Статті в журналах з теми "Невербальні компоненти комунікації"

Статтю присвячено паралінгвальним графічним компонентам комунікації, які функціонують у сучасному англійському писемному дискурсі. Виокремлені паралінгвальні компоненти поділено на кілька груп на основі виявлених спільних ознак. Серед них – сегментація тексту та інші графічні ефекти; шрифт та колір; непіктографічні та нефотографічні текстові елементи; іконічні мовні елементи (зображення); інші невербальні засоби. Звернуто увагу на структуру, семантику та прагматику окремих елементів, які є складниками означених груп. Обґрунтовано їх специфіку та диференційні ознаки. На основі ілюстративного матеріалу доведено, що використання невербальних компонентів невипадкове, а зумовлене низкою причин, провідними серед яких можна вважати інформаційну революцію та бажання реципієнтів й продуцентів передати та отримати максимум інформації, використовуючи при цьому мінімум семіотичних ресурсів з досить потужним прагматичним потенціалом. Звернуто увагу на те, що паралінгвальні писемні семіотичні ресурси – своєрідні стилістично забарвлені компоненти, здатні миттєво впливати на реципієнтів, змінювати їхню поведінку, спонукати до небажаних та не планованих заздалегідь дій. Окреслено кореляцію вербальних та невербальних компонентів на різних рівнях. Література References Forceville, C. and Urios-Aparisi, E. (ed). (2009). Multimodal Metaphor. Berlin: Mouton deGruyter. Jewitt, C. (ed.) (2009). The Routledge Handbook of Multimodal Analysis. London: Routledge. Kress, G. and Leeuwen, T. Van. (2001). Multimodal Discourse. Bloomsbury Academic. Kress, G. (2010). Multimodality: A Social Semiotic Approach to ContemporaryCommunication. London: Routledge. Kress, G. and Van Leeuwen, T. (2006). Reading Images: The Grammar of Visual Design.London: Routledge.

У статті розглянуто проблему диригентсько-хорової підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва як важливої складової їх професійного навчання у педагогічному закладі вищої освіти. Зазначається, що невербальні засоби комунікації майбутнього хормейстера є важливою складовою диригентської підготовки поряд із опануванням мануальної техніки. Виконавська практика, а саме диригування, звертається до невербальної мови міміки та жесту, коли неможливий словесний або будь-який інший засіб комунікації. Таким чином, у результаті синтезу та природного відбору з’явилася система виразних жестів і рухів, що складають виразно-пластичну диригентську мову. Аналіз досліджень провідних педагогів-диригентів та актуальність зазначеної тематики дозволили сформулювати мету статті, яка полягає у висвітленні невербальних засобів комунікації диригента-хормейстера та методів їх розвитку в умовах роботи в класі диригування. Встановлено, що центр невербальної поведінки складають різні рухи: жести, погляди, пози, інтонаційно-ритмічні характеристики голосу, які пов’язані з мінливими психічними станами людини й визначають експресивний компонент. Саме така виразна поведінка є джерелом певної інформації для виконавців хорового колективу. Узагальнюючи теоретичні засади, автором обґрунтовано методи невербальних засобів комунікації студента-хормейстера в класі диригування. Представлено групи вправ, спрямованих на розвиток вищезазначених здібностей диригента. Автором зазначається, що вправи на вироблення свободи володіння диригентськими рухами та розвиток пантомімічних навичок є ефективним засобом удосконалення диригентської майстерності майбутніх учителів музичного мистецтва. Для розвитку пантомімічних здібностей використовуються не тільки репродуктивні методи, але й творчі завдання, представлені у вигляді рольових ігор та невеликих тематичних сценок. Вони сприяють розкутості диригента в показі емоцій і настроїв та мотивують до створення власної оригінальної інтерпретації хорового твору. Ключові слова: невербальні здібності, диригентсько-хорова підготовка, мануальна техніка, міміка і жести, студенти-хормейстера.

У статті розглянуто мовчання як невербальний засіб комунікації. Вербальні та невербальні засоби комунікації у структурі драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» взаємопов’язані та залежать один від одного, тому словесна інформація без урахування її невербальних складників деформує рецепційне навантаження та звужує горизонт читацьких сподівань. Акцентована увага на поетичному мовчанні. Центральним продуцентом поетичного мовчання виступає природа, допоміжними компонентами є природні явища, фауна, людина і Бог. У статті розмежовано модуси поетичного мовчання на модус емотивного плану, який виражає емоційне ставлення автора до об’єкта дослідження, модус волятивного плану, який висловлює бажання автора твору, і модус сенсорного плану, який висловлює чуттєве сприйняття насамперед автора, а вже потім читача. Проаналізовано модус емотивного плану, що вказує на емоційну забарвленість творів Лесі Українки, зокрема унікальне поєднання лексичних елементів, використання тропів і стилістичних фігур, що сприймає читач. Модус волятивного плану, у якому природа – головний комунікант. Природа виступає невід’ємною частиною твору, яка тісно пов’язана з життям і вчинками героїв. Зміна настрою дій відповідно до змін природи, гармонійне чергування реальних персонажів із фантастичними, багатство руху, світла, музики, діалоги, мінлива ритміка – все це робить драму-феєрію особливо сценічною. Модус сенсорного плану. Поетичні образи мовчання корелюють як із зоровими, так і зі слуховими органами сприйняття. У «Лісовій пісні» композиційно початок і кінець зведені в замкнене невербальне коло – початок, коли із величі тиші старезного пралісу народжується музика, за якою йде слово, та кінець, коли слово плавно переходить у музику, у голос сопілки, а відтак, знову у мовчання на тлі тихого та беззвучного налипання снігу. У статті проаналізовано режим існування поетичного мовчання, що передбачає осмислення основних комунікантів невербальної дії мовчання і аналізу модусів їх спілкування. Невербальність комунікування у творі Лесі Українки художньо та композиційно оформлена, а простір тексту візуалізований і сконцентрований на необхідності як споглядання, так і вслуховування.

Невербальне спілкування надає можливість людям передавати значний обсяг інформації, що дозволяє розглядати його як невід’ємний і рівноправний поряд із вербальним спілкуванням компонент акту комунікації. Універсальність невербального спілкування, його постійність і наявність у практично будь-якій сфері діяльності роблять його вирішальним як у житті, так і в художній літературі, оскільки автори останньої імітують у своїх творах комунікацію в реальному житті. Кожен вираз обличчя та кожен жест сприяють передачі загального змісту висловлювання, а отже, можна стверджувати, що мова тіла супроводжує кожен мовленнєвий акт, і, якщо навіть людина не говорить, її невербальна поведінка постійно передає інформацію, яка може мати сенс. У сучасних дослідженнях простежується тенденція до розгляду невербальних складників комунікації як функціонально необхідних компонентів художнього твору. Дотик є первинним засобом розуміння світу через фізичний контакт із ним, що забезпечується диференційованим характером тактильної модальності, яку визначаємо як перцептивну систему, опосередковану шкірною та кінестетичною аферентними субсистемами. У ході дослідження виділено шість прагматичних функцій номінацій дотику в комунікативному акті: дейктичну, адаптивну, регулятивну, емотивну, іллокутивну й когнітивну. Дейктична функція такесичних номінацій здійснюється в соціальному, просторовому й особистісному планах дейксису; адаптивна функція номінацій на позначення тактильної поведінки персонажа реалізовується шляхом їх здатності виражати тілесні потреби комуніканта; регулятивна функція виявляється в здатності такесичних номінацій керувати дискурсом на фазах встановлення, підтримки й розмикання комунікативного контакту художніх персонажів; емотивна функція розкривається в їхньому потенціалі передавати гедонічне емоційне забарвлення та інтенсифікувати експліковані вербально емоційні вияви; іллокутивна функція визначається їхньою здатністю реалізовувати прагматичний зміст, передусім директивного й експресивного характерів; когнітивна функція полягає в тому, що номінації стають індикаторами пізнавальної та інтелектуальної діяльності художнього персонажа.

У статті висвітлюється проблема використання паравербальних засобів комунікації в романі відомого американського коміксиста Вілла Айснера «Нью-Йорк – велике місто» у площині методології мультимодальності. Розглянуто поняття невербальних засобів комунікації та визначено шляхи їх проявів у романі Вілла Айснера. Здійснено комплексний аналіз шрифтів, використання кольору, позиції тексту на сторінці. Проаналізовано взаємозв’язок вербального та невербального компонентів у художньому тексті та подано приклади їх вживання. Усі текстові фрагменти супроводжуються ілюстративним матеріалом. Доведено, що використання автором різноманітних шрифтів, збільшеної гарнітури літер вказують на основні елементи мультимодального тексту. Виявлено, що для акцентуалізації сказаного автор капіталізує текст та виділяє його жирним шрифтом. Таке виділення додає більшої експресії та емоційності. Невербальний канал комунікації у візуально-графічному романі відіграє надзвичайно велику роль у сприйнятті та розумінні мультимодального тексту. Також було з’ясовано, що у візуально-графічному романі звуки передаються за допомогою вербальних засобів через фоносемантичний канал невербальної комунікації. Увесь роман написано в єдиному стилі, похилим шрифтом. Текстове повідомлення автор позиціонує на сторінці по-різному – з лівого боку, посередині та з правого боку. Таке розміщення тексту візуалізується і, як наслідок, легше сприймається читачем. Автор наближує читачів до героїв, відкриваючи їхні думки, які на сторінці зображено у спеціальних хмаринках. Вілл Айснер висвітлює людські проблеми та переживання, тим самим демонструє реальне життя містян. Використання такого прийому вкотре доводить, що візуально-графічні романи містять серйозний контент і не створені для розваги. Читач має володіти візуальною грамотністю, щоб правильно сприйняти та інтерпретувати мультимодальний текст. Лише в такому разі можливе продуктивне декодування.

Стаття присвячена лінгво-семантичному аналізу моделей комунікативної поведінки британців, що співвідносяться із системою національної культури на матеріалі творів британського письменника Джона Фаулза. Увагу зосереджено на домінантних рисах англомовної комунікації, які відображають особливості сприйняття та інтерпретації вербальних повідомлень британцями. Автор, аналізуючи національно-специфічні особливості комунікативної поведінки британців, виявляє катего- рії англомовної комунікативної свідомості та презентує систему ціннісних орієнтацій британців. Мова й культура є взаємопов’язаними і загальновизнаними поняттями; але як саме моделі комунікативної поведінки співвідно- сяться із системою національної культури являє інтерес як для загальної теорії комунікації, так і для опису і ана- лізу комунікації в межах окремої мовної спільноти. В результаті аналізу висвітлено основні національно-специ- фічні особливості як вербальної, так і невербальної поведінки британців. Виявлено, що дистанційність лежить в основі базових ціннісних орієнтацій британців. Особистий простір є важливим невербальним компонентом британської культури. В процесі спілкування дистанціювання може слугувати могутнім інструментом впливу на оточуючих; це свого роду мистецтво, що дозволяє як у прямому розумінні слова, так і абстрактно регулювати ступінь близькості чи віддаленості співрозмовників. Останнім часом усе складнішою стає ситуація в міжнародних та міжетнічних відносинах, тому постулюється ідея, що знання стратегій, тактик та моделей комунікації дозволяє передбачити більшість конфліктних ситуацій у відносинах як між окремими комунікантами, так і в міжнаціональних відносинах, або деякою мірою просто попередити їх.

У статті розглянуто основні теоретичні засади та компоненти професійно-педагогічної комунікації як виду педагогічної діяльності. Окреслено роль викладача як суб’єкта комунікативного акту в умовах інклюзивного освітнього середовища, оскільки викладач як суб’єкт професійно-педагогічної комунікації повинен відповідати всім вимогам забезпечення та впровадження освітнього процесу. Наведено низку нормативно-правових документів, що регулюють освітні процеси, зокрема в інклюзивному просторі. Також охарактеризовано основні праці вітчизняних теоретиків і науковців із питань педагогічної та психологічної комунікації та основних принципів її проведення. Наведено основну термінологію, охарактеризовано принципи успішної комунікації та її закономірності. Згадано про поняття комунікативної компетентності та його наповненість. Визначено поняття комунікації як процесу обміну інформацією, ідеями, поглядами, емоціями, що відбувається між двома або більше особами, а також спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації. Наведено принципи успішної комунікації з урахуванням ролі викладача як основного суб’єкта комунікативного процесу. Наведено основні суб’єкти професійно-педагогічної комунікації та описано зв’язки між ними. Згадано про специфіку організації спілкування зі студентами з особливими освітніми потребами в умовах дистанційного навчання. Охарактеризовано роль інформаційно-комунікаційних технологій у організації навчання та під час здійснення професійно-педагогічної комунікації. Наведено основні компоненти професійно-педагогічної та психологічної комунікації, а також згадано про функції педагогічної діяльності. Описано дев’ять основних навичок спілкування зі студентами з особливими освітніми потребами, а також обґрунтовано сукупний вплив педагога на результат комунікативного акту та на кінцеве сприйняття іншим комунікантом повноти та чіткості висловлювання. Також згадано про поняття академічної доброчесності та його роль у професійно-педагогічній комунікації. Загалом розглянуто сутність поняття комунікації як особливого виду педагогічної діяльності фахівця, професіонала своєї справи, педагога в умовах інклюзивної освіти.

У статті на матеріалі творів Джона Фаулза визначено основні риси комунікативної поведінки британців. Увагу зосереджено на спробі дослідження концептосфери англійського народу та виявлення національних особливостей шляхом аналізу деяких культурно значущих концептів. Мається на увазі виділення ознак, які свідчать про етнокультурну своєрідність народу. Дослідження національної концептосфери є одним зі способів з’ясувати унікальність і універсальність відповідної культури. Автор аналізує комунікативну поведінку британців у стандартних комунікативних ситуаціях, до яких належать ситуації встановлення контакту, його підтримання / завершення та ведення дискусії. Для носіїв британської культури не характерно вдаватися до емоцій – згідно з «неписаними правилами» варто приховувати власні почуття, переключаючи увагу на почуття інших. Емоційна стриманість британців, як відомо, корениться у традиціях протестантського виховання, які приписують утримуватися від відкритого прояву емоцій практично у всіх життєвих ситуаціях. У носіїв британської культури емоційна поведінка пов’язується насамперед із нераціональністю, суб’єктивністю та іншими негативними характеристиками. Висвітлено, що у британській комунікативній культурі відсутні спеціалізовані мовні акти призиву і зауваження, поради у формі непрямої модифікації поведінки співрозмовника менш поширені, ніж, наприклад, в українській культурі спілкування. Постулюється ідея, що особистий простір є важливим невербальним компонентом британської культури. У британців особистий простір є значно більшим, ніж в українців, і значно краще захищеним. Незнання того, що британці надто стримано ставляться до фізичного контакту під час спілкування, може стати причиною комунікативної невдачі. Взагалі, знання законів невербальної комунікації в іншій культурі допомагає уникнути різноманітних непорозумінь, які виникають через таку неграмотність. За аналогією з мовою простору будь-якій культурі властива своя неповторна мова часу, за допомогою якого можна виразити ставлення до людини, позначивши її місце в соціальній ієрархії.

У статті окреслено переваги цифровізації освіти, які вимагають оновлення змісту викладання історико-культурологічних дисциплін. Серед них увиразнено: індивідуалізацію навчання, як можливість для кожного з учасників освітнього процесу самостійно обирати темп навчання, час виконання завдань тощо; дотримання принципу антропологізації змістовного наповнення історико-культурологічного знання у вищій школі, що передбачає більшу зорієнтованість змісту викладання на особистість як головного суб’єкта історичного процесу; зміна практик комунікації в освітньому процесі, як вербальних, так і невербальних; розширення доступу до альтернативних джерел інформації, що важливо для критичного аналізу отриманої інформації, критеріїв вірогідності, причин можливої необ’єктивності інформації. Звернено увагу на поглиблений розвиток інформаційної компетентності, як от здатність до пошуку, аналізу необхідної інформації, здатність самостійно продукувати та поширювати її. Зазначено, що історико-культурологічні освітні компоненти формують комплекс громадянських та суспільних компетентностей. Наведено перелік електронних інформаційно-довідкових видань з історії, культури та мистецтва, створених на основі гіпертекстових посилань та мультимедіа. Особливе місце серед них посіли мультимедійні енциклопедії, віртуальні музеї (путівники), віртуальні екскурсії та галереї. статті висвітлено місце цифрової стратегії у функціонуванні соціально-комунікаційного простору закладу вищої освіти. Автори обґрунтовують необхідність використання цифрових інструментів в університетському навчальному процесі, переходу до нових, цифрових моделей навчання. Цифровізація вищої освіти визначається як необхідна відповідь на суспільні виклики сьогодення. На основі аналізу проблем, що виникають у сфері вищої освіти, автор визначає низку завдань, виконання яких сприятиме процесам цифровізації вітчизняної університетської освіти. У статті розкриваються особливості соціально-комунікаційного простору вищого навчального закладу. Автори детально аналізують його структуру та специфіку функціонування. У межах статті автори доводять необхідність розглядати соціально-комунікаційний простір вищого навчального закладу як різновид соціально-комунікаційного простору освіти в цілому. Авторами доводиться необхідність розробки гнучкого соціально-комунікаційного простору з цифровим компонентом, орієнтованого на розвиток світу комунікаційних взаємовідносин в освітній системі.

In the situation of computerization of modern society, the influence of the media on the way of life, the worldview and the consciousness of most people is evident.An attempt to overcome the language barrier of representatives of various linguistic cultures is playing a dominant role of non-verbal information in today’s global communication and the emergence of new visual and verbal forms of the Internet communication.The purpose is to distinguish functional and pragmatic potential of demotivators in the Internet discourse.Methods. In the course of the study, the following methods were used: a descriptive method, the method of semantic analysis, of stylistic analysis, of interpretive and textual analysis.Demotivational posters are a special way of transmitting information, as prepositions are important for the fullest possible understanding of its meaning: the demotivator can contain such semantic components that do not find direct expression, and the reader decodes these meanings on the basis of their own experience, knowledge of typical situations, historical and cultural background and knowledge. The main function of demotivational posters is considered to be a cognitive one, as the information presented in demotivators can form the thinking of youth audience, its evaluative and normative system. Demotivators also realize volutative, axiological, aesthetic, emotional and expressive functions and the function of forming reality.Results. The analysis of demo poster showed that the type of demotivators can determine their pragmatic potential: original, philosophical, social and advertising demotivators promote the main values and realize the volitional intention of the speaker, i.e. suggestive impact on the recipient that helps to create a spiritual guidance and a new type of thinking among young people; humorous and esoteric demotivators depict famous facts from youth’s life in an ironical and sarcastic manner, disclose social reality, have entertaining character, carrying out both emotional, expressive functions and a function of forming virtual reality.Conclusions. Demotivational poster is a special way of transmitting information in the Internet discourse, which defines its moral and value orientations, the attitude towards the surrounding world. Сучасний світ можна назвати цивілізацією гіпертексту, сучасну людину – віртуальною, мережевою людиною, а сучасне суспіль-ство – інформаційним. Стає очевидним, що вербальна комунікація припиняє існувати ізольовано, вона має тенденцію до залучення інших знакових систем, серед яких провідне місце посідає візуальна комунікація, яка унаочнює інформацію, що передається.Актуальність статті зумовлена загальною спрямованістю сучасних філологічних студій на вивчення системи комунікації з урахуванням ефективності мовних засобів та інтегрованості різних семіотичних ресурсів у сучасному комунікативному процесі, де простежується взаємодія вербальної складової частини повідомлення і його паравербальних (нелінгвістичних) компонентів.Мета статті – визначити функційно-прагматичні особливості англомовних демотиваційних постерів мережі Інтернет.Методи. У процесі дослідження було використано такі методи: описовий метод (для дескрипції характерних рис інтернет-дискурсу та візуально-вербальної природи демотиваційного постеру), метод семантичного аналізу (для виявлення семантики лексичних одиниць у контексті), метод стилістичного аналізу (для визначення стилістичних засобів, що увиразнюють демо-тиваційні постери інтернет-дискурсу), метод інтерпретаційно-текстового аналізу (для визначення специфіки використання демотиваторів у процесі інтернет-комунікації).Інтернет, будучи високотехнологічним і водночас високо динамічним комунікативним простором, перебуває в постійному русі, постійній еволюції. Відповідно, з’являються абсолютно нові форми інтернет-комунікації, а старі видозмінюється тим чи іншим чином.Демотиватор (демотиваційний постер) як предмет філологічних досліджень є актуальним, оскільки нині зросла зацікав-леність у проблемі полікодових або креолізованих текстів як особливих форм комунікації (банери, реклама, кліпи, демотива-тори). Сучасну людину весь час оточують різні знакові системи, а невербальні засоби дедалі більше беруть участь у передачі та збереженні інформації.Результати. Аналіз мовного матеріалу показав, що значна кількість демотиваційних постерів має синсематичний тип відношень між вербальною та візуальною його частинами. Іконічний компонент не просто доповнює розуміння вербальної складової частини повідомлення демотиватора, а й впливає на його інтерпретацію й унаочнює основну думку, заохочуючи реципієнта до певних роздумів.Глобалізаційні процеси, які знаходять відображення в демотиваційних постерах через повтор структурно-композиційної будови тексту і стереотипне вживання мовних засобів впливу, забезпечують залучення індивідуального реципієнта до світо-вого суспільства. Це зумовлює постійний потік стандартизованих цінностей із метою формування пересічного погляду на довколишній світ та уніфікованої картини світу.Висновки. Демотиватор постає візуальною рефлексією реального світу, реакцією на впроваджуване позитивне мислення. Комбінація режимів сприйняття образів призводить до появи нових форм цього процесу, нового типу мислення – від вербаль-ного до візуального, образного, спрямованого на викриття традиційних цінностей та авторитетів.

У статті наголошено на потребі пошуку новітніх практичних шляхів щодо представлення інформації для студентів у зручній та стислій для сприйняття формі. Одним із таких способів є застосування в освітньому процесі інтелектуальних карт, які забезпечить системне, цілісне та свідоме сприйняття значних об’ємів інформації, дозволять отримати навички роботи й опрацювання масивів інформації, що є винятково важливим при іншомовній підготовці студентів, оскыльки необхідно запам’ятовувати комплекс лексичного, граматичного матеріалу, національних та культурних особливостей поведінки носіїв мови, норм етикету, специфіку вербальної та невербальної комунікації тощо.Констатовано, що безпосередня участь студентів у побудові інтелектуальних карт у процесі іншомовної підготовки дозволяє індивідуалізувати та активізувати процес засвоєння ними інформації. Представлено переваги використання інтелектуальних карт в освітньому процесі оволодіння іноземною мовою студентами інженерно-технічних спеціальностей. До таких уналежнено ефективне запам’ятовування навчальних матеріалів; аналіз та систематизація інформації будь-якого характеру; системне, свідоме сприйняття значних об’ємів інформації; цілісне бачення теми, що вивчається з включенням її головних і другорядних складових зі встановленням логічних зв’язків між усіма компонентами; розвиток творчого мислення та креативності студентів; формування іншомовної граматичної, лексичної компетенцій та компетенцій в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі тощо.Схарактеризовано ряд проблем, пов’язаних із практичним упровадженням інтелектуальних карт в освітній процес, зокрема це невміння студентів виділити головне серед значних об’ємів інформації; недостатнє розкриття проблеми, що вивчається; відсутність попереднього досвіду зі складання інтелектуальних карт тощо.

Представлена стаття концентрується на понятті відеоігор, які є популярним заняттям як для дітей, так і для дорослих. У роботі розглядається проблема класифікації відеоігор в аспекті їх ієрархії та активності геймерів. Автор досліджує гру як особливе заняття людини з точки зору її філософського розуміння та комунікативної спрямованості. Автор концентрується на позалінгвістичних факторах популярності відеоігор з акцентом на їх походженні, еволюції та перспективах розвитку. Робота дає детальний критичний огляд дійсних підходів до гри та її розуміння в різних галузях знань, включаючи лінгвістику та психологію. Актуальність дослідження випливає із загального інтересу сучасної лінгвістики до досліджень, присвячених мультимодальній комунікації, з одного боку, та мотивується відсутністю досліджень, що аналізують комунікативний зміст та потенціал відеоігор, – з іншого. Метою цієї статті є розробка нової жанрової таксономії відеоігор на основі окресленої пізнавальної сутності гри як специфічної форми людської діяльності. Автор зосереджує увагу на понятті гри в цілому та відеоігор зокрема, аналізує основні особливості комп’ютерних ігор, розглядає їх різні жанрові класифікації та вибудовує власну жанрову таксономію відеоігор, яка б компенсувала недоліки тих, що були запропоновані раніше. Нова таксономія відеоігор ґрунтується на таких двох основних принципах побудови комп’ютерних ігор, як інтерактивність та можлива наративність. Так, усі відеоігри можуть бути позначені як наративні (що розповідають певну історію та мають певний сюжет) або ненаративні (що не розповідають гравцям жодної історії). У межах кожної з цих груп виокремлюємо кінетичні ігри, ментальні ігри, ігри змішаного типу залежно від форми та ступеня їх інтерактивності. Запропонована таксономія дозволяє концентруватися на наративних іграх із метою подальшого аналізу людонаративу. Перспективи нашого дослідження вбачаємо у порівняльному аналізі вербальних та невербальних компонентів у трьох типах наративних відеоігор, а також у визначенні їх ролі у сюжетній побудові комп’ютерної гри.

The article defines and characterizes the criteria (motivational-value, cognitive-activity, personal creative, communicative-foreign) indicators and levels of professional mobility of future teachers studying in economic specialties. It is determined that such criteria as motivational-value, cognitive-activity, personal-creative and communicative-foreign language play a significant role in the formation of professional mobility of the future teacher of higher education. An attempt is made to draw attention to the components of the structure of professional mobility of the future teacher of higher education. The following criteria are considered: motivational and value (awareness of the importance of mastering a large amount of knowledge for effective professional activity of the future teacher; the presence of values for constant updating of knowledge acquired in the learning process to achieve success in professional activities; skills in future professional activities for career growth); cognitive-activity (possession of professionally significant knowledge in the field of their specialty at the international level; possession of professional terminology; familiarity with the methods of performing professional tasks using professionally important knowledge and skills); personal and creative (focus on self-development and self-improvement through awareness of the need to solve professional problems of greater complexity; free mastery of the profession in the form of creative use of acquired general and professional; willingness to produce new ideas, ability to make quick creative decisions); communicative-foreign language (availability of priority ideas about communicative processes in teaching; possession of means of verbal and nonverbal communication in a foreign language within professional activities; the ability to find and process foreign authentic professional sources to obtain information at the international level). It is determined that the possession of professionally important knowledge and the acquisition of new knowledge in the professional field in accordance with these components will help future teachers of higher education to achieve a high level of professional mobility, which in turn will affect the outcome and quality of training. A professionally mobile future teacher must be ready for professional communication, speak a foreign language to advance in his career; able to adapt to the needs of society, solve problem situations; establish professional contacts with colleagues; take into account cooperation with research and teaching staff at the international level; have knowledge of information technology; navigate in computer technology, work on the Internet, use e-mail, Web platforms; to have knowledge of culture, to be able to behave correctly in the professional sphere.Key words: professional mobility, criteria, indicators, teacher, teaching (pedagogical) activity, profession-al-pedagogical mobility. У статті визначено та охарактеризовано критерії (мотиваційно-ціннісний, когнітивно-діяльнісний, особистісно-креативний, комунікативно-іншомовний), показники та рівні сформованості професійної мобільності майбутніх викладачів, що навчаються на економічних спеціальностях. Визначено, що такі критерії, як мотиваційно-ціннісний, когнітивно-діяльнісний, особистісно-креативний та комунікативно-іншомовний, відіграють значну роль у формуванні професійної мобільності майбутнього викла-дача закладу вищої освіти. Зроблено спробу привернути увагу до складових компонентів структури професійної мобільності майбутнього викладача закладу вищої освіти. Розглянуто критерії, до яких віднесено мотиваційно-ціннісний (усвідомлення важливості опанування великої кількості знань для ефективної професійної діяльності майбутнього викладача; наявність ціннісних орієнтирів на постійне оновлення набутих у процесі навчання знань для досягнення успіху у професійній діяльності; бажання ефективно використовувати професійно значущі знання, вміння та навички у майбутній професійній діяльності для кар’єрного росту); когнітивно-діяльнісний (володіння професійно-значущими знаннями у галузі своєї спеціальності на міжнародному рівні; володіння професійною термінологією; обізнаність із методами виконання професійних завдань із застосуванням професійно важливих знань та вмінь); особистісно-креативний (орієнтація на саморозвиток та самовдосконалення через усвідомлення необхідності вирішувати професійні завдання більшої складності; вільне оволодіння професією у формі творчого використання набутих загальних та професійних навичок; готовність до продукування нових ідей, здатність приймати блискавичні творчі рішення); комунікативно-іншомовний (наявність пріори-тетних уявлень про комунікативні процеси у викладацькій діяльності; володіння засобами вербальної та невербальної комунікації іноземною мовою у межах професійної діяльності; здатність знаходити та опрацьовувати іншомовні автентичні професійні джерела для отримання інформації міжнародного рівня). Визначено, що володіння професійно важливими знаннями та засвоєння нових знань у професійній галузі відповідно до цих компонентів допоможе майбутньому викладачу закладу вищої освіти досягти високого рівня професійної мобільності, що вплине на результат та якість підготовки майбут-ніх фахівців. Професійно мобільний майбутній викладач має бути готовим до професійного спілкування, володіти іноземною мовою для просування у своїй кар’єрі; спроможним пристосовуватись до потреб соціуму, вирішувати проблемні ситуації; встановлювати професійні контакти з колегами; вра-ховувати співпрацю з науково-педагогічними працівниками на міжнародному рівні; володіти знаннями з інформаційних технологій; орієнтуватись у комп’ютерних технологіях, працювати у мережі Інтернет, користуватись електронною поштою, вебплатформами; володіти знаннями культури, вміти правильно поводитись у професійній сфері.Ключові слова: професійна мобільність, критерії, показники, викладач, викладацька (педагогічна) діяльність, професійно-педагогічна мобільність.

У статті досліджено специфіку репрезентації кінесичних засобів комунікації в романі Володимира Лиса «Соло для Соломії»; вирізнено основні субкатегорії: мімічні вирази обличчя, жести, рухи тіла, пози. Зосереджено увагу на гендерній диференціації компонентів кінесики в художньому тексті, встановлено домінування жестів з адапторами голова та рука для актуалізації жіночої комунікативної поведінки. Встановлено прагматичну зумовленість добору одиниць вербалізації кінесики, їх образності особливостями психологічного портретування персонажів і тематикою твору.

Статтю присвячено вивченню особливостей спілкування студентської молоді в інтернет просторі. Проаналізовано сучасні погляди на реальне та віртуальне спілкування у житті студентів. Розкрито психологічні особливості інтернет-спілкування. Узагальнено та систематизовано психологічні чинники онлайн-комунікації. З метою дослідження особливостей віртуальної комунікації використано методику «Діагностика загального рівня комунікабельності», тест «Діагностика емоційних бар’єрів у міжособистісному спілкуванні», тест «Діагностика потреби у спілкуванні», питальник «Сприймання Інтернету», спостереження, кореляційний аналіз. Визначено, що спілкування – багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного. Інтернет-комунікація поєднує чотири процеси: створення нової реальності, відображення об’єктивної дійсності, прояв суб’єктивно-особистісного світу співрозмовників, передача свого духовного змісту всім учасникам. Виявлено, що умови, в яких відбувається віртуальна комунікація, істотно змінені, порівняно з умовами реального спілкування: анонімність, своєрідність протікання процесів міжособистісного сприйняття в умовах відсутності невербальної інформації, добровільність і бажаність контактів, ускладненість емоційного компоненту спілкування. В процесі проведеного дослідження виявлено такі психологічні чинники Інтернет комунікації молоді: задоволення потреби в пошуку інформації, розвазі, відпочинку, спілкуванні, навчанні; подолання емоційних бар’єрів у міжособистісній взаємодії; потреба в сенсорній стимуляції; втрата відчуття часу; низький рівень комунікабельності в реальному житті; проєктування реальності в онлайн-простір; зміна свідомості в результаті використання кіберпростору. На основі результатів емпіричного дослідження, даних кореляційного аналізу встановлено, що загальний рівень комунікабельності, емоційні бар’єри в міжособистісному спілкуванні та змінені стани свідомості внаслідок використання Інтернету можна розглядати як взаємообумовлюючі та взаємопідсилюючі чинники, між якими існує достовірний тісний взаємозв’язок. Література Андреева, Г.М. (2008). Социальная психология: учебник для вузов. Москва : Аспект Пресс. Бондаровська, В. (2005). У мережі Інтернет: психологічні, етичні, культурологічні проблеми. Психолог, 25, 10–15. Войскунский, А.Е. (2004). Актуальные проблемы психологии зависимости от Интернета. Психологический журнал, 1, 90–100. Жичкина, А.Е. (1999). Социально-психологические аспекты общения в Интернете. Режим доступа: http://flogiston.ru/articles/netpsy/refinf Игнатьева, Э.А. (2009). Психологические тренинги развития способностей виртуального общения. Психологическая наука и образование, 2, 82–85. Лацанич, О.Л. (2000). Спілкуванння як особливий вид діяльності. Науковий вісник Ужгородського державного університету. Сер. Педагогіка. Соціальна робота, 3, 48–49. Моцик, Р.В. (2015). Інтернет-залежність та її вплив на виховання сучасної людини. Педагогічна освіта: теорія і практика, 18, 292–297. Немеш, О.М. (2017). Віртуальна діяльність особистості: структура та динаміка психологічного змісту. (Монографія). Київ : ВД «Слово». Чудова, И.В. (2002). Особености образа «Я» «жителя Интернета». Психологический журнал, 23(1), 113–118. Юсупова, Н.О. (2009). Міжособистісні стосунки студентів в аспекті віртуальної взаємодії. Практична психологія і соціальна робота, 4, 78–80. Caroline, Flisher, (2010). Getting plugged in an overview of internet addiction. Journal of Paediatrics and Child Health, 46(10), 557–559. Fredrickson, B.L. (2013). Positive emotions broaden and build. Advances in Experimental Social Psychology, 47, 1–53. Kebritchi, M., Lipschuetz, A., & Santiague, L. (2017). Issues and challenges for teaching successful online courses in higher education: А literature review. Journal of Educational Technology Systems, 46(1), 4–29. Sun, A., & Chen, X. (2016). Online education and its effective practice: A research review. Journal of Information Technology Education, 15, 157–190. Young, K. (2000). Internet Addiction Test. Retrieved from: http://www.netaddiction.com/resources/internet_addiction_test.htm