Добірка наукової літератури з теми "Науково-дослідні організації"

Зважаючи на значне збільшення кількості інтелектуальних пристроїв із модулями Wi-Fі, а також прогноз зростання споживання даних на наступні роки, необхідно розробити нові методи побудови безпровідних Wi-Fі мереж з метою поліпшення якості сприйняття послуг з боку кінцевих користувачів. В роботі удосконалено концептуальну модель побудови програмно- конфігурованої Wi-Fі мережі, яка, на відміну від відомих, основана на централізованому управ- лінні процесом вибору точки доступу обслуговування із використанням SDN контролера, за допомогою якого, здійснюючи моніторинг стану мережі в режимі реального часу, програмно реалізують власні рішення щодо ініціації хендоверу. Розвинено метод ініціації хендоверу в про- грамно-конфігурованій безпровідній Wi-Fі мережі, який, на відміну від відомих, під час при- йняття керуючого рішення щодо вибору точки доступу обслуговування орієнтується на інтеграль- ний критерій QoE, сформований на основі вимірювання у режимі реального часу параметрів, рівня сигналу, пропускної здатності, втрати даних та затримок у мережі Wi-Fi, що дало змогу поліпшити якість сприйняття послуг з боку кінцевих користувачів. Розроблені науково-прикладні рішення щодо процедури хендоверу на основі QoE критерію зможуть на практиці застосовувати науково- дослідні організації, компанії, оператори мобільного зв’язку для покращення якості сприйняття послуг з боку користувачів у мережах із централізованим управлінням.

Стаття присвячена дослідженню практичного аспекту формування професійної мобільності майбутніх інженерів-педагогів. У статті здійснено аналіз практичної підготовки формування професійної мобільності здобувачів вищої освіти з урахуванням результатів психолого-педагогічних праць вітчизняних та зарубіжних науковців. З’ясовано, що організація практичної підготовки інженерів-педагогів зорієнтована з урахуванням потреб ринку праці.Акцентовано на перевагах контекстного та технологічного підходів у процесі практичної підготовки майбутніх фахівців професійної освіти. Визначено, що в організації освітнього процесу високий потенціал мають когнітивно зорієнтовані технології (діалогічні методи навчання, лекції-конференції, мультимедіа лекції, семінари-дискусії, семінари-«круглі столи», проблемне навчання тощо), особистісно зорієнтовані технології (інтерактивне навчання; креативні, інтелектуально-творчі, рольові, імітаційні, ситуативні ігри; тренінги тощо), діяльнісно зорієнтовані технології (контекстне навчання; організаційно-ділові ігри; метод проєктів, зокрема науково-дослідні проєкти, кейс-метод, пізнавально-пошукові завдання тощо). Доведено, що впровадження таких технологій сприяє реалізації практичної підготовки фахівців: інтенсифікації, підвищенні ефективності та якості освітнього процесу; диференціації навчання; системну інтеграцію предметних завдань; професійно-особистісному зростанню, самореалізації і самовдосконаленню.З’ясовано, що одним із найбільш ефективних шляхів підвищення практичної підготовки формування професійної мобільності майбутніх інженерів-педагогів є забезпечення міжгалузевої інтеграції, яка виступає індикатором якості професійної підготовки. Теоретичні дослідження спрямовують подальший науковий пошук на впровадження системи формування професійної мобільності майбутніх інженерів-педагогів. Ключові слова: практична підготовка, професійна мобільність, інженери-педагоги, міжгалузева інтеграція.

Мета статті полягає у виявленні формування в період “холодної війни”, глобального протистояння у світі та розпаду світової колоніальної системи комплексу концептуальних засад, відповідних воєнно-політичних структур, а також специфічної стратегії, форм і методів військової та спеціальної діяльності, що лягли в основу доктрин й арсеналу сучасної асиметричної (“гібридної”, неконвенційної) конфліктності. Методологічну основу праці становлять методи класифікації, типології, структурно-системний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-генетичний, методи військово-спеціальної науки, безпекознавства, політичної конфліктології. Наукова новизна полягає у спробі авторів впорядковано дослідити на історичному матеріалі часів “холодної війни” формування доктринальних передумов й стратегії, комплексу спеціальних структур та методів деструктивної діяльності, котрі знайшли своє структуроване втілення у “гібридних” конфліктах початку ХХІ ст. Висновки. У період “ІІІ світової”, або “холодної війни” (1946–1990) нечуваного розвитку сягнули парадигми, форми і методи гібридного протиборства, його доктринальні й концептуальні засади, відповідні теоретико-методологічні, науково-практичні та технологічні засади. Спеціальні служби, афільовані з ними “неурядові організації” та парамілітарні (іррегулярні) структури, профільні аналітико-прогностичні та науково-дослідні центри, медіа-структури стали здатні цілеспрямовано впливати на зміну політичної реальності в національному, міждержавному і транснаціональному вимірах. Відбулося якісне удосконалення військ спеціального призначення, котрі перетворилися на важливий (інколи – вирішальний) фактор ведення локальних війн і збройних конфліктів, участі у комплексних спеціальних операціях, розгортання керованих іррегулярних збройних формувань. Розпочинається новий якісний етап в організації “елітних військ” – їх реорганізація в сили спеціальних операцій як автономний компонент збройних сил. У складі ССО подальшого серйозного розвитку набули підрозділи (структури) інформаційно-психологічної боротьби та роботи із цивільним населенням. У період міжблокового протистояння у повоєнному світі, стрижнем якого виступала саме війна психологічна, суттєвого й зростаючого значення набули методи (механізми) впливу на сферу управління колективною діяльністю людей, переформатування масової свідомості та світогляду за рахунок маніпулювання свідомістю людини і створення віртуальної реальності через застосування сучасних інформаційних та соціально-культурних технологій. На основі потужної спадщини планетарного протистояння суспільних систем та міжблокової конфронтації 1946–1990 рр. склалися численні стратегічні, тактико-технологічні й інформаційно-когнітивні передумови для формування нового якісного типу конфліктності – “гібридної”, у розумінні синтезування різноманітних новітніх форм і методів деструктивної діяльності та їх комплексного, скоординованого застосування. Набули розвитку такі сутнісні ознаки “гібридного” протистояння, як відсутність оформлення відповідно до міжнародного права війни, використання антиурядових організацій та рухів, незаконних збройних формувань, течій сепаратистського характеру, екстремістських угруповань, деструктивних спільнот тощо, пріоритетна роль спеціальних служб, сил спецоперацій, застосування інших методів невійськового тиску на державу-жертву, включаючи дипломатичні, фінансово-економічні, гуманітарні та інші. Основними рушійними силами асиметричної стратегії ставали неурядові організації, повстанські й “опозиційні” рухи, сили спецоперацій, сили і засоби психологічних операцій, а наголос у стратегії змішувався на користь спецоперацій та конфліктів малої інтенсивності.

Інтерес до кластерів у світі постійно зростає, наукові дослідження в різних країнах підтверджують, що саме впровадження кластерних структур – це запорука соціально-економічного розвитку та ефективного функціонування держави в цілому. Економіка територій, яка формується на основі кластерів, – це модель конкурентоспроможної та інвестиційно привабливої економіки, яка базується на використанні ефектів синергії та масштабу. Кластерні мережі територіально-виробничих систем є джерелами й факторами забезпечення високого рівня та якості життя населення, економічного зростання і сталого розвитку територій. Сучасний розвиток економіки України – це підвищення конкурентоспроможності продукції, використання власних ресурсів для забезпечення потреб внутрішнього і зовнішнього ринку. Як свідчить світовий досвід, кластерний розвиток економіки країни базується на географічній близькості відповідних економічних видів діяльності, що дає можливість для вищого рівня продуктивності та інновацій. Важливими рушійними факторами у кластерній системі виступають безпосередня близькість виробника, постачальника сировини, постачальника послуг, науково-дослідні організації, навчальні установи, та інші установи в певній економічній галузі. Що стосується галузі ветеринарної фармації провідні місця на ринку займають підприємства-виробники які впроваджують кластерну систему в частині якості (система якості GMР). У впровадженні системи якості (GMP) на підприємствах-виробниках беруть активну участь і провідні науковці ДНДКІ ветпрепаратів та кормових добавок, які тісно співпрацюють з такими країнами світу, як Польща, Чехія, Франція, Нідерланди, Німеччина, і інші та враховують набутий ними досвід. Обмін досвідом і знаннями через міжнародні науково-практичні конференції, тренінги, виставки і семінари – це складові кластерного підходу, який допомагає розвиватися галузі ветеринарної фармації в Україні та вирішувати проблемні питання як виробництва, так і участі підприємств ветеринарної медицини на ринку.

Предметом наукової статті є форми кооперації в бізнесі. Метою статті є аналіз, систематизація та узагальнення наявних теоретичних положень щодо сучасних форм кооперації в бізнесі. Дослідження проводилося з використанням системного підходу, наукових методів аналізу та синтезу. Результатами проведеного дослідження є узагальнення наявних форм кооперації в бізнесі та їх систематизація в єдину класифікацію. Авторами розглянуто передумови зростання процесів кооперування між окремими незалежними організаціями. Виділено такі ознаки кооперації, як взаємодія на добровільних засадах; наявність у кожної організації стратегічних цілей, які можуть бути досяжними вірогідніше під час кооперування; підвищення ефективності та стійкості бізнесу як очікуваний результат взаємодії; наявність довіри між партнерами; рівноправність та незалежність партнерів; наявність укладених угод, які визначають форму взаємозв’язків; отримання синергетичного ефекту від співпраці. У статті надано авторське визначення та викладено власне розуміння коопераційного процесу. Авторами надано зведену класифікацію організаційних форм кооперації в бізнесі залежно від виду діяльності, на розвиток якої вона спрямована. Такими видами діяльності авторами вибрано продажі, просування, виробництво, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), інноваційну діяльність. В результаті дослідження виявлено, що більшість кооперацій у сучасному бізнесі спрямована на розвиток інноваційної діяльності, яка є невід’ємною частиною економіки знань. Серед них слід назвати стратегічні альянси, кластери, інноваційні мережі та бізнес-екосистеми. Головну причину таких кооперацій автори вбачають у формуванні глобальної економіки знань, у якій знання є найважливішим ресурсом та головним джерелом конкурентних переваг. В подальшому авторами як інструмент стратегічного аналізу для вибору стратегії кооперації та управління знаннями, а також організаційної форми кооперації запропоновано використовувати модель обміну ресурсами між партнерами С. Паріса та Дж.К. Хендерсона. Залежно від рівня прихованості, специфічності та складності ресурсів у представленій авторами статті матриці вибираються стратегія надання ресурсів партнеру, стратегія об’єднання, стратегія розвитку інтелектуального потенціалу та стратегія використання знань партнера.

У пропонованій статті об’єкт дослідження складає системний підхід у галузі освіти; предметом дослідження є системний аналіз освітнього процесу з підготовки вчителів природознавчих дисциплін для закладів середньої освіти; мета роботи – продемонструвати можливості методу системного підходу (системного аналізу) для наукового обґрунтування складових та їх змісту освітньо-професійних програм на прикладі підготовки інтегрованого вчителя природознавства. Для досягнення поставленої мети використовувалися методи узагальнення результатів наявних публікацій різних авторів у науково-педагогічних виданнях та авторських напрацювань з експериментального впровадження означеної проблематики у педагогічну практику. У статті освітня галузь аналізується як складна ієрархічна система, якій притаманні емержентність, самоорганізація, відкритість, взаємо- залежність від ринку освітніх послуг тощо. Спираючись на методологію системного підходу, система освіти розглядається як цілісна єдність, що складається з таких підсистем, як органи управління освітою, науково-дослідні інститути, підвідомчі МОН, мережа дошкільних закладів, мережа закладів середньої освіти, мережа закладів професійно-технічної освіти, мережа закладів позашкільної освіти, мережа закладів вищої освіти тощо. Із виникненням об’єктивної необхідності модернізації (реформування) цих підсистем варто враховувати, що вони складаються з певних взаємозалежних елементів, наприклад: органи управління освітою – це центральний (МОН), регіональні (обласні), місцеві; дошкільні заклади – це дитячі ясла і садки; заклади середньої освіти – це школи, гімназії; заклади профтехосвіти – це ліцеї, училища, коледжі, технікуми тощо; заклади позашкільної освіти – це об’єднання дітей (учнів) за інтересами; заклади вищої освіти – це інститути, академії, університети. Обираючи в якості предмета психолого-педагогічних або ж науково- методичних досліджень функціонування перерахованих елементів системи освіти (за певних умов, які здебільшого визначаються межами автономності), їх теж можна розглядати як підсистеми, адже вони об’єднують у собі, наприклад, такі елементи: органи управління освітою – відповідні департаменти, управління, відділи тощо; НДІ МОН – профільні лабораторії цих інститутів; дитячі ясла, садки – групи дітей за віком; заклади загальної середньої освіти – класи учнів; об’єднання дітей за інтересами – це «станції»: юних техніків, юних натуралістів, моделістів, краєзнавців, слідопитів тощо; університети – факультети, кафедри. У результаті проведеного дослідження показано, що застосування системного підходу до аналізу системи освіти та до процесу підготовки учителів освітньої галузі «Природознавство» на основі відповідної освітньо- професійної програми, як визначеної системної цілісності, що складається з окремих підсистем і елементів, дає можливість методологічно і методично науково обґрунтовано забезпечити планування, організацію і реалізацію відповідного освітнього процесу.

Серед пріоритетних напрямів розвитку галузі освіти, визначених у «Національній доктрині розвитку освіти», важливе місце займає застосування освітніх інновацій, інформаційних технологій, створення індустрії сучасних засобів навчання та виховання. Комп’ютеризація та інформатизація є новітніми процесами, що впроваджуються у сферу навчання, набуваючи статус не лише об’єкта вивчення, але й засобу навчання тієї чи іншої дисципліни, зокрема хімії.Мультимедійні технології є на сьогоднішній день найбільш необхідним та новим напрямом використання інформаційно-комп’ютерних технологій у сфері освіти. Мультимедійному навчанню присвячений багато фундаментальних досліджень [1; 2] як в теорії педагогіки, так і в частинних методиках викладання окремих навчальних дисциплін. Однак, незважаючи на це, проблема використання мультимедіа, як в теорії навчання, так і в реальній педагогічній практиці залишається дуже актуальною і викликає гострі дискусії.З 2012-2013 навчального року на хімічному факультеті Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара введена нова дисципліна «Мультимедійні засоби в науці та освіті». Вона викладається студентам ІІІ курсу (34 години лекційні та 34 години відведено на практичні заняття) та IV курсу (відповідно 32 та 16 годин).Цілями даної дисципліни є застосування знань у сфері комп’ютерних технологій при проведенні наукових досліджень та в освітньому процесі. Завданнями вивчення дисципліни є формування загальнотеоретичного кругозору, професійних знань і практичних навичок, необхідних бакалавру, спеціалісту та магістру напряму підготовки «Хімія» для успішної професійної діяльності в інформаційному суспільстві.Дисципліна «Мультимедійні засоби в науці та освіті» належить до вибіркової частини загальнонаукового циклу. Вона базується на знанні наступних предметів, що викладаються в рамках бакалаврату: педагогіка, інформатика, методологія наукових досліджень, методика викладання хімії тощо. Ця дисципліна носить узагальнюючий характер. Знання та навички, отримані при вивченні дисципліни, сприяють більш успішній роботі над дипломними та магістерськими роботами.У результаті освоєння дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті» студент повинен знати базис сучасних комп’ютерних технологій, основи організації сучасних інформаційних мереж, перспективи розвитку комп’ютерних технологій в науці та освіті. Студенти повинні вміти використовувати мережні та мультимедіа-технології в освіті і науці, виконувати підготовку документів (тези доповідей, реферати, аналітичні довідки, плани-конспекти уроків, лекцій та практичних занять, науково-дослідні роботи), використовуючи різні методи обробки інформації.Після вивчення даної дисципліни студенти володітимуть методами розв’язування спеціальних завдань із застосуванням комп’ютерних та мультимедіа-технологій у професійній і науковій діяльності з хімії, термінологією сучасних інформаційних технологій та навичками забезпечення інформаційної безпеки науково-технічної та освітньої інформації. Засоби мультимедіа сприяють:– стимулюванню когнітивних аспектів навчання, таких як сприйняття та усвідомлення інформації;– підвищенню мотивації студентів до навчання;– розвитку навичок самостійної роботи студентів;– глибшому підходу до навчання, формуванню глибшого розуміння навчального матеріалу [3].У широкому сенсі «мультимедіа» означає спектр інформаційних технологій, що використовують різноманітні програмні та технічні засоби з метою найбільш ефективного впливу на користувача. Завдяки застосуванню в мультимедійних продуктах і послугах одночасної дії графічної, аудіо (звукової) і візуальної інформації, ці засоби мають великий емоційний заряд і активно включають увагу користувача.Засобами мультимедіа можна осмислено і гармонійно інтегрувати різні види інформації. Це дозволяє за допомогою комп’ютера подавати інформацію в різноманітних формах: зображення, включаючи відскановані фотографії, креслення, карти і слайди; звукозапис, звукові ефекти і музику; відео, складні відеоефекти; анімації та анімаційне імітування [4].До засобів мультимедіа можна віднести практично будь-які засоби, здатні привнести в навчання та інші види освітньої діяльності інформацію різних видів. В даний час широко використовуються:– засоби для запису і відтворення звуку (електрофони, магнітофони, CD-програвачі);– системи та засоби телефонного, телеграфного та радіозв’язку (телефонні апарати, факсимільні апарати, телетайпи, телефонні станції, системи радіозв’язку);– системи та засоби телебачення, радіомовлення (теле- та радіоприймачі, навчальне телебачення і радіо, DVD-програвачі);– оптична та проекційна кіно- і фотоапаратура (фотоапарати, кіно-камери, діапроектори, кінопроектори, епідіаскопи);– поліграфічна, копіювальна, розмножувальна та інша техніка, призначена для документування і розмноження інформації (ротапринти, ксерокси, різографи, системи мікрофільмування);– комп’ютерні засоби, що забезпечують можливість електронного подання, обробки і зберігання інформації (комп’ютери, принтери, сканери, графічні пристрої), телекомунікаційні системи, що забезпечують передачу інформації по каналах зв’язку (модеми, мережі дротових, супутникових, радіорелейних та інших видів каналів зв’язку, призначених для передачі інформації) [5].Про всі ці мультимедійні засоби навчання студенти отримують інформацію під час вивчення дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті».Крім того, вони знайомляться з різноманітними програмними продуктами, що використовуються при викладанні хімічних дисциплін та в хімічних наукових дослідженнях. Ці продукти можна умовно класифікувати за основним призначенням (рис. 1) [6].Рис. 1. Програми, що використовуються при викладанні хімічних дисциплін Значна частина курсу «Мультимедійні засоби в науці та освіті» присвячена застосуванню мультимедійних засобів навчання у викладанні хімічних дисциплін, оскільки випускники хімічного факультету отримують після закінчення університету спеціальність «хімік, викладач хімії».Головним питанням сьогодення в системі нової освіти є опанування учнями вмінь і навичок саморозвитку особистості, що значною мірою досягається шляхом впровадження інноваційних технологій, організації процесу навчання. Нові форми розвитку вимагають нових правил і нових шляхів досягнення результатів. Така позиція вимагає від сучасної освіти реформаційних кроків щодо оновлення її змісту та застосування нових педагогічних підходів, впровадження інформаційних і комунікаційних технологій, що модернізують навчальний процес. У зв’язку з цим студенту, як майбутньому вчителю, слід вміти застосовувати інформаційні технології у викладанні хімії. Ці вміння вони формують при вивченні дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті».Мультимедійні засоби навчання є універсальними, оскільки можуть бути використані на різних етапах заняття:– під час мотивації як постановка проблеми перед вивченням нового матеріалу;– у поясненні нового матеріалу як ілюстрації;– під час закріплення та узагальнення знань;– для контролю знань.Майбутнім учителям та викладачам слід дати уявлення стосовно методичних аспектів застосування мультимедійних засобів на різних етапах викладання хімії. Студенти повинні засвоїти, що використання засобів мультимедіа з метою повторення, узагальнення та систематизації знань не тільки допомагає створити конкретне, наочно-образне уявлення про предмет, явище чи подію, які вивчаються, але й доповнити відоме новими даними. При цьому відбувається не лише процес пізнання, відтворення та уточнення вже відомого, але й поглиблення знань. Студенти повинні усвідомлювати, що під час роботи з навчальною програмою важливо зосередити увагу учнів на найбільш складну для засвоєння частину, активізувати самостійну пошукову діяльність учнів [7].Метою застосування відеоматеріалів та інших мультимедійних засобів є ліквідація прогалин у наочності викладання хімії в середніх загальноосвітніх та вищих навчальних закладах. На одному з практичних занять з дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті» студенти створюють відеофрагменти хімічних демонстраційних дослідів, які можна використовувати на уроках хімії в середніх навчальних закладах та на лекціях з курсу «Загальна та неорганічна хімія». При розробці та виготовленні відеофрагментів студенти застосовують основні принципи створення відеоматеріалів з демонстраційного експерименту:– ілюстративність (надають можливість ілюструвати матеріал, що викладається, не розкриваючи зміст теми замість викладача);– фрагментарність (надають можливість дозовано викладати матеріал, залежно від швидкості сприйняття учнями та студентами);– методична інваріантність (відео фрагменти можна використовувати на розсуд викладача на різних етапах заняття);– лаконічність (ефективного викладення більшої кількості інформації за короткий час);– евристичність (подання нового матеріалу настільки зрозуміло, щоб нові знання виявились доступними для свідомого засвоєння учнями та студентами).Створені студентами відео продукти розглядаються на узагальнюючому занятті, обговорюються всіма членами групи та викладачем, що проводить практичне заняття. Найкращі з них застосовуються під час проведення педагогічного практикуму та на заняттях з «Методики викладання хімії».Використовуючи мультимедійні засоби навчання, можна проводити повноцінні уроки і заняття з хімії поза кабінетом хімії або в кабінетах без спеціального обладнання: витяжної шафи, демонстраційного стола, водопроводу тощо. Це дає змогу розширити можливості проведення уроків хімії в інших навчальних кабінетах, забезпечуючи мобільність.Засоби мультимедіа дозволяють одночасно використовувати різні канали обміну інформацією між комп’ютером і навколишнім середовищем. Одним із достоїнств застосування засобів мультимедіа в освіті є підвищення якості навчання.Розвиток сучасної освіти дозволяє чітко визначити місце та роль мультимедійних технологій у системі засобів навчання. Викладачі різних дисциплін використовують мультимедійні засоби в процесі відбору й накопичення інформації з даного предмету, систематизації й передачі знань, організації навчальної діяльності, створення різних її видів і форм. Це сприяє розробленню різноманітних мультимедійних навчальних продуктів та методичних рекомендацій щодо їх застосування в загальноосвітній та вищій школі. Модернізація системи освіти, яка характеризується впровадженням мультимедійних технологій у навчальний процес, призводить до значної корекції навчальних планів, програм, підручників, методичних розробок. Усвідомлення особливої ролі мультимедійних технологій приведе до ще більшої суттєвої інтеграції навчальних дисциплін. У зв’язку із зростаючим значенням комп’ютеризації виникає потреба в усвідомленому використанні цього потужного інтелектуального засобу. А це під силу буде лише досвідченому кваліфікованому спеціалісту-викладачу. Саме введення нової дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті» дозволить майбутнім фахівцям з хімії набути відповідних знань і вмінь.

У запропонованій публікації викладено авторське бачення поняття «регіональна мережа». У вітчизняному економічному просторі надскладною є ідентифікація регіональних мереж, встановлення приналежності суб’єкта господарювання до неї. У статті розглянуто регіональні мережі двох типів – інфраструктурні та технологічні. Інфраструктурні об’єднання, до яких автор відносить регіональні бізнес-центри, бізнес-інкубатори, технологічні парки, кластери, крім підприємницьких структур, включають інші елементи ринкової системи: місцеві органи влади і управління, громадські організації, соціальні інститути. Технологічні регіональні мережеві об’єднання включають франчайзингові, науково-дослідні мережі, союзи/альянси підприємців. Вони складаються із підприємницьких структур, що вступають у мережеву взаємодію для вирішення індивідуальних задач за рахунок мережевих партнерів. Встановлено переваги та недоліки кожного із видів мереж для перетворення їх у драйвери економічного зростання регіону.

Мета дослідження. – науково обґрунтувати модель формування дослідницької компетентності майбутніх фельдшерів у процесі вивчення біологічних дисциплін.Матеріали та методи дослідження. Формування дослідницької компетентності майбутніх фельдшерів у процесі вивчення біологічних дисциплін не стихійний, а керований і регульований процес, результативність та успішність якого залежать від визначених педагогічних умов, які реалізовано через засоби, методи і форми навчального процесу. Групи методів склали: методи, що формують науковий світогляд майбутніх фельдшерів і здійснюють обмін інформацією (бесіда, диспут, есе); методи, що організують дослідницьку діяльність майбутніх фельдшерів і стимулюють її мотиви (дослід, інструктаж, дослідницькі завдання, ділова гра, проектний метод, кейс-метод); методи, що надають допомогу майбутнім фельдшерам здійснювати рефлексію їх дослідницької діяльності (індивідуальна бесіда, есе). Основними формами організації навчання виступили: лекції, семінари-дискусії, лабораторно-дослідні заняття, олімпіади, круглий стіл, конференція, майстер-клас, самостійна робота, практика, робота у науковому гуртку, індивідуальні консультації.Результати й обговорення. Дослідницька компетентність забезпечує безперервний саморозвиток особистості протягом всього життя у соціальній та професійній сферах завдяки системним трансдисциплінарним знанням методології та парадигматики наукового дослідження, вмінню всебічно, критично, економно опрацьовувати найновішу інформацію та мобільно використовувати її для розв’язання професійних задач Аналіз педагогічної літератури засвідчує, що процес моделювання широко застосовується в педагогіці і дидактиці. При цьому моделюванню підлягає як зміст освіти, так і навчальна діяльність. Для відображення цілісної картини досліджуваного процесу розроблено структурно-змістову модель формування дослідницької компетентності майбутніх фельдшерів у процесі вивчення біологічних дисциплін. Розробляючи педагогічну модель, дійшли висновку, що проблема формування дослідницької компетентності майбутніх фельдшерів у процесі вивчення біологічних дисциплін є складною і різнобічною, яку потрібно розглядати з позицій системного та компетентнісного наукових підходівВисновки. Моделювання процесу формування дослідницької компетентності відповідно до концепцій системного та компетентнісного підходів забезпечить позитивну динаміку рівнів сформованості дослідницької компетентності майбутніх фельдшерів. Подальший науковий пошук спрямовано на визначення ефективності розробленої моделі та педагогічних умов формування дослідницької компетентності майбутніх фельдшерів у процесі вивчення біологічних дисциплін.

Стаття спрямована на визначення тенденцій інноваційної діяльності в Україні за період 2010-2019 рр. та виявлення закономірностей та ознак їх прояву. Відображено інноваційні здобутки України, які представлені у міжнародних рейтингах. Зокрема, Україна відповідно до значення глобального індексу інновацій в 2020 р. займала 45 місце з 127 країн світу. Згідно Глобального рейтингу стартапів у 2020 р. Україна увійшла до топ-30 країн. Представлено тенденції та динаміку інноваційної діяльності як промислових підприємств, так і наукових організацій в Україні. Результати інноваційної діяльності вітчизняних промислових підприємств вказали на те, що впродовж досліджуваного періоду кількість таких підприємств скоротилось майже вдвічі. При цьому частка підприємств, що впроваджували інновації у загальній кількості промислових підприємств зросла на 3,1%. Значна частка підприємств зосереджували свої діяльність на виробництві харчових продуктів, машин та устаткування. Аналіз структури джерел фінансування інноваційної діяльності засвідчив, що вони реалізуються переважно за рахунок власних джерел підприємств і організацій (у 2019 р.-87,7%). Виявлено тенденцію суттєвого зниження фінансування інноваційно активних підприємств за рахунок іноземних інвесторів. Підприємства найбільше витрачають кошти на придбання машин та програмного забезпечення. Встановлено зростаючу тенденцію витрат на внутрішні та зовнішні науково-дослідні розробки. Виявлено, що не повною мірою використовується інноваційний потенціал наукових організацій. Спостерігаємо тенденції щодо зменшилась на 27,1 % таких організацій. Частка фінансування інноваційної діяльності у співвідношенні до ВВП залишається низьким (впродовж 2017-2019 рр. на рівні 0,3%). Встановлено, що розвитку інноваційної діяльності сприятиме можливість використання комп’ютерної техніки й її різноманітного програмного забезпечення в діяльності організацій та промислових підприємств. Підсумовуючи результати проведено дослідження, зроблено висновок про наявність помірної інноваційної діяльності в Україні. З метою активізації інноваційної діяльності зроблено акцент на успішній реалізації Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності, реалізація програм та ініціатив економічного розвитку виключно на інноваційній основі, а також на формуванні системи інноваційної культури.

Метою молодіжної політики є надати молодим людям відповіді на проблемні питання під час процесу їх соціалізації, допомогти представникам цієї вікової категорії впоратися із проблемами, що постають перед ними, і у той же час, не обмежувати можливість самостійно приймати рішення та розвиватися в обраному напрямку. Для того, щоб розвивати ефективну молодіжну політику в Україні, нашій державі необхідно аналізувати досвід інших країн, особливо тих, які входять до групи розвинутих. Одним із головних політичних орієнтирів для України є країни Європейського Союзу, зокрема Австрія як одна із учасниць об’єднання.