Статті в журналах з теми "Неперервна підготовка"

У статті представлено узагальнення результатів дослідження щодо сутності базових понять проблеми неперервної фізичної підготовки офіцерів-прикордонників на різних рівнях військової освіти. З’ясовано, що неперервна фізична підготовка офіцерів-прикордонників – це постійний керований процес фізичного розвитку та самовдосконалення, набуття ними вміннями і навичками особистої безпеки, фізичної витривалості, здатності застосовувати набуті прикладні знання фізичних тренувань та фізично-вольові якості у процесі оперативно-службової діяльності, що передбачає послідовне чергування навчання на рівнях військової освіти з професійною діяльністю або практикою для формування загальної фізичної та спеціальної фізичної готовності з урахуванням сучасних вимог до фахівців з безпеки державного кордону. Метою неперервної фізичної підготовки офіцерів є опанування ними визначеним обсягом теоретичних знань, прикладних рухових навичок, формування і розвиток фізичних і психологічних якостей, тактико-технічних навичок захисту і нападу з використанням спеціальних засобів та прийомів рукопашного бою, готовність їх застосувати у необхідний момент; здатності переносити значні фізичні навантаження без зниження професійної працездатності в умовах повсякденної діяльності з охорони державного кордону України, а при необхідності – під час ведення сучасного бою; опанування методичними навичками навчання підлеглих застосовувати силу та спеціальні засоби при виконанні службових обов’язків. Встановлено, що результатом неперервної фізичної підготовки є здатність до постійного професійного фізичного розвитку та самовдосконалення, застосовувати у процесі оперативно-службової діяльності набуті прикладні і методичні знання з фізичної підготовки, прикладні рухові вміння і навички особистої безпеки, навички захисту і нападу з використанням спеціальних засобів та прийомів рукопашного бою, уміння застосовувати фізичну силу та спеціальні засоби при виконанні службових обов’язків, фізична витривалість переносити фізичні навантаження без зниження професійної працездатності в умовах повсякденної діяльності з охорони державного кордону, а при необхідності і при веденні сучасного бою. Ця здатність охоплює фізично-вольові властивості особистості офіцера, загальну фізичну та спеціальну фізичну підготовленість з урахуванням сучасних вимог до фахівців з безпеки державного кордону.

У статті представлено узагальнення результатів аналізу досліджень та публікацій, у яких вчені та автори пропонують підходи щодо вдосконалення освітнього процесу у військових закладах вищої освіти (ВЗВО), системи спеціальної фізичної підготовки, покращення ефективності занять з фізичної підготовки, оновлення освітньо-професійних програм, навчальних та методичних матеріалів із навчальних дисциплін, що стосуються фізичного виховання, спеціальної фізичної підготовки та особистої безпеки.Метою статті є узагальнення та класифікація результатів дослідження, у яких розглядаються різноманітні аспекти неперервної фізичної підготовки військовослужбовців сектору безпеки і оборони. Результати пілотного огляду масиву публікацій з проблеми дисертаційного дослідження дозволили класифікувати дисертаційні роботи, наукові статі та інші публікації до декількох груп. З’ясовано, що перша група охоплює наукові праці, у яких дослідники розглядають окремі аспекти фізичної підготовки майбутніх офіцерів та військовослужбовців Державної прикордонної служби України (ДПСУ). До другої групи увійшли наукові праці, у яких дослідники розглядають теоретичні і методичні засади навчання курсантів військових закладів вищої освіти різним видам спорту. Третя група умовно охоплює наукові праці, у яких дослідники розглядають різноманітні аспекти покращення стану здоров’я військовослужбовців засобами фізичної культури і спорту. До четвертої групи увійшли публікації, що охоплюють наукові праці, де дослідники розглядають методичні засади фізичної підготовки військовослужбовців. П’яту групу досліджень охоплюють публікації, у яких дослідники розглядають організаційно-методичні засади спеціальної фізичної підготовки військовослужбовців та формування умінь і навичок особистої безпеки. Ще одна група досліджень і публікацій – шоста, охоплює праці, у яких автори розглядають різноманітні аспекти вдосконалення фізичної підготовки фахівців правоохоронних органів і військових формувань.Узагальнення результатів огляду масиву публікацій з проблеми дисертаційного дослідження дозволяє перейти до наступного етапу дослідження – узагальнення особливостей та характеристики змісту фізичної підготовки курсантів і слухачів на тактичному та оперативно-тактичному рівнях в умовах традиційної системи військової освіти у ВЗВО ДПСУ.

У статті охарактеризовано проблему неперервної підготовки вчителів початкової школи до роботи в сучасних умовах. Обґрунтовано поняття «неперервна освіта вчителя початкової школи». Доведено, що неперервна освіта вчителів початкової школи передусім орієнтована на цілісний розвиток людини як особистості й суб’єкта діяльності та передбачає постійний рух уперед, якісний і кількісний прогрес в оперуванні власними професійними знаннями і вміннями, набуття життєвого і професійного досвіду.

Кардинальні соціальні перетворення, потреба подальшого невпинного розвитку різних галузей економіки диктують необхідність комплексної модернізації вітчизняної професійної освіти як єдиної системи всіх її ланок і ступенів. Аналіз наукових підходів щодо розроблення педагогічних основ неперервної освіти виявив комплекс загальних завдань, що визначають її функції – компенсаторну, адаптивну, інтегративну, самореалізації. Багатовимірний характер неперервної професійної освіти забезпечує низка властивостей (багаторівневість, доповнюваність, маневреність, наступність) і характеристик, що дозволяють задовольняти все різноманіття особистісних і суспільних потреб.Професійна підготовка фахівців технічного профілю характеризується багаторівневим характером організації навчання у закладах освіти, що відрізняються цілями, структурою навчальних планів, методами, формами і засобами навчання. Урахування специфіки підготовки фахівців цього профілю під час реалізації неперервної освіти у закладах вищої освіти (ЗВО) вимагає перебудови основних компонентів традиційної педагогічної системи з урахуванням певних особливостей, до яких відносимо: системність і цілісність організації професійної підготовки; випереджальну спрямованість; ступеневість усіх ланок; завершеність етапів підготовки; узгодженість, відкритість і варіативність освітніх програм. Важливим також є дотримання специфічних принципів: наступності, прогностичності, варіативності, автономності, адаптивності.Неперервна підготовка фахівців розглядається як логічне поєднання послідовних ланок професійної освіти. Кожен ступінь є сукупністю взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів, націлених на вирішення конкретного завдання. Цілісність багаторівневої системи забезпечується взаємодією окремих ланок, оптимізованою в адміністративній структурі ЗВО. Це потребує формування та реалізації єдиного комплексу наскрізних освітніх програм.Модернізація української вищої школи у напрямі формування цілісної неперервної професійної освіти сприятиме підготовці нового покоління фахівців технічного профілю, які володітимуть інноваційним мисленням, розвинутими професійними компетентностями, високою духовністю та загальною культурою.

The article discusses the role of a foreign language in the context of the realisation of the concept of lifelong education in Ukraine. The authors emphasize the importance of learning English as a foreign language which provides the opportunity for academic mobility, successful employment, competitiveness in the labour market and self-actualisation in any professional field, which in the long run will have a positive impact on social and economic development of the country. Nowadays a foreign language, English in particular, is considered not only as a discipline, but also a means of intercultural communication, an important tool of personal interaction in all spheres of human life. Therefore, learning English becomes an important component of lifelong education. According to the authors, the effectiveness of lifelong education depends on a number of factors, namely the compliance of knowledge and skills with professional and personal needs, the degree of active involvement of students in learning, productive feedback of participants in the educational process, implementation of the principle of continuity in education, sustained motivation, academic achievements. Since the leading role in the implementation of the concept of lifelong education belongs to the state, the authors consider it necessary to create the following conditions: to encourage foreign language training at all levels of the education system and provide favourable environment for learning a foreign language; to improve the regulatory framework for lifelong education; to ensure the continuity of educational standards and programmes; to involve employers, international organizations and other stakeholders in the process of training, including the development of curricula, standards, assessment of quality of education; to provide flexible, variable, student-centred programmes and their compliance with current labour market needs; to create new forms of organisation of educational activity; to introduce effective multifunctional distance learning platforms widely; to support foreign language training courses for employed and unemployed population; to integrate international teaching experience, modern pedagogical technologies; to enhance teacher training and professional development.Key words: lifelong education, foreign language teaching, motivation, continuity of education, professional training. Стаття присвячена дослідженню ролі іноземної мови в контексті реалізації концепції неперервної освіти в Україні. Автори наголошують на важливості вивчення іноземної мови, яка забезпечує можли-вість академічної мобільності, успішного працевлаштування, конкурентоспроможності на ринку праці та самореалізації в будь-якій професійній діяльності, що в перспективі матиме позитивний вплив на соціально-економічний розвиток країни. У сучасних умовах іноземна мова, зокрема англійська, сприймається не тільки як навчальна дисципліна, а і як засіб міжкультурної комунікації, важливий інстру-мент спілкування в усіх сферах життєдіяльності людини. Тож навчання іноземної мови стає вагомим складником неперервної освіти. На думку авторів, ефективність системи неперервної освіти залежить від низки чинників, а саме відповідності знань і вмінь професійним та особистим потребам, ступеня активного залучення студентів у навчальний процес, забезпечення продуктивного зворотного зв’язку учасників освітнього процесу, реалізації принципу наступності в освіті, наявності стійкої мотивації, досягнення успіхів у навчанні. Оскільки провідна роль у реалізації концепції неперервної освіти належить державі, автори вважають необхідним створення таких умов: посилення іншомовної підготовки на всіх рівнях освіти й забезпечення загальнодоступного освітнього середовища для вивчення іноземної мови; удосконалення нормативно-правової бази неперервної освіти; наступність освітніх стандартів і програм; залучення роботодавців, міжнародних організацій та інших стейкхолдерів на всіх етапах професійної підготовки майбутніх фахівців, від дидактичної участі в розробці програм і стандартів до оцінювання якості освіти; забезпечення гнучкості, варіативності, студентоцентрованості освітніх програм і їх відповідності сучасним потребам ринку праці; створення нових форм організації навчаль-ної діяльності; широке впровадження в освітній процес ефективних мультифункціональних платформ дистанційного навчання; організація навчальних курсів, зокрема іноземних мов, для активного працездатного та безробітного населення; залучення зарубіжного педагогічного досвіду, сучасних освітніх технологій; посилення підготовки та якісне підвищення кваліфікації педагогічних працівників.Ключові слова: неперервна освіта, навчання іноземної мови, мотивація, наступність освіти, професійна підготовка.

The article considers the problem of monitoring the professional teacher’s readiness to work in an inclusive education environment. A review of scientific research was conducted and the methods of the professional teacher’s readiness to work in the inclusive education environment were developed, because the system of continuous teacher’s training to work in the inclusive education environment needs development and implementation of monitoring the professional teacher’s readiness to work in the inclusive education environment. It is proposed to interpret monitoring as a system of continuous, scientifically and methodologically approved observation of the dynamic of professional and postgraduate primary school teacher’s training to work in the conditions of inclusion and correlation the quality of this training with the predefined criteria, indicators and stages with the further prolonged development of mechanisms and procedures of reaching this criteria. It is indicated that that development of the program, methodology and algorithm of monitoring the professional teacher’s readiness to work in inclusive education conditions foresees taking into account the components and criteria of teacher’s readiness, the conditions, components and functions of the postgraduate education of teacher. Monitoring of the professional teacher’s readiness to work in inclusive education conditions foreseed the goal, task, the principles, stages, diagnostic’s toolkit, stages and forms; it was carried out in the form of the survey, test, interview and self-diagnosis. It was marked that the methods offered by us foreseed the implementation of the stages of teacher’s professional readiness, on the basis of monitoring’s data. With the help of the developed diagnostic toolkit we made monitoring in the experimental educational institutions where 462 students (257 bachelors and 205 masters) and 162 teachers took part. We made a resume in the absolute and relative measurements according to the bachelors masters and postgraduate stages. According to the monitoring’s results we made a conclusion and defined the main differences between the target groups of the respondents of the research and marked the need to provide the scientifically proved and empirically verified the measures of scientifically methodological accompaniment.Key words: monitoring, stages of the professional readiness, continuous training, professional training, inclusive education. У статті розглядається проблема здійснення моніторингу професійної готовності вчителів до роботи в умовах інклюзивного навчання. Проведено огляд наукових досліджень та розроблено методику моніторингу професійної готовності вчителів до роботи в умовах інклюзивного навчання, оскільки система неперервної професійної підготовки педагога до роботи в умовах інклюзивного середовища навчання потребує розроблення й упровадження моніторингу професійної готовності учителів до роботи в умовах інклюзивного навчання. Запропоновано трактування моніторингу як системи неперервного, науково і методично обґрунтованого спостереження динаміки фахової та післядипломної підготовки вчителя початкової школи до роботи в умовах інклюзії та співвіднесення якості цієї підготовки із заздалегідь визначеними критеріями, показниками і рівнями з подальшою пролонгованою побудовою механізмів і процедур їх досягнення. Вказано, що розробка програми, методики, алгоритму моніторингу професійної готовності вчителів до роботи в умовах інклюзивного навчання передбачала врахування компонен-тів і критеріїв готовності педагога, умов, складників і функцій післядипломної освіти педагогів. Моні-торинг професійної готовності вчителів до роботи в умовах інклюзивного навчання передбачав мету, завдання, принципи, етапи, інструментарій діагностики, рівні, форми; здійснювався у формі анкетування, тестування, інтерв’ювання, самодіагностики. Зазначено, що пропоновані нами методики передбачали встановлення на основі даних моніторингу рівнів професійної готовності вчителів до роботи в умовах інклюзивного навчання. За розробленим діагностичним інструментарієм проведено моніторинг в експериментальних закладах освіти. Респондентами дослідження стали 462 студенти (257 бакалаврів, 205 магістрів) та 162 вчителі. Узагальнено дані моніторингу в абсолютних і відносних вимірах за бакалаврським, магістерським і післядипломним рівнями. Відповідно до результатів моніторингу зроблено висновки, визначено основні відмінності між цільовими групами респондентів дослідження та вказано на необхідність упровадження в процес підготовки та підвищення кваліфікації вчителів початкової школи науково обґрунтованих і емпірично перевірених заходів науково-методичного супроводу.Ключові слова: моніторинг, рівні професійної готовності, неперервна підготовка, професійна підготовка, інклюзивна освіта.

У статті розглянуто концептуальні засади неперервної професійної підготовки в практиці фармацевтичної діяльності. Проаналізовано чинні нормативні кваліфікаційні характеристики професійної діяльності спеціалістів фармацевтичної сфери; наукові праці, в яких висвітлювалися проблемні питання щодо професійної підготовки. Розкрито основну складову професійної діяльності фармацевтів. У наукових дослідженнях науковця І. Бойчука зазначено, що професійна підготовка спеціалістів фармацевтичного профілю базується на оволодінні продуктивними знаннями, уміннями та навиками з метою гармонійного розвитку професійної самореалізації особистості. Проаналізувавши наукові педагогічні джерела, термін «професійна підготовка» окреслюємо як цілісний процес формування професійних знань, умінь і навичок, практичного досвіду і належних етичних норм поведінки, за допомогою яких реалізується ефективна професійна діяльність. А інші вчені вбачають значення такої професійної підготовки у здобутті фахівцем професійної освіти, в результаті чого відбувається оволодіння продуктивними знаннями, інтегративними уміннями та формування важливих індивідуально-професійних якостей.На основі аналізу наукових досліджень виокремлено ряд основних завдань неперервної професійної освіти. Сформовано професійну модель фахівця фармацевтичного профілю. Є підстави вважати, що модель особистості спеціаліста фармацевтичного профілю має включати опис системи його якостей, які забезпечують ефективну реалізацію професійних завдань, а також його саморозвитку, враховуючи динамічність розвитку індивіда, майбутньої професійної діяльності. Таким чином, формування цієї моделі стає основною метою професійної неперервної підготовки. Таким чином, професійна модель фармацевта акцентує увагу науково-педагогічних працівників на вдосконаленні їхньої професійної підготовки у системі неперервної освіти, яка є найважливішою на сучасному етапі розвитку фармацевтичної сфери.

У статті розкривається сутність та зміст поняття «професійна підготовка» у визначеннях вітчизняних та зарубіжних дослідників. З’ясовано, що практика прикордонної підготовки дещо відрізняється у різних країнах, що обумовлено особливостями національних правових систем, цілями й рівнем розвитку суспільства і держави; національно-історичними традиціями; розвитком законодавства; вимогами і службовими завданнями конкретної правоохоронної діяльності; національними особливостями системи професійної підготовки співробітників правоохоронних органів; педагогічними теоріями змісту освіти. Проте на сучасному етапі розвитку професійної підготовки європейських правоохоронців простежується низка загальних тенденцій. Авторкою висвітлено та проаналізовано основні тенденції підготовки фахівців у сфері охорони кордону країн Європейського Союзу. До таких тенденцій відносяться: створення відомчої системи неперервної професійної освіти; інтеграційні тенденції, що виражаються у прагненні до зближення, узгодження різних підходів, гармонізації професійної підготовки шляхом упровадження єдиних стандартів; виражена національна традиційність, існуюча поряд із тенденціями до інтеграції навчання; підвищення якості підготовки шляхом удосконалення змісту, умов, форм і методів навчально-виховного процесу, застосування ефективних педагогічних технологій у навчально-практичній діяльності; активність і професійна спрямованість навчання, яка досягається широким розповсюдженням у прикордонній підготовці практичного навчання, поєднання теорії з практикою; гуманізація процесу підготовки, що полягає в утвердженні особи як найвищої соціальної цінності, створенні нового зразка підготовки, орієнтованої на особистість фахівця; віднесення комунікативного аспекту професійної прикордонної підготовки до розряду пріоритетних. Окрему увагу приділено аналізу структури і змісту Уніфікованої програми підготовки для прикордонників та фахівців берегової охорони ЄС.

Стаття має на меті провести аналіз однієї з форм організації закладів освіти – університетських комп- лексів – для з’ясування потенціалу такої форми для підвищення якості професійної підготовки як одного із шляхів впровадження системи неперервної освіти. Встановлено, що неперервна освіта реалізується шляхом інтеграції навчальних планів та освітніх програм за умови системної взаємодії усіх ланок освіти, умож- ливлюючи комфортний перехід здобувачів освіти з одного ступеня на інший. У зв’язку з цим підвищується роль допрофесійної підготовки майбутніх фахівців у середніх загальноосвітніх та професійно-технічних закладах освіти (ліцеях), діяльність яких повинна пов’язуватися з роботою вищих навчальних закладів від- повідного профілю та бути зумовленою специфікою майбутньої професії, а також стати першою ланкою ступеневої підготовки фахівців. Встановлено, що для реалізації принципів неперервної освіти важливого значення набуває мережева взаємо- дія, тобто наявність чіткої координації та налагодженої системи зв’язків між усіма структурними підрозді- лами освітнього комплексу. Головною характеристикою освітнього комплексу є таке поєднання закладів освіти різних типів, за якого спостерігаємо глибинну інтеграцію усіх компонентів навчальної діяльності як на рівні цілей, так і на рівні процесу їх досягнення. Доведено, що організація навчально-виховного процесу в освітньому комплексі є раціональною завдяки мінімі- зації повторення та накопичення непотрібної інформації у викладанні дисциплін і вибудовуванню логіки подання наукових знань та методів навчання. Професійне удосконалення фахівців відбувається поступово шляхом інте- грації окремих компонентів їх підготовки за різними освітніми програмами та охоплює усі ланки професійної науки – початкову, середню, вищу та фундаментальну наукову. Підвищення якості професійної підготовки в умо- вах освітнього комплексу забезпечується узгодженістю, цілісністю, комплексністю та адаптованістю освіт- ніх програм на різних етапах неперервної освіти, що сприяє професійно-особистісному становленню здобувача освіти на усіх стадіях цього процесу.

У статті на основі аналізу науково-педагогічної літератури визначено, що головними властивостями освітніх інновацій є планомірні зміни, пов’язані з переходом із нижчого якісного стану до вищого в організації, здійсненні моніторингу, системах управління якістю освітньо-наукового процесу, а також специфічних особливостях розумової діяльності, що є результатом упливу нових соціально-економічних, психологічних суспільних процесів у діяльності та мисленні всіх її учасників. Зазначено, що підготовка майбутнього вчителя до інноваційної діяльності є тривалим поетапним процесом становлення його особистості. Вказано, що кожний заклад, як складник системи освіти, під час організації та безпосереднього здійснення освітньо-наукового пізнавального процесу повинен на достатньому для вирішення освітніх завдань рівні використовувати можливості та потужності ІКТ – здійснювати електронне навчання (e-learning), що зі свого боку потребує створення та постійного розвитку інформатизації методичної системи закладів вищої та післядипломної педагогічної освіти. Встановлено, що сучасна система вищої та післядипломної педагогічної освіти має значний досвід використання ІКТ у процесі професійного розвитку вчителів. Серед них найбільш визнаними та зручними є: гіпертекстова технологія, Інтернет (електронна пошта, теле-відеоконференція, чат тощо), «віртуальна реальність» і технологія мультимедіа. Зазначено, що використання сучасних інформаційних телекомунікаційних мереж суттєво змінило комунікативне середовище, відкрило нові шляхи до пошуку інформації, розширило спектр використання Інтернету в різних сферах життєдіяльності. Визначено, що останніми роками в різних країнах особлива увага приділялася можливостям використання комп’ютерних телекомунікаційних технологій в організації навчання. Вони забезпечують ефективний зворотній зв’язок, що передбачає як організацію вивчення навчального матеріалу, так і спілкування з викладачем, коли виникає потреба в цьому. Таке навчання на відстані отримало назву дистанційного. Охарактеризовано найбільш значущі для освітнього процесу послуги, що надаються технологією Інтернет: електронну пошту, теле- і відеоконференції, «віртуальну реальності». Ключові слова: професійний розвиток вчителів, післядипломна педагогічна освіта, неперервна освіта.

У статті охарактеризована сутність і мета практичної підготовки в системі формування майбутнього фахівця. Визначено, що формування готовності майбутніх фахівців з туризму до ефективної професійної діяльності у сфері соціального туризму неможливе без їх залучення до практичної підготовки. Зазначено, що однією з особливостей організації практичної підготовки студентів є застосування методів інноваційних педагогічних технологій. Проаналізовано роль практики у процесі підготовки фахівця, спираючись на наукові дослідження вчених. Означено основний напрям удосконалення професійної майстерності майбутніх фахівців. Виокремлені три найважливіші аспекти підготовки фахівців для будь-якої сфери туризму. Визначено, що практична підготовка сприяє формуванню професійної готовності фахівця. Виокремлені та охарактеризовані основні знання й уміння фахівців у сфері соціального туризму. Виявлено, що майбутнім фахівцям зі сфери соціального туризму потрібно опанувати додаткові знання й уміння. Означено основу, на якій відбувається соціальна адаптація студента до умов професійної діяльності за рахунок неперервної практики. Визначено, що включення студентів у процес практичної підготовки залежить від освітньо-професійної програми, навчального плану і графіка навчального процесу. Виокремлені та охарактеризовані основні методи, які опановує майбутній фахівець у процесі практичної підготовки. Охарактеризовано значення методів інноваційних педагогічних технологій. Розкрито сутність інноваційної освітньої діяльності та виокремлені її основні характеристики. Виокремлені основні інноваційні педагогічні технології для формування завдань практики, а саме проєктні технології навчання, інтерактивні технології, ігрові технології, технології критичного мислення. Визначено, що інноваційні педагогічні технології у практичній підготовці розглядаються як організація нововведень в освітній процес.

У статті актуалізується проблема впровадження елементів білінгвального навчання у професійну підготовку майбутніх учителів природничої освітньої галузі. Встановлено, що в Україні є значний історичний досвід запровадження білінгвальної освіти в закладах загальної середньої освіти. Виявлено, що існують проблеми підготовки майбутніх учителів, які могли б забезпечити вивчення природничих предметів школярами на двох мовах.Висвітлено контент вибіркової навчальної дисципліни «Підготовка вчителів природничих наук в університетах США», вивчення якої здійснюється англійською мовою, що є одним із засобів забезпечення «паритетної моделі» білінгвальної освіти майбутніх учителів природничої галузі, та «моделі, що витісняє». Вивчення цієї навчальної дисципліни передбачає двоєдину мету – формування у студентів системи знань про концепцію підготовки вчителів природничого профілю в США (структуру, особливості змісту, форм й методів навчання вчителів природничих наук в умовах неперервної педагогічної освіти) та адаптацію цих знань до освітнього процесу в Україні; формування навичок міжкультурної взаємодії. Специфікою є викладання англійською мовою, залежно від рівня сформованості іншомовної компетентності студентів.Встановлено, що ефективною при вивченні навчальної дисципліни є методика навчання із використанням різної дози допомоги (за Ю. Бабанським) при виконанні пізнавальних завдань. Її використання дозволяє забезпечити кожному студентові оптимальні умови для максимального задоволення його пізнавальних потреб, формування комунікативних умінь. Вона передбачає поступовий перехід від колективних форм роботи до частково самостійних і повністю самостійних, виконання завдань, складність яких поступово зростає.

У статті обґрунтовано структуру готовності майбутніх економістів до професійної діяльності та постійної самоосвіти, що забезпечує здобуття студентами вищої освіти готовності до діяльності у цьому напрямку, їх доступ до рівня постійного професійного та особистісного саморозвитку та самовдосконалення. На основі аналізу наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників запропоновано авторське визначення поняття «готовність майбутніх економістів до професійної діяльності та неперервної освіти» як інтегративне особистісне утворення, що є результатом професійної підготовки у закладах вищої освіти та охоплює здатність провадити ефективну професійну економічну та неперервну самоосвітню діяльність, спрямовану на професійно-особистісний розвиток відповідно до особистих потреб та актуальних професійних вимог до фахівців-економістів. Виокремлено сутнісні характеристики та індикатори готовності майбутніх економістів до професійної діяльності та неперервної самоосвіти: особистісна мотивація та суб’єктивне значення професійної діяльності та безперервна самоосвіта; незалежність та ефективність професійної діяльності за фахом, наступність та систематичність професійної самоосвіти; цілеспрямованість та активність професійної рефлексії, самовиховання, саморозвиток, самовдосконалення. Висвітлено перелік показників готовності майбутніх економістів до професійної діяльності та неперервної самоосвіти, що охоплюють різні її аспекти. Обґрунтовано та схарактеризовано мотиваційно-ціннісний, когнітивний, операційно-діяльнісний та рефлексійно-поведінковий компоненти готовності майбутніх економістів до професійної діяльності та неперервної самоосвіти. А саме: мотиваційно-ціннісний (мотиваційно-ціннісна сфера, прагнення до досягнення успіху, готовність до постійної самоосвіти тощо); пізнавальний (галузь компетенції, формування теоретичних знань та практичних навичок, включаючи постійну самоосвіту тощо); оперативний (здатність до ефективної професійної діяльності та постійне самовиховання тощо) та рефлексивно-поведінковий (рефлекторні здібності, здатність розвивати індивідуальний стиль економічної поведінки, формувати індивідуальну професійну концепцію тощо) компоненти.

У статті представлено теоретичний огляд можливостей компетентнісного підходу в процесі неперервного професійного розвитку лікарів. Реалізація компетентнісного підходу в професійній підготовці фахівців у сучасних вищих медичних навчальних закладах розглядається як орієнтація на високий рівень сформованості в студентів і слухачів актуального набору компетентностей, необхідних для якісного виконання професійної діяльності. Представлено зміст етапів професіоналізації лікарів: професійне самовизначення майбутнього лікаря, урахування його професійних інтересів, нахилів; професійна підготовка студента-медика, оволодіння професійними знаннями; початок практичної діяльності, у тому числі професійне навчання в інтернатурі; виконання професійних обов’язків. Компетентність майбутнього лікаря розглядається як результат особистісної та професійної, теоретичної й практичної підготовки, володіння певним набором професійних компетенцій. Наукова новизна дослідження полягає в уточненні переліку компетенцій, які необхідні сучасному лікарю та мають знаходитися у фокусі розвитку в рамках неперервної освіти. Представлено зміст авторського курсу «Психологічна компетентність як складова професійної діяльності», який успішно впроваджується в програму неперервного професійного розвитку лікарів у Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця. У програмі циклу висвітлено сучасний підхід до особистісно-професійного становлення фахівця медичної галузі з метою актуалізації професійних та особистісних ресурсів, формування систематизованих уявлень про психологічні особливості професіогенезу лікаря й сприяння розвитку його професійних компетенцій. Визначено актуальні завдання післядипломної медичної освіти.

У статті розглянуто основні аспекти практико-орієнтованої підготовки майбутнього вчителя початкової школи у вітчизняних та закордонних закладах вищої освіти. Проаналізовано оновлені стандарти вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта, в яких визначено вимоги до професійної підготовки здобувачів вищої освіти та окреслено перелік необхідних компетентностей, якими повинен володіти майбутній педагог. Акцентовано увагу на актуальності та важливості питання практичної підготовки у сучасних закладах вищої освіти. Визначено, що з погляду часової організації педагогічна практика може бути неперервною або інтенсивною (блочною), і розкрито характерологічні особливості цих видів педагогічної практики. Прикладами неперервної практичної підготовки є США та Велика Британія, інтенсивної – Німеччина. У статті схарактеризовано закордонний та вітчизняний досвід організації педагогічної практики та окреслено основні її види для здобувачів вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта, здійснено їх порівняльний аналіз. Принципи проходження педагогічної практики в Україні розглянуто на прикладі Херсонського державного університету. Висвітлено специфіку організації та проведення педагогічної практики у закордонних закладах вищої освіти, зокрема Німеччині та Фінляндії, оскільки освітня система цих країн протягом багатьох років являється однією з найуспішніших у Європі та світі. Визначено, що європейський досвід професійної та практичної підготовки майбутніх учителів початкової школи відображає сучасні освітні вимоги, які полягають у формуванні компетентного та висококваліфікованого професіонала, який здатен реагувати на виклики суспільства та орієнтуватися у швидкоплинному потоці інформації. Вивчення прогресивних ідей, досвіду означених країн щодо практико-орієнтованої підготовки майбутнього вчителя початкової школи є важливим для впровадження найкращого європейського досвіду в освітній процес українських закладів вищої освіти.

Розглянуто дефініції понять «професійна підготовка», «професійна підготовка майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи», «фахівець», «фахівець готельно-ресторанної справи», «готовність», «готовність до професійної діяльності», «готовність майбутнього фахівця готельно-ресторанної справи до фахової діяльності». Готовність майбутнього фахівця готельно-ресторанної справи до фахової діяльності розглядається як результат навчання в закладах фахової передвищої та вищої освіти різних форм власності, оволодіння здобувачами освіти професійно орієнтованими знаннями, уміннями, навичками і компетентностями, які встановлюють його відповідність вимогам до діяльності з надання різноманітних послуг клієнтам готельно-ресторанних підприємств; ґрунтується на усвідомлених здібностях до обраної професії, передбачає здатність до наукового дослідження та інноваційної діяльності, неперервний саморозвиток і самоосвіту впродовж життя.Акцентовано, що недоліком підготовки майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи є перевага теоретичного навчання над практичним, а отже, актуалізується практична спрямованість освітнього процесу з можливістю імплементації кращих світових стандартів; урахування запитів роботодавців, кваліфікаційних вимог до спеціалізацій фахівців; застосування сучасних інформаційних та освітніх технологій; побудова індивідуальної освітньої траєкторії, неперервність та багаторівневість програм; сертифікація програм на основі міжнародних стандартів якості.Констатовано, що професійна підготовка майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи може бути забезпечена за рахунок професійно-практичної підготовки; залучення до викладання фахових дисциплін практиків; формування зв‘язків фахової передвищої та вищої професійної освіти з ринком праці; підвищення якості викладацьких та управлінських кадрів; доступ до досвіду здійснення навчання в провідних університетах світу; проведення спеціалізованих олімпіад, конкурсів; моніторингу та аналізу результатів освітнього процесу та працевлаштування.

В даному дослідженні розглядаються питання модернізації змісту навчання у процесі професійної підготовки майбутніх вчителів інформатики. Важливою передумовою для оновлення освітніх програм для підготовки майбутніх вчителів інформатики є швидкий темп розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, виникнення нових міждисциплінарних напрямів, поява нових професій, пов'язаних з активним використанням новітніх технологій у виробництві, а також змінами в структурі та змісті навчання шкільного курсу інформатики протягом останніх років. Стрімкий розвиток вищезазначених прикладних галузей спричинює потребу у підготовці відповідних кваліфікованих фахівців, для навчання яких необхідне оновлення змісту шкільної та вищої освіти відповідно до вимог сьогодення. Таким чином розробка змісту і методичних систем навчання нових дисциплін запропонованих вибіркових блоків сприятиме підготовці педагогічних кадрів, здатних працювати в умовах становлення інформаційного суспільства. Метою даного дослідження є окреслення напрямів модернізації змісту професійної підготовки майбутніх вчителів інформатики відповідно до нових вимог суспільства. В статті запропоновано напрями модернізації змісту навчання майбутніх вчителів інформатики з врахуванням сучасних досягнень науки, техніки, інформаційно-комунікаційних технологій та оновленням змісту шкільного курсу інформатики. Модернізація змісту навчання у процесі професійної підготовки майбутніх вчителів інформатики, його узгодження із найновішими досягненнями сучасної науки та інформаційно-комунікаційних технологій дозволить вдосконалити процес підготовки висококваліфікованих педагогічних кадрів, сприятиме формуванню у студентів значущих особистісних професійних якостей майбутнього вчителя і науковця, а також забезпечить їх неперервний розвиток, професійне та особистісне самовдосконалення.

Неперервному професійному розвитку педагогів у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії приділяється велика увага. Система підготовки та перепідготовки фахівців країни є одна з найдосконаліших в Європі. Протягом багатьох років у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії організовуються дослідження в галузі постійного педагогічного навчання. Крім того, участь у різних міжнародних проєктах забезпечує широку теоретичну та практичну базу для розвитку нових підходів у цій галузі. Виокремлено підходи до визначення сутності поняття «неперервна освіта», яка розглядається як: філософсько-педагогічна концепція, згідно з якою освіта трактується як процес, що охоплює все життя людини; важливий аспект освітньої практики на різних ступенях системи освіти, що представляє її як постійне цілеспрямоване освоєння людиною соціокультурного досвіду різних поколінь; принцип організації освіти на загальнодержавному та регіональному рівнях; принцип реалізації державної політики в галузі освіти; сучасна світова тенденція в галузі освіти; парадигма науково-педагогічного мислення. За рекомендаціями Міжнародної комісії з освіти для ХХІ ст. (керівник Жак Делор), освіта упродовж життя має відкрити можливість навчання для всіх, передбачуючи при цьому різноманітні завдання, що представлені у статті. Розкрито процес розвитку теорії і практики неперервної освіти в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, що має свої специфічні риси та загальні принципи. У статті підкреслено, що з кожним роком зростає інтерес британського уряду до неперервної педагогічної освіти, а саме до його форм, які представлені у статті.

Ступнік М. І., Моркун В. С., Бакум З. П., Ткачук В. В. Концепція підготовки гірничого інженера в системі неперервної освіти (школа – ВНЗ – підприємство). У статті розроблено концепцію підготовки гірничого інженера в системі неперервної освіти. Визначено етапи означеної підготовки: загальноосвітній заклад, вищий навчальний заклад, підприємство. Обґрунтовано значення профорієнтаційної роботи, дидактичні засади фахової підготовки майбутніх інженерів в умовах сучасного вишу, а також порушено проблеми адаптації випускників гірничих факультетів на підприємстві.

У статті представлено особливості фізичної підготовки співробітників поліції у країнах Європейського Союзу. З’ясовано, що проблема удосконалення фізичної підготовки співробітників правоохоронних служб неодноразово привертала увагу науковців. Необхідність дослідження передового зарубіжного досвіду фізичної підготовки співробітників поліції обумовлена потребою в удосконаленні якості формування і розвитку фізичних властивостей фахівців Державної прикордонної служби України шляхом застосування і впровадження сучасних ефективних інноваційних методик. З’ясовано, що різноманітні аспекти навчання й виховання фахівців ДПСУ – співробітників правоохоронного органу спеціального призначення, у тому числі їхньої фізичної підготовки останнім часом привертали увагу значної кількості науковців. Водночас теоретичні і методичні засади неперервної фізичної підготовки військовослужбовців ДПСУ на різних рівнях освіти, обґрунтовані з урахуванням узагальнення зарубіжного досвіду не були предметом окремого дисертаційного дослідження. Результати узагальнення зарубіжного досвіду дозволяють зробити висновок, що попри всю різноманітність педагогічних підходів до професійної підготовки співробітників поліції можна виокремити три основні моделі поліцейської освіти в Європі – німецьку, французьку та британську. У професійній поліцейській освіті особливу увагу приділено розвитку фізичних якостей, навичок і умінь особистої безпеки. Кандидати на навчанні проходять ретельний професійний відбір, що передбачає випробовування фізичної витривалості, сили, швидкості, рухових павичок, гнучкості, координації, спритності тощо. Співробітники поліції щороку проходять обов’язкову фізичну підготовку. Обсяг підготовки, яку повинен пройти співробітник, як правило залежить від особливостей його професійної діяльності та виконуваної роботи. Перспективи подальших досліджень полягають у дослідженні та узагальненні досвіду підготовки офіцерських кадрів сектору безпеки та оборони в країнах Північної Америки.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

У статті представлено особливості діагностики фізичної підготовленості офіцерів-прикордонників на тактичному та оперативному рівнях військової освіти. З’ясовано, що результатом неперервної фізичної підготовки офіцерів-прикордонників є здатність, що охоплює прагнення офіцерів до постійного професійного фізичного розвитку та самовдосконалення, готовність застосовувати у процесі оперативно-службової діяльності набуті прикладні і методичні знання з фізичної підготовки, прикладні рухові вміння і навички особистої безпеки, навички захисту і нападу з використанням спеціальних засобів та прийомів рукопашного бою, застосовувати фізичну силу та спеціальні засоби у визначених законодавством ситуаціях під час виконання службових обов’язків. Ця здатність охоплює фізичну витривалість, сформовані фізично-вольові властивості особистості офіцера, загальну фізичну та спеціальну фізичну підготовленість, що в сукупності дозволяють переносити фізичні навантаження без зниження професійної працездатності в умовах повсякденної діяльності з охорони державного кордону, а при необхідності і при веденні сучасного бою. З урахуванням структури фізичної підготовленості, що поєднує чотири основних компоненти – мотиваційно-ціннісний, інформаційно-когнітивний, операційно-діяльнісний та професійно-особистісний, визначено, що критеріями сформованості цієї здатності (як результату неперервної фізичної підготовки) доцільно вважати психолого-аксіологічний, предметно-інструментальний, поведінково-компетентнісний та індивідуально функціональний критерії. Визначення діагностичного апарату дозволяє здійснити якісний і кількісний аналіз традиційної системи фізичної підготовки офіцерів-прикордонників на рівнях військової освіти в умовах традиційного освітнього процесу.

У статті висвітлюються актуальні питання щодо проблем викладання дисциплін, пов’язаних з безпекою людини у закладах вищої освіти. Визначено, від чого залежить ефективність навчально-виховного процесу з безпекознавчих дисциплін, на виконання яких завдань потрібно спрямовувати викладачів задля вирішення сучасних проблем підготовки з безпеки життєдіяльності майбутніх педагогів професійного навчання. Виокремлено комплекс методів навчання, які доцільно використовувати під час проведення будь-якого типу заняття з безпеки життєдіяльності. Зроблено висновки, що цикл дисциплін «Безпека життєдіяльності» як система забезпечення та збереження життя є найважливішою складовою професійної освіти і може бути реформована та доповнена з урахуванням спеціалізації закладів вищої освіти або напряму підготовки студентів. Окрім того, при підготовці фахівців не слід недооцінювати роль безпекознавчих наук у формуванні професійних навичок майбутніх фахівців усіх галузей. У ЗВО доцільно дотримуватися саме ступеневої схеми вивчення циклу безпекознавчих дисциплін та мати найвищий пріоритет, тому що безпека – є важливою складовою життя людини, що гарантується Конституцією України. Запропоновано можливі шляхи усунення проблем. У сучасних умовах посилення інтеграційних процесів з Європейським Союзом та впровадження європейської системи неперервної освіти програми нормативних дисциплін і відповідні освітньо-професійні програми повинні враховувати положення досконалої європейської системи нормативно-правових актів з безпеки людини. Тому, розглядаючи проблеми викладання дисциплін, пов’язаних з безпекою людей, у процесі занять з предметів «Безпека життєдіяльності», «Основи охорони праці» та «Цивільний захист» необхідно передбачати пошук оптимальних форм і методів навчально-виховного процесу з реалізації міжпредметних зв’язків і збільшення практичної підготовки на основі сучасної нормативної бази, розробки спеціальних технологій формування професійної компетентності фахівців усіх спрямувань, удосконалювати методики підготовки студентів за теоретичною та практичною складовими з цілеспрямованим формуванням у них фахової компетентності, а також постійно активізовувати професійне самовдосконалення студентів, що сприяє їх самоактуалізації, формуванню професійних потреб, мотивів та мотивацій.

Окреслено системно-діяльнісний підхід як один із методологічних підходів до професійної підготовки майбутнього дефектолога. Висвітлено ключові поняття системно-діяльнісного підходу. Визначено систему як основне поняття системного підходу. Розкрито сутність системного підходу. Окреслено принципи, на яких грунтується системний підхід до професійної підготовки майбутніх вчителів-дефектологів: єдності, розвитку, глобальної мети, функціональності, децентралізації, ієрархії, невизначеності, організованості. Розкрито методологічну ефективність системного підходу. Доведено, що системний підхід розглядає процес професійного розвитку майбутніх дефектологів як інваріантний етап неперервної освіти, що здійснюється під час навчання студентів у закладах вищої освіти та забезпечує єдність і цілісність усіх складових компонентів змісту та процесу навчання майбутніх дефектологів з орієнтацією на освіту упродовж усього життя.

Важливим елементом у підготовці майбутнього фахівця у галузі математики є набуття ним комплексних знань шляхом вивчення узагальнюючих теорій та методів, за допомогою яких визначаються основні фундаментальні поняття. На сьогодні існує цілий ряд таких теорії і їх використання виокремлюється навіть у самостійні наукові напрямки. Застосування елементів узагальнення та порівняння об’єктів вивчення різних математичних дисциплін у навчальному процесі також відіграє важливу роль в побудові міждисциплінарних зв’язків, які у свою чергу сприяють всебічному розвитку майбутнього спеціаліста, реалізації його потенціалу у науковій та професійній діяльності. Формулювання проблеми. Аналізуючи основні положення диференціального та різницевого числень, неважко помітити значну схожість між властивостями похідної та різницевого оператора, що є ключовими характеристиками функцій, які визначені на неперервних та дискретних множинах відповідно. Виявляється, що ця схожість не випадкова, і вказані поняття є частинними випадками поняття дельта-похідної функції. Матеріали і методи. Авторами використовувались наступні методи: системний аналіз наукової, навчальної та методичної літератури; порівняння та синтез теоретичних положень; спостереження за ходом педагогічного процесу; узагальнення власного педагогічного досвіду та досвіду колег з інших закладів вищої освіти. Окрім того, були використані деякі загально математичні та спеціальні методи диференціального та різницевого числень і теорії часових шкал. Результати. У статті розглянуто загальний підхід до вивчення двох фундаментальних математичних понять – поняття похідної та різницевого оператора з точки зору спеціальної теорії часових шкал, а також шляхи використання такого підходу щодо встановлення зв’язків між різними математичними теоріями з метою формування у студентів цілісного уявлення про математичні об’єкти, їх властивості та застосування. Висновки. Встановлення зв’язків між моделями і методами дослідження, які використовуються при вивченні різних математичних дисциплін, що входять у програму підготовки майбутніх фахівців-математиків, дозволяє сформувати у студентів цілісне уявлення про математичні об’єкти, алгоритми та теорії, і як наслідок, робить їх знання системними і практично більш значущими. Це сприяє інтелектуальному розвитку студентів, формуванню в них системних математичних знань, підвищенню рівня математичної грамотності та інтересу до предмету.

Статтю присвячено аналізу результатів педагогічного експерименту з реалізації педагогічних умов для формування правової компетенції майбутніх економістів на етапі підготовки бакалаврів в системі неперервної освіти. Адже, фахівці-економісти повинні володіти не тільки певним набором загальнокультурних і професійних знань, умінь і компетенцій, зокрема правових, але й розвивати їх протягом усього життя самостійно та в закладах підвищення кваліфікації.Результати проведеного педагогічного експерименту в реальних умовах навчального процесу щодо формування правової компетентності майбутніх економістів на етапі їхнього навчання в бакалавраті засвідчили суттєве підвищення їхніх правових знань та рівня сформованості правової компетентності в цілому. Ефективність педагогічного експерименту була досягнута завдяки мотивації майбутніх економістів щодо вивчення правових дисциплін як необхідної умови професійного вдосконалення, впровадженню у навчально-виховний процес інноваційних та інформаційних технологій, міждисциплінарної інтеграції й оновлених програм фахових дисциплін. У розробленому навчально-методичному забезпеченні для формування правової компетентності майбутніх економістів в умовах неперервної освіти було враховано вимоги щодо фахової підготовки в умовах компетентнісного підходу.Для кількісної оцінки та аналізу результатів проведеного педагогічного експерименту використовувалися методи математичної статистики, які дозволили оцінити ступінь достовірності зроблених висновків. Відповідно, було встановлено, що традиційні підходи щодо викладання дисциплін правознавчого циклу для майбутніх фахівців-економістів є недостатньо результативними, ефективність реалізації запропонованих педагогічних умов у економічному та технічному університетах не є випадковим явищем, а в процесі підготовки фахівців в класичному університеті при формування правової компетенції студентів спостерігається певна невизначеність.Отже, подальші дослідження повинні стосуватися посилення фахової мотивації та подальшого вдосконалення комплексу педагогічних умов, які потрібні для досягнення максимально можливого розвитку правової компетенції в кожного студента.

Актуальність: якість освітнього процесу значною мірою визначається рівнем сформованості педагогічної майстерності педагогів; формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів у закладах вищої освіти залежить від групи чинників, врахування яких сприятиме підвищенню результативності цього процесу. Мета: з’ясування сутності поняття «педагогічна майстерність» та її структурних компонентів, визначення чинників, що впливають на результативність формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів у закладах вищої освіти. Методи: теоретичні: аналіз психолого-педагогічних джерел, наукових праць присвячених проблемам формування педагогічної майстерності – для з’ясування сутності поняття «педагогічна майстерність» та її структурних компонентів; узагальнення та систематизація – для визначення чинників, що впливають на результативність формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів у закладах вищої освіти. Результати: проаналізовано основні підходи до трактування поняття «педагогічна майстерність» та визначення її структурних компонентів. Схарактеризовано педагогічну майстерність як інтегративне особистісне утворення, яке поєднує у собі загальні й професійні компетентності, здібності до педагогічної діяльності, володіння педагогічною технікою (внутрішньою та зовнішньою), сформованість відповідних професійно особистісних якостей, здатність до творчості та педагогічної взаємодії з учасниками освітнього процесу на рефлексивній основі й неперервної освіти впродовж життя. Виокремлено та коротко схарактеризовано три групи чинників, що впливають на формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів: соціально-економічні, особистісні та технологічні. Зазначено, що соціально-економічні чинники впливають на потреби учнівської молоді вступати на навчання за освітніми програмами, що здійснюють підготовку вчителів; особистісні й технологічні чинники є визначальними під час навчання у закладах вищої освіти. Висновки: підготовка майбутніх педагогів у закладах вищої освіти й формування педагогічної майстерності зокрема має здійснюватися з врахуванням таких груп чинників: соціально-економічних, особистісних та технологічних.

Формулювання проблеми. На сьогодні спостерігається зміна способу сприйняття інформації молоддю, що призводить до затребуваності висококваліфікованих фахівців, зокрема вчителів, із високим рівнем сформованості візуально-інформаційної культури. Але формування візуально-інформаційної культури майбутніх учителів математики і інформатики повинно відбуватися не фрагментарно, «від випадку до випадку», а у межах педагогічної системи, спираючись на системний підхід як на провідний методологічний підхід. Матеріали і методи. Основою дослідження стали наукові розвідки вітчизняних і закордонних учених, які займаються вивченням питань підготовки майбутніх вчителів математики та інформатики, а також досліджують концептуальні основи і принципи системного підходу у підготовці фахівців. Для досягнення мети були використані методи теоретичного рівня наукового пізнання: аналіз наукової літератури, синтез, формалізація наукових джерел, опис, зіставлення. Результати. З позицій системного підходу педагогічна система формування візуально-інформаційної культури майбутніх учителів математики та інформатики розглядалася як відкрита (взаємодіє з іншими системами), динамічна (її змістове та організаційно-технологічне наповнення постійно удосконалюється) система, яка реалізується в єдності загального (формування візуально-інформаційної культури є частиною фахової підготовки майбутніх вчителів математики та інформатики), особливого (притаманні специфічні особливості математичної освіти, інформатичної освіти, наявність спеціалізованого програмного забезпечення), індивідуального (враховуються індивідуальні особливості студентів та особливості освітнього процесу конкретного закладу вищої освіти). У контексті дослідження системний підхід дозволяє розглядати процес формування візуально-інформаційної культури майбутніх учителів математики та інформатики як складний цілісний динамічний процес, який зорієнтований на досягнення певної мети і передбачає системний науково-методичний супровід окремих інформатико-математичних курсів і спецкурсів, цілеспрямоване удосконалення системи неперервної післядипломної освіти педагогічних працівників та тематики кваліфікаційних робіт. Висновки. Ефективне формування візуально-інформаційної культури майбутніх учителів математики та інформатики забезпечується наступними положеннями: процес формування візуально-інформаційної культури майбутніх учителів математики та інформатики ґрунтується на системному підході та виваженому поєднанні інформатико-математичної, педагогічної й інформаційної підготовки; оновлення змісту професійної підготовки майбутніх учителів математики та інформатики шляхом розробки науково-методичного супроводу окремих інформатико-математичних курсів і спецкурсів; створення умов для реалізації індивідуальних освітніх траєкторії, раціонального та виваженого використання спеціалізованого програмного забезпечення, візуалізованих завдань, цілеспрямованого формування умінь критично оцінити та раціонально обрати комп’ютерний інструментарій; використання поширених та інноваційних форм, методів й засобів навчання для збалансованого співвідношення між теорією і практикою в освітній і професійній діяльності з метою формування умінь і навичок роботи з візуалізованим навчальним матеріалом.

Неперервність педагогічної освіти педагогів безпосередньо впливає на формування та розвиток їхньої педагогічної майстерності загалом, і професійної підприємливості зокрема. В останні роки означена проблема особливо потребує своєчасного та неперервного коригування, яке викликане ще й тим, що саме вчителя початкової школи вважають первинним реалізатором державної політики у площині розвитку і формування майбутнього покоління. Значущість формування інноваційних та підприємницьких якостей сучасного педагога підкреслюється тим, що в Україні, за останні роки, з’явилась велика кількість спеціалізованих гімназій та шкіл, зокрема приватної форми власності, які спрямовані на активне та неперервне впровадження новітніх педагогічних технологій, пошук нових підходів до якісної підготовки молодого покоління до подальшого навчання, адаптації у суспільстві.

Метою статті є розгляд питання щодо особливостей хореографічної підготовки хореографів у закладах вищої освіти на сучасному етапі. Актуальність обраної теми зумовлена відсутністю багатоаспектного наукового дослідження з проблематики, що розглядається. У дослідженні доведено необхідність оптимізації навчального процесу й доцільність інтеграції моделі «природа тіла в контексті танцю» в танцювальну практику хореографів, що може значно вплинути на ефективність їхнього професійного розвитку та підвищити рівень актуалізації творчого потенціалу. Спроєктована модель спирається серед іншого на техніки Моше Фельденкрайза, Фредеріка Матіаса Александера, Джона Ролланда, моделі Еріка Франкліна, Томаса Майєра, принципи ідеокінезиса і соматичних практик, а також знання системи Аналізу Руху Рудольфа Лабана (LMA) та основ Імград Бартєнієфф (BF), технік імпровизації, теорій систем, що амоорганізуютья, і множинного інтелекту.

Статтю присвячено актуальній педагогічній проблемі – діагностиці готовності вчителів початкової школи до освітньої діяльності в умовах інклюзивного навчання. Окреслено загальні вимоги до критеріїв, а також досліджено взаємозв’язок критеріїв та показників у системі неперервної підготовки вчителів початкової школи до роботи в інклюзивному освітньому середовищі. На основі теоретичного аналізу й узагальнення даних експериментальних досліджень, власного педагогічного досвіду виявлено, що готовність вчителя до роботи в умовах інклюзивного навчання ‒ це єдність чотирьох компонентів: мотиваційно-ціннісного, когнітивно-діяльнісного, особистісно-рефлексивного та комунікативного. Означені компоненти реалізуються за допомогою мотиваційно-аксіологічного, пізнавально-процесуального, рефлексивно-оцінного, діяльнісно-комунікативного критеріїв, до кожного з яких дібрано однакову кількість показників для оптимізації процесу діагностики. Відповідно до критеріїв виокремлено високий, достатній, середній та низький рівні підготовки вчителів для освітньої діяльності в умовах інклюзивного навчання.

Статтю присвячено проблемі моделювання педагогічних систем і процесів. Структурно-функціональна модель розглядається як система взаємопов´язаних елементів: мети, завдань, методологічних підходів, принципів навчання, змісту, форм, методів і прийомів, результату, а також компонентів, критеріїв, показників та рівнів готовності вчителів початкової школи до освітньої діяльності в інклюзивному освітньому середовищі. Системоутворювальними елементами моделі визначено етапи неперервної підготовки вчителів (бакалаврів → магістрів → вчителів початкової школи / слухачів курсів післядипломної освіти) та мету навчання на кожному етапі, оскільки вони впливають на всі інші компоненти пропонованої моделі.

У статті розкрито методику організації формування військово-спеціальної компетентності у майбутніх офіцерів-прикордонників у процесі неперервної освіти в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, які навчаються за спеціальностями “Безпека державного кордону” і “Право” за першим (бакалаврським) рівнем підготовки вищої освіти, а також характеристику результатів експериментального дослідження. Особливу увагу приділено проведенню формувального експерименту, який надав можливість реалізувати керований та цілеспрямований вплив на процес формування військово-спеціальної компетентності майбутніх офіцерів-прикордонників; перевірити ефективність педагогічної системи формування військово-спеціальної компетентності майбутніх офіцерів-прикордонників у процесі неперервної освіти; реалізувати розроблену методику формування військово-спеціальної компетентності курсантів НАДПСУ. При формуванні військово-спеціальної компетентності робився вагомий акцент на розробку науково-методичного семінару для підготовки викладацького складу до використання методів активного навчання, інформаційно-комунікаційних технологій та застосування акмеологічного підходу під час формування у курсантів військово-спеціальної компетентності. Науково-методичний семінар надав змогу викладачам творчо усвідомити педагогічну теорію і сформувати необхідні вміння щодо використання теоретичних знань у своїй професійній діяльності. Формування теоретичної бази відбувалося через використання проблемних лекцій, практичні вміння формувалися у процесі навчальних ділових ігор, що містили дискусії та проблемні і рольові ситуації, а також під час проведення занять з використанням інформаційно-комунікаційних технологій та методів активного навчання. Результативність формування показників військово-спеціальної компетентності детерміновано педагогічними впливами, які були застосовані під час упровадження педагогічної системи формування у майбутніх офіцерів-прикордонників військово-спеціальної компетентності.

У статті проаналізовано та висвітлено сучасні проблеми підготовки фахівців з інформаційно-комунікаційних технологій в університетах. З’ясовано, що проектування, розробка дистанційного ресурсу для реалізації завдань неперервної освіти є однією з багатьох складових, що допомагають формуванню системи професійних компетент-ностей майбутніх фахівців з інформаційно-комунікаційних технологій. Стрімкий ріст інформатизації суспільства і насамперед освіти вимагає постійно аналізувати та висвітлювати сучасні проблеми підготовки фахівців з інформаційно-комунікаційних технологій в університетах. Зрозуміло, що розробка, створення та використання дистанційного ресурсу викладача для реалізації завдань дистанційної освіти є однією з багатьох складових, що допомагають формуванню системи професійних компетент-ностей майбутніх фахівців з інформаційно-комунікаційних технологій. Тому метою статті є розробка дистанційного ресурсу для реалізації завдання підготовки фахівців з інформаційно-комунікаційних технологій, а саме проведення занять (лекційних, лабораторних, практичних, консультаційних занять) а також інтернет-конференцій для студентів денної та заочної форм навчання у дистанційній формі. Мета статті визначила завдання: розглянути основні компоненти професійного розвитку здобувачів вищої освіти; дослідити шляхи та засоби підвищенні рівня знань, необхідних у майбутній професійній діяльності фахівців; розглянути складники системи професійної підготовки майбутніх фахівців з інформаційно-комунікаційних технологій; розробити дистанційний ресурс для реалізації завдання якісної підготовки фахівців з інформаційно-комунікаційних технологій; розглянути переваги та недоліки використання в системі фахової підготовки здобувачів вищої освіти дистанційних курсів; дослідити можливості подальших наукових пошуків щодо розробки та використання веб-доданків для проведення як окремих інтернет-занять, так і авторських, персональних дистанційних курсів.

У статті розглядаються питання стосовно забезпечення якості професійної підготовки майбутніх магістрів з фізичної культури за спеціалізацією “Фізичне виховання” у закладах вищої освіти Китайської Народної Республіки. Розгляд питань здійснювався за допомогою аналізу літературних джерел і документів; методу системного аналізу; методу порівняння і зіставлення.Стратегія модернізації вищої освіти у Китаї, розробляється та здійснюється у тісній взаємодії з провідними міжнародними організаціями з врахуванням китайської специфіки.Система вищої освіти Китайської Народної Республіки передбачає відбір найбільш здібних абітурієнтів. Описано рівні і умови організації системи вищої освіти в КНР: спеціаліст, бакалавр, магістр.Проаналізовано навчальний план прикладної магістерської програми з фізичної культури за спеціалізацією “Фізичне виховання” Сіаньського університету фізичної культури. Зазначено, що дисципліни навчального плану поділяються на обов’язкові (суспільні, базові і професійні) та вибіркові. Практика входить до обов’язкового блоку підготовки магістрантів. Магістрантам, що навчалися у закладах вищої освіти, успішно склали іспити за програмою підготовки магістрів і захистили магістерську дисертацію, присуджується освітній ступінь магістра. З’ясовано, що представники всіх структурних підрозділів університету (коледжу фізичної культури, коледжу спортивної підготовки, коледжу соціального спорту і дозвілля, коледжу ушу, коледжу медичних наук, коледжу спортивної економіки і спортивного менеджменту, коледжу спортивного мистецтва, коледжу спортивної журналістики, коледжу футболу, коледжу неперервної освіти, коледжу марксизму) включені до системи забезпечення якості навчання магістрантів, що має 5 підсистем.

Автором обгрунтовано актуальність досліджуваної проблеми. З’ясовано, що професійний розвиток вчителя розглядається польськими науковцями як цілеспрямований, планований та постійний процес неперервної освіти, що полягає у підвищенні та зміні його професійних компетентностей та кваліфікації, всебічному розвитку особистості, організованому та впровадженому інституціями, що спеціалізуються в цій галузі, а також у процесі самоосвіти та самовдосконалення. Виявлено три напрями професійного розвитку вчителів польської мови у Республіці Польща: курси підвищення кваліфікації, пропоновані різними інституціями, внутрішньошкільна підготовка та самоосвітня діяльність. Інституціональні форми навчання вчителів найчастіше ототожнюються зі створенням та функціонуванням закладів, що проводять різні заняття: курси післядипломної освіти, кваліфікаційні курси, майстер-класи, тренінги тощо. Післядипломна освіта та кваліфікаційні курси, окрім оновлення й модифікації різних напрямів викладацької компетентності, одночасно пропонують такі додаткової кваліфікації, як викладання іншого предмету або проведення освітнього курсу. Внутрішньошкільне вдосконалення вчителів є тією формою, що інтегрує колектив учителів навколо спільно відпрацьованого бачення цілей і завдань школи. Для реалізації цілей внутрішньошкільного вдосконалення вчителів зазвичай утворюються робочі групи, що об’єднують компетентних осіб, які зацікавилися певною проблемою. Зазначені вище форми підвищення кваліфікації вчителів доповнюються їхньою самоосвітньою діяльністю. Ключові слова: професійний розвиток, вчитель польської мови, курси підвищення кваліфікації, внутрішньошкільна підготовка, самоосвітня діяльність, Республіка Польща.