Добірка наукової літератури з теми "Неофіційне спілкування"

У статті проаналізовано результати соціолінгвістичного опитування, проведеного для вирізнення й диференціації засобів мови, які реалізують сталі навички українців у конфліктному спілкуванні з різними опонентами. За даними відповідей респондентів з’ясовано, що конфліктна комунікація може бути зреалізована стилістично маркованими й немаркованими знаками мови залежно від спрямованості на контакт із близьким / чужим, офіційним / неофіційним опонентом, на дотримання українських лінгвокультурних норм.

Розглянуто проблему використання «інтелігентних лайливих виразів» у німецькій мові. Дослідження спирається на концепції німецьких лінгвістів з означеного питання: Б. Зайдель (B. Seidel) (офіційні та неофіційні особисті імена / прізвиська), С. Мартен-Кліф (S. Marten- Cleef), І. Опельт (I. Opelt) (насмішка), А. Рідель (А. Riedel) (етимологічне дослідження лайливих виразів). Актуальність вивчення окресленого прошарку німецької лексики продиктована необхідністю розшифрувати приховане значення досліджуваних сталих виразів, що пов’язане з їхнім буквальним значенням та створює комічний ефект. Об’єктом дослідження визначено сучасну німецьку мову освічених прошарків населення, предметом – мовленнєві засоби, за допомогою яких (через їхнє друге значення) можуть бути виражені емоції. Наголошено, що ці неявні (приховані) значення та способи їх пояснення досі мало вивчені в сучасній лінгвістиці. Досліджено 75 лексичних одиниць. Виокремлено декілька груп «інтелігентних лайливих виразів». Зазначено, що значна кількість досліджуваної лексики асоціюється з термінами «інтелект» та «інтелектуал» (34 лексичні одиниці). До інших груп увійшли вирази, що позначають статус людини (9 лексичних одиниць), характеризують її неприємні риси (22 лексичні одиниці), використовуються на позначення людей з різними світоглядами (4 лексичні одиниці); низка термінів уживаються на позначення ступеня непрофесійності (6 лексичних одиниць). Зазначено, що більшість «інтелігентних лайливих виразів» є запозиченнями з латини (як варіанти – грецько-неолатинські, грецькі, англійські, італійські слова); деякі терміни використовувалися в різних сферах життя в минулому, інші є цілком сучасними. «Інтелектуальну лайку» розглянуто як особливо тонкий стилістичний засіб, що використовує багато іронії, яку може зрозуміти далеко не кожен (через власну необізнаність, відсутність критичного мислення тощо). Наголошено, що вивчення цього прошарку лексики збагачує не тільки словниковий запас, а й знання про історію і культуру країни, допомагає зрозуміти глибинні смисли, запобігає непорозумінню у спілкуванні.

У статті виявлено, що комунікації у системі публічного управління є офіційним, юридично цілеспрямованим регламентованим рухом індивідуальних суб’єктів управління до соціальної спільності із збереженням за цими суб’єктами певної автономності, самостійності, самодіяльності, індивідуальності. Наголошего на тому, що комунікативний процес відіграє важливу роль у публічному управлінні незалежно від того, про яку форму комунікації йдеться. З’ясовано, що комунікаційний процес у публічному управлінні включає такі елементи: установи публічного управління та громадяни, повідомлення, канали комунікації, інформаційні бар’єри, зворотний зв’язок. Досліджено, що зовнішня комунікація в публічному управлінні націлена на справляння впливу на громадянське суспільство або отримання рекомендацій чи узгодження позицій із представниками суспільства, внутрішня комунікація пронизує всю систему публічного управління зсередини і є основною рушійною силою у сфері прийняття управлінських рішень. Мета роботи. Метою статті є здійснення теоретичного обґрунтування головних складових процесу комунікації в публічному управлінні та комплексний аналіз функцій та видів комунікації в системі публічного управління. Методологія. У запропонованій статті проаналізовані особливості комунікації в публічному управлінні. Визначено, що комунікація являє собою обмін інформацією між двома суб’єктами комунікативної взаємодії. Наголошено на тому, що для органів публічного управління надзвичайно важливою складовою комунікативної діяльності є зворотний зв’язок та перехід від одностороннього інформування громадян про дії влади до двосторонньої комунікації «громадянське суспільство – публічний орган – громадянське суспільство». Наукова новизна. Доведено, що комунікації повинні: забезпечувати ефективний обмін інформацією між суб’єктами та об’єктами управління; удосконалювати відносини між суб’єктами комунікації різних рівнів у процесі обміну інформацією; створювати інформаційні канали для обміну інформацією між окремими співробітниками та групами; налагоджувати та раціоналізувати інформаційні потоки. Висновки. Наголошено на тому, що використання системи комунікацій у публічному управлінні є важливою складовою процесу підготовки та прийняття управлінських рішень. Підкреслено, що існують різні канали, якими здійснюється комунікація в системі публічного управління, і досить важко визначити, який з них є найважливішим і необхідним. Безумовно, офіційні засоби для комунікації в публічних організаціях, несуть більше конкретики та перевірених даних, ніж неофіційні. Виявлено, що комунікація не може існувати у відриві від держави і суспільства, а суспільство не може розвиватися без грамотно налагодженої комунікації. Однак без взаємної довіри, зворотного зв’язку та своєчасної інформації, комунікація публічних інститутів та суспільства не буде ефектив- ною та продуктивною. Визначено, що у зв’язку з цим керівники публічних організацій та управлінці різного рівня, повинні шукати шляхи, підходи вдосконалення комунікації, встановлення нефор- мальних, більш оперативних каналів передачі, нарощувати власний потенціал через спілкування з підлеглими, іншими керівниками, постійного навчання та особистісного зростання.

У статті проаналізовано результати соціолінгвістичного опитування, проведеного для вирізнення й диференціації засобів мови, які реалізують сталі навички українців у конфліктному спілкуванні з різними опонентами. За даними відповідей респондентів з’ясовано, що конфліктна комунікація може бути зреалізована стилістично маркованими й немаркованими знаками мови залежно від спрямованості на контакт із близьким / чужим, офіційним / неофіційним опонентом, на дотримання українських лінгвокультурних норм.