Статті в журналах: "Нашарування"

1

Білокінь, О. "Земля із Шевченкової могили: символьна семантика та конотативні нашарування". Дивослово, № 11 (692) (2014): 42–45.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Білокінь, О. "Земля із Шевченкової могили: символьна семантика та конотативні нашарування". Дивослово, № 11 (692) (2014): 42–45.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Магас, Г. "Концептуальні образи у повстанських піснях Стрийщини: традиційні смисли та інноваційні нашарування". Література. Фольклор. Проблеми поетики, Вип. 38 (2013): 147–54.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Shevchenko, Tetiana. "Археологічна діяльність Анатолія Віссаріоновича Буракова у 1950-1960-і рр. (розкопки поселення ольвійської периферії біля c. Козирка)". Eminak, № 1(33) (31 березня 2021): 339–51. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2021.1(33).512.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено археологічну діяльність Анатолія Віссаріоновича Буракова у 1950-1960-і рр., зокрема, розкопки поселення ольвійської периферії біля с. Козирка. Роботи переслідували декілька цілей – шляхом розвідки з’ясувати основні культурно-хронологічні нашарування городища та встановити стан збереження археологічних об’єктів, визначити їх перспективність з точки зору подальших наукових розкопок. Під час досліджень були відкриті оборонні і житлові споруди, значний керамічний комплекс, предмети побуту, аналогії яким знайдено серед пам’яток провінційно-римської культури.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Kretsu, N. M., та L. V. Koliubakina. "КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК ВНУТРІШНЬОУТРОБНОГО МІКСТ-ІНФІКУВАННЯ У НОВОНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ". Інфекційні хвороби, № 1 (13 травня 2020): 64–67. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2020.1.10783.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета – проаналізувати клінічний випадок внутрішньоутробного мікст-інфікування у новонародженої дитини. В останні роки відзначається зростання частоти та поширеності внутрішньоутробних інфекцій, які є провідними у структурі захворюваності та смертності немовлят. Серед них провідну роль посідає родина герпесвірусів, до яких належить й цитомегаловірус (ЦМВ). Здатність вірусу спричиняти тяжке ураження плода можливе у будь-якому триместрі вагітності, особливо у випадках первинного зараження під час вагітності. У 5-18 % немовлят розвивається маніфестна вроджена цитомегаловірусна інфекція, яка характеризується тяжким ступенем з високою летальністю. Вірус володіє здатністю викликати супресію практично всіх ланок імунітету, а саме: дисфункцію макрофагів, дисбаланс синтезу інтерлейкінів, пригнічувати активність Т-лімфоцитів, спричиняти зниження співвідношення CD4/CD8, синтезу інтерферонів й активності природних кілерів, що створює передумови для нашарування бактерійних генералізованих інфекційно-запальних процесів. Наведено особливості клініки та перебігу внутрішньоутробного мікст-інфікування у новонародженої дитини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Shyman, Kateryna. "Еволюція поняття «віртуальна реальність» у філософії". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 1 (28 жовтня 2020): 64–85. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.1.04.

Повний текст джерела

Анотація:

Автор досліджує визначення «віртуальна реальність» та його історичне становлення у філософії від найдавніших часів до наших днів. Розглянуто тривалий шлях формування терміна: у різні епохи його визначали по-своєму. Відзначено, що в античній філософії віртуальне було ознакою буття і представлено двома лініями тлумачення: Платона і Арістотеля. У середні віки філософи також використовували поняття «віртуальність». І тут вже поєднались елементи як платонівської, так і арістотелівської моделей. У Новий час концепція віртуальності зустрічається у працях Г. Лейбніца, І. Канта, Г. Гегеля та ін. Наприкінці XIX – на початку XX ст. ідея віртуальності продовжувала розвиватися як ідея наявності особливого, проміжного стану чогось. Зазначається, що сьогодні варіативне тлумачення ідеї віртуальності продовжує виявлятися у різних галузях науки і техніки, корелюючи між ними. Автор відзначає, що сучасні технології та Інтернет надають визначенню нові аспекти. Розглядається поступове нашарування інтерпретацій терміна, яке до нині має досить розмите визначення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Naumenko, N. O., Yu M. Guk, A. M. Zyma та T. A. Kincha-Polishchuk. "Псевдосаркома у пацієнтів із недосконалим остеогенезом: диференціальна діагностика та особливості клініко-рентгенологічного перебігу". TRAUMA 15, № 3 (1 травня 2014): 108–13. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.3.15.2014.81642.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Для недосконалого остеогенезу (НО), окрім характерних ортопедичних проявів (патологічні переломи кісток та їх осьові деформації), відомим є таке важливе в теоретичному та практичному діагностично-диференціальному сенсі ускладнення цього захворювання, як псевдосаркома. Мета. Удосконалення діагностики псевдосаркоми при недосконалому остеогенезі шляхом дослідження її клініко-рентгенологічних особливостей перебігу на різних стадіях та проведення диференціальної діагностики із деякими істинними злоякісними пухлинами кісток.Матеріал та методи. Дослідження проведено на основі аналізу клініко-рентгенологічної картини обстеження 7 пацієнтів із недосконалим остеогенезом, які перебували на лікуванні в ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» (м. Київ) у 1978–2013 роках та в яких діагностовано псевдосаркому (вік пацієнтів від 2,5 до 14 років, динаміка спостереження — 7 років). У 5 пацієнтів діагностовано псевдосаркому однієї кістки, у двох — множинний псевдосаркоматоз. Псевдосаркому на I стадії діагностовано у 3 пацієнтів, на II — у 2, на III — у 2. Ураження стегнової кістки виявлено у 5 хворих, великогомілкової — в одного, плеснової та п’яткової — в одного пацієнта. З метою диференціальної діагностики проаналізовано рентгенограми 3 хворих із злоякісними пухлинами кісток.Результати та обговорення. Досліджено особливості клініко-рентгенологічних проявів псевдосаркоми у 7 пацієнтів із недосконалим остеогенезом, визначено три стадії перебігу цього ускладнення — прогресування, відмежування та регрес. Для першої стадії клінічно були характерні такі ж ознаки, як і при злоякісних новоутвореннях — наростаючий біль, щільна припухлість, що спаяна з кісткою, болюча при пальпації, рентгенологічно на рівні перелому і на значній відстані від нього визначались збільшення в об’ємі м’яких тканин, періостальні нашарування, параосальні ділянки звапнення. У другій стадії набряклість зменшувалася, зникав біль, шкіра набувала звичайного вигляду. Рентгенологічно спостерігалася осифікація періостальних нашарувань, чітке відмежування по периферії параосальних звапнень. Увесь параосальний комплекс дещо збільшувався у розмірах порівняно з попереднім рентгенологічним дослідженням і набував часточкової структури. У третій стадії клінічні симптоми зникали, визначалось лише деяке збільшення об’єму ураженого сегмента кінцівки. Рентгенологічно параосальні звапнення зменшувались, осифікувались, ставали більш однорідними і зливались з кісткою. Було проведено дослідження та порівняння особливостей клініко-рентгенологічного перебігу на I та II стадіях псевдосаркоми та істинних злоякісних пухлин кісток — остеогенної та параосальної саркоми. Висновки. На переконання авторів, вивчення клініко-рентгенологічних особливостей перебігу псевдосаркоми дає можливість удосконалити діагностику цього ускладнення при недосконалому остеогенезі та проводити його чітку диференціацію зі схожими нозологіями, що дозволить уникнути діагностичних помилок та невиправданих хірургічних втручань у пацієнтів із недосконалим остеогенезом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Ковальчук, Людмила. "ПОЛІТОПІКАЛЬНІСТЬ ЯК ФАКТОР РЕКОНТЕКСТУАЛІЗАЦІЇ ПРЕДМЕТА ДУМКИ МОВЦЯ". Актуальні питання іноземної філології, № 13 (22 червня 2021): 51–57. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-9.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено особливості реконтекстуалізації предмета думки мовця, зумовленої політопікальністю комунікації. Комунікативну інтеракцію за наявності перманентного предмета думки мовця визначено як монотопікальну. Керуючись комунікативною ініціативою, мовець детермінує топікальне поле для реалізації таких мовленнєвих ходів комунікативних партнерів. Динамічна природа контекстуальних моделей передбачає постійні модифікації в процесі мовленнєвої взаємодії між комунікантами. Функційну переорієнтацію предмета думки мовця, яку супроводжують якісна та кількісна перебудови в структурі контекстуальних моделей, схарактеризовано як реконтекстуалізацію. Установлено, що флуктуативність предмета думки мовця, тобто співіснування двох або більше предметів думки мовця, засвідчує політопікальність комунікації. Мовленнєві ходи комунікативних партнерів, будучи часто не пов’язаними між собою під час інтродукції нового предмета думки мовця, формують потенційне політопікальне поле комунікативної взаємодії. Розкрито, що динамічна політопікальна інтеракція характеризується трансформацією ініціального предмета думки мовця в потенційні, зміною контекстуальних моделей комунікантів, появою нових перспектив на предмет обговорення, тобто реперспективацією, що часто має непередбачуваний і конфліктний характер. Окреслено чинники, що в сукупності спричиняють політопікальність комунікації: епістемічний фактор (наявність інтелектуальної дистанції), афективний фактор (наявність психологічної дистанції), фактор перерозподілу комунікативних ролей (перехід комунікативної ініціативи від мовця до адресата) та фактор стороннього реципієнта, який змінює свій статус на активного реагента. Звернуто увагу на вербальні й невербальні засоби експлікації політопікальності, що сигналізують про перспективну переорієнтацію предмета думки мовця в ході комунікативної взаємодії, «нашарування» перспектив комунікативних партнерів на предмет їх обговорення та, як наслідок, засвідчують мультиперспективність комунікативного процесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Pensky, Paul, Mykhailo Lytvynets, Daria Musienko та Sergey Zyablitsev. "МОДЕЛЮВАННЯ ГОСТРОЇ АСПІРАЦІЙНОЇ БРОНХОПНЕВМОНІЇ". Ukrainian Scientific Medical Youth Journal 124, № 2 (24 червня 2021): 89–98. http://dx.doi.org/10.32345/usmyj.2(124).2021.89-98.

Повний текст джерела

Анотація:

На даний час існує нагальна потреба у створенні доступної експериментальної моделі для відтворення основних патогенетичних механізмів COVID-асоційованого ушкодження легень. Першим етапом такої моделі може бути відтворення гострої аспіраційної бронхопневмонії у щурів. Мета – створення ефективної та біологічно безпечної моделі гострої аспіраційної бронхопневмонії. Методи. Групі лабораторних щурів лінії Вістар (n=20) з повним дотриманням біоетичних норм під тіопенталовим знеболюванням було проведене оперативне втручання з введенням у трахею стерильної капронової нитки довжиною 2,5 см та товщиною 0,2 мм на глибину 2,5 см. У контрольну групу увійшло 5 тварин. На 7 і 21 добу тварин виводили з експерименту, робили патоморфологічні, цитологічні та гематологічні дослідження. Для статистичних досліджень використано програму MedStat (США). Результати. Протягом спостереження у тварин наростали явища ціанозу шкірних покривів та слизових оболонок, дихання утруднювалося з активним залученням дихальних м'язів, вислуховувалися виражені хрипи, крепітація. Ректальна температура збільшувалася на 1-1,5оС. На 21-й день збільшувався гранулоцитарно-лімфоцитарний індекс (у 1,5 рази; р=0,003). На секційному дослідженні через 7 діб легені були набряклими, блідо-рожевого кольору, мали нашарування фібрину, виражений ціаноз, внутрішньотканинні геморагії. Через 21 добу ці зміни доповнювалися розвитком ателектазу та фіброзу. Цитологічне дослідження показало проліферацію фіброзної тканини з активацію біосинтетичних процесів, виражену дистрофію бронхіального епітелію, лімфоїдну інфільтрацію. Висновок. Модель гострої аспіраційної бронхопневмонії у щурів дозволяє отримати основні клінічні та морфологічні прояви гострого пошкодження легень з наявністю ціанозу, задишки, вологих хрипів та крепітації, а у легенях – набряку, крововиливів, активного фіброзування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Кондрашова, Нонна Валеріївна. "BANNER BLINDNESS ЯК МЕХАНІЗМ ЗАКРІПАЧЕННЯ СУБ’ЄКТА: СИМВОЛІЧНА КОМУНІКАЦІЯ VERSUS РЕАЛЬНИЙ ДІАЛОГ". Питання культурології, № 38 (29 жовтня 2021): 274–86. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247169.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті — розкрити феномен «екранної сліпоти» як репресивний механізм зачарування кліповими образами віртуальної реальності в постмодерних проєктах. Методологія дослідження. Для досягнення поставленої мети було застосовано медійний, психоаналітичний, феноменолого-герменевтичний та діалогічний підходи, які дали змогу визначити розбіжність між екранним зачаруванням споживача кліповими образами, що роблять людину духовно «сліпою» до онтологічного досвіду та потребою у реставрації критично мислячої особистості у світі потоків інформації на засадах альтерглобалізму. Наукова новизна. Надано нове критичне розуміння екрана як нашарування панівних означників, що є кодами бажання, екстрапольованого в цифру (Символічного Реального). У межах психоаналітичного тлумачення екранної культури як способу входження індивіда в репресивний екран визначено механізми маніпулятивної комунікації з ідеальними двійниками інших, що набувають уявних сценаріїв непроникних співрозмовників, провокуючи споживача до віддавання своєї свободи волі штучному інтелекту машини. Висновки. Проаналізовано альтерглобалізм, заснований на етиці діалогу з Іншим як вияві нової щирості неомодерну, що приходить на зміну кліповості, ризомі, динаміці інформації та деконструкції суб’єкта в символічній гегемонії. Встановлено, що соціальні комунікації будуються на грі в одночасну схожість та несхожість; в їх основі — інформаційна війна витончених форм (smart force), відповідно до яких впливати необхідно не на свідомість, а на позасвідомі алгоритми дій суперника, чергуючи примус і спокусу, покарання та зачарування. Виявлено елементи глобального контролю за маскою мультикультурності, в межах якої політика видає себе за власну відсутність, ідеологія — за незаангажованість, насилля — за ніжність, агресія — за милосердя і терпимість.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Семенов, Юрій, та Ніна Дюканова. "ЗАСТОСУВАННЯ ФРАЗОВИХ БАНКІВ В АНГЛІЙСЬКИХ АКАДЕМІЧНИХ ТЕКСТАХ". Актуальні питання іноземної філології, № 12 (22 червня 2021): 192–97. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-12-28.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття має на меті охарактеризувати таку інновацію, як «банк академічних фраз», а також можливості його застосування при написанні і/ або редагуванні англійської академічної прози. Йдеться, зокрема, про жанри наукової статті й дисертації. Концепція «банк академічних фраз» базується на підході до аналізу академічних текстів, запропонованому видатним британським лінгвістом Джоном Свейлсом (John Swales) у 1980 рр. Він виявив деякі риторичні звороти, а також «крок» як частину тексту, що виконує конкретну комунікативну функцію. Джон Свейлс прагнув показати специфіку, а також універсальний характер мови, яка при цьому використовується. «Крок» як одиниця риторичного аналізу вживається зараз як основна складова банку академічних фраз. Вважається, що сучасна академічна англійська мова містить значне фразеологічне нашарування. Банк академічних фраз складає загальний ресурс для науково-педагогічних працівників. Він спроможний надати їм фразеологічні компоненти, організовані за принципом головних розділів наукової статті або дисертації. Використання фразових банків допомагає авторам правильно організувати академічні роботи, вставляючи готові фрази туди, де це доцільно. У цій роботі предметом дослідження є стилістика та фразеологія науково-технічної прози відповідно до класичних розділів академічної роботи, а саме: Анотація, Вступ, Матеріали і Методи, Результати, Обговорення результатів роботи і Висновки. Викладено критерії добору фраз, придатних до застосування у фразових банках. Розглянуто питання плагіату при написанні академічних текстів. На конкретних прикладах проаналізовано особливості стилю науково-технічних документів, які знайшли своє відображення у фразових банках. Надано універсальні рекомендації щодо вживання банків академічних фраз незалежно від предметної галузі, жанру та обсягу роботи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Демиденко, Г. Г., та Г. М. Ковальова. "ФРАЗЕОЛОГІЗМИ З КОМПОНЕНТОМ «СИН» В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРНІЙ ТРАДИЦІЇ". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 1 (17 вересня 2021): 69–74. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-9.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано лінгвокультурні параметри фразеологізмів української мови з компонентом «син». Досліджено семантичні особливості сталих висловів, пов’язаних із традиційними сімейними цінностями, у контексті їх соціальної рефлексії. Внутрішня форма дібраних для розгляду фразем постає як культурно детермінований образ, що виражає не тільки знання й уявлення представників мовного колективу про родинні зв’язки, стосунки між батьками і дітьми, але й демонструє їх оцінку. Звернено увагу на те, що такі узвичаєні, загальновідомі витлумачення поняття «син» продиктовані національно зумовленими уявленнями про роль чоловіка і жінки в родині й суспільстві. Символічне навантаження й емоційний зміст аналізованих виразів, їхня репрезентація життєвих реалій, буденних і філософсько-повчальних прототипових ситуацій дає підстави зробити висновок: батьки та родина є втіленням генетичного коріння людини, її зв’язку з різними поколіннями. Прикметною рисою дібраних для мовного аналізу фразем є виразні семантико-експресивні нашарування, яскраві оцінні характеристики, які демонструють засудження, схвалення або відсутність чітко виражених характеристик, зумовлених соціально закоріненою оцінкою особи, здебільшого її поведінки, інтелектуальних якостей, моральних рис, соціальних інтеракцій, зовнішності тощо. Помічено деяку амбівалентність у значенні виразів із компонентом «син», що полягає в різноплановості вживання фразеологізму (як у лайливому, фамільярному, загалом негативному контексті, так і для вираження доброзичливого, позитивного ставлення, захоплення). З’ясовано специфіку експресивно-стилістичного забарвлення фразеологізмів, зокрема через зіставлення загальномовних і регіональних лінгвоодиниць. Прокоментовано семантику, внутрішню форму й компонентний склад ареальних мовних зворотів, зважаючи на сферу побутування, ціннісні орієнтації, світоглядні уявлення, морально-виховні якості тощо. Розглянуті сталі вирази поєднують універсальне й ідіоетнічне відображення дійсності, фіксують територіальні лінгвоментальні риси українців.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

ЛЕНСЬКА, Світлана. "ПОЕТИКА «БАЛАДИ ПРО КВАШЕНІ ПОМІДОРИ» С. ОСОКИ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 48 (10 березня 2022): 86–92. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Сергій Осока – один із талановитих сучасних письменників, автор збірок поезії, прози, перекладач, редактор, критик. Цього року його збірка «Три лини для Марії» увійшла до «довгого» списку номінантів на Шевченківську премію. У статті йдеться про одну з кращих новел С. Осоки «Баладу про квашені помідори» збірки «Нічні купання в серпні», за яку автор удостоєний премії імені Ф. Рогового (2018) Полтавської обласної ради. Збірку складають понад тридцять новел, обʼєднаних екзистенційними проблемами життя і смерті, пошуку сенсу буття, ставлення до минулого, його звʼязку з сучасністю. «Балада про квашені помідори» є своєрідним камертоном збірки. Установлено, що в новелі наявні два наратори: події подаються з погляду дитини, а потім дорослого. Таким чином, відбувається переплетення й нашарування різних часових і просторових просторів, що поглиблює смислову структуру твору. Спогади про побутові речі в дитинстві у такий спосіб перетворюються на свого роду міфологічний ритуал, у якому людина нерозривно пов’язана з землею, з річним циклом, а також зі своїм родом. Доведено, що особливе місце в новелі «Балада про квашені помідори» відіграють жіночі образи – баби й прабаби. Остання репрезентована як хранителька роду, як архетипний образ Великої Матері – рідної землі. Смерть баби і прабаби символізує розрив одвічних зв’язків, тому викликають тугу в головного героя. Але образ помідорів, які щороку (мотив циклічності) вирощували жінки, перетворений на символ пам’яті про дитинство (мотив раю). У статті розглянуто особливості поетики новели та функційне навантаження елементів: переосмислено жанр балади, проаналізовано художній час і простір, міфологічні елементи в тексті, зміст заголовка, прийоми характеристики персонажів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

МАЛАНІЙ, Олена. "УКРАЇНІКА ОЛЕКСАНДРА ДЕЙЧА – АВТОРА ПОВІСТІ ПРО ЛЕСЮ УКРАЇНКУ «ЛОМИКАМІНЬ»". Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія, № 46 (29 листопада 2021): 64–72. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.46.8.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті йдеться про видатного українського письменника, вченого, пере- кладача, мистецтво- та літературознавця, який народився, виріс і здобув освіту у Києві на помежів’ї культур та мов (української, єврейської та російської), Олександра Йосиповича Дейча. Увагу звернено на культурне оточення, у якому формувався світогляд О. Дейча, виник інтерес та проявилися любов і повага до української літератури, театру. З’ясовано біогра- фічні факти, пов’язані з його зацікавленістю життєтворчістю українських письменників, зокрема Лесі Українки. Простежено творчі та дружні зв’язки, які послугували підґрунтям для перекладів творів української літератури та її популяризації на світовому рівні: знайомство з М. Старицьким, М. Заньковецькою, родиною Косачів, дружба та співпраця з М. Рильським, Лесем Курбасом. Виявлено умови та етапи з’яви, формування та розвою «українського кон- тексту» в творчій спадщині та науковій і перекладацькій діяльності О. Дейча. Проаналізовано «україніку» О. Дейча, його російськомовні переклади, статті, спогади, есеї про представни- ків української культури: І. Котляревського, Т. Шевченка, В. Стефаника, Лесю Українку, Леся Курбаса, М. Куліша та ін. Особливу увагу приділено листуванню та дружбі з М. Рильським. Акцентовано на дослідженнях про самого О. Дейча, на жаль, сьогодні ще нечисленних і малопо- мітних. У статті перераховано найбільш значущі книги й переклади авторства О. Дейча, які становлять неабиякий інтерес для дослідників української літератури. Наголошено на необ- хідності глибокого осмислення наукової та творчої спадщини людини, яка, володіючи енцикло- педичними знаннями, будучи інтелектуалом і видатним ученим своєї доби (1893 – 1972 рр.), у непростих умовах радянського часу присвятила себе збереженню української культурної спадщини й промоції української літератури поза межами України; розставлено відпо- відні акценти крізь часові та ідеологічні нашарування, які заважали доброму імені вченого зайняти почесне місце в історії розвитку української культури. Цим умотивовано актуаль- ність розвідки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

УВАРКІНА, Олена, та Артур ГАНГАЛ. "ЕКСТРАПОЛЯЦІЯ КОМПЕТЕНТНІСНОЇ ПАРАДИГМИ НА ТЕРЕЗАХ ФІЛОСОФСЬКОЇ РЕФЛЕКСІЇ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 42 (4 червня 2021): 304–16. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.42.20.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є філософська рефлексія мето- дом екстраполяції основних дефініцій компетентнісної парадиг- ми в контексті глобалізації. Методологічними засадами дослі- дження стали загальнонаукові методи: аналізу та синтезу, абстрагування й узагальнення, типізації та класифікації, метод екстраполяції. Наукова новизна. В умовах динамічних процесів глобалізації визначено, що компетентнісна парадигма стає однією із пріоритетних інновацій сучасного освітнього просто- ру. Переакцентовано базові елементи компетентності «здат- ність» та «готовність» з індивідуального виміру до глобального. Визначено, що у глобальному вимірі компетентності здатність до самоактуалізації та самовдосконалення є найперспектив- нішою здібністю особистості до метамотивації інноваційної діяльності та розвитку самотрансценденції. Обґрунтовано, що в умовах інформагенезу особистість не може інтегрува- тись у глобальний простір також без компонентів мобілізацій- ної готовності (ініціативність, стійкі позитивні настанови, динамічність і адекватність встановлення комунікативного контакту, почуття відповідальності), що забезпечують ефек- тивність виконання дій та успішність результату в умовах глобальних перетворень. Висновки. Філософські рефлектуючи щодо компетентнісної парадигми, можна підвести результую- чу риску та зробити висновок, що нині немає системного й узго- дженого переліку компетентностей. У результаті проведеного аналізу рефлексійного нашарування структурних складових час- тин компетентнісної парадигми, яке здійснювалось упродовж останніх десятиліть, зазначимо, що вважаємо стержневим визначення, що компетентність – здатність особи успішно соціалізуватися, навчатися, провадити професійну діяльність, яка виникає на основі динамічної комбінації знань, умінь, нави- чок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей. Наведене визначення компетентності затверджене законодавчими документами держави і має бути основною базовою дефініцією в науковому дискурсі із проблем компетент- нісної парадигми. Екстраполяція компетентнісної парадигми з поля педагогіки на світоглядні азимути філософії є спробою реконструкції традиційної освітньої матриці компетентнос- тей в адекватну суспільну реальність. З огляду на соціальну значущість компетентнісної парадигми для трансформацій- них процесів в українському освітньому просторі та підвищен- ня статусу глобальних вимірів у світовій спільноті визначено, що світоглядні, громадянські, колективні й інформаційні ком- петентності потребують філософсько-методологічного пере- осмислення на змістовному та якісному рівнях, де здатність до самоактуалізації стає провідним чинником формування компе- тентностей нового рівня в умовах глобалізації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

КОБЕТЯК, Андрій. "ТРАНСФОРМАЦІЯ ІНСТИТУТУ АВТОКЕФАЛІЇ: ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 43 (29 листопада 2021): 49–57. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.7.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – висвітлення трансформаційних процесів інституту автокефалії та його значення в сучасній церкві. Еклезіологічна зумовленість автокефального принципу витікає із самої природи церкви. Спілкування між церквами має відбуватися виключно на засадах миру, взаємного визнання й рівності. Узурпація церковної влади – це нашарування, якими обросла церков- на інституція за століття існування. Тому увага дослідження зосереджена на самому феномені Церкви в її історичній ретроспективі. Методологічними засадами дослідження стали історичний і порівняльний методи, традиціоналізм, компаративний підхід, релігійна антропологія, герменевти- ка, філософський символізм. Наукова новизна насамперед це пов’язано з геополітичним і фінансовим чинниками. Висвітлюється, що з точки зору православної еклезіології очевидно, що за своєю струк- турою кожна церква неодмінно має бути автокефальною. Однак на практиці низка національних церков чекає Всеправославного визнання вже багато століть. Висновки. У дослідженні встанов- лено, що вже в донікейський період церква формує власну адміністративну систему управління та поділу за державним зразком. У ІІ–ІІІ ст. церковний інститут має чітку ієрархічну структуру. Визначено, що апостоли засновували перші спільноти як автокефальні. Проте в період Вселенсь- ких соборів автокефалія трансформувалася від природного стану до церковно-політичного явища. Доведено, що в ХІХ–ХХ ст., коли відбувся «парад автокефалій» на Балканах, питання автокефалії знову виходить на перший план загальних богословських дискусій. Ключову роль відіграв національний чинник, який вкладається в основу незалежності кожної з Помісних церков. Розпад держави не детермінує розділення церкви, хоча цього й вимагають церковні канони. Доведено, що держава завж- ди є зацікавленою, оскільки кожна незалежна країна прагне мати власну церкву, тому є захисником прав і повноважень церкви, яка розташована на її території. Це значно впливає на геополітичні відносини між Помісними церквами. Автокефалія виступала адаптаційним пристосуванням церкви до політичної географії держави. У статті встановлено, що інституційні суперечки Помісних цер- ков, пов’язані з межами та «канонічною територією», можуть бути вирішені виключно соборним шляхом і за участі всіх православних ієрархів. Отже, подальші наукові розвідки автокефальної тема- тики й канонічної творчості святих отців доповнять виконане дослідження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

ФРІС, ПАВЛО. "Кримінально-правова ідеологія і кримінально-правова політика". Право України, № 2020/02 (2020): 52. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-052.

Повний текст джерела

Анотація:

Ситуація, що склалася із чинним кримінальним законодавством України, повинна бути визначена не інакше, як кризова. Кількість змін та доповнень до чинного Кримінального кодексу України за 18 років сягнула критичної межі. Водночас слід визнати, що дуже часто ці зміни та доповнення обумов лені вузькоклановими, політичними, кон’юнктурними інтересами, часто є непроду маними, такими, що не тільки не сприяють вирішенню питань боротьби із посяганнями на найважливіші суспільні відносини, блага та інтереси, а й, навпаки, завдають шкоду цій діяльності. На жаль, за роки існування незалежної Української держави не була створена національна ідея загалом, не сформована національна ідеологія, незважаючи на те, що у 1991 р. відбулася зміна суспільно-економічної формації, яка обумовлювала таку необхідність. Як наслідок, не була сформована національна правова ідеологія і така її складова, як кримінально-правова ідеологія. Тому чинне кримінальне законодавство України зберігає ідеологічні нашарування, які були притаманні кримінальному праву Української Радянської Соціалістичної Республіки, воно залишається великою мірою побудованим на кримінально-правовій ідеології часів існування Радянського Союзу. Усе це спричинено тим, що в основі сучасної національної кримінально-правової політика немає національної кримінально-правової ідеології та кримінальноправової доктрини і концепції. Кримінально-правова ідеологія, яка являє собою складову (елемент) правової ідеології загалом, зі свого боку, є елементом кримінально-правової правосвідомості. Вона – комплекс систематизованих, скоординованих кримінально-правових ідей, теорій, концепцій, положень та принципів, що перебувають між собою у відповідному підпорядкуванні і мають на меті формування бажаного для суспільства (окремої соціальної групи) кримінального законодавства, практики його застосування, формування у кримінально-правовій правосвідомості позитивної оцінки кримінально-правової боротьби зі злочинністю, обґрунтованих вимог до її вдосконалення.Кримінально-правова ідеологія – це самостійний політико-правовий феномен, який виконує функцію визначення ролі та меж поширення кримінального права в питанні унормування поведінки членів суспільства в їх підпорядкуванні найважливішим загальновизнаним правилам поведінки, цінностям та інтересам. Метою статті є розроблення підходів до розуміння кримінально-правової ідеології, її місця в системі правової політики, поняття і місця кримінально-правової доктрини в структурі кримінально-правової ідеології, поняття ідеології кримінальноправової політики та засад формування концепції кримінального законодавства України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Sikirynska, D. O., A. A. Hudyma та K. A. Pokhodun. "ОСОБЛИВОСТІ АКТИВАЦІЇ ПРОЦЕСІВ ЛІПІДНОЇ ПЕРОКСИДАЦІЇ В РАННІЙ ПЕРІОД КРАНІОСКЕЛЕТНОЇ ТРАВМИ, УСКЛАДНЕНОЇ КРОВОВТРАТОЮ, У ЩУРІВ З РІЗНОЮ РЕЗИСТЕНТНІСТЮ ДО ГІПОКСІЇ". Medical and Clinical Chemistry, № 3 (3 грудня 2020): 107–13. http://dx.doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2020.v.i3.11547.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Травматизм належить до актуальних проблем сьогодення. У його структурі домінує поєднана черепно-мозкова та скелетна травма, яка супроводжується найбільшою летальністю. Одним з маркерів розвитку травматичної хвороби є інтенсифікація ліпідної пероксидації у тканинах та органах, що лежить в основі патогенезу розвитку поліорганної недостатності. За цих умов практично не вивченими залишаються закономірності процесів ліпідної пероксидації в особин з різною резистентністю до нестачі кисню. Мета дослідження – з’ясувати особливості активації процесів ліпідної пероксидації в ранній період краніоскелетної травми, ускладненої крововтратою, у щурів з різною резистентністю до гіпоксії. Методи дослідження. Експерименти виконано на 148 нелінійних білих щурах-самцях масою 180–200 г, які перебували на стандартному раціоні віварію. Попередньо у тварин визначили індивідуальну стійкість до гіпоксії та виділили 2 групи: високо- і низькостійких. У щурів моделювали краніоскелетну травму та поєднували її з гострою крововтратою. Через 1, 3 і 7 діб у печінці різностійких до гіпоксії тварин визначали вміст реагентів до тіобарбітурової кислоти – скринінгового маркера інтенсифікації ліпідної пероксидації. Результати й обговорення. У відповідь на краніоскелетну травму в піддослідних тварин активувалися процеси ліпідної пероксидації клітинних мембран гепатоцитів. За умов додаткової крововтрати відбувалося нашарування впливу патогенних механізмів травми і гіпоксемії, при яких відмічали посилення утворення в печінці реагентів до тіобарбітурової кислоти. У високостійких до гіпоксії тварин ступінь накопичення реагентів до тіобарбітурової кислоти в печінці був суттєво меншим, ніж у низькостійких щурів, у всі терміни спостереження. Отримані результати вказують на те, що у високостійких тварин, попри вищу інтенсивність ліпопероксидації у вихідному стані, реакція на травму супроводжувалася меншою активізацією процесів ліпідної пероксидації, ніж у низькостійких щурів. Це дозволяє припустити нижчу вірогідність розвитку поліорганної недостатності у високостійких тварин, що має вагоме практичне значення і вимагає подальшого вивчення. Висновок. У відповідь на краніоскелетну травму та її поєднання з гострою крововтратою в гострий період і період ранніх проявів травматичної хвороби, порівняно з контролем, відмічають зростання інтенсивності ліпідної пероксидації в печінці високо- і низькостійких до гіпоксії тварин, ступінь якої суттєво більший у низькостійких щурів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

СМІТЮХ, АНДРІЙ. "Щодо оптимальних засад систематизації законодавства, яке регулює членські (зокрема корпоративні) відносини в юридичних особах з обов’язковою чи можливою множинністю членства (зокрема участі)". Право України, № 2021/06 (2021): 46. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-06-046.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті пропонується узагальнене бачення оптимальних засад систематизації законодавства, що регулює членські (зокрема й корпоративні) відносини у юридичних особах з обов’язковою чи можливою множинністю членства (зокрема участі), для чого висвітлює етапи формування цього законодавства, робить висновок про те, що співіснування низки нормативно-правових актів, ухвалених у різні роки, створює нашарування нормативних конструкцій, що вимагає при правозастосуванні постійного системного тлумачення, виявлення загальних і спеціальних норм з одночасним зіставленням пізніших і більш ранніх за часом ухвалення нормативних актів, при цьому втілена у чинних Господарському та Цивільному кодексах України “загальна частина” корпоративного права покриває лише невелику частину необхідних питань. Корпоративне законодавство, і, ширше – законодавство, що регулює членські (зокрема корпоративні) відносини в юридичних особах з обов’язковою чи можливою множинністю членства (зокрема участі) загалом не є зручним у застосуванні, а тенденції правотворчості, що спостерігаються, не дають великих надій щодо змін на краще. Дослідивши актуальну судову практику та європейський досвід правового регулювання відносин членства й участі, автор доходить висновку про доцільність ухвалення єдиного кодифікованого акта, який регулюватиме членські (зокрема корпоративні) відносини, що виникають у юридичних особах із можливою чи обов’язковою множинністю членства (зокрема участі) та деякі відносини, що є суміжними з корпоративними, виходячи з міркувань зручності правозастосування. Такий кодифікований акт має містити розширену загальну частину, що передбачатиме спільні для різних організаційно-правових форм положення і водночас забезпечить диверсифікацію правового регулювання для різних видів юридичних осіб з обов’язковою або потенційною множинністю членства (зокрема участі) на єдиних концептуальних і стилістичних засадах. Положення загальної частини кодифікованого акта мають застосовуватися до відносин, що виникають між будь-якою юридичною особою з обов’язковою або можливою множинністю членства (зокрема участі) та її членами (учасниками), а також між самими учасниками (членами), незалежно від того, чи передбачає цей кодифікований акт спеціальні положення щодо відповідної організаційно-правової форми. Розв’язання цього завдання вимагатиме об’єднання зусиль спільноти спеціалістів із корпоративного права на засадах орієнтованого на ідеологічні компроміси суто інструментального підходу з відмовою від догматичного протистояння, яке, принаймні у сфері корпоративного права, виявляється контрпродуктивним з огляду на витрачену на це протистояння протягом останніх декількох десятиліть енергію та отриманий результат.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Yerkhova, Anna, та Maryna Katynska. "ПРЕПАРАТИ В ФОРМІ ПЕЛЕТ, СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЇ ЩОДО МЕТОДІВ ВИРОБНИЦТВА, ДОСЛІДЖЕННЯ МІКРОСТРУКТУРИ ТА ВЛАСТИВОСТЕЙ ПЕЛЕТ ОМЕПРАЗОЛУ". Ukrainian Scientific Medical Youth Journal 124, № 2 (24 червня 2021): 44–52. http://dx.doi.org/10.32345/usmyj.2(124).2021.44-52.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті наведений огляд фармацевтичних препаратів у формі пелет, систематизація інформації щодо методів виробництва, дослідження мікроструктури та властивостей пелет омепразолу. Основною метою проведеного дослідження є узагальнення випадків, коли використання такої форми як пелети є найбільш обґрунтованим, провести огляд лікарських засобів в Україні, що містять пелети, порівняти пелети від українських виробників (було вирішено взяти пелети від корпорації Артеріум та Фармак) з закордонними (в якості закордонних виробників, було вирішено взяти виробників Teva та ChemoIberica), узагальнити сучасні методи виробництва пелет, дослідити доступні пелети омепразолу від різних виробників, порівняти їх властивості та обґрунтувати метод, який був використаний у виробництві. З метою порівняння властивостей пелет від різних виробників було вирішено дослідити морфологію, щільність, діаметр, середню масу пелет омепразолу. Дослідити та порівняти стійкості кишковорозчинних пелет омепразолу різних виробників до рідкого середовища з різними показниками рН. На підставі отриманих експериментальних даних пояснити можливу причину відмінностей у властивостях досліджуваних пелет. Методика проведення включала дослідження морфології, щільності, діаметру, середньої маси. У роботі було використано мікроскопію та гравіметричний аналіз. Для дослідження стійкості кишковорозчинних пелет до рідкого середовища з різними показниками рН було використано метод, що досліджує приріст вмісту вологи (після експозиції у розчинах, що імітують можливий рівень рН шлунку людини) та втрати в масі після висушування або швидкість розпадання пелет. Об’єктом дослідження обрано пелети омепразолу від виробників корпорації Артеріум (Kиївмедпрепарат), Фармак, ChemoIberica (CI) та Teva. У статті представлено результати експерименту, який засвідчив, що всі пелети мають резервуарну систему, пелети виробників ChemoIberica, Артеріум та Teva були виготовлені методом нашарування для введення активного фармацевтичного інгредієнту, а пелети від виробника Фармак були виготовлені з використанням методу прямої пелетизації. Також при дослідженні кишковорозчинних властивостей пелет були розраховані показники по вологопоглинанню та втрати в масі після висушування. Виходячи зі складу допоміжних речовин, який представлений в інструкції до препаратів, можна припустити, що у ролі функціонального полімеру при виробництві плівкових оболонок у ChemoIberica, Teva та Фармак цим полімером виступає метакрилатний сополімер, а у виробника Артеріум гіпромелоза фталат. Обидва полімери застосовуються у пероральній лікарській формі, як матеріал для ентерального/кишковорозчинного покриття для таблеток, пелет або гранул. Результати проведеного дослідження можуть бути корисними для подальшого удосконалення формул виробництва препаратів у формі пелет.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Горбань, І. І., А. А. Гудима, О. Г. Нецюк та М. А. Пасічник. "ДИНАМІКА ЕНЗИМНОЇ ЛАНКИ АНТИОКСИДАНТНОГО ЗАХИСТУ ПІД ВПЛИВОМ ІШЕМІЇ-РЕПЕРФУЗІЇ КІНЦІВКИ, ГОСТРОЇ КРОВОВТРАТИ ТА ПЕРЕЛОМУ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ". Medical and Clinical Chemistry, № 1 (22 травня 2021): 84–92. http://dx.doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2021.i1.12113.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. У сучасному світі значно зросла поширеність вогнепальних уражень, ускладнених гострою крововтратою з кінцівок. Застосування за цих умов кровоспинного джгута з максимальним терміном на 2 год належить до основних заходів порятунку поранених на полі бою. У структурі вогнепальних уражень, попри поранення кінцівок, суттєво підвищилась частота ушкоджень лицевої частини черепа з переважним ушкодженням нижньої щелепи. У патогенезі системних проявів зазначених уражень провідну роль відіграє посилення процесів ліпідної пероксидації. Однак вплив ішемії-реперфузії кінцівки, гострої крововтрати і перелому нижньої щелепи на стан ензимної ланки антиоксидантного захисту в печінці вивчено недостатньо. Мета дослідження – з’ясувати вплив гострої крововтрати, двогодинної ішемії кінцівки і травми нижньої щелепи на динаміку порушень ензимної ланки антиоксидантного захисту в печінці у реперфузійний період. Методи дослідження. Експерименти виконано на 146 нелінійних щурах-самцях масою 200–220 г. Усіх тварин поділили на 5 груп: контрольну і 4 дослідних. Під тіопентал-натрієвим наркозом у 1-й дослідній групі щурам моделювали ішемію-реперфузію кінцівки, у 2-й – гостру крововтрату (20 % від обʼєму циркулюючої крові), у 3-й – ці ураження поєднували, у 4-й групі тваринам із гострою крововтратою та ішемією-реперфузією кінцівки додатково моделювали перелом нижньої щелепи. Через 2 і 3 год, а також через 1, 7 та 14 діб щурів виводили з експерименту й у печінці визначали активність супероксиддисмутази і каталази. Результати й обговорення. Двогодинна ішемія кінцівки в реперфузійний період супроводжувалась суттєвим зменшенням активності супероксиддисмутази з максимумом через 1 добу, яка поверталась до рівня контрольної групи через 14 діб. Водночас у всі терміни спостереження підвищеною була активність каталази, що мало компенсаторний характер і свідчило про появу в печінці активних форм оксигену. За умов гострої крововтрати активність ензимів антиоксидантного захисту в печінці істотно знижувалась уже через 2 год експерименту, досягала мінімуму через 1 добу і зростала до 14-ї доби, проте не досягала рівня контрольної групи. Додаткове моделювання ішемії-реперфузії кінцівки на тлі гострої крововтрати супроводжувалось найбільшим зменшенням величин супероксиддисмутази і каталази в печінці у всі терміни спостереження, що вказувало на нашарування патогенних механізмів обох втручань та свідчило про значне посилення прооксидантних механізмів, викликане гіпоксією органа. Додаткове моделювання перелому нижньої щелепи на тлі гострої крововтрати й ішемії-реперфузії кінцівки супроводжувалось поглибленням порушень ензимної ланки антиоксидантного захисту в печінці. Відмічали суттєво меншу активність супероксиддисмутази через 1 добу і каталази через 1 та 7 діб порівняно з тваринами, яким моделювали гостру крововтрату й ішемію-реперфузію кінцівки, що вказувало на вагому патогенну роль травми нижньої щелепи у виснаженні антиоксидантного захисту на системному рівні й вимагало розробки патогенетично обґрунтованих засобів корекції. Висновок. Перелом нижньої щелепи поглиблює тяжкість системних порушень, зумовлених гострою крововтратою та ішемією-реперфузією кінцівки, одним із проявів яких є суттєво більше виснаження ензимної ланки антиоксидантного захисту в печінці через 1 і 7 діб, яке не досягає рівня контрольної групи до 14-ї доби.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Коцюба, З. Г. "Паремійні фонди мов як контамінація різночасових міжкультурних світоглядних нашарувань". Мовознавство, № 4/5 (2008): 101–18.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Кохан, Оксана, та Анастасія Ревер. "ЛІТОЛОГІЯ НИЖНЬОПЛАНОРБЕЛОВИХ ВІДКЛАДІВ МАЙКОПСЬКОЇ СЕРІЇ ІНДОЛО-КУБАНСЬКОГО ТА ПІВДЕННОКЕРЧЕНСЬКОГО ПРОГИНІВ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 2-3 (12 квітня 2021): 688–93. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.02.04.2021.152.

Повний текст джерела

Анотація:

Індоло-Кубанський прогин, виповнений потужною (понад 8 км) товщею крейдово-четвертинного віку, відноситься до одного з найбільш перспективних у нафтогазопошуковому відношенні районів Південної нафтогазоносної області України [1, 2]. Це підтверджене відкриттям нафтових та газоконденсатних покладів на Фонтанівській, Поворотній, Придорожній, Владиславівській, Мошкарівській, Куйбишівській, Слюсарівській та інших площах та численними проявами вуглеводнів у нижньомайкопських відкладах. Завдяки проведеним в останні роки регіональним сейсмічним дослідженням, встановлені особливості поширення основних літолого-стратиграфічних комплексів, виділені структурно-тектонічні зони та локальні підняття, а також протрасовані тектонічні порушення [3]. В той же час, залишаються не з’ясованими низка питань, пов’язаних з характером літофаціальної просторово-вікової мінливості осадових нашарувань, варіацій мінералого-петрографічного складу порід, встановлення умов їх осадонагромадження. На вирішення цих питань і спрямовані наші дослідження нижньопланорбелових нашарувань майкопської серії Індоло-Кубанського та Південнокерченського прогинів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

А. Н. Хох, Т. Б. Рилова. "МОЖЛИВОСТІ СПОРОВО-ПИЛКОВОГО АНАЛІЗУ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ СУДОВО-ҐРУНТОЗНАВЧИХ ЕКСПЕРТИЗ". Криміналістичний вісник 33, № 1 (10 лютого 2021): 108–16. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2020-33-1-108.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті полягає в отриманні нових результатів у вигляді наукових висновків, зумовлених можливостями методу спорово-пилкового аналізу у встановленні в межах судово-ґрунтознавчої експертизи належності нашарувань на забруднених предметах конкретній локальній ділянці місцевості. Методологія. Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено комплексним підходом до використання методів дослідження: емпіричних (опис, вимірювання, порівняння, експеримент), загальнологічних (аналіз, синтез, узагальнення), спеціальних (біологічних, математичних, статистичних), які дали змогу провести ретельне мікроскопічне дослідження зразків ґрунту з використанням методу спорово-пилкового аналізу і зробити висновки щодо родової та групової належності порівнюваних зразків, тим самим підтвердивши можливості методу для вирішення таких завдань. Наукова новизна. Обґрунтовано та експериментально підтверджено можливість використання методу спорово-пилкового аналізу для встановлення належності нашарувань на забруднених предметах конкретній локальній ділянці місцевості. Висновки. У процесі дослідження доведено, що пилок і спори рослин поряд з комплексом ґрунтових ознак можуть використовуватися як інформативний показник, коли вирішуються завдання судово-ґрунтознавчої експертизи. За результатами мікроскопічного вивчення зразків ѓрунту з лопати і з місця події виявлено особливості складу палінофлори та процентного вмісту компонентів спорово-пилкових спектрів зразків, що дозволило виділити низку важливих показників, на підставі яких розв’зуватимуться завдання щодо їх схожості, зокрема визначено склад і кількісний вміст таксонів основних груп рослин (деревних порід, чагарникових і трав'янистих, спорових) у зразках ґрунту, розраховано процентне співвідношення пилку і спор цих груп рослин у загальному складі спектрів досліджуваних зразків, проведено статистичне оброблення отриманих результатів, що дало змогу зробити висновок про їх загальну родову і групову належність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Кадомська, М. А. "Зміна історичних нашарувань та парцеляції в історичному центрі на прикладі садиби по вул. Володимирській, 51/53". Реконструкція житла, Вип. 8 (2007): 204–18.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Kurnytska, M. P., L. V. Parkhuts та N. Ye Horbenko. "Ландшафтно-історичний аналіз території парку у смт Поморяни". Scientific Bulletin of UNFU 29, № 9 (26 грудня 2019): 32–37. http://dx.doi.org/10.36930/40290905.

Повний текст джерела

Анотація:

На підставі архівних документів проаналізовано генезис створення та формування парку біля замку в смт Поморяни на Львівщині. Узагальнено первісні особливості планувальної, просторової та функціональної структури території парку, подано стильову характеристику загальної композиції об'єкт. Встановлено трансформацію початкового пейзажного планування парку в регулярно-пейзажний стиль, який поєднував партерну частину перед центральним входом у будівлю з пластичними вигинами прогулянкових доріжок, що було характерним прийомом композиції маєтків того часу. З'ясовано, що планувальна структура об'єкта ні періоду закладання, ні періоду розквіту практично не збереглася. Виявлено залишки колишніх земляних укріплень та окремі фрагменти доріжок, які добре збереглися під гумусним нашаруванням. Простежено незначну подібність сучасної об'ємно-просторової структури насаджень деяким періодам функціонування об'єкта. Виявлено зростання близько 400 дерев, які представляють 15 видів з 11 родів та 8 родин. Переважають у складі деревостану здебільшого вікові Tilia cordata Mill., Fraxinus excelsior L., та Acer platanoides L., які, ймовірно, були основою паркових насаджень у часи його закладання. З цієї причини більшість дерев (74,4 %) мають задовільний стан. Серед багатовікових виявлено два величні дерева-довгожителі з відповідною історичною та науковою цінністю, тому потребують відповідного охоронного статусу. Узагальнено наявні проблеми та важливість подальших різнобічних досліджень замкової території для розроблення проектів її реконструкції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

РОМАНЧЕНКО, Алла Петрівна. "ВЕРБАЛЬНА МЕРЕЖА КЛЮЧОВИХ АД’ЄКТИВІВ У СТРУКТУРІ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ НАТАЛКИ ДІДЕНКО". Мова, № 35 (29 липня 2021): 123–28. http://dx.doi.org/10.18524/2307-4558.2021.35.237856.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета пропонованої розвідки – розкрити семантико-функційну специфіку стрижневих слів (кліматичний, метеорологічний, прогностичний, синоптичний), що репрезентують метеорологічний дискурс і відбивають фрагмент його вербальної мережі. Об’єктом дослідження є вербально-семантичний рівень мовної особистості синоптика Наталки Діденко, а його предметом – вербальна мережа відсубстантивних ад’єктивів. Джерельною базою дослідження послугували тексти прогнозів погоди, представлені всоцмережі «Фейсбук» на персональній сторінці Наталки Діденко – головного медіасиноптика країни. У роботі використано компонентний, контекстуально-інтерпретаційний, граматичний аналіз як основні методи дослідження особливостей функціювання базових ад’єктивів. Результатом вивчення описуваної проблеми є доведення, що семантична структура відсубстантивних ад’єктивів у метеорологічному дискурсі зазнає розширення завдяки нашаруванню семантико-стилістичних відтінків на атрибутивну семантику. Висновки. Вербальна мережа метеорологічного дискурсу містить стандартні ад’єктивно-субстантивні словосполучення, що є ядром прогнозу погоди, та авторські утворення, котрі організовують його периферію. Останні створюють неповторну атмосферу спілкування, віддзеркалюють творчу натуру мовної особистості синоптика в метеородискурсі, слугують маркером, що привертає увагу читачів. Найбільшу частотність використання в прогнозах погоди має ад’єктив синоптичний, який є активним у фразеотрансформах. Ад’єктив метеорологічний функціює переважно як елемент складних іменників, що й становить його специфіку. Ад’єктиви кліматичний та прогностичний обмежено поширені в метеодискурсі з огляду на їхню вузьку сполучуваність і більшу затребуваність у складі терміносполук. Вербальна мережа досліджуваного дискурсу Наталки Діденко охоплює стандартні та оказіональні словосполучення, де кожен тип виконує відповідну функцію (номінативну, емоційну, прагматичну).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Беренбейн, Інеса. "Опера П.Чайковського «Євгеній Онєгін»: досвід сучасного прочитання тексту". Часопис Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського, № 2(51) (30 червня 2021): 44–58. http://dx.doi.org/10.31318/2414-052x.2(51).2021.239388.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто інтерпретаційний аспект опери «Євгеній Онєгін» в реаліях «режисерського театру». З’ясовано передумови формування в межах оперно-театральної традиції нових сценічних версій опери. Виявлено багатовекторність режисерських концепцій опери, що характеризуються різним рівнем стильової єдності та відповідності першоджерелу. Розглянуто сценічні принципи постановки К. Станіславського, які визначили майбутні концептуальні підходи режисури психореалістичної традиції в трактуванні «ліричних сцен». Окреслено основні жанрово-стильові тенденції сучасних режисерських концепцій опери «Євгеній Онєгін». Описано два напрями сучасних стильових пошуків: еклектичний, що характеризується порушенням стилістично-смислової цілісності опери, нашаруванням автономного сценічного тексту несумісної семантичної системи; ціннісно органічний, що вирізняється створенням художньої моделі, де зовнішня і внутрішня форма сфокусовані в новому гіпертексті культури. Проаналізовано нову режисерську постановку А. Жолдака як приклад органічної єдності вербальної, музичної та сценічної складових опери. Визначено невичерпність довербального смислового шару оперного тексту як цілісної міфопоетичної структури та поетичного іносказання. що органічно коригує з поетикою метафоричного театру. З’ясовано семантико-стильові парадигми та ціннісно-смислові орієнтири сучасного прочитання опери «Євгеній Онєгін». Визначено кореляти створення нового гіпертексту культури та етико-естетичного збагачення ціннісної системи, такі як семантико-смислова спорідненість естетичних концепцій учасників культурного діалогу та дотримання принципів художньої правдивості в осмисленні змістових констант опери «Євгеній Онєгін». Доведено обґрунтованість створення нової сценічної партитури як діалогізованої корелюючої ціннісної системи з високим рівнем етико-естетичного узагальнення. Визначено віртуальну незавершеність процесу прочитання оперного тексту «Євгенія Онєгіна» і прогнозовану множинність сценічних форм як іманентну якість видатного художнього явища глибинного ліро-поетичного змісту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Khomeriki, O. A. "Феномен університету як маркер суспільного розвитку і модератор соціокультурних трансформацій". Grani 18, № 5 (20 квітня 2015): 58–63. http://dx.doi.org/10.15421/1715099.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена інституалізації інституту вищої освіти в історії нашої цивілізації. Те як соціалізувався і змінювався цей інститут в різні епохи, аналізується крізь призму трансформації місії університету, динаміки його призначення в соціумі. Нові функції вищої освіти знаходили втілення в нових практиках її конкретнореальної буттєвості, відтворювались репрезентацією нових функцій і форм освіти. Шлях університету від елітарного, замкненого інституту до сучасної транснаціональної освіти є рухом, якій синхронно відображає динаміку і самого суспільства, і його саморозвиток. Увага автора також зосереджена на історії створення університетів, яка почалась з появою перших Studiumgenerale в XIXII століттях. Метою статті постає аналіз ґенезу феномена університету в контексті суспільноісторичних і культурних трансформацій. Зазначається, що університет, як своєрідна модель культури, включає в себе безліч своєрідних пластів і нашарувань, що відображають своєрідність конкретного середовища, в якому відбувалось становлення університету і яке вплинуло на особливість його структури, форми, засоби і методи навчання та виховання. Університет як вищий навчальний заклад розвивався завдяки державі, яка його фінансувала, стежила за дотриманням усіх норм його вільної діяльності, забезпечувала висококваліфікованими викладачами і підготовленими студентами, тобто повністю сприяла його успішній діяльності. Новий університет був одночасно дослідницьким, культурним і професійним інститутом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Ihnatko, Vasyl Stepanovych. "ДУХОВНЕ ОНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ТРАДИЦІЙ". SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, № 2(12) (2018): 44–50. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2018-2(12)-44-50.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність теми дослідження. Європейський вибір України передбачає очищення від нашарувань тоталітарного суспільства, утвердження нової духовності і моралі, які б відповідали національним традиціям і загальнолюдськими нормам життєдіяльності. Постановка проблеми. Цей процес визначає необхідність теоретико-методологічного осмислення процесу духовного оновлення національного простору. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання зміни ціннісних орієнтирів українців розглядають Є. Борінштейн, Е. Кац, В. Колесніченко, А. Кудряченко, М. Пірен, В. Рибалка, І. Русенко та інші. Проблеми духовної складової трансформаційних процесів в Україні розглядають Є. Борінштейн, Е. Кац, В. Колесніченко, А. Кудряченко, М. Пірен, В. Рибалка, І. Русенко тощо. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Поза увагою дослідників знаходиться хід рушійних змін духовної складової вітчизняної спільноти. Постановка завдання. Розглянути процес оновлення українського суспільства в основі, котрого лежать європейські цінності. Виклад основного матеріалу. Загальнолюдські цінності передбачають насамперед єдність людського роду на засадах людиноцентризму, гідності, миру і справедливості. Здійснюється аналіз особливих ціннісних категорій, що вироблені століттями в історії людства і визнані ним як загальні, належать наступні етичні погляди, моральні принципи й установки людини: добро, благородство, справедливість, честь, гідність і як вищий прояв духовності – гуманізм у ставленні до людей і стосунках між ними. Висновки. Формування демократичних цінностей, визначених історією європейського континенту, є для України свідченням духовно-морального відродження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Dmytrenko, V. А. "Культура ранньомодерної України в сучасних історичних студіях". Literature and Culture of Polissya 99, № 13i (29 травня 2020): 238–46. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-13i-99-238-246.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто головні напрями вивчення ранньомодерної української культури в сучасних історичних студіях. Предметом уваги стали монографічні дослідження, котрі побачили світ після 2000-го року. Вважаємо, що саме вони є квінтесенцією наукового доробку й якнайкраще представляють напрацювання в досліджуваній сфері. З’ясовано, що спеціалізованих історіографічних праць, у яких би аналізувався стан дослідження української культури ранньомодерного часу, на сьогодні немає. Вирізнено два імовірні шляхи кризи "ідентичності історика", їх відмінності між собою не так предметом дослідження, як методологією його виконання та понятійним апаратом, який використовують науковці. Охарактеризовано позицію прихильників, які вважають, що головне завдання дослідника – розвіювання фальсифікацій, відкриття замовчуваних сторінок і конструювання нового історичного канону та позиції адептів, згодних з необхідністю позбутися догматичних нашарувань, заідеологізованості та фальші в контексті нового погляду на вітчизняну історію через опанування методик, випрацюваних за межами пострадянського інтелектуального простору, акцентуючи увагу на необхідності ведення діалогу зі своїми "західними" колегами однією мовою, щосприятиме включенню українського історичного наративу до світового історико-інформаційного простору. Фундаментальним виданням періоду2001–2013 рр. є "Історія української культури" у п’яти томах, другий та третій томи якого містять багатий фактографічний матеріал із українськоїкультури ранньомодерного часу. Водночас, відзначаємо появу праць, які попри те, що жоден із авторів не позиціонує себе як історика культури, мають виразне культурно-антропологічне спрямування. Саме вони презентують нові напрями вивчення ранньомодерної української історії, засновані на методології "нової культурної історії". На нашу думку, саме такі дослідження сприяють поглибленому розумінню культури ранньомодерного часу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Новаченко, Тетяна Василівна. "“ІДЕАЛ” КЕРІВНИКА В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ В КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙНОСТІ ЕПОХИ ПОСТМОДЕРНУ". Public management 26, № 1 (19 липня 2021): 172–83. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-172-183.

Повний текст джерела

Анотація:

Схарактеризовано інноваційну сутність епохи постмодерну, оскільки у самій її назві не визначається щось конкретне, і тільки “пост-” дозволяє уявити множинність прихованого та його глибинну невизначе- ність. Динаміка розвитку інноваційності постмодерного суспільства — це постійний процес подолання одних видів соціально організованих стереоти- пів та утворення нових, що починається з “вертикалі”, того архетипового, що пізнається інтуїтивно незалежно від будь-яких нашарувань часу, що означає домінування стереотипу над індивідуальним волевиявленням, особистісни- ми рисами й прагненнями. Цей процес обходиться без консерватизму, виступаючи духом радикаль- ного оновлення. Новизною є те, що цей дух має онтологічний характер і пов’язується не з поступовим удосконаленням чогось колишнього, а з уяв- ленням абсолютної досконалості — “ідеалу”. “Ідеал” є специфічно людською формою життєдіяльності, бо передбачає спеціальне створення образу мети діяльності для її фактичного здійснення. Проаналізовано праці Ж. Дюрана, який вводить у науковий обіг понят- тя l’imaginaire — “уява”, наголошуючи на її первинності, що окреслюється міфами, архетипами, символами та сюжетами і створює внутрішній вимір об’єктів та суб’єктів світу. Окреслено основи для розгортання особливої “он- тології іманижера” як матриці колективного несвідомого — уявного образу, яким є “ідеал” керівника в публічному управлінні. Проводиться аналогія між структурою імажинера та його змістом із соціальними процесами, що розгортаються на рівні архетипів “персона” та “самість” — соціологічному вимірі людини в її взаємозв’язку з соціальними структурами, процесами, ін- ститутами, а також статусами і ролями. Обґрунтовано, що синхронічність індивідуального і колективного несві- домого складає “ідеал” керівника в публічному управлінні, який може втра- чати зв’язок із конкретним об’єктом, однак зберігати його типові риси.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

КОБЕТЯК, Андрій. "«НОВІ» АВТОКЕФАЛІЇ ТА ЇХ МІСЦЕ У СТРУКТУРІ ВСЕЛЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 44 (20 травня 2022): 161–77. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – висвітлити трансформаційні процеси древнього інституту автокефалії та його сучасне значення в церкві. Еклезіологічна обумовленість автокефального принципу системотворення Вселенської церкви витікає із самої церковної природи. «Нові» автокефальні церкви в історичному аспекті виникають значено пізніше давніх східних патріархатів. Тому важливим завданням статті є вивчення в дійсності рівності між собою всіх Помісних церков. У відношеннях між незалежними церковними адміністраціями відчувається «зверхність» давніх автокефалій над новими. Тому, увага дослідження зосереджена на самому феномені Церкви в її історичній ретроспективі, та на еклезіологічному розумінні церковного рівноправ’я. Методологічними засадами дослідження стали історичний та порівняльний методи, компаративний підхід, традиціоналізм, герменевтика, релігійна антропологія, філософський символізм, методи аналізу та синтезу. Наукова новизна полягає у висвітленні причин сучасної кризи Вселенської православної церкви. Зазначається, в першу чергу це пов’язано із геополітичним та фінансовим чинниками. Наявність древніх та «нових» автокефалій створює певну меншовартісність останніх, незважаючи на принцип церковної рівності та потужний фінансовий та людський фактор нових національних церков. Висвітлюється, що з точки зору православної еклезіології очевидно, що по самій своїй структурі, кожна церква неодмінно має бути автокефальною. Однак, на практиці низка національних церков тривалий час чекають Всеправославного визнання. Висновки. Доведено, що формування двох підходів (грецького та слов’янського) до розуміння структури системотворення Вселенського православ'я стало причиною кризи в церкві. Зазначено, що «церковні непорозуміння» стали очевидними після Великого собору на Криті та надання Томосу для Української церкви. У дослідженні встановлено, що в період Вселенських соборів розуміння автокефалії трансформувалось від природного стану до церковно-політичного явища. Доведено, що у ХІХ–ХХ ст., коли відбувся «парад автокефалій» на Балканах, питання автокефалії знову виходить на перший план загальних богословських дискусій. Ключову роль відіграв національний чинник, який вкладається в основу незалежності кожної із Помісних церков. Автокефалія стає виключно політичним нашаруванням. Однак, доведено, що еклезіологічна зумовленість автокефального принципу витікає із самої природи церкви. У статті стверджується, що у православній традиції відсутнє загальноприйняте трактування взаємозалежності принципу помісності та автокефального статусу церков. Зазначається, що подальші наукові розвідки автокефальної тематики доповнять виконане дослідження, адже становлення церкви – це процес динамічний.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Хахула, Любомир, та Василь Ільницький. "МИТЕЦЬ VS АВТОРИТАРНА ВЛАДА: ТВОРЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ РАДЯНСЬКОГО ЛЬВОВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ". Society Document Communication, № 13 (10 січня 2022): 229–56. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-229-256.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи полягає у комплексному дослідженні суспільно-політичних та творчих стратегій львівських митців-скульпторів – майстра української медальєрної пластики Любомира Терлецького та творця монументальної і станкової скульптури Валентина Борисенка – у другій половині ХХ століття. Методологічну основу роботи склали напрацювання в галузях політичної історії, культурної антропології, соціальної історії, мистецтвознавства. Пропоноване дослідження ґрунтується на методологічному принципі «case study», який дозволив застосувати системно-структурний метод до розкриття багатовимірної історії повсякдення – творчого та кар’єрного шляхів львівських скульпторів радянського періоду. Наукова новизна праці полягає в успішному застосуванні мікроісторичного підходу для демонстрації тогочасних опозиційних моделей «творчість-диктатура» та «митець-авторитарна влада», а також способів їх вираження в умовах радянського політико-ідеологічного контролю. Доведено, що львівські митці-скульптори Л. Терлецький та В. Борисенко пройшли відмінний шлях професійного та творчого зростання, й відтак своєю діяльністю виражали різні політичні й культурні горизонти. Висновки. Мистецьке середовище післявоєнного Львова формувалося через активне підпорядкування художньої творчості цілям радянського державно-партійного апарату. Впровадження стилю соціалістичного реалізму вимагало від митців пристосування до примітивних форм вираження ідеологічних постулатів СРСР/УРСР. Залишаючись домінантним напрямом мистецтва, соціалістичний реалізм змушував львівських скульпторів вибудувати індивідуальні стратегії творчості, професійного зростання, взаємовідносин із владою. Любомир Терлецький (1922–1993), будучи замолоду репресованим за активну патріотичну позицію, пройшов випробування радянськими таборами та, після реабілітації, повернувся до творчого життя. Не маючи ілюзій щодо перспектив авторитарного радянського режиму він пізнавав та популяризував тисячолітню історію України. Не лише скульптурною творчістю, але й науковою роботою митець демонстрував незломний характер та переконання про неминучість державно-політичного і культурного відродження українського народу. Автор монументальних та станкових скульптур Валентин Борисенко (1929–1990) увійшов в історію як типовий представник радянської скульптурної школи, майстер, що добре вписувався в накинуту партією «згори» догму соціалістичного мистецтва. Водночас, будучи сформованим у львівській художній традиції (вчителями В. Борисенка були вихованці краківської, празької, римської творчих шкіл), він, через звернення до княжої доби чи народних месницьких характерів XVIII ст., частково відмежовувався від радянських ідеологічних нашарувань. Обравши партійну й адміністративну кар’єру В. Борисенко неодноразово виконував пропагандистські роботи на замовлення партійно-політичних структур.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Kulyk, O. V. "КЛЮЧОВІ ОСОБЛИВОСТІ АНАМНЕЗУ ХВОРИХ ІЗ ПОСТТРАВМАТИЧНИМИ ПОСТКОМАТОЗНИМИ ТРИВАЛИМИ РОЗЛАДАМИ СВІДОМОСТІ". Вісник наукових досліджень, № 4 (29 жовтня 2018): 135–40. http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9469.

Повний текст джерела

Анотація:

Проблематика черепно-мозкового травматизму й надалі набуває як медичної, так і соціальної значущості через високі показники інвалідизації та летальності. Нагальною потребою є подальше вивчення причин, епідеміології та клінічних варіантів тяжкої черепно-мозкової травми (ЧМТ), наслідками якої є не лише неврологічні розлади, когнітивні чи психологічні дисфункції, а й тривалі розлади свідомості. Тому продовження пошуку нових можливостей ефективного лікування та виходжування хворих із тривалими розладами свідомості після тяжкої ЧМТ не втрачає своєї актуальності. Мета дослідження – проаналізувати ключові анамнестичні фактори та вивчити взаємозв’язок між причинами, клінічними варіантами тяжкої ЧМТ, глибиною коми та синдромами посткоматозного порушення свідомості. Матеріали і методи. В основу роботи покладено результати діагностики, реабілітації та відновного лікування 220-ти хворих із постткоматозними тривалими розладами свідомості після тяжкої ЧМТ. Опис клініко-неврологічної картини посткоматозного порушення свідомості у пацієнтів після тяжкої ЧМТ проводили залежно від клінічної форми її тяжкості й глибини травматичної церебральної коми, що мали різну за виразністю і подібну за семіотикою (ознаками) неврологічну симптоматику, проте на момент включення хворого в дослідження, а потім у ході реабілітаційного лікування, в основному визначали стадію відновлення посткоматозного розладу свідомості. Результати досліджень та їх обговорення. Головну увагу приділено анамнестичним даним щодо клінічної форми ЧМТ та рівня глибини травматичної коми як ключових факторів впливу на розвиток тривалих посткоматозних порушень свідомості у пацієнтів, яким і надалі застосовували методи медичної (фізичної) реабілітації. Розкрито причини травматизму, проаналізовано варіанти поєднання клінічних форм тяжкої ЧМТ у пацієнтів із посткоматозними порушеннями свідомості, досліджено залежності між ними. У дослідженні акцентується увага на тому, що у більшості травмованих хворих помірна кома (кома І) була проявом тяжкого забою головного мозку, поєднаного зі стисненням головного мозку субдуральною, епідуральною гематомою, фрагментами стисненого перелому кісток склепіння черепа. Навіть при дифузному аксональному пошкодженні (ДАП) незначно переважали пацієнти, яким діагностовано кому І. разом з тим, глибока кома, незважаючи на відмінні числові значення кількості пацієнтів, у яких її виявлено, мала аналогічну закономірність залежності від поєднаних клінічних форм тяжкої ЧМТ і тому так само часто спостерігалася саме при тяжкому забої головного мозку, поєднаному зі стисненням головного мозку вищеописаними чинниками, залишаючи на другому місці забої головного мозку з лінійними переломами кісток склепіння та основи черепа (з епідуральними нашаруваннями крові). І зовсім відмінна ситуація з термінальною (позамежовою) комою, яку діагностовано більшості пацієнтів, була проявом ізольованого ДАП і його варіантами в поєднанні зі стисненням головного мозку епідуральною гематомою та фрагментами стисненого. Висновки. Саме тяжкі забої головного мозку зі стисненням його різними окремими факторами є найчастішими органічними субстратами посткоматозного порушення свідомості, незалежно чи була діагностована кома І, чи кома ІІ, якщо її тривалість становила більше 10 діб. Ізольоване чи поєднане ДАП у більшості випадків, порівняно з іншими клінічними формами тяжкої ЧМТ, мало симптоматику коми ІІІ. І якщо додати дорожньо-транспортну пригоду (ДТП), як головну причину ДАП, то кома ІІІ, як прояв крайнього ступеня тяжкості ЧМТ, була найтиповішою для такого виду травмування, яке, у свою чергу, призвело до того, що більшість хворих, яка вийшла з коми ІІІ, все одно залишилась у вегетативному стані, незважаючи навіть на тривале інтенсивне відновне лікування та реабілітацію.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Аршинніков, Р. С. "ЕФЕКТИВНІСТЬ МЕТОДУ ПРОФЕСІЙНОЇ ГІГІЄНИ ПОРОЖНИНИ РОТА У ПАЦІЄНТІВ ІЗ РІЗНИМИ ВИДАМИ ЗУБНИХ ВІДКЛАДЕНЬ ТА КАРІЄСРЕЗИСТЕНТНІСТЮ ЕМАЛІ ЗУБІВ". Вісник наукових досліджень, № 2 (9 травня 2015). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2015.2.5591.

Повний текст джерела

Анотація:

Проведено вивчення динаміки показників стану гігієни порожнини рота у 540 пацієнтів із різними видами зубних відкладень: 180 – з м’яким зубним нальотом, 180 – з мінералізованими зубними нашаруваннями, 180 – з нальотом курця. Визначення показників індивідуального ризику утворення зубного нальоту показало достовірні зміни показників гієнічних індексів та їх порівняння між дослідною та порівнювальною групами виявило достовірну різницю значень, за винятком індексу Сільнс-Лое у пацієнтів із нальотом курця. Встановлена доцільність використання препаратів “MI PASTE PLUS”, “Кальмецін Адванс” та “Імудон” у комплексі професійної гігієни порожнини рота з метою попередження каріозного ураження твердих тканин зубів та недостатність її здійснення лише за традиційним підходом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Андрейчин, М. А. "ВИРУСНЫЕ ГЕПАТИТЫ ЭНТЕРАЛЬНЫЕ". Інфекційні хвороби, № 2 (3 вересня 2015). http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2015.2.4903.

Повний текст джерела

Анотація:

Монографія охоплює проблему вірусних гепатитів (ВГ) А та Е. Гепатит А (ГА) зберігає свою актуальність у зв’язку з убіквітарним розповсюдженням, тісною взаємодією шляхів передачі зі соціально-економічними умовами регіону, стабільним рівнем захворюваності працездатного населення. На підставі багаторічних епідеміологічних спостережень за ГА, зокрема в країнах Східної Європи, виявлені еволюція епідемічного процесу, зміни циклічності, сезонності, вікової структури, ураженості різних соціальних груп. Підвищується суттєва роль осіб, які вживають наркотики, у поширеності цієї інфекції серед дорослих. Водночас проблемі ГА в останні роки приділяють безпідставно менше уваги, ніж іншим ВГ, попри те, що інфекція розповсюджена повсюдно та її частка в загальній захворюваності на ВГ у різних регіонах світу коливається в широких межах. Варто враховувати той факт, що клінічна картина ГА може змінитися при його нашаруванні на хронічні ВГ В і С та на захворювання печінки не вірусної етіології. Почастішання випадків автоімунних гепатитів після перенесеного ГА в осіб зі схильністю до автоімунних реакцій вказує на високу актуальність цієї інформації. Так що репутація ГА як відносно доброякісної інфекції на сьогодні вже не відповідає дійсності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Михайлюк, І. А., А. А. Гудима та В. М. Михайлюк. "Динаміка показників цитолізу в умовах раннього періоду травматичної хвороби після скелетної, черепно-мозкової травми та їх поєднання". Вісник наукових досліджень, № 1 (16 червня 2015). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2015.1.4602.

Повний текст джерела

Анотація:

ДИНАМІКА ПОКАЗНИКІВ ЦИТОЛІЗУ В УМОВАХ РАННЬОГО ПЕРІОДУ ТРАВМАТИЧНОЇ ХВОРОБИ ПІСЛЯ СКЕЛЕТНОЇ, ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ ТА ЇХ ПОЄДНАННЯ - У дослідах на щурах-самцях вивчали динаміку показників цитолізу в умовах раннього періоду травматичної хвороби після скелетної, черепно-мозковоїтравми (ЧМТ) та їх поєднання. Тварин поділили на 4 групи: контрольну (6 інтактних щурів) та 3 дослідних. У першій дослідній групі моделювали скелетну травму шляхом нанесення дозованого удару по кожному стегну із досягненням закритого перелому, в другій - моделювали закриту ЧМТ середнього ступеня тяжкості, у 3 - ці травми поєднували. Через 1, 3 і 7 діб після нанесення травми в умовах тіопентало-натрієвого знеболювання тварин виводили з експерименту методом тотального кровопускання з серця. У сироватці крові визначали вміст маркерів цитолізу: активність ферментів аланін- і аспартатамінотрансфераз (АлАТ, АсАТ) уніфікованим методом для аналізатора біохімічного Humalyzer, 2000. Через 1 добу посттравматичного періоду зростає активність АлАТ при поєднаній травмі та АсАТ при всіх видах травм. У подальшому до 3 доби процес деструкції клітинних мембран поглиблюється і залишається стабільним із незначним зростанням до 7 доби. Він домінує в умовах поєднаної травми. Вагомий внесок у їх розвиток вносить ЧМТ. Найнижчий рівень активності ферментів цитолізу відмічається на тлі самої скелетної травми. Можна припустити, що нашарування в цих умовах патогенних механізмів ЧМТ здійснює значний системний вплив на організм, що вимагає попри хірургічну корекцію зони ураження вести пошук ефективних мембра- нопротекторних засобів. ДИНАМИКА ПОКАЗАТЕЛЕЙ ЦИТОЛИЗА В УСЛОВИЯХ РАННЕГО ПЕРИОДА ТРАВМАТИЧЕСКОЙ БОЛЕЗНИ ПОСЛЕ СКЕЛЕТНОЙ, ЧЕРЕПНО-МОЗГОВОЙ ТРАВМЫ И ИХ СОЧЕТАНИЕ - В опытах на крысах-самцах изучали динамику показателей цитолиза в условиях раннего периода травматической болезни после скелетной, черепно-мозговой травмы и их сочетания. Животные были разделены на 4 группы: контрольную и три опытных. В первой опытной группе моделировали скелетную травму путем нанесения дозированного удара по каждому бедру с достижением закрытого перелома, во второй - моделировали закрытую ЧМТ средней степени тяжести, в третьей - эти травмы совмещали. Через 1, 3 и 7 суток после нанесения травмы в условиях тиопентал-натриевого обезболивания животных выводили из эксперимента методом тотального кровопускания из сердца. В сыворотке крови определяли содержание маркеров цитолиза: активность ферментов аланин- и аспартатаминотрансферазы (АлАТ, АсАТ) унифицированным методом для анализатора биохимического Humalyzer, 2000. Через 1 сутки посттравматического периода возрастает активность АлАТ при сочетанной травме и АсАТ при всех видах травм. В дальнейшем до 3 суток процесс деструкции клеточных мембран углубляется и остается стабильным с незначительным ростом до 7 суток. Он доминирует в условиях сочетанной травмы. Весомый вклад в их развитие вносит ЧМТ. Самый низкий уровень активности ферментов цитолиза отмечается на фоне самой скелетной травмы. Можно предположить, что наслоения в этих условиях патогенных механизмов ЧМТ оказывает значительное системное воздействие на организм, требующий несмотря хирургическую коррекцию зоны поражения вести поиск эффективных мембранопротекторных средств. DYNAMICS OF THE CYTOLYSIS INDICES IN THE CONDITIONS OF THE EARLY PERIOD OF THE TRAUMATIC DISEASE AFTER SKELETAL, CRANIAL-CEREBRAL TRAUMA AND THEIR COMBINATION - In experiments on male rats performance dynamics cytolysis studied in terms of the early period of traumatic disease after skeletal, traumatic (TBI) brain injury and their combinations. The animals were divided into 4 groups: control (6 intractrats) and three experimental. In the first experimental group we modeled a skeletal trauma by means of striking a dosed blow with obtaining a closed fracture of the both femurs, in the second one - we modeled a closed TBI of a medium type of complexity, in the third one - these traumas were combined. After 1, 3 and 7 days after striking the trauma in the conditions of Sodium-thiopental anesthesia, the animals were taken out the experiment by the method of a total phlebotomy of the heart. In the blood serum the contents of cytolysis markers were determined: activity of the ferments Alanine- and Aspartate transaminase (ALT, AST) by the unified method for the analyzer biochemical Humalyzer, 2000. After 1 day of post-traumatic period the АLТ activity in case of combined trauma and AST in case of all types of traumas grows. In future up to the third day, the destruction process of the cell membranes deepens and remains stable with the insignificant growth up to the seventh day. It dominates in the conditions of the combined trauma. The weighty contribution in their development brings TBI. The lowest activity level of the cytolysis ferments is noticed on the background of the skeletal trauma itself. It can be supposed that the stratification in these conditions of pathogenous mechanisms of TBI makes a significant system influence on the organism that demands regardless of the surgical correction the wound zone searching the effective membrane-protective means. Ключові слова: травматична хвороба, цитоліз. Ключевые слова: травматическая болезнь, цитолиз. Key words: traumatic disease, cytolysis.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Нашарування"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями