Добірка наукової літератури з теми "Народний художник України"

Стаття присвячена малодослідженій у вітчизняній науці проблемі спроб індустріалізації виробництв, що працювали в художній промисловості України в ХХ ст. Зазначаються особливості розвитку індустріалізації вишивального виробництва. Висвітлено історико-культурні умови розвитку вишивального мистецтва, домашньої промисловості, артілей, кустарну промисловість, мануфактуру, фабрики, підприємства «Укрхудожпрому». Зміни, що відбувались в економіці країни в 30-і рр. ХХ ст., призвели до зрушень, у результаті – до т. зв. індустріалізації, промислового виготовлення одягу, яке у попередні роки розпочалося в майстернях та артілях, зосереджуючи його переважно на підприємствах легкої (швацької) промисловості. Здійснились заходи щодо механізації робіт як у виготовленні одягу загалом, так і в застосуванні вишивки. Таким чином, роботи з виготовлення вишитих виробів сконцентрувалися в першу чергу на підприємствах новоствореної галузі «Укрхудожпром» («Українська художня промисловість»), розташованих у традиційних центрах народної творчості. Значний внесок у розвиток української художньої вишивки Київщини становить творча діяльність Н. Я. Гречановської, яка багато років працювала головним художником Художньо-виробничого об’єднання ім. Т. Г. Шевченка (м. Київ). Художники та творчі майстри цього підприємства не лише зберігали, але й креативно розвивали народні традиції. Для цього на підприємстві була створена художньо-експериментальна лабораторія, в якій розроблялись нові орнаментальні композиції як виразники нових сучасних тенденцій розвитку вишивального мистецтва. Дослідження ґрунтується на використанні архівних матеріалів та спостережень культурологічного, історичного та мистецтвознавчого аналізу, висвітленні проблем, які пов’язані з діяльністю традиційних народних мистецтв і обставин розвитку, історичної еволюції «Укрхудожпрому». Актуальність означеної проблеми обумовлена потребою збереження української автентичності, дослідження та висвітлення особливостей створення сучасних виробів галузі художніх промислів, таких як художня вишивка, що є найдревнішим різновидом народної творчості.

Стаття присвячена малодослідженій проблемі у вітчизняній науці, пов’язаній із промисловим виробництвом одягу та застосуванням української вишивки. Значний внесок у розвиток традиційного українського одягу та декорування вносили художники-модельєри Київського Будинку моделей одягу, якій розпочав свою діяльність у 1944 р. Завдяки художникам у важких умовах розроблялися сучасні на той час моделі за мотивами українського традиційного одягу. Вбрання створювалося на виробництвах легкої промисловості та «Укрхудожпрому». Зазначається, що українська вишивка була невід'ємною частиною українського одягу, а згодом, і промисловості. У Києві в червні 1970 р. Всесоюзним інститутом асортименту виробів Міністерства легкої промисловості УРСР було проведено художньо-технічну раду для огляду виробів, що презентували молодіжну моду. Учасники художньо-технічної ради розглянули моделі, запропоновані 34 швейними підприємствами та 6 Будинками моделей України. Проведення цього заходу надало можливість впровадити модні тенденції десятиріччя у життя. Художники Київського Будинку моделей одягу (КБМО) активно запроваджували та використовували традиційні національні елементи вбрання, поєднуючи тенденції сучасної моди того часу. Аналізуючи стан використання вишивки традиційного українського крою в сучасному одязі 70-х рр. ХХ ст. у КБМО, можемо відзначити, що в молодіжному одязі художники-модельєри застосовували традиційний крій, вишивку, декор, за мотивами національного костюму усіх регіонів України. Змінювалися моделі подовжених жіночих суконь із вовняних тканин, у дівочих комплектах із бязі переважав сорочечний крій із комірцем «стійка» та короткими рукавами. Підтримувалися напрямки крою у довжині блуз до талії, із вживанням народних мотивів української вишивки. Прямі й розширені спідниці донизу підкреслювали талію і призбирувалися на гумці чи поясі. Пальта створювалися на основі крою української свитки за прямим силуетом, втачними рукавами, каптур переходив у комір із китицями та так само оздоблювався за мотивами елементів народної української вишивки, що виконувалася тамбурним швом чорними, червоними, жовтими й зеленими кольорами. Високий рівень моделювання одягу демонстрували промислові виробництва. Джерелом натхнення для фахівців українських виробництв легкої промисловості та «Укрхудожпрому» слуговали покази мод, що влаштовувалися Будинками моделей двічі на рік. Виконання виробництвами тематичних і композиційно довершених творчих проектів спрямовувало й узгоджувало діяльність швейної, текстильної, трикотажної промисловості. Організація праці на усіх етапах виробництва підкреслює актуальність означенної проблеми, що обумовленна потребою збереження української автентичності, дослідження та висвітлення особливостей створення сучасних виробів із напрямку художніх промислів, таких як художня вишивка, яка є одним із найдавніших різновидів народної творчості.

Анатолій Калитко – Заслужений художник України, доцент кафедри образотворчого мистецтва та академічних дисциплін Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв. У статті висвітлюється портрети народних майстрів . Ставиться проблема визначення художньо-стилістичних особливостей. Розглядається вплив етнокультурного середовища Прикарпаття на образотворче трактування портретів.

У публікації висвітлено сучасний стан розвиненості творчого потенціалу майбутніх художників декоративно-прикладного мистецтва в процесі вивчення фахових дисциплін у закладах вищої освіти. На основі використання методів анкетування, узагальнення, систематизації, зіставлення, аналізу виконаних навчальних та навчально-творчих робіт студентів І курсу, висвітлено результати дослідження сучасного стану розвиненості творчого потенціалу майбутніх художників декоративно-прикладного мистецтва у Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. З метою отримання об’єктивних відомостей анкетування, нами враховувалась і порівнювалась думка майбутніх художників декоративно-прикладного мистецтва з думкою експертів. В якості експертів було залучено 17 викладачів фахових дисциплін, що є професійними художниками, членами Національної спілки художників України, що мають почесні звання заслужених і народних художників, діячів мистецтв України. Порівняння отриманих даних уможливлює висновок про те, що думка майбутніх художників декоративно-прикладного мистецтва щодо їхнього рівня розвиненості творчого потенціалу дещо завищена. Експерти наголошують, що студенти не володіють необхідними професійними професійно-художніми знаннями, вміннями і навичками, не мають достатньої художньо-творчої мотивації та творчої активності. Проведене дослідження щодо аналізу сучасного стану розвиненості творчого потенціалу майбутніх художників декоративно-прикладного мистецтва свідчить про його низький рівень, що негативно впливає на якість професійної навчально-творчої діяльності в закладі вищої освіти. Ключові слова: творчий потенціал, творча діяльність, майбутні художники декоративно-прикладного мистецтва.

Стаття висвітлює творчий шлях відомого майстра і художника МиколиІвановича Грепиняка. Нині він патріарх сухої різьби та інкрустації, найбільшдосвідчений різьбяр на дереві і одночасно знавець народних промислів і ремесел наГуцульщині. Його твори зберігаються в багатьох музеях України, приватнихколекціях і за кордоном. Микола Іванович відомий численними публікаціями протворчість своїх земляків митців, успіхам яких щиро радіє. Член Національнихспілок художників і майстрів народного мистецтва, автор нарисів і книг з народного мистецтва. Уродженець села Брустури на Гуцульщині – осередку народних художніх промислів: різьбярства, бондарства, художнього металу (мосяжництва), вишивки, писанкарства, виробів із сиру, з юних років став їх дослідникомі популяризатором.Значне місце в творчості М. Грепиняка посідають графічні твори, зокремаекслібриси. Це оригінальне мініатюрне мистецтво, а також живопис, як іскульптуру, майстер опановував самотужки, під впливом професійних художників Є. Сагайдачного, В. Гуза, Г. Масика. Особливо ефективними ставали поради мистецтвознавців Ірини Матасяк, О. Соломченка, фотографа Я. Дацюката інших.Значний доробок М. Грепиняка в оформленні місцевих храмів: виготовлявсвічники, тетраподи, хрести напрестольні, ручні і процесійні, патериці, скарбнички, рамки оздоблені сухою різьбою та інкрустацією.Окремо відзначимо педагогічну діяльність майстра. Чимало його учнів обрали творчі професії, стали художниками, різьбярами, вчителями і загаломуспішними людьми.

Досліджуючи та аналізуючи художню спадщину українських графіків ІІ пол. ХХ ст., можемо зазначити, що творчі пошуки в галузі книжкового оформлення 1970-х–1980-х рр. були наслідком свідомої боротьби художників із зовнішнім прикрашательством і поверховим декоративізмом, позбавленим глибокого змісту. Українські майстри книжкової графіки Валентин Гордійчук і Анатолій Токарев своїми роботами спростовували тенденції певного занепаду візуальної мови цього періоду, після злету мистецтва книги 1950-х–1960-х рр. Київські художники Валентин Гордійчук і Анатолій Токарев ставали на шлях оновлення, органічно-цілісного вирішення всіх елементів оформлення книги. Зокрема, вони вважали за потрібне переосмислити «Енеїду» І. П. Котляревського, активний колір і драматичну атмосферу, де пафос героїзму й усереднені образи починають поступатися думці про поему як глибший за змістом твір. Методологія дослідження полягає в застосуванні загальнонаукових методів (аналізу та синтезу, індукції та дедукції, єдності історичного і логічного) та мистецтвознавчих методів (компаративний, типологічний, описовий). Наукова новизна роботи полягає у дослідженні неофольклорних особливостей ілюстрування Валентина Гордійчука і Анатолія Токарева. Важливо підкреслити, що ілюстраторам України 1970-х–1980-х рр. було властиво зосереджуватися на духовно-культурних та пластичних засадах історичної малярської спадщини. Можна зазначити, що традиції доби бароко тісно переплітаються в цих ілюстраціях з національними народними мотивами. Тому надзвичайно плідним об’єктом дослідження є роботи майстрів книжкової графіки в новій художній трактовці літературних образів Івана Котляревського.

У статті висвітлено життєвий і творчий шлях Бориса Дмитровича Грінченка, зокрема, розглянуто та проаналізовано основні напрямки його літературної, педагогічної, громадсько-просвітницької діяльності, а також науково-педагогічні напрацювання в галузі народного шкільництва із застосуванням принципів народної педагогіки та національних ідеалів, визначено внесок у становлення і розвиток української національної школи. Зазначено, що Б. Грінченко одним із перших, в умовах тотальної заборони поширення української мови, порушив питання застосування рідної мови у навчальному процесі, зокрема недільних шкіл. Таким закладом стала приватна школа для дівчат Христини Алчевської в с. Олексіївка Катеринославської губернії, де Борис Дмитрович шість років вчителювання (1887-1893 рр.) втілював свої ідеали побудови національної школи, таємно ознайомлюючи учнів з українською мовою. Згідно принципів народної педагогіки Б. Грінченко популяризував нові інноваційні форми та методи організації навчально-виховного процесу, не визнаючи фізичних покарань, виступаючи за зближення комунікації між вчителем та учнями. Навчання рідною мовою стало основним кредом Грінченка-вчителя. При цьому Борис Дмитрович був прихильником використання найкращих надбань прогресивних педагогів, застосовуючи діалектичну єдність мислення та мови, вважаючи останню виразником національних ознак: етнографічних, ментальних та світоглядних. Особливою увагою Бориса Дмитровича користувалася література для народного читання, якій він присвятив спеціальну статтю «Популярні книжки». Педагогічні погляди Б. Грінченка відображені і у його численних працях: «На безпросветном пути» (1905), «Якої нам треба школи» (1906), «Народні вчителі і українська школа» (1906), «Перед широким світом» (1907) та численних художніх творах про учнів та вчителів. Невідꞌємну частину громадсько-просвітницької діяльності Бориса Грінченка займає видавнича діяльність, яка особливого масштабу набула у Чернігові, де він організовує єдине в той час в Україні народне видавництво на україномовні книжки. Робота на цій ниві виявилась плідною, адже за період з 1894 по 1902 роки Б. Грінченко видав близько 50 книжок для народу загальним накладом близько 170 тисяч примірників, серед них твори видатних класиків. Видатною заслугою Б. Грінченка є видання чотиритомного «Словаря української мови» (1907-1909) на 68 тисяч українських слів з народної та писемної мови, що охопили період від І. Котляревського до початку ХХ століття. Попри критику видання, значною заслугою Б. Грінченка є той факт, що в Словнику представлено мовне багатство тогочасної України – від сходу до заходу, що утверджувало споконвічну ідею єднання українського народу, а отже Словник можна вважати обличчям української нації, що підняв статус української мови та утвердив право народу на самовизначення. Головним сенсом життя та діяльності Б. Грінченка була боротьба за українську національну справу. Так, у своїх «Листах з України Наддніпрянської», надрукованих у газеті «Буковина» в 1892-1893 рр., Борис Дмитрович подає критичний огляд тогочасного суспільства, звертаючись до аналізу причин занепаду національних змагань, та висуває думку щодо активізації процесів відродження.

Українознавство, його складник народна педагогіка, зокрема усна народна творчість, слугують вагомим чинником виховання любові до рідного краю, малої Батьківщини, яка формує високі патріотичні почуття – любові до України, розуміння важливості не тільки любити рідну країну, а й уміти відстояти її незалежність тощо. Цю проблему актуалізують базові державні документи (Закон України «Про освіту»; Закон України «Про позашкільну освіту»; Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді; Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах; Концепція позашкільної освіти й виховання; Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року та ін.), у яких наголошується, що стрижнем системи виховання учнівства є національна ідея, патріотизм, що передбачають формування любові й готовності до захисту Батьківщини, громадянського обов’язку, інтересу і прагнення до збереження національної історії, культури, традицій та поваги до культурних цінностей інших народів. Усна народна творчість, як i ввесь змiст навчання та виховання в початковій школi, здатна сприяти нацiонально- культурному вiдродженню України. Це стосується насамперед повернення тих культурних цiнностей Прикарпатського краю, які за доби радянського тоталітаризму активно не використовувалися в навчально-виховному процесі, нині вони спроможні збагатити освітній процес початкової школи своїм регіональним колоритом, стати важливим чинником формування та розвитку національної самосвiдомостi юних українцiв. Мета дослідження – проаналізувати теоретичні засади використання засобів народознавства / гуцульщинознавства в навчально-виховному процесі сучасної початкової школи, схарактеризувати систему роботи з патріотичного виховання учнів Яворівської ЗОШ І-ІІІ ст. Косівського району Івано-Франківської області на уроках, позаурочній діяльності, позашкільній діяльності, спрямовану на створення етнонасиченого середовища.

Мета статті полягає у визначенні специфіки, розкритті найбільш своєрідних характерологічних ознак хорової творчості відомої української композиторки Ганни Гаврилець у площині перетворення українського музичного фольклору. Методологія дослідження зумовлюється застосуванням емпіричних методів наукового дослідження, а саме спостереження та узагальнення. Означені методи формують яскраво виражену практичну складову пропонованої наукової розвідки. Застосування методів аналізу та синтезу обумовлюється фрагментарним та цілісним підходами до вивчення окресленої тематики. Структурно-функціональний метод розробки досліджуваного матеріалу вибудовує ціннісні показники художнього мовлення відомої української майстрині. Наукова новизна статті полягає у виявленні особливостей використання обрядового фольклору в хоровій творчості Г. Гаврилець. Виявляється глибинна сутність обрядової народної традиції українців у її яскраво6вираженому представлені в безпосередньому, природному художньо-авторському баченні композиторки, що, у свою чергу, дає вихід на відповідні стильові характеристики, художньо впізнавані ознаки індивідуально-мистецького почерку Г. Гаврилець. У висновках зазначено, що хорова творчість композиторки охоплює майже всі жанри хорової музики. Художній світ авторки, втілений у хоровій творчості фольклорного напрямку, є надзвичайно різноманітним, всебічним та яскравим. Цей найчисельніший за кількістю творів напрямок у композиторському доробку Г. Гаврилець, пов’язаний з традиціями народнопісенної культури України та її відродженням на сучасному етапі розвитку національного музичного мистецтва. Перспективи подальшого дослідження означеної теми полягають у комплексному аналізі хорових творів фольклорного напрямку Г. Гаврилець в аспекті перетворення джерел національного пісенного фольклору.

Мета статті — з’ясувати особливості відродження і розвитку Укрхудожпромради у воєнні та повоєнні роки. На сучасне українське суспільство впливають світові глобалізаційні процеси з тенденцією до нівеляції місцевих особливостей побуту, культури, мистецтва, тому актуальності набувають питання відродження, розвитку національних традиційних промислів. Методологія дослідження ґрунтується на аналізі адміністративно- ділових документів районних, обласних та державного рівнів; використанні методів накопичення і систематизації фактологічного матеріалу та топологічного розгляду. Аналітичний та дедуктивний методи використані для підбиття підсумків на основі попередньо отриманих архівних тверджень, матеріалів і спогадів учасників подій. Наукова новизна. Уперше в історіографії досліджено розвиток і становлення Укрхудожпрому. Порушено малодосліджену тему, пов’язану з діяльністю цього підприємства, яке виготовляло й реалізовувало вироби народних художніх промислів на теренах України та за її межами. Висновки. Проаналізовано адміністративно-організаційні заходи, спрямовані на відновлення зруйнованих підприємств, їх реорганізацію. Держава була зацікавлена у зростанні прибутку, виробничих потужностей і надавала фінансову підтримку для будівництва нових корпусів, цехів, виготовлення обладнання, сприяючи розвитку художньої промисловості України. З’ясовано, що на базі артілей за участю Укрхудожпрому створювалися виробничі об’єднання й фабрики, надаючи можливість продукувати випуск товарів ексклюзивного та масового виробництва. Виявлено, що окрім товарів, необхідних у повсякденному житті, усі виробництва Укрхудожпрому створювали суто мистецькі твори, які були настільки художньо високі, що їх експонували у музеях та демонстрували на всесоюзних й міжнародних виставках і ярмарках. Тобто артіль була не лише виробничим підприємством, а й творчою, мистецькою майстернею.

Вперше у вітчизняній архітектурній науці докладно досліджуються питання семантики декоративно-художніх засобів виразності в поліетнічно насиченому архітектурному контексті житлового середовища. У дисертації здійснено вирішення наукового завдання знаходження професійних орієнтирів в діяльності архітектора і створення теоретичного каркасу в області першооснов формоутворення традиційної житлової архітектури. Знайдено семантичні категорії, проведені семантичні зіставлення і збудовані семантичні рівні у виявленні принципів застосування і визначенні закономірностей використання декоративно-художніх засобів виразності в традиційній житловій архітектурі Півдня України (на прикладі центрального Буджака). Інформаційний код трактується як необхідний теоретичний метод реалізації багатовимірного художнього та інформаційно-смислового потенціалу традиційного житлового архітектурного середовища. Відзначено історико-культурний та архітектурно-художній потенціал вітчизняних і зарубіжних етнічних об’єктів. Представлені пропозиції щодо відтворення традиційної житлової архітектури та декоративно-художніх засобів виразності в етно-мистецьких традиціях Буджака. Розкрито необхідність виконання консерваційних, реставраційних та адаптаційних робіт на історичних об’єктах народного житла з метою їх включення у агро- та етно--мистецьких традиціях Буджака. Розкрито необхідність виконання консерваційних, реставраційних та адаптаційних робіт на історичних об’єктах народного житла з метою їх включення у агро- та етно-культурний туризм. Розроблено основні методичні рекомендації зі збереження та реставрації народного житла у руслі тенденцій розвитку вітчизняної школи охорони та реставрації пам’яток. For the first time in domestic architectural science, the issues of semantics of decorative and artistic means of expression in the polyethnically rich architectural context of the living environment are studied in detail. The dissertation solves the scientific problem of finding professional landmarks in the activities of an architect and creating a theoretical framework that leads traditional residential architecture to the basics of its formation. Semantic categories are found, semantic comparisons are made and semantic levels are constructed in the development of principles and regularities of application of decorative and artistic means of expression in traditional residential architecture of the South of Ukraine (on the example of central Budzhak). The information code is interpreted as a necessary theoretical method of realization of multidimensional artistic and information-semantic potential of traditional residential architectural environment. The historical-cultural and architectural-artistic potential of domestic and foreign ethnic objects is noted. Suggestions for the reconstruction of traditional residential architecture and decorative and artistic means of expression in the ethno-artistic traditions of Budzhak are presented. Peculiarities of conservation, restoration and adaptation works on historical objects of public housing for the purpose of their inclusion in agro- and ethno-cultural tourism are revealed. Methodical basic recommendations for the preservation and restoration of public housing in line with trends in the development of the domestic school of protection and restoration of monuments have been developed.