Статті в журналах з теми "Напрями оцінки економічної ефективності діяльності підприємства"

У статті доведено, що диверсифікація діяльності сільськогосподарського підприємства є дієвим маркетинговим інструментом забезпечення його економічного зростання, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності та економічної безпеки, посиленню довгострокової позиції на ринку, нівелюванню ризиків виробничо-господарської діяльності у стратегічній перспективі. Визначено місце мотиваційної складової у конфігурації переваг диверсифікації діяльності підприємства та моделюванні очікуваних ефектів. Доведено, що механізм диверсифікації є основою побудови взаємозв’язків між елементами локальної системи (структурних підрозділів у межах конкретного підприємства), необхідними для узгодження всіх параметрів її функціонування (прогнозування споживчого попиту, готовності до диверсифікації, оцінки диверсифікаційного потенціалу тощо). Аргументовано, що реалізацію стратегії диверсифікації за відсутності дієвого механізму її формування слід вважати економічно невиправданим і стратегічно непередбачуваним управлінським рішенням, що супроводжується фрагментарністю та неузгодженістю. Це підкріплюється нівелюванням системного підходу до розробки та імплементації загальної стратегії розвитку суб’єкта господарювання на сталій основі. Обґрунтовано, що оцінка потенціалу диверсифікації та прогнозування ефективності цього процесу є своєрідними індикаторами побудови моделі розвитку підприємства. При цьому, механізм диверсифікації передбачає наявність відповідних маркетингових інструментів як стратегічних орієнтацій підприємства, що використовуються в чітко визначеній послідовності у процесі реалізації політики диверсифікації та здійснюється розрахунок економічного ефекту. Для оцінки стратегічних можливостей розвитку і розробки пропозицій щодо формування стратегії диверсифікації діяльності здійснено поваріантний прогноз показника обсягу реалізації готової продукції (на прикладі ТОВ «Овочевий комбінат «Станишівка»). Охарактеризовано етапи здійснення та визначено найдоцільніші напрями диверсифікації діяльності підприємства.

Значна частина підприємств на аграрному ринку недооцінюють інструменти звітності у формуванні бренда та створення додаткової вартості. Корпоративна соціальна відповідальність досі розглядається через призму благодійності й соціальних програм, покликаних на розподілення матеріальних та фінансових ресурсів компанії серед вузького кола соціально незахищених верств населення. Сталий розвиток і надалі залишається поза увагою. Нефінансова звітність належить до складу достатньо нового інструментарію управління та оцінки діяльності підприємств не лише в Україні, але й у міжнародному економічному просторі. Основною причиною її виникнення стала вимога стейкхолдерів розкриття інформації щодо діяльності підприємств, яка впливає на суспільство та навколишнє середовище. Тому дослідження спрямоване на визначення складу й форми представлення нефінансової звітності аграрними підприємствами України. Встановлено, що аграрні підприємства України формують значний перелік різних форм статистичної та фінансової звітності, проте вони не надають можливості зробити висновки щодо відповідності їх діяльності положенням концепції сталого розвитку. Низка аграрних підприємств України формують інформацію щодо основних напрямів своєї діяльності відповідно до Цілей сталого розвитку до 2030 року на своєму офіційному сайті у вигляді GRI-звіту, КСВ-звіту або Global Compact-звіту, або у довільній формі. У нефінансових звітах українських підприємств відсутні показники ефективності, що розкривають напрями діяльності підприємства згідно з Цілями сталого розвитку. Більшість нефінансових звітів містять тільки кількісні показники досягнень відповідно до визначених напрямів локальної соціальної відповідальності за поточний період, інколи порівняно з попереднім періодом. Підприємствам досить важко сформувати звітність щодо нефінансових показників своєї діяльності, оскільки, не існує єдиних показників та критеріїв щодо оцінки відповідності діяльності підприємства аграрного бізнесу положенням концепції сталого розвитку. Пріоритетом під час визначення складу інформації, що має міститися у нефінансовій звітності аграрного підприємства, є залучення стейкхолдерів до процесу, що не зважаючи на складність, позитивним чином впливає на ефективність діяльності підприємства.

У статті розглянуто асортиментну політику харчового підприємства, яка становить ядро дій із реалізації продукції, навколо якого формуються інші кроки, пов’язані з умовами придбання сировини і методами просування готової продукції від виробника до споживача. Сформульовано завдання асортиментної політики для визначення переваг у нарощуванні та урізноманітненні асортименту харчової продукції за основними напрямами її формування, оптимізації асортименту, який буде найкращим із погляду збільшення прибутку, доступності ресурсів, зростання продаж і освоєння нових ринків. Вправне формування оптимального асортименту забезпечить засади продуктивної діяльності виробництва, сприятиме збереженню бажаного прибутку. Визначено основні завдання асортиментної політики, переваги урізноманітнення асортименту харчової продукції, складники системи формування асортименту, включаючи напрями його формування. Розглянуто питання скорочення і розширення асортименту поряд зі збільшенням його товарної маси стабілізації, удосконалення і гармонізації. Рекомендовано після оцінки якості показників товарів на кожному з ринків вилучати нерентабельну продукцію; при цьому необхідно враховувати об'єднану інформацію з усіх підприємств, де вона виготовляється, щоб установити реальний обсяг продаж і рівень економічної ефективності в русі, яка забезпечить виробнику позитивну динаміку. Вилучатися може продукція економічно неефективна, хоча і, можливо, та, що користується деяким попитом. Розглянуто основні методи формування асортименту продукції підприємства. Описано метод формування асортименту на основі вивчення особливостей платформи продукції, яка випускається, і метод оптимізації структури асортименту за існування низки обмежень. Процедуру оптимізації асортименту продукції, що випускається, можна звести до розв’язку системи нерівностей (обмежень). Серед найбільш характерних обмежень, властивих більшості підприємств, можна виділити такі: обмеження за обсягом продаж; обмеження за виробничими потужностями; обмеження за доступністю ресурсів; обмеження за ціною. Можуть бути розраховані й інші види обмежень. Останнє, що необхідно визначити, – це критерій оптимізації для вироблених обмежень. Як правило, показником, щодо якого проводиться оптимізація структури асортименту, виступає максимум маржинального прибутку підприємства.

Логістика є найбільш ефективним, ринково орієнтованим механізмом реалізації економічних перетворень. Логістичний процес цілеспрямована послідовність дій, що об’єднує логістичні функції, спрямовані на досягнення мети логістичної діяльності. Мета статті - провести ідентифікацію логістичних процесів виробничих підприємств та дефінувати основні ознаки їх класифікації. Обґрунтовано, що процеси як елемент системи складаються з операцій та функцій Кожен процес можна описати притаманними йому характеристиками. До них належать: назва процесу, цілі, структура, входи, виходи, постачальники, клієнти, атрибути, показники оцінки ефективності та керівник (власник) процесу. Зазначено, що керівник(власник) процесу це особа, яка розуміє логіку процесу, планує його, стежить за його виконанням, контролює та вживає заходів для підвищення його ефективності. Роль керівника (власника) є вирішальною для ефективності процесу. Він є особою, відповідальною за результати і має право вносити необхідні зміни. Завдання керівника (власника) процесу полягають у такому: формулювати цілі процесу; визначати плани розвитку процесу; визначати необхідні ресурси; моніторити результати реалізації процесу; визначати напрями і шляхи удосконалення процесу; керувати групою лімінування конфліктів; вирішувати проблеми, що виникають між організаційними підрозділами, що беруть участь у процесі. У статті наведена класифікація логістичних процесів за різними ознаками: за фазами, функціями, рівнем агрегації даних, видом і характером перебігу логістичних процесів, характером і рівнем прийняття рішень, концепцією ланцюга вартості, частотою логістичних процесів, способом їх реалізації, формою та схемою реалізації. Ідентифіковано логістичні процеси в межах зазначених функцій. Доведено, що логістичні процеси направлені на координацію матеріальних та інформаційних потоків, і їх основне завдання полягає в узгодженні цих потоків з іншими процесами, що відбуваються на підприємстві. Наявність тих чи інших логістичних процесів залежить від специфіки діяльності підприємства та є індивідуальною для кожного з них.

Ефективна інвестиційна діяльність господарюючого суб’єкта є платформою для успішного розвитку не лише мікрорівня, а й макрорівня.Менеджмент інвестиційної діяльності часто визначають вектори як державної так і регіональної та галузевої стратегії розвитку.Додатній темп економічного зростання ВВП є ключовим чинником, що впливає на рішення суб’єктів господарювання щодо здійснення інвестування.Проведено аналіз динаміки номінального ВВП України та визначено тенденції до його зростання, визначено темпи приросту ВВП за 2005-2018 рр., розраховано частку валового нагромадження у структурі ВВП. Аналіз цифрової інформації дозволяє нам зробити висновки, про те, що номінальний ВВП має тенденцію до зростання, проте частка валового нагромадження у ВВП коливається від 14,1 % до 28,2% протягом аналізованого періоду.Це дасть змогу прийняття стратегічне рішення щодо управління інвестиційною діяльністю в умовах децентралізації. Управління інвестиційною діяльністю варто розмежувати на макро- та мікрорівнях. Нами встановлено, що ефективність даної діяльності прямо залежить від сприятливого інвестиційного клімату та макроекономічного регулювання, а також довгострокового та короткострокового періодів її здійснення.Стан інвестиційної діяльності господарюючого суб’єкта можна визначити за допомогою алгоритму: оцінювання інвестиційної стратегії; визначення привабливих напрямків для ефективного вкладення капіталу з метою сталого розвитку підприємств, зважування вартості джерел інвестиційних ресурсів; вибір розрахунку ризику та ефективності інвестиційних проектів; оперативному виявленню чинників, які впливають на відхилення фактичних результатів інвестування від запланованих; визначення міри досягнення цільових показників після впровадження інвестиційних проектів, а також можливих резервів покращення результатів.Варто погодитись, що важливими чинниками інвестиційної привабливості в Україні є: низький рівень корупції, прозорі та чітко визначені законодавча та нормативна бази, політична стабільність.При інвестуванні керівництво кожного підприємства зобов’язане вирішувати завдання щодо розробки інвестиційної стратегії підприємства, вибирати форми та об'єкти інвестування, шукати джерела фінансування, вибирати інвесторів та учасників інвестиційного процесу, розробляти, аналізувати та оцінювати інвестиційні проекти, здійснювати контроль за результатами інвестиційної діяльності.Перспективними завданнями управління інвестиційною діяльністю підприємства повинні стати: максимізувати інвестиційний прибуток господарюючого суб’єкта; мінімізувати інвестиційний ризик суб’єкта господарювання; знайти напрями покращення інвестиційних процесів.Виявлено галузеві особливості управління інвестиційною діяльністю на господарюючого суб’єкта. За рахунок покращення інформаційної забезпеченості, стратегічного планування, оцінки організації, посилення контролю, постійного моніторингу інвестиційних проектів, здійснення фінансово-економічних розрахунків можна досягнути високої ефективності управління інвестиційною діяльністю господарюючого суб’єкта.Маючи чітку організацію процесу управління інвестиційною діяльністю господарюючого суб’єкта можна стверджувати про систему її ефективного функціонування в умовах децентралізації.

Стаття спрямована на дослідження колективних методів прийняття управлінських рішень. Метою статті є дослідження процесу прийняття управлінських рішень та визначення основних колективних методів прийняття управлінських рішень. Методи дослідження, використані у процесі написання статті, передбачають застосування загальнонаукових та емпіричних прийомів економічної науки, що ґрунтуються на системному підході. В статті зазначено, що прийняття рішення являє собою свідомий вибір із наявних варіантів чи альтернатив. Цей процес включає багато різних елементів, але неодмінно в ньому присутні такі елементи як: проблеми, цілі, альтернативи та власне рішення. У статті розглянуто теоретичні основи управлінських рішень, методи прийняття управлінських рішень. Визначено основні ознаки управлінського рішення, до яких віднесено: вибір альтернативи та вольовий акт. В процесі дослідження констатовано, що термін «управлінське рішення» вживається у двох основних значення: як процес і як явище.Також приділено увагу ряду факторів, що враховуються під час прийняття управлінських рішень. В статті теоретично обґрунтовано рекомендації щодо вдосконалення напрямів розвитку ухвалення управлінських рішень. Зокрема запропоновано алгоритм прийняття управлінського рішення, який складається із таких етапів: аналіз ситуації, визначення проблеми, яку слід вирішити, розробка альтернативних варіантів, окреслення критеріїв оцінки, оцінка ефективності альтернативних варіантів рішення, вибір найкращого варіанту управлінського рішення, контроль за виконанням управлінського рішення, оцінка та аналіз отриманих результатів. У статті визначено групові методи прийняття, які використовуються для обґрунтування управлінського рішення, серед яких: Модель ухвалення рішень Хоя-Тартера, Метод множинного голосування, Модифікований спосіб Борда, CODM, RAPID, тощо. Окреслено особливості сучасних умов прийняття рішень та властивості таких умов. Зазначено, що творча робота підприємства, яка приймає рішення, та її адміністративного апарату вимагає певних навичок, а також використання окремих інструментів прийняття рішень. Практична значущість даної статті полягає у тому, що використання окреслених групових методів прийняття управлінського рішення сприятимуть підвищенню ефективності управління, а також зниженню ризиків, які виникають у процесі діяльності підприємства.

Невід’ємний інструмент підвищення ефективності промислового виробництва – активізація інноваційної діяльності, яка заснована на застосуванні досягнень науково-технічного прогресу (НТП). Саме це обумовлює необхідність розробки науково обґрунтованих підходів до управління інноваційною діяльністю, спрямованою на підвищення ефективності використання ресурсів і результатів діяльності промислових підприємств, а також визначення напрямів її організації. Підвищення ефективності діяльності підприємства пов’язане із його умінням пристосовуватися до особливостей сучасної конкуренції і швидких змін ринкового середовища, своєчасно реагувати на ці зміни, визначати стратегічні напрями діяльності, зокрема такі, як застосування нових технологій і створення ефективних механізмів упровадження інновацій.Мета роботи – моделювання впливу технологічних нововведень на підвищення ефективності виробництва шляхом математичного опису закономірностей взаємодії інноваційної і виробничої діяльності промислового підприємства та визначення кількісного впливу впроваджених нових технологій на зниження ресурсомісткості продукції і поліпшення результатів роботи суб’єктів господарювання промислового сектора економіки.Досліджено вплив технологічних нововведень на показники витрат ресурсів виробництва на основі економіко-математичного моделювання взаємодії виробничого та інноваційного процесів. Розроблено моделі кореляційної залежності ресурсомісткості виробництва від упровадження нових технологій на промисловому підприємстві Дніпропетровської області (Україна), за допомогою яких встановлено та математично описано закономірність впливу технологічних нововведень на величину економічних показників виробничої діяльності промислового підприємства. Створені економіко-математичні моделі дозволили розрахувати кількісне співвідношення витратомісткості продукції та інвестиційних витрат на прогресивне технологічне оновлення виробництва, а встановлені інтервальні межі – прогнозувати можливі зміни показників виробництва в результаті впровадження нових технологій і планувати результати діяльності підприємства залежно від його інвестиційно-інноваційної активності. У ході аналізу розраховано параметри, які характеризують якість розроблених моделей і свідчать про їх адекватність і можливість застосування на практиці.Наукова новизна дослідження – встановлено й надано математичне пояснення закономірностей взаємодії показників інноваційної та виробничої діяльності, оцінний кількісний вплив нових технологій на зростання ефективності роботи промислових підприємств.Практичне значення дослідження – розроблені моделі дозволяють обчислювати величину показників ресурсомісткості та ефективності виробництва, які відповідають певній сумі інвестицій у нові технології, та визначати зміну величини показників виробничої діяльності в результаті впливу зміни обсягу інвестицій у технологічні нововведення, а отже, прогнозувати і планувати результати і ступінь зростання ефективності виробництва на основі наявних інвестиційних ресурсів. Їх кількісне співвідношення дозволяє оцінити якісний і кількісний вплив упроваджених нових технологій на підвищення ефективності роботи підприємства.Перспективним напрямом подальших досліджень за темою даної роботи можна вважати створення механізму управління інвестиційно-інноваційною діяльністю і ефективністю виробництва на основі техніко-технологічного оновлення матеріально-технічної бази підприємства.

У статті обґрунтовано, що впровадження інвестиційно-інноваційної моделі економічного зростання дозволить зменшити перекоси в економіці, підвищити якісні та кількісні показники господарської діяльності підприємств, залучити інвестиції для підвищення ефективності діяльності тощо. Необхідність залучення інвестиційних ресурсів у підприємства зумовлена гострою потребою оновлення матеріальнотехнічної та технологічної бази, реструктуризацією основних засобів, рядом екологічних та економічних питань. У статті розглядаються підходи до визначення «інвестиційного потенціалу підприємства». Оскільки ефективність інвестування підприємств, що працюють в суміжних галузях залежить від комплексного використання фінансовоекономічних чинників та ефективності функціонування суміжної галузі, тому дані галузі виступають як лімітуючий і в той же час об’єктивнонеобхідний фактор розвитку підприємств. Автором запропоновано концепцію «інтегрованого інвестиційного потенціалу» для підприємств суміжних сфер, яка враховує специфіку поєднання таких галузей. У роботі проведено концептуалізацію поняття «інтегрований інвестиційний потенціал». Запропоновано методичний підхід до оцінювання інтегрованого інвестиційного потенціалу підприємств, що працюють в суміжних галузях, який дозволяє інтегрувати різноманітні й часто різнонаправлені за напрямом змінні показники, представити їх у легко оглядовій і прийнятній для інтерпретації формі; розширити можливості для більш якісного і надійного аналізу та прогнозування діяльності підприємств та кількісного виміру їх фінансових перспектив. Встановлені на його основі рівні інвестиційного потенціалу можуть слугувати орієнтиром для визначення суб’єктів господарювання, які найбільше потребують державної підтримки, що стане потужним підґрунтям фінансового забезпечення їх економічного розвитку.

У статті розглянуто стан розвитку підприємств лісового господарства і лісозаготівлі та запропоновано узагальнюючий підхід до питання визначення економічних загроз їх самодостатності, згідно з яким сутність її може бути охарактеризована як досягнення якісного і кількісного рівня ефективності функціонування господарюючої системи, так і певний стан захищеності від загроз збалансованої, стійкої і стабільної роботи. Визначено, що економічні загрози самодостатності розвитку підприємств – це будь-які обставини або події, які можуть привести не лише до поточного порушення наявних бізнес-процесів, одержання збитків або зменшення доходів, так і втрати гарантій учасникам господарювання на збереження і примноження вкладених активів і створеного іміджу. Дослідження дозволило узагальнити наявні економічні загрози, які стоять на шляху до самодостатнього їх розвитку за окремими напрямами, зокрема у сфері: бюджетно-податкової політики, відносин з постачальниками та підрядниками, ціноутворення на об’єкти діяльності, платоспроможності, ефективності господарювання, автономії, інвестування, окупності витрат, створення цільових резервів, продуктивності праці, впливу інфляційних процесів, формування доданої вартості, приросту ринкової вартості підприємств, побудова системи контролінгу, капіталізації потенціалу та превентивно-профілактичної протидії тіньовій економіці. Проведене оцінювання наявних економічних загроз державним лісогосподарським підприємством із урахуванням впливу реалізації інтересів стейкхолдерів надає можливість отримання комплексної оцінки рівня самодостатності господарювання, що сприяє прийняттю більш ефективних управлінських рішень щодо покращення стану економічної безпеки, стійкості функціонування та розвитку лісової галузі. Подальші дослідження доцільно спрямувати на обґрунтування превентивно-профілактичної, оперативно-інформаційної та прогностичної функцій, які є абсолютною основою забезпечення самодостатнього розвитку підприємств лісової галузі. Це дозволить протистояти ідентифікованим і потенційним загрозам самодостатньому розвитку підприємств шляхом ефективного управління ризиками в процесі своєї господарської діяльності.

Статтю присвячено дослідженню питань оцінки потенціалу використання бенчмаркінгу щодо підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств. Метою статті є дослідження та обґрунтування змісту питань оцінки потенціалу використання бенчмаркінгу щодо підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств. Наукова новизна. Враховуючи сучасні тренди в управління глобальними підприємствами на світових ринках товарів та послуг, доведено, що й аграрні суб’єкти підприємницької діяльності можуть також використовувати бенчмаркінг у своїй роботі. Обґрунтовано, що в реальності такий метод управління на професійному рівні мають змогу використовувати лише господарські товариства та частково приватні підприємства, які дійсно зацікавлені у підвищенні до максимально можливого рівня ефективності виробництва і володіють відповідними фінансовими ресурсами, які можуть бути використані у цьому напрямку. Україна на порядок відстає від розвинених держав у розвитку бенчмаркінгу, що обумовлюється великою кількістю перешкод, серед яких, насамперед, варто виділити економічну, політичну нестабільність та інформаційну замкненість підприємств, які для стабільного та успішного розвитку намагаються не демонструвати реальні показники власної діяльності. Висновки. Бенчмаркінг як універсальний інструмент забезпечення ефективності роботи компанії також можна використовувати для підвищення якості функціонування інших економічних систем, а не тільки суб’єктів підприємницької діяльності. На сьогодні активний розвиток бенчмаркінгу призвів до формування окремих підрозділів у великих консалтингових компаніях для надання відповідних послуг. Простота та ефективність цього методу сприяли швидкому його розповсюдженню серед менеджерів різних ланок великих підприємств. Також, враховуючи універсальність бенчмаркінгу та можливість використовувати його в різних галузях та секторах національної економіки, консалтингові агентства почали відігравати активну роль у просуванні цього методу управління серед інших корпорацій, створюючи відповідні інститути по вивченню бенчмаркінгу.

Історично вівчарство є традиційною галуззю сільськогосподарського виробництва в Україні. У процесі розвитку вівчарства і козівництва створено галузь з багатим генофондом. Однак з переходом на ринкові відносини нагромаджений потенціал галузі почав руйнуватися. Наразі гострою вбачається необхідність відродження вівчарства і козівництва у сільськогосподарських підприємствах, що вимагає розширення наукових досліджень щодо забезпечення ефективного ведення галузі, формування конкурентоспроможної продукції вівчарства і козівництва. Обґрунтування напрямів успішного вирішення цього завдання можливе лише за умови об’єктивної всебічної оцінки стану розвитку вівчарства і козівництва в сільськогосподарських підприємствах та рівня ефективності виробництва продукції галузі. Розглянуто теоретичні основи ефективності сільськогосподарських підприємств вівчарства і козівництва в ринкових умовах господарювання. Проаналізовано існуючі на сьогодні визначення категорії «ефективність». Висвітлено концепції аналізу ефективності підприємницької діяльності та рівень економічної ефективності сільськогосподарських підприємств вівчарства і козівництва. Визначено показники ефективного виробництва у вівчарстві та козівництві. Відображено фактори формування ефективності сільськогосподарських підприємств вівчарства і козівництва. Розкрито поняття «ефективність» різними економістами–аграрниками у науковій літературі. Проілюстровано систему чинників зростання ефективності виробництва продукції вівчарства і козівництва у сільськогосподарських підприємствах.

У статті наведено визначення ефективності з економічної точки зору. Відображено загальну класифікацію показників ефективності, що використовуються для оцінки бізнесу. Вони, в свою чергу, поділяються за рівнем кваліфікації: Рівень економічної активності, коефіцієнт витрат, спосіб розрахунку, повнота складових витрат і результатів, об'єкт оцінки, стадія калькуляції, метод калькуляції. Дається характеристика щодо кожного кваліфікаційного знака. Відображено основні підходи до оцінки ефективності діяльності підприємства. Вони поділяються на: класичний підхід, концепцію сталого економічного зростання та сучасну теорію фінансового управління. Наведено характеристики кожного з підходів. Зроблено висновок, що поєднання цих підходів та визначення критеріїв, що відображають ефективність діяльності підприємства, але не відображаються в основних підходах до оцінки ефективності діяльності підприємства.

Обґрунтовано необхідність розвитку механізму енергосервісу в Україні як напряму енергоефективності. Енергосервісну діяльність розглянуто як засіб реалізації політики енергозбереження для підвищення економічної безпеки України. Доведено, що енергосервіс є найефективнішим механізмом для здійснення швидкої модернізації енергетичної системи. Проаналізовано принципи і схему роботи енергосервісних компаній та особливості їх функціонування на ринку енергосервісних послуг. Розглянуто питання забезпечення фінансування енергоефективних заходів енергосервісними компаніями. Енергосервісна компанія повністю приймає на себе всі фінансові ризики і є відповідальною за реалізацію проєкту з підвищення енергоефективності. Проаналізовано основні методи реалізації енергосервісних контрактів, які використовуються у світовій практиці, визначено їх переваги і недоліки. Розглянуто основні моделі доданої вартості підприємств (ЕVA) у контексті їх застосування у вартісно-орієнтованому управлінні на мікрорівні сучасної економіки і розкрито їх економічний зміст. Вони спрямовані на визначення величини приросту вартості підприємств. Наведено розрахунок показника ефективності енергосервісного договору як суми дисконтованих грошових потоків та охарактеризовано механізм здійснення оплати за цим договором енергосервісній компанії. Обґрунтовано економічний зміст показника доданої вартості. Визначено основні підходи до оцінки доданої вартості компаній. Розглянуто моделі доданої вартості (модель ринкової доданої вартості та модель рентабельності інвестицій), які можуть використовуватися для розрахунку показників ефективності діяльності енергосервісних компаній. Наведено основні підходи до побудови та обґрунтована модель доданої вартості та її максимізації для енергосервісних компаній. Розкрито значення цієї моделі для досягнення економічного ефекту компанії і підвищення енергоефективності всієї економіки.

В статті розглянуто специфіку сучасних підходів до оцінки ефективності управління персоналом підприємств в умовах сталого розвитку. Визначено проблеми вибору та застосування дієвих критеріїв оцінки ефективності управління персоналом, актуалізовано використання опосередкованих критеріїв ефективності, запропоновано підходи щодо проведення даної оцінки відносно загальної економічної ефективності діяльності підприємства.

У статті встановлено, що сформувалися різні наукові тлумачення стосовно сутності міжнародної конкурентоспроможності підприємства і для подальшого обґрунтування поняття актуально виділити головні напрями його досліджень. Посилюється важливість формування пропозицій щодо надання характеристик міжнародної конкурентоспроможності підприємства, які б враховували базові засади, прогресивні зміни, стратегічні орієнтири та майбутні очікування його діяльності при забезпеченні достатнього рівня. Метою статті є наукове обґрунтування змістовно-теоретичної характеристики міжнародної конкурентоспроможності підприємства, в якій б враховувалися внутрішньоорганізаційні та зовнішні умови його діяльності, у контексті чого можливо досягнути необхідного стану. В процесі написання статті використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи теоретичного узагальнення, системного та логічного аналізу, порівняння та групування. Обґрунтовано концептуальні положення необхідності розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства та пошуку напрямів забезпечення достатнього рівня її конкурентоспроможності. Проведено дослідження низки авторських тверджень щодо сутності міжнародної конкурентоспроможності підприємства. Зроблено висновки про високу диференціацію змістовно-теоретичних характеристик досліджуваного поняття і відносно узагальнення наукових тверджень запропоновано авторські твердження для формування оптимального визнання. Концептуальні наукові твердження стосовно сутності міжнародної конкурентоспроможності підприємства варто пов’язати з такими характеристиками, як показник ефективності зовнішньоекономічної діяльності, набір конкурентних переваг на рівні міжнародних відносин, характеристика ресурсного забезпечення та сформованості конкурентного потенціалу на зовнішньому ринку, стан сформованості системи управління у міжнародному конкурентному середовищі, порівняльна оцінка розвитку в середовищі технологічних тенденцій та зростання інформатизації міжнародних економічних відносин. У подальшому варто очікувати появи нових наукових напрямів в обґрунтуванні змістовних характеристик міжнародної конкурентоспроможності підприємства, що буде визначатися інтенсивністю тенденцій, згідно з якими забезпечується її достатній рівень.

У статті здійснено системне дослідження методичних підходів до аналізу фінансового потенціалу підприємства. Обґрунтовано сутність, мету, завдання, предмет, об’єкт та інформаційне забезпечення аналізу фінансового потенціалу підприємства. Встановлено, що комплексний, деталізований та усесторонній аналіз фінансового потенціалу підприємства повинен охоплювати різноманітні підходи, методи та прийоми аналізу. На основі розгляду сучасних методичних підходів до аналізу фінансового потенціалу підприємства встановлено, що відсутній єдиний і універсальний методичний підхід до його аналізу. У статті розглянуто зміст і особливості основних методичних підходів до аналізу фінансового потенціалу підприємства. Базуючись на проведеному дослідженні, запропоновано наступний алгоритм аналізу фінансового потенціалу підприємства: 1 етап – аналіз забезпеченості підприємства фінансовими ресурсами, що полягає у організації горизонтального (трендового) і вертикального (структурного) аналізу балансу підприємства; 2 етап – аналіз фінансових результатів підприємства, що засвідчує результативність використання фінансових й інших ресурсів підприємства; 3 етап – аналіз фінансового стану підприємства, що у свою чергу охоплює такі напрями аналітичного дослідження: 1) аналіз майнового стану суб’єкта господарювання; 2) аналіз ділової активності суб’єкта господарювання; 3) аналіз ліквідності та платоспроможності суб’єкта господарювання; 4) аналіз фінансової стійкості суб’єкта господарювання; 5) аналіз рентабельності діяльності суб’єкта господарювання; 4 етап – узагальнююча оцінка рівня фінансового потенціалу підприємства за такими критеріями: достатність власних фінансових ресурсів підприємства; відповідність обсягів довгострокових позикових фінансових ресурсів обсягам оборотних активів; інтенсивність нарощення обсягу інвестицій; стабільність фінансового стану підприємства. Доведено, що аналіз фінансового потенціалу підприємства є важливим інструментом з’ясування поточного його рівня й визначення адекватних напрямів його нарощення в майбутньому. Визначено, що результати такого аналізу є вихідним моментом розробки на підприємстві перспективних планів і заходів із підвищення фінансової спроможності, конкурентоспроможності й ефективності виробничо-господарської діяльності, досягнення максимальних кінцевих результатів, забезпечення економічного розвитку і подальшого успішного функціонування суб’єкта господарювання.

У статті проаналізовано питання сталого розвитку промислових підприємств. Описано проблемні питання забезпечення ефективності господарської діяльності в даний час. Розглянуто різні підходи до оцінки сталого розвитку промислового підприємства. Особливу увагу в статті приділено класифікації резервів економічної стійкості промислового підприємства. Доведено, що одним з найбільш важливих факторів оцінки конкурентоспроможності на ринку є показник стійкості організації.

У роботі досліджено стан, тенденції розвитку й основні показники публічного акціонерного товариства (далі – ПАТ) «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Здійснено регресійний аналіз показників компанії. Проаналізовано динаміку показників підприємства за 2000–2017 роки. Визначена методика оцінки взаємозв’язку основних показників діяльності компанії із застосуванням регресійного аналізу як основа для прийняття рішень в області підвищення ефективності діяльності підприємства. На основі аналізу основних показників підприємства виділено проблеми, що виникли за досліджуваний період та запропоновано ключові напрями підвищення ефективності ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Стаття спрямована на дослідження значення інвестицій у забезпеченні економічної безпеки підприємства. Метою статті є визначення значення інвестицій в економічній безпеці підприємства та дослідження основних методів визначення ефективних інвестиційних проектів, які забезпечують економічну безпеку підприємства в цілому. Методи дослідження, використані у процесі написання статті, передбачають застосування загальнонаукових та емпіричних прийомів економічної науки, що ґрунтуються на системному підході. Крім цього, у процесі роботи застосовувались такі загальні методи досліджень, як узагальнення та порівняння. Запропоновано під інвестиційною безпекою розуміти підсистему економічної безпеки, яка запобігає можливим загрозам та забезпечує можливість ефективного вкладення інвестицій з метою розвитку підприємства. Приймаючи рішення щодо можливості інвестування наявних ресурсів підприємство проводить ретельний аналіз наявних можливостей та можливих ризиків пов’язаних із такою діяльністю. В ході дослідження запропоновано систему заходів забезпечення інвестиційної безпеки підприємства, серед яких виділено: інформаційно-аналітичне забезпечення процедури інвестиційного проектування; оцінка здатності підприємства реалізувати проект; передінвестиційна підготовка; управління реалізацією інвестиційного проекту. Констатовано, що оцінка ефективності здійснюється за допомогою розрахунку системи показників або критеріїв ефективності інвестиційного проекту, серед яких досліджено переваги недоліки методів: прості методи оцінки інвестицій та методи оцінки інвестицій, які засновані на дисконтуванні Практична значущість даної статті полягає у тому, що проведенi дослiдження інвестиційної безпеки, як складової економічної безпеки підприємства сприятимуть стабiльному функціонуванню підприємств, а також зниженню ризиків,що виникають у процесі їх діяльності.

В процесі управління для забезпечення конкурентоспроможності та розвитку підприємства важливим аспектом є впровадження і використання інноваційних технологій і ІТ-рішень. ІТ-проекти призна-чені для автоматизації багатьох базових процесів підприємств: від фінансів до управління виробництвом. Цілями їх впровадження є інтеграція різних видів інформації, створення взаємозв’язків між відповідними підсистемами, формування об’єднавчої платформи бізнес-партнерів, замовників, постачальників, виробників, клієнтів, працівників компанії в єдиному інформаційному просторі. Кожен ІТ-проект слід вважати одним із видів інвестицій. Саме тому перед впровадженням конкретного проекту необхідно скласти економічне об-грунтування, ідентифікувати ризики, визначити ефект вкладення інвестицій. Автоматизація діяльності підприємства розглядається як бізнес-процес комплексного бізнес-дизайну. ІТ-проект також потрібно розгля-дати як бізнес-проект, що впливає на діяльність компанії в перспективі. Коректна оцінка його ефективності є важливим питанням розвитку й оцінки бізнесу загалом. Методика оцінки економічної ефективності ІТ-проектів може бути різною і вимагає вибору в кожній конкретній ситуації. Унікальність кожного ІТ-проекту зумовлена переліком зовнішніх і внутрішніх факторів, а також особливістю кожного окремого підприємства. Тому однозначні висновки та рекомендації щодо методів оцінки ефективності впровадження ІТ-проектів є досить складними в практичній реалізації. В статті зроблена спроба дослідити й узагальнити різні підходи, методології та методи оцінки ІТ-проектів, сформулювати загальні правила вибору методу оцінки. Для аналізу ефективності впровадження ІТ-проектів найбільш прийнятними є класичні фінансові ме-тоди оцінки в поєднанні з якісними. Також при виборі методу оцінки ІТ-проекту потрібно враховувати співвідношення його вартості й ефективності з інтеграцією в актуальну систему бізнес-дизайну компанії.

У статті проведено аналітичне дослідження розвитку підприємництва в сфері торгівлі. Проаналізовано передумови забезпечення розвитку підприємництва в сфері торгівлі. Зокрема, такі показники як кількість підприємств за видами економічної діяльності; кількість підприємств, які здійснювали діяльність із роздрібної торгівлі за видами економічної діяльності; кількість об’єктів торгівлі (загалом, у містах та селищах міського типу, у сільській місцевості); торгова мережа об’єктів роздрібної торгівлі (в розрізі магазинів, аптек та автозаправних станцій); забезпеченість об’єктами роздрібної торгівлі (всього, магазинами, торговою площею). Здійснено аналіз результатів розвитку підприємництва в сфері торгівлі. У даному напрямів проаналізовано такі показники як оборот роздрібної торгівлі; роздрібний товарооборот підприємств роздрібної торгівлі за видами економічної діяльності; індекси фізичного обсягу роздрібного товарообороту підприємств роздрібної торгівлі. Проведено комплексну оцінку розвитку підприємництва регіонів держави в сфері торгівлі. Здійснено групування регіонів держави за рівнем передумов, результатів та розвитку підприємництва в сфері торгівлі. Аналітичні дослідження показали, що найвищий рівень розвитку підприємництва у сфері торгівлі спостерігається у м. Києві. До групи регіонів із середнім рівнем розвитку підприємництва в сфері торгівлі віднесено Донецьку, Київську, Львівську, Одеську, Харківську області. Такі регіони держави як Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області потрапили до групи із низьким рівнем розвитку підприємництва в сфері торгівлі. Узагальнено висновки, що спостерігається група регіонів, які володіють потенційними можливостями та передумовами щодо забезпечення високого рівня розвитку підприємництва в сфері торгівлі та водночас, мають невисокі показники результативності, що вказує на необхідність прийняття обґрунтованих рішень по підвищенню ефективності їх використання.

Одним із основних напрямів підвищення ефективності функціонування та рівня прибутковості українських підприємств є удосконалення оподаткування прибутку, отриманого у результаті їх господарської діяльності. Однак глобалізація економіки в частині вільного переміщення капіталу з високо- до низько оподатковуваних юрисдикцій призвела до ерозії бази оподаткування податку на прибуток підприємств у світових масштабах. Виникнення такої проблеми міжнародного значення актуалізує потребу у дослідженні альтернативних підходів до оподаткування прибутку підприємств та оцінки їх економічного впливу на економічне середовище. Метою статті є вивчення альтернативних підходів реформування податку на прибуток підприємств у проекції міжнародного досвіду та використання економіко-математичного моделювання. Наукова новизна статті полягає в аналізі комплексного підходу до вивчення впливу податку на виведений капітал (за умови запровадження) на економіку України через побудову дискретної моделі рівноваги на основі поєднання економіко-математичних функцій, що стосуються діяльності суб’єктів господарювання та домогосподарств. За основу було взято дискретну (динамічну) модель рівноваги Функе та Струліка, що являє собою просту екзогенну модель зростання з нееластичною пропозицією робочої сили. У результаті побудови моделі зроблено висновок, що відміна традиційного податку на прибуток підприємств зменшує можливість впливу на зміну структури інвестицій через те, що всі залишки прибутку однаково не оподатковуються. Це є негативним фактором для економіки України, структурна перебудова якої орієнтована на вироблення продукції з високою доданою вартістю. Разом з тим, є вірогідність того, що поява нетрадиційних відмінностей в оподаткуванні капіталу та трудових доходів спричинить ускладнення адміністрування податків. Одночасно така різниця в оподаткуванні може створювати стимули для зміни організаційно-правової форми власності від приватної до корпоративної (акціонерної), що призведе до переміщення трудового доходу в бік капіталу.

УДК 339.187; JEL Classification: М29 Мета – визначення та обґрунтування шляхів удосконалення і застосування нових методів, технічних засобів та організаційних заходів в системі збуту, а також оцінювання збутового потенціалу торговельного підприємства. Методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою є праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, в яких розглядаються питання управління збутом, збутовою діяльністю підприємств та оцінкою потенціалу в умовах мінливого зовнішнього середовища. Використано методи узагальнення та абстрагування; метод аналізу і синтезу. Результати. Дана стаття присвячена вирішенню актуальної економічної проблеми, а саме удосконаленню ефективності збутової системи торговельних підприємств на засадах оцінки збутового потенціалу з метою набуття довгострокових переваг та забезпечення сталого розвитку. Збутовий потенціал торговельного підприємства – це внутрішні ресурсні можливості торговельного підприємства реалізувати товари за рахунок наявних кадрових компетенцій в сфері формування асортименту, технологічної та передпродажної підготовки, мерчандайзингу та сервісної підтримки. З метою забезпечення своєчасного виявлення невикористаних резервів та збутових можливостей, а також уникнення ризикових подій торговельним підприємствам доцільно проводити діагностику збутового потенціалу, що уможливить ефективне управління збутовою діяльністю та активізує збутовий процес як такий. Завдяки правильно обраній збутовій політиці та оптимізованим збутовим процесам підприємство може боротися за збільшення частки ринку і набуття нових конкурентних переваг. Наукова новизна. В роботі теоретично обґрунтовано доцільність проведення діагностики та оцінювання збутового потенціалу торговельного підприємства, як інструмента ефективної системи управління збутом для набуття підприємством нових конкурентних переваг. Практична значущість. Практичне використання, а саме виявлення резервів та розвиток збутового потенціалу торговельного підприємства, які ґрунтуються на результатах його діагностичної оцінки, дозволять надалі розробити систему заходів і розрахунку показників конкурентної стійкості, що можуть бути використані в подальшому для забезпечення стійкого функціонування та підвищення рівня його конкурентоспроможності.

Кризовий стан економіки України, що суттєво відображається на ефективності ведення підприємницької діяльності практично всіх підприємств, вимагає більш ретельного підходу до використання ресурсів, що є в наявності у суб’єктів господарювання або які є можливість залучити. Визначення ресурсного потенціалу сьогодні є однією з головних передумов раціонального та ефективного використання ресурсів підприємства. Однак, на жаль, в українській та світовій науці відсутні чіткі та ґрунтовні підходи до визначення безпосередньо економічної категорії «ресурсний потенціал», існує плутанина з виробничим, економічним потенціалом тощо. Усе це унеможливлює побудову якісної та ефективної системи оцінки та управління ресурсним потенціалом підприємства, а отже, знижує шанси на його ефективний розвиток.

В статті досліджено науково-теоретичну базу ефективності діяльності підприємств. На основі опрацьованих джерел розширено термін еколого-економічна ефективність діяльності суб’єктів господарювання, яка є результатом ефективних управлінських рішень спрямованих на утримання балансу між економічними та екологічними показниками виробничої діяльності, врахуванням впливу на довкілля в майбутніх періодах виробничих циклів та витратами на природоохоронні заходи згідно стратегії розвитку підприємства. Розглянуто питання економічної та екологічної ефективності природоохоронних заходів лісової галузі спрямованих на утримання балансу між економічною віддачею виробничих процесів та екологічним збитком. Досліджено природохоронні витрати лісової галузі та визначено їх еколого-економічну ефективність в майбутніх періодах. Доведено, що для забезпечення ефективного управління лісовою галуззю є важливим дослідження методів оцінки ефективності природоохоронних заходів лісогосподарських підприємств, розробка нормативно методичних розрахунків екологічних збитків та антропогенного впливу на довкілля. Досліджено принципи екологічної ефективності, що полягають у прагненні отримувати прибуток, але разом з цим знижувати вплив на довкілля і зменшувати використання природних ресурсів, цим самим підвищувати рентабельність лісової галузі.

Стаття присвячена аналізу ефективності діяльності логістичних компаній на ринку. Метою статті є аналіз факторів, що впливають на ефективність діяльності логістичних компаній на основі дослідження ринку логістичних послуг та вивчення поведінки провідних гравців українського ринку логістичних послуг. У процесі дослідження авторами використовувався діалектичний метод, за допомогою якого виявлено сутність поняття «ефективність», умови та показники ефективності логістичних компаній; системний та синергетичний підходи, що дозволило розглянути оцінювання ефективності компаній у тісному зв'язку із забезпеченням їх конкурентних переваг на ринку логістичних послуг, проаналізувати показники ефективності за різними складовими діяльності логістичних компаній. У статті досліджено сучасний стан та основні тенденції розвитку ринку логістичних послуг в Україні. Відзначено, що у 2021 році спостерігається повільне відновлення ринку логістичних послуг в умовах продовження пандемії СOVID-19. У процесі аналізу було визначено поняття ефективності логістичної компанії, яке у роботі розкривається через відповідні аспекти її діяльності. Науковий інтерес представляє запропонована авторами методологія оцінки інтегрованої економічної ефективності функціонування логістичної компанії. Проаналізовано десять найпотужніших логістичних компаній, що працюють в Україні з метою визначення їх конкурентних переваг та оцінки ефективності на ринку. Виявлено, що в першу п’ятірку логістичних компаній входять компанії-дочірні підприємства потужних мультинаціональних компаній, які сфокусовані на наданні інтегрованих логістичних рішень. Що стосується українських компаній-лідерів ринку, то вони націлені на пошук нішевих сегментів, пропонують своїм клієнтам унікальні програми логістичних послуг. Авторами запропоновано систему показників, за якою можливо оцінити інтегровану ефективність діяльності логістичних компаній: показники виробничої складової; показники фінансової складової; показники кадрової складової; показники маркетингової складової; показники управлінської складової.

Наведено авторську позицію щодо теоретичного базису концепції інвестиційної активності підприємств. Запропоновано в основу концепції покласти теорії економічного розвитку суспільства, ключовими серед яких є: теорія стадій економічного розвитку, теорія структурних перетворень, теорія залежності, теорія сталого розвитку. Виходячи з положень зазначених теорій, мають визначатися напрями інвестування розвитку підприємств, формуватися орієнтири для удосконалення механізмів залучення реальних інвестицій в економіку. При цьому необхідним є створення певних умов для економічного, соціального розвитку та поліпшення екологічного середовища підприємств. Для досягнення цілей інвестування визначено основні принципи здійснення інвестиційної діяльності. Дотримання цих принципів забезпечить формування підходу до інвестування як до законної, цілеспрямованої, системної та відповідальної діяльності, що базується на оптимальному та ефективному використанні інвестиційних ресурсів і спрямована на досягнення збалансованого економічного, соціального та екологічного розвитку підприємства. Ідентифіковано потенційні партнери підприємств в інвестиційній діяльності. Ключову роль у даному процесі відведено персоналу підприємств та органам місцевої і державної влади. Запропоновано систему реалізації концепції інвестиційної активності підприємств. Базисом такої системи на рівні підприємства є цілі, принципи та напрями інвестування, а також сформований потенціал. При цьому напрями інвестування повинні походити із функцій підприємства, а в основі потенціалу підприємства має бути людський капітал. На прикладі підприємств сфери виробництва проведено дослідження дієвості системи реалізації концепції інвестиційної активності. Встановлено, що ефективність функціонування підприємств залежить від величини і структури інвестицій, вкладених у їх діяльність. При цьому виявлено, що збільшення інвестицій у людський капітал є одним із пріоритетних напрямів інвестування для підприємств, оскільки забезпечує суттєве підвищення економічної ефективності їх функціонування.

Показники рентабельності – це відносні показники, які застосовують для порівняння підприємств різних галузей, форм власності, розмірів, обсягів реалізації продукції та ін. Розрахунок показників рентабельності, оцінка ефективності господарювання за допомого них та розрахунок їх прогнозних величин з використанням MS Excel є важливим елементом оцінки фінансової діяльності кожного підприємства. В даний час використовуються різні підходи, методики розрахунку фінансових результатів діяльності підприємства, в тому числі з використанням функцій і можливостей MS Excel, а отже, змінюється характеристика даних показників, їх інтерпретація, умови розрахунків тощо. Використання таблиць Excel дає можливість не тільки розрахувати показники рентабельності підприємства, визначити тренд та побудувати графіки, які демонструють динаміку показників, а й розрахувати прогнозні показники рентабельності, що дасть можливість покращити менеджмент підприємства та спрямувати перспективи його розвитку. В статті дана характеристика наукових підходів до економічної сутності поняття «рентабельність» та системи показників, що характеризують рентабельність підприємства. З’ясовано, що всі вчені економісти одностайні у твердженні, що рентабельність – це показник ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства і відображає відношення результату господарювання до його витрат. Проте немає єдиної думки про систему показників рентабельності. В статті виділено систему показників, за якою характеризується ефективність лісових господарств Волинської області. Проведено аналіз показників рентабельності за 9 років господарської діяльності п’яти лісових господарств. З’ясовано тренд підприємств і визначено, що розвиток підприємств відбувається за синусоїдою. Це дало можливість розрахувати та запропонувати до практичного застосування прогноз цих показників за допомогою використання функцій прогнозування TREND, FORECAST, GROWTH, LINEST. Обґрунтовано, що функції TREND, FORECAST, GROWTH, LINEST та Аркуш прогнозу дозволяють зробити «швидкий» прогноз зміни показників на будь-який період.

Розглянуто важливість показників фінансових результатів для оцінювання ефективності діяль-ності суб’єктів господарювання. Економічний аналіз визначено як інструмент інформаційного забезпечення прийняття раціональних управлінських рішень. Визначено завдання аналізу фінансових результатів, спрямовані на виявлення факторів впливу на їх величину, надання пропозицій з мобілізації виявлених резервів щодо поліп-шення прибутковості діяльності та підвищення рентабельності. Акцентовано увагу на проблемних питаннях, які стосуються аналізу фінансових результатів та використання прибутку, зокрема інформаційної бази та методики його проведення. Економічний зміст фінансового результату встановлено як співставлення отри-маних доходів з понесеними витратами звітного періоду, що спричиняє приріст або зменшення величини влас-ного капіталу. Фінансовий результат характеризує підсумок діяльності суб’єкта бізнесу (прибуток або зби-ток) за певний період часу. Розкрито загальноекономічний, управлінський і обліково-аналітичний аспекти тлумачення фінансових результатів. Встановлено, що фінансовий результат, який формується в управлінсь-кому обліку, зорієнтований на можливі варіанти прийняття рішень менеджерами різних рівнів, власниками, інвесторами чи кредиторами. Аналіз фінансових результатів повинен включати не тільки деталізоване оціню-вання процесу формування прибутку, але і його використання. Визначено, що аналіз фінансових результатів діяльності суб’єктів господарювання здійснюється з використанням різних методів і моделей, конкретний вибір яких залежить від цілей та завдань, що ставляться. Виділено окремі напрями проведення аналізу фінан-сових результатів (вертикальний, горизонтальний, трендовий тощо). Встановлено, що для повноцінного вико-ристання в управлінні результати аналізу фінансових результатів мають відповідати встановленим вимогам. Запропоновано загальну структурно-логічну схему управління фінансовими результатами підприємства та її аналітичного забезпечення.

he article investigates the features of using a value-oriented approach to enterprise management in modern changing eco-nomic conditions. It is established, that the urgent problem today is to determine a reasonable target for value-oriented manage-ment. The application of indicators and models of enterprise valuation adequate to the Ukrainian economic conditions is analyzed. The advantages of the indicator of the value of the enterprise as the main criterion for assessing the efficiency of economic entities are identified. The foreign experience of introduction of the value-oriented approach in the management of the enterprises is ana-lyzed. The main directions of increasing the value of the company are formulated. It is established, that the indicator in the system of value-oriented management approach should reflect the value of the company and the effectiveness of management decisions. The main goal of the value-oriented management system is formulated, which is to coordinate and motivate decision-making that will lead to long-term competitive advantages. It was found, that companies which use the principles of value-oriented approach in management, have advantages over companies in similar areas of business that use traditional tools for making management decisions. The advantages of the value-oriented approach and obstacles in its implementation in the management of Ukrainian enterprises are identified. According to the VBM approach, the main indicator of evaluating the results of the enterprise is its value. This indicator of the value-oriented approach has certain advantages over traditional criteria for assessing the effectiveness of the company. It is noted, that using the approach of cost-oriented management of the enterprise does not always cause positive changes in the company's activities, which is caused by such major problems as difficulties in setting motivational goals and incon-sistency between EVA and shareholder value. It is proposed to take the maximization of the market value of the domestic enterprise as a benchmark for ensuring its positive results.Keywords: Value Based Management, value-based approach, value of company, value assessment, added value. У статті досліджено особливості використання вартісно-орієнтованого підходу до управління підприємством в сучасних мінливих економічних умовах. Виявлено переваги показника вартості підприємства як основного критерія оцінювання ефективності діяльності суб’єктів господарювання. Проаналізовано зарубіжний досвід впровадження вартісного підходу в управлінні підприємствами. Сформульовано основні напрямки підвищення показника вартості компанії. Визначено переваги вартісно-орієнтованого підходу та перепони у його впровадженні в управлінні підприємствами України. Запропоновано приймати максимізацію ринкової вартості вітчизняного підприємства за орієнтир забезпечення його позитивних результатів діяльності. Ключові слова: вартісно-орієнтоване управління, вартісний підхід, вартість компанії, оцінка вартості, додана вартість.

Досліджено особливості формування і функціонування системи національної екологічної політики. Отримано висновок, що екологічна криза є наслідком недосконалості механізмів соціально-економічної системи. Визначено роль екологічної складової у вирішенні політичних та економічних проблем. Проаналізовано проблеми реалізації сучасної національної екологічної політики. Обґрунтовано необхідність її подальшого удосконалення і визначено пріоритетні напрями її подальшого розвитку. Проведення у процесі реформування національної економіки політики збалансованого використання і відтворення природних ресурсів та об’єктів у межах усіх виробничо-територіальних комплексів України, що вирізнялися високою ресурсо- та енергоємністю, було пов’язане, в першу чергу, з необхідністю подолання еколого-економічних кризових явищ. В еколого-економічному аспекті розвиток України в 1992-2015 рр. можна розділити на два етапи: - загальна еколого-економічна криза з одночасним суттєвим скороченням використання головних природних ресурсів (1992—2000) - водних, мінерально-сировинних, частково земельних, зниження викидів у повітря тощо; - відносна стабілізація і початок відродження (з 2000р.) про­мислового та аграрного виробництв зі зростанням в окремих регіонах об’ємів скидання забруднених вод, викидів шкідливих речовин та ін. Діюча в Україні система показників оцінки екологічного стану навколишнього середовища та використання природних ресурсів значною мірою ґрунтується на параметрах статистичної звітності 70-х років. Для зміни даної методики оцінки варто зосередити увагу на наступних напрямах щодо формування засад збалансованого використання і відтворення природних ресурсів: - наукового обгрунтування внутрішніх потреб України в різних видах природних ресурсів; - прискореного впровадження заходів щодо попередження незворотних порушень екологічного стану середовища в гірничодобувних регіонах та промислово-міських агломераціях, забезпечення його стійкого покращання та екологічно врівно­важеного стану; - виконання екологічно обґрунтованих оцінок питомої забезпе­ченості населення різними видами природних ресурсів, у тому числі життєзабезпечуючими; -удосконалення економічних важелів регулювання природоохоронної діяльності. Україна належить до числа країн, розвиток яких значною мірою залежить від збалансованості використання наявної бази природних ресурсів, у першу чергу, життєзабезпечуючих (земельних, водних, мінерально-сировинних). Дослідження й аналіз підтверджують, що, незважаючи на успадковані проблеми розвитку, Україна має власні можливості їх вирішення, насамперед шляхом ефективного викорис­тання всіх видів природних ресурсів. Якщо виходити з того, що промислова структура є ядром націо­нальної економіки, її динаміки і природоресурсомісткості, то пріори­тетним завданням є вдосконалення структури промисловості у напрямі підвищення її технологічності та надання переваг тим галузям і виробництвам, які випускають кінцеву екологічно немістку і екологічно чисту продукцію. Це проблема великої стратегічної мети, на яку має спрямовуватися державна політика. Таким чином, найбільш активним рівнем еколого-економічних систем є регіональний, оскільки регіон (область) є одночасно об’єктом управління, на цьому рівні формуються екологічні проблеми суспіль­ства, ставляться вимоги до екологізації виробництва і раціонального природокористування. Саме регіон поєднує конкретні пункти розміщення продуктивних сил, підприємства-забруднювачі і підприємства- природокористувачі, які є елементами його економічної структури. Структура і масштаб регіонального виробництва визначають характер і обсяги забруднень, інтенсивність впливу на природне середовище. Отже, розвиток національної економіки вимагає враховувати при­наймні три обставини: по-перше, природоресурсний потенціал національної території, який в Україні, як і у кожної країни, має свої обмеження, зокрема, коли йдеться про окремі базові елементи довкілля (воду, лісові ресурси тощо); по-друге, розвиток економічної, зокрема промислової структури, зорієнтованої на мінімізацію затрат природних ресурсів; по-третє, економне видобування і використання природних ресурсів, бо воно не тільки пов’язане з ефективністю економіки, але передусім із забрудненням повітряного басейну, водоймищ тощо. Чим потужніше природні ресурси залучаються у процес виробництва, тим більші можливості погіршення якості довкілля шкідливими промисло­вими і непромисловими викидами.

Серед десятків опублікованих на початку цього року наукових праць, монографія є дослідженням актуальної наукової проблеми державного управління – формування конкурентоспроможності держави. У сучасному глобалізованому світі забезпечення високого рівня конкурентоспроможності держави – це питання не лише економіки, політики, а перш за все, – державного управління. Тому сьогодні дуже важливо якомога точно оцінювати ресурси та можливості країни, прогнозувати наслідки суспільно-політичних, державно-управлінських явищ і процесів, важливих для стабільного економічного зростання та суспільного благополуччя. У цьому зв’язку обрана Зубчиком О. А. тема спонукає до вивчення необхідності не лише зміцнення конкурентної політики України, дерегулювання та зниження адміністративних бар'єрів для розвитку бізнесу, але й дослідження питань підвищення ефективності державно-управлінських рішень, зменшення рівня корупції, вдосконалення інфраструктури, впровадження політики підтримки малих і середніх підприємств, реформування управління освітою, забезпечення політичної стабільності та інших. Від державно-управлінських аспектів значною мірою залежить суспільно-політичний розвиток України. В умовах незворотності інтегрування України до європейського та світового економічного і політичного простору, економіка та суспільство стають більш відкритими, що збільшує ризики та загрози. Наразі в Україні практично відсутні комплексні праці, предметом яких був би, власне, аналіз державної політики формування конкурентоспроможності держави в умовах глобальних перетворень. Текст монографії Зубчика О. А. містить вступ, чотири розділи, післямову (як короткі висновки), список використаних джерел. У першому розділі автор розглянув класичні дослідження, зокрема праці Т. Гоббса, Д. Юма, Р. Оуена, Дж. С. Мілля, Ф. Енгельса, К. Маркса, Й. Шумпетера М. Вебера, Дж. М. Кейнса, А. Сміта, Л. Вальраса та інших. Зазначається, що історично поняття конкуренції належить до базових понять визначення ринкової організації суспільства. Критерії та пріоритети конкурентоспроможності держав – це найважливіші орієнтири їхнього розвитку. Як свідчить зміст першого розділу монографії, автор у своєму дослідженні з’ясовує сутність конкуренції, досліджує державно-управлінську та політичну складову конкурентоспроможності, методологію та методику дослідження. Систематизовано й узагальнено теоретичні, методологічні та прикладні механізми формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Звертає увагу детальне розкриття сутності понять «конкуренція» та «конкурентоспроможність» і авторське бачення трансформації змісту концепту «конкуренція» в контексті суспільного розвитку. Також у цьому розділі наведене авторське бачення конкуренції як управлінської проблеми, хоча, на нашу думку, воно не відображає повною мірою обрану назву цього параграфу, а скоріше наводить приклади управлінських рішень та їхніх наслідків для суспільств. У першому розділі автором також розкрито особливості методології та методик дослідження конкурентоспроможності, зокрема проаналізовано можливості Індексу глобальної конкурентоспроможності та Індексу конкурентоспроможності країн. У цьому контексті описано фактори, які впливають на конкурентоспроможність держави. У другому розділі монографії Зубчиком О.А. здійснено аналіз конкурентоспроможності держави в контексті суспільно-політичних змін. По-перше, автор показав, що має бути чітка система показників конкурентоспроможності, якою слід користуватися при оцінці державної політики (прийняття державно-управлінських рішень). Вона має включати політичні, соціальні, економічні складові. Отже, має бути чітка методика дослідження конкурентоспроможності. З цією метою автор пропонує використовувати Індекс глобальної конкурентоспроможності. По-друге, цікавою є думка про те, що автор доводить залежність стратегій формування конкурентоспроможності держави у майбутньому від «раніше пройденого шляху». Представлено бачення політичних наслідків і нових перспектив конкурентоспроможності держави від членства України в Світовій організації торгівлі, проаналізовано інституційні чинники впливу на конкурентоспроможність держави. Крім того, у цьому ж розділі Зубчик О.А. детально аналізує державне управління сферою вищої освіти. Зокрема, показано, як вища освіта впливає на трансформацію суспільства і на конкурентоспроможність держави у перспективі політичного часу. Показано, що імміграційний режим – один із ключових інструментів держави в «глобальних перегонах за талантами». В умовах стирання відмінностей між імміграційними режимами і посилення конкуренції за людські ресурси особливого значення набувають чинники, які виходять за рамки імміграційної політики: мова, культура, можливості для розвитку, заробіток, якість життя, професіоналізм менеджменту, доступність якісної вищої освіти. Щороку зростає кількість громадян України, які обирають для здобуття вищої освіти іншу країну. Третій розділ монографії автор присвятив аналізу державної політики формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу та механізмів її реалізації. Проаналізовано концептуальні засади формування конкурентоспроможності України в умовах реформ на національному та регіональному рівнях. Детально окреслено значення політичної, економічної та гуманітарної складової державної політики як механізмів формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Акцентовано особливу увагу на зростаючій об’єктивній потребі ефективності регіонального управління, особливостях політики регіонального вирівнювання, що здійснюється за допомогою таких інструментів, як дотації та субвенції. У четвертому, заключному розділі дослідження містяться наукові положення щодо визначення пріоритетних напрямів зміцнення конкурентоспроможності України. Автором відзначено особливий ефект законодавчих актів, які визначають функції та повноваження органів влади в сфері управління конкурентоспроможністю, їх взаємозв’язок та інструменти впливу на конкурентоспроможність регіонів і держави. Зауважено, що Україна має використати участь у СОТ з точки зору її політичних можливостей, а саме, як політичного механізму. Показано специфіку конкуренції та тенденції її розвитку в сучасному українському суспільстві. Запропоновано підвищення ефективності діяльності суб’єктів публічного управління та адміністрування, удосконалення державної політики розвитку економічної свободи та підприємництва, заходи щодо активізації зусиль органів публічного управління з використання людського ресурсу для підвищення конкурентоспроможності держави та інструменти імплементації досвіду провідних країн щодо забезпечення конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Обґрунтовано комплекс управлінських, політичних, організаційно-економічних та інституційних засобів забезпечення конкурентоспроможності України. У третьому та четвертому розділах Зубчик О. А. показав, що Україна суттєво відстає від держав Європейського Союзу в сфері управління, є проблема недостатнього розвитку та підтримки науково-технічного прогресу, використання наукових досягнень в економіці. Аргументовано, що держава недостатньо підтримує розвиток високотехнологічних сервісних галузей. Позитивно, що автор розглянув і рівень конкурентоспроможності країни та конкурентоспроможність держави як результат функціонування національної системи державної управління. Також Зубчик О. А. запропонував розглядати конкурентоспроможність як аналітичний і політичний інструмент. За його допомогою оцінюється те, як нації, країни, суспільства, держави формують своє майбутнє у перспективі політичного часу. Крім того, варто відзначити, що дана тематика має безпосередній зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Разом з тим, хочеться висловити певні побажання щодо монографії та подальшого дослідження. Зокрема, особливо позитивним є те, що автор показав важливу конкурентну перевагу України –її людський капітал, який вона сьогодні вже втрачає. У цьому зв’язку монографія мала б містити чіткі пропозиції щодо проектів державних рішень, які, на жаль, відсутні. Зубчик О. А. визначив чинники, що негативно впливають на забезпечення належного високого рівня конкурентоспроможності держави. Так, зокрема у висновках окремих параграфів автор навів обґрунтовану думку, що серед політичних особливостей процесу послаблення конкурентоспроможності держави в перехідних суспільствах є, зокрема, політична конкуренція між багатьма політичними силами різновекторного спрямування, що утруднює ситуацію прийняття зважених і раціональних політичних рішень, ускладнює підвищення конкурентоспроможності держави. Незважаючи на висловленні побажання, слід вважати, що монографія заслуговує на те, щоб бути представленою науковій спільноті та всім, хто цікавиться питаннями державного управління в сфері забезпечення конкурентоспроможності держави.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу стратегічний розвиток системи вищої освіти значною мірою пов’язаний із створенням і впровадженням перспективних інформаційних технологій як однієї з базисних основ для реформування вищої школи, істотного підвищення ефективності і якості підготовки спеціалістів до рівня, який забезпечить їм конкурентоспроможність на ринку інтелектуальної праці.Як відмічаютькерівники освіти практично всіх країн світу, вирішення проблем створення і розвитку перспективних систем освіти і впровадження дистанційної освіти (ДО) на основі нових інформаційних технологій повинно визначатися прийняттям і реалізацією політичних рішень на загальнодержавному рівні.Це особливо важливо для країн, які мають слаборозвинену інфраструктуру і значну концентрацію наукових і освітніх центрів. Для їхніх громадян можливість одержання бажаної освіти без відриву від основної діяльності і місця проживання є дуже важливою. До таких країн відносяться, зокрема, Індія, Китай, Бразилія, Росія. До них варто приєднати й Україну, про що говорять соціологічні дослідження особливостей освітнього ринку в Україні.Створення організаційної інфраструктури забезпечення процесу інформатизації освіти в названих вище та інших країнах йде, в основному, шляхом організації і розвитку регіональних центрів нових інформаційних технологій (РЦНІТ). Зокрема в Росії для координації роботи таких регіональних центрів створено Центр інформатизації освіти “Інформіка” [1]. Такі системи РЦНІТ створюються з метою залучення інтелектуальних і фінансових ресурсів регіонів для вирішення задач інформатизації освіти і для подальшого переходу до інформатизації всього суспільства. Система регіональних центрів інформатизації і центрів нових інформаційних технологій функціонує, як правило, на базі вищих навчальних закладів. Вона є виробничо-технологічною базою для реалізації розробок у галузі нових інформаційних технологій і телекомунікацій. Робота центрів НІТ дозволяє створювати в регіоні єдиний науково-освітній інформаційний простір в інтересах його економічного, соціального і культурного розвитку. Поступово і в Україні починають створюватися подібні центри. Зокрема згідно Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні передбачено функціонування регіональних центрів ДО у містах: Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ.На думку авторів, одним з перших кроків, який забезпечить регіональному центру НІТ вирішення покладених на нього завдань, є створення регіонального освітнього порталу.Портал – це інформаційне середовище, яке створюється для підтримки прийняття оперативних рішень у певній галузі діяльності людини та їх всебічного аналізу.Інформаційні портали дозволяють формалізувати доступ до інформаційних ресурсів компанії, організації, товариства, громади тощо незалежно від типу джерела інформації.Зокрема, інформаційний портал організації пропонує його користувачам єдину точку доступу (єдиний URL) до всіх структурованих і неструктурованих даних, необхідний їм інструментарій для персоніфікованого доступу, перегляду й аналізу корпоративної інформації і для подальшого швидкого реагування на події на основі більш повної й оперативної інформації. На відміну від статичних мереж Intranet, портали здатні надавати інформацію, яка оперативно змінюється і відповідає поточному моменту звернення до неї. У бізнесі портал забезпечує:надійні ділові зв’язки із співробітниками, клієнтами, постачальниками і партнерами;створення нових моделей бізнесу і мережевої стратегії через глибоке розуміння потреб клієнтів, аналіз статистики і оточення;безпечне спільне використання інформації в режимі реального часу;зростання задоволення клієнтів і партнерів від підвищення рівня обслуговування;більш якісне наповнення і обслуговування ділової спільноти через партнерство та інтегроване наповнення порталу.Відкрита портальна платформа дозволяє підприємству розгорнути портал із наданням на ньому послуг, орієнтованих на потреби конкретного бізнесу, а при необхідності доповнити його додатковими послугами.Освітні портали необхідні для підвищення ефективності освітніх процесів на основі використання сучасних інформаційних технологій і телекомунікаційних засобів. Мета даної статті розглянути деякі організаційні особливості створення освітніх регіональних порталів і дати загальну характеристику їх змістовної складової.Серед основних причин, які обумовлюють створення освітніх регіональних порталів можна виділити такі:неспроможність існуючої інфраструктури регіональної освіти забезпечити всім бажаючим можливість одержати необхідну їм освіту (територіальність);відставання знань, які одержують студенти при традиційних формах навчання, від сучасного рівня розвитку науки та інформаційних технологій (консерватизм);низька адаптивність системи регіональної освіти до різних соціально-економічених умов (інерційність);специфічність освіти, яку надають окремі навчальні заклади регіону (локальність);обмеженість номенклатури спеціальностей, які пропонують регіональні ВНЗ особам, котрі бажають навчатися на відповідній території (обмеженість).Створення регіонального освітнього порталу, на нашу думку, буде сприяти частковому вирішенню зазначених проблем, а також дозволить:активізувати використання наявних і створення нових актуальних і якісних інформаційних та освітніх ресурсів;розширити доступ до освітніх ресурсів учням і студентам, вчителям і викладачам, працівникам органів управління освіти і науки, адміністрацій різного рівня, політичним і громадським організаціями;створити організаційну і технологічну базу для впровадження дистанційних форм навчання в регіоні;забезпечити прозорість та інвестиційну привабливість освітніх установ;підвищити рівень конкурентоспроможності випускників ВНЗ регіону на ринку праці;знизити витрати на освітні процеси;скоротити час навчання і підвищити рівень професійної підготовки студентів;забезпечити загальний доступ до інформаційних і освітніх ресурсів населення регіону;покращити процес взаємодії між освітніми установами;інтегруватися регіональним навчальним закладам у світовий освітній простір;створити єдину платформу для надання освітніх послуг;підвищити продуктивність праці професорсько-викладацького складу;підвищити віддачу від інвестицій в освіту.Як зазначено в [2], розвиток ідеї створення інформаційного освітнього порталу – задача всіх вищих навчальних закладів регіону. Лише колективними зусиллями кількох ВНЗ можна забезпечити створення і підтримку такого порталу. Створення освітнього регіонального порталу повинно спиратися на результати ряду попередніх дій, зокрема:написання і широке обговорення концепції освітнього порталу, яка повинна містити такі основні розділи:актуальність створення порталу та його призначення;цілі й основні напрями діяльності порталу;основні завдання порталу;учасники проекту та їх ролі;структура порталу;організаційне забезпечення порталу;правове забезпечення діяльності порталу;змістовна складова порталу;технологічна складова порталу;фінансове забезпечення процесу створення і функціонування порталу;очікувані кінцеві результати проекту.досягнення домовленостей відносно змісту і технології оперативного оновлення даних корпоративної бази даних ВНЗ-учасників проекту;аналіз наявних інформаційних ресурсів ВНЗ довідкового, навчально-методичного, наукового та іншого характеру і можливості їх об’єднання;визначення номенклатури видів оперативної інформації і технології її публікації всіма ВНЗ;оцінка можливостей створення віртуальних творчих колективів із складу співробітників ВНЗ-учасників проекту, які спроможні здійснювати спільну освітню, науково-дослідну, проектно-конструкторську, рекламно-видавничу, культурно-просвітницьку, інноваційну, благочинну, правозахисну та інші види діяльності;визначення номенклатури тематичних дискусійних форумів, списків поштової розсилки та персоналії авторитетних спеціалістів регіону, спроможних виконувати функції модераторів даних служб;розподіл між ВНЗ-учасниками проекту функцій підтримки окремих розділів порталу з урахуванням специфіки і можливостей кожного ВНЗ.Розглянемо деякі аспекти створення регіонального освітнього порталу, які стосуються організаційних, змістових і технологічних його складових.Організаційно освітній портал створюється як консорціум провідних навчальних закладів регіону, як державної, так і недержавної форм власності, управління освіти і науки регіону, що об’єднують за допомогою Internet свої інформаційно-довідкові та освітні ресурси і технології для їх широкого й ефективного використання.Діяльність порталу повинна ґрунтуватися на законодавчих і нормативно-правових актах, зокрема таких, як: Конституція України; Закон України “Про освіту”; Закон України “Про вищу освіту”; Закон України “Про Національну програму інформатизації”; Постанова Верховної Ради України від 06.07.2000 р. №1851-III “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки”; Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мереж в Україні”; Наказ Міністерства освіти і науки України “Про створення Українського центру дистанційної освіти” від 07.07.2000 р. №293; Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні.Оскільки освітній портал призначений для реалізації задач сучасного розвитку всіх рівнів освіти в регіоні, тому він повинен бути, насамперед орієнтований на свого користувача.Тому, на думку авторів, інформація і послуги порталу повинні групуватися за категоріями користувачів:учні;батьки;вчителі;абітурієнти;студенти;аспіранти;викладачі ВНЗ;наукові співробітники;адміністратори ВНЗ;випускники ВНЗ;роботодавці;адміністратори середніх і вищих навчальних закладів;адміністратори регіонального органу управління освіти і науки;адміністратори МОН України.Повинні бути передбачені також загальні розділи, які, насамперед, будуть містити нормативно-правову базу в галузі освіти, електронну бібліотеку навчальних матеріалів, що мають гриф МОН України, новини освіти і науки.Дамо стислу характеристику можливостей освітнього порталу відповідно до категорій користувачів.Учням освітній портал повинен пропонувати:мультимедійні матеріали з кожного предмету, що вивчається у школі;можливість контактувати з вчителями і консультуватися з ними за допомогою електронної пошти і чатів;можливість брати участь в освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість індивідуально настроювати сайт для відображення персональних завдань, розкладу занять й контрольних заходів (персоналізація);можливість оцінити власні успіхи в навчанні й одержати матеріали для вивчення найбільш складних тем;місце для збереження навчальних матеріалів і документів учня на сервері порталу.Батькам учнів портал повинен пропонувати можливість:здійснювати навігацію в сфері освіти, а також одержати допомогу у виборі майбутньої кар’єри для своєї дитини;контактувати з вчителями і методистами, консультуватися з ними з питань навчання своєї дитини;одержати кваліфіковану консультацію психолога або соціального педагога з питань сімейного виховання та особистих проблем;аналізувати успішність своїх дітей;брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях для батьків.Вчителям і викладачам портал повинен пропонувати:великий вибір мультимедійних матеріалів, які вони зможуть використати при створенні власних навчальних (дистанційних) курсів;інформацію про новітні методики у дистанційному навчанні;можливість створювати власні сторінки в Internet та сторінки на порталі, на яких вони зможуть розміщувати власну інформацію;засоби спілкування через портал з своїми учнями за допомогою електронної пошти і чатів;можливість спілкуватися з колегами, національними й міжнародними експертами з питань освіти;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість розміщувати на порталі свої навчально-методичні матеріали, наукові публікації;можливість слідкувати за успішністю своїх учнів (студентів), а також порівнювати її з успішністю паралельних класів (академічних груп).Адміністраторам регіонального органу управління освіти і науки портал повинен пропонувати:нормативну базу даних з дошкільної, середньої, професійної та вищої освіти, національні й міжнародні новини в галузі освіти, накази й інші документи Міністерства освіти і науки України;можливість створювати власні сторінки на порталі;засоби спілкування з колегами, національними й міжнародними експертами з питань управління освітою;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;місце для збереження власних документів на сервері порталу, в тому числі для створення інформаційних баз даних.Орієнтований перелік загальних розділів порталу:Структура й склад регіонального адміністративного органу управління освіти і науки;Форум з тематичних питань і періодичною участю відповідальних працівників органів управлення освіти;Положення про орган управління освітою і наукою, інші документи, що регламентують його діяльність;Плани й основні напрями діяльності органу управління освіти й науки;Інформація про національні й регіональні освітні програми, проекти, фонди, гранти і конкурси;Освітні стандарти середньої, спеціальної і вищої освіти;Правила ліцензування, акредитації й атестації закладів освіти;Міжнародне співробітництво в галузі освіти;База даних з нормативними документами МОН України;Каталог науково-пізнавальних та освітніх журналів, книг й навчальних посібників;Бази даних навчальних матеріалів відкритого й персоніфікованого доступу;Інформація про освітні й наукові конференції, семінари й виставки;Інформація про акредитовані навчальні заклади регіону;Новини;Карта веб-сайту з системою пошуку;Фотогалерея подій.Інформація, яка буде розміщуватися на освітньому порталі, повинна бути якісною, достовірною, оперативною й по можливості повною.Одним з напрямків діяльності освітнього порталу повинна бути підтримка дистанційної освіти інвалідів або створення умов, які забезпечують реальні права інвалідів на вищу освіту.Крім зазначених послуг портал може надавати різноманітні додаткові послуги:1. Система тестування знань.Необхідно передбачити, щоб за допомогою освітнього порталу учні старших класів середніх шкіл, а також всі бажаючи, в том числі і дорослі, могли проходити регулярне тестування своїх знань, пройти підсумкову атестацію через систему Державного централізованого тестування для одержання відповідного сертифіката;2. Магазин електронної т

В умовах ринкової економіки всі підприємства зацікавлені в ритмічному і стабільному функціонуванні. Щоб досягти високих результатів фінансово-господарської діяльності підприємств потрібна чітко сформована, обґрунтована і ефективна фінансова політика управління активами. У зв’язку з цим одним із найбільш актуальних завдань у напрямі забезпечення розвитку вітчизняних підприємств є здійснення оцінки ефективності управління активами підприємства. У статті розглянуті мета, завдання та принципи управління активами підприємства. Визначені етапи управління активами підприємства в розрізі складових елементів активів, що обумовлено їх власними характеристиками. Авторами запропоновано методичний підхід до оцінки ефективності управління активами підприємства з урахуванням системи коефіцієнтів та інтегральних показників, які використовуються для визначення економічної ефективності заходів, зазначених у стратегії управління активами конкретного суб’єкта господарювання. Даний метод надасть можливість визначити проблемні питання в управління активами суб’єкта господарювання та є основою для удосконалення політики управління активами.

Метою статті є дослідження інвестиційно-інноваційного забезпечення підприємств переробної промисловості України в контексті переходу до «безконтактної економіки». У статті ідентифіковано основні характеристики «безконтактної економіки», її недоліки, переваги та можливості для підприємств переробної промисловості України. Здійснено аналіз інвестиційного клімату, шляхом порівняння рейтингових оцінок України за останні десять років у світових рейтингах, які характеризують інвестиційно-інноваційну привабливість держави, у результаті чого, виявлено, що інвестиційне середовище держави є несприятливим для зовнішнього інвестора. Розглянуто основні джерела фінансування переробної промисловості (капітальні та прямі іноземні інвестиції). Проаналізовано динаміку та структуру капітальних інвестицій у промисловість України, зокрема її переробний сектор, за період 2010-2020 років. Досліджено щорічні інвестиційні надходження в економіку України, виокремлено періоди коливань та встановлено причини, які вплинули на них. Здійснено структурний аналіз прямих іноземних інвестицій за видами економічної діяльності (визначено пріоритетні сфери інвестування переробної промисловості України) та географічну диверсифікацію за країнами-експортерами капіталу. У контексті інвестиційно-інноваційного забезпечення переробної промисловості, розглянуто інноваційно-активні підприємства України, динаміку витрат підприємств за видами економічної діяльності на інновації та науково-дослідні розробки. Обумовлено важливість стимулювання інвестиційно-інноваційної активності підприємств переробної промисловості України. Визначено, що задля сталого економічного зростання підприємств переробної промисловості в контексті переходу до «безконтактної економіки», потрібно зосередитися на збільшенні доданої вартості товарів, а це потребує створення нових або оновлення наявних виробничих потужностей на підприємствах та, відповідно, значних інвестиційних потоків. Разом з тим, ідентифіковано напрями покращення інвестиційно-інноваційного забезпечення підприємств переробної промисловості в умовах «безконтактної економіки», впровадження яких, здатне сприяти зростанню ефективності виробничого процесу, його інноваційному розвитку, та, в результаті, структурній модернізації національної економіки.

Анотація. Сучасний стан ринкових відносин вимагає використання ефективних систем управління підприємствами, які відповідають сучасним процесам. Сучасні вітчизняні підприємства, маючи широку економічну самостійність та відповідальність за результати своєї виробничо-господарської діяльності, повинні оцінювати систему управління підприємствами, яка забезпечує високий рівень ефективності, конкурентоспроможність та стабільний інноваційно-орієнтований розвиток. Результативність діяльності підприємств визначається ефективністю функціонування їх системи управління. У сучасних умовах одним із пріоритетних спрямувань зміни систем управління є розробка обґрунтованих теоретико-методичних підходів до оцінювання системи управління підприємствами в напрямі інноваційно-орієнтованого розвитку. Оцінка системи управління підприємствами є підґрунтям до формування механізмів з підвищення ефективності їх діяльності. Забезпечення високої ефективності системи управління підприємствами значною мірою залежить від об’єктивності та надійності проведеної оцінки. Реальні результати оцінки системи управління підприємствами виявляють реальні тенденції, дозволяють виявити та оцінити основні фактори, що впливають на ефективність їх інноваційно-орієнтованого розвитку. Тому серед проблем, вирішення яких сьогодні вимагає практика, особливої уваги заслуговує проблема вдосконалення теоретико-методичних підходів до оцінювання системи управління підприємствами в напрямі інноваційно-орієнтованого розвитку з одночасним виявленням її суттєвих ознак, характеру та ступеня зв’язків, практичне використання. Ключові слова: теоретико-методичні підходи; оцінка; система управління підприємствами; інноваційно-орієнтований розвиток підприємств; конкурентоспроможність.

В ході дослідження автором сформовано конценцію холістичного управління адаптивністю підприємства в умовах циклічної економіки, а також виокремлено стани підприємства в умовах циклічної економіки та взаємодію між всіма учасниками, які є єдиним цілим. Визначено основні принципи холістичного управління та запропоновано систему формування адаптивності підприємства, що дають можливість оптимізувати діяльність підприємств в умовах циклічної економіки. Під системою формування адаптивності підприємства, слід розуміти сукупність методів, критеріїв, принципів та цілей, а також напрямів забезпечення адаптивності підприємства залежно від його стану, що дозволить йому пристосуватися до умов зовнішнього і внутрішнього середовища на основі саморегулювання. Циклічність економічних процесів впливає на формування стійких умов розвитку підприємства, які змушені адаптуватися шляхом систематизації, оцінки та аналізу змін, що відбуваються під дією факторів циклічності. Ефективне функціонування підприємства є стратегічним планом його розвитку і являє собою концепцію дій, що зорієнтовані на підвищення ефективності, результативності, продуктивності функціонування діяльності у відповідності сучасним тенденціям. Таким чином, саме холістичне управління здатне забезпечити конкурентні переваги та суттєво підвищити ефективність функціонування підприємств в умовах циклічної економіки, а також мінімізувати вплив зовнішнього середовища, оскільки спрямоване на вирішення конкретних завдань та розроблення конкретних заходів, які сприятимуть інноваційній активності підприємства. Розроблено алгоритм холістичного підходу до управління підприємством в умовах циклічної економіки. Таким чином, запропонований алгоритм передбачає адаптацію підприємства з урахуванням фактора циклічності, створення якісних механізмів реагування на динаміку зовнішнього середовища з метою запобігання різким циклічним «стрибкам» у процесі діяльності підприємства та забезпечення максимально повного, раціонального використання внутрішніх можливостей. Досягнення стійкого функціонування та розвитку підприємства в умовах циклічної економіки є запорукою до інноваційного розвитку.

Питання ефективності господарювання займає ключове місце в управлінні діяльністю лісових господарств, тому що високий рівень невизначеності, наявність систематичних кризових явищ, нестабільність розвитку змушує вирішувати проблеми управління й оцінки ефективності діяльності на основі використання нових підходів та методів оцінки. Метою статті є визначення економічної ефективності діяльності лісового господарства в сучасних ринкових умовах. Розрахунки за трьома варіантами моделей Дюпон показали, що її застосування є ефективним та дозволяє врахувати більше факторів при діагностиці економічної ефективності діяльності та банкрутства, а розрахунки за моделями визначення ймовірності банкрутства – п’ятифакторна модель Е. Альтмана, модель Терещенка О.О., модель Спрінгейта М., модель Ліса Р., тест Таффлера Дж. – засвідчили, що державне підприємство «Бердичівське лісове господарство» є рентабельним впродовж всього досліджуваного періоду, але вкладені підприємством кошти в активи приносять невеликі доходи.

Зміст систем контролінгу, орієнтованих на виробничу діяльність підприємства. Аналіз критеріїв ефективності, що використовуються в системах контролінгу. Досліджено порівняння інформативності показників фінансових результатів та показника економічної доданої вартості. Надано пропозиції щодо організації змісту контролінгу машинобудівного підприємства з використанням показника економічної доданої вартості як показника управління поточною ефективністю та формуванням потенціалу розвитку. У статті розглянуто сутність концепції витратно-орієнтованого управління, висвітлено її позитивні та негативні сторони, визначено основні складові витратно-орієнтованого підходу. Розглянуто механізм управління вартістю підприємства на основі концептуального підходу та його складові елементи. Поглиблення євроінтеграційних процесів та ринкових умов функціонування промислових підприємств в Україні вимагають від вітчизняного виробника побудови новітніх моделей управління бізнесом, які б відповідали потребам сучасної української економіки та конкуренції з боку європейських компаній. Першочерговим завданням фінансово-економічної роботи на підприємстві в такий спосіб є забезпечення фінансової стійкості, ліквідності та ефективності його роботи на всіх рівнях управління в умовах економічної нестабільності та посилення конкуренції. Одним із засобів виконання цього завдання є впровадження вартісної моделі управління. Перехід на новий якісний рівень управління потребує також впровадження інноваційної культури використання сучасних інструментів підтримки процесу прийняття управлінських рішень. Контролінг є саме такою системою, яка інтегрує інструменти інформаційно-аналітичного та методичного забезпечення сучасного менеджменту, а також формує принципово новий підхід до прийняття управлінських рішень та прогресивну філософію управління. Необхідність вивчення витратно-орієнтованої концепції контролінгу та її застосування на підприємствах різних видів економічної діяльності пов'язана з необхідністю прозорого та ефективного управління та інструментів для оцінки впливу управлінських рішень на фактори, що формують вартість бізнесу, а отже врахування враховувати інтереси власників та інвесторів та уникати недобросовісних маніпуляцій з боку керівництва.

Анотація. У статті розкрито основні підходи до трактування реструктуризації промислових підприємств, зокрема і в контексті технічної реструктуризації. Визначено основну мету реструктуризації підприємств, яка полягає у максимально швидкій адаптивності до перманентних змін. Водночас виокремлено цілі задля її досягнення, що мають ознаки правових, управлінських, економічних, фінансових, виробничих, техніко-технологічних і структурних змін. Проведено аналіз сучасного стану промислових підприємств. Визначено структуру валової доданої вартості за видами економічної діяльності, зокрема підприємств переробної промисловості, торгівлі, фінансової та страхової діяльності, транспорту тощо. Наведено індекси промислової продукції за окремими видами діяльності, що мають місце в умовах сьогодення, що дало змогу констатувати структуру доданої вартості як невиробничу і зменшення (чи відсутність) технологічного укладу промисловості. В розрізі аналізу виявлено наукоємні галузі, серед яких аерокосмічна; виробництво комп’ютерів і конторського обладнання; виробництво електронних засобів комунікацій; фармацевтична промисловість; постачання нафти, газу і електроенергії. Шляхом порівняння кількості осіб, зайнятих в науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах в Україні та світі, констатовано надзвичайно низьку їх кількість, що пов’язано із щорічним зменшенням фінансування НДДКР. Значну увагу в роботі приділено лізинговим відносинам, які значно спрощують процес технічної реструктуризації. Загалом перманентні зміни породжують економічні перетворення, які виникають в результаті самоорганізації, цілеспрямованих зусиль та змін у зовнішньому середовищі, тому потребують періодичного проведення реструктуризації. Окреслено основні перешкоди у виборі шляхів диверсифікації розвитку промислових підприємств і запропоновано напрями їх вибору, що мають на меті модернізацію, реорганізацію, адаптацію та впровадження нововведень до повної реструктуризації з метою підвищення ефективності їх діяльності. Ключові слова: реструктуризація, технічна реструктуризація, промислові підприємства, диверсифікація, розвиток.