Статті в журналах з теми "Наукові фахові видання"

У статті розкриваються питання доцільності використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій навчання: Інтернет-технологій, мультимедійних програмних засобів. Зміни у підходах до навчання ініціюються новітніми інформаційними технологіями, новими джерелами інформації. Ключові слова: мультимедійні засоби навчання, Інтернет, веб-сайт, електронний каталог, інформаційний обмін, електронні наукові фахові видання.

Сучасна поліграфічна галузь займається не тільки поліграфічною промисловістю, але й проникла у різні сфери діяльності людини, науки і техніки, такі як інформаційні технології, математичне моделювання, матеріалознавство, метрологія, стандартизація, сертифікація, дизайн тощо. Тому спрямованість та різноманітність сучасного видавництва та поліграфії були відображені у стандартах вищої освіти спеціальності 186 Видавництво та поліграфія, де визначено опис предметної області. Таку підготовку проводять в КПІ ім. Ігоря Сікорського, Українській академії друкарства і Львівській політехніці. Науковий складник підготовки докторів філософії передбачає як виконання власного наукового дослідження, так і публікування його результатів у фахових виданнях України та закордоном. Наведені вимоги до публікування результатів дисертації на здобуття наукових ступенів кандидата наук, доктора наук та доктора філософії. Проаналізовано українські та закордонні фахові видання, в яких могли б публікуватися науковці зі спеціальності 186 Видавництво та поліграфія. У результаті роботи було виявлено відповідний перелік журналів, області знань та найпопулярніші бази даних. Для прикладу було наведено статті для обраних закордонних журналів, які розділені за областями знань. А також було наведено перелік фахових видань України. Також було проаналізовано можливість повернення статті автору на доопрацювання та наведено вимоги до опублікування у базах Web of Science та Scopus. Визначено критерії успішного публікування та вимоги до опублікування результатів наукової діяльності, такі як оригінальність та логічність статті, написання професійною англійською мовою, відповідність оформлення статті, помірний заголовок, інформація про автора, розгорнута анотація, наявність вступу, матеріалів та методів, результатів, обговорення, висновків, список використаних джерел.

Державна установа «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України» (далі — Інститут) є консультативним і лікувальним закладом, що надає допомогу дорослим і дітям з ендокринною патологією. Також Інститут є провідною в Україні науково-дослідною базою для підготовки аспірантів, клінічних ординаторів, захисту докторських і кандидатських дисертацій за фахом «ендокринологія», підготовки фахівців на курсах стажування та інформації. Мета — аналіз результатів роботи Інституту за 2020 рік. Матеріал і методи. Об’єктом дослідження став звіт Інституту за 2020 рік, а предметом дослідження — наукові звіти за темами та проєктами, статистичні дані по науці й клініці. Методи дослідження — відбір, групування та аналіз наукових звітів і статистичних даних. Результати. У 2020 році в Інституті продовжено виконання 3 фундаментальних досліджень у сфері теоретичної та клінічної медицини, 10 прикладних і науково-технічних розробок, 1 міжнародної наукової програми й 1 проєкта за грант міжнародних організацій. Отримано 3 патенти на корисні моделі, створено 2 нові технології, впроваджено в практику 9 власних нововведень і 6 нововведень інших установ. Науково-практичний медичний журнал «Ендокринологія/Endokrynologia» внесено до Переліку наукових фахових видань України (медичні й біологічні науки). Опубліковано 164 праці, у т. ч. 16 — за кордоном. 17 статей опубліковано у виданнях, що індексуються наукометричними базами Web of Science та/або Scopus. Видано монографію (у співавторстві), 2 розділи у підручнику, державний формуляр, інформаційний лист і рекомендації. На засіданнях спеціалізованої вченої ради за спеціальністю «ендокринологія» захищено 2 докторські та 1 кандидатська дисертації. Проведено 8 науково-практичних конференцій «Школа ендокринолога» і 15 навчальних планових циклів. У стаціонарі проліковано 3 143 хворих і проведено 1 116 операцій, у поліклініці прийнято 28 862 хворих. За результатами державної атестації Інститут віднесено до I кваліфікаційної групи та внесено до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. У складі Інституту працюють 2 академіки Національної академії медичних наук (НАМН) України і члена-кореспондента Національної академії наук (НАН) України, 11 професорів, 22 доктора наук і 46 кандидатів наук, 7 заслужених діячів науки й техніки України й 5 заслужених лікарів України. 10 співробітникам Інституту присуджена премія Кабінету Міністрів (КМ) України. Висновок. Інститут займає провідні позиції серед установ НАМН України.

Після відновлення навчання в лісотехнічному інституті підготовка фахівців в інституті лісового і садово-паркового господарства (на лісогосподарському факультеті) постійно удосконалювалась. На факультеті у 60-х роках ХХ ст. навчалося близько 600 студентів, а на січень 2018 р. в університеті навчаються майже тисяча студентів на бакалаврському та магістерському рівнях за трьома спеціальностями та чотирма освітньо-професійними програмами: лісове господарство, садово-паркове господарство, мисливське господарство, ландшафтна архітектура. Підготовку фахівців для лісової галузі забезпечує висококваліфікований навчально-науковий персонал – 17 докторів наук, професорів та 44 доценти, кандидати наук. Співробітники інституту з 1949 р. захистили 30 докторських та 168 кандидатських дисертацій. Результати наукових досліджень висвітлено в 95 монографіях, що опубліковано в Україні та 13 – за кордоном, а також у наукових статтях, виступах на конференціях і захистили патенти та авторські свідоцтва. Науковці опублікували майже 5,5 тис. статей у різних виданнях та майже 5 тис статей у фахових виданнях. Викладачі кафедр інституту викладають більше як половину дисциплін для освітнього ступеня "бакалавр" та понад 75 % – для освітнього ступеня "магістр" за спеціальністю "лісове господарство". Науково-педагогічні працівники університету є співавторами стандартів вищої освіти, проектів ДСТУ, проектів СОУ, нормативно-довідкових матеріалів, енциклопедій та словників. Наукові дослідження, що започаткували співробітники інституту беруть початок з 1960 р., коли під керівництвом проф. М. М. Горшеніна було розроблено новий спосіб рубань головного користування для гірських умов – механізовані улоговинні рубки ЛЛТІ. Для розширення освітньої діяльності доцільно ліцензувати нові спеціальності з підготовки фахівців за спеціалізаціями, для розвитку яких у співробітників університету є значні напрацювання. Частина викладачів добре володіє іноземними мовами, проходили стажування у провідних європейських навчальних закладах, мають значний досвід викладання та можуть забезпечити викладання навчальних дисциплін іноземними мовами. Необхідно підвищувати ефективність роботи лабораторій кафедр та реалізацію наукових результатів на лісогосподарських підприємствах.

Упродовж останніх трьох десятиліть проблеми масових політичних репресій, державного терору, інших злочинів радянського тоталітарного режиму продовжують бути предметом досліджень багатьох вітчизняних і зарубіжних істориків. Написано тисячі книг, десятки тисяч статей, оприлюднено величезні масиви архівних документів. Здавалося б, цю тему можна вважати вичерпаною раз і назавжди. Однак, якщо уважніше придивитися до змісту вказаних праць, можна побачити, що серед них відсутні узагальнюючі комплексні роботи, які б висвітлювали не тільки окремі події, трагічні факти, людські долі, а й розкривали в усіх деталях державно-правовий механізм сталінської диктатури, зокрема його серцевину – органи державної безпеки. Тому, коли наприкінці 2019 року побачила світ монографія Окіпнюка В. Т. «Радянські органи державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.)», присвячена історико-правовому аналізу юридичного статусу, організаційної структури та правозастосовної діяльності в Україні органів ДПУ–НКВС–НКДБ–МДБ, вона відразу привернула увагу фахівців і широкого читацького загалу. Робота має безперечну наукову новизну. Це перше в Україні комплексне історико-правове дослідження, в якому на основі вивчення архівних документів, праць науковців, довідкової літератури, публікацій у періодичних виданнях та інших джерел висвітлена наукова проблема, що полягає у розкритті юридичних засад функціонування радянських органів державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.). Дослідження репресивної спрямованості діяльності радянських органів державної безпеки в Україні, як приклад негативної історичної спадщини, повинно сприяти виробленню запобіжного механізму від повторення таких подій в сучасній Україні. Вивчення цього історичного досвіду може стати також додатковим матеріалом, який можна використати в процесі розробки законодавчих засад реформування сучасних спецслужб нашої держави. Ретельно продумана та логічна структура монографії складається із п’яти розділів, в яких аналізуються теоретико-методологічні засади, історіографія та джерельна база дослідження, розкриваються правовий статус, організаційна структура та діяльність органів державної безпеки, особливості юридичного статусу місцевих територіальних і спеціалізованих органів та військових формувань, кадровий склад органів державної безпеки, висвітлюється місце органів державної безпеки в системі тоталітарного владарювання. Робота ґрунтується на широкій історіографічній та джерельній базі: автором використано 480 нормативних, наукових та архівних джерел, з яких більше 250 архівних справ чотирьох центральних державних і галузевих архівів – Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України. Велику кількість документів вперше введено у науковий обіг. У монографії характеризується вся сукупність елементів механізму державного терору – політико-ідеологічні (настанови та політичні рішення партійних органів), юридичні (норми, які регулювали застосування державного примусу) та інституційні (система організаційних структур, що забезпечували застосування цих настанов і норм), які були цілеспрямовано вибудовані тоталітарною владою як інструмент для тотального контролю над суспільством. У роботі також комплексно розглянуто різноманітні аспекти еволюції юридичного статусу місцевих територіальних і спеціалізованих органів державної безпеки, підпорядкованих їм військових формувань, специфіка кадрового забезпечення радянських спецслужб в Україні, особливості здійснення контролю та нагляду за їх діяльністю. Автором зокрема доведено, що карально-репресивна спрямованість діяльності ДПУ–НКВС–НКДБ–МДБ УРСР зазнавала еволюційних змін відповідно до трансформації політичної системи радянської держави, що відображалося у законодавчих змінах повноважень та структури названих органів. Отже, рецензована монографія є комплексною, завершеною науковою працею, в якій вперше в історії вітчизняної історико-правової науки досліджено юридичні засади функціонування радянських органів державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.), а висновки, сформульовані автором, мають документально підтверджений, достовірний характер. Наукова праця має багато позитивних якостей і, безперечно, стане настільною книгою для фахових дослідників, а також усіх, хто цікавиться історією органів державної безпеки тоталітарних держав. Її можна вважати прикладом класичних наукових досліджень. Звичайно, не всі думки вченого є незаперечними, деякі з них є дискусійними. Однак наукові підходи, рівень аргументації, методологія вирішення наукових завдань, форма викладу матеріалу відповідають кращим зразкам сучасного рівня розвитку української юридичної науки. Тому ми переконані, що монографія В. Т. Окіпнюка «Радянські органи державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.)» становитиме значний науково-теоретичний і практичний інтерес для наукової спільноти, працівників правоохоронних органів, а також громадськості та зробить суттєвий внесок у розвиток вітчизняної юридичної науки.

У статті розглянуто дії та заходи, спрямовані на вшанування колег-археологів і науковців-музейників, які пішли у засвіти у другій половині 1920‑х – на початку 1930‑х рр. На прикладі Данила Щербаківського, котрий учинив самогубство через неможливість продовжувати наукові студії в музеї, померлих Миколи Біляшівського, Василя Ляскоронського, Сергія Дложевського, Бориса Фармаковського, Сергія Гамченка та інших проілюстровано типові пропам’ятні практики тогочасного інтелектуального співтовариства: публічні поховання і панахиди, покладання квітів на могилу, виголошення прощальних промов, ушанування вставанням і хвилиною мовчання під час буденних зібрань наукових осередків, некрологи й меморіальні статті на шпальтах періодики, надсилання телеграм, поштівок, офіційних і приватних листів із висловленням щирого співчуття і жалю через втрату, створення і діяльність спеціальних комісій і комітетів, встановлення анотованих дощок і надання структурним підрозділам наукових установ імені покійного інтелектуала, влаштування виставок, клопотання про надання пенсій родинам покійних, присвяти у фахових виданнях та посмертні публікації наукових студій. Залучено до наукового обігу маловідомі документи, що засвідчували вияв посмертної шани, – некрологи, офіційні та приватні звернення, світлини. Наголошено, що практики вшанування почасти виконували функцію громадянського протесту проти несправедливості, свавілля, нехтування принципами професійності й людяності, функцію опору репресивній і антигуманній політиці тоталітарного режиму.

Аналіз наукових і навчально-методичних публікацій вітчизняних та зарубіжних авторів, а також власного досвіду керівництва науковими роботами студентів, доводить необхідність залучення здобувачів магістерського рівня вищої освіти за спеціальністю 226 «Фармація, промислова фармація» до набуття додаткових знань, вмінь і навичок у процесі здійснення студентської науково-дослідної роботи (СНДР). Активна участь здобувачів вищої освіти в СНДР розглядається як важлива складова студентоцентрованого підходу в організації їх належної підготовки до майбутньої професійної діяльності, при якій студент має можливість самостійно обирати, серед запропонованих, саме той напрям наукового пошуку, який йому найбільше імпонує. Виокремлено найсуттєвіші компоненти успішної реалізації СНДР, яка сприяє розширенню світогляду, набуттю нового емпіричного досвіду та надасть випускнику певну перевагу на сучасному високонкурентному ринку праці. Участь у міжнародних наукових форумах також стимулює вдосконалення студентами-гуртківцями знань англійської мови як загальновизнаного засобу міжнародного спілкування. Висвітлено необхідність популяризації серед студентів сучасних досягнень фармацевтичної науки, що покладає велику відповідальність на наукових керівників щодо проведення належної розʼяснювальної роботи. Висловлено припущення, що сам викладач, який є науковим керівником СНДР, повинен безперервно розвиватись як науковець і бути відповідним наочним прикладом для студентів, зокрема: мати належний рівень публікаційної активності у рецензованих фахових виданнях, систематично оприлюднювати результати експериментальних досліджень, брати участь у наукових форумах різних рівнів, міжнародних наукових проектах та грантових дослідженнях. Заслуговує уваги використання елементів дистанційного формату комунікації, який було запроваджено через пандемію COVID-19, для оптимізації СНДР вже після завершення дії карантинних обмежень.

«Лінгвістичні дослідження» – фаховий збірник наукових праць кафедри української мови ХНПУ імені Г. С. Сковороди, що виходить з 1988 року й репрезентує широкий спектр актуальних лінгвістичних проблем: питання лексикології, граматики, текстознавства, дискурсології, лінгвопоетики, лінгвоконцептології, історії мови та ін., висвітлення яких здійснюється в річищі сучасних наукових парадигм. Крім того, видання містить рецензії на книги, хроніки наукових подій. До актуальних напрямів сучасного мовознавства, проблем якого торкаються автори згаданого вище наукового видання, належать питання лінгвоаксіології – лінгвістичної теорії цінностей, що займається вивченням відображення в мові ціннісних аспектів буття.

У статті порушується актуальна наразі проблематика становлення, сучасного стану і перспектив розвитку вітчизняних електронних фахових видань з педагогіки. У контексті даного дослідження здійснено історичний екскурс у розвиток електронних видань у світі й Україні загалом і фахових видань зокрема. Проведено компаративний аналіз вітчизняної і зарубіжної правової бази існування електронних видань. Досліджено структуру і програмне забезпечення вітчизняних електронних фахових видань з педагогіки. На підставі отриманих результатів сформульовано висновки й розроблено пропозиції щодо вдосконалення перспектив розвитку електронних видань в педагогічній сфері.

Мета статті полягала в тому, щоб визначити тенденції підготовки наукових кадрів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської області. З’ясовано, що об’єктивної інформації щодо реального стану розвитку освіти і науки на тимчасово окупованих територіях України не вистачає для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Аргументовано необхідність наукових пошуків у вказаному напрямі. Визначено тенденції розвитку наукової діяльності на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської області.По-перше, така діяльність має активний характер. На теперішній час лише у так званому ДНР більше 100 осіб мають фейкові дипломи доктора наук, більш ніж 400 осіб – кандидата наук. Щонайменше 4 так званих доктори юридичних наук підготовлені на тимчасово окупованих територіях Луганської області. Аналіз текстів, доступних у мережі Інтернет, свідчить, що частина вказаних текстів носить не науковий, а ідеологічний характер, в них обстоюються ідеї «Російського світу», а процеси, що відбуваються в Україні, подаються у викривленому розумінні. По-друге, тенденційне сприйняття української реальності притаманно й процесу так званої вищої освіти на відповідних територіях. Теми та ідеї сумісних публікацій студентів та викладачів, формулювання питань на державні іспити свідчать про цілеспрямоване формування у молодих людей не наукового, а ідеологічного світогляду. По-третє, методологія та джерельна база деяких досліджень викликає сумніви як така, що може не відповідати не лише українським, а й загальносвітовим вимогам до якості наукових досліджень. По-четверте, спроби легітимізації процесу підготовки так званих наукових кадрів включають активне залучення науковців Російської Федерації. Вони включаються до складу редакційних колегій так званих фахових видань, запрошуються у якості офіційних опонентів на так звані захисти дисертаційних робіт, виступають провідними організаціями. Вказане дає представникам Російської Федерації змогу системно та систематично впливати на процеси підготовки так званих наукових кадрів на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської області, у тому числі й в ідеологічному та пропагандистському аспекті. Зроблено висновок, що запровадження процедури підтвердження набутих на тимчасово окупованій території України знань, вмінь, навичок та кваліфікацій має розпочинатися із визначення актуального стану системи так званих вищої освіти та наукової діяльності – коли це стане можливим завдяки відновленню над цими територіями контролю України.

Резюме. Якісні методи досліджень в охороні здоров’я – це ефективний науковий ресурс, що представляє практичні стратегії та методи використання якісних досліджень і включає основну логіку та обґрунтування результатів дослідження для прийняття якісних дослідницьких рішень. Методологія якісного дослідження дає змогу дослідникам вивчати соціальні та поведінкові проблеми, пов’язані з громадським здоров’ям та медсестринством, які неможливо досягти за допомогою кількісних методів. Ключові аспекти методології якісних досліджень включають вибір та опис проблеми, формулювання основного питання та напрямків роботи, набір учасників, дотримання правильного процесу аналізу даних та подання результатів для публікації. Мета дослідження ‒ розглянути особливості використання різноманітних якісних методів наукових досліджень в охороні здоров’я, зокрема у громадському здоров’ї та в медсестринстві. Матеріали і методи. Здійснено аналіз доступних інформаційних ресурсів мережі «Internet», іноземних фахових видань, медичної бази даних MEDLINE/PubMed за останні п’ять років. Застосовано метод інформаційного пошуку та аналітико-порівняльний метод. Результати. Якісні дослідження є незамінимими у деяких сферах, оскільки надають можливість з’ясувати значення хвороби для пацієнтів і її вплив на якість їхнього життя. Вони також часто багатші з точки зору знань про соціальний та особистий досвід. Незважаючи на певні недоліки якісного дослідження, вони є унікальними і дозволяють вирішувати наукові завдання в охороні здоров’я, зокрема у громадському здоров’ї та в медсестринстві, які неможливо вирішити шляхом використання методів кількісного дослідження. Висновки. Якісні дослідження займають важливе місце в медицині, громадському здоров’ї та в медсестринській науці й набувають все більшого значення. Якісні дослідження в галузі медсестринства в основному стосуються життєвого досвіду пацієнтів і мед­сестер. Для набуття фахових компетентностей доцільно ширше використовувати якісні методи досліджень у навчальному процесі при підготовці фахівців охорони здоров’я, зокрема магістрів громадського здоров’я та медсестринства.

У практиці хірургічної стоматології 40,6 % операцій в умовах амбулаторного прийому складають операційні втручання з приводу радикулярних кіст щелеп. В основному застосовують радикальний метод хірургічного лікування – цистектомію. Якщо після хірургічного втручання рана гоїться під кров’яним згустком, то репаративна регенерація кісткової тканини в ділянці дефекту щелепи перебігає повільно, що підтверджується даними рентгенологічного дослідження. Тому розробка нових методів оптимізувального впливу на репаративний остеогенез є актуальною для сучасної медицини і стоматології. За останнє десятиріччя в наукових дослідженнях та в клінічній практиці досягнуто значного успіху у вирішенні цієї проблеми. Мета дослідження – провести поглиблений аналіз сучасної фахової літератури, присвяченої сучасним методам лікування внутрішньокісткових дефектів щелеп, що утворилися після видалення радикулярних кіст. Матеріали і методи. У фондах наукової бібліотеки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького та у відомих наукометричних базах інформації (PubMed, Google Scholar, SciVerse, Embase) проведено пошук, огляд, аналіз та систематизацію фахових публікацій, присвячених проблемі застосування сучасних методів лікування внутрішньокісткових дефектів щелеп, що утворилися після видалення радикулярних кіст. Результати досліджень та їх обговорення. Усі існуючі кістковопластичні матеріали поділяють, залежно від походження, на декілька груп, а саме: аутогенні, алогенні, ксеногенні, алопластичні (штучно синтезовані кісткові замінники) та композиційні. За вираженням індуктивного потенціалу, усі матеріали для заміщення кісткової тканини можна поділити на остеоіндуктивні, остеокондуктивні, остеонейтральні й матеріали для забезпечення скерованої тканинної регенерації. Результати наукових досліджень останніх років показали, що найвищим остеоіндуктивним потенціалом володіє аутогенна кістка, тому її вважають золотим стандартом. Однак відсутність легкості й можливості отримання в достатній кількості істотно обмежує її застосування. В останні роки почали застосовувати методи клітинної терапії, що базуються на застосуванні остеогенних клітин, отриманих із різних тканинних джерел: периферійної крові, кісткового мозку, жирової тканини, окістя щелеп тощо. У міру накопичення й аналізу даних, що стосуються клітинної інженерії, формується новий напрямок: розробка різних конструкцій, які за своїми біологічними властивостями наближаються до нативної кісткової тканини. Мезенхімальні стромальні стовбурові клітини (МСК), отримані з цих тканин, можуть бути диференційовані у фібробласти, а також у клітини кісткової тканини. Розроблено технології формування шару кісткових клітин на штучних носіях і в біоматеріалах шляхом спрямованого остеодиференціювання мезенхімальних стромальних стовбурових клітин. Ці технології використовують з метою корекції розмірів і форми щелеп, інших операцій в щелепно-лицевій ділянці, для заміщення кісткових дефектів після цистектомії. Висновки. Виповнення кісткових дефектів, що утворились після видалення радикулярних кіст різноманітними сучасними остеопластичними матеріалами, забезпечує профілактику вторинного інфікування рани, прискорення регенерації кісткової тканини і відновлення форми і функції щелеп, сприяє стоматологічній реабілітації пацієнтів.

У статті проведено аналіз джерельної бази дослідження розвитку післядипломної освіти керівників закладів загальної середньої освіти України в 50-ті–90-ті роки XX століття. У ході дослідження джерела умовно поділено на певні групи за їх характерними ознаками. Відповідно до місць зберігання документів виокремлено архівні, бібліотечні, електронні джерела інформації. Надано характеристику низці вже відомих, проте малодоступних джерел, аналіз яких дав можливість з’ясувати і дослідити політичні, соціальні, економічні та передусім педагогічні передумови розвитку системи підвищення кваліфікації керівників закладів загальної середньої освіти в Україні у 50-ті – 90-ті роки XX століття. Проаналізовано та систематизовано наукові здобутки вітчизняних учених, які досліджували питання розвитку післядипломної педагогічної освіти, зокрема і керівних педагогічних кадрів. Розглянуто масив нормативно-правових, наукових, бібліотечних та літературних джерел, завдяки яким утворюється цілісна картина про трансформаційні зміни змісту, засобів, форм та методів підвищення професійного рівня директорів шкіл у процесі розвитку післядипломної освіти керівників закладів загальної середньої освіти. З’ясовано, що основою дослідження ґенези післядипломної освіти керівників закладів загальної середньої освіти України в 50-ті–90-ті роки XX століття є нормативно-правові документи, дисертації та їх автореферати, монографії, матеріали періодичних наукових фахових видань, збірники тез конференцій, матеріали архівних і бібліотечних фондів, довідково-словникові та енциклопедичні, джерела інформації з електронних ресурсів та ін. Окреслено перспективи подальших наукових розвідок з вивчення педагогічного досвіду організації післядипломної освіти керівників закладів загальної середньої освіти та його застосування в сучасних освітніх умовах

У даній статті проаналізовано поняття «медіафілософія», уточнено його зміст і підходи науковців до цього поняття. Виділено ряд важливих медіафілософських проблем. Також описано медіафілософське трактування таких феноменів, як «медіа» і «медіареальність», яке підштовхнуло нас до розгляду медіафілософії як інструменту на шляху до розуміння медіапростору і апробації головних проблем досліджуваної галузі під кутом фахової професійної дисципліни «Технології масмедійної комунікації (Основи теле- та радіожурналістики)» і практики на базі миколаївського інтернет-видання. Розроблено пункти, які допоможуть кожному у повсякденній взаємодії з медіа-ресурсами. Доведено, що дослідження цих проблем – це важлива віха для сучасності і розвитку людства, адже медіа-ресурси стали невід’ємною частиною нашого життя.

У статті проаналізовано сучасні тенденції в Європейському дослідницькому просторі (ЄДП) щодо відкритості, цифровізації та оцінювання в науці загалом та в галузі соціогуманітарного знання зокрема. Охарактеризовано перспективи розвитку відкритої науки, відритого доступу до результатів наукових досліджень у контексті світової пандемії COVID-19, яка засвідчила невідворотність швидких змін, зумовлених розвитком цифрових технологій. З’ясовано, що в ЄДП домінує тенденція забезпечення відкритого доступу, яку через реалізацію заходів програми «Horizon Europe» підтримують Комісія ЄС, Європейська асоціація університетів, Європейська федерація академій природничих та гуманітарних наук, широка фахова спільнота. Основою цифрової технологічної платформи для здійснення широкого спектру наукових процесів від надання доступу до засобів хмарних обчислень, від зберігання та обробки великих масивів даних до обміну результатами досліджень тощо є Європейська хмара відкритої науки (EOSC). Проаналізовано імплементацію EOSC-порталу через роботу дослідницьких інфраструктур, що сприяють регіональному, національному, європейському і глобальному розвитку, та е-інфраструктур, які для соціогуманітарних наук поділяються на співвідносні компоненти і мають відповідні функціональні рівні. Доведено, що в процесі переходу до відкритої науки актуалізується проблема представлення та оцінювання досліджень, яка для соціогуманітарних наук потребує урахування їх багатства, різноманітності, міждисциплінарності, національного контексту і стейкхолдерів. Обґрунтовано необхідність змін щодо оцінювання досліджень соціогуманітарних наук та важливість ініціативи збереження і врахування їх збалансованої багатомовності в процесі переходу до відкритої науки. З’ясовано, що сучасне вітчизняне нормативно-правове забезпечення не враховує такої специфіки. Це значно ускладнює проведення наукових досліджень, звужує перспективу оприлюднення результатів через обмежену кількість наукових фахових періодичних видань соціогуманітарного профілю, утруднює підготовку й атестацію молодих дослідників. З метою адекватної відповіді на зазначені виклики за участі вчених НАПН України запропоновано комплекс заходів на інституційному та індивідуальному рівнях для системної і послідовної підтримки ініціативи відкритої науки.

Актуальність статті полягає в тому, що парламентаризм як явище від часу його зародження у далекому минулому пройшов нелегкий шлях, починаючи з подій реального життя і завершуючи спробами вироблення спільного погляду на минуле з метою кращого розуміння реалій сьогодення й перспектив парламентаризму в Україні. Якщо вести мову про парламентаризм в Україні, то ми маємо звернути перш за все увагу на проблеми національної та всесвітньої історико-правової науки. Метою статті є визначення особливостей наукової думки що становлення і розвитку інституту парламентаризму в Україні та його ролі в процесі вітчизняного державотворення. В статті розкриваються теоретико-методологічні засади аналізу еволюції парламентаризму Україні. Висвітлено особливості визначення поняття і змісту парламентаризму в концепціях та наукових дослідженнях видатних українських вчених та політичних діячів певних історичних періодів українського державотворення. Визначено, що діаспорна література стала сполучною ланкою для фахових розвідок різних часів. Ця її роль особливо помітна на тлі кризи радянської історіографії парламентаризму. Загалом у схему радянської історії України не висувалося саме поняття парламентаризму як історично зумовленої форми самоврядування, демократії українців, а також відмова від участі у формуванні наукової картини світу на користь класових інтересів. Навіть серйозне академічне видання – « Історія Української РСР» - послуговувалося пропагандистськими штампами в оцінці такого явища, як парламентаризм. Однак українська радянська історіографія також накопичувала історичні знання, в тому числі й про парламентаризм, котрі з допомогою сучасних інноваційних методів необхідно де ідеологізувати. На нашу думку, це потребує, окремого, методологічно вмотивованого вивчення. Інерція української радянської історіографії, зокрема в царині методології, особливо в перші роки відродження незалежної Української держави. З прийняттям Конституції України 1996 р. ситуація змінилася, зокрема загострився інтерес до проблем виборів, структури парламенту, його функцій.

У Інституті аеропортів Національного авіаційного університету (Київ, Україна) з 22 по 26 квітня 2013 року відбувся Міжнародний науково-практичний фестиваль «САПР Allplan у архітектурі і будівництві». Організували й провели цей масштабний захід кафедра архітектури НАУ (завідувач Ю. О. Дорошенко) та Центр компетенцій в Україні (директор Ю. О. Смирнов) фірми Allbau Software GmbH (Берлін, Німеччина).Головна мета фестивалю – актуалізація багатоаспектної проблеми формування фахово-інформатичної компетентності архітекторів і інженерів-будівельників та визначення одного з шляхів її розв’язання – навчання архітектурно-будівельних ІКТ-технологій на основі САПР Allplan у системі вищої та післядипломної освіти.Зазначена мета конкретизована у низці похідних задач, серед яких – виявлення закладів і організацій, де активно використовується програма Allplan; визначення сфер та рівня застосування програми; порівняння ефективності використання програми Allplan з іншими САПР; накопичення, узагальнення і обмін практичним досвідом щодо використання програми Allplan у архітектурній і будівельній практиці та наявним педагогічним досвідом і методичними наробками з освітньої практики; консолідація користувачів програми Allplan з різних сфер діяльності; колективне виявлення проблемних аспектів і вироблення обґрунтованих рішень щодо розширення сфери і рівня використання програми Allplan у архітектурі, будівництві і освіті.Предметна область проведеного фестивалю інтегрувала сфери архітектурного проектування, будівництва і експлуатації будівель і споруд, а також дизайну архітектурного середовища з використанням архітектурно-будівельних інформаційних технологій на основі САПР Allplan та відповідної професійної освіти зі створенням інформаційно-освітнього середовища на основі сучасних ІКТ, ядром яких є САПР Allplan. При цьому особлива увага зверталася на опрактичнення змісту архітектурно-будівельної освіти у плані формування у студентів належної фахово-інформатичної компетентності шляхом опанування роботи у середовищі професійних інструментальних програмних засобів, насамперед, САПР Allplan.Головними інтегральними цілями Фестивалю були визначені:– окреслення кола архітектурно-будівельних задач, для розв’язання яких використовується чи може бути використана САПР Allplan;– виявлення організацій і закладів, де активно використовується САПР Allplan;– здійснення на основі наявного практичного досвіду порівняльного аналізу ефективності використання САПР Allplan з іншими функціонально подібними програмами;– демонстрація і поширення архітектурно-будівельних інформаційних технологій на основі САПР Allplan;– виявлення і поширення навчальних програм і освітніх технологій, орієнтованих на опанування студентами роботи у середовищі САПР Allplan як ключового інструментального програмного засобу архітектурно-будівельних інформаційних технологій;– створення передумов для широкого впровадження САПР Allplan у навчальний процес ВНЗ, де готують архітекторів і інженерів-будівельників;– збирання, узагальнення і поширення досвіду використання САПР Allplan на виробництві та в освіті шляхом його обговорення на семінарі і круглому столі та видання збірника матеріалів;– інформування користувачів САПР Allplan щодо функціональних можливостей нових версій програмних продуктів комплексу і підвищення їхньої кваліфікації;– здійснення початкового навчання користувачів САПР Allplan;– організація полілогу, дискусії, обговорення полемічних питань щодо концептуальних основ здійснення навчального процесу для опанування сучасних ІКТ та відповідних інструментальних програмних засобів; управління розвитком, ефективністю і якістю такого навчання; впровадження інноваційних педагогічних технологій та реалізація неперервної професійної освіти.У рамках фестивалю були проведені такі заходи: майстер-клас, семінар, круглий стіл, семінар користувачів Allplan, навчальний базовий практикум користувача-початківця Allplan, підведення підсумків, прийняття рішення та вручення сертифікатів.Фестиваль розпочався з майстер-класу, де впродовж трьох годин провідні фахівці Центру компетенцій Максим Дарич, Євген Дегтярьов та Андрій Баранецький продемонстрували функціональні можливості програмного комплексу Allplan та свою фахову майстерність. У майстер-класі взяли участь гості з різних архітектурно-будівельних внз України, Росії, Білорусі, Казахстану, викладачі Інституту аеропортів, студенти-архітектори і студенти-будівельники 4-го та 5-го курсів НАУ.У другий день фестивалю відбувся його ключовий захід – науково-методичний семінар, присвячений висвітленню і обговоренню питань, пов’язаних з різними аспектами впровадження САПР Allplan у архітектурне проектування і будівництво, а також проблемних питань і наявного досвіду інформатизації вищої архітектурної та інженерно-будівельної освіти на основі САПР Allplan.Тематично-змістова спрямованість роботи семінару була окреслена такими пріоритетними напрямками:– інформатизація архітектурно-будівельної освіти на основі Allplan;– практичний досвід застосування САПР Allplan у архітектурному проектуванні, будівельному конструюванні та будівництві;– міжпрограмний інтерфейс Allplan з іншими САПР;– інтегрована лінія проектування Allplan–САПФІР–ЛІРА;– порівняльний аналіз інтерфейсу, інструментальних засобів, технологічних можливостей та організації даних Allplan з іншими САПР;– розробка, ресурсне забезпечення і впровадження у практику «хмарних технологій» на основі САПР Allplan;– практичний досвід базової і професійної інформатичної підготовки майбутніх архітекторів і будівельників;– формування фахово-інформатичної компетентності майбутнього архітектора та інженера-будівельника на основі САПР Allplan;– дидактичне забезпечення впровадження САПР Allplan у навчальний процес старшої профільної школи, ПТНЗ та вищої освіти;– методичні особливості (відбір змісту, вибір організаційних форм і дидактичних методів, розробка і застосування мультимедійної наочності) навчання інформатичних технологій на основі САПР Allplan.Матеріали семінару Міжнародного науково-практичного фестивалю «САПР Allplan у архітектурі і будівництві», видрукувані окремим збірником [1], будуть корисними для студентів ВНЗ архітектурно-будівельного спрямування, аспірантів, наукових та педагогічних працівників, практикуючих архітекторів та інженерів-будівельників.Проведений фестиваль «САПР Allplan у архітектурі і будівництві» продемонстрував свою суспільну корисність і важливість для модернізації та підвищення якості вищої архітектурно-будівельної освіти в країнах СНД, популяризації програми Allplan та поширення сфери її застосування у архітектурній та будівельній практиці. Подібних спеціалізованих науково-практичних заходів (наскільки нам відомо) в країнах СНД допоки ще не проводилося. Цей фестиваль став першим. З нього розпочалися процеси узагальнення наявного досвіду практичного використання програми Allplan як інструментального засобу ефективного розв’язання комплексних задач архітектури і будівництва, консолідації викладачів, які використовують САПР Allplan у навчальному процесі, обміну накопиченим освітнім досвідом, визначення перспектив застосування і ефективного рекламування САПР Allplan, що дасть змогу ширше використовувати цей багатофункціональний програмний комплекс у навчанні майбутніх архітекторів і інженерів-будівельників.Оскільки проведений фестиваль перш за все має освітню спрямованість, то може розглядатися як своєрідна новітня педагогічна інноваційна технологія, яка здатна забезпечити швидкий і ефективний творчий прорив свідомості його учасників до інноваційних ідей і концепцій в архітектурі і будівництві XXI століття. Успішне проведення фестивалю створило підстави для організації в Інституті аеропортів НАУ навчально-впроваджувального Центру інформаційних архітектурно-будівельних технологій на базі САПР Allplan, потреба у якому в Україні давно назріла. Задачами такого Центру буде здійснення практичного навчання і підвищення кваліфікації викладачів, архітекторів і інженерів-будівельників у галузі архітектурних, дизайнерських і будівельних інформатичних технологій на базі САПР Allplan, розробка необхідного навчально-методичного забезпечення (навчальних програм, лабораторних практикумів, навчальних посібників, методичних вказівок, сертифікаційно-кваліфікаційних тестів тощо) та інноваційних технологій навчання і навчальних тренінгів, конструювання, наукове обґрунтування і перевірка нових ефективних технологій архітектурного проектування і будівельного конструювання на базі САПР Allplan.За рішенням учасників фестивалю започатковано щорічне проведення таких комплексних заходів, де відбуватиметься територіальна і галузева фіксація використання САПР Allplan, аналіз реальної ситуації та колективне вироблення перспективних рішень. Серед головних перспективних задач – залучення студентської молоді до опанування інформатичних архітектурно-будівельних технологій на основі Allplan та міжпрограмного інтерфейсу провідних САПР. У контексті інформатизації архітектури, будівництва і освіти та підвищення їх якості і ефективності.

Актуальність дослідження зумовлена: активним входженням дистанційного та змішаного навчання у сучасний освітній процес, обмеженнями, уведеними у багатьох державах світу у зв’язку із пандемічною ситуацією; низьким рівнем готовності педагогічної спільноти, здобувачів освіти до ефективної взаємодії в умовах змішаної або дистанційної моделі освіти; умовами освітнього середовища, що утворилося у результаті впровадження технологій змішаного і дистанційного навчання; необхідністю пошуку нових підходів до розробки ефективного дидактико-методичного інструментарію для формування фахових компетенцій здобувачів професійної освіти; створенням оптимальних педагогічних умов підготовки робітничих кадрів для швейного виробництва із урахуванням стрімких темпів упровадження новітніх виробничих технологій. Мета: обґрунтування актуальності розроблення електронних засобів навчання для професій швейної галузі та відбору і структурування змісту посібника «Технології виготовлення блузи» з урахуванням інноваційних виробничих технологій. Методи: теоретичні (аналіз, синтез та узагальнення науково-педагогічних праць із питань підручникотворення, розробки електронних посібників); емпіричні (вивчення та аналіз педагогічного досвіду, робочих планів, програм підготовки майбутніх кваліфікованих робітників швейного виробництва та результатів їхньої діяльності). Результати: розроблено й упроваджено в освітній процес підготовки робітничих кадрів з професій швейного виробництва електронне навчальне видання «Технології виготовлення блузи». Висновки: обґрунтовано актуальність розроблення електронних засобів навчання для професій швейної галузі; охарактеризовано зміст і структуру посібника «Технології виготовлення блузи»; показано доцільність його використання для підвищення мотивації й формування фахових компетенцій здобувачів професійної освіти, розвитку ІКТ-компетентностей викладачів професійної підготовки і майстрів виробничого навчання професій швейного виробництва; окреслено основні завдання цифровізації процесу підготовки кваліфікованих робітничих кадрів.

У статті розглядаються педагогічні аспекти формування професійних компетентностей концертмейстера у процесі вивчення дисципліни «Концертмейстерський клас» здобувачами вищої освіти за освітньою програмою «Музичне мистецтво. Фортепіано». Проаналізована концертмейстерська діяльність як найбільш поширена та доступна форма навчальної та виконавської роботи піаніста. Підкреслено, що у сучасних наукових та методичних виданнях питання підготовки концертмейстерів у закладах вищої освіти, зокрема викладання концертмейстерського класу, висвітлені недостатньо. Окреслено специфіку роботи концертмейстера, що полягає у розумінні ним ролі акомпанементу для створення високохудожнього музичного образу спільно із солістом або з групою виконавців. Схарактеризовано процес формування його професійних компетентностей, визначено завдання навчальної дисципліни «Концертмейстерський клас», що є обов’язковим компонентом освітньо-професійної програми «Музичне мистецтво. Фортепіано». У публікації окреслюється основа робочої програми означеної дисципліни, що базується на концепції концертмейстера як піаніста, який не тільки акомпанує, а й здатний працювати із солістом, розучувати з ним новий репертуар та знаходити способи вирішення його виконавських проблем. У статті розглядаються особливості взаємодії та основні елементи роботи концертмейстера із солістами під час вивчення аналізованої дисципліни: етапи роботи над акомпанементом, удосконалення навичок читання нот із листа, транспонування музичного матеріалу та ансамблевого музикування.

In 2017 the Ministry of Education and Science of Ukraine (MON) proposed the Draft for public discussion "On Approval of the Procedure for the Formation of the List of Scientific Professional Publications of Ukraine". The article provides comments and suggestions on the quality control of scientific publications in the context of the problems of social sciences and humanities in Ukraine.

Кінець ХХ ст. в діяльності ЮНЕСКО, Світового Банку, освітніх департаментів Європейського Союзу та інших міжнародних організацій відзначений кількома важливими змінами:– безприкладним підвищенням уваги до вищої освіти та наукових досліджень як головної передумови стійкого соціального і економічного розвитку націй у ХХІ столітті (введення нових стандартів класифікації освіти в 1997 р., конференція 1998 р. в Парижі з вищої освіти та ін.);– акцентуванням проблеми вимірювання і забезпечення якості навчання і професійної підготовки, створення та поширення засобів об’єктивного оцінювання діяльності навчально-виховних закладів (здійснення проектів на кшталт PISA – масового тестування сотень тисяч учнів у десятках країн);– прискоренням розвитку фундаментальних наук і розширенням використання їх у системах освіти як незамінного засобу підготовки працівників ХХІ ст. і формування передумов для стійкого суспільно-економічного розвитку.Строго кажучи, останні два аспекти тісно поєднуються, оскільки високоякісна і сучасна освіта не може не включати вивчення точних наук і формування навичок використання новітніх інформаційних та інших “високих” технологій. Прикладом цього є рекомендації Всесвітньої конференції з точних наук, організованої під егідою ЮНЕСКО в Будапешті (26 червня – 1 липня 1999 р.) [1]. Для нас особливо важливим є та частина документів цієї конференції, де йдеться про безперспективність скорочення вивчення фундаментальних наук в системі обов’язкової освіти під фальшивим приводом їх “складності”, де пропонується змінювати й осучаснювати зміст природничо-математичної складової середньої та вищої освіти як фундаменту стійкого розвитку людства, збереження і поліпшення довкілля, забезпечення миру і стабільності.Однак, у деклараціях конференцій та інших працях експертів ЮНЕСКО мало мовиться про необхідність негайного подолання наслідків сучасного “інформаційного вибуху”, насамперед – браку в активного населення новітніх знань для ефективної й результативної діяльності. Пропонуємо називати це явище “ефект хоттабізації” на знак того, що все частіше і частіше кваліфіковані фахівці внаслідок незнання новітніх наукових досягнень повторюють дії дідугана Хоттабича, який намагався допомогти одному лінуватому підлітку скласти екзамен з фізичної географії на основі знань про довкілля, які існували за дві тисячі років до нашої ери на теренах Індії і Близького Сходу. Негативні наслідки ефекту хоттабізації загострюються тим, що нашими сучасниками є приблизно 90% всіх науковців, які жили на планеті, а продуктивність їхньої праці постійно зростає завдяки комп’ютерній техніці і створенню світових мереж для циркуляції наукової інформації та наукової співпраці (електронна пошта, Інтернет та ін.).Неусвідомлення загрози з боку ефекту хоттабізації вже привело в Україні до того, що у нас продовжують використовувати поняття “фундаментальні курси” в анахронічному аспекті як синонім тих усталених академічних знань, що датуються періодом становлення класичних наук. Наслідком цього, очевидно, стає зниження ефективності діяльності всієї системи освіти, а також певна втрата впливу наукової спільноти на громадську думку. Як відомо, цим негайно скористалися представники псевдонаук і невігласи, адепти релігійних й езотеричних вчень тощо.В Україні для вчителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів зникла можливість для ліквідації ефекту хоттабізації і безперешкодного отримання нових даних про результати наукових досліджень в десятках старих і молодих наук. Наукові матеріали чи повідомлення про відкриття займають маргінальне становище, зустрічаються в кількох газетах і науково-популярних журналах з мікроскопічним накладом. Не буде перебільшенням твердження, що сучасна Україна поступається більшості країн третього світу в увазі до поширення наукових знань, у виданні книг, журналів, газет, використанні спеціалізованих каналів телебачення тощо.Очевидно, що подібна деградація не віщує нам нічого хорошого у найближчому майбутньому й загрожує подальшим зниженням інтегральної виробничої компетентності населення України. Яскравий і виключно неприємний приклад стратегічно помилкових дій в освітній сфері – здійснення у нас на Кіровоградщині фінансованого зі США проекту “розвитку критичного мислення”, опис якого і перші “результати” можна знайти в статті [2]. Заокеанські “меценати” розвитку нашої школи безапеляційно оголосили всі тексти підручників “банальними й усім відомими знаннями”, а справжньою цінністю – те, що в ці книги не входить. Цим вони гранично активізували цікавість молоді до антинаукової інформації – переповідання старих релігійних текстів і псевдо-знань алхіміків, байок про легкість отримання “необмеженої енергії з вакууму” та здійснення всіх мрій людства на базі “торсійних полів”. Наслідок? Він дуже сумний – учні на заключних заняттях і залікових дискусіях затаврували всі фундаментальні науки, “довели шкідливість і помилковість” праць Ч. Дарвіна та безлічі інших геніальних вчених...Ми були б необ’єктивними, стверджуючи, що лише в Україні природничо-математичні науки страждають від активізації фанатизму і невігластва. Зауважимо, що і в зарубіжних країнах ситуація з оновленням комплексу навчальних дисциплін і врахуванням у них новітніх наукових відкриттів другої половини ХХ ст. залишається доволі строкатою. З міркувань лаконічності, вкажемо лише два приклади.На відміну від української практики 90-х років, що відзначається значним зниженням уваги до точних наук під гаслом кампанії з гуманізації та гуманітаризації діяльності системи освіти, політичне і адміністративне керівництво Франції інтенсифікувало рух у протилежному напрямі. Як свідчать останні матеріали про тенденції розвитку вищої школи Франції [7], країна обрала твердий курс на розширення охоплення молоді вищою освітою шляхом професіоналізації навчальних програм, широкого впровадження коротких професіоналізованих профілів підготовки кадрів, доповнення класичних спеціалізацій (філолога, історика тощо) додатковими – юриста середньої кваліфікації, соціолога, психолога та ін. Якщо у нас ключовим терміном є “інтелект”, то у сучасній Франції – “компетентність”. Зауважимо, що такою ж є освітня політика кількох інших розвинених країн – Фінляндії, Австрії, Нідерландів, – а також частини країн третього світу – Південної Кореї, Сінгапуру, Індії тощо.Інший приклад. Сучасна Росія, очевидно, успадкувала від СРСР не лише розташовану на своїй території мережу навчальних закладів, але й теоретично-методичний доробок науково-педагогічних дослідних установ, більшість яких концентрувалася в радянські часи у Москві. Нас особливо цікавлять досягнення в інтегруванні природничих наук, зокрема, створенні навчального курсу з інтегрованого “Природознавства”. Вже на початку 80-х років там розпочалися дослідження з диверсифікації старшої середньої школи і використання в навчальному процесі нових предметів і дисциплін.В Україні ці тенденції оновлення виявили себе у планах міністерства народної освіти ввести в майбутньому профільне навчання в старших класах середньої школи. Серед підготовчих кроків (очевидно, за дозволом Москви) воно у другій половині 80-х рр. проводило конкурс на створення програми інтегрованого предмету “Природознавство”, призначеного для заміни фізики, хімії і біології в гуманітарних профілях або потоках навчання. Протягом декількох років комісії відкинули багато невдалих варіантів. Організатори в 1990 р. запропонували автору взяти участь у конкурсі, що призвело до створення бажаної програми і закриття проблеми. Вперше нова програма з інтегрованого “Природознавства” була опублікована в №23 Інформаційного збірника міносвіти в 1991 р., а пізніше регулярно перевидавалася (напр., [3]).Ми переконані – головні ідеї цього нового предмету стають все більш актуальними. Про це свідчать і події в Росії, де експериментують з новою вузівською дисципліною “Концепції сучасного природознавства” і пропонують іншу – “Наукова картина світу” ([4] та ін.). Та вже побіжне ознайомлення з російськими варіантами інтегрованих природознавчих дисциплін засвідчує, що вони мають численні недоліки – еклектичність, відсутність певної інтегруючої ідеї, акцентування другорядної інформації та ін. Схоже, росіяни не змогли скористатися негативним досвідом країн Заходу, де у 80-х роках нова дисципліна “Наука (Science)” була найчастіше простим об’єднанням надмірно класичних фрагментів двох-трьох традиційних наук.Українська старша середня і вища школи мають врахувати вказані приклади і тенденції, створивши і використавши власний варіант дисципліни (чи групи споріднених дисциплін), де були б акумульовані й логічно поєднані в єдине ціле більшість головних відкриттів природничих наук останнього тридцятиріччя. Цей період виділений нами тому, що нові досягнення групи молодих наук дають змогу створити більш повне і сучасне уявлення про Всесвіт і довкілля, Землю і людство.Один з варіантів нових підходів ми пропонуємо у згаданому інтегрованому “Природознавстві”, яке може бути однаково корисним як у старшій середній школі, так і на базовому рівні вищої освіти.Основна особливість авторського “Природознавства” – акумуляція в ньому останніх відкриттів і досягнень цілої групи наук про природу і людину: астрофізики, ядерної і теоретичної фізики, нерівноважної термодинаміки, нелінійної хімії, геофізики і геохімії, етології, нейро- і молекулярної біології, генетики, теорії інформації, почасти, екології й ін.Розроблений варіант курсу складається з двох частин із подібними цілями, що послідовно висвітлюють сучасні уявлення про походження неживої (1-я частина курсу) і живої субстанції, їхній розвиток й постійне ускладнення, а також розглядають сучасний стан і шляхи подальшої еволюції косної і живої матерії у Сонячній системі. У центрі уваги – загальні й партикулярні закони, що детермінують цю еволюцію, а також “досягнення” людства в порушенні природної ходи подій та пошуки реального шляху ліквідації загроз його існуванню. Відсутність фінансування не дає змоги виділити півтора-два року на завершення цього досить складного проекту і створення серії підручників для навчальних закладів різного рівня (включаючи посібники для підготовки викладачів нової дисципліни). Поки-що є лише попередній текст першої частини “Природознавства” (приблизно 20 друкованих аркушів).Настільки детальна розповідь про нереалізований проект виправдана переконанням автора в тому, що в найближчому майбутньому в рамках переходу до 12-річної середньої освіти в Україні можуть активізуватися пошуки нових предметів і дисциплін для заключних рівнів первинної освіти (термін означає всю сукупність засобів і методів підготовки нових генерацій до активного життя). Наприклад, проблема адекватного викладу складних наукових аспектів сучасної екології як інтегративної науки найкраще вирішується саме в рамках ще більш інтегративного курсу “Природознавства”. Багато років автор використовував у різних комбінаціях інформацію з екології, природознавства і наукового людинознавства під час читання курсів “Вступ в екологію”, “Основи екології” і “Безпека життєдіяльності” в університетах та спеціалізованих середніх навчальних закладах Києва. Досвід показав, що учні і студенти негативно ставляться до викладу цих курсів на основі акцентування видів забруднень і правил цивільної оборони, віддаючи перевагу отриманню знань про закони живої і неживої природи та про особливості комплексних динамічних явищ довкілля.Наше заключне зауваження стосується ужитого терміну “наукове людинознавство” і, напевне, має особливе значення. Цієї науки ще немає, але існують і розширюються досить тривкі острівці наукових знань про сутність людини в рамках групи окремих молодих точних наук.Тисячоліттями сутність людини була об’єктом вивчення, аналізу і трактування гуманітарних наук і мистецтв. Накопичений ними океан знань відрізняється декількома особливостями, зокрема: а) колосальним обсягом; б) словесною або графічною формою; в) відсутністю надійного інструментарію для відділення істини від помилок і хибних гіпотез; г) непристосованістю до швидкої передачі молодим поколінням.Для автора друга половина ХХ ст. відзначена насамперед тим, що у своєму розвитку генетика, етологія, теорія інформації, нейро- і молекулярна біологія й інші точні науки “проникли” в сферу вивчення сутності людини. Багато чого з золотого фонду здогадок науковців-гуманітаріїв вони підтвердили у формі законів природи, виявивши одночасно хибність частини поширених ідей і постулатів (особливо в сфері психології й уявлень про мотиви поведінки людини, див. напр. [5,6]). Автор, зрозуміло, володіє лише частиною інформації зі сфери наукового людинознавства, але й вона чітко виявила свою виняткову ефективність у процесі виховання і викладання. Відзначимо, що окремі аналітики-прогнозисти серед педагогів-науковців (як Т. Левовицький у Польщі чи Б. Гершунський у Росії) пропонують розширити можливості педагогіки у ХХІ ст. шляхом залучення досягнень психології, соціології і кібернетики. Та значно більшого можна чекати від названих вище молодих наук, особливо етології, генетики і нейромолекулярної біології.Й досі педагоги або не підозрюють про існування, приміром, законів етології й нейрохімії людських емоцій, або, не вивчивши їх глибоко, відхиляють як небезпечну для їхньої науки єресь (“сьянтизм”). Звичайно, ці варіанти дій по-своєму логічні, але не мають перспективи з урахуванням необхідності переходу від адаптаційної до трансформаційної (існують також назви “гуманістична” і “критично-креативна”) парадигми освіти, формування в молоді потрібної в ХХI сторіччі неоцивілізаційної компетентності – фундаментальної передумови виживання людства і його стійкого прогресу.Свою частину рішення зазначених освітньо-виховних проблем може взяти на себе великий курс “Основи сучасного природознавства” як комплекс знань про походження, розвитку і сутності природи і людини, міру розумності і можливостей останнього.

Резюме. У світі за останні кілька десятиліть культура медсестринства зазнала глибоких змін. Від медичних сестер все більше очікується, що вони розуміють і проводять дослідження, а також базують свою професійну практику на доказах, що з’являються в результаті досліджень, тобто застосовують доказове медсестринство. Доказове медсестринство широко визначається як використання найкращих клінічних даних при прийнятті рішень щодо догляду за пацієнтами, і такі докази зазвичай надходять із досліджень, проведених медсестрами та іншими фахівцями охорони здоров’я. У деяких дослідженнях показано взаємозв’язок між дослідженнями, доказовою практикою у медсестринстві, а також підвищення якості медсестринського догляду. Мета дослідження – проаналізувати літературні джерела останнього десятиліття щодо результативності та доцільності медсестринських наукових досліджень на якість здоров’я населення, а також показати значення наукових досліджень для визначення та вирішення основних проблем у вітчизняному медсестринстві. Матеріали і методи. Проведено аналіз доступних інформаційних ресурсів у мережі «Інтернет», іноземних фахових видань за останні десять років. Застосовано аналітико-порівняльний метод та метод інформаційного пошуку. Результати. За останні кілька десятиліть культура медсестринства зазнала глибоких змін. Наукові відкриття, що впливають на розуміння здоров’я, хвороб, включаючи симптоми, а також нові методи діагностики та лікування, продовжують розвиватися. На часі є зміни в практиці, дослідженнях та освіті медичних сестер. На практиці інноваційні, спільно створені, засновані на доказах моделі надання допомоги можуть відкрити нові ролі для медичних сестер з вищою освітою, які мають знання, лідерські та командні навички та вміння наукового пошуку й проведення досліджень. Дані наукових медсестринських досліджень можуть стати основою для клінічної практики та розширити базу знань медичних сестер у науці щодо симптомів, здоров’я, самоконтролю та паліативної допомоги наприкінці життя, а також поведінкового здоров’я, щоб продемонструвати цінність медсестринського догляду. В освіті персоналізоване, інтегративне та технологічне викладання та навчання може призвести до творчого та критичного мислення/прийняття рішень, етичних та культурно інклюзивних основ для практики здобувачів з медсестринства, забезпечити командні та комунікативні навички, покращити якість навчання протягом усього життя. Висновки. У сучасному світі медичні сестри повинні навчатися протягом усього життя, бути здатними обмірковувати, оцінювати та модифікувати свою клінічну практику на основі знань, отриманих від систематичних досліджень у сфері медсестринства та охорони здоров’я. Знання, які можуть надати майбутні вчені-медсестри, будуть вирішальними для посилення зміцнення здоров’я, боротьби з хронічними, інфекційними та психічними захворюваннями, а також для сприяння одужанню та покращення якості життя.

У наукових фахових виданнях недостатньо уваги приділено дослідженню ІТ-послуги як економічної категорії. Це формує неправильне її трактування у практичній площині та обумовлює проблеми неефективної побудови системи управління фінансами в ІТ- компаніях. Автором запропоновано розглядати ІТ-послугу як ІТ-продукт, результат людської діяльності, який продається та купується на ринку; розмежовано поняття ІТ-продукт, ІТ-послуга та ІТ-товар. Встановлено, що первинним поняттям є ІТ- продукт, тобто результат діяльності розробника чи сукупності розробників, який конкретизується у ІТ-послузі, яка є ІТ-товаром, якщо вона виробляється для продажу, і цей продаж стає економічною діяльністю ІТ-компанії. Виділено та досліджено споживчу та мінову вартості ІТ-послуги. Споживча вартість виражається через усвідомлення споживачем корисності ІТ-послуги, її здатність забезпечувати можливість реалізації діджитал-інтересів споживача. Мінова вартість ІТ-послуги характеризується обсягом фінансових ресурсів та є платою споживача за можливість цифровізувати власні бізнес- процеси. У межах мінової вартості виділено тариф фінансової винагороди, що містить три взаємопов’язані складові: собівартість, операційні витрати та маржинальний прибуток.

Резюме. Найпоширенішими негативними наслідками, що спостерігаються у госпіталізованих пацієнтів, є побічна дія лікарських препаратів, інфекції, пов’язані з наданням медичної допомоги (ІПНМД) та хірургічні ускладнення. Широке розповсюдження ІПНМД відображено в багатьох наукових роботах, однак дані щодо рівнів ІПНМД суперечливі й залежать від країни, де проводилися дослідження, профілю стаціонару або відділення, ефективності та неупередженості системи реєстрації тощо. Мета дослідження – вивчити світовий та український досвід впровадження системи інфекційного контролю в медичних закладах терапевтичного та хірургічного профілів шляхом аналізу доступних інформаційних та літературних джерел. Матеріали і методи. Здійснено аналіз інформаційних ресурсів мережі «Internet», іноземних фахових видань, медичної бази даних MEDLINE/PubMed за останні десять років. Застосовано метод інформаційного пошуку та аналітико-порівняльний. Результати. Інфекції, пов’язані з наданням медичної допомоги, – це інфекції, які вперше з’являються через 48 год або більше після госпіталізації або протягом 30 днів після надання медичної допомоги. Дослідження, проведені у країнах із високим рівнем доходу, показали, що 5–15 % госпіталізованих пацієнтів набувають ІПНМД, що може вразити від 9 до 37 % тих, хто потрапив до відділень інтенсивної терапії, а в Європі показники поширеності ІПНМД у лікарняних закладах загального профілю коливаються від 4,6 до 9,3 %. Профілактика ІПНМД залежить від ретельного впровадження та дотриманні методів контролю інфекцій. Численні вітчизняні та зарубіжні дослідники вказують на важливість впровадження системи інфекційного контролю для підвищення якості та безпеки надання лікувальної допомоги в стаціонарах. Висновки. Незважаючи на розвиток багатьох високотехнологічних методів, миття рук із милом або спиртом все ще залишається найважливішим засобом підтримки особистої гігієни та запобігання ІПНМД. Однак через зростання кількості бактерій, стійких до антибіотиків, і небажання деяких медичних працівників впроваджувати найкращі практики боротьби з інфекціями, ІПНМД залишаються однією з найбільших причин смерті в більшості країн. Тому важливо, щоб стратегічні, політичні та освітні ініціативи продовжували зосереджуватися на лікуванні та контролі цих інфекцій. Для цього потрібні подальші практичні зусилля, щоб впровадити запропоновані заходи в практику, та наукові дослідження, які б дозволили доказово обґрунтувати впровадження більш ефективних та новітніх методик інфекційного контролю.

Об’єктом дослідження у статті є перші прояви болгарської літературної мови в Турецькій Республіці, робота болгарсько-магометанського автора Хасана Уйгуна, видавця за фахом. Це дуже важлива тема, оскільки про існування літературних творів на діалектній болгарській мові в Туреччині нічого не відомо. Мета — ознайомити читачів з його прозаїчними та поетичними творами (оповідання «Кривавочервоні» та вірш «Я помак»), написаними на болгарському діалекті, та правописом, використаним в них. Був застосований філологічний метод, заснований на текстовому аналізі творів. Стаття є серйозним науковим досягненням, а результатом є відкриття нових даних. Практична цінність роботи полягає в тому, що це перша спроба експортувати інформацію про таку діяльність представника болгарської меншини в Туреччині, хоча подібні дослідження вже тривалий час проводилися у Греції, Албанії, Румунії (Банат) і в Північній Македонії.

Резюме. Понад 6 % дорослого населення у високорозвинених країнах потерпає від хронічного безсоння, а поширеність його у різних країнах Європи суттєво різниться і становить від 5,7 до 19 %. За даними поширення безсоння в Канаді, майже у 70 % пацієнтів протягом року спостерігається тривале збереження його симптомів. Мета дослідження – проаналізувати наявні опитувальники для діагностики безсоння і визначити оптимальні інструменти для оцінки розладів сну, їх вираження та характеристик. Матеріали і методи. Опрацьовано наукові публікації за останнє десятиліття з використанням ресурсів мережі «Інтернет», вітчизняних фахових видань, медичної бази даних MEDLINE/PubMed. Ключовими словами для пошуку були: «безсоння», «опитувальник». Результати. Згідно з Європейськими настановами щодо діагностики та лікування безсоння, рекомендованими для діагностики наявності інсомнії та оцінки її тяжкості є ряд опитувальників, зокрема Пітсбур­зький індекс якості сну (PSQI), індекс тяжкості безсоння (ISI), Бергенська шкала безсоння (BSAS) та індикатор стану сну. На запитання усіх рекомендованих анкет пацієнт відповідає самостійно, тривалість кожного сеансу становить 5–10 хв. Застосування поєднання цих інструментів дозволяє виявити порушення сну, дослідити його частоту, тривалість, характеристики та впив на функціонування особи. Висновки. Застосування опитувальників у дослідженнях із діагностики безсоння є ефективним та обґрунтованим, а поєднання декількох анкет є оптимальним методом для оцінки розладів сну, їх вираження та характеристик.

Належне виконання судових рішень є виявом довіри до органів державної влади, а також однією з умов взаємовигідної співпраці суб’єктів господарювання. Узагальнення даних офіційної статистики, матеріалів соціологічних досліджень, змісту дисертаційних робіт і публікацій у фахових виданнях за даною проблематикою дозволяє стверджувати про наявність як фрагментарних, так і комплексних досліджень, спрямованих на виявлення причин доволі низької результативності державного управління виконання судових рішень щодо суб’єктів господарювання в Україні. Загалом невтішна ситуація обумовлена наявністю декількох проблем, які істотною мірою ускладнюють умови забезпечення економічної безпеки як окремих суб’єктів господарювання, так і територій загалом. Для вирішення чи, принаймні, мінімізації негативного впливу проблем, потрібнечітке розуміння їх специфіки, а тому доречною вбачається вдосконалена класифікація проблем, що унеможливлюють забезпечення належного рівня результативності державного управління виконанням судових рішень щодо суб’єктів господарювання в Україні залежно від масштабу, особи позивача, особи відповідача, специфіки позову, економічного становища позивача, етапу примусового виконання судових рішень щодо суб’єктів господарювання, сфери застосування відповідних механізмів державного. Пропонована класифікація не містить вичерпного їх переліку, оскільки на тлі вирішення «старих», цілком ймовірна поява «нових» проблем. Запропонованакласифікація має доповнити методологію державного управління, а її використання дозволить більш системно підходити до розробки конкретних рекомендацій по усуненню наявних проблем у цій царині. Подальші наукові розвідки за даною проблематикою мають бути спрямовані на розробку для підрозділів Державної виконавчої служби та приватних виконавців практичних рекомендацій, що передбачають вдосконалення наявних і запровадження нових механізмів взаємодії у ланцюгу «державний/приватний виконавець – позивач – відповідач» як запоруки підвищенню довіри до ситеми виконання судових рішень, й (що більш важливо) покращенню умов для ведення легального бізнесу.

Мета дослідження полягає в аналітичній оцінці сучасного стану та напрямів розвитку українського ринку риби й морепродуктів і визначенні як негативних, так і позитивних тенденцій його функціонування. Методи дослідження. Загальною методологічною основою дослідження стали наукові напрацювання вітчизняних і зарубіжних дослідників у сфері виробництва та споживання риби та морепродуктів в Україні. Зважаючи на динамічність ринку та постійне оновлення інформації, автори статті зосередили свою увагу на аналізі матеріалів наукових фахових видань та інтернет-джерел, які відображають дані статистики, думки спеціалістів, аналітиків та експертів рибовидобувної галузі України. У роботі було використано такі загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, як логічне узагальнення, системний підхід та теоретичний пошук, основані на збиранні та обробці формалізованих даних звітності. Результати. У статті проведено аналіз стану та перспективи розвитку українського ринку риби та морепродуктів. Визначено основні проблеми функціонування рибної галузі України та сучасний стан її розвитку. Розглянуто тенденції споживання риби та морепродуктів в Україні. У ході проведення досліджень були визначені проблемні аспекти забезпечення населення рибою та морепродуктами, виловленими в акваторії України. На основі результатів дослідження запропоновано шляхи перспективних напрямів розвитку рибної галузі з метою забезпечення населення харчовими продуктами з повноцінним білковим складом. В Україні склалася негативна тенденція у загальній динаміці розвитку ринку рибопродуктів. Сировинна база природних водних ресурсів України вичерпується рік від року, загальний обсяг внутрішнього видобутку водних ресурсів забезпечує лише 30% внутрішнього попиту, тому Україна змушена нарощувати обсяги імпорту риби та морепродуктів. Ситуація ускладнюється «тіньовою» складовою ринку, недостатньою увагою та реакцією відповідних органів контролю щодо порушень у рибовидобуванні та митному контролі імпортованої продукції. Виходом з ситуації є комплекс мір: розвиток власної аквакультури, впровадження інноваційних технологій переробки риби та морепродуктів, позитивні зрушення у роботі державних органів з дерегуляції та детінізації рибної галузі, налагоджуванні фінансової допомоги фермерським господарствам аквакультури. Практична значимість. запропоновано шляхи перспективних напрямів покращення тенденцій рибної галузі України. Аналіз ситуації, яка склалася на українському ринку риби та морепродуктів допоможе зосередитися на причинах, наслідком яких може бути традиційно сформоване недостатнє споживання водних біоресурсів населенням України.

Ця робота - фрагменти одного з розділів монографії «Про все потроху. Косий погляд на право », написання якої сподіваюся завершити в цьому році, якщо доживу. Попередня публікація її частини обумовлена ​​винесенням на обговорення підготовленого проекту Загальної частини Кримінального кодексу України. У складі розробників зірки вітчизняної науки кримінального права, однак спірні позиції є. Вважаю своїм обов'язком своєчасно довести їх до відома колег. Тривожить головне. Кримінальне право покликане забезпечувати безпеку кожної людини в усіх його відносинах. Але регулюються вони цілим комплексом галузей права. У кожній з них свої протиріччя. Наприклад, в екологічному праві головна проблема - глобальне потепління. Воно загрожує підйомом рівня води в океанах. Однак висох Арал, очікується зниження рівня води в Каспійському морі Не виключена загроза настання льодовикового періоду. Створене водосховище в .Китаї зрушив земну вісь. Набирає чинності впевненість в тому, що Земля саморегулююча система і контролює навантаження, керуючи чисельністю населення періодичними епідеміями. Досліджують все це самостійні групи екологів. Медики знають, що деякі ліки одних лікують, інших калічать, однак коня і трепетну лань в праві запрягають в одну упряж. Подібне відбувається в усіх галузях, але вузька група фахівців кримінального права вважає, що їм під силу самотужки створити єдину систему забезпечення безпеки суспільства. Кримінальний кодекс, щоб бути робочим інструментом, а не науковим твором, в значній частині повинен бути підсумком спільного дослідження представників багатьох галузей наукових знань з припинення загроз громадській безпеці, запобігти які з використанням імітаційних та інших прогресивних технологій в рамках вузької професійної спеціалізації не представилося можливим. У стратегічній перспективі рішення бачиться в розробці методики корекції соціальної орієнтації людини шляхом вдосконалення його генома. Фахівці кримінального права повинні виступати в цьому в якості експертів. Я вдячний керівництву Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, яке з урахуванням завершення найближчим часом роботи по створенню Особливої ​​частини КК України надало можливість довести розробникам настільки великий аналіз недоліків відправних позицій загальної конструкції, опублікувавши таку розлогу статтю на сторінках видання «Актуальні проблеми ПРАВА: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА. Збірник наукових праць». Висловлюю глибоку подяку професору А. А. .Дулорову і доценту р. н. Шеховцову, який знайшов час ознайомитися зі справжньою роботою і висловив критичні зауваження. Я звертався до професора Н.І. Хавронюк з проханням надати інформацію про основні положення готується Проекту КК України, але отримав відповідь, що автори не вважають за можливе розголошувати її до завершення дослідження. Тому справжня робота через дефіцит часу носить ескізний характер, і я буду надзвичайно радий отримати критику читачів, якщо такі, на щастя, виявляться. Для зв'язку: rozovskiy@rambler.ru телефон: + 38 095 697 36 81 Ключові слова: закон, право, кримінальне право, злочин, покарання, відповідальність держави за необгрунтоване засудження людини.

Стаття присвячена проблемі викладання фахових дисциплін на факультетах журналістики українських вишів. Головне в дослідженні – пошук відповіді на запитання: чому в навчальних програмах на цих факультетах в останній час стає все менше журналістики? Зроблено огляд проєктів європейської спільноти, спрямованих на впровадження в Україні західних методик викладання журналістських дисциплін. Допомога ця на початку 10-х років нового тисячоліття надавалася в різних формах. Це і перенавчання українських викладачів за кордоном, і проведення семінарів та тренінгів в Україні на базі Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, Ужгородського та Сімферопольського університетів, і фінансування студентського мережевого видання LiveJournal «Жорна». Ідеться про кількарічну українську програму Шведського інституту перепідготовки журналістських FOJO та таку ж програму Євросоюзу в співробітництві з Міжнародною службою світового трасту Бі-Бі-Сі «Жорна». Як безпосередній учасник кількох міжнародних тренінгів, автор описує особливості викладання журналістики в західних школах журналістики. З’ясовуються причини, через які ця методика не прижилася в українських університетах. Серед головних – позиція керівників журналістської освіти в Україні щодо формування нових навчальних планів за напрямком «Журналістика та інформація». Вони помітно поглибили прірву між теорією та практикою журналістики. Явна тенденція до збільшення обсягу дисциплін, плани яких хибують теорією, не конкретикою і не забезпечують набуття студентами практичних навичок для роботи в реальній журналістиці. Називається низка прийнятих упродовж останніх 15 років директивних рішень, за якими в науках із соціальних комунікацій витіснялося журналістикознавство як самостійний напрямок досліджень історії, теорії та практики засобів масової інформації. Це також і спроби перейменувати Інститут журналістики КНУ ім. Шевченка, як базовий навчальний заклад з підготовки журналістських кадрів, в Інститут масових комунікацій, а освітньо-науковий напрям підготовки кадрів «Журналістика та інформація» замінити на «Комунікативістику». Окремо йдеться про авторську методику викладання журналістики на основі набутих навичок під час неодноразового стажування за кордоном, подаються кращі зразки різних творчих вправ студентів за цими методиками під час викладання лекційно-практичного курсу «Основи журналістики».

Метою даної публікації є обґрунтування доцільності використання електронного портфоліо в системі післядипломної освіти викладачів медичних (фармацевтичних) закладів вищої освіти. Об’єкт дослідження – процес професійної підготовки викладача медичного (фармацевтичного) закладу вищої освіти до науково-педагогічної діяльності в системі післядипломної освіти. Предмет дослідження – використання технології електронного портфоліо в системі післядипломної освіти викладачів медичних (фармацевтичних) закладів вищої освіти. Під час підготовки даної публікації були використані наступні методи дослідження: аналіз нормативно-правової документації, психолого-педагогічної, методичної літератури, дисертацій, матеріалів конференцій та періодичних фахових видань; узагальнення та систематизація позицій провідних учених; порівняння та зіставлення різних поглядів на досліджувану проблему; проведення емпіричного дослідження шляхом анкетування. В результаті проведених досліджень ми дійшли висновків, що керівництво медичних (фармацевтичних) закладів вищої освіти недостатньо усвідомлює потенціал електронного портфоліо у формуванні професійної компетентності, зокрема психолого-педагогічної. З метою розширення розуміння змісту та призначення технології електронного портфоліо було висвітлено досвід кафедри педагогіки та психології післядипломної освіти Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Застосування технології електронного портфоліо, як одного із засобів формування психолого-педагогічної компетентності викладача М(Ф)ЗВО, дозволить якісно підвищити рівень їх професійної компетентності, враховуючи сучасні вимоги суспільства та євроінтеграційні зміни у системі вищої освіти.

Стаття присвячена актуальній проблемі функціонування української орієнталістики на різних етапах її розвитку. Відзначено, що сходознавчі студії в Україні мають давні традиції та значні здобутки. Показана історія розвитку орієнталістики в Україні від часів життя видатного українського вченого-орієнталіста Агатангела Кримського до часів сьогодення. Розглянуто також стан та перспективи розвитку українсько-турецьких відносин. Закцентовано на питанні необхідності подальшого розвитку тюркологічної школи в Україні з описом її сучасного стану та фокусуванням на проблемах відродження потужної школи орієнталістики в Україні, впровадження напрацювань та врахування певного досвіду представників східних країн-партнерів у навчальний процес ВНЗ України. Підкреслено, що планомірний розвиток орієнталістики в Україні неодноразово переривався через перешкоджання та репресивну політику з боку влади, її прагнення до централізації й концентрації всього наукового потенціалу в межах столичних установ. Відзначено значну роль відновлених та новостворених фахових сходознавчих видань, відкриття кафедр та спеціальностей, пов’язаних з вивченням східних мов у вітчизняних вищих навчальних закладах. Зроблено висновки, що східна школа України має не тільки великі перспективи та необхідність розширення подальшого співробітництва у сфері науки та освіти, а й має вже на сьогоднішній день непогані напрацювання, які потрібно відшліфовувати та доводити до досконалості, здійснюючи поступові науково-освітянські кроки до продовження цікавої та плідної співпраці між сусідніми народами.

Згідно з Національною доктриною, одними із пріоритетних напрямів державної політики щодо розвитку освіти є: запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій і створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів. Держава зацікавлена у якісній професійній підготовці спеціалістів, і тому має забезпечувати підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоємних та інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці [1, 2]. Використання комп’ютерних програм навчального призначення дозволяє вдосконалювати методичну систему підготовки спеціалістів як у вищих навчальних закладах. так і у системі професійно-технічної та середньої освіти. Впровадження комп’ютерних програм у навчальний процес доповнює засоби навчання, які традиційно використовуються у процесі викладання дисциплін.У Наказі Міністерства освіти і науки України «Про Правила використання комп’ютерних програм у навчальних закладах» (2005) комп’ютерна програма навчального призначення визначається як «засіб навчання, що зберігається на цифрових або аналогових носіях даних і відтворюється на електронному обладнанні» [2].Теоретичні і практичні засади розробки програмного забезпечення навчального призначення розглядалися такими науковцями, як Д. Д. Аветісян, Л. І. Білоусова, М. І. Жалдак, А.С. Муравка, Н. В. Олефіренко та ін.М. І. Жалдак зазначає, що в основу інформатизації навчального процесу слід покласти створення і широке впровадження в повсякденну педагогічну практику нових комп’ютерно-орієнтованих методичних систем навчання на принципах поступового і неантагоністичного, без руйнівних перебудов і реформ, вбудовування інформаційно-комунікаційних технологій у діючі дидактичні системи, гармонійного поєднання традиційних та комп’ютерно-орієнтованих технологій навчання, не заперечування і відкидання здобутків педагогічної науки минулого, а, навпаки, їх удосконалення і посилення, в тому числі і за рахунок використання досягнень у розвитку комп’ютерної техніки і засобів зв’язку [3, 8].Педагоги-науковці і спеціалісти з інформаційних технологій виділяють певний клас прикладних програм навчального призначення, включаючи їх до різновидів з різними назвами (навчальне електронне видання, педагогічне програмне забезпечення, електронні програми навчального призначення, комп’ютерні програми навчального призначення, комп’ютерно-орієнтовані методичні системи навчання тощо), проте смисл залишається однаковим: це програми, які використовують у сфері освіти у навчальному процесі.Навчальне електронне видання – електронне видання, яке містить систематизований матеріал з відповідної науково-практичної галузі знань. Має відрізнятися високим рівнем виконання і художнього оформлення, повнотою відомостей, якістю методичного інструментарію і технічного виконання, наочністю, логічністю і послідовністю подання матеріалу [5, 34].Педагогічний програмний засіб (ППЗ), тобто засіб, створений для безпосереднього використання у навчальному процесі, в епоху розвитку ринкової економіки Ю. О. Жук, О. М. Соколюк розглядають як товарний продукт, який повинен користуватися попитом серед споживачів (викладачів вищих навчальних закладів, учителів середніх шкіл) [7].Л. І. Білоусова та Н. В. Олефіренко визначають програмне забезпечення навчального призначення як програмні засоби, призначенням яких є підтримка самостійної навчальної, тренувальної, творчо-дослідницької діяльності користувача у певній предметній галузі, а також діяльності самоконтролю. Науковці виділяють такі види програмного забезпечення навчального призначення: електронні підручники, електронні енциклопедії та довідники, середовища підтримки предметної діяльності, комп’ютерні тренажери, системи комп’ютерного тестування [4, 26].М. І. Жалдак, В. В. Лапінський, М. І. Шут пропонують класифікацію педагогічних програмних засобів залежно від переважного виду навчальної діяльності учня при роботі з певним засобом навчання і виокремлюють: 1) демонстраційно-моделюючі програмні засоби; 2) ППЗ діяльнісного предметно-орієнтованого-середовища; 3) ППЗ, призначені для визначення рівня навчальних досягнень, які в свою чергу класифікують за способом організації роботи в мережі; ступенем «гнучкості», можливістю редагування предметного наповнення і критеріїв оцінювання; структурою і повнотою охоплення навчального курсу; способом введення команд і даних та можливою варіативністю формулювання відповіді; можливими способами формулювання та подання учневі навчальних задач; способом формулювання та подання учневі навчальних задач; способом введення даних – командних впливів користувача; 4) ППЗ довідниково-інформаційного призначення [6, 33].В. П. Вембер зазначає, що не існує єдиного підходу як до класифікації електронних засобів навчального призначення, так і до термінології у цій сфері. Взявши за основу класифікаційні цілі та завдання, які можуть бути вирішені за допомогою ЕЗНП, можна виділити наступні типи: ілюструючі, консультуючі, операційне середовище, тренажери, навчальний контроль [6, 33].Потреби сучасного суспільства у розробці програм різноманітного призначення зростають із часу появи перших електронно-обчислювальних машин. Особливими є запити вищого навчального закладу у створенні та впровадженні у навчальний процес навчальних електронних видань, найбільш сучасними й ефективними серед яких відтворюються на комп’ютері.На базі Інформаційно-комп’ютерного центру Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького за останні кілька років розроблено і продовжують створюватися різні типи комп’ютерних програм навчального призначення: 1) електронні підручники та посібники; 2) програмні тренажери; 3) мультимедійні навчальні програми.Опишемо більш докладно кілька комп’ютерних навчальних програмних засобів. Електронний підручник «Основи Інтернет» призначений для студентів ІІ курсу факультету інформатики і математики денної форми навчання та студентів заочної форми навчання, які навчаються за освітньо-професійною програмою бакалавра галузі знань 0403 «Системні науки та кібернетика». Створення цього електронного підручника, як і інших, проходило у декілька етапів, а саме [8, 94-95]:Добір навчального матеріалу.Формування групи фахівців, відповідальних за створення електронного підручника.Планування структури та дизайну: в основу відображення інформації в електронному підручнику було покладено фреймову структуру web-документу.Вибір апаратних та програмних засобів розробки та реалізації електронного підручника: мова розмітки HTML та мова програмування JavaScript.Реалізація гіпертекстових посилань у тексті.Добір матеріалу для мультимедійного втілення: відбір графічного наповнення навчальних тем, створення відповідного відеоматеріалу.Розробка контрольних запитань.Тестування та доопрацювання електронного підручника: апробація у навчальному процесі, видалення або додавання необхідних текстових, графічних або відеоматеріалів тощо.Впровадження електронного підручника у систему інформаційного забезпечення навчального процесу освітнього закладу.Отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права у Державному департаменті інтелектуальної власності.Електронний підручник з урахуванням специфіки навчальної дисциплін має розвинену структуру. Навчальний матеріал охоплює всі питання, необхідні для успішної роботи із різноманітними службами мережі Інтернет. Матеріал електронного підручника охоплює всі змістовні модулі, визначені анотацією для мінімальної кількості годин, передбачених стандартом. Електронний підручник містить лекції, практичні завдання, інформацію до самостійної роботи, відеоматеріали та приклади завдань до модульно-тестового контролю. Розгалужена структура електронного підручника дозволяє вивчати матеріал у зручній для студента послідовності. Відеоматеріали наглядно демонструють можливості роботи в мережі Інтернет і призначені для успішного оволодіння даним курсом.До змісту електронного підручника входить глосарій, який містить перелік термінів та понять, що використовуються у процесі засвоєння навчальної дисципліни. Останній розділ електронного підручника містить перелік джерел, якими студенти можуть додатково користуватися під час засвоєння курсу «Основи Інтернет».Програмні тренажери широко використовуються у практиці предметного навчання й у професійній підготовці. За допомогою них майбутні фахівці відпрацьовують свої уміння і навички діяти в різних ситуаціях. У навчанні програмні тренажери забезпечують: послідовне виведення на екран завдань заданої складності з вибраної теми; контроль за діями користувача з розв’язання запропонованого завдання; миттєву реакцію на неправильні дії; виправлення помилок користувача; демонстрацію правильного розв’язання завдання; виведення підсумкового повідомлення про результати роботи користувача (можливо, з рекомендаціями чи порадами) [4, 30].Для розробки тренажерів використовувався певний набір програмного забезпечення. Основним інструментарієм розробки тренажерів «Пакет 3DSMax», «Microsoft Office Word 2010», «Microsoft Office Excel 2010», «Microsoft Office PowerPoint 2010», «Microsoft Office OneNote 2010» стала технологія Flash з елементами ActionScript і програма Camtasia Studio. Створення кожного уроку тренажеру відбувалося за таким алгоритмом:1. Захоплення скрінкастів під час роботи з відповідним програмним забезпеченням за відповідною темою уроку.2. Редагування відеоряду.3. Запис звуку з мікрофону.4. Вставка субтитрів і виносок, у тому числі з інтерактивними елементами.5. Додавання тесту.6. Експорт відеофайлу у формат flv/swf.Кожен тренажер розділений на теоретичну частину, в якій подається інформація щодо операцій по роботі з відповідним програмним засобом, та власне тренувальну, в якій дається завдання, що має бути виконане студентом, без чого він не зможе продовжити тренування.Мультимедійні комп’ютерні навчальні програми поступово витісняють друкарські матеріали, відео- і аудіокасети, адже вони дозволяють організувати ефективну самостійну пізнавальну діяльність студентів [9, 157].Мультимедійна навчальна програма з установки і налаштування Windows 7 призначена для методичного забезпечення дисципліни «Програмне забезпечення ПЕОМ». створена на основі веб-технологій, а саме: HTML, XML, CSS, Java Script, ActiveX, Silverlight. У форматі HTML створена кожна сторінка курсу. CSS використовується для оформлення стилів сторінок. У html-документ включено код мовою Java Script та елементи ActiveX. На html-сторінках з інтерактивними елементами використовується технологія Silverlight. Як засіб розробки програми використовувалася «Система для створення навчальних матеріалів» (Learning Content Development System(LCDS)) – безкоштовним інструментом, за допомогою якого учасники спільноти Microsoft Learning можуть створювати високоякісні, інтерактивні електронні курси; публікувати електронні курси, лише заповнивши прості форми LCDS, які дозволяють створювати високоспеціалізовані тексти, інтерактивні завдання, конкурси і питання, ігри, тести, анімаційні ефекти, демо-ролики та інші мультимедійні матеріали.Зміст програми поділяється на модулі, уроки і теми. Модуль може містити від одного до кількох уроків, які у свою чергу можуть містити від однієї до кількох тем. У програмі наявні елементи самоперевірки і практичні роботи у вигляді інтерактивних ігор, а також список використаних і додаткових джерел і глосарій.Розроблені нами комп’ютерні програми навчального призначення впроваджені у навчальний процес університету, крім того вони можуть бути використані у процесі професійної перепідготовки кадрів і дистанційному навчанні.Планується подальша робота над удосконаленням і оновленням уже розроблених комп’ютерних програм навчального призначення та створенням нових програм для методичного забезпечення дисциплін вищого навчального закладу.

Мета: провести аналіз існуючої інформації в наукових виданнях щодо фахової підготовки бакалаврів за спеціальністю «Громадське здоров’я» з дисципліни «Основи гігієни харчування» для підтвердження актуальності питання та вдосконалення навчального процесу. Матеріали і методи. Використано бібліографічний, соціологічний та аналітичний методи. Результати. Дисципліна «Основи гігієни харчування», яку традиційно викладають у медичних закладах, потребує вдосконалення з урахуванням сучасних світових тенденцій. Це пов’язано з тим, що суспільство сьогодні стикається з більш складною ситуацією у харчуванні населення, ніж у ХХ столітті, коли основні зусилля були спрямовані на збільшення виробництва та якість продуктів. Але на сьогодні відбувається кардинальне переосмислення попередніх тенденцій щодо спрямування їх на комплекс заходів, які включають: запобігання захворюванням, пов’язаним із недостатнім або надмірним споживанням їжі; врахування усього ланцюга виробництва харчових продуктів «від поля до столу»; вирішення екологічних проблем; сприяння сталості середовища та життєдіяльності населення. Промислові викиди харчових виробництв та аграрного сектору вважають одними із основних екологічно шкідливих чинників, вони забруднюють воду, ґрунт, повітря та є суттєвим джерелом викидів вуглекислого газу в атмосферу. Все це негативно впливає на здоров’я населення. Харчові системи повинні діяти протягом усього ланцюга «від поля до столу» з екологічними обмеженнями, щоб зменшити негативний вплив на здоров’я населення та на екологію біосфери. Вирішувати ці питання потрібно у міждисциплінарному та міжсекторальному контексті. Важливо, щоб сучасна підготовка бакалаврів за спеціальністю «Громадське здоров’я» ґрунтувалась на вдосконаленій дисципліні «Основи гігієни харчування» з формуванням комплексних знань щодо гігієни харчування, екології, стійкості харчової системи та безпечності харчових продуктів вздовж усього харчового ланцюга. Висновки. Підготовку бакалаврів за спеціальністю «Громадське здоров’я» у Сумському державному університеті з дисципліни «Основи гігієни харчування» удосконалено з урахуванням міжнародного досвіду в цій галузі. Розроблено навчальну програму з цієї дисципліни на міждисциплінарній основі шляхом інтеграції екологічних та інших суміжних наук із науками про харчування.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

Дослідження термінів ґрунтується передусім на законах загального термінознавства, одним з основних завдань якого є дослідження вузькогалузевих терміносистем, до яких належить і термінологічна система екомаркетингу – молода терміносистема науки, яка виникла на стику екології, економіки та маркетингу. Зусилля екомаркетингу спрямовані на задоволення потреб людей за допомогою виробництва, реалізації та споживання товарів, послуг, обміну інформації тощо, при цьому вони не порушують екологічної рівноваги й не впливають на здоров’я людей. Досліджувані терміни забезпечують накопичення та трансфер фахової інформації та задовольняють комунікативні потреби спеціалістів цієї галузі. Статтю присвячено дослідженню семантичних особливостей термінів екомаркетингу. Матеріалом дослідження слугують англомовні публіцистичні тексти з екомаркетингу за період 2011–2017 років (обсяг вибірки – 52 261 слововживання), які ми вважаємо найважливішими засобами вираження терміносистеми екомаркетингу. Крім того, вважаємо, що сфера функціонування є більш важливою в термінознавстві, адже термін – це мовна одиниця, яка проявляє усі свої властивості й ознаки тільки в разі його вживання в текстах різних жанрів. Дослідження показало, що будь-який публіцистичний текст екомаркетингу містить вузькогалузеві, міжгалузеві, зовнішньогалузеві терміни та загальновживану лексику, причому зауважимо, що газетні статті, порівняно зі статтями спеціальних видань, містять набагато менше термінів усіх груп. Також було встановлено, що в публіцистичних текстах наявна велика кількість термінів-синонімів. Синонімія терміносистеми екомаркетингу проявляє свої особливості, функціонуючи власне в публіцистичних текстах. На основі проведеного аналізу було виділено три типи синонімічних рядів у терміносистемі екомаркетингу, найчастотнішим з яких є ряд синонімів, які частково проявляються в публіцистичних текстах. Для впорядкування терміносистеми екомаркетингу важливим є процес уніфікації синонімів, при цьому потрібно дотримуватися критеріїв вмотивованості та абсолютної частоти. Отримані результати нашого дослідження сприятимуть взаєморозумінню науковців у світі та полегшенню процесу передачі інформації.

В умовах сучасної медійної вищої освіти одним з пріоритетних напрямів вдосконалення навчально-виховного комплексу вищих навчальних закладів є запровадження інформаційних технологій, які в даний час мають найбільш стрімкий розвиток. Електронні комп’ютерні підручники, дистанційна освіта, віртуальні тренажери – це далеко не повний перелік напрямів, які успішно розвиваються в системах освіти. Проте сучасна освіта за інтенсивністю використання інформаційного інструментарію помітно відстає від інших дисциплінарних напрямів. Це зумовлено складнощами стосовно формалізації багатьох компонентів предметних областей, які створюють труднощі при алгоритмічній трансформації змісту, а також певним рівнем консервативності самої освіти, недостатнім рівнем володіння викладачами і студентами інформаційними технологіями [1, 5].Одним із важливих понять при запровадженні електронних систем навчання є якість освіти, яка традиційно відображає систему оцінювання успішності тих, хто навчається. У широкому розумінні якість вищої освіти являє собою збалансовану відповідність вищої освіти різноманітним цілям, потребам, вимогам, нормам, еталонам, стандартам [2].Тому не дивно, що сьогодні практично вся європейська система вищої освіти працює над підвищенням якості підготовки фахівців. У рамках Болонських реформ виробляються єдині підходи до забезпечення якості вищої освіти, розробки навчальних матеріалів, відбувається уніфікація вищої освіти та її ступенів.Важливим елементом вдосконалення навчально-виховного комплексу сучасного вищого навчального закладу є комплексна оцінка якості електронних засобів навчання (ЕЗН), під якою розуміється оцінка якості ЕЗН по сукупності інформативних параметрів (рис. 1).При оцінці якості ЕЗН за змістовною складовою необхідно враховувати ступінь їх відповідності вимогам Державних освітніх стандартів (ДОС) України з окремих напрямків підготовки фахівців, програм дисциплін ДОС. Відповідність ЕЗН вимогам діючих стандартів можуть підтвердити експерти за провідні фахівці Міністерства охорони здоров’я або Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України з відповідного напрямку. Техніко-технологічна оцінка якості ЕЗН відображає структурні компоненти освітнього процесу – одержання інформації (навчання), практичні заняття (тренування і закріплення знань, умінь і навичок), атестацію (їх контроль), можливість підсумкового контролю отриманих знань сучасними комп’ютерними методами.Розроблювач мережних ЕЗН має забезпечити стабільну роботу в мережі Internet на основі каналу цілодобового доступу із пропускною здатністю не менше 2 Мбіт/с.Застосування ЕНЗ не повинно вимагати підвищених показників продуктивності комп’ютерної техніки і спеціального програмного забезпечення для робочих місць учасників навчального процесу.Програмно-технологічним підґрунтям для побудови і підтримки системи освітніх порталів є програмно-апаратний комплекс, що дозволяє будувати і підтримувати портали різного призначення й архітектури і забезпечувати виконання відповідного набору функцій.Дидактична оцінка якості ЕЗН передбачає оцінювати міру їх відповідності стандартним дидактичним вимогам до навчальних видань (підручники, навчальні і методичні посібники).Методичні вимоги щодо оцінки якості ЕЗН вимагають урахування своєрідності й особливості предметної галузі, на яку вони розраховані, специфіки відповідної науки, її понятійно-категоріального апарату, особливостей використовуваних методів досліджень та її закономірностей, можливостей використання сучасних методів обробки інформації й методології реалізації освітньої діяльності (табл.).ТаблицяСутність методичних вимог щодо оцінки якості ЕЗН у складі освітніх порталів Методичні вимоги стосовно оцінки якості ЕЗНЇх сутністьВрахування складності функціонування навчального матеріалу в ЕЗН.Взаємозв’язок та взаємодія понятійних, образних та діючих компонентів мислення студентів при функціонуванні ЕЗН у складі освітніх порталів.Необхідність забезпечення відображення системи наукових понять навчального модуля у вигляді ієрархічної структури високого порядку.Кожний рівень в системі наукових понять навчального модуля повинен відповідати певному рівню абстракції і забезпечувати урахування їх логічних взаємозв’язків.Реалізація навчальної можливості щодо різноманітних контрольованих тренувальних дій.Поетапне послідовне підвищення рівня абстракції знань студентів на рівні засвоєння, достатньому для здійснення алгоритмічної та евристичної діяльності.До основних дидактичних і змістовних показників якості електронного навчального посібника (ЕНП) у цілому можна віднести наступні: валідність, надійність, економічність і надмірність, інтегрованість та практичність.Практичність ЕНП та електронних підручників оцінюється за допомогою експертних процедур викладачами й тими, кого навчають.Дидактична оцінка якості ЕЗН повинна відповідати наступним стандартним та специфічним дидактичним вимогам, що пропонуються до навчальних видань та відповідають специфічним закономірностям та сучасним дидактичним принципам навчання (рис. 2).Ергономічні вимоги до електронних засобів навчання повинні враховувати вікові особливості студентів різних форм навчання, встановлювати вимоги до відображення інформації та режимів роботи ЕЗН, забезпечувати підвищення рівня їх мотивації до навчальної діяльності. Важливою ергономічною вимогою є забезпечення підтримки студентів шляхом організації в структурі ЕЗН інтерфейсу, необхідних методичних вказівок та підказок, вільної послідовності й темпу роботи для того, хто навчається [3; 4].Однією з вимог ергономічного характеру до ЕЗН є їх відповідність гігієнічним вимогам і санітарним нормам роботи з комп’ютерною технікою (час роботи з ЕЗН не більше чотирьох годин, а обсяг навчальної інформації не більше 30 тисяч знаків). Під час здійснення дизайн-ергономічної експертизи проводиться оцінка якості компонентів інтерфейсу (сукупність засобів і правил, які забезпечують взаємодію пристроїв і програм) ЕЗН, відповідності ергономічним, естетичним вимогам та вимогам охорони праці і збереження здоров’я [1].Для використання мультимедійних ефектів необхідне їх створення шляхом введення у програму у відповідних місцях. Вони складаються з графіки, ілюстрацій, анімації, звукових ефектів, музики, голосу, відео, тощо. Необхідну допомогу при цьому можуть надавати художники-дизайнери та експерти з мультимедіа. Слід зазначити, що засіб донесення інформації впливає на вибір типу мультимедіа. Тренінг, що надається на CD-ROM, може мати в собі значно більшу мультимедійну частину в порівнянні з тренінгом, що проводиться через Internet.Таким чином, використання системного підходу щодо втілення різноманітних вимог до певного класу ЕЗН (електронні підручники, електронні навчальні посібники, електронні лекційні курси, електронні методичні посібники, електронні методичні вказівки, електронні практикуми, електронні довідкові матеріали, електронні навчально-методичні комплекси, електронні методичні вказівки для викладачів та інші), що використовуються в освітній діяльності, дозволяє на основі зворотного зв’язку покращити якість нового напрямку – „E-learning” в технологіях електронного навчання.

У доповіді представлено інформацію про наукову та науково-методичну діяльність Державного закладу вищої освіти «Університет менеджменту освіти» Національної академії педагогічних наук України упродовж 2015-2020 рр. в умовах децентралізації управління освітою, а саме: нормативні та нормативно-правові засади діяльності; основні напрями наукових досліджень; актуальні проблеми, які досліджувалися у межах цих напрямів; найістотніші наукові результати, досягнуті в процесі проведення досліджень. Описано зміст і форми наукової та науково-методичної діяльності, кадровий склад університету, який забезпечує її ефективне здійснення. Висвітлено науковий доробок працівників, результати підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації. Представлено підсумки експериментальної діяльності всеукраїнського, регіонального та локального рівнів, розробки за проблематикою Нової української школи для слухачів курсів підвищення кваліфікації. Наголошено на актуальності курсів підвищення кваліфікації з використанням технологій формальної та неформальної освіти на базі ДЗВО «Університет менеджменту освіти» НАПН України, а також виїзних курсів на запити місцевих і регіональних освітніх організацій для усіх регіонів України. Акцентовано увагу на такій затребуваній сучасній системі неформальної освіти, започаткованій у ДЗВО «Університет менеджменту освіти», як Український відкритий університет післядипломної освіти (УВУПО). Наголошено, що вперше в системі післядипломної освіти України успішно функціонують сім віртуальних кафедр, до діяльності яких університет залучає викладачів різних закладів освіти України та світу. Представлено наукові періодичні видання, засновником та співзасновником яких є ДЗВО «Університет менеджменту освіти», п’ять із яких входять до Переліку наукових фахових видань України. Описано успішні результати систематичної презентації наукових здобутків університету на міжнародних освітніх виставках. Окреслено питання, що потребують подальшого вирішення для перспективного розвитку ДЗВО «Університет менеджменту освіти» НАПН України.

У статті висвітлено результати наукової та організаційної діяльності Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України. Представлено участь вчених Інституту в розробленні законодавчих документів з освіти, освітніх Концепцій, створенні та реалізації державних освітніх програм. Висвітлено статистичні результати щодо підготовлених і виданих одиниць наукової і науково-виробничої продукції; кількості фахових видань, а також підготовлених наукових кадрів для закладів вищої і передвищої освіти; співпраці з міжнародними організаціями і освітніми установами; стану використання інформаційно-комунікаційних технологій в діяльності Інституту. Схарактеризовано результати фундаментальних і прикладних наукових досліджень з проблем педагогічної освіти і освіти дорослих. Окреслено здобутки науково-організаційної діяльності Інституту (робота відділу аспірантури, ради молодих науковців). Представлено участь науковців Інституту у вітчизняних і міжнародних проєктах. Проаналізовано діяльність Центру освіти дорослих, його структурних підрозділів. Визначено перспективи розвитку Інституту.

У доповіді представлено інформацію про наукову діяльність Національної академії педагогічних наук України, її підвідомчих установ та кадрового потенціалу. Наведено найважливіші наукові здобутки за 2018-2019 р. із наукового і методичного забезпечення дошкільної, загальної середньої, спеціалізованої освіти наукового спрямування, виховання дітей з різними порушеннями розвитку, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти і освіти дорослих, науково-інформаційного супроводу освітянської галузі, психологічного супроводу розвитку особистості та її самопроєктування на кожному з вікових етапів, роботу з молодими вченими тощо. Висвітлено основні показники діяльності у 2018-2019 рр. про наукові публікації вчених, прогрес в ефективності наукових досліджень, зокрема представлення у наукометричних базах даних Scopus і Web of Science Core Collection, ресурс Електронної бібліотеки НАПН України, наукові періодичні видання, співпрацю з органами державної влади та організаціями, незалежну наукову експертизу, експериментальну діяльність, підготовку здобувачів наукових ступенів доктора філософії та доктора наук, діяльність спеціалізованих вчених рад, міжнародну діяльність, науково-практичні масові заходи тощо. Окреслено виклики та ризики, які впливають на вдосконалення діяльності НАПН України, а також перспективи розвитку та переваги НАПН України. Наголошено на здатності вчених НАПН України здійснювати якісний науково-методичний супровід розвитку освіти України, її людського потенціалу.

У доповіді висвітлено результати наукової діяльності Національної академії педагогічних наук України у 2020 р., її підвідомчих установ, розвитку кадрового потенціалу. Представлено найважливіші досягнення вчених НАПН України у науковому і методичному забезпеченні дошкільної, повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти і освіти дорослих, освіти дітей з різними порушеннями розвитку та переходу до інклюзивного навчання, цифровізації освіти та дистанційного навчання, психологічної підтримки розвитку особистості, зокрема в умовах складних соціальних обставин, розвитку психологічної служби системи освіти в процесі децентралізації. Наведено вагомі здобутки дослідників НАПН України за результатами ґрантових проєктів Національного фонду досліджень України та у межах виконання міжнародних проєктів. Зазначено основні показники діяльності у 2020 р. щодо наукових публікацій вчених, зокрема істотного зростання кількості праць у наукометричних базах даних Web of Science і Scopus, формування і використання ресурсу Електронної бібліотеки НАПН України, підвищення якості наукових періодичних видань, співпраці з органами державної влади, організаціями, установами, закладами, розширення експертної та експериментальної діяльності, підготовки здобувачів наукових ступенів доктора філософії і доктора наук, діяльності спеціалізованих вчених рад, роботи з молодими вченими, міжнародної співпраці, науково-практичних масових заходів тощо. Привернуто увагу до нерозв’язаних проблем та окреслено перспективи розвитку академії. Наголошено на спроможності вчених НАПН України комплексно вирішувати актуальні проблеми розвитку освіти та людини в ній, забезпечувати системне і планове проведення наукових досліджень у галузі освіти, педагогіки і психології.

У статті подано особливості діяльності Інституту вищої освіти НАПН України в умовах воєнного часу. На виконання Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64/2022, розпорядження НАПН України від 24 лютого 2022 р. № 19-Р працівників Інституту вищої освіти НАПН України переведено на дистанційний режим роботи (наказ директора Інституту від 24 лютого 2022 р.). Діяльність колективу Інституту здійснювалася за такими напрямами: організаційна, дослідницька, освітня, експертна та волонтерська. На засіданнях дирекції та Вченої ради Інституту вищої освіти НАПН України обговорювалися питання щодо організації діяльності Інституту в умовах воєнного часу, зокрема, збереження інфраструктури установи, роботи бухгалтерії, моніторингу місця перебування працівників, необхідності оновлення складу редакційної колегії журналу «Філософія освіти», підготовки звернень та листів до міжнародних організації, академічної спільноти Європейських країн щодо протидії війні Російської Федерації проти України. Для моніторингу реалізації дослідницької діяльності відбулися засідання відділів, на яких наукові працівники звітували про виконання індивідуального плану наукових досліджень за перший квартал 2022 р. Експертна діяльність здійснювалася шляхом підготовки пропозицій до нормативно-правових актів МОН України, рецензування статей до періодичних наукових вітчизняних і міжнародних фахових видань. Для реалізації освітньої діяльності налагоджено комунікацію аспірантів з науковими керівниками та керівництвом Інституту; здійснено моніторинг виконання ними індивідуальних планів наукової роботи; проводиться профорієнтаційна робота щодо прийому до аспірантури та докторантури Інституту за спеціальністю «011 — Освітні, педагогічні науки». Вчені Інституту здійснювали активну волонтерську діяльність — надавали фінансову та матеріально-технічну допомогу Збройним Силам України; спільно з громадською організацією «Інститут лідерства, інновацій на розвитку» започаткували ініціативу «Academics to Academics» (A2A), спрямовану на підтримку академічного персоналу університетів України, переміщених з регіонів, що перебувають у зоні активних бойових дій.

У статті презентовані результати емпіричного вивчення проблеми адаптації професійної освіти до онлайн-режиму в ситуації вимушеного карантину. Мета дослідження полягала в створенні моделі компетенцій викладача / тренера для забезпечення освітньої діяльності онлайн. Обставини гостро актуалізували нагальну потребу забезпечення безперервності освітньої діяльності в нових умовах, показали реальний стан психологічної готовності фахівців освітянської галузі до діяльності в умовах невизначеності. Ключовими ознаками цього стану можна вважати певну фахову та психологічну дезорієнтацію, яка поставила під загрозу якість і сталість результатів освітньої діяльності. Фахівці формальної й неформальної освіти були змушені швидко адаптуватися до нових умов, в основі яких – цифрова трансформація. Фокус уваги нашого дослідження зосереджено на фахівцях, які працюють у сфері післядипломної освіти. Важливим аспектом досліджуваного питання є певна плутанина щодо сутності онлайн-навчання. Це стосується різнотлумачення у середовищі фахівців поняття «дистанційне навчання», зокрема розрізнення синхронного (в режимі реального часу) і асинхронного (у відкладеному часі) режимів освітнього процесу. Принципові відмінності у підходах до методів та психологічних технологій їх застосування вимагають особливої підготовки відповідних фахівців. Результати презентованого дослідження розкривають ряд психологічних труднощів, з якими зіткнулись фахівці післядипломної освіти в ситуації необхідності переведення діяльності в онлайн-режим. В першу чергу, це навчальна діяльність із питань підвищення кваліфікації, проведення навчальних курсів для дорослої аудиторії. Важливим завданням для викладачів / тренерів постало збереження сутнісних ознак і результатів такого навчання: інформація, інструментарій і досвід, які наявні в офлайн-режимі навчання. Основним результатом дослідження можна вважати визначення ключових напрямів психологічної підготовки фахівців до роботи в онлайн: психологічна готовність до управління груповою динамікою та обмеженими комунікаційними інструментами, цифрова компетентність – володіння специфічними цифровими навичками (платформи, програми, окремі інструменти роботи в онлайн), методична компетентність – здатність добирати та поєднувати прийоми й техніки роботи з інформацією, адаптовані до онлайн-середовища. Література Василенко, О.В. (2014). Розвиток системи неформальної освіти дорослих в умовах соціально-економічної кризи. Актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності, 2(2), 138– Ващенко, Л.І. (2019). Підготовка фахівців для роботи з дорослими у сфері неформальної освіти. Імідж сучасного педагога, 4(187), 24– Корбут, О.Г. (2017). Дистанційне навчання: моделі, технології, перспективи. Режим доступу: http://confesp. fl. kpi. ua/ru/node/1123. Плинокос, Д.Д., & Коваленко, М.О. (2016). Неформальна освіта: теоретичні аспекти і наукові підходи. Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 29, 53–60. Сисоєва, С.О., & Осадча, К.П. (2019). Стан, технології та перспективи дистанційного навчання у вищій освіті України. Інформаційні технології і засоби навчання: електронне наукове фахове видання, 70(2), 271– Harasim, L. (2000). Shift happens: Online education as a new paradigm in learning. The Internet and higher education, 3(1-2), 41– Iordache, C., Mariën, I., & Baelden, D. (2017). Developing digital skills and competences: A quick-scan analysis of 13 digital literacy models. Italian Journal of Sociology of Education, 9(1), 6– Kebritchi, M., Lipschuetz, A., & Santiague, L. (2017). Issues and challenges for teaching successful online courses in higher education: A literature review. Journal of Educational Technology Systems, 46(1), 4– Latchem, C. (2014). Informal learning and non-formal education for development. Journal of Learning for Development, 1(1). Sun, A., & Chen, X. (2016). Online education and its effective practice: A research review. Journal of Information Technology Education, 15, 157– Lischewski, J., Seeber, S., Wuttke, E., & Rosemann, T. (2020). What influences participation in non-formal and informal modes of Continuous Vocational Education and Training? An analysis of individual and institutional influencing factors. Frontiers in psychology, 11, 2821. doi: 10.3389/fpsyg.2020.534485 Rodríguez, M.U., Cantabrana, J.L.L., & Cervera, M.G. (2020). Validation of a tool for self-evaluating teacher digital competence. Educación XX1, 24(1), 353–373. doi: 10.5944/educXX1.27080 Perez-Lopez, E., Atochero, A.V., & Rivero, S.C. (2020). Distance Education in COVID-19: An Analysis from the perspective of university students. Ried-revista iberoamericana de educacion a distancia, 24(1), 331–350. doi: 10.5944/ried.24.1.27855

Вивчення українського мовознавства в Угорщині має давню історію. Увага дослідників зосереджу-валася насамперед на питаннях синхронної та діахронної діалектології, зокрема закарпатської, про-блемах українсько-угорських міжмовних контактів. Ім’я Ласлова Чопея в українській лексикографії відоме насамперед як укладача «Русько-мадярського словаря» (Будапешт, 1883).У статті проаналізовано статтю «Magyar szók a rutén nyelvben» (Угорські слова в руській мові) та реєстр «Русько-мадярського словаря», подано етимологію слів, які з погляду їх первинного похо-дження були спірними, зіставлено різні оцінки словника мовознавцями з часу його появи до сього-дення.Ласлов (Василь) Чопей (уг. Csopey / Csopei László) – угорський педагог, перекладач, мовознавець. В енциклопедії «Українська мова» написано: «Ласлов (Василь) Чопей – український мовознавець; писав мовою дуже близькою до закарпатського народного мовлення центральної частини краю». Ю. Шевельов доповнює: «Чопей Василь – педагог, упорядник підручників для народних шкіл Закар-паття (1881–1890)».Угорський славіст Аттіла Голлош зі вступною статтею Іштвана Удварі підготував до видання уза-гальнювальну працю «Csopey László élete és művei» (Життя і праці Ласло Чопея). А. Голлош уклав бі-бліографію праць Л. Чопея, класифікувавши їх за такими галузями: літературознавство, етнографія, мовознавство, переклади, фахова література, підручники для русинських шкіл, природознавство, експедиції, виставки, поштова скринька, статистика, рецензії, лекції в Малій Академії, редакторська робота, листування. На прохання міністерства Л. Чопей уклав та переклав вісім підручників для народних шкіл.З появою статті «Magyar szók a rutén nyelvben» (Угорські слова в руській мові), опублікованій у 1881 році, Ласло Чопей розпочав дослідження угорсько-слов’янських мовних зв’язків. Працю Чо-пея можна вважати першою у дослідженні угорських лексичних запозичень в українських говорах сучасної території Закарпаття. У своїй статті, написаній на науковому рівні свого часу, автор пе-рерахував відомі йому угорські лексичні елементи березької говірки, вказав на фонетичні зміни, які відбулися на українському мовному ґрунті, подав тематичну класифікацію, указавши, по суті, напрямки подальших досліджень.Традиційно вважається, що українсько-угорська словникова справа бере свій початок від другої половини ХІХ ст. із появою «Русько-мадярського словаря» Ласлова Чопея. Словник високо оцінила Угорська королівська академія наук – автор отримав премію Фекешгазія. Словниковий реєстр нараховує 20 тисяч вокабул і відображає лексичний склад добре відомих укладачеві закарпатських східнослов’янських говорів.Проживаючи далеко від україномовної території, у кінці ХІХ ст. наголошував на самостійності української мови, відстоював право на її розвиток і функціювання.Вважаємо, що словник є цінною лексикографічною працею, а його автора можемо вважати осно-воположником українсько-угорської лексикографії. Доробок Л. Чопея і сьогодні може стати в при-годі лексикологам, діалектологам, історикам мови, а також дослідникам міжмовних та діалектних контактів, а його результати формують основу для нових наукових розробок.The investigation of Ukrainian linguistics in Hungary has a long history. The researchers in this field have focused mainly on issues of synchronic and diachronic dialectology, in particular Transcarpathian, as well as the problems of Ukrainian–Hungarian interlingual contacts. László Csopey’s name is first known in Ukrainian lexicography as the compiler of the Ruthenian–Hungarian Dictionary (Budapest, 1883). We have analyzed the paper Hungarian words in the Ruthenian language and the register of the Ruthenian–Hungarian dictionary in order to present the etymology of words that are controversial in terms of their origin and aimed to compare various assessments of the dictionary by linguists from the time of its appearance to the present.László Csopey was a Hungarian teacher, translator, and linguist. In the encyclopaedia of the Ukrainian language, he is described as follows: “László (Vasyl) Csopey – a Ukrainian linguist; he wrote in the language which is very close to the Transcarpathian folk language of the central part of the region”. Yurii Shevelyov adds: “Vasyl Csopey is a teacher, compiler of textbooks for public schools of Transcarpathia (1881–1890)”.In 2004, the Hungarian Slavist Attila Hollós prepared for publication the generalized work László Csopey’s life and works with an introductory paper by István Udvari. At the request of the Ministry of Education, László Csopey compiled and translated eight textbooks for public schools. He began to investigate Hungarian–Slavic language contacts and published the paper Hungarian words in the Ruthenian language in 1881. The paper can be considered the first in the field of investigation of Hungarian lexical borrowings in the Ukrainian dialects on the territory of present-day Transcarpathia. In his paper, the author has listed all the Hungarian lexical elements of the Bereg dialect known to him, pointed out the phonetic changes that took place in the Ukrainian language, and gave a thematic classification indicating, in fact, areas for further research.It is traditionally believed that the Ukrainian–Hungarian dictionary publication dates back to the second half of the nineteenth century with the appearance of Ruthenian–Hungarian Dictionary by László Csopey. The dictionary was highly praised by the Hungarian Royal Academy of Sciences and the author received the Fekésházi Prize. The dictionary register has 20,000 entries and reflects the lexical composition of the Transcarpathian East Slavic dialects well-known to the compiler. Living far from the Ukrainian-speaking area in the late nineteenth century, László Csopey emphasized the independence of the Ukrainian language, defended the right to its development and functioning.We believe that the analyzed dictionary is a valuable lexicographical work, and its author is considered the founder of Ukrainian–Hungarian lexicography. László Csopey’s work is still relevant up to now and it can be used by lexicologists, dialectologists, language historians as well as specialists in interlingual and interdialectical contacts, and its results form the basis for further research in these fields of linguistics.