Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Нарада.
Статті в журналах з теми "Нарада"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Нарада".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Горяной, П. "Всеукраїнська нарада завідувачів психолого-педагогічних кафедр вищих навчальних закладів". Безпека життєдіяльності, № 7 (2006): 15–16.
Знайти повний текст джерела
2
Василенко, Надія, Майя Семко та Сергій Пойда. "ЕФЕКТИВНІ ФОРМИ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК ОСНОВИ РОЗВИТКУ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНОГО КЕРІВНИКА В УМОВАХ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ". Public management 23, № 3 (20 березня 2020): 50–62. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-50-62.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто проблему технологічної компетентності сучасного керівника з метою обґрунтування її значення для ефективного застосування професійних комунікацій в його управлінської діяльності; обґрунтовано роз- виток технологічної компетентності сучасного керівника в умовах публічно- го управління, яка розглядається як основа складової комунікативної ком- петентності фахівців з публічного управління; показано інноваційні підходи та ресурси керівника щодо розвитку його ефективних форм комунікативної компетентності шляхом формування професійних комунікацій; розроблено спеціальні правила професійних комунікацій щодо набуття керівниками не- обхідних знань, умінь з організації та проведення різних форм управлінських комунікацій, що дають можливість уникнути конфлікту сучасному керівни- ку в умовах публічного управління.
Дослідження підтвердило, що наради, засідання, різні бесіди, дискусії, по- становка і роз’яснення завдань підлеглим, звіти перед колективом і керівниц- твом та ін. — усе це різні форми комунікативної компетентності, найпошире- нішими серед яких є ділова бесіда і ділова нарада.
При цьому серед умов і чинників технологічної компетентності встанов- лено кілька ведучих управлінських комунікацій: комплекс специфічних знань у галузі публічного управління та адміністрування; вміння та навички керівника з ділового спілкування.
Доведено, що технологічна компетентність виявляється в управлінських діях із застосуванням конкретних комунікативних засобів та прийомів, які забезпечують інтерес та засвоєння сучасним керівником накопичених кому- нікативним простором знань та вмінь про інноваційні комунікативні техно- логії управління, націлених на перспективний розвиток управлінської діяль- ності.
3
Магурчак, А. "Андрій Жук і партійна нарада УСДРП 16-18 липня 1909 р.: спроби реформ". Наукові записки інституту української археографії та джерелознавства 27 (2013): 295–304.
Знайти повний текст джерела
4
Магурчак, А. "Андрій Жук і партійна нарада УСДРП 16 - 18 липня 1909 р.: спроби реформ". Наукові записки інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського 27 (2013): 295–304.
Знайти повний текст джерела
5
Маньковська, Р. "Всеукраїнська нарада з питань викладання навчального курсу "Основи краєзнавства" у закладах вищої освіти". Краєзнавство, № 1 (102) (2018): 217–20.
Знайти повний текст джерела
6
Магурчак, А. "Андрій Жук і партійна нарада УСДРП 16 - 18 липня 1909 р.: спроби реформ". Наукові записки інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського 27 (2013): 295–304.
Знайти повний текст джерела
7
Магурчак, А. "Андрій Жук і партійна нарада УСДРП 16-18 липня 1909 р.: спроби реформ". Наукові записки інституту української археографії та джерелознавства 27 (2013): 295–304.
Знайти повний текст джерела
8
Айвазян, Григорий. "Азербайджан и погромы удин в конце XX века". Journal of Armenian studies, № 1 (2022): 82–92. http://dx.doi.org/10.54503/1829-4073-2022.1.82-92.
Повний текст джерелаАнотація:
Наряду с исторической судьбой армян Азербайджана ярким примером хваленого азербайджанского «мультикультурализма» и «толерантности» в действии может послужить судьба удинского народа, который действительно братский армянам народ, во многом разделивший его печальную судьбу. В этой связи предметом нашего исследования стал вопрос об удинских погромах на территории современного Азербайджана в конце XX века.ряду с исторической судьбой армян Азербайджана ярким примером хваленого азербайджанского «мультикультурализма» и «толерантности» в действии может послужить судьба удинского народа, который действительно братский армянам на-род, во многом разделивший его печальную судьбу. В этой связи предметом нашего исследования стал вопрос об удинских погромах на территории современного Азербайджана в конце XX века.
9
Nyzhnyk, S. "The first All-Ukrainian horticultural conference 1928 in the history of agricultural research work." History of Science and Biographical Studies, no. 4 (December 28, 2018): 231–40. http://dx.doi.org/10.31073/istnauka201804-15.
Повний текст джерела
10
Недељковић, Славиша. "ИВАН СТЕПАНОВИЧ ЈАСТРЕБОВ, ПРИЈАТЕЉ И ЗАШТИТНИК СРПСКОГ НАРОДА НА КОСОВУ И МЕТОХИЈИ". ИСТРАЖИВАЊА, № 24 (20 травня 2016): 311–26. http://dx.doi.org/10.19090/i.2013.24.311-326.
Повний текст джерелаАнотація:
У раду је реч о службовању руског конзула Ивана Степановича Јастребова у Призрену. Убрзо после закључења Париског мировног конгреса, Косово и Метохија ушли су у поље интересовања појединих великих сила, које су деловањем на ову турску провинцију желеле да појачају свој политички и економски утицај на Балкану. Од свих руских конзула који су службовали у Призрену, својим радом у заштити и пружању помоћи српском народу на Косову и Метохији нарочито се истицао Иван Јастребов. Захваљујући великом угледу који је имао код турских власти, Јастребов је са успехом штитио српски народ од арбанашко- турских зулума. Радио је на јачању просветног и духовног живота српског народа у Старој Србији. Уживао је велико поштовање Срба на Косову и Метохији који су ценили и уважавали његову човечност, храброст и племенитост.
11
Чумаченко, С., И. Черепнёв, А. Марынин, А. Мошенский, И. Струнин та Л. Писня. "Особливості вибору методу для експертного оцінювання ефективності системи авіаційного пошуку і рятування". Науковий журнал «Інженерія природокористування», № 3(17) (29 грудня 2020): 126–32. http://dx.doi.org/10.37700/enm.2020.3(17).126-132.
Повний текст джерелаАнотація:
Протягом останніх 70 років почав інтенсивно створюватися метод експертних оцінок як науковий інструмент аналізу проблем, які складно формалізуються. В даний час в нашій країні і за кордоном цей метод широко застосовується при вирішенні різних складно формалізуємих проблем, пов'язаних з створенням сучасних зразків озброєння, управлінням складними організаційнотехнічними системами та ін.Анкетування й інтерв'ювання, мозковий штурм, дискусія, нарада, оперативна гра, сценарій та інші – такі різновиди методу експертних оцінок застосовуються для вирішення типових завдань. У більшості випадків найбільший ефект досягається за рахунок комплексного застосування декількох видів експертизи.Кваліфіковане застосування методу експертних оцінок значною мірою залежить від способу збору й обробки відповідей цілеспрямовано сформованої групи фахівців.Методи колективної роботи експертної групи припускають отримання узагальненої думки в ході спільного обговорення і вирішення поставленої задачі всіма експертами.Спершу обираються "потенційні" фахівці, які за своїми професійними якостями можуть бути залучені до роботи в ролі експертів. Група повинна бути сформована таким чином, щоб було забезпечено за можливості рівне представництво фахівців різних напрямів досліджуваної області.У групу включаються ті експерти, коефіцієнт компетентності яких не нижче граничного значення.При проведенні "типових" експертиз доцільно використовувати достовірність думок експерта.Збір і обробка експертної інформації здійснюються згідно розроблених для цих цілей методів.Практично для збору інформації складаються відповідні документи (спеціальні анкети тощо), а при її обробці й аналізі може використовуватися обчислювальна техніка.Для проведення експертного оцінювання ефективності складових компонент САПіР було запропоновано використання підходів, заснованих на послідовній ієрархічній декомпозиції критеріїв і факторів оцінювання та проведенні попарних порівнянь.
12
Чумаченко, С., И. Черепнёв, А. Марынин, А. Мошенский, И. Струнин та Л. Писня. "Особливості вибору методу для експертного оцінювання ефективності системи авіаційного пошуку і рятування". Науковий журнал «Інженерія природокористування», № 3(17) (29 грудня 2020): 126–32. http://dx.doi.org/10.37700/enm.2020.3(17).126-132.
Повний текст джерелаАнотація:
Протягом останніх 70 років почав інтенсивно створюватися метод експертних оцінок як науковий інструмент аналізу проблем, які складно формалізуються. В даний час в нашій країні і за кордоном цей метод широко застосовується при вирішенні різних складно формалізуємих проблем, пов'язаних з створенням сучасних зразків озброєння, управлінням складними організаційнотехнічними системами та ін.Анкетування й інтерв'ювання, мозковий штурм, дискусія, нарада, оперативна гра, сценарій та інші – такі різновиди методу експертних оцінок застосовуються для вирішення типових завдань. У більшості випадків найбільший ефект досягається за рахунок комплексного застосування декількох видів експертизи.Кваліфіковане застосування методу експертних оцінок значною мірою залежить від способу збору й обробки відповідей цілеспрямовано сформованої групи фахівців.Методи колективної роботи експертної групи припускають отримання узагальненої думки в ході спільного обговорення і вирішення поставленої задачі всіма експертами.Спершу обираються "потенційні" фахівці, які за своїми професійними якостями можуть бути залучені до роботи в ролі експертів. Група повинна бути сформована таким чином, щоб було забезпечено за можливості рівне представництво фахівців різних напрямів досліджуваної області.У групу включаються ті експерти, коефіцієнт компетентності яких не нижче граничного значення.При проведенні "типових" експертиз доцільно використовувати достовірність думок експерта.Збір і обробка експертної інформації здійснюються згідно розроблених для цих цілей методів.Практично для збору інформації складаються відповідні документи (спеціальні анкети тощо), а при її обробці й аналізі може використовуватися обчислювальна техніка.Для проведення експертного оцінювання ефективності складових компонент САПіР було запропоновано використання підходів, заснованих на послідовній ієрархічній декомпозиції критеріїв і факторів оцінювання та проведенні попарних порівнянь.
13
Білоус, Д. ""Народ - зодчий мови, мова - зодчий народу"". Київ, № 9 (2005): 166.
Знайти повний текст джерела
14
Гордійчук, О. "ЕТНОҐЕНЕЗ ТА ОСНОВНІ РИСИ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 2(90) (9 грудня 2021): 52–62. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.52-62.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено засадничі питання етноґенезу українського народу й підтримано автохтонно-автономістичну концепцію, що обґрунтовує "окремішність" та самобутність українського народу, його автохтонність на своїй території. Обґрунтовано, що дослідження витоків та першооснов ментальності нації тісно пов’язане з питанням її етноґенезу. Стверджено, що кожен народ, що проживав на українських етнічних землях, залишив відбиток у генетичному коді української нації, вплинув на формування її духовних структур, особливостей світосприйняття, світовідношення, світоперетворення. Різні ментальні особливості зумовлені відмінностями історичного досвіду переживання певних подій. Їх основне завдання – вирішення / уникнення конкретного життєвого аспекту, складової об’єктивної чи навіть суб’єктивної реальності.
Представлено й проаналізовано основні риси української ментальності як оригінальну парадигму онтологічних екзистенціалів українців, сформовану історично завдяки низці чинників(географічному положенню, природно-кліматичним умовам, досвіду поразок і перемог, особливостям селекції та генетики, мові, релігії, культурним традиціям, звичаям).
Досліджено особливості вияву ментальності на сучасному етапі історичного розвитку. Підсумовано, що саме такий набір ментальних рис українського народу є наслідком засвоєного досвіду переживання певних історичних подій, детермінованих об’єктивною реальністю; зазначені ментальні риси допомогли українцям зберегти власне "обличчя", вижити у скрутні часи й періоди бездержавності, не підкоритися й не асимілюватися з подальшою втратою державності; на сучасному етапі українцям важливо осмислити весь історичний досвід, підсилювати ті ментальні риси, які наразі є конструктивними та сприяють успішному розвитку й поступу України як європейської держави, а також позбуватися деструктивних рис, особливу увагу приділяючи розвитку раціонально-вольового компоненту.
15
. Deryagina, Larissa E., та Sergey V. Bulatetskiy. "ОСОБЕННОСТИ СОЦИАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ И ФИЗИОЛОГИЧЕСКОЙ АДАПТАЦИИ КУРСАНТОВ ВУЗА МВД К УСЛОВИЯМ СЛУЖЕБНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ". Siberian Journal of Life Sciences and Agriculture 13, № 3 (30 червня 2021): 193–207. http://dx.doi.org/10.12731/2658-6649-2021-13-3-193-207.
Повний текст джерелаАнотація:
Неоднозначность процесса профессиональной адаптации вызывает постоянный интерес исследователей. Целью нашей работы было выявление особенностей физиологической и социально-психологической адаптации курсантов к условиям служебной деятельности.
Материалы и методы. В исследовании принимали участие курсанты факультета психологии Московского университета МВД РФ им.В.Я. Кикотя в количестве 30 человек (7 юношей и 23 девушки) в возрасте от 18 до 22 лет. Уровень социально-психологической адаптации определяли по методике диагностики Роджерса-Даймонд, вегетативную регуляцию ритма сердца оценивали по параметрам вариабельности ритма сердца (ВРС) по методике Р.М. Баевского согласно Евро-Американским рекомендациям. Исследование ВРС проводили дважды, до заступления в суточный наряд и после его окончания.
Результаты. Все испытуемые разделились на 3 группы по уровню адаптированности от низкого до высокого (НУ, СУ, ВУ). Умеренное преобладание симпатических влияний перед заступлением в наряд сменялось нарастанием вклада парасимпатической системы в регуляцию ритма сердца после наряда в группах НУ и СУ. В группе ВУ до наряда преобладала активация парасимпатического отдела нервной системы. После наряда наблюдался эутонический тип регуляции.
Выводы. 1. Уровень социально-психологической адаптации курсантов взаимосвязан с паттерном вегетативной регуляции ритма сердца в ситуации суточного наряда. 2. У лиц с высоким уровнем адаптивности сформирована относительно автономная система регуляции ритма сердца, которая в силу независимости ее элементов отличается большей пластичностью, что облегчает ее приспособление к изменяющимся условиям среды, включая, приспособление к условиям служебной деятельности.
16
ЮЩИК, ОЛЕКСІЙ. "Демократія і народовладдя в Україні як предмет юридичної доктрини". Право України, № 2019/10 (2019): 25. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-025.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається проблема реалізації ідеї народовладдя в умовах розбудови демократичної, соціальної, правової держави в Україні в контексті формування національної юридичної доктрини. Мета статті полягає у з’ясуванні співвідношення понять “демократія” та “народовладдя” і ролі держави в конституюванні та забезпеченні реального здійснення влади народу. Відзначається значення етимології слова “демократія” для розуміння її поняття, трактування його різними ідеологічними течіями в сучасному суспільстві. Вказано три головні варіанти демократичного ідеалу в сучасному світі, якими є ліберальна демократія, соціал-демократія і народна демократія, кожному з яких притаманне різне розуміння поняття “народ”. Охарактеризовано внутрішні суперечності цих варіантів, на які повинна зважати національна юридична доктрина. Наголошується на негативному значенні ідей ліберальної демократії для здійснення реального народовладдя в Україні, непослідовність і внутрішню суперечливість у визначенні засад конституційного ладу України на основі ідей ліберальної демократії в Конституції України. Розкривається значення державної влади у визначенні та зміненні демократичного устрою України, підпорядкованість її здійсненню народом його виключного права визначати й змінювати конституційний лад. Зроблено висновок стосовно закономірності наявності внутрішньої суперечності ліберальної демократії як антинародної по своїй суті форми державного ладу,яка принципово заперечує реалізацію ідеї народовладдя; обґрунтовується об’єктивна необхідність на сучасному етапі розвитку України соціальної демократії. Констатується нагальна потреба у формуванні науково обґрунтованої юридичної доктрини України, визначаються деякі її важливі положення, зокрема, необхідність визначення національної ідеї та способу її реалізації, заміна формули демократії “Народ – влада – Конституція” на формулу “Народ – Конституція – влада”, зміцнення парламентаризму, значення для цього юридичної доктрини.
17
СІРЕНКО, ВАСИЛЬ. "Право народу на опір гнобленню – основа і гарантія народовладдя". Право України, № 2019/10 (2019): 82. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-082.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено право народу на опір гнобленню як однієї з основних складових переліку політичних прав і свобод громадян. Метою статті є представлення змісту поняття “права народу на опір гнобленню”. Зазначено, що в історичному аспекті народ завжди мав природне, безумовне, беззастережне право на опір гнобленню. Однак питання завжди стояло про легалізацію, визнання цього права на конституційному та міжнародному рівнях. Наводяться приклади міжнародних документів і конституцій окремих держав, де таке визнання вже є. Розглянуто декілька прикладів конституційного узаконення права на опір гнобленню в аспекті захисту демократії. Дається аналіз Конституції України щодо права громадянина на опір гнобленню, а саме зазначається, що через конкретні положення окремих статей вона закріпила право народу на опір гнобленню. Розглянуто його дві складові: що є гноблення народу і що є опір народу гнобленню. Також досліджено чинники, засоби і форми гноблення народу та правові форми, засоби та методи опору. Першим чинником, який визначає стан гноблення, є матеріальне і духовне, культурне становище громадян у суспільстві. Йдеться про великі групи людей, які різняться місцем у системі суспільного виробництва, ставленням до засобів виробництва, роллю у громадській організації праці та способами і розмірами тієї частки суспільного багатства, які вони мають у своєму розпорядженні. Не менш очевидною та відкритою формою гноблення народу в Україні стала повсюдна, яка пронизує всі пори державного механізму, корупція. Корупція стала нормою, а не винятком серед політичної, правлячої та економічної еліти, перетворилася на системоутворювальний чинник. Зроблено висновок, що метою опору гнобленню народу є встановлення реального народовладдя в інтересах народу. Народ – це не тільки джерело влади згідно з Конституцією України (ст. 5), а й діюча сила, гарант демократичного правового соціально-спрямованого народовладдя. Народовладдя і право народу на опір гнобленню – органічно споріднені категорії, які народ реалізує у процесі свого історичного розвитку.
18
Упаева, Х. А., та Т. Т. Абдукадырова. "СТАНОВЛЕНИЕ И РАЗВИТИЕ НЕМЕЦКИХ ДИАЛЕКТОВ". Ежегодная научная конференция студентов и молодых ученых «Лингвистика и межкультурная коммуникация», № 1 (19 квітня 2021): 96–101. http://dx.doi.org/10.36684/39-2021-1-96-101.
Повний текст джерелаАнотація:
Данная статья рассматривает актуальные проблемы исследования немецких диалектов. Диалекты являются фактором исторического развития языка и помогают установлению взаимоотношений между историей языка и историей народа, так как диалектные факты часто дают возможность проследить, как передвигались племена и народы в глубокой древности. Диалекты служат также для понимания многообразия слов, звуков и форм современного языка, для практического учета особенностей местной речи.
19
Коритко, Л. Я., та В. О. Джуган. "Основні риси права Стародавніх Індії та Китаю". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (26 липня 2021): 61–68. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.697.
Повний текст джерелаАнотація:
Кожна держава Стародавнього Світу має свою історію виникнення та розвитку. Ці держави були східними деспотіями зі своїми особливостями. Стародавня Індія як монархія мала окремі демократичні інститути, а Стародавній Китай був абсолютною теократичною монархією. Право в них захищало інтереси рабовласників, знаті та обмежувало права інших людей. Джерелами староіндійського права були звичаї, закони Ману, Дхамаша-стра, Архашастра, нарада, веди; давньокитайського - звичаї, Книга законів Царства Вей, розпорядження імператорів. Основними рисами права країн Стародавнього Сходу були: кастово-становий характер, дискретичність, традиційність, консерватизм, казуїстичність, незавершеність, формалізм.
В Стародавній Індії виділялося право: а) власності (наприклад, на землю; земельний фонд складався з земель: володаря, общинних, приватних); способами набуття права власності були: спадкування, купівля, дарунок, знахідка, здоби, набувальна давність; б) зобов'язальне (купівля-продаж, позика, оренда, особистий найм, перевезення, зберігання, дарування; в) сімейне (шлюб був обов'язком для продовження роду, а вибір обранців покладався на батьків); г) спадкове виникало за законом у синів, а дочкам виділявся посаг; д) кримінальне включало нові інститути (вина, рецидив, співучасть) та пережитки первісного суспільства (принцип таліону, ордалії). Злочини були: державні, релігійні, проти особи, проти власності, проти сім'ї; до покарань належали: тілесні, смерна кара, членоуш-кодження, штраф, вигнання, таврування, усунення з посади.
В Стародавньому Китаї виділялося право: 1) власності (на землю та на рабів. Землі були в державній та приватній власності); 2) зобов'язальне (міна, купівля-продаж, дарування, позика, оренда землі, особистий найм); 3) спадкове (за законом та передбачало спадкування майна батька старшим сином від першої дружини); 4) сімейне (передбачало укладення шлюбу батьками від імені дітей та категоричний авторитет батька в сім'ї); 5) кримінальне (передбачало злочини проти: держави, релігії, особи, порядку управління та військові злочини; до покарань належали: смертна кара, членоушкодження, штрафи, тюремне ув'язнення та знеславлюючі покарання).
У цих державах право було безсистемним, але окремі її елементи були (норми, певні інститути, елементи підгалузей), самостійних галузей не було, бо вони були змішаними. Кримінальне право було об'ємним та містило норми різних галузей права.
20
Maraeva, U. M. "Феномен народної обрядовості як складова етнічної культури українців у теорії модернізації". Grani 18, № 6 (19 квітня 2015): 32–36. http://dx.doi.org/10.15421/1715115.
Повний текст джерелаАнотація:
Народна обрядовість є істотною складовою етнічної культури українського народу. Попри модернізаційні та глобалізаційні процеси сучасного українського суспільства, вона й надалі залишається сферою традиційного побутування багатовікового досвіду народу. Розглядаючи феномен народної обрядовості у теорії модернізації, в статті звертається увага на національний проект модернізації, метою якого є визначення ролі і значення етнічного компонента у цивілізаційному поступі України. В цьому сенсі народна обрядовість постає незмінним знаком національної ідентичності, соціалізації, виявом максимального пристосування суб’єкта до оточуючого (природного та історичного) середовища, задоволення особистісних та суспільних потреб. Національна культура становить своєрідний символічний світ, створений етносом відповідно до його потреб, цінностей, ідеалів, способу життєдіяльності. В умовах глобальних викликів стрижнем існування держави є національне та культурне самоутвердження. Тому важливим формуючим компонентом є розробка національного проекту модернізації, в якому національні традиції визначають характер модернізаційного процесу і виступають його стабілізуючими чинниками як варіанти загальнолюдських цінностей. Таким чином, народна обрядовість визначає функціональну потребу суспільства трансформуватися в часі і просторі народної культури в традицію та обряд.
21
Бушак, С. "Зустріч, яка дала українському народу книгу "Запорожье в остатках старины и преданиях народа"". Українознавство, [на 2010 рік] (2009): 123–32.
Знайти повний текст джерела
22
Бушак, С. "Зустріч, яка дала українському народу книгу "Запорожье в остатках старины и преданиях народа"". Українознавство, [на 2010 рік] (2009): 123–32.
Знайти повний текст джерела
23
Куксин, Иван Николаевич, та Николай Васильевич Селихов. "Национальная идея в конституции России: теоретическая оценка ключевых положений". NOMOTHETIKA: Философия. Социология. Право 45, № 4 (17 лютого 2021): 732–41. http://dx.doi.org/10.18413/2712-746x-2020-45-4-732-741.
Повний текст джерелаАнотація:
Национальная идея – основной принцип устройства жизни нации, который она формирует, осуществляет и развивает. Следовательно, национальная идея – это нечто такое, что объединяет, консолидирует общество, способствует превращению населения в народ. Она так или иначе всегда будет связана с духовными ценностями, господствующими в обществе. Но как это реализовать на практике, чтобы она была достоянием народа, была основой его объединения, консолидации? Авторы предлагают пути формулирования и наполняемость национальной идеи в России через конституцию. Национальная идея, сформулированная в конституционных постулатах, выступает не абстрактным явлением, а базой политико-правового единства народа. Авторы связывают объективные трудности выработки такой идеи с самой конституцией, еёидейно-идеологическим несовершенством. Авторы приходят к выводу о необходимости дальнейшей конституционной реформы.
24
Котов, Павел. "Культурный код: "Явление Христа народу" Александра Иванова. Писатель в народе". Вокруг света, № 4 (2871), апрель (2013): 34–35.
Знайти повний текст джерела
25
Котов, Павел. "Культурный код: "Явление Христа народу" Александра Иванова. Писатель в народе". Вокруг света, № 4 (2871), апрель (2013): 34–35.
Знайти повний текст джерела
26
Дзевановский-Петрашевский, Виктор. "Серая Маркович Шапшал (1873 -1961)". Almanach Karaimski 7 (20 грудня 2018): 25–65. http://dx.doi.org/10.33229/ak.2018.7.02.
Повний текст джерелаАнотація:
В данной статье автор воссоздает по архивным материалам, большая часть которых публикуется впервые, книгам и воспоминаниям биографию гахама С. М. Шапшала (1873-1961), выдающегося сына караимского народа, ученого, общественного деятеля первой половины XX века, спасшего своей народ во время второй мировой войны. Также, вошел в историю как создатель музея караимской культуры, нескольких научных библиотек, кенасы и исследователь мусульманских икон.
27
Бельо, Людмила Юріївна, та Анастасія Василівна Вовк. "УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД ЯК СУБ’ЄКТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ". Часопис цивілістики, № 32 (5 грудня 2019): 26–30. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i32.14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто проблему неоднозначності в розумінні українського народу як суб’єкта права власно-сті. Проаналізовано праці науковців та їх дослідження, взято до уваги чинне законодавство України, розгля-нуто тлумачення таких понять, як український народ, нація та національна ідея. Питання щодо управління найбільш важливими об’єктами, які є необхідними для забезпечення життєдіяльності, повинні залишатися в управлінні винятково Українського народу, хоча законодавчо управління такими об’єктами покладено лише на державні органи та органи місцевого самоврядування. Прояви здійснення окремими особами, тери-торіальними громадами, всім Українським народом права власності на землю є неоднозначними. Україн-ський народ реально існує, тому вважати юридичною фікцією його як суб’єкта права власності немає жодної підстави.
28
Ирезиева, А. У., та Х. Э. Мамалова. "НОХЧИЙН МЕТТАН ЭТИКЕТАН ГЛОССАРИЙ". Научно-практическая конференция «Взгляд современной молодежи на актуальные проблемы гуманитарного знания» 2020, № 1 (12 вересня 2020): 82–88. http://dx.doi.org/10.36684/24-2020-1-82-88.
Повний текст джерелаАнотація:
История чеченского народа может служить примером построения взаимосвязей и сотрудничества со своими соседями и разными народностями. Чеченский народ имеет многовековые традиции, национальный язык, древнейшую и самобытную культуру. Чеченская Республика характеризуется этническим многообразием и богатыми культурными традициями. Безусловно, ход времени внес свои коррективы, но обычаи воспитания детей в семье, гостеприимства, уважения женщин по-прежнему доминируют среди чеченцев. В статье рассматривается словарь чеченского этикета: лексика гостеприимства, свадебная, траурная и этнографическая лексика.
29
Машкевич, Татьяна. "Клочки истории". Awazymyz. Pismo historyczno-społeczno-kulturalne Karaimów, № 4 (21) (15 грудня 2008): 13–14. http://dx.doi.org/10.33229/az.390.
Повний текст джерелаАнотація:
Вопрос о том, когда и откуда переселились караимы в Крым, занимал многих исследователей не только националистов, из которых наиболее крупной величиной является выдающийся караимский историк и археолог А. С. Фиркович, но и многих иноверцев, как, например, Гаркави, который, не чувствуя симпатии к караимскому народу, вел борьбу с А. С. Фирковичем, стараясь доказать подложность памятников и документов, найденных, и открытых на Чуфуткальском кладбище и в других местах, связанных с историей караимского народа, и тем умалить его заслуги не только перед караимским народом, но и как археолога вообще.
30
Нинковић, Ненад. "ИСАИЈА АНТОНОВИЋ ЕПИСКОП АРАДСКИ И МИТРОПОЛИТ КАРЛОВАЧКИ (1731–1749)". ИСТРАЖИВАЊА, № 24 (20 травня 2016): 179–203. http://dx.doi.org/10.19090/i.2013.24.179-203.
Повний текст джерелаАнотація:
Исаија (у световном животу Јован) Антоновић потицао је из угледне трговачке и занатлијске породице, која се из Новог Пазара доселила у Будим са патријархом Арсенијем III Црнојевићем. Економски напредак породице и утицај будимске српске општине у културном и политичком животу његовог народа несумњиво су утицали на Исаијино опредељење за свештенички и учитељски позив. Обудовео, постао је монах који се полако пењао јерархијским лествицама Карловачке митрополије до епископа и митрополита. На том путу показивао је велику ревност у одбрани православља, српског народа и његових права проистеклих из Привилегија, али и склоност ка непотребним нападима и сукобима са осталим епископима или патријархом, без обзира колико су они могли нанети штете, и цркви и народу. У том смислу се делатност Исаије Антоновића може узети за парадигму развоја карловачке јерархије у периоду од 1731. до 1749. Настојаћемо да у овом раду прикажемо његов успон од свештеника до митрополита, и уз позитивне и уз негативне радње током њега.
31
Орєхова, І. "Питання статусу кримськотатарського народу в контексті визначення поняття "корінний народ"". Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії, Вип. 14 (2011): 292–99.
Знайти повний текст джерела
32
Цуцулаева, С. С. "РОЛЬ И ЗНАЧЕНИЕ РЕФЕРЕНДУМА В ЧЕЧЕНСКОЙ РЕСПУБЛИКЕ". Всероссийская науч.-прак. конф. с межд. участ., посвященной 70-летию со дня рождения Первого Президента ЧР, Героя России А.-Х.А. Кадырова, № 1 (19 серпня 2021): 56–62. http://dx.doi.org/10.36684/55-2021-1-56-62.
Повний текст джерелаАнотація:
23 марта 2003 года является судьбоносной датой в современной истории Чеченской Республики. С 1994 года народ Чечни находился в состоянии глубочайшего политического и социально-экономического кризиса, который усугубился и двумя военными кампаниями. Все это поставило народ на грань гуманитарной катастрофы. Необходимо было найти единственно верный выход из создавшегося положения. Необходим был и человек, который возьмет на себя всю ответственность за дальнейшую судьбу мнострадального народа. Таким человеком стал Ахмат Кадыров, который сразу заявил о себе как решительный и бескомпромиссный политик. Его имя стало для населения Республики в тот тяжелый период символом мира и возрождения. Именно благодаря ему в Республике были проведены важные изменения, началом которых послужило проведение референдума. Во многом благодаря этому референдуму удалось обуздать деструктивные силы в Чечне и начать восстановительные процессы.
33
Наршабaева, Алия. "Информация о понятии двуязычия". Общество и инновации 2, № 5/S (5 липня 2021): 386–89. http://dx.doi.org/10.47689/2181-1415-vol2-iss5/s-pp386-389.
Повний текст джерелаАнотація:
В этой статье содержится информация о двуязычии. Двуязычие - это широкое понятие и одно из самых распространенных понятий сегодня. Двуязычие во многом является результатом многоэтничности. Яркий тому пример - наш собственный народ. Наша нация многонациональный народ, поэтому помимо узбекского многие говорят на кыргызском, таджикском и русском языках. Это полезная ситуация. Чем образованнее человек, тем больше он приносит пользу своему народу и государству. В частности, двуязычие также делает людей образованными, то есть они знают много языков.
34
Сінельніков, Іван Григорович, та Валентина Володимирівна Сінельнікова. "НАРОДНО-МУЗИЧНА ТРАДИЦІЯ В СУЧАСНИХ СЦЕНІЧНИХ ПРАКТИКАХ". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 45 (17 грудня 2021): 148–55. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247386.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті: проаналізувати трансформації традиційного фольклору під впливом різноманітних соціокультурних чинників; описати тенденції появи й розвитку варіативних форм сценічної трансформації фольклорної традиції; виокремити різновиди втілення автентичного фольклору на сцені — від наближеного до автентичного звучання та поведінкових стереотипів виконання науково-етнографічних колективів до фольклорного театру та стилізацій, а також використання народно-музичної традиції в творчості сучасних музичних гуртів різних жанрів і стилів. Методологія дослідження: у процесі аналізу можливостей застосування фольклорно-етнографічної спадщини українського народу на естрадній сцені використано метод аналогії. Аналітичний метод застосовано для формулювання фундаментальних засад створення фольклористичних творчих проєктів у сучасних соціокультурних умовах. Наукова новизна: визначено та ґрунтовно осмислено тенденції сценічної трансформації фольклорної традиції та різновиди її втілення в сценічну практику на українській естраді. Висновки. Не зважаючи на соціально-економічні труднощі останніх десятиріч, в Україні спостерігається підвищення зацікавленості населення до збереження й поширення народної пісенної культури, що проявляється в її адаптації до сучасних соціокультурних вимог, у підтримці духовної й культурної спадкоємності поколінь. У сучасному суспільстві народна пісенна традиція спроможна виконувати найважливішу соціальну функцію повної чи часткової соціалізації особистості, інтеграції з національною свідомістю. Народна пісня не потребує штучного, насильницького «оновлення» чи консервації. Її розвиток і трансформації в сценічній творчості сучасних аматорських, напівпрофесійних (вторинних) та професійних виконавських колективів / солістів завжди мали й мають природний характер, оскільки народна пісня містить у собі живі, незмінні цінності, збереження яких має надважливе значення для існування українського народу. Історично створені форми фольклору в сучасному суспільстві в значній мірі визначають цілісність, своєрідність і неперервність національної культурної традиції, що обумовлює актуальність розробки системи заходів і технологій збереження, розвитку, поширення й популяризації народної пісні.
35
Козловець, М. "МЕНТАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ І ПРОЦЕСИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 1(84) (22 листопада 2018): 48–53. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(84).2018.48-53.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті крізь призму ментальності українців розглядаються процеси державного будівництва в сучасній Україна; звернуто увагу на особливості територіального, культурно-господарчого розвитку і самобутності етнічної еволюції українців як народу, без врахування яких неможливо зрозуміти сутність новітнього націє- й державотворення. Як специфічний спосіб сприйняття і розуміння етносом свого внутрішнього світу та зовнішніх обставин ментальність разом із матеріальними чинниками інтегрує народ, націю в єдине ціле, відкриває шлях до побудови ефективної держави. Обґрунтовано, що успішне творення державно-політичного організму на новому витку національної історії залежатиме від того, наскільки українська державницька ідея увійде у свідомість громадян України, адекватно відповідає сутності ментальності та собливостям менталітету українського народу.
36
Агеева, Н. Е. "Достояние народа". Страна знаний, № 10 (114) (2015): 40–45.
Знайти повний текст джерела
37
Малышев, Александр Александрович. "THE SPEECH REPRESENTATION OF THE SAMOYEDS IN THE FIRST RUSSIAN POPULAR SCIENTIFIC ARTICLE ABOUT THE SAMOYEDS (1732)." Tomsk Journal of Linguistics and Anthropology, no. 2(32) (October 14, 2021): 49–57. http://dx.doi.org/10.23951/2307-6119-2021-2-49-57.
Повний текст джерелаАнотація:
Исследование посвящено рассмотрению стилистических особенностей подачи информации об одном из северных народов в первой печатной статье об этом народе, опубликованной в 1732 г. в научно-популярном академическом журнале «Примечания к Санкт-Петербургским ведомостям» (републикация [Малышев, 2014]) и рассчитанной на ознакомление читательской аудитории (преимущественно петербургской и московской) с образом жизни самоедов. Статья была подготовлена её автором на основании книги Николааса Витсена «Северная и Восточная Тартария» (Амстердам, 1692), однако определяющая роль отводится именно манере изложения пересказываемой книги. Материалы занимают четыре выпуска (16 страниц, части XXVIII–XXXI). Речевая репрезентация самоедов в статье происходит двояко: «извне» и «изнутри». Во-первых, статья выстроена по общей схеме, реализующей типичные шаги коммуникативного сценария этнографического информирования: 1) Сообщение ключевой номинации и этимологических сведений о ней; 2) Сообщение сведений о происхождении и составе народности; 3) Рассказ о взаимоотношениях с колонистами Русского Севера; 4) Описание религии и выявление её ключевых положений в жизни самоедов. Во-вторых, в конце статьи читатель видит часть языка, на котором говорят самоеды: приводятся примеры ключевых слов на архангелого-родском самодийском языке (71 слово и 16 коротких бытовых фраз), демонстрируются переводы молитвы «Отче наш» на три диалекта самодийского языка и счет от одного до десяти на этих же диалектах. Статья «О самоедах» не только рассказывала читателям о «чужом своём» народе, но и приобщала этот народ и занимаемую им территорию к другим народам и землям в составе российского государства. Тональность изложения формировала положительное восприятие самоедов как простого народа, живущего натуральным хозяйством, сохранившего черты первобытной культуры, но при этом добросердечного, отчасти наивного и дружелюбного. The article is devoted to the stylistic peculiarities of presenting information about one of the North-ern peoples in the first printed article about them, published in 1732 in the popular scientific academic magazine “Notes to the Saint-Petersburg Vedomosti” (republication [Malyshev, 2014]) and intended to acquaint the audience (mostly in St. Petersburg and Moscow) with the way of Samoyed's life. The article was prepared by its author on the basis of Nicolaes Witsen’s book “Noord en Oost Tartarye” (Amsterdam, 1692), but the defining role is precisely given to the stylistic manner of the recounted book presentation. The materials take four releases (16 pages, parts XXVIII–XXXI). In the article, the speech representation of Samoyeds is done doubly: “from the outside” and “from within”. First, the article is built according to the general scheme realizing typical steps of the ethnographic informing communicative scenario: 1) Contribution of the key nomination and etymological information about it; 2) Contribution of the nationality origin and structure; 3) Story about relationship with colonists of the Russian North; 4) Description of religion and its status in Samoyed’s life. Secondly, in the end of the article the reader can see a part of language which Samoyeds speak: some examples of keywords in Archangelsk Samoyed dialect (71 words and 16 short everyday phrases) are given, the translations of “Lord’s Prayer” prayer into three dialects of the Samoyed language (in Archangelsk, Turukhansk and Tafsk) and the counting from one to ten on the same dialects are shown. The article “About the Samoyeds” not only told the Russian readers about the “strange foreign” people, but also acquainted these people and the territory they lived on with other people and lands as a part of the Russian state. In this article, the tonality as a key factor plays a special role in forming the reader’s general perception of the Russian North nation’s original culture and formed the positive perception of Samoyeds as common people which are living subsistence economy, kept streaks of primitive culture, but at the same time goodhearted, partly naive and friendly.
38
Гавриловић, Владан С., та Ненад Ђ. Нинковић. "СРБИ У ХАБЗБУРШКОЈ МОНАРХИЈИ ТОКОМ XVIII ВЕКА – ИЗМЕЂУ БЕЧКОГ ДВОРА И УГАРСКИХ ВЛАСТИ". Годишњак Филозофског факултета у Новом Саду 39, № 1 (15 грудня 2014): 69. http://dx.doi.org/10.19090/gff.2014.1.69-82.
Повний текст джерелаАнотація:
Аутори полазе од дефинисања српских привилегија 1690-1695. и њиховог различи-тог тумачења аустријске (царске) и угарске (жупанијске) власти. За бечки двор Срби супредстављали народ (Natio Rascianica) док су за угарске сталеже они били само трпељи-ва верска скупина на вековној угарској територији. Овај камен спотицања по питањуСрба је увелико одрећивао односе између двора и Угарске, а на основу тога су Србинеретко коришћени као систем уцене за смиривање нарслих националних страстиугарских (мађарских) сталежа. Српски народ се трудио колико год је могао да лавираизмеђу ових различитих интереса и тумачења његовог правног статуса, тежећи дапрема ситуацији својим привилегијама обезбеди бољи и правичнији правни статус,признат и од угарских и царских власти истовремено. Српске привилегије су због зна-чаја српског народа за Монархију, током 18 века више пута потврђиване, али увек инаново са једном или више ограничавајућих клаузула, док коначно није седамдесетихгодина 18 века дошло до потпуног сужавања и свођења привилегија из сфере народно-црквених у црквено-школски оквир.
39
Бачалова, И. Б., та Э. А. Висангереева. "ЖУРНАЛЬНАЯ ПОЛЕМИКА САЛТЫКОВА-ЩЕДРИНА". Известия Чеченского государственного университета, № 2/22 (31 травня 2021): 52–56. http://dx.doi.org/10.36684/12-2021-22-2-52-56.
Повний текст джерелаАнотація:
Статья посвящена публицистической деятельности М.Е. Салтыкова-Щедрина. В публицистике Салтыкова 1863 – 1864 гг. заметное место принадлежит полемическим выступлениям против журналов «почвеннического» направления «Время» (январь 1861 г. – апрель 1863 г.) и «Эпоха» (январь 1864 г. – март 1865 г.). Участники полемики видели свою главную задачу в поиске новых планов действия, новой тактики борьбы. Позиции у всех, конечно, разные, но все зависит от их отношения к народу. У Салтыкова-Щедрина было самое сложное положение из всех участников этих журнальных битв, так как ему пришлось сражаться сразу на трех фронтах. Публицистическая деятельность в «Современнике» 1863 – 1864 гг. позволяет М.Е. Салтыкову-Щедрину обобщить прежний узкий вопрос о бюрократии и земстве в широкую проблему власти и народа; затрагиваются новые темы, которые впоследствии будут развиты в целом ряде отдельных циклов.
40
Стијовић, Милун. "ПРИЛОГ ОДНОСИМА СРПСКИХ КОНЗУЛА У ПРИШТИНИ СА ОСМАНСКИМ ВЛАСТИМА НА КОСОВУ И МЕТОХИЈИ". Историјски часопис, № 68/2019 (27 грудня 2019): 331–47. http://dx.doi.org/10.34298/ic1968331s.
Повний текст джерелаАнотація:
Отварање конзулата у Приштини означило је почетак званичног присуства Србије на Косову и Метохији. Примарни задатак Kонзулата био је заштита српског народа и његових интереса на територији Старе Србије и Македоније. Циљ овога рада је да представи однос српских конзула у Приштини са представницима османске власти на Косову и Метохији, у којој мери су се ти односи мењали након персоналних промена на обе стране, да ли су ти односи утицали на персоналне промене, као и колико су се међусобни односи одражавали на могућности Конзулата да заштити српски народ на Косову и Метохији. Због обимности теме радом ће бити обухваћена делатност појединих конзула, која може осликати природу тих односа.
41
Искендеров, А. А. "Происхождение японского народа". Вопросы истории, № 11 (2011): 29–47.
Знайти повний текст джерела
42
Павлова, Л. "НГСО − ДЛЯ НАРОДА?" LAST MILE Russia 94, № 2 (25 березня 2021): 74–76. http://dx.doi.org/10.22184/2070-8963.2021.94.2.74.76.
Повний текст джерелаАнотація:
Участники круглого стола "Актуальные вопросы развития низкоорбитальных широкополосных систем спутниковой связи в рамках эволюции глобального спутникового рынка" обсудили перспективы негеостационарных (НГСО) систем для российского рынка спутниковой связи. Мероприятие было проведено в режиме онлайн.
43
Ахмадова, Т. Х. "МЫСЛЬ НАРОДНАЯ В ПОВЕСТИ Л.Н. ТОЛСТОГО «ХАДЖИ- МУРАТ»". Известия Чеченского государственного университета, № 3/19 (2 липня 2020): 47–52. http://dx.doi.org/10.36684/12-2020-19-3-47-52.
Повний текст джерелаАнотація:
В данной статье рассматривается проблема народа, затронутая в повести Толстого «Хаджи-Мурат», от которой не отделены личные судьбы главных персонажей. Писатель, рисуя горцев и русских солдат, показывает ужасающие бедствия войны, приносящей слезы, смерть, как русским крестьянам, так и горским труженикам. Толстой сопоставляет простых русских солдат и горцев, находившихся между двумя противоборствующими сторонами: императором Николаем и Шамилем. На примере русского солдата Авдеева, ставшего жертвой социальных сил, показана трагедия его семьи. В образе денщика Вавило, осознавшего пустоту своей жизни при барине, на протяжении буквально нескольких строк, показана судьба миллионов. Толстой подчеркивает, как русский крестьянин в солдатской шинели, встретившись с чеченцами, завязывает дружеский разговор о доме, о жизни, но суровая действительность возвращает их к жестоким реалиям времени. Царизм «баловался в войну», убивая людей, получая за это кресты и награды. Однако, народ представлен в повести не забитым и угнетенным, а скорее активным, протестующим, восставшим, заставляющим трепетать «земных владык» – русского императора и кавказского имама Шамиля. Таковым является не только Хаджи-Мурат, но и обычные представители из народа, которым противопоставлена жизни аристократии, верхушки общества. Разоблачение писателем правящих и господствующих классов отражает растущий протест народа, показывает ненависть многомиллионного крестьянства. Лев Николаевич, беспощадно обличая деспотов, срывает с них маски и считает их причиной гибели лучших людей. Поэтому важное место в повести занимает тема не показного, а подлинного, жертвенного служения Отечеству простых русских солдат, ставших жертвами самодовольных властолюбцев. Толстой рассматривал Кавказскую войну не как национальный конфликт между русскими и горцами, а как борьбу двух деспотов Николая и Шамиля, и их сподвижников за сферы влияния на Кавказе. Толстой, являясь противником войны во всех ее проявлениях, показывает её бесчеловечность, беспощадность, бессмысленность гибели простых людей, как русских солдат, так и горцев.
44
Потапенко, С. І. "ПУБЛІКАЦІЯ «ПРО ІСТОРИЧНУ ЄДНІСТЬ РОСІЯН ТА УКРАЇНЦІВ» У ЛІНГВОРИТОРИЧНОМУ РАКУРСІ". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 213–21. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-31.
Повний текст джерелаАнотація:
Пропонована стаття розглядає російський варіант Інтернет-публікації В. Путіна «Про історичну єдність росіян та українців», спираючись на риторичні канони, які включають інвенцію (вибір теми й аргументів), диспозицію (лінеаризація відібраного змісту), елокуцію (словесна орнаментація змісту), перформацію (умови комунікації). На етапі інвенції встановлено, що ідея єдиного народу прийшла на зміну радянському штампу народи-брати, адже автор публікації має претензії до більшовиків, стверджуючи, що сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи. Водночас відсутність у назві Інтернет-публікації референції до білорусів, попри їх неодноразову згадку в тексті, знижує статус цієї слов’янської нації. Виявлено, що в аспекті диспозиції аналізована публікація спирається на двокомпонентну модель, яка, крім вступу і висновків, включає секції нарації й спростування, що різняться задіяними мовними засобами. У перспективі елокуції пояснено, що імперське розуміння єдності відображено терміном «велика російська нація», а пострадянське – словосполученням «триєдиний народ», що у свідомості автора позначає осколок, який він хоче зберегти після розпаду колишньої імперії. Наративна секція Інтернет-публікації заповнена датами, цифрами і власними іменами, покликаними створити ефекти обізнаності й правдивості. У секції спростування переважають апелятиви у множині задля формування ефекту масовості подій, що використовуються задля аргументації, і безсуб’єктні висловлення, які можуть характеризувати кого завгодно і де завгодно. Доведена розпливчатість значення російських прикметників-характеризаторів «духовный», «грубый», «исторический», займенників «другие», «наш», «некоторые», конструкцій нечіткої семантики «раз за разом», «судя по всему». Показана контрпродуктивність вживання в сучасному контексті історизму «малоросcы» і неологізму «анти-Россия», адже останній суперечить заявленій на початку Інтернет- публікації ідеї єдності. У ракурсі перформації розкрито невідповідність деяких тверджень проаналізованої публікації ідеям соціолінгвістики про становлення національних мов.
45
Dlugatch, T. B. "Россия: путь в будущее (взгляд С.Н. Булгакова)". Гуманитарные исследования в Восточной Сибири и на Дальнем Востоке 52, № 2 (2020): 74–85. http://dx.doi.org/10.24866/1997-2857/2020-2/74-85.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор видит смысл социокультурной концепции С.Н. Булгакова в признании ведущей роли России как ориентира исторического развития Европы в xx в. Внутри системы взглядов С.Н. Булгакова выделяются различные этапы, первый из которых близок марксову утверждению приоритета материальных благ и определяется как «жизнь». Следующие периоды содержат критику интеллигентских позиций «максимализма» и «героизма», обусловливающих пренебрежительное отношение интеллигенции к народу. Им противопоставляются покаяние, смирение, нравственное самоусовершенствование, выдвигающие на первый план веления совести. Фауст с его стремлениями к знанию и Иван Карамазов с его нравственными мучениями признаются символами Европы xix и России xx вв. Путь России – это возврат интеллигенции и народа к религиозным ценностям и связанными с ними нравственными требованиями. Только так человек сможет исполнить божественные предначертания и воплотить в жизнь творческие замыслы. Путь России – это и путь Европы. Ключевые слова: русская философия, С.Н. Булгаков, прогресс, религия, нравственность, будущее, Россия, Европа
46
Эльбуздукаева, Т. У. "ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ А.А. КАДЫРОВА В ДОЛЖНОСТИ ГЛАВЫ АДМИНИСТРАЦИИ ЧЕЧЕНСКОЙ РЕСПУБЛИКИ". Всероссийская науч.-прак. конф. с межд. участ., посвященной 70-летию со дня рождения Первого Президента ЧР, Героя России А.-Х.А. Кадырова, № 1 (19 серпня 2021): 63–70. http://dx.doi.org/10.36684/55-2021-1-63-70.
Повний текст джерелаАнотація:
Начиная с 90-х годов ХХ в. и вплоть до 2001 г. чеченский народ находился в состоянии масштабного политического и социально-экономического кризиса. Неспособность и нежелание местных властей решать насущные проблемы народа, рост преступности, разгул сепаратизма и терроризма ввергли Республику в пучину двух военных кампаний. После второй войны Чечня находилась в состоянии коллапса, когда уже фактически стоял вопрос быть или не быть Республике. Именно в такой драматический момент на политической арене появилась фигура Ахмата-Хаджи Кадырова. Ему досталось тяжелое наследие – руины от некогда цветущей и богатой Республики. И вот эти руины ему и предстояло преодолеть. В данной статье автор, используя документальный материал, показывает, как день за днем, шаг за шагом шел процесс восстановления всех сфер жизни Республики под руководством всенародного лидера Ахмата-Хаджи Кадырова.
47
Салчак, Валерий Балай-оолович, та Галина Ивановна Атаманова. "Стратегии развития Тувы в модели устойчивого развития: проблемы, задачи, перспективы". Creative Economy 12, № 10 (31 жовтня 2018): 1639. http://dx.doi.org/10.18334/ce.12.10.39520.
Повний текст джерелаАнотація:
Целью данной статьи является анализ стратегии социально-экономического развития Республики Тыва до 2030 года в модели устойчивого развития предложенного Правительством Республики. В статье описаны проблемы Республики, которые существуют в настоящее время, задачи, которые ставит Правительство Республики Тыва и перспективы социально-экономического развития Тувы в рамках этой модели. Описание дается на основе документов, принятых в Российской Федерации и в Правительстве Республики Тыва по социально-экономическому развитию России на период до 2030 года, документов с учетом интересов будущих поколений. В качестве другой, стратегии предлагается – Альтернативная стратегия автора Салчака В.Б. Для более детального понимания предложенных стратегий, дается сравнительный анализ социально-экономического развития Республики Тыва до 2030 года, представленного Правительством и Альтернативной Стратегией через описание одинаковых показателей в каждой из стратегий. В качестве перспективы предлагается вектор развития, который основывается на исторических и этнических особенностях народа Тувы и заключается в выборе традиционных форм хозяйственной деятельности тувинцев и указывает направление для смены приоритетов развития Республики в пользу развития села. Так как носителями власти является многонациональный народ Республики, говорится в статье, то ему, и решать будущее своей Родины, Республики, Места, где живет этот народ, как сохранять природное и культурное наследие для потомков. А властям необходимо обеспечить гласное, всеобщее обсуждение всех возможных путей развития.
48
Протасова, І. "Питання про статус кримськотатарського народу: міжнародні норми про "корінні народи" та дискусії в сучасній українській історіографії". Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки, № 939 (2011): 140–47.
Знайти повний текст джерела
49
Nevmerzhitska, O. M. "Краса як головна естетична цінність українського національного світогляду в філософії першої половини ХХ ст." Grani 18, № 6 (23 квітня 2015): 51–54. http://dx.doi.org/10.15421/1715119.
Повний текст джерелаАнотація:
Серед множини проблем історії української філософії, що потребують поглибленого вивчення, однією з основних, на думку автора, є дослідження системи цінностей українського народу. Одному з таких питань і присвячена ця стаття, в якій проведено дослідження естетичних цінностей українського національного світогляду в філософії першої половини ХХ століття, зокрема, головної його естетичної цінності – категорії краси. Проаналізовано творчість визначних українських вчених, філософів і суспільних діячів, що, звертаючись до людської природи, властивості людини до естетизації життя, з різних сторін досліджували український національний світогляд, який виражає цінності, погляди та переконання більшості представників українського народу. Видатні мислителі, вивчаючи та досліджуючи політичні, моральні, релігійні, естетичні ідеали та цінності, дивились на світ української людини з позиції його аксіологічної цілісності. Вони намагалися зрозуміти сутність, причини виникнення та існування різноманітних культурних процесів, що відбувалися в межах українського етносу, осягнути, яким чином через уявлення про красу народ реалізовує своє прагнення до прекрасного. Беручи до уваги, що українська філософія досліджуваного періоду ще недостатньо вивчена, заглибившись у джерела сучасної філософської думки в Україні, автором зроблено висновок, що життя українського народу найбільшою мірою підпорядковувалося прагненню до прекрасного, яке охоплює всі сфери життєдіяльності української людини як у матеріальному, так і в духовному вимірах буття.
50
Винокурова, Оксана, та Мария Винокурова. "Феномен многогранности человека: хирург-изобретатель, ученый-исследователь, писатель-прозаик Винокуров И.И." Siberian Research 5, № 1 (31 травня 2021): 12–19. http://dx.doi.org/10.33384/26587270.2021.05.01.03r.
Повний текст джерелаАнотація:
Природосообразное воспитание и значимые моменты жизни, сопровождавшие Винокурова И.И. с детства стали основой формирования его личности, как хирурга, ученого, писателя. Становление личности профессионала проходило в экстремальных условиях Крайнего Севера, затем в коллективе крупного научного учреждения, что мотивировало на поиск здоровье сберегающих методов хирургических вмешательств и постоянного самосовершенствования уровня своей квалификации. Инновационный подход к профессиональной деятельности стал ядром многих научных открытий и изобретений. Достижение качественно значимых результатов в области практической хирургии, организации системы здравоохранения, научной деятельности успешно сочетались с развитием творческого потенциала Винокурова И.И. как писателя. Яркие литературные произведения, созданные талантливым писателем свидетельство многогранности его таланта. Источником его успеха стали не только природная одаренность, черты характера, но и любовь к родному краю и к своему народу. Жизнь многогранной личности была жестоко прервана страшной эпидемией XXI века, вызванной новой коронавирусной инфекцией COVID-19. Изучение личности выдающегося сына эвенкийского народа Винокурова И.И. является актуальной темой научного познания различных областей наук.