Статті в журналах з теми "Національне світосприйняття"

В статті здійснено теоретичне осмислення національно-культурної традиції як естетичного феномена. Обгрунтувавши засадничі принципи сучасного дослідження проблеми і здійснивши всебічний аналіз, в статті систематизовано досвід вітчизняної та зарубіжної наукової думки, включаючи історичну традицію та сучасний стан щодо естетичної реконструкції такого феномена як національно-культурна традиція. Теоретичний матеріал трансформувався в дослідження особливостей естетичної інтерпретації національно-культурної традиції. Мета дослідження полягає в філософсько-теоретичному аналізі естетичних засад національно-культурної традиції, в репрезентації її своєрідності як естетичного феномена. Національна культура розглянута як цілісна система, багатогранність і різнобічність якої дозволяє глибше розуміти особливості етнічного світосприйняття та світорозуміння. Обгрунтовано, що естетичний аналіз національно-культурної традиції можливий лише в тому випадку, якщо самі естетичні категорії розглядаються в системі, тобто в єдності та взаємозв’язку. Методологічна основа дослідження побудована на міждисциплінарному інтегруванні філософських, естетичних, культурологічних, мистецтвознавчих, психологічних та історичних концепцій. Переосмислення класичної теоретичної філософсько-культурної моделі поєднано з використанням методології феноменолого-екзистенціалістської традиції, герменевтики, негативної діалектики. У роботі також використано й метод біографічного аналізу, який застосовано для дослідження проблеми крізь призму життя та творчості окремих історичних постатей. Обгрунтована парадигмальна роль етноестетичних категорій для збереження самототожності національних культур впродовж їх історичного розвитку. Показано, що національно-культурна традиція кожного народу є результат взаємодії мінливого соціального середовища та відносно незмінного психічного складу (характеру), духовного світу цього народу. Обгрунтовано, що урахування релігійних уявлень, які склалися історично, а також великої кількості пов’язаних із ними традицій, які стосуються внутрішнього світу людей, означає, визнання важливої, хоча й не фатальної ролі цих чинників у долях народів (націй).

У статті зроблено огляд різних підходів до культурно маркованих слів, запропоновано розглядати лексику писанкарства як національно марковану, виділено особливості різних груп лексики писанкарства, що відображають унікальність світосприйняття українців.

Статтю присвячено аналізу особливостей зображення антильського пейзажу у творах мартиніканського письменника Едуара Ґліссана, якого по праву вважають одним із найвидатніших представників франкомовної літератури Карибського басейну. Мета статті – розкрити провідні ідеї письменника, його бачення складного процесу формування національної свідомості на Антильських островах та провести аналіз пейзажних образів, які ілюструють специфічні риси світосприйняття автора та його філософські погляди.

У статті проаналізовано концепт «Степ», через який реалізується характеристика простору в романі Ю. Яновського «Вершники». Доведено визначальний вплив географічних і кліматичних чинників на формування національного характеру, мислення народу, його світосприйняття. Степ у національно-мовній картині світу асоціюється з безкінечністю, відкритістю, розлогістю, свободою, що впливають на формування споконвічного історичного досвіду українців. Представлено східні, центральні й південні регіони України, обмежені Чорним морем та Чумацьким Шляхом. Це Всесвіт життя народу, сувора і фантастична земля на чотирьох вітрах, яку відкрили для себе степовики в гармонії звуків, запахів, смаків, зорових образів, у відчутті невичерпності багатства рідної землі, неосяжності, п’янкості волі.

Ігор Станойоський – сучасний македонський письменник, який у своїх романах поєднує різні літературні жанри. Незважаючи на своє македонське походження, майже у всіх його творах присутні персонажі українці, за допомогою яких автор показує читачеві образ світу українців. У романі Перший університет-ський день моєї доньки Станойоський через призму образів головних героїв та міста Львова проектує образ самої України. Текст роману написаний македонською мовою і призначений для македонського читача, що дозволяє поглянути на такі поняття як національна самобутність одного народу (українців) під кутом зору світосприйняття іншого народу (македонців). Ключову роль у тексті відведено Чорнобилю – як не лише історичній, але й психологічній події, яка змінила хід історії та свідомість українців. Проектуючи образ України через чорнобильську трагедію на головну героїню як уособлення матері, можемо спостерігати пряму алюзію до образу цілої країни, її становлення на шляху до незалежності. Важливу роль у мовній картині світу українців, представленій у романі Станойоського, відіграють лексично-гра-матичні конструкції. Ці конструкції подані македонською мовою, але інколи мають у свої структурі українську семантику, внаслідок чого отримуємо своєрідний симбіоз мов, який створюється спеціально автором для глибшого сприйняття македонським реципієнтом мовної ідентичності українців. Українська картина світу подана під кутом македонського сприйняття, яке ментально і граматично відрізняється між собою. За рахунок такого аналізу ніби споріднених, але, все ж таки, різних мов, ми можемо виокремити особливу специфіку в сприйнятті національної самобутності одного народу за допомогою мовного сприйняття іншого народу, що ніби створює окрему категорію у розумінні картини світу та відкиває нові можливості для глиб-шого аналізу культурного та історичного образу нації вцілому.

Висвітлюються особливості вокальної підготовки майбутніх учителів музики у педагогічних закладах вищої освіти Китаю та України. В результаті порівняльного аналізу з’ясовано, що на зміст вокальної підготовки студентів у ЗВО Китаю впливають: художні та естетичні характеристики національного світосприйняття, своєрідність ладово-ментальної основи китайського мелосу, фонетико-утворювальна, декламаційно-артикуляційна специфіка вокально-мовленнєвої культури китайців, орієнтованість на майбутню вокально-виконавську, а не вокально-педагогічну діяльність. Вокальна підготовка учителів музики в українських педагогічних вишах базується на традиціях національної співацької культури та європейських школах вокального виконавства, має системно-структурний характер та здійснюється у науково-теоретичному, організаційно-методичному та художньо-виконавському напрямках.

У статті наголошено, що осмислення споконвічних цінностей, звернення до національної свідомості, культурної ідентичності – це шлях збереження української нації у сучасному глобалізованому світі. Показано, що важливим чинником націозбереження є наївне мистецтво. В галицькому наїві втілилися християнська віра, світосприйняття, ментальність та традиції українського народу. Проте багатогранний мистецький доробок митців-самоуків Галичини 20 ст. ще не став об’єктом дослідження мистецтвознавства. У статті висвітлено наївне мистецтво в змісті сучасної культури України як особливого виду народної художньої творчості; охарактеризовано художньо-стилістичні особливості творів народного наїву Галичини другої половини 20 – початку 21 ст.; проаналізовано життєвий шлях та творчий доробок Григорія Пізнака крізь призму наїву.

У статті досліджується взаємозв’язок між природою духовності людини та специфікою національного фольклору, який відображається у процесі професійного становлення майбутніх учителів музики. У статті зроблено спробу розкрити природу духовності, котра показана як одна із форм суспільної й особистісної свідомості. Розкрито функціональний аналіз духовності, де основною вважається її регулятивна функція. Виокремлено специфічні особливості духовної регуляції поведінки людини. Проаналізовано вияв у духовності свободи й універсальності світосприйняття, її поширеність на всі сфери життя людини, базованість на протиставленні належного (ідеального) та наявного (екзистенціального). Показано, що фактор духовності впливає на процес цілезумовлення – постановку максимальних вимог у процесі життєдіяльності. Духовність проявляється й у рефлексії – зіставленні громадської думки та переконань особистості. Розкрито провідні особливості трактувань національного фольклору в культурі, що позначається на його рецепції особистістю: 1) в основі розвитку поняття «національний фольклор» лежить філософська концепція про апріорність ідеалу без досвіду його втілення у життєдіяльність; 2) національний фольклор є чинником регулювання поведінки та точкою відліку в процесі оцінювання досвіду сприймання, відтворення та викладання того чи іншого твору майбутнім вчителем музики; 3) національний фольклор у музично-педагогічної діяльності виконує наступні функції: регулятивно-етичну або оціночну; нормативну – функцію зразка у формуванні етичних надбудов у мистецькому ідеалі; 4) функції національного фольклору можуть бути як позитивними, так і негативними; 5) розуміння національного фольклору формується під впливом наступних чинників: сукупність соціальної, спеціальної та персональної компетентності; 6) національний фольклор входить до духовного конструкту світогляду особистості.

Предметом обговорення статті є рекламний текст як носій інформації арабського світу, культурних цінностей, ментальності народу. Мета статті — ідентифікація арабських найменувань в рекламних текстах східнослов’ янських мов з позиції лінгвокультурології. У разі правильної розстановки лексичних засобів, з використанням арабізмів, текст стає переконливим, впливовим, маніпулятивним. Об’єкт дослідження — національно-культурна своєрідність арабізмів — російськомовних найменувань арабського походження, що функціюють у рекламних текстах. Результатом дослідження стало виявлення різноманітних арабізмів у рекламі, що відбиває лінгвокультурну картину світу запозичень у рекламному дискурсі. У роботі використано описовий метод, а також методи семантичного і лінгвокультурологічного аналізу. Висновок: у створенні рекламного тексту найважливіша роль належить лексиці залучення уваги, а також соціокультурному компоненту для правильного світосприйняття і світорозуміння реклами. Практичне значення: арабські найменування є складовими частинами семантичних і лінгвокульторологічних концептів, вони відіграють значну роль у рекламній картині світу носіїв східнослов’янських мов, відображають культуру та світогляд арабського світу, беруть участь у створенні впливового рекламного тексту.

Purpose. The task of this article is to study the specifics of the formation and development of anti-colonial problems in the national literature of the first half of the XIX century, embodied in the social-household comedies of Hrygoriy Kvitka-Osnovyanenko “A visitor from the capital, or the Bustle in the county town”, “Noble elections”, “Shelmenko – volost clerk”, “Clairvoyant” and “Shelmenko – batman”.Methods. The research is based on general scientific methods of analysis, synthesis, observation, selection and systematization of material. Elements of the historical and literary approach contributed to the study of the colonial policy of the imperial government in Ukraine, that impressed the formation of the artist's life views, as well as the development of social comedy as a genre in national literature. Problem-thematic, philosophical, figurative and psychoanalytic approaches were used in the study of the author's reflected anti-colonial problems in the content of social-household comediesResults. The article analyzes the special approach of G. Kvitka-Osnovyanenko to the creation of social-household comedies, which was based on the ambiguity of the artist’s worldview. The playwright's worldview is characterized by a combination of patriarchal ideas with enlightenment realism, which is addressed to christian humanism. The analysis of genre and stylistic features of dramatic works, the worldview of the author, helped to clarify the ideological and problematic content of comedies. It is proved that the traditions of classicist satire (Moliere and Nicolas Boileau) and the principles of artistic generalization of symbolic images were used by the author to show the formation of the Ukrainian elite, which, formed under the influence of the empire colonial policy of the time of Catherine II, turned into a new social class, called the “new nobles”. Realism in a satirical image has become a unifying element of the artist's social-household comedies. The bilingual play presented the author's appeal to his compatriots to understand Moscow's colonial influence to their lives for the sake of future fixes their own “lost national consciousness” and sharpening their focus on destructive colonial means.Conclusions. A systematic analysis of Hryhoriy Kvitka-Osnovyanenko’s social-household comedies made it possible to detect both individual and authorial views to the colonization of Ukraine (loss of human dignity by new nobles, their corruption, meanness and superstition) and trends in the development of anti-colonial ideas in the national drama (connection of romanticism with enlightenment and humanistic ideas of Moliere, Nicolas Boileau, J.-J. Rousseau) of the first half of the XIX century.Key words: colonial system, enlightenment, humanism, bilingualism, anecdote, new nobles. Мета. Метою розвідки є дослідження специфіки формування та розвитку антиколоніальних проблем у національній літе-ратурі у першій половині ХІХ століття, втілених у соціально-побутових комедіях Григорія Квітки-Основ’яненка «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», «Дворянские выборы», «Шельменко – волостной писарь», «Ясновидящая» та «Шельменко – денщик».Методи. Дослідження ґрунтується на загальнонаукових методах аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу. Елементи історико-літературного підходу сприяли дослідженню колоніальної політики імперського уряду в Украї-ні, що спричинила вплив на формування життєвих поглядів митця, а також особливості розвитку соціально-побутової комедії як жанру в національній літературі. Проблемно-тематичний, філософський та психоаналітичний підходи були використані у дослідженні відображених автором антиколоніальних проблем у змісті соціально-побутових комедій.Результати. У статті проаналізовано особистий підхід Г. Квітки-Основ’яненка до творення соціально-побутових комедій, що ґрунтувався на неоднозначності світосприйняття митця. Світогляд драматурга характеризується поєднанням патріархаль-них ідей із просвітницьким реалізмом, зверненим до християнського гуманізму. Аналіз жанрових і стильових особливостей драматичних творів, світосприйняття автора, сприяли з’ясуванню ідейно-проблемного змісту комедій. Доведено, що традиції класицистичної сатири (Мольєра та Нікола Буало) та принципи художнього узагальнення символічних образів були застосо-вані автором задля художнього зображення української еліти, котра, формуючись під впливом колоніальної політики імперії часів Катерини ІІ, перетворилася на новий суспільний клас, що отримав назву «нові дворяни». Сатиричне зображення реа-лістичних картин життя стало об’єднуючим елементом соціально-побутових комедій митця. Двомовність п’єс презентувала звернення автора до своїх співвітчизників з метою осмислення наслідків московського колоніального впливу на їхнє життя. Автор прагнув пробудити у «нових дворян» бажання корегувати власну «втрачену національну свідомость» через загострення їхньої уваги на руйнівних колонізаторських засобах.Висновки. Системний аналіз соціально-побутових комедій Григорія Квітки-Основ’яненка надав змогу виявити як індиві-дуально-авторські погляди на колонізацію України (втрата людської гідності новими дворянами, їхня розбещеність, підлість і забобонність), так і тенденції розвитку антиколоніальних ідей у національній драматургії (зв’язок романтизму із просвітни-цтвом та гуманістичними ідеями Мольєра, Ніколя Буало, Ж.-Ж. Руссо) першої половини ХІХ століття, що засвідчили процес розбудови антиколоніального спротиву по всій території тодішньої України.Ключові слова: колоніальна система, просвітництво, гуманізм, двомовність, анекдот, нові дворяни.

У статті розглядаються міжнародні кінофестивалі, які мають значний соціально-економічний потенціал і є потужною складовою культурно-мистецького життя. Показано, що прикметою нинішніх міжнародних кінофестивалів є поновлення тенденції гострого критичного погляду на світ, а також посилення авторського начала, що відображає життєвий досвід, характер світосприйняття та світовідтворення режисера-постановника – творця власної кіномоделі. Обґрунтовано спроможність ведення міжкультурного діалогу засобами авторського кіно. Визначається місце українських авторських фільмів у міжнародному фестивальному просторі. Простежується процес входження вітчизняного авторського кінематографа в міжнародний фестивальний простір з метою розповсюдження інформації про системні зміни в законодавстві щодо підтримки кіноіндустрії; маніфестації специфічної художньо-естетичної та морально-етичної спрямованості українського кіномистецтва; демонстрації рівня професійної підготовки кінематографістів; представлення фільмової продукції представникам міжнародної дистриб’юції; на­лагодження кроскультурних зв’язків; зміцнення кінематографічного іміджу України. Встановлено, що нагородження українських кіномитців призами престижних міжнародних кінофестивалів свідчить про спроможність вітчизняних майстрів, утверджуючи національні пріоритети та висвітлюючи значимі загальнолюдські проблеми, спілкуватись із міжнародною спільнотою зрозумілою кінематографічною мовою. Доведено, що успіх українських фільмів на міжнародних кінофорумах демонструє затребуваність вітчизняного авторського кіно в сучасному культурному просторі, поступове формування брендів «українське кіно», «українське авторське кіно», створення в потенційних партнерів упізнаваного позитивного образу України. Доведено, що значний успіх Фестивалів українського кіно в різних країнах світу свідчить про те, що вітчизняні авторські фільми виступають потужним каналом комунікації, складником культурної дипломатії, дієвим інструментом культурної політики України, сприяючи творенню її іміджу як кінематографічної країни та інтеграції у світовий культурний простір.

У статті висвітлюються теоретичні аспекти формування моральності у сучасної молоді засобами сім’ї. Встановлено, що стансучасного суспільства відображається у цінностях та установках молоді, ародина і моральні цінності є найвищими життєвими орієнтирами у життіпідростаючого покоління. Визначено шляхи подолання проблем у подружньому житті, що сприяє формуванню особистості молодої людини.Обгрунтовано, що навчання і виховання мають вагоме значення для психічного розвитку дитини. Існує і зворотній зв’язок – просування в розвиткові має позитивний вплив на навчання і виховання. Біологічна програма розвитку мозку реалізується завжди в конкретному оточуючому середовищі, яке може сприяти чи заважати його розвитку.В історії завжди було загостреним, проте не завжди усвідомлювалося, питання зв’язку прогресу духовної культури особистості із соціальним розвитком. Історія національної самобутньої української культури віддзеркалює надзвичайну драматичність історичного буття українського народу.Cпираючись на основні положення науковців, ми дійшли висновку, що цінності сімейного життя – це головна складова становленняособистості сучасної молодої людини. Сьогодні, коли цінності сімейного життя, моральні норми сучасної сім’ї мають значний вплив на формування сучасних молодих людей, особливо гостро стоїть питання пропагандиспоконвічних духовно-моральних якостей як противаги насильству та вседозволеності.Результати дослідження дали змогу стверджувати, що сім’я є основоюрозбудови сучасного морально здорового громадянського суспільства. А майбутнє інституту сім’ї значною мірою залежить від системи загальнолюдських та сімейних цінностей. Тому важливо формувати умолодих людей правильне світосприйняття та життєві сімейні установки, орієнтовані на формування моральності.

Стаття присвячена висвітленню ролі сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників. Автори констатують, що кожна сім'я має свої сімейні традиції. Автори розглядають такі чинники, які впливають на формування сімейних традицій: матеріальне та економічне забезпечення, соціальний статус та рівень освіти батьків, місце проживання (місто, село), звичаї та традиції в сім’ї, кількість членів сім’ї, ставлення до дітей тощо. Громадянська культура старшокласника в сучасних умовах розглядається як його готовність та здатність громадянина до активної участі в діяльності суспільства та держави на основі глибокого усвідомлення своїх прав та обов'язків. Запорукою національного відродження України є відновлення духовного багатства, збереження досвіду попередніх поколінь. І, навпаки, кожен незаповнений розрив у системі передачі етнокультурної інформації від одного покоління до іншого продовжуватиме вести до духовного зубожіння етносу, гальмуватиме розвиток патріотичних почуттів. У цьому практичний інтерес до вивчення та примноження українських народних звичаїв та сімейних традицій. Увага приділяється таким звичаям, як розумовий світогляд, втілений в рухах і діях, світосприйняття та відносини між індивідами. Зазначається необхідність проведення найважливіших державних свят у сімейних традиціях для формування громадянської культури старшокласників. Автори звертають увагу на те, що навчально-виховний процес у сім’ї організований педагогічно грамотно, якщо для всієї родини є важливими державні свята, події, історичні дати, а також сімейні традиції. Виокремлено такі напрями впливу сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників: інформаційний, емоційний, діяльнісний. Вплив сімейних традицій на формування громадянської культури старшокласників реалізується через них: інформаційний (оволодіння певними знаннями, ідеями, переконаннями щодо соціальних та громадянських цінностей); емоційний (позитивний чи негативний емоційний досвід, уточнення таких понять, як добро, зло, добродушність, грубість тощо); діяльнісний (залучення дітей до спільної суспільно корисної діяльності, надання їм можливості висловити власну громадянську позицію). Основними засобами впливу сім’ї на формування громадянської культури старшокласників є: особистий приклад, батьківський авторитет, духовний і моральний клімат сім’ї, виховні традиції, праця, сімейні звичаї, свята, національна символіка тощо.

У статті розглядаються пісенна культура у світосприйнятті І. Огієнка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного та Т. Гарді, витоки народного фольклору, культурні цінності закладені в звичаях та обрядах. Пісенна творчість охоплює життя як окремої людини, так і всієї нації у всіх проявах від давніх часів до сьогодення. Саме пісенну творчість поціновував та досліджував й І. Огієнко, називаючи наші пісні тихим раєм, привабливими ча-рами, солодкими та чарівними. Фольклорні мотиви зустрічаються у творі «Дві московки» І. Нечуя-Левицького. Дуже влучно І. Нечуй-Левицький поєднує українську народну пісню з красою природи. Письменник не просто створює пейзажне тло, а передає своє сприйняття при-роди. І. Нечуй-Левицький влучно та ретельно описує передвесільні обряди, супро-воджуючи їх жалібними піснями. Поціновувачем української народної пісенної творчості був і Панас Мирний. У творі «Повія» автор прикрашаючи усіма барвами зображує нам спів колядки, доносить до нас спів божественної великодньої пісні. Багатством пісенної творчості виділялось не лише українське письменство, а й англійське. Розглянемо, принаймні, творчість Томаса Гарді, а саме його ро-ман «Під деревом зеленим». Зовсім іншим постає з пісень образ парубка Діка Деві з твору «Під деревом зеленим» Томаса Гарді. Автор нас знайомить з персо-нажем ще на самому початку твору та, за допомогою пісні, показує його веселу вдачу, бадьорість та молодість. За допомогою пісні та манери співу автор описує риси характеру містера Шайнера, а саме гординю неналежне почуття власної вищості, кращості; невідповідної самооцінки, пихи, бундючності. Письменник навіть звертається до народної демонології поєднуючи з фольклорним матеріа-лом на сторінках свого художнього твору. Аналізуючи світогляд І. Огієнка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного та Т. Гарді, ми побачили, що автори глибоко занурюються в національні культурні тра-диції. У творах виразно виявляється взаємодія між авторською прозою та фольклор-ним матеріалом через майстерну реалізацію митців народнопісенних традицій, від-чувається тривала взаємодія авторів з фольклором та сільськими традиціями.

Входження України до європейського правового простору вимагає від вітчизняних науковців і практиків переосмислити та по-новому поглянути на вже давно усталені правові інститути, одним із яких є суд. Головна проблема, що порушена у цьому дослідженні, пов’язана з назрілою філософсько-правовою суперечністю між положеннями Конституції України, які встановлюють, що правосуддя в державі здійснюється виключно судами, а делегування функцій судів або привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються, та положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) і практикою Європейського суду з прав людини, у якій втілено цю норму. Суть означеної проблематики полягає у тому, що для вітчизняної правової думки досить сталим (непорушним) є сприйняття того, що суд – це державний орган, правове положення якого визначається межами судової системи, а більшість науковців обстоюють позицію, що суд – це орган державної влади; носієм судової влади як різновиду державної влади є тільки державні суди, визначені Конституцією та законами України, тому жодні інші органи не можуть наділятися функціями зі здійснення судової влади. Інакше розуміє суд західноєвропейська правова доктрин, яка вбачає, що цей правовий інститут може набувати різних організаційних форм, зокрема й позадержавних. Мета та завдання статті полягають у розкритті сутності соціально-правового феномена суду, виявленні його основних ознак та проявів на різних етапах розвитку людства, а також у проведенні всебічного наукового аналізу цього правового інституту. Для досягнення цієї мети необхідно: розкрити етимологію слова “суд” та здійснити філософський, антропологічний та історичний аналіз цього соціального явища; з’ясувати сучасні концепти взаємодії між державою та судом; встановити співвідношення, взаємовплив та залучення міжнародного суду до національної правової системи. У статті обґрунтовується, що суд – це явище, в основі якого лежить природна здатність людини до сприйняття, аналізу та критичної оцінки інформації через призму її соціального світосприйняття. Виникнення суду як окремої форми людських відносин пов’язано з ранніми стадіями не тільки людської цивілізації, а й самого розвитку людини як істоти соціальної. З’ясовано, що цей процес припав на період докласового, родоплемінного устрою, коли основні економічні інститути (власність та засоби виробництва) перебували у зародковому стані. Обґрунтовується, що феномен суду має соціокультурну основу, яка в умовах боротьби “кожного проти кожного” вплинула на консолідацію людей та формування тісних соціальних зв’язків, а з часом і тісних союзів публічної влади. Суд як інститут суспільної організації та взаємодії людей є докласовим, а право на судовий захист стало одним із первісних та природних прав людини “цивілізованої”. Пропонується розмежовувати “суд” як окремий соціальний інститут та “суд” як інститут публічної влади. Саме зі зміцненням держави на основі єдиновладдя державний суд почав перебирати, а згодом практично повністю привласнив функції та роль суду як соціального інституту. Проте в усі історичні епохи ці дві формації суду існували й існують паралельно, впливаючи одна на одну, а часто і зливаючись воєдино. Як унікальний соціальний феномен, суд існує й розвивається за правилами та законами соціального розвитку людей, іноді навіть незалежно та у розріз із позитивним правом держави. Нині суд зберігає та відіграє визначальну роль в існуванні окремих суспільств, держав, побудові новітнього глобального світопорядку. Водночас реалії вказують на те, що суспільства розпадаються, а держави руйнуються, якщо вони втратили чи не зуміли організувати соціально-правові основи справедливого суду. Саме суд, будучи унікальним соціально-правовим феноменом, є першоосновою предмета судового права як самостійної галузі права, що відроджується на тлі сучасних реформаційних перетворень правової системи України.

Сучасний стан вищої інженерної освіти в Україні та вимоги. ХХІ сторіччя, як відчуває людство, несе глобальні проблеми, пов’язані, перш за все, з енергетичною та продовольчою кризами, які стрімко наближаються, з вичерпанням запасів корисних копалин, порушенням навколишнього середовища, землетрусами, нетиповими хворобами, суттєвими радіоактивними забрудненнями і таке інше. Необхідність вивчення цих проблем та їх наслідків не підлягає сумніву. Це можливо тільки значно підвищивши рівень, якість освіти, яка відіграє основну, суттєву роль в пізнанні та оволодінні істинною картиною світу, методами її використання та адаптації до її швидкозмінних процесів. Цивілізований світ розуміє, що акцент у ХХІ сторіччі необхідно робити на підготовку людини з більш розвиненим ментальним тілом, здібностями мислення, яка жила б у порозумінні з суспільством, природою та їх інформаційними проявами. Саме фундаментальні кафедри технічних університетів повинні формувати у студентів системне, структуроване, логічне світосприйняття та здійснювати фундаментальну підготовку, закладати базис майбутнього інженера на основі математичних, природничо-наукових та загальноінженерних дисциплін. Сучасні педагогічні дослідження показують [8], що на сучасному етапі розвитку вищої освіти на перше місце виступають саме загальнотеоретичні, фундаментальні та міждисциплінарні знання, а не технологічні, утилітарні знання та практичні вміння , як це має місце останніми роками. Без фундаментальної освіти, без оволодіння системним знанням та без формування цілісної природничо-наукової та інформаційної картини світу підготовка сучасного, здатного до навчання протягом всього життя фахівця, як наголошено у національній доктрині розвитку освіти в Україні, неможлива. Не є панацеєю від усіх негараздів і проблем вищої інженерної освіти в Україні пріоритетні інформатизація та комп’ютерізація. За словами відомого фахівця механіки твердого деформівного тіла В. І. Феодосьєва [7], електронні обчислювальні машини та інформаційні технології, звільняючи та спрощуючи життя інженера у плані чисельних розрахунків, не звільняють його від необхідності знання механіки [1; 2], математики та, особливо, від творчого мислення [3; 4]. Сьогодні важливим показником якісної освіти стає мобільність знань, якої може набути лише якісно освічена людина, з надійною фундаментальною базою, здатна адаптуватися та гнучко реагувати на швидкозмінні процеси, машини та технології. Тенденція «миттєвого прагматизму» [5; 6; 8],орієнтація на вузьких професіоналів, характерна для минулого сторіччя, поступово зникає з виробничої сфери. Виробництву ХХІ століття, у тому числі і агропромисловому, потрібен спеціаліст, здатний гнучко перебудовувати напрям та зміст своєї діяльності у зв’язку зі зміною життєвих орієнтирів та вимог ринку. Досягнення професійної мобільності є однією з найважливіших задач Болонського процесу [8], розв’язання якої можливе лише за умови фундаменталізації вищої освіти. Вузькопрофесійна підготовка, отримання знань на все життя, поступово замінюються освітою впродовж усього життя. Таки реалії, реальні вимоги часу та ринкової економіки.Деякі заходи по підвищенню якості вищої аграрної освіти. Сучасна парадигма системи вищої освіти за ЮНЕСКО полягає коротко у тому, що треба вчитися, вчитися і ще раз вчитися «щоб бути, щоб існувати». У протилежному випадку людство загине, як написано на піраміді Хеопса «від невміння користуватися природою, від незнання дійсної картини світу». Як відгук на виклик та вимоги часу, у Дніпропетровському державному аграрному університеті прийнята стратегія перспективного розвитку університету на 2011-2015 р.р., в основі якої лежить концепція 4-Я, а саме: якість освіти → якість виробництва → якість продуктів харчування → якість життя. Весь цей ланцюг має прямий і зворотній зв’язок та відповідає національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, згідно з якою розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращення людського життя, ствердження національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Основна мета прийнятої концепції спрямована на підготовку якісних фахівців для АПК, для виробництва якісної сільськогосподарської продукції, її переробки та виготовлення якісних і безпечних продуктів харчування. Наприкінці 2010 року у стінах ДДАУ відбулося відкриття центру природного землеробства, головною метою якого є створення інноваційної системи виробництва, переробки , культури споживання сільськогосподарської продукції та створення інноваційної природної системи співіснування людини і довкілля. Не є секретом, що сучасний процес вирощування сільськогосподарської продукції з об’єктивних та суб’єктивних причин давно відійшов від природного, про що свідчать зміни смаку, запаху та якості продукції, що вирощується на землі, іноді багатою на нітрати та шкідливі хімічні елементи, яка, як відомо не є корисною для споживання людини. Глобальним завданням АПК України є перехід на товарне виробництво якісної продукції, яке треба починати з підготовки фахівців. ДДАУ здатний забезпечити повний цикл цієї важливої роботи, бо має необхідну структурну, наукову та кадрову бази. Природне землеробство покращуватиме родючість землі, позбавить від ерозії, позитивно впливатиме на її урожайність. Звичайно, тут теж є свої проблеми і труднощі, які потребують вирішення. Покращивши якість освіти, втіливши наведені концепції в реальність, матимемо якісне виробництво, якісні продукти, якісну державу, якісну Україну та, головне, здорових її мешканців. Якісна Україна – це справа усіх її мешканців, і починається ця справа саме з якісної освіти. Для забезпечення якісної інженерної освіти, вважаємо, необхідно: підвищити рівень шкільної підготовки, особливо з природничих дисциплін; не знижувати фундаментальності вищої освіти; приділяти більше уваги самостійній роботі студентів; втілювати у навчальний процес дієвий контроль; використовувати ринкові важелі управління навчальним процесом; приділяти більше уваги заохоченню (мотивації) студентів до навчання та стимулюванню викладачів до ефективної, результативної роботи; створити необхідну, сучасну матеріально-технічну базу та фінансувати систему освіти на належному рівні. Переймаючись питанням покращення якості освіти та підготовки інженерних кадрів для агропромислового виробництва, на кафедрі теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету за потребою часу у складі авторського колективу С. В. Кагадія, А. Г. Дем’яненка та В. О. Гурідової підготовлено та надруковано навчальний посібник «Основи механіки матеріалів і конструкцій» для інженерно-технологічних спеціальностей АПК, який рекомендовано Міністерством аграрної політики України як навчальний посібник під час підготовки фахівців ОКР «бакалавр» напряму 6.100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» у вищих навчальних закладах II–IV рівнів акредитації (лист № 18-28-13/1077 від 18.08.2010 р.). З урахуванням переходу навчального процесу в Україні на кредитно-модульну систему (КМС), суттєвим зменшенням аудиторних годин на вивчення цієї важливої для інженера-механіка дисципліни після приєднання України до Болонського процесу у навчальному посібнику приділено більше уваги фаховим питанням, а саме розрахункам елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість, які використовуються у машинах та знаряддях агропромислового виробництва [5; 6]. Теоретичний матеріал кожного розділу проілюстровано прикладами із галузі сільськогосподарського виробництва. У зв’язку із скороченням кількості аудиторних годин на вивчення предмету та винесенням великої кількості матеріалу на самостійне вивчення студентами, для кращого розуміння та засвоєння в посібнику наведено багато фахових прикладів з відповідними розрахунками та поясненнями. Маючи на увазі, що більша частина землеробської техніки працює на ріллі та знаходиться у стані вібрації під дією динамічних, знакозмінних навантажень та напружень, велика увага у посібнику приділена розрахункам елементів та деталей під дією динамічних навантажень та питанням їх втомної міцності. По кожному розділу наведені запитання для самоконтролю отриманих знань, навичок та тестові завдання. У навчальному посібнику узагальнено багаторічний досвід викладання теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій, будівельної механіки, накопичений кафедрою теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету. Сподіваємося що навчальний посібник буде корисним для студентів, а його автори зробили свій посильний внесок у справу підвищення рівня та якості підготовки майбутніх фахівців землеробської механіки та в цілому агропромислового комплексу України.В умовах ХХІ інформаційного та нанотехнологічного сторіччя , сторіччя інформаційного буму, перенасиченості новою інформацією не вдається традиційними репродуктивними методами навчання охопити, довести всю інформацію до майбутніх фахівців. У зв’язку з цим при переході на КМС організації навчального процесу у вищій школі, у тому числі і аграрній, біля 50% передбачених програмою навчання питань з технічних дисциплін винесено на самостійне опрацювання студентами. При цьому значно скорочена кількість аудиторних годин, відведених на вивчення технічних дисциплін професійного спрямування, природничо-наукових дисциплін, які закладають основи, формують базу професійних знань майбутніх фахівців народного господарства. А тому, у тій ситуації, яку зараз маємо у вищій інженерно-технологічній освіті в Україні, у тому числі і аграрній, сьогодні варто використовувати інформацційно-комунікаційні технології (ІКТ) при організації навчального процесу. Виникають питання іншого плану – коли, як, скільки, щоб ефективно та оптимально, хто сьогодні використовуватиме, чи є готові педагогічні кадри, які не завжди встигають за розвитком ІКТ і таке інше. Відомо, що інформатизація та комп’ютеризація призначені слугувати підвищенню ефективності, результативності навчання, створенню нових машин та сучасних технологій, а в цілому спрямовані на підвищення якості навчання, якості підготовки майбутніх фахівців агропромислового виробництва та народного господарства в цілому. Особливо це питання актуальне для галузі сільськогосподарського машинобудування, наприклад, тракторного виробництва південного машинобудівного заводу імені О. М. Макарова, де сьогодні на порядку денному стоїть питання створення нових зразків тракторної техніки, які відповідатимуть європейським вимогам по технічному рівню, безпеці та екології навколишнього середовища. Цю проблему здатні розв’язувати нова генерація фахівців землеробської механіки, які володіють знаннями та навичками комп’ю­терного проектування з використанням інформаційних та комп’ютерних технологій. Починаючи з 2011 року викладачами кафедри, які мають вищу освіту класичного університету за спеціальністю «Механіка» та володіють комп’ютерними та інформаційними технологіями, на факультеті механізації сільського господарства за напрямом підготовки «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» викладають варіативну дисципліну «Основи комп’ютерних розрахунків в інженерній механіці». Метою викладання дисципліни є формування у майбутніх фахівців знань та навичок у галузі виконання комп’ютерних розрахунків в задачах інженерної механіки елементів конструкцій та деталей машин сільськогосподарського призначення. За час вивчення дисципліни студенти повинні оволодіти основними методами комп’ютерних розрахунків елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість. Звичайно, тут необхідно привернути увагу до складу, контингенту студентів аграрних навчальних закладів, які у своїй більшості із сільської місцевості, де, чого гріха таїти, і шкільна підготовка не завжди на вищому рівні, особливо з природничих наук, фізики, математики та і інформатики. Зрозуміло, що і технічні дисципліни на лаві студентів їм опановувати значно складніше. Застосовуючи ІКТ, потрібно не забувати , що тільки одними засобами ІКТ проблему якісної підготовки майбутніх фахівців, інженерів, у тому числі і агропромислового виробництва не розв’язати. Базисом є фундаментальна підготовка з математики, фізики, матеріалознавства,теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій та інших інженерних наук, а усе інше є надбудовою над фундаментом інженера. А тому, реформуючи систему вищої інженерної освіти, приєднавшись до створення Європейського простору вищої освіти, не треба втрачати кращих здобутків національної системи вищої інженерної освіти, і в першу чергу – її фундаментальності. Розробляючи заходи по реформуванню, реформуючи освіту, необхідно ґрунтовно розуміти, наскільки це конче необхідно і що в результаті матимемо. Бо дуже часто сподіваємося на краще, а в результаті маємо ще гірше, ніж маємо. Такі реформи краще не здійснювати, залишити галузь у спокої.

Мета дослідження – виявити роль символів і дослідити особливості перекладу оповідання В. Набокова «Різдво» на матеріалі англомовної та російськомовної версій оповідання. Порівняльний аналіз техніки перекладу Набокова, представленої англомовною та російськомовною текстовими версіями, виявляє особливості стратегії та технік перекладу Набокова як перекладача своїх оповідань. У той же час, досліджуючи техніку перекладу, використану Набоковим при створенні російськомовної версії оповідання «Різдво», ми можемо виявити глибокий філософський підтекст твору. Новинку дослідження зумовлює недостатнє вивчення автоперекладних прозаїчних текстів Набокова, представлених у порівняльному аспек-ті. Актуальність роботи обумовлена інтересом сучасних учених до літературної техніки перекладу художніх творів, тісними міжкультурними таAlena Hulevich мiжлiтературними контактами, а також появою нових підходів у сфері теорії літературного перекладу. Практичне значення дослідження полягає у тому, що техніка перекладу Набокова демонструє високий рівень художньої та перекладацької майстерності Набокова. Техніки, застосовані Набоковим при перекладі оповідань, входять у програму курсу «Художній переклад», який займає важливе місце в учбовому плані підготовки спецiалiстiв-перекладачів у вищих навчальних закладах. Оповідання Набокова «Різдво» надзвичайно символічне, тому передати при перекладі усю глибину підтексту є досить складним завданням. Літературна геніальність та художня майстерність Набокова виявилася у тому, що він зумів створити російськомовну версію оповідання, яка є семантичним i контекстуальним еквівалентом оригінальної англомовної версії. Набокову вдалося передати найменші семантичні нюанси та відтворити у перекладі інтонацію оригінальної версії завдяки тому, що він враховував особливості національного менталітету i культурного фону читача тієї мови, на яку здійснювався переклад. Набоков також зумів створити необхідне візуаль-не зображення у свідомості реципієнта перекладної версії оповідання. Набоков-перекладач застосував механізм культурної адаптації національних особливостей світосприйняття читача приймаючої культури, що забезпечило успіх оповідання. Набоков застосовував описові й пояснювальні техніки перекладу. Незважаючи на те, що оригінально версією розповіді є англомовна, коментарі та необхідні короткі текстові доповнення представлені саме в ній. Це пояснюється тим, що, оскільки дія оповідання відбувається в Росії, Набоков намагався зробити російську реальність ближче до американського читача. Можна припустити, що Набоков хотів дати західному читачеві можливість відчути національно-обумовлені особливості життя в Росії кінця XVIII в.