Статті в журналах з теми "Наука світова"

У статті за мемуарами всесвітньо відомого біолога, вченого в галузі фітогеографії Генріха Вальтера (1898–1989) «Сповідь еколога» аналізується сприйняття німецьким вченим наукового життя на окупованих українських землях часів Другої світової війни, відносини з українськими науковцями. Доля Г. Вальтера тісно пов’язана з українськими землями – він тут народився, провів перші двадцять років свого життя, а згодом повернувся під час Другої світової війни. Мемуари німецького вченого вітчизняні та зарубіжні науковці використовують як джерело для вивчення історії науки, однак поза увагою залишається дослідження його оцінки подій суспільного, наукового життя часів Другої світової війни, взаємовідносин з українськими фахівцями, які залишились на окупованих землях. Після початку німецької воєнної експансії відбулись зміни в завданнях сільськогосподарських досліджень німецької аграрної науки. Війна надала можливість підпорядкувати всі cільськогосподарські наукові установи та насіннєві станції на східних окупованих територіях та привласнити результати їхньої наукової роботи. Одночасно вивчення та включення генетичних ресурсів та наукового потенціалу окупованих території в сільськогосподарську дослідну справу Німеччини мало слугувати «свободі харчування» для німців. У 1942–1943 рр. українські землі стали своєрідним дослідним майданчиком для багатьох німецьких науковців. Воєнний період «за Вальтером» сприймається як низка можливостей для наукового зростання німецького науковця – освоєння нових територій, знайомство з іншими науковими школами, вченими, внесок у наукове забезпечення ефективного використання cільськогосподарського потенціалу окупованих земель. Але з іншого боку – це можливість продемонструвати своє служіння державі через практичне використання набутих наукових знань як фахівця, знавця місцевих природничих умов окупованих земель, російської мови тощо. Незважаючи на більш як сорокарічний період, що розділяє описані події з датою публікації мемуарів, автор продовжує симпатизувати нацистській політиці в багатьох питаннях. Зображені мемуаристом картини життя українського наукового співтовариства демонструють, що українські науковці використовували різні стратегії виживання в умовах окупації. Робота в створених окупаційною владою науково-дослідних інституціях давала можливість не тільки покращити матеріально-побутові умови життя, а й продовжити науково-дослідну діяльність, давала шанс зберегти наукові колекції у воєнному лихолітті. Умови війни стимулювали також постійно змінювати критерії у сприйнятті людей за принципом «свій-чужий», незважаючи на пропаганду та нав’язані стереотипи. Однак колоніальний характер окупаційної політики створював імітацію свободи наукової думки, інтеграції українського наукового соціуму в німецький науковий простір. Науковий потенціал українських земель використовувався німецькою окупаційною владою лише для максимального освоєння в усіх вимірах захопленої території. Ключові слова: Друга світова війна, Україна, аграрна наука, сільськогосподарська дослідна справа, окупація, картографічна експедиція, Крайовий інститут сільськогосподарської ботаніки, Г. Вальтер, Г. Махов, Ю. Клеопов.

У статті аналізуються умови занепаду системи індустріальної освіти, що почався у 70-ті роки ХХ ст. і продовжується донині. Умови визначаються як сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на саморозгортання системи індустріальної освіти. До них віднесено: «дух епохи», філософію, наукову картину світу, світогляд, ідеологію. «Дух епохи» на початку ХХІ ст. набув хаотичного стану. Це сталося внаслідок того, що індустріальна культура, яка розбудована на основі двох протилежних ідеологій: ліберальної і комуністичної, злились у «суперідеологію» технократизму. Філософія сучасного етапу свідчить про те, що світова спільнота знаходиться у стані пошуку мейнстриму соціального розвитку. Етап занепаду переконав інтелектуальні еліти в тому, що постмодерністський підхід себе не виправдовує, оскільки світова спільнота «звалилась» у глибоку кризу. На зміну постмодернізму прийшов так званий постпостмодернізм, як течія, що не лише відмовляється від інтертекстуальності, а й переходить на якісно новий рівень відтворення перцептивних і культурних пластів інформації, в яких віртуальна реальність займає одне з ключових місць і поняття гіперреальність є одним з базових. Зазначається, що введення в навчальний процес курсів із соціальної філософії і філософії освіти дещо компенсувало філософсько-світоглядний і ідеологічний вакуум, що утворився після відмови вітчизняних освітян від циклу навчальних дисциплін марксистсько-ленінського спрямування. Зміни в сучасній постнеокласичній картині світу призводять до знищення орієнтацій на лінійну однозначність і тотальну заданість сюжетів наступного розвитку. У постнеокласичній картині світу невпорядкованість, безструктурність, хаотичність визнані об’єктивними, універсальними характеристиками дійсності. На поверхню світоглядного олімпу після загального і агресивного мілітаризму виступив нігілізм і цинізм, що остаточно поховав гуманізм як концепт і смисл, придатний спасти людину від самої себе. Ідеологією етапу занепаду є мультикультуралізм. Оскільки ні філософія, ні наука не змогли своєчасно дати відповідь на питання, що відбулося з планетарним світом і як виходити з тотальної кризи соціального розвитку, то еліти індустріальних суспільств, з одного боку, у теоретичній площині визнали, що світ вступив у постіндустріальну епоху, а з іншого – на практиці, інтуїтивно схилилися до «тихого» виходу з кризи на основі ідеології мультикультуралізму. Вона виникла на основі злиття течій неолібералізму, неоконсерватизму, соціал-демократизму та ін.; спостерігається, як традиційна форма індустріальної освіти на європейському континенті змінюється на мультикультурну освіту, а загалом рухається від «мультикультурної» до «міжкультурної» освіти. Це принципово інший алгоритм функціонування системи індустріальної освіти на етапі її сходження з планетарної арени.

Розглянуто актуальні екологічні, економічні, політичні та соціальні проблеми розвитку, з якими зіткнулася земна цивілізація в ХХІ ст. Найбільш загрозливими серед них є глобальне потепління клімату, спричинене парниковими газами, забруднення довкілля відходами виробництва та споживання, вичерпання енергетичних ресурсів (нафти, газу, вугілля та інших), послаблення стійкості екологічних систем і динамічне згасання біорізноманіття. Земна спільнота постала перед такими глобальними екологічними викликами антропогенного походження, яких у минулому не було. Свою деструктивну роль при цьому зіграли і деякі науковці, які замовчували і загладжували нагальність сучасних екологічних проблем. Не менш шкідливим виявилося галасливе пропагування глобалістських неконструктивних ідей щодо подолання глобальної екологічної кризи, які в багатьох випадках були надто відірвані від запитів реального політичного та економічного життя. Засоби масової інформації і сучасна економічна наука продовжують зомбувати споживацьку ментальність населення. Сучасні економічні системи не стимулюють ефективне споживання товарів. Високотехнологічні товари часто невиправдано швидко стають відходами споживання, оскільки характеризуються коротким життєвим циклом. Світова економіка залишається високомілітаристською. У ХХІ ст. Україна буде стикатися з тими ж проблемами, що будуть притаманними для земної цивілізації загалом. Основна проблема полягає в тому, щоб вийти зі складної політичної, екологічної, економічної і соціальної ситуації з мінімальними втратами.

24 серпня виповнюється 80 років видатному українському географу, лауреату Державної премії України в галузі науки і техніки (1993), заслуженому діячеві науки і техніки України (2003), лауреату премії ім. В.І. Вернадського НАН України (2003), фундатору і багаторічному директору (1991–2019) Інституту географії НАН України, доктору географічних наук (1984), професору (2001), академіку НАН України (2009) Леоніду Григоровичу Руденку.

Вступ. Світова наука довела, що плоди і ягоди є одними з найважливіших компонентів структури здорового харчування, оскільки вони накопичують велику кількість біологічно активних речовин, без яких не можливе життя людини. Можливості плодових, ягідних і нетрадиційних садових культур у забезпеченні населення високоякісною продукцією є незамінними для профілактики та лікування багатьох захворювань. Особливе місце серед таких нетрадиційних малопоширених культур займають види роду Lonicera Lindl. Одним з них є жимолость блакитна – плодово-ягідна рослина, яка широко культивується в Україні. Жодний вид жимолостей досі не включено до офіційного реєстру лікарських рослин, до ДФУ, хоча про їх корисні властивості знали ще наші предки. Тому можливість застосування їх у медичній практиці вимагає поглибленого вивчення якісного складу та визначення кількісного вмісту груп біологічно активних речовин. Мета дослідження – виявити і визначити кількісний вміст антоціанів у жимолості блакитної плодах свіжих та висушених. Методи дослідження. Ідентифікацію антоціанів проводили загальноприйнятими реакціями і методом тонкошарової хроматографії, їх вміст у жимолості блакитної плодах свіжих та висушених визначали методом абсорбційної спектрофотометрії. Результати й обговорення.Аналітичні сигнали проведених реакцій ідентифікації свідчили про наявність антоціанів у жимолості блакитної плодах свіжих і висушених.Методом тонкошарової хроматографії було виявлено наявність ціанідин-3,5-диглюкозиду і ціанідин-3-О-глюкозиду. Вміст антоціанів у жимолості блакитної плодах свіжих становив (0,42±0,03) %, у висушених – (0,31±0,02) % у перерахунку на ціанідин-3-O-глюкозид. З метою стандартизації сировини можна запропонувати нормований показник – вміст антоціанів у жимолості блакитної плодах не менше 0,35 % у перерахунку на ціанідин-3-O-глюкозид і суху сировину. Висновки. Загальноприйнятими реакціями і методом тонкошарової хроматографії доведено наявність антоціанів у жимолості блакитної плодах. Методом абсорбційної спектрофотометрії в жимолості блакитної плодах свіжих і висушених визначено вміст антоціанів. Результати досліджень будуть використані при розробці параметрів стандартизації сировини. Жимолості блакитної плоди можна використовувати для розробки й одержання лікарських субстанцій, функціональних харчових продуктів комплексної вітамінно-мінеральної дії.

Реформування аграрного сектору, комерціалізація сільськогосподарського виробництва зумовили звуження виробничої спеціалізації, концентрацію, максимальне насичення сівозмін провідними куль-турами або вирощування їх повторно і навіть в монокультурі. Проте світова і вітчизняна агрономі-чна наука мають значущий експериментальний матеріал щодо зниження врожайності при беззмін-ній сівбі – вирощуванні однієї і тієї ж культури протягом тривалого часу на постійній ділянці. Ме-тою досліджень було визначити вплив різних систем удобрення і тривалого беззмінного вирощуван-ня на динаміку органічної речовини у ґрунті та рівень продуктивності пшениці озимої. У процесі до-слідження використано такі наукові методи: аналіз, синтез, польовий, статистичний. Результати проведеного агрохімічного аналізу ґрунтових зразків тривалого польового експерименту з беззмінно-го вирощування пшениці озимої показують, що на контролі (без добрив), а також у разі внесення мі-неральних добрив (N51P51К55) та 30 т/га гною щорічно або раз у три роки, запаси гумусу в орному шарі ґрунту за 33 роки (1983–2016) спостережень зменшилися, відповідно на 5,6; 0,4; 2,4 т/га, або в середньому за рік втрати гумусу становили, відповідно мінус 0,17; мінус 0,01; мінус 0,07 т/га. Вста-новлено, що варіанти удобрення пшениці озимої, які вивчалися в досліді, забезпечили зменшення інте-нсивності втрат гумусу з ґрунту порівняно з контролем (без добрив), відповідно у 17 і 2,4 раза. Ре-зультати досліджень свідчать, що і за тривалого беззмінного вирощування закономірно вища проду-ктивність пшениці озимої на удобрених варіантах. Порівняно з контролем (без добрив) внесення ор-ганічних і мінеральних добрив забезпечило підвищення урожайності культури в середньому за 1983–2017 рр., на 0,85–0,97 т/га або 31–35,4 %. Потрібно зазначити, що внесення 30 т/га гною один раз на три роки чи щорічно на фоні практично однакової норми мінеральних добрив не мало суттєвого впливу на рівень продуктивності пшениці. Максимальним рівень урожайності пшениці озимої як на контролі, так і на фоні внесення органічних і мінеральних добрив, був отриманий 2008 р. – 5,90; 7,05 т/га, а мінімальний, відповідно до систем удобрення 0,71 т/га (1991 р.) та 1,00 т/га (1999 р.).

Актуальність теми дослідження пов’язана зі зростанням публікаційної активності в сфері зовнішньоторговельної політики та ґрунтується на здійсненні аналізу таких публікацій у найбільшій у світі реферативній базі даних Scopus. Метою є характеристика напрямів дослідження в сфері державного управління зовнішньоторговельною діяльністю, що реалізується на основі використання методу бібліометричного аналізу наукових досліджень у міжнародній наукометричній базі Scopus. Здійснення аналізу дозволило окреслити предметно-об’єктну сферу зовнішньоторговельної політики в різні періоди протягом 1974–2020 рр. Позитивна тенденція зростання кількості публікацій у базі Scopus за досліджуваною тематикою підтверджується тим фактом, що дослідження в сфері публічного управління активізувалися в 80-х роках ХХ ст. В цілому за досліджуваний період найбільше статей опубліковано за такими галузями, як: економіка, економетрика, фінанси, соціальні науки, що становить майже половину наукових досліджень у сфері зовнішньоторговельної політики. Дослідження в 1974–1979 рр. присвячені розкриттю проблем зовнішньої торгівлі та формуванню напрямів зовнішньої політики країн світу в сфері наук про навколишнє середовище та наук про землю і планети. Натомість сучасні наукові пошуки (2016–2020 рр.) стосуються таких проблем, як: управління ланцюгами поставок, участь країн в глобальних ланцюгах створення вартості, діджиталізація торгівлі, торговельні війни, що супроводжується ризиками зовнішньоторговельної діяльності. Проаналізовано зв’язки між основними ключовими термінами, що зустрічаються в досліджуваній тематиці, та сформовано 6 кластерів (світова торговельна політика; зовнішня торгівля ЄС та США; наслідки зовнішньої торгівлі на соціо-еколого-економічну світову систему; стратегічні напрями розвитку зовнішньої торгівлі; принципи СОТ та політика країн-учасниць; політика протекціонізму (тарифні та нетарифні методи). Визначено, що завданням публічного сектору є формування ефективних механізмів державного управління зовнішньоторговельною діяльністю на підставі виявлення проблемних питань у сфері зовнішньої торгівлі та застосування результатів зовнішньої політики країни.

У перший весняний день видатний вчений та громадський діяч, президент Світової федерації українських лікарських товариств, професор, доктор медичних наук,академік НАМН і член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і технікиЛюбомир Антонович Пиріг приймав вітання зі славним ювілеєм.

У статті досліджено корупцію з позиції національних і міжнародних законодавчих вимог до її протидії. Визначено вплив корупції на діяльність сучасних приватних підприємств як на національному, так і на міжнародномурівнях. Надано характеристику основних факторів, які стримують розвиток антикорупційної реформи в Україні. Досліджено теоретичний компонент та основні принципи ефективної світової практики управління юридичними ризиками підприємства – антикорупційний комплаєнс. Доведено негативний вплив корупційних проявів,через відсутність управління корупційними ризиками, на господарську діяльність і репутацію будь-якого підприємства. Проведено огляд міжнародних нормативно-правових актів Сполучених Штатів Америки та Великобританії з питань запобігання та боротьби з корупцією і шахрайством. Розглянуто світові судові справи провідних міжнародних компаній, спричинені корупційними скандалами приватних підприємств. Визначено, як самеміжнародні антикорупційні вимоги впливають на розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємствата інвестиційний клімат держави загалом. Розглянуто поняття і сутність антикорупційного комплаєнсу у розрізі правової науки, світових і національних практик управління корупційним ризиком приватних підприємств.Визначено, що основна мета комплаєнсу – визначити чутливість бізнесу до ризику. На основі практичного досвіду й теоретичних досліджень визначено основні принципи формування культури антикорупційного комплаєнсуприватного підприємства. Підтверджено необхідність формування у приватних підприємств поваги до законностіта доброчесності бізнесу на основі принципу «тон згори». Визначено, що держава повинна виставити зобов’язаннязапроваджувати практику антикорупційного комплаєнсу приватним підприємствам незалежно від розмірів, видудіяльності та рівня прибутку.

Наука й освіта є провідними чинниками підвищення рівня соціально-економічного розвитку. Значні переваги у створенні умов для зростання якості життя, конкурентоспроможності національної економіки та соціально-економічного розвитку суспільства мають країни, що дбають про розвиток науки й освіти. Найбільш динамічна група економік країн Східної Азії демонструє найбільшу динаміку витрат на НДДКР. США, намагаючись не втратити провідні позиції наукового та інноваційного центру, за останні роки також збільшили вкладення у НДДКР. Водночас країни – лідери технологічного розвитку не лише нарощують чисельність своїх працівників у сфері НДДКР, а й концентрують їх на тих напрямах, які розвиватимуться найбільш динамічно в перспективі. У розвинутих країнах світу за останні роки відбувалися значні структурні зміни в системі випуску фахівців із вищою освітою, зокрема: зростає роль природничих наук, математики та статистики; спостерігається уповільнення підготовки фахівців за програмами з інформаційно-комунікаційних технологій; провідне місце у структурі підготовки фахівців посідають спеціальності, пов’язані з медициною та соціальними програмами. Україна у питаннях слідування прогресивним світовим тенденціям структурних зрушень у науці й освіті відіграє переважно пасивну роль. Структура випуску фахівців із вищою освітою в Україні переважно не відповідає загальносвітовим трендам, відбувається значне зменшення чисельності кваліфікованих наукових кадрів, скорочення обсягу фінансування НДДКР та нівелювання пріоритету науки й освіти. Поряд зі скороченням чисельності наукових працівників в Україні спостерігається позитивна тенденція до поліпшення якості структури зайнятості за науковими напрямами, які є зараз найпрогресивнішими у світі щодо розроблення нових технологій, що забезпечують конкурентні переваги на глобальному рівні. В останні роки збільшилася чисельність працівників таких відділень Національної академії наук України, як фізико-технічні проблеми енергетики, загальна біологія, фізико-технічні проблеми матеріалознавства, біохімія, фізіологія і молекулярна біологія. Таким чином, Україна поступово починає відновлювати свій науковий та інтелектуальний потенціал у критично важливих сферах досліджень. Підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки потребує кардинальної зміни державницького підходу до розв’язання проблем кадрового та фінансового забезпечення науки й освіти, стимулювання інноваційного розвитку вітчизняної економіки. Необхідно активізувати розвиток інноваційно орієнтованих галузей економіки, простимулювати попит на наукові розробки з боку реального виробничого сектору, забезпечити гармонійну взаємодію освіти, науки та виробництва.

Попов В. Ю., Попова О. В. Επιστημη – science – wissenschaft: до проблеми культурно-філософської визначеності поняття «наука». – Стаття.У статті здійснено аналіз ґенези та інтерпретацій поняття «наука» в давньогрецькій, латинській, французькій, британській та німецькій культурно-філософських традиціях. Показано, що відмінності в розумінні цього поняття пов’язані з соціально-історичними і духовно-релігійними особливостями розвитку цих національних культур. Зокрема, проаналізовано сенс та значення давньогрецького поняття “επιστημη”, показано його відмінності від концептів “δόξα” та “τέχνη”. Вказано на провідну роль розуміння επιστημη Аристотелем та вплив його інтерпретації на латинсько-середньовічний концепт “scientia”. У статті доводиться, що сучасного тлумачення поняття «наука» набуло після першої наукової революції. Унаслідок докорінної зміни картини світу відбувся переворот у розумінні науки як головного знаряддя осягнення світу та його підкорення. У статті показано основні відмінності в критеріях науковості знання в британській, французькій та німецькій парадигмах. Вказано на експериментальне підтвердження, логічне обґрунтування та систематичність як три головних критерії європейської раціональності. У роботі простежуються виникнення та трансформації поняття “Wissenschaft” в німецькому науковому лексиконі. Вказано на докорінні відмінності між європейською наукою – science – та німецьким поняттям “Wissenschaft”, що охоплювало як природниче, так ігуманітарне знання. У роботі аналізується специфіка розуміння Wissenschaft-науки в концепціях І. Канта, В. Дільтая, В. Віндельбанда, Е. Гуссерля. Стверджується, що саме широке розуміння науковості, тісний зв’язок з освітою – Bildung, уособленням якої є університет Гумбольдта, та державна підтримка зі збереженням академічної свободи призвели до розквіту німецької науки наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. У статті вказується, що зовнішні соціально-політичні події (поразки в світових війнах, панування тоталітарного режиму) та внутрішні суперечності призвели до втрати німецькою наукою лідерських позицій. У роботі вказується, що в сучасному глобалізованому світі відбувається уніфікація розуміння науки та критеріїв науковості. Цьому сприяє домінування США в наукових дослідженнях, що призводить до формування єдиної мови наукового спілкування та єдиних технократично-інструментальних підходів до науки як провідної сили технічного та соціального прогресу.

У статті автор розкриває риси життєвого шляху та науково-педагогічної діяльності професора, доктора філологічних наук, академіка АН ВШ України, дійсного члена НТШ Роксолани Петрівни Зорівчак (1934–2018). Звертаючись до світових – давніших і новіших – класиків, автор проводить паралелі зі сприйняття та генерації пам’яті у світовій літературі. У фрагментах споминів читач бачить середовище, в якому жила і творила Роксолана Зорівчак: тут протягнено духовні ниточки поєднання з родиною та вчителями. Ключові слова: Роксолана Зорівчак, історія української культури, персонологія, українська мова.

Автор статті зазначає, що німецький університет як інституція позиціонує себе науково-дослідним закладом вищої освіти, у котрому з початку ХІХ ст. було започатковано принцип свободи і єдності навчання і науки. Проте цей концепт університетської освіти було реалізовано в повному обсязі лише наприкінці ХІХ ст., коли з’явились сприятливі для цього умови. Однак, на думку автора, різке збільшення кількості студентів і масштабів дослідження викликали значний дисбаланс у фінансуванні, в наслідок чого університетська фундаментальна наука відокремилась від освіти. Збереження балансу між університетською наукою і освітою в сучасному інформаційному суспільстві є ще більш складним завданням в умовах хронічного недофінансування цієї сфери з боку держави, через що єдиним можливим шляхом покращення актуального стану університетів є, на думку автора, упровадження в діяльності університетів ринкових стосунків, диверсифікація і горизонтальна стратифікація університетської освіти.

У статті проаналізовано сучасні тенденції в Європейському дослідницькому просторі (ЄДП) щодо відкритості, цифровізації та оцінювання в науці загалом та в галузі соціогуманітарного знання зокрема. Охарактеризовано перспективи розвитку відкритої науки, відритого доступу до результатів наукових досліджень у контексті світової пандемії COVID-19, яка засвідчила невідворотність швидких змін, зумовлених розвитком цифрових технологій. З’ясовано, що в ЄДП домінує тенденція забезпечення відкритого доступу, яку через реалізацію заходів програми «Horizon Europe» підтримують Комісія ЄС, Європейська асоціація університетів, Європейська федерація академій природничих та гуманітарних наук, широка фахова спільнота. Основою цифрової технологічної платформи для здійснення широкого спектру наукових процесів від надання доступу до засобів хмарних обчислень, від зберігання та обробки великих масивів даних до обміну результатами досліджень тощо є Європейська хмара відкритої науки (EOSC). Проаналізовано імплементацію EOSC-порталу через роботу дослідницьких інфраструктур, що сприяють регіональному, національному, європейському і глобальному розвитку, та е-інфраструктур, які для соціогуманітарних наук поділяються на співвідносні компоненти і мають відповідні функціональні рівні. Доведено, що в процесі переходу до відкритої науки актуалізується проблема представлення та оцінювання досліджень, яка для соціогуманітарних наук потребує урахування їх багатства, різноманітності, міждисциплінарності, національного контексту і стейкхолдерів. Обґрунтовано необхідність змін щодо оцінювання досліджень соціогуманітарних наук та важливість ініціативи збереження і врахування їх збалансованої багатомовності в процесі переходу до відкритої науки. З’ясовано, що сучасне вітчизняне нормативно-правове забезпечення не враховує такої специфіки. Це значно ускладнює проведення наукових досліджень, звужує перспективу оприлюднення результатів через обмежену кількість наукових фахових періодичних видань соціогуманітарного профілю, утруднює підготовку й атестацію молодих дослідників. З метою адекватної відповіді на зазначені виклики за участі вчених НАПН України запропоновано комплекс заходів на інституційному та індивідуальному рівнях для системної і послідовної підтримки ініціативи відкритої науки.

На хвилі визнання Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) козацьких пісень Дніпропетровщини як світової нематеріальної спадщини відбулось немало культурно-мистецьких звершень, науково-творчих заходів. Підтримка світовою спільнотою вітчизняного духовного коріння, культурної ідентифікації українців на найвищому рівні постала в основі народження багатьох творчих колективів, фольклорно-дослідницьких центрів, лабораторій зі збереження та опрацювання вітчизняної народно-пісенної культури.Дніпропетровська академія музики ім. М. Глінки як провідний центр музично-освітньої та культурно-просвітницької діяльності на Дніпропетровщині постає одним з головних генеруючих осередків етномузикознавства у його магістрально-комплексних різновидах художньо-творчої, експедиційної та наукової діяльностей.

Для кожної держави пріоритетною є потреба у підготовці висококваліфікованих фахівців, які здатні відповідати сучасним викликам світової спільноти. У зв’язку зі стрімким технологічним прогресом зростає і потреба в освічених та винахідливих професіоналах у сфері інформаційних технологій, нанотехнологій, біотехнологій та робототехніки. Зазначені сфери потребують від фахівців використання комплексних знань із таких освітніх галузей, як природничі науки, математика, інженерія, програмування та технології. STEAM-освіта – це загальноприйнята світова абревіатура: природничі науки (Science), технології (Technology), технічна творчість (Engineering), мистецтво (Art) та математика (Mathematics). STEАM-освіта охоплює всі ці освітні напрями. У статті розглядаються актуальні питання необхідності реформування освітньої системи в Україні за рахунок інтеграції змісту освіти у контексті інноваційного STEAM-орієнтованого підходу. Проведено аналіз понять «інтеграція», «STEM-освіта» та «STEAM-освіта». Розглянуто законодавчу нормативно-правову базу щодо стану розвитку STEMнавчання у вітчизняній освіті. З’ясовано, що інтеграція, яка спрямована на формування нерозривно зв’язаної та єдиної системи знань, є провідним принципом STEAM-освіти. Встановлено значення міждисциплінарного і компетентнісного підходів, практико-орієнтованого навчання для організації науково-освітньої системи STEM. Акцентовано увагу на значенні STEAMорієнтованого підходу до навчання для усунення розриву між теоретичними знаннями та їх практичним втіленням. Наведено приклад STEAM-проєкту «Ремонт класної кімнати» та проаналізовано його можливості для міждисциплінарного розвитку здобувача середньої освіти.

Глобалізація світових економічних та суспільних явищ зумовлює появу нових загроз, пов’язаних із загостренням протиріч на фоні ідеологічних та національних підґрунть. Це сприяє активізації контрабандної діяльності, яка постійно урізноманітнює форми свого вияву, долучаючи до арсеналу злочинності сучасні досягнення науки та техніки. Злочинність у сфері обігу радіоактивних матеріалів та один з її виявів – контрабанда радіоактивних матеріалів належить до нових видів протиправної діяльності. Світова громадськість пройшла декілька етапів розвитку цієї проблеми – від усвідомлення гіпотетичної загрози несанкціонованого використання ядерної зброї до встановлення факту існування тіньового ринку ядерних матеріалів. Загроза злочинності у сфері обігу радіоактивних матеріалів посилюється тим, що вона носить міжнародний характер. Це пояснює особливу увагу, яка приділяється світовою спільнотою питанням протидії цьому виду злочинної діяльності, організації міжнародного контролю за поширенням ядерних технологій та матеріалів. Україна займає позицію у світовому рейтингу країн, які відповідально ставляться до діяльності з ядерними матеріалами та технологіями. З іншого боку, географічне розташування нашої країни, її розвинутий ядерний комплекс, досвід участі у ядерних програмах СРСР, потенційно визначають Україну в зоні ризику для діяльності організованих злочинних груп, метою яких є заволодіння радіоактивними матеріалами або налагодженню їх контрабанди. Те, що контрабанду слід вважати однією з найнебезпечніших загроз національній безпеці України, підтверджує прискіплива увага української влади до проблеми протидії контрабанді одразу після президентських та парламентських виборів у 2019 р., про що, зокрема, свідчить Указ Президента України від 09.07.2019 № 505 [1]. Крім того, було створено такі органи з правоохоронними функціями, як НАБУ, ДБР, Національна поліція України, що певним чином повинно було змінити систему взаємодії та координації дій у протидії контрабанді. Форпостом у забезпеченні безпекової складової на державному кордоні була та залишається Державна прикордонна служба України, яка здійснює свою діяльність у тісній взаємодії з Державною митною службою України.

Сучасні потреби світової спільноти викликані глобальними змінами соціально-економічних процесів, які пов’язані зі стрімким розвитком інформаційних мереж, нової енергетики, нанотехнологій, робототехніки та біотехнологій. У зв’язку з цим, забезпечення підготовки висококваліфікованих винахідливих фахівців є головною перспективою для прогресивного розвитку науки та технологій. Зазначені сфери потребують від фахівців використання комплексних знань із таких освітніх галузей, як природничі науки, математика, інженерія, програмування та технології. Наголошується на актуальності дослідження STEM-орієнтованого навчання для розвитку школярів у сучасному науково-технічному напрямі. Як загальновідомо, STEM-освіта – це світова абревіатура: природничі науки (Science), технології (Technology), технічна творчість (Engineering) та математика (Mathematics). У статті пояснюється необхідність додання компоненту Art (мистецтво) до цієї абревіатури. Проведено аналіз понять «інтеграція», «STEM-освіта», «STEAM-освіта» та «STEM-проєкт». Відзначаються перспективи для їх використання в навчально-виховному процесі закладів загальної середньої освіти. Розглянуто законодавчу нормативно-правову базу щодо стану розвитку STEM-навчання та актуальні питання необхідності реформування освітньої системи в Україні. З’ясовано, що інтеграція є провідним принципом STEM-освіти, оскільки сприяє формуванню нерозривно зв’язаної та єдиної системи знань. Встановлено, що ізольованість викладання навчальних предметів та їх роз’єднаність не зможе забезпечити належний розвиток у напрямі комплексної природничо-математичної освіти. Акцентовано увагу на необхідності у міждисциплінарному підході та практико-орієнтованому навчанні науково-освітньої системи STEM для усунення розриву між теоретичними знаннями та їх практичним втіленням. Наведено приклад STEAM-проєкту «Благоустрій рідного краю». Проаналізовано його можливості для міждисциплінарного поступу та розвитку дослідницьких навичок здобувача середньої освіти.

Розглянуто основні напрями наукових досліджень та концептуальні засади науки агроекології. Увагу зосереджено на еволюції поняття "агроекологія". Розкрито значення науки агроекології у світовому науковому просторі. Наведено результати дослідження науки агроекології вітчизняними вченими. Обґрунтовано доцільність подальшого вивчення та дослідження основних аспектів агроекології у контексті сталого розвитку.

Актуальність теми дослідження. Створення нових економічних, політичних і соціальних умов існування суспільства вимагає нових підходів щодо рішення поставлених завдань перед наукою і виробництвом. Тому одним з напрямів розвитку академії інженерних наук України є підтримка галузевих організацій та академій. Постановка проблеми. Відомо, що реалізація своїх творчих завдань Академія здійснює через розробку науково-технічних програм, виконання держзамовлень, НДДКР, участь у міжнародних проектах, виконання договірних робіт творчими колективами, проведення семінарів і конференцій тощо. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання розвитку академії розглянуто в робота її президента профессора Таланчука П. М., професора Ільченка М. Ю., професора Струтинського В. Б. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Формування стратегії та програма розвитку Академії є пріоритетною задачею для адаптації та корегування вітчизняних наукових досліджень до світових та загальноєвропейських вимог. Постановка завдання. В роботі поставлено завдання формування стратегічних напрямків розвитку академії інженерних наук України для задоволення попиту українського суспільства на підготовку сучасних фахівців-інженерів у галузі машинобудування, які володіють сучасними знаннями, методологією і методами наукових досліджень. Виклад основного матеріалу. В роботі розглянуто питання розвитку громадської організації академії інженерних наук України. Визначено, що створення галузевих академій є ще одним кроком інтеграції українського наукового суспільства. Обґрунтовано стратегічні напрямки руху академії для вирішення поставлених задач, зроблені пропозиції щодо інтеграції вітчизняних науковців в світову систему підготовки наукових кадрів. Висновки. Програма розвитку академії інженерних наук України є внутрішнім документом, що втілив у собі досвід членів академії, їх бачення шляхів розвитку в умовах формування інформаційного суспільства та сучасних техніко-економічних перетворень.

У статті проаналізовано історіографію податкової політики уряду Російської імперії в Наддніпрянській Україні та на окупованих землях Західної України в роки Першої світової війни. Як відомо, вступ Російської імперії у Першу світову війну потребував значних фінансових ресурсів. Нестача грошових коштів була критично відчутною вже до середини 1915 р. Спостерігалося зростання зовнішнього і внутрішнього боргу, спустошувався золотий запас країни. Запущені механізми емісії грошей не вирішували глобальних фінансових проблем воюючої держави. Крім того, введення в імперії «сухого закону» позбавив російський Держаний бюджет надходжень акцизу на суму, яка сягала 1 млрд. рублів. Тож, наступним кроком уряду Російської імперії у віднайдені грошей для ведення війни, було підвищення податків і запровадження нових, тимчасових «військових» податків. Усі заходи імперської влади щодо забезпечення державної скарбниці фінансами необхідними для ведення війни відчуло на собі населення українських земель: Наддніпрянщина, як складова Російської імперії, а Галичина й Буковина, як окуповані Російською імперією. Проблеми історії оподаткування населення України російською владою в роки Першої світової війни стали предметом вивчення у працях багатьох сучасних українських дослідників. Мета статті – розгляд наукового осмислення сучасними вченими особливостей справляння податків російською владою на українських землях у роки Першої світової війни. Методологія даного дослідження ґрунтується на сукупності принципів історизму, науковості та об’єктивності із комплексним застосуванням загальнонаукових (аналізу, синтезу, конкретизації) та історіографічних методів (конкретного історіографічного аналізу та синтезу). З’ясовано, що проблеми оподаткування українських земель у роки Великої війни стали предметом дослідження багатьох сучасних українських науковців, а в останні роки з’явилися праці, які розкривають податкову політику російського уряду на окупованих землях Галичини й Буковини. Проте, до сьогодні немає узагальненого фундаментального дослідження податкової політики російських урядовців на українських землях у цілому. На наше переконання, робота над такою перспективною науковою проблемою вкрай необхідна, але дослідження податкової політики, як і інших складових економічної історії України, досить складні у методологічному плані, із зосередженням предмету дослідження у площині перетину декількох наук, зокрема історії, економіки та права.

Місією Навчально-наукового інституту екологічної економіки і менеджменту (ННІ ЕЕМ) НЛТУ України є наукове обґрунтування процесів екологізування економіки і всіх сфер життя суспільства, підготовка висококваліфікованих фахівців, компетентних у питаннях втілення вимог сталого розвитку в економічну діяльність. Зусилля колективу Інституту сьогодні зосереджені на дослідженнях актуальних еколого-економічних проблеми освіти і науки, які здійснюються у руслі світових трендів та відповідають засадам сталого розвитку. Викладачі Інституту працюють над проблемами формування екологічної економіки в Україні, шляхами переходу до екологічно обґрунтованих та економічно ефективних методів господарювання, формуванням систем екологічного менеджменту, обліку й аудиту підприємств лісового сектору економіки. Пріоритетним є науковий напрям досліджень – еколого-економічні проблеми природокористування, підґрунтя яких заклав у 70-80-х роках ХХ ст. д-р екон. наук, проф. Ю. Ю. Туниця. Ці дослідження розвинені та втілені в ідеї і концепції Екологічної Конституції Землі, виголошених від імені України в ООН (1997, 2008, 2009, 2011) та на Світовому саміті "Ріо+20" (2012), а також у рішенні Колегії МОН України щодо екологізації освіти як одного із пріоритетних напрямів діяльності МОН та всіх навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форм власності (2015). Колектив ННІ ЕЕМ працює над освітніми і науковими проблемами, які випереджують сьогоднішні потреби економіки, забезпечує їх спрямованість на потреби майбутньої постіндустріальної інформаційної цивілізації, перехід від відтворювальної системи освіти і науки до випереджувальної.

Наукова стаття присвячена розкриттю значення комунікації в українській та світовій науці, та комунікаційно-інформаційному світі. В статті описуються основні цілі комунікації та представлений розподіл управлінської комунікації за правилами і методами в інф

У статті розглянуто основні особливості глобального екномічного простору сьогодення. Визначено, що процес формування глобального економічного простору пройшов декілька етапів: становлення (XIX ст.); боротьба національних капіталів, підтримуваних державою за панування у глобальній системі міжнародних економічних відносин, що складалася (перша половина XX ст.); розкол світу на дві системи, які функціонували на основі різних принципів і перебували у стані антагоністичної єдності (період холодної війни); перехід до етапу глобалізації ринкової економіки, створення єдиних економічних просторів, панування транснаціональних компаній у світовій економіці (кінець XX – початок XXI ст.). Розглянуто, що темпи сучасного науково-технічного розвитку та залежність від ефективного використання науки та техніки провідними країнами та економічне зростання світової економіки зумовили необхідність консолідації зусиль та ресурсів різних країн для досягнення національних та глобальних науково-технічних цілей. Наукове, технологічне та інноваційне співробітництво держав, переваги міжнародної спеціалізації та співпраця в галузі досліджень та розробок є важливими для подальшого розвитку цивілізації. Сьогодні динаміка інтернаціоналізації та глобалізації, що є основою для ефективного розвитку всіх сфер суспільства, відображена в науково-технічній сфері. Таким чином, визначено у роботі основні фактори впливу на глобальний економічний простір з урахування специфіки становлення економіки знань сьогодні.

Анотація. Предметом статті є аналіз підходів до оцінювання якості наукової діяльності на основі аналізу наукових публікацій та їх вплив на академічне середовище. Результати. Розглянуто та порівняно наукометричні системи, як інструменти для вимірювання якості наукової діяльності. Досліджено, що підходи до оцінки наукової діяльності впливають на поведінку учасників наукового процесу (автори, видавництва, інші) та викликають появу таких негативних явищ, як академічне шахрайство, маніпулювання наукометричними показниками, поява хижацьких видавництв та сміттєвих видань. Проаналізовано поняття якості наукової публікації та її ключові характеристики. Висновок. Наукова якість є одним головних визначальних факторів оцінки наукової діяльності. Якість наукової діяльності відображується у публікаціях результатів наукових досліджень. Некоректне використання підходів до вимірювання якості наукової діяльності призводить до нечесних практик, не забезпечує адекватної оцінки, а, також, не сприяє підвищенню якості наукового процесу. Необхідно унеможливити маніпулювання показниками, забезпечувати якість наукових публікацій, вивчати кращі світові практики з оцінки наукової діяльності та адаптувати їх до власного наукового процесу

Неупереджений аналіз перебігу світових процесів останніх тисячоліть незаперечно свідчить на користь того, що порівняно незначний за площею і кількістю населення північно-західний фрагмент гігантського євразійського материка став лідером переважної більшості інновацій в більшості сфер людської діяльності. Особливо помітна його участь у прогресі технологій виробництва, що спираються не на примітивний емпіризм і “здоровий глузд”, а на вищу форму інтелектуальності – цілеспрямовані природничо-наукові дослідження й ефективне використання їх результатів в усіх можливих сферах. Слід вітати ту обставину, що в розвинених країнах все частіше зусилля істориків скеровуються не на чергові панегірики на честь національних політичних і військових лідерів (дуже часто – справжніх злочинців), а на дослідження людського буття і культурно-цивілізаційних взаємодій в Європі та інших регіонах планети (напр. [1]).Ці тенденції дають надію на те, що серед головних цілей діяльності систем навчання і виховання належне місце все впевненіше займатиме формування не націонал-патріотів, а висококультурних професіоналів з високим рівнем компетентності в сфері наук і технологій.В останні десятиріччя життя вимусило країни-лідери розпочати перехід від індустріального суспільства до нового, яке слід називати “суспільством знань”, а не “інформаційним” (в усі часи людський соціум продукував інформацію й будував буття саме на її основі!). Ці країни – більшість їх розташовані в Західній і Північній Європі – обирають цілковито нову стратегію індивідуальної і колективної діяльності, новий комплекс перспективних цивілізаційних цінностей, шукають і реалізують засоби поєднання стійкого розвитку соціуму і збереження довкілля. Українські політологи і соціологи ще дуже далекі від належного усвідомлення того, наскільки в цій сфері датчани чи норвежці випереджають американців чи англійців. Саме тому вони в аналізі майбутнього роблять серйозні помилки, помічаючи лише окремі явища змін – як правило, лише “глобалізацію” (напр. [2]) – й полишаючи поза увагою десятки інших (частина їх названа в статті [3]).Одна з подібних стратегічних помилок вищого політичного і економічного керівництва України – спроба реалізувати концепцію “вільного ринку” в умовах, коли згадані нами країни-лідери давно відмовилися від цього надмірно архаїчного засобу організації діяльності економічного життя. Ця помилка співпала у часі й просторі з ще однією – нерозумінням значення фундаментальних наук і високоінтелектуальних технологій для забезпечення якості життя і прогресу націй у ХХІ ст. Тому перші роки нашої незалежності стали часом повернення до зразків капіталістичного суспільства періоду ХІХ століття, а не свідомої підтримки паростків нового суспільства ХХІ ст.Утім, події останніх двох-трьох років свідчать на користь того, що керівництво і громадськість України поступово позбавляються решток невиправданих сподівань на неорганізований “ринок”, суспільний хаос (чого варта шкода від “тіньового сектора”!) і шкідливий для 99,9% населення варіант приватизації колективної власності. Одна з ознак обрання більш перспективного напряму розвитку – бажання інтегруватися в європейські економічні структури шляхом глибоких законодавчих та виробничих змін.Серед тих засобів, які ми можемо використати в процесі руху до інтеграції – удосконалення і ефективізація діяльності системи освіти. Вона у нас має чимало позитивних рис, але загалом не надто добре відповідає європейським стандартам. До того ж, є певні відмінності між нашою і європейською стратегію розвитку та модернізації освіти.У цих тезах ми акцентуватимемо лише частину європейської освітньої стратегії – намагання зберегти і підвищити якість освіти, забезпечити кожного молодого європейця достатньою за обсягом і змістом компетентністю (реалізаційними знаннями, вміннями і навичками), яка б гарантувала його індивідуальні успіхи на ринку праці та світову якість створеної продукції чи наданих ним послуг.Про важливість освіти для подальшого існування та економічних успіхів об’єднаної Європи нікого на її теренах переконувати не треба – це вже визнана аксіома. Питання стоїть в іншій площині – як досягти максимальних результатів за наявних і можливих засобів і ресурсів. Саме так сформулювали завдання своїх держав та урядів вищі керівники 15 країн-членів Європейського Союзу під час березневої наради 2000 року в Лісабоні – зусиллями науковців, освітян та фахівців всіх інших профілів забезпечити для Європи економічні успіхи на основі “найбільш конкурентноздатних знань у світі” [4].Виконання цих складних завдань можливе за умови спільних зусиль всіх європейських країн одразу на трьох стратегічних напрямах удосконалення первинної освіти (цей термін означає всі форми навчання і підготовки до моменту виходу на ринок праці):І. покращення її якості та ефективності;ІІ. лібералізації і розширення до теоретичного максимуму доступу до первинної освіти;ІІІ. відкритості систем освіти на оточення і світ.Завдання підвищити якість освіти не випадково стоїть на першому місці – ніхто не має бажання надаремне витратити 5-8% валового національного продукту ([4, с.7]) і зусилля 3-6% всього активного населення (саме у цих межах лежить відсоток вчителів і викладачів серед всіх зайнятих у розвинених країнах [5, с.219]). Це завдання передбачає вирішення кількох вужчих проблем.Стимулювати вибір учнями і студентами науково-технологічних профілів навчання.Розвинути у молоді компетентності, необхідні для життя у суспільстві знань (інформаційному суспільстві).Забезпечити їй доступ до всіх нових інформаційних технологій.Поліпшити навчання і підготовку педагогічних працівників.Забезпечити ефективніше використання ресурсів.Для стратегічного планування шляхів розвитку національної освіти вищому керівництву й педагогам України слід уважно дослідити вказаний перелік тих заходів, які Європейський Союз вважає надійним фундаментом забезпечення якості освіти.Особливо важливий акцент на природничо-математичну та інженерно-технологічну освіту, оскільки саме цю сферу знань європейці вважають критичним показником якості всієї освіти, всієї первинної підготовки. І вони мають рацію – суспільство знань спиратиметься на найвищі технології й вершинні досягнення фундаментальних наук. Саме на це, а не на класичну механіку, елементарну хімію, фізику чи основи металознавства. Час цих наукових знань залишився у віддаленому індустріальному минулому.Як же на практиці Європа здійснює наміри підвищити якість освіти через розширення залучення учнів і студентів на науково-технологічні профілі навчання? Ситуація у цій сфері досить строката, про що й свідчать дані щодо їх загальної кількості на цих профілях у вищих навчальних закладах різних країн ЄС (табл. 1). Таблиця 1. Відсоток студентів, які вивчають точні науки(2000 рік) [4] Країна% студентів, які навчаються на даних профіляхКількість дипломованих осіб віком 20-29 років в розрахунку на 1000 мешканцівТочні науки (разом з інформатикою)Технології та інженеріяТочні науки, технологія, інженеріяФінляндія10.625.6– *Великобританія14.88.816.2Ірландія16.911.423.2Бельгія9.211.89.7Швеція11.419.111.6Австрія11.614.07.1Франція–––Данія10.210.0–Німеччина12.715.88.2Іспанія12.616.19.9Італія7.616.8–Португалія9.417.96.3Греція–––Люксембург9.38.11.8Примітка: * – брак даних. Тут стикаємося з певною несподіванкою – за короткий період 1990-х років Фінляндія стала європейським і світовим лідером з фундаменталізації освіти. Керівники цієї країни анітрішечки не бояться того, що мало не 40 відсотків всіх її студентів вивчають точні науки і “високі” технології.На початку 1990-х років Фінляндія потрапила в глибоку економічну кризу. Розпад Радянського Союзу позбавив цю невелику країну величезного ринку, який задовольнявся виробами, що хоч і мали задовільну якість, але не вимагали “високих” технологій. Це не лише майже вполовинило валовий національний продукт Фінляндії і знизило рівень життя населення, але й примусило виходити на світові ринки з підвищеними вимогами як до технологій, так і до якості.Під час вибору стратегії розвитку своєї освіти, Фінляндія відхилила пропозиції гранично гуманітаризувати її та розширити підготовку правників і менеджерів. Було скорочене викладання історії, на ранній дитячий вік перенесене перше ознайомлення з друкованими текстами тощо. Натомість, розширене і поліпшене викладання точних наук і найновіших технологій. Невисокої якості середня професійна освіта була досить швидко реформована у вищу, випускники якої отримували глибокі наукові знання і вміння використовувати досягнення точних наук. Наслідок усіх цих змін – стрімкий розвиток виробництва у найновітніших сферах і перше місце у світі з темпів підвищення людського капіталу нації на основі використання “високих” технологій.Та приклад Фінляндії не є винятком. Як стає все більш очевидним з даних останніх років, значна частина інших країн ЄС також відзначається великою (15-19%) кількістю тих студентів, які готуються розвивати і використовувати найбільш ефективні технології ХХІ століття. Та ще важливіша та обставина, що на відміну від України, де надто часто звучать промови про “надмірну кількість науковців та інженерів” й пропонується прискорено готувати необмежену кількість адвокатів і менеджерів, в країнах ЄС застосовується стратегія збереження (і навіть розширення) саме природничо-математичних та інженерно-технологічних секторів вищої освіти.Сучасний розподіл нашого студентства в закладах університетського рівня за профілями підготовки відповідає кращим європейським зразкам – ми маємо приблизно 11% майбутніх науковців і близько 20% – інженерів і технологів [6]. Ось тільки б зберегти і підвищити якість навчання, зокрема, не витрачати перші семестри на ліквідацію недоліків роботи школи…На жаль, ми не можемо сподіватися на позитивні зрушення в роботі середньої школи, оскільки керівництво міністерства освіти і науки вважає, що навчатися і набувати досвід можна лише на власних помилках. Однак, доцільніше вчитися на чужих невдачах. Наприклад, багато разів у десятках країн світу з різноманітних міркувань ті чи інші предмети переводили з обов’язкових у вибіркові, ліквідовуючи жорсткі випускні екзамени. Результат кожного разу був один і той же – профанація викладання, різке зниження знань випускників шкіл і погіршення діяльності всієї вищої освіти. Кожна країна виходила з подібної кризи своїм шляхом. Більшість повертала обов’язковість вивчення і глибоко модернізувала зміст програм, інші (як США) просто скуповували за рубежем випускників шкіл і студентів з потрібними якостями і знаннями.То чи не краще нам відмовитися від подальшого поглиблення кризи в природничо-математичній освіті й обрати за приклад не американський, а фінський досвід?

У статті актуалізується проблема об’єктивно визначити місце сучасної естради в національному культурному просторі, в цьому контексті розбираються поняття «елітарне мистецтво» і «масова культура». Аналізується рівень присвячених заданій тематиці наукових розвідок представників академічного спрямування та дослідників естради. Порушуються питання специфічних рис естради, що знаходять відображення у її різножанровості і не мають місця в інших видах сценічного мистецтва. Пропонується легітимація у вітчизняному науковомуі поле поняття «естрадознавство» як напряму мистецтвознавства, що вивчає естрадне мистецтво, його особливості й загальні динамічні процеси, пов’язані з розвитком національного мистецтва естради, а також вказані концептуально-методологічні основи нової для України мистецької науки. Спираючись на праці дослідників естради, визначено та охарактеризовано сім базових засад естрадного мистецтва – відкритість, легкість, синтетичність, лаконізм, імпровізаційність, мобільність, індивідуальність. Відкритість естради ґрунтується на активному діалозі артиста з глядацьким залом; легкість окреслює специфіку сприйняття естрадного твору, що не потребує попередньої підготовки глядача; синтетичність обумовлює поєднання в естрадному номері елементів різних видів мистецтв; лаконізм передбачає високу концентрацію у творі як змістовності, так і засобів акторської виразності; імпровізаційність є креативною складовою сценічної поведінки артиста естради, його відкритістю на ту чи іншу реакцію публіки; мобільність передбачає здатність артиста до виконання сценічної діяльності за будь-яких умов (професійна мобільність) та оперативне реагування на запити суспільства (соціальна мобільність); індивідуальність артиста виявляється у постійному пошуку оригінальності, самобутності, індивідуальної виконавської манери, власного сценічного образу. Зазначено, що базові засади естрадного мистецтва є універсальними для усіх його видів та жанрів. Конкретизуються відмінності естрадного мистецтва і світової індустрії розваг (шоу-бізнесу), яка є складовою масової культури. Відзначається дефіцит українських спеціалістів-естрадознавців, зокрема фахівців з вокальної естради у освітньому процесі підготовки молодих естрадних артистів. Ключові слова: сучасна естрада, елітарне мистецтво, масова культура, специфіка, естрадознавство, критерії оцінювання, джаз.

Основна мета трансферу технологій – це формування економіки знань та її інтеграція у світове господарство на нових принципах імплементації інновацій. Установлено, що розвиток економіки знань вимагає нових підходів до учасників процесів, пов’язаних зі створенням, нагромадженням та розповсюдженням знань. Трансфер знань є мостом між тими, хто їх створює, та тими, хто їх потребує. Сформовано модель передачі знань зі сфери науки у сферу малого та середнього бізнесу з елементами логістичних потоків. Доведено ефективність використання у відносинах між сферою науки та промисловості стратегії ефективноого обслуговування споживачів. Логістичний та маркетинговий аспекти передачі знань щодо стратегії ефективного обслуговування (ECR) включають такі заходи: постійний наголос на забезпеченні одержувача найкращим товаром; побудова відносин між сферою науки і промисловістю на моделі win/win; вчасне забезпечення інформацією; знання, передані зі сфери науки у сферу промисловості, використовуються для створення доданої вартості; ефективність системи передачі знань контролюється, аналізується та оцінюється обома сторонами, які беруть участь у процесі передачі знань.

Досліджуються історичні витоки виборчої інженерії та робиться ретроспективний аналіз становлення даного феномену. Проаналізовано причини та чинники виникнення та розповсюдження виборчої інженерії як зміни виборчих правил з метою досягнення певних цілей та результатів. Зроблено висновок, що виникнення виборчої інженерії пов’язане з утвердженням інституту виборів як невід’ємної складової демократії в ХІХ-ХХ ст. Розповсюдження виборчої інженерії в світі пов’язано з збільшенням кількості держав з республіканською формою правління та демократичним режимом, тому остаточне входження виборчої інженерії в світову практику можна віднести до кінця ХХ ст

У статті аналізуються світові трансформаційні зміни в різноманітних сферах життєдіяльності суспільства, що сприяють процесу реформування освіти в Україні. Нова українська школа пропонує нові підходи і технології, що відповідають запитам суспільства та забезпечують формування конкурентоспроможності сучасної молоді на міжнародному ринку праці. У публікації окреслюється один із таких підходів – трансдисциплінарний, що поєднує в єдине ціле дисципліни та наукове знання. Переосмислюються деякі аспекти впровадження означеного підходу в природничо-математичній галузі в закладах середньої освіти, розглядається вектор розвитку організації освітнього процесу від дисциплінарності до трансдисциплінарності. Підкреслюється, що вітчизняні науковці та соціальні інституції розуміють неможливість неврахування такого важливого аспекту як «трансдисциплінарність», у зв’язку з чим вимушені залишити поле своєї діяльності та функціонування і поринути в інноваційний простір. Ключову роль за цієї умови надано природничо-математичному напряму. Зазначається, що в освітні програми природничих наук сучасної України передбачено запровадження трансдисциплінарного підходу (реалізація STEM-освіти) від початкової школи до вищої та професійної. Трансдисциплінарний підхід до навчання дає змогу поєднати науку, технології, інженерію та математику, є одним із основних щодо впровадження STEM-освіти та підвищення якості викладання природничо-математичних дисциплін в Україні. Автори підкреслюють, що запити суспільства та потреби сучасної економіки роблять природничо-математичну освіту ключовим напрямом, одним із основних чинників інноваційного розвитку освіти та складовою української державної політики щодо зміцнення людського капіталу та підвищення конкурентоздатності української молоді.

У статті визначено роль системи підтримки проведення наукових досліджень у сфері економіки та державного управління. У дослідженні обґрунтовано те, що наукові дослідження визначають особливості соціально-економічних характеристик країни, перспективи її розвитку та рівень життя. Питання, пов’язані з інтенсифікацією наукових досліджень в економіці та державному управлінні, є особливо актуальними, оскільки ці сфери досліджень, поряд із технічним напрямом, визначають ключові основи суспільства. Уважаємо, що однією з найважливіших передумов активізації та належної організації наукових досліджень є система їх підтримки. Опорна система як сукупність компонентів, що визначають можливості наукової роботи, є складним явищем, що включає єдність відповідних елементів. Структура системи забезпечення визначається так: кадрове забезпечення, методичне забезпечення, технічне забезпечення й інформаційне забезпечення. Інформаційна підтримка, а також кадрова підтримка є двома найважливішими елементами наукового процесу. Ми вважаємо, що одним із ключових елементів інформаційного забезпечення наукового дослідження є підтримка категорій як відповідної терміносистеми, що використовується в певній галузі дослідження. Підтримка категорій істотно впливає на особливості організації наукових досліджень, їхньої раціоналізації, процес інтеграції вітчизняних наукових досягнень у світовий інформаційний простір. За результатами вивчення прикладів з економіки та державного управління виявлено проблеми в узгодженні та співвіднесенні термінології вітчизняної та зарубіжної науки. Відмінності між конотаціями термінів як в економіці, так і в державному управлінні впливають на якість і обсяг результатів досліджень українських учених. Подолання цієї проблеми можливе, на нашу думку, шляхом формування електронних багатомовних академічних словників у відповідних сферах, що сприятиме гармонізації категоріального апарату дослідження та надасть більші можливості для інтеграції вітчизняних науковців у світовий науковий простір. Авторами визначено роль системи забезпечення для проведення наукових досліджень у сфері економічних наук та державного управління. З’ясовано, що категоріальне забезпечення суттєво впливає на особливості організації наукових досліджень, їх раціоналізацію та процес інтеграції вітчизняного наукового доробку у світовий інформаційний простір. Ідентифіковано роль електронних багатомовних академічних словників у процесі формування категоріального забезпечення наукових досліджень.

Аналізуються воєнно-історичні аспекти виникнення і розвитку теорії та практики ведення диверсійної боротьби в ході світових війн різних історичних етапів. Акцентується увага на диверсійній діяльності, розгорнутій Російською Федерацією під час підготовки та у ході здійснення агресії проти України. Зазначається небезпека диверсійної діяльності противника: навіть поодинокий диверсійний акт може завдати серйозної шкоди економіці держави, порушити ритмічність роботи окремої галузі народного господарства або сповільнити темпи розбудови економіки країни в цілому, завдати моральної шкоди насе­ленню країни. Воєнна наука має постійно вивчати та оперативно реагувати на зміни особливостей ведення бойових дій в сучасній та у майбутній війні, всебічно аналізувати зміни, які відбуваються в умовах ведення збройної боротьби та враховувати чинники, які на них впливають, а також перспективні тенденцій розвитку воєнної науки. Виходячи з оцінювання тенденцій розвитку способів ведення війни можна стверджувати, що диверсійні дії будуть і надалі відігравати значну роль у способах ведення збройної боротьби усіма протидіючими сторо­нами. Зазначається, що протидія їм вимагає завчасного опрацювання питань організації і ведення диверсійної боротьби, обліку та вивчення усіх даних, які стосуються дій противника, відповідного планування, грамотного визначення задач і раціонального розподілу їх між силами і засобами, які залучаються. Не менш важливим є питання наявності в секторі оборони і безпеки держави необхідних військових формувань, укомплектованих навченим особовим складом і необхідними зразками озброєння, військової і спеціальної техніки, які б за­безпечили якісне виконання визначених для них спеціальних та специфічних завдань.

Мета дослідження – з’ясувати специфіку впливу науково-технічних досягнень на танцювальне мистецтво кінця ХІХ – початку ХХ ст. на прикладі творчості Лої Фуллер. Методологія. На основі аналізу наукової літератури та джерел, застосування компаративного, хронологічного, порівняльного методів проведено науково обґрунтоване дослідження. Наукова новизна. Уперше в мистецтвознавстві розглянуто творчість представниці танцю модерн кінця ХІХ – початку ХХ ст. Л. Фуллер в аспекті впливу досягнень науково-технічного прогресу на танцювальне мистецтво того часу. Висновки. Творчі експерименти Л. Фуллер свідчать про набуття хореографією науково-технологічного виміру і функціонування танцювального мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст. у просторі двох «світів» – художнього й науково-технічного. Якщо наука прагне зрозуміти епоху, знайти приховані смисли, а художня творчість створює ці смисли, то інтенція танцювального мистецтва цього періоду полягає в тому, щоб знайти ці приховані смисли й репрезентувати їх у своїй творчості. Відтак видатні митці (художники, режисери, хореографи, композитори та ін.), серед яких Л. Фуллер, не тільки виражали зміст своєї епохи, але й надавали їй смислового наповнення. Л. Фуллер намагалася мислити хореографією в категоріях, близьких до наукових. Творчість танцівниці була своєрідним бунтом проти усталених балетних форм, наслідуванням античної естетики через заперечення класичного танцю. Досвід Л. Фуллер став не лише кроком до створення танцю модерн, а й одним із перших досвідів інтегрування досягнень науково-технічного прогресу епохи в мистецтво танцю (світлові ефекти, кінопроєкції та ін.), що додатково підсилювало новітність і перспективність презентованої танцівницею пластики.

Стаття присвячена проблемі опанування сучасними підходами організації баз даних майбутніми фахівцями зі спеціальності 122 «Комп’ютерні науки». Бази даних NoSQL і NewSQL – новітні тренди у сфері IT, які потребують детального ознайомлення та вивчення студентами комп’ютерних спеціальностей. У статті досліджено та розкрито поняття баз даних NoSQL і NewSQL. Проведена порівняльна характеристика реляційних баз даних з базами даних типу NoSQL, NewSQL. У зв’язку з поширенням різного виду WEBсервісів, потребою розподіленого оброблення великих масивів даних (Big Data) обґрунтовано необхідність повноцінного вивчення нового покоління баз даних та отримання фахових компетентностей щодо їх практичного застосування. Вивчення новітніх баз даних не має бути альтернативою вивченню реляційних баз даних. Враховуючи концептуальні відмінності і технологічні особливості використання сучасних баз даних, у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана до навчальних планів спеціальності 122 «Комп’ютерні науки» додано нову дисципліну «Організація баз даних NoSQL», вивчення якої поповнить знання студентів про основні тенденції розвитку баз даних та підвищить їх конкурентоздатність на ринку праці. Під час розробки навчальної програми дисципліни були проаналізовані навчальні плани підготовки спеціалістів з комп’ютерних наук провідних закладів вищої освіти України, літературні та інтернет-джерела, які підтвердили необхідність та доцільність вивчення баз даних NoSQL та NewSQL. Дослідження критеріїв та аналіз рейтингу систем керування базами даних дозволили дійти висновку про доцільність введення до навчальної програми дисципліни «Організація баз даних NoSQL» тем з вивчення найбільш поширених у світовій практиці баз даних типу NoSQL (MongoDB, Redis, Cassandra) та NewSQL (Microsoft SQL Server 2017), яка має розширений функціонал і підтримує роботу з графами.

Китай – далека й незвичайна країна, яка належить до стародавньої цивілізації, чия історія ніколи не переривалася. Відносини між Україною та Китаєм почали зароджуватися ще за часів Київської Русі завдяки Великому шовковому шляху, що заходив на територію сучасної України – анексованого Криму. Країна Східної Азії є однією із найбільших інвесторів світу, що зробила величезний внесок у розвиток світового мистецтва, науки та культури. 2019-й був роком Китаю в Україні – зрозумілий і символічний жест нашої держави. У недавно прийнятій Кабміном Стратегії зовнішньополітичної діяльності України на найближчі три роки після північноамериканських та європейських ключових стратегічних партнерів визначено й Китай, що, безумовно, є новацією на тлі боротьби за світове лідерство. Але наразі мова не про політику, а про літературу в Китаї, що повсякчас відігравала значну роль у різноманітних сферах культурного життя: Конфуцій, Цао Сюецінь, Лу Цінь, Лю Чженьюнь і, звичайно, наш сучасник – Мо Янь. У статті йдеться, зокрема, про колективну монографію «Тенденції китайської літератури та творчість Мо Яня», упорядковану доктором наук із соціальних комунікацій, професором кафедри української преси Львівського національного університету імені Івана Франка, письменником Ігорем Павлюком за сприяння Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка Національної академії наук України. Зроблено короткий огляд монографії про далеку минувшину та сьогодення літературного Китаю з допомогою досліджень співробітників Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (М. М. Сулима, І. З. Павлюк, Д. І. Дроздовський) та науковців із провідних університетів України (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франкa, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Київський національний університет культури і мистецтв та ін.).

Встановлено, що вітчизняна наука про народне мистецтво зародилася та розвивалася передусім як вивчення археологічних старожитностей, і важливим фактором його вивчення стали археологічні з’їзди. З’ясовано, що Петриківський декоративний розпис як складова українського народного декоративно-прикладного мистецтва своїм корінням сягає Трипілля, зародившись у вигляді селянського хатнього малювання - стінопису. Упродовж віків в Україні формувалися різноманітні школи декоративного розпису, однак найбільше і найкраще зберігся і розвинувся петриківський декоративний розпис. Визначено основні віхи розвитку петриківського розпису від часу його офіційного визнання і донині, названі основоположники традиційної школи петриківського декоративного розпису та їх послідовники.Висвітлено внесок самобутнього петриківського декоративного розпису у світову культуру визнанням його ЮНЕСКО як нематеріальної культурної спадщини людства.

У статті висвітлено єдність фізики та мистецтва у формуванні гармонійно та всебічно розвиненої й обізнаної особистості. Взаємний вплив науки та мистецтва не завжди розкривається однозначно. Істинне розуміння мистецтва невідривне від розуміння процесів, завдяки яким воно створюється, а визначена послідовність процесів забезпечує наявність результату. У такий спосіб спрацьовує філософський закон «переходу кількісних змін у якісні». Краса фізики як науки криється у поступовості, послідовності, логічності. Краса мистецтва є результатом тих самих кроків. Фізика як фундаментальна природнича наука має потужний арсенал засобів впливу на формування загальної культури особистості в цілому. Окрім того, фізика сама є потужним засобом формування загальнокультурної та загальнорозвиненої особистості. Природність фізики неможливо розглядати окремо від природності людського сприйняття спостережуваних явищ природи. Розуміння природних явищ, особливостей перебігу процесів у природі дає можливість митцям створювати шедеври, що змушують насолоджуватися, затамувавши подих, та підносити над усе майстрів справи. Майстри художнього лиття та кування повинні знати все про процеси нагрівання, плавлення, тверднення різних металів, їхню пластичність і деформацію. Для художників важливі знання законів утворення тіні і півтіні, а також механізм сприйняття світла, що дозволяє досягти надзвичайних ефектів та уникнути проблеми візуального викривлення дійсності. Для дослідників картин та їх реставраторів в нагоді стає метод наукової фотографії в ультрафіолетових променях, фотографування в інфрачервоних променях, рентгенографія та важливі навички правильної інтерпретації результатів проведеного дослідження і встановлення правильного подальшого алгоритму дій щодо відновлення творів мистецтва. Твори П. Чайковського, І. Баха, А. Вівальді стають в нагоді при вивченні характеристик звукових коливань на уроках фізики. Таке поєднання є непідробним підтвердженням взаємного впливу на формування цілісного світосприйняття особистості. Естетичні смаки видатних фізиків були досить різноманітними та виражалися також у різний спосіб. Альберт Ейнштейн грав на скрипці, Лев Ландау захоплювався поезією, Макс Планк і Вернер Гейзенберг були чудовими піаністами, Леонардо да Вінчі захоплювався живописом. Отже, єдність фізики та мистецтва є природньою, непідробною, однозначною та беззаперечною.

Висвітлено життєвий шлях і творчу діяльність доктора юридичних наук, професора, заслуженого юриста України, академіка Міжнародної слов’янської академії наук, полковника міліції у відставці Андрія Володимировича Іщенка (24.08.1951–26.04.2019) – знаного і шанованого в наукових колах українського вченого, засновника наукової школи, дослідника історії та сучасності світової криміналістики, талановитого педагога, управлінця, криміналіста.Ключові слова: А. В. Іщенко; криміналістика; судова експертиза; історія криміналістики; криміналістичне забезпечення; учений-криміналіст; криміналістична наукова школа.