Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Науковий доробок.
Статті в журналах з теми "Науковий доробок"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Науковий доробок".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Солдатова, Г. В. "Діяльність академіка Є. П. Вотчала (1864–1937): історичні та історіографічні джерела". Studies in history and philosophy of science and technology 30, № 1 (1 червня 2021): 86–95. http://dx.doi.org/10.15421/272109.
Повний текст джерелаАнотація:
Здійснено аналіз та систематизацію історичних праць, що стосуються етапів біографії, науково-організаційної та педагогічної діяльності видатного ботаніка та фізіолога рослин, академіка Євгена Пилиповича Вотчала (1864–1937). Метою даного дослідження є аналіз історіографії проблеми та визначення стану реконструкції наукової біографії академіка ВУАН Євгена Пилиповича Вотчала. Методологічну основу публікації склали загальнонаукові, міждисциплінарні та спеціально-історичні методи дослідження: аналіз, синтез, класифікація, типологізація, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, а також історіографічний та джерелознавчий аналіз. У порівняльно-історичному аспекті проаналізовано наукову літературу, яку умовно поділено на основні історіографічні періоди. Окрім цього, в усіх періодах диференційовано групи за предметно-тематичним принципом. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше проведено комплексний історіографічний аналіз за темою дослідження. Огляд літературних джерел свідчить про відсутність в науковій літературі історичних досліджень, які б систематизовано і всебічно аналізували науковий доробок Є. П. Вотчала в контексті історичного розвитку фізіології рослин в Україні.
2
Здіорук, С. "Науковий доробок професора Богдана Андрусишина". Трибуна, № 1/4 (2019): 29.
Знайти повний текст джерела
3
Королько, Андрій, та Андрій Королько. "“У ЛЕЩАТАХ РАДЯНСЬКОЇ ЦЕНЗУРИ …” УКРАЇНСЬКА ІСТОРИЧНА НАУКА І ДУМКА 1950–1980-х рр. КРІЗЬ ПРИЗМУ ЛИСТУВАННЯ ВОЛОДИМИРА ГРАБОВЕЦЬКОГО". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 31 (28 грудня 2018): 32–38. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.32-38.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті показана радянська цензурована дійсність 1950–1980-х рр., в якій працював Володимир Грабовецький і творився його науковий доробок. У статті коротко проаналізоване листування вченого з українськими радянськими істориками 1950–1980-х рр., яке зберігається у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Листування з радянськими істориками стосувалося різних аспектів діяльності професійної діяльності В. Грабовецького: збору наукових матеріалів, підготовки до захисту кандидатської і докторської дисертацій, участі у виданні колективних монографій, співпраці з академічними науковими установами (Інститут історії АН УРСР, Інститут суспільних наук АН УРСР). Автор відзначає, що збережений Володимиром Грабовецьким епістолярний корпус джерел сьогодні є корисним для сучасних українських дослідників, що вивчають тему впливу цензури на українську радянську історичну науку і думку в системі Академії наук УРСР.
4
МАРТИНЮК, Анатолій. "ВИЗНАЧНІ ПЕРСОНАЛІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ XX СТОЛІТТЯ В НАУКОВОМУ ОСМИСЛЕННІ АКАДЕМІКА ІВАНА ГАМКАЛА". Human Studies Series of Pedagogy, № 45 (9 грудня 2021): 52–57. http://dx.doi.org/10.24919/2413-2039.13/45.7.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано творчу і мистецьку діяльність визначних вітчизняних персоналій української музичної культури в науковому осмисленні академіка Івана Гамкала. Висвітлено роль теоретичних знань і практичних умінь у професійному становленні майбутнього митця. Визначено, що на основі аналізу наукових праць видатного диригента, педагога, науковця, громадського діяча надається можливість опанування знань, навичок і вмінь диригентського мистецтва. Акцентується, що науковий доробок Івана Гамкала окреслює коло питань, пов’язаних із проблемами диригентського виконавства, формує професійні навички майбутніх диригентів, сприяє інтелектуальному розвитку, виховує любов до своєї професії. У своїх наукових працях І. Гамкало застосовує історико-порівняльний метод, що використовувався в багатьох науках і був покладений в основу принципу історизму в сучасному музикознавстві та суміжних галузях науки. Таким чином, висвітлена творча діяльність визначних музичних діячів у наукових працях вплинула на формування світогляду творчої особистості в умовах освітнього простору. У статті узагальнено, що творча і мистецька діяльність відомих вітчизняних персоналій української музичної культури в науковому осмисленні академіка Івана Гамкала відіграє важливу роль у становленні національної музичної культури. Факти наукової діяльності Івана Гамкала дають можливість говорити про вплив його особистості на стан музичної освіти в Україні, що здійснюється як важлива складова частина культурно-історичного процесу. Отже, наукове вивчення праць І. Гамкала створює глибинне перетворення традиційного світогляду, що первинно проявляється як універсалізація інструментарію культуротворчої діяльності, виробленого на її художньо-естетичних теренах.
5
Svyaschenko, Zinaida. "Пореформене українське село в аграрних студіях науковців київської школи". Eminak, № 2(30) (26 червня 2020): 220–28. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2020.2(30).422.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано науковий доробок представників Київської школи істориків-аграрників доби незалежності, присвячений висвітленню проблематики життєдіяльності пореформеного українського села. Здійснено історіографічний аналіз сучасної вітчизняної наукової літератури щодо розкриття малодосліджених аспектів аграрної історії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. загалом та історії українського селянства, зокрема. Зроблено спробу систематизувати досягнення сучасної вітчизняної історіографії з даної проблематики.
6
Проскурова, С. "Науковий доробок Н.І. Букатевича та його значення". Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія, вип. 45 (1999): 72–76.
Знайти повний текст джерела
7
Попович, В. В. "ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ СТУДЕНТІВ УРСР ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст. В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ: АКЦЕНТИ ТА ВІЗІЇ". Історія та географія, № 57 (2020): 143–51. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.23.
Повний текст джерелаАнотація:
В рамках статті аналізується науковий доробок, присвячений повсякденню студентів УРСР в другій половині ХХ ст., а також реконструюється історіографічний образ радянського студентства, що склались у сучасній українській історіографії. Історіографічний масив, присвячений зазначеному питанню, частково спирається на радянські соціологічні дослідження, значна частина яких була виконана в період «перебудови». Загалом проблема в українській історіографії досліджена нерівномірно як в проблемній, так і в хронологічній площинах. Дається взнаки і дисциплінарна розмежованість теми. В рамках своїх досліджень науковці зосереджуються переважно на таких складових студентського повсякдення, як академічне життя, дозвілля, спорт, матеріально-побутове становище, громадсько-політична активність, прояви нонконформізму. Хоча розглянутий образ не викликає гострих дискусій в науковій спільноті, дати йому однозначну концептуальну характеристику досить складно.
8
Kolesnyk, O. S. "Генеалогія українських козацько-старшинських родів у висвітленні Г. О. Милорадовича". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 2 (9 квітня 2018): 113–20. http://dx.doi.org/10.15421/171824.
Повний текст джерелаАнотація:
Окреслено основні етапи життя та проаналізовано творчий доробок одного з найвідоміших представників чернігівського дворянства – Григорія Олександровича Милорадовича (1839-1905). З’ясовано, що ключовими джерелами, на основі яких ним здійснювались наукові дослідження та готувались авторські публікації, стали матеріали родинних архівів Полуботків, Чарнишів, Туманських, Скоропадських та Лашкевичів, успадковані Милорадовичами разом із маєтками та накопичені ними протягом багатьох років держаної служби (листи, судові акти, періодичні видання). Крім того, з огляду на зміст праць Григорія Милорадовича, вони були умовно розподілені на дві групи – біографічні нариси та власне генеалогічні дослідження, а також виявлені й проаналізовані їх головні особливості. Окрема увага зосереджена не тільки на найбільш відомій книзі історика-аматора «Родословная книга дворянства Черниговской губернии», а й на інших його працях, які до цього часу переважно перебували поза увагою дослідників його доробку, вважаючись певною мірою незначними і другорядними. Переглянуто деякі рецензії на праці Г. О. Милорадовича, опубліковані ще за його життя, та встановлено, що його науковий доробок отримував схвальні відгуки і невелику кількість зауважень. Встановлено, що інформаційний потенціал публікацій графа Г. Милорадовича може успішно використовуватися не лише при дослідженнях з генеалогії, а й інших спеціальних історичних дисциплін.
9
Тверитникова, О. Є. "Науковий доробок і громадська діяльність професора О.К. Погорєлка". Наука та наукознавство, № 2 (2006): 99–104.
Знайти повний текст джерела
10
Сухомлинська, Ольга. "Праці сучасних українських науковців у вимірі сухомлиністики". New pedagogical thought 106, № 2 (5 липня 2021): 3–11. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-3-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена розгляду доробку сучасних українських учених із сухомлиністики як окремого напряму педагогіки, коли йдеться про творче прочитання спадщини Василя Сухомлинського в контексті актуальних питань освіти і виховання, та історії педагогіки як феномену минулого, без звернень до сьогодення. Визначено й конкретизовано поняття «сухомлиністика» у тій його частині, що стосується передовсім тлумачення праць Сухомлинського сучасними науковцями як підґрунтя або ж плідної основи, на якій можуть вибудовуватися продуктивні ідеї. На основі аналізу джерелознавчих та історіографічних праць установлено велику кількість публікацій сучасних авторів з означеної тематики (близько 2100 прізвищ). З усього масиву персоналій, дотичних до питань сухомлиністики, обрано три постаті відомих учених-педагогів: Олександри Савченко, Івана Беха та Алли Богуш. Критеріями для відбору стали: розроблені кожним із них власні педагогічні концепції, теорії, які вони вибудовують упродовж багатьох років; включення в них ідей Сухомлинського.
У статті проаналізовано науковий доробок відомого дидакта, фахівчині з теорії і методики початкової освіти Олександри Савченко, розробниці теорії і методики навчання дітей раннього віку і дошкільного навчання, авторки дошкільного напряму в українській лінгводидактиці Алли Богуш та фахівця з проблем методології, теорії і технології виховання Івана Беха. Доведено, що у своїй сукупності за останні 25 років вони опублікували більше 60 наукових статей. Зроблено висновок, що ці автори зверталися до творчої спадщини Василя Сухомлинського, поглиблюючи і розширюючи проблематику зі сфери своїх наукових пошуків, та, виходячи за рамки свого дослідницького поля, охоплювали також і загальнопедагогічні питання. Їхній доробок у галузі сухомлиністики розглянутий як складова частина сучасного стану педагогічної науки в Україні.
11
Дяченко, В. "Життєвий шлях і науковий доробок Олександра Цинкаловського: історіографіічний аспект". Літопис Волині, Число 14 (2015): 24–29.
Знайти повний текст джерела
12
Дяченко, В. "Життєвий шлях і науковий доробок Олександра Цинкаловського: історіографіічний аспект". Літопис Волині, Число 14 (2015): 24–29.
Знайти повний текст джерела
13
Дяченко, В. "Життєвий шлях і науковий доробок Олександра Цинкаловського: історіографіічний аспект". Літопис Волині, Число 14 (2015): 24–29.
Знайти повний текст джерела
14
Фігурний, Ю. С. "Науковий доробок професора П.П. Кононенка на ниві українознавства (2000-2006 рр.)". Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства 11 (2006): 36–51.
Знайти повний текст джерела
15
Павленко, Ірина. "Реалізація компетентнісного підходу в умовах сучасної української середньої школи як основа формування окремих компетентностей старшокласників". Освітній вимір 39 (21 листопада 2013): 139–44. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v39i0.3044.
Повний текст джерелаАнотація:
Павленко І. С. Реалізація компетентнісного підходу в умовах сучасної української середньої школи як основа формування окремих компетентностей старшокласників.
У статті висвітлюються основні аспекти реалізації компетентнісного підходу в умовах сучасної української середньої школи як основи формування окремих компетентностей старшокласників. Автор конкретизує змістове наповнення понять «компетенція» та «компетентність», у яких утілюється компетентнісний підхід, спираючись на науковий доробок провідних українських і зарубіжних науковців.
16
Derkach, O. "Scientific heritage of academician P.M. Vasylenko (1900–1999)." History of Science and Biographical Studies, no. 3 (September 13, 2018): 250–60. http://dx.doi.org/10.31073/istnauka201803-18.
Повний текст джерела
17
Чередниченко, Олександр. "РОКСОЛАНА ЗОРІВЧАК – ПОДВИЖНИЦЯ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА". Inozenma Philologia, № 133 (1 грудня 2020): 7–15. http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2020.133.3165.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито життєвий шлях та науково-педагогічну діяльність професора, доктора філологічних наук, академіка АН ВШ України, дійсного члена НТШ Роксолани Петрівни Зорівчак (1934–2018). Автори висвіт¬люють віхи життя, науковий доробок, педагогічну й громадську діяльність Дослідниці, подають характеристику основних її праць та аналізують її внесок у розвиток українського перекладознавства і контрастивної лінгвістики. Р. П. Зорівчак була автором 1213 публікацій, серед яких чимало статей енциклопедичного характеру та рецензій, що показує наскільки глибокоерудованою й працелюбною була Авторка. Найбільший внесок Р. П. Зорівчак зробила до історії та теорії пере- кладу, але однаково вагомими є роздуми про сучасний український мововжиток, сповнені глибинних спостережень та цікавих фактів. Ключові слова: Роксолана Зорівчак, теорія перекладу, історія перекладу, контрастивна лінгвістика, персонологія, українська мова, англійська мова.
18
Ємець, Т. "Європейський за формою та національний за змістом науковий доробок Івана Лисяка-Рудницького". Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Серія "Культурологія", вип. 5 (2010): 620–26.
Знайти повний текст джерела
19
Ємець, Т. "Європейський за формою та національний за змістом науковий доробок Івана Лисяка-Рудницького". Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Серія "Культурологія", вип. 5 (2010): 620–26.
Знайти повний текст джерела
20
Ємець, Т. "Європейський за формою та національний за змістом науковий доробок Івана Лисяка-Рудницького". Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Серія "Культурологія", вип. 5 (2010): 620–26.
Знайти повний текст джерела
21
Городиловська, Г. П. "«ФАНАТИЧНО ВІДДАНА УКРАЇНІ»: ЖИТТЄВИЙ І НАУКОВИЙ ШЛЯХ ГАННИ НАКОНЕЧНОЇ В НІМЕЧЧИНІ". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 1 (17 вересня 2021): 54–62. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-7.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено життєвий і науковий шлях української вченої Г. Наконечної, яка в міжвоєнний період емігрувала до Німеччини, де жила й творила до кінця своїх днів. На основі різних джерел (архівних документів, спогадів сучасників, публікацій про вчену) з’ясовано, що професор Г. Наконечна – талановитий науковець, педагог і перекладач, яка залишила після себе цікаву лінгвістичну спадщину в різних царинах мовознавчої науки. Встановлено, що за хронологічним порядком життєвий шлях ученої можна поділити на такі три періоди: перемишльський (1896– 1915 роки); берлінський (1916–1944 роки); мюнхенський (1945–1994 роки). Виявлено, що найбільш продуктивним і багатим у наукових дослідженнях був берлінський період, який дуже позитивно відобразився на її кар’єрі. Окреслено мовознавчий доробок Г. Наконечної, який, на жаль, до цього часу є маловідомим для українців, оскільки з її працями здебільшого можна було ознайомитися лише в архівах. З’ясовано, що невелика, але дуже цінна частина документів зберігається в архіві Українського вільного університету в Мюнхені (Німеччина). Зазначено, що багаторічна наукова діяльність лінгвістки присвячена дослідженням з лексикографії, діалектології, лінгвогеографії та лінгводидактики. Головними працями вченої є перекладні словники, зокрема “Deutsch-Ukrainisches Taschenwörterbuch” (1939 рік), “Polnisch- Deutsch und Deutsch-Polnisch: mit einem Anhang der wichtigeren Neubildungen des Polnischen und Deutschen und Erläuterungen zur polnischen Aussprache” (1943 рік), монографія “Ukrainische Mundarten. Südkarpatoukrainisch (Lemkisch, Bojkisch und Huzulisch)” (1940 рік) (у співавторстві з Я. Рудницьким), навчальний посібник “Kurze deutsche Grammatik fur Ukrainer” (1941 рік), які є вагомим внеском вченої в українську лінгвістичну науку. Особливу увагу звернено на кропітку й сумлінну працю Г. Наконечної в царині української діалектології. Проаналізовано зразки діалектологічних анкет-питальників (квестіонарів), які мали велике значення для наукових розвідок авторки. Відзначено також активну громадянську позицію української вченої, яка була щирою патріоткою, «фанатично відданою Україні», служінню та розвитку якої вона віддала все своє життя.
22
Козлик, Ігор. "Літературознавча полоністика на кафедрі світової літератури і порівняльного літературознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Бібліографія праць з 1997 до початку 2020 року)". Sultanivski Chytannia, № 9 (1 травня 2020): 132–48. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2020.9.132-148.
Повний текст джерелаАнотація:
У бібліографічному покажчику представлено науковий і навчально-методичний доробок працівників кафедри світової літератури і порівняльного літературознавства у галузі літературознавчої полоністики у період з 1997 року, тобто з часу першої публікації після відкриття на Факультеті філології ПНУ імені Василя Стефаника відділення полоністики й аспірантури з порівняльного літературознавства при кафедрі світової літератури, і до початку 2020 року включно. Джерела розташовані у хронологічному порядку (в межах років в алфавітному порядку) і описані у відповідності до Національного стандарту України ДСТУ 8302:2015. Ключові
23
Райківський, Ігор. "УЯВЛЕННЯ МИХАЙЛА МАКСИМОВИЧА ПРО АВСТРІЙСЬКУ ГАЛИЧИНУ ТА ЙОГО ВЗАЄМИНИ З КРАЯНАМИ". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 34 (10 грудня 2021): 23–36. http://dx.doi.org/10.15330/gal.34.23-36.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюється вплив М. Максимовича на національний рух в австрійській Галичині 30–70-х рр. ХІХ ст. В уявленні видатного українського дослідника-народознавця Галичина була невід’ємною частиною русько-українського простору. Він зробив вагомий внесок в обґрунтування самобутності та єдності української (“руської”, “малоруської”) мови і фольклорної спадщини обабіч австро-російського кордону, спільності історичного минулого Галичини з підросійською Україною. М. Максимовичу так і не довелося особисто побувати в Галичині, але він підтримував багатолітні листовні стосунки з діячами “Руської трійці” І. Вагилевичем та Я. Головацьким, істориком Д. Зубрицьким. Кореспонденція мала інформаційно-науковий характер, охоплювала питання обміну книжками, відомостями про наукове й літературне життя. Галицькі народовці з 1860-х рр. використовували творчий доробок М. Максимовича у своїй видавничій діяльності для обґрунтування національної самобутності українського народу.
Ключові слова: Михайло Максимович, національний рух, народознавство, взаємини, діяч, Галичина.
24
Удовіченко, Л. Г. "УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ЛЕКСИКА: ДІАХРОНІЯ МОВОЗНАВЧИХ СТУДІЙ". Лінгвістичні дослідження, № 52 (2020): 81–90. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2020.52.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Діахронічний аналіз вивчення української військової лексики показав, що зазначена система має багатий науковий і лексикографічний доробок, який ще повною мірою не досліджений і не осмислений. Потребує розробки фахова сфера військової науки, оскільки сучасна військова термінологія обслуговує розгалужену систему служб і підрозділів, що виявляють зумовлену сферою діяльності специфіку, розвиваються самостійно й формують власні термінологічні тезауруси. Зазначено нагальність опису термінології Національної поліції України, укладання фахових словників і покажчиків. Ключові слова: діахронія, українська військова лексика, українська військова термінологія, фаховий словник, Національна поліція України.
25
Футала, Василь. "ДЕРЖАВНИЙ ТЕРОР ЩОДО ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ У 1939–1953 рр.: ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ". Problems of humanities. History, № 8/50 (28 грудня 2021): 215–42. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.240967.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження – показати здобутки сучасної української історіографії у вивченні форм і методів терору сталінського режиму щодо західноукраїнської інтелігенції у 1939–1953 рр., персоніфікувати науковий доробок українських учених, передбачити перспективи подальших наукових пошуків. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, об՚єктивності, а також на методи історіографічного аналізу та синтезу. Наукова новизна полягає у тому, що на основі широкого кола історіографічних джерел, створених сучасними українськими дослідниками, простежено процес нагромадження історичних знань про перебіг і наслідки протистояння західноукраїнської інтелігенції радянському авторитаризму протягом 1939–1953 рр. Висновки. Сучасні вітчизняні дослідники на багатому ілюстративному матеріалі показали хід, складові і масштаби сталінських репресій щодо західноукраїнської інтелігенції у 1939–1953 рр. Автори сходяться на думці, що саме проти національно свідомих українців, чий опір утвердженню тоталітарного режиму на західних землях України набув у повоєнні роки масового і організованого характеру, спрямовувався головний удар з боку влади. Остання використовувала всі можливості для ідейного та інституційного тиску на творчу інтелігенцію, насадження нового історичного наративу, дискредитації українського національно-визвольного руху, а кожний вияв невдоволення такою політикою неодмінно розцінювався як прояв «українського буржуазного націоналізму» з усіма наслідками, що випливали з цього. Водночас аналізована проблема має перспективу розвитку. Зокрема, додаткових знань потребують ідеологічні чистки вчених природничих наук, морально-психологічний стан інтелігенції у контексті повсякденної локальної історії, формування інтелігенцією стандартів самопрезентації в умовах політики державного терору. Ця наукова проблема має перспективу дослідження крізь призму біографістики.
26
Ситар, Руслана. "“БОЛІЛА БОЛЕМ СЛОВА НАШОГО…”: АНАЛІЗ НАУКОВОГО ДОРОБКУ ПРОФЕСОРА РОКСОЛАНИ ЗОРІВЧАК У СЛОВОЗНАВСТВІ". Inozenma Philologia, № 133 (1 грудня 2020): 184–90. http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2020.133.3182.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито науковий доробок професора Роксолани Зорівчак у Словознавстві, яка вміло продовжила працю свого вчителя Юрія Жлуктенка і перша на теренах України подала вичерпний, на той час, перелік англомовних перекладів “Слова”, аналізуючи кожен. Свої дослідження Роксолана Зорівчак не обмежила лише перекладами, а змогла зібрати та проаналізувати критичні праці над цією пам’яткою Середньовіччя. Не могла оминути увагою дослідниця і питання автентичності твору та його місця в контексті культури Київської Русі. Ключові слова: Англомовна Словіана, переклад, давньоруський епос, автентичність, “Слово о полку Ігоревім”, темні місця.
27
Самко, Алла. "НАУКОМЕТРИЧНИЙ АНАЛІЗ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ АКАДЕМІКА С. ГОНЧАРЕНКА". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 17, № 1 (31 грудня 2020): 140–52. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(17).2020.140-152.
Повний текст джерелаАнотація:
Автором оглядової статті здійснено наукометричний аналіз наукового доробку С. Гончаренка. Здійснено класифікацію джерел за змістом, визначаючи суто наукові дослідження (монографії, наукові статті, дисертації), популяризаторські праці (публіцистика, науково-популярні видання), навчальні (посібники, підручники), довідкова література (енциклопедії, бібліографічні покажчики, словники тощо), хрестоматійні видання (збірки документів, видання творів та ін.). Визначено проблематику наукових розвідок Семена Устимовича, виокремлено їх пріоритетні напрями: дидактика фізики, проблеми розвитку вітчизняної освіти, загальна дидактика, методологія педагогіки. Зазначено, що систематизація науково-педагогічної спадщини вченого за різними критеріями дозволила отримати уявлення про різноплановість доробку вченого та коло проблем, які були предметом його дослідження. Обґрунтовано, що оприлюднення інформаційних ресурсів вченого в електронній бібліотеці сприяє поширенню та забезпечує відкритий доступ до результатів його наукових досліджень. Зазначено, що внесення інформаційних ресурсів до електронної бібліотеки (оприлюднення), завантаження ресурсів (розповсюдження), цитування наукової продукції (використання) є впровадженням наукових результатів науковця. Представлено бібліометричний профіль С. Гончаренка за допомогою найважливіших критеріїв оцінювання наукового рівня (h-індекс, і10-індекс). Отримано адекватну оцінку наукової продуктивності С. Гончаренка, визначено загальну кількість публікацій та загальне число цитувань вченого. Зроблено висновок, що праці академіка С. Гончаренка є досить цитованими і нині: як у текстах дисертаційних робіт, авторефератів, так і в найновіших працях нинішніх вчених з проблем історії педагогіки, дидактики, теорії виховання, національної освіти, внеску конкретних персоналій у розвиток вітчизняної педагогіки.
Ключові слова: С. Гончаренко, наукові праці, критерії, наукометричний аналіз, бібліометричний профіль.
28
Zavialova, Liudmyla, Antonina Ilyinska, Ilona Mykhalyuk, and Мyroslav Shevera. "Scientific achievements of Antoni Andrzejowski (on the 235th anniversary)." GEO&BIO 2021, no. 20 (February 17, 2021): 160–71. http://dx.doi.org/10.15407/gb2014.
Повний текст джерелаАнотація:
The article presents an analysis of scientific heritage of the biologist Antoni Andrzejowski (1785–1869), whose name is well known in Ukraine and abroad as a naturalist and a scientist. Antoni Andrzejowski had been cooperating with V. Besser for many years and accompanied him in his trips, he was the first botanist in Kremenets that was born in Volyn, and, at the same time, the first who graduated from the Kremenets Lyceum. His contribution to botanical, zoological, palaeontological, and geological sciences is also recognised, in particular he authored the first geological map of Podillia. The scientist is known primarily for pioneering research on plant diversity: together with W. Besser, he initiated the floristic study of Volyno-Podillia and the Right-Bank Ukraine. He was a traveller, a researcher of the flora, fauna (both modern and fossil) and geology of Podillia, Polissia, the Dnieper, and the Black Sea, as well as the author of a number of original scientific works. During his numerous trips, he collected a variety of scientific materials, including a herbarium, most of which is stored at M. G. Kholodny Institute of Botany NAS of Ukraine. As a taxonomist, he described more than 250 new taxa of vascular plants from 37 families (Brassicaceae, Asteraceae, Boraginaceae Rosaceae, Chenopodiaceae, Lamiaceae, etc.). As an expert of flora and landscape art, A. Andrzejowski took part in the creation of parks (primarily within estates in Podillia), some of which have survived (e.g., in Stavyshche, Kyiv Oblast), but most of them have been lost. A. Andrzejowski almost constantly combined his research activities with pedagogical work: he taught pupils and students of the Volynian Gymnasium (Kremenets Lyceum), St Volodymyr Imperial University of Kyiv, and the Prince Bezborodko Physical and Mathematical Lyceum of Nizhyn. He belonged to the Vilna-Kremenets Scientific School with the classical traditions of an integrated approach to the study of nature. Most of the biography and various aspects of A. Andrzejowski’s activity are discussed in numerous studies, including some of our previous publications. His preserved scientific heritage, in particular botanical works and herbarium collections, also have not escaped the attention of scientists.
29
Samoilikova, Anastasiia Viktorivna. "АНАЛІЗ ПОДАТКОВОГО СТИМУЛЮВАННЯ ЯК СКЛАДОВОЇ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ". SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA, № 1(20) (2020): 85–91. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2020-2-1(20)-85-91.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. У статті обґрунтовується роль податкового стимулювання R&D, зважаючи на зростаючу роль інноваційної складової в різних сферах економічної діяльності і водночас обмеженість її фінансового забезпечення. Постановка проблеми. Оскільки податкове стимулювання R&D набуло суттєвого розповсюдження в розвинених країнах ЄС, проте наразі нерозвинене в Україні, його аналіз є актуальним. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі аспекти податкового стимулювання, у тому числі R&D досліджували такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як Н. Блум, Т. Кога, І. О. Луніна, Н. М. Назукова, С. В. Онишко, Дж. Себастіан, В. П. Стефан, Б. Хол та інші. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Проте, незважаючи на наявний науковий доробок, проблематика податкового стимулювання саме сфери R&D досліджена фрагментарно, потребує врахування новітніх тенденцій і вирішення наявних проблем, що обумовлює нагальність подальших наукових досліджень. Постановка завдання. Метою дослідження є аналіз податкового стимулювання R&D як складової фінансової політики забезпечення інноваційного розвитку в країнах Європи. Виклад основного матеріалу. У зв’язку з цим детально проаналізовано використання основних податкових стимулів: прихованої ставки податкової субсидії, податкових пільг, прямого державного фінансування витрат бізнес-сектору на R&D. Висновки. Виявлені суттєві розбіжності у податковому стимулюванні R&D в різних країнах, визначені ті з них, які займають найвищі та найнижчі позиції за видами податкових стимулів. Особливу увагу приділено зміні показників податкового стимулювання в динаміці.
30
Чернявський, С. С., та В. В. Юсупов. "Розвиток криміналістичних наукових шкіл Національної академії внутрішніх справ". Криміналістичний вісник 35, № 1 (18 червня 2021): 7–18. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2021-35-1-7.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у висвітленні процесу формування та розвитку криміналістичних наукових шкіл Національної академії внутрішніх справ. Методологія. Під час опрацювання матеріалу статті застосовувалися історичний, історіографічний, термінологічний, системно-структурний, формально-логічний, порівняльно-правовий і статистичний методи. Наукова новизна. Обґрунтовано, що осередком розвитку криміналістичних наукових шкіл у Національній академії внутрішніх справ є кафедра криміналістики. Систематизовано та висвітлено основні напрями досліджень криміналістичних наукових шкіл Національної академії внутрішніх справ. Доведено, що криміналістичні школи Національної академії внутрішніх справ розвиваються на основі започаткування двох наукових векторів – інноваційні дослідження нетрадиційних слідів злочину (школа професора М. В. Салтевського) та удосконалення слідчої діяльності й методик розслідування кримінальних правопорушень на підставі вивчення тактики злочинців, сучасних досягнень науки і техніки (школа професора В. П. Бахіна). Засвідчено наукові зв’язки криміналістичних шкіл Національної академії внутрішніх справ з іншими криміналістичними школами та центрами науково-дослідних установ, закладів вищої освіти, правоохоронних органів. Висновки. Унаочнено роль керівників кафедр і провідних професорів Національної академії внутрішніх справ у започаткуванні криміналістичних наукових шкіл. Окреслено основні напрями досліджень криміналістичних наукових шкіл Національної академії внутрішніх справ. Констатовано в результаті узагальнення доробку криміналістичних наукових шкіл академії та розкриття його значення у розвитку юридичної науки і освіти в Україні, що криміналістичний науковий осередок Національної академії внутрішніх справ робить вагомий внесок у розвиток юридичної науки і освіти, сприяє формуванню високого рівня професіоналізму правоохоронців та юристів, забезпечує єдність правозастосовної практики й освітньо-наукової діяльності у закладі вищої освіти.
31
Hordenko, Svitlana. "Історіографія наукового доробку ученого Анастасія Єгоровича Зайкевича". Pereiaslav Chronicle, № 15 (20 серпня 2019): 76–82. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7732-2019-1(15)-76-82.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано історіографію наукової, педагогічної та громадської діяльності Анастасія Єгоровича Зайкевича (друга половина ХІХ ст. – 1931 р.) дає підставу зробити висновок про те, що в радянській і сучасній історіографії немає досліджень, які б усебічно розглядали постать ученого. Метою роботи є узагальнення дослідження та вивчення багатогранної наукової, педагогічної й просвітницької діяльності професора Харківського університету А. Є. Зайкевича на тлі розвитку сільськогосподарської науки і освіти. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять принципи системності й історизму, котрі передбачають вивчення й узагальнення подій і явищ на основі науково-практичного аналізу різноманітних джерел і літератури стосовно предмета дослідження. При опрацюванні даної теми використані такі методи наукового пізнання: аналізу та синтезу, класифікації, хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний та інші допоміжні методи. На основі історіографічного аналізу показано, що Анастасій Єгорович Зайкевич увійшов в історію агрономічної науки як ініціатор, організатор та один із перших теоретиків сільськогосподарської дослідної справи. Праці ученого з дослідної справи, землеробства, селекції, насінництва відзначаються фундаментальністю та практичною значимістю, свідчать про глибину мислення їх автора. Учений володів винятково широким діапазоном інтересів, дивовижною науковою інтуїцією, чудовим даром передбачення, заклав основи наукових напрямків, програм і концепцій, які є актуальними й становлять науковий і практичний інтерес сьогодні.
32
Сустрєтов, Анатолій. "ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІСТОРІОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ З ПРОБЛЕМ РЕФОРМ ГРОШОВОГО ОБІГУ М. СПЕРАНСЬКОГО". Society. Document. Communication, № 8 (7 лютого 2020): 265–83. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-8-265-283.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено історіографію ХІХ – ХХІ століть щодо проблематики впровадження реформ грошового обігу М. Сперанським на початку ХІХ ст. Були висвітлені погляди дослідників на роль М. Сперанського та інших діячів (М. Балуг’янського, М. Мордвінова, Д. Гур’єва, Б. Кампенгаузена та ін.), які брали участь у питаннях розробки «Плану фінансів». Установлені також основні причини, які спонукали до реформаторських дій уряду в питаннях обігу грошей та фінансової системи загалом в наявному науковому доробку, оскільки фінансова система знаходилася в системній кризі, яку не вдалося вирішити попереднім державним діячам, що поєдналося із зовнішніми факторами. Проаналізовано рівень висвітлення в літературі процесу реформ, а також фактори, які призвели до невдач з ряду принципових положень реформи (низький рівень реалізації державного майна тощо). В дослідженні йде мова про оцінку в історіографії реформ М. Сперанського, і указано на, переважно, позитивному ставленні до тих норм «Плану фінансів» та заходів, які передбачалися задля їх реалізації, відмінності в поглядах на причини, внаслідок яких реформа зазнала невдачі (автори вказують важку зовнішньополітичну ситуацію через постійні війни, в яких брала участь Російська імперія). У статті встановлено, що протягом ХІХ – ХХІ століть дослідники приділяли значну увагу питанням реформ М. Сперанського. У науковому доробку ця проблематика розглядається в контексті загальних питань історії грошового обігу України, Російської імперії, у рамках висвітлення його біографії та державної діяльності, ряд праць присвячений суто реформам фінансів в 1810-х роках. Здебільшого, про спробу фундаментальної реформи грошового обігу в науковий доробок вносять іноземні автори, концентруючи увагу на загальнодержавних аспектах, не враховуючи регіональні особливості та специфіку впровадження реформи, її впливу на місцях.
33
Shadrina, O. "Scientific works P.I. Gavsevich (1883–1920) and the state research on the culture of medicinal plants." History of science and technology 8, no. 1(12) (June 27, 2018): 244–56. http://dx.doi.org/10.32703/2415-7422-2018-8-1(12)-244-256.
Повний текст джерела
34
Сустрєтов, Анатолій. "ФАЛЬШИВІ АСИГНАЦІЇ ДОБИ НАПОЛЕОНІВСЬКИХ". Society. Document. Communication, № 10 (9 січня 2021): 105–27. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-105-127.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується історіографія питання розповсюдження в грошовому обігу фальшивих асигнацій, які привносили наполеонівські війська на українські землі у складі Російської імперії. Метою статті постає аналіз сучасного наукового доробку з окресленої проблематики. Висвітлення поглядів дослідників дозволить встановити наявні уявлення про цілі та завдання, які ставились Наполеоном щодо кампанії виготовлення фальшивих російських асигнацій, місця друку підробок, час та географію їх появи на землях Російської імперії, номінали такого роду асигнацій, методи запобігання розповсюдження підробок, відмінності в порівнянні зі справжніми асигнаціями, загальну суму таких грошових паперових знаків, а також окреслити проблематику, яка потребує подальшого вивчення. У дослідженні висвітлено, що серед сучасних українських досліджень особливо цінними є такі, що вводять до наукового доробку архівні матеріали з історії грошового обігу на території Наддніпрянської України у складі Російської імперії.
Під час роботи над даним дослідженням було використано методи синтезу та аналізу, порівняння, узагальнення, завдяки яким досягнуто низки висновків, встановлено, що існують відмінності в поглядах дослідників щодо мети використання французькою владою під час наполеонівських війн фальшивих асигнацій, оскільки окремі автори вважають міфом завдання підірвати економіку Російської імперії таким чином. Проаналізовано науковий доробок з історії грошового обігу дослідників А. Алехова, О. Баюри, А. Бугрова, А. Бойко-Гагаріна, А. Денісова, В. Коцура, Л. Муравйової, П. Нікольського, В. Орлика, С. Орлик, І. Рязанцевої, О. Хітальського, Р. Шуста, К. Яковлева та Я. Яковлевої. Авторами називаються різні центри виготовлення подібних асигнацій, а також час, коли підробки потрапили до терен Російської імперії. Різняться в сучасному науковому доробку також погляди щодо номіналів, які французи використовували для друку підробок. Загалом, сучасна історіографія потребує подальшого залучення архівних документів з окресленої проблематики, вивчення регіональних особливостей історії обігу фальшивих асигнацій, котрі були виготовлені французами під час наполеонівських війн.
35
Красновська І. П. "Теоретичне обґрунтування комунікативної компетентності майбутніх моряків". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 46 (12 лютого 2021): 157–63. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.122.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто й уточнено поняття комунікативної компетентності морських фахівців, а також обґрунтовано важливе значення комунікативної компетентності морського фахівця в професійній діяльності.Зазначено умовний поділ процесу становлення трьох історичних періодів вивчення комунікативної компетентності. Наприкінці 60-х – на початку 70-х років XX століття було зроблено перші спроби визначити комунікативну компетентність у межах уміння застосовувати лінгвістичну компетентність у різноманітних ситуаціях. Поступово сутність і структуру комунікативної компетентності було розширено та наповнено новим змістом. Від 80-х років минулого століття комунікативна компетентність аналізується вченими з урахуванням психологічного підґрунтя особистості. Починаючи з 2000 рр. активно впроваджують комунікативний підхід в освітніх закладах із професійною підготовкою фахівців різних галузей.Проаналізовано науковий доробок вітчизняних і зарубіжних дослідників Ю. Ємельянова, Л. Петровської, М. Пентилюк, Д. Хаймза, Н. Хомського, С. Савіньона, М. Свейна щодо сутності даного поняття. У своїх працях вони доводять, що під комунікативною компетентністю слід розуміти застосування вербальних та невербальних засобів спілкування під час навчання та виховання з метою взаємодії з людьми в різних соціально-побутових ситуаціях. Комунікативні компетенції, які базуються на знаннях, вміннях, навичках, способах комунікативної діяльності і проявах емоційно-ціннісного ставлення до неї, є складовими основи комунікативної компетентності.На основі аналізу наукової літератури запропоновано визначення поняття «комунікативна компетентність» морських фахівців. Виявлено, що вона є ключовою компетентністю робітників морського профілю, оскільки особливість специфіки професії вимагає постійного контакту між людьми та виконання ними щоденних обов’язків.
36
Пєлєвін, Є. Ю. "Науковий доробок академіка В.І. Тимофієнка у період роботи у Відділі історико-краєзнавчих досліджень Інституту історії України (1979–1987)". Історія науки і техніки, Вип. 8 (2016): 181–90.
Знайти повний текст джерела
37
Олицька, Олена. "ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖИТТЄВОГО ТА ПРОФЕСІЙНОГО ШЛЯХУ М. М. ДАРМАНСЬКОГО". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, № 10(104) (28 грудня 2020): 500–513. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.10/500-513.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено й систематизовано основні історіографічні інтерпретації життєвого та професійного шляху науковця, освітянина й талановитого управлінця М. М. Дарманського. Здійснено класифікацію всього комплексу джерел, які дозволяють ґрунтовно вивчити постать видатного подільського педагога й управлінця М. М. Дарманського. Зібрано та конкретизовано основні архівні матеріали педагогічної творчої спадщини видатного реформатора. Розглянуто особисті здобутки – наукові праці М. М. Дарманського, в яких відображені ідеологічні, педагогічні, наукові й управлінські погляди досліджуваної персоналії. Досліджено творчий доробок М. М. Дарманського та простежено основні етапи еволюції його наукових поглядів. Визначено основні реформації та нововведення талановитого управлінця. Окреслено основні вектори науково-публіцистичної літератури про М. М. Дарманського. Обґрунтовано вагомий внесок М. М. Дарманського у створенні й удосконаленні мережі закладів вищої освіти на Хмельниччині.
38
Chaplinskaya, Iuliia. "ПРИВАБЛИВІСТЬ ОБРАЗУ МЕДІАПЕРСОНИ В РАМКАХ ПАРАСОЦІАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ". Проблеми політичної психології 22 (31 грудня 2019): 22–48. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol22-year2019-18.
Повний текст джерелаАнотація:
У межах парасоціальної теорії розкривається тема привабливості образу медіаперсони для медіаспоживачів. На основі аналізу літератури визначено три основні напрямки наукових розвідок щодо заявленої теми, а саме: дитяча психологія, психологія споживчої поведінки та політична психологія. Представлено світовий науковий доробок щодо характеристик та вимог привабливості медіаперсони, а також створену на його основі за допомогою синтезу та узагальнення авторську універсальну модель. Відповідно до останньої привабливість медіаперсони залежить від двох основних параметрів – суб’єктивного і парасоціального. Суб’єктивний параметр охоплює характеристики внутрішні, зовнішні та поведінково-комунікативні. До внутрішніх належать інтелект, гумор, доброзичливість, щирість та надійність, чесність, повага до інших, позитивність, екстравертованість та певною мірою агресивність (несамовитість), до зовнішніх – демонстрація атрибутів успіху та багатства (наявність дорогих брендів та коштовних речей, розкішної нерухомості); регулярна зміна локацій та чек-інів; виражена сексуальність та зовнішня привабливість; до поведінково-комунікативних – обговорення “гострих” тем; розкриття широкому загалові інформації, що стосується особистого життя; регулярне поповнення та оновлення сторінок у соціальних мережах; яскравість, цікавість, новизна, достовірність, наочність та узгодженість наданої медіаспоживачам інформації; ініціювання різноманітних акцій у соціальних мережах, створення нових хештегів. Парасоціальний параметр об’єднує формування почуття дружності, наявність почуття близькості та інтимності, створення відчуття належності, готовність до наслідування та ідентифікації, поділяння цінностей з медіаперсоною. Результати дослідження становлять інтерес для представників різних медіаспільнот, формують універсальне підґрунтя для розроблення стратегій управління іміджем публічних осіб. Перспективи подальших досліджень авторка пов’язує зі сферою політичної психології, а саме дослідженням впливу парасоціальної комунікації на електоральну поведінку.
39
Соболєва, О. "Професійний шлях та науковий доробок голови Київської міської організації НСКУ Олександра Гончарова (з нагоди 60-річчя від дня народження)". Краєзнавство, № 4 (105) (2018): 65–74.
Знайти повний текст джерела
40
Gladun, Lesya. "Художня кераміка в експозиції Музею класика єврейської літератури Шолом-Алейхема". Pereiaslav Chronicle, № 15 (20 серпня 2019): 138–43. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7732-2019-1(15)-138-143.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається, аналізується колекція декоративних тарілок художників-фарфористів М. Козака та З. Олексенко у Музеї класика єврейської літератури Шолом-Алейхема, виготовлених на Полонському фарфоровому заводі. Метою даної статті є висвітлення авторських виробів художників Полонського фарфорового заводу та їх каталогізація в колекції Музею класика єврейської літератури Шолом-Алейхема. Методологічну основу становлять загальнонаукові принципи та методи дослідження. Серед них – пошуку, аналізу та синтезу, узагальнення які дозволили дослідити дане питання та розкрити його. Колекція художньої кераміки у фондовій збірці Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» досить велика. Формувалася збірка кераміки Музею класика єврейської літератури Шолом-Алейхема в декілька етапів. Перші надходження датуються 1983 роком. Збірка авторських робіт М. Козака і З. Олексенко налічує 15 одиниць збереження. Декоративні тарілки умовно можна розділити на дві групи за сюжетними композиціями: перша – тарілки з видами м. Переяслава кін. ХІХ – поч. ХХ ст., друга – тарілки, на яких створено світ образів творівШолом-Алейхема. У дослідженні подаються біографічні дані М. Козака та З. Олексенко, характеризується їх доробок, що експонується в Музеї класика єврейської літератури Шолом-Алейхема НІЕЗ «Переяслав» та каталог авторських робіт із зазначенням автора, назви та інших даних, які характеризують предмети художньої кераміки. Збірка демонструє широкі можливості музейних предметів у відтворенні історії та культури Переяслава кінця ХІХ – початку ХХ ст. В колекції музею знаходяться унікальні предмети, твори декоративно-ужиткового мистецтва, що потребують систематизації, наукової обробки та введення в науковий обіг.
41
Бондар, Анастасія, Ірина Петренко та Олександр Томенко. "Сучасні тенденції управління фізичною культурою і спортом в Україні". Слобожанський науково-спортивний вісник 6, № 86 (23 грудня 2021): 57–63. http://dx.doi.org/10.15391/snsv.2021-6.009.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: виділити сучасні тенденції управління фізичною культурою і спортом в Україні на підставі узагальнення наукових доробок вітчизняних вчених. Матеріал і методи: теоретичні та практичні дослідження вітчизняних вчених, офіційні документи, методи порівняння, синтезу, аналізу. Результати: в умовах євроінтеграції нашої країни слід дотримуватися введених Європейським Союзом норм і стандартів, які регулюють питання рухової активності і спорту, на державному рівні слід розробити дорожню карту розвитку спорту відповідно до завдань і напрямів, зазначених у Білій книзі Європейсько Союзу. Назріла необхідність виокремлення сфери спорту на законодавчому і організаційному рівні, тому у науковий обіг та у нормативно-правове поле, відповідно до європейського законодавства, доцільно вводити поняття «сфера спорту» для окреслення діяльності фізкультурно-спортивних організацій та інших суб’єктів господарювання, які надають фізкультурно-спортивні послуги та проводять діяльність за такими напрямами, як оздоровча фізична активність, спорт у освіті та навчанні, масовий спорт і спорт для всіх, спорт вищих досягнень та професійний спорт. Поняття «фізична культура» доцільно залучати до наукового та суспільного обігу для окреслення діяльності людей, пов’язаної з використанням фізичних вправ. Ці питання слід врегулювати на законодавчому рівні і внести відповідні зміни до Закону України «Про фізичну культуру і спорт» та підзаконні акти, що регулюють сферу спорту. Висновки: сучасними тенденціями управління фізичною культурою і спортом в Україні є перехід на європейські стандарти, зміна механізмів впровадження державної політики, децентралізація влади, розвиток ринку та підвищення якості фізкультурно-спортивних послуг завдяки введенню державних стандартів. Ключові слова: фізична культура, спорт, сфера фізичної культури і спорту, сфера спорту, фізкультурно-спортивні організації, управління, децентралізація, реформа.
42
Polovka, S. G., O. D. Lavryk, S. M. Dovbysh та O. А. Polovka. "Доробок професора Володимира Христофоровича Геворк’яна в пізнанні дна акваторії Світового океану (до 85-річчя з дня народження)". Вісник Дніпропетровського університету. Геологія, географія 26, № 1 (30 березня 2018): 150–57. http://dx.doi.org/10.15421/111816.
Повний текст джерелаАнотація:
Здійснено історичний зріз основних віх життя і висвітлено наукові напрацювання, організаційну і громадську діяльність відомого в Україні та за її межами морського геолога, доктора геолого-мінералогічних наук, професора Володимира Христофоровича Геворк’яна. Персоналізація геології океанів і морів в Україні дає можливість визначити етапи подальшого розвитку її наукових напрямів й надає історії української науки та освіти портретної конкретики. Вказані аспекти визначають актуальність дослідження. Тому за мету статті обрано висвітлення історичних віх життєвого шляху і наукової, дослідницької і педагогічної та громадської діяльності професора В. Х. Геворк’яна. Показано коло його наукових інтересів та акцентовано увагу на започаткованих науковцем трьох нових наукових напрямах у галузі геології океанів і морів в Україні. Значна частина статті присвячена розкриттю новітніх теоретичних напрацювань В. Х. Геворк’яна: висунення та обґрунтування нової концепції – аседиментаційної трансформації і мобілізації осадових порід та відкладів через вплив на них глибинних флюїдів; ролі органічної речовини в процесах аутигенного мінералоутворення, її значенню для формування горючих корисних копалин і для з’ясування більш загальних питань колообігу вуглецю у біосфері Землі; однієї з моделей відродження науково-дослідного флоту в Україні.
43
Іотковська, Марина. "МЕНТОРСЬКИЙ СУПРОВІД І РОЛЬ ОЧІЛЬНИКІВ КАФЕДР ДОШКІЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ (1991 – 2010 РР.)". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 1, № 19 (10 червня 2021): 159–70. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(19).2021.159-170.
Повний текст джерелаАнотація:
В оглядовій статті досліджуються питання організації та досвіду наукової діяльності кафедр дошкільної педагогіки в закладах вищої педагогічної освіти України. Проаналізовано стан професійної діяльності колективу та очільників кафедр дошкільної ланки закладів вищої педагогічної освіти. Висвітлено наукові доробки в рамках окресленої проблеми та схарактеризовано еволюцію наукової думки. Акцентовано увагу на тих питаннях, які залишилися поза увагою вітчизняних дослідників на науковців сьогодення. Наголошено, що в науково-педагогічній літературі висвітлено окремі аспекти становлення й розвитку кафедр дошкільної педагогіки у структурі закладів вищої педагогічної освіти. Зазначено, що відсутність об’єктивної інтерпретації специфіки становлення й розвитку кафедр дошкільної освіти в системі вищої освіти України не дозволяє відтворити цілісну картину щодо особливостей їх розвитку, що спонукає до здійснення більш детального історико-педагогічного дослідження з метою вивчення науково-педагогічного досвіду із подальшим упровадженням його конструктивних ідей, що мають прогностичне значення. Зауважено, що за останні десятиріччя українська історико-педагогічна наука, зокрема дошкільна, переживає складні, суперечливі трансформації: відбуваються переосмислення наукових парадигм, а отже, й пошуку нових теоретико-методологічних орієнтирів. Акцентовано увагу на тому, що зростає потреба в оновленні змісту та напрямів наукової діяльності кафедр дошкільної педагогіки, що зафіксовано у відповідних законодавчих документах. Наголошено, що розвиток історико-педагогічної науки має практико орієнтовану спрямованість на очільника, тобто лідера, діяльність якого відповідає завданням удосконалення системи вищої освіти та дошкільного виховання у питаннях, окреслених в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року.
Ключові слова: кафедра дошкільної педагогіки; завідувач кафедри, наукова думка; історико-педагогічний аналіз; науково-дослідницький потенціал, заклад вищої освіти.
44
Борисова, А. "«Інформація» та «правова інформація» як об’єкти правовідносин у сфері інформаційних комунікацій". Юридичний вісник, № 4 (3 листопада 2020): 180–88. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1987.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються визначення категорій «інформація» та «правова інформація» в контексті дослідження приватноправових відносин у сфері інформаційних комунікацій. Встановлено, що інформація і правова інформація є основними об'єктами інформаційних правовідносин взагалі та правовідносин у сфері інформаційних комунікацій. Також, незважаючи на великий науковий доробок учених, концепція інформації недостатньо повно розглядається у сфері інформаційних комунікацій. Існує багато напрацювань у теорії інформації, кібернетиці, інформатиці, проте в них відсутній розгляд даного поняття саме в контексті інформаційних комунікацій.
Доведено, що категорія «інформація» має неабияке значення у цивільному праві України. Саме інформація, інформаційні відносини, інформаційні права відіграють нині найсуттєвішу роль у розвитку цивілістики. Так, встановлено, що правовий режим окремих видів інформації визначається спеціальними актами цивільного законодавства, які враховують її особливість та визначають співвідношення публічних і приватних інтересів під час її пошуку, збирання, зберігання, переробки, поширення й використання в різних сферах суспільного життя.
Встановлено, що слід розрізняти використання поняття «інформації» в його загальновживаному сенсі та використання як центрального поняття у правовому регулюванні конкретних суспільних відносин, що пов'язані з інформаційними комунікаціями. Так, у науці та національному законодавстві розрізняють поняття інформації та правової інформації. Правова інформація має офіційний і документальний характер.
Інформація як об'єкт цивільного права розглядається в таких проявах: як особисте немайнове благо, право на яке закріплено в цивільному законодавстві; як результат інтелектуальної діяльності, тобто як об'єкт виключних прав; як інформаційний продукт, тобто об'єкт, який може бути інформаційним товаром і предметом будь-яких правочинів.
Правова інформація має офіційний і документальний характер, для неї характерна системність. Існуючі наукові підходи до визначення правової інформації різноманітні в залежності від авторського розуміння даної категорії зарубіжними і вітчизняними вченими і фахівцями.
45
Bygayuchuk, A. A. "Моніторинг наукової розробленості сучасної джерельної бази кримінального процесуального права України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (26 грудня 2018): 49–57. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.06.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено стан наукової розробленості питань, пов’язаних із джерелами кримінального процесуального права України. Проаналізовано наукові доробки у сфері кримінального процесуального законодавства та основні здобутки у цій царині. Узагальнено напрями і пріоритети наукових досліджень кримінального процесуального законодавства та представлено їх авторські види. Констатовано відсутність сучасних комплексних наукових пошуків щодо питань закону як джерела кримінального процесуального права в Україні.
46
Завгородня, Тетяна. "ФОРМУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 22 (26 червня 2020): 189–93. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.22.189-193.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано науковий доробок вітчизняних та зарубіжних дослідників з проблеми формування підприємницької компетентності особистості, зокрема учнів; розкрито сутність цієї дефініції, її критерії та показники, описано досвід формування підприємницької компетентності в здобувачів закладів загальної середньої освіти зарубіжних країн. Результати аналізу психолого-педагогічних праць засвідчили, що значне місце в сучасній освіті відводиться дослідженню проблем компетентнісного підходу в загальноосвітніх закладах освіти, намагання визначити основні компетентності в освітніх програмах як орієнтир визначення науково-методичного забезпечення якості підготовки випускників. Тому сьогодні проблемі реалізації компетентісного підходу в закладах освіти присвячені праці вітчизняних й зарубіжних науковців (М. Альберт, Д. Адамсон, Е. Бобінська, С. Бондар, І. Галяміна, П. Друкер, С. Гончаренко, М. Крейн, С. Клепко, Т. Матвеєва, Г.Назаренко, О. Проценко, К. Рендол, М. Романова, О. Романовський, Г. Селевко, О.Сулаєва, Ю. Татур, M. Товкало, С. Шишов, Д. Шеферд, Р. Шиян, В. Ягупов та ін.). Зазначено, що успішному розв’язанню цієї проблеми сприяє розробка на рівні ЄС та окремих країн нормативно-правової бази; переходу шкільної освіти до компетентнісної моделі; насичення змісту навчальних дисциплін і форм виховання матеріалом, який уможливить краще підготувати майбутнє покоління до подальшого життя, сформувати особистості майбутніх креативних підприємців; реалізація цілісного, комплексного творчого підходу педагога до організації та проведення процесів навчання й виховання, урахування вікових та особистісних особливостей учнів. проблема компетентнісного підходу до загальної середньої освіти є актуальною у світовому масштабі, а її успішне розв’язання уможливить краще підготувати прийдешнє покоління до подальшого життя, сформувати у випускника розвинене критичне мислення, готовність до інноваційної діяльності, комунікативні навички та вміння працювати в команді, а відтак вдало побудувати власну кар’єру. Подальшого дослідження вимагають (з-поміж іншого) питання підготовки майбутніх педагогів до здійснення формування підприємницької компетентності учнів загальноосвітніх закладів.
47
Zharkova, Valeriia Borysivna. "МЕТАФІЗИЧНІ ПРОЄКЦІЇ «ЖИТТЯ ЗВУКУ» В МУЗИЦІ КАЇ СААРІАХО". Музичне мистецтво і культура 1, № 31 (17 листопада 2020): 5–17. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-1-1.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – аналіз основних характеристик «життя звуку» як ви- значального метафізичного концепту в музиці Каї Сааріахо, що відкриває шляхи до розуміння художньо-філософського смислу її творів. Методологія дослідження спирається на системно-аналітичний, концептологічний та метафізичний методи, які відповідають актуальному на початку тре- тього тисячоліття спрямуванню музичної науки до міждисциплінарного аналізу. Наукову новизну визначає включення в український музикознавчий науковий дискурс засадничих положень композиторських стратегій та звукової практики видатної представниці сучасної культури Каї Саарі- ахо. Висновки. Концепт «життя звуку» створює передумови розуміння генерального напряму пошуку композиторів кінця ХХ – перших десятиліть XXI століття у сфері можливості представляти слухачеві «невидимий світ сутнісного». Він включає музичний доробок Каї Сааріахо у сферу он- тологічних запитань сучасної людини. Концепт «життя звуку» відкри- вається в кожному творі композиторки в неповторних проєкціях через розгортання музичної тканини твору від «серця звуку» (К. Сааріахо) до космічної безмірності його «метафізичних обертонів». Його дослідження проявляє визначальні риси духовного життя сучасної людини, що змушена існувати в багатовимірному музичному універсумі і страждає від «забруд- нення звукового середовища» (К. Сааріахо, “la pollution sonore”). Тотальна невизначеність координат, за якими можливе формування звукового світу у відповідності до запитів сьогодення, підсилює гостру актуальність пошуку маркерів для створення «чистого» простору кому- нікації, в якому б людина почула голоси цього світу (світла, ночі, подиху вітру, співу птахів, часового проміжку століть, діалогу артефактів тощо) неспотвореними та унікальними в їх єднанні із неповторним «я» кожного, хто віддає частину себе самого в побудову комунікаційного «моста». Як у справжньому житті, де зустрічається початок і кінець певної людської долі, щоб врешті-решт набути позачасовий вимір і пе- рейти у містичне «ніщо», яке є «всім», у музиці Каї Сааріхо звук має власне життя і його проєкції відтворюють для уважного слухача ті вічні духовні цінності, які є далеко за межею повсякденного і дозволя- ють людині залишатися людиною.
48
Кравченко, Юлія Петрівна. "ВНУТРІШНІЙ КОНТРОЛЬ – АТРИБУТ ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ БЮДЖЕТНОЮ УСТАНОВОЮ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ". Науковий вісник: Державне управління 3, № 5 (15 вересня 2020): 101–9. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-101-109.
Повний текст джерелаАнотація:
Одним із завдань сталого розвитку суспільства є децентралізація управління в державному секторі, тобто делегування повноважень щодо прийняття управлінських рішень центральними органами виконавчої влади на місця. Реалізація децентралізованого управління можлива завдяки належним чином організованому внутрішньому контролі. Адже, зазначений контроль надає впевненість головним розпорядникам бюджетних коштів, що всі прийняті управлінські рішення на місцях є обґрунтованими та виваженими. Крім того, в сучасних умовах функціонування бюджетних установ з обмеженими ресурсами постає важливе завдання з пошуку можливих шляхів заощадження таких ресурсів та ефективного їх використання.
У статті відзначено, що організація системи внутрішнього контролю в бюджетній установі сприятиме прийняттю економічно обґрунтованих, результативних, ефективних управлінських рішень з дотриманням вимог чинного законодавства щодо використання матеріальних, фінансових чи інших ресурсів бюджетної установи, які є обмеженими. Автором досліджено походження терміну «внутрішній контроль» та наявні у міжнародній практиці моделі внутрішнього контролю. Порівняння моделей COSO та COSO ERМ зображено графічно. Стаття відображає коротку історію запровадження системи внутрішнього контролю у нормативно-правових актах України. Також даний науковий доробок містить розкриті питання організації внутрішнього контрою безпосередньо в бюджетній установі з особливим місцем ідентифікації та оцінки ризиків в даному процесі. Зазначено важливість організації та забезпечення належного рівня функціонування внутрішнього контролю бюджетними установами системи Державної служби України з надзвичайних ситуацій, адже на них покладено функції з питань цивільного захисту. Вплив внутрішнього контролю на ефективність управління бюджетною установою проілюстровано в статті графічно.
49
Тимошенко, М. О. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІОГРАФІЇ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ У ВІТЧИЗНЯНИХ НАУКОВИХ РОЗВІДКАХ (кінець ХХ − початок ХХІ ст.)". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, № 6 (24 грудня 2020): 173–83. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-173-183.
Повний текст джерелаАнотація:
На підставі аналізу науково-педагогічних джерел визначено та обґрунтовано теоретичні аспекти дослідження історіографії розвитку вищої педагогічної освіти у вітчизняних наукових розвідках (кінець ХХ – початок ХХІ ст.). Підкреслено, що вдосконалення якісних освітніх показників неможливо без глибокого вивчення й творчого застосування національних освітніх традицій і позитивного педагогічного досвіду минулих років. Представлено результати опрацювання наявного наукового доробку щодо визначення історіографії у «широкому» розумінні як спеціальної дисципліни, що вивчає історію, тенденції, етапи розвитку різних наук. У джерельному комплексі виділено: монографії, дисертації, автореферати; узагальнюючі роботи: статті й матеріали конференцій; дидактична література; довідникові видання, зокрема бібліографічні покажчики, книжкові огляди тощо.
Застосування порівняльно-педагогічних методів у проведенні історіографічного дослідження сприяє розв'язанню широкого кола науково-пізнавальних проблем: виявлення загального й особливого в історичних працях авторів, що працювали за різних періодів, спиралися на різні методологічні засади та мали відмінні світоглядні позиції; порівняння відмінних думок й оригінального доробку дослідників; аналіз історико-педагогічних знань у часовому й територіальному вимірах; визначення суспільної спрямованості досліджень та еволюції поглядів науковців на певні конкретно- історичні проблеми. Напрацьовані вимоги щодо застосування порівняльного аналізу історико-педагогічної літератури, який повинен здійснюватися з урахуванням комплексу факторів (часових, ідеологічних тощо), що визначили їх появу і розвиток. З'ясовано, що наукові здобутки вітчизняних та зарубіжних учених із проблем методології та історіографії вищої педагогічної освіти мають дискусійний характер та дають необхідний науковий інструментарій (категоріально-понятійний апарат, методи дослідження тощо) для розв’язання визначених у дослідженні завдань.
50
Щерба, О. І. "Суспільство споживання та консюмеризм – нові тенденції та виклики для України". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 29 (6 липня 2021): 85–92. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.965.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкривається зміст феноменів суспільства споживання, консюмеризму й споживацтва, а також відповідних ним понять. Виокремлюються нові тенденції споживання, які є противагою явищу надмірного споживання, здійснюється аналіз їхнього розвитку в українському суспільстві. Розглядається науковий доробок з обраної автором проблематики, зокрема роботи таких класиків соціології, як Е. Фромм, Т. Веблен, Ж. Бодрійяр, З. Бауман, Дж. Рітцер та інші, а також таких сучасних дослідників, як Е. Кежель, В. Ватроба, Я. Шмид, С. Ільїних, В. Ільїн, Ф. Билок та інші, в тому числі сучасних українських учених М. Шульги, В. Мандибури, Я. Зоськи, В. Лапіної, В. Торяника. Наголошується на тому, що поряд із розвитком масової культури, прогресом глобалізації відбулися зміни в моделях споживання, моді й смаках споживачів. Зазначається, що таким чином була створена нова модель трактування споживання як самоцілі, а не лише як способу задоволення людських потреб. Підкреслюється, що в сучасному суспільстві найважливішою метою людини стає споживання, воно використовується для створення індивідуальної ідентичності. Здійснюється теоретичне розмежування змісту таких понять, як «суспільство споживання», «консюмеризм», «споживацтво», «споживче життя», «креативний консюмеризм». Обґрунтовується, що поняття «консюмеризм» вужче, ніж поняття «суспільство споживання», що феномен консюмеризму є найхарактернішою рисою суспільства споживання. Нагоошується на тому, що рух, спрямований на захист прав споживачів, є політичним консюмеризмом, як це визнано в зарубіжній соціології. Аналізуються нові тенденції в поведінці покупців товарів і послуг, що є противагою явищу надмірного споживання, а саме: політичний консюмеризм, етичний консюмеризм, екологічний консюмеризм, дематеріалізація споживання, обмеження споживання, спільне споживання та споживчі бойкоти. Доводиться зростальне значення в українському суспільстві моделей поведінки, пов’язаних зі зменшенням споживання.