Статті в журналах з теми "Напруженість психологічна"

Стаття присвячена проблемам дослідження лінгвістичних і психолінгвістичних чинників, які впливають на процес сприйняття та розуміння іншомовного тексту, що є важливою складовою у підготовці майбутніх фахівців з міжнародних відносин. Згідно із сучасними дослідженнями на рівні тексту реалізується задум висловлювання, проходить взаємодія мови і мислення. Описано найбільш поширені концепції дослідження тексту, зокрема лінгвістична, психологічна, методична, психолінгвістична. Проаналізовано категорію семантичної напруженості і лексичної рекурентності, які впливають на сприйняття, розуміння і запам’ятовування текстового матеріалу. Семантична напруженість тексту визначається як суб’єктивна категорія, зумовлена ступенем смислової і змістової новизни тексту для реципієнта. До основних чинників, які підвищують семантичну напруженість тексту відносять: лексичні одиниці з широкою семантикою, спеціальну термінологію, дейктичні одиниці, оказіональні слова, слова з імпліцитним значенням, абревіації та власні назви, референтну неоднозначність лексичних одиниць тощо. Встановлено, що семантична напруженість може виконувати дві основні функції: конструктивну і деструктивну, де конструктивність напруженості полягає у тому, що вона являє собою джерело нової інформації, а її деструктивність призводить до неадекватно сприйняття і розуміння. Рекурентність визначається як механізм породження, репрезентації та актуалізації смислу. Зазначається, що рекурентність можна досліджувати у широкому та вузькому контекстах. У вузькому значенні рекурентність розглядається як повтор на рівні структурної організації тексту, де вона репрезентується відповідними одиницями на фонетичному, морфологічному, лексичному, синтаксичному рівнях. У широкому розумінні рекурентність - це культурна і лінгвокультурна універсалія, яка є ключовою для гуманітарних наук. Встановлено, що надмірна насиченість письмового тексту рекурентними одиницями негативно впливає на процес перекладу, викликаючи розсіювання уваги, створення хибного уявлення про простоту і зрозумілість матеріалу, зниження запам’ятовування і як результат неправильного відтворення. Теоретичні положення були підтверджені експериментальними даними: для успішного запам’ятовування коефіцієнт рекурентності не повинен перевищувати показника 0,20-0,25. Отримані результати можна використовувати у навчанні як усного , так і письмового видів перекладу.

У статті розкрито результативно-змістовні параметри особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічної галузі. Визначено діагностичні маркери мотиваційно-ціннісної (мотиваційні диспозиції особистості (потреби, мотиви, установки, ціннісні переживання), генеративність, просоціальна мотивація (орієнтація на альтруїзм), як основа професійної спрямованості особистості фахівця, та її взаємозвʼязок з ціннісними орієнтаціями і рівнем емоційного інтелекту); компетентнісно-функціональної (професійна компетентність (соціально-перцептивна, соціально-психологічна, аутопсихологічна, комунікативна складові); специфіка особистісно-професійного саморозвитку та його звʼязок з самоефективністю, психологічною і комунікативною компетентністю, а також з рефлексією, саморегуляцією і самоставленням; параметри самоактуалізації; рефлексивні і регулятивні особливості фахівця; рівень і структура професійного вигорання (емоційне виснаження, напруженість у роботі, професійний перфекціонізм, професійний розвиток та самовдосконалення, інтегративний індекс вигорання тощо));конативно-стильової (специфіка індивідуального стилю професійної діяльності за стильовими (відмінності складу компонентів, умов і параметрів діяльності, ієрархія механізмів адаптації) і рівневими (діапазон параметрів, кількісний склад компонентів і характер їх взаємозвʼязків) характеристиками; процесуальні показники діяльності за блоками професійної діяльності, професійного спілкування, особистості фахівця;рівні професійної культури; самооцінка індивідуального стилю діяльності за параметрами оригінальності і надситуативності, взаєморозуміння та можливостей корекції стилю діяльності) складових особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю. Проведено аналіз результативно-змістовних параметрів особистісно-професійної адаптації та виокремлено стадії (емпірично-репродуктивну, адаптивно-евристичну, результативно-продуктивну) цього процесу на різних етапах професіоналізації фахівців соціономічного профілю. Ключові слова: фахівці соціономічного профілю, особистісно-професійна адаптація, результативно-змістовні параметри особистісно-професійної адаптації, соціально-психологічні ресурси особистісно-професійної адаптації.

В статті враховуючи показники самооцінки, оцінки продуктивності інтервалів життя, соціально-психологічної адаптованості, рівня суб’єктивного контролю, антиципаційної спроможності (прогностичної компетентності), копінг-поведінки та її стратегій, особливостей інтраперсональних відносин, а також параметрів соціальної підтримки, були визначені інтраперсональні та інтерперсональні показники особистісних деструкцій. Інтраперсональні показники вказують на неадекватність та нестійкість самооцінки, фрустраційну напруженість, емоційну нестійкість, неузгодженість різних аспектів «Я» (цілісності, інтегрованості), несбалансованість локусу контролю, підвищену ригідність й конформність, звужений діапазон сприйняття можливостей самореалізації, неоптимальну життєву програму, відсутність гнучкості, недостатній рівень розвитку прогностичної компетентності у поєднанні з умовно-конструктивним копінгом, орієнтованим на емоції, схильність до пасивних стратегій поведінки (пасивне підпорядкування умов оточення, пасивне очікування зовнішніх змін). Інтерперсональні показники визначаються недостатністю психологічної (емоційної, когнітивної) підтримки, обмеженою соціальною мережею підтримки, низьким рівнем соціальної інтеграції. Соціально-психологічна програма подолання особистісних деструкцій була побудована на принципах системності; єдності діагностики й корекції; динамічності, комплексності; діяльнісного принципу корекції, та складалася з консультативно-діагностичного, корекційно-тренінгового, аналітико-синтетичного блоків, із застосуванням гуманістичного, екзистенціального і когнітивно-біхевіорального підходів й механізмів інтеріоризації, рефлексії, опосередкування. Завдання програми вирішувалися на інтраперсональному рівні – розширення навичок емоційної саморегуляції через поетапне формування рефлексивної здатності; трансформація деструктивних особистісних установок і переконань; розвиток прогностичної компетентності та продуктивної копінг-поведінки як елементів єдиної системи стабілізації особистості; на інтерперсональному рівні – тренінг дефіцитарних соціальних навичок, розвиток здатності до близьких довірчих відносин, розширення інтерперсональних зв’язків.

У статті подається короткий огляд прагматичного емпіризму Джеймса, емпіризму Дьюї, неопрагматистських ідей Рорті, огляд метамоделей Крейга щодо теорії комунікації. На основі даного огляду авторка обґрунтовує необхідність радикалізації прагматизму та аналізує його вплив на комунікаційні дослідження. Досліджується теорія комунікації Роберта Крейга, яку він розглядає як практичну дисципліну. Доводиться, що всі теорії комунікації є взаєморелевантними, якщо їх адресують у практичний життєвий світ, в якому «комунікація» вже є багатозначним терміном. Кожна традиція теорії комунікації походить з риторичних посилань на певні загальноприйняті уявлення про комунікації, оскаржуючи інші переконання. Взаємодоповнення та напруженість традицій породжують теоретичний метадискурс, який перетинається з існуючим практичним метадискурсом у суспільстві та потенційно інформує про нього. За попередньою схемою комунікативного поля риторична, семіотична, феноменологічна, кібернетична, соціально-психологічна, соціокультурна і критична традиції теорії комунікації вирізняються властивими способами визначення комунікації та проблем спілкування, метадискурсивними словниками та метадискурсивними загальними поняттями. Запропоновано порівняльну аргументацію між традиціями, розглянуто результати для теоретичної роботи та дисциплінарної практики в цій галузі.

У статті викладаються результати теоретико-емпіричного дослідження психологічних особливостей осіб, котрі різняться різним рівнем схильності до асертивності. Актуальність дослідження пов’язана із соціальним запитом. Особистість прагне відповідати духу сучасності, яка вимагає бути свобідним, сміливим, соціально активним, здатним усвідомлювати свої реальні можливості й ресурси. Науковий інтерес до означеної проблеми пов'язаний із необхідністю вивчення асертивності як інтегральної властивості особистості, котра сприяє самоствердженню, забезпечує самостійність прийняття рішення, можливість відстоювати свою точку зору, домагатися поставлених цілей, виступати суб'єктом свого життя й діяльності. Практична значимість дослідження визначається необхідністю розкриття тих властивостей особистості, які не тільки аранжують різні прояви асертивності, але й можуть впливати на її активність, підтримуючи ці прояви або блокуючи, гальмуючи їх. Розглянуті дефініції поняття «асертивність», уточненосутність таких понять, як: «асертивнийстан», «асертивнаповедінка», «асертивнаособистість». Асертивність, – це властивість особистості, котра розуміється як системна якість, що презентує позитивне ставлення до себе й до інших; характеризується безпосередністю та спонтанністю поведінки; позитивною самооцінкою, проявами відповідальності за все, що відбувається з особистістю в процесі життєдіяльності; вірі у власний авторитет; здатністю до налагодження тісних і глибоких міжособистісних стосунків тощо. Емпіричне дослідження характеристик асертивних і неасертивних осіб здійснювалось із залученням 16-PF особистісного тест-опитувальника Р. Кеттелла, що спрямований на діагностику широкого спектру властивостей особистості та «Тест-опитувальника компонентів асертивності (ТОКАС)», авторами якого є О. Саннікова, О. Санніков, Н. Подоляк. Вивчалися компоненти асертивності «проміжного», якісного рівня, котрий містить такі показники, як: афективний (Аас), когнітивно-смисловий (Кас), конативний або поведінковий (Пас), контрольно-регулятивний (Рас) і загальний показник асертивності. Кількісний аналіз отриманих даних за допомогою комп'ютерної програми статистичної обробки SPSS 13.0 дозволив встановити значимі додатні й від’ємні зв’язки між показниками асертивності та широким спектром особистісних факторів. Результати якісного аналізу (метод асів і профілів) доводять правомірність припущення про те, що представники групи осіб схильних до асертивності, характеризується властивостями, які відбивають їх асертивну поведінку та підтримують і розвивають цю властивість (емоційна стабільність, сміливість, домінантність,психологічна проникливість, радикалізм, самодостатність тощо). Неасертивні особи відрізняються від асертивних осіб протилежними рисами, котрі гальмують прояви асертивних рис (конформністьтривожністьмрійливість,високий самоконтроль, напруженість,слабкість «Я» тощо). Ключові слова: асертивність, асертивна особистість, фактори особистості, індивідуально-психологічні особливості, між групові відмінності, схильність до асертивності.

Розглядаються основні соціально-психологічні засоби підтримки сільської молоді в процесі її міграції до міста. Обстоюється думка, що переїзд із сільської місцевості до принципово іншого, міського, середовища є складною життєвою ситуацією і може супроводжуватися різного роду дезадаптаційними проявами. Основними деструктивними переживаннями під час міграції можуть бути тривожність, напруженість, розгубленість, безпорадність та песимізм. Обґрунтовується доцільність використання різноманітних напрямів і форм роботи з різними категоріями молодих мігрантів: сільськими старшокласниками на етапі прийняття ними рішення про переїзд, студентами сільського походження та працюючою в місті сільською молоддю. Ефективні засоби мають бути спрямовані на актуалізацію соціальної мобільності сільської молоді, активізацію її самосприйняття в новому середовищі, підвищення рівня рефлексії і вироблення вміння ставити життєві цілі з урахуванням реальної соціальної ситуації та досягати їх. Важливим складником адекватної адаптації названо розширення самосвідомості мігранта – уміння усвідомлено робити вибір і брати відповідальність за його наслідки, тобто постійно самовдосконалюватись у процесі особистісного розвитку. Основні напрями цієї роботи мають бути пов’язані зі стимуляцією розвитку таких особистісних якостей, як самостійність, відповідальність, інтегрованість, а також керованість пізнавальної та емоційної діяльності. Описано авторську програму соціально-психологічного тренінгу соціально-психологічної адаптації студентів сільського походження до міського середовища, яка має п’ять модулів. Метою запропонованого тренінгу є сприяння психологічній адаптації студентів сільського походження до нового соціального середовища, знаходження оптимальних моделей поведінки в міському середовищі, формування навичок конструктивного спілкування та ефективної взаємодії із жителями міста. Програму апробовано практичними психологами низки закладів вищої освіти, які підтвердили її ефективність і доцільність використання в роботі із студентами сільського походження.

Мета статті – теоретично вивчити та емпірично дослідити психологічні особливості захисної та копінг-поведінки осіб, що займають різні позиції в явищі булінгу. Основні методи дослідження: теоретичні (метод критичного аналізу, метод узагальнення, метод систематизації досліджуваної проблеми на основі осмислення першоджерел); емпіричні (тестування за методиками «Індекс життєвого стилю» Х. Келлермана та Р. Плутчика, «Способи копінг-поведінки» Р. Лазаруса та С. Фолкмана,), методи математичної статистики (t-критерій Стьюдента та λ-критерій Колмогорова-Смірнова). Результати:Найбільш достовірну різницю було отримано між показниками переслідувачів та спостерігачів за шкалою заміщення. Високу значущість мали відмінності між даними групами за шкалами регресії, проекції та реактивного утворення. Окрім цього, у переслідувачів та спостерігачів значущою була різниця за шкалами пригнічення, компенсації та інтелектуалізації. Щодо інших груп, між жертвами та спостерігачами значуща різниця мала місце за шкалами пригнічення, регресії та заміщення; між переслідувачами та жертвами – за шкалами проекції та заміщення.Після окремих захисних механізмів була досліджена також загальна напруженість захисту груп. За результатами дослідження найбільш достовірна різниця була отримана між групами переслідувачів та спостерігачів. Між групами жертв та спостерігачів різниця також достовірна, але вірогідність її нижча за першу. Найбільш достовірні відмінності характерні для груп переслідувачів та спостерігачів за шкалою конфронтації та за шкалою втечі-уникнення. Окрім цього, між даними групами були виявлені відмінності за шкалою дистанціювання. Щодо груп жертв та спостерігачів, значущі відмінності між ними були виявлені за шкалами конфронтації, дистанціювання, втечі-уникнення та планування вирішення проблем. І нарешті, групи переслідувачів та жертв були найбільш схожі між собою за вибором стратегій поведінки. Відмінності у їх виборах були отримані лише за шкалою конфронтації. Висновки: Отже, узагальнення отриманих результатів свідчить про те, що у досліджуваних учасників боулінгу, які займають різні позиції в цьому процесі, є суттєві відмінності. Ці відмінності торкаються особливостей психологічних захистів та копінг-стратегій, які використовують жертви, переслідувачі та спостерігачі боулінгу. Ключові слова: психологічний захист, копінг, булінг.

У статті описано хід та наведено результати констатувального етапу експерименту. Актуальність обґрунтовано через розуміння того, що переживання дитиною травмуючих подій є специфічним і відбивається в усіх сферах її функціонування: емоційній, соматичній, когнітивній і поведінковій. Представлено результати констатувального етапу експерименту. Для проведення дослідження застосовано тривале включене спостереження, бесіда, інтерв’ювання, анкетування, експертні оцінки, психологічне тестування (комплекс психодіагностичних методик для визначення вираженості наслідків травмуючих подій у школярів). Проведене дослідження показало, що внаслідок травмуючих подій у школярів відмічаються: на когнітивному рівні - погіршення властивостей уваги і пам’яті у дітей молодшого шкільного віку і підлітків, зниження успішності у навчанні; на особистісному рівні - зниження пізнавальної активності і мотивації навчання у школярів; з’являється емоційна нестійкість, тривожність, емоційна напруженість, пригнічений настрій, субдепресія, посттравматичні переживання, страхи, фобії; на поведінковому рівні – з’являється недовіра та підозріливість, відчудженість, замкненість та ізоляція від оточуючого середовища, негативізм, ворожість по відношенню до оточуючих людей, впертість, агресивність та конфліктність, вегетативні розлади, підвищена втомлюваність, порушення формули сну, травматичні сновидіння та ін. У підлітків також відмічається схильність до девіантної поведінки. Зазначено, що проведена експериментальна робота стала підґрунтям для розробки моделі реалізації психологічних умов подолання наслідків травмуючих подій у школярів.

Актуальність дослідження. У статті узагальнено сучасні наукові дані щодо важливості психологічної підготовки легкоатлетів-спринтерів до змагальної діяльності, представлено результати психолого-педагогічного експерименту, визначено основні чинники, що впливають на психологічний стан у різні періоди підготовки спортсменів. Мета дослідження – виявити найбільш значні стрес-фактори, які впливають на психологічний стан легкоатлетів-спринтерів під час підготовки й участі в змаганнях. Завдання дослідження – визначити ступінь розробленості досліджуваної проблеми в теорії та практиці спортивного тренування; виявити найбільш значні стрес-фактори, що впливають на психіку спортсменів у процесі змагальної діяльності. Методи дослідження ‒ теоретичний аналіз й узагальнення літературних джерел, педагогічні спостереження, опитування (бесіда, анкетування), методи математичної статистики. Учасники дослідження. У дослідженні брали участь учні ДЮСШ м. Луцька, студенти фізичної культури, спорту та здоров’я СНУ ім. Лесі Українки та студенти Луцького технічного університету (20 осіб), які займалися спринтом і мали різні спортивні розряди. Результати дослідження. Для виявлення значущих стрес-факторів, що впливають на психологічний стан спортсменів, у процесі змагальної діяльності використано опитувальник Р. Фрестера «Стрес-симптом-тест». За його результатами з’ясовано, що для висококваліфікованих легкоатлетів-спринтерів найбільш значними стрес- факторами є проведення напередодні неякісних тренувань; поганий сон перед змаганням; підвищене хви- лювання й надмірна напруженість на старті; зустріч із сильнішим суперником; невдалий виступ на попередніх змаганнях; негативні реакції глядачів. Аналізуючи стан і поведінку низькокваліфікованих спортсменів у відповідь на дію різних стрес-факторів, встановили, що деякі з них є також однаково важливими для спортсменів. Висновки. Визначення основних чинників, які перешкоджають успішній діяльності спортсменів, дасть змогу тренерам передбачати можливі негативні наслідки, які впливають на готовність спортсменів до змагальної діяльності, та проводити відповідну коригувальну роботу.

У статті визначено рівні прояву адиктивної поведінки підлітків з неповних сімей. Низький рівень виявлений у підлітків, яких відрізняли тривожність, невпевненість у собі та у своїх силах, слабка самокритика, а наявність частих конфліктів між членами сімʼї, неузгодженість виховних впливів в ній, заважали виробленню стійкої високоморальної життєвої позиції. Середній рівень встановлений у досліджуваних із неповних сімей, в яких матеріальний достаток у поєднанні з низькою духовністю, відсутністю адекватних вимог до дитини сприяли формуванню споживацтва. Підлітків відрізняли егоцентричність, негативізм; рівень вимог до оточуючих переважав натомість вимогливості до себе; простежувалися проблеми в навчанні та недисциплінованість. Високий рівень переважає у підлітків, в яких батько чи мати проявляли безвідповідальність та байдужість у ставленні до дитини. У досліджуваних виражені асоціальність, конфліктність, імпульсивність, впертість, а також виражена протидія виховним впливам. Емпіричне вивчення психологічних особливостей адиктивної поведінки підітків із неповних сімей дозволило визначити системоутворюючі внутрішні (незбалансованість локусу контролю; дезінтеграція між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності; суперечливість самооцінки; дисгармонійні емоційні стани (емоційна нестабільність, напруга, тривожність); несформованість навичок соціальної взаємодії) та зовнішні (дезадаптивні форми батьківського ставлення (директивність, ворожнеча, автономність, непослідовність); несприятливий психологічний клімат сімʼї, наявність конфліктів та напруженість між її членами; недостатня емоційна близькість з батьками та дефіцит спілкування з ними, їх підтримки та захисту; психогенні травмуючи події (стресори); низький соціометричний статус) чинники такої поведінки.

Мета. У статті представлено результати теоретичного та емпіричного вивчення синдрому емоційного вигорання лікарів. Визначено, що синдром емоційного вигорання розвивається на фоні впливу соціально-професійних чинників в умовах пандемії, характеризується збільшенням робочого навантаження й частотою комунікації та взаємодії з пацієнтами, обумовлюється фізичними та емоційними проявами/стражданнями пацієнтів; складністю і труднощами проблем пацієнта та можливістю/неможливістю їх вирішити; супроводжується хронічним професійним стресом, емоційним та фізичним виснаженням. Методи. Для діагностичного вивчення синдрому емоційного вигорання лікарів використано «Опитувальник вивчення рівня психічного вигорання (MBI) (К. Маслач і С. Джексон, адаптація Н.Е. Водопьянової). Вибірка дослідження (n = 593) складала: жінки – 71,3 %, чоловіки – 28,7 %, віком від 29 до 63 років зі стажем роботи від 5 до 32-37 років. Результати. За ознаками професійної спрямованості у діагностуванні взяли участь 5 груп лікарів: «професійно-віковий тип», «травматичний тип», «загальний тип», «інструментальний тип», «тяжкі стани». Встановлено, що рівень професійного вигорання загалом серед лікарів 5 груп – нерівномірний. У трьох компонентах за рівнями мають свої особливості і відмінності. Найвищі показники має компонент «емоційне виснаження», а компоненти «деперсонализація» та «редукция личных достижений», за наявних епідеміологічних умов, мали дещо нижчі показники. Виявлено рівень професійного вигорання за гендерною ознакою. У чоловіків так і у жінок ступінь професійного вигорання майже однаковий. Однак, лікарі жіночої статі схильні до більш вищого ступеню вигорання ніж лікарі чоловічої статі. За критерієм вік та стаж роботи лікарів результати виявилися різними за компонентами емоційного вигорання. Провідними ознаками емоційного вигорання в лікарів були відчуття емоційної виснаженості, тривога, зниження настрою, підвищення емоційного контролю, психоемоційна та особистісна напруженість. За компонентом «виснаження» у лікарів спостерігалися симптоми «емоційної економії», емоційної (дозування емоцій у професійній діяльності та у сімейному оточенні, відсутність хвилювання у робочому процесі та підвищена тривожність до членів власної родини) та особистісної відстороненості (повна чи часткова втрата інтересу до позапрофесійних сфер життя, відчуття обтяження при комунікації із суб’єктами непрофесійної сфери). Висновки. Відмінності у структурі складових емоційного вигорання серед 5 груп лікарів за професійною спрямованістю обумовлювалися специфікою професійної діяльності (виконання функціональних обов’язків, тривалість робочого дня, збільшення кількості звернень до лікаря, особливості пацієнтів).

У статті досліджуються актуальні питання, пов’язані з особливостями прийняття управлін-ських рішень в умовах кризи. Метою статті є визначення ключових моментів у розробленні та прийнятті рішень з управління персоналом туристичних підприємств в кризових умовах. Підтвердженням актуальності цього питання є проведена аналітика, що вказує на часте формування та прийняття рішень керівниками під-приємств в умовах кризи. У ході дослідження встановлено, що управлінські рішення в кризових ситуаціях мають здебільшого стабілізаційний або ліквідаційний характер. Виявлено, що у вітчизняних туристичних під-приємствах рішення, що приймаються керівництвом, найчастіше стосуються пошуку джерел збуту турпро-дуктів, перегляду цінової політики, оптимізації витрат, пошуку додаткових коштів. З’ясовано, що в кризовій ситуації керівництву доводилося приймати рішення в умовах емоційної та психологічної напруженості, пов’язаної з рядом чинників. Запропоновано методику оцінювання емоційного та психологічного навантаження на керівника при прийнятті рішень в умовах кризи. Ключовими чинниками оцінювання емоційного та психоло-гічного навантаження на керівника, який приймає рішення в умовах кризи, визначено психологічний стан, напруженість процесу управління, порушення режиму праці та відпочинку, конфліктні ситуації в колективі, емоційні стреси, інтелектуальне навантаження, належну оцінку з боку колег, обмеженість в часі. Зроблено висновок, що вибір технології прийняття управлінських рішень визначається особливостями функціонування підприємства в умовах кризи. Серед потенційних технологій – “технологія управління за результатами”, “технологія управління шляхом постійних перевірок та вказівок”, “технологія управління у виняткових випад-ках”. Визначено етапність процесу прийняття рішень в умовах кризи. В умовах кризи практично не застосо-вуються технології, орієнтовані на персонал та його потреби, що передбачає пріоритет міжособистісних відносин, систему стимулів та заохочень працівників. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на формування ефективного механізму прийняття управлінських рішень в умовах кризи.

У статті розглянуто соціально-психологічну структуру синдрому професійного вигорання фахівців соціономічного профілю, а саме у працівників Національної поліції України. Наголошується, що особливої уваги заслуговують соціономічні професії, які передбачають постійну взаємодію та безпосереднє спілкування в процесі професійної діяльності, а до представників цих професій висуваються підвищені вимоги, оскільки об’єктом їх праці є інші люди. Екстремальність, напруженість, підвищена небезпека, відповіда-льність за вчинені дії - все це, може спричинити виникнення у працівників Національної поліції України станів емоційного напруження, фізичного та психічного виснаження, професійних стресів тощо. Визначено, що найчастіше у працівників Національної поліції України виникають спалахи роздратування, які призводять до конфліктних ситуацій. Для професіоналів з відсутністю або незначним емоційним вигоранням характерне гармонійне співвідношення цих компонентів у системі життєвих орієнтацій і переважання таких термінальних цінностей, як «духовний спокій», «активне творче життя» та «активна соціальна думка». У працівників з частково або повністю сформованим синдромом професійного вигорання виявляється неузгодженість у системі життєвих орієнтацій і домінуванні термінальних цінностей – «збереження власної індивідуальності», «розвиток себе» та «високе матеріальне становище». Показано, що редукція особистих звершень проявляється як зниження відчуття компетентності в роботі, незадоволеність собою та своїми проявами, зменшення цінності своєї професійної діяльності, зухвале сприйняття себе як професіонала й особистості в цілому. При цих показниках у людини поступово знижується як професійна, так й особиста самооцінка, з’являється відчуття власної неспроможності та байдужості до своїх професіональних обов’язків. Ключові слова: професійне вигорання, професійна мотивація, демотивація, професійна деформація, психічне здоров’я, емоційне напруження, невротичні реакції, психопрофілактика.

У статті досліджується феномен стресу в часи пандемії та особливості використання практики майндфулнес задля подолання цього стресу. Під стресом у статті розуміємо психологічну напруженість, що виникає в ситуаціях, до яких людина ставиться так, як до значних подій у своєму житті, що визначається її мотивами. Виокремлено стресостійкість як властивість психіки, яка відображає здатність людини успішно здійснювати необхідну діяльність (життєдіяльність) у стресогенних умовах. Установлено, що ця властивість лише частково залежить від типу нервової системи, властивостей темпераменту, інших нейрофізіологічних показників. Зважаючи на неможливість змінити поточну ситуацію щодо наслідків постковідного синдрому, єдиноможливим уважаємо допомогти людям, які зіштовхуються з такими труднощами, скоротити час перебування в стані пригнічення та стресу. Участь у дослідженні взяли 34 жінки, переважною сферою діяльності яких є психологія, консультування у сфері здоров’я; вік опитуваних – 31–45 років. Дослідження проводилося з використанням таких психодіагностичних методик, як Шкала сприйнятого стресу (PSS); Опитувальник “Cognitive Emotion Regulation Questionnaire” (CERQ); діагностики самооцінки Ч.Д. Спілбергера, Л. Ханіна (оцінка ситуаційної та особистісної тривожності); шкали співчутливого ставлення до себе Крістін Нефф; шкали оцінки якості життя (© Чабан О.С.). За результатами проведеного опитування рівень стресу в повсякденному житті коливався в межах від 6 до 8 (за 10-бальною шкалою, методом самооцінки). Половина учасниць дослідження мають середній рівень стресосприйняття, хоча залишається досить високою частка учасниць, які мають високий рівень, що говорить про високу тривожність. За результатами проведеного опитування найчастіше учасниці реагують на стрес методами планування, прийняття та румінацій. Практики майндфулнес допомогли учасникам дослідження навчитися більш свідомому життю та реагуванню на те, що в ньому відбувається.

Актуальність теми дослідження. У будь-яких міжособистісних стосунках нерідко виникають конфліктні ситуації. Сфера фізичної культури та спорту також не є винятком. В умовах інтенсивної тренувальної й змагальної діяльності неминуче зростають напруженість і конфліктогенність, що зумовлено недостатньою психологічною підготовкою особистості до конструктивної взаємодії. У зв’язку з цим актуалізується значущість наукових досліджень соціальних конфліктів, які виникають у сфері фізичної культури та спорту із погляду комплексного підходу. Мета дослідження – охарактеризувати правову сутність соціальних конфліктів у сфері фізичної куль- тури та спорту. Методи дослідження – аналіз та узагальнення літературних джерел; системний аналіз; матема- тичне моделювання. Результати дослідження. Систематизація наукових досліджень соціальних конфліктів у сфері фізичної культури та спорту дала змогу зʼясувати їхні часові та просторові рамки, охарактеризувати учас- ників, предмет, обʼєкт, стадії розвитку й типи. Розкрито сутність соціальних конфліктів, які можуть мати або не мати юридичний характер. Визначено особливості юридичних конфліктів і їх прояв у сфері фізичної культури та спорту. Побудовано геометричну модель, яка характеризує простір правового регулювання соціальних конфліктів. Висновки. Виявлено, що конфлікти у сфері фізичної культури й спорту належать до соціального типу конфліктів, які характеризуються рамками, учасниками, предметом, обʼєктом, стадіями розвитку та типом. Зʼясовано, що в реальній практиці розвитку сфери фізичної культури й спорту простежуємо різні соціальні конфлікти, які мають юридичний характер, а отже, вирішуються з використанням дозволених юридичних засобів та можуть стати предметом розгляду таких юридичних інститутів як, наприклад, спортивний арбітраж. Побудована модель відображає простір правового регулювання соціальних конфліктів, сформована на підставі трьох складників характеристик: «потреби», «можливості розв’язання» й «міри задоволеності», що утворюють три двомірні простори, де діагоналі утворюють систему координат.

У статті здійснено аналіз методу кейсів як одного з ефективних методів інтерактивного навчання майбутніх фахівців. Розкрито сутність, класифікацію, переваги та недоліки при застосуванні даного методу у професійному навчанні. В основі методу кейсів лежить використання конкретних випадків для їх аналізу, обговорення та прийняття рішень. Даний метод спрямований на самостійне здобуття нових знань, а не на отримання готових, на набуття професійних вмінь та навичок, оволодіння необхідними цінностями. Серед переваг методу кейсів – формування у майбутніх професіоналів таких особистісних якостей, як: розвиток конструктивного мислення, вміння обґрунтовувати свої рішення, доводити правильність позиції. Розглядаються особливості застосування методу кейсів в процесі підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до професійної діяльності в пунктах пропуску через державний кордон. Визначено вплив методу кейсів на формування необхідних знань та вмінь, обумовлених особливостями майбутньої професії. Як інтерактивний метод навчання метод кейсів особливо ефективний при вивченні дисциплін професійного спрямування. Специфіка професійної діяльності майбутніх офіцерів-прикордонників обумовлена різкими змінами обстановки на державному кордоні, раптово виникаючими завдання, які іноді складно спрогнозувати, і які не підпадають під певні шаблонні рішення, психологічною напруженістю. Діяльність прикордонників у пунктах пропуску вимагає від них величезного обсягу спеціальних знань, вмінь самостійно та рішучо приймати рішення в умовах невизначеності, брати на себе відповідальність за них, прогнозувати можливі способи розвитку ситуацій. Найкраще розвивати такі здібності та вміння під час «навчання на досвіді». Найбільшу користь, даний метод приносить у процесі формування професійних вмінь та навичок, оскільки він дозволяє моделювати ситуації, пов’язані з майбутньою професійною діяльністю тих, кого навчають.

Мета: з’ясувати роль формування саногенного мислення студентів у промоції здоров’я; проаналізувати результати фактурної структури особистісно-поведінкових детермінант, які визначають розвиток саногенного мислення студентської молоді. Матеріали і методи. Теоретичні: аналіз, порівняння, систематизація даних психологічної, педагогічної літератури з проблем саногенного мислення; емпіричні: методика виявлення саногенного (патогенного) мислення у студентів вищих навчальних закладів за Л. Рубцовою; методика діагностики рівня розвитку рефлексивності А. Карпова; тест на визначення ригідності Н. Левітова; чотирьохмодальний емоційний опитувальник за Л. Рабінович; шкала психологічного благополуччя К. Ріфф; методика діагностики типу емоційної реакції на вплив стимулу навколишнього середовища за В. Бойко; тест смисложиттєвих орієнтацій Дж. Крамбо і Л. Махоліка; оцінка рівня задоволеності якістю життя за Н. Водоп’яновою; методика «Мотивація успіху і страх невдачі» (А. Реан); методика дослідження вольової саморегуляції А. Звєрькова та Є. Ейдмана; опитувальник оцінки нервово-психічної стійкості; «Дослідження тривожності» (опитувальник Ч. Спілбергера в адаптації Ю. Ханіна); шкала соціальної адаптації Т. Холмса і Р. Раге; методика визначення типу особистості «Опитувальник Дженкінса»; Гісенський опитувальник психосома­тич­них скарг; методи математико-статистичної обробки емпіричних даних: методи описової статистики, метод рангової кореляції Пірсона, критерій Кайзера. Результати. За результатами дослідження саногенного мислення у студентської молоді (на вибірці 175 осіб) з’ясовано, що існує прямий кореляційний зв᾽язок саногенного мислення з мотивацією на досягнення успіху (rху=+0,71); з нервово-психічною стійкістю (rху=+0,69); з рефлексивністю (rху=+0,77); з наполегливістю (rху=+0,54); з самовладанням (rху=+0,49) та обернений кореляційний зв᾽язок саногенного мислення з ригідністю (rху=-0,65) і опірністю до стресу (rху=-0,76). Висновки. Для формування саногенного мислення у студентської молоді варто формувати якості та властивості, які були визначені в результаті факторного аналізу, серед яких: наполегливість, рефлексивність, самовладання, висока опірність стресу, низька ригідність, емоційне переживання радості. Саногенне мислення має на меті управління своїми емоціями, воно зменшує внутрішній конфлікт, напруженість та може зміцнювати здоров’я в результаті рефлексивного аналізу проблемних ситуацій.

У сучасній вищий школі циклічний ритм навчального процесу з екзаменаційною сесією як формою підсумкового контролю практично вичерпав себе. Це пов’язано в основному зі зміною мотиваційних стимулів навчання, істотним зменшенням часу, що затрачується на самостійну роботу, і тим самим, зниженням рівня системності вивчення предмету. Крім того, принципово змінилися можливості інформаційних технологій. Це дозволяє поставити на зовсім інший рівень самостійну роботу з використанням контролюючо-навчальних програм і експрес-тестування з розділів курсу, що вивчаються.Тенденції удосконалення навчального процесу у вищий технічній школі, що стимулюють систематичність навчання й елементи змагальності, виявлено в розвитку модульно-рейтингової системи, впроваджуваної останнім часом у ряді ВНЗ. Упровадження нової системи супроводжується переоглядом технології навчання.Технологія навчання – це системний, упорядкований набір дидактичних методів, прийомів, елементів, а також зв’язків і залежностей між ними, що становлять собою єдність, націлену на досягнення кінцевих результатів навчання.Проблемно-модульна технологія навчання базується на чотирьох основних принципах:– проблемний виклад навчального матеріалу;– самостійність вивчення;– індивідуалізація навчання;– безперервність і об’єктивність самооцінки й оцінки знань.Основними засобами навчання в новій технології є модуль і модульна програма.Модуль – це об’єднана логічним зв’язком, завершена сукупність знань, умінь і навичок, що відповідає фрагменту освітньої програми навчального курсу.Модульна програма – система засобів, прийомів, за допомогою яких досягається кінцева мета навчання.Таким чином, модульна програма містить у собі елементи управління пізнавальною діяльністю і разом з викладачем допомагає більш ефективно використовувати навчальний час.Технологія модульного навчання – одна з технологій, що, по суті будучи особисто орієнтованою, дозволяє одночасно оптимізувати навчальний процес, забезпечити його цілісність у реалізації цілей навчання, розвитку пізнавальної й особистісної сфери учнів, а також, сполучити тверде управління пізнавальною діяльністю студента з широкими можливостями для самоврядування.Систематизація і структуризація модуля. Однією з особливостей нової технології навчання з’явилася поява можливості управління процесом засвоєння знань на основі чіткої систематизації і структуризації курсу. Такий підхід дозволив закласти в кожну складову частину навчальної програми модуля її ваговий коефіцієнт і поширити такий підхід до системи оцінки і самооцінки знань.Важливою особливістю даної технології є її інтеграційна якість. Модуль, як цілісна єдність змісту і технології його вивчення, реалізується через комплекс інтегрованих технологій: проблемного, алгоритмічного, програмованого та поетапного формування розумових дій.Завдяки відкритості методичної системи, закладеної у модулі, добровільності поточного і гласності підсумкового контролю, можливо вільно здійснювати самоконтроль і вибирати рівень засвоєння, відсутності твердої регламентації темпу вивчення навчального матеріалу. У такий спосіб створюються сприятливі морально-психологічні умови, в яких студент відчуває себе упевненим у своїх силах.Усвідомлення студентами особистісної значимості досліджування і потреби в досягненні визначених навчальних результатів мотивується чітким описом комплексної якісної мети. Реальний результат цілком залежить від самого учня. Потреба в самореалізації задовольняється, по-перше, можливістю за допомогою модуля навчатися завжди успішно і, по-друге, волею вибору творчої діяльності і нестандартних завдань.Упровадження інтерактивних методів навчання в навчальний процес поряд з чисто технічними складностями обмежено відсутністю простих у застосуванні й однозначних методик оцінки результатів комп’ютерного тестування. Більшість тестів засновано на використанні альтернативного опитування, що фактично становить собою угадування правильної відповіді з декількох запропонованих варіантів. Навіть не з огляду на високу імовірність угадування при будь-якому розумному обсязі вибірки [1], така методика тестування може використовуватися лише як попередня оцінка і не дозволяє одержати інформацію про глибину і детальність засвоєння досліджуваного матеріалу. Студенти перших двох курсів інженерних спеціальностей технічних ВНЗ навичок програмування не мають, що створює значні труднощі у застосуванні безальтернативного тестування.Запропонований метод безальтернативного тестування принципово відрізняється як від альтернативних методів цілком, крім імовірності угадування, так і пропонує оригінальний підхід у постановці тестуючуго завдання, системи внесення відповідей і системного підходу в оцінці ступеня засвоєння вивченого матеріалу. Розроблені тести являють собою набір напівякісних завдань, підібраних за наростаючою складністю, тематично зв’язаних матеріалом розділу виучуваного курсу. Таке компонування тесту дозволяє охопити широкий спектр досліджуваних питань і диференціювати якість засвоєння матеріалу. Новим є також розроблена адаптована система контролю результатів тестування, у якому передбачене внесення відповіді в тестовий файл у спрощеному виді – числа, простої формули або малюнка. У структурі модульного посібника відбиті вимоги і правила конструювання модуля:– комплексна мета, у якій надані якісні характеристики (пізнавальні й особистісні) результату вивчення модуля;– конкретизація мети в предметних "навчальних елементах", заданих стандартом утворення;– програма і рекомендації технологічних прийомів її вивчення;– конкретизація мети в еталонах і критеріях рівнів засвоєння, у завданнях підсумкового контролю;– еталони рішень для організації самоконтролю і взаємоконтролю.Пропонований метод тестування органічно вливається в методику модульно-рейтингової системи .Особливості пропонованої безальтернативної системи тестування розглянемо на прикладі тестів, складених з теми „Електромагнитні коливання та хвилі” . Нами розроблені тести по восьми розділах курсу фізики [ 2 ],. Кожний розділ містить у собі двадцять п’ять варіантів завдань, розрахованих на те, щоб кожний студент мав можливість працювати самостійно. Приклад тесту приведений у тексті разом з відповідями, що повинні вводитися студентами в спеціально підготовлені файли.Однією з особливостей тесту в структурі поданих завдань є те, що вони розбиті на три рівні зі зростаючою ступінню складності.Особливість і новизна пропонованих тестів пов’язана також з розробкою завдань, що припускають одержання рішення у вигляді відносних величин, що можуть бути зведені до відношення простих чисел. Ця особливість формулювання завдань має переваги, зв’язані з багатоваріантністю постановки, що суттєво при розробці масиву різних тестів однієї тематики, і, що є найбільш важливим, дозволяє вносить відповідь у відповідний файл тестуючої програми у вигляді числа, що доступно студентам з мінімальними навичками роботи на комп’ютері.Перший рівень включає три завдання, які розраховані на досить формальне засвоєння основних положень тестуючого розділу – знання рівняння фронту хвилі, частоти электромагнітних коливань та вміння знайти швидкість фронту хвилі, а також, знаючи зв’язок діелектричної та магнітної проникності та показник заломлення середовища, знайти швидкість поширення хвилі в середовищі.Відповідь на кожне з завдань оцінюється в один бал, а в цілому при повній відповіді на завдання І рівня можна вважати, що основні положення теми засвоєні і знання студента відповідають оцінці «задовільно».Другий рівень тестування включає завдання, що вимагають при їх розв’язуванні визначеного осмислювання законів електромагнітної індукції та застосувати методи розрахунку ЕРС індукції в контурі, та в постійному магнітному полі, а також уміння знаходити опір кола, та ємність конденсатора. Кожне завдання оцінюється двома балами.Розв’язування завдання ІІІ рівня припускає глибоке оволодіння матеріалом і володіння нетрадиційними методами рішення. Оцінюється кожне завдання трьома балами. У цілому тестування дозволяє перевірити готовність студентів на різних рівнях – від задовільного до відмінного.Приклади файлів для відповідей (вікна відповідей) приведені на прикладі тесту.Наприклад, по темі „Електромагнітні коливання та хвилі” один з варіантів тесту має такий вигляд: ЗавданняI рівня1) Відкритий коливальний контур містить ємність С0 = пФ та індуктивність L0 = нГн. Знайдіть довжину хвилі електромагнітного поля, яке випромінює цей вібратор.2) Знайдіть швидкість фронту електромагнітної хвилі, якщо задана довжина хвилі l = 1 мм і частота коливань v = 3×1011 Гц.3) Діелектрична сприйнятливість середовища лінійно залежить від напруженості електричного поля c = 10-2Е. Знайдіть показник заломлення середовища, якщо магнітна проникність m = 1, а напруженість поля дорівнює Е = 0,1 Н/Кл. Вікна відповідей 1)l =2)Vф =3)n = Завдання II рівня4) Трикутна дротяна рамка має рухому перемичку, яка переміщується з постійною швидкістю V. Рамка знаходиться в перпендикулярному магнітному полі В = В0t. Знайдіть відношення ЕРС індукції, яка виникає в контурі, та ЕРС у постійному полі В0. 5) При перемиканні в колі ключа в положення 2 (рис.) виникає розряд конденсатора. За час t = 1 с заряд конденсатора зменшився в число разів q/q0 = 2, де q0 – початковий заряд, q(t) = q – заряд у момент часу, що дорівнює t. Опір R = 1 Ом. Знайдіть час релаксації цього контуру tр і ємність С.Вікна відповідей4) 5) tр = С = З Вікна відповідей6)L = авданняIII рівня 6) Добротність резонансного контура Q = 0,01. Ємність С = 100 мкФ і опір R = 1 Ом. Зайдіть індуктивність контура.Алгоритм розв’язування задач. Перший рівень ступені складності.1. Розв’язокЗв’язок довжини хвилі та частоти має вигляд, Тоді, .2. Розв’язокРівняння фронту хвилі : ,звідси швидкість фронту хвилі :,де k – хвильове число , а кругова частота .Тоді, .3. Розв’язокПоказник заломлення середовища : ,де і  – діелектрична і магнітна проникності,, а = 1,то показник заломлення дорівнює .Швидкість поширення в середовищі ,де с – швидкість світла у вакуумі.Другий рівень складності.4. Розв’язокПотік магнітного поля, який пронизує систему, дорівнює,де S – площа замкненого контура в момент часу t, що дорівнює площі трикутника,де , , тобто Потік поля :ЕРС індукції : ЕРС індукції в постійному полі :.Відношення ЕРС дорівнює :.5 Розв’язокЗаряд (струм) в колі при замикании ключа змінюється за законом.Отже, . Логарифмуючи вираз, маємо , Враховуючи, що в колі, яке розглядається Для ємності маємо виразТретій рівень складності6. Розв’язок,де – власна частота,– напівширина контура.Звідси маємо i знаходимо L.Для полегшення роботи викладача при перевірці тестів, існують вікна відповідей з уже заздалегідь підрахованим результатом. Необхідно тільки звірити отриману студентом відповідь із запропонованою. Вікна відповідейВаріант № 1 Завдання I рівня1)l = 1 см2)Vф = 3×108 м/с3)n = 1,0005 ЗавданняIІ рівня4) 5) tр =1,4426 с С = 1,4426 Ф ЗавданняIІІ рівня6) L = 0,01 мкГн ЗавданняIІ рівня4) 5) tр =1,4426 с С = 1,4426 Ф

Констатується наукове положення, за якого людина зустрічається з ситуаціями як фізично-біологічними, так і штучно створеними, зокрема засобами масової інформації у їх особистісно деструктивному варіанті. Проблема кожної людини — це протистояти негативним впливам середовища, вміти оцінити руйнівний ступінь цих впливів і зберігати власні ціннісні орієнтири, способи доцільної суспільно значущої поведінки, діяльності та спілкування. За такої соціальної установки особистість має бути готовою розгорнути відповідну внутрішню діяльність з метою запобігання зовнішнім небезпекам і утвердження своєї психологічної безпеки. Така внутрішня готовність ґрунтується на двох домінантних станах — духовно-моральної напруженості та духовно-моральної безпечності. Вони є психологічно опозиційними процесуальними утвореннями, що активують відповідний перебіг усіх психологічних набутків особистості, насамперед, емоційно-почуттєвих. Духовно-моральна напруженість — це психічний стан, проявами якого є ретельність, уважність, дбайливість, запальність людини у її духовно-моральній поведінці та спілкуванні. Духовно-моральна безпечність є станом, який характеризується пасивністю, безтурботністю, недбалим ставленням до діяльності, відсутністю старанності. Пропонується у першому наближенні тактика подолання духовно-моральної безпечності й утвердження відповідної напруженості. Звертається увага на необхідність культивування особистісної рефлексії, за якої відбувається перецентрація мислення вихованця з власного інтересу на спосіб мислення, який орієнтує його на потреби іншої людини. Це вимагає від особистості сформованості вміння самоставлення, зокрема самоосудження. Важливим у подоланні стану безпечності й утвердження напруженості має стати прояв вольової форми мотивації.

Актуальність статті зумовлена можливістю загострення міжнаціональної напруженості і посилення різновекторності зовнішньополітичних орієнтацій України, де поряд з українською етнічною більшістю є доволі великі інші етнічні спільноти. Така загроза може бути тісно пов’язана з актуалізацією національної ідентичності і колективного почуття власності в умовах несформованості єдиної національної ідеї. Метою статті був аналіз феномену колективного почуття власності щодо своєї країни як чинника внутрішньогрупової згуртованості громадян та посилення міжнаціонального (міжетнічного) протистояння всередині держави. У контексті психології понять «ми» і «наше» показано, що колективне почуття власності перебуває в стані інтерактивної динаміки. Обґрунтовано структуру колективного почуття власності щодо країни та чинники його формування. Визначено соціально-психологічні детермінанти формування, актуалізації чи деактуалізації колективного почуття власності щодо своєї країни, підтверджено його тісний взаємозв’язок з рівнем сформованості і проявом громадянської ідентичності. На основі результатів роботи міжнаціональних фокус-груп, учасниками яких стали магістранти та аспіранти з Норвегії, Німеччини, України, Грузії, Латвії, визначено, що високий рівень наднаціональної (у цьому випадку – європейської) ідентичності формується за умови стабільного національного розвитку, відчуття громадянами безпеки щодо цілісності країни і сформованої громадянської ідентичності. Громадяни країн, які відчувають загрозу втрати територій або реально переживають такі події (Грузія, Україна), натомість демонструють високий рівень актуалізації колективного почуття власності щодо своєї країни, готовності її захищати, відстоювати її національні ідентитети, такі як мова, символіка, традиції тощо. Показано, що актуалізоване колективне почуття власності щодо країни, з одного боку, може бути джерелом єднання однодумців, які утворюють інгрупу всередині країни, з другого – воно може посилювати протистояння як усередині країни (за умови несформованості громадянської ідентичності та спільної національної ідеї), так і з представниками інших країн на міжнародній арені. Практична значущість дослідження полягає в можливості використання його результатів для розроблення програм формування відповідального громадянства на основі розвитку та актуалізації колективного почуття власності.

Актуальність теми полягає у підвищенні інтересу до проблеми тривожності та депресивних станів у зв'язку з психотравмуючими факторами середовища та їх наслідками, в тому числі серед студентів різних університетів. Важливість виявлення депресивних і тривожних настроїв у студентів зумовлена ​​темпом, напруженістю навчання та діяльності, що висуває підвищені вимоги до компенсаторних механізмів психіки, розпад яких призводить до соціально-психологічних конфліктів та стресів. Навантаження створюють додаткові умови для прояву та схильності до захворювання. У статті розглядаються результати психологічного тестування анонімних студентів. Тяжкість тривоги та депресії оцінюється залежно від їх індивідуально-психологічних особливостей у стресових ситуаціях, спричинених діями факторів навколишнього середовища природного, соціального та техногенного середовища. Дослідження проводились за допомогою лікарняної шкали тривоги та депресії (HADS) та методів дослідження психічного стану BOMK. В результаті дослідження психічного стану, тяжкості тривоги та депресії студентів другого курсу можна говорити про відсутність тривоги, депресії та когнітивних порушень у випробовуваних у 83% та 92% та 100% відповідно, що дає можливість аргументувати відсутність психотравмуючих факторів. Більшість отриманих результатів, особливо негативних, підтвердилися в особистих розмовах зі студентами. Щодо решти групи опитаних студентів, можна сказати, що вони не мають ознак тривоги та депресії, що свідчить про відсутність травмуючих факторів, а також сприятливу екологічну ситуацію для більшості опитаних студентів.

Обґрунтовано програму дослідження рольової компетентності як чин-ника ресоціалізації наркозалежних, виділено об’єктивні і суб’єктивні показникиресоціалізації, визначено етапи, методики та цільову групу дослідження. Тео-ретичні підходи до розуміння рольової компетентності класифіковано на фено-менологічний і структурний. Представлено модель емпіричного дослідження,що базується на гіпотетичній структурі рольової некомпетентності наркоза-лежного з відповідними сферами вияву та показниками. Так, до сфер вияву, якіокреслюють її зовнішню структуру, віднесено соціальні ролі наркозалежного(рольові відхилення від соціальних нормативних ролей, що сформувалисявнаслідок відчуження особистості від соціуму), його міжособові ролі (жертва,простак тощо), які створюють патологічні стереотипи соціальної взаємодії тавтягують у “нездорове” коло спілкування, а також особистісні життєві ролі, якіпризводять до самостигматизації (“Я – наркозалежний, ізгой”). До внутрішньоїструктури зараховано такі компоненти: когнітивний (обмеженість знань нарко-залежного про зміст ролей, про механізми рольової взаємодії, через які він неможе позбавитися від залежності та здійснити успішну ресоціалізацію); коно-тативний (володіння стереотипним репертуаром ролей, які не відповідаютьвіковим характеристикам наркозалежного і не сприяють становленню зрілої,автономної поведінки; некритичне сприйняття рольових очікувань вузькогокола спілкування; рольові конфлікти та емоційна напруженість) і мотиваційно-рефлексивний (неусвідомлене входження в роль, нездатність до ціннісноїрефлексії процесів рольової ідентифікації). Складено перелік інтегральних по-казників рольової некомпетентності наркозалежного: низька рольова варіатив-ність поведінки, рольова ригідність та глибока ідентифікація особистості ізсоціально-психологічною роллю наркозалежного. Висунуто гіпотезу, згідно зякою формування рольової компетентності за допомогою активних технологійвпливу на особистість наркозалежного сприятиме становленню його як суб’єктаролей, автономності його поведінки, а також усвідомленню ним власних змістіві цінностей життєдіяльності. Означено подальші перспективи дослідження, щополягають у верифікації емпіричної моделі в процесі формувального експери-менту з визначення впливу рольової компетентності колишнього наркозалеж-ного на успішність його ресоціалізації.