Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Наукова революція.
Статті в журналах з теми "Наукова революція"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Наукова революція".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Шейко, В. М. "Наукова інтелігенція та Українська революція (1917–1921 рр.)". Культура України. Серія: Мистецтвознавство, вип. 59 (2018): 244–63.
Знайти повний текст джерела
2
Бадєєва, Л. І. "ВІЙСЬКОВЕ БУДІВНИЦТВО В РОКИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917–1921)". Історія та географія, № 58 (2020): 5–14. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.58.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена питанню військового будівництва в роки Української революції – після повалення самодержавства в Росії до 1921 р. Автор розглядає визначальну для долі революції тему створення національної регулярної армії, адже кожна революція повинна вміти захищати здобутки державотворення, аналізує політику Центральної Ради, уряду П. Скоропадського, Директорії та уряду ЗУНР, українських партій та їх чільних діячів щодо ролі національних Збройних Сил у державному будівництві України, у захисті її суверенітету та події, пов’язані з виступом Другого українського полку ім. гетьмана П. Полуботка влітку 1917 р. Зроблено аналіз тяжкого становища керівництва Центральної Ради взимку 1917-1918 рр., співвідношення військ і готовність їх до війни збройних сил Росії та України у січні 1918 р., причин та наслідків конфлікту між В. Винниченком та С. Петлюрою, заходів останнього щодо розбудови української армії. Розкрито заходи уряду гетьмана П. Скоропадського щодо формування збройних сил Української держави. Досліджено переваги військового будівництва в ЗУНР. Наукова новизна роботи – спроба комплексного дослідження військового будівництва як ключового фактору у відновленні та в утвердженні суверенітету держави в період Української революції, аналіз помилок та прорахунків українських урядів періоду революції (1917- 1921). Автор дійшла висновків, що Директорія, на відміну від Центральної Ради, приділяла більше уваги вирішенню питання військового будівництва та захисту революційних здобутків, але через ряд внутрішніх та зовнішніх чинників Українська революція зазнала поразки. Однією з причин було невміння українського керівництва підняти та організувати селянство. Більшовикам вдалося завдяки радикальному розв’язанню аграрного питання залучити селян до своїх лав.
3
ОГНЕВ'ЮК, Віктор, та Світлана АНДРЄЄВА. "ІСТОРИЧНІ ПОГЛЯДИ БОРИСА ГРІНЧЕНКА: УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. У ВИСВІТЛЕННІ ІНТЕЛЕКТУАЛА". Східноєвропейський історичний вісник, № 21 (24 грудня 2021): 68–77. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246917.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – реконструювати історичні погляди Б. Грінченка на події Української національної революції середини XVII ст., авторські оцінки діяльності Б. Хмельницького та гетьманів України часів Руїни, визначення причин втрати української державності й актуалізація ним цього історичного досвіду для розгортання українського визвольного руху наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, антропологізму, міждисциплінарності. Використано загальноісторичні методи аналізу і синтезу, а також спеціально-історичні – історико-генетичний, компаративний, типологічний. Автори дотримуються основних принципів історіографічного аналізу. Наукова новизна полягає у тому, що на широкому колі історичних, історіографічних та літературних джерел досліджено погляди Б. Грінченка на історію України середини XVII ст. (Хмельниччина та Руїна). Висновки. Твори Б. Грінченка на історичну тематику є талановитою популяризацією історії України в доступній для широких мас формі, без примітивізації та спотворення фактів. Концептуально Б. Грінченко спирався на тяглість української історії за М. Грушевським. Ґрунтовне опрацювання історичних джерел та наукової літератури допомогло йому піднятися на науково-популярний і навіть дослідницький рівень (монографія “Гетьман Іван Виговський, його життя й діла”, 1909). У центрі уваги Б. Грінченка опинилися постаті кількох гетьманів – Б. Хмельницького, І. Виговського та П. Дорошенка. Він критично ставився до діяльності Б. Хмельницького та Переяславського договору з Москвою 1654 р., вважав його заходом вимушеним, але в історичній перспективі трагічним для долі української державності. Державотворчу діяльність та геополітичні комбінації І. Виговського та П. Дорошенка Б. Грінченко оцінював як досвід боротьби із московськими впливами.
Багаторічна, наполеглива робота Б. Грінченка з популяризації історичного досвіду Української національної революції середини XVII ст. підготувала, в умовах модернізації суспільного життя та формування української національно свідомої еліти, сприятливий ґрунт для подальшої боротьби за українську державність та її відродження в 1917 – 1921 рр.
4
ВІНТОНЯК, Оксана. "РЕАЛІЗАЦІЯ МОВНО-ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ВИПУСКНИКАМИ ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕДЖУ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ НУШ". Acta Paedagogica Volynienses 2, № 1 (14 квітня 2022): 31–36. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.5.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета нашої наукової розвідки – за результатами аналізу ключових понять, дослідницьких джерел і нормативно-правової бази з проблеми дослідження зібрати, систематизувати і науково інтерпретувати об’єктивну інформацію про стан проблематики дослідження в педагогічній науці, що дає можливість дослідити важливість та значення реалізації мовно-літературної освіти в початковій школі випускниками педагогічного коледжу через призму Нової української школи. Методологічну основу дослідження становлять теоретичні методи наукового пізнання, як-от контент-аналіз, синтез, вивчення наукової літератури, узагальнення, конкретизація. Наукова новизна обраного дослідження виявляється в тому, що з’ясовано суть поняття «мовно-літературна освіта» в початковій школі в контексті Нової української школи та його вплив на учительську діяльність випускників педагогічного коледжу; проаналізовано основні принципи об’єкта дослідження, регламентовані законодавством України; визначено основу компетентнісного підходу до навчання молодших школярів у здобутті мовно-літературної освіти під час професійної діяльності випускників педагогічного коледжу; наголошено на важливій місії й стратегічній позиції випускників педагогічного коледжу в реалізації мовно-літературної освітньої галузі через призму Нової української школи; виокремлено концепцію людиноцентризму як кваліфікаційної компетентності педагога, підготовленого педагогічним коледжем, в освітньому процесі Нової української початкової школи. Революція гідності активізувала подальшу розбудову громадянського суспільства через реформування освіти України, а Державний стандарт початкової школи на основі нового Закону України «Про освіту» також констатував беззаперечну консолідацію у всебічному розвитку українськомовної освіти.
5
Марущенко, Олександр. "МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ “ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА: РЕВОЛЮЦІЯ, ДЕРЖАВНІСТЬ, СОБОРНІСТЬ. До 100-РІЧЧЯ УТВОРЕННЯ ЗУНР”". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 31 (28 грудня 2018): 209–11. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.209-211.
Повний текст джерелаАнотація:
Боротьба за незалежність України в ХХ столітті стала однією з найбільш величних сторінок в історії українського народу. Серед її важливих складових вагоме місце посідає героїчний чин творців і захисників Західно-Української Народної Республіки. Її виникнення у листопаді 1918 р., ухвалення 22 січня 1919 р. вікопомного Акту Злуки Української Народної Республіки і ЗУНР яскраво засвідчили державотворчі й соборницькі прагнення української нації, що залишаються актуальними й сьогодні, століття потому, в умовах складних для незалежної держави Україна внутрішніх і зовнішніх викликів.
Саме цими імперативами керувалися учасники міжнародної наукової конференції “Західно-Українська Народна Республіка: революція, державність, соборність”, яка працювала 30–31 жовтня 2018 р. в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (м. Львів) та Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника і була присвячена 100-річчю з часу утворення ЗУНР. Її співорганізаторами стали також Івано-Франківська та Львівська обласні ради і державні адміністрації, академічні Інститути історії України, політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса, народознавства, Український інститут національної пам’яті, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Представницький характер цього наукового форуму був засвідчений широкою географією його учасників, які презентували Республіку Польща, Словацьку Республіку й наукові і навчальні установи з 23 міст України: Києва, Львова, Івано-Франківська, Харкова, Одеси. Ужгорода, Чернівців, Черкас, Луцька, Тернополя, Рівного, Миколаєва, Вінниці, Кам’янець-Подільського, Кривого Рогу, Маріуполя, Коломиї, Дрогобича, Мелітополя, Кременця, Галича, Бурштина, Тисмениці. На конференції було заявлено 207 тем доповідей і повідомлень, до участі в її роботі зголосилося 217 науковців, з них 59 докторів наук, професорів.
6
Марущенко, О. "Міжнародна наукова конференція "Західно-Українська Народна Республіка: революція, державність, соборність. До 100-річчя утворення ЗУНР"". Галичина, № 31 (2018): 209–11.
Знайти повний текст джерела
7
Ignatko, Vasylʹ. "Еволюція «життєвого простору» людини від періоду науково-технічного прогресу до епохи інформаційної революції". Multiversum. Philosophical almanac, № 1-2 (18 травня 2018): 103–15. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.1-2.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Аналізуються зміни сутнісних характеристик «життєвого простору людини» в період науково-технічного прогресу та інформаційної революції; інформаційна революція визначається як масштабний технологічний і технічний прогрес людства, зумовлений успіхами природознавства та соціальними обставинами; наводиться низка домінант та принципів розбудови суспільства і цивілізації, пов’язаних з науково-технічним прогресом та інформаційною революцією. Техніку та технологію автор розглядає як інструменти розширення життєвого простору, посилення його активності у перетворенні природи та творенні культури, акцентує увагу на суперечностях цього процесу, зокрема екологічного плану, які спонукають до формування техногенної цивілізації, ворожій людині і суспільству. Вихід із ситуації – у розв’язанні глобальних проблем сучасної цивілізації в процесі переходу до інформаційного суспільства з його відкритістю та глобальним демократизмом, людиноцентризмом, пріоритетом інтелекту та знань і високою духовністю.
8
Іdrіsov, Bahtiyar. "Трансформація суспільної свідомості як довгострокова причина революції". Sociological studios, № 1(14) (10 червня 2019): 13–18. http://dx.doi.org/10.29038/2306-3971-2019-01-13-18.
Повний текст джерелаАнотація:
Вивчення питань революції становлять безсумнівний науковий інтерес у контексті зміни суспільної свідомості і його впливу на швид-кість соціальних процесів. Проведений порівняльний аналіз зарубіжних і вітчизняних соціологічних досліджень засвідчив, що наукові пояснення виникнення й розвитку революції відрізняються достатньою варіатив-ністю. У дослідженні подано класифікацію найбільш визнаних теорій революції, складену за схожими причинами їхнього виникнення. Особ-ливу увагу приділено біхеоверистським концепціям, у яких вивчаються питання масової психології, і виокремлено умови зміни суспільної свідомості. Доведено, що основною причиною українських революцій є збереження революційної ситуації, викликаної періодичною трансфор-мацією суспільної свідомості. Визначено, що періоди трансформації являють собою повторюваний взаємозв’язок ланок-фаз: «соціальна дезорієнтація – соціальна аномія – соціальний цинізм – соціальне безум-ство», – які характеризуються звуженням у часі.
9
Омельчук, Олеся. "Сцієнтизм як складова пролетарської літературної концепції (на матеріалі творчості Валер’яна Поліщука)". Sultanivski Chytannia, № 9 (1 травня 2020): 70–82. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2020.9.70-82.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета – показати вплив науково-природничих ідей та наукових напрямів (наукова організація праці, психотехніка, гемотрансфузія) на розвиток української пролетарської культурної концепції та на літературну діяльність Валер’яна Поліщука. Дослідницька методика: основні принципи академічного історико-літературного підходу. Результати дослідження. У першій половині 1920-х років ідея політичної, культурної та наукової революції були скеровані до єдиної цілі, яка полягала у формуванні нового суспільства пролетарського типу. Сцієнтизм став важливою складовою багатьох мистецьких теорій та практик, набуваючи у різних авторів різних інтерпретацій. Для Поліщука сцієнтизм був засобом пізнання, органічним елементом світогляду, тематичним орієнтиром і смисловим принципом у різножанрових літературних практиках. Власний психофізіологічний стан стає у письменника об’єктом рефлексії та інтегрується у художній текст. Наукова новизна. Вперше в українському літературознавстві враховано, проаналізовано та проілюстровано вплив теорій і практик природничих наук на український літературний процес 1920-х років загалом і на творчість В. Поліщука зокрема. Практичне значення. Стаття розширює розуміння основних тенденцій історико-літературного процесу 1920-х років в Україні та накреслює перспективу для наступних його досліджень в аспекті впливу природничих наук на письменницький світогляд, естетику і художню практику.
10
Galyuk, I. B. "ПІДВИЩЕННЯ РОЛІ ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ ТА ІННОВАТИЗАЦІЇ ПРАЦІ ТА УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НОВОЇ ПРОМИСЛОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ". Actual problems of regional economy development 1, № 14 (26 квітня 2018): 118–22. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.14.118-122.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття спрямована на дослідження взаємозв’язку можливостей реалізації промислової революції в умовах України з існуючим рівнем інтелектуалізації та інноватизації діяльності з метою аналізу передумов забезпечення проривних результатів діяльності. На основі аналізу статистичних даних щодо наукової та інноваційної діяльності визначено, що на сьогоднішній день основні передумови для реалізації промислової революції не забезпечені. Дані питання можуть бути вирішені лише на основі аналізу тріади “інтелектуалізація – інноватизація – промислова революція” як взаємовизначаючих компонент проривних результатів діяльності.
11
Kirillova, E. V., A. R. Magamadov та B. V. Shoorin. "Зародження і розвиток внутрішньопортового оперативного управління". Herald of the Odessa National Maritime University, № 64 (1 серпня 2021): 81–98. http://dx.doi.org/10.47049/2226-1893-2021-1-81-98.
Повний текст джерелаАнотація:
Викладено результати дослідження еволюції внутрішньопортового оперативного управління (ВОУ) як прикладної науки з виділенням донаукової і наукової стадій і етапів її розвитку та характеристикою досягнутих на кожному етапі наукових результатів. Показано, що початок донаукової стадії формування ВОУ слід пов'язувати з виникненням професійної діяльності по організації завантаженнярозвантаження суден біля необладнаного морського узбережжя, а її закінченням вважати затвердження концепції «експлуатаційної справи в портах». Цей термін запропоновано розглядати і в якості початкової віхи наукової стадії розвитку ВОУ на етапах зародження, становлення, створення методології і подальшого вдосконалення аж до сучасного стану. Встановлено, що на науковій стадії прогресування ВОУ принципово важливе значення мали: на етапі зародження − обґрунтування необхідності впровадження планування в оперативне управління портовим виробництвом; на етапі становлення − визнання корисності комплексного розвитку практики і теорії внутрішньопортового управління; на етапі створення методології − початок розробки теоретичних положень і методичного інструментарію ВОУ в застосуванні до процесу обробки суден; на етапі оптимізації та автоматизації ВОУ − інтенсивне збагачення методології оперативного управління обробкою суден принципами, підходами і методами народжених науково-технічною революцією наук і розгортання на цій основі робіт зі створення автоматизованих систем управління роботою портів.
12
Petrova, E. V. "Развитие биологии и экологии в свете концепции парадигм Т. Куна". Гуманитарные исследования в Восточной Сибири и на Дальнем Востоке 52, № 2 (2020): 105–9. http://dx.doi.org/10.24866/1997-2857/2020-2/105-109.
Повний текст джерелаАнотація:
В статье рассматривается проблема применимости теории парадигм и научных революций Т. Куна к биологической науке. Автор проводит сравнительный анализ взглядов на данную проблему самого Т. Куна, а также К. Поппера и В.С. Степина, анализирует применимость введенного В.С. Степиным термина «парадигмальная прививка» к развитию биологических наук. Для биологии и экологии, как полагает автор, более характерно получение нового знания не в ходе глобальной научной революции, а как раз путем «парадигмальной прививки» – переноса из одной науки в другую научной картины мира, идеалов и норм исследования. «Парадигмальные прививки» в экологии проанализированы в статье на примере становления нового и быстро развивающегося направления – информационной экологии или экологии цифровой среды. Ключевые слова: научная революция, нормальная наука, парадигма, «парадигмальная прививка», Т. Кун, К. Поппер, В.С. Степин, биология, экология
13
Popyk, Nadia. "УЧАСТЬ СТУДЕНТІВ ВУЗІВ В УКРАЇНСЬКОМУ ВОЛОНТЕРСЬКОМУ РУСІ (1992-2014 РР.)". Scientific notes on Ukrainian history, № 46 (10 липня 2019): 115–23. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-115-123.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає в аналізі дослідження студентського волонтерського руху в Україні. Висвітлено становлення волонтерської діяльності у соціальній, освітній та безпековій сферах України. З кінця ХХ ст. український соціум формує нове громадянське суспільство, яке реалізовує процеси соціально-правової держави. У роки незалежності в Україні виникли і розгорнули свою діяльність велика кількість громадських і благодійних організацій, які розв’язують актуальні для суспільства завдання: допомагають найбільш уразливим категоріям населення (інвалідам, літнім людям, дітям-сиротам, неблагополучним сім’ям тощо). Допомога населенню у морально-психологічній підтримці зростала та залежала від суспільно-політичного, економічного життя та безпеки України. До вирішення проблем, які стояли на шляху до демократично розвиненої держави, залучалися всі верстви населення, чи не найчисельнішими серед яких було студентство. У закладах вищої освіти України (ЗВО) серед студентства розвивається волонтерський рух. Його завданнями виступає соціально-педагогічна робота у різних напрямах, яка сприяє професійному становленню студентів, формує певні життєві позиції, сприяє їх саморозвитку та самореалізації. Вагомим внеском молоді у розвиток волонтерського руху є добровільна участь у зоні АТО студентів українських ЗВО. Адже кульмінаційним моментом розвитку волонтерської діяльності став кінець 2013 р. – початок 2014 р. У цей час на долю України випало не одне випробування: Революція Гідності, анексія Криму Росією, війна на Сході. У таких умовах чільне місце у житті студентства посіло військово-патріотичне виховання та волонтерська робота. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості, системності, україноцентризму, авторської об’єктивності та загальнонаукових методах. Наукова новизна полягає у дослідженні виникнення волонтерського руху в Україні та власному контексті участі у цьому процесі волонтерських організацій.
14
Galiuk, I. B. "ПЕРСПЕКТИВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПЛАТФОРМ В УМОВАХ НОВОЇ ПРОМИСЛОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ В УКРАЇНІ". Actual problems of regional economy development 2, № 14 (27 липня 2018): 38–42. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.14.38-42.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття спрямована на дослідження функціонування та розвитку технологічних платформ як прогресивних осередків інноваційної активності на основі комплексних стратегій науково-технічних напрямків, які дозволяють отримати значний соціальний та економічний ефект. В умовах нової промислової революції дане питання набуває особливої значущості. На основі аналізу зарубіжного досвіду функціонування технологічних платформ та статистичних даних щодо наукової та інноваційної діяльності в Україні визначено, що на сьогоднішній день основні передумови для реалізації задумів не забезпечені. Дані питання можуть бути вирішені лише на основі аналізу тріади «наука – бізнес – влада» як взаємовизначаючих компонент проривних результатів діяльності.
15
Єфремова, Н. "Формування наукових поглядів Всеволода Корнілійовича Дябла в 1911-1922 рр." Юридичний вісник, № 4 (30 жовтня 2020): 7–14. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1965.
Повний текст джерелаАнотація:
Серед майже забутих сьогодні видатних дослідників конституційної юстиції, міжнародного та адміністративного права в СРСР особливе місце посідає постать радянського вченого Всеволода Корнілійовіча Дябла. Цілісних досліджень його біографії та наукових досягнень не існує, що, на наш погляд, вельми не заслужено. Свою наукову діяльність він розпочав ще в Російській імперії, в умовах важких політичних трансформацій і революційних потрясінь, які відбилися на всіх сферах життя держави та її громадян. Як відомо, політична незрілість більшості населення Російської імперії призвела до катастрофічних наслідків. Разом із тим початок ХХ століття став благодатним періодом для інтенсивного розвитку державного (конституційного) права й ознаменувався появою цілого ряду надзвичайно талановитих правознавців. їхні імена не часто згадувалися в радянських історико-правових дослідженнях, а деякі перебували під забороною. До числа таких маловідомих сьогодні вчених-правознавців можна віднести і професора В. К. Дябла, який закінчив у 1917 р. Харківський імператорський університет і мріяв про активну науково-дослідницьку практику, але революція несподівано втрутилася в його плани.
Продовжуючи розвиток юридично-біографічного напряму в істо-рико-правовій науці, ми встановили за мету и завдання визначення особливостей формування наукових поглядів українського вченого, професора В.К. Дябла. Ще з юнацтва він проявив себе як талановитий правознавець, який мріяв бачити свою Батьківщину вільною, квітучою державою, де права людини будуть гарантовано захищеними незалежно від соціального та національного походження. Виявлення особливостей формування наукових поглядів нашого видатного співвітчизника для відтворення об'єктивної дійсності про його світогляд і особистість уявляється нам цікавим завданням.
16
Кузьменко, А. О. "ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ". Pedagogical Sciences: Theory and Practice, № 3 (10 січня 2022): 167–72. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-23.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню історії формування культури академічної доброчесності у вищій школі України. Розвиток наукової інформації – це важливий та життєво необхідний внесок нації у загальну цивілізацію, що і визначає місце в ієрархії та роль кожної держави у світовій спільноті. Це посилює рівень вимог до наукової діяльності, наукових розвідок, академічного письма, академічної культури, академічної доброчесності. Об’єкт розвідки – реформа якості вищої освіти України, а предмет – історія становлення академічної доброчесності у закладах вищої освіти. Мета роботи – діахронічний опис впровадження академічної доброчесності в освітньо-наукову спільноту України. У статті з’ясовано, що великий вплив на реформування вищої освіти України мала Революція гідності у 2014 р. У 2016 р. академічна доброчесність набула поширення та викликала інтерес серед закладів вищої освіти та наукової спільноти, у 2017 р. у Законі України «Про освіту» було затверджено основні положення цього феномена. У роботі академічна доброчесність розглядається як сукупність етичних принципів і визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень. У процесі дослідження було встановлено, що ознайомлення учасників освітнього процесу проводилося в Україні за підтримки міжнародних організацій за допомогою впровадження різних проєктів. Упродовж 2014–2016 рр. підтримку здійснював Міжнародний фонд «Відродження». У 2016–2019 рр. американською радою з міжнародної освіти спільно з Міністерством освіти і науки України та за підтримки Посольства Сполучених Штатів Америки було розроблено Проєкт сприяння академічній доброчесності в Україні. На початку вересня 2020 р. було ухвалено Проєкт «Ініціатива академічної доброчесності та якості освіти». В Україні наразі діють безкоштовні онлайн-курси: «Академічна доброчесність в університеті», «Академічна доброчесність», «Культура академічної доброчесності: роль бібліотек» та «Академічна доброчесність: онлайн-курс для викладачів».
17
АЛЕНІН, ЮРІЙ, та АЛІНА МУРЗАНОВСЬКА. "Методологія кримінально-процесуальної науки: сучасний стан і перспективи розвитку". Право України, № 2019/09 (2019): 17. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-09-017.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження будь-якого об’єкта наукового пізнання передбачає наявність відповідного інструментарію – методології. Сьогодні актуальність розробки проблем методології кримінально-процесуальної науки обумовлена передусім широкомасштабними та кардинальними змінами у вітчизняному кримінальному процесуальному праві, що покликані привести його у відповідність до європейських і міжнародних стандартів, крім того, це викликано також і стрімким розвитком науково-технічної революції, швидким оновленням знань, збільшенням обсягу наукової та науково-технічної інформації, що потребує не тільки уточнення, а й перегляду в кримінальній процесуальній доктрині основних понять і категорій за допомогою оновленої методології. Сьогодні, на відміну від методології загальнотеоретичної юриспруденції, розробленню методології науки кримінального процесуального права присвячена недостатня увага вчених. Метою статті є з’ясування сучасного стану методології досліджень проблем кримінального процесу та визначення основних перспективних напрямів її удосконалення. Досліджено питання щодо поняття, рівнів методології, принципів методології, окреслено різноманіття методологічних підходів як стратегій кримінальних процесуальних досліджень, визначено авторське бачення структури методології кримінально-процесуальної науки. Розглянуто загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, окремо приділена увага евристичним методам і методам дослідження електронної складової кримінального провадження. Робиться висновок про те, що можливість отримання результатів наукових до- сліджень проблем кримінального процесу, які будуть мати теоретичне та практичне значення, залежить від застосування належної методології наукових досліджень. Така методологія має забезпечити комплексний розвиток кримінально-процесуальної науки, раціональне застосування раніше отриманих результатів, вироблення нових науково обґрунтованих теоретичних положень, а також пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення кримінального процесуального законодавства та практики його застосування. Серед основних тенденцій розвитку методології виокремлено проблематику методологічної оптики та процес методологування, який має індивідуальний характер і полягає у використанні методологічних принципів, підходів та методів.
18
Попов, В. Ю., та О. В. Попова. "ΕΠΙΣΤΗΜΗ – SCIENCE – WISSENSCHAFT". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 32 (3 лютого 2022): 91–97. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1032.
Повний текст джерелаАнотація:
Попов В. Ю., Попова О. В. Επιστημη – science – wissenschaft: до проблеми культурно-філософської визначеності поняття «наука». – Стаття.У статті здійснено аналіз ґенези та інтерпретацій поняття «наука» в давньогрецькій, латинській, французькій, британській та німецькій культурно-філософських традиціях. Показано, що відмінності в розумінні цього поняття пов’язані з соціально-історичними і духовно-релігійними особливостями розвитку цих національних культур. Зокрема, проаналізовано сенс та значення давньогрецького поняття “επιστημη”, показано його відмінності від концептів “δόξα” та “τέχνη”. Вказано на провідну роль розуміння επιστημη Аристотелем та вплив його інтерпретації на латинсько-середньовічний концепт “scientia”. У статті доводиться, що сучасного тлумачення поняття «наука» набуло після першої наукової революції. Унаслідок докорінної зміни картини світу відбувся переворот у розумінні науки як головного знаряддя осягнення світу та його підкорення. У статті показано основні відмінності в критеріях науковості знання в британській, французькій та німецькій парадигмах. Вказано на експериментальне підтвердження, логічне обґрунтування та систематичність як три головних критерії європейської раціональності. У роботі простежуються виникнення та трансформації поняття “Wissenschaft” в німецькому науковому лексиконі. Вказано на докорінні відмінності між європейською наукою – science – та німецьким поняттям “Wissenschaft”, що охоплювало як природниче, так ігуманітарне знання. У роботі аналізується специфіка розуміння Wissenschaft-науки в концепціях І. Канта, В. Дільтая, В. Віндельбанда, Е. Гуссерля. Стверджується, що саме широке розуміння науковості, тісний зв’язок з освітою – Bildung, уособленням якої є університет Гумбольдта, та державна підтримка зі збереженням академічної свободи призвели до розквіту німецької науки наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. У статті вказується, що зовнішні соціально-політичні події (поразки в світових війнах, панування тоталітарного режиму) та внутрішні суперечності призвели до втрати німецькою наукою лідерських позицій. У роботі вказується, що в сучасному глобалізованому світі відбувається уніфікація розуміння науки та критеріїв науковості. Цьому сприяє домінування США в наукових дослідженнях, що призводить до формування єдиної мови наукового спілкування та єдиних технократично-інструментальних підходів до науки як провідної сили технічного та соціального прогресу.
19
Ivanenko, V. V. "Сучасний вимір «червоного Жовтня» 1917-го: суб’єктивні роздуми з нагоди ювілейної дати". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 10 (24 жовтня 2017): 105–14. http://dx.doi.org/10.15421/1717139.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаються і узагальнюються деякі концептуальні, ідеологічні, історіографічні й конкретно-історичні аспекти ґенези виникнення, перебігу та здійснення революції 1917 року в Росії як однієї з найпомітніших подій світової історії XX ст. Констатовано, що ця революція, породжена комплексом об’єктивних чинників соціально-економічного і політичного характеру, невирішеністю найгостріших питань суспільства (аграрного, робітничого, національного, культурного), перманентним відставанням Росії від передових країн за темпами і масштабами модернізаційних процесів, різко посилених руйнівними наслідками Першої світової війни, призвела до падіння царизму, самодержавства, імперії і сходження на правлячий Олімп більшовизму як найрадикальнішої течії в російському соціалістичному русі, відкрила простір для докорінних трансформаційних перетворень, що супроводжувались не тільки забезпеченням назрілих і довгоочікуваних змін в країні, а й формуванням та утвердженням жорстокого тоталітарного режиму, розпалюванням соціально-класової ворожнечі, насадженням жупела «революційної доцільності», беззаконня, насильства, масованим наступом проти власного народу (голодомори, репресії тощо). Тому, наголошується в статті, Російська революція навіть через сторіччя після її вчинення продовжує залишатись в епіцентрі наукових, медійних та суспільних дискусій і пристрастей, але здебільшого не стільки своїми конкретними подіями, скільки у річищі політичних наслідків, впливу її імпульсів та сигналів для наступних доль Росії, СРСР, світу.
20
Стрелков, Владислав. "МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ДЕЛЕГІТИМАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ ВЛАДИ". Litopys Volyni, № 22 (16 березня 2021): 83–87. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Нестабільність є визначальною рисою політичного процесу в Україні. Відсутність тривалої традиції суве- ренного державотворення в умовах сталої демократії заклала підвалини проблем легітимності політичної вла- ди в Україні на сучасному етапі державного будівництва. Проблеми, пов’язані з утратою підтримки та довіри громадян, є особливо відчутними для незміцнілих політичних інститутів українського суспільства. За часи незалежності криза легітимності політичної влади набула всеохоплюючого характеру в українській політичній системі. Це призвело до формування процесу делегітимації політичної влади. Найбільших репутаційних утрат від процесу делегітимації зазнав інститут президентства. Кульмінацією цих процесів для інституту прези- дентства в Україні стали події Революції гідності 2013–2014 рр. та обрання президентом «не політика» В. Зеленського у 2019 р, яке стало проявом тотальної делегітимації української політичної еліти. Проблеми делегітимації президентської влади значною мірою залишаються поза увагою українського нау- кового співтовариства. Про це свідчить недостатнє висвітлення означеної проблеми у вітчизняній науковій літературі. Однак актуальність кризових явищ в українській політичній системі та невирішеність проблем делегітимації президентської влади в політичному процесі України стимулюють наукову зацікавленість цією проблематикою. З огляду на це, автор пропонує інструментарій, який стане у нагоді в наукових розвідках, пред- метом яких є делегітимація президентської влади. У статті розглянуто два рівня методології: загальнонауковий та конкретно-науковий. У рамках загальнона- укового рівня методології проаналізовано можливості застосування для дослідження технологій делегітимації президентської влади таких підходів: інституційного, історичного, соціокультурного, аксіологічного, системно- го, біхевіорального, діяльнісного, синергетичного. У рамках конкретно-наукового рівня методології встановлено евристичний потенціал таких спеціальних методів: спостереження, статистичного аналізу, математичного моделювання, психологічного аналізу, політичного прогнозування, політичного моделювання, контент-аналізу, case study.
21
Гроф, Станіслав. "Структура наукових революцій". Психологія і суспільство, № 2 (40) (2010): 105–12.
Знайти повний текст джерела
22
Копилов, Геннадій. "Про природу "наукових революцій"". Психологія і суспільство, № 2 (40) (2010): 113–27.
Знайти повний текст джерела
23
Yu., Mytrofanenko. "КАТЕRYNOSLAV OR ELYSAVETGRAD REBELLION 1918? GEOGRAPHIC MISHAP VOLODYMYR ANTONOV-OVSEENKO BOOK “NOTES ABOUT CIVILL WAR”". South Archive (Historical Sciences), № 34 (7 жовтня 2021): 34–38. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2786-5118/2021-34-6.
Повний текст джерелаАнотація:
The purpose of the work. The article aims to study the problems of Ukrainian Revolution in 1917–1921 on a territory of Kirovograd or Dnipropetrovsk region. The type of article is empirical. An unrenowned episode from the history of Ukrainian Revolution in 1917–1921 is analyzed in the article, in particular, the participation of the citizens of Katerunoslavska province in Kamianske town in the events of “National rebellion” in 1918 in Elysavetgrad against Bolsheviks and anarchists. Results and scientific novelty of the study. The author attracted attention to the geographical mistake in the memoirs of V. Antonov-Ovseenko “Notes About Civil War”. The scientific novelty, that author explaine, that he confused the names of the cities: Katerynoslav and Elysavetgrad. The reasons and consequences of the participation of workers of Dniprovskyi plant in Kamianske city in the events of Elysavetgrad national rebellion are determined in the article on the basis of sources. For a long time Bolsheviks concealed, shifted responsibility to their political opponents and then erased from the pages of censored memoirs of participants of revolutionary events the episode of battles between Kamianske and Elysavetgrad workers because it did not fit into the concept of “class struggle” in the history of revolution in Ukraine. The main result of Kamianske workers deception was the numerous victims on both sides. Only the leaflet spread by Elysavetgrad headquarters of the city protection among Kamianske citizens and the end of battles near Elysavetgrad stopped the following bloodshed. Nevertheless, in their memoirs Bolsheviks from Kamianske continued to accentuate that those were they who had established the Soviet power in Elysavetgrad, continued to be proud of the participation in the attempt of helping Bolsheviks to invade Elysavetgrad. The author originality is refutes these statements on the basis of resources. The material of the article may have practical application in scientific studios on the history of Ukrainian Revolution in 1917–1921 on a territory of Kirovograd or Dnipropetrovsk regionKey words: revolution, rebellion, bolshevics, anarchists, Red guard, mishap, Katerynoslav, Elysavetgrad, Kamianske. Мета роботи. Стаття присвячена аналізу маловідомого епізоду революційного періоду 1917–1921 рр. на теренах сучасних Кіровоградської та Дніпропетровської областей. Проаналізовано документи Єлисаветградської міської думи, мемуари учасників подій: Володимира Антонова-Овсієнка та червоногвардійців Дніпровського металургійного заводу м. Кам’янське. В статті на основі джерел розглянуто цей епізод Української революції 1917–1921 рр., визначено причини та наслідки участі робітників Дніпровського заводу м. Кам’янське в подіях Єлисаветградського народного повстання.Результати та наукова новизна дослідження. З’ясовані обставини участі робітників Кам’янського заводу у придушенні «Народного повстання» в Єлисаветграді. Вони були в складі червоногвардійських частин, яких кинули на підтримку більшо-викам та анархістам, що протягом кількох днів безуспішно намагалися оволодіти Єлисаветградом. Доведено, що Володимир Антонов-Овсієнко автор спогадів «Записки про громадянську війну» припустився помилки, що стало причиною географічного казусу. Він сплутав назви міст: Катеринослав та Єлисаветград. Також встановлено, що червоногвардійці Кам’янського стали жертвами більшовицької провокації, які використали їхню необізнаність у ситуації, яка склалася в Єлисаветграді та відправили на фронт. З’ясовано долю кам’янчан, які брали участь в боях під Єлисаветградом.Емпірична стаття написана на різноманітних першоджерелах. Здійснено верифікацію спогадів кам’янських більшовиків, які неправдиво описали результат бою та рушійні сили Єлисаветградського народного повстання. Матеріал статті має прак-тичне застосування. Зокрема, копії документів, використані автором, поповнили експозиції Кам’янського краєзнавчого музею, а факти та узагальнення використовуються під час екскурсії. Під час написання статті було використано метод історичної критики джерел та текстологічного аналізу, застосовано регіональний метод Ключові слова: «народне повстання», більшовики, червоногвардійці, анархісти, «революція, Єлисаветград, Катеринослав, Кам’янське.
24
Броннікова, Л. В. "ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СУЧАСНІЙ НАУЦІ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 33 (27 березня 2022): 13–17. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1063.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються проблеми розвитку науки в інформаційному суспільстві. З’ясування цих проблем передбачає аналіз особливостей суспільного життя початку ХХІ століття. Констатація визначальної ролі науки потребує роз’яснення, як і ототожнення змісту понять «суспільство знань» та «інформаційне суспільство». Виробництво та використання наукових знань зазнали суттєвих змін завдяки появі інформаційних технологій. Тривають дискусії щодо оцінки впливу інформаційно-комунікаційних технологій на усі сфери життєдіяльності суспільства. Зокрема, К. Шваб назвав наявні фундаментальні зрушення у житті людства «четвертою промисловою революцією», враховуючи взаємодію технологій і соціуму. Водночас є очевидною взаємозалежність процесів модернізації суспільного життя і розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Науковці зробили значний внесок у розробку цифрових технологій. Технології, що забезпечують процес цифровізації, – це великі дані, штучний інтелект, квантові технології, робототехніка, технології віртуальної та доповненої реальності.У зв’язку із накопиченням величезних масивів цифрової інформації у науковій діяльності використовуються технологій «цифрові дані» та «великі дані». Цифрові гуманітарні науки як міждисциплінарна дослідницька платформа виникла у 90-х роках минулого століття. На початку ХХІ століття ІКТ посилюють свої позиції в астрономії та космонавтиці. Йдеться, зокрема, про галузі математичного моделювання, програмування, роботизації, технології обробки й аналізу BD. Застосування технологій BD як пошукових практик надає можливість реалізації нової дослідницької парадигми для великої кількості наукових дисциплін. Нові теоретико-пізнавальні проблеми, зумовлені трансформаційними процесами у науці початку ХХІ століття, потребують філософського аналізу.
25
Кушнерик, В. В. "Вплив глобалізації на розвиток науково-технічної революції". Актуальні проблеми економіки, № 8 (134) (2012): 30–34.
Знайти повний текст джерела
26
Данько, Т. В., та Н. В. Ширяєва. "КОРПОРАТИВНИЙ ФОРСАЙТ В МЕНЕДЖМЕНТІ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ". Підприємництво та інновації, № 15 (30 грудня 2020): 42–48. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/15.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання корпоративного форсайту набувають значну актуальність в управлінні мультинаціональними компаніями. Мета дослідження спрямована на визначення та систематизацію сучасних наукових поглядів щодо застосування корпоративного форсайту в сфері менеджменту міжнародного бізнесу. До основних результатів дослідження відноситься таксономія цінності застосування корпоративного форсайту за предметними областями дослідження міжнародного бізнесу. Також в статті запропоновано матрицю видів корпоративного форсайту. Вона надає можливість ідентифікувати недостатньо вивчені питання використання корпоративного форсайту в міжнародному бізнесі, до яких, зокрема, належить процес інтернаціоналізації підприємства. В подальшому значної наукової уваги заслуговують питання особливостей корпоративного форсайту в міжнародних компаніях в умовах діджиталізації та четвертої промислової революції.
27
Заїка, Наталія, та Леся Гладун. "ВИСТАВКОВІ ПРОЄКТИ ДО ДНЯ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНОГО ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНОГО ЗАПОВІДНИКА «ПЕРЕЯСЛАВ»". Litopys Volyni, № 24 (9 липня 2021): 88–92. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Українські процеси боротьби за незалежність 20-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст. набирають нових обертів. Події 2013–2014 рр. кинули виклик пострадянській системі, суттєво змінили українське суспільство, його культурні, духовні, політичні цінності. На тлі цих історичних подій ідея соборності України стала ключовою. Актуалізація питання соборності досить чітко простежується в посилах політиків, науковців, аналітиків, діяльності наукових та освітніх закладів. Саме тому Національний історико-етнографічний заповідник «Пере- яслав» започаткував низку національно-патріотичних заходів. У статті автори на основі виставкових проєктів Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» висвітлюють роль переяславців у державотворчих процесах нової та новітньої історії України. Відкриття щорічних виставок приурочувалося до Дня Соборності України. Виставки проходили в межах заповідника та інших закладах міста Переяслава упродовж 2015–2021 рр. Структура експозицій вибудовувалася відповідно до принципів історичної достеменності та хронологічної послідовності показу етапів боротьби за незалежність і соборність держави: Українська революція 1917–1921 рр., Революція Гідності 2013–2014 рр., російсько-українська війна на сході України. Територіально більшість виставкових наративів пов’язані з Переяславом – документи із фондів Заповідника періоду Української Народної Революції 1917–1921 рр., які доповнені автентичними речами учасників революційних подій початку ХХІ ст. та матеріалами із зони військових дій на сході України. Основна мета статті – розкрити проблематику поєднання виставкової та інших форм просвітницької діяльності Заповідника через принципи історичної достеменності та хронологічної послідовності. Загалом авторами представлено та узагальнено, що такий проєкт має позитивний резонанс у суспільстві і нині в умо- вах війни є особливо актуальним. Наголошується, що ідеологія виставкових проєктів є наріжною у формуванні європейської ідентичності, а отже, має важливе значення для інтеграції України до Європи.
28
Корсак, Костянтин. "Яку науково-технологічну революцію отримає початок ХХІ століття?" Науковий світ, № 6 (143) (2010): 6–9.
Знайти повний текст джерела
29
Ivanova, K. A. "Концептуальний апарат синергетики і дослідження культурних змін". Grani 18, № 5 (10 квітня 2015): 87–91. http://dx.doi.org/10.15421/1715104.
Повний текст джерелаАнотація:
Наука постнекласичного періоду характеризується значним урізноманітненням методів пізнання як у природознавстві, так і в царині гуманітарних знань. Це пов’язано зі стрімким ускладненням сучасного світу як системи, що включає чисельні підсистеми. Усі об’єкти світу і сам світ розглядаються як такі, що постають і розвиваються. Розглянуто кожний етап еволюції науки, які тісно взаємопов’язані між собою та мають суттєві сфери перекриття, характеризується особливим станом наукової діяльності, спрямованої на постійне зростання об’єктивноістинного знання. Також важливо мати на увазі, що кожний етап еволюції знань характеризується певним типом раціональності. В статті пропонується розрізняти не лише типи наукових революцій та типи наукової раціональності, а й типи культурної свідомості, які аналізуються В.С.Лукянцем із посиланням на Ч.П.Сноу. Розглянуто перший тип культурної свідомості – це свідомість літературно освіченої гуманітарної інтелігенції, яка знайшла найадекватніше втілення в науках про дух, культуру, мову, а також у літературі, музиці, філософії. Цей тип культурної свідомості причетний до духовної творчості та забезпечення емоційної повноти життя. Відповідно, носіїв такої культурної свідомості вирізняє відданість традиційним культурним цінностям та моральноетичним настановам, благоговіння перед життям, підозріле ставлення до науковотехнічного прогресу та спроб вторгнення в сферу людської суб’єктивності. Проаналізовано другий тип культурної свідомості, який формується в середовищі дослідників космосу, природи тощо. Цій когорті притаманна причетність до ідеології революціонізму та вірність ідеалам Просвітництва, віра і майбутнє й довіра до науки та її безмежних можливостей перетворювати природу людини. Носії другого типу культурної свідомості також конче негативно ставляться до будьяких спроб гуманітаріїв встановити заборони щодо втручання в людську природу.
30
Рижко, В. А. "Постнекласична наука і гуманітарна революція як проблема". Totallogy - XXI. Постнекласичні дослідження, Вип. 24 (2010): 48–57.
Знайти повний текст джерела
31
Галич, Олександр. "Періодика в дитячі, юнацькі та молоді роки С. Єфремова: мемуарний вимір". Український інформаційний простір, № 1(7) (20 травня 2021): 120–37. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.1(7).2021.233882.
Повний текст джерелаАнотація:
В останні десятиліття під впливом глобалізаційних процесів у світі художня література стала помітно втрачати свої позиції, її почала поступово витісняти документалістика, різновидом якої є мемуарна література. Спогади все частіше стали виходити з маргінесів наукових студій. Мемуари С. Єфремова, які досі були відомими обмеженому колу дослідників, після публікації окремим виданням, дали можливість поліфонічніше зрозуміти його особистість, з’ясувати чинники формування його світоглядних позицій, засвідчили роль періодичних видань, які він читав у дитячі, юнацькі й молоді літа, у яких друкувався, з якими полемізував. Мемуарні свідчення стали важливою сторінкою історії української журналістики.
Метою статті є з’ясування ролі російських і галицьких видань у розширенні світоглядних орієнтирів, формуванні україноцентричних позицій автора, окреслення початку журналістської, наукової та громадської діяльності.
Бібліотека батька, сільського священника, згодом книгозбірня брата, ректора Київської духовної семінарії Іоанникія, надали можливість С. Єфремову знайомитися з великою кількістю періодичних видань царської Росії, суттєво розширювали його світоглядні горизонти, спонукали відстоювати права українців на видання рідною мовою. Співпраця автора мемуарів із низкою російських видань, а також із галицькою періодикою збігається з пожвавленням громадської активності українців, поступовими змінами в їхній національній свідомості. Публікації в російських газетах і журналах стали для С. Єфремова школою шліфування його журналістської майстерності. Плідна співпраця автора з російськими (Сын Отечества», «Киевское Слово») та галицькими («Зоря», «Правда», «Записки Наукового Товариства ім. Шевченка», «Літературно-Науковий Вістник») виданнями в спогадах закінчується подіями російської революції 1905 року, у результаті якої вперше на території Російської імперії з’явилася ціла низка україномовних видань («Громадська Думка» і «Нова Громада»), активну участь у створенні яких відіграв автор мемуарів.
32
Левченко, Лариса. "Повітроплавні частини в Миколаєві періоду Української революції 1917-1921 рр." Старожитності Лукомор'я, № 1 (8 серпня 2020): 139–54. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2020.1.17.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягала у здійсненні аналізу виявлених у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України та Державного архіву Миколаївської області раніше невідомих архівних документів і узагальнення отриманих із них розрізнених відомостей в цілях уточнення та розширення кола знань про авіаційні частини у Миколаєві доби Української революції.
Автором доведено, що в період Української революції, у 1917-1918 рр., у Миколаєві дислокувався Миколаївський повітроплавний парк, який розташовувався у Варварівці (район міста). Саме тут германці, вступаючи до Миколаєва 16 березня 1918 р. захопили літаки, які потім використовували у власних цілях.
У першій половині 1918 р. в Миколаєві дислокувався Одесько-Подільський науково-кадровий повітроплавний загін, у другій половині 1918 р. – Харківсько-Катеринославський науково-кадровий повітроплавний загін.
Виявлені авторкою документи дозволили встановити чисельність загонів і парку, частково відновити особовий склад цих підрозділів, але, на жаль, вони не містять відомостей про типи літаків.
33
Коваль, О. "Висвітлення істориками державотворчої ролі національної науково-освітянської, культурно-мистецької та духовної еліти доби Української революції 1917–1921 років: досягнення та наукові перспективи". Етнічна історія народів Європи, Вип. 35 (2011): 15–21.
Знайти повний текст джерела
34
Derevianko, A. "Інверсія процесів, наслідків і усвідомлення революції". Multiversum. Philosophical almanac, № 7-8 (18 травня 2018): 75–83. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.7-8.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Темпи соціального розвитку на початку ХХІ ст. стали настільки стрімкими і драматичними, що гострі та невідкладні питання, поставлені його зламами і змінами, вимагають не лише науково обґрунтованих теоретичних відповідей, а й відповідних конкретних і вчасних політичних дій. Вивчення історичного досвіду і уроків революцій другої половини ХХ і початку ХХІ ст. дає можливість завчасно прогнозувати подібні процеси. В періоди революційних потрясінь виникають такі стани, коли соціальний рух внаслідок заперечення існуючих порядків стає надзвичайно пластичним. Без наукового розуміння причин виникнення і свідомого запобігання таким наслідкам масові соціально-політичні рухи не мають шансів виконати роль суб’єктів історичного розвитку.
35
Derevianko, Anna. "Інверсія процесів, наслідків і усвідомлення революції". Multiversum. Philosophical almanac, № 9-10 (18 травня 2018): 135–43. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.9-10.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Темпи соціального розвитку на початку ХХІ ст. стали настільки стрімкими і драматичними, що гострі та невідкладні питання, поставлені його зламами і змінами, вимагають не лише науково обґрунтованих теоретичних відповідей, а й відповідних конкретних і вчасних політичних дій. Вивчення історичного досвіду і уроків революцій другої половини ХХ і початку ХХІ ст. дає можливість завчасно прогнозувати подібні процеси. В періоди революційних потрясінь виникають такі стани, коли соціальний рух внаслідок заперечення існуючих порядків стає надзвичайно пластичним. Без наукового розуміння причин виникнення і свідомого запобігання таким наслідкам масові соціально-політичні рухи не мають шансів виконати роль суб’єктів історичного розвитку.
36
Шимченко, Людмила, Денис Мірошніченко та Дeнис Костенко. "ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ УКРАЇНИ ЯК МЕХАНІЗМ ЕФЕКТИЗАЦІЇ КОМУНІКАЦІЇ ВЛАДИ З НАРОДОМ". Society Document Communication, № 14 (5 травня 2022): 304–22. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-304-322.
Повний текст джерелаАнотація:
Публікація присвячена дослідженню цифрової трансформації України в ракурсі ефектизації комунікації влади з народом. За рахунок цифрових технологій забезпечується механізм відкритості інформаційного поля, доступності у використанні інформації як ресурсу. У статті акцентується увага як на позитивних сторонах цифрової трансформації (наближення до світових технологічних змін, поліпшення в сфері послуг для населення, зниження рівня корумпованості державних органів влади та ін.), так і на негативні у формі зростання можливостей до цілеспрямованої обробки масової свідомості людей з послідуючими негативними проявами: девальвацією цінностей, гіпердевіантною поведінкою частини населення, асоціальними діями. Особлива увага звернута на негативні впливи на молодь, підлітків з послідуючими невротизаційними проявами.
Зважаючи на масовізацію негативних проявів, у статті особливу увагу звернуто на механізми ефективної кіберсоціалізації молоді, людей з особливими потребами, осіб старшого віку. Акцентовано увагу на розробці та шляхах до реалізації Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні. Рівень нових використовуваних форм комунікації настільки високий, що автори взяли на себе сміливість погодитись з думкою частини науковців про комунікативну революцію, про цифрову комунікацію як стратегічний засіб розвитку сучасного суспільства.
На користь думки про цифрову комунікацію як базис для соціальної революції в статті наводяться аргументи: рівня, кількості і якості електронних послуг; участі людини в системі електронних платежів; поширення мережі Інтернет, зростання цифрової грамотності та ін. Для проведення ефективної соціальної революції в статті особливу увагу звернуто на «правильне насичення» інформаційного поля, на необхідності формування моделі публічного управління з базовою цифровою платформою, електронним урядуванням та загальною цифровізацією соціуму. Окремо в статті звернута увага на підготовці спеціалістів, відповідальних за комунікації в державних органах.
Сучасна нормативно-правова база не охоплює всі основні елементи, необхідні для забезпечення ефективної комунікації між владою і народом, тому варто вказати на необхідність подальших наукових досліджень проблеми цифрової трансформації в Україні, особливо що стосується технологій по забезпеченню поліпшення комунікації влади з народом і навпаки.
37
Лаврут, Ольга. "ШКОЛА В УКРАЇНСЬКІЙ РСР У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1940-Х – НАПРИКІНЦІ 1980-Х РОКІВ ОЧИМА ДОСЛІДНИКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 44–47. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У зарубіжній україніці історики з неприхованою шаною та прихильністю до історії України здійснювали свою наукову діяльність. Вони переважно без доступу до першоджерел спиралися на процеси ранньомодерної та модерної доби, Української революції 1917–1921 рр. та на праці істориків міжвоєнного періоду. Роботи концентрують масив первинної і вторинної інформації, яка формує документальний спадок української діаспори, а також організації спеціальних колекцій у бібліотеках, архівах, музеях. Що ж до післявоєнного періоду, то історики були фактично спостерігачами, критиками та аналітиками. Свої роботи вони створювали переважно з опертям на попередній науковий досвід, фонди Центрального державного архіву зарубіжної україніки, власний хист, інтуїцію та інформацію від осіб, які вирвалися з коліщат Радянського Союзу. Україну вони розглядали з позиції геополітики, що завжди спонукало її до позиції вибору. Вона відігравала вагому роль в історії. Дослідники вважали школу важливою ланкою в цьому процесі. Науковці вивчили суспільно-політичні та економічні трансформації, продемонстрували зумовленість політичних і демографічних змін у сталінську й післясталінську добу, освітні тенденції в радянському суспільстві. Вони засуджували політику Комуністичної партії й щодо населення, яке не було забезпечене належним чином та права якого постійно порушувалися. Історики у своїх роботах продемонстрували захист письменниками української мови та українськомовної освіти. Зарубіжні дослідники зупинилися на умовах (насамперед ідеолого-політичних) функціонування й діяльності відомих особистостей та організацій, на позбавленні прав українців у різних сферах життя, на дисидентському русі. При цьому розвідок про діяльність власне школи було замало, що пояснюється відсутністю можливостей доступу до архівних матеріалів та умовами життя в УРСР, які створювали перешкоди до інформаційної й аналітичної діяльності. Водночас це сприяло більш критичному ставленню (так би мовити, «погляду збоку») до проблеми. Діяльність істориків в еміграції спрямовувалася на підтримку українських елементів у школі в Україні радянської доби.
38
Великочий, Володимир. "ПРИРЕЧЕНІСТЬ СКОНСТРУЙОВАНИХ ПАРАДИГМ, АБО НОВЕ ПРОЧИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО НАРАТИВУ. (Рефлексії щодо циклу наукових статей професора І. Монолатія “Чорні лебеді Української Революції. (не)ймовірні випадки західноукраїнської державности”)". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 33 (20 грудня 2020): 199–206. http://dx.doi.org/10.15330/gal.33.199-206.
Повний текст джерелаАнотація:
ПРИРЕЧЕНІСТЬ СКОНСТРУЙОВАНИХ ПАРАДИГМ, АБО НОВЕ ПРОЧИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО НАРАТИВУ. (Рефлексії щодо циклу наукових статей професора І. Монолатія “Чорні лебеді Української Революції. (не)ймовірні випадки західноукраїнської державности”)
39
Горбулін, Володимир Павлович. "Збройна боротьба в контексті четвертої індустріальної революції". Visnik Nacional'noi' academii' nauk Ukrai'ni, № 4 (27 квітня 2022): 3–11. http://dx.doi.org/10.15407/visn2022.04.003.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті показано, що четверта індустріальна революція поклала початок формуванню потужного науково-технічного та виробничого ландшафту для якісно нової гонки озброєнь, суть якої полягає у створенні на основі штучного інтелекту автономної смертельної зброї — роботів-убивць, здатних повністю замінити людину на полі бою. Таке озброєння може кардинально змінити природу війни, а також вплинути на ставлення до неї як до соціального явища. Розглянуто негативні аспекти, пов’язані зі створенням смертельної автономної зброї, та ймовірність виникнення загроз геополітичній стабільності у світі. Автор також розмірковує, які асиметричні дії може застосувати Україна в умовах нинішньої агресії РФ.
40
Світленко, С. І. "Українські науково-освітні інтелектуальні комунікації Д.І. Яворницького періоду революції (1917-1920)". Придніпров"я: історико-краєзнавчі дослідження, Вип. 13 (2015): 97–109.
Знайти повний текст джерела
41
Світленко, С. І. "Українські науково-освітні інтелектуальні комунікації Д.І. Яворницького періоду революції (1917-1920)". Придніпров"я: історико-краєзнавчі дослідження, Вип. 13 (2015): 97–109.
Знайти повний текст джерела
42
Черняєв, О. "Антарктичні дослідження в умовах науково-технічної революції 1950 - 1970-х рр." Переяславський літопис, Вип. 6 (2014): 276–81.
Знайти повний текст джерела
43
Балишев, M. "Астрономія в Харкові у роки громадянської війни періоду Української революції (1917–1921)". Studies in history and philosophy of science and technology 29, № 2 (6 січня 2021): 111–19. http://dx.doi.org/10.15421/272027.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто науково-дослідну діяльність астрономічної обсерваторії Харківського університету під час Української революції 1917–1921 рр. Проаналізовано публікації харківських астрономів зазначеного періоду, присвячені фотометричним спостереженням зір, поглинанню світла та його відбиття від матових поверхонь, вивченню близькополюсних зір та зір типу бети Цефея, дослідженню Нової Орла 1918 та спостереженням планет. Автором застосовано спеціальні методи, використання яких дозволило виділити основні етапи розвитку астрономії у досліджуваному періоді, розкрити змістовність наукового потенціалу харківських астрономів. З’ясовано біографічні відомості представників харківської астрономії та висвітлено їх участь у подіях громадянської війни. Висвітлено питання трансформації Харківської астрономічної обсерваторії на тлі перетворень Харківського університету у 1920–1921 рр. Передбачається, що матеріали історико-наукового дослідження будуть використані в науково-дослідній роботі з історії астрономії у Харкові першої половини ХХ ст.
44
Воропаєва, Тетяна. "ТРАНСФОРМАЦІЇ КОЛЕКТИВНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ: ІНТЕГРАТИВНИЙ АНАЛІЗ". Young Scientist, № 12 (88) (30 грудня 2020): 244–50. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-49.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасному світі зростає інтерес до проблеми формування колективної ідентичності. Стаття присвячена вивченню теоретичних, емпіричних і практичних аспектів трансформації колективної ідентичності в контексті інтегральної ідентології (це новий науковий напрям, який досліджує різні форми ідентичності колективних та індивідуальних суб’єктів, динаміку їх розвитку і трансформацій з урахуванням теоретичних, емпіричних та практичних аспектів). Інтегративний підхід дозволяє розглядати різні форми колективної ідентичності (релігійну, регіональну, етнічну, національну, цивілізаційну тощо) в їх системній єдності як цілісну конфігурацію. Інтегративний аналіз дозволив вивчити динаміку трансформацій різних форм колективної ідентичності громадян України у пострадянський період. За цей період відбулися кардинальні зміни у багатьох сферах суспільного життя України. Помаранчева Революція, Революція Гідності, анексія Криму, війна на Донбасі призвели до значних політичних, правових, соціально-економічних та соціокультурних змін, що спричинили процеси трансформації релігійної, регіональної, національно-культурної, громадянсько-політичної, цивілізаційної ідентичності громадян України.
45
Bashkeyeva, E. N. "Особенности феномена «ментальных революций» в исследованиях Робера Мандру". Grani 18, № 5 (10 квітня 2015): 75–79. http://dx.doi.org/10.15421/1715102.
Повний текст джерелаАнотація:
В статье автор анализирует взгляды на проблему «ментальных революций» Робера Мандру, представителя второго поколения школы «Анналов». Вклад Р. Мандру в исследование феномена ментальностей, и, в частности, феномена «ментальных» революций, огромен. Именно благодаря ему французская новая историческая наука поменяла свое название с исторической психологии на историю ментальностей, а в междисциплинарных гуманитарных исследованиях советского периода начала разрабатываться тематика ментальности. Р.Мандру исследует бесшумную «ментальную революцию» XVII в. Речь идет о перемене отношения к проблеме ведовства вообще у французских интеллектуалов, среди которых – парламентарии, представители опытной науки, особенно медицины. Реконструкция революционных ментальных изменений во Франции эпохи раннего Нового времени проводится по трем измерениям – человеческому, социальной среды и видов деятельности. Базовая ментальная стратегия (demarche mentale essentielle) людей раннего Нового времени — обращение за помощью ко всемогущему божеству, в руках которого находится судьба всех людей и вещей. Каждый социальный класс, профессиональная и религиозная группа были носителями своего характерного ментального кругозора, который складывается из знаний о природе и человеке, верований, стереотипов, предрассудков, полученных в результате воспитания в семье и обществе, и т.д. Существует диалектическая взаимосвязь между структурами с медленной эволюцией (обычаи) и коньюнктурами, т.е. сменяющимися видами психологического климата, в которых проявлялись кризисы, зрели крупные проблемы, выражавшие эволюцию ментальностей большой протяженности. Область ментальных коньюнктур это область авангарда, наиболее восприимчивой к обновлениям части общества, особенно людей дела, интеллектуалов, ремесленников. Ментальные коньюнктуры сродни экономическим, они разнятся по длительности. Очевидно, что при определении ментального климата нужно обращаться и к материальной коньюнктуре: голод или хороший урожай, недостаток денег или их изобилие, эпидемии или относительный санитарный порядок.
46
Королько, Андрій. "МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ “ГУЦУЛЬСЬКА РЕСПУБЛІКА – ФЕНОМЕН ТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ НА ЗАКАРПАТТІ ПЕРІОДУ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ”." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 31 (28 грудня 2018): 216–20. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.216-220.
Повний текст джерелаАнотація:
8–11 листопада 2018 р. на Закарпатській Гуцульщині (Рахівський район Закарпатської обл.) відбулися урочисті заходи з нагоди відзначення початку українського державотворення на західноукраїнських землях та 100-річчя заснування Гуцульської Народної ради у селищі Ясіня Рахівського району 8 листопада 1918 р.
Ясіня – столиця українського державного утворення Гуцульської Республіки 1918–1919 рр. Про це тепер завжди нагадуватиме відкрита нова площа імені Героїв Гуцульської Республіки. Вона розташована поруч Ясінянського історико-краєзнавчого музею, на якому встановлена символічна дошка.
47
Yu.S., Mytrofanenko. "LEADERS OF THE INSURGENT MOVEMENT OF PRYDNYPROVYA (according to the materials of states ecurity bodies: a collection of documents) emphasis.: Yuri Pakhomenkov, Alexander Chepurko. Dnipro : Gerda, 288 p." South Archive (Historical Sciences), no. 35 (January 28, 2022): 24–30. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2786-5118/2021-35-4.
Повний текст джерелаАнотація:
Purpose. The aim of the article is to analyze the book “Leaders of the Dnieper Insurgent Movement: a collection of documents”, published with the support of the South-Eastern Department of the Ukrainian Institute of National Memory. Methods. The author uses the method of scientific and logical criticism to analyze the author’s texts that supplement the collection of documents. The use of this method allows for a critical analysis of the author’s texts: introductory article, historical essay and archeographic preface. Results. It is established that the publication contains scientific novelty, as a significant part of the documents collected by O. Chepurko and Y. Pakhomenkov is introduced into scientific circulation for the first time. These materials contain 15 archival and criminal files of the leaders of the Dnieper insurgent movement, their brief biographical references. Much of the surnames were previously unknown to researchers. Organized documents make it possible to trace the methods of struggle of the punitive Bolshevik authorities against the insurgent movement in the Dnieper, to find out the attitude of the population to the members of the insurgent movement, to find out little-known facts. The authors outline the prospects for new research, modern interpretations and innovations in understanding the insurgency. Publications of future researchers of the period of liberation struggles and local historians. Сonclusions. Despite the critical remarks that are a mandatory element of any scientific criticism, the peer-reviewed work is a successful example of research work in archival institutions and is a valuable achievement of Ukrainian archeography of the Ukrainian Revolution of 1917–1921. The documents contained in the book open wide research perspectives for historians and local historians. The book was published with the support of the South-Eastern Department of the Ukrainian Institute of National Remembrance.Key words: Ukrainian revolution, ataman, insurgent movement, otamanshchyna, Dnieper region, archive, source, document, historiography. Метою статті є аналіз книги «Провідники повстанського руху Придніпров’я: збірник документів», виданої за підтримки Південно-Східного відділу Українського інституту національної пам’яті. Методи. Автор використовує метод науково-логічної критики для аналізу авторських текстів, що доповнюють збірник документів. Застосування такого методу дозволяє здійснити критичний аналіз авторських текстів: вступної статті, історичного нарису та археографічної передмови. Результати. Видання складається з двох частин: документів, які стосуються лідерів повстанського руху Придніпров’я, та аналітичних супровідних матеріалів: вступної статті, історичного нарису, археографічної довідки. Значна частина документів, зібраних упорядниками, вперше вводиться у науковий обіг. Це матеріали 15 архівно-кримінальних справ лідерів повстанського руху Придніпров’я, що супроводжуються короткими біографічними довідками. Більшість прізвищ раніше була невідомою для дослідників. Упо-рядковані документи також дозволяють простежити за методами боротьби каральних більшовицьких органів із повстанським рухом на Придніпров’ї; з’ясувати ставлення населення до учасників повстанського руху; встановити маловідомі факти з історії повстанства Придніпров’я. Окреслено перспективи нових досліджень, сучасних інтерпретацій та інновацій осмислення повстанства. Видання призначене для майбутніх дослідників періоду визвольних рухів та краєзнавців.Збірник документів доповнюють супровідні аналітичні матеріали. Саме вони стали предметом критики. Автор звертає увагу на не досить ґрунтовний аналіз історіографії проблематики повстанського руху на Придніпров’ї, термінологічні неоднозначності; викликає питання визначення хронологічних меж дослідження, зокрема його верхньої межі, аналіз окремих етапів повстанського руху на Катеринославщині містить фактографічні недоліки.Висновки. Попри критичні зауваження, що є обов’язковим елементом будь-якої наукової критики, рецензована праця – вдалий приклад пошукової роботи в архівних установах, тому є цінним здобутком української археографії періоду Української революції 1917–1921 рр. Документи, що містяться в книзі, відкривають широкі дослідницькі перспективи для істориків та краєзнавців. Ключові слова: Українська революція, отаман, повстанський рух, отаманщина, Придніпров’я, архів, джерело, документ, історіографія.
48
Шавга, Лариса, та Тетяна Баран. "ВПЛИВ СМАРТ-СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ НА ЯКІСТЬ ТОВАРІВ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 63 (1 жовтня 2021): 11–14. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-63-02.
Повний текст джерелаАнотація:
Інноваційний вектор розвитку бізнесу в Республіці Молдова неможливий без підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Особливе значення має впро-вадження нових інноваційних концепцій, таких як смарт-спеціалізація, покликаних забезпечити конкурентосп-роможність товарів на місцевому/регіональному/національному/міжнародному ринках. Смарт-спеціалізація - це концепція, що просувається Європейським Союзом для формування рамок та механізмів спеціалізації інно-ваційних процесів на рівні країни чи регіону. Дослідження має на меті висвітлити ті інноваційні проекти та технології, які орієнтовані на революцію технологій та інновацій на товарному ринку за допомогою смарт-спеціалізації. Таким чином, позиціонування на ринку можливе лише за рахунок підвищення якості та конкурен-тоспроможності товарів, шляхом формування іміджу продукції, компаній та країни. Було виявлено, що для менш розвинених регіонів головним завданням є забезпечення шляхом смарт-спеціалізації кращого зв’язку між бізнес-середовищем та науково-дослідними установами, а також університетами, що в кінцевому підсумку сприятиме виробництву товарів, які користуватимуться попитом на ринку, інноваційних продуктів більш високої якості, більш ефективному використанню ресурсів. Було зроблено висновок, що необхідні значні зусил-ля від усіх залучених гравців (бізнесу, наукових кіл та дослідників, влади, громадянського суспільства) для під-вищення обізнаності про важливість смарт-спеціалізації для підвищення якості виробництва, а також про те, що вона може стати частиною інноваційної політики економічного розвитку Республіки Молдова.
49
Школьна, Ольга, та Інна Волощук. "ВИЯВИ АВАНГАРДИЗМУ В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ ЄВРОПИ 1910-Х – 1930-Х РР." Молодий вчений, № 4 (104) (30 квітня 2022): 51–54. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-4-104-12.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті досліджується напрям «авангард» та питання авангарду як самостійного напряму в мистецтві; в статті розглянуто всі течії авангарду, їх ознаки та наведено порівняння класичного образотворчого мистецтва та авангардного; досліджуються вияви авангардизму в образотворчому мистецтві Європи ХХ століття; виявлення основних характеристик авангардизму. В статті викладено основний матеріал з історії виникнення авангарду в образотворчому мистецтві; його вплив на сучасне образотворче мистецтво; розглянуто смислове поле терміну «Авангард». Наведено основні причини виникнення напряму, такі як, науково-технічна революція, поширення засобів масової інформації та комунікації, а також впровадження масового виробництва, тобто саме зміни в сфері науки та техніки, а також соціально-економічні проблеми ХІХ-ХХ ст. головним чином вплинули на образотворче мистецтво та виникнення авангардизму.
50
СЕМАШКО, Ніна, та Олена БУЛИГІНА. "НАЦІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСТВА В ПУБЛІЦИСТИЧНІЙ СПАДЩИНІ СИМОНА ПЕТЛЮРИ 1902–1917 рр." Східноєвропейський історичний вісник, № 19 (30 червня 2021): 87–95. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233841.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – аналізуючи публіцистичну спадщину Симона Васильовича Петлюри 1902–19017 рр., дослідити його погляди на національне питання, а саме – визначити ключові фактори національного відродження українців, що перебували в полі зору діяча в період формування його суспільно-політичного світогляду. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, об`єктивності, всебічності і цілісності, системності, а також на використання методів аналізу та синтезу, історико-порівняльного, історико-типологічного, проблемно-хронологічного. Наукова новизна полягає у комплексному висвітленні поглядів С. Петлюри на роль освіти, науки, культури, журналістики, книговидання у процесі національного розвитку українства, визначенні релігійної складової світогляду С. Петлюри періоду наростання українського руху на початку ХХ ст., кореляції соціал-демократичного та національного компонентів світоглядної парадигми діяча на етапі становлення його особистості. Висновки. Творча спадщина С. Петлюри демонструє багатовекторність його суспільних інтересів ще до початку Української національної революції 1917–1921 рр. Водночас національні питання домінують на сторінках ранніх публікацій С. Петлюри. Українська школа наука, література, театр, журналістика, книговидання покликані, на думку діяча, сприяти розвитку національної самоідентифікації українців, усвідомленню необхідності досягнення автономії України серед широких кіл українства, а також класовій боротьбі робітників і селян. Гуманітарна складова суспільного процесу, на думку С. Петлюри, мала бути соціально детермінована, відповідати потребам національного відродження українського народу та утвердженню соціалістичних ідеалів. С. Петлюра розглядав подальший національний розвиток українського народу крізь призму соціал-демократичних постулатів. Світогляду С. Петлюри зазначеного періоду притаманна також і релігійна складова, що не було характерно для українських соціалістів початку ХХ ст.