Статті в журналах: "Наукова творчість"

1

Цвєткова, Лариса Юріївна. "Науково-технічний вимір європейського танцювального мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ століття (на прикладі Лої Фуллер)". Танцювальні студії 4, № 1 (2 липня 2021): 78–86. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7646.4.1.2021.236230.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – з’ясувати специфіку впливу науково-технічних досягнень на танцювальне мистецтво кінця ХІХ – початку ХХ ст. на прикладі творчості Лої Фуллер. Методологія. На основі аналізу наукової літератури та джерел, застосування компаративного, хронологічного, порівняльного методів проведено науково обґрунтоване дослідження. Наукова новизна. Уперше в мистецтвознавстві розглянуто творчість представниці танцю модерн кінця ХІХ – початку ХХ ст. Л. Фуллер в аспекті впливу досягнень науково-технічного прогресу на танцювальне мистецтво того часу. Висновки. Творчі експерименти Л. Фуллер свідчать про набуття хореографією науково-технологічного виміру і функціонування танцювального мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст. у просторі двох «світів» – художнього й науково-технічного. Якщо наука прагне зрозуміти епоху, знайти приховані смисли, а художня творчість створює ці смисли, то інтенція танцювального мистецтва цього періоду полягає в тому, щоб знайти ці приховані смисли й репрезентувати їх у своїй творчості. Відтак видатні митці (художники, режисери, хореографи, композитори та ін.), серед яких Л. Фуллер, не тільки виражали зміст своєї епохи, але й надавали їй смислового наповнення. Л. Фуллер намагалася мислити хореографією в категоріях, близьких до наукових. Творчість танцівниці була своєрідним бунтом проти усталених балетних форм, наслідуванням античної естетики через заперечення класичного танцю. Досвід Л. Фуллер став не лише кроком до створення танцю модерн, а й одним із перших досвідів інтегрування досягнень науково-технічного прогресу епохи в мистецтво танцю (світлові ефекти, кінопроєкції та ін.), що додатково підсилювало новітність і перспективність презентованої танцівницею пластики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Омельчук, Олеся. "Сцієнтизм як складова пролетарської літературної концепції (на матеріалі творчості Валер’яна Поліщука)". Sultanivski Chytannia, № 9 (1 травня 2020): 70–82. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2020.9.70-82.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета – показати вплив науково-природничих ідей та наукових напрямів (наукова організація праці, психотехніка, гемотрансфузія) на розвиток української пролетарської культурної концепції та на літературну діяльність Валер’яна Поліщука. Дослідницька методика: основні принципи академічного історико-літературного підходу. Результати дослідження. У першій половині 1920-х років ідея політичної, культурної та наукової революції були скеровані до єдиної цілі, яка полягала у формуванні нового суспільства пролетарського типу. Сцієнтизм став важливою складовою багатьох мистецьких теорій та практик, набуваючи у різних авторів різних інтерпретацій. Для Поліщука сцієнтизм був засобом пізнання, органічним елементом світогляду, тематичним орієнтиром і смисловим принципом у різножанрових літературних практиках. Власний психофізіологічний стан стає у письменника об’єктом рефлексії та інтегрується у художній текст. Наукова новизна. Вперше в українському літературознавстві враховано, проаналізовано та проілюстровано вплив теорій і практик природничих наук на український літературний процес 1920-х років загалом і на творчість В. Поліщука зокрема. Практичне значення. Стаття розширює розуміння основних тенденцій історико-літературного процесу 1920-х років в Україні та накреслює перспективу для наступних його досліджень в аспекті впливу природничих наук на письменницький світогляд, естетику і художню практику.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Гутник, Ірина Миколаївна. "ПЕДАГОГІЧНА ТВОРЧІСТЬ ОЛЕКСАНДРА КОЛОСКА У ЦАРИНІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ НАРОДНОГО ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 44 (25 червня 2021): 164–70. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235409.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – висвітлення педагогічної діяльності О. П. Колоска та виявлення її впливу на розвиток українського народно-сценічного танцю і хореографічної культури України в цілому. Методологія дослідження. Для досягнення мети використовувались загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного рівнів: аналіз та узагальнення науково- теоретичних основ дослідження, логічний метод, метод інтерв’ю. Висновки щодо особливостей педагогічної діяльності О. П. Колоска зроблено на основі аналізу наукових джерел, педагогічних, методичних і творчих доробків митця, власного досвіду спілкування з ним, спогадів колег і студентів. Наукова новизна. У статті вперше висвітлено педагогічну діяльність О. Колоска у мистецьких закладах вищої освіти; проаналізовано роботу педагога над створенням фахової дисципліни «Український народно-сценічний танець»; введено у науковий обіг матеріали інтерв’ю з педагогом та його студентами і колегами. Висновки. Педагогічна діяльність професора О. П. Колоска була спрямована на розвиток традицій народного танцю в гармонійному й логічному поєднанні з виразними засобами академічного мистецтва та кращими здобутками сучасної світової виконавської культури. Завдяки його зусиллям майбутні хореографи почали вивчати дисципліну «Український народно-сценічний танець», а на методичних розробках теоретика і практика народного танцю О. Колоска нині ґрунтується викладання хореографічного мистецтва в закладах вищої освіти України. Його робота зі студентами над опануванням мистецтва балетмейстера була багатогранною, по-справжньому професійною, а балетмейстерсько-режисерське мислення сягало глибинних джерел народного танцювального мистецтва. Багаторічна педагогічна діяльність Олександра Колоска була надзвичайно плідною, тож нині йому завдячують своїм високим професійним рівнем чимало виплеканих ним молодих балетмейстерів і педагогів-хореографів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Балишев, М. "Наукова біографія українського астрофізика Мстислава Сергійовича Саврона (1902–1943)". Studies in history and philosophy of science and technology 29, № 1 (4 лютого 2021): 44–53. http://dx.doi.org/10.15421/272006.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено життя і творчість вітчизняного астронома М. С. Саврона, фахівця в галузі зоряної астрономії. Проаналізовано наукову діяльність вченого, сфокусовану на вивченні Сонця, великих позагалактичних об’єктів, малих планет, фотометричних дослідженнях нових зір та всебічних дослідженнях змінних зір, спостереженнях сонячних і місячних затемнень; регулярних спостереженнях прозорості земної атмосфери та дослідженнях довгоперіодичних комет. Основні віхи наукової біографії М. С. Саврона реконструйовані на тлі процесу становлення і розвитку Харківської астрономічної обсерваторії у 20–30-ті роки ХХ ст. Розглянуто адміністративно-педагогічну діяльність вченого в Харківському державному університеті імені О. М. Горького, Харківському державному педагогічному інституті імені Г. С. Сковороди, інших установах. Висвітлено участь М. С. Саврона в організації Ради наук у Харкові та його роботу в Науково-технічній управі під час німецької окупації міста у 1941–1943 рр. Публікація ґрунтується на документах державних та відомчих архівів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Миронюк, Наталія Миколаївна. "Становлення мистецько-педагогічної школи кафедри хореографії Київського інституту культури імені О. Є. Корнійчука". Танцювальні студії 4, № 2 (29 грудня 2021): 108–16. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7646.4.2.2021.249281.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – проаналізувати процес становлення мистецько-педагогічної школи кафедри хореографії КДІК ім. О. Є. Корнійчука. Методологія. Систематизація інформації, розгляд подій у хронологічній послідовності, екстраполяція змісту поняття «наукова школа» в художньо-педагогічну галузь дозволили здійснити науково об’єктивне дослідження. Наукова новизна. Вперше проаналізовано створення кафедри хореографії Київського державного інституту культури імені О. Є. Корнійчука в аспекті становлення художньо-педагогічної школи. Висновки. Створення першої в УРСР кафедри хореографії у Київському державному інституті культури імені О. Є. Корнійчука стало одночасно фундаментом для мистецько-педагогічної школи, лідер якої К. Василенко об’єднав однодумців, що дотримувалися прогресивних принципів єдиної творчої команди, здатної до критики та самокритики, паритетних стосунків керівника-лідера та членів команди. Серед першого складу кафедри, що стояв біля витоків мистецько-педагогічної школи, – А. Гуменюк, Г. Березова, В. Володько, В. Пасютинська, Ф. Баклан та ін. Специфіка такої школи полягає в синтезуванні педагогічної, мистецької та наукової діяльності. Постановочна творчість педагогів та студентів, виконавська діяльність студентів в інституті та поза ним, участь у різних мистецьких заходах дозволяє розглядати діяльність кафедри хореографії не лише як навчально-тренувальну практику, а як внесок у розвиток хореографічного мистецтва. Основним напрямом діяльності мистецько-педагогічної школи було обрано розвиток народно-сценічної хореографії, формування методичних основ українського танцю як самостійної навчальної дисципліни, що привело до збагачення репертуару студентського колективу на кафедрі українськими народно-сценічними танцями та поширення цієї тенденції у практичній діяльності випускників. Цей аспект творчого розвитку кафедри є доволі перспективним для подальших наукових розвідок.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Гутник, Ірина Миколаївна. "Балетмейстерська творчість Олексія Гомона в контексті народно-сценічної хореографії України". Танцювальні студії 4, № 2 (29 грудня 2021): 117–25. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7646.4.2.2021.249287.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті полягає у виявленні особистого внеску балетмейстера Олексія Гомона в розвиток народно-сценічного хореографічного мистецтва України. Методологія. Для досягнення мети застосовано загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного рівнів: аналіз і узагальнення науково-теоретичних основ дослідження, хронологічний метод. Висновки щодо особливостей балетмейстерської творчості О. Гомона зроблено на основі аналізу виявленого комплексу джерел: хореографічних творів митця, інтерв’ю з ним, спогадів колег та артистів. Наукова новизна. У дослідженні вперше здійснено комплексний аналіз основних етапів становлення та розвитку балетмейстерської творчості О. Гомона; введено у науковий обіг фактологічний матеріал (інтерв’ю з митцем), який до цього часу не був опублікований. Висновки. Балетмейстерська творчість О. Гомона є синтезом досягнень декількох поколінь українських хореографів у сфері сценічної інтерпретації народного танцю, вона заснована на народних традиціях та творчо оброблена, збагачена досвідченим, майстерним танцівником і талановитим багатоплановим постановником. Значний вплив на творчість талановитого балетмейстера О. Гомона мала співпраця з генієм української народної хореографії П. Вірським. Яскравою віхою у творчому житті митця стала балетмейстерська діяльність у Державному шахтарському ансамблі пісні і танцю «Донбас», а згодом у Національному заслуженому академічному українському народному хорі ім. Г. Верьовки. Танцювальні номери та вокально-хореографічні композиції, створені О. Гомоном, і до сьогодні залишаються улюбленими як в артистів, так і в глядачів. Балетмейстерська творчість О. Гомона, його професійна діяльність – це вагомий внесок у розвиток народно-сценічного мистецтва України, який полягає в розширенні тематики сценічних українських народних танців; збагаченні народної танцювальної лексики завдяки вмілій обробці фольклорного матеріалу; створенні значної кількості масштабних пісенно-танцювальних композицій, які заслужено вважаються кращими зразками вокально-хореографічних форм народного мистецтва.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Рега, Данило. "Образ жінки в маніфесті В. де Сен-Пуан «Manifeste de la femme futuriste. Réponse à F. T. Marinetti»". Sultanivski Chytannia, № 9 (1 травня 2020): 111–16. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2020.9.111-116.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. Статтю присвячено аналізу образу жінки в маніфесті французької письменниці Валентіни де Сен-Пуан. Дослідницька методика. Для дослідження використано біографічний і зіставний методи дослідження. Використання цих методів дозволило проаналізувати взаємозв’язки між італійською і французькою літературами на початку ХХ ст., а також навести «причинність» появи першого маніфесту італійського футуризму в Франції. Результати. З’ясовано специфіку поглядів французької представниці футуризму В. де Сен-Пуан щодо жінки та її ролі в суспільстві, виходячи з загальних постулатів футуризму. Відзначені як спільні, так і відмінні типологічні риси в вищезгаданому аспекті. Наукова новизна. Вперше в вітчизняному літературознавстві звертається увага на творчість В. де Сен-Пуан, а також вперше перекладаються її маніфести українською мовою. Практичне значення. Дана стаття може бути використана для подальшого дослідження історії і теорії футуризму, а також його зіставлень із іншими мистецькими напрямами. Наукові результати дослідження можуть бути використані під час написання курсових, дипломних і інших наукових проектів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Kapliyenko-Iliuk, Yuliya. "Календарно-обрядові пісні в хорових інтерпретаціях Андрія Кушніренка." Музичне мистецтво і культура, № 24 (3 липня 2017): 20–30. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-24-20-30.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – аналіз обробок українських народних пісень А. Кушніренка та виявлення особливостей його композиторського мислення на прикладі хорових інтерпретацій календарно-обрядових пісень. Методологія. Застосовано методи історико-культурологічного, теоретичного та жанрово-стильового аналізу, що дозволило визначити особливості обробок календарно-обрядових пісень в контексті дослідження музики композитора. Наукова новизна полягає у висвітленні принципів хорових обробок календарно-обрядових пісень, аналізі творів Андрія Кушніренка – буковинського композитора, творчий стиль якого малодосліджений у сучасному музикознавстві. Висновки. Творчість Андрія Кушніренка – зразок поєднання фольклору та професійного мистецтва. Композитор створює високої майстерності обробки, де проявилося власне творче бачення народно-музичних образів у зв’язку з традиціями української професійної школи в галузі обробок народних джерел.Ключові слова: обробки народних пісень, календарно-обрядові пісні, хорова творчість, композитори Буковини, творчість Андрія Кушніренка.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Дергач, Д. В. "Мовознавство в Київському університеті Святого Володимира: наукова творчість Михайла Максимовича". Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика, Вип. 25 (2012): 31–37.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Varakuta, M. I., та J. V. Kuznetsova. "ТВОРЧІСТЬ ГАННИ ГАВРИЛЕЦЬ У ПЛОЩИНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО МУЗИЧНОГО ФОЛЬКЛОРУ". Музикознавча думка Дніпропетровщини, № 14 (17 січня 2019): 5–13. http://dx.doi.org/10.15421/221817.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті полягає у визначенні специфіки, розкритті найбільш своєрідних характерологічних ознак хорової творчості відомої української композиторки Ганни Гаврилець у площині перетворення українського музичного фольклору. Методологія дослідження зумовлюється застосуванням емпіричних методів наукового дослідження, а саме спостереження та узагальнення. Означені методи формують яскраво виражену практичну складову пропонованої наукової розвідки. Застосування методів аналізу та синтезу обумовлюється фрагментарним та цілісним підходами до вивчення окресленої тематики. Структурно-функціональний метод розробки досліджуваного матеріалу вибудовує ціннісні показники художнього мовлення відомої української майстрині. Наукова новизна статті полягає у виявленні особливостей використання обрядового фольклору в хоровій творчості Г. Гаврилець. Виявляється глибинна сутність обрядової народної традиції українців у її яскраво6вираженому представлені в безпосередньому, природному художньо-авторському баченні композиторки, що, у свою чергу, дає вихід на відповідні стильові характеристики, художньо впізнавані ознаки індивідуально-мистецького почерку Г. Гаврилець. У висновках зазначено, що хорова творчість композиторки охоплює майже всі жанри хорової музики. Художній світ авторки, втілений у хоровій творчості фольклорного напрямку, є надзвичайно різноманітним, всебічним та яскравим. Цей найчисельніший за кількістю творів напрямок у композиторському доробку Г. Гаврилець, пов’язаний з традиціями народнопісенної культури України та її відродженням на сучасному етапі розвитку національного музичного мистецтва. Перспективи подальшого дослідження означеної теми полягають у комплексному аналізі хорових творів фольклорного напрямку Г. Гаврилець в аспекті перетворення джерел національного пісенного фольклору.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Кравець, Ярема. "Українськість літературознавчих досліджень професора Олексія Чичеріна". Sultanivski Chytannia, № 10 (31 травня 2021): 73–88. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2021.10.73-88.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті говориться про українські літературознавчі зацікавлення професора, доктора філоло-гічних наук Олексія Чичеріна (1900–1989) у його окремих статтях, літературній критиці та наукових рецензіях. Метою статті є висвітлення важливіших епізодів прочитання та інтерпретації літературознавчої спадщини Івана Франка особливо щодо методології досліджень українського письменника та їхнього порівняльного аспекту. Дослідницька методика. У статті використовується системний підхід із застосуванням історико-літературознавчого, генетичного та порівняльного методів. На основі цих методів було з’ясовано прочитання О. Чичеріним творчості окремих французьких та російських письменників у критичних студіях Івана Франка, місце В. Шекспіра в українській літературі, новаторства Михайла Коцюбинського у жанрі «малої» прози. Результати. У дослідженні подано майже тридцятилітню історію зацікавлення ученого Франковим літературознавчим прочитанням творчості Е. Золя, Ф. Достоєв-ського, Г. Успенського зокрема у порівняльному аспекті, епізодичні згадки про видатніших представників класичної української літератури. Наукова новизна. Стаття є першою студією у вітчизняному літературознавстві про українськість у літературознавчій спадщині професора Олексія Чичеріна особливо там, де йдеться про творчість Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, входження в українську культуру драматургії В. Шекспіра і творчості К.-Е. Францоза. Практична вартість. Стаття може стати підґрунтям для глибшого прочитання наукової спадщини відомого ученого-літературознавця, пізнання методології його наукових пошуків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Лахижа, Микола Іванович, та Світлана Борисівна Єгоричева. "ОСМИСЛЕННЯ ТВОРЧОСТІ ТА ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДОЛОГІЇ ЖІЛЬБЕРА ДЮРАНА У НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ УЧЕНИХ ПОСТКОМУНІСТИЧНИХ КРАЇН". Public management 26, № 1 (19 липня 2021): 85–101. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-85-101.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано осмислення творчості Ж. Дюрана у наукових дослідженнях вчених посткомуністичних країн, насамперед, з точки зору її креативності для усвідомлення процесів посткомуністичної трансформації. Зокрема, акцентується увага на онтологічному статусі “антропологічного траєкта” Ж. Дюрана, що має на увазі позиціонування між суб’єктом і об’єк- том, центральним і периферійним, раціональним та емоційним, внутрішнім і зовнішнім тощо. Саме це надає можливості науковцям посткомуністичних країн використовувати концепт “траєкта” для характеристики перехідного періоду між двома станами розвитку суспільства. Суттєвими зазначено й психологічні особливості свідомості, які застосовуються і для характеристи- ки трансформаційних станів суспільств. Виявлення, систематизація та аналіз праць науковців посткомуністичних країн, в яких характеризується творчість Ж. Дюрана чи використовуються його ідеї і наукова методологія, дозволили дійти висновку про різницю у підходах та акцентуванні уваги на певних частинах творчості Дюрана. Це зумовлюється політичними, соціальними та культурними особливостями окремих країн і необхідністю враховувати й характеризувати проблеми сьо- годення. Виділено напрацювання учасників Української школи архетипіки, М. Карвовської та С. Ясиновича (Польща), О. Дугіна (Росія) та відзначено помітну роль учня Дюрана М. Маффесолі (Франція). Втім, у переважній більшості посткомуністичних країн творчість Ж. Дюрана досі залишається маловідомою, а його ідеї використовуються, насамперед, психологами та мі- фознавцями. Спільним у посткомуністичних країнах є прагнення осмисли- ти ідеї Ж. Дюрана та використати їх для пояснення мінливого сьогодення, що й призводить до зацікавлення творчістю Дюрана соціологів, політологів та представників науки державного управління. Зазначено також і спро- би використати методологію Ж. Дюрана для усвідомлення цивілізаційних процесів, зокрема, обґрунтування особливостей російської цивілізації для її протиставлення західній, чи критики таких підходів. Проведений аналіз переконливо свідчить про доцільність ширшого засто- сування методологічних підходів Дюрана для осмислення управлінських, соціальних та інших проблем транзиту, а також для розвитку психології, мі- фознавства та літературної критики, що обумовлює активізацію перекладу та видання творів Ж. Дюрана.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Kapliyenko-Iliuk, Yulia. "Втілення національної тематики в творчості Йосипа Ельгісера". Музичне мистецтво і культура 23 (30 листопада 2016): 25–35. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2016-23-25-35.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – характеристика творів єврейської тематики в фортепіанній та вокальній творчості одного з буковинських композиторів сучасності – Йосипа Ельгісера. Методологія. Застосовано методи історико-культурологічного, теоретичного та жанрово-стильового аналізу, що дозволило визначити особливості творів єврейської тематики в контексті дослідження музики композитора. Наукова новизна полягає у висвітленні єврейської тематики в музиці, аналізі творів Йосипа Ельгісера – буковинського композитора, творчий стиль якого малодосліджений у сучасному музикознавстві. Висновки. Творчість Йосипа Ельгісера надзвичайно оригінальна та самобутня. Більша частина його творчості – це фортепіанна музика, у різних жанрах якої розкрилися особливості його творчого стилю. Основна частина доробку Ельгісера – програмна музика, яка тісно пов’язана з життям композитора. Особливо важливою темою його творчості стала трагічна доля єврейського народу. Створюючи музичні картини та портрети у вигляді фортепіанних мініатюр, Ельгісер поєднував їх в цикли під загальними програмними назвами.Ключові слова: єврейська народна пісня, обробки єврейських пісень, єврейська фортепіанна музика, фортепіанний цикл, композитори Буковини, творчість Й. Ельгісера.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Сліпушко, Оксана, та Ольга Лісовська. "ХУДОЖНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПИСЬМЕННИКАМИ «КАТОЛИЦЬКОЇ РУСІ» ДОБИ УКРАЇНСЬКОГО РЕНЕСАНСУ". Sultanivski Chytannia, № 8 (21 червня 2019): 75–83. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2019.8.75-83.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. Стаття присвячена дослідженню специфіки художніх інтерпретацій національної ідентичності письменниками «католицької Русі» доби українського Ренесансу, виокремленню характерних рис, які дають підстави кваліфікувати їх творчість як таку, в якій послідовно наголошується на українській національній ідентичності. Дослідницька методика. У дослідженні використано синтетичну наукову методологію, основану на різних методах інтерпретації фактів і текстів, зокрема порівняльно-історичного, філологічного, історико-літературного, культурно-історичного. Результати. Творчість письменників «католицької Русі» доби українського Ренесансу, зокрема Павла Русина з Кросна, Григорія Чуй Русина з Самбора, Симона Симоніда, Йосипа Верещинського, Мартина Пашковського, Георгія Тичинського Рутенця, Івана Туробінського Рутенця, Себастіяна Кленовича, Станіслава Оріховського, Івана Домбровського та ін. репрезентує систематичне підкреслення ними свого «руського» (українського) походження. Важливим аргументом на користь їх української самоідентифікації є акцентування уваги на українській національній тематиці, актуалізація історичних подій у тогочасному суспільно-культурному просторі. Це була література, створена на межі двох культур і літератур – української та польської. Наукова новизна. У роботі вперше в історії української літературної медієвістики виокремлено специфіку художніх інтерпретацій національної ідентичності у творчості представників «католицької Русі», акцентовано увагу на їх ідентифікації з українським походженням і світоглядом, що виявляється у зверненні до національної історії, тлумаченні фактів культурно-суспільного простору доби Відродження, додаванні до свого імені прикладки Русин, Рутенець, Роксоланин на означення української ідентичності. Практичне значення. Матеріал дослідження може бути використаний для подальшого вивчення літератури українського Ренесансу, зокрема представників «католицької Русі», осмислення їх національної ідентифікації, студій над українсько-польським художнім контекстом кін. ХV – поч. ХVІІ ст.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Popovych, O. V. "Історична українська наукова думка: інтерпретація ідей гуманізму". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 5 (14 червня 2018): 66–75. http://dx.doi.org/10.15421/171869.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито досвід інтерпретації ідей гуманізму в сучасній українській науковій думці. Охарактеризовано ідеї, концепції та праці вітчизняних учених. Велику увагу в роботі приділено текстологічному аналізу історіографічних джерел. У процесі аналізу виявлено характерні риси та особливості дослідження у сфері методологічної парадигми, прийомів аналізу джерел, інтерпретації фактів. Творчість кожного дослідника розглянуто як унікальне явище, і в той самий час розуміється як складова всього процесу – розвитку історичної науки. Узагальнюється в даному випадку не тільки результат виявлення подібних елементів концепцій і нюансів методології, але і моменти зміни сформованих концепцій, прагнення історика до оригінальності, самостійності в методології дослідження, прагнення самореалізуватися, тобто все те, що пов’язано з творчою індивідуальністю. Етапи вивчення історіографії італійського гуманізму співвідносяться нами з періодизацією дослідження Ренесансу, починаючи з кінця XIX в., Періоду, в який даються перші характеристики досліджень із проблематики італійського Відродження. Закінчуючи історіографічний огляд, можна констатувати, що в останнє десятиліття помітно підвищився інтерес до проблем ідеології Ренесансу, проте до цих пір не створено узагальнюючої роботи, що відбиває розвиток історичної думки з даної проблеми за весь період вивчення італійського Відродження. Крім того, в історіографічних роботах узагальнюючого характеру не приділяється уваги науковцям філологам і філософам – дослідникам літератури Ренесансу. Наразі заново відкриваються імена істориків, які постраждали в 20-30-і рр. Їх твори теж не потрапили до ранніх історіографічних робіт.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Yiwen, Zhang. "Оперна творчість Дж. Пуччіні як феномен пізньоромантичного розуміння теми «вічно жіночного»." Музичне мистецтво і культура, № 25 (20 грудня 2017): 76–87. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-25-76-87.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – виявити притаманні Дж. Пуччіні тенденції інтерпретації жіночих образів в опері, виявити їх сталу естетичну складову як ідеалізацію образу, найбільш характерні стилістичні мовні показники. Методологія роботи визначається синтезом жанрово-естетичного та стилістичного підходів, орієнтована і на аналітичне поглиблення, і на ціннісні узагальнення. Наукова новизна статті полягає у виявленні складної жанрової контамінації як основи оперного методу Пуччіні, що безпосередньо реалізується в образах жіночих персонажів (на прикладі образу Мімі з «Богеми»). Висновки статті дозволяють стверджувати, що ідеалізоване піднесення образу відбувається в опері разом з підсиленням мелодраматичного начала, засобів виразовості, притаманних мелодрамі. Загострюючи трагедійну інтенцію образу, вони виводять його за межі сюжетної композиції до культурно-семантичного простору «вічних» персоніфікацій ідеї жертовного кохання. Ключові слова: стиль Дж. Пуччіні, мелодрама, трагічне, оперний образ, жертовне кохання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Молчанова, Тетяна Олегівна. "МУЗИЧНА ТВОРЧІСТЬ ДОРИ ПЕЯЧЕВИЧ ЯК ФЕНОМЕН ПІЗНЬОРОМАНТИЧНОГО СТИЛЮ". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 45 (17 грудня 2021): 116–23. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247377.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті — проаналізувати музичний доробок хорватської композиторки Дори Пеячевич ХІХ–ХХ століть, визначити принципи виконавської та композиторської майстерності, здійснити класи- фікацію її музичних творів. Методологія. У статті застосовано методологію системного аналізу, яка по- єднала такі методи: аналітичний (реконструкція загальної картини життєвого і творчого шляху Дори Пеячевич на підставі інформації з пояснювальних записок до нотних збірок, уривків із книги хорват- ської музикознавиці Koraljka Kos, дисертації Richard D. Auvil, де зроблено художній переклад текстів пі- сень Дори Пеячевич англійською мовою, інтернет-ресурсів і статті авторки) та обсерваційний (власний педагогічний аналіз та експеримент: керівництво творчим проєктом «Маловідомі жінки-композиторки» з 2011 року, в контексті якого — впровадження в навчальний процес студентів і магістрів класу концерт- мейстерства Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка, кафедри музики Університету ім. Я. Длугоша (курс «Warsztaty Artystyczne», Польща, Ченстохова) творів цієї композиторки і виконання їх на концертній естраді (2020, 2021). Наукова новизна. Запропоновано класифікацію музичних творів Дори Пеячевич із погляду виконавських і композиторських принципів. Висновки. Зазначено, що в історії акаде- мічної музики є чимало забутих імен талановитих жінок-композиторок, які заслуговують на дослідження їхнього життєпису, щоб заповнити значну прогалину в історії світової музичної культури. Доведено, що творчість Дори Пеячевич постає прикладом створення нових традицій композиторського стилю, поза кон- текстом якого неможливо уявити музичне мистецтво Хорватії. Стверджено, що її композиторська спадщина здатна збагати навчальні програми студентів-піаністів, вокалістів та інструменталістів навчальних закладів середньої та вищої музичної ланки, оновити їхні концертні програми. Матеріали дослідження доповнять певні розділи теоретичних навчальних дисциплін «Історія музики», «Аналіз музичних творів», «Музична інтерпретація» та ін.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Xiaoshuang, Do. "Проблема художнього синтезу у камерно-вокальних циклах Д. Шостаковича." Музичне мистецтво і культура, № 25 (20 грудня 2017): 239–49. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-25-239-249.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті полягає у визначенні головних чинників художнього синтезу у камерно-вокальній творчості Д. Шостаковича та виявленні характерних жанрових та стильових ознак при вивченні камерно-вокальної творчості, як семантичної усталеності жанрово-стильової форми камерно-вокальної музики. Методологія роботи обумовлена текстологічним, семантичним та музикознавчим підходами, орієнтована на виявлення характерних властивостей камерно-вокальних циклів Д. Шостаковича як художньої єдності жанрових передумов та стильових чинників, що реалізується специфічним шляхом художнього синтезу. Наукова новизна статті визначається представленням дискурсивних оцінок камерно-вокальної творчості Д. Шостаковича як результату процесу художнього синтезу та створенням на його основі нового дослідницького концепту. Висновки. Доводиться, що творчість Д. Шостаковіча відрізняється багатожанровістю та значним стилістичним радіусом, масштабністю концепцій та глибиною змісту, камерно-вокальних творів все ж належить особливе місце. Саме у камерно-вокальній творчості композитор реалізував своє прагнення до художнього синтезу через діалогічну взаємодію зі словом. Звернення автора до літературних першоджерел різних історичних епох й національних культур, широке охоплення тем та образів, мовної індивідуальності й стильової контрастності, стало для нього моментом духовного одкровення, оригінальним способом втілення творчих задумів, пов'язаних з прагненням до смислового контрапункту та формування складних багаторівневих підтекстів.Ключові слова: камерно-вокальна творчість, камерно-вокальні цикли, художній синтез, музикознавчий дискурс, текстологічний підхід, художньо-мовленнєві ознаки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Олена, Гончарова. "ФЕНОМЕН ЖІНОЧОГО МИСТЕЦТВА АРТЕМІЗІЇ ДЖЕНТІЛЕСКІ У РАННЬОМОДЕРНИЙ ПЕРІОД ІТАЛІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (4 лютого 2021): 11–19. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.355.

Повний текст джерела

Анотація:

На основі антропоцентричного підходу до аналізу візуальних самопрезентацій А. Джентілескі у творах живопису представлено художню творчість як феномен ранньомодерного періоду італійської культури як самооб’єктивації мисткині, що, породжуючи нову культурну реальність, виступають водночас засобами пізнання сутності людини. При написанні статті використано принципи і методи філософсько-антропологічного дослідження у поєднанні з хронологічним, іконографічним і образно-стилістичним методами. З поміж філософсько-антропологічних використовувався принцип антропологічної редукції, керуючись яким аналізувалась творчість А. Джентілескі як її само об`єктивація, принцип екстраполяції окремого факту життя художниці та антропологічної інтерпретації еволюції творчості, коли крізь низку хронологічно послідовних творів як образних об’єктивацій, здійснюється спроба пізнання їхнього творця. Іконографічні та образно-стилістичні методи (прийоми композиції, сюжети, колористичні характеристики) – при аналізі художнього відеоряду: автопортретів, алегорій і сюжетних картин. Аналітична робота здійснювалась поетапно як перехід від іконографічної інтерпретації картини з поступовою елімінацією художньо-стильових характеристик як позаантропологічних культурних констант із подальшою антропологічною редукцією культурного образу. Наукова новизна полягає в авторській методиці аналізу творів візуального (образотворчого) мистецтва з точки зору антропоцентричного підходу, а також у розгляді художньої творчості А. Джентілескі як її самооб’єктивацій, що породжуючи нову культурну реальність, виступають, водночас, засобами пізнання сутності людини. Творчість А. Джентілескі в діахронічному розгортанні можна розглядати як феномен ранньомодерного періоду італійської культури, як самооб’єктивацію художниці, в якій простежується еволюція самовиявлення від особистості з традиційним самосприйняттям за соціальними гендерними стереотипами (1610 р.) до феномену особистого життя, який визначатиме подальшу еволюцію її самоідентифікування (зґвалтування 1611 р.) та викорінення почуття сорому через віртуальну помсту (самовиявлення в циклі Юдиф), каяття (цикл Марії Магдалини), провини (цикл Лукреції) та формування складової ідентичності художниці як звільнення від соціальних гендерних забобонів і стереотипів щодо соціально приписаних жінці ролей і стандартів поведінки (цикл Сусанни).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Турчак, Леся Іванівна. "ТВОРЧІСТЬ ІЛЛІ РЄПІНА У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА СВІТОВОЇ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ". Питання культурології, № 38 (29 жовтня 2021): 204–15. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245945.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті — виявити внесок художника-реаліста, педагога І. Рєпіна в українське та світове образотворче мистецтво. Методологія дослідження ґрунтується на принципах системності та історизму. Використано методи наукового дослідження: дослідницько- пошуковий, джерелознавчий, системно-аналітичний та біографічний. Наукова новизна. Досліджено творчість І. Рєпіна як представника української культури, оскільки ідеологія Російської імперії розглядала діяльність митця у контексті російського, а згодом радянського мистецтва. Висновки. Досліджено та проаналізовано творчий шлях І. Рєпіна і доведено, що попри те, що художник жив і працював у Санкт-Петербурзі та Москві, його діяльність тісно пов’язана з Україною. Тематика багатьох творів художника відображає історію, традиції українського народу. Митець ґрунтовно готувався до написання робіт — консультувався з істориками, досліджував життя, побут, українські національні костюми. Герої його картин передають внутрішні переживання людей, силу характеру, адже художник довго працював над створенням картин, детально продумував сюжет і ідею. Твори І. Рєпіна є зразком високої професійної підготовки митця, вирізняються національною тематикою та ідейним змістом. Визначено, що в останні десятиліття життя і творчості І. Рєпіна художні методи та засоби, тематика робіт дещо змінилися, однак це лише підтверджує нові творчі погляди митця. Наголошено, що хоча І. Рєпін був не лише вихідцем з України, а й багато своїх шедеврів присвятив українським мотивам, красі рідної природи, побуту, мові, одягу та пісням, однак Росія його презентує як відомого представника російської школи мистецтв. Сталося це тому, що Російська імперія, а згодом СРСР, сприймала діяльність українських митців як невід’ємну складову російської культури. З’ясовано, що творчість українського художника І. Рєпіна є вагомим внеском у розвиток вітчизняного, російського і світового образотворчого мистецтва.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Мелешко, Віра, та Світлана Кулинич. "СУЧАСНИЙ САТИРИК-ГУМОРИСТ ПАВЛО СТОРОЖЕНКО: ПРОВІДНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТВОРЧОСТІ". Молодий вчений, № 4 (104) (30 квітня 2022): 23–30. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-4-104-6.

Повний текст джерела

Анотація:

Авторки досліджують домінантні риси набутку митця-полтавця Павла Стороженка; акцент – на жанровій природі творів гумориста. Павло Сергійович Стороженко, переконані науковиці, – сучасний прозаїк, поет, критик, перекладач, літературне визнання якому приніс різножанровий гумор. Порушена літературознавками проблема ще не була об’єктом досліджень, хоча окремі її складники вже означені в низці анонсів, рецензій, інтерв’ю, у кількох передмовах до книжок П. Стороженка. Укладено іменний ряд полтавських гумористів-сатириків (охоплює понад 40 позицій). Чільне місце в ньому посідає П. С. Стороженко, автор фейлетонів, гуморесок, епіграм, пародій. Нерідко митець по-своєму розкриває сутність того чи того жанру, але часто його бачення збігається з науковим. Аналіз фейлетону «В очікуванні хвилі» переконує у відповідності його законам жанру та авторської індивідуальності. Найпродуктивнішим жанром у набутку Павла Стороженка, і за його твердженням, і за нашим спостереженням, став жанр пародії. Сам автор вирізнив провідні риси пародії загалом та визначальні параметри власних творів цього жанру зосібна. У роботі використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, систематизації й узагальнення матеріалу, що дозволило здійснити обробку літературних та літературно-критичних джерел, залучених до вивчення, а також уможливили розгляд жанрової специфіки творів. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на основі розлогого біографічного та художнього матеріалу аналітично осмислено творчість письменника-полтавця, передовсім на жанровому рівні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Polkanov, Andriy. "Тенденції перехідності у камерно-вокальній творчості російських композиторів xix – початку хх століть." Музичне мистецтво і культура 23 (30 листопада 2016): 69–79. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2016-23-69-79.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи – висвітлити загальні стильові тенденції розвитку камерних вокальних жанрів у творчості російських композиторів XIX – початку ХХ століть як показові для становлення національного стилю музичного мистецтва, виокремити якість перехідності у стильовій системі російської музики даного періоду. Методологія роботи утворена перетином трьох головних методичних настанов: історико-культурологічної, жанрово-стильової мистецтвознавчої та семіологічної музикознавчої. Наукова новизна статті визначається спробою вибудувати жанрово-стильову модель мовної (семіотичної) перехідності в музиці на матеріалі російської музики, визначити тенденції перехідності, які вливають на розвиток камерно-вокальних жанрів та зумовлюють їх входження до системи вторинної композиторської творчості. Висновки роботи дозволяють проектувати визначення національно-стильових засад російської музики її класичного періоду до сфери камерно-вокальної творчості, відкривати в жанровій площині камерно-вокальної музики естетичні та мовні пролегомени національної музичної свідомості.Ключові слова: камерно-вокальна творчість, жанрова галузь, перехідність, стиль, національна музична свідомість, музична мова, класичний період.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Paliychuk, Anna. "Стильові інтенції та стилістичний зміст пісенної творчості В. Івасюка у сучасному медіакультурному просторі." Музичне мистецтво і культура, № 24 (3 липня 2017): 41–52. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-24-41-52.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи полягає в визначенні сутності та значення текстологічного та семантичного підходів до вивчення стилю пісенної творчості В. Івасюка, розкритті нових проекцій і вимірів даного стилю у контексті сучасної медіакультури. Методологія дослідження визначається структурно-семіотичним та жанрово-стильовим методами, естетико-культурологічним та символологічним підходами. Наукова новизна зумовлюється визначення нових координат стилю В. Івасюка як репрезентативності, технологічності та синергійності, виявленням складних інтерпретативних відношень між стильовими інтенціями та стилістичним змістом пісенних творів Івасюка. Висновки. Медійний технологічний, видовий та семіологічний синтез, що відбувається у сучасній культурі, відкриває новий стильовий вимір творчості В. Івасюка, який визначаємо як синергійність. Інформаційно-комунікативний медійний контекст суттєво розширює «тональність розуміння» творчості Івасюка, відкриваючи символічне призначення не лише багатьох, створених композитором та співаком, художніх образів, а й його власної постаті, сукупності особистісних рис його характеру та музичнотворчого дарування.Ключові слова: стильові інтенції, стилістичний зміст, пісенна творчість В. Івасюка, репрезентативність, технологічність, синергійність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Нестеренко, Ксения Викторовна. "РОЗВИТОК ДОСЛІДЖЕНЬ В ОБЛАСТІ ПАТОГРАФІЇ В ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ (МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ)". Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды 4, № 70 (2019): 70–76. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1572.2019.04.70.11.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовуються необхідність і перспективи інтегрованого підходу до вивчення і аналізу літературного твору. Зокрема, аналізується можливість використання методів патографії як частини біографії письменника для різнобічного сприйняття і більш глибокого розуміння творів художньої творчості. При створенні художнього тексту певною мірою проявляються особистість, психологічні особливості та стан його автора. З іншого боку, дані патографії, поряд з літературознавчим і текстологічним аналізом, сприяють більш повному та різноплановому сприйняттю твору і формуванню естетичної реакції на нього у читача. Показовим прикладом такого підходу може бути творчість Ф. Достоєвського, твори якого, та й сама особистість письменника викликали і продовжують викликати інтерес не тільки літературознавців, а й психологів, психіатрів, а також кримінальних антропологів. При тому, що наукова картина світу, яка формується психологами і психіатрами, може не збігатися з художньою картиною світу твору, їх симбіоз може мати значний вплив на процес читацького сприйняття поряд з іншими важливими факторами. У статті представлений огляд існуючих досліджень зазначеного напрямку в їхньому розвитку, у тому числі щодо творчості окремих письменників, зокрема, Ф. Достоєвського, і виділені перспективи напрямку, як для літературознавства, так і для психології, антропології, психіатрії. І якщо існує кількість наукових досліджень класичних літературних творів з боку окремо психопатології і патографії, а також з боку літературознавства і текстології, то інтегрований похід лише починає розвиватися

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Longchuan, Wang. "Особливості оперної сюжетології в творчості російських композиторів XIX століття". Музичне мистецтво і культура, № 25 (20 грудня 2017): 87–98. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-25-87-98.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – виявити літературну інспірацію оперної сюжетології в творчості російських композиторів класичної доби, першочерговий вплив «пушкінського слова» на російську оперну поетику. Методологія роботи передбачає застосування філологічного та естетичного підходів у річищі оперознавчого. Наукова новизна полягає у розвитку категорії сюжетології на жанровому та композиційно-стилістичному музикознавчому рівнях. Запроваджується пізнавальне ставлення до оперного сюжету як до синергійного явища, що трансформує міжвидові художні взаємодії у нову музично-образну цілісність оперного тексту. Висновки. Літературна творчість найбільше зумовила відбір тем і сюжетів оперної творчості в російській музиці, однак, критеріями втілення їх в музиці виявилися саме жанрові умови опери, відтак опера виявилась здатною до власної сюжетології, основаної на музично-драматургічних перевтіленнях та зв’язках образів. Призначення пушкінських сюжетів розкривається як відкриття естетичних та аксіологічних парадигм художнього змісту, формування тих актантних моделей, що найближче підводять до корінних питань історичного самодіалогу культури.Ключові слова: оперна сюжетологія, оперна поетика, російська музика, культурна свідомість, «пушкінське слово», ціннісно-естетичні парадигми.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

НОВАКОВИЧ, Мирослава, Ольга КАТРИЧ та Ярослав ХАЦІНСЬКИЙ. "РОЛЬ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ПРОЦЕСАХ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІЄТВОРЕННЯ У ГАЛИЧИНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX – ПОЧАТОК XX ст.)". Східноєвропейський історичний вісник, № 19 (30 червня 2021): 66–76. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233835.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою пропонованого дослідження є визначення ролі і місця музичної складової у процесах українського культурного націєтворення у Галичині в умовах панування монархії Габсбурґів. Методологія дослідження побудована на комплексному застосуванні історичного, ретроспективного та культурологічного методів. Історичного – у висвітленні історичних реалій соціо-політичного буття галицьких українців в умовах імперії Габсбургів. Ретроспективного – в аналітичній реконструкції культурних форм публічної реалізації національного самоусвідомлення українців Галичини на межі XIХ–XX ст. Культурологічного – при естетичній оцінці мистецьких явищ та форм, що народжувалися в культурному просторі підавстрійської Галичини досліджуваного періоду і сприяли українському націєтворенню на цих теренах. Наукова новизна здійсненої розвідки полягає у виокремленні культурно-мистецької сфери як аналітичної оптики, що дає змогу більш повно осмислити й оцінити історично вагомі процеси формування української ідентичності галичан у мультикультурному соціумі імперії Габсбургів. Висновки. У розбудові української національної культури у Галичині другої половини XIХ – початку XX ст. вагоме місце відігравала діяльність численних музичних товариств, а також творчість галицьких композиторів, пов’язана з поетичним словом Т. Шевченка. Ці фактори стали вагомим чинником подолання германізації і полонізації галицького населення, що перебувало в умовах, де українська мова була усунута з публічного життя і деколи навіть з домашнього вжитку. Частково цю проблему вдалося подолати завдяки творчій діяльності О. Нижанківського, Д. Січинського, Ф. Колесси, Г. Топольницького, Я. Лопатинського. Згадані композитори зверталися до текстів відомих письменників, які репрезентували українську літературу в підросійській Україні (О. Кониський, Б. Грінченко, Леся Українка, А. Кримський) і в підавстрійській Галичині (І. Франко, У. Кравченко, В. Пачовський, Б. Лепкий, О. Луцький). У такий спосіб вони утверджували та пропагували не лише українську музику, але й українське слово, пробуджуючи своєю творчістю “виразний дух нації”.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Хахула, Любомир, та Василь Ільницький. "МИТЕЦЬ VS АВТОРИТАРНА ВЛАДА: ТВОРЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ РАДЯНСЬКОГО ЛЬВОВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ". Society Document Communication, № 13 (10 січня 2022): 229–56. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-229-256.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи полягає у комплексному дослідженні суспільно-політичних та творчих стратегій львівських митців-скульпторів – майстра української медальєрної пластики Любомира Терлецького та творця монументальної і станкової скульптури Валентина Борисенка – у другій половині ХХ століття. Методологічну основу роботи склали напрацювання в галузях політичної історії, культурної антропології, соціальної історії, мистецтвознавства. Пропоноване дослідження ґрунтується на методологічному принципі «case study», який дозволив застосувати системно-структурний метод до розкриття багатовимірної історії повсякдення – творчого та кар’єрного шляхів львівських скульпторів радянського періоду. Наукова новизна праці полягає в успішному застосуванні мікроісторичного підходу для демонстрації тогочасних опозиційних моделей «творчість-диктатура» та «митець-авторитарна влада», а також способів їх вираження в умовах радянського політико-ідеологічного контролю. Доведено, що львівські митці-скульптори Л. Терлецький та В. Борисенко пройшли відмінний шлях професійного та творчого зростання, й відтак своєю діяльністю виражали різні політичні й культурні горизонти. Висновки. Мистецьке середовище післявоєнного Львова формувалося через активне підпорядкування художньої творчості цілям радянського державно-партійного апарату. Впровадження стилю соціалістичного реалізму вимагало від митців пристосування до примітивних форм вираження ідеологічних постулатів СРСР/УРСР. Залишаючись домінантним напрямом мистецтва, соціалістичний реалізм змушував львівських скульпторів вибудувати індивідуальні стратегії творчості, професійного зростання, взаємовідносин із владою. Любомир Терлецький (1922–1993), будучи замолоду репресованим за активну патріотичну позицію, пройшов випробування радянськими таборами та, після реабілітації, повернувся до творчого життя. Не маючи ілюзій щодо перспектив авторитарного радянського режиму він пізнавав та популяризував тисячолітню історію України. Не лише скульптурною творчістю, але й науковою роботою митець демонстрував незломний характер та переконання про неминучість державно-політичного і культурного відродження українського народу. Автор монументальних та станкових скульптур Валентин Борисенко (1929–1990) увійшов в історію як типовий представник радянської скульптурної школи, майстер, що добре вписувався в накинуту партією «згори» догму соціалістичного мистецтва. Водночас, будучи сформованим у львівській художній традиції (вчителями В. Борисенка були вихованці краківської, празької, римської творчих шкіл), він, через звернення до княжої доби чи народних месницьких характерів XVIII ст., частково відмежовувався від радянських ідеологічних нашарувань. Обравши партійну й адміністративну кар’єру В. Борисенко неодноразово виконував пропагандистські роботи на замовлення партійно-політичних структур.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Yuthen, Liu. "Жанрово-стильова діалогічність камерно-вокальної творчості як предмет музикознавчого дискурсу". Музичне мистецтво і культура, № 24 (3 липня 2017): 426–38. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-24-426-438.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті полягає у визначенні та розмежуванні жанрових та стильових критеріїв вивчення камерно-вокальної творчості, що сформовані у музикознавчих роботах останніх років, водночас у виявленні вихідної єдності – образно-естетичної інтегративності жанрово-стильової форми камерно-вокальної музики. Методологія роботи обумовлена діалогічним естетико-літературознавчим та музикознавчим підходами, орієнтована на виявлення іманентних властивостей камерно-вокального твору як художньо-виразової єдності жанрових передумов та стильових чинників, що реалізується специфічним композиційним шліхом. Наукова новизна статті визначається широтою та систематичністю представлення існуючих дискурсивних оцінок камерно-вокальної творчості та створенням на їх основі нового дослідницького концепту, що підсилює естетичні та семіологічні тенденції музикознавчого аналізу, також вказує на їх методичну спорідненість. Висновки. Доводиться, що жанрова природа камерно-вокальної музики заснована на єдності епічних, драматичних та ліричних художньо-мовленнєвих ознак, а визначальними стильовими чинниками виступають історичні композиційно-стилістичні канони та принципи авторських стилів, що утворюють відкриту площину відкритого інтертекстуального музичного самодіалогу.Ключові слова: камерно-вокальна творчість, жанрові та стильові критерії, інтегративність жанрово-стильової форми, музикознавчий дискурс, естетичні та семіологічні тенденції, художньо-мовленнєві ознаки, інтертекстуальний музичний самоділог.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

ХАРЧЕНКО, Лариса. "ЦІННІСНІ ВИМІРИ КОНЦЕПТУ ЩАСТЯ У ФІЛОСОФІЇ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 41 (1 березня 2021): 327–38. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.22.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є аналіз концепції щастя Григорія Сковороди як основи особистісного буття, самореалізації та творчої діяльності людини. Розглянуто проблему людини, її існування. Методологічними засадами дослідження стали герменевтика, філософський символізм, релігійна та синергійна антропології. Наукова новизна. Сенс життя людини полягає в тому, щоби бути джерелом світла й тепла, свідомістю та сумлінням світу, перетворювати та удосконалювати все в ньому. Розкриваючи ідею єдності людини і світу, Г. Сковорода намагається розуміти сенс життя у відношенні до його мети, адже здобуття свободи мислити, визначення смислу життя, пошук у ньому радість є щастям життя. На думку Г. Сково- роди, свобода вчинку реалізувалась у пізнанні людиною своїх природжених здатностей і відповідній спорідненій діяльності. Висновки. Показано глибокий зв’язок у творах Григорія Сково- роди між ідеєю самопізнання, пошуками смислу життя та його реалізацією в діях і вчинках людини, оскільки сам мислитель жив, як учив. Своєю творчістю філософ демонстрував проник- нення у таємниці біблійної символіки, адже віддавав перевагу не пізнанню зовнішнього світу, а пізнанню «істинного чоловіка», тобто справжнього Божого творіння, яке може бути щасли- вим у земному житті. Всю свою творчість він спрямував на те, щоби вказати людині шлях до справжнього щастя, яке розумів не як володіння примарними «мирськими забавами», а як «кураж», «душевний мир», «спокій серця». Отже, щастя люди- ни залежить не від її конкретного становища у світі, а від того, як вона сприймає і внутрішньо оцінює своє включення у світ. Г. Сковорода переконаний у тому, що треба виважено, розумно й вільно, легко і з радістю сприймати всі приготовані невбла- ганною долею перипетії життєвих обставин, різні випробуван- ня на життєвому шляху. Так, пошук власними зусиллями поря- тунку від негараздів і шляху до щасливого життя означає ніщо інше, як самовиховання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Andriianova, Oksana. "Антоніо Паскуллі: синтез композиторської і виконавської творчості." Музичне мистецтво і культура, № 25 (20 грудня 2017): 31–42. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-25-31-42.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи: Дослідження пов’язане з вивченням творчості італійського композитора і віртуоза-гобоїста Антоніо Паскуллі в контексті розвитку інструментальної музичної культури Європи першої половини ХІХ ст.. Стильові особливості композиторської творчості А. Паскуллі розглядаються на прикладі творів Concerto sopramotivi dell opera «La Favorita» di Donizetti, «Ricordo di Napoli», «Le Api». Методологія. Використовуються методи історіко-культурологічного, теоретичного та жанрово-стильового аналізу, що дозволило охарактеризувати універсалізм творчості Антоніо Паскуллі, виділити основні жанрово-стилістичні риси його композиторського стилю. Наукова новизна роботи полягає у зверненні до творчості маловідомого в українському музикознавстві гобоїста-віртуоза ХІХ ст. Антоніо Паскуллі. Висновки. Творчість А. Паскуллі наслідує традиції віртуозно-виконавського стилю епохи Романтизму. Композитор досконало володів своїм інструментом, і, відповідно, писав твори, в яких використовувався увесь технічний арсенал гобоя. Неймовірна технічна складність його творів ставить перед виконавцем завдання володіння усім комплексом виразних і технічних можливостей інструменту. Виразні засоби «діамантового стилю» в творах А. Паскуллі часто співвідносяться з вокальним стилем бельканто (фіоритури, аріозність), що демонструє особливі виразні можливості гобоя – уподібнення співу, здатність максимально наблизитися до вокальної кантилени. Твори Паскуллі для гобоя досі представляють істинну вершину художньої змістовності і межі технічної складності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Xiaole, Zhu. "Концепт «мандрів» у фортепіанній творчості Ф. Ліста (на прикладі циклу «Роки мандрів»)." Музичне мистецтво і культура, № 25 (20 грудня 2017): 98–112. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-25-98-112.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи. Стаття розкриває сутність концептуального поля «мандри» у романтичному мистецтві та в фортепіанній творчості Ф. Ліста у зв’язку з його семантичними і структуроутворюючими функціями на матеріалі фортепіанного циклу «Роки мандрів». Методологія роботи грунтується на методі комплексного дослідження з використанням даних музикознавства, літературознавства, філософії та культурологїі, що спрямоване на виявлення глибинного зв'язку музичних та позамузичних чинників програмної інструментальної творчості. Наукова новизна роботи полягає у визначенні ролі, значення та механізмів функціонування концепту «мандри» в образно-семантичній структурі циклу «Роки Ліста та у розширенні уявлень про дію позамузичних чинників в інструментальній музиці. Висновки. Зримо-відчутні музичні образи лістівського фортепіанного циклу відтворюють мандри самого композитора країнами, видатними місцями; мандри його творчої постаті як у пошуках творчого методу, композиторської мови, так і місця Митця і Мистецтва у житті і культурі; мандри духу у всій цілісності суперечливостей загальнолюдського і індивідуального, земного і небесного, діяльнісно-бурхливого і споглядально-мареннєвого. Як і Гете у своїх «Роках мандрів», Ліст демонструє не стільки розрізнення, скільки діалектичну єдність культури (духу) на всіх її рівнях – природи (науки), мистецтва, духовності (релігії). Ключові слова: творчість Ф. Ліста, романтизм, концепт «мандри», «мандри духу», взаємодія і синтез мистецтв, програмна інструментальна музика.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Спатар, Ірина. "Олександр Кониський – перекладач малої прози Елізи Ожешко: як в українському літературознавстві О. Кониському приписали авторство твору польської письменниці". Sultanivski Chytannia, № 9 (1 травня 2020): 48–59. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2020.9.48-59.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета – охарактеризувати переклади малої прози Е. Ожешко, здійснені О. Кониським, визначити передумови їхньої появи на шпальтах українських часописів, довести, що в українському літера- турознавстві другої половини ХХ – початку ХХІ століття авторство однієї з новел польської письменниці помилково приписують О. Кониському. Дослідницька методика. У процесі дослідження застосовано такі методи, як: історико-літературний, біографічний, типологічний, контекстуальний. Результати. У статті наголошено, що О. Кониський один з найактивніших адептів національної ідеї другої половини ХІХ століття своєю багатогранною діяльністю лобіював інтереси народу, освітньо-культурне відродження розділеної країни, територіальне, ментальне і світоглядне возʼєднання українців Галичини і Наддніпрянщини. Він безпосередньо впливав на формування культурно-естетичних і світоглядних засад, що сприяли розвиткові української освіти, науки, літератури. Одним із шляхів націєтворення О. Кониський вважав утвердження національної мови, тому його художня творчість і переклади творів з російської та польської мов мали не лише естетичні, а й україноцентричні цілі. Наукова новизна. Визначено, що одна з новел Е. Ожешко, перекладена О.Кониським, у сучасному українському літера- турознавстві помилково окреслена не як переклад, а твір О. Кониського. Практичне значення. Основні результати дослідження можуть бути використані при подальшому вивченні польського та українського літературних процесів другої половини ХІХ – початку ХХ століття, а також літературної й перекла- дацької діяльності. О. Кониського.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Vasylieva, Oksana Vladimirovna. "ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ СОНАТНОЇ ФОРМИ В ПЕРШІЙ ЧАСТИНІ ДРУГОГО КОНЦЕРТУ ДЛЯ ФОРТЕПІАНО З ОРКЕСТРОМ ЛЕВКА РЕВУЦЬКОГО". Музичне мистецтво і культура 2, № 31 (20 травня 2021): 298–306. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-2-24.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи – дослідження особливостей будови сонатної форми в першій частині Другого концерту для фортепіано Левка Ревуцько- го. Методологія дослідження полягає в застосуванні загальнонаукового принципу об’єктивності, семантичного, жанрового, стильового мето- дів дослідження для висвітлення композиційно-драматургічних особли- востей будови сонатного Allegro першої частини концертного циклу. Наукова новизна визначена розкриттям композиційно-драматургічних особливостей використання сонатної форми в будові першої частини Другого концерту для фортепіано Левка Ревуцького. У ракурсі жанро- во-стильових змін, які відбувалися в концертному жанрі у ХХ століт- ті, творчість Левка Ревуцького заслуговує на більш ретельний аналіз. Відсутність наукових розвідок, присвячених спеціальному дослідженню Другого фортепіанного концерту Левка Ревуцького, зумовила необхід- ність висвітлення особливостей використання сонатної форми в пер- шій частині концертного циклу, розкриття композиційно-драматур- гічних аспектів її будови. Висновки. Творчий доробок Левка Ревуцького визначається значним внеском у розвиток українського фортепіанного мистецтва. Він є автором сонати для фортепіано, двох концертів для фортепіано з оркестром, семи прелюдій і багатьох інших творів. Фор- тепіанні твори Левка Ревуцького вирізняються оригінальністю техніч- них прийомів і гармонічного мислення. Оригінальність творчого методу Левка Ревуцького полягає в проекції романтичної віртуозності й ін- тонаційних особливостей українського музичного фольклору на худож- ню площу діалогічного концертного мислення. Застосування зазначених принципів у концертному жанрі сприяло виникненню деяких відхилень від традиційної трактовки сонатно-симфонічного циклу, зазначених особливостями драматургічного розвитку. Дослідження особливостей будови сонатної форми в першій частині Другого концерту для фор- тепіано Левка Ревуцького розкриває аспекти традиційності та но- ваторства формоутворюючих принципів. Традиційність проявляється у виборі форми, художньо-образному контрасті головних тем, класич- ному використанні кульмінацій. Новаторство полягає в оригінальній композиційно-драматургічній будові репризі, яка полягає в діалогічному зіставленні основного тематизму головної та побічної партій, тран- сформації статичних формоутворюючих принципів сонатного Allegro в динамічність процесуального розгортання музичної форми.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Хороб, Степан. "ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ МИКОЛИ ЄВШАНА (На матеріалі статті П. Петренка «Естетичне «вірую» М. Євшана»)". Українознавчі студії, № 19 (29 березня 2018): 93–102. http://dx.doi.org/10.15330/ukrst.19.93-102.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. У статті зроблено спробу систематизувати погляди Миколи Євшана на природу і функціонування літературної критики, її методологічні засновки та естетичне завдання, що випливають із дослідження Павла Петренка«Естетичне «вірую» Миколи Євшана», надрукованого в третьому, останньомувипуску збірника «МУР» (Мистецького Українського Руху) 1947 р. (Авгсбург,Німеччина). Крізь призму еміграційного вченого-літературознавця оприявлені нові підходи Миколи Євшана до аналізу художніх явищ, виявлено ефективність йоголітературно-критичної діяльності з метою розкрити домінуючі концепти йоготворчості. Дослідницька методика. Для вивчення задекларованої проблеми устатті використані герменевтична та інтерпретаційна методи, що дало змогупроаналізувати погляди і підходи Миколи Євшана в оцінці літературних явищ,здійснити їх систематику, а також осмислити його естетичні концепції влітературно-критичній спадщині, зроблені свого часу дослідниками з українськоїдіаспори, зокрема в рецепції малознаного літературознавця Павла Петренка.Результати. У статті доведено, що літературно-критична творчість МиколиЄвшана органічно вбирала в себе як нові теоретичні приписи словесного мистецтва, так і яскраві явища історико-літературного характеру, здебільшого ті,що були позначені ідеями західноєвропейського модернізму. На багатому літературно-художньому матеріалі як з українського, так і зарубіжного письменствааргументовано низку положень літературно-критичного і методологічного спрямування у творчості Миколи Євшана. Наукова новизна. Систематизовано погляди Миколи Євшана як критика не лише на розвиток творчості одного чи ряду українських письменників, а й літературного процесу перших десятиліть ХХ століття; визначено його провідні методи у дослідженні явищ художньої літератури; окреслено функціональний аспект його критичних рефлексій; вперше проаналізовано в світлі літературно-критичної діяльності Миколи Євшана досіне знану статтю літературознавця з української еміграції Павла Петренка.Практичне значення. Стаття може бути використана для подальшого вивчення літературно-критичної творчості Миколи Євшана, українського літературно-художнього процесу перших десятиліть ХХ століття, літературознавства української діаспори. Наукові результати дослідження можуть лягти в основунаписання магістерських і дисертаційних проектів, а також монографій пророзвиток української критики та її представників в Україні і в діаспорі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

АРТЕМЕНКО, Людмила. "ПРЕДМЕТНО-ОБРАЗНА КОНЦЕПТОСФЕРА «ПОЕТ» У ПОЕТОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ХІХ–ХХ СТОЛІТЬ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 47 (27 січня 2022): 19–24. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.2.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є аналіз і систематизація поетологічних уявлень митця щодо предметно-образної концептосфери «поет», еволюції її жанрово-тематичної модифікації впродовж основних етапів історичного розвитку літератури. Теоретико-методологічною основою статті послугували історико-літературний, культурно-історичний, компаративний, загальнонаукові методи філологічного аналізу (систематизація, узагальнення, синтез тощо). Об’єкт дослідження – поетичні твори українських митців, у творчості яких найбільш яскраво й послідовно продемонстровано тематичний зв’язок із поетологічною художньою тематикою, зокрема твори поетів ХІХ–ХХ ст. Предмет дослідження – специфіка художньо-поетичної реалізації предметно-образної концептосфери «поет», виявленої в площині ідейно-тематичних і жанрово-стильових стратегій українських поетів ХІХ–ХХ ст., теоретичних принципів художньої організації поетологічного ліричного дискурсу, специфічних прийомів його поетики. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в розвідці систематизовано сукупність головних семантичних моделей відтворення поетологічних уявлень українських митців ХІХ–ХХ ст. щодо предметно-образної концептосфери «поет». Унаслідок проведеного дослідження встановлено таке: 1) основними елементами предметно-образної концептосфери художніх уявлень митця щодо поетологічного дискурсу є уявлення про поета, поетичну творчість, літературні й технічні засоби словесного вираження; 2) суттєву частку реінтерпретації образно-предметної площини «поет» у творчості українських поетів ХІХ–ХХ ст. займають міфологічні образи суб’єктів поетичної творчості; 3) в українській поетологічній ліриці ХІХ–ХХ ст. не менш важливим і суттєвим компонентом є також літературно-історична реінтерпретація образу поета.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

ЗБОРОВСЬКА, Ксенія. "КВАЗІРЕЛІГІЙНА ОСНОВА ІДЕОЛОГІЇ ДОКТРИНИ «РУССКИЙ МИР»". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 41 (1 березня 2021): 162–72. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – проілюструвати, як спочатку в дискурсі Московської держави питання державності осмис- лювалось у релігійному контексті, що інспірувало обґрунтування містично-сакральної цінності самодержавства зокрема та док- трини «русский мир» загалом. Методологічні засади. Загалом робота виконана в історико-філософському методологічному ключі. Історичний метод застосовується як для опису самої структури релігійної частини ідеології «русского мира», так і для опису тих аспектів системи імперської геополітики Росії, які мають значний вплив на український культурний дискурс. По-друге, було використано аісторичний метод реконструю- вання, що дало змогу реінтерпретувати та реактуалізувати творчість Феофана Прокоповича, що відіграла важливу роль у становленні концепту самодержавства. Також у роботі було використано герменевтичний та лексикографічний методи. Наукова новизна. На думку авторки, основа проєкту «русский мир» була закладена ще у XIII–XIV столітті, а каталізація ідеї про метафізичне втілення сакральної божественної волі в особі деспота відбулась за правління Петра І, в чому брав участь українець за походженням філософ-богослов Феофан Прокопо- вич. Підкреслено, що формула «православ’я, самодержавство, народність» є не просто міфологемою досліджуваної док- трини, а відображає її ідеологічну сутність, в якій релігійна структура є актуальною лише в політичному контексті, на підтвердження освяченості російської влади. Розгортан- ня доктрини «русский мир» впродовж віків зумовило те, що і в наш час маніпуляції «ορθοδοξία» на користь імперської геополітики Росії активно діють як всередині неї, так і зовні, захоплюючи й українське медійне поле. Висновки. Звернення до квазірелігійної компоненти доктрини «русский мир» відкриває онтологічні підвалини ідеологічного виміру цієї доктрини, які легітимують каталізацію ідеї про метафізичне втілення сакральної божественної волі в особі очільника «русского мира». Розгортання цієї проблематики є важливою частиною проєкту нової української русистики, яка б провадила як науко- ве дослідження доктрини «русский мир», так і загалом Росії як специфічного феномена.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Павлюк, Христина Богданівна, та Анна Сергіївна Соловйова. "Внутрішня еміграція як ресурс пейзажної лірики Сари Кірш". Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 1, № 95 (лютий 2020): 126–49. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2020.1.95.07.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою дослідження є виділити основні особливості пейзажної лірики Сари Кірш в нерозривному зв’язку із політико-історичним контекстом епохи. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості, авторської об’єктивності, а також на використання загальнонаукових методів (аналіз, синтез, узагальнення), спеціально-історичних методів (зокрема, історико-системний) та спеціально-філологічних (історико-літературний, біографічний, «close-reading») методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше у вітчизняному дискурсі виділені особливості пейзажної лірики Сари Кірш в нерозривному зв’язку із політико-історичним контекстом епохи, а також введені до літературного дискурсу україномовні переклади її творів. В ході дослідження виявлено, що у творчому доробку Сари Кірш акцентовано увагу на актуальні та вагомі соціально-політичні мотиви, а саме: розрив соціальних зв’язків, внутрішня еміграція як ресурс ліричної творчості, порушення комунікації на різних рівнях (між індивідами, між особистістю та державою, між особистістю та природою), переживання відсутності сенсу життя у застійній державі тощо. В якості результатів дослідження, враховуючи кореляцію ліричних та соціально-політичних мотивів у творчості Сари Кірш, слід виокремити наступні особливості пейзажної лірики німецької авторки: екологічний характер лірики, який нерозривно пов’язаний із суспільно-політичною ситуацією; потрактування дисидента як носія емігрантської психології всередині країни; відчуження, дистанціювання та критичне ставлення до традиційної картини світу; типовість характеру внутрішньої еміграції як вираження сутності епохи тощо. Роблячи висновок, варто відмітити, що творчість Сари Кірш характеризується виразними соціально-політичними мотивами, із превалюванням ескапістських та регресивних тенденцій, які відображають політико-історичний контекст доби перед Поворотом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Бедріна, Надія Сергіївна. "ТРАНСФОРМАЦІЯ КОМПОНЕНТІВ ДИТЯЧОЇ СУБКУЛЬТУРИ НА YOUTUBE-КАНАЛАХ". Питання культурології, № 37 (28 травня 2021): 12–20. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.235993.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті — проаналізувати трансформацію компонентів дитячої субкультури на YouTube-каналах для дітей. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні наступного комплексу інструментів: феноменологічний підхід застосовано з метою розгляду субкультури дитинства як феномена культури та дитячих каналів YouTube як феномена сучасної аудіовізуальної культури; аксіологічний підхід використано для з’ясування змістового і ціннісного статусу дитячих каналів YouTube у сучасному аудіовізуальному мистецтві; ігрова теорія культури уможливила виявлення взаємозв’язків між грою та ігровими відео на YouTube; системний підхід допоміг вивчити дитячу субкультуру та канали YouTube як цілісні системи. Наукова новизна. Виділено найпопулярніші жанри дитячих каналів: розпакування (unpacking), «зроби сам» (DIY, або Do It Yourself) і музичні канали. Проаналізовано трансформацію таких компонентів дитячої субкультури як фольклор (словесна творчість), ігри (предметні, сюжетно- рольові, дидактичні), дитяча мода, гумор, естетика, табуювання, філософія. Виявлено, що фольклор і дитяче словотворення різноманітно представлені у зазначених каналах: у розмовах між дітьми та батьками, у монологах і діалогах самих дітей-блогерів, які впливають на культуру дітей-глядачів. З’ясовано, що предметні, дидактичні, сюжетно-рольові ігри є основою більшості відео на популярних дитячих каналах. Зазначено, що такі компоненти субкультури, як мода, гумор, естетичні уявлення, табуювання й філософія імпліцитно закладені й транслюються у дитячих відео на каналах YouTube. Висновки. Проаналізовано трансформацію компонентів дитячої субкультури: фольклору, ігор, моди, гумору, естетики, табуювання, філософії на YouTube-каналах для дітей в жанрах розпакування, музичних та «зроби сам». Визначено, що слово і гра є базовими компонентами дитячої субкультури на YouTube-каналах, інші компоненти закладені імпліцитно.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Омельчук, Олеся. "Клим Поліщук: матеріали до біографії". Sultanivski Chytannia, № 10 (31 травня 2021): 105–17. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2021.10.105-117.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті подано опис низки фактів і матеріалів, що увійшли до кримінальної справи, заведеної на Клима Поліщука 1929 року. Мета статті полягає в тому, аби ввести в науковий літературознавчий обіг нові відомості про життя і діяльність письменника. У розвідці використано метод історико-біографічного коментаря. Результати. Вперше опубліковано текст скарги ув’язненого К. Поліщука, що увійшла до заведеної на нього кримінальної справи. Це дало змогу підтвердити достовірність свідчень В. Юрченка, які він опублікував про К. Поліщука на початку 1930-х років. Наукова новизна. Стаття доповнює і уточнює біографічні дані, пов’язані з життям і творчістю К. Поліщука. Практичне значення. Розвідка може стати підґрунтям для написання наукової біографії К. Поліщука та вивчення українського літературного процесу першої третини ХХ століття.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Yeremenko, Andrii. "Баянні п’єси на фольклорні мотиви Анатолія Гайденка". Музичне мистецтво і культура, № 25 (20 грудня 2017): 312–26. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-25-312-326.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи. Розгляд баянних п’єс А. Гайденка, пов’язаних з опорою на фольклорні джерела – українські та інонаціональні, спрямований на виявлення способів відтворення композитором духу та стилю народної музики. Методологія дослідження базується на історичному, структурно-функціональному, жанрово-стильовому та інтонаційно-драматургічному методах, застосованих для вивчення жанрових, стилістичних та композиційних особливостей творів. Наукова новизна полягає у з’ясуванні характерних для Гайденка способів роботи з фольклорним матеріалом та впливу жанрових позначень, зафіксованих у заголовковому комплексі п’єс, на їх образний зміст, стилістику, форму, характер викладення музичного матеріалу. Висновки. Виявлено, що серед апробованих в композиторській практиці підходів до втілення музичного фольклору А. Гайденку близький той, що характеризується асиміляцією окремих фольклорних елементів у власному стилі, хоча це не виключає використання фольклорних цитат. Порівняно справжні фольклорні мелодії та авторські теми, створені «в народному дусі», з метою виявлення їхньої спорідненості у метроритмічній, ладовій, мелодичній площинах. Охарактеризовано способи роботи А. Гайденка з тематизмом, які не залежать від ґенези останнього: точний та варіантний повтор, а також уведення нового тематичного матеріалу, що виступає важливим фактором розгортання музичної думки в баянних п’єсах композитора. Проаналізовано вплив на образний зміст та стилістику творів жанрових позначень, зафіксованих у заголовковому комплексі: коло, хоро, вербунк, коломийка, фантазія, етюд, обробка. Наголошено, що властива розглянутим творам А. Гайденка віртуозність викладення, разом із модельованою імпровізаційністю виконання, є підставою поширити на них позначення «фантазія», адресоване п’єсі для двох баянів «Коло».Ключові слова: творчість А. Гайденка, українська баянна музика, способи перетворення фольклорних джерел в академічній музиці, балканська тематика.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Асталош, Габріела Ласлівна. "ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЙЕНЕ ГУБАЇ В КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ УГОРСЬКОГО КАМЕРНО- ІНСТРУМЕНТАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 45 (17 грудня 2021): 66–72. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247347.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті — на основі детального вивчення життєдіяльності Йене Губаї висвітлити провідні аспекти творчої спадщини митця та його роль в історії угорського камерно-інструментального мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст. У процесі дослідження представленої проблематики були використані такі методи: історичний (вивчення ґенези угорської інструментальної музики кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст.), джерелознавчий (опрацювання існуючих музикознавчих праць із дотичних питань), аналітичний та структурно-логічний (осмислення та висвітлення хронології історичного аспекту, освоєння специфіки стилю творчої особистості) та метод теоретичного узагальнення (для підбиття підсумків). Наукова новизна. Вперше в українському мистецтвознавстві розглядається творчість Йене Губаї в контексті еволюції угорського мистецтва зазначеного періоду як комплексне явище життєдіяльності митця. Висновки. Творча діяльність Й. Губаї, що припадає на кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст., стала ключовою в історії угорської музики на перетині століть. Вона сформувалась під знаком національної самосвідомості митця, включає різні аспекти його творчості: виконавський, педагогічний, громадський, композиторський. Як скрипаль-віртуоз, він активно концертував у ранні роки, досягнувши вершин професіоналізму; педагогічна та просвітницька діяльність музиканта постали в центрі його життєвих пріоритетів зрілого періоду, він успішно виховував молодих скрипалів та створював фундамент для професійної музичної освіти краю, став основоположником скрипкової школи в ньому; співпрацюючи з відомими постатями зазначеного періоду, митець зміг створити у рідній країні справжній музичний осередок, значно пожвавити концертну практику вітчизняних виконавців, завоювати щиру симпатію та викликати пожвавлений інтерес вибагливої європейської публіки до особливого колориту угорської музики; композитор Й. Губаї залишив чималу спадщину, питому частину якої становить концертно-педагогічний репертуар, зокрема камерно- інструментальні полотна.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Гончарова, Олена. "ФЕНОМЕН ЖІНОЧОГО МИСТЕЦТВА СКУЛЬПТОРКИ ПРОПЕРЦІЇ ДЕ РОССІ У КУЛЬТУРІ ЧИНКВЕЧЕНТО БОЛОНЬЇ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 39 (31 січня 2022): 3–15. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v39i.489.

Повний текст джерела

Анотація:

На основі антропоцентричного підходу до аналізу візуальних самопрезентацій Проперції де Россі у творах скульптури, які виступають й засобами пізнання сутності людини, представлено художню творчість як феномен культури чинквеченто Болоньї. Проведене дослідження не лише надає інформацію про «авторську особистість» скульпторки, але й дають вихід на стереотипи соціуму певної історичної доби. Використано низку методів історичного дослідження: біографічний, історико-хронологічний, історико-порівняльний. До них додано іконографічний та іконологічний методи. Наукова новизна полягає в авторській методиці аналізу творів образотворчого мистецтва з точки зору антропоцентричного підходу, а також розгляді генези та іконографії художньої творчості Проперції де Россі у стилістиці М. Раймонді, Рафаеля, Мікеланджело, що породжує нову культурну реальність. Заперечено стереотип щодо другорядності мистецтва, створеного жінками. Встановлено, що соціалізація жінки скульпторки в культурі чинквеченто Болоньї відбувалася складніше, ніж чоловіка. Значний вплив на культурний розвиток Болоньї і жінок-мисткинь здійснював Болонський університет (1088 р.), у якому дозволялося вчитися жінкам. З’ясовано, що більш успішною у професії мисткині могла стати черниця у монастирі, або донька художника у майстерні батька. Вдома жінці дозволяли брати уроки рисування і живопису, займатися різьбленням, але коли це ставало її професією, вона потребувала маркетингу, комерціалізації свого мистецтва, шукала замовників та меценатів серед нобілітету, долаючи їхній скептицизм та отримуючи меншу грошову оплату, ніж художники-чоловіки. Твори цієї скульпторки уособлювали філософію її жіночого мистецтва, пов’язаного з релігійною тематикою. Її соціальне становище підвищувалося і наближалося до соціального статусу гуманістичної інтелігенції, ніж до статусу ремісниці культури чинквеченто в Болоньї.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Polishchuk, Olena, та Liudmyla Pavlishena. "Серія літературних містифікацій Станіслава Лема". Філологічний дискурс, № 10 (4 січня 2020): 142–52. http://dx.doi.org/10.31475/fil.dys.2020.10.14.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито суть феномену фантастичного світу Станіслава Лема, наголошено, що його фантастичні твори виходять за рамки традиційності, вони вивищуються до рівня рефлексії, у них не просто описані основні проблеми науково-технічного прогресу і досягнень людства, а пропонуються варіанти їх розв’язання, надаються певні застереження і передбачення майбутнього, що, в свою чергу, поглиблює їх соціальне, філософське звучання. Зазначено, що творчість С.Лема характеризується широким спектром проблем і тематичного діапазону, їх глобальністю, складним авторським методом відтворення уявної дійсності, неоднозначністю трактувань сюжетних та образних елементів, високим рівнем художніх засобів, вибудовуванням культу знань і наукових досліджень; проаналізовано збірку С.Лема «Абсолютна порожнеча», розкрито поняття літературної містифікації, визначено жанрові ознаки; досліджено три групи літературних містифікацій С. Лема, які визначив сам письменник: до першої групи належать пародії, наслідування та передражнювання, до другої – чернетки романів, які письменник не зміг написати, до третьої – усі тексти, у яких фантаст сміливо виклав власні погляди на розвиток технологій, культури, різноманітні наукові теорії; з’ясовано ідейно-змістові особливості текстів та розглянуто місце рецензій у системі літературних містифікацій письменника-фантаста.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Копоть, І., та С. Кукуре. "НУМІНОЗНЕ ЯК КАТЕГОРІЯ ФЕНОМЕНОЛОГІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЙОГО ВТІЛЕННЯ В ОПЕРІ Р. ВАГНЕРА "ТАНГЕЙЗЕР"". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 2(90) (9 грудня 2021): 156–64. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.156-163.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність дослідження обумовлена значущістю творчості Р. Вагнера, інтерес до якої не вичерпується і потребує дедалі глибшого наукового осмислення, зокрема в аспекті феноменології релігії (окрім опери Тангейзер", це також "Лоенгрін", тетралогія "Перстень нібелунга" та "Парсифаль"). Постановка проблеми та ступінь наукової розробленості. Проблеми осмислення релігійного ставлення людини до дійсності належать до провідних завдань феноменології релігії. Якщо ж така проблематика розглядається в площині творів мистецтва, формується синергетичний ефект, який розкриває нові смисли як досліджуваного феномена, серед яких – творчість Р. Вагнера. Метою дослідження є аналітичний погляд на особливості розуміння та втілення нумінозного в опері Р. Вагнера "Тангейзер", звернення до лібрето та музики, які розглядаються як першоджерело без торкання змісту численних сценічних інтерпретацій та виконавських прочитань, хоча такий аспект також може бути вельми плідним у світлі заявленої проблематики. Наукова новизна полягає у виборі ракурсу дослідження, який дозволяє побачити та усвідомити розуміння нумінозного, репрезентоване композитором в музичному творі. В такому аспекті опера Р. Вагнера "Тангейзер" розглядається вперше. Виклад основного матеріалу включає аналіз категорії нумінозного, запропонованій німецьким філософом Р. Отто. У цьому визначенні Р. Отто намагається зрозуміти первісний сенс поняття "священне", яке не може бути зведене до етичних категорій моральності, добра, блага та інших. В цьому сенсі ідеальним матеріалом може стати мистецтво, створення та сприйняття якого базується на відчуттях, і містить трансцендентність, духовність, самодостатність. "Нумінозні відчуття" складають особливий шар змісту опери і можуть вплинути на режисерські рішення при постановці твору. Водночас, напрацювання в сфері аналізу музичних творів в аспекті феноменології релігії розвивають ідеї Р. Отто, який запропонував використання категорії "нумінозне" до аналізу музики. Conclusion. Розглянувши нумінозне як категорію феноменології релігії та його втілення в опері Р. Вагнера "Тангейзер", можемо зробити наступні висновки: 1. Категорія "нумінозне" має великі перспективи застосування в мистецтвознавстві, розкриваючи в творах мистецтва нові грані смислів. 2. Застосування категорії «нумінозне» до аналізу опер Р. Вагнера, релігійна складова змісту яких не викликає сумніву, дозволяє відкрити нові смисли творів, які йдуть на сцені понад півтора століття. 3. Застосована як інструмент аналізу творів мистецтва, категорія "нумінозне" збагачує свій зміст і в сфері власне феноменології релігії. 4. Перспективою дослідження може стати аналіз й інших опер Р. Вагнера, зокрема "Лоенгрін", "Тристан і Ізольда", тетралогія "Перстень нібелунга", "Парсифаль".

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Bondarenko, Andrii Ihorovych. "ДО ПРОБЛЕМИ ТИПОЛОГІЇ АКУСТИЧНИХ ПОДІЙ У СУЧАСНІЙ ЕЛЕКТРОННІЙ МУЗИЦІ (НА ПРИКЛАДІ ТВОРУ О. НЕСТЕРОВА «КОЛЬОРОВА ФЛЮОГРАФІЯ»)". Музичне мистецтво і культура 1, № 31 (17 листопада 2020): 18–29. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-1-2.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи – дослідити типологію акустичних подій на прикладі композиції Олександра Нестерова «Кольорова флюографія», використо- вуючи методи спектрального аналізу. Для досягнення цієї мети по- ставлено такі завдання – проаналізувати поняття «акустична подія», виявити різні типи акустичних подій у вищезгаданому творі та ок- реслити їх роль у драматургії твору. Методологія. У ході дослідження використано спектральний аналіз музичного твору за допомогою про- грамного забезпечення. Результати спектрального аналізу були піддані системно-аналітичному та компаративному методам дослідження. Наукова новизна. У статті вперше розкривається співвідношення тер- мінів «акустична подія» (Г. Когут) та «звуковий об’єкт» (П. Шеффер) і вперше досліджується творчість композитора Олександра Нестеро- ва. Висновки. Введене П. Шеффером поняття «звуковий об’єкт» сут- нісно співпадає з поняттям «акустична подія», що його запропонував Г. Когут. Розуміння акустичної події (звукового об’єкта) як основопо- ложного елемента музичної тканини дає змогу детально аналізувати твори електронної музики як сукупність таких подій, що є елемента- ми цілісної системи. У творі О. Нестерова «Кольорова флюографія» виявлено та проаналізовано акустичні події трьох типів – гармонічні тони (переважають), імітації звуків ударних інструментів (що ство- рюють джазові жанрово-стилістичні алюзії) та концентровані висо- кочастотні акустичні події, інтервальна компонента яких не сприй- мається на слух. Характер взаємодії цих акустичних подій дозволяє вивчити загальну драматургію та форму твору – контрастно-складову 8-частинну з ознаками 4-частинного сонатно-симфонічного циклу. Ра- зом із тим типологія акустичних подій у «Кольоровій флюографії» дещо відрізняється від типології, що виявлена Г. Когутом у творі Г. Лахен- мана “Pression”, а також відрізняється від виявленої нами раніше ти- пології у творі А. Загайкевич «Мотус». Таким чином, робимо висновок про те, що різні музичні твори характеризуються різною типологією акустичних подій, натомість створення єдиної, універсальної типології потребуватиме подальшого накопичення аналітичного матеріалу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Badalov, Oleh Pavlovych. "ДІЯЛЬНІСТЬ МУЗИКАНТІВ ЧЕРНІГІВЩИНИ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ". Музичне мистецтво і культура 1, № 31 (17 листопада 2020): 269–78. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-1-22.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета публікації – дослідження мистецької діяльності музикантів Чернігівщини, що діяли у другій половині ХХ ст.: фольклориста, засно- вника аматорського хорового руху В. Полевика, фундаторів регіональних виконавських шкіл В. Розен (фортепіано) та А. Стриги (баян), репре- зентанта камерного хорового виконавства Л. Боднарука. Методологія дослідження базується на джерелознавчому, історико-хронологічному, логіко-узагальнюючому методах для аналізу періодичних, епістолярних джерел та мемуаристики, з’ясування фактів життєтворчості мит- ців, визначення їх місця у регіональному культурному просторі. Наукова новизна статті полягає у формуванні комплексного погляду на культурне життя Чернігівщини другої половини ХХ ст. як феномена життєтвор- чості провідних музикантів регіону. Висновки. Результати дослідження доводять, що творчість досліджуваних митців мала вагомий вплив на розвиток регіонального культурного простору. Діяльність В. Полевика із заснування аматорських хорових колективів сприяла активізації регіо- нального хорового життя, що стало передумовою професіоналізації на- родного хорового виконавства Чернігівщини шляхом створення у 1979 р. ансамблю пісні і танцю «Полісся» обласної філармонії. Вагома фольклор- но-етнографічна робота В. Полевика знайшла продовження у діяльності філармонійного ансамблю пісні і танцю «Сіверські клейноди», створе- ного у 2002 р. Музично-педагогічна діяльність В. Розен та А. Стриги протягом другої половини ХХ ст. охоплювала всю Чернігівщину, сприяла підвищенню рівня загальної музичної культури слухачів, стимулювала професійне орієнтування юнацтва, дозволяла студентам-виконавцям на- бувати виконавського досвіду, слугувала поширенню академічної музичної культури. Результативна участь у конкурсах, продовження навчання у консерваторіях засвідчує високу фахову підготовку учнів В. Розен та А. Стриги. Творча діяльність Л. Боднарука сприяла відродженню й поши- ренню на Чернігівщині традицій камерного хорового виконавства, появі у 1990-х рр. нових музичних феноменів регіонального (дитячі хорові фес- тивалі) та загальнонаціонального значення (камерний хор ім. Д. Борт- нянського), що сприяло інтеграції культурного простору Чернігівщини у національний та європейський культурний контекст.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Кравець, Ольга. "Анімалістичні персонажі казок серболужицької письменниці Єви-Марії Чорнакец". Sultanivski Chytannia, № 9 (1 травня 2020): 94–102. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2020.9.94-102.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються питання літератури для дітей та молоді, яка посідає вагоме місце в контексті кожної національної літератури. Щоразу активовується інтерес науковців до дитячої літератури як субсистеми художньої літератури. У корпусі лужицької дитячої літератури анімалістика займає важливе місце. Сучасний лужицький бестіарій презентований казками письменниці Єви-Марії Чорнакец, зокрема українськими перекладами «Мишка в хмарах» та «Зачарована сорока». Метою цього дослідження є на прикладі казок «Мишка в хмарах» та «Зачарована сорока» Єви-Марії Чорнакец показати її творчість як автентичної дитячої письменниці. Єва-Марія Чорнакец – одна з найвідоміших авторок у лужицькій дитячій літературі. Отож, важливо висвітлити казки письменниці як приклад анімалістики сучасної серболужицької дитячої літератури. Дослідницька методика. У статті використовується системний підхід із застосуванням описового методу, методу аналізу, психологічного методу та інтертекстуального аналізу. Ця дослідницька методика сприяла вивченню поняття авторської анімалістичної жанроформи, дозволила проаналізувати зооперсонажі казок Єви-Марії Чорнакец, їхні поведінкові моделі (зміни поведінки та вчинки персонажів). Результати. У дослідженні вивчається концепт функції літератури для дітей та молоді. Формується серболужицька парадигма дитячої літератури, зокрема, лужицький бестіарій як відносно молода постгуманітарна дисципліна. На основі двох прикладів, двох анімалістичних творів – ілюстрованих казок Єви-Марії Чорнакец досліджується казкова матриця, майстерність письменниці впровадити проблеми стосунків та екології в казкову структуру. Наукова новизна. Стаття пропонує вивчення казок «Мишка в хмарах» та «Зачарована сорока» Єви-Марії Чорнакец з погляду літературної анімалістики як відносно молодої дисципліни в дискурсі дитячої літератури з предметом вивчення та інтердисциплінарною методологією. Аналізується поняття справжнього тваринного світу в рамках анімалістичної жанроформи, а також ставлення до природи. Практична вартість. Стаття може використовуватись як матеріал для знайомства із дитячою серболужицькою літературою в Україні. Сучасна дитяча лужицька література представлена, насамперед, казками Єви-Марії Чорнакец. Казкарка є однією із найвідоміших авторок у сучасній лужицькій анімалістичній літературі для дітей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Badalov, Oleg Pavlovich. "ЖИТТЄТВОРЧІСТЬ ОЛЕНИ ГІЛЕЛЬС У КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ". Музичне мистецтво і культура 2, № 32 (11 січня 2022): 187–202. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2021-32-2-15.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета публікації – вивчення життєтворчості піаністки, представниці музичної династії Гілельс, заслуженої артистки РФ Олени Еміліївни Гілельс (1948–1996), з’ясування її внеску у формування музичних феноменів сучасності. Автор досліджує життєтворчість О. Гілельс у контексті її виконавської діяльності як піаністки-солістки, учасниці камерних ансамблів, активної діячки світового фортепіанного руху другої половини ХХ ст. Методологія статті ґрунтується на історико-хронологічному, джерелознавчому, логіко-узагальнюючому методах для аналізу періодичних джерел, архівів родини піаністки, її творчої біографії, виявлення факторів впливу її творчості на розвиток культурного простору. Наукова новизна публікації полягає у дослідженні життєтворчості однієї з визначних діячок фортепіанної культури другої половини ХХ ст. як комплексного феномену, що розвивався у соціокультурному контексті часу. Висновки. Провідною формою творчої діяльності Олени Гілельс, починаючи з кінця 1960-х рр., була концертна робота, що тривала у вітчизняному музичному просторі та була включена у світовий культурний рух. Здобувши освіту у провідних представників Московської фортепіанної школи періоду її найвищого розквіту, Олена Гілельс здійснювала вагомий внесок у розвиток фортепіанного руху, виступаючи на теренах СРСР, а також гідно репрезентувала досягнення вітчизняного фортепіанного виконавства у численних закордонних турне. Найвищими мистецькими звершеннями, завдяки яким творчість Олени Гілельс увійшла до скарбниці світового музичного мистецтва, є інтерпретація творів В. А. Моцарта та Ф. Шуберта для двох роялів та фортепіано у чотири руки, зафіксована у аудіозаписах. Свідченням значного авторитету, яким користувалась у світовому культурному просторі О. Гілельс, є її гастрольна діяльність чи не у всіх країнах Європи, США, Японії та ін. Різностильовий репертуар, наявні технічні можливості щодо реалізації виконавських ідей висували Олену Гілельс на передній край фортепіанного виконавства кінця ХХ ст., але з незалежних від неї причин та у зв’язку з раннім уходом з життя вона не посіла того місця у вітчизняному культурному просторі, на яке заслуговувала.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

РОЗМАН, Ірина. "АВТОБІОГРАФІЧНІ МАТЕРІАЛИ: РЕТРОСПЕКТИВНА ХАРАКТЕРИСТИКА". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 21, № 2 (12 вересня 2020): 215–29. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v21i2.430.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються питання дослідження педагогічних особистостей шляхом аналізу документальної біографії, біографічного дослідження художньої літератури, спогадів, мемуарів. Наголошено на тому, що у науково-дослідницькій діяльності вчені постійно стикаються з усіма суттєвими відтінками терміну «особистість», тоді як їм доводиться використовувати фактичний опис і теоретично оцінювати, тобто розміщувати життя особи та її творчість у певному історико-соціальному контексті та у сучасних реаліях. З’ясовано, якщо біографічні дослідження та роботи є переконливими, достовірними, фактично та інформаційно всебічними, то вони однаковою мірою стосуються як наукової (професійної), так і частково художньої біографії, індивідуального контенту особистості. Закцентована увага на професію, характер, диспозицію, продуктивність, ментальний і внутрішній світ людини. Висвітлені наукові надбання відомих педагогів та педагогічних діячів. Зосереджена увага на необхідності виокремити аспекті особливості місця, яке займають автобіографічні матеріали та меморіальні спогади знаних педагогів для розкриття їх значення для розвитку історії педагогіки. Розкрито значення праці Русової «Мої спомини», Олександра Барвінського «Спомини з мого життя», М. Драгоманова «Австро-руські спомини (1867–1877)», А.Макаренка «Мої педагогічні погляди», Ступариа к Б. «З порога вічності». На тлі аналізу розкриваються чинники світоглядного формування особистості, родинного і соціокультурного середовища, суспільної думки та зміст, етапи, напрями, інші аспекти їх наукової, організаційно-педагогічної, культурно-просвітницької, державницької діяльності. Наголошено на те, що через призму особистих контактів спогади проливають світло на життєдіяльність визначних діячів, педагогів, просвітян, інтелектуалів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Білавич, Галина, Марія Багрій та Ярина Мазур. "Розвиток патріотичних почуттів дітей та юнацтва засобами життєтворчості педагога і письменника, громадського діяча Івана Филипчака". New pedagogical thought 106, № 2 (8 липня 2021): 137–42. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-137-142.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано життя, творчість, а також літературну, наукову, громадсько-просвітницьку, етнографічну діяльність педагога і письменника, краєзнавця, науковця Івана Филипчака. Наголошено, що історична проза письменника («Княгиня Романова», «За Сян», «Будівничий держави», «Сила волі», «Кульчицький – герой Відня», «Дмитро Детько», «Анна Ярославна – королева Франції», «Берладник або пропаща сила» та ін.), як і життєпис митця, нині можуть слугувати чинником виховання національно-свідомого юного громадянина-патріота. Винятково важливою для сьогодення, особливо для тієї категорії юнаків і дівчат, які мають бажання стати педагогами, є «повість з життя молодої вчительки» «За вчительським хлібом», яка окреслює скристалізований І. Филипчаком один із найяскравіших і найвиразніших у західноукраїнській літературі того періоду тип учителя-патріота, що органічно поєднує громадянина-просвітителя і креативного методиста. Центральною в педагогічній та літературній спадщині І. Филипчака є концепція образу дитини, становлення людини як особистості. Спадщина І. Филипчака на ниві українського шкільництва, музейництва, етнографії, сільського господарства, публіцистики потребує ґрунтовного вивчення та аналізу, а його історичні наукові твори та художня проза повинні посісти належне місце на сторінках навчальної літератури, хрестоматій з української літератури для сучасного студентства та школярів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Наукова творчість"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями