Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Наукові доробки.
Статті в журналах з теми "Наукові доробки"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Наукові доробки".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Bygayuchuk, A. A. "Моніторинг наукової розробленості сучасної джерельної бази кримінального процесуального права України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (26 грудня 2018): 49–57. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.06.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено стан наукової розробленості питань, пов’язаних із джерелами кримінального процесуального права України. Проаналізовано наукові доробки у сфері кримінального процесуального законодавства та основні здобутки у цій царині. Узагальнено напрями і пріоритети наукових досліджень кримінального процесуального законодавства та представлено їх авторські види. Констатовано відсутність сучасних комплексних наукових пошуків щодо питань закону як джерела кримінального процесуального права в Україні.
2
Іотковська, Марина. "МЕНТОРСЬКИЙ СУПРОВІД І РОЛЬ ОЧІЛЬНИКІВ КАФЕДР ДОШКІЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ (1991 – 2010 РР.)". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 1, № 19 (10 червня 2021): 159–70. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(19).2021.159-170.
Повний текст джерелаАнотація:
В оглядовій статті досліджуються питання організації та досвіду наукової діяльності кафедр дошкільної педагогіки в закладах вищої педагогічної освіти України. Проаналізовано стан професійної діяльності колективу та очільників кафедр дошкільної ланки закладів вищої педагогічної освіти. Висвітлено наукові доробки в рамках окресленої проблеми та схарактеризовано еволюцію наукової думки. Акцентовано увагу на тих питаннях, які залишилися поза увагою вітчизняних дослідників на науковців сьогодення. Наголошено, що в науково-педагогічній літературі висвітлено окремі аспекти становлення й розвитку кафедр дошкільної педагогіки у структурі закладів вищої педагогічної освіти. Зазначено, що відсутність об’єктивної інтерпретації специфіки становлення й розвитку кафедр дошкільної освіти в системі вищої освіти України не дозволяє відтворити цілісну картину щодо особливостей їх розвитку, що спонукає до здійснення більш детального історико-педагогічного дослідження з метою вивчення науково-педагогічного досвіду із подальшим упровадженням його конструктивних ідей, що мають прогностичне значення. Зауважено, що за останні десятиріччя українська історико-педагогічна наука, зокрема дошкільна, переживає складні, суперечливі трансформації: відбуваються переосмислення наукових парадигм, а отже, й пошуку нових теоретико-методологічних орієнтирів. Акцентовано увагу на тому, що зростає потреба в оновленні змісту та напрямів наукової діяльності кафедр дошкільної педагогіки, що зафіксовано у відповідних законодавчих документах. Наголошено, що розвиток історико-педагогічної науки має практико орієнтовану спрямованість на очільника, тобто лідера, діяльність якого відповідає завданням удосконалення системи вищої освіти та дошкільного виховання у питаннях, окреслених в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року.
Ключові слова: кафедра дошкільної педагогіки; завідувач кафедри, наукова думка; історико-педагогічний аналіз; науково-дослідницький потенціал, заклад вищої освіти.
3
ПІДСОСОННА, Олена, та Людмила БІРЮК. "АНАЛІЗ ЗАРУБІЖНОГО І ВІТЧИЗНЯНОГО ДОСВІДУ ФОРМУВАННЯ НАСКРІЗНИХ УМІНЬ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ". Acta Paedagogica Volynienses 2, № 1 (14 квітня 2022): 154–60. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.24.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено актуальній темі формування soft skills у здобувачів освіти, зокрема у молодших школярів. Мета дослідження полягає в аналізі зарубіжного і вітчизняного досвіду формування наскрізних умінь у здобувачів освіти та дослідженні впровадження передового досвіду формування таких умінь у педагогічній практиці українських науковців. Результати опрацювання досліджень зарубіжних і вітчизняних науковців демонструють необхідність ураховування розвитку soft skills у процесі набуття предметних знань та ключових компетентностей. Аналіз науковометодичних джерел засвідчив, що всі разом позапредметні компетентності становлять єдиний комплекс і забезпечують плідне навчання і вирішення спільних завдань. У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі вони отримали декілька синонімічних назв: soft skills, гнучкі вміння, надпредметні компетентності або наскрізні вміння. Здійснена рефлексія наукових джерел з означеної проблеми, зокрема проаналізовані наукові доробки відомих закордонних науковців, а також нормативних освітніх документів Європейських країн, дають підстави стверджувати, що проблема формування гнучких умінь у здобувачів освіти актуальна, саме тому навчальні заклади у всьому світі намагаються вирішити означену проблему ще на етапі формування навчальних програм. Аналіз законодавчих освітніх документів України засвідчив, що сучасні освітні реформи в Україні приділяють належну увагу питанню формування наскрізних умінь здобувачів освіти, особливо після переходу початкової школи на освітню діяльність за Концепцією «Нова українська школа». У статті також висвітлено погляди вітчизняних науковців на проблему формування наскрізних умінь у молодших школярів. До першочергових у контексті формування наскрізних умінь дослідники відносять такі: комунікабельність, критичне мислення, емоційний інтелект, креативність, здатність навчатися протягом усього життя.
4
ГРЕЧАНИК, Світлана, та Наталія ГРЕЧАНИК. "ЕМОЦІЙНО-ЕТИЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА". Acta Paedagogica Volynienses 2, № 1 (14 квітня 2022): 44–49. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено обґрунтуванню сутнісної характеристики поняття «емоційна-етична компетентність особистості» та його місця й ролі в освітньому процесі. Здійснено рефлексію наукових джерел з окресленої проблеми, проаналізовано наукові доробки відомих вітчизняних і зарубіжних науковців, що свідчить про актуальність проблеми формування емоційно-етичної компетентності в здобувачів освіти. Аналіз чинних нормативно-регулятивних освітніх документів України свідчить про те, що сучасні вітчизняні реформи зосереджені на питаннях формування емоційно-етичної компетентності особистості здобувачів освіти всіх рівнів і ступенів у процесі впровадження в освітню діяльність стратегічної ідеї Концепції Нової української школи. Проаналізовано актуальні дефініції понять «емоційний інтелект», «емоційна компетентність особистості», «етична компетентність особистості», «емоційно-етична компетентність особистості» в науковому доробку вчених, встановлено ключові відмінності в їх сутнісних характеристиках. В обґрунтуванні досліджуваного феномену ми спирались на узагальнене трактування емоційного інтелекту як комплексу знань, умінь, здібностей особистості ідентифікувати та розрізняти емоції, розуміти їх і керувати власними емоціями й інших, а також на розуміння емоційної компетентності в площині динамічної комбінації знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистісних якостей, що визначає здатність людини успішно соціалізуватися. У статті запропонована авторська інтерпретація досліджуваної характеристики особистості в психологічному й педагогічному контекстах як складна, індивідуально-психологічна риса, що поєднує в собі теоретичні знання (типи та інтенсивність емоцій, причини їх виникнення тощо), ціннісні й етичні орієнтації, особистісні здатності (усвідомлення власних відчуттів і почуттів, управління своїми емоційними станами), практичні вміння (конструктивна реакція на вияви емоцій без осуду, кореляція та стабілізація своєї уваги в процесі життєдіяльності) та застосування вищезазначених властивостей на засадах етики та моралі.
5
Самко, Алла. "НАУКОМЕТРИЧНИЙ АНАЛІЗ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ АКАДЕМІКА С. ГОНЧАРЕНКА". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 17, № 1 (31 грудня 2020): 140–52. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(17).2020.140-152.
Повний текст джерелаАнотація:
Автором оглядової статті здійснено наукометричний аналіз наукового доробку С. Гончаренка. Здійснено класифікацію джерел за змістом, визначаючи суто наукові дослідження (монографії, наукові статті, дисертації), популяризаторські праці (публіцистика, науково-популярні видання), навчальні (посібники, підручники), довідкова література (енциклопедії, бібліографічні покажчики, словники тощо), хрестоматійні видання (збірки документів, видання творів та ін.). Визначено проблематику наукових розвідок Семена Устимовича, виокремлено їх пріоритетні напрями: дидактика фізики, проблеми розвитку вітчизняної освіти, загальна дидактика, методологія педагогіки. Зазначено, що систематизація науково-педагогічної спадщини вченого за різними критеріями дозволила отримати уявлення про різноплановість доробку вченого та коло проблем, які були предметом його дослідження. Обґрунтовано, що оприлюднення інформаційних ресурсів вченого в електронній бібліотеці сприяє поширенню та забезпечує відкритий доступ до результатів його наукових досліджень. Зазначено, що внесення інформаційних ресурсів до електронної бібліотеки (оприлюднення), завантаження ресурсів (розповсюдження), цитування наукової продукції (використання) є впровадженням наукових результатів науковця. Представлено бібліометричний профіль С. Гончаренка за допомогою найважливіших критеріїв оцінювання наукового рівня (h-індекс, і10-індекс). Отримано адекватну оцінку наукової продуктивності С. Гончаренка, визначено загальну кількість публікацій та загальне число цитувань вченого. Зроблено висновок, що праці академіка С. Гончаренка є досить цитованими і нині: як у текстах дисертаційних робіт, авторефератів, так і в найновіших працях нинішніх вчених з проблем історії педагогіки, дидактики, теорії виховання, національної освіти, внеску конкретних персоналій у розвиток вітчизняної педагогіки.
Ключові слова: С. Гончаренко, наукові праці, критерії, наукометричний аналіз, бібліометричний профіль.
6
ЛИНДІНА, Євгенія. "ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЛОГОПЕДІЮ: СТАРОДАВНІЙ СВІТ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (29 квітня 2021): 34–40. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-34-40.
Повний текст джерелаАнотація:
Необхідні зміни в освіти неможливі без урахування та оцінки наукового досвіду попередніх поколінь. Вивчення та історико-педагогічний аналіз витоків логопедичної допомоги дають змогу простежити процес формування логопедії, взаємозв’язок її з іншими науками. Метою статті є дослідження проблеми зародження знань про мовленнєві порушення, причини та засоби їх усунення, аналіз та обґрунтування розвитку. Для досягнення мети вивчались архівні джерела та наукові доробки вчених, які досліджували це питання. У науковій статті висвітлюються факти перших логопедичних знань періоду до н.е. – початку н.е. Зокрема, йдеться про науковців різних галузей, які займалися вивченням мовлення у осіб з різними мовленнєвими недоліками, причин цих порушень та різних засобів їх усунення. Простежуються в порівняні з сучасною логопедією знання про порушення мовленнєвого розвитку, які збереглись й актуальні сьогодні. У період до н.е. – початку н.е. порушення мовлення відносились до хвороб та лікувались виключно лікарями. Про це свідчать описи в священних писаннях та працях Геродота, Гіппократа, Аристотеля, Плутарха, Цельса, Галена, Квінтіліана, Антілла, Орібазія, Авіценна. З початком н.е., вивчаючи механізми утворення акту мовлення, відомі діячі, оратори та лікарі почали залучати до методів усунення мовленнєвих порушень деякі педагогічні підходи. Але це не призвело до виокремлення недоліків мовлення від медичної сфери. У статті окреслюються важливі для історії логопедії факти пояснення Гіппократом механізму вимови звуків, введення наукової термінології хвороб мовлення Галеном та застосування мовленнєвих вправ у процесі лікування недоліків мовлення. Ключові слова: логопедія, історія логопедії, порушення мовлення, витоки, спеціальна освіта.
7
Солдатова, Г. В. "Діяльність академіка Є. П. Вотчала (1864–1937): історичні та історіографічні джерела". Studies in history and philosophy of science and technology 30, № 1 (1 червня 2021): 86–95. http://dx.doi.org/10.15421/272109.
Повний текст джерелаАнотація:
Здійснено аналіз та систематизацію історичних праць, що стосуються етапів біографії, науково-організаційної та педагогічної діяльності видатного ботаніка та фізіолога рослин, академіка Євгена Пилиповича Вотчала (1864–1937). Метою даного дослідження є аналіз історіографії проблеми та визначення стану реконструкції наукової біографії академіка ВУАН Євгена Пилиповича Вотчала. Методологічну основу публікації склали загальнонаукові, міждисциплінарні та спеціально-історичні методи дослідження: аналіз, синтез, класифікація, типологізація, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, а також історіографічний та джерелознавчий аналіз. У порівняльно-історичному аспекті проаналізовано наукову літературу, яку умовно поділено на основні історіографічні періоди. Окрім цього, в усіх періодах диференційовано групи за предметно-тематичним принципом. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше проведено комплексний історіографічний аналіз за темою дослідження. Огляд літературних джерел свідчить про відсутність в науковій літературі історичних досліджень, які б систематизовано і всебічно аналізували науковий доробок Є. П. Вотчала в контексті історичного розвитку фізіології рослин в Україні.
8
Чернявський, С. С., та В. В. Юсупов. "Розвиток криміналістичних наукових шкіл Національної академії внутрішніх справ". Криміналістичний вісник 35, № 1 (18 червня 2021): 7–18. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2021-35-1-7.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у висвітленні процесу формування та розвитку криміналістичних наукових шкіл Національної академії внутрішніх справ. Методологія. Під час опрацювання матеріалу статті застосовувалися історичний, історіографічний, термінологічний, системно-структурний, формально-логічний, порівняльно-правовий і статистичний методи. Наукова новизна. Обґрунтовано, що осередком розвитку криміналістичних наукових шкіл у Національній академії внутрішніх справ є кафедра криміналістики. Систематизовано та висвітлено основні напрями досліджень криміналістичних наукових шкіл Національної академії внутрішніх справ. Доведено, що криміналістичні школи Національної академії внутрішніх справ розвиваються на основі започаткування двох наукових векторів – інноваційні дослідження нетрадиційних слідів злочину (школа професора М. В. Салтевського) та удосконалення слідчої діяльності й методик розслідування кримінальних правопорушень на підставі вивчення тактики злочинців, сучасних досягнень науки і техніки (школа професора В. П. Бахіна). Засвідчено наукові зв’язки криміналістичних шкіл Національної академії внутрішніх справ з іншими криміналістичними школами та центрами науково-дослідних установ, закладів вищої освіти, правоохоронних органів. Висновки. Унаочнено роль керівників кафедр і провідних професорів Національної академії внутрішніх справ у започаткуванні криміналістичних наукових шкіл. Окреслено основні напрями досліджень криміналістичних наукових шкіл Національної академії внутрішніх справ. Констатовано в результаті узагальнення доробку криміналістичних наукових шкіл академії та розкриття його значення у розвитку юридичної науки і освіти в Україні, що криміналістичний науковий осередок Національної академії внутрішніх справ робить вагомий внесок у розвиток юридичної науки і освіти, сприяє формуванню високого рівня професіоналізму правоохоронців та юристів, забезпечує єдність правозастосовної практики й освітньо-наукової діяльності у закладі вищої освіти.
9
Hordenko, Svitlana. "Історіографія наукового доробку ученого Анастасія Єгоровича Зайкевича". Pereiaslav Chronicle, № 15 (20 серпня 2019): 76–82. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7732-2019-1(15)-76-82.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано історіографію наукової, педагогічної та громадської діяльності Анастасія Єгоровича Зайкевича (друга половина ХІХ ст. – 1931 р.) дає підставу зробити висновок про те, що в радянській і сучасній історіографії немає досліджень, які б усебічно розглядали постать ученого. Метою роботи є узагальнення дослідження та вивчення багатогранної наукової, педагогічної й просвітницької діяльності професора Харківського університету А. Є. Зайкевича на тлі розвитку сільськогосподарської науки і освіти. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять принципи системності й історизму, котрі передбачають вивчення й узагальнення подій і явищ на основі науково-практичного аналізу різноманітних джерел і літератури стосовно предмета дослідження. При опрацюванні даної теми використані такі методи наукового пізнання: аналізу та синтезу, класифікації, хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний та інші допоміжні методи. На основі історіографічного аналізу показано, що Анастасій Єгорович Зайкевич увійшов в історію агрономічної науки як ініціатор, організатор та один із перших теоретиків сільськогосподарської дослідної справи. Праці ученого з дослідної справи, землеробства, селекції, насінництва відзначаються фундаментальністю та практичною значимістю, свідчать про глибину мислення їх автора. Учений володів винятково широким діапазоном інтересів, дивовижною науковою інтуїцією, чудовим даром передбачення, заклав основи наукових напрямків, програм і концепцій, які є актуальними й становлять науковий і практичний інтерес сьогодні.
10
Алєксєєв, О. О. "ЗАГАЛЬНИЙ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРИНЦИПІВ ФОРМУВАННЯ ВАЛЕОЛОГІЧНОГО СВІТОГЛЯДУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ". Pedagogical Sciences: Theory and Practice, № 3 (10 січня 2022): 47–53. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано актуальність необхідності формування валеологінчого світогляду майбутніх учителів фізичної культури. Проаналізовано зміст наукової категорії «світогляд». Конкретизовано, що філософи під світоглядом розуміють узагальнену систему поглядів людини на світ, на місце окремих явищ і самої себе в ньому, розуміння та емоційну оцінку людиною сенсу її діяльності й долі людства; психологи – психічне утворення, яке підводить особистість до розуміння свого місця у світі, визначеності та впевненості в житті, завдяки чому людина зміцнює свої мотиви; педагоги – усвідомлення людиною довкілля, свого місця в ньому, свого ставлення до цього світу й до самої себе, своїх намірів стосовно світу; знання людини про світ, оцінку його й самої себе. На основі історико-ретроспективного аналізу проблеми конкретизації педагогічних принципів формування того чи іншого досліджуваного феномену встановлено, що: в історії педагогіки є низка класифікацій педагогічних принципів, які запропоновані різними вченими; наявні класифікації істотно відрізняються між собою, що пояснюється відмінністю історичних умов, за яких розвивалася вища школа, методологічних основ, на яких будувалися принципи навчання. Орієнтуючими векторами виокремлення конкретних педагогічних принципів у різні історичні періоди розвитку педагогічної науки були мета і завдання, закономірності освітнього процесу підготовки майбутніх фахівців. Установлено, що система валеологізації професійної освіти базується на основних педагогічних принципах, які перебувають в ієрархічній взаємозалежності і водночас можуть слугувати базовими для виведення все нових похідних засад. У межах вибраної проблематики проаналізовано різні класифікації педагогічних принципів, на які опиралися науковці, котрі присвятили свої наукові доробки питанню валеологічного виховання та навчання студентів. Виокремлено та теоретично обґрунтовано педагогічні принципи формування валеологічного світогляду студентів, до яких віднесено: принцип природовідповідності, пізнання, єдності фізичного і розумового розвитку, демократизації, гуманізації, культуровідповідності, народності тощо.
11
Тимошенко, М. О. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІОГРАФІЇ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ У ВІТЧИЗНЯНИХ НАУКОВИХ РОЗВІДКАХ (кінець ХХ − початок ХХІ ст.)". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, № 6 (24 грудня 2020): 173–83. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-173-183.
Повний текст джерелаАнотація:
На підставі аналізу науково-педагогічних джерел визначено та обґрунтовано теоретичні аспекти дослідження історіографії розвитку вищої педагогічної освіти у вітчизняних наукових розвідках (кінець ХХ – початок ХХІ ст.). Підкреслено, що вдосконалення якісних освітніх показників неможливо без глибокого вивчення й творчого застосування національних освітніх традицій і позитивного педагогічного досвіду минулих років. Представлено результати опрацювання наявного наукового доробку щодо визначення історіографії у «широкому» розумінні як спеціальної дисципліни, що вивчає історію, тенденції, етапи розвитку різних наук. У джерельному комплексі виділено: монографії, дисертації, автореферати; узагальнюючі роботи: статті й матеріали конференцій; дидактична література; довідникові видання, зокрема бібліографічні покажчики, книжкові огляди тощо.
Застосування порівняльно-педагогічних методів у проведенні історіографічного дослідження сприяє розв'язанню широкого кола науково-пізнавальних проблем: виявлення загального й особливого в історичних працях авторів, що працювали за різних періодів, спиралися на різні методологічні засади та мали відмінні світоглядні позиції; порівняння відмінних думок й оригінального доробку дослідників; аналіз історико-педагогічних знань у часовому й територіальному вимірах; визначення суспільної спрямованості досліджень та еволюції поглядів науковців на певні конкретно- історичні проблеми. Напрацьовані вимоги щодо застосування порівняльного аналізу історико-педагогічної літератури, який повинен здійснюватися з урахуванням комплексу факторів (часових, ідеологічних тощо), що визначили їх появу і розвиток. З'ясовано, що наукові здобутки вітчизняних та зарубіжних учених із проблем методології та історіографії вищої педагогічної освіти мають дискусійний характер та дають необхідний науковий інструментарій (категоріально-понятійний апарат, методи дослідження тощо) для розв’язання визначених у дослідженні завдань.
12
Олицька, Олена. "ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖИТТЄВОГО ТА ПРОФЕСІЙНОГО ШЛЯХУ М. М. ДАРМАНСЬКОГО". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, № 10(104) (28 грудня 2020): 500–513. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.10/500-513.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено й систематизовано основні історіографічні інтерпретації життєвого та професійного шляху науковця, освітянина й талановитого управлінця М. М. Дарманського. Здійснено класифікацію всього комплексу джерел, які дозволяють ґрунтовно вивчити постать видатного подільського педагога й управлінця М. М. Дарманського. Зібрано та конкретизовано основні архівні матеріали педагогічної творчої спадщини видатного реформатора. Розглянуто особисті здобутки – наукові праці М. М. Дарманського, в яких відображені ідеологічні, педагогічні, наукові й управлінські погляди досліджуваної персоналії. Досліджено творчий доробок М. М. Дарманського та простежено основні етапи еволюції його наукових поглядів. Визначено основні реформації та нововведення талановитого управлінця. Окреслено основні вектори науково-публіцистичної літератури про М. М. Дарманського. Обґрунтовано вагомий внесок М. М. Дарманського у створенні й удосконаленні мережі закладів вищої освіти на Хмельниччині.
13
Goldin, Tatiana, Mykhaylo Bagmet та Inna Horzhevska. "ГРОМАДСЬКА МОЛОДІЖНА ДУМКА ВІДНОСНО НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ". Public Administration and Regional Development, № 7 (7 квітня 2020): 57–88. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.03.
Повний текст джерелаАнотація:
У кожному регіоні України нагромаджено чимало яскравих прикладів щодо участі молоді у зміцненні обороноздатності України. Актуальність посилюється продовженням довготривалою анексією Російською Федерацією Криму та здійсненням кривавої агресії на території Донбасу в ході рішучій відсічі російським військовим та сепаратистам. Вагоме місце посідає безпосередня волонтерська і моральна підтримка все більше набираючим сили і міцність українським збройним силам.
У статті висвітлюються доробки як молодих представників Чорноморського національного університету імені Петра Могили, так і всього професорсько-викладацького та допоміжного складу щодо здійснення послідовних кроків у впровадженні європейських і євроатлантичних критеріїв і стандартів.
В основу змісту покладені наукові результати проведених моніторингів серед молоді, зокрема студентів університету, що засвідчують дії і помисли молоді, спрямовані на необхідне посилення національної безпекової політики України. Високопатріотичні дії молоді Миколаївщини, як і всієї України, переконують, що і в подальший період молоде покоління буде активно позитивно реагувати на нові виклики і загрози українській національній безпеці. Поява і подальше запровадження нових обороноспроможних стартапів й інноваційних технологічних заходів мають бути підтримані і реалізовані на різних рівнях державності. Сьогодні з метою зміцнення української системи національної безпеки державним очільникам, громадським діячам та й вченим варто не тільки покладатися на зовнішню допомогу, а й послідовно й ретельно реалізувати положення закону щодо національної безпеки України.
Гадаємо, що науковий аналіз розміщених в тексті фактів і свідчень та сформовані пропозиції й рекомендації, а також висновки викличуть зацікавленість як в українських, так і зарубіжних фахівців, що неодмінно позначиться на результативності вкрай актуального напрямку.
14
ЛОБАНОВА, С. І., І. М. ЗАБІЯКА та А. П. МАРТИНЮК. "АКТИВІЗАЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 4 (19 квітня 2022): 21–29. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.32.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано дидактичні аспекти активізації пізнавальної діяльності студентів під час вивчення іноземної мови у закладах вищої освіти в умовах дистанційного навчання. Визначений багатовекторний характер створення сприятливих умов дистанційного навчання студентів у закладі вищої освіти. Визначено роль пізнавальної діяльності студентів під час дистанційного навчання у процесі вивчення англійської мови. Використовуючи методи аналізу, узагальнення та систематизації наукових досліджень, розглядається складник розвитку пізнавальної діяльності студентів, зокрема, під час дистанційної освіти у системі «викладач–студент», що створює свою самостійну, специфічну форму навчання лише з наявністю відповідної інформаційної та телекомунікаційної інфраструктури, а також розвиненого комп’ютерного навчально-методичного забезпечення у закладах вищої освіти, що в майбутньому забезпечують позитивну мотивацію студентів здобувати знання. Уточнено, що активізація пізнавальної діяльності у вивченні іноземної мови підвищує розумову активність студента та формує вербальне та невербальне спілкування. Стаття обґрунтовує наукові доробки використання потенційних можливостей дистанційного навчання у процесі активізації пізнавальної діяльності студентів у процесі вивчення іноземної мови у закладах вищої освіти в умовах дистанційного навчання. Серед переваг дистанційного навчання виділяють такі як: самостійність, емоційна залученість і спонтанність дій студента. Дослідження показує, що активне та ефективне використання мультимедійних технологій дозволяє збільшити обсяг навчального матеріалу, що може засвоїти студент, розвиває пізнавальну активність, творчість, аналітичні навички, критичне мислення, розширює кругозір. Участь у творчій співпраці системи «викладач–студент» дозволяє брати участь у кооперативному та спільному процесі, де інтерес і мотиви для процесу навчання є основою, на якій знання, навички та практичний досвід студентів у вивченні іноземної мови виникають, закріплюються і розвиваються.
15
Берідзе, T., З. Бараник, І. Дашко, О. Гамова та С. Ткаченко. "ОЦІНЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА". Financial and credit activity problems of theory and practice 5, № 40 (8 листопада 2021): 429–36. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v5i40.245194.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Метою статті є дослідження особливостей інвестиційних ризиків і визначення відповідних методів щодо їх оцінювання у процесі господарської діяльності підприємстві. Сформовано науково-практичний підхід щодо економіко-математичного моделювання на основі мінімізації ризику інвестиційного портфеля задля ухвалення ефективних управлінських рішень. Сучасні методи управління економікою значною мірою спираються на застосуванні економіко-математичних методів, а саме моделювання. Процес інвестування пов’язаний із ризиками. Нестабільність у розвитку сучасної економіки призводить до похибок при ухваленні рішень щодо управління промисловим підприємством. Перш за все, це пов’язано з розподілом фінансових коштів, які зберігаються на балансі підприємств. У підсумку це призведе до наявності фінансового ризику при розподілі фінансів. Наукові доробки зумовлюють актуальність і необхідність подальшого дослідження питання щодо особливостей інвестування для підприємств із відповідним оцінюванням ризику. Формально представлена постановка завдання і послідовне її вирішення шляхом реалізації відповідного алгоритму задля коригування його вартості.. Запропоновано постановку і вирішення завдань формування фінансового портфеля на основі мінімізації фінансового ризику і відповідних втрат, що дозволяє ефективно розподілити фінансові кошти промислового підприємства. Доведено, що для збереження стабільної структури портфеля доцільно мінімізувати дисперсію за обмежень, які накладені на величину інвестицій і ставку прибутковості. Аналіз отриманих результатів економіко-математичного моделювання на основі статичних даних щодо діяльності промислового підприємства ПАТ «Запоріжсталь» підтвердив дієвість запропонованого підходу, що дозволило скоригувати вартість портфеля в бік його зменшення. Доведено, що прибутковість портфеля не може бути більшою від прибутковості самого дохідного цінного папера (акції), що входить у портфель; завжди варто обирати між збільшенням прибутковості і зменшенням ризику. Ключові слова: ризик, інвестиції, портфель, модель, підприємство, прибутковість. Формул: 25; рис.: 1; табл.: 2; бібл.: 17.
16
Rebezniuk, I. T. "Інженерно-технічна освіта і наука: здобутки та перспективи". Scientific Bulletin of UNFU 29, № 10 (26 грудня 2019): 45–48. http://dx.doi.org/10.36930/40291008.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано здобутки інженерно-технічної освіти і науки в НЛТУ України. Коротко висвітлено історію формування Навчально-наукового інституту інженерної механіки, автоматизації та комп'ютерно-інтегрованих технологій. Окреслено спеціальності, за якими в інституті готують бакалаврів, магістрів і докторів філософії. Розглянуто структуру інституту, його кадрове та матеріально-технічне забезпечення. Викладено інформацію про участь фахівців інституту в розроблянні проектів стандартів вищої освіти України для бакалаврського й магістерського рівнів та в удосконалюванні науково-технічної термінології. Подано результати впровадження наскрізної програми екологізування навчального процесу. Наголошено на важливості застосування матеріальної бази курсів готування водіїв транспортних засобів для навчання студентів за спеціальностями інституту. Охарактеризовано оригінальні наукові школи, основні наукові проблеми та напрями досліджень. Розглянуто доробок науковців інституту за десятирічний термін. Виокремлено важливість проведення освітянської та наукової діяльності у співпраці з галузевими підприємствами. Висвітлено складники міжнародної співпраці для розвивання інженерно-технічної освіти. Викладено перспективи розвивання її в НЛТУ України для фахівців лісового господарства, деревообробної та меблевої промисловості.
17
ДЗЮБИНСЬКИЙ, А. В., О. В. ДЗЮБИНСЬКА та О. Б. ПОДОДВОРНИЙ. "МИТНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА РИНОК ЦУКРУ В УКРАЇНІ". Товарознавчий вісник 1, № 14 (10 березня 2021): 18–25. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2310-5283-2021-14-2.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Дослідити стан та перспективи вітчизняних цукрових виробників як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках, а також значення митної політики в розвитку галузі.
Методика. Методологічною базою роботи стали наукові доробки українських та іноземних фахівців у галузі виробництва та державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції. Враховуючи його динамічність та появу великої кількості нової інформації, автори основну увагу приділили обробці матеріалів наукових збірників та журналів, а також даних Інтернет ресурсів, в яких подана статистична інформація, думки провідних фахівців-практиків. При написанні статті були використані такі методи дослідження, як логічне узагальнення, системний підхід та теоретичний пошук, що ґрунтуються на пошуку на обробці інформації.
Результати. Зовнішньоекономічна діяльність має орієнтуватися на перспективну вигоду і актуальною є для тих виробництв, що мають можливість виробляти понад внутрішню потребу. До таких можна віднести і цукрову галузь. Однак необхідно пам’ятати, що процес освоєння іноземних ринків не можливий без послідовної державної підтримки (зваженої митної політики, встановлення мінімальних цін та квот) та пропозиції конкурентоспроможного продукту.
Головні зовнішньоторговельні цілі лідерів цукрового ринку і світі передбачають врахування можливостей і загроз, а також переваг та недоліків розвитку національних галузей з метою формування експортних мотивів. Таким чином має використовуватися диверсифікована стратегія, метою якої є експансія. Адаптація ж вітчизняної галузі до світових умов потребує оптимізацію механізму державного контролю за ринком, зокрема: забезпечення захисту вітчизняних підприємств; активізації роботи по пошуку нових ринків збуту; стимулювання підвищення якості та конкурентоспроможності; пришвидшення впровадження нових, гармонізованих зі світовими, стандартів; активізації співпраці з країнами, що не мають власного виробництва.
Практична значимість. Отримані результати можуть бути використані в роботі вітчизняних підприємств, а також органів, що здійснюють регуляторну політику на ринку цукру.
18
Лісова, Т. В. "ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ВІДНОВЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬ". Актуальні проблеми держави і права, № 93 (20 квітня 2022): 20–29. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i93.3310.
Повний текст джерелаАнотація:
Лісова Т. В. Правовий механізм відновлення земель: окремі аспекти. – Стаття. Статтю присвячено проблемі правового механізму відновлення земель. Досліджено зміст, структуру та особливості правового механізму відновлення земель. У статті зазначається, що перші наукові доробки щодо механізму правового регулювання були напрацьовані ще за радянську добу. У той історичний період з’являються перші дослідження, присвячені вивченню яких механізму правового регулювання. Підкреслюється актуальність вказаного питання в сучасних умовах. Наведено різні позиції вчених щодо розкриття зазначеної категорії. Наголошено, що серед науковців бракує одностайності в розумінні категорії «механізм правового регулювання». Підкреслюється, що вказаній категорії, як певній системі правових засобів, притаманна комплексність. Зроблено наголос на тому, що категорії «механізм правового регулювання» і «правове регулювання» нерозривно пов’язані між собою. Вказані два погляди на правове регулювання суспільних відносин: правове регулювання, як процес впливу держави на суспільні відносини через норми права, ґрунтується на предметі й методі такого регулювання; воно є сукупністю норм права, що регламентують ті чи інші суспільні відносин. Зазначається, що в умовах близького до критичного стану земель, посилення їх деградації особливої актуальності набуває дослідження правового механізму відновлення земель. Акцентовано увагу на структурі правового механізму відновлення земель, який складається зі складників, об’єднаних прагненням досягти відповідної мети. Вказується, що до змісту зазначеного механізму входять правові норми, присвячені регламентації заходів відновлення земель, відшкодуванню втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва. Зроблено пропозиції щодо удосконалення правового забезпечення у вказаній сфері. У статті головним засобом забезпечення дії юридичних норм розглядаються правовідносини. Правовим підґрунтям правового механізму є нормативно-правові акти. Підкреслюється, що вагомим складником правового механізму відновлення земель виступає юридична відповідальність за порушення законодавства в цій сфері.
19
МАРТИНЮК, Анатолій. "ВИЗНАЧНІ ПЕРСОНАЛІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ XX СТОЛІТТЯ В НАУКОВОМУ ОСМИСЛЕННІ АКАДЕМІКА ІВАНА ГАМКАЛА". Human Studies Series of Pedagogy, № 45 (9 грудня 2021): 52–57. http://dx.doi.org/10.24919/2413-2039.13/45.7.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано творчу і мистецьку діяльність визначних вітчизняних персоналій української музичної культури в науковому осмисленні академіка Івана Гамкала. Висвітлено роль теоретичних знань і практичних умінь у професійному становленні майбутнього митця. Визначено, що на основі аналізу наукових праць видатного диригента, педагога, науковця, громадського діяча надається можливість опанування знань, навичок і вмінь диригентського мистецтва. Акцентується, що науковий доробок Івана Гамкала окреслює коло питань, пов’язаних із проблемами диригентського виконавства, формує професійні навички майбутніх диригентів, сприяє інтелектуальному розвитку, виховує любов до своєї професії. У своїх наукових працях І. Гамкало застосовує історико-порівняльний метод, що використовувався в багатьох науках і був покладений в основу принципу історизму в сучасному музикознавстві та суміжних галузях науки. Таким чином, висвітлена творча діяльність визначних музичних діячів у наукових працях вплинула на формування світогляду творчої особистості в умовах освітнього простору. У статті узагальнено, що творча і мистецька діяльність відомих вітчизняних персоналій української музичної культури в науковому осмисленні академіка Івана Гамкала відіграє важливу роль у становленні національної музичної культури. Факти наукової діяльності Івана Гамкала дають можливість говорити про вплив його особистості на стан музичної освіти в Україні, що здійснюється як важлива складова частина культурно-історичного процесу. Отже, наукове вивчення праць І. Гамкала створює глибинне перетворення традиційного світогляду, що первинно проявляється як універсалізація інструментарію культуротворчої діяльності, виробленого на її художньо-естетичних теренах.
20
Polovka, S. G., O. D. Lavryk, S. M. Dovbysh та O. А. Polovka. "Доробок професора Володимира Христофоровича Геворк’яна в пізнанні дна акваторії Світового океану (до 85-річчя з дня народження)". Вісник Дніпропетровського університету. Геологія, географія 26, № 1 (30 березня 2018): 150–57. http://dx.doi.org/10.15421/111816.
Повний текст джерелаАнотація:
Здійснено історичний зріз основних віх життя і висвітлено наукові напрацювання, організаційну і громадську діяльність відомого в Україні та за її межами морського геолога, доктора геолого-мінералогічних наук, професора Володимира Христофоровича Геворк’яна. Персоналізація геології океанів і морів в Україні дає можливість визначити етапи подальшого розвитку її наукових напрямів й надає історії української науки та освіти портретної конкретики. Вказані аспекти визначають актуальність дослідження. Тому за мету статті обрано висвітлення історичних віх життєвого шляху і наукової, дослідницької і педагогічної та громадської діяльності професора В. Х. Геворк’яна. Показано коло його наукових інтересів та акцентовано увагу на започаткованих науковцем трьох нових наукових напрямах у галузі геології океанів і морів в Україні. Значна частина статті присвячена розкриттю новітніх теоретичних напрацювань В. Х. Геворк’яна: висунення та обґрунтування нової концепції – аседиментаційної трансформації і мобілізації осадових порід та відкладів через вплив на них глибинних флюїдів; ролі органічної речовини в процесах аутигенного мінералоутворення, її значенню для формування горючих корисних копалин і для з’ясування більш загальних питань колообігу вуглецю у біосфері Землі; однієї з моделей відродження науково-дослідного флоту в Україні.
21
ДЗЮБИНСЬКИЙ, А. В., та О. В. ДЗЮБИНСЬКА. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ МИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕМІЩЕННЯ ВІДХОДІВ". Товарознавчий вісник 1, № 15 (18 лютого 2022): 45–51. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2310-5283-2022-15-4.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Дослідити існуючий стан та перспективи вітчизняних переробних заводів як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках, а також оцінити вплив митної політики на їх розвиток.Методика. Методологічною базою роботи стали наукові доробки українських та іноземних фахівців у сфері переробки та державного регулювання переміщення відходів. Враховуючи появу великої кількості нової інформації, автори основну увагу приділили обробці матеріалів наукових збірників та журналів, а також даних інтернет ресурсів, в яких подана статистична інформація, думки провідних фахівців-практиків. При написанні статті були використані такі методи дослідження, як логічне узагальнення, системний підхід та теоретичний пошук, що ґрунтуються на пошуку та обробці інформації.Результати. Україна перебуває в рейтингу країн, що імпортують відсортоване сміття. Однак, приводу для оптимізму цей факт не додає. Якщо багато країн імпортують відходи після максимальної переробки власних, то у нас переважає практика захоронення сміття, а отже вітчизняної сировини для повноцінного функціонування тих небагатьох переробних підприємств катастрофічно не вистачає. Через це українські підприємства просто змушені імпортувати, а держава прикладати зусиль для стимулювання такого роду імпорту та контролю за експортом стратегічно важливих ресурсів. Для нормального функціонування переробної галузі в Україні не достатньо лише застосування ефективної митної політики. Першочергове завдання державних та місцевих органів влади має бути у організації роботи по виділенню ресурсоцінних компонентів зі сміття, а це в свою чергу не можливо без масштабного запровадження роздільного збору сміття, організації ефективної системи логістики та переробки. Розвиток галузі переробки може створити до 400 тис. додаткових робочих місць та забезпечувати щороку до 4-5 млрд. грн. ВВП. Крім цього, повторне застосування відходів суттєво знижує використання природних ресурсів та імпорт.Практична значимість. Отримані результати можуть бути використані в роботі вітчизняних підприємств, а також органів, що здійснюють регуляторну політику.
22
Сивак, О. Б., К. Є. Орлова та В. В. Ксендзук. "КАТЕГОРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В ЕКОНОМІЧНИХ НАУКАХ ТА ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ". Nova fìlologìâ, № 84 (30 грудня 2021): 235–41. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-33.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено роль системи підтримки проведення наукових досліджень у сфері економіки та державного управління. У дослідженні обґрунтовано те, що наукові дослідження визначають особливості соціально-економічних характеристик країни, перспективи її розвитку та рівень життя. Питання, пов’язані з інтенсифікацією наукових досліджень в економіці та державному управлінні, є особливо актуальними, оскільки ці сфери досліджень, поряд із технічним напрямом, визначають ключові основи суспільства. Уважаємо, що однією з найважливіших передумов активізації та належної організації наукових досліджень є система їх підтримки. Опорна система як сукупність компонентів, що визначають можливості наукової роботи, є складним явищем, що включає єдність відповідних елементів. Структура системи забезпечення визначається так: кадрове забезпечення, методичне забезпечення, технічне забезпечення й інформаційне забезпечення. Інформаційна підтримка, а також кадрова підтримка є двома найважливішими елементами наукового процесу. Ми вважаємо, що одним із ключових елементів інформаційного забезпечення наукового дослідження є підтримка категорій як відповідної терміносистеми, що використовується в певній галузі дослідження. Підтримка категорій істотно впливає на особливості організації наукових досліджень, їхньої раціоналізації, процес інтеграції вітчизняних наукових досягнень у світовий інформаційний простір. За результатами вивчення прикладів з економіки та державного управління виявлено проблеми в узгодженні та співвіднесенні термінології вітчизняної та зарубіжної науки. Відмінності між конотаціями термінів як в економіці, так і в державному управлінні впливають на якість і обсяг результатів досліджень українських учених. Подолання цієї проблеми можливе, на нашу думку, шляхом формування електронних багатомовних академічних словників у відповідних сферах, що сприятиме гармонізації категоріального апарату дослідження та надасть більші можливості для інтеграції вітчизняних науковців у світовий науковий простір. Авторами визначено роль системи забезпечення для проведення наукових досліджень у сфері економічних наук та державного управління. З’ясовано, що категоріальне забезпечення суттєво впливає на особливості організації наукових досліджень, їх раціоналізацію та процес інтеграції вітчизняного наукового доробку у світовий інформаційний простір. Ідентифіковано роль електронних багатомовних академічних словників у процесі формування категоріального забезпечення наукових досліджень.
23
Сизоненко, А. "ДЕТЕРМІНАНТИ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2022): 120–28. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2274.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню тих факторів, що впливають на вчинення неповнолітніми кримінальних правопорушень. Проаналізовано позицію вітчизняних та іноземних кримінологів, що здійснювали наукові доробки щодо визначення детермінантів злочинної поведінки в цілому та причин і умов злочинності неповнолітніх зокрема. На основі проведеного дослідження надане власне розуміння поняття детермінантів злочинної поведінки осіб, які не досягли вісімнадцяти років, а також виокремлено серед них основні причини та умови, що й обумовлюють злочинність неповнолітніх, зокрема, негативний вплив у сім’ї, недоліки у шкільному вихованні, незайнятість суспільною працею, недоліки в організації дозвілля, негативний вплив інформаційно-телекомунікаційних технологій. Робиться висновок про те, що детермінанти, які впливають на вчинення неповнолітніми кримінальних правопорушень, являють собою певні причини та умови, що у своїй сукупності сприяють вчиненню особами, які не досягли вісімнадцятирічного віку, кримінальних правопорушень. Процес детермінації злочинності неповнолітніх специфічний в силу їх вікових соціальних і психологічних особливостей, своєрідності соціально-правового статусу. Серед детермінантів, що зумовлюють злочинність неповнолітніх осіб,основними та вирішальними є: негативний вплив у сім’ї, недоліки у шкільному вихованні, незайнятість суспільною працею, недоліки в організації дозвілля, негативний вплив інформаційно-телекомунікаційних технологій. Зазначається, що перспективи подальших розвідок полягають у більш детальному дослідженні причин та умов, що впливають на вчинення неповнолітніми кримінальних правопорушень, а також напрацювання можливих шляхів попередження та протидії злочинної поведінки серед таких осіб.
24
Байрачна, Л. К., та Т. І. Бондар. "СУДДІВСЬКИЙ РОЗСУД ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ СУДОЧИНСТВА". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(41) (11 квітня 2022): 22–27. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(41).960.
Повний текст джерелаАнотація:
Байрачна Л. К., Бондар Т. І. Суддівський розсудяк інструмент забезпечення справедливості судочинства. – Стаття.Для суспільства надзвичайно важливо розуміти,що правосуддя здійснюється на основі верховенстваправа та з гарантією того, що кожен має право на справедливий суд. Довіра як до судової системи в цілому,так і до кожного судді окремо формується індивідуально у кожної людини, яка тим чи іншим чином маєсправу із захистом своїх прав та інтересів у судовомупорядку, тому важливо, перш за все, забезпечитинеупередженість та справедливість розгляду судовихсправ, аби така довіра була сформована. У зв’язку зцим саме суддівський розсуд стає тим засобом, якийможе подолати правову і фактичну невизначеність нашляху до справедливого і законного рішення.Хоч роботи, що висвітлюють питання суддівськогорозсуду, мають високу теоретичну та практичну цінність, більшість із них мають суто галузевий характер іпов’язані із дискрецією у кримінальному судочинстві.Втім категорія суддівського розсуду є набагато ширшою, охоплює більший діапазон галузей права, а томуважливо дослідити ознаки, види, стадії та межі суддівського розсуду більш детально.Робота спрямована на дослідження питання виборурішення або дії на розсуд судді з урахуванням законності, доцільності, справедливості та розумності, які єелементами опори судового розгляду.Мета статті полягає у детальному аналізі природита значення дискреційних повноважень суддів в Україні і зарубіжних країнах, дотримання принципу справедливого судочинства під час застосування суддівського розсуду.Питанням суддівського розсуду як засобу забезпечення справедливості судочинства було присвяченоправові та наукові доробки іноземних вчених у рамкахфілософії прагматичного інструменталізму, правового реалізму, школи «живого права», а також роботивидатних вітчизняних теоретиків.
25
Могилевська, Наталія Олексіївна. "ІСТОРІОГРАФІЯ ВІТЧИЗНЯНИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ". Питання культурології, № 38 (29 жовтня 2021): 133–42. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245799.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються умови здійснення дослідження музичної культури, які впливають на розвиток наукових знань. Мета статті — з’ясувати особливості розвитку наукових досліджень музичної культури в умовах сучасної України в контексті національних та глобальних процесів. Методологія дослідження полягає у загальнонаукових і спеціальних методах. До перших належать логічний і діалектичний методи, а до других — системний та історико-порівняльний. Висновки. Визначено, що на початковому етапі досліджень музичної культури багатьом доробкам був властивий перехідний формат, однак відкриття нових архівних матеріалів та доступ до світових досягнень змінили ситуацію в напрямку розвитку міждисциплінарного підходу, який змушує переглянути встановлені стереотипи. Наголошується, що в процесі реформування як держави в цілому, так і окремих її інститутів значний вплив на розвиток досліджень музичної культури відіграла боротьба із плагіатом та вимога розширення публікацій у наукометричних базах. Однак вищі навчальні заклади і академічні наукові установи не змогли позбутися бюрократичного контролю, а в процесі реформування не було запропоновано формули, за якою наукова спільнота могла б визначати ефективність оприлюднення наукових результатів. Підкреслюється національний та глобалізаційний вплив на ефективність діяльності науковців. Визначено, що на сьогодні вже можна говорити про існування ряду наукових центрів, де вивчаються проблеми музичної культури, зокрема — це Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського, Київський національний університет культури і мистецтв та інші установи. Тож нагромадження позитивних змін проявилося в наукових ідеях, дослідженні нових тем і впровадженні наукових результатів у навчальний процес чи практичну діяльність державних установ та громадських організацій.
26
Ткачук, Вікторія Василівна. "Популяризація публікацій у виданнях, включених до міжнародних наукометричних баз даних, як елемент мобільності сучасного науковця". Theory and methods of learning mathematics, physics, informatics 13, № 2 (12 квітня 2018): 276–82. http://dx.doi.org/10.55056/tmn.v13i2.539.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження: аналіз актуальних питань популяризації публікацій у виданнях, включених до міжнародних наукометричних баз даних; розгляд нормативні документи, які регламентують актуальність публікацій наукового доробку у таких виданнях. Завдання дослідження: висвітлення найпопулярніших наукометричних баз даних, таких як Scopus, Web of Science, Index Copernicus, Google Scholar. Об’єктом дослідження є поняття «бібліометрія», «наукометрична база даних», «індекс цитувань», «імпакт фактор». Предмет дослідження: популяризація публікацій у виданнях, включених до міжнародних наукометричних баз даних, як елемент мобільності сучасного науковця. Результати дослідження: визначено, що публікація наукових праць у виданнях, включених до міжнародних наукометричних баз даних, надає можливість аналізувати міжнародні наукові досягнення, цитувати та по-можливості приєднатись до них.
27
Довбня, Людмила, та Тамара Товкайло. "ВНЕСОК ВАСИЛЯ СІМОВИЧА В ІСТОРІЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВОЗНАВЧОЇ НАУКИ". Society. Document. Communication 12, № 12 (13 вересня 2021): 124–44. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-124-144.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується мовознавча спадщина славетної постаті, яка має причетність до становлення й розвою україністики, В. Сімовича. Попри час і суперечливі наукові констатації, вагомість його наукових суджень залишається актуальною до сьогодні і потребує подальших фахових досліджень. Зокрема, недостатньо висвітленими в науковій літературі є питання застосування надбань чеського структуралізму в українському мовознавчому контексті, окремі питання історичної фонетики та морфології, аспекти методики навчання рідної мови, зокрема її комунікативна спрямованість, які є на часі й нині.
Мета статті – висвітлити місце і роль філологічних надбань В. Сімовича в поступальному русі українського мовознавства й лінгводидактики.
Лінгвістичну діяльність непересічного вченого можна інтерпретувати у двох наукових площинах: історії української мови (історичної фонетики, історичної морфології, історії літературної мови) та сучасної української мови (лексикології, стилістики, культури мови, правопису тощо).
Надважливою є наукова позиція вченого щодо диференціації понять фонетики й фонології, де він чітко розрізняє суть і функції одиниць цих рівнів. Нереалізованою залишилася ідея В. Сімовича про паралельне функціонування в українській мові двох правописів: традиційного кириличного та нового, створеного на основі латиниці.
Коло наукових інтересів В. Сімовича охоплювало такі сфери: фонетику, орфографію, культуру мови, морфологію, історичну лексикологію та історію української мови. Заслуговує на увагу фахівців і створена вченим періодизація українського правопису.
В. Сімович відстоював системність у мові, акцентуючи на тому, що всі мовні факти є наслідками історичних процесів, які діють як певні закономірності. Він аналізує фонетику з огляду на дію мовних законів, морфологічні факти розглядає як явище системне. Звідси – потрактування ним історичних процесів, що було дійсно новітнім підходом у мовознавчій науці.
У науковій творчості В. Сімовича особливо плідним був чехословацький період, під час якого вчений проявив себе не лише як патріот України, а і як потужний мовознавець. Він засуджував мовне москвофільство, під яким розумів запозичення з інших мов не безпосередньо, а через російську, спотворюючи цим фонетичну, правописну і граматичну форми слова.
Заслуговують на увагу наукові розвідки вченого з історичної морфології української мови, зокрема аспекти становлення й розвитку іменників і прикметників.
Стосовно прикметникової історії він зауважує, що м’який різновид розвинувся пізніше від твердого.
Одним з аспектів наукових досліджень В. Сімовича була й лінгводидактика. Учений є автором навчальних посібників: «Поука для коректорів» (1916), «Коротенька українська правопись» (1917), «Як стати по українському грамотним» (1919), – розрахованих на широкий загал. У них висвітлювалися питання практичної фонетики, правопису, граматики. Дослідник мав оригінальний підхід до вивчення граматики української мови в школі: він наголошував на тому, що не варто бездумно зазубрювати граматичні правила, а слід формувати навички свідомого опанування практичного матеріалу. Ця теза суголосна із сучасним комунікативним підходом до вивчення мов.
Невід’ємною частиною інтелектуального доробку вченого є праці, присвячені аналізу українського красного письменства. Слушними є відгуки науковця про мовно-літературну ідіоспецифіку авторів, творча спадщина яких засвідчує рівень мовного розвитку суспільства першої половини ХХ ст. Глибоко поціновуючи лінгвістичну діяльність видатного вченого, слід зауважити, що його праці є потужним поштовхом для розвитку української мовознавчої науки, оскільки В. Сімович приділяв належну увагу як ретроспективному, так і перспективному її аспектам. У фокусі його дослідницької уваги перебували питання фонетики, орфографії, лексикології, культури мови, морфології, історичної лексикології та історії української мови.
28
Godun, Nataliya. "Академік О. І. Душечкін – вчений-агрохімік, ґрунтознавець, фізіолог рослин: історіографія проблеми". Pereiaslav Chronicle, № 15 (20 серпня 2019): 89–94. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7732-2019-1(15)-89-94.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах національного відродження серед дослідників науки і техніки особливо посилюється інтерес до вивчення науково-організаційної, педагогічної і громадської діяльності вчених, які жили і працювали на теренах сучасної України. Настала пора об’єктивно оцінити внесок кожної особистості в розвиток вітчизняної науки, повернути із забуття видатних українських вчених, усебічно вивчити і оцінити їх наукову спадщину. Метою дослідження є аналіз наукового доробку дослідників з питань комплексного аналізу життєвого шляху і професійно-наукового доробку вченого-агрохіміка, ґрунтознавця, фізіолога рослин, академіка Душечкіна Олександра Івановича. Відповідно до мети автором поставлені такі дослідницькі завдання: виявити і проаналізувати праці, що стосуються проблеми; визначити й обґрунтувати їх наукову цінність для вивчення питання наукової спадщини видатного вченого-агрохіміка, ґрунтознавця і фізіолога рослин О. І. Душечкіна, що водночас розширює горизонти пізнання закономірностей розвитку агрохімічної науки, окреслює і поглиблює її окремі аспекти; структурувати праці за тематикою дослідження. Здійснено історіографічний аналіз досліджуваної проблеми, який показав, що існуючі праці недостатньо повно відтворюють наукову, організаційну роботу та педагогічну діяльність О. І. Душечкіна в галузі агрохімічної науки на тлі суспільного економічного життя ХІХ-ХХ ст. Зокрема, з’ясовано відсутність ґрунтовного дослідження з даної проблеми та виявлена певна фрагментарність історіографічних розвідок, що і висуває на перший план важливість опрацювання більш широкої джерельної бази, насамперед комплексу архівних документів, як основи для вивчення агрохімічної науки кінця ХІХ – другої половини ХХ ст. та внеску в її становлення і розвитку академіка О. І. Душечкіна. У результаті історико-наукового аналізу наукової думки з проблеми дослідження, проаналізовано та систематизовано пошук попередніх дослідників, виявлено та обґрунтовано напрямки, що потребують більш детального вивчення та аналізу.
29
Kolesnyk, O. S. "Генеалогія українських козацько-старшинських родів у висвітленні Г. О. Милорадовича". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 2 (9 квітня 2018): 113–20. http://dx.doi.org/10.15421/171824.
Повний текст джерелаАнотація:
Окреслено основні етапи життя та проаналізовано творчий доробок одного з найвідоміших представників чернігівського дворянства – Григорія Олександровича Милорадовича (1839-1905). З’ясовано, що ключовими джерелами, на основі яких ним здійснювались наукові дослідження та готувались авторські публікації, стали матеріали родинних архівів Полуботків, Чарнишів, Туманських, Скоропадських та Лашкевичів, успадковані Милорадовичами разом із маєтками та накопичені ними протягом багатьох років держаної служби (листи, судові акти, періодичні видання). Крім того, з огляду на зміст праць Григорія Милорадовича, вони були умовно розподілені на дві групи – біографічні нариси та власне генеалогічні дослідження, а також виявлені й проаналізовані їх головні особливості. Окрема увага зосереджена не тільки на найбільш відомій книзі історика-аматора «Родословная книга дворянства Черниговской губернии», а й на інших його працях, які до цього часу переважно перебували поза увагою дослідників його доробку, вважаючись певною мірою незначними і другорядними. Переглянуто деякі рецензії на праці Г. О. Милорадовича, опубліковані ще за його життя, та встановлено, що його науковий доробок отримував схвальні відгуки і невелику кількість зауважень. Встановлено, що інформаційний потенціал публікацій графа Г. Милорадовича може успішно використовуватися не лише при дослідженнях з генеалогії, а й інших спеціальних історичних дисциплін.
30
Klymova, T. V. "Алгоритм формування портфеля інноваційних проектів підприємства". Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, № 6 (1 липня 2016): 78. http://dx.doi.org/10.15421/191608.
Повний текст джерелаАнотація:
Взаємозв’язок стратегії підприємства і факторів успішного впровадження проектів на підприємстві та в першу чергу сумісності параметрів проектів із внутрішнім середовищем підприємства апріорі необхідні. Процес формування портфеля проектів досить складний, тому доцільно розглянути загальну математичну постановку задачі формування портфеля проектів і визначити основні концепції, у межах яких слід виконувати основне завдання даного дослідження.Метою дослідження є отримання загальнодоступного алгоритму оптимального відбору проектів у портфель підприємства, які будуть задовольняти його загальну стратегію розвитку і не конфліктувати з тим набором ресурсів, який уже існує. У ході виконання поставлених завдань застосовано наукові методи: порівняння, узагальнення, математичного та системного аналізу, математичної подібності й моделювання. Інформаційною основою дослідження стали авторські доробки, що стосуються портфельного аналізу.Проаналізовано стан інструментів і механізмів стратегічного управління на виробництві в умовах конкурентної боротьби і розвитку підприємства. Виявлено, що на сьогоднішній день існує безліч методів відбору проектів, але, з одного боку, всі вони неповні, з іншого – мають досить складний математичний апарат, що робить його не доступним для широкого застосування, тому отримання простого підходу вкрай необхідне.Запропоновано алгоритм аналізу потенційних проектів з метою їх відбору у портфель підприємства і подальшої реалізації. Запропоновано враховувати існуючі ресурси підприємства і його поточні стратегії.Застосування даного алгоритму дозволяє послідовно аналізувати проекти із метою виявити можливості їх реалізації на конкретному підприємстві з урахуванням стану ресурсів підприємства, погоджувати план реалізації портфеля проектів із планами підприємства на різних рівнях планування, відбирати найперспективніші проекти для реалізації відповідно до певної стратегії розвитку.Новизна досліджень полягає в спробі розширити коло параметрів підприємства, які повинні бути включені у вимоги щодо відбору проектів і дозволять максимально точно відобразити початковий стан підприємства. На основі запропонованого алгоритму в подальшому заплановано розробити математичну модель формування портфеля, у якій будуть виділені основні параметри, необхідні для проведення комплексного аналізу та оцінки портфеля підприємства. Запропоновано параметри стратегії підприємства, які дозволяють системно оцінити можливість реалізації його портфеля. Із застосуванням даних показників оцінено реалізацію портфеля проектів на рівні планування діяльності функціональних підрозділів.
31
Попович, В. В. "ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ СТУДЕНТІВ УРСР ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст. В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ: АКЦЕНТИ ТА ВІЗІЇ". Історія та географія, № 57 (2020): 143–51. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.23.
Повний текст джерелаАнотація:
В рамках статті аналізується науковий доробок, присвячений повсякденню студентів УРСР в другій половині ХХ ст., а також реконструюється історіографічний образ радянського студентства, що склались у сучасній українській історіографії. Історіографічний масив, присвячений зазначеному питанню, частково спирається на радянські соціологічні дослідження, значна частина яких була виконана в період «перебудови». Загалом проблема в українській історіографії досліджена нерівномірно як в проблемній, так і в хронологічній площинах. Дається взнаки і дисциплінарна розмежованість теми. В рамках своїх досліджень науковці зосереджуються переважно на таких складових студентського повсякдення, як академічне життя, дозвілля, спорт, матеріально-побутове становище, громадсько-політична активність, прояви нонконформізму. Хоча розглянутий образ не викликає гострих дискусій в науковій спільноті, дати йому однозначну концептуальну характеристику досить складно.
32
Tamozhska, Irina. "Кадрові питання у Новоросійському університеті другої половини ХІХ – початку ХХ століття (на прикладі історико-філологічного факультету)". Освітній простір України, № 11 (16 жовтня 2017): 19–27. http://dx.doi.org/10.15330/esu.11.19-27.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається коло проблем, пов’язаних із забезпеченням Новоросійського університету висококваліфікованими науково-педагогічними кадрами. Висвітлено теоретико-методичні засади підготовки науково-педагогічних кадрів на історико-філологічному факультеті Новоросійського університету в період 1865-1917 рр. Зазначено, що підготовка науково-педагогічних кадрів відбувалася завдяки системі “професорських стипендіатів” (аспірантів) та інституту приват-доцентури. З’ясовано, що значна частина професури відмежовувала штатних доцентів від приват-доцентів і бачила в перших більш прийнятні кандидатури для зайняття професорських посад. Підкреслено, що основним джерелом заповнення вакансій на історико-філологічному факультеті став інститут приват-доцентури. Акцентовано увагу на зростанні ролі приват-доцентів в науково-педагогічному доробку Новор¬осійського університету. Установлено, що приват-доценти створили конкурентне середовище, пожвавили наукові дослідження, модернізували методику викладання навчальних дисциплін і навчальних курсів на історико-філологічному факультеті Новоросійського університету.
33
Роганова, М. В. "СПІВЗВУЧЧЯ МИСТЕЦТВ ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ СУЧАСНОГО ПЕДАГОГА". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, № 2 (13 травня 2020): 179–90. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-179-190.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті викладено та проаналізовано теоретичні й практичні аспекти виховання духовної культури майбутніх педагогів засобами взаємодії мистецтв. На основі аналізу наукових доробок провідних вітчизняних та зарубіжних науковців розкрито його роль у становленні професіоналізму та культурно-духовному розвитку сучасного педагога. Акцентовано увагу на значенні синтезу мистецтв та розкрите його значення в процесі професійної підготовки майбутніх педагогів у контексті діяльності науково-дослідної лабораторії «Духовні основи дошкільної освіти», мета якої – розробка наукових програм, проєктів духовного розвитку особистості дитини дошкільного віку та сприяння духовно-культурному відродженню, художньо-творчому та естетичному розвитку студентської молоді – майбутніх фахівців дошкільної освіти. Розкрито напрями авторської методики виховання духовної культури майбутніх педагогів засобами взаємодії мистецтв, як от: збагачення емоційно-чуттєвої сфери студентів, удосконалення художньо-образного сприйняття різних видів мистецтв, стимулювання художньо-творчої діяльності в художньо-естетичному напрямі.
34
Пліско, Євген. "Методологія історико-педагогічних досліджень". Педагогіка і психологія професійної освіти, № 1 (8 серпня 2019): 179–87. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття є теоретичним доробком із проблеми методології історико-педагогічних досліджень, який може використовуватися при написанні дисертаційних робіт. Представлено деякі особливості побудови методології в галузі дослідження історії педагогіки. Зроблено аналіз термінів «методологія», «методологія педагогіки», «методологія історії педагогіки», «метод», «методика» та «науковий метод». Обґрунтовано методологічні ідеї сучасних науковців, які займаються аналізом і вивченням методологічної бази історико-педагогічних досліджень. Представлено декілька різновидів концепцій досліджень, кожний із яких має свій варіант методологічного апарату дослідження. Виділено ряд методологічних підходів і методів, які виокремлюють науково-методологічний інструментарій історико-педагогічних досліджень. Встановлено і теоретично обґрунтовано, що організація методологічного забезпечення історико-педагогічного дослідження повинна складатися з трьох основних взаємозалежних концептів: методологічного, технологічного й історичного.
35
Плєшкова, Ольга, Ірина Калиновська та Еліна Коляда. "ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЖИТТЄВОГО І ТВОРЧОГО ШЛЯХУ УКРАЇНСЬКО-КАНАДСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ ЛЮБОВІ ВАСИЛІВ-БАЗЮК". Актуальні питання іноземної філології, № 12 (22 червня 2021): 173–79. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-12-25.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано життєвий і творчий шлях Любові Йосипівни Василів-Базюк. Ім’я незламної жінки, родом із волинського села, добре відоме поза межами України. Під час Другої світової війни вона змушена була залишити рідну землю, щоб через десятиліття не раз повернутися сюди, довівши, що серце її належить Батьківщині. Вона є прикладом сильної українки, яка зуміла залишитися вірною своєму народові. Сьогодні Любов Василів-Базюк – відома письменниця, науковиця, благодійниця, справжня патріотка, яка, проживаючи за океаном, у Торонто, не пориває зв’язків із Волинню. Вона дбає про будівництво українських церков, організовує збір коштів на відбудову Волинської богословської семінарії, засновує іменні стипендії для студентів, пише книги про події, які є близькими для мільйонів українців. У творчому і науковому доробку Любові Василів-Базюк, почесної професорки Волинського національного університету імені Лесі Українки, десятки наукових статей, віршів, дописів, десять історичних романів, які написані на основі документальних матеріалів, спогадів власних та очевидців. Наукові статті та романи авторки присвячені трагічним подіям в історії України та Волині зокрема. Письменниця також висвітлює важливі сучасні політичні події та соціальні проблеми життя українців як в Україні, так і в еміграції. Вона пише про своє життя, про те, що вплинуло на її характер та як формувалися її релігійні та політичні погляди. Любов Василів-Базюк постійно надсилає примірники своїх книг до українських університетів, коледжів, бібліотек. За велику жертовну працю Любов Василів-Базюк нагороджена орденами Св. Варвари, Св. Миколая, Св. Кирила і Мефодія. У 2019–2020 рр. життєвий і творчий шлях Любові Василів-Базюк досліджували науковці Волинського національного університету імені Лесі Українки та вчителі Ковельської міської гімназії імені Олени Пчілки в рамках грантового дослідницького проєкту за підтримки Канадського інституту українських студій (Меморіальний Фонд імені Петра Чорного). Було проведено низку творчих зустрічей, круглих столів, семінарів, науково-мистецьких заходів.
36
Сухомлинська, Ольга. "Праці сучасних українських науковців у вимірі сухомлиністики". New pedagogical thought 106, № 2 (5 липня 2021): 3–11. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-3-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена розгляду доробку сучасних українських учених із сухомлиністики як окремого напряму педагогіки, коли йдеться про творче прочитання спадщини Василя Сухомлинського в контексті актуальних питань освіти і виховання, та історії педагогіки як феномену минулого, без звернень до сьогодення. Визначено й конкретизовано поняття «сухомлиністика» у тій його частині, що стосується передовсім тлумачення праць Сухомлинського сучасними науковцями як підґрунтя або ж плідної основи, на якій можуть вибудовуватися продуктивні ідеї. На основі аналізу джерелознавчих та історіографічних праць установлено велику кількість публікацій сучасних авторів з означеної тематики (близько 2100 прізвищ). З усього масиву персоналій, дотичних до питань сухомлиністики, обрано три постаті відомих учених-педагогів: Олександри Савченко, Івана Беха та Алли Богуш. Критеріями для відбору стали: розроблені кожним із них власні педагогічні концепції, теорії, які вони вибудовують упродовж багатьох років; включення в них ідей Сухомлинського.
У статті проаналізовано науковий доробок відомого дидакта, фахівчині з теорії і методики початкової освіти Олександри Савченко, розробниці теорії і методики навчання дітей раннього віку і дошкільного навчання, авторки дошкільного напряму в українській лінгводидактиці Алли Богуш та фахівця з проблем методології, теорії і технології виховання Івана Беха. Доведено, що у своїй сукупності за останні 25 років вони опублікували більше 60 наукових статей. Зроблено висновок, що ці автори зверталися до творчої спадщини Василя Сухомлинського, поглиблюючи і розширюючи проблематику зі сфери своїх наукових пошуків, та, виходячи за рамки свого дослідницького поля, охоплювали також і загальнопедагогічні питання. Їхній доробок у галузі сухомлиністики розглянутий як складова частина сучасного стану педагогічної науки в Україні.
37
Гутник, Ірина Миколаївна. "ПЕДАГОГІЧНА ТВОРЧІСТЬ ОЛЕКСАНДРА КОЛОСКА У ЦАРИНІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ НАРОДНОГО ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 44 (25 червня 2021): 164–70. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235409.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – висвітлення педагогічної діяльності О. П. Колоска та виявлення її впливу на розвиток українського народно-сценічного танцю і хореографічної культури України в цілому. Методологія дослідження. Для досягнення мети використовувались загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного рівнів: аналіз та узагальнення науково- теоретичних основ дослідження, логічний метод, метод інтерв’ю. Висновки щодо особливостей педагогічної діяльності О. П. Колоска зроблено на основі аналізу наукових джерел, педагогічних, методичних і творчих доробків митця, власного досвіду спілкування з ним, спогадів колег і студентів. Наукова новизна. У статті вперше висвітлено педагогічну діяльність О. Колоска у мистецьких закладах вищої освіти; проаналізовано роботу педагога над створенням фахової дисципліни «Український народно-сценічний танець»; введено у науковий обіг матеріали інтерв’ю з педагогом та його студентами і колегами. Висновки. Педагогічна діяльність професора О. П. Колоска була спрямована на розвиток традицій народного танцю в гармонійному й логічному поєднанні з виразними засобами академічного мистецтва та кращими здобутками сучасної світової виконавської культури. Завдяки його зусиллям майбутні хореографи почали вивчати дисципліну «Український народно-сценічний танець», а на методичних розробках теоретика і практика народного танцю О. Колоска нині ґрунтується викладання хореографічного мистецтва в закладах вищої освіти України. Його робота зі студентами над опануванням мистецтва балетмейстера була багатогранною, по-справжньому професійною, а балетмейстерсько-режисерське мислення сягало глибинних джерел народного танцювального мистецтва. Багаторічна педагогічна діяльність Олександра Колоска була надзвичайно плідною, тож нині йому завдячують своїм високим професійним рівнем чимало виплеканих ним молодих балетмейстерів і педагогів-хореографів.
38
Halkin , V. L. "Науково-теоретичне визначення поняття пенсії як соціально-правового явища". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (29 грудня 2021): 30–39. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.06.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Ефективне регулювання пенсійних відносин відіграє важливу роль у становленні України як конституційної, правової держави, яка проголошує, що людина є основною соціальною цінністю та гарантує соціальне забезпечення на рівні не нижчому за прожитковий мінімум у визначених законом випадках. Аналіз наукових позицій щодо визначення поняття пенсії надає змогу зрозуміти, що більшість наукових доробків у цій сфері будується на пострадянських працях, які, своєю чергою, ґрунтувалися на нормативній базі СРСР.
Метою статті є дослідження поняття пенсії з правової точки зору та формування його визначення з урахуванням особливостей чинної нормативно-правової бази. Для її досягнення сформульовано такі завдання: здійснити аналіз науково-теоретичних визначень понять «пенсія», запропонованих правниками радянського періоду та сучасними науковцями; виявити проблематику дефініції цього поняття та запропонувати власне його визначення.
Наукова новизна полягає в дослідженні науково-теоретичного визначення поняття пенсії як соціально-правового явища, вдосконаленні існуючого науково-теоретичного визначення поняття пенсії.
Висновки. Право пенсійного забезпечення є фундаментальним конституційним правом. Не дивлячись на це, у сучасній правовій науці до цього часу не сформовано єдиного визначення цього соціально-правового явища. Левова частка існуючих дефініцій вироблена на базі радянського законодавства та не повною мірою відповідає сучасній суті пенсії. Водночас більшість правників погоджується, що пенсією є певний вид соціальної грошової виплати. Однак таке тлумачення є завузьким, а тому вважаємо, що доречно визначити пенсію як державний соціально-правовий інструмент, який гарантує регулярну соціальну підтримку у формі щомісячної грошової виплати за рахунок спеціальних фондів та/або коштів державного бюджету, яка призначається на певний строк або довічно та у розмірі, що не може бути меншим за прожитковий мінімум, періодично перераховується та припиняється виключно у випадках, передбачених законом.
39
Yelisieieva, Liudmyla. "ЕВОЛЮЦІЯ НАУКОВИХ ПОГЛЯДІВ НА РОЛЬ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 4, № 24 (31 грудня 2020): 6–16. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2020-04-6-16.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито еволюцію наукових поглядів на роль соціального капіталу в економічному розвитку. Систематизовано наукові погляди дослідників від А. Сміта до сучасності щодо характеру та каналів впливу соціального капіталу на господарську систему та добробут економічних агентів зокрема. Розкрито роль досліджень Нобелівських лауреатів К. Ерроу, Е. Остром, А. Сена у розвитку теорії соціального капіталу та вивчення його економічних ефектів. Охарактеризовано місце наукового доробку М. Тугана-Барановського у формуванні концепції соціального капіталу. Запропоновано авторську періодизацію розвитку теорії соціального капіталу та перспективні напрями її дослідження.
40
Королько, Андрій, та Андрій Королько. "“У ЛЕЩАТАХ РАДЯНСЬКОЇ ЦЕНЗУРИ …” УКРАЇНСЬКА ІСТОРИЧНА НАУКА І ДУМКА 1950–1980-х рр. КРІЗЬ ПРИЗМУ ЛИСТУВАННЯ ВОЛОДИМИРА ГРАБОВЕЦЬКОГО". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 31 (28 грудня 2018): 32–38. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.32-38.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті показана радянська цензурована дійсність 1950–1980-х рр., в якій працював Володимир Грабовецький і творився його науковий доробок. У статті коротко проаналізоване листування вченого з українськими радянськими істориками 1950–1980-х рр., яке зберігається у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Листування з радянськими істориками стосувалося різних аспектів діяльності професійної діяльності В. Грабовецького: збору наукових матеріалів, підготовки до захисту кандидатської і докторської дисертацій, участі у виданні колективних монографій, співпраці з академічними науковими установами (Інститут історії АН УРСР, Інститут суспільних наук АН УРСР). Автор відзначає, що збережений Володимиром Грабовецьким епістолярний корпус джерел сьогодні є корисним для сучасних українських дослідників, що вивчають тему впливу цензури на українську радянську історичну науку і думку в системі Академії наук УРСР.
41
Оляндер, Луїза. "ІВАН ФРАНКО В КОНЦЕПЦІЇ ЛЕОНІДА ФРІЗМАНА". Sultanivski Chytannia, № 8 (21 червня 2019): 129–45. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2019.8.129-145.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Стаття присвячена аналізу концептуальних підходів видатного українського вченого Л. Фрізмана (1935 – 2018) до творчості та особистості І. Я. Франка в монографії Л. Фрізмана «Иван Франко: взгляд на литературу» (2017), яка розглядається в контексті сучасного літературознавства, в тому числі й франкознавства. Дослідницька методика. Для аналізу використаний синтез основоположних методів і принципів наукового дослідження, серед яких перш за все герменевтичний, порівняльно-зіставний, типологічний, поетологічний, біографічний у їх взаємозв’язку і доповнюваності. Результати дослідження. В статті послідовно розкривається проблема Іван Франко в концепції Л. Фрізмана, акцентована специфіка фрізманівського дискурсу, підкреслена його смислотворча функція, завдяки чому розширились можливості для поглибленого осмислення критичного доробку І. Франка, котрий доказово представлений як письменник і критик світового масштабу. Наукова новизна. У ході дослідження схарактеризований внесок Л. Фрізмана в наукове осмислення специфічних рис письменницької критики І. Франка через мову письменника, поетику заголовків статей, епіграфів до них, поєднання критики з публіцистикою, жанрово-композиційне різноманіття, художні засоби, через організацію (полі)діалогичної ситуації; конкретизовано поняття «І. Франко – письменник світового рівня». Практичне значення. Отримані результати дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення творчості не тільки І. Франка, але й інших письменників, які виступають з критичними статтями. Наукові спостереження та висновки можуть лягти в основу лекційних курсів у вишах з історії російської, української та зарубіжної літератур кінця ХIХ – початку ХХ століття і теорії літератури, використані в шкільному викладанні історії української літератури та характеру віддзеркалення літературного тексту в інших видах мистецтва.
42
ОСТАПЙОВСЬКИЙ, Ігор, та Тетяна ОСТАПЙОВСЬКА. "БАТЬКІВСЬКА ШКОЛА ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПАРТНЕРСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ Й СІМ’Ї В СПАДЩИНІ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО". Acta Paedagogica Volynienses, № 3 (27 жовтня 2021): 113–19. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.3.17.
Повний текст джерелаАнотація:
Важливою для сучасної педагогічної науки та шкільної практики є проблема педагогіки партнерства. Її тео- ретичну та практичну значущість обґрунтовано у Концепції Нової української школи. Аналіз історико–педаго- гічних джерел засвідчує, що ще у минулому столітті її було успішно реалізовано видатним вітчизняним педа- гогом Василем Олександровичем Сухомлинським. Необхідною умовою у здійсненні педагогіки партнерства, за Сухомлинським, є єдність дій сім’ї та школи щодо навчання, виховання та розвитку школярів. Формувалася спільність дій сім’ї та школи в процесі оволодівання батьком та матір’ю батьківською педагогікою, знаннями якої вони оволодівали у школі для батьків. Мета роботи. За результатами аналізу педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського розкрити сутність батьківської школи як важливого чинника у забезпеченні партнерської взаємодії між закладом освіти та сім’єю. Методологічною основою дослідження є наукові підходи (концептуальний, системний, аспектний, діалек- тичний, компетентнісний), принципи(науковості, об’єктивності, розвитку, практичності, історизму ); норма- тивно-законодавча база у сфері освіти; Концепція Нової української школи; твори В.О. Сухомлинського; праці науковців про В.О. Сухомлинського. Для реалізації мети дослідження було також використано методи порівняльно – історичний, аналізу, синте- зу, узагальнення, систематизації, інтерпретації. Наукова новизна дослідження. За результатами наукового пошуку обґрунтовано сутність батьківської педа- гогіки і умови ефективної взаємодії сім’ї та школи у творчому доробку вченого. Розкрито особливості та форми організації діяльності школи для батьків в спадщині В. Сухомлинського. Розвитку набуло вчення педагога про батьківську любов та висвітлення згубного впливу любові замилування, деспотичної і відкупу. Визначенні пер- спективності ідей В.О. Сухомлинського. Висновки. Важливою складовою частиною у творчому доробку Сухомлинського є партнерська взаємодія сім’ї та школи. Умовою цього партнерства є оволодівання сім’єю батьківською педагогікою. Опанування батьків- ської педагогіки та визначення стратегії спільної діяльності сім’ї та школи відбувалося на заняттях школи для батьків.
43
АБАКУМОВА, Вікторія. "ОНОВЛЕННЯ РЕПЕРТУАРУ УКРАЇНСЬКИХ КІНОСТУДІЙ В УМОВАХ ПРОЦЕСУ ПЕРЕБУДОВИ". Східноєвропейський історичний вісник, № 18 (30 березня 2021): 199–209. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226504.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження. Показано, що діяльність українських кіностудій у період процесу Перебудови 1985 – 1991 рр. є важливою сторінкою історії культурного життя та суспільно-політичного процесу України. Аналізується процес оновлення репертуару українських кіностудій в умовах Перебудови. Важливим в цьому контексті стало дослідження чинників, що сприяли тематичному оновленню кінострічок. Методологія дослідження. В основі методології дослідження лежать принципи історизму, об'єктивності та наукової спроможності. У статті проаналізовано стан наукової розробленості проблеми у вітчизняній історіографії. Визначено основні концептуальні підходи до вивчення проблеми. Наукова новизна полягає у розкритті тематичних особливостей репертуару українських кінострічок в період системних змін 1985 – 1991 рр. за архівними матеріалами. Представлена наукова робота має наукову новизну в контексті української історіографії. Висновки. З’ясовано чинники оновлення репертуарного портфелю: по-перше, нова тематики була визначена новими тематичними планами т. зв. державного замовлення, які зазнали корінних змін в результаті реформаторського курсу влади. По-друге, вивільнення від цензури зумовлювало еволюцію суспільного погляду стосовно минулого; підштовхувало митців до перетворення власних творів на інструмент політичного протистояння народної опозиції владі. Заради підтримки курсу влади з’явилися кінотвори антиалкогольної тематики. Тематичними планами державного замовлення передбачалося створення фільмів на тему, що націлювала митців на актуалізацію українських національних мотивів. Ця робота йшла паралельна зі заохоченням митців до запровадження української мови до творів вербальних видів мистецтва. Завдяки цьому підвищився інтерес митців державних кіностудій ігрового кіно до української літератури й драматургічної класики. Це розмаїтило вітчизняний доробок кінематографічних творів історичного жанру. Тема історичного минулого українського народу посіла провідне місце в репертуарі українських кіностудій. Після чорнобильської аварії екологічна тема однією з перших отримала незаангажоване художнє висвітлення. До тем, що не могли повноцінно втілитися в доперебудовний час, належали фільми з релігійної тематики.
44
Кашинська, Олена. "Огляд дисертаційних досліджень з проблем професійної підготовки фахівців готельного господарства". Освітній вимір 41 (8 травня 2014): 213–18. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v41i0.2904.
Повний текст джерелаАнотація:
Кашинська О. Є. Огляд дисертаційних досліджень з проблем професійної підготовки фахівців готельного господарства.
У статті здійснено огляд наукових робіт, присвячених проблемам професійної підготовки фахівців для готельного господарства. Аналіз наукового доробку вітчизняних та зарубіжних науковців здійснено задля визначення основних напрямків досліджень; вивчення основних проблем, які виникають у процесі підготовки фахівців для готельного господарства, та ступеня їх розв’язання; встановлення недостатньо досліджених аспектів професійної освіти.
45
Ставицька, О. Г., та Ю. В. Бунечко. "ВПЛИВ РІВНЯ ДОМАГАНЬ НА ПРАГНЕННЯ ДО САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ". Психологія: реальність і перспективи, № 11 (25 жовтня 2019): 140–44. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi11.25.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснена спроба теоретичного узагальнення сучасних наукових доробок з актуальної проблеми самоактуалізації і самореалізації особистості у юнацькому віці. Проаналізовані особливості рівня домагань та самоактуалізації студентів-психологів. Наукова розвідка презентує результати емпіричного дослідження особливостей впливу рівня домагань на прагнення до самоактуалізації особистості в юнацькому віці як важливих чинників особистісного розвитку, психічного здоров’я, можливості досягнення успіху та повнішої реалізації свого внутрішнього потенціалу.
46
Бондаренко, Олександр. "ЖАЛУВАНА ГРАМОТА МІСТАМ ТА МІСЬКІ ПОЛОЖЕННЯ 1870 ТА 1892 РР. У СУЧАСНІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ". Society. Document. Communication, № 10 (6 січня 2021): 57–83. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-57-83.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано стан сучасних досліджень історії становлення та еволюції міських самоврядних інституцій Наддніпрянської України в 1785–1917 рр.
Доведено, що попри відсутність узагальнювальних історіографічних праць, тема створення та розвитку міського громадського управління є найбільш розробленою серед усіх проблем міської історії.
З’ясовано, що історія самоврядування набула міждисциплінарного характеру та тісно пов’язана з регіональними особливостями розвитку українських міст у складі російської монархії.
Унаслідок аналізу тематичного доробку науковців виокремлено три групи досліджень порушеної проблеми. До першої належать праці, у яких розглядаються питання створення та функціонування міських самоврядних органів за Жалуваною грамотою містам 1785 р. і які діяли практично до 1870 р. Другу групу складають дослідження, що присвячені аналізу теорій місцевого громадського управління, зокрема громадської та державної. Третю групу становлять наукові праці, в яких вивчаються різноманітні аспекти формування та еволюції міських органів управління відповідно до Міських положень 1870 та 1892 рр.
Установлено, що досліджуючи механізм становлення та розвитку міського самоврядування та його державного регулювання, науковці звертають увагу на особливості впровадження органів громадського управління, пов’язаних з тривалим збереженням на українських землях традицій магдебурзького права. Водночас дослідники акцентують на тому, що тогочасне самоврядування намагалося долати ідентичні з теперішніми проблеми – корупцію, брак управлінських кадрів, жорсткий контроль державних органів влади за його діяльністю.
У висновках встановлено основні тенденції, окреслено здобутки та коло недостатньо досліджених проблем, визначено основні напрями подальшого вивчення становлення та функціонування міського самоврядування в імперський період.
47
Ковальов, К. М. "ВИЗНАЧЕННЯ ДАВНОСТІ ВИГОТОВЛЕННЯ ДОКУМЕНТА: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ І СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ". Криміналістичний вісник 35, № 1 (18 червня 2021): 19–37. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2021-35-1-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – виявити сучасні тенденції подальшого формування науково-методичних засад визначення давності виготовлення документа в контексті основних віх розвитку криміналістики. Методологія. Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено використанням комплексу загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Зокрема, за допомогою діалектичного методу як загального методу пізнання питання теми розглянуто в динаміці, виявлено їх взаємозв’язок і взаємообумовленість, завдяки застосуванню методів системного й історичного аналізу, формальної логіки, абстракції й аналогії, узагальнення й класифікації в контексті основних віх розвитку криміналістики окреслено етапи формування науково-методичних засад визначення давності виготовлення документа, схарактеризовано основні тенденції їх удосконалення, виокремлено перспективні напрями розширення можливостей судової експертизи документів із метою визначення давності їх виготовлення. Наукова новизна. Зроблено спробу крізь призму історії стисло схарактеризувати сучасні тенденції формування науково-методичних засад визначення давності виготовлення документа в контексті основних віх розвитку криміналістики. Висновки. Виокремлено етапи розвитку криміналістичного документознавства, формування науково-методичних засад дослідження документів із метою визначення давності їх виготовлення, що умовно окреслені в контексті основних віх розвитку криміналістики трьома великими періодами: виникнення та формування основ криміналістичних знань (до кінця XIX ст.); становлення й розвиток криміналістики як науки (кінець XIX ст. – кінець 70-х рр. XX ст.); диференціація криміналістичних знань і формування в її межах основ самостійних наукових дисциплін (від кінця 70-х рр. XX ст.). Наголошено, що на сучасному етапі розвитку криміналістичного документознавства дослідження, які проводяться з метою визначення давності виготовлення документа, спираються на ґрунтовний науково-методичний доробок щодо окремих реквізитів, насамперед виконаних пастами кулькових ручок, штемпельними фарбами, натомість науково-методичне забезпечення дослідження інших реквізитів і частин документа потребує поглибленого вивчення, практичної апробації, а також запровадження комплексного підходу і використання спеціальних знань, різних аналітичних і спеціальних методів криміналістичного дослідження документів, зокрема поєднання методів і методик вирішення завдань судової почеркознавчої експертизи і технічного дослідження документів. Виявлено перспективні напрями розширення можливостей судової експертизи документів із метою визначення давності їх виготовлення, якими, убачається, є: поглиблення їх комплексності; використання спеціальних знань, різних аналітичних і спеціальних методів криміналістичного дослідження документів; розвиток неруйнівних методів; автоматизація й комп'ютеризація процесів застосування методів; алгоритмізація процесів дослідження.
48
Голосніченко, Іван. "До питання свободи і самоврядування у сфері юридичної освіти та науки в Україні". Право України, № 2018/01 (2018): 251. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-01-251.
Повний текст джерелаАнотація:
Свобода і самоврядування юридичних закладів освіти є невід’ємною складовою громадянського суспільства, яке нині розбудовується в українській державі. Поточна реформа правничої вищої освіти, наукової діяльності і професії, станом на тепер, з очевидністю не враховує значного вітчизняного досвіду самоорганізації та самоврядування освітян і вчених-правників 2000–2010-х років. Наслідком цього є певні недоліки концептуального планування і законопроектного доробку щодо юридичної (правничої) освіти і науки в Україні. Метою статті є ознайомити юридичну спільноту з основними аспектами досвіду Ради юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ України, її взаємодії з Всеукраїнським з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, органами виконавчої і судової влади. Обґрунтувати корисність і доцільність урахування досвіду Ради у забезпеченні ефективності реформи юридичної (правничої) освіти й науки в Україні. Основними результатами дослідження є рекомендації для використання під час реформи правничої вищої освіти і наукової діяльності в Україні: у вдосконаленні проекту закону про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії та проекту концепції вдосконалення правничої (юридичної) освіти для фахової підготовки правника відповідно до європейських стандартів вищої освіти та правничої професії. Під час реформи доцільно взяти за основу проект Закону № 7147-1, урахувавши доробок законопроекту № 7147 щодо гарантування Стандартом юридичної (правничої) освіти відповідних загальних компетентностей, встановлення обов’язкового мінімуму кредитів Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи для освітніх ступенів, обов’язковості навчальних дисциплін правничої клініки, правничої дослідницької лабораторії та імітації судового процесу, механізму первинного і періодичного оцінювання правничих шкіл тощо. У майбутньому законі й урядовій концепції необхідно передбачити залучення до складу Ради також деканів та ректорів правничих шкіл, що мають ліцензований обсяг на підготовку бакалаврів права і керівників правничих наукових установ; визначити таку Раду постійно діючим робочим органом Всеукраїнського з’їзду; окреслити принципи роботи Ради; передбачити територіальну ротацію місць засідань; допустити приватні правничі школи до підготовки правників; додати Раді функції обміну й узагальнення досвіду, вивчення і популяризації кращих практик, адаптації міжнародних стандартів і документів, вивчення і збереження правової спадщини України, сприяння розвитку вітчизняних наукових шкіл, затвердження рекомендацій Міністерству освіти і науки України з усього спектру юридичної освіти й науки, а не тільки їх фінансування, здійснення інших функцій, визначених З’їздом; передбачити, що Міністерство освіти і науки України скликає Всеукраїнський з’їзд у разі, якщо Рада не здійснила цього відповідно до закону, а не навпаки.
49
Svyaschenko, Zinaida. "Пореформене українське село в аграрних студіях науковців київської школи". Eminak, № 2(30) (26 червня 2020): 220–28. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2020.2(30).422.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано науковий доробок представників Київської школи істориків-аграрників доби незалежності, присвячений висвітленню проблематики життєдіяльності пореформеного українського села. Здійснено історіографічний аналіз сучасної вітчизняної наукової літератури щодо розкриття малодосліджених аспектів аграрної історії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. загалом та історії українського селянства, зокрема. Зроблено спробу систематизувати досягнення сучасної вітчизняної історіографії з даної проблематики.
50
БАЛІЦКА, Мар’яна. "ЮРІЙ НОВОСІЛЬСЬКИЙ ТА НОВА ПАРАДИГМА СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ІКОНОМАЛЮВАННЯ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 44 (20 травня 2022): 31–42. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Метою статті є дослідження впливу творчості Юрія Новосільського, як своєрідної основи, поштовху для багатьох українських мистців у спробі інтерпретування, інтегрування та формування засобів і пошуку мови сучасної української ікони. Окрім творчого доробку художника приділяємо належну увагу концептуальній базі для особистісної творчості в царині іконотворення. Розглянуто формування творчої індивідуальної думки Юрія Новосільського крізь призму впливів релігій світу та релігійних явищ, філософських поглядів і сучасних мистецьких течій. Методологічним засадами дослідження стали загально системно логічні методи аналізу та синтезу, філософські – представлені аналогією та компаративістикою. У дослідженні використана спеціальна наукова методологія релігієзнавства – каузальний метод. Застосовано синергетичний, культурологічний метод і мистецтвознавчий аналіз. Наукова новизна даного дослідження полягає у пошуках основи та розгляд проблематики творення сучасної української ікони крізь призму мультидисциплінарного підходу та через аналіз творчої та інтелектуальної праці окремої особистості. Висновки. Творчий доробок Юрія Новосільського, який творив на досить гострих концептуальних кутах, наштовхує українських іконописців на спроби пошуку нових засобів творення сакральної релігійної дійсності у царині іконотворення. Чимало сучасних українських мистців захоплюються творчістю художника, його філософськими поглядами та роздумами на тему богослов’я ікони. Ставиться наголос на екуменічності сучасної ікони, адже сакральне мистецтво робить більше ніж різноманітні міжконфесійні симпозіуми та конференції. Акцентується на тому, що творчий та інтелектуальний доробок однієї особистості є ланкою у символічному причиново наслідковому ланцюгу творення нових явищ у візуальній духовній культурі, міжкультурному та міжконфесійному діалогові. Варто підкреслити, що у багатогранній добі постмодернізму, українська сучасна ікона приймає досвід минулих поколінь та гідно продовжує свій розвиток у різноманітних стилях та в присутності богословської основи.