Статті в журналах з теми "Наукове Товариство ім. Шевченка"

Мета дослідження – в історичному контексті дослідити ефективність співпраці громадських організацій західного регіону України з органами місцевого самоврядування та державної влади (1988 – 2021) на прикладі унікальних за своєю потугою “Товариства Лева”, Івано-Франківського обласного культурно-наукового товариства (КНТ) “Рух”, Івано-Франківського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Методологія дослідження спирається на принципи об’єктивності та історизму, що передбачають розгляд окремих явищ і процесів у їх розвитку та тісному зв’язку із системою відповідних суспільних відносин; історичні факти аналізуються на фоні політичних процесів, що передбачає застосування методу порівняльного аналізу, завдяки якому з’ясовано сутність багатьох знакових для української суспільно-політичної думки подій. Наукова новизна: окреслено проблеми, з якими зустрічаються громадські організації та органи місцевого самоврядування й державної влади; узагальнено здобутки й перспективи українських культурно-освітніх товариств на різних історичних етапах; вироблено програму дій між громадськими організаціями та органами місцевого самоврядування і державної влади. Висновки. На сьогоднішній день в Україні створено й апробовано, але не впроваджено на загальнодержавному рівні, ефективний механізм співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування й державної влади. Функцію підтримки громадянського суспільства можуть і повинні брати на себе як громадські організації, так і органи місцевого самоврядування та державної влади. На жаль, вони мають одні до одних ще багато упереджень. Творці “Просвіти” (матері українських товариств) глибоко усвідомлювали потребу творення нації та її самоутвердження в умовах іноземної окупації. Оцінюючи здобутки й перспективи українських культурно-освітніх товариств на різних історичних етапах, необхідно акцентувати увагу на справі збереження генетичної пам’яті народу. Після проголошення незалежності України постало завдання формування громадянського суспільства, відродження і розвитку духовності українського народу. “Товариство Лева”, Івано-Франківське обласне культурно-наукове товариство “Рух”, Івано-Франківське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка та інші виробили програму дій: впровадження у суспільну свідомість розуміння необхідності самоорганізації громад, активної громадянської позиції, пріоритету традиційних українських національних цінностей; підтримка української мови, історії, культури, церкви, християнської моралі; сприяння формуванню всебічно розвиненої високоосвіченої, національно свідомої, соціально активної особистості.

Унікальна колекція взірців деревини рослин з різних континентів Землі зберігається на кафедрі ботаніки, деревинознавства та недеревних ресурсів лісу Національного лісотехнічного університету України. Це третя частина зборів професора Львівської Політехнічної школи Євстахія Волощака, засновника львівської ботанічної школи XIX–XX ст., яку у 1909 р. він поділив на три частини та передав їх у різні наукові установи: Науковому товариству ім. Шевченка у Львові, Природничому музею у Відні та Академії умінь у Кракові. Колекція взірців тканин стебел дивом вціліла в часи воєн та радянської перебудови суспільства, кілька разів перевозилася у межах міста і одержала свою постійну прописку в «Музеї деревини» кафедри ботаніки. Над дослідженням колекції взірців деревини працювало декілька поколінь співробітників кафедри ботаніки. На сьогодні вона має як первинний рукописний каталог, так і пізніші його варіанти. Останніми роками повністю опрацьовано збори та створено актуалізований каталог латинських назв рослин. Встановлено, що колекція деревини сьогодні налічує 2808 взірців з 573 таксонів рослин. Більшість – це фрагменти вторинної ксилеми дерев, кущів та ліан, проте є і взірці стебел дводольних трав та однодольних рослин із склеренхіматизованими тканинами та аномальним вторинним ростом. Усвідомлюючи унікальність колекції, а також її історичну та ботанічну цінність для світової наукової спільноти, колектив кафедри у співпраці із провідними дендрологами різних наукових установ прагне популяризувати відомості про неї та віднайти інші її частини.

В останні десятиліття під впливом глобалізаційних процесів у світі художня література стала помітно втрачати свої позиції, її почала поступово витісняти документалістика, різновидом якої є мемуарна література. Спогади все частіше стали виходити з маргінесів наукових студій. Мемуари С. Єфремова, які досі були відомими обмеженому колу дослідників, після публікації окремим виданням, дали можливість поліфонічніше зрозуміти його особистість, з’ясувати чинники формування його світоглядних позицій, засвідчили роль періодичних видань, які він читав у дитячі, юнацькі й молоді літа, у яких друкувався, з якими полемізував. Мемуарні свідчення стали важливою сторінкою історії української журналістики. Метою статті є з’ясування ролі російських і галицьких видань у розширенні світоглядних орієнтирів, формуванні україноцентричних позицій автора, окреслення початку журналістської, наукової та громадської діяльності. Бібліотека батька, сільського священника, згодом книгозбірня брата, ректора Київської духовної семінарії Іоанникія, надали можливість С. Єфремову знайомитися з великою кількістю періодичних видань царської Росії, суттєво розширювали його світоглядні горизонти, спонукали відстоювати права українців на видання рідною мовою. Співпраця автора мемуарів із низкою російських видань, а також із галицькою періодикою збігається з пожвавленням громадської активності українців, поступовими змінами в їхній національній свідомості. Публікації в російських газетах і журналах стали для С. Єфремова школою шліфування його журналістської майстерності. Плідна співпраця автора з російськими (Сын Отечества», «Киевское Слово») та галицькими («Зоря», «Правда», «Записки Наукового Товариства ім. Шевченка», «Літературно-Науковий Вістник») виданнями в спогадах закінчується подіями російської революції 1905 року, у результаті якої вперше на території Російської імперії з’явилася ціла низка україномовних видань («Громадська Думка» і «Нова Громада»), активну участь у створенні яких відіграв автор мемуарів.

Наприкінці 1860 – на початку 1870-х років у Галичині відбувається активізація українського національного життя, виникають перші українські інституції («Просвіта»(1868 р.), Літературне товариство імені Шевченка у Львові (1873 р.), які покликали згодом до життя численні громадські ініціативи українців, дали поштовх до створення численних освітніх, просвітницьких, молодіжних, жіночих, професійних товариств. Важливу роль у розгортанні процесів національного відродження українства відіграло Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), в яке 1892 р. перетворилося Літературне товариство імені Шевченка у Львові. У статті проаналізовано діяльність його філологічної секції. Схарактеризовано працю на ниві науки, освіти, видавничої діяльності, публіцистики її окремих представників (О. Барвінського, О. Огоновського, О. Партицького, Ю. Романчука та ін.). Окреслено їхнє значення для розвитку української науки. Акцентовано увагу на аспектах освітньо-просвітницької праці, з’ясовано їхні творчі здобутки у розвитку українського мовознавства та літературознавства, бібліотечної справи, заснування періодичних видань, пропагування української мови і літератури, поширення ідей наукового просвітництва та ін. Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ ст. увійшли в українську літературу не тільки як автори художніх творів, які вивчали учні в освітніх закладах різного типу, а й як укладачі навчальної літератури (букварів, читанок, хрестоматій, словників, підручників з історії літератури, літературознавства, мовознавства), популяризатори та дослідники творчості Тараса Шевченка, Юрія Федьковича та інших письменників тощо. Працюючи в гімназіях, Львівському університеті, вони активно вводять як мову навчання руську (українську), укладають український фонетичний правопис. Саме письменники через уживання термінів «народ», «нація», «Україна», «держава» та подібних понять призвичаювали приспаний люд до такої лексики, сприяли поширенню понять «український», «українці» замість «русини», «руський», підносячи до рівня національної свідомості населення регіону.

У статті досліджені основні напрямки діяльності видатного українського правника початку XX ст. В. Старосольського, розглянуто його біографію. В. Старосольський – відомий український громадсько-політичний діяч, адвокат. Він був типовим представником українсько-польського прикордоння, походив із змішаної сім'ї. Він стає активним захисником у національному правозахисному русі в Західній Україні. Як адвокат бере активну участь в політичних процесах польських властей проти украінцв-членів ОУН, УВО, громадських і політичних діячів різної ідеологічної орієнтації В. Старосольський намагався впливати на процес конструктивного розв'язання болісної української проблеми у Польщі. В. Старосольський завжди вважав, що найкращою формою вирішення конфліктів у українсько-польських взаєминах є діалог. В. Старосольський протягом свого непересічного життя обіймав посади заступника міністра закордонних справ Української Народної Республіки (1919-1920 рр.), доктора права і професора Українського державного університету в Кам'янці-Подільському (1919-1920 рр.), Українського вільного університету в Празі (1921-1928 рр.) і Української Господарської академії в Подебратах (1922-1928 рр.). Як громадський діяч і адвокат він був дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові (1923 р.), головою Української соціал-демократичної партії (1937-1939 рр.), Членом-засновником Товариства українських юристів у Львові (1909 р.), членом правління Спілки українських адвокатів у Львові (1929-1939 рр.), Львівської палати адвокатів (1928-1939 рр.), Вищій раді адвокатів Польщі у Варшаві (1937-1939 рр.), членом-засновником Українського юридичного товариства у Чехословаччині (1923 р). У науковій сфері В. Старосольський реалізував себе як член редакцій юридичних журналів, автор ряду юридичних і соціологічних робіт, монографій, посібників.

У статті проаналізована діяльність Академічного дому, створеного при Науковому товаристві імені Шевченка у Львові (1905–1939 роки), як освітньо-просвітницького осередку. Схарактеризована роль Наукового товариства у національному становленні українців Галичини, відродженні наукового, культурного, освітнього руху та розвитку української молодіжно-студентської ініціативи. Проаналізовано передумови організації та аспекти функціонування Академічного дому на різних етапах його розвитку. Визначено, що Наукове товариство імені Шевченка, незважаючи на значну матеріальну скруту, нерентабельність Академічного дому, осуд тодішньої влади, опікувалося та підтримувало освітньо-просвітницький осередок майбутнього покоління українців. Закцентовано увагу на взаємодії Академічного дому з іншими освітніми, культурними та науковими організаціями Галичини у першій третині ХХ століття, зокрема з «Академічною поміччю», Жіночою гімназією сестер Василіянок, товариством «Профорус», «Студентською самопоміччю», Духовною семінарією, Трирічною коедукаційною торговельною школою та ін. ініціативами. З’ясовано, що окрім задоволення нагальних потреб оселя відігравала важливу роль у розвитку національного духу, формуванні свідомості студентської молоді. Констатовано, що початок ХХ століття у Західній Україні характеризується розвитком українських громадських організацій, які стали центрами освітньо-просвітницького, наукового-культурного життя українців. Визначено роль та місце Академічного дому при Науковому товаристві імені Шевченка як головного молодіжно-студентського національно-культурного осередку українців Галичини.

У статті розглянуто передумови появи “Української Загальної Енциклопедії”. Охарактеризовано роль національно-культурних інституцій в організації видання, проаналізовано обговорення змістового наповнення проекту енциклопедії в тогочасній українській пресі та листуванні відомих діячів Галичини, показано внесок творців фундаментальної праці в опублікуванні УЗЕ.Автор стверджує, що “Українська Загальна Енциклопедія” стала першим завершеним українським енциклопедичним виданням модерної епохи й тривалий час залишалася єдиною в цьому роді. Вона стала справжнім культурним досягненням українців, що поставило їх в один ряд з іншими високорозвиненими народами світу, а також була основою для інших енциклопедій, що готувалися спочатку українською діаспорою, а після здобуття Україною незалежності – і для сучасних вчених, які працюють над новими українськими енциклопедіями. Ключові слова:“Українська Загальна Енциклопедія”, енциклопедистика, Наукове товариство імені Т. Шевченка, редактор, редакційна колегія, видавництво, словникове гасло

У статті презентовано результати теоретичного дослідження психологічних джерел з проблеми мотивації професійної діяльності дорослих. Розкрито теоретичні положення мотивів дорослих як детермінантів їх професійної діяльності у працях зарубіжних та вітчизняних психологів. Визначено структуру мотивації професійної діяльності у дорослому віці та виокремлено три її складові: внутрішня мотивація, зовнішня позитивна мотивація та зовнішня негативна мотивація. Внутрішня мотивація виникає з потреб людини та пов’язана безпосередньо з процесом і результатом її професійної діяльності. Зовнішня позитивна мотивація містить мотиви, які лише опосередковано пов’язані з процесом і результатом професійної діяльності людини. Зовнішня негативна мотивація включає мотиви, що не пов’язані безпосередньо з процесом і результатом професійної діяльності, але які мають негативне емоційне забарвлення щодо уникнення покарання, критики, осуду тощо. Доведено, що професійна мотивація людини одночасно є відносно стійким, і відносно мінливим динамічним психологічним утворенням. Зосереджено увагу на впливі зовнішніх і внутрішніх факторів на професійну діяльність дорослої особистості. Визначено зміст мотивації професійної діяльності особистості дорослого віку: наявність мотиву, акцентування на процесі діяльності, зумовленість дії зовнішніх та внутрішніх чинників. Емпірично вивчені рівні мотивації професійної діяльності дорослих. Досліджувані з високими якісними показниками продемонстрували наявність внутрішніх позитивних мотивів, що визначають їх прагнення до особистісного та професійного зростання. Досліджуваним з середнім рівнем властива орієнтація на зовнішні позитивні мотиви (висока заробітна плата, керівна посада тощо). У досліджуваних з низькими показниками переважає зовнішня негативна мотивація. Для них професійна діяльність сприймається як важкий та складний процес. Констатовано, що наявність сформованої, стійкої та усвідомленої мотивації є важливою умовою для ефективної професійної діяльності дорослих. Підкреслено значущість для подальшого вивчення ціннісного компонента професійної діяльності у дорослому віці. Література Алфьорова, М.В. (2020). Мотивація вибору професії як фактор привабливості та успіху в професійній діяльності. Конференція «Досягнення фундаментальної, клінічної медицини та фармації» (м. Витебск, 29-30 січня. 2020р.), (с. 575–578). Вітебськ : Вітебський державний медичний університет. Байтимірова, А. (2013). Сутність та структура поняття «Професійний інтерес». Теорія та практика суспільного розвитку, 4. Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/suschnost-i-struktura-ponyatiya-professionalnyy-interes Барчі, Б. (2011). Вивчення мотивів вибору професії у психологічних дослідженнях. Збірник наукових праць КПНУ імені Івана Огієнка, Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України. Проблеми сучасної психології, 12, 60–72 . Бех, І. (2015). Вибрані наукові праці. Виховання особистості. Чернівці : Букрек. Волянюк, Н. (2007). Психологічні основи прогнозування у системі професійної соціалізації особистості. Збірник наукових праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології, 4(4), 215–222. Єрохін, С., Нікітіна І., & Нікітін, Ю. (2011). Концепція професійної мотивації студентів як фактор конкурентності на ринку праці. Юридична наука, 1, 20–27. Ебзеєв, М. (2013). Професійний інтерес як комплексний показник відношення студентів до здобуваючої професії. Наукові записки університету Лесгафта, 9(103), 195–200. Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/professionalnyy-interes-kak-kompleksnyy-pokazatel-otnosheniya-studentov-k-osvaivaemoy-professii Замфір, К. (1983). Задоволеність працею. Москва : Політіздат. Занюк, С. (2001). Психологія мотивації. Київ : НікаЦентр. Іванова, Н. (2016). Мотивація фахівця до професійної діяльності: поняття, зміст та функції. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 1, 21–24. Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=VKNU_vsn_2016_1_7 Князян, М.О. (1998). Навчально-дослідницька діяльність студентів як засіб актуалізаціїї професійно значущих знань (на базі вивчення іноземних мов). (Дис. канд. пед. наук). Ізмаїл. Лішин, О. (1997). Педагогічна психологія виховання. Москва : Інститут практичної психології. Максименко, С.Д. (Ред.). (2000). Загальна психологія: підручник. Київ : Форум. Мітіна, О. (2012). Роль мотиваційних чинників у професійній переорієнтації дорослих. Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент, 10, 126–133. Мосол, Н.О. (2009). Формування особистісної готовності до вибору професії психолога. (Автореф. дис. канд. психол. наук). Київ. Сейтешев, А.П. (2008). Вибрані педагогічні твори: наукове видання. Т.С. Садиков (Ред.). Алмати : Гилим. Титаренко, Т. (2003). Життєві домагання і професійне становлення особистості практичного психолога. Практична психологія та соціальна робота, 4, 21–23 Чарнецкі, К. (1999). Психологія професійного розвитку особистості. (Автореф. дис. д-ра психол. наук). Київ. Чистякова, С. (2015). Професійне самовизначення: сучасний аспект. Професійна освіта, 6, 2–6. Чугунова, Е. (1990). Психологія інженерної творчості. Санкт-Петербург : Знання. Izard, C. (1991). The Psychology of Emotions. New York : Plenum Publishing Corporation. McClelland, D. (1987). Human Motivation. Cambridge : Cambridge University Press. Malik, M.E., & Naeem, B. (2013). Towards understanding controversy on Herzberg theory of motivation. World Applied Sciences Journal, 24(8), 1031–1036.