześnienie staroruskich typów antropologicznych (takich jak strannik, jurodiwy). Udowodniono, że współcześni dramatopisarze rosyjscy i białoruscy kreują obraz człowieka poszukującego, zwracając się zarówno ku religijnemu, jak również zsekularyzowanemu rozumieniu duchowości.</p>

Целью данной статьи является исследование генезиса камерной оперы на пути формирования ее типологических признаков и возникновения различных жанровых модификаций. Научная новизна обусловлена выявлением и обоснованием типологических черт, характерных особенностей жанровой сферы камерной оперы. Методология. В статье применяется обновленный аналитический подход в изучении европейских камерных опер, на основании которого становится возможным определять жанровые атрибуты и характерные особенности композиторского стилистического комплекса. Выводы. Начиная с конца XIX века, камерная опера приобретает самостоятельность, отделяясь от иных разновидностей оперного жанра, становится равноправной единицей, сохраняя и упрочивая этот статус вплоть до сегодняшних дней. Наиболее показательными чертами камернизации оперного жанра можно назвать ее психологическую направленность со стремлением передать сложный и противоречивый внутренний мир героев оперного произведения. Зачастую композиторы создают концепцию рефлексирующего человека и ощущение противостояния личности окружающему миру.Ключевые слова: опера, жанр, камерная опера, камернизация, драматургическое содержание, «новая драма».

У раду се истражује функција коју фамилија Живке Поповић добија у драми, а која се анализира кроз целу четрнаесту појаву трећег чина. Живкини сродници анализирани су појединачно, али су њихове особености повезиване како са онима код осталих рођака, тако и са онима саме Живке Поповић. Такође, анализиран је и њихов однос према традиционалним вредностима. У раду је доведена у питање могућност да се фамилија окарактерише као група, пошто је, како се доказује, њена доминанта постојање разједињености. У складу са тим, у раду су тражени нови начини за њено именовање и разумевање.

У роботи анализуєме номадску судьбу Руснацох у Ковачовим миту завичаю. Укажеме як Ковачово записи з дньовнїкох, автобиоґрафски записи Длугока драга номадска, историйни есей Селїдби и дзелїдби, вєдно зоз його литературнима дїлами творя нєрозлучуюцу цалосц хтору повязує мотив номадскей судьби. Представиме Ковачов попатрунок на селїдби як одлучуюцу хвильку у живоце Руснацох, як и його порученє же би ше и у тих хвилькох зачувала свидомосц о своїм походзеню, пренєсло традицию, язик и виру до нового простору, односно же би тот нови простор сакрализовало и пренєсло тоту свидомосц на идуци ґенерациї.

В статье раскрывается феномен идейно-художественного родства двух редко сопоставляемых критиков начала ХХ в. – В. В. Розанова и И. Ф. Анненского. Совпадение их взглядов на фигуру ибсеновского Бранда, оказавшегося в центре внимания русской критики в связи с постановкой пьесы «Бранд» в Московском Художественном театре в 1906 г., позво¬ляет сделать выводы об их общем неприятии героического и в целом о трансформации самой этой гуманитарной категории в мышлении человека ХХ в. и в работе драматургов. Оба – и Анненский, и Розанов – были особенно чутки к пере¬менам, которые отразила Новая драма как современный лик трагедии. «Бранд» Ибсена воспринимается критиками как воплощение идеала древней классической трагедии и как наглядная демонстрация его кризиса. Сверхчеловеческие притязания «Бранда» соотносятся с поисками Ницше, однако у Ибсена сочетаются восхищение сверхчеловеческим и сомнение в нем. У Розанова и Анненского полное отторжение сверхчеловеческого обусловлено их особым чувством трагического, которое не хочет признавать катарсического торжества. Безысходная, лишенная катарсиса трагедия – новый тип жанра в ХХ в.

Мета статті полягає у простеженні художніх, структурно-ком- позиційних та інтерпретативних особливостей опери «Сільська честь» П. Масканьї у їх обумовленості естетикою веризму. Методологія робо- ти формувалася в опорі на комплекс загально-гуманітарних та спеці- альних музикознавчих наукових методів і підходів, серед яких провідни- ми є історичний, жанрово-стильових, семіотичний, текстологічний та виконавський. Наукову новизну визначає розкриття специфіки оперної творчості П. Масканьї на прикладі опери «Сільська честь» з просте- женням провідних тенденцій розвитку та виявленням особливостей вокальної стилістики даного твору з виділенням оновлених принципів музичної мови композитора. Висновки. Прагнення знайти нові можли- ві форми розвитку оперного жанру як «веристської драми» будувалася на майстерному поєднанні традиційних рис із суттєвим оновленням принципово важливих рівнів оперного твору, а саме – сюжетного, в якому відбувається звернення до життєвих подій та пов’язаних з ними емоційних станів простих людей; драматургічного, з відмовою від ба- гаточастинної структури на користь одночастинної; стилістичного, в якому відбувається оновлення принципів вокального інтонування, орке- стрової палітри та музично-мовних принципів. Саме опера П. Масканьї «Сільська честь» стала своєрідним провісником музичного веризму у її безпосередній близькості до веристської драми Дж. Верга та зумови- ла появлення нової вокальної стилістики та принципів музичної мови. Дані процеси зумовили вираження художніх ознак й принципів загальної драматургічної побудови твору з піднесенням образу героя як учасника діалогічної взаємодії з оточуючим його середовищем, з одного боку, з іншого – з тяжінням до симфонізації оперної тканини, яка стає поміт- ною не тільки через функційне зростання ролі оркестру, а ще й через проникнення характерних ознак, характерних для інструментального інтонування у вокальні партії.

Lost in Transitions: Childhood and Child Characters in Post-Yugoslav Playwriting. The history of Yugoslavia’s fall cannot be told without paying attention to transitions to democracy and its reflection in art. Playwrights from the emerging countries, including Serbia Biljana Srbljanović and Milan Marković, Bosnia and Herzegovina Tanja Šljivar, Montenegro Maja Todorović and Kosovo Jeton Neziraj, use political, economic, and national transitions as a biographical category, comprising various phenomena connected with “interruptions” and “passages” in human life, as well as identified with difficult, extreme, or critical situations. The authors focus on micro-social children’s stories, making these young protagonists repositories of anti-knowledge situated on the margins of society. The members of the young generation presented in these dramatic texts go through various transitions marked by new roles and responsibilities. Such descriptions and interpretations of transformations of the surrounding reality can be seen as a new way to illustrate the traumatic predicaments of people living in post-transitional societies.Потерянные во время перехода — детство и детские персонажи в пост-югославской драматур­гии. Трансформация действительности приводит к изменениям ее описания и интерпретации, что отражается в искусстве, в частности в современной пост-югославской драме. В произведе­ниях драматургов из стран с формирующимся рынком — Сербии Биляна Србьянович и Милан Маркович, Боснии и Герцеговины Таня Шливар, Черногория Майя Тодорович и Косово Етон Незирай — переход функционирует как определенная биографическая категория, включающая в себя различные явления, связанные с «перерывами» и «переходами» в человеческой жизни, отождествляемая со сложными, экстремальными или критическими ситуациями. Некоторые драматурги не остаются равнодушными к изменениям, происходящим в более широком контек­сте, но они сосредоточены на микросоциальных историях детей. Эти художественные решения представляют молодых протагонистов как хранилище антизнаний, расположенных на периферии общества. Это новая перспектива для выявления травматических переживаний и трудных усло­вий жизни и развития людей в постпереходном обществе.

В умовах тотальної інформатизації суспільства вплив Інтернет на особистість набуває глобальних масштабів. Особистість є передумовою й продуктом існування суспільства, держави. В історії розвитку людства відомо багато прикладів, коли людина за певних умов потрапляє в середовище звірів і під впливом інформації на рівні тваринного й рослинного оточення набуває ознак, характерних для представників тваринного світу. Це ще раз підтверджує науковий висновок, що особистість може бути сформована лише при наявності фізіологічних задатків та під впливом інформації, що поширюється в соціумі. Інформація – це відомості про осіб, предмети, технології, засоби, ресурси, події та явища, що відбуваються в усіх сферах діяльності держави, життя суспільства й в довкіллі, незалежно від форми їх надання; відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб. Особистість постійно перебуває під впливом інформації, що поширюється в просторі цілеспрямовано або довільно.Під впливом комп’ютеризації змінюються особистісні схильності і інтереси, ціннісні орієнтації і життєві позиції, настрої і погляди. Нове середовище існування у віртуальному просторі, розширення сфери комунікацій, зміна інтелектуальних і емоційних ресурсів індивіда здійснюють вплив на процес виникнення нової форми ментальності, людина сучасної цивілізації.Комп’ютер сьогодні став важливим засобом спілкування, а в майбутньому може перетворитися на один із основних засобів комунікативної взаємодії. Якщо це дійсно відбудеться, то, пам’ятаючи, ще «The medium is the message» (засіб передавання повідомлення є саме повідомлення), логіка комп’ютерних мереж неминуче почне перетворюватися на логіку спілкування сучасної людини. Тим самим Інтернет як «мережа мереж», тобто сучасна технологічна база інформаційно-комунікаційних потоків, стає епіцентром розвитку сучасної особистості [1].Через множинність охарактеризованих рис Інтернет розповсюдження віртуального спілкування вкрай неоднозначне у своїх наслідках. До позитивних наслідків впливу на особистість Інтернету можна віднести, наприклад, розширення пізнавальних практик. Так, багато дослідників звертають увагу на те, ще з розповсюдженням Інтернету різко зростає значення візуального мислення. Останнє – це розумова діяльність, в основі якої лежить операція наочними графіками, просторово структурованими схемами. Треба думати, що Інтернет всебічно сприятиме взаємопроникненню і взаємопосиленню раціонального і поза раціонального способів освоєння дійсності. До того ж, Інтернет, зводячи всі життєві сфери у віртуальну площину, незрівнянно збільшує кількість взаємодій і саму кількість соціальних сфер, в яких відбуваються ці взаємодії, через що сукупна дія сколективізується і інтенсифікується.До негативних наслідків розповсюдження «віртуального» спілкування можна віднести: скорочення соціальної взаємодії, звуження соціальних зв’язків (аж до самоти), розвиток депресивних ситуацій, аутизація дітей і підлітків, формування неадекватності соціальної перцепції і так далі. «Люди місячного світла» спілкуються безпосередньо (не через ЗМІ), але це спілкування не можна назвати «живим».Дослідники відзначають, що Інтернет підсилює процес опосередкованого спілкування людей, учасники якого найчастіше мають поверхневі, неглибокі міжособистісні відносини. Виникаючі тут контакти часто носять сурогатний, неповноцінний характер. Це веде до скорочення впливу найближчого оточення на особистість як засобу соціального контролю, порушенню механізмів детермінації позитивного поводження. Більш того, можливість анонімної участі в мережевому спілкуванні нерідко формує в молодих людей представлення про вседозволеність і некараність будь-яких проявів у мережевому середовищі. На думку психологів, анонімність і відсутність заборон звільняють сховані комплекси (у першу чергу, пов’язані з тягою до насильства і сексуальності), стимулюють людей змінювати тут свій стиль поведінки, поводитися більш розкуто і навіть переходити деякі моральні межі.Інтернет здатний впливати навіть на психічне здоров’я особистості. Вченими відзначаються випадки хворобливої пристрасті до участі в мережевих процесах (так званої «Інтернет-залежності»). Дана залежність виявляється в нав’язливому бажанні необмежено довго продовжувати мережеве спілкування. Для підлітків, що одержують доступ до Інтернет, віртуальна середовище іноді здається навіть більш адекватним, чим реальний світ. Можливість перевтілитися в якусь безтілесну «ідеальну особистість» відкриває для них нові відчуття, що їм хочеться випробувати постійно або дуже часто. Фахівці відзначають, що до деякої міри зазначена залежність близька до патологічної захопленості азартними іграми, а її деструктивні ефекти схожі з виникаючими при алкоголізмі. Психологи виділяють кілька підтипів такої залежності, враховуючи те, до чого сформувалася пристрасть у конкретної особистості. Патологія виявляється в руйнуванні звичайного способу життя, зміні життєвих орієнтирів, появі депресії, наростанні соціальної ізоляції.Надмірна захопленість Інтернетом змушує багатьох людей проводити все більше часу в мережі. Термін «Інтернет-залежність» вперше був запропонований А. Голдбергом у 1995 р. Під цим поняттям він розумів непереборний потяг до Інтернету, що характеризується «згубною дією на побутову, навчальну, соціальну, робочу, сімейну, фінансову сфери діяльності». За ступенем відходу від реальності Інтернет-залежність дуже нагадує потяг до наркотиків, алкоголю, азартних ігор тощо. Інтернет-залежність виявляється в тому, що люди настільки віддають перевагу життю в Інтернеті, що фактично починають відмовлятися від свого «реального» життя, проводячи до 18 годин на день у віртуальній реальності не менше, ніж 100 годин в тиждень. Інше визначення Інтернет-залежності: нав’язливе бажання ввійти в Інтернет, знаходячись off-line, і нездатність вийти з Інтернету, будучи в on-line. Частково використовується ще й таке: «Інтернет-залежність  це нав’язлива потреба у використанні Інтернету, що супроводжується соціальною дезадаптацією та яскраво вираженими психологічними симптомами» [2] .На сьогоднішній день Інтернет-залежність не визнається особливим захворюванням. Але батькам слід контролювати дітей при користуванні ними Інтернетом. Старших дітей, які користуються Інтернетом самостійно, потрібно привчити розповідати про своє спілкування в чаті, повідомляти, якщо виникають конфліктні ситуації, або якщо діти чимось налякані. Контролювати діяльність дітей в Інтернеті можуть допомогти новітні програми, за допомогою яких можна побачити, які саме сайти самостійно переглядала ваша дитина. Слід навчити дітей не виказувати особистої інформації незнайомцям з Інтернету. І останнє правило, щодо обмеження часу перебування дітей у мережі задля збереження їхнього здоров’я та заради профілактики Інтернет-залежності. Чим менше дитина, тим менше повинен бути час її перебування в Інтернеті [3].Особливої уваги вимагає і проблема впливу на установки особистості розповсюджених у глобальних мережах ігор з елементами насильства. Дослідження показали, що жорстокі ігрові епізоди нерідко приводять до наростання агресивності поведінки молодих людей. Очевидно, з розвитком технологій зазначена проблема буде ускладнюватися, оскільки компанії-розроблювачі ігор постійно підвищують якість відповідності ігрового простору реальності, а це веде до зростання ступеня занурення особистості у віртуальне середовище.Складно прогнозувати вплив Інтернету на моральні цінності і психологічні установки особистості, її емоційну сферу. Самодостатність і самотність, заміна реального спілкування віртуальними контактами, можливість сховатися під маскою аноніма чи створити придуманий образ, вступити у гру і ухилитися від відповідальності – всі ці нові грані людських стосунків набули нового значення. В цих умовах виникають емоційні стреси, дисгармонії, драми і конфлікти, депресії і невпевненість у собі, страхи і нові комплекси. Зрозуміло, найбільш відчутно все це позначається на особистості.Таким чином, середовище, що формується в глобальній мережі Інтернет, здатне впливати на формування негативних психологічних установок у формуванні особистості. Більш того, при уважному вивченні в мережевому середовищі можна знайти прояв відомих механізмів соціальної детермінації злочинності: шляхом визначеного соціального формування особистості; шляхом давання їй розпоряджень протиправного або суперечливого характеру; шляхом постановки особистості в ситуації, що змушують і полегшують вибір злочинного варіанта поведінки.Безумовно, у сучасних умовах неможливо (та й неправильно) ізолювати молоду людину від використання мережевих ресурсів. Однак повинні бути продумані шляхи нейтралізації негативного інформаційного впливу Інтернет на особистість. Особливу роль у цьому процесі повинна грати родина. Зацікавлена участь дорослих, що дають об’єктивну оцінку інформації, що надходить, і здійснюють її фільтрацію, дозволить правильно зорієнтувати молоду людину в інформаційних потоках. Не повинна залишатися осторонь від розглянутої проблеми і держава. Назріла необхідність визначення твердих критеріїв допустимості розміщення в мережах певних видів інформації. Варто виробити працюючі механізми обмеження доступу до окремих сайтів для різних вікових категорій аудиторії Інтернету. Потрібно законодавчо закріпити відповідальність власників сайтів за зміст розташовуваних інформаційних матеріалів.

Намјера је нашег рада да у току све присутнијег раздвајањаумјетничког стваралаштва Босне и Херцеговине, назначимо могуће правцеи моделе типолошког устројавања српског драмског стваралаштва у БиХ.Ради се о активној посљедици актуелних настојања да се, по сваку цијену,разграничи бошњачка, хрватска и српска књижевност постдејтонскеБосне и Херцеговине која се, у каузално-посљедичном уланчавању, посреднопреноси на социјалистичку, монархистичку, аустроугарску, османску исредњовјековну Босну и/или Херцеговину.1 До сада се о овом проблемууглавном расправљало са позиције културно-историјског насљеђа,умјетничке прозе и поезије, док је драмско стваралаштво спорадичнодотицано и недовољно истражено. У питању је, наиме, ретроактивноуочавање драматуршких образаца зарад нове перцепције, односноидентификације културног и националног идентитета до когаје, прије свих, посебно стало српској културној јавности у Босни иХерцеговини.

За Пољаке, 2015. година је сва у знаку позоришта: 250година од оснивања Народног позоришта у Варшави и исто толи-ко година од јавног коришћења позоришта, 130 година од рођењаавангардног драмског писца Станислава Игнација Виткјевича(Stanisław Ignacy Witkiewiecz, 1885-1939), и 100 година од рођења Та-деуша Кантора (Tadeusz Kantor, 1915-1990). Кантор је био сликар,сценограф, аутор хепенинга, режисер, писац, теоретичар драме, глу-мац. Ипак, његово стваралаштво не може да обухвати ниједан одових конвенционалних назива. С друге стране, тешко је о Канторуговорити као о типично пољском ствараоцу. Иако је цео живот биовезан за Краков, срастао са пољском традицијом и историјом, из-лагао је и стварао по целом свету. Припада ствараоцима који су саразних крајева света почели крајем 40-их да граде уметничкеформације касније препознате као нова или друга авангарда XX ве-ка.

Полазећи од Девињоове тврдње да је позориштеуметност чији се корени налазе у друштвеном животу, сва померањаи промене у друштвеном окружењу (политичком, економском,социјалном, техничко-технолошком) рефлектују се и на позориште.За разлику од извођачких пракси Истока, западно позориште одантичког периода, систематизованог у Аристотелово теоријско делоО песничкој уметности или Поетика (око 330. године п.н.е.), одређеноје доминацијом драмског текста. На преласку 20. у 21. век, западнакултура доживљава преиспитивање доминације језика, јер је створенаједна потпуно нова врста писмености – интернет која нас је увелау интерактивно поље дигиталне ере. Савремени теоретичари управопокушавају да нагласе нелитерарне аспекте драматургије, a овај радће покушати да дâ историјски преглед досадашњих театарскихпракси и наговештај онога што би могло да се деси у 21. веку, изперспективе средине друге деценије. Сагледавања перспективаПолазећи од Девињоове тврдње да је позориштеуметност чији се корени налазе у друштвеном животу, сва померањаи промене у друштвеном окружењу (политичком, економском,социјалном, техничко-технолошком) рефлектују се и на позориште.За разлику од извођачких пракси Истока, западно позориште одантичког периода, систематизованог у Аристотелово теоријско делоО песничкој уметности или Поетика (око 330. године п.н.е.), одређеноје доминацијом драмског текста. На преласку 20. у 21. век, западнакултура доживљава преиспитивање доминације језика, јер је створенаједна потпуно нова врста писмености – интернет која нас је увелау интерактивно поље дигиталне ере. Савремени теоретичари управопокушавају да нагласе нелитерарне аспекте драматургије, a овај радће покушати да дâ историјски преглед досадашњих театарскихпракси и наговештај онога што би могло да се деси у 21. веку, изперспективе средине друге деценије. Сагледавања перспектива

Циљ рада је представити описе болничарки и првих лекарки у Србији у различитим жанровима српске књижевности из друге половине 19. века. Примењене су методе новог историзма, теорије књижевности и феминистичких критика. Аутори текстова су жене и мушкарци различитог социјалног статуса: први српски полицајац Таса Миленковић, рачуновођа женског затвора Милутин А.Поповић, кнегиња Наталија Обреновић, глумица Милка Гргурова и прва српска лекарка Драга Љочић. Радови Миленковића, Поповића и краљице Наталије помажу да сазнамо нове детаље и боље разумемо историју сестринства у Србији, као и међународне везе међу професионалкама. Књижевни текстови Гргурове и Љочић чувају податке о различитим улогама Марте Сабињине, истакнуте руске јавне раднице, коју је Србија у 19. веку вишеструко одликовала а данас заборавила. У дневнику Љочић откривају се сличности са дневником Марије Кири, њеном савременицом. Закључује се документарна и књижевна вредност ових текстова; доносе драгоцена открића из историје друштва, политике и књижевности, историје медицине, социологије рада, женских студија, политичке психологије, емотивне наратологије, па и историје језика.