Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Народна школа.
Статті в журналах з теми "Народна школа"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Народна школа".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Білавич, Іван. "Становлення і розвиток гігієнічної просвіти дітей та юнацтва в закладах освіти Галичини наприкінці ХІХ – у 30-х роках ХХ століть". New pedagogical thought 107, № 3 (24 листопада 2021): 14–20. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-14-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена гігієнічній просвіті дітей та юнацтва в Галичині наприкінці ХІХ – у 30-х рр. ХХ ст. Крізь призму історичного досвіду висвітлено діяльність інституцій медичного спрямування (Українське гігієнічне товариство, Українське лікарське товариство (УЛТ), «Медична громада», «Народна лічниця»), освітніх, культурно-просвітницьких, жіночих, господарсько-економічних, дитячих і юнацьких, студентських, благодійницьких, інших громадських організацій (Українське педагогічне товариство (УПТ) «Рідна школа», «Просвіта», Союз українок, «Сільський господар», «Академічна громада», Товариство імені Петра Могили та ін.) на ниві гігієнічного просвітництва. Проаналізовано ефективні форми, продуктивні засоби масового медичного просвітництва дітей та дорослих у Галичині, що істотно вплинуло на здоров’язбереження людей. На прикладі Українського гігієнічного товариства (1929–1939) висвітлено те, як українські громадські активісти, серед яких лікарі-«суспільники» (О. Козакевич, С. Магаляс, М. Музика, Р. Осінчук, М. Панчишин, С. Парфанович та ін.), студенти-медики, за тісної співпраці з УЛТ, УПТ «Рідна школа», Союзом українок, іншими діячами поширювали санітарно-гігієнічні знання через улаштування гігієнічних курсів, тематичних лекцій, сприяли профілактиці інфекційних захворювань, зокрема туберкульозу, вели протитуберкульозні курси, здійснювали профілактичні огляди тощо. Закцентовано увагу на курсовій підготовці медичних волонтерів, дівчат-«гігієністок», наголошено на гігієнічній освіті учнів УПТ «Рідна школа», де викладали «Основи гігієни», проводили активну виховну роботу зі школярами в цьому напрямі. Проаналізовано роль українських громадських періодичних видань у поширенні гігієнічних знань дітей та юнацтва. Окреслено шляхи використання продуктивного історичного досвіду діяльності українських громадських товариств у галузі гігієнічного просвітництва дітей та юнацтва в Галичині досліджуваного періоду за сучасних умов поширення пандемії коронавірусу.
2
O.O., Tarantseva. "ESTABLISHMENT AND DEVELOPMENT OF NATIONAL FOLK STAGE CHOREOGRAPHY." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 90 (November 4, 2020): 119–23. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-90-19.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано джерела та історичні передумови розвитку національної народно-сценічної хореографії. Визначено етапи становлення й розвитку виконавської школи народно-сценічного танцю та балету в Україні, відповідно, проаналізовано зміст та форми народної хореографії, визначено місце і роль танцювального мистецтва у культурному надбанні українців.Визначено плеяду видатних балетмейстерів, які внесли значний вклад у розвиток та пропаганду хореографічного мистецтва. Зокрема, відзначається праця Б. Ніжинської «Рух і школа руху», в якій висвітлюються педагогічні й естетичні погляди авторки та її увага до використання характерного тан-цю у створених нею балетах «Дванадцята рапсодія» на музику Ф. Ліста та «Похоронний марш» на однойменну музику Ф. Шопена. Наголошено про збагачення танцю новими рухами та його поєднання з виразними засобами, якими є слово, музика, світло, танцювальні костюми, бутафорія тощо, за допо-могою яких більш виразно передаються складні почуття та певні життєві ситуації.Велику увагу приділено відстеженню джерел та шляхів становлення й розвитку системи підготов-ки танцюристів від танцювальних студій і шкіл до професійних навчальних закладів та їх засновни-ків: І. Іваницького, Д. Ширая, М. Піона, В. Верховинця, М. Мордкіна, Б. Ніжинської, О. Гаврилової, І. Чистякова.Акцентується увага на побудову та малюнок українських танців (під пісню, під музику, лінійні, геометричні, коло, вуж, ланцюг, лави тощо), їх тематичну направленість (сюжетні, побутові, релігійні, патріотичні, хороводні, національні тощо).Проаналізовано виділення театрального танцю з побутового та його перетворення на самостійний вид сценічного мистецтва – балет, а також подальший розвиток балету шляхом доповнення мораль-них проблем філософськими, казкових сюжетів реалістичними, наповнення національною тематикою балетних вистав.Підкреслено, що засади, на яких ґрунтувалася виконавська школа народно-сценічного танцю на початку ХХ ст., мали глибоке історичне коріння, зокрема, народна хореографія завжди була невід’єм-ною частиною культурного розвитку українського народу. The article аnalyzes the sources and historical prerequisites for the development of national folk-choreography. The stages of formation and development of the performing school of folk-dance and ballet in Ukraine are determined, the content and forms of folk choreography are analyzed accordingly, the place and role of dance art in the cultural heritage of Ukrainians are determined.A galaxy of outstanding balletmasters who have contributed significantly to the development and promotion of choreographic art has been identified. Particularly noteworthy is the work of B. Nijinsky’s Movement and the School of Movement, which highlights the pedagogical and aesthetic views of the author and her attention to the use of characteristic dance in her ballets. Emphasis is placed on enriching the dance with new movements and combining it with expressive means such as words, music, light, dance costumes, intercommunication, etc., which more clearly convey complex feelings and certain life situations.Much attention is paid to tracing the sources and ways of formation and development of the system of training dancers from dance studios and schools to vocational schools and their founders I. Ivanitsky, D. Shirai, M. Pion, V. Verhovynets, M. Mordkin, B. Nizhynsky, O. Gavrilova, I. Chistyakov.Attention is paid to the construction and drawing of Ukrainian dances, their thematic orientation (story, household, religious, patriotic, dance, national, etc.).The separation of theatrical dance from everyday life and its transformation into an independent form of the performing arts – ballet is analyzed, as well as the further development of ballet by supplementing moral problems with philosophical, fairy-tale subjects realistic, filling the national theme of the ballet performances of “Lily” by K. Dankevych. Svechnikov, “Sorochinsky Fair” by V. Gomolyak, “Shadows of Forgotten Ancestors” by V. Kireyko, “Dawn Lights” by L. Dychko, “Kamianar” by M. Skorik.It is emphasized that the foundations on which the performing school of folk-dance at the beginning of the twentieth century was based had deep historical roots, in particular folk choreography has always been an integral part of the cultural development of the Ukrainian people.
3
Хмельницька, Людмила. "НАЦІОТВОРЧІ ОРІЄНТИРИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ТА ГРОМАДСЬКО-ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА". Society Document Communication, № 14 (5 травня 2022): 65–83. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-65-83.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено життєвий і творчий шлях Бориса Дмитровича Грінченка, зокрема, розглянуто та проаналізовано основні напрямки його літературної, педагогічної, громадсько-просвітницької діяльності, а також науково-педагогічні напрацювання в галузі народного шкільництва із застосуванням принципів народної педагогіки та національних ідеалів, визначено внесок у становлення і розвиток української національної школи.
Зазначено, що Б. Грінченко одним із перших, в умовах тотальної заборони поширення української мови, порушив питання застосування рідної мови у навчальному процесі, зокрема недільних шкіл. Таким закладом стала приватна школа для дівчат Христини Алчевської в с. Олексіївка Катеринославської губернії, де Борис Дмитрович шість років вчителювання (1887-1893 рр.) втілював свої ідеали побудови національної школи, таємно ознайомлюючи учнів з українською мовою.
Згідно принципів народної педагогіки Б. Грінченко популяризував нові інноваційні форми та методи організації навчально-виховного процесу, не визнаючи фізичних покарань, виступаючи за зближення комунікації між вчителем та учнями. Навчання рідною мовою стало основним кредом Грінченка-вчителя. При цьому Борис Дмитрович був прихильником використання найкращих надбань прогресивних педагогів, застосовуючи діалектичну єдність мислення та мови, вважаючи останню виразником національних ознак: етнографічних, ментальних та світоглядних.
Особливою увагою Бориса Дмитровича користувалася література для народного читання, якій він присвятив спеціальну статтю «Популярні книжки». Педагогічні погляди Б. Грінченка відображені і у його численних працях: «На безпросветном пути» (1905), «Якої нам треба школи» (1906), «Народні вчителі і українська школа» (1906), «Перед широким світом» (1907) та численних художніх творах про учнів та вчителів.
Невідꞌємну частину громадсько-просвітницької діяльності Бориса Грінченка займає видавнича діяльність, яка особливого масштабу набула у Чернігові, де він організовує єдине в той час в Україні народне видавництво на україномовні книжки. Робота на цій ниві виявилась плідною, адже за період з 1894 по 1902 роки Б. Грінченко видав близько 50 книжок для народу загальним накладом близько 170 тисяч примірників, серед них твори видатних класиків.
Видатною заслугою Б. Грінченка є видання чотиритомного «Словаря української мови» (1907-1909) на 68 тисяч українських слів з народної та писемної мови, що охопили період від І. Котляревського до початку ХХ століття. Попри критику видання, значною заслугою Б. Грінченка є той факт, що в Словнику представлено мовне багатство тогочасної України – від сходу до заходу, що утверджувало споконвічну ідею єднання українського народу, а отже Словник можна вважати обличчям української нації, що підняв статус української мови та утвердив право народу на самовизначення.
Головним сенсом життя та діяльності Б. Грінченка була боротьба за українську національну справу. Так, у своїх «Листах з України Наддніпрянської», надрукованих у газеті «Буковина» в 1892-1893 рр., Борис Дмитрович подає критичний огляд тогочасного суспільства, звертаючись до аналізу причин занепаду національних змагань, та висуває думку щодо активізації процесів відродження.
4
Ємельова, А. П. "Розвиток народної школи в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)". Освітній вимір 36 (13 вересня 2012): 519–24. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v36i0.3473.
Повний текст джерелаАнотація:
Ємельова А. П. Розвиток народної школи в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ століття).
У статті розглянуто розвиток народної школи в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Подано загальну характеристику народних шкіл, підпорядкованих різним міністерствам та відомствам, які були основними початковими навчальними закладами для народу.
5
Гринівський, Тарас. "Українське книговидання Буковини кінця ХІХ – початку ХХ ст.: організаційний та тематичний аспекти". Український інформаційний простір, № 1(7) (20 травня 2021): 138–48. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.1(7).2021.233884.
Повний текст джерелаАнотація:
В основі статті – аналіз українського книговидання кінця ХІХ – початку XX ст. у контексті просвітницьких процесів Буковини, а також визначення ролі різних громадських організацій та товариств у становленні національного книгодрукування; окреслення типових рис видавничої справи краю; загальна тематико-видова характеристика тогочасного друку.
Видавничий спадок цього періоду досі залишається маловивченим. Комплексними є лише декілька досліджень різнонаціональної преси. Щодо українського друку, то маємо окремі книгознавчі статті початку XX ст., радянських часів (які через ідеологію не були повними), а також періоду незалежності. Проте науковці часто аналізували його через призму історії чи літератури, опускаючи власне видавничі аспекти.
В історії розвитку краю у контексті австрійської приналежності виділяють два знакові періоди: Австрійський (1775–1867 рр.) та Австро-Угорський (1867–1918 рр.). Із погляду видавничої справи акцентовано увагу на другому, оскільки найбільший її розвиток припадає на 1885–1912 рр., що аргументується активізацією просвітницького руху різноманітних товариств та читалень. Найактивніші з них – «Руська Бесіда», «Руська Рада», «Союз», «Руська Школа» («Українська Школа»), «Союз руських хліборобських спілок на Буковині «Селянська Каса»» тощо. Характерною особливістю їхньої діяльності було створення мережі власних читалень, видавництв та друкарень, випуск друкованої продукції національною мовою. Видання цих організацій і стали об’єктом цього дослідження: як окремі друки, так і цілі серії, популярні упродовж багатьох років. Найвідоміші серії – «Народна бібліотека», «Спілкова бібліотека», «Бібліотека суспільних наук», «Світова бібліотека», «Бібліотека для молоді», «Крейцарова бібліотека», «Діточа бібліотека».
Джерельну базу дослідження становлять архівні матеріали, періодичні видання, спогади учасників національних рухів, тогочасних та сучасних дослідників історії преси Буковини та друку загалом.
6
Гудовсек, Оксана Анатоліївна. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ЕТНОПЕДАГОГІКИ". Інноватика у вихованні 1, № 12 (21 листопада 2020): 132–37. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.320.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито сучасні підходи до естетичного виховання молодших школярів засобами української етнопедагогіки. На основі аналізу наукової та психолого-педагогічної літератури виокремлено педагогів, що досліджували філософські, педагогічні та психологічні аспекти естетичного виховання, питання формування естетичної культури учнів, основи зародження та сутності поняття «українська етнопедагогіка», вплив народної пісні, музика, мистецтва, інших фольклорних жанрів на розвиток особистості. З’ясовано, що українці здавна використовували народну гру як засіб естетичного виховання дітей. Визначено, що сьогодні педагоги-практики адаптують та використовують як інструмент виховного впливу в освітньому процесі початкової школи такі форми роботи як: дитячі фольклорні ігри, твори мистецтва колискові пісні, забавлянки, потішки, скоромовки, лічилки, примовлянки тощо. Встановлено, що крім фольклорних елементів, український народ здавна використовував й інші засоби естетичного виховання: розписні іграшки з глини, з соломи, сухої трави, кори дерева, ниток, шматків тканини та інших природних матеріалів; народні ігри, які поєднували рух, слово, ритм, пісню і містили повчальні та пізнавальні матеріали. Охарактеризовано видання, до яких увійшли найкращі зразки народної ігрової та пісенної творчості для учнів молодшого шкільного віку: «Колядки та щедрівки», «Колискові пісні та забавлянки», «Український дитячий фольклор», «Дитячі пісні та речитативи», «Дзига» ін. З’ясовано, що у школах рідко використовують такі засоби української етнопедагогіки, як народні дитячі музичні інструменти: дерев’яні тарахкальця, деркачі, вуркала та ложки, шумові, ударні інструменти, дзвіночки, пищалки, дзизкавки, глиняні свищики. Запропоновано використовувати мистецькі тижні, як одну з форм роботи з метою естетичного розвитку особистості засобами етнопедагогіки.
7
Chernov, Borys. "РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (БЕРЕЗЕНЬ 1917 – КВІТЕНЬ 1918 РР.)". Scientific notes on Ukrainian history, № 46 (10 липня 2019): 63–75. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-63-75.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання розвитку освіти в період Української націонал-демократичної революції (1917–1918 рр.) не знайшло достатнього висвітлення у працях вітчизняних дослідників. З початком Української національно-демократичної революції 7 березня 1917 р. була створена Українська Центральна Рада (УЦР), а 6-8 квітня відбувся Український національний конгрес, який переобрав УЦР як національний орган і затвердив створення «Товариства шкільної освіти на чолі з професором І. Стешенком, яка виробила принципово нові зміст, методи і форми організації навчання, українізувала освітні заклади і розпочала перепідготовку і підготовку нових кадрів. 18 березня 1917 р. УЦР відкрила у Києві першу українську гімназію, у всіх школах Київської округи увела навчання українською мовою, у вищих школах засновано кафедри української мови, літератури та історії. У квітні провела Всеукраїнський педагогічний з’їзд, який прийняв рішення; «школи повинні українізуватися поступово, згідно вимогам педагогічного такту». З’їзд створив Головну українську шкільну раду і Всеукраїнську вчительську спілку. Чітко розроблений план єдиної трудової школи в Україні з опорою на досвід Європи та Америки був затверджений другим Всеукраїнським педагогічний з’їздом. До початку вересня 1917 р. Генеральний Секретаріат відкрив 42 середні школи, 8 з яких – єврейські, 33 гімназії, 2 реальних училища, 321 вищу початкову школу. В маленьких містах, селах і селищах, навіть на хуторах, відкривалися українські школи. Відкриті Київський і Кам’янець-Подільський державні університети. 7 листопада 1917 р. УЦР проголосила III Універсал, яким було проголошено самостійну Українську Народну Республіку. А далі події почали розвиватися надто швидко. 6 грудня Росія оголосила війну УНР. Не дивлячись на зрозумілий крах молодої республіки наприкінці грудня 1917 р., УЦР 11 січня 1918 р. зважується на відчайдушний крок – видає IV Універсал, яким проголошує повну державну незалежність УНР. А 22 січня Міністерство народної освіти приймає постанову про всенародне навчання. 23 квітня 1918 р. УНР підписала господарчий договір з Німеччиною і Австро-Угорщиною, а з ним підписала, як зазначає В. Верстюк, одночасно й собі вирок – 29 квітня стало останнім днем діяльності УЦР
8
Danylyuk, Tatyana. "УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ПРИКАРПАТТЯ ЯК ЧИННИК НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 21 (27 листопада 2019): 60–64. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2019.21.60-64.
Повний текст джерелаАнотація:
Українознавство, його складник народна педагогіка, зокрема усна народна творчість, слугують вагомим чинником виховання любові до рідного краю, малої Батьківщини, яка формує високі патріотичні почуття – любові до України, розуміння важливості не тільки любити рідну країну, а й уміти відстояти її незалежність тощо.
Цю проблему актуалізують базові державні документи (Закон України «Про освіту»; Закон України «Про позашкільну освіту»; Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді; Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах; Концепція позашкільної освіти й виховання; Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року та ін.), у яких наголошується, що стрижнем системи виховання учнівства є національна ідея, патріотизм, що передбачають формування любові й готовності до захисту Батьківщини, громадянського обов’язку, інтересу і прагнення до збереження національної історії, культури, традицій та поваги до культурних цінностей інших народів.
Усна народна творчість, як i ввесь змiст навчання та виховання в початковій школi, здатна сприяти нацiонально- культурному вiдродженню України. Це стосується насамперед повернення тих культурних цiнностей Прикарпатського краю, які за доби радянського тоталітаризму активно не використовувалися в навчально-виховному процесі, нині вони спроможні збагатити освітній процес початкової школи своїм регіональним колоритом, стати важливим чинником формування та розвитку національної самосвiдомостi юних українцiв.
Мета дослідження – проаналізувати теоретичні засади використання засобів народознавства / гуцульщинознавства в навчально-виховному процесі сучасної початкової школи, схарактеризувати систему роботи з патріотичного виховання учнів Яворівської ЗОШ І-ІІІ ст. Косівського району Івано-Франківської області на уроках, позаурочній діяльності, позашкільній діяльності, спрямовану на створення етнонасиченого середовища.
9
GRESHCHUK, Valentina. "ВАСИЛЬ СІМОВИЧ ПРО РОЛЬ РІДНОЇ МОВИ В ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ". Освітні обрії 48, № 1 (22 січня 2019): 4–7. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.48.1.4-7.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено погляди видатного українського мовознавця Василя Сімовича на залежність інтелектуального розвитку дитини від мови її навчання – рідної чи іноземної. Безневинне, на перший погляд, питання про мову навчання дитини у школі набуває особливої гостроти, якщо на нього поглянути з погляду власне лінгвістичного, згідно з яким мова виконує дві найважливіші функції – комунікативну та мислетворчу. Оскільки кожна мова як знаряддя мислення має свою окрему будову, структуру, то й мислення кожного народу нею зумовлюється. Дитина ще до школи опановує рідну мову, яка стає фундаментом, на якому ґрунтуються можливості її інтелектуального розвитку. Навчання у школі дитини іноземною мовою потребує великих зусиль, багато часу і впертої боротьби, щоб у мозку дитини переінакшити, переформатувати спосіб її мислення відповідно до будови нерідної для неї мови. Це гальмує інтелектуальний розвиток дитини, ставить її в нерівні умови навчання з тими учнями, для яких мова навчання є рідною. Концепція ученого взаємозв'язку чинника рідної мови та інтелектуального розвитку дитини була особливо актуальною на час написання студії – 1934 року Українці Галичини, Буковини, зрештою всієї України, мали гіркий власний досвід, як і інші бездержавні народи, навчання дітей у чужомовних школах, у яких навчальний процес будувався не на освітньо-педагогічних засадах, а на чисто політичних міркуваннях, що значно ускладнило здобуття освіти, знань недержавними народами. Свого значення студія вченого-мовознавця не втратила і сьогодні.
10
Ємельова, Анна. "Вивчення досвіду організації трудового навчання в народних школах Катеринославщини в сучасній практиці вищої школи". Освітній вимір 42 (13 листопада 2014): 244–49. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v42i0.2844.
Повний текст джерелаАнотація:
Ємельова А. П. Вивчення досвіду організації трудового навчання в народних школах Катеринославщини в сучасній практиці вищої школи.
У статті розглянуто історико-педагогічний досвід організації трудового навчання в народних школах Катеринославської губернії (в кінці ХІХ – на початку ХХ століття). Окреслено етапи розвитку трудового навчання в народних школах Катеринославщини. Описано навчально-методичний комплекс, який сприятиме підвищенню ефективності професійної підготовки студентів ВНЗ у сучасних умовах розвитку суспільства.
11
ДАШКОВСЬКА, АЛІСА. "ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ФАХОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГІВ У ВИКОРИСТАННІ НАРОДНОЇ ІГРАШКИ В КОРЕКЦІЙНО-ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗІ ЗНИЖЕНИМ ЗОРОМ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 50–59. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-50-59.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті відзначається, що корекційно-компенсаторна спрямованість навчання й виховання дітей з порушеннями зору є змістом усієї освітньої діяльності закладу спеціальної освіти, що реалізується під час формування компетентностей, потрібних для подальшої їх соціалізації. Важливого значення набуває використання в корекційно-виховній роботі закладів спеціальної освіти для дітей зі зниженим зором молодшого шкільного віку української народної іграшки, діяльність з якою сприяє усуненню вторинних відхилень, що виникли внаслідок порушення зору. Зазначено, що низький рівень діяльності учнів молодшого шкільного віку зі зниженим зором з народною іграшкою пояснюється тим, що вона не знайшла свого належного місця в освітньому процесі спеціальної школи та характеризується цілим рядом причин, основною з яких є необізнаність педагогів щодо можливостей її використання. Запропонована експериментальна методика підвищення рівня фахової компетентності педагогів до використання української народної іграшки в корекційно-виховному процесі освітніх закладів для дітей молодшого шкільного віку зі зниженим зором. Експериментальна методика реалізувалася в три етапи. На першому етапі педагоги на семінарах теоретично ознайомлювались з українською народною іграшкою як видом декоративно-прикладного мистецтва. На другому етапі були проведені тренінги, на яких педагогів знайомили з передумовами розвитку творчої діяльності та технологіями художньо-педагогічної діяльності. Третій етап підвищення фахової компетентності педагогів був присвячений серії майстер-класів з виготовлення української традиційної народної іграшки. Запропонована експериментальна методика що включала проведення семінарів, майстер-класів та тренінгів, сприяла підвищенню рівня фахової компетентності педагогів до використання української народної іграшки в роботі з дітьми, які мають знижений зір. Ключові слова: методика, народна іграшка, компетенція, корекційно-освітній процес, знижений зір.
12
Товуу, Сайзана Сергеевна, Надежда Маасовна Кара-Сал та Татьяна Оюновна Санчаа. "Математическое образование в условиях развития системы образования в Республике Тыва". New Research of Tuva, № 4 (6 грудня 2020): 45–63. http://dx.doi.org/10.25178/nit.2020.4.4.
Повний текст джерелаАнотація:
В статье представлен обзор школьного математического образования в Туве исторической ретроспективе, показаны условия развития образовательной среды обучения математике. Выделены и проанализированы исторические периоды. Источниковой базой исследования выступили труды ученых по истории образования в Туве; нормативно-правовые акты, регулирующие государственную политику в области образования в последние годы.
Период до 1944 г. Основы математических знаний были заложены в традиционной тувинской семье, а также математические навыки и умения в системе народных мер измерения объема, длины, летоисчисления были связаны с традиционным укладом тувинского народа. С началом школьного строительства в период Тувинской Народной Республики (1921–1944 гг.) началось изучение элементарной арифметики; с созданием тувинской письменности — с базовыми математическими навыками на тувинском языке в образовательном процессе.
Период народного образования, советский период (1944–1990 гг.) — период преобразований и развития в системе образования, основанный на принципах всеобщего просвещения. Началось масштабное строительство школ, внедрение учебных программ и учебников советской системы образования. Появляются первые тувинские ученые-математики — педагоги, которые подготовили учителей математики для республики в стенах созданного Учительского института с 1952 г. Существенный пласт в методике преподавания математики того периода составляют труды по переводам математических терминов на тувинский язык и учебников.
Период реформирования образования с учетом национальных приоритетов с 1990-х годов по настоящее время.
Содержание математического образования существенно менялось с изменением образовательной среды и школьного образования под влиянием государственной политики в области образования, социально-экономического положения страны и региона. Исследования отдельных аспектов развития математического образования в самой Туве предопределили условно появление трех научных школ, сформированных по направлениям: теоретические проблемы науки математики, прикладной математики и методики преподавания математики в школе и вузе.
13
Абдулазимова, Т. Х., та Д. А. Гайсумова. "ОСОБЕННОСТИ ИЗУЧЕНИЯ НАРОДНОЙ ЛИТЕРАТУРЫ В СОВРЕМЕННОЙ ШКОЛЕ". Материалы Всероссийской научно-практической конференции молодых ученых «Наука и молодежь», № 1 (13 листопада 2020): 263–66. http://dx.doi.org/10.36684/30-2020-1-263-266.
Повний текст джерелаАнотація:
В статье рассмотрены особенности изучения народной литературы в современной школе. На изучение литературы народов России уделяется малое количество часов, поэтому мы можем расширить круг произведений, предлагаемых программами, с помощью сравнительно-сопоставительного метода. Данный метод может быть использован как на уроке, так и в контексте организации внеаудиторной самостоятельной деятельности учащихся, целесообразным представляется включение произведений народной литературы в систему уроков внеклассного чтения, а также введение факультатива.
14
Шологон, Лілія. "УКРАЇНСЬКЕ ПЕДАГОГІЧНЕ ТОВАРИСТВО “РІДНА ШКОЛА” (1881–1939 рр.)". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 32 (27 грудня 2019): 143–49. http://dx.doi.org/10.15330/gal.32.143-149.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано діяльність Українського педагогічного товариства “Рідна школа” впродовж 1881–1939 рр. спрямовану на створення мережі україномовних початкових шкіл, класичних та реальних гімназій, учительських семінарій та інших фахових шкіл. З’ясовано суспільно-політичні фактори, що впливали на результати його праці наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., у період Першої світової війни та Західно-Української Народної Республіки, у складі Польської держави у 20-х – 30-х рр. ХХ ст. Встановлено, що “Рідна школа” зуміла консолідувати національносвідоме українство на захист української школи, яку польська влада в Галичині поступово намагалася ліквідувати, та створити наймасовішу національну педагогічну організацію в краї.
15
Миронюк, Наталія Миколаївна. "Становлення мистецько-педагогічної школи кафедри хореографії Київського інституту культури імені О. Є. Корнійчука". Танцювальні студії 4, № 2 (29 грудня 2021): 108–16. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7646.4.2.2021.249281.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – проаналізувати процес становлення мистецько-педагогічної школи кафедри хореографії КДІК ім. О. Є. Корнійчука. Методологія. Систематизація інформації, розгляд подій у хронологічній послідовності, екстраполяція змісту поняття «наукова школа» в художньо-педагогічну галузь дозволили здійснити науково об’єктивне дослідження. Наукова новизна. Вперше проаналізовано створення кафедри хореографії Київського державного інституту культури імені О. Є. Корнійчука в аспекті становлення художньо-педагогічної школи. Висновки. Створення першої в УРСР кафедри хореографії у Київському державному інституті культури імені О. Є. Корнійчука стало одночасно фундаментом для мистецько-педагогічної школи, лідер якої К. Василенко об’єднав однодумців, що дотримувалися прогресивних принципів єдиної творчої команди, здатної до критики та самокритики, паритетних стосунків керівника-лідера та членів команди. Серед першого складу кафедри, що стояв біля витоків мистецько-педагогічної школи, – А. Гуменюк, Г. Березова, В. Володько, В. Пасютинська, Ф. Баклан та ін. Специфіка такої школи полягає в синтезуванні педагогічної, мистецької та наукової діяльності. Постановочна творчість педагогів та студентів, виконавська діяльність студентів в інституті та поза ним, участь у різних мистецьких заходах дозволяє розглядати діяльність кафедри хореографії не лише як навчально-тренувальну практику, а як внесок у розвиток хореографічного мистецтва. Основним напрямом діяльності мистецько-педагогічної школи було обрано розвиток народно-сценічної хореографії, формування методичних основ українського танцю як самостійної навчальної дисципліни, що привело до збагачення репертуару студентського колективу на кафедрі українськими народно-сценічними танцями та поширення цієї тенденції у практичній діяльності випускників. Цей аспект творчого розвитку кафедри є доволі перспективним для подальших наукових розвідок.
16
Заборняк, Станіслав, Богдан Мицкан та Тетяна Мицкан. "ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА В УКРАЇНСЬКИХ ШКОЛАХ ГАЛИЧИНИ (1868–1918 рр.)". Вісник Прикарпатського університету. Серія: Фізична культура, № 35 (4 січня 2021): 32–42. http://dx.doi.org/10.15330/fcult.35.32-42.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Розкрити особливості функціонування фізичної культури в школах Галичини (1868–1918 рр.). Методи. Джерельною базою дослідження були архівні матеріали міст Перемишля, Львова,Іван-Франківська, Тернополя, пов’язаних з діяльністю закладів середньої освіти в Галичині за часівАвстро-Угорської імперії. Результати. Розвиток організованої української фізичної культури в школахГаличини бере свій початок з другої половини ХІХ століття. Офіційно це розпочалося з публікації в 1868р. Радою національної школи циркуляру, який зобов’язував шкільну владу вводити в навчальні програминародних шкіл фізичну культуру та організовувати семінари для підготовки вчителів цього профілю.Починаючи з 1890 р. усі вчителі були зобов’язані залучати шкільну молодь до участі в оздо-ровчо-рекреаційних заходах з використанням фізичних вправ. З іншого боку, директори шкіл мали нада-вати щорічні окремі звіти про діяльність школи з фізичної культури. Важливим кроком щодо покра-щення фізичної підготовки учнів було запровадження у 1901 р. двох уроків з фізичної культури протягомтижня. Проте через брак кваліфікованих вчителів фізичної культури в народних школах та гімназіяхфізична підготовка учнів не завжди здійснювалася в необхідному обсязі. Для покращення рівня фізичноїпідготовленості школярів велике значення мало проведення методичних конференції з директорами тавчителями фізичної культури. Це підтверджується шкільними звітами, які містять дані, як про фізич-ний розвиток, так і фізичну підготовленість учнів, починаючи з 1896 р. Під час проведення уроків фі-зичної культури використовувалися гімнастичні й легкоатлетичні вправи (біг, стрибки, метання), рух-ливі та спортивні ігри, їзда на велосипеді, плавання у відкритих водоймах, а в зимовий період катання налижах, санах і навіть крикет. Із позаурочних форм фізичної підготовки популярними були ігри і забавипід час перерв, а з позашкільних – піші туристичні мандрівки. Висновок. Отже, у період 1968-1918 рр вшколах Галичини (українських і польських) були закладені основи сучасної фізичної підготовки шкільноїмолоді, а відтак й ефективного контролю за станом цього процесу в школах, що може бути вико-ристано й на сучасному етапі формування компетентностей учнів з фізичної культури й здоровогоспособу життя.Ключові слова: школа, учні, фізична культура.
17
Михасюк, Тетяна. "РОЗВИТОК ОБРАЗНОГО МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ ПОГЛИБЛЕННЯ ЇХНІХ ЗНАНЬ ПРО УКРАЇНСЬКУ НАРОДНУ СИМВОЛІКУ". New pedagogical thought 101, № 1 (12 березня 2020): 110–14. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-101-1-110-114.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито значення народної символіки як емоційно-образного відображення культури українського народу. Окреслено можливості її використання у мовленнєвій діяльності молодших школярів. Наведено приклади практичної роботи над символікою поетичних творів у початкових класах нової української школи.
18
Kapliyenko-Iliuk, Yuliya. "Календарно-обрядові пісні в хорових інтерпретаціях Андрія Кушніренка." Музичне мистецтво і культура, № 24 (3 липня 2017): 20–30. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-24-20-30.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – аналіз обробок українських народних пісень А. Кушніренка та виявлення особливостей його композиторського мислення на прикладі хорових інтерпретацій календарно-обрядових пісень. Методологія. Застосовано методи історико-культурологічного, теоретичного та жанрово-стильового аналізу, що дозволило визначити особливості обробок календарно-обрядових пісень в контексті дослідження музики композитора. Наукова новизна полягає у висвітленні принципів хорових обробок календарно-обрядових пісень, аналізі творів Андрія Кушніренка – буковинського композитора, творчий стиль якого малодосліджений у сучасному музикознавстві. Висновки. Творчість Андрія Кушніренка – зразок поєднання фольклору та професійного мистецтва. Композитор створює високої майстерності обробки, де проявилося власне творче бачення народно-музичних образів у зв’язку з традиціями української професійної школи в галузі обробок народних джерел.Ключові слова: обробки народних пісень, календарно-обрядові пісні, хорова творчість, композитори Буковини, творчість Андрія Кушніренка.
19
ГОНЧАРУК, Ольга. "ФОРМУВАННЯ ОСНОВ ДУХОВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Acta Paedagogica Volynienses 2, № 1 (14 квітня 2022): 37–43. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.6.
Повний текст джерелаАнотація:
На сучасному етапі побудови українського суспільства надзвичайно актуальною є проблема формування духовності особистості. Духовність, представляючи внутрішній стан людини, що визначає і скеровує її життєдіяльність, формується протягом усього життя. Сприятливим для формування основ духовності є молодший шкільний вік. Системна спільна діяльність школи та сім’ї є важливим чинником формування основ духовності дитини молодшого шкільного віку. Провідне місце в системі формування духовності молодшого школяра посідає дозвіллєва діяльність. Метою статті є сутнісно-процесуальний аналіз формування основ духовності учнів початкової школи в процесі реалізації їх дозвілля. Для досягнення поставленої мети використано методи: аналізу та синтезу для розкриття сутнісних ознак духовності та особливостей її формування в молодшому шкільному віці, узагальнення, систематизації, абстрагування для визначення можливостей використання народних звичаїв, традицій та обрядів у формуванні основ духовності дітей. Спираючись на наукові психолого-педагогічні дослідження та педагогічний досвід, автором статті викладено основні положення формування основ духовності в молодших школярів з урахуванням вікових та психологічних особливостей. Наголошено, що дитяча дозвіллєва діяльність має бути педагогічно організованою, сприяти фізичній, емоційній, розумовій, соціальній активності; долучати дитину до соціальної взаємодії; формувати морально-етичні цінності і розвивати внутрішній світ (духовність) дитини; сприяти розвитку когнітивних процесів та інтересу до пізнання людини, природи, історії, звичаїв і традицій народу; формувати традиції класу, школи, родини. Розкрито можливості дозвіллєвої діяльності для формування «доброго серця» як одного зі складників внутрішнього світу особистості, використовуючи народний та християнський календарі. Наголошено на необхідності активізації спільної діяльності початкової школи та сім’ї з формування особистості дитини загалом і її внутрішнього духовного світу зокрема.
20
Расулев, Абдулазиз, та Шохжахон Хўжаев. "Народное образование: анализ проблем". Общество и инновации 3, № 3/S (8 травня 2022): 239–47. http://dx.doi.org/10.47689/2181-1415-vol3-iss3/s-pp239-247.
Повний текст джерелаАнотація:
В настоящее время школьное образование является одним из приоритетных направлений развития системе образования в целом. В данной статье на основе норм законодательства Республики Узбекистан и анализа различных событий в области школьного образования были проанализированы проблемы в области народного образования и пути их решения. Авторы указывают, что несмотря на имеющиеся достижения в области образования в целом, народное образование имеет ряд проблем. Особенно сегодня в эпоху информационного бума практически регулярно в социальных сетях можно увидеть сообщения или материалы о проблемах образования в школах. Среди них имеются, как и временные (переход к дистанционной форме образования, изменения в законодательстве), так и системные (отношение к преподавателям в обществе, проблемы социально-экономического характера) проблемы. По итогам статьи указывается, что при совершенствовании учебного процесса и педагогического мастерства следует усилить и активизировать деятельность Научно-исследовательского института изучения проблем и определения перспектив народного образования имени А. Авлони. Также авторы предложили ряд мер по улучшению качества народного образования в Республике Узбекистан, в частности формирование в обществе уважительного отношения к учителям, недопущение посягательств на честь и достоинство учителей, переход к Национальной учебной программе, нацеленной на повышение качества образования и применение креативного подхода, использование передового опыта организации учебного процесса в Президентских, творческих и специализированных школах для всех остальных школ в республике.
21
ЯЦИНА, Світлана. "ДО ПРОБЛЕМИ МЕТОДИКИ ПРОВЕДЕННЯ ІНТЕГРОВАНИХ УРОКІВ ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 123–31. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-123-131.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено з’ясуванню проблеми методики проведення інтегрованих уроків з літературного читання з широким залученням інформаційних технологій у початковій школі. У публікації подано аналіз проведеного серед учнів четвертих класів анкетування, бесід з учителями з метою виявлення стану розв’язання цієї методичної проблеми в сучасній практиці. Результати дослідження засвідчили, що вчителі початкової школи рідко вдаються до запровадження інтегрованих уроків, посилаючись на недостатнє методичне розроблення цієї проблеми в методиці початкового навчання, а також на відсутність методичних посібників, де були б представлені зразки інтегрованих уроків для учнів 3-4 класів з використанням елементів літературного читання й природознавства, усної народної творчості, образотворчого мистецтва, трудового виховання, математики тощо. Оскільки існують лише матеріали до інтегрованих уроків для учнів 1-2 класів, це і спонукало автора до вивчення цієї проблеми і розробки практичних рекомендацій щодо організації й методики проведення інтегрованих уроків у 3-4 класах. Представлено фрагменти уроків, де можна використати інформаційні комп’ютерні технології, а також методичну розробку інтегрованого уроку для учнів третього класу з елементами використання міжпредметних зв’язків літературного читання, рідної мови, природознавства тощо. У рамках запропонованого уроку акцентується увага на інтеграції елементів уроків насамперед з літературного читання і мови, зокрема розвитку зв’язного мовлення, оскільки процес побудови усних і письмових висловлювань учнів природньо взаємопов’язані і сприяють розвитку в учнів логічного мислення, культури мовлення, творчого використання мовних виражальних засобів, точності думки. Крім цього, пропонується використання навчального матеріалу з літературного читання і природознавства про прихід весни, появі перших її ознак, пов’язаних зі спостереженням дітей за природніми явищами та знаннями, одержаними на уроках природознавства. Ключові слова: інтегрований урок, інформаційні технології, концепція «Нова українська школа», учні початкової школи, ігрова діяльність.
22
Іванченко, Валентин. "ДУХОВНО-МОРАЛЬНЕ ЗОРІЄНТУВАННЯ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ В ФІЛОСОФСЬКИХ ШКОЛАХ СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 17 (27 грудня 2018): 141–47. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.17.141-147.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано психолого-педагогічні засади духовно-морального зорієнтування підростаючого покоління в філософських школах Стародавнього Китаю чжоуського періоду (6-4 ст. до н.е.) у контексті стратегічних завдань, що стоять перед українським суспільством щодо формування високодуховної та морально-зорієнтованої особистості. На прикладі Стародавнього Китаю показано специфічну модель філософської школи, що досить тривалий час визначала параметри духовного життя чжоуського Китаю. Описано розроблену Конфуцієм модель достойної людини, шляхетного, високоморального, досконаломудрого цзюнь-цзи, а також роль педагога-наставника у формуванні ціннісної складової світогляду учнів. Розкрито цілі й завдання конфуціанської етики, постульованої тези Мен-цзи про «вроджену доброту людини», раціоналізм Сюнь-цзи (як історичні заощадження) у справі формування ціннісних орієнтацій юнацтва.
Доведено вагомість історичної спадщини (на прикладі філософських шкіл Піднебесної), що виступає інноваційним ретровведенням (у якості джерел ідей для успадкування в сучасній школі). Показано зв’язок системи конфуціанської освіти з духовно-моральними детермінантами. Визначено шляхи сформованості духовно-моральної ціннісної складової особистості у запроваджених Лао-цзи, Мен-цзи, Сюн-цзи філософських школах відповідно до постульованих ними зразків цюнь-цзи. Описано зміст теоретичних положень, що були впроваджені у виховний процес філософами. Наведено застосовані давньокитайськими мудрецями соціальні механізми усвідомлення, що проявлялися в соціальній пам’яті та соціальному мисленні. Показано, що внутрішньо самосвідомий давньокитайський філософ- мудрець у запропонованій нам філософській школі гідно і плідно виконував своє призначення щодо формування ціннісного єства молоді. Водночас визначено, що ця проблема потребує більш досконалого психолого-педагогічного дослідження. Окреслено важливість вивчення історичної спадщини світових освітньо-виховних систем, що пройшли багатовіковий шлях розвитку.Дослідження історичних заощаджень психолого-педагогічної думки, зокрема, Стародавнього Китаю, дозволяє використати накопичений досвід у сучасному навчально- виховному процесі формування ціннісної складової світогляду молоді, відродити той духовно- моральний потенціал українського народу ...
23
Бричок, Світлана Борисівна. "ЖУРНАЛ «ЗАПАДНО-РУССКАЯ НАЧАЛЬНАЯ ШКОЛА» ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ РЕГІОНАЛЬНИХ ПОЧАТКОВИХ ШКІЛ ПОЧАТКУ ХХ СТ." Інноватика у вихованні, № 9 (11 червня 2019): 121–29. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.132.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі цілісного аналізу змісту журналу «Западно-русская начальная школа» (1906–1917) доведено, що часопис був своєрідною енциклопедією, навчально-методичним посібником, трибуною обміну досвідом творчих вчителів церковнопарафіяльних шкіл початку ХХ ст. У журналі друкувалися документи Св. Синоду, урядові розпорядження, що стосувалися сфери освіти, розпорядження єпархіальних училищних рад і їх роз’яснення, звіти про стан церковнопарафіяльних шкіл західноросійських єпархій, загальні педагогічні й методичні статті, що переважно стосувалися програм початкових і вчительських шкіл; повчальні статті, нариси й розповіді про внутрішнє життя школи, про позашкільну діяльність учителів, про участь школярів у богослужіннях, паломництвах, про заняття ремеслами й рукоділлям; матеріали з позашкільної освіти, про шкільні бібліотеки, вечірні і недільні класи для дорослих, читання для народу; огляди й рецензії видань з педагогіки. У якості додатків друкувалися документи з’їзду училищного ради (1907), звіти про стан церковнопарафіяльних шкіл Київської єпархії (1912–1917).
В публікаціях часопису відображені погляди вчених, письменників, суспільних діячів, учителів на розвиток початкової освіти. Незважаючи на відмінність у підходах до оцінки церковно-шкільної справи й певну упередженість в цих оцінках, публікації журналу містять велику кількість фактичного матеріалу про різноманітні аспекти діяльності початкових шкіл досліджуваного періоду.
Доведено, що журнал «Западно-русская начальная школа» є цінним джерелом вивчення історії початкової освіти початку ХХ ст., інформативною ілюстрацією процесу розвитку регіональної початкової школи в контексті суспільно-культурного життя на українських землях.
24
Михеева, Н. В., та А. М. Клементьева. "Программа поликультурного образования «Северное сияние» на 2021-2025 уч. г.г." ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ НАУКИ И ОБРАЗОВАНИЯ 81, № 4 (2022): 76–83. http://dx.doi.org/10.18411/trnio-01-2022-146.
Повний текст джерелаАнотація:
Данная программа призвана решать такие актуальные задачи нашего времени, как формирование представлений о многообразии культур и их взаимосвязи; осознание важности культурного многообразия для самореализации личности; воспитание позитивного отношения к культурным различиям; развитие умений и навыков взаимодействия носителей разных культур на основе толерантности и взаимопонимания. Программа поликультурного образования является дополнением и продолжением реализуемой в школе программы духовно-нравственного воспитания обучающихся «Я – гражданин своего города, своей страны», так как в связи со становлением и развитием в России гражданского общества все большее значение приобретает задача приобщения школьников к национально-культурным традициям русского народа, других народов России, а также формирования уважительного отношения к этнокультурному наследию зарубежных стран.
25
Суховій, О. О. "Олександр Потебня і школа "психології народів"". Мовні і концептуальні картини світу, Вип. 37 (2011): 364–68.
Знайти повний текст джерела
26
Мишковић, Милош. "Мисија англосаксонских монаха Вилехада и Алкуина на Континенту у последњој четвртини VIII века". Theological Views – Religious and Scientific Journal / Теолошки погледи – версконаучни часопис LIV, № 2 (30 вересня 2021): 269–84. http://dx.doi.org/10.46825/tv/2021-2-269-284.
Повний текст джерелаАнотація:
Апстракт: Ово истраживање има за задатак да прикаже хришћанске мисије англосаксонских монаха Вилехада и Алкуина, спровођене на Континенту у последњој четвртини VIII века. Њихова особеност огледала се у томе што је Вилехад био епископ мисионар у Саксонији, а Алкуин старешина дворске школе у Ахену. Вилехад је проповедао хришћанство покореним народима, док је Алкуин, који није био мисионар, свој допринос мисији дао утицајем на државну и црквену власт и захтевом краљу и епископима који су мисионарили у покореним крајевима да се хришћанство проповеда на апостолски начин, тј. без присиљавања покорених народа да приме хришћанство. У овом истраживању настојаћемо да проучимо однос Франачке државе према покореним народима и у којој је мери иста помагала мисионаре у њиховом подухвату, али и да утврдимо какви и колики су били утицаји Вилехада и Алкуина на мисионарење у Саксонији и Аварском каганату.
27
Кољанин, Драгица. "УЏБЕНИЧКО ПИТАЊЕ У ПРОСВЕТНОЈ ПОЛИТИЦИ КРАЉЕВИНЕ ЈУГОСЛАВИЈЕ (1929-1941)". ИСТРАЖИВАЊА, № 25 (1 червня 2016): 331–44. http://dx.doi.org/10.19090/i.2014.25.331-344.
Повний текст джерелаАнотація:
На основу архивских истраживања, објављених историјских извора, периодике и релевантне литературе у раду је изанализирано једно од кључних питања спровођења културне политике у Краљевини Југославији: питање издавања јединствених уџбеника. Праћени су и напори Друштва народа да се установи посебна научна дисциплина која ће се бавити проучавањем, упоређивањем и ревизијом уџбеника. После проглашења диктатуре краља Александра 1929. у оквиру унификације економског и културног простора настојало се на државном издању јединствених уџбеника за целу земљу, како је то било дефинисано Законом о уџбеницима за народне, грађанске, учитељске и средње школе 27. септембра 1929. То је изазивало расправе у широј јавности, а посебно у стручној, поготово у вези са расписивањем конкурса за израду уџбеника у јануару и фебруару 1935. Покушаји да се уџбеници унифицирају су остали без успеха и ова политика је практично напуштена 1939. године.
28
Kahanov, Y. "«Діти – майбутні будівничі комунізму»: ідеологічна казуїстика шкільної освіти в Україні (1950-ті – 1991 рр.)". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 1 (11 березня 2018): 63–77. http://dx.doi.org/10.15421/17187.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується роль шкільної освіти у вихованні «радянської людини» в Україні у другій половині XX ст. На матеріалах Галузевого державного архіву СБУ, центральних державних архівів, інтерв’ю автора простежено задуми та втілення ідеологізації навчання і виховання у школах УРСР. Досліджено бінарні конструкції освітньої моделі: «родина − школа», «централізація − формалізм», «постулати – нігілізм», «дружба народів – русифікація». У контексті ідеологізації шкільної освіти вивчено роль політехнізації навчання, вивчення гуманітарних дисциплін (історія, література), використання російської мови у викладанні. Акцентується довготривалий вплив освіти на амбівалентність та роздвоєння свідомості, виховання людини середніх здібностей, вихолощування національного субстрату, прищеплення «окозамилювання», практики обходити правила. Встановлено опозиційний потенціал освіти, що виявив себе у період «перебудови». Дістала підтвердження теза про те, що скільки б людина не переконувалась у хибності шкільних постулатів, вона усе життя рахувалася з ними.
29
Пересада, О. С. "ШКІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗЕМСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА ХАРКІВЩИНІ У 1865–1919 РОКАХ". Історія та географія, № 56 (2019): 73–84. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2019.56.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується процес становлення та розвитку земських шкіл на території Харківської губерніїу 1865–1919 роках. Аналізуються масштаби та динаміка розвитку народної освіти на Харківщині, досягнення та недоліки шкільної діяльності харківського земства, а також ефективність діяльності земства в справі забезпечення початкових народних шкіл вчительськими кадрами. В роботі проаналізовані основні фактори розвитку народної освіти, що виявилися в українському суспільстві; установлені соціальні механізми реалізації освітніх потреб, пов’язані з діяльністю земських органів самоврядування; вивчений характер, організаційні форми, методи й прийоми, якими керувалися земські органи самоврядування для досягнення цілі забезпечення народних шкіл вчительськими кадрами, поширення серед сільського населення книжкової культури й корисних знань. Автором роботи робиться спроба здійснити новий підхід до вивчення обраної проблеми, запропоновано власний варіант розуміння місця і ролі земства в розвитку народної освіти, виділені суттєві риси розвитку українських земськихшкіл, найбільш важливі з точки зору врахування можливостей їх використання на користь сучасних навчальних закладів. В статті доведено, що саме земська діяльність забезпечила кількісне і якісне зрушення української шкільної системи, суспільне розуміння освіти як фундаментального права людини й найважливішої умови поліпшення якості життя; установлено, що в розглянутих історичних умовах найбільш значні новації в українській системі освіти були ініційовані земськими органами в співробітництві з педагогічною громадськістю; зроблено внесок в справу відродження та популяризації забутих імен видатних земських вчителів, які працювали в школах Харківської губернії.
30
Sribniak, Ihor. "Громада полонених вояків-українців царської армії у таборі Вецляр, Німеччина (вересень 1915 – листопад 1916 рр.): за матеріалами ЦДАВО України". Eminak, № 3(31) (1 жовтня 2020): 217–33. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2020.3(31).453.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті йдеться про специфіку функціонування громади полонених українців у таборі Вецляр (Німеччина), вересень 1915 – грудень 1916 рр., для висвітлення чого авторами було використано значний масив документів, що зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, а також у Центральному історичному архіві України, м. Львів. Початки організованого українського життя у таборі були позначені великими труднощами через протидію чорносотенців, але завдяки наполегливим зусиллям членів Просвітнього відділу СВУ та активу полонених у Вецлярі було створено кілька гуртків та інституцій (народний театр, хор, оркестр, народну школу, кооператив та ін.). Завдяки інтенсивній культурно-освітній роботі кількість їх членів суттєво збільшилась, після чого стало можливим утворити в таборі громаду полонених українців на чолі з власними представницьким і виконавчим органами.
31
Цзінсюй, Ду. "ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНУ РОЗРОБЛЕНОСТІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ ВИЩОЇ ШКОЛИ В КНР ТА УКРАЇНІ". Теорія та методика навчання та виховання, № 48 (2020): 32–41. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.48.03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті констатовано, що в КНР проблема формування підприємницької компетентності в молоді ефективно вирішується на державному рівні, унаслідок чого підприємництво перетворилося на один із найважливіших стратегічних факторів інтенсивного розвитку національної економіки. У таких умовах доцільним кроком для українських освітян є творче використання теоретичних та практичних доробок китайських фахівців з окресленої проблеми. Тому тема статті є дійсно актуальною. Як установлено, окремі аспекти проблеми формування підприємницької компетентності студентів вищої школи розкрито в працях таких учених, як: А. Агеєв, Ван Хуей, Л. Земка, Чжан Хуйхуа та ін. Проте вченими не проводився порівняльний аналіз стану розробленості проблеми формування підприємницької компетентності студентів вищої школи у КНР та Україні. Мета та завдання статті: на основі аналізу китайської й української наукової літератури та практичного досвіду з формування підприємницької компетентності студентів вищої школи навести порівняльну характеристику стану розробленості зазначеної проблеми в Китайській народній республіці та Україні. У дослідженні використовувались теоретичні методи (аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація) для опрацювання наукової літератури з досліджуваної проблеми та практичні методи (спостереження, анкетування, бесіди) для вивчення відповідного освітнього досвіду. У статті зазначено, що у вищій школі КНР викладаються різні навчальні курси, реалізуються державні й міжнародні освітні програми та проекти з окресленої проблематики. У позааудиторний час для майбутніх фахівців також організовуються зустрічі з успішними бізнесменами та проводяться майстер-класи, конкурси стартапів, консультування висококваліфікованих фахівців тощо. У публікації також з’ясовано, що українськими авторами визначено й реалізовано на практиці конкретні шляхи, засоби, педагогічні умови, методи формування підприємницької компетентності студентів у вищій школі України. У подальшому дослідженні планується виявити перспективні напрями використання доробок китайських педагогів із проблеми формування підприємницької компетентності студентів вищої школи в умовах освітніх реалій України.
32
НАГРИБЕЛЬНИЙ, ЯРОСЛАВ. "РОЛЬ МИРОСЛАВА СТЕЛЬМАХОВИЧА В СТАНОВЛЕННІ Й РОЗВИТКУ ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 41–49. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-41-49.
Повний текст джерелаАнотація:
Стельмаховича визначено вплив його наукових ідей на становлення й розвиток історії педагогіки в незалежній Україні. Аналіз праць Мирослава Гнатовича Стельмаховича засвідчив багатогранність і різновекторність його інтересів, адже в них порушено проблеми національного, родинного, естетичного морального, фізичного, трудового виховання, українознавства, родинознавства та методики навчання цих предметів, питання мовленнєвого розвитку учнів та інші. Обґрунтовано, що не втрачає новизни й актуальності виокремлення дослідником провідних принципів виховання, до яких він відносить: гуманізм, природовідповідність, зв'язок виховання з життям, виховання працею, врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців, систематичність і послідовність виховання, єдність вимог і поваги до особистості, поєднання педагогічного керівництва з розвитком самостійності та ініціативи виховання. Означені принципи відповідають вимогам концепції нової української школи, якою передбачено виховання учнів на загальнолюдських цінностях і патріотизмі. Завданням сучасної школи є формування в учнів відповідальності, поваги до гідності, прав, свобод, інтересів людини, толерантності, екологічної культури, доброти, шанобливого ставлення до сім’ї. Установлено, що педагог розробляє цілісну виховну систему на основі загальнолюдських та громадянських цінностей. Особливе значення має залучення до національних традицій, звичаїв, обрядів – тих скарбів, що репрезентують етнічний код українця. Тільки врахування ідей української народної педагогіки забезпечить становлення й формування української національної школи, якою М. Стельмахович вважав “той загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує засвоєння учнями основ наук і виховання свідомого громадянина суверенної України”. Ключові слова: українська народна педагогіка, етнопедагогіка, принципи навчання й виховання, педагогічна спадщина Мирослава Стельмаховича.
33
Инаркаева, А. Д., та Х. Э. Мамалова. "РОЛЬ ФОЛЬКЛОРА В ФОРМИРОВАНИИ ЛИЧНОСТИ УЧАЩЕГОСЯ". Ежегодная межрегиональная студ. научно-практическая конф. «Взгляд современной молодежи на актуальные проблемы гуманитарного знания», № 1 (29 квітня 2021): 59–62. http://dx.doi.org/10.36684/41-2021-1-59-62.
Повний текст джерелаАнотація:
В статье показана роль фольклора в развитии личности ребенка. Сделан вывод о том, что начиная с малых лет, дети естественным образом включены в народную традицию как ее носители. Фольклор становится предметом освоения в дошкольном и школьном образовании. Термин «фольклор» в дословном переводе с английского языка обозначает «народная мудрость». Фольклор – это вербальное искусство, включающее в себя поговорки, небылицы, сказки, легенды, мифы, притчи, скороговорки, загадки, былины и прочее. Воспринимая произведения народного фольклора, дети получают всесторонне развитие, Таким образом реализуются педагогические задачи воспитания, развития и образования каждого ребенка. Перед педагогами стоит важная задача – создать благоприятный эмоциональный фон и организовать естественное, позитивное взаимодействие с детьми. Отмечено, что существуют удачные разработки педагогов по изучению фольклорного материала в общеобразовательной школе. Это разработки как уроков, так и внеклассных мероприятий, программ кружковой работы.
34
Пілецька, Любомира. "Соціально-психологічні особливості формування професійного саморозвитку майбутнього педагога засобами українського фольклору". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T3 (2019): 267–77. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-267-277.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті автор розглядає соціально-психологічні особливості формування професійного саморозвитку майбутніх педагогів. Доведено, що особистісний і професійний саморозвиток необхідно розглядати у тісному взаємозв’язку, оскільки професійний розвиток є продовженням загального розвитку людини. Визначено, що професійний саморозвиток майбутніх учителів початкової школи − це свідома самопізнавальна та самопроектувальна діяльність майбутнього вчителя, спрямована на вдосконалення своєї особистості відповідно до вимог майбутньої професії та самореалізація себе як особистості в тій соціальній сфері діяльності, яка визначає майбутню професію. Доведено, що освітнє середовище педагогічного коледжу, взаємодія його суб’єктів, ціннісно-мотиваційні відносини, процеси, які у ньому відбуваються, здатні впливати на готовність майбутніх учителів початкової школи до професійного саморозвитку. Автор вважає доцільним впровадження розробленого в освітній процес педагогічних коледжів спеціального курсу «Формування готовності до професійного саморозвитку майбутніх учителів початкової школи засобами фольклору». Звернення до фольклору дає змогу формувати світоглядну позицію майбутнього педагога, його національну самосвідомість, формує переконання в тому, що фольклор – частка історично-культурної спадщини народу. Виховна цінність народної музичної творчості полягає в тому, що ідеї духовності, моральних норм, завдяки образним музичним творам, дають змогу усвідомлювати загальнолюдські норми поведінки, формують у молоді стереотипи поведінки, звички, що регламентують певні норми життя. Крім того, художньо-естетичне пізнання музичного фольклору активізує розвиток творчого потенціалу, відчуття прекрасного, сприяє вихованню високодуховної особистості. Перспективами подальших наукових досліджень, на думку автора, є пошук шляхів і засобів впровадження народної пісенної творчості в позанавчальний час та її впливом на професійний саморозвиток майбутнього педагога.
35
Тхагапсова, Галина Григорьевна. "ON THE FORMATION OF ETHNOMEDICINE OF THE NORTH CAUCASUS PEOPLES." Вестник Адыгейского государственного университета, серия «Регионоведение», no. 3(284) (January 13, 2022): 30–36. http://dx.doi.org/10.53598/2410-3691-2021-3-284-30-36.
Повний текст джерелаАнотація:
Статья посвящена истории формирования этномедицины народов Северного Кавказа. Ставится задача уточнения динамики исторического процесса относительно формирования этномедицины народов Северного Кавказа. Материалы исследований многих авторов по истории медицины подтверждают высокую эффективность лекарского искусства в оказании хирургической помощи, которую отмечали многие наблюдатели в период Кавказской войны. Несомненно, опыт лекарского искусства на Кавказе имеет весьма древнюю историю. Он накапливался эмпирическим путем и, передаваясь от отца к сыну, формировал династии лекарей, имевшие свой опыт и свои секреты врачевания. Не исключается взаимовлияние культур народов, в частности арабской медицины, которая способствовала формированию врачей традиционной арабской школы медицины. Таким образом, народных целителей можно разделить на два типа: чье лечение содержало доисламские и исламские методы. Отмечается, что именно народные лекари с доисламским опытом сопровождали войска в походах и показали высокую эффективность своих методов, получив заслуженную оценку многих врачей в годы Кавказской войны. The paper is devoted to the history of formation of ethnomedicine of the peoples of the North Caucasus. The task is to clarify the dynamics of the historical process regarding the formation of ethnomedicine of the peoples of the North Caucasus. The research materials of many authors on the history of medicine confirm the high effectiveness of medicinal art in the provision of surgical care, which was noted by many observers during the Caucasian War. Undoubtedly, the experience of medicinal art in the Caucasus has a very ancient history. It accumulated empirically and, passing from father to son, formed dynasties of doctors who had their own experience and their secrets of healing. The mutual influence of the cultures of peoples, in particular Arab medicine, which contributed to the formation of doctors of the traditional Arab school of medicine, is not excluded. Thus, folk healers can be divided into two types: whose treatment contained pre-Islamic and Islamic methods. It is noted that it was people's doctors with pre-Islamic experience who accompanied the troops on campaigns and showed the high effectiveness of their methods, having received a well-deserved assessment of many doctors during the Caucasian war.
36
Волик, Елена Анатольевна. "История развития народных школ". Общество: социология, психология, педагогика, № 7 (28 липня 2017): 73–77. http://dx.doi.org/10.24158/spp.2017.7.14.
Повний текст джерела
37
ВЛАСОВА, Т. А. "KOMSOMOL MOVEMENT AND STUDENT BUILDING ORDERS IN THE USSR: ORIGINS AND CONSEQUENCES." Вопросы национальных и федеративных отношений, no. 6(75) (June 25, 2021): 1766–71. http://dx.doi.org/10.35775/psi.2021.75.6.006.
Повний текст джерелаАнотація:
Автором статьи, на архивных документах которые впервые вводятся в научный оборот, рассматривается Призывная компания по Ульяновской области в 1943-1944 гг. которая проходила на среднем уровне. Несмотря на всю полноту проводимых мероприятий, существовали определенные проблемы по этому виду подготовки. Предпринята попытка количественного и качественного анализа призывной компании в годы войны. Призываемые, через военкоматы, на службу в Красную Армию не все соответствовали требуемым здоровьем и грамотностью. Большую работу по подготовки к призыву проводили школы, однако существовали некоторые проблемы. Например, вся спортивно-массовая работа проходила в основном на улице, что не давало возможности судить о комплексной проводимой военно-физкультурной подготовке. В зимний период проводилась в основном только лыжная подготовка. Но, тем не менее, в тяжелых материально-технических и кадровых условиях школы осуществляли необходимую подготовку не только в учебном плане, но и военно-физкультурном воспитании подрастающего поколения. Беседы о Красной Армии с учащимися проводились систематически. С большим интересом учащиеся относились к беседам о событиях Великой Отечественной войны и героическом прошлом советского народа. Что касается организации политико-воспитательной работы в учебных заведениях, то здесь можно было выделить следующее. В большинстве школ были организованы строевые подразделения из учащихся.
38
Щербина, Віталій, та Олена Чабан. "Формування емоційного світу дитини в педагогічній творчості Василя Сухомлинського". New pedagogical thought 108, № 4 (6 січня 2022): 146–51. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-146-151.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз проблеми формування емоційного світу дитини в педагогічній творчості Василя Сухомлинського. Схарактеризовано основні праці педагога («Серце віддаю дітям», «Павлиська середня школа», «Методика виховання колективу»), в яких викладено та доведено на практиці положення про те, що від активності особистості дитини залежить формування її емоційного світу. Доведено, що в різні періоди вікового розвитку дитини основою її розвитку виступає різноманітність видів діяльності (гра, навчання тощо), від яскравості та насиченості якої залежить формування емоційного світу дитини.
Окреслено, що в Павлиші видатним педагогом була розроблена й зреалізована чітка цілеспрямована освітня система, всі складники якої (форми, методи, прийоми, засоби) ґрунтувалися на народно-педагогічних і гуманістичних засадах, а також мали дитиноцентричний характер. Мету окресленої вище системи педагог убачав у формуванні радісного й позитивного ставлення дитини до життя. У зв’язку з цим поряд із традиційними підходами В. Сухомлинський застосовував нові авторські методики, як-от складання казок, етичні бесіди, культуру бажань та ін.
Розкрито творчі ідеї педагога стосовно зв’язку емоційно-вольової складової у формуванні особистості школярів із прагненням до самовиховання. Визначено напрями та засоби актуалізації емоційно-вольових передумов становлення особистості дитини як суб’єкта виховання. Описано можливість урахування виявлених вікових та індивідуальних особливостей особистості школяра як суб’єкта виховання в сучасній школі.
39
Rusyn, Halyna. "ВПЛИВ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ВИХОВНИХ КОНЦЕПЦІЙ РОДИННОЇ ЕТНОПЕДАГОГІКИ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 70–74. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.70-74.
Повний текст джерелаАнотація:
Авторка розглядає народну педагогіку як один із основних чинників створення виховної системи в сучасній українській школі та її подальшого розвитку, формування високоосвіченої, духовно багатої і морально стійкої особистості, вихованої на народних цінностях, звичаях, традиціях, рідній культурі, що є найголовнішим для молоді під час її етноідентифікації та входження в український соціум. Автором окреслено, що саме сім’я виступаєсферою формування ідеалів, світогляду, інтересів, первинних ціннісних орієнтацій та розвиває соціальні спрямування дитини. Завдання сучасної освіти – підготовка педагогічної культури батьків, забезпечення їх знаннями, володінням ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки дитини. Найпершим засобом регулювання взаємин є встановлення емоційно-ціннісного спілкування в сім’ї. Міжособистісне спілкування в сім’ї допомагає утверджувати доброзичливі, правдиві і щирі стосунки з дітьми, розвивати і збагачувати сімейні традиції і звичаї, виховувати дітейна позитивних прикладах родини. Водночас сім’я задовольняє і найважливіші особистісні потреби, значення яких постійно зростає. Серед них – потреба в довірливому спілкуванні, співпереживанні, співучасті. Саме підвищення педагогічного рівня батьків дасть змогу перетворити сімейне виховання на цілеспрямований, успішний процес, що повноцінно розв’яже завдання розвитку і виховання дитини.
40
Lyubzhin, Alexey. "Popular Philology and Secondary School." Voprosy obrazovaniya / Educational Studies Moscow, no. 2 (2018): 283–94. http://dx.doi.org/10.17323/1814-9545-2018-2-283-294.
Повний текст джерела
41
Samoilenko, H. V. "Випускники Ніжинської вищої школи – фольклористи, етнографи, краєзнавці". Literature and Culture of Polissya 99, № 13i (29 травня 2020): 297–315. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-13i-99-297-315.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті вперше в комплексі висвітлюється діяльність окремих випускників Ніжинської вищої школи, зокрема випускників Фізико-математичного ліцею (1832–1840) – братів Олександра, Костянтина Сементовських, Історико- філологічного інституту – Олександра Малинки та Інституту народної освіти – Гаврила Богуна, які кожний у свій час присвятили своє життя вивченню народної творчості та етнографії різних районів Полісся України та Білорусі. Їх наукові напрацювання збагатили науку, дали можливість розкрити регіональну культуру на прикладах, які раніше не були відомі.
42
РУСИН, Галина. "ЕТНОПЕДАГОГІЧНА СКЛАДОВА ЧАСТИНА ЗМІСТУ І ФОРМ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ ТА РУХІВ У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ XVIII – НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ". Acta Paedagogica Volynienses, № 3 (27 жовтня 2021): 139–50. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.3.21.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено етнопедагогічний характер діяльності громадських організацій та суспільно-релігійних рухів на західноукраїнських землях наприкінці XVIII – на початку ХХ століття, у зв’язку із чим проаналізовано етнопедагогічну складову частину змісту і форм діяльності молодіжних громадських об’єднань, учнівських клас- них громад, батьківських комітетів. Обгрунтовано етнопедагогічну складову частину змісту і форм діяльності громадських рухів та об’єднань Західної України переважно в другій половині ХІХ – перших десятиліттях ХХ століття. Відзначено, що вагомість громадського складника у переліку провідних етнопедагогічних концептів визначається колективним характе- ром суспільного життя західноукраїнської спільноти досліджуваного періоду. Обгрунтовано роль і значення громадських організацій та рухів в західноукраїнському регіоні в досліджуваний період (ці організації реалізували зміст і сутність Громади як провідного етнопедагогічного конццепта; вони розвивалися як інституційна форма Громади; в них акумульовано величезний практичний досвід народно-педагогічної діяльності західних українців в досліджуваний період). Подано класифікацію громадських об’єднань і рухів в Західній Україні (суспільно-полі- тичні рухи й організації; соціокультурні й просвітницькі рухи, товариства та спілки; освітні громадські рухи й спілки; науково-просвітницькі й наукові товариства, спілки та рухи). Описано етнопедагогічну складову частину діяльності товариства «Просвіта» та «Рідна школа» в динаміці їх становлення та розвитку в ХІХ – перших десятиліттях ХХ століття на рівні поставлених просвітницьких, культурницьких, освітніх завдань в західноукраїнській спільноті. На підставі аналізу матеріалів звітів, зібрань, з’їздів громадських товариств доведено, що вони виконували роль координуючої структури й національно орга- нізованого педагогічного руху. Відзначено провідну етнопедагогічну місію громадських товариств (на рівні Роди- ни – у вигляді підтримки українських сімей з дітьми, організації сільських народних шкіл, притулків та сиро- тинців; на рівні Мови – як організація та опіка над діяльністю україномовних навчальних закладів, читалень, бібліотек, створення системи підготовки українського національного вчительства, організація видавництва науково-методичної та наукової літератури; на рівні Віри – як постійна і плідна взаємодія з християнськими конфесіями, передовсім, греко-католицькою церквою, в питаннях освіти, просвітництва, залучення народно- педагогічного досвіду української родини до навчання та виховання дітей).
43
БАТРУН, Ірина. "ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ ТА ГРОМАДЯНСЬКИХ ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ НУШ". Acta Paedagogica Volynienses, № 5 (30 грудня 2021): 76–83. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Розвиток особистості громадянина України, формування інноватора і патріота з метою збереження цілісності вітчизняної держави передбачає формування громадянських якостей. Формування патріотизму в українському суспільстві залишається першочерговим як для держави, так і для системи освіти загалом. Заклади освіти є державно-громадськими установами, які організовують свою діяльність на ґрунті національної культури і національних традицій, які за змістом, формами роботи відповідають національно-культурним потребам України, її розвитку як суверенної держави. Отже, національно-патріотичне виховання є важливою складовою частиною сучасного освітнього процесу. Формування здатності людини, громадянина до активної діяльності у справах суспільства, держави на основі усвідомлення своїх прав та обов’язків із гармонійним поєднанням національно-патріотичних почуттів розглядається як громадянськість. Формування громадянських якостей взаємопов’язано із поняттям патріотизму, що сьогодні ототожнюється із захистом національних інтересів, наведенням порядку, забезпеченням соціальної справедливості. Патріотизм несе в собі повагу до інших народів, країн, їхньої культури. Повага до своєї країни, до її національних традицій, історії і багатої культури є основою будь-якого виховання. У 2017 році почалися реформи в загальній середній освіті – початок реалізації Концепції «Нова українська школа». Це реформа шкільництва Міністерства освіти та науки, яка передбачала створення школи, де діти будуть навчатися через діяльність. У 2017–2018 навчальному році 100 шкіл тестували новий стандарт, з 2018–2019 року усі перші класи навчаються за ним. Шкільне середовище в умовах НУШ має виховували дітей у дусі патріотизму, глибокого розуміння історії свого народу, національної ідентичності, самобутності. Завдання педагогів полягає в тому, щоби слова «Україна», «патріотизм» набували для дитини особливого сенсу. Важливим напрямом є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів − Герба, Прапора, Гімну. Важливим аспектом національно-патріотичного виховання та формування громадянськості є повага та любов до державної мови. Мовне середовище завжди впливає на формування учнягромадянина, патріота України. Багато поколінь українців боролись за незалежність України, яка стала реальністю 24 серпня 1991 року. Сьогодні нашій державі ще тільки 30 років. Відзначаючи і вшановуючи своє державне тридцятиріччя, важливо у дитячому шкільному просторі провести його цікаво, привертаючи увагу до знакових подій і до постатей знакових наших сучасників, які активно брали участь у розбудові України.
44
Рябова, Марьям А. "Особенности семантического слоя образа мира представителей коренных малочисленных народов Севера юношеского возраста". Российский психологический журнал 17, № 4 (30 грудня 2020): 80–97. http://dx.doi.org/10.21702/rpj.2020.4.6.
Повний текст джерелаАнотація:
Введение. В статье представлены результаты эмпирического исследования специфики образа мира (семантический слой) представителей коренных малочисленных народов Севера юношеского возраста. В целях экспериментального исследования применялась трехуровневая модель образа мира; эмпирическое описание специфики образа мира представителей коренных этносов юношеского возраста с использованием указанной модели проведено впервые. Представлено обоснование актуальности изучения этнокультурной специфичности образа мира коренных малочисленных народов Севера (КМНС).
Методы. Выборку исследования составили 225 человек в возрасте от 16 до 25 лет, проживающих на территории Севера и Северо-Востока России, 110 – представители коренных малочисленных народов Севера, 115 – представители некоренного населения. Использована методика группового ассоциативного эксперимента.
Результаты и их обсуждение. Выявлено наличие неслучайных различий в структурах семантического оценивания, свидетельствующее о специфике семантического слоя образа мира представителей коренных народов Севера. У испытуемых из числа коренной молодежи в ассоциациях на стимул «моя жизнь 5 лет назад» первые ранги соответствуют дескрипторам: «школа», «учеба», «друзья»; стимул «моя жизнь сейчас» – «учеба», «работа», «спорт»; стимул «моя жизнь через 5 лет» – «работа», «семья», «дети»; стимул «природа» – «красота», «лес», «животные»; стимул «человек» – «добрый», «друг», «разумный»; стимул «счастье» – «семья», «любовь», «дети».
У испытуемых из числа некоренной молодежи в ассоциациях на стимул «моя жизнь 5 лет назад» первые ранги соответствуют дескрипторам: «школа», «друзья», «беззаботная»; стимул «моя жизнь сейчас» – «учеба», «любовь», «работа»; стимул «моя жизнь через 5 лет» – «семья», «работа», «дети»; стимул «природа» – «лес», «красота», «море»; стимул «человек» – «добрый», «личность», «разумный»; стимул «счастье» – «семья», «любовь», «дети».
Выявленные различия при сопоставлении ассоциативных семантических универсалий свидетельствуют о детерминированности ассоциативных связей различным субъективным опытом и контекстом культуры.
45
Цуцулаева, С. С. "ИНТЕЛЛИГЕНЦИЯ ЧЕЧЕНО-ИНГУШЕТИИ В ГОДЫ ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЫ". Международная научно-практическая конференция «Актуальные вопросы истории и развития литературы народов РФ», № 1 (28 травня 2021): 95–99. http://dx.doi.org/10.36684/40-2021-1-95-99.
Повний текст джерелаАнотація:
Октябрьская революция предоставила горским народам уникальную возможность получить образование, приобщиться к достижениям мировой и русской культуры и тем самым создать предпосылки для дальнейшего развития своей собственной. Из тьмы невежества и мракобесия, столь поощряемых царским режимом, горская молодежь потянулась к свету знаний. Так сложилась первая плеяда горской интеллигенции. Советская мораль, если отбросить ее идеологическую окраску, воспитывала в молодых людях патриотизм, любовь к родине, беззаветную преданность своему делу, народу, отчизне и готовность защищать страну в суровый час испытаний. Поэтому неслучайно, когда началась Великая Отечественная война, тысячи молодых людей из числа интеллигенции выразили готовность сражаться с врагом. Среди них были учителя школ, техникумов, научные и творческие деятели, преподаватели вузов. В данной статье на основе документальных материалов отражены все имеющиеся сведения об участии интеллигенции Чеченр-Ингушетии в Великой Отечественной войне. Это дань уважения всем, кто отдал жизнь, здоровье, силы ради приближения Великой Победы.
46
Маляр, Л. В. "Виховний потенціал підручників для народної школи Августина Волошина". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія "Педагогіка. Соціальна робота", вип. 2 (41) (2017): 157–61.
Знайти повний текст джерела
47
Трачук, Сергій, та Янь Ген. "Фізична активність учнів середньої школи Китайської Народної Республіки". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 4 (4 травня 2022): 50–53. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.4.50-53.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Регулярні заняття фізичною активністю помірної та високої інтенсивності, обмеження малорухливої поведінки вважаються незалежними факторами ризику для здоров’я дітей та молоді у всьому світі. Оцінка фізичної активності та малорухливої поведінки має особливе значення для зміцнення здоров’я китайських дітей та підлітків. Проведені попередні розвідки з цього питання не дозволяють повною мірою визначити огляд через використання різних інструментаріїв оцінювання й інтерпретації їхніх результатів. Використання міжнародного опитувальника з фізичної активності, який є загальноприйнятим і використовується у практиці багатьох країн, дозволить отримати валідні результати і провести їх порівняння. Мета. Дослідити рівень фізичної активності учнів 12–15 років середньої школи КНР. Методи. Теоретичний аналіз і узагальнення спеціальної літератури, контент аналіз; компаративний метод зіставлення та аналізу зарубіжного досвіду; логіко-теоретичний аналіз; міжнародний опитувальник фізичної активності (IPAQ), методи математичної статистики. Результати. У дослідженні представлено результати опитування 200 китайських школярів 12–15 років провінції Шаньдун. Оцінювання фізичної активності здійснювали за допомогою міжнародного опитувальника International Questionnaire on Physical Activity. Встановлено, що у переважній більшості китайські школярі 12–15 років характеризуються помірним рівнем фізичної активності, проте дедалі більше вони схиляються до малорухливого способу життя. Найменшу енергетичну вартість забезпечували фізичні навантаження високої активності через їх епізодичність, а найбільшу щотижневу метаболічну активність у них діагностовано під час ходьби і фізичної активності помірної інтенсивності. Відмічено і гендерні відмінності, так, тривалість фізичної активності високої інтенсивності у хлопців була статистично вища ніж у дівчат на 15 %. Порівнюючи отримані дані з результатами, представленими в літературних джерелах, у китайських школярів 12–15 років констатовано зниження щотижневої метаболічної активності, особливо за рахунок фізичної активності високої інтенсивності і збільшення часу на перебування в сидячому положенні. У період дистанційного навчання, обумовленого карантинними заходами COVID-19, китайські школярі були схильні до малорухливого способу життя, що відображається на невисокому відсотку тих, хто має високий рівень фізичної активності. Гіпотеза, що це пов’язано з існуючою ситуацією і обмеженнями COVID-19, потребує подальшого вивчення та проведення повторних досліджень з оцінювання фізичної активності китайських школярів.
Ключові слова: фізична підготовленість, фізична активність, фізичне виховання, китайські школярі.
48
Starostenkov, N. V., N. V. Lyapunova, L. V. Pogosyan, and E. V. Tatiyeva. "Joint Activities of Public Schools and Parochial Schools for the Education of the People at the End of XIXth Century." Uchenye Zapiski RGSU 15, no. 3 (June 30, 2016): 152–59. http://dx.doi.org/10.17922/2071-5323-2016-15-3-152-159.
Повний текст джерела
49
Broyako, Nadezhda, та Veronika Dorofeeva. "Проблема втілення традицій українського національного мелосу у композиторській творчості другої половини ХХ ст." Музичне мистецтво і культура, № 25 (20 грудня 2017): 167–76. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-25-167-176.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою даної статті є виявлення провідних аспектів та головних засад втілення українського національного мелосу у композиторській творчості останніх десятиліть. Методологічною основою даної статті є застосування системного аналітичного підходу з виділенням музикознавчого історичного, текстологічного, комунікативного та семантичного підходів, що дозволяє виокремити провідні риси застосування фольклорної народно-пісенної спадщини у творчості вітчизняних композиторів другої половини ХХ століття. Науковою новизною даної статті є усвідомлення традицій українського національного мелосу як важливої та необхідної складової прояву національної ідентичності у творчості вітчизняних композиторів. Висновки. Твори багатьох сучасних вітчизняних композиторів звертаються до головних першоджерел національної культури та переосмислюють на новому рівні виразові можливості народного мелосу. Більшість сучасних композиторів по-новому осмислює сенс категорії національного, звертаючись до вічних першоджерел, до архаїчних пісенних традицій свого народу. Тому можна без перебільшення казати про те, що неофольклоризм виявився одним з провідних напрямків розвитку української національної композиторської школи, яка, не зважаючи на міцну опору на традиції народного мелосу, не заважає при цьому сміливим експериментам та модерністським тенденціям у композиторський творчості. Застосування фольклорних джерел як головного підґрунтя стає новим рівнем опанування архаїчної музичної культури та відкриттям нових можливостей для розвитку традиційного мелосу на сучасному етапі.Ключові слова: національний мелос, національна традиційна культура, фольклор, неофольклоризм, національні форми мислення.
50
Сидоренко, Тетяна. "Український музичний фольклор як джерело народної педагогіки". Освітній вимір 39 (21 листопада 2013): 248–53. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v39i0.3065.
Повний текст джерелаАнотація:
Сидоренко Т. Д. Український музичний фольклор як джерело народної педагогіки.
У статті обґрунтовується доцільність використання на уроках музики в загальноосвітній школі українського музичного фольклору, що створює для дитини умови для залучення її до духовних цінностей, пропонуючи в життєвих ситуаціях багаті на різноманітні переживання музичні враження.