Статті в журналах: "Національна особливість"

1

Zaria, Svitlana. "АУДІОВІЗУАЛЬНІ РЕКЛАМНІ ТВОРИ З НАЦІОНАЛЬНОЮ ТЕМАТИКОЮ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ". ART-platFORM 1, № 1 (14 травня 2020): 351. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.351-365.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються особливості сучасного творчого виробництва таких телевізійних проектів, як аудіовізуальні рекламні твори, що характеризуються використанням українських національних мотивів і позиціонуються рекламними кампаніями як культурний феномен сучасної України. Метою дослідження є простежити сучасну тенденцію використання патріотичного історичного образу, національних традицій і минулого українського народу в україномовній рекламі як ефективного засобу масової комунікації у вітчизняному відеовиробництві, виявити специфіку української національно-культурної складової у рекламі та виділити характерні риси відеоряду аудіовізуальних рекламних творів, де лейтмотивом сюжету є український національний колорит. Сучасні українські торгові марки звертаються до теми національних традицій у культурі та мистецтві, використовуючи їх в аудіовізуальних творах. Кожна країна має свій рекламний стиль, що зумовлено особливостями національної свідомості, історією національних традицій. Менталітет нації та умови, у яких вона побутує, – це основна ознака рекламних повідомлень тієї країни, в якій вони транслюються. Географічна особливість сприйняття та технічні можливості накладають свій стиль на будь-яку рекламну кампанію. Рекламні відеоролики, у яких відображено народні традиції й асоціативні історичні образи, є потужним чинником формування позитивного іміджу як українського виробника, так і українського суспільства у світі. Телевізійна реклама, безумовно, є потужним суспільним і культурним механізмом впливу на масову аудиторію. Як культурологічний феномен вона відіграє важливу роль для збереження національної культури та традицій, закріплення та відродження національної самосвідомості суспільства як в окремих своїх проявах, так і в цілісному розумінні цього питання. Ця розвідка базується на ретельному системному аналізі численних прикладів національної рекламної відеопродукції з погляду ефективності її впливу на вітчизняну аудиторію. Ключові слова: реклама, рекламний відеоролик, аудіовізуальний рекламний твір, національна культура, національні традиції, патріотизм.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Semerhei, N. V. "Релігійно-церковний вимір українського національно-культурного відродження 1917–1921 років: концептуалізація наративу сучасної історіографії". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 7 (17 серпня 2018): 63–69. http://dx.doi.org/10.15421/171895.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто стан сучасних історичних досліджень із теми українського церковно-релігійного життя у 1917–1921 роках. З’ясовано, що вчені-історики дійшли висновку, що релігійні мотивації українського національно-культурного відродження, які сформувалися в другій половині ХІХ століття, були вагомим складником національно-демократичної революції початку ХХ століття, а необхідність вирішення питання «національної церкви» обумовила інтерес усіх державних утворень того часу (Українська Центральна Рада, Українська Держава Павла Скоропадського, Директорія УНР) до процесів інституціювання церковно-релігійних організацій.Встановлено, що особливість історіографічного дискурсу порушеної теми полягає в її антологічності та синтетичності, масштабності та методологічності. На основі аналізу тематичного доробку вчених-істориків, виокремлено три групи досліджень, у яких запропоновано розв’язання тих чи тих питань релігійно-церковного виміру українського національно-культурного відродження 1917–1921 років. Перша група об’єднує наукові студії, у яких синтетично розглянуто зміст української церковно-релігійної історії 1917–1921 років. Це праці таких учених, як В. Ульяновський, Б. Андрусишин, В. Ганзуленко, М. Горяч, Б. Гудзяк, О. Турій, А. Колодний, О. Ігнатуша та інші. У другій групі об’єднано наукові праці, що присвячені висвітленню тогочасних державно-церковних відносин (Л. Бабенко, В. Єленський, А. Киридон, В. Пащенко, О. Саган, Л. Филипович, П. Яроцький та інші). Третю групу становлять персоналістичні дослідження, у яких вчені проаналізували внесок тогочасних релігійних діячів у побудову національної церкви, духовне та релігійне відродження України.Особливу увагу звернено на аналіз істориками впливу церковно-релігійного чинника на тогочасні суспільно-політичні процеси національно-демократичної революції. З’ясовано, що в сучасному історіографічному наративі висновується думка про те, що представлення церковно-релігійного питання в порядку денному українських державотворчих процесів 1917–1921 років відіграло вагому роль у розвитку концепту «національна церква» та духовно-культурному збагаченні української національної ідентичності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Orłowska, Beata A. "Російська меншина в Україні: сучасні виклики". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 42 (23 лютого 2021): 180–88. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.180-188.

Повний текст джерела

Анотація:

Дана робота є спробою представити проблеми, з якими стикається російська меншина, що проживає в Україні, з польської точки зору. Присутність національних меншин у різних країнах світу є непоодиноким явищем. Однак розгляд проблем, з якими вони стикаються, демонструє неоднозначність їх становища. Закони Європейського Союзу та інші міжнародні й національні нормативні акти, з одного боку, підкреслюють турботу про меншини та їх права. З іншого боку, можна спостерігати багато проблем, які меншинам потрібно вирішувати залежно від багатьох різних факторів. Це важливий елемент культурної безпеки представників окремих меншин, а також культурної безпеки більшості. Основним питанням, яке обговорюється в статті, є поточні виклики, з якими стикається найбільша національна меншина в Україні. Наукова новизна статті передбачає розгляд проблеми російської меншини в Україні з польської точки зору. Автор намагається представити як історичний контекст, так і детермінанти ідентичності, пов’язані її з мовою чи релігією. Контекст Криму також став важливим аспектом, який є вирішальним для сприйняття російської меншини в Україні. Представлені контексти – це сучасні виклики, які стоять перед російською меншиною в Україні, в умовах боротьби за культурну безпеку держави перебування. Особливість цієї статті полягає у аналізі статистичних даних, підходів та думок щодо росіян, які проживають в Україні, саме з точки зору Польщі, як їхнього сусіда. Автор проводить думку, що конкретна ситуація, що склалася в Україні, демонструє, що національна ідентичність України не може ґрунтуватися лише на етнічному контексті. Українську ідентичність потрібно розглядати з більш широкої точки зору, заглиблюючись у територіальні та цивільні критерії. Саме вони визначають і визначатимуть «Я» України. Чисельність російської меншини в Україні все ще впливає на її ідентичність. Тому її потрібно спостерігати та досліджувати, щоб зрозуміти та краще сформувати відносини між більшістю та меншістю.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Чумак, Тетяна. "ДУХОВНІСТЬ ТА ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИБІР У ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 2-3 (9 квітня 2021): 356–61. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.02.04.2021.073.

Повний текст джерела

Анотація:

Леся Українка – письменниця широкого творчого діапазону. За своє коротке життя залишила нащадкам великий літературний доробок – полум'яну поезію, філософську драматургію, талановиту прозу, оригінальні публіцистичні та критичні статті, переклади. Вона бачила світ у образному сприйнятті: воно було у Лесі настільки всеосяжне, що виявлялося не лише в художньому слові, а й у роботі пензлем, у майстерній грі на фортепіано. На літературну арену Леся Українка вийшла спочатку як поет та перекладач, потім закріпила за собою славу талановитого драматурга і водночас досягла значних успіхів як прозаїк, розкривши таким чином свій багатогранний талант. У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ–ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, плеканням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середовищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зневіреною. Українська літературознавча думка XX ст. неодноразово зверталася до осмислення творчого доробку Лесі Українки в найрізноманітніших аспектах: проблематики, поетики (передусім жанру й образності), типології тощо, але досі практично не існує окремих наукових шкіл у лесезнавстві, немає глобального прочитання художньої спадщини одного з найбільших геніїв національної літератури. Леся Українка розробила власну, самобутню й цілісну філософську систему, яку можна охарактеризувати як гуманістичний індивідуалізм. Поетеса впевнена в тому, що тільки духовність спроможна врятувати людство від занепаду. Враховуючи роль і значення слова в житті людини, упевнено можна стверджувати, що саме слово формує людину, а не людина – слово. Очевидно, що Леся Українка вбачає сенс людського буття, а також виділяє гуманістичний ідеал через людину, яка є духовно багатою особистістю і здатна боротися за волю свого народу, національні інтереси, національну гідність. Ідеалом особистості для поетеси також є людина праці, оскільки внутрішній світ людини вона аналізує в таких поділах: людина і суспільство; людина і природа; самоусвідомлення власної суті. У наш час духовність можна назвати нагальним велінням часу, без якого неможливо побудувати незалежну самостійну державу. Для Лесі Українки проблема екзистенційного вибору виступає сутнісною характеристикою людини (світогляду, розуму, почуття, переконання, волі та ідеалу), яка прагне знайти сенс свого існування. Окреме місце займають погляди Лесі Українки, які збагатили свідомість народу ідеями незалежності і свободи, гуманізму та демократії. Її свідомість знаменувала собою вершину філософського осмислення світу людини. Проблема духовності та екзистенційного вибору в творчій спадщині Лесі Українки набуває все більшої універсальності та, на жаль, вона є недостатньо дослідженою. Суттєве місце в її творчості посідає проблема духовної сутності людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Шилін, М. О., та М. В. Величко. "ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАВОВІ ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ КАНАДИ ІЗ ПРОТИДІЇ БІОЛОГІЧНИМ ЗАГРОЗАМ". Знання європейського права, № 2 (27 жовтня 2020): 113–20. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.85.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються теоретичні і правові основи національної програми Канади із протидії біологічним загрозам. На підставі аналізу законодавства цієї країни стверджується, що специфіка національної програми Канади із протидії біологічним загрозам зумовлена своєрідним комплексним підходом цієї держави до вирішення зазначеної проблеми, який передбачає одночасне застосування заходів із біозахисту і біобезпеки. Розбудова цієї комплексної програми розглядається у чотири етапи. Перший етап тривав з 1990 по 1994 рік. Під час нього була здійснена підготовка відповідних рекомендацій з біозахисту і біобезпеки. Другий етап (19942009 роки) вже передбачив обов'язкове дотримання вимог біозахисту і біобезпеки згідно з прийнятим у 1994 році «Положенням про регулювання імпорту патогенів та токсинів людини». Третій етап (2009-2013 роки) характеризується певним посиленням в Канаді контролю за НБА відповідно до прийнятого в 2009 році Закону «Про пато-гени людини та токсини». Особливістю четвертого етапу (2013-2015 роки) є реалізація в Канаді так званої Національної програми гармонізації стандартів і рекомендацій із біозахисту і біобезпеки під час проведення досліджень зі збудниками захворювань у людей і наземних тварин. Визначено, що контроль за дотриманням установами виконання встановлених вимог біозахисту і біобезпеки є багаторівневим, здійснюється низкою суб'єктів: власником ліцензії; визначеною відповідальною особою за дотриманням персоналом установи вимог із біобезпеки та біозахисту; відповідною комісією з біобезпеки та біозахисту на конкретному об'єкті; правоохоронними та спеціальними службами. Комплексна програма підтримується сучасною нормативно-правовою базою, національними стандартами і спеціалізованим урядовим агентством, відповідальним за адміністрування та правозастосування - Управлінням охорони громадського здоров'я Канади, яке діє як єдиний національний координаційний центр діяльності біоме-дичних лабораторій, що працюють із небезпечними патогенами, як для людини, так і тварин. Запропоновано зазначений позитивний досвід Канади із розробки національної програми біологічної безпеки та біологічного захисту використати в Україні для створення вітчизняної системи із протидії загрозам національній безпеці України біологічного характеру.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Лазарович, Микола. "НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ В КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВНОЇ ЕТНОПОЛІТИКИ ДОБИ ЗУНР". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 32 (27 грудня 2019): 48–54. http://dx.doi.org/10.15330/gal.32.48-54.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є аналіз та узагальнення особливостей і тенденцій етнонаціональної політики влади ЗУНР в умовах визвольних змагань 1918–1919 рр. Досліджено основні заходи української влади стосовно забезпечення прав і свобод іноетнічного населення. Проаналізовано правові засади державної етнополітики. Визначено ставлення національних меншин до українського державотворення. Виснувано, що етнополітика керівництва ЗУНР була демократичною, однак характерною особливістю окресленого хронотопу були важкі умови, викликані агресією з боку Польщі. Тому чимало заходів української влади нерідко залишалися декларативними через неможливість їхньої реалізації. Певну непослідовність проявляли й національні меншини, насамперед євреї й німці, котрі, дотримуючись нейтралітету в польсько-українській війні, істотно обмежували свою участь у державотворчих процесах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Білявська, Л. Г., Ю. В. Білявський, А. О. Діянова та М. В. Мирний. "СОРТИ СОЇ ДЛЯ СТЕПУ ТА ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 1 (26 березня 2021): 135–40. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.01.16.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті наведено результати аналізу сучасного стану виробництва сої. Виявлено кращі компанії-виробники насіння сої в Україні. Показано, що серед національних наукових селекційних установ, високий рейтинг мають Наукова селекційно-насінницька фірма «Соєвий вік», Національний науковий центр Інститут землеробства НААН, Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення НААН та Полтавська державна аграрна академія МОН. Надано показники врожайності сої в усіх областях України через глобальні зміни клімату необхідно випробовувати сорти різного еколого-географічного походження у виробничих умовах, встановлювати їхні особливості та господарсько-цінні ознаки, які характеризують відповідність до конкретних кліматичних зон України. За результатами аналізу багаторічних метеоспостережень встановлено, що кліматичні характеристики Полтавської області, яка розташована в Лісостепу України, стали більш посушливими. Проаналізована динаміка показників валових зборів сої в Полтавській області за період 2002–2020 рр. на тлі кількості опадів за вегетаційний період. У сучасних умовах ринкових перетворень та інноваційних процесів у агропромисловому комплексі залишаються проблеми з подальшою стратегією розвитку та підвищення ефективності національної системи насінництва сої в Україні. Зменшується кількість паспортизованих господарств із виробництва насіння сої в Україні. У науково-дослідній лабораторії «Селекції, насінництва та сортової агротехніки сої» Полтавської державної аграрної академії створено сорти сої Алмаз, Антрацит, Адамос, Александрит, Аквамарин, Авантюрин, які занесені до Державного Реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Представлені показники сільськогосподарської придатності цих сортів та їхні переваги. Сорти полтавської селекції вирізняються посухостійкістю, стійкістю до хвороб і шкідників, не вилягають, при достиганні насіння боби не розтріскуються. Особливістю сортів є швидка віддача вологи на час достигання насіння, високий вміст протеїну та олії. Ці сорти є гарантованими попередниками для озимих культур у Степу і Лісостепу України. За результатами виробничого випробування в умовах ФГ «Грига», що в Полтавському районі Полтавської області, встановлено, що сорти ПДАУ добре конкурують з новими сортами іноземної селекції

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Liashenko, O. O. "Формування української політичної нації: етнополітичний контекст державотворення". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (6 грудня 2020): 60–70. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.07.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – розглянути шляхи та перспективи формування політичної нації в українському соціумі на сучасному етапі державного будівництва. Наукова новизна. На основі аналізу наявних у світовій і вітчизняній етнополітичній науці теорій творення нації запропоновано бачення основних принципів формування української політичної нації на сучасному етапі державотворення й актуалізовано наявні етнополітичні виклики на шляху реалізації цієї мети. Висновки. На відміну від більшості європейських та американських країн, де період формування націй збігся у часі з періодом становлення їх державності, в Україні формування нації відбувалося в умовах вікової бездержавності. Особливістю сучасного етапу становлення української політичної нації є досягнення гармонії та взаємозалежності громадянської й етнічної ідентичностей українського суспільства. Відповідно до сучасних реалій в основу формування політичної нації повинні бути покладені такі засади. По-перше, необхідно змістити акценти із боротьби «проти» і «за» на творення «в ім’я» – держави, нації, людини на основі злагоди, толерантності, захисту національних інтересів. По-друге, в основу творення нації повинна бути покладена ідея поліетнічної, соціальної, політичної злагоди на основі загальноприйнятої мети. По-третє, держава у сучасній системі цінностей не самоціль, а інструмент досягнення мети, засіб самоствердження нації. По-четверте, Україна повинна бути найвищою цінністю для всіх її громадян як їхня спільна Батьківщина в існуючих кордонах. По-п’яте, повинна забезпечуватися правова рівність громадян України, їхня духовна та культурна цілісність і самобутність. По-шосте, повинна культивуватись як національна самоповага, так і культурна та психологічна сприйнятливість до прогресивних надбань інших націй. По-сьоме, громадяни України повинні усвідомлювати свій майбутній розвиток як результат співпраці у громадянському демократичному суспільстві. По-восьме, національну ідею слід позбавити ідеологічної забарвленості. По-дев’яте, громадянські та соціальні цінності повинні бути піднесені до рівня загальнонаціональних. Слід також пам’ятати, що українському етносу так само доводиться долати наслідки тоталітаризму і бездержавного існування, фактично відроджувати свою самобутність. А це не можна сприймати як спроби асимілювати інші народи, що є складовими частинами поліетнічного суспільства України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Ляшенко, Олексій. "ГРОМАДЯНСЬКА САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ (1992–2021)". Society Document Communication, № 13 (10 січня 2022): 127–59. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-127-159.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізується соціокультурна і громадянська самоідентифікація жителів України, її регіональні відмінності, зокрема особливості громадянської самоідентифікації населення західного регіону України. Показники громадянської самоідентифікації дорослого населення країни є важливими якісно-кількісними характеристиками розвитку української нації як на регіональному і загальнодержавному рівнях, так і у контексті євроінтеграційної політики України. Переважаючими ідентичностями населення України в цілому є національно-державна, а також локальна. Упродовж існування незалежної України виділяється три етапи піднесення національно-громадянської ідентичності, межі між якими чітко співпадають із двома біфуркаційними кризами (Майданами) у 2004–2005 рр. та 2013–2014 рр.. Західна Україна посідає особливе місце з поміж решти макрорегіонів України. Зокрема цей регіон вирізняють такі чинники: 1) він одним із останніх (після включення Закарпаття після Другої Світової війни) оформився територіально, як цілісний макрорегіон України; 2) Захід України є макрорегіоном України, у кількох адміністративних одиницях якого (Закарпатська і Чернівецька області) є райони компактного проживання національних меншин (угорської та румунської); 3) регіон має важливе геополітичне значення, як простір через який здійснюється комунікація Заходу і Сходу Європи; 4) потужний політичний потенціал Західної України, обумовлений глибокими демократичними традиціями, пов'язаними з австро-угорським, чехословацьким та польським парламентаризмом, структурованістю суспільства за політичними орієнтаціями, його достатньою організованістю. Переважаючими ідентичностями населення Західної України є національно-державна та локальна. Особливістю Західної України є помітно виразніша порівняно з іншими регіонами і по країні в цілому національно-державна ідентичність упродовж усього періоду Незалежності, а також цілковите зникнення залишкової «пострадянської» ідентичності, місце якої упевнено посіла етнічна самоідентифікація. Попри задекларований державою курс на євроінтеграцію і значне просування у цьому напрямку, європейська ідентичність не є першочерговою для жителів жодного регіону України, у тому числі й західного. За співвідношенням української і європейської ідентичностей Західна Україна підтвердила своє реноме чи не найбільш україноцентричного макрорегіону України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Perepelytsia, Hryhorii. "Особливе партнерство України і Канади в безпековій та оборонній сферах". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 41 (26 червня 2020): 58–72. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.58-72.

Повний текст джерела

Анотація:

Характерною рисою української зовнішньої політики в період її становлення було започаткування партнерських відносин України з багатьма країнами. Канада стала першою країною з якою були встановлені відносини «особливого» партнерства. В чому полягає ця «особливість» на відміну від поняття «відмінність»? Очевидно, що ця особливість обумовлюється багатьма подібними трендами в історії розвитку України та Канади, на відміну від відносин з іншими країнами. Особливість українсько-канадських відносин також полягає в тому, що у розвитку їх велику роль відіграє українська діаспора в Канаді. Дослідження цих особливих українсько-канадських відносин показує, що не зважаючи на зміну урядів і глобальних трансформацій міжнародного середовища, саме Канада була і залишається найбільш надійним і послідовним партнером України в підтримці її державного суверенітету, територіальної цілісності, безпеки, демократії, економічного розвитку і процвітання. Канада для України є певним взірцем соціальної держави, яка проводить виважену миролюбну зовнішню політику, спрямовану на зміцнення як національної так і міжнародної безпеки. У статті висвітлені основні аспекти імплементації особливого партнерства України і Канади в безпековій та оборонній сфері, проаналізована ґрунтовна договірно-правова база, на якій розвиваються україно-канадські відносини в цій царині. Особлива увага приділена в цій статті питанням, які залишились поза увагою багатьох публікацій на тему україно-канадських відносин. Це проблематика спільних дій України і Канади в сфері міжнародної безпеки та допомога Канади в зміцненні національної безпеки і оборони України в умовах російсько-української війни.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Poltorak, M. F., M. V. Orda, N. D. Kozak, L. A. Levitska та O. V. Bielozorova. "Світові тенденцій розвитку дистанційного навчання: системоутворюючі фактори системи дистанційного навчання у вищих військових навчальних закладах". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 1 (19 квітня 2021): 19–27. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.1(2)-019.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Останніми роками в Україні питання дистанційного навчання перебуває в процесі постійного наукового обговорення і є новою формою навчання, включаючи військову національну освіту в Україні. Метою статті є аналіз факторів, що суттєво впливають на ефективність системи дистанційного навчання Збройних Сил України, а також розуміння світових тенденцій розвитку систем дистанційного навчання як елементу електронного навчання. Матеріали та методи. Аналіз, порівняння та систематизація наукових джерел. Результати. проведений аналіз питань, що стосуються світових тенденцій розвитку систем дистанційного навчання як елементу електронного навчання. Розглянуто фактори, що суттєво впливають на ефективність системи дистанційного навчання Збройних Сил України. Розкрито сутність дистанційного навчання у вищих військових навчальних закладах (ВВНЗ) та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти (ВНП ЗВО) як особливої форми цілеспрямованого процесу оволодіння знаннями, вміннями та навичками військовими спеціалістами. Визначено основну особливість дистанційного навчання у вищих навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти (екстериторіальність - необов’язкове перебування слухачів (курсантів) у військовому навчальному закладі; відсутність заперечення щодо участі науково-педагогічних працівників у ході проведення освітнього процесу). Висновки. Впровадження технологій дистанційного навчання в систему підготовки Збройних Сил України покликане забезпечити появу нових можливостей для оновлення змісту викладання та методики викладання дисциплін та розповсюдження знань, розширення доступу до освітніх ресурсів. Отже, це потребує подальших досліджень щодо розвитку дистанційного навчання та його впровадження, зокрема, у національній системі військової освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

SemenyukYuriy та Kolisnichenko Natalia. "Європейський освітній простір як чинник змін в системі управління загальною освітою". Theory and Practice of Public Administration 3, № 66 (24 вересня 2019): 227–35. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.03.27.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті вивчаються наслідки впливу європейського освітнього простору на управління національними системами середньої освіти. Досліджується ідея європейського освітнього простору як відображення багаторівневого управління в освіті. Розглядаються національні, наднаціональні та транснаціональні суб'єкти освітньої політики. Відслідковується поява та розвиток ідеї «європеїзації» освіти. Як невід'ємний процес формування освітнього простору в Європі обґрунтовується особливість розширення громадської участі в управлінні галуззю, зокрема, розглядаються різні форми громадського врядування в системі середньої освіти: шкільні ради, ради керівників закладів, батьківські ради, самоврядування учнів тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Балик, І. В. "Удосконалення математичного апарату визначення рівня воєнної загрози". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 3(40), (12 серпня 2020): 7–12. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2020.40.01.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті викладено результати теоретичних досліджень щодо удосконалення математичного апарату для вирішення завдання визначення рівня воєнної загрози національній безпеці України. Запропоновано застосовувати метод “k-найближчих сусідів”, який належить до метричних алгоритмів для автоматичної класифікації об'єктів. Особливість запропонованого математичного апарату полягає в тому, що він дає змогу: враховувати динаміку зміни рівня загрози застосування воєнної сили; забезпечити меншу похибку результатів оцінювання експертами рівня загрози застосування воєнної сили.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Martinovsky, D. P. "Міжнародні правові стандарти у сфері конституційного пра- ва: поняття, ознаки та місце в системі джерел". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (13 березня 2020): 69–77. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.08.

Повний текст джерела

Анотація:

В умовах правової глобалізації об’єктивно посилюється зв’язок міжнародного права з національними правовими системами держав – членів міжнародного співтовариства, що знаходить свій прояв у взаємодії норм і принципів міжнародного права, які містяться в міжнародних договорах з системою національного конституційного права і законодавства. Найбільш яскраво ця взаємодія проявляється у запозиченні нормами національного конституційного права держав міжнародних правових стандартів як складної системної нормативної феноменології міжнародних договірних відносин, що після визнання державами-учасницями міжнародних договорів, шляхом їх підписання, повинні бути імплементовані в національну систему конституційного законодавства для подальшої дії на рівні та як звичайних норм національного конституційного права. Метою статті є дослідження феноменології місця, ролі, значення та застосування міжнародних правових стандартів у національному конституційному праві в контекстуалізації їх доктринального визначення, розуміння, а також праксеологічної цінності через дослідження їх поняття, ознак та місця в його системі джерел. Наукова новизна полягає у дослідженні місця та ролі міжнародних правових стандартів у національній системі конституційного права через визначення їх поняття, ознак та місця в системі джерел конституційного права. Висновки. Конституційне право держави є основоположною, фундаментальною та єдиною профілюючою галуззю національного права, бо саме її правові норми регулюють основні відносини, що виникають у процесі становлення, існування, функціонування та взаємодії між собою особистості (людини), суспільства та держави. Отже, з огляду на такий конституюючий характер зазначених правових відносин саме конституційному праву належить особлива роль у моделюванні національної системи права та національної системи законодавства, включаючи й запозичення норм міжнародного права. Актуальність досліджуваної проблематики обґрунтовується відсутністю вітчизняних наукових розробок з комплексного дослідження категорії «міжнародних стандартів», розкриття особливостей їх впливу на становлення і розвиток конституційного права України, з’ясування їх місця у сфері прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в конституційному праві України, а також у формуванні та діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, нерозвиненістю відповідного законодавства та недостатністю узагальнення практики й зарубіжного досвіду із вказаних питань, – хоча її важливе теоретичне і практичне значення для розвитку національного конституційного нормопроектування (законопроектування), а також нормотворення (законотворення) у сфері імплементації міжнародних стандартів до національного законодавства України, є безумовно важливим. Наявність великої кількості доктринальних підходів щодо розуміння міжнародних правових стандартів все ж не вирішує завдання їх оптимального визначення, – разом із тим вважаємо, що теоретичні наробки в цій сфері йдуть по продуктивному шляху через визначення правової природи міжнародних правових стандартів, суб’єктів їх розробки, їх прийняття та легалізації на міжнародному рівні. Характерними рисами міжнародно-правових стандартів виступають: наявність об’єкта і методу правового регулювання; їх погоджувальний характер; їх координаційний характер; обов’язковість для тих сторін, які визнали їх добровільно; форми їх існування – міжнародний договір або інші акти міжнародних організацій; забезпечення їх реалізації, що відбувається на рівні держав або міжнародних організацій як об’єднань держав; їх структурна особливість, якою є відсутність структурного елемента норми – санкції. Міжнародні правові стандарти, що містяться в міжнародних багатосторонніх договорах, є ординарними та належними джерелами національного конституційного права, що можуть бути застосованими в практичній діяльності його суб’єктів як й інші норми національного права та законодавства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

АКІМОВА, О. В., Г. П. ПУСТОВІТ та К. Г. МАГРЛАМОВА. "Загальні підходи до національної системи кваліфікацій майбутніх лікарів у Великій Британії". EUROPEAN HUMANITIES STUDIES: State and Society 1, № I (23 березня 2019): 30–53. http://dx.doi.org/10.38014/ehs-ss.2019.1-i.03.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено, що система професійної підготовки майбутніх лікарів у вищих медичних навчальних закладах Великої Британії є складною і має ряд відмінних характеристик. Існують різні системи але подібність серед чотирьох (Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії) є більшою, ніж їх відмінності, тому можна говорити про «систему вищої освіти у Великій Британії», однак їй притаманні певні відмінності. Суттєвою відмінністю у системі вищої медичної освіти Великої Британії є діючий документ «Кодекс якості вищої освіти» (Кодекс якості), котрий є орієнтиром для всіх вищих навчальних закладів Великої Британії. Кодекс якості чітко окреслює змістові характеристики роботи вищих навчальних закладів. Кодекс якості охоплює всі чотири країни Великої Британії (Англія, Північна Ірландія, Шотландія та Уельс) та заклади вищої освіти Великої Британії, що діють на міжнародному рівні. Він захищає інтереси всіх студентів, незалежно від того, де вони навчаються, чи вони є на повній формі навчання, абітурієнти, бакалаври або аспіранти. Важливою особливістю є наявність національних кваліфікаційних рамок, що є формальними структурами, які затверджені країнами для визначення їх кваліфікаційних систем. В загальному вони визначають ієрархію кваліфікаційних рівнів у зростаючому порядку та встановлюють основні вимоги до кваліфікацій, що повинні бути присуджені на кожному з цих рівнів. Рамки показують, які кваліфікації знаходяться на одному рівні та вказують на те, як одна кваліфікація може призвести до надання іншої на тому ж, або вищому рівні. Вони описують континуум навчання, що дозволяє помістити будь-які нові кваліфікації в освітню систему. Присудження рівнів кваліфікаціям сприяє точному та послідовному опису та маркетингу кваліфікацій тими, хто їх надає. Національні кваліфікаційні рамки надають контекст поєднанню, огляду та розвитку кваліфікацій. Вони є інструментом як для забезпечення порогу національних академічних стандартів, так і для здійснення правильних порівнянь кваліфікацій на міжнародному рівні (тим самим полегшуючи мобільність студентів). Важливим елементом системи є постійний моніторинг та діагностика рівня відповідності освітнім вимогам.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Dikhtyaruk , A. B. "Конституційне право на вищу освіту: порівняльні аспекти правового регулювання держав Європи та США". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (27 вересня 2020): 39–48. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.04.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є аналіз конституційно-правового регулювання права на вищу освіту в сучасних державах Європи та США. Наукова новизна полягає у дослідженні конституційно-правових аспектів регулювання права на вищу освіту в сучасних демократичних державах та, на основі аналізу положень конституцій і відповідного законодавства зарубіжних країн, виділенні конституцій тих держав, у нормах яких зміст права на вищу освіту закріплений найбільш повно, а також конституцій, у яких відбулося формальне його закріплення. Висновки. Кожною державою, представленою у дослідженні, пройдено власний шлях розбудови та становлення системи вищої освіти і правового визнання та регулювання права на вищу освіту. Слід констатувати, що поряд із підтримкою загальносвітових тенденцій розвитку вищої освіти, визнанням пріоритетності забезпечення та гарантування права на вищу освіту, у більшості зарубіжних країн збережено національну особливість та самобутність системи вищої освіти. Підтримка національних традицій вищої школи задекларована у конституційно-правових актах ряду зарубіжних країн. Спираючись на загальні світові стандарти та принципи закріплення та забезпечення прав людини, більшість демократичних держав визнає на конституційному рівні світськість вищої освіти та її відділення від релігії, рівність та доступність здобуття вищої освіти без дискримінаційних обмежень, здобуття вищої освіти відповідно до здібностей кожного. Аналіз засвідчив активну діяльність держав щодо забезпечення різноманітності форм та видів здобуття вищої освіти, що, в першу чергу, позитивно відображається на можливості реалізації особою свого права на вищу освіту. Конституалізація питань, пов’язаних із забезпеченням якості вищої освіти, законодавче запровадження механізму мобільності у сфері вищої освіти як основного елементу досягнення наукового, індустріального, інформаційного прогресу дає підстави вести мову про пріоритетне положення вищої освіти в процесі формування державної політики більшості зарубіжних держав.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Іванцова, А. В. "МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЛЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ". Знання європейського права, № 1 (21 вересня 2020): 130–34. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.63.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано зарубіжний досвід щодо регулювання професійної підготовки суддів у таких державах, як Польща, Німеччина, Грузія та Канада. Розглянуто більш детально умови підготовки і проходження підвищення кваліфікації для суддів, помічників суддів. Вказується, який орган із перелічених держав здійснює саме підготовку і підвищення кваліфікації. Так, наприклад, у Польщі це Національна школа судової влади і прокуратури Республіки Польща. Особливістю її діяльності є те, що вона готує кадри як для судових установ, так і для органів прокуратури. Одним із основних завдань даної установи є теоретична і практична підготовка до посади судді, прокурора, асесора прокуратури. Початкова підготовка суддів в Польщі загалом триває 3 роки. У Німеччині це Німецька судова академія, яка здійснює міжрегіональне навчання діючих суддів та прокурорів та не має повноважень із початкової підготовки майбутніх суддів. Початкова підготовка забезпечується системою Juristenausbildung, де викладається єдиний курс права для майбутніх суддів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів, юристів. Тривалість такого навчання складає 6-7 років. У Грузії професійну підготовку осіб, які призначаються на посаду судді, здійснює Вища школа юстиції, де забезпечується і перепідготовка діючих суддів із метою професійного вдосконалення, підготовка та перепідготовка кандидатів у помічники суддів та інших фахівців для укомплектування системи загальних судів висококваліфікованими кадрами. Така підготовка триває 10 місяців. У Канаді професійна підготовка суддів здійснюється Національним Суддівським Інститутом. Там існують два види курсів: загальнодержавні та курси, які розробляються на замовлення конкретних судів. Крім того, в Національному суддівському інституті діє система дистанційного навчання, яка має декілька форм: електронний вісник і комп'ютерні навчальні програми; онлайн-курси, відеокурси та інформаційні ресурси. Також визначено, які аспекти досвіду зарубіжного правового регулювання можливо використати, удосконаливши при цьому процедуру підготовки суддів в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Гринівський, Тарас. "Українське книговидання Буковини кінця ХІХ – початку ХХ ст.: організаційний та тематичний аспекти". Український інформаційний простір, № 1(7) (20 травня 2021): 138–48. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.1(7).2021.233884.

Повний текст джерела

Анотація:

В основі статті – аналіз українського книговидання кінця ХІХ – початку XX ст. у контексті просвітницьких процесів Буковини, а також визначення ролі різних громадських організацій та товариств у становленні національного книгодрукування; окреслення типових рис видавничої справи краю; загальна тематико-видова характеристика тогочасного друку. Видавничий спадок цього періоду досі залишається маловивченим. Комплексними є лише декілька досліджень різнонаціональної преси. Щодо українського друку, то маємо окремі книгознавчі статті початку XX ст., радянських часів (які через ідеологію не були повними), а також періоду незалежності. Проте науковці часто аналізували його через призму історії чи літератури, опускаючи власне видавничі аспекти. В історії розвитку краю у контексті австрійської приналежності виділяють два знакові періоди: Австрійський (1775–1867 рр.) та Австро-Угорський (1867–1918 рр.). Із погляду видавничої справи акцентовано увагу на другому, оскільки найбільший її розвиток припадає на 1885–1912 рр., що аргументується активізацією просвітницького руху різноманітних товариств та читалень. Найактивніші з них – «Руська Бесіда», «Руська Рада», «Союз», «Руська Школа» («Українська Школа»), «Союз руських хліборобських спілок на Буковині «Селянська Каса»» тощо. Характерною особливістю їхньої діяльності було створення мережі власних читалень, видавництв та друкарень, випуск друкованої продукції національною мовою. Видання цих організацій і стали об’єктом цього дослідження: як окремі друки, так і цілі серії, популярні упродовж багатьох років. Найвідоміші серії – «Народна бібліотека», «Спілкова бібліотека», «Бібліотека суспільних наук», «Світова бібліотека», «Бібліотека для молоді», «Крейцарова бібліотека», «Діточа бібліотека». Джерельну базу дослідження становлять архівні матеріали, періодичні видання, спогади учасників національних рухів, тогочасних та сучасних дослідників історії преси Буковини та друку загалом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Каліщук, Оксана. "(НЕ) ПАМ’ЯТЬ ЄДВАБНОГО, (НЕ) ПАМ’ЯТЬ ВОЛИНІ". Litopys Volyni, № 24 (9 липня 2021): 16–20. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.02.

Повний текст джерела

Анотація:

Події Другої світової війни залишається однією з найтрагічніших та найдражливіших сторінок європейської історії. Історичні події, на кшталт Волині, погрому в Єдвабному, виселення силезьких німців, не могли обго- ворюватися в комуністичні часи. За нових реалій пам’ятання про ці події набуло офіційного виміру. Річниця «кривавої неділі» 11 липня (що від певного часу стала Національним днем пам’яті жертв геноциду українських націоналістів проти громадян Республіки Польща) відзначається відразу після 10 липня, коли вшановують погром євреїв польськими жителями Єдвабного на Підляшші. Аналіз цих історичних дискусій дозволяє ствердити спільні риси їх ходу та впливу на суспільну думку. Обидві теми виявилися надчутливими для суспільної думки, вони спричинила переоцінку виміру жертви – кати. Протягом останніх років у Польщі дуже багато говорилося про випадок Єдвабного і про те, що поляки відповідальні за цей злочин. Водночас поширюється аргумент «у першу чергу саме поляки – це невинні жертви, сотні тисяч невинних жертв на Волині і Галичині». Така аргументація часто виступає виправданням, наприклад, зверхнього ставлення до українців, які зараз працюють чи навча- ються у Польщі. Спроби ж відстоювати за будь-яку ціну своє бачення, своє право вибирати свою історію, прирікає нас на постійні зіткнення з тими, хто прагне, щоб знали іншу частину правди. Особливістю науко- вого та суспільного дискурсів у випадку Єдвабно’41 та Волині’43 слід уважати функціонування не лише різних національних версій (єврейської та польської, польської та української – відповідно), а й відмінних дискурсів усередині (консервативний, ліберальний). Стверджено, що історичні суперечки навколо Єдвабного та Волині`43 з часом не лише не вичерпуються, а навпаки, час до часу розгораються з новою силою. Показано формування конфліктів пам’яті в обох сусідніх країнах і вказано на необхідність відокремлення суперечок довкола минулого та розбудови сучасних міждержавних відносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Meleshchuk, Anatoly. "Проблема нації і національного характеру в історіософії Володимира Соловйова". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, № 1 (24 липня 2021): 31–37. http://dx.doi.org/10.15421/352104.

Повний текст джерела

Анотація:

Сучасна українська нація проходить складний етап випробувань, зовнішньої військової і інформаційної агресії, що актуалізувало національну тематику, посилило інтерес до етнічної культури. Цілком очікувано пожвавилися націоналістичні рухи, як відповідь на спробу поширення «руського миру» і наступу на українську культуру. Та захисна спрямованість націоналізму, у деяких напрямків, часом набуває дискримінаційних, авторитарних, ізоляціоністських рис. Тож постає питання демаркації конструктивного націоналізму і того, що веде до руйнування свободи слова, совісті, віросповідання, користування зручною мовою, а зрештою – розколу суспільства. Відповідь на цю проблему запропонував Володимир Соловйов у другій половині ХІХ століття. Мислитель вважав, що нація має безумовне право на свою особливість, але мета її історичного існування не може полягати у служінні своїй унікальності. Усі нації подібно живому організму поєднані у людстві і мають слугувати загальній меті. Кожна нація повинна здійснювати свій унікальний вклад у загальнолюдський добробут. Одні народи творить науку, інші релігію і духовність, треті філософію. Зрештою найкращі надбання стають загальними і роблять життя людства кращим.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Логвінов, Валерій, та Світлана Малонога. "ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЦИФРОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ІНІЦІАТИВ". Public management 19, № 4 (29 травня 2019): 144–55. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-144-155.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто окремі елементи глобалізації, які виявились у фор- муванні загальноєвропейської цифрової інфраструктури та сприяли ство- ренню в Європі єдиного дослідницького простору; розглянуто заходи, які здійснюються в Україні в межах європейських ініціатив та програм, на при- кладі яких визначається, що в сучасному світі існує тенденція до забезпечен- ня відкритого доступу до знань та зближення культурних систем, намічено окремі завдання формування цифрової інфраструктури в Україні в контек- сті інтеграційного впливу європейських ініціатив з формування єдиного ін- формаційного простору у сфері наукових досліджень та інновацій. Важливою особливістю інтеграції накопичених людьми знань в різних сферах є діяльність, спрямована на продукування нових знань та інновацій в країнах Європейського Союзу завдяки створенню відповідних платформ, приклади яких розглядаються у статті. Ця обставина є важливою при формуванні національної цифрової інфра- структури в кожній країні ЄС та Східного партнерства як системоутворю- ючої складової європейського наукового простору, створення якого про- диктовано глобалізаційними тенденціями та інтеграційними процесами. На нашу думку, означене є свідченням пошуку шляхів у напрямі інтеграції наукових досліджень на створюваних платформах та в мережах за рахунок збільшення в одному місці (платформі) критичної маси “активного мозку” здатного забезпечити нову якість людської діяльності у вигляді ідей, техно- логій тощо. На прикладі європейських програм показано, що в сучасному світі ство- рені необхідні передумови забезпечення відкритого доступу до знань в різ- них сферах людської діяльності, які слід врахувати у процесі формування цифрової інфраструктури в Україні в контексті інтеграційних тенденцій з формування єдиного дослідницького простору, надано окремі пропозиції щодо цього.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Собольніков, Валерій. "РОЗВИТОК ЄВРОПИ В МЕЖАХ ПСИХОАНАЛІЗУ: МЕТОДОЛОГІЯ, СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 412–26. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-412-426.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуалізація національно-регіональної специфіки багатора- зово ускладнює проблему сталого розвитку Європи. Тому метою статті є: дослідження на основі методології глибинної психології і генезису архетипу Європи, його архетипових коренів як інфраструктури і рушійної сили стану і перспективи розвитку ЄС. Аналіз архітектоніки ЄС, що сьогодні “розси- пається”, був побудований на виділенні “двох різних психічних станів”, які задають політичний і психоаналітичний дискурси. При цьому вірогідність політичного поля подій об’єктивується за допомогою психоаналітичного методу, прийоми і засоби якого (психоаналітичні, феноменологічні і гер- меневтичні) виконують схожі завдання, доповнюючи й уточнюючи знання, отримані раніше. Архетипний комплекс Європи як психічно оформлена до- мінанта культурної спадщини “епохи готів” визначив особливість історич- ного шляху Німеччини і архетипу Європи. Будучи базовим архетипом, він сприймається у вигляді згорнутого до символу процесу антропосоціогенезу. Аналіз подієвої структури архетипового простору як ірраціонального пото- ку оголив висновок про “працююче” синхроністично колективне несвідоме. Акумуляція останнім негативного досвіду привела до розуміння фрактала як засобу передачі одним поколінням іншому “духу і зла”. Тому синхронічність може становити небезпеку, що проглядається в деструктивних напрямах розвитку Європи. Обґрунтовано авторський підхід у розумінні контексту “тяжіння” зла, ймовірність трансформації його змісту і механізму переходу в інший стан. Концептуалізація архетипу Європи визначає завдання подаль- шого наукового дослідження перспектив її розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Vylinskyi, Sviatoslav. "ПОЛІТИКА ФРН ЩОДО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В РЕГІОНІ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (4) (25 жовтня 2018): 81–90. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-02-81-90.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – поглиблення наукових знань про особливості сучасної соціальної політики ФРН у країнах Центральної Азії, насамперед стосовно поширення німецьких стандартів у галузі охорони здоров’я, формування інститутів із гарантування прав на отримання медичної допомоги та покращення стану здоров’я населення. Ключовими питаннями, що розглядаються, виступають: 1) з’ясування ключових напрямів німецької політики в зазначеній галузі; 2) огляд провідних структур, залучених у просування німецьких стандартів у регіоні; 3) розгляд безпосередніх механізмів та інструментів з упровадження німецької політики в регіоні. Зроблено висновок про те, що сучасна політика Німеччини в регіоні Центральної Азії в галузі охорони здоров’я має комплексний і системний характер. Це відображено в тому, що зусилля Німеччини в зазначеному регіоні концентруються одночасно на виконанні як стратегічних, так і тактичних завдань. У межах стратегічного кола завдань виступають: 1) зниження фінансових і географічних бар’єрів в отриманні населенням медичної допомоги; 2) поліпшення загальної якості державних послуг у сфері охорони здоров’я; 3) розв’язання складних епідеміологічних та демографічних проблем країн регіону. Завданнями тактичного плану для ФРН у регіоні Центральної Азії залишаються: 1) підтримка національних програм із реформування системи охорони здоров’я; 2) стимулювання регіонального обміну досвідом та інформацією про найкращу практику дій; 3) фінансування й кредитування національних ініціатив і проектів у галузі охорони здоров’я центральноазійських країн. Одночасно особливість німецької політики в регіоні відображається у двох притаманних їй рисах: 1) реалізації державного впливу у вигляді моделі державно-приватного партнерства, за якої безпосередніми виконавцями чи впроваджувачами німецьких проектів та програм на місцях виступають німецькі неурядові фінансові, громадські й технічні установи; 2) спрямованості на досягнення максимальної синергії між форматами двостороннього міжурядового співробітництва з питань охорони здоров’я та співробітництва сторін у глобальних цілях сталого розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Kassian, A. I. "Статус та повноваження волосних посадовців на Правобережжі (друга половина ХІХ ст.)". Grani 19, № 4 (14 березня 2016): 119–23. http://dx.doi.org/10.15421/1716088.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано деякі аспекти політико-правового статусу та повноважень волосних посадовців на Правобережжі пореформеного періоду. Вони визначалися низкою нормативно-правових документів, насамперед положеннями Великої реформи 1861 р. Доведено, що характерним для них було збереження й навіть посилення клановості, що в свою чергу суттєво модифікувало місцеві традиції, мінімізувало ефективність самоврядування як такого. Встановлено, що посадові особи волосної адміністрації здебільшого були виборними (за винятком волосних писарів). Проте між юридичним та фактичним станом речей існували серйозні відмінності. Вони були зумовлені як традиційними відносинами на селі, де панувало звичаєве право, усілякі задобрювання, так і недосконалістю новоприйнятого законодавства. Часто влада перебувала в руках місцевих кланів, на які вказують усі дослідники, включно з радянськими. Крім того, особливістю Правобережжя було те, що в підборі посадовців для волосного правління в цьому регіоні важливим лишався етнічний (національний) чинник. Роль поляків у формуванні місцевих органів, зокрема й волосних, залишалася значною. Усе це відгороджувало сільських людей від «своїх» волосних урядовців, бюрократизувало й формалізувало діяльність останніх.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Дротенко, Валентина. "СЕМІОТИКА ІКОНОПИСУ ТА СТИЛІСТИКА ІКОНИ В КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКОЇ ТРАДИЦІЇ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 135–40. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-30.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемам семіотики іконопису та іконології як методу інтерпретації семантики ікони, її опосередкування соціокультурним контекстом. Особливістю українського іконопису є поєднання візантійського стилю зі стилями західноєвропейського мистецтва і розробка власної версії цих стилів. Концепт ікони визначає її як культурний артефакт і розкриває взаємовпливи українського живопису та іконопису. Художній контекст семантики ікони пов'язаний з пошуками поєднання національної традиції та авангардного мислення в образотворчому мистецтві. Йдеться про взаємозв’язок художніх засобів виразності світських жанрів та композиційно-колористичних канонів сакрального мистецтва. Символіка світла, кольору, простору і принцип розташування об’єктів зображення відповідають канонам сакрального. Сюжетність, ефект особистості, виразність та мальовничість форми свідчать про світський контекст. Компактність сюжету, не зважаючи на персоніфікацію та індивідуалізоване тлумачення, викликає цілісне сприйняття Божественної присутності. Трансцендентальний вимір ікони визначається антиномією невидимого у видимому, незображеного у зображеному; художній вимір ікони виявляє співвіднесення іконографічного канону з каноном фольклорних традицій. Перспективи досліджень іконопису пов’язані з методом інтерпретації його об’єктів. Метод іконології виявляє за змістом, стилем зображення та технікою виконання семантичне значення і визначає тенденцію розвитку сакрального мистецтва.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Редченко, К. І., та М. Ю. Чік. "ЗВЕДЕНИЙ ОБЛІК ВИТРАТ ЯК СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ РЕЗУЛЬТАТУ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 61 (22 грудня 2020): 68–73. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-61-10.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено проблему повноти та своєчасності відображення в системі обліку вит-рат, доходів і фінансових результатів. Охарактеризовано особливість організації обліку результатів діяль-ності підприємств у сфері надання послуг. Визначено роль бухгалтерського обліку і контролю за господарсько-фінансовою діяльністю підприємства в системі формування результатів діяльності підприємства. Обґрунто-вано спрямування організації обліку результатів діяльності на підприємствах на забезпечення максимальної ефективності облікових процедур. Досліджено наукові погляди вітчизняних, зарубіжних вчених та норми нор-мативно-правових актів стосовно дефініції “зведений облік”. Розглянуто методику зведеного обліку витрат на підприємствах. Визначено послідовність організації та здійснення зведеного обліку витрат. Подано ав-торське бачення зведеного обліку витрат на підприємствах з врахуванням організаційно-технологічних особ-ливостей діяльності в умовах застосування національних і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (фінансової звітності). Запропоновано форму відомості “Зведення витрат” як документ, у якому відобража-ють: результати узагальнення обліку витрат у розрізі калькуляційних статей витрат; основних етапів діяль-ності підприємства, за якими потрібно узагальнювати витрати. Досліджено наукові погляди вітчизняних, зарубіжних вчених стосовно визначення поняття “калькуляція”. Визначено місце калькулювання собівартості послуг в системі бухгалтерського обліку підприємств. Досліджено види собівартості послуг на підприємствах. Охарактеризовано особливості методів обліку витрат і калькулювання собівартості послуг на підприємствах. Доведено, що раціональна організація зведеного обліку витрат та калькулювання собівартості послуг являє собою методично найбільш складну й відповідальну ділянку обліку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Балендр, Андрій. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНЮВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ІНШОМОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПРИКОРДОННИКІВ У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, № 1 (26 квітня 2021): 5–16. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.626.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено сучасні підходи до оцінювання іншомовної компетентності прикордонників у країнах Європейського Союзу (ЄС). З’ясовано, що іншомовна підготовка персоналу прикордонних відомств країн ЄС відбувається на основі гармонізованих освітніх стандартів розроблених під егідою європейської агенції прикордонної і берегової охорони Фронтекс. Вимоги до спільної професійної діяльності прикордонників різних країн ЄС в умовах Інтегрованого управління кордонами передбачають високий рівень інтероперабельності, досягнення якого неможливе без спілкування усіма прикордонниками англійською мовою. Особливістю оцінювання професійної іншомовної компетентності персоналу в прикордонних відомствах країн ЄС є використання формативного і сумативного видів оцінювання, принципів фасилітації. Стратегія оцінювання навчальних досягнень прикордонників в країнах ЄС базується на таксономії Б. Блума, шкалах та рубриках оцінювання, системі забезпечення якості спільної професійної підготовки. Шкали оцінок в контексті спільної підготовки європейських прикордонників побудовані на основі оцінювальних рубрик для уникнення проблем із розумінням національних методик оцінювання. Оскільки характер спільної підготовки прикордонників країн ЄС є максимально практичним, обираються і відповідні методи оцінювання. З метою забезпечення достовірності оцінювання методи оцінювання наближені до практичних ситуацій пов’язаних з роботою персоналу прикордонного відомства. Вивчення особливостей організації спільної іншомовної підготовки прикордонників в країнах ЄС під егідою європейської агенції прикордонної охорони є необхідним для подальшого впровадження та адаптації набутого досвіду в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Кулакевич, Л. М. "Жанрова палітра української авантюрно-пригодницької прози першої третини ХХ століття." Alfred Nobel University Journal of Philology 20, № 2 (2020): 87–95. http://dx.doi.org/10.32342/2523-4463-2020-2-20-8.

Повний текст джерела

Анотація:

Зроблено огляд української авантюрно-пригодницької прози першої третини ХХ ст. як одного з феноменів цієї доби, заповнено пробіл у розумінні жанрового розмаїття української авантюрно-при- годницької прози вказаного періоду. Акцентовано, що розвиток авантюрно-пригодницької літерату- ри, особливо протягом 20–30 років ХХ ст., спричинений хоч і запізнілим, але формуванням україн- ської масової, розважальної літератури, адже українська література протягом усього свого існування виконувала низку суспільних функцій (ідеологічну, культурно-освітню, виховну), що було не харак- терно для модерної літератури загалом. До творення авантюрно-пригодницької літератури спонука- ли загальносвітові літературні тенденції на теренах України: деканонізація класичних епічних форм, а також пошук нових форм і способів художнього вираження. Функціонуючи в загальноєвропейському контексті, українська авантюрно-пригодницька література поповнилася новими жанрами, сюжетами й образами, темами і мотивами. Підкреслено, що українська література мала свої іманентні джерела авантюрно-пригодницького дискурсу, вплив західних літератур наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. лише пришвидшив розвиток зазначеного метажанру на національній ниві. Зауважено, що визначальною особливістю українського літературного процесу 20–30 рp. ХХ ст. є його інтенсивна взаємодія з кіне- матографом, що позначилося насамперед на тематиці і жанрово-стильовій системі літератури (запо- зичення кінематографічних фабул, типових мотивів, амплуа кіноакторів, сценарних прийомів, побу- дова творів за монтажним принципом, колажування тощо).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

СВІНЦІЦЬКА, Олеся, та Віталій ТРЕТЬКО. "ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ПРИКОРДОННИХ СЛУЖБ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, № 1 (17 травня 2022): 148–65. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.983.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті подано визначення поняття професійної комунікативної взаємодії, аналіз досвіду й особливостей підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до професійної комунікативної діяльності у зарубіжних країнах, а також розглянуто методично-педагогічні підходи до підготовки майбутніх фахівців зарубіжними та вітчизняними дослідниками. У сучасних умовах політичного та економічного розвитку України постає проблема ефективної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до професійної комунікативної взаємодії, оскільки адекватне виконання професійних завдань забезпечує ефективний захист державного кордону. З огляду на це, професійна комунікативна взаємодія постає основоположним елементом у процесі професійної підготовки. З’ясовано, що системний та компетентнісний підходи у підготовці майбутніх фахівців є найбільш успішними та дієвими серед зарубіжних країн. Розглянуто досвід та особливості підготовки до професійної комунікативної діяльності майбутніх фахівців США, Республіки Польща та Німеччини. Загальною рисою у процесі підготовки є максимальна взаємодія майбутніх офіцерів із різними державними інститутами і громадськими спільнотами прикордонних регіонів, а також особистісно орієнтований підхід програм до формування професійних вмінь та навичок, що зі свого боку забезпечує якісне виконання службових обов’язків та високий рівень професійної комунікативної взаємодії. З’ясовано, що певні характеристики національної правової системи кожної з розглянутих країн вносять корективи до системи підготовки майбутніх фахівців до професійної комунікативної взаємодії. У США відсутня інституція, аналогічна Державній прикордонній службі України, функції контролю та захисту кордону покладено на Митно-прикордонну службу, яка активно та ефективно співпрацює із Береговою охороною, Департаментом торгівлі, Департаментом транспорту тощо. Прикордонна служба Республіки Польща тісно взаємодіє із Міністерством внутрішніх справ, національної оборони тощо. Особливістю Федеральної прикордонної служби Німеччини є професійна комунікативна взаємодія із приватними організаціями, що добровільно здійснюють контроль та охорону державного кордону. Досвід зарубіжних країн яскраво демонструє застосування системного та компетентнісного підходів, які формують у майбутніх фахівців особистісні ціннісні орієнтири для ефективного виконання професійних завдань. До того ж системність підготовки дозволяє адаптувати навчання до проблемних ситуацій сьогодення. Процес підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників України до професійної комунікативної взаємодії характеризується традиційністю та консервативністю, тому обмін досвідом із зарубіжними країнами стає важливим елементом для модернізації та удосконалення системи підготовки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Барна, М. Ю., Л. К. Гліненко та Ю. А. Дайновський. "ЕКОТУРИЗМ ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОГО І ГОТЕЛЬНОГО БІЗНЕСУ". Підприємництво і торгівля, № 27 (17 листопада 2020): 82–89. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2020-27-15.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті констатовано, що за наявності у науковій літературі багатьох визначень екотуризму питання про його дефініцію ще не знайшло остаточного розв’язання. Зазначено, що принципових ознак екотуризму є дві: характер маршруту і відповідальне ставлення до природи. Усі інші ознаки, які окремі автори вживають при визначенні екотуризму слід сприймати, як його супутні характеристики, але не як обов’язкові елементи дефініції. Зокрема, це стосується участі місцевих мешканців у обслуговуванні туристів, підвищення їхнього добробуту вна- слідок екотуристичної діяльності, оскільки наявність навіть незначної кількості екотуристичних маршрутів у місця, де немає місцевого населення, не дає права використовувати цю особливість у дефініції поняття екотуризму. Підкреслено, що і туристична і готельна галузь повинна робити внесок у вирішення як регіональних, так і гло- бальних завдань екологічного характеру. Висвітлено найбільш популярні місця екотуристичних маршрутів у світі і в Україні. Зазначено, що одним з найважливіших природних ресурсів для розвитку екологічного туризму в Україні є національні парки, існуванню яких загрожує недостатнє фінансування, низька ефективність екотуристичної ді- яльності, незаконні вирубки лісу, відсутність дієвого правоохоронного та екологічного контролю. Констатовано, що розвиток екологічного туризму відбувається внаслідок ініціативних дій гравців ринку, а не внаслідок продума- ної політики регіонального чи місцевого планування. Проаналізовано проблеми в’їзного і виїзного туризму, зокрема відсутність надійної системи страхування ризиків і недостатнє просування українських туристичних продуктів за кордоном. Підкреслено важливість інновацій у розвитку туристичного і готельного бізнесу. Показані напрями діяльності екоготелів. Проаналізовано сучасні тренди, які впливатимуть на діяльність туристичних і готельних підприємств у перспективі. Наведено результати прогнозів щодо відновлення туристичного і готельного ринку. Сформульовано висновки стосовно забезпечення подальшого розвитку туристичної і готельної діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Бублик, А. "Дизайн веб-сторінки, як основа зручності читання, утримання та естетики сучасного веб-сайту." COMPUTER-INTEGRATED TECHNOLOGIES: EDUCATION, SCIENCE, PRODUCTION, № 45 (21 грудня 2021): 5–11. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2524-0560-2021-45-01.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито принципи дизайну веб-сторінки, як основи зручності читання, утримання та естетики сучасного веб-сайту. Наголошується, що під терміном веб-дизайн продовжують розуміти саме проектування структури веб-ресурсу, забезпечення зручності користування ним. Обґрунтовується, що особливість веб-дизайну полягає в тому, що він (веб-дизайн) це не оформлення виробу, не незначна і додаткова його частина, а виріб. Підкреслено, що проектуючи сайт, веб-дизайнер створює повноцінний продукт, а не лише оформлює його, тому веб-дизайнер виступає як творець кінцевого виробу. Зазначається, що веб-дизайнер сьогодні – один із знакових соціально-культурних акторів сучасного суспільства. Він є не просто рядовим членом соціуму, на відміну від більшості користувачів, може сам проектувати, впроваджувати та розвивати технології, і, отже, ставати не просто «декоратором сайтів», але їх архітектором. Наголошується, що веб-дизайн є не лише інструментом моделювання простору культури, а й принципово новою мовою, яка, у свою чергу, впливає на мислення та культуру користувачів. Запропоновано, з метою вирішення окресленої проблеми виявити, синтезувати та використовувати кілька підходів у розробці сучасної веб-сторінки. Зазначається, що художнє проектування інтернет-сайтів включає вимоги технічної естетики до сайтів, облік формотворчих факторів (призначення, функції, конструкція, технологія розробки, стиль, мода, національні традиції та ін.) при проектуванні сайтів, закономірності та засоби композиції у художньому проектуванні сайтів, рекомендації та якість сайтів. Пропонується, з метою вивчення веб-дизайну як складної, структурованої та динамічної мови інтернет-культури впроваджувати некласичне спрямування у мовознавстві, що обґрунтовує теорію про провідну роль мови у формуванні мислення. Наведено опис кількох прикладів сучасних веб-сайтів, які застосовують кілька жанрів на своїх сторінках, виявлено переваги їх функціонування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Марушева, Олександра. "ОСОБЛИВОСТІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН У БУДІВНИЦТВІ: ЗАРУБІЖНИЙ АСПЕКТ". Public management 19, № 4 (29 травня 2019): 156–65. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-156-165.

Повний текст джерела

Анотація:

Розкрито зарубіжний аспект особливостей нормативно-право- вого регулювання соціально-економічних відносин у будівництві. Зазначе- но, що сучасна економіка України перебуває у стані хронічної кризи, тому цікаво проаналізувати досвід будівництва США, Канади та країн Європей- ського Союзу з точки зору встановлення нормативно-правового механізму управління соціально-економічними відносинами у будівництві. Обґрун- товано, що у США особливістю державного управління нормативно-правовим регулюванням соціально-економічних відносин у будівництві є роз- роблення власного нормативно-правового механізму та системи контролю за дотриманням відповідних законодавчих вимог. З цією метою відбулося прийняття відповідних кодексів, законодавчих актів у сферах будівництва та іпотечного кредитування, надання пільгових кредитів, гарантій, забезпе- чення дієвих механізмів системи страхування тощо. Визначено, що у більшості зарубіжних країн спостерігається тенденція “приватизації” функцій нагляду та контролю за дотриманням вимог буді- вельного законодавства, органів та організацій, відповідальних за функ- ціонування системи технічного регулювання у будівництві тощо. Причини цього — ускладнення та вдосконалення будівельних технологій, збільшення обсягів будівництва та перехід багатьох країн світу до використання пара- метричних норм. Доведено, що світовий досвід впровадження архітектурно-будівельного контролю у зарубіжних країнах є необхідною основою для вдосконалення національної державної системи будівництва. Включення до системи наг- ляду та контролю незалежних приватних спеціалізованих установ або екс- пертів до виконання функцій контролю не тільки покращить якість заходів контролю, але й знизить рівень корупції у будівельній сфері.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Bobrovnyk, D. O., та D. O. Borysov . "Міжнародні правові стандарти та їх роль у формуванні глобалістського потенціалу територіальної спільноти". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (29 грудня 2021): 14–22. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.06.02.

Повний текст джерела

Анотація:

Територіальна спільнота (громада) виступає первинним концептом локально-глобального виміру місцевого самоврядування. В умовах глобалізації, особливо її правової форми, на рівні територіальної громади в межах інституту місцевого самоврядування, що існує та функціонує на території відповідної держави – члена міжнародної спільноти, завдяки компетенційним повноваженням органів місцевого самоврядування, що сформовані територіальними громадами, та діяльність яких скерована на вирішення питань місцевого значення, формується локальна система реалізації, охорони, захисту та гарантування конституційних прав, свобод і обов’язків людини та громадянина. Ці права на рівні функціонування локального соціуму виступають як муніципальні права людини, особистості, члена територіальної громади. При цьому роль глобалізації в зазначених процесах можна визначити як прогресивну, детермінуючу, демократизуючу. Водночас зрівняльна домінанта глобалізації негативно впливає на існування та функціонування територіальної громади, її подальший розвиток, нівелюючи її індивідуальність та особливість. Заради справедливості слід відзначити, що саме тут глобалізація відчуває суттєвий спротив територіальної громади наведеним телеологічним домінантам. Мета статті полягає в обґрунтуванні ролі міжнародних стандартів у формуванні глобалістського потенціалу територіальної громади. Наукова новизна полягає в дослідженні міжнародно-правових стандартів у сфері прав і свобод людини, що завдяки їх універсальному рівню розробки, формального закріплення й подальшої легалізації в межах міжнародного співтовариства або регіональних співтовариств держав, появі системи міжнародно-правових зобов’язань щодо їх відповідного закріплення в національному конституційному правопорядку, а також щодо легалізації міжнародно-договірного контролю за їх виконанням державами-підписантами, – напряму детермінують появу, формування відповідних тенденцій та феноменологізацію глобалістського потенціалу людини, що виступає жителем-членом ТГ. Необхідно зазначити, що такі профільні тенденції підсилюються не тільки на рівні ТГ, завдяки її функціонуванню, а й завдяки впливу на цей процес факторів глобалізації, в основі якої лежать процеси конвергенції, типізації й уніфікації основоположних форм життєдіяльності людини, що проявляються, формуються та реалізуються нею в колективному соціумі, завдяки процесам її соціалізації, набуття різного рівнів габітусів та формуванню ознак інтерсуб’єктивності. Висновки. Яскравим свідченням становлення глобалістського потенціалу територіальних громад є відповідні проблеми, з якими стикаються держави під час виконання міжнародних договірних норм, що виступають МПС МСВ. Прикладом тут може слугувати Україна. Враховуючи те, що наша держава є активним учасником загальносвітових інтеграційних процесів, вона включила у конституційно-правове регулювання національної сфери МСВ значну кількість МПС про МСВ, що містяться в міжнародних договорах, підписаних нею, використовуючи механізм національної імплементації норм міжнародного права до чинного національного конституційного законодавства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

КОСТЮЧЕНКО, ЯРОСЛАВ. "Доктрина acquis у праві Європейського Союзу та її відображення в правовій системі України". Право України, № 2019/06 (2019): 89. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-06-089.

Повний текст джерела

Анотація:

Важливою особливістю правопорядку Європейського Союзу (ЄС) є те, що його основою є так званий acquis. Особливе значення концепції acquis полягає в забезпеченні однорідності правової системи ЄС, оскільки вона базується на ідеї про те, що її елементи не можуть бути змінені в процесі співпраці з іншими суб’єктами міжнародного права. Загалом це забезпечує цілісність системи та обов’язково однакове застосування законодавства ЄС в усіх державах-членах. Однорідність (гомо генність) права ЄС зберігається, зокрема, в світлі тлумачення, поданого Судом ЄС у кількох його рішеннях. Суд розглядає право ЄС як новий правовий порядок, за яким держави обмежили свої суверенні повноваження та які відрізняються як від міжнародного права, так і від національного законодавства. Недостатня визначеність цього поняття в актах Євросоюзу, насамперед в установчих договорах, та відсутність офіційного тлумачення його Судом ЄС призводять до виникнення різного розуміння такого комплексу, як аcquis. Метою статті є дослідження змісту поняття аcquis у правопорядку ЄС. Аcquis є досить динамічною доктриною, що перебуває у процесі постійного розвитку в напрямі розширення та поглиблення регулятивних конструкцій. Наповнення acquis можна поділити на “конституційне”, яке включає головні принципи структури правового порядку, та “прецедентне” – основні правові позиції Суду ЄС, що утворює недоторканну серцевину acquis і не може бути змінене без шкоди для наднаціональної природи ЄС. “Конституційне” acquis включає принципи дії права ЄС у національних правопорядках: верховенства, прямої дії та прямого застосування; загальні принципи права ЄС: пропорційності, недискримінації, субсидіарності, правової визначеності, легітимних очікувань, поваги прав людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Лазоренко, Олександр. "ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ КРАЇН ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ (НА ПРИКЛАДІ РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ)". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, № 3 (1 лютого 2020): 180–98. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.79.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проведено порівняльний аналіз стандартів вищої освіти майбутніх спеціалістів управління підрозділами охорони кордону Республіки Білорусь та майбутніх бакалаврів за спеціальністю 252 «Безпека державного кордону» України. Також надано узагальнену характеристику спеціалізованих навчальних закладів прикордонного профілю країн пострадянського простору та спеціальностей, споріднених зі спеціальністю «Безпека державного кордону». Визначено, що освітні стандарти та навчальні плани підготовки офіцерів-прикордонників більшості країн пострадянського простору подібні між собою. Принципові відмінності полягають у змісті програм навчальних дисциплін і методах організації навчання. Виділено типові спеціалізації, по яким здійснюється підготовка офіцерів-прикордонників країн пострадянського простору. Здійснено порівняння спеціальностей, рівнів, термінів навчання у навчальних закладах прикордонного профілю Білорусі та України. Виявлено особливості освітнього стандарту вищої освіти майбутніх спеціалістів управління підрозділами охорони кордону Республіки Білорусь, які обумовлені національними стандартами вищої освіти та призначенням прикордонного відомства. Зокрема, відмінності полягають у кількості циклів підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників, кількості навчального часу для фахової підготовки за спеціальністю та ін. Особливістю Білоруського стандарту вищої освіти майбутніх спеціалістів управління підрозділами охорони кордону є законодавчо визначений мінімальний перелік компетенцій, які мають бути сформовані у курсанта під час вивчення навчальних дисциплін. Такий підхід, та інші позитивні надбання, варто запровадити для підготовки майбутніх бакалаврів безпеки державного кордону України. Порівняльний аналіз існуючих підходів до навчання майбутніх офіцерів-прикордонників свідчить, що система навчання офіцерів-прикордонників, передусім, тактичного рівня, зумовлена специфікою функціонування прикордонних відомств і потребою їх застосування для забезпечення національної безпеки на державному кордоні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

ПОЗДНЯКОВА, Валентина. "OСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ МОРСЬКОЇ ОСВІТИ ДО МАЙБУТНЬОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (грудень 2020): 363–70. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-363-370.

Повний текст джерела

Анотація:

АНОТАЦІЯ Стаття присвячена проблемі підготовки здобувачів морської освіти до майбутньої професійної діяльності. Встановлено, що в сучасних соціально-економічних умовах особливо гостро стоїть проблема активізації людського чинника, максимального використання можливостей особистості для досягнення найвищих результатів у професійній діяльності, зокрема морській галузі. Автором доведено, що визначенню особливостей підготовки здобувачів морської освіти до майбутньої професійної діяльності сприятиме характеристика суті поняття “професійна спрямованість здобувачів морської освіти” (якість особистості курсанта морського закладу освіти пов’язана з певною активністю в освітніх, громадських та інших галузях діяльності та формує його як майбутнього професіонала морського транспорту і соціально активного громадянина суспільства). Особливістю підготовки здобувачів морської освіти до майбутньої професійної діяльності є: орієнтації стратегій і концепцій підготовки здобувачів морської освіти на загальносвітові й європейські цінності, а тому важливим є вивчення іноземної мови (набуття в процесі організації освітньої діяльності компетенцій, що зумовлюють дієву підготовку до професійної діяльності); неоднозначність і різновекторність наукових підходів до організації освітнього процесу здобувачів морської освіти (від орієнтації на європейські зразки до домінування національної ідеології в Україні); активна участь здобувачів морської освіти в патріотичному вихованні державних інститутів, політиків, громадських і ветеранських організацій та релігійних конфесій. При визначенні особливостей підготовки здобувачів морської освіти до майбутньої професійної діяльності, виокремлено такі принципи: системності та систематичності, взаємодія курсантів з викладачами, принцип позитивно-ресурсної діагностики, принцип неперервності, принцип позитивної мотивації та сприятливого емоційного фону, принцип формування позитивної перспективи професійної здатності випускника морського закладу вищої освіти. Ключові слова: підготовка, освітній процес, здобувачі морської освіти, особливості підготовки, професійна діяльність, професійна спрямованість.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Войтовська, О. М. "ВЕКТОРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ВЧИТЕЛІВ ЗАСОБАМИ ВІДКРИТОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ТА ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 1 (7 вересня 2021): 137–42. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-21.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі аналізу науково-педагогічної літератури визначено, що в останні два десятиліття істотною парадигмою розвитку систем освіти у багатьох країнах є відкритість освітнього середовища, поширення принципів якої проявляється у впровадженні вимог відкритості у стандартах діяльності не лише громадських і державних освітніх установ, а й цілих національних освітніх систем. Зазначено, що побудова системи відкритої освіти стає провідною стратегією розвитку освіти дорослих загалом та післядипломної педагогічної зокрема, оскільки ґрунтується на світоглядних і методологічних основах відкритості та неперервності процесу пізнання. Це стало особливо актуальним у сучасних реаліях пандемії COVID-2019. Вказано, що нова якість вітчизняних закладів вищої та післядипломної педагогічної освіти формується завдяки впровадженню вимог, зазначених у чинних нормативно-правових, організаційно-управлінських та концептуально-програмних державних документах. У результаті створення освітнього середовища в закладах вищої та післядипломної педагогічної освіти має бути забезпечений професійний розвиток учителів з пріоритетних напрямів. У цьому разі акцент робиться на врахування впливу інтеграційних процесів, що сприяють впровадженню інновацій у процес професійного розвитку вчителів в умовах вищої та післядипломної педагогічної освіти. Встановлено, що відкрита освіта – це складна соціальна система, особливістю якої є її здатність реагувати на швидкозмінні соціально- економічні ситуації, персональні та загальні освітні потреби і запити. Головні її принципи – відкритість і неперервність гносеологічного процесу, а основою є планомірна, контрольована, посилена самостійна робота здобувачів освіти у зручному місці за індивідуальним навчальним планом чи розкладом за умов використання комплекту спеціальних засобів навчання і здатність спілкування з викладачем та тими, хто навчається. Дано власне визначення поняття «відкрите освітнє середовище професійного розвитку вчителів у закладах післядипломної педагогічної освіти».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Шапенко, Л. О., та М. В. Райчук. "Принципи правового забезпечення судової влади в умовах євроінтеграції України". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 24–30. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).640.

Повний текст джерела

Анотація:

Авторами статті на підставі аналізу наукової юридичної літератури та законодавчих положень розглянуто принципи організації та діяльності судової влади в Україні, досліджено правову природу принципів правового забезпечення діяльності вітчизняних судів загальної юрисдикції як основи для формування якісно нового конституційно-правового статусу самостійної гілки державної влади в сучасних умовах євроінтеграційних змін у державі та суспільстві. Особлива увага приділена науковому осмисленню організаційних принципів судоустрою з метою прогнозування нових векторів розвитку системи правосуддя та розроблення подальшої стратегії судової реформи, зокрема, в аспекті підвищення ефективності функціонування судів загальної юрисдикції. Зокрема, вивчено основні характеристики принципів територіаль-ності та спеціалізації як конституційних принципів судоустрою, які є основоположними для побудови системи судів загальної юрисдикції. Також під час дослідження проаналізовано сутність і значення принципу інстанційності для забезпечення розмежування компе-тентностей судів, а також виокремлено принципи етнічності та інтеграційності як невіддільних складників вітчизняної системи правосуддя, без яких унеможливлюється збереження самобутності, унікальності, національних традицій і досвіду судової системи незалежної України в контексті євроінтеграційних прагнень і створення європейських інститутів і політик, які, зі свого боку, еволюціонують у напрямі формування певного наднаціонального центру. За результатами наукового розроблення принципи правового забезпечення судів загальної юрисдикції визначаються як унікальні основоположні засади судової влади, що зумовлені історико-політичним розвитком держави та спрямовані на створення надійних умов для ефективної реалізації судової системи. Особливістю цих принципів є те, що дія кожного з них створює умови для дії іншого принципу, а це все свідчить про системність та узгодженість їхньої дії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Яровой, Тихон. "МОДЕЛЮВАННЯ СИСТЕМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ". Public management 20, № 5 (29 грудня 2020): 229–40. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-5(20)-229-240.

Повний текст джерела

Анотація:

Запропоновано модель системи забезпечення державної безпеки як дієвого інструменту реалізації інтересів громадян і суспіль- ства з урахуванням внутрішніх та зовнішніх факторів впливу. Досліджено можливості застосування математичних методів для опти- мального вибору засобів захисту від загроз та небезпек в державному управлінні. Вивчено способи застосування штучного інтелекту для встановлення критеріїв безпеки держави. Зокрема, розглянуто оптимізаційно-імітаційні методи, які дають можливість завдяки певній кількості ітерацій, отрима- ти приближене до оптимального значення показників, що досліджуються. Визначено їх практичне значення, з метою подальшого застосування у сферах: аналізу загроз національної безпеки; аналізу ринку засобів захи- сту від таких загроз; оброблення інформації про характеристики загроз (можливості прояву та шкоди); оброблення інформації про можливості запобігання загроз; розроблення алгоритмів оптимального вибору варіантів захисту. Досліджено функціональні залежності рівня безпеки держави від низки факторів впливу, що можуть бути застосовані при моделюванні безпеки дер- жави, що дає можливість визначити рівні безпеки. Досліджено теоретичні аспекти застосування штучних нейронних ме- реж, які можуть використовуватись e процесі моделювання безпеки держа- ви. Особливістю їх використання можна вважати те, що велика кількість вхідних показників, якими характеризується рівень держаної безпеки, може бути проаналізована машинним способом, з використанням алгоритмів машинного навчання. Це дає можливість проводити класифікації різних станів, наприклад, загроз, ризиків та небезпек. І хоча не вирішеним аспектом залишається вибір певної ваги впливу вхідних параметрів нейронної мережі, їх самонавчання у поєднанні з імітаційними методами математичного моде- лювання, в подальшому можуть вирішити питання оптимізації оцінювання рівня безпеки держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Калюжна, Євгенія Сергіївна. "ДЖЕРЕЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА: ПРОПЕДЕВТИЧНИЙ АСПЕКТ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 213–18. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.32.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті наводиться загальна характеристика джерел адміністративного права. Ствер- джується, що законодавство й міжнародний договір як джерела адміністративного права найбільш досліджені вітчизняним правознавством. Відзначаються окремі особливості цих джерел. Акцентується на доцільності використання терміну «законодавство» замість тер- міну «нормативно-правовий акт» і на визначеному колізійними нормами пріоритеті припи- сів, закріплених у міжнародних договорах щодо вітчизняного законодавства. Указується на досить незначне використання як джерела адміністративного права правового звичаю. Аналізуються приписи Статуту Міжнародного суду Організації Об’єднаних Націй, які визначають джерела міжнародного права в контексті вітчизняного вчення про джерела пра- ва. Зроблено висновок про невикористання в міжнародній практиці як джерела права релі- гійно-правового тексту (як і в національній системі права, оскільки Україна визначена як світська держава). Особлива увага зосереджується на таких джерелах, як судовий прецедент, правові прин- ципи й правова доктрина, що обґрунтовується особливістю адміністративно-правової галузі, в межах якої органи публічного адміністрування мають діяти в спосіб і в межах, визначених законом (що є фактором важливості закону як джерела адміністративного права) і природою принципів права, які є основоположними ідеями щодо правових явищ загалом, і адміністра- тивно-правових явищ зокрема. Відзначається важливість припису, який викладено в Статуті Міжнародного суду, що дозволяє приймати рішення ex aequo et bono, а це відповідає принципу верховенства права й сутності права й указує на важливість принципів права як джерел права загалом, і адміні- стративного права зокрема. Резюмується, що джерела є тими засобами об’єктивації адміністративного права, які вико- ристовуються для регулювання відповідних суспільних відносин, здійснення адміністратив- ного провадження тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Кройтор, Артем Вікторович. "ПОЛІТИЧНИЙ АКЦІОНІЗМ ЯК ФОРМА МИСТЕЦЬКОГО ВИРАЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО ПРОТЕСТУ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 24 (26 листопада 2019): 24–33. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i24.886.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто поняття «політичний акціонізм» як засіб і форму художнього вираження протесту та звернення суспільної уваги на значні проблеми політичної, соціальної сфери людського існування. Зокрема, у статті приділено увагу становлення акціонізму як сучасному напрямку в мистецтві, що має на меті в художньо-образній акції виразити протест не стільки проти певного політичного явища, норми або процесу, а в першу чергу критикує суспільство що змирилося з несправедливим, на думку акціоніста, станом речей. Метою статті є в дослідження сутності політичного акціонізму та таких його форм як перформанс та гепенінг, їх вираження у політичному житті України. Визначено сутність перформансу, гепенінгу та їх форми вираження. Проаналізована специфіка зазначених форм акціонізму. Перформанс це організована митцем акція, направлена на включення до дії глядача. Гепенінг, на відміну від перформанса не має чітко організованої митцем структури і передусім розвивається як не контрольована, проте спровокована митцем подія з залученням випадкового глядача. Показана принципово подієва природа гепенінгу. Гепенінг не можна покращити, або переграти, адже у такому випадку він перетворюється на театральну виставу, тобто мистецтво і перестає бути реальним дійством, набуваючи штучності. Гепенінг не може повторюватись, дія є одноразовим актом, відтворення якої черговий раз перетворює її на відрепетирувану виставу. Показана суттєва відмінність акціонізму як форми сучасної мистецької практики від практики класичного мистецтва. Мистецтво класичне є вираженням ідеї, духу в матерії тобто витвір мистецтва є формою що має символічне значення. У акціонізмі ж такою формою є митець, увага переноситься передусім на нього він і є символом, що виражає ідею або заклик до дії, до роздумів над важливими питаннями соціально-політичної сфери буття. У праці розкриваються основні причини виникнення акціонізму та його ґенеза, визначено основні ознаки гепенінгу та перформансу. Також розглянуто основні політичні перформанси, що відбувалися в Україні. Визначено їх особливість та специфіку використання національної символіки в масових вітчизняних перформансах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

РОМАН, Людмила, та Степан ЧУНДАК. "МОНІТОРИНГ ЯКОСТІ ВОДИ ДЕЯКИХ МАЛИХ РІЧОК РЕКРЕАЦІЙНИХ ЗОН ЗАКАРПАТТЯ". Проблеми хімії та сталого розвитку, № 3 (18 листопада 2021): 45–50. http://dx.doi.org/10.32782/pcsd-2021-3-7.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження полягає в моніторингу якості води малих гірських річок Брадолець, Сухар, Синявка, Вишка, Велика Уголька, Бронька, Репинка, Матекова за деякими гідрофізичними та гідрохімічними показниками. Особливістю цих річок є те, що вони протікають вздовж рекреаційних зон Закарпаття, які мають особливий охоронний статус: національних природних парків «Синевир», «Зачарований край», «Ужанський», регіонального природного парку «Синяк», Угольсько-Широколужанського заповідного масиву, іхтіологічного заказника «Річан- ський», гірськолижного курорту «Пилипець». На берегах досліджуваних малих річок функціонують різні рекре- аційні комплекси (готелі, ресторани, приватні садиби, форелеві господарства, бази відпочинку, гостинні двори), діяльність яких може негативно вплинути на якість води у водотоках. Останні, як відомо, є вразливими до будь-яких антропогенних впливів на водозбірну площу та виступають індикаторами змін екологічного стану територій. Методологія. Посезонний моніторинг якості води зазначених річок рекреаційних зон Закарпаття проведено за деякими гідрофізичними (прозорість, запах, кольоровість) та гідрохімічними (біохімічне споживання кисню, лужність, вміст розчиненого кисню, перманганатна окиснюваність, амоній-іони, аніони (нітрати, нітрити, сульфати, хлориди, фосфати), залізо загальне та катіони деяких металів) показниками. Оцінку антропогенного впливу на якість води зазначених поверхневих водотоків проведено в просторі і часі, тобто по всій протяжності річок у двох вибраних точках (1 – витік річки, 2 – місце впадіння в іншу водойму) впродовж 2019–2021 рр., включаючи всі пори року. Наукова новизна. Результати моніторингових експериментальних досліджень гідрофізичних параметрів води малих річок Брадолець, Сухар, Синявка, Вишка, Велика Уголька, Бронька, Репинка та Матекова демонстру- ють позитивну динаміку щодо якості їхньої води впродовж 2019–2021 рр. Варто зазначити, що такі показники води, як прозорість, запах та кольоровість, не перевищують нормованих значень, а їхні величини істотно не змінювалися посезонно та впродовж відліку часу, що свідчить про мінімальний антропогенний вплив та при- родне самовідновлення води цих річок. Показник прозорості коливається в межах 30–27 см, запах – менше 2, кольоровість – 5–15 градусів. Аналіз даних моніторингу екологічного стану природної води малих річок рекреаційних територій Закарпат- тя показує, що якість води істотно не коливається в різні фази водного режиму та не залежить від пори року. Нормовані показники, які характеризують якість поверхневих вод, не перевищують гранично допустимих концентрацій для вод рибогосподарського призначення, що вказує на І клас та 1–2 категорію якості води. Пере- вищення нормованих значень спостерігається тільки за показником заліза загального (у 2–4 рази) та марганцю (у 5 разів), що пов’язано з особливістю геологічної провінції Закарпаття. Висновки. Моніторинг якості води деяких гірських водотоків Закарпаття довів позитивну динаміку їхнього функціонування, належну якість води гірських річок рекреаційних зон області, а також дозволяє зробити при- пущення про високу здатність води річок до самоочищення та низький антропогенний вплив на них.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

КЛАЧКО, Володимир, Сергій БІЛЯВЕЦЬ, Олександр ДІДЕНКО та Юрій ДЕМ’ЯНЮК. "СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ СТАНДАРТІВ НАТО". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, № 1 (20 квітня 2022): 90–104. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.958.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті узагальнено результати досліджень, публікацій та нормативно-правових актів, у яких розкриваються стан, проблеми та перспективи трансформації військової освіти в контексті реалізації стандартів НАТО. З’ясовано, що удосконалення системи військової освіти є на часі, оскільки вона є важливим компонентом сектору безпеки і оборони України і забезпечує Збройні Сили, інші військові формування та окремі складові сектору безпеки та оборони, зокрема Національну гвардію України та Державну прикордонну службу України, офіцерським складом. Особливістю системи військової освіти України є те, що вона інтегрована у загальнодержавну систему освіти і регулюється як нормативними документами з питань загальної освіти, так і відомчими нормативно-правовими актами. Трансформація військової освіти в контексті реалізації стандартів НАТО передбачає створення єдиної уніфікованої системи підготовки персоналу для сил оборони з урахуванням досвіду держав-членів НАТО та досягнення сумісності зі збройними силами цих держав, а також формування ефективної системи професійної військової освіти, яка інтегрована в державну систему освіти. Дослідження систем професійної військової освіти країн-членів НАТО показує, що за зовнішньої схожості вони мають низку суттєвих відмінностей щодо поєднання професійної військової підготовки та освіти, термінів здобуття освіти або проходження підготовки. Для України, як і для європейських країн-членів НАТО, характерним є те, що освітні програми побудовані на європейській кредитно-трансферній системі (ECTS), для якої характерними є триступенева система вищої освіти. Тому за нинішніх умов важливим є поєднання і врахування в системі військової освіти як вимог європейськоїкредитно-трансферної системи, так і норм і правил, передбачених стандартами НАТО. З’ясовано, що трансформація військової освіти в контексті реалізації стандартів НАТО може супроводжуватися певними негативними явищами, що потрібно врахувати на етапі розробки та обґрунтування концепції військової освіти та її нормативного забезпечення. У процесі трансформації військової освіти в контексті реалізації стандартів НАТО важливо врахувати також особливості функціонування окремих складових сектору безпеки і оборони.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Білозьоров, Є. В. "Методологічний підхід як інструмент пізнання права". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 32–37. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3204.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті автор охарактеризовує ключові методологічні (дослідницькі) підходи, які використовуються в сучасних юридичних дослідженнях. Зазначається, що особливістю юридичної науки порівняно з іншими гуманітарними науками є те, що вона має прикладний характер, покликана обслуговувати практичні потреби правого регулювання суспільних відносин, сприяти вдосконаленню чинного законодавства та юридичної практики. У дослідженні уточнено, що ефективне розв’язання проблем демократичної трансформації українського суспільства, зокрема формування соціальної правової держави, національної системи права і законодавства, об’єктивно зумовило зростання ролі правознавства, яке повинно стати основним інтелектуальним чинником забезпечення державно-правових процесів в Україні. Обґрунтовано, що для всебічного дослідження предмету пізнання, з’ясування його сутності, якісних характеристик, динаміки розвитку в усій різноманітності об’єктивної реальності, її закономірних та випадкових проявів, властивістю ефективно і швидко реагувати на зміни у сучасному швидкоплинному житті, юридична наука повинна розвивати й удосконалювати систему методологічних підходів своїх досліджень. Очевидно, що ця система у сукупності з іншими спеціальними засобами і прийомами пізнання державно-правових явищ є складним утворенням, що формує дослідницький інструментарій юридичної науки – її методологію. Дослідником визначено, що методологічні підходи є визначальною за евристичним потенціалом складовою (рівнем) методології дослідження державно-правових явищ сучасності. Методологічні (дослідницькі) підходи безпосередньо залежать від наукових парадигм і здебільшого є результатом їх використання, крім того, цей вплив здійснюється не лише за допомогою ідеалів, норм, правил, але й їх предметних положень. Вони об’єднують різноманітні методи, певним чином пов’язаних між собою, серед яких один або кілька є основними, а всі інші підпорядковуються їм та мають допоміжний характер. Автор узагальнив, що на сучасному етапі розвитку юридичної науки уявляється за доцільне використовувати не окремо взятий підхід до дослідження правової дійсності, а їх певну сукупність, що сприятиме вирішенню різнопланових дослідницьких проблем і практичних завдань щодо формування в Україні сучасної демократичної, соціальної та правової держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Klymenko, O. M. "Новітні тенденції розвитку в Україні інституту визнання та виконання рішення іноземного суду". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (14 лютого 2020): 68–77. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.01.07.

Повний текст джерела

Анотація:

Проведені в Україні реформи судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів актуалізують для науковців завдання з аналізу їх правового забезпечення на предмет функціональності та ефективності відповідних правових інститутів. Дана стаття присвячена висвітленню особливостей правового регулювання визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні в контексті оновлення національного законодавства. Метою статті є висвітлення особливостей правового регулювання та сучасних тенденцій розвитку в Україні інституту визнання та виконання рішення іноземного суду. Наукова новизна полягає в комплексному аналізі законодавства України з питань визнання та виконання рішення іноземного суду, зокрема у проекціях визначення його головних ознак як інституту права (міжнародного цивільного процесу України), особливостей його розвитку, у тому числі під впливом європейських правових стандартів, тенденцій і практики формування транснаціонального виконавчого процесу, а також проблемних аспектів правового регулювання у світлі останніх законодавчих оновлень. Висновки. Згідно з новою концепцією, втіленою у Цивільному процесуальному кодексі України в редакції 2017 року, інститут визнання та виконання рішення іноземного суду є самостійним інститутом міжнародного цивільного процесу України. Поряд із традиційним підходом визнання та виконання рішення іноземного суду в рамках зобовʼязань за міжнародними договорами, обовʼязковість яких визнана Верховною Радою України, закріплюється широкий концепт принципу взаємності (вважається, що взаємність існує, оскільки не доведено інше). Такий підхід відповідає загальній тенденції зближення судової практики різних держав (головним орієнтиром виступає, насамперед, право ЄС) і формування засад транснаціонального виконавчого процесу. Відповідно, він потребує послідовного втілення на рівні правового забезпечення усіх механізмів визнання та виконання рішення іноземного суду, у тому числі попередньої відомчої оцінки клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду на предмет його прийнятності для судового розгляду. Особливістю інституту визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні в умовах «гібридної» війни є встановлення через існування викликів та загроз національній безпеці певних застережень щодо задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, що може загрожувати інтересам України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Кокнова, Т. А. "СВОЄРІДНІСТЬ АВТОРСЬКОГО ПОЕТОНІМІКОНУ В КАЗКАХ ДЖ. РОЛІНГ ТА П. ТРЕВЕРС". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 132–37. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-19.

Повний текст джерела

Анотація:

У статі вивчається жанрова своєрідність авторських казок Дж. Ролінг «Гаррі Поттер та філософський камінь» та П. Треверс «Мері Поппінс» з позиції поетонімікону. У процесі дослідження авторка встановлює, що найважливішою особливістю мови як фольклорних, так і літературних казок виступає контекстуальна поетонімізація апелятивів. Проаналізовано вживання зоопоетонімів, що виступають головним поетонімічним конституентом казок про тварин не тільки у фольклорі, а й в авторській казці. Аналіз матеріалу казок свідчить, що в багатьох авторських казках поетонімічних апелянтів набагато більше, ніж особистих імен. Авторка вважає, що в системі власних назв фантастичних і літературних казок специфічною є емоційно-експресивна функція, за допомогою якої створюються імена героїв за їхніми фізичними, біологічними, моральними, інтелектуальними характеристиками, за соціальною, національною приналежністю, родинними зв’язками. Важливою рисою, яка об’єднує фольклорну і авторську казку, є використання прийому буквального осмислення імені або ж використання імен, які говорять самі за себе. У статі наведено характерні риси, загальні для поетонімікону літературної казки (обов’язкова присутність онімізованих апелятивів; зоопоетонімів; топопоетонімів; наявність імен, створення яких пов’язане з фізичними, психічними, біологічними, моральними, інтелектуальними характеристиками персонажа; наявність вигаданих істот з невмотивованими іменами; соціальне розмежування імен). Авторка також розглядає поняття мовної гри, аналізує її функцію в мові персонажів авторських казок, визначає ознаки мовної гри – гнучкість і саморегулюючу силу системного механізму, спонтанність, характеризує її різновиди (мовний жарт, поетонімічна, онімічна гра). У ході дослідження встановлено, що онімічна мовна гра в авторській казці може реалізовуватися на декількох рівнях, а саме: на фонетичному, слово-утворювальному і лексичному. На фонетичному рівні мовна гра реалізується за допомогою низки прийомів, таких як анаграма, паліндром, звуконаслідування. На словотвірному рівні мовна гра проявляється в словотворчих способах суфіксації та словосполучення. На лексичному рівні мовна гра створюється завдяки розбіжності семантичного наповнення мотивуючої і мотиваційної основ в акті словотворення (обігравання внутрішньої форми власних імен, обігравання конотативних власних назв, стилізація власних імен). Зроблено висновок про те, що жанрова роль власних назв як у фольклорному тексті, так і в тексті авторської казки належить антропоетонімам, топопоетонімам і зоопоетонімам.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Medvedovska, Anna. "ПАМ’ЯТЬ ПРО ГОЛОКОСТ У СИМВОЛІЧНОМУ ПРОСТОРІ ДНІПРА (ДНІПРОПЕТРОВСЬКА)". City History, Culture, Society, № 9 (2) (23 липня 2020): 33–45. http://dx.doi.org/10.15407/mics2020.09.033.

Повний текст джерела

Анотація:

Ця стаття має на меті продемонструвати ключові трансформації, які відбулися на місцях Голокосту в Дніпрі (колишній Дніпропетровськ) від кінця нацистської окупації до сьогодні. Досліджено, наскільки ці місця стали місцями вшанування Голокосту, та описано механізми та особливості включення такого вшанування у міський простір міста. Автор аналізує основних ініціаторів і прихильників вшанування Голокосту, щоб оцінити, наскільки ефективно представлена історія винищення євреїв у міському просторі Дніпра та наскільки це відповідає його сучасному образу. Стаття, заснована на існуючій історіографії, описує події у трьох основних місцях Голокосту в Дніпропетровську (Дніпро), де відбувалися найбільш масштабні акти винищення єврейського населення - біля Ботанічного саду (Красноповстанська Балка), єврейське кладовище (парк Писаржевського), село Верхнє (перехрестя вулиць Янгеля та Енергетича). Достатній обсяг досліджень дає досить надійні докази того, що відбувалося у вищезгаданих місцях під час нацистської окупації. Важлива особливість, яка згодом вплинула на поминання цих місць як в радянський, так і в пострадянський періоди полягало в тому, що в першому місці, тобто в Краснопівстанській балці (яр), страчені були виключно євреями, а в інших двох місцях страчували різні категорії нацистських жертв , включаючи значну кількість євреїв звісно. У 1960-1980-х рр., у період вшанування історії Великої Вітчизняної війни, пам'ятники, встановлені для вшанування пам’яті жертв, мали лише написи, характерні для радянської влади. Ці написи не згадували про етнічне походження жертв, розчиняючи їх у евфемістичних формулюваннях, таких як "цивільні особи", "радянські громадяни" тощо. Після розпаду СРСР було знято старі табу та заборонені раніше історичні факти та розповіді, включаючи ідентичність національних груп, які претендують на своє місце в історичній свідомості, почала формуватися. У цій статті проаналізовано різні комбінації меморіальних дискурсів - радянських та єврейських / радянських та пострадянських / єврейських, радянських та українських - та те, як вони співвідносяться (взаємодіють / конфліктують / не спілкуються) у зазначених місцях. На основі свого аналізу автор робить висновок, що єврейська громада міста була головним ініціатором і прихильником збереження пам’яті про Голокост, що призвело до високого ступеня фрагментації вшанування Голокосту в Дніпрі. Тим не менше, завдяки співпраці та несистематичній спільній діяльності єврейських організацій, а також громадських та урядових установ Дніпра, пам’ять про Голокост поступово вписується та займає все більш помітне місце в міському просторі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Зленко, Алла, та Олена Ісайкіна. "СТУДЕНТСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ ЯК СЕРЕДОВИЩЕ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДІ: ІСТОРИЧНИЙ ДИСКУРС". Society. Document. Communication, № 11 (3 травня 2021): 285–315. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-11-285-315.

Повний текст джерела

Анотація:

Поняття «самоврядування» визначається як соціальний інститут, що забезпечує цілісність суспільного організму, виявлення інтересів і волі різних спільнот, участь усіх верств населення у здійсненні влади, прийнятті управлінських рішень і їхньої реалізації. Самоврядування базується на тих самих принципах, що й демократія: пріоритет більшості, формальна рівність, вільне виявлення інтересів, загальноприйняті права й обов’язки, поєднання елементів представництва та прямого волевиявлення. Студентське самоврядування як один з найдієвіших напрямків соціального становлення молоді на території нашої держави бере початок з другої половини ХІХ - поч. ХХ ст. В соціально-політичних умовах розвитку країни цього періоду студентські автономні кооперації стали основою сучасних студентських організацій. Особливістю цих об’єднань була організація культурно-освітньої діяльності, а також активна боротьба за демократію та автономію університету, захист прав та інтересів студентів. Історичне походження сучасної моделі студентського самоврядування можна простежити з останніх років Радянського Союзу, розвитку молодіжного руху опору та політизації студентського середовища. Здатність до самоорганізації та рішучість молодих людей свідчать про те, що народження в Україні нового покоління акумулювало необхідні ресурси для іншого шляху національного розвитку. Студентське самоврядування у ЗВО – це особлива форма самостійної суспільної діяльності студентів і аспірантів з реалізації функцій управління життям студентського колективу у відповідності з метою і задачами, що стоять перед ним. Метою студентського самоврядування є створення умов для самореалізації особистості студентів і формування в них організаторських навичок, лідерських якостей, відповідальності за результат своєї праці тощо. Діяльність органів студентського самоврядування спрямована на удосконалення навчального процесу, підвищення його якості, забезпечення виховання духовності та культури студентів, зростання у студентської молоді соціальної активності. Використання всіх можливостей студентського самоврядування згідно з чинним законодавством дозволить: налагодити ефективну співпрацю між адміністрацією ЗВО і студентами з широкого спектру питань; створити додаткові умови для зростання якості підготовки фахівців у системі професійної освіти в Україні; забезпечити подальшу інтеграцію національної освітньої системи до європейського та світового освітнього простору. Таким чином, з огляду на вищевказане, можна стверджувати, що від того, наскільки буде усвідомлена необхідність в ефективній системі студентського самоврядування в Україні, значною мірою залежить успішність подальшої інтеграції нашої держави до європейського та світового освітньо-наукового простору.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Myshchak , I. M. "Сучасні проблеми та перспективи удосконалення Конституції України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (21 липня 2021): 40–47. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.04.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є виокремлення тих проблемних і дискусійних положень, які або не були остаточно вирішені під час ухвалення Основного Закону, або потребують змін з огляду на сучасний стан розвитку держави та суспільства. Наукова новизна полягає в аналізі конституційних норм і думок фахівців та виокремленні тих положень Конституції України, які потребують змін або уточнення в сучасних умовах трансформації політичної та правової системи України. Висновки. Більшість фахівців-конституціоналістів погоджується, що потенціал чинної Конституції України не вичерпано, вона продовжує успішно діяти й забезпечує основи державного правопорядку та гарантії захисту прав людини і громадянина. Окремі критичні зауваження на адресу Основного Закону пов’язані не стільки з його нормами, скільки з політичною кон’юнктурою. Крім того, не ухвалено ряд законів, прямо передбачених Конституцією України, багато законів не приведено у відповідність до її норм, що істотно впливає на якість сприйняття самого Основного Закону, як і неналежний рівень виконання його положень не лише громадянами, а й органами державної влади та місцевого самоврядування, низький рівень правосвідомості та правової культури. Всі ці фактори в цілому посилюють громадську думку про необхідність реформування конституційних норм і вирішення таким чином назрілих правових проблем. Особливістю внесених до Конституції змін є те, що вони фактично відображають політичні та суспільні настрої, однак належним чином не відпрацьовані фахівцями-правниками, що створює чергові приводи для невдоволення окремими змінами. Варто відзначити, що в Україні практично весь період незалежності діяли спеціальні комісії, створені для фахового опрацювання змін до Основного Закону. Проте ні Національна Конституційна Рада, ні Конституційна Асамблея, ні Конституційна комісія, ні, навіть, нинішня Комісія з питань правової реформи так і не затвердили остаточного варіанту напрацьованих ними змін. Окремі проблемні положення Конституції України, зокрема щодо статусу Криму, питань мови, державних символів, землі, були очевидними ще під час її ухвалення, однак прописані як компромісні. Крім того, за роки незалежності суспільний розвиток держави висунув на порядок денний ще ряд важливих аспектів, які можуть стати предметом внесення змін до Конституції. Серед таких реформ, здійснення яких потребує внесення змін до Основного Закону, передусім варто відзначити судову, децентралізацію, чіткий розподіл повноважень між гілками влади й забезпечення балансу стримувань і противаг, а також розширення конституційних прав і свобод людини та громадянина із забезпеченням чітких гарантій їх дотримання. Однак і цей перелік не є вичерпним, оскільки подальший суспільний розвиток виносить на порядок денний нові питання, які потребуватимуть правових гарантій і врегулювання, у тому числі й на рівні Конституції України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Митник, О. В. "Особливості судового захисту конституційних прав і свобод у межах Європейської системи захисту прав людини". Прикарпатський юридичний вісник, № 4(33) (18 листопада 2020): 11–17. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.615.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто ключові особливості функціонування механізму судового захисту конституційних прав і свобод людини на рівні Європейської системи захисту, зокрема Ради Європи та Європейського Союзу. Автором досліджено генезис становлення та розвитку Європейської системи захисту прав людини; виявлено особливості функціонування системи захисту прав людини в межах Ради Європи. На думку автора, Європейська система захисту прав людини як одна з найефективніших регіональних систем захисту характеризується дуалізмом контрольних механізмів. Це, зокрема, дуже яскраво відбито в рамках функціонування двох судових органів: Європейського суду з прав людини (в межах Ради Європи) й Суду Європейського Союзу (в межах Європейського Союзу). Дуалізм своєю чергою є наслідком існування двох важливих документів, які визначають каталог прав людини й механізм їх захисту: Європейської конвенції з прав людини й Хартії основних прав Європейського Союзу. У статті аналізуються підходи до розуміння правової природи судового захисту, що здійснюється Європейським судом із прав людини, в тому числі через виявлення відмінностей у механізмі захисту, який здійснює Європейський суд із прав людини, в порівнянні з національними й іншими міжнародними судами. Автором досліджено правову природу Європейського суду з прав людини з боку захисту прав людини й доведено, що особливості судового захисту в межах Європейського суду з прав людини зумовлені ключовими принципами: субсидіарності, "shared responsibility" й свободи розсуду ("margin of appreciation"). Отже, особливість правової природи судового захисту, що здійснюється Європейським судом із прав людини, полягає в тому, що Європейський суд із прав людини слідкує за дотриманням державами-учасницями прав, гарантованих Конвенцією, та має повноваження застосовувати заходи юридичного впливу на державу-порушника. Механізм судового захисту Європейського суду з прав людини може бути застосовано лише якщо держава не виконує своїх зобов'язань із прав людини. Окремо здійснено аналіз правової природи Суду Європейського Союзу в контексті захисту прав людини, а також досліджено сутність «конкуренції юрисдикцій», що виникає в площині взаємодії Європейського суду з прав людини й Суду Європейського Союзу. Зокрема, виникнення конкуренції юрисдикцій пов'язано з тим, що Договір про створення Європейського Союзу, Хартія Основних прав Європейського Союзу містять по суті ідентичний перелік прав, як і той, що визначений у Європейській конвенції з прав людини. Це створює ситуацію, коли одні й ті ж питання розглядаються різними судовими інституціями. Отже, автором наголошено на практичній необхідності розв'язання дискусії в теорії та правозастосуванні щодо меж втілення повноважень Європейського суду з прав людини, Суду Європейського Союзу й національних судів у питаннях, що стосуються захисту конституційних прав і свобод людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Національна особливість"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями