Статті в журналах з теми "Нова властивість"

Актуальність статті визначається необхідністю поглиблення соціально-психологічних уявлень про соціальну солідарність, її структуризацію і особливості функціонування в умовах суцільних диференціацій, дизінтеграцій і конфліктів та пошуку шляхів досягнення й збереження цілісності суспільства. Метою статті є вивчення структуризації соціальної солідарності з акцентуацією уваги на сучасних підходах та перспективах її розроблення в межах соціальної психології в умовах поглиблення соціальної диференціації і трансформаційних змін українського суспільства. Методологія та наукові підходи: метатеоретична концепція діалогічної форми солідарності (Ю. Габермаса, 2000); положення теорії соціального порівняння, за яким утворення великих соціальних груп є основою ідентифікації як оцінювання їхніми членами точності своїх особистих переконань і поглядів (Л. Фестінгер, 1999); положення про соціальні трансформації, які виступають «наскрізною рамкою аналізу» (Н. Богомолова, 2002); положення про тотальну індивідуалізацію життя, становлення рефлексуючого суб’єкта (Бек, 2000); визначення спільнот як особистих мереж, які більше не обмежуються географічними районами і мають можливість надавати різні види підтримки, що виступають проявами солідарності (Wellman and Wortley, 1990). Результати. Визначено, що соціальна солідарність – це специфічна властивість суспільства, що виникає стихійно або керовано на основі інтеграції особистісних потенціалів солідарності більшості його членів, завдяки чому відбувається конвергенція суспільних процесів на спільній меті та формується згуртованість на рівні великих груп. Встановлено, що солідарність як згуртованість великих груп уможливлює ефективне вирішення проблем та досягнення цілей сталого розвитку; що є потреба в новому погляді на поняття та механізми солідарності пов’язана з тим, що багато феноменів сучасних солідаризаційних процесів сьогодні неможливо пояснити виключно на засадах класичних теорій солідарності. Загальноприйнятим визначено поняття «нова солідарність», яке втрачає територіальну, класову заангажованість, перестає відтворювати постійну спільність інтересів, цінностей. Висновки. Психологічне структурування соціальної солідарності уможливлює розмежування її особливостей на різних соціальних вимірах. Акцентування уваги на соціальній взаємодії, комунікації, ролі довіри, соціальної відповідальності та толерантності у процесах солідаризації розкриває специфіку різновекторної площини досягнення і збереження соціальної солідарності. Особистість формує своє усвідомлене ставлення до певних перспектив суспільного життя, психологічним осередком якого виступає «особистісний потенціал солідарності». Солідарність як згуртованість великих соціальних груп досягається за рахунок дії таких механізмів, як переживання співпричетності, полілогу спільнот, висхідної та низхідної ініціатив та динамічного балансу процесів конкуренції і кооперації спільнот.

Постановка проблеми. Сучасна наука не має метода, який був би адекват- ним щодо наукового дослідження психології особистості як унікальної, неповторної та ціліс- ної системи. Ми вважаємо, що генетико-моделюючий метод відображає ті сутнісні ідеї, які необхідно реалізувати в дослідженні особистості як цілісності, що саморозвивається зав- дяки дії біосоціальної основи – життєвої енергії, яка «опредметилася» в даній особистості. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Складну суперечливу взаємодію біологічного та соціального є сенс розглядати в двох площинах – як фактори, що діють на особистість, і як фактори, які утворюють особистість та забезпечують її існування та розвиток «зсереди- ни». Біологічні та соціальні фактори не існують як окремі, кожний із них являє собою інакше буття другого. Принцип єдності біологічного та соціального відкриває реальну сутнісну при- роду витоків активності особистості. Формулювання мети статті. Мета – проаналізу- вати поняття «особистість» і адекватний метод її дослідження – генетико-моделюючий, описати атрибутивні характеристики життєвої енергії людини. Виклад основного ма- теріалу. Перший принцип генетико-моделюючого метода – принцип аналізу за одиницями, другий принцип -єдності біологічного та соціального, третій принцип – креативності, чет- вертий принцип – рефлексивного релятивізму, п’ятий принцип – єдність експериментальної та генетичної ліній розвитку. Першою атрибутивною змістовою ознакою життєвої енергії (нужди) є її гетерогенність: біологічне й соціальне тут від початку складають суперечливу, але абсолютно нерозривну єдність. Друга атрибутивна змістова характеристика життє- вої енергії (нужди) – здатність до розвитку (саморозвитку). Ця характеристика тісно пов’я- зана з інформаційним аспектом життєвої енергії. Третя атрибутивна ознака життєвої енергії (нужди) полягає в тому, що її розвиток спрямований і являє собою ортогенез. Чет- верта атрибутивна змістова характеристика життєвої енергії (нужди) – її здатність до породження. Зустріч двох гілок життєвої енергії, втіленої в живих істот різної статі, поро- джує якісно інформаційно та енергетично нову життєву енергію, яка продовжується в існу- ванні нової живої істоти. Цей акт – єдине цілісне «опредмечування» життєвої енергії в жи- вій природі. Якщо ж казати про людину, ми зустрічаємося з «іншою» реальністю: життєва енергія людини може створювати і нову людину, і якісно новий продукт (творчість). П’ята атрибутивна характеристика життєвої енергії (нужди) полягає в тому, що вона існує лише в формі втілення народженої нею живої істоти. Жива істота існує одночасно і як структу- ра, і як втілена в ній життєва енергія. Водночас, життєву енергію ми не можемо пізнати іншим шляхом, крім вивчення живої істоти як її прояву. Шоста атрибутивна характеристи- ка життєвої енергії (нужди) – це її афіліативна природа. Істинною формою існування жит- тєвої енергії є любов, яка протистоїть космічній ентропії та визначає рух усіх живих істот (не лише людей) один до одного. І результатом цього руху буде народження нової людини. Сьома атрибутивна характеристика життєвої енергії (нужди) – нескінченність її існуван- ня. Завершеним кінцевим) буде існування організму, особистості як носія життєвої енергії. Але завдяки зустрічі й любові життєва енергія продовжує свої існування і стає нескінченною в часі. Нам здається, що аналіз даної атрибутивної властивості дозволить, крім усього ін- шого, відкрити нові аспекти значення часу в житті. Висновки і перспективи подальших досліджень. У відповідності зі створеною нами оригінальною теоретичною парадигмою, в основі розвитку особистості знаходиться дія життєвої енергії як генетично вихідної оди- ниці людського розвитку та існування. Будучи інформаційно-енергетичним потоком, жит- тєва енергія специфічно з’єднує біологічні та соціальні детермінанти людського існування і являє собою початкову рухову силу саморозвитку особистості як окремої людської істоти. Суперечлива діалектична єдність біологічного та соціального, свідомого та несвідомого, що здійснюється в особистості, породжує найважливіші атрибутивні характеристики остан- ньої. Постійна енергетична напруга життєвої енергії створює реальні умови формування самою особистістю реципрокних механізмів, які, базуючись на потужних соціальних впливах, трансформуються в онтогенезі в біологічні (морфологічні) та психічні структури.

Соя – одна з перспективних, але недостатньо вивчених культур у кормовиробництві. Висока продуктивність, скоростиглість і різностороннє її використання (борошно, зелений корм, жмих, шрот, сіно, силос, білкові концентрати, соєве молоко) підтверджує високі можливості у зміцненні кормової бази тваринництва. Відсутність опушення у рослин сої – надзвичайно рідкісна й цінна властивість для ефективного використання таких форм у кормовиробництві. Висвітлюється значення унікального вихідного матеріалу сої без опушення для створення сортів нового покоління для різних напрямів використання. Важливими господарсько-цінними ознаками при цьому є кількісні та якісні показники насіння. Застосовували загальноприйняті методи: наукові, спеціальні, лабора-торні та математично-статистичні. Шляхом гібридизації неопушених форм із кращими лініями та сортами полтавської селекції отримані неопушені лінії сої, які мають комплекс господарськи-цінних ознак і властивостей (високу врожайність, крупне насіння, боби не розтріскуються при достиганні). Проведено аналіз якісного складу їхнього насіння та зеленої маси (білок, олія, протеїн, клітковина, зола та ін.) порівняно з національними стандартами (Устя, Юг-30, Аннушка). Наведено результати досліджень з вивчення новостворених неопушених ліній сої, що мали вищі, ніж у стандартів, показ-ники господарської придатності. Особливу увагу приділили жирнокислотному складу олії в насінні досліджуваних сортів і ліній. Надано результати оцінювання сортів за співвідношенням жирних кислот, що є важливим для отримання більш якісної сировини у кормовиробництві. Так, 50 не-опушених ліній перевищують за показниками господарської придатності сорти-стандарти Алмаз і Адамос, зокрема і за жирнокислотним складом олії. На основі детального вивчення якісних показників насіння та зеленої маси неопушених ліній та кращих сортів визначені особливості і селекційна цінність новоствореного вихідного матеріалу без опушення у виведенні сортів для годівлі тварин і птиці. У Реєстрі сортів рослин України сорти без опушення відсутні.

Стаття присвячена науковому вивченню актуального питання про сутнісні особливості розвитку та реалізації суб'єктивних повноважень правоволодільця та кореспондуючих обов'язків боржника в регулятивних і охоронних право-відношеннях. Надані загальні та глибинні характеристики відповідних відносин, за якими регулятивними є взаємодії, що встановлюють порядок правильної, належної поведінки суб'єктів цивільних відносин, тоді як охоронні - спрямовані на захист досягнутого, вони забезпечують правову можливість припинити порушення суб'єктивного права, усунення негативних наслідків такого порушення. Значна увага в роботі приділена відмежуванню досліджуваних взаємин за ознакою застосування до їх опосередкування темпоральних вимірів, зокрема інституту позовної давності. Встановлено, що позовна здатність, тобто властивість права бути реалізованим примусово в межах визначеного законом періоду, належить виключно зобов'язанням, які перебувають у порушеному стані. Що ж стосується регулятивних відносин, то, хоча до їхнього змісту закладені певні вимоги управненої особи й обов'язки іншої, такі вимоги не мають позовного забезпечення, на них не поширюється дія позовної давності. А передбачена в угоді можливість ужиття заходів примусового впливу має абстрактний характер і не передбачає державного примусу. У статті наданий детальний історичний аналіз становлення вчення про різну природу вказаних відносин, вивчені різні цивілістич-ні підходи до ключового питання: що відбувається із суб'єктивним право носія в разі його порушення. Автор критично оцінює теорію про перехід права внаслідок його порушення в так званий «напружений» стан, яка домінувала багато років. Теза про те, що після настання строку виконання нереалізоване право набуває позовного характеру і щодо його здійснення починається перебіг позовної давності за відповідними вимогами не узгоджується із сучасними правовими концепціями. На переконання автора, від моменту порушення регулятивне право припиняється, натомість виникає нове суб'єктивне право -охоронне, яке від часу появи має захисну примусову властивість.

Метою статті є концептуальне виявлення процесу взаємодії людини та техніки у техноспросторі; сучасна репрезентація поняття «техніка». Методологічними засадами дослідження є філософська рефлексія, герменевтичний метод, історико-філософський аналіз першоджерел, порівняльний аналіз, систематизація. Наукова новизна полягає в тому, що затверджується актуалізація напрямку філософія техніки, яка знаходить свою нову форму в філософії сучасного французького філософа Бернара Стиглера. Охарактеризовано основні риси поняття техніки, негантропоцену та негантропології в концепції Бернара Стиглера. Досліджено роботу Інституту досліджень та інновацій паризького Центру Жоржа Помпіду (IRI) та представлено ідеї цифрових гуманітарних наук як частини сучасних цифрових досліджень. Висновки. Технологічний прогрес має трансформуючий ефект та значно впливає на формування нових умов існування людини, таким чином створюється новий простір – техносфера. Технічні об’єкти щільно входять в життя сучасної людини та утворюють самостійну систему відносин, що надає людині властивість суб’єктності. Ця теза стала необхідною для розуміння філософії техніки Бернара Стиглера, який слідом за Сімондоном визнає технічні об’єкти неорганічно організованим сущим, яке має свою власну динаміку, яка не зводиться до фізики та біології. Стиглер продовжує працювати над постановкою питання про техніку та пропонує новий метод осмислення світу в технологічну еру. Визнаючи всі виклики епохи і вступаючи в дебати про антропоцен, філософ виступає за активне його перетворення в те, що він називає «негантропоценом». Бернара Стиглер висуває новий філософський проект – негантропологію як виклик сучасності, і постулює свою основну тезу: негантропологія повинна сприяти появі негантропоцена. Для цього він вводить поняття ентропії і негентропії та зазнає, що у той час як ентропія означає поступове розкладання Всесвіту, що розглядається як замкнута система, негентропія – це властивість системи, яка бореться з ентропією. Негантропоцен, тим самим, виступає переоцінкою цінностей, служить виходом з ентропійного розладу антропоцену через новий рівень уваги і відповідальності.

У статті розглянуто нові можливості та підходи в організації дистанційного навчання, методи дистанційного навчання та ефективність їх використання у процесі гри на музичному інструменті. Висвітлено можливості дистанційного навчання в системі професійної підготовки. Розкрито теоретичні аспекти розвитку дистанційної освіти. Розглянуто особливості використання дистанційних технологій, які входять у практику сучасного освітнього процесу. Визначено форми, методи роботи, які використовуються при дистанційному навчанні. Здійснено аналіз переваг та недоліків дистанційного навчання під час гри на музичному інструменті. Досліджено проблему формування самостійності студентів ЗВО під час дистанційного навчання грі на музичному інструменті. Проаналізовано значення формування самостійності студентів в процесі фахового навчання. Визначено, що самостійність студентів є складною професійно-особистісною властивістю, яка виникає на ґрунті засвоєння спеціальних (мистецьких) та психолого-педагогічних знань, втілюється в широкий спектр практичних умінь та навичок, спонукає до активних дій. Обґрунтовано організаційно-педагогічні умови формування самостійності студентів в процесі дистанційного навчання.

Корупція стала однією з основних загроз національній безпеці України, провідним фактором стагнації економіки, збереження і розвитку вираженого соціальної нерівності всупереч зусиллям держави. У зв'язку з цим потрібно вироблення і здійснення цілеспрямованої антикорупційної політики держави. Корупція постійно еволюціонує і як будь-яке складне соціальне явище не має кордонів. Вона характеризується універсальністю - існує у всіх державах незалежно від ступеня соціально-економічного і політичного розвитку, набуває все нові транснаціональні форми. У зв'язку з цим протидія корупції та боротьба з нею придбали в Україні системний і наступальний характер. Антикорупційна стратегія сучасного правотворчості і правозастосування спрямована не тільки на невідворотність покарання за корупційні дії, а й на послідовну ліквідацію умов виникнення корупції. Антикорупційна політика полягає в розробці і здійсненні різнобічних і послідовних заходів держави і суспільства по усуненню (мінімізації) причин і умов, що породжують і живлять корупцію в різних сферах життя. З огляду на, що корупція без постійного протидії їй має властивість розширюватися, необхідно, щоб з часом була виділена антикорупційна функція держави як одна з його базових задач. У цій статті розглядаються такі поняття, як корупція, антикорупційна політика, її основні принципи, цілі та завдання антикорупційної стратегії, аналізується її ефективність. Пропонуються варіанти, спрямовані на боротьбу з корупційними правопорушеннями. У статті акумульовані результати міждисциплінарних наукових досліджень правових та інституційних засад протидії корупції, отримані в рамках реалізації Національної стратегії та національних планів протидії корупції. Розкрито підходи до протидії корупції з урахуванням нових загроз і чинників, що сприяють поширенню цього негативного соціального явища. Відображено теоретико-методологічні основи моніторингу проявів корупції та антикорупційних заходів, сформульовані пропозиції щодо їх орієнтації на усунення причин і умов корупції. Розглядаються традиційні та нові технології протидії корупції, потенціал заходів юридичної відповідальності за корупційні правопорушення. На підставі тенденцій розвитку міжнародного права і позитивного досвіду розвитку законодавства розглядаються рекомендації щодо вдосконалення національної антикорупційної політики.

У статті досліджено проблему соціальної та педагогічної інтеграції дітей з особливими освітніми потребами в сучасне інформаційне суспільство, зокрема завдяки впровадженню інклюзивного навчання. Обґрунтовано важливість набуття особами з особливими потребами вмінь та навичок роботи з електронною інформацією та цифровими засобами обробки інформації. Визначено, що дітям з особливими потребами для здобуття якісної освіти необхідні навички роботи із засобами цифрових технологій. Включення дітей особливими освітніми потребами до загальноосвітнього простору є одним з напрямів гуманізації всієї системи освіти. Завдяки впровадженню інклюзивного навчання в освітніх закладах України виконується забезпечення основного права дітей на освіту. Сучасні цифрові технології, які трансформуються під потреби користувача, є невід’ємною частиною життя осіб з функціональними обмеженнями. Компенсаторна властивість нових технологій дозволяє дітям з особливими потребами брати активну участь в навчальному процесі попри функціональні обмеження. Процес навчання дітей з особливими освітніми потребами стає предметом методичних та програмних розробок, спрямованих на входження таких дітей в сучасне інформаційне суспільство. Зважаючи на суспільну важливість проблеми, перед суспільством постає завдання виявлення та усунення бар’єрів, які перешкоджають повноцінній життєдіяльності даної категорії осіб. Завдяки впровадженню цифрових технологій у процес навчання та у процес інклюзивного навчання зокрема діти з особливими потребами можуть отримати різноманітні навчальні матеріали в доступному форматі, ефективніше засвоювати нові знання та демонструвати свої навчальні досягнення. Таким чином, цифрові технології дозволять учням з особливими потребами повноцінно включитися як в освітній процес, так і в сучасне інформаційне суспільство.

Порушено проблему психологічної своєрідності явища, яке не втрачає актуальності донині, адже ж ідеться про психологічне здоров’я – норму та життєву цінність особистості впродовж її життєвого шляху. У результаті проведеного аналізу наукового фонду, де безпосередньо або опосередковано висвітлюються проблемні питання, пов’язані зі здоров’ям особистості в психологічній сфері, видається за можливе стверджувати про те, що психологічне здоров’я сучасної студентської молоді й дотепер становить зону психолого-педагогічних утрат. Це зумовлено як відсутністю теорії психологічного здоров’я у віковий період ранньої дорослості, так і недооцінкою своєрідності емоційного складника здоров’я сучасного студентства в психологічній сфері. Підкреслено, що актуальність означеного ракурсу порушеної проблеми є очевидною, адже ж психологічне здоров’я здебільшого трактується сучасними дослідниками як інтегративна особистісна властивість, що позитивно корелює і з суб’єктивною якістю життя особистості, і зі здобуттям нею життєвого успіху. Аргументовано конструктивність логіко-смислової моделі, що дає змогу поглибити наукове уявлення про феноменологію психологічного здоров’я студентської молоді, зокрема за параметрами спрямованості особистості, когнітивної домінанти, комунікативного компонента, регулятивного складника та компонентом ключових кваліфікацій. Це уможливлює нову оцінку ваги самотворення емоцій і почуттів, рівневого виміру переживань, роль емоційної готовності особистості до змін упродовж життя, значущість емоційного самопізнання та духовних переживань. Проведений аналіз деяких емпіричних досліджень учених засвідчив вектори подальших наукових розвідок щодо проблемного поля психологічного здоров’я студентської молоді. Одним із напрямів виокремлено комплексне вивчення специфіки емоційної компоненти здоров’я особистості юнацького віку в психологічній сфері.

Розвиток цифрового суспільства зумовлює нові виклики перед представниками всіх сфер людської діяльності, зокрема й журналістами, що сприяє перегляду компетентнісної парадигми їхньої підготовки. У нових умовах на журналістську професію впливає підвищення оперативності доставки інформації, багатоканальність комунікацій, візуалізація інформації як провідний засіб комунікації в медіасередовищі. Ера дигіталізації (переведення аналогових даних у цифрові формати) прискорює трансформаційні процеси суспільства, спричиняє глобальні зміни в житті людей, медійні зміни, уявлення про журналістську діяльність. Логічними продуктами дигіталізації є новації в підготовці майбутніх журналістів з огляду на новітні форми, способи збору та генерування медіа-контенту. Однією з актуальних і ключових компетентностей майбутнього журналіста є генерування інформаційного контенту в текстовому форматі як письмового, так і усного мовлення. У статті розкрито сутність генерування інформаційного контенту та виявлено форми дигітальної журналістики: крос-медіа та трансмедіа. У ході аналізу стану компетентнісної парадигми підготовки майбутніх журналістів виявлено один з найактуальніших її складників – генерування інформаційного контенту, під яким ми розуміємо підготовку та трансляцію текстів як носіїв інформації в мас-медіа. З розвитком дигітальної журналістики виникла потреба в розробці інноваційних форм подачі інформації, а саме – крос-медіа та транс-медіа: при транс-медіа частини історії (сторітелінгу) в різних медіа-форматах доповнюють одна одну, а крос-медіа – це властивість мережевого видання, яка полягає в здатності працювати більш, ніж на одній платформі, тобто це подання матеріалів, які розкривають одну тему, у різних формах і на різних платформах. Перспективами подальших наукових розвідок вбачаємо аналіз процесу генерування інформаційного контенту в практичній діяльності журналіста в епоху цифрової комунікації.

У статті конкретизовано психолого-педагогічні аспекти проблеми ціннісного ставлення майбутніх психологів до професійної діяльності. Проаналізовано процес переоцінки цінностей, критичне осмислення досвіду попередніх досліджень, нові уявлення про професійне майбутнє студентства. Представлений теоретичний аналіз смисложиттєвих орієнтацій практичного психолога, що являють собою цілісну систему свідомих та вибіркових зв’язків, наявність життєвих цілей, свідому усвідомленість вибору і оцінок, задоволеність життям та професійною самореалізацією.З’ясовано, що професійно-значимі ціннісні орієнтації не залишаються незмінними впродовж професійної діяльності психологів. Найбільшого значення, не зважаючи на стаж роботи, серед професійно-важливих набувають цінності «освіченість» та «відповідальність», а найменшого – «терпимість до поглядів і думок інших», «раціоналізм» та «чуйність». Позиціонуються психолого-педагогічні аспекти проблеми ціннісного ставлення майбутніх психологів до професійної діяльності. На засадах основного діагностичного конструкта «Ціннісні орієнтації» М. Рокич розглянуто спрямованість особистості, що розуміється як значущість для людини тих або інших життєвих цілей і ціннісних орієнтацій, якими вона керується в своєму житті. Схарактеризовано два класи цінностей: цінності-цілі (термінальні), визначені їм як переконання людини в тому, що кінцева мета індивідуального існування коштує варта того, щоб до неї прагнути та цінності-засоби (інструментальні), визначені як переконання людини в тому, що певний образ дій або властивість особистості є переважаючою в будь-якій ситуації. За результатами дослідження доведено, що термінальні професійно-значущі цінності у респондентів носять стійкіший характер, ніж інструментальні, для них характерна менша міжгрупова варіативність. Відмінності вираження термінальних професійно-важливих цінностей у досліджуваних з різним стажем роботи, проявляються, але не в значній мірі. Найбільшого значення, не залежно від стажу роботи, серед професійно-важливих набуває цінність «цікава робота».

Теорія інтегральної індивідуальності Мерліна В.С. широко використовується дослідниками, оскільки дозволяє системно підійти до вивчення особистості. У даній статті феномен професійної самооцінки та інтегральна індивідуальність поєднуються в рамках дослідження особистості журналіста, а метою статті є обґрунтування професійної самооцінки у якості системотвірного елементу індивідуальності. Для реалізації цієї мети було досліджено властивості кожного із трьох рівнів інтегральної індивідуальності, а також складові частини професійної самооцінки. Після обчислення інтегрального показника професійної самооцінки був застосований метод часткових кореляцій, який дозволяє обрахувати кореляції між індивідуально-психологічними властивостями різних рівнів, виключаючи при цьому вплив професійної самооцінки на них. Порівняння результатів кореляційного аналізу та методу часткових кореляцій показало, що під впливом професійної самооцінки зв’язки між різними рівнями інтегральної індивідуальності змінюються: розпадаються старі та формуються нові. Наприклад, в ергічності з’являється зв’язок із емоційною стабільністю та спокоєм, але зникає зв’язок із рішучістю, що робить цю властивість основою для розвитку самоконтролю – важливої для журналіста професійної якості. Також вибудовуються зв’язки між конформністю та гуманістичними цінностями (милосердям та любов’ю), отже, конформізм стає механізмом соціалізації у професійній групі. Нарешті, цінність соціальної активності втрачає свій зв’язок із низькою моральною нормативністю і перестає бути виявом бунтарського духу, а стає засобом реалізації власної життєвої позиції. Така трансформація зв’язків підтверджує, що професійна самооцінка є системотвірною міжрівневою структурою, інтегруючим елементом індивідуальності. Новизна роботи полягає в об’єднанні кількох конструктів, що раніше вивчалися окремо, в рамках одного дослідження інтегральної індивідуальності журналіста. Результати дослідження мають прикладне значення, адже робота із професійною самооцінкою матиме вплив на особистість журналіста в цілому.

Статтю присвячено розгляду лінгвальних засобів вираження експресивності в англомовному науково-популярному тексті та розкриттю шляхів їх відтворення в українськомовному перекладі. У статті доведено, що саме експресивність становить одну із основних відмінностей науково-популярного тексту від власне наукового. Описано функції засобів вираження експресивності в науково-популярному творі «Та ви жартуєте, містере Фейнман!: Пригоди допитливого дивака» Р. Фейнмана. З’ясовано особливості перекладу емотивної лексики та інших емотивів як різнорівневих мовних і мовленнєвих одиниць на позначення й вираження емоцій як засобів забезпечення експресії науково-популярного тексту. Підвищена експресивність науково-популярного тексту, причини якої мають змістовий і комунікативно-прагматичний характер, забезпечується, поряд із засобами емотивності, використанням великої кількості пояснень, лексичних повторів та акцентованою орієнтацією на потенційного читача. Подвійна мета науково-популярного тексту – донести до читача пізнавальну інформацію та одночасно захопити його цією інформацією − тягне за собою його полемічність, яка передбачає наявність експресії й оцінності. Експресивні елементи сприяють посиленню аргументованості, полегшують сприйняття і розуміння найбільш складних фрагментів тексту, що містять нові ідеї і поняття. Експресивність – це властивість тексту або частини тексту, що передає зміст зі збільшеною інтенсивністю і має своїм результатом емоційне або логічне посилення. Специфіка експресивності науково-популярних текстів полягає у тому, що вона орієнтована на діалог між адресатом і адресантом у контексті емоційно навантаженого прагматичного впливу. Переклад експресивно забарвленої емотивної лексики та інших емотивів полягає у націленості на максимально повне відтворення засобами мови, поряд із пізнавально-раціональною, й емоційної інформації з метою досягнення аналогічного прагматичного впливу на читача перекладеного тексту.

У статті охарактеризовано зв’язки з громадськістю (паблік рілейшнз) як систему взаємопов’язаних елементів, яка є складовою частиною стратегічного менеджменту в органі публічного управління. Проаналізовано особливості найбільш значущих елементів системи паблік рілейшнз та їхньої ролі у процесі організації діалогічних відносин органів публічного управління з громадськістю. Особливу увагу приділено аналізу понять «громадськість», «громадська думка», «інструменти зв’язків з громадськістю та ЗМІ». На прикладі органів правосуддя розглянуто застосування окремих прямих інструментів зв’язків з громадськістю (програм охоплення). Визначено, що однією із фундаментальних засад управління зв’язками з громадськістю є участь органу публічного управління у житті громади, яку можна забезпечити з допомогою програм охоплення, структурованих відповідно до певних категорій громадян та їхніх потреб. Автор визначає властивість програм охоплення для формування відносин органу публічного управління з громадськістю у векторі партнерства. У статті охарактеризовано прямі зв’язки з громадськістю як нову інтерактивну модель комунікації, що має актуалізувати комунікативний аспект та максимально наблизити органи влади до суспільства. Наголошено, що реалізація прямих ініціатив забезпечує формування позитивного іміджу органів державної влади, сприяє просвітницькій діяльності й вихованню правової культури, позитивно впливає на правильне сприйняття громадянами функцій органів публічного управління. У статті визначено важливість складання «профілю» (характеристики) цінностей кожної із груп цільової аудиторії, який включає у себе комплекс ознак – опорних пунктів у процесі стратегічного планування комунікативної діяльності установи. Автор обґрунтовує, що першим кроком до актуалізації програм охоплення має стати закріплення їх у комунікативних стратегіях та планах комунікативних заходів органів публічного управління. При цьому слід ураховувати постійний розвиток і зміну медіапростору та зважати на те, що традиційні методи комунікації мають слабкий вплив на молоде покоління.

Метою роботи є виявлення художньо-семантичних особливостей утілення традицій комедії масок у європейському оперному мистецтві (на прикладі творчості Р. Леонкавалло, П. Масканьї, Ф. Бузоні). Мето- дологія дослідження визначається єдністю естетичного, історико-фі- лософського, семіотичного, жанрово-типологічного, театрознавчого, оперознавчого й музикознавчого аналітичного підходів, поєднання яких створює загальне інтердисциплінарне поле вивчення явища образу-ма- ски. Наукова новизна статті полягає у виявленні зв’язку явища обра- зу-маски з поняттям архетипу, завдяки чому розкривається механізм функціонального використання образної моделі маски в оперному мис- тецтві. Цей підхід зумовлює виявлення взаємодії оперного мистецтва з національними музично-театральними традиціями, у яких традиції комедії масок стають одним із головних репрезентантів художньо-об- разного комплексу в європейські оперній музиці. Висновки. У загальному генезисі кожної національної культури завжди формуються характер- ні художньо-стильові ознаки, що об’єднуються національною ідеєю та містять у собі всі найзначніші досягнення національної культури. Явище маски є породженням національно-культурної традиції та відображаєїї головні принципи й художні орієнтири. Свою історію маска починає в архаїчні часи й виконує ритуально-обрядову функцію, але згодом маска переходить у нову художню якість і тлумачиться як носій глибинного культурного знання. Маска як складник театральної традиції отри- мує значний розвиток у європейському мистецтві епохи Відродження, головні свої художні якості в італійському театрі масок – commedia dell'arte. Зазначимо, що важливою властивістю італійської народної комедії є її міцна опора на професійне музичне мистецтво. Нерідко се- ред акторів-комедіантів, які беруть безпосередню участь у балаганних виставах, є професійні музиканти-виконавці.

Стаття присвячена проблемі професійної підготовки майбутніх викладачів у ЗВО. Зокрема, визначено та теоретично обґрунтовано напрямки стратегічних змін у професійній підготовці магістрів початкової освіти, а саме: формування професійної ідентичності майбутніх викладачів; розвиток педагогічного мислення магістрів початкової освіти, в основі якого є здатність моделювати педагогічні ситуації та формувати в студентів уміння розв’язувати їх; активізація майбутніх викладачів у ЗВО до рефлексивної діяльності. Формування професійної ідентичності магістрів початкової освіти передбачає розуміння ціннісного ставлення до майбутньої професії, усвідомлення своїх власних професійних можливостей, розвиток особистісно-ціннісних аспектів, що визначають шляхи професійного зростання. Розвиток здатності магістрів початкової освіти (майбутніх викладачів педагогіки і методик початкового навчання) моделювати педагогічні ситуації та навчати студентів розв’язувати їх сприяє становленню нового педагогічного мислення, яке дозволяє всебічно оцінювати й створювати проєкт педагогічного впливу і взаємодії, здійснювати творчий пошук, адекватну самооцінку й самоконтроль. Невід’ємною властивістю педагогічного мислення педагога є рефлексивна діяльність, що виявляється в застосуванні теоретичних знань до конкретних ситуацій. Без рефлексивного відпрацювання професійні предметні знання, з яких складаються цілісні смислові концепти, є немовби «розсипаними» в свідомості, що не дозволяє стати їм безпосереднім керівництвом до дії. Тобто, постійне рефлексивне переосмислення набутої теоретичної бази з позицій щоденного вирішення практичних педагогічних завдань дозволяє вчителеві стати компетентним у своїй справі. Педагогічна рефлексія як мета-діяльність є необхідним компонентом професійного становлення фахівця, оскільки безпосередньо впливає на формування його професійних якостей нового педагогічного мислення; забезпечує усвідомлене ставлення до здійснення інноваційної діяльності; підвищує рівень педагогічної майстерності, що проявляється в здатності суб’єкта до професійного самовдосконалення й творчого зростання. Ключові слова: магістр початкової освіти, професійна ідентичність, нове педагогічне мислення, рефлексивна діяльність, мобільність.

Стаття присвячена дослідженню правової основи міжнародних стандартів прав і свобод людини та громадянина. Проаналізовано наукові підходи до визначення поняття міжнародних стандартів прав людини і громадянина, а також розглянуті питання забезпечення прав і свобод людини і громадянина відповідно до міжнародних стандартів, закріплених в міжнародно-правових документах. Здійснено аналіз міжнародно-правових актів, які містять відповідні стандарти в сфері дотримання прав людини і громадянина, а також розглянуто їх класифікацію. Міжнародні стандарти прав людини є системою прав, які розкривають сучасну ідею прав людини, закріплену в основних міжнародно-правових документах і, відповідно, визнану в усьому світі. Стандарти основних прав і свобод людини і громадянина регулюються низкою міжнародно-правових актів, що визначають політичні, природні, культурні, соціальні права. Автор зробив висновок про те, що у основу Конституції України закладено принципово нові правові парадигми зовнішньої і внутрішньої державної політики України, що спрямовані на утвердження й забезпечення прав і свобод людини і громадянина. А це об’єктивно вимагає істотної переорієнтації та модифікації всієї національної правової системи. В Україні набуває поширення теорія визнання людської гідності, яка є інтегративною властивістю природи людини та виступає як один з інституційних джерел її основних прав. І з огляду на це у загальній теорії права сформульовано антропогенну інтерпретацію людської гідності, поняття якої визначається як самоцінність людини як унікальної біосоціальної істоти. На переконання автора, зазначені доктринальні позиції у ближній перспективі вимагатимуть відповідної нормативно-правової і навіть конституційної регламентації. Адже держава має охороняти, захищати права і свободи людини та громадянина, гарантувати їх реальне здійснення. Відповідно, держава повинна створювати необхідні умови для гідної праці, надавати соціальну допомогу тим, хто перебуває у складних життєвих обставинах.

Метою роботи є розкриття специфіки інтертекстуальних взає- модій у фортепіанній творчості Бориса Тищенка, визначення особли- востей трансформації композитором запозиченого. Методологія до- слідження. У статті використовується метод інтертекстуального аналізу, що дає змогу досліджувати своєрідність співвідношення «свого» і «чужого» інтертексту в композиторській творчості. Наукова нови- зна. Уперше надається спроба фортепіанну творчість Бориса Тищен- ка, зокрема сонатну, розглянути з боку інтертекстуальності. Оскіль- ки цей автор належить до тих композиторів, творчий метод яких відрізняється стильовою багатошаровістю, спирається на постійний діалог «свого» і «чужого», пов’язаний із розкриттям «поліфонічних» можливостей кожного виразного прийому, кожного образного елемен- ту. Висновки. Специфіка інтертекстуального мислення у фортепіанній творчості композитора зв’язана передусім зі стильовими чинниками (за А. Денисовим). Тими, що зумовлені загальною схильністю компози- тора до подібних перетинів, являючи собою константу його мислення. Інтертекстуальні механізми в творах Б. Тищенка зумовлені як специ- фікою особистісної свідомості композитора, так і культурно-історич- ним контекстом [2]. Суть цитацій у фортепіанних сонатах Б. Ти- щенка складається в неконфліктності, несуперечливості «безшовноі» інтеграції в авторську мову іностильового фрагмента. Цитати, явні та приховані алюзії, перифрази структурують звукову тканину опусів, створюючи зони внутрішньомузичної асоціативності. Характер робо- ти Б. Тищенка із запозиченим – це різного роду трансформації, моди- фікації-варіації, тобто творчий метод композитора презентує певну свободу у виборі елементів і параметрів цитування. Оскільки це часто зв’язано з утратою об’єктом ідентичності та, як наслідок, його пе- ретворенням на quasi-цитату, то досить складно точно визначити грань, яка відділяє цитату від алюзії у творах Б. Тищенка і класифіку- вати той чи інший тип інтертекстуальної взаємодії, притаманний ме- тоду композитора. Установка на авторсько-індивідуальний синтез як властивість сучасного індивідуального стилю у творчості Б. Тищенка реалізується в унікальному сплетінні асоціативних зв’язків, стильовому переінтонуванні, у контексті якого цитатно-алюзійний метод стано- вить лише одну з граней феномена інтертекстуальності.

У статті розкрито соціально-психологічну специфіку процесу самоорганізації молоді, повʼязану з особливостями її готовності до самоорганізації, самооцінкою організованості, соціально-психологічними установками у мотиваційно-потребнісній та ціннісній сферах, інтегральними соціально-психологічними характеристиками за параметрами планомірності, цілеспрямованості, наполегливості, динамічними та особистісно-стильовими якостями саморегуляції, рефлексивності, з урахуванням показників сприйняття часу і стилів діяльності у процесі самоорганізації. Виокремлено рівні самоорганізації молоді і проведено диференціацію вибірки. Встановлено, що найвищий рівень самоорганізації молоді (рівень майстерності) притаманний досліджуваним, які самостійні у визначенні цілей діяльності; високо мотивовані на навчання і самовдосконалення у професії, з адекватною оцінкою результатів діяльності та високою рефлексивністю. Високий рівень самоорганізації молоді (рівень досвіду) свідчив про автономність досліджуваних в організації діяльності, здатність самостійно і усвідомлено ставити цілі, аналізувати ситуацію, моделювати дії з їх досягнення, виділяти критерії оцінки та контролювати хід виконання проміжних і кінцевих результатів діяльності, адекватно і оперативно реагувати на зміни; здатність компенсувати вплив інтегративних особливостей і якостей, що перешкоджають досягненню мети; опановувати нові види діяльності, впевнено почувати себе у ситуаціях невизначеності; з достатньо розвинутими рефлексивними вміннями. Середній рівень самоорганізації молоді (рівень розвитку) характеризував досліджуваних з ситуативною захопленістю навчально-професійною діяльністю, середньою пізнавальною активністю, труднощами у визначенні причин невдач у реалізації власного розвитку та успішності діяльності, неадекватне його проектування. У молоді з початковим рівнем (рівень становлення) самоорганізації потреба в усвідомленій, самостійній організації діяльності визнана несформованою; можливість компенсації несприятливих для досягнення поставленої мети особистісних особливостей знижена, а успішність оволодіння новими видами діяльності у значній мірі залежить від особливостей конкретного її виду. Низький рівень (рівень некомпетентності) самоорганізації притаманний респондентів, які покладаються на зовнішню оцінку діяльності, залежні від ситуації і оточуючих, некритично слідують їх порадам і настановам; здатність до рефлексії не розвинена. Підкреслюється, що будь-який рівень самоорганізації молоді має перспективну властивість виступати основою для наступних рівнів, завдяки чому включається у подальший процес самоорганізації, удосконалюється та розвивається. Ключові слова: молодь, самоорганізація, соціально-психологічне забезпечення, оптимізація процесу самоорганізації, суспільні трансформації.

Сучасне суспільство характеризується швидкими змінами у всіх сферах життя, що особливо впливає на розвиток інформаційного, зокрема й освітянського простору. Освітня сфера, яка є основоположницею формування світогляду, духовного становлення особистості, зазнає значних трансформаційних процесів. Простір, де стикаються нові цінності і технології, нові стилі життя вимагає нових, сучасних освітніх підходів, які б зберегли кращі надбання та підготували б людину, майбутнього фахівця до роботи, творчості, до реалізації особистості в суспільстві.Знання, вміння, які молодь набуває, навчаючись у вищому навчальному закладі є беззаперечно важливими, але поряд з цим є актуальним поняття компетентності. На думку багатьох міжнародних експертів, компетентності є тими індикаторами, що дозволяють визначити готовність випускника вищого навчального закладу до життя, його подальшого особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства [1].Уже декілька років європейське освітнє співтовариство існує під знаком Болонського процесу, суть якого полягає в формуванні в перспективі загальноєвропейської системи вищої освіти [2; 3].Сучасна освіта знову трансформується. Почався перехід від «індустріального століття» до «гнучких виробничих технологій», «виробництва на замовлення», стало звичним вести мову про індивідуалізацію навчання, гнучкі освітні траєкторії. Реалізація таких моделей вимагає якісно нового підходу до створення і використання навчальних матеріалів. Потрібні не просто курси, а модулі інформації, за допомогою яких педагог може будувати потрібні йому блоки відповідно до потреб навчального процесу «тут і зараз» [4].Саме тому мультимедійні технології є на сьогодні найбільш перспективним напрямком використання інформаційно-комп’ютерних технологій у сфері освіти. Однак, на наш погляд, упровадження їх в освітній процес повинно стати допоміжним фактором для реалізації та подальшого розвитку проблемного навчання.Термін «проблема» в перекладі з грецької означає «завдання, ускладнення». За словником іншомовних слів, проблема – «складне теоретичне або практичне запитання, що потребує розв’язання, вивчення, дослідження» [5].І. Я. Лернер визначає основну концепцію проблемного навчання: «Проблемне навчання полягає в тому, що в процесі творчого вирішення учнями проблем і проблемних завдань у певній системі відбувається творче засвоєння знань і умінь, оволодіння досвідом творчої діяльності, формування суспільної активності високорозвиненої, свідомої особистості» [6].Одне із найповніших, на нашу думку, визначень проблемного навчання наводить Г. К. Селевко [7]: це така організація навчального процесу, яка передбачає створення у свідомості учнів під керівництвом вчителя проблемних ситуацій і організацію активної самостійної діяльності їх розв’язання, в результаті чого відбувається творче оволодіння знаннями, уміннями й навичками та розвиток розумових здібностей. Проблемне навчання базується на створенні особливого виду мотивації – проблемної, тому потребує адекватного конструювання дидактичного змісту навчального матеріалу у вигляді ланцюга проблемних ситуацій.Проблемні методи передбачають активну пізнавальну діяльність учнів, яка полягає в пошуку та вирішенні складних питань, що вимагають актуалізації знань, аналізу, уміння бачити за окремими фактами і явищами їх суть та закономірності.Проблема в навчанні – це пізнавана трудність, для подолання якої студенти мають здобути нові знання або докласти інтелектуальних зусиль. Коли ще не існує наукового розв’язання проблеми, вона має об’єктивний характер [8].Крім того, у навчанні самих студентів також потрібно впроваджувати мультимедійні технології, які допоможуть зробити навчальний матеріал більш насиченим, наочним, яскравим і доступним.У «Енциклопедії освіти» вказано, що мультимедійні засоби навчання – це комплекс апаратних і програмних засобів, що дозволяють користувачеві спілкуватися з комп’ютером, використовуючи різноманітні, природні для себе середовища: графіку, гіпертексти, звук, анімацію, відео. Відповідно, технології, які дають можливість за допомогою комп’ютера інтегрувати, обробляти і водночас відтворювати різноманітні типи сигналів, різні середовища, засоби і способи обміну інформацією, називають мультимедійними [10].О. П. Пінчук мультимедійною технологією вважає технологію, яка окреслює порядок розробки, функціонування та застосування засобів обробки інформації різних модальностей [11]. Підґрунтям запровадження мультимедійних технологій до освітнього простору є властивість мультимедійних засобів – гармонійне інтегрування різних видів інформації.З появою нових засобів навчання на базі нових комп’ютерних технологій навчальний процес став більш різноманітним і багатовимірним. На сьогодні мультимедійні технології є одними з найбільш перспективних і популярних педагогічних інформаційних технологій, які дають змогу створювати цілі колекції зображень, текстів і даних, що супроводжуються звуком, відео, анімацією та іншими візуальними ефектами. Розвиток мультимедійних засобів в інформаційному суспільстві справедливо порівнюють за значущістю з появою кіно в індустріальному суспільстві [10].Враховуючи всі відомі переваги проблемного та мультимедійного навчання, викладачі кафедр біології і гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця постійно перебувають у творчому науково-педагогічному пошуку. Протягом кількох років основний наголос у педагогічному процесі ставиться на запровадженні та удосконаленні сучасних новітніх технологій навчання. це стосується як лекційного курсу, так і практичних занять [12-18].На наш погляд, однією з найдавніших і найпоширеніших форм навчання у ВНЗ є лекція. Вона завжди вважалася і вважається сьогодні дієвим способом передавання знань. Лекція є інформаційно насиченою, передбачає системний виклад дисципліни, відображає найважливіший матеріал, який подається в чіткому, лаконічному викладенні, що розвиває аналітичне мислення студентів, допомагає спростити засвоєння знань і підвищити якість навчального процесу.Завдяки використанню мультимедійних технологій лекція набуває нового прочитання. Але досягнення поставленої мети її удосконалення залежить від багатьох причин.Для підвищення інформативності мультимедійної презентації і кращого засвоєння матеріалу студентами вважаємо за доцільне керуватися принципами, запропонованими А. П. Огурцовим та ін. у [19]: логічності (графічний засіб повинен містити лише ті елементи, які необхідні для передавання суттєвої інформації); узагальнення й уніфікації (не слід уводити елементи, які позначають незначні деталі об’єктів, символи, які позначають одні й ті ж об’єкти, повинні мати єдине графічне рішення); акцентування на основних смислових елементах (виділення розмірами, формою, кольором тощо); автономності (зображення, які передають самостійні повідомлення, слід уособити, оскільки розподіл складної графічної інформації на простіші складові полегшує сприймання і розуміння); структурності (найважливіше зображення має відрізнятися від інших частин); стадійності (залежно від стадій – послідовних розділів викладу науково-технічної і навчальної інформації – слід вибрати склад повідомлень, які відображаються в графічній формі); знакового супроводу ілюстрацій (розшифрування цифрових і буквених позначень); зручності користування ілюстраціями (перегляд ілюстраційно-графічного матеріалу без перегортання сторінок); естетичності ілюстрацій (демонстрування культури, а не примітивізму, відбір найкращого матеріалу).Ми також поділяємо думку С. С. Риженко, що мультимедійні засоби навчання дають змогу підвищити інформативність лекції; стимулювати мотивацію навчання; підвищити наочність навчання за рахунок структурної надмірності; здійснити повтор найбільш складних моментів лекції (тривіальна надмірність); реалізувати доступність сприйняття інформації за рахунок її паралельного представлення в різних модальностях: візуальної і слухової (перманентна надмірність); організувати увагу аудиторії в фазі її біологічного зниження (25-30 хвилин після початку лекції та останні хвилини лекції) за рахунок художньо-естетичного виконання слайдів-заставок або за рахунок доцільно застосованої анімації та звукового ефекту; здійснити повтор (перегляд, коротке відтворення) матеріалу попередньої лекції; створити викладачу комфортні умови роботи на лекції [20].І, нарешті, ми вважаємо, що будь-яка мультимедійна презентація лекції студентській аудиторії невід’ємно пов’язана з особистістю викладача-лектора. Ми неодноразово піднімали це питання у своїх роботах [21; 22; 23], але і сьогодні наголошуємо, що для вдалого проведення презентації на високому рівні, викладач повинен нагадувати актора, який грає свій невеликий спектакль. Його особистісні якості повинні включати емоційність, високу ерудицію, багатий словниковий запас, почуття гумору, уміння керувати аудиторією. І, як вдало підкреслено Н. М. Стеценко [24], «основна ж вимога до лектора – це ентузіазм і настрій на досягнення мети, бо саме поставлені цілі визначають вибір форм і методів навчання, які дозволяють швидше досягти мети заняття; впливають на підвищення мотивації студентів та ступінь засвоєння навчального матеріалу, здатність до тривалого запам’ятовування нових знань; сприяють формуванню умінь використовувати одержані знання і навички в роботі; спонукають до творчого підходу використання знань; стимулюють потребу в їхньому вдосконаленні і поглибленні».

Поняття числа – одне з провідних понять курсу математики середньої школи. Це поняття послідовно розширюється та розвивається, змістовно та якісно збагачується.За програмою шкільного курсу алгебри числові множини вивчаються у різних класах, причому їх вивчення розділене досить тривалим часовим інтервалом: натуральні та дробові числа знайомі учням ще з початкової школи, з від’ємними числами школярі зустрічаються у курсі математики VI класу, ірраціональні числа вивчаються у VIII класі, комплексні числа та операції над ними учні розглядають у XI класі. При цьому методика вивчення числових систем у шкільному курсі математики відображає історичну послідовність розвитку поняття числа.Еволюція поняття числа нерозривно пов’язана з еволюцією поняття рівності чисел, операцій над числами. Розвиток цих понять у математиці часто зумовлює розвиток самого поняття числа. Змінюючи умови рівності чисел, їх суми та добутку, отримують нові числа. Потім, на певному етапі еволюції новий вид чисел, створений внаслідок розвитку понять рівності, суми, добутку чисел у застосуванні до відомих чисел, набуває у єдності з цими поняттями нового якісного змісту. Еволюція поняття рівності, суми та добутку у застосуванні до тільки що створених чисел приводить до нового етапу розвитку поняття числа. Така схема розвитку поняття числа у математичній науці, де пріоритетне значення мають не самі числа, а операції, які над ними виконуються.У шкільному курсі математики традиційно предметом вивчення є самі числа, як об’єкти, а не означені у даній числовій множині операції та відношення, які визначають її структуру. Внаслідок такого підходу до вивчення чисел, учні досить часто присвоюють властивості операцій певним числам, не мають уявлень про замкненість числових множин відносно операцій, тощо. Учні не сприймають числову змістову лінію шкільного курсу у цілому, не розуміють відношень між: різними класами чисел, ідею розширення поняття числа, не бачать можливостей переносу властивостей числових систем на нечислові об’єкти.Натуральні числа є основою для інших числових множин: цілих, раціональних, дійсних, комплексних чисел. Кожна з цих множин містить попередню, тобто є її розширенням. У математиці можливі різні шляхи здійснення розширення числової системи. Перший шлях – будують множину В як нову множину чисел, а потім ототожнюють певну її підмножину з множиною А. Другий шлях, який використовується у шкільній практиці при розширенні числових множин полягає у такому: доповнюють відому числову множину А (наприклад, множину натуральних чисел і нуль) новими, вже відомими числами (у даному випадку від’ємними) і отримують розширену множину В (множину цілих чисел).Для обох шляхів суттєвим є виконання наступних умов:1. Числова множина А (відома) повинна увійти в розширену множину В як її частина і стати окремим випадком чисел нової природи;2. Усі операції, які виконуються в А визначаються і в В, причому так, що застосування цих операцій до елементів з В дають ті ж самі результати, що й при виконанні цих операцій за правилами, означеними в А. Властивості операцій, які мали місце в А мають місце і в В.3. У множині В є виконуваною операція, яка не виконувалась у А.4. Множина В повинна бути мінімальною.У традиційному навчанні майже не приділяється увага обґрунтуванню виконуваності даних вимог.Фундаментальність поняття числа у світі математики потребує вдосконалення методики вивчення числової змістової лінії шкільного курсу, знаходження нових засобів її узагальнення, особливо у школах математичного профілю. Одним із шляхів вдосконалення методики формування вмінь узагальнювати навчальний матеріал, а також: орієнтації на зближення шкільних математичних курсів з сучасною математичною наукою є ознайомлення учнів з основними поняттями сучасної математики які виконують у ній узагальнюючі функції.До таких понять належать поняття алгебраїчної операції, алгебраїчної структури, математичної моделі. Поняття математичної моделі широко застосовується у різних галузях. Визначальна роль математичного моделювання для сучасної науки висуває відповідні вимоги до математичної підготовки учнів. Доцільно, щоб вони якомога раніше усвідомили ідею математичного моделювання. Математична модель реальної ситуації в багатьох випадках являє собою математичну структуру певного типу. Об’єкти цієї структури трактуються як (ідеалізовані) реальні «речі» (або поняття), а абстрактні відношення між: цими об’є ктами – як конкретні зв’язки між елементами дійсності. Отже використання ідеї алгебраїчної структури дозволяє узагальнити знання учнів з числової змістової лінії шкільного курсу, сприяє інтеграції знань учнів у межах курсу алгебри.При цьому доцільно забезпечити розуміння учнями:– ідеї розширення числових множин і основаної на ній логічної схеми розвитку поняття числа;– можливості переносу властивостей числових систем на інші об’єкти можливо і нечислової природи, тобто що обчислювальний апарат, розроблений для певної числової множини володіє властивістю переносу, при умові, що сукупність об’єктів, яка розглядається алгебраїчно побудована за типом відомої числової множини;– ідеї про те, що при вивченні різних об’єктів засобами математики, суттєвою є неприрода об’єктів, а відношення між ними.Реалізувати ці завдання доцільно в умовах диференціації запропонованого змісту за трьома рівнями викладання.Перший – ознайомлювальний рівень передбачає оглядове ознайомлення з метою дати учням уявлення, які поширюють їх математичний і загальнонауковий кругозір. Домінуючий метод викладання – оглядова лекція.Другий – ідейно-узагальнюючий рівень: вивчення науково-ідейного змісту теми з ілюструванням окремих застосовувань. Основна форма проведення занять на цьому рівні – семінари, самостійне виконання індивідуальних творчих робіт.Третій – операційний рівень – вивчення змісту з метою формування навичок та вмінь його застосовувати при розв’язуванні задач. Це досягається на практичних заняттях і уроках формування навичок та вмінь. При цьому процес навчання слід будувати так, щоб кожен школяр міг найбільш повно реалізувати свої можливості, задовольнити пізнавальні потреби та інтереси.Рівень, на якому пропонується конкретний матеріал, визначається:– необхідним ступенем засвоєння способів діяльності;системою диференційованих вимог до засвоєння понять та математичних фактів в рамках теми;– відбором форм і методів контролю та оцінки знань учнів.Так, матеріал, який розглядається на лекції (ознайомлювальний рівень) носить, в основному, інформативний характер. Тому усвідомлення нових понять і відповідних їм термінів (нейтральний елемент, кільце, група) відбувається з опорою на конкретні приклади, відомі учням із традиційного курсу математики. При цьому увага акцентується на узагальнюючих функціях даних понять. Відповідно від учнів не вимагається знання строгих формулювань означень основних понять. Достатньо, щоб вони мали уявлення про ці поняття, могли їх пояснити, розпізнати та навести приклади.Детальніше вивчення узагальнюючих понять та систематизуючих ідей, ілюстрація їх відповідних функцій в сучасній науці та шкільній математиці рекомендується на семінарських заняттях (ідейно-узагальнюючий рівень). Домінуючим критерієм у відборі теоретичного матеріалу, який пропонується для вивчення на семінарі є доступність змісту для самостійного опрацювання учнями.Закріплення та поглиблення теоретичного матеріалу, формування практичних навичок та вмінь проходить на практичних заняттях (операційний рівень). Цей напрямок реалізується шляхом виконання системи вправ, яка включає дві групи:а) вправи підготовчого характеру, які орієнтовані на усвідомлення основних понять та ідей розглядуваної теми;б) вправи, що передбачають використання точних математичних означень понять.Завдання першої групи пропонуються учням для самостійного виконання при фронтальній роботі або індивідуально (у вигляді карток, програмуючих тестів та ін.). Завдання другої групи використовуються на етапі закріплення теоретичних знань, формування вмінь. Зразки розв’язання таких вправ вчитель демонструє на лекції. При подальшому вивченні теми вправи другого типу пропонуються учням на різних заняттях (семінарах, практикумах) з різними дидактичними цілями.Таку систему вправ ми розглядаємо як засіб навчання, який повинен:– задовольняти загальнодидактичним вимогам (науковість, системність, доступність, відповідність матеріалу віковим особливостям учнів);– задовольняти основним вимогам педагогічного процесу (забезпечення активної самостійної роботи, оволодіння учнями навичками самоаналізу і самоконтролю);– забезпечувати умови для найбільш раціонального формування оберненого зв’язку.Організований таким чином процес узагальнення математичних знань учнів профільних шкіл з числової змістової лінії курсу алгебри передбачає, в основному, самостійну роботу учнів, що сприяє переорієнтації навчального процесу «навчання» на процес «учіння».

Стрімкий розвиток мережевих інформаційних технологій, окрім помітного зниження бар’єрів часу і просторових бар’єрів у розповсюдженні інформації, відкрив нові перспективи у сфері освіти.Можна з упевненістю стверджувати, що в сучасному світі має місце тенденція злиття освітніх і інформаційних технологій і формування на цій основі принципово нових інтегрованих технологій навчання, заснованих, зокрема, на Інтернет-технологіях. З використанням таких технологій з’явилася можливість необмеженого і дуже дешевого тиражування навчальної інформації, швидкої і адресної її доставки. Навчання при цьому стає інтерактивним, зростає значення самостійної роботи тих, хто навчається, а також серйозно посилюється інтенсивність навчального процесу.Ці переваги зумовили активізацію роботи колективів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, в тому числі колективу Дніпропетровського технікуму залізничного транспорту, щодо подальшого впровадження інформаційних технологій в традиційну модель навчального процесу.Прикладом інноваційного підходу до організації контролю знань студентів є використання методики проведення тестування в системі навчання за допомогою освітнього сервісу WEB-test конструктора – «Майстер-тест» (http://master-test.net) зі спеціальності «Обслуговування комп’ютерних систем і мереж». Даний інноваційний досвід роботи було адаптовано до умов навчального закладу і впроваджено студентами під час роботи над дипломним проектом.WEB-test конструктор «Майстер-тест» – це безкоштовний сучасний Інтернет-сервіс, який надає можливість легко створювати онлайн-тести, використовуючи сучасні Інтернет-технології. Для Інтернет-тестування на комп’ютер користувача непотрібно встановлювати ніяких додаткових програм. Також безперечним плюсом використання «Майстер-тест» є те, що на сторінках сайту немає реклами та надлишкової інформації, яка буде відволікати користувача від тестування. А викладачу, що створює тест, крім знань з дисципліни, необхідно мати лише початкові навички в користуванні комп’ютером та застосування Інтернет-технологій.В основі розробленого програмного продукту закладений принцип динамічного формування html-сторінки, що містить текст WEB-тесту. Для цього авторами був розроблений шаблон універсальної html-сторінки, яка включає в себе програми мовою JavaScript, написаної на основі вихідних даних (кількість і тексти завдань у тесті, кількість пропонованих відповідей і самі варіанти відповідей, «ціна» правильної відповіді і необхідні суми набраних балів для одержання тієї чи іншої оцінки, час, що відводиться на виконання тесту і ряд інших) формують Web-тест.При завантаженні html-документа в браузер робочої станції клієнта завантажується відповідна програма, написана на JavaScript, яка здійснює динамічне формування Web-тесту відповідно до вихідних даних. Інші скриптові програми, що містяться в документі, здійснюють контроль за правильністю заповнення полів форми, яка відсилається на сервер для реєстрації, роблять обробку результатів виконання тесту з виставленням оцінки і ведуть хронометраж роботи над тестом. Інструментальне середовище «Майстер-тест» має простий і зручний інтерфейс і дозволяє швидко скласти нове навчальне завдання чи відредагувати наявне.Дана програма написана в програмному середовищі Delphi і цілком інваріантна предметній області. Програма генерує html-файл тесту, що може використовуватися локально на комп’ютері користувача чи розміщуватись на Web-сервері. Програмою передбачена можливість реєстрації студентів (за допомогою заповнення ними відповідної форми) і результатів виконання тесту. Ці дані пересилаються на сервер і обробляються спеціальним CGI-скриптом.При роботі з програмою викладач може вводити тексти завдань і варіантів відповідей із вказуванням правильних, замовляти колір тексту і фону майбутнього документу. При формуванні тесту існує можливість вставки графічних зображень.Корисною властивістю розробленого програмного середовища є здатність включення в продукти також мультимедійних даних, що дозволяє створювати Web-тести з аудіо і відео супроводом. Крім того, передбачене використання гіперпосилань при формуванні завдань, що істотно розширює можливості тестування, дозволяючи використовувати для цього матеріали, що знаходяться в будь-якому місці Інтернет. «Майстер-тест» надає змогу додавати не тільки графічне зображення до питань тесту, а й надає можливість додавати його до будь-якого з варіантів відповідей.«Майстер-тест» включає розвинену систему допомоги, у якій міститься докладний опис всіх полів робочого вікна і розділів меню. Кількість варіантів відповідей на питання тесту – до 6. Кількість запитань у тесті може бути до 90000.«Майстер-тест» – одна з небагатьох програм, яка надає можливість коментувати та спілкуватись за допомогою власного інтерфейсу викладачу зі студентом. Однією з переваг застосування «Майстер-тест» є й те, що як викладач, так і студент має змогу працювати в зручний для нього час та у зручних умовах. Але головною прерогативою програми є обмеження доступу до програми та облікового запису викладача або студента.Описуючи інтерфейс «Майстер-тест», зупинимось детальніше на огляді процедури роботи з програмою.Робота з даною системою починається з реєстрації користувача. Кожен користувач системи має можливість обирати власних викладачів та студентів, додаючи їх через запрошення, надіслане на електронну скриньку. Якщо викладач надіслав студентові запрошення, то не має необхідності самостійно додавати викладача, замість цього потрібно лише перейти по посиланню в отриманому листі на сторінку реєстрації, заповнити поля «Ім’я», «Прізвище», «Пароль» та «Електронна пошта» і зареєструватися. Остаточним етапом реєстрації є отримання листа із запрошенням до активації користувача та перехід за цим посиланням.Після реєстрації користувач переміщується на головну сторінку облікового запису, де потрапляє в панель керування користувача. При першому вході в систему користувачу буде запропоновано вказати параметри налаштування часового поясу та визначитись, в якому статусі буде використана дана система – тобто будете ви, використовувати свій обліковий запис як викладач, чи як студент.«Майстер-тест» також має можливість одночасного застосування і облікового запису викладача і облікового запису студента. За для використання цього сервісу необхідно перемикатись між записами, вибираючи при цьому потрібне вкладення. Якщо обирається саме цей спосіб користування системою, то одночасно будуть доступними два меню, й можна буде користуватись обома сервісами, обираючи потрібну вкладку.Меню викладача складається з наступних пунктів: «Мої тести», в якому знаходиться опис списку існуючих тестів; «Результати студентів», де містяться результати проходження тестів студентами; «Мої групи» – даний пункт містить список груп, в які викладач може об’єднувати студентів (використання даного пункту буде раціональним якщо викладач має кілька десятків студентів); «Мої студенти» – в даному пункті знаходиться список студентів, для яких викладач може активувати online-тести.Система «Майстер-тест» має кілька способів додавання студентів до облікового запису викладача:1. За допомогою відправлення запрошення студенту на електронну скриньку.Процедура висилання запрошення проходить з використанням стандартної форми, яка міститься зліва на сторінці викладача. Для здійснення запрошення викладачу потрібно ввести електронну адресу студента та вибрати параметр виконання запрошення, а потім натиснути кнопку «Відправити». Система виведе на екран форму, в якій можна написати текст повідомлення, котре буде додане до листа запрошення. Після виконання процедури відсилання запрошення, студенту на електронну поштову скриньку надійде лист із посиланням на реєстрацію. Якщо студент зареєструється, скориставшись даним посиланням, то після проходження реєстрації він автоматично з’явиться у списку студентів.Якщо скористатись першим способом не має можливості, то існує ще один спосіб.2. Спосіб з використанням коду викладача – даний спосіб має на увазі, що студент самостійно реєструється в системі, не використовуючи при цьому запрошення викладача. Для цього потрібно повідомити студенту адресу ресурсу системи «Майстер-тест», де він повинен пройти процедуру реєстрації і надати йому персональний код викладача. Студенту ж для реєстрації викладача потрібно ввести заздалегідь отриманий від викладача персональний код та закінчити процедуру активації.Меню студента «Майстер-тест» складається з наступних пунктів: «Активні тести», де містяться активні тести, доступні на теперішній час (тести стають активними, тільки після того, як їх активує викладач); «Мої результати» – даний пункт містить результати пройдених студентом тестів; «Мої викладачі» – в пункті перераховані викладачі, які активують тести студентам.Після реєстрації та активації викладач має змогу користуватись сервісом створення тестів, для цього йому необхідно перейти на вкладення «Мої тести» та натиснути на кнопку «Створити новий тест». Після завантаження редактору online-тестів викладач додає запитання тесту, змінює титул тестових питань, задає опції результату та виконує пробний тест. Для завершення процедури створення тестів викладач натискає кнопку «Зберегти тест». Новостворений тест з’явиться у вкладці «Мої тести», де його потрібно активувати, або відкрити для подальшого редагування. При активації тесту викладач повинен визначитись, хоче він провести тестування одного чи групи студентів, хоче він опублікувати тест, чи завантажити його, як файл, та користуватися ним без підключення до мережі Інтернет. Надалі викладач визначає термін часу активації даного тесту та вибирає студента, або групу студентів для тестування.Студенти, яким призначено тест, у довільний час можуть пройти тестування, а саме: після проходження авторизації в системі, студентові потрібно зайти у вкладення «Активні тести» та вибрати тест необхідний для здачі. Вкладення «Активні тести» містить інформацію щодо назви тесту, прізвища викладача, терміну часу, виділеного на тест, та параметри обмеження часу, протягом якого буде існувати можливість проходження тестування. Після тестового контролю студент має можливість переглянути отримані результати. На екрані він побачить кількість набраних балів, відсоток проходження тесту, загальну кількість заданих питань, кількість наданих правильних та неправильних відповідей на запитання. Також студентові надається можливість більш детального аналізу пройденого тесту, а саме: система «Майстер-тест» виведе на екран всі тестові питання, в яких буде висвітлено правильну відповідь та відповідь, дану студентом.Викладач також може отримати розгорнуті результати відповідей студентів, для цього йому потрібно у власному обліковому записі зайти у вкладення «Результати студентів», де буде висвітлено детальні результати тестування, які при необхідності викладач може надрукувати.Запропоновані студентам тестові завдання з дисципліни «Комп’ютерні мережі» були підібрані так, що одні з них вимагали простого відтворення матеріалу, інші спонукали до порівнянь, треті передбачали застосування знань у нових ситуаціях. Аналіз впровадження даної форми тестового контролю у порівнянні з іншими формами тестування показав покращення якості на 10% при відсутності незадовільних оцінок, а в порівнянні з результатами останнього рубіжного контролю, підвищення якості склало більше 13 %.Отже, тестова перевірка має ряд переваг порівняно з традиційними формами і методами, вона природно убудована в сучасні педагогічні концепції, дозволяє більш раціонально використовувати зворотний зв’язок зі студентами і визначати результати засвоєння матеріалу, зосередити увагу на прогалинах у знаннях та внести відповідні корективи. Тестовий контроль не тільки полегшує роботу викладача, забезпечує одночасну перевірку знань студентів усієї групи та формує в них мотивацію для підготовки до кожного заняття, дисциплінує студентів, але й дозволяє вести навчання на якісно-новому, сучасному рівні та підвищує мотивацію навчальної діяльності студентів, одночасно знижуючи їхню емоційну напруженість у процесі контролю.

У статті розкрито гендерні особливості соціальної креативності майбутніх магістрів педагогічних спеціальностей. Методи дослідження: теоретичні (аналіз та узагальнення результатів психологічних досліджень); емпіричні (методика «Соціальна креативність» А.В. Батаршева); математичної статистики (визначення відсоткових співвідношень, типових результатів варіаційного ряду, середнього квадратичного відхилення, критерію Манна-Уїтні). Виокремлено три підходи до тлумачення соціальної креативності (як феномена міжгрупового порівняння, як одного з видів творчості, як здатності особистості ефективно вирішувати нестандартні ситуації у сфері спілкування і взаємин). Показано, що соціальна креативність педагога є складовою його професійної творчості й професійно важливою якістю, оскільки до його обов’язків належить конструювання навчального (та інших видів) спілкування, залагодження складних і нестандартних комунікативних ситуацій. Встановлено, що більшість майбутніх педагогів має середній і вище рівні соціальної креативності, що дозволятиме їм ефективно виконувати свої професійні функції. Виявлено статистично значущі гендерні відмінності за чотирма з вісімнадцяти шкал соціальної креативності. Для хлопців притаманною є більш висока самооцінка своєї рішучості; здатність проявити вимогливість і наполегливість, щоб люди виконали обіцяне; здатність до справ, які оточуючі сприймають як несподівані й принципово нові. Дівчата частіше беруть на себе відповідальність за вирішення найбільш складних проблем і справ. Відповіді й дівчат, й хлопців мають нормальний розподіл, у чоловічій підвибірці вони є більш контрастними, хлопці помітніше відрізняються між собою за проявами соціальної креативності. Зʼясовано, що актуальним завданням у роботі з формування соціальної креативності є розвиток здатності майбутніх педагогів трансформувати поставлені цілі й визначені завдання відповідно до умов їхнього досягнення, спроможність доопрацьовувати й вдосконалювати початкові проєкти й задуми у процесі їх втілення. Література Антюхова, Н.І. (2015). Концептуальна модель творчого потенціалу майбутнього вчителя іноземних мов. Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». Тематичний випуск «Міжнародні Челпанівські психолого-педагогічні читання», 7–14. Балл, Г.О., Зливков, В.Л., Копилов, С.О., Курганська, Л.О., & Михайлюк, Л.М. (2011). Педагогічна комунікація та ідентичність педагога. (Монографія). Київ : Педагогічна думка. Батаршев, А.В. (2005). Базовые психологические свойства и профессиональное самоопределение личности: Практическое руководство по психологической диагностике. Санкт-Петербург : Речь. Дуткевич, Т.В. (2021). Психологія конфліктності студентів педагогічних спеціальностей. (Монографія). Київ : КНТ. Каган, М.С., & Эткинд, А.М. (1988). Общение как ценность и как творчество. Вопросы психологии, 4, 25–34. Лазарєв, М.О. (2011). Творчість як родова властивість людини і основа педагогічної діяльності. А.А. Сбруєва, О.В. Єременко, & О.В. Михайличенко (Ред.). Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 3(13), 93–105. Моляко, В.А. (1983). Психология решения школьниками творческих задач. Киев : Радянська школа. Моляко, В.А. (2007). Творческая конструктология (пролегомены). Киев : «Освита Украины». Попель, А.А. (2014). Социальная креативность: новые подходы к конструированию понятия. Вестник Нижегородского университета имeни Н.И. Лобачевского. Социальные науки, 3(35), 129–135. Саврасов, М., & Александров, К. (2019). Соціальна креативність у структурі творчих здібностей майбутнього педагога. Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, 9, 105–115. Санникова, О.П., & Белоусова, Р.В. (2001). Оценка показателей коммуникативной креативности с помощью оригинальной методики. Наука i освiта, 6, 52–54. Сисоєва, С.О. (2014). Творчий розвиток фахівців в умовах магістратури. (Монографія). Київ : Едельвейс. Amabile, Т.М. (1983). The social psychology of creativity. New York : Springer-Verlag. APA Dictionary of Psychology. Electronic resource. Access mode: https://dictionary.apa.org/social-creativity Chikszentmihalyi, (1988). Society, culture and person: A system view of creativity. In R. Sternberg & T. Tardif (Eds.), The nature of creativity. (pp. 325–339). Cambridge : Cambridge Press. Maarten Johannes van Bezouw, Jojanneke van der Toorn, &Julia Christina Becker (2020). Social creativity: Reviving a social identity approach to social stability. European Journal of Social Psychology, 1–14. https://doi.org/10.1002/ejsp.2732 Tajfel, , & Turner, J.C. (1979). An integrative theory of intergroup conflict. In W.G.Austin & S.Worchel. (Eds.), The soсial psychology of intergroup relations. (pp. 33–47). Brooks/Cole.